Історія тригонометрії як науки про співвідношення

Між кутами і сторонами трикутника та інших геометричних фігур охоплює понад два тисячоліття.
Більшість таких співвідношень неможливо виразити за допомогою звичайних алгебричних операцій,
тому знадобилось ввести особливі тригонометричні функції, які спершу оформлювали у вигляді
таблиць.

Розвиток тригонометрії став надзвичайно важливим не тільки для астрономії та астрології, але й для
інших галузей, в першу чергу артилерії, оптики і навігації у далеких морських подорожах. Тому після
XVI століття цією темою займалися багато видатних вчених, в тому числі Миколай Коперник, Йоганн
Кеплер, Франсуа Вієт

Термін «тригонометрія» як назву математичної дисципліни вів в обіг німецький математик Б.

Пітискус[en], який облікував у 1595 році книгу «Тригонометрія, або стислий і ясний трактат про
розв'язування трикутників»

Зародки тригонометрії можна знайти в математичних рукописах стародавнього Єгипту, Вавилона і

стародавнього Китаю. 56-а задача з папірусу Рінда (II тисячоліття до н. е.) пропонує знайти нахил
піраміди, висота якої дорівнює 250 ліктів, а довжина сторони основи — 360 ліктів

Потреба у складних тригонометричних розрахунках викликала на початку XVII століття відкриття

логарифмів. Логари́ фм або логари́ тм — число, яке показує, до якого степеня слід піднести число a, щоб
одержати число b.

Логарифми було введено Джоном Непером на початку XVII століття як засіб спрощення розрахунків. Їх
швидко почали застосовувати науковці та інженери для пришвидшення виконання обчислень із
застосуванням логарифмічних лінійок і таблиць логарифмів. Логарифм дозволяє прискорити
множення багатозначних чисел шляхом складання їхніх логарифмів.

Функція (від лат. functio – здійснення, виконання) – відповідність між

величинами незалежної змінної X і залежною змінною Y. При визначенні
властивостей прямокутних трикутників історично виникли тригонометричні
функції, в яких розписана залежність сторін трикутника від його гострих кутів
(або, що рівнозначно, залежність хорд і висот від центрального кута (дуги) в
колі).

Ці функції знайшли найширше застосування в самих різних галузях науки.

Сформувалася наука тригонометрія, яка і вивчає співвідношення між сторонами
і кутами трикутника.

Зародження тригонометрії пов’язане з іменами олександрійських астрономів і в

першу чергу з ім’ям Клавдія Птоломея. Термін «синус» має свою, починаючи з I-
II ст., цікаву історію.

Основним поняттям в тригонометрії Птоломея була хорда. Слово «хорда»,

походить від грецького Χορδή, що означає «струна». Хорда в планіметрії – це
відрізок прямої лінії, що з’єднує дві точки кривої кола або еліпса та ін. У V ст.
праці грецьких астрономів і математиків потрапили в Індію. Слово «хорда» було
переведено на санскрит Індії, і вона стала називатися «джива» (тятива лука).
Пізніше індійські математики та астрономи замість хорди стали розглядати її
половину, фактично лінію синуса, і назвали її «ардхаджива» (тобто половина
тятиви), потім для стислості – знову «джива».

У VIII ст. в перекладах індійських робіт на арабську мову слово «джива» було
перекладено як «джайб». Це слово означало «пазуху», «западину». У XII
столітті книги з арабської математики стали перекладати на латинську мову, і
слово «джайб» (западина) переклали словом «синус». А слово «джива» в сенсі
хорди було переведено арабами словом «ватар», що означало не тільки тятиву,
але й струну, і вже з арабської було перекладено на латинську словом «хорда».

Сучасні назви інших тригонометричних функцій з’явилися в XV-XVII ст. Терміни

«тангенс» (латинською – «дотична») і «секанс» ввів датський математик Фінке в
1583 р. в книзі «Геометрія круглого». Терміни «косинус» і «котангенс» були
введені англійським вченим Гюнтером в 1620 році (приставка «ко» означає
«доповнення», від латинського complementum).

Синус і косинус мають фундаментальне значення для теорії періодичних

функцій. Існує безліч областей, в яких застосовуються тригонометричні
функції, наприклад, при описі звукових і світлових хвиль в астрономії (це метод
тріангуляції для вимірювання відстаней до найближчих зірок), в географії
(відстаней між об’єктами), в супутникових навігаційних системах і т.д.

Тригонометрія — слово грецьке і в буквальному перекладі означає вимірювання трикутників (τρίγονο

— трикутник, а μετρειν — виміряю).
В даному випадку вимірювання трикутників слід розуміти як розв'язання трикутників, тобто
визначення сторін, кутів та інших елементів трикутника, якщо дано деякі з них.
Велика кількість різних практичних задач, а також задач планіметрії, стереометрії, астрономії та інших
наук зводяться до задачі розв'язання трикутників.
Виникнення тригонометрії пов'язано з землемірством, астрономією і будівельною справою.
Вперше способи розв'язання трикутників, які основані на залежностях між сторонами і кутами
трикутника, були знайдені древньогрецькими астрономами Гіппархом (2 ст. до н. е.) і Клавдієм
Птолемеєм (2 ст. н. е.). Пізніше залежності між відношеннями сторін трикутника і його кутами почали
називати тригонометричними функціями.

Дальший розвиток тригонометрія одержала в працях видатних метрономів Міколая Коперника (1473-

1543) — творця геліоцентричної системи світу, Тихо Браге (1546-1601) та Іогана Кеплера (1571-1630), а
також в роботах математика Франсуа Вієта (1540-1603), який повністю розв'язав задачу про
визначення всіх елементів плоского або сферичного трикутника за трьома даними.

Довгий час тригонометрія мала чисто геометричний характер. Такою вона була ще в середні віка, хоча
іноді в ній використовувалися і аналітичні методи, особливо після появи логарифмів. Поступово
тригонометрія органічно увійшла в математичний аналіз, механіку, фізику і технічні дисципліни.

З XVII ст. тригонометричні функції почали застосовувати до розв'язання рівнянь, задач механіки,

оптики, електрики, радіотехніки, для описання коливних процесів, розповсюдження хвиль, руху різних
механізмів, для вивчення змінного електричного струму і т. ін. Тому тригонометричні функції всебічно і
глибоко досліджувалися і набули важливого значення для усієї математики.

Аналітична теорія тригонометричних функцій в основному була створена видатним математиком XVIII
ст. Леонардом Ейлером (1707-1783), членом Петербурзької академії наук.
Таким чином, тригонометрія, яка виникла як наука про розв'язання трикутників, з часом розвинулася і
в науку про тригонометричні функції.

Пізніше частину тригонометрії, яка вивчає властивості тригонометричних функцій і залежності між
ними, почали називати гоніометрією (наука про вимірювання кутів). Термін гоніометрія тепер мало
вживається.

В останні роки вивчення властивостей тригонометричних функцій і залежностей між ними віднесли до
шкільного курсу алгебри, а розв'язання трикутників — до курсу геометрії.

 Кутом в 1 радіан називають центральний кут кола,який спирається на дугу, довжина якого
дорівнює радіусу кола;

 Радіанна і градусна міра кута пов’язані формулами

 Косинусом і синусом кута повороту називають відповідно абсцису x і ординату y точки

P(x;y) одиничного кола,яку отримано з точки (1;0) у результаты повороту навколо початку
координат на кут ;

 Тангенсом кута повороту називають выдношення синусу кута до його косинуса:

 Котангенсом кута повороту називають відношення косинуса до синуса:

 Значення синуса,косинуса,тангенса і котангенса кута залежно від того,кутом якої чверті є кут
,мають знаки які схематично зображені на рисунках:

 Функція косинус є парною,а синус,тангес і котангес – непарними:

 Функцією f називають періодичною,якщо існує таке число Т 0,що будь-якого х з області
визначення функції f виконуються рівності f(х-Т)= f(х)= f(х+Т). Число Т називають періодом
функції f.Якщо серед усіх періодів функції f існує додатний найменший період,то його
називають головним періодом функції f;

• Функції y=sinx і y=cosх є періодичними з головним періодом,рівним 2 ,а функція y=tgх і y=ctgх

є періодичними з головним періодом рівним ;

• Функції y=sinx , y=cosх , y=tgх , y=ctgх мають властивості,наведені в таблицях:

Властивості функції y=sinx

 Проект на тему:
Тригонометричні функції

Виконували учні 10 класу:

Сав'юк Роман, Ковальчук Анатолій, Осічний Максим, Шевченко Іван,

Подюк Надія, Фенчук Вікторія.