Professional Documents
Culture Documents
Opus Mixtum. Київ, 2018. № 6.
Opus Mixtum. Київ, 2018. № 6.
OM pus
ixtum
№6
Матеріали конференції «VI Наукові читання МІДЦ,
присвячені 1030-річчю хрещення Русі-України
та охороні культурної спадщини»
Київ – 2018
Рік заснування 2013
Виходить один раз на рік
Редакційна колегія
Наталія Писаренко,
д-р іст. наук Єлизавета Архипова (відповідальна за випуск),
Тетяна Ананьєва, Наталя Будзинська,
канд. іст. наук Віталій Козюба, канд. іст. наук Олексій Комар,
канд. іст. наук Михайло Сагайдак, д-р іст. наук Олександр Симоненко
Редактори
Тетяна Клименко, Віктор Лузан
Обкладинка
Юлія Кочевих, Дмитро Щербак
Адреса редакції
01001 Київ-1, вул. Володимирська, 6
Тел. 246-47-62
e-mail: desitinnai@ukr.net
mdch.kiev.ua
3
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі
Автори 238
4
Сontent
5
The History, Archaeology, Art of Ancient Rus
Kukuishko Artur. On the background of the return of historical and cultural sites
to the religious communities 210
Ananyeva Тetyana. Kyiv Lady Archaeologist of the Beginning of the 19th century
Anna Turchaninova: sources vs historiography 217
Authors 238
6
Пам’яті Гліба Юрійовича Івакіна
In memory of Glib Yuryiovich Ivakin
7
Пам’яті Гліба Юрійовича Івакіна / In memory of Glib Yuryiovich Ivakin
8
Пріоритетний напрям досліджень Г.Ю. Івакіна – стан і розвиток Києва після
монголо-татарського погрому 1240 року. Праці вченого вирізняються новаторством,
він подолав численні стереотипи, що панували в історіографії щодо розвитку Києва
в ХІІІ і наступних століттях. Залучивши широке коло джерел, у тому числі й архе-
ологічних, здобутих Київською експедицією, дослідник показав, що, незважаючи
на величезні втрати, завдані монголо-татарами в 1240 році, життя Києва поступово
відновлювалося в усіх куточках міста та продовжувало розвиватися на засадах дав-
ньоруської культурної традиції.
Наукова кар’єра відбулася на тлі інтенсивних і фактично цілорічних досліджень
Києва. Г.Ю. Івакін працював у всіх головних історичних районах Києва, де досліджу-
вав об’єкти давньоруського та середньовічного часу. До середини 1990-х років брав
участь у розкопках давньоруського Подолу, досліджував католицький храм XVII ст.
(побудований з матеріалів Десятинної церкви), вірменську церкву XIV–XV ст., де
був знайдений скарб монет Володимира Ольгердовича. Результативні розкопки він
провів в історичних урочищах Києва Гончари та Кожум’яки XVII–XVIII ст. Йому
належить дослідження так званого дуба Перуна, знайденого поблизу Деснянського
гирла в 1975 році з добре збереженими дев’ятьма іклами домашнього кабана, встав-
леними в його стовбур.
У 1996 році очолив Архітектурно-архелогічну експедицію, яка здійснила низку
масштабних досліджень, націлених на відновлення зруйнованих у ХХ ст. визначних
пам’яток. Найперше це церква Успіння Богородиці Пирогощі (1976–1979, 1996,
1997), де вдалося виявити давньоруські стіни й фундаменти, а також Михайлівський
Золотоверхий храм і його садибу (1996–1999), у межах якої знайдено чудові матері-
али язичницьких підкурганних поховань, скарб грошових гривен та золотих речей
кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. Крім того, було відкрито залишки невідомої надбрамної
церкви кінця ХІІ ст., а також встановлено час побудови південної «хрещальні» –
ХІІ ст., а не XV ст., як вважалось раніше. Знайдено плиту з овруцького шиферу з
різьбленим зображенням св. Євстафія Плакиди другої половини ХІ ст. Упродовж
1996–1999 років Г.Ю. Івакін провів дослідження Успенського собору Печерського
монастиря, яким було виявлено нові поховання в шиферних саркофагах, а також
Трапезної церкви початку ХІІ ст.
У 2005–2011 роках під керівництвом Г.Ю. Івакіна здійснено (разом з колегами з
Ермітажу) нові дослідження решток Десятинної церкви, які дали принципово важ-
ливі дані щодо процесу зведення храму та його архітектурного типу. Незважаючи
на численні попередні розкопки, новими вдалося знайти чимало архітектурно-буді-
вельних фрагментів, у тому числі величезний блок із фресковим розписом.
Масштабні роботи були здійснені Г.Ю. Івакіним у садибі Старого арсеналу, зу-
мовлені необхідністю створення музейного комплексу «Мистецький арсенал». Тут
розкрито кілька сотень поховань, у тому числі в саркофагах, зібрано величезну ко-
лекцію поліхромної кераміки, скла, що суттєво поповнюють уявлення про матері-
альну культуру киян XVII–XVIII ст.
За час праці Архітектурно-археологічної експедиції виховалася плеяда молодих
археологів – учнів Гліба Юрійовича: В.Г. Івакін, Л.В. Чміль, О.В. Оногда, В.К. Ко-
зюба, О.В. Манігда, В.І. Баранов.
Специфіка міської археології вимагає постійного контролю та нагляду за ново-
будовами в місті, вимежовування ділянок і вивчення їх у стислі строки через за-
грозу руйнації будівельними роботами, а збереження пам’яток та історичного об-
9
Пам’яті Гліба Юрійовича Івакіна / In memory of Glib Yuryiovich Ivakin
личчя столиці – створення охоронних і заповідних зон. Г.Ю. Івакін брав активну
участь у розробленні документації щодо створення та вимежовування таких зон;
складав наукові записки й обґрунтування, консультував керівництво країни та міс-
та з приводу стану збереження та музеєфікації багатьох пам’яток культурної спад-
щини столиці та інших міст України. Ці проблеми вимагають постійної співпраці
з архітекторами, проектними й будівельними організаціями, керівництвом Києва.
Г.Ю. Івакін був членом наглядових рад (член Національного історико-культурного
заповідника «Стародавній Чернігів», Національного історико-культурного заповід-
ника «Чигирин») і науково-методичних рад Міністерства культури, Мінрегіонбуду
України, Головного управління з охорони культурної спадщини Київської міськдер-
жадміністрації, Національного заповідника «Софія Київська», Національного Киє-
во-Печерського історико-культурного заповідника. Член IKOMOSу. Співпрацював з
Товариством охорони пам’яток історії та культури, брав активну участь у створенні
Зводу пам’яток історії та культури України (вийшли два томи по Києву).
Слід згадати принципову (хоч і невдалу в бюрократичному сенсі) нашу з Глі-
бом Юрійовичем боротьбу проти фальшивого 1000-літнього ювілею Софійського
собору в 2011 році, ініційовану керівництвом Софійського заповідника й підтрима-
ну адміністрацією президента В. Януковича. Пройшли роки, але до цієї авантюрної
фальшивки не приєднався жодний авторитетний дослідник.
Будучи завідувачем відділу археології Києва і заступником директора Інституту
археології НАНУ, Гліб Юрійович здійснював успішне керівництво плановими те-
мами, підготовкою публікацій, виконував значну роботу як організатор і редактор
багатьох видань. Як секретар Українського національного комітету візантиністів у
співпраці зі Всесвітньою асоціацією візантиністів займався організацією конферен-
цій, стажувань українських дослідників, налагодженням зв’язків між ученими.
Насамкінець відзначу широку міжнародну співпрацю Г.Ю. Івакіна. Серед його
творчих контрагентів можна назвати відомих археологів, істориків, мистецтвознав-
ців, архітекторів багатьох країн Європи та США: М.А. Макарова, П.Г. Гайдукова,
Л.А. Беляєва, О.О. Гіппіуса, С.А. Іванова, О.І. Комеча, Н.В. Єніосову, О.М. Мель-
никову, В.В. Сєдова, О.В. Чернецова (Москва), А.М. Кірпічнікова, С.В. Білецько-
го, О.Є. Мусіна, Є.М. Носова, М. Рождественську та Т. Рождественську, О. Сакса,
В.О. Булкіна (Санкт-Петербург), О.М. Левко, Г.В. Штихова, М.О. Плавинського,
М. Ткачова (Мінськ), А. Поппе, А. Твардецького (Варшава), М. Волошина, М. Мон-
чинську (Краків), Г. Дагрона, К. Цукермана, Ж-П. Содіні, М. Казанського, М. Ка-
плана, Ж.-П. Аріньйона (Париж), Дж. Шепарда, Дж. Грехем Кемпбелл, Д. Кідда,
С. Франкліна (Великобританія), І. Шевченка, П. Нунна, Р. Оустерхута (США),
І. Янссона, С. Теш (Швеція), В. Зайбта (Австрія).
Г.Ю. Івакін – автор понад 300 праць, співавтор фундаментальних колективних
досліджень: «Новое в археологии Киева» (К., 1981); «Історія Києва» (К., 1986); «Ар-
хеология Украинской ССР», т. 3 (К., 1987); «Давня історія України», т. 3 (К., 2000);
«Історія українського мистецтва», т. 2 (К., 2010) та ін. Науковий редактор багатьох
монографій та збірників.
Петро Толочко
10
***
Від кандидата історичних наук, завідувача сектору
Архітектурної археології Державного Ермітажу
Олега Михайловича Іоаннісяна
***
Від доктора історичних наук,
провідного наукового співробітника Інституту археології РАН,
головного редактора журналу «Російська археологія»
Леоніда Андрійовича Біляєва
Л.А. Беляев
23.05.2018
11
Пам’яті Гліба Юрійовича Івакіна / In memory of Glib Yuryiovich Ivakin
***
Від Інституту археології РАН
12
не давала Глебу Юрьевичу почивать на лаврах – его легко было воспламенить
новой идеей, подбить на исследовательскую авантюру (качество, обычно остав-
ляющее людей после 40).
Мы с сочувствием, горечью и стремлением помочь (увы, тщетным) наблю-
дали его долгую и тяжелую борьбу с болезнью. Выдающийся ученый, он был
ярким и веселым человеком, наделенным редким жизнелюбием и, главное, спо-
собностью делиться им со всеми, кто его окружал.
Его сократовское лицо запомнится нам как лицо истинного мыслителя. Мы
запомним бесчисленные встречи, праздники мысли да и просто праздники – в них
он чувствовал себя не менее уверенно.
Мы потеряли общего друга, сына Украины и России. Мы скорбим вместе со
всеми друзьями – ведь всюду, где Глеба знали, его искренне любили. Да иначе и
быть не могло. Сегодня его душа еще с нами, мы чувствуем ее присутствие. Но и
впредь в памяти знавших его останется светлый, веселый образ – останется так
долго, как долго будет существовать само понятие исторической памяти.
***
Від доктора філософії,
завідувача Бібліотеки та Архіву
імені Тараса Шевченка в Лондоні
Людмили Пекарської
13
Пам’яті Гліба Юрійовича Івакіна / In memory of Glib Yuryiovich Ivakin
14
Історія, архітектура і археологія
Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори
History, Architecture and Archaeolo"
of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Владислав Дятлов
Презентація Десятинної церкви в путівниках по Києву
ХІХ – початку ХХ століття
Статтю присвячено презентації Десятинної церкви – давньоруської (989–996), «могилянської» (середини
XVII ст.) та «стасівської» (1828–1848) – у путівниках по місту та близьких за жанром виданнях 1795–1917 ро-
ків. У коротких популярних описах Києва 1795 і 1820 років розповідь про храм складається з основної частини
та розпорошених по тексту додаткових відомостей. З 1829 року видавалися книги, які популяризували окремо
Десятинну церкву. З 1841 року храм описано в «класичних» путівниках, у яких презентації пам’ятки варіюються
від лічених рядків до розлогого мистецтвознавчого нарису.
Ключові слова: Десятинна церква, Київ, путівник, києвознавство, паломництво.
The paper presents the Desaytynna Church of all building versions – the Ancient Rus’ church (989–996), the Mohyla
church (mid-17th century), and the Stasov Church (1828–1848) – in the city-guidebooks and closely themed publications of
1795–1917. In short popular descriptions of Kyiv by the years 1795 and 1820 the story of the temple consists of the main
part and additional details which are scattered throughout the text. Since 1829 the books which popularize especially the
Desaytynna Church start to be published. Since 1841 the temple is described in the «regular» guidebooks from a few lines
to detailed, art-like essays.
Keywords: the Desaytynna Church, Kyiv, a guidebook, Kyiv studies, pilgrimage.
Київська Десятинна церква є видатною У 1795 році в Києві вийшло друком «Крат-
історичною пам’яткою – першою мурованою кое историческое описание Киево-Печерской
храмовою спорудою Давньоруської держави, лавры», у якому після опису власне монастиря
меморіалом християнізації країни, князівською містилися такі розділи: «Достопамятнейшие
усипальницею, останнім оплотом киян під час древности в Киеве», «Краткое историческое
монгольської навали. З огляду на особливе міс- известие о Киеве», «Известие о погребенных
це Десятинної церкви в сакральній топографії в Киеве князьях и княгинях роду Рюрикова»
Києва та історії Давньоруської держави, на (кожний розділ має окрему пагінацію). Деся-
рештках споруди Х ст. неодноразово зводили тинну церкву згадано майже в усіх розділах
нові храми: не пізніше 1605 року; у середині (окрім «Краткого исторического известия о Ки-
XVII ст.; у першій половині XIX ст. Якщо спо- еве») [Краткое 1795]. У 1805 і 1817 роках твір
руді Х ст. присвячено сотні публікацій, то істо- перевидано з додатковими розділами («Список
рія її «наступників» вивчена лише фрагментар- разных надписей, имеющихся Киево-Печер-
но. Однак храми XVII–ХІХ ст., хоча й не відпо- ския лавры» і «Краткое изъявление о двух пе-
відали церкві Х ст. за розмірами та естетични- щерах, в Киево-Печерской лавре обретающих-
ми характеристиками, у сприйнятті киян (і не ся»), які не згадували про Десятинну церкву
лише їх) правили за сакральне «продовження» [Краткое 1805; Краткое 1817]. Обсяг та струк-
давньої пам’ятки. Доля цих храмів (заснуван- тура твору дозволяли використовувати його як
ня, спорудження, оздоблення, функціонування, путівник (принаймні розділ «Достопамятней-
презентація, руйнація) є важливою складовою шие древности»). Те саме можна сказати про
історії як міста в цілому, так і території давньої «Краткое описание Киева» М. Берлинського
церкви. Вивчення путівників по Києву ХIХ – (1820), де є окремий опис Десятинної церкви та
початку ХХ ст. дозволяє відстежити презента- багато інших згадок про неї [Берлинский 1820].
цію пам’ятки та її «відтворення» в популярно- Після ініційованих Київським митропо-
му жанрі літератури про місто. литом Євгенієм (Болховітіновим) розкопок за-
15
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
лишків давньоруської Десятинної церкви та Петром Могилою 1636 году, следующим случа-
урочистих закладин над ними 1828 року но- ем: имея помянутый митрополит обыкновение
вого храму за проектом В. Стасова, 1829 року посещать святые храмы каждую субботу, в не-
побачило світ «Краткое историческое описа- кое время пошел он в церковь святителя Нико-
ние первопрестольной соборной Десятинной лая, оставшуюся по разорении Батыевом от ве-
церкви в Киеве» [Краткое 1829]. По освячен- ликия называемыя Десятинныя церкви, где от-
ні 1842 року «стасівського» храму книгу було правив обычную свою молитву, и по выходе из
перевидано 1849 року в доповненій редакції оной обозревая окружности ее, увидел нечаян-
[Краткое 1849]. Обидва видання не були путів- но в недальнем расстоянии от оной церкви не-
никами, проте викладені в них відомості можна большую в земле яму, и любопытствуя прика-
було опанувати при підготовці або навіть, ви- зал глубше оное место разрыть. По исполнении
бірково, під час візиту до церкви (слід, однак, сего найдены два мраморные гробы, в которых,
врахувати, що 1830 року часопис «Московский по свидетельству положенных на них надпи-
телеграф» оприлюднив критичний відгук на сей лежали кости святого князя Владимира,
видання 1829 року [Замечание 1830]). Визна- и супруги его греческия царевны Анны. По
чений «Кратким историческим описанием открытии гроба св. Владимира помянутый ми-
первопрестольной» напрям – презентації Де- трополит взял в воспоминание будущим родам
сятинної церкви в присвяченому їй окремому великого оного князя главу, которую сперва по-
виданні – продовжили книги М. Сементовсько- ложил в церкви Преображения Господня, им же
го «Церковь Десятинная Рождества Пресвятыя св. Владимиром по свидетельству летописцев
Богородицы» (1857) [Сементовский 1857] сооруженной, состоящей ныне внутрь крепос-
та «Описание Десятинной церкви в Киеве» ти Печерской, близ северных врат. По том того
1872 року [Описание 1872]. ж года для безопаснейшего ее хранения поло-
У 1840–1850-х роках публікуються путів- жил в Великой Киево-Печерской церкви, где и
ники по Києву «класичного» типу: «Паломник по ныне сие дражайшее хранится сокровище»
Киевский, или Путеводитель по монастырям и [Краткое 1795].
церквам киевским для богомольцев, посещаю- Розділ «Достопамятнейшие древности»
щих святыню Киева» І.П. Максимовича (1842, подає лаконічні описи гідних уваги святих
1845, 1849, 1854, 1871), «Указатель святыни и місць Києва (Андріївська церква, джерело
священных достопамятностей Киева» (1850, «Хрещатик», Аскольдова могила, Трьохсвя-
1853, 1867, 1869, 1871, 1877, 1881, 1885, 1889, тительська церква, Десятинна церква, Спась-
1898), «Киев, его святыня, древности, до- ка церква біля лаври, Софійський собор, Ми-
стопамятности и сведения, необходимые для хайлівський собор Видубицького монастиря,
его почитателей и путешественников» М. Се- Успенський собор лаври, Михайлівський собор
ментовського (1852, 1864, 1868, 1871, 1876, Золотоверхого монастиря, Троїцька церква Ки-
1881, 1900). Протягом наступних десятиліть рилівського монастиря, Межигірський монас-
кількість путівників зростає, найбільш «бурх- тир, церква Петропавлівського монастиря на
ливо» – на зламі ХІХ–ХХ ст. Найчастіше пе- Подолі). Щодо Десятинної церкви повідомляє:
ревидавалися «Путеводитель по Киеву и его «Церковь каменная Рождества Пресвятыя
окрестностям» В.Д. Бублика (1888, 1890, 1894, Богородицы Десятинная, в старом городе Ки-
1897, бл. 1905 і 1906) та «Спутник по Киеву. еве, находится в малом расстоянии от церкви
Иллюстрированный путеводитель по Киеву Андреевской, с западной ее стороны. Началась
и его окрестностям» (1902, 1904, 1906, 1908, строиться великим князем Владимиром І, по
1909, 1910, 1912, 1913) [Історія 2009, с. 19–30]. Несторовой летописи <…> 989, а совершена
Перший розділ видання 1795 року містить строением 996 году. Названа Десятинною пото-
підрозділ «О мощах святых в лавре, в соборной му, что князь Владимир определил для церкви
церкви обретающихся», де передусім згадана сей десятину всего своего имения, и доходов со
«Глава святого равноапостольного князя Вла- всего государства; во оную ж церковь тело баб-
димира». Згадку про неї супроводжує примітка ки своей блаженныя Ольги перенес. Она была
такого змісту: «Обретенная в церкви Десятин- пространна, а ныне остался один только при-
ной преосвященным митрополитом Киевским дел, а прочия по причине междоусобной бра-
16
Владислав Дятлов. Презентація Десятинної церкви в путівниках по Києву
ХІХ – початку ХХ століття
ни, и во время нашествия Батыева, разорены» Різдво Пресвятої Богородиці; 12) митрополит
[Краткое 1795]. Петро Могила знайшов тут мощі святого Воло-
Наступний розділ – «Краткое историчес- димира, від яких узяв та переніс до лаври главу.
кое известие о Киеве» – згадує в горішній час- Більш якісну презентацію Десятинної
тині Києва лише Софійський собор та Золото- церкви містить «Краткое описание Киева»
верхий монастир. Десятинну церкву, попри її М. Берлинського: тут також знаходимо осно-
минуле значення, не згадано, ймовірно, через вний опис храму та розпорошені по розділах
порівняно невеликі розміри «могилянського» книги згадки про нього, проте в даному випад-
храму (для порівняння: на Подолі, «между ку основний опис є самодостатнім.
монастырями тамо обретающимися отлич- Книгу починає «Историческая перечень
ное примечание заслуживает, так называемый сего города», за якою іде «Показание достопа-
Братский», – де знаходилася Києво-Могилян- мятностей и древностей города». У підрозді-
ська академія) [Краткое 1795]. лі «О Киево-Печерске» в описі лаври згадана
Розділ про поховання князів містить рядки: «Глава св. князя Владимира, перенесенная из
«Великая княгиня Ольга <…> Тело ее перене- Десятинной церкви митрополитом Петром
сено в киевскую Десятинную церковь 996 года, Могилой, в 1634 году» [Берлинский 1820,
святым великим князем Владимиром»; «Вели- с. 39]. У тому ж підрозділі, в описі Пустинно-
кий князь Владимир <…> Погребен в Десятин- Микільського монастиря, є рядки: «Построена
ной церкви; а супруга его греческая царевна была там, еще во время язычества, некоторым
Анна скончалась в 1011 году»; «Князь Ростис- благоверным вельможею Ольмом, Николаев-
лав сын Мстиславль <…> в 1094 году <…> по- ская церковь <…> В 969 году по преставлении
гребен <…> в церкви Пресвятыя Богородицы своем блаженная княгиня Ольга была погребе-
Десятинныя» [Краткое 1795]. на в сей Ольмовой церкви, откуда потом внук
Отже, за виданням 1795 року цілісний ея <…> Владимир перенес гроб ее в новосоз-
«портрет» Десятинного храму можна скласти данную Десятинную церковь» [Берлинский
лише шляхом поєднання розпорошених по роз- 1820, с. 46–47].
ділах книги відомостей. Основні тези в розділі Підрозділ «В старом Киеве» подає осно-
«Достопамятнейшие древности» можна сприй- вний опис Десятинної церкви: «Сожаления
мати і як оптимальний minimum, але, за наяв- достойный остаток бывшей в старину огром-
ності тут згадки про перенесення мощів кня- ной Десятинной церкви, основанной св. Воло-
гині Ольги, «дисбалансом» виглядає «відрив» димиром в 989 <…> Название Десятинной про-
інформації щодо поховання Володимира, умі- изошло от определенного тогда на ее строение и
щеної в розділі про князівські могили. При всіх содержание, десятой части всего государствен-
своїх особливостях видання 1795 року вперше ного дохода <…> Со времен татарского наше-
серед путівників по Києву запропонувало варі- ствия, лежала разоренная впусте до первых
ант «хрестоматійного набору» фактологічних годов 17 века, когда митрополит Киевский
тез про Десятинну церкву: 1) храм зведено під Петр Могила, оставшийся ее предел обделал и
патронатом святого князя Володимира; 2) час устроил годным для священнодействия. Судя
будівництва – 989–996 роки; 3) назва «Деся- по теперешнему положению ее, и находимым
тинна» походить від десятини, наданої кня- к северо-западу от нее фундаментным камням,
зем на утримання храму; 4) Володимир пере- должно заключить, что она в ту сторону более
ніс до храму мощі своєї бабусі княгині Ольги; простиралась, где прилегала к городской стене,
5) у храмі були поховані також сам Володимир и как в Синопсисе описывается, когда Батый
і його грецька дружина Анна; 6) храм і нада- для входу в город сделал в сей стене пролом,
лі правив за князівську усипальницю (тут по- то и церковь разрушена. Еще до 1635 года сто-
ховали Ростислава Мстиславича); 7) у давнину яла часть древней церковной стены впереди
храм мав великі розміри; 8) він зруйнований теперешней церкви и высотою гораздо сию
через князівські усобиці та монгольську нава- превышавшая, что можно видеть из древне-
лу; 9) від давнього храму зберігся один приділ; го плана города Киева. В Зерцале российских
10) цей приділ названий на честь святого Ми- государей <…> упоминается о пренесении
колая; 11) храмове свято Десятинної церкви – мощей блаженныя кн. Ольги в сию церковь
17
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
18
Владислав Дятлов. Презентація Десятинної церкви в путівниках по Києву
ХІХ – початку ХХ століття
лав Изяславич в 1093 году. Но места погребе- дамента находили в щебне и мусоре остатки
ния их неизвестны, кроме каменных гробниц с мраморных внутренних украшений, половые
надписью в. к. Владимира и его супруги Анны, каменные плиты, множество оставшихся от мо-
которые были в 1636 году открыты митрополи- заики кусков, и часть мозаического пола,
том Могилою вне стены по правую сторону ал- бывшего пред алтарем, и видно по остаткам,
таря. Взятая им из гробницы глава Владимира что внутренность ее была альфрескою украше-
перенесена для памяти будущих родов, в упо- на»; Володимир переніс до храму «кости» кня-
мянутую Спасскую церковь, потом в лавру <…> гині Ольги з Микільської церкви на Оскольдо-
А гробы на своем месте оставлены под землею вій могилі; 1011 року в Десятинному храмі по-
закрытые. В сей маленькой церкви, которая од- ховано грецьку дружину Володимира Анну,
нако состоит из двух этажей, ничего более из 1015 року – самого Володимира, 1078 року – Ізя-
древностей примечательного не видно, кроме слава Ярославича, 1093 року – Ростислава Ізя-
неизвестных литер, извне над южным окном славича; «Со времени построения в Киеве
высеченных выпукло на диком камне в двух церкви Святой Софии князем Ярославом І-м,
местах. Кажется, что сии два куска камня были которая соделалась кафедрою митрополита,
прежде в другом месте и не нарочно здесь при уже о Десятинной почти не упоминается в ле-
строении в кирпичную стену положены» (текст тописи, даже до исхода 1239 года. В сие роко-
продовжує фраза: «Изображение литер прило- вое время нашествия монголо-татарского хана
жено при сем», – оскільки між сторінками, де Батыя, город Киев взят и разорен. Десятинная
завершується опис, є вклейка із зображенням церковь <…> составляла последнее убежище
літер та вікон) [Берлинский 1820, с. 150–153]. для осажденных; пишется, что хоры ее от на-
Як бачимо, М. Берлинський розширив рода укрывавшегося обрушились <…>
коло «хрестоматійних» тез з історії храму, до- Разломанные тогда стенобитными орудиями,
давши наступні: 1) князь Ярослав переніс до стены сея церкви, долгое время представляли
церкви кістки Ярополка та Олега Святослави- одни развалины, которые в течение четырехсот
чів; 2) у церкві поховано Ізяслава Ярославича лет, разносимы были по надобностям
та його сина Ростислава; 3) уцілілий приділ обывателями, так что в 1635 году, едва остался
пристосовано до богослужінь митрополитом юго-западный ее угол, с прилегающими к нему
Петром Могилою; 4) після вилучення глави від стенками [у передостанньому абзаці книги по-
Володимирових мощів, митрополит залишив дано хронологічні підрахунки часу між будів-
у землі гробниці князя Володимира і княгині ництвом, руйнуванням та двома відновленнями
Анни; 5) над південним вікном обладнаної Мо- храму, і монгольське руйнування датоване
гилою церкви вмуровані блоки каміння з нероз- 1240 роком – В. Д.]; к сему-то остатку, тогдаш-
шифрованими літерами. ний митрополит Киевский Петр Могила, при-
«Краткое историческое описание перво- делав алтарную сторону, устроил небольшую
престольной соборной Десятинной церкви» церковь, во имя Рождества Пресвятыя
1829 року започаткувало ряд присвячених Богородицы, которая также называлась Деся-
окремо цій пам’ятці популярних видань. тинною, а иногда от иконы святителя Николая,
Видання пропонувало читачеві наступну в ней почитаемого, Николаевскою; сия малая
історію храму: Володимир збудував церкву в церковь имела еще в верхнем надстроенном де-
989–996 роках; побачивши церкву збудованою, ревянном ярусе, другую Петропавловскую цер-
князь помолився за хрещений народ і наказав ковь. Около 1771 года из-под штукатурки, извне
утримувати храм за рахунок десятини від кня- на южной стене, нечаянно открылись греческие
жих прибутків (наведено літописні слова Воло- литеры, высеченные на камнях, в стене
димира з цього приводу), віддав йому взяті в вставленных <…> Смысл сих литер неизвес-
поході на кримський Херсонес ікони, книги, на- тен, как оные не составляли целых речений,
чиння; «Сия первопрестольная соборная цер- а вставлены были в двух местах строфами»; лі-
ковь <…> примерно была отличена своим ве- тописи не вказують храмове свято давньої Де-
ликолепием; но о сем великолепии тогдашнего сятинної церкви, але, можливо, це було саме
времени, ни о виде оной, ничего из летописей Різдво Пречистої; «Сей малый остаток Деся-
неизвестно. При теперешнем вскрытии ее фун- тинной церкви, составлявший приходскую цер-
19
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
ковь, по малости прихода и неимению церкви и часть мозаического пола, уже открыты,
церковных доходов, пришел в ветхость»; відві- то посему он пристройку и возобновление до-
давши 1820 року Київ «по надобностям сво- зволить сам не решается, а намерен довести сие
им», відставний гвардії поручик Олександр Ан- до высочайшего сведения» (тобто до відома ім-
нєнков оглянув святині міста, зокрема Десятин- ператора); невдовзі владика вирушив до Петер-
ну церкву, і дав обітницю «стараться о возоб- бурга для участі в роботі Синоду, папери було
новлении сей церкви, по мере возможности представлено імператорові, який схвалив ідею
своей, собственным своим иждивением», про та велів передати проект на розгляд до Академії
що розповів Київському митрополитові Серапі- мистецтв; 1826 року архітектор Єфимов отри-
ону та отримав від ієрарха схвалення свого на- мав доручення «освидетельствовать остатки
міру й обіцянку про сприяння; «Стечение древнего фундамента, местоположение Деся-
разных обстоятельств и отлучка Анненкова на тинной церкви и сделать свои замечания, что
долгое время в С.-Петербург по делам» стали он по прибытии в Киев и сделал; также продо-
на заваді для негайного виконання обітниці, лжая раскапывание земли, находил много об-
а тим часом високопреосвящений Серапіон був ломков мозаики, кусков мрамора и шифера,
звільнений, і замість нього на кафедру призна- древние польские серебряные монеты, много
чено митрополита Євгенія (Болховітінова); вла- костей усопших и прочее, а наконец открыл две
дика Євгеній доручив відставному чиновникові достопамятные каменные гробницы; из коих
5-го класу Лохвицькому «открыть фундамент одна состоящая из плоских плит красного ши-
древней Десятинной церкви», для чого в жов- фера, связанных железными прутьями, открыта
тні 1824 року задіяли кілька робітників, «и фун- близ алтаря прежней малой церкви, у южной
дамент открыт, также часть мозаического пола, стены, внутри фундамента, во оной нашли все
бывшего пред алтарем, и обломки мраморных сохранившиеся кости, кроме главы и правой
украшений»; дізнавшись про розкопки, Аннєн- руки, коих не обретается; также остатки ист-
ков приїхав до Києва та звернувся «к прихожа- левшей парчовой одежды, золотую пуговицу и
нам Десятинной церкви, священнику и церков- башмаки мужеские; а другая такового же ши-
ному старосте, о намерении своем возобновить фера гробница, украшенная высеченными на
сию церковь, пристройкою и отделкою во всем, оной изображениями, подобными тем, кои на-
на собственное иждивение, обязуясь совершен- ходятся на гробе великого князя Ярослава в Со-
но приуготовить к освящению оную церковь, фийском соборе открыта, подле северной стены
с двумя приделами во имя св. равноапостоль- фундамента, древней Десятинной церкви изв-
ного великого князя Владимира и святителя не; в ней найдены все сохранившиеся кости, на
Николая, украсить иконостасами приличными, оных истлевшая женская одежда и покрывало
достаточною ризницею, сосудами, церковными истлевшее парчовое и башмаки женские, –
утварями, книгами, колоколами и всем к вну- гробы сии потом закрыты»; з’ясувалося, що
треннему и внешнему благолепию потребным»; давня церква мала довжину 24 сажені та шири-
пропозицію прийняли «с удовольствием», місь- ну 16; перша виявлена гробниця, ймовірно,
кий архітектор А. Меленський «прожектировал є Володимировою (наведено розповідь з опису
план, фасад и профиль» храму з дзвіницею, ці лаври 1817 року про віднайдення мощей князя
креслення разом з письмовими проханнями па- Петром Могилою), «кость же правой руки в
рафіян і Аннєнкова було подано 1 лютого Киево-Софийском соборе, а нижняя челюсть в
1825 року на розгляд митрополитові Євгенію, московском Успенском соборе находятся. Дру-
«при чем Анненков поставлял на вид, что если гого гроба, виденного митрополитом Могилою,
дозволено будет приступить к строению, то принадлежащего великой княгине Анны, хотя
ожидать должно, что при разравнении места и теперь и не было, только найдена близ того мес-
выемке рвов для фундамента могут открыться та, гробовая красного же шифера доска; но
кроме археологических редкостей и священные весьма вероятно, что при обыкновенно бывших
достопамятности, как то: гробница св. равноа- у церквей погребениях мертвых тел, случайно
постольного великого князя Владимира и про- найден оный гроб, гробовые плиты взяты,
чее; но его высокопреосвященство объявил, что а кости, по незнанию, положены в другое мес-
как камни фундамента древней Десятинной то, без внимания, – да и надгробные доски с
20
Владислав Дятлов. Презентація Десятинної церкви в путівниках по Києву
ХІХ – початку ХХ століття
надписями, бывшие над сими гробами, могли щемся, а для лучшего сохранения сего гроба,
быть тогда ж взяты»; належність саркофага без храмостроитель сделал над ним, глухую камен-
глави та руки Володимиру підтверджує свід- ную арку» (далі висловлювалося побажання,
чення Титмара (Мерзебурзького) про те, що аби на цьому місці було споруджено гідний
гробниці Володимира й Анни стояли в приділі надгробок, і подавався проект епітафії); нова
святого Климента – південному приділі давньої Десятинна церква є квадратною за планом, її
Десятинної церкви, частину якого займала «мо- сторона має довжину 40 аршин; урочисті закла-
гилянська» церква і який тягнувся на схід далі дини нового храму відбулися 2 серпня 1828 року
місця виявлення саркофага; друга гробниця (подано докладний опис події); «Работа церкви
(виявлена з північного боку фундаментів), продолжается неослабно <…> Храмострои-
«есть гроб княжеской особы женского пола, но тель дал обещание кончить работу и все устро-
чей именно, неизвестно; а гроба св. Ольги <…> ение в 7 лет, если не прежде»; «Предположено
теперь не найдено, полагать должно потому, весь церковный пол вымостить (из остатков
что оный был деревянный и с продолжением камней древнего храма, коих на церковной пло-
времени разрушился совершенно»; Академія щади довольно имеется) шлифованным
мистецтв не затвердила проект Меленського, красным гранитом, предалтарные и около пре-
проектування доручили Єфимову, і той подав столов места выложить мрамором и шифером,
до Академії свої креслення; для нагляду за бу- где и часть <…> мраморного мозаического
дівництвом нової Десятинної церкви було ство- пола будет употреблена; вынутые из старой
рено Комітет, до якого ввійшли митрополит Єв- стены с литерами камни, будут с южной же
геній, військовий та громадянський губернато- стороны вставлены для памяти». Текст книги
ри Києва, О. Аннєнков; проект Єфимова також мав ілюстрований додаток: план давньої Деся-
не затвердили, після нього споруду проектував тинної церкви, бічні зображення двох докладно
архітектор В. Стасов; затверджений проект описаних саркофагів, проект нового храму (фа-
Стасова передбачав «две стены древнего храма, сад і план) [Краткое 1829, с. 3–30].
из коих на одной сохранилась и достопамятная У виданні 1829 року «хрестоматійна іс-
надпись, оставить без сломки, если прочными торія» храму для путівників включає такі нові
окажутся, в пристройку к новому зданию», але відомості: 1) у 20-х роках ХІХ ст. Київський
«по тщательному свидетельству архитекторов» митрополит Євгеній ініціював розкопки фунда-
виявилася ненадійність старого мурування, ментів Десятинної церкви Х ст.; 2) це дозволи-
і Комітет наказав розібрати обидві зазначені ло уточнити довжину й ширину давньої спору-
стінки; під південною та західною стінами но- ди, розширити уявлення про оздоблення храму
вого храму зберегли давній фундамент; у про- (його прикрашали мозаїки та фресковий живо-
цесі копання ровів під фундаменти двох інших пис, деталі з мармуру та «шиферу», тобто піро-
стін та вирівнювання площадки під масив спо- філітового сланцю); 3) у ході розкопок виявле-
руди «найдены Анненковым» фрагменти моза- но два пірофілітові саркофаги: один з неповним
їки, уламки мармуру, каміння з грецькими літе- кістяком та фрагментами чоловічого взуття –
рами «ТО» (аналогічне блокам у південній стіні гіпотетично ототожнюваний з Володимировим
«могилянської» церкви), срібні та мідяні давні через відсутність черепа та правиці, другий –
грецькі та польські монети, плитка срібла, зо- з різьбленим орнаментом зовні та кістяком і
лотий ланцюжок, дерев’яний хрест «из Живо- залишками жіночого одягу й взуття всередині;
творящего Древа» в золотій оправі; ці речі пере- після дослідження, обидва саркофаги закриті,
дано старості храму для зберігання в ризниці; «Володимирів» сховано при південній стіні,
пізніше київський військовий губернатор Жел- над ним передбачено встановити надгробок;
тухін передав ланцюжок із хрестиком і деякі 4) з ініціативи і коштом поручика О. Аннєнко-
монети імператриці Олександрі, а митрополит ва на місці Володимирової та «могилянської»
Євгеній передав срібну плитку й решту монет церков зведено новий Десятинний храм за
до московського Товариства історії і старожит- проектом архітектора В. Стасова; 5) стіни пів-
ностей російських; імовірна гробниця Володи- денно-західного кута Володимирової церкви,
мира перебуватиме «под спудом, при южной які правили за основу «могилянської», перед-
стене фундамента, в приделе, во имя его строю- бачалося зберегти та включити до мурування
21
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
«стасівської», проте довелося розібрати через но, замурував у стіну Могила; 6) грецьких мо-
невпевненість архітекторів у надійності цих нет у розкопках не знаходили, виявлено лише
сегментів у складі нової споруди; 6) частину польські монети XVII ст.; біля вівтаря знайде-
знахідок з розкопок 1820-х років використано в но три срібні плитки й одну в храмі Могили,
оздобленні «стасівського» храму або залишено яку передано до Історичного товариства в Мо-
в ньому для збереження як реліквій; будівельні скві [Замечание 1830].
блоки з давніми літерами перебуватимуть у пів- Автором «Замечания» вважають митропо-
денній стіні нової церкви. лита Євгенія, який цією публікацією намагався
У 1830 році часопис «Московский теле- викрити Аннєнкова, котрий ініціював будівни-
граф» оприлюднив «Замечание» щодо видання цтво заради власної користі: придбавши ділян-
1829 року. Автор зазначав: 1) можна погоди- ку із залишками давньої церкви, поручик бажав
тися з висловлюваною багатьма думкою, що збагачення через привласнення виявлених під
втрата залишків храму Х ст. є сумною подією, час розкопок коштовностей [Ананьєва 1996,
і що нову церкву слід було споруджувати біля с. 16, 21–22].
руїн або в іншому місці; 2) тезу про перенесен- У перевиданні «Краткого исторического
ня мощів Ольги з Микільського храму на Ас- описания» Десятинної церкви 1849 року час-
кольдовій могилі вигадано автором «Зерцала тину тексту змінено за рахунок опису заверше-
российских государей» Т. Мальгіним (1789), ного «стасівського» храму та його освячення,
який використав повідомлення київського яке відбулося 19 липня 1842 року. Основний
«Синопсису» (1680) про побудову (лише) Оль- опис храму міститься в цитованій автором стат-
гою цієї церкви, тоді як і це повідомлення не ті з «Одесского вестника» за 1842 рік (№ 64):
підтверджене літописами: ті кажуть про побу- «Огромность здания <…> богатство, изяще-
дову храму Ольгою, а про перенесення мощів ство наружных и внутренних украшений, тон-
Ольги до Десятинної церкви онуком, – без по- кий и самый строгий вкус, отразившийся как
значення первісного місця поховання княги- в исполнении целой массы, так и в отделке
ні, – розповідають її пізні житія; 3) саркофаг разнообразных и бесчисленных ее орнамен-
без черепа та правиці не є Володимировим, тов, – все это вместе представляет удивитель-
бо виготовлений з «шиферу», а не з мармуру, ную гармонию и не может не поразить внима-
як відомо з літопису; література часів самого ния всякого любителя и знатока отечественных
Могили лише коротко засвідчує виявлення мо- древностей <…> При первом взгляде <…>
щів Володимира серед руїн Десятинного хра- представляются вделанные в стену камни с из-
му («Котрого [Володимира], року Господнього вестною древнею греческою надписью <…>
1635, святі мощі в церкві Десятинній <…> ми Вступая во внутренность <…> вы увидите
викопали серед руїн» [Кальнофойский 2013, прекрасный помост его, весь составленный ис-
с. 297]), «Синопсис» 1680 року каже лише про кусно из оставшихся еще от Владимирова храма
перебування глави князя в лаврі, а докладна камней: шифера, разноцветного мрамора, крас-
розповідь 1795 року є вигадкою; цю вигадку, ной яшмы и гранита. Потом вам укажут еще
зокрема, викриває твердження, ніби гробницю пред престолом и на Горнем месте настланные
Анни втрачено через здійснення біля «моги- остатки мозаического пола, бывшего в алтаре и
лянського» храму пізніших поховань: Могила на средине древней Десятинной церкви, в том
не дозволив би залишити без пошани справжні самом виде, как они найдены в развалинах под
саркофаги хрестителя Русі та його дружини; грудами камней и мусора. Над гробом <…>
до того ж, давньоруські саркофаги не підпису- Владимира <…> воздвигнуто великолепное
вали; 4) наявність у давній Десятинній церкві надгробие из серого мрамора с бронзовыми
приділу святого Климента – гіпотеза історика позлащенными и серебряными украшениями и
М. Карамзіна, тоді як Титмар назвав «климен- историческою надписью. На нем горизонталь-
тівською» всю Десятинну церкву, через пере- но положена икона почивающего святого Вла-
бування в ній мощів, приписуваних Климен- димира во весь рост. Вверху сего надгробия
ту; 5) походження даних про виявлення літер Всевидящее Око в сиянии; под ним 988 год…
1771 року невідоме, набір літер утворений а еще ниже зодиак и на нем знаки трех меся-
п’ятьма будівельними блоками, котрі, вірогід- цев, в которые св. Владимир принял крещение
22
Владислав Дятлов. Презентація Десятинної церкви в путівниках по Києву
ХІХ – початку ХХ століття
и окончил земную жизнь свою. В средине щита них подій (окрім згадуваних у попередніх
звезда, в которой, на порфире, под великокня- описах): мучеництво на місці майбутнього
жескою короною, вензеловое имя св. Владими- храму (за переказом) двох варягів (983), дору-
ра, а по сторонам великокняжеские клейноды, чення спорудженої церкви Анастасію з Хер-
военные арматуры, священные знаки равноа- сонеса (989–996), вторинне освячення храму
постольного и прочие принадлежности винов- (1039), традиційне поклоніння в Десятинній
ника первобытного духовного и гражданского церкві князів при вступі до Києва навіть піс-
нашего просвещения. Но более всего поража- ля спорудження митрополичого Софійського
ет в этом храме взоры посетителя превосход- собору (1150–1151), належність храму міст
ная живопись и изящные формы иконостасов, (1170), два розорення церкви під час князів-
Горнего места, жертвенника главного алтаря, ських усобиць (1169, 1204); 2) запозичує ба-
с отличною резьбою и богатым позлащением. гато відомостей з «Краткого исторического
Огромный внутренний купол церкви украшен описания» (1849) і уточнює деякі тези, напри-
также живописью, и притом в таком легком и клад, наводить засновану на літописах гіпо-
воздушном стиле, что, поднявши вверх глаза, тезу митрополита Євгенія (з «Описания» Ки-
вдруг как бы видишь над собою распростертое єво-Софійського собору [Болховітінов 1995,
голубое небо и в нем Превечного Бога во сла- с. 42]) про храмове свято Десятинної церкви
ве <…> ангелов» [Краткое 1849]. на Успіння; 3) містить помилки, зокрема, при-
Змінився і графічний додаток книги: окрім писує історію відкриття мощів Володимира з
дублювання креслень з попереднього видан- видання 1795 року авторові «Τερατουργημ’и»;
ня, тут надруковано «Совместный план трех 4) додає нові відомості – про поновлення «мо-
разновременных зданий Десятинной церкви» гилянської» церкви славнозвісною черницею
(план «стасівського» храму, накладений на пла- Києво-Флорівського монастиря Нектарією
ни «могилянської» та Володимирової церков) (Долгоруковою) у середині XVIII ст. (тоді
і перелік «Частицы святых мощей обретаю- було виявлено саркофаги, на які не звернули
щихся в Десятинной церкви, в приделе свя- гідної уваги, але які «Паломник» гіпотетич-
тителя Николая». За «Совместным планом», но ототожнює з описаними 1795 року) та про
«стасівський» храм мав три престоли: голо- зберігання в шафі у вівтарі «стасівського»
вний – на честь Різдва Пресвятої Богородиці, храму деяких знахідок з розкопок 1824 року:
південний – на честь рівноапостольного Воло- невеликих дзвонів, хрестиків, фрагментів
димира, північний – на честь святителя Мико- фрескового тиньку тощо [Максимович 1854,
ли Мірлікійського. Гідною уваги рисою «Со- с. 87–100].
вместного плана» є те, що, попри збереження «Указатель святыни» пропонував новий
в тексті книги рядків про невиявлення мощів стислий набір тез: місце мучеництва варягів;
княгині Ольги (під час розкопок 1820-х років), дати будівництва; доручення храму Анастасі-
в експлікації плану є пункти «Е. Надгробие в єві; десятина і грамота про неї; мощі св. Кли-
память св. Ольги с частицами разных мощей» мента; начиння з Херсонеса; мощі св. Ольги;
та «Ж. Место, где обретена ее гробница». Ці- поховання Володимира та Анни; руйнування
каві й такі пункти: «З. Усыпальница для трех Батия (згадано про близьке розташування укрі-
княжеских гробниц» та «И. Место, где найдена плень міста); збереження південно-західного
разбитая гробница царевны Анны». «Ольжин» кута; будівництво Могили; оновлення черни-
надгробок розташовувався в Микільському ці Нектарії; «в 1824 году, просвещенный лю-
приділі, біля іконостасу, впритул до північної битель отечественной древности, К[иевский]
стіни «стасівського» храму – симетрично до митрополит Евгений, внушил благочестивую
«Володимирового», встановленого у південно- мысль <…> Анненкову, восстановить совер-
му приділі. Що ж до останніх пунктів, то відпо- шенно древний собор <…> и <…> начали
відними літерами позначено місця в давньому разрывать его обширные развалины»; розби-
нартексі, обабіч середньої нави: «З» – з півночі, рання руїн і будівництво храму за проектом
«И» – з півдня [Краткое 1849]. Стасова; приділи нової церкви; гробниця Во-
Опис Десятинної церкви в «Паломнике» лодимира (з якої Могила узяв главу); грецькі
І.П. Максимовича: 1) згадує багато літопис- літери; залишки давньої підлоги з мармуру пе-
23
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
ред престолом та Горнім місцем; шафи з двома ной лишь Могилиной церкви и ограждением
дзвонами, хрестиками, фрагментами фресок, священных остатков; сооружение же храма
мармуровими плитами та іншими артефакта- отложить до благоприятного времени, когда
ми [Указатель 1853, с. 129–134]. будет для того более средств, ибо митрополит
Значно докладніше, компілюючи мате- весьма опытно рассуждал, что обновление та-
ріали попередніх видань, описав Десятинну кого летописного здания не должно быть пред-
церкву М. Сементовський у книзі «Киев, его приятием частного человека»; в) попри нама-
святыня, древности, достопамятности» (1852). гання Меленського та Єфимова «соображаться
Новими в цьому масиві відомостей є подро- с прежним <…> видом» церкви, «к сожале-
биці щодо робіт черниці Нектарії («Заделывая нию <…> был утвержден» проект Стасова;
трещину в алтарной стене, работники открыли «Непонятно: почему не был поставлен <…>
вне храма две мраморные надгробные доски, поверх земли в самом храме» приписуваний
подобные гробнице Ярослава, но обе <…> Володимиру саркофаг; 3) виявлений біля пів-
засыпаны землею <…> до сего времени»), сло- нічної стіни саркофаг із жіночим похованням
ва про зберігання в «cтасівському» храмі серед приписано Ользі (його зовнішнє щодо церкви
артефактів «перстней, колец, стекляных, витых розташування пояснено переховуванням під
спиралью браслет» та ікони святителя Мико- час монгольскої навали), датою перенесення
ли з Херсонеса, а також про оновлення церкви мощів княгині визначено 1007 рік (насправ-
1862 року (при цьому оновленні, між іншим, ді, літопис під цим роком каже: «Принесени
дерев’яну огорожу садиби храму замінили святии в Святую Богородицю» [Івакін 1996,
на муровану). Крім того, автор акцентує ува- с. 11]; деякі описи тлумачать це як встановлен-
гу на запозиченнях, які мали місце при оздо- ня іконостасу [Максимович 1854, с. 89; Семен-
бленні «стасівської» церкви: «Иконостас <…> товский 1864, с. 42]), і хоча безпосередньо під
и образа, в особенности на Царских вратах, північним надгробком у «стасівській» немає
прекрасные копии с образов Боровиковского, мощів Ольги, «утешительно думать, что неда-
находящихся на Царских вратах Казанского леко от этой северной стены <…> еще таится в
собора в С.-Петербурге» [Сементовский 1864, недрах земли, самая гробница»; 4) з новітньої
с. 41–48]. історії храму: а) при будівництві 1835 року за-
Розширеною компіляцією є окремий твір вершено стіни, а 1838-го – бані; б) нещодавно
М. Сементовського «Церковь Десятинная» з облаштовано приділ апостолів Петра і Пав-
додатком «Древнейшие колокола, найденные ла (на згадку про приділ на другому поверсі
при разрытии развалин Десятинной церк- «могилянської» церкви), у ньому поставлено
ви» [Сементовский 1857]. Але «стрункіше» Царські Врата і місцевий ряд ікон з храму-по-
за М. Сементовського, у літературному сенсі, передника; в) у 1857 році церкву відвідав ім-
викладено матеріал в «Описании Десятинной ператор Олександр ІІ і був здивований її бід-
церкви в Киеве» 1872 року. Видання містить ністю, а тому дав розпорядження про щорічну
також чимало нових тез і відомостей, зокрема: грошову допомогу їй від держави; г) найбільш
1) переказ нотаток митрополита Євгенія про урочистим святом у храмі є день пам’яті рівно-
розкопки 1820-х років; 2) поміркована критика апостольного Володимира, оскільки на свято
деяких рішень щодо розкриття давніх фунда- Різдва Пресвятої Богородиці увага киян біль-
ментів і побудови «стасівського» храму: а) роз- ше зосереджена на Софійському соборі. Завер-
криття фундаментів являло собою «дело, едва шує книгу «Опись древних вещей, найденных
ли осторожно начатое» Євгенієм, оскільки ба- в Десятинной церкви», що містить 44 позиції
гато коштовностей розкрадали прості люди, (з переліком близько 480 предметів) [Описание
а Лохвицький вів роботи за відрядження ми- 1872].
трополита до Петербурга без чіткого плану; «Путеводитель» В.Д. Бублика і «Спутник
б) митрополитові слід віддати належне, що по Киеву», орієнтовані на туристів, подавали
він «не охотно согласился на предложение Ан- інформацію про Десятинну церкву ще більш
ненкова: соорудить новый храм на развалинах стисло, ніж «Указатель святыни». Перший міс-
Десятинного, советуя ему, для лучшего их со- тив позиції: варяги, первісне будівництво, де-
хранения, довольствоваться обновлением од- сятина, начиння з Херсонеса, перенесення мо-
24
Владислав Дятлов. Презентація Десятинної церкви в путівниках по Києву
ХІХ – початку ХХ століття
щів Ольги, поховання Володимира з Анною, частини споруди 989–996 років), гіпотетично
Олега з Ярополком і Ізяслава з Ростиславом відтворює процес зведення храму Х ст. (вважа-
Мстиславичем (названий Романом), останній ючи, що за Ярослава Мудрого церкву добудува-
оплот киян проти монголів, південно-західний ли), згадує світові аналогії. Нарис складається
кут, будівництво Могили, будівництво та роз- з підрозділів: «Десятинная церковь», «План»,
копки ХІХ ст. (без імен), знахідки (узагальне- «Название храма», «Украшения», «Омфалий»,
но), грецькі літери, архітектура нового храму «Поливные плитки», «Иконостас», «Образ
(форма куба, п’ять бань, розміри), артефакти св. Ольги», «Гробница св. Владимира» («будто
в інтер’єрі (підлога, шафа), надгробок Воло- бы с мощами св. Владимира»), «Древний сар-
димира, саркофаги з розкопок [Бублик 1890, кофаг» (який 1908 року знайдено вдруге після
с. 85–88]. «Спутник» був ще лаконічнішим: часів митрополита Євгенія і «по настоянию ду-
варяги, первісне будівництво, десятина, мощі ховенства <…> под видом гробницы св. Оль-
Ольги, поховання Анни і Володимира, мон- ги» перенесено до «стасівської» церкви), «При-
гольске розорення, другий храм (ідеться про дел» (святих Петра і Павла з іконостасом Мо-
дерев’яний «микільський» XVI ст. – попере- гилянської церкви), «Окрестности Десятинной
дник «могилянського»), розкопки (згадано ми- церкви», «Усадьба Петровского», «Форум»
трополита Євгенія), третій храм (1828–1842), [Шероцкий 1917, с. 88–106].
три престоли, сховані гробниці Володимира й Вивчення описів Десятинної церкви в
Ольги (їй приписано північну), шафа з арте- путівниках по Києву та близьких за жанром
фактами [Спутник 1913, с. 50–53]. виданнях 1795–1917 років дозволяє зробити
Не можна залишити поза увагою «Путево- такі висновки: видані в 1795 і 1820 роках ко-
дитель при обозрении святынь и достоприме- роткі популярні описи міста пропонують чи-
чательностей Киево-Печерской лавры и г. Кие- тачеві перші презентації Десятинної церкви,
ва» протоієрея Феодора Титова (1910) і «Киев. що складаються з основної розповіді та роз-
Путеводитель» К. Шероцького (1917): видання, порошених по тексту додаткових відомостей;
перше з яких є прикладом ще більшої мініміза- з 1829 року існував окремий презентаційний
ції відомостей про Десятинну церкву в контек- напрям – популяризаторські книги саме про
сті опису міста, а друге, навпаки – розгорнутого Десятинну церкву, які можна було викорис-
мистецтвознавчого нарису. тати як путівник; з 1841 року храм описано
Протоієрей Феодор Титов: «Она построе- в путівниках «класичного» типу, число яких
на в 1842 г. на месте древней Десятинной церк- зростало з кожним десятиліттям і містило ве-
ви, называвшейся так потому, что св. кн. Вла- лике розмаїття описів – від лічених рядків до
димир, создатель ее, назначил на содержание ее розгорненого мистецтвознавчого тексту, при
десятую часть своих доходов. Кроме главного цьому варіювався й набір хрестоматійних тез з
престола во имя Рождества Пресв. Богородицы, історії пам’ятки; у деяких описах другої поло-
в ней имеются еще три придела: 1) во имя вини ХІХ – початку ХХ ст. відзначено недолі-
равноапостольного кн. Владимира (справа от ки розкопок фундаментів давньої Десятинної
главного), 2) во имя св. Николая (слева) и 3) во церкви 1820-х років і будівництва «стасівсько-
имя свв. апостолов Петра и Павла, в северо-за- го» храму.
падном угле. К достопримечательностям <…> Подальше вивчення джерел про пам’ятку
относятся: 1) частицы св. мощей, 2) пещера с (зокрема, археологічні розкопки 1930–1940-х
гробницею св. кн. Владимира и 3) различные і 2005–2011 років) підтвердило одні та позба-
остатки мозаики, фресок, мрамора и др. укра- вило актуальності інші тези з цитованих нами
шений, найденные при раскопках на погосте» путівників і популярних описів (так, напри-
[Титов 1910, с. 148–149]. клад, залишається дискусійним початковий
К. Шероцький змістовно описує архітек- вигляд храму Х ст. [Козюба 2017], доведено
туру Володимирової Десятинної церкви та легендарність докладної розповіді 1795 року
пов’язані з нею археологічні знахідки, історико- про Володимирові мощі [Затилюк 2017], наве-
топографічний контекст, використовує інтер- дено додаткові аргументи проти ототожнення
претації результатів розкопок Д. Мілєєва (який прикрашеного різьбленням саркофага з роз-
на початку ХХ ст. розкрив східну та північну копок 1826 і 1908 років з Ольжиною гробни-
25
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Джерела та література
26
Віталій Козюба
Статья посвящена анализу материалов археологических обследований, прежде всего 1907 и 1936 годов, «вос-
точного» дворца в Киеве – одного из первых монументальных сооружений Древней Руси. Изучение полевой до-
кументации раскопок 1936 года позволяет усомниться в тождественности построек, исследованных в 1907 и
1936 годах.
Ключевые слова: «восточный» дворец, Киев, фундамент, кладка, раскопки.
The paper contains the analysis of materials of archaeological surveys, especially 1907 and 1936, of the «eastern» palace
in Kyiv – one of the first monumental buildings of Ancient Rus. The study of the field documents of the excavations of 1936
makes it possible to doubt the identity of the buildings studied in 1907 and 1936.
Keywords: «eastern» palace, Kyiv, foundation, masonry, excavation.
27
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
1890-х – початку 1910-х років [Хвойка 1913, в садибі Климовича – 29×20×4,5 см [Каргер,
с. 66–69]. Виписки зі щоденника розкопок 1961, с. 61].
В.В. Хвойки 1907 року, у тому числі щодо па- Розкопки В. Хвойки 1907 року. На місці
лацу, зроблені О.А. Спіциним, були виявлені палацу дослідник заклав розкопи № 37 і 38, які
у 1954 році і невдовзі опубліковані Г.Ф. Кор- мали загальну довжину 28 м і довшою сторо-
зухіною [Корзухина 1956, с. 341–342]. Про- ною підходили майже впритул до дерев’яного
аналізувавши публікацію В.В. Хвойки, а та- паркану, що розділяв садиби Петровського і
кож нові матеріали, отримані під час розко- Десятинної церкви. Ширина розкопів зале-
пок палацу експедицією Т.М. Мовчанівського жала від ширини майданчика між згаданим
1936 року, М.К. Каргер дав пам’ятці узагаль- парканом і краєм урвища гори. У публікації
нену характеристику, описав конструкцію її В.В. Хвойки зазначено, що була виявлена час-
фундаментів, будівельні матеріали, зупинився тина зовнішньої західної (південної) 1 стіни,
на питаннях реконструкції будівлі та її дату- яку простежено на 21 м, і фундаменти трьох
вання [Каргер 1961, с. 62–67]. поперечних стін, що збереглися на довжину
Насамперед треба виправити помил- 5–10 м. Фундаменти вціліли тільки місцями
ку щодо часу відкриття залишків палацу. і збереглися на глибину 0,2–1 м. Під ними –
М.К. Каргер вважав, що це сталося 1857 року, вапняна заливка з відбитками дерев’яних леж-
посилаючись на свідчення М. Сементовсько- нів субструкцій. На думку автора розкопок,
го й С. Крижановського про знахідку давніх споруда була двохповерховою, з підвальним
фундаментів під будинком, розташованим на приміщенням, спорудженим виключно із чер-
відстані 75 м на схід від Десятинної церк- воного кварциту, і другим ярусом над поверх-
ви. Будинок, який раніше належав фунда- нею землі, стіни якого було складено з тонкої
тору будівництва нової Десятинної церкви плінфи, ряди якої чергувалися з товстими ша-
(1828–1842) О. Анненкову, придбав Б. Кли- рами цем’янки й рядами червоного дрібно-
мович, і під час перебудови споруди й були зернистого пісковику [Хвойка 1913, с. 66–67].
виявлені фундаменти, фрески, кубики смаль- Підлога підвального поверху була утворена
ти і скарб, до якого входили срібні злитки- вапняно-цем’янковою («цементною») залив-
гривні, золотий і срібні браслети, золотий кою, на якій виявлено суцільний шар обпале-
перстень [Каргер, 1961, с. 60–61; Корзухина них дощок і колод. Серед будівельних мате-
1954, с. 110, № 76]. Ця інформація про зв’язок ріалів і фрагментів оздоблення споруди зна-
знахідки 1857 року зі «східним» палацом че- йдено плінфу зі скошеними торцями, шматки
рез М.К. Каргера міцно ввійшла в науковий карнизів, плит, одвірків з мармуру, пірофіліту
обіг [Толочко 1970, с. 56; Раппопорт, 1982, та інших порід каменю, фресковий розпис і
с. 9]. Насправді будинок Анненкова, а згодом камінці мозаїк, кам’яні плитки підлоги [Хвой-
Климовича, розташовувався на вул. Володи- ка 1913, с. 66–67].
мирській, 3 («будинок Трубецьких») [Пись- Сторінки щоденника В.В. Хвойки міс-
мо 1894, с. 152–153], і розкопані тут у 1975– тять додаткові подробиці, які уточнюють де-
1976 роках фундаменти ротонди кінця ХІІ ст. талі пам’ятки. Зокрема, одна з поперечних
якраз знаходяться за 75 м від Десятинної стін споруди мала фундамент завглибшки 2 м.
церкви. Ротонду було збудовано з плінфи роз- Ширина фундаментів становила 1,15–1,3 м.
міром 29–31×20–20,5×4–4,5 см [Боровський, Материк містився на глибині 2–2,7 м, а шар
Толочко 1979, с. 94], що практично збігаєть- руйнації споруди вздовж її довшої стіни мав
ся із зазначеним С. Крижановським розміром товщину 0,5–0,75 м і глибину низу заляган-
цегли в давніх стінах, знайдених 1857 року ня – 1,25–1,5 м. Відстань між поперечними
1
Палац, як буде показано далі, був орієнтований стінами за сторонами світу, з незначним відхиленням по лінії
північний захід – південний схід. В описі В.В. Хвойки він орієнтований за Десятинною церквою, тому найближча
до неї південна стіна споруди названа західною. При розкопках 1936 року не зовсім точно був визначений на-
прямок на північ (з відхиленням від реального на схід), тому незначне відхилення довгої осі палацу на північний
захід – південний схід було перебільшене. Далі в тексті я подаю дійсну орієнтацію залишків палацу, у тексті
Додатку залишаю оригінальний напрямок за дослідниками 1936 року, крім випадків їх очевидних помилок в
орієнтації (зазначені в дужках).
28
Віталій Козюба. «Східний» палац у давньому Києві: новий погляд на відому пам’ятку
29
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
30
Віталій Козюба. «Східний» палац у давньому Києві: новий погляд на відому пам’ятку
31
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
32
Віталій Козюба. «Східний» палац у давньому Києві: новий погляд на відому пам’ятку
арк. 33 зв. – арк. 21 зв.; арк. 34 зв. – арк. 17). ті немає. Серед них – щоденники Т.М. Мовча-
Оскільки малюнки в щоденнику Т.М. Мов- нівського (ІІМК/К № 12, 13, 14, 20), Г.Н. За-
чанівського містяться серед записів, які на цепіної (№ 22), А. Манєвського (№ 15) і Л. Го-
кілька днів пізніші за аналогічні в щоденнику лубєвої (№ 16) – роботи на розкопі NordOst,
Г.Н. Зацепіної, можна зробити висновок, що опис розбирання групи 3 останніх двох ав-
перші копіювалися з других. торів (№ 18). Про вилучення креслень і що-
Щоденник Г.Н. Зацепіної (01.–09.1936, денника Т.Т. Теслі, що їх згадує Г.Н. Зацепіна
29 арк., ф. 20, № 40, старий – ІІМК/К № 22) у своєму щоденнику [Зацепіна 1936, арк. 6],
присвячений роботі на розкопі «А» і описує ми написали раніше. Узагальнену інформа-
вивчення й розбирання так званих груп 1–2 – цію з дослідження палацу 1936 року подано
залишків вапняного шару з будівельними Т.М. Мовчанівським у чернетці його статті
рештками й ділянками непорушених культур- «Археологічні дослідження городищ з часів
них нашарувань під ними. Зберігся окремий Київської Русі: Києва, Вишгорода, Райок, Го-
документ за її авторством під назвою «За- родська», яка, по суті, є випискою зі щоден-
гальний опис робіт, що проводилися на роз- ників – його особистого та інших членів екс-
копі “А” (який в травні 1936 р. досліджував педиції [Мовчанівський 1937, с. 28–33].
т. Тесля) в листопаді 1936 р.», який є підсум- Ще у 80-х роках ХХ ст. матеріали
ком її щоденникових записів про хід цих робіт НА ІА НАН України з розкопок «східного»
(4 арк.). На жаль, інших польових матеріалів, палацу були опрацьовані Ю.О. Коренюком
які присутні в каталозі НА ІА НАНУ і які [Коренюк 1990, с. 79–81]. Дослідника цікави-
пов’язані з дослідженнями палацу, у наявнос- ли насамперед знахідки зразків монументаль-
ного живопису. Щодо залишків самого пала-
цу Ю.О. Коренюк не погодився з висновками
комісії 1936 року про існування пілястри на
східному закінченні мурування [Коренюк
1990, с. 80].
Залишки стіни палацу in situ. У НА ІА
НАН України збереглося понад 70 фотогра-
фій і негативів процесу досліджень у розко-
пі А 1936 року – від загальних фото розкопу і
стратиграфій його бортів чи окремих ділянок
до поховань і братської могили (НА ІА НАНУ,
ф. 20, № 47а (старий шифр: ІІМК/К № 30)
(альбом 2 – фото № 93–230), № 87 (ІІМК/К
№ 76) (альбом 3 – фото № 231–321), № 87а
(ІІМК/К № 77) (альбом 4 – фото № 322–436).
Серед цих фото до двох десятків відносяться
до розчистки й фіксації фундаменту палацу,
виявленого того року. Більшість фото фунда-
менту, на жаль, мають не дуже високу якість
чи невдалий ракурс. Утім, фотографії дозво-
ляють зробити певні спостереження й висно-
вки, які не були зроблені раніше.
На фото № 127 (скляний негатив № 7823)
видно шар каменю (судячи з його форми (ве-
ликі площини, гострі ребра), це – червоний
кварцит), яке безсистемно, у порушеному ви-
Іл. 5. Зовнішній шар розчину на фасаді гляді, лежить на шарі ґрунту над залишками
східного торця стіни (1). Кладка фундаменту фундаменту палацу. До цього ж етапу роз-
і стіни східного торця (2). Розкопки 1936 р. копок відносяться фото № 107 і 130. На ін-
НА ІА НАНУ (№ 319, 7894) шому фото (№ 157) це каміння й земля над
33
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
34
Віталій Козюба. «Східний» палац у давньому Києві: новий погляд на відому пам’ятку
зведена у фундаментному рові (іл. 4: 2). менів без цегляної стіни. Ще одна особливість
Вище збереглися 1–3 ряди плінфи. Товщи- східного завершення мурування – наявність
на шва між рядами плінфи становила 6–8 см другого зовнішнього шару розчину, який по-
для нижнього і 10–12 см для верхнього. крив зовнішні площини каменів у цокольно-
Дослідники палацу писали про викорис- му поясі, частину вирівнюючого ряду плінфи
тання техніки западаючого (утопленого) ряду між цоколем і фундаментом і низ цегляної
в муруванні споруди [Каргер 1961, с. 66; Ми- кладки стіни, закривши собою 2 ряди плінфи
лецкий, Толочко 1989, с. 137], але на фото (іл. 5: 1). На фото видно, що він вкрив фасад-
кладки зсередини чи з північної сторони схід- ну площину локально, нібито стікаючи згори
ного завершення стіни його не видно (іл. 4: 2). [Каргер 1961, табл. ХІV, 2]. Під час остаточної
Відмінність східного завершення стіни пала- розчистки цього фасаду у 1936 році зовніш-
цу від описаної раніше західної ділянки по- ній шар розчину було знято (іл. 5: 2; іл. 6: 3).
лягає в різній конструкції низу стіни – якщо Одна чи дві монументальні споруди.
в першому випадку ми бачимо цокольний Як можна зрозуміти, розкритий у 1936 році
кам’яний пояс, вище якого – цегляна стіна, то відрізок фундаменту палацу не був відомий
в другому – це два кам’яні пояси, розділені В.В. Хвойці і не розкопувався ним у 1907 році,
одним цегляним вирівнюючим рядом. Інакше що зайвий раз свідчить про менший масштаб
кажучи, у східному торці кладки спостеріга- досліджень і більшу фрагментарність вияв-
ються два шари каменів (іл. 6: 3), тоді як за- лених залишків «терема», ніж це подано до-
хідна кладка над урвищем має три шари ка- слідником його реконструкції-інтерпретації
цієї пам’ятки. Відтак постає питання, який
зв’язок між виявленими у 1907 і 1936 роках
архітектурними залишками, або чи належать
вони одній споруді?
Т.М. Мовчанівський розрізняв ці споруди.
У щоденнику він зазначив, що досліджена сті-
на відноситься до Х–ХІ ст., а будівельні решт-
ки на південь від неї – можливо, до ХІІ ст.,
вказавши на головну відмінність – повну від-
сутність червоного кварциту у фундаменті і
стінах розкритої 1936 року стіни і скупчення
кварциту серед будівельних решток на пів-
день від неї [Молчановський 1936, арк. 19].
У протоколі наради лише констатовано від-
сутність мурувань in situ на південь від дослі-
дженої кладки (Додаток, пункт 8). У своєму
описі історії досліджень і характеристиці па-
лацу М.К. Каргер не сумнівається в існуванні
однієї споруди на цьому місці, але відзначає
розбіжності в її описі за В.В. Хвойкою і ро-
ботами 1930-х років, знову ж таки звернув-
ши увагу на відсутність червоного кварциту
в муруванні, відкритому у 1936 році [Каргер
1961, с. 62–66]. Примітно, що у своїй моно-
графії дослідник навіть не дав плану спору-
ди за В.В. Хвойкою чи плану стіни 1936 року,
Іл. 7. Загальний вигляд розкопу А тому залишається відкритим питання, чи він
з групами 1–3 (1). Розкопки 1936 р. НА ІА НАНУ не зміг їх поєднати в плані, чи вважав, що від-
(№ 367). Схема розташування стіни, відкритої крита у 1936 році ділянка фундаменту – це
у 1936 р. на місці «східного» палацу, все, що залишилося від довгої південної сті-
нанесена на «план Корзухіної» (2) ни, розкритої 1907 року. Усі інші дослідники
35
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
36
Віталій Козюба. «Східний» палац у давньому Києві: новий погляд на відому пам’ятку
будівель навколо Десятинної церкви, логічні- на велика пляма вапняної заливки (негативи
шим є розташування палацових видовжених № 7904, 7905, 7907).
споруд уздовж краю гори, а не поперек ньо- Серед фотографій розкопу А приверта-
го, і наближеність краю гори до фундаменту ють увагу дві (№ 213, 313), на яких, не ви-
1936 року. І можна припустити, що у 1936 році ключено, усе ж зафіксовано ділянку півден-
був відкритий південно-східний кут невідо- ної стіни «терему» між групами № 1 і 3. На
мої споруди кінця Х чи межі Х–ХІ ст., ніяким них видно уламки кварциту, які розділені
чином не пов’язаної з «теремом» 1907 року 3–4 квадратними в перетині повздовжніми
(іл. 7: 2). Вражаюча відмінність в описах фун- каналами (іл. 8: 1), які дуже подібні до слідів
даментів, відкритих у 1907 і 1936 роках, свід- дерев’яних субструкцій, виявлених у підошві
чить про їх належність різним спорудам. фундаментів Десятинної церкви [Івакін та ін.
Питання об’єктивності інформації 2006, с. 173, рис. 1]. У південно-західному
В.В. Хвойки про розкопаний ним об’єкт за- куті розкопу була розкрита величезна пляма
лишається відкритим. Завдяки матеріалам будівельного сміття, яка на певному етапі роз-
розкопок 1936 року на місці «терема», дослі- чистки виглядала як стіна, складена з уламків
дженого В.В. Хвойкою, можна стверджувати, кварциту, хоча це лише безсистемне скупчен-
що, якщо тут і була будівля, то підошва її фун- ня будівельних решток. На поверхні групи 3
даментів мала б розташовуватися не нижче було розчищено кілька згорілих дерев’яних
вапняного шару, виявленого на цій ділянці. елементів, що також збігається з інформацією
Імовірно, саме цей вапняний шар представ- В.В. Хвойки (іл. 8: 2).
лений на двох малюнках В.В. Хвойки палацу Таким чином, аналіз польових матеріалів
(іл. 1) і згаданий ним як «цементный пол по- археологічних досліджень «східного» пала-
двального этажа» [Козюба 2010, с. 69, рис. 8, цу 1907, 1936, 1939 і 1966 років дозволяє ді-
2, 3; Хвойка 1913, с. 67]. У щоденнику роз- йти висновку, що біля краю гори на північ від
копок Д.В. Мілєєва 1909 року квадратів, які Десятинної церкви, ймовірно, існувало дві
з півдня підходили до паркану, що розділяв різночасові монументальні споруди. Перша з
садиби Десятинної церкви і Петровського, них була збудована за часів князя Володимира
тобто за кілька метрів від місця виявлення Святого. Її ознака – дуже широкий неглибокий
В.В. Хвойкою «терема», у плані і стратигра- фундамент, у якому використано залізистий
фії приблизно на тій же глибині 2,75–2,9 м пісковик і вирівнюючий шар плінфи. Від цієї
зафіксовано той самий шар вапняної залив- споруди зберігся лише південно-східний кут і
ки (у кв. 54 – із червоним кварцитом), який, прилегла до нього ділянка південної стіни. Ці
як бачимо, простягся щонайменше на 5–6 м залишки були відкриті у 1936 році й повтор-
далі на південь від довгої південної стіни но досліджені у 1939 і 1966 роках. Будівля
«терема» [Милеев 1909, л. 169 об., 186–188]. після спорудження простояла недовго і май-
Крім того, у щоденнику схематично зобра- же вся була знищена руйнацією краю Старо-
жено розріз виходу фундаменту в урвищі київської гори. Можливо, саме залишки цього
садиби Петровського (висота кладки 1,9 м, палацу літописець початку ХІІ ст. пов’язував
глибина її підошви – 3,3 м) по лінії АВ без з теремом княгині Ольги «вне града» [Лавре-
більш точної локалізації. На схемі його роз- ньевская 2001, стб. 55, 56; Ипатьевская 2001,
копів позначено лінію АВ, але якщо це вона, стб. 44]. У ХІ ст. (?) на південь від неї, ближче
то фундамент виходив до урвища значно далі до Десятинної церкви, з червоного кварциту
на захід, ніж місце розкопок 1907 і 1936 ро- було зведено іншу споруду, майданчик (кот-
ків [Милеев 1909, л. 103–104 об.]. У розкопі лован?) під яку було залито вапняним шаром.
NordOst 1936 року, який прилягав з півдня Рівень закладення фундаментів другої споруди
до розкопу А 2, на північ від стику кв. 54, 64 був на 0,5 м вищим за першу. Залишки спору-
розкопок Д.В. Мілєєва, була також розчище- ди ХІ ст. (?) були досліджені в 1907 і 1936 ро-
2
Південний край розкопу А, за фотографіями № 367, 412 (іл. 7: 1), щонайменше на 1,5 м заходив на південь за
лінію паркану між садибами Десятинної церкви і Петровського, тоді як на «плані Корзухіної» його край позначе-
но по лінії паркану.
37
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
ках. На момент відкриття від будівлі збереглася Дуже сподіваюся, що існують інші ма-
південна поздовжня стіна і чотири поперечні. теріали з розкопок «східного» палацу 1907 і
Вона розташовувалася «за святою Богороди- 1936 років, які не відомі або не потрапили в
цею над горою», де літописець початку ХІІ ст. поле зору автора і які допоможуть при подаль-
згадує «доместиків двір» [Лавреньевская 2001, шому вивченні цієї непересічної пам’ятки
стб. 55; Ипатьевская 2001, стб. 44]. давньоруської архітектури.
Додаток
ПРОТОКОЛ
консультаційної наради від 2.VІІІ–1936 р.
в питанні визначення кам’яних та цегляних
кладок на розкопі № 3 /кол. садиба Петровського/.
Присутні:
1. Директор І.І.М.К. т. Ячменьов /голова наради/
2. Професор Моргилевський
3. Професор Юкін
4. Співробітник Історичного музею т. Тесля
5. Науковий співробітник ІІМК т. Оглоблін
6. –8. Асистенти т.т. Гончаров, Натансон і Зацепіна
9. Керівник археологічними дослідами на території кол. садиби Десятинної церкви т. Мовчанівський /секретар наради/
Повістка денна:
1/ Інформація про роботу на розкопі «А» та визначення розкопаних решток монументальних споруджень і питан-
ня їх консервації та дальнішого дослідження.
Нараду почали о 3 год. 30 хв. дня, закінчили о 5 г. 40 хв.
СЛУХАЛИ: 1/ інформацію т. Мовчанівського про роботу на розкопі № 3 та виявлені тут археологічні об’єкти.
ВИСЛОВИЛИСЬ: Проф. ЮКІН висловився за те, що фрески і штукатурка пов’язані із кладкою можуть бути від-
несені до Х–ХІ ст. Вони відрізняються від фресок із розкопів Софії.
Проф. Моргілевський показує і пояснює відкопані архітектурні рештки та датує іх Х – початком ХІ ст.
Висловилися ще т.т. Ячменьов, проф. Оглоблін, т. Тесля, т. Мовчанівський
УХВАЛИЛИ: 1. Констатувати, що на розкопі № 3 в східній частині кол. садиби Петровського виявлено розкопами
науково цінні рештки монументальних споруджень раннє-феодальної доби.
2. Основний компонент цих фресок складає частина кам’яної забутовки в північно-східній стороні розкопу № А.
Ця забутовка орієнтована по лінії N-W – SO і має такі розміри: довжина в частині що збереглася – 5,85 мтр., ширина –
максимум 2,25 мтр., мінімум 0,80 мтр., висота від 0,28 до 0,80 мтр.
3. Забутовка складається з неправильної форми камнів /залізястий пісковець/ залитих вапняковим розчином не-
тривкої консистенції, з незначною домішкою товченої кераміки. Нижчий ряд камнів забутовки лежить на суглинковатій
підсипці завтовшки біля 0,30–0,50 мтр., нижче залягає підгрунття /суглинок та льос/. Товщина шару забутовки сягає
біля 0,40–0,50 мтр.
4. Вище цього шару у південно-західній [південно-східній. – В. К.] частині спорудження та в північно-західній
його стороні помітно рештки цегляної кладки стін, що в північно-східній [південно-східній. – В. К.] стороні збереглися
на висоту до 0,40 мтр., а в північно-західній на 0,5 мтр. Кладка стіни залягає безпосередньо на шарі забутовки. В цій
кладці помітно чергування тонкої плиточної цегли із кусками залізястого пісковцю, розмір цегли = вапняковий розчин,
яким закріплено кладку стін значно кращої якості проти розчину, що ним залито забутовку. Консистенція розчину в
кладці стіни міцніша і включає більше товчених керамічних домішок.
5. В південно-східній частині спорудження кладка стіни зберіглася до 0,45 мтр. І в цьому місці кладка виступає
можливо як пілястр. Розмір його – довжина 1,70, висота 0,40–0,45, ширина 1,13. В північно-західній частині спорудження
кладка стіни зберіглася висотою 0,55 мтр. інші розміри цього фрагмента стіни – ширина 1.00 мтр., довжина – 1,30 мтр.
6. В цьому місці спорудження можливо існував вихід з давнього будинку, про що свідчить характерно пригладже-
ний тинк на внутрішній поверхні дверного отвору.
7. Південно-східна частина спорудження являє собою збережене закінчення фундаменту і стіни давньої будови,
а північно-західній край руйнований обвалом в бік наявного обриву по краю садиби Житлокопу № 8.
8. Безпосередньо на південь від описаної вище кладки виявлено на цьому-ж рівні кілька груп з прошарками розчи-
ну з цемянкою та кусків рожевого кварциту, причому кварцит концентрується головне в південно-східній групі і куски
його не лежать in situ.
38
Віталій Козюба. «Східний» палац у давньому Києві: новий погляд на відому пам’ятку
9. В 8,40 мтр. на південь од кладки виявлено групу будівельних решток з значними залишками дрібних кусків
фресок та мозаїки.
10. Всі рештки давніх споруджень виявлені в надзвичайно порушених шарах грунту, і поміж окремими групами
розчищено було площу траншей і кесона від минулих розкопів В. Хвойки й інших.
11. В засипному грунті, зокрема в невеличких його непорушених частинах знайдено чимало археологічного ма-
теріалу з раннє-феодального періоду, як от: зразки глиняного посуду, плиточної цегли, зразки мозаїчного півфабрикату,
пряслиці, енколпіони, рештки людських поховань, залізні й скляні вироби тощо.
12. Консультаційна нарада вважає за можливе датувати рештки забутовки і стіни кінцем Х або початком ХІ сто-
ліття.
13. Нарада припускає можливість гадати на основі сопоставлення орієнтації осі стін давньої десятинної ц. і дав-
ної кладки, а також на підставі іншого знайденого археологічного матеріалу /побутові залишки/, що виявлені рештки
збереглися від будівлі некультового призначення, яка займала місце на південь і південний захід від збереженої кладки,
та що доходила до меж із Десятинною садибою.
14. Зважаючи на те, що рештки груп на розкопі № А мають характерні риси руйнованих шарів та скупчення буді-
вельного мусору, Нарада ухвалює перевести дальніші дослідження цих груп у спосіб їх розчистки та розборки. Зокрема
будівельні рештки південно-східної групи, що включає рожевий кварцит, не є архітектурно пов’язані з виявленою мо-
нументальною кладкою, і можливо належать до якоїсь іншої будівлі.
15. Консільтаційна Нарада ухвалює зо всіх виявлених на розкопі № А груп, зберігти і законсервувати монумен-
тальні рештки забутовки і частин стін від будівлі Х–ХІ століття, для чого передати даний об’єкт в розпорядження му-
зейних органів Київської Обл. Наросвіти.
16. Вважати за потрібне продовжувати археологічні розкопи безпосередно на південь і захід від розкопа № А, для
виявлення можливих інших монументальних решток даної раннє-феодальної будівлі.
17. Продовжити фахове всебічне дослідження даних решток до часу їх присипки та консервації.
Джерела та література
39
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
40
Олексій Комар
В статье анализируется проблема датировки производственных печей, исследованных в 1914, 1936 и 1974 го-
дах на бывшей усадьбе Десятинной церкви. На основании комплекса стратиграфических, архитектурно-архео-
логических и археомагнитных данных аргументируется их сооружение в середине XI – начале XII в. для одного
из двух капитальных ремонтов Десятинной церкви.
Ключевые слова: Древняя Русь, Десятинная церковь, производственные печи, хронология, археомагнетизм.
The paper analyzes the problem of production furnaces dating, studied in 1914, 1936 and 1974 on the former Desyatynna
churchyard. On the basis of a complex of stratigraphic, architectural, archaeological, and archaeomagnetic data, it is
supported that it’s construction in the middle of the 11th – early 12th century was made for the overhaul of the Desyatynna
Church.
Keywords: Old Rus’, Desytynna Church, production furnaces, chronology, archeomagnetism.
Виробничі печі для випалу плінфи, ви- Під час нових досліджень ділянки (на
явлені на північний захід від Десятинної той час – уже садиби Історичного музею)
церкви, давно привертають увагу археоло- у 1974 році С.Р. Кілієвич занотувала у щоден-
гів і дослідників давньоруської архітектури, нику: «Дивним є той факт, що навколо печі
проте в їх інтерпретації накопичилося досить рушений шар заповнений різночасовим сміт-
багато серйозних розбіжностей [огляди див.: тям, враження таке, що вона вже розкопува-
Кілієвич 1979; Чміль 2014]. Дискусійними лася, хоча за твердженням учасника розкопок
залишаються час спорудження, конструкція і 1936–1937 рр. В.К. Гончарова, у цьому місці
навіть кількість відкритих об’єктів. Залежно розкопок не було» [Килиевич 1974б, с. 24].
від тієї чи іншої інтерпретації, змінюються У звіті та публікаціях цей факт констатував-
наші уявлення про виробничі традиції, ор- ся і для решти відкритих печей: «Усі три від-
ганізацію будівництва, мікротопографію ді- криті нами печі в районі Десятинної церкви
лянки навколо Десятинної церкви в певні знаходилися в перекопаному культурному
історичні проміжки. Значною мірою така си- шарі, насиченому різночасовим будівельним
туація стала наслідком браку докладної по- і побутовим сміттям. Це, безперечно, сліди
льової документації та публікацій розкопок скарбошукацької діяльності О.С. Анненкова»
1914 та 1936 років, а також недостатньої ува- [Килиевич 1974а, с. 5–6; Кілієвич 1979, с. 14].
ги до результатів археомагнітного датування Утім, С.Р. Кілієвич не виключала можливості,
однієї з печей. що в площу розкопу могли потрапити ділян-
Стратиграфічні умови розташування ки, досліджені Т.М. Мовчанівським у 1936–
об’єктів. Розкопки садиби Десятинної церк- 1937 роках [Килиевич 1974а, с. 1]. Площа
ви 1914 року припали на час несподіваної перекопів була настільки великою, що для їх
смерті Д.В. Мілєєва і тому не були введені вибирання в 1974 році були застосовані екс-
в науковий обіг. Незважаючи на виявлення каватор і бульдозер.
частини польових щоденників Д.В. Мілєєва Проаналізувавши польові «кроки» зі що-
та С.П. Вельміна, наразі точно не з’ясовано, денника Д.В. Мілєєва, В.К. Козюба дійшов
яка частина квадратів, розбитих під розкопи висновку, що у 1974 році С.Р. Кілієвич по-
1914 року, була реально розкритою. Тим паче, вторно відкрила піч з кв. 684 та 685 Д.В. Мі-
цього не могли знати Т.М. Мовчанівський та лєєва, а також піч із шурфу 2 з розкопок
співробітники його експедиції у 1936 році, Т.М. Мовчанівського, визначивши загальну
яким теж не вдалося своєчасно видати мате- кількість печей як три [Козюба 2005, с. 212–
ріали своїх розкопок через хвилю сталінських 214]. Д.Д. Йолшин зробив припущення, що
репресій. одна з печей, досліджена Д.В. Мілєєвим і
41
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
С.П. Вельміним, могла бути повторно відкри- Вище послідовно залягали «шар В» і «шар А»
та в 1936 році, проте заперечив перетинання (іл. 5: 1–6). Верхня частина стратиграфічних
розкопів 1914 та 1974 років, вважаючи, що за- колонок квадратів Д.В. Мілєєва добре зна-
галом мова йде про комплекс із чотирьох або йома автору за досвідом розкопок на садибі
п’яти печей [Ёлшин 2008, с. 161]. Л.В. Чміль, Десятинної церкви 2005–2011 років. Верхній
виконавши суміщення планів розкопок 1914, гумусований дерновий шар перекривав про-
1936 та 1974 років, припустила, що мова все ж шарок «щебеню та вапна», тобто дрібних
іде про два об’єкти [Чміль 2014, c. 155, іл. 5]. уламків плінфи, цем’янки, цегли – будівель-
В одній з останніх робіт лише про дві печі ний горизонт 1828–1842 років, що залягав на
пише і Д.Д. Йолшин [Ёлшин 2017б, с. 246]. тонкому шарі «чорнозему» – гумусованому
Проблема співвідношення печі з кв. 684, прошарку, який маркує денну поверхню ді-
685 та печі № 1 1974 року на планах вирішу- лянки станом до 1828 року. «Шар А» харак-
ється завдяки виявленим у 1974 році залиш- теризується Д.В. Мілєєвим як «чорнозем зі
кам недорозібраної бровки в камері печі № 1 щебенем вапна», тобто як шар чорного кольо-
(іл. 1: 1, 2). У ході розкопок на садибі Десятин- ру з включенням цем’янки. Йому відповідає
ної церкви 2005–2011 років було встановлено, простежений у 2007–2011 роках у стратигра-
що саме такі не до кінця розібрані бровки час- фії розкопу 5 рихлий шар інтенсивно чорного
то залишалися між квадратами Д.В. Мілєєва. кольору з включенням плінфи, цем’янки та
Розташування бровки в даному випадку точ- кераміки XVI–XVII ст. Нижче залягали твер-
но відповідає межі між кв. 684 та 685, а піч діші прошарки темно-сірих відтінків з матері-
займає також кв. 694 та 695 (іл. 2: 1, 2; іл. 3). алами XI–XV ст. У стратиграфії Д.В. Мілєєва
В.К. Козюба відзначив, що у кв. 695 були їм сумарно відповідає «шар В» – для кв. 695
виявлені рештки другої печі (за його нумера- він охарактеризований як «глинистий сірий»,
цією № 2), не конкретизувавши її тип [Козюба «темніший, ніж шар С», «темний глинистий»
2005, с. 212]. Об’єкт зафіксований у вигляді [Милеев 1914, л. 1].
двох ліній «цегли сирцю» (але з включен- На фотографіях печі № 1 1974 року піс-
ням каменю) завширшки 40 см і ще вужчої ля її повторного розкриття добре помітно, що
перпендикулярної, а також великої плями под камери печі знаходиться дещо нижче ха-
перепаленої до червоного глини – поду печі рактерного чорноземного шару без включень
(іл. 4: 2). Креслення подане в щоденнику на будівельних решток (денної поверхні Х ст.),
аркуші 2, однак ні на попередньому плані за- проте запуск котлована здійснено зі значно
чистки кв. 695 на глибині 0,9 м [Милеев 1914, вищого рівня (іл. 1: 2). Твердження С.Р. Кіліє-
л. 1], ні на наступному плані зачистки на гли- вич про розташування печі на рівні денної по-
бині 0,95 м [Милеев 1914, л.3], де вже просту- верхні часів будівництва Десятинної церкви
пає верх печі № 1, ознак такого об’єкта немає побудоване лише на механічному порівнянні
(іл. 2: 2). Не відображений він і в стратигра- глибин розкопів і однозначно є помилковим.
фії на жодній зі стінок кв. 695 на глибині 0,8– Різниця між заповненням печі у кв. 685
0,95 м. Натомість на цьому ж аркуші 3 ниж- та 695 (іл. 5: 1) може свідчити, що руйнація
че для планів кв. 696 та 686 вказані глибини північно-західної частини печі відбулася не
відповідно 1,5 м та 1,65 м, а в стратиграфіях відразу після припинення її функціонування,
кв. 695 саме на глибині 1,55–1,6 м зображені а пізніше, шляхом вкопування. Вірогідно, кон-
залишки сирцевої кладки печі № 1 (іл. 5: 5, 6). тури заповнення останнього помітні на плані
Схоже, що аркуш 2 залишався вільним і був кв. 694 на глибині 1,15 м (іл. 4: 1). У сусідньо-
просто заповнений пізніше. На ньому зобра- му кв. 684 на цьому ж рівні зафіксовано дно
жено північно-західний кут печі № 1 на рівні християнського поховання (іл. 4: 1), тобто піс-
поду та межа котлована під піч (іл. 4: 2). ля тривалого періоду накопичення культурно-
За стратиграфічними розрізами го шару над розвалом печі ділянка ввійшла
1914 року, запуск котлована печі № 1 просте- до площі кладовища. На наступному етапі на
жувався з глибини 1,05 м від сучасної поверх- цій же ділянці фіксується забудова, оскільки в
ні до глибини 2,05 м; склепіння печі збере- 1974 році С.Р. Кілієвич дослідила фундамент
глося до рівня 0,8 м від поверхні (іл. 5: 1, 2). прямокутної споруди (іл. 3), вкопаний з рівня
42
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
43
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Іл. 2. Піч № 1, плани зачисток квадратів. Розкопки 1914 р. [за: Милеев 1914]
44
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
щонайменше на 0,33 м вище верху печі № 1, но-східна частина печі перерізана глибоким
тобто із «шару А». об’єктом, який іде через увесь шурф до са-
Стратиграфічна ситуація залягання ре- мого дна й відображений у всіх стінках роз-
шток печі № 1 свідчить, що піч мала бути копу, окрім північної (іл. 6; іл. 7) [Зацепіна
збудованою ще в давньоруський період (піз- 1936, кресл. № 1]. Рівень запуску від самих
ніше від часу зведення Десятинної церкви) верхніх шарів, тобто не раніше XIX ст. Його
і припинила функціонування задовго до його напрямок у загальних рисах збігається з орі-
завершення. Через тривалий проміжок піс- єнтуванням квадратів Д.В. Мілєєва, і можна
ля нівелювання поверхні над рештками печі було б навіть припустити, що мова йде про
дану ділянку перекриває цвинтар, який функ- кв. 705, 704 (іл. 3), однак стінки об’єкта не
ціонував навколо Десятинної церкви у XVI– вертикальні, як мало б бути у випадку з роз-
XVII ст. Станом на 1695 рік, як свідчить план копом 1914 року, а зі значним уступом (на
І. Ушакова, ця територія була вже вкрита за- фото східної стінки – шириною до 1 м, однак
будовою військової російської адміністрації, на кресленні стінки картина відрізняється)
чим і пояснюється поява кам’яного фунда- (іл. 6: 1; іл. 7: 1). За описом і фото стінок по-
менту споруди. мітно прошарок крупних фрагментів плінфи і
Стратиграфія сусідньої ділянки, де роз- цем’янки, а вище прошарок дрібніших пере-
копана піч № 2, відрізняється дуже помітно, сіяних – таке сортування спостерігалося нами
і її складно прив’язати до відомих шарів. На в розкопах О.С. Анненкова. План зачистки
загальних фотографіях шурфу 2 1936 року з шурфа 2 на глибині 1,5 м не дає чітких конту-
різних ракурсів добре помітно, що вся півден- рів об’єкта, складається враження, що пере-
45
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
46
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
47
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Іл. 6. Піч № 2, етапи розкриття. Розкопки 1936 р. (Науковий архів ІА НАНУ, ф. ІІМК, № 30)
48
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
коп зачепив усю площу печі [Зацепіна 1936, фіксується на стінках одразу під прошарком
ч. 5]. У заповненні камери печі не виявилося світлої глини [Зацепіна 1936, ч. 11; 13]. При
суцільного завалу печини від черені чи улам- цьому на всіх польових фото печі № 2 (іл. 6)
ків перепаленої сирцевої цегли від стін і скле- [Чміль 2014, іл. 3; 4] виразно помітно відсут-
піння – невеликий осип зафіксовано лише в ність твердого обпаленого дна, а більшість
ПнСх куті (іл. 6: 1, 2). Коли ж і навіщо була фото вже зроблені після контрольного штика,
вичищена зруйнована піч? прокопаного нижче реального поду. Його ви-
Не зачеплена об’єктом північна стінка гляд описується на одній з карток: «На гли-
шурфа, здавалося б, має єдина відбивати ре- бині 2,60 mt від поверхні натрапили на шар
альну стратиграфічну картину, однак і тут ви- ноздрьованої шлакоподібної маси, яка усти-
никають проблеми, адже ні на кресленні стра- лає дно печі у середині. Мабуть, це і є її под»
тиграфії, ні на фото стінки не читається харак- [Зацепіна 1936, ч. 8].
терний чорний гумусований культурний шар Уся ця плутанина ілюструє методичну
городища до етапу початку кам’яного будів- слабкість розкопок 1936 року. Дослідники не
ництва (іл. 6: 1; іл. 7: 2). У ПнСх частині шур- зрозуміли, що розкривають піч повторно, а на
фа одразу нижче від прошарків із включенням внутрішніх стінках печі фіксуються рештки
цем’янки на глибині 0,65–1 м (з пониженням реальної стратиграфії засипки камери печі.
на Зх) простежений вугільно-попелястий шар, Щоправда, Л.В. Чміль відзначила дивне дату-
а нижче починався потужний (аж до 2 м) шар вання печі Т.М. Мовчанівським, який вважав,
засипки з включенням давньоруської керамі- що вона «споруджена для побудови у 1826 р.
ки до низу котлована під піч. Рівень запуску нової будівлі церкви» [Чміль 2014, с. 156–
печі по фотографіям визначити неможливо, 161]. Якщо датування Т.М. Мовчанівського не
оскільки піч обкопана звідусіль до сирцевих випадкове і спирається на характер заповне-
стін; на кресленні ж стратиграфії північної ння перекопу, а обпалені черінь і под печі вже
стінки (за умови його точності), вірогідно, реально були відсутніми станом на 1936 рік,
читається край котлована із запуском на по- то єдиним прийнятним поясненням такої кар-
значці 1,6 м від сучасної поверхні [Зацепіна тини є повторне розкриття печі № 2 після роз-
1936, ч. 5; кресл. № 1], що на 0,55 м нижче від копок О.С. Анненкова чи С.П. Вельміна.
печі № 1. При повторних розкопках 1974 року Археологічне датування печей. З різних
зафіксовано, що й основа стін печі № 2 зна- причин безпосередньо авторам розкопок 1914
ходиться на 0,7–0,75 м нижче від рівня поду та 1936 років так і не судилося видати матері-
печі № 1 [Килиевич 1974а, креслення]. али цих досліджень. Уперше на виявлені печі
Якщо печі № 1 та № 2 справді одночасо- звернув увагу М.К. Каргер. Помилково вва-
ві, то піч № 2 в такому випадку мала набага- жаючи перебудову південно-західного кута
то більше заглиблену камеру. Утім, не все з Десятинної церкви XII ст. рештками церкви
її конструкцією зрозуміло. Л.В. Чміль дові- XVII ст. після реставрації Петра Могили, до-
рилася реконструкції Т.М. Мовчанівського і слідник вирішив, що саме в печі з розкопок
визначила висоту топкової камери печі № 2 1936 року і випалювалась плінфа для імітації
у 0,55 м, опираючись на збережену висоту давньоруської [Каргер 1961, с. 49]. Найвіро-
«козла», а слідами перекриття (черені) каме- гідніше, у своєму припущенні він керувався
ри вважала, слідом за дослідниками печі, про- товщиною сирцевої цегли, з якої була скла-
стежений на стінках прошарок світлої необ- дена піч, та висновками Т.М. Мовчанівсько-
паленої (sic!) глини завтовшки 0,17–0,18 м го і Г.Н. Зацепіної про датування печі XVII–
[Чміль 2014, іл. 4: 184]. На підставі цієї ж XVIII ст. у польовій документації та звіті.
реконструкції Л.В. Чміль зробила висновок і У 1974 році обидві печі були розкриті
про різку відмінність у висоті топкових камер повторно. У щоденнику С.Р. Кілієвич згаду-
печей № 1 та № 2 [Чміль 2014, с. 155, іл. 1: 1]. вала про знахідки двох фрагментів «кераміки
Однак, за щоденником Г.Н. Зацепіної, цей про- ХІ ст.» під час розчистки зовнішнього краю
шарок знаходився всього на 0,22 м вище від стіни й черені печі № 1 [Килиевич 1974б,
«поду»; в іншому ж місці стверджувалося, що с. 31–33], проте в публікаціях цей факт оми-
шар рудої печини зі слідами сильного обпалу нався, а підставою для датування печей кін-
49
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Іл. 8. Піч № 1, перепалена сирцева цегла. Розкопки 1974 р. [за: Килиевич 1974а]
50
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
цем Х ст. виступали товщина плінфи з ошла- нівною археомагнітну дату печі № 1, вважаю-
кованого блоку, виявленого неподалік від чи що таке датування не могло бути проведене
печі, та археомагнітне датування [Кілієвич протягом одного дня (як видно зі щоденника
1979, с. 12–15; Килиевич 1982, с. 74–75]. На С.Р. Кілієвич), проте розібрав аналогії з дав-
ці ж дані посилався П.П. Толочко, вважаючи, ньоруських сирцевих конструкцій. За виснов-
що в печах випалювали плінфу для Десятин- ками Д.Д. Йолшина, тісто сирцевої плінфи з
ної церкви [Толочко 1978, с. 92]. печі № 1 близьке за складом до одного з різно-
П.О. Раппопорт звернув увагу на відмін- видів ранньої плінфи Десятинної церкви, а її
ність формату плінфи – «продукції» печі № 1 формат – до сирцевої викладки, виявленої у
від формату плінфи Х ст. Десятинної церк- 1909 році на схід від Десятинної церкви та в
ви, визнавши датування печей кінцем Х ст. 1911 році над ровами східного палацу.
сумнівним. На думку дослідника, важливі- Інформація про знахідки фрагментів по-
шою є конструкція печей, які мають спільні суду XVII–XVIII ст. в печі № 2 була б важ-
риси з піччю «1980 р.» на садибі Софійсько- ливим фактом, якби не сумніви в повторному
го заповідника та печами XII ст., розкопани- розкритті печі вже в 1936 році. «Уламки XVII–
ми1984 року в Чернігові біля оз. Млиновище XVIII століття», судячи із записів Г.Н. Зацепі-
[Раппопорт 1994, с. 9, 10, 18, 19]. ної, «знайдені під час розбирання стінок печі,
Є.І. Архипова в питанні датування печей в північно-східному кутку на рівні 1,70 met.
звернулася до польової документації 1936 року від поду» [Зацепіна 1936, ч. 12]. Оскільки
стосовно розкопок печі № 2. Спираючись на стіни не збереглися на таку висоту, вказівка
згадку в картковому щоденнику Г.Н. Зацепіної «від поду» має бути помилковою. Однак і при
про «уламки XVII–XVIII століття», знайдені глибині 1,7 м від поверхні мова йде про саму
«в північно-східному куті <…> які лежали між верхню частину стінки, у яку могли вдавити-
цеглами, та потрапили туди під час будування ся будь-які включення з пізньої засипки. Ще
печі», а також на присутність у колекції буді- однією проблемою є той факт, що, судячи зі
вельних решток Десятинної церкви зі слідами щоденникових записів учасників експедиції
повторного використання (плінфа, черепиця, 1936 року, вони вважали «пізніми» знахідки
плитки підлоги), Є.І. Архипова зробила ви- будь-якого полив’яного посуду, не вирізняю-
сновок, що мова йде про споруду часів рекон- чи давньоруську поливу XI–XIII ст.
струкції церкви Петром Могилою, щоправда, Більш об’єктивною виглядає інша згадка:
повторивши при цьому здогад М.К. Каргера «Під час розчистки та розборки виявилося,
щодо датування часу перебудови південно-за- що горішні ряди цегли лежали на прокладці
хідного кута церкви [Архипова 1996, с. 58]. з вальцованої глини», у складі цієї глини вия-
З посиланням на дослідження Є.І. Архипової вилися вуглики, залишки соломи і фрагменти
також датував печі XVII–XVIII ст. В.К. Козюба фресок [Зацепіна, 1936, ч. 13]. Є.І. Архипова
[Козюба 2005, c. 214]. Л.В. Чміль пізніше ввела справедливо відзначила, що використання в
в науковий обіг значну частину польової доку- конструкції печі № 2 будівельних решток Де-
ментації з розкопок печі 1936 року, аргумен- сятинної церкви було можливим лише після
туючи датування печей «не раніше XVII ст.», її руйнування [Архипова 1996, с. 58]. Роз-
проте дослідниця визнала, що основною під- копками Десятинної церкви 2005–2011 років
ставою для цього є лише повідомлення Г.Н. За- було з’ясовано, що ще в домонгольський час
цепіної про «уламки XVII–XVIII століття» церква двічі зазнала значних руйнувань і була
у конструкціях печі № 2, перевірити які зараз капітально відреставрована. Саме над гори-
неможливо [Чміль 2014, c. 154–162]. зонтом викидів будівельних решток першого
У дисертаційному дослідженні Д.Д. Йол- з таких ремонтів першої половини XI ст. роз-
шин докладно розібрав наявні підстави для ташована сирцева викладка, повторно дослі-
датування печей і зауважив, що аргументи джена 2007 року [Козюба 2005, рис. 9; Иоан-
проти їх датування післядавньоруським ча- нисян и др. 2009, с. 363–365].
сом все ще не переважають аргументації на Тонка плінфа походить із печі № 1 і, як
користь давньоруської дати [Ёлшин 2008, вважала С.Р. Кілієвич, навіть випалювалася
с. 160–166]. При цьому дослідник назвав сум- в ній. Насправді знайдені поруч з піччю № 1
51
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
52
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
53
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
54
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
потім – «ХІІІ ст.» [Русаков, Загний 1977, як у бік збільшення вибірки, так і навпаки, ви-
с. 5], а згодом – знову «XIІ ст.» [Русаков, За- ключення крайніх значень (табл. 1). Помітна
гний 1982, с. 126]. різниця в значеннях спостерігається лише для
Розвиток та вдосконалення археомаг- об’єктів № 98 та № 203 (схилення), при цьому
нітнітної бази даних для території Украї- хронологічна інтерпретація даних за допомо-
ни фактично припинилися після 80-х років гою додатку Matlab tool for archaeomagnetic
ХХ ст., хоча у Європі цей процес тривав далі. dating ілюструє, що в цих випадках карди-
Створена Г.Ф. Загнієм та О.М. Русаковим нальної зміни календарних дат не відбулося
локальна крива зміни схилення й нахилення (табл. 2).
магнітного поля Землі за історичний період У всіх трьох використаних для дату-
для території України і Молдови все ще зали- вання моделях ARCH3K.1, SHA.DIF.14K та
шається опорною, хоча її верифікація наразі CALS3K.3 (іл. 11) найбільш очікувана архе-
є можливою завдяки застосуванню глобаль- ологічна дата печі № 1 із садиби Десятинної
них гармонічних моделей. Подібну сучасну церкви (початок ХІІ ст.) не потрапила в діа-
верифікацію за домогою додатку Matlab tool пазон археомагнітних дат (табл. 2). Найпіз-
for archaeomagnetic dating [Pavón-Carrasco ніший проміжок пропонує CALS3K.3 для
et al. 2011] нами було здійснено на прикладі версії даних 1977 року (882–1101 роки), утім,
двох об’єктів з волинцевського Ходосівсько- цей діапазон отримано без врахування даних
го поселення, унаслідок чого значні розбіж- із напруженості магнітного поля, залучення
ності між археологічним датуванням об’єктів яких у «комбінованій» версії знову виключає
і археомагнітним, отриманим Г.Ф. Загнієм та ХІІ ст. з діапазону (893–1087 роки). Моделі
О.М. Русаковим, зникли [Комар 2018]. По- ARCH3K.1 та SHA.DIF.14K взагалі обмежу-
зитивно себе проявили використання остан- ють верхню межу серединою ХІ ст. (897–1062
ньої верифікованої версії даних щодо об’єктів та 906–1046 роками відповідно). У ці про-
1986 року та моделі SHA.DIF.14K. Проте за- міжки потрапляє одна з допустимих архео-
стосування моделей для кожного історичного логічних дат печі № 1, пов’язана з ремонтом
періоду має свої особливості, що й ілюструє Десятинної церкви в 30-х роках XI ст. Утім,
київська вибірка об’єктів з археомагнітними точність моделей у даному випадку викликає
датами. певні сумніви.
Доступні наразі вихідні археомагнітні Об’єкт № 199 – виробнича піч із розкопок
дані для київських об’єктів представлені в на Львівській площі [Боровський 1975, с. 13–
трьох версіях: у роботах Г.Ф. Загнія і О.М. Ру- 15] – датується за складом керамічного комп-
сакова 1973 року [Rusakov, Zagnij 1973а; лексу, вмурованого в черінь, не раніше другої
1973б] та 1977 року [Русаков, Загний 1977], половини Х ст., тоді як моделі ARCH3K.1 та
а також у зведеному каталозі під редакцією SHA.DIF.14K дають вкрай ранні діапазони
С.П. Бурлацької [Бурлацкая 1986], для якого дат – 809–910 та 860–908 роки (іл. 12: 1), які
дані були надані Г.Ф. Загнієм. В останньому однозначно є помилковими. Прийнятним у
інформація представлена без польових кодів, даному випадку виступає лише другий з мож-
що ускладнює ідентифікацію об’єктів 1; у вер- ливих діапазонів моделі CALS3K.3 – 887–
сії ж даних 1977 року відсутня інформація про 1056 роки (табл. 2).
напруженість магнітного поля, у зв’язку з чим Об’єкт № 98 – піч для випалу вапна з
для коректного порівняння з іншими версіями розкопок 1970 року на вул. Ірининській, 3 –
параметр напруженості доводиться запозичу- у фінальній версії даних 1986 року датується
вати з інших джерел, отримуючи четверту, моделями ARCH3K.1 та SHA.DIF.14K 889–
«комбіновану» версію. На кожному з етапів 1052 і 898–1031 роками (іл. 12: 2; табл. 2).
роботи Г.Ф. Загнієм проводився перерахунок Попередня археологічна дата печі – середина
даних на базі різної кількості зразків, причому ХІ ст. – базувалася більше на історичній ін-
1
Три об’єкти з Києва з каталогу 1986 року (їм присвоєні умовні коди «К1-К3) не представлені у звіті 1977 року;
лише один з них з високою часткою імовірності може бути ототожнений з гончарним горном № 2 з досліджень на
території Ботанічного саду в 1971 році.
55
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Таблиця 1
Археомагнітні дані для археологічних об’єктів з території Києва
число F/
об’єкт № широта довгота зразків I D α95 Fo α Fo Джерело
піч, зруб № 1, 156 50,5 30,5 19 72,5 13,5 0,7 Бурлацкая 1986
Житній ринок
1973
2 1,39 0,09 49 Бурлацкая 1986
піч, садиба 170 50,5 30,5 15 72,5 16,0 1,6 Бурлацкая 1986
Історичного музею
1974
2 1,48 0,07 49 Бурлацкая 1986
піч, Рейтарська, 33 200 50,5 30,5 17 69,0 13,0 0,8 Бурлацкая 1986
1974
3 1,46 0,01 49 Бурлацкая 1986
гончарна піч,
Ботанічний сад К3 50,5 30,5 12 73,6 359,5 Бурлацкая 1986
1971 (?)
56
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
Таблиця 2
Хронологічна інтерпретація археомагнітних даних за допомогою
Matlab tool for archaeomagnetic dating
ARCH3K.1 SHA.DIF.14K CALS3K.3
№ версія
археологічна дата
зразка даних σ 95% σ 95% σ 95%
892–1106
98 1977 920–1056 965–1047 середина ХІ ст.
1143–1180
860–954
К2 1986 852–1055 812–1080 «ХІ ст.»
1002–1027
991–1190
1977 1034–1123 896–1262
1242–1254
200 XII ст.
1986 1006–1108 1025–1097 887–1182
1116–1235 1105–1234
comb 1085–1297
1247–1300 1264–1300
57
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Іл. 11. Інтерпретація археомагнітних даних печі № 1 з садиби Десятинної церкви за допомогою
Matlab tool for archaeomagnetic dating: 1 – ARCH3K.1; 2 – SHA.DIF.14K; 3 – CALS3K.3
58
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
терпретації виявленого комплексу печей як у фінальній версії даних 1986 року дають
пов’язаного з будівництвом комплексу споруд такі календарні діапазони: 896–1062, 906–
Софії Київської та прилеглих церков: Іринин- 1040, 864–1094 роки (іл. 12: 3). І лише у вер-
ської та Георгіївської [Толочко, Гупало 1975, сії CALS3K.3 без врахування напруженості
с. 20–27]. Формат цілої плінфи з печі справ- магнітного поля діапазон захоплює початок
ді близький до використаного при будівни- ХІІ ст. (833–1106 роки) (табл. 2).
цтві Золотих воріт та престолу Софійського Об’єкт № 200 – «вул. Рейтарська»,
собору. Однак колекція фрагментів плінфи з 1974 рік. Дата взяття зразків не збігається
печі, що зберігається в Наукових фондах Ін- з часом розкопок, вірогідно, піч із розкопу
ституту археології НАНУ, насправді включає 1973 року залишалася в розкритому стані
дуже різнорідний набір – від тонкої плінфи до наступного року. Об’єкт включав зна-
завтовшки 2,1–3 см до фрагментів плінфи хідки посуду й плінфи ХІ–XII ст., за якими
завтовшки 4–4,5 см із включенням крупного дата припинення функціонування печі ви-
шамоту, яка вважається характерною вже для значається XII ст. [Боровський 1976, с. 87–
XII ст. [Ёлшин 2017, приложение 1]. Тобто не 88]. Абсолютні рамки археомагнітної дати
можна виключати імовірність, що піч понов- печі знову співвідносяться з археологічним
лювалася і функціонувала до XII ст. датуванням лише частково, оскільки моде-
Об’єкт № 156 – побутова піч зі зрубу лі ARCH3K.1 і SHA.DIF.14K у версії даних
№ 1 садиби В на Житньому ринку – дато- 1986 року фактично виключають датування
ваний початково першою половиною XI ст. печі ХІІ ст. (табл. 2).
Автори розкопок зауважили, що «кераміка, Об’єкт № 203 – давньоруська піч із розко-
якою було підбито черінь печі, за характе- пок 1975 року по вул. Володимирській, 3, яка
ром вінець може бути віднесеною до кінця датується за заповненням не раніше XII ст.
Х ст.» [Толочко, Гупало, Харламов 1976, [Толочко, Боровський 1979, с. 9–10]. Незважа-
с. 29–30]. М.А. Сагайдак переглянув дату- ючи на значну зміну величини схилення в пе-
вання зрубу, виділивши його до будівельно- рерахунку даних 1986 року, який «викинув»
го горизонту 7, садиби якого загинули під об’єкт на кривій зміни схилення й нахилення
час пожежі. Дендрохронологічна дата під- за межі прогнозованої лінії порівняно з по-
кладки фундаменту з горизонту 7 – 1116 рік, зицією даних 1977 року (іл. 14: 1: 203, 203а),
а опори над зрубом № 7, що знаходилася на це не дуже відбилося на показниках кален-
рівні нижче зрубу № 1 – 1103 рік [Сагайдак дарних дат. Усі три використані моделі і всі
1981, с. 431–432, 449]. Згодом зруб № 1 був три версії даних (1977, 1986 та комбінована)
віднесений дослідником до більш раннього узгоджуються з археологічним датуванням
горизонту 6 без зміни абсолютних дат (після (іл. 13: 1; табл. 2).
1103 року) [Сагайдак 1991, с. 82, 108–109]. Об’єкти № 105 та «К3» представляють
М.А. Сагайдак ніяк не прокоментував дивну два синхронні гончарні горни, розкопані
помилку (?) авторів розкопок у визначенні 1971 року в Ботанічному саду [Мовчан 1975,
дати керамічного комплексу з печі. На жаль, с. 89–90; 1993]. Л.В. Чміль віднесла кера-
матеріали даних розкопок не видані в повно- мічний комплекс з печі № 1 до групи посуду
му обсязі, але сумарний кластер профілів ві- XVI – початку XVII ст. [Чміль 2010, с. 289;
нець розкопу з глибини 3–4 м від поверхні Чмиль 2015, с. 328]. За знахідкою в заповне-
справді демонструє змішану картину типів нні передпічної ями горна монети 1608 року
від початку ХІ до першої половини ХІІ ст. мова йде про комплекс першої половини
[Толочко 1981а, рис. 130], а абсолютний XVII ст. Археомагнітні рамки часу припинен-
рівень горизонту 6 розкопу на Житньому ня функціонування обох горнів дещо пізніші
ринку співвідноситься з горизонтом розко- в моделях ARCH3K.1 та SHA.DIF.14K: піч
пу на Контрактовій площі з дендродатою № 2 відноситься до другої чверті, а піч № 1 –
1058 рік [Сагайдак 1991, рис. 41]. Ці об- до середини XVII ст. (іл. 13: 2, 3; табл. 2).
ставини вкрай заплутують, адже археомаг- І лише традиційно ширші хронологічні рамки
нітне датування печі зі зрубу № 1 у моде- моделі CALS3K.3 включають для обох печей
лях ARCH3K.1, SHA.DIF.14K та CALS3K.3 і XVI ст. (табл. 2).
59
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Іл. 12. Інтерпретація археомагнітних даних за допомогою Matlab tool for archaeomagnetic dating і моделі
SHA.DIF.14K: 1 – піч, Львівська площа; 2 – піч, вул. Ірининська, 3; 3 – піч, зруб № 1, Житній ринок
60
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
Іл. 13. Інтерпретація археомагнітних даних за допомогою Matlab tool for archaeomagnetic dating і моделі
SHA.DIF.14K: 1 – піч, вул. Володимирська, 3; 2 – піч № 2, Ботанічний сад; 3 – піч № 1, Ботанічний сад
61
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Іл. 14. Схилення і нахилення магнітного поля Землі за даними археологічних об’єктів з Києва
та Ходосівки доби середньовіччя та нового часу:
1 – об’єкти за даними Г.Ф. Загнія, версія бази даних 1986 р. (а – дані 1977 р.);
2 – прогнозована крива зміни схилення й нахилення магнітного поля
62
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
Проведена геофізиками перевірка точ- об’єкти від об’єктів XVII ст. (іл. 11; іл. 13: 2, 3;
ності моделі SCHA.DIF.3K на підставі даних іл. 14: 1). Відносна позиція об’єкта на кривій
інструментальних спостережень за варіація- зміни схилення й нахилення (іл. 14) дозволяє
ми магнітного поля Землі у Європі показала стверджувати, що за часом припинення функ-
загалом високу ефективність моделі для про- ціонування піч № 1 із садиби Десятинної церк-
міжку 1540–1754 років, але для періоду до ви дуже близька до печі зрубу № 1 із Житнього
1675 року були констатовані розходження з ринку і трошки пізніша за час припинення ви-
реальними даними в кривій магнітного нахи- користання печі для випалу вапна з вул. Іринин-
лення [Le Goff, Gallet 2017, p. 1–9]. При звер- ської, 3. Як уже зазначалося, археологічне дату-
ненні до згенерованих додатком Matlab tool for вання обох об’єктів не є достатньо впевненим
archaeomagnetic dating частотних кривих збігу і становить широкий діапазон від другої чверті
значень для археологічних об’єктів з Києва ХІ ст. до першої чверті XII ст. На цей проміж-
(іл. 11–13) бачимо, що в об’єктів XIII–XVII ст. ок потрапляють обидві значні руйнації і пере-
графіки схилення й нахилення практично збі- будови Десятинної церкви, тож поява печей
гаються (іл. 13), тоді як у об’єктів Х–XII ст. для випалу плінфи поруч із церквою, хоча й
(іл. 11–12) показники нахилення відхиляються не пов’язана з часом її будівництва наприкінці
і відповідальні за «омолодження» датування на Х ст., однак сталася в давньоруський період.
50–100 років порівняно з археологічним дату- Вивчення польової документації дозво-
ванням. Це свідчить про необхідність подаль- ляє припустити, що обидві печі все ще част-
шої поглибленої розробки локальної археомаг- ково збережені і мають непогані перспективи
нітної шкали для давньоруського періоду. для повторного дослідження археомагнітним
Мусимо констатувати, що на даний момент методом у майбутньому, що дозволить кон-
археомагнітне датування печі № 1 із садиби кретизувати наші уявлення про час і обстави-
Десятинної церкви не може уточнити час ви- ни появи розглядуваного виробничого комп-
користання печі в рамках давньоруського періо- лексу на Старокиївській горі в межах колиш-
ду, проте воно впевнено відрізняє давньоруські нього князівського двору.
Джерела та література
63
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Загний Г.Ф., Русаков О.М. Археовековые вариации геомагнитного поля юго-запада СССР. –
Киев, 1982.
Зацепіна Г. Археологічні роботи по дослідженню м. Києва. Київська археологічна
експедиція 1936 р. на території колишньої Десятинної церкви. Картковий щоденник розкопів.
17.04.–13.05.1936 р. – Науковий архів Інституту археології НАНУ, ф. ІІМК, № 19 (128).
Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д., Зыков П.Л., Ивакин Г.Ю., Козюба В.К., Комар А.В.,
Лукомский Ю.В. Десятинная церковь в Киеве (предварительные итоги исследований 2005–
2007 гг.) // Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-Петербург, 2009. – Т. XLIX. – С. 330–366.
Каргер М.К. Древний Киев. – Москва; Ленинград, 1961. – Т. 2.
Килиевич С.Р. Отчет о раскопках 1974 г. Старокиевского отряда Киевской археологической
экспедиции на территории Киевского детинца (ул. Владимирская № 2). – Науковий архів
Інституту археології НАНУ, № 1974/28в.
Килиевич С.Р. Дневник о раскопках 1974 г. Старокиевского отряда Киевской археологической
экспедиции на территории Киевского детинца (ул. Владимирская № 2). – Науковий архів
Інституту археології НАНУ, № 1974/28в.
Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ – первой половины ХІІІ веков: по материалам
археологических исследований. – Киев, 1982.
Кілієвич С.Р. До питання про будівельну справу в Києві в Х ст. // Археологія Києва:
дослідження і матеріали. Зб. наук. праць. – Київ, 1979. – С. 11–18.
Козюба В. Дослідження садиби Десятинної церкви у Києві в 1908–1914 рр. (за матеріалами
щоденників Д.В. Мілєєва) // Ruthenica. – Київ, 2005. – Т. 4. – С. 169–214.
Комар О.В. Археологічне та археомагнітне датування волинцевських комплексів
Ходосівського поселення // Археологія і давня історія України. – Київ, 2018. – Вип. 2 (28). –
С. 168–191.
Милеев Д.В. Дневник № VI. 1914. – ІР НБУВ, ф. 152, од. зб. 163.
Милецкий А.М., Толочко П.П. Парк-музей «Древний Киев»: историко-археологический и
архитектурный комплекс. – Киев, 1989.
Мовчан І.І. Археологічні дослідження на Видубичах // Стародавній Київ. – Київ, 1975. –
С. 80–106.
Мовчан І. Пізньосередньовічний гончарний комплекс на Видубичах у Києві // Українське
Гончарство. – Київ; Опішне, 1993. – Кн. 1. – С. 254–255.
Раппопорт П.А. Строительное производство Древней Руси (Х–ХІІІ вв.). – Санкт-Петербург,
1994.
Русаков О.М., Загний Г.Ф. Отчёт по теме: «Создание опорной шкалы для датировки
археологических объектов». Киев, 1977. – Науковий архів ІА НАНУ, ф. 12, № 109б.
Сагайдак М.А. Дендрохронология древнего Киева // Новое в археологии Киева. –
Киев,1981. – С. 425–450.
Сагайдак М.А. Давньокиївський Поділ: Проблеми топографії, стратиграфії, хронології. –
Київ, 1991.
Толочко П.П. Нове у вивченні Києва // Археологія. – 1978. – Вип. 26. – С. 84–100.
Толочко П.П. Гончарное дело // Новое в археологии Киева. – Киев, 1981а. – С. 284–301.
Толочко П.П. Новые археологические исследования Киева (1963–1978 гг.) // Новое в
археологии Киева. – Киев, 1981б. – С. 7–36.
Толочко П.П., Гупало К.М., Харламов В.О. Розкопки Києвоподолу X–XIII ст. // Археологічні
дослідження стародавнього Києва. – Київ, 1976. – С. 19–46.
Толочко П.П., Боровський Я.Е. Язичницьке капище в «городi» Володимира // Археологiя
Київа. Дослiдження i матерiали. – Київ, 1979. – С. 3–10.
Тоцкая И. Ф. К вопросу о строительном производстве в Древней Руси (на материалах
исследований Софии Киевской) // Тезисы Черниговской обласной научно-методической
конференции, посвященной 20-летию Черниговского архитектурно-исторического
заповедника. – Чернигов, 1987. – С. 27-29.
64
Олексій Комар. Археологічне та археомагнітне датування печей
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
65
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Юрій Коренюк
В статье рассматривается история открытия и исследования фрагментов стенных росписей каменных со-
оружений Старокиевской горы Х–ХІ вв. и предложен новый вариант их атрибуции с учетом материалов раско-
пок Десятинной церкви 2005–2011 годов.
Ключевые слова: Десятинная церковь, дворец, археологические раскопки, стенная кладка, мозаика, фреска,
штукатурный раствор, наполнитель.
The paper deals with the history of discovery and research of the fragments of wall paintings of the stone buildings of
Starokyivska Hill of the tenth-eleventh centuries. Also the new version of their attribution taking into account the materials
of the excavations of Desyatynna Church in 2005–2011 was proposed.
Keywords: Desyatynna Church, palace, archaeological excavations, wall masonry, mosaic, fresco, spruce mortar, filler.
66
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
палацу, від якого збереглася частина стіни за- нікого не зацікавила [Отчет 1914, с. 48–57;
вдовжки 21 м, зі зруйнованими рештками чо- Каргер 1961, с. 67–72; Козюба 2005, с. 175–
тирьох торцевих стін 1. Серед тогочасних зна- 177]. У 1914 році С. Вельмін частково розко-
хідок були плінфи (одна з них – з рельєфним пав підмурки третього палацу, щойно вияв-
князівським тризубом), фрагменти фресок та леного в Десятинному провулку, на півден-
стінної мозаїки, кам’яні архітектурні деталі, ному заході, на відстані 65 м від Десятинної
полив’яні плитки, залишки віконного скла церкви (західний палац) [Отчет 1918, с. 168–
[Хвойка 1913, с. 66–71; Каргер 1961, с. 60– 169; Каргер 1961, с. 73–76]. Матеріали роз-
67]. Якусь частину знахідок того періоду було копок Десятинної церкви 1908–1909 років у
передано до Київського художньо-промисло- кількості близько 10 000 одиниць (14 ящи-
вого музею [Киевский 1913, с. 46; Козловська ків) було відправлено до Петербурга в Імпе-
1928, с. 71] (нині – Національний музеї історії раторську археологічну комісію [Грибанова
України; далі – НМІУ), але фрагментів стінної 1996, с. 28]. У 1953 році частину цих мате-
мозаїки і фресок у матеріалах цих розкопок ріалів, у тому числі понад 3000 фрагментів
до сьогодні збереглося небагато (не виключе- фресок, було передано до Державного Ермі-
но, що частину їх у ході відомчого перерозпо- тажу, де вони нині знаходяться у відділах іс-
ділу фондів Музею та в часи Другої світової торії російської культури і археології Східної
війни було втрачено). Європи та Сибіру. До групи фресок розкопок
Результати досліджень В. Хвойки сти- цього періоду входить значна кількість орна-
мулювали інтерес до Старокиївської гори, ментів, трапляються залишки зображень
і 1908 року розкопки на цій території роз- одягу, окремі фрагменти ликів (іл. 3) [Кар-
почала Імператорська археологічна комі- гер 1961, табл. ХІІ; Іоаннисян 1988, каталог
сія. Керував розкопками архітектор-архе- № 1–10; Ганзенко 2005; Sainte Russie 2010,
олог Д. Мілєєв, а після його смерті в липні № 13а–j; Васильев 2012б, ил. 1:6, 8, ил. 2:12].
1914 року роботи продовжив його помічник З 1911 року матеріали розкопок до Петербур-
С. Вельмін. З початком Першої світової ві- га не відправляли, а складували в будівлі но-
йни розкопки припинилися, опрацювати по- вої церкви. Перед її знесенням у 1936 році
льову документацію розкопок жоден з до- їх разом зі знахідками ХІХ ст. частково пе-
слідників не встиг. Вона не була навіть зібра- редали Історичному музею [Грибанова 1996;
на в одному місці: майже вся фотофіксація с. 28], а частково – щойно створеному Дер-
потрапила до Петербурга (нині – в Інституті жавному українському музею. У 1938 році
історії матеріальної культури РАН), а части- після закриття в цьому Музеї відділу мис-
на рукописних матеріалів лишилася в Києві тецтва Київської Русі всі його матеріали на-
(нині – в Інституті рукописів Національної дійшли до заповідника «Софійський музей»
бібліотеки України імені В.І. Вернадського). (нині – Національний заповідник «Софія
Вивчати й публікувати ці документи почали Київська»; далі – НЗ «СК»), де вони збері-
відносно недавно [Грибанова 1996; Козюба гаються дотепер. Збережених фресок цього
2005; Ёлшин 2007]. періоду небагато, усі вони – у НМІУ. Серед
На першому етапі розкопок (1908–1909) них був фрагмент із частиною лика, один з
Д. Мілєєв досліджував частини Десятинної найбільших (іл. 4), який неодноразово публі-
церкви, не зайняті будівлею нової церкви – кувався [Отчет 1914, с. 62, рис. 109; Некра-
вівтарні апсиди, зовнішню частину північної сов 1937, с. 37, рис. 6; Каргер 1961, табл. ХІ],
галереї, а також територію на схід від церкви але нині він відсутній.
[Каргер 1961, с. 20–25; Козюба 2005, с. 171– У 1936 році у зв’язку із запланованим на
175]. У 1910 році роботи перемістилися на Київському дитинці будівництвом художньої
територію поряд з південним фасадом церк- школи (нині – приміщення НМІУ) київським
ви, де 1911 року було розкопано ще одну Інститутом історії матеріальної культури було
палацову споруду (південний палац), на яку розпочато розкопки цієї території під керів-
вперше натрапили в 1868 році, але тоді вона ництвом Т. Мовчанівського. Розкопки першо-
1
Детально про історію виявлення палацу див. статтю В. Козюби в цьому номері часопису.
67
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
го етапу охопили схил Старокиївської гори, підмурки церкви, площею 1100 м2. Їхні дослі-
на якому розташовувалися залишки східного дження, завершені 2011 року, істотно скоре-
плацу (від нього на цей час збереглися незна- гували й деталізувати етапність будівництва
чні частини двох стін). У 1937 році роботи церкви. З’ясувалося також, що всі її частини
велися біля північно-східного кута давньої включно з галереями з’явилися до першого
Десятинної церкви, а також у її вівтарній час- освячення в 996 році [Івакін, Іоаннісян 2008,
тині. З 1938 року розкопки на цій території с. 205–210; Івакін, Іоаннісян, Йолшин 2013,
очолив ленінградський археолог М. Каргер. с. 79–82] (М. Каргер свого часу вважав га-
Під його керівництвом у 1939 році підмурки лереї пізнішою прибудовою і пов’язував з їх
Десятинної церкви було повністю розкрито появою друге освячення церкви в 1039 році
[Каргер 1961, с. 25–36, рис. 9, 10]. У період [Каргер 1961, с. 48–49]). Водночас було за-
розкопок 1936–1939 років було знайдено по- фіксовано сліди ремонтів і перебудов. Деякі
одинокі фрагменти мозаїки (іл. 13) і значна з них за технікою, матеріалами кладки та вто-
кількість фресок. Серед них невеликі фраг- ринним використанням уламків мурування
менти двох ликів (іл. 5, 6), фрагмент ступні датуються ХІ ст., а деякі – першою третиною
(іл. 10), кілька десятків фрагментів із зобра- ХІІ ст. [Ёлшин, Івакин 2010, с 80–95; Медни-
женнями одягу (іл. 11, 12), численні орна- кова, Ёлшин 2012; Гуцуляк, Шевченко 2017].
менти (іл. 14), залишки фасадної поліхромії Попри те, що вся площа Десятинної
(іл. 15, 16). Майже всі фрагменти мозаїки і церкви була перекопана ще в ХІХ ст., у 2005–
кілька найбільш цікавих фрескових фрагмен- 2011 роках на ній вдалося вибрати кілька ти-
тів потрапили до Історичного музею (НМІУ) сяч фрагментів фресок (точне число не визна-
[Ганзенко, Коренюк, Мєднікова 1996], решта чено, оскільки паспортизацію цього матеріа-
фресок (близько 3500 фрагментів) надійшли лу не закінчено). Окремі фрагменти з числа
до заповідника «Софійський музей» [Фурман, нових знахідок уже опубліковано (іл. 7–9)
1996]. [Васильев 2010, с. 321, ил. 2–4; Васильев
Після війни дослідження Десятинної 2012а, ил. 1: 1–7, 2: 1–11, 13, 3: 1–7; 2012 (2),
церкви М. Каргер продовжив. У 1948 році ил. 1: 1–7, 2: 2–4, 6, 9], зокрема – фрагмен-
неподалік від західної стіни церкви він ви- ти, виявлені при розкопках північно-захід-
явив залишки закомари, що впала. Уздовж її ного кута галерей церкви, два з яких є най-
півкола зберігся карниз поребрика, вкритий більшими з усіх відомих фресок Десятинної
розписом з геометричною орнаментацією церкви. Довжина одного – 0,42 м, другого –
(іл. 17), над карнизом зацілів ряд черепичного 0,75 м, але унікальність цих фрагментів не
покриття [Каргер 1961, с. 52–54, рис. 14–16]. лише в розмірах, а ще й в тому, що збереглися
Матеріали цього періоду були відправлені до вони in situ на блоках первинного мурування
Ленінграда, де вони нині зберігаються в Дер- церкви. Більший блок є кутовою частиною
жавному Ермітажі в секторі архітектурної ар- лопатки хрещатого стовпа або стіни галереї,
хеології. У 1958 році при опорядженні тери- на гранях якої збереглися залишки орнамен-
торії Десятинної було розкрито частину збе- тальних фризів завширшки від 0,15 до 0,40 м
режених підмурків її південно-західного кута (іл. 18: а, б). На другому блоці на одній грані
[Каргер 1961, с. 45], але важливих знахідок в зберігся фрагмент орнаменту, а на другій – ді-
цей період не було. лянка синього тла лицевого зображення зі слі-
У 2005 році, згідно з розпорядження Каб- дами напису діпінто (іл. 19) [Івакін, Козюба,
міну України, розпочалися нові дослідження Комар, Марченко 2010, с. 161–164]. Виявлені
Десятинної церкви. Роботи проводила Архі- обидва блоки є в культурному шарі, датовано-
тектурно-археологічна експедиція Інституту му ХІ ст. [Козюба 2010, с. 52], тобто в землю
археології НАНУ під керівництвом Г. Івакіна, вони потрапили не при остаточному руйну-
до складу якої, окрім українських археологів ванні церкви в 1240 році, а в ході перебудо-
(В. Козюба, О. Комар, Ю. Лукомський), уві- ви її галерей. Така стратиграфія засвідчує,
йшли архітектори й археологи з Петербурга що збережені на блоках фрески є залишками
(О. Іоаннісян, Д. Йолшин, П. Зиков). Протя- первинної декорації Десятинної церкви, ви-
гом першого сезону було розкрито майже всі конаної до її першого освячення. Відтак вони
68
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
дозволяють на підставі аналогій зі складом зі слідами фресок. Фрески лежали лицем до-
їхнього тиньку виділити в матеріалах розко- низу. У шматках вапна обмазки – значні до-
пок усіх попередніх періодів групи фресок, мішки соломи і товченої цегли. У північно-за-
які належать первинному етапу художнього хідній частині групи (будівельних матеріалів)
опорядження церкви, відмежувавши їх від плити обмазки лежали правильним рядом
фресок часу ремонтів чи пізніших доповнень. лицем до землі [Мовчанівський 1937, арк. 27–
Перші дослідження складу тинькових розчи- 32].
нів фрескових фрагментів, виявлених у 2005– Другий об’єкт – це розкоп біля північно-
2011 роках, уже проведено, але перед їх роз- східного кута Десятинної церкви, у якому на
глядом зробимо важливе застереження. глибині 2,95 м знайдено кілька груп будівель-
На невеликій відстані від Десятинної них матеріалів з жовтою, добре обпаленою
церкви розташовувалися два палаци, побу- цеглою завтовшки 0,02–0,03 м. Трапляється
довані приблизно в один час із нею, про що фігурна цегла з трикутним торцем розміром
свідчать залишки будівельних матеріалів, що 0,25×16 м (фрагмент поребрика). Знайдено
свого часу фіксувалися in situ. Після руйна- блок кладки, що має форму пучкового стов-
ції цих споруд їхні рештки розсіювалися, а па. Весь комплекс цегли подібний до спору-
в ХІХ ст. розкопками аматорів та шукачів ко- ди, знайденої 1936 року (східний палац). Не-
штовностей вони були остаточно перемішані. великий кутовий фрагмент стіни з фрескою,
Донедавна не було об’єктивних критеріїв для яка має ознаки орнаменту. Кілька фрагментів
розмежування матеріалів, що належать церк- фресок темно-червоного кольору без візе-
ві та палацам [Козюба 2010], проте спроби рунка. Розчин двох видів із цем’янкою і без
їх розділити свого часу робилися, принаймні неї. Знайдено невеликий фрагмент розчину з
для фрагментів фресок. Тому попередньо роз- мозаїкою [Натансон 1937, арк. 17–21, 35–39,
глянемо історію цієї проблеми. 73–90]. Детальніша інформація про обидва
Першу технологічну інформацію про об’єкти з посиланнями на документи архео-
фрески Десятинної церкви містить стаття логів [Коренюк 1986, с. 5–10; Коренюк 1990,
М. Сичова (1928) з описом нині відсутнього с. 79–82], світлини блоків із залишками фре-
фрагмента лика розміром 11,5×9 см із зобра- сок із цього розкопу 1937 року збереглися в
женням двох очей (прямі цитати наводимо мо- Науковому архіві Інституту археології НАНУ
вою оригіналу, коментарі та купюри – у дуж- [Козюба 2015, с. 34–36, іл. 17–20].
ках). «Известковый грунт (шар тиньку), на Відомості про матеріали розкопу біля
котором написан фрагмент белый – несколь- північно-східного кута церкви наводить та-
ко посеревший от времени и пыли, довольно кож М. Каргер: «Среди фрагментов штукатур-
тонкотертый и твердый. В состав его введены ки, найденных в значительном количестве,
обычные для древних грунтов ингредиенты – ясно различались два типа. Фрагменты пер-
рубленая солома с остатками хлебных коло- вой группы (типа) были исполнены из белой,
сьев (полови), толченый уголь и очень огра- хрупкой штукатурки с большим количеством
ниченное количество толченого кирпича. рубленой соломы. Штукатурка этого типа
Наибольшая толщина грунта – 2,5 см» (кіль- отличается легкостью и значительной порис-
кість шарів розчину не вказана) [Сычев 1928, тостью. Штукатурка второго типа отличается
с. 93–94]. Звернемо увагу на такі ознаки, як от первого прежде всего своей двухслойнос-
тонкотертий (дрібнозернистий) і твердий, які тью. Нижний слой представляет белую штука-
будуть важливими для подальших порівнянь. турку с большой примесью соломы, подобную
У польовій документації археологів вышеописанной. Характерной особенностью
1936–1937 років та в рукопису керівника того- верхнего слоя является значительная примесь
часних розкопок Т. Мовчанівського знаходи- мелкотолченого кирпича, отчего штукатур-
мо дані про два об’єкти, що стосуються нашої ка приобретает интенсивно-розовый оттенок
теми. Перший з них – це залишки стіни схід- и большую прочность. Штукатурка второго
ного палацу, поряд з якою лежала частина му- типа, как это было установлено при раскоп-
рування, що впала. Складалася вона з тонкої ках, покрывала внешнюю поверхность стен.
плиткової цегли і масивних шматків обмазки Значительные куски ее были обнаружены
69
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
2
М. Каргер посилається на звіти археологів, які зберігаються в архіві ІА НАНУ, але без визначення атрибутів.
Зміст його інформації збігається із цитованими документами археологів, але він значно детальніший, конкретні
джерела його даних нами не виявлені.
70
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
ІІІ конкретних пропозицій на той час не ви- вок з’явився лише відносно недавно [Ёлшин
словлювалося. З посиланням на нотатки в 2010, с. 161]).
щоденниках археологів тиньк цих двох типів Але модифікувати цю гіпотезу довелося
розглядався як залишок декорації східного вже через кілька років, узгоджуючи з резуль-
палацу, але вірогідність походження частини татами досліджень фрагментів тиньку із за-
таких фрагментів з Десятинної церкви або з комари Десятинної церкви (розкопки М. Кар-
південного палацу не заперечувалася [Коре- гера 1948 р.), проведених в Інституті історії
нюк 1985, с. 6; Коренюк, Фурман 1988, с. 60; матеріальної культури РАН. У матеріалах того
Фурман 1996]. періоду (згідно з описом – 306 фрагментів,
Однак дещо пізніше автор цієї статті ви- фактично збереглося дещо менше) виділено
словив гіпотезу, згідно з якою всі фрагмен- два основних варіанти тиньку. Перший (по-
ти з крихким тиньком як чисто карбонатним над 70 фрагментів) зі щільним міцним роз-
(тип ІІ), так і з цем’янкою у верхньому шарі чином сіро-бежевого кольору. Він містить со-
(тип ІІІ), належать лише світським спору- лому, волокна паклі, подрібнений сірий вап-
дам. Окрім свідчень археологів про концен- няк розміром 1–2 мм, цем’янку з плінфи та зі
трацію тиньку з подібними розчинами біля слабо обпаленого суглинку, поодинокі зерна
стіни східного палацу, до такої думки спо- шлаку розміром до 10 мм і скла 0,1–3 мм. Про
нукали й кількісні співвідношення цих двох відношення фрагментів цього варіанту тинь-
типів з типом І у матеріалах розкопок різних ку до мурування закомари автори досліджен-
років. Розкопки Десятинної церкви періоду ня не пишуть. Другий варіант тиньку (понад
1908–1910 років, представлені в основному 150 фрагментів) вони пов’язують з тиньку-
фрагментами типу І, які перевищують 90% ванням закомари, оскільки на ньому зберегли-
їх загальної кількості. Типи ІІ та ІІІ в мате- ся залишки геометричного орнаменту, який,
ріалах цього періоду також трапляються, але за свідченням М. Каргера, прикрашав її зуб-
вони нечисленні 3, тоді як у матеріалах роз- чатий карниз. Його розчин – світлого забарв-
копок 1936–1939 років, що об’єднують те- лення й невисокої міцності, соломи в ньому
риторії церкви і східного палацу, кількість значно більше, цем’янка і шлак також присут-
фрагментів типу І не набагато перевищує ні, але їх небагато, натомість додано подріб-
сумарну кількість типів ІІ та ІІІ. Дотичним нений гіпс із зернами розміром 3–10 мм [Мед-
підтвердженням пропонованої гіпотези були никова, Егорьков 1999]. Жоден із цих двох ва-
матеріали розкопок В. Харламова 1982 року, ріантів тиньку не знаходить прямих аналогів
який поряд з північною частиною західного серед типів тиньку, виділених у матеріалах
палацу виявив житло землянкового типу, на розкопок попередніх років, але схожість дру-
підлозі якого лежали фрагменти орнамен- гого варіанта з карбонатним тиньком типу ІІ,
тального розпису [Харламов 1985, с. 112– виявленого 1937 року біля південно-східного
116], що мали карбонатний тиньк зі значним кута церкви, очевидна. Тому в наступній пу-
вмістом соломи (іл. 23: а, б), ідентичний блікації фрагментів художнього опорядження
тиньку типу ІІ (іл. 21) з розкопок 1937 року. Десятинної церкви було висловлене припу-
Згідно з остаточним висновком, розчини з щення, що тиньк типу ІІ міг застосовуватися
грубо приготованого вапна, змішаного із на фасадах церкви і в її галереях, але з’явився
соломою без мінеральних домішок, або із він, найвірогідніше, у результаті ремон-
цем’янкою у верхньому шарі застосовува- ту ХІ ст. [Ганзенко, Коренюк, Мєдникова 1996,
лися під час розписів палаців (можливо, ря- с. 69]. Подібну думку свого часу висловлював
дових жител), а для декорування Десятинної О. Комеч, який поділяв точку зору М. Каргера
церкви використовувалися ретельно приго- щодо прибудови галерей Десятинної церкви в
товані вапняні розчини з дрібнодисперсни- 30-х роках ХІ ст. Відповідно виявлені поряд з
ми мінеральними наповнювачами [Коренюк галереями залишки стінних розписів датував
1990, с. 84] (критичний відгук на цей висно- цим же періодом [Комеч 1987, с. 173].
3
У 1983–1984 роках ми мали можливість ознайомитися з матеріалами розкопок 1908–1910 років, що зберігаються
в Державному Ермітажі, з дозволу тогочасного завідувача відділу історії російської культури М. Миролюбова.
71
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Принципово нову гіпотезу в 2001 році і тиньку фресок Софії Київської спростував
запропонувала І. Тоцька. Базуючись на трьох своєрідно: припустив, що дослідники фресок
типах тиньку, виділених попередніми до- Десятинної церкви (зокрема Ю. Коренюк)
слідниками, вона їх усі віднесла до будівлі переплутали шлакоподібний наповнювач від
Десятинної церкви. Особливу увагу дослід- смальтоваріння і (процитуємо дослівно мо-
ниця звернула на аналогію мінеральних напо- вою оригіналу) «туфообразный известняк
внювачів фрагментів типу І з наповнювачами очень плохого качества» [Ёлшин 2010, с. 66].
тиньку фресок Софії Київської, у яких при- Не менш дивним був виступ Ю. Стріленко.
сутній такий самий дрібнодисперсний шлако- Під її керівництвом у 1983 році в розчинах
подібний матеріал. На цій підставі вона при- фресок Десятинної церкви вперше було іден-
пустила, що майстри, запрошені Ярославом тифіковано шлакоподібний наповнювач, ана-
Мудрим для виконання мозаїчної і фрескової логічний наповнювачу розчинів фресок Софії
декорації Софійського собору, розписали по- Київської, але при обговоренні датування Со-
вторно і Десятинну церкву, з чим пов’язала фійського собору вона констатувала «суттєві
її друге освячення в 1039 році. Фрагменти відмінності» розчинів фресок собору, порів-
тиньку типу ІІІ з червоно-вохристим пофар- няно з розчинами фресок Десятинної церкви,
буванням і графічними білильними орнамен- проте без пояснень, про який з варіантів тинь-
тами (іл. 15) І. Тоцька розглядала як рештки ку цієї церкви йдеться. Так само без пояснень
першого тимчасового декорування Десятин- було констатовано аналогію тиньку фресок
ної церкви [Тоцька 2001, с. 81–82]. Свої дум- Десятинної церкви з фресками церкви на Зо-
ки з цього приводу з незначними варіаціями лотих воротах [Стріленко 2010, с. 54–56].
дослідниця викладала неодноразово [Тоцька Найвиваженішою була аргументація В. Ко-
2004, с. 351–354; Тоцька 2005; Тоцкая 2006, зюби, який підкреслив, що в матеріалах роз-
с. 445–448], але відгуків вони не викликали, копок Десятинної церкви існує кілька різних
допоки не розгорілася дискусія з приводу варіантів тиньку, і без обґрунтованих атрибу-
святкування 1000-ліття Софії Київської, офі- цій кожного з них аналогії їм не можуть вва-
ційно запланованого на 2011 рік. жатися доказовими [Козюба 2010, с. 51–53,
Адепти заснування Софії Київської прим. 1]. Загалом дискусія, пов’язана з юві-
в 1011 році одним з вагомих аргументів під- леєм Софії Київської, у проблему атрибу-
твердження своєї правоти вважали аналогію ції варіантів фрескового тиньку Десятинної
складу тиньку фресок Софійського собору церкви ясності не внесла, скоріш остаточно
і тиньку фресок Десятинної церкви, маючи її заплутала. І лише після того, як пристрас-
на увазі тиньк типу І [Никитенко 2008, с. 19; ті навколо вже відсвяткованого ювілею Софії
Куковальська 2009, с. 18], а про існування в Київської вщухли, 2012 року з’явилася публі-
матеріалах розкопок церкви інших варіан- кація результатів перших (і поки що єдиних)
тів тиньку не згадуючи. Гіпотезу І. Тоцької технологічних досліджень фрагментів фресок
вони також ігнорували, а в опонентів посту- з останніх розкопок Десятинної церкви (вико-
лату ультрараннього датування Софійського навець досліджень і автор технологічної час-
собору ця гіпотеза на той час уже викликала тини їх публікації – Ю. Стріленко).
інтерес. Щоправда, міркування з цього при- Серед відібраних для дослідження зраз-
воду висловлювалися різні. На переконання ків розчину фрескового тиньку було виділено
Л. Ганзенко, думка І. Тоцької про два етапи чотири групи. І група: 2 зразки взято з тинь-
художнього опорядження Десятинної церкви ку, збереженого in situ на блоках первинного
переконливо пояснює аналогію складу одно- мурування, виявлених біля північно-західно-
го з її тинькових розчинів і тинькових роз- го кута галереї; 3 зразки – з розкопу біля пів-
чинів Софії Київської [Ганзенко 2010, с. 44]. нічно-східного кута галереї; 2 зразки – з роз-
Д. Йолшин, навпаки, роботу в Десятинній копу біля південної галереї. Розчини групи
церкві виконавців мозаїки і фресок Софій- без мінеральних наповнювачів із включен-
ського собору вважав малоймовірною, а по- нями недовипаленого вапняку, єдиним напо-
силання на аналогію наповнювачів одного з внювачем є рослинні волокна (солома). Тра-
варіантів тиньку фресок Десятинної церкви пляються острівці сирого лесу; зерна квар-
72
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
73
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
домішкою цем’янки у верхньому шарі. У той зумовлена різниця складу розчинів тиньку-
же період чи трохи пізніше із застосуванням вання на різних фасадах Десятинної церк-
таких самих розчинів було розписано роз- ви. В одних місцях воно виконане карбонат-
ташовані поряд із церквою палаци. Розчини ним розчином з домішкою у верхньому шарі
такого типу виявлено біля стіни східного па- цем’янки (поребрик, виявлений біля північ-
лацу (Т. Мовчанівський, 1936 р.) і поблизу но-східного кута церкви, Т. Мовчанівський,
західного палацу (В. Харламов, 1982 р.). Про 1937 р.), в інших місцях – карбонатним роз-
південний палац інформація відсутня. Новий чином з домішкою гіпсу (поребрик на зако-
цикл оздоблення Десятинної церкви розпо- марі західного фасаду, М. Каргер, 1948 р.).
чався після проведених у ній, очевидно, Не зрозуміло, як атрибутувати внутрішні
у другій чверті ХІ ст. ремонтно-будівельних розписи Десятинної церкви, виконані на
робіт. При виконанні нових розписів засто- розчині із чисто цем’янковим наповнюва-
совувалися тинькові основи зі вмістом дріб- чем (згідно з класифікацією Ю. Стрілен-
нодисперсних гідравлічних наповнювачів, ко, група ІІІ, див. вище), які при їх дослі-
які надають їм міцності. Саме такий тиньк дженні визнані аналогічними фрескам з
у матеріалах розкопок Десятинної церкви розкопок Золотих воріт. Фрагменти фресок
всіх періодів представлено найбільшою кіль- церкви на Золотих воротах (розкопки С. Ви-
кістю фрагментів. Тож це було не локальне соцького, 1971–1972 рр.) [Высоцкий 1982,
доповнення чи реставрація старого розпису, с. 68–69] характеризуються такою ж міцніс-
а повне або майже повне оновлення всього тю, щільністю та дрібнозернистістю зламів
художнього ансамблю. Після завершення цих (іл. 24), як і фрагменти, що містять комбі-
робіт церкву в 1039 році було вдруге освя- націю цем’янки зі шлакоподібним напо-
чено. Факт використання на другому етапі внювачем (іл. 20). Це схиляє до думки, що
її декорування тинькових розчинів зі скла- чисто цем’янкові розчини є модифікацією
дом наповнювачів, аналогічним наповню- останніх, яка могла спонтанно виникати в
вачам у розчинах фресок Софії Київської, процесі виготовлення при відсутності шла-
свідчить на користь гіпотези І. Тоцької про коподібного наповнювача. Водночас можна
роботу в цей період в Софійському соборі і допустити, що чисто цем’янковий тиньк
в Десятинній церкві однієї групи майстрів. представляє етап якогось ремонту. Од-
До цього додамо, що дослідженнями тиньку нак кількісне співвідношення фрагментів
софійських мозаїк, проведеними 2014 року, з комбінацією цем’янки і шлаку та з чисто
виявлено в них композицію наповнювачів з цем’янковим наповнювачем поки що неві-
таким самим шлаком (іл. 26) та цем’янкою, доме, тому не будемо продукувати нових гі-
щоправда, у дещо відмінних, порівняно з потез на підставі незавершених досліджень,
фресковим тиньком, співвідношеннях [Коре- вважаючи таке заняття не лише марним, але
нюк, Гуцуляк, Шевченко 2018, с. 92–104]. й шкідливим. Дочекаємося результатів хоча
Деякі питання на даному етапі лиша- б часткового опрацювання масиву матеріа-
ємо відкритими. Не знаємо, зокрема, чим лів розкопок 2005–2011 років.
Джерела та література
74
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
75
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
76
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
77
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Тетяна Левченко
Статья посвящена публикации фрагментов фресковых росписей Десятинной церкви, хранящихся в фондах На-
ционального заповедника «София Киевская». Рассматриваются фрески с изображениями разгранок, орнамен-
та, личного письма и одежды святых. Некоторые из фрагментов фресок впервые вводятся в научный обиход.
Ключевые слова: Десятинная церковь, Киев, фрагмент, фресковая роспись.
The paper deals with publication of fragments of the fresco paintings of Desyatynna Church kept in the storage of the
National Reserve Area «Sophia of Kyiv». The frescoes with images of borders, ornaments, faces, bodies and clothes of
the saints are analyzed. Some of the fragments of frescoes are first involved into scientific circulation.
Keywords: Desyatynna Church, Kyiv, fragment, fresco paintings, spruce mortar.
78
Тетяна Левченко. Фрагменти фрескового стінопису Десятинної церкви
із фондів Національного заповідника «Софія Київська»
1936–1937 роках і Київської експедиції Інсти- дрібних зерняток, а також крупними вклю-
туту історії матеріальної культури АН СРСР та ченнями смальтового (скляного) шлаку.
ІІМК АН УРСР (М.К. Каргер) у 1938–1939 ро- № СМАА 8189 – кутова частина фрески,
ках [Фурман 1996, с. 74]. яка має дві лицьові поверхні червоного кольо-
Уперше дослідження колекції фрагментів ру, що сходяться між собою під тупим кутом.
фрескового розпису у фондах НЗ «Софія Ки- Їхні розміри 8,5×3×2–3 см та 7,5×7×2–3 см
ївська» провели в 1980-х роках Ю.О. Коренюк (іл. 1: 2). На меншій площині – дев’ять корот-
та Р.В. Фурман. Було зроблено систематизацію ких рисок-графіті різної довжини (0,5–1 см),
та атрибуцію цієї колекції, виконано аналізи розташованих під кутом 450 до ребра. На дру-
барвників та петрографічні аналізи тинькових гій площині – слід білої смужки завширшки
розчинів [Коренюк, Фурман 1988, с. 57–67; 1,2 см, що проходить паралельно до ребра за
Фурман 1996, с. 74]. У результаті дослідження 3 см від нього. Розчин на зламі – світлого ко-
виділено три основні типи тиньку, відмінних льору, з білими включеннями та відбитками
за складом розчину. У їх вапняний в’яжучий дрібних зерняток.
розчин додавалася значна кількість соломи № СМАА 8189 – кутова частина фрес-
та мінеральні наповнювачі: товчена кераміка, ки розміром 8×5,5×0,2–2 см; 7×2,5×2–2,5 см
товчена плінфа (цем’янка), необпалений лесо- (іл. 1: 3) – має дві лицьові поверхні червоного
подібний суглинок, спечена до склоподібного кольору, які сходяться між собою під тупим
стану і стерта на порошок глина та інші крем- кутом. На більшій площині – слід смужки за-
неземисті матеріали (шлак) [Ганзенко, Коре- вширшки 1 см темно-сірого кольору, що про-
нюк, Мєднікова 1988, с. 68–73]. ходить паралельно до ребра за 2,5 см від ньо-
У колекції фресок Десятинної церкви го. На краю фрагмента – залишок білої смуж-
НЗ «Софія Київська» зберігаються численні ки, паралельної до попередньої на відстані
фрагменти розмежувальних смуг. У розпи- 1,5 см. З тильного боку поверхня розчину
сах давньоруських храмів окремі зображен- бугриста та різної товщини. Розчин світлого
ня святих, орнаменти, а також членування кольору з білими включеннями й окремими
архітектурних елементів та горизонтальних відбитками зерняток.
регістрів розписів розділяли розмежувальні Відмітимо фрагменти фресок із зображен-
смуги з широких червоних смуг. Фрагменти ням ликів святих. До них відносяться зразки
кутових розмежувальних смуг під № СМАА з малюнком деталей ликів, рук та інших час-
8188, 8189, 8190 (іл. 1: 1, 2, 3), ймовірно, на- тин відкритого тіла. Під № СМАА 7716, 7741
лежать до однієї ділянки розпису. На фраг- зберігається фрагмент лику в оточенні німба
ментах під № СМАА 8188, 8189 збереглися із зображенням волосся та вуха (іл. 1: 4). Він
риски-графіті. Графіті у вигляді паралельних розколотий на дві частини, загальним розмі-
ліній трапляються в багатьох пам’ятках дав- ром 12×11 см. На лицьовій поверхні на жов-
ньоруської архітектури. Їх пов’язують з кіль- тому (вохра) тлі збереглася частина волосся
кістю поминальних служб. Зазвичай подібні коричневого кольору, яке по краях відтінене
графіті в збережених пам’ятках розташову- фарбою чорного кольору. Поверх коричневого
ються у вівтарних частинах храму [Васильев пофарбування нанесено довгі жовті дугоподіб-
2006, с. 61]. ні смужки, частина з яких на кінцях різко за-
№ СМАА 8188 – кутова частина фрески округлюються. Збереглося зображення вуха у
(іл. 1: 1), яка має дві лицьові поверхні черво- формі невеликої дужки з червоним підкреслен-
ного кольору, що сходяться між собою під ту- ням. На фарбі помітні паралельні смуги – слі-
пим кутом. Їхні розміри 5×2,5×1,8–2,5 см та ди пензля живописця. Розчин тиньку міцний,
7×5×1,8–2,5 см. На меншій площині – чотири щільний, кремового кольору, містить дрібні
довгі риски-графіті завдовжки до 2,5 см, роз- включення вугликів і цем’янки та має відбитки
ташовані під кутом 450 до ребра. На другій стеблин рослин.
площині – слід білої смужки завширшки 1 см, № СМАА 7736 – фрагмент із зображен-
що проходить паралельно до ребра за 3 см від ням зачіски розміром 4×2,5×1,5 см (іл. 1: 5).
нього. Розчин на зламі – світло-кремового ко- На його поверхні на сіро-коричневому тлі на-
льору з білими включеннями та відбитками несені тонкі білі овальні паралельні смуги,
79
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
80
Тетяна Левченко. Фрагменти фрескового стінопису Десятинної церкви
із фондів Національного заповідника «Софія Київська»
81
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
кла. На лицьовій поверхні на червоно-коричне- тоненька біла смужка (3 мм) – на зелене тло.
вому тлі біля одного з кутів проходить широка Розчин сірого кольору, щільний, з окремими
(1,2 см) дугоподібна смуга чорного кольору. включеннями вугликів. Чітко видно його дво-
По її центру проведена біла смуга завширшки шаровість. На тильному боці помітні залишки
4 мм. Біля протилежного кута фрески є слі- розчину іншого типу – білого кольору з круп-
ди вертикальної білої лінії завширшки 3 мм, ними та дрібними включеннями цем’янки.
завдовжки 3 см. Розчин кремового кольору, № СМАА 7900 – фрагмент фрески розмі-
щільний. У тісті помітні окремі включення ром 7,5×0,3–2 см (іл. 2: 19). На лицьовому боці
цем’янки. Має відбитки стеблин рослин. на блідо-рожевому тлі збереглися три цятки
№ СМАА 7719 – фреска розміром (дві цілі та одна фрагментована) зеленого ко-
10×6,5×2,5–3,3 см (іл. 2: 17). На червоно-ко- льору. Цятки з нерівними краями, приблизно
ричневому тлі збереглися фрагменти двох чор- однакового розміру – близько 3 см. Характер
них смуг завширшки 0,7–0,8 см, розташованих зображення не визначається. Тиньк світлого
біля кутів фрески. По центру смуг проходять кольору, з окремими дрібними включеннями
тонкі білі лінії. Смуга, що міститься ліворуч, вугликів та цем’янки, з відбитками посіченої
має невеликий вигин. Її проведено по заглибле- соломи, які добре видно на лицьовій поверхні
ній лінії граф’ї первинного контура малюнка. фрески.
Смуга, що розташована праворуч, має сильний У статті розглянуто лише декілька фраг-
дугоподібний вигин. На поверхні фрески по- ментів фресок Десятинної церкви із фондів
мітні сліди від щетини пензля. Розчин тиньку Національного заповідника «Софії Київ-
міцний, щільний, кремового кольору, з окреми- ської». Їх подальше вивчення дозволить по-
ми включеннями цем’янки та слідами полови. глибити наші знання про художні особливості
№ СМАА 7773 – фрагмент облямуваль- розписів – техніку живопису, колорит, при-
ної рамки зображення розміром 7×6,5×1,7– йоми письма, уточнити хронологію та зро-
3,3 см (іл. 2: 18). Фреска покрита жовто-ко- бити реконструкцію живописних композицій
ричневою та зеленою фарбами. Частина зеле- фрескового розпису Десятинної церкви, що їх
ної фарби нанесена поверх жовто-коричневої, створювали візантійські та київські майстри.
Джерела та література
82
Роман Луценко
Статья посвящена обряду перезахоронения на княжеском некрополе Десятинной церкви, где были
перезахоронены княгиня Ольга, князья Олег и Ярополк.
Ключевые слова: князь, перезахоронение, Десятинная церковь.
The article deals to the reburial rite at the princely necropolis of Desyatynna church. Princess Olga, princes Oleg and
Yaropolk were reburied there.
Keywords: prince, reburial, Desyatynna church.
83
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
но останки представників роду Рюриковичів княгиня Олга прослави Бога всеми добрыми
(князів і княгинь), які померли упродовж по- делы, и Бог прослави ю и по смерти. Святыи
передніх років [Літопис руський 1989, с. 75]. же князь Владимер взя честныя и священныя
Ця версія ґрунтується на записах новгород- мощи святыа княгини Олги со псалмопени-
ських літописів. Так, у Новгородському пер- ем и с фимияном, и положи в церкви Святыя
шому літопису зазначено: «принесени си», Богородица честно во гробе камене мале»
а в Новгородському п’ятому літопису додано [Карпов 2003, с. 87–88]. Можливо, яскраві по-
«князи». Вочевидь, подія перенесення (пере- дробиці ексгумації та перенесення тіла кня-
поховання) тіл святих, записана в літопису гині – лише вставка пізнього часу, що мала
під 1007 роком, була значима для тогочасно- підкреслити урочистість події. Так, у «Про-
го літописця. Можливо, вона відбувалась як ложном житии княгини Ольги» лише вказано,
урочисте перепоховання в храмі [Івакін 2008, що Володимир «въземъ от земля тѣло бабы
с. 13]. своея нетлѣньно, въложь въ раку дрѣвяноую
Наступний акт перепоховання, що не и постави въ церкви святыя Богородица, юже
знайшов свого відображення в літопису, самъ създа» [Проложное 1882, с. 68]. В Іакова
пов’язаний з перенесенням до Десятинної Мніха зазначається щодо місця та конструк-
церкви тіла княгині Ольги. Хоча літопис міс- ції поховальної споруди: «въ гробѣ, идѣ же
тить більш докладні й урочисті повідомлення лежитъ блаженое и честное тѣло блаженыя
про перенесення мощей святих Бориса та Глі- княгинѣ Олги, гробъ каменъ малъ въ церкви
ба під 1072 та 1115 роками або навіть менш святыя Богородица»[«Память и похвала» Иа-
урочисті літописні повідомлення про перене- кова Мниха 1888, с. 21]. Джерела фіксують
сення мощей Ігоря Ольговича у 1150 році [То- різну інформацію про матеріал саркофага
лочко 2016, с. 117]. Припускають, що подія (поховальної конструкції) – дерево або камінь
перенесення (перепоховання) княгині була (можливо місцевий пірофілітовий сланець,
вміщена до літопису під 1007 роком [Вереща- так званий червоний шифер або мармур).
гина 2017, с. 387] Серед знайдених під час археологічних
За свідченнями ряду писемних джерел, досліджень Десятинної церкви саркофагів
вважається, що саме князь Володимир пере- (цілих або в уламках) достовірно виокремити
поховав у церкві першу княгиню-християнку саркофаг Ольги не вдалося. Хоча була спро-
Ольгу [Каргер 1950, с. 102]. Проте є припущен- ба об’явити шиферний саркофаг, знайдений
ня, що подія перенесення мощей Ольги відбу- 1826 року праворуч від входу, гробницею кня-
лася за часів правління Ярослава Мудрого чи гині Ольги. За іншою ж версією, після зруй-
ще пізніше [Толочко 2016, с. 117]. Сам процес нування Десятинної церкви мощі святої Оль-
перенесення (перепоховання) тіла княгині не ги були сховані чи перенесені в інший храм,
описаний сучасниками подій, лише в джерелі але достеменних свідчень про це немає [Ар-
ХVІ ст. подано яскравий опис: «Времени же хипова 2002, с. 30].
многу минувшу по преставлении святыя кня- У 1039 році відбулося повторне освячен-
гини Олги, блаженныи же великии князь Вла- ня храму митрополитом Феопентом у при-
димер воспомяну о мощех святыя бабы своея, сутності князя Ярослава Мудрого. Цю по-
великиа княгини Олги, и сам прииде с ми- дію дослідники пов’язували з добудовами до
трополитом, и со всем священным собором, храму галерей, але розкопки 2005–2011 років
и с фимианом, и со псалмо пением на место, підтвердили їх зведення одночасно з ядром
идеже лежаху честныа мощи святыя княгини церкви. Натомість було знайдено кілька вели-
Олги, и раскопавше землю, и обретоша тело ких блоків стін, споруджених в ХІ ст., що дає
святыя нерушимо пребывает даже и до днесь, підстави вважати, що нове освячення собору
якоже бе и первое. Святыи же князь Владимер за часів Ярослава Мудрого було пов’язане з
и вси ту сущии прославиша Бога, даровавше- ремонтом чи добудовою другого ярусу гале-
го им честныа мощи святыя княгини Олги. рей у 1030-х роках. Останні дослідження та-
Бог бо своя рабы прославляет, рече бо проро- кож вказали на масштабну реставрацію Де-
ком своим: “Славящая Мя прославлю и ука- сятинної церкви й у першій третині ХІІ ст.,
ряющая Мя бес чести будуть”». Блаженная же коли в південно-західному куті старі стіни та,
84
Роман Луценко. Обряд перепоховання на князівському некрополі Десятинної церкви
частково, фундаменти кінця Х ст. було замі- кою, також був насипаний курган, що пізні-
нено новими, а перед центральним, західним ше (у середині ХІ ст.) чітко ідентифікувався
входом, праворуч від нього, звели масивний як місце поховання Ярополка Святославича.
(2,9×2,8 м) пілон, який слугував підпоркою- Про це свідчить можливість ексгумації тіл
аркбутаном [Козюба 2014, с. 118]. Олега та Ярополка [Мельникова 2007, c. 151].
Ще одне, цього разу подвійне, перепо- У 1044 році кістки (тіла) князів були ви-
ховання князів у Десятинному храмі відбу- копані з місця поховання та транспортовані
лося вже через п’ять років після освячення в (тіло Олега везли з древлянської землі) до
1044 році. У «Повісті минулих літ» зазнача- місця майбутнього поховання в Десятинно-
ється, що було викопано рештки двох князів – му храмі. Беручи за аналогію відомості про
Ярополка й Олега, синів Святослава, і після поховальні проводи Володимира, Ярополка,
певного обряду («крестиша кості») їх перепо- Ярослава, а також перенесення тіл Бориса
ховали в церкві Святої Богородиці. Подія ця та Гліба до збудованого у Вишгороді храму,
була значима для тогочасного соціуму і тому можемо припустити, що для транспортуван-
потрапила до літопису. Однак фрагментар- ня Олега і Ярополка було використано сани.
ність цього запису не дає чіткої картини про- Це традиційний транспортний засіб для тран-
ведення обряду перепоховання та мотивів дій спортування померлих, як зимою, так і влітку
князя Ярослава. Проте своєю незвичністю ця [Анучин 1890; Беляшевский 1893]. Традицію
подія привернула значну увагу дослідників використання саней під час князівського по-
[Алексеев 2011; Успенский 2001; Петрухин ховального проводу відносять ще до язич-
2011; Ухтомский 2012 та ін.]. ницької поховальної обрядовості [Боровський
Перепоховання умовно можемо поділи- 1992, с. 155–156], що як пережиток збереглася
ти на кілька етапів: ексгумація (викопування в християнські часи.
з могили), транспортування до місця похо- Після попередніх етапів над кістками по-
вання, обряд (хрещення кісток померлих) та мерлих Олега та Ярополка було проведено
власне повторне поховання тіл у Богородич- певний обряд, названий у літописі як «крес-
ному (Десятинному) храмі. Звичай перепохо- тиша кості». Перепоховання кісток не по-
вання (повторного поховання) практикувався требує будь-яких обрядів, а тим паче прове-
в середньовіччі в багатьох народів. Багато в деного Ярославом обряду «хрещения кісток»
чому зумовлений різними причинами (від [Ухтомский 2012, с. 226], це винятковий випа-
страху «заложних мерців» до культу помер- док у східнохристиянській практиці [Козюба
лих пращурів), відомий цей звичай був і у 2014, с. 119].
слов’янських народів. В історіографії на цю подію існує два
Князі Олег та Ярополк загинули під час погляди: над тілами (кістками) дійсно про-
міжусобної боротьби, події якої яскраво опи- вели таїнство хрещення, щоб померлих кня-
сані в «Повісті минулих літ» [ПСРЛ 1908, зів-язичників покласти до християнської уси-
c. 45–48]. Олега в 977 році під час бою ски- пальні в церкві; кістки померлих було обмито
нули з мосту. «Ярополк послав шукати його (обряд «обмивання кісток»), що існував як на
серед трупів, і знайшли Олега насподі під Русі, так і у Візантії [Ухтомский 2012, с. 230].
трупами, і, винісши, поклали його на коврі. Імовірно, необхідними елементами обряду
І прийшов Ярополк до нього, і плакав <...> «хрещения кісток», проведеного над тілами
І погребли Олега на місці коло города Вру- Олега та Ярополка, були освячення хресним
чого, і єсть могила його коло Вручого» [Літо- знаменням, кроплення святою водою та чи-
пис руський 1989, с. 45–46]. Ярополк загинув тання відповідних молитов [Алексеев 2003,
980 року через зраду власного воєводи Блуда с. 104].
від рук варягів із дружини князя Володимира. Існує думка, що доля померлих у язич-
Літопис не зазначає, як і де відбулося похо- ництві предків могла бути змінена актом по-
вання князя, найвірогідніше, він був похова- смертного хрещення. Найближча аналогія діям
ний на одному з некрополів у межах Києва. Ярослава Мудрого є в скандинавській історії,
Можемо припустити, що над князем Яро- коли язичницький конунг Горм був перенесе-
полком, за тогочасною поховальною практи- ний зі свого кургану до найближчої церкви.
85
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Джерела та література
Алексеев А.И. Крещение костей (К интерпретации статьи Повести временных лет под
1044годом) // Древння Русь. Вопросы медиевистики. – 2003. – № 1 (11). – С. 102–106.
Анучин Д.Н. Сани, ладья и кони как принадлежности похоронного обряда: Археолого-
этнографическій етюд // Чтения в Обществе истории и древностей российских при
Императорском московском университете). – Москва, 1890. – Т. XIV.
Архипова Є. Шиферний саркофаг «княгини Ольги» з Десятинної церкви // Біографічна
некрополістика в контексті сучасної історичної науки. – Киев, 2002. – Т. 9: Джерела та
результати досліджень. – С. 20–33.
Архипова Е.И. О месте погребения Ярослава Мудрого (проблема княжеской усыпальницы) //
Российская археология. – 2001. – № 1. – С. 37–44.
Беляшевский Н. Сани в похоронном обряде // Киевская старина. – 1893. – № 4. – С. 143–
148.
Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. – Київ, 1992.
Верещагина Н. Две Елены в истории Руси // Електронний історичний журнал Scriptorium
nostrum. – 2017. – С. 386–407.
Івакін В.Г. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Києва. – Київ, 2008.
Каргер М.К. Археологические исследования Древнего Киева. Отчеты и материалы (1938–
1947 гг.). – Киев, 1950.
Карпов А.Ю. Житие княгини Ольги в редакции псковского книжника Василия (в иночестве
Варлаама) // Очерки феодальной России. – Москва, 2003. – Вып. 7. – С. 84–88.
Козюба В.К. Церква Богородиці Десятинна в Києві (короткий історичний нарис) //
Український історичний журнал. – 2014. – № 3 (516). – С. 116–127.
Літопис руський / пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ, 1989.
Мельникова Е.А. Похороны князя-язычника в «Повести временных лет» // Восточная
Европа в древности и средневековье: политические институты и верховная власть: XIX Чтения
памяти члена-корреспондента АН СССР Владимира Терентьевича Пашуто, Москва, 16–
18 апреля 2007 г.: материалы конференции. – Москва, 2007. – С. 151–157.
Назаренко A.B. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки
культурных, торговых, политических связей IX–XII веков. – Москва, 2001.
86
Роман Луценко. Обряд перепоховання на князівському некрополі Десятинної церкви
87
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Наталия Малюк
У статті порушується проблематика дослідження старих музейних фондів, уточнюється атрибуція експона-
та, який раніше пов’язувався зі скарбом XVII ст., як фрагмента фібули Х ст.
Ключові слова: музейні фонди, скарб, поховання, фібула.
The problems of research of the old museum collections are analyzed in the paper. The attribution of the item previously
connected with the hoard of the 17th century are clarified as the fragment of the fibula dated to the 10th century.
Keywords: museum collections, hoard, burial, fibula.
Уже неоднократно было отмечено, что ра- но 1,0 мм). Закругленная внешняя сторона
бота с музейными фондами иногда сродни ар- пластины окаймлена по краю рубчатой про-
хеологическим исследованиям, открывающим волочкой. Также рубчатыми проволочками по-
всё новые и новые артефакты. Разница в том, верхность разделена на отдельные части. Вдоль
что о существовании музейного предмета из- ровно обломанной или обрезанной стороны
вестно, он учтён, измерен, описан, но, случает- параллельно расположены две проволочки,
ся, неправильно интерпретирован, либо вовсе выделяющие полоску шириной 4,0 мм. Вдоль
никак не интерпретирован. Это относится пре- на ней размещены пять небольших круглых
жде всего к старым музейным фондам. Связан- пластинчатых каст. В трёх сохранились встав-
ная с ними документация фрагментарна – зна- ки темно-синего цвета (стекло?). Два каста по-
чительная часть могла быть утрачена в годы чти полностью разрушены, вставки отсутству-
войн и революций. Кроме того, приходится ют. Под острым углом к этой орнаментальной
сталкиваться с тем, что информация о пред- полосе расположена рубчатая проволочка, ко-
метах, поступивших в музейные коллекции из торая отделяет сегмент у закруглённого края
частных рук, сознательно искажалась или по- пластины. В этом сегменте рубчатыми про-
просту скрывалась (яркий тому пример – ис- волочками изображены две арочные фигуры,
тория Мартыновского клада [Пекарська 1991, которые концами опираются на эту проволоч-
с. 126–127]). Таким образом, предметы, иног- ку. С противоположной стороны проволочки
да фрагментированные, попав 50 лет назад четыре коротких прямых отрезка и ещё один
случайно или из-за недопонимания в непро- дугообразный, образуют трапециевидную
фильную, хронологически не соответствую- фигуру, напоминающую стилизованное изо-
щую группу хранения, остаются в фондах в бражение лица, глаза на котором изображены
вынужденной немоте, если хранитель не про- двумя круглыми пластинчатыми кастами со
явит должного внимания к их атрибуции. вставками темно-синего цвета (ил. 1).
Сомнения в принадлежности экспоната
№ ДМ–6901 к коллекции «Ювелирное искус-
ство в Украине XVI–XXI вв.» возникли у её
хранителя Т.Н. Савченко. Экспонат представ-
ляет собой фрагмент, вероятно, круглой, сере-
бряной, едва выпуклой пластины. Фрагмент
в виде сектора, который составляет прибли-
зительно четверть окружности, длина сторон:
22,9 мм, 29,0 мм, 31,2 мм. С одной стороны
почти ровно обломан или обрезан, с другой –
линия разлома неровная, зигзагообразная.
У закругленного края – очевидно, случайное
сквозное каплевидное отверстие ~ 2,0×4,0 мм.
Поверхность пластины покрыта мелки-
ми сканными колечками (диаметр пример- Ил. 1. Фрагмент фибулы. Инв. № ДМ-6901
88
Наталия Малюк. О фрагменте одного ювелирного изделия Х века
89
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
90
Наталия Малюк. О фрагменте одного ювелирного изделия Х века
Ил. 5. Фибулы из захоронений в Бирке [по: Arwidsson 1984, р. 61, abb. 8: 2, ІІ А-ІІ D]
его к захоронению одной из первых русских орнаментов всех подобных изделий, не про-
знатных христианок, возможным представля- сматривается в данном случае.
ется соотнесение находок определённых мо- Нам представляется, что по структуре
нет с известным фактом раздачи милиарисиев изображение на упомянутых фибулах и фраг-
Константином VII во время посольства княги- менте из нашей коллекции близко к орна-
ни Ольги в Константинополь в 957 году. Веро- ментам «Терслев-стиля», в основе которых
ятно, в таком случае и киевское захоронение крестовидная композиция из четырех волют,
могло быть связано с ближайшим христиан- вписанных в круг или же трёхчастная компо-
ским окружением княгини Ольги. зиция из волют [Ениосова 2015, с. 169–179]
Как и фрагмент, хранящийся в фондах (ил. 4). В этом орнаменте может угадываться
НМИУ, круглая фибула псковского комплекса стилизованное изображение четырёх или
декорирована рубчатыми проволочками, ком- трёх личин, которые трансформировались
позиция состоит из четырех симметричных в сложные завитки. Четырехчастная или
радиальных сегментов с арковидными трёхчастная композиция с изображениями
элементами (ил. 3). По предположению авто- «личин» характерна для находок из Швеции
ра раскопок, в сегментах расположены изо- и Норвегии (ил. 5).
бражения стилизованных медвежьих морд Таким образом, можно утверждать, что
[Яковлева 2006, с. 66–78]. Подобным изобра- фрагмент ювелирного изделия из фондов
жениям можно найти соответствия в издели- НМИУ является фрагментом фибулы скан-
ях пермского звериного стиля. динавского типа Х в. и невысока вероятность
Отметим, что орнамент на фибуле из Кие- того, что он входил в состав клада XVII в. Оче-
ва может восприниматься как геометрический видно, что с записями в инвентарных книгах
с не очень понятной структурой из-за того, что, возникла некоторая путаница. Наиболее веро-
судя по доступным изображениям, фибула су- ятно то, что старый номер был произвольно
щественно повреждена [Андрощук, Зоценко соотнесён с экспонатом, который, очевидно,
2012, с. 50]. Кроме крупной утраты, заметны был непонятен для того, кто с ним работал.
большие трещины – возникает впечатление, Но тогда возникает закономерный вопрос о
что предмет собран из нескольких фрагментов, его происхождении. Учитывая сходство с фи-
возможно, соединенных несколько произволь- булами, происходящими из богатых женских
но. Поэтому чёткий ритм, характерный для захоронений с аналогичными наборами укра-
91
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
шений, можно допустить, что фибула входила ский исторический музей им. Т.Г. Шевченко
в состав комплекса украшений из женского за- в 20-е годы ХХ в., но в настоящее время ни
хоронения второй половины Х в. По нашему в фондах, ни в экспозиции инвентарь погре-
предположению, подобная фибула могла вхо- бения не числится [Андрощук, Зоценко 2012,
дить в состав инвентаря захоронения № 125, с. 52]. Пока что нам не удалось обнаружить в
обнаруженного в 1876 году в усадьбе Марра каталоге университетского Музея древностей
при земляных работах [Каргер 1958, с. 209]. предмет, описание которого соответствовало
В захоронении были найдены серебряные и бы № ДМ-6901, однако обстоятельства обна-
одна золотая серьги, ожерелье из дирхема, ружения и частичной передачи предметов кла-
стеклянных и пастовой бус, серебряные по- да в музей могли предопределить изначально
двески в виде крестов с расширяющимися неточность в записях, которая в дальнейшем
концами, две скорлупообразные серебряные, была усугублена утратой как документации,
позолоченные фибулы, бронзовая булавка – то так и значительной части самих экспонатов.
есть набор, подобный псковскому и киевскому, Полагаем, что экспонат НМИУ следует
за исключением круглой фибулы. Посколь- отнести к кругу скандинавских древностей
ку захоронение было обнаружено случайно, Руси. В то же время, нельзя не заметить его
не исключено, что некоторые находки могли своеобразие. При сходстве формы и декоратив-
быть повреждены или скрыты находчика- ного решения со скандинавскими круглыми
ми, поэтому не упоминаются в публикации фибулами, отметим, что полные аналогии на-
1879 года. В.Б. Антонович в примечании ука- шему фрагменту в Северной Европе пока не
зал, что сведения о местоположении находок известны. Наиболее близки стиль и техника
были сообщены ему г-ном Марром, который выполнения этого ювелирного изделия только
пожертвовал «многие из найденных вещей в двум предметам – фибулам из Пскова и Киева.
музей университета св. Владимира» [Анто- Возможно, это является свидетельством мест-
нович 1879, с. 253]. Экспонаты из универси- ного производства таких украшений-подража-
тетского музея были переданы во Всеукраин- ний скандинавскому стилю.
Источники и литература
Андрощук Ф., Зоценко В. Скандинавские древности Южной Руси. Каталог. – Paris, 2012. –
С. 50–52.
Антонович В.Б. Археологические находки и раскопки в Киевской губернии 1876 г. //
Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. – Киев, 1879. – Кн. 1. – С. 150–153.
Беляшевский Н.Т. Монетные клады Киевской губернии. – Киев, 1889.
Голубева Л.А. Киевский некрополь // Материалы и исследования по археологии СССР. –
1949. – № 11. – Т. 1. – С. 103–118.
Ениосова Н.В. Фибулы типа «Терслев» на территории Древней Руси // Города и веси
средневековой Руси. Археология, история и культура. К 60-летию Н.А. Макарова. – Москва;
Вологда, 2015. – С. 169–179.
Зоценко В.Н. Киевский некрополь–II: место в исторической топографии города, типология
погребального инвентаря, хронология // Славяно-русское ювелирное дело и его истоки. –
Санкт-Петербург, 2010. – С. 455–477.
Каргер М.К. Древний Киев. – Москва; Ленинград, 1958. – Т. 1.
Лабутина И.К., Малышева Н.Н., Закурина Т.Ю., Яковлева Е.А., Михайлов А.В.
Древнерусский некрополь Пскова // Археологические открытия. 1991–2004 гг. Европейская
Россия. – Москва, 2009. – С. 386–405.
Пекарська Л.В. Про долю Мартинівського скарбу // Український історичний журнал. –
1991. – № 6. – C. 124–129.
Яковлева Е.Л. Камерное погребение Х в. из Старовознесенского раскопа // Археология и
история Пскова и Псковской земли, материалы семинара. 2005 г. – Псков, 2006. – С. 66–78.
Arwidsson G. Birka II-1. Systematische Analysen der Gräberfunde. – Stockholm, 1984.
92
Людмила Пекарська
Статья посвящена уточнениям и дополнениям состава отдельных кладов княжеского Киева, открытых в
XIX – начале ХХ вв., а также введению в научный оборот некоторых, считавшихся утраченными, или вообще
неизвестных ранее кладов, найденных в Киеве.
Ключевые слова: клады Киева, украшения, музей Киевского университета.
The paper provides the clarification and additional information on individual hoards of princely Kyiv discovered during the
19th and early 20th centuries. It also introduces new data on previously unknown hoards uncovered in Kyiv or which hitherto
were thought to have been lost.
Keywords: Kyiv hoards, jewellery, Kyiv University Museum.
93
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
були надіслані до мюнц-кабінету Універси- № 489]. Він знайдений також 1851 року на
тету Св. Володимира. Князь І.І. Васильчиков схилі Дніпра, поблизу Миколаївської башти,
отримав розпорядження про надіслання речей і являв окрему знахідку [PA ІІМК РАН, ф. 1,
до міністра Імператорського двору та про ви- спр. № 61/1890, арк. 10 зв]. Браслет надій-
нагороду для рядового П. Євдокименка. шов до Музею старожитностей Київського
Того ж року монети (арабські) і золотий університету Св. Володимира і був записа-
браслет були представлені князем І.І. Василь- ний до інвентарю в 1870-х роках (Рукопис-
чиковим міністру Імператорського двору гене- ний каталог музея Київського університету,
рал-фельдмаршалу князю П.М. Волконсько- інв. № 680). Член Київського товариства
му (за винятком 10 з них, залишених у мюнц- старожитностей і мистецтв проф. В.Б. Ан-
кабінеті Київського університету) [ДАКО, тонович згадує цей браслет серед цікавих
ф. 2, оп. 1, спр. 34473, арк. 1–5] 1. У цьому ж, знахідок князівського часу з Києва: «В уни-
1851 році, близько 400 цілих арабських монет верситетском музее хранятся довольно
(диргеми) та один золотий браслет були пере- численные предметы древности, найденные
дані до Ермітажу 2. Таким чином, до Ермітажу спорадически в различных местностях Ки-
не потрапили тільки ламані монети, які могли ева <...> обратим внимание лишь на боль-
надійти до деяких колекціонерів і музеїв кіль- шой золотой браслет, также составленный
кох товариств. из двух скрученных проволок, найденный
Другий золотий браслет був помилко- вблизи бывшего Пустынно-Николаевского
во віднесений до цього скарбу [Корзухина монастыря (№ 680)» [Антонович 1888,
1954, с. 83, № 12; Бєляєва та ін. 1997, с. 135, с. 129].
1
У листі чергового штаб-офіцера прізвище зазначено як Євдоменко.
2
Зберігаються у відділі нумізматики Державного Ермітажу (Санкт-Петербург, РФ).
94
Людмила Пекарська. Деякі уточнення до складу окремих київських скарбів княжої доби
3
Будівля колишнього губернcького правління, що поєднувало адміністративні, правові та інші установи. У 1854–
1857 роках звели новий корпус на нинішній площі Богдана Хмельницького (архітектори К.А. Скаржинський,
М.С. Іконніков і І.В. Штром).
95
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
гічного з’їзду в Києві [Указатель 1874, с. 6]. Речова група скарбу включала чотири
Іконка, як окрема знахідка, була докладно предмети, які ще 1867 року були відправлені
описана, з приведенням повної її історіогра- до Імператорської археологічної комісії. Саме
фії; зображені атрибутовані як першомученик тому їх не вдалося виявити у фондах Київ-
архідиякон Стефан і святий Миколай. Дату- ського історичного музею [PA ІІМК РАН, ф. 1,
ється іконка кінцем ХІІ – першою половиною спр. № 61/1890, арк. 3; спр. № 1865/6]. Серед
ХІІІ ст. [Архипова 2017, с. 106–107, іл. 3: г]. них:
Остання річ скарбу – бронзовий хрест- - перстень срібний, пластинчастий, ши-
енколпіон, поки що не виявлений, але, напев- роко-серединний з вузькими та зв’язаними
но, також знаходиться в колекції НМІУ. кінцями, орнаментований крапковим орна-
Другий скарб був знайдений 16 лютого ментом;
1855 року [PA ІІМК РАН, ф. 61, 1890, арк. 8]. - перстень срібний, пластинчастий, ши-
Ця знахідка була зареєстрована в музейному роко-серединний з вузькими та зв’язаними
каталозі під номерами № 1014–1017 і включа- кінцями, орнаментований чотирма фігурами
ла три золоті сережки київського типу і брон- у вигляді півмісяців і колом у центрі;
зовий перстень із двох проволок, скручених - підвіска срібна круглої форми, із широ-
джгутом [Антонович 1895, с. 36]. ким вушком. Поверхня орнаментована зерне-
Завдяки фотографіям планшетів з окре- ними трикутниками й півкульками;
мими експонатами Музею старожитнос- - дроту срібного фрагмент (за архівними
тей Київського університету [Фотоархів документами срібний ланцюжок).
ІІМК РАН, ф. 1 (ІАК)] за старими номерами Зображення цих речей (іл. 2) подаємо за
було виявлено зображення всіх чотирьох при- їх першою публікацією [В.Т. 1867, с. 138–139,
крас скарбу (іл. 1, № 1014–1017). рис].
Тринамистинні сережки виконані в різ- 1885 рік. Садиба М. Єсикорського,
них техніках: зерні, ажурної роботи з велики- Троїцький провулок
ми зернинами та гладкими намистинами, при- За існуючими даними скарб, переданий
крашеними пелюстками накладної філіграні, Ермітажем в 1932 році до Харківського дер-
а також бронзовий перстень з інвентарним жавного історичного музею (далі – ХДІМ),
номером № 1017. загинув у 1941 році під час евакуації матері-
Представлені зображення, безперечно,
допоможуть ідентифікувати речі скарбу в му-
зейних колекціях МІКУ та НМІУ.
До зведення давньоруських скарбів вхо-
дить скарб, знайдений 1854 року на терито-
рії, де мали споруджувати будинок Присутніх
місць, але склад цього скарбу відрізняється
від двох наведених вище [Корзухина 1954,
с. 114, № 87]. Факт таких знахідок у 1854 і
1855 роках у центральній частині стародав-
нього міста є важливим для уточнення дійсної
кількості знайдених у Києві скарбів.
1863 рік. Біля Йорданської церкви, Поділ
До скарбу, який складався зі 192 араб-
ських срібних монет, входило чотири при-
краси. Після знахідки він надійшов до мюнц-
кабінету Київського університету, звідки
після 1917 року – до колекції Київського іс-
торичного музею. За свідченням Г.Ф. Корзу-
хіної, речову частину скарбу у фондах музею
виявити не вдалося, тому її доля залишилася Іл. 3. Предмети уцілілої частини скарбу із садиби
невідомою [Корзухина 1954, с. 84, № 14]. М. Єсикорського (Троїцький провулок), 1885 р.
96
Людмила Пекарська. Деякі уточнення до складу окремих київських скарбів княжої доби
4
Державний Ермітаж, Санкт-Петербург, відділ Археології Східної Європи і Сибіру. Колекція № 635/1-15.
97
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
За свідченням одного з колишніх учнів скві. Незначна частина речей скарбу (7 оди-
цього училища Г.К. Голдіна, дві срібні мо- ниць), відокремлених щойно після знахідки,
нетні гривни відносилися до типу київських, залишилася в Києві й перебувала спочатку
тобто шестикутних, і знаходилися в Історич- в приватних колекціях В. Хвойки, пізніше
ному кабінеті училища. Викладач історії Лео- С. Моргілевцева, який у 1905 році пожерт-
нід Павлович Добровольський, співзасновник вував їх Київському музею старожитностей і
Товариства «Стародавній Київ», показував їх мистецтв (інв. № 9710–9711 – дві золоті се-
учням на уроках історії. Одну з гривень учні режки; інв. № 9712–9715 – чотири срібних
приховали, а друга залишалася в Історично- браслети, скручених із товстого дроту) [Ар-
му кабінеті училища [PA ІІМК РАН, ф. 77, хеологічний каталог, кн. I, т. 1, с. 233]. Тіль-
спр. № 143, арк. 93. Лист Г.К. Голдіна до ки три предмети із цієї групи – срібні кручені
Г.Ф. Корзухіної від 12.01.1960 р.]. браслети – були ідентифіковані 1949 року в
Отже, є підстави вважати, що після зна- колекції Київського історичного музею; доля
хідки скарбу він потрапив до училища, де інших чотирьох залишалася невідомою [Кор-
утворився цілий музей колекцій, за яким до- зухина 1954, с. 121–122, табл. XLII, 1–3].
глядали учні. Реальне училище припинило іс- Лише через півстоліття вдалося з’ясувати
нування 1920 року, і гривни, напевно, надій- й завершити цей пошук. Отже, київська група
шли до музею Товариства або потрапили до скарбу зберігається у двох музеях – НМІУ та
приватних колекцій. МІКУ – і складається з таких речей:
1903 рік. - пара золотих сережок київського типу,
Садиба Михайлівського монастиря з гладкими, спаяними з півкульок трьома
Після знахідки скарб передали до Імпе- намистинами на товстому й круглому в роз-
раторської археологічної комісії, потім повер- різі дроті. Між намистинами спірально на-
нули назад до монастиря, а в першій половині кручена тонка філігрань. Кілька намистин
1920-х років майже в повному складі переда- мають ум’ятини (МІКУ, інв. № ДМ-6697
ли до Державного історичного музею в Мо- (ст. інв. № 9710); діаметр 2,1 см; вага 2,07 г;
Іл. 5. Київське реальне училище (архітектор О.В. Беретті), 1861 р. (Будинок придбано училищем у
власність від аптекаря Івана Ейсмана в 1873 р.)
98
Людмила Пекарська. Деякі уточнення до складу окремих київських скарбів княжої доби
99
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
5
Іван Николович Терещенко (1854 Глухів, Чернігівська губернія – 1903 Канни, Франція) – кандидат права, меце-
нат, колекціонер, власник цукрорафінадних заводів.
100
Людмила Пекарська. Деякі уточнення до складу окремих київських скарбів княжої доби
Джерела та література
6
«Старе Місто», або старокиївська частина, розташовувалося на правобережному схилі, дещо віддаленому від
Дніпра. У кінці XIX ст. кордони її проходили від Царської площі до Михайлівського монастиря, від нього до
Андріївської церкви, звідти до Сінної площі, потім Єврейського базару, від нього бо Бессарабки і від останньої до
Царської площі [див.: Захарченко, 1888, с. 177].
101
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Скорочення
102
Ирина Стерлигова
Публикация архивных документов о находке клада во время строительства Андреевской церкви в Киеве.
Ключевые слова: архивные документы, клад, Андреевская церковь, Киев.
Публікація архівних документів про знахідку скарбу під час будівництва Андріївської церкви.
Ключові слова: архівні документи, скарб, Андріївська церква, Київ.
The publication of the archival documents concerning the finding of hoard during construction of the St. Andrew’s Church
in Kyiv.
Keywords: archival documents, hoard, Church of the St. Andrew, Kyiv.
1
За указание на эти документы приносим глубокую благодарность Юлии Игоревне Быковой.
2
Документы приводятся с сохранением основных особенностей орфографии и пунктуации.
103
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Источники и литература
РГИА – Российский государственный исторический архив, ф. 468, оп. 32, д. 562, 1749 год.
200-летие Кабинета его императорского величества. 1704–1904. – Санкт-Петербург, 1911. – С. VII.
Императорская Археологическая Комиссия (1859–1917). К 150-летию со дня основания. У истоков
отечественной археологии и охраны культурного наследия. – Санкт-Петербург, 2009.
104
Наталя Хамайко
Статья посвящена публикации и анализу «захоронения коня», открытого С.С. Гамченко на бывшей усадьбе
Трубецких в Киеве в 1926 году. Аргументируется его атрибуция как кенотафа по типу камерных древнерусских
захоронений Х в.
Ключевые слова: захоронение коня, камерное погребение, кенотаф, Древняя Русь, С.С. Гамченко.
The paper presents publication and analysis of the «burial of a horse», discovered by Serhii Hamchenko at the former
Trubetskoy’s estate in Kyiv in 1926. Attribution as a cenotaph of the type of Old Rus’sian chamber graves of the 10th century
is argumented.
Keywords: burial of a horse, funeral, chamber grave, cenotaph, Old Rus’, Serhii Hamchenko.
Серед давньоруських поховань Х ст. най- 1926 року на садибі В.П. Трубецького, що
більш рідкісну групу складають поховання в експонувалися 1927 року на виставці ВУАКу,
супроводі коня. Ще рідше серед них трапля- а також перелік малюнків до звіту [Гамченко
ються могили, у яких поруч із конем не зна- 1927, с. 29–30; мал. III: 1, 3–6, 8, 11; IV: 14,
йдено решток людини. Саме до останніх на- 17–20; с. 36–37, табл. ХХ–ХХІІ; с. 38]. На-
лежить поховання, розкопане С.С. Гамченком явна архівна інформація про поховання міс-
1926 року на колишній садибі Трубецьких в титься у двох рукописних фондах Наукового
м. Києві (сучасна вул. Володимирська, 3). архіву Інституту археології НАН України –
Воно найчастіше фігурує в спеціальній літе- фонді ВУАКу [ІА НАНУ, ВУАК, № 86/1, № 94,
ратурі з атрибуцією автора розкопок як «по- № 109/30] та персональному фонді С.С. Гам-
ховання коня». За польовою нумерацією – це ченка [НА ІА НАНУ, ф. 3, № 63–71].
поховання № 11 [Гамченко 1926], а за най- Дослідження С.С. Гамченка на території
більш широковживаною нумерацією зводу стародавньої частини міста одразу ж приверну-
київських поховань М.К. Каргера – № 115 ли увагу громадськості. Уже в путівнику по Ки-
[Каргер 1958, с. 187–189]. єву, виданому невдовзі після завершення розко-
Дослідження поховання. Повна публі- пок, М. Карський серед визначних історичних
кація результатів археологічних досліджень місць згадує садибу Трубецьких і проведені
1926–1927 років не відбулася, хоча «похо- тут археологічні розкопки, а серед виявлених
ванню коня» було приділено найбільшу ува- об’єктів виділяє саме поховання коня з багатим
гу. Опис поховання № 11 вміщено в статті спорядженням [Карський 1930, с. 114].
С.С. Гамченка в «Коротких звідомленнях» за Сам С.С. Гамченко відмовився дава-
1926 рік [Гамченко 1927, с. 29–30]. Він май- ти точну культурну атрибуцію досліджено-
же дослівно збігається з авторським росій- му ним об’єкту без попереднього наукового
ськомовним звітом [Гамченко 1927, ВУАК, аналізу, хоча й з ремаркою, що це може бути
№ 109/30, арк. 17–18 (рукописний); ВУАК, «пережиток конячого похорону віддаленіших
№ 94, арк. 14–15 (друкований)] та його укра- часів» [Гамченко 1927, с. 30]. Однак надалі
їнським перекладом С. Якубовського [Гам- поховання коня незмінно привертало увагу
ченко 1927, ВУАК, № 86/1, арк. 26–28]. Вияв- дослідників, які працювали з матеріалами ки-
лені знахідки опубліковано частково: зобра- ївського некрополя.
ження деяких предметів подано в графічних І.О. Іванцов порівняв це поховання з ві-
таблицях до публікації, а опис – у додатку до домими йому синхронними комплексами
статті, де вміщено перелік речей з розкопок Шестовиці 1 та Гньоздова, де містилися під-
1
І.О. Іванцов помилково зазначив рік розкопок як 1926, однак жодного поховання з рештками коня того року
не було відкрито. Очевидно, мається на увазі поховання ХХХV, розкопане П.І. Смолічевим 1927 року поблизу
Шестовиці, відоме за каталогом Д.І. Бліфельда як курган 111.
105
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
курганні поховання коней з багатим супрово- спорядження не тільки власне кінського, але
дом. У випадку з Гньоздовом з посиланням й військового – спис, лук із сагайдаком, стрі-
на А.В. Арциховського [Арциховский 1940, ли – як свідчення того, що кінь був бойовим,
с. 135] як аналогію наведено два кургани, що а присутність дерев’яного відерця – як ознаку
стояли поруч. Одне багате поховання інтер- поховань київської знаті [Каргер 1958, с. 200].
претоване як князівське, інше – як належне Розглянув це поховання у своїй моногра-
його коню. Шестовицьке поховання містило фії, присвяченій спорядженню давньорусько-
тільки рештки коня, загнузданого й осідлано- го вершника й верхового коня, й А.М. Кірпіч-
го. Поблизу кістяка виявлено вістря залізно- ніков. Детально проаналізувавши комплекс
го списа. Ніяких останків покійника в курга- речей, він відкинув початкову здогадку про
ні не було [Бліфельд 1977, с. 177]. На основі балтійські паралелі й визначив їх ширше –
багатства супровідного інвентарю дослідник з наведенням фінських, угорських і власне
припустив, що кінь, виявлений на садибі Тру- давньоруських аналогій Х ст., передбачаючи
бецьких, міг належати князю, що був похова- якщо не пряме місцеве виготовлення ремін-
ний неподалік, однак його поховання могло не них накладок, то принаймні місцеве монту-
зберегтися і не було виявлене археологічними вання убору й добре знайомство зі стилем як
розкопками [Іванцов 2003, с. 108]. замовника, так і майстра [Кирпичников 1972,
Л.А. Голубєва також звернула увагу на с. 26, рис. 11; с. 101, ХІХ].
багатий інвентар поховання і впевнено визна- С.Р. Кілієвич погодилася з попередніми
чила його як належне до «військово-дружин- дослідниками щодо датування комплексу і
ної верхівки», зарахувавши до категорії похо- включила його до переліку ранніх давньо-
вань у зрубних гробницях, а за аналогіями ре- руських поховань ІХ–Х ст. Не зважаючи на
мінних накладок із Чернігова, Шестовиці та нестачу польових даних, вона атрибутувала
Гньоздова датувала Х ст. Дослідниця навіть його як поховання в зрубі, де було покладе-
звернула увагу на літописну розповідь дещо но коня в «повному бойовому спорядженні»
пізнішого, але все ще давньоруського часу [Килиевич 1982, с. 149]. Утім, дослідниця не
про бойового коня князя Андрія Боголюбсько- занесла його до підрозділу «В» свого катало-
го, який за порятунок життя свого господаря гу під назвою «Погребения в срубных гроб-
під час битви був удостоєний неабиякої шани ницах», а розмістила в підрозділі «Б» – «По-
й пишного похорону. На її думку, цей епізод гребения в грунтовых могилах», що викликає
засвідчував таку традицію вшанування коней певні суперечності у висновках.
почесним похованням [Голубева 1949, с. 114]. Окрему роботу київським похованням
І в описі, поданому І.О. Іванцовим, і в опи- ІХ–Х ст. присвятив В.Г. Івакін. Він уперше
сі Л.А. Голубєвої містяться короткі характе- висловив ідею про те, що поховання, розко-
ристики цього поховання, обидва дослідники пане С.С. Гамченком на садибі С.П. Трубець-
більше уваги приділяють питанню культурної кого, є не власне похованням коня, а кенота-
та хронологічної атрибуції комплексу. фом дружинника, загиблого десь на чужині,
Розгорнений опис, що детально повто- у якому кінь виступав тільки одним з елемен-
рює польову документацію, і такий же до- тів обряду. Дослідник співвідніс поховання
кладний опис виявлених у похованні коня (№ А23 за його каталогом) з курганною гру-
знахідок міститься в каталозі М.К. Каргера пою 1Б некрополя І і зарахував до категорії
(поховання № 115). Його також проілюстро- елітних поховань з невизначеною конструк-
вано малюнком, що презентує масштабне гра- цією. В.Г. Івакін також звернув увагу на
фічне зображення основних типів предметів. таку деталь, як укриття голови коня лубом,
М.К. Каргер відніс це поховання до розряду і пов’язав її з тривалою традицією викорис-
могил дружинників високого рангу і також ви- тання бересту населенням Північно-Східної і
значив його як камерне [Каргер 1958, с. 187– Західної Русі. Намагаючись його інтерпрету-
189, рис. 35]. Слідом за Л.А. Голубєвою він вати, він навіть припустив, що в давніх русів
наводить літописну згадку про почесне похо- могли побутувати уявлення про численні на-
вання коня Андрія Боголюбського, інтерпре- родження, як це відомо за міфологією сибір-
туючи наявність серед речового супроводу ських народів, а берест якось пов’язаний зі
106
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
звичаєм сповивати покійника, ніби немовля, він наводить у статистиці. Причиною цього є
наближуючи таким чином його майбутнє на- недостатня інформація, яка не дозволила впев-
родження [Ивакин 2011, с. 16, 27, 36; Івакін нено визначити, чи було воно камерним. Тому
2012, с. 86]. цей комплекс разом із двома іншими київськи-
У дисертаційному дослідженні, присвяче- ми та одним гньоздовським похованнями з
ному давньоруському камерному поховально- рештками коней уміщено тільки в додатковому
му обряду Х – початку ХІ ст., К.О. Михайлов каталозі, вірогідно, камерних комплексів [Ми-
спеціально дослідив присутність коней у дав- хайлов 2016, с. 250–251; кат. ІІ: 1, 3, 12]. Разом
ньоруських похованнях. У дисертації він на- з вищезгаданими ця вибірка складає 25 могил.
рахував 19 [Михайлов 2005, с. 9], а в пізніше Даний перелік не включає поховання, не зара-
доопрацьованій публікації [Михайлов 2016, ховані до категорії камерних, а також трупо-
с. 61] – 21 камерний комплекс зі спеціально по- спалення з кіньми, оскільки визначення таких
кладеними в могилу кіньми, що складає 26 % решток цілеспрямовано не проводилася.
від числа всіх поховальних камер Давньої Русі. Як видно з наведеного огляду, з моменту
Він зазначає, що традиція, очевидно, бере свій виявлення С.С. Гамченком поховання коня на
початок зі скандинавського світу, однак пев- садибі Трубецьких воно регулярно привер-
ні відмінності саме давньоруського обряду тало увагу дослідників київської археології.
можуть свідчити й на користь кочівницьких Однак інформаційний потенціал комплексу
впливів. Дослідник також звертає увагу на те, не виходив за межі перших публікацій, за-
що всі поховання містили кінське споряджен- лишаючи розходження в атрибуції, а також
ня, включаючи сідла та стремена, яке показує, розбіжності в ряді подробиць про поховання.
що ці коні були верховими [Михайлов 2016, Цілий ряд моментів так і не знайшли висвіт-
с. 61–65]. Спеціально поховання, досліджене лення, починаючи з орієнтування поховання,
С.С. Гамченком, він не розглядає, і навіть біль- положення кістяка, розташування предметів
ше – не зараховує до того числа комплексів, які поховального інвентарю тощо.
107
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
2
У тексті авторської публікації – «глибина в льосі згортки», а в російськомовному тексті – «складки», що, очевид-
но, має означати заглиблення в материковий лес.
3
Оскільки щоденник писано рукою самого автора розкопок С.С. Гамченка, доводиться коригувати інформацію,
спираючись на його польові записи. На малюнку ІІ в публікації 1926 року стрілка півночі помилково зміщена на
270°, так що вона вказує на захід. На с. 30 напрямок осі позначений як такий, що має відхилення на 50° із заходу
до півночі і 50° зі сходу до півдня, що мало б становити азимут 140° замість 130°, що узгоджується зі щоденнико-
вим кресленням [Гамченко 1927, мал. ІІ].
108
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
109
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
лення, де добре видно череп, хребет та довгі Малюнки олівцем зроблені в перспекти-
кістки кінцівок. За існуючими зображеннями ві, тому точно визначити за ними положення
на загальному плані, одному з креслень та що- кісток складно, однак, оскільки довгі кістки
денникових замальовках (іл. 1; іл. 2: 2; іл. 4) задніх ніг відходять від скелета вправо, скла-
чітко видно, що кістяк витягнуто вздовж лінії дається враження, що кінь лежить на лівому
північний захід – південний схід, головою на боці. На обох кресленнях положення кісток
південний схід 4. Це означає, що він орієнтова- аналогічне. Голова зображена завернутою
ний у поховальній ямі за її довгою віссю. Якщо вліво від тулуба, так, ніби череп лежить на лі-
спиратися на креслення, то в довжину кістяк вому боці. Натомість, у публікації і щоденни-
витягнутий на 2,1 м, приблизно така ж від- ку стверджувалося, що кінь лежав на право-
стань від передніх до задніх кінцівок. У шири- му боці, а череп – на правій скроні; голову й
ну він займає близько 90 см у районі задніх ніг частково шию коня обгорнуто берестом [Гам-
та близько 70 см у районі голови і грудей. До- ченко, щод., арк. 14 зв, 15, 15 зв]. Останню
вжина черепа становить близько 50 см. Утім, деталь, на жаль, неможливо простежити ні за
щоденник подає інші дані, де довжина чере- кресленнями, ні за малюнками.
па (чи, можливо, щелепи?) становить 0,3 м, Положення коня за наявними зображен-
а вся довжина кістяка коня – 1,67 м [Гамченко, нями на кресленнях та малюнках виглядає
НА ІА НАНУ, ф. 3, № 70, арк. 15]. таким чином: передня половина коня лежить
4
У публікації помилково зазначено, що голова коня знаходилась із заходу, а задні ноги – зі сходу
[Гамченко 1927, с. 30].
110
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
на правому боці, як і сказано в звіті; хребет, Не зовсім зрозуміло, чи був кінь на мо-
очевидно, зламаний посередині, що видно на мент поховання загнузданим, хоча на схема-
кресленні, зробленому після розчистки скеле- тичному плані в щоденнику поблизу пере-
та (іл. 2: 2); а задня частина коня лежить на дніх зубів коня чітко позначені вудила. Про
спині, що пояснює розташування кісток хреб- вуздечку з вудилами йдеться і в публікації,
та у хвостовій частині та ніг справа від тулу- там же зазначено, що бляшки були на голові
ба 5. Така ситуація могла скластися під час не- коня й під нею, однак у тому ж тексті вказа-
вдалого опускання коня в яму, коли одна час- но, що вуздечка з вудилами лежала при го-
тина тіла ще міцно утримувалася, а іншу різко лові [Гамченко 1927, с. 30]. Ця розбіжність
відпустили (чи внаслідок обриву мотузки). примушує звернутися до графічних зобра-
Розташування інвентарю. С.С. Гам- жень поховання.
ченко приділяв досить значну увагу фіксації Прикраси вузди не були рівномірно роз-
предметів з розкопок. Окрім загальної ста- поділеними по черепу й скелету коня, біль-
тистики виявлених в окремих квадратах і на шість із них утворювали дві окремі групи
певних глибинах знахідок, із зазначенням біля голови. Лише деякі розрізнені бляшки
матеріалу та конкретного місця на плані, яку було знайдено поза ними. Перша група розта-
вели асистенти, ним особисто складалися шована на плані між черепом і тулубом коня.
плани могил, де позначалося розташування У ній виділяються по два паралельні ряди
речей. Щоправда, точна фіксація кожної окре- регулярно розміщених бляшок приблизно на
мої знахідки з присвоєнням їй індивідуаль- однаковій відстані одна від одної. При цьому
ного номеру й паспортних даних не велася, виразно помітно дві перпендикулярні лінії,
що ускладнює визначення місцезнаходження одна з яких іде у напрямку від вудил (іл. 2: 1;
предметів. Однак схема розташування речей у іл. 4: а). Навколо іншої лінії симетрично по-
похованні певним чином проясняє ситуацію і значені дві «прямокутні» бляшки – кінцівки
надає можливість для подальшої реконструк- ремінців (іл. 4: а). Оскільки круглі бляшки
ції та інтерпретації матеріалу. лежать рівними лініями й паралельними дво-
На щоденниковому малюнку, де пода- ма рядами, навряд чи вони належали ременям
но схему поховання, детально позначено, де, оголів’я, одягнутим на голову коня, бо в ході
скільки і які саме бляшки знайдено (іл. 4). археологізації бляшки розсунулися б у різні
Так, ліворуч від голови коня містилося окре- боки. Автор розкопок, очевидно, прийшов до
мими групами 38 круглих, 5 трилисних, такого самого висновку, оскільки зазначив,
2 «прямокутних» (маються на увазі ремін- що вуздечка лежала біля голови. Щоправда,
ні наконечники), 2 листоподібних, 44 і ще згадка, що вона була прикрашена також три-
32 круглих; ближче до грудей – ще 1 кругла, лисними та листоподібними бляшками ви-
очевидно більшого розміру, окремо позначе- казує залучення до прикрас вузди і другого
на на плані; між головою і тулубом коня теж скупчення бляшок. Головне питання – оскіль-
групами зображено 15 круглих, 4 прямокут- ки в публікації загалом згадано 231 прикрасу,
них, 22 круглих, 2 прямокутних, 5 круглих, а в щоденнику локалізовані лише 178 – де міс-
3 прямокутних і 3 круглих, що разом складає тилися ще 53 бляшки і чи не утворювали вони
178 бляшок [Гамченко, ІА НАНУ, ф. 3, № 71, іншу симетрію під кістками коня?
арк. 14 зв.]. На плані ще чотири бляшки по- У публікації С.С. Гамченко відзначив на
значено навколо відра (іл. 2: 1), після чого про середині хребта «залишки сідла», рештки по-
них згадується й у звіті. Однак у щоденнику пруги та стременних ременів, біля яких місти-
таких згадок немає, а навколо відра на інших лися й стремена. Тут же він відмічає й «рештки
малюнках зображено лише уламки залізних від сагайдака та лука». Поряд лежали залізні
обручів (іл. 2: 2; іл. 3). Враховуючи, що й саме вістря ратища, кінцева трубчаста обкладка
відро на цьому плані розташоване неправиль- його древка, 11 залізних наконечників стріл
но, цією інформацією варто знехтувати. (конічних, ромбовидних, довгасто-конічних та
5
Щира подяка к.б.н., ст.н.с. Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України П.Є. Гольдіну за фахову
консультацію.
111
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
трикутних), залізний ніж та підвіска з піскови- У районі крупа коня, за даними масш-
ку, залізне кільце, залізний прихвостник та ще табного креслення, міститься група пред-
11 залізних предметів нез’ясованого призна- метів, зіставлена автором розкопок з луком і
чення [Гамченко 1927, с. 30, табл. ІІІ, IV]. Там сагайдаком. У даному випадку і щоденнико-
же позначені й стремена на кресленні (іл. 2: 1). ві записи, і масштабне креслення ідентичні
Проте на щоденниковому малюнку власне ру- й збігаються з даними публікації. Тут дійсно
кою С.С. Гамченка стремена позначені поблизу зображено численні залізні предмети: вістря
голови (іл. 4), що унеможливлює розміщення та обкладка древка списа, ніж, вістря стріл,
сідла на спині коня. Помилковість креслення кільце, гак та інші невизначені залізні пред-
демонструє і сама публікація, де стверджуєть- мети, а також точильний камінь з пісковику
ся: «Біля передньої частини кінського кістяка (іл. 2: 1; іл. 4: б). Наскільки наявність сагай-
було знайдено одно ціле залізне стремено, що дака й лука є виправданою інтерпретацією,
до нього прикипіла кругленька бронзова бляш- сказати складно. За малюнком, стріли лежать
ка, та друге фрагментоване стремено» [Гам- на невеликій відстані одна від одної, проте
ченко 1927, с. 36]. розташовані дещо хаотично, хоча вістря й
Відстань між стременами на щоденни- спрямовані в один бік. Наявність сагайдака
ковій схемі якраз достатня для розміщення мала б спричинити їх компактне залягання в
між ними сідла (іл. 4: а). Навколо одного зі похованні. До того ж, окрім стріл, у цій групі
стремен групується скупчення круглих, «три- є інші предмети, які зазвичай не знаходяться
кутних» і «прямокутних» бляшок, у т. ч. саме всередині сагайдака – ніж, спис та точильний
тут позначено й обидві листоподібні решми. камінь (підвіска). А ось залізне кільце та гак,
Решми – це прикраса, яка, як правило, місти- навпаки, можуть свідчити на наявність саме
лася на нагрудному ремені коня, а інколи – на сагайдака. З луком ще складніше – ніяких
підхвістному ремені. У будь-якому випадку, свідчень, окрім опису, не збереглося, навіть
цей ремінь мав кріпитися до сідла, а значить, позначень на плані. Не можна виключати й
розташування його поблизу голови – там же, можливість, що залізні предмети лежали на
де й одне зі стремен, свідчить на користь того, дерев’яному щиті. Загальний аналіз ситуації
що сідло дійсно розташовувалося не на спині з розміщенням предметів озброєння дозво-
коня, а було покладено окремо. У цьому ви- ляє припустити, що вони не були просто по-
падку сліди дерева, відзначені С.С. Гамчен- кладені в поховання – С.С. Гамченко згадує
ком на крупі коня [Гамченко 1927, с. 30], най- про те, що наконечник списа («клюга») був
вірогідніше, могли бути рештками дерев’яних зігнутий [Гамченко 1927, с. 36], а значить,
конструкцій могили (стіни, перекриття). Від- відбувся ритуал псування зброї під час об-
значимо в даному контексті і згадки про сліди ряду.
бересту на голові та шиї коня, і деревний тлін Найбільше запитань викликає наявність у
на його задній частині. похованні підкови (іл. 2: 1), розташованої, що-
У публікації 1927 року також зазначено, правда, за 1,19 м від кістяка коня. Відсутність
що на віддаленні від ніг (1,17 м) містило- графічної фіксації могили, як і стратиграфіч-
ся дерев’яне із залізними обручами відерце. них розрізів, значно ускладнює вирішення
Таке ж позначення є і на звітному безмасш- цього питання. З усіх зображень вона позна-
табному кресленні, і на перспективних ма- чена тільки на масштабному кресленні, яке,
люнках (іл. 2: 2; іл. 3: 1, 2). На масштабному як виявляється, уже містить ряд неточностей.
ж кресленні щодо розташування стремен і ві- Сам С.С. Гамченко цю підкову до похован-
дерця містяться значні розбіжності з малюн- ня коня початково не відносив, як це засвід-
ками та щоденниковими записами. Як зазна- чено щоденниковими записами (іл. 4: 1, 2),
чалося, стремена на ньому позначені поблизу хоча й позначив у тому місці знахідку «же-
центральної частини хребта коня, а залізні об- лезо» [Гамченко, НА ІА НАНУ, ф. 3, № 71,
ручі відерця – безпосередньо поблизу кісток арк. 13 зв. – 4]. Не позначено її і на олівцевих
крупа (іл. 2: 1). Слід констатувати, що ці речі перспективних малюнках (іл. 3). До того ж, на
домальовувалися пізніше, і їх розташування сьогодні не існує жодної подібної достовірної
на кресленні не відповідає дійсності. знахідки в похованнях Х ст.
112
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
Іл. 4. Схема розташування кісток коня та супроводжуючих його предметів з поховання № 11 1926 р.
за щоденником С.С. Гамченка
113
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
114
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
вони від двох різних ременів, найвірогідніше, титься в тій же публікації 1927 року – це опис
парна менша була втрачена в ході експлуа- предметів на таблиці ХХІ: № 2681 – одне ціле
тації. Окреме питання – сліди посріблення залізне стремено з прикипілою до нього ма-
на прикрасах. Для достовірної відповіді, чи ленькою круглою бронзовою бляшкою та дру-
якась їх частина була покрита сріблом, необ- ге фрагментоване стремено; № 2704–2713 –
хідно принаймні провести сучасну реставра- 10 вістер стріл, які лежали біля задніх ніг коня
цію збереженої колекції, після чого дослідити серед трухлявого дерева, довжина від 0,05 до
її спектральним методом. 0,11 [м], серед них виділяються листоподіб-
Залізні предмети з поховання ні автор ною формою № 2707 та № 2708; № 2677 – ві-
розкопок, ні будь-хто інший з дослідників, які стря списа завдовжки 0,17 [м], яке теж місти-
працювали з колекцією, докладно не описали. лося біля задніх ніг; трохи поодаль лежали
Найповніша інформація про ці знахідки міс- обручі від цеберка (3) – № 2676 та № 2719.
115
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
116
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
мери, не дозволивши точно визначити її фор- них рис такого обряду. Загалом він нарахував
му. Проте повна відсутність будь-яких пред- 21 комплекс, який включив до статистики. Усі
метів у проміжку між відром та кістяком коня вони датуються Х ст. Це склало 26 % від числа
(іл. 2: 2; іл. 3) при тому факті, що озброєння й всіх камерних поховань і 37 % від чоловічих
побутові предмети були покладені не на дно комплексів. При цьому відсоток поховань на
камери, а на самого коня, виглядає дивною. півдні Русі в середньому дещо вищий. Похо-
І, як це не парадоксально, вона може знайти вання з кіньми зараховано К.О. Михайловим
пояснення в контексті давньоруського обряду. до багатих комплексів з огляду на вартість
К.О. Михайлов у своїй праці про камер- коня, набору його спорядження та іншого по-
ні поховання спеціально наголосив на роз- ховального інвентарю могил [Михайлов 2016,
міщенні коней у могилі як одну зі специфіч- с. 61–65, кат. І, кат. ІІ].
117
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Окрім київського, комплексів Х ст. з ко- Х ст. відомий зовсім протилежний обряд – ри-
нем без людських решток відомо всього чо- туальне вбивство рабині, яка супроводжувала
тири, і всі вони розташовані в Середньому знатного руса в потойбічний світ і ставала
Подніпров’ї: два в Чернігові і два в Шестовиці його символічною дружиною. У цьому кон-
[Михайлов 2016, кат. І: № Ч-2, Ч-3; Бліфельд тексті поховання із Софійської площі має роз-
1977, с. 177, 180–181, рис. 46]. Усі ці комп- глядатися як кенотаф воїна, що не повернувся
лекси містили поховання коней, яких можна з походу/подорожі.
вважати верховими – вони були загнуздані, Інтерпретація поховання 11 з розкопок
і сідла містилися тут же в похованні: у двох С.С. Гамченка як кенотафа була запропоно-
випадках кінь був осідланий, ще у двох сідла вана В.Г. Івакіним [Ивакин 2011, с. 16; Івакін
розташовувалися поблизу голови. При цьому 2012, с. 86]. Зі згаданим вище камерним по-
ніяких решток небіжчика в могилі не було. хованням на Софійській площі його поєднує
Незважаючи на це, у похованнях присутні особливий ритуал з речами, зокрема, псуван-
речі, які до спорядження коня не належали. ня зброї (зігнутий наконечник списа). У по-
Як правило, це предмети озброєння (списи, хованні із Софійської площі, де, власне, не
стріли, лук), деталі одягу чи посуд. Якщо по- було також і кістяка коня, ритуал спалення
рівняти ці комплекси з похованнями, де люд- стріл та сідла зі стременами був проведений
ські рештки присутні, то виявляється, що коні не тільки з речами людини, але й зі споря-
є тільки в похованнях чоловіків або ж парних дженням коня.
[Михайлов 2016, с. 61–65]. На наш погляд, головним аргументом на
Звертають на себе увагу випадки, де користь інтерпретації «поховання коня» як
для небіжчиків у камерах споруджувалося кенотафа все ж є місце його розташування –
спеціальне ложе, зокрема, саме до такого у центральній частині могильника на Старо-
типу належать київські камерні поховання київській горі. Наведена Л.А. Голубєвою та
1984 року з Михайлівської площі (хоча авто- М.К. Каргером аналогія з похованням бойо-
ри розкопок інтерпретували споруду по цен- вого коня Андрія Боголюбського над річкою
тру зрубу інакше – як труну) та 2002 року не має нічого спільного з публічним захоро-
з Великої Житомирської, 2 [Мовчан, Боров- ненням коня в місці поховання шанованих
ський, Гончар 2003, рис. 1; Movchan 2007, предків язичників, та ще й за обрядом, прита-
fig. 1; Михайлов 2016, рис. 16]. В обох ви- манним вищому соціальному прошарку русів.
падках ширина збитого ложа становила Кенотафи прийнято влаштовувати на батьків-
більше 1 м, що могло б пояснити у випадку щині загиблого, а отже, камерні поховання із
поховання № 11 із садиби Трубецьких зна- Софійської площі й садиби Трубецьких мали
чний пустий проміжок (1,17 м) між відром бути здійснені для місцевих жителів.
і скелетом коня. Проте відсутність у камері Через значний відсоток знахідок сканди-
будь-яких ознак кісток чи убору людини має навського стилю в давньоруських камерних
свідчити на користь інтерпретації поховання похованнях вони традиційно вважаються
як кенотафа. ознакою скандинавського етносу чи впливу.
Питання символічного обряду кенотафа У київському «похованні коня» цей вектор
для київських язичницьких поховань Х ст. виражений навпаки, дуже слабко, можли-
вперше порушили Г.Ю. Івакін та В.К. Козюба во, через малу кількість предметів з убору
на прикладі камерного поховання з розкопок людини. Ф.А. Андрощук та В.М. Зоценко
1998 року на Софійській площі, де жіноче по- внесли до каталогу «скандинавських ста-
ховання супроводжувалося предметами чо- рожитностей» Південної Русі доволі бага-
ловічої групи інвентарю (спорядження коня, то підвісок-«оселків» зі смугастого сланцю
зброя, поясні прикраси), частково ритуально [Андрощук, Зоценко 2012, кат. № 13; 37; 67;
обпаленого [Івакін, Козюба 2001; 2003]. До- 122; 197; 231]. Судячи з фото аналогічного
слідники, щоправда, вважали чоловічі пред- предмета з поховання 11 на садибі Трубець-
мети тут символічними замінниками живого ких (іл. 5: 17), він також належав до групи
чоловіка, який не пішов у могилу за дружи- «смугастих». Хоча такі предмети називають
ною. З реалій поховальних традицій русів «оселками», досить часто вони не придатні
118
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
для заточування через занадто тверді про- 2011, табл. XLVIII, 520, 524, 525; Дончева
жилки. Для частини знахідок мінералогічна 2017, рис. 6, 7], час функціонування якого
експертиза справді встановила їх привізний визначається завдяки знахідкам монет пер-
характер [Бычкова и др. 2008], однак у ви- шої половини та середини Х ст. Болгарські
падку з предметом з поховання, яке ми роз- бляшки відрізняються вигнутою формою
глядаємо, для початку слід ідентифікувати і кріпленням одним шпеньком [Плетньов,
сам предмет у колекції. Павлова 2000, табл. IV: 65–77]. Тому мова
Аналізуючи ювелірне виробництво Се- йде не про реплікацію, а про моду з набагато
редньої Наддніпрянщини Х ст., Р.С. Орлов ширшим ареалом, ніж давньоруський, який
дійшов висновку загалом про місцеве вироб- включав також територію Угорщини [The
ництво всіх 9 типів прикрас збруї з «похован- Ancient Hungarians 1996, p. 90]. Було навіть
ня коня», однак, спираючись на аналізи скла- висловлено гіпотезу про болгаро-салтівське
ду металу 30-ти предметів з комплексу, пого- походження бляшок із зірчастим декором
дився з А.М. Кірпічніковим щодо виготовлен- [Шинаков, Селиверстов, Гурьянов 2012],
ня предметів у різних майстернях, оскільки в яка, проте, має мало спільного з реальністю.
комплексі виявилося поєднання різних типів Квадратні чотирьохпелюсткові бляшки
сплавів [Орлов, 1984, с. 41–47]. Більшість ти- (іл. 6: 8) теж відомі як безпосередньо серед дав-
пів прикрас із поховання справді мають зна- ньоруських старожитностей Середньої Над-
чно ширший ареал побутування. дніпрянщини, так і широко трапляється від пів-
Найбільш розповсюджені маленькі нічно-європейських до карпато-дністровських
бляшки – трійчасті, прямокутні з отвором по- пам’яток Х ст. як складова декору сумочок-та-
середині та круглі, як без орнаменту, так і де- шок [Arbman 1940, Taf. 91: 3; Бліфельд 1977,
коровані п’яти- чи шестипроменевою зіркою Кенько 2012, с. 163; Абызова, Рябцева 2011].
(іл. 5: 16, іл. 6: 4). Вони відомі не тільки в Киє- Останні Р.С. Орлов пов’язував із продукцією
ві та Середньому Подніпров’ї (Чернігів, Шес- майстерень школи А та датував за знахідкою
товиця, Табаївка, Седнів), але й більш широко однієї з таких накладок разом з дирхемом Наср
на території Давньої Русі та Скандинавії [Блі- ібн Ахмада аш-Шаш (935/6 р.) серединою Х ст.
фельд 1977, с. 48–49, табл. ХХV: 1–2; Мака- [Орлов 1984, с. 41], а С.С. Рябцева та Р.А. Рабі-
рова 1986, с. 29–30, рис. 11; Мурашева 2000, нович справедливо пов’язували їх з угорським
рис. 11: 35; 18: 130; 68: 1Ж, 1М; Зайцева 2015, впливом на східноєвропейські території у
рис. 7: 12]. Х ст. [Рябцева, Рабінович 2007]. Власне в по-
На прикладі ливарних формочок з Ки- хованнях Угорщини аналогічні срібні бляшки
єва та Табаївки Р.С. Орлов виводив місцеве трапляються і як прикраси вузди [The Ancient
виробництво ремінної гарнітури з мотивом Hungarians 1996, p. 102; fig. 35].
багатопроменевої зірки на території Серед- Також впливом угорської торевтики Х ст.
нього Подніпров’я [Орлов 1984, с. 42]. Його слід вважати і стилістику великих круглих
висновки підтримав В.В. Новіков [Новиков бляшок (рис. 5: 1, 2; іл. 6: 1). У схожому сти-
2009, с. 23–24]. А С.С. Ширінський розви- лі оформлені литі збруйні решми з поховань
нув ідею київського походження посрібле- Х ст. Чернігова, Шестовиці, Табаївки, а також
них наборів із зірчастим мотивом набагато чеканні оковки руків’я меча з камерного по-
далі, спробувавши датувати давньоруські ховання на вул. Рейтарській у Києві (№ 108
комплекси з такими знахідками в межах за М.К. Каргером) та турячих рогів із Чорної
IX ст., навіть більше – асоціюючи цей стиль могили в Чернігові, які Р.С. Орлов виділив як
із сучасниками князів Аскольда та Діра, для продукцію південноруських шкіл А і Б. По-
яких нібито блиск прикрас кінської вуздеч- дібність стилістики з угорськими виробами
ки та оголів’я був однією з найвищих цін- Х ст. дослідник пояснював не прямим впли-
ностей [Ширинский 2008, с. 81–88]. Однак вом, а спільними витоками, які він вбачав у
виробництво близьких круглих бляшок із ісламській торевтиці [Орлов 1983, с. 41–45;
зірчастим та рубчастим декором також від- 1984, с. 39–50].
значене в болгарському ювелірному центрі У «похованні коня» із садиби Трубецьких
Новосел поблизу Преслава [Бонев, Дончева присутній і тип накладок у вигляді ремінних
119
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
наконечників (іл. 5: 7–9; іл. 6: 6, 7). В.В. Но- 1983; 1984]. В.В. Новіков вважає листоподіб-
віков, присвятивши спеціальне дослідження ні решми Х ст. характерною ознакою саме
темі кінських вуздечних наборів, виділяє їх середньодніпровських давньоруських збруй-
у групу південноруського кінського оголів’я, них наборів, оскільки такі прикраси дуже
для якої були характерні такого роду прикра- рідко трапляються в комплексах Півночі Русі
си [Новиков 2009, с. 24–25]. Рослинний декор [Новиков 2009, с. 23–24].
наконечників із садиби Трубецьких подібний Висновки. Аналіз поховального інвента-
за стилем і виконанням до групи ремінних рю київського «поховання коня», досліджено-
прикрас з Болгарії та Угорщини [Плетньов, го С.С. Гамченком на колишній садибі Тру-
Павлова 2000, табл. ХХVІ; Бонев, Дончева бецьких у Києві, показує найближчу вибірку
2011, табл. XХIII: 229; XLVI: 482–489; The аналогій із Чернігова, Шестовиці, Табаївки
Ancient Hungarians 1996, p. 122; fig. 4], відо- середини – другої половини Х ст., демонстру-
мих у т. ч. на городищі Єкімеуць в Молдові ючи переважно південноруські риси в стиліс-
[Абызова, Рябцева 2011, рис. 1: 5]. Серед дав- тиці й наборі прикрас.
ньоруських виробів їм близький наконечник Розміри могили, наявність дерев’яних
з кургану Гульбище в Чернігові [Самоквасов конструкцій, орієнтування за віссю півден-
1916, рис. 58: 3216]. ний схід – північний захід, головою на пів-
Листоподібні решми (іл. 5: 13, 14; денний схід, розміщення коня під півден-
іл. 6: 9, 10) з київського «поховання коня» ною чи південно-західною стіною є доволі
повторюють за формою литі декоровані типовими для південноруських камерних
решми з Чернігова, Шестовиці, Табаївки поховань. Відсутність останків людини при
[Орлов 1984, рис. 2–4], проте виготовлені розташуванні могили в центральній частині
значно простіше, як задні закриваючі пла- курганного могильника дозволяє класифі-
тівки литих решм зі вкладеним брязкальцем. кувати подібні комплекси як кенотафи, ме-
Прототипами для таких прикрас слугували моративні комплекси, що їх споруджували
кочівницькі зразки, що підкреслював іще родичі чи друзі померлого у випадках, коли
Т.І. Арне [Arne 1914, с. 44]. Проте давньо- не вдалося здійснити традиційний поховаль-
руські решми переважно виконані в стилі, ний ритуал. Верхові коні, навіть якщо лише
що відрізняє їх від типових решм збруйних вони містяться в похованні, виконують у по-
наборів печенігів та огузів [Гаврилина 1993, дібних комплексах роль символічного супут-
рис. 1], тож Р.С. Орлов справедливо дійшов ника для свого господаря, а не є самостійним
висновку про місцеве їх виробництво [Орлов об’єктом поховання.
Джерела та література
Абызова Е.Н., Рябцева С.С. О находках деталей оформления наборных ремней и поясных
сумок в Карпато-Днестровском регионе // Древнее Причерноморье. – 2011. – Вып. IX. – С. 5–12.
Андрощук Ф., Зоценко В. Скандинавские древности Южной Руси: каталог. – Paris, 2012.
Бонев С., Дончева С. Старобългарски производствен център за художествен метал при
Новосел, Шуменско. – Велико Търново, 2011.
Боровський Я.Є., Калюк О.П. Дослідження Київського дитинця // Стародавній Київ.
Археологічні дослідження 1984–1989 рр. – Київ, 1993. – C. 3–42.
Бычкова Я.В., Ениосова Н.В., Нилус И.М., Пушкина Т.А. Точильные камни под микроскопом:
новые данные об использовании и происхождении оселков из Гнездова // Труды II (XVIII)
Всероссийского археологического съезда. – Москва, 2008. – Т. 2. – С. 312–314.
Гаврилина Л.М. Бляхи-решмы в украшении узды у кочевников Восточной Европы X–
XI вв. // Новое в средневековой археологии Евразии. – Самара, 1993. – С. 77–85.
Гамченко С.С. Розкопи 1926 р. в Києві (кол. садиба В.П. Трубецького). – НА ІА НАНУ,
ф. ВУАК, № 86/1.
Гамченко С.С. Розкопи 1926 року в Києві (давніша садиба В.П. Трубецького) // Коротке
звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету за 1926 р. – Київ, 1927. – С. 17–32.
120
Наталя Хамайко. «Поховання коня» Х століття із садиби Трубецьких у Києві
Гамченко С.С. Схема мест погребений по сетке квадратов раскопки 1926 г. в ус.
В.П. Трубецкого в Киеве. – НА ІА НАНУ, ф. 3, № 67.
Гамченко С.С. Польовий журнал-щоденник, малюнки, розрізи і т. ін. в котловані
І–2 розкопів в садибі Трубецького у Києві. – НА ІА НАНУ, ф. 3, № 71.
Голубева Л.А. Киевский некрополь // МИА. – 1949. – № 11. – С. 103–118.
Дончева С. Ювелирные производственные комплексы Х века вблизи Преслава. Технологии
производства // Stratum plus. – 2017. – № 5. – С. 189–204.
Зайцева И.Е. Детали поясной гарнитуры из Шекшова в Суздальском Ополье // Города и веси
средневековой Руси: археология, история, культура. – Москва; Вологда, 2015. – С. 184–198.
Ивакин В.Г. Киевские погребения Х века // Stratum plus. – 2011. – № 5. – С. 243–286.
Івакін В.Г. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Києва. – Київ, 2008.
Івакін В.Г. Поховання київської дружинної верхівки // Сіверщина в історії України. –
2012. – Вип. 5. – С. 84–87.
Івакін В.Г. Київські поховальні камери // Матеріальна та духовна культура Південної Русі.
Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару, присвяченого 100-літтю від дня
народження В.Й. Довженка (Чернігів – Шестовиця, 16–19 липня 2009 р.). – Київ; Чернігів,
2012. – С. 122–130.
Івакін Г., Козюба В. Поховання X століття на Софійській площі в Києві // Киевский Альбом.
Исторический альманах. – Киев, 2001. – Вып. 1. – С. 50–65.
Івакін Г., Козюба В. Нові поховання Х–ХІ ст. Верхнього Києва (з розкопок Архітектурно-
археологічної експедиції 1997–1999 рр.) // Дружинні старожитності Центрально-Східної
Європи VIII–ХІ ст. – Чернігів, 2003. – С. 38–50.
Іванцов І.О. Стародавній Київ. – Київ, 2003.
Каргер М.К. Древний Киев: очерки по истории материальной культуры древнерусского
города. – Москва; Ленинград, 1958. – Т. 1.
Килиевич С.Р. Детинец Киева ІХ – первой половины ХІІІ веков: По материалам
археологических исследований. – Киев, 1982.
Карський М. Київ давній // Путівник по Києву (сучасний та давній Київ). – Київ, 1930. –
С. 101–135.
Кенько П.М. Поясная гарнитура с территории Беларуси (I–XIII вв.) // Свод археологических
источников. – Минск, 2012.
Килиевич С.Р. Детинец Киева IX – первой половины XIII веков. – Киев, 1982.
Кирпичников А.Н. Снаряжение всадника и верхового коня на Руси ІХ – ХІІІ вв. // САИ. –
Ленинград, 1973. – Вып. Е1-36.
Корзухина Г.Ф. Киев. Некрополь. Киевский исторический музей. – НА ИИМК РАН, ф. №
77 (Личный фонд Г.Ф. Корзухиной), д. 2.
Макарова Т.И. Черневое дело древней Руси. – Москва, 1986.
Михайлов К.А. Древнерусские элитарные погребения Х – начала ХІ вв. (по материалам
захоронений в погребальных камерах): автореф. дис. … канд. ист. наук. – Санкт-Петербург,
2005.
Михайлов К.А. Элитарный погребальный обряд Древней Руси: камерные погребения IХ –
начала XI века в контексте североевропейских аналогий. – Санкт-Петербург, 2016.
Мовчан І., Боровський Я., Гончар В. Нові знахідки з дружинного некрополя Верхнього
Києва // Дружинні старожитності Центрально-Східної Європи VIII–ХІ ст. – Чернігів, 2003. –
С. 114–121.
Мурашева В.В. Древнерусские ременные наборные украшения (X–XIII вв.). – Москва,
2000.
Новиков В.В. Уздечные наборы на территории Древней Руси в 9–11 вв. (по материалам
погребений и поселений): автореферат дис. ... канд. ист. наук. – Москва, 2009.
Орлов Р.С. Південноруський центр художньої металообробки X ст. // Археологія. – 1983. –
Вип. 44. – С. 29–46.
121
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Скорочення
122
Леся Чміль
Статья посвящена характеристике археологических объектов второй половины ХІІІ – начала ХІХ века,
исследованных в 1997–1999 годах на территории Михайловского Златоверхого монастыря Архитектурно-ар-
хеологической экспедицией Института археологии НАНУ под руководством Г.Ю. Ивакина.
Ключевые слова: Михайловский Златоверхий монастырь, средина ХІІІ – ХІХ вв., постройка, яма, ров.
The archaeological objects of the mid. 13th – early 19th centuries excavated during 1997–1999 at the territory of St Michael
Golden-Domed Cathedral by the Architectural-archaeological expedition of the Institute of Archaeology of NASU headed
by G. Yu. Ivakin are analyzed in the paper.
Keywords: St. Michael Golden-Domed Cathedral, mid. 13th – 19th centuries, building, pit, ditch.
1
Дослідження проводилися і в 1996 році, але тоді розкопувалася площа самого собору, на якій об’єктів вказаного
часу не було.
2
Тут не йде мова про поховання цього часу, матеріалам з яких також присвячено кілька публікацій.
123
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
124
Леся Чміль. Об’єкти другої половини XIІІ – початку ХІХ століття
з території Михайлівського Золотоверхого монастиря
125
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
126
Леся Чміль. Об’єкти другої половини XIІІ – початку ХІХ століття
з території Михайлівського Золотоверхого монастиря
тами за сторонами світу. Досліджена гли- XVII ст.?) [Івакін т ін. 1998, с. 256]. Ці зна-
бина – від 0,5 м до 0,6 м від рівня зачистки хідки дозволяють датувати яму 1 серединою
(–3,6 –3,7 м від поверхні). У її заповненні зна- XVII ст.
йдено фрагменти від більш ніж 150 кераміч- До цього часу за керамікою відноситься і
них посудин – горщиків, покришок, глечиків, яма 2 розкопу 1999 року. У плані круглої фор-
кухля, келиха, макітер, ринок, миски, тарілок. ми, діаметром 1,5 м, вона мала вертикальні
Виявлено також фрагменти кахель, скляного стінки (вклейка, іл. 3: 3). Дно пласке, на гли-
посуду та дві залізні підківки для взуття. бині –2,2 м. Серед знахідок з ями – жолобчас-
Яма 7 мала правильну круглу форму діа- та цегла XVII ст. і велика кількість кераміки –
метром 1,0 м (вклейка, іл. 3: 1). Її дно було горщиків, макітер, тарілок, покришок, глеків.
розташоване на глибині 3,65 м. Простежена Знайдено також фрагменти скляних виробів
глибина заповнення в материку становить та залізну підківку для взуття [Івакін та ін.
0,5 м. Стінки ями майже вертикальні. З ями 1999, с. 61–62].
походять фрагменти понад 30 горщиків, а та- Другою половиною XVII ст. можна да-
кож ринок, тарілок, коробчастих кахель і коро- тувати велику піч, виявлену в шурфі 4, роз-
нок, скляного посуду, ніж з кістяною ручкою ташованому в парку на відстані 18 м від кор-
та підківка для взуття. Рідкісною є знахідка пусу хористів та на відстані 55 м від Варва-
двох половинок орнаментованого кістяного ринського корпусу. Піч була округлої форми
виробу (вклейка, іл. 3: 2). із сильно виступаючими челюстями (вклей-
Цим самим часом датується яма 1 тран- ка, іл. 2: 9, 10). Діаметр круглої частини – 2 м,
шеї 2 (ділянка 3, 1998 р.). Вона мала форму товщина стінок – 0,3 м. Челюсті були роз-
траншеї з вертикальними стінками і пласким ташовані з південного сходу печі, їх ширина
дном, завширшки 0,7 м. Довжину вдалося становила 1,7 м, внутрішній розмір – 0,8 м,
простежити на відстань 1,4 м. Глибина за- товщина – 0,4 м. До східної стінки челюстей
лягання від –0,44 м до –1,98 м [Івакін та ін. зроблено прикладку в одну цеглину. Довжи-
1998, с. 172–174]. Верхній шар заповнення, на печі становила 2,4 м. Піч збереглася на
завтовшки 0,4 м, являв собою будівельне висоту 0,86 м (11 рядів кладки). У кладці є
сміття з великою кількістю кахель. Основне цегла з канелюрами XVII ст., розміри цегли –
заповнення ями 1 складав слабогумусова- 32 × 14,5 × 5,2–6 см. Майже весь внутрішній
ний суглинок з вугликами, цеглою, керамі- обсяг печі заповнений обпаленими ґрунтом та
кою. Остання представлена фрагментами від глиною з прошарками сірого попелу з вугли-
близько 30 посудин, 10 з яких – повного про- ками. У заповненні печі знайдено коронну бо-
філю [Чміль 2015, с. 111–120]. Це горщики, ратинку Яна ІІ Казимира 1664 року, дві люль-
глеки, ринки, тарілки, келих, малі посудинки ки у вигляді зігнутих трубок з канелюрами,
зі слідами шлаку (тиглі?). Є також півтора де- дрібні фрагменти кераміки з опискою, залізні
сятки кахель – коробчастих, карнизних, куто- стержні (конструктивні деталі печі?). З пів-
ва (іл. 5: 5, 6). Представлені вироби – зі скла нічно-східного боку піч зруйнована внаслі-
та металу. Серед останніх – залізні цвяхи, під- док того, що на межі XVII–XVIII ст. впритул
ківки для взуття, ключик, пробійник (?), брон- до неї було викопано яму 2. В останній був
зові пластини, одна з яких орнаментована, ви- значний завал цегли з печі. Таким чином, піч
ріб зі срібного сплаву у вигляді ажурного пле- можна датувати другою половиною XVII ст.
тива з тонкої дротини (нашивка?). Знайдено Використовувалася вона в монастирському
також кам’яні точильні бруски. Цікавою зна- господарстві, але точне призначення не вста-
хідкою є плитка з білого мінералу (вапняк чи новлено [Івакін та ін. 1998, с. 69–70, 257].
крейда?) з різьбленим орнаментом на лицевій Біля стіни західного тамбура ХІХ ст. Ми-
поверхні. Нумізматичні знахідки становлять хайлівського Золотоверхого собору 1997 року
чотири монети: подвійний литовський дена- було досліджено частину фундаменту при-
рій Сигізмунда III 1620 року, ризький солід твору кінця XVII ст., завширшки 1,0 м. Верх-
Густава II Адольфа (1622–1632), ризький со- ній його обріз містився на глибині 0,8 м, під-
лід Христини (1632–1654), фальшива монета ошва – 2,3 м. Фундамент складався з битої це-
(імітація польського соліда першої половини гли XVII ст., уламків фрески ХІІ ст. та великої
127
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
128
Леся Чміль. Об’єкти другої половини XIІІ – початку ХІХ століття
з території Михайлівського Золотоверхого монастиря
129
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
130
Леся Чміль. Об’єкти другої половини XIІІ – початку ХІХ століття
з території Михайлівського Золотоверхого монастиря
До другої половини XVIII – початку та ін. 1998, с. 106]. Яма була заповнена за-
XIX ст. відносяться яма 1 шурфу 4, яма 23 лишками деревини, попелом, потужним ша-
розкопу 1999 року, будівля 6 ківорія 2 та ями 3 ром глиняного, скляного, фарфорового та
і 4 в корпусі хористів. фаянсового посуду. Поряд була яма 3, з якої
Яма 1 шурфу 4 зафіксована на глибині походить колекція фаянсового й фарфорово-
1,55 м. Квадратна в плані, розміром 2 × 2 м. го посуду, представлена 11 виробами [Чміль
Її стінки – вертикальні, дно горизонтальне, 2015, с. 135–136]. Але вони, напевно, потра-
містилося на глибині –3,67 м (–1,47 м від пили туди з ями 4.
рівня материка). З глибини 2,2 м яма була У котловані для ківорія 2 було дослідже-
заповнена різноманітними матеріальними но будівлю 6, розміром 2,15 × 1,8 м. Глибина
залишками – керамікою, склом, виробами її становила 0,4 м. У заповненні – фрагменти
з бронзи, заліза, каменю тощо [Івакін та ін. кераміки, фаянсових тарілок, скляних виро-
1998, с. 70–76]. Найбільшою є колекція кера- бів (вклейка, іл. 3: 8). Цей матеріал дозволяє
мічного посуду, що представлена 148 цілими датувати будівлю кінцем XVIII – першою по-
та фрагментованими посудинами, 41 з яких ловиною ХІХ ст. [Івакін та ін. 1999, с. 87].
має повний або збережений на дві третини Яма 23 розкопу 1999 року була круглої
профіль. Знайдено також фрагменти імпорт- форми, діаметром 1,2 м, завглибшки 2 м. За-
ної турецької кераміки з м. Кютах’ї [Чміль повнення повністю не вибиралося. З нього
2005а; 2015, с. 130–135]. Кахлі представлено походять лише два фрагменти керамічних та-
незначними фрагментами з поливою та глад- рілок і горщика, що дозволяють датувати яму
кою лицевою пластиною. Значна колекція кінцем XVIII – початком ХІХ ст. Траплялася
скляних виробів. Із залізних предметів увагу також цегла й фрагменти скляних виробів
привертають цілі ножиці (іл. 4: 4). Є також [Івакін та ін. 1999, с. 76].
підківка для взуття, лопатка, залізні петлі. Таким чином, за три роки розкопок на те-
Серед інших виробів – бронзовий ґудзик і риторії МЗМ було досліджено значну кількість
точильні бруски. За сукупністю матеріалів об’єктів, що відносяться до періоду в шість
яму можна визначити як вигрібну й датувати століть. Планіграфія цих об’єктів дозволяє ви-
другою половиною XVIII – початком ХІХ ст. значити монастирську забудову в різні періоди
Яма 4 виявлена в корпусі хористів у при- широкого часового проміжку – від часу мон-
міщенні 2. Це велика (не менше 3,0 × 4,0 м) гольського нашестя до середини ХІХ ст. Про-
сміттєва яма початку ХІХ ст. Над нею місти- стий розподіл кількості об’єктів за століттями
лася стрічка фундаменту середини ХІХ ст., показує приблизну динаміку інтенсивності
що фіксує верхню дату цього об’єкта [Івакін господарської діяльності на цій території:
14
12
к ільк ість об'єк тів
10
8
Ряд1
6
0
XIII–XIV XV XVI XVII XVIII XIX
століття
131
Історія, архітектура і археологія Десятинної церкви та пам’яток Старокиївської гори /
History, Architecture and Archaeolo" of the Desyatynna Church and Sites of Starokyivska Hill
Життя тут ніколи не припинялося, навіть споруд, що складають основний ансамбль мо-
після монгольської навали. Але після трьох настиря і в наш час.
з половиною століть незначної забудови і Зібрана значна колекція датованих кера-
слабкої економічної діяльності монастиря, мічних, скляних, металевих та інших виробів
у XVII–XVIII ст. відбувається різке зростан- може слугувати важливим джерелом для ви-
ня господарської активності. Ці процеси не вчення монастирського господарства. Вона
є винятком із загальноміської ситуації – така також є джерелом для дослідження ремісни-
картина спостерігається повсюдно на терито- чого виробництва цього часу й вивчення місь-
рії Києва і всієї Середньої Наддніпрянщини. кої культури повсякдення. Але головне, що
Разом з розгортанням дерев’яного будівни- можна простежити на матеріалах з МЗМ, – це
цтва на цей час припадає і поява нових архі- послідовна зміна різних типів для кожної кате-
тектурних прибудов самого храму та інших горії артефактів. Особливо добре це прослід-
культових споруд на території монастиря. ковується для кераміки, що дає змогу укласти
Різке зменшення кількості об’єктів у ХІХ ст. для неї хронологічну шкалу і використати для
пояснюється побудовою в цей час цегляних типологічних побудов.
Джерела та література
Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Поляков С.Є. Науковий звіт про архітектурно-
археологічні дослідження комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря в м. Києві у
1996–1997 рр. – Науковий архів ІА НАНУ, ф. е., № 1997/103.
Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Поляков С.Є., Чекановський А.А., Чміль Л.В.
Науковий звіт про дослідження комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та
прилеглих територій в місті Києві у 1998 р. – Науковий архів ІА НАНУ, ф. е., № 1998/92.
Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Поляков С.Є., Чекановський А.А., Чміль Л.В.
Звіт про археологічні дослідження території Михайлівського Золотоверхого монастиря в
1999 р. – Науковий архів ІА НАНУ, ф. е., в обробці.
Мартиненко Л., Чекановський А. Кахлі з розкопок Михайлівського Золотоверхого собору //
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – 2000. – Вип. 9. – С. 44–46.
Починок Э.Ю., Чекановский А.А. Стеклянная посуда из раскопок на территориях киевских
монастырей XVII–XVIII вв. // Стекло Восточной Европы с древности до начала ХХ века. –
Санкт-Петербург: Нестор-история, 2015. – С. 294–299.
Чміль Л.В. Турецька кераміка XVI–XVIII ст. з території Михайлівського Золотоверхого
монастиря // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Київ, 2005а. – Вип. 14. –
С. 60–64.
Чмиль Л.В. Керамические комплексы конца ХV–ХVI вв. из раскопок Михайловского
Златоверхого собора в Киеве // Поливная керамика Средиземноморья и Причерноморья Х–
ХVIII вв.: Сб. науч. трудов. – Киев: Стилос, 2005б. – Т. І. – С. 462–467.
Чміль Л. Керамічний посуд другої половини ХІІІ–ХІХ ст. з території Михайлівського
Золотоверхого монастиря // Болховітіновський щорічник 2013/14. – Київ: НКПІКЗ, 2015. –
С. 85–136.
132
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Єлизавета Архипова
The gilded wax-making icon with the image of Our Lady Znamenia manufactured by rare technology is published in
the article. The icon has come to the National Museum of the History of Ukraine from collection of Bogdan and Varvara
Khanenko and was probably found in some grave of the cemetery of 16th–18th centuries near Desyatynna Church during
the excavations of V.V. Khvoika in the estate of Petrovsky in 1907–1908.
Keywords: wax-made icon, Our Lady Znamenia, Desyatynna Church, Petrovsky Manor.
Багато років тому, під час опрацювання дозволить уточнити висновки цієї попередньої
інвентарних книг Національного музею історії публікації), але не менш важливими є істори-
України, мою увагу привернув запис про загад- ко-мистецтвознавче вивчення і визначення
кову круглу іконку, що колись знаходилася в ко- місця цього твору в контексті східноєвропей-
лекції Богдана і Варвари Ханенків. В інвентар- ської християнської культури Середньовіччя.
ній книзі Музею за № в-2511 (с. 58515, 25038) Візуально іконка виготовлена із сірого
її описано як: «Іконка кам’яна з зображенням каменю, вкрита воскомастикою, з лицьово-
Божої Матері, круглої форми. Помітні сліди по- го боку – позолотою, а по боках – воском.
золоти. З другого боку рівна. Іконка зображує Зворотний бік гладенький, без зображень
Б.М. з піднятими руками, на груді в овалі не- (вклейка, іл. 1). Іконка має рамку, профільо-
мовля, т. наз. тип “Знамение”, по боках грець- вану двома вузькими валиками, зовнішній
кі літери ІР | θΥ. Кость. Діаметр 5 см, товщина прикрашено рельєфними рубчиками. У не-
1 см. З боку в двох місцях відбита. Колекція Ха- глибокому ковчезі посередині розміщено по-
ненко» [НМІУ, інвентарна книга № 2]. У Музеї ясне зображення «Богоматері Знамення», або
іконка експонується як «Печатка митрополи- «Втілення». Рельєф зображення невисокий,
та ХІ–ХІІ ст.», а за документами значиться як сплощений, рельєф голів вищий, ніж рельєф
«Іконка з воску. З зібрання Б.І. і В.Н. Ханенків. фігур, і значно потертий. У деяких місцях є
Місце знахідки невідоме». № 25038 відповідає втрати: частина вказівного пальця на лівій
записам інвентарної книги Хвойки 1923 року, руці й перемичка літери «М». Рельєф зобра-
але, на жаль, ця книга не збереглася 1. ження фігури Богоматері знизу зрізано й від-
Таким чином, за даними музейної доку- окремлено від рамки за формою ковчега. Лик
ментації, матеріал іконки має три варіанти ви- Богоматері – із широкими вилицями й неве-
значення: «камінь», «кістка», «віск». Вочевидь, ликими мигдалеподібними очима, широкий
саме тому вона досі залишалася поза увагою ніс пошкоджено подряпиною. Руки зігнути
як сігілографів, так і істориків мистецтва, а її в ліктях і підняті в молінні з відкритими до-
призначення, походження й атрибуція – неви- лонями. Мафорій вкриває голову Богоматері,
значеними. Без сумніву, з’ясування технологіч- як хустка, та лягає на груди широкими, си-
них особливостей виготовлення цієї загадкової метрично розташованими під гострим кутом
речі потребує лабораторних досліджень (що складками. На чолі та плечах його прикра-
1
Дякую співробітникам Музею Ю. Безкоровайній і М. Стрельник за надану інформацію.
133
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Іл. 1. Богоматір Знамення. Воскомастична іконка. Кінець XV – XVII ст. Національний музей історії України
шають рельєфні зірки. Мафорій, що спадає з Образок має втрати зверху на рамці по
ліктів ніби розгорнутий свиток, утворює ча- обидва боки від німба, рельєф опуклих час-
шеподібну дугу навколо медальйона, нижче тин ликів сильно потертий, особливо у Хрис-
одяг Богоматері лягає численними дрібними та. На зворотному боці є відколи верхнього
рельєфними складками, подібними до штри- шару й залишки якоїсь затверділої маси, ймо-
хування. Довгі вузькі рукави нижньої туні- вірно, клею.
ки зібрані дрібними рельєфними складками. Музейна атрибуція іконки як воскової пе-
В овальному медальйоні зображено напівфі- чатки митрополита ХІ–ХІІ ст., вочевидь, зумов-
гуру Христа Еммануїла, який благословляє лена наявністю воску на її поверхні та тим, що
двома перстами і тримає вертикально згорну- зображення «Богоматері Знамення» зазвичай
тий сувій у лівій руці. Лик Христа широкий, розміщувалися на печатках церковних ієрархів
з маленьким гострим підборіддям, великими [Мусин 2009, с. 43–44]. Але, по-перше, печат-
круглими очима, коротким волоссям. Склад- ки з воску замінюють свинцеві молівдовули
ки одягу Христа зображені паралельними лише в пізньовізантійський час, що заперечує
вертикальними рельєфними лініями. Медаль- можливість її датування ХІ–ХІІ ст.; по-друге,
йон оточений рельєфним валиком. Німби гла- візантійські й давньоруські воскові печатки не
денькі, німб Еммануїла без хреста, круглий, збереглися [Полехов, Бутырский 2016, с. 86].
з рельєфним валиком по краю навколо голо- Однобічні воскові печатки також поширилися
ви і заглибленням навколо шиї, німб Богома- лише з XIV ст. Близька за розмірами матриця
тері – овальний, рельєфний, трохи ввігнутий овальної (4,8×4,1×1,1 см) печатки зі свинцево-
до голови. Золотіння збереглося частково на олов’яного сплаву з поясним зображенням «Бо-
німбах, мафорії, медальйоні та навколо фігур. гоматері Знамення» та відбиток ще однієї такої
Рельєфні літери монограм навколо німбів печатки [Перкун, Білоус 2012, с. 159–169], які
з вишуканими S-подібними вигнутими титла- дещо інші за іконографією, належать Митро-
ми: Богоматері – ÌÐ (лігатура, Ì через неве- политу Київському, Галицькому і всієї Русі Іову
личку втрату перемички виглядає як H) | θÓ; Борецькому (вклейка, іл. 2: а, б), з ім’ям якого
Христа – IC | ÕP. пов’язано відновлення ієрархії Православної
134
Єлизавета Архипова. Воскомастичний образок «Богоматір Знамення»
з колекції Богдана і Варвари Ханенків у Національному музеї історії України
церкви 1620 року. Як і всі печатки, вони мають вий вид реліквій, що нагадували про щорічне
власницький напис, а зображення на матриці святе Воскресіння Христового. Особливо по-
виконано в негативному рельєфі [Тисяча років пулярними такі образки були в Західній Євро-
2013, с. 168–169, № 142]. Таким чином, відсут- пі у XІV–XV ст., де існував звичай освячення
ність власницького напису, відсутність каналу воску і воскових рельєфів в перший і кожен
для підвішування, матеріал (у Середні віки сьомий рік перебування папи на престолі свя-
матриці печаток зазвичай виготовляли з мета- того Петра. Їх робили в Римі, у сакристії церк-
лу, відомі печатки з каменю, кістки, дерева та ви Санта Кроче [Husemann 1999, S. 49–58]. Ці
скла), рельєфні, а не врізані, зображення й по- мініатюрні рельєфи зберігалися в особливих
золота свідчать про помилковість атрибуції ви- релікваріях, на які також поширилася назва
робу як печатки. Agnus Dei [Мусин 2006, с. 198–199, рис. 46].
В.П. Степаненко на основі аналізу велико- Іноді в подібних ковчегах зберігалися й інші
го корпусу джерел доводить, що деякі свинцеві реліквії, а пізніше вони перетворилися на мі-
литі анонімні печатки із зображеннями святих ніатюрні образки, які не відкривалися, а були
були не молівдовулами, а евлогіями для про- призначені для споглядання й особистої мо-
чан. Хоча вважається, що будь-яка печатка з литви. На них, як і на інших круглих мініатюр-
каналом для підвішування, відтиснута у свин- них предметах особистого благочестя, часто
ці за допомогою буллатірію, є саме печаткою, розміщували зображення «Богоматері Знамен-
що скріплювала документи; існували й такі ня» або «Втілення» [Моршакова 2008, с. 283].
самі евлогії із зображеннями святих з обох бо- Про знахідку виконаної в подібній тра-
ків, що їх виготовляли литтям, а не відтиском. диції іконки в Південній Русі нібито свідчить
Віруючі купували їх як апотропеї або евлогії- невеликий нагрудний «мастичний» образок
обереги, як і тессери – подібні свинцеві жетони із зображеннями біблійного пророка Аггея
без петельок або каналів для підвішування, що і невідомої мучениці (іл. 3), що походить зі
їх носили в спеціальних мішечках з тканини. скарбу з коштовними прикрасами й монет-
До них, наприклад, В. Лоран відніс анонім- ними гривнами, знайденому 1903 року біля
ну печатку із зображенням Богоматері Оран- с. Кам’яний Брід Радомисльського повіту Ки-
ти з епітетом Феоскепастос (Богохранима) і ївської губернії. За складом речей цього скар-
свв. воїнів Георгія і Феодора на звороті, яку, бу й місцем знахідки (Коростишівський район
на його думку, воїни носили на шиї як оберіг. Житомирської області – шлях на Галич та до
Відомі також печатки із зображеннями св. Ми- Середньої Європи), час схову скарбу відносять
коли і Богоматері Знамення або Оранти та ба- до одного з набігів орд Батия у ХІІІ ст. [ОАК
гато інших, які могли належати монастирям і 1906, с. 196–197, рис. 347 на с. 187] або 1170–
скріплювати документи, так і були евлогіями, 1240-х років [Корзухина 1954, с. 50–51, 105,
що їх роздавали прочанам з метою пропаган- 134–135]. У 1932 році з Державного Ермітажу
ди культу шанованих ікон. Таке їх призначен- цей скарб, у тому числі й образок (№ 905/60),
ня підтверджує маленька печатка з каналом було передано до Харківського державного
для підвішування з колекції Дамбартон Окс зі історичного музею 2, але під час Другої світо-
св. Спиридоном і написом «Евлогія св. Отців» вої війни іконка була втрачена – або разом з
[Nesbitt, Oikonomides 1991, p. 109; Степаненко іншими речами Музею під час їх евакуації до
2012, с. 185–191]. Уфи, або разом з недорогоцінними речами,
Водночас відомо, що в римському ритуалі що залишалися в окупованому Харкові [див.:
з ХI ст. з воску пасхальної свічки робили круглі Бабенко 2012, с. 20–23]. За чорно-білим зобра-
іконки, часто з тисненим з обох боків симво- женням цього образку, на якому добре видно,
лічним зображенням Христа у вигляді Божого що написи на ньому врізані, а не рельєфні, як
Агнця, Agnus Dei та інших християнських мо- на іконці з колекції Ханенків, він або цілковито
тивів. З часом вони перетворилися в особли- «мастичний» без нашарувань, або, як зазначає
2
«Список предметов, передаваемых в музеи Украинской ССР из Государственного Эрмитажа в 1932 году по ре-
шению Паритетной комиссии» в Архіві Державного Ермітажу [ф. 1, оп. V-1932 г., д. № 86]. Дякую Л.І. Бабенку
за надану інформацію.
135
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Іл. 3. Пророк Аггей і невідома мучениця. Мастична іконка. ХІІІ ст. Кам’янобрідський скарб 1903 р.
(Зберігався у Харківському державному історичному музеї, втрачена під час Другої світової війни)
Г.Ф. Корзухіна, з «обожженной глины». Водно- сана Барським ікона Богоматері Киккської
час, оскільки дослідниця помилково зазначає, як «несписанна художествомъ нинѣшнихъ
що на іконці розміщені зображення погрудь временъ, но инимъ, нѣкіим воскомь и масти-
святих з обох боків [Корзухина 1954, с. 36], хою изображенна» насправді італо-критсько-
тоді як мучениця зображена на повний зріст, не го походження XIV–XV ст. [Кондаков 1915,
виключено, що й це її припущення помилкове. т. 2, с. 31]. Поширення таких воскомастичних
За стилістичними ознаками зображень, тракту- ікон відносять до пізньовізантійського і пост-
ванням складок частими паралельними лінія- візантійського часу, коли після падіння Кон-
ми, палеографією і походженням зі скарбу, речі стантинополя постала потреба у відтворенні
з якого датують від ХІ до ХІІІ ст. [Корзухина вигляду чудотворних ікон та повернення авто-
1954, с. 50–51, 105, 134–135], іконка може бути ритету православних святинь [Византийские
датована ХІІІ ст. 2013, с. 439].
Більше інформації існує про чудотворні За переказами, 1653 року до Москви царю
візантійські ікони з воскомастики. Наприклад, Олексію Михайловичу з Константинополя
образ Богоматері Спілеотісси з воску та інших було привезено дві ікони Влахернської Бого-
матеріалів зберігається в грецькому монастирі матері, «устроенные на досках из воскомас-
Мега Спілео (Великої печери) на Пелопоннесі тики»: одну ікону передали до Успенського
(іл. 4) [Сидоренко 2003, с. 75, ил. 10]. Про давні собору Московського Кремля, іншою благо-
візантійські воскомастичні ікони Богоматері, словили Д.А. Строганова. За описом же Павла
що вшановувалися як чудотворні, згадує та- Алеппського, 1653 року була привезена одна
кож паломник В.Г. Григорович-Барський, від- воскомастична ікона, раніше бачена ним на
значаючи, що одну з них зображено «воскомъ Єрусалимському подвір’ї в Константинопо-
и мастихою, якоже повѣствуютъ исторіѣ, лі, яка була «не нарисована красками, но как
на дскахъ необичнаго нѣкоего райскаго дре- будто телесная или изображенная мастикой,
ва, показа Богоматерѣ, еще въ живыхъ су- ибо части ее тела сильно выступают с по-
щей, яже...» [Григорович-Барский 1885, т. 2, верхности доски, к большому удивлению смо-
с. 342]. Утім, Н.П. Кондаков вважає, що опи- трящего <…> Она как будто воплощенная»
136
Єлизавета Архипова. Воскомастичний образок «Богоматір Знамення»
з колекції Богдана і Варвари Ханенків у Національному музеї історії України
137
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
138
Єлизавета Архипова. Воскомастичний образок «Богоматір Знамення»
з колекції Богдана і Варвари Ханенків у Національному музеї історії України
139
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
3
Інтерпретацію монограми на давньоруському бронзовому хресті-енколпіоні ХІІ–ХІІІ ст. зі Львова як ІС–ХР [Ла-
зурко, Шніцар 2012, вкл. рис. XVIII, 1] не можна вважати коректною через нечіткість зображення та якість виливки.
4
Дякую Євгену Чернухіну за консультацію.
140
Єлизавета Архипова. Воскомастичний образок «Богоматір Знамення»
з колекції Богдана і Варвари Ханенків у Національному музеї історії України
Іл. 10. План розкопок В.В. Хвойки на садибі М.М. Петровського 1907 р.
141
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
ненків можна зробити деякі припущення. ИМК, ф. 5, д. № 384, л. 234, № 26; Корзухи-
Оскільки цього образка немає в опубліко- на 1956, с. 340, № 26]. В.В. Хвойка вважав
ваних матеріалах їхньої колекції, останній поховання на ділянках 26 і 31 спалювання-
випуск якої був виданий 1907 року, образок, ми язичницького часу. На думку Г.Ф. Корзу-
вочевидь, потрапив до них уже після цього хіної: «Ни место находки “кострища” (тер-
року. Відомо, що в 1907–1908 роках на гро- ритория Святославова города), ни инвен-
ші Б.І. Ханенка в Києві на садибі М.М. Пе- тарь не позволяют отнести их к языческому
тровського (територія біля Десятинної времени. Это, безусловно, жертвы татарско-
церкви) проводив розкопки В.В. Хвойка. го погрома, либо сгоревшие в пожаре, либо
За даними його щоденників, кам’яна ікон- намеренно сожженные при уборке города
ка із зображенням Богоматері (щоправда, ні после разгрома» [Корзухина 1956, с. 335].
іконографія, ні форма, ні розмір не уточню- Як зазначав В.В. Хвойка, під час розкопок
ються) була знайдена 1907 року на ділян- садиби Петровського часто траплялися й
ці 26, на місці, де раніше провів розкриття поховання більш пізнього часу, найбільша
колишній власник садиби А.М. Муравйов. частина яких, як і на прилеглій до стародав-
Опис цієї ділянки відомий за виписками зі нього валу ділянці 26 (іл. 10), була відкрита
щоденника В.В. Хвойки: «Место раскопок саме в північно-західній частині садиби, де
Муравьева. Разоренные погребения. Четыре вони утворювали кладовище [Козюба 2010,
погребения с сожжениями (одно целое в с. 61]. Великий міський цвинтар, що нара-
виде обширного кострища из золы и угля ховував тисячі поховань, функціонував на-
с обожженными человеческими костями. вколо Десятинної церкви у XVI–XVIII ст.
Куски обожженной материи, черепки, час- [Хвойка 2008, с. 93; коментар В.В. Козюби:
ти сплавленных медных предметов). При примітка 40, с. 145]. Це дає підстави при-
костяках три энколпиона, каменная иконка пускати, що образок «Богоматері Знамен-
божьей матери, каменный крестик, медный ня» з колекції Ханенків походить саме з
маленький крестик, до 20 бус, куски мате- поховання кладовища XVI–XVIII ст., а не
рии и височные кольца» [ИИМК, архив ГИ- давньоруського часу.
Джерела та література
142
Єлизавета Архипова. Воскомастичний образок «Богоматір Знамення»
з колекції Богдана і Варвари Ханенків у Національному музеї історії України
143
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Тисяча років української печатки. Каталог виставки / голова редколегії В.А. Смолій;
упоряд. Ю.К. Савчук. – Київ, 2013.
Уханова И.Н. Паломнические реликвии XII–XIX веков из собрания Эрмитажа // Пилигримы.
Историко-культурная роль паломничества. – Санкт-Петербург, 2001. – С. 126–148.
Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические
времена (с комментариями и иллюстрациями). – Київ, 2008. – [перевидання книги 1913 р.].
Щепкин В.Н. Русская палеография. – Москва, 1967.
Demus O. The Church of San Marco in Venice. History. Architecture. Sculpture // DOS. –
Washington, 1960. – Vol. VI.
Demus O. Byzantine Art and the West (The Wrightsman Lectures under the auspices of the New
York University Institute of Fine Arts, III). – New York, 1970.
Carr A.W. Court Culture and Cult Icons in Middle Byzantine Constantinople // Byzantine court
culture from 829 to 1204 / ed. By G. Maguire. – Washington, 1994. – Р. 81–99.
Enamels of Limoges: 1100–1350. Musée du Louvre, Metropolitan Museum of Art / ed. O’Neill
John Philip. – New York, 1996.
The Glory of Byzantium. Art and Culture of the Middle Byzantine Era A.D. 843–1261 / [ed.
H.C. Evans, W.D. Wixom]. – New York, 1997.
Husemann S. Pretiosen persönlicher Andacht: Bild und Materialshrache spätmittelalterlicher
Reliquienkapseln (Agnus Dei) unter besonderer Berücksichtigung des Materials Perlmutter. –
Weimar, 1999.
Kalavrezou-Maxeiner I. Byzantine Icons in Steatite. – Vienna, 1985. – Vol. 1, 2. Byzantina
Vindobonesia, 15.
Kalavrezou I., Laiou A.E. Byzantine Women and Their World. – New Haven, 2003.
Lange R. Die byzantinische Relief ikone. – Recklinghausen, 1964.
Nesbitt J., Oikonomides N. Catalogue of Byzantine Seals at Dumbarton Oaks and in the Fogg
Museum of Art. – Washington, 1996. – Vol. 3: West, Northwest, and Central Asia Minor and Orient.
144
Олена Журухіна
The paper deals with a separate category of glassware of Ancient Rus’, found during archaeological excavations in Kyiv –
a window glass made in local glass-making workshops, as well as Byzantine imports for the decoration of churches.
Keywords: window glass, Ancient Rus’ glass, Ancient Rus’, technology.
1
Зважаючи на умови, у яких проводилися розкопки, та відсутність наукової фіксації предметів, доволі важко вста-
новити, до якого часу слід віднести знахідки.
145
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
на дисках можна побачити концентричні кола. ймовірно, частина віконного скла або вітражу
На поверхні скла обох шибок, на майже одна- [Івакін та ін. 1999, с. 201]. Загалом знайдено
ковій відстані від краю – 3,2 см та 2,8 см від- 5 екземплярів, які походять з об’єктів ХІІ та
повідно, видні мітки, ймовірно, літери грець- кінця ХІІ – першої половини-середини ХІІІ ст.
кого алфавіту «δ» або «υ». С. Висоцький, Дослідження, проведені на Старокиїв-
першим дослідивши ці фрагменти, не дійшов ській горі, виявили храм Федорівського монас-
певного висновку щодо трактування знаків на тиря – пам’ятку архітектури першої половини
дисках [Висоцький 1972, с. 56–58]. На пер- ХІІ ст. Серед матеріалів зафіксовано плити з
шому фрагменті в заглибленні літери про- пірофілітового сланцю, керамічні полив’яні
стежуються залишки синьої фарби (іл. 4: 2). плитки та кольорова скляна мозаїка, а також
Знак нанесено на поверхню віконного скла фрагменти круглого віконного скла діаметром
штампом або штемпелем. Поверхня ввігну- 22 см [Килиевич и др. 1989, с. 183–184]. Фраг-
та, тобто штамп мав опуклий малюнок. Спо- менти шибок з розкопок 1980-х років, що збе-
сіб нанесення міток на будівельні елементи з рігаються у фондах Музею історії м. Києва, за
різних матеріалів, зокрема каменю та глини, морфологічними ознаками не можна вважати
шляхом пресування або відтиском штампу давньоруськими. Найвірогідніше, вони дату-
використовувався в давнину. Наприклад, зна- ються більш пізнім часом (іл. 7).
ки у вигляді однієї літери використовувалися Будівництво храмів потребувало вироб-
на предметах архітектурного декору як від- ництва великої кількості віконного скла. Чис-
мітка майстра-різьбяра або для маркування ленні церковні та цивільні споруди Києва та й
при збиранні деталей [Архипова 2011, с. 163]. загалом Київської Русі спонукали до розвитку
Відтиск штемпелем відомий на скляних ета- місцевого виробництва предметів архітектур-
лонах перевірки ваги золотих візантійських ного декору. Невикористана для виробництва
монет – екзагій (до VIIІ ст.) або на арабських смальти скляна маса йшла на виготовлен-
скляних еталонах. Після завоювання арабами ня посуду, віконного скла й прикрас, про що
сирійських та єгипетських центрів склороб- свідчать знахідки з розкопок на місцях май-
ства, візантійські екзагії припинили випус- стерень на території Старокиївської гори та
кати, натомість арабські побутували до кінця Києво-Печерської лаври [Каргер 1958, с. 410].
ХІІ ст. Наносили їх також на іконки-літікі, зна- У склоробних майстернях ХІ ст., залишки
йдені в багатьох давньоруських містах [Кро- яких було відкрито археологом В.В. Хвойкою
поткин 1973, с. 262; Гурулева 2004, с. 24–26; біля Десятинної церкви у 1907–1908 роках,
Khamayko et all 2007, p. 258–259; Столярова виготовлялися браслети, персні, намистини,
и др. 2014, с. 197–198]. Про мітки на поверхні посуд, віконне скло, емалеві вироби. Проте
віконного скла давньоруського часу свідчень доволі короткий звіт, де згадано глиняні горни
немає. Хоча рельєфно-орнаментована поверх- й печі «особого устройства» (без детального
ня віконних дисків з геометричним візерун- опису й зображення), не дає можливості ре-
ком не рідкість для Грузії, Північного Кавка- конструювати процес виробництва й встано-
зу, Волзької Булгарії [Валиулина 2005, с. 59]. вити тип майстерень [Богусевич 1954, с. 14].
Треба одразу ж виключити припущення про Відсутність даних про хімічний склад скла із
випадковий характер відтиску, як це вияви- цих майстерень ускладнює відповідь на пи-
лося на київській знахідці товарної скляної тання – чи використовували привізну товарну
маси, де зображення на зливку спричинило скляну масу для виготовлення скляних виро-
потрапляння на його поверхню якогось мотка бів, чи її варили безпосередньо на місці?
проволоки [Столярова и др. 2014, с. 200–201]. Детальні хіміко-технологічні досліджен-
Віконне скло з розкопок Михайлівського ня було проведено на матеріалах майстерні
Золотоверхого монастиря представлено фраг- кінця ХІ ст., дослідженої на території Києво-
ментами круглого безбарвного, світло-зеле- Печерської лаври. Майстерня спеціалізувала-
ного, темно-коричневого прозорого скла (діа- ся на виготовленні смальти, про що свідчать
метр 9,5–12,0 см), з бортиком по краю (іл. 6). знайдені її уламки або вже готові до викорис-
Один фрагмент, завтовшки 4–5 мм, являв со- тання невеликі кубики-тессери, а також за-
бою уламок плаского скла синього кольору, готовки для золотої мозаїки. У ході розкопок
146
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
було виявлено рештки двох склоробних гор- кількість різнобарвної смальти для оздоблен-
нів кінця ХІ ст. (стан яких не дозволив про- ня стін та підлоги, а також віконне скло [Кар-
стежити їхню конструкцію) разом з великою гер 1951, с. 45, 51–52, 59–61]. Ще були від-
кількістю фрагментів продукції та залишків криті рештки склоробної майстерні, продук-
виробництва з виготовлення смальти, скляно- цію якої складала кольорова смальта й тонкі
го посуду, віконного скла, а також фрагменти (1 мм) віконні диски діаметром 16,8 см та
керамічних тиглів для розплавлення скляної 22,5 см із загнутими краями (іл. 9; іл. 10). На
маси (іл. 8). Виробничі комплекси збудовано площі 300 м² знаходилося велике скупчення
із цегли ХІ ст., глини та шиферних плит. Це- поташу, деревного вугілля, піску, оксиди залі-
глини були вкриті шарами кольорової маси за та міді, фрагменти продукції, скляні шлаки
розплавленого скла. У розвалах було багато та ями, де випалювали поташ. Припускають,
зливків скла різних розмірів, заготовок смаль- що це була майстерня з повним циклом скля-
ти (іноді вже у вигляді кубиків для мозаїко- ного виробництва. Масштаби виробництва
вих викладок), фрагментів скляного посуду, можуть свідчити, що майстерня існувала про-
скляних пластинок, тиглів, полив’яних пли- тягом тривалого часу, вироби могли реалізо-
ток, скляних краплин, шматків свинцю, а та- вувати за межі міста [Сікорський 1976, с. 146,
кож сірки, кобальту й заліза (як барвників для 148–150].
отримання жовтого та червоного кольорів). Заскленими були не тільки вікна хра-
Траплялися фрагменти круглого віконного мів, але й вікна у садибах заможних містян.
скла й шматки жовтих, зелених та фіолето- У Києві таких прикладів небагато, але в ін-
вих полив’яних плиток для підлоги [Богусе- ших давньоруських містах таких знахідок
вич 1957, с. 139–141]. Аналіз хімічного складу достатньо: у Полоцьку та Волковиську (за-
фрагмента віконного скла з майстерні вказав фіксовано уламки плаского віконного скла),
на його належність до типу Na–K–Ca–Si. Таке у Новогрудку (при дослідженні багатих са-
скло можна пов’язувати з діяльністю візантій- диб окільного міста ХІІ–ХІІІ ст. знайдено
ських, близькосхідних, болгарських та серед- близько 300 фрагментів віконного скла, а на-
ньоазійських майстерень, що може свідчити вколо «дома боярина» зафіксовано десятки
про привізний характер певної сировини чи уламків віконного скла діаметром 20–22 см).
продукції та про залучення у виробничий про- Доволі часто скло знаходять поблизу кутів
цес грецьких майстрів [Щапова 2010, с. 76, жител (ймовірно, деякі вікна прорубували
78, 82–83]. навпроти печей, що були розташовані по
Знахідки з двох згаданих у науковій літе- кутах жител) [Штыхов 1975, с. 97; Зверуго
ратурі склоробних майстерень з виготовлен- 1975, с. 79; Зверуго 1989, с. 152; Гуревич
ня в тому числі й віконного скла на території 1981, с. 123]. У країнах Середньої Азії актив-
Києва [Богусевич 1954, с. 52; Раппопорт 1994, но використовували скло у вікнах житлових,
с. 55] не виявили його серед матеріалів фон- торгових, ремісничих та інших громадських
дів Інституту археології (ІА НАН України) та приміщень та культових споруд [Валиулина
Музею історії м. Києва. 2005, с. 55–56].
Майстерні для виробництва скла й пред- Зовнішній вигляд віконних дисків безпо-
метів з нього (насамперед смальти, а також середньо пов’язаний з технологією їх виго-
віконного скла, прикрас і скляного посуду) товлення. Найдавніше віконне скло виготов-
існували і в інших містах Середньої Наддні- ляли шляхом лиття, а з кінця ІІІ ст. на Сході
прянщини, де в оздобленні використовували відоме вже видуте віконне скло, яке пізніше
смальту, як наприклад, у Переяславі-Хмель- стає найпоширенішим у побуті [Щапова 1978,
ницькому на території Єпископського двору с. 240–241].
або в Чернігові під час будівництва Благові- За відомостями монаха Теофіла, най-
щенської церкви кінця ХІІ ст. більш ранній спосіб виготовлення віконно-
Розкопки на території Переяславського го скла шляхом видування такий: видували
дитинця частково відкрили фундаменти най- циліндричну посудину, від якої відрізали
давнішого Переяславського храму Архангела дно, а саму посудину відділяли від склодув-
Михаїла (1089 р.), де було знайдено велику ної трубки. Циліндр розрізали та розгортали
147
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
148
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
світло-блакитного скла круглої форми. Скло 22 см (іл. 15) [Висоцький 1972, с. 56; Коренюк
кріпилось із зовнішнього боку віконної рами та ін. 2003, с. 115].
і вставлялося в чарунки бортиком назовні, за- Архітектурно-археологічні дослідження
кріплювалося за допомогою кованих залізних Успенського собору на території Києво-Пе-
цвяхів завдовжки 3–4 см (по 3–4 цвяхи по пе- черської лаври виявили елементи оформлення
риметру кожного скляного диска), після цьо- давньоруських віконних прорізів ХІІ ст. Деякі
го на дерев’яні частини рами наносили тинь- фрагменти цем’янкового розчину на зворот-
ковий розчин (завтовшки 1–1,5 см), залишки ному боці мали відбитки колотих дощок та ві-
якого збереглися в кутках чарунок, імовірно, конного скла (іл. 16). У двох випадках збере-
для схожості з каменем (іл. 14). Для засклення глись уламки крихкого віконного скла круглої
цього віконного прорізу розміром 92×145 см форми жовтувато-блакитного кольору діаме-
потрібно було 14 круглих шибок діаметром тром 24–26 см. Були знайдені також фрагмен-
149
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
ти оплавленої свинцевої рамки (у двох з них яскраво-жовтого (як посуд давньоруського ви-
зафіксовано залишки вплавленого у свинець робництва) кольору, діаметр становить 8 см
скла) [Сиром’ятников 1999, с. 107; Ивакин та 10–11 см або 16 см та 20–22 см, усередині
и др. 2007, с. 108]. помітні невеликі включення – бульбашки по-
Частини дерев’яних рам ХІІ ст. виявлено вітря. Віконне скло блакитного (зеленуватого
в закладці горища Кирилівської церкви разом чи сіруватого) кольору більш чисте, акуратне,
із віконним склом до цих рам. Шибки – круг- ймовірно, візантійського та західноєвропей-
лої, трикутної та ромбоподібної форми із за- ського виробництва [Столярова и др. 2005,
гнутими бортиками [Холостенко 1960, с. 14]. с. 214]. Світло-блакитний колір скла, блискуча
Назвати точну кількість цієї категорії без іризації поверхня, прямокутна форма свід-
знахідок, виявлених на території Києва, не- чать про належність цього скла до візантій-
можливо, у зв’язку з фрагментарністю виро- сько-причорноморського кола виробів [Щапо-
бів, невеликими розмірами уламків та їхньою ва 1972, с. 68].
схожістю зі стінками давньоруських посудин. Використання віконного скла було
Найпоширенішим виявилося віконне пов’язане з появою нових архітектурних
скло круглої форми – oculi, які отримали ши- форм та розвитком переважно монументаль-
роке розповсюдження на території впливу Ві- ної архітектури. Таке скло мало як практич-
зантійської імперії [Оустерхаут 2005, с. 164– не, так і естетичне значення для посилення
165; Архипова 2015, с. 349]. Віконні диски сприйняття певних елементів храмового
давньоруського часу мають гладеньку по- декору [Архипова 2015, с. 349]. Поряд з мо-
верхню, край загнутий, так зване ребро жор- заїкою в оздобленні християнських храмів
сткості – петлеподібна складка по краю диска віконне скло стало обов’язковим. Його виго-
(її ширина варіюється від кількох до 5–10 мм товляли як у майстернях Візантії, так і грець-
залежно від товщини та розміру диска). По- кі майстри безпосередньо на Русі. На місцях,
верхня блискуча, скло гарної якості. Іноді по- поряд з будівництвом храмів, організовували
верхня вкрита сіткою дрібних тріщин – кра- склоробні майстерні. Виготовлення вікон-
кле (іл. 17). Диски мають потовщення в цен- них дисків було тісно пов’язане з виробни-
трі, яке поступово концентричними колами цтвом давньоруського посуду [Щапова 1972,
зменшується й вирівнюється ближче до краю. с. 65]. Насамперед їх об’єднував початковий
Так само й бульбашки повітря у скляній масі процес виробництва – видування скляної
розташовані концентричними колами й міс- маси, а також хімічний склад скла – свинце-
тяться вздовж дуги. Такі ознаки характерні во-калійний, який уже з ХІ ст. давньоруські
для техніки видування, за допомогою якої ви- майстри навчилися варити самостійно. Таке
робляли скляний посуд і застосували для ви- скло піддавалось литтю, витягуванню, нави-
готовлення віконного скла. вці й видуванню, що дозволяло виготовляти
Віконне скло місцевого (київського) ви- з нього різноманітні вироби – насамперед ві-
робництва – переважно круглої форми, про- домі вже місцевим майстрам форми посуду
зоре, тонке (1–3 мм), безбарвне або світло- чи та віконне скло.
Джерела та література
Архипова Е.И. Архитектурный декор и скульптура XII века Южной, Юго-Западной Руси
и Рязани // История русского искусства: в 22 т. – Москва, 2015. – Т. 2, ч. 2: Искусство второй
половины XII века. – С. 306–353.
Архипова Є.І. Будівельні матеріали Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна в
Києві. – Київ, 1996. – С. 55–58.
Архипова Е.И. Andrzej B. Biernacki. Wczesnobizantyjskie elementy i detale architektoniczne
Chersonezu Taurydzkiego (Architektura wczesnobizantyjskich budowli sakralnych Chersonezu
Taurydzkiego). V. II. Poznań, 2009 // Российская археология. – 2011. – № 4. – С. 159–164.
Богусевич В.А. Археологічні розкопки в Києві на Подолі в 1950 р. // Археологія. – 1954. –
Т. ІХ. – С. 42–53.
150
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
151
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Скорочення
152
Юрій Писаренко
2018 объединяет два юбилея – Крещения Руси и обнаружения Збручского идола. Это случайное совпадение,
впрочем, напоминает о драматизме принятия нашими предками новой веры, которое требовало отречения
от своих традиционных богов. Збручский идол стал символом когда-то силой отринутого язычества. Статья
обосновывает древность идола, вопреки вновь выдвинутой версии о его изготовлении в XIX в.
Ключевые слова: Крещение Руси, Збручский идол, Т. Заборовский, аутентичность.
2018 combines two anniversaries – the Conversion of Rus’ and the discovery of the Zbruch idol. This casual coincidence
recalls the dramatism of the adoption of new faith by our ancestors, which demanded a renunciation of their traditional
gods. Zbruch’s idol became a symbol of once-forced paganism. The article justifies the antiquity of the idol despite the
version of its manufacture in the XIX century.
Keywords: the Conversion of Rus’, Zbruch’s idol, T. Zaborovsky, authenticity.
1
Хоча також не виключено, що ця релігійна реформа могла бути формальною подякою князя язичникам, які
підтримали захоплення ним київського столу в прихильного до християнства Ярополка [Соловьев 1988, с. 167].
153
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
2
На жаль, ця неточність локалізації потрапила і до енциклопедичної статті автора «Збруцький ідол» [Писаренко
2005, с. 314].
154
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
Іл. 2. План Т. Жебравського. Місцевість, де був знайдений Збруцький ідол [за: Leńczyk 1964]
знахідку мандатарію А. Брушкевичу, який ник), який і побачив ідола в Збручі [Leńczyk
мешкав у Личківцях [Leńczyk 1964, s. 14, 16]. 1964, s. 17]. Чільна роль самого А. Брушкеви-
Проте за свідченням самого А. Брушкевича ча пояснюється тим, що він «як мандатарій
(на той час уже 87-ти років), його повідомив або службовець поліційно-судовий, до того ж
про знахідку фінансовий службовець (мит- на першій лінії прикордонної території, був
155
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
3
Мандатарій здійснював поліційно-адміністративно-судову діяльність щодо сільського населення в межах так
званого dominium, до якого входили одне чи кілька сіл, які належали одному чи кільком власникам [Mandatariusz
(urząd); Dominium (Austro-Węgry)].
156
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
він у давнину в якийсь спосіб був установле- ри поряд з іменем поета, який захоплюється
ний прямо в річці 4, чи на її березі, і пізніше історією, котрий присвятив слов’янському
опинився «поглиненим» її зміненим руслом – язичництву великий художній твір [мається
визначити складно. Не виключено, що сюди на увазі «Умвіт». – Ю. П.]?» [Комар, Хамай-
ідол був переставлений, а перед тим вінчав ко 2011, с. 208]. Для доказу своєї тези О. Ко-
собою якесь узвишшя, яких поблизу Збруча мар і Н. Хамайко доклали неабияких зусиль,
в цьому місці вистачає. В усякому разі, те, що занурившись не лише в поезію автора, склад-
ідол не був розбитий, свідчить про те, що його ні обставини його особистого життя, але й у
не намагалися знищити, а в воду він потра- проблеми місцевої історії, частково – істо-
пив або в результаті зміни русла, або був туди ричної демографії, топографії, гідрології, пе-
захований. Примітно, що скинення кам’яних трографії тощо. Усе це в сумі мало довести,
ідолів ще за часів Володимира перед цим пе- по-перше, що різьблені на боках ідола зобра-
редбачало їхнє розбивання [Соловьев 1988, ження не відповідали реаліям слов’янського
с. 307, прим. 248]. Так само, коли М. Потоць- середньовіччя, по-друге, що «так званий»
кий, отримавши ідола, висловив намір поста- ідол знаходився у воді не більше, ніж чверть
вити його на кургані з назвою Розбита моги- століття, будучи «скинутим» у першій чверті
ла, то місцеві селяни проти цього рішуче за- ХІХ ст. або своїм екзальтованим «творцем»,
перечили, пообіцявши панові «цього турка» або кимось із поетових знайомих [Комар,
розтрощити [Leńczyk 1964, s. 18]. Хамайко 2011, с. 211]. Скептичний щодо дав-
Дискусія, що не відбулася ності ідола вердикт знайшов своїх прибічни-
Звісно, учені відразу розділилися на при- ків [Ричка 2013, с. 32].
бічників автентичності ідола як пам’ятки Зі свого боку, автор цих рядків, детально
давнини та на супротивників цієї точки зору. переглянувши доказову базу згаданої праці,
Прибічники справжності ідола бачать у ньому дійшов висновку про невмотивованість при-
своєрідну картину світу давніх слов’ян і вод- писування авторства ідола Т. Заборовському.
ночас – їхню теологію. Докладну статтю на захист автентичності
Подією на дискусійному майданчику ідола як пам’ятки середньовічного язични-
мала б стати публікація київських археологів цтва було надруковано вже в наступному томі
Олексія Комара і Наталії Хамайко в журна- часопису «Ruthenicа» [Писаренко 2012]. Од-
лі «Ruthenica» (2011, т. Х), у якій автори ви- нак очікувана дискусія не відбулася 5. Нато-
словили думку, що ідея виготовлення ідола мість 2013 року окремим виданням у Польщі
належала поміщику села Личківці, польсько- колеги оприлюднили оновлену версію своєї
му поету-романтику Тимону Заборовському роботи про «поета-ідолотворця» [Komar, Cha-
(Tymon Zaborowski) (1799–1828), низка ху- majko 2013]. Про нашу критичну статтю в ній
дожніх творів якого була пов’язана з язични- не згадується також. Можливо, через якісь
цтвом. Ідол, нібито, мав йому слугувати для видавничі нюанси, автори не встигли на неї
черпання натхнення й занурення в атмосферу послатися тоді, але не згадали вони про наш
язичництва [Комар, Хамайко 2011]. Як вони критичний відгук і впродовж наступних п’яти
самі зазначають, думка ця не нова [Комар, років. Незворушність, гідна предмета дослі-
Хамайко 2011, с. 208]. Уже Г. Леньчик, ана- дження.
лізуючи ймовірність пізнього виготовлення Ігор Мицько, вважаючи нашу критику
ідола, сумнівався в можливому авторстві співавторів обґрунтованою, утім, сам подає
Т. Заборовського [Leńczyk 1964, s. 31]. Утім, мало переконливу ідею, що Збруцький ідол є
автори задаються, у принципі, слушним пи- взірцем богомильської надгробної скульпту-
танням: «Чи є високою взагалі статистична ри [Мицько 2016]. Хоча це й розширює коло
ймовірність випадковості знахідки у 1-й пол. художніх аналогій збруцької пам’ятки серед
ХІХ ст. унікальної “язичницької” скульпту- витворів різьби по каменю, утім, навряд чи,
4
Щодо технічного виконання перестановки ідола в річку, найпростішим було б здійснити це завдяки гатці – саме
таку пропонував зробити М. Потоцький, аби відшукати гіпотетичну основу пам’ятки [Leńczyk 1964, s. 17].
5
Якщо не враховувати наше, певний час, досить жваве приватне листування.
157
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
є вірним по суті, адже як надгробок збруць- а дерев’яним (причому з деревини різних по-
кий пам’ятник виявився би більш одиноким, рід); 2) мав вигляд не чотиригранного стов-
ніж як ідол. Таке призначення ніяк не підтвер- па, а скульптури з виокремленими руками й
джується місцевою традицією, тоді як ідоли, ногами; 3) його вінчала не одна голова з чо-
знайдені в селах Ставчани, Іванківці, Калюс тирма обличчями, а три окремих голови, дві
та в інших пунктах Подністров’я, – загально- з яких були повернені до грудей, а дві – до
відомі й сягають ще черняхівської доби [Ви- спини [Фаминцын 1995, с. 27]. І, власне, сам
нокур 1967, с. 140]. А. Нарушевич, переповідаючи опис Саксо-
В.Я. Петрухін, хоч і дипломатично, од- ном Граматиком Рюгенського Святовита, так
нак висловлює незгоду з версією О. Комара й само називає всі перераховані особливості
Н. Хамайко: «Перед творцем Збруцького ідо- дерев’яної постаті божества [Naruszewicz
ла стояло принципово інше завдання, далеке 1836, s. 119–120]. Можливо, нам могли б за-
від взірців польської романтичної традиції, перечити, що зі Святовитом Саксона співвід-
що рядила слов’яно-литовських богів в анти- носилася лише верхня частина ідола. Однак
чні вбрання» [Петрухин 2017, с. 194]. і тут, на відміну від чотирьох голів на одному
Для підтвердження справжності ідола тулубі, маємо чотири різних постаті, зокре-
достатньо: 1) обґрунтувати відповідність його ма, різних за статтю.
загальної концепції світогляду давніх слов’ян; Отже, виготовлення «Збруцького Свято-
2) показати зв’язок із життям слов’ян окремих вита» в ХІХ ст. мало б бути не просто копію-
зображень язичницьких персонажів та атри- ванням взірця ХІІ ст., але – занадто ускладне-
бутів матеріальної культури (одяг, кінь, меч, ною його інтерпретацією, що відразу здається
ріг, перстень); 3) довести неможливість, недо- малоймовірним.
цільність і навіть неймовірність спорудження Грані А–В–С. Підземний бог
ідола в ХІХ ст., а після цього – не розбиван- і клятва з дерном на голові
ня, не утоплення, а повторного трудомісткого О. Комар та Н. Хамайко в міфологічній
встановлення його цілим у річці. автентичності цьому персонажу (як і всьому
Дерев’яного батька кам’яний син? Збруцькому ідолу) відмовляють, даючи йому
Насамперед звернімося до загальної такі тлумачення: «або Чорнобог, або Диявол
атрибуції пам’ятки. Як дороговказ авторам по А. Нарушевичу, тлумачений в річищі “За-
послужив висновок М. Потоцького, котрий губленого раю” Дж. Мільтона, де письмен-
з начерку слов’янського язичництва в «Істо- ник порівнює його з титаном Атласом, що
рії польського народу» Адама Нарушевича тримає на собі землю», або «оголений боро-
(крім того, з тижневика «Przyjaciel Ludu») датий титан, в хрестоматійному вигляді
у чотириликому Збруцькому ідолі впізнав скульптурної підставки під фонтани, колони,
репліку рюгенського Святовида, описаного в портики, найпоширеніші в архітектурі баро-
ХІІ ст. Саксоном Граматиком у «Діяннях да- ко» [с. 183], або «”Сатана” із “Болеславіади”
нів» [Leńczyk 1964, s. 8]. Відповідно, уявний та “Бояна” Т. Заборовського, що живе в під-
автор Збруцького ідола, напевно, також зна- земеллі під склепінням землі» [с. 209]. Однак
йомий з Історією А. Нарушевича, буцімто, насамперед слід враховувати, що всі наведені
відтворив у «своєму» ідолі саме чотирилико- персонажі мають свій архетип у давній міфо-
го Святовита [Комар, Хамайко 2011, с. 182, логії. Згадаймо, наприклад, грецького Аїда
200]. Утім, у польському перевиданні своєї або римського Плутона. То чи слід відразу
статті цей висновок автори дещо коригу- відкидати можливість зображення на Збруць-
ють: «знання Заборовського про язичництво кому ідолі, замість «підставки під фонтан»,
глибші, ніж механічне повторення інформа- одного з таких міфічних пращурів?
ції попередників, і не може спиратися лише Автори взагалі сумніваються, що, на від-
на відомості якоїсь однієї книги» [Komar, міну від християнина, язичник міг би вдатися
Chamajko 2013, s. 42; див. s. 41]. У такому до багатоярусного зображення [с. 197]. При
разі, принаймні щодо Святовита, за Саксо- цьому вони чомусь ігнорують більш давні
ном Граматиком, мало б бути загальновідо- приклади з постійно цитованої ними статті
мим те, що його ідол: 1) був не кам’яним, Г. Леньчика – зображеня тричасної індійської
158
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
космології (мир богів, мир людей, підземний символічну смерть, відвідування підземного
світ), а також – фігур, які підтримують землю загробного світу [Геннеп 2002]. Гадаємо, що
знизу [Leńczyk 1964, tabl. ΙΧ, foto 3, 2]. Крім клятва, яка стосувалася межової суперечки,
того, письменник ХІІ ст. Еббон у «Житії скоріш за все, спочатку доводила належність
Оттона Бамберзького» прямо пише про те, людини до Землі-роду, її причастя материн-
що три голови слов’янського ідола Триглава в ському роду-території (порівняймо: причас-
Штеттіні символізували його владу над трьо- тя Рюриковичів в «Руській землі» [Толочко
ма ярусами світу – небом, землею і пеклом 1992, с. 24–26] 6) шляхом символічної «смер-
(infernum) [Niederle 1924, s. 150, poz. 4]. ті-поховання» і «повторного народження»
Однак чи існувало у слов’ян уявлен- Матір’ю-землею. Водночас відомі висно-
ня про підземний міфологічний персонаж, вки про обряд як інсенізацію міфа [Токарев
котрий, так само, як небосхил, тримає на 1988, с. 235] передбачають, що виконавець
собі Атлант, тримав на голові земну твердь? того чи іншого обряду ніби наслідував дії
Опосередковано про це може свідчити до- міфічного персонажу. На думку Б.О. Рибако-
бре відомий авторам слов’янський обряд ва, підземний бог Збруцького ідола міг бути
клятви з дерном на голові [Писаренко 1992]. Велесом-Волосом, оскільки одне зі значень
Уперше клятва з дерном як язичницький за- індоєвропейського кореня *wel- пов’язане зі
бобон згадується у слов’янському перекладі смертю, померлими [Рыбаков 1981, с. 421,
«Слів Григорія Богослова» («Слово об изби- 427; Рыбаков 1987, с. 243].
ении града») ΧΙ ст.: «<…> Овъ же, дрьнъ Особливість зображення підземного
въскроущь [викраєний. – Ю. П.], на главе по- бога (на передній грані пам’ятника в анфас,
кладая, присягоу творить» [Будилович 1875, а на двох бічних, судячи з положення тулу-
с. 243]. Аж до ХΙХ ст. російські селяни вда- ба, – у профіль) підкреслює, що на трьох гра-
валися до обряду ходіння з дерном на голові нях показаний один і той самий персонаж.
в суперечках про межі сіножатей. Приклад У такому випадку тильному боку ідола по-
такого обряду наводив, зокрема, і митропо- винна відповідати спина «держателя землі»,
лит Євгеній (Болховітінов) [Евгений 1826, але зображення зі спини було б досить див-
с. 85–86]. Особливо цікаві варіанти клятви з ним. Цікаве питання, уявляли цього бога з
дерном у слов’ян європейського регіону дає однією головою чи трьома, подібно до штет-
М.П. Павлов-Сильванский. Так, в одному з тінського Триглава, індійського Тримурті
угорських актів 1360 року мовиться: «Фома і та ряду інших трьохголових міфологічних
Михайло Хапи, роззувшись і розперезавшись образів? 7. Найвірогідніше, визнанню остан-
і поклавши на голову брилу землі, за існую- нього суперечить положення рук підземного
чим звичаєм клястися землею, поклялися, що бога – на трьох гранях підняті руки обрам-
та сама земля, яку вони обійшли і відвели ви- ляють лик божества. Очевидно, персональ-
щевказаними межами, від перших до остан- ність нижнього божества, на противагу зби-
ніх, є земля володіння їхнього “Полянка” і до ральності або, навпаки, дробленню раніше
неї належить». Такий самий обряд вживався єдиного персонажа верхнього ярусу, могла
в Силезії, де він навіть узаконений був Оп- бути принциповою саме для давнього скуль-
пельнським земським статутом 1562 року: птора. У разі ж пізнього походження ідола,
«Селяни повинні роздягтися до сорочки, здається, ніщо не завадило б фронтальному
стати на коліна в ямі, викопаній на один лі- зображенню «держателя землі» на всіх гра-
коть в глибину, тримати на голові дерн, не нях, включаючи його вміщення на зворотно-
мати при собі ні ножа, ні зброї, і в такий му боці скульптури.
спосіб промовляти присягу» [Павлов-Силь- Отже, є всі підстави (зокрема язич-
ванский 1988, с. 488–489]. Останній варіант ницька клятва з дерном на голові) вважа-
найбільш наочно передає характерну для пе- ти нижнього бога на Збруцькому ідолі
рехідних обрядів (rites de passage) тимчасову давньослов’янським.
6
Щодо архаїчної тотожності понять «мати»,«рід», «місце» див.: [Петров 1934, с. 150 та ін.].
7
Про них докладно див.: [Kirfel 1948].
159
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
160
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
[с. 191] (іл. 5: 3). Колеги доходять парадок- тверджується [с. 210].
сального висновку: «Мешканцю Галіції 1-ї Цікаво, що в науковій літературі «шабля
пол. ХΙХ ст. з найбільшою часткою ймовір- Карла Великого» досить часто згадується по-
ності могли бути знайомі зображення меча ряд із шаблею Збруцького ідола, зокрема, і в
“Щербець”, за легендою, вищербленого Бо- контексті традицій давньоруського зброяр-
леславом Хоробрим ударом об Золоті воро- ства. Так, Ф.Д. Гуревич щодо збруцької ша-
та в Києві, та привезений з Німеччини “меч блі писала, що «цей тип шаблі прийнято на-
Карла Великого”. Вибір між польським та зивати аварським, і так звана шабля Карла
“германським” коронаційним мечем на ко- Великого являє собою різновид цього ж типу.
ристь останнього опосередковано говорить Такі ж шаблі знайдені в Сілезії та в Чехії. По-
про бажання проілюструвати саме рюген- ширення цього типу шабель відноситься до
ське божество Святовита» [с. 192]. Але ІХ–ХІ ст.» [Гуревич 1941, с. 286].
рішення «забезпечити» слов’янського ідола Г.В. Корзухіна в статті, присвяченій
германським мечем для польського патріота, типу шаблі-меча на території Південної Русі,
до того ж автора поеми «Болеслав Хоробрий, робить висновок, що за формою клинка й
або здобуття Києва» [с. 202–203], на нашу піхов як шабля Збруцького ідола, так і угор-
думку, було б досить дивним. А головне, ська «шабля Карла» (ХІ ст.) сходять до типу
що, за свідченням авторів, особлива приязнь «хозарської шаблі» більш раннього часу
Т. Заборовського до Святовита присутністю [Корзухина 1950, с. 78, 80, 86, 88]. Схожі
цього персонажа в творчості поета не під- клинки, що походять від хозарських шабель,
161
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Іл. 6. Язичницька скульптура Східної та Західної Європи рубежу І–ІІ тис. н. е.:
1 – ідол зі Ставчан (види спереду і ззаду) (Україна);
2 – кістяний виріб із Преслава (Болгарія) [за П. Георгієвим]; 3 – ідол з Калюса (Україна);
4 – ідол із Себежа (Росія); 5 – ідол з р. Шексни (Росія);
6 – «камінь Свантевита» з Альтенкірхена (Німеччина)
але дещо пізніші (ІХ–ХІ ст.), значно поши- дібною художньою течією в Угорщині [Кор-
рені в Угорщині, унаслідок чого увагу угор- зухина 1950, с. 84].
ських учених привернули й південно-руські Згодом А.М. Кирпічников, зосередивши
шаблі [Корзухина 1950, с. 78]. Дослідниця увагу на орнаментації клинка, а також піхов
констатувала подібність між орнаментацією та руків’я «шаблі Карла Великого», дійшов
«шаблі Карла Великого» і шаблі-меча з ки- висновку, що над шаблею працювали як русь-
ївських розкопок І. Хойновського 1892 року кі, так і угорські майстри [Кирпичников 1965,
в колишній садибі Трубецького. На її думку, с. 274–275] 8.
орнаментований клинок 1892 року, датова- Добре обізнані з роботами по озброєнню
ний ХІ ст., продовжує на Русі певну течію в Давньої Русі, О. Комар і Н. Хамайко конста-
художній обробці металу, що з’явилася ще в тують, що «вже у 1-й половині ХХ ст. до-
другій половині Х ст. і тісно пов’язана з по- слідники впевнено віднесли зброю збруцької
8
«Вітчизняні ремісники поряд з угорцями взяли, очевидно, участь у виготовленні шедевра зброярського ремес-
ла так званої шаблі Карла Великого, що стала пізніше церемоніальною інсигнією Священної Римської імперії»
[Кирпичников, Медведев 1985, с. 308].
162
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
скульптури до кола “угорських” та “кочів- Дуже подібна саме до «шаблі Карла Вели-
ницьких” шабель ΙХ–ХΙ ст.» [с. 190]. Отже, кого» шабля із Шестовицького могильника
насправді, як певний тип, шабля Збруцького (курган № 61(4)) 945–960 років [Андрощук
ідола, окрім однієї «родички», повинна мати 1999, с. 55, 68, рис. 50] (іл. 5: 4). Бачимо та-
цілу «родину». кий самий незначний вигин клинка, а також
Взагалі, як на нашу думку, таке схематич- викривлене руків’я з маленьким загнутим до
не зображення речі мало придатне для пошуку низу перехрестям, з кульками на кінцях.
її безпосереднього прообразу. Шабля Збруць- Знаючи про ці взірці шабель з Чорної
кого ідола виглядає дещо укороченою, грубу- Могили та Шестовиць, автори, натомість,
ватою, унаслідок її втиснення скульптором у схильні вважати, що слов’яни були приречені
досить обмежене поле, а завершення руків’я зображувати свого бога з традиційним, з діда-
навіть частково заходить на сусідню грань (А) прадіда, мечем: «адже йдеться про сакральне
(іл. 5: 2), що також помічають автори [с. 194]. мистецтво та “богів-прародителів” – невже
Однак навіть у такому спрощеному малюнку є слов’яни одягали і озброювали своїх богів “за
дві деталі, які, безумовно, відрізняють цю ша- останньою модою?”» [с. 191, прим. 70]. Але,
блю від «шаблі Карла Великого»: підквадратні як показала Г.В. Корзухіна, форма шаблі-меча
скоби піхов збруцької шаблі явно відрізняють- була не такою маловідомою на Русі, як тради-
ся від напівкруглих щитків петель «шаблі Кар- ційно вважається. Зокрема, клинки цього типу
ла», а перехрестя руків’я (або гарда) не зігнуте, трапляються в заможних похованнях у центрі
як у «шаблі Карла», а пряме, хоча й також має некрополя Києва ХІ ст. (розкопки 1892 року
кульки на кінцях (іл. 5: 1, 3). І. Хойновського, 1939 року М.К. Каргера)
А.М. Кирпічников помилково зазначає, що [Корзухина 1950]. У більш ранній час вони
саме вигнутий тип гарди зображений на Збруць- могли бути трофеями, і якщо за часів виготов-
кому ідолі [Кирпичников 1966, с. 69]. Водночас лення ідола наявність шаблі в князя чи воїна
учений констатував, що пряме перехрестя з була ознакою більш бувалого, досвідченого
кульками на кінцях, а саме його насправді ба- богатиря, то це не могло не вплинути на уяв-
чимо на ідолі, сходить ще до аварського часу, лення про найвище воїнське божество.
а в ІХ–ХІ ст. було поширене від північного По- Висновки. Порівняння «збруцької» шаблі
волжя та Передкавказзя до Угорщини. Проте та «шаблі Карла Великого» – не нове, обидві
для ХІ ст. пряме перехрестя здається вже дещо вважаються такими, що походять від одно-
архаїчним. Розвиток шабельних перехресть го загального типу кочівницьких шабель, відо-
іде шляхом викривлення їхніх кінців до низу. мого як в Угорщині, так і на Русі. Відношення
Такі вигнуті перехрестя з кулькоподібними за- двох шабель до численної групи подібних між
кінченнями спостерігалися в давньоруських собою виробів (А.М. Кирпічников до того ж
археологічних комплексах другої половини Х – припускає прямий зв’язок з Руссю «шаблі Кар-
ХІ ст. До цього ж часу відносяться загнуті гар- ла») ще не означає, що одна з них є худож-
ди зі Східної Європи. Загалом такі перехрестя нім відтворенням іншої, якщо не намагати-
переважали на давньоруських, мордовських, ся штучно вибудовувати версію про «ідоло-
аланських, адигейських, угорських та інших творця» початку XIX cт., який «кидав жереб»
клинках [Кирпичников 1966, с. 67–68]. До кін- між мечами Болеслава Хороброго та Карла
ця Х – початку ХІ ст., як за формою клинка Великого. Крім того, певні відмінності у фор-
та руків’я, так і за оздобленням, відноситься мі перехресть руків’їв – у збруцької шаблі воно
дослідником і «шабля Карла» [Кирпичников пряме, а в «шаблі Карла» (межі Х–ХІ ст.) зі-
1965, с. 271]. Отже, шабля Збруцького ідола, гнуте – дозволяють віднести збруцьку шаблю
яка відрізняється від останньої більш простою до більш раннього типу, датуючи її ІХ–Х ст.
формою перехрестя, напевно, може датуватися Грань В. Божество з перснем,
більш раннім часом – ΙХ–Х ст. язичницькі традиції
Слід згадати, що така відома, хоча й від- Авторами береться під сумнів язичниць-
далена від Медоборів, пам’ятка Х ст., як Чор- ка належність обручального персня (брасле-
на Могила в Чернігові, також, поряд з мечами, та?) у руці цього божества: «Палиця Перуна
містить і шаблю [Рыбаков 1949, с. 35, рис. 9]. або молот Тора – такі атрибути зображу-
163
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
9
«Клятву Один дал на кольце; не коварна ли клятва» (Речи Высокого) [Старшая Эдда 1975, с. 199, 671, прим.].
164
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
бог ревно захищав моногамний шлюб, що доу и поясы» [Гальковский 1913, с. 35]. Та-
був започаткований його батьком, Сварогом. кож з язичницьким шлюбним обрядом персні
Останнього оповідач ототожнює з Феостом пов’язує «Літопис Переяславля-Суздальсько-
(Гефестом), який дав людям ковальство [По- го» початку ХІІІ ст., на що звертав увагу ще
весть временных лет 1950, с. 198]. У римлян Л. Нідерле [Нидерле 1924, с. 32]. Згідно зі сво-
жених передавав своїй майбутній дружині їми «нечистими» шлюбними звичаями, ради-
залізного персня і лише у пізніші часи – зо- мичі, в’ятичі та сіверяни «устраивали игрища
лотого. Що йшлося саме про символіку перс- между селами, и сходились на пляски, и здесь
ня як прив’язування, приковування спочатку на плясках узнавали, какая жена или девица
викраденої жінки, свідчить, начебто, й те, що до (самых) молодых похоть имеет, и по взору
спочатку, як зазначав М.І. Кулішер, не існу- очей, и по обнажению мышц, и по показу
вало правила носіння обручки чоловіком-на- перстней на руках, и от надевания перстней
реченим, а – лише жінкою, що зберігалося, в дар на персты чужие…» [Инков 2016, с. 20–
принаймні, ще наприкінці ХІХ ст. у євреїв та 21]. Схоже, у цьому випадку ініціатива дару-
англійців [Кулишер 1887, с. 155]. вання перснів також виходила від жінок.
У випадку ж збруцького зображення ціка- Принаймні, бачити в збруцькій богині з
во, що божество, яке «пропонує» «обручку», перснем відбиття образу католицького свя-
скоріше за все, є жінкою, про що свідчать ледь щеника жодних підстав немає.
позначені перса та більш виразні – у малень- Грань А. Божество з рогом достатку –
кому зображенні жінки ярусом нижче. Імовір- найпоширеніше в язичництві
но, перед нами богиня шлюбу, можливо, Лада Саме таке зображення в камені, почина-
[Рыбаков 1981, с. 462]. Деяка аналогія вбача- ючи від палеолітичної «Венери з Лосселя»
ється нам у прикладі обрання жінкою чолові- (Франція), є найтрадиційнішим [Рыбаков
ка, а не навпаки, як це, нібито, було з чеською 1981, с. 99] 11. Мав такий ріг для пиття і
Лібуше [Козьма Пражский 1962, с. 42]. дерев’яний Святовит Саксона Граматика.
Щодо перснів у слов’ян, то термін «пер- Тому Т. Заборовському, якби він справді був
стень» є загальнослов’янським, і те, що зга- автором Збруцького ідола, обізнаним з опи-
дується він у писемних пам’ятках, починаю- сом рюгенського божества (на думку авторів),
чи з ХІ ст. [Нидерле 1924, с. 271], очевидно, мало б сенс запозичити цю ідею також. Од-
засвідчує, що застосовуватися прикраса з нак автори цієї аналогії уникають, вважаючи,
такою назвою стала набагато раніше. Персні що ріг Збруцького ідола значно відрізняється.
дротяні, кручені, платівкові, щиткові вже Адже Збруцьке божество, буцімто, тримає
були поширені у східних слов’ян VΙΙΙ–ΙΧ ст. його якось незвично – ніби простягаючи гля-
[Славяне 1990, с. 300–301]. У значній кількос- дачеві або збираючись пити з вузького кінця.
ті їх знаходили в похованнях на территоріях Так пили з античних ритонів, відтак брався
літописних волинян і хорватів, що примикали для ескізу не звичайний ріг (можливо, анало-
до місця виявлення Збруцького ідола [Седов гічний знайдений у Чорній Могилі [Рыбаков
1982, с. 101, 128]. 1987, с. 319, рис. 66]), а античний взірець ри-
Те, що у східних слов’ян семантика тону, які поширені на скіфських скульптурах
персня в основі була дохристиянською, [с. 188, 200]. Однак на останніх, принаймні на
підтверджується народним тлумаченням більшості з них, ніщо не вказує на те, що це
одягання його на палець при обрученні, як саме ритони. Щодо розташування посудин у
зображення статевого акту [Успенский 1982, руках на скіфських стелах, то воно різнома-
с. 150] 10. «Слово Григория о том, яко пер- нітне. Наприклад, на стелі з Медерово біля
вое погании языци кланялися идолом» ХІІ ст., м. Кропивницького (донедавна м. Кірово-
у контексті шлюбних звичаїв, зазначає: «во- град) ріг взагалі перевернутий [Рыбаков 1987,
дять невестоу на водоу даюче замоужь, с. 64, рис. 7; Степи 1989, с. 345, табл. 40; див.
и чашю пиють бесом, и кольца мечють в во- також: Древнейшие государства 1985, с. 401,
10
Нехристиянським було й широке застосування перснів у магії та ворожіннях [Райан 2006, с. 323–324].
11
До того ж божество з рогом на Збруцькому ідолі також жіноче.
165
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
166
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
ідола [с. 170] 12. Однак в останньому ефект єд- поверненістю чотирьох облич на чотири сто-
ності підкреслений ще й спільною шапкою 13. рони світу.
У будь-якому разі, четвертий бог на за- Ідеї «космосу» зовсім не суперечила б
дній грані нашого ідола, скоріше за все, не також ідея відповідності кожної грані певній
грає ролі «статиста» у спробі «підігнати» всю порі року, хоча з невеличкими відмінностя-
композицію під чотиригранність (адже зроби- ми від порядку, запропонованого І. Лелеве-
ти її тригранною було б складно 14). Очевидно, лем 16. Наприклад, якщо зображення боги-
його лик саме і є залишком власної функції ні з перснем (В) відповідало звичайній порі
колись єдиного божества типу «Святовита», слов’янських весіль – пізній осені [Нидерле
або «Рода», який, можливо, зберігає в собі 1924, с. 33], то, за рухом посолонь, наступна
ідею «світла» [Рыбаков 1981, с. 458–462 ], що грань D – з божеством без атрибутів та з підзем-
додаткових атрибутів не потребує. При цьо- ним сонцем – могла б відповідати зимі (саме в
му цікавим також є збіг слов’янських понять цей, менш освітлений, час актуалізувалася ідея
свет (власне, «світло») та світ, всесвіт – ви- поклоніння світлу). Наступна грань C, з Перу-
димий світ, космос. ном – могла позначати грозову весну, а грань із
Зрозуміти значення цього божества жіночим божеством з рогом достатку і жінкою
складно, але можна спробувати його визна- з немовлям у середньому ярусі (A) – кінець
чити, виходячи із загальної концепції ідола. літа, пору врожаю. Отже, якщо кожна з граней
Ми бачимо, що ідол несе в собі виразну ідею відповідала одному сезону, по три місяці, то
вітальності: має фалічну форму і був по- від шлюбу (кінець осені) до народження дити-
фарбований у життєдайний червоний колір. ни (кінець літа, жнива) якраз минало дев’ять
Повчання проти язичництва фіксують риту- місяців. Загалом же, кожна грань позначала
альне значення дерев’яних фалосів, зокрема, певну пору року: богиня з перснем – осінь, бог
у весільній обрядовості, що підтверджуєть- без атрибутів – зиму, Перун – весну, богиня з
ся й археологічними знахідками [Рыбаков рогом достатку – літо. Таке ймовірне співісну-
1981, с. 36, 463]. Серед окремих зображень вання в Збруцькому ідолі ідей календарності
на ідолі ідея вітальності представлена також: та космічності відповідає поширеній в архаїці
це – присутність чоловіків і жінок, як серед концепції, згідно з якою, поняття Світ і Рік збі-
верхніх богів, так і серед людей середнього гаються [Еліаде 2001, с. 493]. Цікаво, що при
ярусу, божество-покровитель шлюбу з перс- цьому також передбачається традиційний для
нем, богиня плодючості з рогом достатку та архаїки розподіл ключових точок року на «чо-
маленька дитинка біля плеча жінки в серед- ловічі» та «жіночі» [Писаренко 2010]. Отже,
ньому ярусі (до речі, ми не поділяємо думку Збруцький ідол як предмет поклоніння водно-
авторів, що цей ярус займають боги нижчого час уособлює притаманну архаїчному світо-
рангу [с. 186. 188, 194, 209], адже, врахову- гляду часово-просторову концепцію (хроно-
ючи тричасний космічний поділ ідола 15, ба- топ). Зрештою, він являє собою космізовану
чимо, що в такому разі самим людям місця ідею вітальності – «космос-фалос», населе-
не залишається). Космічність «фалоса» під- ний людьми, який передає динаміку розвитку-
креслюється не лише триярусністю, але й життя (календарність), поєднує чоловіче й
12
У літературі згадується також випадок знайдення в с. Гусятин у 1875 році чотириликого ідола, якого розбили
селяни і камінь використали для будівництва [Винокур, 1967, с. 136].
13
Щось подібне до головного убору спостерігається також у чотириликому виробі з оленячого рога з Македонії
[Георгиев, с. 36–37, обр. 58].
14
Щоправда, у випадку одного з Іванківських ідолів, який стояв майже у вертикальному стані, чотиригранний
стовп вінчають три лики, а одна з граней – без якихось помітних зображень. Утім, його дослідник В.Й. Довже-
нок вважав, що цей, повернутий на схід, бік також вінчався зображенням обличчя, яке просто не збереглося
[Довженок 1952, с. 139].
15
Без урахування, вочевидь, допоміжної частини, що лишилася у дні Збруча.
16
«Лелевель відносить ідола до зображення Святовита. Чотири зображення на гранях означають чотири
пори року. Зображення з перснем означає весну, з рогом – літо, у зв’язку з цим у середній фігурі народжується
нова маленька фігурка. Осінь представлена фігурою з мечем і конем, і, нарешті, зима є оголеною, без будь-яких
атрибутів. Такої ж точки зору дотримується і Кіркор » [Гуревич 1941, с. 280].
167
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
168
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
Щодо аналогів довгого вбрання збруць- слов’ян можна навести свято Ярила в Білору-
ких божеств, то, окрім зображень Бориса і сі (27 квітня за ст. ст.), де роль цього божества
Гліба, достатньо буде вказати хоча б на ті самі виконувала молода дівчина [Фаминцын 1995,
зображення сімей Святослава та Ярослава с. 228].
Мудрого. У підсумку цієї частини відзначимо на-
Що ж стосується положення рук на на- думаність висновку авторів про запозичення
шому ідолі, то таке саме воно на ідолі з Ка- головних уборів та одягу ідола в зображеннях
люса (іл. 7: 3), а також на скіфських стелах Бориса і Гліба. Така мода була властивою для
[Рыбаков 1987, с. 64, рис. 7], що додатково слов’яно-руської культури загалом. Так само
свідчить на користь дуже архаїчної стилісти- достатньо поширене було гоління бороди і
ки пам’ятки. стрижка волосся. Щодо анрогінності, яку
Також викликає інтерес тема безбородос- спостерігаємо в Збруцькому ідолі, то вона
ті верхніх богів. І тут в авторів готова відпо- цілком відповідає традиції архаїчних культів
відь – мовляв, поголеність облич ідола успад- родючості.
кована від описаного Саксоном Граматиком «Неромантична» стилістика
(у передачі А. Нарушевича) Святовита, який Тепер кілька слів про стиль виконання
також поголений [с. 183]. Щоправда, самому ідола. У ньому нічого немає від античності 17
Святовиту в творчості Т. Заборовського місця (виключаючи також наявність, замість зви-
не знайшлося [с. 210]. Водночас бачимо, що чайного рога, нібито античного ритону), хоча
ідоли з Шексни й Себежа також без бороди, колеги вважають, що на ідолі позначилося
до того ж з надягнутими шапками (іл. 7: 4, 5), знайомство з античними традиціями Т. За-
що, можливо, загалом, якось пов’язано з фа- боровського [с. 197, 200]. Коли ж автори на-
лічністю. Без борід також князь Святослав і магаються переконати і себе, і нас у тому, що
його сини («Ізборник» 1073 року). О.С. Фа- стилістика «Збруцької статуї» є «борисогліб-
мінцин наводить й інші приклади традиції ською», то принаймні це свідчить про визнан-
гоління борід слов’янами [Фаминцын 1995, ня ними, що ідол виглядає досить давнім і
с. 141–142, прим. 4]. водночас місцевим.
Сама по собі «тотальна» безбородість Впадає в око високий рівень стилізації
ідола цікава, адже, якщо верхні зображення зображень пам’ятки. Насамперед це – чоти-
діляться на два жіночих і два чоловічих, то, риликість, об’єднана однією шапкою. Ори-
здавалося б, бороди, або хоча б вуса, тільки гінально вирішений також взаємний компо-
б підкреслили цю статеву відмінність. Тим зиційний зв’язок складових частин фігури
паче, з бородою або вусами уявляється нам Перуна – самого божества, шаблі та коня,
мужній Перун. Немає цього розрізнення пер- нанесення фігурки малюка над плечем жін-
сонажів і в середньому ярусі з фігурками ки в середньому ярусі грані А. Привертає
чоловіків і жінок. Тільки підземний бог має увагу виразний примітивізм великоголових,
якісь вуса. Аналогічно, звертає на себе увагу ніби дитячих, фігурок людей, що населяють
й те, що у верхніх жіночих персонажів майже землю. Ясно, що досягти його в своєму ескі-
зовсім не виражені перса, що змушує лише зі художнику-аматору початку ХΙΧ ст. було б
здогадуватися про їхню жіночу приналеж- неможливо, а творчий розвиток заданої теми
ність. Можливо, ідолу спеціально була надана місцевим різьбярем свідчив би про занад-
певна андрогінність, яка загалом була власти- то небайдуже ставлення майстра до роботи,
вою фалічним богам давнини. У свою чергу мета якої, швидше за все, була б йому не зо-
автори також згадують про жіночність образів всім зрозумілою.
Аполона й Діонісія [с. 188]. Цікавими є й між- Сувора й велична стилістика ідола – без
народні дані про те, що під час ритуалів «тво- будь-якого натяку на прикрашання у вигляді
рення космосу» чоловіки й жінки часто-густо орнаментів тощо – зовсім не в дусі романтиз-
мінялися одягом [Каюа 2003, с. 152–153]. Як му, а тим паче – бароко. Як насправді новочас-
приклад андрогінності божеств родючості у ний митець міг собі уявляти ідолів слов’ян,
17
Заклик до обережності в пошуку античних впливів на Збруцького ідола див.: [Забашта 2009, с. 24].
169
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
170
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
мішими є так звані прільвіцькі ідоли другої ності ідола. Серед скептиків був і Т. Сінко,
половини XVII ст. [Niederle 1924, s. 162–163]. який на роль автора ескіза ідола висував
Своєю архаїчністю і простотою Збруцький самого Мечислава Потоцького з Коцюбин-
ідол цій новочасній образотворчій традиції є чиків, при тому, що це село знаходилося за
повністю чужим. 25 км від долини Збігла, навпроти якої зна-
Підсумки йшли ідола, тоді як від самих Коцюбинчиків
За законами жанру, перш ніж винести до Збруча було лише 2 км. Ґрунтовне запе-
свій остаточний вердикт, надамо останнє сло- речення цій фантазії знаходимо в докладній
во авторам. Отже: «Хто саме був автором і вкрай виваженій статті Г. Леньчика. Його
ідеї статуї? висновок щодо неймовірності створення ідо-
Деталі збруцької пам’ятки дозволя- ла М. Потоцьким так само може стосуватися
ють припустити, що він мав бути підданим будь-якої персони ХІХ ст., включно із Т. За-
Aвстрійської імперії (“меч Карла Великого”), боровським. Узагальнений висновок Лень-
зацікавлений польською історією (“Історія чика такий: «Різьблення ідола, а потім його
польського народу” А. Нарушевича та інших утоплення було б для всіх подією надзвичайно
праць на цю тему), міфологією слов’ян і за- дивною, вражаючою та підозрілою, говори-
рубіжною літературою (“Втрачений рай” лося б про неї в усій околиці. В долині Збігла
Дж. Мілтона), але не історик; католик (об- по обидвох боках ріки стояли казарми при-
ручка божества, що покровительствує шлю- кордонної варти австрійської та російської,
бу), але цікавиться давньоруськими право- кружляли вздовж Збруча патрулі, отже, за-
славними іконами (особливо св. Борисом і Глі- топлення чогось у ріці, до того ж навпроти
бом); людина, яка знає барокову міську архі- казарм не лишилося б поза сторонньою ува-
тектуру (мотив Атласу), але живе в далекій гою…» [Leńczyk 1964, s. 32].
провінції; знайомий з античними мотивами Усі операції чи то самого Т. Заборовсько-
(ритон), але цікавиться місцевими старими го, чи то будь-кого з його сусідів із «псевдо-
пам’ятками (скіфські скульптури); поза сум- язичницьким ідолом» мали б бути громізд-
нівом, має художню фантазію (ідол виконано кими, дороговартісними та публічними. Це –
без пластичного взірця), але не художник (ес- і видобуток величезного каменю для ідола в
кіз є схематичним і позбавленим симетрії); Медоборах, і робота різьбяра з помічниками,
схильний до театральних ефектів (“ідол” по- і транспортування виробу, і його встановлен-
фарбований у червоне), але не користується ня (нагадаємо, що з ріки ідола прийшлося ви-
належним розумінням з боку оточення (виріб тягати трьома парами волів. У початковому ж
був потоплений у річці посеред лісу). І най- вигляді – до зламу – стовп був ще довшим,
важливіше – оскільки статуя була знайдена ніж 2,57 м, не менше, а може й більше за 3 м
на російсько-австрійському кордоні, цей чо- і вагою більше, ніж зазначена Т. Жебравським
ловік мав бути добре відомий прикордонни- 1 т.). Потім, замість того, аби в хвилину розча-
кам і митникам, які служили на цій ділянці, рування поету просто розбити ідола (класич-
аби його дії не викликали підозр. Така сильна ний сюжет, починаючи з Мікеланджело), мала
та виразна особистість, якщо вона існувала, б відбутися громіздка процедура його тран-
не могла б залишитися поза увагою сучасни- спортування в Збруч, яка б вельми супере-
ків» [Komar, Chamajko 2013, s. 37–38; Комар, чила миттєвому стану афекта. При цьому,
Хамайко 2011, с. 200–201]. І нею, як ми зна- основа ідола, напевно, кріпилася у дні ріки.
ємо, автори вважають Тимона Заборовського. Слід також додати, що, якби ідол на-
До речі, якщо вже поет нібито доклав справді був встановлений Т. Заборовським, то
стільки зусиль заради відтворення язичниць- це відбулося б на землях сусіднього села Го-
кої картини світу в камені, було б природно, родниця, з дружиною власника якого (Й. За-
слідом за цим, привести опис цього ідола в бєльського) Лаурою у Т. Заборовського був
одній зі своїх поем. Але, як ми розуміємо, роман [с. 211]. З цього приводу автори вже зо-
цього не сталося. всім не стримують фантазії: «В цьому контек-
Відзначимо, що автори далеко не єдині, сті установка скульптури в 1822–1823 рр.
хто скептично поставився до ідеї стародав- у мальовничому місці над річкою в кордонах
171
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Городниці виглядала б як відверта надія при- добру збереженість, яка нібито має свідчи-
вернути увагу коханої, а на роль “ідолобор- ти про зовсім нетривале перебування в річ-
ця” закономірно претендує Й. Забєльський» ці [с. 175–176, 181]. Водночас, як зазначала
[с. 213, прим. 125]. То чому ж цей неборака Ф.Д. Гуревич, «за час довгого перебування в
замість того, аби розбити ненависного фаліч- воді ідол майже весь вкрився піском у вигинах
ного ідола, так шляхетно, обережно переста- зображень, особливо в обличчях нижніх фігур
вив кам’яного велета у Збруч? 18 А глядачами утворилися вапняні наліти. Від дії води різь-
всієї цієї «оперети» або «буфонади» мали б блення в деяких місцях стерлося»; «За остан-
стати прикордонники, митники, лісники та ні роки, можливо, що через зняття численних
місцеві селяни… зліпків, на пам’ятнику стали проступати слі-
Отже, 1) дерев’яний Святовит, зі зви- ди поліхромії» [Гуревич 1941, с. 279]. Отже,
чайним тулубом і окремими головами, напев- з одного боку, збереженість не така вже й
но, знайомий Т. Заборовському з літератури, бездоганна, а з другого, – пам’ятка зазнавала
утім, не був прототипом Збруцького ідола. певних очищень – спочатку при підготовці до
Натомість кам’яний Збруцький ідол демон- зняття з неї копій, а потім уже внаслідок само-
струє дуже складну космологічну концепцію; го цього зняття. Тому, навряд чи щодо вікових
2) численні аргументи О. Комара і Н. Хамай- характеристик ідола буде коректним орієнту-
ко на користь того, що різьблення стін ідола, ватися саме на стан його збереженості.
буцімто, є результатом пізньої компіляції різ- На наше переконання, обидві статті О. Ко-
ночасових взірців, запозичених «поетом-ідоло- мара і Н. Хамайко – і російсько-, і польсько-
творцем» з різноманітних джерел, не витри- мовна – можуть розглядатися як дуже яскрава
мують критики. Насправді, усі зображення (тому й для багатьох приваблива), неймовірно
богів і предметів атрибутуються слов’яно- трудомістка «інтелектуальна провокація». До
руським часом; 3) аскетична стилістика ідола такого виклику завжди слід ставитися як до
осмисленню слов’янських богів європейською природного випробовування на міцність уста-
образотворчою традицією XVII–XIX cт. є чу- лених в науці істин, не втомлюючись наново
жою; 4) запропоноване авторами «романти- їх доводити.
ко-поетичне» мотивування причин встанов- Будучи автентичною пам’яткою серед-
лення, а потім скинення ідола, враховуючи, що ньовіччя, водночас Збруцький ідол за своєю
ці події мали розгортатися: а) на державному концептуальністю значно відрізняється від
кордоні, б) на території сусіда, в) при дорож- решти відомих ідолів. Ми згодні з В.Я. Пе-
нечі виготовлення ідола, д) складнощах його трухіним у тому, що в галузі монументальної
транспортування, є) прилюдності всіх проце- антропоморфної скульптури ця унікальність
дур, – суперечить здоровому глузду 19. збруцької пам’ятки подібна до унікальності
Як один з аргументів на користь пізньо- «Слова о полку Ігоревім» в царині літератури
го походження ідола автори висувають його [Петрухин 2017, с. 194].
Джерела та література
18
У польському варіанті публікації навіть допускається, що його конкуренткою у цій справі могла стати сама мати
Т. Заборовського, яка, втоплюючи ідола, прагнула виправити стосунки із сусідами [Komar, Chamajko 2013, s. 51,
uw. 183].
19
Врахування лише цих чинників, відповідно до принципу «бритви Оккама», могло б попередити складний про-
цес доказу новітнього авторства Збруцького ідола.
172
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
173
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
или парковая скульптура XIX века? // Антропоцентризм в языке и культуре. – Москва, 2017. –
С. 185–196.
Писаренко Ю.Г. Клятва з дерном на голові (обряд і міф) // Археологія. – 1992. – № 4. – С. 55–65.
Писаренко Ю.Г. Збруцький ідол // Енциклопедія історії України. – Київ, 2005. – Т. 3. – С. 314.
Писаренко Ю.Г. Вечность в интерьере // Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження. –
Київ, 2010. – Вип. 23. – С. 173–188.
Писаренко Ю.Г. А был ли Идол? (о статье А. Комара и Н. Хамайко) // Ruthenica. – Київ,
2011. – Т. ХI. – С. 108–129.
Повесть временных лет. – Москва; Ленинград, 1950. – Ч. 1.
Радович Р., Сілецький Р. Стеля та сволок у традиційному будівництві поліщуків
(конструктивно-технологічний та обрядовий аспекти) // Народознавчі зошити. – Львів, 1996. –
Вип. 2. – С. 78–92.
Райан В.Ф. Баня в полночь. Исторический обзор магии и гаданий в России / пер. англ. –
Москва, 2006.
Старшая Эдда // Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. – Москва, 1975. – С. 181–
356.
Ричка В. «…И просвѣти ю крещеньем святым» (Християнізація Київської Русі). – Київ,
2013.
Ричка В. Лицар духу: Володимир Великий в історії та пам’яті. – Київ, 2015.
Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // Материалы и исследования по археологии
древнерусских городов. – Москва; Ленинград, 1949. – Т. 1.
Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – Москва, 1981.
Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – Москва, 1987.
Седов В.В. Восточные славяне в VΙ–ΙΧ вв. // Археология СССР. – Москва, 1982.
Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период. – Киев, 1990.
Соловьев С.М. Сочинения: в 18 кн. – Москва, 1988. – Кн. 1. – Т. 1–2.
Срезневский И.И. Збручский истукан Краковского музея // Записки Императорского
археологического общества. – Санкт-Петербург, 1853. – Т. V. – C. 163–196.
Степи европейской части СССР в скифо-сарматское время // Археология СССР. – Москва,
1989.
Токарев С.А. Обряды и мифы // Мифы народов мира (Энциклопедия). – Москва, 1988. –
Т. 2. – С. 235.
Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. – Киев, 1992.
Успенский Б.А. Филологические разыскания в области славянских древностей (Реликты
язычества в восточнославянском культе Николая Мирликийского). – Москва, 1982.
Фаминцын А.С. Божества древних славян. – Санкт-Петербург, 1995.
Dominium (Austro-Węgry). – URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Dominium_(Austro-
W%C4%99gry).
Kirfel W. Die dreiköpfige Gottheit. – Bonn, 1948.
Komar O., Chamajko N. Idol ze Zbrucza: zabytek z epoki romantyzmu? – Suplement do
Materiałόw i sprawozdań Rzeszowskiego Ośrodka Archeologicznego. – Rzeszόw, 2013. – T. XXXIV.
Leńczyk G. Światowid Zbruczański // Materialy Archeologiczne. – Kraków, 1964. – T. V. –
S. 5–60; ІХ tabl.
Mandatariusz (urząd). – URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Mandatariusz_(urz%C4%85d).
Naruszewicz A. Historia Narodu Polskiego. – Widanie nowe. – W Lipsku, 1836. – T. II. – Кs. III. –
URL: https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=hvd.hxpiy5;view=1up;seq=1.
Niederle L. Slovanské starožitnosti. Oddil kulturni. Život starých Slovanů. – Praha, 1924. –
Dílu II. – Svazek 1.
174
Владимир Рычка
У статті аналізується вміщена в «Повісті временних літ» під 907–912 роками літописна розповідь про грець-
кий похід князя Олега на Візантію. Здійснено спробу виявити джерела та розкрити символічний зміст окремих
епізодів цієї літературної комбінації.
Ключові слова: Віщий Олег, Царгород, літопис, похід, угода, перекази, саги, фольклор.
The article analyzes the chronicle story of the Greek campaign of King Oleg to Byzantium contained in the Povist vremennykh lit
by the years of 907–912. An attempt has been made to identify its sources and to disclose symbolic content in some episodes.
Keywords: Oleg the Prophet (Vischiy), Tsargorod, chronicle, campaign, agreement, retellings, sagas, folklore.
1
Остановившая бег кораблей цепь Олега – молчаливый свидетель его военного предприятия – частично сохрани-
лась до наших дней. Ее различной длины части экспонируются в Археологическом и Военном музеях Стамбула
[см.: Иванов 2011, с. 199, 569].
175
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
парусы съ поля. И идяше къ граду» [Лаврен- поэтических образов, символов – взятия го-
тьевская летопись 1962, стб. 30]. Этот эпизод рода и добывания невесты» [Халанский 1902,
военной кампании Олега особенно сильно воз- с. 353–354]. Параллели летописного рас-
буждал фантазию пересказчиков летописных сказа о появлении Олега под стенами Царь-
сказаний. В некоторых поздних русских исто- града на кораблях, поставленных на колеса,
рических повестях их составителями к этому с поднятыми парусами в «северных сказа-
рассказу добавлено следующее обстоятель- ниях» были отмечены также и А.И. Лящен-
ство: «створиша [Олег. – В. Р.] кони и люди ко. При этом ученый полагал, что его осно-
бумажны вооружены и позлащены, и пусти на ву составляло «народное предание, по всей
воздух на град; видев же Греци и убояшася» вероятности, занесенное в скандинавские
[Исторические повести 1791, с. 53; сравн.: Ка- страны из Руси». Это предположение ученый
рамзин 1989, с. 256]. В одной из средневековых обосновывал умением варягов и русов пере-
рукописей Синодальной библиотеки (№ 964) таскивать корабли волоком: «после разграбле-
эпизод о кораблях, поставленных на колеса, ния окрестностей столицы князь решил под-
осмысливается иначе: после долгой и напрас- ступить к самому городу; для этого ему необ-
ной осады греки посылают сказать Олегу ходимо было протащить «волоком» по земле
«с руганием»: «Тогда, господине, Бог нас пре- корабли выше протянутых цепей и спустить
даст в руце твои, когда пойдут ко граду наше- их в Золотой Рог – перед менее защищенною
му корабли по полю, аки по морю» [Гиляров частью Царьграда. Ничего невероятного нет в
1878, с. 170–171]. А.И. Кирпичников называл том, что воины Олега, направившие свои ко-
этот сказ бродячим мотивом о кажущейся не- рабли по суше на запад, подняли на них пару-
возможности, обработанным по общим за- са, желая воспользоваться благоприятным ве-
конам эпического творчества [Кирпичников тром с поля» [Лященко 1925, с. 283, 284–285].
1897, с. 58]. В знакомой скандинавским викингам и
«Поэтическим произведением», неким восточным славянам практике передвиже-
отголоском «русской поэтической старины» ния кораблей и лодок волоком усматривала
представлялся летописный рассказ о взятии точку соприкосновения легендарного образа
Олегом Босфора и Царьграда и большин- с действительностью также Е.А. Рыдзевская
ству других исследователей Древней Руси, [Рыдзевская 1978, с. 181]. Поставленные на
чье мировоззрение сформировалось в кругу колеса Олеговы корабли считал «фактом ис-
историко-филологической школы XIX в. На- торической действительности» и Д.С. Лиха-
пример, Н.И. Костомаров утверждал, что ле- чев. Развивая наблюдения предшественни-
тописное повествование о походе Олега на ков, он утверждал, что «в условиях речного
Царьград «носит на себе печать народнопе- судоходства на севере Руси – корабли и ла-
сенного богатыря, наводящего страх, беруще- дьи, поставленные на колеса, были явлением
го дань громадных размеров, добывающего обычным. “Волочение” судов на колесах или
мечем разные блага, того идеала, который катках происходило на Руси главным образом
дает себя знать, как в остатках великорусско- на севере, в местах водоразделов рек – особен-
го былинного эпоса, так и в малороссийских но в районе среднерусской возвышенности,
колядках, сохраняющих и древние образы и сохранявшей целый ряд географических на-
древний пошиб поэтических приемов» [Кос- званий, связанных своим происхождением с
томаров 1905, с. 328]. этим “волоченим” (Вышний Волочок, Заво-
Разделяя эту точку зрения, М.Г. Ха- лочье). Киевский летописец рассказывает о
ланский, вместе с тем, считал «столь же движении кораблей Олега посуху, как о чем-
несомненным», что в основе этого летописно- то удивительном. Это и понятно – “волоков”
го рассказа лежит исторический факт. Ученый близ Киева не было. Сам Олег, направляясь
полагал правомерным «в соответствии лето- со своими воинами из Новгорода в Киев, не-
писного рассказа о взятии Суда и Царьграда избежно должен был пройти волоком между
Олегом и поэмы об Ортните о взятии Судер- верховьями Ловати и Днепра. Нет ничего уди-
са и Монтабура Элигом-Ильей усматривать вительного также в том, что при “покосном”,
столь обычное в устной поэзии соответствие т. е. попутном, ветре на таких поставленных
176
Владимир Рычка. Вещий Олег у стен Царьграда: опыт осмысления летописного сюжета
на колеса или катки судах могли подниматься правил их против врагов, что привело их в
паруса в помощь тем, кто эти суда волочил» ужас [Саксон 2017]. Большинство описанных
[Лихачев 2007, с. 416]. Возможен ли был та- в «Повести временных лет» так называемых
кой способ передвижения кораблей Олега в воинских хитростей (захват Олегом Киева,
природно-климатических условиях окрест- месть древлянам княгини Ольги и пр.) обна-
ностей византийской столицы? Недостаточно руживают известные параллели и в сканди-
снабженный необходимыми для такого дер- навских сагах.
зостного предприятия инженерно-техничес- Таковой, в нашем случае, является «Сага
кими ресурсами «флот» Олега, как представ- о Харальде Суровом», рассказывающая о
ляется, не был готов к походу сухим путем. То приключениях варяжского принца Хараль-
что неимоверными усилиями удалось сделать да Сигурдссона по прозвищу Хардрада, что
туркам, наступавшим на Константинополь в означает Суровый. Этот храбрый и отважный
1453 году, русам было не под силу. викинг много лет провел на императорской
Сюжет о передвижении парусных кора- службе в Византии, но был оклеветан люб-
блей по суше, как представляется, выписан виобильной императрицей Зоей и заточен
не на основе устно-поэтических источников 2, в 1042 или в 1044 году в тюрьму. Харальду
а скроен из готовых литературных лекал. По чудом удалось высвободиться из темницы.
мнению И.Н. Данилевского, он мог появиться В ту же ночь, захватив у причала Золотого
в древнерусской книжности вследствие интер- Рога две галеры, Харальд со своими людьми
поляции на взятие Константинополя войсками отправился в плавание. Когда они приплыли
Мехмеда II Завоевателя (1451–1481), который к тому месту, «где поперек пролива были
приказал своим воинам проложить через пе- протянуты железные цепи, Харальд ска-
решеек, отделявшей Золотой Рог от Босфора, зал, чтобы люди на обеих галерах взялись
деревянный настил из сосновых насаленных за весла, а те, кто не гребет, перебежали бы
досок и ночью перетащил через него несколько на корму, взяв в руки свою поклажу. Тут
десятков галер своей флотилии. Увидев утром галеры подплыли к железным цепям. Как
вражеские корабли на волнах залива, греки только они въехали на них и остановились,
после двухмесячной осады 29 мая 1453 года Харальд велел всем перебежать вперед. Га-
сдались. Именно это зрелище окончательно лера, на которой находился Харальд, погру-
подорвало моральный дух мужественных за- зилась носом в воду и соскользнула с цепи,
щитников столицы православного царства. но другая переломилась пополам, застряв
Ведь они верили в неизбежность древнего про- на цепи, и многие утонули в проливе, иных
рочества, которое предвещало, что Византия же спасли» [Сага о Харальде 1980, с. 410].
будет завоевана лишь тогда, когда вражеский Харальд благополучно добрался в Киев,
флот «переплывет сушу» [Данилевский 1999, где гостеприимно был встречен Ярославом
с. 365; Данилевский 2004, с. 158]. Мудрым.
Впрочем нельзя исключать и других На морском пути к берегам Днепра Ха-
литературных источников его происхожде- ральд, блиставший многими талантами, со-
ния. В «Деяних датчан» (Gesta Danorum), чинил «Висы Радости» – песенный цикл,
составленном в середине ХII в. Саксоном посвященный любимой ему Эллисив, став-
Грамматиком, содержится интересное пове- шей впоследствии его женой – Елизавете
ствование о войне полулегендарного викинга Ярославне. Звучавшие зимними вечерами
середины IX в. Рагнара Лодборка с жителями на княжеском дворе Ярослава Мудрого пес-
Геллеспонта (колониальной «Холодной», или ни и рассказы о воинских приключениях
«Великой», Швеции). В одном из сражений Харальда, еще долго будоражили воображе-
он поставил бронзовых коней на колеса и на- ние современников, отзываясь долгим эхом
2
Как справедливо полагает С.М. Каштанов, в распоряжении медиевиста «вообще нет “устных источников”. Ког-
да речь идет о средневековых “устных источниках”, имеется в виду информация, первоначально почерпнутая из
устных источников, но сохранившаяся только в письменном виде. Фольклор является формой народной истори-
ографии, но не источником, на основании которого возможно реконструировать реальные события» [Каштанов
2013, с. 218].
177
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
3
На основе рассказов о захвате Харальдом хорошо укрепленного города в «стране сарацин» при помощи огненос-
ных птиц построен, вероятно, летописный сюжет об осаде и захвате княгиней Ольгой древлянского Искоростеня.
Выписанные в летописи военные походы ее сына Святослава также уподобляются походам Харальда, захватив-
шего восемьдесят малоазийских городов. Столько же болгарских городов «по Дунаеви» взял Святослав [сравн.:
Лаврентьевская летопись 1962, стб. 59, 65; Сага о Харальде 1980, с. 404–405].
178
Владимир Рычка. Вещий Олег у стен Царьграда: опыт осмысления летописного сюжета
4
В древнеславянском Каноне св. Дмитрию, входящим в состав Минеи XII в., упоминается что в Амастриде
(Пафлагонии) после избавления города от сарацин был построен храм Святому Димитрию Солунскому. В конце
XII – начале XIII в. церковь Святого Димитрия Солунского была возведена в Тырново братьями Асенями. Ими
было заявлено, что св. Димитрий оставил опустошенную норманнами солунскую церковь и явился на помощь
болгарам. Тогда же старший брат Петр был венчан царем болгар и греков, а тырновский епископ Василий провоз-
глашен в 1204 году самостоятельным болгарским (тырновским) патриархом [Качановский 1883, c. 255].
179
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Средневековая культура была культурой жес- Олегом щита на вратах Царьграда – это знак
тов. «Все существенные соглашения и клятвы победы: «хотя город и не был захвачен, но
в средневековом обществе, – отмечал Жак Олег, бесспорно, мог считать себя победите-
Ле Гофф, – сопровождались жестами и во- лем, принудив византийцев к миру и получив
площались в них <…> Жест уведомлял и обо- богатый выкуп» [Пчелов 2018, с. 83–84]. При
значал позицию» [Ле Гофф Ж. 1992, с. 333]. этом исследователю осталась незамеченной
Примечательно, что свою победу завоеватель семантическая двуплановость роли Олегова
символически обозначает не ударом меча или щита. Водруженный на городские ворота, он
вонзанием копья в мистическое тело горо- сигнализировал о перемирии (переговорном
да, что в воинской практике средневековья процессе) между враждующими сторонами.
свидетельствовало о надругательстве над После завершения мирных переговоров, тя-
побежденным городом [Ричка 2005, с. 112– нувшихся, надо полагать, в течении довольно
116], а вывешивает на воротах свой щит. Тем длительного времени, и заключения выгодного
самым Олег предельно ясно обозначил свою для Руси договора «Олегов щит» был осмыслен
позицию. Он, надо полагать, вывесил на обо- как ее триумф у стен Царьграда.
зрение не свой боевой щит, а так называемый Таким образом, есть основания полагать,
«щит мира» 5, дарующий городу охрану и за- что Олег искал не войны с Византией, а мира:
щиту. Заметим, что древнерусское слово «щи- «вешая свои щиты на башнях Константинопо-
тити», «щичу» означает защиту: «Азъ есмь о ля, “русы” объявляли о готовности отныне за-
тебѣ щитя и азъ помощникъ тебѣ» [Срезнев- щищать этот город вместе с его обитателями.
ский 1903, стб. 1609]. Вывесив свой щит на Если вспомнить, что вскоре в византийской
воротах Царьграда, киевский полководец де- столице появляются отряды “русов” (морская
монстрирует, что он принимает Святой Город экспедиция на Крит 911–912 гг.), а сами гре-
под свое покровительство, «показуя победу». ки наименовали Олега “святым Димитрием”,
Ведь древнерусское слово «победа» несло то подобное утверждение вряд ли покажется
в себе более широкий спектр значений, чем слишком смелым» [Никитин 2001, с. 180]. За-
современное (производным от него, в част- ключение мирного соглашения с Византией
ности, является «победница», то есть заступ- стало своеобразным «дипломатическим при-
ница) [Данилевский 1998, с. 143–144; Дани- знанием» Руси, что было для нее столь желан-
левский 2004, с. 152–157]. Воспевая былое ной честью.
величие Тира – «корону красоты», – пророк Заключительным сюжетным узором
Иезекииль упоминает, что персы, лидиянины летописного повествования о пребывания
и ливийцы были в его войске ратниками и ве- Олега под стенами Константинополя являет-
шали на стены города, придаваемые ему ве- ся знаменитая история с парусами: «И рече
личие – щиты и шлемы: «Перс и Лидиянин и Олегъ. ищиите парус паволочиты Роуси.
Ливиец находились в войске твоем и были у А Словеномъ кропиньныя. и бысть тако <…>
тебя ратниками, вешали на тебе щит и шлем; и поиде от Царьграда. и оуспяша Русь пароусы
они придавали тебе величие» (Иезек. 27, 10). паволочиты. а Словене кропиньныя. И раз-
Предложенное И.Н. Данилевским со- дра а вѣтръ. и рѣша Словени имемся сво-
поставление щита Олега со щитами воинов, им толстинам. не даны соут Словѣном прѣ
повешенными, по свидетельству пророка Ие- [паволочиты]» [Лаврентьвская летопись 1962,
зекииля, на стены Тира, Е.П. Пчелов не счел стб. 32]. Истоки этого летописного рассказа
убедительным. Оспаривая такое символичес- исследователи обычно обнаруживают на дне
кое прочтение этого летописного сюжета, ав- неиссякаемого кладезя «народного, устно-
тор в тоже время признает, что вывешивание поэтического творчества». В плену таких пред-
5
Средневековая практика вывешивания таких «щитов мира» (Fridskioldr) известна по данным древнескандинав-
ских саг [см.: Стриннгольм 2003, с. 113–115]. Поэтому курьезной представляется точка зрения Г.И. Магнера, пы-
тавшегося обосновать, что Олег вывесил на воротах Константинополя не боевой щит, а щит-доску с написанным
на ней текстом русско-византийского соглашения [Магнер 2009, с. 119–129]. Сравним предположение А.Ю. Чер-
нова о том, что щит Олега являлся его материализованным именем [Чернов 2012, с. 60–68]. Давно замечено, что
всякая материальная вещь, попавшая в фокус человеческого мышления, одухотворяется.
180
Владимир Рычка. Вещий Олег у стен Царьграда: опыт осмысления летописного сюжета
ставлений оставался М.С. Грушевский, отно- где высмеивание великоросса (москаля или
сивший его к серии подробностей эпического кацапа) со стороны украинца и, наооборот,
состава [Грушевський 1993, с. 127]. Другие насмешка первого над последним (хохлом)
ученые также не видели иной спасительной оказываются не чем иным, как историческим
опоры для оправдания исторической достовер- продолжением» [Вернадский 1996, с. 330–
ности этой летописной зарисовки, венчающей 331]. Однако в случае с парусами нет ничего
серию подобных подробностей о приключени- насмешливо-унизительного для новгородских
ях Олега под стенами Царьграда. Несмотря на словен: изготовленные из ценных шелковых
неосязаемость этих «источников», прояснена тканей паруса «паволочиты» и «кропиньныя»
их жанровая природа. Например, А. Шайкин, были одинаково роскошными что у Руси, что
определяя жанровую природу фольклорных, у словен 6.
по его мнению, источников, легших в осно- Любопытные, хотя и небесспорные, па-
ву летописного рассказа о греческом походе раллели дорогим парусам Олеговых кораблей
Олега, утверждает, что это были «историчес- обнаружены И.Н. Данилевским в Библии.
кие предания, рассказываемые прозой, хотя не В пророчестве Иезекииля, предсказавшего
исключено, что в них могли быть стихотворные гибель финикийского города Тира, упомина-
вставки» [Шайкин 2011, с. 9]. ются узорчатые полотна из Египта, которые
Другие историки находили в этом расска- потреблялись на паруса: «Узорчатые полот-
зе живые следы ставшего древнерусской пого- на из Египта потреблялись на паруса твои и
воркой «народного анекдота» [Левченко 1956, служили флагом; голубого и пурпурного цве-
с. 100; Пчелов 2018, с. 82] или же видели в нем та ткани с островов Елисы были покрывалом
правдивую насмешку киевлян над новгородца- твоим» (Иез. 27: 7). Далее Иезекииль говорит
ми [Костомаров 1905, с. 327; Тихомиров 1979, о воинах из Персии, Лидии и Ливии, взявших
с. 55–56]. В Киеве действительно любили по- на себя защиту Тира, в знак чего повесели на
смеяться над новгородцами [Мурьянов 1989, него щит и шлем (Иез. 27: 10). Эпизод з па-
с. 202–203; Ричка 2014]. В помещенном в не- русами, по мнению исследователя, подчерки-
датированной части «Повести временных лет» вал, что Царьград отождествляется с Тиром.
рассказе о легендарном путешествии апостола Не думаю, что киевский книжник владел
Андрея, в частности, посещении им Новгоро- столь искусными приемами литературного
да, привлекает внимание вложенный летопис- ремесла. Да и современный ему читатель едва
цем в его уста рассказ о новгородских банях: ли мог бы распознать скрытый в такой много-
«дивно видѣхъ словѣньскую землю. идучи ми слойной «упаковке» смысл.
сѣмо. видѣхъ бани древены. и пережьгуть е ра- Под стены Царьграда Олег пришел жес-
мяно. и совлокуться и будуть нази. и облѣются токим захватчиком-язычником (вспомним
квасомъ оуснияны. и возмуть на ся прутье бесчинства, творимые его воинами в окрест-
младое. и бьють ся сами. и того ся добьють. ностях Константинополя, столь красочно
егда влѣзуть ли живы. и облѣются водою описанные в летописи), а вернулся защитни-
студеною. тако ожиоуть. и то творять по вся ком христианской столицы. Это парадоксаль-
дни. не мучими никимже. но сами ся мучать» ное, на первый взгляд, превращение прояс-
[Лаврентьевская летопись 1962, стб. 8–9]. Эта няет предложенное И.Н. Данилевским про-
юмористическая зарисовка старокиевского чтение летописного рассказа о походе Олега
книжника, несмотря на возможные и другие на Константинополь в эсхатологическом кон-
толкования ее идейного содержания [Мюллер тексте: «христианская столица сдалась, когда
1987, с. 188–192], является «одним из ранних неприятельский флот «переплыл сушу», но
проявлений насмешливого отношения ки- люди от «рода Рускаго» взяли Город – до «по-
евлян к новгородцам – правдивый эпизод в следнего времени» – под свою защиту» [Да-
иронической войне между двумя племенами, нилевский 2004, с. 158] .
6
Паруса «паволочиты» были вышиты шелком, «кропиньныя» изготовлены не из волокон крапивы, а коприны –
шелка. Шелковые ткани на разрыв гораздо прочнее парусины из простого грубого холста [Данилевский 2004,
с. 152–153, 339–340].
181
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Источники и литература
7
Шире о феноменологии понятия «Святая Русь» [см.: Soloviev 1959); Cherniavsky 1958; Averintsev 1991, p. 10–23;
Синицина 1998, с. 269–278; Дмитриев 2009, с. 196–199].
182
Владимир Рычка. Вещий Олег у стен Царьграда: опыт осмысления летописного сюжета
Дмитриев М.В. «Святая Русь» в русском фольклоре XIX в. // Prospice sed respice: Проблемы
славяноведения и медиевистики. Сб. научных статей в честь 85-летия проф. Владимира
Александровича Якубского. – Санкт-Петербург, 2009. – С. 196–199.
Иванов С.А. В поисках Константинополя. Путеводитель по византийскому Стамбулу и
окрестностям. – Москва, 2011.
Исторические повести в Древней Российской Вивлиотике. V. Подробнейшая история
государей российских // Древняя Российская Вивлиотика, содержащая в себе собрание
древностей российских, до истории, географии и генеалогии российской касающихся / изд.
Н. Новиковым. – Москва, 1791. – Ч. XVI. – С. 49–63.
Карамзин Н.М. История государства Российского: в 12 т. – Москва, 1989. – Т. 1.
Качановский В. Славянский список описания чудес св. великомученика Дмитрия
Солунского, 1479 г. // Христианское чтение, издаваемое при Санкт-Петербургской духовной
академии. – Санкт-Петербург, 1883. – Ч. 1. – С. 243–265.
Каштанов С.М. Есть ли у медиевиста «устные источники»? // Древнейшие государства
Восточной Европы. 2011 год: Устная традиция в письменном тексте. – Москва, 2013. – С. 217–
219.
Кирпичников А.И. К литературной истории русских летописных сказаний // Известия
Отделения русского языка и словесности императорской АН. – Санкт-Петербург, 1897. – Т. 2. –
Кн. 1. – С. 54–60.
Костомаров Н.И. Предания первоначальной русской летописи // Костомаров Н.И.
Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования. – Санкт-Петербург, 1905. –
Кн. 5. – Т. XIII.
Лаврентьевская летопись. – Вып. 1: Повесть временных лет // Полное собрание русских
летописей. – Москва, 1962. – Т. 1.
Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. – Москва, 1956.
Лихачев Д.С. Комментарии // Повесть временных лет / подг. текста, перевод, статьи и
комментарии Д.С. Лихачева. – Санкт-Петербург, 2007.
Лященко А.И. Летописные сказания о смерти Олега Вещего // Известия Отделения русского
языка и словесности Российской Академии наук 1924 года. – Ленинград, 1925. – Т. XXIX. –
С. 269–291.
Магнер Г.И. Щит Олега на воротах Константинополя // Вестник Удмуртского университета.
История и филология. – Ижевск, 2009. – Вып. 2. – С. 119–129.
Малингуди Я. Русско-византийские договоры в Х в. в свете дипломатики // Византийский
временник. – Москва, 1997. – Т. 57 (82). – С. 58–87.
Мельникова Е.А. Олегъ/Олег Вещий. К истории имени и прозвища первого русского
князя // Ad fontem. У источника. Сборник статей в честь С.М. Каштанова. – Москва, 2005. –
С. 137–149.
Мурьянов М.Ф. Из истории чувства юмора// Древнейшие государства на территории СССР.
Материалы и исследования, 1987 г. – Москва, 1989. – С. 197–202.
Мюллер Л. Древнерусская легенда о хождении апостола Андрея в Киев и Новгород //
Мюллер Л. Понять Россию: историко-культурные исследования / сост. Л.И. Сазонова.
Авторизованные переводы с немецкого языка. – Москва, 2000. – С. 183–201.
Никитин А.Л. Основания русской истории: Мифологемы и факты. – Москва, 2001.
Никитина С.Е. Об уме и разуме (на материале русских народно-поэтических текстов) //
Славянские этюды / Сб. научных статей к юбилею С.М. Толстой. – Москва, 1999. – С. 298–307.
Пчелов Е.В. Олег Вещий. Великий викинг Руси. – Москва, 2018.
Рыдзевская Е.Л. К вопросу об устных преданиях в составе древнейшей русской летописи //
Рыдзевская Е.А. Древняя Русь и Скандинавия. ІХ–ХІV вв. (Материалы и исследования). –
Москва, 1978. – С. 159–236.
Ричка В.М. «Київ – Другий Єрусалим» (З історії політичної думки та ідеології середньовічної
Русі). – Київ, 2005.
183
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Ричка В.М. Над чим сміялися в Київській Русі // Український історичний журнал. – 2014. –
№ 5. – С. 21–32.
Рычка В.М. «…Нѣсть се Олегъ но святыи Дмитреи» // У истоков и источников: на
международных и междисциплинарных путях. Юбилейный сборник в честь А.В. Назаренко. –
Москва, 2018. – С. 392–400.
Сага о Харальде Суровом // Снорри Стурлусон. Круг земной. – Москва, 1980. – С. 402–463.
Саксон Грамматик. Деяния данов: в 2 т. I –XVI кн. / Пер. с латин. А.С. Досаева. – Москва,
2017. – (Серия «Medieavalia: средневековые литературные памятники»).
Синицина Н.В. Третий Рим. Истоки и эволюция русской средневековой концепции (XV–
XVI вв.). – Москва, 1998.
Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка. – Санкт-Петербург,
1903. – Т. 3.
Стриннгольм А. Походы викингов. – Санкт-Петербург, 2003.
Тихомиров М.Н. Начало русской историографии // Тихомиров М.Н. Русское летописание. –
Москва, 1979. – С. 46–65.
Толочко А.П. Очерки начальной Руси. – Киев; Санкт-Петербург, 2015.
Тъпкова-Заимова В. Култът на св. Димитър Солунски и някои въпросы, свързани с
византийското културно влияние в балканските и славянските страны // Проблеми на
балканската история и култура. – София, 1979. – С. 7–18.
Халанский М.Г. К истории поэтических сказаний об Олеге Вещем // Журнал Министерства
Народного Просвещения, 1902. – Ч. 342, № 8. – С. 339–361.
Чекова И. Фолклорно-епически парадигми в повествованието за княз Олег и основането
на Киевска Рус в староруските летописи // Годишник на Софийская университет «св. Климент
Охридски». Факултет по славянски филологии. Литературознание. – 1994. – Т. 87. – Кн. 2. –
С. 59–129.
Чекова И. Митологемата «Цариград» в «Повесть временных лет» // Годишник на
Софийския университет «Св. Климент Охридски» Център за славяно-византийски проучвания
«Иван Дуйчев». – София, 2000. – Т. 90 (9). – С. 427–444.
Чернов А. Олег и его щит // Староладожский сборник. – Санкт-Петербург, 2012. – Вып. 9. –
С. 60–68.
Шайкин А. Олег Вещий: опыт анализа летописной биографии// Slavia Orientalis. – 2011. –
T. LX. – NR 1. – С. 6–13.
Averintsev S. The Idea of Holy Russia // Russia and Europe. – London, 1991. – P. 10–23.
Cherniavsky M. Holy Russia: A Study in the History of an Idea // American Historical Review. –
1958. – April. – Р. 78–92.
Jean-Pierre Vernant. La mort dans les yeux. Figures de l’Autre en Grèce ancienne. – Paris, 1985.
Soloviev A.V. Holy Russia: The History of a religious-social idea. Mouton, 1959 (= Musagetes.
Contributions to the History of Slavic Literature and Culture / Ed. by D. Cizevsky. XII).
184
Олена Черненко
В статье рассматриваются материалы исследования остатков печи для выжигания извести, открытой на
Черниговском детинце во время археологических раскопок 2017 года.
Ключевые слова: Чернигов, Древняя Русь, архитектура, печь для выжигания извести.
This article reviews materials from research of lime kiln remnants, which was discovered during archaeological excavations
in 2017 on Chernihiv`s Detinets.
Keywords: Chernihiv, Ancient Rus, ancient Rus architecture, lime kiln.
185
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
У 2017 році приблизно за 50 м на захід ненко, Бондар 2015, с. 166]. Завдяки цьому роз-
від Борисоглібського собору в межах зеле- копи вдалося закласти таким чином, що вони
ної зони було розбито два розкопи загальною розташовувалися на неушкодженій забудовою
площею 50 кв. м 1. Вони прилягали з півночі ХVІІ–ХVІІІ ст. ділянці (іл. 2).
до ділянки траншеї Г.О. Кузнецова, яку вда- Серед досліджених у ході розкопок архе-
лося приблизно локалізувати за схемою в на- ологічних об’єктів чи не найбільший інтерес
уковому звіті (іл. 1). становлять залишки давньоруської теплотех-
Щоб уникнути потрапляння в межі розко- нічної цегляної конструкції, котру можна ін-
пів збережених під землею підвалин розібра- терпретувати як піч для випалу вапна (іл. 3).
них споруд Борисоглібського монастиря, було Розвали печі фіксувалися по всій площі
використано результати зіставлення О.М. Бон- Розкопу 2 (на площі 5×5 м) із глибини 0,5 м
дарем плану чернігівської фортеці 1751 року від сучасної поверхні нижче чіткої, майже
із сучасними картографічними матеріалами та горизонтальної, межі, що відділяла горизонт
космічними знімками з ресурсу Googl Maps за середини ХІІІ – ХІV ст. від давніших нашару-
допомогою прив’язок Ozi Explorer 3.95.5 [Чер- вань. Судячи з усього, виникнення цієї межі
1
Розкопи розділяла ділянка з вишнею-антипкою, яка є ботанічною пам’яткою природи. Її корневу систему не слід
було руйнувати.
186
Олена Черненко. Дослідження печі для випалу вапна на дитинці Чернігова
(за матеріалами археологічних розкопок 2017 року)
187
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
ди, розташовані вище за течією р. Десни – у («прохідна піч»). У першому випадку над
районі Новгорода-Сіверського та на території топковою камерою влаштовували склепіння
сучасного Коропського району [Стратиграфия з великих каменів та завантажували на ньо-
УРСР 1971]. Таким чином, виявлені під час роз- го подрібнену сировину. Виробничий процес
копок 2017 року скупчення обпаленої крейдяної (випал, охолодження) тривав кілька днів, по-
породи можуть бути пов’язані з випалом вапна. тім піч розвантажували.
Крейда, найвірогідніше, походить з Коропщини У «прохідній» печі над камерою вміщу-
чи Новгород-Сіверщини, чому відповідає і на- вали решітку, на яку викладали шари сирови-
явність у ній кремнію, що є характерним для ни та вугілля, що чергувалися. Під час випалу
тамошніх осадових відкладень. вапно осипалося донизу та вивантажувалося
З хімічної точки зору процес видобутку через спеціальні отвори в основі печі, а згори
вапна виглядає таким чином: під дією висо- завантажувався новий шар сировини [Раппо-
ких, близько 1000 Со температур з (СаСО3) порт 1994, с. 44].
вивільняється (СО2); в осаді залишається На жаль, залишки дослідженої 2017 року
вапно (СаО), до якого додається вода, при в Чернігові печі сильно ушкоджені. До того ж
чому утворюється кальцій діоксид (Са[ОН]2). вона відкрита лише частково. Судячи з усьо-
У разі занурення у воду шматки вапна роз- го, це рештки печі з виносною топковою ка-
чиняються, віддаючи тепло та утворюючи мерою (саме вона частково збереглася), а го-
масу, яка в суміші з наповнювачем (піском, ловний об’єм (шахта, куди завантажували си-
цем’янкою тощо) дає будівельний розчин ровину) виявився зруйнованим. Не зрозуміло
[Значко-Яворський 1963, с. 88–90]. також, яка частина печі була заглибленою (на-
Технологічно цей процес схожий на випа- земна конструкція також не виключена [Зна-
лювання цегли. Він може відбуватися з вико- чко-Яворский 1963, с. 104]), оскільки обриси
ристанням такого самого горна, хоча й потріб- відповідного котлована виокремити не вдало-
на більш висока температура, а власне випал ся. Можливо, подальші дослідження дозво-
є більш тривалим (у сучасних печах від 3 до лять чіткіше уявити конструкцію споруди.
7 діб) [Оустерхаут 2005, с. 146]. Значно краще Виходячи з наявності в печі скупчень
для випалу використовувати спеціальні печі. крейди, можна також припустити, що випал
Конструкція середньовічних печей для вапна у ній не був завершений. З огляду на це
випалу вапна недостатньо досліджена. У Ві- не виключено, що піч була зруйнована у про-
зантії жодної такої печі досі не знайдено [Оу- цесі виробництва.
стерхаут 2005, с. 146]. Вважається, що найчастіше печі для ви-
На території Давньої Русі вони виявлені в палу вапна розташовувалися безпосередньо
Суздалі, а також у Києві під час робіт на Іри- на будівельних майданчиках або неподалік
нинській вулиці. Ці печі мали вигляд округлих від них. Таким чином є підстави пов’язати
у плані, частково заглиблених у землю цилін- виникнення зафіксованої у 2017 році тепло-
дричних шахт діаметром, відповідно, 2,6 та 3 технічної конструкції з однією з розташова-
м, складених з плінфи (стінки завтовшки у 2 це- них неподалік монументальних споруд дав-
глини) на глиняному розчині [Раппопорт 1994, ньоруської доби. Найвірогідніше, це південна
с. 39–44]. В інших регіонах відомі давні печі й прибудова Спасо-Преображенського собору,
іншого типу – у вигляді зрізаного конусу, ква- де в ремонтних кладках використано таку ж
дратні у плані, інколи – з виносною топковою плінфу, що і в муруванні печі (храм-усипальня
камерою [Значко-Яворский 1963, с. 93, 104]. з аналогічної плінфи знаходиться на іншій ді-
Такі печі могли працювати як періодич- лянці дитинця). Утім, це може бути якась досі
но (т. зв. непрохідна піч), так і безперервно невідома будівля.
188
Олена Черненко. Дослідження печі для випалу вапна на дитинці Чернігова
(за матеріалами археологічних розкопок 2017 року)
Джерела та література
Богусевич А.В., Холостенко Н.В. Раскопки Черниговских каменных дворцов ХІ–ХІІ ст. –
Науковий архів ІА НАНУ: Фонд експедицій.1951/10.
Витрувий. Десять книг об архитектуре / пер. с лат. Ф.А. Петровского. – Москва, 1936.
Гребень П.Н. Новые исследования памятников культовой архитектуры ХІІ–ХVІІІ вв. на
детинце древнего Чернигова (по материалам раскопок 1989–1990 г.) // 1000 років Чернігівської
єпархії: тези доповідей церковно-історичної конференції. – Чернігів, 1992. – С. 66–69.
Значко-Яворский И.Л. Очерки истории вяжущих веществ от древнейших времён до
середины ХІХ века. – Москва; Ленинград, 1963.
Ігнатенко І.М. Науковий звіт про археологічні дослідження на території колишнього
Борисоглібського монастиря у місті Чернігові. – Науковий архів ІА НАНУ: Фонд експедицій.
1996/95.
Карнабед А.А. Отчет об архитектурно-археологических исследованиях 1973 года на
территории охранной зоны Черниговского государственного архитектурного исторического
заповедника в г. Чернигове. – Науковий архів ІА НАНУ: Фонд експедицій. 1973/116.
Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Новый памятник византийского зодчества на Черниговском
детинце // Южная Русь и Византия. – Киев, 1991. – С. 142–157.
Кузнецов Г.А. Научный отчет Черниговского городского отряда ЧАЭ по итогам исследований
в полевом сезоне 1985 г. Разведки. – Науковий архів ІА НАНУ: Фонд експедицій. 1985/119.
Медникова Е.Ю. К вопросу о качестве извести в древнерусских строительных растворах //
Краткие сообщения Института археологии. – 1982. – Вып. 172. – С. 89–91.
Оустерхаут Р. Византийские строители. – Киев; Москва, 2005.
Раппопорт П.А. Строительное производство Древней Руси Х–ХІІІ вв. – Санкт-Петербург,
1994.
Стратиграфія УРСР. – Київ, 1971. – Т. VІІІ. Крейда / [під. ред. О. К. Карпенка-Чорноусова].
Холостенко Н.В. Исследования Борисоглебского собора 1947–1948 гг. в гор. Чернигове /
Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній». НДФ 6102/1.
Холостенко Н.В. Отчеты экспедиции 1950 года треста «Строймонумент» по исследованиям
Борисоглебского собора в гор. Чернигове / Національний архітектурно-історичний заповідник
«Чернігів стародавній». НДФ 6103/1.
Черненко О.Є., Бондар О.М. Чернігівський Борисоглібський монастир у XVII–XVIII ст.
(за археологічними та картографічними матеріалами) // Чернігівські старожитності. – Чернігів,
2015. – Вип. 2 (5). – С. 166–174.
Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г. Прибудови Чернігівського Спасо-
Преображенського собору (за матеріалами археологічних досліджень) // Могилянські читання
2014. – Київ, 2015. – С. 333–334.
189
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Ольга Этингоф
Значну кількість фрагментів розписів наосу Георгіївського собору Юр’єва монастиря в Новгороді було знайдено під
час розкопок 2013–2018 років під керівництвом В.В. Сєдова. Фрагменти кінця 1120-х або початку 1130-х років зна-
ходять паралелі з багатьма пам’ятками живопису близько другої чверті XII ст. Новгорода і візантійського світу.
Однак найближчі аналогії можуть бути виявлені в розписах вежі Георгіївського собору й іконі «Устюзьке Благо-
віщення», створеної для собору в той же період. Фрагменти фресок наосу Георгіївського собору демонструють
рідкісну технічну й художню досконалість, вони належать аристократичному напряму живопису XII ст., що відпо-
відає князівському замовленню. Витоки техніки й стилю, властиві юр’ївській артілі, слід шукати в Києві, можливо,
у середовищі, з якого вийшли майстри, що працювали в хрещальні Київського Софійського собору.
Ключові слова: Новгород, Візантія, Київ, фреска, розкопки, стиль, техніка, реставрація.
Many fragments of the murals from the nave of St. George’s Cathedral in the Yuriev Monastery of Novgorod were found
during the excavations in 2013–2018 years under the headed by Vl.V. Sedov. The fragments of the late 1120s or early 1130s
show parallels with many paintings from the second quarter of the 12th century in Novgorod and in the Byzantine world.
However the closest analogies can be found in the murals of the tower of St. George’s and the icon, «The Annunciation
of Ustyug», painted for the Cathedral at the same period. Fragments of the murals include painting of excellent quality.
Frescoes of the St. George’s Cathedral belong to the aristocratic trend of painting of the 12th century, which corresponds
to the princely order. The origins of technology and style peculiar to the team working in St. George’s, should be sought
in Kiev. Perhaps the masters came from the same environment as the artists who painted the Baptistery of St. Sophia
Cathedral in Kiev.
Keywords: Novgorod, Byzantium, Kiev, fresco, excavations, style, technique, restoration.
Прошло более двух лет после публика- зем Всеволодом Мстиславичем в 1119 году,
ции нашей совместной статьи с Вл.В. Седо- по-видимому, одновременно с основанием
вым про фрески наоса Георгиевского собо- монастыря [НПЛ 1950, с. 21, 205]. По сообще-
ра Юрьева монастыря в Новгороде [Седов, нию поздней Третьей Новгородской летописи
Этингоф 2016]. С тех пор в ходе раскопок храм был освящен в 1140 году [ПСРЛ 1841,
храма найдено немного обломков фресок, но с. 214]. О дате освящения собора 29 июня
значительно продвинулась реставрация фраг- 1130 года сообщала надпись на утраченной
ментов в мастерской Т.А. Ромашкевич Центра мраморной плите, которая находилась внутри
реставрации монументальной живописи в храма в юго-западном компартименте в клад-
НГОМЗ. Благодаря этому обретено множество ке правого от входа окна: «Святая сия церковь
новых изображений, а наблюдения и выводы во имя святого великомученика Георгия осно-
предыдущих публикаций могут быть допол- вана великим князем Мстиславом в 1119 лето,
нены и скорректированы. Статья посвящена совершена при сыне его великом князе Всево-
новому этапу систематизации известных на лоде, освящена в 1130 лето 29–го дня июня,
сегодняшний день фрагментов росписи на- мастер был Петр...» [Николай Михайлович
оса Георгиевского собора и рассмотрению их 1914, с. 399; Янин 1988, с. 92, прим. 7]. По-
в контексте византийской и домонгольской видимому, строительство и украшение собора
живописи первой половины XII в. Однако это были завершены около (?) 1130 года. В.Д. Са-
лишь одна из предварительных стадий их из- рабьянов предложил уточнение датировки
учения. декорации собора: между 1128 и 1132 годами
Георгиевский собор Юрьева монастыря, [Сарабьянов 2002, с. 369–398].
по сообщению Новгородской Первой ле- В процессе раскопок Георгиевского собора
тописи, был заложен новгородским кня- М.К. Каргером в 1930–е годы были обнаружены
190
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
обломки первоначальной фресковой росписи около 70 см или более (?). Орнаменты ими-
[Каргер 1946, с. 175–224]. Были находки фраг- тируют инкрустацию плитами из мрамора
ментов фресок XII в. и впоследствии: в ГИМ и других пород камня. Их несколько типов:
хранятся осколки штукатурки с росписью из имитация мраморных прожилок зеленого цве-
Георгиевского собора. Предполагается, что та на желтоватом фоне, килевидные разводы,
они происходят из раскопок А.В. Арцихов- направленные к центру, широкие зеленые
ского 1940-х годов (?). В 1944 году Б.К. Ман- полосы с узкими красными лентами, широкие
тейфелем и Т. И. Коноваловой было найдено красные полосы с узкими бирюзовыми лен-
75 фрагментов фресок, которые находятся в тами, двойные узкие зеленые скобообразные
НГОМЗ [Федоренко 2015]. Во время раскопок зигзаги на красно-рыжем фоне, голубые зиг-
1982 года экспедицией ЛОИА АН СССР и ЛГУ заги на розовом фоне и проч. (табл. 2, № 29–
под руководством В.Н. Седых также найдены 33). Сохранился фрагмент в виде византий-
обломки фресок Георгиевского собора [Булкин ской виноградной лозы белого цвета на синем
1984, с. 8–9]. В 1993 году фрагменты фресок фоне (табл. 2, № 34). Все типы полилитии на
были обнаружены при разборке засыпки пазух стенах и столбах собора реконструированы
сводов Орловского корпуса. В том же году при археологами [Седов, Вдовиченко, Кадейш-
разборке траншеи собраны куски штукатурки вили 2016]. В 2018 году фрагмент полилитии
с живописью. собран реставраторами: на светло-бежевом
В 2013–2018 годах Новгородский архи- фоне розово-охристые широкие и узкие зиг-
тектурно–археологический отряд Новгород- заги (табл. 2, № 35).
ской археологической экспедиции ИА РАН Десятки тысяч фрагментов первоначаль-
и Новгородской епархии под руководством ной росписи собора, найденных во время рас-
Вл.В. Седова проводил работы в Георгиев- копок 2013–2018 годов, переданы в НГОМЗ,
ском соборе. Под позднейшими полами в вос- в мастерские Т.А. Ромашкевич и Т.И. Аниси-
точной части собора и вокруг него найдены мовой. Все изображения, реставрированные
десятки тысяч фрагментов сбитой настенной к настоящему времени – результат работы
росписи XII в., из которых состояла подсып- Т.А. Ромашкевич и А.В. Самошиной.
ка под пол собора 1820-х годов, поднятый на По поводу масштаба изображений делать
высоту более 1 м над первоначальным полом, какие-то заключения трудно, но и фрагменты
а также подсыпка под солею, устроенной дают о них некоторое представление. Размеры
вместе с повышением пола в алтарной части некоторых фигур были крупнее человеческих,
храма на рубеже XVII–XVIII вв. [Седов 2015, некоторые примерно соответствовали им.
с. 175–185; Седов, Кадейшвили, Вдовиченко Есть фрагменты образов и меньшего масшта-
2016, с. 11–17] 1. В восточной части собора ба, вероятно, из многофигурных композиций.
был открыт комплекс декоративных фресок В огромном соборе, видимо, была система
XII в. в нижней зоне стен. декорации, включавшая несколько регистров,
О фрагментах древних фресок Георги- содержащих обширную повествовательную и
евского собора было известно по работам символическую программу, а также крупные
В.Д. Сарабьянова, К.И. Маслова, Т.Ю. Ца- изображения на сводах, подкупольных арках
ревской и Т.К. Федоренко [Сарабьянов 1998, и столбах, подобно Спасо-Преображенскому
с. 232–239; Сарабьянов 2012, с. 185–201; Мас- собору Мирожского монастыря и другим нов-
лов 1998, с. 74–90; Царевская 2016, с. 195–206; городским храмам.
Федоренко 2015, с. 69–79]. Опубликованы две Из образов крупного масштаба, которые
наши статьи, статья Т.К. Федоренко находит- могли находиться на сводах и в верхних зонах
ся в печати [Этингоф 2017, с. 224–235; Этин- собора, можно отметить несколько. Рестав-
гоф 2018, с. 200–216; Федоренко]. раторами собран крупный безбородый лик,
В нижней части стен трех апсид, в про- окруженный пурпурными кудрями (из алтар-
стенках между апсидами и на восточных ного пространства). Вероятно, это образ сера-
столбах, обнаружены полилитии высотой фима, херувима или ангела (табл. 1, № 1).
1
Подробную библиографию см.: [Седов, Этингоф 2016].
191
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
192
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
193
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
подкладки проложены сплошные слои очень лица, также выполненным зеленым (табл. 1,
сильно разбеленной охры и белила (табл. 1, № 26).
№ 28; ил. 8). Света нанесены штриховыми И, наконец, еще на одном фрагменте
белильными мазками. Живопись очень свет- нижней части бородатого лика средовека (?)
лая и также почти монохромная. Лишь за- с шеей зигзагообразные изогнутые маз-
вершающий рисунок контрастирует с ней ки перекрывают темную живопись бороды
красными охрами или пурпуром. в виде лессировок и пастозных штрихов
Есть варианты более сложного бессан- (табл. 1, № 21).
кирного письма, где подкладкой служит зо- Встречаются варианты усложненно-
лотистая или желтая охра, но последующие го бессанкирного письма с той же охристой
слои охр дополнены пастозными мазками и подкладкой, но поверх нее проложен слой
зелеными притенениями (многие из них из юж- (слои) серо-оливкового цвета, а затем следу-
ной апсиды и из пространства амвона). Таков ющие слои штриховок, жидких лессировок
фрагмент лика ангела с темно-фиолетовыми разбеленными охрами и белилами. Таков лик
кудрями (?) справа (табл. 1, № 13). Письмо юноши или ангела (табл. 1, № 12). Рисунок
сплавленное, но с зеленоватыми тенями и двухцветный, в нем используется пурпурный,
светами, нанесенными пастозными мазками усиленный почти черной обводкой.
и штриховкой, рисунок пурпурный. Один из самых выразительных фраг-
На фрагменте лика средовека, ментов – голова Богоматери из северной
выполненного по светлой охристой подклад- апсиды (табл. 1, № 5; ил. 2). Последовательно
ке, прослеживается интенсивное использо- использованы два слоя охры (светлой и более
вание густых пастозных мазков разбеленной желтой), два слоя зелено-оливковых притене-
охры (штриховых графических и широких ний, рисунок коричнево-пурпурный и почти
живописных) (табл. 1, № 17). черный. И эти слои выполнены сплавленно.
В крупном лике серафима, херувима Поверх всего этого проложены пастозные
или ангела (из алтарного пространства) по раздельные мазки сильно разбеленной охры в
охристой подкладке полупрозрачными лес- белках глаз и на лике; серо-розовые рефлексы
сировками, еле различимыми, но не совсем от мафория и розового с голубыми полоска-
сплавленными, проложено несколько сло- ми чепца отражаются на щеке и подбород-
ев разбеленных охр, их фактура читается ке, жидкие лессировки разбеленной охрой
(табл. 1, № 1). Рисунок скупой и деликатный, и белилами, которые сочетаются с охрис-
очерчивает лишь основные контуры и детали, той и белильной штриховкой. Аналогичным
линейной разделки в лике нет. образом белильные лессировки и штрихи
Колорит несколько богаче во фрагмен- перекрывают чепец и пурпурный мафорий,
те седовласой головы старца (табл. 1, № 24), создавая иллюзию легкой прозрачной оборки.
тени выполнены оливково-зеленым. Заверша- Если обратиться к фрагментам,
ющий рисунок цветной: оливково-зеленый, написанным по бессанкирной охристой
красная охра и пурпур. Здесь сплавленная подкладке, раздельными мазками, то так
живопись охрами на лике лишь дополнена трактованы многие старческие лики. Для
открытыми пастозными мазками, очерчиваю- них характерна пастозная многослойная жи-
щими надбровные дуги, петлеобразный зиг- вопись, нарочито открытая фактура с мно-
заг над переносицей, мешки под глазами. жеством экспрессивно переплетающихся
Другой фрагмент старческого (?) лика мазков. Так, два лика старца (из северной
обнаруживает интенсивно рыжий цвет под- апсиды), написанные по той же подкладке,
кладки и почти прозрачные темно-зеленые что и нимб, выдержаны в аскетичной и строго
лессировки поверх слоя красной охры на лбу ограниченной гамме, построенной только на
(табл. 1, № 25). светлых и темных охрах для личного письма
Есть фрагменты ликов седовласых и белилах с примесями холодных оттенков
кудрявых старцев, написанные по охристой для седины (табл. 1, № 22–23; ил. 7). Колорит
подкладке с интенсивными зелеными теня- получается почти монохромный, но темный
ми и рисунком скул, складок морщин и черт и сумрачный. Выразительность достигается
194
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
195
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
Письмо в наосе Георгиевского собо- [Weyl Carr, Morrocco 1991, p. 61, note 63].
ра очень высокого технического и художе- В контексте такой датировки их сопоставле-
ственного уровня, очевидно, оно выполнено ние с фресками Юрьева плодотворно. Из икон
высококлассной артелью, что соответствова- и рукописей можно отметить мозаичный об-
ло княжескому заказу. Моделировка ликов, раз Христа Елеемона из Музея Боде в Берли-
ног и рук на многих фрагментах крупная плас- не [Demus 1991, s. 29–33, taf. 6], иконы «Вла-
тическая, рельеф подчеркнут притенениями димирская Богоматерь» из ГТГ [ГТГ. Каталог
и жидкими полупрозрачными белильными 1995, № 1, с. 35–40] и «Григорий Чудотворец»
светами, штриховкой и проч. Используется из ГЭ [Этингоф 2005, с. 353–357], а также
интенсивная линейная стилизация в передаче миниатюры рукописей круга Гомилий Иакова
черт ликов и драматичной мимики. Коккиновафского [Hutter 1970].
Живопись звучная, сочная, плотная. Ко- Голова Богоматери из Георгиевского со-
лорит богатый, сопоставляются как крупные бора (табл. 1, № 5; ил. 2) масштабностью и
локальные цветовые пятна, так и полуто- пластикой образа, весомостью черт находит
на, изысканные и экспрессивные цветовые параллели с головой Богоматери из южной
аккорды, контрастные сочетания цвета и апсиды Календерхане [Striker, Kuban 1997,
света. В написании драпировок исполь- pl. 150–153]. Лики юношей или ангелов из
зуются дополнительные цвета, что было Георгиевского собора сопоставимы с образа-
традиционным приемом для византийской ми младенца Христа и Богоматери из того же
аристократической живописи. Вместе с тем храма. Загнутые носы с горбинкой на новго-
сплавленное бессанкирное простое письмо, родских ликах трактованы сходно с головой
выполненное охрами, сопоставимо и с ико- донатора константинопольской росписи.
нописной техникой плавей. В полилитиях Сопоставляя фрагменты фресок из
Георгиевского собора, имитирующих разные Юрьева с росписями церкви Панагии в Три-
сорта камня, можно отметить богатство цве- комо, можно отметить несколько параллелей.
тового решения и гармонию декоративных Голову Богоматери (табл. 1, № 5; ил. 2) можно
панелей с пространством храма. Это соответ- сравнить с образом Марии из Благовещения
ствует уровню княжеского заказа, который в Трикомо. Юношеские и ангельские лики –
определил роскошное убранство интерьера с головами безбородых апостолов и ангелов
собора. в «Вознесении» на своде церкви Панагии.
Правомерно сопоставить фрески наоса Образы средовеков – с несколькими кипр-
Георгиевского собора с византийскими па- скими ликами Христа. Сходны пластическая
мятниками первой половины – второй чет- трактовка, цельность ликов, форсированный
верти XII в. Это прежде всего два мозаичных рисунок, передача экспрессивной мимики.
фрагмента, происходящие из Фетие Джа- Пластичность головы Богоматери из
ми и находящиеся в соборе Святого Геор- Юрьева сопоставима с мозаичным образом
гия Экуменического патриархата в Стам- Одигитрии из Фетие Джами, а образы средо-
буле (1118–1143 ?), росписи южной апсиды веков и старцев – с мозаикой Иоанна Крести-
Календерхане Джами первой четверти теля из того же храма.
XII в. (?), а также мозаики апсиды и сцен все- Трактовка вьющихся кудрей головы
ленских соборов в росписи нартекса собора старца (табл. 1, № 2; ил. 1) сходна с ликами
монастыря Рождества Богородицы в Гелати святителей из росписей нартекса собора в
(1125–1130) [Demus 1991, s. 10; Striker, Kuban Гелати. Округлые ангельские и юношеские
1997, рl. 150–153; Меписашвили, Вирсаладзе лики, а также трактовка рисунка глаз в ликах
1982, с. 47–50]. Важно оговорить вопрос о да- юношей и средовеков сопоставимы с ликами
тировке росписей церкви Панагии в Трикомо архангелов мозаик апсиды этого же собора.
на Кипре, упомянутые в качестве аналогии Голова Богоматери также находит параллели
Т.Ю. Царевской [Царевская 2015, с. 195–206]. в образе Марии апсиды грузинского храма
В литературе принято их датировать началом [Меписашвили, Вирсаладзе 1982, с. 56–58].
XII в. [Stylianou 1997, p. 486–491]. Э.-М. Вейл- Очертания глаз на многих фрагментах с
Карр предложила датировку около 1130 года ликами средовеков и юношей сходны с моза-
196
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
ичным образом Христа Елеемона из Музея храма технически гораздо более совершенна
Боде в Берлине [Demus 1991, s. 29–33, taf. 6]. и сложна, это был выдающийся по роскоши
Это относится и к трактовке усов и бороды княжеский заказ, совершенно особый для
мужских ликов новгородских фресок. Фраг- Новгородской земли. Состав мастеров в двух
мент лика, написанный с использованием артелях полностью совпадать не мог.
«легкого» санкиря (табл. 1, № 14; ил. 4) по Необходимо внести ясность в соотно-
тонкости плавкого письма сопоставим даже шение фрагментов из наоса Георгиевского
с образом Марии на иконе «Владимирская собора с росписями главы башни того же
Богоматерь». Трактовка кольцевидных ку- храма и иконами, происходящими из Юрье-
дрей старца (табл. 1, № 26) сходна с образом ва монастыря. Речь прежде всего об иконе
Григория Чудотворца из ГЭ. Очертания скул, «Устюжское Благовещение», поскольку лик
бороды, ушей в ликах старцев также находят на иконе «Святой Георгий» отчасти запи-
параллели в этом образе. сан в XIV в. [ГТГ. Каталог 1995, c. 47–50] 2.
Голова Богоматери, лики ангелов и юно- Т.Ю. Царевская охарактеризовала роспи-
шей, трактовка глаз с загнутыми уголками, си башни как живопись провинциальную и
очертания усов и бород средовеков и старцев уступающую в качестве остальным новгород-
в юрьевских фресках сопоставимы с некото- ским памятникам, в том числе и фрагментам
рыми миниатюрами рукописей круга Гоми- из наоса Георгиевского собора [Царевская
лий Иакова Коккиновафского [Hutter 1970]. 2015, с. 195–206]. По моделировке рельефа,
Переходя к древнерусским домонголь- округлой пластике и широким очертаниям
ским памятникам, обратимся прежде всего к ликов юношеские и ангельские образы из на-
Новгороду. Плодотворно сопоставить фрески оса сходны с головой св. Георгия из башни.
из наоса Георгиевского собора с декорацией Голова Богоматери (табл. 1, № 5; ил. 2) из
собора Рождества Богородицы Антониева находок Вл.В. Седова также близка двум об-
монастыря 1125 года [Лифшиц, Сарабьянов, разам Марии из башни, несмотря на плохую
Царевская 2004, с. 531–783]. Прием укруп- сохранность их живописи. Сходны общие
нения щеки в трехчетвертном ракурсе ан- очертания, пропорции, рельефность, трактов-
гельских и юношеских голов на юрьевских ка слегка выступающей скулы.
фрагментах (табл. 1, № 11–13) использовался Драматичная мимика, в частности, с при-
в росписях собора Антониева монастыря – поднятой бровью, на нескольких фрагментах
особенно ярко в лике мальчика из «Обретения из наоса трактована поразительно сходно с
главы Иоанна Крестителя», т. е. он был извес- образом Василия Великого из башни (табл. 1,
тен в новгородской среде. Образы средовеков № 15, 20; ил. 5, ил. 9). Кольцеобразно вьющи-
и старцев также находят параллели в роспи- еся кудри, зеленые и бирюзовые тона седины
сях Антониева монастыря. Использование на фрагментах из наоса с ликами старцев пе-
зеленых и бирюзовых тонов для седины стар- реданы приемами, почти идентичными обра-
цев сходно, в частности, с трактовкой волос и зам Саввы Освященного и других седовласых
бороды св. Кира в Антониевских фресках. персонажей фресок башни.
Предположение В.Д. Сарабьянова о Вместе с тем различия в стилистиче-
том, что в Георгиевском соборе могли про- ских и технических средствах росписи главы
должать работу мастера, расписывавшие со- башни и наоса, несомненно, есть. Они свя-
бор Антониева монастыря, справедливо. На заны с разницей в колорите и в сложности
это указывает преемственность в использо- живописи. На фрагментах из наоса колорит
вании стилистических приемов и сходство гораздо разнообразней и богаче, очевид-
орнаментов, отмеченное Т.Ю. Царевской но, насколько многослойным было письмо.
[Царевская 2015, с. 196–197]. Однако техни- Цветовая палитра башни сводится к ограни-
ка и стиль живописи двух соборов отнюдь не ченной шкале, аскетичной и строгой, тяго-
тождественны. Роспись наоса Георгиевского теющей к монохромности. Вероятно, такое
2
Происхождение «Устюжского Благовещения» из Юрьева монастыря и дату около 1130 года разделяет большин-
ство исследователей. Есть и другая датировка [см.: Смирнова 2002, с. 517–538].
197
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
198
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
Источники и литература
199
Історія, археологія, мистецтво Давньої Русі /
The History, Archaeolo", Art of Ancient Rus
200
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
201
Проблеми музеєфікації та реституції
нерухомих пам’яток
Problems of museum and restitution
of immovable Sites
Володимир Гнера,
Олександр Пашковський
The paper contains the analysis of the possibilities of aerial photography and making pictures with further photogrammetric
processing using the tracing of conserved foundations of the Desyatynna Church from different periods. The process
of aerial photography and 3D-modeling are described. The article presents the perspectives for the permanent aerial
photogrammetric supervision over the state and usage of the historical site, including its protection zones.
Keywords: photogrammetry, aerial photography, 3D-model, Desyatynna Church, Kyiv.
202
Володимир Гнера, Олександр Пашковський.
3D-моделювання в музеєфікації фундаментів Десятинної церкви
203
Проблеми музеєфікації та реституції нерухомих пам’яток /
Problems of museum and restitution of immovable Sites
Джерела та література
204
Олена Титова, Дмитро Кепін
The general provisions for preserving and exhibiting of the architectural and archaeological complexes and objects
are considered in the paper. The museumification is regarded as a technological process. Six types of expositions are
distinguished. By the example of the cultural and archeological complex «Peresopnytsya» (Rivne region) the natural and
archaeological museum-reserve (ecomuseum) is proposed to create in Peresopnytsya village where the sites of Prehistory
Age, Early Slavic Age, Kyivan Rus, XV–XVIII centuries are placed.
Keywords: preservation, exposition, Peresopnytsya, museum-reserving, museumification, «archeopark», «archeodrom».
205
Проблеми музеєфікації та реституції нерухомих пам’яток /
Problems of museum and restitution of immovable Sites
206
Олена Титова, Дмитро Кепін. Музеєфікація архітектурно-археологічних
пам’яток в Україні
Джерела та література
Вітченко Д.М. Сучасні методи показу нерухомих пам’яток археології в аспекті охорони та
використання // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – 2009. – № 13. –
С. 14–22.
Вітченко Д.М. Символічне означення нерухомих пам’яток археології як фактор їх
збереження (на прикладі городищ) // Вісник Харківської державної академії дизайну і
мистецтв. – 2009а. – № 14. – С. 8–17.
Жукова О.В. Створення археопарків як елементу музейного ландшафту в Україні (на
прикладі культурно-археологічного центру «Пересопниця») // Сіверщина в історії України:
зб. наук. пр. – Київ; Глухів: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК; Національний
заповідник «Глухів», 2013. – Вип. 6. – С. 17–21.
Олексієнко А.М., Северин В.Д. Музей під відкритим небом. Концепція системи експозицій
історико-археологічного заповідника «Верхній Салтів» (на прикладі комплексного курсового
проекту спеціалізації «Інтер’єр і обладнання» ХДАДМ) // Вісник Харківської державної
академії дизайну і мистецтв. – 2009. – № 8. – С. 86–98.
207
Проблеми музеєфікації та реституції нерухомих пам’яток /
Problems of museum and restitution of immovable Sites
Іл. 1. Загальний вигляд будинку культурно- Іл. 2. Піч XII ст. Фото Д. Кепіна, 2017 р.
археологічного комплексу «Пересопниця».
Фото Д. Кепіна, 2017 р.
Іл. 3. Макет-реконструкція садиби XII ст. Іл. 4. Макет-реконструкція садиби XII ст.
Фото Д. Кепіна, 2017 р. Фото Д. Кепіна, 2017 р.
208
Олена Титова, Дмитро Кепін. Музеєфікація архітектурно-археологічних
пам’яток в Україні
Іл. 7. Церква Святого Миколая та дзвіниця Іл. 8 Кам’яний хрест, встановлений 2011 р.
XVIII ст. Фото Д. Кепіна, 2017 р. в ур. Пастівник на місці монастиря XII–XVII ст.
при церкві Різдва Богородиці.
Фото Д. Кепіна, 2017 р.
209
Проблеми музеєфікації та реституції нерухомих пам’яток /
Problems of museum and restitution of immovable Sites
Артур Кукуішко
The paper deals with the circumstances of the initiation of the process of restitution of religious buildings and structures in
the USSR in the late 1980s and early 1990s. in connection with large-scale systemic reforms in the late USSR. A formal
reason for the restitution process was the celebration of 1000С Anniversary of the Baptism of Rus’ in 1988.
Keywords: 1000th Anniversary of the Baptism of Rus’, USSR, the restitution, religious buildings.
1
Виняток становить досить велика дослідницька література, яка стосується змін церковно-державних відносин,
пов’язаних із цим ювілеєм (праці Г. Штріккера, М.І. Одинцова, Д.В. Поспіловський, М.В. Шкаровського,
С.В. Фірсова та ін.).
2
Від: Русская Православная Церковь за границей.
3
Протистояння існувало і в міжцерковних відносинах між Московською патріархією та РПЦЗ. З початком 1950-х
років з ініціативи РПЦЗ євхаристійне спілкування між Церквами було розірване. У подальшому криза посилила-
ся, з 1959 року кліриків Московської патріархії РПЦЗ було вирішено приймати через публічне покаяння [Опреде-
ления Архиерейского Собора 1959, с. 201].
4
Зокрема, 12 грудня 1966 року президенту США Л. Джонсону від єпархіальних зборів Східно-Американської
єпархії була надіслана схвальна телеграма [Телеграмма президенту Джонсону 1966, с. 14]. За зауваженням сучасно-
го дослідника Д.П. Анашкіна, «с момента своего основания Русская Церковь за границей, будучи Церковью белой
эмиграции, была антикоммунистической <…> Многие из них видели смысл эмиграции в возможности продолже-
ния противоборства с коммунизмом, если и не военного, то по крайней мере идейного» [Анашкин, 2015, с. 91].
210
Артур Кукуішко. До передісторії повернення пам’яток історії та культури
релігійним громадам
5
До неї ввійшли відомі діячі російського зарубіжжя: князі Т. Багратіон-Мухранський, А. Оболенський, А. Щерба-
тов, професор університету Мінесоти В.І. Алексєєв, свящ. В. Потапов, музикант М.Л. Ростропович.
6
У той період – секретар архієпископа Віталія (Устинова) – майбутнього першоієрарха РПЦЗ (1985-2001).
7
Його батьки – емігранти «першої хвилі» – покинули Росію 1918 року. Сам протопресвітер О. Кисельов у 1933–
1940 роках – священик в Естонії, потім до 1945 року – у гітлерівській Німеччині, де активно підтримував та допома-
гав колаборантам-власівцям. З 1949 року проживав у США. З 1991 року – у СРСР, де жив на спокої у московському
Донському монастирі. З 1938 року – близько знайомий з майбутнім патріархом Алексієм ІІ (1990–2008).
8
Зокрема, протопресвітер О. Кисельов на сторінках журналу постійно популяризував ідею відродити святкуван-
ня дня св. Володимира як церковно-національне свято.
9
Звертає на себе увагу і сам час висунення вимог. Як відомо, за рік до цього, у 1980 році в Москві проходила
Олімпіада, яка супроводжувалася бойкотом з боку низки країн Заходу.
10
Радянський автор підручників з наукового атеїзму і матеріалів для Відділу агітації та пропаганди при ЦК КПРС
М.С. Гордієнко (щоправда, після розпаду СРСР досить стрімко і успішно «перекваліфікувався» в релігієзнавця й во-
дночас адепта саєнтології), у 1986 році «впевнено» доводив (обґрунтовуючи, таким чином, одночасно й офіційну точку
зору Агітпропу), що планований ювілей 1000-річчя Хрещення Русі, РПЦЗ використовує «в чисто политических и
идеологически-диверсионных целях», а також «усиления пропаганды <…> воинствующего антикоммунизма, настоян-
ного на патологической ненависти к социалистическому укладу жизни и сопровождающегося открытыми призывами
к насильственному уничтожению советского общественного и государственного строя» [Гордиенко 1986, с. 265].
11
На підставі Синодального рішення від 23 грудня 1980 року [Определения Священного Синода 1981, с. 4–5].
12
Незважаючи на те, що впродовж трьох років (1982–1985) змінилося чотири керівники СРСР (Л.І. Брежнєв,
Ю.В. Андропов, К.У. Черненко, М.С. Горбачов), позиція керівництва Радянської держави щодо святкуван-
ня 1000-річчя Хрещення Русі залишалася незмінною. Утім, остаточної ясності щодо формату ювілею, мабуть,
у влади не було. За свідченням тодішнього голови Ради у справах релігій при Раді міністрів СРСР (1984–1989)
К.М. Харчева, оскільки «позиция государства по отношению к юбилею рождалась с ноля», вона «неоднократно
пересматривалась» [Кирилл (Сахаров), игум., эл. ресурс].
13
Прикладом може служити доповідь «Актуальные вопросы идеологии, массово-политической работы партии»
члена Політбюро ЦК КПРС, секретаря ЦК КПРС К.У. Черненка на червневому пленумі ЦК КПРС 1983 року.
К.У. Черненко (який через півроку, 13 лютого 1984 року, буде обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС та
головою Радянської держави) відзначав, що акцент у боротьбі з релігією необхідно робити на пропагандистсько-
освітню діяльність: «Нельзя ослаблять работу и с такой специфической группой населения, как верующие <…>
коммунисты последовательные атеисты, но свое мировоззрение они никому не навязывают. Наш метод – образо-
вание, убеждения, пропаганда» [Черненко 1984, с. 597].
211
Проблеми музеєфікації та реституції нерухомих пам’яток /
Problems of museum and restitution of immovable Sites
14
Церковні ієрархи активно заохочувалися державою. Зокрема, 23 січня 1979 року Голова Президії Верховної
Ради УРСР О.Ф. Ватченко вручив орден «Дружбы народов» екзарху України митрополиту Київському і Галицько-
му Філаретові (Денисенку). Як зазначалося в Указі, митрополит був нагороджений «за патриотическую деятель-
ность в защиту мира». Того ж дня голова Українського республіканського комітету захисту миру Олесь Гончар
вручив митрополиту Філарету почесну медаль Радянського комітету захисту миру «Борцу за мир» та медаль
Радянського фонду миру [ЦДАГО України, оп. 7, спр. 123, арк. 10].
15
Монастирський комплекс передавався церкві «для создания в нем и на прилегающем участке Административ-
ного центра Московского Патриархата; разрешено также строительство новых служебных помещений на этой
территории» [О передаче Московскому 1983, с. 2].
16
Монастир було засновано 1282 року молодшим сином Олександра Невського – Даниїлом.
17
Її очолював майбутній патріарх Алексій ІІ, на той час митрополит Естонський і Таллінський.
18
Ілюстрацією нового партійного курсу є виступ 1988 року (у розпал «перебудови») К.М. Харчева перед виклада-
чами Вищої партійної школи в Москві. Крім іншого, він вказував: «Встают вопросы, что партии выгоднее – веру-
ющий в Бога, ни во что не верующий или верующий и в Бога, и в коммунизм. Я думаю, что из двух зол выбирают
меньшее. По Ленину, партия должна держать под контролем все сферы жизни граждан, а т. к. верующих никуда
не денешь и наша история показала, что религия – это “всерьез и надолго”, то искренне верующего для партии
легче сделать верующим также и в коммунизм. И туг перед нами встает задача: воспитание нового типа священ-
ника. Подбор и постановка священников – дело партии!» [Религия и перестройка 1995, с. 354]. Час засвідчив, що
створити феномен священика, який би з’єднував свої християнські переконання з марксистськими, виявилося не-
можливо, зате порівняно легко й просто, на превеликий жаль, вдалося виростити значну кількість безпринципних
священнослужителів.
19
Досить чітко про це висловився на передодні ювілейних свят, у січні 1988 року, К.М. Харчев: «Наша практи-
ческая задача максимально использовать 1000-летие в интересах нашего государства, необходимо отсечь посяга-
тельства Запада на использование этого юбилея в своих реакционных целях <...> Вопросы 1000-летия решаются
в ЦК КПСС» [цит. за: Маслова 2005, с. 126–127].
212
Артур Кукуішко. До передісторії повернення пам’яток історії та культури
релігійним громадам
20
На одному з документів, які обґрунтовують відмову (від 29 квітня 1987 року), стоїть підпис майбутнього пре-
зидента України Л.М. Кравчука, на той час завідувача Відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ України [ЦДАГО
України, ф. 1, оп. 25, спр. 2980, арк. 11].
21
У даний час є найстаршим за хіротонією (26 грудня 1965 року) правлячим архієреєм РПЦ.
22
Очолював Комісію безпосередньо патріарх Пимен.
23
Під час цієї радянсько-американської зустрічі на вищому рівні 7 грудня 1987 року було підписано один з епо-
хальних документів – Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.
213
Проблеми музеєфікації та реституції нерухомих пам’яток /
Problems of museum and restitution of immovable Sites
ного видання він стає своєрідним форумом 17 листопада 1987 року Радянський
віруючих і невіруючих. У ньому друкується уряд передав Церкві Оптину пустинь. При-
досить багато матеріалів про православних чому ініціатива передачі монастирського
священиків, бесід з ними, описів їхньої ді- комплексу походила від держави. Про те, як
яльності – і все це в позитивному дусі. Із за- це відбувалося, К.М. Харчев казав: <...> я не
сланних ошуканців священики раптом пере- помню, чтобы кто-то в РПЦ просил нас вер-
творюються на інтелігентних, вдумливих і нуть Толгский монастырь, Оптину пустынь.
чуйних людей, що намагаються допомогти Оптину пустынь предложил вернуть член
людям у біді. Наприклад, публікується бесі- Политбюро Александр Яковлев <...> Я гово-
да зі священиком про сповідь, про те, як і з рю: “Такое только во сне может привидеть-
чим люди звертаються до священика і чого ся”. Он: “Давай попробуем!” Так и передали.
від нього очікують. І тут же подано позитив- Совет обращался в ЦК, дескать, по просьбе
ний коментар радянського психіатра, який Церкви» [Харчев, эл. ресурс]. Через місяць,
говорить про психотерапевтичну функцію у грудні 1987 року, у Ярославлі Церкві було
сповіді та пастирства. повернуто Толзький монастир (заснований
Водночас в інших виданнях публікують- 1314 року). Монастир до свого закриття у
ся статті представників науки і мистецтва 1928 році був чоловічим, але 1987 року від-
С.С. Аверінцева, Д.С. Лихачова, Л.М. Гумі- роджений як жіночий 26. Переломною подією
льова та ін., спрямовані на підняття статусу у взаєминах церкви та Радянської влади ста-
Церкви в очах радянської громадськості. Осо- ла зустріч у Кремлі 29 квітня 1988 року М.С.
бливо варто відзначити статтю «Тысячелетие Горбачова з патріархом Пименом та членами
Крещения Руси» академіка ракетно-косміч- Синоду. Слід підкреслити, що за всю історію
ної галузі Бориса Вікторовича Раушенбаха 24 існування СРСР це була друга (та остання)
в серпневому номері (№ 12) журналу «Кому- зустріч керівника держави та Церкви (пер-
ніст» за 1987 рік 25 Стаття була перевидана ша відбулася в 1943 році між І.В. Сталіним
багатьма мовами в провідних журналах (зо- та митрополитом Сергієм (Страгородським)
крема в «Кур’єрі ЮНЕСКО») та викликала з приводу відновлення патріаршества). Іні-
широкий резонанс у світі. ціатива проведення зустрічі належала Раді
Таким чином, 1987 рік можна вважати у справах релігій. Провідна роль у її орга-
переломним у суспільній свідомості щодо нізації належала голові Ради К.М. Харчеву.
ставлення до майбутнього ювілею та Право- Зустріч підтвердила поворот у релігійній
славної Церкви в цілому. Питання реституції політиці Радянської держави до діалогу та
культових споруд саме собою ставало насущ- співпраці із церквою.
ним. Але відбувалося все досить спонтанно, М.С. Горбачову був представле-
що свідчить про те, що будь-якого плану пе- ний докладний меморандум із зазначен-
редачі храмових споруд не існувало. ням, чого потребує Церква та віруючі
24
Всесвітньовідомий академік космічної галузі. Під час польоту автоматичної міжпланетної станції «Луна-
3» (1959) колектив під керівництвом Б.В. Раушенбаха вперше у світі вирішив задачу управління апаратами в
космічному просторі. Система орієнтації станції, сконструйована під керівництвом академіка, окрім іншого, до-
зволила людству вперше побачити зворотний бік Місяця та зафіксувати його фотографічно. У 1987 році входив
до складу радянської делегації на XXIV Генеральній конференції ЮНЕСКО (як і митрополит Ювеналій), де ви-
ступив від делегації з доповіддю з нагоди 1000-річного ювілею вітчизняної історії.
25
Згідно зі словами академіка, у серпні 1987 року з редакції журналу «Комуніст» йому подзвонили та попросили
написати статтю з приводу стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), своєрідного проекту «зоряних воєн» пре-
зидента США Р. Рейгана. Для Б.В. Раушенбаха як вченого авантюрність проекту була очевидною (про що він до
цього говорив у своїх статтях у фахових виданнях). Він вважав непотрібною ще одну публікацію на цю тематику,
та ще й у партійному виданні. Тому відповів: «“Какая все это ерунда, разве это важно? Вот наступает тысячелетие
Крещения Руси, а вы, странные люди, ничего об этом не пишете!” “А вы что, и об этом можете написать?” – спро-
сили его. – “Конечно, могу…”, – ответил Раушенбах, и статья была заказана» [цит. за: Борисова, эл. ресурс]. Слід
зазначити, що Б.В. Раушенбах, один з основоположників радянської і світової космонавтики, ніколи не прихову-
вав свого позитивного ставлення до Православної Церкви.
26
При реституції монастирських комплексів звертає на себе увагу певна «симетрія» в діях влади: оскільки був
повернутий чоловічий монастир – Оптина пустинь, то потрібно вже повернути і жіночий, байдуже, що він завжди
був чоловічим.
214
Артур Кукуішко. До передісторії повернення пам’яток історії та культури
релігійним громадам
в СРСР 27. У меморандумі також вказувалося на Соловках було відкрито монастир [Спасо-
на необхідність скасування перепон до від- Преображенский, эл. ресурс].
новлення, повернення та побудови храмів. Торкаючись самих ювілейних урочис-
Держава пішла назустріч проханням Церкви, тостей, слід сказати, що 1000-річчя Хре-
у тому числі й у питанні реституції культових щення Русі стало дійсно народним святом 28.
споруд. Протягом лише 1988 року православ- Програма ювілею включала офіційні свят-
ним віруючим було передано 788 храмів [Бес- кування, які проходили з 5 по 16 червня
сонов 1990, с. 254]. Протягом 1988–1989 ро- 1988 року, а також проведення Помісного
ків Церкві було передано 29 монастирів [Бес- Собору РПЦ (6–9 червня). Було організовано
сонов 1990, с. 254], зокрема й частини при- урочистий концерт у Великому театрі, вла-
міщень на території Дальніх печер Києво-Пе- штований прийом у Голови Ради Міністрів
черської лаври [ЦДАГО України, ф. 1, оп. 25, СРСР М.І. Рижкова. Для участі в ювілейних
спр. 3329, арк. 13]. урочистостях прибули 211 делегацій (понад
Влада часто відмовлялася передавати 450 осіб) з 89 країн світу [Бессонов 1990,
церковні будівлі, що використовувалися в гос- с. 254]. Найбільш урочисті акції пройшли в
подарських або соціально-культурних потре- містах, тісно пов’язаних з історією Право-
бах. Між віруючими та владою іноді справа славної Церкви на Русі, – Києві, Володими-
доходила до конфліктів, які в деяких випадках рі, Ленінграді, Москві. Упродовж наступних
набували гострого характеру (наприклад, го- місяців ювілей відзначався в багатьох містах
лодування та сидячі страйки перед храмами, величезної країни.
про що повідомлялося в ЗМІ). Іноді відбува- Таким чином, ювілейні урочистості
лося зворотне: «пропозиція» з передачі куль- 1000-річчя Хрещення Русі перетворилися на
тових споруд з боку держави «випереджала» великі церковно-політичні акції, у своєрідний
можливості Церкви. Зокрема, на початку державний православний ювілей в атеїстич-
1988 року було прийнято рішення про пере- ній країні, якою був СРСР. Вони підтвердили
дачу Соловецького монастиря. Утім, патріарх радикальні зміни у сфері державно-церковних
Пимен особисто відхилив цю пропозицію. відносин, і передача культових споруд стала
Лише через 2 роки – 25 жовтня 1990 року – одним із закономірних наслідків цих змін.
Джерела та література
27
Цікаво відмітити, що незважаючи на «демократію», «гласність» та інші атрибути епохи «перебудови», які па-
нували в суспільстві, за М.І. Одинцовим, «работа над документом, в котором содержались выступления сторон и
просьбы Церкви, проходила в условиях сверхсекретности, дабы исключить всякую возможность утечки инфор-
мации» [Одинцов 2002, с. 43].
28
Наприклад, очевидець урочистостей канадський історик українського походження Д.В. Поспіловський свідчить,
що «1000-летие в 1988 г. было действительно отпраздновано как всенародный праздник» [Поспеловский 1995,
с. 395–396].
215
Проблеми музеєфікації та реституції нерухомих пам’яток /
Problems of museum and restitution of immovable Sites
Скорочення
216
Історичні дослідження: біографії, джерела, події
Historical research: the biographies, sources, events
Тетяна Ананьєва
В статье на основе расширенной источниковой базы сделана попытка проанализировать степень причаст-
ности А.А. Турчаниновой к археологическим раскопкам в Киеве в начале XIX в. Выдвинута гипотеза о причинах
появления и прослежено развитие историографической версии об археологической деятельности Турчанино-
вой. Показано, что имеющиеся источники акцентируют увлечение Турчаниновой магнетизмом и не упоминают
о ее причастности к поискам древностей.
Ключевые слова: Анна Турчанинова, киевские древности, источники личного происхождения, археологические
исследования, магнетизм.
In the paper basing on the expanded source base the attempt to analyze the degree of involvement of A. Turchaninova to
the archaeological excavations in Kyiv at the beginning of the 19th century was made. The hypothesis about the reasons
of appearance of the historiographical version of archaeological activity of Turchaninova was put forward and the author
watched its development. It is shown that the available sources accentuate Turchaninova’s passion for magnetism and do
not mention her involvement in the search for antiquities.
Keywords: Anna Turchaninova, Kyiv antiquities, sources of personal origin, archaeological research, magnetism.
1
Покажчик передував роботі над «Русским биографическим словарем». Видання Словника не було завершено.
Том зі статтею про Турчанінову не вийшов. Тут і далі розкриваємо скорочення в текстах джерел і публікацій кур-
сивом.
2
Статті про А. Турчанінову не було в «Литературной энциклопедии» (1929–1939), «Большой советской» та «Со-
ветской исторической» енциклопедіях. Відсутня вона і в «Большой российской энциклопедии», «Енциклопедії
історії України», «Словаре писателей XVIII века», відповідний випуск якого (з прізвищами на літеру Т) вийшов
2010 року. Оптимістичні очікування пов’язані з майбутнім виходом шостого тому унікального наукового видан-
ня – біографічного словника «Русские писатели. 1800–1917».
3
Ще в 1830 та 1833 роках у «Дамском журнале» автор «Материалов для истории русских женщин-авторов»
М. Макаров зазначив, що «ее [Турчанінової. – Т.А.] стихотворения правильны, имеют много неоспоримых досто-
инств; но они уже мало принадлежат господствующему вкусу» [цит. за: Хайдер 2000, с. 131–153].
217
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
4
Ця фраза повністю повторена з «Летописи и описания» [див.: Закревский 1858, с. 89].
218
Тетяна Ананьєва. Київська «археологиня» початку XIX століття Анна Турчанінова:
джерела versus історіографія
219
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
5
Автор каже про особливе значення Турчанінової, якій «удалось на десятилетие вовлечь в орбиту своей деятель-
ности одного из крупнейших чиновников империи А.Н. Голицына»; проте сама ця значима особа не розглядається
в книзі.
6
В наше завдання не входить рецензування праці, але не можна не відзначити невідповідність теми до змісту
дисертації. «Гендерна археологія» розглядається з погляду «жіночого дискурсу» в археологічній науці України»,
тому автор вважає обʼєктом дослідження «дисциплінарне та професійне становлення української археологічної
науки другої половини ХІХ – 30-х рр. ХХ ст.».
7
Приклад: «Мати – Олександра Філадельфівна Турчанінова, уроджена Дьячкова», – наполягає автор дисертації
(с. 109). Однак, мати та донька Турчанінови були повними тезками. Турчанінова-молодша встановила надгробні
плити на могилах своїх батьків, похованих у Видубецькому монастирі. Написи на плитах: «Здесь покоится тело
полковника Александра Александровича Турчанинова Скончавшегося в Киеве 1801 года марта 28 дня Памятник
сей посвящает ему дочь его Анна Александровна Турчанинова»; «Здесь погребено тело полковницы Анны Алек-
сандровны Турчаниновой Скончавшейся в Киеве 1815 года апреля 26 дня Памятник сей посвящает ей дочь ее
Анна Александровна Турчанинова» [див.: Ульяновский 2009, с. 579–580].
8
Обмежений обсяг статті не дає можливості привести в тексті дані всіх виявлених джерел, які згадують А.
Турчанінову; але ми залишаємо їх у списку використаної літератури.
220
Тетяна Ананьєва. Київська «археологиня» початку XIX століття Анна Турчанінова:
джерела versus історіографія
9
Ця дата приведена в книзі: [Проценко 1994, с. 35]. Упорядники книги [Мир Пушкина 2015, с. 52] указують дату 9 грудня.
221
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
принял я с чувствием, им приличным, и одоб- У 1803 році побачили світ її «Отрывки из со-
ряя дарования разума вашего, делающие чинений» та «Натуральная этика или законы
честь вашему полу, посылаю вам при сем нравственности, от созерцания природы непо-
знак моего благоволения. Пребываю к вам средственно проистекающие», а в 1817 році
благосклонный» [Из рескриптов 1904, с. 695]. в Парижі вийшли «Lettres philosophiques de
У тому ж році твори Турчанінової публікува- Mr. Fontaine et de m’lle Tourchaninoff» 10.
ли в «Приятном и полезном препровождении Як відомо, у письменників, та й вза-
времени», «Чтениях в Беседе любителей рус- галі у творчих натур, є кілька біографій.
ского слова». Свої вірші вона передавала ве- Крім реальної біографії, яка закарбувала по-
ликому поету Г.Р. Державіну [РНБ, РО, ф. 47, дії життя, сама творча особистість формує
т. 25, № 43]. свою біографічну легенду. Обидві біографії
У віршах молодої поетеси – оспівування мають умовчання й умовності, слугують ма-
смерті як звільнення від усього гріховного за- теріалом для інтерпретацій сучасниками та
ради духовної досконалості, відмова від світу нащадками [див. напр.: Смирнов 2009]. На-
пристрастей і всіх земних матеріальних благ, явність кількох біографій передбачає різно-
мрії про «утехи добродетели». манітний поведінковий репертуар, вміння
…Хижина уединенна, «переоблачитися» в буквальному і в пере-
Сердца моего предмет носному сенсі. Анна Турчанінова добре во-
Бедность мне твоя любезна лоділа мистецтвом соціального перевтілен-
Отделенна ты сует… ня. Спогади про неї сучасників створюють
(Уединение) враження, що мова йде про різних осіб – на-
Належність до поетичного цеху епохи стільки вдало вона подавала свій образ, точ-
потрібно було підтверджувати, вводячи сим- ніше – образи, з урахуванням тієї соціокуль-
волічні риси в життєві реалії. Обитель поета – турної «сцени» і «глядача», яким вона мала
не палац, а «хижина», де непримітне життя явити себе.
без «сует» наближає до природних почуттів. Ілля Федорович Тимковський, візитатор
Навмисна неохайність одягу – опозиція світ- Харьківського навчального округу, юрист,
ським вимогам до «мундиру» [див.: Манн педагог, літератор 1803 року писав до Анни
2001]. Згодом, змінюючи соціальну позицію, Олександрівни: «Всякий раз, когда мне при-
Турчанінова буде своїм майже театральним ходилось думать – что случается нередко –
костюмом час від часу демонструвати вільне о ваших упражнениях разума и вкуса, о вашей
життя, не стиснуте світськими умовностями доброте ко мне, я воображаю уже вас в Кие-
(вірогідно, до цього спонукало й походжен- ве» [ІР НБУВ, ф. III, од. 7185] 11. І в його спо-
ня Турчанінової, мода на орієнталізм тощо). гадах, написаних понад сорок років по тому,
Близька знайома Анни княжна Катерина Уру- є схвальний відгук про «А.А.Т.» 12, яка стала
сова (1747 – після 1817) у зверненому до по- «достойным украшением дней моих», про-
други вірші писала: ведених у Києві, та мала «дух объемлющий,
Ты учишь презирать тщету мирских сует, всегда вознесенный, жаждущий знания в
ты учишь в Боге жить, и смерти древности, поэзии, философии, свойствах и
не страшиться <…> таинствах натуры, который пламенно искал
(«К Анне Алекс. Турчаниновой») [РНБ, и требовал то уравненного соответствия, то
РО, ф. 247, т. 25, № 43, л. 106 об.] иных путей; лицо историческое» [Тимков-
Переворот 11 березня 1801 року, у ре- ский 1852, с. 38–39].
зультаті якого Павла I спіткала доля його З не меншим захопленням згадував Тур-
батька, а на престол зійшов Олександр I, ма- чанінову князь Іван Михайлович Долгорукий.
буть, нічого не змінив у житті Турчанінової. У 1810 році він подорожував до Одеси й Ки-
10
Словник Брокгауза і Єфрона повідомляє, що вона удосконалювала освіту не тільки в Петербурзі, але і в Лондоні
та Парижі.
11
Лист від 23 жовтня 1803 року з Харкова до Петербурга. Для Тимковського, випускника Київської Академії, Київ
був не чужим містом.
12
«А.А.Т.» – так своїми ініціалами підписувала твори та називала себе Турчанінова.
222
Тетяна Ананьєва. Київська «археологиня» початку XIX століття Анна Турчанінова:
джерела versus історіографія
13
Її згадує в листі до батька й дяді син генерала Микола Раєвський-молодший [Письмо Н.Н. Раевского-мл. 1908,
с. 527]; у щоденнику М. Берлинського відзначені зустрічі, учасниками яких були генерал і Турчанінови.
223
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
14
Амвросій (Подобєдов; 1742-1818) – в 1803 р. митрополит Новгородський, Санкт-Петербурзький, Естляндський
та Виборзький.
15
При цьому не викликає сумніву, що митрополит Євгеній знав про магнетизм. Учення Ф. Месмера, яке в ХVIII –
на початку XIX ст. мало значний вплив на медичну практику, не могло не зацікавити Євгенія, який вважав, що і в
медицини, і в духовного вчення один предмет – людина. Серед паперів митрополита був рукопис з виписками із
книги по магнетизму, виданої в Парижі 1819 року. Митрополит власноручно виправив у ній граматичні помилки,
транскрипції імен і вписав кілька фраз, тобто він уважно ознайомився з текстом, а можливо, доручав переклад
учням однієї з духовних шкіл (текст написано кількома почерками) [ІР НБУВ, 644/414С].
224
Тетяна Ананьєва. Київська «археологиня» початку XIX століття Анна Турчанінова:
джерела versus історіографія
16
Однак насправді «лікувальні» сеанси Турчанінової активно тривали і в 1830-х, і в 1840-х роках.
225
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
силу глаз своих над чумою» [Переписка 1896, М. Берлинського пов’язували з родиною
с. 116–117]. Насправді Турчаніновій було Турчанінових особливі стосунки. Автор най-
майже 70 років, але вона, як і раніше, була більш ґрунтовної роботи про М.Ф. Берлин-
сповнена енергії. ського дійшов висновку, що «знакомство с
Однак її ідеї і плани ні на початку століття, Турчаниновыми, благодаря тому, что оно в
ні ближче до його середини не були пов’язані свое время было довольно близким, увели-
зі старожитностями та їх відкриттям. У джере- чило известность М. Ф. высшему обществу
лах – спогадах і листуванні сучасників Турча- настолько, что его начинают считать чем-
нінової – немає згадок про її захоплення ста- то вроде официального историка г. Киева»
рожитностями. Її інтереси й діяльність були [ІР НБУВ, ф. 175, од. 1047, арк. 12].
зосереджені на іншому. Яким же чином ви- Прямої відповіді на питання, чому
никла історіографічна версія про археологічні М. Берлинський вирішив представити А. Тур-
розкопки Турчанінової в Києві? Придивімося чанінову графу М. Румянцеву, документи не
уважно до ще однієї групи джерел. дають, але, якщо розглянути наявні свідчення
Прихильники думки, що Турчанінова в хронологічній послідовності, можна зроби-
вела розкопки в Києві, посилаються на лист ти деякі припущення.
М.Ф. Берлинського графу М.П. Румянцеву від Після особистого знайомства Берлин-
19 липня 1816 року, де заочно представляю- ського з Румянцевим, що відбулося під час
чи Анну Олександрівну графу, Берлинський приїзду графа до Києва 1814 року, між ними
повідомляв, що вона «оставшаяся дочь бри- зав’язалося листування. У кінці 1815 року в
гадира Александра Ивановича Турчанино- листі від 19 листопада Румянцев просив «сде-
ва 17, жительствовавшего в Киеве, который, лать разыскания о древних надгробных над-
как и ее мать, здесь скончались и погребены в писях» у Вишгороді [Иконников 1891, с. 188].
Киево-Выдубицком монастыре», і далі запев- Прохання було сприйняте як заклик до розко-
няв: «Анна Александровна с самых молодых пок. Але пізньої осені розкопки були немож-
лет единственно занимается ученостью, име- ливі. Максим Федорович поїхав до Вишгоро-
ет вкус в познаниях древностей и искусств, да 5 травня 1816 року та записав у щоденнику:
упражняется в чтении отборных сочинений «Митрополита [Серапіона. – Т. А.] племян-
и всю жизнь свою (после смерти родителей) ник, рано с ним 1-е в Вышгород где Турчани-
посвящает на полезные изыскания; к чему нов, рыли около церкви» 18. Наступного дня
способствует ей достаточное недвижимое Берлинський знову вирушив до Вишгорода:
имение» [ІР НБУВ, ф. III, од. 10770]. Такі не- «6 (мая): С Шульговским у Вышгород <...>
чіткі формулювання відкривали широкі мож- 7 (мая): У Турчаниновой, она до митрополи-
ливості для тлумачень: з одного боку, ними та. 11 (мая): Звощиком в Вышгород, не застал
могли бути описані ті захоплення Турчаніно- Турчанинова. 14 (мая): Из Лавры у Турча-
вої, з якими ми вже ознайомилися за спога- нинова. 18 (мая): От директора у Турчани-
дами її сучасників, і в той же час вони могли нова Раевский. 25 (мая): С Андриевским в
відповідати очікуванням графа Румянцева, Вышгород и Межигорье».
який підбирав «комісіонерів» для пошуків Отже, Берлинський згадує двох Турчані-
старожитностей. На жаль, не зберігся більш нових – жінку та чоловіка. До того ж у Виш-
ранній лист Берлинського, у якому могло по- городі буває тільки Турчанінов. До Турчані-
чинатися заочне представлення Турчанінової. нової Берлинський потрапляє на другий день
Проте звернімо увагу, що в процитованому після початку «риття», і він згадує її візит до
листі Берлинський не згадав про розкопки митрополита Серапіона. Можна припустити,
1811 року, які приписують Турчаніновій деякі що цей візит був пов’язаний з розкопками і
історики, хоча тут було б доречно послатися з бажанням заручитися підтримкою митропо-
на її археологічний досвід (якби він існував). лита.
17
Берлинський помилився; по-батькові Турчанінова було Олександрович (див. вище примітку 7).
18
Копія щоденника М. Берлинського, зроблена М. Семейкіним, який працював над дослідженням про Берлинсь-
кого: [ІР НБУВ, ф. 175, од. 1075, арк. 8].
226
Тетяна Ананьєва. Київська «археологиня» початку XIX століття Анна Турчанінова:
джерела versus історіографія
227
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
19
Про Свиньїна та Анненкова було сказано вище; Закревський також був добре знайомий і навіть співпрацював з
Берлинським в середині 1820-х років, до свого від’їзду з Києва. У рукописних доповненнях до «Описания Киева»
М. Закревський згадав про те, що «по желанию М. Берлинского» виконав малюнки речей зі скарбу, знайденого в
1824 році [Варшавська, Федорова 1997, с. 59]. Берлинський не афішував своєї участі в розкопках перед Закревсь-
ким, інакше Закревський згадав би поважного київського історика в даному контексті.
228
Тетяна Ананьєва. Київська «археологиня» початку XIX століття Анна Турчанінова:
джерела versus історіографія
Джерела та література
229
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
230
Валентина Орлова
Статья посвящена систематизации сведений о биографиях двадцати восьми деятелей культуры, родом из
украинских земель, в «Словаре русских светских писателей соотечественников и чужестранцев, писавших о
России» митрополита Євгения (Болховитинова).
Ключевые слова: биографии, деятели украинской культуры, митрополит Евгений (Болховитинов), конец
ХVІІІ – первая треть ХІХ в.
The paper deals with the systematization of the biographies of the 28 cultural figures, originated from the Ukrainian lands,
in the «Dictionary of Russian secular writers compatriots and foreigners who wrote about Russia» of the Metropolitan
Eugenii (Bolkhovitinov).
Keywords: biographies, figures of Ukrainian culture, Metropolitan Evgenii (Bolkhovitinov), the end of the 18th – the first
third of the 19th century.
231
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
вала наука, тому біографічні відомості про Карпинський Нікон Карпович – стат-
них ми будемо систематизувати за відповід- ський радник, генерал штаб-лікар департа-
ними галузями і розпочнемо саме з учених. менту військових сухопутних сил, член Пе-
Учені-медики тербурзької академії наук. Кавалер ордена
Амбодік Нестор Максимович – лікар, св. Володимира 4 ступеня. Автор наукових
доктор медицини, професор, статський рад- праць із медицини. Народився 1754 року в
ник та член Вільного економічного товари- с. Денисівка Лубенського повіту Полтавської
ства. Народився 1740 року на землях, що їх губернії, помер у Санкт-Петербурзі 1810-го
митрополит Євгеній називає «Малоросією». [Евгений 1845, т. 1, с. 276–278]. У словнику
Навчався в Київській академії, продовжив О.О. Половцова ми також знайдемо інфор-
освіту, вивчаючи медицину при Петербурзь- мацію про цього лікаря, і вона є більш до-
кому шпиталі, а згодом – за кордоном. Автор кладною. Зокрема, ретельно перераховуються
наукових праць з медицини, а також перекла- навчальні заклади, де навчався Н.К. Карпин-
дач. Помер у 1812 році [Евгений 1845, т. 1, ський, та заклади, де він викладав медицину
с. 3–4]. Інформація про Н.М. Амбодіка міс- й анатомію [Русский биографический словарь
титься також в енциклопедичному словнику 1896–1913, с. 356].
Брокгауза та Єфрона. Утім, вона дуже стис- Політковський Федір Герасимович –
ла. Про «малоросійське» походження лікаря статський радник, доктор медицини, натуро-
в ньому не йдеться. У словнику зазначено, логії, історії, хімії, професор Московського
що він «знаменитый русский врач XVIII ст.» університету, автор наукових праць із фізики
[Энциклопедический словарь, 1890, т. Іа, та хімії. Народився 1754 року в Чернігівській
с. 616]. губернії, навчався в Чернігівській семінарії
Базилевич Григорій Іванович – док- [Евгений 1845, т. 2, с. 129–130]. Відомості про
тор медицини та хірургії, колезький радник. Ф.Г. Політковського, що містяться в словнику
Народився в родині священика 1853 року в Болховітінова, достатньо вичерпні. У словни-
Охтирському повіті Слобідсько-Української ку Брокгауза та Єфрона на «малоросійському»
губернії. У 1770 році вступив до Харківської походженні Ф.Г. Політковського не наголошу-
духовної колегії. Здібний студент («дарова- ється, але, як і в праці Болховітінова, деталь-
ними своїми он много отличался от своїх но розглядається його внесок до медицини,
сверстников»), згодом став викладачем коле- фізики, хімії, перераховуються найзначніші
гії. Продовжив навчання в Санкт-Петербурзі, наукові праці, чого у словнику митрополи-
де вивчав медицину вільним студентом ме- та немає [Энциклопедический словарь 1898,
дико-хірургічного училища. Потім став ліка- т. XXIV, с. 314]. У словнику О.О. Половцова
рем, а 1787 року був відправлений до Страс- інформація більш стисла. Повідомляється, що
бурзького університету. У 1791 році захис- він походить із Чернігівської губернії, здобув
тив дисертацію «О системе всасывающих початкову освіту в Чернігівській семінарії,
сосудов…». Удосконалював знання у Фран- а згодом став професором «натуральної іс-
ції та Німеччині. Повернувшись до Росії, торії» та практичної медицини [Русский био-
обіймав посаду професора патології та те- графический словарь 1896–1913, с. 368–370].
рапії при Петербурзькому медико-хірургіч- Тихорський Фома Трофимович – стат-
ному училищі у 1795 році. Один з перших ський радник, доктор медицини, доктор Петер-
у Російській імперії отримав звання клініч- бурзької академії наук. Народився в м. Переяс-
ного професора. Помер у 1802 році [Євгеній лаві, навчався в Київській академії. Помер у Пе-
1845, т. 1, с. 12–14]. У словнику Брокгауза і тербурзі 1754 року [Евгений 1845, т. 2, с. 167].
Єфрона відомості про Г.І. Базилевича майже Така ж коротка і майже тотожна інформація
тотожні. Цікавою, проте, є одна деталь. Кон- наводиться у словнику Брокгауза та Єфрона
статуючи, що лікар походить із Харківської [Энциклопедический словарь 1901, т. XXXIII,
губернії, автор замітки про нього називає с. 301] і словнику О.О. Половцова. Останній до
Г.І. Базилевича «природным россиянином» того ж повідомляє, що джерелом його інформа-
[Энциклопедический словарь 1891, т. ІІа, ції була саме праця митрополита [Русский био-
с. 694–695]. графический словарь 1896–1913, с. 594].
232
Валентина Орлова. Відомості про діячів української культури в бібліографічних дослідженнях
Київського митрополита Євгенія (Болховітінова)
233
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
234
Валентина Орлова. Відомості про діячів української культури в бібліографічних дослідженнях
Київського митрополита Євгенія (Болховітінова)
ський почав видавати журнал «Корифей, или ром пісні «Не хочу я никого, только тебе од-
Ключ литературы» (1802–1807), який був ного» [Евгений 1845, т. 1, с. 286]. У О.О. По-
справжньою енциклопедією з теорії літерату- ловцова С. Климовський постає як «стихот-
ри. У ньому розглядалися різноманітні літера- ворец первой четверти XVIII в., казак», який
турні напрями, постійно провокувалися дис- у серпні 1724 року підніс Петру I два великі
кусії з Карамзіним, якого Я.А. Галінковський за обсягом віршовані рукописи: «О правосу-
усе життя вважав своїм опонентом на тере- дии начальствующих, правде и бодрости их»
нах літератури [Энциклопедический словарь та «О смирении высочайших», де намагався
1890, т. ІІ, с. 157–158]. довести царю, що той має бути смиренним,
Герасим Данилович – автор «Предисло- оскільки «существом телеси равен есть всяко-
вия о пользе, важности и святости книг Свято- му человеку». На той час це був дуже сміли-
го Писания» до Острозької біблії 1581 року – вий вчинок. Представники російської творчої
одній з перших надрукованих книг на україн- еліти ставилися до творчості С. Климовського
ських землях. При ній було надруковано де- дуже скептично. Наприклад, Н.М. Карамзін
кілька його віршів [Евгений 1845, т. 1, с. 156]. сприймав його як «ученика природы, к сожа-
Золотницький Володимир Трохи- лению не доученного искусством», писав, що
мович – армійський полковник (служив у в його творах «много хороших чувств и даже
Дніпровському пікінерному полку в комі- хороших стихов (без определенного течения
сії по розводу татар), письменник, за оцін- стоп)» [Энциклопедический словарь 1890,
кою автора «нравоучительных, довольно т. ІІ, с. 451–453].
изрядных книг», перекладач із французь- Котляревський Іван Петрович – пись-
кої та німецької мов [Евгений 1845, т. 1, менник, поет, драматург, основоположник
с. 232]. У О.О. Половцова інформація є зна- сучасної української літератури, громадський
чно більшою за обсягом. Там зазначається, діяч, автор поеми «Енеїда», написаної на-
що В.Т. Золотницький був сином священика родною українською мовою. Народився в
з Київської губернії, навчався в Київській Полтавській губернії, закінчив Чернігівську
академії, а потім – у Московському універ- семінарію. [Евгений 1845, т. 1, с. 311]. У слов-
ситеті. Закінчивши навчання, він деякий час нику Брокгауза та Єфрона про І.П. Котлярев-
викладав німецьку мову, працював перекла- ського також написано чимало, а «Енеїда»
дачем. В.Т. Золотницький розробив план ор- характеризується як «классическое произве-
ганізації училищ у Російській імперії, брав дение малорусской литературы по простоте
участь у воєнних діях проти турків, служив и изяществу стиля и истинно-хохлацкой иро-
прокурором у м. Кременчузі та м. Катери- нии». Згадуються й інші твори цього митця –
нославі. Водночас він писав літературні тво- «оперетки» «Наталка Полтавка» та «Москаль
ри філософської спрямованості, у яких, зо- Чаривник». Про них сказано, що вони «до
крема, міркував на теми моралі та людських настоящего времени занимают первостепен-
пристрастей, добра та зла, шкідливості атеїз- ное место в малороссийском репертуаре»
му [Энциклопедический словарь 1890, т. ІІ, [Энциклопедический словарь 1895, т. XVI,
с. 205–207]. с. 442].
Ігорів пісноспівець – невідомий автор Кузьменський Григорій – сотник Чер-
«Слова о полку Ігоревім». Митрополит Єв- нігівського полку. Написав для імператриці
геній вважав, що давній поет, імовірно, був Єлизавети Петрівни промову у віршах [Евге-
мирянином, а не духовною особою, бо в ний 1845, т. 1, с. 323].
«Слові…» він наводить язичницькі божества. Перекрестович Даниїл – автор книги
Також митрополит звертає увагу на питання «Дары Духа», що була надрукована в Чер-
мови написання твору давньоруської літера- нігові 1688 року [Евгений 1845, т. 2, с. 117].
тури [Евгений 1845, т. 1, с. 242–243]. У словнику О.О. Половцова Д. Перекресто-
Климовський Семен – козак Харківсько- вич також фігурує, але як Перекрестов. Якоїсь
го полку, поет, автор збірки віршів «О правде нової інформації, порівняно з тією, яку зна-
и великодушии благодетелей» (1724). На дум- ходимо в митрополита, там немає [Русский
ку митрополита Євгенія, можливо, був авто- биографический словарь 1896–1913, с. 504].
235
Історичні дослідження: біографії, джерела, події /
Historical research: the biographies, sources, events
236
Валентина Орлова. Відомості про діячів української культури в бібліографічних дослідженнях
Київського митрополита Євгенія (Болховітінова)
або за кордоном. Багато з них були перекла- Свідчень про Герасима Даниловича [Евге-
дачами, деякі присвятили свої наукові праці ний 1845, т. 1, с. 156] та Григорія Кузьменсько-
дослідженням українських земель, мови та го [Евгений 1845, т. 1, с. 323] в енциклопедич-
історії. них виданнях ХІХ ст. нам знайти не вдалося.
Джерела та література
237
АВТОРИ
238
Інституту історії України НАН України
Стерлігова Ірина – кандидат мистецтвознавства, професор Московського державного
університету, головний науковий співробітник Державного інституту мистецтвознавства
Титова Олена – кандидат історичних наук, доктор філософії з історичних наук (PhD),
доцент, директор Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони
пам’яток історії та культури
Толочко Петро – доктор історичних наук, академік НАН України, професор
Хамайко Наталя – провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу
історико-археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви
Черненко Олена – кандидат історичних наук, доцент кафедри археології, етнології та
краєзнавчо-туристичної роботи Національного університету «Чернігівський колегіум» імені
Т.Г. Шевченка
Чміль Леся – кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Науково-
дослідного відділу історико-археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви
239
Науково-популярне видання
Opus mixtum
№6
Запрошуємо до співпраці
благодійників та меценатів
Телефон бухгалтерії Музею історії
Десятинної церкви:
246-47-62
Адреса редакції:
01001 Київ-1, вул. Володимирська, 6
e-mail: desitinnai@ukr.net
mdch.kiev.ua
240
Олексій Комар. Археомагнітне датування печі
для випалу плінфи з садиби Десятинної церкви
Іл. 7. Піч № 2, стратиграфії стінок шурфа. Розкопки 1936 р. [за: Зацепіна 1936]
I
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
1 – фрагмент фрески із зображеннями лика ангела (знахідка ХІХ ст.). Нині втрачений [за: Галерея,
1857, табл. ІХ: 1, 2]; 2 – фрагмент фрески із зображенням частини лика (знахідка ХІХ ст.). Нині
втрачений, копія Л. Дурново [за: Сычев, 1928, с. 96–97, вклейка]; 3 – фрагмент фрески із зображенням
лика (розкопки 1908–1910 рр.). Санкт-Петербург, ДЕ [за: Ганзенко, 2005, с. 160];
4 – фрагмент фрески із зображенням частини лика (розкопки території на південь від Десятинної
церкви 1911 р.). Нині втрачений [за: Каргер, 1961, табл. ХІ]; 5 – фрагмент фрески із зображенням
частини лика (розкопки 1936 р.). Київ, НІМУ [за: Ганзенко, Коренюк, Мєднікова, 1996, каталог №14];
6 – фрагмент фрески із зображенням частини лика (розкопки 1937 р.). Київ, НЗ «СК» [за: Фурман,
1996, каталог №1]; 7 – фрагмент фрески із зображенням частини лика (розкопки Десятинної церкви
2006 р.). Київ, ІА НАНУ, Київська експедиція [за: Васильев, 2010, ил. 3]
II
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
8 – фрагмент фрески із зображенням частини німба та залишком напису діпінто (розкопки Десятинної
церкви 2006 р.). Київ, ІА НАНУ, Київська експедиція [за: Васильев, 2012а, ил. 1: 7];
9 – фрагмент фрески із зображенням частини кисті руки (розкопки Десятинної церкви 2007 р.).
Київ, ІА НАНУ, Київська експедиція [за: Васильев, 2010, ил. 2];
10 – фрагмент фрески із зображенням частини ступні (розкопки західної частини Десятинної церкви
1939 р.) Київ, НМІУ [за: Ганзенко, Коренюк, Мєднікова, 1996, каталог, №15];
11 – фрагмент фрески із зображеннями складок одягу (розкопки 1936–1939 рр.). Київ, НЗ «СК»;
12 – фрагмент фрески із зображеннями складок одягу (розкопки 1936–1939 рр.). Київ, НЗ «СК»;
13 – фрагменти мозаїк із залишками неатрибутованих зображень (розкопки 1911, 1936–1937 рр.).
Київ, НМІУ [за: Ганзенко, Коренюк, Мєднікова, 1996, каталог №1–4]
III
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
IV
Юрій Коренюк. Атрибуція залишків стінних розписів мурованих будівель
Старокиївської гори у світлі матеріалів розкопок Десятинної церкви 2005–2011 років
V
Тетяна Левченко . Фрагменти фрескового стінопису Десятинної церкви
із фондів Національного заповідника «Софія Київська»
VI
Тетяна Левченко . Фрагменти фрескового стінопису Десятинної церкви
із фондів Національного заповідника «Софія Київська»
VII
Наталия Малюк. О фрагменте одного ювелирного изделия Х века
Леся Чміль. Об’єкти другої половини XIІІ – початку ХІХ століття з території Михайлівського
Золотоверхого монастиря
VIII
Леся Чміль. Об’єкти другої половини XIІІ – початку ХІХ століття
з території Михайлівського Золотоверхого монастиря
Іл. 2. Об’єкти XV–XVII ст. та знахідки з них: 1, 2 – кістяний виріб та залізний «ложкар» з ями 2
траншеї 2 (ділянка 3);
3, 4, 5 – будівля та яма в шурфі під фундаментами північної галереї церкви та кахля з ями;
6, 7 – заповнення ями 1 в траншеї 2 та кахлі з ями;
8 – керамічний кухоль у заповненні ями в траншеї 9; 9, 10 – піч у шурфі 4
IX
Леся Чміль. Об’єкти другої половини XIІІ – початку ХІХ століття
з території Михайлівського Золотоверхого монастиря
X
Єлизавета Архипова. Воскомастичний образок «Богоматір Знамення»
з колекції Богдана і Варвари Ханенків у Національному музеї історії України
Іл. 2. Печатки митрополита київського, галицького і всієї Русі Іова Борецького 1620–1631 рр.:
1 – матриця. Свинцево-олов’яний сплав.
Музей історичних та культурних реліквій родини Шереметьєвих;
2 – відбиток печатки. ЦДІАК (ф. 220, оп. 1, спр. 111, арк. 2 зв.)
XI
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
XII
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
Іл. 4. Фрагмент віконного скла з міткою, заповненою синьою фарбою (Київ, Софійський
собор). Фонди НЗ «СК». Світлина О. Журухіної
XIII
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
XIV
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
Іл. 11. Фрагмент віконного скла ромбоподібної форми (Київ, майдан Незалежності, 2001 р.).
Світлина О. Журухіної
XV
Олена Журухіна. Віконне скло давнього Києва (за археологічними джерелами)
XVI
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
XVII
Юрій Писаренко. 1030-річчя Хрещення Русі та 170-річчя відкриття Збруцького ідола
XVIII
Олена Черненко. Дослідження печі для випалу вапна на дитинці Чернігов
(за матеріалами археологічних розкопок 2017 року)
Іл. 6. Камера печі. Вигляд згори Іл. 7. Цегла в муруванні північно-західної стінки печі
XIX
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
Табл. 1 (№ 1–28). Фрагменты фресок Георгиевского собора, находки Вл.В. Седова 2014–2015 гг.
Фото О. Этингоф
XX
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
Табл. 2 (№ 29–54). Фрагменты фресок Георгиевского собора, находки Вл.В. Седова 2013–2018 гг.
Фото О. Этингоф. № 35, 38–39 – фото Вл.В. Седова
XXI
Ольга Этингоф. О фресках наоса Георгиевского собора Юрьева монастыря в Новгороде
XXII
Володимир Гнера, Олександр Пашковський.
3D-моделювання в музеєфікації фундаментів Десятинної церкви
XXIII
Володимир Гнера, Олександр Пашковський.
3D-моделювання в музеєфікації фундаментів Десятинної церкви
XXIV