1.

Враження від твору «Записки божевільного» автора Лу Сінь

Знаєте, є такі речі, які не проходять безслідно. Слова, які врізаються в
пам'ять надовго. Іноді й не зрозумієш, чому. Іноді не поясниш і не
раціоналізуєш. Це страшна розповідь... Лу Сінь жив в епоху змін
(повстання, революція, народні хвилювання) і, звичайно, це відбилося і
на його творчості. В "Записках божевільного" видно критику старих
підвалин, звичаїв, і конкретно конфуціанства. Чого варто тільки згадка
людоїдства в одному ряду з чотирма конфуціанськими чеснотами:

«Щоб впоратися, розкрив книгу з історії, в книзі не було дат, зате

кожна сторінка була багата словами «гуманність», «справедливість»,
«мораль» і «чеснота». Заснути я все одно не міг і глибоко за північ дуже
уважно читав книгу, як раптом побачив, що між рядками вся вона
поцяткована одним словом - «людоїдство».»

Це маленька розповідь про чоловіка, який страждає манією

переслідування і в своєму божевільному стані веде записи в щоденнику.
Головний його страх - це людоїдство. Йому так і мариться у всіх кутах
жадібні і голодні погляди людей, які готові на нього накинутися і зжерти
його. Страшно, чи не так? Жити і боятися в будь-яку мить бути з'їденим.
Письменник у своєму оповіданні спирається на дикі китайські традиції,
які вже канули в небуття. Яро їх викриває і засуджує.
Та і не випадково розповідь ведеться від імені божевільного: хто ще
може безкарно говорити все що думає… Як на мене, тема «людоїдства»
в цьому творі- це глибока метафора, що скриває у собі усі жахливі
моральні пороки людства!

Враження від твору «Зубчасті колеса» Рюноске Акутагава

Твори Акутагави, що, втім, властиво японській культурі, зачаровують
своїм мінімалізмом, доведеним мало не аж до аскетизму. Це щось
просте і водночас досконале, але те, що з кожним днем все більше
втрачається в нашому сучасному мистецтві. Насправді, створити шедевр
просто. Для цього зовсім не потрібно хитромудрих сюжетів, глобальних
катастроф і навмисних мелодрам. Досить вивести тільки одну фігуру
людини. Страждаючого, що не знаходить собі спокою, бентежного в
оточенні власних страхів і демонів. Фатальні, які передвіщають біду
знаки, які ввижаються в кожному предметі. Непізнаваний жах, що таїться
в темряві за шторами і обступають простір готельного номера, коли
здається, щоб вижити, тільки й залишається, що писати, писати, писати,
щоб хоч якось відволікти себе від злісних духів темряви. Вічний
безпідставний страх смерті пронизує усю сюжетну лінію твору. Інколи
герой, знаходить і спокій, проте це відбувається вкрай рідко. Можна
помітити його покращення у фазі, коли він екстраверет. Як тільки він
знову погружається в внутрішнього себе, страх, що перетворюється в
божевілля, затягує його…Він знову починає по-своєму інтерпретувати
дійсність
У підсумку залишається тільки нездорова свідомість, що робить його
самого нещасним.

2. Лу Синь "Одинокий"

Самотній в злому цьому світі, той, хто все ще сподівається на здійснення

своїх ідеалів. І тому розповідь так і названна: «Одинокий». Проблема
відчуженого відчуття людини в соціумі є центральною у творі.
Автор показує як глибину характеру окремої людини, так і панораму
суспільства, близьку їх часу в сукупності думок і ідей, але чужу їх
внутрішньому розумінні життя. Головний герой повісті - Лянь-шу, перша
людина серед населення у своєму селі, яка здобула освіту і навчалася
за кордоном. Отриманні знання не дозволяють йому прийняти
невігластво народу; він не наслідує традиції, які існують споконвіку; його
думки й гадки не збігаються з правилами, прийнятими в суспільстві; саме
тому навколишні люди вважають його дивним. Виникає зіткнення між
особистістю і соціумом: односельці бачать в героєві іноземця, і сам Лянь-
шу чітко усвідомлює свою чужість іншим людям. Герой дуже самотній в
душі, проте він повністю відкривається оповідачеві, з яким у нього
відбувається кілька бесід про устрої суспільства. Примітно, що в обох
співрозмовників живуть в душі дві сутності: внутрішння людина, яка
аналізує і розмірковує, друга, яка заперечує і заперечує - так автор
показує складний і суперечливий психологічний процес мислення.

Як на мене, кожному з нас хоч трішки зрозумілі відчуття героя. Адже усі
ми інколи стикаємось із нерозумінням чи навіть несприйняттям нашої
точки зору іншими людьми, з тим , що можливо наше бачення чогось не
збігається із загальноприйнятими правилами.Як на мене, це все є
результатом того, що ми дивимось на все, через власну призму
світогляду. А у кожного вона різна…
3. Акутагава "Муки пекла"

Розповіді Р. Акутагави відрізняються похмурістю, оголенням гірших

людських якостей. Але «Муки пекла» переплюнули по своєму страху все,
що читалося мною у автора раніше. Історія божевільного художника
Есіхіде. Він талановитий? Безумовно. Але от невдача, він не вміє
малювати те, чого не бачив. І одного разу від його пана надходить
замовлення - розписати полотно муками грішників. Куди заведе
художника його марнославство? Розповідь ведеться від імені служниці.
Цей прийом допоміг автору обілити пана. На тлі цього другого лиходія,
який дає замовлення на пекельну картину і потурає бажанням Есіхіде
побачить людські муки, але виправдовується прислугою, художник стає
одноосібним злом. Не дарма в сюжет вводиться і мавпа, яка нагадує, що
найстрашніший звір - людина. Але, чи харчується мистецтво горем та
біллю? Як на мене, - так і ні. Мистецтво – харчується емоціями,
відчуттями автора! Те, що відчуває автор переноситься на його витвір
мистества, насичує його цим.