МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Біологічний Факультет
Кафедра Ботаніки

Шпілька
Марія Петрівна

БІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ

СROCUS HEUFFELIANUS В УМОВАХ МІЖГІРСЬКОГО РАЙОНУ
ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дипломна робота
на здобуття освітнього рівня
«Бакалавр»
Напрям підготовки 6.040102 – біологія*

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:
КОЛЕСНИК О.Б
КАНД.БІОЛ.НАУК,ДОЦЕНТ

УЖГОРОД – 2019
1
Реєстрація
(номер)

« « 20 р.
(підпис лаборанта кафедри) (прізвище, ініціали)

Дипломна робота допущена до захисту

Завідувач кафедри ботаніки

Фельбаба-Клушина Л.М.
(підпис) (прізвище, ініціали)

д.б.н., проф.
(науковий ступінь, вчене звання)

« « 20 р.

Рецензент Кишко К.М.

(підпис) (прізвище, ініціали)

к.б.н, доц. кафедри генетики, фізіології рослин і мікробіології

(науковий ступінь, вчене звання)

2
 Зміст
Вступ………………………………………………………………………….4
Розділ 1.Огляд літератури……………………………………………….….6
Розділ 2. Фізико-географічна характеристика досліджуваного регіону.9
2.1 Географічне положення і площа…………………………………….….9
2.2 Геоморфологія і геологічна будова території…...………………..…..10
2.3 Клімат.…………………………………………………………………..11
2.4 Грунти…………………………………………………………………...12
2.5 Гідрологія……………………………………………..……..………….14
2.6 Рослинний покрив…………………………………………………..….16
Розділ 3. Методика та об’єкт дослідження……………………………….19
Розділ 4. Біоморфологічна характеристика……………………………....21
4.1 Хорологія………………………………………………………………..21
4.2 Загальна морфологія………………………………………………...…22
Розділ 5. Репродуктивна біологія………………………………………….31
Розділ 6. Вживання заходів охорони даного виду………………...……..33
Висновки……………………………………………………………………35
Список використаної літератури………………………………………….36

3
 Вступ
Проблема охорони природи на сучасному стані є однією з
найважливіших. В останні роки в багатьох розвинених країнах заговорили
про глобальну екологічну кризу. Екологічні ідеї проникають у всі сфери
життя людства , в тому числі і політику. Тепер неможливо уявити собі
політичне життя без участі партій "зелених", або інших організацій
захисників навколишнього середовища.
Актуальність теми. Основою забезпечення довгострокового
економічного прогресу є його пов'язаність з дієвою охороною
навколишнього середовища. Впродовж останніх десятиліть збереження
навколишнього середовища набуває особливої актуальності у зв'язку з
неухильним збільшенням розмірів антропогенного впливу на природні
екосистеми та, як наслідок, інтенсивним збідненням різноманітності біоти
загалом та рослинного світу зокрема. Серед загрожуваних таксонів
опиняються представники фітобіоти, котрі представляють науковий і
практичний інтерес та місця зростання котрих зникають або зазнають
негативного впливу внаслідок господарської діяльності людини. Сюди
відносяться і ефемероїдні геофіти, біолого-екологічні властивості котрих
обумовлюють їх вразливість. Переважна більшість видів роду Crocus L.
(Iridaceae) у зв'язку з їх високими декоративними властивостями знаходяться
під загрозою зникнення, внаслідок їх безконтрольного використання. В той
же час висока атрактивність, особливі строки цвітіння (як ранньовесняного,
так і осіннього) обумовлюють популярність та перспективність видів
роду Crocus в декоративному квітникарстві та озелененні. Результати
вивчення поширення, біологічних, еколого-географічних, фітоценотичних
особливостей видів роду є теоретичною основою розробки методів їх
раціонального використання та розробки й проведення природоохоронних
заходів по їх збереженню.
Отже, актуальним є критико-систематичний перегляд та уточнення
видового складу роду Crocus в Українських Карпатах, встановлення
4
біологічних, еколого-ценотичних особливостей представників роду,
визначення сучасного стану їх популяцій на основі комплексу як класичних,
так і сучасних методів досліджень.
Метою курсової роботи був критико - систематичний аналіз та
характеристика виду Crocus heuffelianus в умовах Закарпатської області,
Міжгірського району, з’ясування сучасного стану популяцій даного виду та
підготовка пропозицій по їх охороні.
Для досягнення мети були поставлені наступні основні завдання:
- уточнити сучасний ареал виду Crocus heuffelianus в досліджуваному регіоні;
- дослідити мінливість морфологічних ознак видів;
- дослідити важливіші демографічні показники популяцій даного виду на
території;
-дати оцiнку та з’ясувати наслiдки впливу антропогенного навантаження на
флору;

5
 РОЗДІЛ 1.ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
Історія дослідження флори Синевирської долини та прилягаючої до неї
території вивчалась давно. Першими дослідниками були лісоводи, туристи
ще з кінця дев'ятнадцятого століття. Однак, ці роботи були опубліковані в
статтях, або брошурах, які несли лісоводський характер .
У праці "Рослинність Закарпатської області УРСР" написаній
колективом співробітників Інституту ботаніки Академії наук УРСР в 1949
році висвітлюються основні закономірності розподілу природної рослинності
на території Закарпаття, подається детальна характеристика лісової, лучної і
високогірної рослинності, наводиться геоботанічне районування та коротко
розглядається історія розвитку рослинності . Крім того наводяться відомості
про дикорослі корисні декоративні і бур'янові рослини, які поширені в
Закарпатті . Вказані також шляхи раціонального використання рослинності
для потреб народного господарства.
Досить детально досліджували флору та рослинність Східних Карпат в
30-40 роки XX ст. польські,чеські, та угорські ботаніки. Майже всі роботи
мали в свій час значний науковий інтерес і не втратили актуальності і зараз.
Однак вони лише частково охоплювали територію Українських Карпат, мали
переважно описово-інвентаризаційний характер і не охоплювати питання
систематики,еколого-географічного поширення більшості видів, також не
виходили на практичне використання результатів.
У книзі "Очерк растительности и флоры Карпат", дає детальний огляд
флори Карпат в тому числі лісних (радянських ) Карпат, орографічний огляд
Карпат, районування Карпат і елементи їх флори та конспект флори
Закарпатської області.
Про Синевирське озеро зустрічаються дані в туристських довідниках,
довідниках карпатських лісівників, виданих Закарпатським видавництвом
"Карпати".

6
 Вивченням флори Синевирського озера займався С. М. Стойко (1965,
1977), який описує ліси узбережжя озера Синевир, виділяє формації буково-
ялиново-смерекових лісів. Дає фізико -географічну характеристику озера і
прилеглої території.
Детально про географічне положення Національного Природного Парку
«Синевир», грунти, клімат, гідрологію,рослинний світ описано у виданні
«Національний природний парк «Синевир»: становлення і розвиток» - таку
назву має науково-популярне видання, яке побачило світ у видавництві
«Патент».
В.А. Анучин в своїй книзі "Географія Советского Закарпатья", вперше
після війни, після визволення Закарпаття, описує Синевирське озеро в
Карпатській системі. Флора і фауна Синевирської долини вивчалась Є. К.
Власовою, 1958 рік. За даними Є. К. Власової вивчалась температура води з
1950 по 1952 роки, хімічний склад, геологічна будова території. Є. К. Власова
вивчала у берегів озера зарості рдесника кучерявого.
В матеріалах науково - практичної конференції: "Збереження
флористичного різноманіття Карпатського регіону" (1-4 жовтня 1998 року),
подаються відомості про флористичне різноманіття НПП "Синевир" та
Карпатського регіону в цілому.
Шафран Гейфеля є однією з найдавніших культивованих рослин. Згадка
про дану рослину датується 1500 роком до нашої ери у Єгипетських медичних
текстах. У письмових джерелах шумерської цивілізації згадка про Шафран
Гейфеля більш рання. Він є не тільки в писемностях шумерської цивілізації,а й
зберігся розпис на стінах Кносського палацу на острові Криті,що відноситься
до 1500 року до н.е.,де зображені люди,які збирають Шафран.
У праці Мигаля А.В. «Біолого-екологічна характеристика видів роду
Crocus L. В Українських Карпатах та заходи по їх охороні»,описано
морфологічну мінливість видів, ареал і еколого-фітоценотичну
приуроченість,зокрема:хорологію,екологію і фітоценологію.

7
 Також описано біоморфологічну характеристику,питання охорони видів
роду Crocus та їх прктичне використання.
Рослинність НПП «Синевир» Український фітосоціологічний збірник .-
Київ, 1997 описано рідкісні види рослин,у тому числі і Шафран Гейфеля, який
знаходяться на межі зникнення.
Червона книга України. Рослинний світ. У даному видавництві детально
описано морфологічні ознаки даної рослини та місцезростання популяції по
всій Україні.

8
 РОЗДІЛ 2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
НПП "СИНЕВИР"

Закарпаття – це переважно гірська область, оскільки 4/5 її території

займають гори та передгір’я. Лише на південному-заході – рівнина. Серед
адміністративних областей України Закарпатська область займає
передостаннє місце за площею. У містах області проживає 487 тис. чол., або
33% всього населення. Закарпаття – багатонаціональна область, поділяється
на 13 адміністративних районів, до яких входять 603 населені пункти. Два
міста – Ужгород і Мукачеве – міста обласного підпорядкування, сім міст –
районного і 14 селищ міського типу (Геренчук, 1981).

2.1 Географічне положення і площа

Національний природний парк "Синевир", розташований в північно - східній

частині Міжгірського району Закарпатської області.

Рис.1.2 Загальний вигляд НПП «Синевир» Фото автора.

НПП "Синевир" межує на півночі і північному сході по водороздільному

хребту з лісовими масивами Івано - Франківської області, на заході з
9
Верхньобистрянським лісництвом Міжгірського держлісгоспу , на сході з
Вільшанським лісництвом Хустського держлісгоспу. Крім того до лісових
масивів прилягає територія населених пунктів , які входять в господарську зону
парку.
Був створений 5 січня 1989 р. і став третім серед національних парків
України після Карпатського та Шацького.
Загальна плота НПП "Синевир" 40 606 га, з них лісових земель 32 294 га,
рілля 449 га, сіножаті площі 1765 га, пасовищ 4147 га, разом с/г угіддя -
становлять 6361 га, площа зайнята водами становить 293 га, болотами 36 га,
садиби 1763 га, нелісові землі становлять 491 га.
На сьогодні площа НПП "Синевир" поділяється на такі основні
функціональні зони, як: заповідна зона - 5818 га, регульованої рекреації-233858
га, стаціонарної рекреації - 17 га, господарську - 5074 га.

2.2 Геоморфологія і геологічна будова території

По геологоморфологічному районуванню П.М. Цися (1962, 1968)
територія досліджуваного району входить в район середньовисотних хребтів і
гірських груп Приводороздільних Горган, Водороздільно -Верховинської
області.
Формування району середньовисотних хребтів і гірських груп
Приводороздільних Горган, як і всієї гірської системи в цілому, проходило в
кінці третинного на початку четвертинного геологічного періоду. Ця геологічна
епоха характеризується підняттям Карпат і трангресією міоценового моря в
район передгір'їв.
Перше вертикальне підняття сучасного Карпатського спорудження
почалось на границі палеогена і неогена.
В кінці оліоцена і на початку міоцена вся зона Карпатської геосинкліпалі
покидається морем і перетворюється в стійко-висхідну область
континентальної денудації.

10
 В результаті посилюючих процесів денудації і одночасної водної ерозії
утворилась гірська група хребтів Приводороздільних Горган.
Рельєф території НПП "Синевир" долиною річки Теребля ділиться на два
нерівних гірських масиви: західних і східний. Обидва масиви представляють
собою систему хребтів. Хребти на всім протязі -звивисті, є багато відрогів
різної степені величини, які утворюють хребти другого і третього порядку.
Хребти закінчуються гострими вершинами, внаслідок чого утворюється
сильновиражений мезорельєф.
Основними вершинами західного гірського масиву являється гора Великий
Горган (1438 метрів над рівнем моря), Малий Горган (1365 м н.р.м.), Клева
(1228 м н.р.м.), Озірна (1495 м н.р.м.), Тяпиш (1548 м н.р.м.).
Вершини східного масиву гора Болотняк (м н.р.м.), Попадя (1452 м н.р.м.),
Канч (1578 м н.р.м.), Секул (1389 м н.р.м.), Буковина (1112 м н.р.м.), Кругла
Млака (1242 м н.р.м.), Дарвайка (1502 м н.р.м.), Стримба (1717 м н.р.м.),
Негровець (1707 м н.р.м.), Барвінок (1461 м н.р.м.).
Максимальна висота в НПП "Синевир", до якої піднімається границя лісу
1510 м н.р.м., мінімальна 530 м н.р.м. Схили мають переважно пологу форму, а
гострі вершини більшості хребтів вирівняні широкі. Максимальна крутизна
схилів досягає 20-25 °, середня - 15 °, мінімальна - 4°.

2.3 Клімат

Клімат – це один із найважливіших компонентів природи і є однією з

географічних характеристик території. На клімат впливають такі фактори як
географічна широта, висота над рівнем моря, гори (як перешкода вітрам),
загальна циркуляція атмосфери а також місцеві вітри. Місцевий
рельєф,рослинний покрив, а також висота снігового покриву є допоміжними
факторами.
Територія парку розміщена в чотирьох вертикальних кліматичних зонах-
помірній, прохолодній, помірно-холодній та холодній.
11
 Клімат району досліджень має специфічні особливості гірської зони, тобто,
характеризується наявністю вертикальної зональності. Найхолодніший місяць -
січень , а найтепліший - липень (В.А. Анучин 1956) . Однак, так буває не
кожного року .
В.А. Анучин відмічав, що в Закарпатті дуже часто спостерігаються значні
коливання, як температури, так і опадів від місяця до місяця, від року до року.
Останні весняні заморозки можливі до половини червня, а в окремі роки
спостерігається з середини травня. Середня дата перших осінніх заморозків
припадає на 25 вересня з коливанням від 8 вересня до 8 жовтня. Тривалість
вегетативного періоду становить 180 -200 днів, починаючи приблизно з 1-15
квітня до 20-30 вересня.
Середньорічна температура повітря 4,4°С. Максимальна температура
повітря від + 31 °С - липень, а мінімальна - 34°С -січень. Середньорічна
кількість опадів за даними Міжгірської метеостанції 1558 мм. На протязі
вегетативного періоду випадає 61 % опадів. Середня глибина промерзання
грунту 45 сантиметрів, максимальна - 65 сантиметрів. Постійний сніжний
покрив встановлюється з 15 жовтня. Схід снігового покриву проходить в період
з 15 березня по 15-20 квітня.
Переважаючими вітрами на даній території є вітри західного і південно -
західного напрямку. Взимку переважають сухі і холодні вітри північного і
північне - східного напрямків. В літній період з Атлантичного океану мусони
приносять вологу і деякі похолодання, що зумовлюють велику кількість опадів.
В цілому клімат району досліджень є сприятливий для успішного розвитку
флори, хоча в останні роки відбуваються суттєві відхилення від норми:
надмірне випадання опадів, засухи тощо.

2.4. Грунти

Ґрунтовий покрив визначається географічними і кліматичними

особливостями району досліджень. В горах у межах субальпійського і
12
альпійського поясів (в смузі полонин на крутих і уривистих схилах та на
гострих вершинах) в результаті інтенсивних процесів ерозії, ґрунтовий покрив
зовсім або майже відсутній.
В горах у межах лісового поясу , ґрунтовий покрив сформований на
глубокому шарі елювіальне - делювіальних відкладів.
Характерною особливістю грунтів під хвойними і мішаними лісами Карпат
є значний вміст у них гумусу. Запас гумусу в грунтах хвойних лісів порівняно
високий. В ґрунтовому шарі 0-50 см міститься близько 200 т/га, а в шарі 0-100
см - майже 250 т/га. За механічним складом грунти хвойних насаджень
різноманітні - від супісковатих легких суглинків до легких глин. В легко і
середньо - суглинистих відмінах помітно переважає фракція піску, (35-40% і
15-30%) і крупного пилу (20-30% і 15-20%) . Провідну роль в процесі
ґрунтоутворення відіграє підстилка. Вплив підстилки на грунт може бути як
позитивним, так і негативним. Надмірне нагромадження веде до оторфування,
що негативно відбивається на водному і повітряному режимі, а також на фізико
- хімічних властивостях грунту. Відсутність підстилки сприяє розвитку
ерозійних процесів на гірських схилах, погіршенню гідротермічного режиму
верхнього шару грунту.
Складність рельєфу, своєрідні кліматичні умови, які впливають на
напрямок біологічного процесу, грунтоутворювані порди, механічний склад і
скелетність грунту , характер рослинності - всі ці фактори лягли в основу
виділення на даній території чотирьох типів грунту(Руднєва, 1960):
а) бурих гірсько - лісових;
б) дерно - буроземних;
в) бурих - лісових;
г) буроземне - підзолистих .
Зі зміною рельєфу від низинного до гірського змінюється механічний
склад ґрунтів – від глинистого і суглинистого до легкосуглинкового і піщаного,
зменшується товщина, підвищується кислотність, зростає щебенистість і
кам’янистість аж до утворення кам’янистих розсипищ.
13
 Внаслідок того, що основними процесами ґрунтоутворення є дернові і
підзолисті грунти на гірських і високогірних луках сформувались перехідні
типи грунтів: гірсько - лісові, гірсько -підзолисті, гірсько - лучні.
Бурі гірсько - лісові грунти відзначаються високим вмістом перегною. У
природному стані вміст його досягає 10-15 %, під вторинними луками кількість
гумусу зменшується .
Гірські породи, на яких формуються бурі гірсько - лісові грунти, дуже
бідні на сполуки кальцію - це зумовлює високу кислотність, тому такі грунти
використовують в лісовому господарстві.
Дерно - буроземні суглинисті грунти досягають на підвищених ділянках
долин гірської ріки і займають велику площу. Вміст гумусу досягає 2,8 - 5,1 %.
У високогірних поясах поширені гірсько - лучно буроземні грунти, які
формувались під лучною чагарниковою рослинністю. Ці грунти нагадують
глибокі буроземи.
2.5 Гідрологія
Гідрографічна сітка досліджуючої території густа, а чим густіша річкова
сітка, тим більше розчленована місцевість.
Основною водною магістраллю НПП "Синевир" являється річка Теребля,
вона бере свій початок в північно - східній частині НПП "Синевир" на границі з
Івано - Франківською областю і впадає в річку Тису.
За гідрологічною характеристикою має досить густу мережу з
характерними порогові - водоспадними типами русел. На 40 км. віддалі між
північною і південною частинами парку висотність початку утворення русел
становить 1600-1650 м. в.н.р.м., а в нижній частині території парку 600-700
м.в.н.р.м. Водний режим гідрологічної мережі формується в умовах пересічного
рельєфу, неоднорідних грунтів, рослинності і місцевих відмінностей клімату.
Крім того на території знаходяться два озера: оз. Синевир та оз. Озірце, 12
ставків та Теребле - Ріцьке водосховище, а також верхові болота оліготрофне
сфагнове болото «Глуханя» та« Замшатка».

14
 Рис.2.2 Загальний вигляд річки Теребля біля контори НПП «Синевир»
Фото автора.
На всім протязі в границях території НПП "Синевир" в неї впадає праві
притоки: Гичовий, Межезворами, Вел. Фересовий, Красний, Озеро, Стенишір,
Студений, Товчка, Кривий і ряд інших. Її лівими притоками являються:
Ростока, Канчівський, Плашаницький, Мал. Фересовий Чорна Ріка,
Минчилівський, Гирсовець, Сухар.
Річка Теребля має порівняно невеликий нахил і не широку долину. Русло
річки і її притоків кам’янисте. Швидкість течії річки 18 км/год, ширина її 20-25
м, середня глибина 20-40 см.
По своєму режиму річка відноситься до гірського типу, змішаного
(атмосферного і ґрунтового) живлення.

Водний режим гідрологічної мережі суттєво змінюється протягом року.

Характерною особливістю внутрішнього розподілу стоку є наявність повеней
протягом більшої частини року, з нестійкою літньо-осінньою меженню, яка
формується талими і дощовими водами. Весь теплий період року
характерезується частими зливовими дощами, внаслідок чого виникають
паводки (5 -10 в рік), ерозіїта зсуви.
15
 Річка замерзає в другій половині грудня, розмерзається в кінці лютого, або
на початку березня. Найшвидші гірські потічки і в самі люті морози лишаються
вільними від льоду.
На території НПП "Синевир" розташоване знамените Синевирське озеро,
або як його ще називають "Морське око". Цю другу назву Синевирське озеро
одержало за глибину водойми. Дзеркало озера розташоване на висоті 989
метрів над рівнем моря. В центрі озера ніби велика зіниця, знаходиться
піщаний острівок, який тільки у весняні паводки скривається під водою. Площа
водойми не велика і дорівнює 7 гектарів, але вода її на диво прозора. Навіть у
самому найглибшому місці озера, рівному 20 метрів, в сонячний день видно
камінисте дно, видно як бороздить водну глибінь озірна форель. Середня
глибина озера 15 метрів. Воно утворилось в результаті гірського обвалу, або
землетрусу , який закрив глибоку улоговину камінням. Про це говорить той
факт, що нижче дзеркала, приблизно в 100 метрах від берега, озірна вода з
шумом проривається крізь каміння, утворюючи гірський потічок, який теж
називається "Озеро".
На території Синевирського ПОНДВ розташоване ще одне невелике озеро
Озірце (Дике озеро). На території, наданій парку в постійне користування,
площу 36,4 га займають болота, в тому числі унікальне оліготрофне болото
«Глуханя», яке розташоване на висоті 620 м н. р. м. на захід від с. Негровець
біля підніжжя гори Мирша і правого берега річки Тереблі й займає площу 17 га.

2.6. Рослинний покрив

Для флори Національного природного парку “Синевир” характерним є

значне видове та родове різноманіття. Її систематична структура має
бореальний тип і добре відображає монтанно-лісовий характер флори
Середньої Європи. Флора парку “Синевир”нараховує 890 видів, які відносяться
до 392 родів, 109 родин.

16
 Серед рідкісних видів рослин в НПП “Синевир” нараховується 133 види,
що відносяться до 90 родів з 45 родин. До Червоної Книги України віднесено 48
видів рослин та 37 видів тварин. Основні площі парку “Синевир” зайняті
хвойними, здебільшого ялиновими лісами, які є аналогом тайги і відзначаються
досить високою флористичною насиченістю, на відміну від темних букових
лісів, де зустрічається досить мала кількість видів.
Значним флористичним багатством відзначаються полонини, висячі
трав’яні болота, а також рідкісні екосистеми на вапнякових відслоненнях.
ВНПП “Синевир” можна виділити три типи рослинності: деревно-
чагарниковий, трав’янистий та мохово-лишайниковий. На полонинах поширені
біловус стиснутий та чорниця. Рідко зустрічається водянка чорна, брусниця,
дзвоники та інші.
Майже 61 відсоток вкритої лісом площі займає ялиця і смерека. Нижче
1200 мялиця і смерека ростуть з доміжками бука, клена, явора, ясена, а верхня
частина гір зайнята чистими ялинниками. Хоч чисті ялицеві насадження і
мають високу продуктивність, вони часто піддаються вітровалам і буреломам.
Панівними у парку є лісові формації. Незважаючи на давню лісоексплуатацію,
на значних територіях збереглись корінні або близькі до них лісові фітоценози.
На території парку збереглись також ділянки корінних смерекових лісів.
Букові ліси парку “Синевир” поширені в основному в південній його частині,
подекуди невеликими смугами заходять в мішані ліси у р. Квасовець.
У післяльодовиковий період бук розселявся разом з ялицею. Корінні
букові лісостани не завжди займають найтепліші південні схили та рівнини.
Значна тінистість і багатоярусність букових лісів, а також товстий шар
підстилки не сприяють флористично багатому трав’яному покриву. Букові ліси
немов окутують хвойні ліси, не допускаючи в них буреломів, вітроломів і
мають важливе господарське, рекреаційне та екологостабілізуюче значення.
Серед мішаних смереково-буково-ялицеві ліси займають найбільшу площу
Національного парку і піднімаються до приполонинної межі і поділяються на

17
два пояси. В нижній частині переважає ялиця і бук з незначною участю
смереки. Бук найкраще зростає нависоті 600–800 м і доходить до1200 м.
Здебільшого бук і смерека утворюють сильні насадження, постійним
супутником яких є могутні дерева поодиноких вкраплень явора. У верхній
частині переважають смерека з незначною домішкою у пригніченому стані бука
і ялиці до яких домішується у невеликих кількостях явір, ясен, вільха, ліщина,
рідко граб.
За ценотичною структурою рослинних ступенів Синевирський парк
подібний до Карпатського. В межах висот 450— 700 м, у теплішій частині
парку в околицях Міжгір'я, сформований PC букових лісів (Fagetum sylvaticae) з
домішкою хвойних порід. В його трав'яному покриві багато типових
бореальних видів.
Вище, до висоти 900 м, поширені змішані смереково-ялицево-буко-ві та
смереково-буково-ялицеві ліси (Piceeto-Abieto-Fagetum, Piceeto-Fageto-
Abietum). В міру похолодання, в межах висот 900— 1100 м сформовані буково-
ялицево-смерекові та ялицево-буково-смерекові ліси (Fageto-Abieto-Piceetum,
Abieto-Fageto-Piceetum). Монодомінантні смеречини поширені між
гіпсометричними рівнями 1100—1500 м. Вище, в умовах холодного клімату і
короткого вегетаційного періоду (90 днів), переважає криволісся з сосни
гірської, рідше душекії зеленої і ялівцю сибірського та субальпійські луки.
У зв'язку з зональним розподілом рослинного покриву, (Фодор, 1956)
територія району досліджень відноситься до гірського лісового поясу.
Як і в інших гірських районах в розподілі рослинності крім вертикальної
зональності відіграє важливу роль клімат і грунт .
Природна рослинність внаслідок діяльності людини дуже змінена.
В низинних районах нашої області, наприклад, у Берегівському районі, де
густота населення значно більша і кліматичні та грунтові умови значно кращі,
природна рослинність збереглася лише на невеликих площах. Більша частина
земельної площі використовується для вирощування сільськогосподарських
культур.
18
 РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ТА ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
У процесі дослідження на території НПП «Синевир» було виявлено 4
локалітети Crocus heuffelianus Herb. 3 з яких розміщені та території села
Колочава:
1.територія музею «Старе село».
2.гора Дарвайка,урочище Присліпець.
3.Територія Квасовецького лісництва.
4. Околиці с. Синевир.
Дані локалітети знаходяться на висоті від 800м до 1000м над рівнем моря.

Рис.3.3 Карта території НПП «Синевир»

Фото з архіву НПП «Синевир»

Внутрішньовидова структура:на території досліджуваних чотирьох

ареалів виявлено один вид роду Crocus –Crocus Heuffelianus.

19
 Визначення зібраних рослин проводили по „Визначнику рослин
Українських Карпат” (1977) і „Определителю высших растений Украины”
(1987). Обробку гербарних матеріалів здійснювали за загальноприйнятою
методикою (Скворцов, 1977).
В роботі використано класичний порівняльно-морфологічний метод
дослідження. Для вивчення біоморфологічних особливостей, внутрішньо- та
міжпопуляційної мінливості досліджуваного виду із кожної популяції
рендомним методом відбиралось 22 генеративних особин, котрі
досліджувались за морфологічними ознаками. (Додаток А).
При вивченні великого життєвого циклу C.Heuffelianus я дотримувалась
принципів виділення вікових станів за схемою Т.О. Работнова (1950) з
доповненнями інших дослідників (Смирнова и др., 1976).
Вивчення великого життєвого циклу, визначення вікової структури та
чисельності ценопопуляцій C. heuffelianus в різноманітних еколого-
фітоценотичних умовах проводились в межах чотирьох різних ділянок.
Віталітетна структура популяцій вивчалась за методикою Ю.А. Злобіна (1989).
В процесі виконання роботи проводили напівстаціонарне, маршрутне та
лабораторне дослідження.

20
 РОЗДІЛ 4. БІОМОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
4.1 Хорологія
Шафран Гейфеля називають квіткою Місяця. Річ у тім, що період вегетації
рослини залежить від фаз нічного небесного світила. Чим більше місячних днів,
тим швидше розвивається рослина.
В систематичному відношенні рід Шафран (Crocus L.) належить до
родини півникових (Iridaceae Juss.). Рід нараховує біля 80 видів; в Україні
поширено 9 видів. Одні з них зацвітають весною, а інші – восени.
Загальне поширення шафрана Гейфеля (Crocus heuffelianus Herb.) в
Україні, в Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії та Сербії. За О.В. Фоміним і
Є.І. Бордзіловським (1950, цит. за: Комендар, Неймет, 1980), цей вид
зустрічається в південно-західній частині України, рідше в Тернопільській і
Хмельницькій областях (Мельник, 1993), частіше – в Карпатах, на
Закарпатській рівнині.
Для шафрана Гейфеля характерний суцільний ареал в Українських
Карпатах. Він, в основному, є гірським і високогірним видом. Зарості шафрана
Гейфеля зустрічаються у більшості дубових, дубово-грабових і букових лісів
вулканічних Карпат, на субальпійських луках.
Вид названий на честь ботаніка XIX сторіччя Йогана Гейфеля. У народі ці
рослини також називають маслянками, серенками або брандушками (через
схожість з брандушкою різнобарвною). Втім слід зазначити, що схожість ця
суто зовнішня, а в систематичному відношенні ці види не є близькими, оскільки
належать до різних родин.
Шафрани, як правило, зростають великими або малими острівцями
посеред лісу, на галявинах, узліссях, на полонинах. Розвиток у них починається
у січні під снігом. На початку березня квіти виходять з-під землі і зростають
густою щетиною, утворюючи своєрідний килим. Часто буває і таке, що
шафрани пробивають спресований сніг, і тоді темно-фіалкові квіти гарно
контрастують з білим фоном, утвореним снігом.

21
 4.2 Загальна морфологія
Crocus heuffelianus Herb.- багаторічна трав’яниста рослина висотою
10,1-19,5 см. Бульбоцибулина округла, трохи сплюснута зверху та знизу, 9,8-
12,0 мм у діаметрі, заввишки 7,4-11,0 мм. Вона покрита темно-коричневою
тунікою, яка складається з сухих лускоподібних низових листків. На
бульбоцибулині знаходиться дуже короткий квітконос завдовжки 2,3-4,0 см.
Під час плодоношення квітконос росте, значно збільшуючись в розмірах.
Квітконос покритий верховим листком, який починається при його основі.
Листки лінійні, злаковидні, завширшки 2,1-7,1 мм, з загорнутими краями і
сріблястою смужкою на осі вздовж усього листка. Листків 2-3, завдовжки
7,7-16,6 см, вони ростуть і повністю розвиваються після цвітіння рослини,
іноді досягаючи довжини 20 см. При основі їх охоплюють прозорі низові
листки.
Насіння округле, довгасте, з двох боків трохи загострене, діаметром
кілька міліметрів (2-44 мм) темно-коричневого кольору.

Рис5.4 Crocus heuffelianus Herb.

Фото автора

22
Формула квітки: Р3+3А3+О4(3). Колір квітки C. heuffelianus варіює в
широких межах – від темно-фіалкового до чистого білого.
Квітки актиноморфні, поодинокі, фіалкові, зрідка білі. Оцвітина проста,
віночковидна. Листочки оцвітини виразно увігнуті, біля основи у середині
голі, видовжено-оберненояйцевидні, зовнішні 3,2-4,3 см завдовжки, 1,2-1,6
см завширшки, внутрішні 3,1-3,9 см. завдовжки і 1,1-1,5 завширшки. На
верхніх кінцях пелюсток знаходиться V-подібна темно-фіалкова пляма.
Приймочка помаранчева, 7,8-12,0 см завдовжки, 3-роздільна, по довжині
найчастіше перевищує тичинки. Зав’язь 3-гнізда, довжина її сягає 6,3-7,4 мм,
під час цвітіння знаходиться під землею, під час плодоношення виноситься
над поверхнею грунту квітконосом.
Плід – 3-гнізда коробочка, яка на час дисемінації знаходиться над
поверхнею грунту на висоті 5-8 см. При повному достиганні коробочка
висихає і розтріскується трьома поздовжніми щілинами зверху донизу. При
цьому насіння висипається з коробочки.
Біоморфологічна характеристика рослин кожної вікової групи наведена на
підставі вимірів 22 особин.

23
 Таблиця 1.4 Біоморфологічна характеристика шафрану Гейфеля на
околицях села Синевир
Np/p Висота Довжина Довжина Ширина
рослин листків, мм. листочків листочків
и, см. оцвітини, мм. оцвітини, мм.
1 18.5 8.1 36.5 11.2
2 17.2 7.4 38.8 13.8
3 16.3 9.6 36.9 12.4
4 18.7 8.3 40.1 14.6
5 19.6 8.8 40.6 16.7
6 20.1 7.9 42.8 15.3
7 15.4 9.6 47.9 12.8
8 17.6 9.7 48.3 12.4
9 18.9 9.1 32.4 11.7
10 14.2 8.4 34.5 13.8
11 16.3 8.5 39.8 14.2
12 17.4 9.3 42.5 14.6
13 13.5 9.0 47.5 15.8
14 15.8 9.4 44.9 13.7
15 22.3 8.4 36.5 13.0
16 21.6 8.7 37.9 13.9
17 23.2 7.6 37.0 14.7
18 18.3 7.7 38.4 12.9
19 17.6 8.2 43.6 15.6
20 19.4 9.6 39.8 15.4
21 15.6 9.0 37.5 16.3
22 16.3 7.5 38.5 15.1
Середнє 17.9 8.5 40.5 14.3

значення
24
 Таблиця2.4Біоморфологічна характеристика Шафрану Гейфеля на
території музею «Старе село» (с. Колочава)
Np/p Висота Довжина Довжина Ширина
рослин листків, мм. листочків листочків
и, см. оцвітини, мм. оцвітини, мм.
1 14.7 8.3 42.3 15.7
2 15.3 9.3 45.1 14.6
3 19.8 7.9 44.7 16.8
4 18.7 8.7 47.2 16.0
5 15.6 8.3 44.4 15.3
6 21.3 7.9 47.0 15.3
7 22.6 9.6 43.8 15.9
8 16.4 9.8 42.3 14.8
9 17.9 9.2 39.6 16.1
10 17.6 8.8 35.7 15.4
11 17.2 9.1 34.7 15.9
12 18.4 9.4 36.9 15.3
13 15.6 8.6 41.4 12.4
14 20.3 8.5 44.6 13.5
15 21.4 7.7 41.8 13.7
16 20.6 8.1 43.1 13.2
17 20.1 8.3 46.3 14.8
18 22.3 8.6 47.1 15.4
19 18.9 7.9 44.8 15.0
20 19.7 8.8 43.5 12.9
21 20.8 9.2 38.4 13.4
22 20.7 9.3 37.0 13.9
Середнє 20.0 8.8 42.3 14.7

значення
25
 Таблиця3.4Біоморфологічна характеристика Шафрану Гейфеля на
території Квасовецького лісництва
Np/p Висота Довжина Довжина Ширина
рослин листків, мм. листочків листочків
и, см. оцвітини, мм. оцвітини, мм.
1 15.3 7.1 35.5 11.7
2 16.2 7.8 36.8 12.8
3 15.3 8.6 35.9 12.2
4 15.7 7.3 39.1 13.6
5 16.6 7.8 38.5 14.7
6 17.1 7.6 37.8 15.3
7 14.9 7.6 39.9 16.8
8 17.6 7.7 38.3 16.4
9 17.9 8.1 37.4 15.7
10 17.2 8.7 38.5 14.8
11 16.3 7.5 37.8 16.2
12 16.4 8.3 40.5 15.6
13 14.5 8.0 40.5 15.2
14 15.2 8.4 38.9 14.7
15 17.3 8.4 35.5 14.0
16 20.6 7.7 36.9 13.9
17 19.2 7.7 37.0 15.7
18 17.3 8.7 37.4 14.9
19 16.6 7.2 40.6 19.6
20 17.4 8.6 39.8 15.4
21 16.6 8.0 36.5 16.1
22 17.3 7.0 37.5 16.1
Середнє 16.2 7.8 38.0 15.1

значення
26
 Таблиця 4 .4Біоморфологічна характеристика Шафрану Гейфеля
на території села Синевир
Np/p Висота Довжина Довжина Ширина
рослин листків, мм. листочків листочків
и, см. оцвітини, мм. оцвітини, мм.
1 18.7 9.1 39.5 14.2
2 19.2 8.9 38.5 14.8
3 17.3 9.6 36.7 14.4
4 19.7 8.9 40.6 14.6
5 19.6 8.8 40.6 15.7
6 20.1 8.9 42.8 15.3
7 18.4 9.6 47.9 16.8
8 17.6 9.2 48.3 16.4
9 19.9 9.1 39.4 16.7
10 17.2 8.9 34.5 13.8
11 18.3 8.9 39.8 14.2
12 17.4 9.3 42.5 14.6
13 16.5 8.8 46.5 16.8
14 17.8 9.1 42.9 15.7
15 22.1 8.9 39.5 16.0
16 21.9 9.5 37.9 13.9
17 23.2 8.6 37.4 16.7
18 18.3 9.4 38.9 15.9
19 19.6 9.0 43.6 15.6
20 18.9 9.8 37.8 15.6
21 15.6 8.6 37.5 16.3
22 17.3 9.5 38.5 15.1
Середнє 18.7 9.1 40.7 15.5

значення

27
 Таблиця 5.4 Порівняльна характеристика середніх значень Crocus
heuffelianus на визначених локалітетах.

45

40

35

30

25

20

15

10

0
с.Синевир Старе село Квасовець Дарвайка

Довжина листків, мм.

Висота рослини, см.
Довжина листочків оцвітини, мм.
Ширина листочків оцвітини, мм.

28
 Період цвітіння майже на всіх локалітетах різний. Це пов’язано з опадами
снігу і кількістю сонця. Особливо важливою є кількість снігу на полонині,якщо
ще є суцільний сніговий покрив більше 10 сантиметрів,то крокус просто не
проб’ється. Щоб на такій території масово з’явилися квіти,то треба щоб сніг
звільнив великі площі. Так,на горі Дарвайка цього року перші крокуси зацвіли
29 березня. Настає певний період, коли товщина снігу стає такою, що через неї
сонце вже не може нагрівати грунт. Цибульки крокусів, які є в землі,
пробуджуються від цього тепла, і починається вегетація. Це називається –
сумою ефективних температур.
Якщо говорити про низовинні локації,то це переважно села, де ведеться
господарська діяльність, землі розбиті під городи. В Колочаві унікальність в
тому,що шафрани ростуть на території скансену, де їх охороняють. Водночас
їх там ніхто не садив,бо це дикий вид. Цього року перші квіти на даному
локалітеті з’явились 14 березня і масово цвіли до 10 квітня. Тут свій
мікроклімат. Якщо погода дозволить крокусам розцвісти тут, то на вершинах це
буде на 2-3 тижні пізніше. І то, якщо знову не засніжить.

Рис.6.4 Crocus heuffilianus на території музею «Старе село».

Фото автора

29
 Як і на околицях музею «Старе село», у Квасовецькому Лісництві кожної
весни спостерігається унікальне природне явище – масово зацвітає
«шафранове поле». І цей рік не був винятком.
22 березня тут з’явилися перші крокуси, хоча на основній території ще
лежав сніг.

Рис 4.3 Шафран Гейфеля на території Квасовецького лісництва .

Фото автора
На відміну від попереднього локалітету, Шафран Гейфеля на території
Квасовецького лісництва зацвів майже на тиждень пізніше. Це пов’язано з тим,
що дана популяція виду розташована біля підніжжя гори у важкодоступному
місці для освітлення.
Крокус – це ефемероїд. Тобто вид,особини якого живуть і цвітуть
короткий період часу,перед тим, як активізуються інші види рослин,і поки у
нього ще немає конкуренції за світло. Наприклад, підсніжники в лісі,також
ростуть,перш ніж на деревах і кущах розпустяться листки. Така стратегія виду.
Кожен вид займає якусь еволюційну нішу.

30
 РОЗДІЛ 5. РЕПРОДУКТИВНА БІОЛОГІЯ
Квітки роду Crocus поодинокі, прямостоячі, двостатеві, антиноморфні.
Оцвітина складається з довгої трубки та відгину, утвореного шістьма
сегментами, що розташовані в два кола. Зав’язь нижня, знаходиться під
поверхнею грунту. В основі відгину знаходяться нектарники, утворені
септальними залозами. У C. heuffelianus на верхніх кінцях сегментів
зовнішнього кола оцвітини знаходиться V-подібна темно-фіалкова пляма.
Тичинок 3, в основі зрослих з верхньою частиною трубки оцвітини.
Пиляки прямі, довгасті, розкриваються поздовжніми щілинами. У
C.heuffelianus пиляки обернені щілинами в напрямку гінецею. Стовпчик
маточки нитковидний, довгий, довжина його дуже часто сягає понад 10 см.
Приймочка маточки трилопатева, забарвлена в інтенсивно-жовтий колір,
перевищує тичинки або знаходиться на одному рівні з ними.
C. heuffelianus - перехреснозапильний ентомофільний вид з добре
розвинутою системою первинних (пилок, нектар) та вторинних (запах,
візуальні приманки) атрактантів. Основним органом приваблення комах є
оцвітина. Вона має великі розміри, яскраво-фіалкове (іноді біле) забарвлення
та сильний запах. Приваблює комах також забарвлення приймочки маточки
та яскраво-жовте забарвлення тичинок.
Цвітіння та запилення у C. heuffelianus відбувається в березні - першій
половині квітня на низовині та червні – першій декаді липня у високогір’ї.
Пиляки розтріскуються на другу-третю добу цвітіння і висипають
велику кількість пилку, котрий злипається в грудочки. Цвітіння однієї квітки
триває 5-8 діб. Квітки на ніч закриваються. Під час дощу або при похмурій
погоді квітки не розкриваються.
В умовах Східних Карпат основними запилювачами C. heuffelianus є
Apis mellifera L. та Bombus terrestris L. Для C. heuffelianus характерна
протандрія – пиляки достигають і починають функціонувати раніше, ніж
приймочка маточки. Це є захисним механізмом, котрий запобігає

31
самозапиленню. До цього ж механізму можна віднести і високе положення
приймочки маточки над тичинками.

32
 РОЗДІЛ 6. ВЖИВАННЯ ЗАХОДІВ ОХОРОНИ ДАНОГО ВИДУ
Crocus Heuffelianus відноситься до групи загрожуваних видів рослин,
тобто до тієї групи флори , існування та виживання якої в тій чи іншій мірі
залежить від господарської діяльності людини,так і від ефективності
уживаних природоохоронних заходів.
Стан популяцій Crocus heuffelianus в Українських Карпатах є досить
вразливим, що пов’язано як з особливостями біології виду, так і з його
високою декоративністю. У зв’язку з цим C. heuffelianus відноситься до
групи загрожуваних видів рослин, тобто до тієї групи видів флори України,
існування та виживання котрих в тій чи іншій мірі залежить як від
господарської діяльності людини, так і від ефективності уживаних
природоохоронних заходів.
З метою забезпечення охорони досліджуваного виду вони внесені в
численні списки рідкісних рослин (Фодор, 1973; Стойко, 1977; Чопик, 1978;
Комендар, Фодор, Вайнагій, 1987; Крічфалушій, Будніков, Мигаль, 1999). На
Україні C. heuffelianus занесений до Червоної книги України (2009).
Досліджуваний вид є невибагливими в умовах культури, що відмічено
багатьма авторами (Schacht, 1976; Скворцова, 1977; Дьяченко, 1990; Собко,
Гапоненко, 1998 та ін.).
Що стосується забезпечення охороною досліджуваного виду як рідкісної
рослини в природних умовах у мережі існуючих при водоохоронних установ
України, то він в тій чи іншій мірі представлений на природоохоронних
територіях різних статусів. C. heuffelianus охороняється на територіях
Карпатського біосферного заповідника, Національного природного парку
“Синевир”, Карпатського національного природного парку.
Стан високогірних популяцій C. heuffelianus не викликає особливого
занепокоєння, хоча тут місцезростання виду знаходяться під впливом
інтенсивного випасання. На відміну від гірських популяцій C. heuffelianus, у
рівнинних популяціях C. heuffelianus найбільш відчутний антропогенний

33
вплив, в основному представлений масовим зриванням квітів, випалюванням,
витоптуванням, випасанням худоби.
Одним із відомих шляхів охорони загрожуваних видів рослин є їх
інтродукція та розведення в ботанічних садах.
Загалом, C. heuffelianus є невибагливим в умовах культури (Дяченко,
1990). Невибагливість в культурі, відносно високий рівень зимостійкості,
здатність до насіннєвого та вегетативного розмноження робить можливим
вирощування шафрану Гейфеля як у ботанічних садах, так і в приватному
секторі садівниками-любителями.
Впродовж останніх десятиліть збереження навколишнього середовища
набуває особливої актуальності у зв'язку з неухильним збільшенням розмірів
антропогенного впливу на природні екосистеми та, як наслідок, інтенсивним
збідненням різноманітності біоти загалом та рослинного світу зокрема.
Даний вид потребує значної охорони. Зникають місця де він може рости.
Йдеться про відкриті поля,на яких випасають худобу. Відповідно такі поля
пропадають і крокус там може не пробитися через чагарник. Таким чином
зменшується ареал розповсюдження виду.

34
 Висновок

На території Закарпатської області шафран Гейфеля (Crocus

heuffelianus Herb.) поширений від Закарпатської низовини до високогірного
поясу Українських Карпат, в котрих знаходиться суцільна частина його
ареалу. На території НПП «Синевир» я виділила такі локалітети Шафрану
Гейфеля: музей «Старе село»(с. Колочава); гора Дfравайка (Урощице
Присліпець), Квасовецьке лісництво,околиці села Синевир.

Вище згадані локалітети знаходяться на висоті від 600 до 1000м над

рівнем моря. Шафран Гейфеля – ентомофільний вид з добре розвинутою
системою первинних та вторинних атрактантів. Основними запилювачами є
бджола медоносна та деякі види джмелів.

За морфологічними ознаками Шафран Гейфеля на досліджуваних мною

локалітетах майже не відрізняється. Лише на території Квасовецького
Лісництва Шафран Гейфеля розцвів на тиждень пізніше. Це пов’язано з
тим,що даний ареал розташований у важкодоступній території освітлення. У
всіх популяціях найтісніший зв'язок виявлено між деякими елементами
генеративної сфери рослин. З погіршенням еколого-фітоценотичних умов
зростання та з посиленням антропогенного впливу морфологічна
інтегрованість особин знижується.

На території України C. heuffelianus знаходиться під охороною: на

загальнодержавному рівні досліджуваний вид включено до Червоної книги
України, а на регіональному – до Червоного списку Закарпаття. Погіршення
стану популяцій є наслідком надмірного антропогенного впливу. Популяції
C. heuffelianus найбільш чутливі до таких видів антропогенного впливу, як
масове зривання квітів, випалювання, витоптування, випасання худоби.

35
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Визначник рослин України.- К.: Урожай, 1956.- С. 536.

2. Визначник рослин Українських Карпат / Барбарич А.І., Брадіс Є.М.,
Верниченко Ю.В. та ін.- К.: Наук. думка, 1977.- С. 434.
3. Давидов А. Знай, люби, бережи.- К.: Веселка, 1989.- 237 с.
4. Дьяченко А.Д. Луковичные цветочно-декоративные растения открытого
грунта: Справочник.- Киев: Наук. думка, 1990.- 320 с.
5. Комендар В.И., Кричфалуший В.В. К изучению биологии размножения
некоторых редких и исчезающих видов растений Украинских Карпат //
Растительный покров высокогорий.- Л.: Наука.- 1986.- С. 186-191.
6. Комендар В.І. Барвінок для майбутнього.- Ужгород: Мистецька лінія, 1999.-
336 с.
7. Комендар В.І., Скунць Г.М., Гнатюк Н.Ю. Зелені перлини Карпат.- Ужгород:
Карпати, 1935.- 88 с.
8. Комендар В.І., Фодор С.С., Вайнагій І.В. Список ендемічних, рідкісних і
зникаючих видів рослин і тварин. Рослини, що охороняються // Природні
багатства Закарпаття.- Ужгород: Карпати, 1987.- С. 279-283.
9. Крічфалушій В.В., Будніков Г.Б., Мигаль А.В. Червоний список Закарпаття:
види рослин та рослинні угруповання, що знаходяться під загрозою
зникнення.- Ужгород, 1999.- 196 с.
10.Лакин Г.Ф. Биометрия: Учеб. пособие для биол. спец. Вузов.- М.: Высш.
школа.- 1990.- 352 с.
11.Малиновський К.А. Рослинність високогір”я Українських Карпат.- К.: Наук.
думка, 1980.- 280 с.
12.Мельник В.И. Crocus heuffelianus Herb. (Iridaceae) на восточном пределе
ареала //Ботан. журн.- 1993.- Т. 78, №3.- С. 62-66.
13.Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.И.,
Прокудин Ю.Н. и др.- К.: Наук. думка.- 548 с.
36
14.Поплико Е.М., Попович І.А., Луговий В.А., Чипаді Г.А. Агрохімічні
властивості грунтів Закарпаття.- Ужгород: Карпати, 1972.- 95 с.
15.Природні багатства Закарпаття.- Ужгород, 1987.- 286 с.
16.Скворцов А.К. Гербарий. Пособие по методике и технике.- М.: Наука.- 1977.-
199 с.
17.Стойко С.М. Карпатам зеленіти вічно.- Ужгород: Карпати, 1977.- 173 с.
18.Фодор С.С. Доповнення до флори Закарпаття, що підлягає охороні // Про
охорону природи Карпат.- Ужгород: Карпати, 1973.- С. 98-114.
19.Фодор С.С. Флора Закарпаття.- Ужгород, Карпати, 1972.- 95 с.
20.Худик Я.Г. Гірське землеробство.- Ужгород: Карпати, 1972.- 118 с.
21.Ценопопуляции растений (основные понятия и структура) /Смирнова О.В.,
Заугольнова Л.Б., Ермакова И.М. и др.- М.: Наука, 1976.- 217 с.
22.Червона книга України. Рослинний світ /Відп. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко.- К.:
Укр. енциклоп., 1996.- 608 с.
23.Чопик В.И. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник.- Киев:
Наук. думка, 1978.- 216 с.
24.Чопик В.І. Високогірна флора Українських Карпат.- К.: Наукова думка, 1976.-
270 с.

37
 Abstract
Biological characteristic of Crocus heuffelianus Herb. in the conditions of the
Mizhhirsky district of the Transcarpathian region. – bachelors thesis –
Uzhhorod,2019 .
Transcarpathian region is a mountainous region. 4/5 of its territory is covered by
moutains. Only on south – west is plain. Jhere Crocus heuffelianus are spread from
Transcarpation lowland to the highland Ukraians Carpation, where located a part of
in.
Jhere are localities of Crocus heuffelianus in museum «Old village»
(v. Kolochava), mountain Daravaika, countryside of Synevyr , «Kvasovetsk`e»
forestry on the territory of national natural Park «Synevyr».
Jhere are als o was clarified modern area of the species Crocus heuffelianus in the
sudied region; investigated the variability of morphological features of the species.
The conseguences of the impact of antropogenic loading on the flora have been
clarified.
Keywords: mountainous region, highland belt, variability of morphological
characteristics, modern localities.

38
Додаток А 1.1 Біоморфологічна характеристина Шафрану Гейфеля на
околицях с.Синевир

60

50

40

30

20

10

Довжина листків, мм.

Висота рослини, см.
Довжина листочків оцвітини, мм.
Ширина листочків оцвітини, мм.

39
Додаток А 1.2 Територія музею «Старе село» ( с. Колочава)

50

45

40

35

30

25

20

15

10

Довжина листків, мм.

Висота рослини, см.
Довжина листочків оцвітини, мм.
Ширина листочків оцвітини, мм.

40
Додаток А 1.3 Біоморфологічна характеристика Шафрану Гейфеля на
території Квасовецького лісництва (с.Колочава)

45

40

35

30

25

20

15

10

Довжина листків, мм.

Висота рослини, см.
Довжина листочків оцвітини, мм.
Ширина листочків оцвітини, мм.

41
Додаток А 1.4 Біоморфологічна характеристика Шафрану Гейфеля локалітет
гора Дарвайка ( урочище Присліпець)

42