Opus Mixtum, 2017, 5

Міністерство культури України
Департамент культури ВО КМР (КМДА)

Музей історії Десятинної церкви
OMpus
ixtum
№5
Київ – 2017
Рік заснування 2013
Виходить один раз на рік
Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

Серія КВ № 20448-10248Р від 11.12.2013
Засновник бюлетеня
Музей історії Десятинної церкви
Редакційна колегія
Наталія Писаренко,
д-р іст. наук Єлизавета Архипова (відповідальна за випуск),
Тетяна Ананьєва, Наталя Будзинська,
канд. іст. наук Віталій Козюба, канд. іст. наук Олексій Комар,
канд. іст. наук Михайло Сагайдак, д-р іст. наук Олександр Симоненко
Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Музею історії Десятинної церкви

(протокол № 9 від 6 листопада 2017 року)
Opus mixtum: № 5 / [ред. кол.: Н. Писаренко, Є. Архипова, Т. Ананьєва та ін.];

Міністерство культури України, Музей історії Десятинної церкви. – Київ, 2017. – 252 с. + іл.: LVI с.
ISSN 2312-9697
Редактори
Тетяна Клименко, Віктор Лузан
Дизайн та комп’ютерна верстка

Ануш Мікаелян
Оператор
Лідія Титова
Обкладинка
Юлія Кочевих, Дмитро Щербак
Адреса редакції:
01001 Київ-1, вул. Володимирська, 2
Тел. 246-47-62
e-mail: desitinnai@ukr.net
mdch.kiev.ua
Випуски бюлетеня «Opus Mixtum» № 1–4 розміщено на сайті Музею: mdch.kiev.ua
Редакція не завжди погоджується з авторами статей
ISSN 2312-9697 © Музей історії Десятинної церкви, 2017

Зміст
Перше п’ятиріччя Музею історії Десятинної церкви
Писаренко Наталія. Перший ювілей Музею історії найдавнішого храму України 7
До 250-річчя від дня народження митрополита Київського

Євгенія (Болховітінова)
Ананьєва Тетяна. «Испытатель отечественной древности»:

нотатки з нагоди ювілею митрополита Євгенія (Болховітінова) 9
Кукуишко Артур. О позиции митрополита Евгения (Болховитинова) в противостоянии

«консервативных» и «либеральных» направлений церковной жизни начала XIX века 17
Дятлов Владислав. Внесок митрополита Євгенія (Болховітінова)

в історіографію святих Києво-Печерської лаври 27
Комар Олексій. «Київський рубль» 35
Затилюк Ярослав. Текст оповіді про «віднайдення» мощей князя Володимира

Петром Могилою та його перші критики 47
Ананьева Татьяна. «Дабы сии древности были в киевском музеуме»:

к истории создания Музея древностей Университета Святого Владимира 61
Гребенник Валентин. Священство Старокиївської Різдва Богородиці

Десятинної церкви в кінці XVII – на початку XIX століття 77
До 140-річчя від дня народження Миколи Макаренка

(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
Коренюк Юрій. «Комитет по исследованию архитектуры бывшего

Михайловского монастыря» та його історичне значення (пам’яті Миколи Макаренка) 87
Черненко Олена. Слідами Миколи Макаренка:

дослідження Чернігівського Спасо-Преображенського собору
(за матеріалами 1923 та 2012–2014 років) 101
Кириленко Олександр, Тронь-Радомська Альона. Внесок Миколи Макаренка

в дослідження пам’яток трипiльської культури 115
3
Архітектура та археологія Десятинної церкви
і пам’яток Старокиївської гори
Козюба Віталій. Десятинна церква кінця Х – першої половини ХІІІ століття

(історія створення планів-реконструкцій) 119
Міхеєнко Катерина. Архітектура Десятинної церкви:

писемні джерела, археологічні дослідження та гіпотези 133
Архипова Єлизавета. Підлога opus sectile Десятинної церкви в Києві 146
Ёлшин Денис. Плинфа с рельефными знаками из раскопок Десятинной церкви в Киеве 155
Гуцуляк Роман, Шевченко Наталія. Будівельні матеріали перших мурованих споруд

на території Дитинця давнього Києва 162
Історія, археологія та мистецтво Давньої Русі
Журухіна Олена. Давньоруські скляні лампи з археологічних розкопок Києва 173
Левченко Тетяна. Графіті-рисунок голови тура-бика

на фрагменті фрески із Софії Київської 178
Малюк Наталия. Ювелирные изделия древнерусских кладов

в фондах Музея исторических драгоценностей Украины 183
Пекарська Людмила. Недосліджені скарби княжого Києва 1913 та 1914 років 199
Писаренко Юрій. Дві середньовічні мініатюри як ілюстрації до «соціальної філософії зору» 207
Смирнова Энгелина. О возможной реплике несохранившейся

древнейшей лицевой рукописи Киева в рукописи Великого Новгорода 215
Чміль Леся, Хамайко Наталя, Починок Ельвіра. Фаянсове виробництво Межигір’я

за археологічними даними 227
Проблеми музеєфікації нерухомих пам’яток
Бітковський Владислав. Музеєфікація архітектурно-археологічних об’єктів in situ.

Європейський досвід 237
Гнера Володимир. Аеромоніторинг пам’яток Старокиївської гори («Града Володимира»)

2014–2017 років 244
Кепін Дмитро. Рец.: Регіональні особливості нерухомих пам’яток України [Монографія] /

кол. авт.: Бичковська Г.М., Гаврилюк О.Н., Гаврилюк С.В. [та ін.]; під заг. ред.
Л.О. Гріффена, О.М. Титової: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. –
Київ: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017. – 276 с. 248
Автори 250
4
Сontent
The First Quinquennium of the Museum of Desyatynna Church

History
Pysarenko Nataliia. The first anniversary of the Museum of History
of the Earliest Temple of Ukraine 7
To the 250th anniversary of Kyiv Metropolitan Evgenii

(Bolkhovitinov)
Ananyeva Тetyana. The investigator of the native antiquity:

noting to the anniversary of Metropolitan Evgenii (Bolkhovitinov) 9
Kukuishko Artur. On the position of Metropolitan Evgenii (Bolkhovitinov)

in the confrontation of «conservative» and «liberal» directions of Church Life
in the beginning of the 20th century 17
Dyatlov Vladyslav. Тhe contribution of Metropolitan Evgenii (Bolkhovitinov)

to the historiography of the Saints of the Kyiv-Pechersk Lavra 27
Komar Oleksiy. «The Kyiv ruble» 35
Zatyliuk Yaroslav. Text of the narration about the «discover» the relics of the Prince Volodymyr
by the Kyiv Metropolitan Peter Mogyla and its first critics 47
Ananyeva Тetyana. «Let these relics be in Kyiv Museum»: on the history

of the creation of the Museum of Antiquities of St. Vladimir University 61
Hrebennyk Valentyn. The priesthood of Starokyivska Desyatynna Church of Nativity

of Virgin in the end of the 17th – in the beginning of the 19th century 77
To the 140th anniversary of Mykola Makarenko

(February 4 1877 – January 4 1937)
Korenuyk Yuriy. Research of the Architecture of Former Michael’s Monastery Committee

and its historical importance. To memory of Mykola Makarenko 87
Chernenko Olena. Following Mykola Makarenko: research of Transfiguration Cathedral

in Chernihiv (by materials of 1923 and 2012–2014 researches) 101
Kyrylenko Oleksandr, Tronʹ-Radomsʹka Alyona. Contribution of Mykola Makarenko

in the study of Trypillian culture 115
5
Architecture and Archaeology of the Desyatynna Church
and Sites of Starokyivska Hill
Kozyuba Vitalii. Desyatynna Church of the late 10th – first half of 13th centuries
(the history of the composing of plans-reconstructions) 119
Mikheienko Kateryna. The Architecture of the Desyatynna Church:

Literary Sources, Archaeological Research and Hypotheses 133
Arkhypova Yelyzaveta. The pavement opus sectile of Desyatynna Church in Kyiv 146
Jolshin Denis. Bricks with relief stamps from the excavations

of the Desyatinnaya Church in Kiev 155
Gutsulyak Roman, Shevchenko Natalia. Building materials of the first brick construction
on the territory of the ancient Kyiv Dytynets 162
The History, Archaeology and Art of Ancient Rus
Zhurukhina Olena. Ancient Rus’ glass lamps from archaeological excavations in Kyiv 173
Levchenko Tetyana. Graffiti-drawing of the tour-bull’s head on a fragment

of a fresco from Sofia Kyiv 178
Mаlujk Natalia. Jewellery of Ancient Rus hoards in the collections

of the Museum of Historical Treasures of Ukraine 183
Pekarska Ljudmila. Unresearched hoards of Princely Kyiv in 1913 and 1914 199
Pysarenko Yuriy. Two medieval miniatures as illustrations to the social philosophy of vision 207
Smirnova Engelina. On a possible replica of the unsurvived ancient manuscript

of Kiev in the manuscript of Great Novgorod 215
Chmil Lesia, Khamaiko Natalia, Pochynok Elvira. Mezhyhirya faience production

by archaeological data 227
The Problems of Museumification of the Immovable Sites
Bitkovsky Vladyslav. The principles of museumification of the remains

of templs in European countries 237
Gnera Volodymyr. The aeromonitoring of the sites on Starokyivska Hill (City of Volodymyr) 244
Kepin Dmytro. Review: Регіональні особливості нерухомих пам’яток України [Монографія] /

кол. авт.: Бичковська Г.М., Гаврилюк О.Н., Гаврилюк С.В. [та ін.]; під заг. ред.
Л.О. Гріффена, О.М. Титової: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. –
Київ: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017. – 276 с. 248
Authors 250
6
Перше п’ятиріччя Музею історії Десятинної церкви
The First Quinquennium of the Museum
of Desyatynna Church History
ПЕРШИЙ ЮВІЛЕЙ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ

НАЙДАВНІШОГО ХРАМУ УКРАЇНИ
Найдавніший кам’яний храм Русі Десятинна церква – місце поховання

першої християнки княгині Ольги і хрестителя Русі князя Володимира – протягом
тисячоліття залишається головною святинею України.
Спроби відбудувати зруйнований 1240 року храм на залишках його давніх
фундаментів здійснювалися неодноразово, але були марними. Ідея створення
музею старожитностей Десятинної церкви з’явилася ще на початку ХІХ ст.,
але численні цінні артефакти з руїн церкви виявилися розпорошеними по
всьому світу. Святині, знайдені під час проведення археологічних досліджень
давнього храму в 1824–1826 роках, були або вивезені до Санкт-Петербурга
Імператорською археологічною комісією, яка проводила розкопки перед
початком будівництва церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1828–1842), або
подаровані вельможним особам. Лише невелика частка знахідок потрапила
до музею в ризниці нової церкви. До речі, кияни не сприйняли свого часу і
храм, збудований за проектом В. Cтасова в російсько-візантійському стилі,
який називали «комодом». Майже через століття, у 1930 році, було прийнято
рішення про використання будівлі Десятинної церкви для музею заповідника
«Київський акрополь», до якого також входили інші давньоруські храми
Старокиївської гори. Але цей музей проіснував недовго: у 1936–1937 роках
новозбудовану церкву розібрали, а матеріали тривалих археологічних
досліджень давнього храму знову розійшлися по різних музеях Києва та
інших міст колишнього СРСР. Згодом план фундаментів Десятинної церкви
Х ст. був викладений червоним кварцитом.
Чергова спроба відбудови Десятинної церкви на початку ХХІ ст. викликала
протести науковців і киян. За розпорядженням Президента України Леоніда
Кучми № 83/2000-рп від 12.02.2000 року «Про першочергові заходи щодо
відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», роботи «щодо
відбудови цього визначного духовного центру Русі-України» планували
здійснити в рекордно короткий час – протягом 2001–2003 років, а архітектурно-
археологічне дослідження території церкви та інженерні вишукування провести
вже у вересні 2000 року. Науковцям і громадськості вдалося відстояти цінність
саме автентичних залишків Десятинної церкви, необхідність їх музеєфікації і
створення спеціалізованого музею історії Десятинної церкви. Тому наступними
стали нові розпорядження Президента України від 17 вересня 2004 року
№ 217/2004-рп «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в
м. Києві» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року
№ 1311 «Про проведення археологічних досліджень та музеєфікації залишків
фундаментів Десятинної церкви», а також наказ Міністерства культури України
№ 320 від 09.04.2012 року «Про створення Музею історії Десятинної церкви».
7
Підсумком багаторічних суперечок щодо майбутнього Десятинної церкви
стало створення спеціалізованого музею – Музею історії Десятинної церкви. Музей
займає цокольне приміщення поруч із фундаментами Десятинної церкви. Але й
через п’ять років існування земельна ділянка, на якій знаходяться фундаменти
Десятинної церкви, юридично залишається в підпорядкуванні Національного
музею історії України та управління Міністерства культури України, що не надає
Музею історії Десятинної церкви відповідного статусу. Зважаючи на деклароване
державою історичне «значення церкви Богородиці (Десятинної) як символу
давньоукраїнської державності, її роль у справі утвердження національно-
культурних традицій українського народу», Музей історії Десятинної церкви,
без сумніву, повинен стати повноцінним музеєм з відповідно обладнаними
музейними приміщеннями і музеєфікованими на сучасному рівні фундаментами
храму Х ст. Реальна фахова музеєфікація Десятинної церкви все ще залишається
справою майбутнього. Однак, попри все, Музей є і працює. Наш обов’язок –
забезпечити збереження і музеєфікацію в автентичному вигляді уцілілих залишків
найдавнішого храму нашої країни для нащадків.
Сьогодні, підводячи підсумки нашої п’ятирічної роботи, можна сказати, що
Музей має не лише проблеми, але й здобутки, та бачить перспективи розвитку.
У Музеї створено експозицію, присвячену історії Десятинної церкви, провадяться
численні мистецькі заходи й виставкові проекти, відбувається наповнення фондів
Музею різноманітними артефактами, книгами, документами, які здебільшого є
дарунками киян, створено бібліографію з історії Десятинної церкви, ведеться
робота зі створення електронної бази артефактів, що походять з Десятинної
церкви, княжих палаців та інших старожитностей Київського дитинця і
Старокиївської гори, зростає науковий рівень фахових видань Музею. Про те, що
для киян і гостей Києва створення Музею історії Десятинної церкви – приємна
довгоочікувана подія, свідчать їхні відгуки та активне відвідування Музею.
В.о. директора
Музею історії Десятинної церкви Наталія Писаренко
8
До 250-річчя від дня народження
митрополита Київського Євгенія (Болховітінова)
To the 250th anniversary
of Kyiv Metropolitan Evgenii (Bolkhovitinov)
Татьяна Ананьєва
«ИСПЫТАТЕЛЬ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ДРЕВНОСТИ»:

нотатки з нагоди ювілею митрополита
У тих, хто хоч якоюсь мірою знайомий з Як писав один з ініціаторів ювілею,
надзвичайно багатогранною, масштабною і «в Киеве, Воронеже, Новгороде, Вологде, Ка-
плідною діяльністю митрополита Київського луге, Пскове, Москве и Петербурге одновре-
Євгенія (Болховітінова), навряд чи викличе менно закипела деятельность в отыскивании
здивування той факт, що становлення вітчиз- материалов» [Ивановский, 1871, с. VIII]. Од-
няної «ювілейної культури» 1 теж пов’язано з нак і на урочистому засіданні II Відділення
його ім’ям. Півтора століття тому, коли від- Академії наук 18 грудня 1867 року, яке стало
значався 100-річний ювілей митрополита, це центральною ювілейною подією, і в публі-
був один з перших заходів пам’яті видатних каціях, що супроводжували ювілей, поряд з
осіб: до нього подібної честі удостоїлися тіль- повідомленнями про скромні успіхи «відшу-
ки Михайло Ломоносов і Микола Карамзін 2. кування» звучали нарікання на байдужість,
1
Див. про «ювілейну культуру» XIX – початку XX ст.: [Цимбаев, 2005].
2
У 1865 році відзначали 100-річчя смерті Ломоносова, а 1866 року – 100 років із дня народження Карамзіна. Див.
детальніше про ювілей митрополита та бібліографію: [Ананьева, 2003].
9
неувагу до пам’яті діяча, який (за словами «эпохи, давно завершившейся на поверхнос-
М. Погодіна) «не мог пробыть ни одного дня ти истории, но в глубине ее продолжающей
без того, чтобы не ознаменовать его трудами формировать мир, в котором мы живем, и нас
на пользу истории» і який всі міста свого пас- самих» 5.
тирського служіння «награждал плодами сво- Не до, а саме після ювілеїв з’являлася
ей неутомимой деятельности». Багато хто з низка публікацій, досліджень, дисертацій, які
виступаючих у ті дні з подивом і досадою від- сформували напрям досліджень, відомий під
значали, що за роки, «протекшие со времени назвою «болховітінознавство» 6, який поді-
смерти Евгения, почти ничего еще не сделано бно аналогічним історіографічним напрямам
для разработки его биографии и определения (карамзінознавство, шевченкознавство та ін.)
заслуг его» [Ивановский, 1871, с. IX]. може вважатися самостійною сферою культу-
Церква брала участь у ювілейних поді- ри, що вимагає спеціального вивчення 7.
ях, але можна впевнено стверджувати, що Але, незважаючи на величезний обсяг лі-
їх спонукальна причина полягала саме в на- тератури, присвяченої митрополиту Євгенію,
уковій діяльності митрополита 3. Церковний його працям і окремим сторонам діяльності 8,
ракурс ювілею не перевищив локального рів- сьогодні, як і півтора століття тому, доводить-
ня – у кожному місті, де проходило пастир- ся говорити про величезні лакуни в знаннях
ське служіння митрополита, місцеве священ- про його діяльність, про відсутність повної
ноначаліє провело свої заходи. Таким чином, наукової біографії митрополита, його (кажу-
ювілей митрополита Євгенія створив коме- чи словами Миколи Лєскова) «живого нари-
моративний ефект не стільки в церковному, су», мало-мальськи повного видання праць і
скільки в науковому середовищі. безцінної епістолярної спадщини. Найменш
Ще однією особливістю першого ювілею дослідженими залишаються пастирська прак-
митрополита Євгенія, яка перетворилася на тика митрополита, богословські праці, гомі-
традицію і для його подальших пам’ятних летична спадщина 9.
дат 4, стала «зворотна» послідовність етапів: Існуюча історіографічна ситуація частко-
ювілейний рік не передував центральному во може бути пояснена об’єктивними факто-
урочистому зібранню, а слідував за ним. Не- рами. Після трагічних подій 1917 року тема
численні за кількістю учасників ювілейні за- церковно-адміністративної діяльності, пас-
сідання вчених підводили підсумки роботи тирської праці була закрита для досліджень.
дослідників, головним чином, істориків, які Але ця обставина лише посилила тенденцію,
вивчали теми, близькі до наукових інтересів що сформувалася раніше 10.
митрополита. Ці камерні заходи, на перший 250-річний ювілей митрополита Євгенія
погляд, не мали великого резонансу. Проте дає надію, що за ним традиційно піде інтен-
з часом виявлялося, що вони стимулювали сивніша наукова робота з вивчення спадщини
сплеск інтересу до непересічної особистості митрополита, насамперед його київської час-
вченого ієрарха, до його праць, що не втра- тини, яка стала ключовою на початку XIX ст.
тили наукового значення, до його часу, до для актуалізації Києва як історичного міста.
3
Церковні діячі здебільшого також робили акцент на наукових працях Євгенія (див.: [Слово Преосвященного
Павла, 1868].
4
Відзначали 75-річчя з дня смерті митрополита (1912), 150-річчя з дня народження (1917), 225-річчя з дня народ-
ження (1992), 180-річчя інтронізації (2002), 245 років із дня народження та 175 років із дня смерті (2012).
5
Це сказано саме про дев’ятнадцяте століття (див.: [Раку, 2000]).
6
Використовуємо термін у лапках, оскільки він, граматично опираючись на прізвище, ігнорує постриг і сан митро-
полита. Важко уявити використання подібних похідних від прізвищ інших ієрархів Церкви («дроздознавство» та ін.).
7
Див., напр.: [Алпатова, 2011].
8
Найбільш повну бібліографію див.: [Рукавіцина-Гордзієвська, 2010].
9
Наприкінці XIX – на початку XX ст. було опубліковано низку праць, які можуть послужити історіографічною ос-
новою для подальших досліджень, однак вони далеко не вичерпують теми церковно-адміністративної діяльності
митрополита (див., напр.: [Карпов, 1914; Малышевский, 1868; Деятельность..., 1868; Певницкий, 1867]). Суттєвого
оновлення потребують як джерелознавча основа, так і методологічні підходи до теми.
10
Причини її становлять не вузькоспеціальний, «болховітінознавчий», інтерес, вони заслуговують на спеціальне
детальне міждисциплінарне дослідження, побудоване на надійній джерельній базі.
10
Татьяна Ананьєва. «Испытатель отечественной древности»:
нотатки з нагоди ювілею митрополита Євгенія (Болховітінова)
Ювілейний випуск «Opus mixtum» Му- дентські роки в Київській Духовній акаде-
зею історії Десятинної церкви – скромна да- мії. – Так <...> я вылазил все закоулки Киево-
нина пам’яті першовідкривача «патрональ- Софийского Собора; к этому поводом послу-
ної» пам’ятки музею. На початку XIX ст. він жил трактат митроп. Евгения о Софийском
заклав основи для перетворення древнього соборе; ходил по Лаврским пещерам уже не
міста Володимира і Ярослава на «родови- как богомолец, а как турист и археолог» [Вос-
ще» києвознавчих зацікавлень і студій. Тут, поминание, 1906, с. 182]. Автор спогадів був
на просторі від Митрополичого будинку до очевидцем багатьох приїздів Євгенія на іспи-
Десятинної церкви, де «вечно-деятельный» ти в Академію, заохочення тих, хто цікавився
[Милюков, 1913, с. 204] митрополит, за його історичними темами, допомоги, яку митропо-
власними словами, «часто обозревая места и лит особисто надавав для написання історич-
следы сего памятника, решился <...> открыть них творів, віддаючи «целые ворохи» власних
весь фундамент» [Евгений (Болховитинов), матеріалів.
1825, с. 386], створювалася атмосфера інте- Дослідник діяльності митрополита як го-
лектуального підйому, який перетворив Київ лови Конференції (свого роду вченої ради або
на один із центрів розвитку історичної думки. товариства) Академії вжив поняття «Евгение-
П’ятнадцять років перебування Євгенія во время», кажучи про 20–30-ті роки XIX ст.
на митрополичій кафедрі ознаменувалися як про час відродження знаменитої київ-
його працями, які навіть стриманих і критич- ської духовної школи [Малышевский, 1868,
но налаштованих дослідників змушували зро- с. 85] 11. Але не лише для Академії, не лише
бити висновок: «Румянцевский кружок, мос- для становлення духовно-академічної школи
ковское историческое общество и митр. Ев- історичних досліджень, але й для всього куль-
гений с его случайными сотрудниками – вот турного простору Києва настала Евгеніївська
три главные центра, около которых сосредо- епоха. Достатньо заглянути в іменні покажчи-
точивалась исследовательская работа в пер- ки знаменитого «Описания Киева» М. Закрев-
вой четверти нашего века» [Милюков, 1913, ського або історичного нарису В. Іконнікова
с. 210]. Зауважимо, що послідовність при пе- «Киев в 1654–1855 гг.», або його ж всеосяжно-
рерахуванні цих центрів може бути скориго- го «Опыта русской историографии», де сотні
вана: митрополит Євгеній «шел впереди ру- позицій посилань на праці та листи митропо-
мянцевского кружка и указывал ему путь на лита наочно показують, наскільки значущою
первых шагах его ученой деятельности» [Ми- і змістовною була присутність Євгенія в усіх
люков, 1913, с. 205]. сферах життя міста: без згадки про нього не-
Ще одне, більш важливе, доповнення можлива розмова про Київ.
стосується «випадкових співробітників», по- Облаштування друкарні Києво-Печер-
ряд з якими Євгеній «старался направить на ської лаври, потік книг, що видавалися в Ки-
ученую работу местные силы, особенно уча- єві, поповнення бібліотечних зібрань міста
щихся в духовных заведениях», залучаючи їх книгами, закупленими або подарованими
до написання історичних творів, подаючи в митрополитом 12; розсилка творів київських
цьому приклад, «составляя целый ряд посо- студентів, урочисті захисти академічних дис-
бий по областной истории, преимущественно ертацій і диспути в присутності міської пу-
церковной» [Милюков, 1913, с. 206–207]. бліки; залучення до Києва таких обдарованих
Ця констатація знаходить багато під- людей, як єпископ Інокентій (Борисов), який
тверджень у свідченнях сучасників митропо- очолив Духовну академію, нарешті, згадані
лита. «[Я] провел каникулы 1830 года в <...> в спогадах М. Соколова видання праць Євге-
экскурсиях археологических, – писав про- нія – усе це мало важливу суспільну функцію,
тоієрей Микола Соколов у спогадах про сту- створювало нове культурне та інтелектуальне
11
Конференція при Київській академії була створена з ініціативи митрополита Євгенія незабаром після його
приїзду до Києва і відкрилася в день його народження – 18 грудня 1823 року.
12
Лише в 1825 році семінарська бібліотека отримала від митрополита 575 книг, 12 «переплетов» рукописів,
136 надрукованих мап, 42 монети, мікроскоп.
11
середовище, нову освічену публіку, акцен- була реакція на побачене та почуте) [Карпов,
тувало й зміцнювало спільні цінності. Потік 1914, с. 146–147, 149, 151 та ін.]. Щопонеділ-
листів, адресованих митрополиту від десят- ка лаврський економ доповідав Євгенію про
ків учених, любителів старовини, був зримим стан господарських справ у підвідомчих Лав-
втіленням комунікації, ланцюжки якої були рі закладах. При митрополиті Євгенію велися
зосереджені в Києві Євгеніївської епохи. великі будівельні та ремонтні роботи. Тільки в
Однак було б перебільшенням сказати, Києві було збудовано новий академічний кор-
що ця діяльність Євгенія зустрічала розу- пус, відновлено Братський і Катерининський
міння всіх сучасників. Ще за його життя по- грецький монастирі, облаштовувалися корпу-
чалося формування біографічного міфу про си Флорівського монастиря, у Видубицькому
митрополита-вченого, який нібито приносить монастирі звели кам’яну дзвіницю, у Лаврі –
у жертву науковим захопленням архієрей- приміщення для братії та паломників, Андрі-
ські обов’язки. «Из Киева о. ректор Кирилл ївську церкву привели «в первобытную лепо-
(Куницкий) писал ко мне о бывших своих ту свою». У 1833 році в Синод було представ-
экзаменах и прочем подобном, – и особенно лено кошторис на ремонт 79-ти і будівництво
любопытного ничего нет. Евгений копает- 14-ти сільських церков. І це далеко не повний
ся в древностях, а прочее идет своим поряд- перелік.
ком» [Из письма, 1904, с. 391], – переказував Однак у пам’яті нащадків, як і в історі-
київські новини чернігівський архімандрит ографії, митрополит Євгеній залишився го-
Ієронім префекту Воронезької семінарії Фі- ловним чином «кабінетним» ученим. У дис-
ладельфу. Серед ієрархів існувала думка, що кусіях сучасників, у судженнях дослідників
«священнику некогда заниматься такими без- превалювало протиставлення церковних і
делицами, как история и археология» [цит. наукових (що сприймалися як світські) ін-
за: Боярченков, 2012, с. 271]. «А бесспорный тересів. Лише останнім часом приходить
и глубокий мудрец наш далеко не для своего усвідомлення, що ці дві сфери діяльності не
лишь века и отечества – митрополит Москов- тільки не суперечать одна іншій, але перебу-
ский Филарет (Дроздов) – еще в 1860 г. питал вають у нерозривному зв’язку, спираючись на
к этой науке [церковной археологии. – Т. А.] загальну духовну культуру та просвітницьку
нерасположение» [Глубоковский, 2002]. місію. Прагнення вченого чернецтва до осво-
І багато сучасників, і більшість «болхо- єння інтелектуальних досягнень епохи було
вітінознавців» не помічали тієї титанічної пов’язано з властивим православній культурі
роботи, яка здійснювалася Євгенієм для на- ставленням до пізнання як християнської чес-
лагодження єпархіального управління й па- ноти 14, воно розглядалося в контексті соціо-
рафіяльного життя 13. Вона почалася з перших культурного служіння.
днів перебування митрополита в Києві: ним Є чимало документальних свідчень про
особисто були складені десятки інструкцій реальні обставини, які спонукали Євгенія, по
щодо господарської діяльності та дисциплі- праву зарахованого «к числу первых ученых
нарного характеру, від «Положения о вспахи- Европы» [Библиотека для чтения, 1838, с. 42],
вании Китаевских огородов», інструкції «как до тих чи інших учених розвідок. Наприклад,
приготовлять пищу на каждый день и как хра- він відомий як дослідник зирянської мови та
нить жизненные припасы на всякое время» до граматики. При цьому рідко згадують, що цей
розпоряджень, що упорядковували богослуж- інтерес був викликаний виявленням написів
бове життя київських монастирів та церков і зирянською мовою на іконах Зішестя Свя-
навіть поведінку під час служби («в церкви того Духа і Трійці. Інша річ, що, на відміну
стоять с благоговением, петь без воплей», – це від багатьох, хто проходив повз незрозумілих
13
Нагадаємо, лише 1914 року оприлюднена кандидатська дисертація Семена Карпова, що розглядала церковно-
адміністративну діяльність митрополита. На сьогодні вона залишається найповнішим дослідженням.
14
Див., напр.: [Елеонская, 1989, с. 201–220]. Не випадково у Словнику духовних письменників Євгеній помістив
велику статтю, точніше сказати – нарис про Єпіфанія, зазначивши, що «уважение к Епифаниевым знаниям от со-
временников его столь было велико, что почти при всех ссылках и указаниях на его сочинения они его именовали
Мужем мудрым, искуснейшим, многоученым» ([Евгений (Болховитинов), митрополит], 1827, с. 177]).
12
письмен, залишаючи їх поза увагою, Євгеній виклав таке трактування поняття «испытатель
взявся за їх вивчення. древностей», яке відповідало змісту й меті іс-
Розшукуючи під Оршею древній напис торичних занять самого Євгенія.
на надгробку, граф Румянцев зіткнувся з тим, Саме для «истолкования трудных мест у
що допомогти в цьому йому зміг лише на- писателей», точніше – літопису преподобно-
чальник єзуїтського училища. «Жаль, что так го Нестора, де згадано про Десятинну церк-
мало мне помогают соотчичи наши», – нарі- ву настільки коротко, «что кроме основания
кав граф, котрий перед тим спілкувався «без ее и освящения, мы почти ни чего не знаем»
всякого успеха с городничим и отцом прото- [Евгений (Болховитинов), митрополит, 1825,
попом <…> Больно, что мы так нерадивы» с. 380], у 1823–1824 роках митрополит Євге-
[Переписка, 1872, с. 12–13]. Євгенію ця ситу- ній організував і провів на власні кошти архе-
ація була надто добре знайома, він писав гра- ологічне дослідження храму князя Володими-
фу зі Пскова: «Я и по церковным древностям ра, що поклало початок науковому вивченню
здесь не мог ничего во многих местах доис- пам’ятки й надало імпульсу для подальших
каться» [Переписка, 1872, с. 18]. Але він вва- археологічних відкриттів. «Никогда еще в
жав, що православний священик не повинен Киеве не было столько внимания к древности,
поступатися рівнем освіти представникам ін- никогда гробовое достояние не сопровожда-
ших конфесій. лось там такою пышностью и молвою, как в
Своєрідним ultima ratio проти тих, хто ту золотую пору издания древностей и могил
«ділить» митрополита між Церквою і наукою, киевских» [Максимович, 1850, с. 39], – писав
є його епітафія (не виключено, що це автоепі- про 1820–1830-ті роки Михайло Максимович.
тафія) у Стрітенському вівтарі Софійського Розкопки Десятинної церкви було розпо-
собору: «Сей ревнитель православия и про- чато під час роботи над «Описанием Киево-
свещения, испытатель отечественной древ- Софийского собора и Киевской иерархии»,
ности». Навряд чи можна сказати краще, про- яке ввійшло в історію вітчизняної науки як
стіше і точніше. перший історико-археологічний опис давньо-
Щоправда, значення слова «испытатель» руського храму. Однак і пізнавальний, а тим
у цьому контексті сьогодні викликає питання. паче онтологічний, простір «Описания» зна-
Але воно було цілком прозорим на початку чно ширший, масштабніший. Євгеній ви-
XIX ст. У 1812 році автор статті «Об архео- передив свій час у методі розгляду пам’яток
логии и о различных способах заниматься старовини за принципом «від загального до
художественными произведениями древнос- конкретного» – від розташування храмів і
тей» писав: «Древностями заниматься мож- монастирів до їх архітектури і потім до свя-
но с двояким намерением»; одні вивчають їх тинь, що в них знаходяться [Александр (Фе-
«просто как памятники», а інші – як художні доров), игумен, 2007]. Ці київські праці на-
твори. «В первом случае наблюдатель рассма- завжди поставили ім’я митрополита в один
тривает их как памятники древних событий, ряд з іменами тих учених, кому церковна ар-
людей, мыслей, нравов и обыкновений. Таким хеологія «обязана своим существованием», –
образом занимаются ими единственно анти- єпископа Порфирія (Успенського), Є.Є. Го-
кварии или испытатели древностей. В сих лубинського, О.Л. Катанського, І.Д. Мансве-
произведениях художеств они ищут изобра- това, М.Ф. Красносельцева, Н.П. Кондакова,
жения древних нравов и обычаев, объясняют М.В. Покровського та ін. [Александр (Федо-
их древними сочинениями и пользуются ими ров), игумен, 1998, с. 10] .
же для истолкования трудных мест у писате- Знаковим є той факт, що для Євгенія із
лей» [цит. за: Тункина, 2002, с. 322]. завершенням роботи над книгою не припини-
У 1812 році (на той час єпископ Воло- лося опікування подальшою долею Десятин-
годський) Євгеній не тільки читав «Вестник ної церкви як пам’ятки. Йшлося не тільки про
Европы», а й готував до публікації в ньому плани її «відновлення», але про більш доско-
власну статтю [Евгений (Болховитинов), ми- нальне дослідження стародавніх фундамен-
трополит, 1813]. Немає сумніву, що він був тів, їх інтерпретацію, збереження. Запрошу-
знайомий з текстом анонімного автора, який ючи до Києва графа Румянцева, митрополит
13
писав про намір «при вас открыть и весь мо- сав Євгеній два роки потому, повернувшись
заический алтарный пол и плитами устланное туди, де на нього чекали і церковні справи,
место престола, под коим может быть найдем і улюблені старовинні пам’ятки [Письма,
и надписи» [Переписка, 1872, с. 120]. 1859, стб. 75]. Адже він належав до тих лю-
Змушений на час залишити Київ, пере- дей, світосприйняття яких так вдало висловив
буваючи в 1825–1826 роках у Петербурзі, ми- Герман Гессе: «Духовная жизнь вообще де-
трополит не міг брати участі в розкопках, але лается возможной только через постоянную
роботу не припиняв. Євгеній був викликаний связь с былым, с историей, со стариной и с
до Синоду у зв’язку із загостренням церков- древностью» [Гессе, 1987, с. 39].
но-політичної боротьби після відставки князя
О.М. Голицина, який очолював Міністерство ***
духовних справ і народної освіти. Обидві про- «Для чего мы празднуем юбилейные
тиборчі «партії» (митрополит Петербурзький годовщины великих деятелей нашего про-
Серафим (Глаголевський) і новий міністр шлого?» – запитував В.О. Ключевський. Такі
освіти О.С. Шишков – з одного боку та ми- свята, відповідав він, – «минутные остановки,
трополит Московський Філарет (Дроздов), чтобы осмотреться, перевести дух, оглянуть-
О.М. Голицин, М.М. Сперанський – з іншого) ся на пережитое, сосчитать прожитые годы.
сподівалися отримати від нього підтримку. Так в пути оглядываются назад, чтобы по
Очікування обох сторін не виправдалися. выдающимся пунктам сообразить пройден-
М.М. Сперанський, який намагався за- ное расстояние и проверить направление»
ручитися сприянням київського митрополита, [Ключевский, 1990, с. 101].
був повністю розчарований. Замість обгово- Сподіваємося, ми не викличемо підозри
рення політичних планів, інтриг, митрополит у створенні панегірика митрополиту Євге-
Євгеній «говорил с ним только о своей Деся- нію, якщо скажемо, що ця непересічна, духо-
тинной церкви, о богатых киевских древнос- вна, надзвичайно обдарована, оригінальна,
тях, о множестве рукописей и пр.» [Письма, творча людина завжди залишатиметься тим
1898, с. 560] 15. Цей епізод проявляє ще один орієнтиром, «выдающимся пунктом», що за-
вимір особливої прихильності митрополи- даватиме напрям і масштаб дослідження іс-
та до історії, до старожитностей: Десятинна торичних пам’яток Києва, серед яких особли-
церква, київські пам’ятки, документи були ве місце належить Десятинній церкві. А цей,
його духовним притулком, який захищав присвячений ювілею митрополита Євгенія
від закулісних інтриг, політичної нещадної випуск «Opus mixtum» у післяювілейний час,
боротьби. «Я уже, слава Богу, в Киеве <...> за традицією, буде продовжено публікаціями
С 20 генваря, выехав из Петербурга, я в 8-й джерел та досліджень, присвячених духовній
день поспел домой, – так спешил я к своему і науковій спадщині, що її залишив Києву ми-
покою от столичных сует бесконечных!» – пи- трополит.
Джерела та література
Александр (Федоров), игумен. Церковная археология в начале и в конце столетия в свете

наследия Николая Васильевича Покровского // Церковная археология. – Санкт-Петербург,
1–3 ноября 1998 г. – Санкт-Петербург, 1998. – Вып. 4. Материалы Второй всероссийской
церковно-археологической конференции, посвященной 150-летию со дня рождения
Н.В. Покровского (1848–1917).
Александр (Федоров), игумен. Церковное искусство как пространственно-изобразительный
комплекс. Учебное пособие [Электронный ресурс]. – Санкт-Петербург, 2007. – Режим доступа:
/http://www.art-acad-church.ru/arh/psb/5.html.
15
Лист єпископа Ревельського Григорія (Постнікова) митрополиту Московському Філарету (Дроздову) від
28 квітня 1825 року повідомляв про почуте безпосередньо від Сперанського.
14
Алпатова Т.А. Личность и творчество Н.М. Карамзина как мера методологического

развития русской историко-литературной науки // Вестник МГОУ. – 2011. – № 4. – С. 113–
118. – (Серия «Русская филология»).
Ананьева Т. Заметки по поводу одного давнего юбилея митрополита Киевского Евгения
(Болховитинова) // Проблеми та досвід вивчення, захисту, збереження і використання
архітектурної спадщини. Матеріали Перших науково-практичних Софійських читань. – Київ,
2003. – С. 26–33.
Библиотека для чтения. – 1838. – Т. 26. – Отд. V.
Боярченков В.В. Провинциальные исследователи старины в российском
историографическом пространстве середины XIX века // Историческая культура императорской
России: формирование представлений о прошлом. – Москва, 2012. – С. 258–279.
Воспоминание и автобиография одесского протоиерея Николая Ивановича Соколова //
Киевская старина. – 1906. – № 10. – С. 155–197.
Гаврюшин Н.К. Черты исторической школы в духовных академиях // Историческая
культура императорской России: формирование представлений о прошлом. – Москва, 2012. –
С. 193–216.
Гессе Г. Краткое жизнеописание // Гессе Г. Письма по кругу. Художественная
публицистика. – Москва, 1987. – С. 36–49.
Глубоковский Н. Русская богословская наука в ее историческом развитии и новейшем
состоянии [Электронный ресурс]. – Москва, 2002. – Режим доступа: https://unotices.com/book.
php?id=152458&page=25.
Деятельность митрополита Евгения по управлению Киевской епархией. – Киев, 1868.
[Евгений (Болховитинов), митрополит]. О славяно-русских типографиях // Вестник
Европы. – Санкт-Петербург, 1813. – Ч. 70. – № 14. – С. 104–129.
[Евгений (Болховитинов), митрополит]. План первобытной киевской Десятинной
Богородицкой церкви с объяснениями оного // Отечественные записки. – 1825. – № 59. –
Март. – С. 380–403.
[Евгений (Болховитинов), митрополит]. Словарь исторический о бывших в России
писателях духовного чина греко-российской церкви. – Изд. 2.– Санкт-Петербург, 1827. – Т. I. –
С. 172–183.
Елеонская А.С. Человек и Вселенная в ораторской прозе Епифания Славинецкого //
Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVII – начала XVIII в. – Москва,
1989.
Ивановский А.Д. Высокопреосвященный Евгений, митрополит Киевский и Галицкий. –
Санкт-Петербург, 1871.
Из письма архимандрита Иеронима Визерского к архимандриту Филадельфу Пузыне от
23 сентября 1827 г. из Чернигова // Киевская старина. – 1904. – № 12. – С. 391.
Карпов С.М. Евгений Болховитинов как митрополит Киевский. – Киев, 1914.
Ключевский В.О. Памяти А.С. Пушкина // Ключевский В.О. Сочинения: в 9 т. – Москва,
1990. – Т. IX. Материалы разных лет. – С. 101–108.
Максимович М.О. Поминка о М.Ф. Берлинском // Временник императорского московского
общества истории и древностей российских. – Москва, 1850. – Кн. 5. – С. 39–40.
Малышевский И.И. Деятельность митрополита Евгения в звании председателя
Конференции Киевской духовной академии. – Киев, 1868.
Милюков П. Главные течения русской исторической мысли. – Изд. 3-е. – Санкт-Петербург,
1913.
Певницкий В.Ф. Проповеднические труды покойного митр. Киевского Евгения // Труды
Киевской духовной академии. – 1867. – № 9. – С. 522–579; № 10. – С. 3–51.
Переписка митрополита Киевского Евгения с государственным канцлером графом
Николаем Петровичем Румянцевым и с некоторыми другими современниками (с 1813 по
1825 год включительно). – Воронеж, 1872. – Вып. 3.
15
Письма духовных и светских лиц к митрополиту московскому Филарету (Дроздову)

(с 1812 по 1867 год): письма митрополита Григория // Христианское чтение. – 1898. – № 4. –
С. 560–578.
Письма Е.А. Болховитинова к С.И. Селивановскому // Библиографические записки. –
1859. – № 3. – Стб. 65–79.
Раку М. О присвоении дискурса и рождении социальной утопии из духа музыки (Бернард
Шоу как «совершенный вагнерианец») // Новое литературное обозрение. – 2000. – № 46. –
С. 42–56.
Рукавіцина-Гордзієвська Є.В. Київський митрополит Євгеній (Є.О. Болховітінов):
Біобібліографія. Бібліотека. Архів. – Київ, 2010.
Слово Преосвященного Павла, епископа Вологодского и Устюжского – в память
столетнего дня рождения блаженной памяти Высокопреосвященнейшего Евгения, бывшего
епископа Вологодского, а после – митрополита Киевского, 1867 года 18-го декабря, сказанное
в Вологодском Кафедральном соборе // Вологодские Епархиальные ведомости. – 1868. – № 1. –
С. 1–10.
Срезневский И. Воспоминание о научной деятельности Евгения, митрополита Киевского //
Сборник статей, читанных в отделении русского языка и словесности Императорской академии
наук. – Санкт-Петербург, 1868. – Т. III. – Вып. 2. (Отд. отт.)
Тункина И.В. Русская наука о классических древностях юга России (XVIII – середина
XIX в.). – Санкт-Петербург, 2002.
Цимбаев К.Н. Православная Церковь и государственные юбилеи Императорской России //
Отечественная история. – 2005. – № 6. – C. 42–51.
16
Артур Кукуишко
О ПОЗИЦИИ МИТРОПОЛИТА ЕВГЕНИЯ (БОЛХОВИТИНОВА)

В ПРОТИВОСТОЯНИИ «КОНСЕРВАТИВНЫХ» И «ЛИБЕРАЛЬНЫХ»
НАПРАВЛЕНИЙ ЦЕРКОВНОЙ ЖИЗНИ НАЧАЛА XIX ВЕКА
Статья посвящена рассмотрению взглядов митрополита Евгения (Болховитинова) на общественно-религи-
озную жизнь Александровской эпохи, а также анализу его позиции в контексте противостояния основных на-
правлений церковной жизни того времени. Проведенный анализ позволил прояснить некоторые аспекты прово-
димой в этот период государственной церковной политики, духовно-нравственного и культурного состояния
общества, а также дополнить уже известные черты в образе выдающегося архипастыря-ученого.
Ключевые слова: митрополит Евгений (Болховитинов), Александровская эпоха, церковные «консерваторы» и
«либералы», мистицизм, Библейское общество.
Стаття присвячена розгляду поглядів митрополита Євгенія (Болховітінова) на суспільно-релігійне життя

Олександрівської епохи, а також аналізу його позиції в контексті протистояння основних напрямків церковного
життя того часу. Проведений аналіз дозволив прояснити деякі аспекти державної церковної політики, що про-
водилася в цей період, духовно-морального та культурного стану суспільства, а також доповнити вже відомі
риси в образі видатного архіпастиря-вченого.
Ключові слова: митрополит Євгеній (Болховітінов), Олександрівська епоха, церковні «консерватори» та «лібе-
рали», містицизм, Біблійне товариство.
The article is analyzed the views of metropolitan Eugene (Bolkhovitinov) on the social and religious life of the Alexander
epoch, as well as his position in the context of confrontation with the main directions of the church life of this historical
period. The analysis allows clarify certain aspects of the state church policy conducted of this period, the spiritual, moral
and cultural state of society, as well as complement the already well-known features in the image of an outstanding bishop-
scientist.
Keywords: metropolitan Eugene (Bolkhovitinov), Alexander epoch, church «conservatives» and «liberals», mysticism,
Biblical society.
Жизнь, церковная и научная деятель- архиерей, представитель ученого монаше-

ность митрополита Евгения (Болховитинова) ства 1. В его времена Церковь находилась в
пришлись на время правления четырех пра- тяжелом положении, и данное определение
вителей Российской империи: начавшись в применимо ко всем сферам внутрицерковной
«золотой век» Екатерины, она окончилась в жизни. Известные примеры из биографии
Николаевскую эпоху. Это довольно сложное митрополита свидетельствуют о решении им
время отечественной и мировой истории – пе- огромного спектра проблем на поприще цер-
реходная эпоха со всеми сопутствующими ей ковного служения – от социально-бытовых и
процессами в экономической, общественно- административного управления до вопросов
политической, научной и культурной сферах. духовного образования и устроения монаше-
Начиная с рубежа XIX–XX вв., при рассмо- ской жизни.
трении трудов митрополита Евгения в кон- Помимо деятельности, непосредственно
тексте развития исторической науки, особен- связанной со своей епархией (точнее, епар-
ности его научной деятельности объясняются хиями), митрополиту Евгению приходилось
именно задачами переходной эпохи в истории участвовать и в принятии решений, имеющих
отечественной науки [Шмурло, 1888; Поле- общецерковное значение. Следует отметить,
таев, 1889; Иконников, 1891–1908; Милюков, что обе эти стороны деятельности архипасты-
1897]. ря в исследовательской литературе получили
Однако митрополит Евгений не только освещение, которое вряд ли можно назвать
ученый – это архипастырь Церкви, ученый- достаточным (фактически – это работы кон-
1
Строго говоря, официальное признание существования в Церкви ученого монашества как «особой груп-
пы <…> чье послушание состояло в постижении богословских и других наук и в преподавательской деятель-
ности» [Зырянов, 1999, с. 28] последовало в соответствии с Высочайшим указом от 13 апреля 1823 г., когда
было «дозволено возводить в сан архимандрита достойных сего возвышения по степени учености, доброму
поведению и истинным заслугам» [Сборник, 1885, с. 168]. К этому времени Евгений (Болховитинов) был
митрополитом и имел общероссийское (хотя можно говорить и о европейском) признание своих научных
заслуг.
17
ца XIX – начала XX вв. [Малышевский, 1867; листические, так и мистической направлен-

[Орловский П.], 1868; Карпов, 1914]) 2. Впро- ности, восходившие к теософским и эзоте-
чем, можно согласиться и с более печальным рическим учениям. Необходимо отметить,
фактом, который констатируют современные что традиционно всплеск интереса к мисти-
исследователи: «сегодня имя митрополита цизму в России начала ХIХ в. принято объ-
Евгения известно только специалистам, стре- яснять кризисным состоянием Православной
мящимся расширить свои представления об Церкви в данный период. Не отрицая данное
интеллектуальной атмосфере Александров- утверждение, тем не менее, можно указать и
ской эпохи» [Клочкова, 2017, с. 79]. на иные причины. В частности, духовно ищу-
Однако и в наиболее часто рассматри- щая часть образованного общества проявляла
ваемом периоде деятельности митрополи- интерес к теософии и эзотерике потому, что
та Евгения – эпохе правления Александра I «была слабо знакома с наследием православ-
(1801–1825) – многие вопросы, связанные со ной традиции <...> Но при этом обратившие-
взглядами и позицией архипастыря, едва за- ся к эзотеризму <…> русские адепты тайного
тронуты (причем данная оценка одинаково знания в большинстве своем рассматривали
применима, как к светским, так и церковным свои организации, скорее, как дополнение к
исследователям). Между тем, анализ взглядов традиционному Православию <...> теософ-
владыки на явления, связанные с религиозной ские и эзотерические учения они считали со-
жизнью Александровской эпохи, позволяет ответствующими истинному христианству»
прояснить некоторые аспекты проводимой в [Кучурин, 2005, с. 142].
этот период государственной церковной поли- Феномен бурного расцвета мистицизма
тики, духовно-нравственного и культурного в России поствоенного периода исследовате-
состояния общества, а также дополнить уже ли также объясняют специфическими черта-
известные черты в образе ученого-архиерея. ми личности самого Александра I. Присущая
Период правления Александра I отмечен императору склонность к мистическому вос-
активным развитием, поляризацией и орга- приятию жизни в ходе победоносной войны
ническим слиянием различных религиозных, с Наполеоном и последующего освобожде-
философских, а также общественно-социаль- ния Европы укрепляла его в некоей личной
ных учений. Александровское время «было провиденциальной миссии. В этот период
своего рода уникальной идеологической ла- в обществе преобладали эсхатологические
бораторией, в которой окончательно оформи- ожидания. Известные европейские мистики
лись и приобрели национальную специфику утверждали, что соединение церквей, постро-
главные направления русской общественной ение мира на евангельских заповедях – это
мысли» [Минаков, 2011, с. 5]. И поскольку то, что приближает наступление Царства Бо-
«Россия 1–й пол. XIX в. была тотально рели- жьего на земле. Александр I свое назначение
гиозной страной» [Кондаков, 2004, с. 3], Цер- увидел в том, чтобы способствовать этому,
ковь не могла быть изолирована от процессов, быть орудием в руках Провидения. В итоге,
происходивших в государстве. При этом сле- «теория христианского экуменизма, которая
дует учитывать, что важное влияние на собы- в европейской мысли была социальной уто-
тия оказывала личность самого императора. пией, в России стала официальной идеологи-
В «перенасыщенную умозрениями» ей. В течение почти десятилетия (1812–1824)
[Биллингтон, 2001, с. 363] Александровскую мистико-экуменические идеи определяли ха-
эпоху получают широкое распространение рактер и направление внутренней и внешней
европейские религиозно-философские идеи политики российского правительства» [Виш-
конца XVIII – начала XIX вв., как рациона- ленкова, 2002, с. І135–136].
2
К сожалению, является справедливым и более общее замечание о том, что «более чем полуторавековая традиция
изучения жизни и трудов Евгения Болховитинова не привела ни к созданию его полной биографии, ни к раскры-
тию его научных и общественных взглядов» [Клочкова, 2017, с. 79]. Также следует признать, что имеет место
достаточно красноречивый факт: «Болховитинов много усилий приложил для сбора биографических материалов
о писателях прошлого, но сам по сей день является нераскрытой тайной для собственных, довольно многочислен-
ных, биографов» [Рукавіцина-Гордзієвська, 2010, с. 15].
18
Артур Кукуишко. О позиции Митрополита Евгения (Болховитинова) в противостоянии
«консервативных» и «либеральных» направлений церковной жизни начала XIX века
Говоря о возникновении движений сто- же название закрепилось и за направлением,

ронников консервативного направления цер- противостоящем консерваторам в Алексан-
ковной жизни и их противников начала XIX в., дровскую эпоху в церковной сфере 3.
следует подчеркнуть, что внутренняя государ- Говоря о митрополите Евгении, следует от-
ственная политика имела непосредственное метить, что в исследованиях, затрагивающих
влияние на церковную жизнь. Общее положе- тематику противостояния церковных «либе-
ние Церкви в этот период всеми исследовате- ралов» и «консерваторов», его относят к чис-
лями характеризуется, как кризисное (его при- лу последних. Впрочем, его имя упоминается
чины обусловлены секуляризационными ме- весьма нечасто, что может быть объяснимо лич-
роприятиями предыдущих правителей России ностями, более активно выступавшими против
XVIII в.). Александр I, имея целью изменить мистико-экуменических идей «универсального
ситуацию в лучшую сторону, «предпринял христианства» и их главных проводников.
реформы, базировавшиеся на идеях, чуждых Важным критерием, по которому возмож-
православному вероучению. Подобное направ- но отнесение того либо иного деятеля в Алек-
ление религиозной политики вызвало форми- сандровскую эпоху к лагерю «либералов» или
рование консервативного движения <…> куда «консерваторов», является его отношение к
входили и представители православного духо- мистицизму, противоречащему православ-
венства» [Кондаков, 2015, с. 60]. ному вероучению. У митрополита Евгения
В современных исследованиях для пред- было однозначно отрицательное отношение
ставителей данного консервативного лагеря ис- к нехристианскому мистицизму. Широко из-
пользуется термин «православная оппозиция» вестно его письмо к неизвестному адресату,
[Кондаков, 1998]. Автор XIX в. А.С. Стурдза датируемое 7 июля 1806 года. В письме вла-
называл их «православной партией» [Стурдза, дыка высказывает свое мнение относительно
1876, с. 277], или «православной дружиной» издаваемого А.Ф. Лабзиным религиозного
[Стурдза, 1876, с. 282]. Противников консер- журнала «Сионский вестник» 4.
вативного направления (к числу которых отно- Митрополит Евгений пишет: «Теперь
сятся лица, привлеченные императором к го- скажем два слова о “Сионском Вестнике”.
сударственной деятельности, осуществлявшие Я его получаю и читаю часто до чувстви-
реформы, а также проводники официальной тельного умиления и даже до благодарности
конфессиональной политики – А.Н. Голицын, Богу, вложившему мысли г. Л[абзину] изда-
М.М. Сперанский, И.В. Лопухин и их едино- вать сей журнал. Он многих отвратил, если
мышленники, в т. ч. и из числа духовенства) не от развращения жизни, то, по крайней
исследователи XIX – начала ХХ вв. называли мере, от развращения мыслей, бунтующих
«мистиками», поскольку в своих взглядах они против религии; а и это уже великое благо-
ориентировались на европейскую мистиче- деяние человечеству! Большая часть сего
скую литературу. Сегодня в науке, по аналогии журнала переводная с немецкого из Шил-
с общественными движениями, где противни- линговых сочинений 5, а нечто и из Марти-
ками консерваторов являются либералы, это нистских 6, и это жаль, что в чистую воду
3
Хотя, конечно, в традиционном значении либерализма как движения, выступающего за незыблемость прав и
индивидуальных свобод человека, «церковные либералы» Александровской эпохи либералами не являлись.
4
Следует отметить, что «исследователи не без оснований считают этот журнал главным и наиболее выразитель-
ным органом русского эзотеризма, по которому всего удобнее и даже полнее можно изучать все отличительные
стороны последнего» [Кучурин, 2005, с. 76].
5
Иоганн Генрих Юнг-Штиллинг (1740–1817) – немецкий теософ. Его мистические сочинения имели огромную
популярность в Александровскую эпоху. Был лично знаком с Александром I.
6
Мартинисты – последователи Анри де Сен-Мартена (1743–1803), французского мистика-эзотерика. Учение Сен-
Мартена – это своеобразный синтез воззрений «отца» европейского мистицизма Нового времени – мистика-ви-
зионера Я. Бёме (1575–1624), несторианства (христологической ереси V в., утверждавшей, что Христос был не
Бог, а человек, в котором жил Бог, при этом природа Божественная и человеческая в Нем отделимы друг от друга),
и пантеизма. В мировоззренческом аспекте мартинизм представляет собой эклектическую смесь элементов гно-
стицизма и неоплатонизма. Наиболее известный мартинист времен Екатерины Н.И. Новиков (1744–1818) – учи-
тель и духовный наставник А.Ф. Лабзина. Во времена митрополита Евгения (точнее, еще со времен Екатерины II)
«мартинистами» называли розенкрейцеров [Кондаков, 2012, с. 13].
19
примешивается и отрава секты 7. Вы потре- трогательное в его журнале я охотно изви-

буете доказательств – вот они: 1) Синкре- няю его <…> а сего мнения моего о Сион-
тизм или мнение, что будто во всех религиях ском Вестнике прошу не делать публичным»
под разными только символами (см. статью [Евгений (Болховитинов), 1848, с. 173].
о философии стр. 13 и 14) была истинная ре- Как можно видеть, доводы владыки
лигия, ведет к индифферентизму в религиях четко изложены и подкреплены ссылками
и противно духу истинного христианства. на соответствующие источники. Наиболее
Еф. IV, 19, 15; Апок. III, 15, 16. Признаки ин- важным замечанием митрополита Евгения
дифферентизма в самом издателе заметите в осуждении мистицизма, распространяе-
вы из слов его стр. 328, 332, 362. 2) Мифоло- мого А.Ф. Лабзиным, является указание на
гизм, Платонизм, и Математицизм, употре- религиозный индифферентизм, прямым пу-
бляемый всеми мистико-масонами 8 и нашим тем ведущий к нецерковной религиозности.
издателем к изъяснению Троицы и других Возможных последствий от последней име-
таинств Откровения, может быть казистым ется два – либо возвращение в Церковь, либо
для незнающих духа христианской религии, помешательство (обоих примеров в Алек-
а не для богослова <…> а что эта метода ум- сандровскую эпоху было предостаточно).
ствований мистико-масонская, в том увери- Обращает на себя внимание широкая эруди-
тесь, если прочтете Еккартзгаузенову 9 книгу ция, а также снисходительность к А.Ф. Лаб-
“Иероглифы для сердца человеческого”. Там зину. Последнее может поясняться доста-
вы найдете и все фразы их, как напр., книга точно близким знакомством митрополита с
натуры, списки с невидимых, Божественная А.Ф. Лабзиным.
математика, универсальная тинктура или ду- Достаточно важным, не только в отно-
ховно-телесность Христова и проч. и проч. шении к нехристианской мистике, но и для
3. Издатель, может быть из желания предста- общей характеристики личности владыки,
вить читателям яснее духовность, смело при- представляется тот факт, что он был един-
нимает грубые мнения напр. стр. 263 сравни- ственный 10 (и фактически – вообще пер-
вает Евхаристию с какою–то воплощенною вый) из церковных иерархов, кто критико-
“солнечною эссенциею”, вездеприсущие Бо- вал содержание мистических публикаций
жие с воздухом, а неделимость с пламенем А.Ф. Лабзина, и именно в тот период, когда
см. стр. 364 – допускает беспредельность его «издание <…> приобрело множество чи-
Тела Христова, стр. 385, а что грубее всего, тателей и продолжалось <…> при громе шум-
в Мае месяце стр. 195 приписует шаровид- ных рукоплесканий» [Стурдза, 1876, с. 269].
ную фигуру Духу, можно ли так рассуждать Данный факт может быть принят в качестве
о Духе? Но за многое хорошее, высокое и свидетельства, не только интеллектуального
7
Здесь владыка употребляет слово «секта» в значении круга последователей определенных мистических учений
(это не совсем соответствует традиционному конфессиональному значению). Такое же употребление встречают-
ся у многих его современников. В частности, у Александра I в его “Записке о мистической словесности”: “Некото-
рые из сих теорий, по изяществу истин и по блистательности самих своих заблуждений, дали начало или название
сектам: так, от писаний С. Мартена произошли Мартинисты, учение Юнга (Штиллинга) произвело также некото-
рых последователей. То же самое было прежде с Бемом и Шведенборгом» [Император Александр I, 1910, с. 288].
8
По достаточно известному выражению, в Александровскую эпоху «не все мистики были масонами, но все ма-
соны – мистиками» (восходит к А.Д. Галахову: «если каждый масон есть более или менее мистик <…> то отсюда
вовсе не следует, что каждый мистик есть непременно масон» [Галахов, 1875, с. 87]). В данном случае владыка
говорит о т. н. «масонстве высоких (высших) степеней» [Биллингтон, 2001, с. 796; Данилов, 2010, с. 203]. В ис-
следовательской литературе термин «применяется <…> по отношению ко всем различным ложам, где пропо-
ведовалась необходимость восхождения к высшим степеням помимо трех масонских исконных», а также «для
обозначения сообществ, формально отделенных от масонской структуры, но большей частью являющихся от-
прысками масонства, отвечающих потребности в оккультном знании и ужесточении нравственной дисциплины
(т. е. Розенкрейцеры, Elus Coens и т. п.)» [Биллингтон, 2001, с. 796]. Митрополит Евгений имеет в виду именно
последних, для которых в Александровскую эпоху были характерны «попытки синтеза религии и философии на
основе учения каббалы» [Данилов, 2010, с. 203].
9
Карл фон Эккартсгаузен (1752–1803) – немецкий мистик-эзотерик, друг и единомышленник Юнга-Штиллинга и
Сен-Мартена. Все трое принадлежали к Ордену розенкрейцеров и прекрасно знали друг друга.
10
В частности, на этом акцент делает Н.Ф. Дубровин, подчеркивая, что «только один митрополит Киевский Евге-
ний, знаменитый ученый того времени, находил в журнале некоторые недостатки» [Дубровин, 1894, с. 75].
20
уровня митрополита Евгения, но и опыта его Известны и свидетельства других об от-

духовной жизни. рицательном отношении митрополита Евге-
Спустя 14 лет владыка в письме В.Г. Ана- ния к мистицизму. В частности, обер-проку-
стасевичу от 3 сентября 1820 г., в связи с ши- рор Синода А.Н. Голицын считал митрополи-
роким распространением соответствующей та человеком «недуховным» [Автобиография,
литературы говорит: «Квиетизм и мисти- 1896, с. 211], т. е. несочувствующим мистициз-
цизм есть высшее христианское учение, но му. В письме к архимандриту Фотию (Спас-
хилое, без основы практического христиан- скому) от 23 января 1823 года он сообщает
ства и опасное для фанатиков и увлекаемых о своем общении с Киевским митрополитом
плотию. И Августин вымолвил: “люби Бога следующее: «Говорил более об устройстве и
и делай, что хочешь”, но не всем вразуми- экономии епаршей, но не распространялся со
тельно сие изречение. Лютер, расхваливши мною о духовных материях и был со мною
веру, мало заботился и о своей нравствен- генерально скрытен» [Князь А.Н. Голицын,
ности» [Псковские письма, 1889, с. 369]. 1882, с. 431]. Здесь, помимо отрицательного
Касаясь квиетизма (от лат. quies – «покой»), отношения к мистицизму, следует отметить
о котором говорит владыка, интересно отме- мудрость и рассудительность владыки в раз-
тить, что во второй половине XVIII в. в за- говоре с А.Н. Голицыным, который «страдал
падноевропейской религиозной литературе прямым мистическим любопытством» [Фло-
православное святоотеческое учение исихаз- ровский, 2009, с. 174].
ма и католический квиетизм зачастую прямо Другое известное свидетельство содер-
отождествляются. жится в переписке отставного чиновника ма-
Например, в «Историческом словаре сона-мистика И.Р. Мартоса (племянника из-
религиозных культов» 1777 года, авторства вестного скульптора) с его другом В.Я. Ломи-
М. Делакруа, говорится следующее: «Кви- ковским. И.Р. Мартос, обиженный на критику
етизм начал появляться в Греческой Церк- митрополитом своего мистического сочине-
ви в XIV столетии <...> Настоятель одного ния «Церковь», пишет, что владыка «объявил
монастыря у горы Афон по имени Симеон, себя непримиримым врагом мистики», и до-
вдохновленный Григорием Паламой, в ту бавляет: «…он разделяет отцов [Церкви. –
пору епископом Фессалоникийским, чело- А. К.] на две степени, на принимавших и не
веком красноречивым и образованным, соз- принимавших мистику, причисляя себя к по-
дал секту мистиков, которых стали называть следним и говоря, что буквальный смысл есть
исихастами – термином, соответствующим смысл самый величайший» [Лазаревский,
квиетистам, система коих была исключи- 1895, с. 63]. И здесь вновь следует обратить
тельной по своей экстравагантности» [цит. внимание на обстоятельства и личность сооб-
по: Гаврюшин, 2001, с. 23]. Можно пред- щающего. И.Р. Мартос – вышедший на пен-
положить, что владыка был знаком с этим сию чиновник, увлеченный эзотерическими
трудом. сочинениями европейских мистиков – сам
Однако вышеприведенный текст доста- пишет подобное и отправляет на рецензию
точно прозрачен для понимания. Митрополит владыке. Предсказуемость результата очевид-
Евгений говорит (в полном соответствии со на, что впрочем, не упраздняет собственно
святоотеческой традицией) о том, что к выс- негативного отношения митрополита к ми-
шему в христианстве следует приступать не стицизму.
сразу, а по степени совершенства духовной Своеобразным «водоразделом» между
жизни человека (что всегда осуществлялось в церковными «либералами» и «консервато-
монастырях под руководством опытных в ду- рами» стала деятельность учрежденного
ховной жизни старцев). И указывает на опас- 8 декабря 1812 года Библейского общества.
ности, от этого происходящие, которые назы- Религиозные «либералы» являлись членами
ваются в святоотеческой традиции «духовной Общества (за редким исключением). В свою
прелестью». Примеры с блж. Августином и очередь «консерваторы» относились к дея-
Лютером примечательны своей наглядно- тельности Общества негативно. Безусловно,
стью. перевод Библии на русский и другие языки
21
народов, населяющих империю 11, – дело 12, ние и популяризация теософских и эзотериче-
которое a priori не может быть подвергнуто ских произведений, противоречащих христи-
осуждению (что, впрочем, для современни- анскому вероучению, естественно, вызывала
ков было далеко не очевидно). Митрополит неприятие не только у архиереев (к числу
Евгений, конечно, не мог не одобрять такой которых может быть отнесен и митрополит
шаг, направленный на духовное просвещение Евгений), но и в среде духовно образованных
народа. По поводу издания Евангелия на рус- православных верующих 13.
ском языке (с параллельными местами на сла- История с закрытием Библейского обще-
вянском) в 1818 году он отзывался в следую- ства и связанные с этим события внутрипо-
щих словах: «Польза от сего издания не толь- литической жизни (отставка А.Н. Голицына,
ко простолюдинам, но и самому духовенству, возвышение А.А. Аракчеева и проч.) неодно-
наставляющему их, очевидна и несомнитель- кратно являлись предметом исследования и
на. Давнее уже и нетерпеливое всех ожидание достаточно подробно рассмотрены. В контек-
оного ручается в успехе еще большего рас- сте данной статьи следует кратко заметить,
пространения Слова Божия в сердцах верую- что к 1820–м годам и общество, и император
щих» [цит. по: Чистович, 1889, с. 32]. приходят к выводу о нереализуемости в дей-
Однако собственно перевод и распро- ствительности идей европейских мистиков о
странение текстов Священного Писания для «внекофессиональном христианстве». Зако-
Библейского общества, как показало время, номерно, что с крушением концепции «уни-
были в России целью далеко не единствен- версального христианства» происходит воз-
ной. Практически сразу Общество стало сво- врат к традиционным христианским духовно-
еобразным «сборным пунктом», для всевоз- нравственным ориентирам, проповедуемым
можных «мистиков разных цветов и покроев» Церковью.
[Чистович, 1889, с. 55]. По свидетельству со- В таких обстоятельствах участь Библей-
временника событий, «мистицизм <…> опер- ского общества, именно как проводника ми-
шись на Библейское общество, торжествовал стико-экуменических идей была, по сути,
победу свою над разнородными противника- предрешена. Исходя из этого, часто высказы-
ми <…> мистики работали день и ночь над ваемое мнение о митрополите Евгении, как
переводом современных духовных сочине- одном из главных «инициаторов» закрытия
ний в их духе. Тогда–то градом посыпались Общества является, мягко говоря, преуве-
на святую Русь разноцветные творения под личенным. При этом, следует отметить, что
самыми странными названиями <…> Яков данное необъективное суждение, как прави-
Бем, Сен Мартен, Эккартсгаузен, Юнг Штил- ло, приводится в формате распространенного
линг выдаваемы были за великих учителей» стереотипа о церковных «консерваторах», как
[Стурдза, 1876, с. 271–272]. И, конечно, изда- своеобразных фанатиках-обскурантах, а об
11
В Указе об учреждении Библейского общества прямо оговаривалось: «Общество сие должно иметь единствен-
ным своим предметом издание книг Ветхого и Нового Завета на языках иностранных», – имелись в виду языки
русский и др. [ПСЗРИ, собр. 1-е, т. XXXII. 1815–1816 гг., с. 471].
12
Многие их «консерваторов» четко разделяли работу по переводу Священного Писания и деятельность соб-
ственно Общества. В частности, АС. Стурдза – современник всей истории существования Библейского обще-
ства – в своих воспоминаниях пишет: «Странно и непонятно: как могли и как могут доселе люди государственные
и <…> православные смешивать библейское дело с Библейским обществом, так что теперь опала, постигнувшая
последнее, отразилась на первом» [Стурдза, 1876, с. 286].
13
Представляется уместным привести суждения об Обществе одного из его непримиримых противников –
Ж. де Местра, высказанные им накануне учреждения Общества в России. Де Местр говорил об опасности чтения
Священного Писания без его церковного толкования: «Отнюдь не простое чтение, но лишь преподавание Священ-
ного Писания приносит пользу <...> Читаемое же без толкований и объяснений, Священное Писание обращается
в яд». Далее он продолжает: «Библейское общество есть создание протестантское <…> в него входит не только
множество людей, равнодушных к религии, но даже социниане, отъявленные деисты, скажу больше – смертель-
ные враги христианства. И если Англиканская Церковь <…> до сих пор хранит молчание, то это потому, что
она оказалась перед мучительнейшим выбором: либо одобрить деятельность общества, подрывающего самые ее
основания, либо отречься от безрассудного, но для протестантизма фундаментального догмата – принципа лич-
ного суждения» [де Местр, 1998, с. 580–581]. Эти доводы де Местра будут фактически озвучены спустя 10 лет –
в 1820-е годы, исходя из российской реальности, противниками Библейского общества из рядов «консерваторов».
22
их действиях – как интригах, направленных народе новых ересей». Митрополит Серафим

на удовлетворение личных амбиций. прямо называет, кого бы он хотел взять себе
Действительно, по совместному пред- в помощь, – Киевского митрополита Евге-
ставлению митрополита Евгения и первен- ния, – «человека, известного по правоверию,
ствующего члена Синода митрополита Сера- учености и благонамеренности» [Письмо
фима (Глаголевского), Николаем I 12 апреля митрополита Серафима, 1868, с. 941]. Ин-
1826 года был издан рескрипт [Высочайший тересно отметить, что и А.С. Шишков гово-
рескрипт, 1903, с. 379] о приостановлении рил императору, что в случае удовлетворения
деятельности Общества (что явилось и его просьбы президента Библейского общества и
фактическим закрытием). Однако, говоря о первенствующего члена Синода (т. е. вызова
митрополите Евгении, представляется важ- митрополита Евгения в столицу), «хотел бы
ным рассмотрение обстоятельств его участия пользоваться совещаниями с Евгением, как с
в закрытии Общества. человеком умным и благонамеренным» [За-
После отставки одного из главных «ли- писки А.С. Шишкова, 1870, т. ІІ, с. 223]. По
бералов» А.Н. Голицына, в мае 1824 года во получении письма от митрополита Серафима,
главе Библейского общества стал представи- 19 декабря 1824 года Александр I своим ука-
тель «консервативного» направления – пер- зом, вызвал митрополита Евгения в Санкт–
венствующий член Синода митрополит Се- Петербург для присутствия в Синоде.
рафим. Уже в силу занимаемой церковной Таким образом, в участии в деле закры-
должности, митрополит Серафим должен был тия Библейского общества митрополитом Ев-
реагировать на пропаганду Обществом ми- гением им не было проявлено никакой личной
стических лжеучений. За советом и помощью инициативы. Фактически для владыки это
он обращается к бессменному главе 14 «кон- было исполнением возлагаемых на него ар-
серваторов» адмиралу А.С. Шишкову. Зару- хипастырских обязанностей: его об этом про-
чившись поддержкой А.С. Шишкова – мини- сил первенствующий член Синода, которого
стра народного просвещения 15 – митрополит поддержала высшая государственная власть
Серафим 11 декабря 1824 года пишет письмо в лице императора. Обращение А.С. Шишко-
Александру I, в котором аргументирует необ- ва (несмотря на давнее знакомство и личные
ходимость прекращения деятельности Обще- отношения с ученым-архиереем) может быть
ства и исправление вреда им нанесенного 16. рассмотрено как официальное, поскольку
Особо митрополит Серафим отмечал не- А.С. Шишков являлся министром народного
гативное влияние мистической литературы, просвещения 17. Обращает на себя внимание и
издаваемой Обществом, в духовных учебных аргументация современников, относительно
заведениях. И далее, ссылаясь на слабость личности Киевского митрополита, характе-
здоровья и преклонный возраст, он просит ризующая его интеллектуальный и духовно-
себе в помощь «сотрудника и совещателя», нравственный облик. Остается добавить, что
для «постановления духовных училищ на сам владыка рассматривал предстоящее для
твердом и незыблемом основании Правосла- него участие в деле Библейского общества 18,
вия и для принятия, совокупно со мною, нуж- как «трудный подвиг» [Записки А.С. Шишко-
ных мер к прекращению распространения в ва, 1870, т. ІІ, с. 236].
14
А.С. Шишков был единственным, кто «находился в консервативном лагере и принимал участие в борьбе с нач.
XIX в.». Участие остальных «консерваторов» «носило эпизодический характер» [Кондаков, 2005, с. 8].
15
А.С. Шишков был назначен министром народного просвещения после отставки А.Н. Голицына и преобразова-
ния возглавляемого им т. н. «Двойного министерства» – Министерства духовных дел и народного просвещения.
16
В письме он описывает отрицательные стороны деятельности Библейского общества в целом, указывает на его
связь с возникающими еретическими движениями, отмечает пагубность издаваемых Обществом книг на подрас-
тающее поколение, говорит об опасности распространяемых Обществом идей для государства.
17
И сами вопросы, которые А.С. Шишков собирался обсуждать с владыкой, были отнюдь не личного характера.
18
Касаясь характеристики, изложенных митрополитами Серафимом и Евгением мнений относительно Библей-
ского общества (которое они считали «ненужным и вредным»), следует отметить основательную обоснованность
аргументации всех изложенных пунктов (всего их 7: 3 – обосновывают «ненужность» Общества и 4 – его «вред-
ность»).
23
Рассмотренные вопросы, связанные с причем не только в религиозной, но и на-

взглядами и позицией митрополита Евгения учной сфере, а также их искусном приме-
(Болховитинова), дают, безусловно, краткое нении на практике. Митрополит Евгений
(хотя важное) представление о нем, как об (Болховитинов) – высокообразованный че-
ученом-архипастыре. Его защита право- ловек, принадлежащий к интеллектуальной
славного вероучения и обличение теософ- элите своего времени, был архипастырем,
ских и эзотерических учений свидетель- добросовестно исполняющим свой долг и
ствуют об обширных знаниях и эрудиции, свое служение.
Источники и литература
[Орловский П.] Деятельность митрополита Евгения по управлению Киевскою епархиею. –

Киев, 1868.
Автобиография Юрьевского архимандрита Фотия // Русская старина. – 1896. – Т. 87. –
С. 163–199.
Биллингтон Д.Х. Икона и топор. Опыт истолкования истории русской культуры / Пер с
англ. под общ. ред. В. Скороденко. – Москва, 2001.
Вишленкова Е.А. Заботясь о душах подданных: религиозная политика в России первой
четверти XIX века. – Саратов, 2002.
Высочайший рескрипт митрополиту Серафиму от 12 апреля 1826 г. // Сборник исторических
материалов, извлеченных из Архива Собственной Его Императорского Величества канцелярии /
под ред. Н. Дубровина. – Санкт-Петербург, 1903. – Вып. 12. – С. 379.
Гаврюшин Н.К. Юнгов остров. Религиозно-исторический этюд. – Москва, 2001.
Галахов А.Д. Обзор мистической литературы в царствование императора Александра I //
Журнал Министерства народного просвещения. –1875. – № 11. – С. 87–175.
Данилов А.В. Розенкрейцер и реформатор российского масонства И.В. Лопухин: его учение
о внутренней Церкви как новация масонской мистики. – Минск, 2010.
де Местр Ж. Санкт–Петербургские вечера / пер. с фр. и прим. А.А. Васильева). – Санкт-
Петербург, 1998.
Дубровин Н. Наши мистики-сектанты. Александр Федорович Лабзин и его журнал
«Сионский Вестник» // Русский старина. – 1894. – Т. LХХХIІ. – № 12. – С. 98–132.
Евгений (Болховитинов), митр. Письмо к неизвестному 7–го июля 1806 г. // Москвитянин. –
1848. – № 8. – Ч. IV. – С. 173.
Записки, мнения и переписка адмирала А.С. Шишкова / изд. Н. Киселева, Ю Самарина. –
Berlin, 1870. – Т. II.
Зырянов П.Н. Русские монастыри и монашество в XIX и начале XX века. – Москва, 1999.
Каждый из доводов имел свое подтверждение в действительности. Деятельность Общества, фактически направ-
ленная на распространение идей «универсального христианства» (имевших мистико-экуменическое содержание),
осуждалась следующим образом. «Синод <…> с 1800 г. предположил и 29-го октября определил всю Библию из-
дать с изъяснениями. Но Библейское общество предположило себе издавать Библию для народа без всяких изъ-
яснений, предоставив оную разумению и толку каждого, и немедленно затем появились на российском языке под
гражданскою цензурою иноверные и еретические толкования, потрясшие православие в народе чуждыми нашей
Церкви мнениями и толками и отчуждением от самой Церкви. Сие ясно доказывается со времени открытия Би-
блейского общества размножением сект, ересей и расколов и своевольных законоучителей в российском народе»
[Мнение, 1903, с. 376–377].
Следует отметить, что Библейское общество, издавая русский перевод, не только нарушило Синодальное по-
становление относительно толкования текста, но и обмануло императора, хотя и в другом, но не менее важном.
По свидетельству А.С. Шишкова, «государь император изволил мне сказать, что перевод Библии с славянского
на русский язык он сам приказал сделать, но что его намерение было только то, чтоб перевод печатали с текстом,
а после того стали уже и без текста печатать оный» [Записки А.С. Шишкова, 1870, т. ІІ, с. 211]. Таким образом,
перевод Священного Писания изначально должен был быть с параллельным славянским текстом и снабжен со-
ответствующими комментариями.
24
Иконников В.С. Опыт русской историографии. – Киев, 1891–1908. – Т. 1; 2.

Император Александр I. Записка о мистической словесности // Переписка императора
Александра I с сестрой, великой княгиней Екатериной Павловной. – Санкт-Петербург, 1910. –
С. 286–290.
Карпов С. Евгений Болховитинов как митрополит Киевский – Киев, 1914.
Клочкова М.Ю. Митрополит Евгений (Болховитинов) – ученый и просветитель. История
изучения творческого наследия // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного
университета. – Москва, 2017. – Вып. 77. – Сер. II: История. История Русской Православной
Церкви. – С. 78–93.
Князь А.Н. Голицын и архимандрит Фотий в 1822–1825 гг. // Русская старина. – 1882. –
Т. 34. – С. 205–223.
Кондаков Ю.Е. Государственная власть и эволюция высшего управления Русской
Православной Церкви в первой половине XIX века: дисс… д-ра ист наук. – Санкт-Петербург,
2004.
Кондаков Ю.Е. Духовно-религиозная политика Александра I и русская православная
оппозиция (1801–1825). – Санкт-Петербург, 1998.
Кондаков Ю.Е. Кризис государственно-церковных отношений и церковный консерватизм в
первой половине XIX века // Тетради по консерватизму. Альманах Фонда Института социально-
экономических и политических исследований. – 2015. – № 4. – С. 59–70.
Кондаков Ю.Е. Либеральное и консервативное направления в религиозных движениях в
России первой четверти XIX века. – Москва, 2005.
Кондаков Ю.Е. Орден золотого и розового креста в России. Теоретический градус
соломоновых наук. – Санкт-Петербург, 2012.
Кучурин В.В. Мистицизм и западноевропейский эзотеризм в религиозной жизни русского
дворянства в последней трети XVIII – первой половине XIX в.: опыт междисциплинарного
исследования // Слово и мысль в междисциплинарном пространстве образования и культуры.
Сб. статей памяти проф. В.В. Шаронова (1930–2004). – Санкт-Петербург, 2005. – С. 142–161.
Лазаревский А. И.Р. Мартос (биографический очерк) // Киевская старина. – 1895. –Т. LI. –
Октябрь-Декабрь. – С. 51–75.
Малышевский И.И. Деятельность митр. Евгения в звании председателя конференции
Киевской духовной академии // Труды Киевской духовной академии. – 1867. – № 12. – С. 567–
650.
Милюков П.Н. Главные течения русской исторической мысли. – Москва, 1897. – Т. 1.
Минаков А.Ю. Русский консерватизм в первой четверти XIX века. – Воронеж, 2011.
Мнение преосвященных митрополитов Новгородского Серафима и Киевского Евгения
о Библейском обществе // Сборник исторических материалов, извлеченных из Архива
Собственной Его Императорского Величества канцелярии / под ред. Н. Дубровина. – Санкт-
Петербург, 1903. – Вып. 12. – С. 376–378.
Об учреждении Библейского общества в Санкт–Петербурге. № 25287 // Полное собрание
законов Российской империи. – 1 собр. – Санкт-Петербург, 1830. – Т. XXXII. 1815–1816 гг. –
С. 471–472.
Письмо митрополита Серафима к императору Александру I от 11 декабря 1824 г. // Русский
архив. – 1868. – № 6. – С. 940–942.
Полетаев Н.И. Разработка русской исторической науки в первой половине XIX столетия. –
Полетаев Н.И. Труды митрополита Киевского Евгения Болховитинова по истории Русской
Церкви. – Казань, 1889.
Псковские письма митрополита Евгения Болховитинова к Петербургскому библиографу и
археологу В.Г. Анастасевичу (3 сентября 1820 г.) // Русский архив. – 1889. – № 7. – С. 379–447.
Рукавіцина–Гордзієвська Є.В. Київський митрополит Євгеній (Є.О. Болховітінов).
Біобібліографія. Бібліотека. Архів. Біобібліографічний довідник. – Київ, 2010.
25
Сборник действующих и руководственных церковных и церковно-гражданских

постановлений по ведомству православного исповедания / сост. Т. Барсов. – Санкт-Петербург,
1885. – Т. I.
Стурдза А.С. О судьбе Православной Церкви Русской в царствование императора
Александра I // Русская старина. – 1876. – Т. XV. – № 2. – С. 265–288.
Флоровский Г., прот. Пути русского богословия. – Москва, 2009.
Чистович И.А. История перевода Библии на русский язык. – Санкт-Петербург, 1899.
Шмурло Е. Митрополит Евгений как ученый. Ранние годы жизни. 1767–1804. – Санкт-
Сокращения
ПСЗРИ – Полное собрание законов Российской империи
26
Владислав Дятлов
ВНЕСОК МИТРОПОЛИТА ЄВГЕНІЯ (БОЛХОВІТІНОВА)

В ІСТОРІОГРАФІЮ СВЯТИХ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
У статті дається аналіз внеску митрополита Євгенія (Болховітінова) у дослідження історії канонізації святих
Києво-Печерської лаври.
Ключові слова: святі, канонізація, Києво-Печерська лавра, печери.
В статье анализируется вклад митрополита Евгения (Болховитинова) в исследование истории канонизации

святых Киево-Печерской лавры.
Ключевые слова: святые, канонизация, Киево-Печерская лавра, пещеры.
The contribution of Metropolitan Euhenii (Bolkhovitinov) to the study of the history of canonization of the saints of Kyiv-
Pechersk Lavra is analyzed in the paper.
Keywords: saints, canonization, Kyiv-Pechersk Lavra, caves.
До числа головних праць київського пе- бор підтвердили Володимиро-Суздальський

ріоду творчості митрополита Євгенія (Бол- єпископ Симон та його учень у лаврі чернець
ховітінова) належить «Описание Киево-Пе- Полікарп: перший – у «Слові про Велику Пе-
черской лавры», вперше видане 1826 року, черську церкву» і «Посланні» до Полікарпа,
доповнене й перевидане 1831 року в автор- другий – у «Посланні» до лаврського архі-
ському редагуванні, а після смерті ієрарха мандрита Акіндина. У ХV ст. вибрані урив-
перероблене й втретє видане лаврською бра- ки «Повісті» (зокрема другу частину статті
тією 1847 року [Описание, 1826; 1831; 1847]. 1074 року) й пізніших літописів, «Житіє пре-
Твір містить чи не перший відомий опис іс- подобного Феодосія» лаврського ченця Не-
торії формування Собору Києво-Печерських стора (межа ХІ–ХІІ ст.), твори Симона й По-
святих – сонму канонізованих православною лікарпа було зведено до збірки, що отримала
церквою осіб, більшість серед яких станов- назву «Печерського Патерика». У 1635 році
лять лаврські ченці-подвижники, а решту – лавра видала перший друкований «Патерик»:
окремі миряни та представники єпископату, він являв собою нову редакцію книги, укла-
мощі яких було поховано в лаврі або перене- дену соратником митрополита Петра Могили
сено до неї з різних причин. Другою важли- єпископом Сильвестром Косовим – стислий
вою рисою «Описания» щодо зазначеної теми і пристосований для читача Могилянської
є спроба автора систематизувати й доповни- доби переказ давнього «Патерика» польською
ти дані про осіб Собору, відомі на початку мовою. У 1661 році лавра видала «Патерик»
ХІХ ст. Тези ієрарха про історію формування церковно-слов’янською мовою. У тексті ма-
й персоналії Собору активно використовува- теріал найбільшої рукописної редакції ХV ст.
лися та коригувалися наступними дослідни- було структуровано з використанням досві-
ками, деякі набули рис «класики» в церковній ду видання 1635 року [Древнерусские, 1999,
літературі. с. 18, 23, 27, 36, 38–39, 57, 253–309].
Уперше про Собор – ще не як про сонм, На підставі оповідей «Патерика» імена
внесений до церковних календарів, але як про багатьох Печерських святих було включено
небесних молільників за Русь (а отже, гід- до богослужбової літератури, виданої лав-
них канонізації), – згадує під 1074 роком ав- рою в першій половині XVII ст. «Анфоло-
тор «Повісті минулих літ» (початок ХІІ ст.): гіон» 1619 року відзначає дні пам’яті понад
йдеться про кончину молодшого з двох го- двадцяти з них і зауважує, що «молитвами
ловних засновників лаври преподобного Фе- Пречистыа Богородица <…> обитель сиа Пе-
одосія і зразкове життя його учнів – «Таци черскаа <…> хранима пребывает, сдержащи
ти быша черноризци Феодосьева манастыря, в себе преподобных отец наших Антониа и
иже сияють и по смерти, яко светила, мо- Феодосиа, и всех святых Печерских». Текст
лять Бога за сде сущюю братью, и за мирь- канону «Правило молебное к преподобным
скую братью» [Абрамович, 1931, с. 204–205]. отцем нашим Печерским и всем святым,
У 1225–1226 роках літописну тезу про Со- в Малой России просиявшим, певаемое ког-
27
да и где кто изволит» (1643) згадує імена відями про новітні чудеса, явлені через лавр-
понад п’ятдесяти Печерських святих: пре- ські святині, зокрема мощі, котрі здебільшо-
подобні Антоній і Феодосій (відомості про го спочивають у двох печерах [Kalnofoyski,
них – у «Повісті», «Житії Феодосія», всіх 1638; Афанасий, 2013].
творах Симона і Полікарпа), святителі Ми- У Великій церкві трактат вказує мощі
хаїл («Патерик», 1635) та Іларіон Київські праведної Іуліанії Ольшанської [Kalnofoyski,
(«Повість»), Ісайя Ростовський («Повість», 1638, s. 36–37, 129–130; Афанасий, 2013,
«Житіє», «Слово», обидва «Послання»), пре- с. 96–97, 313], ім’я якої є в каноні 1643 року
подобний Никон Ігумен («Повість», «Житіє», [Дива, 1997, с. 149].
«Слово», «Послання» Полікарпа), святителі На мапі Ближніх печер позначено імена
Єфрем Переяславський і Стефан Волинський майже тридцяти відомих за «Патериком»: свя-
(«Повість», «Житіє», «Послання» Симона), тителів Михаїла, Симона, Єфрема, преподоб-
Лука Білогородський («Повість», «Слово», них, за винятком Феодосія (мощі перенесено
«Послання» Симона), преподобні Даміан 1091 року з Дальніх печер до Великої церкви
(«Повість», «Житіє», «Послання» Полікар- [Абрамович, 1931, с. 205–208]), Полікарпа,
па) і Нестор Літописець (один зі списків Никодима, Феофіла і його брата Іоанна; Мат-
«Повісті», «Житіє», «Послання» Полікарпа), фея згадано двічі; Пимен – єдиний (відомий
святителі Герман і Никита Новгородські, з розповіді про Кукшу, або Багатохворобли-
Феоктист Чернігівський («Повість», інші вий); Спиридон – двічі: окремо і з Онисифо-
літописи, обидва «Послання») і Мина По- ром. У другому випадку експлікація переказує
лоцький, преподобні Никола Святоша («По- історію Феофіла та Іоанна [Kalnofoyski, 1638,
вість», інші літописи, «Послання» Симона) s. 15–18; Афанасий, 2013, с. 24–27]. М. За-
і Варлаам («Повість», «Житіє»), Ієремія і кревський вбачав тут помилку щодо імен [За-
Матфей, Ісаакій (про цих трьох – «Повість» кревский, 1868, с. 642]. Архієпископ Філарет
і «Послання» Полікарпа), святителі Марин (Гумілевський) навпаки припускав, що істо-
Юр’ївський («Повість», «Послання» Симо- рія Феофіла та Іоанна повторилася з іншими
на), Симон Суздальський (літописи, «Сло- святими [Филарет, 2000в, с. 81]).
во», обидва «Послання»), Нифонт Новго- Там само позначено мощі дванадцяти
родський і Лаврентій Туровський (літописи, іконописців Великої церкви («Слово» Симо-
«Послання» Симона), преподобні Онисифор на каже про зодчих та іконописців, не уточ-
і Полікарп (обидва «Послання»), святитель нюючи їх кількість) і понад двадцять інших
Діонисій Суздальский (літописи), преподобні преподобних: Авраамій Працелюбний, Анас-
Діонисій Щепа (стаття «Патерика» про Ве- тасій, Анатолій, Євстафій, Єлладій, Єфрем
ликдень, 1463), Арефа, Афанасій Затворник, Пресвітер, Ієронім, Ілля (на мапі 1661 року –
Євстратій, Єразм, Кукша і Пимен, Никон Муромець), Іоанн Посник, Ісайя Працелюб-
Сухий, Тит Пресвітер, святителі Леонтій ний, Лука, Меладій, Нектарій, Никита Чудот-
Ростовський і Никола Переяславський (цих ворець, Онуфрій, Павел Слухняний, Пергій,
десять згадує «Послання» Симона), преподо- Савва, Сергій, Сильвестр, Феофан, Феофіл
бні Агапіт, Аліпій, Василій і Феодор, Григо- Чудотворець [Kalnofoyski, 1638, s. 15–18;
рій Чудотворець, Іоанн Багатостраждаль- Афанасий, 2013, с. 24–27, 335].
ний, Лаврентій Затворник, Марк, Моісей На мапі Дальніх печер – преподобні Ага-
Угрин, Прохор, Пимен Багатохворобливий, фон, Аммон, Арсеній, Афанасій, Ахила, Ве-
Спиридон і Никодим, Феофіл Сльозоточивий ніамін, Геронтій, Даниїл, Євлогій, Євфимій,
і його брат Іоанн, ім’я якого відсутнє в «Па- Захарія, Зінон, Іосиф, Ісидор, Кассіан, Лон-
терику» ХV ст. (п’ятнадцять останніх згадує гін, Макарій, Мардарій, Мартирій, Меркурій,
Полікарп) [Дива, 1997, с. 47–50, 146–149; Моісей, Нестор, Паїсій, Памва, Панкратій,
Абрамович, 1931]. Пафнутій, Піор, Пимен, Руф, Силуан, Сисой,
Як продовження польського «Патерика» Софроній, Феодор, святитель Феофіл з Мос-
1638 року лавра надрукувала трактат ієромо- ковії (за епітафією межі XVII–XVIII ст. – Нов-
наха Афанасія Кальнофойського «Тературги- городський) [Kalnofoyski, 1638, s. 5–9; Афана-
ма» («Чудотворці») з мапами лаври і розпо- сий, 2013, с. 15–20].
28
Владислав Дятлов. Внесок митрополита Євгенія (Болховітінова)
в історіографію святих Києво-Печерської лаври
Для мап лаврських печер та списків свя- Кукшу, вилучено – Михаїла (мощі перенесе-
тих другої половини XVII – початку XIX ст. є но до Великої церкви 1730 року) та Никиту;
характерним позначення нових та вилучення у Дальніх – додано відомості про мученика
деяких старих імен, зміна супроводжуваль- Немовля з Віфлеєма (1702 року ці мощі по-
них характеристик («чудотворець», «затвор- значено без імені), преподобних Анатолія
ник», «працелюбний» тощо). і Лукіана, пропущено – Афанасія, поверну-
На мапі Ближніх печер 1661 року (дода- то – Феодора (другого), вилучено – Полікарпа
ток до «Патерика») з’являються імена святи- [Закревский, 1868, с. 661; Борисовская, 1992,
теля Меркурія Смоленського (його мощі, не с. 159; Дива, 1997, с. 10; Кабанец, 2008].
вказуючи імені, згадує 1594 року дипломат На зламі XVII–XVIII ст. складено служ-
Еріх Лясота), преподобних Авраамія (за пе- би на честь Соборів святих Ближніх і Дальніх
реліком 1744 року – «Затворник»), Григорія печер. У багатьох рядках служб послідовність
Іконописця, Онисима, Сисоя, диференційно імен Печерських святих відповідає розташу-
вказані Феофіл та Іоанн, Онисифор, два Пи- ванню мощей за мапами 1661, 1702 і 1744 ро-
мени, пропущені – Афанасій і Кукша, вилу- ків (при цьому, у службі Ближніх печер від-
чені – Ієронім і Павел; на мапі Дальніх печер сутні імена другого Авраамія, Алексія, Афа-
(1661) – додано імена преподобних Герасима, насія, дванадцяти майстрів, мученика Іоанна,
Григорія, Тита, Феодора Острозького, про- Кукші, Макарія, Нифонта, Онисифора, По-
пущений – Піор, вилучено – Даниїла і Євлогія лікарпа, Феофана; Дальніх – Анатолія, Євф-
(1678 року «Патерик» і описані карти було пе- росинії і Іуліанії (обидві – у службі Ближніх
ревидано). На мапі Ближніх печер 1702 року печер), Лукіана, Немовля, другого Феодора,
(чергове видання «Патерика») додано імена Геронтій та Леонтій згадані як «два канонар-
Іоанна (за переліком 1795 року – мученик), хи»). У 1762 році російський уряд дозволив
святителя Нифонта Новгородського, препо- надрукувати ці служби, що лавра і здійсни-
добних Никодима, Полікарпа, Алексія, Ма- ла 1763 року [Абрамович, 1931, с. 205–208;
карія, повернуто – Афанасія, пропущений – Службы, 1763, л. 1, 114; Степовик, 1986; Бо-
Кукша, вилучено – Євстафія, Єфрема Пре- рисовская, 1992, с. 157–159; Кабанець, 1998;
світера, Матфея (другого), Меладія, Пергія; Кабанец, 2008]. Отже, якщо перелік імен
на мапі Дальніх печер (1702) – додано імена Печерських святих у каноні 1643 року мав
преподобних Євфросинії Полоцької (згадана джерелом «Патерик», то служби межі XVII–
в каноні 1643 року), Діонисія Затворника, Іг- XVIII ст. значною мірою орієнтувалися на
натія, Іларіона, Іпатія, Лаврентія, Леонтія, мапи печер [Дива, 1997, с. 49].
Полікарпа, Павла Слухняного (мощі перене- У 1795 році побачило світ «Краткое ис-
сено з Ближніх печер), повернуто – Піора, торическое описание» лаври, котре почасти
пропущено – Феодора (якого слід відрізняти взяв за основу для своєї праці митрополит
від Феодора Острозького), вилучено – Ісидо- Євгеній. У виданні 1795 року послідовно
ра та Герасима [Краткое, 1795, с. 88; Закрев- описується лаврська топографія, загальна іс-
ский, 1868, с. 666–667; Борисовская, 1992, торія, будівлі, статус настоятелів, видатні по-
с. 156–160; Дива, 1997, с. 10, 41, 148; Сітка- дії, мощі, надані монастирю почесні відзнаки,
рьова, 2005, с. 133; Кабанец, 2008]. скит (Китаївська пустинь), наведено каталог
У 1744 році нові мапи печер склала Ки- настоятелів, дані про відомі київські храми й
ївська інженерна команда (пропуски імен ма- монастирі, коротка історія міста та князівські
ють тут додаткову причину: виконавці дбали поховання в ньому [Краткое, 1795]. Переви-
передусім про точні креслення й припускали- дання 1805 року містить два додаткових роз-
ся навіть написання «Максим» замість «Алек- діли: список написів на лаврських пам’ятках
сій», «Никифор» замість «Онисифор» тощо). та опис печер з позначенням днів святкування
У Ближніх печерах додано ім’я праведної Іулі- пам’яті святих [Краткое, 1805].
анії (мощі перенесено з Великої церкви після Перелік мощей, поданий в «Кратком ис-
1718 року), пропущено – Арефа і Єлладія, Фе- торическом описании» (по Дальніх печерах
офіла та Іоанна, Никона Ігумена й Полікарпа, до нього ввійшов другий преподобний Мар-
Сисоя і Феофіла (Чудотворця), повернуто – тирій), став еталоном, за яким аж до ХХ ст.
29
традиційно визначали увесь Собор або його мужей российской церкви, означенных в ве-
основний «масив» (до переліку входить і ликороссийских и малороссийских месяцос-
князь Володимир; глава від приписуваних ловах, также в прологах и четьих минеях, или
йому мощей перебувала у Великій церкві із в одних только прологах, либо четьих минеях
середини XVII ст. [Дятлов, 2015]). и Патерике Печерском»; друга – «Прибавле-
У переліку наведено імена та супро- ние о святых, почивающих в киевских пеще-
воджувальні характеристики подвижників, рах, которых время преставления неизвестно
стислі відомості про розташування мощей и которые не упоминаются в месяцословах,
(в окремих випадках подано історію їх пере- прологе и четии минеи, но токмо в описании
несення). Киево-Печерской лавры и в Печерском Пате-
Важливою та гідною наслідування особ- рике к святым причитаются» [История, 1807,
ливістю переліку є розрізнення реальних та с. 275–315].
умовних затворників: «подвизавшийся в за- Конкретизувати хронологію тих із Пе-
творе» – сказано про тих, котрі за життя уса- черських святих, щодо яких «Патерик» XV ст.
мітнювалися в затворі; «почивающий в затво- не наводив дат, намагалися ще єпископ Силь-
ре» – про тих, мощі яких не було перекладено вестр (1635), лаврський архімандрит Іосиф
до дерев’яних рак, а залишено в давніх похо- Тризна (створена ним у 1647–1656 роках ав-
вальних локулах і криптах [порівн.: Афана- торська рукописна редакція «Патерика» не на-
сий, 2013, с. 17, 28; Дива, 1997, с. 38, 40, 75, була розповсюдження [Древнерусские, 1999,
78; Борисовская, 1992, с. 157–159; Сіткарьо- с. 300–303]) та укладачі видання 1661 року.
ва, 2005, с. 131, 133, 137, 138]. У «Патерику» 1661 року значно більше гіпо-
Більш змістовні, ніж у переліку, біо- тетичних дат [Патерик, 1661, л. 133, 161 об.,
графічні відомості про Печерських святих у 172, 194, 194 об., 222, 229, 230, 232], ніж у
виданнях 1795 і 1805 років подаються лише творі Косова [Сінкевич, 2014, с. 147, 435, 477,
стосовно обмеженого кола подвижників, при 507, 517], проте значна їх частина в обох ви-
тому – в інших розділах. даннях недостатньо обґрунтована або й від-
Перш ніж перейти до «Описания» митро- верто хибна. Слід віддати належне авторам
полита Євгенія, слід згадати, що вчений був «Истории» за спроби збільшення кола датова-
співавтором багатотомної «Истории россий- них Печерських святих та виправлення части-
ской иерархии», виданої в 1807–1815 роках ни дат, що їх пропонували друковані «Патери-
єпископом Амвросієм (Орнатським). Вона ки» (деякі дати було прийнято без критичного
продовжувала традицію каталогів ієрархів, перегляду). Однак і в цій справі були наявні
започатковану в Речі Посполитій унаслідок недоліки. Наведемо кілька прикладів. «Хро-
полеміки навколо Берестейської унії (один з нологический список» датує кончину Симона
таких каталогів було вміщено у «Патерику» Суздальського в 1226 році, – відповідно до лі-
1635 року). Від попередніх творів даного жан- топису (для порівняння: «Патерик» 1661 року
ру «История» відрізнялася енциклопедичним датував «Послання» Полікарпа, якого надих-
обсягом: окрім каталогів власне єпископату, нув Симон, 1162 роком), – але кончину Дамі-
вона містила дані про єпархії, святих, собор- ана відносить до 1299 року (тоді як за «По-
ні храми, монастирі, духовні школи, пам’ятки вістю» і «Житієм» вона мала місце до Фео-
церковної книжності. Збір матеріалів для досієвої смерті) [История, 1807, с. 290, 294;
«Истории» Болховітінов розпочав невдовзі Абрамович, 1931, с. Х, 51, 199–200; Патерик,
після отримання вищої освіти і продовжував 1661, л. 232]. Марко – слушно віднесений до
в усіх місцях свого подальшого служіння, кінця ХІ ст. в «Хронологическом списке» (за
а після виходу праці у світ – до кінця життя Полікарпом, у часи цього подвижника мощі
працював над доповненнями та виправлення- Феодосія перенесли до Великої церкви), а от
ми для її перевидання [Владислав, 2001; Зеле- Маркові сучасники Феофіл та Іоанн – недато-
нина, 2008]. вані святі в «Прибавлении». Навпаки, невідо-
Розділ «Истории» про святих (том 1, кни- мого за «Патериком» Анастасія зарахували
га 3, відділення 2) складається з двох частин: до «Хронологического списка» як преподо-
перша – «Хронологический список святых бномученика ХІ ст. («Тератургима» наво-
30
дить лише ім’я подвижника, мапа 1661 року приклад, приймає парафіяльні Воскресенську
додає відомості про його дияконський сан) та Феодосіївську церкви Печерського містеч-
[История, 1807, с. 283, 284, 311; Абрамович, ка XVI–XVII ст. за споруди лаврської садиби
1931, с. 156, 205; Борисовская, 1992, с. 157; на Ближніх печерах [Описание, 1826, с. 33].
Афанасий, 2013, с. 24]. Якщо в «Патерику» Окрім відомостей про окремих Печер-
1661 року персональні дні пам’яті святих ських святих у контексті загальної лаврської
лише в окремих випадках є й датами кончини, історії, великий масив матеріалу зосередже-
то в «Истории» – майже всі подаються саме як но в розділах «О пещерах Киево-Печерской
дні кончини, хоча, за спостереженням архіє- лавры и об угодниках Божиих, почивающих
пископа Сергія (Спаського), багато пам’ятей в них и в Великой церкви», «О прославлении
встановлені за тезоіменитством з іншими свя- Печерских угодников Божиих и о чудесах,
тими [Сергий, 1997а, с. 262]. На відміну від явленных в Печерской лавре» і «О Патерике
описів 1795 і 1805 років, «История» не розріз- Печерском». Кожну з тем розкривають усі три
няє реальних та умовних затворників. розділи (у виданні 1831 року їх доповнено)
«Описание» лаври митрополита Євге- [Описание, 1826, с. 79–102; Описание, 1831,
нія, запозичивши з видань 1795 і 1805 років с. 98–127].
елементи структурної побудови, має багато У переліку мощей (розділ «О пещерах»;
відмінностей. Книгу присвячено саме лаврі: на відміну від «Краткого исторического опи-
немає розділів про Київ, натомість є велика сания», порядок імен пов’язаний не з планом
кількість додатків – матеріалів до лаврської печер, а зі змістом «Патерика» 1661 року)
історії, зокрема репліки мап 1638 року з від- подано анотації по персоналіях (коли відомі
редагованим перекладом експлікацій, який, не лише ім’я та супроводжувальна характе-
на жаль, часто відступає від оригіналу (вна- ристика; зокрема, є анотації в кількох святих
слідок бажання автора адаптувати текст для Дальніх печер – Євфросинії, Феодора Ост-
сучасного читача). Текст «Описания» біль- розького, Феофіла Новгородського; у розділі
шою мірою науковий, ніж у виданнях 1795 і про настоятелів також з’ясовано час життя
1805 років. Усі розділи книги мають заголов- архімандрита Ігнатія, мощі якого спочивають
ки (в «Кратком» – немає у двох перших роз- у Дальніх печерах [Описание, 1826, с. 113]).
ділах), кількість розділів збільшено зі зміною Анотації відрізняються від наведених в «Ис-
назв деяких із них – через доопрацювання тории российской иерархии», але, як і в ній,
автором тем, окреслених попередниками, «Описание» акцентує увагу на історичному
і звернення до питань, не розкритих раніше. часі життя святих. У деяких випадках запро-
Учений ієрарх порівнює дані друкованих поновано нові дати, іноді логічно виправдані
«Патериків» з літописами та списками ру- (кончина Даміана – 1071 рік; кончина Прохо-
кописного «Патерика», констатує наявність ра – 1103 рік), іноді – хибні (кончина Свято-
розбіжностей в описі багатьох епізодів та в ші – близько 1136 року; однак літописи згаду-
структурі списків, в одних випадках намага- ють його ще 1142 року). До анотацій включе-
ється бути нейтральним щодо різних версій, но дані про тип служби кожному святому (такі
в інших – надає перевагу якійсь із них, при відомості є і в останньому розділі «Краткого
цьому друковані «Патерики» залишаються исторического описания» 1805 року). Вказані
для автора основним «навігатором», і він ти- в анотаціях дні пам’яті святих не завжди ре-
ражує деякі запозичені з них неточності та презентовано як дні кончини.
відомості пізнього походження [Описание, Важливою особливістю «Описания» є
1826, с. 12–14, 38, 64, 99–101]. Взагалі в пер- розрізнення двох Полікарпів, адже друковані
шій половині ХІХ ст. авторитет друкованих «Патерики» ототожнили померлого 1182 року
«Патериків» залишався високим, наукове ж архімандрита Полікарпа (мощі позначено в
дослідження рукописної традиції «Патерика» Ближніх печерах з 1702 року) з автором «По-
ще тільки починалося [Древнерусские, 1999, слання до Акіндина» (не міг писати раніше
с. 253–255]. початку ХІІІ ст.) [Описание, 1826, с. 86, 99,
Активно використовуючи «Тературги- 108–111]. Наприкінці ХІХ ст. постане й про-
му», окремі її тези автор тлумачить хибно: на- блема розрізнення двох Симонів – поховання
31
померлого 1226 року автора «Слова» та «По- гие закладенные келии и склепы <…> У Афа-
слання до Полікарпа» буде виявлене в Успен- насия Кальнофойского в списках св. мощей
ському соборі Володимира-на-Клязьмі, і в обеих пещер упоминаются некоторые такие,
літературі з’явиться версія про Симона Ближ- которых ныне уже нет. Вероятно, неприя-
ніх печер як Ростово-Суздальського єпископа тельские нашествия, с 1638 до 1686 г. часто
початку ХІІ ст. [Сергий, 1997б, с. 177]. бывшие, истребили или принудили неизвест-
Проблему затворників автор вирішує но где сокрыть оные» [Описание, 1826, с. 80,
непослідовно: у Ближніх печерах святі, які 90]. Пізніші дослідження змінили ці уявлення
не мають житій і спочивають у замурованих [Голубинский, 1903, с. 209; Дива, 1997; Фила-
усипальницях – «В затворах почивающие»; рет, 2000а, с. 341; Филарет, 2000б, с. 374–375;
у Дальніх печерах, реальні та умовні затвор- Лаврський альманах, 2012], але тезу про пе-
ники – однакові («затворник»). реховування мощей ще довго використову-
Попри деяку розпорошеність матеріалу вали інші автори [Указатель, 1850, с. 64–65;
з історії печерської канонізації у трьох роз- Модест, 1862, с. VI, Х; Сементовский, 1864,
ділах, читач «Описания» отримує достатньо с. 144–145].
відомостей, аби усвідомити, що зарахування Автор «Описания» звернув увагу і на
лаврських подвижників до лику святих було проблему відсутності «житій» більшості свя-
тривалим і нерівномірним процесом, на який тих Дальніх печер та багатьох – у Ближніх:
впливало багато чинників. З окремою тезою «Без сомнения, и оные были написаны, но в
про «обережність» і зумовлену нею «повіль- несчастные времена разорений и опустошений
ність» лаври в справі ініціювання каноніза- лавры потеряны, а имена сих преподобных
ції Печерських святих можна посперечатися. выписаны уже из древних синодиков или по-
З цього приводу дослідники ХХ ст. сказали мянников. Но и тех, которые описаны, в Па-
своє слово [Голубинский, 1903; Дива, 1997, териках изданных, довольно для примера во
с. 47–50; Кабанець, 1998]). Автор згадує такі всех добродетелях» [Описание, 1826, с. 101].
важливі віхи, як перенесення мощей і персо- У 1831 році між передостаннім та останнім
нальна канонізація (1108) преподобного Фе- реченнями зроблено суттєву вставку: «Только
одосія, створення «Патерика», популяризація в общей службе преподобным обеих пещер в
його статей митрополитом Димитрієм Тупта- канонах описаны кратко их подвиги» [Описа-
лом, збирання свідоцтв про чудеса для «Те- ние, 1831, с. 125]. У 1850 році в бібліотеці при
ратургими», складання «Правила» 1643 року Дальніх печерах було виявлено рукопис про
й пізніших служб, розпорядження уряду Ро- місцевих святих [Указатель, 1850, с. 64–65],
сійської імперії про їх друк і доповнення «Па- що його 1862 року видав ігумен (пізніше ар-
терика» статтею про Іуліанію Ольшанську хієпископ) Модест (Стрільбицький) [Модест,
[Описание, 1831, с. 98–127]. 1862, с. 35–78]. Публікатор зауважив, що по-
Митрополит Євгеній намагався гіпоте- рядок імен у рукопису – списку колишніх пе-
тично відтворити еволюцію печерних некро- черних епітафій – відповідав тексту служби
полів: «Нам неизвестен первоначальный план святим Дальніх печер, котру хибно датував
обеих сих пещер, кроме главных улиц <…> 1643 роком [Модест, 1862, с. V–XI]. Порівняв-
Ибо и по плану Кальнофойского 1638 г. они ши текст служби з мапами Дальніх печер 1638
значатся и меньше, и простее нынешних. По і 1675 років (остання виготовлена віленським
временам и нужно было распространять их пастором Іоанном Гербінієм на підставі мапи
для удобнейшего размещения св. мощей. Не- з «Патерика» 1661 року [Дива, 1997, с. 10]),
известно также, какие св. мощи в них открыты архієпископ Філарет (Гумілевський) дійшов
были до Батыева нашествия <…> Ибо при висновку, що епітафії скопійовано до рукопи-
оном все они были сокрыты братиею, и келии су в останній чверті XVII ст. (втрачені оригі-
закладены; а по прошествии уже опасностей нали епітафій він приймав за стародавні) і тоді
вынуты по оставшимся известиям и памято- ж складено служби святим Дальніх і Ближніх
ванию. Но Кальнофойский утверждает, что печер [Филарет, 2000а, с. 341; Филарет, 2000б,
много еще осталось сокрытых. Действитель- с. 375]. Однак, для об’єктивнішого датування
но, по сторонам пещерных улиц заметны мно- епітафій їх текст, служби та мапи 1638 року
32
слід порівнювати з мапами саме 1661 року «требовать <…> пересмотра сей книги и по-
(оскільки мапа Гербінія має похибки в підпи- правок» автора у разі перевидання [Ананьєва,
сах імен) і 1702 року (яку архієпископ Філарет 1995, с. 19]. Однак авторські виправлення тор-
не використав). Таке порівняння дозволяє зро- кнулися лише другого видання – у 1831 році
бити висновок, що епітафії створено на зламі [Описание, 1831]. Наступне побачило світ за
XVII–XVIII ст. Нещодавно у справі з фондів десять років після кончини митрополита, і за
Центрального державного історичного архіву обсягом та змістом переробок тексту значною
України (Київ) 1 виявлено список епітафій з мірою являло собою новий твір.
Дальніх печер – додаток до листування 1762– Вихід третього видання «Описания»
1763 років між лаврою і урядом Російської ім- стався того часу, відколи друкованих опи-
перії з приводу отримання дозволу на друку- сів лаври – різних авторів – ставало дедалі
вання служб святим обох печер (прохаючи про більше. Що ж до вивчення історії Собору
дозвіл, лавра повідомляла про знахідку «при Печерських святих, то в цій справі у митро-
пещерах» старої рукописної книжки зі служба- полита Євгенія знайшлися наступники, зо-
ми святим двох печер; уряд доручив перевіри- крема архієпископи Філарет (Гумілевський)
ти рукопис Київському митрополиту; останній і Сергій (Спаський), Є. Голубінський.
зажадав від лаври даних про святих, не згаду- Останнім часом неоціненний внесок до роз-
ваних у «Патерику»; відповіддю на цей запит робки теми зробив Є. Кабанець. Заслуга ж
був список епітафій; після редагування текстів самого вченого ієрарха (незважаючи на те,
служб у Києво-Могилянській академії, лавра що він виправляв одні історіографічні по-
отримала дозвіл на друкування) [О печатании, милки, тиражував інші та іноді створював
1762–1764]. Виявлений список текстологічно треті) не підлягає сумніву. У ланцюгу студій
відрізняється від виданого в 1862 році й по- про Києво-Печерьску лавру він започатку-
требує подальшого вивчення; дана знахідка вав дослідження одного з головних питань
відкриває перспективу нових досліджень агіо- історії цієї славетної обителі, вибудував
графії Печерських святих. фактологічну базу, спираючись на яку, мог-
Свій твір митрополит передав «навсег- ли рухатися і рухалися далі вчені наступних
да в собственность» лаври, зобов’язавши її поколінь.
Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф. 128, оп. 1 друкарський,

спр. 65 (1762–1764 рр.) О печатании в Киево-Печерской типографии сложенных из житий
преподобных отец чудотворцев Печерских служб.
Абрамович Д. Києво-Печерський патерик. – Київ, 1931.
Ананьєва Т. «Читайте для познания Киева…» // Євгеній Болховітінов, митрополит.
Вибрані праці з історії Києва. – Київ, 1995.
Афанасий Кальнофойский, иеромонах. Тератургима / пер. с пол. Бигун О. – Киев, 2013.
Борисовская Н.Старинные планы и карты XV–XVIII веков. – Москва, 1992.
Владислав Цыпин, протоиерей. Амвросий, еп. Пензенский // Православная энциклопедия. –
Москва, 2001. – Т. 2. – С. 146.
Голубинский Е. История канонизации святых в Русской Церкви. – Москва, 1903.
Дива печер лаврських. – Київ, 1997.
Древнерусские патерики. Киево-Печерский патерик. Волоколамский патерик / подгот.
Ольшевская Л.А., Травников С.Н. – Москва, 1999.
Дятлов В. Святой князь Владимир в истории Десятинной церкви и Киево-Печерского
монастыря // Opus mixtum. – Київ, 2015. – № 3. – С. 110–118.
Закревский Н.Описание Киева. – Москва, 1868.
1
Щиро дякую Є. Кабанцю, який звернув мою увагу на цю справу.
33
Зеленина Я.Э., Лопухина Е.В. Евгений, митр. Киевский и Галицкий// Православная

энциклопедия. – Москва, 2008. – Т. 17. – С. 63–68.
История российской иерархии: в 6 т. – Москва, 1807. – Т. 1.
Кабанец Е. П. Святитель Димитрий и служба Печерским святым // Святитель Димитрий,
митрополит Ростовский. Исследования и материалы. – Ростов Великий, 2008. – С. 219–238.
Кабанець Є. Невідомий твір святого Дмитра Туптала // Могилянські читання 1996. – Київ,
1998. – С. 94–98.
Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. – Киев, 1795.
Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. – Киев, 1805.
Лаврський альманах. – Київ, 2012. – Чис. 27.
Модест (Стрельбицкий), игумен. Краткие сказания о жизни и подвигах св. отцов Дальних
пещер. – Киев, 1862.
Описание Киево-Печерской лавры. – Киев, 1826.
Патерик, или Отечник Печерский. – Киев, 1661.
Сементовский Н. Киев, его святыня, древности, достопамятности. – Киев, 1864.
Сергий (Спасский), архиепископ. Полный месяцеслов Востока: в 3 т. – Москва, 1997а. – Т. 2.
Сергий (Спасский), архиепископ. Полный месяцеслов Востока: в 3 т. – Москва, 1997б. – Т. 3.
Сінкевич Н.«Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам’ятки. – Київ,
2014.
Сіткарьова О.В. Архітектурний ансамбль Києво-Печерської Лаври та її історичного
оточення за доби гетьмана І.С. Мазепи. – Київ, 2005.
Службы преподобным отцем Печерским, ихже мощы в Ближной и Далной пещере
нетленно почивают. – Киев, 1763.
Степовик Д.В. Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко. – Київ, 1986.
Указатель святыни и священных достопамятностей Киева. – Киев, 1850.
Филарет (Гумилевский), архиепископ. Жития святых. – Москва, 2000а. – Август.
Филарет (Гумилевский), архиепископ. Жития святых. – Москва, 2000б. – Сентябрь.
Филарет (Гумилевский), архиепископ. Жития святых. – Москва, 2000в. – Ноябрь.
Kalnofoyski А.Τερατουργημα, lubo Cuda, ktore były tak w samym swiętocudotwornym
monastyru Pieczarskim Kiiowskim, iako y w obudwu swiętych pieczarach. – Kijow, 1638.
34
Олексій Комар
«КИЇВСЬКИЙ РУБЛЬ»
У статті розглянуто історію відкриття, атрибуції та введення в науковий обіг перших давньоруських грошо-
вих срібних злитків київського типу в контексті археологічних досліджень Десятинної церкви 1823–1828 років
та взаємин їх головних учасників – Є. Болховітінова (митрополита Євгенія), М. Берлинського, К. Лохвицького,
М. Єфимова, О. Анненкова.
Ключові слова: Давня Русь, срібні платіжні злитки, Київ, Десятинна церква, історія археологічних досліджень.
В статье рассмотрена история открытия, атрибуции и введения в научный оборот первых древнерусских
платежных серебряных слитков киевского типа в контексте археологических исследований Десятинной церк-
ви 1823–1828 годов и взаимоотношений их главных участников – Е. Болховитинова (митрополита Евгения),
М. Берлинского, К. Лохвицкого, Н. Ефимова, А. Анненкова.
Ключевые слова: Древняя Русь, серебряные платежные слитки, Киев, Десятинная церковь, история археоло-
гических исследований.
The article reviews the history of the discovery, interpretation and scientific presentation of the first Old Rus’ian silver ingots
of the Kyiv type in the context of archaeological research of the Desyatynna Church in 1823–1828 and the relations of
their main participants – E. Bolkhovitinov (metropolitan Eugeniy), M. Berlinsky, K. Lokhvitsky, N. Yefimov and O. Annenkov.
Keywords: Old Rus’, silver payment ingots, Kyiv, Desyatynna Church, history of archaeological research.
Історія відкриття та введення в науковий справжнім самостійним відкриттям. Однак

обіг грошових злитків київського типу тісно питання, який саме з митрополитів першим
пов’язана з початковим етапом археологічних узяв до рук срібний злиток київського типу і
досліджень Десятинної церкви. назвав його «київським рублем», не вигляда-
Починаючи з книг С. Шодуара [Chaudoir, ло б настільки проблемним, якби дослідники
1836, p. 3; Шодуар, 1837, с. 101], у роботах конкретизували джерело інформації про «зна-
провідних нумізматів точкою відліку відкрит- хідку» Петра Могили.
тя тривалий час виступали розкопки Деся- Перелік джерел про розкопки на терито-
тинної церкви 1826 року та публікація листа рії Десятинної церкви митрополитом Петром
Є. Болховітінова (митрополита Євгенія) про Могилою досить короткий. Проте сюжету про
виявлені під час них 4 срібні шестикутні злит- срібний злиток не знайдемо ні в «Патериконі»
ки вагою в 38 золотників, атрибутовані ми- Сильвестра Косова [Kossow, 1635, s. 181; Сін-
трополитом як «київський рубль» [Сахаров, кевич, 2014, с. 607], ні в «Тератургімі» Афа-
1842, с. 16; Беляшевский, 1889, с. 7–8; Череп- насія Кальнофойського [Kalnofoysky, 1638,
нин, 1901, с. 12; Ильин, 1921, с. 8; Bauer, 1929, Przedmowa, s. 4], ні в листі самого Петра Мо-
s. 101]. гили до царя Михайла Федоровича (1640 р.)
Досить несподіване уточнення було за- [Акты, 1861, с. 29]. Відсутній він і в більш
пропоноване в роботі 1966 року П. Толочком: докладних пізніших переказах лаврських мо-
«У 1635 р., під час перших “археологічних” нахів, зафіксованих у рукопису XVIII ст. [Жи-
досліджень, метою яких було “Десятинную ленко, 2002, с. 140–141; 2003, с. 196–202],
церковь пресветлой девы выкопать и открыть а також у примітках до праці C. Миславсько-
дневному свету”, Петром Могилою було зна- го [Миславский, 1795, с. 80–82] (повторених
йдено срібний злиток. Певно, у Могили не і в перевиданнях книги митрополита 1805
було жодних сумнівів у тому, що злиток був та 1817 рр.). Ні жанр, ні стиль джерел XVII–
грошовою одиницею, і він назвав його київ- XVIII ст. відверто не передбачали «звіту» про
ським рублем» [Толочко, 1966, с. 123, 130]. матеріальні знахідки, супутні до історії про
Цю ж версію повністю повторила З. Зразюк у виявлення «мощей Володимира Святослави-
розділі колективної монографії, присвяченої ча», а тим паче, аналітичних роздумів про їх
1000-літньому ювілею освячення Десятинної атрибуцію.
церкви [Зразюк, 1996, с. 90, 92]. Зміщення по- Зовсім інша ситуація склалася на почат-
дії відкриття давньоруських злитків на два ку XIX ст., хоча й вона, варто визнати, далека
століття раніше, як і сам факт нумізматич- від повноти ясності деталей як у плані нау-
них роздумів Петра Могили, могли б стати кової документації, так і в плані хитроспле-
35
тіння стосунків та розподілу обов’язків між Відсутність згадок про М. Берлинсько-

головними учасниками досліджень періоду го в повідомленнях про розкопки 1824 року
1823–1828 років – Є. Болховітіновим, М. Бер- стала лише «першим дзвіночком» з низки
линським, К. Лохвицьким, М. Єфимовим та подальших непорозумінь між учасниками.
О. Анненковим. Їх непрості взаємини, співп- Надсилаючи М. Румянцеву план фунда-
раця, конкуренція та навіть конфлікти до- ментів Десятинної церкви К. Лохвицького,
кладно розглянуто в ряді праць Т. Ананьєвої у листі від 4 січня 1825 року Є. Болховітінов
[Ананьєва, 1996; Ананьева, 1997; 1998; 2005; попереджав, що той «со своими толковани-
2009], і тема залишається ще далекою від сво- ями, которых я не имел досуга поправить»
го вичерпання. [Сперанский, 1885, с. 696]. А вже в анонім-
Після попередніх оглядин майбутньо- ній публікації плану в березневому випуску
го місця розкопок 5 та 26 вересня 1823 року, «Отечественных записок» (одностайно при-
«перший київський археолог» М. Берлин- писуваній дослідниками Є. Болховітінову)
ський занотував 28 вересня 1823 року в що- пропонував доручити продовження робіт «ис-
денник: «С Евгением у Десятинной начал ко- куссному в древнем Зодчестве Архитектору»
пать» [Ананьєва, 1996, с. 17; Ананьева, 1998, [Евгений, 1825б, с. 399–401].
с. 45–46; Москальов, 2014, с. 219]. Результати На прохання митрополита Євгенія, у трав-
пробних розкопок 1823 року частково були ні 1826 року до Києва Санкт-Петербурзькою
враховані Є. Болховітіновим при підготовці академією художеств був відряджений ху-
рукопису книги «Описание Киевософийско- дожник 14-го розряду М. Єфимов. Листом до
го собора и киевской иерархии» [Евгений, М. Кочоровського від 5 квітня митрополит
1825а], але так ніколи й не виданими; очевид- доручав йому та К. Лохвицькому, як учасни-
но, головною їх метою все ж було з’ясувати, кам попередніх досліджень, продовжити роз-
чи можливо таким чином уточнити архітек- копки. 25 травня, згідно із записами М. Бер-
турний план храму [Ананьєва, 1996, с. 17; линського, відбулася його зустріч з М. Єфи-
Ананьева, 1998, с. 46]. мовим, К. Лохвицьким та М. Кочоровським
Наступного 1824 року дослідження про- біля Десятинної церкви. Наступного дня у
довжилися знову коштом Є. Болховітінова. За М. Єфимова обговорили план та майбутні ро-
словами самого митрополита, покладені вони боти, а вже 28 травня М. Берлинський заноту-
були на чиновника К. Лохвицького та свяще- вав: «Я у Десятинной начали рыть» [Моска-
ника Десятинної церкви М. Кочоровського льов, 2014, с. 223].
[Евгений, 1825б, с. 386; Сперанский, 1885, Залишається загадкою, що саме сталось
с. 695]. Однак щоденник М. Берлинського між М. Єфимовим та К. Лохвицьким під час
знову свідчить про участь історика в розкоп- першої зустрічі, унаслідок чого між дослід-
ках із 14 жовтня до 13 листопада 1824 року, никами надовго «пробіг чорний кіт». Су-
у т. ч. при розкопках біля «алтаря» та роз- дячи зі щоденника М. Берлинського, аж до
критті мозаїчної підлоги [Москальов, 2014, завершення розкопок у листопаді 1826 року
с. 221–222]. Доручення головних земляних він спілкувався лише з М. Єфимовим, але
робіт К. Лохвицькому, на наш погляд, мало не з К. Лохвицьким, прийнявши запрошення
просте пояснення – на відміну від відставного останнього лише 11 листопада, через кіль-
чиновника, і митрополит Євгеній, і викладач ка днів після від’їзду архітектора з Києва.
гімназії М. Берлинський не мали можливості Т. Ананьєва справедливо зауважила, що для
бути присутніми особисто на розкопках що- К. Лохвицького (чиновника 5-го класу) було
дня. Але оскільки роботи велися скромними б просто образливим працювати під началом
силами («3 работника зарыли яму за олтарем» молодого архітектора, набагато нижчого за
[Москальов, 2014, с. 221–222]; «в Октябре чином; і тим більш образливою виглядала
месяце 1824 года, употреблено несколько ра- критика його плану з боку М. Єфимова, до
ботников, для раскапывания церковной пло- якої приєднався згодом митрополит Євгеній,
щади» [Краткое, 1829, с. 11]), їх темпи цілком остаточно зіпсувавши стосунки між ними
дозволяли контролювати розкопки в рамках [Ананьєва, 1996, с. 20–22; Ананьева, 2005,
«досуга». с. 285].
36
Олексій Комар.
«Київський рубль»
Незважаючи на ще більш поважний вік, розкопок. М. Берлинський писав лист не для

М. Берлинський не бачив проблем співпраці з його публікації, а саме з метою отримати до-
М. Єфимовим як розпорядником коштів Акаде- помогу в інтерпретації нового незнайомого
мії, і тандем молодого архітектора з маститим типу артефактів. При публікації фрагмента
істориком провів успішний польовий сезон, листа П. Свіньїн справді зробив примітку з
наслідком якого було повне розкриття фунда- коментарем: «Замечательно, что в недавнем
ментів Десятинної церкви та ряду князівських времени найдено также несколько подобных
гробниць, створення першого достовірного серебряных слитков в Лифляндии» [Берлин-
плану церкви, уведення в науковий обіг час- ский, 1826, с. 439]. Однак «ліфляндські ана-
тини знахідок із графічними ілюстраціями. За логії», швидше за все, були помилковими,
все тим же щоденником М. Берлинського, но- оскільки М. Берлинський досить невдало
вий план храму М. Єфимов створив ще 5 лип- описав форму знайдених злитків як «оваль-
ня 1826 року, а до 3 жовтня написав принаймні ну» і помилився при визначенні їх ваги. Як
частину свого звіту, з яким ознайомив М. Бер- потім з’ясувалося, не сталося також і передачі
линського. 19 жовтня «Ефимов читал о Лох- злитків та їх зображень О. Оленіну.
вицком» – вірогідно, критичний аналіз неточ- З листа І.П. Мартоса від 13 березня
ностей першого плану. Сам М. Берлинський 1829 року довідуємося, що насправді з ма-
уперше згадує про написання своєї частини люнків О. Оленін отримав від М. Єфимова
звіту значно пізніше – 12 березня 1827 року в лише копію плану Десятинної церкви [Лаза-
щоденнику з’явився запис «Писал древности ревский, 1896, с. 365, 367]. Ще загадковішим
для архитектора» [Москальов, 2014, с. 224]. фактом, на який звернула увагу Т. Ананьє-
Саме в процесі підготовки звіту, 26 лис- ва, є безплідні намагання Є. Болховітінова
топада 1826 року М. Берлинський надсилає до березня 1829 року отримати креслення й
листа до видавця «Отечественных записок» малюнки М. Єфимова через різних посеред-
П. Свіньїна з повідомленням про знахідку ників, але не безпосередньо від М. Єфимова,
трьох злитків: «Спешу известить вас о драго- М. Берлинського чи О. Оленіна. Ця обставина
ценной находке, сделанной наконец в разва- навряд чи була пов’язаною з К. Лохвицьким,
линах Десятинной церкви. Недавно отысканы який на той час розв’язав справжню війну
там три серебряных слитка овальной фигуры, кляуз з М. Єфимовом, адже після повернення
с довольно острыми углами по обоим концам в Київ у 1827 році митрополит теж намагав-
и небольшим разрезом или цапиною по сре- ся уникати скандального чиновника. Однак
дине. Они литые, а потому сию последнюю І. Срезневський вважав, що принаймні під час
можно бы было принять за обыкновенную свого перебування в Санкт-Петербурзі ми-
скобку, делающуюся на всяком литье для удо- трополит міг негативно ставитися до роботи
бного вынимания онаго из формы; но как все М. Єфимова «в следствие наговоров» [Срез-
эти царапины сделаны совершенно на поло- невский, 1868, с. 35].
вине, так что еслиб по на правлению оных Одразу ж після отримання нового плану
слитки сии разрубить, то вышли б из них две М. Єфимова (через посередництво І.Р. Марто-
ровныя части, или половины, а потому в на- са та І.П. Мартоса) Є. Болховітінов уже 20 бе-
метках сих должно заключаться какое ниесть резня 1829 року направляє його копію в «Об-
другое намерение, которое, конечно, разгада- щество истории и древностей российских»,
ют ваши знаменитые Археологи, определив викликавши цим вчинком невдоволення
вместе с тем и значение сих слитков, из коих М. Берлинського [Ананьєва, 1996, с. 20–21].
каждый весит 44 золотника». Далі автор по- Складається враження, що по мірі зростання
відомляв, що О. Оленіну надіслані «верные інтересу сучасників і, особливо, можновлад-
съемки, или рисунки с сих слитков, а в ско- ців, до перших археологічних розкопок Де-
рости доставятся Г. Архитектором и самые сятинної церкви, паралельно зростала конку-
оригиналы» [Берлинский, 1826, с. 438–439]. ренція між самими учасниками досліджень за
Стиль листа – це не повідомлення, а про- право їх презентації. У такий спосіб київська
хання консультації. Саме цим пояснюється археологія, мабуть, уперше зіткнулася з яви-
повна відсутність згадок про інші знахідки з щем, названим згодом «авторське право».
37
Як бачимо, навіть авторитету та впливо- ния, каждая по 38 золотников чистого сере-

вості митрополита Євгенія насправді не ви- бра 90-й пробы, вероятно, Киевские рубли»
стачало для того, щоб отримати доступ до ма- [Берлинский, 1830, с. 116]. Згідно зі щоден-
теріалів розкопок 1826 року. Однак ще 25 січ- ником М. Берлинського, стаття писалася ним
ня 1829 року він надсилає голові «Общества у вересні 1828 року, після чого обговорюва-
истории и древностей российских» О. Писа- лася з М. Закревським та О. Анненковим; на-
реву срібний шестикутний злиток із супровід- діслана до Москви 19 вересня. Проте дещо
ним листом, виданим наступного року в «Тру- раніше, 16 липня, у щоденнику бачимо за-
дах и летописях» Товариства: пис «У Евгения о Десятинной» [Москальов,
«Посылаю при сем к Вашему Превосхо- 2014, с. 226].
дительству для представления Обществу Ис- У вже цитованій вище примітці М. Бер-
тории и Древностей Российских на разсмотре- линський у т. ч. описує дерев’яний хрест із
ние один из серебряных слитков, найденных золотим окуттям, спираючись при цьому на
при раскапывании древней Десятинной церк- атрибуцію митрополита Євгенія [Берлин-
ви, сооруженной Великим Князем Владими- ский, 1830, с. 116], що змушує все ж з упев-
ром Святославичем. Три таковые слитка оди- неністю констатувати, що принаймні части-
наковой фигуры и весом в 12 лотов и 2 золот- ну матеріалів М. Берлинський таки показав
ника, открыты в правой стороне церкви близ Є. Болховітінову і цікавився його фаховою
алтаря, под землею глубины аршина в пол- думкою. У свою чергу це дозволяє з довірою
тора, вместе с слитком олова обгоревшаго: віднестися до повідомлення митрополита про
и один в найден в щебне новой Десятинной точне місце знахідки 3-х злитків як отримане
церкви, строенной Митрополитом Петром безпосередньо від М. Берлинського. У листі
Могилою на развалинах древней. від 25 січня 1829 року митрополит згадує, що
Одинаковая фигура и вес всех четырех не встиг зробити проби срібла злитків, тоді як
слитков доказывает и одинаковое употребле- у публікації М. Берлинського вона вже вка-
ние оных, и я осмеливаюсь спросить: не есть зана (90/96°, або 938° за сучасною системою
ли это Киевский рубль, каковые, отличной оцінки). На наш погляд, ці дані разом з усі-
только фигуры, найдены в Серпухове, Нове- єю приміткою внесені вже в коректуру, яку
городе и Рязани? Не обглаженные сии слит- М. Берлинський вичитував у липні 1829 року
ки, очевидно, ни к какому украшению церкви [Москальов, 2014, с. 227]. До такого висно-
служить не могли. вку підштовхує також різночитання з листом
Остальные три серебряные слитка, со- 1826 року, де повідомляється про знахідку
вершенно похожие на посылаемый, хранятся лише 3-х злитків, тоді як у статті 1830 року
в ризнице Киевософийскаго Собора. Пробу фігурують чотири, як і в листі митрополи-
серебру я сделать не успел» [Евгений, 1830, та Євгенія, а також наведена його атрибуція
с. 124–125]. злитків як «київські рублі».
Лист було зачитано на засіданні «Обще- Четвертий злиток, згаданий Є. Болховіті-
ства» 8 березня 1829 року: «Читано письмо от новим у листі, справді не пов’язаний з розкоп-
Киевскаго митрополита Евгения с приложе- ками 1826 року. Його походження розкриває
нием найденнаго в Десятинной церкви куска анонімне «Краткое историческое описание
серебра весом в 38 золотников, который его Десятинной церкви в Киеве» 1829 року, на-
высокопреосвященство почитает за киевский писане в жанрі панегірика О. Аненкову і, без-
рубль» [Сперанский, 1885, с. 702]. умовно, видане його коштом. Автор книги
Статтю М. Берлинського з коротким стверджував, що після зламу стін давньої
звітом про розкопки Десятинної церкви Десятинної церкви влітку 1828 року для бу-
1826 року надруковано в тому ж випуску дівництва нового храму «При выемке рвов,
«Трудов и летописей». У примітці дослідник для двух стен фундамента и разравняния мес-
відзначив, що під час розкриття фундаментів та, найдены Анненковым: <…> серебрянные
знайдено було багато предметів, серед яких – и медныя древния Греческие и Польския
«четыре шестиугольные продолговатые, монеты, плитка серебра, высокой пробы, шес-
серебряные плитки без всякого изображе- тиугольной фигуры, в 38 золотников (полагать
38
должно, что оная составляла древнюю моне- сятинной церкви, но авось удосужусь», ма-
ту, под названием литра известную) <…> все ючи на увазі саме злиток [Снегирев, 1871,
сии вещи препровождены были Анненковым с. 112]. Незважаючи на фразу «мою находку»,
к Церковному старосте Десятинной церкви, у критичній статті Є. Болховітінов не запере-
для хранения в ризнице, как достопамятная чує твердження «Опису» про те, що злиток
собственность сей церкви». Нижче в при- знайдено і подаровано Десятинній церкві
мітці зазначалося, що «плитка серебренная О. Анненковим, тому уточненню щодо місця
шестиугольной фигуры и прочия монеты, знахідки четвертого злитка («в Могилиной
Преосвященным Евгением препровождены в церкви», «в щебне новой Десятинной церкви,
дар Московскому обществу Истории и древ- строенной Митрополитом Петром Могилою
ностей Российских» [Краткое, 1829, с. 22–24]. на развалинах древней») навряд чи можна від-
Підготовка книги почалася ще в серп- дати перевагу перед більш загальною фразою
ні – вересні 1828 року в Києві – у цей час О. Анненкова, особливо враховуючи характер
М. Берлинський занотував про обмін плана- земляних робіт 1828 року і повну відсутність
ми з О. Аненковим, а 13 вересня: «Писал для їх документування.
Анненкова краткое о Десятинной» [Моска- Не зовсім зрозумілим залишається й пи-
льов, 2014, с. 226]. Саме ці заготовки й роз- тання: який саме злиток зображений на ілю-
повіді О. Анненкова згодом використав автор страції в «Трудах и летописях»: надісланий
«опису», хоча фінальний текст мало нагаду- митрополитом у Москву чи один з трьох, що
вав про наукову підоснову 1. У червневому залишилися у Києві? У листі митрополита
випуску «Московского телеграфа» 1830 року від 25 січня 1829 року йдеться про надсилан-
вийшла різка рецензія без вказівки автора, ня самого злитка, а не його зображення. Тоді
у якому сучасники вбачали Є. Болховітінова. як до статті М. Берлинського точно додава-
Серед різних зауважень знайшлося місце й лися ілюстрації, з яких, власне, і сформова-
критиці інформації про нумізматичні знахід- но вкладку. Про виконання малюнків пред-
ки: «Никто не видал Греческих монет, а толь- метів з розкопок 1826 року згадується самим
ко найдены Польския 17-го века, может быть М. Берлинським у листі 1826 року [Берлин-
потому, что на Десятинной церкви стоял двор ский, 1826, с. 439], а також у листі І.Р. Мар-
Польскаго Кастеляна. Три шестиугольныя тоса, як і про той факт, що станом на бере-
плитки сребряные, найдены в развалинах зень 1828 року останньому не вдалося роз-
Академиком Ефимьевым близ алтаря, в яме, добути зображень для митрополита Євгенія
среди обгоревшего слитка свинцу, а четвер- [Ананьєва, 1996, с. 20]. Можливим варіантом
тая таковая же выкопана в Могилиной церкви належності ілюстрації до статті митрополи-
при последнем раскапывании. Одна только та є її виконання вже в Москві з надісланого
из них препровождена в Московское Истори- екземпляра злитка.
ческое Общество, а три хранятся в ризнице На малюнку (іл. 1: 1) зображено плаский
Киевософийского Собора» [Замечания, 1830, злиток зі скошеними різко вираженими граня-
с. 349–350]. Якусь «критику Десятинной» ми, типу, добре відомого за матеріалами дав-
писав у серпні 1830 року і М. Берлинський ньоруських скарбів [Bauer, 1929, taf. II, 39B,
[Москальов, 2014, с. 228], однак ця праця не 39E, 62b, 62v; Корзухина, 1954, табл. XXXII,
була видана. Що, втім, принаймні викреслює 4, 6; XXXVII, 8; XLI, 8, 9; XLIII, 1; XLIV, 14;
для нас одного з двох можливих авторів стат- Дубіцька, 2013, фото 1]. Позначена і його
ті у «Московському телеграфі», залишаючи довжина – 1¾ вершка (7,7 см). Такі розміри
лише одного – Є. Болховітінова. найчастіше характерні для злитків вагою до
У листі до І. Снєгірьова від 5 грудня 160 г, тоді як Є. Болховітінов визначає вагу
1828 року митрополит писав: «Все еще не надісланого до Москви злитка в 38 золотників
успеваю я прислать к вам мою находку в Де- (162,1 г). Вагу трьох злитків, що зберігалися в
1
Слід зазначити, що О. Анненков тривалий час не входив у коло спілкування київських істориків і навіть після
початку самостійних археологічних досліджень у Києві сприймався лише як «любитель старожитностей». Сам
поміщик рідко називається автором даного опису, хоча його участь у підготовці й збиранні матеріалів безсумнівна.
39
Іл. 1. Злитки з розкопок Десятинної церкви 1826 та 1828 рр.

(1 – за Евгений, 1830; 2 – за Сементовский, 1864; 3 – за Шодуар, 1837)
ризниці Софійського собору, уточнив пізніше перечними рисками позначали «падіж» срібла
С. Шодуар: вона складала відповідно 36 51/96 в результаті процедури його очистки купеля-
(155,84 г); 37 37/96 (158,23 г); 38 золотників цією [див.: Комар, 2017, с. 239–241; рис. 4, 5,
(162,1 г) [Сhaudoir, 1836, p. 93; Шодуар, 1837, 7–8].
с. 101]. В альбомі ілюстрацій до російського Зображення ще одного злитка видав
перекладу книги наведено два злитки київ- О. Сементовський з підписом: «Из хранящих-
ського типу, жоден з яких не збігається із зо- ся в Десятинной церкви древних вещей здесь
браженням публікації 1830 року. Вони про- прилагаются изображения: Киевская серебря-
порційно коротші та мають іншу топографію ная гривна весом в 36 1/3 золотников, найдена
каверн (іл. 1: 3, 4). Враховучи, що про згадані в развалинах Десятинной церкви» [Сементов-
С. Шодуаром скарб 1819 року зі Стайок та ский, 1864, с. 45]. Злиток дещо відрізняється
скарб невідомого року з Києва наводилась за обрисами (іл. 1: 2): у нього різко скошені
лише побіжна інформація 2, практично немає грані, однак художником круговою штрихов-
сумніву, що на ілюстраціях могли бути пред- кою позначено підвищення поверхні по цен-
ставлені лише злитки зі знахідки 1826 року. тру, тобто злиток був не пласким, а з опуклою
Їх ідентифікацію полегшило б зображен- спинкою. Вказана О. Сементовським вага
ня зворотного боку, адже М. Берлинський злитка – 36 1/3 золотника (155 г) практично
описував на звороті злитків рівно посеред- тотожна до точніше виміряної в долях С. Шо-
ині «розріз» або «цапину» – подряпину, яку дуаром ваги злитка з ризниці Софійського со-
сприймав як намітку для розрубування злит- бору – 36 51/96 золотника (155,84 г). Більше
ків [Берлинский, 1826, с. 438–439]. Найімо- того, М. Закревський стверджував, що в новій
вірніше, мова йде про графіті виробничого «стасівській» Десятинній церкві зберігався
призначення – поздовжню лінію, на якій по- не один злиток – «Тут же, в особых шкафах,
2
С. Шодуар без посилання подав інформацію про знахідку скарбу з трьох шестикутних злитків біля Михайлівського
монастиря під час підрівняння дороги [Chaudoir, 1836, p. 93; Шодуар, 1837, с. 101], однак про який не мали даних
жоден з київських дослідників, лише повторюючи надалі цитату з указаної праці.
40
хранятся небольшие колокола, крестики, кус- за 1837–1838 роки у справі «По выставке о
ки фресков, гривны и прочия мелкие вещи, подносимых вещах ископаемых Древностей
найденные при разрытии фундамента» [За- Государю Цесаревичу Наследнику Престола
кревский, 1868, с. 291]. Те ж описував і О. Се- Александру Николаевичу» [НБУВ, ІР, ф. II,
ментовський, розказуючи, щоправда, про од. 22946] 3 містяться досить несподівані згад-
розкопки митрополита Євгенія і К. Лохвиць- ки. Один з переліків знахідок з Десятинної
кого 1824 року : «В кучах щебня отыскано не- церкви (з демонстративним підкресленням
сколько серебряных гривен, медных крести- щодо плити підлоги «Открытой мною Лох-
ков, перстней, колец, стеклянных, витых спи- вицким в 1824-м году»), включає позиції: «6 –
ралью браслет и проч.; вещи эти ныне хранят- Гривна киевская Св. Владимира серебренная;
ся в Десятинной церкви и желающие могут 7 – Гривна Олега Новгородская серебренная;
свободно их видеть» [Сементовский, 1864, 8 – Рубль Олега Новгородский [останній
с. 44–45]. Чи означає це, що злитки зі знахід- пункт закреслено. – О. К.]» [НБУВ, ІР, ф. II,
ки 1826 року таки були передані з ризниці Со- од. 22946, л. 3]. Інший чорновик включає в
фійського собору до Десятинної церкви після перелік «1-е Десятинной церкви… Часть мра-
завершення будівництва нового храму? морного карниза от Гробницы Св. Владими-
Як уже зазначалося вище, злиток з роз- ра, серебреные перстень и гривна» [Ананьева,
копок 1828 року, подарований О. Анненковим 2016, с. 95]. Чистовий список предметів, по-
до ризниці Десятинної церкви, був вилуче- даних на виставку 7 серпня 1837 року, з під-
ний митрополитом Євгенієм ще на початку заголовками «Опись Древностям Киевским X
1829 року і надісланий до московського «Об- и XI веков», «1-е, Десятинной церкви» уточ-
щества истории и древностей российских». нює: «g.) Гривна серебрянная весом 35 золот-
У 1846 році О. Анненков сам надіслав злиток ников» [Ананьева, 2016, с. 95].
у Московський «Кабинет изящных искусств»; Злиток вагою в 35 золотників (149,31 г)
інший злиток вагою в 36 золотників зі скар- мав би належати до групи «надлегких» злит-
бу 1847 року був подарований Олександру II ків київського типу [Комар, 2017, с. 243–252].
і в 1850 році надійшов до колекції Київсько- Ще легший злиток (146,29 г) походить зі скар-
го університету св. Володимира. На думку бу, знайденого 1911 року під час розкопок
Г. Корзухіної, ці скарби не були самостійни- на садибі Десятинної церкви [Bauer, 1929,
ми і являлися частиною великого скарбу, зна- s. 103; Корзухина, 1954, с. 109]. Однак що
йденого О. Анненковим в 1842 році поблизу саме К. Лохвицький мав на увазі під «гривна
апсид Десятинної церкви, що, втім, наразі Олега Новгородская» та «рубль Олега Новго-
перевірити неможливо [Корзухина, 1954, родский»? У 1826 році вийшла друком праця
с. 105–108]. За період 1837–1876 років «около М. Муравйова, присвячена публікації злитків
фундаментов церкви и вообще на ея погосте» з новгородського скарбу 1821 року, де наводи-
В. Антонович налічував всього «2 монетныя лися ілюстрації видовжених злегка прогнутих
гривны киевскаго типа» зі вже згаданих цілих злитків, названих автором «гривною»,
«скарбів» О. Анненкова [Антонович, 1895, і їх рублених половинок, названих «рублями»
с. 33]. Отже, іншого можливого джерела над- [Муравьев, 1826, с. 11–15]. Знахідки злит-
ходження злитків до «музею» в інтер’єрі «ста- ків новгородського типу у Києві вкрай рід-
сівської» Десятинної церкви не було. Чи, все кісні, але все ж відомі, зокрема, три злитки
ж, існувала інша можливість? (один малої ваги – 128 г) походять зі скарбу
Акцентуючи увагу на діяльності Є. Бол- 1907 року на території Михайлівського монас-
ховітінова, М. Берлинського, М. Єфимова, ми тиря; ще два нестандартні злитки входили до
мимоволі залишали осторонь іншу важли- скарбу 1949 року на вул. Трьохсвятительській
ву дійову особу київської археології першої [Bauer, 1931, s. 64; Корзухина, 1954, с. 125;
половини XIX ст. – К. Лохвицького. Серед табл. XLV, 12; Самойловський, 1952, с. 120;
чернеток, листів, описів знахідок останнього рис. 2]. Тож припустити, що К. Лохвицький
3
Висловлюємо вдячність Т. Ананьєвій за надану підбірку архівних документів та важливі консультації в ході на-
писання цієї роботи.
41
Іл. 2. 1–5 – злитки зі скарбу 1838 р. в саду Корольова (1, 2 – за Памятники, 1845; 3–5 – за Фундуклей,
1847); 6–8 – злитки зі скарбу 1857 р. на садибі Климовича (колишня О. Анненкова) (за Галерея, 1857)
справді знайшов під час розкопок Десятинної покатою спинкою і менш вираженою шести-
церкви 1824 року злитки київського та нов- кутністю (іл. 2: 1, 3). Проте сам факт роздумів
городського типів, але розпізнав їх лише зго- О. Ставровського про природу цих відміннос-
дом, коли з’явилися публікації М. Муравйова тей як особливостей «монетних дворів» різ-
та митрополита Євгенія, цілком можливо. них князів доволі показовий. Не дивно, якщо
Згадані вище документи привертають К. Лохвицький за тим же принципом будував
увагу також тим, що тут зафіксовано, здаєть- пояснення відмінності форми злитків київ-
ся, самий ранній випадок вживання визначен- ського та новгородського типів, механічно
ня «гривна» щодо злитку київського типу. Цей переносячи при цьому на злиток київського
факт, як і атрибуція в чернетці К. Лохвицько- типу і запропоновану М. Муравйовим назву
го злитків князям Олегу та св. Володимиру, – для новгородського злитка – «гривна».
це, найвірогідніше, данина обговорення теми Дивує в цій ситуації зовсім інше – чому
в тогочасному колі київських істориків, ще про злитки К. Лохвицького, нібито здобуті
одне відлуння якої бачимо у звіті О. Ставров- 1824 року при дослідженні Десятинної церк-
ського «Временному комитету для изыскания ви, не згадують Є. Болховітінов та М. Берлин-
древностей» про розкопки 1838 року в саду ський? Особливо перший, коштом якого й від-
Корольова навпроти Десятинної церкви: «Три бувалися розкопки. У той час, як для М. Бер-
серебряных гривны, из коих две весом по 36½ линського нумізматика була лише частиною
и третья 38½ золотников и которые следова- вивчення старожитностей, Є. Болховітінов
тельно принадлежат не одному великому кня- сам був палким збирачем. Під час перебу-
зю, что доказывает также и внешняя их форма» вання на кафедрі Вологодської єпархії (1808–
[НБУВ, ІР, ф. II, од. 22944, арк. 8]. Різниця між 1813) Є. Болховітінов зібрав нумізматичну ко-
злитками зі скарбу 1838 року (іл. 2: 1–5) не- лекцію, яку частково пожертвував бібліотеці
велика, серед них вирізняється лише більший місцевої семінарії 1812 року, заклавши осно-
екземпляр вагою в 38½ золотника (164,24 ) з ву мінц-кабінету, а іншу частину передав Во-
42
логодській духовній консисторії у 1813 році злитків: приймаючи версію про тотожність
перед від’їздом [Соколова, 2013, с. 87–89]. київського стандарту давньоруської гривни
У 1811 році він став «соревнователем» мос- срібла до візантійської літри (76 золотників),
ковського «Общества истории и древностей митрополит розглядав злитки вагою в 38 зо-
российских», якому передав як дар 48 монет лотників як напівгривну та вживав термін
і медалей з їх описом, продовживши вклади і «рубль» для означення фракції гривни у ви-
після 1815 року, будучи вже Калузьким єпис- гляді срібного злитка.
копом [Срезневский, 1868, с. 26; Жервэ, 2014, У листі від 9 грудня 1821 року до
с. 217]. Активну колекціонерську діяльність В. Анастасевича Є. Болховітінов згадує про
Є. Болховітінов не припиняв і в київський порівняння ним припущень О. Єрмолаєва та
період, регулярно збираючи й пересилаючи М. Карамзіна щодо кількості резан та кун у
в «Общество истории и древностей россий- гривні кун [Срезневский, 1868, с. 61], тобто
ских» рідкісні зразки монет, навіть отримані активно слідкує за науковою дискусією, якій
ним з різних куточків Російської імперії [Спе- судилося завершитися лише в наступному
ранский, 1885, с. 703]; про часті зустрічі у ми- столітті. А в уже згаданому листі початку
трополита на теми монет і медалей свідчить і 1829 року з атрибуцією київських злитків
щоденник М. Берлинського. він демонструє обізнаність про склад скар-
Наскільки глибоко Є. Болховітінов ціка- бів срібних злитків 1819 року із Серпухо-
вився проблемами давньоруського грошового ва, 1821 року з Новгорода і «найсвіжішого»
обігу, демонструє його книга, присвячена іс- скарбу 1828 року, виявленого біля Рязані
торії давнього Новгорода, де питанням дав- [Евгений, 1830, с. 125]. Немає жодних сум-
ньоруських грошових одиниць, а також ран- нівів, що компетенції Є. Болховітінова як
нім монетам Новгорода і Пскова виділено зна- нумізмата вистачило б для негайної атрибу-
чний обсяг тексту [Евгений, 1808, с. 57–64]. ції злитків новгородського типу із зібрання
Розкриваючи для читача зміст давньоруських К. Лохвицького, і навіть злитки київського
грошових одиниць, Є. Болховітінов слідує пе- типу здобули б пояснення одразу після їх ви-
реважно за І. Болтіним та Ф. Кругом, одним явлення, а не в кінці 1828 року, коли в руки
з наслідків чого стало його переконання, що митрополита потрапив нарешті перший до-
«гривна Новгородская собственно была боль- ступний йому екземпляр О. Анненкова.
ше Греческой и Киевской, и содержала в себе Листом до О. Малиновського від 22 бе-
полный нынешний Руской фунт, или 96 зо- резня 1834 року Є. Болховітінов повідомляв,
лотников серебра, хотя бы то было клейменых що продовжив свої пошуки на ниві дослі-
монет, хотя бы слитков или прутьев металли- дження київських злитків. «Продолжая мои
ческих». На його думку, «гривна металла раз- изследования о сем, узнал я, что в Киевском
делялась на четыре части, называвшихся ру- Губернском Правлении хранится двенад-
бли, которые не что иное было, как куски или цать таковых же слитков, найденных еще в
прутья серебра, длиною вершка в полтора, 1819 году и представленных Правлению от
а толщиною в перст, имеющие на себе клейма Земского суда при рапорте, с коего прила-
с надписью и изображением некоторых зна- гаю присем копию. Слитки сии от Правления
ков», додаючи у примітці: «такой рубль есть в публикованы были на продажу; но к счастию
Кунсткамере С. П. Бургской Академии Наук» никто из покупщиков не явился: иначе дав-
[Евгений, 1808, с. 59–60]. Незважаючи на об- но бы они перетоплены были. Я брал их для
раний жанр розмови вигаданих персонажів, сравнения с прежде найденными, и нашел их
автор оперує писемними джерелами, працями совершенно сходными в форме и весе в по-
істориків та нумізматів (зокрема О. Бєляєва, ловину Греческой литры. Слитки сии хочет
О. Оленіна, Ф. Круга) з науковим апаратом; купить для своего кабинета здешний новый
а в нумізматичній частині наводить доклад- Университет; но я просил Г-на Попечителя
ний опис новгородських і псковських монет уступить мне несколько штук, дабы пред-
XV ст. ставить оныя Обществу Истории. Теперь я
Завдяки цій книзі стає зрозумілою логі- утверждаюсь во мнении моем, что сии слитки
ка Є. Болховітінова при атрибуції київських суть Киевские рубли» [Евгений, 1837, с. 235–
43
236]. З невідомих причин Є. Болховітінову не 1837 року, справді відповідали типу давньо-
вдалося здійснити задумане, як немає даних і руських платіжних.
про купівлю злитків зі скарбу Університетом Перше опубліковане повідомлення про
св. Володимира [Дубіцька, 2013, с. 47]. знахідку злитків київського типу здійснив
Лише після смерті митрополита у М. Берлинський, який таким чином увів у на-
1837 році К. Лохвицький наважився опри- уковий обіг три злитки з розкопок вівтарної
люднити злитки з власного зібрання. Чи частини Десятинної церкви у 1826 році, хоча
справді вони були знайдені під час розкопок й з принциповими неточностями щодо ваги
Десятинної церкви 1824 року і всі ці роки злитків.
приховувалися від Є. Болховітінова? Питан- Перша видана в друці атрибуція злитків
ня непросте. Оскільки доволі гаряча фанта- київського типу як грошової одиниці давньо-
зія К. Лохвицького надто часто приводила руського часу, як це не дивно, належить не-
його до абсолютно помилкових атрибуцій відомому автору опису Десятинної церкви
та датувань археологічних матеріалів, не 1829 року, створеного на замовлення О. Ан-
можна виключати і простіший варіант – жо- ненкова. В основу атрибуції покладено злиток
ден зі злитків, підготованих ним для вистав- зі знахідки 1828 року, а першою запропонова-
ки як «грошових», таким насправді не був. ною назвою для такої одиниці стала «літра».
Через пожежу в Десятинній церкві у грудні Є. Болховітінов підготував першу пу-
1240 року серед її решток могло траплятися блікацію злитка київського типу (знахідка
доволі багато злитків з перепалених ювелір- 1828 року) з його коректним описом і точни-
них прикрас, які, закономірно, не приверну- ми даними щодо ваги, науковим обґрунтуван-
ли б увагу митрополита Євгенія. ням та графічним зображенням. Запропоно-
На превеликий жаль, жоден з розглянутих вано нову атрибуцію даного типу злитків як
вище артефактів, з яких почалася історія ви- грошової одиниці – «київського рубля». Па-
вчення платіжних злитків давньоруського Ки- ралельно підготовлена й видана в 1830 році
єва, наразі не ідентифікований в музейних ко- публікація матеріалів розкопок Десятинної
лекціях, і тому їх обговорення можливе лише в церкви 1826 року М. Берлинського містила
контексті історії археологічної науки. Єдиний аналогічну інформацію та атрибуцію злитків
злиток київського типу з колекції НМІУ, атри- як «київського рубля», здійснену, на наш по-
бутований як такий, що експонувався на ви- гляд, після консультації з Є. Болховітіновим.
ставці в Десятинній церкві перед її знесенням Дещо пізніше, у листі 1834 року митропо-
(№ АЗС 485), не збігається за вагою з відомими литом вперше запропоновано й пояснення
екземплярами XIX ст. і має бути віднесеним до вагового стандарту злитка київського типу –
знахідок з розкопок першої половини ХХ ст. 38 золотників або половина візантійської лі-
(можливо, 1914 року) [Зразюк, 1996, с. 91, 164, три (київської гривни срібла).
166, № 12; Яушева-Омельянчик, 1999, с. 20]. Перші графічні зображення двох злит-
За результатами нашого огляду до історії ків зі знахідки 1826 року, найімовірніше,
відкриття і введення в науковий обіг злитків представлені в російському перекладі книги
київського типу варто внести кілька коректив. С. Шодуара (1837), де вони інтерпретовані
Першою документованою знахідкою як «гривенки київські» або «напівгривни» від
злитків київського типу слід вважати скарб «гривни київської» (тотожної за ваговим стан-
із 12 злитків, виявлений біля с. Стайки в дартом візантійській літрі).
1819 році, тоді як історія про знайдення злитка Вживання терміна «гривна» щодо злит-
при розчищенні Десятинної церкви в 1635 році ків київського типу вперше зафіксовано в
за часів митрополита Петра Могили скоріше 1837–1838 роках у рукописах К. Лохвицького
належить до історіографічних казусів. та О. Ставровського, а також у друкованій вер-
Честь першої знахідки грошових злит- сії звіту про розкопки 1838 року «Временного
ків у Києві під час археологічних розкопок комитета для изыскания древностей» (1839).
1824 року могла б належати К. Лохвицькому, Після чого він без жодних обґрунтувань набув
якби знайшлися вагомі підтвердження, що несподівано широкої популярності в подаль-
злитки з його зібрання, відібрані для виставки ших публікаціях археологів та нумізматів.
44
НБУВ, ІР – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Інститут рукопису,

ф. ІІ, од. 22944; од. 22946.
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные
Археографической комиссией. – Санкт-Петербург, 1861. – Т. 3.
Ананьева Т.Б. «Прегордый Фаэтон» и «милостивый архипастырь»: к истории возникновения
биографической легенды о митрополите Евгении Болховитинове // Ukrainica: архівні студії. –
Київ, 1997. – Вип. 1. – С. 124–161.
Ананьева Т.Б. Евгений Болховитинов и изучение киевских древностей в первой половине
XIX в. // Очерки истории отечественной археологии. – Москва, 1998. – Вып. II.– С. 42–62.
Ананьева Т.Б. Страница киевской мемуаристики начала XIX в. // Пам’ятки: археографічний
щорічник. – Київ, 2005. – Т. 5. – С. 279–301.
Ананьева Т. «Экспедиции» Кондрата Лохвицкого (из киевской переписки археолога 1830-
х годов) // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. – Дніпропетровськ, 2009. –
Вип. 3. – С. 248–280.
Ананьева Т. «Сей камень от церкви Десятинной...»: археологические находки начала
XIX века – «древности ископаемые» и символические // Opus Mixtum. – 2016. – № 4. – C. 89–97.
Ананьєва Т. Десятинна церква: коло витоків археологічних досліджень (1820–1830-ті pp.) //
Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000 освячення. – Київ, 1996. – С. 15–23.
Антонович В.Б. Археологическая карта Киевской губернии. – Москва, 1895.
Беляшевский Н. Монетные склады Киевской губернии. – Киев, 1889.
Берлинский М. О находке серебряных слитков в развалинах Десятинной церкви в Киеве //
Отечественные записки. – 1826. – Т. ХХVIIІ. – № 80. – С. 438–440.
Берлинский М.Ф. О Десятинной церкви в Киеве // Труды и летописи Общества Истории и
древностей Российских. – 1830. – Ч. V. – Кн. I. – С. 106–123.
Галерея киевских достопримечательных видов и древностей. – Киев, 1857. – Тетр. V.
Дубіцька В.В. До питання класифікації давньоруських гривен київського типу в нумізматичній
збірці НМІУ // Наукові записки з української історії. – 2013. – Вип. 33. – С. 46–52.
[Евгений]. Исторические разговоры о древностях Великаго Новагорода. – Москва, 1808.
[Евгений]. Описание Киевософийского собора и киевской иерархии. – Киев, 1825а.
[Евгений]. План Первобытной Киевской Десятинной Богородицкой церкви с объяснениями
оного // Отечественные записки. – 1825б. – Ч. 21.– № 59 (Март). – С. 380–403.
[Евгений]. Письмо от Е.В. киевского митрополита Евгения о найденных в Десятинной
церкви серебряных слитках // Труды и летописи Общества истории и древностей российских. –
1830. – Ч. V. – Кн. 1. – С. 124–125.
[Евгений]. Письмо его Высокопреосвещенства, Почетнаго Члена Общества, Киевского
Митрополита Евгения к Его Превосходительству, Г-ну Председателю Общества // Труды и
летописи Общества Истории и древностей Российских. – 1837. – Ч. VII. – С. 235–236.
Жервэ Н.Н. Усердный ревнитель просвещения // Древняя Русь: во времени, в личностях, в
идеях. Альманах. – Санкт-Петербург; Казань, 2014. – С. 200–224.
Жиленко І.В. Синопсис Київський // Лаврський альманах. – Київ, 2002. – Спецвип. 2.
Жиленко І.В. Описи знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира
святителем Петром Могилою // Могилянські читання 2002 р.: Музейна справа в Україні на
зламі тисячоліть. – Київ, 2003. – С. 196–204.
Закревский Н. Описание Киева. – Москва, 1868. – Т. I. – Ч. 2.
Зразюк З. Нумізматичні знахідки на території Десятинної церкви // Церква Богородиці
Десятинна в Києві. До 1000 освячення. – Київ, 1996. – С. 90–92, 164–166.
Ильин А.А. Топография кладов серебряных и золотых слитков. – Петроград, 1921.
Комар А.В. Усечённые слитки из клада 1997 года на усадьбе Михайловского Златоверхого
монастиря // Культурний шар. Статті на пошану Гліба Юрійовича Івакіна. – Київ, 2017. – С. 234–252.
45
Корзухина Г.Ф. Русские клады IX–XIII вв. – Москва; Лениград, 1954.

Краткое историческое описание Первопрестольной соборной Десятинной церкви в
Киеве. – Санкт-Петербург, 1829.
Лазаревский А. Частная переписка Ивана Романовича Мартоса // Киевская старина. –
1896. – № 10. – С. 344–368.
[Миславский С.Г.] Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. – Киев, 1795.
Москальов Д.В. Із щоденника київського історика Максима Берлинського // Архіви
України. – 2014. – № 3. – С. 205–250.
Муравьев Н.Н. Описание древней новгородской серебряной гривны и ея рублей с
некоторыми понятиями о древности, величии и богатстве Новагорода. – Москва, 1826.
Памятники, изданные временною комиссиею для разбора древних актов. – Киев, 1845. –
Т. 1.
Сахаров И.П. Летопись русской нумизматики. – Санкт-Петербург, 1842. – Отделение 1.
Сементовский Н. Киев, его святыня, древности, достопамятности и сведения необходимыя
для его почитателей и путешественников. – Киев, 1864.
Самойловський І.М. Новий скарб часів Київської Русі // Археологія. – 1952. – Т. VI. –
С. 120–125.
Сінкевич Н. «Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам’ятки. – Київ,
2014.
Снегирев И. Старина русской земли. – Санкт-Петербург, 1871. – Т. 1. – Кн. 1.
Соколова И. Из истории вологодской нумизматики // Наука в России. – 2013. – № 3. –
С. 86–93.
Сперанский Д. Ученая деятельность Е. Болховитинова митрополита киевского // Русский
вестник. – Москва, 1885. – № 6. – С. 644–705.
Срезневский И.И. Воспоминания о научной деятельности Евгения, митрополита Киевского //
Сборник статей, читанных в отделении русского языка и словесности Императорской академии
наук. – Санкт-Петербург, 1868. – Т. V. – Вып. 1. – С. 1–42.
Толочко П.П. Топографія скарбів монетних гривен у Києві // Археологія. – 1966. –
Вип. ХХ. – С. 123–134.
Фундуклей И. Обозрение Киева в отношении к древностям. – Киев, 1847.
Черепнин А.И. О гривенной денежной системе по древним кладам // Труды Московского
нумизматического общества. – Москва, 1901. – Т. II. – Вып. 2. – С. 98–215.
Шодуар С. Обозрение русских денег и иностранных монет, употреблявшихся в России с
древних времен. – Санкт-Петербург, 1837. – Ч. 1.
Яушева-Омельянчик Р. Монетные гривни из XI–XV вв. (из собрания Национального музея
истории Украины) // Нумізматика і фалеристика. – 1999. – № 1. – С. 14–23.
Bauer N. Die Silber- und Goldbarren des russischen Mittelalters. Eine archäologische Studie. I //
Numismatische Zeitschrift. – 1929. – Neue Folge, Band 22 (62). – S. 77–120.
Bauer N. Die Silber- und Goldbarren des russischen Mittelalters. Eine archäologische Studie. II //
Numismatische Zeitschrift. – 1931. – Neue Folge, Band 24 (64). – S. 61–100.
Chaudoir S. Apercu sur le monnaies Russes et sur le monnaies etrangeres. – St. Petersbourg,
1836. – P. 1.
Kalnofoysky A. Τερατούργημα, lubo Cuda, ktore były tak w samym świętocudotwornym
monastyru Pieczarskim Kiiowskim, iako y w obudwu świętych pieczarach, w których po woli Bożey
błogosławieni oycowie pieczarscy, pożywszy, ciężary ciał swoich złożyli. – Kijów, 1638.
Kossow S. Paterikon abo żywoty ss. ojców pieczarskich. – Kijów,1635.
46
Ярослав Затилюк
ТЕКСТ ОПОВІДІ ПРО «ВІДНАЙДЕННЯ» МОЩЕЙ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

ПЕТРОМ МОГИЛОЮ ТА ЙОГО ПЕРШІ КРИТИКИ
У статті розглянуто текст оповіді лаврського путівника 1795 року про знайдення мощей князя Володимира
київським митрополитом Петром Могилою як витвір пізнішого часу. У центрі уваги автора – з’ясування «ре-
цепції» цього тексту в перші десятиліття ХІХ ст.: чому до нього поставилися як до достовірного джерела і
яким чином на його основі намагалися верифікувати знайдені саркофаги на фундаментах Десятинної церкви у
1823–1826 роках. Спеціальну увагу звернуто на критику тексту в публікаціях митрополита Євгенія Болховіті-
нова, який поступово визнав його недостовірною «казкою і брехнею лаврського типографа Феофана Шиянова».
Ключові слова: князь Володимир, мощі, Петро Могила, текст оповіді, лаврський путівник, Десятинна церква,
розкопки, Євгеній Болховітінов, критика.
В статье рассмотрен текст рассказа лаврского путеводителя 1795 года об обретении мощей князя Владими-
ра киевским митрополитом Петром Могилой как сочинение позднейшего времени. Основной вопрос публикации
касается выяснения «рецепции» этого текста в первые десятилетия ХІХ в.: почему к нему отнеслись как к до-
стоверному источнику и каким образом на его основании попытались верифицировать саркофаги, найденные
на фундаментах Десятинной церкви в 1823–1826 годах. Отдельное внимание обращено на критику текста в
публикациях митрополита Евгения Болховитинова, который со временем признал его недостоверной «сказкой
и ложью лаврского типографа Феофана Шиянова».
Ключевые слова: князь Владимир, мощи, Петр Могила, текст рассказа, лаврский путеводитель, Десятинная
церковь, раскопки, Евгений Болховитинов, критика.
The article explores the part of the Kyiv-Pechersk lavra guidebook (1795) telling the story of discovering the relics of the
Prince Vladimir by the Kyiv Metropolitan Peter Mogila that could be produced much later. The author of this article studies
the «reception» of this text in the first decades of the nineteenth century, clarifies how it made a career of a reliable source,
and how it was employed in 1823–1826 to verify the origin of sarcophaguses in the foundations of the Tithe Church.
Specific attention is paid to the scholarly criticism by the Metropolita «fairy tale and lie by the lavra typographer Feofan
Shiyanov».
Keywords: prince Vladimir, relics, Peter Mohyla, text of narration, guideline of Kyivan Caves monastery, Tithe Church,
excavation, Evgeniy Bolkhovitinov, kritics.
Виглядає, що твердження про віднайден- сталися в печерах Києво-Печерського монас-

ня київським митрополитом Петром Могилою тиря…», яку умовно можна вважати путів-
1636 року останків хрестителя Русі – рівноа- ником по Лаврі і частково по Києву (через
постольного князя Володимира Святославича – розміщення тут карти з обителлю й церква-
сьогодні ні в кого не викликає сумніву. Пробле- ми міста). Уже в присвяті до книги, за якою
ми й сумніви, проте, постають при спробі відпо- слідує передмова з представленням Києва як
вісти на уточнюючі питання, за яких обставин місця зосередження найважливіших право-
це сталося. Попри солідний науковий доробок славних реліквій і святинь, зроблено повідо-
історія відкриття мощей Володимира остаточно млення про «вигребіння» святих мощей князя
так досі і не з’ясована. При тому, дослідники ще Володимира «як маргариту з попелу в церкві
з ХІХ ст. будують свої судження про історію від- Десятинній року 1635» (в іншому місці тексту
найдення мощей на текстовому описі, що впер- подію датовано 1636 роком) [Teratourgema,
ше з’явився друком наприкінці XVIII ст. Однак 1638, р. 124]. Згодом, через кілька десятиліть,
не менш важливо з’ясувати, чому цей текст при- у виданнях київського «Синопсису» (почина-
ймають за авторитетне й достовірне джерело та ючи від першого – 1674 року) поширювалася
чи достатньо для цього підстав. Про це пере- інформація, що частина цих мощей – а саме
важно й піде мова в цій публікації. голова князя – зберігається в Успенській церк-
У 1638 році з’явилося польськомовне ві Києво-Печерської лаври, однак без жодного
видання «Тератургеми, або Книги чудес, що уточнення, як вони туди потрапили з відомого
1
Ця інформація міститься в розділі «Про преставлення Володимира». Як читаємо, князь помер у Берестовому
1016 року, і його Святополк «с великою жалостию и плачем всего народа погребе в гробе мармуровом в церкве
каменной Пресвятыя Богородицы Десятинной». У наступному реченні дано інформацію, що 15 липня церква
шанує його як апостола. Далі мовиться про главу князя в Києво-Печерській лаврі, яка «предлагаема в великой
Успения Пресветыя Богородицы церкве бывает в день памяти его всем и в опрочии дни, егда кто желает к лобза-
нию» [Sinopsis, 1681, s. 124].
47
за літописами поховання князя в мармурово- дослідників. Передусім неясними є підста-

му гробі Десятинної церкви 1. Останнє було ви ідентифікації Петром Могилою княжого
пояснено лише у виданні 1795 року – у «Ко- поховання, з огляду на відсутність такої тра-
роткому історичному описі Києво-Печерської диції в давньоруські часи 2. По-друге, вислов-
Лаври», що його за традицією приписують лено обґрунтований сумнів про можливість
Самуїлу Миславському (з нею наразі спереча- перебування черепа князя в церкві Спаса на
тися не будемо). Саме тут у примітці до пові- Берестові, оскільки остання 1636 року ще
домлення про збереження голови хрестителя стояла в руїнах. Крім того, серйозні пробле-
Русі в лаврській Успенській церкві вміщено ми виникають при спробі зіставити інформа-
оповідь, що віднайдення мощей було спра- цію путівника 1795 року зі знахідками під час
вою рук митрополита Петра Могили ще в розкопок Десятинної церкви в 1820-х роках.
1636 році. З огляду на особливе пошанування У 1826 році було проголошено віднайдення
князя Володимира в Києві як «батька» пра- решток князя Володимира, і, як тоді здава-
вославного народу руського, осмисленого як лося, саме їх раніше відкрив Петро Могила.
уставителя церкви і правої віри, не може не Однак останки князя без голови і правої руки
дивуватися, чому у київських друках досить вдруге було знайдено в шиферному саркофа-
довго була відсутня інформація про обста- зі, натомість, за даними путівника 1795 року,
вини віднайдення його мощей. І це не може саркофаг був мармуровим 3.
не насторожувати до розповіді путівника Між тим, саме видання «Короткого іс-
1795 року, особливо якщо поставити питан- торичного опису Києво-Печерської Лаври»
ня про походження такої інформації. Адже – 1795 року було підготовлене у форматі путів-
і це доволі промовистий факт! – вона вперше ника. У ньому представлено коротку історію
з’явилася аж через 157 років з часу повідо- Лаври (нею є переважно інформація про на-
млення у виданні «Тератургеми» 1638 року стоятелів та найбільш знаменні благодіяння
про «вигреблення реліквій з руїн». на користь обителі), описано її будівлі з ука-
Але звернімося до самої оповіді про зна- занням їх фундаторів та часу існування, а в
йдення мощей. Як читаємо у виданні «Ко- окремих розділах перераховано мощі святих в
роткого історичного опису Києво-Печерської усіх церквах та печерах монастиря. При цьо-
Лаври» 1795 року, митрополит Петро Могила му сама рубрика (у форматі окремого розді-
мав звичку відвідувати святі храми щосуботи лу) про реліквії починається з інформації про
і якось після відправлення молебня в церкві найціннішу святиню – главу хрестителя Русі,
Святого Миколая, що стояла на місці зруйно- що зберігається в найбільшій Успенській
ваної Десятинної, помітив впадину коло неї. церкві Лаври. Вказівка далі супроводже-
Після її розриття було виявлено два марму- на приміткою з викладенням представленої
рові гроби, які за наявними в них написами вище розповіді про знайдення мощей Воло-
були ідентифіковані з похованнями князя Во- димира Петром Могилою. Як видається, сама
лодимира та його дружини Анни. Після цього оповідь призначена представити походження
митрополит «для пам’яті нащадків» помістив основної лаврської реліквії, іншими словами,
голову князя спершу в церкві Преображення пояснити відвідувачу, чому голова князя опи-
(Спаса на Берестові), а невдовзі переніс її до нилася в Лаврі, адже за літописом його похо-
Успенської церкви Києво-Печерської лаври. вання знаходиться в Десятинній церкві. І це
«Там і досі цей неоціненний скарб зберігаєть- цілком відповідає особливостям жанру путів-
ся» [Краткое, 1795, с. 80–81]. ника.
Дослідники неодноразово зверталися до У зв’язку з вищевикладеним, можна було
цієї оповіді, відзначаючи її суперечності. Аби б очікувати, що редактори видання подавали
не обтяжувати текст розлогими примітками, цю інформацію з якогось лаврського першо-
коротко вкажемо на основні спостереження джерела, транслюючи інформацію тексту (до-
2
Адже традиція маркування поховань формується лише протягом XV ст. [Беляев, 1996, с. 249].
3
Див. останні докладні обговорення анахронізмів і суперечностей цього тексту в останніх публікаціях Є. Архипової
[Архипова, 2015] та В. Дятлова [Дятлов, 2015].
48
Ярослав Затилюк. Текст оповіді про «віднайдення» мощей князя Володимира
Петром Могилою та його перші критики
кумента) могилянської доби, тобто сучасника у лапках і з відповідними смисловими озна-

знахідки. Однак це очікування не справджу- чниками (зокрема, текст, лаврський путівник
ється при глибшому критичному аналізі само- тощо).
го повідомлення. Симптоматичною є відсут- Відповідь на це питання безпосередньо
ність точності в датуванні знахідки мощей – передбачає розгляд, як поставилися до ін-
це сталось «в некое время», в одну із субот формації лаврського путівника «на зорі» на-
1636 року. Так би не написав сучасник ми- укової історіографії і особливо в час перших
трополита: віднайдення мощей у його версії розкопок Десятинної церкви у 1820-х роках,
було б датовано точним місяцем, і, ба більше, коли було проголошено повторне відкриття
днем. Тим паче, що йдеться про останки осо- поховання Володимира. Адже, як покажемо
бливо шанованого в Києві рівноапостольного далі, саме в цей час (і остаточно на середину
князя Володимира. Насторожує також те, що ХІХ ст.) сформувалася традиція, а точніше
в повідомленні нічого не сказано про те, що спосіб представлення історії мощей князя Во-
митрополит зробив з рештою останків Воло- лодимира.
димира та княгині Анни. А крім того, згадка ***
церкви Спаса на Берестові як тимчасового Версія путівника 1795 року транслюва-
місцеперебування мощей князя видає автора лася без змін у наступних його перевиданнях
пізнішого часу, який явно «не пам’ятав», що 1805 та 1817 років. Вміщена в ньому «істо-
на той час вона ще не була відреставрована рія» реліквій Володимира не могла не при-
Петром Могилою 4. Усе це дає підстави при- вернути уваги: нею суттєво доповнювалося
пустити, що інформація лаврського путівни- повідомлення «Синопсису» про голову князя
ка – сумнівного походження. Найімовірніше, в Києво-Печерській Лаврі – розкривалися об-
перед нами документ не сучасника, а текст ставини й події, через які вона там опинила-
версії «історії», створений значно пізніше ся. «Синопсис» на той час все ще залишався
подій 1630-х років (не виключено, що і у авторитетним історичним чтивом: за кілька
XVIII ст.), автор якого навмання конструював десятиліть до того, виключно на його інфор-
обставини Могилиної знахідки, керуючись мації створювалися довідки з історії великих
більше логічними судженнями, і, в кращому київських монастирів (у 1780-х роках) [Яре-
випадку, якимись київськими переказами та менко, 2017, с. 166–178], зрештою, на нього
легендами. Уже через це відома історія зна- протягом першої половини ХІХ ст. будуть ще
хідки Петра Могили у версії путівника Мис- активно покликатися дослідники київських
лавського не може вважатися достовірною. старожитностей.
Утім, саме цей текст традиційно береться Одним із читачів обох творів був відомий
до уваги. Практично всі дослідження, які тор- київський історик початку ХІХ ст. Максим
каються питань знахідки мощей Володимира Федорович Берлинський (1764–1848). Через
та археологічних досліджень території Деся- кілька років після друку путівника Мислав-
тинної церкви, починаються з викладу «істо- ського він завершив підготовку рукописної
рії» за лаврським путівником кінця XVIII ст. «Історії міста Києва від заснування його до
та її критичним коментуванням. Спробуємо теперішнього часу» (як вважається, у 1798–
з’ясувати, за яких обставин і чому ця «історія» 1799 роках). У її хронологічній частині (де
ввійшла в науковий обіг? Далі для зручності й історія викладена по роках) під 1635 роком
уникнення повторів розглянутий вище текст стверджується факт відновлення Петром Мо-
примітки видання «Короткого історичного гилою Десятинної церкви (при цьому, до речі,
опису Києво-Печерської лаври» 1795 року в чи не вперше в історіографії зроблено при-
публікації буде означуватись як «історія» 5 – пущення, що «могилянська церква» займає
4
У польськомовній «Тератургемі» Афанасія Кальнофойського 1638 року про неї сказано, що «її стіни заледве
стоять, а руїна землею покрилася». Запис унаочнювало її зображення на вміщеній тут же карті, де її показано як
руїну з однією стіною [Teratourgema, 1638, № 43].
5
Інформація примітки про обставини знайдення мощей, по суті, є текстом оповіді, який пояснює розгортання
подій. Найкращим означником такого роду тексту є поняття «історія».
49
лише один приділ давнього храму). Цій події, Симптоматичним є його обговорення у відо-
як вказує автор, передувало відкриття остан- мому «травелозі» князя Долгорукова, який
ків князя Володимира. Його перебіг описано уперше побував у Києві в 1810 році. Відзна-
за майже дослівним переказом лаврського пу- чивши «покинутість і занедбаність» Деся-
тівника і з точним на нього посиланням [Бер- тинної церкви, він замислився над історією
линський, 1991, с. 110–111]. Як бачимо, авто- та долею останків князя Володимира: «Чуд-
ритетний на той час знавець київських старо- но ли, что храм Владимира находится в та-
житностей прийняв «історію» лаврського пу- ком низверженном состоянии, когда сам он
тівника за достовірне джерело. Останньому без пощады растерзан? Голова его в Лавре,
він навіть довірився більше, аніж «надійним часть его мощей в соборе, а весь он где? [ви-
джерелам» 1630-х років. Це видно з комента- ділення наше. – Я. З.] Никто не знает, не
ря вченого до повідомлення путівника про пе- искал, не любопытствовал…» [Долгорукий,
ребування голови князя Володимира в церкві 1869, с. 282–283]. Відомий мандрівник, воче-
Спаса на Берестові. З нього він зробив висно- видь, бачив голову князя в Успенському собо-
вок, що «колись збудований Володимиром рі Києво-Печерської лаври та його праву руку
храм в цей час уже був митрополитом віднов- в Софійському соборі. Можна припустити,
лений». А між тим, як згадувалося вище, ви- що йому була знайома «історія» віднайдення
дання «Тератургеми» 1638 року, яким корис- цих мощей з лаврського путівника (якщо не
тався історик, описувало цей храм, як «руїну, з безпосереднього читання, то з розповідей
засипану землею» і з однією стіною. провідників). Однак у ній бракувало кількох
Утім, рукопис праці київського істори- очевидних деталей: не повідомлялося, що
ка залишився неопублікованим, за винятком сталося з рештою віднайдених останків хрес-
окремих його фрагментів. Через двадцять ро- тителя Русі і за яких обставин у Софійському
ків у Санкт-Петербурзі вийшла друком його соборі опинилася права рука князя? 6.
скорочена версія – «Краткое описание Кие- Це питання з усією серйозністю поруше-
ва». У ній про відкриття останків князя Во- но вже в першому виданні «Історії держави
лодимира згадується двічі – при описі Деся- Російської» Миколи Михайловича Карамзіна
тинної церкви і повністю за текстом «історії» (1766–1826). До переказаного з давньорусь-
путівника Миславського. Однак цього разу кого літопису повідомлення про смерть і по-
М. Берлинський спробував верифікувати час- ховання князя Володимира в «мармуровому
тину з його повідомлень. Так, представивши гробі» Десятинної церкви в 1015 році ним
за ним «маршрут» руху голови князя (спер- зроблено розлогу примітку з викладом ін-
шу в церкву Спаса на Берестовім, а потім до формації про обставини його відкриття Пе-
Успенського собору Лаври), учений від себе тром Могилою. Їх представлено за текстом
додав таку інформацію: «а гробы на своем «історії» лаврського путівника 1795 року як
месте оставлены под землею закрытые» достовірне передання, вірогідність якого ав-
[Берлинский, 1820, с. 65]. Остання є довіль- тор верифікує завдяки зверненню до латино-
ним логічним припущенням. Воно з’явилося, мовної «Хроніки» Титмара Мерзебурзького
вочевидь, у зв’язку зі спробою пояснити від- (довершена 1018 року). У ній вказано про
сутність інформації у лаврському путівнику два мармурові монументи – Володимира і
про те, що Петро Могила зробив з рештою його дружини Анни – у центрі Десятинного
останків із поховання князя Володимира та храму (у тексті – собору Святого Климента),
його дружини грецької царівни Анни. і, відповідно, за лаврським путівником, Пе-
Останнє питання хвилювало не лише тро Могила знайшов два мармурові сарко-
М. Берлинського, але й інших читачів і кри- фаги. Натомість авторитетного придворно-
тиків лаврського путівника та «Синопсису». го історіографа, як і згаданих вище читачів,
6
«Історія» у лаврському путівнику 1795 року пояснювала походження голови князя в Лаврі, однак у ній не йш-
лося про відділення митрополитом правої руки, що опинилася в Софійському соборі. Це, до речі, додатковий
аргумент до припущення про пізнє походження всієї «історії» та обмеженості її завдання – пояснити виключно
обставини появи голови хрестителя Русі в Лаврі.
50
засмутила відсутність у лаврському путів- торичного джерела. Єдиною підміченою всі-

нику інформації про долю решти останків ма проблемою цього тексту стала відсутність
рівноапостольного князя. Це видно з тако- інформації про те, що зробив Петро Могила з
го коментаря до переказаної «історії»: «Но рештою останків.
что же Петр Могила сделал с гробницами? Чому саме це питання схвилювало пер-
Опять зарыл? Но где?» [Карамзин, 1816, ших читачів лаврського путівника? Вочевидь,
с. 477, прим. 488]. Як видно з дальших слів, через позиціонування церквою князя Володи-
Карамзін зробив відповідний запит до знаме- мира як святого. Його святість, правда, була
нитого архівіста Миколи Миколайовича Бан- особливого роду – він не відзначився чудотво-
тиш-Каменського (1737–1814), який своєю ріннями чи аскетичним подвижницьким жит-
чергою спробував дізнатися щось більше у тям, однак трактувався як рівноапостольний
відомого протоієрея київського Софійського за «просвітлення» Русі. Але і в цьому випадку
собору Іоанна Леванди. Завдяки цьому Ка- цілком логічним сумнівом стало міркування,
рамзін з’ясував походження вміщеної в лавр- що «обретіння» його мощей мало увінчатися
ському путівнику «історії»: її вніс туди віка- їх розміщенням в одному місці для загального
рій київського митрополита (до того – лавр- шанування й поклоніння. Натомість у Києві
ський типограф) «из тетрадки покойнаго на початку ХІХ ст. від них лишилася голова
архимандрита Зосимы, который записывал в Лаврі, рука в Софії і текст «історії» про їх
в нее разные достопамятности» [Карамзин, обретіння, у якому давалася інформація лише
1816, с. 477, прим. 488] 7. Така інформація до- про голову князя.
давала авторитетності всій «історії» з лавр- А між тим, відповідь на дражливе питан-
ського путівника: якщо її переписано із зо- ня про долю решток хрестителя Русі спро-
шита києво-печерського архімандрита, то це бували відшукати безпосередньо в «землі»
могло означати, що вона достовірно передає перші київські «археологи». Як ми знаємо,
інформацію від когось із сучасників Петра початок ХІХ ст. ознаменувався утвердженням
Могили. Саме так її, вірогідно, і сприйняв у Російській імперії переконання про вагомі
Карамзін, оскільки далі в примітці він зміс- перспективи археології в розгадці таємниць
тив увагу до інформації Іоанна Леванди про історії. Воно почало утверджуватися з кінця
ремонт Десятинної церкви княгинею Не- XVIII ст., коли після приєднання Північного
ктарією Долгорукою у 1780-х роках, під час Причорномор’я і Криму до імперії почалися
якого було знайдено (а потім знову зарито в пошуки «могили Овідія» і загалом античних
землю) дві мармурові дошки з поховання 8. старожитностей [Формозов, 1986, с. 40–45,
Отже, як бачимо, вчена й освічена публі- 109–110]. Відкриття т. зв. «тмутараканського
ка початку ХІХ ст. сприйняла «історію», умі- каменю» у 1790-х роках ще більше посили-
щену в лаврському путівнику, як достовірне ло віру в можливості археології в пізнанні іс-
передання ab fontes обставин знахідки остан- торії. І, зокрема, княжого минулого Києва та
ків Володимира у 1630-х роках. Інформація його старожитностей, що їх, не знайшовши в
про її походження із зошита лаврського архі- уцілілих і перебудованих київських церквах,
мандрита стала додатковою підставою для її сподівалися відкрити «под спудом» 9. Поді-
введення в науковий обіг як достовірного іс- бного роду очікування вирували вже в час
7
Йдеться про Феофана Шиянова (1741–1812), який з 1800 і до смерті 1812 року був вікарієм «нинішнього ми-
трополита» (на час друку першого тому в 1816 році ним був Серапіон (1803–1822). Запит Карамзін, вочевидь,
робив до 1812 року, коли Шиянов був ще живим. Згаданий Зосима був архімандритом Києво-Печерської лаври у
1762–1786 роках.
8
Цю інформацію поки що лишаємо без спеціального коментаря, оскільки вона безпосередньо не стосується
аналізованої «історії» путівника і питання про її сприйняття на початку ХІХ ст. Див. коментар Є. Архипової про
цю знахідку [Архипова, 1996, с. 65–67]. Очевидно, робітники знайшли залишки вівтарної огорожі, а не дошки із
саркофагів, як вважав М. Карамзін.
9
Тут доречно згадати про розчарування мандрівників, які сподівались оглядати в Києві «величні будови» часів
князів Володимира і Ярослава, натомість спостерігали пізніші барокові споруди часів Мазепи і констатували, що
старовина міста «не так видна и осязательна». Ці розчарування у «травелогах» відзначив О.П. Толочко [Толочко,
2012, с. 151–176].
51
перших археологічних «розкопок» фундамен- ру» [План, 1825, с. 391] 10. Інформація супро-
тів Десятинної церкви у 1820-х роках воджена приміткою з переказом «історії» про
Їх ініціатором став київський митропо- знахідку Петра Могили із того ж лаврського
лит Євгеній Болховітінов (1822–1837), який путівника 1795 р. (за перевиданням 1817 р.).
сподівався «розкрити план» фундаментів По суті, археологічні розкопки виявились
Десятинної церкви для її порівняння із Со- спробою верифікувати цю «історію», сприй-
фійським собором. Результати планувало- няту за достовірне джерело 11.
ся висвітлити в підготовленому до видання Але при цьому інформації останнього
«Опису Києво-Софійського собору та київ- було протиставлено текст оповіді «от старо-
ської ієрархії» (вийшов у 1825 році). Неглас- жилов» про нібито ще одне відкриття Пе-
ні розкопки почалися в жовтні 1823 року за тра Могили: «а старожилы по преданию
участю авторитетного знавця київської історії сказывают, якобы здесь находились мощи
Максима Берлинського (з яким митрополит блаженныя Ольги, в Нестерово время
познайомився в перші дні свого перебування виденныя еще нетленными, которыя по ска-
в Києві), священика Михайла Кочеровського занию Степенной книги внук ее великий князь
та чиновника 5-го класу Кіндратія Лохвицько- Владимир Святославич перенес и положил
го. Наприкінці наступного року справа набула в каменном гробе в сей церкви, а митропо-
розголосу через публікацію у «Вітчизняних лит Петр Могила якобы перенес оные в
записках», а вже в розлогій статті 1825 року в свою новоустроенную малую церковь, где и
тому ж журналі містилися описи перших зна- доныне действительно видна в южной сте-
хідок і досягнень [Ананьєва, 1996, с. 16–21]. не впадина по образцу киевских Лаврских
Одним з її ключових акцентів стала пещер для мощей приготовленная, но после
доля решти останків Володимира, яку не от неприятельских нашествий скрыл сии
розкривала «історія» лаврського путівника мощи близ той же впадины под полом. Если
Миславського. Доречно нагадати, що Мак- же вышеупомянутое из трех гробниц первое
сим Берлинський – активний учасник розко- место было Ольгино, то можно думать, что
пок – при переказі у своїх працях цієї «істо- другия ниже онаго два места были великаго
рії» дописав до неї власне припущення, що князя Владимира, скончавшегося в 1015, и су-
після обретіння й відділення частини мощей пруги его великой княгини Анны...» [виділення
князя митрополит Петро Могила залишив наше. – Я. З.] [План, 1825, с. 391–393]. Таким
саме поховання (а якщо точніше – «гроби») чином, пустий саркофаг визнали за поховання
на тому ж місці. Тож було очікуваним зна- княгині Ольги 12, натомість біля того ж місця
йти відповідні докази саме в землі. Подібне очікувалося знайти могили її внука та його
сподівання налаштовувало проголошувати дружини (що й сталося наступного, 1826-го,
похованням хрестителя будь-який знайдений року). Як бачимо, уміщена в лаврському пу-
під час розкопок саркофаг. І справді, у пу- тівнику «історія» знахідки Петра Могили ви-
блікації 1825 року повідомлялося про гроб у давалася багатьом у Києві настільки достовір-
східній стороні, який «отрыт до дна и ока- ною, що на її основі почалося конструюван-
зался засыпан щебнем; но под оным ничего ня додаткових історій («преданий»), згідно
не найдено. Вероятно, это был гроб святого з якими, цьому митрополиту приписувалося
Владимира, коего мощи нашел митрополит відкриття мощей інших важливих святих Дав-
Петр Могила и взял главу в Печерскую Лав- ньої Русі. Показовим є взаємне перегукування
10
Утім, сам М. Берлинський, схоже, цього ентузіазму не поділяв: у його щоденнику за цей рік немає жодного
коментаря стосовно знахідки поховання Володимира. Останнє, натомість, датується в нього 1826 роком, коли
було знайдено інший саркофаг, який більше підходить під інформацію оповіді лаврського путівника [Виписки із
щоденника, арк. 24 зв. – 29].
11
За іронією долі, наступного, 1826-го, року під час розкопок було виявлено поховання в шиферному саркофазі
без черепа та правої руки. Його ж і ототожнили із тим, що його знайшов Петро Могила (про це див. далі).
12
Згодом М. Берлинський ідентифікував цей саркофаг із похованням дружини Ізяслава Ярославича. Переказ
«старожилів» про обретіння й переміщення Петром Могилою мощей княгині Ольги історик залишив без комен-
таря [Берлинский, 1830].
52
деталей представленого вище «предания» з хрестителя Русі, невідома його сучасникам:

оповіддю лаврського путівника: ті ж герої, ті «а коей [церкви. – Я. З.] однакож ни Косов,
ж місця знахідок (причому та ж «впадина»!), ни Кальнофойский не упоминают» [Евгений,
а також пояснення, куди митрополит подів 1825, с. 7]. А вже у виданому ним наступно-
мощі після їх обретіння (з єдиною різницею, го року «Опису Києво-Печерської Лаври»
що мощі Ольги сховано від ворогів, а Воло- кількість критичних коментарів зростає. По-
димира – просто захоронені). Приписування перше, стосовно церкви Святого Миколая
Петру Могилі знахідок мощей Ольги та ін- вчений архієрей висловився більш однознач-
ших святих 13 можна пояснити сформованою но: «не известно, откуду взято сие сказание
довкола нього репутацією «реставратора» ки- об оставшейся Николаевской церкви на мес-
ївських церков і святинь 14. те Десятинной. Но ни Косов, ни Кальнофой-
Можна припустити, що конструювання ский, современники, не упоминают об оной.
додаткової історії про знахідки Могили під- Напротив того Косов в предисловии польско-
тримувалось (якщо не зроблено самостійно) го своего Патерика Печерского стран. 16 го-
Максимом Берлинським. Останній як екскур- ворит, что от Десятинной церкви во времена
совод супроводжував прогулянки по Києву митрополита Петра Могилы осталась едва
Павла Свіньїна 1825 року, який у власній пу- часть выдавшейся на поверхность стены:
блікації представив інформацію, що її почув ledwo szmat muru wynioslego stoi [виділений
при огляді руїн Десятинної церкви: «119-лет- фрагмент дано курсивом у самому виданні. –
ний старик Моргинский, скончавшийся за Я. З.]. А нынешняя Десятинная церковь осно-
несколько лет пред сим, помнил, что до по- вана уже Петром Могилою. Там же у Косова
жара, случившагося в 1718 году, была в сей стран. 181». Після цього в основному тек-
церкви гробница святой Ольги, и говорил, что сті Євгеній робить такий коментар: «хотя в
должно искать ее с правой стороны алтаря. Патерике Печерском изданном в первый раз
Есть темные предания о Владимировой, ко- 1661 г. и в Житии святого князя Владимира,
торая также должна находиться где-нибудь св. Димитрием митрополитом Ростовским
под стеною» [Извлечение, 1826]. Безперечно, в Четьих Минеях под 15 июля помещенном,
звичні на той час апеляції до старожилів були не упомянуто о сих обстоятельствах, но со-
найкращим способом для верифікації створе- временник Петру Могиле Афанасий Кально-
них довкола особи Петра Могили текстів іс- фойский в предисловии к своей Тератургеме
торій. свидетельствует, что мощи святого Вла-
Натомість ініціатор перших розкопок Де- димира точно в 1635 г. обретены» [Евгений,
сятинної церкви – митрополит Євгеній Бол- 1826, с. 91–92]. Цей коментар більш нагляд-
ховітінов сприймав «історію» знахідок Петра но засвідчує перші сумніви Євгенія стосовно
Могили з обережністю та властивою йому походження й достовірності всіма прийня-
критичністю. Уже у своїй першій києвознав- тої «історії» мощей Володимира з путівника
чій (і не тільки) публікації – «Опис Києво-Со- Миславського. Митрополит, як бачимо, при-
фійського собору» (1825) – після представ- йняв як даність факт обретіння мощей Петром
лення основних деталей оповіді путівника Могилою, проте з підозрами й питаннями до
Миславського, він зробив доволі важливий тексту, який про це розповідає.
критичний коментар щодо місця розгортан- Як не парадоксально, але в рік появи що-
ня самої історії: церква Святого Миколая, йно згаданого видання проголошено про зна-
біля якої Петро Могила знайшов поховання хідку саркофага князя Володимира. А через
13
Симптоматичний факт – в останні десятиліття XVIII ст. у Києво-Печерській Лаврі було сконструйовано
«історію» про знайдення цим же митрополитом мощей першого київського митрополита Михаїла, причому в той
же рік, що й мощей князя Володимира. Обставини й мотиви створення подібної історії буде розглянуто в наших
подальших публікаціях.
14
Вона почала формуватися ще друками часу його ж (Петра Могили) митрополитства. Чи не вперше початок
митрополитом реставрації з особливою похвалою відзначає редактор львівського видання «Цвітної Тріоді»
1642 року. А ще до того київські віршовані панегірики 1633 року проголошували, що «руїни Києва на Могилу
чекають».
53
кілька років громадськість імперії ознайомле- німній розгромній рецензії на це видання,

но з обставинами цього сенсаційного відкрит- яку було надруковано в журналі «Москов-
тя в невеликій за обсягом брошурі «Короткий ський телеграф» 1830 року. Відзначивши
історичний опис першопрестольної соборної грубі огріхи авторів брошури в наймену-
Десятинної церкви в Києві», що 1829 року ванні Десятинної церкви, її плані Лохвиць-
вийшла друком у Санкт-Петербурзі. У ній кого, ідентифікації місця поховання княгині
спершу стисло викладено історію першого Ольги та Володимира, а також відбудов Де-
кам’яного храму Русі, що є переважно зібран- сятинної церкви і її назв у 1630-х роках, ав-
ням літописної інформації про час освячення, тор спеціально звертається до історії мощей
ієрархів та князівські поховання. Далі згада- хрестителя Русі та їх «другого» віднайдення.
но про початок розкопок фундаменту храму По-перше, митрополит поставив під сумнів
(при цьому з особливою риторичною ува- саму атрибуцію знайденого поховання без
гою відзначено старання курського поміщи- голови та правої руки князю Володимиру
ка О. Аннєнкова і значно скромніше – ініці- через уже відзначену невідповідність сарко-
ативу митрополита Євгенія 15) і знайдені «две фагів. А найголовніше, саме тут він деталь-
достопамятные каменные гробницы». Одна но розглянув «історію» знайдення мощей
з них – «состоящая из плоских плит красно- Володимира Петром Могилою лаврського
го шифера, связанных железными прутьями, путівника 1795 року, яку («історію») у той
открыта близ алтаря прежней малой церкви, час активно намагалися верифікувати завдя-
у южной стены, внутри фундамента, в оной ки археологічним розшукам. Практично всі
нашли все сохранившиеся кости, кроме її деталі трактовано як недостовірні: Петро
главы и правой руки [виділення наше. – Я. З.], Могила не міг знайти гробів з табличками, бо
коих не обретается, также остатки ист- «не было сего обыкновения в России»; церк-
левшей парчевой одежды, золотую пуговицу ва Святого Миколая, де, згідно з путівником,
и башмаки мужеские» – проголошена похо- знайшли мощі, не позначена на карті Києва
ванням князя Володимира, що його, згідно з в «Тератургемі» 1638 року; мармурових сар-
даними «історії» в путівнику Миславського, кофагів, які, згідно з путівником, знайшов
у 1636 році знайшов Петро Могила і відокре- Могила, у 1826 році не було знайдено (на-
мив голову святого [Краткое, 1829, с. 15–16]. томість, шиферні). А головна претензія (і це
При цьому редактори видання зробили кілька питання хвилювало ще Карамзіна) – «істо-
довільних маніпуляцій для узгодження тексту рія» путівника не повідомляє, що митропо-
Миславського з отриманими розкопками. По- лит зробив з мощами князя після відділен-
перше, аби не було сумніву, що відкрите похо- ня від них голови. Вердикт Євгенія із цього
вання є тим, що його свого часу виявив Петро приводу є таким: «…лучше бы издатель ска-
Могила, у переказ «лаврської історії» було зал, что Петр Могила по обретению мощей
дописано, що він «заметил опавшее место в Владимировых, взяв только главу от них,
земле <…> за олтарем существовавшей ма- прочия части и части самих гробниц роз-
лой Десятинной церкви», тобто саме там, де дал или позволил разобрать благочестивым
1826 року було здійснено згадане відкриття. почитателям сих святынь, из коих там по-
Крім того, редактори лукаво опустили згадку, сему ничего уже и не осталось. Иначе нель-
що у 1636 році митрополит знайшов похован- зя оправдать и даже извинить Могилу, для
ня Володимира в «мармуровому саркофазі». чего он не взял в Лавру всех мощей» [Замеча-
Адже це виразно контрастувало зі знайденим ния, 1830, с. 349]. Ці слова фактично озвучи-
у 1826 році шиферним саркофагом, який на- ли невиражені досі підозри попередніх кри-
звано «кам’яним». тиків – Могила мав би вилучити із землі всі
Через останню невідповідність гостро мощі святого рівноапостольного князя, а не
обурювався митрополит Євгеній у своїй ано- зарити їх назад чи десь приховати.
15
Загалом сама публікація справедливо вважається панегіриком Аннєнкову. Останній, як уже з’ясовано
дослідниками, мав чисто прагматичні інтереси в цих розкопках: скупивши маєтності на Старокиївській горі, він
сподівався примножити свої статки завдяки знахідкам давньоруських скарбів.
54
У будь-якому разі, наведені вище аргу- ***

менти розвивали тезу Євгенія, що «історія» в Різка критика Євгенієм тексту «історії» в
путівнику Миславського є казкою, і що «вся анонімній рецензії стала результатом впливу
сия сказка есть сущая выдумка». Її ж при кількох обставин. Насамперед необхідно вра-
цьому підкріплено ще одним додатковим мір- хувати загальні мотиви появи публікації. За
куванням: ні сучасники Петра Могили (Силь- спостереженнями дослідників, Євгеній різко
вестр Косов і Афанасій Кальнофойський), ні виступив проти дилетантів, яких риторич-
автор «Синопсиса» не приписують саме йому но вихваляла брошура 1829 року – особливо
віднайдення мощей Володимира; і, ба більше, Аннєнкова, до якого він мав антипатію [Ана-
навіть сам митрополит не лишав про це жод- ньєва, 1996, с. 21–23]. Недарма його рецензія
них відомостей. І лише через 157 років після закінчується словами, що в самій брошурі не
обретіння в Києві його останків «киевопечер- знайти нічого, окрім «лжи и хвастовства»
ский бывший типограф Феофан Шиянов, из- [Замечания, 1830, с. 350]. Як можна судити
давая вторично в 1795 г. свое Описание Ки- із тексту, митрополита обурювала поспіш-
ево-Печерской Лавры, выдумал и прибавил ність зроблених висновків, що йшла від спроб
сказку о обретении мощей святого Владими- створити сенсацію і визнання у громадськос-
ра митрополитом Петром Могилою» [Заме- ті, яких прагнули К. Лохвицький (шукач со-
чания, 1830, с. 347]. ціального престижу) та О. Аннєнков (який,
Визнання «історії» лаврського путівни- як відомо, насправді керувався хижацьким
ка «казкою» і «вигадкою» відобразилося на бажанням розкопати давні скарби). Але фор-
формулюваннях у підготовленому Євгенієм мально він звинуватив цих честолюбців у
перевиданні свого «Опису Києво-Печерської тому, що «частный человек, без расмотрения
лаври» 1831 року. В останньому, після згад- и утверждения церковного начальства, ре-
ки про главу князя Володимира та «історії» її шился оглашать неизвестныя кости моща-
обретіння Петром Могилою, ерудований іє- ми Св. Князя Владимира» [Замечания, 1830,
рарх до вже висловлених у першому виданні с. 350].
(1826) застережень (розглянуто вище) додає Це роздратування, хоч і справді має осо-
ще одну важливу тезу: «Афанасий Кально- бисті мотиви, викликане також міркування-
фойский в предисловии к своей Тератургиме ми суто канонічного порядку. Згідно з тра-
свидетельствует, что мощи св. Владимира дицією православної церкви, відкриття мо-
точно в 1635 г. обретены <…> но ни Косов, щей – подія, що відбувається за участі і, ба
ни Синопсис Киевский не приписывают обре- більше, санкції духовних ієрархів. Доречно
тение сих мощей митрополиту Петру Моги- при цьому згадати описане в Києво-Печер-
ле» [Евгений, 1995, с. 342]. Ці слова ставлять ському патерику та давньоруських літопи-
під сумнів саму цю «історію». Утім, у даному сах під 6599 (1091) роком відкриття мощей
випадку Євгеній обмежився тільки натяком, Феодосія Печерського та їх перенесення до
який в принципі міг правильно «відчитати» Успенської церкви. Присутніми при цьому
лише читач його анонімної рецензії. були всі єпископи та київські ігумени [Киє-
Чим пояснити таку «обережність»? Оче- во-Печерський патерик, с. 79-–81]. Знайдені
видно, тим, що видання про найбільшу право- у 1826 році рештки в шиферному саркофазі
славну святиню було розраховане на широку проголосили мощами святого князя Володи-
аудиторію. І найголовніше, описані в ньому мира без участі та відома «церковного на-
частки мощей князя Володимира – голова в чальства». Таким чином, не було дотримано
Успенській церкві Києво-Печерської лаври – канонічної процедури.
Євгеній вважав справжніми, натомість текст А між тим, завдяки цьому аргументу Єв-
«історії» про їх віднайдення – недостовірним. геній додатково дистанціював себе від при-
Загалом аналіз видань праць Євгенія від по- четності до розкопок Десятинної церкви.
чатку археологічних розкопок 1823 року до Останнє він кілька років перед тим уже по-
1831 року засвідчує несподіване переростан- чав робити у своєму листуванні [Ананьева,
ня його попередніх підозр у повне заперечен- 1996а]. Сану митрополита, як ми знаємо, не
ня всіма визнаного тексту. личить розкопування поховань та їх дослі-
55
дження 16. А довкола особи київського ієрарха 5) У наведеному тексті напису на до-
в той час серед вищих кіл духовенства поча- щечці відзначено, що «юже дщицу положи»
ли поширюватися чутки щодо його сумнівної митрополит київський Леонтій, «иже бысть
побожності «і належного своєму сану відда- третий митрополит киевский по святом
лення від мирських звичаїв». І про це йому, Михаиле» та князь Ярослав Володимирович,
вочевидь, було відомо [Ананьєва, 1995, с. 30]. який збудував церкву Святої Софії.
Зрештою, грало на руку те, що гадані останки 6) Відділена Петром Могилою голова
Володимира знайшли у 1826 році, а весь той князя спершу була покладена в Михайлівсько-
рік він перебував у Петербурзі. му Золотоверхому соборі, а потім перенесена
З іншого боку, гостра анонімна рецен- з урочистою процесією до Успенського со-
зія Євгенія і аргумент, що «історія» віднай- бору Києво-Печерської Лаври (у лаврському
дення мощей Петром Могилою є «казкою», путівнику 1795 року) [Сказання, арк. 1–5 зв.].
мають під собою інші підстави. Як вдалося Помітки митрополита Євгенія виказу-
з’ясувати, ця критика пов’язана з його знайом- ють, що він зіставляв цей текст з інформа-
ством з досі невідомим рукописом XVIII ст. цією лаврського путівника 1795 року і явно
бібліотеки Києво-Печерської лаври. Рукопис сприйняв його за рукопис «сомнительной
«в четвірку» має 32 аркуші 17, із них заповне- подлинности» 18. По-перше, ним влучно від-
но перших п’ять. І це – текст «Сказання про значено похибку в датуванні Могилиної зна-
обретіння чесної і святої голови князя Воло- хідки такими словами: «а Петр Могила по-
димира», на якому залишив свої помітки й но- священ в митрополита уже в 1633 году и при
татки митрополит Євгеній [Жиленко, 2003]. нем ляхи еще не изгнаны были из Киева». Далі
У тексті викладено знайому «історію» ним підкреслено інформацію про дощечку із
обретіння останків князя Петром Могилою, записом – «о ней нигде не известно». Нібито
яка відрізняється від видання лаврського пу- наявна на ній вказівка про третього митро-
тівника 1795 року найбільш характерними де- полита Леонтія відзначена більш детальним
талями. Ось вони: уточненням: «Леонтий был второй митропо-
1) Подію датовано 1632 роком, причому лит и скончался 1008 г. Великая княгиня Анна
«по изгнании уже из богоспасаемаго града скончалася 1011 г., а Владимир 1015 г.». Біль-
Киева чужеверцев ляхов». ше того, у тексті рукопису пропущено місце
2) Княже поховання митрополит знайшов для вказання року, коли нібито князь Ярослав
«на местах церкви Пресвятыя Богородицы з митрополитом «дщицу положи». Схоже, що
Десятинной» (церква Святого Миколая на її проникливого Євгенія Болховітінова не змо-
місці не згадується). гла «ввести в оману» і передмова рукопису,
3) Після відкриття «гробу мраморяного» що текст «Сказання» нібито було знайдено і
виявилося, що це є парне поховання князя Во- переписано в Лаврі ще 1694 року (іл. 2).
лодимира та його дружини Анни (лаврський За іншими двома приписками Євгенія
путівник 1795 року повідомляє про два сар- можна зробити висновок, що він читав і ко-
кофаги). ментував даний рукопис у час підготовки тек-
4) Ідентифікація саркофага відбулася за- сту своєї анонімної рецензії 1830 року 19.
вдяки вміщеній у ньому дощечці «сребраной Даний рукопис засвідчує, що протягом
позлащенной», яку «обретоша с написанием». XVIII ст. в Лаврі намагалися створити текст
16
У даному випадку доречно припустити, що саме через це Євгеній Болховітінов стверджував про непричетність
Петра Могили до знайдення поховання князя Володимира.
17
Дослідження філіграней показало, що папір рукопису виготовлено не раніше 1706 року.
18
Саме так цей рукопис представлено в описі Миколи Петрова: «уставная рукопись сомнительной подлинности
XVIII века, с собственноручными замечаниями митрополита Евгения» [Петров, 1896, с. 125–126].
19
Одна з приписок до інформації про те, що виявлений саркофаг є парним похованням («а в новонайденном гробе
одно только тело») дає підстави її датувати часом після червня 1826 року (часу знахідки шиферного саркофага без
голови і правої руки). Натомість підкреслення Євгенієм фрази «мраморного гроба» (у якому Могила нібито знай-
шов мощі Володимира) і його запис «а не простаго камня» виказує його ознайомлення з брошурою 1829 року, де
приписаний Володимиру шиферний саркофаг названо «кам’яним». Отже, рукопис коментовано після 1829 року
і, найімовірніше, до виходу анонімної рецензії 1830 року.
56
«історії» найціннішої реліквії обителі, і в Микола Закревський вказує, що «сочинитель

межах Лаври поширювались різні її версії, що не был строг в выборе истины» і свої мірку-
на 1820-і роки вже були невідомі освіченому вання підкріплює посиланням на висновки
загалу. Ознайомлення митрополита Євгенія з Євгенія Болховітінова, котрий «как строгий
ним привело його до однозначного висновку, почитатель истины, справедливо замечает:
що всі оповіді про історію знахідки Петром «Неизвестно, откуду взято все сие сказание о
Могилою мощей князя Володимира – як руко- обретении Петром Могилою мощей» [Закрев-
пису, так і лаврського путівника 1795 року – ский, 1868, с. 282–283] (іл. 1).
сумнівного походження і джерелознавчої вар- Схоже, митрополит Євгеній Болховітінов
тості. Хто і для чого сконструював ці історії безпомилково визначив недостовірність по-
(митрополит вважав, що Феофан Шиянов при ходження тексту відомої «історії» (а це фор-
підготовці другого видання «Короткого опису мальна ознака факту підробки). Залишається
Києво-Печерської лаври» 1795 року) – питан- з’ясувати обставини, мотиви і час його ство-
ня для окремої публікації 20. рення. І при цьому – проаналізувати, якою ін-
формацією користувався автор цього тексту,
*** конструюючи історію знахідки Могили.
Шкода, але гостра критика митрополитом Єв- Між тим, митрополит Євгеній помилив-
генієм тексту відомої «історії» не увінчалася її ся лише в одному – Петро Могила і справді
повним вилученням з наукового дискурсу. Її й приписував собі знайдення поховання. У його
надалі продовжували переказувати при згадці листі до московського царя 1640 року, достав-
про розкопки Десятинної церкви у 1820-х ро- леному митрополичим посольством разом із
ках та знайдених там поховань. Поза тим, звер- часткою мощей хрестителя Русі (нижньою
нення до цього тексту стали критичнішими і щелепою), прямо сказано, що останні знайде-
з відзначеннями його основних анахронізмів но «мною в мраморном гробе <...> в Десятин-
та суперечностей. У цьому плані необхідно ной церкви пречистой Богородицы киевской
згадати статтю М. Берлинського, що вийшла розоренной, идеже древле положены быша»
1830 року (у той же рік, що й рецензія митро- [Лист, 1861, с. 28]. Цю інформацію підтверди-
полита Євгенія!), у якій детально обговорено ли посли Петра Могили: у Посольському на-
ідентифікацію з похованням князя Володими- казі в тексті «виписки в доклад» царю хтось із
ра знайдених 1826 року останків шиферного дяків зробив таку приписку: «обрел де он [ми-
саркофага без голови та правої руки. Автор по- трополит. – Я. З.] те мощи в розоренной церк-
чинає своє твердження зі згадки «історії» лавр- ви [мається на увазі Десятинна церква. – Я. З.]
ського путівника 1795 року, що стала підста- под спудом во 143 году [тобто в 1635 році. –
вою для такої прив’язки. Визнаючи останнє, Я. З.]» [Документи, 1640, стб. 80–81] 21 (іл. 3).
М. Берлинський вказав на недостовірні дані Таким чином, здавалося б, добре знайомий
«історії» (передусім таблички з написом у сар- сюжет про віднайдення Петром Могилою мо-
кофазі) [Берлинский, 1830, с. 112–114]. Такий щей князя Володимира є свого роду «скринькою
підхід загалом став традиційним. Доречно при Пандори», у якій здогадно відстежується кілька
цьому згадати публікації пізнішого часу. Степан незалежних одна від одної історій. Одна з них –
Голубєв, звертаючись до Могилиної реставра- реальні обставини знахідки в часи Петра Могили
ції Києва та «історії» знайдення ним останків випадкового поховання в саркофазі, яке з «ідей-
Володимира, зауважив, що до неї треба стави- них» мотивів приписали хрестителю Русі кня-
тися з великим недовір’ям через «элементы зю Володимиру 22. Важлива подія, що, утім, не
баснословия» [Голубев, 1883, с. 435, прим. 12]. удостоїлася спеціального тексту, окрім коротких
20
Порівняння оповіді рукопису і лаврського путівника 1795 року, а заодно – з’ясування обставин і контексту по-
яви цих текстів стане темою нашої найближчої спеціальної публікації.
21
Детальніше про це посольство з мощами Володимира і про здійснене пізніше їх повторне дарування – у нашій
публікації [Затилюк, 2015].
22
Французький інженер Гійом Левассер де Боплан записав, що був свідком того, що біля руїн давніх церков
кияни відкривають гробниці багатьох руських князів [Боплан, 1990, с. 27]. У зв’язку з цим можна змоделювати
ситуацію, що випадково знайдене поховання біля Десятинної церкви було приписано князю Володимиру.
57
повідомлень у тогочасних друках, які доводили щойно аналіз коментарів до тексту історії віднай-
до відома православним та їх конфесійним опо- дення мощей князя Володимира Петром Моги-
нентам факт обретіння Київською митрополією лою, з’явленої у виданні лаврського путівника
священних реліквій свого «батька-засновника». 1795 року, дає змогу простежити особливості
Друга історія – безпосередні обставини, час і формування критичної історіографії початку
мотиви створення тексту «історії» знахідки мо- ХІХ ст., яскравим представником якої був Євге-
щей Петром Могилою, що ввійшла до другого ній Болховітінов. Зрештою, уже тільки на підста-
видання лаврського путівника 1795 року. І, на- ві виключно його коментарів, наведену в путів-
решті, третя історія – перші розкопки Десятин- нику Миславського «історію» потрібно вивести з
ної церкви 1820-х років і спроба верифікувати їх розряду історичних джерел, які залучаються для
результати на підставі цього тексту. Здійснений дослідження реалій 1630-х років.
ІР НБУВ, ф. 175, од. 1057 (Виписки із щоденника М. Берлинського).

ІР НБУВ, ф. 306 Рукописи Києво-Печерської Лаври, № 394/193 (П) Сказання про обретіння
мощей князя Володимира митрополитом Петром Могилою у 1632 році.
РДАДА, ф. 124, оп. 1, спр. 1, 1640 р. (документи київського посольства Петра Могили до
московського царя 1640 р.)
Ананьева Т.Б. К вопросу об археологической деятельности киевского митрополита Евгения
Болховитинова // Третя академія пам’яті професора Володимира Антоновича. Доповіді та
матеріали (11–12 грудня 1995 р.). – Київ, 1996а. – С. 366–379.
Ананьєва Т.Б. «Читайте для познания Киева». Вступна стаття до видання праць Євгенія
Болховітінова // Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. – Київ,
1995. – С. 5–33.
Ананьєва Т.Б. Десятинна церква: коло витоків археологічних досліджень (1820–1830-
ті рр.) // Церква Богородиці Десятинна в Києві. – Київ, 1996. – С. 15–23.
Архипова Є.І. Архітектурно-пластичний декор та саркофаги Десятинної церкви // Церква
Богородиці Десятинна в Києві. – Київ, 1996. – С. 61–67.
Архипова Є.І. Саркофаг князя Володимира Святославича: історія пошуків і атрибуція //
Opus mixtum. – Київ, 2015. – Вип. 3. – С. 7–26.
Беляев Л.А. Русское средневековое надгробие. Белокаменные плиты Москвы и Северо-
Восточной Руси XIII–XVII вв. – Москва, 1996.
Берлинский М. Краткое описание Киева. – Санкт-Петербург, 1820.
Берлинский М. О Десятинной церкви в Киеве // Труды и летописи Общества истории и
древностей российских. – Москва, 1830. – Т. 5. – С. 106–123.
Берлинський М. Історія міста Києва / видання рукопису праці 1798–1799 рр. – Київ, 1991.
Боплан Г.Л. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від
кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення
воєн. – Київ, 1990.
Голубев С.Т. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники (Опыт исторического
исследования). – Киев, 1883. – Т. 1.
Долгорукий И.М. Славны бубны за горами или путешествие мое кое-куда 1810 года //
Чтения в обществе истории и древностей российских. – Москва, 1869. – Кн. 3: июль-сентябрь. –
С. 171–356.
Дятлов В. Святой князь Владимир в истории Десятинной церкви и Киево-Печерского
монастиря // Opus mixtum. – Київ, 2015. – Вип. 3. – С. 110–119.
Евгений (Болховитинов), митрополит. Описание Киевопечерской лавры. – Киев, 1826.
Евгений (Болховитинов), митрополит. Описание Киевопечерской лавры. – Киев, 1831. –
Перевидання у: Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. – Київ,
1995. – С. 271–393.
58
Іл. 1. Десятинна церква, збудована Петром Могилою, перед її розібранням у 1828 р. Малюнок
у рукопису «Літопис міста Києва» Миколи Закревського. 1840 р. (ВР РНБ, ф. 550, F. IV. 262, арк. 281)
Іл. 2. Аркуш рукопису з текстом «Сказання Іл. 3. Приписка в тексті «виписки в доклад»
про обретіння мощей князя Володимира царю до інформації про віднайдення мощей
митрополитом Петром Могилою у 1632 р.» князя Володимира Петром Могилою. Копіарій
з помітками митрополита Євгенія (Болховітінова) документів Посольського приказу. 1640 р.
(ІР НБУВ, ф. 306, № 394 (П)/193, арк. 2) (РДАДА, ф. 124, оп. 1, спр. 1 1640 р., стб. 80–81)
59
Евгений (Болховитинов), митрополит. Описание Киевософийского собора и киевской

иерархии. – Киев, 1825.
Жиленко І. Описи знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира
святителем Петром Могилою // Могилянські читання-2002. – Київ, 2003. – С. 196–204.
Закревский Н. Описание Киева: в 2 т. – Москва, 1868. – Т. 1.
Замечания на книгу: «Краткое историческое описание Десятинной церкви в Киеве» //
Московский телеграф. – 1830. – № 11. – С. 339–350.
Затилюк Я.В. «Мощі» князя Володимира у посольствах київських церковних ієрархів
до Москви XVII століття // Україна в Центрально-Східній Європі. – Київ, 2015. – Вип. 15. –
С. 165–191.
Извлечение из археологического путешествия по России Павла Свиньина в 1825 году //
Труды и записки Московского Общества истории и древностей российских. – Москва, 1826. –
Кн. 1. – Ч. ІІІ. – С. 81–219.
Карамзин Н.М. История государства Российскаго. 1-е изд. – Санкт-Петербург, 1816. – Т. 1.
Києво-Печерський патерик / [репр. вид. за ред. Д. Абрамовича]. – Київ, 1991.
Краткое историческое описание Киево-Печерской Лавры. Издания второе, против перваго
исправленное и некоторыми достопамятностями умноженное. – Киев, 1795.
Краткое историческое описание первопрестольной соборной Десятинной церкви в
Киеве. – Санкт-Петербург, 1829.
Лист Петра Могили до московського царя 1640 р. // Акты, относящиеся к истории Южной
и Западной России. – Санкт-Петербург, 1861. – Т. 3: 1638–1657 гг. – С. 27–29.
Петров Н.И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. – Москва,
1896. – Вып. ІІ.
План Киевской Десятинной Богородицкой с обьяснениями онаго // Отечественные
записки. – 1825. – Март. – Ч. 21. – Кн. № 59.
Толочко А.П. Киевская Русь и Малороссия в XIX веке. – Киев, 2012.
Формозов А.А. Страницы истории русской археологии. – Москва, 1986.
Яременко М.В. Перед викликами уніфікації та дисциплінування: Київська православна
митрополія XVIII ст. – Львів, 2017.
Sinopsis, Kiev 1681: Facsimile mit einer Einleitung / Einleitung von Hans Rothe. – Cologne:
Böhlau, 1983.
Teratourgema lubo Cuda ktore były tak w samym swiętocudotwornym monastyru Pieczarskim
Kiiowskim… рrzez W. Oyca Athanasiusza Kalnofoyskiego. – Z drukarni Kiiowopieczarskiey
Roku 1638 // Факсимільне перевидання у: Harvard Library of Early Ukrainian Literature.
Texts. – Cambridge, Mass., 1987. – Volume IV: Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves
Monastery. – P. 119–329.
Список скорочень
ІР НБУВ – Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського

РДАДА – Російський державний архів давніх актів
ВР РНБ – Відділ рукописів Російської національної бібліотеки
60
Татьяна Ананьева
«ДАБЫ СИИ ДРЕВНОСТИ БЫЛИ В КИЕВСКОМ МУЗЕУМЕ»:

к истории создания Музея древностей
Университета Святого Владимира
В статье на основе анализа архивных документов рассматривается начальный этап истории первого киев-
ского музея – Музея древностей Университета Святого Владимира, локальные особенности процесса его со-
здания и начала деятельности, значение частной инициативы, причины противоречий между университетской
корпорацией и первым заведующим Музеем К. Лохвицким.
Ключевые слова: Музей древностей, Университет Святого Владимира, К. Лохвицкий, «кабинет редкостей».
У статті на основі аналізу архівних документів розглянуто початковий етап історії першого київського музею –
Музею старожитностей Університету Святого Володимира, локальні особливості процесу його створення і
початку діяльності, значення приватної ініціативи, причини суперечностей між університетською корпорацією
та першим завідувачем Музею К. Лохвицьким.
Ключові слова: Музей старожитностей, Університет Святого Володимира, К. Лохвицький, «кабінет рідко-
стей».
Basing on the analysis of archival documents the initial stage of history of the earliest museum in Kiev – the Museum of
Antiquities of St. Vladimir University, the local peculiarities of the process of its establishing and beginning of activity, the
importance of private initiative, the causes of contradictions between the university corporation and the first head of the
Museum K. Lokhvitsky are studied in the paper.
Keywords: Museum of Antiquities, St. Vladimir University, K. Lokhvitsky, «Cabinet of Rarities»
Несмотря на признание, что в начале первого киевского музея, что, во-первых, со-
XIX в. «у загальноєвропейському процесі хранившиеся документальные источники
національного та культурного піднесення имеют большой потенциал, который не огра-
відбувалось і становлення музеїв України» ничивается информационно-фактологиче-
[Федорова, 2011, с. 115], состояние истори- скими рамками; и, во-вторых, что за любым
ографии ранней истории киевских музеев «піднесенням» или упадком стоят не только
метафорически, и при этом довольно точно, (а зачастую – и не столько) государственные,
можно представить в образе не нивы, а ско- социальные и другие институты, но конкрет-
рее целины, вспаханной лишь по краям. Это ные люди, причем далеко не всегда это выда-
подтверждают и сами авторы недавних пу- ющиеся персоны.
бликаций [см., напр.: Федорова, 1992; Фе- Возвращаясь к историографии, посвя-
дорова, 2006; Самойленко, 2009; Федорова, щенной непосредственно Музею древностей
2011; Сторчай, 2012; Муравская, 2012; Му- при Университете Святого Владимира, мож-
равська, 2014; Дворкін, 2014; Босенко, 2015], но заметить, что имеющиеся работы очень
и в данном случае констатация недостаточ- близки между собой в освещении истории
ной изученности темы – не просто традици- его создания. В основе этого сходства – не
онный зачин публикаций, а признание оче- только исследовательские подходы, но еди-
видного. ная схема рассмотрения хода событий. Возь-
Если долгое время история музеев пред- мем пример одной из ранних публикаций
ставляла собой фактологическое описание (1928) историка, археолога В.Ю. Данилеви-
формирования коллекций и занимала место ча. «Музей пам’яток старовини Київського
среди «прикладных» и второстепенных, то в Університету був заснований завдяки Тим-
последние десятилетия для этого направле- часовому Комітетові для досліду пам’яток
ния исследований открылась перспектива из- старовини, що був улаштований 1835 р. в
учения музеев как мест производства знаний Києві», – писал ученый. «До складу цьо-
и презентации деятельности людей, причаст- го Комітету увійшли такі знавці старо-
ных к жизни музеев. В этой статье (неболь- вини, як ректор Київського Університету
шой по сравнению с тем объемом, в котором проф. М.О. Максимович, проф. Данилович,
нуждается тема) мы надеемся показать на проф. Зєнович та М. Берлинський, автор пер-
нескольких фрагментах из истории создания шого історично-топографічного опису Київа.
61
Крім того, до членів Комітету був запроше- внимание местного начальства в Киеве об-
ний також Лохвицький, що визначився тоді ращено было на сохранение и определение
своїми, головним чином, фантастичними научного значения многочисленных памят-
розшуками київських пам’яток старовини. ников и предметов древности, которые стали
На засіданні 18 (6) лютого 1836 р. Комітет обнаруживаться в разных местностях “Старо-
ухвалив клопотання про влаштування Му- го Киева” <...> Главный начальник края, гене-
зею пам’яток старовини при Київському рал-губернатор граф Левашев обратил на этот
Університеті. Вже 17 березня того-ж року предмет серьезное и просвещенное внимание
міністр народньої освіти повідомив кура- и пожелал употребить все зависевшие от него
тора Київської шкільної округи про те, що меры для того, чтобы сохранить для науки от-
він дозволяє влаштувати такий Музей в крываемые памятники древности». Изложе-
Університеті» [статью 1928 г. цит. по: Дани- ние Антоновичем материала характерно для
левич, 1997]. Излагая эти факты, Данилевич классического институционального подхода,
ссылался на статью своего учителя В.Б. Ан- при котором в сфере открытия, изучения, со-
тоновича [см.: Антонович, 1884, с. 60–76], хранения древностей, создания музейных
о которой детальнее скажем дальше. Также коллекций – все роли заняты институтами
Данилевич сообщал, что Лохвицкий пере- (властными, политическими и т.д.): государ-
дал в дар Университету вещи из собствен- ство, местная власть, высшие чиновники уни-
ных раскопок в Киеве, и ему было поручено верситета. Называются и некоторые имена –
устройство музея и заведывание им. «Тимча- но это только персонификация институтов,
сом Лохвицький зовсім не тямив у науці. Він поэтому их действия обезличены, логичны,
не міг зрозуміти того, що новий музей му- закономерны.
сить бути археологічний. У своїх паперах він Чем была обусловлена такая подача со-
вперто іменував його Музеєм пам’яток ста- бытий Антоновичем, который в данном слу-
ровини та рідких речей. Відповідно до цього чае (как мы увидим ниже) отошел от свиде-
він збирав і речі до Музею. Досить вказати тельств источников? Кроме общих установок,
на те, що Лохвицький зареєстрував у музей- свойственных позитивистской историогра-
ному каталозі коло 150 речей, але після ньо- фии, очевидно, дополнительная причина за-
го в Музеї було залишено лише 107 речей, ключалась в том, что статья являлась разде-
низка не має жодної наукової ваги й могла-б лом о Музее древностей в официальном изда-
бути усунута з Музею без жадної шкоди для нии, и ее автором был не Антонович-исследо-
науки». Эти утверждения также были под- ватель, а скорее Антонович-чиновник: статья
креплены только ссылкой на статью В. Ан- публиковалась в университетском сборнике и
тоновича. была своего рода отчетом о деятельности Му-
Практически все авторы, излагающие зея как подразделения Университета, а В. Ан-
начальную историю Музея древностей, по- тонович писал статью-отчет, поскольку с
вторяли схему, приведенную в статье Даниле- 1873 года возглавлял Музей. Административ-
вича, но и он, как мы уже отметили, не был ная культура, корпоративные нормы и этика –
самостоятелен, а заимствовал основные поло- эти факторы диктовали автору определенные
жения в публикации Антоновича. подходы и формулировки.
Схема, сформированная В.Б. Антонови- По-видимому, авторитет В. Антоновича
чем, линейна и телеологична, то есть в ней ход как историка не позволял его коллегам допу-
событий выглядит предопределенным (в дан- стить мысль, что в своих публикациях ученый
ном случае – культурной политикой властей в мог руководствоваться не только научными со-
начале XIX в.), с поступательным движением ображениями. Именно априорная схема, без
в «правильную» сторону, с накоплением по- учета обстоятельств, в которых появилась ста-
ложительного опыта и результатов, ведущих тья, в последующем стала образцом для авто-
к определенной цели. Свою статью о Музее ров, писавших о создании Музея древностей;
древностей Антонович начал с тезиса, что меняли только оценочные характеристики,
«еще в третьем и в начале четвертого деся- приспосабливая схему к политико-идеологи-
тилетия текущего [XIX-го. – Т. А.] столетия ческому контексту сменявших друг друга эпох.
62
Татьяна Ананьева. «Дабы сии древности были в Киевском музеуме»:
к истории создания Музея древностей Университета Святого Владимира
К попытке «перечитать» самые первые ственность перед вышестоящими органами,

страницы истории Музея древностей и по- следовательно – вело к дополнительной бю-
смотреть на нее не «поверх голов» 1 подтал- рократической нагрузке.
кивают архивные документы – и те, которые Нужно учесть, что из членов Временного
уже были введены в научный оборот, и те, комитета только директор училищ Киевской
которые были обойдены вниманием. Историк губернии Г.А. Петров жил в Киеве длительное
всегда сетует на недостаточность источнико- время, большинство представителей «учено-
вой базы, и данный случай не станет исключе- го сословия» переехали в город к открытию
нием, но справедливости ради надо признать, Университета, они были здесь новичками,
что сохранилось немало источников, облада- осваивались на новом месте службы и жизни
ющих значительным эвристическим потен- в непростых условиях организационной не-
циалом для изучения ранней истории Музея определенности. В Университете, разместив-
не как обобщенной деперсонифицированной шемся в нескольких наемных домах, нужно
эпопеи. В небольшую статью попадут лишь было с нуля наладить учебный процесс, ад-
некоторые из документов 2. Постараемся от- министративно-хозяйственную деятельность,
казаться от «иллюстративного» принципа их студенческий и собственный быт. На этом
использования, то есть не будем подкреплять этапе они еще не имели ни широкого круга
цитатами-«иллюстрациями» звенья заранее общения за пределами университетской кор-
приготовленной схемы (хотя цитаты будут и в порации, ни необходимого знания городских
довольно большом объеме). реалий.
Надеемся, это позволит переключить Общего представления об уже открытых
внимание с институциональной модели ис- в Киеве памятниках старины для комитетчи-
следования на историко-антропологическую, ков было недостаточно. Они должны были
сместив акцент от «больших» институтов, оперативно разобраться в происходящем на
выдающихся событий к изучению локальных ниве изыскания древностей, сориентировать-
групп и их «простых» участников, с их сим- ся в археологических событиях, включиться
волическими действиями, эмоциональными в текущие дела, координировать их, наметить
реакциями, субъективным выбором. перспективы и, что важно, отчитываться о
собственной деятельности.
*** Первое заседание Временного комитета
Университет Святого Владимира и Вре- состоялось 14 ноября 1835 года под предсе-
менный комитет для изыскания древностей дательством попечителя Киевского учебного
в Киеве были основаны с интервалом в один округа Е. фон Брадке; присутствовали: рек-
год – соответственно в 1834 и 1835 годах. тор Университета М. Максимович, декан, ор-
Создание Комитета стало ответом на ар- динарный профессор В. Цых, исправляющий
хеологический бум 1820-х и особенно начала должность ординарного профессора С. Ор-
1830-х годов, когда один за другим были от- натский, директор училищ Киевской губер-
крыты не только такие памятники, как Деся- нии Г. Петров.
тинная церковь, Золотые ворота, Ирининская Они сформулировали первоочередную
церковь, но и немало объектов, с атрибуцией задачу: «Для предварительного определения
которых была полная неразбериха. Комитет круга действий Комитета, положено: 1, при-
был призван упорядочить деятельность по вести в известность сделанные доселе откры-
раскрытию древних памятников, возглавить тия по части древностей города Киева, и для
и организовать ее ход, придать характер офи- того истребовать от г. чиновника 5 класса
циально санкционированной. Все это с неиз- Лохвицкого, который доселе в особенности
бежностью возлагало на Комитет исполнение изысканием сих древностей занимался, из-
контрольных функций, отчетность и ответ- вестие об оных открытиях; 2, учинить над-
1
О преимуществах такого взгляда см., напр.: [Гудкова; Ильина, 2011].
2
Не останавливаясь на характеристике источниковедческой базы темы статьи, назовем и частично охарактеризу-
ем документы по мере их использования при изложении материала.
63
лежащую поверку тех открытий, о которых дать все имеющиеся уже при Университете
от г. Лохвицкого получены будут сведения; вещи сего рода, имея в виду дальнейшее при-
3, принять меры к охранению тех из откры- обретение и прочих памятников древности»
тых памятников, которые то заслуживают; [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22953, л. 9–9 об.]. Это
4, назначить вновь заседание в 19 день сего вставленное в чистовой текст протокола сло-
месяца, и пригласить на оное занимавшихся во «немедленно» неслучайно – оно передает
изысканием древностей в Киеве г. статского озабоченность Комитета, чувствующего свою
советника Берлинского, г. поручика гвардии беспомощность без сведений о том, что про-
Аненкова и г. Лохвицкого; с тем чтобы сей по- исходило на киевской археологической ниве
следний приготовил список как тех памятни- до открытия Университета.
ков древности, кои в Киеве уже открыты, так С учетом такой ситуации, возникает во-
и тех, коих открытие он имеет в виду» [НБУВ, прос, чтó побуждало к проблематизации
ИР, ф. II, ед. 22953, л. 6 об.–7]. именно музея древностей при Киевском уни-
Члены Комитета вполне осознавали, что верситете? В литературе встречается мнение,
без местных любителей древностей, которые что в новом университете, «выполняя требо-
уже прославились открытием Десятинной вания общеуниверситетских статутов, уже в
церкви и Золотых ворот, деятельность Коми- момент его организации также непременно
тета с самого начала становится невозмож- предполагалось открытие ряда музеев» [Са-
ной. По процитированному документу видно, мойленко, 2009]. Однако, во-первых, это не
что в первую очередь это касалось археолога- обязательно должен был быть музей древно-
любителя К. Лохвицкого – он рассматривался стей. И главное – новосозданному Универси-
как едва ли не единственный человек, способ- тету Святого Владимира был дан свой Устав,
ный прояснить вопросы по уже состоявшим- отличавшийся от общеуниверситетских 4.
ся открытиям памятников. Глава X «киевского» Устава – «О кабинетах и
Уже на втором своем заседании 19 но- коллекциях» – предоставляла Киевскому уни-
ября 1835 года Временный комитет решил: верситету «все кабинеты и коллекции, какие
«<...> 3. Для действительного приведения в находились при Волынском Лицее»; сверх
известность сделанных доселе открытий по этого оговаривалось только создание Астро-
части древностей в Киеве <…>, немедленно 3 номической обсерватории [Об Уставе Универ-
по получении из канцелярии господина киев- ситета Святого Владимира, 1875, стб. 681].
ского военного губернатора дело производ- Вызывает вопрос и фраза комитетского
ства о сем предмете, возложить на одного из протокола – «имеющиеся уже при Универ-
членов Комитета составление Исторической ситете вещи сего рода». Сам Временный ко-
записки о ходе открытия оных древностей, митет в 1835 году не приступал к раскопкам.
с означением в частности древних вещей, ко- Речь могла идти о вещах из упомянутых «ка-
торые найдены при открытии остатков Деся- бинетов и коллекций» Волынского лицея, но
тинной церкви и некоторых других древних они еще не были полностью доставлены в
зданий, и находятся ныне в разных местах. Киев, а сложности с устройством помещений
4. А для совместного хранения таковых для Университета в тот момент были настоль-
вещей предположено учредить при Импера- ко значительными, что вряд ли Комитет стал
торском университете Св. Владимира особен- бы усугублять ситуацию несвоевременной
ный Музей киевских древностей [здесь и организацией музея 5. Университет Святого
далее выделено нами. – Т.А.], в который пере- Владимира имел все шансы выполнить тре-
3
Дописано сверху.
4
Киевский университет до 1842 года жил по Уставу, данному ему в 1833 году.
5
Попечитель Киевского учебного округа Е. фон Брадке утверждал в своих воспоминаниях, которые призваны
были стать автопанегириком: «Мне удалось нанять три частных, хороших каменных дома; в одном из них поме-
стились аудитории, актовый зал и все служебные принадлежности; а в двух других привезенные из Кременца ка-
бинеты вместе с библиотекой» (цит. по: [Фон Брадке, 1994, с. 53]). Попечитель стремился затушевать впечатление
поспешности и неподготовленности к открытию Университета. См. о реальном положении дел, напр.: [Семейкин,
1916; Гончаров О., Петровський А., 2014, с. 12–15].
64
бования Устава и без нового музея. С учетом ворот, планы, рисунки и Записки с описями
этих обстоятельств еще более правомерным вещам, сверх того нужно вести журнал для
становится вопрос – о каких вещах, почему истории и переписку по сему предмету, то
непременно для музея древностей и почему долгом поставляю, донеся о сем Вашему сия-
на первых же заседаниях заговорил Времен- тельству покорнейше доложить: не благоугод-
ный комитет. но ли будет сумму остающуюся по смете из
Дело в том, что при открытии Универ- ассигнованной на сей 1834-й год предписать
ситета Святого Владимира в июле 1834 года кому следует отпустить мне в пособие для
К. Лохвицкий передал ему в дар часть вещей выше прописанных причин; дабы сии Древ-
из своего собрания. Среди них были пред- ности были в киевском музеуме началом
меты, которые не вписывались ни в одно из под покровительством Вашего сиятельства
предполагаемых учебно-вспомогательных в память высочайшего Его императорско-
подразделений университета. Тем не менее, го величества соизволения. – Кореспонтент
дар был принят, и временно вещи поместили Общества истории и древностей российских
на хранение в библиотеку, которая была по- 5 класса К. Лохвицкий» [НБУВ, ИР, ф. II,
ручена Степану Федоровичу Зеновичу (1779– ед. 22950]. Здесь с присущей ему прямотой
1856), воспитаннику Виленского университе- Лохвицкий вполне наглядно поставил в один
та, химику по образованию, назначенному в ряд свой дар Университету, желание получить
Киеве ординарным профессором химии. наконец деньги («отпустить мне») и органи-
Для К. Лохвицкого такое (с его точки зре- зацию «музеума».
ния – непочтительное) отношение к его да- Таким образом, именно Лохвицкий в
рениям было неприемлемо. В 1830-ые годы, письме генерал-губернатору говорил о музее
после открытия Золотых ворот, Ирининской в 1834 году, еще до начала деятельности Вре-
церкви, он активно стремился реализовать менного комитета (октябрь 1835 года). Сле-
свой социальный сценарий, добиваясь не довательно, к моменту начала деятельности
просто признания и известности в узких кру- Комитета идея создания музея уже существо-
гах местной элиты, ему нужен был более мас- вала, она была сформулирована и зафиксиро-
штабный социальный успех. Одним из сви- вана. Инициатива исходила от К. Лохвицкого.
детельств признания его заслуг должно было К счастью, археолог-любитель успевал
стать финансовое поощрение, которое наряду не только вести весьма масштабные раскоп-
с материальной составляющей имело также и ки, но и писать огромное количество «бу-
статусный смысл. маг» – записок, писем, рапортов, отчетов,
Важно учитывать, что в 1834 году про- смет и т. д. Так что, уже упомянутые обра-
изошло еще одно событие, о котором редко щения-письма – только вершина докумен-
вспоминают, но оно было мощным мотиви- тального айсберга. Очень ценно, что его
рующим фактором для К. Лохвицкого. Нака- пиетет перед документами любого рода рас-
нуне, в ноябре 1833 года киевский генерал- пространялся на черновики – он сохранял и
губернатор В. Левашов, пребывая в столице, их. Историки (в отличие от литературоведов)
ходатайствовал о выделении 1500 руб. в год зачастую их игнорируют, между тем брульо-
на изыскания древностей, и деньги дали. То ны заслуживают не меньшего внимания, чем
есть, еще до создания Временного комитета, беловые документы. Именно в черновых, не-
в 1834 году в Киеве появились большие сред- отредактированных, наиболее эмоционально
ства на раскопки. насыщенных вариантах текстов встречается
В том же 1834 году, сразу после открытия та информация, которая не попадала в «при-
Университета (и вновь обратим внимание – глаженные», приведенные в соответствие
до создания Временного Комитета), К. Лох- с этикетными нормами чистовые рукописи.
вицкий обратился к генерал-губернатору, на- Одна из сложностей работы с черновиками
поминая, что внес «к открытию Университе- (кроме почерка, исправлений и т. д.) заклю-
та в Киеве, найденные мною Древности при чается в том, что они нередко не датированы,
открытии Десятинной церкви, Св. Ирины, дату приходится определять по косвенным
Ильинской, Крестовоздвиженской и Золотых признакам.
65
Итак, один из эпистолярных черновиков Что касается датировки письма-черно-

К. Лохвицкого. Его текст был использован ав- вика, то относя его к концу 1835 – началу
тором письма для составления новых писем 1836 года, мы исходим из нескольких сообра-
другим адресатам, правка была внесена ка- жений. Письмо находится среди документов
рандашом, но мы здесь воспроизведем перво- с соответствующим хронологическим «окру-
начальный вариант текста, написанный чер- жением». Хотя адресат письма, В. Цых, был
нилами: проректором Университета с 11 декабря 1835
«Его превосходительству господину до 15 декабря 1836 года (затем он стал рек-
проректору императорского университета тором) [Ректори Київського університету,
Св. Владимира, председателю Совета универ- 2006, с. 60–61], велика вероятность предло-
ситета, Владимиру Францовичу Циху 6. женной нами датировки, поскольку К. Лох-
1834-го года июля 15-го дня при откры- вицкий никогда не затягивал с информиро-
тии императорского Университета Св Влади- ванием новоназначенных «начальников» о
мира имел я честь пожертвовать в основание своих заслугах и с предложениями, как эти
Музеума могущего открыться, по прилага- заслуги могут быть поощрены. Это письмо
емому в списке представлению моему № 16 В. Цыху с упоминанием «открытия Музеума»
г-ну попечителю сего университета и Киев- было составлено К. Лохвицким предположи-
ского учебного округа фон-Брадке от откры- тельно в самом конце 1835 года, как только
тых мною в Киеве древностей, минералов и он стал проректором, но при этом в тексте
редкостей с планами, записками и рисунками, упомянуты уже имевшие место ранее обсуж-
с коими и сам себя я подверг Покровительству дения («по согласию с вами») музейных во-
императорского университета <...> Будучи просов, в том числе и вопроса о директорстве
приглашен в Комитет древностей председате- К. Лохвицкого.
лем сего Комитета по согласию с вами пред- Подведем некоторые промежуточные
ложено мне предварительно поставить на вид итоги: в 1834 году (абсолютно точно) и в кон-
древности для открытия Музеума коего, на це 1835 года (с большой долей вероятности)
директорское место намерены вы предста- К. Лохвицкий донес идею создания Музея
вить меня» [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22951, л. 12]. древностей при Университете до сведения тех
Дальше приведен список вещей, якобы особ, от которых в большой мере зависело во-
предлагаемых для Музея, но фактически это площение этой идеи в жизнь – до киевского
перечисление того, что уже было роздано и ра- генерал-губернатора и проректора Универси-
зослано. Тем самым Лохвицкий давал понять, тета, ставшего в скором времени его ректо-
что его дары уже прошли «апробацию» в каче- ром.
стве дарений. И здесь же автор вновь настой- Следовательно, когда на втором, ноябрь-
чиво напоминал о своем праве выбрать место ском (1835) заседании Комитета прозвучало:
службы (якобы предоставленном ему некогда в «А для совместного хранения таковых вещей
«записке» статс-секретаря Н. Лонгинова), при- предположено учредить при Императорском
лагал письмо графа А. Аракчеева «с высочай- университете Св. Владимира особенный
шими именными указами о получаемом вме- Музей киевских древностей», – это была
сто пенсии жалованье» и т. д., и т. д. [НБУВ, формулировка того, чтó уже (как говорят в
ИР, ф. II, ед. 22951, л. 12–13]. Это неизменное подобных случаях) витало в воздухе. Идея
возвращение к теме жалованья, вознаграж- родилась не в недрах Комитета, а была при-
дений, длительного неполучения очередного внесена извне, причем, члены Комитета,
чина – вновь демонстрирует, чтó усиливало в частности В. Цых, были подготовлены к ее
актуальность и чтó являлось мощным мотиви- принятию.
рующим (пусть и не единственным) стимулом Выяснив, что в Совете Университета
деятельности К. Лохвицкого. было заведено специальное «дело» о пожерт-
6
Такое написание фамилии встречается в рукописях Лохвицкого, в воспоминаниях Е. фон Брадке и др., но в
автографах самого проректора, а затем ректора Университета и в протоколах Временного комитета встречается
другой вариант написания – Цых.
66
вованиях К. Лохвицким вещей, Временный 1837 года, Временный комитет решил выдать
комитет запросил его, и 10 января 1836 года ему «шнуровую книгу» для записи вещей.
во время заседания состоялось ознакомле- При этом официально Лохвицкий директором
ние с его содержанием, а приглашенный «по еще не был назначен, и Комитет не торопился
предварительному приглашению» К. Лохвиц- бы с решением этого вопроса, если бы не ак-
кий представил свои замечания на некоторые тивность самого претендента на должность.
пункты [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22954, л. 1–1 об.]. Он на том же заседании выяснял, «не благо-
В это время de facto Музей уже суще- угодно ли будет представить о сем [Музее и
ствовал, но Комитет затягивал с формальным собственном назначении. – Т. А.] г. министру
решением волновавшего Лохвицкого вопро- народного просвещения, с испрошением раз-
са. 31 октября 1836 года в «Реестре входящих решения, открыть оный музей под дирекцией
бумаг по Комитету изъискания древностей его г. Лохвицкого. Определили: донесение о
в Киеве» было зафиксировано «Отношение последовавшей передаче древних вещей, при-
г. киевского военного губернатора к г. по- нять к сведению, а последний пункт, содер-
печителю Киевского учебного округа, о до- жащий прошение о донесении г. министру,
зволении г. Лохвицкому заняться делами Му- предоставить благоусмотрению г. попечителя
зея древностей киевских» [НБУВ, ИР, ф. II, Киевского учебного округа» [НБУВ, ИР, ф. II,
ед. 22953, л. 3]. Вероятно, Лохвицкий продви- ед. 22953, л. 49].
гал «сверху» свое назначение. Реакция Коми- Тем не менее, в феврале 1837 года, еще
тета была предельно лаконичной: «К сведе- до официального вердикта, в протоколе засе-
нию». Да и как иначе, если настырный дари- дания Комитета все же появилась формули-
тель уже развернул активную деятельность на ровка «г. заведывающий Музеем древностей,
новом для себя поприще. 5 ноября 1836 года 5 класса Лохвицкий»: речь шла о том, что «для
Временный комитет завел и свое «Дело <…> Музея потребны комод, четыре стола и станок
о древних вещах, пожертвованных Универ- под каменный стол, все с замками, шесть сту-
ситету Св. Владимира и помещенных в Му- льев, и клеенки для покрытия столов, – всего
зей древностей» [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22940]. ценою на 160 рублей. Комитет, признавая сие
Оно было начато в момент, когда ординар- требование справедливым, положил: разре-
ный профессор Зенович, который до сих пор шить г. Лохвицкому приобретение означен-
официально считался хранителем вещей, ных вещей на счет денежной суммы Комите-
представил в Совет Университета предметы, та; и сообщить Правлению Университета об
пожертвованные еще одним «археологом» – отпуске под росписку г. Лохвицкого означен-
А. Анненковым: это были «крест из корынт- ного количества денег, с тем чтобы Лохвиц-
ской 7 меди и две древние серебряные серь- кий по постройке сей мебели, донес Комите-
ги, найденные в его [Анненкова. – Т. А.] саду ту древностей» [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22942,
против церкви Св. Апостола Андрея». Вещи л. 51–51 об.]. Выделять деньги и материаль-
были переданы в Комитет, а оттуда – в Музей ные ценности кому попало было не положено,
в январе 1837 года. и Комитету ничего не оставалось, как наречь
Работа вокруг Музея, в центре которой Лохвицкого «заведывающим музеем».
был Лохвицкий, кипела полным ходом. Не В это же время происходило пополнение
дожидаясь официального решения, Кондрат собрания Музея новыми вещами, причем, не
Андреевич 2 декабря 1836 года подал донесе- только киевского происхождения. В начале
ние Комитету «о принятии им от г. ординар- 1837 года был получен «обломок каменного
ного профессора Зеновича древних киевских топора, употреблявшегося у древних народов
вещей для внесения в Музей киевских древ- вместо орудия», найденный вблизи м. Кле-
ностей» [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22953, л. 3 об.]. вани Волынской губернии Ровенского уезда
Рассмотрев ноябрьские и декабрьские «старшим учителем тамошней гимназии Яку-
докладные записки К. Лохвицкого 9 января товичем, и принесен им в дар Университету».
7
Так в оригинале.
67
Комитет решил «топор препроводить в Музей функцию и «творческие» вопросы. Напри-

древностей для хранения», хотя, напомним, мер, оставивший хлопотное музейное по-
в тот момент официального утверждения Му- прище С. Зенович, будучи членом Комитета,
зея еще не было. вновь докладывал о полученных им новых
Официальные «дела» Временного коми- вещах, на этот раз – найденных помещиком
тета и вышестоящих инстанций подтверж- Киевской губернии Э. Боярским в кургане:
дают вывод исследователей о встроенности серебряных серьге и перстне, двух перстнях
отечественных университетов в систему госу- медных и зерне крупного темно-синего бисе-
дарственного документооборота, что de facto ра [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22940, л. 12].
означало отсутствие декларируемой автоно- А на возглавившего Музей Лохвицкого
мии университетов [Ильина, 2011]. Вместе с были возложены рутинные исполнительские
тем к локальным особенностям можно отне- задачи, главным образом, по части учета ве-
сти тот факт, что руководство новосозданно- щей и хозяйственного обустройства. Но боль-
го Киевского университета имело некоторое шого облегчения Комитет не ощутил. Дотош-
свободное от регулирования пространство, ный чиновник предлагал Комитету: «1) что-
использовало свой административный потен- бы сообщенная ему форма шнуровой запис-
циал с отступлениями от бюрократического ной книги, написанная собственно-ручно и
шаблона. удостоверенная секретарем Комитета, была
«Предложение г. министра народного переписана на бело и подписана всеми чле-
просвещения г. попечителю Киевского учеб- нами Комитета; 2) чтобы для записки вещей,
ного округа <...> коим изъявляет свое согла- находящихся в Музее древностей, изготовле-
сие на открытие при Университете Св. Вла- на была, вместо данной ему шнуровой кни-
димира особого Музея для помещения древ- ги, другая лучшая из хорошей бумаги, в бо-
них вещей, найденных доселе в г. Киеве и гатом переплете, с золотым обрезом; 3) чтоб
впредь могущих открыться» [НБУВ, ИР, ф. II, определен был, собственно для Музея, по-
ед. 22953, л. 3 об.] 8, датированное 17 марта мощник ему Лохвицкому, писарь и сторож,
1837 года, было оглашено на заседании Ко- и назначена сумма на канцелярские расходы»
митета, как всегда, «оперативно» – спустя два [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22942, л. 59 об.–60]. Ко-
месяца, 15 мая. митет выполнил формальные требования по
На просьбу Лохвицкого о назначении 1-му пункту; решил «2-й пункт оставить без
времени торжественного открытия Музея Ко- уважения»; отказал в выделении помощни-
митет ответил, «что открытие Музея, как по ка Лохвицкому, указав, что «заведывающие
свойству сего учреждения, так в особенности другими коллекциями Университета, несрав-
по незначительному на первый раз и количе- ненно огромнейшими, не имеют помощников
ству и качеству имеющихся в виду к помеще- и их не требуют». Скорее всего, на том эта-
нию в нем древних вещей, не требует никакой пе действительно не было никакой реальной
особенной торжественности». Днем откры- необходимости в помощнике. Но Лохвицкий
тия Музея был объявлен день утверждения стремился сформировать структуру, в которой
«его существования г. министром народного была бы очевидной его начальственная роль,
просвещения». А на Лохвицкого немедленно а это было возможно только при наличии под-
возложено составление описи древних вещей чиненных ему сотрудников, о которых можно
с внесением в шнуровую книгу, после чего было бы сказать – «работающие под моим на-
члены Комитета намеревались осмотреть чалом». Отдельный сторож также не был на-
как опись, так и сами вещи [НБУВ, ИР, ф. II, нят, расширили обязанности уже имевшегося.
ед. 22942, л. 52–53 об.]. И, наконец, по поводу канцелярских принад-
По документам можно заметить неглас- лежностей велели «обращаться в канцелярию
ное распределение обязанностей. Комитет Совета Университета, так как на нее возложе-
сосредоточивал в своих руках контрольную но письмоводство по делам Комитета».
8
Протокол заседания Временного комитета с рассмотрением предложения министра народного просвещения о
создании Музея древностей см.:[НБУВ, ИР, ф. II, ед. 2942, л. 52].
68
К. Лохвицкий, в отличие от С. Зеновича, шее время и денег на канцелярские расходы»

и сам стремился получить в свое распоряже- [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22942, л.77].
ние административно-хозяйственные функ- Претензии на жалованье (да еще за два
ции, именно эта сфера деятельности была года!), заявленные в документе, то есть пись-
ему ближе, понятнее и представляла опреде- менно зафиксированные, были столь неприят-
ленный личный интерес. Почувствовав себя ны и опасны, что Комитет рассмотрел доклад-
университетским чиновником, Лохвицкий ную записку на другой же день после ее пода-
21 сентября 1837 года подал попечителю чи и первым делом решительно отверг мысль,
учебного округа прошение о предоставлении что Лохвицкий второй год «находится в ска-
ему следующего чина [ГАГК, ф. 299, оп. 1, занном звании» заведующего Музеем, ведь
д. 6, л. 19] : его высокородие мечтал стать пре- сам Музей (напомнил Временный комитет)
восходительством. «считается открытым» с марта 1837 года –
Но Комитет, как видим, сопротивлял- с момента, когда «министр народного просве-
ся его инициативам. Попытки заведующего щения изъявил свое согласие на учреждение
Музеем проявить себя в собственно музей- Музея под управлением г. Лохвицкого». Фак-
ной деятельности, в частности, в упорядоче- тическое исполнение обязанностей, докумен-
нии, учете вещей музейного собрания, тоже тально подтверждаемое протоколами заседа-
трудно признать успешными. Результатом ний Комитета, не могло быть аргументом в
составления «списка вещей пожертвованных пользу Лохвицкого. Относительно жалованья
Университету Св. Владимира как им [Лохвиц- вердикт Комитета был однозначным: «по зва-
ким. – Т. А.], так и некоторыми другими ли- нию заведывающего Музеем не положено ни-
цами», стала фактическая ликвидация такого какого жалованья, а Комитет вовсе не имеет
собрания: вещи из списка были распределены сумм, из которых бы можно было назначить
по другим подразделениям Университета. На- такое жалованье, потому что сумма 1500 р.
пример, часть книг, пожертвованных именно ежегодно отпускаемая в распоряжение Коми-
Музею древностей, была передана в библи- тета предназначена исключительно на изъис-
отеку, а бивень мамонта – в зоологический кание и сохранение памятников древностей
кабинет [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22942, л. 66– в Киеве <...> Музей древностей в настоящем
66 об.]. Вряд ли это решение можно признать своем составе еще слишком незначителен,
научно обоснованным. А житейская логика, чтобы ныне же можно было ходатайствовать
к которой апеллировал заведующий Музеем, о назначении жалованья лицу им заведыва-
была тем более не в пользу такого «распре- ющему, и особенно жалованья приличного
деления», на что Лохвицкий справедливо ука- чиновнику 5-го класса, каков г. Лохвицкий»
зывал в докладной записке на имя попечителя [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22942, л. 77].
округа: «...никто не будет жертвовать в музей Временный комитет лукавил. 16 февра-
мне вверенный, предвидя, что безгласно по- ля 1837 года митрополит Киевский Евгений
мещаются древности не там – куда они по- (Болховитинов) писал своему одесскому зна-
жертвованы» [ГАГК, ф. 299, оп. 1, д. 6, л. 30]. комому Николаю Никифоровичу Мурзакеви-
В середине декабря (1837) К.Лохвицкий чу, в то время – преподавателю Ришельевско-
предпринял шаги, которые, по нашему мне- го лицея: «При нашем университете думают
нию, дали толчок последовавшему скорому отделить минц-кабинет и составить музей
отстранению его от заведывания Музеем. На киевских древностей. На днях видевшись с
заседании Комитета 18 числа заслушали его попечителем, я ему советовал вас опреде-
докладную записку, «в которой изъясняя, что лить хранителем и надзирателем сей части.
он, находясь другой год в звании управляю- Конечно жалованье небольшое, но в Киеве
щего Музеем древностей, состоящем при много пансионов и дорого платят учителям»
Университете Св. Владимира, не получает [Письма Высокопреосвященного Евгения,
жалования по сему званию, и издерживает 1868, с. 386]. Не может быть сомнения, что,
собственные деньги на содержание по управ- если после разговора с попечителем учебного
лению Музеем и на канцелярские расходы; округа митрополит говорил о жалованье для
просит о выдаче ему жалованья за прошед- музейного «хранителя и надзирателя» (то есть
69
заведующего), то оно действительно пред- в трудах Временного комитета» чиновника

полагалось. Но, по-видимому, для К. Лох- 5 класса К. Лохвицкого. А теперь, сообщал
вицкого было сделано исключение. Рискнем попечитель, занимаясь делом, которое «не
предположить, что после двух лет (с момента весьма 9отяготительно» 10, Лохвицкий затруд-
создания Комитета) общения с чрезвычайно няется продолжать заведывание Музеем «без
энергичным чиновником 5-го класса, порой особого за то жалованья» и «в повторение не-
путавшим служебное рвение с кляузами, чле- однократных своих словесных объяснений»
ны Комитета не прочь были прекратить со- подал о том докладную записку, «тогда как
трудничество с ним. жалованья ему, по заведыванию музеем, во-
Увы, письмо митрополита Евгения все не определено». Слово выбрано точно:
Н. Мурзакевичу было написано за неделю до в письме министру попечитель предпочел
внезапной кончины Владыки. Не случись это- сказать, что жалованье не «не положено»,
го, дальнейшие события могли бы получить а именно «не определено».
несколько иной ход. Митрополит был далек А дальше попечитель едва ли не дослов-
от того, чтобы опекать К. Лохвицкого (обра- но повторял основные тезисы протокола Вре-
тим внимание, что, наверняка зная о рвении менного комитета (мы уже привели их выше).
Кондрата Андреевича, проявленном на му- В завершение, отметив, что в Университете
зейном поприще, митрополит рекомендовал есть сотрудник, который готов исполнять об-
попечителю другую кандидатуру), тем не ме- язанности заведующего, не требуя жалова-
нее, попади – совершенно случайно – инфор- нья, Брадке сформулировал просьбу – уво-
мация из разговора с попечителем к археоло- лить К. Лохвицкого и назначить на его место
гу-любителю, она не осталась бы без внима- адъюнкта А. Ставровского [НБУВ, ИР, ф. II,
ния. Однако, утром 23 февраля 1837 года ми- ед. 22947, л. 4–5 об.] 11.
трополита Евгения не стало. Когда в декабре Министр просвещения просьбу удовлет-
на просьбу Лохвицкого был дан ответ, что ему ворил, но с существенным для К. Лохвицко-
как заведующему Музеем «не положено ника- го дополнением: «в уважение трудов его» по
кого жалованья», возражений не последовало. части древностей «и недостаточности состо-
Можно только удивиться оперативности яния» предлагалось «исходатайствовать ему,
Комитета в данном вопросе: записка была в свое время, денежное вознаграждение». Из
подана Лохвицким 17 декабря, Комитет со- этого ясно, что информация поступала к ми-
брался и отреагировал на нее 18-го, а уже в нистру не только от попечителя округа, но од-
январе 1838 года было составлено «Предло- ним из источников информации был сам Кон-
жение г. министра народного просвещения драт Андреевич Лохвицкий.
г. попечителю Киевского учебного округа, об С. Уваров не обошел молчанием фра-
увольнении г. Лохвицкого от заведывания зу Е. фон Брадке, что Музей «еще далеко не
Музеем киевских древностей, и поручении столь значителен», и предлагал «озаботиться
сего г. адъюнкту Ставровскому» [НБУВ, ИР, приведением означенного музея, по мере спо-
ф. II, ед. 22947, л. 1]. Это была реакция на собов и возможности, в лучшее состояние;
киевскую инициативу, высказанную в пись- ибо оный, в настоящем своем виде, не соот-
ме попечителя Е. фон Брадке от 13 января ветствует своему названию» [НБУВ, ИР, ф. II,
[НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22947, л. 4–5 об.]. Брадке ед. 22947, л. 6–6 об.].
напоминал министру народного просвещения Интересна реакция Комитета на это за-
С. Уварову об учреждении Музея древностей мечание министра о состоянии Музея (имеет
и согласии, «чтобы первоначальное устрой- смысл привести довольно большую цитату):
ство и заведывание сим музеем возложено «Что же касается до предписания Коми-
было на участвующего, по приглашению, тету о приведении Музея в лучшее состоя-
9
Написано над зачеркнутым: слишком.
10
В данном случае работа с черновым вариантом письма дала возможность ознакомиться с теми несколько эмо-
циональными высказываниями Брадке, которые были вычеркнуты в последующем.
11
Адъюнкт – младшая научная должность.
70
ние, просить г. председателя донести г. ми- (или и когда либо) быть приведен в блестя-
нистру, что Комитет постоянно старался упо- щее состояние, и что он примет лучшее и
треблять все зависящие от него меры как для существу дела сообразнейшее положение,
достижения предназначенной ему цели во- когда войдет, как одна из составных частей,
обще, так и в частности для наполнения Му- в состав Музея изъящных искуств и древно-
зея киевских древностей заслуживающими стей, учреждаемого при Университетах на
внимания древними вещами из находимых основании § 164 Общего их Устава, которого
на месте; на каковый конец и производимо действие предполагается распространить на
было, под его руководством, и частию с по- Университет Св. Владимира, между прочим,
собием из сумм Комитета, разрытие земли в именно и в этом отношении» [НБУВ, ИР,
разных местах, на которых, по историческим ф. II, ед. 22955, л. 2–3 об.].
сведениям и соображениям, находились в
древности примечательные здания церков- Фактически члены Комитета для изыска-
ные, монастырские или городские; что сверх ния древностей пытались внушить попечите-
того Комитет, особыми объявлениями, во лю, а тот в очередном письме – министру, что
всеобщее известие, приглашал не только перспективы нахождения памятников древно-
обывателей киевских, но и жителей разных сти в Киеве очень ненадежны и будущность
соседственных губерний, особенно тех, коих Музея как самостоятельного учреждения не-
исторический быт находился в более или ме- завидна.
нее тесной связи с историею великого кня- Трудно представить, что кто-либо из уче-
жества Киевского, к пожертвованию в Музей ных, входивших в состав Комитета, в дей-
имеющихся или могущих впредь открыться ствительности придерживался такого мнения.
древностей; что если, при всех усилиях Ко- Скорее, речь может идти о стремлении «уче-
митета, Музей слишком медленно обогаща- ного сословия» избежать дополнительной чи-
ется соответствующими своему учреждению новничьей нагрузки, связанной с деятельно-
древними вещами, Комитет находит себя в стью официальных институций (Временного
невозможности ускорить его наполнение, комитета и Музея), от заседаний, протоколов,
ибо вещи сего рода не могут никакими уси- официальной переписки, бюрократической
лиями быть произведены вновь, к пожертво- рутины в организации новой структуры и
ванию их никого принудить нельзя, а откры- всех неизбежных издержек, которые в то вре-
тие или неоткрытие их из под земли зависит мя никак не компенсировались, поскольку
совершенно от случайных обстоятельств, на- членство в киевском Комитете не рассматри-
прим. от того, были (чего примеры известны валось университетской корпорацией в каче-
Комитету частию из собственных опытов, стве престижного и не приносило материаль-
частию по другим сведениям) или не были на ного удовлетворения.
месте разъискания производимы подобные К. Лохвицкий был единственным, кто вы-
поиски в прежние времена другими лицами, явил готовность к практической деятельности
при самом разрушении древнего здания со- «вокруг» киевских древностей и был уверен
крылись ли под ним какие либо замечатель- в ее успешности, как для древностей, так и
ные древние вещи, или разрушению подвер- для себя лично. Но это был человек, принад-
глись одни стены, коих следы действительно лежавший к другой социальной категории,
нередко усматриваются в кучах мусора и не- с иной включенностью во властные круги,
скольких кирпичах или обломках кирпичей иными формальными и неформальными мар-
древней формы и состава, – а между тем при керами престижа и т. д. В сочетании с личны-
тщательнейшем их разрытии не открывается ми особенностями Кондрата Андреевича эти
почти ничего, или открывается малое количе- отличия затрудняли сотрудничество членов
ство обломков древних вещей не заслужива- Комитета и археолога-любителя.
ющих внимания по своей незначительности; Разрешение уволить К. Лохвицкого и
что наконец вообще не предвидится, чтобы передать дела А. Ставровскому было заслу-
Музей киевских древностей, как особое, са- шано Комитетом 15 февраля 1838 года в при-
мостоятельное учреждение, мог в скорости сутствии попечителя Е. фон Брадке и нового
71
ректора Университета К. Неволина 12. Надо дениям о его принадлежностях» [НБУВ, ИР,
думать, комитетчики вздохнули с облегчени- ф. II, ед. 22955, л. 9].
ем, избавившись от деятельного, но чересчур А спустя еще год после принятия на себя
скандального заведующего Музеем, который обязанностей заведующего Музеем древно-
уже успел объявить причиной своих неуря- стей А. Ставровский докладывал Комитету,
диц попечителя, якобы мстившего за что-то что он получил заказанные в университетской
лично ему, Лохвицкому. типографии «200 билетов [т. е. этикеток-на-
Разрыв отношений был глубоким, и Лох- клеек. – Т. А.] для надписей на вещах, храня-
вицкий стал «общаться» с Комитетом тради- щихся в Музее древностей» [НБУВ, ИР, ф. II,
ционным для него (в подобных, неоднократ- ед. 22956, л. 2 об.–3 об.], и делая надписи на
но случавшихся ситуациях) способом – через этих «билетах» по порядку шнуровой книги,
тех, кто являлся высшей инстанцией не толь- он заметил, что некоторые из предметов Музея
ко для Комитета, но и для попечителя учебно- были внесены в книгу прежним заведующим
го округа. К. Лохвицким «не под собственными назва-
В начале апреля 1838 года Е. фон Брад- ниями, другие совершенно не принадлежат к
ке получил от С. Уварова письмо [НБУВ, ИР, Музею древностей, а иные хотя по видимому
ф. II, ед. 22947, л. 13], которому адресант относятся к нему, но не только не стоят ни-
придал не строго официальный, а частно-де- какого внимания любителей отечествен-
ловой характер (например, министр обошел- ной старины, но даже поселяют в них при
ся без ведомственного бланка) – тем самым взгляде на оные не выгодное о самом музее
он давал понять, что персона, упоминаемая мнение» [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22956, л. 2 об.–
в письме, не входит в сферу служебной дея- 3] 13. К таким вещам новый заведующий от-
тельности министра и попечителя, и сам во- нес железные венцы и кипарис с икон, зубы
прос переводится из служебной сферы в част- древних животных, крючки от лампады, же-
ную, где действовали иные нормы – светского лезные гвозди, саблю, пожалованную за хра-
общества. Они требовали реакции на просьбу брость князю П. Витгенштейну, картину на
статского советника Лохвицкого и от мини- стекле, серебряную медаль, выбитую в честь
стра, и от киевских чиновников. Уваров сооб- П. Демидова. А. Ставровский просил исклю-
щал Брадке о том, что бывший заведующий чить эти вещи из Музея. То есть, заведующий
Музеем древностей просил министра «отне- Музеем считал, что нужно избавиться как от
стись к Вашему Превосходительству о выдаче не стоящей внимания любителей старины
ему обратно подлинных документов о службе (читай – истории), например, от наградной
его и формулярного его списка, которые он сабли П. Витгенштейна, которую генерал-
представлял при поручении ему вышеозна- фельдмаршал передал К. Лохвицкому в знак
ченной обязанности [по музею. – Т. А.]». Ко- признательности за открытие Десятинной
нечно, Лохвицкий мог получить документы церкви. Комитет именно эту вещь оставил в
без этого «маневра», но он не упускал случая Музее, но остальные были либо «исключе-
(зачастую – надуманного) напомнить о себе ны» (возможно, выброшены), либо переданы
столичным особам. в «кабинеты» Университета.
На заседании Комитета 11 июня Ставровский, выдвинув в качестве крите-
1838 года было заслушано донесение члена рия отбора предметов для Музея «не выгод-
Комитета А. Ставровского, что он «принял ное» мнение любителей старины, пожалуй,
от г. Лохвицкого Музей киевских древно- не так уж далеко ушел от Лохвицкого, которо-
стей, в 15 день апреля, по описи предметам му, пусть иносказательно, пеняли на некомпе-
сего Музея и по другим оффициальным све- тентность и склонность к фантазиям 14.
12
В.Ф. Цых скончался 19 апреля 1837 года в возрасте 32 лет. К.А. Неволин был назначен ректором Университета
23 апреля 1837 года.
13
Заседание Комитета 29 апреля 1839 года.
14
Не углубляясь в эту тему, заметим, что мысль об определенном сходстве первого заведующего Музеем и его
преемника поддерживают и воспоминания современников о Ставровском [Авсеенко, 1881, с. 720–723].
72
Однако, по-видимому, в данном случае представляемых в Музей предметов; по доку-

годился любой, даже самый надуманный, кри- ментам Комитета видно, что их научные ин-
терий. В тот момент, переворачивая первую тересы были далеки от истории материальной
страницу биографии Музея, связанную с Лох- культуры. Но общая научная подготовка, эру-
вицким, Комитет не прочь был найти дополни- диция и, наконец, этика предотвращали такие
тельные аргументы правильности его увольне- истолкования находок и вещей, которые были
ния, в том числе и апеллируя к общественному бы основаны на явно далеких от науки крите-
мнению в лице любителей старины. риях (что было свойственно К. Лохвицкому и
Во всяком случае, некоторые новые по- в некоторых случаях А. Ставровскому).
ступления в Музей уже после отставки Лох- В декабре 1839 года Временный комитет
вицкого могли бы вызвать не меньше во- рассматривал донесение А.С. Анненкова 16,
просов, чем упомянутые выше отвергнутые в котором сообщалось, что, произведя «раз-
Комитетом. В 1839 году первый хранитель рытие земли» около Дмитриевского оврага и
вещей Музея С.Ф. Зенович был «по выслуге Трехсвятительской церкви, он нашел, кроме
двадцати пяти лет, уволен в отставку», и по- кусков стекла и кафеля, «часть медной руки»,
кидая Киевский университет, он в 1840 году которую «принимает за обломок от разрушен-
передал в дар Музею около сорока предме- ного кумира, ссылаясь, в подтверждение сво-
тов, в том числе – «Железный самовар для его мнения, на то обстоятельство, что по при-
употребления в поездке военных. – Из каби- нятии христианской веры, и по низвержении
нета княгини Яблоновской» [Книга для за- главного кумира Перунова, и прочие кумиры,
писи, л. 6 об.] 15. Очевидно, речь шла о Се- по свидетельству Преподобного Нестора,
мятическом кабинете-коллекции, собранной были сокрушаемы и низвергаемы» [НБУВ,
княгиней Анной Паулиной Яблоновской и в ИР, ф. II, ед. 22947, л. 33; ед. 22956, л. 7]. Ко-
1802 года купленной у ее потомков для Мо- митет принял решение, которое свидетель-
сковского университета Александром I [См.: ствует как о научном здравомыслии, так и об
Ананьев]. По каким-то причинам походный отсутствии специалистов, способных интер-
самовар не попал в Московский университет, претировать находку: «...не принимая мне-
но был принят в собрание Музея древностей, ния г. Анненкова об отломке медной руки за
не вызвав возражений ни хранителя А. Став- достоверное, до представления более ясных
ровского, ни членов Комитета. И это не един- и близких о качестве ее соображений, пере-
ственный пример вещи, возможно, достойной дать все означенные вещи в Музей древности
пребывания в собрании Музея, но вряд ли бо- для хранения» [НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22956,
лее достойной, чем те, что были исключены л. 7–7 об.].
из него. Если посмотреть несколько шире на си-
Очевидно, не только организационные, туацию со сменой состава собрания Музея,
но и вполне научные вопросы, связанные с то становятся заметны факторы, обусловив-
пополнением музейного собрания, не были шие разницу в подходах к его формированию:
свободны от влияния межличностных отно- Лохвицкий и университетские ученые вопло-
шений в среде людей, причастных, в данном щали не только (и не столько) разное пони-
случае, к музейному делу. мание памятников древности и их историче-
Это замечание не отрицает того факта, что ского бытования, сколько разное отношение к
подход к атрибуции поступающих вещей при- «планам мироздания», к социальной и куль-
обретал черты научного, постепенно устраняя турной реальности.
стихийный характер комплектования музей- Для XVIII в. была характерна такая куль-
ного собрания. Да, члены Комитета далеко не турная практика, как собирание/обустройство
всегда могли предложить свои интерпретации «кабинета редкостей» (т. е. увлечение курье-
15
Искренняя признательность историку Ярославу Затылюку за помощь в уточнении этой информации.
16
Напомним, что Александр Семенович Анненков был известен как «храмостроитель» новой Десятинной церк-
ви, возводимой на месте древней церкви, а также как увлеченный археологией «любитель древностей», активно
разрывавший принадлежавший ему участок Старокиевской горы возле Десятинной церкви.
73
зами, диковинными вещами). К. Лохвицкий, древностей. В конце XIX в., пожалуй, ближе
который ребенком был взят на воспитание других авторов к пониманию механизма воз-
в дом первого ректора Московского универ- никновения Музея оказался коллега В.Б. Ан-
ситета Х.А. Чеботарева, был хорошо знаком тоновича, профессор Киевского университета
с такими кабинетами, где их именитые вла- В.С. Иконников. Не в специальном исследо-
дельцы и гости предавались созерцанию раз- вании, а в своем всеобъемлющем «Опыте рус-
нообразия и прихотливости мироздания. Вме- ской историографии» он написал о хроноло-
сте с тем модный «кабинет» редкостей, состо- гическом совпадении открытия Университета
ящий из доступных предметов-экспонатов, Святого Владимира «с разысканиями древ-
выполнял и свою главную функцию – удивлял ностей и восстановлением памятников древ-
гостя. Публичность таких коллекций была их ности в Киеве» и проницательно заметил, что
важной чертой [Кулакова, 2002]. «благодаря этому обстоятельству [успехам в
В начале XIX в. любительская «ученость» разысканиях. – Т. А.] уже в 1836 году при уни-
еще сохраняла интерес к свойственному эпо- верситете был учрежден музей древностей»
хе Просвещения отражению мира как целост- [Иконников, 1892, с. 947], связав таким обра-
ности в «универсальном музее» [см., напр.: зом создание Музея не с институтами и власт-
Кулакова, 2011, с. 103]. Размещая в Музее все ными инициативами, а непосредственно с
предлагаемые вещи (а порой кажется, почти самим процессом открытия археологических
все, попадавшее ему под руку), К. Лохвицкий памятников, следовательно (хоть и косвенно),
в том числе воплощал и идею «кабинета ку- с теми, кто эти открытия совершал.
рьезов». Лично для него она не в последнюю Исторические источники свидетельству-
очередь служила формой самопрезентации ют в пользу этой мысли. Даже в официальных
статского советника – просвещенного пред- документах обнаруживается широкий и вли-
ставителя благородного сословия. Атрибу- ятельный личностный пласт: официальная
том культурного быта именно этого сословия переписка, рапорты, донесения, отчеты, рас-
были «кабинеты редкостей». поряжения начала XIX в. показывают ту зна-
С появлением Университета Святого чительную, зачастую ключевую, роль, кото-
Владимира обозначился переход к созданию рую играла в начале жизни Музея отдельная
музейного собрания на научных началах. «Со- конкретная личность, с ее биографическими
ртировка» вещей по разным «кабинетам» 17, реалиями, воспитанием, опытом, психиче-
которую осуществлял Временный комитет, скими особенностями, устремлениями/моти-
знаменовала стремление к специализации, вацией и т д. В первые годы существования
к новой культурной практике.. Киевского университета, вопреки возраста-
Мнение членов Комитета, что Лохвицкий нию бюрократического диктата, на музейном
собрал вещи, которые «не только не стоят ни- «поле» оставалось место для субъектности.
какого внимания любителей отечественной В статье был привлечен ограниченный
старины, но даже поселяют в них при взгляде круг источников, тем не менее, уже первые на-
на оные не выгодное о самом музее мнение», блюдения показывают, что и к началу XIX в.
кроме субъективных претензий к «чиновнику с полным основанием можно отнести вывод,
5 класса», непримиримого конфликта стату- сделанный для более поздней эпохи: «…в ос-
сов и идентичностей, отражало новый подход нове любого музейного собрания лежат ин-
к действительности, все возраставший инте- теллектуальные усилия человека – собирате-
рес к научной интерпретации всех ее прояв- ля, консерватора или корреспондента. Исходя
лений. из этого, историю музейного собирательства
можно рассматривать в контексте историче-
*** ской антропологии, где авторами – творцами
Подытоживая, скажем о еще одном исто- культурного текста – становятся сами люди –
риографическом наблюдении в связи с Музеем музейные деятели» [Степанова, 2011, с. 74].
17
В этом контексте термин «кабинет» обозначал уже иной социокультурный феномен, связанный с интеллекту-
альной деятельностью научного характера.
74
Государственный архив города Киева (ГАГК), ф. 299, оп. 1, д. 6.

Книга для записи вещей Музея древностей Императорского Университета Св. Владимира.
По разряду древностей. – Фонды Национального музея истории Украины.
Национальная библиотека Украины имени В.И. Вернадского, Институт рукописи (НБУВ,
ИР), ф. II, ед. 22940.
НБУВ, ИР, ф. II, ед. 22942.
Центральный государственный исторический архив Украины (Киев), ф. 711, оп. 1, д. 2910,
л. 5–6 об, 13–14 об.
Авсеенко В.Г. Школьные годы: Отрывок из воспоминаний. 1852–1862 // Исторический
вестник. – 1881. – Ч. 4. – С. 707–734.
Ананьев В.Г. О некоторых источниках по истории формирования музейной коллекции
Московского университета в начале XIX века (к предыстории приобретения Семятического
кабинета) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.museology-spb.narod.ru/bibr/Ananev.
doc.
Антонович В.Б. Музей древностей // Историко-статистические записки об ученых и
учебно-вспомогательных учреждениях императорского университета св. Владимира. – Киев:
Тип. имп. университета св. Владимира, 1884. – С. 60–76.
Барсуков Н. Жизнь и труды М.П. Погодина. – Санкт-Петербург, 1893. – Кн. VII. – С. 253–
254.
Босенко О.О. Музеї історичного профілю при вищих навчальних закладах Києва (XIX –
початок XX століття). Досвід реконструкції // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та
збереження культурної спадщини. – 2015. – Вип. 11. – С. 36–45.
Гончаров О., Петровський А. М.Ф. Берлинський і Київський університет // Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – Київ, 2014. – Вип. 4. –
С. 12–15.
Гудкова В. Населяя историю людьми: биографический метод как инструмент гуманитарной
науки [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.avtobiografija.com/article/view/138.
Данилевич В. Проф. В.Б. Антонович та Археологічний Музей І.Н.О. // Син України:
Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. – Київ, 1997. – Т. 2. – С. 379–390.
Дворкін І.В. Історіографія історії музейної справи Наддніпрянської України ХІХ –
початку ХХ ст. // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний
інститут». – 2014. – № 54. – С. 29–46.
Иконников В.С. Опыт русской историографии. – Киев, 1892. – Т. 1. – Кн. 2.
Ильина К.А. Делопроизводственная документация как источник изучения практики
управления российскими университетами первой половины XIX века: автореф. дис. ...
канд. ист. наук [Электронный ресурс]. – Казань, 2011. – Режим доступа: dlib.rsl.ru/loader/
view/01005008981?get=pdf).
Ильина К.А. Профессора и бюрократические коммуникации в Российской империи первой
трети XIX века // История и историческая память. Межвузовский сборник научных трудов. –
Саратов, 2011. – Вып. 4. – С. 133–158.
Кулакова И.П. Кабинет как атрибут интеллектуального быта // Философский век.
Альманах 22. Науки о человеке в современном мире. – Санкт-Петербург, 2002. – Ч. 2. – С. 50–55.
75
Кулакова И.П. Российское «просвещенное дворянство» в контексте идей Нового времени:

специфика форм интеллектуальной деятельности (XVIII – первая треть XIX вв.) // Диалог со
временем. – Москва, 2011. – Вып. 36. – С. 90–119.
Муравская C.В. Музеи высших учебных заведений: некоторые особенности существования //
Вопросы музеологии. – 2012. – № 2 (6). – С. 114–121.
Муравська С.В. Музеї та колекції вищих навчальних закладів на українських землях (кінець
XVII – початок ХХ ст.) // Праці Центру пам’яткознавства. – Київ, 2014. – Вип. 25. – С. 120–129.
Об Уставе Университета Святого Владимира // Сборник постановлений по министерству
народного просвещения. 2-е изд. – Санкт-Петербург, 1875. – Т. 2: Царствование императора
Николая I. 1825–1855. – Отделение 1-е: 1825–1839. – Стб. 681.
Письма Высокопреосвященного Евгения митрополита Киевского Н.Н. Мурзакевичу;
1834–1837 г. // Киевские епархиальные ведомости. – 1868. – № 10. – С. 377–392.
Ректори Київського університету. 1834–2006. – Київ, 2006.
Самойленко Л.Г. Учебные музеи Национального университета имени Тараса Шевченко:
феномен культуры или науки // Музеология – музееведение в XXI веке. Проблемы изучения и
преподавания. – Санкт-Петербург, 2009. – С. 469–485.
Семейкин Н. М.Ф. Берлинский, бывший ученик и учитель Киевской духовной академии и
его учено-литературная деятельность. – Киев, 1916.
Степанова Л.Б. Интеллектуальный ландшафт музейного собирательства: на пограничье
этнографической науки и краеведения (конец XIX – первая треть XX в.) // Известия Российского
государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. – № 127. – Санкт-Петербург,
2011. – С. 74–79.
Сторчай О. Музей старожитностей Університету Святого Володимира: завідувачі Яків
Волошинський та Андрій Лінниченко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження,
рецензії. – 2012. – Вип. 12. – С. 52–69.
Федорова Л. З історії музеїв Києва ХІХ – початку ХХ ст. // Краєзнавство. – 2011. – № 1. –
С. 115–128.
Федорова Л. Перший музей Києва // Київська старовина. – 1992. – № 3. – С. 83–85.
Федорова Л.Д. Становлення й розвиток містознавчого музейництва в Україні в XIX –
перших десятиріччях XX ст. // Український історичний журнал. – 2006. – № 1. – С. 72–83.
Фон Брадке Е. Мысль об университете в Киеве // З іменем Святого Володимира. Київський
університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: у 2 кн. / упоряд. В. Короткий,
В. Ульяновський. – Київ, 1994. – Кн. 1. – С. 53–61.
76
Валентин Гребенник
СВЯЩЕНСТВО СТАРОКИЇВСЬКОЇ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ

ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ В КІНЦІ XVII – НА ПОЧАТКУ XIX СТОЛІТТЯ
У статті аналізуються дані писемних і картографічних джерел про священнослужителів старокиївської Різдва
Богородиці Десятинної церкви, яка була відбудована митрополитом Петром Могилою в першій третині XVII ст.
і проіснувала до 1828 року. Розглянуто інформацію архівних документів щодо їх освіти, побуту та фінансового
забезпечення. Складено хронологічну таблицю священиків Десятинної церкви за цей період.
Ключові слова: духовенство, старокиївська Різдва Богородиці Десятинна церква, консисторія, клірові відомос-
ті, сповідні розписи.
В статье анализируются данные письменных и картографических источников о священнослужителях старо-

киевской Рождества Богородицы Десятинной церкви, которая была отстроена митрополитом Петром Мо-
гилой в первой трети XVII в. и просуществовала до 1828 года. Рассмотрены сведения архивных документов,
касающиеся их образования, быта и финансового обеспечения. Составлена хронологическая таблица священ-
ников Десятинной церкви за этот период.
Ключевые слова: духовенство, старокиевская Рождества Богородицы Десятинная церковь, консистория,
клировые ведомости, исповедные росписи.
This article contains information about priests of Starokyivskaya Tithe Nativity of Virgin Church based on archival sources.
The author сonsidered all available information about their education, everyday life, economic security and completed the
chronology table of Starokyivskaya Tithe Nativity of Virgin Church’s priests.
Keywords: clergy, Starokyivskaya Tithe Nativity of Virgin Church, consistory, cleary information, confession documents.
Старокиївська Різдва Богородиці Деся- вого кам’яного храму за проектом архітектора

тинна церква була відроджена за ініціати- Василя Стасова. Оскільки церква не мала ні-
ви митрополита Петра Могили в 1635 році яких земельних угідь, то вона вважалася руж-
(іл. 1). Освячена 1682 року, вона була звичай- ною, тобто утримувалася за державний кошт.
ним православним приходом м. Києва, який Основою споруди слугували відреставровані
діяв до 1828 року, до початку будівництва но- рештки стін церкви Х ст. Невелика кам’яна
Іл. 1. Північний фасад старокиївської Різдва Богородиці Десятинної церкви (за І. Фундуклеєм). 1847 р.
77
Іл. 2. Старокиївська Різдва Богородиці Десятинна церква. Кресленик К. Лохвицького. 1825 р.
церква мала боковий дерев’яний приділ-тра- няття вживаються як синоніми. Документи

пезу на честь святих апостолів Петра і Павла Київської духовної консисторії розкривають
(іл. 2). стан приходського життя і одночасно містять
У статті проаналізуємо інформацію дже- відомості про духовенство храму. Серед них
рел про священство Десятинної церкви кінця слід окремо виділити сповідальні розписи,
XVII – початку XIX ст. Відомості про інших метричні книги та клірові відомості.
священнослужителів храму – дячків та пала- Сповідні розписи – це щорічні звітні до-
марів – не розглядатимуться. кументи православних церков, у яких фіксу-
Джерельна база до історії саме «могилян- валась обов’язкова участь прихожан у таїн-
ської» Десятинної церкви є досить значною. стві сповіді під час Великого посту. Такі роз-
Її основа – це документи Київської духовної писи в м. Києві було запроваджено указом ми-
консисторії, що зберігаються окремим фон- трополита Рафаїла (Заборовського) 1737 року
дом (№ 127) у Центральному державному [Романова, 2008, с. 124]. Перший такий до-
історичному архіві України в м. Києві (далі – кумент, що стосується Десятинної церкви,
ЦДІАК). Цей колегіальний орган при Ки- датується саме 1737 роком [ЦДІАК, ф. 127,
ївській єпархії в різний час мав різні назви: оп. 1016, спр. 2, 102 арк.]. У ньому священик
«духовний комітет», «дикастерія», «консисто- перераховує всіх прихожан своєї парафії за
рія». Єдина назва «духовна консисторія» була поділом на стани, вказує їх вік, зазначає, чи
запроваджена указом Священного Синоду були вони на сповіді і чи підходили до причас-
від 9 липня 1744 року [Духовная консисто- тя. Від обов’язкової сповіді в період Велико-
рия ]. Але в опрацьованих архівних джерелах го посту звільнялися лише діти до семи років
цей орган називається «дикастерією» і після «за малолетством» та дорослі з вадами, котрі
цієї дати [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 199, заважали проведенню обряду. Починаються
арк. 10–11]. Тому в цій статті зазначені по- сповідні розписи переліком духовенства та їх
78
Валентин Гребенник.
Священство старокиївської Різдва Богородиці Десятинної церкви
сімей. Це дає можливість встановити рік на- князь був київським окольничим в 1684 році
родження того чи іншого священика. [Боряк, Яковенко, 1984, с. 47]. Текст грамоти
Метричні книги – це реєстри, у яких ду- повідомляє про прохання протопопа Десятин-
ховенство фіксувало акти цивільного стану ної церкви Василія «с братиею» надати ікони
своїх прихожан: народження дітей, шлюб та та утварь для храмового приділу на честь
смерть. Метрична книга мала три розділи, апостолів Петра й Павла. Крім того, свяще-
а в кінці її підбивалися підсумки за рік. Най- ник просив «для зимного времени построить
давніша зі збережених метричних книг Деся- теплую церковь и церковную утварь и всякое
тинної церкви датується 1780 роком. Ці книги строение дать» [ЦДІАК, ф. 128, оп. 1 (грамо-
містять багато цікавої інформації про життя ти), спр. 14, арк. 1]. Утім, у будівництві те-
прихожан і духовенства, зокрема про хрещен- плого храму йому було відмовлено. Але гро-
ня дітей духовенства Десятинної церкви з ін- ші на ікони та начиння виділено: «написано
формацією про те, хто був хрещеними бать- надано в пределе святых верховных апостол
ками. Петра и Павла местные иконы и царские две-
Інформація про духовенство православ- ри и деисус со иконостасом; а по уговору за
ної церкви є також у клірових відомостях – дело по письма дать пятдесят рублев чехов
документах про службу осіб духовного ста- да переместные иконы три свечи большие
ну, які містять дані про конкретну церкву та деревянные по уговору десять рублев да окон-
її причт у певний період існування приходу. чину п’ять рублев. Всего по слетной розписи
Подібні відомості були запроваджені 20 січня доведена дать денег шесдесят п’ять рублев
1769 року під назвою «Именные списки всем чехов, а на престол и на жертвенник одежды и
лицам духовного звания православного испо- на воздух и на покровцы и на пелены и на пре-
ведания» [Щепенков, 2006, с. 205]. За своїм стол» [ЦДІАК, ф. 128, оп. 1 (грамоти), спр. 14,
характером вони нагадували так звані «ревиз- арк. 1]. Грамоту було надіслано для завірення
ские сказки», але точно встановленої форми фавориту регентші цариці Софії князю Васи-
не мали. Лише в 1829 році за ініціативи ми- лю Голицину.
трополита Філарета (Дроздова) було введено Таким чином, «протопоп Василій» є
єдину форму для клірових відомостей, яка першим у списку священства старокиївської
містила 18 пунктів. Різдва Богородиці Десятинної церкви.
Клірові відомості старокиївської Деся- Друга царська жалувана грамота адресо-
тинної церкви складалися штатним священи- вана боярину та воєводі м. Києва, костром-
ком, а потім їх передавали на перевірку благо- ському князю Михайлу Григоровичу Ромода-
чинному, який вносив свої корективи. У кінці новському та датована 1689 роком [ЦДІАК,
документа все духовенство храму та благо- ф. 128, оп. 1 (грамоти), спр. 20, арк. 1]. У ній
чинний ставили підписи. Перша більш-менш дано відповідь на подане в 1688 році прохан-
докладна клірова відомість храму датується ня священиків «церкви Рождества Пресвятыя
1806 роком. Богородицы именуемые десятинныя» під-
Найдавніші записи про духовенство Де- вищити їм жалування. Протопоп Афанасій
сятинної церкви містяться в двох царських Васильєв [ЦДІАК, ф. 128, оп. 1 (грамоти),
грамотах XVII ст., які зберігаються в ЦДІАК спр. 20, арк. 1] з братією жалівся, що приходу
у фонді № 128. в храму майже немає, а служать вони щоден-
Перша з них, згідно з архівним катало- но. Документ засвідчує, що в храмі служили
гом, написана не раніше 1682 року. Це гра- протопіп, двоє священників, диякон, дячок та
мота царів Петра Олексійовича та Іоанна паламар. Можемо припустити, що протопіп
Олексійовича, адресована окольничому ки- Афанасій був сином колишнього настоятеля
ївському воєводі князю Василю Федоровичу храму, адже для того часу було прийнято вка-
Жировому-Засєкіну [ЦДІАК, ф. 128, оп. 1 зувати в документах не ім’я та прізвище осо-
(грамоти), спр. 14, арк. 1]. Прізвище Засєкіна би, а ім’я та по батькові.
дає змогу точніше ідентифікувати документ. Прохання духовенства було вирішено
В «Описании града Киева, в 1753-м году в Пе- задовольнити, оскільки храм мав приділ на
черской Лавре сочиненное» зазначається, що честь святих апостолів Петра й Павла, один з
79
яких був небесним покровителем царя Петра він став наступником протопопа Афанасія у
Олексійовича. Відтоді протопіп разом з над- престолу Десятинної церкви. Сімейство свя-
бавкою отримував 20 рублів на рік, священи- щеника налічувало чотири особи – дружина
ки – 11, диякон – 8, дячок – 3,5 і паламар – Євдокія Григорівна (1681 р. н.) та двоє ді-
2,5 рублі. Розмір хлібного утримання також тей: син Іоанн (1711 р. н.) та донька Пелагія
зріс і становив 44 чверті жита на рік [ЦДІАК, (1720 р. н.). Точної дати смерті о. Стефана від-
ф. 128, оп. 1 (грамоти), спр. 20, арк. 1]. найти не вдалося, але орієнтовно він помер у
Хто був наступником Афанасія, точно ви- період між 1742–1746 роками. У сповідаль-
явити не вдалося. У 1703 році було введено нові ному розписі 1742 року він ще згадується як
штати духовенства, за якими в невеликій церк- настоятель храму [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015,
ві з дерев’яною прибудовою мало служити три спр. 6 а, арк. 64]. На той момент Фирлипов-
людини – священик, дячок та паламар [ЦДІАК, ському було повних 7 роки, а його дружині –
ф. 127, оп. 1009, спр. 199, арк. 12]. У XVIII ст. 65. Хоча син і проживав з батьком в одному
перші відомості про духовенство Десятинної дворі, для господарських робіт сімейство
церкви знаходимо в сповідальних розписах. утримувало служницю – 17-річну Євдокію.
Перший сповідальний розпис старокиївської У челобитній до імператриці Єлизаве-
Різдва Богородиці Десятинної церкви датуєть- ти Петрівни [ЦДІАК, ф. 59, оп. I, спр. 1225,
ся 1737 роком [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1016, спр. 2, арк. 34] від 15 січня 1746 року, написаній ду-
арк. 1]. На той момент у храмі (який ще мав ти- ховенством старокиївських ружних церков,
тул соборної церкви) служили два священики: ім’я о. Стефана вже не згадується. Натомість
протопіп Стефан Федорович («Федорів син») до цього документа «приклав руку» його син,
Фирлиповський та його син – ієрей Іоанн [ЦДІ- священик Десятинної церкви Іоанн Фирли-
АК, ф. 127, оп. 1016, спр. 2, арк. 1]. повський. Челобитна містить перелік сум річ-
Протоієрей Стефан Федорович Фир- ного утримання духовенства храму. Передба-
липовський народився 1673 року. На момент чалося також його продуктове забезпечення
видання жалуваної грамоти 1689 року йому борошном. Усі отримані дані викладено в та-
йшов 16-й рік. Тому цілком можливо, що саме блиці [ЦДІАК, ф. 59, оп. I, спр. 1225, арк. 35]:
Сан Грошей, у рублях Борошна, у чвертях

Священик 12 8
Дячок 4 6
Паламар 3 2
На церковні потреби – ладан, вино та сповідний розпис, у якому згадується ім’я

олію – виділялося 5 рублів на рік. отця Іоанна, датується 1762 роком [ЦДІАК,
Таким чином, храм втратив свій собор- ф. 127, оп. 1015, спр. 34, арк. 59]. Після цьо-
ний статус. Відтепер там служив лише один го документа слід священика в джерелах об-
священик, який за сумісництвом був і насто- ривається. Але далі в тому самому розписі
ятелем. згадано ще одного Фирлиповського – свяще-
Іван Степанович Фирлиповський на- ника Іоанна Андрійовича (1731 р. н.), який
родився 1711 року, даних про його освіту служив у батальйонній церкві Покрова Пре-
знайти не вдалося. Натомість відомо, що він святої Богородиці київського гарнізону Ста-
був одружений зі своєю одноліткою Параске- родубського полку [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015,
вою Корнилівною [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 34, арк. 38]. Можемо припустити, що це
спр. 22, арк. 54], що для того часу було до- був двоюрідний брат о. Іоанна Степановича.
волі рідкісним явищем. Дітей у подружжя Найвірогідніше, Фирлиповські були однією
не було. Отець Іоанн Фирлиповський став з типових священицьких родин того часу, де
служити в Десятинній церкві після смер- сини обов’язково продовжували справу бать-
ті батька в 40-х роках XVIII ст. Останній ка і приймали сан.
80
Наступний після 1762 року сповідний Київській духовній академії по класу ритори-
розпис Десятинної церкви, що дійшов до на- ки, тобто вищої богословської освіти для того
шого часу, датується 1780 роком. У ньому вже часу (філософський та богословський класи)
фігурує прізвище іншого священика – ієрея не мав. У духовне звання прийнятий митро-
Василя Ілліча Барнацького [ЦДІАК, ф. 127, политом Київським Самуїлом (Міславським).
оп. 1015, спр. 57, арк. 76]. 13 травня 1791 року був поставлений сти-
Василь Барнацький народився 1741 року. харним дячком у старокиївську Андріївську
Його дружина Анна Іванівна була молодшою церкву, а 30 вересня 1792 року в київській
за нього на 15 років. У подружжя в 1771 році печерській Свято-Вознесенській церкві ру-
народився син Іван. В одному дворі з Бар- копокладений у сан диякона. У тому ж році
нацькими мешкала сім’я диякона Олексія був направлений на служіння у Флорівський
Тимофійовича Кривицького [ЦДІАК, ф. 127, жіночий монастир, де служив до свого руко-
оп. 1015, спр. 34, арк. 59], який був заборо- покладення в священика Десятинної церкви,
нений у служінні і тому виконував обов’язки яке звершив митрополит Київський Ієрофей
дячка. Подібне явище було досить розповсю- (Малицький) 7 травня 1797 року.
дженим у той час, адже не всі представники Благочинний зазначав у відомості, що
духовенства могли забезпечити себе окремим Кузьма був «чесной человек» [ЦДІАК, ф. 127,
житлом. оп. 1009, спр. 37, арк. 5 зв. – 6], і за право-
З якого року Барнацький почав служити в порушення його не штрафували. Документ
старокиївській Різдва Богородиці Десятинній вказує, що він був одружений, мав двох дітей
церкві, точно сказати неможливо. Сповідних чоловічої статі – Миколу (1795 р. н.) та Ва-
розписів періоду з 1762 по 1780 рік виявити силя (1801 р. н.). У метричній книзі Десятин-
не вдалося. ної церкви за 1801 рік є запис про хрещення
Перша зі збережених клірових відомос- Василя [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1012, спр. 1185,
тей, яка містить дані про духовенство Деся- арк. 280 зв.]. Народився хлопчик 9 квітня
тинної церкви, датується 1784 роком, але до- 1801 року, його хрещеними батьками були по-
бути звідти конкретні дані також неможливо. дільський міщанин Ларіон Іванович Рибин-
Документ містить лише перелік осіб духовно- ський та подільська міщанка Євдокія Георгіїв-
го звання без вказівки місця служіння, віку на Мітюченко. Даних про дітей жіночої статі
та ін. У списку прослідковується розподіл на та дружин священнослужителів не заносили в
райони міста – Старий Київ, Поділ, Печерськ. клірові відомості до 1828 року.
У кліровій відомості 1792 року вказано Але точні відомості про склад сім’ї отця
ім’я священика Василя Барнацького і зазначе- Кузьми містить інший дуже цікавий доку-
но, що він перебуває в Козелецькому монас- мент. 21 квітня 1806 року митрополит Київ-
тирі [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 8, арк. 5]. ський Серапіон (Александровський) видав
Чому він перебував саме там, не пояснюється. указ, яким вимагав переписати двори прихо-
Серед вірогідних причин може бути паломни- жан старокиївських церков і вказати, до яко-
цтво або порушення дисципліни, через яке го приходу вони належать [ЦДІАК, ф. 127,
його було туди відіслано на виправний тер- оп. 200, спр. 61, арк. 1]. Також треба було
мін. Але документально підтвердити ці здо- створити детальний план цієї частини міста.
гадки неможливо. Точних відомостей, коли 24 травня того самого року міський архітек-
він закінчив своє служіння в храмі, немає. тор А. Меленський надіслав такий план до
Клірова відомість 1806 року повідомляє, Дикастерії [ЦДІАК, ф. 127, оп. 200, спр. 61,
що 7 травня 1797 року священиком Десятин- арк. 7]. 11 червня 1806 року благочинний про-
ної церкви призначено Кузьму Васильовича тоієрей Арсеній Криницький разом зі свяще-
Коропчевського [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, ником старокиївського Стрітенського храму
спр. 37, арк. 5 зв. – 6]. Василем Колчицьким, священиком Троїцько-
Священик Кузьма Васильович Короп- го храму Андрієм Масленком і квартальним
чевський [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 37, Семеном Сичовим склали описи дворів та їх
арк. 5 зв. – 6] народився 1769 року, у відомос- мешканців [ЦДІАК, ф. 127, оп. 200, спр. 61,
ті значиться як «малороссианин». Навчався в арк. 9].
81
Під номером 228 в описі зазначаєть- цезнаходження будинка священика Кузьми

ся двір священика Кузьми Коропчевського Коропчевського.
й перераховуються мешканці: Кузьма, його У 1806 році сім’я священика Кузьми Ко-
дружина Матрона Іванівна, сини Миколай та ропчевського складалася з чотирьох осіб, які
Василь, служниця Марія Мусатова [ЦДІАК, проживали в окремому будинку. Утім, невдо-
ф. 127, оп. 200, спр. 61, арк. 23]. Крім того, взі в нього померла дружина. Сповідний роз-
дається словесний опис розміщення будин- пис 1813 року зазначає, що отець Кузьма був
ку: «По большой Софийской дороге идут в удівцем [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 217,
Андрея в левую сторону» [ЦДІАК, ф. 127, арк. 115]. Але дуже скоро помер і сам Короп-
оп. 200, спр. 61, арк. 23]. Тобто жив свяще- чевський – клірова відомість 1816 року свід-
ник неподалік від храму з лівому боку великої чить, що 22 грудня 1813 року на його місце
Софійської дороги, якщо йти до Андріївської було поставлено священика Ігнатія Чапсько-
церкви. го [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 122, арк. 1].
Віднайти докладний план А. Меленсько- У цьому ж документі дітей Коропчевського
го 1806 року, на жаль, не вдалося. Натомість згадано як сиріт [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009,
відомий докладний план м. Києва (іл. 3) того спр. 122, арк. 1]. На той момент Микола та
ж автора від 14 вересня 1803 року [План Василь Коропчевські отримували духовну
г. Киева за 1803 год]. На той час Кузьма вже освіту в Київській духовній академії. Микола
служив у Десятинній церкві, тож, поєднавши навчався в класі богослов’я, а Василь – у класі
описові дані з планом та відомостями його риторики [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 122,
легенди, можна локалізувати приблизне міс- арк. 1].
Іл. 3. Фрагмент плану м. Києва 1803 р. А. Меленського: А – будинок свящ. Кузьми Коропчевського;
Е – Десятинна церква; В – Михайлівський монастир; С – Андріївська церква; Д – Трьохсвятительська церква;
F – церква Святого Іоанна Златоуста; К – Гарматний двір артилерійського гарнізону;
Х – колодязь; Z – вул. Андріївська; с – вул. Софійська; а – вул. Трьохсвятительська; b – вул. Варваринська
82
Таким чином, з 22 грудня 1813 року в будинку. Але 1823 року о. Ігнатій Чапський
старокиївській Різдва Богородиці Десятинній помер, і сім’я залишилася без батька [ЦДІАК,
церкві почав служити священик Ігнатій Чап- ф. 127, оп. 1009, спр. 186, арк. 62]. На той мо-
ський. Він народився 1780 року в священиць- мент старші сини Олексій та Іван навчалися
кій родині. Старший брат Ігнатія – Олександр в Київській семінарії, Стефан – у повітовому
(1776 р. н.) – з 1799 року був священиком су- училищі [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 199,
сідньої з Десятинною Трьохсвятительської арк. 9], а найменші діти навчалися вдома.
церкви [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 186, Яким чином вдова Магдалина Чапська
арк. 25]. Клірова книга Трьохсвятительського утримувала дітей, у клірових відомостях
храму називає батьківщиною обох Чапських Десятинної церкви не зазначається. Може-
с. Яхни Васильківського повіту [ЦДІАК, мо припустити, що їй допомагав старший
ф. 127, оп. 1009, спр. 186, арк. 25] (сучасне брат покійного Олександр, який продовжу-
с. Яхни Фастівського р-ну Київської обл.). вав служити в сусідній Трьохсвятитель-
Навчався Ігнатій Чапський у Київській ській церкві. На 1823 рік він був удівцем
духовній академії; закінчив клас богослов’я без дітей [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 186,
і, таким чином, мав вищу освіту для того часу арк. 25], хоча за вищезгадуваним описом
[ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 122, арк. 1]. До дворів 1806 року в нього була дружина Ма-
того ж в Академії він був учителем нотного рія Михайлівна та двоє дітей: Павло й Марія
співу. 25 жовтня 1803 року його було рукопо- [ЦДІАК, ф. 127, оп. 200, спр. 61, арк. 24].
кладено в сан диякона в Києво-Андріївській За кліровими відомостями 1831 року Олек-
ружній церкві. 1 серпня 1809 року за Сино- сандр Чапський служив у церкві один, без
дальною постановою Чапський був рукопо- штатного дячка й паламаря і, таким чином,
кладений у сан священика у Володимирський сам отримував усю суму в 100 рублів на рік,
піхотний полк, звільнившись з якого 22 груд- що її на утримання храму виділяла пані Во-
ня 1813 року, він став священиком Десятинної ронцова [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 293,
церкви. арк. 17]. Це була досить пристойна сума для
Роки служіння о. Ігнатія у Володимир- того часу. Для порівняння: на утримання
ському піхотному полку якраз збіглися з пері- всього штату духовенства Десятинної церк-
одом війни з Наполеоном 1812 року. У цей пе- ви (3 особи) на рік виділяли 38 рублів 60 ко-
ріод полк входив до складу 1-ої бригади 18-ої пійок [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 199,
дивізії корпусу Каменського 3-ої обсервацій- арк. 12]. Тобто о. Олександр Чапський мав
ної армії, якою командував генерал А.П. Тор- змогу матеріально підтримувати своїх оси-
масов [Грачев, 1994, с. 109]. Тому можемо ротілих племінників.
припустити, що Чапський разом із солдатами Наступним священиком старокиївської
був присутній на полі бою в битвах при Го- Різдва Богородиці Десятинної церкви став
родечно та Березині, які відбулися ще під час Михайло Кучоровський [ЦДІАК, ф. 127,
його перебування в полку. оп. 1009, спр. 186, арк. 62]. Подробиці його
25 травня 1818 року священика Ігнатія біографії зазначаються в клірових відомостях
Чапського було відзначено нагородним на- 1823 року. Михайло Кучоровський народив-
персним бронзовим хрестом [ЦДІАК, ф. 127, ся 1787 року і на 1823 рік був удівцем. Дітей
оп. 1009, спр. 138, арк. 1], який було впро- не мав. Походив о. Михайло зі священицької
ваджено імператорським маніфестом від родини, закінчив у Київській академії повний
30 серпня 1814 року [Награды Отечественной курс включно з богослов’ям. У 1810 році ко-
войны 1812 года] (іл. 4). лишнім митрополитом Київським Серапіо-
Сім’я отця Ігнатія була досить числен- ном він був висвячений у старокиївській Тро-
ною. Разом із дружиною Магдалиною Кін- їцькій ружній церкві на диякона, того ж року
дратівною [ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 199, був відправлений для служіння в Києвогрець-
арк. 14] (1786 р. н.) вони мали п’ятеро синів: кий монастир.
Олексій (1806 р. н.), Іоанн (1807 р. н.), Сте- У середині січня 1811 року тим же ми-
фан (1808 р. н.), Федір (1817 р. н.) та Василь трополитом Серапіоном диякон Михайло був
(1820 р. н.). Мешкало сімейство в окремому рукопокладений у священики й направлений
83
Іл. 4. Нагородний священицький хрест
до церкви Різдва Богородиці села Велика Мо- о. Михайла включили до штату митрополи-
товилівка Васильківського повіту. Але, про- чого кафедрального Києво-Софійського со-
служивши там лише місяць, він повернувся бору. Це рішення було пов’язане з початком
до згаданого вище Києвогрецького монастиря розкопок Кіндрата Лохвицького на території
через брак там священнослужителів. З 1817 фундаментів Десятинної церкви, у яких свя-
по 1823 рік був відряджений керівництвом у щеник також брав участь, про що повідомляє
Київський магістрат для умовляння і приве- тодішній київський митрополит Євгеній (Бол-
дення до присяги всіх, хто звертався до суду в ховітінов) [Ананьєва, 1996, с. 19]. У кліровій
цивільних справах. 25 березня 1818 року Ку- відомості за 1828 рік зазначається, що «мес-
чоровського було нагороджено хрестом з під- то священническое праздно есть» [ЦДІАК,
писом 1812 року. ф. 127, оп. 1009, спр. 199, арк. 14], тобто не
У 1823 році за резолюцією митрополита зайняте. Таким чином, о. Михайло Кучоров-
Київського Євгенія (Болховітінова) о. Михай- ський був останнім священиком відбудованої
ла Кучоровського було призначено священи- митрополитом Петром (Могилою) старокиїв-
ком старокиївської Десятинної Різдва Бого- ської Різдва Богородиці Десятинної церкви,
родиці церкви. У наступному році указом Ки- яка проіснувала з 1682 по 1828 рік. За цей три-
ївської дикастерії він був введений до складу валий проміжок часу в храмі змінилося багато
комісії Київського внутрішнього батальйону священиків, імена та точні або приблизні дати
«для увещания колодников» [ЦДІАК, ф. 127, служіння яких у Десятинній церкві наводено
оп. 1009, спр. 199, арк. 9]. 21 липня 1824 року в таблиці.
Термін служіння, роки Ім’я та прізвище священика

1684–1688 Протопіп Василь
1688–1737 Протопіп Афанасій Васильович
1737–1742–46 Протопіп Стефан Фирлиповський
1742–46–1780 Священик Іоанн Фирлиповський
1780–1797 Священик Василь Барнацький
1797–1813 Священик Кузьма Коропчевський
1813–1823 Священик Ігнатій Чапський
1823–1828 Священик Михайло Кучоровський
84
Підсумовуючи, можна зробити такі ви- храму. Так, на початку його історії, як правило,
сновки. По-перше, священики старокиївської місце служіння після смерті батька переходить
Різдва Богородиці Десятинної церкви були од- до сина. Згадаємо також випадок, коли два рід-
ними з найосвіченіших людей свого часу. Вони них брати служили по-сусідству.
грамотно й акуратно заповнювали всі необхід- В історії духовенства старокиївської Різд-
ні документи, завдяки яким ми й дізнаємося ва Богородиці Десятинної церкви (1682–1824)
про них. По-друге, можна стверджувати, що є ще чимало білих плям. Не збереглись або ще
священнослужителі намагалися дати найкра- не виявлені документи, які б могли повніше
щу, зазвичай духовну, освіту своїм дітям. По- висвітлити історію священиків, що творили
третє, можемо спостерігати характерну для ду- молитви на місці першого мурованого храму
ховних осіб того часу певну «сімейність» або нашої землі. Отримані відомості надихають
клановість у середовищі духовенства цього до подальших пошуків.
ЦДІАК, ф. 127 «Киевская Духовная Консистория», оп. 1009, спр. 37 «Клировые ведомости
церквей города Киева за 1806 год», 6 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 186 «Клировые ведомости церквей города Киева за 1823 год»,
78 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 8 «1792 года ведомости о церквах и о клире церковном»,
131 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 293. «Клировые ведомости церквей г. Киева за 1831 г.»,
240 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 122. «Ведомость Киевской епархии десятинно Рождества
Богородичной ружной церкви о священно и церковно служителях и их мужеска полу детях,
учтена за 1816 год», 2 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 138 «Ведомость Киевской епархии Старо-Киевской
десятинно Рождество-Богородичной ружной церкви о священно и церковнослужителях и их
детей мужеска пола за 1818 год», 2 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1012, спр. 1185 «Метрические книги церквей города Киева за 1800 год»,
458 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 217 «Исповедные росписи церквей города Киева за 1813 год»,
1593 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 22 «Исповедные розписи церквей верхне-киевской
протопопии за 1754 год», 176 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 34 «Исповедные розписи церквей верхне-киевской
протопопии за 1762 год», 227 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 57 «Исповедальные росписи церквей города Киева за
1780 год», 331 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 6а «Исповедальная роспись верхне-киевских церквей Киево-
Печерской протопопии», 1742 р., 81 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1016, спр. 2 «Исповедальная роспись церквей Киевского уезда за
1737 год», 102 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 200, спр. 61 «О приведении Старокиевских приходов в лучший порядок и
устройство, наченщеесь 1806 года апреля с 21 дня по предписанию Его высокопреосвященства»,
41 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 199 «Клировые ведомости церквей города Киева за 1824 г.»,
15 арк.
ЦДІАК, ф. 127, оп. 1009, спр. 199 «Клировые ведомости церквей города Киева за 1824 г.»,
15 арк.
85
ЦДІАК, ф. 128 «Києво-Печерська Лавра», оп. 1, спр. 14 «Грамота царей Иоанна и Петра
Алексеевичей Киевскому воеводе Засекину об утеплении и розписи Десятинной церкви. Не
ранее 1682 года», 1 арк.
ЦДІАК, ф. 128, оп. 1, спр. 20 «Жалованная грамота царей Иоанна и Петра Алексеевичей
о назначении жалованья церковно и священнослужителям Десятинной церкви». 1689 р., 1 арк.
ЦДІАК, ф. 59 «Київська Генеральна Канцелярія», оп. I, спр. 1225 «Про виплату жалування
духовенству старокиївських ружних церков. 1746 г.», 24 арк.
Ананьєва Т.Б. Десятинна церква: коло витоків археологічних досліджень (1820–30 рр.) //
Церква Богородиці Десятинна в Києві: до 1000-ліття освячення. – Київ: АртЕк, 1996. – С. 15–23.
Боряк Г.В., Яковенко Н.М. Маловідоме джерело з історії древнього Києва [Описание града
Киева, в 1753-м году в Печерской Лавре сочиненное] // Архіви України. – 1984. – № 5. – С. 42–51.
Духовная консистория [Электронный ресурс] // Православная энциклопедия. – Режим
доступа: http://www.pravenc.ru/text/180647.html.
Награды Отечественной войны 1812 года [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://
www.xxc.ru/stati/text019.htm.
План г. Киева за 1803 год [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://semiletov.org/
kievograd/maps/1803-kiev.png.
Романова О.О. Сповідальні книги Київської митрополії XVIII ст. як спосіб церковного
контролю за мораллю парафіян // Український історичний журнал. – 2008. – № 4. – С. 122–148.
Щепенков М., свящ. Клировые ведомости как источник информации о храмах и священно-
церковнослужителях // XVI Ежегодная богословская конференция ПСТГУ: Материалы.
2006 г. – Москва: Изд-во ПСТГУ, 2006. – Т. II. – С. 205–213.
86
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
To the 140th anniversary of Mykola Makarenko
(February 4 1877 – January 4 1937)
Юрій Коренюк
«КОМИТЕТ ПО ИССЛЕДОВАНИЮ АРХИТЕКТУРЫ БЫВШЕГО

МИХАЙЛОВСКОГО МОНАСТИРЯ» ТА ЙОГО ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
(пам’яті Миколи Макаренка)
27 березня 1934 року Політбюро Комуністичної партії (більшовиків) України видало постанову про знесення Ми-
хайлівського Золотоверхого собору в Києві (1108–1113). Проти вандалізму влади активно виступив український
археолог та історик мистецтва Микола Макаренко (1877–1938). Дякуючи його зусиллям, стародавні мозаїки та
фрески Михайлівського собору було знято зі стін і передано музеям. Але собор зберегти не вдалося – 14 серпня
1937 року його було висаджено в повітря. 4 січня 1938 року було розстріляно Миколу Омеляновича Макаренка.
Ключові слова: Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Микола Макаренко, мозаїки, фрески.
27 марта 1934 года Политбюро Коммунистической партии (большевиков) Украины издало постановление о сне-
сении Михайловского Златоверхого собора в Киеве (1108–1113). Против вандализма власти активно выступил
украинский археолог и историк искусства Николай Макаренко (1877–1938). Благодаря его усилиям, древние мо-
заики и фрески Михайловского собора были сняты со стен и переданы музеям. Но собор сохранить не удалось –
14 августа 1937 года он был взорван. 4 января 1938 года был расстрелян Николай Емельянович Макаренко.
Ключевые слова: Михайловский Златоверхий собор в Киеве, Николай Макаренко, мозаики, фрески.
On March 27 of 1934 the Political Bureau of the Communist Party (Bolshevik) of Ukraine legislated the demolishing of the
St. Michael’s Golden-Domed Cathedral in Kiev (1108–1113). Ukrainian archaeologist and art historian Mykola Makarenko
(1877–1938) desperately protested against government’s vandalism. It was due to his efforts ancient mosaics and frescoes
of St. Michael’s Cathedral were dismantled from the walls and were given to museums. But Cathedral was not sieved, on
14 August, 1937 it was blown up. On 4 January, 1938 Mykola Omelianovitch Makarenko was executed.
Keywords: St. Michael’s Golden-Domed Cathedral in Kiev; Mykola Makarenko; mosaics; frescoes.
У січні 1934 року рішенням XII з’їзду хого собору (1108–1113) перед його знесенням
КП(б)У столиця УСРР була перенесена з Хар- було знято зі стін і передано музеям.
кова до Києва, у зв’язку з чим Політбюро КП(б) Мозаїки Михайлівського Золотоверхого
У 18 лютого 1934 року видало постанову: «Взя- собору в середині XVII ст. бачив архідиякон
ти за основу нового будівництва центральних Павло Алеппський і в щоденнику написав, що
установ (у Києві) район Софійського майдану великий вівтар цієї церкви схожий на вівтар
і Михайлівського монастиря з тим, щоб зараз Софії та монастиря Печерського. У ньому зо-
розпочати розробку проектів». З цього тек- бражено постать Богородиці Оранти, під нею –
сту не зрозуміло, який із соборів збираються зображено сюжет, у якому Господь причащає
зносити, Софію Київську чи Михайлівський учнів («Євхаристія»), внизу – архієреї (святи-
Золотоверхий, а можливо, обидва, але вже тельський чин) [Путешествие, 2005, с. 174].
очевидно – одна з цих пам’яток приречена. З перерахованих мозаїк до ХІХ ст. збереглася
Питання вирішує протокол засідання тієї ж ор- лише «Євхаристія», яка займала середній ре-
ганізації від 27 березня 1934 , у якому зазначе- гістр апсиди. Окрім неї, у тогочасних описах
но: «Відповідно до постанови ПБ (Політбюро) Михайлівського собору з’являється інформа-
з 18 лютого про нове будівництво центральних ція про мозаїки, не згадані з якихось причин
установ в районі Софійської площі і Михай- Павлом Алеппським. Це розташовані в одно-
лівського монастиря запропонувати ВУЦВК му рівні з «Євхаристією» на стінах вівтарної
(Всеукраїнському Центральному виконавчому віми вісім постатей апостолів, на той час уже
комітету) видати постанову (без опублікуван- переважно фрагментовані, поряд з якими на
ня в пресі) про знесення Михайлівського мо- лопатках вівтарної арки повністю збереглися
настиря» [Документы Политбюро, 1991, с. 49; постаті воїна Димитрія Солунського та архі-
Анисимов, 2004, с. 6]. Зусиллями наукової гро- диякона Стефана. Під «Євхаристією» в апсиді
мадськості вдалося добитися лише того, щоб та під апостолами у вімі зберігся орнаменталь-
мозаїки та фрески Михайлівського Золотовер- ний фриз [Крыжановский, 1856, с. 261–267].
87
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
Щойно відомості про плани керівництва

КПб(У) по Михайлівському Золотоверхому со-
бору просочилися за стіни владних кабінетів,
активним і безстрашним захисником пам’ятки
виступив археолог і мистецтвознавець Мико-
ла Омелянович Макаренко. Він пішов на при-
йом до першого секретаря київського обкому
КП(б)У П. Постишева, маючи намір переко-
нати його не зносити Михайлівський собор,
а отримавши відмову, надіслав телеграму Ста-
ліну. 23 травня 1934 року рішенням Особли-
вої наради М. Макаренка засудили на висил-
ку до Казані строком на три роки [Макаренко,
1992, с. 58]. Але до відвідин високопосадов-
ців М. Макаренко повідомив про заплановану
ними акцію свого колегу по періоду роботи в
Санкт-Петербурзі (1918) академіка Дмитра
Айналова. Дізнавшись про це, Д. Айналов та
архітектор Г. Котов звернулися листом до Нар-
Іл. 1. Вівтар Михайлівського Золотоверхого комату освіти РРФСР, у якому просили змі-
собору собору. ХІІ ст. «Євхаристія» нити проект урядового центру в Києві таким
чином, щоб була можливість зберегти Михай-
До періоду демонтажу михайлівські мозаїки лівський собор. У зв’язку з їхнім зверненням
дійшли майже в тому самому стані, у якому завідувач музейного відділу Наркомату осві-
були описані у ХІХ ст. (іл. 12). ти РРСФР Фелікс Кон у період з 2 по 8 квітня
Фрески в Михайлівському соборі були ви- 1934 року надіслав керівництву КП(б)У та ке-
явлені на стовпах вівтарної арки після того, як рівництву Наркомату освіти УСРР кілька лис-
у 1888 році було розібрано високий іконостас. тів, у яких повідомляв, що чутки про знесення
На західних лопатках стовпів, на одному рівні в Києві Михайлівського собору викликають
з мозаїками Димитрія Солунського та Стефа- хвилювання в «артистическом мире» і можуть
на, розташованих на внутрішніх лопатках арки, спричинити небажані пересуди за кордоном.
були зображені архангел Гавриїл та Діва Марія Тому він також рекомендував або змінити про-
зі сцени «Благовіщення», під ними збереглися ект, або хоча б перед знесенням собору зняти
постаті первосвящеників Захарії та Самуїла, з його стін мозаїки та фрески і провести на-
ще нижче – постаті двох святителів, у самому укову фіксацію пам’ятки. Пізніше до Нарко-
низу – два хрести. Бокові грані всіх лопаток мату освіти УСРР було надіслано також лист
стовпів були розписані орнаментами. Але не- Д. Айналова та Г. Котова [Із листування нар-
забаром після відкриття більшість цих фресок кома, 1989, с. 41–42]; надходили до Наркомату
було суцільно поновлено олійними фарбами 1. освіти УСРР й інші листи подібного змісту [Із
У такому вигляді інтер’єр Михайлівського собо- листування наркома, 1989, с. 41–42; Мемуары
ру фіксують світлини перших десятиліть ХХ ст. Павла Юкина, 2013, с. 352, прим. 23]. Однак
(іл. 1, 2). Окрім вівтарної арки, певна кількість вирішальними були, очевидно, надіслані в пер-
фресок збереглася і в інших місцях, але всі вони ших числах квітня листи Ф. Кона, оскільки вже
були вкриті пізнім тинькуванням і олійним жи- 11 квітня 1934 року постановою Політбюро
вописом. Окремі з них у період демонтажних КП(б)У була створена комісія, яка мала в Ми-
робіт були виявлені й зняті, останні загинули хайлівському монастирі (соборі) «встановити
разом зі стінами собору. історико-художні цінності й вжити необхідних
1
Опису виявлених у Михайлівському соборі фресок перед їх записом зроблено не було. Скупу інформацію про
них знаходимо в деяких тогочасних публікаціях та архівних документах. Детально про фрески Михайлівського
собору див. [Коренюк, 2014].
88
Юрій Коренюк. «Комитет по исследованию архитектуры бывшего
Михайловского монастиря» та його історичне значення (пам’яті Миколи Макаренка)
заходів до зняття найбільш цінних фресок і мо- час були виявлені в соборі, Д. Кіплік не зняв.
заїк» [Документи Політбюро, 1991, с. 49]. Після нього демонтажем фресок продовжував
Після створення цієї комісії підготовка займатися московський реставратор Павло
до демонтажу мозаїк та фресок розпочала- Юкін, який до грудня 1934 року зняв зі стов-
ся відразу. Замовником робіт став музейний пів вівтарної арки фрески, не демонтовані з
відділ Наркомату освіти, а їхнім головним тих чи інших причин Д. Кіпліком 2.
куратором – нарком освіти В. Затонський Документів, безпосередньо пов’язаних із
(Наркомат освіти опікувався в той період охо- демонтажними роботами, збереглося небага-
роною пам’яток культури). Виконати обміри то – щоденник В. Фролова [Фролов, 1990/1991,
та фотофіксацію собору доручили київсько- 1991] і текст його доповіді, зачитаної в Ака-
му історику архітектури, професору Іпполіту демії художеств [Фролов, 1935]. Основну ін-
Моргілевському, а фахівців для виконання де- формацію про роботу Д. Кіпліка дає його звіт
монтажних робіт запросили зі Всеросійської [Киплик, 1934]. Короткі відомості про роботу
академії художеств у Ленінграді. Для роботи з П. Юкіна в Михайлівському соборі містяться
мозаїками Академія відрядила до Києва про- в паперах його особистого архіву [Кызласова,
фесора Володимира Фролова, для роботи з 2009, с. 262; Мемуары Павла Юкина, 2013].
фресками – професора Дмитра Кіпліка. Окрім перерахованих документів, цікаву
Демонтаж мозаїк В. Фролов із трьома в багатьох розуміннях інформацію про робо-
помічниками розпочав наприкінці липня і до ти, які велися в Михайлівському соборі в той
початку серпня його завершив. Д. Кіплік за період, дають матеріали організації, названої
результатами виконання свого завдання зві- в стенограмах її засідань «Комитет по иссле-
тував у середині вересня, після чого від’їхав дованию архитектуры б[ывшего] Михайлов-
до Ленінграда. Однак усіх фресок, які на той ского монастыря». Офіційні дані про створен-
Іл. 2. Вівтар Михайлівського Золотоверхого собору «Євхаристія» в апсиді. Фрагменти зображення

апостолів на південній стіні віми, північний вівтарний стовп із записаним фрескою
зображенням архангела Гавриїла
2
Причини припинення роботи Д. Кіпліка не відомі. Не виключено, що Наркомат освіти не був повною мірою ним
задоволений.
89
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
трьох засіданнях О. Макаревич – начальник

відділу музеїв Наркомату освіти і помічник
наркома освіти В. Затонського у справах,
пов’язаних з Михайлівським собором. Учас-
никами засідань були київські археологи,
музейні працівники, пам’яткоохоронці, а та-
кож керівники демонтажних робіт, які допо-
відали про хід виконання своїх завдань на
засіданнях Комітету, на них же І. Моргілев-
ський розповідав про дослідження архітекту-
ри Михайлівського собору (звідси, можливо,
назва організації – «Комитет по исследова-
нию архитектуры» 4). Однак головним її за-
вданням, як свідчать стенограми усіх трьох
засідань, було не дослідження пам’ятки пе-
ред її нищенням, на що нібито вказує назва,
а «наукове» обґрунтування того, що собор не
має ні історичного, ні мистецького значення.
Конкретніше – від членів Комітету вимагали
спростування зафіксованої літописами дати
створення Михайлівського Золотоверхого
собору (1108–1113) і «затвердження» нової
дати, якомога пізнішої. Учасники зібрань Ко-
Іл. 3. «Євхаристія», центральна частина мітету реагували на таке завдання по-різному.
(видно стик у мозаїчному наборі від настилу
В. Фролов на засіданні 4 серпня відмовився
риштовання, під ним – отвір від колоди)
навіть вступати у дискусію з цього приводу,
сказавши, що мозаїки Михайлівського со-
ня цього Комітету (ким було санкціоноване, бору, як і сам собор, можуть бути датовані
хто затверджував склад його членів) відсутні, лише ХІІ ст. Його підтримав І. Моргілевський,
збереглися лише стенограми трьох його засі- констатувавши, що характер змішаного муру-
дань, які проводилися 4 серпня, 11 вересня та вання стін собору (плінфа та камінь) свідчить
14 вересня 1934 року [Стенограмма, 1999а, б; про першу чверть ХІІ ст. [Костючок, Латуха,
Костючок, Латуха, 2012] 3. Головував на всіх 2012, с. 137–139] 5. Однак інші виступаючі на-
3
Засідання, яке відбулося 4 серпня, не було, очевидно, початком роботи цього «Комітету», оскільки учасники
цього засідання у своїх виступах згадують попередні зібрання, присвячені дослідженню Михайлівського собору,
посилання на протоколи, де фіксувалася якась інформація про фрески [Костючок, Латуха, 2012, с. 140–141], але
жодного такого протоколу поки що не виявлено.
4
Така назва зафіксована стенограмами лише двох засідань (11 та 14 вересня) [Стенограмма заседания, 1999а, б],
зібрання, яке відбулося 4 серпня, у тексті стенограми назване «Совещание по вопросу снятия мозаик и фресок
Михайловского монастыря» [Костючок, Латуха, 2012, с. 132]. Головував на всіх трьох засіданнях начальник му-
зейного відділу Наркомату освіти О. Макаревич, склад учасників від засідання до засідання дещо варіювався, але
незмінно присутніми були архітектор І. Моргілевський, директор Інституту історії матеріальної культури Ф. Ко-
зубовський, директор Всеукраїнського музейного городка Н. Багрій.
5
Ленінградець В. Фролов мав можливість вести себе біль-менш вільно, на відміну від киянина І. Моргілевського,
залежного від місцевої влади. Про це красномовно свідчить виступ І. Моргілевського на наступному засіданні,
11 серпня, де йому довелося відповідати на запитання про датування собору вдруге. Свій попередній висновок він
повторив, але в зовсім іншому тоні, розпочавши виступ такими словами: «Допустим, что летописным данным со-
вершенно верить нельзя, что они в целом все совершенно неверные»(!), потім довго говорив, часом абракадаброю
(очевидно, свідомо), а закінчив так: «Затем кладка [Михайлівського собору] опус-микстум подтверждает, что это
может быть в ХІІ в. Итак, возникают такие соображения. Если мы еще откроем окружную галерею, то я, навер-
ное, скажу, что это памятник раннего круга, а пока что это есть только рабочая гипотеза, не больше». Більшість
учасників зібрання такою відповіддю не задовольнилася, директор музейного городка Н. Багрій заявив: «Ми не
чули від Вас ні щодо датировки, ні щодо історичного походження [Михайлівського собору. – Ю. К.])», а головую-
чий звинуватив І. Моргілевського в тому, що він роботу завалив, змарнував час і дарма витрачає державні кошти
[Стенограмма заседания, 1999 а, с. ХІІІ–ХV].
90
голошували на тому, що проблема датування М. Макаренка було розстріляно [Макаренко,

пам’ятки є питанням «класової політики» і цю 1992, с. 62–63].
проблему слід розглядати з позицій «наукової Повертаючись до стенограм засідань Ко-
партійності», тому з цих позицій доводили мітету, спинимося на звітному виступі Д. Кі-
час створення Михайлівського Золотоверхого пліка. У терміни виконання робот, обумовлені
собору до ХVІІ ст. або й пізнішого часу [Кос- угодою з Наркоматом освіти (мали бути по-
тючок, Латуха, 2012, с. 140–141]. Показовою вністю завершені до 15 серпня [Договор, 1999,
є унікальна фраза, сказана на останньому за- с. ХХV]), він, очевидно, не вклався, бо не був
сіданні 14 вересня директором Інституту іс- присутнім на засіданнях ні 4 серпня, ні 11 ве-
торії матеріальної культури Ф. Козубовським: ресня. З’явившись на останнє засідання 14 ве-
«Но одно то, что мы сейчас разрушаем этот ресня, виступ розпочав з того, що демонтаж
храм, мы этим разрушаем старые концепции ускладнювався олійними записами фресок,
[літописне датування Михайлівського собо- під якими їх спочатку доводилося розшукува-
ру 1108–1113 рр. – Ю. К.], и для нас это есть ти (методом зондування) і лише після того зні-
уже большой поступ» [Стенограмма, 1999б, мати. Потім він перерахував зображення, зняті
с. ХХІІ]. ним згідно з угодою, і, не чекаючи запитань
На засіданні 4 серпня був присутнім і «з місця», перейшов до теми датування, але не
М. Макаренко, понад три місяці тому засудже- собору, а його фрескових розписів. Передусім
ний до висилки у Казань, однак на заслання відзначив, що проблема датування непроста і її
ще не відправлений. Подібне зволікання з ви- не можна вирішувати на підставі стилістично-
конанням вироку випадковістю бути не могло, го аналізу, як це роблять мистецтвознавці, бо
думається, М. Макаренка залишили в Києві жодна з фресок не має необхідної збереженос-
задля того, щоб він взяв участь у роботі Комі- ті. Тому свої висновки він будує на результа-
тету. Сподівалися, вочевидь, що говоритиме
він, зваживши на своє становище арештова-
ного, як буде наказано – слово авторитетного
вченого мало вагу і в тих умовах, принаймні
номінальну. З пропозицією визначитися щодо
датування собору звернувся до М. Макаренка
на засіданні сам головуючий, але відповіді не
отримав. Микола Омелянович, пославшись на
відсутність фактів, попросив дозволу сказати
свою думку іншого разу [Костючок, Латуха,
2012, с. 142]. Однак іншого разу не сталося.
Після 4 серпня М. Макаренко ще мав мож-
ливість зайти до В. Фролова у майстерню,
де вже розпочалася підготовка знятих зі стін
собору мозаїк до перенесення на нові осно-
ви. Про їхню зустріч В. Фролов зробив запис
у щоденнику, датований 28 серпня [Фролов,
1990/1991, чис. 4/1, с. 39]. На засіданні Комі-
тету» яке відбулося 11 вересня, М. Макаренка
вже не було, це зафіксовано стенограмою [Сте-
нограмма, 1999а, с. ХІІ]. На засланні М. Ма-
каренку певний час було дозволено викладати
в технікумі, потім було ще два арешти. Серед
численних звинувачень, пред’явлених учено-
му, є таке: «за контрреволюционную работу
и клевету в отношении вождя ВКП(б)» (слід Іл. 4. «Євхаристія», ліва група апостолів
телеграми, яку він цьому вождю свого часу (видно стик мозаїчного набору від настилу
послав). 4 січня 1938 року в Новосибірську риштовання, під ним – отвір від колоди)
91
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
тах вивчення розчинів фрескового тиньку, які Донедавна здавалося, що подібні висно-
дозволяють розподілити всі збережені фрес- вки Д. Кіпліка зумовлені лише його бажан-
ки на дві групи, одна з них датується ХІІ ст., ням сподобатися замовникам – якщо фрески
друга ХІІІ або ХІV ст. Стосовно мозаїк Д. Кі- датувати ХІV ст., а то й ХV ст., то мозаїки
плік заявив, що вони в Михайлівському собо- будуть ще пізнішими. Утім, консерваційні
рі з’явилися пізніше фресок і назвав мозаїчні роботи в Софії Київській, які проводилися в
зображення Стефана і Димитрія Солунського 2013–2014 роках, виявили в її підкупольному
(на лопатках вівтарної арки), після демонта- просторі кілька не відомих раніше місць, де
жу яких були виявлені залишки первинних тиньк мозаїки перекриває не до кінця зруба-
фресок [Стенограмма, 1999б, с. ХVІІІ–ХХ]. ний фресковий розпис, який існував до по-
У письмовому звіті, що його Д. Кіплік надіслав яви мозаїчної декорації [Коренюк, Гуцуляк,
з Ленінграда, свою тезу про появу мозаїчної Шевченко, 2017 а, с. 253–274]. У світлі цього
декорації після фресок він повторив, при цьо- нещодавно зробленого в Софійському соборі
му групу пізніших фресок зробив на століття відкриття теза Д. Кіпліка про те, що в Михай-
молодшою, віднісши їх до ХIV–ХV ст., відтак лівському соборі мозаїки з’явилися після того,
на століття молодшими стали і мозаїки [Ки- як його було розписано фресками, заслуговує
плик, 1934, арк. 1, 22]. на серйозний аналіз, відкидаючи, зрозуміло,
Іл. 5. «Євхаристія», права група апостолів (видно стик у мозаїчному наборі від настилу риштовання)
92
Іл. 6. Стіна апсиди Михайлівського Золотоверхого собору після демонтажу «Євхаристії»

(у муруванні ліворуч і праворуч – отвори від колод риштовання)
його нічим необґрунтовані пізні датування ступ реставратора музейного городка Мико-
фресок 6. ли Касперовича, який допомагав Кіпліку з
Почнемо з того, що В. Фролов після демонтажем фресок і за його завданням зняв
звітного виступу Д. Кіпліка поставив йому частину тиньку по ребру лопатки вівтарної
запитання: «Я хочу знать, где это вы нашли арки, вздовж якого фреска стикувалася з мо-
место, где под мозаикой была фреска. Я на заїкою Димитрія Солунського (іл. 12). За сло-
протяжении всей площади мозаики нигде под вами Касперовича, під мозаїку заходила чер-
ней никаких признаков фресок не нашел, за вона кайма, яка облямовувала фрески (розта-
исключением того места, где есть переплете- шований на боковій грані лопатки орнамент),
ние фрески и мозаики, около Дмитрия и Сте- а самі фрески були вирубані (на лицевій грані
фания». У відповідь Д. Кіплік лише повторив лопатки, на якій розташовувалася мозаїка)
стандартне формулювання: «Храм был весь [Стенограмма, 1999б, с. ХХІ]. Таким чином,
сначала расписан фресками, а мозаика явля- за свідченням Касперовича червона смуга об-
ется уже моментом поздним, когда владете- лямування фрескового орнаменту, яким було
ли храма разбогатели» [Стенограмма, 1999б, розписано бокову грань лопатки, заходила і на
с. ХХ]. Не зовсім зрозуміле формулювання її лицеву грань, де перекривалася мозаїчним
Фролова «переплетіння фрески і мозаїки» тиньком. Якщо цей факт відповідає дійсності,
біля постатей, розташованих на лопатках ві- то мозаїка на вівтарній арці, принаймні на її
втарної арки, дещо роз’яснює короткий ви- північній лопатці, про яку йде мова, з’явилася
6
Д. Кіплік був відомим технологом живопису, знавцем багатьох технік станкового й монументального малярства,
тож він цілком розумів абсурдність пропонованих ним пізніх датувань михайлівських фресок і мозаїк, але також,
вочевидь, зазнаючи тиску, вів себе в тих умовах, як вважав доцільним. Показовою є фраза, кинута на засіданні
14 вересня з місця невідомим: «Фрески требуют высокого химического знания. Поэтому мне кажется, что все
споры будут сводиться не раньше как на ХIV стол.» [Стенограмма заседания, 1999б, с. ХХІ]. Подібних ремарок
малограмотних статистів, які озвучували дані їм вказівки, на засіданнях Комітету було чимало.
93
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
которой писались фрески, но она не проходит

под мозаику». Тут полеміка з тезою Кіплі-
ка про те що на лопатках вівтарної арки іс-
нували фрески, замінені пізніше мозаїками,
тому Фролов, очевидно, трохи перебільшив.
Фресковий тиньк, завертаючись на ребро ло-
патки, міг трохи заходити під мозаїку. Про це
свідчать заключні фрази виступу Фролова:
«Вполне естественно, что в этой части собо-
ра [у підкупольному просторі і на вівтарній
арці. – Ю. К.] раньше были исполнены фрес-
ки, а потом уже к фрескам прикреплены мо-
заики. Очень может быть, что когда мозаика
еще только заготавливалась, фрески были уже
исполнены» [Костючок, Латуха, 2012, с. 138].
Зробимо попередні висновки. Шар тинь-
ку фрескових орнаментів, якими були розпи-
сані бокові грані лопаток вівтарної арки, сти-
куючись з мозаїками, розташованими на ли-
цевих граннях лопаток цієї арки (іл. 12), най-
вірогідніше, під шар мозаїчного тиньку трохи
Іл. 7. Південна стіна віми Михайлівського заходив. Це дало підставу і Кіпліку, і Фролову
Золотоверхого собору з фрагментами стверджувати, що мозаїки на лопатках ві-
зображення апостолів втарної арки з’явилися в період, коли вівтар-
(видно стик набору від настилу риштовання)
ні стовпи вже були розписані фресками. На
скільки заходила фреска під мозаїчний тиньк,
вже після того, як цю лопатку почали розпису- не з’ясовано, оскільки на всіх світлинах, зро-
вати фресками. Проти такого висновку не за- блених після демонтажу мозаїк Димитрія Со-
перечував і Фролов, більше того, на засіданні лунського і архідиякона Стефана, лицеві грані
4 серпня він його сам фактично сформулював. лопаток, на яких вони розташовувалися, май-
Відповідаючи на запитання після звітної до- же повністю вкриті нижнім шаром розчину
повіді, Фролов почав з того, що мозаїка наби- мозаїчного тиньку, який лишився не знятим.
ралася на первинному муруванні собору, за- На відносно невеликих ділянках, де шар цьо-
очно полемізуючи з Кіпліком, який на цьому го тиньку було знято (або збито), видно лише
засіданні присутнім не був. Далі Фролов зро- голе мурування лопаток (іл. 10, 11), тому на
бив кілька принципових уточнень: «Задача по якій підставі Кіплік стверджував, що під цими
мозаике, какая стояла перед ее исполнителя- мозаїками були виявлені залишки зрубаних
ми, потребовала определенных и длительных фресок, не зрозуміло. Питання про те, чи іс-
подготовительных робот. Поэтому вполне до- нував шар первинних фресок під мозаїками,
пустима мысль о том, что мозаики Михайлов- розташованими в апсиді та на стінах віми, не
ского собора исполнялись позже фресок того з’ясоване взагалі, оскільки висновки Кіпліка і
же собора, но это обстоятельство надо пони- Фролова з цього приводу прямо протилежні.
мать в разрезе нескольких лет или несколь- Продовживши аналіз деяких подробиць
ких десятков лет, а не сотен лет» [Костючок, у текстах стенограм засідань Комітету та роз-
Латуха, 2012, с. 137]. Знову полеміка з Кіплі- глянувши деякі світлини мозаїк, спробуємо
ком, на цей раз з його пізніми датуваннями. дати відповідь і на це запитання. Зроблені в
А про мозаїки та фрески на лопатці вівтарної різний час світлини «Євхаристії» фіксують
арки Фролов говорить уже цілком конкретно: горизонтальну смугу деформації її набору у
«Там действительно со стороны храма [підку- вигляді борозни, розташованої на висоті 60–
польного простору. – Ю. К.] имеется красная 75 см від нижнього облямування композиції.
кайма, которой заканчивается штукатурка, на Це рівень верхнього краю вівтарної огорожі,
94
зображеної в центрі сцени (іл. 3), а в боко- писані, а на кількох світлинах, виконаних пе-
вих групах апостолів трохи нижче їхніх ко- ред самим демонтажем, осип біля ніг Петра у
лін (іл. 4, 5). Фролов у звітній доповіді зазна- проміжку між ступнею і вівтарною огорожею
чив, що вздовж лінії цієї деформації існують зафіксовано звільненим від пізнього тиньку-
дрібні ушкодження (випади кубиків), причина вання, під яким відкрився круглій отвір у му-
яких йому не відома [Костючок, Латуха, 2012, руванні діаметром приблизно 25 см (іл. 3, 4).
с. 134]. Ця деформація набору була настіль- Цей отвір був гніздом від колоди, вставленої
ки істотною (заглиблення у його поверхню у стіну, про яку згадував Моргілевський. Об-
на 0,5–1 см), що вона лишилася помітною і говорюючи доповідь Фролова, він відзначив,
після демонтажу та переведення «Євхаристії» що на місцях демонтованих постатей апос-
на цементну основу, у нинішньому стані вона толів Павла та Петра у стіні були виявлені
має вигляд тонкої, трохи вдавленої смуги. На соснові обрубки (обрубки соснових колод,
цю смугу в наборі «Євхаристії» неодноразово вставлених у мурування) [Костючок, Латуха,
звертав увагу В. Лазарев, який досліджував 2012, с. 139]. Світлини стіни апсиди, зроблені
михайлівські мозаїки через тридцять років після повного завершення демонтажу «Євха-
після їх демонтажу і, як свого часу Фролов, ристії», показують, що, окрім пари гнізд, роз-
писав, що походження цієї смуги не з’ясоване ташовуваних під постатями Петра та Павла,
[Лазарев, 1966. с. 46, 53–54, 60, 63, 85]. При ще одна пара аналогічних гнізд існувала на
цьому ні Фролов, ні Лазарев не звернули ува- тому ж рівні ближче до уступів апсидного пів-
ги на два досить великі випади набору, розта- кола (іл. 6, 11, 12). У місцях другої пари гнізд
шовані під смугою деформації біля ніг Петра осипів мозаїчного набору не виникло, тому до
та Павла – перших двох апостолів обох груп. демонтажу про їх існування відомо не було.
На більшості світлин, зроблених до демонта- Фролов робив звітну доповідь, коли «Євха-
жу «Євхаристії», ці осипи затиньковані й за- ристія» була вже майже повністю демонто-
Іл. 8. Південна стіна віми Михайлівського Золотоверхого собору після демонтажу мозаїк
(у муруванні – отвори від колод риштовання)
95
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
Оустерхаут, 2005, с. 197–198, 254–256].

Беручи до уваги наявність в апсиді Ми-
хайлівського собору риштовань, закріплених
у її стіні при зведенні, процес роботи над
«Євхаристією» може бути в загальних рисах
представлено таким чином. Спочатку була
потинькована й набрана верхня частина ком-
позиції до рівня настилу риштовання, після
завершення якої настил розібрали, колоди,
на яких він лежав, обрубали і робота пере-
містилася на нижній ярус риштовань. З нього
потинькували нижню частину композиції ра-
зом з торцями зрубаних колод і закінчили на-
бір ніг апостолів та розташованого під ними
орнаменту. Борозна в мозаїчному наборі,
розташована трохи вище настилу риштован-
ня (іл. 3–5, 12), виникла внаслідок того, що
на цьому рівні стикувалися два нижні шари
тинькового розчину, а також зійшлися в одну
суцільну лінію всі ділянки верхнього шару
розчину, на якому виконувався мозаїчний на-
бір 7. В інших частинах композиції, як вище,
так і нижче настилу ділянки розчину, призна-
Іл. 9. Південна лопатка вівтарної арки ченого для виконання набору, наносилися на
Михайлівського Золотоверхого собору суцільний шар підкладочного розчину. Окрім
із зображенням архідиякона Стефана, поряд на того, шви між ділянками мозаїки, набраними
стіні віми – зображення апостола Тадея без істотних перерв, маскувати було значно
простіше, ніж пристиковувати одна до одної
вана, тому Моргілевський, який згадував про частини, виконання яких переривалося інтер-
обрубки колод, бачив і другу пару гнізд у стіні валом щонайменше кількох днів, необхідних
апсиди, але чомусь про це нічого не сказав, для розбирання настилу риштовання й попе-
як не дав жодних коментарів стосовно функ- реднього тинькування нижньої частини ком-
ції виявлених у стіні залишків колод. Будучи позиції.
істориком середньовічної архітектури, Мор- Про борозну в наборі постатей апосто-
гілевський, очевидно, знав, що у Візантії ко- лів, зображених у вімі, аналогічну тій, яка
лоди в стіни закладалися при їх зведенні для була виявлена в наборі «Євхаристії», Фролов
того, щоб кріпити на них настили риштовань. не згадує. Але таку борозну добре видно на
А після завершення будівельних робіт ці ж світлинах, зроблених перед та в процесі де-
риштовання використовувалися, як прави- монтажу мозаїчних фрагментів віми (іл. 7),
ло, і для малярського опорядження храмових а після завершення демонтажу в обох стінах
інтер’єрів, що також було звичною практикою віми відкрилися гнізда від колод риштовання,
(у разі, коли завершення будівництва й худож- які розташовувалися на тому ж рівні, що і в
ні роботи не розділялися значним часовим апсиді, одне гніздо поряд з її уступом, друге
проміжком) [Раппопорт, 1994, с. 117, 118, 123; поблизу лопатки вівтарної арки (іл. 8, 10, 12).
7
Тиньк візантійських мозаїк виконувався традиційно тришаровим. Перший шар розчину вирівнював муруван-
ня стіни, він наносився на всю або на більшу площу композиції. Середній шар розчину також міг покривати всю
композицію, а міг наноситися поетапно на її окремі частини. На цьому шарі виконувалася попередня розмітка, яка
дозволяла правильно стикувати частини зображень, які набиралися на третьому верхньому шарі розчину, що на-
носився невеликими ділянками, розрахованими на роботу за один сеанс, тривалість якої визначалася часом, доки
верхній шар розчину зберігав пластичність, необхідну для закріплення набору. Інформацію про тришаровий тиньк
михайлівських мозаїк дають у своїх виступах В. Фролов і І. Моргілевський [Костючок, Латуха, 2012, с. 134, 139].
96
Тож очевидно, що послідовність виконання можливо, оскільки на світлинах, зроблених

мозаїк віми була такою ж, як і в апсиді: спо- до демонтажу, нижні частини мозаїк на обох
чатку з настилу риштовання тинькувалися лопатках арки від карнизів на досить значну
і набиралися верхні частини її стін, а нижні висоту затиньковані й записані олійною фар-
частини завершувалися після розбирання на- бою (іл. 9).
стилів. Прямокутні гнізда над нижніми карни-
На відміну від «Євхаристії» і постатей зами відкрилися і після демонтажу розташо-
апостолів віми мозаїки Димитрія Солунсько- ваних на західних лопатках стовпів вівтарної
го та архідиякона Стефана, розташовані на арки в тому ж рівні фресок архангела Гаври-
лопатках вівтарної арки, настилом риштован- їла та Діви Марії (іл. 11). У своєму виступі
ня не перерізалися, бо мали меншу висоту. На Кіплік на цих гніздах спиняється детально і
всіх лопатках стовпів вівтарної арки зобра- зазначає, що таких гнізд у стінах собору вияв-
ження цього рівня зверху і знизу облямову- лено багато. У деяких місцях вони заповнені
валися карнизними плитами. Верхній карниз не фресковим, а пізнім тиньком, а під зобра-
із лопаток арки переходив на стіни віми й ап- женням Богоматері отвір затиньковано роз-
сиди, відзначаючи верх регістру з постатями чином, на якому написано саму фреску, що,
апостолів та «Євхаристією», а нижній карниз на його думку, свідчить про пізню появу цієї
на стіни вівтаря не розповсюджувався, його фрески (?) [Стенограмма, 1999б, с. ХХ–ХХІ].
рівень відповідав підлозі хорів, приблизно Підсумовуючи сказане, можемо констату-
на 0,5 м вищих нижнього облямування регі- вати, що мозаїки у вівтарі Михайлівського Зо-
стра з постатями апостолів віми (іл. 2, 9–12). лотоверхого собору належать його первинній
Тому колоди, на яких трималися настили
риштовань біля стовпів вівтарної арки, були
покладені безпосередньо на нижні карнизні
плити, про що свідчить розташування їхніх
гнізд (іл. 10–12). У муруванні лопаток ці гніз-
да мають не круглу, а прямокутну форму, бо
з боків вони були, очевидно, обкладені плін-
фою, поставленою на ребро. Після розби-
рання настилів колоди з таких прямокутних
гнізд могли вийматися і використовувати-
ся в інших місцях [Раппопорт, 1994, с. 118],
а їхні гнізда закладалися плінфою і тиньку-
валися. На лопатках арки під мозаїками по-
статями Димитрія і Стефана висота нижніх
доповнень не набагато перевищувала висоту
гнізд від колод, тобто це були вузькі смуги
тиньку, на яких розташовувалися нижні об-
лямування мозаїк. Можемо допустити, що ці
облямування набору не мали, а були виконані
фрескою. У Софії Київській фрескова чер-
воно-вохриста смуга заввишки до 14 см збе-
реглася над карнизом, який облямовує знизу
мозаїчну постать Аарона, розташовану також
на лопатці вівтарної арки [Коренюк, Гуцуляк,
Шевченко, 2017б, с. 262]. Не виключено, що
існування подібних смуг фрескових обляму-
вань мозаїк Димитрія Солунського і Стефана Іл. 10. Південна лопатка вівтарної арки
дало привід Кіпліку вважати, що вони є за- та південна стіна віми Михайлівського
лишками первинних фресок. Але перевірити, Золотоверхого собору після демонтажу мозаїк
чи відповідає таке припущення дійсності, не- з отворами від колод риштовання
97
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
Іл. 12. Картограма мозаїк та зображення постатей фрески «Благовіщення»

(пунктиром позначено стик у наборі мозаїк від настилу риштовання;
декорації, оскільки для їх виконання викорис- ного року – стінам завершеної будівлі давали
товувалися будівельні риштовання, закріплені зазвичай вистоятися рік для просихання і мож-
на стінах. Проміжок між закінченням будівни- ливої появи в них тріщин унаслідок просідан-
цтва собору і початком художніх робіт в його ня підмурків. Теоретично можна допустити,
інтер’єрі не перевищував, очевидно, традицій- що будівельні риштовання у вівтарі Михай-
лівського собору використовувалися для вико-
нання первинних фрескових розписів, які піз-
ніше частково були замінені мозаїками (згідно
з тезою Кіпліка). Але в такому разі для вико-
нання мозаїк потрібні були нові риштовання
на незалежних від стін опорах, настили яких
мали узгоджуватися з рівнями розташування
регістрів мозаїчних зображень. Тоді в наборі
«Євхаристії» і наборі постатей апостолів на
стінах віми не виникло б пов’язаних з насти-
лами швів, а такі шви зафіксовані світлинами
(іл. 3–5, 7). Відтак, припущення про первинні
фрески, замінені пізніше мозаїками, має бути
відкинуте як безпідставне. Ніяких первинних
фресок, найвірогідніше, не існувало і до вико-
нання мозаїк на лопатках вівтарної арки, хоча
тут мозаїчний тиньк по ребрах лопаток міг
частково перекривати тиньк фресок, викона-
них раніше на бокових гранях, як про це гово-
рив Касперович. Але цей факт може свідчити
лиш про те, що мозаїки і фрески у вівтарі та
на стовпах вівтарної арки виконувалися одно-
часно з одних риштовань, очевидно, однією
групою художників.
Уважний розгляд світлин, зроблених
перед та під час демонтажу мозаїк, дає
можливість реконструювати процес їх ство-
Іл. 11. Вівтар і стовпи вівтарної арки рення значно детальніше. Але в даній статі
Михайлівського Золотоверхого собору після ми не маємо можливості спинитися довше
демонтажу мозаїк та фресок (на лопатці – на цій проблемі. Щодо стенограм засідань
нижній шар розчину мозаїчного тиньку, «Комитета по исследованию архитектуры
у муруванні – отвори від колод риштовання) бывшего Михайловского монастыря», то
98
Михайлівського Золотоверхого собору за станом початку демонтажних робіт

чорними колами і прямокутникамипозначені отвори в муруванні від колод риштовання)
позитивна інформація про собор, яку в знести Михайлівський собор разом з усіма
них можемо відшукати, наведеними вище його мозаїками та фресками, якщо «ученые
цитатами фактично вичерпується. Осно- любители старья» (так Затонський називав
вне історичне значення матеріалів цього майстрів, які займалися демонтажем мозаїк
Комітету в іншому – вони є документами та фресок) не почнуть ворушитися жвавіше
своєї епохи, що доносять до нас тогочасну [Із листування наркома, 1989, с. 43].
обстановку і дають яскраву уяву про умо- Обставини, на превеликий жаль, не змі-
ви, у яких працювали науковці й майстри, нилися. 14 серпня 1937 року Михайлівський
спасаючи пам’ятки світової культури. Міру Золотоверхий собор було висаджено в пові-
своєї відповідальності вони розуміли, але, тря [Знос Михайлівського монастиря, 1937],
як видається, не надто квапилися з виконан- з іншого боку, найстрашнішим погрозам ака-
ням завдань, сподіваючись, очевидно, що деміка Затонського збутися також не судило-
обставини якимось чином можуть змінити- ся. Михайлівські мозаїки і фрески, хоча й по-
ся, і собор вдасться зберегти. Про це свід- нівечені, але в більшості своїй до наших днів
чить листування головного наглядача за їх- усе ж дійшли 8. Будемо вдячні долі хоча б за
ньою роботою, члена Політбюро ЦК КП(б) це. Будемо вдячними майстрам, які їх збере-
У, наркома освіти, академіка Володимира гли, працюючи часом у нелюдських умовах.
Затонського. В одному з листів, адресова- На завершення згадаємо ще раз і про Мико-
них завідувачу музейного відділу Наркома- лу Омеляновича Макаренка, який віддав своє
ту освіти РРФСР Ф. Кону, він погрожував життя, захищаючи їх.
Анисимов А. Сегодня большевики решили взорвать Михайловский собор // Комсомольская

правда в Украине. – 2004. – 27 марта. – С. 6.
Документи Політбюро ЦК КП(б)У // Пам’ятки України. – 1991. – Чис. 2. – С. 49.
Договор на снятие фресок в бывшем Михайловском монастыре в Киеве / публ. док.
В. Карпенко // Пам’ятки України. – 1999. – Чис. 1. – С. ХХV.
Знос Михайлівського монастиря // Більшовик. – 1937. – 19 серпня. – № 190. – С. 3.
Із листування наркома В. Затонського / публ. док. О. Рибалко // Пам’ятки України. –1989. –
№1. – С. 41–44.
Коренюк Ю. Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору у Києві. – Київ, 2013.
8
Після переводу демонтованих мозаїк та фресок на нові основи вони в 1937 році були передані кільком київським
музеям. У 1938 році частина мозаїк і фресок потрапила до Москви. Під час війни фрески, які лишилися в Києві,
були вивезені до Німеччини, після реституції до СРСР у 1946 році ця група пам’яток була розподілена між
музеями Києва, Ленінграда та Новгорода. Детально про переміщення та сучасний стан мистецької спадщини
Михайлівського Золотоверхого собору див. [Коренюк, Кот, 2007; Коренюк, 2013, с. 38–50].
99
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
Коренюк Ю.А. Фрески Михайловского Златоверхого собора в Киеве // Сборник статей по

древнерусскому искусству в честь Льва Исааковича Лифшица. – Москва, 2014. – С. 234–257.
Киплик [Д.И.] Снятие древних фресок со стен б[ывшего] Михайловского монастиря. –
Науковий архів Інституту археології НАНУ, ф. 12, № 39.
Коренюк Ю.О., Гуцуляк Р.Б., Шевченко Н.О. Періодизація частин монументального
ансамблю Софії Київської у світлі останніх досліджень мозаїк та фресок її підкупольного
простору // Культурний шар. Статті на пошану Гліба Юрійовича Івакіна. – Київ, 2017. – С. 253–
274.
Коренюк Ю., Кот С. Мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.
Сучасний стан мистецької спадщини // Пам’ятки України. Історія та культура. – 2007. – Ч. 1. –
С. ІІ–ХХХVIII.
Костючок О., Латуха Т. Стенограма наради щодо питання зняття мозаїк і фресок
Михайлівського монастиря, яка відбулася 4 серпня 1934 року // Ruthenica. – Київ, 2012. –
Т. XІ. – С. 130–146.
Крыжановский С. Киевские мозаики // Записки Императорского русского археологического
общества. – Санкт-Петербург, 1856. – Т. 8. – С. 235–270.
Кызласова И.Л. О Павле Ивановиче Юкине (1883–1945). Приложение. Материалы к
биографии Павла Ивановича Юкина: Избранные документы из архива семьи // Софійські
читання: Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції «Пам’ятки Національного
заповідника “Софія Київська”: культурний діалог». – Київ, 2009. – С. 243–272.
Лазарев В.Н. Михайловские мозаики. – Москва, 1966.
Макаренко Д.О. Микола Омелянович Макаренко. – Київ, 1992.
Мемуары Павла Юкина. 40 лет моей работы / публ. док., ком. И. Кызласовой // Софія
Київська: Візантія. Русь. Україна. – Київ, 2013. – Вип. ІІІ: Збірка наукових праць, присвячена
150-літтю Єгора Кузьмича Рєдіна (1862–1908 рр.). – С. 345–370.
Оустерхаут Р. Византийские строители. – Київ; Москва, 2005.
Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине ХVII века, описанное
его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. – Москва, 2005.
Раппопорт П.А. Строительное производство Древней Руси (Х–ХIII вв.). – Санкт-
Стенограмма заседания Комитета по исследованию архитектуры б[ывшего] Михайловского
монастыря, состоявшегося 11 сентября 1934 г. / публ. док. В. Карпенко // Пам’ятки України. –
1999а. – Ч. 1. – С. ХІІ–ХVІІ.
Стенограмма заседания Комитета по исследованию Михайловского монастыря 14 сентября
1934 г. / публ. док. В. Карпенко // Пам’ятки України. – 1999б. – Ч. 1. – С. ХVІІІ–ХХІІІ.
[Фролов В.А.] О снятии мозаик Михайловского монастыря в Киеве [Ленинград, 1935]. –
Архів Національного заповідника «Софія Київська», НА-ДР 3, № 929.
Фролов В. Робочий щоденник зняття і консервації мозаїк Михайлівського монастиря в
Києві (1934 року) / публ. А. Бережина, В. Погрібняк, В. Фролов (онук) // Пам’ятки України. –
1990/1991. – Чис. 4/1. – С. 35–39; 1991. – Чис. 2. – С. 48–49.
100
Олена Черненко
СЛІДАМИ МИКОЛИ МАКАРЕНКА:

(за матеріалами 1923 та 2012–2014 років) *
У статті розглянуто результати архітектурно-археологічних досліджень Спасо-Преображенського собору в

Чернігові у 1923 та 2012–2014 роках.
Ключові слова: Чернігів, Микола Макаренко, Спасо-Преображенський собор, середньовічна архітектура, похо-
вання, християнські храми.
В статье рассматриваются результаты архитектурно-археологических исследований Спасо-Преображенско-

го собора в Чернигове в 1923 и 2012–2014 годах.
Ключевые слова: Чернигов, Николай Макаренко, Спасо-Преображенский собор, средневековая архитектура,
погребения, христианские храмы.
This article describes the results of architectural and archaeological exploration of the Transfiguration Cathedral in Chernihiv
in 1923 and 2012–2014.
Keywords: Chernihiv, Mykola Makarenko, Transfiguration Cathedral, medieval architecture, graves, christian temples.
Масштабні архітектурно-археологічні Матеріали досліджень (знахідки, крес-

дослідження Спасо-Преображенського собо- лення, світлини) передали в Чернігівський
ру в Чернігові були започатковані Всеукра- державний музей (нині – Чернігівський об-
їнською академією наук (ВУАН) у 1923 році. ласний історичний музей імені В. В. Тарнов-
Керували роботами професор М. Макаренко ського), але, на жаль, вони були втрачені під
та академік І. Моргилевський. Програмою час Другої світової війни. Зараз тут зберіга-
досліджень передбачалося: визначити давню ється тільки частина речей зі складу скарбу
планову структуру собору; встановити «що ювелірних прикрас, виявленого під час роз-
собою являв славетний літописний терем, копок південної прибудови собору [Черненко,
де ховали князів» і дослідити князівські по- 2002, с. 363–365]. Деякі документи вдалося
ховання; виявити, на скільки «піднесено до- відшукати в Державному архіві Чернігів-
лівку у Спасу і скільки в ньому цих долівок»; ської області [ДАЧО, ф. Р-1844] та в Науково-
з’ясувати, чи не було в давнину з півдня від му архіві Інституту археології НАН України
собору ще однієї башти – «на місці сучас- [НА ІА НАНУ, ф. 1, спр. 40, арк. 9, 12, 40; ф. 6,
ної башти нового походження» [Макаренко, спр. 1; ф. 21, спр. 3].
1929б, с. 7–8]. Спираючись на існуючі матеріали, можна
Дослідження тривали до 1929 року, од- встановити, що у 1923 році розкопи охопили
нак розкопки здійснювалися тільки з червня всю територію вздовж північного та півден-
по вересень 1923 року (іл. 1). Результатам ного фасадів Спасо-Преображенського со-
робіт М. Макаренко присвятив ряд статей бору, за виключенням невеликих ділянок по
[Макаренко, 1924; Макаренко, 1928; Мака- периметру тамбурів та давньої сходової вежі.
ренко, 1929а] та книгу «Чернігівський Спас: Усередині споруди храму заклали 8 шурфів
Археологічні досліди р. 1923», видану в Києві (іл. 2).
1929 року. Віддаючи належне цій змістовній Як згодом скаржився М. Макаренко, пра-
публікації, слід визначити, що її інформатив- цювати доводилося поспіхом, на кількох ді-
ність обмежує ускладненість описів та неста- лянках одночасно. Здійсненню робіт, про що
ча креслень. Як відзначав автор, він зміг опу- він неодноразово згадував у публікаціях, за-
блікувати тільки ті схеми та плани, які склав важали різноманітні негаразди, конфлікти та
особисто. Детальні обміри, зроблені І. Мор- негативне ставлення мешканців міста (по-
гилевським, до монографії не ввійшли [Мака- ширювалися чутки, що через розкопки со-
ренко, 1929, с. 7–8]. бор нахилився та може впасти) [Макаренко,
*
Публікація містить результати досліджень, проведених при грантовій підтримці Держаного фонду фундамен-
тальних досліджень за конкурсним проектом 0117U007455.
101
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
1924, с. 8; Макаренко, 1929б, с. 8]. Врешті, нічної стіни Спасо-Преображенського собору

як зазначав дослідник, «розкопи лишились не- («Найперше прокопано рів простовисно до
завершеними» [Макаренко, 1924, с. 8], отри- північних мурів Спасу» [Макаренко, 1929б,
мана інформація була уривчастою. Як писав с. 8]). Результати досліджень 2012 року за-
згодом М. Холостенко, «эти работы неболь- свідчують, що так само, як і в 1923 році, вони
шого объема только начали исследование па- спрямовувалися на вивчення капели, прибу-
мятника и <…> были явно недостаточны и не дованої до північної апсиди храму.
завершили ни один из намеченных пунктов Північна прибудова Спаського собору –
программы ни по исследованию древних по- невеликий одноапсидний храм-параклесій
лов, ни по строительной технике Спаса, ни по (іл. 3). За своїми стилістичними особливостя-
изучению его перестроек и восстановлений» ми (декорування фасадів пласкими нішами),
[Холостенко, 1970, с. 1]. конструктивними та будівельно-технічними
Серед іншого, не з’ясованим було пи- характеристиками (улаштування платформи
тання про датування прибудов собору, хоча й під апсидою, використання лежнів в основі
удалося визначити їх приналежність до дав- фундаментів, характер мурування тощо) вона
ньоруської доби. Досить обережно з цього наближена до самого собору, хоча у споруд
приводу висловився О. Комеч: «Датировка є і відмінності – у придільному храмі недба-
приделов оставалась неопределенной. Н. Ма- ло виконано фундамент, дещо інший склад
каренко, считая их “великокняжескими”, цем’янкового розчину тощо [Черненко, Іоан-
по-видимому, ограничивал их XI – началом нисян, Новик, 2013а, с. 322–325; Черненко,
XII в., но у него же встречается предположе- Іоаннисян, Новик, 2013б, с. 395; Черненко,
ние о конце XII в. (южный придел)» [Комеч, Іоаннисян, Новик, 2013в, с. 201; Черненко, Іо-
1987, с. 177]. Натомість, В. Пуцко та В. Ко- аннисян, Новик, 2015, с. 331, 323; Черненко,
валенко, на підставі повідомлення О. Ша- 2015, с. 77–78]. Судячи з усього, капелу спо-
фонського про присвячення одного з приді- руджено в наближений до заснування собору
лів собору Покрові Богородиці, відносили їх час, не пізніше другої третини ХІ ст., можли-
до ХІІ ст. та вважали більш ранніми південні во – майже одночасно з ним.
прибудови, а більш пізньою – північну [Пуц- Дослідження залишків прибудови дають
ко, 1992, с. 36; Коваленко, Раппопорт, 1992, очевидні свідоцтва її реконструкції: частина
с. 49]. Подібні думки трапляються і в інших апсиди перекладена цеглою на вапняно-піща-
авторів [Ситий, 2013, с. 19]. ному розчині (біло-сірого кольору, з крупни-
Повторні архітектурно-археологічні до- ми фракціями вапна), сліди аналогічної ви-
слідження Спасо-Преображенського собору чинки є і на північній стіні. Цеглини, викорис-
та його прибудов були започатковані майже тані в ремонтному муруванні, мають формат
через дев’яносто років після розкопок М. Ма- 29–30×19–20×6–6,5 см. Вони, за висловом
каренка. Вони тривали з 2012 року по 2014- М. Макаренка, «виразнісенько відрізняються
й та дозволили не лише уточнити деякі дані від цегли датованих пам’яток великокняжих
щодо досліджених М. Макаренком археоло- часів» [Макаренко, 1929б, с. 9]. На їх верх-
гічних комплексів, але й отримати зовсім нові ній площині наявні характерні повздовжні
матеріали до вивчення тисячолітньої історії канелюри. Таку цеглу в літературі називають
храму. жолобчастою, а ще – пальчаткою, або «литов-
Основний об’єм розкопок здійснювався кою». У Чернігові вона типова для пам’яток
впродовж 2012–2013 років. Розкопи розбили ХVІІ – початку ХVІІІ ст. (Петропавлівська
таким чином, що їх розташування відповіда- церква з трапезною Єлецького монастиря, бу-
ло місцезнаходженню втрачених прибудов дівля міського магістрату поблизу Погорілих
Спасо-Преображенського собору, а межі були воріт, будівля Колегіуму тощо [Цапенко, 1967,
по можливості наближені до меж дослідже- с. 36–37; Адруг, 2008, с. 38–39, 50, 61–62, 73,
них 1923 року ділянок. 82; Черненко, 2008, с. 73; Черненко, 2016]).
Через збіг обставин, у 2012 році дослі- Під час відбудови давньоруського засто-
дження розпочалися, як і в 1923 році, 9 лип- ронку в ньому влаштували підземне примі-
ня (розбивка розкопу) і так само – біля пів- щення – крипту (іл. 4, 5). Приміщення крипти
102
Олена Черненко. Слідами Миколи Макаренка: дослідження
Чернігівського Спасо-Преображенського собору
Іл. 2. Спаський собор. Схема розташування шурфів. 1923 р. (НА ІА НАНУ, ф. 21, спр. 3, арк. 9)
103
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
прямокутне, розміром 4×2,8 м, з мурованими поховань, «дві групи похоронів»: принаймні

стінами та перекриттям. Воно займає весь двох трун, встановлених біля північної стіни,
внутрішній простір капели, за винятком апси- проти входу, та ще кількох – біля східної сті-
ди (східну стінку приміщення утворювала за- ни. Усі могили в крипті М. Макаренко дату-
кладка, приставлена до кам’яної платформи в вав кінцем ХVІ – ХVІІ ст. і відзначив, що їх
основі апсиди). Його південна стіна відкрива- пограбування «було організоване добре: все,
лася в крипту глибокою аркасольною нішею. що мало характер похорону, “обслідувано”»
Східні кути приміщення займали квадратні у [Макаренко, 1929б, с. 17–18].
плані підмурки низької арки; у південно-за- Під час досліджень 2012 року в крипті
хідному куті були влаштовані сходи (11 схо- вдалося виявити яму з незруйнованими мо-
динок завширшки 1,2 м). гилами (іл. 4). У ході грабунку в давнину та
Усі конструкції крипти цегляні, дно – ма- під час попередніх розкопок її не помітили.
терикове. Є підстави вважати, що первинно Можливо, так сталося тому, що заповнення
на дні було мостіння із цегли (в основі сходів ями (світло-жовтий супісок) майже не виріз-
збереглися його рештки), однак згодом його нялося на тлі материкового ґрунту.
демонтували. У ямі містилося чотири труни, встанов-
У муруваннях крипти використано пере- лені (припустимо, одночасно) одна на одну,
важно таку саму цеглу-пальчатку, як і в ре- попарно поруч – по дві. За визначенням
монтних кладках капели. Однак є також цегла Ю. Долженка, в одній було поховано чоловіка
іншого формату, більш товста та більш видо- віком 60–65 (70) років, а в інших трьох – жі-
вжених пропорцій: 32–33×17,5–19×7–8,5 см, нок 35–40 (45) років, 45–50 (55) та 20–25 (30)
хоча, порівняно з «тонкою», її небагато. Зако- років. Збереглися деталі вбрання чоловіка
номірностей у використанні товстої чи тонкої (поховання 3): залишки тканини в основі ре-
цегли не простежується; більш тонка не має шток черепу, а на рівні плечового пояса – на-
слідів повторного використання. мисто (2 кришталеві намистини, 4 намисти-
На північній стіні крипти станом на ни з чорного непрозорого скла, 152 бісерини
2012 рік уціліла п’ята склепіння, котре пе- темно-синього кольору, кілька (уціліли решт-
рекривало приміщення в повздовжньому на- ки) дерев’яних кулястих, вкритих червоною
прямку – із заходу на схід. На північній стіні фарбою) з литим хрестом-тільником з кольо-
вона не фіксувалася. Однак на фотографіях у рового металу (іл. 7: І, 1; ІІ). Окрім цього, біля
книзі М. Макаренка помітні втрачені на сьо- кісток правої руки знаходилася срібна булав-
годні цеглини, покладені під нахилом, які ка з невеликою кулястою голівкою (іл. 7: І, 2).
спиралися на південну стіну. Судячи із цього У похованні старшої жінки (поховання 4) на
зображення, на південній стіні п’ята склепін- залишках ребер було знайдено три бронзові
ня розташовувалася на 0,5 м вище, ніж на пів- гачки – застібки для одягу, зігнуті з дроту.
нічній. Тобто воно було асиметричне. Висота Спорудження крипти, так само, як і пе-
склепіння в зеніті, як можна встановити, сяга- ребудову північної капели, можна пов’язати
ла близько 2,8 м від рівня підлоги (іл. 5). з роботами з відновлення Спаського собору в
Аркасольна ніша із цегли-пальчатки вбу- ХVІІ ст. Вважається, що їх здійснили коштом
дована в центральну частину південної стіни чернігівського полковника В. Дуніна-Борков-
та інтегрована з її муруванням (іл. 6). У плані ського, оскільки в його епітафії згадано вне-
розмір ніші 2,25×1,05 м. На момент розкопок сок у відбудову храму:
1923 року вона була заблокована тонкою це- Церьковь соборна через брань бяше опустела,
гляною стінкою, яка нині втрачена. М. Мака- Его тщанием вскоре сотворися цела
ренко детально охарактеризував цю стінку та [Модзалевский, Ставицкий, 1992, с. 140–
вмістив у своїй книзі її схематичний малюнок 141].
[Макаренко, 1929б, с. 17, рис. 18]. Судячи із Саму відбудову відносять до 1670-х ро-
цього зображення, тоді в закладці було ква- ків [Адруг, 2008, с. 97–98]. Однак не виклю-
дратне віконце. чено, що ремонти розпочали ще в 30-х роках
В інтер’єрі крипти М. Макаренко від- XVII ст., коли храм належав уніатам (є пові-
крив залишки зруйнованих та пограбованих домлення, що 1631 року настоятелем храма
104
Іл. 3. Спасо-Преображенський собор (план) (За: І. Моргилевський, 1928)
призначили уніата Йозефа Григоровича [Ку- ображенського собору знищила пожежа. Ві-
лаковський, 2006, с. 71]). На користь такого домо, що невдовзі після цього їх розібрали
припущення може свідчити й факт улашту- [Бережков, 1911а, с. 273].
вання крипти, що не зовсім відповідає право- Зовні від стін північної капели як у
славній традиції. 1923 році, так і у 2012-му, було виявлено
На жаль, писемних джерел, які дозволи- численні різночасові поховання [Макаренко,
ли б уточнити історію крипти, не збереглося. 1929б, с. 14–15]. Серед них до давньорусь-
М. Макаренко вважав, що вона призначалася кої доби можна віднести лише захоронення
для поховання високопоставлених духовних в саркофазі, досліджене М. О. Макаренком
осіб [Макаренко, 1923б, с. 17]. Однак, оскіль- [Макаренко, 1929б, с. 11–14; Черненко, 2015,
ки серед небіжчиків були жінки, це могла с. 78–79]. Загалом у хронології соборного не-
бути й родинна усипальня. крополя сьогодні можна виділити два основні
Напевно, крипта використовувалася до- етапи: давньоруська доба (до неї належали за-
статньо тривалий час. Місця для похорону не хоронення в саркофагах навколо прибудов та
вистачало, тому для здійснення захоронень в аркасоліях південної прибудови й нартекса)
довелося демонтувати підлогу. Сталося це не та ХVІІ–ХVІІІ ст. [Макаренко, 1929б, с. 11–15,
пізніше 1750 року, коли приділи Спасо-Пре- 23, 32, 34–35, 36–38; Черненко, 2015]. Окремі
105
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
поховання на цвинтарі Спасо-Преображен- кількох тижнів до 40–50 років. П. Вікторова,

ського собору здійснювались і впродовж ХІХ що здійснювала палеопатологічний опис кіс-
та ХХ ст. [Нижник, 2012, с. 105–106]. Напев- тяків, відзначила майже в усіх померлих ха-
но, найбільш пізнє з них – захоронення чоло- рактерні ознаки менінгіту.
віка, загиблого під час бомбардування міста в Перепоховані рештки перекривали за-
1944 році. Його могила була впущена в засип- хоронення чоловіка 35–40 років (визначен-
ку розкопу М. Макаренка (у простір крипти в ня Ю. Долженко) у встановленій на дні ями
північній капелі; (іл. 4)) 2. труні, здійснене за християнським обрядом
Виключенням із загальної хронології не- (поховання 8). На рівні поперека померлого
крополя є розкрита 2012 року могила, розта- збереглися залишки китиці з мотузок, на яких
шована біля зовнішнього північно-східного було підвішено 5 однакових пустотілих, ко-
пілястра капели. Виявлені у її засипці уламки нічних бронзових ґудзиків. Їх нижню площи-
кругового посуду кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. ну утворювала припаяна платівка, декорована
дозволяють визначити, що поховання здій- гравійованим зображенням багатопелюстко-
снене не раніше цього часу, однак, виходячи вої розетки (іл. 8) 3.
зі стратиграфії розкопу, це відбулося ще до Паралельно з вивченням північної прибу-
реконструкції капели в ХVІІ ст. дови у 2012 році було розпочато дослідження
Прямокутна видовжена яма (увійшла в біля південного фасаду собору. Південна ка-
межі розкопу частково) була орієнтована па- пела Спаса, як і північна, являла собою пря-
ралельно до капели та заглиблена в материк мокутну споруду з однією апсидою (іл. 3).
на 1,5 м. З глибини 0,7 м до глибини 1,2 м від М. Макаренко обережно відніс її будівництво
її верхнього краю в заповненні ями знаходи- до «княжих часів». У 2012 році було відзначе-
лося скупчення людських кісток (похован- но, що технологічні характеристики муруван-
ня 7). Неповні кістяки людей, судячи з харак- ня та будівельні матеріали південної прибу-
теру їх залягання (не в анатомічному порядку, дови відрізняються як від Спаського собору,
розрізнені), були перепоховані. Згідно з мате- так і від північної капели. Характер плінфи,
ріалами антропологічного дослідження, це – так само, як і будівельна техніка, дозволяють
рештки 11 осіб різної статі та різного віку: від віднести час її виникнення до другої полови-
Іл. 4. Північна прибудова Спасо-Преображенського собору (повздовжній переріз)
2
Під час розкопок 2012 року перепохований на міському кладовищі Чернігова як жертва військових дій.
3
У 2012 році відреставрований реставратором Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів
стародавній» П. Солобаєм.
106
Іл. 5. Північна прибудова Спасо-Преображенського собору

(поперечний переріз через нижню сходинку спуску до крипти)
ни ХІ ст. [Черненко, Новик, Іоаннисян, 2015, утворювала засипка траншеї під систему опа-
с. 332–333; Черненко, 2015, с. 80–81]. лення. Нижче рівня труби під стіну собору
Як з’ясувалося, розчистку мурувань при- була вертикально опущена яма, яка, утім, не
будови під час розкопок 1923 року не було за- досягла підошви фундаменту. Її заповнення
вершено. Зокрема, у щілинах між рядами це- складалося із шаруватого темно-сірого супіс-
гли лишився недоторканим ґрунт. У 2012 році ку, котрий містив фрагменти керамічних по-
в ньому вдалося виявити фрагменти кераміки судин давньоруської доби та ХVІІ–ХІХ ст.,
ХІ ст., уламок іконки зі сланцю (збереглося дрібні уламки кахлів, шматки залізного дроту
зображення лівого боку та руки людини в за- тощо. Можна припустити, що цю яму вири-
хисному обладунку в плащі, з мечем на поясі) ли, намагаючись підвести трубу під південну
та конгломерат золотної мішури – залишки стіну Спаса, однак через значну глибину заля-
парчі [Черненко, Іоаннисян, Новик, 2014]. гання фундаментів храму (3,6 м від рівня су-
Рештки мурувань прибудови пересікала часної поверхні [Иоаннисян, Черненко, 2017,
труба старої системи опалювання, підведена с. 434–435]) цей намір лишився нездійсне-
до Спаського собору 1899 року [По поводу, ним. Урешті, траншею перенесли південніше
1899, с. 1] (іл. 3). Щодо цього М. Макаренко та підвели опалення в собор по низу півден-
зазначив: «Щоб прокласти цю трубу (від ка- ного порталу.
зана розміщеного в південно-східному куткові Апсида південної капели була дуже
цвинтару до Собору), викопано рова, прола- ушкоджена; траншея під трубу розділила її
мавши непотрібно широку дірку в стіні ко- на дві частини – північну та південну. У пів-
лишньої апсиди прибудови <…> й знищивши нічній частині вціліли залишки двох рядів
трохи не до краю північну стіну прибудови. мурування з плінфи, у південній – залишки
Через таку руйнацію нелегко було виявити одного ряду. Вище апсиду було перекладено.
цілком певно деякі окремі конструктивні де- Збереглося до 4 рядів ремонтного муруван-
талі нашої прибудови» [Макаренко, 1929б, ня на вапняно-піщаному розчині біло-сірого
с. 21]. кольору, з крупними фракціями вапна. У му-
Під час розкопок 2012 року трубу вдало- руванні використано як старі матеріали (на-
ся демонтувати, що дозволило повністю роз- певно, з тієї ж південної капели: плінфа, бло-
чисти залишки капели. Як з’ясувалося, про- ки пісковику зі слідами давнього розчину на
стір між трубою та південною стіною собору поверхні), так і жолобчаста цегла. Сліди ви-
107
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
чинки (ремонтне мурування із жолобчастих зафіксованих у ході попередніх досліджень

цеглин) виявлено і на південній стіні. У всіх у вигляді схематичних замальовок та нотаток
згаданих випадках було використано цеглу [Макаренко, 1929б, с. 36–38; НА ІА НАНУ,
формату 29–30×19–20×6–6,5 см, таку саму, як ф. 6, спр. 1, арк. 8].
і в ремонтному муруванні північної капели. У ході розбирання заповнення старо-
Напевно, південну капелу ремонтували одно- го шурфу було знайдено будівельне сміття
часно з північною – у XVIІ ст. ХVІІ–ХІХ ст. і давньоруської доби (плінфа,
Слід відзначити неузгодженість абрису дрібні шматки цем’янкового розчину, улам-
первинних нижніх та верхніх, перекладених ки голосників, віконниць, тиньку з фреско-
у ХVІІ ст., верств мурування апсиди півден- вим розписом), фрагменти кругової кераміки
ної прибудови. У північній капелі такої не- давньоруського часу та ХVІІ–ХІХ ст. тощо,
узгодженості немає. Можливо, це пов’язано з а в придонній частині – невеликий фрагмент
тим, що південна капела потребувала на час різного бордюру, подібного до відкритих у
відновлення більш серйозного ремонту. підкупольному просторі Спаського собору в
Паралельно з розкопками прибудов у 1923 та 1969 роках [Холостенко, 1990, с. 11–
2012 році було закладено шурф всередині 12] 4.
Спасо-Преображенського собору, у східному За межами дослідженої у 1923 році ді-
куті південної частини нартексу, на ділянці, лянки майже по всій площі шурфу 2012 року
прилеглій до шурфу 1 1923 року. знаходились поховання, спресовані в один
Згідно зі зведеним планом розкопів у суцільний шар під вагою ґрунту 5. Цей масив
Спаському соборі М. Холостенка [Холостен- залягав з глибини близько 0,7 м від сучасної
ко, 1970, б/н арк.], шурф 1 1923 року було ви- поверхні (нижче рівня згорілої дерев’яної під-
тягнуто вздовж західної стіни храму. Однак логи 1750 року), до глибини 2 м [Черненко,
така його локалізація виявилася помилковою. 2015, с. 75, іл. 4]. Могильні ями перекривали
Напевно, це пояснюється тим, що в публікації та руйнували одна одну.
М. Макаренка розташування шурфу визначе- Загалом було зафіксовано 10 поховань
но нечітко: «праворуч від проходу в кутку біля (у 1923 році – п’ять [Макаренко, 1929б, с. 37–
південної стіни Спасу», а схема розташування 38]). Усі вони здійснені за християнським об-
відсутня [Макаренко, 1929б, с. 36]. Натомість, рядом – померлі покладені у випростаному
на схематичному кресленику М. Макаренка, положенні, на спині, головою на захід (пара-
який зберігся в Науковому архіві Інституту лельно стінам храму). Збереженість кістяків
археології НАН України (іл. 2), шурф 1 по- виявилася дуже поганою, деякі з них майже
значений в південно-західному куті нартексу повністю перетліли. Більшість могил безін-
та розташований таким чином, що його до- вентарні, у трьох випадках вціліли залишки
вга стінка проходить уздовж південної стіни взуття померлих.
собору [НА ІА НАНУ, ф. 21, спр. 3, арк. 9]. Серед інших вирізнялась одна з могил
Враховуючи це, у 2012 році шурф було розби- (поховання 2). У ній збереглися залишки до-
то з урахуванням позначення на кресленику, мовини – дошки дна (на довжину до 1,1 м) та
так, щоб він частково (на ділянці завширшки кутові ковані цвяхи. На рівні дна домовини в
1 м) охопив край шурфу 1923 року. Це, се- заповненні могили було знайдено бронзові із
ред іншого, дозволяло уточнити данні щодо позолотою цвяшки, напевно, від оббивки тру-
стратиграфії нашарувань у нартексі собору, ни (на цвяшках були рештки парчевої ткани-
4
Бордюр, знайдений 1969 року, лишили відкритим в оглядовому зондажі. Після передачі собору в 1990 році
в користування Чернігівському єпархіальному управлінню Української православної церкви Московського
патріархату, зондаж було ліквідовано (залито бетоном). Під час робіт 2013 року плити бордюру вдалося розшу-
кати в технічному приміщенні під північним тамбуром храму. З огляду на позицію представників єпархіального
управління щодо використання переданої в його користування пам’ятки, після фотофіксації плити лишили в
соборі, в приміщенні північного тамбура.
5
Розкопки в соборі були узгодженні з Архієпископом Чернігівським та Новгород-Сіверським Амвросієм та
здійснювалися під наглядом кліру Спасо-Преображенського собору. Згідно з домовленістю, антропологічні
дослідження не проводилися, виявлені людські останки перепоховали в шурфі в нартексі перед консервацією
(у материку).
108
Іл. 7. Чернігівський Спасо-Преображенський собор. Крипта. Знахідки з поховання 3:

1 (А-З) – намисто і хрест; 2 – булавка; 1 (А-Б) – гірський кришталь, 1 (В-Ж) – скло; 1 (З),
2 – кольоровий метал. ІІ – реконструкція центральної частини намиста з поховання 3. 2012 р.
109
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
ни). Окрім цього, там же виявлено три моне- стіною капели та Спаським собором існував
ти ХVІІ ст. (ризький солід королеви Кристіни шов [Макаренко, 1929б, с. 22]. Тобто капела
1632–1654 років; польський солід Сигизмун- була самостійною будівлею, конструктивно
да ІІІ 1620-х років; ризький солід королеви незалежною від собору.
Кристіни 1653 року). Від скелета небіжчика З писемних джерел відомо, що у 1792–
вціліли окремі фрагменти перетлілих кісток 1798 роках цю двоярусну капелу було розі-
черепу та кінцівок. На рівні грудної кліти- брано, а на її місці за проектом архітектора
ни були рештки в’язаного гачком червоного І. Яснигина побудували вежу (у симетрію
шовкового коміра 6, застібнутого срібною бу- до давньої сходової вежі собору) [Бережков,
лавкою з пустотілою кулястою голівкою та 1911а, с. 273; Ванжула, 2015].
хрест-мощовик із залишками шнура. У 1923 році було розкрито східну і пів-
Срібний хрест, судячи з усього, не був денну частину залишків двоярусної прибудо-
у використанні (не містив наповнення). Він ви та її південно-західний кут. З’ясувалося,
складається з верхньої пустотілої стулки-кор- що ввесь внутрішній простір капели запо-
пусу, спаяної з тонких пластин, та нижньої внювало мурування цоколю та підмурків вежі
пластинчастої стулки (іл. 9). На завершеннях ХVІІІ ст. З цього приводу М. Макаренко за-
перекладин хреста кріпилися литі кульки. значав: «В середній частині майже не в цен-
Кулька, яка його вінчає, була відлита разом трі цієї церковки стоїть башта, що всією
з кільцем для підвішування; а нижня кулька масою своєї основини, великим колом займала
закінчувалася гвинтом – вона вкручувалася геть чисто всю середину і не тільки колись
на довгому стрижні в отвір верхньої стулки. з’їла цю середину, але й тепер страшенно за-
З допомогою цього гвинта та напаяної плас- важала нашим дослідам над тими рештка-
тини, котра входила у паз, кріпилася нижня ми, що своїм прямокутником охоплювали кру-
стулка. Усі зовнішні площини хреста прикра- глу основу башти» [Макаренко, 1929б, с. 30].
шав гравійований орнамент. На лицьовому Мурування вежі настільки щільно прилягало
боці верхньої стулки було вміщено накладне до поверхні стін капели, що у М. Макарен-
рельєфне позолочене розп’яття 7. ка склалося враження про наявність в осно-
Виходячи з часу карбування монет, мо- ві давньої прибудови суцільної платформи –
гилу можна віднести до першої половини «стилобату» [Макаренко, 1929б, с. 30]. Ще
ХVІІ ст. Враховуючи відомості про історію однією відзначеною дослідником особливіс-
собору, можна також припустити, що захоро- тю споруди було те, що в інтер’єрній площині
нення здійснене в той час, коли храм належав її східної стіни біли розташовані три ніші-ап-
уніатам. Можливо, саме тоді в його внутріш- сиди, де збереглися залишки фрескового роз-
ньому просторі з’являються численні похо- пису. На жаль, ці ніші були зруйновані гніз-
вання під підлогою. Приблизно такої думки дами під будівельні ліси вежі та ще однією
дотримувався й М. Макаренко, який датував трубою опалення кінця ХІХ ст. [Макаренко,
усі поховання всередині Спасо-Преображен- 1929б, с. 22–23].
ського собору ХVІІ–ХVІІІ ст. [Макаренко, У 2013 році розкопки охопили східну
1929б, с. 36–38; Черненко, 2015, с. 73–75]. частину «хрещальні». Усупереч висновкам
У 2013 році була досліджена ще одна ка- М. Макаренка, виявилося, що її підмурки не
пела собору, так звана «хрещальня», прибудо- утворювали суцільної платформи, а склада-
вана до його південно-західного кута (іл. 3). лися зі стрічок фундаменту завширшки до
Як з’ясував 1923 року І. Моргилевський, вона 1,4 м, впущених до глибини близько 3 м від
була двоярусною та сполучалась із собором сучасної поверхні.
на рівні другого ярусу через портал у стіні, За характерними рисами будівельної тех-
що вів на хори над нартексом [Моргилев- ніки (порядове мурування, наявність у забу-
ський, 1928, с. 177]. При цьому між північною товці стін лекальної плінфи у формі сектора
6
Дослідження, розчистку та реставрацію археологічного текстилю з розкопок здійснювала Т. Крупа (Харків).
7
У 2012 році хрест відреставрований реставратором Національного історико-архітектурного заповідника
«Чернігів стародавній» П. Солобаєм.
110
тощо) капелу датовано початком ХІІ ст. Таким хідний його обріз знаходиться від неї за 0,36–
чином, за часом виникнення вона є більш піз- 0,6 м і прямовисно падає до низу.
ньою, ніж північна та південна прибудови со- Ще одна давня прибудова собору, до-
бору [Иоаннисян, Черненко, 2013; Черненко, сліджена у 2012–2013 роках, – південна
Іоаннисян, Новик, 2014; Черненко, Іоанни- галерея. У публікації матеріалів розкопок
сян, Новик, 2015, с. 324–326; Черненко, 2015, 1923 року вона визначена як «приміщення»,
с. 80, 83]. яке з’єднувало південну капелу та двоярусну
Щодо призначення капели, то її інтерпре- капелу-«хрещальню». З певними застережен-
тація як «хрещальні», запропонована І. Мор- нями М. Макаренко відносив її виникнення
гилевським та прийнята в літературі, викли- до «княжих часів». Він також зазначив, що
кає сумніви [Иоаннисян, Черненко, 2013]. мурування західної та східної стін приміщен-
У 2013 році в північній стіні споруди вдалося ня приставлені безпосередньо до мурувань
зафіксувати залишки ніші-аркасолію. Тобто її Спаського собору [Макаренко, 1929б, с. 27].
перший поверх являв собою поховальну капе- У 2012 році було досліджено західну
лу (про таке її призначення писав і М. Мака- частину галереї, а 2013-го – північну. Мож-
ренко) [Макаренко, 1929б, с. 183]. При цьому на погодитися з М. Макаренком, що техніка
не виключено, що другий ярус будівлі, спо- її мурування значно відрізняється від техніки
лучений з хорами Спаса, слугував невеликою інших прибудов собору [Макаренко, 1929б,
молельнею, як припускав М. Холостенко [Хо- с. 27]. За матеріалами робіт 2012 року гале-
лостенко, 1990, с. 10]. рею було датовано ХІІ ст. [Черненко, Іоан-
Дослідження 2013 року дозволили та- нисян, Новик, 2013в; Черненко, Іоаннисян,
кож встановити, що ще в давнину, скажімо, Новик, 2015, с. 336]. Слід також зазначити,
у ХІІ ст., «хрещальня» постраждала від ката- що в муруванні поверхні її стін поміж плінфи
строфи. Про це свідчили потужні наскрізні траплялися окремі уламки жолобчастої цегли-
тріщини в підмурках її східної стіни та в муру- пальчатки. Судячи з усього, ці цеглини вико-
ванні апсид. Подібні деформації будівель мо- ристали для закладки вивалів під час ремонту
жуть бути викликані землетрусом або масш- галереї у ХVІІ ст. Очевидно, ремонтували її
табним зсувом ґрунту. Останній варіант не одночасно з іншими прибудовами Спасо-Пре-
можна виключити, оскільки, як з’ясувалося, ображенського собору.
південна стіна «хрещальні» (на відміну від Майже весь внутрішній простір галереї
інших стін) встановлена на насипному ґрунті, займають поховання ХVІІ–ХVІІІ ст., напів-
її фундаментний рів не сягає материка. зруйновані пізнішими перекопами. Зберегло-
Потужність насипу в основі стіни пере- ся дві могили, здійснені у трунах та орієнто-
вищує 3,5 м 8. Він містить окремі уламки кру- вані паралельно собору. В одній з них (похо-
гових посудин Х–ХІ ст. та, найвірогідніше, вання 3) знайдено рештки вбрання померлої:
є підсипкою краю площадки тераси, на якій залишки гаптування головного убору.
споруджено Спасо-Преображенський собор. За формою в розгорнутому вигляді 9 гап-
Підмурки вежі ХVІІІ ст., як уже зазна- тування наближено до овалу (іл. 10). Воно зо-
чалося, заповнювали весь внутрішній про- бражує двоголового орла, увінчаного чотирма
стір «хрещальні». На них спирався цоколь коронами, з геральдичним щитом на грудях.
заввишки 0,9 м, утворений акуратними шара- Орла оточує рослинний орнамент у вигляді
ми покладеної на вапняному розчині тичком вінка з п’ятипелюсткових квітів, зубчастого
назовні цегли формату 30×17×6 см (ідентична листя та пагонів. Можна припустити, що це –
«закладці» простору капели). У плані цоколь частина наголовка кибалки. Кибалки з наго-
підковоподібний, видовжений у південному ловками, прикрашеними гаптованими зобра-
напрямку. З цього боку край цоколю уступ- женнями двоголових орлів, були приналеж-
частий, відступає від стіни вежі на 1,4 м, а за- ністю парадного вбрання жінок з козацької
8
Загальну його потужність визначити не вдалося, оскільки подальші розкопки створювали загрозу обвалу стіни
капели.
9
Розгорнуто та розчищено реставратором ІІ категорії Т. Мінжуліною у 2014 році.
111
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
старшини у ХVІІ–ХVІІІ ст. [Зайченко, 1995, значали такі специфічні властивості давньо-
с. 92]. руського тиньку чернігівського Спасо-Преоб-
У той нетривалий період часу, коли три- раженського собору [Макаренко, 1929б, с. 10;
вали розкопки М. Макаренка, він брав участь Коренюк, 2007, с. 6, 47]. Ці властивості зу-
і в натурних дослідженнях храму. Як відомо, мовлені мінеральним наповнювачем, котрий
саме йому належить відкриття в соборі за- ще трапляється на окремих фрескових встав-
лишків давньоруського фрескового розпису ках у Софії Київській [Коренюк, 2010, с. 608].
[Макаренко, 1924]. Окрім того, у присвяченій Малюнки зосереджені на гранях півден-
дослідженням 1923 року книзі він згадував, но-західного стовпа другого ярусу південної
що під збитим шаром тиньку «на правому від аркади. Це переважно зображення хрестів різ-
приходу стовпі (південно-західному) на щоці, них типів та постатей святих (іл. 11) [Чернен-
поверненій до півдня, теж трохи вище од ко, 2015б]. Фрескової декорації на цих пло-
кам’яних різблених “папертів” [на рівні втра- щинах у давньоруський час, найвірогідніше,
чених у 1750 році хорів. – О. Ч.], по стіні роз- не було [Сарабьянов, 2014, с. 380].
кидано декілька ескізно намальованих виобра- Слід зазначити, що подібні малюнки фар-
жень. А між ними деякі вишкребано гострим бами, відмінні від традиційного храмового
струментом» [Макаренко, 1929б, с. 77–78]. живопису за технікою та стилістикою, відо-
У цій же книзі дослідник опублікував репро- мі і в інших храмах Давньої Русі, наприклад,
дукцію (прорисовку) двох таких зображень у соборі Різдва Богоматері Антонієва монас-
(постать святого та розквітлий хрест) [Мака- тиря в Новгороді Великому, у Спасо-Преоб-
ренко, 1929б, с. 78–79]. раженській церкві Єфросінієвського монас-
Згодом графіті на хорах собору побіжно тиря. Такі зображення з’явилися не раніше
згадував А. Карнабед [Карнабед, 1988, с. 33], ХІІ ст. та локалізувалися на сходах, що ведуть
а малюнки – В. Поліщук, який реставрував на хори, або ж на самих хорах. Вони різнома-
монументальний живопис храму [Поліщук, нітні за сюжетами й темами, що ускладнює їх
1996, с. 57–58]. Існуючі в літературі відомос- інтерпретацію [Сарабьянов, 2012, с. 181–184;
ті, зрештою, узагальнив Ю. Коренюк, який Сарабьянов, 2014, с. 406–416, 423–424].
також зазначив, що «виявлення, каталогізація В. Сарабянов пояснює появу таких ма-
і графічна фіксація усіх таких зображень є люнків поступовим переосмисленням дру-
нагальною науковою необхідністю, яку слід гого поверху давньоруських храмів як місця
вирішувати якнайскоріше, оскільки саме такі молитовного усамітнення (подібного до по-
малюнки можуть зазнавати найбільших руй- двигу стовпника), особливо шанованої, ви-
нувань і зовсім втрачатися в результаті ре- сокопоставленої особи, наприклад, княжого
монтів інтер’єру…» [Коренюк, Світлична, походження [Сарабьянов, 2014, с. 406–439].
2010, с. 61]. У такому разі малюнки на хорах Спаського
Враховуючи сказане, роботи 2014 року собору могли слугувати для цих осіб моли-
включали фіксацію згаданих зображень. Було товними образами. Водночас не виключе-
визначено, що всі вони нанесені на вилощену, ний зв’язок зображень з більш утилітарним
місцями блискучу, жовтувату, із червоним від- призначенням приміщень другого ярусу
тінком поверхню тиньку під фресковий живо- храму – наприклад, із функціонуванням тут
пис давньоруського часу. Спеціалісти вже від- скрипторія.
ДАЧО, ф. Р-1844.
НА ІА НАНУ, ф. 1, спр. 40. Реставраційні роботи в Чернігові (Спаський собор, Єлецька
церква, Іллінська церква).
НА ІА НАНУ, ф. 6, спр. 1. Смолічев П.І. Розкопки Спаського Собору в Чернігові,
улаштовані в УАН під доглядом професорів М.О. Макаренка та І.О. Моргилевського в липні
1923 р. Додаток: Креслення «Розкопки в южной стороне нартекса».
112
НА ІА НАНУ, ф. 21, спр. 3. Фотографії розкопок Чернігівського Спаса в 1923 р.

Адруг А. Архітектура Чернігова другої половини ХVІІ–XVІІІ століть. –
Чернігів, 2008.
Бережков М.Н. Михаила Егоровича Маркова разные сочинения к пояснению истории
Чернигова // Труды ХІV Археологического съезда в Чернигове, 1908. – Москва, 1911а. – Т. 3. –
С. 271–305.
Бережков М.Н. К истории Черниговского Спасского собора // Труды ХІV Археологического
съезда в Чернигове, 1908. – Москва, 1911б. – Т. 2. – С. 1–28.
Ванжула О.М. Ремонт Чернігівського Спасо-Преображенського собору 1791–1792 рр.
за проектом архітектора І.Д. Яснигина // Церква – наука – суспільство: питання взаємодії.
Матеріали ХІІІ міжнародної наук. конф. – Київ, 2015. – С. 117–119.
Зайченко В. Вишивка козацької старшини // Родовід. – 1995. – № 12. – С. 91–98.
Иоаннисян О.М., Черненко Е.Е. Черниговский Спасо-Преображенский собор в свете
новых исследований // Древне-русское искусство. 1963–2013. Итоги и перспективы. – Москва,
2013. – С. 22–25.
Иоаннисян О. М., Черненко Е. Е. Спасо-Преображенский собор в Чернигове в свете
последних архитектурно-археологических исследований // Культурний шар. Статті на пошану
Гліба Юрійовича Івакіна. – Київ, 2017. – С. 423–447.
Карнабед А.А. Новые данные о памятниках Чернигова ХІ–ХІІ вв. // Древне-русское
искусство. Художественная культура ХІ – первой половины ХІІІ в. – Москва, 1988. – С. 31–40.
Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Этапы развития древнерусской архитектуры Чернигово-
Северской земли // Russia Mediaevals. – Munchen, 1992. – Т. VII. – С. 39–59.
Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца X – начала XII в.: Византийское наследие и
становление самостоятельной традиции. – Москва, 1987.
Коренюк Ю., Світлична Н. Фрагменти фресок ХІ століття Спасо-Преображенського собору
в Чернігові // Студії мистецтвознавчі. – Київ, 2010. – Чис. 4 (32): Архітектура. Образотворче та
декоративно-вжиткове мистецтво. – С. 55–71.
Коренюк Ю. Микола Макаренко – дослідник середньовічного стінопису // Студії
мистецтвознавчі. – Київ, 2007. – Чис. 3 (19): Архітектура. Образотворче та декоративно-
вжиткове мистецтво. – С. 39–62.
Коренюк Ю. Монументальне малярство // Історія українського мистецтва. – Т. 2: Мистецтво
середніх віків. – Київ, 2010. – С. 577–656.
Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648 рр.). – Київ,
2006.
Макаренко М. Найдавніша стінопись княжої України // Україна. – 1924. – № 1/2. – С. 7–13.
Макаренко М. Бiля Чернігiвського Спаса: археологічнi дослiди року 1923 // Чернігів і
Північне Лівобережжя: розвідки, досліди, матеріали. – Київ, 1928. – С. 184–196.
Макаренко М. Досліди над Чернігівським Спасом. Коротке звідомлення // Записки
Історико-філологічного відділу ВУАН. – Київ, 1929а. – Кн. ІV. – С. 240–244.
Макаренко М. Чернігівський Спас: Археологічні досліди р. 1923. – Київ, 1929б.
Модзалевский В., Ставицкий П. Очерки искусства старой Украины / [підготовка до друку
і передмова О.Б. Коваленка] // Чернігівська старовина: Зб. наук. пр., присвячний 1300-літтю
Чернігова. – Чернігів, 1992. – С. 101–142.
Моргилевський І. Спасо-Преображенський собор у Чернігові за новими дослідами //
Чернігів і Північне Лівобережжя: розвідки, досліди, матеріали. – Київ, 1928. – С. 169–183.
Нижник Л. З історії Спасо-Преобоаженського собору в Чернігові наприкінці ХVІІІ – на
початку ХХ ст. // Чернігівські старожитності. – Чернігів, 2012. – Вип. 1 (4). – С. 102–111.
Поліщук В. Реставрація монументальних розписів Спасо-Преображенського собору в
Чернігові (1979–1996 рр.) // Пам’ятки архітектури і монументального мистецтва в світлі нових
досліджень. Тези наукової конференції Національного заповідника «Софія Київська». – Київ,
1996. – С. 57–58.
113
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
По поводу устройства отопления в Черниговском Спасо-Преображенском соборе //

Черниговские губернские ведомости: Часть неофициальная. – Чернигов, 1899. – 30 сент.
(№ 1956). – С. 1.
Сарабьянов В.Д. Живопись середины 1120-х – начала 1160-х годов // История русского
искусства: в 22 т. – Москва, 2012. – Т. 2/1: Искусство 20-х – 60-х годов ХІІ века. – С. 181–184.
Сарабьянов В.Д. Помещения второго этажа в древнерусских церквях, их функция и
иконография // В созвездии Льва. Сборник статей по древнерусскому искусству в честь Льва
Исааковича Лифшица. – Москва, 2014. – С. 396–439.
Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів,
2013.
Холостенко Н.В. Отчет об исследованиях 1968–69 гг. внутри Спасо-Преображенского
собора в Чернигове / «Київпроект»; Архів Українського державного науково-дослідного та
проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація». – Київ, 1970. – № 631.
Холостенко Н.В. Исследования Спасского собора в Чернигове // Реставрация и исследования
памятников культуры. – Москва, 1990. – № 3. – С. 6–18.
Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г. Чернігівський Спасо-Преображенський собор
у світлі останніх археологічних досліджень // Слов’яни і Русь: археологія та історія. Збірка
праць на пошану дійсного члена Національної академії наук України Петра Петровича Толочка
з нагоди його 75-річчя. – Київ, 2013а. – С. 321–329.
Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г. Дослідження Спасо-Преображенського собору
в Чернігові // Археологічні дослідження в Україні 2012. – Київ, 2013б. – С. 395–397.
Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г. Нові дослідження Спасо-Преображенського
собору в Чернігові // Археологические иследования в Еврорегионе «Днепр» в 2012 году. –
Гомель, 2013в. – С. 200–204.
Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г. Дослідження Чернігівського Спасо-
Преображенського собору // Археологічні дослідження в Україні 2013. – Київ, 2014. – С. 294–
295.
Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г. Прибудови Ченігівського Спасо-
Преображенського собору (за матеріалами археологічних досліджень) // Могилянські читання
2014. – Київ, 2015. – С. 328–338.
Черненко О.Є. Яка доля Чернігівського скарбу 1923 р.? // Література та культура Полісся. –
Ніжин, 2002. – Вип. 21. – С. 363–365.
Черненко О.Є. Археологічні дослідження споруди чернігівського магістрату // Чернігівські
старожитності. Наук. зб. – Чернігів, 2008. – Вип. І. – С. 73–79.
Черненко О.Є. Про місцезнаходження князівських поховань у Чернігівському Спасо-
Преображенському соборі // Opus mixtum. – Київ, 2015а. – № 3. – С. 69–85.
Черненко О.Є. Малюнки на другому ярусі Чернігівського Спасо-Преображенського
собору (за матеріалами досліджень 2014 р.) // Церква – наука – суспільство: питання взаємодії.
Матеріали ХІІІ міжнарод. наук. конф., 27–29 трав. 2015 р. на пошану київського митрополита
Євгенія (Болховітінова). – Київ, 2015б. – С. 144–147.
Черненко О.Є. Дослідження Петропавлівської церкви з трапезною на території Єлецького
Свято-Успенського монастиря в Чернігові // Церква – наука – суспільство: питання взаємодії.
Матеріали XIV міжнарод. наук. конф. – Київ, 2016. – С. 130–133.
Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины ХVІІ–ХVІІІ веков. – Москва, 1967.
ДАЧО – Державний архів Чернігівської області

НА ІА НАНУ – Науковий архів Інституту археології НАН України
114
Олександр Кириленко
Альона Тронь-Радомська
ВНЕСОК МИКОЛИ МАКАРЕНКА

В ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Стаття присвячена внеску М. Макаренка у вивчення трипільської культури.
Ключові слова: Микола Макаренко, трипільська культура, Євминка, ВУАК.
Статья посвящена вкладу Н. Макаренко в изучение трипольской культуры.

Ключевые слова: Николай Макаренко, трипольская культура, Евминка, ВУАК.
The authors analyse the contribution of Mykola Makarenko in the study of Trypillian culture.
Keywords: Mykola Makarenko, Trypillian culture, Yevminka, WUAC.
Діяльність Миколи Макаренка у сфері серед яких: Євминка, Жолудівка, Грушева,

вивчення трипільських старожитностей при- Чичиркозівка. Науковець також брав участь у
пала переважно на середину 20-х років XX ст. розкопках трипільських поселень під Трипіл-
і була пов’язана зі створеною в 1925 році Три- лям: у Верем’ї, Ржищеві, Халеп’ї та Балико-
пільською комісією 1 при Всеукраїнському Щучинці, що проводилися під керівництвом
археологічному комітеті (далі – ВУАК), що В. Козловської [Козловська, 1926; 1927]. Саме
входила до системи Всеукраїнської акаде- М. Макаренку, який знав місцевість між пе-
мії наук (далі – ВУАН) [Відейко, 2010, с. 84]. реліченими вище селами та берегом Дніпра,
Створення комісії було зумовлено активни- рішенням першого засідання комісії ВУАК
ми дослідженнями поселень культури «ма- (7.03.1925) було доручено організувати ае-
льованої кераміки» (як тоді часто називали рофотозйомку району, щоб мати можливість
трипільську культуру). Комісія ВУАК мала окреслити місце розташування й топогра-
координувати зусилля науковців різних уста- фію досліджуваних поселень [Відейко, 2012,
нов (як українських, так і закордонних), які с. 86]. Це була перша спроба використання
займалися вивченням трипільської культури. аерофотозйомки для досліджень трипільської
До комісії ввійшли археологи й історики, які культури. На жаль, результат оцінити склад-
формувалися як вчені ще в часи Російської но, адже звітні документи досі не виявлено.
імперії, що значною мірою вплинуло на ме- Безперечно, найвагоміший внесок у до-
тодику їхніх досліджень і стилі інтерпрета- слідження трипільської культури М. Ма-
ції старожитностей. Серед них варто згадати каренко зробив, частково дослідивши піз-
М. Біляшівського, В. Козловську, П. Курінно- ньотрипільське поселення біля с. Євминка
го, М. Рудинського, В. Данилевича, С. Магу- [Макаренко, 1926а], яке було відкрите ще
ру, С. Гамченка та ін. наприкінці XIX ст. археологами-аматорами.
Під час численних археологічних до- Частину знайдених трипільських матеріалів
сліджень проблемами трипільської культури 1902 року було придбано для Київського місь-
займалося багато дослідників, які в подаль- кого музею старожитностей і мистецтв, про
шому ввійшли до складу Комісії, зокрема що свідчать описи складу колекції, зробле-
В. Козловська, П. Курінний і М. Рудинський. ні рукою В. Хвойки [Якубенко, Кириленко,
До роботи організації запросили й М. Мака- 2015]. Колекція матеріалів з Євминки, що її зі-
ренка, який з 1921 року працював у різних брав К. Ставровський, 1908 року надійшла на
науково-дослідних підрозділах ВУАН: Комісії збереження і експонування до Чернігівського
старого Києва та Правобережної України, Со- музею [Кириленко, 2014]. У 1924–1925 роках
фіївській комісії тощо [Ляшко, 2004, с. 322; аматорські дослідження на пам’ятці прово-
Відейко, 2012, с. 85]. див місцевий краєзнавець А. Розанов, який
М. Макаренко за час своєї наукової діяль- зібрав значну колекцію старожитностей,
ності дослідив низку трипільських поселень, що також частково потрапила до Київського
1
Повна назва: «Комісія ВУАК для вивчення і досліду пам’яток Трипільської культури на Україні».
115
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
міського музею. Постійні поповнення колек- ня і ті характерні риси, які ці будівлі між со-
ції посилювали зацікавленість давньою іс- бою то порівнюють, то відокремлюють» [Ма-
торією Придніпров’я і Подесення, зокрема у каренко, 1926б, с. 34].
М.О. Макаренка, а також членів Остерського У 1925 році М. Макаренко дослідив два
товариства краєзнавців. місцезнаходження в околицях села Халеп’я
Таким чином, 1925 року М. Макаренко, [Макаренко, 1926б]. В урочищі Жолудівка
як співробітник Всеукраїнського археологіч- та на горі Грушова він відкрив і дослідив за-
ного комітету, вирішив провести повноцінні лишки «площадок» – спалених житлово-по-
розкопки на поселенні Євминка. За умови не- бутових споруд трипільського часу. Учений
достатньої розробленості методики, розкопки зазначив наявність максимум п’яти шарів об-
поселення проводилися безсистемно, тому до- мазки і звернув увагу на те, що деякі фрагмен-
слідник отримав значну кількість матеріалів із ти останньої були елементами профілювання
широкої площі (лише в 1926 році було розкри- споруди, навівши приклад використання білої
то 435 м2). М. Макаренко виявив декілька куль- глини – одного з видів обмазки, що трапив-
турних горизонтів, але не зафіксував жодного ся під час розкопок. Ці спостереження були
об’єкта, оскільки пам’ятка була дуже поруйно- вкрай важливими у вирішенні питання при-
вана. Знайдену кераміку було розподілено на значення «площадок».
дві великі групи [Макаренко, 1926а, с. 62–63]. Так, М. Макаренко взяв участь у дискусії
До першої ввійшли фрагменти посуду зі зна- щодо використання цих так званих «точків»
чними домішками в керамічній масі, прикра- (інша назва «площадок»). Дослідник підтри-
шені відтиском шнура, насічками, гребінкою мав думку М. Біляшівського, який висловив
та штампом. У другу групу потрапила розпис- припущення, що «площадка» є залишками
на кераміка з відмученої глини, яка асоціюва- підлоги давнього житла [Беляшевский, 1900,
лася з трипільською (іл. 2) [Макаренко, 1927, с. 148–155]. Хоча на початковому етапі ста-
с. 85–86]. До першої групи, крім фрагмен- новлення та розвитку трипіллєзнавства була
тів кераміки середньодніпровської культури поширена інтерпретація «площадок» як ри-
шнурової кераміки, що переважає кількісно, туальних споруд [Хвойка, 1901, с. 778–785;
з огляду на невиразність рис, ученим були від- Хвойка, 2008, с. 25–29; Штерн, 1906, с. 17],
несені також кухонний посуд з лукашівського частина дослідників не погоджувалися з поді-
культурного горизонту та кераміка софіївсько- бним тлумаченням цих об’єктів, вважаючи їх
го типу [Кириленко, Пічкур, 2016, с. 104]. підлогою жител, а не залишками поховальних
Спочатку М. Макаренко, а згодом і Т. Пас- споруд. Порівнюючи археологічні дані з етно-
сек, об’єднали різночасові шари в єдиний графічними спостереженнями, М. Макаренко
комплекс, що призвело до хибного культурно- дійшов висновку, що виявлені ним скупчен-
хронологічного трактування поселення. Зна- ня випаленої глини – залишки спалених гли-
чна частина кераміки середньодніпровської нобитних споруд, нижні шари яких являють
культури шнурової кераміки була сприйнята собою підлогу зі слідами ремонту, адже вче-
як трипільська, з огляду на часте викорис- ному вдалося простежити окремі шари глини
тання відтиску шнура як орнаменту [Пассек, завтовшки 0,001 м. На обмазці дослідником
1949, с. 160]. були ідентифіковані також відбитки вигорі-
М. Макаренко зазначав, що трипільська лого дерева, що дозволило стверджувати, що
культура вимагає приділення значної уваги будинок складався з дерев’яного каркасу, на
її вивченню, особливо з огляду на виявлений який намащували глину.
інтерес представників західноєвропейської Хоча дискусії з приводу функціональної
науки. Прогресивність бачення вченого вира- інтерпретації «площадок» тривали майже со-
жена в тезі: «Не гонитва по здобич річей мате- рок років, поступово втрачаючи прихильників
ріальної культури, не музейний інтерес пере- їхнього ритуального призначення, остаточну
важав у цих працях, а пильна потреба виявити крапку в цьому питанні поставили Є. Кри-
в міру сил і засобів конструктивні та технічні чевський та Т. Пассек, обґрунтувавши їхній
особливості будівель цієї культурі, що звуться зв’язок із житловими спорудами [Кричев-
“точками”, їх взаємовідносини, їх призначен- ский, 1940, с. 479–592; Пассек, 1940, с. 9–37].
116
Олександр Кириленко, Альона Тронь-Радомська. Внесок Миколи Макаренка
в дослідження пам’яток трипільської культури
Тому, як стало зрозуміло згодом, аргументи,

висловлені М. Макаренком, дозволили оста-
точно відкинути помилкову інтерпретацію.
Микола Омелянович, будучи обізнаним у
трипільській проблематиці, також чудово знав,
що однією з проблем трипіллєзнавства того
часу, при відносно великій кількості дослідже-
них поселень, була мала кількість публікацій
результатів розкопок, фактично повна відсут-
ність доказової бази (низька якість ілюстрацій,
фотографій або навіть повна їхня відсутність).
Те саме стосувалося публікацій артефактів,
виявлених під час досліджень. Він підкреслю-
вав, що через це українські та зарубіжні вчені
позбавлені можливості використати знахідки
у своїх дослідженнях. Керуючись слушною
думкою, що чим ширше і краще будуть опу-
бліковані матеріали досліджень та артефакти
з розкопок, тим більше можливостей буде для Іл. 1. Жіноча постать з дитиною на руках.
дослідженні історії виникнення й розвитку Світлина М. Макаренка до статті
культури, М. Макаренко опублікував матеріа- «Етюди з обсягу Трипільської культури», 1926 р.
ли про фрагменти трипільської пластики та мі-
ніатюрного посуду, давши для кожної знахідки
всі метричні показники та детальний опис (іно- ву в Німеччині й Туреччині), ученому дору-
ді з власними припущеннями щодо можливого чили скласти список музеїв Болгарії, Сербії,
призначення) виробів. Описи підкріплювалися Австрії та Румунії, де зберігаються колекції
фотографіями артефактів (іл. 1). Окрім архео- матеріалів «культур мальованої кераміки»,
логічних (частково соціальних та побутових) для подальшого порівняння з трипільськи-
інтерпретацій, учений оцінював досліджувані ми старожитностями України [Відейко, 2012,
об’єкти з погляду мистецтвознавства, зауважу- с. 87].
ючи високу точність передачі пропорцій тіла Отже, М. Макаренко за відносно корот-
людини та використання як реалістичних, так кий термін роботи у ВУАК встиг дослідити
і схематичних елементів подекуди в одному кілька трипільських поселень, взяти участь у
виробі одночасно. Антропоморфну пласти- найбільших дискусіях, які стосувалися три-
ку М. Макаренко інтерпретував як іграшки, пільської культури, зокрема, зробити пра-
що мали ритуальне призначення [Макаренко, вильні висновки щодо домобудівництва. До-
1926в; Makarenko, 1927]. слідник усіляко намагався висвітлити резуль-
У складі комісії, окрім робіт, пов’язаних тати досліджень у наукових публікаціях, щоб
із розкопками поселень, у контексті діяльнос- полегшити процес їхнього трактування й по-
ті Трипільської комісії, завданням М. Мака- рівняння, у тому числі з матеріалами з тери-
ренка було підготувати виставку у ВУАН за торії сусідніх країн. А його спроби дослідити
результатами досліджень на поселеннях Єв- трипільські поселення за допомогою аерофо-
минка та Халеп’є (1925), а також, оскільки тозйомки стали новаторськими у трипіллєз-
йому були відомі колекції фондів деяких єв- навстві і були успішно втілені у життя лише у
ропейських музеїв (він вивчав музейну спра- другій половині ХХ ст.
Беляшевский H.Ф. Раскопки на месте неолитического поселения с керамикой домикенского

типа у с. Колодистого Звенигородского уезда Киевской губернии // Археологическая летопись
Южной России. – Киев, 1900. – T. II. – С. 148–155.
117
(4 лютого 1877 – 4 січня 1938)
Відейко М.Ю. Організаційний експеримент: Трипільська комісія // Археологія і давня

історія України. – Київ, 2012. – Вип. 9. – С. 84–92.
Кириленко О.С. Краєзнавчий етап дослідження трипільської культури на Київщині //
Історико-краєзнавчі дослідження Фастівщини. – Фастів: ФДКМ, 2014. – № 1 (38); 2 (39). –
С. 45–62.
Кириленко О.С., Пічкур Є.В. Період енеоліту // Первісна археологія Нижнього Подесення. –
Київ, 2016. – С. 95–138.
Козловська В.Є. Неолітичні та трипільські знахідки на Чернігівщині // Чернігів і Північне
Лівобережжя. – Київ, 1928. – С. 42–61.
Козловська В.Є. Розкопи у с. Веремії у жовтні р. 1925 // КЗ ВУАК за 1925 рік. – Київ,
1926. – С. 51–53.
Козловська В.Є. Розшуки та розкопи на правому березі Дніпра між м. Ржищевим та
с. Балики: Липень–вересень 1926 р. // КЗ ВУАК за 1926 рік. – Київ, 1927. – С. 40–44.
Кричевський Є.Ю. Розкопки на Коломийщині і проблема трипільських площадок //
Трипільська культура. – Київ, 1940. – Т. 1. – С. 479–592.
Ляшко С.М. Макаренко Микола Омелянович // Енциклопедія трипільської цивілізації. –
2004. – Т. 2. – С. 321–322.
Макаренко М.О. Досліди на Остерщині. Євминка. Стоянка в місцевості «Бугаївка» //
Коротке звідомлення ВУАК, 1925. – Київ, 1926а. – С. 61–66.
Макаренко М.О. Етюди з обсягу трипільської культури // Трипільська культура на Україні /
за ред. В. Козловської, П. Курінного. – Київ, 1926в. – Вип. І. – С. 165–209.
Макаренко М.О. Євминка // Коротке звідомлення ВУАК, 1926. – Київ, 1927. – С. 84–87.
Макаренко М.О. Халеп’є // Коротке звідомлення ВУАК, 1925. – Київ, 1926б. – С. 33–49.
Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений // Материалы и исследования по
археологии СССР. – Москва; Ленинград, 1949. – № 10.
Пассек T.С. Трипільське поселення Коломийщина // Трипільська культура. – Kиїв, 1940. –
T. І. – С. 9–37.
Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические
времена (с комментариями и иллюстрациями). – Киев, 2008. – С. 25–29.
Хвойка В.В. Каменный век Среднего Поднепровья // Tpуды XI Aрхеологического съезда в
Киеве в 1899 г. – Mосква, 1901. – T. I. – C. 736–812.
Штерн Э.Р. Доисторическая греческая культура на юге России // Труды
ХІІІ Археологического съезда в Екатеринославе в 1905 г. – Москва, 1906. – Т. 1. – С. 48–52.
Якубенко О.О., Кириленко О.С. Керамічний комплекс з пізньотрипільського поселення
Євминка 1 на Чернігівщині (із зібрання Національного музею історії України) // The Cucuteni-
Trypillia cultural complex and its neighbours. Essays in memory of Volodymyr Kruts. – Lviv, 2015. –
P. 441–462.
Makarenko N. Sculpture de la civilization Trypilienne en Ukraine // Jahrbuch für prähistorische
und etnografische Kunst. – Leipzig, 1927. – S. 119–130.
118
Архітектура та археологія Десятинної церкви
і пам’яток Старокиївської гори
Architecture and ArchaeoloU of the Desyatynna Church
and Sites of Starokyivska Hill
Віталій Козюба
ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА КІНЦЯ Х – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІІІ СТОЛІТТЯ

(історія створення планів-реконструкцій)
Статтю присвячено аналізу історії створення реконструкцій планів Десятинної церкви протягом ХІХ – почат-
ку ХХІ ст.
Ключові слова: Десятинна церква, план, реконструкція плану.
Статья посвящена анализу истории создания планов Десятинной церкви в период ХІХ – начала ХХІ вв.
Ключевые слова: Десятинная церковь, план, реконструкция плана.
This paper is the analyze of the history of composing of the plans of Desyatynna Church in the period of 19th – early 21th cent.
Keywords: Desyatynna Church, plan, reconstruction of plan.
Реконструкція зовнішнього вигляду 1938–1939 років (М. Каргер), 2005–2011 ро-

церкви Богородиці Десятинної – першого ків (Г. Івакін). Ці плани відобразили як сту-
кам’яного християнського храму на терито- пінь збереження фундаментів на час прове-
рії Русі – залишається серед актуальних за- дення розкопок, так і досліджену тоді площу
вдань дослідників давньоруської архітекту- пам’ятки, методику розкопок і фіксації архі-
ри. Археологічне вивчення її фундаментів, тектурних залишків, загальний фаховий рі-
з’ясування окремих деталей планової струк- вень авторів розкопок та технічні можливості
тури пам’ятки, вивчення збережених зразків використаного для створення плану інстру-
візантійської храмової архітектури Х ст. та ментарію.
інших періодів надали науковцям базовий ма- Плани К. Лохвицького і М. Єфимова.
теріал для відтворення зовнішнього вигляду Велику пошукову джерелознавчу роботу з ви-
Десятинної церкви. вчення найдавніших планів 20-х років ХІХ ст.
Створення обґрунтованої просторової здійснив Д.Д. Йолшин. Він зібрав і проаналі-
реконструкції пам’ятки потребує проходжен- зував усі відомі на сьогодні варіанти планів
ня чотирьох найбільш важливих етапів у ви- К. Лохвицького і М. Єфімова [Ёлшин, 2012].
рішенні цього завдання – отримання точного Перший план фундаментів храму був зро-
плану розкопаних фундаментів, здійснення блений археологом-аматором К. Лохвицьким
реконструкції плану споруди, виконання дво- у 1824 році після проведення ним розкопок
вимірної реконструкції одного з фасадів церк- храму. План представлений у чотирьох варі-
ви, створення тривимірної реконструкції, ре- антах, а загалом, разом з авторськими копія-
алізованої в малюнку чи макеті. Розглянемо ми наступних років, дослідникам відомі 8 ек-
історію створення планів фундаментів храму земплярів [Ёлшин, 2012, с. 72–77]. Варіанти
і реконструкцій її планової структури, здій- відрізняються один від одного (не враховую-
снених у ХІХ – на початку ХХІ ст. чи особливостей зображення «могилянської»
Плани фундаментів Десятинної церк- церкви, побудованої митрополитом Петром
ви за результатами розкопок Могилою на залишках фундаментів південно-
За майже двохсотлітню історію архео- західного кута давньої церкви) кількома дру-
логічного вивчення Десятинної церкви було горядними деталями, серед яких: 1) кількість
отримано 5 варіантів плану фундаментів, які лопаток у західній частині північної на пів-
були зняті під час її розкопок. Вони були вико- денної стін церкви; 2) форма фундаменту (?)
нані за результатами досліджень Десятинної на схід від так званої пономарні «могилян-
церкви 1824 року (К. Лохвицький), 1826 року ської» церкви; 3) наявність південного входу
(М. Єфимов), 1908–1911 років (Д. Мілєєв), до храму; 4) наявність апсидки у внутрішній
119
Архітектура та археологія
Десятинної церкви і пам’яток Старокиївської гори
північній частині собору; 5) наявність симе- (Е6) плану [Ёлшин, 2012, с. 78, ил. 2, 80–82] *.
тричних лопаток відносно довгої осі храму по Варіант ІІ (Е7 за Д. Йолшиним) був опублікова-
лінії згаданої апсидки (іл. 1: 1). ний М. Каргером [Каргер, 1950, с. 51, рис. 32;
Як бачимо, у варіанті І плану К. Лохвиць- 1961, с. 18, рис. 4], варіант ІІІ (Е8 за Д. Йолши-
кого (план Л1 за Д. Йолшиним), опубліковано- ним) – Г. Івакіним і О. Іоаннісяном [Ивакин,
му Д. Йолшиним [Ёлшин, 2012, с. 71, ил. 1], Иоаннисян, 2009, табл. Х, рис. 2], варіант ІV
у західній частині північної стіни Десятинної (Е9 за Д. Йолшиним) – Ю. Асєєвим [Асеев,
церкви наявні 3 лопатки, тоді як у варіантах ІІ 1982, с. 30, рис. а] (іл. 1: 2, І–ІV). Більшість
і ІІІ (Л5 та Л4 за Д. Йолшиним), опублікованих різночитань планів М. Єфимова проаналізу-
(кольоровий варіант) Г. Івакіним і О. Іоанніся- вав Д. Йолшин [Ёлшин, 2012, с. 80–82], але на
ном [Ивакин, Иоаннисян, 2009, табл. Х, рис. 1] деякі моменти варто звернути увагу. Зокрема,
та М. Каргером, їх аж 5 [Каргер, 1950, с. 49, у публікації М. Каргера (варіант ІІ) знову, як
рис. 31; 1961, с. 17, рис. 3], а у варіанті ІV (Л8 за і в його публікації плану К. Лохвицького, від-
Д. Йолшиним) – 4 (іл. 1: 1, I–IV). Щодо півден- сутній трикутник кладки на захід від південно-
ної стіни храму, то у варіантах І і ІІ, починаючи го пілону перед західним порталом церкви. На
від східного боку південного входу, зображено думку Д. Йолшина, цей фундамент дійсно іс-
3 лопатки, у варіанті ІІІ – 5, у варіанті ІV – 4. нував, а його незвичайна трикутна форма лише
Згадана вище форма фундаменту (?) на схід від відображає «реально досліджену частину
пономарні у варіантах І, ІІ, ІV має сильно ви- кладки» [Ёлшин, 2012, с. 88]. На нашу думку,
довжену прямокутну форму, тоді як у варіан- цей, зафіксований К. Лохвицьким, фрагмент
ті ІІІ – квадратну. Крім того, у варіанті ІІІ, на кладки є уламком блоку зруйнованої західної
відміну від інших, відсутній південний портал. стіни храму, подібний до виявленої М. Карге-
І ще одна відмінність: у варіанті ІІІ відсутній ром закомари, дослідженої ним у 1948 році в
трикутник кладки, розташований на захід від кількох метрах на захід [Каргер, 1961, с. 51,
південного квадратного пілону перед захід- рис. 14, с. 52–54]. Крім того, у цьому ж варіан-
ним входом до церкви, який, найвірогідніше, ті ІІ фундамент внутрішньої поздовжньої стіни
М. Каргер просто не зобразив на опублікованій північної галереї, на відміну від інших планів,
ним репродукції плану. розташований не впритул до північної стіни
Архітектор М. Єфимов 1826 року провів нартексу храму.
додаткове обстеження залишків Десятинної Розглядаючи різні варіанти плану
церкви, за наслідками якого було представле- М. Єфимова, закцентуємо увагу ще на кіль-
но більш точний план пам’ятки. На сьогодні кох, іноді суперечливих, особливостях.
відомі 5 варіантів планів церкви, виконаних 1) Форма збережених стінових кладок.
М. Єфимовим, копії його плану та плану-про- На планах по-різному показано ділянку сті-
екту нового храму, зроблені К. Лохвицьким, нової кладки, розташовану на перехресті за-
а також креслення (фасировка) окремих збе- хідної стіни нартексу і південної стіни цен-
режених ділянок фундаментів [Ёлшин, 2012, трального нефу в екзонартексі. Якщо на плані
с. 77–82]. з Державного історико-культурного музею-
Відомі плани М. Єфимова майже однако- заповідника «Московський Кремль» (Е1 за
ві і відрізняються між собою переважно дета- нумерацією Д. Йолшина) цей відрізок кладки
лями, пов’язаними з відображенням на них у має перевернуту Г-подібну форму, з висту-
кольоровому і чорно-білому варіантах збере- пом у північний бік, то на інших планах –
жених частин фундаментів і ділянок стінової Т-подібну форму, а у варіанті ІІ – взагалі без
кладки. Варіант І (план Е5 за Д. Йолшиним), частини, розташованої на місці західної стіни
опублікований О. Щенковою, вважається най- нартексу. Інша кладка, яка розташовувала-
більш детальним, тим паче, що він має літерні ся на захід від попередньої, на плані Е1 має
позначення, які супроводжують пояснюваль- менший виступ у північний бік і більший –
ний текст, що зберігся на одному з примірників у східний, тоді як на інших планах ці виступи
*
На жаль, експлікація до плану Е6 не тотожна плану Е5. Зокрема, у першій відсутні такі позиції, як А+, АА, +VV, іі,
а зміст позначення DD суперечить його розташуванню.
120
Віталій Козюба. Десятинна церква кінця Х – першої половини ХІІІ століття
Іл. 2. Плани Десятинної церкви: 1 – Д. Мілєєва (розкопки 1908–1911 рр.); 2 – М. Каргера (1938–
1939 рр.); 3 – за розкопками 2005–2011 рр.; 4 – схема умовних частин церкви за Д. Йолшиним
121
мають однакову довжину чи північний навіть ди» були цегляним майданчиком, на якому
більший (варіант ІІ). Інша відмінність зобра- стояв кам’яний саркофаг, місце якого впритул
ження цієї кладки – на плані Е1 вона має ще до північної стіни компартименту позначено
й слід внутрішнього кута (південно-східно- на плані М. Єфимова.
го в західному компартименті центрального 4) Платформа в південно-західній части-
нефу), тоді як на інших ця деталь відсутня. ні храму. У районі пономарні «могилянської»
2) Внутрішньостінова апсидка в північ- церкви на плані М. Єфимова позначено ви-
но-західній частині храму. На плані Е1 та мостку, що вкривала всю площу компартимен-
варіанті ІІ край збереженої кладки з північ- ту (варіант І) або його частину на схід від поно-
ного боку підступає до апсидки, тоді як на марні (план Е1). Враховуючи ту обставину, що
інших планах (варіанти І, ІІІ) він має певне прямо під пономарнею розташовувався один
продовження на північ. М. Єфимов на своє- з тайників, досліджених М. Каргером, який
му плані-проекті Десятинної церкви показав використовувався в ХVІІ ст. як льох, вхід до
у цьому й симетричному йому південному останнього згори не міг залишити непоруше-
компартиментах по 3 ніші-апсидки однако- ною вимостку, так що остання на час розкопок
вого розміру, натякаючи на знахідки в цих 1826 року займала лише частину міжфунда-
приміщеннях давніх поховань і пов’язуючи ментного простору. За припущенням Д. Йол-
їх з усипальнями. Таку можливість функціо- шина, ця платформа могла бути пов’язана зі
нального призначення цих частин Десятин- сходами на хори [Ёлшин, 2014, с. 102]. Оскіль-
ної церкви припускають і сучасні дослідники ки на сьогодні ми не маємо конкретнішої ін-
[Ёлшин, 2012, с. 86]. За показаними на плані формації щодо цієї платформи, її призначен-
М. Єфимова розмірами апсидки та її відста- ня може мати й інші пояснення. Зокрема, не
ні від південно-східного кута компартименту виключений зв’язок платформи з ремонтом
можна припустити наявність менших бічних і храму першої третини ХІІ ст., який привів до
більшої центральної внутрішньостінових ап- масштабних робіт у сусідньому південно-за-
сидок у східній стіні цього приміщення. Сті- хідному компартименті храму. Сліди забутов-
на, у якій збереглася ніша-апсидка, була по- ки-вимостки потужністю щонайменше 0,4 м,
мітно вужчою за ширину фундаменту під нею також пов’язаної з ремонтом, було виявлено
і була зміщена до західного краю фундаменту, під час останніх розкопок храму в його північ-
що представлено на всіх, крім копії К. Лох- но-західному куті [Івакін та ін., 2006, с. 174].
вицького (варіант ІІІ), планах М. Єфимова. 5) Лопатки в східній частині південної
Водночас симетрична до неї ділянка з півден- стіни церкви. Серед найбільш проблемних
ного боку на всіх без виключення планах має елементів плану М. Єфимова є дві лопатки.
більшу ширину стіни, яка майже збігається з Одна з них фланкує зі сходу південний вхід до
шириною фундаменту. храму і позначена кольором як збережена час-
3) «Сходи» біля північно-західного примі- тина. Враховуючи її наявність, М. Єфимов ре-
щення нартексу. На плані М. Єфимова в ком- конструював існування фланкуючих парних
партименті, що із заходу примикав до північ- лопаток біля південного й північного входів
но-західного кута центрального ядра церкви, до храму і запропонував у своєму проекті Де-
показано певну конструкцію, яку архітектор сятинної церкви дещо інше, але ґрунтоване на
в експлікації назвав «цегляним фундамен- наявності згаданих лопаток, оформлення цих
том» [Ёлшин, 2012, с. 80, 82, 85]. Натомість двох порталів (іл. 1: 2, ІV). Але жодних слідів
Ю. Асєєв вважав, що це «сходинки двомар- існування цієї лопатки-пілястри не було вияв-
шевих сходів», що вели на хори [Асеев, 1982, лено під час наступних досліджень південної
с. 29]. У спеціальній публікації, присвяченій стіни храму, здійснених експедиціями 1938–
питанню розміщення сходів на хори в Деся- 1939 і 2005–2011 років [Ёлшин, 2012, с. 87].
тинній церкві, Д. Йолшин висловив справед- Водночас сусідня лопатка (друга зі сходу)
ливий сумнів у такій інтерпретації знахідки південної стіни на плані М. Єфимова позначе-
М. Єфимова, вказавши на поховальний харак- на кольором як не збережена, і це не відповідає
тер використання екзонартексу [Ёлшин, 2014, дійсності, оскільки більша її частина зберегла-
с. 99]. Можна припустити, що виявлені «схо- ся. Постає питання, чому на плані М. Єфимо-
122
ва не зафіксована реально збережена лопатка, кого засвідчує, що загальна структура плану

натомість поруч позначена нібито існуюча, 1824 року, особливо в частині збережених на
але не підтверджена розкопками ХХ–ХХІ ст.? той час фундаментів, не така вже й далека від
На нашу думку, пояснень може бути лише реальної. К. Лохвицький більш-менш точно
два. За першим, М. Єфимов дійсно дослідив зафіксував найбільш збережені частини – пів-
якусь прикладку праворуч від південного вхо- денну стіну і переважну більшість фунда-
ду до храму, але вона не була конструктивно ментів західної частини храму, прибудову до
перев’язана з фундаментом прясла і, ймовір- північного прясла західної стіни і навіть ді-
но, не мала такого потужного фундаменту, як лянки другої зі сходу поперечної стіни північ-
сама стіна і пілястри на ній. Відтак прикладку ної галереї (іл. 1: 3, а, г). З його плану добре
було розібрано при будівництві «стасівського» видно, що в 1824 році була розкопана тільки
храму. Розташовану поруч збережену лопатку центральна апсида храму, контур якої К. Лох-
просто не було виявлено через технічні момен- вицький відобразив достатньо точно, орієнту-
ти, наприклад, близькість церковного паркану ючись, щоправда, на кладку збереженого син-
(лінія якого позначена на плані Е5 (варіант І), трону [Ёлшин, 2012, с. 83]. Серед найпринци-
яка не дозволила М. Єфимову дослідити пів- повіших вад його плану – відсутність фіксації
денно-східний кут храму зі збереженим муру- східних членувань північної і південної гале-
ванням кутової східної лопатки, наявність на рей та фундаментних ровів центральної час-
цьому місці дерева тощо. За іншою версією, тини церкви [Козюба, 2002, с. 105], а також
описана ситуація з лопатками спричинена по- хибна реконструкція наявності додаткового
милкою архітектора, пов’язаною із різним ча- західного об’єму споруди та помилкове ви-
сом дослідження внутрішньої та зовнішньої значення місця її південного порталу.
частин фундаменту, коли загальний план дове- Стосовно реконструктивних деталей
лося зводити з окремих креслень. При цьому планів К. Лохвицького та М. Єфимова, то вже
через недогляд місце розташування збереже- відзначалася схильність цих дослідників до
ної лопатки було посунуте на захід, і, таким чи- креслення «під лінійку» та ідеальної симе-
ном, на плані замість однієї лопатки з’явилися тричності [Козюба, 2002, с. 105; Ёлшин, 2012,
дві. У будь-якому разі, план Миколи Єфимова с. 86]. У результаті цього лопатки на фасадних
засвідчує його професіоналізм, що заперечує стінах у К. Лохвицького зовсім не відповіда-
можливість появи на плані й позначенні як іс- ють їх реальному розташуванню, а в М. Єфи-
нуючих реально відсутніх частин фундаменту. мова вони мають однаковий винос, що та-
При загальному аналізі планів К. Лох- кож суперечить виявленим решткам [Ёлшин,
вицького і М. Єфимова, незважаючи на роз- 2012, с. 86]. Останню тезу добре ілюструють
біжності, слід відзначити обставини, які кутова та друга зі сходу пілястри північного
об’єднують ці джерела. Це, звісно, їхня хро- фасаду храму, які мали незначний винос і, не-
нологічна близькість (1824 і 1826 роки), один зважаючи на повністю збережені на 1826 рік
і той же ступінь збереженості підмурків дав- підмурки, що позначені на плані М. Єфимова,
нього храму і те, що обидва є планами-рекон- все ж представлені на цьому плані значно до-
струкціями споруди. вшими, як і друга із заходу пілястра південно-
Як відомо, М. Каргер дуже негативно оці- го фасаду та деякі інші лопатки (іл. 1: 3, б, в).
нив джерельну вартість плану К. Лохвицько- Слід констатувати, що й види фунда-
го, характеризуючи план як «чудовищную по ментних кладок церкви, які були накреслені
своему невежеству и неправдоподобию фан- М. Єфимовим, містять грубі помилки. Зокре-
тазию, не дававшую даже приблизительного ма, на виді з півночі він змістив на один ком-
представления о памятнике» [Каргер, 1958, партимент на схід, порівняно з його ж планом,
с. 35]. Більш помірковану оцінку дав плану залишки стінових кладок, що добре видно з їх
К. Лохвицького А. Реутов, який назвав по- розташування відносно різьбленого саркофа-
зитивні характеристики плану [Реутов, 1996, га біля північної стіни храму. На цьому ж виді,
с. 32]. Порівняння сучасного плану Десятин- як і на іншому, де зображено залишки храму у
ної церкви, створеного за результатами роз- виді на північ відносно центральної довгої осі
копок 2005–2011 років, та плану К. Лохвиць- споруди, контури збережених кладок стін не
123
відповідають плану цього архітектора. встиг зробити узагальнюючу публікацію ре-

На якість планів К. Лохвицького й зультатів своїх досліджень Десятинної церкви.
М. Єфимова дуже вплинув ступінь збереже- Окомірні креслення (кроки) зазначених частин
ності давніх фундаментів. Як видно із цих храму збереглися на сторінках його щоденни-
креслень, на першу чверть ХІХ ст. збереглися ків, зокрема, зображення східної і північної
фундаменти в смузі на схід і північ від церк- частин [ІР НБУВ, ф. 152, № 163, щоденник ІІ].
ви Різдва Богородиці (Миколи Десятинного) Перше з них опубліковано в кінці ХХ ст. [Гри-
ХVІІ–ХVІІІ ст., що відповідають західній банова, 1996, с. 24] Частина його креслень,
частині давнього храму і його південній га- виконана начисто і в масштабі, зберігається в
лереї (іл. 1: 3, д). Відомо, що 1687 року при архіві ІІМК РАН у Санкт-Петербурзі (Росія)
спорудженні кам’яних Софійських воріт Ста- [Ёлшин, 2007, с. 227]. Розкриті Д. Мілєєвим
рокиївської фортеці було використано буді- частини Десятинної церкви було зображено
вельні матеріали давньоруського часу, взятих на опублікованому вже після його смерті дріб-
із залишків давніх храмів Верхнього Києва, номасштабному плані (іл. 2: 1) [ОАК, 1918,
у тому числі й Десятинної церкви: «…да со- с. 168, рис. 239]. Згодом М. Каргер і Д. Йол-
рок возов бутового камени накопали в Киеве» шин опублікували з матеріалів Д. Мілєєва пла-
[цит. за: Козюба, 2008, с. 249]. Конфігурація ни східної частини храму [Каргер, 1958, с. 171,
вибраних у другій половині ХVІІ – першій рис. 24; Ёлшин, 2010, с. 367, рис. 4].
половині ХVІІІ ст. частин фундаменту Де- Серед уточнень плану Десятинної церк-
сятинної церкви, за планами К. Лохвицького ви, які було зроблено за результатами дослі-
й М. Єфимова, засвідчила технологію виби- джень Д. Мілєєва, слід назвати такі:
рання фундаментів на будівельний матеріал. 1) у плані зафіксовано лінійне викрив-
Згідно з нею, каміння з фундаментів вибира- лення окремих частин фундаментних ровів,
лося з вертикального оголення фундаменту, зокрема, північної стіни;
але строго в межах фундаментного рову. При 2) зафіксовано додаткові пілястри на
такому способі «копання каміння» нерозібра- східній стіні північної галереї та другій зі схо-
ною залишалася частина бічних виступів – ду внутрішній перемичці південної галереї;
лопаток, зокрема, у Десятинній церкві таких 3) підтверджено відсутність існування
збережених фундаментів лопаток виявлено фундаментної стрічки по осі східних стовпів
п’ять (2 – у північно-східному куті, 1 – у пів- підкупольного квадрата;
денно-східному куті, 1 – друга зі сходу лопат- 4) уточнено план і характер прибудови до
ка північної стіни, 1 – внутрішня лопатка пів- північно-західного кута храму [Козюба, 2005,
нічно-східного кута підкупольного квадрата) с. 195–200].
(іл. 1: 3, б, д). Аналогічний випадок збережен- Розкопками 1908–1911 років було
ня кладки лише пілястри зафіксовано і в Іри- з’ясовано багато інших деталей (наявність
нинському (?) храмі ХІ ст. на території митро- платформи під апсидною частиною, система
поличого саду біля Софії Київської [Козюба, субструкцій, характер збережених ділянок
2014, с. 75]. Можна лише припустити, що по- фундаменту, існування всередині храму стов-
вній вибірці фундаментів давньої церкви біля пів з пучковим профілюванням), які, утім, пе-
храму Різдва Богородиці завадило функціону- реважно стосуються конструктивних особли-
вання церковного цвинтаря ХVІІ–ХVІІІ ст. востей пам’ятки.
План Д. Мілєєва. Під час розкопок План М. Каргера. Після руйнації будівлі
Д.В. Мілєєва було досліджено залишки дав- Десятинної церкви ХІХ ст., розпочатої в кін-
нього храму, які розташовувались поза меж- ці 1936 році, у 1937–1939 роках експедиціями
ами спорудженої в 1828–1842 роках нової Де- Т. Мовчанівського й М. Каргера було розкопа-
сятинної церкви: у 1908 році – східна частина но центральну, південну та західну частини
церкви і більша частина її північного боку, давньої церкви, які не були доступні Д. Мілєє-
у 1909 році – ділянки фундаментних ровів пів- ву. За результатами цих робіт М. Каргер зробив
денного нефу, у 1911 році – північно-західний новий план Десятинної церкви [Каргер, 1950,
кут і прибудова до нього [Козюба, 2005, с. 172, с. 75, рис. 49; 1961, рис. 9]. У ньому розкопані в
рис. 1]. Дослідник через передчасну смерть не 1930-х роках частини храму були з’єднані з до-
124
Іл. 3. Плани-реконструкції Десятинної церкви: 1, 5 – О. Повстенка; 2 – Г. Корзухіної;

3, 7, 13 – П. Раппопорта; 4, 16 – І. Красовського; 6 – К. Афанасьєва; 8, 10 – М. Холостенка;
9 – Г. Логвина; 11, 12 – Ю. Асєєва; 14 – Н. Логвин; 15 – А. Реутова; 17, 18 – П. Зикова;
19 – Ю. Лосицького і Ю. Коренюка
125
слідженими Д. Мілєєвим. Крім того, на плані під керівництвом Г. Івакіна разом з коле-
присутні окремі, позначені пунктиром, відріз- гами зі Львова (Інститут українознавства
ки фундаментних ровів, які або не були розко- ім. І. Крип’якевича) і Санкт-Петербурга (Дер-
пані обома дослідниками (4 перемички північ- жавний Ермітаж) протягом 2005–2011 років
ної галереї), або були знищені фундаментами було проведено нове комплексне масштабне
стін і стовпів церкви ХІХ ст., або існування вивчення залишків Десятинної церкви і при-
яких гіпотетично припускав М. Каргер (стріч- леглої території. За допомогою надточної
ка по лінії східних стовпів підкупольного ква- тахеометричної зйомки було здійснено гори-
драта) (іл. 2: 2). Тому сучасні дослідники план зонтальну й вертикальну фіксацію пам’ятки
М. Каргера називають планом-реконструкці- і створено новий, уточнений, план залишків
єю [Реутов, 1996, с. 32; Ионнисян и др., 2009, церкви (іл. 2: 3). Серед найбільш важливих
с. 331]. Він став основою переважної більшос- доповнень і змін плану можна виділити такі:
ті реконструкцій плану і зовнішнього вигляду 1) винос східної лопатки північно-схід-
Десятинної церкви, виконаних у другій поло- ного і північної лопатки північно-західного
вині ХХ ст. кутів споруди становив майже 2 м, що на 1 м
Дослідження М.К. Каргера і здійснення більше, ніж на плані М. Каргера;
експедицією інструментальної зйомки зро- 2) було з’ясовано масштаб перебудови
били певні уточнення до плану Десятинної першої третини ХІІ ст. південно-західного
церкви. Серед них: кута церкви [Иоаннисян и др., 2009, с. 354,
1) фіксація збережених ділянок фунда- рис. 18];
ментних ровів у центральній і західній части- 3) було досліджено пілон перед західним
нах храму; фасадом і встановлено, що парного йому пі-
2) виявлення на південній стіні основ лона з північного боку не існувало. Пілон по-
хрещатих стовпів відкритих галерей; будовано під час ремонту ХІІ ст. [Иоаннисян
3) фіксація додаткових пілястр у четвер- и др., 2012];
тій зі сходу перемичці південної галереї; 4) виявлено in situ частину підмурку вну-
4) фіксація аркасолію в південній стіні хра- трішньої лопатки південно-східного кута під-
му біля південно-західного кута останнього; купольного квадрата, симетричну до зафіксо-
5) виявлення слідів ремонту ХІІ ст. (що ваної М. Єфимовим;
його М. Каргер не зміг правильно датувати), 5) виявлено сліди прибудови до східного
виражених у плані храму – зміна конфігура- фасаду північної галереї;
ції фундаменту під південно-західним кутом і 6) з’ясовано глибини залягання підошов
поява контрфорсів у західному компартимен- фундаментів, які, поряд з іншими показни-
ті південної галереї. ками (будівельні шви, характер розчину і
Важливою знахідкою стала також ви- кам’яної сировини), дозволили визначити за-
явлена 1948 року на захід від храму частина гальну послідовність закладення фундамен-
закомари [Каргер, 1961, с. 51–54, рис. 14], тів споруди на етапі її спорудження в кінці
яка надала інформацію щодо можливої висо- Х ст. [Иоаннисян и др., 2009, с. 346, рис. 13].
ти церкви, та фіксація М. Каргером у фунда- Уточнений план Десятинної церкви по-
менті південної стіни будівельних швів, які казує викривлений, схожий на ромб, зовніш-
дозволили у ХХІ ст. визначити послідовність ній контур її фундаментів, у якому діагональ
зведення окремих частин церкви. Проте до між внутрішніми частинами північно-східно-
плану М. Каргера були зауваження, зокрема, го й південно-західного кутів довша від іншої
щодо меж платформи під апсидами, відсут- діагоналі майже на 2 м. Він також містить
ності поперечної фундаментної стрічки, що окремі елементи реконструкції, адже частина
відповідала східній парі стовпів підкупольно- фундаментних ровів була повністю знищена
го квадрата, форми закінчення дуг апсид [Ре- глибокими фундаментами східної і північної
утов, 1996, с. 32–33]. стін церкви ХІХ ст., а також її чотирма масив-
План за результатами розкопок 2005– ними квадратними стовпами. Тому частину
2011 років. Під час роботи Архітектурно- фундаментних стрічок можна реконструюва-
археологічної експедиції ІА НАН України ти лише за планом М. Єфимова.
126
Отриманий під час розкопок 2005– монтом слід пов’язувати літописну згадку про
2011 років план залишків Десятинної церк- повторне освячення храму 1039 року [Каргер,
ви найбільш повно й об’єктивно відображає 1950, с. 76–77].
складну планувальну структуру цієї пам’ятки Ідея зміни в ХІ ст. первинного плану Де-
і є на сьогодні надійним підґрунтям створен- сятинної церкви одразу знайшла своїх при-
ня нових реконструкцій плану та об’ємно- хильників. О. Повстенко припустив, що ви-
просторового вигляду споруди. явлені в східній стіні північної галереї та в
Реконструкції планів Десятинної церкви другій і четвертій зі сходу перемичках півден-
Необхідність(у зв’язку з фрагментарною ної галереї лопатки є залишками хрещатих
збереженістю фундаментів) реконструкції са- стовпів відкритих галерей, які оточували ядро
мого плану церкви спричинила створення чис- храму і були збудовані разом із ним (іл. 3: 1)
ленних її варіантів. При цьому так вийшло, [Повстенко, 1954, рис. на с. 44, с. 196]. Після
що здебільшого на вибір дослідників цього пожежі 1017 року, на його думку, відбулася до-
питання впливали їхні погляди на архітектур- будова храму, під час якої перші галереї було
ний тип Десятинної церкви (центричний чи розібрано і споруджено нові, більш широкі,
продольно-осьовий) [Ёлшин, 2010а, с. 357], які й зафіксовано під час розкопок Д. Мілєєва
під який, урешті-решт, підводилась і сама ре- і М. Каргера (іл. 3: 5) [Повстенко, 1954, рис.
конструкція плану. Складність створення ре- на с. 42, с. 194–196]. Цю саму ідею повторила
конструкції плану засвідчують випадки, коли Г. Корзухіна, але в її схематичному плані за-
дослідники пропонували кілька власних варі- хідна частина церкви Х ст. має закриті при-
антів, у яких відобразилась еволюція поглядів міщення (іл. 3: 2) [Корзухина, 1957, с. 80–87,
цих дослідників на архітектуру пам’ятки. Крім рис. 5 на с. 86].
того, оскільки дослідженнями 2005–2011 ро- М. Каргер піддав погляди О. Повстенка
ків зафіксовано щонайменше 2 ремонти храму і Г. Корзухіної справедливій критиці, вказав-
(30-ті роки ХІ ст. і перша третина ХІІ ст.), які ши на відсутність будь-яких слідів фундамен-
змінювали зовнішній вигляд споруди, при роз- тів по зовнішньому контуру запропонованих
гляді питання реконструкції плану слід завжди ними «малих» (вузьких) галерей [Каргер,
підкреслювати, до якого періоду функціону- 1961, с. 42–48]. Утім, одразу після виходу дру-
вання пам’ятки він відноситься – до кінця Х ст. гого тому його монографії «Древний Киев»,
(побудова), до періоду 30-х років ХІ – 30-х ро- де він окрему увагу приділив реконструкції
ків ХІІ ст. (закладка прорізів відкритих гале- храму, і незважаючи на його вагомі аргумен-
рей, поява пілона перед західним фасадом, по- ти щодо хибності концепції Повстенка–Кор-
ява аркасолію в південній стіні храму біля його зухіної про наявність первинних «вузьких»
південно-західного кута) чи до кінця ХІІ ст. галерей, відомий дослідник давньоруської
(поява північно-західної прибудови). архітектури П. Раппопорт підтримав їхню
Переважна більшість дослідників при позицію, додавши до плану-реконструкції
роботі над реконструкцією плану Десятин- Г. Корзухіної деталі у вигляді каплиці (капе-
ної церкви послуговувалася зведеним планом ли) у північно-західному приміщенні і схо-
М. Каргера, опублікованим 1950 року [Каргер, дової вежі в південно-західному на кшталт
1950, с. 75, рис. 49], деякі – планом М. Єфи- подібної в Софії Київській (іл. 3: 3) [Раппо-
мова. М. Каргер виділив у плані храму його порт, 1962, с. 63, рис. 1А]. Також він зробив
первинне ядро – тринавну шестистовпну церк- часткову реконструкцію плану Десятинної
ву, яка, на думку дослідника, була оточена з церкви ХІ ст., виділивши ядро споруди, схід-
півночі, заходу та півдня відкритими галерея- ні й центральні частини відкритих північної і
ми [Каргер, 1950, с. 74]. Ідею М. Каргера про південної галерей і хрещальню в південно-за-
шестистовпне ядро храму вперше графічно ре- хідному куті (іл. 3: 7) [Раппопорт, 1962, с. 63,
алізував К. Афанасьєв у публікації 1951 року рис. 1Б]. Згдом, розглядаючи питання пла-
(іл. 3: 6) [Монгайт, 1951, с. 22, рис. 11, 1]. Великі нової структури храму, він обмежився лише
перебудови навколо давнього ядра, більш кон- своєю реконструкцією первинного тринавно-
кретно не названі М. Каргером, було здійснено го шестистовпного ядра (іл. 3: 13) [Раппопорт,
вже за часів Ярослава Мудрого, і саме з цим ре- 1993, с. 31].
127
Згодом до ідеї первинних «вузьких» га- нартексу (іл. 3: 9) [Логвин Г., 1978, с. 32]. Його
лерей повернувся І. Красовський, фактично донька Н. Логвин запропонувала свою ре-
повторивши план Г. Корзухіної, але додавши конструкцію плану, у якій біля західних кутів
до нього розташування сходів між близько первинного ядра розмістила сходові вежі, до
розташованими паралельними стінами в за- північної з яких із заходу примикає каплиця
хідній частині (іл. 3: 4) [Красовский, 1998, (іл. 3: 14) [Логвин Н., 1988, с. 227, рис. 1, 1].
с. 151, 152, рис. 1]. Він датував «першу мо- Вона правильно припустила одночасне зве-
дель» храму 989 роком, а другу – не ХІ ст., дення основного об’єму храму та його гале-
як його попередники, а 991–995 роками, рей [Логвин Н., 1988, с. 226].
спираючись на обидві дати початку будів- Один з найбільш відомих дослідників
ництва Десятинної церкви (989, 991), які давньоруської архітектури Ю. Асєєв зробив
фігурують у різних літописах [Красовский, свою реконструкцію плану, у якій також пе-
1998, с. 151]. У реконструкції другого етапу редбачено дві сходові вежі та хрещальня в
з елементів першого етапу, які розташовува- південно-західному компартименті. План має
лися поза тринавним шестистовпним ядром, два варіанти, які відрізняються другорядними
І. Красовський залишив частину західної сті- деталями, – капличкою у північно-східному
ни з колонами й бічні сходи, а також припус- куті, наявністю другої зі сходу перемички в
тив існування сходової вежі в південно-за- південній галереї, пілонами перед західним
хідному компартименті храму [Красовский, фасадом (іл. 3 : 11, 12) [Асеев, 1982, с. 30,
1998, с. 155, рис. 6]. Крім того, він передба- рис. б].
чав існування порталу перед західним вхо- У реконструкції А. Реутова 1996 року
дом із двома хрещатими стовпами (іл. 3: 16) було запропоновано кілька інновацій, серед
[Красовский, 2002, с. 101, рис. 3]. яких – форми стовпів в основному ядрі церк-
Український дослідник давньорусько- ви, місця розташування сходів. Автор уперше
го зодчества М. Холостенко також приділив поєднав також реконструкцію плану з позна-
увагу реконструкції плану Десятинної церкви. ченням місць давніх поховань усередині і зо-
У своїй першій реконструкції 1965 року істо- вні церкви (іл. 3: 15) [Реутов, 1996, с. 33].
рик архітектури виділив північну та південну Після архітектурно-археологічних до-
паперті і західний об’єм, які вважав первин- сліджень Десятинної церкви 2005–2011 років
ними, а також, посилаючись на реконструк- на основі новітнього плану-реконструкції її
цію П. Раппопорта, і хрещальню, яку разом з фундаментів П. Зиков зробив нову рекон-
південною і північною групою приміщень за- струкцію плану споруди, яка врахувала біль-
хідної частини храму вважав не одночасною шість нових даних, зокрема кривизну плану,
основному об’єму (іл. 3: 8) [Холостенко, 1965, наявність прибудови перед східним фасадом
с. 78, рис. 7, 2, 79]. Згодом він зробив нову північної галереї, спорудження нартексу піс-
реконструкцію плану з численними стовпами ля основного ядра (іл. 3: 17) [Зыков, 2012,
центральної частини, відкритими галереями с. 157, ил. 13]. Його ідея розташування одних
західних частин північного і південного фаса- зі сходів у південній галереї викликала крити-
дів, сходами в північній частині західної стіни ку [Ёлшин, 2014], і тому в переробленому ва-
центрального об’єму споруди (іл. 3: 10) [То- ріанті своєї реконструкції він відмовився від
лочко, 1980, с. 213]. цієї ідеї (іл. 3: 18) [Зыков, 2016, с. 49, ил. 2].
У реконструкції плану, запропонованій В останній за часом, досить схематич-
Г. Логвином, також передбачено існування ній реконструкції плану Десятинної церкви
хрещальні в південно-західному куті та схо- Ю. Лосицьким і Ю. Коренюком запропо-
дової вежі в північно-західному. Але в ньому нована ідея розташування сходів у західній
відсутні елементи плану, відомі за археоло- частині храму, із входами до них із західного
гічними дослідженнями: лопатки на східній фасаду (іл. 3: 19) [Лосицький, Коренюк, 2016,
стіні північної галереї та на внутрішніх пере- с. 60, іл. 3].
мичках південної галереї, лінії фундаментів При реконструкції плану Десятинної
між західним фасадом і західною стіною пер- церкви частина дослідників спиралася не
винного ядра храму, північна і південна стіни тільки на архітектурно-археологічні матеріа-
128
ли, але й на метрологічні розрахунки, проте І. Красовського, оскільки вони вважали їх

ми не розглядаємо цей напрямок [Афанасьев, такими, що належать до початкового, потім
1961; Холостенко, 1965; Красовский, 1984; зміненого, плану церкви. Вони також відсутні
Комар, 2014]. у Г. Логина і Н. Логвин, у Ю. Асєєва відсутні
Зробимо короткий узагальнюючий аналіз лопатки на одній чи обох перемичках півден-
відомих реконструкцій планової структури ної галереї, у А. Реутова – на східній стінці
Десятинної церкви, розбивши його на деся- північної галереї.
ток складових і використавши, для зручності, Хрещальня в південно-західному компар-
пронумеровану схему прясел, лопаток і ком- тименті. Наявність каплиці в цьому куті хра-
партиментів, зроблену Д. Йолшиним на по- му присутня на планах П. Раппопорта, М. Хо-
чатковому етапі останніх досліджень архітек- лостенка, Г. Логвина, Ю. Асєєва, Н. Логвин.
тури Десятинної церкви у 2006 році (іл. 2 : 4). За апсиду, у деяких реконструкціях – навіть
Форма східної пари стовпів підкуполь- ступінчасту, був прийнятий простір між дво-
ного квадрату. Майже всі автори у своїх ре- ма пілонами, які з’явилися в компартименті
конструкціях використали традиційну хре- під час ремонту храму в першій третині ХІІ ст.
щату форму цих стовпів, хоча ще Д. Мілєєв [Иоаннисян и др., 2012, с. 351–354, рис. 18].
з’ясував, що поперечної стрічки фундамен- Ілюзорна ступінчастість виникла через не-
ту на цій лінії не було (іл. 2: 1). Першим се- уважне використання плану М. Каргера, на
ред архітекторів на цю деталь звернув увагу якому південний бік «прямокутної апсиди»
А. Реутов, який запропонував для підкуполь- утворений дитячим похованням, північний –
них стовпів масивну квадратну форму, поді- цегляним склепом (також дитячим), ще один
бну до пілону перед західним входом [Реутов, уступ з північного боку – третім похованням
1996, с. 33]. Але його реконструкція форми (Каргер, 1961, рис. 9).
стовпів є помилковою, оскільки частина пів- Стовпи перед західним входом. Ще
денно-західного квадратного стовпа, яку він К. Лохвицький виявив квадратний стовп пе-
побачив на плані М. Єфимова (іл. 1, 2: І, ІІ), ред західним входом, який, утім, він вважав
насправді позначена на плані як «мозаичный частиною західного фасаду. М. Єфимов зро-
крестообразный пол» [Ёлшин, 2012, с. 84– бив реконструкцію, за якою виявлений пів-
85]. М. Єфимов знайшов in situ фундаментну денний стовп і симетричний йому гіпотетич-
кладку південного виступу північно-східно- ний другий (північний) були частиною захід-
го стовпа, у 2011 році також in situ виявлено ного приділу (іл. 1, 2: IV). Враховуючи ці дані,
аналогічну кладку північного виступу півден- М. Холостенко, Ю. Асєєв, А. Реутов та І. Кра-
но-східного стовпа [Івакін та ін., 2012, с. 250, совський і передбачали певну виступаючу си-
251, рис. 1]. У реконструкції П. Зикова ця осо- метричну конструкцію західного порталу. Під
блива форма східних підкупольних стовпів час останніх розкопок пам’ятки південний пі-
врахована (іл. 3: 17, 18). лон було виявлено у 2005 році і досліджено у
Форма апсид. На більшості реконструк- 2009–2010 роках [Иоаннисян и др., 2012]. Під
цій апсиди мають округлу форму. Грановану час розкопок було з’ясовано, що північного
форму для центральної апсиди запропонува- пілону взагалі не існувало, а південний був
ли Г. Корзухіна і П. Раппопорт, таку ж форму побудований у період реконструкції храму в
для всіх трьох апсид – Н. Логвин і П. Зиков. першій третині ХІІ ст.
На підковоподібне завершення апсид із за- Фланкуючі колонки північного і південно-
плічиками, за матеріалами Д. Мілєєва, звер- го порталів. Як уже зазначалося, М. Єфимов
нув увагу А. Реутов [Реутов, 1996, с. 32], який біля південного входу до храму виявив фунда-
врахував цю деталь плану, як і П. Зиков. ментну кладку, розташовану зовні впритул до
Наявність додаткових лопаток. Неси- дверного прорізу. За реконструкцією М. Хо-
метричні додаткові лопатки, про які вже нео- лостенка (іл. 3: 10), ці парні виступи були під-
дноразово згадувалося, на східній стінці пів- мурками приставних мармурових колон, які
нічної (№ 47-2, 47-3) та в південній (№ 89-2, оздоблювали прорізи входів. Цю інтерпрета-
89-3; 93-2, 93-3) галереях (іл. 2: 4) не пред- цію підтримав А. Реутов. На його думку, за-
ставлені зовсім у планах П. Раппопорта і фіксований М. Єфимовим фундамент не збе-
129
рігся, оскільки мав меншу глибину залягання кінця Х ст. видається обґрунтованою. У ХІ–
[Реутов, 1996, с. 33]. ХІІ ст. при перебудовах і надбудовах (?) гале-
Каплиця в північно-східному куті храму. рей їх прорізи було закладено.
Наявність додаткових лопаток на східній стін- Стрічки фундаментів західної частини
ці північної галереї знайшла своє пояснення церкви. Деякі з авторів – Г. Логвин, Ю. Асє-
в реконструкції М. Холостенка. Він припус- єв, Н. Логвин – у своїх реконструкціях зовсім
тив існування аналогічного виступу на стінці не використовують стрічки фундаментів, які
№ 49 і реконструював у цьому куті маленьку, з’єднували західну стіну нартексу із західною
із внутрішньостіновою апсидкою, каплич- стіною храму (№ 64, 65 і 79). Н. Логвин дала
ку. Його підтримав Ю. Асєєв (іл. 3: 10, 12). таке пояснення: оскільки закінчення цих фун-
Слідів лопаток на другій зі сходу перемичці даментів не мають на західному фасаді від-
північної галереї виявлено не було. Натомість повідних лопаток, над фундаментами не було
у 2006 році перед східним фасадом північної стін [Логвин Н., 1988, с. 226]. Інші дослідни-
галереї було зафіксовано сліди прибудови, ки знайшли варіанти використання цих стін у
підошва фундаменту якої була на 0,2–0,3 м своїх реконструкціях.
вище за підошву стіни № 47. Ширина спору- Аркасолії. Тільки Н. Логвин і А. Реутов у
ди становила 2,4 м, її довжина (між лопаткою своїх реконструкціях позначили існування в
№ 47-2 і північною апсидою) – трохи більше стіні № 86 (південна стіна західного компар-
4 м. Фундамент прибудови був знищений у тименту південної галереї) аркасолію, а дру-
попередній час, і тому її призначення невідо- гий з авторів – ще чотирьох у західній стіні
ме. П. Зиков припустив існування тут каплич- нартексу і в північній стіні храму. Оскільки
ки з апсидою (іл. 3: 17, 18), але форма виявле- зафіксований у стіні № 86 аркасолій був спо-
ної частини фундаменту прибудови (її прямий руджений під час ремонту ХІІ ст., не відомо,
північно-східний кут) не підтверджує таку ре- чи існував він тут раніше.
конструкцію. Реконструкція плану Десятинної церкви
Відкриті галереї. Незважаючи на попу- відкриває можливості здійснення наступного
лярність у 50-х роках ХХ ст. ідеї «вузьких» етапу у вивченні архітектури цієї пам’ятки –
відкритих галерей, які оточували ядро Деся- створення її об’ємно-просторової реконструк-
тинної церкви, у наступних реконструкціях ції. Враховуючи ту обставину, що більшість
відкриті галереї представлені далеко не в усіх фундаментів давньої Десятинної церкви було
архітекторів (за винятком М. Холостенка), а в розібрано на будівельні матеріали протягом
деяких зовсім відсутні (Ю. Асєєв, А. Реутов другої половини ХVІІ – першої половини
та ін.). Ще М. Каргер зафіксував у південній ХІХ ст., для вивчення цієї пам’ятки досі ак-
стіні храму основи двох хрещатих стовпів, туальною, незважаючи на здобутки останніх
так що думка про існування, принаймні, на розкопок, залишається проблема з’ясування її
частині фасадів, відкритих галерей у храмі плану і здійснення реконструкції останнього.
Асеев Ю.С. Архитектура Древнего Киева. – Киев, 1982.

Афанасьев К.Н. Построение архитектурной формы древнерусскими зодчими. – Москва, 1961.
Грибанова Н. «Втрачене» джерело про археологічні дослідження 1908–1914 рр. // Церква
Богородиці Десятинна в Києві. – Київ, 1996. – С. 24–28.
Ёлшин Д.Д. Раскопки Императорской археологической комиссии в Киеве в 1908–1914 гг.:
новые архивные материалы // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 2. – 2007. –
Вып. 4. – С. 226–230.
Ёлшин Д.Д. К вопросу о реконструкции первоначального облика Десятинной церкви в
Киеве // Славяно-русское ювелирное дело и его истоки. – Санкт-Петербург, 2010. – С. 363–370.
Ёлшин Д.Д. Архитектурный тип Десятинной церкви в Киеве: историография проблемы //
Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-Петербург, 2010а. – Вып. LIІІ: Архитектура
Византии и Древней Руси ІХ–ХІІ веков. – С. 349–360.
130
Ёлшин Д.Д. Чертежи первых археологических раскопок Десятинной церкви в Киеве как
источник для архитектурной реконструкции храма // Seminarium Bulkinianum: к 75-летию со
дня рождения Валентина Александровича Булкина. – Санкт-Петербург, 2012. – С. 70–94.
Ёлшин Д.Д. Об устройстве и расположении лестницы на хоры Десятинной церкви в Киеве //
Актуальные проблемы теории и истории искусства. – Санкт-Петербург, 2014. – Вып. ІV. –
С. 97–106, 603–604.
Зыков П.Л. Материалы к реконструкции Десятинной церкви в Киеве на основании
археологических исследований // Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-Петербург,
2012. – Т. LXV: Первые каменные храмы Древней Руси. – С. 136–161.
Зыков П. Десятинная церковь в Киеве. Возможные источники архитектурной композиции //
Opus Mixtum. – 2016. – № 4. – С. 46–55.
Івакін Г.Ю., Козюба В.К., Лукомський Ю.В., Єлшин Д.Д., Манігда О.В., Чекановський А.А.
Дослідження Десятинної церкви в Києві 2005 р. // Археологічні дослідження в Україні 2004–
2005 рр. – Київ; Запоріжжя, 2006. – C. 171–175.
Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М., Йолшин Д.Д. Архітектурно-археологічні дослідження
Десятинної церкви // Археологічні дослідження в Україні 2011. – Київ, 2012. – C. 250–251.
Ивакин Г.Ю., Иоаннисян О.М. Десятинная церковь: «старый взгляд» в новом освещении
(предварительные результаты раскопок 2005–2007 гг.) // Archeologia Abrahamica: Исследования
в области археологии и художественной традиции иуадизма, христианства и ислама. – Москва,
2009. – С. 179–202.
Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д., Зыков П.Л., Ивакин Г.Ю., Козюба В.К., Комар А.В.,
Лукомский Ю.В. Десятинная церковь в Киеве (предварительные итоги исследований 2005–
2007 гг.) // Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-Петербург, 2009. – Вып. ХLIX: Сложение
русской государственности в контексте раннесредневековой истории Старого Света. – С. 330–366.
Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д., Ивакин Г.Ю. Археологические исследования пилона
у западного фасада Десятинной церкви в Киеве в 2009–2010 гг. // Труды Государственного
Эрмитажа. – Санкт-Петербург, 2012. – Вып. LXV: Первые каменные храмы Древней Руси. –
С. 125–135.
Каргер М.К. Археологические исследования древнего Киева. Отчеты и материалы (1938–
1947). – Киев, 1950. – С. 45–140.
Каргер М.К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского
города. – Т. І. – Москва; Ленинград, 1958.
города. – Т. ІІ: Памятники киевского зодчества Х–ХІІІ вв. – Москва; Ленинград, 1961.
Козюба В. Про атрибуцію так званої Ірининської церкви в Києві // Наукові записки з
української історії. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – Вип. 13. – С. 104–113.
Козюба В.К. Дослідження садиби Десятинної церкви у Києві в 1908–1914 рр. (за
матеріалами щоденників Д.В. Мілєєва) // RUTHENICA. – Київ, 2005. – Т. ІV. – С. 169–214.
Козюба В.К. «Місто Володимира» у Києві: історична реальність чи історіографічний
міф? // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради. – Коростень, 2008. – Т. 1. – С. 237–271.
Козюба В.К. Дослідження 1909–1910 років Д.В. Мілєєва храму ХІ століття в митрополичому
саду Софії Київської (за матеріалами наукового архіву ІІМК у Санкт-Петербурзі) // Opus
Mixtum. – Київ, 2014. – № 2. – С. 71–86.
Комар О. До проблеми метрології плану Десятинної церкви // Opus Mixtum. – 2014. –
№ 2. – С. 87–108.
Корзухина Г.Ф. К реконструкции Десятинной церкви // Советская археология. – 1957. –
№ 2. – С. 78–90.
Красовский И.С. Реконструкция плана фундаментов Десятинной церкви в Киеве //
Советская археология. – 1984. – № 3. – С. 181–189.
Красовский И.С. О плане Десятинной церкви в Киеве // Российская археология. – 1998. –
№ 3. – С. 149–156.
131
Красовский И.С. Реконструкция архитектурного облика Десятинной церкви // Археологія. –

2002. – № 4. – С. 98–107.
Логвин Г.Н. Новые исследования древнерусской архитектуры // Строительство и
архитектура. – Киев, 1978. – № 8. – С. 31–34.
Логвин Н.Г. Первоначальный облик Десятинной церкви в Киеве // Древности славян и
Руси. – Москва, 1988. – С. 225–230.
Лосицький Ю., Коренюк Ю. Ще раз до питання про реконструкцію Десятинної церкви //
Opus Mixtum. – 2016. – № 4. – С. 56–64.
Монгайт А.Л. Раскопки в Старой Рязани // Краткие сообщения Института истории
материальной культуры. – 1951. – Вып. 38. – С. 12–24.
ОАК, 1918 – Отчет Археологической комиссии за 1913–1915 годы. – Петроград, 1918.
Повстенко О. Катедра св. Софії у Києві // Анали Української Вільної Академії Наук у
США. – [Нью-Йорк], 1954. – Т. ІІІ–ІV.
Реутов А.В. До проблеми реконструкції Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна
в Києві. – Київ, 1996. – С. 32–34.
Толочко П.П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХІІ–ХІІІ вв. –
Киев, 1980.
Холостенко М.В. З історії зодчества древньої Русі Х ст. // Археологія. – 1965. – Т. ХІХ. –
С. 68–85.
132
Катерина Міхеєнко
АРХІТЕКТУРА ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ:

писемні джерела, археологічні дослідження та гіпотези
У статті розглянуто матеріали, які стосуються проблеми архітектурного вирішення та опорядження фасадів
Десятинної церкви: зображення й описи церкви в історичних джерелах, графічна фіксація залишків її первинних
стін, матеріали археологічних досліджень церкви. У світлі цих даних проаналізовано пропоновані різними дослід-
никами реконструкції зовнішнього вигляду Десятинної церкви.
Ключові слова: Десятинна церква, фасад, археологічні розкопки, реконструкція.
В статье рассмотрены материалы, имеющие отношение к проблеме архитектурного решения и оформ-

ления фасадов Десятинной церкви: изображения и описи в исторических источниках, графическая фиксация
остатков ее первоначальных стен, материалы археологических исследований церкви. На основе этих данных
проанализированы предложенные разными исследователями реконструкции внешнего вида Десятинной церкви.
Ключевые слова: Десятинная церковь, фасад, археологические раскопки, реконструкция.
The materials concerning to the problem of architectural decision and decoration of the facades of the Desyatynna Church
such as the images of the Church and its descriptions in literary sources, graphic fixation of the remains of its original
walls, materials of archaeological research of the Church are examined in the paper. In the light of these data the various
reconstructions of the appearance of the Desyatynna Church are analyzed.
Keywords: Desyatynna Church, facade, archaeological research, reconstruction.
Найдавніші зображення Десятинної Існує також рукопис, найдавніший при-

церкви збереглися в мініатюрах Радзивиллів- мірник якого датований кінцем ХІV ст., що
ського літопису, що з’явилися через два сто- містить відомості про Десятинну церкву. Це –
ліття після її руйнування у 1240 році. У цьо- «Список русских городов дальних и ближних»,
му рукопису Десятинна церква представлена де сказано «…святаа Богородиця десятиннаа,
двічі (іл. 1; 2), перший раз на мініатюрі, яка каменна, была о полутретьятцати версех [увін-
ілюструє текст про побудову церкви у 989– чувалася 25 верхами. – Т. М.]» [Тихомиров,
996 роках, де її будівля зображена як тринавна 1952, с. 232]. Упродовж наступних двох століть
(три закомари на західному фасаді), без гале- відомості про Десятинну церкву відсутні.
рей та зовнішніх прибудов. Друга мініатюра У 30-х роках ХVІІ ст. в південно-західній
ілюструє текст про поховання в Десятинній частині Десятинної церкви митрополит Пе-
церкві її засновника князя Володимира Свя- тро Могила збудував невеликий храм (освя-
тославича у 1015 році, на ній церква вже чений 1654 року), який включив залишки стін
оточена одноярусними галереями. На думку давньої церкви. Перші історичні документи,
Б. Рибакова, ці два зображення відображають які фіксують Десятинну церкву часів Петра
етапи будівництва церкви в період від її пер- Могили, це – план «Тератургими» А. Каль-
шого освячення (996) до 1015 року [Рыбаков, нофойського (1638) [Голубев, 1898, приложе-
1984, с. 192]. Утім, деякі дослідники розгля- ние], панорама Києва А. Вестерфельда (1651),
дають ці зображення як стереотипні шаблони гравюра «Теза Обідовського» (І. Щирський,
тогочасних храмів [Терещенко, 2013]. 1688–1691 рр.) та План полковника Ушакова
Іл. 2. Смерть Володимира Святославича

Іл. 1. Освячення Десятинної церкви в Києві. в Берестові; покладення його тіла в
Мініатюра з Радзивиллівського літопису, ХV ст. гробницю в Десятинній церкві. Мініатюра з
(арк. 67 зв.) Радзивиллівського літопису, ХV ст. (арк. 74)
133
Іл. 3. Десятинна церква митрополита Петра Могили: а – південний фасад, М. Єфимов, 1826 р.;
б – західний фасад, М. Єфимов, 1826 р.; в – північний фасад, Фундуклей, 1847 р.
(за: Ёлшин, Ивакин, 2010)
134
Катерина Міхеєнко. Архітектура Десятинної церкви:
(1695) [Алферова, Харламов, 1982, с. 20–21, Від початку ХІХ ст. збереглися рисун-
24–25, 38], але всі ці зображення є частинами ки могилянської церкви (іл. 3), які детально
великих планів та зображень панорам Києва, розглянуто в статті Д. Йолшина, Г. Івакіна
тому об’єкти на них показано умовно в дріб- [Ёлшин, Ивакин, 2010]. На основі аналізу
ному масштабі. цих зображень, доповнивши їх матеріалами
Іл. 4. Гіпотетична реконструкція двох західних прясел південного фасаду Десятинної церкви після
ремонту першої третини ХІІ ст. 1 – межі об’ємів збереженого мурування фундаментів і стін;
2 – реконструкція мурування XII ст.; 3 – реконструкція первинного мурування X ст.;
4 – контури аркосольної ніші (в інтер’єрі храму); 5 – збережене мурування XII ст.;
6 – збережене мурування X ст.) (за: Ёлшин, Ивакин, 2010)
135
археологічних досліджень, автори означили Під час розкопок Д. Мілєєва (1911) на

деякі важливі для реконструкції первинного ділянці, розташованій на південь від підмур-
вигляду Десятинної церкви елементи. Церк- ків храму, було знайдено фрагмент профільо-
ва Петра Могили включала залишки стін пів- ваного стовпа, квадратного з півколонками
денно-західного кута давньоруського храму, з чотирьох боків (іл. 5) [Каргер, 1961, с. 52,
але не первинного (Х ст.), а перебудованого табл. VIII]. У 1937 році на північ від північно-
в ході ремонту першої третини XII ст. Ві- східного кута було знайдено блоки муруван-
рогідно, що широка кутова пілястра, фриз ня різних архітектурних деталей, змурованих
із блоками грецького напису, вікна другого із плінфи розміром 31×31×2,5 см. Серед цих
ярусу й ніші третього ярусу належать деко- залишків є фрагменти півколонки, складеної
ру фасадів південно-західного кута церкви, з лекальної плінфи із заокругленим краєм,
що може бути датованим XII ст. Муруван- а також фрагменти поребрикового карниза з
ня X ст. збереглося у складі південної стіни плінфи, торець якої має форму трикутника
могилянської церкви у вигляді пілона між (іл. 6; 7) [Каргер, 1961, с. 49–50, табл. VІІ, 2,3;
західним і східним об’ємами, а в складі пів- Козюба, 2015, с. 34–35, іл. 18–20]. Як вважає
нічної стіни невеликим фрагментом [Ёлшин, М. Каргер, фрагменти півколонки є аналогіч-
Ивакин, 2010, с. 94–95, 108–109]. На основі ними півколонкам профільованого стовпа,
цього аналізу авторами запропонована гіпо- відкритого розкопками 1911 року [Каргер,
тетична реконструкція двох західних прясел 1961, с. 52].
південного фасаду Десятинної церкви після Розкопками М. Каргера в 1938–1939 ро-
ремонту першої третини XII ст. (іл. 4). Мо- ках у кількох місцях південної та західної стін
гилянську церкву разом із залишками час- Десятинної церкви було відкрито муруван-
тин первинної будівлі Х ст. було розібрано ня основ хрещатих стовпів, на які спирались
при будівництві нового храму за проектом арки відкритих компартиментів галерей [Кар-
В. Стасова (закладення – 2 серпня 1828 р, гер 1961, с. 30–31, 48].
освячення – 1842 року). Під час розкопок того ж періоду у ямі,
Після знищення залишків автентичних розташованій у західній частині церкви (у на-
стін Десятинної церкви єдиним матеріалом, уковій літературі має назву «тайник»), було
який може дати інформацію про її первинну знайдено уламок двоуступчатої ніші зовніш-
будівлю, є матеріали археологічних дослі- ньої стіні (іл. 8) [Каргер, 1961, табл. VІІ, 1; Ко-
джень. Серед опублікованих матеріалів зосе- зюба, 2015, с. 34–35, іл. 17]. Мурування цієї
редимо увагу на тих, які стосуються її фасадів ніші з утопленим рядом ідентичне муруван-
(плани церкви проаналізовано в статті В. Ко- ню ніш на фасадах Софії Київської [Каргер,
зюби в цьому збірнику). 1961, с. 49].
Іл. 5. Профільований стовп із розкопок Д. Мілєєва. 1911 р. (за: Каргер, 1961)
136
У 1948 році розкопками М. Каргера на

відстані 14 м на захід від лінії західних під-
мурків Десятинної церкви було виявлено блок
мурування з фрагментом закомари. Від зако-
мари збереглося п’ять-шість рядів плінфи зо-
внішньої (фасадної) поверхні із залишком по-
ребрикового карниза по її півколу. Поребрик
було вкрито тиньком і розписано фрескою з
чорним орнаментом по оранжевому і білому
тлу. Зверху півколо закомари було покрите
черепицею розміром 60×30 см [Каргер, 1952,
с. 11–13; Каргер, 1961, с. 51–54, рис. 14–16].
Положення блока мурування із залишком за-
комари відносно фундаментів храму свідчить
про те, що ця закомара належала фасаду дру-
гого поверху західної галереї.
Під час останніх археологічних до-
сліджень Десятинної церкви (2005–2011)
було виявлено кілька блоків мурування.
У 2006 році біля північно-східного кута
храму знайдено два фрагменти мурування зі
збереженою лицьовою поверхнею. Розміри
більшого з них – 0,65×0,6×0,35 м, він являє
частину аркового перекриття декоративної
двохступінчастої ніші, очевидно, фасаду
(іл. 9). Другий блок, фрагмент масивної пів-
колони, має розмір 0,3×0,22×0,14 м. Обидва
блоки складені в техніці з утопленим рядом
із плінф формату 32–34×24–25×3–3,5 см та
лекальних плінф. За особливостями форму-
вання, за керамічним тістом та розмірами
плінфа датується часом будівництва Ярос-
лава Мудрого (друга чверть ХІ ст.) Анало-
гічну плінфу, а також плінфу половинного
формату знайдено у великій кількості по-
близу фундаментних ровів північно-східно-
го кута і в заповненні ям від виборки фун-
даментів та в рушеному культурному шарі.
Ймовірно, у ХІ ст. у північно-східній час-
тині храму було зроблено надбудови гале-
рей або проведено ремонти, але без зміни
загального плану [Иоаннисян, Ёлшин и др.,
Іл. 6. Блок з напівколонкою з розкопок 1937 р.
2009, с. 347].
(за: Козюба, 2015)
У 2007 році в центральному компарти-
менті південної галереї церкви знайдено ве- Ця плінфа аналогічна плінфі з блоків, знайде-
ликий (1,1×0,8×1 м) блок мурування, який них 2006 року. Техніка мурування з утопле-
являє основу двоступінчастої арки (іл. 10). ним рядом, широкі шви розчину мають харак-
П’ята арки складена з плінфи, типової для терну вузьку (0,5 см) підрізку у вигляді фасок
Х ст., розміром 31×31×2,5 см зі скошеними з верхнього та нижнього торців плінфи. На
краями. Початок арки складений з плінфи лицьовій поверхні блоку збереглися залишки
розміром 35×24×2,5–3 см з прямими торцями. пофарбування діагональними полосами чор-
137
з лопаткою на західній стіні храму. Ймовірно,

така конструкція була пов’язана з необхідніс-
тю укріплення західної стіни або розпору пе-
рекриття центрального компартимента захід-
ної галереї після катастрофи (землетрусу), яка
спричинила руйнування південно-західного
кута храму. Не виключено, що конструкція
слугувала не тільки контрфорсом [Иоаннисян
и др., 2012, с. 131].
У 2009 році за 5 м на захід від північно-
західного кута церкви в засипці рову в шарі
зі слідами ремонту ХІ ст. виявлено рештки
двох розбитих (вірогідно, під час падіння)
Іл. 7. Фрагмент поребрикового карниза
з розкопок 1937 року (за: Козюба, 2015)
ного кольору 1 [Иоаннисян, Ёлшин и др., 2009,

с. 347–348, рис. 14].
Крім цього, на південному фасаді зафік-
совано ремонтне мурування, яке примикає до
більш раннього хрещатого пілона, складеного
з вапнякових блоків. Між муруванням збері-
гаються фрагменти зовнішнього тинькування
пілона. Це свідчить про те, що в ході ремонту
ХІІ ст. було закладено аркаду первинно від-
критих галерей [Иоаннисян, Ёлшин и др.,
2009, с. 351, рис. 17].
У ході археологічних досліджень 2009–
2010 років на відстані 6,5 м від зовнішньої
західної стіни (навпроти південної лопат-
ки) було виявлено залишки пілона розміром
2,77×2,87 м 2. Мурування виявленого пілона
рівношарове з плінфи розміром 28–31×24,5–
26,5×4,5–6 см збереглося на чотири-п’ять ря-
дів. Плінфа повністю ідентична плінфі ремон-
ту південно-західного кута церкви в першій
третині ХІІ ст. Ніяких слідів більш ранньої
конструкції в цьому місці не виявлено [Ивакин
и др., 2010, с. 388–389; Иоаннисян и др., 2012].
Усі дані археологічних досліджень свід-
чать про те, що в ході ремонту XII ст. було
влаштовано лише один пілон напроти лопат-
ки центрального прясла західної стіни, парно-
го йому пілона з північного боку не існува-
ло. Наявність лопатки на східній грані пілона Іл. 8. Фрагмент двоуступчатої ніші з розкопок
свідчить про те, що він був з’єднаний аркою 1939 р. (за: Козюба, 2015)
1
Автори вважають, що первинно полоси були червоного кольору, а через процеси окислення він виглядає як чор-
ний [Иоаннисян, Ёлшин и др., 2009, с. 347].
2
Два симетричних пілона позначені на плані Єфимова 1826 року, але їх призначення, характер мурування й дату-
вання тоді не були визначені [Ивакин и др., 2010, с. 388].
138
та карнизною плитою з овруцького рожевого

пірофіліту. Блок постраждав від сильного уда-
ру об землю, це був кут стовпа або лопатки,
вдавлений ребром у землю, і, як і попередні
блоки, лежав фресковим шаром донизу. Фраг-
мент складається з двох площин заввишки
0,75 м і завширшки 0,35 м кожна. На одній
з них збереглися залишки чорно-білого рос-
линного орнаменту, аналогічного описаному
вище, а на другій – залишки поліхромного
стрічково-рослинного орнаменту. До однієї
із цих площин підходив під прямим кутом ще
один трохи менший фрагмент стінки з фрес-
Іл. 9. Фрагмент аркового перекриття декоративної
ковим розписом. Важливість цих унікальних
двохступінчастої ніші з розкопок 2006 р.
знахідок фрескового розпису Десятинної
церкви полягає в тому, що ці фрески (на від-
блоків кладки з фресковим розписом. Однин
блок з фрескою фонового розпису червоного
кольору, другий – від кута цокольної частини
лопатки або стовпа із фресковим розписом на
двох площинах висотою 0,42 м й сторонами
0,24 та 0,15 м на кожній грані лопатки. Одна
з площин лопатки мала переважно синій ко-
лір, вірогідно, це тло лицевого зображення, на
якому виявлено незначні рештки напису. Інша
площина прикрашена рослинним орнаментом
у вигляді стебел з пелюстками, контурно про-
мальованими на білому тлі чорною фарбою.
Межа цокольної частини та грані лопатки
оформлені червоною смугою [Івакін та ін.,
2010, с. 161].
У 2010 році на тому самому місці вияв- Іл. 11. Реконструкція загального вигляду
лено ще один блок мурування Х ст. з фрескою Десятинної церкви К. Конанта (за: Каргер, 1961)
міну від усіх інших, знайдених на території

Старокиївської гори, які можуть походити з
різного часу та різних пам’яток), безперечно,
належать до розписів самого храму, причому
на муруванні саме Х ст. [Івакін та ін., 2010,
с. 161–164].
Підсумовуючи дані історичних докумен-
тів, пов’язаних із Десятинною церквою, та
матеріали її археологічних досліджень, розпо-
діляємо їх на такі, що можуть вважатися до-
стовірними і не дають підстав для різноманіт-
них тлумачень і такі, які допускають розмаїття
інтерпретацій, у тому числі гіпотетичних.
До групи достовірних даних належать:
1. Основне ядро і всі зовнішні частини
Іл. 10. Блок мурування нижньої частини храму зведені в межах одного будівельного
двоступінчастої арки з розкопок 2007 р. періоду 989–996 років, про що свідчать іден-
139
Іл. 12. Реконструкція Десятинної церкви: а – західний фасад, М. Холостенко (за: Асєєв, 1996);
б – південний фасад Десятинної церкви, Н. Логвин (за: Логвин Н., 1988); в – західний фасад
Десятинної церкви, А. Реутов (за: Реутов, 1996)
140
тичний характер дерев’яних субструкцій фун- До групи гіпотетичних даних відно-

даментів основного ядра і галерей 3 [Ивакин сяться:
и др., 2010, с. 379–380]. 1. Початкова кількість поверхів південної
2. Південно-західний кут церкви був пе- і північної галерей. Ймовірно, вони спочатку
ребудований у ході ремонтних робіт у першій були одноповерховими, час появи їх других
третині ХІІ ст., про що свідчить техніка рів- поверхів невідомий. Можливо, їх надбудова
ношарового мурування з плінфи, яка за кера- другими поверхами відбулася в часи правлін-
мічним тістом та розміром ідентична плінфі ня Ярослава Мудрого. Основу для такої думки
київських пам’яток першої третини ХІІ ст. дають блоки мурування з плінфи, аналогічної
[Ёлшин, Ивакин, 2010, с. 88]. плінфі Софії Київської, серед яких – стовп із
3. Наявність другого ярусу над західною півколонками (розкопки 1911 року), фрагмен-
частиною будівлі, яка примикала до централь- ти двохступінчастої ніші та півколонки (роз-
ного ядра. Підтвердженням цього є фрагмент копки 2006 року), фрагмент арки (розкопки
закомари західного фасаду, вкритий черепи- 2007 року).
цею, яка використовувалася тільки при будів- 2. Повідомлення про 25 куполів Деся-
ництві кінця X ст. (знайдений при розкопках тинної церкви в «Списке городов руссских
1948 року). Цей блок мурування дозволяє ре- дальних и ближних» більшість дослідників
конструювати висоту прясла, яка складала не вважали лише свідченням її багатокуполь-
менше 14 м [Зыков, 2012, с. 156–157, Ёлшин, ності [Каргер, 1961, с. 55; Комеч, 1987, с. 168,
2014, с. 98–99]. Зыков, 2012, с. 157–158], а П. Раппопорт вза-
4. Західні компартименти південної га- галі не надавав ваги цій інформації [Раппо-
лереї в нижньому ярусі були первинно від- порт, 1993, с. 30]. В. Козюба вважає, що по-
критими, про що свідчать збережені залишки ходження звістки щодо «полутретьятцати
нижніх частин пілонів (відкриті досліджен- версех» повязано з тим, що навколо компо-
нями М. Каргера (1937–1939) та Г. Івакіна і зиційного ядра споруди, яке в давньоруських
О. Іоаннісяна (2005–2011)). храмах могло мати п’ять верхів, розташовува-
Іл. 13. Реконструкція загального вигляду Десятинної церкви П. Зикова
3
До проведення останніх археологічних досліджень (2005–2011) більшість дослідників, опираючись на висновки
М. Каргера, вважали, що галереї і західна частина храму були зведені через декілька десятиліть після зведення
центрального ядра – у 30-х роках ХІ ст., з чим і пов’язувалося освячення храму 1039 року.
141
Іл. 14. Реконструкція південного та західного фасадів Десятинної церкви Г. Логвина (за: Логвин Г., 1978)
лися приміщення (компартаменти), кількість ди [Козюба, 2014, с. 122]. Г. Логвин дане по-
яких дорівнює двадцяти. Вірогідно, напри- відомлення відносив до Софії Київської [Лог-
кінці ХІV ст. за збереженими нижніми час- вин Г., 1978, с. 34]. На думку І. Красовського,
тинами стін храму, його внутрішніми перего- слово «полутретьятцати» перекладається як
родками й лопатками можна було підрахувати «п’ятнадцять» [Красовский, 2002, с. 101].
кількість внутрішніх об’ємів, і це число було Підсумовуючи, можемо стверджувати,
прийнято за кількість куполів давньої спору- що в давньоруський період фасади Десятин-
ної церкви змінювалася щонайменше двічі.
За Ярослава Мудрого добудовано або пере-
будовано другі поверхи південної і північної
галерей, у першій третині ХІІ ст. закладено
відкриті аркади південної і північної галерей,
перекладено південно-західний кут храму,
зведено пілон перед західним фасадом.
Враховуючи ці дані, розглянемо най-
більш відомі реконструкції Десятинної церк-
ви. Відрізняються вони лише кількістю глав,
висотою галерей та завершеннями фасадів
(варіації композицій вікон та ніш на фасадах
до уваги не беремо з причин, розглянутих
вище). З точки зору завершення фасадів, ре-
конструкції поділяються на дві групи. Автори
реконструкцій першої групи виходять з кола
візантійських пам’яток. У Візантії фасадні
стіни наосів хрестово-купольних храмів як
сучасних Десятинній церкві, так і впродовж
усього середньовізантійського періоду (ІХ –
початок ХІІІ ст.) мали півкруглі закомари
лише в тих частинах, які відповідають торцям
рамен просторового хреста, а стіни кутових
компартиментів завершувалися, як правило,
горизонтальними карнизами. При цьому го-
Іл. 15. Реконструкція Десятинної церкви Ю. Асєєва: ризонтальні карнизи щодо рамен просторо-
а – загальний вигляд з південно-західного боку вого хреста, зазвичай, понижені й розташо-
(за: Алферова, Харламов, 1982); б – загальний вуються не вище п’ят склепінь над раменами.
вигляд зі східного боку (за: Асеев, 1982) Перекриття нартекса могло бути таким же
142
пониженим, як і в кутових компартиментів

наоса, але при влаштуванні у нартексі хорів
він підвищувався і його перекриття розташо-
вувалося на рівні рамен просторового хреста,
завершуючись такими ж півкруглими зако-
марами 4. Частими є варіанти, у яких над му-
рованими склепіннями просторового хреста
розташовувалися двоскатні дахи, тоді відпо-
відні внутрішнім склепінням закомари на фа-
садах мали вигляд півкруглих ніш, вписаних
у трикутні фронтони.
Саме такою є перша реконструкція Де-
сятинної церкви, запропонована К. Конантом
(іл. 11) [Каргер, 1961, с. 37, рис. 11]. На ній
представлена тринавова хрестово-купольна
споруда, оточена двоповерховими галереями
і завершена п’ятьма куполами. Західну час-
Іл. 17. Реконструкція західного фасаду Десятинної

церкви Т. Кудрявцевої (за: Мокеев, 1978)
тину, де було кілька приміщень, К. Конант не

реконструював, вражаючи їх пізнішими при-
будовами.
До цієї ж групи можна віднести рекон-
струкції М. Холостенка (іл. 12: а) [Асєєв,
1996, с. 30], Н. Логвин (іл. 12: б) [Логвин,
1988, с. 229, рис. 1], А. Реутова (іл. 12: в) [Ре-
утов, 1996, с. 34], П. Зикова (іл. 13).
Реконструкції другої групи ґрунтуються
на давньоруській традиції, представленій за-
комарним храмом, який почав формуватися в
другій половині ХІ ст. [Комеч, 1987, с. 261].
Принциповою відмінністю реконструкцій
цієї групи від першої є характер завершення
фасадних стін – у них усі прясла завершують-
ся півкруглими закомарами. Першою рекон-
струкцією цього напрямку є реконструкція
Г. Логвина (іл. 14) [Логвин, 1978, с. 32]. До
Іл. 16. Реконструкція Десятинної церкви:
цієї ж групи належать реконструкції Ю. Асєє-
а – західний фасад, І. Красовський ва (іл. 15) [Асеев, 1982, с. 32; Алферова, Хар-
(за: Красовский, 2002); б – північний фасад, ламов, 1982, с. 41], І. Красовського (іл. 16: а)
Ю. Лосицький і Ю. Коренюк (за: Лосицький, [Красовский, 2002, с. 105, рис. 8], Ю. Ло-
Коренюк, 2016) сицького і Ю. Коренюка (іл. 16: б) [Лосиць-
4
Характерним прикладом є церква Панагії Халкеон у Салоніках (1028), де західний фасад нартекса та стіни обох
його торців завершуються півкруглими закомарами, яким в інтер’єрі відповідає центральне хрестове склепіння,
а з півдня та півночі – попружні арки під барабанами бокових куполів.
143
кий, Коренюк, 2016, с. 61, іл. 4]. Зазначимо Подібним прикладом є реконструкція Т. Ку-
також, що перший приклад реконструкції Де- дрявцевої (іл. 17) [Мокеев, 1978, с. 42, ил. 1б],
сятинної церкви у вигляді закомарного храму аналізувати яку в даній статі немає сенсу.
представлено на макеті Києва Х–ХІІІ ст. (ав- Завершуючи огляд реконструкцій Де-
тор – Д. Мазюкевич, наукові консультанти – сятинної церкви, процитуємо відомого до-
Ю. Асєєв, П. Толочко). Але в цій роботі автор слідника давньоруської архітектури О. Іо-
не ставив завдання наукової реконструкції аннісяна «На таких мізерних залишках [під-
саме Десятинної церкви, оскільки вона пред- мурків] можна будувати, у принципі, будь-
ставлена в загальному ландшафті міста. яку реконструкцію, але вона завжди буде гі-
Окрім перерахованих реконструкцій, іс- потетичною» [Іоаннісян, 2012, с. 187]. Тож
нують і такі, що не підпадають під жодну з цілком вірогідно, що в майбутньому число
означених груп, оскільки не стосуються ні реконструкцій Десятинної церкви примно-
візантійської, ні давньоруської архітектури. житься.
Алферова Г.В., Харламов В.А. Киев во второй половине XVII века. Историко-архитектурный
очерк. – Киев, 1982.
Асеев Ю.С. Архитектура Древнего Киева. – Киев, 1982.
Асєєв Ю. Дослідження архітектури Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна в
Києві. До 1000-ліття освячення. – Київ, 1996. – С. 29–31.
Голубев С.Т. О древнейшем плане города Киева 1638 года. – Киев, 1898.
Ивакин Г.Ю., Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д. Архитектурно-археологические исследования
Десятинной церкви в Киеве в 2008–2009 годах // Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-
Петербург, 2010. – Т. LIII: Архитектура Византии и Древней Руси IХ–ХII веков. Материалы
международного семинара 17–21 ноября 2009 года в Гос. Эрмитаже. – С. 377–390.
Івакін Г., Козюба В, Комар О., Марченко Г. Десятинна церква – новини сезону 2010 р. //
RUTHENICA. – Київ, 2010. – Т. IX. – С. 160–165.
Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д., Зыков П.Л., Ивакин Г.Ю., Козюба В.К., Комар А.В.,
Лукомский Ю.В. Десятинная церковь в Киеве (предварительные итоги исследований 2005–
2007 гг.) // Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-Петербург, 2009. – Т. XLIX: Сложение
русской государственности в контексте раннесредневековой истории Старого Света. Материалы
международной конференции 14–18 мая 2007 года в Гос. Эрмитаже. – С. 330–366.
Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д., Ивакин Г.Ю. Археологические исследования пилона
у западного фасада Десятинной церкви в Киеве в 2009–2010 гг. // Труды Государственного
Эрмитажа. – Санкт-Петербург, 2012. – Т. LХV: Первые каменные храмы Древней Руси.
Материалы архитектурно-археологического семинара 22–24 ноября 2010 года в Гос.
Эрмитаже. –С. 125–135.
Іоаннісян О. З приводу дискусії щодо датування Софійського собору в Києві: чи до однієї
групи пам’яток належать Десятинна церква і Софійський собор?// Українська художня культура
: історія та сучасні проблеми. Зб. наук. праць. – Київ, 2012. – С. 179–209.
Ёлшин Д., Ивакин Г. Церковь Рождества Богородицы Десятинная митрополита Петра
Могилы (история, археология, изобразительные источники) // RUTHENICA. – Київ, 2010. –
Т. IX. – С. 74–109.
Ёлшин Д.Д. Об устройстве и расположении лестницы на хоры Десятинной церкви в Киеве //
Актуальные проблемы теории и истории искусства. – Санкт-Петербург, 2014. – Вып. ІV. –
С. 97–106, 603–604.
Зыков П.Л. Материалы к реконструкции Десятинной церкви в Киеве на основании
археологических исследований // Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-Петербург,
2012. – Т. LXV: Первые каменные храмы Древней Руси. – С. 136–161.
144
Каргер М.К. Ррозкопки на садибі Київського історичного музею // Археологічні пам’ятки

УСРС. – Київ, 1952. – Т. ІІІ. – С. 5–13.
города. – Москва; Ленинград, 1961. – Т. ІІ. Памятники киевского зодчества Х–ХІІІ вв.
Козюба В. Церква Богородиці Десятинна в Києві (короткий історичний нарис) //
Український історичний журнал. – 2014. – № 3 (516). – С. 116–127.
Козюба В. Дослідження Десятинної церкви і прилеглої території у 1936–1939 рр. (короткий
огляд негативів розкопок з Наукового архіву ІА НАН України) // Opus Mixtum. – 2015. – № 3. –
С. 27–36.
Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца X – начала XII в. Византийское наследие и
становление самостоятельной традиции. – Москва, 1987.
Красовский И.С. Реконструкция архитектурного облика Десятинной церкви // Археологія. –
2002. – № 4. – С. 98–107.
Логвин Г.Н. Новые исследования древнерусской архитектуры // Строительство и
архитектура. – Киев, 1978. – № 8. – С. 31–34.
Логвин Н.Г. Первоначальный облик Десятинной церкви в Киеве // Древности славян и
Руси. – Москва, 1988. – С. 225–230.
Лосицький Ю., Коренюк Ю. Ще раз до питання про реконструкцію Десятинної церкви //
Opus Mixtum. – 2016. – № 4. – С. 56–64.
Мокеев Г.Я. Многоглавые храмы Древней Руси // Архитектурное наследство. – Москва,
1978. – Вып. 26. Традиции и новаторство в зодчестве народов СССР. – С. 41–52.
Раппопорт П.А. Древнерусская архитектура. – Санкт-Петербург, 1993.
Реутов А. До проблеми реконструкції Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна
в Києві. До 1000-ліття освячення. – Київ, 1996. – С. 32–34.
Рыбаков Б.А. Из истории культуры древней Руси. Исследования и заметки. – Москва, 1984.
Терещенко О. Зображення Десятинної церкви на мініатюрах Радзивиллівського літопису:
до питання про достовірність джерела // Opus Mixtum. – 2013. – № 1. – С. 150–154.
Тихомиров М.Н. Список русских городов дальних и ближних // Исторические записки. –
Москва, 1952. – Т. 40. – С. 214–259.
145
Єлизавета Архипова
ПІДЛОГА OPUS SECTILE

ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ В КИЄВІ
Статтю присвячено вивченню історії відкриття під час розкопок Десятинної церкви в 1824 і 1826 роках фраг-
ментів мозаїчної підлоги opus sectile кінця Х ст., визначенню місця їхнього розташування у храмі та відповід-
ності оригіналу в реконструкціях.
Ключові слова: Десятинна церква, мозаїчна підлога opus sectile кінця Х ст., розкопки 1824 і 1826 років.
Статья посвящена изучению истории открытия во время раскопок Десятинной церкви в 1824 и 1826 годах
фрагментов мозаичного пола opus sectile конца Х в., определению места их расположения в храме и соответ-
ствия оригиналу в реконструкциях.
Ключевые слова: Десятинная церковь, мозаичный пол opus sectile конца Х в., раскопки 1824 и 1826 годов.
The article contains the analysis history discovered during the excavation of Desyatynna Church in 1824 and 1826 of the
fragments of pavement opus sectile dated to the late tenth century. The author localized their place in the temple and check
the correspondence to original in the later reconstructions.
Keywords: Desyatynna church, pavement opus sectile, the late tenth century, excavations of 1824 and 1826.
Поліхромія оздоблення підлоги і стін у цевий пірофілітовий сланець – і полив’яні

техніці opus sectile, тобто мозаїчних орна- плитки. Під час розкопок було також зна-
ментальних і фігурних зображень зі щіль- йдено уламки розчину мозаїчного набору з
но підігнаних плиток різнокольорового ка- відбитками та окремими плитками смальти
меню – мармуру, сланцю, брекчії, порфіру геометричних форм (іл. 1: а) [Самохатко,
тощо, а також смальти та інших матеріалів, 1996, с. 60; Івакін та ін., 2006, с. 174], по-
відома з пізньоримського часу, залишалася дібного до оздоблення синтрону й підлоги
актуальним декоративним елементом оздо- Софійського собору [Архипова, 2000, с. 67]
блення і в наступні періоди. У ранньохрис- (іл. 1: б, в), але його відношення до синтро-
тиянській культовій і світській архітектурі ну чи підлоги Десятинної церкви поки що
її використовували в найважливіших части- не з’ясовано 1.
нах інтер’єру (Сан-Віталє в Равенні, Свята Іn situ залишки давньої підлоги opus
Євфрасія в Порече, Великий палац візан- sectile з «разноцветных мраморов, яшм и
тійських імператорів і собор Святої Софії в стекол» [План, 1825, с. 390] були відкриті
Константинополі та ін.). Підлоги opus sectile К.А. Лохвицьким восени 1824 року під час
мали головні храми Візантії Х–ХІІ ст. [The масштабних розкопок Десятинної церкви,
Oxford, 1991, p. 1529–1530], для оздоблен- ініційованих митрополитом Євгенієм (Болхо-
ня стін у середньо- та пізньовізантійські вітіновим). Про це в «Отечественных запис-
періоди opus sectile використовували рідше ках» від 18 листопада 1824 року зазначало-
[Ασημακοπουλου-Ατζακα, 1980, σ. 151]. Мо- ся: «Олтарь вымощен мозаическим полом из
заїчною в цій та інших техніках (інкрустація мрамора и стекла, по сторонам коего полы
смальти в кам’яні плити або набір у розчин) из кафеля» [Об открытии, 1824, с. 513–514].
зазвичай була підлога центральної нави (осо- Але місце розташування відкритої підло-
бливо підкупольного простору та вівтарю), ги дещо по-іншому було позначено на плані
або, як і в інших компартиментах, ці ділянки церкви, складеному після її подальших розко-
мостили кам’яними плитами чи керамічни- пок у 1826 році відрядженим до Києва Імпе-
ми полив’яними плитками. раторською академією мистецтв архітектором
У Давній Русі Десятинна церква була М.Є. Єфимовим. Така ситуація виникла тому,
єдиним храмом, де (щонайменше в цен- що, за словами М.К. Каргера, який проводив
тральній частині) підлогу було вимощено в розкопки у 1938–1939 роках, ані Лохвицький
техніці opus sectile з різнобарвного каменю. (відставний чиновник 5 класу), ані сам Болхо-
Як і у візантійських храмах, разом з мозаї- вітінов «не имел ни малейших представлений
кою використовували кам’яні плити – міс- о задачах и методике археологических рас-
1
К. В. Шероцький вважав, що стіни церкви могли бути оздоблені полив’яними плитками [Шероцкий, 1995, с. 95].
146
Єлизавета Архипова.
Підлога opus sectileДесятинної церкви в Києві
копок вообще и раскопок архитектурных па- горизонт площади в церкви до иконоста-

мятников в частности. Приступив к раскоп- сов. г. Ефимов вынул все без остатка и
кам в октябре 1824 г., Лохвицкий менее чем за даже землю из под пола велел вырыть ниже
два месяца полностью открыл фундаменты грунта поверхности фундаментальных
древнего храма. “Снятый с натуры” план Де- стен <…> г. Ефимов впродолжение своих
сятинной церкви, опубликованный в начале работ скрытно от г. Лохвицкаго, сняв рису-
следующего года Е. Болховитиновым, пред- нок с полу мозаическаго мраморнаго разноц-
ставлял чудовищную по своему невежеству ветнаго и выковыряв мозаики, велел перене-
и неправдоподобию фантазию, не дававшую сти в придел деревянный, над Десятинною
даже приблизительного представления о па- церковью пристроенный, Св. Апостол Пе-
мятнике» [Каргер, 1958, с. 35]. тра и Павла. А из сей церкви перенесен этот
У полемічній статті на захист свого пла- новосоделанный пол [вид. – Є. А.] в Софий-
ну К.А. Лохвицький надає таку інформацію ский собор на хоры, где и развалился весь»
щодо відкритої підлоги. Дорікаючи Єфимо- [Лохвицкий, 1857, с. 41–42].
ву, він зазначає, що той зобразив затісний Хоча план Єфимова визнали більш до-
вівтар і, підганяючи свій план «предпринял стовірним і опублікували його 1829 року в
прежде истребить в натуре мозаический «Кратком историческом описании Десятин-
пол мраморный, разноцветный с разными ной церкви» [Краткое, 1829, с. 30, чер. 1],
круглообразными фигурами, который со- його дискредитація Лохвицьким зіграла
вершенно ограничивал алтарь средней свою роль, і на план Лохвицького продо-
церкви по плану г. Лохвицкаго. Правда, вжували посилатися й пізніше. Після розко-
г. Ефимов в своем описании уверяет, буд- пок 1908–1910 років обидва плани вважали
то он нашел пол мозаический не в алтаре, невірними [див.: Ёлшин, 2012, с. 71–72],
а в средине церкви, но и то уверение прои- але розкопки 1930-х і 2005–2011 років до-
зошло от того, что план г. Ефимова есть зволили реабілітувати план Єфимова, а ана-
мечтательный, выдуманный. Линию иконос- ліз Д.Д. Йолшиним креслень плану Лох-
таса в алтарной части он умственно про- вицького показав, що коментарі й цифри,
вел от севера к югу, а посему мозаический якими позначені членування східної час-
пол и остался в его плане ниже иконоста- тини церкви на різних варіантах креслень,
са; почему он и уверяет, что пол мозаичес- не збігаються. На першому за хронологією
кий в средине церкви. Потом, и в показанных плані з докладними коментарями, що збе-
им по плану диаконниках, велел он вынуть рігається Інституті археології НАН Украї-
полы мозаические кафельные, поливные; ни (іл. 2: а), місце розташування відкритої
которые также показывали верность ли- підлоги позначено цифрою 10 – «Место
ний иконостасов, в плане г. Лохвицкаго Престола в олтаре средней Церкви, где пол
означенных. В противном случае, если бы найден мазоический, превосходной работы,
г. Ефимов мозаические полы в алтаре, сию украшенный разноцветным мрамором…»
драгоценность священной древности, оста- (ІА НАНУ, ф. 13, д. 8–9), але на уточненому
вил несломанными, то план его оказался бы кресленні, пізнішому за часом, цифрою 10
видимо неверным. Сии мозаические полы, во позначено «пространство перед иконоста-
всех пяти алтарях показывали линию ико- сом», 11 – «место престола в алтаре», а 12 –
настасов и престолов, а с тем вместе и «место горнего седалища». Корегування цієї
весь план церкви древней архитектуры. Но помилки з планом Єфимова (зберігається в
к сожалению любителей древности, худож- Музеї-заповіднику «Московський Кремль»
ник 14 класса Ефимов истребил безвозврат- (іл. 2: б), на якому відкрита ним мозаїчна
но сию единственную Русскую священную підлога розташована посередині в західній
редкость. От иконостасной части во всей частині підкупольного простору з позна-
церкви к западу, местами, по большой час- ченням: «Z. мозаический крестобразный
ти оставался пол, вымощенный плитняком, пол», доводить, що й на плані Лохвицького
камнем фиолетоваго цвета разной величины, мозаїчна підлога містилася в центрі підку-
как и на плане означено. Этот пол показывал польного простору. Тобто обидва фрагмен-
147
ти підлоги, відкритої у 1824 («омфалій») і ней Десятинной церкви, в том самом виде,
1826 роках («доріжка»), знаходилися саме в как они найдены в развалинах под грудами
зоні підкупольного простору, причому дру- камней и мусора» [Закревский, 1868, с. 291],
гий – у західній частині підкупольного ква- але в другій половині ХІХ ст. відомим був
драту [Ёлшин, 2012, с. 73–78, 81, 84–85, 89, лише малюнок двох варіантів «доріжки»
ил. 1, 2, прим. 65]. (іл. 3: а). За описом І.І. Фундуклєя, це був
Незважаючи на те, що після розкопок «в четырехугольниках изящной работы моза-
1930-х років М.К. Каргер визнав достовір- ический пол из разнообразных мраморов, яшм
ність плану Єфимова, з місцем розташування и стекол» [Фундуклей, 1847, с. 28–30], тоб-
залишків мозаїчної підлоги Х ст. він не ви- то саме такий, як на малюнку М.Є. Єфимо-
значився, припускаючи, що «пол Десятинной ва (іл. 3: б) 2, датованому 25 липня 1826 року
церкви был декорирован мозаикой, по видимо- [Архипова, 2006, с. 31–46].
му, лишь в наиболее ответственных местах К.А. Лохвицький не описує відкритої
(алтарь, может быть центральный неф)» ним мозаїчної підлоги [Краткое, 1829, с. 5,
[Каргер, 1947, с. 20]. Услід за ним так само 11, 13, 29–30], проте за свідченнями ми-
невизначено – вівтар чи центральна нава – трополита Євгенія, це був фрагмент підло-
омфалій Десятинної церкви локалізують і ги з «большими звездообразными кругами в
деякі інші дослідники, хоча численні зраз- цветных четвероугольниках прекраснейший
ки мощення храмів середньовізантійського пол мозаический из разноцветных мраморов,
часу омфаліями, функціонально-символічне яшм и стекол...» [План, 1825, с. 388–389].
значення цього декоративного мотиву – се- Уперше цю композицію описав Д.В. Айна-
редина, пуп землі, яке відобразилося в бого- лов, відряджений 1901 року до Києва Мос-
службовій практиці Візантії та Давньої Русі ковським археологічним товариством для
[Хрушкова, 2012, с. 49; Седов, 2015, с. 352, вивчення мармурових уламків та іншого
355–359], вказують на середину церкви, пе- оздоблення давніх київських храмів. За його
реважно саме під куполом, тобто в симво- словами, зображення залишків мармурової
лічному центрі храму. Ця невизначеність, підлоги Десятинної церкви на той час не іс-
вірогідно, зумовлена тим, що відразу після нувало і він уперше дає її детальний опис:
розкопок фрагменти мозаїчної підлоги було «Пол Десятинной церкви сохранил значи-
заплановано перенести саме до вівтаря нової тельную часть своей древней настилки, со-
церкви Різдва Пресвятої Богородиці, будівни- стоящей из небольших квадратных плит
цтво якої на місці давнього храму велося за белаго мрамора и краснаго шифера, и пред-
проектом В.П. Стасова з 1828 до 1842 рік. Як ставляет обширное пространство шахмат-
підлогу вівтаря ці фрагменти сприймали й су- ного рисунка. Важнее, однако, то, что он
часники. М.Ф. Берлинський стверджував, шо сохранил довольно большую часть инкрус-
«мозаический крестообразный пол и обломки тации коврового рисунка. Эта инкрустация
мраморного» або «часть мозаическаго пола, выполнена разноцветными мраморами, меж-
из разных мраморных штучек открытая ду которыми особенно интересны: лиловый
пред алтарем свидетельствует, что и весь порфир, зеленый или verde antico, белый
алтарь был оными выложен» [Берлинский, мрамор с прослойками, затем различные
1830, с. 111–112, 116, 122]. роды пятнистого мрамора. Продолговатый
Аналіз джерел ХІХ ст. засвідчує, що пе- четырехугольный ковер как бы лежит на
ренос фрагментів давньої підлоги до нового полу, отороченный широким бордюром по-
храму відбувся не відразу. М.М. Закревський, рфира. Внутрь его вписан круг или омфалий,
описуючи інтер’єр «стасівської» церкви, хоча выложенный концентрическими полосами
і стверджував, що «пред престолом и на гор- разноцветнаго мрамора и мелким узором
нем месте настланы остатки мозаическаго мозаической инкрустации. Внутри омфалия,
пола, бывшаго в алтаре и на средине древ- в центре его заключен кружок порфира. По
2
Відділ рукописних і графічних фондів Державного історико-культурного заповідника «Московський Кремль»,
КП 44807 (ГР-2904), № 31 – «один квадратный аршин мозаического пола».
148
четырем углам – повторены по четверти на руках перенесли, зважаючи на їх велику

центрального омфалия и того же рисунка. культурно-історичну цінність» [Скуленко,
По сторонам четыреугольника идут две 1975, с. 7–8]. Знаходження цих артефактів у
дорожки, выложенныя из шестиугольных Софійському музеї (нині – Національний за-
продолговатых плиток белых и красных повідник «Софія Київська», а тоді – Музей
вперемежку. Далее также повторены архітектури Української філії Академії архі-
четыреугольники, но более простой кладки. тектури) фіксує інвентарна книга 1944 року
Этот единственный мозаический пол, со- (УФАА МА 583 і 584, сучасні – Аадсм 457,
хранившийся в Киеве от древности, заслу- 458). Оскільки шифр УФАА МА 583 ма-
живает точнаго воспроизведения в красках ють ще три фрагменти з шестикутними й
и издания в свете. Я не решаюсь издать свой малими трикутними плитками з розкопок
карандашный рисунок. Рисунок этой ковро- 1937 і 1939 років [Самохатко, 1996, с. 117,
вой мозаики еще не имеет примесей арабских № 12–14], можна припустити, що вони на-
завитков и напоминает простоту античной лежали іншій частині такої самої «доріж-
геометрической орнаментики» [Айналов, ки». Щодо її композиції, якщо на малюнку
1905, с. 6; 1915, с. 264–265]. Цей опис під- М.Є. Єфимова її утворюють три ряди шес-
логи в новому храмі майже дослівно повто- тикутників, а в І.І. Фундуклея зображено
рює К.В. Шероцький 1917 року [Шероцкий, два таких «панно», то музейна дещо біль-
1995, с. 94]. Утім, уперше кольорові аква- ша, її утворює сітка з п’яти і чотирьох рядів
рельні малюнки обох композицій, які відпо- шестикутників. Вочевидь, відразу після пе-
відають сучасним (іл. 3: в, г), було зроблено реносу до Музею сталося об’єднання фраг-
Г.Ф. Корзухіною і опубліковано М.К. Карге- ментів двох частин «доріжки», композиція
ром 1947 року [Каргер, 1947, с. 19, табл. І, ІІ]. набула сучасного вигляду і була оформлена
Таким чином, враховуючи зауваження в раму для експонування. Про це свідчить
К.А. Лохвицького про перенос «полу моза- і зауваження М.К. Каргера, який зазначав,
ическаго мраморнаго разноцветнаго <…> що «доріжка» тепер «представляет неболь-
в Софийский собор на хоры», де «этот шую часть (разм. 0,765×0,575) одной из
новосоделанный пол <…> развалился весь» двух дорожек, которые были расположены
[Лохвицкий, 1857, с. 42], є підстави вважати, по сторонам прямоугольного “ковра”.
що його перебування в Софійському соборі Орнаментальный рисунок ее состоит из
було нетривалим. У новому храмі Десятинної шестиугольных продолговатых плиток бе-
церкви композицію з омфалієм було відтворе- лого мрамора, квадратных плиток, образу-
но не раніше другої половини ХІХ ст. з певни- ющих крестообразный рисунок красного ши-
ми поновленнями для мощення іншого архі- фера между ними и небольших треугольной
тектурного об’єму. Такою її й описав Д.В. Ай- формы смальт различного цвета» [Каргер,
налов, такий вигляд вона має і зараз (іл. 4). 1947, с. 19].
У 1928 році «стасівську» церкву було Дослідження «доріжки» під час рестав-
ліквідовано, а в 1936–1937 роках розібра- рації і консервації 3 у 2014 році показало, що
но. Фрагменти мозаїчної підлоги Десятин- сучасна композиція – результат реставрацій
ної церкви перенесли до Софійського му- ХІХ–ХХ ст., оскільки її основою є вапняно-
зею [Самохатко, 1996, с. 59, 115, № 1, 2], але цем’янковий, вапняно-піщаний (вторинне ви-
документальні свідчення про точний час їх користання) та цементно-піщаний розчини.
переносу, на жаль, не збереглися. За спога- Втрачені ділянки мозаїчного набору з марму-
дами першого директора Софійського музею ру, пірофілітового сланцю і смальти та краї
І.М. Скуленка (1934–1937), до музею «ар- були зацементовані й затоновані [Колодниць-
хітектурні деталі славетної Десятинної кий, 2016, с 118–120, мал. 1–10]. Порівняно з
церкви, що перебували у Стасовській церк- рисунком Г.Ф. Корзухіної (іл. 3: в) втрат стало
ві <...> не то, що перевезли, а буквально трохи більше.
3
При створенні виставки «Храм. Град. Держава. Перші муровані храми Києва» при заміні рами цей фрагмент
розпався на три великі та декілька дрібних фрагментів.
149
Водночас порівняння сучасної композиції квадратні з місцевого пірофілітового слан-

«доріжки» (іл. 4: б) з відомими зображеннями цю, у кутах – трикутні з білого й кольоро-
ХІХ ст., хоча й виконаними в дещо сухій, гео- вого мармуру, порфіриту, кварциту, смальти
метрично чіткій манері (іл. 3: а–б), свідчить, та полив’яної кераміки жовтого й зеленого
що вона відповідає відкритій 1826 року хрес- кольорів. Останні три види, найвірогідніше,
топодібній підлозі і фактично є частиною ав- відносяться до поновлень і реставрації як до-
тентичного мощення. Окремі плитки набору монгольського часу, так і ХІХ ст.
й дрібніші уламки подібної підлоги з видо- Щодо автентичності композиції підлоги
вжених шестикутних плиток або їх трапеціє- з омфалієм (іл. 4: а) виникають певні сумні-
подібних половинок (ними оформлено куто- ви. По-перше, ми маємо тільки її зображення
ву частину «доріжки»), трикутні й квадратні в «стасівській» церкві ХІХ ст., по-друге, Лох-
плитки з білого мармуру та пірофілітового вицький стверджує, що вже до Софійського
сланцю із залишками вапняно-цем’янкового собору було перенесено «новосоделанный
й вапняно-піщаного розчинів, що зберігають- пол», де він до того ж «развалился весь»
ся у фондах Національного заповідника «Со- [Лохвицкий, 1857, с. 42]. Та й у поясненні
фія Київська» [Самохатко, 1996, с. 59, 115, до плану К.А. Лохвицький зазначав, що від
117, № 9–14], відносяться до другої частини мозаїчної підлоги на час її відкриття збере-
доріжки, яка, за описом Д.В. Айналова, міс- глися лише «остатки» [Ёлшин, 2012, с. 75].
тилася в «стасівській» церкві з другого боку М.К. Каргер зауважив, що за відсутністю гра-
омфалію. Багато плиток різних форм з білого, фічної фіксації залишків підлоги Десятин-
чорного й різновидів плямистого мармуру та ної церкви й повної інформації про розкопки
інших видів каменю, що також походять від 1824–1826 років важко встановити, якою мі-
підлоги opus sectile з аналогічним орнамен- рою мозаїчну підлогу було використано в збу-
том з октагонів, було знайдено і під час роз- дованому Стасовим храмі та що було зробле-
копок Десятинної церкви 1908–1910 4, 1936– но заново [Каргер, 1947, с. 18]. Відомо також,
1939 5 та 2005–2010 років (іл. 5) [Івакін та ін., що під час розкопок початку ХІХ ст., за сло-
2006, с. 174] 6. вами митрополита Євгенія, «народ Киевский,
Мотив сітчастого орнаменту з октагонів, ежедневно многочисленными толпами сте-
утворених з чотирьох видовжених шестикут- кавшийся к сему открытию, хватал и напо-
ників білого мармуру, усередині яких – ква- лнял карманы мозаикою, обломками мрамора,
дратики, а в кутах – трикутники з кольорового яшмы и мелких разных камней. Серебряники
мармуру, відноситься до поширених у деко- оправляли сию мозаику и камешки в золотые
руванні вимосток opus sectile (іл. 6: б). Вва- и серебряные хрестики и перстни, продава-
жають, що місцем появи цього мотиву був си- ли народу, жаждавшему иметь их, как свя-
рійсько-кипрський регіон, особливо Антиохія тиню, и рассылали по России» [План, 1825,
[Хрушкова, 2011, с. 216; 2012, с. 36]. Фрагмен- с. 398–399].
ти підлоги з варіантом подібної орнаментації Значні втрати, які має сучасна компози-
з шестикутних і квадратних плиток знайдено ція з омфалієм (ці місця зацементовано й за-
в Херсонесі в храмі (№ 34) ІХ–Х ст. [Якобсон, тоновано), використання сторонніх матеріа-
1984, с. 508, позиція «и»]. Другою половиною лів (полив’яні плитки, цемент), незвичність
Х ст. датуються подібні орнаменти з октагонів композиційного рішення – сегменти кругів
мощення церкви Богоматері монастиря Хосі- замість повних форм, компонування зобра-
ос Лукас, ХІ–ХІІ ст. соборів Сан Марко і Тор- ження в прямокутник, а не квадрат – свідчать,
челло [Хрушкова, 2012, с. 48, ил. 13, цветная що в новому храмі фрагменти давньої підло-
вклейка]. У Десятинній церкві шестикутні ги з «большими звездообразными кругами в
плитки проконніського мармуру доповнюють цветных четырехугольниках» було відтворе-
4
НМІУ, в 21/1853, 1886–1890, 3936–3939, 3941, 3942–3945, 3948, 3956, 4006; в 4553/32, 56.
5
НЗСК, колекційні описи 1947 року № 7–8 предметів з розкопок Десятинної церкви 1936, 1937, 1939 років; Аадсм
506.
6
Зберігаються у фондах Інституту археології НАН України.
150
но в реконструйованому й адаптованому до у візантійських храмах і були омфалії. Крім

архітектури вівтарю вигляді. Оскільки ком- Десятинної церкви, підлоги з омфаліями й
позиції з п’яти кругів утворюють квадрат, що геометричною орнаментацією в підкупольно-
зумовлено її центричним характером та роз- му просторі та всій центральній наві було від-
ташуванням у просторі підкупольного ква- крито в Софійському соборі в Києві та інших
драту храму, вважати, що автентичний омфа- давньоруських храмах домонгольського часу.
лій Десятинної церкви міг мати незвичну уні- Не завжди це були окремі кола-омфалії, час-
кальну прямокутну форму з чвертями замість тіше – більш складні композиції з переплете-
повних кругів навколо центрального круга, них кругів, з геометричними, рослинними та
як стверджують деякі дослідники [Хрушко- навіть зооморфними мотивами, виконаними в
ва, 2012, с. 48–49; Матвеев, 2016, с. 208, 214], різних техніках і матеріалах [Архипова, 2010,
немає підстав. Більш вірогідно, що й у Деся- с. 568–574; 2015, с. 341–348; Седов, 2015,
тинній церкві ця композиція складалася саме с. 349–364].
із зображення п’яти кругів, а не їх чвертей Серед кам’яних плиток підлоги, знайде-
[Ёлшин, 2012, с. 84]. Це доводять і знайдені них під час розкопок Десятинної церкви у
під час розкопок окремі плитки з проконнісь- ХХ – на початку ХХІ ст., значну кількість скла-
кого мармуру у вигляді сегментів, з яких ви- дають також більші за розмірами квадратні та
кладали круги. Композицію омфалію з поді- прямокутні плитки білого мармуру, пірофіліто-
бних кругів, без переплетіння один з одним, вого сланцю й червоного кварциту з відбитка-
має вимостка opus sectile в південно-східній ми вапняно-цем’янкового та вапняно-піщано-
частині підкупольного простору Святої Со- го розчинів (НЗСК, Аадсм 495–502, 507–509,
фії Константинопольської (іл. 6: а), згадува- 517, 521), що свідчить про їхнє повторне ви-
на в джерелах середньовізантійського часу користання. Цілі плитки мають розміри 22×22;
[Pedone, 2011, р. 749–768]. 22×10,5; 25×25×4; 27×18 см (НЗСК, Аадсм 516,
Омфалій (гр. όμφάλος, όμφάλιον, όμφάλια – 526–528), ще більші, від яких збереглися фраг-
середина, пуп, центр щита) у християнських менти, зі сторонами від 29 до 60 см (НЗСК,
храмах зберіг своє символічне значення цен- Аадсм 517, 533). Трапляються також плитки,
тра і грав певну роль у богослужбовій і цере- витесані з деталей архітектурного декору й бу-
моніальній практиках [Хрушкова, 2012, с. 42; дівельних матеріалів давньої церкви (НЗСК,
Седов, 2015, с. 351–355]. За визначенням іс- Аадсм 510, 512, розкопки 2005–2010 років).
торика церкви Є.Є. Голубинського, на омфалії Квадратні плитки, вочевидь, відносяться до
«поставлялась перед началом вечерни “свеща мощення «стасівської» церкви у вигляді шахів-
церковная” (та, с которою диакон подходит ниці з плиток, витесаних переважно з черво-
к кадящему священнику), на нем во время ного кварциту, мармуризованого вапняку, мар-
каждения священник делал остановку для на- муру та пірофілітового сланцю (іл. 7) [Івакін
чертания кадилом креста, на нем становился та ін., 2006, с. 175; Ивакин, Томашевский, Пав-
священник с Евангелием, износившимся из ал- ленко, 2010, с. 402–403, ил. 6]. Саме так описав
таря на утрене для лобызания молящимися, цю підлогу Д.В. Айналов, хоча він помилково
на нем канонархи сказывали стихи <...> на вважав, що вони від «древней настилки, со-
нем долали остановку священники во время стоящей из небольших квадратных плит бе-
великого выхода» [Голубинский, 1904, с. 239]. лаго мрамора и краснаго шифера, и представ-
За спостереженнями О.П. Голубцова, обґрун- ляет обширное пространство шахматного
тованими вивченням Чиновника Софійського рисунка» [Айналов, 1905, с. 6], а М.К. Каргер
собору в Новгороді, це була «мера среди церк- зазначав, що згадуваного Айналовим «широко-
ви», з якої «подьяки <…> обычно пели древ- го бордюра, которым был оторочен ковер [ом-
ние или праздничные стихари перед святите- фалій. – Є. А.], ныне не сохранилось» [Каргер,
лем, когда последний облачался, творил вход 1947, с. 19].
и архиерейские молитвы». У цьому відбилася Дослідники деякий час пов’язували ці
домонгольська літургійна традиція, прине- плитки з мощенням підлоги Південного і
сена на Русь з Візантії [Голубцов, 1907, с. 72, Східного палаців [Милецкий, Толочко, 1989,
76], оскільки такою «мерой среди церкви» с. 132, 137; Ивакин, Томашевский, Павленко,
151
2010, с. 402–403, ил. 6] або давньої підлоги були підлоги з керамічних полив’яних пли-
Десятинної церкви [Самохатко, 1996, с. 59, ток, різноманітних за формами, розмірами та
115, № 3, 5, 6], але досить груба обробка тиль- кольором, традиція використання яких також
ного боку, використання плиток різної тов- прийшла на Русь із Візантії [Каргер, 1947,
щини [див. прим. 12 до статті: Ивакин, Тома- с. 35; Чукова, 2004, с. 113–118, рис. 42].
шевский, Павленко, 2010, с. 411], витесаних За свідченнями писемних джерел, на Русі
з кварцитів фундаменту давньої церкви, за- XI–XVII ст. мозаїку називали мусія (мусъя,
лишки вапняно-піщаного розчину, відповід- гр. – μουστον) [Щапова, 2004, с. 18; Poppe,
ність опису Айналовим підлоги «стасівської» 1962, s. 4, 16]. Так, за Густинським літописом,
церкви підтверджують їхню належність саме Успенська церква Києво-Печерського монас-
церкві ХІХ ст. тиря до її реставрації князем Семеном Олель-
Використані для оригінальної підло- ковичем 1470 року, «исперва бо мусиею сло-
ги Десятинної церкви opus sectile такі звич- жена бысть не токмо по стенам, но и по зем-
ні для константинопольських майстрів види ле» [Сборник, 1874, с. 36]. Павло Алеппський,
каміння, у кольоровій гамі яких домінують який бачив її у XVII ст., зазначав, що «хорос
біло-сірий, плямистий, темно-зелений та чор- церкви весь вымощен твердыми, красными
ний (verde antico), різні відтінки вохри (giallo плитами вроде порфира <...> Таков же и пол
antico) і червоного (порфір і місцевий пірофі- церкви, на котором доселе остаются следы
літовий сланець), жовта й зелена смальта 7, ге- удивительной древней многоцветной моза-
ометрично чіткі форми орнаментації та мотив ики». Про Софійський собор він писав, що
кругів без сплетіння між собою, відповідають «Когда входишь в храм через западные двери,
традиції, поширеної у Х ст. [Ασημακοπουλου- то глазам твоим открывается пол хороса,
Ατζακα, 1980, σ. 152; Kudde, Ahunday, 2014, сделанный из удивительной многоцветной
p. 45]. Авторство візантійських майстрів opus мозаики с разнообразными тонкостями ис-
sectile підтверджує і свідчення літопису про кусства. Такой же пол внутри алтарей и пе-
запрошення Володимиром для будівництва ред ними» [Путешествие, 2005, с. 171]. Хоча
церкви майстрів «от Грек» 8. в літописах підлогу давньоруських храмів за-
Пізніше, у давньоруських храмах ХІ – звичай описують як мармурову («дно ея по-
початку ХІІІ ст., мозаїчну підлогу набирали у мости мрамором красным») [Poppe, 1962,
більш дешевій техніці – зі смальти, яку місце- s. 40–41, 63, 70], але це лише літературний
ві майстри навчилися робити за власною ре- штамп, який не відповідав дійсності. Як свід-
цептурою. Орнаментальні та фігурні компо- чать дослідження, переважно це був місцевий
зиції викладали у розчин або інкрустацією в пірофілітовий сланець (так званий червоний
кам’яні плити (іл. 8). Але більш поширеними шифер) або місцеві вапняки.
Айналов Д.В. Мраморы и инкрустации Киево-Софийского собора и Десятинной церкви //

Труды ХІІ Археологического съезда в Харькове, 1902 г. – Москва, 1905. – Т. III. – С. 5–11.
Айналов Д.В. История древне-русского искусства. – Киев, 1915.
Архипова Є.І. Синтрон Софійського собора в Києві // Археологія. – 2000. – № 3. – С. 56–71.
Архипова Е.И. О «каменотесной мастерской», открытой В.В. Хвойкой возле Десятинной
церкви // Славяно-русское ювелирное дело и его истоки. Международная научная конф.,
посвященная 100-летию со дня рождения Гали Федоровны Корзухиной: тезисы докл. Санкт-
Петербург, 10–15 апреля 2006 г. – Санкт-Петербург, 2006. – С. 165–166.
7
Смальти зовсім мало, і невідомо, чи була вона спочатку, чи нею замінено втрати під час ремонтів або реставрації.
8
Вважати, як О.П. Голубцов, що традиція прикрашати середину церковної підлоги потрапила до Русі через Кор-
сунь [Голубцов, 1907, с. 237–239], або що саме звідти привезено проконніський мармур [Хрушкова, 2012, с. 48],
немає підстав.
152
Архипова Є. Скульптура та архітектурний декор. Мистецтво Русі-Руської землі

великокняжого періоду (кінець Х – перша половина ХІІІ ст.) // Історія українського мистецтва:
у 5 т. / НАН Українфи, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. – Київ, 2010. – Т. 2: Мистецтво середніх
віків. – С. 525–576.
Архипова Е.И. Архитектурный декор и скульптура ХІІ века Южной, Юго-Западной Руси
и Рязани // История русского искусства: в 22 т. / Гос. Институт искусствознания. – Москва,
2015. – Т. 2. – Кн. 2: Искусство второй половины ХІІ века. – С. 306–353.
Берлинский М. О Десятинной церкви в Киеве // Труды и летописи Общества истории и
древностей российских. – 1830. – Ч. V. – Кн. 1. – С. 106–123.
Голубинский Е.Е. История Русской Церкви. – Москва, 1904. – Т. 1: Период первый Киевский
или домонгольский. Вторая половина тома.
Голубцов А. Сборные чиновники и особенности службы по ним. – Москва, 1907.
Ёлшин Д.Д. Чертежи первых археологических раскопок Десятинной церкви в Киеве
как источник для архитектурной реконструкции храма // Seminarium Bulkinianum. –
III: к 75-летию со дня рождения Валентина Александровича Булкина. – Санкт-Петербург,
2012. – С. 70–94.
Ивакин Г.Ю., Томашевский А.П., Павленко С.В. Использование пирофиллитового сланца
и кварцита в строительном деле Южной Руси // Труды Государственного Эрмитажа. – Т. LIII:
Архитектура Византии и Древней Руси ІХ–ХІІ веков: материалы международного семинара
17–21 ноября 2009 года. – Санкт-Петербург, 2010. – С. 391–411.
Івакін Г.Ю., Козюба В.К., Лукомський Ю.В., Єлшин Д.Д., Манігда О.В., Чекановський А.А.
Дослідження Десятинної церкви в Києві 2005 р. // Археологічні дослідження в Україні 2004–
2005 рр.: Збірка наукових праць. – Київ; Запоріжжя, 2006. – Вип. 8. – С. 171–175.
Колодницький Л. Реставрація фрагмента мозаїчного набору стародавньої підлоги
Десятинної церкви в 2014 р. // Відродження пам’яток. Часопис Науково-реставраційної
майстерні Національного заповідника «Софія Київська. – Київ, 2016». – Ч. 1. – С. 114–121.
Каргер М.К. К вопросу об убранстве интерьера в русском зодчестве домонгольского
периода // Труды Всероссийской академии художеств. – Москва; Ленинград, 1947. – Вып. 1. –
С. 15–50.
Краткое историческое описание первопрестольной соборной Десятинной церкви в
Киеве. – Санкт-Петербург: Типография Карла Крайя, 1829.
Лохвицкий К.А. О плане древней Десятиной церкви // Галерея киевских достопримечательных
видов и древностей. – Киев, 1857. – Тетрадь VI. – С. 40–44.
Матвеев В.Н. Омфалий в декоре полов церквей домонгольской Руси // Актуальные
проблемы теории и истории искусства: сборник науч. статей. – Санк-Петербург, 2016. –
Вып. 6. – С. 206–217.
Милецкий А.М., Толочко П.П. Парк-музей «Древний Киев». – Киев, 1989.
Об открытии основания Десятинной церкви // Отечественные записки. – 1824. – Ч. 20. –
№ 56. Декабрь. – С. 513–514.
План первобытной киевской Десятинной Богородицкой церкви с объяснениями оного //
Отечественные записки. – 1825. – Ч. 21. – № 59. Март. – С. 380–403.
Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное
его сыном архидиаконом Павлом Алеппским / [пер. с араб. Г. Муркоса]. – Москва, 2005.
Самохатко Н. Фрагменти підлоги Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна в
Києві. До 1000-ліття освячення. – Київ, 1996. – С. 59–60, 115–117.
Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей / Издание
Временной комиссии для разбора древних актов при Киевском, Подольском и Волынском
генерал-губернаторе. – Киев, 1874.
Седов Вл. В. Омфалий церкви Бориса и Глеба в Кидекше и подобные формы в интерьерах
древнерусских и византийских храмов // Города и веси Средневековой Руси. Археология,
история, культура. К 60-летию Н.А. Макарова. – Москва; Вологда, 2015. – С. 349–364.
153
Скуленко І. Боротьба за Софію Київську (спогади першого директора Софійського

заповідника І. Скуленка). Київ, квітень 1975 р. – Наукові фонди Національного заповідника
«Софія Київська», НА-ДР № 147/3.
Хрушкова Л.Г. Вымостки opus sectile в Причерноморье и Киеве: средиземномосркий
контекст // Российское византиноведение: Традиции и перспективы. Тезисы докладов
ХІХ Всероссийской научной сессии византинистов. – Москва, 2011. – С. 215–218.
Хрушкова Л.Г. Полы opus sectile в Восточном Причерноморье, Крыму, Киеве: византийский
контекст // Труды Государственного Эрмитажа. – 2012. – Т. LXV. – С. 35–61.
Фундуклей И. Обозрение Киева в отношении к древностям. – Киев, 1847.
Шероцкий К.В. Київ. Путівник. – Київ, 1995. – Репринт. вид. 1917 року.
Щапова Ю.Л. Византийское стекло. Очерки истории. – Москва, 2004.
Якобсон А.Л. Мозаичный пол Х в. в Херсонесе (Херсоне) // Памятники культуры. Новые
открытия. Ежегодник 1982. – Ленинград, 1984. – С. 504–512.
Ασημακοπουλου-Ατζακα P. H τεχνική opus sectile στην εντοίχια διακόσμηση. Συμβολή στη
μελέτη της τεχνικής από τον 1ο μέχρι τον 7ο μ. X. αιώνα με βάση τα μνημεία και τα κείμενα. –
Θεσσαλονίκη, 1980.
Kudde E., Ahunbay Z. Istanbul Imrahor Ilyas Bey Camii-Studios Bazilikasi Orta Bizans Dönemi
Opus Sectile Döşemesinin Belgelenmesi ve Korunmasi Için Őneriler // Restorasyon Konservasyon
Çalşmalari Dergisi. – Vol. 17. – P. 36–61.
The Oxford Dictionary of Byzantium / [editor in chief A.P. Kazhdan]. – New York-Oxford,
1991. – 3 volumes.
Pedone S. The Marble Omphalos of Saint Sophia Constantinople. An Analysis of an Opus Sectile
Pavement of Middle Byzantine Age // 11th International Colloquium on Ancient Mosaics (Bursa 16-
10-2009). – Istanbul, 2011. – P. 749–768.
Poppe A. Materiały do Słownika Terminów Budownictwa Staroruskiego X–XV w. – Wrocław;
Warszawa; Krakow, 1962.
154
Денис Ёлшин
ПЛИНФА С РЕЛЬЕФНЫМИ ЗНАКАМИ

ИЗ РАСКОПОК ДЕСЯТИННОЙ ЦЕРКВИ В КИЕВЕ 1
Статья посвящена описанию и анализу 17 известных фрагментов плинф с рельефными знаками, найденных
при раскопках Десятинной церкви и ее периферии в XX – начале XXI вв. Определено три вида знаков: трезубцы,
трикветры-трилистники и крест. Рельефные трезубцы (12 единиц), близкие по рисунку к трезубцам на мо-
нетах Владимира, наносились до обжига на узкую плинфу форматом 30×15×2,5 см, которая неизвестна в со-
хранившихся in situ конструкциях церкви. Трикветры (4 единицы) нанесены в идентичной технике на плинфу
того же типа формовки, но иного формата. Предполагается, что плинфа с рельефными знаками составляла
отдельные ограниченные партии, сделанные для определенной конструкции не позже начала XI в.
Ключевые слова: Десятинная церковь в Киеве, плинфа, средневековый кирпич, княжеские знаки, знаки Рюрико-
вичей, кирпичные клейма, трезубец Владимира, трикветр, трилистник.
Статтю присвячено опису й аналізу 17 відомих фрагментів плінфи з рельєфними знаками, знайдених під час
розкопок Десятинної церкви та її периферії у XX – на початку XXI ст. Визначено три види знаків: тризуби,
трикветри-трилисники та хрест. Рельєфні тризуби (12 одиниць), близькі за малюнком до тризуба на монетах
Володимира, наносили до випалювання на вузьку плінфу форматом 30×15×2,5 см, яка невідома у збережених in
situ конструкціях церкви. Трикветри (4 одиниці) нанесені в ідентичній техніці на плінфу також ж типу формуван-
ня, але іншого формату. Передбачається, що плінфа з рельєфними знаками становила окремі обмежені партії,
зроблені для певної конструкції не пізніше початку XI ст.
Ключові слова: Десятинна церква в Києві, плінфа, середньовічна цегла, князівські знаки, знаки Рюриковичів,
цегляні клейма, тризуб Володимира, трикветр, трилисник.
The seventeen fragments of bricks (the plinth) with the relief stamps discovered during the excavations of the Desyatinnya
Church and its periphery in the 20th– early 21st century are described and discussed in the paper. Three types of stamp
are distinguished: tridents, triquetras and the cross. The tridents (12 items) which design is very close to the trident on the
Prince Vladimir’s coins, had been stamped on the narrow bricks (30×15×2,5 cm) before the burning. These bricks and
the bricks from church masonry are different. The triquetras (4 items) had been stamped on the bricks of the same form
but another dimensions. Probably the brick with relief stamps were made as a separate limited batches for the definite
structure not later than early 11th century.
Keywords: Desyatinnya Church in Kyiv, plinth, medieval brick, princely signs, signs of Rurikids, brickstamps, Vladimir’s
trident, triquetra, trefoil.
Рельефные знаки, оттиснутые на плинфе гражданской постройки, располагавшейся к

до обжига – распространенное явление в древ- востоку от Десятинной церкви (ил. 1: б) [Хвой-
нерусском строительном производстве домон- ка, 1913, с. 68; Корзухина, 1956, с. 341; Архи-
гольского времени [Раппопорт, 1994, с. 22–29]. пова, 1996, с. 113–114, кат. № 44]. Почти по-
Многие из таких знаков соотносятся с «кня- лное иконографическое сходство найденного
жескими знаками» или «знаками Рюрикови- знака с трезубцем, известным по золотым и
чей» – разнообразными изображениями дву- серебряным монетам князя Владимира Свя-
зубцев и трезубцев, широко известных по ар- тославича, не оставляло сомнений в том, что
хеологическим материалам разных категорией, кирпич со знаком относился к эпохе монумен-
происходящим из раскопок древнерусских го- тального строительства конца X – начала XI в.
родов [Белецкий, 2000]. В литературе преобла- [Протоколы, 1909, с. 190–191; Болсуновский,
дает мнение, что «княжеские знаки» на плинфе 1908]. Находка привлекла огромный инте-
имеют непосредственное отношение к заказ- рес общественности и сыграла значительную
чикам построенных из нее зданий [Раппопорт, роль в начале масштабных археологических
1999; Белецкий, 1999; Белецкий, 2017; Михеев, исследований на усадьбе Десятинной церкви,
2017]. Самые ранние известные примеры таких выполнение которых взяла на себя Император-
знаков относятся к первым монументальным ская археологическая комиссия [Ёлшин, 2009].
постройкам Киева конца X в. В 1908 году при раскопках на усадьбе Петров-
На территории Старокиевской горы кир- ского и восточной части древней Десятинной
пич с изображением трезубца был впервые церкви было сделано еще две аналогичных
найден при раскопках В. В. Хвойки на усадь- находки (ил. 1: в–г) [Отчеты, 1912, с. 138,
бе Петровского в 1907 году, у северной стены рис. 193; Вельмин, 1910, с. 22; Шероцкий,
1
Благодарю за помощь хранителей музеев Киева (Ю. Г. Бескоровайную, НМИУ; Д. Пефтица, МИК), Санкт-
Петербурга (С. В. Томсинского, ГЭ) и Великого Новгорода (О. В. Жегурову, НГОМЗ).
155
1917, с. 86; Архипова, 1996, с. 55, 113–114, использования разных матриц для нанесения
кат. № 31). Несмотря на немногочисленность знака не удалось по причине низкого качества
таких находок, уже в 1940 году Б.А. Рыбаков оттисков и последовавших повреждений.
отмечал, что «благодаря этим кирпичам мы Плинфа, на которой найдены знаки, обла-
располагаем не только упрощенной формой дает рядом характерных особенностей. Керами-
знака Владимира, известной нам по печатям, ческое тесто плинфы светло-желтое или оран-
но и декоративным двойником этого знака, жевое, с примесью крупного окатанного квар-
близким к позднейшим знакам на монетах, по- цевого песка, редко – с крупными включениями
двесках и поясных бляшках» [Рыбаков, 1940, окатанного шпата (ил. 2). По фрагментам с со-
с. 247]. Еще два фрагмента были найдены при хранившимися торцами убедительно реконстру-
раскопках М.К. Каргера 1948 года 2 (ил. 1: д–е). ируется формат плинфы (30–31×14–15×2,5 см).
М. К. Каргер опубликовал фотографии всех Плинфа имеет ровные торцы без явных следов
известных ему пяти находок знаков [Каргер, формовки, на верхней постелистой поверхнос-
1958, с. 455, табл. LXXXI–LXXXII]. ти присутствуют глубокие и четкие продольные
В последнее время сводку «трезубцев следы снятия излишка керамического теста с по-
Владимира» на плинфе из раскопок Староки- мощью дощечки-правила (ил. 1: в, з). Формовка
евской горы выполнил С.В. Белецкий, упоми- происходила, скорее всего, в разборной форме.
нающий не менее шести подобных находок 3 Перечисленные особенности отличаются от
[Белецкий, 2000, с. 410]. В ходе последних ис- характеристик плинфы, которая обнаружена in
следований Десятинной церкви, проведенных situ в сохранившихся конструкциях Десятинной
Архитектурной-археологической экспедицией церкви и гражданских построек поблизости –
Института археологии НАН Украины со- такая плинфа квадратная, имеет размеры около
вместно с Архитектурно-археологической 30×30×2,5 см, скошенные торцы, следы круго-
экспедицией Государственного Эрмитажа, уда- вого заглаживания на верхней постелистой сто-
лось расширить круг источников. Всего за вре- роне, керамическое тесто насыщено дробленым
мя работ 2005–2011 годов на разных участках шпатом. Этот тип плинфы, изготавливавший-
площади древней Десятинной церкви было ся в неразборных формах, должен быть отне-
найдено семь новых фрагментов плинф с «тре- сен к строительству конца X в. (тип I киевской
зубцем Владимира» [Iвакин та iн., 2013, с. 80]. плинфы) [Ёлшин, 2017, с. 100–103]. Напротив,
Почти все находки сделаны в переотложенном плинфа с «трезубцами Владимира» не встре-
грунте засыпки раскопов XX в., то есть были чена в кладках in situ. Многолетнее изучение
пропущены предшествующими исследовате- строительных материалов на памятниках древ-
лями. Это неудивительно, поскольку плинфы нерусского зодчества позволяет считать крайне
сильно фрагментированы, а знаки на них едва маловероятным одновременное применение
видны (ил. 1: ж–н). плинфы разных систем формовки, особенно в
Таким образом, сейчас можно говорить о контексте строительства первого монументаль-
12 фрагментах плинф со знаками в виде «тре- ного сооружения в Киеве. Схожая с плинфой с
зубцев Владимира» 4. Знак наносился на ниж- трезубцами по способу формовки, но не анало-
нюю постелистую поверхность плинфы в про- гичная плинфа, использовалась существенно
цессе формовки с помощью специальной под- позже – при строительстве Ярослава Мудрого
кладной доски или деревянного дна формы, в 1030–1040-е годы (тип II киевской плинфы)
в которой был вырезан рисунок. Знак всегда [Ёлшин, 2017, с. 104–107]. Все это и заставляет
расположен точно посередине плинфы так, что отнести плинфу со «знаками Владимира» к осо-
боковые линии крайних зубцов параллельны бому типу (тип В) [Ёлшин, 2017, с. 127] и друго-
длинным краям плинфы. Определить факт му строительному периоду. Предположительно,
2
Эти фрагменты хранятся в НГОМЗ в одной коллекции (КП 33677) с прочими находками раскопок 1948 года,
хотя не имеют полевых шифров и не упоминаются в полевой описи этих работ (РО НА ИИМК РАН, ф. 35, 1948 г.,
д. 85). В публикации 1947 года М.К. Каргер еще называет старые находки таких плинф плитками и отмечает, что
ему не приходилось видеть ни одного экземпляра [Каргер, 1947, с. 20].
3
Ошибочно, поскольку один из приведенных знаков не является трезубцем (см. ниже).
4
Краткие и предварительные итоги этого исследования были опубликованы [Ёлшин, 2012, с. 24–29].
156
Денис Ёлшин. Плинфа с рельефными знаками
из раскопок Десятинной церкви в Киеве
мы датируем его началом XI в., ограничивая, знака еще до обжига плинфы пальцем была на-
весьма условно, датой смерти князя Владимира несена дугообразная метка, в другом – острым
Святославича (1015 г.). инструментом нанесена дугообразная графья
Две плинфы с трезубцами (находки (ил. 1: в, е). Эти особенности свидетельствуют
В.В. Хвойки) были обнаружены в относитель- не в пользу экспозиционной функции плинфы
ном отдалении от фундаментов древней Де- со знаками (например, для частичной обли-
сятинной церкви и близко к северо-восточной цовки стен, как предполагал Б.А. Рыбаков) 6.
постройке («дворцу»). Однако однородный Некоторые фрагменты сохранили слабые следы
характер распространения строительных ма- цемяночного раствора, в том числе и на поверх-
териалов в многократно нарушенном куль- ности со знаком. Возможно, мы имеем дело с
турном слое Старокиевской горы не позволя- плинфой, изготовленной для какой-то неизвест-
ет однозначно отнести фрагменты именно к ной малой архитектурной формы внутри хра-
этой постройке, тем более что большинство ма, появившейся уже после возведения всего
подобных фрагментов происходит непосред- объема. Например, это могли быть несохранив-
ственно с площади храма. шиеся конструкции, связанные с усыпальницей
Дискуссионным остается функциональное князя Владимира, основания под мраморный
назначение плинфы с «трезубцами Владими- саркофаг или тонкие стенки иного саркофага.
ра». Хотя изготовление и применение «поло- Так, из схожих по пропорциям узких плинф
винного» формата плинфы и является довольно (37×19×2 см) были сложены стенки обкладки
распространенным приемом в византийском шиферной гробницы с северной стороны се-
строительстве, обособленность типа формовки веро-восточного придельного храма Спасского
этой плинфы заставляет считать, что партия уз- собора в Чернигове 7.
кой плинфы была выполнена для определенной «Трезубец Владимира» оказался не
цели. Высокая степень фрагментированности единственным вариантом рельефных знаков
строительной керамики Десятинной церкви на плинфе Старокиевской горы. В 1971 году
крайне усложняет ее статистический анализ, С.Р. Килиевич был найден фрагмент со знаком
но все же следует отметить, что фрагментов, в виде «трех переплетенных овалов» [Кiлiєвич,
которые могли бы относиться к типу плинфы со 1971, с. 39] (ил. 3: г). Тщательное изучение
знаками, значительно меньше по сравнению с музейных коллекций показало, что и дру-
плинфой основных типов, относящихся к перво- гие два фрагмента из раскопок Д.В. Милеева
начальному строительству времени Владимира (ил. 3: б) и М.К. Каргера (ил. 3: в), а также один
конца Х в. и крупному ремонту эпохи Ярослава. вновь найденный в 2006 году (ил. 3: д) содер-
Отсутствие характерной стертости на поверх- жат рельефные знаки в виде трехлепестковых
ностях плинфы не позволяет рассматривать розеток или трикветров. Знаки нанесены на
возможность использования ее в качестве пли- плинфу в технике, идентичной «трезубцам
ток мощения пола храма 5. Знаки видны хорошо Владимира». Аналогичны толщина плинфы и
лишь на нескольких экземплярах, в большин- характер керамического теста. Однако распо-
стве своем они были либо отпечатаны слишком ложение знака относительно торца плинфы, со-
слабо, либо сильно повреждены (смяты) еще хранившегося лишь на одном фрагменте, а так-
в процессе формовки. В одном случае поверх же параллельные торцу следы снятия излишка
5
П. А. Раппопорт отмечал, что «полы Десятинной церкви были, очевидно, позже частично реконструированы,
о чем можно судить по находке плиток со «знаками Рюриковичей», имеющих форму, типичную для XII в.» [Рап-
попорт, 1994, с. 47]. Поскольку никаких плиток XII в. (сильно отличающихся от плинфы особенностями как
керамического теста, так и формовки) со знаками Рюриковичей из Десятинной церкви неизвестно, полагаем, что
это высказывание относится к рассматриваемым плинфам и является следствием того, что М.К. Каргер ошибочно
упоминал их в качестве плиток (см. выше).
6
«Обширное здание гридницы было украшено орнаментальным фризом из изразцов с рельефными узорами. Фон
был залит глазурью синего цвета, а рельеф был покрыт желтой глазурью <...> Этот фриз из поливных изразцов
является древнейшим памятником киевской поливной керамики» [Рыбаков, 1948, с. 360]. М.К. Каргер справедли-
во заметил, что на плинфах с трезубцами нет никаких следов поливы [Каргер, 1958, с. 455].
7
По исследованиям Архитектурно-археологической экспедиции Государственного Эрмитажа (О.М. Иоаннисян)
совместно с Черниговским национальным педагогическим университетом (Е.Е. Черненко) и Национальным за-
поведником «Чернигов древний» (Т.Г. Новик) в 2012 году.
157
глины на верхней постели свидетельствуют, что хипова, 1996, c. 114] (ил. 4). Фрагмент слишком
плинфа с трикветрами имела иной, больший мал, чтобы определить формат плинфы. Прора-
формат. На плинфе с трикветром также есть ботка знака несколько отличается от трезубцев
следы известково-цемяночного строительного и трикветров. Характер керамического теста
раствора, свидетельствующий о том, что такие (светло-желтого цвета, плотное, с включениями
плинфы были употреблены в кладке (ил. 3: б). окатанного песка) указывает на близость фраг-
Мотив трикветра широко распространен в мента к еще одному типу плинфы конца X – на-
скандинавском искусстве, его многочисленные чала XI в., известному по раскопкам Старокиев-
примеры могут быть найдены в составе орна- ской горы (тип Б) [Ёлшин, 2017, с. 126].
ментации самых разнообразных предметов Подведем итоги. Плинфы с рельефными
VIII–XI вв., таких как рунические камни, ме- знаками представляли собой ограниченную пар-
таллические украшения и амулеты, резные тию, которая относится к другому типу плинфы,
деревянные и костяные изделия [см., напр.: чем тот, из которой сложены сохранившиеся in
O’Meadhra, 1979; Neiß et al., 2012]. Встре- situ конструкции Десятинной церкви конца X в.
чаются и отдельные его изображения в виде Тем не менее, по ряду признаков рассмотренные
граффити, наиболее вероятно определяемые фрагменты сложно датировать позднее начала
в функции знаков собственности [напр.: Кир- XI в. Плинфы были предназначены для исполь-
пичников, 2004, с. 275, рис. 16], и в качестве зования в кладке, а не для украшения пола или
геральдических символов (на монетах Йорка стен. Узкий формат плинфы с «трезубцами Вла-
времени норманнского владычества 40-х го- димира» указывает на особую функцию, кото-
дов X в.) [Duczko, 2004, p. 135]. Несомненно, рая остается неясной. Параллельное использо-
что в скандинавской традиции этот знак был вание «княжеских знаков» и трикветров в каче-
насыщен религиозно-сакральным смыслом. стве маркировки плинфы находит ближайшую
В последующий период изображения аналогию в древнерусском гончарном ремесле
трикветров фиксируются и в древнерусском и требует дальнейшего исследования.
искусстве, например, в орнаментах на фрес- Приложение 8
ках церкви Георгия в Старой Ладоге середины Каталог фрагментов плинф
XII в. [Васильев, 2014, с. 66–69, 146, рис. 90] с рельефными знаками
и заставках псалтири 1296 года [Монгайт, 1955, Трезубцы 9:
с. 187, 190, рис. 147]. Еще более показательны в 1. Фрагмент из раскопок В.В. Хвойки на
рассматриваемом контексте клейма гончарной усадьбе Петровского 1907 года [Хвойка, 1913,
керамики Владимиро-Суздальской земли XI– с. 68] (ил. 1: б).
XIII вв., в которых трикветры использовались Раскоп 37–38, камера С (у северной стен-
параллельно с «княжескими знаками» [Кади- ки) северо-восточной постройки («дворца»).
ева, 2007]. Существует предположение, что Размеры 16,5+ × 15,5×2,7 см. Керамичес-
изготовление посуды с клеймами-трикветрами кое тесто бежевого цвета.
соотносилось с деятельностью производств, Хранится: НМИУ, В-4553/111 (28296).
связанных с церковными структурами [Лап- 2. Фрагмент из раскопок В.В. Хвойки на
шин, Бисерова, 2014, с. 284]. Надо указать и на усадьбе Петровского 1907–1908 годов [Архи-
весьма схожие с трикветрами метки на чере- пова, 1996, с. 55, 113–114, кат. № 31] (ил. 1: в).
пице XIII в. из византийского Херсона [Роман- Точное место находки неизвестно.
чук, 2004, с. 155, табл. 25]. Круг этих аналогий Размеры 31,5×14×3 см. Керамическое
пока все же не позволяет определить смысл тесто желтого цвета без крупных включений.
трикветров на плинфе Десятинной церкви. На верхней постели продольные следы сня-
В заключение следует отметить единич- тия правилом. Поверх сильно примятого ре-
ную находку плинфы с рельефным изображе- льефного знака до обжига пальцем нанесена
нием креста с расширяющимися концами [Ар- дугообразная метка.
8
В иллюстрациях №№ указаны согласно Приложению. – Ред.
9
В размерах фрагментов первый указан в продольном направлении (параллельно зубцам трезубца), второй – в по-
перечном.
158
Хранится: НМИУ, В-4932 (29204). Раскоп 5 (к северу от северо-западного

3. Фрагмент из раскопок Д.В. Милеева на угла церкви).
усадьбе Десятинной церкви 1908 года [ОАК, Размеры 12,5+ × 6,5+ × 2,5 см. Керами-
1912, с. 138, рис. 193] (ил. 1: г). ческое тесто оранжевого цвета с примесью
Раскоп с восточной или северной стороны красной кирпичной крошки.
здания Десятинной церкви XIX в. Хранится: ИА НАНУ (временно).
Современное местонахождение неизвестно. 9. Фрагмент из раскопок Г.Ю. Ивакина
4. Фрагмент из раскопок М.К. Каргера 2007 года [Iвакін та iн., 2013, с. 80] (ил. 1: к; 2: а).
1948 года [Каргер, 1958, табл. LXXXII, свер- Слой засыпки раскопа М.К. Каргера
ху, левый] (ил. 1: д). 1938–1939 годов.
Раскоп к западу или к юго-западу от Де- Размеры 17+ × 12+ × 2,5 см. Керамичес-
сятинной церкви. кое тесто бежевого цвета, цвет поверхностей
Размеры 6+ × 15+ × 2,5–3 см. Керами- светло-коричневый, включения окатанного
ческое тесто светло-розового цвета с вклю- песка и крупного шпата. На верхней постели
чениями коричневой цемянки или глины. продольные следы снятия правилом.
Рельефный знак слабого отпечатка. Хранится: ИА НАНУ (временно).
Хранится: НГОМЗ, НГМ КП 33677-14. 10. Фрагмент из раскопок Г.Ю. Ивакина
5. Фрагмент из раскопок М.К. Каргера 2008 года (ил. 1: л; 2: б).
1948 года [Каргер, 1958, табл. LXXXII, снизу] Раскоп 1 (апсиды древней Десятинной
(ил. 1: е). церкви), слой засыпки раскопа Д.В. Милеева
Раскоп к западу или к юго-западу от Де- 1908–1909 годов.
сятинной церкви. Размеры 6,5+ × 12+ × 2,5 см. Керамичес-
Размеры 21+ × 15×2,5–3 см. Керамичес- кое тесто светло-оранжевого цвета, с включе-
кое тесто светло-бежевого теста с включени- ниями крупного окатанного песка и шпата.
ями красной цемянки. Поверх примятого ре- Хранится: ИА НАНУ (временно).
льефного знака до обжига острым инструмен- 11. Раскопки Г.Ю. Ивакина 2011 года
том нанесена дугообразная графья. [Iвакін та iн., 2013, с. 80] (ил. 1: м).
Хранится: НГОМЗ, НГМ КП 33677-17. Раскоп 10 (восточная часть древней Де-
6. Фрагмент из раскопок Г.Ю. Ивакина сятинной церкви), слой засыпки раскопа
2007 года [Iвакін та iн., 2013, с. 80] (ил. 1: ж). Д.В. Милеева 1908 года.
Раскоп 1 (апсиды древней Десятинной Размеры 8,5+ × 11+ × 2,5 см. Керамичес-
церкви), слой засыпки раскопа Д.В. Милеева кое тесто бежевого цвета, цвет поверхностей
1908–1909 годов. коричневый, включения окатанного песка.
Размеры 9+ × 10+ × 2,5 см. Керамичес- Хранится: ИА НАНУ (временно).
кое тесто светло-желтого цвета с включени- 12. Раскопки Г.Ю. Ивакина 2011 года
ями окатанного песка. На верхней постели [Iвакин та iн., 2013, с. 80] (ил. 1: н).
продольные следы снятия правилом. На ниж- Раскоп 10 (восточная часть древней Де-
ней постелистой поверхности сохранились сятинной церкви), слой засыпки раскопа
следы цемяночного раствора поверх знака. Д.В. Милеева 1908 года.
Хранится: ИА НАНУ (временно). Размеры 17+ × 15,5 × 2,5 см. Керамичес-
7. Фрагмент из раскопок Г.Ю. Ивакина кое тесто светло-розового цвета, включения
2007 года [Iвакін та iн., 2013, с. 80] (ил. 1: з). окатанного песка.
Раскоп 5 (к северу от северо-западного Хранится: ИА НАНУ (временно).
угла церкви). Трикветры (ил. 3):
Размеры 16,5+ × 15×2,5 см. Керамическое 13. Фрагмент из раскопок Д.В. Милее-
тесто оранжевое с обильной примесью круп- ва на усадьбе Десятинной церкви 1908 года
ного окатанного песка. На верхней постели [Каргер, 1958, табл. LXXXIII] (ил. 3: б).
продольные следы снятия правилом. Раскоп с восточной стороны здания Деся-
Хранится: ИА НАНУ (временно). тинной церкви XIX в., кв. 21’, в щебне.
8. Фрагмент из раскопок Г.Ю. Ивакина Размеры 13,5+ × 19+ × 2,5 см. Керамичес-
2007 года [Iвакін та iн., 2013, с. 80] (ил. 1: и). кое тесто красно-оранжевого цвета с включе-
159
ниями песка. На верхней постели следы сня- стелистой поверхности сохранились следы
тия излишка глины вдоль сохранившегося цемяночного раствора поверх знака.
торца, на нижней постели с рельефным зна- Хранится: МИК, А-688/74.
ком отпечаток лапы животного по сырой гли- 16. Фрагмент из раскопок Г. Ю. Ивакина
не и слой прочного цемяночного раствора с 2006 года (ил. 3: д).
отпечатком примыкающей конструкции. Слой засыпки раскопа М.К. Каргера
Хранится: ОИРК ГЭ, ЭРА-5: 316. 1938–1939 годов.
14. Фрагмент из раскопок М.К. Каргера Размеры 8,5+ × 7,5+ × 2,5 см. Керамичес-
1948 года [Каргер, 1958, табл. LXXXII, свер- кое тесто темно-оранжевого цвета, включения
ху, правый] (ил. 3: в). окатанного песка. На нижней постелистой по-
Раскоп к западу или к юго-западу от Де- верхности сохранились следы цемяночного
сятинной церкви. раствора поверх знака.
Размеры 11,5+ × 9+ × 2–2,5 см. Керами- Хранится: ИА НАНУ (временно).
ческое тесто оранжевого цвета с включения- Крест (ил. 4):
ми песка. Рельефный знак сильно примят до 17. Фрагмент из раскопок В.В. Хвойки на
обжига. усадьбе Петровского 1907–1908 годов [Архи-
Хранится: НГОМЗ, НГМ КП 33677-16. пова, 1996, с. 114, кат. № 45].
15. Фрагмент из раскопок С.Р. Килиевич Точное место находки неизвестно.
1971 года [Кiлiєвич, 1975, с. 39, рис. 9] (ил. 3: г). Размеры 14+ × 11+ × 2,5 см. Керамичес-
Юго-восточная часть раскопа I (18 м к се- кое тесто желтого цвета без включений. На
веру от древней Десятинной церкви). верхней постели следы снятия излишка глины
Размеры 7,5+ × 10+ × 2,5 см. Керамичес- вдоль сохранившегося торца.
кое тесто оранжевого цвета. На нижней по- Хранится: НМИУ, В-21/4456.
Архипова Є. Будівельні матеріали Десятинної церкви // Церква Богородицi Десятинна в

Києвi. До 1000-рiччя освячення / пiд ред. П.П. Толочка. – Київ, 1996. – С. 55–58, 111–114.
Белецкий С.В. К вопросу об информативных возможностях княжеских знаков на
древнерусских кирпичах // Средневековая архитектура и монументальное искусство. – Санкт-
Петербург, 1999. – С. 8–10.
Белецкий С.В. Зарождение русской геральдики // Stratum plus. – 2000. – № 6. – C. 366–424.
Белецкий С.В. Древнерусские княжеские знаки в памятниках архитектуры // Труды
Государственного Эрмитажа. – Санкт-Петербург, 2017. – Т. 86: Монументальное зодчество
Древней Руси и Восточной Европы эпохи средневековья. – С. 7–26.
Болсуновский К.В. Родовой знак Рюриковичей, великих князей киевских. – Киев, 1908.
Васильев Б.Г. Монументальная живопись Старой Ладоги XII века. – Санкт-Петербург, 2014.
Вельмин С. П. Археологические изыскания ИАК в 1908 и 1909 гг. на территории Древнего
Киева // Военно-исторический вестник. – Киев, 1910. – №7/8. – С. 7–30.
Ёлшин Д.Д. Императорская археологическая комиссия и раскопки в Киеве 1908–1914 гг. //
Императорская археологическая комиссия (1859–1917). К 150-летию со дня основания.
У истоков отечественной археологии и охраны культурного наследия. – Санкт-Петербург,
2009. – С. 909–938.
Ёлшин Д. Д. Княжеские знаки Владимира на кирпичах Десятинной церкви в Киеве //
Семинар «Геральдика – вспомогательная историческая дисциплина» (Государственный
Эрмитаж). Заседание 18 января 2012 г. – Санкт-Петербург, 2012. – С. 24–29.
Ёлшин Д.Д. Киевская плинфа X–XIII веков: опыт типологии // Культурний шар. Статтi на
пошану Глiба Юрiйовича Iвакiна. – Киïв, 2017. – С. 98–128.
Iвакiн Г.Ю., Iоаннiсян О.М., Йолшин Д.Д. Архiтектурно-археологiчні дослiдження церкви
Богородицi Десятинної в Києвi у 2008–2011 рр. // Слов’яни i Русь: археологiя та icторiя. – Київ,
2013. – C. 73–80.
160
Кадиева Е.К. Геральдические клейма на круговой посуде центра Ростово-Суздальской

земли: морфология и хронология // Краткие сообщения Института археологии РАН. – 2007. –
Вып. 221. – С. 130–138.
Каргер М.К. К вопросу об убранстве интерьера в русском зодчестве домонгольского
периода // Труды Всероссийской академии художеств. – Ленинград; Москва, 1947. – С. 15–50.
Каргер М.К. Древний Киев. Очерки истории материальной культуры древнерусского
города. – Москва; Ленинград, 1958. – Т. 1.
Кiлiєвич С.Р. Дослiдження Старокиївської гори // Стародавнiй Київ. – 1975. – С. 28–39.
Кирпичников А.Н. Раскопки Староладожского «Земляного городища» в 2003 г. // Старая
Ладога. Международная археологическая экспедиция-школа. – Санкт-Петербург, 2004. –
С. 251–284.
Корзухина Г.Ф. Новые данные о раскопках В.В. Хвойка на усадьбе Петровского в Киеве //
Советская археология. – 1956. – № 25. – С. 318–342.
Лапшин А.Г., Бисерова А.В. Гончарные клейма с трехлепестковой розеткой из древнего
Владимира // Труды IV (XX) Всероссийского археологического съезда в Казани 2014 г. –
Казань, 2014. – Т. III. – С. 283–285.
Михеев С.М. Новые атрибуции княжеских знаков Рюриковичей 2017 г. // Древняя Русь.
Вопросы медиевистики. – 2017. – № 3 (69). – С. 87–88.
Монгайт А.Л. Старая Рязань. Материалы и исследования по археологии СССР. – Москва,
1955. – № 49.
Отчеты Императорской археологической комиссии за 1908 г. – Санкт-Петербург, 1912.
Протоколы заседаний Императорского московского археологического общества за 1907–
1908 гг. // Древности. Труды Императорского московского археологического общества. –
Москва, 1909. – Т. 22. – Вып. 1.
Раппопорт П.А. Строительное производство Древней Руси (X–XIII вв.). – Санкт-Петербург,
1994.
Раппопорт П.А. Княжеские знаки в памятниках древнерусского зодчества // Средневековая
архитектура и монументальное искусство. – Санкт-Петербург, 1999. – С. 5–8.
Романчук А.И. Строительные материалы византийского Херсона. – Екатеринбург, 2004.
Рыбаков Б.А. Знаки собственности в княжеском хозяйстве Киевской Руси // Советская
археология. –1940. – Т. VI. – С. 227–258.
Рыбаков Б.А. Ремесло древней Руси. – Москва, 1948.
Хвойка В.В. Древние обитатели среднего Поднепровья и их культура в доисторические
времена. – Киев, 1913.
Шероцкий К.В. Киев. Путеводитель. – Киев, 1917.
Duczko W. Viking Rus: Studies on the Presence of the Scandinavians in Eastern Europe. – Leiden;
Boston, 2004.
Neiß M., Warmlander S., Sholts S. 3D-laserskanning som verktyg vid vikingatidsstudier // Viking.
Norsk arkeologisk årbok. – Oslo, 2012. – Bind LXXV.
O’Meadhra U. Early Christian, Viking and Romanesque Art. Motif-pieces from Ireland. Theses
and papers in North-European Archaeology. – Stockholm, 1979. – V. 7.
Список сокращений
ИА НАНУ – Институт археологии Национальной академии наук Украины

МИК – Музей истории г. Киева
НГОМЗ – Новгородский государственный объединенный музей-заповедник
НМИУ – Национальный музей истории Украины
ОИРК ГЭ – Отдел истории русской культуры Государственного Эрмитажа
РО НА ИИМК РАН – Рукописный отдел научного архива Института истории материальной
культуры Российской академии наук
161
Роман Гуцуляк,
Наталія Шевченко
БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ПЕРШИХ МУРОВАНИХ СПОРУД

НА ТЕРИТОРІЇ ДИТИНЦЯ ДАВНЬОГО КИЄВА
Статтю присвячено дослідженню будівельних матеріалів перших мурованих споруд давнього Києва – Десятин-
ної церкви та «Південного палацу». Вивчення властивостей і систематизація одержаних результатів дозволя-
ють виявляти особливості й тенденції розвитку будівельних матеріалів Київської Русі Х–ХІІІ ст., використову-
вати їх як комплексні датуючі елементи та виокремлювати будівельні етапи в історії пам’ятки.
Ключові слова: цем’янка, цем’янкові розчини, плінфа, Десятинна церква, Київська Русь, Візантія.
Статья посвящена исследованию строительных материалов первых каменных сооружений древнего Киева –
Десятинной церкви и «Южного дворца». Изучение свойств и систематизация полученных результатов по-
зволяют определять особенности и тенденции развития строительных материалов Киевской Руси Х–ХІІІ вв.,
использовать их как комплексные датирующие элементы и выделять строительные этапы в истории памят-
ника.
Ключевые слова: цемянка, цемянковый раствор, плинфа, Десятинная церковь, Киевская Русь, Византия.
The building materials of the first stone constructions of ancient Kiev – Desyatynna Church and «Southern Palace» are
studied in the paper. The study of properties and the systematization of the obtained results allows to determine the
features and trends in the development of building materials of Kyiv Rus’ of the Х–ХІІІ century, to use them as complex
dating elements, and to determine the building stages in the history of the sites.
Keywords: tsemyanka, tsemyanka mortar (roman mortar), plinthos, Desyatynna Church, Kyiv Rus’, Byzantium.
Вважається, що мурування Х–ХІ ст. в Петербург), Ю. Лукомського (Інститут наро-

Київській Русі належать до візантійської бу- дознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,
дівельної школи. Та й літописні повідомлення м. Львів) на території Дитинця давнього Ки-
сповіщають, що Володимир запросив май- єва [Івакін, Іоаннісян, Йолшин, Лукомський,
стрів «отъ грькъ» [Івакін, 1996, с. 10–11]. Од- 2007, с. 166–180; Івакін, Іоаннісян, Йолшин,
нак мурувальні розчини Х–ХІ ст. в Київській 2013, с. 73–80].
Русі суттєво відрізняються від візантійських,
зокрема, з Північного Причорномор’я, від- Результати натурних досліджень
сутністю піску в цем’янкових розчинах та У результаті розкопок було розкрито за-
природою цем’янки. Причому останнім пара- лишки конструкцій фундаментів Десятинної
метром відрізняються між собою цем’янкові церкви, північно-західного кута «Південного
розчини так званих київської та чернігівської палацу» та ділянка з так званою «сирцевою
будівельних шкіл. Чому і як виникли такі від- кладкою» на схід від храму (іл. 1). Найкраще
мінності і чим вони зумовлені – на ці запитан- збереглися залишки мурованих стрічкових
ня довший час вчені не знаходили відповідей фундаментів стін південної та західної га-
і це викликало багато припущень та дискусій. лерей церкви (іл. 2). Їх висота коливається в
З дослідженням будівельних розчинів Деся- межах від 0,5 м до 1,5 м. Фундаменти Х ст.
тинної церкви, зокрема так званого «Півден- було облаштовано поверх лежнів у вигля-
ного палацу», ряд цих питань одержав своє ді мурованих стрічок завширшки ~1–1,2 м.
логічне пояснення. Решта частин церкви прослідковується за
слідами дерев’яних субструкцій (іл. 3), за-
Науково-технологічні дослідження залиш- лишками будівельних матеріалів та розчинів
ків Десятинної церкви («проливок») (іл. 4) та вцілілих решток му-
Дослідження будівельних залишків були рованих підсилювальних «платформ» (іл. 5),
проведені в рамках археологічних розкопок що перекривали заглиблення в материку, які
Десятинної церкви протягом польових сезо- залишилися від більш ранніх споруд. Крім
нів 2005–2011 років. Розкопки вели співро- того, збереглись окремі великі блоки муру-
бітники Інституту археології НАН України вань церкви Х–ХІІ ст., що впали, – це дає
під керівництвом Г. Івакіна за участю фахів- нам певну інформацію про будівельні мате-
ців з архітектурної археології О. Іоанісяна, ріали та технологію будівництва верхніх ді-
Д. Йолшина (Державний Ермітаж, м. Санкт- лянок стін і стовпів.
162
Роман Гуцляк, Наталія Шевченко. Будівельні матеріали перших мурованих споруд
на території Дитинця давнього Києва
Для мурування фундаментів Десятинної кінець ХІ ст. – 3,5–4,5 см. І такі типи плінф
церкви було використано різноманітний при- також знаходяться серед залишків Десятинної
родний камінь (іл. 2; 6) (як правило необро- церкви, що наштовхує на думку про можливі
блений – кварцит, граніт, пісковик (річковий ремонти в ХІ ст.
валун), а також залізистий піщаний вапняк У порядовій кладці (тип В) (південно-за-
(іл. 5), пірофілітовий сланець, блоки вапняку хідний кут південної галереї) (іл. 2) товщина
тощо – бутова кладка А) та включення уламків плінфи вже становить 4,5–5,5 см, що є харак-
плінфи. Такий широкий спектр природного ка- терним для мурувань ХІІ–ХІІІ ст. Трапляють-
меню є особливістю цих підмурків, що відріз- ся тут і тонкі плінфи, але, як показали подаль-
няє їх від інших церков, зокрема ХІ ст. Ще од- ші дослідження, ці плінфи – повторного вико-
нією особливістю є те, що окремі ділянки стін ристання, а це означає, що ми маємо ділянку
відрізняються між собою природою каменю – масштабного ремонту більш пізнього періоду.
є досить великі ділянки мурувань, виконані Товщина й розміри плінф були пов’язані
практично повністю з кварциту або валунів пі- насамперед з особливостями сировини (при-
щаника. І якщо перший тип (мурування з квар- родою та вмістом глин і наповнювачів у кера-
циту та граніту) закріпився в церквах наступ- мічному тісті) та технологією випалу матері-
них періодів, то мурування з валунів піщаника алу, із цим була пов’язана й техніка формовки
практично не трапляються в пам’ятках Києва, [Ёлшин, 2017, с. 98–128].
хіба тільки як поодинокі включення. Аналогіч- При цьому практично всі мурування
но з різного каменю та з різними геометрич- Десятинної церкви давньоруського періо-
ними параметрами зведено основи хрещатих ду були виконані на розчинах одного типу –
стовпів, які збереглися в південній стіні. Усе цем’янкових, однак сама цем’янка та компо-
це наглядно демонструє різні технологічні під- зиційний склад розчинів між собою дещо від-
ходи на різних ділянках мурувань, пошуковий різнялися, залежно від історичного періоду та
характер робіт та підбір матеріалів на перших будівельної школи майстрів. Виявлення цих
етапах будівництва храму. закономірностей та особливостей у поєднан-
Простінки між стовпами чи поперечними ні зі стіновим матеріалом, що при цьому за-
стінами в багатьох випадках замуровувалися стосовувався, дозволяє окреслити певні пері-
без перев’язки з останніми, що досить часто оди чи етапи в будівництві та функціонуванні
трапляється в будівлях романського та візан- пам’ятки.
тійського стилів.
Починаючи із цокольної частини в му- Результати лабораторних досліджень
руваннях між блоками з бутового каменю У ході виконання досліджень на кожному
трапляються ряди плінфи – кладка opus mix- етапі розкопок були відібрані зразки будівель-
tum (Б) (іл. 2; 6). Застосування в цьому типі них матеріалів розкритих елементів пам’ятки
кладки відносно «тонкої» плінфи (завтовш- (табл. 1; 2). Системний відбір зразків in situ
ки 2,0–3,0 см) є характерним для періоду виконувався комісією за участю реставрато-
будівництва Х ст. Сортамент плінфи первіс- рів-технологів та археологів (іл. 3; 5; 6). Для
ного об’єму Десятинної церкви складався забезпечення повноти спектру видів плінфи,
переважно з квадратних за розміром зразків що застосовувалась на пам’ятці в різні періо-
(~31×31 см) зі скошеними торцями. Однак ди, для аналізів був використаний і «підйом-
трапляється прямокутна (35–36×25–26 см) ний матеріал», знайдений при розкопках і на-
тонка плінфа з прямими торцями, підвище- даний археологами, який був промаркований
ною щільністю та дуже низькою пористіс- абревіатурою «ДП» з відповідним номером.
тю й підвищеним вмістом скловидної фази Результати проведених петрографічних
(група П-2, див. результати лабораторних досліджень плінфи (див. також табл. 1) свід-
досліджень далі). У муруваннях більш піз- чать, що:
нього періоду, як правило, товщина плінфи - для ранніх «тонких» плінф ~2–3 см
поступово збільшується та на початку ХІ ст. (групи П-1, П-5) притаманна висока якість
становить 2,7–3,7 см (первісні об’єми Софії виготовлення. Співвідношення в’яжучого до
Київської, Золотих воріт); на першу третину – спіснювача дорівнює 1:0,8–0,2. Для в’язкості
163
використано масну каолінову відмучену гли- є досить тугоплавкою і має невисокий коефі-
ну з невеликою домішкою кварцу та алеври- цієнт теплопередачі, тому для випалювання
тової глини. Як спіснювач – уламки польових виробів необхідна висока температура, а щоб
шпатів (1,0–0,5 мм); пропікання було рівномірним, плінфа мала
- представниками ранніх плінф є також бути достатньо тонкою. Тому в Х ст. виготов-
зразки групи П-2, які суттєво відрізняються ляли тонку плінфу (~2,5 см), але в більшості
від інших груп вихідною сировиною (алеври- випадків як в’яжуче використовували масну
тові глини) та досить високою температурою каолінову відмучену глину з невеликою до-
випалу, що, зрештою, привело до спікання мішкою піску та алевритової глини (пізніше
глини, утворення значного процента скловид- застосовували невелику домішку строкатої
ної фази і утворення міцного й щільного че- глини), що дозволило дещо понизити тем-
репка з дуже низькою пористістю; пературу випалу при її виробництві та одер-
- для плінф групи П-3, П-4 завтовшки жати достатньо рівномірне пропікання по
3,0–3,7 см характерна наявність в’яжучого всій товщині. Щодо температури випалу, то
у вигляді якісної каолінової глини з невели- вона коливається в межах від 700–800оС до
кою домішкою строкатої глини та спіснюва- 900–1000оС, залежно від співвідношення ком-
ча у вигляді польових шпатів і кварцу розмі- понентів. При збільшенні вмісту білої каолі-
ром 0,8–0,3 мм. Співвідношення компонентів нової глини в керамічному тісті для якісного
1:0,5–1,2; спікання матеріалу потрібна більш висока
- товсті плінфи групи П-6(В-1) і П-7(В-2) температура випалу і навпаки, керамічне тіс-
завтовшки 4,5–5,5 см характеризуються по- то, що містить більшу кількість строкатої або
лімінеральними (строкатими) глинами з до- бурої низькотемпературної випалюваної гли-
мішкою каолінової глини як в’яжучого та ни, дозволяє одержувати достатньо якісний
пластифікатора та уламками кварцу розміром черепок при більш низьких температурах. Усі
0,5–0,1 мм – як заповнювач. Співвідношення ці заходи та технологічні прийоми дозволили
компонентів становить 1:1,2; поступово збільшувати товщину плінфи, що
- товсті плінфи групи П-8(В-3) і П-9(В-4) є більш вигідним та рентабельним з погляду
завтовшки 5–6 см характеризуються досить техніко-економічних показників.
суттєвою домішкою суглинку до каоліно- З часом розвиток будівництва кам’яних
вої глини у в’яжучому та уламками кварцу й споруд у Київський Русі, починаючи із серед-
кварциту розміром 0,5–0,1 мм у заповнювачі ини ХІ ст., спричинив збільшення потреби в
поряд з поодинокими уламками перепаленої стіновому матеріалі – плінфі. Тому технологія
кераміки чи шлаку. Співвідношення компо- виготовлення раціоналізується, що дозволило
нентів становить 1:1,2. виготовляти більш товсту плінфу та ширше
Як показують результати досліджень, для застосовувати дешеві глини місцевого по-
виготовлення плінф використовували різну ходження замість каолінової глини, яку при-
сировину. На ранніх етапах кам’яного будів- возили. Товсті плінфи (ХІІ ст.) характеризу-
ництва в Києві спостерігалося широке вико- ються досить суттєвим вмістом алевритових
ристання високоякісної каолінової глини. Ка- або строкатих глин чи домішкою суглинку у
олінова глина з давніх часів використовувала- в’яжучому при поступовому зниженні вмісту
ся як сировина для керамічного виробництва, каолінової глини, що дещо знижує експлуата-
і не дивно, що з’явилися будівельні школи (чи ційні характеристики матеріалу. При цьому
майстерні, артілі), які використовували її для знижується і якість виготовлення плінфи (не-
виготовлення плінфи. Такій плінфі притаман- рівність поверхні, погане вимішування тіста,
ні висока якість виготовлення та експлуата- нерівномірність пропікання керамічної маси).
ційні властивості (зокрема – міцність на стиск На тлі вищезазначеного окремо стоять
до 200 кГ/см2; морозо- та вологостійкість). За- зразки плінфи групи П-2, виготовлені з алев-
лежно від наявності чи відсутності сторонніх ритової глини з досить дрібним фракційним
домішок у вихідній сировині її застосовували складом та досить високою температурою
в чистому вигляді або з попереднім збагачен- випалу – ~1000оС і більше. Це зумовило спі-
ням – відмучуванням. Однак каолінова глина кання глини, утворення значного проценту
164
скловидної фази та утворення дуже міцного її аморфізації). У результаті цих процесів на-
й щільного матеріалу з дуже низькою порис- вколо зерен наповнювача (на його поверхні)
тістю, якому притаманні гідрофобні (водо- утворюються так звані реакційні кайма [Стрі-
відштовхуючі) властивості. Тож спочатку ми ленко, Нестеренко 1979, с. 124–129; Гуцуляк,
вважали, що зразки цієї групи характеризу- Шевченко, 2016, с. 39–93].
ють матеріал черепиці і, можливо, плитки во- Співвідношення в’яжучого до заповню-
достоків та мощення. Однак з’ясувалося, що вача коливається в межах 1:0,5–1,2, а іно-
такий тип черепка неморозостійкий, а отже, ді становить 1:1,5, тобто розчини є масними
для цієї мети малопридатний. Зразки цієї (жирними) або дуже масними. Присутність у
плінфи було знайдено in situ у фрагментах му- цих розчинах окатаних уламків кварцу, тобто
рування арок ніш, виконаних на цем’янкових матеріалу піску, не є спеціальною домішкою
розчинах групи Р-1 (див. мурувальні розчини), (за винятком групи Р-1). Наявність тріщин на
крім того, уламки цієї плінфи подекуди тра- цих уламках, оплавленість граней кристалів
пляються в мурувальних розчинах цієї групи. свідчать про їх високотемпературну обробку
Тому це ще один з видів ранньої плінфи. Для (випал, а значить активацію) і їх потраплян-
досягнення високої міцності й рівномірнос- ня в розчини з уламків цем’янки [Стріленко,
ті пропікання виробникам довелося знову ж Нестеренко 1979, с. 124–129], плінфи чи як
таки застосовувати високі температури і малу домішки вапняку [Гуцуляк, Шевченко, 2016,
товщину плінфи, що при цьому виді сировини с. 39–93], з якого випалювали вапно. Іноді в
позначилося на збільшенні скловидної фази, розчинах спостерігаються елементи релікто-
а відтак зменшенні її пористості та морозос- вої структури вапняку, особливості якого збе-
тійкості. Можливо, це і стало причиною того, реглися внаслідок недовипалу в процесі виго-
що в подальшому цей тип плінфи не трапля- товлення вапна;
ється на об’єктах Києва. 2. Основний об’єм мурувань виконаний
на вапняно-цем’янкових розчинах (група Р-4)
Мурувальні розчини (іл. 1) з використанням випаленого й подріб-
Результати проведених петрографічних неного суглинку як наповнювача (цем’янки).
досліджень (табл. 2) свідчать, що: Такі розчини характерні для пам’яток Київ-
1. Практично всім розчинам підмурків ської Русі Х ст. – першої третини ХІ ст. (пер-
притаманний рожевий або бежевий відтінок, вісних об’ємів Софії Київської, Золотих воріт
який зумовлений специфікою використання тощо). У Десятинній церкві на цьому типі роз-
спеціального заповнювача – цем’янки, тобто чинів виконано мурування з бутового каменю
йдеться про глиняний матеріал, який перед (кварциту, граніту, рідше пісковику), тонкої
додаванням у розчин як заповнювача було (2–3 см) плінфи (у тому числі зі скошеними
випалено й подрібнено. Однак приготування торцями) (групи П-1, П-5), а також підготовка
цем’янки не було однотипним. У різних гру- підлоги в церкві (зр. 138) та галереях (основа
пах розчинів вона відрізняється між собою шиферної плити (зр. 54).
вихідною сировиною, технологією приготу- Сировиною для такого наповнювача слу-
вання, процентним вмістом тощо. гували пісні глинисті породи – лесоподібний
В’яжучим у цем’янкових розчинах усіх суглинок та строката глина (піщано-алеври-
груп слугувало вапно, що набувало гідравліч- това) (уперше на це звернули увагу Ю. Стрі-
них властивостей у процесі тривалої взаємодії ленко і Т. Нестеренко [Стріленко, Нестеренко,
в кладці (in situ) із цем’янковим заповнюва- 1979, с. 124–129]). Фізико-хімічні властивос-
чем і утворенням гідро-силікатів, алюмінатів, ті – наявність більшої кількості спіснюючих
алюмосилікатів і навіть фератів кальцію [Зна- мінералів та іноді природна домішка мікро-
чко-Яворский, 1963]. Кінцеві продукти та їх зернистого карбонату кальцію – після випалу
кількість залежали від природи цем’янкового надають матеріалу крихкості, що полегшує
чи силікатного заповнювача і ступеня їх ак- його подрібнення та збільшує вміст пилопо-
тивації (нагріву до певних температур, втра- дібної фракції. Виготовити із цієї сировини
ти адсорбованої, чи частково гідратної, води, більш-менш якісну плінфу неможливо, і при-
часткової деструкції кристалічної гратки або пущення, що це не був спеціально приготова-
165
ний наповнювач, а подрібнена плінфа [Мед- строкутні уламки (осколки). Ділянки, на яких
никова, Ёлшин, 2012, с. 96–124], суперечать трапляються ці розчини, є одними з ранніх
результатам багатьох досліджень [див., напр., мурувань церкви (Х ст.). Такий тип розчинів,
Стріленко, Нестеренко, 1979, с. 124–129; імовірно, також був поширений у більш пізніх
Раппопорт, 1994, с. 45; Гуцуляк, Стриленко, будовах – зокрема, це може бути поясненням
2005, с. 69–70]. Тим паче, що мікроструктура особливості розчинів Успенського собору Ки-
цем’янки з лесового суглинку суттєво відріз- єво-Печерської Лаври та Спасо-Преображен-
няється від крупнокристалічної мікрострук- ського собору в Чернігові.
тури плінфи з жирних глин; 6. Розчини групи Р-5 характерні тим, що
3. Розчини групи Р-1 характеризуються заповнювач складається з уламків подріб-
наявністю в наповнювачі, крім цем’янки, піс- неного обпаленого лесоподібного суглин-
ку чи крихти вапняку; по своїй природі вони ку (10–50%) та подрібнених уламків плінфи
є вапняно-піщано(карбонатно)-цем’янковими (40–90%). Тобто основним компонентом за-
розчинами. Як показує стратиграфія, такий повнювача є вже подрібнена плінфа (такі роз-
тип розчинів трапляється тільки на початковій чини характерні для мурувань аркбутанів та
стадії будівництва Десятинної церкви (його башт Софії Київської, Михайлівського собору
вівтарної частини, проливки кам’яної плат- Видубицького монастиря, церкви Спаса на
форми, підготовки мурувань фундаментів га- Берестові).
лерей) (іл. 1). У подальшому цей тип розчинів Група Р-5 – одна з найбільш репрезен-
практично не трапляється на пам’ятках древ- тованих серед наведеної класифікації (іл. 1).
нього Києва. Можливо, це свідчить про один з базових бу-
Враховуючи певну відмінність другого дівельно-ремонтних періодів храму. Та й самі
заповнювача (оолітовий вапняк та органоген- розчини цієї групи переважно трапляється
ний вапняк і пісок) та загальної кількості за- на ділянках, де проглядається виконання ре-
повнювача, ці розчини поділені на окремі під- монтів (зр. 72, 84-б, 223-б, 244, 248), їх на-
групи: Р-1а Р-1б і Р-1в. слідків (плями розчинів зр. 55, 211) та пере-
4. Особливістю розчинів групи Р-2 є наяв- будов (зр. 6, 13, 39, 43, 88). Однак деякі зразки
ність домішок глини в значній кількості. Ви- цієї групи розчинів було знайдено в нижніх
користовували ці розчини як підготовчі (для ділянках та основі фундаментів (зр. 45, 104,
заливки основи лежнів), трапляються вони 106, 137, 140, 141, 218), тому, враховуючи
локально. Ймовірно, вони замінили на по- певну умовність відмінностей між підгрупа-
чатку другого етапу будівництва розчини Р-1. ми Р-4в та Р-5, частина цих зразків може від-
Наявність сирої глини підвищує пластичність носитися й до початкового етапу будівництва
розчинів і, очевидно, вважалося, що підвищує церкви (тобто підгрупи Р-4в, у яких просто
стійкість до дії води, а тому краще захищає підвищений вміст битої плінфи, що є цілком
деревину. Однак це погіршує їх міцнісні ха- можливим для основ і проливки фундамен-
рактеристики. тів), а частина – до пізніших ремонтів фунда-
5. До групи Р-3 ввійшли зразки вапняно- ментів (група Р-5). І чи не є існування такого
цем’янкових розчинів бутового мурування ремонтно-будівельного етапу в історії церкви
(зр. 19, 78-б, 95, 121), що складається з нео- підтвердженням гіпотези І. Тоцької про те,
броблених валунів пісковику та блоків грані- що із завершенням ремонтно-оздоблюваль-
ту, а також зразки розчинів (21, 22, 23-б) над них робіт цього періоду було пов’язане по-
отворами від дерев’яних лежнів (в основному вторне освячення церкви в 1039 році [Тоцкая,
спостерігаються в північно-західному куті 2006, с. 444], особливо якщо врахувати, що
розкопу). Тут як заповнювач цем’янки додано серед фрескових розчинів Десятинної церкви
мелену кераміку: не плінфу, не лесоподібний з’являються фрескові розчини, характерні для
суглинок, а кераміку, яка відрізняється від Софії Київської [Стриленко, Ивакин, Козюба,
традиційної цем’янки складом вихідної сиро- 2012, с. 85–96].
вини. Нею слугувала жирна слабоалевритис- 7. Для розчинів групи Р-6 характерним є
та полімінеральна глина, з якої, як правило, те, що цем’янка являє собою виключно по-
робили посуд. При подрібненні вона дає го- дрібнену плінфу. Такі типи розчинів характерні
166
для мурувань ХІІ ст.: Михайлівського Золото- зюба), що дало можливість дослідити також
верхого собору [Кравченко, Скляр, Стріленко, його будівельні матеріали (іл. 9–14).
1999, с. 60–62], вівтаря хрещальні [Стріленко, На відміну від мурувань Десятинної
Нестеренко 1979, с. 124–129], замурувань вікна церкви, залишки «Південного палацу» ха-
Софійського собору [Гуцуляк, Шевченко, 2013, рактеризуються практичною однорідністю
с. 351–358]. Однак цей тип розчинів у муруван- технології їх будівництва. Тут застосовані ха-
нях Десятинної церкви трапляється рідко. рактеристичні вапняно-піщано(карбонатно)-
8. Розчини групи Р-7 та Р-8 є відносно цем’янкові розчини, кварцит, граніт та залі-
пізніми й характерні тим, що як наповнювач у зистий піщаний вапняк, які також застосову-
них у значній кількості застосовано подрібне- валися на первісному етапі будівництва Деся-
ні будівельні матеріали більш ранніх періодів тинної церкви (зокрема, її вівтарної частини
(повторне використання). Локалізовані ці роз- та основ фундаментів стін нартексу), що чітко
чини на південно-західній ділянці галерей та підтверджує близькість періодів їх будівни-
у фрагменті пілона, що впав на східній ділян- цтва. Ще одна ділянка, де виявлено цей тип
ці південної галереї церкви. При цьому більш розчинів, – пляма пролитого розчину на так
ранні матеріали застосовувалися двояко – цілі званому розкопі «із сирцевою кладкою» (на
блоки (з плінфи та розчину) використовува- північний-схід від церкви, див. іл. 1).
лись як мурувальний матеріал (звідси і вкра- У наведеній класифікації ці цем’янкові
плення елементів кладки Х–ХІ ст. у більш розчини складають групу Р-1. За технологією
пізніх муруваннях) або цем’янковий розчин виготовлення вони відрізняються наявністю в
та бита плінфа подрібнювались і додавалися в заповнювачі, крім цем’янки у вигляді випале-
мурувальний розчин як наповнювач. Подібні ного й подрібненого лесоподібного суглинку
розчини й підходи ми зустрічаємо в підпірних (іл. 9), плінфи (див. іл. 10) чи зерен кварцу
стовпах під аркбутани в Софії Київській. За- (іл. 12) ще й уламків подрібненого оолітово-
фіксовано використання товстої плінфи гру- го чи органо-детритового вапняку (іл. 11) або
пи П-6, П-7 з розчинами цих типів. піску. Взагалі аналогів цим розчинам (Р-1)
9. Розчини групи Р-9 є штукатурними роз- і плінфі (П-2) та технології будування (у від-
чинами з низьким вмістом наповнювача і за критому котловані, з кам’яними платформами
своїм функціональним призначенням були та кладкою із залізистого піщаного вапняку)
декоративними обмазками стін та стовпів або у подальших муруваннях храмів давнього
підготовчим шаром під фреску. Києва не траплялося. Однак додавання, крім
10. Розчини групи Р-10 відрізняються від цем’янки, подрібненого вапняку чи просто
решти відсутністю цем’янкового наповнюва- піску, є характерним для візантійських [Зна-
ча. Застосовували ці розчини виключно для чко-Яворский, 1963; Стріленко, 2009] та ран-
підготовки основи мурувань та лежнів. По ніх турецьких розчинів [Біляєва, Гуцуляк,
своїй природі вони є дуже масними вапняни- 2012, с. 354–360]. Тому знайдені в ході цих
ми розчинами. досліджень вапняно-піщано-цем’янкові роз-
Цікаву ділянку знайшли археологи біля чини в залишках основи мурувань вівтарної
північно-східного кута церкви – куди буді- частини можуть стати зв’язуючою ланкою
вельники виливали рештки мурувальних роз- між розчинами «візантійської» та «київської»
чинів. Як результат, утворилася пляма, що будівельних шкіл і свідчать, що майстри «із
містить майже всі основні групи будівельних грек» дійсно могли брати участь у будівництві
розчинів церкви різних періодів (див. іл. 1, перших кам’яних будівель (зокрема «Півден-
зр. 210–215). ного палацу» та Десятинної церкви на почат-
Дослідження «Південного палацу» ковій стадії). Однак застосування цієї техно-
У ході розкопок 2005–2011 років було логії досить швидко було змінено на техніку
розкрито і північно-західний кут Південно- будівництва, яка згодом стала традиційною
го палацу (див. іл. 7), а при реконструкції ді- для Київської Русі. Така різка заміна могла
лянки вулиці Володимирської 2016 року було бути пов’язана з чисто фінансовими питан-
розкрито ділянку східної стіни цього палацу нями, а можливо, і суто технічними – плінфа
(іл. 8) (керівник археологічних робіт В. Ко- зі значним відсотком скловидної фази (має
167
низьку морозостійкість) могла погано перене- в подальшому для мурувань Київської Русі, що
сти зимові періоди в цих широтах і потрібно може вказувати на зміну майстрів будівельної
було шукати інші матеріали й технології, що школи.
й зумовило пошуковий характер робіт на на- 2. Основний об’єм мурувань Х ст. в
ступному етапі. Десятинній церкві виконаний на вапняно-
цем’янкових розчинах (група Р-4) з викорис-
Висновки танням випаленого й подрібненого суглинку
1. При будівництві вівтарної частини церк- як наповнювача (цем’янки). На цьому типі
ви на її первісному етапі було застосовано осо- розчинів виконано мурування з бутового ка-
бливу техніку і технологію будівництва, яка піз- меню (кварциту, граніту, рідше пісковику),
ніше не була поширена в давньому Києві. Дно тонкої (2–3 см) плінфи (у тому числі зі скоше-
виритого котлована вирівнювали, утрамбову- ними торцями) (групи П-1, П-5), а також під-
вали дерев’яними кілками та щебенем і проли- готовку підлоги в церкві та галереях.
вали дуже масним вапняним розчином, поверх 3. Одним з найбільш ранніх видів плін-
якого вкладали дерев’яні лежні у двох перпен- фи, що її застосовували в муруваннях елемен-
дикулярних площинах. Далі проливку лежнів тів вівтарної частини церкви, була група П-2
виконували вже вапняно-піщано(карбонатно)- (тонка, широкоформатна плінфа з алеврито-
цем’янковими розчинами (аналогічні візан- вої глини, з високим вмістом скловидної фази
тійським розчинам). На перших етапах цей і дуже низькою пористістю). У муруваннях
тип розчинів застосовувався і для проливання цю групу плінф застосовували разом з роз-
кам’яної платформи в південному та централь- чинами Р-1. Однак досить швидко цю техно-
ному вівтарях, виконання кладки з тонкої плін- логію витіснило застосування тонких плінф з
фи з алевритової глини (група П-2) та підго- каолінової глини (іл. 13; 14).
товки основ фундаментів у траншеях (зокрема 4. Використання каолінової глини для
фундаментів галерей та нартексу, а це підтвер- виробництва плінфи на початковому етапі
джує те, що галереї започатковані ще на першо- київського мурованого будівництва носило
му етапі будівництва). Однак застосування цих цілеспрямований та принциповий характер,
розчинів у Десятинній церкві досить швидко незважаючи на те, що сировина була привоз-
було замінено (а самі розчини Р-1 знаходимо у ною. Протягом Х ст. – на початку ХІ ст. за-
відвалах первісного періоду «на бровці», зр. 25) стосовували плінфи завтовшки 2,0–3,5 см, що
на вапняно-цем’янкові розчини Р-4, характерні містили 70–80 % каолінової глини.
Біляєва С., Гуцуляк Р. Результати порівняльних досліджень будівельних матеріалів з

Аккерманської фортеці (2008–2010 рр.) // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні:
зб. наук. ст. – 2012. – Вип. 21. – Ч. 2. – С. 354–360.
Гуцуляк Р., Коренюк Ю., Глоба Ю. Нові відомості до історії храму Спаса на Берестові //
Пам’ятки України. – 2007. – № 3. – С. 10–19.
Гуцуляк Р., Стриленко Ю. Исследование древних строительных материалов памятников
архитектуры и археологии на территории Украины // Проблеми збереження, консервації
реставрації та експертизи музейних пам’яток. V міжнародна науково-практична конференція.
Київ, 24–27 травня 2005. Тези доповідей. – Київ, 2005. – С. 69–70.
Гуцуляк Р.Б., Шевченко Н.О. Науково-технологічні дослідження будівельних матеріалів
північної стіни у вівтарній частині приділу Св. Антонія і Феодосія / Софійські читання.
Матеріали VІ міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 26–27 травня 2011 р. – Київ,
2013. – С. 351–358.
Гуцуляк Р.Б., Шевченко Н.О. Науково-реставраційні дослідження мозаїчних і фрескових
штукатурок північної сторони підкупольного простору Софійського собору // Відродження
пам’яток. Часопис Науково-реставраційної майстерні Національного заповідника «Софія
Київська». – Київ, 2016. – Ч. 1. – С. 39–93.
168
Значко-Яворский И.Л. Очерки истории вяжущих веществ. – Ленинград, 1963.

Ёлшин Д.Д. Киевская плинфа Х–ХIII веков: опыт типологии // Культурний шар. Статтi на
пошану Глiба Юрiйовича Iвакiна. – Київ, 2017. – С. 98–128.
Івакін Г. Літописні повідомлення про Десятинну церкву // Церква Богородицi Десятинна в
Києвi. До 1000-рiччя освячення / пiд ред. П. П. Толочка. – Київ, 1996. – C. 10–11.
Івакін Г., Іоаннісян О., Йолшин Д., Лукомський Ю. Нові дослідження Десятинної церкви та
чернігівський Спас // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної
Європи. Зб. наук. праць. – Чернігів, 2007. – С. 166–180.
Івакін Г.Ю., Іоаннісян О.М., Йолшин Д.Д. Архітектурно-археологічні дослідження церкви
Богородиці Десятинної в Києві у 2008–2011 рр. // Слов’яни і Русь: археологія та історія. Зб. пр.
на пошану дійсного члена НАН України Петра Петровича Толочка з нагоди його 75-річчя. –
Київ, 2013. – С. 73–80.
Кравченко О., Скляр С., Стріленко Ю. Хіміко-технологічні дослідження та консервація
руїн Михайлівського Золотоверхого собору // Пам’ятки України. – 1999. – № 1. – С. 60–62.
Медникова Е.Ю., Ёлшин Д.Д. Строительные растворы Десятинной церкви в Киеве по
результатам гранулометрического анализа // Труды Государственного Эрмитажа. – Санкт-
Петербург, 2012. – Т. LXV: Первые каменные храмы Древней Руси. – С. 96–124.
Раппопорт П.А. Строительное производство Древней Руси Х–ХІІІ вв. – Санкт-Петербург,
1994.
Стріленко Ю. Дослідження будівельних розчинів Херсонеса. Звіт 2009. – Науковий архів
ДНТЦ «Конрест».
Стриленко Ю.Н., Ивакин Г,Ю., Козюба В.К. Технологические особенности составов
фресковых штукатурок Десятинной церкви в Киеве // Труды Государственного Эрмитажа. –
Санкт-Петербург, 2012. – LXV: Первые каменные храмы Древней Руси. – С. 85–96.
Стріленко Ю.М., Нестеренко Т.Е. Дослідження будівельних розчинів і плінф пам’яток
архітектури стародавнього Києва Х–ХІІ ст. // Археологія Києва. Дослідження і матеріали. Зб.
наук. пр. – Київ, 1979. – С. 124–129.
Тоцкая И.Ф. К истории Десятинной церкви в Киеве // ΣΟΦΙΑ.: сб. ст. по искусству Византии
и Древней Руси в честь А.И. Комеча. – Москва, 2006. – С. 443–454.
169
Таблиця 1
170
Основні фізико-хімічні та петрографічні характеристики плінфи і цегли з розкопу Десятинної церкви
Ƚɪɭ ɉɪɨɛɚ Ɍɨɜɳɢ ɉɨ Ʉɨɥɿɪɡɪɚɡɤɚ ɋɩɿɜɜɿɞ ȼɢɤɨɪɢɫɬɚɧɚɫɢɪɨɜɢɧɚ ɋɩɿɫɧɸɜɚɱɡɚɩɨɜɧɸɜɚɱ ɉɪɢɦɿɬɤɢ
ɩɚ ɧɚɫɦ ɪɢɫ ɧɨɲɟɧɧɹ ɜ¶ɹɠɭɱɟ
ɬɿɫɬɶ ɜ¶ɹɠɭɱɟ
ɫɩɿɫɧɸɜɚɱ
ɉ Ⱦɉ ± ɤɪɟɦɭɜɚɬɨ ɜɿɞɦɭɱɟɧɚɦɚɫɧɚɤɚɨɥɿɧɨɜɚ ɭɥɚɦɤɢɩɨɥɶɨɜɢɯɲɩɚɬɿɜɪɨɡɦɿɪɨɦ±±ɦɦa± ɩɥɿɧɮɚ
Ⱦɉ ɪɨɠɟɜɢɣ ɝɥɢɧɚ ɉɪɢɫɭɬɧɿɬɚɛɥɢɬɱɚɫɬɿɡɟɪɧɚɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦ ɬɨɧɤɚ
Ⱦɉ ɛɭɪɭɜɚɬɨ ɨɤɚɬɚɧɿɧɚɩɿɜɨɤɚɬɚɧɿɡɟɪɧɚɤɜɚɪɰɭɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦa
ɚ ɪɨɠɟɜɢɣ ɫɥɸɞɢɫɬɿɦɿɧɟɪɚɥɢɉɟɥɿɬɨɜɿɱɚɫɬɨɱɤɢɨɤɢɫɭɡɚɥɿɡɚ
ɚ
ɉ ȾɉȾɉ ɛɭɪɭɜɚɬɨ ɝɥɢɧɚɚɥɟɜɪɢɬɨɜɚa± ɝɨɫɬɪɨɤɭɬɧɿɡɟɪɧɚɤɜɚɪɰɭɿɩɨɥɶɨɜɨɝɨɲɩɚɬɭɪɨɡɦɿɪɨɦ± ɩɥɿɧɮɚɡɿ
ɤɪɟɦɨɜɢɣ ɦɦa ɫɤɥɨɜɢɞɧɨɸ

Ⱦɉ ɫɥɸɞɹɧɿɦɿɧɟɪɚɥɢa ɮɚɡɨɸ
ɚ ɩɟɥɿɬɨɜɿɱɚɫɬɨɱɤɢɨɤɢɫɭɬɚɝɿɞɪɨɨɤɢɫɭɡɚɥɿɡɚ
ɉ Ⱦɉ ± ɫɜɿɬɥɨɩɚɥɟɜɢɣ ɝɥɢɧɚɤɚɨɥɿɧɨɜɚ ɧɟɩɪɚɜɢɥɶɧɿɬɚɛɥɢɬɱɚɫɬɿɡɟɪɧɚɩɨɥɶɨɜɨɝɨɲɩɚɬɭɪɨɡɦɿɪɨɦ± ɩɥɿɧɮɚ
Ⱦɉ ɦɦ
ɱɟɪɜɨɧɨɛɭɪɢɣ ɧɟɩɪɚɜɢɥɶɧɿɬɚɧɚɩɿɜɨɤɚɬɚɧɿɡɟɪɧɚɤɜɚɪɰɭɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦ
a±
ɨɤɫɢɞɢɡɚɥɿɡɚa±ɋɥɸɞɹɧɿɦɿɧɟɪɚɥɢa±
ɉ Ⱦɉ ± ± ɤɪɟɦɨɜɨ ɝɥɢɧɚɤɚɨɥɿɧɨɜɚ ɿɡɨɦɟɬɪɢɱɧɿɬɚɝɨɫɬɪɨɤɭɬɧɿɡɟɪɧɚɤɜɚɪɰɭa ɩɥɿɧɮɚ
ɩɚɥɟɜɢɣ ɝɥɢɧɚɛɭɪɚ ɡɟɪɧɚɲɥɚɤɭa
ɜɿɞɫɜɿɬɥɨ ɝɥɢɧɚɤɚɨɥɿɧɨɜɚɦɚɫɧɚ ɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɭɬɚɩɨɥɶɨɜɢɯɲɩɚɬɿɜɧɟɩɪɚɜɢɥɶɧɨʀɱɚɫɬɨ ɩɥɿɧɮɚ
ɉ ɚ 2–3ɫɦ

ɚɚ ɠɨɜɬɨɝɨɞɨ a ɿɡɨɦɟɬɪɢɱɧɨʀɮɨɪɦɢ±± ɬɨɧɤɚ
ɚɚ ɫɜɿɬɥɨ ɩɪɨɲɚɪɤɢ ɬɚ ɥɿɧɡɢ: ɭɥɚɦɤɨɜɿɤɜɚɪɰɩɨɥɶɨɜɨɲɩɚɬɧɿɦɚɬɟɪɿɚɥɢɚɥɟɜɪɢɬɨɜɨʀɮɪɚɤɰɿʀɡ
ɚɚ ɪɨɠɟɜɨɝɨ ɝɥɢɧɚɚɥɟɜɪɢɬɨɜɚɛɭɪɚ ɭɥɚɦɤɚɦɢɝɨɫɬɪɨɤɭɬɧɨʀɮɨɪɦɢ±±
ɩɿɳɚɧɢɫɬɚa±
ɉ Ⱦɉ ± ɱɟɪɜɨɧɨɛɭɪɢɣ ɝɥɢɧɚɫɬɪɨɤɚɬɚ ɭɝɥɢɧɹɧɨɫɥɸɞɹɧɿɣɦɚɫɿɞɨɫɢɬɶɪɿɜɧɨɦɿɪɧɨɪɨɡɩɨɞɿɥɟɧɿɭɥɚɦɤɢ ɩɥɿɧɮɚ
Ⱦɉ ɛɭɪɚɫɥɸɞɚa ɤɜɚɪɰɭɬɚɩɨɥɶɨɜɢɯɲɩɚɬɿɜɤɿɥɶɤɿɫɬɶɹɤɢɯɞɨɫɹɝɚɽɜɿɞ ɬɨɜɫɬɚ
Ⱦɉ ɝɥɢɧɹɧɿɦɿɧɟɪɚɥɢa ɡɚɝɚɥɶɧɨʀɦɚɫɢɜɫɶɨɝɨɡɪɚɡɤɚ
ɚ ɿɡɨɦɟɬɪɢɱɧɿɝɪɭɞɨɱɤɢ
ɫɭɬɨɝɥɢɧɹɧɨɝɨɫɤɥɚɞɭ
ɉ Ⱦɉ 4,5–5,5 ± ɩɨɥɿɦɿɧɟɪɚɥɶɧɚɩɿɳɚɧɨ ɝɥɢɧɚɡɛɚɝɚɱɟɧɚɦɿɧɟɪɚɥɚɦɢɿɡɡɚɥɿɡɨɦ±±ɭɥɚɦɤɨɜɨɝɨ ɩɥɿɧɮɚ
ɚ ɚɥɟɜɪɢɬɨɜɚɡɚɥɿɡɨɜɦɿɫɧɚ ɤɜɚɪɰɩɨɥɶɨɜɨɲɩɚɬɨɜɨɝɨɦɚɬɟɪɿɚɥɭ±ɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦɿ ɬɨɜɫɬɚ
ɚɛɨɫɬɪɨɤɚɬɚɝɥɢɧɚ± ɦɟɧɲɟ
ɧɚɩɨɜɧɸɜɚɱɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɢɬɭɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦɤɜɚɪɰɭa±
ɝɥɢɧɚɤɚɨɥɿɧɨɜɚa± ɩɨɥɶɨɜɨɝɨɲɩɚɬɭa
ɭɞɟɹɤɢɯɡɪɚɡɤɚɯɲɥɚɤa±
ɉ Ⱦɉ ± ɩɚɥɟɜɢɣ ɝɥɢɧɹɧɿɦɿɧɟɪɚɥɢ ɨɤɚɬɚɧɿ ɬɚ ɧɟɩɪɚɜɢɥɶɧɿ ɡɟɪɧɚ ɤɜɚɪɰɭ ɿ ɭɥɚɦɤɢ ɤɜɚɪɰɢɬɭ Ɋɨɡɦɿɪ ɩɥɿɧɮɚ
ɧɟɨɞɧɨɪɿɞɧɢɣ ɨɤɚɬɚɧɢɯɡɟɪɟɧ±ɭɦɟɠɚɯ±ɦɦɚɧɟɩɪɚɜɢɥɶɧɢɯ±±ɦɦ ɬɨɜɫɬɚ
ɡɩɪɨɲɚɪɤɚɦɢ ɪɿɡɧɟ ɩɨɯɨɞɠɟɧɧɹ ɡɟɪɟɧ ɤɜɚɪɰɭ Ɂɪɿɞɤɚ ɬɪɚɩɥɹɸɬɶɫɹ ɞɨɫɢɬɶ
ɜɟɥɢɤɿ±ɦɦɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɢɬɭɬɚɭɥɚɦɤɢɩɟɪɟɩɚɥɟɧɨʀɤɟɪɚɦɿɤɢ
ɩɟɥɿɬɨɜɿɱɚɫɬɨɱɤɢɨɤɢɫɿɜɬɚɝɿɞɪɨɨɤɢɫɿɜɡɚɥɿɡɚ
ɉ Ⱦɉ ɫɜɿɬɥɨɩɚɥɟɜɢɣ ± ɝɥɢɧɚɤɚɨɥɿɧɨɜɚa ɧɟɩɪɚɜɢɥɶɧɨʀɮɨɪɦɢɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɭɬɚɩɨɞɪɿɛɧɟɧɢɣɤɜɚɪɰɢɬa
ɧɟɨɞɧɨɪɿɞɧɢɣ ɝɥɢɧɹɧɨɫɥɸɞɢɫɬɢɣ ɩɨɨɞɢɧɨɤɿɭɥɚɦɤɢɲɥɚɤɭɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦ
ɦɚɬɟɪɿɚɥa±
Таблиця 2
Основні фізико-хімічні та петрографічні характеристики розчинів
Ƚɪɭɩɚ ʋɡɪɚɡɤɚ ɏɚɪɚɤɬɟɪ Ʉɨɥɿɪ ɉɨɪɢɫɬɿ ɋɩɿɜɜɿɞɧɨɲɟ ȼ¶ɹɠɭɱɟ Ɂɚɩɨɜɧɸɜɚɱ
ɪɨɡɱɢɧɿɜ ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɪɨɡɱɢɧɭ ɫɬɶ ɧɧɹ
ɜ¶ɹɠɭɱɨɝɨɞɨ
ɡɚɩɨɜɧɸɜɚɱɚ
Ɋɚ ɡɚɥɢɜɤɚ ɦɚɣɠɟ ɫɟɪɟɞɧɹ ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭɪɨɡɦɿɪɨɦ
ɥɟɠɧɿɜ ɛɿɥɨɝɨ ɳɿɥɶɧɿɫɬɶ ɞɨɦɿɲɤɚɝɥɢɧɢ ɦɦɿɦɭɤɚ
ɬɚɤɚɦ¶ɹɧɨʀ ɤɨɥɶɨɪɭɡ ɬɚ ɩɨɝɚɧɨ ɪɿɱɤɨɜɢɣɩɿɫɨɤɨɤɚɬɚɧɿɬɚɧɚɩɿɜɨɤɚɬɚɧɿɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɭ
ɡɚɛɭɬɨɜɤɢ ɛɟɠɟɜɢɦ ɦɿɰɧɿɫɬɶ ɩɟɪɟɦɿɲɚɧɟ ±ɦɦɞɨɡɚɩɨɜɧɸɜɚɱɚ
ɜɿɞɬɿɧɤɨɦ ɩɨɨɞɢɧɨɤɿɭɥɚɦɤɢɲɥɚɤɭ
ɩɨɨɞɢɧɨɤɿɭɥɚɦɤɢɨɪɝɚɧɨɝɟɧɧɨɞɟɬɪɢɬɨɜɨɝɨɜɚɩɧɹɤɭ
Ɋɛ ɛ ɛɭɬɨɜɟ ɫɜɿɬɥɨɝɨ ± ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭɪɨɡɦɿɪɨɦ±
ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɪɨɠɟɜɨ ɞɨɦɿɲɤɚɝɥɢɧɢ ɦɦaɡɚɩɨɜɧɸɜɚɱɚ
ɛɟɠɟɜɨɝɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɩɥɿɧɮɢɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦ
ɋɢɪɰɟɜɚɤɥɚɞɤɚ ɤɨɥɶɨɪɭ ɦɿɫɬɹɬɶɬɚɛɥɢɬɱɚɫɬɿɡɟɪɧɚɩɨɥɶɨɜɢɯɲɩɚɬɿɜa±
9,9, ɭɥɚɦɤɢɜɚɩɧɹɤɭɨɪɝɚɧɨɝɟɧɧɨɞɟɬɪɢɬɨɜɨɝɨɱɢ
ɨɨɥɿɬɨɜɨɝɨɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦa±
ɉɞɩɥ ɨɤɚɬɚɧɿɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɭɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦ
ɩɨɨɞɢɧɨɤɿɭɥɚɦɤɢɲɥɚɤɭ
Ɋɜ 177, 181, ɛɭɬɨɜɟ ɜɢɫɨɤɚ ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭ ɪɨɡɦɿɪɨɦ
185, 187 ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɳɿɥɶɧɿɫɬɶ ɞɨɦɿɲɤɚɝɥɢɧɢ ±ɦɦɿɦɭɤɚ
ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɬɚ ɪɿɱɤɨɜɢɣɩɿɫɨɤɨɤɚɬɚɧɿɬɚɧɚɩɿɜɨɤɚɬɚɧɿɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɭ
ɚɪɤɢ ɦɿɰɧɿɫɬɶ ɪɨɡɦɿɪɨɦ±ɦɦɞɨɡɚɩɨɜɧɸɜɚɱɚ
ɩɨɨɞɢɧɨɤɿɭɥɚɦɤɢɫɤɥɨɜɢɞɧɨʀɩɥɿɧɮɢ
184 ɡɚɬɢɪɤɚ ɿɧɨɞɿɭɥɚɦɤɢɩɟɪɟɩɚɥɟɧɨʀɩɥɿɧɮɢɫɤɥɚɱɢɲɥɚɤɭ
ɩɨɨɞɢɧɨɤɿɭɥɚɦɤɢɨɪɝɚɧɨɝɟɧɧɨɞɟɬɪɢɬɨɜɨɝɨɜɚɩɧɹɤɭ
Ɋ Ɂɚɥɢɜɤɚ ɩɚɥɟɜɨ ȼɚɩɧɨɝɥɢɧɚ ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨʀɝɥɢɧɢɚɥɟɜɪɢɬɨɜɨʀ
ɥɟɠɧɿɜ ɛɭɪɢɣ ɡɚɩɨɜɧɸɜɚɱ ɡɧɚɱɧɚɞɨɦɿɲɤɚ ɝɨɫɬɪɨɤɭɬɧɨʀɬɚɧɟɩɪɚɜɢɥɶɧɨʀɮɨɪɦɢ
ɛ ɫɢɪɨʀɝɥɢɧɢ ɝɨɫɬɪɨɤɭɬɧɿɡɟɪɧɚɤɜɚɪɰɭa±
Ɋ Ȼɭɬɨɜɟ ɫɜɿɬɥɢɣ ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɩɨɞɪɿɛɧɟɧɨʀɜɢɩɚɥɟɧɨʀɚɥɟɜɪɢɬɨɜɨʀ

ɛ ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɠɨɜɬɭɜɚɬɨ ɞɨɦɿɲɤɚ ɛɭɪɨʀɝɥɢɧɢ
ɛ ɤɪɟɦɨɜɢɣ ɝɥɢɧɹɧɨɝɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨʀʀɤɚɨɥɿɧɨɜɨʀɝɥɢɧɢɚɥɟɧɟ
ɦɿɧɟɪɚɥɭ ɩɥɿɧɮɚ
Ɋɚ ɛ Ȼɭɬɨɜɟ ɫɜɿɬɥɢɣ ± ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɩɨɞɪɿɛɧɟɧɿɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨ
ɛ ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɠɨɜɬɭɜɚɬɨ ɥɟɫɨɩɨɞɿɛɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭɬɚɤɨɝɨɫɤɥɚɞɭ

ɛ ɬɚ³RSXV ɤɪɟɦɭɜɚɬɢɣ ɝɨɫɬɪɨɤɭɬɧɿɭɥɚɦɤɢɤɜɚɪɰɨɩɨɥɶɨɜɨɲɩɚɬɧɨɝɨ
ɛɛ PL[WXP´ ɦɚɬɟɪɿɚɥɭa
ɪɨɠɟɜɢɣ
ɛ ɩɨɞɨɜɠɟɧɿɥɭɫɨɱɤɢɫɥɸɞɹɧɢɯɦɿɧɟɪɚɥɿɜa
ɛ ɝɥɢɧɹɧɿɦɿɧɟɪɚɥɢ
Ɋɛ ɛɛ ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨɥɟɫɨɩɨɞɿɛɧɨɝɨ
171
ɫɭɝɥɢɧɤɭ
ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɩɥɿɧɮɢa±
Ɋɜ ɛ ɛɭɬɨɜɟ ɪɨɠɟɜɢɣ ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɩɨɞɪɿɛɧɟɧɨɝɨɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨ
172
ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɥɟɫɨɩɨɞɿɛɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭa±
¶ɛ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɩɨɞɪɿɛɧɟɧɿɭɥɚɦɤɢɩɥɿɧɮɢa±

Ɋɚ ɛ ɜɚɩɧɨɡ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɩɨɞɪɿɛɧɟɧɨɝɨɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨ
ɞɨɦɿɲɤɨɸɝɥɢɧɢ ɥɟɫɨɩɨɞɿɛɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭa±
ɛ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɩɨɞɪɿɛɧɟɧɿɭɥɚɦɤɢɩɥɿɧɮɢaɞɨ
Ɋɛ ɜɚɩɧɨ ɜɿɞɚɜɿɞɪɿɡɧɹɽɬɶɫɹɮɪɚɤɰɿɣɧɢɦɫɤɥɚɞɨɦɧɚɩɨɜɧɸɜɚɱɚ
ɭɥɚɦɤɢɩɨɞɟɤɭɞɢɞɨɫɹɝɚɸɬɶ±ɫɦ

Ɋɜ ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ Ȼɭɪɭɜɚɬɨ ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭa±
ɡɬɨɜɫɬɨʀ ɪɨɠɟɜɢɣ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɩɥɿɧɮɢa±

ɩɥɿɧɮɢ
Ɋ ɨɫɧɨɜɚɡ Ȼɭɪɭɜɚɬɨ ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɩɥɿɧɮɢ
ɭɥɚɦɤɚɦɢ ɪɨɠɟɜɢɣ
ɪɨɡɱɢɧɭ
Ɋ ɚ ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ Ȼɭɪɭɜɚɬɨ ɜɚɩɧɨ ɩɨɞɪɿɛɧɟɧɿɭɥɚɦɤɢɜɚɩɧɹɧɨɰɟɦ¶ɹɧɤɨɜɢɯɪɨɡɱɢɧɿɜ
ɡɬɨɜɫɬɨʀ ɪɨɠɟɜɢɣ ɦɚɬɟɪɿɚɥɩɨɜɬɨɪɧɨɝɨɜɢɤɨɪɢɫɬɚɧɧɹa
ɛ ɱɟɪɜɨɧɨʀ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɜɢɩɚɥɟɧɨɝɨɫɭɝɥɢɧɤɭ
ɩɥɿɧɮɢ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɪɿɡɧɨɦɚɧɿɬɧɨʀɩɥɿɧɮɢ
Ɋ ɦɭɪɭɜɚɧɧɹ ɋɜɿɬɥɨ ± ɜɚɩɧɨ ɰɟɦ¶ɹɧɤɚɭɥɚɦɤɢɪɿɡɧɨɦɚɧɿɬɧɨʀɩɥɿɧɮɢa

ɡɩɥɿɧɮ ɪɨɠɟɜɢɣ ɩɨɞɪɿɛɧɟɧɿɭɥɚɦɤɢɜɚɩɧɹɧɨɰɟɦ¶ɹɧɤɨɜɢɯɪɨɡɱɢɧɿɜ
ɦɚɬɟɪɿɚɥɩɨɜɬɨɪɧɨɝɨɜɢɤɨɪɢɫɬɚɧɧɹa
ɭɥɚɦɤɢɲɥɚɤɭa
Ɋ ɡɚɬɢɪɤɚɱɢ ɛɿɥɨɝɨ ± ɰɟɦ¶ɹɧɤɨɜɟɛɨɪɨɲɧɨ±ɞɨɦɦ
ɲɬɭɤɚɬɭɪɤɚ ɤɨɥɶɨɪɭɡ ɧɚɩɿɜɨɤɚɬɧɿɭɥɚɦɤɚɦɢɤɜɚɪɰɭɜɤɪɢɬɿɬɪɿɳɢɧɚɦɢ
ɛɟɠɟɜɢɦ ɩɫɚɦɿɬɨɜɨʀɮɪɚɤɰɿʀ±±ɦɦ
ɜɿɞɬɿɧɤɨɦ ɤɜɚɪɰɩɨɥɶɨɜɨɲɩɚɬɧɢɣɦɚɬɟɪɿɚɥ
Ɋ ɛ ɜɚɩɧɹɧɚ ɛɿɥɨɝɨ ɜɚɩɧɨ ɪɨɡɱɢɧɞɭɠɟɦɚɫɧɢɣɿɦɚɽɩɨɨɞɢɧɨɤɿɜɤɥɸɱɟɧɧɹ
ɡɚɥɢɜɤɚ ɤɨɥɶɨɪɭɡ ɜɚɩɧɨɝɥɢɧɚ ɜɟɥɢɤɿ±ɫɦɭɥɚɦɤɢɩɿɳɚɧɨɝɨɜɚɩɧɹɤɭ±ɞɨɬɚ
ɥɟɠɧɿɜ ɬɟɩɥɢɦ ɧɚɩɨɜɧɸɜɚɱ ɞɨɦɿɲɤɚɝɥɢɧɢ ɰɟɦ¶ɹɧɤɢ±ɞɨ±
ɬɚɤɚɦ¶ɹɧɨʀ ɜɿɞɬɿɧɤɨɦ ɲɥɚɤ
ɡɚɛɭɬɨɜɤɢ ɤɜɚɪɰ
Історія, археологія та мистецтво Давньої Русі
The History, ArchaeoloU and Art of Ancient Rus
Олена Журухіна
ДАВНЬОРУСЬКІ СКЛЯНІ ЛАМПИ

З АРХЕОЛОГІЧНИХ РОЗКОПОК КИЄВА
У статті розглянуто окрему категорію скляних виробів давньоруського часу, знайдених під час археологічних
розкопок Києва, – посудини конусоподібної форми, переважно місцевого виробництва. Наявний матеріал дозво-
лив реконструювати форму посудин та визначити їхнє функціональне призначення.
Ключові слова: лампи, давньоруське скло, Давня Русь.
В статье рассматривается определенная категория стеклянных изделий древнерусского происхождения,

найденных во время археологических раскопок Киева, – сосуды конусовидной формы, в большинстве случаев
местного производства. Исследуемый материал позволил реконструировать форму сосудов и определить их
функциональное назначение.
Ключевые слова: лампы, древнерусское стекло, Древняя Русь.
The glass conical vessels from archaeological excavations in Kyiv was analyzed in the paper. Most of them were made of
the thin light yellow local glass. The finds under study allowed to reconstruct the shape of the vessels and determine their
function. These vessels were frequently used as a lamps.
Keywords: lamps, local glass, Kyiv.
Археологічні дослідження культурних кова, 2012, с. 231]. Окремо можна згадати про
шарів давньоруських міст виявляють численні знахідку в Києві денця із сірого прозорого скла
знахідки виробів зі скла. Серед них трапляється (іл. 2: 1) [Мовчан та ін., 1999, с. 27]. Такий ко-
велика кількість дрібних уламків і фрагментів лір не характерний для давньоруського посуду
певної категорії знахідок, що їх доволі тривалий і, ймовірно, є результатом невдалого процесу
час у науковій літературі вважали посудинами обезбарвлювання скломаси оксидом марганцю
для пиття – конусоподібними (або так званими [Щапова, 2010, с. 82].
воронкоподібними) кубками з нестійким ден- Посудини виготовлені шляхом вільно-
цем. Зроблені такі посудини з прозорого світло- го дуття, а на денці завжди помітний слід від
або яскраво-жовтого скла; край вінчика зазви- понтії (металевої трубки, за допомогою якої
чай має невелике потовщення; стінки тонкі (1,0– майстер фіксував виріб при роботі з ним). Цей
1,5 мм), могли бути прямими або ж рифленими, спосіб був доволі простим, що, на думку до-
іноді прикрашені скляними смужками світло- слідників, і зумовило їхню появу раніше за
жовтого, блакитного або білого кольору, що спі- інші форми серед давньоруського посуду [Ща-
ралеподібно огинають тулуб посудини; діаметр пова, 1972, с. 55]. Куля скломаси, отримана за
денця 1,0–1,1 см. Розвали цих посудин – одна допомогою склодувної трубки, набувала по-
зафіксована в культурному шарі ХІІ–ХІІІ ст. ки- довженої грушоподібної форми. Для створен-
ївського Подолу (іл. 1: 1), а інша – під час дослі- ня конусоподібної форми заготовку вдували у
джень Михайлівського Золотоверхого собору дерев’яну / глиняну форму, потім від заготовки
(іл. 1: 2) – дали можливість визначити висоту та відділяли склодувну трубку й верхню частину
діаметр виробів [Івакін та ін., 1999, с. 239–242; кулі, а краї шліфували [Голофаст, 2001, с. 129].
Сагайдак та ін., 2012, с. 38]. Висота таких по- У Києві фрагменти конусоподібних по-
судин сягала 13,5–14,0 см, а діаметр верхньої судин (денець) зафіксовано в садибі Х–ХІ ст.
(найширшої) частини дорівнював 10,0–10,5 см. під час розкопок 1972 року на сучасній Контр-
У переважній більшості знахідок помітні неве- актовій площі (судячи зі стратиграфії, це най-
ликі пухирці повітря, а також дрібні тріщини й більш рання знахідка давньоруських скляних
патина (іл. 2: 2; іл. 8: 1). Такі морфологічні озна- посудин, знайдених у Києві). Серед продукції
ки стану скла, а також зроблені хімічні аналізи кількох майстерень з виробництва скляних
знахідок вказують, що це калієво-свинцево- предметів на території Києво-Печерської лав-
кремнеземне скло, яке варили в давньоруський ри (шар кінця ХІ ст.) та на Подолі (горизонт
час [Щапова, 1972, с. 55; Журухина, Храмчен- кінця ХІ – початку ХІІ ст.) під час археологіч-
173
Історія, археологія та мистецтво
Давньої Русі
Вольтурно [Седлачкова, 2015, с. 263]. Загалом

вони трапляються на великій території від Се-
реднього Сходу до західних областей Європи
[Голофаст, 2001, с. 129].
Гостродонні, чи воронкоподібні, посуди-
ни пов’язували з традицією пиття з рогу: саме
використання рога для пиття й зумовило роз-
повсюдження цієї форми посудин вже зі скла
(іл. 5). З’являється ця форма в римський час,
а в середньовіччі подібні за формою кубки ви-
готовляли в західноєвропейських (рейнських)
майстернях [Гуревич та ін., 1966, с. 313]. На
мініатюрі календаря Вандельберта (середина
ІХ ст.) зображено людину, яка спустошує вміст
кубку воронкоподібної форми, що могло послу-
гувати доказом використання таких знахідок як
посуду. Ще одним прикладом призначення та-
ких посудин для пиття може бути досліджена
будівля середини ХІ – ХІІ ст. в Києві («Верхнє
місто»), де зафіксовано велику кількість гостро-
донних кубків. Знахідки посуду були зосеред-
Іл. 3. Реконструкція гостродонних посудин: жені біля вогнищ та стін приміщення. Зафіксо-
1 – Новгород (за Ю.Л. Щаповою) [Щапова, 1972, вано також предмети військового спорядження,
рис. 4: 10, 11]; 2 – Новогрудок (за Ф.Д. Гуревич) фрагменти візантійських амфор та численні за-
[Щапова, 1972, рис. 8: 1, 2] лишки риб’ячої луски, хребців, щелеп та шка-
ралупа яєць. Усе це, разом з великими розміра-
них досліджень також виявили фрагменти та- ми самої будівлі (до 75 м²), дозволяє визначити
ких посудин (іл. 1: 3) [Богусевич, 1954, с. 20; приміщення гридницею, де бенкетували дру-
Гупало та ін., 1980, с. 216]. Уламки подібних жинники [Мовчан та ін., 2002, с. 194].
конусоподібних посудин знайдено в багатьох Прикладом різноманітного використання
містах Давньої Русі: Вишгороді, Чернігові, цих посудин може слугувати знахідка в Ка-
Любечі, Турові, Пінську, Новогрудку, Мінську, ранісі конічного кубка з чотирма гральними
Друцьку, Полоцьку, Вжищі, Серенську, Старій кістками [Голофаст, 2001, с. 129].
Рязані, Переяславі, Смоленську, Москві, Воло- Однак найближчі паралелі для цієї категорії
димирі, Суздалі, Новгороді та ін. (іл. 3: 1, 2). знахідок – це ранньосередньовічні візантійські
На території Давньої Русі, на думку Ю. Щапо- лампи (іл. 6; іл. 7), тому більш поширеним до-
вої, початком їхнього виробництва слід вважа- слідники вбачають їх використання як лампад
ти 20–30-ті роки ХІ ст., а побутують вони до і ламп [Столярова, 1997, с. 102]. Скляні лампи,
середини ХІІІ ст. [Щапова, 1972, с. 54–55]. замість керамічних, почали використовувати з
Серед болгарських міст такі знахідки не- IV–V ст. у церквах і мечетях, а найбільшу попу-
відомі, крім Білярського городища, де вони лярність вони отримали в ранньовізантійській
присутні в об’єктах ХІІ – початку ХІІІ ст. період. За формою лампи були різними, з пев-
і пов’язані із садибами руських купців, що ним оздобленням чи без нього. Знахідки ламп
торгували бурштином [Валиулина, 2005, конусоподібної форми на території Близького
с. 51–52]. Багато таких посудин знайдено в Сходу датують IV–VІІ ст. [Crowfoot, Harden,
похованнях Бірки ІХ – першої половини Х ст. 1931, р. 196; Meyer, 1988, p. 203, 205].
(іл. 4), а також на території Англії, Німеччи- З розкопок Подолу в Києві з шару середи-
ни, Данії та Норвегії [Щапова, 1963, с. 123]. ни ХІІ ст. походить фрагмент денця лампи з
Відомо про їхнє виробництво в тогочасних невеликою ніжкою у вигляді кульки (іл. 8: 2).
західноєвропейських майстернях, наприклад, Подібні знахідки зафіксовано в Коринфі у
у Корделі у Трира та Сан-Винченцо-аль- шарі ХІ ст. – першої половини ХІІ ст., а в Кри-
174
Олена Журухіна.
Давньоруські скляні лампи з археологічних розкопок Києва
Іл. 6. Візантійські лампи [Meyer, 1988, fi g. 11: H,J, K, L]
му – у шарах другої половини ХІІІ ст. [Турова, візантійського будівництва і обрядів Візан-
2014, с. 112–113, рис. 32, ІІ; Сагайдак та ін., тійської церкви. Скляні лампи, лампади та
2015, с. 28]. Також з території Подолу (дав- віконне скло, як і мозаїка, були обов’язкові
ньоруські шари другої половини ХІ – серед- в оздобленні християнських храмів (не ви-
ини ХІІ ст.) походять знахідки кількох типів ключають, що проста й функціональна форма
ручок від ламп [Сагайдак та ін., 2015, с. 26]: лампи могла використовуватись і в побуті й
І – ручка, що сформована з гладкого круг- освітлювати садиби) [Удальцова, 1981, с. 27;
лого в перетині джгута та приєднана зверху Щапова, 2010, с. 52]. Дослідження склороб-
до вінчика посудини (іл. 9: 1). Аналогії зна- них майстерень та церков на території колиш-
йдено при дослідженні християнських храмів ньої Візантійської імперії надали матеріал,
у Криму (кінця VIII – середини Х ст. та не піз- який дозволяє, зокрема, суттєво доповнити
ніше ХІІІ ст.) [Турова, 2014, с. 112]; знання про використання конусоподібних по-
ІІ – ручки-петельки, сформовані з кра- судин як освітлюваних приладів [Crowfoot,
плини скляної маси, що її наносили на стінку Harden, 1931, р. 196]. Використовували такі
посудини й таким чином утворювали основу лампи для освітлення приміщень по-різному:
ручки, потім її видовжували в невелику пе- вони могли триматися на дерев’яних підстав-
тельку й кінець закріплювали поряд (іл. 9: 2). ках-триподах (іл. 10), що їх було виявлено в
Подібні ручки знайдено в комплексах кінця Каранісі (поряд знаходився конусоподібний
V – VIІ ст. [Турова, 2014, с. 112]; кубок), але частіше підвішувались окремо або
ІІІ – для третього типу техніка виготов-
лення схожа з попередньою, але джгут тон-
ший і петельок більше (іл. 9: 3). Схожі ек-
земпляри трапляються при досліджені хра-
мових комплексів Криму Х–ХІІІ ст. [Турова,
2014, с. 113–114].
Кінець Х – ХІ ст. для Давньої Русі
пов’язаний з початком храмового будівни-
цтва та активними контактами Русі з Візан-
тією. Серед іншого, таке будівництво потре-
бувало освітлення, а релігійні відправи від-
повідних культових предметів, виготовлення Іл. 7. Візантійські лампи [Crowfoot, Harden, 1931,
та використання яких спиралося на традиції pl. XXVIII, 1–3]
175
левих (з олова чи бронзи) деталей [Crowfoot,

Harden, 1931, р. 206–207].
Виявлені рештки ремісничих комплексів
із залишками виробництва на місцях поряд з
будівництвом храмів (біля Десятинної церк-
ви, Софіївського собору та в Києво-Печер-
ській лаврі) вказують на організацію склороб-
них майстерень, що виготовляли продукцію
для внутрішнього оздоблення храмів, насам-
перед смальту, що її використовували для мо-
заїки стін або підлоги [Богусевич, 1954, с. 20;
Щапова, 2010, с. 73–78]. Надлишки скляної
маси, яку використовували для її виробни-
цтва, йшли на виготовлення передусім посуду
і пов’язаного з ним виробництво ламп та ві-
конного скла.
Іл. 10. Дерев’яний трипод з розкопок в Каранісі

[Голофаст, 2001, рис. 95: 2]
певну кількість вставляли у лампадофор (по-

ліканделон – диск з отворами для ламп, який
за допомогою ланцюгів кріпився до стелі)
(іл. 11; іл. 12; іл. 13). Поліканделони знайдено
під час розкопок у місті Джераш (Йорданія).
Їх виготовляли з міді, бронзи або срібла. Відо-
мо, що в них могли розміщувати 3, 4, 6, 8, 10
або 16 ламп (що підтверджується розкопками
в місті Сарди – давній столиці Лідії). Повідо-
мляють, що у ХІІ ст. в соборній мечеті Ніша-
пура знаходилась величезна бронзова люстра,
яка мала близько 400 тисяч скляних ламп
[Агаджанов, 1991, с. 151; Валиулина, 2005,
с. 51–52]. Скляні лампи заповнювали водою,
а на поверхню виливали олію (було знайде-
но уламок денця із залишками осаду, аналіз
якого виявив сліди олії). В олію занурювали
гніт, верхню частину якого фіксували на по- Іл. 13. Поліканделон (Сирія, VI ст.) зі скляними
верхні рідини за допомогою пробки й мета- лампами (IХ–Х ст.) [Bouras, Parani, 2008, cat. 28]
Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України, 1998/92

Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Поляков С.Є., Чекановський А.А., Чміль Л.В.
Науковий звіт про дослідження комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та
прилеглих територій в місті Києві у 1998 р. – Київ, 1999. – Т. 1. – Ч. 2.
176
Агаджанов С.Г. Государство cельджуков и Средняя Азия в XI–XII вв. – Москва, 1991.
Богусевич В.А. Мастерские XI в. по изготовлению стекла и смальты в Киеве (по материалам
раскопок 1951 г.) // Краткие сообщения Института археологии. – 1954. – Вып. 3. – С. 14–20.
Валиулина С.И. Стекло Волжской Булгарии. По материалам Билярского городища. –
Казань, 2005.
Голофаст Л.А. Стекло ранневизантийского Херсонеса // Материалы по археологии,
истории и этнографии Таврии. – 2001. – Вып. VIII. – C. 97–260.
Гупало К.Н., Ивакин Г.Ю. О ремесленном производстве на Киевском Подоле // Советская
археология. – 1980. – № 2. – С. 203–219.
Гуревич Ф.Д., Джанполонян Р.М. По поводу статьи Б.А. Шелковникова «Русское стекло
домонгольского времени, расписанное эмалями» // Советская археология. – 1966. – № 1. –
С. 312–315.
Журухина Е.Ю., Храмченкова Р.Х. Стеклоделательные мастерские Киевского Подола //
Филология и культура. – Казань, 2012. – № 3 (29). – С. 226–234.
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Климовський С.І. Дослідження «міста Володимира» давнього
Києва // АДВУ 1998–1999. – К., 1999. – С. 26–28.
Мовчан І.І., Климовський С.І. Дослідження «граду Ярослава» стародавнього Києва //
Археологічні дослідження в Україні 2000–2001. – Київ, 2002. – С. 192–195.
Наследие византийского Херсона / Т. Яшаева, Е. Денисова, Н. Гинькут, В. Залесская, Д.
Журавлев; Национальный заповедник «Херсонес Таврический» и др. – Севастополь; Остин,
2011.
Сагайдак М.А., Хамайко Н.В., Комар О.В. Спаський розкоп на давньокиївському Подолі //
Пам’ятки України: історія та культура. – Київ, 2015. – № 5/6 (213/214). – С. 20–31.
Сагайдак М.А., Пефтіць Д.М., Івакін В.Г. Звіт про рятівні археологічні дослідження
Центру археології Києва ІА НАН України за адресою вул. Верхній Вал, 10-а у Подільському
районі м. Києва у 2011 р. – Київ, 2012.
Седлачкова Г. Византийские и ближневосточные сосуды и оконное стекло IX–XIV веков
в чешских землях // Стекло Восточной Европы с древности до начала ХХ века. – Санкт-
Петербург, 2015. – С. 262–269.
Столярова Е.К. Происхождение и хронология стеклянных изделий Москвы XII–XIV вв. //
Российская археология. – 1997. – № 4. – С. 93–106.
Турова Н.П. Средневековый пещерный комплекс хребта Иограф над г. Ялтой // Материалы
по археологии и истории античного и средневекового Крыма. – 2014. – Вып. 6. – С. 93–173.
Удальцова З.В. Культурные связи Древней Руси и Византии // Византийский временник. –
1981. – Т. 42. – С. 25–34.
Ханенко Б.И., Ханенко В.Н. Древности Приднепровья. Эпоха славянская (VI–XIII в.). –
Киев, 1902. – Вып. V.
Щапова Ю.Л. Византийское стекло: очерки истории. – Москва, 2010.
Щапова Ю.Л. Стекло Киевской Руси. – Москва, 1972.
Щапова Ю.Л. Стеклянные изделия древнего Новгорода // Материалы и исследования по
археологии СССР. – 1963. – № 117. – С. 104–163.
Bouras L., Parani G. Lighting in early Byzantium (Dumbarton Oaks Byzantine Collection
Publications). – Washington, 2008.
Crowfoot G.M., Harden D.B. Early Byzantine and later glass lamps // The Journal of Egyptian
Archaeology. – 1931. – Vol. 17. – Р. 196–208.
Meyer C. Glass from the North Theatre Byzantine Church, and Sounding at Jerash, Jordan, 1982–
1983 // Bulletin of the American Schools of Oriental Research. Supplementary Studies. – Preliminary
Reports of ASOR-Sponsored Excavations 1982–85 (1988). – No. 2. – Р. 175–222.
177
Тетяна Левченко
ГРАФІТІ-РИСУНОК ГОЛОВИ ТУРА-БИКА

НА ФРАГМЕНТІ ФРЕСКИ ІЗ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ
У статті наведено дані про знахідку фрагмента фрески з графіті рисунка тура-бика з археологічних розкопок
1936 року Т.М. Мовчанівського у Софії Київській. Зроблено аналіз зв’язку зображення тура-бика з язичницькими
віруваннями давніх слов’ян і використання цього символу в народній творчості.
Ключові слова: графіті-рисунок, тур-бик, фреска, археологічні розкопки, Софія Київська, вірування слов’ян.
В статье приводятся данные о находке фрагмента фрески с граффити рисунка тура-быка из археологичес-
ких раскопок 1936 года Ф.Н. Мовчановского в Софии Киевской. Дается анализ связи изображения тура-быка с
языческими верованиями древних славян и использования этого символа в народном творчестве.
Ключевые слова: граффити-рисунок, тур-бык, фреска, археологические раскопки, София Киевская, верования
славян.
The article contains data on the discovery of a fragment of a fresco with graffiti of a drawing of a tour-bull from archaeological
excavations in 1936 by F.N. Movchanovsky in Sofia, Kiev. An analysis is given of the connection between the image of the
bull and the pagan beliefs of the ancient Slavs and the use of this symbol in folk art.
Keywords: graffiti-drawing, tour-bull, fresco, archaeological excavations, Sophia of Kiev, beliefs of the Slavs.
У давньоруських храмах Києва, Новго- ката зверху, розташована в прокресленому

рода, Смоленська, Старої Ладоги трапляють- колі, яке збереглося лише частково. Очі тура
ся численні, різноманітні за змістом, графіті вузькі, видовжені. Ніс широкий, продряпаний
(«графіті» від італ. Graffiare – дряпати). На- двома паралельними лініями, що розходяться
писи й малюнки прошкрябували на стінах і донизу, і підкреслений горизонтальною ліні-
предметах побуту гострим предметом – за- єю. Роги масивні – лівий у формі півмісяця,
лізним або кістяним писалом, ножем, голкою широкий в основі, що закінчується гострим
[Висоцький, 1985, с. 126]). Переважно вони звуженням, верхня частина правого рогу не
мають релігійний або міфологічний зміст. збереглася. Погляд тура видається досить
Це – прохання про допомогу, молитви, зобра- осмисленим. Загалом зображення нагадує
ження хрестів, людських фігур, тварин і пта- риси людського обличчя (іл. 1).
хів. Деякі з них містять відгомін язичницьких Тур – це різновид диких биків з велики-
вірувань або просто є написами побутового ми довгими гострими рогами, які водилися в
характеру. лісах і лісостепу східної півкулі аж до почат-
У фондах Національного заповідника ку ХVII ст. Це сильні, агресивні тварини, за-
«Софія Київська» в групі «Фрагменти мону- ввишки близько 170–180 см в холці, вагою до
ментального живопису» зберігається фраг- 800 кг або навіть 1 тонни. Полювання на тура
мент фрески із зображенням голови тура-бика було вищим проявом мисливської доблес-
(інв. № СМАА 2421/101). У книзі надходжень ті, що підтверджує Великий київський князь
Софійського музею Академії архітектури зро- Володимир Мономах (1053–1125). У своєму
блено запис: «Раскопки 1936 г.». У 1936 році в «Повчанні...» він згадує полювання на диких
Софійському соборі проводила розкопки екс- биків у лісах під Черніговом: «Тура мя 2 ме-
педиція Інституту історії матеріальної куль- тала на розех і з конемъ...» [Повчання, 1903,
тури АН УРСР під керівництвом Теодосія с. 131].
Миколайовича Мовчанівського. Найбільша Незважаючи на те, що ця тварина давно
площа була розкрита в Михайлівському вівта- вимерла, назва її трапляється в прислів’ях,
рі, у південній галереї з боковим вівтарем Ан- піснях, билинах та обрядах. Прикладом мо-
тонія і Феодосія та в Михайлівському приділі жуть служити західнослов’янські колядки:
[Іванисько, 2003, с. 105–106].
Цей уламок фрески представляє фраг- Ой шумью, шумью,
мент розгранки, покритої жовто-коричневою бо в собе чую,
вохрою, розміром 6,5×4,5×1 см, на якій про- Бо в собе чую дивное зверя,
дряпано згадане зображення голови тура-би- Дивное зверя Тура-оленя,
ка. Голова має овальну форму, трохи плес- Шо на головце девять рожечков,
178
Тетяна Левченко.
Графіті-рисунок голови тура-бика на фрагменті фрески із Софії Київської
Ай видели над Киевом дивным-дивно:

А по той стены по городовыи
Ходит-то девица, душа красная,
А на руках носит книгу Леванидову,
А не столько читает, да вдвое плачет.
Говорит-то ведь турица, родна матушка:
– Ай же вы, туры, да малы детушки!
Ай не девица плачет – да стена плачет,
Ай стена та плачет городовая,
А она ведает невзгодушку над Киевом,
Ай она ведает невзгодушку великую
[Онежские былины, 1949, № 60].
Цей «заспів про турів» філолог-фолькло-

рист В. Пропп розглядає як самостійну пісню,
у якій відбивається давньоруська віра в «зна-
мення» [Пропп, 1999, с. 306–307].
Про існування культу тура у слов’ян зга-
дували багато дослідників. Зокрема, О. Фа-
мінцин у праці «Божества древних славян»
пише, що «близкородственным Яриле боже-
ством был на Руси (и несомненно также у
южных и западных славян) ТУР, имя которо-
го в первоначальном смысле означало быка,
представителя бога солнца и обусловливаемо-
го сим последним плодородия» [Фаминцын,
1995, с. 240].
Іл. 1. Графіті-рисунок тура-бика на фрагменті Етнограф, філолог, історик О. Афанасьєв
фрески з археологічного розкопу 1936 р. в Софії у тритомній праці «Поэтические воззрения
Київській (фото, промальовка) славян на природу», розглядаючи й аналізую-
чи слов’янські міфи, звертає увагу на значен-
А на десятом терем збудован… ня бика-тура у віруваннях слов’янських на-
З польської колядки: родів. Бик вважався у них уособленням сили,
J zobaczyłi źwiérza tura, родючості, втіленням продуктивної чолові-
Zwiérza tura, со złote rozkim 1 чої сили. Він асоціювався з сонцем, дощем,
[Фаминцын, 1995, с. 246]. бурею, громом і блискавкою. О. Афанасьєв
пише: «О представлении грозовых облаков
Згадуються тури і в російських билинах. быками и коровами свидетельствуют следу-
В одній з них – «Про Василя Гнатовича і Ба- ющие загадки: “ревнувъ вилъ на сто ги(о)ръ,
тигу» – у заспіві розповідається, як повз Київ на тысячу городив”, “крикнувъ вилъ на де-
пробігають молоді тури і зустрічають свою сять дворивъ, а на тысячу городивъ чутко”,
матір, стару Турицю: “ревнулъ волъ за сто горъ, за сто речек” =
гром; “тур ходит по горам, турица-то по до-
– Ай же ты турица, наша матушка! лам; тур свистнет, турица-то мигнет” = гром
Ай были мы, туры, да во чистом поли, и молния» [Афанасьев, 1995, т. 1, с. 213]. Він
А случилося нам, турам. також наводить приклад старовинної билини,
да мимо Киев-град идти, де згадується, що казковий кінь «сивка-бур-
Ай видели над Киевом чудным-чудно, ка» реве, як тур:
1
І побачила звіра тура,
Звіра тура, що має золоті роги.
179
Зрявкает бурко по-туриному, Яръ туре Всеволодѣ!

Он шип пустил по-змеиному – Стоиши на борони,
Триста жеребцов испугалися, прыщеши на вои стрѣлами,
С княжеского двора разбежалися... гремлеши о шеломы мечи харалужными!
А князи-то и бояра испужалися, Камо, туръ, поскочяше,
Все тут люди купецкие – своимъ златымъ шеломомъ посвѣчивая,
Окорачь они по двору наползалися тамо лежат поганыя головы половецкыя.
[Афанасьев, 1995, т. 1, с. 198]. Поскепаны саблями калеными шеломы
оварьскыя,
О. Афанасьєв вказує, що з назвою тура отъ тебе, яръ туре Всеволоде!
нероздільні поняття швидкого руху і стрім- [Слово о полку Игореве, 1987, с. 33].
кого натиску: «туровый, туркий – скорый,
поспешный, турить – ехать или бежать ско- Ім’я «Тур» трапляється в різних геогра-
ро, гнать кого-нибудь (про-турить – выгнать, фічних назвах. Про топоніміку, пов’язану
вытолкать), туриться – спешить» [Афанасьев, з туром, пише О. Фамінцин: «…русские ле-
1995, т. 1, с. 213]. тописи упоминают о Туровой божнице близ
За словами Прокопія Кесарійського Киева. Название Турова божница находит
(VI ст.), слов’яни приносили биків у жертву себе аналогию <…> в наименованиях церк-
богу грому і блискавок Перуну [див.: Риба- вей и монастырей, по имени чествовавшихся
ков, 2013, с. 560]. Одним із проявів шанування в старину в данных местностях языческих
тура нашими предками є жертвоприношення богов, напр.: Перыньский или Перунский
його в поховальному обряді під час ритуалу монастырь, Болотов монастырь, Никольский
спалення. У Києві в 1955 році на вулиці Воло- на Волосове монастырь и т. п., а сохранение
димирській, 7–9 під час археологічних розко-
пок у похованні було зафіксовано кістки тура.
Київський археолог Я. Боровський у праці
«Мифологический мир древних киевлян» по-
відомляє: «Кроме кальцинированных челове-
ческих костей <…> в кострище найдены пле-
чевая кость тура и обломок турьего рога…»
[Боровский, 1982, с. 90].
Бик як жертовна тварина також відомий на
півночі Росії – у Нижегородській, Пензенській
та Орловській губерніях: бика, якого вигодову-
вали всією громадою, заколювали, з’їдали його
спільно і зберігали кістки, які нібито приноси-
ли удачу [Липец, 1972, с. 103–105].
Тури, дикі бики, виступали символом
честі і хоробрості. У Галицько-Волинському
літопису з туром порівнюють князя Романа
Мстиславича (бл. 1152–1205): «Устремил бо
ся бяше на поганыя яко и лев, серди же бысть
яко и рысь <…> храбор бо бе яко и тур»
[ПСРЛ, т. 2, 1962, стб. 715].
У пам’ятці давньоруської писемності
«Слові о полку Ігоревім» Всеволода – рідно-
го брата Ігоря Святославича, князя Курсько-
го і Трубчевського, автор називає «буй-тур», Іл. 3. Головний убір слов’янських жінок «кика»,
«яр-тур», «тур», щоб підкреслити величезну «кичка» ([Електронний ресурс]. – Режим
фізичну силу князя, його хоробрість у бою з доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/es/24569/%
ворогом: D0%BA%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B0/)
180
многочисленных географических названий

местностей, связанных со словом “тур”, го-
ворит об огромном значении его в жизни и
верованиях славян, и о чрезвычайной попу-
лярности в ней этого божества» [Фаминцын,
1995, с. 241].
З рогів тура робили кубки, що їх викорис-
товували як ритуальні посудини:
Владимир-князь стольной киевской

…Наливал <…> турей рог мёду сладкова
в полтретья ведра, Іл. 4. Підвіски з радимицьких курганів
Подносил Михайлу Казарину. із зображенням тура-бика ХІ–ХІІ ст.
Принимает он, Михайла, единой рукой (Рыбаков, 2013, мал. 118)
И выпил единым духом
[Древние российские стихотворения, У південних слов’ян «турицею» називають
1977, № 22]. весняний карнавал на масляну, а в західних
«Туриці» відзначаються близько до дня Трійці
У 1872–1873 роках у Чернігові Д. Само- [Сумцов, 1887, с. 87–88; Рыбаков, 2013, с. 561].
квасовим був розкопаний курган. Серед зна- За даними відомого дослідника С. Макси-
хідок – дві посудини з рогів тура в срібній мова, гра в бика проводилася на Святки від Ми-
карбованій оправі (іл. 2) [Рыбаков, 1949, с. 8]. колиного дня до Хрещення (за н. ст. з 19 груд-
Згідно з віруваннями давніх слов’ян, ня по 19 січня) [Максимов, 1903, с. 246].
роги тура-бика мали оберегову силу. Аж до Графіті голови тура-бика перегукується із
початку ХХ ст. заміжні жінки в Тульській, зображенням биків у творчості відомої укра-
Рязанській, Калузькій, Орловській та інших їнської народної художниці Марії Прийма-
губерніях носили спеціальний головний ченко (1909–1997). Це – «Синій бик» (іл. 5),
убір, який називається «рогата кика», або «Бичок-третячок» (іл. 6). Казковий синій бик,
«кичка». Кика символізувала роги тура або весь у сяючих зірках, з вигнутою головою в
матері-оленихи, вона мала додавати жінці короні і з бородою дивиться на нас таким же
сил (іл. 3) [Маслова, 1984, с. 57–58; Зеленин, осмисленим поглядом, як тур-бик із софій-
1926, с. 320–323]. ської фрески. «Бичок-третячок» – на темно-
Зображення голови тура-бика трапляєть- му тлі землі зображений червоно-коричневий
ся на підвісках з радимицьких курганів (ХІ– бичок, що пасеться, з наївною мордою, вели-
ХІІ ст.). Археолог, дослідник слов’янської кими вигнутими рогами та круглими очима.
культури та історії Давньої Русі Б. Рибаков В картині він виступає як символ землероб-
у монографії «Язычество древней Руси» дає ства, родючості. У цих дивовижних тваринах
опис підвісок: «Ободок подвески по всему ми бачимо продовження народних вірувань,
кругу украшен выпуклыми точками. Середи- і вони постають перед нами персонажами, що
на круга занята огромной головой быка; четко вийшли з давніх переказів і легенд.
профилированы рога, уши, большие круглые Зображення голови тура-бика в хрис-
глаза. На лбу быка двойной треугольный знак, тиянському храмі ще раз підтверджує, що
опускающийся углом книзу. Морда быка с ро- слов’яни навіть після прийняття християн-
гами занимает всю внутреннюю поверхность ства довго зберігали багато рис своєї релігії,
подвески» (іл. 4) [Рыбаков, 2013, с. 559]. До- які стосувалися повсякденного життя людини
слідник київських графіті С. Висоцький ви- і продовжували шукати допомоги й покрови-
явив зображення корови в Михайлівському тельства у священних тварин. Вони вірили в
приділі Софійського собору з написом: «Муу» їхню чарівну силу. Поступово міфи і значення
[Высоцкий, 1976, с. 126]. символів стали забуватися, проте відголоски
Маска бика або тура – обов’язковий атри- язичництва дійшли до наших днів у народних
бут гулянь ряджених на Святки та Масляну. повір’ях, звичаях і традиціях.
181
Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу : в 3 т. [Электронный ресурс]. –

Москва, 1995. – Т. 1. – Режим доступа: https://app.box.com/shared/ldcykno9cf.
Банников А. Г., Флинт В.Е. Отряд Парнокопытные (Artiodactyla) // Жизнь животных. –
Москва, 1989. – Т. 7. Млекопитающие. – С. 516–517.
Боровский Я.Е. Мифологический мир древних киевлян. – Киев, 1982.
Высоцкий С.А. Средневековые надписи Софии Киевской ХI–ХVII вв. – Киев, 1976.
Высоцкий С.А. Киевские граффити ХI–XVII вв. – Киев, 1985.
Древние российские стихотворения, собранные Киршею Даниловым / издание подготовили
А.П. Евгеньева, Б.Н. Путилов. – Москва, 1977.
Зеленин Д.К. Женские головные уборы восточных (русских) славян // Slavia. – Praze,
1926. – Roc. V. – Z. 2. – С. 303–338
Іванисько С. Археологічні дослідження Софійського собору в 1936 р. під керівництвом
Мовчанівського Т.М. // Софійські читання. – Київ, 2003. – С. 105–108.
Летопись Нестора со включением поучения Владимира Мономаха [Электронный
ресурс]. – Санкт-Петербург, 1903. – С. 121–135. – Режим доступа: http://www.runivers.ru/upload/
iblock/2b5/Letopis%20Nestora.pdf.
Липец Р.С. Образ древнего тура и отголоски его культа в былинах // Славянский фольклор. –
Москва, 1972. – С. 82–109.
Максимов С.В. Нечистая неведомая и крестная сила. – Санкт-Петербург, 1903.
Маслова Г.С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах
ХІХ – начала ХХ века. – Москва, 1984.
Онежские былины, записанные А.Ф. Гильфердингом летом 1871 года: в 3 т. – Москва;
Ленинград, 1949. – Т. 1.
Полное собрание русских летописей. – Москва, 1962. – Т. 2.
Пропп В.Я. Русский героический эпос. – Москва, 1999.
Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // Материалы и исследования по археологии СССР. –
Москва; Ленинград, 1949. – № 11. – С. 7–102.
Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – Москва, 1981.
Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – Москва, 2013.
Слово о полку Игореве. – Москва, 1987.
Сумцов Н.Ф. Тур в народной словесности // Киевская старина. –1887. – Т. ХVII. – С. 65–90.
Фаминцын А.С. Божества древних славян. – Санкт-Петербург, 1995.
182
Наталия Малюк
ЮВЕЛИРНЫЕ ИЗДЕЛИЯ ДРЕВНЕРУССКИХ КЛАДОВ

В ФОНДАХ МУЗЕЯ ИСТОРИЧЕСКИХ ДРАГОЦЕННОСТЕЙ УКРАИНЫ
В статье впервые обобщены данные о хранящихся в фондах Музея исторических драгоценностей ювелирных
изделиях, происходящих из 18-ти древнерусских кладов ХІІ–ХІІІ вв. Дан краткий перечень экспонатов из этих
кладов, представленных в экспозиции. Публикуются сведения о некоторых ранее не публиковавшихся или счи-
тавшихся утраченными предметах.
Ключевые слова: ювелирные изделия, клад, коллекция Музея исторических драгоценностей.
У статті вперше узагальнено дані про ювелірні вироби, що походять з 18-ти давньоруських скарбів ХІІ–ХІІІ ст. та
зберігаються у фондах Музею історичних коштовностей, надається стислий перелік експонатів із цих скарбів,
представлених в експозиції. Публікуються деякі предмети, які раніше не публікувалися або вважалися втраченими.
Ключові слова: ювелірні вироби, скарб, колекція Музею історичних коштовностей.
The article for the first time synthesizes information on the jewellery from 18 Ancient Rus hoards of the ХІІ–ХІІІ centuries
stored in the Museum of Historical Treasures. A short list of the items from these hoards presented in the Museum’s
exhibition is provided. Information on some previously unpublished or considered lost items is published.
Keywords: jewellery, hoard, collections, Museum of Historical Treasures.
Комплексы древнерусских кладов явля- от завершения. Существенно осложняет рабо-

ются ценнейшим источником для изучения ту недостаточность информации в инвентарях
как культурного, так и социально-экономи- музея, утрата некоторой части довоенной до-
ческого развития Древней Руси. Интерес к кументации и необходимость во многих слу-
ним не ослабевает, о чем свидетельствуют чаях полагаться прежде всего на визуальные
последние публикации кладов коллекций му- исследования депаспортизированных экспона-
зеев [Новаковская-Бухман, 2010, с. 230–233; тов. Качественная публикация такого каталога
2016, с. 321–336; Клады Древней Руси, 2015; на данном этапе маловероятна, однако есть
Pekarska, 2011], классификация и изучение возможность представить некоторые предва-
стилистики и хронологии украшений [Жили- рительные результаты.
на, 2014]. Для работы исследователя чрезвы- В фондах МИДУ на сегодня выделен ряд
чайно важна возможность непосредственно ювелирных изделий, происходящих из 18-ти
осмотреть изделия, но, к сожалению, зачастую древнерусских кладов, закладку которых при-
это не удается ввиду отсутствия сведений о на- нято датировать второй половиной ХІІ – первой
хождении тех или иных предметов. Ощущает- половиной ХІІІ вв. Это т. н. IV группа кладов
ся недостаток систематизированных справоч- по классификации Г. Корзухиной, исследование
ных изданий с информацией о современном которой является базовым для их идентифи-
состоянии находок, уточненными параметра- кации. Клады происходят из Киева, Киевской,
ми, качественными изображениями. Идеаль- Черкасской и Житомирской областей. В публи-
ным, с нашей точки зрения, было бы создание кации для кладов, находящихся в коллекции
сводного (электронного) каталога всех кладов, МИДУ, будет применяться римская нумерация.
хранящихся в музеях Украины, однако эта ра- Два комплекса кладов связаны непо-
бота требует совместных многолетних усилий средственно с Десятинной церковью. Один
большой творческой команды. Пока мы пыта- из них – это клад, найденный в 1936 году на
емся решить более скромную задачу создания усадьбе Десятинной церкви во время работ
каталога древнерусских кладов, хранящихся в Киевской археологической экспедиции АН
Музее исторических драгоценностей Украи- УССР под руководством Ф. Мовчановского, –
ны (далее – МИДУ) – филиале Национально- клад № 68 по каталогу Г. Корзухиной [Кор-
го музея истории Украины (далее – НМИУ). зухина, 1954, с. 108, табл. ХХІХ]. Атрибуция
Идея разработки такого каталога была пред- депаспортизированных ювелирных изделий
ложена несколько лет назад Людмилой Вла- была восстановлена Л. Строковой [Строкова,
димировной Строковой. Работа с перерывами 1996, с. 79–81, 154–159].
велась ранее разными сотрудниками отдельно Клад I.
по экспозиционной (Н. Рудыка и В. Хардаев ) В состав клада входили три серебряных
и фондовой (Н. Малюк ) группам и еще далека браслета, два парных серебряных многолу-
183
чевых колта, сорок серебряных колодочек Схематически изображено поднятое крыло, вто-
рясен, четыре серебряных кольца, девять рое крыло изображено, очевидно, около середи-
серебряных колец киевского типа и медная ны шеи. На туловище произвольно нанесены
бляшка с перегородчатой эмалью. На сегодня штрихи. Гравировка выполнена дражировкой,
клад разрознен, часть находок хранится непо- фон заполнен чернью, очерчен по кругу двумя
средственно в НМИУ, некоторые находятся в зигзагообразными линиями. Размеры: первый
экспозиции МИДУ, часть хранится в фондах. щиток – 30×25 мм, второй щиток – 31×26 мм,
Это, в частности: фрагмент пластины – 40 13 мм.
№ АЗС-536 – серебряная трехбусинная Отдельно – фрагмент пластин основы с
серьга киевского типа (ил. 1: 1). Конструкция лучами, попарно соединенными концами с
одинакова для всех подобных украшений, в ее помощью рубчатой проволочки, лучи окайм-
основе – кольцо, концы которого раскованы, лены сканной проволочкой. С помощью пря-
один заостренный, с маленьким отверстием, моугольной скобы параллельно припаяны два
второй – скрученный в трубочку. На коль- колечка для крепления дужки.
цо были насажены три бусины бочковидной № АЗС-553 (ил. 1: 4) включает оборотные
формы (сохранились две, одна почти полно- щитки двух колтов, несколько относительно
стью разрушена). Основой каждой бусины яв- крупных фрагментов оправы и много мелких
ляется проволочный каркас из двух спаянных обломков. На щитках – гравированные изо-
ажурных полушарий (т. н. петельный каркас бражения стилизованной розетки-плетенки
[Жилина, 2010, с. 119]), каркас покрыт зер- в той же технике, что и на лицевых щитках.
нью, каждое зерно посажено на микроскопи- Размеры: первый щиток – 34×25 мм, второй
ческое колечко [Мінжулін, 1998, с. 173]. Меж- щиток – 32×26 мм, фрагменты пластины –
ду бусинами и с внешней стороны крайней 26×6 мм, 21×6 мм.
бусины на кольцо навита фиксирующая их Особенности технологии изготовле-
сканная проволочка. Размеры: внешний диа- ния подобных колтов детально рассмотрены
метр кольца – 30 мм; диаметр бусин – 11 мм. Л.В. Пекарской [Пекарська, 2016, с. 172–173].
Серьги с такими бусинами, как серебря- Отдельно сохранилась дужка колта из
ные, так и золотые, были наиболее распро- круглой в сечении проволочки (диаметр
страненными на Руси. Большинство их про- 2 мм), концы которой раскованы и закручены
исходит из Киева и Киевской земли, известны в колечки. В одно из колец вставлена серебря-
находки также из Старой Рязани, Владими- ная трубочка длиной 6 мм, диаметром 3 мм.
ро-Суздальской, Псковской и Новгородской № АЗС-687 (ил. 1: 2) – фрагментиро-
земель. Их носили, прикрепляя к головному ванные колодки рясен (5 ед.), большая часть
убору, вплетая в волосы, вдевая в уши [Ага- колодок хранится в НМИУ (№ ДРА-1262).
пов, Сарачева, 1997, с. 99–109; Жилина, 2010, Рясна состояли из тисненых выпуклых коло-
с. 123; Рябцева, 2005, с. 210–234]. дочек-лоточков с чередующимися гладкими и
Серебряные колты были найдены уже рифлеными вертикальными полосками, с об-
фрагментированными, это, вероятно, стало ратной стороны на лоточки припаяны гладкие
причиной некоторой путаницы: при апро- пластины. С одной широкой стороны к двум
бации были соединены под одним номером колодочкам припаяны пластинчатые колечки
(№ АЗС-552) лицевые щитки, и отдельный но- с продольным рифленым желобком. С обеих
мер (№ АЗС-553) получили оборотные щитки. сторон от кольца в колодках сделаны сквоз-
№ АЗС-552 (ил. 1: 3) – вставные лицевые ные отверстия, предназначенные для крепле-
щитки двух колтов: две округлые, слегка выпу- ния колодочек в ленту. К кольцу прикреплена
клые пластины с гравированным изображением цепочка, плетенная способом «звено в звено».
в профиль справа фантастического четвероно- Размер целой колодочки 27,5×7×3 мм.
гого существа. Передняя нога поднята. Голо- В экспозиции МИДУ находятся серебря-
ва на длинной тонкой шее напоминает голову ные височные кольца № АЗС-530, 537–539,
хищной птицы с загнутым клювом. Глаз боль- серебряные браслеты № АЗС-608 – № АЗС-
шой миндалевидный, уши острые, едва прижа- 610, серебряные перстни № АЗС-660, № АЗС-
ты. Хвост поднят вверх, раздвоенный на конце. 662, № АЗС-671.
184
Наталия Малюк. Ювелирные изделия древнерусских кладов
в фондах Музея исторических драгоценностей Украины
Еще один комплекс, обнаруженный в ко сплющенными окончаниями и ромбовидным

1939 году во время исследования руин Де- средокрестием, размеры 16 (21 – вместе с огла-
сятинной церкви Киевской экспедицией Ин- вием) × 13 мм, вес – 1,0 г. На лицевой стороне
ститута археологии АН УССР (руководитель в средокрестии черневое ромбовидное, немного
М. Каргер) [Каргер, 1941, с. 75–85; 1958, скругленное поле с изображением равносторон-
с. 496–514], не входил обычно в перечень него креста с расширяющимися заругленными
кладов. Л. Пекарская, обосновав его соответ- на концах лопастями. На оборотной стороне в
ствие такому определению, предложила рас- средокрестии углубленное изображение косо-
сматривать находки из т. н. тайника как клад го креста, частично заполнено чернью, между
[Пекарська, 1996, с. 48–53]. плечами креста – небольшие углубленные тре-
Клад ІІ «Тайник Десятинки». угольники с черневым заполнением, сохранив-
Кроме подробно рассмотренных на про- шимся тоже частично. Оглавие в виде плоского
шлогодних чтениях [Малюк, 2016, с. 157–165] ушка с круглым отверстием.
элементов декора одежды из этого комплек- Кресты домонгольского времени принято
са (№ АЗС-686, № АЗС-688, № АЗС-693/1 – делить на две большие группы: кресты-энкол-
№ АЗС-693/10, № АЗС-695/1 – № АЗС-693/17), пионы и простые монолитные кресты неболь-
к «Тайнику Десятинки» можно отнести два се- ших размеров, за которыми закрепилось на-
ребряных нательных крестика (№ АЗС-691/1 звание «тельник». Наиболее многочисленными
и № АЗС-691/2), предположительная запись среди металлических тельников домонгольской
о месте находки которых – «Десятинная цер- эпохи были кресты с шариком или округлым
ковь», без указания даты и обстоятельств, не- утолщением на концах. Средокрестие их может
сколько сбилась и охватывает графы инвен- быть оформлено по-разному: в виде одного или
тарной книги, относящиеся к разным экспона- четырех шариков, квадрата или ромба. Различ-
там. Нательные позолоченные крестики были ные варианты тельников такого типа существо-
в составе комплекса, но не были ни описаны, вали с XI по XIII вв. [Кутасов, Селезнев, 2010,
ни сфотографированы, известен лишь их вес – с. 7; Нагрудные кресты, 2013, с. 3–11]. Кресты,
0,91 г и 0,85 г [Пекарська, 1996, с. 51]. Учи- аналогичные № АЗС-691/1 и № АЗС-691/2, да-
тывая, что экспонатам присвоен один номер с тируемые XII–XIII вв., были найдены в Киев-
дробями, рядом с № АЗС-691/1 и № АЗС-691/2 ской области, в Крыму, в Костромских и Влади-
записаны находки из «Тайника», а вес экспона- мирских курганах, в Белоозере, Старой Рязани,
тов практически совпадает с весом крестиков, Тверской области, в Латвии и Эстонии [Седова,
найденных в 1936 году (разница в долях грамма 1981, с. 50–51]. Их, в большинстве случаев,
возникает при взвешивании одного и того же очевидно, действительно носили на теле под
предмета на разных весах, при разной темпе- одеждой. Однако в древнерусских погребениях
ратуре и даже просто при движении воздуха), среди других украшений костюма известны на-
можно утверждать, что мы впервые представ- ходки нательных крестов в составе ожерелий,
ляем ранее не публиковавшуюся часть клада. которые носили открыто. Как правило, крест
Это два серебряных крестика, относящихся к выделялся, занимая центральное положение, но
группе т. н. крестов-тельников: материалы захоронений демонстрируют и но-
№ АЗС-691/1 (ил. 2: 1) – двусторонний шение крестов по несколько штук, или вместе
четырехконечный крест, с шаровидными с иконками и языческими амулетами [Макаров,
окончаниями, размеры 14,5 (20,0 – вместе с 2008, с. 37–38; Степанова, 2014, с. 130–132].
оглавием) × 12,5 мм, вес – 0,9 г. На лицевой В экспозиции музея представлены ква-
стороне в ромбическом средокрестии на чер- дрифолийные серебряные бляшки № ДМ-
невом ромбовидном поле изображен равно- 8667 – № ДМ-8670, входившие в состав клада
сторонний крест с расширяющимися треу- «Тайника», которые можно рассматривать как
гольными завершениями лопастей. На обрат- элементы барм с изображением деисусно-
ной стороне скредокрестие гладкое. Оглавие го чина [Романовська, 2016, с. 178–182], но,
в виде плоского ушка с круглым отверстием. учитывая, что материалы захоронений дают
№ АЗС-691/2 (ил. 2: 2) – двусторонний че- примеры ношения нескольких крестов в оже-
тырехконечный крест, с шаровидными, несколь- рельях вместе с разными иконками, а в ком-
185
плексе тайника Десятинки были несколько На кольцо посажены три гладкие тисненые
крестов и медальонов-иконок, можно предпо- овальные бусины, сплошь покрытые мелкой
ложить, что все медальоны и кресты из ком- зернью, каждый шарик которой посажен на
плекса тайника могли носить в одном ожере- микроскопическое колечко. Между бусинами
лье, которое не являлось бармами в прямом и с внешней стороны крайней бусины на коль-
смысле слова. цо навита фиксирующая сканная проволочка.
В фондах музея хранятся находки и из Размеры: внешний диаметр кольца – 33 мм;
других киевских кладов. В частности как на- бусины – 10×13 мм, диаметр дрота – 1,5 мм.
ходки из клада, найденного в июле 1904 году Аналоги такого типа среди древнерус-
в Киеве во дворе Софийского собора (клад ских бусинных колец неизвестны. Наиболее
№ 86 по Г. Корзухиной [Корзухина, 1954, характерна овальная форма бусин для бу-
с. 108, табл. ХХХIV]), удалось идентифици- синных колец дунайско-балкано-карпатского
ровать две серьги киевского типа, хранящие- региона, а овального кольца – для бусинных
ся в фондах МИДУ. польских украшений, однако форма застежки
Клад ІІІ. характерна для сережек т. н. киевского типа
В состав клада входили семь серебряных [Рябцева, 2005, с. 210–211, 344.]
сережек киевского типа с ажурными и зерне- Клад IV.
ными бусинами и пластинчатый серебряный Ювелирные изделия из клада, обнаружен-
браслет. Г. Корзухина упомянула, что клад по- ного 25 мая 1938 года на Михайловской площа-
ступил в Археологическую комиссию и был пе- ди, над склоном у Михайловской улицы [Са-
редан в 1906 году в Музей Киевской духовной мойловський, 1948, с. 192–198] (по Г. Корзухи-
академии, но не указала его нынешнее местона- ной, клад № 88, найденный в начале ул. Малая
хождение. В музейной документации не указа- Житомирская [Корзухина, 1954, с. 114]), в ин-
но происхождение многих экспонатов, однако вентарной книге указаны как находки из Деся-
сличение особенностей формы бусин и дужек, тинной церкви (№ АЗС-696) и с площади Геро-
а также определенных дефектов, с опублико- ев Перекопа (№ АЗС-674, № АЗС-899, № АЗС-
ванными изображениями находок [Корзухина, 926). Михайловская площадь носила название
1954, табл. ХХХIV, 4, 7], позволяет сделать вы- Красных героев Перекопа с 1921 по 1944 год,
вод, что серьги № АЗС-1077 и АЗС-1082 абсо- а, следовательно, и в 1940 году, во время об-
лютно идентичны изображенным, следователь- наружения клада и передачи его в Государ-
но, входили состав названного клада. ственный республиканский исторический
№ АЗС-1077 (ил. 3: 1) – сережка трехбу- музей в Киеве (ныне – НМИУ). Но о кладе в
синная, в ее основе кольцо из тонкой проволо- публикации И. Самойловского и исследовании
ки, концы которого раскованы, один заострен- Г. Корзухиной даны другие названия местно-
ный, с маленьким отверстием, второй – скру- сти, почему и возникли разночтения относи-
ченный в трубочку. На кольцо посажены три тельно места находки, а депаспортизирован-
ажурные бусины, каждая из восьми двойных ные экспонаты были распределены по разным
колец (одно сканное, второе – из гладкой про- группам хранения и совмещены с фрагмента-
волочки). В местах соединения двойных ко- ми изделий, не имеющих отношения к кладу.
лец напаяны маленькие колечки из гладких В состав клада входили золотая цепь из 17-ти
проволочек, в которые посажено по шарику медальонов с перегородчатой эмалью, две зо-
зерни. Между бусинами и с внешней сторо- лотые цепочки, семь золотых колец киевского
ны крайней бусины на кольцо навиты скан- типа, фрагмент витого браслета, серебряная
ные проволочки, фиксирующие их. Размеры: иконка с изображением Богородицы, фрагмен-
внешний диаметр кольца – 29 мм; бусины – ты серебряного перстня.
диаметр около 11 мм, диаметр дрота – 1,5 мм. В фондах МИДУ хранятся:
№ АЗС-1082 (ил. 3: 2) – сережка трехбу- № АЗС-696 (ил. 4: 2) – фрагменты двух
синная, в основе – кольцо (форма близкая к древнерусских браслетов, один из которых
овалу) из тонкой проволоки. Его концы рас- происходит из клада 1938 года, происхож-
кованы, один закругленный, с маленьким от- дение второго пока не удалось установить.
верстием, второй – скрученный в трубочку. С изображением в публикации [Корзухина,
186
1954, с. 114, рис. 16, б] совпадает фрагмент способ крепления. Впоследствии возникла и
серебряного щитково-конечного браслета, ви- специальная конструкция в виде прямого или
того из трех прямоугольных в сечении дротов. чуть изогнутого стержня с двумя петлями.
Наконечник – литой накладной, миндалевид- Украшения на прямых стержнях могли быть
ной формы, его треугольное окончание пере- также подвесками в сложных украшениях.
ходит в трехлепестковый росток-крин, при- Больше всего бусинных очелий происходит из
крывающий место соединения наконечника кладов Владимира и Старой Рязани, отдельные
с браслетом. Наконечник соединен с концом дужки найдены в Киеве, на Киевщине, Черни-
браслета, возможно, с помощью специально- говщине, Орловщине и на западе в окрестно-
го штифта. Гравированный орнамент в виде стях Галича [Жилина, 2010, с. 118–119].
стилизованного дерева, окруженного бордю- Для определения назначения трехбусин-
ром из завитков, был заполнен чернью. Разме- ного украшения важны форма стержня и спо-
ры: длина – 65 мм, диаметр – 8 мм. По типоло- соб застегивания и крепления. Поскольку в
гии Т. Макаровой, принадлежит к подтипу 3, нашем случае один конец стержня отломан и
наиболее многочисленному, большинство эк- утрачен, окончательный вывод о назначении
земпляров которого найдено на Киевщине и украшения сделать невозможно.
датируется XII в. [Макарова, 1986, с. 33–37]. В процессе работы с документацией выяс-
№ АЗС-899 (ил. 4: 3) – золотая трехбу- нилось, что фрагменты перстня, также проис-
синная сережка. Технология изготовления ходящие из клада на ул. Малая Житомирская,
аналогична № АЗС-536. Размеры: внешний находятся в фондовой группе хранения «Юве-
диаметр кольца – 22 мм; бусины – 6×8 мм, лирное искусство раннего железного века».
8×8 мм, 7×8 мм, диаметр дрота –1,5 мм. № АЗС-674 (ил. 4: 1) – фрагменты литого
№ АЗС-926 (ил. 4: 4) – украшение золо- серебряного щиткового перстня: часть шинки
тое трехбусинное (аграф), из двух фрагментов и щиток квадрифолийной формы, в центре –
(разломано пополам), в основе – стержень из четыре крестообразно расположенных кру-
круглой в сечении проволоки, один конец ко- глых углубления, обрамленных рамкой в виде
торой раскован и скручен в трубочку, второй ромба, контур которой заполнен чернью. Ве-
обломан. На стержень были насажены три по- роятно, в углах щитка также были черневые
лые бусины шаровидной формы (сейчас две изображения, но сейчас остались едва разли-
на фрагмент I, одна на фрагменте II), в осно- чимые следы. На дужке по бокам щитка было
ве которых – два спаянные тисненые полуша- по четыре сквозных отверстия, крестообраз-
рия. На поверхности бусин – восемь сканных но расположенных. Перстни подобного типа
соприкасающихся окружностей, в каждой из были достаточно распространены, возможно,
них расположен равносторонний треуголь- относятся к серийному производству [Михай-
ник, образованный шариками мелкой зерни. лик, 2006, с. 55–56, рис. 2].
Между окружностями образовались четыре Ряд предметов из клада находится в экс-
ромбовидных поля, в которых крестообразно позиции МИДУ: цепь из медальонов (рясна)
расположены по пять шариков зерни, поса- № АЗС-918, золотая цепочка № АЗС-898,
женных в маленькие колечки из гладких про- серьги трехбусинные № АЗС-900 – № АЗС-
волок. Бусины фиксируются сканными про- 902, № АЗС-915, № АЗС-922.
волочками, навитыми на стержень. В местах Клад V.
выхода стержня из бусин между краями ко- Сверяя старые номера, нам удалось опре-
лец образовались ромбовидные поля, в углах делить хранящиеся в фондах украшения из
которых расположены также четыре шарика клада, найденного в Киеве до 1914 года на
зерни. Размеры: длина фрагментов – 45 мм ул. Стрелецкой (клад № 100 по Г. Корзухиной
каждый; бусины – диаметр 15 мм, диаметр [Корзухина, 1954, с. 119]), в состав которо-
дрота – 2 мм. го входили парные золотые колты с эмалью,
Трехбусинные украшения, вероятно, 42 золотые колодки рясен, две пары колец
трансформировались из трехбусинных колец в золотых киевского типа; 4 золотые височные
конце XII в. Изначально кольца-серьги приспо- кольца, серебряный витой браслет с чернью,
сабливали как скобки очелья, разгибая и меняя 2 серебряные гривны шейные, серебряное
187
кольцо с шестиугольным щитком, орнаменти- колты, ожерелья, рясна, перстни, браслеты,

рованным чернью. Клад был пожертвован на- а также монетные гривны и фрагменты тка-
следниками И. Терещенко в Киевский музей ней [Беляшевский ,1904, с. 197–304, табл. XV;
древностей и искусств, в декабре 1914 года ОИАК за 1903 г., 1906, с. 184–192, табл. V, 5].
был записан в инвентарь Археологического Основная часть клада была передана Архе-
отдела музея за № 17390 – № 17445. Как от- ологической комиссии, однако затем была воз-
метила Г. Корзухина, в 1949 году в Киевском вращена в Михайловский монастырь. Между
историческом музее (ныне – НМИУ) было 1921 и 1925 годами эта часть поступила в Госу-
обнаружено только две шейные гривны [Кор- дарственный исторический музей (г. Москва).
зухина, 1954, с. 119], но на сегодня удалось Среди предметов, хранящихся в ГИМе, – 13 из
установить еще несколько изделий, находя- 16-ти нашивных серебряных бляшек с эмалью,
щихся в коллекции. бывших в составе клада. Так как «некоторые
В фондах МИДУ хранятся: предметы каким-то образом отделились от
№ ДМ-6416 (ил. 5: 1) и № ДМ-6418 клада, попали в частные коллекции», а потом
(ил. 5: 2) – золотые серьги трехбусинные, в Киевский исторический музей [Корзухина,
с полыми бусинами в основе которых т. н. пе- 1954, с. 121], можно предположить, что среди
тельчатый каркас с зернью (см. № АЗС-536, них были и некоторые бляшки, а неоднократ-
№ АЗС-899). Дужки повреждены, один конец ные перемещения и разделения клада приве-
отсутствует. Размеры: внешний диаметр коль- ли к тому, что не только браслеты и пара серег
ца – 22 мм; бусины – диаметр около 10 мм, [Корзухина, 1954, с. 121], но и несколько более
диаметр дрота – 1 мм (№ ДМ-6416); внешний мелких изделий оказались со временем в кол-
диаметр кольца – 22 мм; диаметр бусин – око- лекции Исторического музея в Киеве (НМИУ).
ло 11 мм, диаметр дрота – 2 мм (№ ДМ-6418). Происхождение бляшек, хранящихся в
№ ДМ-6417 (рис. 5: 3) – золотая сережка МИДУ, в инвентарной книге не указано, их
киевского типа, с бусинами из двух спаянных старые номера (№ 30872, № 30873) соответ-
тисненых полушарий, украшенных тремя со- ствуют рукописному каталогу Археологиче-
прикасающимися сканными кольцами, вну- ского отдела КМДИ (запись от 29 сентября
три которых – четыре сканных колечка, кре- 1924 г.), где указано, что украшения переданы
стообразно расположенных вокруг маленько- из Лаврского музея.
го колечка из гладкой проволоки с шариком Под № 30866 в этом же каталоге записан
зерни. Размеры: внешний диаметр кольца – серебряный браслет-наруч из клада Михай-
26 мм; бусины – диаметр около 11 мм, диа- ловского монастыря. Как декор, так и разме-
метр дрота – 1 мм. ры бляшек полностью соответствуют анало-
В экспозиции МИДУ находятся: сере- гичным экспонатам ГИМа и изображениям
бряное кольцо с шестиугольным щитком, в первых публикациях [Беляшевский, 1904,
орнаментированным чернью; золотые колты с. 197–304, табл. XV; ОАК за 1903 г., 1906,
с эмалью № ДМ–6316, № ДМ-6317, кольца с. 184–192, табл. V, 5].
височные № ДМ-6408 – № ДМ-6411, серь- № ДМ-6424 (ил. 6: 1) – два фрагмента на-
га трехбусинная № ДМ-6419, рясна № ДМ- шивной бляшки, состоявшей из круглого се-
6548 – № ДМ-6589. ребряного лоточка, украшенного орнаментом
Клад VI. в технике перегородчатой эмали, и оправы в
Очевидно, из большого клада, найденно- виде круглой, выпуклой с лицевой стороны
го в 1903 году в Киеве в ограде Михайловско- серебряной рамки. В основе эмалевого ор-
го монастыря (клад № 103 по Г. Корзухиной намента крестовидная фигура изумрудного
[Корзухина, 1954, с. 120–122]), происходят цвета, в центре которой – ромб синего цвета
две миниатюрные нашивные бляшки с пере- с вогнутыми сторонами. Пространство между
городчатой эмалью № ДМ-6424 – № ДМ- сторонами креста заполнено четырьмя т. н.
6425, до недавнего времени находившиеся городками рубинового цвета. Крест вписан в
в группе хранения «Памятники ювелирного круг темно-синего цвета. Поверхность эмали
искусства Украины ХV–ХХI вв.». В состав гладко полированная, блестящая. Перегород-
клада входили многочисленные украшения – ки тонкие, замкнутые, не всегда симметрич-
188
ные. Отдельно – часть оправы, на которой в В фондах МИДУ хранятся фрагменты

месте разлома – след отверстия для крепле- серебряных позолоченных криновидных под-
ния. Размеры: диаметр лотка – 9,0 мм, шири- весок № АЗС-2202/1 – № АЗС-2202/3.
на рамки – 3,5 мм. № АЗС-2202/1 (ил. 7: 1) – четыре фраг-
№ ДМ-6425 (ил. 6: 2) – такой же формы мента криновидной четырехконечной подве-
бляшка с несколько отличающимся по коло- ски, каждый – часть стороны крестовидной
риту орнаментом, в основе которого – кресто- фигуры, концы которой завершаются три-
видная фигура белого цвета. Пространство листниками. Вероятно, фрагменты были ча-
между сторонами креста заполнено «город- стями различных подвесок (вариант 1 или 3
ками» синего цвета, крест вписан в круг ма- типа II криновидных подвесок по типологии
линового цвета. Размеры: диаметр лотка – Н. Жилиной [Жилина, 2010, с. 23–144]) или
9,0 мм, ширина рамки – 3,5 мм. же центральная часть утрачена – линии разло-
Такие бляшки могли использовать как для ма не совпадают. К одному фрагменту (верх-
головного убора, так и для отделки других ча- ний отросток крина) прикреплено ушко. Раз-
стей одежды – воротников, рукавов, подолов. меры: 25×13,5 мм; 22×18 мм; 11,5×11,5 мм;
В коллекции Государственной оружейной па- 18×16 мм; диаметр ушка – 7 мм.
латы (г. Москва) находится саккос митрополита № АЗС-2202/2 (ил. 7: 2) – криновидная
Алексия (между 1292–1305–1378 годами), укра- четырехконечная подвеска, разломанная на
шенный эмалевыми бляшками, среди которых три больших фрагмента и один маленький,
также есть значительное количество аналогич- концы завершаются трилистниками. Нижний
ных по форме и орнаментации. Совпадение на- конец удлиненный, нижние листья боковых
столько полное, что Т. Макарова предположила трилистников удлиненные, утолщенные и
существование отлаженного серийного произ- изогнутые, концы нижнего и боковых сбли-
водства, возможно, в ювелирных мастерских жены. К верхнему отростку крина прикрепле-
Киева [Макарова, 1975, с. 50–54, 82–84, табл. 13, но ушко. По типологии Н. Жилиной [Жили-
2; 26, 4–7; с. 122, № 130]. Однако сохранность на, 2010, с. 23–144] относится к варианту 3
эмалей из коллекции МИДУ, насыщенность их типа II криновидных подвесок (подвески че-
цвета, качество полировки позволяют предпо- тырехконечные крестообразные с трилист-
ложить их византийское происхождение. ником завершением каждого конца). Разме-
Клад VII. ры: 31,5×21,5 мм; 24,5×13 мм; 18,5×17,5 мм,
Клад, найденный 31 мая 1949 года на 3,5×4,5×4,5 мм.
ул. Трехсвятительской (тогда – Жертв Рево- № АЗС-2202/3 (ил. 7: 3) – пять больших
люции) (№ 109 по Г. Корзухиной [Корзухи- фрагментов и два маленьких от четырехко-
на, 1954, с. 125]), был передан в Институт нечных криновидных подвесок. Четыре фраг-
археологии АН УССР, оттуда поступил в Го- мента были частями одной подвески – линии
сударственный республиканский историче- их разлома совпадают. Один фрагмент в виде
ский музей в Киеве [Самойловський, 1952, трилистника происходит от другой подвески
с. 120–125]. В состав клада, кроме серебря- подобного типа – он несколько отличается по
ной чаши, входили три серебряные монет- форме и не совпадает с линией разлома. Два
ные гривны киевского типа, три серебряные небольших, неправильной формы фрагмента
гривны новгородского типа, парные золотые пластин невозможно отождествить с конкрет-
колты с перегородчатой эмалью, 17 бусин и ной подвеской. По типологии Н. Жилиной
15 подвесок, целых и фрагментированных, [Жилина, Тисненый убор, 2010, с. 23–144]
серебряных с позолотой. Значительная часть относится к варианту 1 типа II криновид-
клада хорошо известна, представлена в экс- ных подвесок (подвески четырехконечные
позиции: бусы и подвески № АЗС-2200/1-15, равноконечные крестообразные с трилистни-
№ АЗС 2201/1-15, серебряная чаша № АЗС- ком завершением каждого конца). Размеры:
2203, гривны новгородского типа № АЗС- 18×18 мм; 23,1×18 мм; 16×17 мм; 17×15 мм;
2204 – № АЗС-2206, гривны киевского типа 8,5×6,9 мм; 7,5×5 мм.
№ АЗС-2207 – № АЗС-2209, колты № АЗС- Все подвески состоят из лицевой тис-
1908/1 и № АЗС-1908/2. неной рельефной пластины и припаянной с
189
обратной стороны плоской пластины. Ушки воположных концах – граффити «П» и «М».
изготовлены из узкой, рифленой по длине Рядом с граффити «П» просматривается пло-
пластины, один конец которой припаян к под- хо читаемое изображение из переплетающих-
веске с обратной стороны, второй скручен в ся линий. Размер: 145×37 мм, вес – 198,7 г.
трубочку. Очевидно, подвески, сейчас фраг- № АЗС-757 (ил. 8: 5) – гривна, форма по-
ментированные, вместе с другими, найденны- добна № АЗС-754. Размер: 127×44,5 мм, вес –
ми в этом кладе, входили в состав ожерелья. 198,7 г.
Аналогичные серебряные с позолотой № АЗС-1203 (ил. 8: 6) – фрагмент гривны
подвески происходят из кладов, найденных в плоский, подтреугольной формы, один угол
1876 году в с. Кресты (сейчас – Тульской об- закруглен. Гривна была разломана: на метал-
ласти) [Корзухина, 1954, с. 141, табл. LX, 6] и ле следы разгибания – поперечные трещины.
в 1993 году в г. Владимире (фонды Владими- Размер: 28,5×41 мм, вес – 23,1 г.
ро-Суздальского музея-заповедника). Монетные гривны использовались в Ки-
Клад VIII. евской Руси в т. н. безмонетный период после
В 1896 году в с. Мышеловка Киевской гу- прекращения поступления арабских дирхе-
бернии (сейчас – часть Голосеевского района мов. Очевидно, во второй половине ХI в. на-
г. Киева) найден клад, в состав которого вхо- чался выпуск более-менее стандартных по
дили 11 монетных гривен и 21 предмет от не- форме и весу серебряных слитков-гривен, раз-
скольких поясов – наконечники, скобы, кольца, новидности которых были в обращении до се-
пряжки (клад № 136 по Г. Корзухиной [Корзу- редины ХV в. Название черниговских гривен
хина, 1954, с. 133–134, табл. LVI]). В инвентар- условно – по месту первой находки на севере
ной книге МИДУ как находки из Мышеловки Черниговщины. Учитывая их многочислен-
значатся пять гривен и украшения поясов, ные находки в Северной Руси и Скандинавии,
происхождение одного экспоната – гривны Н. Котляр предложил называть их «северорус-
№ АЗС-1203 – в инвентарной книге не указано, скими». Предположительно, первоначально
однако старый номер (№ 6917) соответствует изготовление таких слитков было ориентиро-
номеру «Книги для записи вещей музея древ- вано на ювелирный сырьевой рынок [Котляр,
ностей Императорского университета св. Вла- 1996, с. 94–97; Комар, 2015, с. 531–540].
димира», в которой под № 6886–№ 6918 запи- В экспозиции МИДУ находятся украше-
саны находки из Мышеловки, и, в частности, ния поясов № АЗС-736 – № АЗС-747, № АЗС-
под № 6917 – разломанная на две части сере- 759 – № АЗС-764.
бряная монетная гривна ромбовидной формы. Значительная часть кладов была найде-
В фондах МИДУ хранятся: на на территории современной Черкасской
№ АЗС-750 (ил. 8: 1) – серебряный сли- области, в местностях, где известны древ-
ток ромбовидный (далее – «гривна чернигов- нерусские укрепленные городища и, в то же
ского типа»), стороны неровные, тупые углы время, расселение «своих поганых» – кочев-
несколько округлены. Размер: 137×44,5 мм, ников, бывших в вассальной зависимости у
вес – 198,3 г. русских князей [Расовский, 2012, с. 20–39;
№ АЗС-751 (ил. 8: 2) – гривна чернигов- Толочко, 2003, с. 69–88]. Вероятно, их при-
ского типа, острые углы расплющены. Раз- сутствием объясняется наличие в некоторых
мер: 126×45 мм, вес – 198,5 г. кладах кочевнических украшений. Многие
№ АЗС-752 (ил. 8: 3) – гривна чернигов- находки из этих кладов попали в коллекцию
ского типа, стороны неровные, острые углы Б. и В. Ханенко, а позднее хранились в Му-
значительно удлиненные, заостренные. Раз- зее искусств ВУАН, созданном на базе кол-
мер: 155×45,5 мм, вес – 198,5 г. лекции. В 1934 году изделия из драгоценных
№ АЗС-754 (ил. 8: 4) – гривна в виде металлов были переданы на хранение в кон-
продолговатого подпрямоугольного слитка, тору Госбанка, а в 1941 году эвакуированы в
с ровной поверхностью с одной стороны и Уфу. По возвращении музейных коллекций из
выпуклой – с другой, края расплющены, один эвакуации некоторые экспонаты из коллекции
округленный и несколько заостренный, дру- Музея искусств попали в Исторический му-
гой округленный. С одной стороны на проти- зей в г. Киеве.
190
Клад IХ. № ДМ-1821 (ил. 9: 2) – серьга золотая

Найденный в 1896 году на городище Кня- киевского типа с ажурными бусинами, каж-
жа Гора, клад (№ 120 по Г. Корзухиной [Кор- дая из восьми сканных колец. Почти везде в
зухина, 1954, с. 129]) поступил в коллекцию местах соединения колец напаяны маленькие
Б. и В. Ханенко, в 1947 году в составе других колечки из гладких проволок, в которые по-
экспонатов из драгоценных металлов передан сажено по шарику зерни. Между бусинами и
в Киевский исторический музей. с внешней стороны одной крайней бусины на
В состав клада входили: гривна монетная кольцо навита сканная проволочка, фиксиру-
серебряная киевского типа, колт золотой малень- ющая их. Размеры: внешний диаметр коль-
кий с перегородчатой эмалью, парные колты зо- ца – 23,5 мм; бусины – 10,5×8 мм, 8,5×7,0 мм,
лотые многолучевые с перегородчатой эмалью, 12×9 мм; диаметр дрота – 2,0 мм.
лоточки рясен золотые с цепочками [Ханенко, В экспозиции МИДУ находятся: № ДМ-
1902, с. 19–21, 46, табл. XXVII, № 982]. 1829 – серьга трехбусинная (соответствует
В фондах МИДУ хранятся: № 978), № ДМ-1838 и № ДМ-1839 – золотые
№ ДМ-1658 (ил. 9: 1) – рясна золотые из многолучевые колты с перегородчатой эмалью.
36 колодочек полуцилиндрической формы. Клад XI.
Каждая имеет отверстия в три ряда для соеди- В 1897 году на городище Княжа Гора Ка-
нения при нанизывании. На крайних колод- невского уезда Киевской губернии был най-
ках – ушки для крепления цепочки. Цепочки ден клад, в состав которого входили: гривна
плетеные «косичкой» из восьми тонких прово- шейная серебряная, 8 серебряных «аграфов»,
лок. Поверхность колодочек рубчатая, обрат- 32 серебряные позолоченные колодки, серь-
ная сторона выполнена из гладких пластин. ги серебряные половецкого типа, 7 височных
В экспозиции МИДУ представлены: колец серебряных, энколпион бронзовый с
№ ДМ-1773 – колт золотой с перегород- изображением Бориса и Глеба, 2 каменных
чатой эмалью, № ДМ-1771 и № ДМ-1772 – корсунчика без наконечников, 2 пластинки
парные золотые колты многолучевые с пере- стеклянные в виде крыльев бабочки (клад
городчатой эмалью. № 122 по Г. Корзухиной) [Корзухина, 1954,
Клад X. с. 129–130, табл. L, 10–24]. Вероятно, на ос-
В 1897 году на городище Княжа Гора Ка- новании того, что информация о находках
невского уезда Киевской губернии (сейчас – была опубликована в «Древностях Придне-
Каневский район Черкасской области), был провья», Г. Корзухина предположила, что
найден клад (№ 121 по Г. Корзухиной [Корзу- клад поступил в коллекцию Б. и В. Ханенко.
хина, 1954, с. 129]), в состав которого входили В фондах МИДУ удалось идентифицировать
парные золотые колты с эмалью, колт звездча- экспонат, полностью соответствующий одной
тый серебряный, две непарные золотые серь- из изображенных в публикации находок [Ха-
ги киевского типа, браслет серебряный витой ненко, 1902, табл. XXIV, № 915]. Это – серьга
с чернью на наконечниках, энколпион брон- № АЗС-565, которая найдена, согласно записи
зовый. Вероятно, на момент публикации в в инвентарной книге, на Княжей Горе, однако,
1954 году Г. Корзухина не знала точно о судь- обстоятельства и дата находки не уточнены.
бе клада, поэтому указала, что клад поступил Инвентарный номер указывает на то, что в
в коллекцию Б. и В. Ханенко, сопроводив эту коллекции Музея искусств этот экспонат не
информацию вопросительным знаком. находился, а был, вероятно, среди тех, кото-
Сравнивая изображения опубликованных рые передавались в Киевский художествен-
Б. Ханенко находок с экспонатами, которые но-промышленный и научный музей.
находились до 1934 года в коллекции Музея № АЗС-565 (ил. 9: 3) – кольцо височное
искусств, а в 1945 году из Госбанка были пе- половецкого типа с напускной биконической
реданы в Киевский исторический музей, уда- бусиной. Кольцо слегка сплющенное, незам-
лось установить, что № 982 [Ханенко, 1908, кнутое, из круглого в сечении дрота, концы за-
с. 19–21,46, табл. XXVII, № 982] соответству- ходят друг на друга. Бусина состоит из двух по-
ет экспонату № ДМ-1821, который хранится в ловинок, изготовленных из пластин, изогнутых
фондах МИДУ. в виде пустотелых неравносторонних конусов;
191
заметен шов в месте соединения краев пластин. метр дрота – 1 мм. Многочисленные аналоги,
В месте соединения основ конусов напаян скан- датируемые достаточно широко XI–XIII вв.,
ный поясок. С двух сторон у отверстий бусины происходят из Новгородской земли [Левашова,
на кольцо накручено в несколько витков две 1967, с. 19, 41; Седова, 1981, с. 13, 14].
сканные проволочки, которые должны были В фондах МИДУ хранится несколько
соединять кольцо с бусиной и фиксировать ее, практически одинаковых серебряных цепей
однако сканная проволочка разломана, поэтому из круглых колец: № АЗС-680, № АЗС-1289,
бусина подвижна в пределах обмотки. Разме- № АЗС-1291, такая же цепь № АЗС-1290 на-
ры: внешний диаметр кольца – 37 мм; бусина – ходится в экспозиции, две из них поступили
21×34 мм, диаметр дрота – 2 мм. от Б. и В. Ханенко, согласно записи в руко-
По типологии Г. Федорова-Давыдова, от- писном каталоге, составленном В. Хвойкою.
носится к височным кольцам типа IV [Федо- Возможно, один из этих экспонатов также
ров-Давыдов, 1966, с. 37–41, 115, 173, табл. 4] происходит из клада. Но идентифицировать
конца XII – начала ХIII вв.; подобные извест- такие цепочки сложно как из-за их сходства,
ны в кочевнических захоронениях [Плетнева, так и из-за того, что поврежденные цепи были
1973, с. 22, 27, 36, 37, табл. 13, 17]. Височные ранее произвольно соединены, некоторые де-
кольца с биконическими бусинами были ха- формированные звенья сняты и невозможно
рактерным для половцев украшением голов- определить соответствие веса и размеров экс-
ного убора, их носили, вероятно, прикрепляя понатов.
на цепочках или лентах, не исключено и ис- В экспозиции представлена золотая трех-
пользование в качестве сережек (на некоторых бусинная серьга № ДМ-1826.
половецких каменных скульптурах, т. н. бабах, Клад XIII.
присутствует изображение таких украшений). Во время раскопок В. Гезе в 1901 году на
Очевидно, их изготавливали степные мастера, городище Девич-Гора возле с. Сахновка Канев-
возможно ремесленное население городков и ского уезда Киевской губернии (сейчас – Кор-
становищ [Плетнева, 1990, с. 124–126]. сунь-Шевченковского района Черкасской об-
Клад XII. ласти) найден клад, в состав которого входили
Также на городище Княжа Гора в парные серьги половецкого типа, украшенные
1898 году найден клад, в состав которого вхо- зернью и сканью, кольцо серебряное витое,
дили: цепочка серебряная из круглых колец, фрагмент аналогичного кольца, 1 серебряное
2 непарные серьги золотые киевского типа, толстое кольцо, 2 медных тонких колечка, клю-
4 серебряные серьги киевского типа, ряд ко- чик железный (клад № 125 по Г. Корзухиной).
лодочек серебряных, кольцо серебряное с Г. Корзухина указывала, что местонахожде-
шестиугольным полым щитком, розетка из ние этого клада и подобного ему клада № 126,
скани (фрагмент бусины?), штамп бронзо- в котором содержался похожий, но сильно
вый. Описанная уцелевшая часть клада по- окислившийся набор украшений, неизвестно
ступила в коллекцию Б. и В. Ханенко (клад [Корзухина, 1954, с. 130], и не поместила изо-
№123 по Г. Корзухиной [Корзухина, 1954, бражений находок. Однако описание некото-
с. 130, табл. L; Ханенко, 1902, с. 20–21, 46, рых из них и изображения, опубликованные в
табл. XXVII, №983, №990]. шестом выпуске «Древностей Поднепровья»
В фондах МИДУ хранится экспонат, со- [Ханенко, 1907, табл. ХХХIV, № 1119, 1120],
ответствующий серьге №983 [Ханенко, 1902, дают возможность идентифицировать неко-
с. 20, 46, табл. XXVII, №983]: торые экспонаты МИДУ как находки из этого
№ДМ-1818 (ил. 10: 1) – серьга золотая клада, что подтверждает и соответствие ста-
киевского типа, в основе – кольцо из тонкой рых номеров (№ 7948) номеру каталога Музея
проволоки, на которое посажены три округлые университета св. Владимира, под которым в
гладкие бусины, из двух тисненых полусфер 1904 году записан картон с предметами, най-
каждая. Между бусинами и с внешней стороны денными на Девич-горе.
одной крайней бусины – проволочная обмотка, В фондах МИДУ хранятся:
фиксирующая их. Размеры: внешний диаметр № АЗС-1020 (ил. 10: 2) – серьга серебря-
кольца – 18 мм, диаметр бусин – 7,5 мм, диа- ная половецкого типа (кольцо височное) с на-
192
пускной биконической бусиной, украшенной Нам удалось идентифицировать как на-

зернью и сканью. Кольцо из круглого в сече- ходки из этого клада еще несколько экспона-
нии дрота не сомкнуто, приплюснуто, концы тов, ранее находившихся в коллекции музея
заходят друг за друга. На расстоянии 14 мм от Б. и В. Ханенко, происхождение которых было
одного края кольца сканными проволочками за- неясным. Это, в частности, золотой слиток
фиксирована биконическая бусина. Бусина вы- № ДМ-1791, который находился в фоновой
полнена из двух пустотелых конусов, в месте их группе хранения «Памятники ювелирного
соединения напаян поясок из сканной проволо- искусства эпохи раннего железа». Его проис-
ки. На каждой из половинок бусины напаяны по хождение не указано в инвентарной книге, но
6 шариков зерни попарно (на расстоянии от 3 до совпадение веса, размеров и внешнего вида с
5 мм друг от друга и от 9 до 13 мм между пара- параметрами слитка, опубликованного в вы-
ми), пары окаймлены сканными проволочками, пуске 5 «Древностей Поднепровья» [Ханен-
изогнутыми в виде буквы S. Размеры: внешний ко, 1902, с. 41, табл. XXІХ, № 606] подтверж-
диаметр кольца – 41,5 мм; бусина 36×29 мм, дают принадлежность к кладу 1900 года, а не
диаметр дрота – 2,5 мм. к скифским древностям.
№ АЗС-1021 (ил. 10: 3) – кольцо височ- № ДМ-1791 (ил. 11: 1) – слиток в виде
ное, парное № АЗС-1020. Размеры: внешний прямоугольного параллелепипеда, удлинен-
диаметр кольца – 43,5 мм; бусина 25×35 мм, ный, один конец закругленный. Размер –
диаметр дрота – 3 мм. Кольца и бусины де- 31,0×8,0×5,5 мм, вес – 19,72 г (размеры и вес
формированы. указаны у Ханенко: 3×0,8×0,6 см, вес – 20 г;
По типологии Г. Федорова-Давыдова от- у Г. Корзухиной: 0,03×0,008×0,006 м, вес –
носится к половецким височным кольцам 19,7 г). Слиток мог быть сырьем для ювелира,
типа IV конца XII – начала XIII вв. [Федоров- но не исключено, что он является разновид-
Давыдов, 1966, с. 37–41, 115, 173, табл. 4], од- ностью или фрагментом золотой монетной
нако образцы из МИДУ отличаются необыч- гривны. Как отмечал Н. Бауэр, золотые слит-
ным для этого типа украшений декором и в ки в виде палочек чрезвычайно редки в древ-
этом отношении аналогов не имеют. нерусских кладах – кроме клада с Девич-Го-
Клад XIV. ры, известны пять таких находок из 4 кладов:
Клад, найденный в 1900 году на городище Стражевицкого второго, Пронского, двух Ки-
Девич-Гора возле с. Сахновка Каневского уез- евских (усадьба Бродского и Михайловского
да Киевской губернии (клад № 127 по Г. Кор- Златоверхого монастыря). Еще один клад, най-
зухиной [Корзухина, 1954, с. 131, табл. LI; LII; денный у Василькова (клад № 134 по Г. Корзу-
Ханенко, 1908, с. 21–22, табл. XXІХ–XXХ]), хиной), содержал несколько золотых слитков,
широко известен. Клад поступил в коллекцию однако он был распродан находчиками и не ис-
Ханенко, находился в Музее искусств ВУАН следован. «Гривны злата» в качестве платеж-
до передачи в контору Госбанка в 1934 году. ного средства упоминаются с середины XI в.,
После возвращения из эвакуации в 1945 году в частности в житии Феодосия Печерского (да-
был передан в Киевский исторический музей. тируется 1074–1091 годами), Лаврентьевской
Большинство украшений сейчас находится и Ипатьевской летописях, одно упоминание
в экспозиции МИДУ: № ДМ-1637 – гривна есть в Русской Правде. На миниатюре рукопи-
золотая, № ДМ-1768 – очелье, № ДМ-1783 – си XIII в. (т. н. Криница) в руках богача изобра-
диадема золотая с перегородчатой эмалью, жены два удлиненных предмета, которые тут
№ ДМ-1775/1 и № ДМ-1775/2 – цепочки из же объясняются как златники. В XIV в. подоб-
квадрифолийних бляшек с эмалью, № ДМ- но серебряным, золотые слитки назывались
1776 – № ДМ-1778, № ДМ-1795 – золотые соммиями, о чем свидетельствует перепись
медальоны-бармы, № ДМ-1792 – ожерелье из имущества митрополита Иакова, составленная
бусин, подвесок-кринов и медальона, № ДМ- в 1330 году [Бауэр, 2014, с. 246–247].
1814, № ДМ-1815, № ДМ-1819, № ДМ-6154 – Два похожих по размерам и весу слитки
№ ДМ-6157, № ДМ-6165 – серьги трехбусин- были в составе Сайрамского клада (начало
ные, № АЗС-930 и № АЗС- 931 – височные ХV в., Казахстан) [Байтанаев, 2013, с. 212,
золотые кольца. кат. № 31, 342].
193
Сличая особенности формы бусин и ду- № АЗС-651 (ил. 1: 1) – серебряный пер-

жек, а также дефекты с опубликованными изо- стень с высоким четырехгранным щитком.
бражениями находок удалось установить, что Щиток сужается кверху, в центре – круглое
в фондах МИДУ хранятся экспонаты, которые углубление для вставки. Очевидно, исполь-
соответствуют опубликованным в выпуске 5 зовалась так называемая глухая закрепка
«Древностей Поднепровья» [Ханенко, 1902, вставки прямо в тело кольца, при этом край
табл. ХХХ, № 986, 993, 990, с. 21–22, 46]: металла обжимал вставку. Грани щитка – за-
№ ДМ-1806 (ил. 11: 2) – золотая серьга кругленные в нижней части, декорированные
киевского типа, в основе бусин –«петельча- гравированными пересекающимися наиско-
тый каркас», на продольные проволочки напа- сок линиями, образующими решетку, окайм-
яны маленькие колечки из гладких проволок, ленную гравированной линией. Шинка глад-
в которые посажено по шарику зерни. Зернь кая, серповидная в сечении, расширяется к
полностью покрывает поверхность бусин. щитку, образуя плечики, изначально имевшие
Размеры: внешний диаметр кольца – 26 мм; форму трилистника, два листка которого на-
бусины – 7,5×8,5 мм, 8×9 мм, 9,5×10,5 мм; правлены в направлении щитка, словно охва-
диаметр дрота – 1 мм. тывая его боковые грани, центральный – рас-
№ ДМ-1813 (ил. 11: 3) – золотая серьга положен на шинке. Аналогичные кольца с
киевского типа, разломана на две части. На круглыми вставками в четырехлепестковые
кольцо насажены бочковидные бусины из щитки найдены в Новгороде преимуществен-
тисненых полусфер, покрытых прилегающи- но в слое XIII в.
ми друг к другу колечками из гладкой прово- Клад XVI.
лочки. Размеры: внешний диаметр кольца – В состав клада, найденного в 1887 году в
29 мм; диаметр бусин – около 11 мм, диаметр с. Пишкы Каневского уезда Киевской губер-
дрота – 1 мм. нии (современный Корсунь-Шевченковский
№ ДМ-1822 (ил. 11: 4) – кольцо височное район Черкасской области) входили 4 височ-
несомкнутое из круглого в сечении дрота с ных кольца половецкого типа, серебряный
напускной округлой гладкой бусиной из двух перстень с сердоликом и створка энколпиона
тисненых полусфер. Колечками из тонкого (клад № 132 по Г. Корзухиной [Корзухина,
дрота с двух сторон бусина зафиксирована у 1954, с. 132, табл. LIV, 4–5]). Клад хранился
одного конца кольца. Размеры: внешний диа- в Киевском историческом музее. Экспонаты,
метр кольца – 20 мм; диаметр бусины – около как место находки которых в инвентарной
10 мм; диаметр дрота – 2 мм. книге МИДУ указано с. Певцы, соответству-
Клад XV. ют опубликованным изображениям и описа-
В 1891 году в местечке Пивцы (сей- ниям находок из с. Пишкы.
час – с. Певцы Кагарлыкского района Киев- В фондах МИДУ хранятся:
ской области) найден клад, в состав которого № АЗС-559 (ил. 12: 2) – кольцо височное
входили: серебряная гривна киевского типа, из круглого в сечении дрота с напускной би-
парные серебряные серьги половецкого типа, конической полой бусиной. Бусина состоит из
бронзовое (согласно Г. Корзухиной) кольцо двух половинок в виде полых конусов. В ме-
с высоким розетчатым щитком (клад № 130 сте соединения основ конусов напаяны скан-
по Г. Корзухиной [Корзухина, 1954, с. 132, ные пояски. С двух сторон бусину на кольце
табл. LIV, 1–3]). Клад поступил в музей Ки- фиксируют сканные проволочки.
евского университета. В фондах МИДУ хра- № АЗС-561 (ил. 12: 4) – кольцо височ-
нится серебряный перстень, происхождение ное половецкого типа, аналогичное кольцу
которого в инвентарных книгах не указано, № АЗС-559. Размеры колец идентичны: внеш-
однако сравнивая его с опубликованным изо- ний диаметр – 48 мм; бусины – 21×25 мм; ди-
бражением, можно установить его принад- аметр дрота – 3,5 мм.
лежность к кладу. Проба серебра, из которого По типологии Г. Федорова-Давыдова от-
сделан перстень, очень низкая – 450°, поэтому носится к височным кольцам типа IV, харак-
первоначально металл был ошибочно опреде- терного для конца XII – начала ХIII вв.
лен как бронза. № АЗС-661 (ил. 12: 3) – перстень сере-
194
бряный со вставкой-сердоликом в высоком рее всего, одного колта, фрагментами его

овальном щитке-касте. Каст с выступающим конструктивной основы – двух серебряных
краем плоской глухой основы и стенками, за- пластин с лучевидными краями, которые со-
вершающимися девятью трапециевидными единялись напаянной между ними по кругу в
зубцами. Стенки орнаментированны рядом из центральной части узкой полоской металла и
восьми гравированных треугольников. Поле декорировались вставными щитками и сканью.
треугольников заполнено вертикальными па- № АЗС-1170 (ил. 13: 3) – пластинчатый
раллельными штрихами. В каст вставлен тем- наконечник шейной гривны, плетеной из не-
ный матовый коричнево-красный сердолик скольких дротов. Изготовлен из концов дро-
овальной формы, закрепленный загнутыми тов, которые были спаяны и раскованы в
зубцами-лапками. Шинка гладкая, пластинча- пластину, конец которой скручен в трубочку.
тая, образует овал, к одной из длинных сторон Длина – 85 мм, ширина – от 6 до 9 мм.
которого центральной частью прилегает глу- Шейные гривны на Руси X – начала
хая плоская основа каста. Размеры: внутрен- XIII вв. относились в основном к числу жен-
ней шинки 18×21 мм, каст – 14,5×19×6 мм, ских украшений. В начале XII в. другие типы
сердолик – 9×16,5 мм. гривен вытесняются шейными обручами,
В экспозиции МИДУ находятся: № АЗС- плетеными из простого или чаще сложного
560, № АЗС-564 – кольца височные, аналогич- жгута с узкими пластинчатыми наконечни-
ные № АЗС-559 № АЗС-561. ками. Число дротов, из которых могли быть
Клад ХVII. свиты гривны, варьирует. Также разнообраз-
В 1905 году в г. Обухове был найден ны застежки витых гривен и оформления их
клад, в состав которого входили, по Г. Корзу- концов. Способ оформления концов гривен
хиной (клад № 135 [Корзухина, 1954, с. 133, является хронологически определяющим
табл. LV]), 2 шейные витые серебряные грив- признаком для отдельных типов витых гри-
ны (фрагментированы), витой серебряный вен. С XII в. преобладают гривны с пластин-
браслет и парные многолучевые серебряные чатыми наконечниками, полученными путем
колты. Клад хранился в Киевском историче- кузнечной сварки или припаянными к ви-
ском музее. той основе и с замком в виде двух трубочек
В фондах МИДУ хранятся экспонаты, на концах. Вероятно, через трубочки пропу-
место находки которых – г. Обухов – указано скался скреплявший гривну шнурок [Фехнер,
в инвентарной книге: 1967, с. 55, 70–74; Литвинов, Макушников,
№ АЗС-1130 (рис. 13: 1) – фрагмент сере- Дробушевский, 1987, с. 263–266].
бряного лучевого колта в виде округлой цен- Клад ХVIII.
тральной части серебряной пластины. К пла- Клад найден в 1938 году в местечке Ми-
стине по кругу под прямым углом припаяна рополь Житомирской области, в его состав
полоска металла, которая согнута и образует входили: монетная серебряная гривна киев-
глухой каст для щитка (щиток отсутствует). ского типа, 2 толстые кованые серебряные
Каст окаймлен двумя рядами сканной прово- пластины (одна разломана на две части), пар-
лочки. Лучи оправы почти полностью утра- ные золотые колты с перегородчатой эмалью,
чены – частично сохранились оконтуренные мелкие фрагменты серебряной подвески с по-
сканной проволочкой фрагменты пяти лучей. лым коническим верхом и цепочками (клад
Размер: 29×30 мм. № 137 по Г. Корзухиной [Корзухина, 1954,
№ АЗС-1131 (ил. 13: 2) – фрагмент се- с. 134, табл. LVII, 1–4]). Клад поступил в Ки-
ребряного лучевого колта, аналогичный евский исторический музей. В инвентарной
№ АЗС-1130, лучи оправы почти полностью книге МИДУ как находки из Мирополя запи-
утрачены – частично сохранились оконтурен- саны пять экспонатов.
ные сканной проволочкой фрагменты четы- В фондах МИДУ хранятся:
рех лучей на пластине и двух отделенных от № АЗС-500 (ил. 14: 1) – две части пла-
нее. Размеры: 30×37 мм, 9×7 мм. стинчатого браслета (см. описание № АЗС-
Следует отметить, что эти экспонаты яв- 501). Браслет разогнутый, о чем свидетель-
ляются не парными колтами, а частями, ско- ствуют характерные следы на поверхности
195
металла, и разломан на две неравные части, ными концами, в южных – узкие (1,0–1,5 см),
кончик большей части отсутствует. Размеры изготовленные из тонкой пластины с сильно
первого фрагмента: длина – 118 мм, шири- зауженными концами. Известны орнаменти-
на – от 4 до 17 мм; размеры второго фрагмен- рованные и неорнаментированные изделия.
та: длина – 182 мм, ширина – от 6 до 17,5 мм, Узкоконечные браслеты встречаются в памят-
толщина пластины – 2,5 мм. никах Х–ХI вв. и последующих веков до рубе-
№ АЗС-501 (ил. 14: 2) – пластинчатый жа ХIV–XV вв. [Левашова, 1967, с. 230–235;
браслет, широкосерединный с сильно заужен- Седова , 1981, с. 93, 103–115].
ными кончиками, из гладкой тонкой плоской № АЗС-689 (ил. 14: 3) – фрагменты (рос-
кованой пластины, в виде очень узкого прямо- сыпь) серебряного украшения – колоколо-
угольника в разрезе. Браслет разогнут, о чем видной подвески-рясен: 5 разных размеров
свидетельствуют характерные следы на по- и формы деформированных частей основы
верхности металла. Размеры: длина – 265 мм; с орнаментом в виде окаймленных арочками
ширина – от 2,0 до 17,5 мм; толщина пласти- из проволоки треугольников зерни, одна вер-
ны – 2,0 мм. шина которых завершается крестообразной
Г. Корзухина определила изделия как фигурой из четырех шариков зерни. На од-
пластины и сравнила с серебряной толстой ном фрагменте сохранилось изготовленное из
пластиной, которая была в составе клада, рифленой пластины круглое ушко для крепле-
найденного до 1899 года в Киеве в усадьбе ния к другому элементу головного убора, на
Десятинной церкви (клад № 71), однако в других двух – ушки для крепления подвесок
описании этого клада указала, что его судьба к самой основе. Отдельно – семь небольших,
неизвестна [Корзухина, 1954, с. 109]. В фон- различной длины частей цепочек. Полностью
дах Музея хранится экспонат, записанный в сохранились две полые подвески-бляшки –
инвентарной книге в одном ряду с находками одна лунницевидная замкнутая, на одной
из Десятинной церкви – № АЗС-698 – сере- стороне которой едва заметный циркульный
бряная оковка, по описанию похожая на «по- орнамент, одна круглая двусторонняя прорез-
лосу серебряную толстую узкую с попереч- ная, на которой крестообразно расположены
ными желобками», однако никаких иных четыре круглых отверстия, между ними и в
параметров находки из клада (вес, размер, центре – пять колечек из гладкой проволоч-
проба металла), кроме описания, мы не зна- ки. Крещатая композиция окаймлена двумя
ем, поэтому точно подтвердить его принад- концентрическими кругами гладкой прово-
лежность к кладу нельзя. Однако, если при- лочки, сохранились фрагменты проволочки,
нять во внимание единичность такой находки, на которую подвеска была нанизана. Бляш-
можно допустить, что речь идет об одном и ки изготовлены из двух тисненых пластинок,
том же предмете, но сравнение его с № АЗС- скрепленных напаянной на ребро полоской
500 и № АЗС-501 приводит к выводу, что это металла, на которую в свою очередь напаян
разные категории предметов, общими для ко- ряд мелкой зерни. Другие подвески во фраг-
торых являются только материал и продолго- ментах – 3 фрагмента лунницевидных подве-
ватая форма. Материалы археологических сок и один фрагмент круглой. Размеры: пер-
исследований Новгорода и курганных захоро- вый фрагмент – 34×25 мм, второй фрагмент –
нений славяно-финского населения Северной 11×23 мм, третий фрагмент – 38×13 мм; диа-
Руси дают возможность атрибутировать экс- метр подвесок – 12 и 13,5 мм.
понаты как пластинчатые браслеты, которые Относятся к категории височных под-
были одними из самых распространенных на весок к головному убору – ряснам. Основ-
землях Северной Руси, однако довольно редко ной частью была подвеска с конусовидным
встречаются среди южнорусских древностей. (колокольчатые) верхом и слегка выпуклой
Их носили только женщины, иногда на обеих донной частью, покрытая декором из скани,
руках сразу по несколько штук. В северных зерни, гладкой проволоки. К ее нижней ча-
районах распространенными были браслеты сти прикрепляли цепочки с бляшками. Из-
достаточно широкие (от 2 до 5–6 см), изготов- вестны 26 находок подобных украшений, из
ленные из толстой пластины с плавно заужен- них – 11 относительно целых экземпляров.
196
Материал происходит из кладов и городских ров, наличие лома и разрозненных украшений

раскопок в Старой Рязани, Москве, Яропол- в которых рассматривается как сырье. Однако
че-Залесском, Тульской и Киевской областях. представляется, что особенными могли быть
Основная роль в вопросе датировки принад- обстоятельства закладки таких кладов и пря-
лежит шести новгородским находкам, по- тали их не владельцы драгоценностей или их
скольку они происходят из датированных с доверенные лица, а грабители (чем объясня-
точностью до десятилетий слоев. Таким обра- ется повреждение украшений, очевидно, во
зом, общий период бытования рясен на Руси: время «справедливого» дележа добычи) или
вторая четверть XII – первая половина XIII в. мародеры, собиравшие то, что частично мог-
Подобные рясна использовались как в жен- ло уцелеть после захвата и разрушения горо-
ском, так и в мужском уборе [Жилина, 1994, дов монголами или иными завоевателями.
с. 182; Тисненый убор, 2010, с. 43]. Составленный перечень находок из древ-
В экспозиции МИДУ находятся колты зо- нерусских кладов, хранящихся в фондах
лотые с перегородчатой эмалью № АЗС-907 и МИДУ, не является окончательным. Как было
№ АЗС-908. отмечено, многие музейные предметы были
Состав этого и многих других кладов депаспортизированы. Возможно, в дальней-
может показаться странным. Зачастую подоб- шем удастся обновить их атрибуцию и вы-
ную странность принято объяснять тем, что явить принадлежность некоторых к конкрет-
такие комплексы являются кладами ювели- ным комплексам кладов.
Агапов А.С., Сарачева Т.Г. О способах ношения височных колец // РА. – 1997. – №1. – С. 99–109.
Байтанаев Б.А. Сайрамский клад. Средневековое золото. – Алматы, 2013.
Бауэр Н.П. История древнерусских денежных систем IХ в. – 1535 г. – Москва, 2014.
Беляшевский Н.Ф. Замечательный клад Великокняжеской эпохи // Археологическая
летопись Южной Руси за 1901 г. – Киев, 1901. – Т. ІІІ. – С. 150–162.
Жилина Н.В. Рясна с коническим верхом // Новгород и Новгородская земля. Материалы
тучной конференции. – Новгород, 1994. – Вып. 8. – С. 182–187.
Жилина Н.В. Тисненый убор по древнерусским кладам Х–ХІІІ веков // Stratum plus. –
2010. – № 5. – С. 23–144.
Жилина Н.В. История древнерусского металлического убора IX–XIII вв. // Славяно-
русское ювелирное дело и его истоки. Материалы международной научной конференции,
посвященной 100-летию со дня рождения Гали Федоровны Корзухиной. – Санкт-Петербург,
2010. – С. 175–198.
Жилина Н.В. Зернь и скань Древней Руси. – Москва, 2010.
Каргер М.К. Тайник под развалинами Десятинной церкви в Киеве // Краткие сообщения
Института истории материальной культуры. – Москва; Ленинград, 1941. – Вып. Х. – С. 75–85.
Каргер М.К. Древний Киев. – Москва; Ленинград, 1958. – Т. 1.
Клады Древней Руси в собрании Русского музея / авт.-сост. С.М. Новаковская-Бухман. –
Комар А.В. Платежные слитки черниговского типа // Города и веси средневековой Руси.
Археология. История. Культура. – Москва; Вологда, 2015. – С. 531–541.
Корзухина Г.Ф. Русские клады ІХ–ХІІІ вв. – Москва; Ленинград, 1954.
Котляр Н.Ф. Северорусские («черниговские») монетные гривны // Древнейшие государства
Восточной Европы. 1994 г. Новое в нумизматике. – Москва, 1996. – С. 80–142.
Кутасов С.Н., Селезнев А.Б. Нательные кресты, крестовключенные и крестовидные
подвески. – Москва, 2010.
Левашова В.В. Браслеты // Очерки по истории русской деревни Х–ХІІІ вв. (Труды ГИМ,
вып. 43). – Москва, 1967. – С. 207–247.
Левашова В.В. Височные кольца // Очерки по истории русской деревни Х–ХІІІ вв. (Труды
ГИМ, вып.43). – Москва, 1967. – С. 7–54.
197
Литвинов В.А., Макушников О.А., Дробушевский А.П. Клады древнерусских шейных

гривен из Белоруссии // Советская археология. – 1987. – № 1. – С. 263–266.
Макаров H.A. Переход от язычества к христианству по материалам новейших исследований
селищ и могильников на Севере Руси // Московская Русь. Проблемы археологии и истории
архитектуры. – Москва, 2008. – С. 29–43.
Макарова Т.И. Черневое дело Древней Руси. – Москва, 1986.
Макарова Т.И. Перегородчатые эмали Древней Руси. – Москва,1975.
Малюк Н. Декоративные элементы костюма из тайника Десятинной церкви // Opus
mixtum. – Киев, 2016. – № 4. – С. 157–165.
Михайлик М.П. Металлические перстни Х – первой половины XIII вв. из Киева (хронология,
типология) // Российская археология. – 2006. – № 3.– С. 52–62.
Мінжулін О. Реставрація творів з металу. – Київ, 1998.
Нагрудные кресты древнерусского времени из археологических коллекций ВСМЗ / авт.-
сост. Н.А. Кокорина. – Владимир, 2013.
Новаковская-Бухман С.М. Украшения из «разрозненных» древнерусских кладов в собрании
М.П. Боткина // Славяно-русское ювелирное дело и его истоки. Материалы международной
научной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения Гали Федоровны
Корзухиной. – Санкт–Петербург, 10–16 апреля 2006 г. – Санкт–Петербург, 2010. – С. 230–233.
Новаковская-Бухман С.М. Украшения из разрозненных древнерусских кладов в собрании
Русского музея // Stratum plus. – 2016. – № 5. – С. 321–336.
Отчет Императорской археологической комиссии за 1903 год. – Санкт-Петербург,1906. –
С. 184–192.
Пекарська Л. Дорогоцінності тайника Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна
в Києві. До 1000-ліття освячення. – Київ,1996. – С. 48–53.
Плетнева С.А. Древности Черных клобуков // Археология СССР. Свод археологических
источников. Вып. Е1–19. – Москва, 1973.
Плетнева С.А. Половцы. – Москва, 1990.
Расовский Д.А. Половцы. Черные клобуки: печенеги, торки и берендеи на Руси и в
Венгрии. – Москва, 2012.
Романовська Т. Унікальна пам’ятка давньоруського мистецтва з колекції Музею історичних
коштовностей України // Opus mixtum. – Київ, 2016. – № 4. – С. 178–182.
Рябцева С.С. Древнерусский ювелирный убор. Основные тенденции формирования. –
Самойловський І. Скарб часів Київської Русі // Археологія. – Київ, 1948. – ІІ. – С. 192–198.
Самойловський І.М. Новий скарб часів Київської Русі // Археологія. – 1952. – Т. VI. –
С. 120–125.
Седова М.В. Ювелирные изделия древнего Новгорода. – Москва, 1981.
Степанова Ю.В. Костюм древнерусского человека: реконструкция по данным археологии. –
Тверь, 2014.
Строкова Л.В. Ювелірні вироби з колекції «Десятинної церкви» у НМІУ та МІКУ // Церква
Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-ліття освячення. – Киев, 1996. – С.79–81, 155– 159.
Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь. – Санкт-Петербург, 2003.
Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских
ханов. – Москва, 1966.
Фехнер М.В. Шейные гривны // Очерки по истории русской деревни Х–ХІІІ вв. (Труды
ГИМ, вып. 43). – Москва, 1967. – С. 55–74.
Ханенко Б.И. и В.Н. Древности Приднепровья. Эпоха славянская (VI–XIII в.). – Киев,
1902. – Вып. V.
Ханенко Б.И. и В.Н. Древности Приднепровья и побережья Черного моря. – Киев, 1907. – Вып. VI.
Pekarska L. Jewellery of Princely. The Kiev Hoards in the British Museum and The Metrpolitan
Museum of Art and Related Material. – Mainz; London, 2011.
198
Людмила Пекарська
НЕДОСЛІДЖЕНІ СКАРБИ КНЯЖОГО КИЄВА 1913 та 1914 РОКІВ

У статті вперше представлено історію київських скарбів, знайдених 1913 року в Києві на вул. Великій Житомир-
ській, 8 та 1914 року на вул. Трьохсвятительській, 14. Реконструйовано їх склад, описано та проаналізовано речі
скарбів, що збереглися в колекції Музею історичних коштовностей України, про що раніше не було відомо. Вне-
сено також поправку до складу скарбу із садиби Б. Орлова на вул. Трьохсвятительській, знайденого 1901 року.
Ключові слова: Київ, скарби, княжа доба.
В статье впервые представлена история киевских кладов, найденных в 1913 году в Киеве на ул. Большой Жито-
мирской, 8 и в 1914 году на ул. Трехсвятительской, 14. Реконструирован их состав, описаны и охарактеризованы
вещи кладов, сохранившиеся в коллекции Музея исторических драгоценностей Украины, о чем раньше не было
известно. Внесена также поправка в состав клада из усадьбы Б. Орлова на ул. Трехсвятительской, найденного
в 1901 году.
Ключевые слова: Киев, клады, княжеский период.
The article presents, for the first time, the history of hoards found in Kyiv in 1913 at 8 Velyka Zhуtomуrska Street and in
1914 at 14 Triokhsviatуtelska Street. The surviving parts of the hoards are housed in the Museum of Historical Treasures
of Ukraine. The contents of the hoards have been reconstructed and ornamental details of the objects have been analysed.
An amendment has also been made to the B. Orlov estate hoard found on Triokhsviatitelska Street in 1901.
Keywords: Kyiv, medieval, hoards, Princely era.
Коштовності київських скарбів княжої боку – двох птахів, повернутих один до одно-
доби, порівняно з іншими знахідками цього го дзьобами й розділених пальметкою, з дру-
періоду, належать до нечисленної групи пред- гого – одного птаха, голова якого повернута в
метів, але складають найбільшу й найбагатшу бік хвоста;
спадщину художньої культури Києва та Русі - № 16467–16468 – дві головні прикраси
в цілому. із золотих лоточків (32 і 33) із золотим лан-
Хоча в другій половині ХХ ст. було опу- цюжком на одному боці, який закінчується
бліковано понад півсотні скарбів ІХ–ХІІІ ст., лоточком і кільцем;
знайдених у Києві, та окремих речей з них, - № 16469 – головна (чи волосяна) при-
утім, існують і такі, які ще не були дослідже- краса з 12 золотих скобок;
ними і введеними до наукового обігу. Дана - № 16470–16471 – два бронзових кільця;
стаття присвячена двом речовим скарбам - № 16472 – золоті зиґзаґоподібні бляшки
княжого періоду з групи недосліджених, зна- та їх частини, які нашивалися на тканину;
йдених у Києві в 1913 і 1914 роках. За різних - № 16473 – срібна з позолотою сережка
причин і обставин вони залишилися поза ува- київського типу з філігранню на намистинах;
гою дослідників. Мета статті – на основі му- - № 16474 – частина такої ж сережки;
зейних і архівних даних представити історію - № 16475–16481 – гривни срібні, монет-
знахідок цих скарбів, їх музейну долю, опи- ні, київського типу – 7 (вага 148–161 г);
сати та охарактеризувати склад і надати повні - № 16482 – глиняна посудина з вушком,
інвентарні дані речей. прикрашена лінійним орнаментом і дужками.
Вул. Велика Житомирська, 8, скарб Під час Першої світової війни та в 1920–
1913 року. До невідомих раніше належить 1930-х роках музейні колекції Києва зазнали
скарб, знайдений у глиняному горщику в ста- значної руйнації, були частково розпороше-
рій частині Києва, на вул. Великій Житомир- ні, чимало речей було депаспортизовано, де-
ській, № 8. Його придбав на свої кошти Київ- які втрачені, як і частина музейної докумен-
ський міський художньо-промисловий музей. тації.
До музейного каталогу предмети скарбу були Дослідженням давньоруських скарбів
записані у вересні 1913 року, але обставини займалася відома дослідниця пам’яток при-
цієї знахідки не були зазначені [Отчет, 1914, кладного мистецтва Русі Г.Ф. Корзухіна,
с. 7; АК, кн. 3, т. І, с. 459–460, інв. № 16465– яка брала участь у розкопках Києва в 1938–
16482]. До складу скарбу входили речі різного 1941 роках. Збираючи та фіксуючи матеріал
призначення, серед яких: у музеях, а також інформацію щодо скарбів в
- № 16465–16466 – пара золотих колтів з архівах, вона створила вагому джерелознавчу
виконаними черню зображеннями: з одного базу своїх досліджень.
199
ностей України (далі – МІКУ) – з Київського

історичного музею (далі – КІМ) туди передали
предмети декоративного мистецтва та прикраси
з дорогоцінних металів різних періодів історії.
Саме в колекції МІКУ і вдалося виявити
речі скарбу з вул. Великої Житомирської, 8.
На деяких прикрасах збереглися початкові
номери, присвоєні їм при надходженні до му-
зейної збірки в 1913 році.
Серед них – прикраса (№ ДМ-6315,
ст. інв. № 16469) для оздоблення головного
убору, що складалася з 12 скобок у формі ду-
жок (іл. 2: а). Вони виготовлені з гладких, ви-
довжених платівок золота 583 о у формі місяця.
Верхній кінець має форму циліндра для про-
тягування з’єднувальної нитки, нижній – окру-
глений. Поверхня прикрашена трьома верти-
кальними лініями філіграні. Загальна довжина
прикраси в укріпленому на вбрані стані (дужка
Іл. 1. Г.Ф. Корзухіна. Початок 1960-х рр. за дужкою) складає разом 12 см, вага – 15,63 г.
Фотоархів НА ІІМК, колекція 1108/231,300 (3–4) Такі золоті дужки були окрасою жіночого
головного вбрання. Вони належать до рідкісної
У березні 1945 року Г. Корзухіна захисти- категорії знахідок. У ще шести київських скар-
ла кандидатську дисертацію «Русские клады бів їх кількість варіює від 3-х до 34-х [Корзухи-
ІХ–ХІІІ вв». Після втрат та депаспортизації ба- на, 1954, № 80, 85, 90, 95, 102, 107]. Аналогічні
гатьох музейних колекцій під час Другої світо- до описаних зі скарбу, виявленого на Великій
вої війни зафіксовані та документально збере- Житомирській вулиці в 1913 році, знаходяться
жені дослідницею предмети в період її роботи в київських скарбах, знайдених 1876 року на
в Києві часто залишалися єдиним джерелом садибі Г. Лескова на розі Великої Володимир-
їх вивчення (іл. 1). Її кандидатська дисертація ської і Десятинного провулку, та в 1901 році на
стала основою майбутньої фундаментальної садибі Б. Орлова на вул. Трьохсвятительській,
монографії, виданої 1954 року. Ця праця була і датуються початком ХІІ ст. [Корзухина, 1954,
й залишається важливим дослідженням, де зі- с. 113, № 85].
брано і систематизовано значний матеріал юве- Ще одна ідентифікована за старим но-
лірних виробів давньоруських речових скар- мером прикраса (№ 16467) – золоті рясна
бів [Корзухина, 1954]. Але скарб, знайдений (іл. 2: б), що складаються з 33 колодочок
1913 року на вул. Великій Житомирській, 8, не (№ ДМ 6342 довжина – 29 см; вага – 15,34 г).
був згаданий у цій монографії ні серед втраче- Завдяки детальному опису обох рясен
них скарбів, ані серед зниклих, ані серед тих, скарба, зробленому 1913 року, вдалося ви-
доля яких була невідомою. явити ще один разок рясен (іл. 2: в), який
Річ у тім, що 31 січня 1934 року предмети знаходився в групі речей музейної колек-
цього скарбу разом з іншими за Актом № 18 ції з позначкою «місце знахідки невідомо»
було передано до Київської контори Держбан- (№ ДМ-6452). Рясна складаються з 32 оди-
ку СРСР, звідки вони повернулися до музей- ниць-колодочок (загальна вага –14,52 г).
ної колекції тільки через 12 років – 13 жовтня Колодочки обох рясен зі штампованих
1946 року. За цей час багато предметів втра- напівциліндрів, прикрашені зовні рядами
тили свої музейні номери і, повернувшись рубчиків. На їх зворотному боці напаяно гла-
до музею, поповнили групу речей із грифом денькі платівки. Кожний з напівциліндрів
«місце знахідки невідомо». має по 4 отвори, у які протягувалися нитки.
Коли 1969 року в Києві було створено Зо- До двох крайніх напівциліндрів обох рясен
лоту скарбницю – Музей історичних коштов- прикріплені плетені з тонкого золотого дроту
200
Людмила Пекарська.
Недосліджені скарби княжого Києва 1913 та 1914 років
ланцюжки, які закінчуються одним напівци- Отже, умовно зазначений рік знахідки мо-
ліндром з кільцем. Обидва рясна мають одна- нетних гривен як 1880-й не відповідає дійсності.
кове рельєфне оздоблення, довжину й пробу Гривни походили з іншого, ще не дослідженого
золота – тобто є абсолютно ідентичні. Це дає і не введеного до наукового обліку скарбу, зна-
підстави віднести ідентифіковану низку ря- йденого на вул. Велика Житомирська 1913 року,
сен до скарбу, з якого вона походить. що відповідає старій музейній документації.
Ця знахідка має унікальне значення для Усі гривни скарбу (старі номери 16475–
Києва, адже вона – єдина уціліла парна золо- 16481) мають шестикутну форму (київський
та прикраса такого типу. На сьогодні відомі тип) й відлиті зі срібла 960о (іл. 3). На чотирьох
тільки два одиночні золоті рясна з київських із них є сліди графіті [Яушева-Омельянчик,
скарбів, знайдених 1936 року (біля Деся- 1999, с. 21, табл. 1]. Зазначаємо їхню вагу та
тинної церкви, розкопки Т. Мовчанівського) розміри [Яушева-Омельянчик, 1999, с. 17] 1:
та 1986 року (вул. Кудрявська, 10, розкопки АЗС-461 (8,0×3,9 см; вага – 160,24 г);
Я. Боровського). АЗС-462 (155,40 г);
Серед речового матеріалу київських скар- АЗС-474 (7,8×3,5 см; вага – 157,2 г);
бів більше відомі срібні рясна. Вони знайде- АЗС-475 (8,3×3,9 см; вага – 158,9 г);
ні в дев’яти київських скарбах [Корзухина, АЗС-476 (8,0×3,7 см; вага – 155,7 г);
1954, № 68, 71, 79, 85, 98–100, але парні були АЗС-499 (159,67 г);
тільки у двох – № 103 і 108]. Тому ці елементи АЗС-484 (162, 27 г).
персонального золотого убору, що включають У скарбі знаходилась унікальна за тех-
золоті дужки й парні рясна, якісно збагачують нікою виконання та композицією зображень
київську скарбову колекцію. пара золотих колтів, що також збереглися в
Збереглися також усі срібні монетні грив- колекції МІКУ. Їх старі інвентарні номери та
ни скарбу. Місце та рік їх знахідки в музей- опис збігаються з даними колтів, знайдених у
ній документації були зазначені під знаком 1913 році в складі скарбу з Великої Житомир-
питання, як «вул. В. Житомирська, 3, 1880?». ської, 8, що були куплені музеєм за 50 рублів.
За зведенням давньоруських скарбів відо- Подаємо їх повні інвентарні дані:
мо про два скарби, виявлені на вул. Великій ДМ-6220 (старий інв. № 16465); розмір:
Житомирській в 1880 та 1902 роках. Монет- діаметр – 4,7 см; висота – 5,3 см (з дужкою);
ні гривни входили тільки до першого з них, відстань між вирізом і дужкою – 1,5 см; вага –
знайденого 1880 року. Напевно тому, нама- 8,68 г.
гаючись визначити монетні гривни з Вели- ДМ-6221 (старий інв. № 16466); розмір:
кої Житомирської й не знаючи про існування діаметр – 4,7 см; висота – 5,3 см (з дужкою);
іншого скарбу, знайденого на цій же вулиці в відстань між вирізом і дужкою – 1,5 см; вага –
1913 році, який і мав у своєму складі 7 монет- 9,10 г.
них гривен, музейними працівниками був за- За композицією та технікою виконан-
значений рік їх знахідки як 1880 (?), але під ня колти належать до рідкісних екземплярів
знаком запитання. З такою помилковою атри- золотих прикрас, оздоблених черню (іл. 4).
буцією вони були опубліковані [Яушева-Оме- Вони виконані з тонких, округлих платівок
льянчик, 1999, c. 14, 17, 21, табл. 1]. золота 583о, з’єднаних тонкою кільцевою
Скарб 1880 року, до складу якого входи- стрічкою, кінці якої у верхній частині колта не
ло 34 монетні гривни, у повному складі на- з’єднуються, утворюючи прямокутний отвір.
дійшов до Імператорської археологічної комі- У колтів відсутня вставна орнаментальна пла-
сії, звідки був переданий до Ермітажа, де він тівка. Орнаментальна композиція займає всю
і зберігався до 1932 року [Корзухина, 1954, поверхню колта. Чотири петлі по боковому
№ 90]. Потім його передали з Ермітажу до поясу навколо колта утримують облямування
ХДІМ, але, на жаль, він загинув під час еваку- з дрібних перлин (збереглося частково). Дуж-
ації музейних матеріалів у 1941 році. ку зроблено з тонкого дроту. Такий принцип
1
Гривни № АЗС-462, № АЗС-499 і № АЗС-484 зберігаються в НМІУ. За допомогу в роботі з матеріалами експозиції
МІКУ автор висловлює подяку В. Хардаєву та Ю. Білану.
201
оздоблення та напаяні мініатюрні платівки вання зубчастим різцем і заповнені черню.

під кріпленням дужки нагадують ранні зраз- Дослідження цих прикрас та супрово-
ки золотих з перегородчастою емаллю колтів джуючої їх старої музейної документації свід-
ХІ ст. Водночас зображення виконано в центрі чить, що вони були знайдені в складі скарбу
й окреслено колом, неначе підкреслює місце 1913 року на вул. Великій Житомирській, 8. Ця
вставної платівки. У центральному колі з ли- пара колтів потрапила до зведення давньорусь-
цевого боку зображена опущена вниз квітка ких скарбів, але помилково була зарахована до
лілії, по боках від якої – два птахи, направ- іншого скарбу, знайденого на садибі Б. Орлова
лені тулубом у різні боки, але головами по- на вул. Трьохсвятительській у 1901 році [Кор-
вернуті один до одного, кінці крил обох пта- зухина, 1954, с. 113, табл. ХХХV, 3, 4]. Але до
хів з’єднані внизу. Центральну композицію останнього входила інша пара золотих колтів
оточують шість відрізків вузької прямокутної оздоблених черню, яка ще не була опублікова-
форми, заповнених хвилястим орнаментом. на у складі цього комплексу (іл. 5). Вони збері-
На зворотному боці колта в централь- гаються в колекції МІКУ (ДМ-6690, ДМ-6691;
ному колі зображений птах на товстих і ко- вага – 5,77 г та 6,09 г).
ротких лапках, з широким піднятим хвостом Колти зі скарбу на вул. Трьохсвятительській
й повернутою назад головою, масивним за- 1901 року виконані з тонких, округлих платівок
гнутим вниз дзьобом і краплеподібної форми золота 700о, з’єднаних тонкою кільцевою стріч-
оком. Центральну композицію оточують два кою, кінці якої у верхній частині колта утво-
відрізки у формі півмісяців із широкими верх- рюють прямокутний отвір. Збереглися чотири
німи зрізаними кутами й гострими нижніми, петлі по боковому пояску, що утримували об-
між якими зображено геометричної форми лямування з перлин. Орнаментальна композиція
фігуру. Оздоблення пір’я птахів і хвилястий також займає всю поверхню. На лицевому боці
орнамент, що заповнює геометричні фігури з обох колтів у центральному колі зображений
обох боків колтів, виконані технікою гравіру- птах на коротких лапках, направлений тулубом
Іл. 3. Рисунок слідів графіті на монетних гривнах скарбу
202
і крокуючий в один бік, але головою повернутий сережок, за описом подібних до тих, які вхо-
в інший. Одне крило птаха трохи підняте, але дили до скарбу з Великої Житомирської, 8. На
щільно прилягає до тулуба. Хвіст широкий, опу- жаль, відсутність на них старих інвентарних
щений, верхня його частина трохи піднята вгору номерів не дає можливості включити їх до
і має трипелюсткове завершення. Це зображен- складу цього скарбу.
ня обведено колом подвійної, а в деяких місцях Таким чином, завдяки архівним пошукам
потрійної лінії зубчастого орнаменту. Централь- та музейним дослідженням розрізнені в ко-
ну композицію оточують шість відрізків вузь- лекції МІКУ та НМІУ цінні прикраси та мо-
кої прямокутної форми, заповнених хвилястим нетні гривни, виявлені в глиняному горщику
орнаментом. На зворотному боці в центрально- понад 100 років тому, атрибутовані і набули
му колі зображений зубчастою подвійною ліні- свого загубленого значення скарбу.
єю хрест, між розширеними раменами якого по Вул. Трьохсвятительська, 14, скарб
три пелюстки, виконані одиночною зубчастою 1914 року. Ще один київський скарб, який
лінією. Центральну композицію по боках оточу- залишився поза увагою дослідників, був ви-
ють два відрізки у формі півмісяців із широки- явлений випадково у травні 1914 року під час
ми зрізаними кутами вгорі й гострими нижніми, земельних робіт для фундаменту на приват-
між якими – геометрична фігура у вигляді три- ній садибі № 14 на вул. Трьохсвятительській.
кутника. Оздоблення пір’я птахів і геометричні Після знахідки цінних речей власниця садиби
фігури з обох боків колтів виконано технікою Т. Давидова звернулася з листом до Київсько-
гравірування зубчастим різцем і заповнені чер- го товариства охорони пам’яток старовини та
ню (збереглася частково). Поверхня колтів до- мистецтва, текст якого подаємо в оригіналі.
сить пом’ята. Одна вціліла дужка кріплення (діа-
метр – 0,54 см) здається дещо замалою для колта Т.Г. Давидова урожд. Балаховская
цієї пари. До того ж вона виконана із золота 583о Киев, Прорезная ул. дом №12
і, можливо, належала іншому колту. Киевскому Обществу охраны
памятников старины и искусства
Старий інвентарний номер колтів – Милостивые Государи,
№ 6345, під яким вони були записані в книзі Настоящим имеем честь сообщить, что 28 мая
Археологічного відділу КДІМ разом з іншими с/г передано через Его Превосходительство
речами скарбу із садиби Орлова по вул. Трьох- А.И. Мердера для музея Вашего Общества сле-
святительській, знайдених 1901 року (старі дующие предметы, найденные при выкопке земли
інвентарні номери – № 6345–6351). Перелік для фундамента, в принадлежащей мне усадьбе
цього скарбу зі старими номерами також зано- № 14 по Трехсвятительской улице, в г. Киеве:
тувала Г.Ф. Корзухіна, коли готувала доповне- 8 серег, повидимому золотых, Киевского типа;
Пара золотых колтов, из коих один с продавлен-
ння до своєї праці, присвяченої давньоруським ной серединой, без дужки;
скарбам [ИИМК, ф. 77, № 143, арк. 73]. 1 серебряный браслет, витой, с отломанными
Ця пара колтів була вилучена з музейної концами, однако же уцелевшими (всего 4 куска).
колекції, але на три місяці пізніше, ніж пара Примите уверение в моем к Вам искреннем
колтів з Великої Житомирської, 8, за актом уважении
№ 33 від 7 березня 1934 року. Вони знаходи- Т. Г. Давидова, урожд. Балаховская.
лися в Київській конторі Держбанку СРСР і [ЦДІАК, ф. 725, оп. 1, спр. 26, арк. 3] 2.
повернулися до музею 31 серпня 1948 року.
Старий номер на колтах та музейна докумен- 28 травня 1914 року на засіданні коміте-
тація свідчать, що вони походять зі скарбу, ту Київського товариства охорони пам’яток
знайденому на садибі Б. Орлова на вул. Трьох- старовини та мистецтва, що його очолював
святительській 1901 року. Олексій Іванович Мердер – старший чиновник
Серед депаспортизованих речей колек- з особливих доручень при генерал-губернато-
ції – також два бронзових кільця, сережки рі, скарб із садиби № 14 на вул. Трьохсвяти-
київського типу з філігранню та фрагменти тельській у Києві офіційно прийняли до му-
2
Машинописний текст листа підписаний його авторкою.
203
зею Товариства [ЦДІАК, ф. 725, оп. 1, спр. 3, ріод військового часу до Київського міського
арк. 190]. Було також зазначено, що він на- художньо-промислового і наукового музею,
лежить до великокняжої епохи, складається з директором якого він був (1902–1923).
пари золотих колтів, восьми золотих сережок Тільки в лютому 1919 року з Товариства
київського типу, з яких лише дві парні, одного до Київського міського музею були переда-
срібного браслета, витого, з орнаментованими ні окремі речі та дорогоцінності. За однією з
кінцями. Останній був розбитий землекопами розписок О. Мердера з’ясувалося, що зі скар-
з цікавості, але частини збереглися майже по- бу, знайденого на Трьохсвятительській, 14,
вністю. Колти були пом’яті, на одному з них було передано тільки чотири золоті прикра-
емаль збереглася з лицевого, а на другому – зі си – пара колтів з емаллю та дві сережки ки-
зворотного боку, перли втрачені. Напевно, сво- ївського типу [ЦДІАК, ф. 725, оп. 1, спр. 84,
го часу скарб було сховано в глиняному горщи- арк. 6, 6 зв.; арк. 4]. Не дивлячись на те, що
ку, як більшість київських скарбів. Про фраг- середньовічні дорогоцінності надійшли до
менти горщика згадував голова ради Товари- міського музею в 1919 році, у музейний інвен-
ства (1913–1915) і шталмейстер Височайшого тар вони були записані тільки 1924 року, де
двору М. Суковкін, який письмово подякував отримали інвентарні номери № 27169–27172
Т. Давидовій за цінне надходження до музею [АК, кн. V, т. ІІ, с. 176, інв. № 27169–27172].
[ЦДІАК, ф. 725, оп. 1, спр. 26, арк. 30 зв.]. У складних 1920–1930-х роках та на по-
У звіті про діяльність Київського товари- чатку 1940-х музейні колекції зазнали вели-
ства охорони пам’яток старовини та мисте- ких втрат у зв’язку з вилученням цінностей на
цтва за 1913–1915 роки щодо скарбу з Трьох- різні «державні» цілі, передачі іншим музеям
святительської, 14 додатково згадуються сріб- чи до Держбанку СРСР, евакуацією музейних
на великокняжа монета та «інші речі», але колекцій тощо.
опису останніх не було приведено [ЦДІАК, Відсутність цього скарбу у зведенні дав-
ф. 725, оп. 1, спр. 43, арк. 4]. ньоруських скарбів Г.Ф. Корзухіної, а також
Після початку Першої світової війни музей непевна музейна інформація послужили при-
Товариства, де знаходилося чимало унікаль- чиною для твердження, що речі скарбу в чис-
них та цінних речей великого наукового зна- лі інших були вилучені Київською конторою
чення, змушений був змінювати свою адресу. Держбанку СРСР у 1933 році, а пізніше пере-
У зв’язку з відсутністю коштів для оренди від- дані до Москви, звідки не повернулися, і доля
повідного приміщення, спаковані в ящики речі їх вважається невідомою [Безкоровайна, 2011,
та бібліотека зберігалися на приватних квар- c. 53]. У дійсності, ці речі не зникли і від мо-
тирах Олександра Дмитровича Ертеля, Петра менту своєї знахідки знаходилися в Києві.
Васильовича та Варвари Василівни Петров- Завдяки старим інвентарним номерам їх вда-
ських на вул. Рейтарській, 30 [ЦДІАК, ф. 725, лося виявити в колекції МІКУ, але за цей час
оп. 1, спр. 26, арк. 80–81; спр. 43, арк. 4–5 зв.]. прикраси втратили своє значення комплексу і
У 1917 році ящики з музейними предметами зберігалися в розрізненому стані.
зберігалися в Лаврській дзвіниці, а частина ре- Так, місце знахідки золотих сережок київ-
чей – на приватній квартирі Мердера, у пансі- ського типу було окреслено загально – «Київ»
оні Левашової (дружини генерал-губернатора) (МІКУ, інв. № ДМ-6414, ДМ-6415) 3. Обидві
на вул. Володимирській, при Педагогічному зроблено з круглого дротового кільця, на яке
музеї [ЦДІАК, ф. 725, оп. 1, спр. 23, арк. 33]. нанизано по три круглі, порожні всередині на-
Питання збереження колекцій було на порядку мистини, що їх розділяє обмотка тонкої філі-
денному [ЦДІАК, ф. 725, оп. 1, спр. 23, арк. 33; грані. Кінці дротового кільця розклепані: один
спр. 26, арк. 89 зв.]. М. Біляшівський, перший має ромбічну форму з отвором, другий загор-
комісар з охорони святинь Києва, обраний Ра- нутий у спіраль, яка також утворює отвір. Че-
дою об’єднаних громадський організацій у рез останні протягувалася нитка або тонкий
березні 1917 року, звертався до Товариства з дріт для її закріплення. Сережки не утворюють
проханням і вимогою передати колекції на пе- пари. Вони виконані із золота різної проби, і їх
3
Передані з ДІМ УРСР.
204
намистини відрізняються за оздобленням. тільки малюнки, виконані після їх знахідки

Намистини однієї сережки (ДМ-6414, М. Закревським [Кондаков, 1896, с. 103]. По-
старий № 27171; розмір: 2,9×3,15 см) багато рівняно з ними, зображення птаха на описаних
прикрашені філігранню, що утворює концен- колтах більш гнучке, з добре проробленими
тричні кола, у середині яких є дрібна зернь, хвилястими лініями тіла і хвоста та тоненьки-
а поза ними – скупчення крупніших кульок ми лапками, виконаними різцем.
зерні. Вона виконана із золота 750о і має вагу Одиночні зображення птахів більше тра-
7,41 г (іл. 6). пляються на київських медальйонах рясен, де
Намистини другої сережки (ДМ-6415, є головним сюжетом. А найбільш подібний до
старий № 27172; розмір: 2,4×2,5 см) прикра- нашого зразка можна бачити на квадрифолій-
шають три кола з філіграні. У центрі кожного ної форми медальйонах рясен зі скарбу, зна-
міститься кулька зерні, від якої до лінії кола йденого 1827 року на вул. Львівській у Києві
відходять шість радіусів. Сережка зроблена із [Кондаков, 1896, с. 107–108, 184–185, табл. Х,
золота 583 о і має вагу 3,10 г. 2; Pekarska, 2011, p. 132, pl. 5.37].
Золоті з емаллю колти є парою (ДМ-6420 Орнамент зі зворотного боку із семи гео-
(старий № 27169), ДМ-6421 (старий № 27170); метричних фігур навколо центрального кола
розмір: 4,5×4,1 см) (іл. 7). На лицевому боці, також трапляється не часто. До аналогічних
у центрі, зображений великий птах, що крокує, належать колти київського скарбу 1842 року,
з довгим і високо піднятим хвостом, який за- що містяться в колекції ДІМ у Москві [Pekar-
кінчується трьома пелюстками вгорі, а нижня ska, 2011, р. 176, ОДМ 317, 318].
частина хвоста загнута вниз. Одне крило міцно Цей, насичений геометричними фігурами
прилягає до тіла птаха, друге – підняте вгору і тип оздоблення зворотного боку колтів, міг бути
має прогалину між тілом. Такий спосіб передачі прикрашений як рослинним, так і геометричним
крила був уже застосований в інших золотих кол- орнаментом всередині. А з додатковою вось-
тах, і являє собою ознаку київської золотарської мою фігурою під дужкою трапляється на золо-
майстерні. Тіло птаха прикрашають 7 «перлис- тих колтах у скарбах, знайдених у Києві в 1842
тих крапок», а хвіст – 4 краплеподібної форми (з колекції ММА) та в 1827 роках, у Хмельниць-
«перлини». Майстер, не розрахувавши площу кій області в 1970 році, а також на одиночному
для композиції декору, намагався вмістити ще колті, придбаному WAM до 1931 року (Pekarska,
одну орнаментальну фігуру – коло над дзьобом 2011, р. 175, 229, no. 3, Pl. 9.5, 9.6).
птаха, що чітко проглядається, яке по висоті Отже, за всіма ознаками оздоблення кол-
було б симетрично до хвоста. Але для додатко- тів зі скарбу на вул. Трьохсвятительській, 14
вого елемента оздоблення не вистачило місця. та приведеними аналогіями можна сказати,
Зворотний бік колта прикрашає в центрі що вони належать до роботи київської княжої
коло з хрестоподібною фігурою з розширеними золотарської майстерні.
раменами. Навколо, по краю колта, – геометрич- Початково в скарбі було понад 12 прикрас
ний орнамент: чотири трапеції, заповнені город- (переважно золотих), срібний браслет і срібна
частим орнаментом, між якими – три маленьких монета (?). Чотири прикраси, що збереглися в
кола з мініатюрним хрестиком білої емалі в цен- музейній колекції, були атрибутовані й описані
трі кожного з них. Кольори емалі – переважно си- вище. Інші речі скарбу поки що не виявлено.
ній, із застосуванням червоної, білої та зеленої. У музейній документації, складеній піз-
Зображення з лицевого боку належить до ніше, було зазначено, що колти знайдено на
рідкісних. Серед золотих з емаллю колтів київ- «вул. Трьохсвятительській, 4 (?) в 1949 р».
ської скарбової колекції, де переважно зобра- (МІКУ, інв. № ДМ-6420, ДМ-6421). З цим
жено два птахи, є тільки пара колтів, де – по помилковим «паспортом», а також без зазна-
одному птаху. Вони походять зі скарбу, зна- чення на те, що вони знайдені в складі скарбу,
йденого біля Михайлівського Золотоверхого останні були опубліковані [Макарова, 1975,
монастиря в 1824 році, від яких залишилися табл. 3, 4–5; с. 104, № 27, 28] 4.
4
До скарбу, відкритого в 1949 році, входили колти в техніці перегородчастої емалі, але з іншими зображеннями
(див.: Самойловський, 1952, с. 124, рис. 5).
205
Скарб, знайдений у травні 1914 року на Кожний опублікований з раніше невідо-

садибі № 14 на вул. Трьохсвятительській в мих скарбів, знайдених у Києві, свідчить про
Києві, залишився невідомим і невивченим, багатство київської скарбової колекції і має
тому що попередні дослідники не знали про значну цінність. Ювелірні прикраси, вико-
його існування і не вбачали в розрізнених цін- нані в Києві, мали великий вплив на розви-
них прикрасах одного комплексу. Завдяки ар- ток ювелірної моди та художнього ремесла
хівним та музейним даним у колекції МІКУ інших міст і князівств Русі. Крім того, вони
вдалося виявити речі двох скарбів, які допо- допомагають визначити рівень майстерності
внюють кількість та якість скарбів княжого ювелірів київського княжого двору та масш-
періоду, знайдених у Києві, а також окремі таб творчої спадщини золотарської майстерні
типи рідкісних дорогоцінностей ХІ–ХІІ ст. княжого Києва.
АК, кн. 3, т. І.
ИИМК РАН, ф. 77, № 143.
ЦДІАК України, ф. 725, оп. 1.
Безкоровайна Ю. Музей Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва
(1913–1915 рр.) // Національний музей історії України. Тематичний збірник наукових праць. –
Київ, 2011. – С. 42–58.
Кондаков Н.П. Русские клады: исследования древностей великокняжеского периода. –
Корзухина Г.Ф. Русские клады IX–XIII вв. – Москва; Ленинград, 1954.
Макарова Т.И. Перегородчатые эмали древней Руси. – Москва, 1975.
Самойловський І.М. Новий скарб часів Київської Русі // Археологія. – 1952. – Вип. VІ. –
С. 120–125.
Отчет Киевского художественно-промышленного и научного музея имени государя
императора Николая Александровича за 1913 год. – Киев, 1914.
Яушева-Омельянчик Р. Монетные гривны ХІ–ХV веков из собрания Национального музея
истории Украины // Нумізматика і фалеристика. – Київ, 1999. – № 1. – С. 14–23.
Pekarska L. Jewellery of Princely Kiev. The Kiev Hoards in the British Museum and The
Metropolitan Museum of Art and Related Material. – London; Mainz, 2011.
АК – Археологічний каталог (зберігається в НМІУ)

ДІМ УРСР – Державний історичний музей
ИИМК РАН – Институт истории материальной культуры Российской академии наук
КІМ – Київський історичний музей
МІКУ – Музей історичних коштовностей України
НМІУ – Національний музей історії України
ДІМ – Державний історичний музей (Москва, РФ)
ЦДІАК України – Центральний державний історичний архів України, м. Київ
ММА – Metropolitan Museum of Art, New York
WAM – The Walters Art Museum, Baltimore
206
Юрій Писаренко
ДВІ СЕРЕДНЬОВІЧНІ МІНІАТЮРИ

ЯК ІЛЮСТРАЦІЇ ДО «СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ЗОРУ»
У статті розглядається питання, чому давня кара осліпленням семантично протиставлялася акту їди, пиру,
що, зокрема, репрезентують мініатюри двох середньовічних хронік. Спроба Увітицького князівського з’їзду
1100 року позбавити Василька Теребовльського кормління (причастя), через його сліпоту, пояснюється пріори-
тетністю зору як каналу «причастя» людини в архаїчному суспільстві.
Ключові слова: пир, сліпота, зір, причастя.
В статье рассматривается вопрос, почему древнее наказание ослеплением семантически противопоставля-

лось акту еды, пира, что, в частности, показывают миниатюры двух средневековых хроник. Попытка Уветич-
ского княжеского съезда 1100 года лишить Василька Теребовльского кормления (причастия), из-за его слепоты,
объясняется приоритетностью зрения в качестве канала «причастия» человека в архаическом обществе.
Ключевые слова: пир, слепота, зрение, причастие.
The article deals with the question of why the ancient punishment blinding semantically opposed to the act of eating, feast
that, in particular, is illustrated by two miniature medieval chronicles. The attempt of the princely congress in Uvetichi in
1100 to deprive Vasilkо from the Terebovl of feeding («рrichastiye»), due to his blindness, is explained by the priority of
sight as a channel of human participle («рrichastiye») in an archaic society.
Keywords: feast, blindness, sight, communion.
«Зір» в архаїці виявляє цікаве відно- Перша з них – мініатюра Радзивіллів-

шення до традиційного розуміння низки ського літопису кінця XV ст. [РЛ, с. 291
соціальних категорій, таких як «свій» і «чу- (арк. 141)] – є однією з ілюстрацій «Повісті
жий», власність та влада [Писаренко, 2010, про Осліплення Василька Теребовльсько-
с. 293–317]. Дослідження цих питань мож- го» 1097 року, за «Повістю временних літ»
на було б об’єднати під назвою «соціальної (іл. 1). На ній зображено епізод, коли, конво-
філософії зору». Вивчаючи цю проблему, юючи скаліченого до міста Володимира, кати
якось звернули увагу на дві мініатюри із зупинилися на торговищі м. Здвижена для
cередньовічних хронік, подібні між собою перепочинку. Поки вони обідали («онем же
тим, що на них мотив осліплення сусідить обедавшим»), навколо Василька розігралася
із зображенням застілля. драматична сцена: тамтешня попадя випрала
Іл. 1. Василько Теребовльський та обід його осліплювачів у Здвижені.

Радзивіллівський літопис (арк. 141)
207
Іл. 2. Осліплення Петра Деляна. Мініатюра «Хроніки» Іоанна Скилиці

з Національної бібліотеки Іспанії в Мадриді
його закривавлену сорочку, вдягла на нього і сіаном 1041 року (іл. 2). Згідно із джерела-
почала оплакувати, наче померлого. Василь- ми, Алусіан, разом зі своїми наближеними,
ко ж, прийшовши до тями, попросив пити, влаштував для Деляна пир, і, скориставшись
а потім пожалівся, що краще би «в той сороч- його сп’янінням, осліпив [Литаврин, 1960,
ке кроваве смерть приял и стал пред богом» с. 391]. Ілюстрація осліплення Деляна, зда-
[ПВЛ, 1950, с. 173]. Праворуч від цієї сцени валося б, дає просту послідовність подій,
з Василем зображено безтурботний обід його адже той самий персонаж у червоному (чи не
мучителів. Цікаво, що подвійне згадування сам Алусіан?), який підносить золоту чашу
про обід, яке присутнє в Лаврентіївському та до столу, на чолі якого сидить Делян, ниж-
Іпатіївському списках ПВЛ, у самому тексті че й осліплює царя. Утім, поєднання авто-
Радзивіллівського літопису випущене [РЛ, с. ром цих послідовних сцен не лише в одному
290], отже мініатюра, очевидно, скопійована малюнку, а в межах однієї локації – маєтку,
з якогось протографа, у якому це згадування спонукає сприймати ці зображення як семан-
було. Гадаємо, на протиставленні «сліпоти» і тично «сполучені сосуди». Протиставлення
«пиру» художник наголосив не випадково. «їди» та «сліпоти», на нашу думку, підкрес-
Друга мініатюра відноситься до рукопи- люється також приуроченням сцени учти до
су ХІІ ст. з Національної бібліотеки Іспанії верхнього поверху палацу, а осліплення – до
в Мадриді – «Хроніки Іоанна Скилиці (Іс- «образу пекла», підвалу.
торїї візантійських імператорів в Констан- Можна помітити, що в архаїчному сві-
тинополі з 811 до 1057 р., написана куро- тогляді й у сучасній художній образності
палатом Іоанном Скилицею)» [Хроника] 1. саме очі пов’язані з актом поїдання, вгодо-
Мініатюра ілюструє підступне осліплення вування. Окрім сучасних метафор «ситих» і
ватажка повсталих болгар, обраного ними «голодних» очей, такі приклади, як біблійна
царем, Петра Деляна його соратником Алу- констатація, що «очі людини ненаситні» 2,
1
Детальніше про цю пам’ятку див: [Фонкич, 2014, с. 227–244].
2
«Як Шеол [царство мертвих] й Аваддон [загибель] не наситяться, – так не наситяться й очі людини» («Книга
приказок Соломонових») [Пр. 27:20]. Загальновідомі рядки Т.Г. Шевченка з поеми «Сон», на жаль, знову набувають
дедалі більшої актуальності: «Той мурує, той руйнує, / Той неситим оком / За край світа зазирає, / Чи нема країни, /
Щоб загарбать і з собою / Взять у домовину» [Шевченко, 1964, с. 180].
208
Юрій Писаренко. Дві середньовічні мініатюри як ілюстрації
до «соціальної філософії зору»
або ж притча про Олександра Македонсько- вже не виділяє Василькові окрему волость (як
го і несите око з талмудичного трактату «Та- це було в Любечі) – саме через каліцтво. Це
мід» [Гершович, Ковельман, 2004, с. 50; Пи- засвідчує звернення старійших князів – учас-
саренко, 2015, с. 207–218], дозволяють виво- ників з’їзду до Володаря і Василька: «Поими
дити це зіставлення з глибокої давнини 3. Не брата своего Василка к собе, и буди вама еди-
менш показове опубліковане Л.М. Майковим на власть, Перемышль. Да аще вам любо, да
«Замовляння на царські очі» (кінець XIX ст., седита, аще ли ни – да пусти Василка семо,
Архангельска губ.): «Вы же, кормилицы, цар- да его кормим сде» [ПВЛ, 1950, с. 181]. Незва-
ские очи, как служили царям-царевичам, ко- жаючи на те, що брати це рішення не викона-
ролям-королевичам, так послужите рабу Бо- ли, і Василько з Теребовля не пішов [Грушев-
жию (имя рек)…» [Майков, 1869, с. 562]. За- ский, 1891, с. 265], є очевидним, що, з точки
мовляння прямо говорить, що «очі годують», зору роду князів, осліплення вело до позбав-
а перехід царських очей до того, хто молитву лення його повноправності. Нашу точку зору
виголошує, передбачає осліплення царів і ца- поділяє В.В. Пузанов: «Заради справедливос-
ревичів, отже, начебто, позбавляє їх прого- ті слід зазначити, що спроба позбавити Ва-
дування. Відповідно, «покарати когось ослі- силька волості, все ж, мала місце» [Пузанов,
пленням» може означати: позбавити людину 2007, с. 388]. Сліпий не здатен сам себе про-
очей, які її годують. годувати, і те, що колектив його в цій ситуації
З вищезазначеного випливає, що пир і не кидає, вірогідно, є ознакою більш цивілізо-
осліплення сприймаються як антитези саме ваного етапу розвитку суспільства 4.
тому, що зір відповідав вгодовуванню. Од- У випадку Василька кормління – це не
нак найцікавіше було б спробувати зрозуміти, просто їда, але й розпорядження певними
чому саме так вважалося. Насамперед слід землями з родового фонду. Позбавлення слі-
зауважити, що семантика зору та осліплення пого його земель, очевидно, є подібним до
у своїх витоках, напевно, має розглядатися в того, як, за правилами «родового сюзерені-
системі координат архаїчного, родового світо- тету», на Русі Х–ХІ ст. земельна частка по-
гляду. Наприклад, саме таким є підґрунтя всієї мерлого князя знову поверталася в спільний
історії осліплення Василька, яка стала виявом фонд «братерського роду», а не передавалася,
суперечки між двома угрупованнями всере- наприклад, його нащадкам [Толочко А., 1992,
дині князівського роду Рюриковичів. Давид і с. 25]. Нерозривність князівського роду і ро-
Святополк, які вирішують Василька осліпити, дової землі, у даному випадку «Руської зем-
звинувачують його в порушенні родових пра- лі», як це випливає з визначення літопису, має
вил і намірі загарбати братерські землі [ПВЛ, своєю моделлю «причастье». «Своє колек-
1950, с. 171], тоді як союзник Василька, Во- тивне панування, – пише О.П. Толочко, – кня-
лодимир Мономах навпаки – замахом на іс- жий рід розглядає як “причастя”, вкладаючи
нування всього роду оголошує саме це ослі- в це поняття смисл тілесного акту, за зна-
плення, що підкреслює його фраза: «ввержен ченням аналогічного церковному таїнству –
в ны ножь» [ПВЛ, 1950, с. 174]. На родову причащання святих дарів. “Причастя” – це
оцінку злочину та його правових наслідків долучення князя до “землі”, отже, до спіль-
вказують також рішення князівського з’їзду в ного тіла шляхом виділення йому «ч а с т и»»
Увітичах 1100 року, який, хоча й засуджує дії [Толочко О., 1994, с. 39] 5. Мірою розростання
ініціатора злочину – Давида Ігоревича – проте князівського роду, правила виділення князям
3
Те, що нами сприймається як художня метафора, у давнину відігравало конкретну світоглядну роль, по суті, будучи
вірою. Взяти хоча б месопотамське уявлення про те, що ідол божества їсть їжу самими очима [Оппенхейм, 1990, с. 152].
4
Такий самий перехід на суспільне вгодовування осліплених зустрічаємо у творі Лукіана (II ст. н. е.) «Токсарид, або
Дружба», де один із скіфів-побратимів викуповує з полону іншого, віддавши за нього свої очі, а той у свою чергу
також себе осліплює. Після цього «вони стали вгодовуватися на суспільний рахунок скіфського племені, користую-
чись надзвичайною шаною» [Лукиан, 1935, с. 312].
5
Тему смислової нерозривності первісного, «материнського роду» і населеної ним території (пізніше – «Матері-
землі») свого часу ґрунтовно розкрив В.П. Петров [Петров, 1934, с. 151–152 та ін.]. Ця єдність пізніше збереглася у
зв’язку роду Рюриковичів і «Руської землі», хоча й штучно перейшла на «рід батьківський».
209
часті в межах єдиної отчини нащадків Ярос- носиться з матеріальними статками, які, так
лава Мудрого (що поширювалося лише на само, втрачаються у випадку осліплення.
братів, без урахування їхніх синів), стало до- Щодо першої позиції, то можна зауважи-
тримуватися дедалі важче. Тому, починаючи з ти, що, взагалі, ознака зору відіграє важливу
Любецького з’їзду князів 1097 року, який фак- роль у визначенні «свого». Так, В.Я. Пропп,
тично затверджував розпад загальнородового з приводу мотиву сліпоти Яги в казках, зазна-
володіння, саме ці снеми, регулюючи реаль- чав, що від «чужих» «свої» відрізнялися на-
ні земельні стосунки, з іншого боку, немов- самперед можливістю один одного бачити.
би, ідеально передають ту саму ідею любові, Для представників «свого» і «чужого» світів
єдності – причастя [Толочко О., 1994, с. 26]. при їхній зустрічі властиве взаємне зорове
Цікаво, що наочно ця ідея символізувалася несприйняття, доки не відбувається певна
сидінням учасників зібрання «на одином ков- адаптація. Причому, судячи з даних деяких
ре», що згадується під час наступного з’їзду в мов, уявлення про сліпоту та про невидимість
Увітичах 1100 року [ПВЛ, 1950, с. 181], адже збігалися [Пропп, 1986, с. 72] 8. Додамо спо-
килим як місце єднання, очевидно, є «спадко- стереження О.О. Потебні, що чужі, – отже
ємцем» шкури тварини-тотема [Писаренко, насамперед невидимі – народи в різних тра-
2002, с. 99], як осереддя первісного колективу диціях могли називатися «сліпими» 9. З цього
під час поїдання гуртом впольованої звіри- випливає, що в первісності щодо визначення
ни 6. У свою чергу колективна учта-причастя «своїх» так само могли збігатися «зрячість» і
первісності, напевно, є архетипом будь-якого «видимість» (тобто, «свій» – це «зрячий-види-
пізнішого пиру. Зокрема, витоки відомої се- мий»). Якщо в сучасності зрячий виступає як
редньовіччю та етнографії братчини Д.К. Зе- суб’єкт (самовизначене Я), а видимий ним –
ленін слушно вбачав у пирі первісних мис- як об’єкт, то в архаїчному світогляді суб’єкт
ливців [Зеленин, 1928, с. 130]. і об’єкт ще не розрізнялися [Спиркин, 1960,
Вочевидь, можна говорити, що в своєму с. 191], тому ще не могло існувати уявлення
архетипі модель «причастя» поширювалася про деякого суб’єкта, про виділене з первіс-
як на будь-яке кормління, учту членів роду, ного колективу «Я, що бачить», про індивіду-
«своїх», так і визначала спільну належність альність зору, але про зір як зовнішню щодо
до роду в цілому. Причому, як свідчить при- людини даність – саме про «причастя» зору.
клад Василька, родова ідеологія обов’язкову Потенціал ілюзії, що бачення можливе
умову причастя-вгодовування – власне, член- лише за умови видимості, помітний, зокре-
ства в роді – знаходить саме в зорі родовича. ма, у ситуації з дитиною, яка, замружуючи
Отже, у цьому випадку також – «очі годують», очі, вірить, що сховалася, стала невидимою 10.
причому, рід контролює як зрячість свого чле- Тому, здавалося б, архаїчна «ідея» спільного
на, так і відповідний їй наділ. Таким чином, причастя зору могла б найкраще пояснювати-
помічаємо неіндивідуальність, надперсональ- ся, якщо уявити собі двох людей, які розумі-
ність зору 7, принаймні, у двох аспектах: 1) зір ють, що видимі одне одним, хоча жоден з них
людини підконтрольний родові; 2) зір співвід- ще не має чіткого уявлення про своє власне Я.
6
Додамо, що стосунок символу килима до жертовності підкреслювався тим, що померлого князя також зазвичай
клали на килим або в нього загортали [ПВЛ, 1950, с. 53, 89]. Що ж до осліпленого Василька, то про нього читаємо:
«вземше и на ковре взложиша на кола яко мертва» [ПВЛ, 1950, с. 173].
7
На те, що очі не є виключно особистими, також натякає «ймовірність» їхнього переходу до іншого, згідно з вище-
наведеним Л.М. Майковим «Замовлянням на царські очі» [Майков, 1869, с. 562].
8
Так, латинське caecus не лише означає активну сліпоту (незрячий), але й, так би мовити, пасивну (невидимий) –
caeca nox – «сліпа» ніч. Те саме можна вивести відносно німецького ein blindes Fenster, тобто – «сліпе вікно», яке
насправді невидиме [Пропп, 1986, с. 72].
9
Наприклад, прозивання «сліпими» гессенців і швабів у Німеччині, «вятичи – слепороды» в Росії, ślepy Mazur у
Польщі [Потебня, 1880, с. 168,170,173].
10
Приклад, коли очі просто відводяться від джерела потенційної небезпеки (що є «останньою соломинкою для
потопаючого»), зустрічаємо в автобіографічному романі А. Кузнєцова «Бабин Яр», у якому герой – малий хлопчи-
на – намагається непомітно вислизнути з облави, у яку потрапив (1943 р.): «Когда мне показалось, что они [оку-
панти. – Ю. П.] в мою сторону не смотрят, я пошел за угол дома, опять-таки глуповато пригибаясь, суеверно не
оглядываясь и не видя их, словно при этом и они не должны меня увидеть» [Кузнецов, 1966, с. 39].
210
Проте, ми не можемо ігнорувати спостере- «Око – його мирське багатство, адже оком
ження антропологів, що представники тра- він здобуває його» [Брихадараньяка Упаниша-
диційних культур, унаслідок постійної зосе- да, 1964, с. 77] 12. Так само, як і в разі бачення
редженості на їстівних видах тварин і рослин, людьми одне одного, між оком і багатством
щодо сприйняття інших людей залишалися утворюється своєрідне партнерство – «спіль-
досить неуважними [Юнг, 2002, с. 175; Мали- на видимість» 13, або ж причастя, суб’єктно-
новский, 1998, с. 46–47]. Отже, якщо йдеться об’єктність 14. Обидвоє – людина та її річ –
не просто про випадкову зустріч, а про си- причаствують зору людини, котрий немовби
туацію зацікавлення (ідею фікс), то архаїчні є спільним для обох (порівн.: «окодерево» за
люди, члени органічної групи, так само, як у М. Екхартом). Ще повністю не усвідомлюю-
відомому вислові про закоханих, – не стільки чи своє Я, і тому, ніби причаствуючи своєму
дивляться одне на одного, скільки – в одному ж таки оку, зору, людина причаствує видимій
напрямку 11. ним, наповнюючій його речі. Отже, ще тільки
Саме останнє зауваження змушує нас бачачи їжу, ти вже її «поїдаєш», адже бачення,
уважніше придивитися до другого з визна- як ваше з нею спільне причастя, за значимістю
чених аспектів несамостійності ока, який мов би перекриває (адже й передумовлює) її
виявляється в тому, що зрячість визначає во- реальне поїдання. Вірніше навіть буде сказа-
лодіння статками. Так, Мейстер Екхарт (ХIII– ти, що в баченні ти і їжа «взаємопоїдаєтеся».
ХIV ст.) у своїй проповіді «Про єдність речей» Таким чином, якщо йдеться про досягнення
зазначав, що в дії зору (на прикладі бачення в поїданні суб’єктно-об’єктності – причастя,
дерева) доти незалежні око й дерево «ста- то це давав уже сам по собі зір 15. Відповід-
ють настільки одне, що можна було б ска- но, у зорі рід убачав обов’язкову передумову
зати: око є дерево, а дерево – око» [Мейстер кормління-причастя.
Экхарт, 1912, с. 37], або згідно з перекладом Як ще один приклад, коли володіння
О.В. Михайлова – «окодерево» [Михайлов, (=їда) передбачає бачення, є показові етногра-
1978, с. 166]. Помічене М. Екхартом «злиття» фічні відомості ХІХ – початку ХХ ст., у яких
ока та видимої ним речі (наприклад багатства) мандрівник-європеєць пропонує володарю
в архаїці сприймалося більш буквально. Це, численних стад (казаху-коняру або самодій-
зокрема, підтверджує наведений Лукіаном у цю-оленяру) продати бодай незначну кіль-
творі «Токсарид, або Дружба» (ІІ ст. н. е.) ва- кість голів своєї худоби, на що той зазвичай
ріант скіфо-савроматської угоди «Зірін», згід- відповідає: «для чого стану я продавати моє
но з яким, у скіфа, який викуповував з поло- задоволення? Гроші мені не потрібні; я маю
ну свого побратима, за відсутності багатства, замкнути їх у скриню, де ніхто не побачить
взяли його очі [Лукиан, 1935, с. 312; Писарен- їх. Але тепер, коли табуни мої ходять по сте-
ко, 2010, с. 301–302]. Аналогічний приклад пах, усякий дивиться на них, усякий знає, що
демонструє індійська «Бріхадараньяка Упані- вони мої, усякий говорить, що я багатий»
шада» (VIII–VI cт. До н. е.?), яка, даючи ви- [Максимов, 1927, с. 7]. Або: «Олені ходять,
значення повноправного чоловіка, говорить: я на них дивлюся, а гроші сховаєш, – не ви-
11
Напевно, саме цей випадок найближчий до зазначеного О.М. Фрейденберг: «Для первісного суспільства весь світ
обертається своєю видимою стороною, причому всі члени цього суспільства мали цілком однакове уявлення про те,
що бачили» [Фрейденберг, 1998, с. 26].
12
Виділення як посередника ока, яке ще поєднується з річчю, утім, уже виявляє певну «від’ємність» щодо людини,
можливо, є першою стадією розрізнення суб’єкта та об’єкта (?).
13
Схожий образ речей, що «дивляться на людину», зустрічається в М.В. Гоголя, у ліричному відступі в останній
главі «Мертвих душ» та його поясненні в листуванні з друзями: «…Зачем и почему ему кажется, что будто все,
что ни есть в ней [Русі. – Ю. П.], от предмета одушевленного до бездушного, вперило на него глаза свои и чего-то
ждет от него» [Гоголь, 1847, с. 135]. Аналогічною є відома з дитинства пропозиція-пригощання якимись ласоща-
ми: «Бери, що на тебе дивиться», яка ніби передбачає не одностороннє вподобання, а взаємну симпатію.
14
Термін «суб’єктно-об’єктність», слідом за О.М. Фрейденберг, застосовуємо для визначення синкретичного сприй-
няття людиною довкілля, яке ще не знало виокремлення суб’єкта та об’єкта [Фрейденберг, 1998, с. 31].
15
На відміну від звичайного поїдання, поглинення, яке знищує об’єкт, «поїдання очима» забезпечує причастя,
суб’єктно-об’єктність, паритет між тим, що «поїдається» і тим, хто «їсть». Можливо, саме в цьому полягає первин-
ний смисл визначення: «ненаситне око».
211
дно ...» [Максимов, 1927, с. 5]. Очевидно, що ку людина повинна залишатися зрячою, навіть
більш сучасна тенденція, зумовлена міркуван- не бачачи своєї худоби. Утім, із символічної
нями престижу, змагається із прив’язаністю точки зору, ховання каанами своїх статків – до-
чоловіка до чотириногих улюбленців. Остан- бра, худоби і людей – відповідає їхній сліпоті
нє підтверджує і таке зауваження В. Тарасова: взагалі. Отже, по-перше, здатність бачити для
«Деякі – навіть власники великих стад – на них визначається видимим, «не прихованим»
м’ясо для себе воліють купити оленів де- (суб’єкт дорівнює об’єкту), а по-друге, – види-
небудь» [Максимов, 1927, с. 5]. Підкреслено мим не всім, а лише тим, що соціально-значу-
особистий зв’язок між господарем і стадом ще для даної культури. Для господаря худоби
підтримується через зір 16. «зір» не абстрактний, але насамперед є бачен-
Для нас чим-небудь заволодіти, означає, ням головної суспільної цінності – худоби.
скоріше, це «заховати», зробити невидимим, Відповідно, «соціально-значущим», виступає
у такий спосіб проявивши над власністю вла- власне зір. Можемо припустити, що коли, як
ду, виступивши щодо неї суб’єктом, що нага- писалося вище, скотарі уникають ховання гро-
дує з’їдання, поглинення. У наведеному ж ви- шей у скриню – очевидно, аналогічного хован-
падку той, хто бачить (володіє), фактично до- ню самої худоби, – то вони так само бояться
рівнюється видимому і тому боїться видиму «соціальної сліпоти». Тут ми неминуче вихо-
картину порушити 17. Між скотарем і худобою димо за рамки зорового зв’язку між індивідом
підтримується стан видимості-причастя. При- і його худобою (та іншими статками), конста-
чому, примітно, що, боячись жертвувати ху- туючи, що оцінку тому сліпий він для соціу-
добою для продажу або споживання власною му чи ні, дає хтось третій зі сторони, адже, так
сім’єю, скотар з готовністю заколює тварину або інакше, скотар включений у суспільство,
заради почесного гостя, важливої суспіль- про що і говорить його готовність жертвува-
ної події [Максимов, 1927, с. 5, 9]. Вочевидь, ти частину худоби на підтримку соціальних
жертвування видимістю худоби було платнею зв’язків. Тому нагадаємо, що каани сліпнуть
за встановлення нових або підтримування не самі, а їх осліплюють вороги, з якими ті не
старих соціальних зв’язків, в основі яких сто- хочуть худобою (добром) «ділитися». Тобто,
яло, знову ж таки, причастя-видимість. вороги, знехтувані як непрохані гості, мстять
У розвиток цієї ситуації зі скотарем і худо- за це осліпленням 19. З точки зору прибульців,
бою можна додати наведений С.С. Суразако- саме каани порушили соціальні правила і, не
вим (хоча і фрагментарно) сюжет алтайського ставши ділитися, фактично, виступили слі-
героїчного епосу, у якому старі, немічні каани пими. Таким чином, «сліпий» – це ще й той,
під час ворожого нападу ховають людей, худобу хто не ділиться (залишається цілим-неподіль-
та добро в печерах, за що вороги виколюють їм ним щодо іншого). Осліпленням каанів вороги
очі. Герой, перемагаючи ворогів, повертає зір лише «юридично» оформили те, що знайшли
старим [Суразаков, 1985, с. 72] 18, а добро, оче- у старих де-факто (при тому, що насправді,
видно, повертається з печер. У вищенаведених звісно, сподівалися не на частування, а на су-
етнографічних прикладах можливість для гос- цільний грабунок). Точно кажучи, і гроші теж
подаря «бачити худобу», безумовно, свідчить і не просто ховають у скриню (про що йшлося
про саму по собі його зрячість. У такому випад- вище), а ховають від когось (хоча б, і абстрак-
16
На цей приклад неодноразово звертав увагу А.Я. Гуревич, як на свідоцтво якогось, відмінного від сучасного,
розуміння багатства, хоча так і не пояснив, у чому суть саме цього розуміння полягала [Гуревич, 1970, с. 65].
17
Крім того, якщо володіння (що нами розуміється як функція суб’єкта) виступало в архаїці як «бачення», то, за
умови рівності «бачення» і «видимості», «видимий – той, яким володіють», також «бачить-володіє» своїм умовним
«господарем».
18
Якщо під каанами початково розумілися родоплемінні вожді [Суразаков, 1985, с. 29–30], то люди, які «їм належа-
ли», могли бути як ріднею молодшого рангу, так, можливо, і челяддю – рабами, які на ранніх етапах від молодших
членів сім’ї не відрізнялися. Разом із худобою та іншими статками, вони, очевидно, утворювали надбання голови
роду, сім’ї, яке підтверджувало його повноправний статус.
19
Чи не якесь більш загальне розуміння «своїх», що поширювалося на локальну культуру в цілому – отже, перед-
бачало розподіл усього – певним чином, легітимізувало звичаї викрадення худоби або дівчини-нареченої у своїх
сусідів?
212
тного). Відповідно, і каани сліпнуть не просто єш, оскільки зрячий, тобто маєш можливість
тому, що ховають свою худобу (а також добро цю худобу бачити, а зрячий, оскільки їй при-
і людей), а саме тому, що ховають її від когось, частвуєш. Діленням (яке наслідує первинне
тобто нею не діляться. Отже, щодо «зрячого- причастя) ти підтверджуєш право бути зрячим
того, хто бачить своє добро», мається на увазі або, так би мовити, «викуповуєш» свій зір 20.
й те, що він, апріорі, є видимим-ділимим, «ді- Ділитися з кимось чимось – це є «ділитися со-
литься», і в такому випадку належність цього бою», бути розділеним, що сутнісно відповідає
добра (насамперед худоби) саме йому досить суб’єктно-об’єктному статусу зрячої людини в
умовна. Через свою соціальну значущість ху- первісності.
доба не може бути особистою, це – суспільне Отже, в архаїчному розумінні, мій зір –
надбання. Той, хто зрячий – бачить-володіє чи- більше, ніж просто сприйняття. З одного
мось соціально-значущим, – заздалегідь є «ді- боку, око – орган присвоєння (очі годують),
лимий», оскільки в традиційному розумінні, зір наповнюється і матеріалізується тим, що
те, що відноситься до матеріальних благ, нео- його наповнює. Але, з іншого боку, через цей
дмінно вважається суспільним (родовим) і лю- самий, зоровий канал я є ділимий оточуючим
дина може йому причаствувати лише як член світом 21, іншими членами суспільства, тоб-
цього суспільства. Худобі, добру причаствує то виступаю суб’єктом і об’єктом водночас.
кожен, хто знаходиться в межах видимості Я заволодіваю і ділюся одночасно, і це зумов-
спільноти. Бачачи худобу, ти причаствуєш їй як лено моїм зором. Вочевидь, це є наслідком ар-
якійсь колективній субстанції. Ти причаству- хаїчної невиділеності Я (що бачить).
Богданов К.А. Игра в жмурки: Сюжет, контекст, метафора // Богданов К.А. Повседневность
и мифология: Исследования по семиотике фольклорной действительности. – Санкт-Петербург,
2001. – С. 109–180.
Брихадараньяка Упанишада. Памятники литературы народов Востока. Переводы. V. –
Москва, 1964.
Гершович У., Ковельман А. Александр Македонский и еврейские мудрецы // Восточная
коллекция. – Москва, 2004. – № 2. – Т. 17. – С. 42–51.
Гоголь Н.В. Выбранные места из переписки с друзьями. – Санкт-Петербург, 1847.
Грушевский М. Волынский вопрос 1097–1102 г. (окончание) // Киевская старина. – 1891. –
Май. – С. 259–272.
Гуревич А.Я. Проблемы генезиса феодализма в Западной Европе. – Москва, 1970.
Зеленин Д.К. Древне-русская братчина, как обрядовый праздник сбора урожая // Сборник
Отделения русского языка и словесности АН СССР (Сб. статей в честь А.И. Соболевского). –
Ленинград, 1928. – С. 130–136.
20
Щодо відношення сліпого до майна, достатку, їжі, ми можемо відзначити два можливі варіанти. Перший – це коли
сам сліпий є прихованим, нереалізованим джерелом багатства, як от сліпий Плутос-багатство у грецьких комедіях
[Фрейденберг, 1932, с. 229–244], або ті самі каани, які, заховавши майно, виступили сліпими. Паралеллю є вис-
новки щодо подвійного значення російського діалектного терміна «жмырь», як такого, що стосується, з одного
боку, «недобачання», а з іншого, – «скнарості» [Богданов, 2001, с. 164, прим. 20]. Другий варіант – це коли людина
позбавляється зору саме для того, аби бути позбавленою права причастя в суспільному кормлінні. Утім, обидва
випадки подібні тим, що демонструють незалученість до причастя, поділеності, суб’єктно-об’єктності, яку, врешті
решт, дає зрячість.
21
Яким чином я є ділимий через канал зору? Речі, які видимі мною (= належать мені), зберігають зв’язок з моїм
оком (є його належністю). Віддавання цих речей мною – є передачею мого ока (порівн.: окодерево), але, знову ж
таки, – частковою передачею, оскільки я сам, бачачи, лише причаствую. Матеріалізований зір – це і є річ. Тобто,
зір «вбирає» в себе річ, а річ «виступає» зором, оскільки вони також знаходяться в відносинах причастя «спільному
зору» (насправді – зору людини). Очевидно, саме цей, суб’єктно-об’єктний принцип архаїчного зору, насправді,
лежав в основі обміну дарами типу «потлача», що відбувався між різними колективами або їхніми представниками.
У цьому, власне, може полягати розвиток ідей «Начерку про дар» М. Мосса щодо еквівалентних дарообмінів архаїки
[Мосс, 1996, с. 83–222].
213
Кузнецов А. Бабий Яр (3 ч.) // Юность. – 1966. – № 10.

Литаврин Г.Г. Болгария и Византия в XI–XII вв. – Москва, 1960.
Лукиан. Собрание сочинений: в 2 т. – Москва; Ленинград, 1935. – Т. 1.
Майков Л.Н. Великорусские заклинания // Записки Императорского Русского
Географического Общества по отделению этнографии. – Санкт-Петербург, 1869. – Т. 2. –
С. 419–580.
Максимов А.Н. Скотоводство малокультурных народов // Институт истории. Ученые
записки. – Москва, 1927. – Т. ІІ. – С. 3–24.
Малиновский Б. Магия, наука и религия. – Москва, 1998.
Мейстер Экхарт. Проповеди и рассуждения. – Москва, 1912.
Михайлов А.В. Глаз художника (художественное видение Гете) // Традиция в истории
культуры. – Москва, 1978. – C. 163–173.
Мосс М. Очерк о даре. Форма и основание обмена в архаических обществах // Мосс М.
Общества. Обмен. Личность. Труды по социальной антропологии. – Москва, 1996. – С. 83–222.
Оппенхейм А. Лео. Древняя Месопотамия. Портрет погибшей цивилизации. Изд. 2-е, испр.
и доп. / пер. с англ. М.Н. Ботвинника. Послесл. М.А. Дандамаева. – Москва, 1990.
Петров В. Опыт стадиального анализа «охотничьих игрищ» // Советская этнография. –
1934. – № 6. – С. 140–177.
Писаренко Ю. «Зрение» и «слепота» как социальные символы // Соціум. Альманах
соціальної історії. – Київ, 2010. – Вип. 10. – С. 293–317.
Писаренко Ю. «На одином ковре»: про символ «братерства» князів на Русі // Збірник
праць на пошану члена-кореспондента НАН України Миколи Федоровича Котляра з нагоди
його 70-річчя. – Київ, 2002. – С. 99–104.
Писаренко Ю.Г. «Ненасытный глаз» (к архаической семантике образа) // Адам əлемі.
Философский и общественно-гуманитарный журнал. – Алматы, 2015. – № 3/4 (65/66). –
С. 207–218.
ПВЛ – Повесть временных лет. – Москва; Ленинград, 1950. – Ч. 1.
Потебня А.А. Этимологические заметки // Русский филологический вестник. – Варшава,
1880. – Т. 4.– № 3/4. – С. 161–183.
Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. – 2-е изд. – Ленинград, 1986.
Пузанов В.В. Древнерусская государственность: генезис, этнокультурная среда,
идеологические конструкты. – Ижевск, 2007.
РЛ – Радзивилловская или Кенигсбергская летопись [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: http://radzivilovskaya-letopis.ru/index.php?id=291#sel.
Спиркин А. Происхождение сознания. – Москва, 1960.
Cуразаков С.С. Алтайский героический эпос. – Москва, 1985.
Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. – Киев, 1992.
Толочко О. Образ держави і культ володаря в давній Русі // Mediaevalia Ucrainica:
ментальність та історія ідей. – Київ, 1994. – Т. 3.– С. 17–46.
Фонкич Б.Л. О происхождении Мадридской рукописи Скилицы // Исследования по
греческой палеографии и кодикологии: IV–XIX вв. – Рукописные памятники Древней Руси. –
Москва, 2014. – С. 227–244. – (Монфокон. Вып. 3).
Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. – Москва, 1998.
Фрейденберг О.М. Слепец над обрывом // Язык и литература. – Ленинград, 1932. – Т. 3. –
С. 229–244.
Хроника – Хроника Иоанна Скилицы (История византийских императоров в
Константинополе с 811 по 1056 г., написанная куропалатом Иоанном Скилицей) [Электронный
ресурс]. – Режим доступа: https://vk.com/album-8523990_162235608.
Шевченко Т.Г. Кобзар. – Київ, 1964.
Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени. – Санкт-Петербург, 2002.
214
Энгелина Смирнова
О ВОЗМОЖНОЙ РЕПЛИКЕ НЕСОХРАНИВШЕЙСЯ ДРЕВНЕЙШЕЙ

ЛИЦЕВОЙ РУКОПИСИ КИЕВА В РУКОПИСИ ВЕЛИКОГО НОВГОРОДА
Разорение Киева монголо-татарами в 1240 году стало причиной того, что в нем не уцелели древние рукописи
и иконы. Однако в другом древнейшем городе Киевской Руси, Новгороде, сохранялись произведения, которые
были привезены из Киева или созданы по киевским образцам: Остромирово евангелие 1056–1057 годов (РНБ),
икона «Спас Златая риза» (Успенский собор Московского Кремля). Анализ показывает, что, вероятно, киевский
прототип лежит и в основе иллюстраций новгородской Симоновской псалтири (ГИМ, Хлуд. 3) второй чет-
верти XIV в. В ее иллюстрациях к Библейским песням просматриваются византийские образцы IX–XI вв., а в
миниатюрах на полях выражена идея христианского просвещения народов («языков»).
Ключевые слова: иллюстрации, Симоновская псалтирь, Новгород, киевский прототип.
Енгеліна Смирнова
Про можливу репліку втраченого найдавнішого лицьового рукопису Києва в рукопису з Великого Новгорода
Унаслідок руйнування Києва монголо-татарами в 1240 році в ньому не вціліли стародавні рукописи та ікони.
Однак в іншому найдавнішому місті Київської Русі, Новгороді, зберігалися твори, які були привезені з Києва або
створені за київськими зразками: Остромирово євангеліє 1056–1057 років (РНБ), ікона «Спас Золота риза»
(Успенський собор Московського Кремля). Аналіз засвідчує, що, ймовірно, київський прототип лежить і в осно-
ві ілюстрацій новгородського Симоновського псалтиря (ДІМ, Хлуд. 3) другої чверті XIV ст. У його ілюстраціях
Біблійних пісень проглядаються візантійські зразки IX–XI ст., а в мініатюрах на полях виражена ідея християн-
ської освіти народів («язиків»).
Ключові слова: ілюстрації, Симоновський псалтир, Новгород, київський прототип.
The devastation of Kiev by the Mongol-Tatars in 1240 followed by the loss of ancient manuscripts and icons. However, in
another ancient city of Kievan Rus, Novgorod, the works brought from Kiev or created by Kiev samples such as Ostromir
Gospel 1056–1057 (Russian National Library), the icon «The Savior of the Golden Robe» (Assumption Cathedral of the
Moscow Kremlin) have preserved. The analysis shows that the illustrations of Novgorod Simonov Psalter (State History
Museum, Khlud 3) of the second quarter of the 14th century probably was based on Kiev prototype. In its illustrations to the
Biblical songs one can see the Byzantine samples of the 9th–11th centuries and the miniatures on the margins express the
idea of Christian enlightenment of peoples.
Keywords: iluminations, Simonov Psalter, Novgorod, Kiev prototype.
Обращаясь к русскому искусству древней- Что же касается икон и богослужебных

шего периода, в частности к художественному рукописных книг, среди которых нас инте-
наследию Киева конца Х – XI вв., мы восприни- ресуют иллюстрированные рукописи, то ре-
маем как неотвратимую реальность тот факт, что зультат поиска памятников, сохранявшихся
от киевских памятников этого времени до нас после монголо-татарского нашествия именно
дошли только монументальные произведения, в храмах Киева, оказывается нулевым. Среди
а именно архитектура, настенная живопись, эле- русских икон XI в. до нашего времени сохра-
менты архитектурного декора и резьба камен- нились только те произведения, которые были
ных ограждений храмовых хор [Попова, Сара- созданы – пусть и киевскими художниками, но
бьянов, 2007а, с. 179–324; Попова, Сарабьянов не для киевских храмов, – а для храмов друго-
2007б, с. 417–536; Архипова, 2007, с. 569–617; го крупнейшего русского города – Новгорода.
Пуцко 2010а, с. 657–674; Пуцко, 2010б, с. 675– Таковы две громадные парные иконы «Спас
738]. К этому же времени могут быть причисле- Златая риза» (Успенский собор Московского
ны отдельные произведения декоративно-при- Кремля) и «Апостолы Петр и Павел» (Нов-
кладного искусства, в частности мелкая пласти- городский музей), дошедшие до нас в разном
ка [Архипова, 2016, с. 98–112], а также золотые состоянии сохранности: на иконе «Спас Зла-
и серебряные украшения, которые, вероятно, не тая риза» живопись XVII в. повторяет ком-
только составляли парадный убор властителей, позицию первоначального изображения, а на
но и могли входить в состав декора особо чти- иконе «Апостолы Петр и Павел» переписаны
мых икон [Стерлигова, 2000, с. 91–126]. Как из- лишь лики, кисти рук и ступни. Анализ исто-
вестно, произведения такого типа лишь в малой рических известий и самих памятников при-
мере дошли до нас in situ, при раскопках жилищ водит к заключению, что обе иконы были ча-
или погребений, но часто – в составе кладов и стью убранства XI в. из Софийского собора в
в других ситуациях, так или иначе связанных с Новгороде [Смирнова, 1996, с. 159–199; Ико-
перемещением соответствующих предметов. ны Великого Новгорода, 2008, с. 74–82; Попо-
215
ва, Сарабьянов, 2007б, с. 420–423]. Учитывая нием Богоматери на престоле, помещенная не

очень крупные размеры обеих икон, следует в дополненном к Псалтири Молитвеннике, а в
предположить, что произведения были созда- самой Псалтири, на поле рядом с латинским
ны в Новгороде, но прибывшими из Киева ма- текстом, создана уже в начале XII в., в конце
стерами-иконописцами. Скорее всего, именно жизни княгини, после гибели ее сына Яропол-
из Новгорода происходит и третье произве- ка [Psalterium Egberti, 2000; Смирнова, 2004,
дение XI в. – большая двусторонняя икона – с. 43–106]). Этот кодекс после кончины княги-
с изображением «Богоматери Одигитрии» на ни оказался вновь на Западе (в Польше, Герма-
лицевой стороне и «Св. Георгия» на обороте нии, Венгрии), пока не попал в Чивидале.
(Успенский собор Московского Кремля) [Ико- Еще две лицевые рукописи, созданные в
ны Успенского собора, 2007, с. 54–71]. Киеве уже в раннем XII в., входили, как предпо-
Обращаясь к вопросу о созданных в Ки- лагается, в состав библиотеки князя Владимира
еве рукописных книгах, украшенных мини- Мономаха и были вывезены из Киева (или нахо-
атюрами, мы сталкиваемся с аналогичным дившегося близ Киева Вышгорода) в 1155 году
явлением: до нас дошли те памятники, кото- князем Андреем Боголюбским в составе книг,
рые уже в домонгольское время оказались за предназначенных для новооснованного во
пределами самого Киева. На первом месте Владимире Успенского собора [Уханова, 2009,
среди таких манускриптов стоит, безуслов- с. 115–156]. Речь идет о двух рукописях, содер-
но, Остромирово евангелие (РНБ, F. п. I. 5), жащих миниатюры с изображением св. князя
созданное в Киеве в 1056–1057 годах по за- Бориса: о Евангелии учительном Константина
казу новгородского посадника Остромира Болгарского (ГИМ, Син. 262) [Сводный каталог,
[Сводный каталог, 1984, с. 33–36; Попова, Са- 1984, кат. 118] и о Слове Ипполита папы Рим-
рабьянов, 2007б, с. 423–438] и, несомненно, ского об Антихристе (ГИМ, Чуд. 12) [Сводный
отправленное в Новгород непосредственно каталог, 1984, кат. 129]. Обе рукописи, ранее
после изготовления рукописи. относимые ко второй половине и концу XII в.,
Второе произведение – это так называ- в последнее время датируются началом этого
емый Изборник Святослава 1073 г. (ГИМ, столетия [Сарабьянов, 2012, с. 210–212].
Син. 1043 (Син. 31-д)) [Сводный каталог, 1984, Приведенный обзор сохранившихся па-
с. 36–40; Изборник Святослава, 1983; Попо- мятников показывает, что до нас дошли лишь
ва, Сарабьянов, 2007б, с. 438–452]. Заказан- те киевские рукописи XI – раннего XII в., кото-
ный одним из киевских князей, сыновей князя рые не оставались в самом Киеве, а были – еще
Ярослава Мудрого (есть предположение, что в домонгольское время – вывезены на север,
первым заказчиком был Изяслав Ярославич, в Новгород или Владимиро-Суздальскую Русь.
а затем инициативу перехватил его брат Свя- Именно такую ситуацию мы обнаруживаем и
тослав), Изборник находился, вероятно, при при обращении к иконам. Как известно, в Киев
княжеском дворе или в храме, но впоследствии около 1130 года были привезены из Константи-
(неясно, когда) очутился не в Киеве, а в каком- нополя «в едином корабли» две богородичные
то другом русском центре, откуда в XVII в. иконы: так называемые «Богоматерь Пирого-
попал в распоряжение московского патриарха щая» и «Богоматерь Владимирская». Первая
Никона, а от Никона – в Воскресенский Ново- из них осталась в Киеве и была помещена в
Иерусалимский монастырь. специально выстроенную в 1132–1136 годах,
Наконец, третья рукопись – это так на- согласно Ипатьевской летописи, церковь Бого-
зываемый Молитвенник Гертруды (Италия, родицы Пирогощей в Киеве на Подоле [ПСРЛ,
Чивидале, Национальный археологический 1998, т. 2, стб. 294, 300]. Никаких следов этой
музей, ms. CXXXVI) – дополнение к латин- иконы (ни, кажется, даже реплик) не сохрани-
ской Трирской псалтири, с текстами молитв и лось. Между тем, та икона, которая в будущем
миниатюрами, созданное в 1078–1086 годах по получила название «Богоматери Владимир-
заказу польской принцессы Гертруды, которая ской», находилась в Вышгороде, близ Кие-
стала женой киевского князя Изяслава Яросла- ва, в женском Богородичном монастыре, а в
вича. (Нам представляется, что последняя из 1155 году была увезена князем Андреем Бого-
заказанных Гертрудой миниатюр, с изображе- любским во Владимир, где помещена в Успен-
216
Энгелина Смирнова. О возможной реплике
несохранившейся древнейшей лицевой рукописи Киева в рукописи Великого Новгорода
ский собор и тем самым спасена от гибели во записей писца (л. 98 об.). Когда-то Симонов-
время исторических пертурбаций, которым скую псалтирь относили к XIII–XIV вв. [Ам-
подвергся Киев и которые были особенно тра- филохий, 1870, с. 4–28], затем рассматривали
гичны в период монголо-татарского нашествия как произведение конца XIII в. [Амфилохий,
[Государственная Третьяковская галерея, 1995, 1881; Щепкина и др., 1965, с. 163–165; Свод-
с. 35–40; Богоматерь Владимирская, 1995]. ный каталог, 1984, с. 318–319], а сравнительно
Жестокое разорение Киева в 1240 году, недавно она получила хорошо обоснованную
в результате его осады монголо-татарскими датировку второй четвертью XIV в. [Турилов,
войсками и последующего штурма 6 дека- 1998, с. 36–37; Сводный каталог, 2002, с. 584] 1.
бря 1240 года [ПСРЛ, 1985, т. 2, стб. 784–785; Одна из важнейших особенностей Симо-
Каргер, 1958, с. 508–514], привело не только к новской псалтири состоит в том, что ее разно-
разрушению его древнейшего каменного хра- образные иллюстрации обнаруживают – в це-
ма – Десятинной церкви, но и к запустению лом ряде признаков – связь с художественными
города. Е.В. Уханова решительно утверждает, традициями гораздо более ранними, чем те, ко-
что «киевские рукописи уцелели от монголо- торые были характерны для русской культуры
татарского погрома 1240 г. лишь в тех случа- второй четверти XIV в. На наш взгляд, эти осо-
ях, если они были вывезены до этого в другие бенности позволяют судить о некоторых гра-
русские княжества» [Уханова, 2009, с. 152]. нях древнейшей русской культуры, а именно
Кажется, это высказывание близко к истине, XI в. – периода вскоре после крещения Руси,
несмотря на то, что жизнь Киева, в том чис- когда тематика христианского просвещения и
ле и церковная, после татарского разорения не поучения, как и проблема ознакомления с ос-
замерла окончательно, а теплилась – как при новами византийской культуры, были исклю-
дворе митрополита, так и в некоторых храмах чительно актуальными для страны и ее круп-
и монастырях, что убедительно показали укра- нейших центров – Киева и Новгорода.
инские исследователи [Iвакін, 1996, с. 17–40]. Наиболее убедительно эти древние тра-
диции сказываются в иллюстрациях к Би-
*** блейским песням, которыми завершается
Среди письменного наследия Велико- текст Псалтири [Смирнова, 2016, с. 345–362;
го Новгорода есть лицевая рукопись, которая, Smirnova, 2016, p. 537–554]. Само по себе
хотя и относится уже к XIV в., позволяет ча- наличие этого раздела в Симоновской псал-
стично реконструировать декор одной из древ- тири – признак ее своеобразия, поскольку в
нейших несохранившихся рукописей Новгоро- византийской книжности он включается, как
да, имевшей, надо полагать, киевский прото- правило, лишь в Псалтири так называемого
тип. Речь идет об иллюстрированной Псалтири «аристократического» типа, где в основной
(ГИМ, Хлуд. 3), получившей у исследователей части рукописи содержатся иллюстрации в
условное название Симоновской, по имени ее самом тексте (иногда на отдельных страни-
предполагаемого заказчика Симона. Фигура цах, а иногда внутри текста) [Cutler, 1984],
святого покровителя, апостола Симона, в од- тогда как в Симоновской псалтири есть и ил-
ной из миниатюр этой рукописи добавлена к люстрации внутри текста, и совсем другие –
трехфигурному Деисусному чину (л. 248 об.). мелкие фигуры и сцены на полях, что в ви-
Кроме того, имя Симона упомянуто в одной из зантийской книжности считается признаком
1
Предпринятая недавно попытка отнести Симоновскую псалтирь к еще более позднему времени – к концу XIV в.
[Уханова, 2016, c. 363–388] – не имеет под собой оснований. Не касаясь собственно палеографических особен-
ностей (исследованных А.А. Туриловым), укажем, что тератологический орнамент Симоновской псалтири во
многих случаях композиционно совпадает с орнаментом так называемой Псалтири Марины (ГИМ, Син. 235),
созданной до 1343 года (Смирнова, 2008, c. 385–387, ил. 2, 3). Первая миниатюра Симоновской псалтири, с фигу-
рами Христа, Марфы и Марии, по стилистическим признакам должна быть датирована не концом XIV в., а только
первой половиной столетия (доказано О.С. Поповой). Эта миниатюра изначально принадлежит данной рукописи,
судя не только по почерку надписи (показано А.А. Туриловым), но и по особенностям живописи: образ Христа
написан выдающимся приглашенным художником, тогда как фигуры Марфы и Марии – другим мастером, тем,
кто исполнил изображение Деисусного чина с апостолом Симоном (л. 248 об.) и иллюстрацию к Песни пророчи-
цы Анны (л. 275 об.). Подробнее см.: Смирнова (в печати).
217
Псалтирей другого типа – так называемых в единой композиции представлены и завер-

«монастырских». шение перехода через Чермное море, и тор-
Песнь первая, Моисея (л. 270 об.) рас- жество израильтян.
сказывает о переходе израильтян через Черм- Необычно изображение аллегорической
ное море, дабы спастись от войск египетского фигуры слева. Предмет в ее руке, похожий на
фараона (Исход, XV, 1–19) (ил. 1: б). Мини- развевающуюся ткань, заставляет вспомнить
атюра, как и в других случаях в данном раз- изображение Ночи в Парижской псалтири. Но
деле Симоновской псалтири, помещена перед в новгородской рукописи дана фигура крыла-
началом Песни. Изображены израильтяне, тая, это ангел, а слева помещена надпись: «ВО-
уже перешедшие через голубые волны моря. ЖАШЕ Я В ДНЬ ОБЛАКОМ». Очевидно, эта
В центре группы – Моисей, простирающий фигура иллюстрирует текст Исхода XIV, 19–20
жезл по направлению к морю, где легкими об ангеле, который шел вместе с израильтяна-
контурами намечены фигуры утонувших еги- ми, и об облаке, которое становилось мраком
петских воинов. В левой части композиции – для египтян, но для израильтян давало свет в
аллегорическая фигура c чем-то вроде ткани, ночи. Как мы видим, в Новгородской псалтири
о которой речь пойдет позже. сохраняется древняя композиционная схема,
Эта композиция по своим основным эле- хотя и наполняется новыми смысловыми от-
ментам восходит к миниатюре Парижской тенками.
псалтири X в. (BNF, cod. gr. 139, fol. 419) Песнь вторая, Моисея (л. 272) (ил. 2: б),
[Cutler, Spieser, 1996, pl. 114] 2 (ил. 1: а). связана с библейским рассказом о том, что пе-
В верхней зоне представлены израильтяне, ред смертью Моисей обратился к сынам Изра-
на первом плане среди них Моисей с посо- илевым, описал милость Господа к ним, а так-
хом, направленным в сторону фараонова во- же укорил их за отступление от веры и пред-
йска, которое погибает в волнах. Слева ввер- рек наказания для тех, кто оставил Господа и
ху – две фигуры-персонификации: в данном служил другим богам (Второзаконие, XXXII,
случае это Ночь («ΝΥΧ»), которая держит 1–43) 3. В Симоновской псалтири на фоне горы
широкую ткань, и Пустыня («ЕРΗМОΣ»). с широкой пещерой изображена группа изра-
Внизу, в море – также две аллегорические ильтян. Среди фигур выделяется старец с ним-
фигуры: «ΒΥΘΟΣ» («дно моря») и «ΕΡΥΘΡΑ бом, похожий на Аарона, и женщина, похожая
ΘΑΛΑΣΗ» («Красное море»). на Мариам из предыдущей композиции, а око-
В миниатюре новгородской Симоновской ло нее – мальчик-отрок. Справа стоит Моисей,
псалтири сохраняется лапидарность, ком- получающий свиток с небес и одновременно
пактность миниатюры Парижской псалтири обращающийся к группе израильтян. Рядом
и родственных ей византийских композиций с фигурой Моисея надпись: «МОИСИ». Из-
X–XI вв. и воспроизводятся ее основные эле- раильтяне изображены сидящими, группа в
менты. Однако некоторые особенности новго- целом ориентирована фронтально, но отдель-
родской миниатюры указывают на изменение ные фигуры чуть повернуты влево, к Аарону,
древнего образца. Отсутствует «ЕРНМОС» – приложившему руку к груди.
сидящая фигура, персонифицирующая Пу- Слева от группы израильтян – засохшее
стыню. Иначе изображена группа израильтян. дерево с обломанными ветвями, но с крас-
В Симоновской псалтири они ликуют, возде- ными цветами. Левее дерева изображена
вают руки, играют на разного рода трубах, из сидящая крылатая аллегорическая фигура,
которых вырывается звук, показанный черны- написанная серой краской. Она держится за
ми штрихами. Женщина, изображенная впе- дерево. Рядом надпись: «ПОУСТЫНИ ПРО-
реди, видимо, Мариам, бьет в тимпаны в со- ЦВЕТЕ ЯКО КРИНЪ».
ответствии с текстом (Исход, XV, 20). Справа Рассматриваемая иллюстрация Симо-
от Мариам изображен Аарон. Таким образом, новской псалтири соединяет две иконогра-
2
В миниатюре Ватиканской библии («Библии Льва») добавлена сцена беседы фараона с израильтянами [Die
Bibel, 1988, fol. 46 v].
3
О сюжете и о варианте его иллюстрирования [см.: Штихель, 2004, с. 319–335].
218
фические традиции. Одна из них представле- Миниатюра к Песни четвертой, пророка

на, например, миниатюрой из византийской Аввакума (л. 276 об.) (ил. 3: б), из-за нехват-
псалтири около 1088 года. Псалтирь нахо- ки места помещена на нижнем поле, поэтому
дится в монастыре Ватопед на Афоне (Vatop, она потерта пальцами и к тому же срезана сни-
761) [Christou, Mavropoulou-Tsioumi, Kadas, зу. Надписи: «АМБАКОУМЪ», «ДАНИЛ В
Kalamartsi-Katsarou, 1991, fig. 205–213], но РОВЕ», Аввакум, летящий с помощью ангела,
интересующий нас лист – в музее Уолтерс несет пищу пророку Даниилу, который изо-
в Балтиморе (W 530 b). На нем изображено бражен в пещере со львами (Дан., 14, 37–38).
получение скрижалей Закона с небес и поуче- Эта сцена, широко распространенная в ран-
ние израильтян. Эти сюжеты в византийском нехристианском искусстве и встречающаяся,
искусстве изображаются как две сцены вну- например, уже в одном из рельефов на вратах
три одной композиции и иллюстрируют Пса- базилики Санта Сабина в Риме, среди миниа-
лом 76 (77), 12–20 [Weitzmann, 1976, p. 71–73, тюр сохранившихся византийских псалтирей
fig. 7–9; Cutler, 1984, fig. 399]. Вторая традиция в литературе не указывается. Однако, по пред-
представлена миниатюрами Парижской псал- положению К. Вайцмана, о существовании
тири X в. (BNF, gr. 139, fol. 254) [The Glory, этого иконографического варианта в византий-
1997, cat. 163] (ил. 2: а), Библии Льва (Vatic. ских иллюстрациях к Четвертой библейской
cod. gr. 1, fol. 155 v) [Grabar, 1953, p. 170; песни свидетельствует один из столь древних
Die Bibel, 1988, fol. 155 v], рядом других ил- памятников как миниатюра в рукописи Слов
люстраций [Illuminated Greek, 1973, cat. 20, Григория Назианзина IX в. (BNF, gr. 510)
fig. 34]. На них изображен Моисей, принима- [Omont, 1929, pl. LVII; Weitzmann, 1976, fig. 15;
ющий скрижали Закона, предстoящий перед Brubaker, 1999, fol. 435 v] (ил. 3: а). Зависи-
небесами, поучающий народ. Характерно, что мость новгородской миниатюры от византий-
израильтяне сидят на фоне горы, вероятно, ского прототипа проявляется со всей очевид-
Синайской, что в Парижской псалтири под- ностью (Даниил, львы, летящий с ангелом Ав-
тверждается надписью при аллегорической вакум).
фигуре, которая изображена сидя спиной к Миниатюра к Песни пятой, пророка Иса-
зрителю и придерживая кривоватое дерево: ии (л. 278) (ил. 4: б), как и только что рассмо-
«ОРОС CINA». Такая же фигура в Библии тренная композиция, расположена на нижнем
Льва дана без надписи. поле из-за недостатка места, поэтому силь-
Похожая аллегорическая фигура, также но потерта при перелистывании и к тому же
держащаяся за дерево, частично сухое и об- срезана снизу. На л. 278 об. начинается сама
ломанное, а частично цветущее, изображена Песнь: «ОТ НОЩИ ОУТРЬНЮЕТЬ ДХЪ
в левой части сцены в Симоновской псалти- МОИ К ТЕБЕ, Б[ож]Е, ЗАНЕ СВЕТ ПОВЕЛЕ-
ри. Но эта фигура, во-первых, крылатая, а во- НИЯ ТВОЕГО НА ЗЕМЛИ» (cр. Книгу проро-
вторых, – тощая и сухая, в тусклых серых ка Исаии, 26–9: «Душею моею я стремился к
одеждах, со вставшими дыбом волосами, на Тебе ночью, и духом моим я буду искать Тебя
которых видно что-то вроде шляпки. Надпись во внутренности моей с раннего утра…»).
при этой фигуре: «ПОУСТЫНИ ПРОЦВЬТЕ В Византии существует иконографиче-
ЯКО КРИНЪ». ская линия, где пророк Исаия показан меж-
Этот образ зависит от аллегории горы ду двумя аллегорическим фигурами – Ночи
Синай в миниатюре Парижской псалтири («ΝΥΧ»), в образе женщины с покрывалом,
(fol. 422 v). В обоих случаях – и в русской, и Утра, в виде отрока («ΟΡΘΡΟΣ») [Weitzmann,
и византийской рукописях – фигура изображе- 1976, p. 75]: в Парижской псалтири Х в. (BNF,
на сидящей, при этом она держится за дерево с cod. gr. 139, fol. 435 v) [Cutler, 1984, fig. 257;
обломанными ветвями. В фигуре Симоновской Galavaris, 1995, fig. 22] (ил. 4: а), в Книге про-
псалтири наиболее ярко прочитывается отри- рока Исаии, с толкованиями Х в. (Vat. gr. 755,
цательное начало, напоминающее о нечистой fol. 107) [Lowden, 1988, p. 22–23; Захарова,
силе и о грехах народа Израилева, но ощуща- 2012, с. 185], а также в двух Псалтирях XI в.
ются и положительные интонации, благодаря (BNF, cod. suppl. Gr. 610, fol. 256 v) (второй –
расцветшему ярко-красному «крину». третьей четверти XI в.) [Сutler, 1984, fig. 263],
219
и в собрании Dumbarton Oaks в Вашингтоне степени совпадает облик кита. Повторяется

(cod. 3, ок. 1084 г., fol. 77) из монастыря Панто- даже маленькое деревце, разделяющее левую
кратор на Афоне [Cutler, 1984, fig. 330]. и правую части композиции.
В Симоновской псалтири пророк Исаия Иллюстрации к Песням 1, 2, 4, 5 и 6, кото-
изображен в рост, в трехчетвертном поворо- рые были нами рассмотрены, имеют в визан-
те (как и в византийских прототипах). Он об- тийском искусстве много вариантов. Одна типо-
ращен в молении к небесам, как бы принимая логическая группа византийских иллюстраций
оттуда истину и благодать в простертые руки. обнаруживается в рукописях преимуществен-
Надпись черными чернилами обозначает его но X–XI вв. Для нее характерны эллинистиче-
имя: «ИСАИА». По сторонам – две аллегори- ские мотивы, антикизирующие персонифика-
ческие фигуры, которые придерживают ткань, ции, соответствующие культуре македонского
символизирующую небо. Ясно, что эта ткань ренессанса. Совсем другие иконографические
заимствована художником из византийского версии мы видим в XIII–XIV вв. Рассмотрен-
прототипа – того темного покрова, который там ные миниатюры к пяти Библейским песням в
держит над собой NYX. Композиция явно про- Симоновской псалтири воспроизводят именно
исходит от византийского варианта, с античны- древнюю иконографию псалтирных иллюстра-
ми персонификациями, но аллегории потеряли ций, характерную для македонского ренессан-
античный облик, это две одинаковые фигуры са и отчасти XI в., и лишь фрагментарно сохра-
неопределенного пола, похожие скорее на юно- нявшуюся в несколько более поздний период.
шей с длинными волосами, – серо-голубая и Художники Симоновской псалтири проходят
красная, с надписями: «ЗОРЯ ВЕЧЕРНЯЯ» и мимо образцов XIII в. и примеров палеологов-
«ЗОРЯ ОУТРЬНЯЯ». Замена античных персо- ского периода, сохраняя приверженность древ-
нификаций относительно абстрактными фигу- ним прототипам.
рами говорит об ослаблении на Руси той тради- Чем объяснить такой иконографический
ции византийской культуры, которая была свя- выбор? Только тем, что в Новгороде в распо-
зана с эллинистическими реминисценциями. ряжении местных художников имелись соот-
Миниатюра к Песни шестой, пророка ветствующие образцы, а именно некая иллю-
Ионы (л. 280 об.) (ил. 5: б), имеет сюжет из стрированная рукопись Псалтири, вероятно,
Книги пророка Ионы, III, 3–11 (о ките) и далее XI в., миниатюры которой – во всяком случае
IV, 5–11 (о растении). Композиция включает иллюстрации к Библейским песням – воспроиз-
два изображения, которые разделены тонким водили византийскую иконографию IX–XI вв.
зеленым растением с мелкими красными цве- Предполагаемая нами лицевая Псалтирь XI в.
тами. Справа, в море, изображен кит, изверга- из Новгородской Софии, возможно, по своему
ющий Иону из пасти. Кит, покрытый чешуей, происхождению была связана с Киевом, как
похож на большого дракона со звериной го- это известно и по отношению к Остромирову
ловой, когтистыми лапами и рыбьим хвостом. евангелию 1056–1057 годов, которое служило
Слева – Иона, возлежащий (в позе античной напрестольным апракосом в Софийском соборе
статуи) под деревом с роскошными желтыми Новгорода. Эта предполагаемая нами Псалтирь
плодами. Имеется в виду дерево, которое, как Новгородской Софии стала в свою очередь об-
рассказывает Библия, было выращено Госпо- разцом для копий, исполнявшихся для особо
дом и давало тень Ионе, а затем было погубле- значительных новгородских храмов и монасты-
но, дабы показать Ионе, насколько менее важ- рей. Композиции миниатюр в процессе копиро-
но это дерево по сравнению с многолюдным вания упрощались. Античные персонификации
городом Ниневией, который Иона обличал за теряли свою классическую основу, превраща-
грехи, но который был прощен Господом. ясь в ангелов, бесов, схематичные образы «Зори
В новгородской рукописи история Ионы утренней» и «Зори вечерней». Но, несмотря
показана относительно лаконично: всего в на все эти упрощения, в иллюстрациях Симо-
двух сценах. Сочетание именно таких двух новской псалтири просматриваются элементы,
эпизодов мы видим в миниатюре Менология пусть размытые, той культуры древнейших рус-
Василия II (Vat. gr. 1613, fol. 59) (ил. 5: а). По- ских городов – Киева и Новгорода, какой она
хожа и поза лежащего пророка, до некоторой была в первые времена после крещения Руси.
220
*** тьи мы не провели исчерпывающего сравне-

Существует и вторая важная группа иллю- ния маргинальных иллюстраций нашей руко-
страций Симоновской псалтири, которая так- писи с другими дошедшими до нас византий-
же указывает на глубокую древность ее про- скими Псалтирями с миниатюрами на полях;
тотипа. Речь идет о некоторых маргинальных многие из таких рукописей не опубликованы.
(«палеосных», на полях) миниатюрах, совсем Однако нам важна не уникальность сюжетов,
малого размера, которые, не образуют целост- не степень их редкости или повторяемости,
ной серии, а встречаются при разных псалмах, а их значение в контексте русской культуры.
вразброс, однако родственны друг другу по Среди «просветительных» композиций
идейному содержанию. Все они – в той или выделяются прежде всего две миниатюры, рас-
иной форме – выражают идею христианского крывающие тему присутствия божественного
просвещения. Одни композиции наглядно де- начала в человеке и единства человеческой и
монстрируют основы христианского вероуче- божественной природы Христа. Первая из этих
ния, другие изображают людей, которые пред- двух миниатюр помещена перед Псалмом 123
стоят в молитве перед Спасителем или перед (л. 242) (ил. 6). Ее идея в прямолинейной фор-
Божественной десницей, появляющейся в не- ме выражена в святоотеческих Толкованиях
бесах. При этом важную роль в раскрытии глу- на Псалтирь [Болонски Псалтир, 1968, с. 419],
бинного смысла композиций играют не только а также и в тексте этих Толкований над миниа-
строки самого псалма, но и тех комментариев тюрой в самой Симоновской псалтири: «АЩЕ
на псалмы, которые, согласно традиции, рас- НЕ БЫ ХСЪ СТОЯЛЪ ВЪ ЧЛВЦЕ, НИ ВЪ
полагаются на полях определенной разновид- ЧТО ЖЕ БЫ ВЪМЕНИМЪ» («Если бы в чело-
ности Псалтирей и приписываются святителям веке не присутствовал Христос, человек был
Афанасию Александрийскому или Исихию бы ничтожеством»). Христос, чуть повернув-
Иерусалимскому. Среди славянских Псалтирей шись влево (от зрителя), стоит на невысоком
одной из наиболее полных по воспроизведе- подножии, опирающемся на аркатуру. В левой
нию текста этих святоотеческих комментариев руке Христа – свернутый свиток, а правая про-
является так называемая Болонская псалтирь – стерта к юноше, который изображен слегка
болгарская рукопись XIII в. [Болонски Псал- преклоняющим колено, но в то же время слов-
тирь, 1968] Соответствующие тексты на полях но находится в воздухе, навесу. Вокруг головы
Симоновской псалтири восходят к тому же юноши – нимб, а Христос, простирая руку к че-
прототипу, что и в Болонской, но оказываются ловеку, возлагает десницу на его нимб. Взгляд
более краткими. Однако они, даже в краткой Христа устремлен вдаль, словно чуть поверх
форме, с достаточной полнотой акцентируют головы юноши, тогда как этот последний пре-
содержание маргинальных иллюстраций. данно взирает на Спасителя. Взаимоотношение
Сюжеты маргинальных иллюстраций этих образов, впечатляющее своей выразитель-
Симоновской псалтири, как и целого ряда до- ностью, напоминает взаимоотношение образов
шедших до нас византийских рукописей «мо- Христа и Адама в сценах «Сошествия во ад».
настырского» типа, разнообразны. В них осо- Оно описано Епифанием Кипрским в Слове на
бенно часто изображается царь Давид, иногда Великую субботу, где Спаситель обращается к
в молитвенном предстоянии перед небесами, Адаму: «Създание мое, въскресни… Ты бы во
иногда – перед храмом, порой с ораторским мне и аз в тебе, един и неразделим есмы об-
жестом, который обращен к читателю, разгля- раз…» [Порфирьев, 1890, с. 226–227].
дывающему миниатюру. Встречаются сцены Вторая миниатюра (ил. 7) из нашей смыс-
из истории жизни и царствования Давида, ловой пары изображений помещена перед
а также ряд других изображений, относитель- Псалмом 131 (л. 246), посвященным Давиду, со
но пестрых по сюжетам. Нас интересуют те знаменитым началом текста: «Помяни, Госпо-
примерно полтора десятка композиций, где ди, Давида и всю кротость его…». Миниатюра
иллюстрируются некоторые основные по- раскрывает тему единства божественной и че-
ложения христианства, содержится призыв к ловеческой природы Спасителя, присутствие
христианской вере и изображаются молящие- в Его природе человеческого начала. Богома-
ся. Отметим, что при подготовке данной ста- терь изображена фронтально, восседающей на
221
престоле, на красной подушке, под киворием. возрастных людей в благочестивых позах

Христос сидящий на Ее левой руке, изображен (ил. 10): «ЧЛВЦИ БА СЛАВЯТЬ».
не младенцем, а, скорее, отроком. Он держится Выразительна и композиция к Псал-
прямо, не обнимая Богоматерь, не прикасаясь му 150 (ил. 11), где изображены три фигуры:
к Ней щекой, так что изображение обеих фи- царь Давид, играющий на струнном инстру-
гур можно отнести к типу Богоматери Одиги- менте, и двое юношей-трубачей. Сопроводи-
трии, Путеводительницы. В левой руке Хри- тельная надпись воспроизводит самое нача-
ста – свернутый свиток, правую же руку Он ло комментариев к этому Псалму [Болонски
направляет вперед с жестом благословения. Псалтир, 1968, с. 475]: «ЕДИНАГО РАЗУМЕ-
Слева от изображения Богоматери с Христом ИТЕ БА.ТРЦЮ СТИИ».
представлен пророк Давид в царском венце. Особо примечательна та группа сцен, в ко-
Он простирает обе кисти рук вперед, в позе торых изображается проповедь, поучение, об-
молитвенного предстояния. Жесты играют в ращение Христа или царя Давида к так назы-
этой композиции огромную роль, объединяя ваемым «языкам», т. е. к народам, обозначение
сцену и выявляя ее смысл. Давид протягивает которых в данном контексте трактуется скорее
руки к Богоматери и Христу, Богоматерь своей как народы просвещаемые. Так, в иллюстрации
десницей указывает на Христа, а Христос, воз- к Псалму 95 изображен Давид, указывающий на
вращая движение, благословляет Давида. Ком- киворий (символ храма) и оборачивающийся к
позиция напоминает нам о внутренних связях идущему за ним старцу (ил. 12). Надпись уточ-
образов: Богоматерь, происходя «от колена Да- няет содержание сцены: «СКАЗАЕТЬ ЦРКВЬ
видова», принадлежит к человеческому роду, НОВЫМЪ ЛЮДЕМЪ РЕКШЕ ЯЗЫКОМ» (па-
чем обусловлено присутствие человеческого рафраз начального текста святоотеческих ком-
начала в природе Спасителя. ментариев) [Болонски Псалтир, 1968, с. 312].
Пространный текст над миниатюрой: Слово «языки», в данном случае употребленное
«ЯКО ОТ НЕГО ПО ПЛЪТИ. САМЪ БО // во множественном числе, может обозначать не
РЕ(ч)СЯ О(т) ДВДА. НАВЫКНЕТЕ ОТ только «народ, племя», но и «иноплеменни-
МЕНЕ ЯКО КРОТО(к) ЕСМЬ I СМЕРЕНЪ ки, язычники» [Срезневский, 1903, стб. 1647–
СРДЦМ. БЯШЕ ЖЕ И ДВДЪ КРОТОКЪ. 1648], которых и просвещает царь Давид. В све-
КЛЯТЪ БО СЯ И НЕ РАСКАЕТЬСЯ. ПО- те интересующей нас проблемы – о проповеди
СТАВЛЬ ЗАВЕТЪ СВОИ ДВДВИ. ГЛТЬ ЖЕ христианства – особенно важно отметить, что
ДВОУ БЦЮ ИЗ НЕЯ ЖЕ ХС». речь идет о «новых» людях, что, возможно, под-
Другая группа интересующих нас мар- разумевает тех, кого просвещают, кому препод-
гинальных миниатюр Симоновской псалти- носят христианские истины.
ри посвящена теме молитвы, обращенной к Тема «введения» в христианскую веру,
Господу и ведущей к божественному просве- просвещения «языков» с особой вырази-
щению человечества. Около заголовка Псал- тельностью воплощена в двух маргинальных
ма 68 (л. 118 об.) помещено фронтальное изо- композициях. Одна из них (ил. 13) распола-
бражение юноши с молитвенно поднятыми гается перед Псалмом 98 (л. 178), имеющим
руками, в позе Оранта (ил. 8). Надпись при следующие начальные фразы: «Гь въцарися
этой фигуре цитирует, с некоторыми измене- да гневаються людие. Седяи на херувимех да
ниями, фразу из святоотеческих комментари- подвижиться земля. Гь в Сионе велии и вы-
ев [Болонски Псалтир, 1968, с. 225]: «ЧЛВКЪ сок есть надъ всеми людм[и]. Да исповедятся
О(т) ЛИЦА АДАМЛЯ МОЛИТСЯ КЪ БОУ». имени твое[му]». И далее – в стихе 5: «Воз-
В другом случае (ил. 9) у начальных носите Господа Бога нашего, и покланяйтеся
строк Псалма 99 (л. 179) представлена целая подножию ногу Его, яко свято есть». В ми-
группа – старец, средовек и двое юношей, ниатюре продолжается тема Господней про-
которые молятся, воздевая руки к небесам: поведи перед «народами». Христос, воссе-
«ВСИ РЕ(ч) ЧЛВЦИ ПОЮТЕ БУ ВЪ МО- дающий на престоле без спинки, поднимает
ЛИТВАХЪ». правую руку в жесте двуперстного благосло-
Вариация той же идеи – в миниатюре к вения, а в левой держит свернутый красный
Псалму 116 (л. 214), с изображением разно- свиток. Престол стоит на невысокой аркатуре,
222
по сторонам внизу – херувимы. К подножию ставлен в Феодоровской псалтири 1066 года

престола припадает юноша в длинной одеж- (Британская библиотека, cod. add. 19352) [Der
де. Пояснительная красная надпись при его Nersessian, 1970, pl. 15, fig. 63].
фигуре – «ЯЗЫКЪ», т. е. «народ» (а именно – Своеобразие названных миниатюр Симо-
один из просвещаемых народов). Надпись новской псалтири заключаются не в самих сю-
гласит: «СЕ ЯВЛЯЕТЬ Ц(с)РЬСТВО Х(с)ВО жетах, а в их острой трактовке. Мотив христи-
И ЗВАНЬЕ ВЕРНЫМЪ И ВЪВЕДНЬЕ». анского просвещения, побуждения «языков» к
Как показал А.С. Преображенский, ико- христианской вере, с такой выразительностью
нографическая формула, где к подножию пре- подчеркнутый в целом ряде маргинальных
стола восседающего Спаса припадает сам миниатюр Симоновской псалтири, заставляет
молящийся, либо у подножия помещена во- предположить, что в декоре этой рукописи ча-
тивная надпись, играет огромную роль в хри- стично отразились реалии гораздо более ран-
стианской культуре [Преображенский, 2007, него времени, чем XIV ст., когда создавалась
с. 25–53]. наша рукопись. Здесь сказался просветитель-
Наконец, еще одна миниатюра (ил. 14), по- ный дух русской культуры XI в., когда она фор-
священная той же теме просвещения «языков», мировалась после принятия христианства.
находится на л. 115, перед Псалмом 66 («Боже, О реалиях XI в. косвенно напоминает и
ущедри ны и благослови ны. Просвети лице изображение Христа в упоминавшейся мини-
свое на ны и помилуи ны…»). Изображен Спас атюре на л. 115 перед Псалмом 66. В отличие
на престоле, с раскрытым Евангелием, на кото- от распространенной традиции, когда Спаси-
ром текст: «Приде… ко мне, вси…» (из Еван- тель изображается с благословляющим же-
гелия от Матфея, 11: 28: «Придите ко Мне, все стом, здесь Он указывает десницей на текст
труждающиеся и обремененные, и Я успокою раскрытого Евангелия, прикасаясь пальцем к
вас»). По сторонам Христа – две группы пред- его строкам. Такое изображение, где ощуща-
стоящих, которые, слегка склонившись, про- ется ракурс фигуры и диагональные компози-
стирают руки к Спасителю. Над миниатюрой, ционные линии, в художественном отношении
на верхнем поле – надпись, сильно потертая от ближе всего к новгородским иконам XIV в. –
прикосновения пальцев при перелистывании: «Спасу на престоле», заказанному архиепи-
«ОУЩЕНЬЕ ЯЗЫКЪ И ПОХВАЛЕНЬЕ ТЕХЪ скопом Моисеем в 1337 году и попавшему в
ЖЕ ЯКО ПОМИЛОВАНИ БЫША БЛГ(с) Благовещенский собор Московского Кремля
ТИЮ БИЕЮ. СЕГО РАДИ ВОПИЮТЪ КЪ БУ [Смирнова, 2009, с. 184–205], и другой – за-
БЕСПРЕСТАНИ» (немного расширенная ци- казанной в 1362 году ушедшим на покой ар-
тата из святоотеческих толкований, т. е. ком- хиепископом Моисеем или его действующим
ментариев, на Псалтирь) [Болонски Псалтир, преемником Алексеем (Софийский собор в
1968, с. 210]. Представлена проповедь Христа Новгороде) [Царевская, 2006, с. 471–490]. Но
перед «языками» и их молитва к Господу. Сле- сами эти два иконных «Спаса» являются ре-
дует обратить внимание на слово «оущенье», пликами памятника XI в. – уже упоминавшей-
которое обозначает «побуждение» [Срезнев- ся огромной иконы «Спас Златая риза», XI в.,
ский, 1903, стб. 1345–1346], а в данном контек- из Софийского сбора в Новгороде, перевезен-
сте – «призыв». ной в XVI в. в Успенский собор Московского
Разумеется, изображение поклонения Кремля и переписанной в XVII в. с сохране-
Христу на престоле часто встречается и в нием старой иконографии, в том числе осо-
византийских иллюстрациях к Псалмам. Не бого жеста Христа, указывающего на книгу
прибегая к широкому обзору, укажем мини- [Иконы Успенского собора, 2007, с. 192–197].
атюру к Псалму 21, стих 28 («И поклонятся Эта перевезенная икона XI в., как уже го-
Тебе все племена…»), в Греческой псалтири ворилось, была создана, скорее всего, в Новго-
1075 года в монастыре Святой Екатерины на роде, но по образцу, полученному из Киева, где,
Синае (cod. 48) на л. 24, где изображены че- по нашему мнению, формировались первоос-
тыре поклоняющиеся фигуры в разноцвет- новы русской иконографии, стремившейся как
ных одеждах [Вейцман, 1973, с. 113]. Спас на можно нагляднее показать божественное про-
престоле, без поклоняющихся фигур, пред- исхождение христианского вероучения.
223
Именно эта наглядность отличает и мини- думать, в Софийском соборе. Вероятно, она
атюры Остромирова евангелия 1056–1057 го- являлась репликой той Псалтири, также не
дов, где евангелистам не просто сопутству- сохранившейся, которая находилась в Ки-
ют фигуры их символов (что встречается и еве (видимо, в его Софийском соборе или в
в византийской миниатюре), но эти фигуры- Десятинной церкви). Эта Киевская псалтирь
персонификации выразительно и энергично по иконографии своих миниатюр (во всяком
передают с небес свитки с Божественным случае, что касается Библейских песен) вос-
текстом. Исполненное в Киеве, Остромирово ходила к византийским образцам македон-
евангелие принадлежало к убранству Софий- ского периода (IX–XI вв.). С древнего нов-
ского собора в Новгороде 4 и его миниатюры городского экземпляра Псалтири, вероятно,
служили образцом для копий-реплик, из кото- делались копии для других местных храмов
рых до нас дошли лишь миниатюры Мстис- и монастырей, а с них – другие копии, и при
лавова евангелия (ГИМ, Син. 1203), создан- этом постепенно изменялась стилистическая
ного до 1113 года для элитарного княжеского основа оригинала и акцентировались некото-
храма – церкви Благовещения на Городище рые иконографические детали. Важную роль
[Сводный каталог, 1984, кат. 51]. в маргинальных иллюстрациях нашей гипо-
Итак, мы полагаем, что в Новгороде в тетической рукописи играла тема христиан-
XI в. существовала иллюстрированная ру- ского просвещения, что отразилось в целом
копись Псалтири, которая хранилась, надо ряде миниатюр Симоновской псалтири.
Амфилохий, архим. Древле-славянская Псалтирь Симоновская до 1280 года. – Москва, 1881.

Амфилохий, архим. Исследования о славянской Псалтири XIII–XIV веков в библиотеке
А.И. Хлудова // Древности. Труды Московского археологического общества. – Москва, 1870. –
Т. 3. – Вып. 1. – С. 4–28.
Архипова Е.И. Архитектурный декор и монументальная пластика Киевской Руси. Конец
Х – первая четверть XII века // История русского искусства. – Москва, 2007. – Т. 1: Искусство
Киевской Руси. IX – первая четверть XII века. – С. 569–617.
Архипова Є. Іконки з Десятинноï церкви i «мiста Володимира» // Opus mixtum. – 2016. –
№ 4. – C. 98–112.
Богоматерь Владимирская. К 600-летию Сретения иконы Богоматери Владимирской в Москве
26 августа (8 сентября) 1395 года / Сборник материалов. Каталог выставки. – Москва, 1995.
Болонски Псалтирь. Български книжовни паметник от XIII век. – Фототипно издание с
увод и бележки от Иван Дуйчев. – София, 1968.
Вейцман К. Синайская Псалтирь с иллюстрациями на полях // Византия. Южные славяне
и Древняя Русь. Западная Европа. Искусство и культура / Сб. статей в честь В.Н. Лазарева. –
Москва, 1973. – С. 112–131.
Государственная Третьяковская галерея. Каталог собрания. – Москва, 1995. – Т. 1:
Древнерусское искусство X – начала XV века.
Захарова А.В. Минологий Василия II (Vat. gr. 1613) // Попова О.С., Захарова А.В.,
Орецкая И.А. Византийская миниатюра второй половины Х – начала XII века. – Москва, 2012. –
С. 145–206.
Изборник Святослава 1073 г. Факсимильное издание / под ред. Л.П. Жуковской. – Москва,
1983.
Иконы Великого Новгорода XI – начала XVIвека. – Москва, 2008.
Иконы Успенского собора Московского Кремля. XI–XV века. Каталог / отв. ред.-сост.
Т.В. Толстая. – Москва, 2007.
4
Об этом говорит запись XVII в. на л. 1 (приводим в упрощенном воспроизведении: «Евангелие Софейское апракос»).
224
Iвакiн Г.Ю. Iсторичний розвиток Києва XIII – середини XVI ст. – Київ, 1996.
города. Москва; Ленинград, 1958. – Т. 2. – С. 508–514.
Полное собрание русских летописей. – Москва, 1998. – Т. 2. Ипатьевская летопись.
Попова О.С., Сарабьянов В.Д. Живопись конца Х – середины XI века // История русского
искусства. – Москва, 2007а. – Т. 1: Искусство Киевской Руси. IX – первая четверть XII века. –
С. 179–324.
Попова О.С., Сарабьянов В.Д. Живопись второй половины XI – первой четверти XII века //
История русского искусства. – Москва, 2007б. – Т. 1: Искусство Киевской Руси. IX – первая
четверть XII века. – С. 417–536.
Порфирьев И.Я. Апокрифические сказания о новозаветных лицах и событиях, по
рукописям Соловецкой библиотеки. – Санкт-Петербург, 1890.
Преображенский А.С. «Подножие ног Его». О вотивных надписях на русских иконах
Спаса на престоле XIV века // Искусствознание. Журнал по теории и истории искусства. –
Москва, 2007. – Вып. 1–2/07.
Пуцко В. Іконопис // Історiя украïнського мистецтва: у 5 т. – Київ, 2010а. – Т. 2: Мистецтво
середніх віків. – С. 657–674.
Пуцко В. Iлюмінування рукописноï книги // Історiя украïнського мистецтва: у 5 т. – Київ,
2010б. – Т. 2: Мистецтво середніх віків. – С. 675–738.
Сарабьянов В.Д. Живопись середины 1120-х – начала 1160-х годов // История русского
искусства. – Москва, 2012. – Т. 2. – Кн. 1: Искусство 20–60-х годов XII века. – С. 158–335.
Сводный каталог славяно-русских рукописных книг, хранящихся в СССР. XI–XIII вв. –
Москва, 1984.
Сводный каталог славяно-русских рукописных книг, хранящихся в России, странах СНГ и
Балтии. XIV век. – Москва, 2002. – Вып. 1 (Апокалипсис – Летопись Лаврентьевская).
Смирнова Э.С. «Спас Златая риза». К иконографической реконструкции чтимого образа
XI века // Чудотворная икона в Византии и Древней Руси. – Москва, 1996. – С. 159–199.
Смирнова Э.С. Миниатюры XI и начала XII в. В Молитвеннике княгини Гертруды:
программа, датировка, мастера // Древнерусское искусство. Искусство рукописной книги:
Византия. Древняя Русь. – Санкт-Петербург, 2004. – С. 73–106.
Смирнова Э.С. Тератологический орнамент в русских рукописях первой половины XIV в.
Некоторые наблюдения // Анфологион. Власть, общество, культура в славянском мире в
Средние века. К 70-летию Бориса Николаевича Флори. – Москва, 2008. – С. 385–387.
Смирнова Э.С. Новгородская икона 1337 года «Спас на престоле» в Благовещенском соборе
Московского Кремля // Московский Кремль XIV столетия. Древние святыни и исторические
памятники. – Москва, 2009. – С. 184–205.
Смирнова Э.С. Иллюстрации к Библейским песням в Симоновской Псалтири (ГИМ,
Хлуд. 3, вторая четверть XIV в.) в контексте византийской традиции // Современные
проблемы археографии. – Санкт-Петербург, 2016. – Вып. 2. Сборник статей по материалам
конференции к 300-летию Библиотеки Российской академии наук 21–24 октября 2915 г. –
С. 345–362.
Смирнова Э.С. О времени создания Симоновской Псалтири (ГИМ, Хлуд. 3). Взгляд
искусствоведа (в печати).
Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным
памятникам. – Т. 3. – Санкт-Петербург, 1903.
Стерлигова И.А. Драгоценный убор древнерусских икон XI–XIV веков. Происхождение,
символика, художественный образ. – Москва, 2000.
Турилов А.А. Об одной группе каллиграфических рукописей первой половины – середины
XIV в. (к вопросу о датировке Симоновской Псалтыри) // Искусство рукописной книги.
Византия. Древняя Русь. Тезисы докладов международной конференции. Москва, 17–19
сентября 1998. – Санкт-Петербург, 1998. – С. 36–37.
225
Уханова Е.В. Древнейшие изображения св. князя Бориса. К истории библиотеки Владимира
Мономаха // Борисо-Глебский сборник (Сollеctanea Borisoglebica). – Париж, 2009. – Вып. 1. –
С. 117–156.
Уханова Е.В. К вопросу о датировке и происхождении Симоновской Псалтири //
Современные проблемы археографии. – Санкт-Петербург, 2016. – Вып. 2. Сборник статей по
материалам конференции к 300-летию Библиотеки Российской академии наук 21–35 октября
2014 г. – С. 363–388.
Царевская Т.Ю. Икона «Спас на престоле» 1362 года как духовное завещание новгородского
архиепископа // ΣΟΦΙΑ. Сборник статей по искусству Византии и Древней Руси в честь
А.И. Комеча. – Москва, 2006. – С. 471–490.
Штихель Р. Загадочная миниатюра Мюнхенской сербской Псалтири // Древнерусское
искусство. Искусство рукописной книги. Византия. Древняя Русь. – Санкт-Петербург, 2004. –
С. 319–335.
Щепкина М.В., Протасьева Т.Н., Костюхина Л.М., Голышенко В.С. Описание пергаментных
рукописей Государственного Исторического музея. – Ч. 1: Русские рукописи // АЕ за 1964 г. –
Москва, 1965. – С. 163–165.
Die Bibel des Patricius Leo. Reg. gr. I B / Einführung von S. Dufrenne und P. Canart. – Zürich,
1988.
Brubaker L. Vision and Meaning in Ninth-Сentury Byzantium: Image as Exegesis in the Homilies
of Gregory of Nazianzus. – Cambridge, 1999.
Christou P.K., Mavropoulou-Tsioumi Chr., Kadas S.N., Kalamartsi-Katsarou E. The Treasury of
Mount Athos. Illuminated Manuscriрts. – Athens, 1991. – Vol. 4.
Cutler A. The Aristocratic Psalters in Byzantium. – Paris, 1984.
Cutler A., Spieser J.-M. Byzance Médiévale. 700–1204. – Paris, 1996.
Der Nersessian S. L’illustration des Psautiers grecques du Moyen Age. – Paris, 1970. – Vol. II:
Londres, Add. 19352.
Galavaris G. Greek Art. Byzantine Illuminated Manuscripts. – Athens, 1995.
The Glory of Byzantium. Art and Culture of the Middle-Byzantine Era. A.D. 843–1201 /
Ed. H.C. Evans, W.D. Wixom. – New York, 1997.
Illuminated Greek Manuscripts from American Collections. An Exhibition in Honor of Kurt
Weitzmann / Ed. G. Vikan. – Princeton, 1973.
Lowden J. Illuminated Prophet Books. A Study of Byzantine Manuscripts of the Major and
Minor Prophets. – Pennsylvania State University; London, 1988.
Omont H. Miniatures des plus ancient manuscrits grecs de la Bibliothèque Nationale. – Paris,
1929.
Psalterium Egberti. Facsimile del MS CXXXVI del Museo Archeologico Nationale del Friuli /
A cura di C. Barberi. – Trieste, 2000.
Smirnova E. Illuminations of Bible Odes in the Simonov Psalter of Novgorod, Moscow, State
Historical Museum, Chlud. 3, and the Byzantine Tradition // Collège de France – Centre national
de la recherche scientifique. Centre de recherché d’histoire et civilization de Byzance. Travaux et
Mémoires. Mélange Catherine Jolivet-Lévy. – Paris, 2016. – P. 537–554.
Weitzmann K. The Ode pictures of the aristocratic Psalter recension // DOP. – Vol. 30. –
Washington, 1976.
Список сокращений
ГИМ – Государственный Исторический музей

ПСРЛ – Полное собрание русских летописей
РНБ – Российская национальная библиотека
BNF – Bibliothèque Nationale de France
DOP – Dumbarton Oaks Papers
226
Леся Чміль,
Наталя Хамайко,
Ельвіра Починок
ФАЯНСОВЕ ВИРОБНИЦТВО МЕЖИГІР’Я

ЗА АРХЕОЛОГІЧНИМИ ДАНИМИ
У статті розглянуто історію та археологію фаянсового виробництва Києво-Межигірської фабрики, розташо-
ваної на території колишнього Межигірського Спасо-Преображенського монастиря, а також визначено подаль-
ші перспективи археологічних досліджень пам’ятки.
Ключові слова: Києво-Межигірська фаянсова фабрика, каолінова глина, фаянс, капсель, кокр, шпилька, клеймо,
посуд.
В статье рассматривается история и археология фаянсового производства Киево-Межигорской фабрики, рас-

положенной на территории бывшего Межигорского Спасо-Преображенского монастыря, а также определяют-
ся дальнейшие перспективы археологических исследований памятника.
Ключевые слова: Киево-Межигорская фаянсовая фабрика, каолиновая глина, фаянс, капсель, кокр, шпилька,
клеймо, посуда.
The history and archeology of faience production at the Kyiv-Mezhyhirska factory located on the territory of the former
Mezhygirskyi Holy Transfiguration Monastery are examined in the paper. The further prospects of archaeological exploration
of the site are pointed.
Keywords: Kyiv-Mezhyhirska faience factory, kaolin clay, faience, saggar, koker, pernette, stamp, ware.
Зручне розташування природних виходів, изделия. Пласт фаянсовой глины, толщиною в

придатних для промислового використання 1 сажень, начинает собою ряд цветных верх-
глин на північних околицях Києва, зумовило них глин. Фаянсовая глина открыта ныне во
традиційну наявність тут гончарного вироб- многих местах окрестностей Межигорской
ництва, що археологічно фіксується в серед- фабрики; она добывается недавно устроенною
ньовічний та новий час. Серед таких – Виш- шахтою, глубиною в 12 саженей; шахта со-
город, Нові Петрівці, Валки; але найбільш единена со штольнею, открывающеюся к Дне-
відомим є Межигір’я, де на місці славетного пру на высоте около 24 саженей над водою»
Межигірського монастиря наприкінці ХVIII – [Фундуклей, 1852, ч. 1, с. 82]. Географічно-ста-
у ХІХ ст. функціонувала фаянсова фабрика, тистичний словник 1867 року містить статтю,
а у 20–30-х роках ХХ ст. – керамічна школа, присвячену Межигірській фабриці, у якій за-
технікум, а згодом – інститут. значено: «Глина для фабрики добывается из со-
Коротка історія фабрики. Посилення седних гор (в горе Виноградной); залежи глины
митної політики Російської імперії у ХVІІІ ст. простираются на глубине до 11 саженей, в
було покликане сприяти розвитку промисло- 1 сажень толщины. Верхние слои годны для
вості в країні [Третьякова, 2012, с. 42–43]. Ви- горшков, нижние же для фарфора» [Географи-
сокі митні ставки, а пізніше і повна заборона ческо-статистический словарь, 1867, с. 207].
на ввіз багатьох імпортних товарів, у тому Київський віце-губернатор Хованський
числі й фаянсового та порцелянового посуду, одразу ж рапортував про знахідку глини до
спонукали до відкриття аналогічного місце- Петербурга, звідки направили майстра Кра-
вого виробництва. ніха, вироби якого й були піднесені Катери-
У 1796 році в Межигір’ї було знайдено ні ІІ і «удостоились ея внимания» [Закрев-
поклади каолінових глин. Перші свідчення су- ский, 1870, с. 497–499; Фундуклей, 1852, ч. 3,
часників про це знаходимо в «Записках о Мало- с. 187]. Незабаром, 3 липня 1798 року, Павло І
россии» Я. Марковича 1798 року: «Фаянсовая видав указ про заснування фаянсової фабри-
глина. Найдена в окружностях Киева» [Марко- ки [Полное собрание, 1830, с. 291]. Вирішено
вич, 1798, с. 90–91], про яку пізніше, у середині було виготовляти лише фаянс, оскільки «рас-
ХІХ ст., І. Фундуклей дав такий опис: «Пласт судили, что фарфоровая посуда покупается
белого песку за Вышгородом (около Киева) пере- только богатыми людьми, и потому нельзя
ходит в верхних своих частях в беловатую пес- ожидать обширного её сбыта, между тем
чанистую глину, употребляемую на фаянсовые как фаянсовая составляет общую потреб-
227
ность» [Фундуклей, 1852, ч. 3, с. 188]. Од- Протягом 1840–1850-х років виготовлялись

нак внесок майстра Краніха А. Ферчук вва- фаянсові ікони та інші лiтургiйнi предмети
жає перебільшеним, натомість наводячи дані (Великодні яйця, лампади, хрести тощо).
про налагодження роботи на Межигірській Окрім посуду та церковних предметів, тут
фабриці саксонським майстром Крістіаном виготовлялося також сантехнічне начиння
Вімером, який приїхав сюди на запрошення [див.: Петрякова 2001; Колупаєва 2009; Ре-
Київського магістрату в 1801 році. Спочатку венок, Біскулова, Андріанова, 2017; Ферчук,
фабрика належала Київському магістрату, але 2000, с. 71; Ферчук, 2016; Школьна, 2009,
вже з 1803 року кілька разів переходила з рук с. 28–29; Школьна, 2014 та ін.].
у руки, поки 1822 року не стала підпорядкову- Межигірська продукція славилася в Ро-
ватися Імператорському кабінету, після чого її сійській імперії – це була перша фабрика
офіційна назва змінилася на іншу – Імпера- тонкого фаянсу, заснована якраз після за-
торська Києво-Межигірська фаянсова фабри- провадження ембарго та посилення митної
ка (іноді до цієї назви додавали визначення політики стосовно ввозу товарів із Франції
«казенна») [Ферчук, 2016, с. 2]. у зв’язку зі стратою короля та ліквідацією
У 1798 році до фабрики приписали інституту монархії. Особливої популярнос-
228 селян із Нових Петрівців, а згодом – ще ті межигірська продукція набула на почат-
148 з Валків [Кузьмин, 1910, с. 256]. У 1809 ку ХІХ ст., під час митної війни з Англією,
році, після збільшення обсягу робіт, додало- коли було обмежено також і ввіз англійсько-
ся ще 230 душ [Географическо-статистичес- го фаянсу. У подорожніх записках сучасни-
кий словарь, 1867, с. 207], серед яких було ків можна натрапити на описи фабрики та
багато гончарів. Першу продукцію випусти- її продукції. Так, Оттон Гунн у 1805 році
ли у 1801 році, а замовлення почали брати писав: «Вся гора состоит из песковатого
з 1803 року. Від 1809 року виготовлений на камня, смешанного с крепкою глинистою
фабриці посуд почали продавати у фірмовому землею. Из оной делают в Киеве паллевую
магазині в Києві, а також на Контрактовому посуду. Фабрика паллевой посуды лежит
ярмарку. У 1814 році межигірський фаянс по- в 20 верстах от Киева в местечке Вышгор
трапив до магазину купця Кузнєцова в Пе- при самом Днепре. Она заведена в 1799 году
тербурзі, а 1824 року відкрився фабричний и управляется двумя стами граждан киев-
магазин в Одесі. З часом фаянсовий посуд ских. С того времени имела уже она 5 мас-
з клеймом «КИЕВЪ» (як його позначали в теров» [Гунн Оттон, 1806, с. 110].
Межигір’ї) став продаватися в Москві, Харко- І. Долгорукий зазначав у 1810 році,
ві, Бердичеві, Кишиневі, Мінську, Вітебську, що «в уезде недалеко от Киева устроен
Ризі, Тулі, Калузі [Ферчук, 2016, с. 3]. фаянсовый завод: он называется, а по нем и
Розквіт фабрики припадає на 1820–1830- посуда слывет, Межигорской. Большая часть
ті року, однак значні витрати на її утримання его до нас незадолго сгорела, и он еще был не в
не виправдали сподівань отримати значний полном действии. Я видел работы тамошния:
прибуток. До того ж сильна пожежа 1810 року можно их назвать лучшими в России; конечно,
знищила всі дерев’яні будівлі, машини та за- далеко еще фаянс наш от иностранного: не-
паси. Потужними фінансовими субсидія- чист в отделке и не всегда выдерживает горя-
ми вдалося відновити виробництво вже в чую воду» [Долгорукий, 1870, с. 293].
1813 році [Кузьмин, 1910, с. 256]. У 1829 році межигірський фаянс був ви-
Кілька разів на фабриці проводили мо- знаний кращим на першій Російській мануфак-
дернізацію. У 1811 році тут уперше в Росій- турній виставці в Петербурзі. Серед замовни-
ській імперії освоїли техніку друку по по- ків фабричної продукції були найзаможніші
ливі. У 1826 році під керівництвом гравера та найвпливовіші родини Російської імперії,
Дмитра Степанова тут було створено худож- постачалася вона навіть до імператорського
ню школу для підготовки живописців та май- двору. Продавався фаянс також у крамницях
стрів із друку. У 1840-х роках проводилися Києва та інших міст, а також на контрактових
експерименти з виготовлення «бісквіту» (не- ярмарках. У середині ХІХ ст. І. Аксаков кон-
глазурованої порцеляни) та кольорових мас. статував, що на українські ярмарки «фарфор и
228
Леся Чміль, Наталя Хамайко, Ельвіра Починок.
Фаянсове виробництво Межигір’я за археологічними даними
фаянс присылаются из Киева с Межигорской та Ольги Школьної. Остання дослідниця,крім

фабрики <…> Замечательно, что киевского іншого, присвятила Межигірській фабриці
фаянса требуется много на север, северовос- розділ своєї монографії [Школьна, 2013] та
ток, даже в Сибирь» [Аксаков, 1858, с. 287]. чотири статті про технологію виготовлення
Незважаючи на популярність межигір- фаянсу за архівними джерелами [Школьна,
ського фаянсу, фабрика завжди була збитковою. 2016а; 2016б; 2016в; 2016г].
Її кілька разів реконструювали та модернізува- Із джерел вивчення фабрики та її продук-
ли – після пожежі 1810 року і в 1850-х роках., ції на сьогодні є понад 2 тис. документів, що
коли тут поставили печі нової конструкції, зберігаються в Центральному державному іс-
кілька разів змінювалися майстри. З 1858 року торичному архіві України. Відомі також плани
фабрику почали здавати в оренду приватним фабрики (іл. 1), три з яких містяться у фондах
особам. Але всі заходи зі збільшення її рента- Національного Києво-Печерського історико-
бельності не допомогли, і 1877 року фабрику культурного заповідника [Фонди НКПІКЗ,
довелося закрити [Герасименко, 2002; Школь- архів № 846–848; ЦДІАК, спр. 87; Оглоблін,
на, 2013, с. 146–177; Ферчук, 2016]. 1926, с. 274–292]. Великі колекції фабричних
Історичні та мистецтвознавчі дослі- виробів є в Національному музеї історії Укра-
дження. Києво-Межигірській фабриці не їни, Сумському обласному художньому му-
бракувало дослідників, починаючи з її сучас- зеї ім. Н.Х. Онацького, Національному музеї
ників. Найпершим, хто зацікавився історією українського народного декоративного мисте-
цієї місцевості, був митрополит Євгеній (Бол- цтва. Остання колекція найбільша, вона зібра-
ховітінов) [Исторические сведения, 1830]. на свого часу М. Біляшівським та нараховує
Найповніший опис фабрики міститься в понад 900 одиниць, у 2017 році експонувалася
«Статистическом описании Киевской губер- на виставці в цьому ж музеї [Києво-Межигір-
нии», виданому І. Фундуклеєм 1852 року, го- ський фаянс, 2017]. Дещо менші колекції є в
ловним упорядником і редактором якого був багатьох інших музеях та приватних збірках.
економіст Журавський. Завдяки йому ми має- Але, попри таку значну увагу до фабрики, як
мо досить повне уявлення про технологію ви- археологічна пам’ятка вона майже не вивчала-
робництва межигірського фаянсу. Цінні істо- ся, оскільки територія Межигір’я з 1935 року
ричні відомості подав М. Закревський у своїй була повністю закрита. А отже, практично не-
праці «Описание Киева» [1868, с. 497–499]. відомим залишався матеріальний аспект тех-
У 1910 році вийшов збірник, присвячений нології виготовлення межигірського фаянсу.
фабриці, серед статей якого – коротка істо- Історія археологічного вивчення. Пер-
рія, опис будівель фабрики та клейм її виро- ші археологічні розвідки Ф. Козубовського
бів [Киево-Межигорская, 1910, с. 271–321]. 1934 року на території Межигір’я ніякої ін-
Значний архів фабрики використав і частково формації власне про фабрику не дали, оскіль-
опублікував О. Оглоблін [1926]. ки тоді ще стояли її будівлі, та й дослідників
Велику увагу свого часу приділила іс- цікавили більш ранні пам’ятки [Козубов-
торії Києво-Межигірської фабрики Н. По- ський, 1934; Козюба, 2011, с. 95–96].
лонська-Василенко. Однак її праця, написана Перші дослідження на цій території, що
з використанням архівних матеріалів Київ- вже тоді була майже порожньою (за винятком
ської Межигірської фабрики та м. Ленінгра- однієї будівлі), провів В. Харламов у 1990 та
да (Санкт-Петербург), не була опублікована 1992 роках. Йому дозволили зробити декілька
через політику репресій 1930-х і тогочасну шурфів у зв’язку з пошуком «бібліотеки Ярос-
кваліфікацію її робіт як «буржуазно-націона- лава Мудрого», оскільки цю тема тоді була
лістичних» [Яременко, 2003, с. 11–12]. Архів- порушували мас-медіа. Але проводити повну
ні документи опрацьовував у середині ХХ ст. фото- та графічну фіксацію місця шурфування
і П. Мусієнко, але його працю також не було досліднику не дали, а тому звіт про ці роботи
опубліковано [Школьна, 2016а, с. 278; 2016в, малоінформативний. Тоді були зібрані деякі
с. 148; 2016г, с. 299]. матеріали, пов’язані з технологією виробни-
Із сучасних досліджень варто відмітити цтва фаянсу, що зараз зберігаються у Вишго-
низку статей Олени Бреяк, Антоніни Ферчук родському історико-культурному заповіднику.
229
Іл. 1. План Межигірської фаянсової фабрики (створений після пожежі 1810 р.). Розшифровка підписів:
+ літня церква; + зимова церква; 1 – кам’яний корпус початкових робіт і друкарська майстерня
(перебудовується); 2 – нижній поверх перебудови корпусу № 1; 3 – другий поверх передбачуваної
надбудови на корпусі № 1; 4 – випалювальний корпус; 5 – станковий корпус, у якому міститься
контора і модельна майстерня; 6 – складський магазин готового посуду; 7 – кам’яний будиночок –
квартира для чиновників; 8 – стара кінна машина – на кам’яному фундаменті; 9 – капсельна
майстерня – на кам’яному фундаменті; 10 – кам’яний корпус, що становить квартири чиновників;
11 і 12 – дерев’яні будиночки для розміщення відвідувачів; 13 – дерев’яні сараї для складів матеріалів;
14 – пожежний сарай; 15 – вододійна машина з греблею; 16 – дерев’яний корпус на кам’яному
фундаменті, у якому розміщені чиновники; 17 – кузня і вугільний сарай; 18, 19 і 20 – старі будиночки
для розміщення служителів; 21 – вартовий будинок; 22 – сарай для складування дров;
23 – стара стайня; 24 – сарай для пакування посуду; 25 – дерев’яна баня
230
Експедиція Інституту археології під керівни- церкви. У ньому виявлено такі ж знахідки, як
цтвом В. Харламова у 1990 році провела шур- і на верхньому майданчику тераси.
фування та розкопки на площі близько 300 м2 Східний схил тераси також було ретель-
на глибину 0,5–2 м. Під час цих робіт було зна- но оглянуто й зібрано весь матеріал, що лежав
йдено рештки стін, фундаментів та підвалів на поверхні, без застосування лопат і без шур-
архітектурних споруд ХVІІ–ХХ ст., монастир- фовки. Виявлено два місця особливо значної
ський цвинтар. Обстеження 1992 року обмеж- концентрації матеріалу – в 0–10 м на північ та
илися шурфуванням та закладанням траншей в 20–30 м на південь від кам’яних сходів, що
на Виноградній горі та горі на південь від бу- ведуть з верхнього майданчика тераси до до-
динку урядової дачі (зараз не існує). В остан- лини р. Звонки.
ньому з названих місць була виявлена кераміка Плани-локалізації. Під час побудови
ХVІІІ ст. [Харламов, Курочкін, 1992]. фабрики було використано приміщення мо-
Наступний огляд цієї території було про- настиря та зведено нові. На відомих планах
ведено фахівцями Інституту археології та Ки- Києво-Межигірської фабрики можна при-
ївського обласного центру захисту культурної близно визначити місцезнаходження деяких
спадщини у 2014 році, одразу після відкриття виробничих приміщень (іл. 1). Це майстерня,
її для громадськості. Тоді ж було виявлено, сушильня, промивальня, капсельна, столярня,
що знахідки, пов’язані з Межигірською фаян- приміщення для випалу гіпсу, модельна, гла-
совою фабрикою, сконцентровані на східному зурня тощо. Вони локалізуються в південній
схилі тераси, на якій розташовувався Меж- та північній частинах монастирської терито-
игірський монастир, а згодом і Києво-Меж- рії. Біля Спасо-Преображенського собору, не-
игірська фабрика. Ці знахідки являли собою далеко від східного краю тераси, позначено
викид з гончарної печі – фрагменти технічної «каменный корпус обжигательных печей»,
кераміки та напівфабрикатів фаянсових виро- з яким, вірогідно, і можна пов’язати знахідки
бів [Івакін, Квітницький, Козюба, 2014, с. 64– 2014 та 2017 років, виявлені на схилі тераси.
69; Івакін, Козюба, Хамайко, 2014, с. 13–15]. Виявлений під час огляду матеріал мож-
У 2017 році Вишгородською експедицією на поділити на технічну кераміку та продук-
Інституту археології НАНУ (керівник – В. Іва- цію фабрики.
кін) було знову обстежено терасу. У 2014 році Технічна кераміка представлена цилін-
вона являла собою рівну площадку зі стари- дричними коробками великого розміру – це
ми асфальтовими доріжками та окремими на- т. зв. капселі, у яких випалювалися фаянсові
садженнями, вільну від забудови. Зараз тут вироби (іл. 2: 1–5, 7, 8). Вони виконані з гли-
будується церква, під яку вирито котлован, ни жовто-червоного кольору різних відтінків;
глибиною до 0,5 м. До цієї глибини культур- тісто грубе, містить значні домішки крупних
ний шар являє собою суцільний перекоп з білих включень (вапняк?) та бурого залізня-
будівельним сміттям – цеглою червоного та ку. Вироби мають стінки товщиною від 1,3 до
жовтого кольорів. Червона цегла може відно- 2,4 см. Розміри найбільш збережених форм:
ситись до XVIII ст., жовта – до ХІХ ст. Одна із діаметр – від 27 до 47 см, висота – від 10 до
жовтих цеглин– лекальна, з одним півкруглим 12 см. Зовні капселі перепалені, темно-корич-
боком, – можливо, із кладки храму. У цьому невого кольору, місцями ошлаковані. Відомо,
шарі траплялися також невеликі уламки кап- що вони могли витримати не більше 10 ви-
селів та фрагменти фаянсового білого посу- палів [Лисенко, 1896, с. 96]. Знайдено також
ду – переважно покришок. Знайдено фрагмент денця капселів, вкриті всередині поливою, до
вінця полив’яного горщика, що може бути да- якої припечені численні дрібні білі шматочки
тований ХІХ ст. Дрібні фрагменти капселів та (кварц?) (іл. 2: 4). Ще один різновид глиняних
фаянсу траплялися на всій площі майданчика коробок – кокр (іл. 2: 5, 9, 10) – діаметром близь-
тераси, але переважно біля кущів – у місцях, ко 29 см, але значно вищий за попередні (збе-
де ґрунт був не так давно перекопаний. У пів- режена висота 29 см), товщина стінки – 1,8 см.
нічній частині огородженої території, біля Зовні вироби пропечені й частково ошлакова-
східного піжніжжя Виноградної гори, знахо- ні, а всередині вкриті жовтою чи жовто-зеле-
диться ґрунт, вивезений з місця будівництва ною поливою (іл. 2: 10). У стінці зроблено два
231
вертикальні ряди отворів трикутної форми, зі отвори капселів (іл. 3: 4). На них ставився по-
стороною 1,2 см, розташовані в шаховому по- суд під час випалу в горні. Вони є різних роз-
рядку (іл. 10: 9), у які вставлялися шпильки мірів та форми – зі шляпками, як цвяшки, і без
(іл. 2: 5). Загалом зібрано кілька десятків фраг- шляпок. В останніх на одному з кінців вибра-
ментів обох різновидів таких виробів. Ана- на глина на трьох ребрах, унаслідок чого цей
логічні вироби, але значно менші уламки, ви- кінець тонший за інший, 5–5,5 см завдовжки,
явила експедиція В. Харламова 1. В описі Меж- великі – 7–10,5 см (без шляпок).
игірської фабрики Журавський подає докладну Із фаянсової маси виготовлені маленькі
характеристику цих виробів: «Капсели и кокры триніжки двох різновидів (іл. 3: 1). Перший –
делаются из упомянутой капсельной глины 2. більшого розміру (довжина ніжки – 2,7; 4; 6 см),
Это цилиндрические сосуды, в которых об- виготовлений у формі триріжкової фігурки;
жигают в горнах вещи. Различия между ними другий – менший (загальна довжина 2–3,3 см),
состоят в том, что капсель имеет дно, а кокр у формі зрізаної пірамідки, що має зі споду три
не имеет; вместимостью кокр вчетверо более невеликі виступи і кругле заглиблене клеймо
капселя; в кокре делаются в три ряда дироч- діаметром 0,9 см, з написом «CF 2» чи «CF 3»,
ки по всему его протяжению для того, чтобы «CF 5» по центру (іл. 3: – 3, 4). Усі ці вироби
посуду, после глазуровки не ставить одна на призначалися для розділення полив’яних ви-
другую, а поддерживать ее вкладываемыми в робів під час випалу. «По высушивании глазур-
дирочки глиняными же колышками. В капсе- ного слоя, предметы погружаются в капсели,
ле же дирочек нет. Капсели вообще употре- в которых они размещаются таким образом,
бляются в первом обжиге, в обжиге сырых чтобы избежать прикосновения их друг к другу;
вещей, а кокры во втором обжиге, после гла- с означенной целью их разделяют при загрузке в
зури, чтобы от трения одной вещи о другую общие капсели острореберными подпорками и
не стиралась глазурь <…> Приготовленныя подставками, оставляющими на поверхности
сырые изделия, после просушки их на вольном изделия незначительные следы прикосновения –
воздухе, обжигаются в горнах. Для этого вещи в виде точек и крапинок на глазури <…> Произ-
вкладываются в капсели, или смотря по вели- водство из огнеупорной глины различной формы
чине их, в кокры, которые ставятся в горн. трехгранных штифтов, подпорок и подставок,
Капсели устанавливаются и кокры в горне употребляемых при загрузке глазурованных
один на один; от основания верхней части печи фаянсовых изделий в капсели, составляет в Ан-
и до потолка её вмещается кокров 5, а кап- глии даже отдельную отрасль керамической
селей до 20; составленный таким образом промышленности» [Соколов, 1904, с. 288].
столб называется шихтою; шихт ставится в Із фаянсових виробництв XVIII–ХІХ ст.
печи в шесть рядов, по пяти шихт в каждом; аналоги цим виробам відомі серед пічного
следовательно в одной печи 30 шихт, т. е. припасу другої половини XVIII ст. морав-
150 кокров или 600 капселей» [Фундуклей, ч. 3, ських переселенців у США (Північна Каро-
с. 203, 205]. Для другого випалу полив’яних ліна). Це капселі з трикутними отворами в
виробів слугували і капселі з поливою. «При три ряди та шпильки до них. Дослідниками
содержании в составе глазури свинцовых со- відтворено всю зібрану для випалу касету: та-
единений, внутренняя поверхность капселей рілки закладалися в неї догори дном і клалися
также заглазуровывается, чем устраняется на гострі ребра шпильок [South, 2002, р. 228,
до некоторой степени улетучивание свинца» 246, 247, 302]. Також аналогічні фрагменти
[Соколов, 1904, с. 288]. капселів і шпильки були знайдені під час до-
Знайдені також і «колышки», або т. зв. слідження гжельських заводів ХІХ ст. [Исто-
шпильки чи штифти, – невеликі фаянсові рия Гжельского промысла].
штирі видовженої пірамідальної або при- Досить добре збереглася виробнича ке-
зматичної форми, що вставлялися в трикутні раміка ХІХ ст. на фаянсових виробництвах у
1
Висловлюємо подяку О. Бреяк за надану інформацію про ці матеріали.
2
Капсельна глина являла собою верхній пласт фаянсової глини, що добувалася поряд з фабрикою на Виноградній
горі [Фундуклей, ч. 3, с. 201].
232
європейських містах. Так, у Франції в Музеї Реконструкцію технічних пристроїв для

кераміки міста Руана зберігаються капселі, да- випалу фаянсу (іл. 5) було представлено на ви-
товані ХІХ ст. [Casette du XIXe siècle]. Відоме ставці Музею історії Десятинної церкви «За-
зображення частини виробничого процесу із буте Межигір’я», що проходила в Національ-
застосуванням аналогічних капселів на фабри- ному музеї Тараса Шевченка з 22 серпня по
ці у м. Кемпер (Франція), що була заснована 10 вересня 2017 року. У її основу лягли здобу-
1708 року [Protection des faïences]. Подібні су- ті археологічні матеріали, а також експонати
часні капселі походять з національної мануфак- з Музею історії міста Києва, Національного
тури м. Севра у Франції [Gazettes modernes]. музею українського народного декоративного
Мануфактура була заснована 1740 року, сьо- мистецтва, Центру археології Києва, Націо-
годні – це одне з найбільших підприємств нального музею Тараса Шевченка та Вишго-
даної галузі у Європі. А в Ліможі (Франція) родського історико-культурного заповідника.
подібними битими капселями вимощено бру- Продукцію фабрики можна поділити на
ківку [Pavement en gazettes]. У Британії анало- готові вироби та напівфабрикати. Останні пред-
гії знаходимо в Музеї кераміки м. Гладстоуна, ставлені в знайденому матеріалі в основному
де відтворено фабрику та виробничий процес тарілками з білої тонкої фаянсової маси без по-
[Gladstone Pottery Museum]. Знайдені триніж- ливи – це т. зв. утиль (іл. 6: 1–4). Є два різно-
ки дуже схожі на такі ж вироби арабського по- види – мілкі, заввишки 2,7–3,5 см, та глибші, за-
ходження ХІІ–ХV ст. для розміщення глазуро- ввишки 4,2–4,4 см. Зібрано фрагменти від кіль-
ваного посуду в капселях із фортеці Алказаба кох десятків тарілок. Діаметр мілких – 24 см,
у Малазі, Іспанія [Pernettes tripodes]. Аналогії лише окремі екземпляри мають діаметри 23 та
шпилькам також зустрічаємо в Музеї м. Руа- 24,5 см. Діаметр глибоких тарілок становить
на [Pernettes triangulaires], а кокрам – у музеї 25 см. Вироби не мають орнаментів, лише на
м. Делфт (Голландія), що містить матеріали деяких є борозенка по краю вінець або фестон-
фабрики, спеціалізованої на виробництві фа- чатий край (іл. 6: 1, 3, 4). Усі тарілки – з неве-
янсу та порцеляни [How did they produce Delft ликими піддонами заввишки 0,2 см. Можливо
blue faience; Porceleyne Fles]. такі тарілки прикрашались потім пейзажними і
Знайдено велику кількість керамічних сюжетними розписами, оскільки відомі музей-
джгутів округлої чи сплощеної в перерізі ні зразки такого типу із зображеннями мають
форми, завтовшки 1,3–1,7 см (іл. 4). Усі вони форму і розміри, подібні до знайдених нами
представлені лише фрагментами, найбільша посудин (рис. 6: 3, 4, 7). Знайдено також кілька
збережена довжина – 13 см. Ці знахідки ма- фрагментів подібних тарілок з білою поливою,
ють вигнуту півколом форму, але всі нерівні, що можуть також бути напівфабрикатами – по-
на деяких є пази по всій довжині (іл. 4: 2). Ви- верх поливи наносилося друковане або мальо-
роби виконані з більш якісного тіста без гру- ване зображення, і щоб його закріпити, вироби
бих домішок, серед них є білоглиняні. Поді- випалювалися втретє [Фундуклей, ч. 3, с. 204].
бні джгути відомі в уже згадуваному осередку Але відомі й білі вироби цієї фабрики, тобто це
переселенців з Моравії [South, 2002, р. 314]. може бути готова продукція.
Дослідники вважають, що це були кільця із Багато зібрано фрагментів виробів різних
сирої глини, якими з’єднували капселі під час форм, що мають рельєфний орнамент – це
завантаження в горн. Цьому не суперечить і тарілки, миски, вази, корзинки, чашки та ін.
наявність пазів і вм’ятин на цих джгутах, які (іл. 7: 1–5; іл. 8: 1–3; 10: 1, 2, 4, 5, 12, 13). Ви-
могли утворитися від вінець і денець капсе- роби Межигірської фабрики з такими орна-
лів. Але є й округлі в перерізі, без ум’ятин. ментами й кольоровою (здебільшого зеленою)
Можливо, ними просто закривали щілини поливою широко представлені в музейних
між кокрами. збірках і є «візитівкою» цього підприємства
До невизначених виробів відносяться (іл. 7: 6, 7; 10: 3, 7). Знайдено також багато
предмети у вигляді таблетки діаметром 3,2 см, ручок посудин (іл. 10: 8–11) та фрагментів
з білої, подібної до фаянсової, маси. Знайдено покришок (іл. 9: 1–4). Такі вироби через на-
також кілька спечених шматків поливи (шла- явність складного декорування відливалися у
ків?) різного кольору та розмірів. формах.
233
Зібрано значну колекцію клейм на ден- аналогії серед подібних виробів ХІХ ст. Отже,
цях посудин (іл. 11), переважно це відтисну- усі ці знахідки є синхронними фабриці і, найві-
ті написи «КІЕВЪ» і під ними різні цифри. рогідніше, репрезентують побут її працівників.
Подібні клейма характерні для Межигірської На схилі в південній частині, на певній
фабрики до 1830 року [Кузьмин, 1910, с. 272]. відстані від скупчення цього матеріалу зібра-
Є також два клейма з позначеннями – 1858 та но також фрагменти порцелянових виробів
185…(?) (обламане). На двох тарілках виявле- із розписом золотом та глиняних червоних
но клеймо «МЕЖИГОРЬЕ», досить рідкісне, черепків із розписом, без поливи. Ці знахід-
порівняно з більш масовим «КІЕВЪ». ки потребують уточнення атрибуції, адже на
Унікальною знахідкою є малюнок на цьому місці в кінці ХІХ –у ХХ ст. існували жі-
фрагменті денця з клеймом (іл. 11: 3). За зо- ночий монастир, потім керамічний технікум,
внішнім виглядом малюнка можна припусти- згодом – урядові дачі, і ця частина знахідок
ти, що це зробила дитина. Малюнок зберігся може відноситись до них.
фрагментарно, тож, очевидно, початково його Таким чином, виявлений матеріал дає
було розміщено на цілому денці, а вже потім змогу вперше наочно відтворити технологіч-
посудина дефрагментувалася. Він виконаний ні моменти виготовлення продукції на Києво-
тоненькою чорною лінією, досить примітив- Межигірській фаянсовій фабриці, що раніше
ний (очевидно, дитина була зовсім малою, до- було майже невідомим.
шкільного віку), біля малюнка збереглася пи- Незважаючи на зруйнування всіх архі-
сана велика літера Д (початок якогось слова). тектурних об’єктів цієї території у ХХ ст., зі-
Готова продукція представлена дуже ставлення відомих на сьогодні зображень та
дрібними фрагментами виробів з поливою – планів Межигірського монастиря та фабрики
зеленою, блакитною, білою, а також із синім з картою місцевості дає можливість приблиз-
розписом. Цікавим є фрагмент вази з майже но визначити місцерозташування будівель, які
чорної маси з темно-коричневою поливою. існували тут у ХІХ ст., тобто дозволяє лока-
Крім виробів, що відносяться безпосе- лізувати археологічні об’єкти ХVII–ХІХ ст. з
редньо до фабричного виробництва, знайдено прив’язкою до місцевості. А виявлені під час
також фрагменти вінець глиняних горщиків, археологічного огляду матеріали підтверджу-
що можуть датуватися не раніше межі XVIII– ють наявність тут потужного культурного шару
XIX ст., уламки виробів з гутного скла та черво- часів функціонування фаянсової фабрики. Усе
ноглиняну фрагментовану люльку (іл. 11: 3), що це розкриває значні перспективи подальшого
є, очевидно, імпортом (турецьким?) і теж має археологічного дослідження пам’ятки.
НА ІА НАНУ, фонди експедицій, № 1992/1б Харламов В.О., Курочкін М.О. Звіт про
археологічні розвідки, проведені на території колишнього Спасо-Межигірського монастиря
Архітектурно-археологічною експедицією ІА НАН України в 1992 р.
НА ІА НАНУ, ф. 20, № 4 Козубовський Ф.А. Щоденник розкопів. Київ, 1934.
Фонди НКПІКЗ, архів, № 846–848.
ЦДІАК України, ф. 442, оп. 795, спр. 87.
Аксаков И. Исследование о торговле на украинских ярмарках. – Санкт-Петербург, 1858.
Бреяк О., Пироженко І. Вишгородський історико-культурний заповідник // Пам’ятки
України: історія та культура. Науковий часопис. – 2015/2. – № 10/12. – С. 2–9.
Бреяк О. Дослідники Межигір’я // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. –
Київ, 2000. – Вип. 9. – С. 122–127.
Бреяк О. Межигір’я як унікальна археологічна пам’ятка [Електронний ресурс] // Історична
правда. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/03/14/141922/.
Герасименко Н.О. Про стан вивчення історії Межигір’я // Історіографічні дослідження в
Україні. – Київ, 2002. – № 11. – С. 257–267.
234
Географическо-статистический словарь Российской империи / составил по поручению

Императорского русского географического общества П. Семенов, при содействии
В. Зверинского, Р. Маака, Л. Майкова, Н. Филиппова и И. Бока. – Санкт-Петербург, 1867. – Т. 3.
Гунн О. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию 1805 г. – Москва, 1806.
Долгорукий И.М. Славны бубны за горами или путешествие мое кое-куда 1810 года. –
Москва, 1870.
Закревский Н.В. Описание Киева. – Москва, 1868. – Т.2.
История Гжельского промысла [Электронный ресурс] // Сторінка «livejournal». – Режим
доступа: http://diana-spb.livejournal.com/186930.html.
Івакін В., Квітницький М., Козюба В., Толкачов Ю., Починок Е., Хамайко Н., Чміль Л.
Археологічні пам’ятки Межигір’я (нові дослідження) // Нові дослідження пам’яток козацької
доби в Україні. – 2014. – Вип. 23. – С. 63–70.
Івакін В.Г., Козюба В.К., Хамайко Н.В., Чміль Л.В. Територія Межигірського монастиря
як археологічна пам’ятка // Церква – Наука – Суспільство: питання взаємодії. Матеріали
Дванадцятої Міжнародної наукової конференції (28–30 травня 2014 р.). – Київ, 2014. – С. 11–15.
Исторические сведения о бывшем ставропигиальном Киево-Межигорском монастыре. –
Киев, 1830.
Киево-Межигорская фаянсовая фабрика: сб. ст. / ред. В.С. Кульженко. – Киев, 1910.
Києво-Межигірський фаянс (з колекції Національного музею українського народного
декоративного мистецтва). – Харків, 2017.
Козюба В.К. Вишгородська археологічна експедиція 1934 р. // Старожитності
Вишгородщини. – Вишгород, 2011. – С. 61–107.
Кузьмин Е. Межигорский фаянс // Киево-Межигорская фаянсовая фабрика: сб. ст. – Киев,
1910. ‒ С. 259–268.
Колупаєва А. До вивчення предметів з фаянсу та фарфору церковного призначення в
Україні // Народознавчi зошити. – Київ, 2009. – № 3/4. – С. 401–417.
Лисенко С. Земская гончарная мастерская в с. Алешне // Земский сборник Черниговской
губернии. – 1896. – № 1. – С. 83–112.
Маркович Я. Записки о Малороссии, ея жителях и произведениях. – Санкт-Петербург,
1798. – Ч. 1.
Оглоблін О. Архів Києво-Межигірської фабрики // Записки історично-філологічного
відділу УАН. – Київ, 1926. – Т. ІХ. – С. 332–342.
Петрякова Ф. Фаянсові хрести, лампади, хатні ікони Києво-Межигір’я (1840–1850) //
Історія релігій в Україні: Праці одинадцятої міжнародної наукової конференції. – Львів, 16–
19 травня 2001 р. – Львів, 2001. – С. 336–343.
Ревенок Н.М., Біскулова С.О., Андріанова О.Б. Фаянсові ікони Києво-Межигірської фаянсової
фабрики з колекції Національного музею історії України (дослідження, реставрація, атрибуція) //
Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спадщини: актуальні виклики сучасності.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 06–07 червня 2017 р. – Київ, 2017. – С. 251–257
Соколов А.М. Керамическая технология. – Санкт-Петербург, 1904.
Третьякова Г.А. Таможенно-тарифная политика Российской Империи в XVIII в.:
законодательные и организационные основы // Вопросы экономики и права. – 2012. – № 11. –
С. 39–43.
Ферчук А. Київське Межигір’я // Кераміка. – Київ, 2000. – С. 71–77.
Ферчук А. Межигірська марка [Електронний ресурс]. – 2016. – С. 1–14. – Режим доступу:
http://www.uipv.org/i_upload/file/Antonina-Ferchuk-Ukrpatent.pdf.
Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. – Санкт-Петербург, 1852. – Ч. 1, 3.
Школьна О.В. Фарфор-фаянс України ХХ ст. – Кн. 2. – Ч. 1: Історія виробництв (середина
ХVІІ – початок ХХІ століття). Таблиці. Реєстр імен провідних майстрів галузі. – Київ, 2013.
Школьна О.В. Сантехнічний фарфор-фаянс України (ХІХ – початок ХХ століття) // Питання
історії, науки і техніки. – 2009. – № 5(9). – С. 27–34.
235
Школьна О.В. Писанки Києво-Межигірської фаянсової фабрики: специфіка фабрикації,

стилістика, художні особливості // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і
мистецтв. – 2014. – № 2. – С. 204–208.
Школьна О. Глини, маси та глазурі на Києво-Межигірській фаянсовій фабриці у
ХІХ столітті // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія. Збірник наукових праць. – Київ:
ІПСМ НАМ України, 2016а. – Вип. 12. – С. 278–287.
Школьна О. Творчість модельників Києво-Межигірської фаянсової фабрики у середині
XIX століття // Мистецтвознавство України. Збірник наукових праць. – Київ: Фенікс, 2016б. –
Вип. 16. – С. 156–161.
Школьна О. Лінія формотворення і модельно-скульптурна частина Києво-Межигірської
фаянсової фабрики кінця XVIIІ–XIX століть // Актуальні проблеми мистецької практики і
мистецтвознавчої науки: Мистецькі обрії ’2016: Збірник наукових праць. – Київ: ІПСМ НАМ
України, 2016в. – Вип. 8 (19). – С. 148–153.
Школьна О. Цикл фабрикації продукції та специфіка устаткування виробництва Києво-
Межигірської фаянсової фабрики протягом ХІХ століття // Сучасні проблеми дослідження,
реставрації та збереження культурної спадщини. Збірник наукових праць. – Київ: ІПСМ НАМ
України, 2016г. – Вип. 12. – С. 299–306.
Н.Д. Полонська-Василенко – видатний український історик, філософ, археолог // Видатні
історики України / уклад. Яременко Л.П. – Київ, 2003. – Вип. 1.
Casette du XIXe siècle; des pernettes sont visibles, fichées dans les trous triangulaires de la
paroi de la casette. Musée de la céramique de Rouen [Digital sourse]. – Mode of access: https://
fr.wikipedia.org/wiki/Gazette_(casier_r%C3%A9fractaire)#/media/File:Cazette2.JPG.
Gazettes modernes à la manufacture nationale de Sèvres, fabriquées par Saint-Gobain. [Digital
sourse]. – Mode of access: https://fr.wikipedia.org/wiki/Gazette_(casier_r%C3%A9fractaire); https://
fr.wikipedia.org/wiki/Gazette_(casier_r%C3%A9fractaire)#/media/File:S%C3%A8vres_-_Fours_-_
four_de_blanc_17.jpg.
Gladstone Pottery Museum – ’The Museum of the Potteries’ [Digital sourse]. – Mode of access:
http://gladstonepotterymuseumstory.blogspot.com/p/what-to-see.html.
Kaldenbach K. How did they produce Delft blue faience or «Delft porcelain» in the Delftware
potteries? [Digital sourse]. – Mode of access: https://kalden.home.xs4all.nl/dblue/delftblue-
workshopENG.htm.
Pavement en gazettes d’une cour d’immeuble du centre ville de Limoges [Digital sourse]. – Mode
of access: https://fr.wikipedia.org/wiki/Gazette_(casier_r%C3%A9fractaire)#/media/File:Gazettes.
JPG.
Pernettes triangulaires, XIXe siècle, Musée de la céramique de Rouen [Digital sourse]. – Mode
of access: https://fr.wikipedia.org/wiki/Pernette#/media/File:Pernette2.JPG.
Pernettes tripodes d’origine arabe à l’Alcazaba de Malaga. [Digital sourse]. – Mode of access:
https://fr.wikipedia.org/wiki/Pernette#/media/File:Alcazaba-IMG_2936.jpg.
Protection des faïences de Quimper lors de l’enfournement à l’aide de casettes, début XXe
siècle [Digital sourse]. – Mode of access: https://fr.wikipedia.org/wiki/Fa%C3%AFence#/media/
File:Enfournement_quimper.jpg.
South S. Historical archaeology in Wachovia: Excavating eighteenth-century Bethabara and
Moravian pottery. – New York; Boston; Dordrecht; London; Moscow, 2002.
НА ІА НАНУ – Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України,

м. Київ
НКПІКЗ – Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, м. Київ
ЦДІАК України – Центральний державний історичний архів України, м. Київ
236
Проблеми музеєфікації нерухомих пам’яток
The Problems of Museumification of the Immovable Sites
Владислав Бітковський
МУЗЕЄФІКАЦІЯ АРХІТЕКТУРНО-АРХЕОЛОГІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ IN SITU.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД
У статті проведено огляд методів та прикладів музеєфікації архітектурно-археологічних пам’яток in situ в місько-
му середовищі Європи. Проаналізовано загальні тенденції розвитку теорії та практики збереження й демонстра-
ції окремих архітектурно-археологічних об’єктів. Систематизовано основні ознаки та різновиди таких пам’яток.
Ключові слова: музеєфікація, культурне середовище, міське середовище, архітектурно-археологічна пам’ятка
in situ, консервація археологічних пам’яток, експонування археологічних пам’яток.
В статье сделан анализ методов и примеров музеефикации архитектурно-археологических памятников in situ

в городской среде Европы. Исследованы общие тенденции развития теории и практики сохранения и демон-
страции отдельных архитектурно-археологических памятников. Систематизированы основные признаки и
типы таких памятников.
Ключевые слова: музеефикация, культурная среда, городская среда, архитектурно-археологический памят-
ник in situ, консервация археологических памятников, экспонирование археологических памятников.
The methods and examples of the museumification of an architectural and archaeological sites in situ in the urban environment
of Europe are analyzed in the paper. The general trends in the development of the theory and practice of preserving and
demonstrating of the isolated archaeological sites are studied. The basic features and types of such sites are systematized.
Keywords: museumification, cultural environment, urban environment, architectural and archeological sites in situ,
conservation of archaeological monuments, exhibiting of archaeological sites.
У цій статті ми розглядаємо досвід євро- тифікація, розкоп, пошкодження зовнішнім се-
пейських міст щодо музеєфікації пам’яток, редовищем унаслідок відкритості, пошкоджен-
близьких за типом до «Фундаментів Десятин- ня неякісною реставрацією, якісна реставрація
ної церкви», а саме архітектурно-археологічні та консервація, консервація із закриттям (зако-
об’єкти, виявлені й досліджені археологічними пування) у разі неможливості вберегти на по-
методами, що експонуються in situ в міському верхні [Титова, 2009, с. 179].
середовищі. Для загального аналізу відібра- Збереження та експонування окремого
но найатрактивніші, на наш погляд, пам’ятки. об’єкта нерозривно пов’язані з експонуван-
Стаття спрямована на узагальнення й огляд за- ням його контексту. Загальноприйнята прак-
гальноєвропейських тенденцій щодо охорони тика у світі, зокрема у Європі, – створення
та використання архітектурно-археологічних урбаністичних скансенів – музеїв на базі пев-
об’єктів у міському середовищі. Розглядають- ного міського комплексу. Існує практика ство-
ся саме виявлені та досліджені археологічними рення повноцінних археологічних музеїв на
методами споруди, що були певним чином під- базі досліджених пам’яток археології, як ар-
готовані та використовуються як музейна експо- хеологічна крипта в Парижі або археологіч-
зиція in situ. Така категорія пам’яток представ- ний музей Кракова. Однак нас цікавлять саме
лена в європейському регіоні досить широко. окремі об’єкти кам’яної архітектури, адже в
Процес музеєфікації має декілька етапів, міських комплексах предметом охорони та
протягом яких пам’ятка, залишаючись «на міс- експонування залишається середовище в ці-
ці», проходить шлях від закритого комплексу, лому. Ми ж хочемо розглянути випадки екс-
умовно доступного вузькому колу фахівців, понування окремих об’єктів, що видається
до активного об’єкта соціогенезу. Послідовно набагато складнішим завданням. Адже таким
відбувається виявлення, дослідження, консер- чином ми створюємо музей «одного експо-
вація, підготовка до огляду (встановлення за- ната», що накладає певні особливості. Такі
хисного й супроводжувального устаткування), випадки в Західній Європі трапляються зна-
експонування. Деякі дослідники визначають чно рідше, ніж в Україні. Це, з одного боку,
такі етапи існування археологічного об’єкту, результат планової реконструкції та музеєфі-
що зберігається in situ: виникнення, руйнація кації історичних частин міст (тобто створення
після зупинки побутування, виявлення та іден- власне міських музеїв), з іншого боку, серед-
237
Проблеми музеєфікації
нерухомих пам’яток
ньовічна забудова збережена значно краще, Старокиївської гори. Як показала практика,

ніж в Україні (пам’ятки розглядаються швид- такий спосіб є найменш травматичним для
ше як архітектурні і продовжують виконувати пам’ятки, зберігаючи водночас наочність. Ін-
утилітарні функції). ший спосіб – накриття частини давніх кон-
Загалом археологічні пам’ятки в серед- струкцій різного роду укриттями, збереження
місті віднесено до музеїв-пам’яток, урба- їх у відкритому вигляді. Такі випадки можна
ністичних скансенів або об’єднано у великі умовно поділити також на два підтипи – еле-
музейні комплекси з діючою адміністрацією, менти конструкцій у складі сучасних новобу-
штатом співробітників, виділеними маршру- дов та реконструкцій, відокремлені й захище-
тами огляду, технічними комплексами постій- ні прозорим накриттям, та окремі елементи
ного догляду [Титова, 2004]. Нами не виявле- у подвір’ях і середмісті, закриті куполом або
но публікацій про окремі археологічні об’єкти листовим склом. Варіанти з елементами архе-
(споруди, фундаменти, руїни тощо), які не ологічних конструкцій у складі сучасних буді-
використовуються (і не можуть використо- вель виявилися не практичними у вітчизняних
вуватися) з будь-якою утилітарною метою умовах – недостатній контроль за користува-
(навіть як музейна споруда), крім музейної чами будівель (а це здебільшого діючі храми)
демонстрації та рекреації. Цей аспект часто призводить до закриття огляду через забудову
випадає (а надто у вітчизняних працях) з кола навколо, засмічення прозорого накриття та
наукового аналізу, що призводить до викрив- використання накритого приміщення в госпо-
лень та неузгоджень у використанні пам’ятки дарчих цілях, а також затруднений доступ або
широким загалом, включенні її відповідним його відсутність для дослідників, співробіт-
чином у плани розвитку та інші архітектур- ників охорони пам’яток та музейників. Таку
но-планувальні документи міст. Отже, маємо ситуацію можна спостерігати на об’єктах
категорію пам’яток – окремі, не утилітарні, Михайлівського Золотоверхого монастиря,
музеєфіковані in situ, археологічні об’єкти в Церкви Богородиці Пирогощі тощо. Водночас
сучасному міському просторі. Такі пам’ятки спроби створювати за загальноєвропейською
зазвичай виявлені (поставлені на облік) уже тенденцією атрактивні археологічні об’єкти
після створення нової забудови навколо них у відкритому середовищі значно продуктив-
або над ними. ніші за умови постійного фінансування. Так,
Проблема музеєфікації археологічних тривалий час була доступною для огляду час-
пам’яток у міському середовищі не нова для тина кладки з муляжами поховань Преобра-
України. Такі роботи проводились ще в ра- женського монастиря в Новгороді-Сіверську
дянський час – яскравим прикладом є музе- Чернігівської області. Однак і тут є проблеми,
єфікація комплексу пам’яток Старокиївської пов’язані насамперед з невизначеним дже-
гори. У період незалежності також створено релами фінансування побудови накриття та
декілька археологічних пам’яток – експозицій утримання пам’ятки. Так, спроба встанови-
у середмісті. Перепоною для повноцінного ти павільйон над фундаментами Десятинної
функціонування таких пам’яток як експози- церкви зазнала невдачі через слабкість кон-
ційних об’єктів є здебільшого недостатність струкції – результат економії на матеріалах;
фінансування, зміни ставлення місцевої ад- накриття в Новгороді-Сіверському також не
міністрації, керуючих організацій (Михайлів- повністю відповідає потребам збереження
ський Золотоверхий), недостатня базова під- через відсутність сучасного обладнання з до-
готовка контексту пам’ятки тощо. тримання температурного та вологісного ре-
Розглядаючи музеєфікацію архітектур- жимів. Подібні проблеми спостерігаються на
но-археологічних об’єктів, слід згадати такі фундаментах Західного палацу в Києві тощо.
основні три підходи, як візуалізація на денній Найбільш негативним підходом видається
поверхні за допомогою облицювальних ма- доволі розповсюджена практика часткової
теріалів без зміни ландшафту (у середовищі консервації без накриття. Це методологічно
загального користування або трасування фун- невірний підхід, його використання зазвичай
даментів на експозиційній території). Таким продиктоване відсутністю вибору – немає фі-
чином було музеєфіковано, зокрема, об’єкти нансування, юридичної чи адміністративної
238
Владислав Бітковський. Музеєфікація архітектурно-археологічних об’єктів in situ.
Європейський досвід
підтримки. Адже за таких обставин пам’ятка понування пам’яток археології in situ тільки
швидко руйнується, втрачаючи і атрактивні, починає розкриватися в європейській науці.
і освітні якості, привабливість для туристів. Більшість наявних матеріалів сконцентровані
Зазвичай такі пам’ятки слабко контролю- на практичних питаннях облаштування таких
ються фахівцями і є елементом експозиції експозицій [Fouseki, Sandes, 2009]. У менш
різного роду історико-культурних заповідни- розвинених країнах (здебільшого Південної
ків та випадкових екскурсій. Ми свідомо не Європи) ситуація з музеєфікацією пам’яток
обговорюємо тут варіанти експонування, що археології in situ подібна до українських ре-
імітують пам’ятку (реконструйовані, макето- алій. Хоча й діють загальнонаціональні про-
вані тощо), адже мова йде безпосередньо про грами збереження, пам’ятки дійсно консерву-
пам’ятки, що потребують посилених заходів ються, включення їх у туристичні та суспільні
збереження. Також поза розглядом лишилися процеси залишається мінімальним. Для Гре-
такі пам’ятки, як кургани, діючі підземні му- ції більш характерними є причини «академіч-
зеї тощо. ності» в підходах до збереження археологіч-
Для великих європейських міст зі щіль- ної спадщини, а саме – сприйняття пам’ятки
ною забудовою та швидким зростанням збе- лише як джерела. У такому випадку логічним
реження окремих археологічних об’єктів є максимальне обмеження доступу відвідува-
не є новиною. Однак останнім часом серед чів до об’єктів. Загальною тенденцією в цій
пам’яткознавців, архітекторів та «менедж- частині Європи (хоча подібні ситуації трапля-
менту» поширюється новий підхід до збере- ються і у Великобританії) є проблема відсут-
ження пам’яток. Він передбачає, що збере- ності доступу до пам’ятки не тільки громади
женню більше сприяє використання пам’ятки, та туристів, але й фахівців. Така ситуація ви-
її щільний контакт та зворотний зв’язок із пливає з майнового законодавства, за яким
суспільством, ніж закриття й обмеження без- власник прилеглих територій може обмежити
посереднього контакту з нею лише фахівців доступ до окремих об’єктів культурної спад-
[Mason, 2006]. Таким чином вибудовується щини [Fouseki, 2008].
діалектика музеєфікації – безпосереднє збе- Одним з найпоширеніших методів музе-
реження не дає на достатньому рівні інтегру- єфікації пам’яток є часткова консервація. За
вати пам’ятку в суспільне життя, що зменшує такої технології частина об’єкту, закріплена
можливості збереження. Питання взаємодії безпечними для зовнішнього вигляду речо-
археологічного об’єкта із суспільством, ви- винами, залишається постійно розкритою.
конання ним соціогенетичної функції по- Таким чином, об’єкт максимально доступний
стає ще під час вибору типу музеєфікації. для огляду і включений в сучасне середови-
Адже рішення треба приймати швидко і під ще. Але в такому випадку руйнація пам’ятки
значним тиском змін міського середовища. відбувається надто швидко. Спрацьовують
Найкраще зберігається пам’ятка, повністю механізми повітряної і водної ерозії, поси-
закрита новоствореною будівлею (за умови люються й інші руйнівні впливи зовнішньо-
додержання відповідних вимог і обмежень), го середовища. Адже з моменту вивільнен-
однак така пам’ятка майже виключена з кон- ня об’єкту з ґрунту його фізичні та хімічні
тексту. Найатрактивнішою є пам’ятка взага- властивості змінюються, що призводить до
лі без укриття – з етикетажем і можливістю пошкоджень, активного руйнування [Aslan,
прямого контакту з відвідувачами. У такому 1997, p. 79]. У 1960–1980-х роках у Лондоні
випадку вона навіть пасивно впливає на роз- було виявлено та збережено в міській забудо-
виток навколишнього середовища й кожного ві під відкритим небом частину міської стіни
громадянина окремо, стає свого роду симво- римського часу на Куперс-роуд, біля станції
лом певного світосприйняття. Надзвичайно «Лондонський Тауер», та Великий зал єпис-
високий ризик руйнації, викривлення (навіть копа Вінчестерського палацу у Соутварк.
не матеріального – викривлення значення), Експозиція фрагмента стіни вважається од-
втрата достовірності частин пам’ятки. Таким ним з найкращих прикладів включення старо-
постає арена Лютеції римського часу в Пари- давніх пам’яток у сучасний міський простір.
жі. Загалом питання теорії збереження та екс- Стіна розташована на подвір’ї і являє собою
239
фон для місць відпочинку (ресторанів, барів ло нього прозорого павільйону, як для колони
тощо). Оснащена докладною інформацією на Марка Аврелія в Римі [Bruno, 1987, p. 22]. Та-
табличках та плакатах. Прохід до пам’ятки з ким чином, забезпечується оптимальний ба-
вулиці позначено інформаційною табличкою. ланс між доступністю для відвідувача (вклю-
Широко використовується в суспільних ці- чення в соціогенез) та збереженням пам’ятки
лях. Щодо Єпископського залу на Клінк-стріт [Aslan, 1997]. Найпотужніші конструкції ви-
(іл. 2), то тут привертають увагу та забезпечу- користовуються для пам’яток з кольоровими
ють драматичне відчуття залишки стіни захід- елементами – мозаїками (іл. 6) та розписами,
ного фасаду. Основна ж частина фундаментів з великою кількістю дрібних деталей. Навко-
лежить на рівні близько двох метрів нижче ло таких об’єктів створюється потужна систе-
сучасного рівня вулиці. Вона візуалізована за- ма з кліматичним контролем, огорожею, спе-
лишками кладки, що проступають крізь гра- ціальними галереями для відвідувачів та за-
вій. Пам’ятка забезпечена інформаційними хистом від сонячних променів (Фішборн біля
табличками. Щоправда, через закритість те- Чичестера в Англії, Piazza Armerina на Сіци-
риторії об’єкт майже виключений із сучасно- лії) [Minissi, 1961]. Сучасні системи представ-
го контексту. При ускладненому збереженні лені, зокрема, у соборі Атрі в Італії та церкві
слабо виконує і соціальну функцію, зокрема, Богоматері в Брюгге, Бельгія. Тут застосова-
через брак інформаційних матеріалів та від- но сучасні матеріали для циркуляції повітря,
сутність зручних місць для огляду. установки для його очистки, контролюється
Поширеною практикою є встановлення автоматично температура скла та біологічна
легкого укриття над пам’яткою. Дискусійним безпека, освітлення окремих елементів вико-
залишається питання щодо форми, структури нано за допомогою дзеркал [Aslan, 1997].
та вигляду такого укриття. Воно може бути як Трапляються випадки, коли пам’ятка
легкою огорожею (що захищає від вандалів), захищена занадто добре – закрита в недо-
так і варіантом повного закриття пам’ятки ступному приміщені. Тоді вона перестає ви-
повноцінною новою будівлею. Питання вирі- конувати соціальні та більшість наукових
шується зазвичай на місцевому рівні, залежно функцій. У 1950-х роках Західна брама в
від міського середовища та бюджету. Зокрема, Лондоні та частина міської стіни римського
найпростіші укриття з металу, дерева, пласти- часу були збережені в структурі новобудови,
ку створюються в основному як тимчасові, а саме – парковки. Тоді розгорілася дискусія
але залишаються надовго. Без постійного тех- серед музейників, лондонської спільноти та
нічного обслуговування вони псуються, а це адміністрації щодо необхідності збережен-
призводить до псування самої пам’ятки (Ні- ня й доступності цих пам’яток. Різниця в
ро-Хані на о. Крит, вілла Dyouisos у Кноссі). тому, що залишки Західної брами (іл. 3), на
Дещо кращі результати показують спеціально відміну від фрагмента стіни (іл. 4), так і за-
розроблені для пам’яток археології на Кіпрі лишилися недоступними для загалу. Вони
легкі укриття типу «Укриття Хікса» (Пафос, сховані в окремому зачиненому приміщені.
Кіпр). З 1990-х років широко застосовуються Інформації щодо їх місцезнаходження немає.
кліматичні системи в стаціонарних укриттях, Доступ можливий в окремій екскурсії Лон-
прозорих та непрозорих. Насамперед це во- донського музею. Таким чином, Брама ви-
логісний та температурний режими – Apollo ключена зі структури історичного ландшаф-
Epikourious в Басе, Греція [Theolakis, 1993]. ту і не взаємодіє із сучасним міським про-
Проблему утеплення вирішено в соборі Хам- стором Лондона. Це також негативно відби-
мар в Норвегії [Apeland, 1993]. Технічно «зо- вається на пам’яткоохоронних заходах щодо
лотою серединою» є метод накриття об’єкта об’єкта – умови зберігання не оновлюються
певним прозорим матеріалом, без побудо- через відсутність громадського контролю.
ви додаткових конструкцій. Як, наприклад, Отже, страждає і складова збереженості, яка
у м. Чивітавекк’я, Італія, де рівень сучасної початково була найсильнішою при закритті в
денної поверхні вищий за рівень виявлення сучасній будівлі [Sandes, 2007, p. 74]. З часом
пам’ятки, і прозорі плити вкладено на рівні методи музеєфікації розвиваються. Яскравим
дорожнього покриття. Або створення навко- прикладом якісної музеєфікації є експозиція
240
фундаментів римського амфітеатру в підва- неба він був виявлений та досліджений архе-
лах та подвір’ї мистецької галереї Гілдхол, що ологічними методами 1977 року. У 1983 році,
були виявлені 1987 року при перебудові при- після незначної реконструкції та реставрацій-
міщення галереї. Завершено музеєфікацію них робіт, його ввели в експлуатацію [Pela,
у 2003 році, що стало можливим за рахунок 2008].
активного тиску Лондонського музею на за- Окремими є експозиції в підземних
будовника. Позитивним аспектом виявилося спорудах, зокрема в метро. У такий спосіб
розміщення об’єкта саме в художній галереї. пам’ятка експонується в тривимірному про-
Добре продумано дизайн подачі пам’ятки – сторі, вона доступна для огляду якнайбіль-
зеленими світловими лініями змодельовано шому колу відвідувачів і сприймається, як
арену, дерев’яні короби, фундаменти та інші невід’ємна частина навколишнього простору.
ключові елементи містяться під склом і ви- Таким чином вдається наочно пояснити про-
ділені піском, освітлення акцентує увагу на цес формування археологічного культурного
археологічних матеріалах, існує звуковий су- шару, продемонструвати розвиток культури в
провід, сучасні елементи приміщення стилі- часі. Такий новаторський підхід широко пред-
зовано під давньоримські тощо. ставлений у Греції, де він і зародився. Для
Вулиця Сентоцелле в місті Чивітавекк’я, прикладу – експозиція на станції метро Дафні
Італія (іл. 1), вирізняється оригінальним спо- (іл. 5) в Афінах [Fouseki, Sandes, 2009, с. 52].
собом музеєфікації кількох археологічних Слід зазначити, що останнім часом роз-
об’єктів. А саме, було використано той факт, винулася тенденція до естетизму в обла-
що планування середньовічної вулиці збі- штуванні укриття та супроводжуючих кон-
гається з нині існуючою. Фрагменти давніх струкцій пам’яток археології в містах. Так,
фундаментів накриті прозорим пластиком пірамідальні прозорі укриття на площі біля
на рівні денної поверхні за довжиною вули- сучасної будівлі Національного банку Греції
ці. Таким чином, прогулянка вздовж сучас- стають об’єднуючою ланкою між сучасним
ної вулиці перетворюється на екскурсійний діловим кварталом та Акарніанською брамою
маршрут. Метод накриття нижче розташова- V ст. до н. е. Водночас залишки перехрестя,
них автентичних пам’яток склом чи прозорим могильника та майстерні, що знаходяться не-
пластиком дуже розповсюджений у містах подалік і представлені під відкритим небом,
Греції. Так, на багатьох вуличках грецьких огороджені парканом (тобто мінімально від-
міст можна побачити укриття на рівні сучас- окремлені від сучасного міста), різко дисону-
ної поверхні, включені в сучасне планування ють з навколишнім середовищем. З іншого
міст. У такий спосіб створюється відчуття до- боку, це вирізняє пам’ятку, привертає до неї
тичності, спорідненості, наслідуваності щодо увагу [Ζevas, 1997].
давніх вулиць. До того ж такий спосіб є зна- Дуже різний рівень інформаційного су-
чно дешевшим за більшість інших. Щоправ- проводу для об’єктів археології. До того ж
да, за відсутності кліматичного устаткуван- це не співвідноситься ні з рівнем фінансу-
ня він часто призводить до пошкодження та вання, ні з рівнем популярності пам’ятки.
руйнації оригінальних археологічних об’єктів Тобто рішення про наявність супроводжую-
[Fouseki, 2008, p. 124]. чого матеріалу, зазвичай, приймається суто
Розглядаючи археологічні об’єкти Євро- суб’єктивно. Водночас активність пам’ятки
пи, музеєфіковані in situ, виявляємо переваж- з якісним інформаційним супроводом – та-
ну їх більшість у складі музейних комплек- бличкою, QR-кодом, вказівниками – значно
сів – заповідників. Окремі об’єкти виступа- вища, а вплив і взаємодія із суспільством зна-
ють частиною експозиції – міських кварталів, чно кращі. Широко використано можливості
значних історико-архітектурних заповідників інформаційного друкованого супроводу на
тощо. Трапляються пам’ятки, що виконують пам’ятці римського часу Флавія Сольва, Ав-
утилітарну функцію, не втрачаючи ознак ар- стрія (іл. 7). Крім вказівників та окремих ін-
хеологічної пам’ятки і не маючи значних су- формаційних дощок, для різних елементів
часних змін і доповнень. Таким об’єктом є пам’ятки використано великі постери з гра-
Готичний міст у Варшаві. Збережений просто фічними реконструкціями.
241
Сутність таких пам’яток дещо відмінна є питанням політичної волі. Остаточне рішен-
від музеєфікованих у спеціальних установах, ня щодо долі конкретного об’єкта завжди при-
а саме у впливі на суспільство, насамперед со- ймає адміністрація – місцева або державна.
ціогенезі. Так, великі, відомі, добре облашто- За відсутності власного штату (іноді навіть за
вані музеї впливають на людину й суспільство його наявності) стан пам’ятки контролюється
цілеспрямовано, вкладаючи певні окреслені спеціальними державними органами охоро-
ідеї, думки, образи. Людина і громада періо- ни культурної спадщини. Щоправда, у біль-
дично звертаються, у разі потреби, до таких шості європейських країн такі органи мають
джерел інформації та духовності, отримуючи значно ширші повноваження, ніж в Україні,
певні орієнтири. Водночас музеєфіковані в часто вони об’єднані з екологічною службою.
структурі сьогодення пам’ятки діють пасив- Держави Європи у пам’яткоохоронному за-
но. Вони надають менший поштовх, не так конодавстві та діяльності керуються реко-
чітко вирізняють свою сутність. Однак ді- мендаціями, постановами та іншими актами
ють постійно, формуючи світосприйняття на ЮНЕСКО.
глибшому рівні, людина та громада не зверта- Поширеною практикою у Європі є ство-
ється до таких пам’яток, бо вважають їх і так рення міських скансенів, музейних кварталів
частиною власного світу. тощо. Перехідним варіантом виступають під-
Показовим є приклад Греції, де археоло- земні музеї та музеї, що комплексно представ-
гічні об’єкти трапляються повсюдно і музеє- ляють пам’ятки археології певного району,
фікація має масовий характер. За такого охо- давньої вулиці, середньовічного виробничого
плення пам’яток при низькому економічному або оборонного центру, античного кварталу
рівні можна спостерігати невисоку якість му- тощо – Ватиканський некрополь, Археологіч-
зеєфікації та особливості слабкої координації на крипта у Парижі, музей Акрополя у Афінах.
відповідальних служб. Як наслідок, більшість Загальна тенденція у європейській куль-
дрібних об’єктів знаходяться на приватній турі тяжіє до соціалізації пам’яток археології
території (на подвір’ях, у підвалах житлових в міському середовищі. Широко розробляєть-
будинків тощо) і є недоступними для широ- ся теоретична база, що дозволяє знайти місце
кого загалу. Водночас позитивним фактором саме таким пам’яткам – частково дослідже-
виступає ставлення суспільства до пам’яток – ним, частково експонованим (між археолога-
більшість із них зберігається завдяки відпові- ми і музейниками). У технічних підходах і ме-
дальній позиції населення, а не державному тодах простежується широке впровадження
чи науковому управлінню. У цьому можна по- новітніх світлових і електронних технологій,
бачити чіткий зворотний зв’язок від суспіль- що позитивно відбивається на функціонуван-
ства до пам’ятки, який став наслідком широ- ні та збереженні об’єктів. Утім, проблема по-
кого включення історико-культурних ціннос- стає в неоднорідності законодавства навіть у
тей у повсякденне життя громади. межах однієї країни, відсутність чіткої типо-
Питання збереження та експонування ар- логії таких пам’яток і, відповідно, рекоменда-
хеологічних пам’яток, особливо відкритих, цій щодо консервації та демонстрації.
Лесик А.В. Охрана и рациональное использование памятников архитектуры. [Электронный

ресурс]. – Львов, 1987. – Режим доступа: http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Archeology/
Archeomet ry/Heritage/CastlesMuseums.html.
Титова О.М. Проблеми музеєфікації пам’яток археології України // Матеріали міжнародної
науково-практичної конференції «Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії
дозвілля». – Київ, 2004.
Титова О.М. Археологічна спадщина в сучасних культурних процесах України /
О.М. Титова // Другі Зарембівські читання. Матеріали Других Всеукраїнських Зарембівських
наукових читань «Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції» (м. Київ,
22 січня 2009 р.). Зб. наук. ст. – Київ, 2009. – С. 178–182.
242
Altınöz G. B. Urban Archaeology as the Basis for the Conservation and Sustainable Planning of
Bergama (Pergamon); Reflections on the Spatial Continuities and Discontinuities of a Multi-Layered
Multi-Cultural Town. Papers from the EAA Third Annual Meeting at Ravenna. – 1997. – Vol. II:
Classical and Medieval. BAR International Series 718. – Р. 100–103.
Apeland K. EU 446 Eurocare Eurobuild // Thiel M.J. (ed.) Conservation of Stone and Other
Materials. – London, 1993. – Р. 748–757.
Ashurst J., Shalom A. Reading 38: Short Story: The Demise, Discovery, Destruction and
Salvation of a Ruin (2007) // Archaeological Sites: Conservation and Management. – Los Angeles,
2012. – Р. 353–364.
Aslan Z. Protective Structures for the Conservation and Presentation of Archaeological Sites.
Journal of Conservation and Museum Studies [Digital sourse]. – 1997. – Т. 3. – Р. 16–20. – Mode of
access: http://doi.org/10.5334/jcms.3974.
Avrami E., Mason R., de la Torre M. Report on research // Avrami E., Mason R., de la Torre M. (eds.)
Values and Heritage Conservation: research report. – Los Angeles, 2000. – Р. 3–11.
Bruno A. Protecting and preserving the Column of Marcus Aurelius // Museum. – 1987. –
No. 39 (1).
Council of Europe, 1992. European Convention on the Protection of the Archaeological Heritage (the
Valletta Convention) [Digital sourse]. – Mode of access: http://conventions.coe.int/Treaty/en/Treaties/
Html/143.htm.
Fouseki K. I own therefore I am: archaeological attitudes towards cultural heritage in Greece. Paper
read at the 2008 Annual Meeting of the Theoretical Archaeology Group (TAG), 14th–15th December. –York,
2007.
Fouseki K. ‘Discerning the origins of ‘in-situ museums’ in Greece’, SOMA 2005: Symposium on
Mediterranean Archaeology. Proceedings of the Ninth Annual Meeting of Postgraduate Researchers,
University of Chieti, Department of Archaeology, 23–26 February 2005. – BAR, 2008. – Р. 447–454.
Fouseki K., Sandes C. Private Preservation versus Public Presentation: The Conservation for
Display of In Situ Fragmentary Archaeological Remains in London and Athens // Papers from the
Institute of Archaeology [Digital sourse]. – 2009. – Т. 19. – Р. 37–54. – Mode of access: http://doi.
org/10.5334/pia.323.
ICOMOS, 1990. Charter for the Protection and Management of Archaeological Heritage [Digital
sourse]. – Mode of access: www.international.icomos.org/e_archae.htm.
Mason R. Theoretical and practical arguments for value-centred preservation. CRM: The Journal of
Heritage Stewardship [Digital sourse]. – 2006. – Vol. 3 (2). – Mode of access: http://crmjournal.cr.nps.gov.
Minissi F. Protection of the mosaic pavements of the Roman villa at Piazza Armerina (Sicily) //
Museum. – 1961. – Vol. XIV, 2. – P. 128–132.
Theoulakis P. Microclimatic monitoring at the temple of Apollo Epikourios at Bassai,
Greece // Conservation of Stone and Other Materials: Proceedings of the International RILEM/
UNESCO Congress‚ Conservation of Stone and Other Materials–Research-Industry-Media,‛Held
at UNESCO Headquarters, Paris, with the Cooperation of ICCROM, Paris, June 29–July 1 / ed.
M.-J. Thiel. – 1993. – P. 808–813. RILEM [Reunion Internationale des Laboratoires et Experts des
Materiaux, Systemes de Construction et Ouvrages] Proceedings, no. 21. – London: E. and F. N.
Spon.
Ministry of Works 1959 Work 14: 1721: Ancient Monuments: King Edward VII Building, GPO,
London EC: Roman Wall: Works File date 2/6/59.Museum of London 2008 The Roman Ampitheatre,
Guidhall Art Gallery [Digital sourse]. – Mode of access: http://www.cityoflondon.gov.uk/Corporation/
leisure_heritage/libraries_archives_museums_galleries/guildhall_art_gallery/ampitheatre.htm.
UNESCO 1956. Recommendation on International Principles Applicable to Archaeological
Excavations. – New Delhi: UNESCO.
UNESCO 1960. Recommendation concerning the most effective means for rendering museums
accessible to everyone [Digital sourse]. – Mode of access: http://portal.unesco.org/en/ev.php.
Zevas D. Ta mnemeia kai i poli (Translation: The monuments and the city). – Athens, 1997.
243
Володимир Гнера
АЕРОМОНІТОРИНГ ПАМ’ЯТОК СТАРОКИЇВСЬКОЇ ГОРИ

(«Града Володимира») 2014–2017 років
У статті розглянуто аеромоніторинг Старокиївської гори («Града Володимира») у 2014–2017 роках за допо-
могою квадрокоптера як засіб моніторингу та популяризації пам’яток культурної спадщини міста. Позначені
можливості використання аерофотозйомки для здійснення постійного аеромоніторінгу за станом і режимом
використання охоронних зон пам’ятки, збереження існуючих та зруйнованих об’єктів культурної спадщини в зо-
браженнях (як окремо, так і з навколишнім середовищем), музеєфікації тощо.
Ключові слова: аеромоніторинг, квадрокоптер, пам’ятка.
В статье рассмотрен аэромониторинг Старокиевской горы, «Града Владимира» в 2014–2017 годах с помо-
щью квадрокоптера, как средство мониторинга и популяризации памятников культурного наследия города.
Обозначены возможности использования аэрофотосъемки для осуществления постоянного аэромониторинга
за состоянием и режимом использования охранных зон памятника, сохранения существующих и разрушенных
объектов культурного наследия в изображениях (как отдельно, так и с окружающей средой), музеефикации
и т. д.
Ключевые слова: аэромониторинг, квадрокоптер, памятник.
Author describes the aerial monitoring of Starokyivska Hill («The City of Vladimir») 2014–2017 years by using of a
quadcopter in order to monitor and promote the sites of the cultural heritage. The possibility of the aerial photography
for permanent aerial monitoring of condition and regime of using of the protected zones of sites are denominated, the
preservation of survived and destroyed objects of historic heritage in the pictures, their museumification etc.
Keywords: aerial monitoring, quadrocopter, the sight.
Аеромоніторинг (моніторинг за допомо- вані археологічні пам’ятки доби неоліту, три-

гою аерофото- і відеозйомки) пам’яток культур- пільського, скіфського та ранньослов’янського
ної спадщини в сучасних умовах є важливим часів, язичницький могильник, перша кам’яна
завданням, особливо в урбаністичному серед- церква (Десятинна), князівські палаци, реміс-
овищі, де забудова останнім часом набрала ничі майстерні та братські могили захисників
стрімкого росту. Застаріла документація не від- Києва 1240 року.
повідає теперішньому стану пам’яток і ґрун- Зважаючи на велику роль в історичному
тується на мінімумі інформації. Отже, зростає житті Києва Старокиївської гори та потужне
необхідність внесення сучасних зображень ар- культурне нашарування з найціннішими матері-
хітектурних і археологічних пам’яток до Єди- алами різних часів, у 1987 році було засновано
ного державного реєстру об’єктів культурної Державний історико-архітектурний заповідник
спадщини, оновлення паспортної документації. «Стародавній Київ», що зробило цю територію
Відповідно, за допомогою моніторингової аеро- археологічним заповідником державного зна-
фотозйомки з квадрокоптера збільшується мож- чення. «Град Володимира» є ядром заповідника,
ливість швидкого накопичення фото- й відеоін- що займає площу близько 10 га і локалізується
формації не тільки про сучасний стан об’єкту, в східній частині Старокиївської гори, яка являє
а й про пам’ятку взагалі. Як наслідок, такі за- собою виступ плато високого правого берега
ходи дозволять законодавчо захистити від по- Дніпра, обмежений зі сходу стрімким схилом у
дальшого руйнування в процесі реконструкцій бік Подолу, а з півночі й почасти із заходу – уро-
та будівництва тощо [Козак, 2009]. чищем «Кожум’яки».
Музей історії Десятинної церкви з За даними Головного управління охорони
2014 року розпочав системне проведення аеро- культурної спадщини КМДА на території Старо-
моніторингу законсервованих фундаментів Де- київської гори на городищі Володимира перебу-
сятинної церкви. Десятинна церква знаходиться вають на державному обліку такі об’єкти – посе-
на Старокиївський горі, тому під час проведення лення зарубинецької культури, культурний шар
аеромоніторингу виконувався обліт та зйомка «городища Кия», «язичницьке капище», печі
всієї гори для отримання аерофотографій влас- для випалювання плінфи, «палац княгині Оль-
не фундаментів церкви та всього комплексу. ги», «фундаменти Південного палацу», «місто
Старокиївська гора – всесвітньо відома Володимира» – Дитинець Стародавнього Києва
пам’ятка та ключове місце для вирішення пи- з фундаментом Десятинної церкви. Тому перед-
тання про походження Києва. Тут сконцентро- бачені охоронні заходи було сконцентровано на
244
Володимир Гнера. Аеромоніторинг пам’яток Старокиївської гори
збереженні культурного шару, насамперед на те- конано фотознімки з висоти як самого «Града
риторії центра Києва X–XIII ст. – Старокиївській Володимира», так і оточення навкруги. Надалі
горі, яка разом з горами Замковою і Дитинкою, це дасть можливість моніторити зміни недав-
увійшла до складу парку-музею «Стародавній ньої реконструкції та навколишньої забудови
Київ» [Івакін, Климовський, 1999, с. 115]. Старокиївської гори.
Історія дослідження Старокиївської гори За час проведення аерофотозйомки в 2014–
нараховує понад 400 років. Одним з перших 2017 роках було зроблено 900 фотографій та
дослідників Десятинної церкви у «Граді Воло- 4 відеозйомки. Виконані планові та перспек-
димира» вважається митрополит Петро Могила тивні знімки площі Старокиївської гори з ото-
(1635). Надалі вивченням займалися К. Лох- чуючим середовищем. Це дозолило отримати
вицький (1824–1826), В.В. Хвойка (1907–1908), високоякісні зображення пам’ятки під різни-
Д.В. Мілєєв (1908–1914), Т.М. Мовчанівський ми кутами та в різний час, а також зафіксувати
(1936–1937), М.К. Каргер (1938–1939, 1948), об’єкти культурної спадщини та їх елементи в
С.Р. Кілієвич (1958, 1965–1985), П.П. Толоч- цифровому форматі (іл. 1–6). Накопичені аеро-
ко (1965–1980), В.О. Харламов (1982–1985), фотознімки на даний момент вже стали історич-
Г.Ю. Івакін (2005–2011) та ін. [Боровський, ним свідченням змін, які відбулися на Староки-
1993, с. 3–24; Івакін, 2009, с. 169–172; Кіліє- ївській горі.
вич,1973, с. 96–101; 1976, с. 179–214; Толочко, Перспективна аерофотозйомка дозволи-
1972, с. 5–25; Харламов, 1995, с. 180–191; Хвой- ла побачити об’ємну картину (аксонометрична
ка, 2008], але фотознімків території пам’ятки за- проекція) «Града Володимира». Добре прослід-
лишилось небагато (незважаючи на останні ар- ковується взаємне розташування об’єктів на
хеологічні розкопки). До цього наукова аерофо- площині, можлна визначити висоту споруд від-
тозйомка Старокиївської гори не проводилася. носно одна одної. Також отримали нагоду поба-
У рамках дослідження та моніторингу те- чити на одному знімку, як ділянка або споруда
риторії Десятинних храмів працівники Музею вписані в навколишній ландшафт, їх взаємне
історії Десятинної церкви проводять щорічний розташування з віддаленими об’єктами (іл. 4).
аеромоніторинг «Града Володимира». На даний Планова аерофотозйомка території дозво-
час у Музеї накопичено великий архів даних лила побачити плоску картину (ортогональна
аерофото- і відеозйомки Старокиївської гори з проекція), що нагадує зображення на геогра-
висоти пташиного польоту. фічних картах. При цьому способі аерофотоз-
Уперше аеромоніторинг було застосовано йомки можна визначити взаємне розташування
на східній частині Старокиївської гори в травні об’єктів на площині без урахування їх висот.
2014 року, над законсервованими фундамента- Отримали нагоду створити актуальний фото-
ми Десятинного храму; одночасно були сфото- графічний план «Града Володимира» (іл. 3).
графовані прилеглі пам’ятки архітектури та ар- У ході аерообстеження пам’яток історії та
хеології (іл. 1). Наступна системна аерофотоз- культури корисно застосовувати фотоплан, що
йомка проводилася в березні 2015 року над тією показує не тільки розташування архітектурних,
самою ділянкою (іл. 2). Порівнюючи знімки інженерних та природних об’єктів, але й осно-
2014–2015 років, було проаналізовано зміни, які вні фіксовані видові перспективи, сектори та
відбулися впродовж року. Таким чином, за до- точки огляду (зйомки), напрямки підвищено зо-
помогою серії повторюваних знімків було вияв- рової уваги, цінні з емоційно-естетичної точки
лено ділянки, що відчувають найбільший вплив зору. Ведення щорічних фотопланів є неодмін-
через процеси ерозії. Ця інформація була дове- ною умовою при виконанні аеромоніторингу в
дена до підрядника, який наприкінці 2015 року місті. За відсутності планів неможливий точ-
почав відновлення парку «Стародавній Київ». ний, об’єктивний і наочний облік мінливого
Уже з 2016 року аеромоніторинг виконувався стану історичного, культурного та природного
двічі на рік – у березні (іл. 3) та листопаді (іл. 4). середовища. Плани повинні вестися не від ви-
На знімках можливо прослідкувати етапи ре- падку до випадку, а перебувати в постійній ро-
конструкції на Старокиївській горі. У 2017 році боті з уточнення ситуації.
системна аерофотозйомка також проводилася До того ж завдяки аеромоніторингу можна
двічі – у квітні (іл. 5) та вересні (іл. 6). Було ви- вивчати хронологію сучасної будівельної діяль-
245
ності в районі Старокиївської гори. На території та мають потенціал їх використання як інстру-

парку тривалий час не проводилися реставра- менту реклами власної історії на прикладі сфе-
ційні роботи, а навколо фундаментів Десятин- ричних панорам об’єктів культурної спадщини.
ної церкви з 2005 року була будівельна огоро- Спираючись на отриману практику засто-
жа. Також за цей час всі історичні пішохідні сування квадрокоптера DJI Phantom для моніто-
зв’язки було втрачено, особливо це стосується рингової аерофотозйомки в місті [Gnera, 2015,
центральних сходів з вул. Володимирської, які р. 133–144], було сфорсовано завдання, що ви-
остаточно втратили свою функцію і були за- конуються під час аерофотозйомки Старокиїв-
городжені МАФами (іл. 2). Тільки в 2016 році ської гори:
прибрали огорожу, відновили трасування закон- - оперативна аерофотозйомка великих і ма-
сервованих фундаментів Десятинного храму і лих площ;
сходів на вул. Володимирській, провели благо- - проведення планової аерофотозйомки та
устрій парку «Стародавній Київ» (іл. 4). перспективної зйомки;
Регулярний аеромоніторинг дає можливість - фото і відео обліт навколо об’єкта, терито-
відстежувати постійну реконструкцію тран- рії (360 градусів);
спортних і комунікаційних шляхів в охоронній - створення за допомогою програмного за-
зоні, на провулку Десятинному та на початку Ан- безпечення ортофотопокриття території;
дріївського узвозу. Оцінити прогресивний розви- - формування ортофотоплану (фотогра-
ток забудови та перебудову типових житлових фічний план місцевості на точній геодезичній
будинків, які були збудовані над археологічними основі);
об’єктами, зокрема, у зоні Державного історико- - створення популяризаційних відео сюжетів;
архітектурного заповідника «Стародавній Київ» - аерофотознімки – основа для археологіч-
та на пагорбах Старокиївської гори. ної та охоронної документації.
Отримані результати аеромоніторингу Основна мета такого аеромоніторингу –
2014–2017 років будуть потрібними і для по- виконання загального контролю за станом
дальшої дослідницької роботи на об’єктах куль- об’єктів культурно-історичної спадщини, що
турної спадщини. Фотознімки з висоти пташи- охороняються, а також їх найближчого оточен-
ного польоту дозволяють зберегти максимум ін- ня в межах зон охорони, здійснення постійного
формації у вигляді цифрових зображень та 3-D нагляду за режимом використання пам’ятки та
моделі пам’ятки про об’єкти, які можуть бути за видами робіт, що проводяться на пам’ятках
зруйновані або видозмінені. Такі знімки можна у зоні охорони і на землях історико-культурно-
використовувати для візуалізації існуючих та го призначення, а також нагляд за роботами, які
зруйнованих об’єктів на даній території в кон- можуть внести зміни в стан пам’ятки.
тексті сучасної забудови. Крім того, повітряна Специфіка охорони археологічних пам’яток
зйомка є єдиним ефективним засобом вивчен- «Града Володимира» полягає в тому, що куль-
ня історичних та археологічних об’єктів, які не турні шари минулих епох містяться на терито-
можуть бути досліджені традиційними метода- рії сучасної забудови. Це, з одного боку, робить
ми – пам’ятки архітектури, історії тощо. можливим їх дослідження переважно лише в зо-
Застосування аерофото- та відеозйомки нах будівництва, а з іншого – саме під час земля-
є прогресивним також у популяризації куль- них робіт, пов’язаних з будівництвом. Звичайно,
турної спадщини для цікавого представлення: у той же час відбувається і їх руйнування.
пам’яток археології (поселення, городища, обо- Тому підвищуються вимоги до інформації
ронні споруди, могильники, некрополі та ін.); облікової документації про пам’ятку культурної
пам’яток архітектури та містобудування (житло- спадщини, необхідної для оперативного реа-
ві та господарські будівлі, об’єкти інфраструк- гування на загрозу об’єкта під час будівництва,
тури, історична забудова вулиць та ін.). До того дорожніх, земляних робіт у зонах його охорони,
ж створення ситуативної візуалізації давнього на археологічних територіях, що охороняють-
городища, зруйнованих об’єктів архітектури на ся, в історичному ареалі Старокиївської гори.
аерофотознімках мають перспективу викорис- У зв’язку із цим виникла нагальна потреба в
тання в науковій, музейній, пам’яткоохороній оновленні паспортизації об’єктів культурної
роботі [Can Drones Revolutionize Archaeology] спадщини (ландшафтних, археологічних, істо-
246
рії, архітектури, паркового мистецтва тощо), яка деозйомку високої розподільчої здатності (іл. 7).
дасть можливість збільшити обсяг інформації За допомогою програми Agisoft PhotoScan вико-
про об’єкти, запровадити електронну форму їх нано обробку цифрових зображень та створено
збереження. Такі новітні паспорти можуть стати ортофотопокриття для використання в обліко-
початком інформаційної системи для спрощення вій документації та в додатках ГІС (іл. 8).
реєстрації археологічної пам’ятки. І надалі за- У Греції для національного кадастру
фіксований об’єкт археологічної спадщини буде об’єктів культурної спадщини та для порівняль-
складніше зруйнувати [Гнера, 2016, с. 208–217]. ного аналізу зображень і постійного моніто-
Фіксація інформації у формі цифрових по- рингу стану пам’яток приватними компаніями
відомлень, фото- і відеодокументів, створення на проводиться щорічне аерофотограметричне на-
їх основі інформативного банку даних можуть копичування цифрових зображень (іл. 9).
бути використані в майбутньому як джерела для В Україні вже розвивається проект «Ае-
розробки архітектурно-історичних завдань, які рофотозйомки пам’яток України», автори
видаються до проектів реконструкції історичних якого проводить фото- та відеозйомку істо-
територій та об’єктів, що охороняються. рично-визначних місць держави, що надає
Наведемо декілька прикладів закордон- можливість подивитися на них з висоти й
ної практики використання аеромоніторингу оцінити їх масштаб і красу [Аэрофотосъемка
пам’яток культурної спадщини для наукової та и аэровидеосъемка в Украине]. Таке пред-
просвітницької діяльності. ставлення об’єктів культурної спадщини – це
Так, у замку Міддлхем (Північний Йорк- якісно новий погляд на їх охорону та популя-
шир) 2016 року було проведено аерофото- та ві- ризацію.
Аэрофотосъемка и аэровидеосъемка в Украине [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://aerophoto.com.ua.
Боровський Я.Є., Калюк О.П. Дослідження київського дитинця // Стародавній Київ.
Археологічні дослідження 1984–1989 рр. – Київ, 1993. – С. 3–42.
Гнера В.А. Музеєфікація пам’яток археології у міському середовищі // Opus Mixtum. –
Київ, 2016. – № 4. – C. 208–217.
Івакін Г.Ю., Козюба В.К., Комар О.В., Манігда О.В. Розкопки 2009 р. на Старокиївській
горі поблизу Десятинної церкви // Археологічні дослідження в Україні 2009. – Київ; Луцьк,
2010. – С. 169–172.
Івакін Г.Ю., Климовський С.І. Проблеми охорони археологічних пам’яток м. Києва //
Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. – 1999. – № 3. – С. 115.
Кілієвич С.Р. Археологічні дослідження на Старокиївській горі // Середні віки на Україні. –
1973. – Вип. 2. – С. 96–101.
Козак Д.Н. Стан та перспективи охорони і дослідження археологічної спадщини в
Україні / Д.Н. Козак; відп. ред. П.П. Толочко; Укр. т-во охорони пам’яток історії та культури,
Ін-т археології НАН України. – Київ, 2009.
Толочко П.П., Кілієвич С.Р. Археологічні дослідження Старокиївської гори 1965–1969 рр. //
Київська старовина. – 1972. – С. 5–25.
Харламов В.О. Дослiдження найдавнiших палацiв Стародавнього Києва // Архiтектурна
спадщина України. – Київ, 1995. – С. 180–191. – Вип. 2: Нацiональнi особливостi архiтектури
народу України.
Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Поднепровья и их культура в доисторические
времена (с комментариями и иллюстрациями). – Киев, 2008.
Gnera V.A. Advantage of using quadrocopters, for aero photo ancient of Old Rus towns //
Gardarika. – 2015. – Vol. (5), Is. 4. – P. 133–144.
Can Drones Revolutionize Archaeology? [Electronic resource]. – Access mode: http://www.
history.com/news/can-drones-revolutionize-archaeology.
247
Дмитро Кепін
Рецензія: Регіональні особливості нерухомих пам’яток України [Моногра-

фія] / кол. авт.: Бичковська Г.М., Гаврилюк О.Н., Гаврилюк С.В. [та ін.]; під заг. ред.
Л.О. Гріффена, О.М. Титової; Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Київ:
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017. – 276 с.
Без історії та аналізу сучасного стану Характеристику пам’яток науки й техніки

пам’яткоохоронної справи в регіонах України подає В.О. Константинов у третьому розділі
в контексті збереження нерухомих пам’яток у «Науково-технічна спадщина регіонів України»
природному ландшафті неможливий подаль- (с. 71–104). За своєю тематичною спрямова-
ший розвиток пам’яткознавства. У цьому по- ністю наступний, четвертий, розділ Н.М. Сен-
лягає актуальність запропонованої монографії, ченко «Регіональні особливості нерухомих
яку підготовлено знаними фахівцями Центру церковних пам’яток України» (с. 105–151) кра-
пам’яткознавства НАН України і Українського ще було б розмістити після другого розділу.
товариства охорони пам’яток історії та культу- Більш докладно специфіку нерухомих архео-
ри (Г.М. Бичковська, Л.О. Гріффен, А.О. Горь- логічних пам’яток розглянула у п’ятому розді-
кова, В.О. Константинов, Н.М. Сенченко, лі А.О. Горькова «Нерухома спадщина Серед-
О.М. Титова), Національної академії образот- ньої Наддніпрянської України» (с. 152–172).
ворчого мистецтва і архітектури (Л.В. При- При розгляді деяких археологічних пам’яток у
бєга), Національної бібліотеки України імені автора є певні неточності. Так, на с. 169 щодо
В.І. Вернадського (О.В. Принь), Східноєвро- Добраничівського пізньопалеолітичного посе-
пейського національного університету імені лення сказано, що це «єдина у світі музеєфіко-
Лесі Українки (С.В. Гаврилюк, О.Н. Гаври- вана стоянка первісних людей періоду пізньо-
люк), Миколаївського національного універси- го палеоліту», але такі музеї з експонуванням
тету імені В.О. Сухомлинського (Н.О. Рижева). in situ пізньопалеолітичних поселень створені,
Книга містить дев’ять тематичних роз- зокрема, у Білорусі (Юревичі), Франції (Пенсе-
ділів, що дають цілісне уявлення про осо- ван), Монте Верде (Чилі), Росії (Костьонки XI
бливості різних видів нерухомої культурної (Аносівка 2), Юдиново I). У цьому контексті
спадщини з урахуванням її регіональної спе- варто було б назвати дослідників, які проводи-
цифіки. Тематичні розділи органічно супро- ли музеєфікацію Добраничівського поселення:
воджуються фотографіями пам’яток. І.Г. Шовкопляса та М.І. Гладких.
Водночас як структурні елементи в кни- Це ж стосується і характеристики Меж-
зі відсутні Вступ та Висновки. Щодо Вступу, иріцького пізньопалеолітичного поселення.
то певною мірою його завдання виконує пер- На с. 171 дослідниця наводить датування
ший розділ Л.О. Гріффена, А.О. Горькової і «1,5 млн – X тис. р. до н.е.», що є непра-
Г.М. Бичковської «Історико-культурні та при- вильним. Пам’ятка датується її дослідни-
родні фактори регіонального розмаїття нерухо- ком М.І. Гладких у межах 15 тис. років тому
мих пам’яток України» (с. 5–25). Важливими є [Gladkih, Kornietz, Soffer, 1984]. Водночас на
пропозиції авторів щодо складання регіональ- с. 157 подано аналогічне датування поселен-
них програм культурної спадщини з урахуван- ня, наведене М.І. Гладких. Також на с. 171
ням природно-географічних факторів та істо- подано фотографію четвертого Межиріцько-
рико-етнографічного районування. Уперше при го житла в павільйоні, проте не вказано до-
дослідженні регіонального пам’яткознавства слідників, хто проводив консервацію цього
наведено інформаційно-статистичні картогра- об’єкта [Гладких, Корнієць, 1979; Гладких,
фічні матеріали. Другий розділ Л.В. Прибєги 1999; Гладких, 2003; Корнієць, 1995].
«Сутність народної архітектурної творчості та Щодо датування археологічної стоянки
регіональні особливості пам’яток традиційної біля с. Велика Бурімка ашельським часом
архітектури України» (с. 26–70) дає уявлення (с. 171), то ця точка зору належить І.Г. Шов-
про розмаїття пам’яток народного зодчества та коплясу, який 1954 року проводив обстеження
їхню видову специфіку. пам’ятки [Шевченко, Шовкопляс, с. 5]. Проте
248
дослідження 2002 року В.М. Степанчука не спадщини» (с. 223–242) докладно розглянула
підтвердили цієї думки. Пам’ятка є палеон- музеєфікацію пам’яток. Центральне місце до-
тологічним місцезнаходженням [Степанчук, слідниця відвела проекту збереження та екс-
Сиволап, 2005]. понування in situ городища фінальної бронзи
Шостий розділ «Характерні особливості Дикий Сад у м. Миколаєві, яке досліджується
нерухомої спадщини західних областей Укра- під керівництвом археолога К.В. Горбенка [5].
їни», що його підготували С.В. Гаврилюк та Подано концепцію археологічного «скансена»
О.Н. Гаврилюк, (с. 173–199) знайомить читачів з демонстрацією просто неба решток городища.
з об’єктами культурної та природної спадщи- У дев’ятому розділі «Культурна спадщи-
ни зазначеного регіону. Уперше наведено ста- на українського Криму та Донбасу: сучасний
тистичні дані про нерухомі об’єкти культурної стан, можливості збереження» (с. 243–275)
спадщини всіх видів. Враховуючи регіональну О.М. Титова охарактеризувала різні види
специфіку, автори запропонували власну кла- пам’яток і показала їхній стан в умовах анек-
сифікацію пам’яток: культові (сакральні) спо- сованого Криму та тимчасово окупованих ра-
руди; середньовічні муровані фортеці і замки; йонів Донбасу, а також можливі шляхи моні-
пам’ятні місця; пам’ятні хрести XIX – першої торингу під час воєнного лихоліття.
третини XX ст. (с. 179–180). Таким чином, запропонована колективна
Сьомий розділ О.В. Приня «Нерухомі монографія є значною подією у вітчизняно-
пам’ятки Сходу та Півдня України» (с. 200–222) му пам’яткознавстві, що вперше комплексно
уперше дає цілісне уявлення про виявлення та висвітлила регіональну пам’яткоохоронну
взяття на облік нерухомих пам’яток у хроноло- специфіку за 1991–2016 роки. Книга стане в
гічному діапазоні 1919–2016 років. Дослідник нагоді не тільки фахівцям даної галузі, але і
на основі опублікованих і архівних матеріалів всім, кому не байдужа проблема збереження
виділив сім етапів і дав їм стислі характеристи- культурної спадщини України. Монографія
ки, підкріплюючи статистичними даними. з успіхом може бути використана і як по-
На прикладі досліджених та досліджува- сібник у навчально-педагогічному процесі
них археологічних пам’яток у Миколаївській вищих навчальних закладів України, де го-
області Н.О. Рижева у восьмому розділі «Пів- туються фахівці з охорони пам’яток та му-
денний регіон України: розмаїття культурної зеєзнавства.
Гладких М.І., Корнієць Н.Л. Нова споруда з кісток мамонта в Межиріччі // Вісник Академії
наук УРСР. – 1979. – № 9. – С. 50–54.
Гладких М.И. Древнейшая архитектура по археологическим источникам палеолита // Vita
Antiqua. – 1999. – № 1. – С. 29–33.
Гладких М.И. Бытовое и культовое использование жилищ из костей мамонтов // Кам’яна
доба України. До 130-річчя відкриття Гінцівської стоянки. – Київ; Полтава: Шлях, 2003. –
Вип. 4. – С. 213–222.
Горбенко К. Розкопки городища «Дикий Сад» і створення археологічного музею під відкритим
небом // Емінак. Науковий щоквартальник. – 2014. – № 1/2 (8) (січень–червень). – С. 5–12.
Корнієць Н.Л. Пізньопалеолітична стоянка Межиріч // VII Всеукраїнська наукова
конференція «Історичне краєзнавство в Україні: тенденції і сучасність» (Матеріали пленарних
та секційних засідань). Частина II. – Київ: Рідний край, 1995. – С. 471–472.
Степанчук В.М., Сиволап М.П. Результати археологічного обстеження пізньоашельського
місцезнаходження Велика Бурімка на Черкащині // Кам’яна доба України. – Київ: Шлях 2005. –
Вип. 7: До 85-річчя Д.Я. Телегіна. – С. 20–26.
Шевченко А.И., Шовкопляс И.Г. Палеолит Киевского Приднепровья. Препринт. – Киев:
Ин-т геологических наук АН УССР, 1982. – 60 с.
Gladkih M.I., Kornietz N.L., Soffer O. Mammoth-Bone Dwellings on the Russian Plain //
Scientific American. – 1984. – November. – Vol. 251. –N 5. – P. 164–175.
249
АВТОРИ
Ананьєва Тетяна – провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу

історико-археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви
Архипова Єлизавета – доктор історичних наук, заступник директора з наукової роботи
Музею історії Десятинної церкви
Бітковський Владислав – археолог Науково-дослідного відділу музеєфікації
археологічних об’єктів Музею історії Десятинної церкви
Гнера Володимир – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Науково-
дослідного відділу музеєфікації археологічних об’єктів Музею історії Десятинної церкви
Гребенник Валентин – провідний науковий співробітник Науково-екскурсійного відділу
та сектору методичної роботи Музею історії Десятинної церкви
Гуцуляк Роман Борисович – кандидат хімічних наук, завідувач сектору «Музей “Золоті
ворота”» Національного заповідника «Софія Київська»
Дятлов Владислав – провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу
історико-археологічних досліджень Музею історії Десятинної
Журухіна Олена – завідувач Науково-дослідного відділу історико-археологічних
досліджень Музею історії Десятинної церкви
Затилюк Ярослав – кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії
України НАН України, старший науковий співробітник Національного музею історії України
Йолшин Денис – кандидат історичних наук, науковий співробітник Державного Ермітажа
(Санкт-Петербург, Росія)
Кепін Дмитро – кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Відділу
музеології та науково-технічної інформації Національного науково-природничого музею
НАН України
Кириленко Олександр – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
Науково-експозиційного відділу Музею історії Десятинної церкви
Козюба Віталій – кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Науково-
дослідного відділу історико-археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви
Комар Олексій – кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Науково-
Коренюк Юрій – кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Науково-
експозиційного відділу Музею історії Десятинної церкви
Кукуїшко Артур – старший науковий співробітник Науково-дослідного відділу історико-
археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви
Левченко Тетяна – провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу фондів
Музею історії Десятинної церкви
Малюк Наталія – старший науковий співробітник Національного музею історії України
Міхеєнко Катерина – кандидат архітектури, старший викладач кафедри теорії, історії
архітектури та синтезу мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури
250
Пекарська Людмила – доктор філософії, завідувач Бібліотеки та Архіву імені Тараса
Шевченка в Лондоні
Писаренко Наталія – директор Музею історії Десятинної церкви
Писаренко Юрій – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту
філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
Починок Ельвіра – науковий співробітник Науково-дослідного відділу історико-
археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви
Смирнова Енгеліна – доктор мистецтвознавства, професор Московського державного
університету, головний науковий співробітник Державного інституту мистецтвознавства
(Москва, Росія)
Тронь-Радомська Альона – старший науковий співробітник Науково-експозиційного
відділу Музею історії Десятинної церкви
Хамайко Наталя – провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу
історико-археологічних досліджень Музею історії Десятинної церкви
Черненко Олена – кандидат історичних наук, доцент кафедри археології, етнології та
краєзнавчо-туристичної роботи Національного університету «Чернігівський колегіум» імені
Т.Г. Шевченка
Чміль Леся – кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Науково-
Шевченко Наталія – старший науковий співробітник наукового відділу фізико-хімічних
досліджень Національного науково-дослідного реставраційного центру України
251
Науково-популярне видання
Opus mixtum
№5
Запрошуємо до співпраці
благодійників та меценатів
Телефон бухгалтерії Музею історії
Десятинної церкви:
246-47-62
Підписано до друку 6 грудня 2017 року

Формат 210 × 297
Умов. вид. арк. 20
Наклад 200 прим.
Адреса редакції:
01001 Київ-1, вул. Володимирська, 2
e-mail: desitinnai@ukr.net
mdch.kiev.ua
252
Портрет митрополита Київського та Галицького Євгенія (Болховітінова). 1837 р.

Худ. О.А. Калашніков. Колекція ІРЛІ РАН
1
Татьяна Ананьева. «Дабы сии древности были в киевском музеуме»:
Наградная сабля П. Витгенштейна,

подаренная К. Лохвицкому за раскопки Десятинной церкви. Фото 1960-х гг.
(для статьи: Сидоренко В. Шабля фельдмаршала // Молодь України. – 1966. – 12 серпня)
Фрагмент бивня мамонта с гравированной надписью: «Киев. 1836 года, 25июня.

Сей клык допотопный мамонта открыт Киевс. губ. в мес. Треполе <...>
С:О:И:иД:Р: 5: К: Лохвицкий». НМИУ. Фото 2009 г.
Золотые ворота. 1840-е гг. С акварели М. Сажина
II
Олена Черненко. Слідами Миколи Макаренка:
Іл. 1. Учасники досліджень Чернігівського Іл. 6. Північна прибудова

Спасо-Преображенського собору: Спасо-Преображенського собору.
1 – О. Макаренко; 2 – М. Макаренко; Західна частина крипти. Світлина 2012 р.
3 – П. Смолічев; 4 – Я. Жданович; 5 – Курінний;
6 – Д. Кокотюха. 1923 р. (За: М. Макаренко, 1929б)
Іл. 8. Залишки ґудзика після реставрації Іл. 9. Складові хреста-мощовика після

(розкоп 1, поховання 8). 2012 р. реставрації (шурф 1, поховання 2). 2012 р.
Іл. 10. Гаптування наголовка кибалки після реставрації (поховання 3). 2013 р.
III
Іл. 11. Спасо-Преображенський собор. Малюнки на другому ярусі південної нави. Світлина 2014 р.
IV
Олександр Кириленко, Альона Тронь-Радомська. Внесок Миколи Макаренка
в дослідження пам’яток трипiльської культури
Іл. 2. Фрагменти керамічного посуду з розкопок М. Макаренка 1925–1926 рр.

Євминка І (урочище Узвіз)
V
Іл. 1. Плани Десятинної церкви ХІХ ст.: 1 – К. Лохвицького 1824 р. (варіанти);

2 – М. Єфимова 1826 року (варіанти); 3 – зіставлення планів К. Лохвицького (а) і М. Єфимова (в),
правильно визначені частини церкви на плані К. Лохвицького (г), збережені залишки фундаментів
церкви на початку ХХІ ст. (б) і в середині 20-х рр. ХІХ ст. (д)
VI
Підлога opus sectile Десятинної церкви в Києві
Іл. 1. Мозаїка з плиток смальти в розчині. Кінець Х – перша половина ХІ ст.:

а, б – Десятинна церква, розкопки 2006–2007 рр.;
в, г – Софійській собор в Києві; в – панно фризу над синтроном;
г – плита підлоги південної нави
VII
VIII
Іл. 2. Плани Десятинної церкви: а – план розкопок 1824 р. К.А. Лохвицького (ІА НАН України, ф. 13, д. 9 а); б – план 1826 р. М.Є. Єфимова
(Музей-заповідник «Московський Кремль», ОРПГФ, № 47749)
Іл. 3. Десятинна церква. Малюнки вимостки opus sectile: а–в – «доріжка»: а – у книзі І.І. Фундуклея,
1847 р.; б – М.Є. Єфимов, 1826 р. (Музей-заповідник «Московський Кремль», ОРПГФ, № 44807);
в, г – Г.Ф. Корзухіна (у статті Каргера, 1947, табл. ІІ): в – «доріжка»; г – омфалій
IX
Іл. 4. Десятинна церква. Підлога opus sectile. Кінець Х ст. НЗСК:

а – омфалій; б – «доріжка» (після реставрації у 2014 р.)
X
Іл. 5. Десятинна церква. Фрагменти вимостки opus sectile. Кінець Х ст.:

а – розкопки 1937–1939 рр., НЗСК; б – розкопки 2005–2010 рр. ІА НАНУ
XI
Іл. 6. Вимостки оpus sectile середньовізантійського часу:

а – Свята Софія в Константинополі; б –Сан Марко. Венеція
XII
Іл. 7. Плитки підлоги Десятинної церкви Різдва Пресвятої Богородиці ХІХ ст., знайдені під час
розкопок 2005–2011 рр. Реконструкція в експозиції Музею історії Десятинної церкви
Іл. 8. Підлога підкупольного простору Борисоглібського собору в Чернігові.

Пірофілітовий сланець, смальта; інкрустація. Перша половина ХІІ ст. Реконструкція М. Холостенка
XIII XIII
Ил. 1. Плинфы из раскопок Старокиевской горы с рельефными знаками в виде «трезубцев Владимира»:
а – реконструкция; б–в – № 1, 2 (НМИУ); г – № 3; д-е – № 4–5 (НГОМЗ); ж–н – № 6–12 (ИА НАНУ)
XIV
Ил. 2. Характер керамического теста на изломе плинф с рельефными знаками

в виде «трезубцев Владимира»: а – № 9; б – № 10
Ил. 3. Плинфы из раскопок Старокиевской горы с рельефными знаками в виде трехлепестковых

розеток: а – реконструкция; б – № 13 (ГЭ); в – № 14 (НГОМЗ); г – № 15 (МИК); д – № 16 (ИА НАНУ)
Ил. 4. Плинфа из раскопок Старокиевской горы с рельефным знаком в виде

креста с расширяющимися концами (№ 17, НМИУ)
XV
Іл. 1. Розподіл груп будівельних розчинів Х–ХІІІ ст. на залишках мурувань Десятинної церкви
XVI
Іл. 2. Київ. Десятинна церква. Залишки мурувань Іл. 3. Десятинна церква. Північно-західний кут.
південної та західної галерей. Розкоп 2005 р. Відбитки лежнів. Розкоп 2005 р.
Іл. 4. Десятинна церква. Вівтарна частина. Іл. 5. Десятинна церква. Вівтарна частина.
Вапняна «проливка» під лежні. Розкоп 2008 р. Кам’яна платформа. Розкоп 2006 р.
Іл. 7. «Південний палац» (північно-східний кут).

Розкоп 2005 р.
Іл. 6. Десятинна церква. Відбір зразків

будівельних матеріалів. Розкоп 2005 р.
XVII
Іл. 8. Південна стіна «Південного палацу». Розкоп 2016 р. Місця відбору зразків
Іл. 9. «Південний палац» (південна стіна). Іл. 10«Південний палац» (південна стіна).
Зразок 1. Мікрошліф (зб. об 2.5х, нік. ІІ), Зразок 1. Мікрошліф (зб. об 2.5х, нік. Х),
уламок цем’янки в розчині уламок плінфи в розчині
Іл. 11«Південний палац» (південна стіна). Іл. 12. «Південний палац» (південна стіна).
Зразок 1. Мікрошліф (зб. об 2.5х, нік. Х), Зразок 1. Мікрошліф (зб. об 2.5х, нік. ІІ),
уламок вапняку в розчині зерно кварцу в розчині
Іл. 13. «Південний палац» (південна стіна). Іл. 14. «Південний палац» (південна стіна).
Зразок 5. Мікрошліф (зб. об 2.5х, нік. ІІ), Зразок 5. Мікрошліф (зб. об 2.5х, нік. Х),
мікроструктура плінфи зі скошеними торцями мікроструктура плінфи зі скошеними торцями
XVIII
Іл. 1. Знахідки ламп на території Києва:

1 – розвал конусоподібної посудини з розкопок на Київському Подолі. Світлина О. Журухіної;
2 – реставрована лампа з розкопок Михайлівського Золотоверхого монастиря. Світлина О. Журухіної;
3 – фрагменти посудин склоробної майстерні ХІ ст. на території Лаври [Богусевич, 1954, рис. 3: 4]
Іл. 2. Денця гостродонних посудин з розкопок Іл. 4. Конусоподібні посудини з поховань Бірки.
у Києві (НА ІА НАНУ). Світлина О. Журухіної Експозиція Історичного музею, Стокгольм.
Світлина О. Журухіної
Іл. 8. Денця гостродонної посудини (1) та

Іл. 5. Ритон. Експозиція Історичного музею, посудини з п’єдестальною ніжкою (2) з розкопок
Стокгольм. Світлина О. Журухіної на Київському Подолі. Світлина О. Журухіної
XIX
Іл. 9. Типи ручок скляних ламп із розкопок на Подолі. Світлина О. Журухіної
Іл. 11. Лампадофор. Візантія. ХІІІ ст. Іл. 12. Лампадофор. Колекція Богдана і Варвари
[Спадщина, 2011, кат. № 167] Ханенко [Ханенко, 1902, табл. VIII, кат. 229]
XX
Іл. 2. Роги тура з Чорної могили в Чернігові ([Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
historicaldis.ru/blog/43559279381/Sosudyi-iz-rogov-tura-v-serebryanoy-chekannoy-oprave.-Kurgan-CHy)
Іл. 5. М. Приймаченко. «Синій бик». 1947 р. ([Електронний ресурс]. –

Режим доступу: https://www.wikiart.org/uk/mariya-primachenko/siniy-bik-1947)
Іл. 6. М. Приймаченко. «Бичок-третячок». 1984 р. ([Електронний ресурс]. –

Режим доступу: ttp://www.primetour.ua/ru/company/articles/Vyistavka-rabot-Marii-Primachenko.html)
XXI
XXII
XXIII
XXIV
XXV
XXVI
XXVII
XXVIII
XXIX
XXX
XXXI
Іл. 2. Золоті прикраси: а – 12 скобок (МІКУ, ДМ-6315);

б – рясна з 33 колодочок (МІКУ, ДМ-6342); в – рясна з 32 колодочок (МІКУ, ДМ-6452)
Іл. 4. Пара золотих колтів із черню зі скарбу на вул. Великій Житомирській, 8. 1913 р.
(МІКУ, ДМ-6220-6221). Світлина В. Каштанова
XXXII
Іл. 5. Пара золотих колтів із черню зі скарбу на вул. Трьохсвятительській. 1901 р.

(МІКУ ДМ-6220-6221). Світлина Д. Клочка
Іл. 6. Золота сережка (МІКУ, ДМ-6414) Іл. 7. Пара золотих колтів з емаллю (МІКУ, ДМ-6420-6421)
XXXIII
Юрій Писаренко. Дві середньовічні мініатюри
як ілюстрації до «соціальної філософії зору»
Іл. 1. Василько Теребовльський та обід його осліплювачів у Здвижені.

Радзивіллівський літопис (арк. 141)
Іл. 2. Осліплення Петра Деляна. Мініатюра «Хроніки» Іоанна Скилиці

з Національної бібліотеки Іспанії в Мадриді
XXXIV
Ил. 1 а. Переход через Чермное море. Иллюстрация к Песни первой, Моисея.

Миниатюра Парижской Псалтири. Х в. BNF, cod. gr. 139, fol. 419. (Cutler, Spieser, 1996, рl. 114)
Ил. 1 б. Переход через Чермное море. Иллюстрация к Песни первой, Моисея.

Миниатюра Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 270 об. Фото ГИМ
XXXV
Ил. 2 а. Моисей принимает Скрижали Закона и поучает народ. Иллюстрация к Песни второй, Моисея.
Миниатюра Парижской Псалтири. Х в. BNF, cod. gr. 139, fol. 254 (The Glory, 1997, сat. 163)
Ил. 2 б. Моисей принимает Скрижали Закона и поучает народ. Иллюстрация к Песни второй, Моисея.
Миниатюра Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 272. Фото ГИМ
XXXVI
Ил. 3 а. Даниил во рву львином и Аввакум с ангелом, летящие к нему с пищей.

Иллюстрация к Песни четвертой, Аввакума. Миниатюра Слов Григория Богослова. IX в.
BNF, cod. gr. 510, fol. 435 v. (Brubaker, 1999, fol. 435 v)
Ил. 3 б. Даниил во рву львином и Аввакум с ангелом, летящие к нему с пищей.

Иллюстрация к Песни Четвертой, Аввакума. Миниатюра Симоновской Псалтири.
Вторая четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 276 об. Фото ГИМ
XXXVII
Ил. 4 а. Пророк Исаия с аллегорическими фигурами Ночи и Утра. Миниатюра Парижской Псалтири.
Х в. BNF, cod. gr. 139, fol. 435 v (Galavaris, 1995, fig. 22)
Ил. 4 б. Пророк Исаия между Вечерней и Утренней зорями. Иллюстрация к Песни пятой, Исаии.
Миниатюра Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIVв. ГИМ, Хлуд. 3, л. 278. Фото ГИМ
XXXVIII
Ил. 5 а. Пророк Иона. Миниатюра Менология Василия II. Первая четверть XI в.

Ватиканская библиотека, cod. gr. 1613, fol. 59 (Galavaris, 1995, fig. 50)
Ил. 5 б. Пророк Иона. Иллюстрация к Песни шестой, пророка Ионы.

Миниатюра Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 280 об. Фото ГИМ
XXXIX
Ил. 6. Христос и человек. Иллюстрация к

Псалму 123. Миниатюра Симоновской Псалтири.
Вторая четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 242.
Фото ГИМ
Ил. 7. Богоматерь с Младенцем и пророк

Давид. Иллюстрация к Псалму 131. Миниатюра
Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в.
ГИМ, Хлуд. 3, л. 246. Фото ГИМ
Ил. 8. «Человек от лица Адама молится Ил. 9. «Человеци поют Богу в молитвах».
Богу». Иллюстрация к Псалму 68. Миниатюра Иллюстрация к Псалму 99. Миниатюра
Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в. Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в.
ГИМ, Хлуд. 3, л. 118 об. Фото ГИМ ГИМ, Хлуд. 3, л. 179. Фото ГИМ
XL
Ил. 10. «Человеци Бога славят». Иллюстрация к Ил. 11. «Единого разумейте Бога – Троицу
Псалму 116. Миниатюра Симоновской Псалтири. Святую». Иллюстрация к Псалму 150.
Вторая четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 214. Миниатюра Симоновской Псалтири. Вторая
Фото ГИМ четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 270. Фото ГИМ
Ил. 12. Царь Давид и «язык». Иллюстрация Ил. 13. Спас на престоле и «язык».
к Псалму 95. Миниатюра Симоновской Иллюстрация к Псалму 98. Миниатюра
Псалтири. Вторая четверть XIV в. Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в.
ГИМ, Хлуд. 3, л. 175. Фото ГИМ. ГИМ, Хлуд. 3, л. 178. Фото ГИМ
XLI
Ил. 14. Спас на престоле. 1337г. Заказ архиепископа Моисея. Благовещенский собор Московского Кремля.
Фото Государственных музеев Московского Кремля (Смирнова, 2009)
Ил. 15. Спас на престоле, просвещающий «языки». Иллюстрация к Псалму 66.

Миниатюра Симоновской Псалтири. Вторая четверть XIV в. ГИМ, Хлуд. 3, л. 115. Фото ГИМ
XLII
Іл. 1. План Межигірської фаянсової фабрики (створений після пожежі 1810 р.). Розшифровка підписів:
+ літня церква; + зимова церква; 1 – кам’яний корпус початкових робіт і друкарська майстерня
(перебудовується); 2 – нижній поверх перебудови корпусу № 1; 3 – другий поверх передбачуваної
надбудови на корпусі № 1; 4 – випалювальний корпус; 5 – станковий корпус, у якому міститься
контора і модельна майстерня; 6 – складський магазин готового посуду; 7 – кам’яний будиночок –
квартира для чиновників; 8 – стара кінна машина – на кам’яному фундаменті; 9 – капсельна
майстерня – на кам’яному фундаменті; 10 – кам’яний корпус, що становить квартири чиновників;
11 і 12 – дерев’яні будиночки для розміщення відвідувачів; 13 – дерев’яні сараї для складів матеріалів;
14 – пожежний сарай; 15 – вододійна машина з греблею; 16 – дерев’яний корпус на кам’яному
фундаменті, у якому розміщені чиновники; 17 – кузня і вугільний сарай; 18, 19 і 20 – старі будиночки
для розміщення служителів; 21 – вартовий будинок; 22 – сарай для складування дров;
23 – стара стайня; 24 – сарай для пакування посуду; 25 – дерев’яна баня
XLIII
Іл. 2. Технічні посудини для випалу фаянсу (матеріали археологічних зборів):

1–5, 7–8 – фрагменти керамічних капселів; 6 – графічна реконструкція капселя; 5, 10 – фрагменти
керамічних кокрів; 9 – графічна промальовка фрагмента кокра
XLIV
Іл. 3. Технічні пристрої для розділення готової продукції під час випалу
(матеріали археологічних зборів): 1 – триніжки та трикутнички;
2, 3 – клейма на трикутничках; 3 – шпильки різних форм і розмірів
XLV
Іл. 4. Керамічні джгути різних форм
Іл. 5. Матеріали археологічних зборів на виставці «Забуте Межигір’я»:

1 – реконструкція кокра в зібраному вигляді; 2 – реконструкція стосу капселів
XLVI
Іл. 6. Тарілки Межигірської фабрики: 1–4 – фрагменти тарілок, напівфабрикат-утиль

(матеріали археологічних зборів); 5, 6 – готова продукція, фонди Музею історії міста Києва
XLVII
Іл. 7. Тарілки Межигірської фабрики: 1–5 – фрагменти тарілок, напівфабрикат-утиль (матеріали

археологічних зборів); 6, 7 – готова продукція, електронний ресурс (6 – режим доступу: http://be-inart.
com/post/view/443; 7 – режим доступу: http://www.antik-forum.ru/forum/showthread.php?t=906)
XLVIII
Іл. 8. Фрагменти глибоких мисок, напівфабрикат-утиль (матеріали археологічних зборів):

1 – гладенька; 2, 3 – з рельєфним декором
XLIX
Іл. 9. Фрагменти покришок (матеріали археологічних зборів):

1 – графічна реконструкція; 2 – ручка кришки з рельєфним декором, глазурована;
3, 4 – фрагменти покришок з рельєфним декором, напівфабрикат-утиль
L
Іл. 10. Фрагменти посуду з рельєфним декором: 1, 2, 4–6, 8–13 – фрагменти посудин з рельєфним
декором, напівфабрикат-утиль (матеріали археологічних зборів); 3 – ваза, готова продукція,
фонди Музею історії міста Києва; 4 – супниця, готова продукція, фонди Центру археології Києва
Інституту археології НАН України
LI
Іл. 11. Матеріали археологічних зборів: 1 – клейма Межигірської фабрики;

2 – турецька люлька, ХІХ ст.; 3 – малюнок олівцем на фрагменті стінки посудини, напівфабрикат-утиль
LII
Владислав Бітковський.
Музеєфікація архітектурно-археологічних об’єктів in situ. Європейський досвід
Іл. 1. Фундаменти вулиці римського часу. Іл. 2. Фундаменти та стіна єпископського палацу.
Чивітавекк’я, Італія Лондон, Великобританія
Іл. 3. Західна брама. Іл. 4. Фрагмент міської оборонної стіни.

Лондон, Великобританія Лондон, Великобританія
Іл. 5. Культурний шар античного поліса. Іл. 6. Мозаїки римського комплексу.

Станція метро Дафні. Афіни, Греція Фішборн, Великобританія
LIII
Іл. 1. Аерофотознімок Старокиївської гори. Травень 2014 р.
Іл. 2. Аерофотознімок Старокиївської гори. Березень 2015 р.
Іл. 3. Аерофотознімок Старокиївської гори. Березень 2016 р.
LIV
Іл. 4. Аерофотознімок Старокиївської гори. Листопад 2016 р.
Іл. 5. Аерофотознімок Старокиївської гори. Квітень 2017 р.
Іл. 6. Аерофотознімок Старокиївської гори. Вересень 2017 р.
LV
Іл. 7. Аерофотознімок замку Міддлхем. 2016 р.
Іл. 8. Скріншот програми Agisoft PhotoScan замку Міддлхем
Іл. 9. Аерофотознімки об’єктів культурної спадщини в Греції
LVI

Opus Mixtum, 2017, 5

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Opus Mixtum, 2017, 5

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство культури України

Департамент культури ВО КМР (КМДА)

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Музею історії Десятинної церкви

Opus mixtum: № 5 / [ред. кол.: Н. Писаренко, Є. Архипова, Т. Ананьєва та ін.];

Дизайн та комп’ютерна верстка

Випуски бюлетеня «Opus Mixtum» № 1–4 розміщено на сайті Музею: mdch.kiev.ua

Редакція не завжди погоджується з авторами статей

ISSN 2312-9697 © Музей історії Десятинної церкви, 2017

Перше п’ятиріччя Музею історії Десятинної церкви

Писаренко Наталія. Перший ювілей Музею історії найдавнішого храму України 7

До 250-річчя від дня народження митрополита Київського

Ананьєва Тетяна. «Испытатель отечественной древности»:

Кукуишко Артур. О позиции митрополита Евгения (Болховитинова) в противостоянии

Дятлов Владислав. Внесок митрополита Євгенія (Болховітінова)

Комар Олексій. «Київський рубль» 35

Затилюк Ярослав. Текст оповіді про «віднайдення» мощей князя Володимира

Ананьева Татьяна. «Дабы сии древности были в киевском музеуме»:

Гребенник Валентин. Священство Старокиївської Різдва Богородиці

До 140-річчя від дня народження Миколи Макаренка

Коренюк Юрій. «Комитет по исследованию архитектуры бывшего

Черненко Олена. Слідами Миколи Макаренка:

Кириленко Олександр, Тронь-Радомська Альона. Внесок Миколи Макаренка

Козюба Віталій. Десятинна церква кінця Х – першої половини ХІІІ століття

Міхеєнко Катерина. Архітектура Десятинної церкви:

Архипова Єлизавета. Підлога opus sectile Десятинної церкви в Києві 146

Гуцуляк Роман, Шевченко Наталія. Будівельні матеріали перших мурованих споруд

Історія, археологія та мистецтво Давньої Русі

Журухіна Олена. Давньоруські скляні лампи з археологічних розкопок Києва 173

Левченко Тетяна. Графіті-рисунок голови тура-бика

Малюк Наталия. Ювелирные изделия древнерусских кладов

Смирнова Энгелина. О возможной реплике несохранившейся

Чміль Леся, Хамайко Наталя, Починок Ельвіра. Фаянсове виробництво Межигір’я

Проблеми музеєфікації нерухомих пам’яток

Бітковський Владислав. Музеєфікація архітектурно-археологічних об’єктів in situ.

Гнера Володимир. Аеромоніторинг пам’яток Старокиївської гори («Града Володимира»)

Кепін Дмитро. Рец.: Регіональні особливості нерухомих пам’яток України [Монографія] /

The First Quinquennium of the Museum of Desyatynna Church

To the 250th anniversary of Kyiv Metropolitan Evgenii

Ananyeva Тetyana. The investigator of the native antiquity:

Kukuishko Artur. On the position of Metropolitan Evgenii (Bolkhovitinov)

Dyatlov Vladyslav. Тhe contribution of Metropolitan Evgenii (Bolkhovitinov)

Komar Oleksiy. «The Kyiv ruble» 35

Ananyeva Тetyana. «Let these relics be in Kyiv Museum»: on the history

Hrebennyk Valentyn. The priesthood of Starokyivska Desyatynna Church of Nativity

To the 140th anniversary of Mykola Makarenko

Korenuyk Yuriy. Research of the Architecture of Former Michael’s Monastery Committee

Chernenko Olena. Following Mykola Makarenko: research of Transﬁguration Cathedral

Kyrylenko Oleksandr, Tronʹ-Radomsʹka Alyona. Contribution of Mykola Makarenko

Mikheienko Kateryna. The Architecture of the Desyatynna Church:

Jolshin Denis. Bricks with relief stamps from the excavations

The History, Archaeology and Art of Ancient Rus

Levchenko Tetyana. Graﬃti-drawing of the tour-bull’s head on a fragment

Mаlujk Natalia. Jewellery of Ancient Rus hoards in the collections

Smirnova Engelina. On a possible replica of the unsurvived ancient manuscript

Chmil Lesia, Khamaiko Natalia, Pochynok Elvira. Mezhyhirya faience production

The Problems of Museumification of the Immovable Sites

Bitkovsky Vladyslav. The principles of museumiﬁcation of the remains

Kepin Dmytro. Review: Регіональні особливості нерухомих пам’яток України [Монографія] /

ПЕРШИЙ ЮВІЛЕЙ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ

Найдавніший кам’яний храм Русі Десятинна церква – місце поховання

«ИСПЫТАТЕЛЬ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ДРЕВНОСТИ»:

Александр (Федоров), игумен. Церковная археология в начале и в конце столетия в свете