Лекція 1.

Мета та завдання курсу. Основні поняття та визначення. Явища

переносу. Дифузійний і конвективний перенос. Коефіцієнти
переносу. Закони Фур’є, Ньютона-Ріхмана.
Мета та завдання курсу
Свідоме використання мікроорганізмів в технології і техніці почалося зовсім
нещодавно. З класичних досліджень Пастера, який був засновником не тільки
медичної, а й технічної мікробіології. Цей період складає трохи більше 150 років.
Одним з характерним моментів у розвитку мікробіології за останні 30 - 50 років є
створення самостійної за технологічною ознакою мікробіологічної галузі
промисловості.
Перед нею стоять складні задачі по розвитку виробництв кормових добавок,
ферментних препаратів, антибіотиків, вітамінів та інше. Це вимагає подальшого
підвищення ефективності виробництва, розширення переліку і якості продукції на
базі прискореного розвитку технічного прогресу.
Промислова мікробіологія розвивається на базі хімічної технології і має з
нею однакові принципи створення апаратурного оформлення.
Важливу роль в біологічних системах відіграють тепло- і масопередача
через поверхні розділу фаз. Як правило, ці процеси відповідають класичним
законам за деякими винятками. Наприклад, нирка людини виділяє сечовину з
концентрацією, яка перевищує приблизно в 130 разів концентрацію цієї сполуки у
крові, тобто нирка екстрагує сечовину проти градієнта концентрації. Таке
становище підтримується протягом всього життя людини.
Вивчення процесів і апаратів здійснюється на основі феноменологічного
методу, за яким структура речовини не є фізичною системою, яка складається з
дискретних часток, а є суцільною речовиною.
Такий підхід правомірний, якщо розміри об’єкту досліджування достатньо
великі у порівнянні з відстанями ефективної міжмолекулярної взаємодії.
Феноменологічний метод досліджування дає змогу встановити деякі загальні
співвідношення між параметрами, що характеризують розглянуте явище в цілому.
Феноменологічні закони носять вельми загальний характер, а роль
конкретної фізичної величини визначає або враховує коефіцієнт отриманий
безпосередньо з дослідів.
Курс включає:
■ теплові процеси;
■ гідромеханічні процеси;
■ масообмінні процеси;

Основні поняття та визначення

Процес переносу енергії у вигляді тепла між тілами, які мають різну
температуру називається теплообміном. Рушійною силою процесу теплообміну є
різниця температур А Ґ . При цьому перенос енергії здійснюється 3-ма способами:
- теплопровідністю;
- конвекцією;
- випромінюванням.
 Теплопровідність - це перенос тепла в результаті взаємодії мікрочастинок
(вільні електрони, молекули рідин або газів, атоми в кристалічних решітках
твердих тіл) і обміну енергією між ними.
Конвекція - це перенос тепла в наслідок переносу об’ємів рідини або газу з
області з однією температурою в область з іншою температурою.
Теплове випромінювання - це перенос тепла за допомогою
електромагнітних хвиль, які випромінюються одним із середовищ і поглинаються
іншим середовищем.
Температурне поле - це сукупність значень температур в різних точках
розглядаємого простору в даний момент часу.
Математично температурне поле задається у вигляді функцій координат і
часу.
Ґ = / (X, у, 2 ,Т) . (1)
Температурне поле - це скалярне поле. Розрізняють стаціонарні та
нестаціонарні температурні поля.

Рисунок 1. Схема визначення градієнту температур

Рівняння (1) це найбільш загальний запис температурного поля. Коли

температура змінюється з часом у просторі, то таке поле має назву
нестаціонарного температурного поля. Якщо тепловий режим сталий то
температура в кожній точці поля зі зміною часу залишається незмінною і таке
температурне поле називаєють стаціонарним.

t = (х, y, z) ; = 0. (2)
От
Сукупність точок, які мають однакову температуру називається ізотермічною
поверхнею.
Інтенсивність температурних полів може оцінюватись градієнтом
температур
J. At dt
grad t = lim — = — . (3)
An^° An dn
Градієнт температури - це границя відношення зміни температури до
відстані між двома ізотермічними поверхнями вздовж нормалі n .
grad t - завжди направлений в сторону збільшення температури і є
векторною величиною;
n0 - одиничний вектор, нормальний до ізотермічної поверхні і направлений
у сторону зростання температури;
dt
------ похідна від температури по нормалі n .
dn
 Необхідною умовою розповсюдження теплоти є нерівномірність розподілу
температури в розглядаємому середовищі. Таким чином, для передачі теплоти
необхідна нерівність нулю температурного градієнту в різних точках середовища.
Кількість теплоти, яка проходить за одиницю часу через одиницю площі
ізотермічної поверхні, називається питомим тепловим потоком q:
dQ
q (4)
dF •dт
Тепловий потік ц - є вектор направлений у сторону зменшення температури.
Між питомим тепловим потоком і градієнтом температур існує співвідношення:
дґ
q = -X (5)
дп
яке носить назву - закон Фур’є або основний закон теплопровідності, який
формулюється таким чином: теплова енергія, передана крізь одиницю площі
ізотермічної поверхні протягом одиниці часу пропорційна градієнту температури:

dQ = - А — ^dF ^т . (6)
dn

Знак “ - “ у попередньому виразі показує, що вектор q і направлені

дп
протилежно. Коефіцієнт пропорційності X, називається коефіцієнтом
теплопровідності.
Теплопровідність є фізичною властивістю речовини і залежить від густини,
пористості, температури речовини і т.д.
З рівняння (5) видно, що коефіцієнт теплопровідності є питомим тепловим
потоком віднесеним до одиничного grad t. Отже коефіцієнт теплопровідності
дорівнює кількості теплоти, яка проходить за одиницю часу через одиницю
ізотермічної поверхні при температурному градієнті рівному одиниці.
При звичайних температурах і тисках кращими провідниками тепла є метали
і гіршими - гази. Так, орієнтуюче значення X (Вт/(мК)) для металів при 0° С
складають:
• для чистої міді - 394;
• для вуглеводистої сталі Ст 3 - 52; і т.д.
• для повітря при 0°С X - 0.027 Вт/(м К).
Важливим процесом є процес перенесення тепла від твердої поверхні
до рідини, що омиває цю поверхню або навпаки. Цей процес називається
тепловіддачею.

Рисунок 2. Схема процесу тепловіддачі

Кількість теплоти що переноситься у процесі пропорційна різниці

температур ^ (стінки) і tр (рідини).
Я = а <Х - X ) , (7)
де а- коефіцієнт тепловіддачі.
(7) - залежність Ньютона - Ріхмана,
При цьому слід відмітити, що в наслідок прилипання частинок рідини до
поверхні стінок біля неї утворюється тонкий рідкий шар в якому швидкість рідини
близька до нуля і тепло передається тільки за рахунок теплопровідності, тоді для
межі розділу запишемо наступне рівняння:

4 = ~Лр ' ^ ди = - ^ ' ^ди

» ^ - о = а ' & ~* р ), (8)
де ^р і V - це теплопровідності рідини і твердої стінки відповідно.
Коефіцієнт пропорційності а називається коефіцієнтом тепловіддачі і
чисельно дорівнює питомому тепловому потоку, який віддається рідині або
навпаки віднесений до різниці температур рівній одиниці. Отже, а показує, яка
кількість тепла передається від одиниці площі поверхні стінки до рідини (або
навпаки) за одиницю часу при різниці температур рівній одиниці.
Коефіцієнт а не є фізичною властивістю рідини, так як окрім властивостей
рідини залежить від ряду зовнішніх факторів (шорсткості стінки, турбулентності
потоку).
Рівняння (8) дозволяє визначити коефіцієнт тепловіддачі, якщо відома
функція, що описує температурне поле. Для знаходження цієї функції
використаємо основні фізичні закони: закон збереження енергії, закон збереження
кількості руху і закон збереження маси. Далі буде розглянемо математичне
формулювання цих законів.
 Лекція 2.
Рівняння переносу маси та його аналіз. Часткові випадки.
Рівняння переносу енергії та його аналіз. Часткові випадки.

Математична модель конвективного теплообміну

Вивчення будь-якого фізичного явища зводиться до встановлення
залежності між величинами, які характеризують це явище. Для складних фізичних
процесів в яких визначаємі величини можуть суттєво змінюватись у просторі і часі
встановити залежність між ними дуже складно. У цих випадках на допомогу
приходить метод математичної фізики, який виходить з того, що обмежується
проміжок часу і з усього простору розглядаємо лише елементарний об’єм, це
дозволяє в межах елементарного об’єму і вибраного малого проміжку часу
знехтувати зміною деяких величин, характеризуючих процес і суттєво спростити
залежність. Вибраний таким чином елементарний об’єм dV і елементарний
проміжок часу dт в межах якого розглядаємо вивчаємий процес, з математичної
точки зору є величини нескінченно малі, а з фізичної точки зору - достатньо
великими, щоб в їх межах можна було ігнорувати дискретну будову середовища,
отже, розглядаємо його, як суцільне середовище. Отримана таким чином
залежність є загальним диференційним рівнянням процесу.
Інтегруючи диференційне рівняння можна отримати аналітичну залежність
для всієї області інтегрування і всього розглядаємого проміжку часу. Для
полегшення виведення диференційного рівняння зробимо наступні припущення:
- тіло однорідне і ізотропне;
- фізичні параметри постійні;
- деформація розглядаємого об’єму, яка пов’язана зі зміною температури
дуже мала у порівнянні з самим об’ємом С/=СР;
- внутрішні джерела теплоти у тілі, які в загальному випадку можуть бути
задані у такому вигляді qv=f (х,у^,т), розподіляються рівномірно.
Поняття конвективного теплообміну охоплює процес теплообміну при русі
рідини або газу. При цьому перенос тепла здійснюється одночасно конвекцією і
теплопровідністю.
Під конвекцією теплоти розуміють перенос теплоти при переміщенні
макрочастинок рідини або газу у просторі із області з однією температурою в
область з іншою температурою. Конвекція можлива тільки в текучому середовищі,
в якому перенос теплоти нерозривно пов’язаний з переносом самого середовища.

Рівняння переносу маси та його аналіз. Часткові випадки.

Рівняння нерозривності
Рівняння нерозривності є математичним записом закону збереження маси.
Розглянемо нерухомий об’єм рідини з гранями dx, dy, dz, рисунок 1. Через грань,
перпендикулярну вісі Х, поступає
dMx = pWxdydzdт (1)
маси, а виходить

ЯМх+ь = Р К + -0 ( Р К )ск dydzdт. (2)

ОХ
 У
dMx

^ а м (х + а х ) z

х^
Рисунок 1. До розгляду рівняння нерозривності

Залишок маси в об’ємі дорівнює різниці:

д
^М х - Лм х+Сь = - ( р К )dxdydzdт (3)
дх
Записавши аналогічно для інших граней, отримаємо сумарний приток маси у
елементі об’єму

А (р Ж ) + -?- (рЖу) + -д- (рЖу) dVdт, (4)

дх -у ді
який являє собою зміну густини в елементі об’єму за час dт:
др
— dVdт. (5)
дт
Порівнюючи обидва рівняння, отримаємо рівняння нерозривності:
др д д д
/ +- Р х )+— р )+— р ) = 0. (6)
дт дх ду ді
Для нестисненої рідини (р=const) маємо:
дЖх дЖу дЖ
= 0. (7)
дх ду ді
Таким чином, рівняння нерозривності замикає систему рівнянь
конвективного теплообміну.

Рівняння переносу енергії та його аналіз. Часткові випадки.

Рівняння енергії
Рівняння енергії відображає закон збереження енергії, відповідно якому
зміна внутрішньої енергії елементарного об’єму середовища dQ дорівнює сумі
енергій, яка підводиться теплопровідністю та конвекцією dQ1, внутрішніх джерел
dQ2 та енергія,яка виділяється внаслідок внутрішнього тертя частинок рідини при її
русі (енергія дисипації) dQ3.
Рисунок 2. До виведення рівняння енергії

ао - + а о 2 + а о3. (8)
Виділимо в середовищі, що рухається нерухомий елемент (Рисунок 3) -
паралелепіпед зі сторонами dx, dy, dz. Паралелепіпед розташований таким чином,
що його грані паралельні відповідним координатним площинам. Далі розглянемо
доданки попереднього рівняння. Сумарна кількість енергії, яка підведена шляхом
теплопровідності і конвекції через кожну із трьох граней паралелепіпеду рівна:
- 0 + ії0 у + d0 z. (9)
В проекції на вісь ОХ маємо:
^0'х - кількість енергії підведеної до граней елементарного об’єму за час dт у
напрямку вісі ОХ;
d0X - кількість енергії, яка буде відводитись через протилежні грані у напрямку вісі
ОХ.
Так як,
^0Х - qxdydzdт,
(10)
- Чх+сх Л у ^ т.
Для вісі ОХ маємо,
дЧх ддх dVdт.
^0Х- О - О - qxdydzdт - (дх н----- - дx)dydzdт
дх дх
Так як функція qx+c^x - є суцільною і неперервною в розглядаємому
інтервалі dx то може бути розкладена в ряд Тейлора:
дq дqx2 дх2
qxнх - qx + ~ х ^ + ~дххг " 2 Г + ....
Аналогічно отримаємо подібні вирази для вісей ОУ та ОZ.
Складаючи одержимо:

ао, - - (ддхх +дт

ду + ддzг )а ™ т. (її)
Тепловий потік є сумою теплових потоків, які отримуються за рахунок
теплопровідності та конвекції. Для вісі ОХ маємо:
ди
qx - qxm+ q xк - - л - - ^ + р -жх ■с у ■1. (12)
д
 Теплоємність при постійному об’ємі рівна теплоємності при постійному тиску
= с,
де Жх - складова швидкості у напрямку вісі ОХ;
р - густина речовини;
С - теплоємність при постійному об’ємі.
Після диференціювання маємо:

(13)

Аналогічно отримаємо вирази для -

ду дг
Додаючи це все отримаємо:
г Гд дґ д дг д .д г
І (Л )+ (А- )+ (А- )
1 дх дх ду ду дг дг
дг дг дг
- Р - С (Жх-Т- + №уду + Жг Т - ) - (14)
дх ду дг
дЖх дЖ- дЖг
- Р СV ■г ■( ) ]■ СУСт.
дх ду дг

Зміна енергії внутрішніх джерел

С02 = qvdУdт, (15)
де qv - питома енергія внутрішніх джерел.
Розглянемо рух рідини між нерухомою і рухомою пластинами внаслідок
прилипання рідини до стінок швидкість її змінюється від нуля до швидкості Wx.
Завдяки зміні швидкості відбувається зрушення шарів рідини один віднсно іншого,
внаслідок чого виділяється теплота дисипації. Кількість цієї теплоти пропорційна
градієнту швидкості зрушення.
Розглянемо елементарний об’єм рідини на грані, якого діють сили, які можна
спроектувати на координатні вісі і розділивши проекції на площину граней
отримаємо н°р мальні ( Тхх,Туу,Т2г ) і дотичні напруги ( Тху,Тух,Т2у,Туг х2,^ х) .

Рисунок 4. До розгляду рівняння енергії

З умови рівноваги сума моментів сил рівна нулю, тому дотичні напруги
попарно рівні. Розглянемо добуток напруги на градієнт швидкості у напрямку дії
цієї напруги. Отже, цей добуток являє собою енергію дисипації, викликану
дЖ
швидкістю зрушення---- - в одиниці об’єму рідини. Виходячи з цього, сумарна
ду
енергій дисипації дорівнює:
дЖ дЖ. дЖх дЖу дЖх дЖт
dQз = тхх д К + т + Т -"-дг- + Т
у т і у +^ )+ Т С^ + "-^ ) +
у -

дх уу ду ді ду дх ді дх

дЖу У 2
+ туі ( dVdт
ді
(16)
Зміна внутрішньої енергії в елементарному об’ємі за час dт дорівнює:
дг
dQ = р -С у----- dVdт. (17)
дт
Підставляючи (14),(15),(16),(17) у закон Ньютона-Ріхмана, отримаємо
наступне рівняння:
дг д дг д дг д дг дг дг дг
рСх— = — (Л — ) + — (Л — ) + — (Л — ) - р - С ЦЖх— + Жч — + Ж2— ) -
дт дх дх ду ду ді ді дх ду ді

„ Ж Ж Х дЖу дЖ^ дЖх дЖуу дЖ. ,дЖх дЖул

Р СVі (Р ^ + ^ +^ )+т + т ■ + тіі ^ + тху(~
ч лг х + ^ ^т у) +
дх ду ді хх дх уу ду ді ду дх

ЖЖХ дЖ2 дЖу дЖ.

+ тт( + ^ г - ) + тт(- дг у + - ду - ) + Ж
ді дх ді ду ж
5
(18)

Це рівняння відображає закон збереження енергії і тому називається

рівнянням енергії. Перший його член являє собою зміну енергії в одиниці об’єму у
часі. Другий член, відповідно, характеризує, тепло, підведене в одиницю об’єму
внаслідок теплопровідності, а третій член - внаслідок конвекції, четвертий член
характеризує зміну енергії, яка пов’язана зі стисканням (або розширенням) рідини,
а п’ятий—тепло, яке виділяється внаслідок дисипації. В подальшому ми будемо
розглядати нестиснені рідини, для яких:
ґ дЖх дЖу д Ж л
х+— у+ * 0 Ср=С/=С.
дх ду ді
Для багатьох рідин, які зустрічаються у процесах біотехнології можна
знехтувати енергією дисипації і внутрішніх джерел, і вважати, що теплофізичні
властивості не залежать від температури. Тоді рівняння (18) набуває вигляд:
дг дг ... дг ... дг д 2г д2г д2г х
— + Жх— + Жу— + Жі — = а(— - + — - + — -), (19 )
дт дх у ду ді дх2 ду2 д і2

де а = - ^ - коефіцієнт температуропроводності, який має розмірність:

ср
 Вт Дж
2
1
м •К сек •м •К м

сР Дж кг Дж кг сек
3 3
кг •К м кг •К м

Цей коефіцієнт характеризує теплоінерційні властивості тіла: при інших

рівних умовах швидше нагрівається або охолоджується те тіло, яке має більший
коефіцієнт температуропроводності. Ліва частина рівняння називається повною
або матеріальною похідною. Скорочено рівняння (19) можна записати:

— = аУ 2І , (20)
аг
д2 д2 д2 у2 и . .
де — ^ н----г н------ ^ = У - Лапласіан другого порядку у декартові системі
дх2 ду д і2
координат.
У рівнянні (19) невідомими є складові швидкості Жх,Жу,Ж2 і температура - І
Для знаходження складових швидкості необхідно додати рівняння руху.
Лекція 3.
Рівняння переносу імпульсу та його аналіз. Часткові випадки.
Умови однозначності

Рівняння переносу імпульсу та його аналіз. Часткові випадки.

Рівняння руху (Навьє - Стокса)

Рисунок 1. До розгляду рівняння руху

Рівняння руху відображає другий закон Ньютона: зміна кількості руху

елемента середовища дорівнює сумі всіх сил, діючих на елемент. Розглянемо
виділений в одномірному потоці рідини елемент об’єму йх - йу -1, дивись рисунок
1.
На елемент діє сила тяжіння р^йУ , різнична сила тиску

Р - ( Р + % - * ) йу -1 = - — й У , так як на верхній грані елементу тиск рідини

ох дх
дорівнює р, то на площадку йу -1 діє сила р •йу •1.
На нижній грані тиск з точністю до другого члена розкладу в ряд Тейлора

дорівнює р + — йх, і на цю грань діє сила - ( р + — йх)йу •1.

дх дх
Знак " - " вказує на те, що сила діє проти напрямку руху рідини.
дт дтху
Рівнодіюча сил тертя -т„„
ху + (тху + ~й у) йх-1 й У , визначається
ду ду
далі. Так як швидкість змінюється тільки в напрямку вісі ОУ, то сила тертя виникає
на бокових гранях елементу рідини. Біля лівої грані швидкість руху частинок рідини
менша, ніж у самому елементі, тому у перерізі у сила тертя направлена проти
руху і рівна тхуйх -1. Біля правої грані, навпаки, швидкість руху частинок рідини
більша, ніж у самому об’ємі, тому в перерізі у + йу сила тертя направлена в
сторону руху.
Рівнодіюча всіх цих сил рівна:
дР дт
й/ = ( Р 8 - — + - ^ ) й У . (1)
дх ду
З іншої сторони, згідно з законом Ньютона ця рівнодіюча сила рівна:
ж йЖх
й/ = р - х й У . (2)
йт
 Підставляючи цей вираз у (1), отримаємо:
dW„ дР дтxy
Р Р2 - + (3)
йт дх ду
Так як швидкість Жх є функцією часу і координат, які в свою чергу залежать
від часу, то, застосовуючи правило диференціювання складної функції,
отримаємо:
,дЖг дЖх. дР дТху
+ Жх— ^) = Р 2 - — + — . (4)
дт дх дх ду
До отриманого рівняння необхідно додати рівняння, яке зв’яже виникаючі в
рідині при її русі напруги з градієнтом швидкості, (Реологічне рівняння). Для рідин,
які підкоряються закону Ньютона, це рівняння має вигляд:

де ц - коефіцієнт динамічної в’язкості рідини.

Підставивши (26) і (25), отримаємо:

Коментар:________________________________________________________________
Стиснення рідин.
Ізотермічним стисненням або коефіцієнтом стиснення тіла при t = const.

називають величину E = - ( - P )t , яка являє собою відносну зміну густини

р dp
речовини при зміні тиску.
Для крапельних рідин ізотермічне стиснення занадто мале. Так, наприклад,
для води Е = 5 • 10“ 10 1/Па, отже, підвищення тиску на 0,1 МПа викликає відносну
зміну густини на 1/2000. Теж саме має місце і для інших крапельних рідин, що
дозволяє знехтувати для них ізотермічним стисненням.

Поле швидкостей є полем векторної величини, в якому кожна з проекцій

Жх,Жу,Ж2 може змінюватись вздовж всіх координатних вісей, рисунок 2. Тому в
загальному випадку трьохмірної течії, рівняння руху записується для кожної з
проекцій і має вигляд:
 Ш х Ж дЖх дЖх _ дЖх др д2Жх д2Жх д2Жх
Р — - + Р (Жх + Жу + Ж2^ + ) = р ё х ~ — + р ( 2 ■+ ■ •+ ■ ) (6)
дт дх у ду дг дх дх ду2 дг2
дЖу дЖу дЖу дЖу др дЖ д 2Жу д 2Ж
Р У + Р(^х — + жу — у + Ж ) = Рёу ~ 1 Т + Р ( ■+ ■ +■
дт дх у ду дг ду дх2 ду2 дг2
дЖ_ дЖг т т дЖг т т дЖ7Л др д 2Ж д2Жг дЖ 2Л /оч
Р + р(Жх— - + Жу— - + Жг — - ) = р ё г - — + и+( ----2 тт+ --- Ж) (8)
дт дх ду дгі
д дгі
д дх
4 дх2 ду2 д і2
Ці рівняння називаються рівняннями Навьє-Стокса.
Розмірність кожного доданку Н/м3, тому ці доданки представляють собою
сили діючі на одиницю об’єму рідини. При цьому перший член (локальний)
рівняння характеризує нестаціонарність процесу, сили зв’язані зі зміною швидкості
у часі в даній точці, а другий член - конвективний, відповідно, сили зв’язані з
переміщенням рідини (сили інерції). Третій член рівняння характеризує сили
тяжіння, четвертий - сили тиску (джерело змушеної течії) і п’ятий - сили в’язкості у
рідині. Слід зазначити, що рівняння руху записано для нестисненої рідини. У
рівнянні руху з’явився новий невідомий - тиск. Для того, щоб замкнути систему
рівнянь, необхідно додати ще рівняння нерозривності.

Математична модель конвективного теплообміну. Умови

однозначності

Система рівнянь енергії, руху і нерозривності описує процес конвективного

теплообміну і в скороченому записі має вигляд:

4 - = аУ 2і ; (9)
ат

4Жх др 2
р - Т = Р ё х - т - + р у Жх; (10)
ат дх

аЖу др 2
р - т = Р ё у - д у + РУ Ж у; (11)
ат ду

4Жг др „ 2т„
Р - у - = Рёг - ^ + РУ Жг ; (12)
ат ду

дЖх + Ж + Ж = Шу Ж = 0.
(13)
дх ду дг
Ця система рівнянь справедлива тільки для ламінарної течії рідини.
Турбулентна течія суттєво відрізняється від ламінарної, наявністю пульсацій
рідини у поперечному напрямку. Характерна картина пульсації швидкості і
температури у розглянутій точці потоку при зміні часу приведена на рисунку 3.
 1

Рисунок 3. До розгляду турбулентної течії

Таким чином, конвективне перенесення механічної і теплової енергії при

турбулентному русі рідини, складається з осередненого і пульсаційного переносу,
причому, пульсаційні складові залежать від тих же факторів, що й поле
осереднених швидкостей і температур. Тому для аналізу також використовують
систему рівнянь (9)...(13), в які підставляються осереднені у часі швидкості і
температури, а пульсаційні складові враховуються введенням коефіцієнтів
турбулентного переносу, які визначаються експериментально.
Приведена система рівнянь описує нескінченну множину процесів. Для її
розв’язання у кожному конкретному випадку потрібно додати умови однозначності.
Умови однозначності дають математичний опис усіх особливостей явища. Ці
умови складаються з:
а) геометричних умов, характеризуючих форму і розміри об’єму, який
розглядаємо;
б) фізичних умов, характеризуючих фізичні властивості середовища
(в’язкість р, теплопровідність X, густина р і т. д.);
в) початкових умов, характеризуючих поля швидкостей і температур у
початковий момент часу;
г) граничних умов, характеризуючих особливості протікання процесу на
границі середовища.
При розв’язанні рівнянь гідродинаміки дуже часто використовують умову
прилипання, тобто рівність нулю швидкості рідини біля твердої поверхні. При
розв’язанні рівняння енергії можуть бути задані наступні граничні умови:
1. Граничні умови першого роду, коли задається значення температури
на поверхнях, обмежуючих середовище. Задається розподілення температури на
поверхні тіла для кожного моменту часу:
К = ї (X, У, 2,т) , (14)
де їп - температура на поверхні тіла;
х,у^ - координати поверхні тіла.
 У окремому випадку, коли температура на поверхні є величиною постійною
протягом усього часу протікання процесів, то рівняння (14) спрощується і набуває
вигляд tn = const.
2. Граничні умови другого роду, коли на поверхнях заданий тепловий
потік, qn = f (.х,y, z ,r) . У найпростішому випадку qn = q0 = const.
3. Граничні умови третього роду, у яких припускається, що тепловий
потік на поверхнях пропорційний різниці температур поверхні і рідини, тобто
характеризує закон теплообміну між поверхнею і навколишнім середовищем у
процесі охолодження або нагрівання тіла.

—t
q = ~Л (ЭП) гран = a (tc ~ tp) , (15)
де n- нормаль до поверхні тіла;
(гран) - вказує на те, що градієнт відноситься до поверхні тіла (при n=0).
, —14 a , ^
(~ )^ а . = - j ( t - ‘ж) . (16)
4. Граничні умови четвертого роду застосовуються, коли на межі двох
середовищ тепло передається теплопровідністю.

Л ( - ‘і ) (17)
УІ1V—n^гранЛ ( дп гран
Таким чином, система рівнянь (9)...(13) разом з умовами
однозначності описує конкретні задачі конвективного теплообміну, які можуть
вирішуватись аналітично, лічильними методами або методами теорії подібності.
 Лекція 4.
Теорія подібності, критерії подібності.
Метод аналізу розмірностей. П-теорема.

Конвективний теплообмін

Конвективний теплообмін характерний для рідин і газів. При цьому

переміщення тепла здійснюється одночасно конвекцією і теплопровідністю.
Потрібно відрізняти вимушену і природну конвекцію. Вимушена конвекція
відбувається під дією зовнішніх сил (насосів, вентиляторів і т.д.), у той час, як при
природній конвекції рідина рухається внаслідок різниці густин нагрітих і холодних її
частинок. При теоретичному вирішенні системи рівнянь конвективного
теплообміну часто використовується гіпотеза пограничного шару, згідно якій,
внаслідок прилипання рідини біля стінки виникає гальмівний шар малої товщини,
швидкість в якому змінюється від нуля до швидкості незбудженого потоку W0,
рисунок 1 а). При турбулентному русі, течія у пограничному шарі на початку
ламінарна (область 1, рисунок 1 б), а потім поступово турбулізується (область 2),
але біля стінки все одно зберігається в’язкий підшар (область 3), товщина якого
залежить від ступеня турбулізації і який являється основним термічним опором,
так як тепло через цей шар передається теплопровідністю.

Рисунок 1. Схема розподілення швидкості і температур у пограничному шарі

Аналогічно гідродинамічному введено поняття теплового пограничного

шару, рисунок 1 в), згідно якого температура у цьому шарі змінюється від
температури стінки їст, до температури не збудженого потоку .
Ці гіпотези дозволили ввести ряд спрощень у системі рівнянь, однак
аналітичний розв’язок залишається достатньо складним, розв’язання існує для
порівняно невеликої кількості окремих випадків. В інженерних розрахунках
найбільш часто використовуються експериментальні залежності, отримані на
основі теорії подібності.
Ще скажемо декілька слів про фізичні властивості розглядаємих рідин.
Найбільший вплив здійснюють коефіцієнт теплопровідності X, питома теплоємність
Ср, густина р, коефіцієнт температуропроводності а, коефіцієнт в’язкості щ Для
кожної речовини ці величини мають певні значення і є функцією параметрів стану
(температури, тиску, насамперед температури). Особливо суттєві зміни фізичних
властивостей можуть мати місце біля критичної області термодинамічних станів і в
області дуже низьких температур. Теплообмін біля критичної області розглянемо
окремо.
Коментар:______________________________________________________________
Всі реальні рідини володіють в’язкістю; між частинками або шарами, які
рухаються з різними швидкостями, завжди виникає сила внутрішнього тертя,
протидіюча руху. Згідно закону Ньютона ця дотична сила S, віднесена до одиниці
поверхні, яка діє у будь-якій точці потоку у площині, яка орієнтована по течії,
пропорційна зміні швидкості у напрямку нормалі до цієї площини

£=ц
йп
Коефіцієнт ц називається динамічним коефіцієнтом в’язкості; [Па •с]

При ----- = 1; 8=щ

йп
У рівняння гідродинаміки і теплопередачі часто входить відношення
в’язкості ц до густини р, яке називається кінематичним коефіцієнтом в’язкості і
позначається літерою V, [м2с]:
у = ц /р
Коефіцієнти V і ц є фізичними параметрами. Вони суттєво залежать від
температури.
У крапельних рідин в’язкість майже не залежить від тиску, але значно
зменшується при підвищенні температури.
У газів ц збільшується при підвищенні температури. При збільшенні тиску
коефіцієнт в’язкості газів також збільшується, але слабше.

. Основи теорії подібності

Теорія подібності - це теорія експерименту. Основна особливість якого

полягає у вивченні явища з точним фіксуванням умов його здійснення та
відтворення цього явища з повторенням цих умов. При цьому процеси, які
протікають в установці, що проектується, на початку вивчаються на моделі, а потім
результати досліджень на основі цієї теорії переносяться на реальну установку.
Теорія подібності відповідає на наступні запитання: які величини вимірювати у
дослідженнях, як обробляти результати досліджень і на які явища можна
розповсюдити ці результати.
Подібність фізичних явищ означає подібність усіх величин, характеризуючих
явище (геометрична подібність, подібність фізичних параметрів, подібність поля
швидкостей і т.д.). Простішою величиною, характеризуючою подібність, є
константа подібності - відношення однорідних величин у схожих точках простору в
межах двох однорідних систем.

Інваріант подібності

Розглянемо геометрично подібні трикутники:

 Із
Із ч чч

Із

І2 І2 І2
а) б) в)
Рисунок 2. До розгляду теорії подібності
? м

Ця рівність справедлива для будь якої кількості подібних трикутників і

називається інваріантом подібності.
Таким чином, інваріант подібності зберігає своє значення для нескінченної
кількості подібних систем, у той час, як константа подібності втрачає своє
значення при переході до нової подібної системи і справедлива тільки в межах
двох подібних систем.

Найпростіший інваріантом подібності - співвідношення двох величин к

І2
називається симплексом подібності.
У подібних системах кожна величина має відмінну від інших константу
подібності, тому подібність фізичних явищ характеризується комплексом величин,
які називаються критеріями подібності (наприклад, критерій Рейнольдса). Критерії
подібності завжди безрозмірні, отримуються з диференціальних рівнянь,
описуючих явище, і мають певний фізичний зміст.
Подібні явища мають однакові і рівні критерії подібності - це перша теорема
подібності, яка відповідає на перше поставлене вище запитання: у дослідах
потрібно вимірювати величини, які входять у критерій подібності. Друга теорема
подібності формулюється так: залежність між змінними величинами у вигляді
диференційних рівнянь може бути представлена у вигляді залежності між
критеріями подібності, складеними з тих самих змінних. Ця теорема відповідає на
запитання, як обробляти результати досліду: результати досліду потрібно
обробляти у вигляді критеріїв подібності і представляти залежностями між цими
критеріями з визначеними експериментально чисельними коефіцієнтами. Згідно
третьої теореми подібними називаються явища, протікаючи у геометрично
подібних системах, які підпорядковані одним і тим же рівнянням, які мають
однакові умови однозначності і рівні критерії подібності. Ця теорема відповідає на
запитання, на які явища дозволено переносити результати дослідів.
Перша теорема подібності була сформульована Ньютоном.
Друга теорема подібності була доведена Бекінгемом, Федерманом і
Афанасьєвою-Еренфест.
 Третя теорема подібності була сформульована М.В. Кирпичовим і А.А.
Гухманом.
Отже критерії подібності, які складаються тільки з величин, які входять в
умови однозначності, називаються визначальними. Критерії, які включають також
величини, які не є необхідними для однозначної характеристики даного процесу, а
самі залежать від цих умов, називаються визначуваними.
Таким чином, дослідження процесів методом теорії подібності повинно
складатись з наступних етапів:
1) Отримавши повний математичний опис процесу, тобто склавши
диференційне рівняння і встановивши умови однозначності, проводять подібні
перетворення цього рівняння і знаходять критерії подібності.
2) Дослідним шляхом на моделях встановлюють конкретний вигляд
залежності між критеріями подібності, причому отримане загальне розрахункове
рівняння справедливе для всіх подібних явищ в досліджуваних межах зміни
визначальних критеріїв подібності.

Основні принципи методу аналізу розмірностей

Багато процесів мікробіологічної технології залежать від великої кількості

різних факторів, що для них не вдається отримати повного математичного опису
можна лише в самому загальному вигляді уявити залежність між різними
змінними, впливаючими на протікання процесу.
Якщо, наприклад згідно практичним даним, деяка величина а залежить від
параметрів Р,у,8,0, то загальний вигляд залежності між даними величинами
Ф (а ,Р ,у ,8 ,в) = 0, (1)
а = / (Р ,Г ,8 ,0 ) .
Для пошуку конкретного виду функціональної залежності, тобто для
знаходження розрахункового рівняння, може бути застосований метод аналізу
розмірностей.
В основу методу покладена - теорема Бекінгема, згідно якої загальна
функціональна залежність, зв’язуюча між собою п змінних величин при т основних
одиницях їх виміру, можна представити у вигляді залежності між (п-т)
безрозмірними комплексами цих величин, а при наявності подібності - в вигляді
зв’язку між (п-т) критеріями подібності.
Так, наприклад, якщо розлядаєме явище описується в загальному вигляді
співвідношенням (2) зв’язуючим п’ять будь-яких фізичних величин і якщо ці
величини виражаються за допомогою трьох основних одиниць вимірювання, то
п=5, т=3.
Тоді відповідно (п-т)=2, і вказана функціональна залежність може бути
представлена у вигляді функції між деякими двома безрозмірними комплексами
і тс2.
Ф(Яі , я 2) = 0 (2)
або
= / (^2) (3)
Розглянемо використання методу аналізу розмірностей на цьому прикладі,
вважаючи, що розмірності усіх п’яти величин, характеризуючих процес,
виражаються через основні одиниці вимірювання в СІ, а саме - одиниці довжини L
(м), часу Т (сек) і маси М (кг).
Нехай функція загального вигляду може бути наближено представлена у
вигляді степеневої залежності між величинами
а _ х р ууг8ив и, (4)
де х ,у , 2 ,и,и - невідомі чисельні величини
Виразимо розмірність величин а ,Р ,у ,8 ,в в одиницях довжини, часу, маси:
\а\ = \ЬаіТ ЬіМ С11
1- Л \о]_
\ Р ]_\ Ь “2Т Ь2М С2] 1 ] (5)
\в] _ .....
\у] _ \ ЬазТ ЬзМ С31
В цих виразах розмірностей показниками ступеню при L,T,M - деякі певні
числові величини.
Враховуючи, що розмірність загальних частин рівняння (5) однакова, а х -
безрозмірний коефіцієнт, замінимо в ньому всі величини їх розмірностями

\а] = \Р\ \у\ № \в\ (6)

або при підстановці конкретного виразу розмірності кожної величини
Ьа'Т ЬіМ С _ ( Т Ь2М С2) У ■(Ьа3Т ЬМ С3) 2 ■(Ьа4Т Ь4М С4)и ■(Ьа5Т ЬМ С5)&.
Розкриваючи дужки у правій частині цього рівняння і групуючи однорідні
члени, отримаємо
І^і-Т^^ДСі _ Ю*2У+а^г+а4и+а53 Т^У+Ь^г+Ь^и+Ь53 ^МС2У+С^г+С4и+с53
Показники ступенів при однакових основних одиницях в обох частинах
рівняння повинні бути рівні. Тому
а1_ а2у + а32 + а4и + а53
Ь1_ Ь2у + Ь3г + Ь4и + Ь53 (7)
с1_ с2у + с32 + с4и + с53

У цій системі з 3-х рівнянь маємо чотири невідомі: у , 2 ,и ,3 . Будь-які три з

них завжди можна виразити через четверту наприклад.
2 _ Ау + В; и _ Су + В; 3 _ Еу + Е , (8)
де А ,В ,С ^,Е ^ —певні числові величини, значення яких визначаються з системи
рівнянь (7) за значеннями всіх числових величин а,Ь,с.
Підставимо тепер значення 2,и,3 у рівняння (6)
а _ х р ууАу+В8Су+°вЕу+Е
або
а = х р ууАууБ8Су8ЕЄЕуЄЕ ,
звідки переходячи до безрозмірної форми отримаємо
а хґ(Р^у,А8СаЕ\у
А8С6Е\у (9 )
уБ8 °6 Е
В цьому рівнянні, у відповідності з п - теоремою, зв’язок між п’ятьома
початковими величинами а„Р,у,8,6 представлений у вигляді загальної
залежності між двома безрозмірними комплексами цих величин
а
1 уБ8 °6 Е
п2 = Р у А8С6Е
 Для знаходження конкретного вигляду рівняння слід визначити числові
значення невідомих величин - коефіцієнта х і показника ступеню у.
Це може бути зроблено шляхом експериментальних досліджень на
дослідній установці (моделі) і обробки результатів експериментів у вигляді
залежностей між безрозмірними комплексами пх і ;т2.
Для користування методом аналізу розмірностей необхідно попередньо
знати, які змінні повинні входити у залежність загального вигляду. Якщо при
складанні такої початкової залежності не врахувати тих чи інших параметрів, які
суттєво впливають на процес, то це може привести до серйозних помилок при
отриманні кінцевого розрахункового рівняння, що є недоліком цього методу.
 Лекція 5.
Критерії гідродинамічної подібності.
Критерії теплової подібності, використання критеріїв
подібності

Критерії гідродинамічної подібності

Розглянемо два подібних рухи рідини, які описуються рівняннями

нерозривності і руху. Для скорочення запису запишемо рівняння руху тільки для
проекції Wx.
Перша система: рівняння (1) і (2)
дЖ' дЖ' дЖ' дЖ' дР' и д 2Ж' д 2Ж’ д Ж
р'ЖЖ + + Ж '^ + Ж '^ ) = р р 7+ Ц ( г2
+ ■ г2 2);
дт' х дх' у ду' 2 д і' х дх д ду д22
(1)
дЖX дЖ' дЖ'
= 0. (2)
дх' ду' д і'
Друга система: рівняння (3) і (4)
дЖ'' дЖ'' дЖ'' дЖ'' дР'' д2ж: е2ж: е2ж:
р^ж +р ж : — + ж р ^ + Ж р^х.) = р V 7 + Ц 0 2 2 2 );
дТ х дх'' у ду'' 2 ді'' х д д ду д2
(3)

дж : джу дж :
= 0. (4)
дх" ду" ді"
Введемо константи подібності:
х 99 итП
Ж цп рп
(С1= — ; СЖ = — ; Сц =— ; Ср = — ;....), виразимо змінні другої системи через
х' Ж' Ц р
константи подібності і змінні першої системи
х" = С х',Ж ' = СЖЖ', Ц = СцЦ,р = Срр ,... і підставимо їх у рівняння (3) і (4):
С д
С СЖ р'^_х_
дЖ' +
р
дЖ' дЖ' дЖ'
С С р 8' - - Р - — +
* (Ж
\ х'Ж ^ + Ж'VЖ^ 9 + Ж'2Ж )
^ ГX
р С / дтт р С! Г 4 х дх' у ду' ді р 8р8х - д
С и д 2Ж' д 2Ж' д 2Ж'
+С Сж Ц ( 2+ 2 + ■ 2)
С2 д ду ді
(5)

С
'-'Ж ( дЖ'
игг х + _дЖ'
_ у + дЖ'
У!_2_) = 0 (6)
Сі дх ' ду' ді'
Так як змінні у рівняннях (2), (2) і (3), (4) одні й ті ж самі, то рівняння повинні
мати одні й ті ж самі розв’язки, а це можливо, якщо дотримується наступна
рівність:
с
сж с с_ с с
(7)
Ср ст с с" I с1 с »С2
1 2 ^ ~ Ґ ' 5 /
Зіставимо 1 і 2 комплекси:
СрСж ^сшс^,т
= с сж або Ж^ =1 (8)
ст с, с,
ЖТт"
Підставляючи значення констант подібності, отримаємо: 1
ЖТт'
Звідси отримуємо наступний безрозмірний комплекс
Ж'т Ж'т" Жт и
= И 0. (9)
Г І" І
який називається критерієм гомохронності і характеризує нестацюнарність
процесу або (можна сказати) враховує несталий характер руху в подібних потоках.
Зіставляючи аналогічно інші комплекси рівності (8), отримуємо з 2 і 3 критерій
Фруда
Е = (10)
Ж2
характеризуючий співвідношення між силами тяжіння і силами інерції, з 2 і 4
критерій Ейлера
АР
Еи (11)
рЖ 2
характеризуючи співвідношення між силами тиску і силами інерції, з 2 і 5
відповідно, критерій Рейнольдса
_ ЖТ
Яе = — , (12)
V
характеризуючий співвідношення сил інерції і в’язкості у потоці рідини.
Величина І в критерії Re, як і в інших критеріях подібності, являє собою
визначальний лінійний розмір. При русі рідини через трубопроводи або апарати за
такий розмір приймається їх діаметр d, а у випадку некруглого перерізу потоку -
еквівалентний діаметр - de.
У всіх схожих точках рідин, які рухаються подібно
Ет = К г"; Еи' = Еи" Д е ' = Яе" ; Ио' = Ио" (13)
Згідно другої теореми подібності, розв’язок рівнянь Нав’є - Стокса можна
тепер представити у вигляді функціональної залежності між отриманими
критеріями подібності, тобто
ф(Но, Ет, Еи Д е ) = 0. (14)
У ряду випадків ця залежність повинна бути доповнена симплексами
геометричної подібності. При русі рідини через труби або канали таким
симплексом являється співвідношення довжини труби до її діаметру або
еквівалентного діаметру de.

ф( Ио, Ег, ЕиД е,— ) = 0 . (15)

Ле
При найбільш важливому для практики формулюванні задачі всі вхідні у
рівняння критерії крім кр. Еи , служать визначальними, так як вони складені
виключно з величин, що виражають умови однозначності. У критерій Ейлера
входить величина перепаду тиску Ар , значення якої при русі рідини по трубі
І
повністю обумовлено формою труби (відношенням — ), фізичними властивостями
Ле
рідини ( р , р ) і розподіленням швидкостей біля входу у трубу і біля її стінок
(початкові і граничні умови). Тому згідно 3 теореми подібності, для подібності
І
необхідно і достатньо дотримання рівності значень Но, ЕтД е ,— . Результатом
Ле
виконання цих умов буде також рівність значень визначуваного критерію Eu у

схожих точках подібних потоків. Тому можна записати Еи = / (Но, ЕтД е ,— )

Ле
Залежність

ф(Но, Ет, Е и ^ е ) = 0;ф( Но, Ет, Е и ^ е ,— ) = 0

Ле
або

Еи = / (Но, ЕтД е , - ^ ) (16)

Ле
називається узагальненим, або критеріальним рівнянням гідродинаміки.

Наближене моделювання. автомодельність

При моделюванні багатьох біотехнологічних процесів не вдається

додержуватись повної подібності, тобто рівність всіх визначальних критеріїв
подібності дійсності і моделі, як це вимагає третя теорема подібності. Але при
проведенні моделювання часто можна задовольнитись дотримуванням неповної
подібності, лише подібності тих факторів, які найбільш значно впливають на
досліджуваний процес, тобто здійснити наближене моделювання.
Наприклад, при турбулентному русі крапельних рідин і газів, які
переміщаються за допомогою насосів і компресорних машин, вплив власної ваги
рідини (сили тяжіння) на розподілення швидкостей і перепад тиску дуже малий.
Тому умовою рівності значень критерію Фруда, відображаючого вплив сили
тяжіння, при моделюванні можна знехтувати і спростити раніше розглянуте
рівняння до вигляду

Еи = / Д е , - ^ ) . (17)
Ле
Отже, якщо будь-який параметр не впливає на протікання процесу, то
процес називається автомодельним відносно цього параметру. Тому вказаний
вище турбулентний рух рідини можна вважати автомодельним за критерієм
Фруда.

Модифіковані та похідні критерії подібності

Деякі фізичні величини, які входять до критеріїв подібності, доцільно

замінити на інші, їм пропорційні.
Так, при описі процесів перемішування, підставляючи у критерій Рейнольдса
значення окружної швидкості мішалки, виключають з виразу швидкості постійні
множники, тобто підставляють до критерію Рейнольдса добуток діаметру мішалки
на число її обертів
пС2р
Яем = (18)
м
Жокр Пdn, а підставляють - Ап.
Отримані при цьому видозмінені критерії називаються модифікованими.
В ряді випадків виявляється важко визначити або вирахувати ту чи іншу
величину, яка входить до критерію подібності, тоді її виключають шляхом
сполучення двох чи більшої кількості критеріїв і отримують складні, або похідні,
критерії подібності, складені з основних. При цьому виключену величину звично
заміняють на іншу, їй пропорційну, досліджуване або розрахункове визначення
якої є простішим.
Так, при природній конвекції, яка виникає під дією різниці густин рідини,
обумовленій різноманіттям температур в різних її точках, дуже важко визначити
швидкість конвективних потоків. Однак ця швидкість входить до критерія ¥т ,який
відображає подібність таких процесів. Тому виключають швидкість шляхом
сполучення критеріїв Re і Fr:

Re2• ¥т = 1
- р 2^ = V
Ц V
Отриманий комплекс величин являє собою похідний критерій, який
називається крітерій Галілея - Ga:
13Р 2£
Оа ■ (19)
ц
Помноживши цей критерій на різницю густин рідини в різних її точках,

виражену у відносних одиницях, Р о ~Рс (ця різниця є причиною виникнення

Рс
конвективних токів), знаходять новий похідний крітерій Архімеда

Аг 13Р 2g Ро -Р с (20)
Ц Рс
де р 0 - густина частинок;
р с - густина рідини.

Якщо замінити симплекс Ро- Рс пропорційною йому відносною величиною

Рс
різниці температур, то можна отримати крітерій Грасгофа
£ 3
От = ^ № . (21)

Отже повторимо. При досліджуванні руху рідини під дією сил тяжіння можна
зустріти також такий вигляд критерія Галілея (можна зустріти також такий вигляд
критерія Галілея)

Оа = ¥ г Яе = £ 3 (22)

при описі процесів осадження критерій Архімеда

А г = Оа Р - Р о А13 Ро - Р с (23)
Рс У Рс
При природній конвекції застосовується також критерій Грасгофа
АІ3
Ог = Оа@М = £— Р М , (24)
У
де Р - коефіцієнт об’ємного розширення, а
At - різниця температур.

Критерії теплової подібності

Записуючи рівняння енергії для двох систем і роблячи аналогічно, як у

попередньому розділі, отримаємо:

С і * . + с С ц Ж + ц Ж + №- А ) = с £ _ + Ж 1 + Ж 2л (25)
С.дт' ц С (Ц хдл' Ц"д У Ц д і') а С,2 ( дх'2 д " 2 де'2> ( )
Звідки
С
^ =с с =с с*
С с ^а с 2 (26)
Ст СІ СІ
1 2 3
Співвідносячи комплекси рівнянь (26) отримаємо з 1 і 2 критерій
гомохронності
Жт
Но = (27)
/
з 2 і 3 критерій Пеклє

Ре= Ж , (28)
а
характеризуючий співвідношення між переміщенням тепла конвекцією і
теплопровідністю у потоці рідини, з 1 і 3 критерій Фур'є
^0 = ат /12, (29)
характеризуючий стаціонарність процесу теплопровідності. Зі співвідношення
критеріїв Ре і Re отримуємо критерій Прандтля
^ Ре У
Рг = — = - , (30)
Re а
характеризуючий подібність гідродинамічних і теплових полів. Він цілком
складається з величин, які виражають фізичні властивості рідини.
Значення критерію Р г , для крапельних рідин в межах 3^300 і значно
зменшуються зі зростанням температури, а для газів - постійні і залежать від
атомності газу (Рг « 0.7 ^ 1). Тому для рідин тепловий підшарок менше
гідравлічного.
Розглянемо тепер рівняння теплообміну на межі розділу рідина-стінка, з
якого можна отримати:
С
с— (д \ СаС ,а'((с - *Ж) = С — (31)
/ ж \ Л г/п^+0 4 ^ д
ЛС,/ і_ дп І І- дп
 Звідки (С г Ст)ж = Сас ( = ( С ^ т

З рівняння (31) отримаємо критерії Нусельта

т = Сж (32)
Яж
і Біо
ССІТ
Ві = (33)

які характеризують співвідношення між переносом тепла конвекцією і

теплопровідністю у рідині ( И п) і в твердому тілі ( В і) біля межі розділу.
Лекція 6.
Рівняння теплопровідності та його розв’язання для плоскої та
циліндричної поверхонь при граничних умовах першого роду.

Окремі випадки розв’язання математичної моделі конвективного

теплообміну. Теплопровідність

Розглянемо випадок, коли відсутній рух частинок одна відносно одної, тобто
відсутня конвекція. Тоді рівняння руху і нерозривності тотожно рівні нулю, а у
рівнянні енергії зникають усі члени, які мають швидкість і воно набуває вигляд:
дї д 2ї д 2ї д 2/ \
— = а(— ^ ^ + — 2) . (1)
дт дх2 ду2 д і2
Рівняння (1) називається рівнянням теплопровідності і описує процес
перенесення тепла практично тільки у твердих тілах. У рідинах і газах при
наявності градієнту температур виникає рух рідини, викликаний різницею густин
нагрітих і більш холодних шарів (вільна конвекція).

Стаціонарна теплопровідність

Стаціонарна теплопровідність характеризується тим, що температура у

кожнійй точціі тіла не змінюється

і з часом ((—
дї ч) = 00.
дт
Так, як а ф 0, то рівняння (1) набуває вигляд:
д2і д2і д2і л
■+ — г + — - = 0. (2)
ах2 ду2 д і2
Отримане рівняння називається диференційним рівнянням теплопровідності
у нерухомому середовищі при сталому тепловому режимі.
Розглянемо деякі випадки розв’язання рівняння (2).

Теплопровідність плоскої необмеженої пластини

Граничні умови першого роду

Необмеженою пластиною будемо вважати пластину, яка має розміри у

напрямі вісей у і г настільки великі, що тепло передається тільки у напрямку вісі X
рисунок 1.
Температури поверхонь стінки рівні С і їс2, причому ^с1 > їс2- Так, як ми
розглядаємо сталий процес, то кількість тепла, підведеного до стінки і відведеного
від неї, повинні бути рівні між собою і не повинні змінюватись у часі. У рівнянні
д2і д2і
теплопровідності зникають складові — ^ 1арі та воно набуває вигляду:

а 2ї
=о. (3)
дх2
Рисунок 1. До розгляду граничних умов I роду

Для його розв’язання необхідно додати умови однозначності:

• геометричні - задана товщина пластини 5
• фізичні - теплопровідність X відома і не залежить від температури,
• граничні умови - відомі температури стінок С і и2.
Інтегруючи двічі рівняння (3) отримаємо
ї = с х + С2,
де Сі і С2- константи інтегрування.
Таким чином одержане рівняння показує, що по товщині плоскої стінки
температура змінюється прямолінійно.
Константи інтегрування визначаються виходячи з граничних умов
при х=0; і=ісі; отже С2 = іс1;

при х=8; ї=їо2'; отже С1= — —

8
Таким чином отримаємо:

і = і СІ •X . (4)
8
Питомий тепловий потік згідно закону Фур’є дорівнює:
,д і
а = -Х - = (5)
дх 8
я
0 5
Вираз - називається термічним опором пластини.
X
Таким чином для безперервного процесу передачі тепла теплопровідністю
отримаємо:

О = Я (ІСІ - К2) • Р •*. (6)

8
Рівняння (6) характеризує загальну кількість теплоти Q, яка передається
через поверхню стінки F за проміжок часу т.
Якщо плоска стінка складається з п-шарів, які відрізняються один від одного
теплопровідністю і товщиною, то при сталому процесі через кожний шар стінки
пройде одна й таж кількість теплоти, яка може бути виражена для різноманітних
шарів рівняннями:
б = ~ £ ~ (ісі _ Іа ) ¥ т аб° б 7 = (С - ґа )
1
&
б ^ О а - ^ )Р т ; б 7 і = ( а - ів )
°2 72

б = % ( Ь - іс ш і) ^ ; б I = ^ - ^ ^
Додавши ліві і праві частини, отримаємо

І + ^ 2 + ...■ А
б( П ) = ('с 1 - ^ ^ ".
7 7 7

Звідки
(іс1 - *с2)
б і=п с (7 )

§ 7
де і - порядковий номер шару стінки.
п - число шарів.
 Лекція 7.
Теплопровідність при граничних умовах третього роду.
Основне рівняння теплопередачі та його аналіз

Граничні умови третього роду. Теплопередача

Розглянемо випадок, коли пластина з двох сторін омивається рідиною,

рисунок 1.
Передача теплоти з одного середовища (рідини або газу) до другого через
розділяючу їх однорідну або багатошарову стінку будь-якої форми, називається
теплопередачею. Теплопередача включає в себе тепловіддачу від більш гарячої
рідини до стінки, теплопровідність у стінці, тепловіддачу від стінки до більш
холодного середовища.

Рисунок 1. До розгляду процесу теплопередачі

Нехай плоска однорідна стінка має товщину 5. Задані коефіцієнти

теплопровідності стінки X, температури навколишнього середовища ^ і ^ 2, а також
коефіцієнти тепловіддачі а1,а2; будемо вважати, що величини ^ , ^ 2; а 1,а2 -
постійні і не міняються вздовж поверхні. Це дозволяє розглядати зміну
температури рідин і стінки тільки у напрямку, перпендикулярному площині стінки.
При заданих умовах необхідно знайти тепловий потік від гарячої рідини до
холодної і температури на поверхні стінки.
Питомий тепловий потік від гарячої рідини до стінки визначається рівнянням
Ц = а ( і рХ- ісХ) .
При стаціонарному тепловому режимі той же питомий тепловий потік
обумовлений теплопровідністю через тверду стінку,

ц = 5 < Х і - кі ) .
Тепловий потік передається від другої стінки до холодної рідини за рахунок
тепловіддачі:
Ч С2(їс2 Ір2) ’
тобто можна записати, що
X
Ч _ С1(їр1 —Іс1) _ С2(їр2 —їс2) _ 0 ^ 1 —К2) ■ (1)
О
О
Розв’язуємо систему рівнянь (54) відносно термічних опорів а 1;а 2; — ;
X
1 _ їр1 Іс1
а1 ч

0 _ ^сі ~ ^с2
(2)
X ч

1 _ ЇС2 ~ Ір2
Ч
Додаючи ліві і праві частини системи і розв’язуючи отриманий вираз
відносно q, знаходимо

Ч _ 1 О " 2 1 _ К(І р1- Ір2) _ Ш ср (3)

-----1----- 1-----
сс1 X сс2

Величина к _ 1/ (-----і----- і----- ) називається коефіцієнтом теплопередачі і

а1 X а 2
має розмірність Вт/(м2К). Загальна кількість тепла, яка передана через стінку
дорівнює:
б _ ч^ т _ кАї^Ят ■ (4)
Рівняння (11) називається основним рівнянням теплопередачі, так як зв’язує
теплове навантаження апарату Q з поверхнею теплообміну F■
Коефіцієнт теплопередачі характеризує інтенсивність переносу тепла від
одного середовища до іншого через розділяючу стінку і чисельно дорівнює
кількості теплової енергії, яка передається від одної рідини до іншої через
одиницю поверхні розділяючої стінки, в одиницю часу і при різниці між
температурами рідин, рівній одному градусу. Слід відмітити, що коефіцієнт к
завжди менше меншого коефіцієнта тепловіддачі, тому для інтенсифікації
теплообміну слід збільшувати менший коефіцієнт а .
Величина, обернена коефіцієнту теплопередачі, називається повним
термічним опором теплопередачі.

1 0 1
Я + —+ ■
к сЧ X ^ а22
Із системи рівнянь:
Ч кАїср _ а 1(їр1 - їс1) _ а 2(їс2 - їр2) (5)
можемо знайти температури стінок:
к
= ї р11-------Аї ср;'
с
 «2
Р. S. Для тонких металевих стінок величина 5/Х дуже мала, тому
а, ■а 2
к= 1 — (6)
а + а2
к . к
При розв язання задач відношення і звичайно невідомі і знаходяться
ос1 сс2
методом послідовних наближень.

Теплопровідність необмеженої циліндричної стінки

Граничні умови першого роду

Розглянемо стаціонарний процес теплопровідності у циліндричній стінці

(трубі) з внутрішнім діаметром D1=2R1 і зовнішнім діаметром D2=2R2. На поверхнях
стінки задані постійні температури ^ і ^2. В заданому інтервалі температур
коефіцієнт теплопровідності матеріалу стінки X є величиною постійною.
Необхідно знайти розподілення температур у циліндричній стінці і тепловий
потік через неї.
^z

У даному випадку для тіл обертання задачу зручно розв’язувати у

циліндричній системі координат. Рівняння теплопровідності в цьому випадку має
вигляд:
дг ґ д 2г 1 дг 1 д2г д 2г ,
= а( - + + 2 - + 2) . (7)
дт д г2 г дг г 2 д в 2 д і2

Розрахункова схема приведена на рисунку 3. Вважаємо, що довжина

циліндру достатньо велика і відведенням тепла з торців можна зневажити
 д 2і _ ді _ д2і _
( — ^ = 0), задача стаціонарна (— = 0) і вісесиметрична (— - = 0). Тоді рівняння
д і2 дт дв2
енергії набуває вигляду:

4 + !^ = 0 . (8)
дг г дг
Інтегруючи двічі рівняння (15) і визначаючи постійні інтегрування Сі і С2, з
граничних умов ^ 0 = ^ і ^ 2)=^2 , отримаємо рівняння температурного поля у
циліндричній стінці
іСІ
і = 4 — ҐС2 ^ . (9)
1п Я Я
Яі
P.S. Коментар по знаходженню рівняння температурного поля.
Введемо нову змінну

(а)
- 4
д2і ди
тоді (б)
д г2 дг

І д .= и (в)
г дг г
Підставивши (а), (в) у (61) отримаємо:
д и + І и =0 (г)
дг г
Інтегруючи, отримаємо 1пи + 1пг = 1пС 1 (д)
Потенціюючи рівняння (д) і переходячи до початкових змінних отримаємо
дг
д і = С х— . (е)
г
Після інтегрування і = С11пг + С 2
знаходимо С1 і С2
при г = R1 t = ^і=Сі lnR1 + С2;
при г = R2 t = ^2=Сі lnR2 + С2;
З вище сказаного
1- і 2 .
ґСІ___(_ с
Сі = С2 Ґс1 (і СІ Л 2 ) 1ПЯ1 (ж)
1пЯ 1пЯ
Я2 Я2
Звідси
і —і г
1с1 с2 1^__ (10)
ґ = Ґсі -
1пЯ Я
Я
Кількість тепла Q, яка проходить через стінку труби довжиною І ,
визначається згідно закону Фур’є:

Q = —Л — Ят = —Л — 2жгІт . (11)
дг дг
 Диференціюючи (10) по г і підставляючи отриманий вираз у (11), знаходимо:
(вважаючи, що ^ = 2 ж гі )

б = Л Ґс1 Ґс2 ■2 ж ї т . (12)

1п Я
Я
Питомий тепловий потік, віднесений до одиниці поверхні стінки труби:
б Ґс1 - Ґ с2
ч = (13)
2жгї
— 1п —
2Л —1
залежить від діаметру, тому більш зручно тепловий потік відносити до одиниці
довжини труби:
О г 1- г 2
[Вт/м] (14)
Ч‘ " Ь ~ 1 -Ш °2
2жЛ —
і називається лінійною густиною теплового потоку. Як бачимо з рівняння, при
незмінному відношенні ^ 2Ю^ лінійна густина теплового потоку не залежить від
поверхні циліндричної стінки. Густина теплового потоку q1 і q2 (віднесені до
внутрішньої та зовнішньої поверхонь) при передачі теплоти через труби
неоднакова, причому q1 >q2.
1 1 —2 і і ї і
Величина -1п—2 називається термічним опором циліндричної стінки.
2жЛ —і

Граничні умови третього роду (теплопередача)

Розглянемо однорідну циліндричну стінку (трубу з постійним коефіцієнтом

теплопровідності Л). Задані постійні температури рухомих середовищ ^ і ^2 і
постійні значення коефіцієнтів тепловіддачі на внутрішній і зовнішній поверхні
труби аі і а2 (рисунок 3). Необхідно знайти ч1 і ґС. Будемо вважати, що довжина
труби велика у порівнянні з товщиною стінки. Тоді втратами теплоти з торців труби
можна знехтувати і при сталому тепловому режимі буде проходити через стінку і
віддаватись від стінки до холодної рідини одна й та сама кількість теплоти.

t р2

Рисунок 3. Розрахункова схема

Розрахункова схема приведена на рисунку 3. Аналогічно, як і для плоскої

стінки, можемо записати наступне рівняння:
Ч = а жВх(' Рх- ісі) = а 2л 0 2(іс2 - ' 2) = (ґл - іс2) / Ь ^ - 1 п ^ . (15 )
2жЯ В1
Розв’язуючи систему рівнянь відносно термічного опору
1 1 1 , А
---------,---------- ,------іп —2 і складаючи одержані рівності, знаходимо:
а1жВ1 а 2жВ2 2жХ Д

Чі = — --------- ''В-------------- 1— = кі ('р1 - ' Р2) . (16)

---------- \-------Іп ——н------------
а1жВ1 2жХ Д а 2жВ2

1 Вт
Величина к називається
1
1 і В2 м •К
-Іп—2 +
а хжВх 2жХ В 1 а 2жВ2
коефіцієнтом теплопередачі для циліндричної стінки. Слід відмітити, що при
розрахунку апаратів для тонкостінних труб ( В 2 /В1< 2) можна знехтувати
кривизною і коефіцієнт теплопередачі розраховувати по рівнянню для плоскої
стінки.

Нестаціонарна теплопровідність

Такі процеси теплопровідності, коли поле температур в тілі змінюється не

тільки у просторі, але і в часі, називаються нестаціонарними. Вони мають місце
при нагріванні (охолодженні) різних заготовок і виробів, виробництві скла, обпалі
цегли, вулканізації резини, запуску і зупинці різних теплообмінних пристроїв,
енергетичних установок і т.д.
Серед практичних задач нестаціонарної теплопровідності важливе значення
мають дві групи процесів:
1. тепло прагне до теплової рівноваги;
2. температура тіла періодично змінюється.
Для прикладу, розглянемо процес охолодження необмеженої
пластини при граничних умовах третього роду. Розрахункова схема приведена на
рисунку14.Припустимо, що задача симетрична (охолодження з обох сторін
однакове) і відомі температура рідини ^ і коефіцієнт тепловіддачі а, а в
початковий момент температура по всьому об’ємі пластини однакова і рівна ^.
д 2' ^ 2'
Тепло передається тільки вздовж вісі Х : (— - = — - = 0).
ду2 д і2
Рисунок 4. Розрахункова схема

Тоді диференційне рівняння енергії набуває вигляд:

дг д2г
=а - . (17)
дг дх2
Відповідно граничні умови:
при г = 0, і = іо = с о т ї; (18)

при х = ±8 (д - ) ,=±8 = ~а/ х(г - г ж) ; (19)

дх

при х = 0 (20)
(д
дхх) х=о= о •
Умова (20) означає, що в силу симетрії процесу дотична до профілю при х=0
(т. А, рисунок 4) паралельна вісі Х.
Розв’язуючи рівняння (17) при граничних умовах (18)...(20), отримаємо
рівняння, котре описує температурне поле пластини:
г - *п 2sin єп
3= р = 1 -С0^ Є Є )ехР( - Є Єаг ), (21)
и
"0 - -р =1 Є„ + Sin Є„ COSЄ, 8' 8"
де 3 - безрозмірна температура;

Х = X - безрозмірна координата;
8

—- безрозмірний час ^ 0 - критерій Фур’є);

єп - корені тригонометричного рівняння: сі£єп =

а8 '
X

Безрозмірний параметр Б, = — (X теплопровідність пластини)

X
називається критерієм Біо. Декілька слів про кр. Біо.
Критерій Біо, характеризує подібність процесів нестаціонарної
теплопровідності. Коефіцієнт тепловіддачі а, який входить у критерій Ві, не є
шуканою величиною, а задається умовами однозначності. Величина X у критерії Ві
являє собою коефіцієнт теплопровідності не рідини, а твердого тіла.
 Критерій Ві характеризує постійність відношення внутрішнього термічного
опору теплопровідності до зовнішнього термічного опору тепловіддачі. Аналіз
рішення показує, що всі температурні криві перетинаються у точках віддалених від

поверхні пластини на відстань ± х0 = — , рисунок 5 а). ( ....).

ВІ 1 2 3

Рисунок 5. Температурні криві

Якщо В і — 0 (рисунок 5 б)), що має місце при малих а, то х0 = 1/ В і — да і

характер кривих наближається до прямих, паралельних вісі Х, превалює зовнішня
задача. В цьому випадку створюється можливість інтенсифікації процесу
охолодження за рахунок збільшення а. Якщо В і — да то х0 — 0 (рисунок 5 в). В
цьому випадку охолодження настільки інтенсивне а — да, що температура
поверхні відразу ж стає рівною температурі рідини і процес охолодження
визначається тільки теплопровідністю і розмірами пластини. Інтенсифікація
теплообміну на поверхні практично не впливає на швидкість процесу всередині
тіла. Далі ми більш детально розглянемо теорію подібності і ознайомимося з
іншими критеріями подібності.

Висновки

Під час нестаціонарного теплообміну температурне поле змінюється не

тільки в просторі, але і з часом, тобто Т = /(х,у,г,т).
Метою розрахунку задач нестаціонарного теплообміну є знаходження
функції, яка описує температурне поле.
Основними інженерними задачами нестаціонарного теплообміну є пряма
(або практична) задача - визначення тривалості процесу нагрівання (або
охолодження), коли задано температурний режим, за схемою
То(Тс)—>©о(©с) —— Ві—^ о ——
т.
Зворотна (або перевірочна) задача - визначення температур тіла (у центрі
або на поверхні), коли задано тривалість процесу нагрівання (або охолодження),
за схемою
т——Fo——Ві—>©о(©с)——То(Тс).
 Лекція 8.
Конвективний теплообмін. Критеріальні рівняння.
Тепловіддача при вимушеній і вільній конвекції

Критеріальне рівняння конвективного теплообміну

З системи рівнянь конвективного теплообміну вище були отримані критерії

подібності і, по суті, доведена перша теорема подібності. На основі другої теореми
систему диференційних рівнянь можна замінити залежністю між критеріями
подібності. Так як метою є знаходження коефіцієнту тепловіддачі, то визначуваним
критерієм є критерій Нусельта:
(1)

якого характерного розміру.

Для тру6 и
/0 = Лпгруби .
Рівняння (1) є загальним критеріальним рівнянням конвективного
теплообміну.
Ип - критерій визначуваний, так як до нього входить шукана величина
коефіцієнту тепловіддачі.

Принципи отримання окремих критеріальних залежностей

При розгляданні окремих випадків конвективного теплообміну в першу чергу

необхідно проаналізувати рівняння (1) і вибрати критерії, які найбільш суттєво
впливають на процес. Наприклад, при вимушеній конвекції для стаціонарного
процесу випадають критерії Но і Г о . З критеріїв Г г ,Оа, А г,От необхідно
залишити тільки критерій Грасгофа, який враховує вільну конвекцію. Критерій Ві
описує теплопровідність в твердому тілі, тому його також можна відкинути, а
критерії Ип і Ре є функціями критерію Re. Тому критеріальне рівняння для
вимушеної конвекції набуває вигляд:
(2)
Для вільної конвекції можна не враховувати критерій Re, тому рівняння ще
більше спрощується:
(3)
Виходячи з вибраних критеріїв, необхідно провести експерименти, в ході
яких вимірюються величини, які входять у ці критерії. До критеріїв подібності
входять фізичні параметри (А, ц , р , с,...), які вибираються за певною
температурою, яку легко визначають з дослідів (наприклад, середня температура
рідини). При знаходженні коефіцієнту тепловіддачі потрібно розрізняти його
локальне і середнє значення. Локальний а х - визначається для даного перерізу за
формулою:
 Ж
дп
«х (4 )
ґс - ґж

де (— ) п^ 0 - градієнт температур у рідині біля стінки, а їс і їж - температура

дп
стінки і рідини в даному перерізі. В експериментах часто визначається середній
коефіцієнт тепловіддачі:
Чар
а = (5)

де аі ар, ґа ,’ ґ;
- середні на ділянці певної довжини значення теплового потоку і
м
‘V
температур стінки і рідини. Лінійним розміром, у критерії подібності (визначальний
розмір), вибирається характерний розмір, який здійснює найбільший вплив на
процес (наприклад, діаметр труби при течії у трубах).
Результати дослідів - представляються у вигляді критеріїв подібності і
узагальнюються найчастіше ступеневими залежностями типу:
Ни = С RenРгт (6)
Ці залежності в логарифмічних координатах являють собою рівняння
прямих. Якщо ж залежність нелінійна, то її наближено апроксимують в
логарифмічних координатах декількома прямими з різними кутами нахилу.
Коефіцієнти С,п,т... визначаються методами статистичного аналізу, найчастіше
методом найменших квадратів.
У критеріальне рівняння найчастіше вводиться поправка (Рг/РгС7)025
(поправка Міхеєва), в якій критерій Рг у чисельнику вибирається за температурою
рідини, а у знаменнику Ргст - за температурою стінки. Ця поправка враховує вплив
напрямку теплового потоку. При охолодженні рідина біля стінки більш холодна, її
в’язкість більша, відповідно, більша і товщина в’язкого ламінарного підшару, який
являє найбільший опір переміщенню тепла. При цьому значення а менше, ніж при
нагріванні.

Окремі випадки конвективного теплообміну

Теплообмін при течії у трубах

У випадку течії у трубах слід розрізняти початковий проміжок

гідродинамічної і теплової стабілізації, на якому відбувається формування
профілю швидкості і профілю температур, і проміжок стабілізованого руху течії. На
початковому проміжку градієнт температур у тонкому шарі підігріваємої рідини
дуже великий і по мірі віддалення від входу швидко зменшується. Тому на цьому
проміжку а на початку швидко зменшується, а потім стабілізується при
ламінарному режимі (рисунок.1 (а)), а при турбулентному після проходженні
мінімуму збільшується внаслідок поступової турбалізації потоку, після чого
стабілізується (рисунок. 1(б)).
Коефіцієнт тепловіддачі в залежності від режиму течії можна визначити за
наступними критеріальними залежностями:
а) ламінарний режим ^ е < 2300;О гРг > 8 •105) ; Значення ReJtp1 = 2300, нижнє
критичне значення числа Re
Ии = 0.15 Re0.32Рг033( в г ■Рг)01(— )025Бі (1)
Ргст
б) перехідний режим (2300 < Re < 10000)
Рг 0.25
Ии = К 0^ е ) Р г 043( ) (2)
Рг.
(потік після одиничного збудження вже не повертається до ламінарного режиму)
в) турбулентний режим

Ии = 0.02Ш е08 Рг043(— )025 (3)

Ргст
де К о ^ е ) - коефіцієнт, який залежить від критерія Re,£/ поправка, враховуюча
вплив початкового проміжку. Визначаюча температура - середня температура
рідини, визначаючий розмір de дорівнює:

йе = 4 1 де / переріз потоку, а П - змочений периметр.

П

Рисунок 1. До теплообміну при течії в трубах.

Теплообмін в зігнутих трубах.

У техніці часто зустрічаються теплообмінні апарати, в яких один з

теплоносіїв протікає в зігнутому каналі.
При русі в такому каналі в рідині виникають центробіжні сили, які утворюють
в поперечному перерізі циркуляційні токи, так називаєма вторинна циркуляція
(рисунок. 2.а).
В результаті виникає складний рух рідини по винтовій лінії. Зі збільшенням
радіусу R вплив центробіжного ефекту зменшується і в межі, при прямій трубі,
( Я = да) зникає.
Вторинна циркуляція може спостерігатись як при турбулентному ,так і при
ламінарному русі течії. В останньому випадку має місце впорядкований рух рідини
зі складними траєкторіями не змішаних між собою струменів.
 А- А

Рисунок 2 а. Течія в зігнутому каналі.

Експериментально було встановлено, що вторинна циркуляція виникає

тільки при числах Re, більших деяких критичних чисел Reкp, причому
Re^P < Rekp1 « 2000 для прямої труби.
Для визначення Rekp при русі рідини у гвинтових змійовиках запропонована
формула
16.4
Rekкр (4)
ж
де d - внутрішній діаметр труби,
R- радіус заокруглення змійовика. Ця формула справедлива при
(Я / Я) > 8 •10“4.
При подальшому збільшенні Re може наступити розвинений турбулентний
рух течії. В зігнутих трубах (гвинтових змійовиках) критичне число Рейнольдса
Rekp більше Rekp1 для прямих труб. При цьому перехід до закономірностей
турбулентного режиму відбувається більш плавно, ніж в прямих трубах. При
( Я / Я) > 8 •10~4 значення критичного числа Re Rekp для руху рідини у гвинтових
змійовиках може бути визначено за формулою:

Rekp = 18500(^2 Я)°'28 (5)

Згідно досліджень:
при Rekp < Re < Rekp для розрахунку коефіцієнта тепловіддачі можна використати
рівняння
Рг
Ипж = 0.02Ж еж 0'8РгЖ43( ж )025 (6)
Рїс т
Якщо Re > Re"p ,то розрахунок тепловіддачі в зігнутих трубах слід вести за
тією ж формулою, але отримане значення коефіцієнта тепловіддачі необхідно
помножити на значення єзгин, яке для змійовикових труб визначається за
формулою
Я
Єзгин = 1 - 18 Я (7)
У змійовиках дія центробіжного ефекту розподіляється на всю довжину труб.
 Тепловіддача в шорстких трубах.

При турбулентному русі рідини в шорстких трубах відбуваються суттєві

гідродинамічні перетворення.
Вони зв’язані з висотою горбика шорсткості 5 і товщиною в’язкого підшару 5П.
Спрощуючи явище, можна розглядати два основних випадки: горбики шорсткості
глибоко занурені у підшар (5<<5П) і горбики шорсткості виходять за межі в’язкого
підшару (5>>5П).
В першому випадку горбики шорсткості не порушують руху у підшарі, вони
обтікаються без відриву. При цьому немає ніякої різниці між гладкою трубою і
шершавою.
Якщо 5>>5П, рух у в’язкому підшарі порушується, відбувається відривне,
вихрове обтікання горбиків шорсткості. Турбулентні пульсації біля стінки особливо
біля вершин горбиків, збільшується. Так, як при турбулентному русі рідини
основний термічний опір ,передачі тепла, зосереджений у підшарі, то зміна руху
призводить до збільшення тепловіддачі. При ламінарному русі коефіцієнт
тепловіддачі і гідравлічний опір не залежать від відносної шорсткості. В цьому
випадку тепловіддача може збільшуватись за рахунок того, що шорстка стінка має
більшу поверхню теплообміну, ніж гладка (ефект оребрення).
При турбулентному русі рідини шорсткість починає відбиватись на
тепловіддачі і гідравлічному опорі при різних значеннях чисел Re.Чим менше 5
&
тим більше граничне число Rerр, 2р яке відповідає зміні закону тепловіддачі.
При цьому одночасно зі збільшенням коефіцієнту тепловіддачі збільшується
і гідравлічний опір Ар .
Експерименти довели, що при певних умовах тепловіддача шорсткої труби
може збільшуватись майже у 3 рази в порівнянні з гладкою. Це дозволяє
використовувати шорсткість як засіб інтенсифікації теплообміну.
При нераціональному створенні шорсткості труби, коефіцієнт тепловіддачі
може бути й нижчий, ніж для гладкої труби. Зниження а може мати місце у
випадку високих горбиків шорсткості, так як за ними біля поверхні стінки може
утворитись застійна зона.
ґ О\
Доцільно створювати шорсткість з відносними кроками (—) с 12 -1 4 ^ -
5
відстань по потоку між сусідніми нерівностями).
При > 8 для розрахунку середнього коефіцієнта тепловіддачі можна
використати формулу

Ии Ж(іт 0.022ReЖ, РгЖ47(-р£жГ Ч (8)

Ргс т

( 5
де Еш= ехР 0.85
при 5 > Ф ° пт
5

5
Еш= ехр 0.85 при
5 (т 5Х
( 5
 Ця формула отримана в результаті обробки дослідів по тепловіддачі при
турбулентному русі теплоносіїв у трубах і кільцевих щілинах.

Теплообмін при поперечному обтіканні

Омивання труби поперечним необмеженим потоком рідини

характеризується рядом особливостей. Безперервне обтікання циліндру в такому
вигляді як це показано на рисунку 3(а), має місце тільки при Re = (о 0й / у ) < 5, де
(<о0-швидкість набігаючого потоку; d-зовнішній діаметр)

а) б)
Рисунок 3. Безперервне омивання циліндру.

При Re > 5 поперечно - омиваємий круговий циліндр являє собою

незручнообтікаєме тіло. Шар на границі, який утворюється на передній половині
труби, у кормовій частині відривається від поверхні і за циліндром утворюєтья два
симетричних вихри.
При подальшому збільшенні числа Re вихри витягуються за течією все далі
від труби. Потім вихри періодично відриваються від труби і відносяться потоком
рідини, утворюючи за циліндром вихреву доріжку (Рисунок 20(б)).
До Re « 103 частота відриву збільшується і потім десь в області
Re = 103 ^ 2 • 105 стає практично постійною величиною, яка характеризується
числом Струхаля БИ = /й / о 0 = 0.2 (тут / -частота). Відрив прикордонного шару є
наслідком зростання тиску вздовж потоку і підгальмовування рідини твердою
стінкою.
Відрив прикордонного шару і утворення вихрів є основною особливістю
поперечного омивання труб.

Рисунок 4. Розподіл швидкості біля поверхні труби.

При поперечному обтіканні одиночної труби біля її поверхні утворюється

прикордонний шар, причому, внаслідок зміни перерізу змінюється також швидкість,
а, відповідно, і тиск по периметру труби, рисунок 4. У кормовій частині
( ф> 90 ) ,внаслідок збільшення тиску відбувається відрив прикордонного шару з
утворенням вихру. Тому локальний коефіцієнт тепловіддачі змінюється по
периметру труби.
При обтіканні пучка труб тільки перший ряд обтікається як одиночна труба, а
в наступних рядках на тепловіддачу здійснюється турболізуючий вплив рядів, які
знаходяться попереду. При ламінарному режимі ^ е < 1000) коефіцієнт
тепловіддачі для коридорних і шахматних пучків визначається за формулою

Ии = 0.56Re0.5Рг036(— )025 (9)

Р ст
При турбулентному режимі ( Re > 1000) залежності мають вигляд:
а) для коридорного пучка

Ии = 0.23Re0.65Рг036( - Р^ ) а25 (10)

Ргст
б) для шахматного пучка:
Рг
Ии = 0.40Re0.6Рг036(----- )025 (1 1)
Ргст
Визначаючий розмір - діаметр труби, визначаюча температура - середня
температура рідини. Швидкість, яка входить в критерій Рейнольдса, вираховується
в самому вузькому перерізі пучка.

Теплообмін при природній конвекції

Розрізняють конвекцію в необмеженому і обмеженому просторі. В першому

випадку (рисунок 5(а)) висхідні і низхідні потоки не взаємодіють, а у другому
випадку відбувається взаємодія цих потоків з утворенням циркуляційних контурів
(рисунок 5(б)). У випадку конвекції в необмеженому просторі (рисунок 5(а))
швидкість рідини в прикордонному шарі (ламінарному і турбулентному) змінюється
від нуля на стінці до максимуму і знову до нуля поза пограничного шару, а
температура від ^ до температури нерухомої рідини ^.
Коефіцієнт а залежить від гідродинаміки потоку і змінюється по висоті. Тому
у випадку вертикальних поверхонь, і труб визначаючим розміром є висота, а у
випадку горизонтальних труб - діаметр. Коефіцієнт тепловіддачі визначається за
рівнянням
1000 < ОтРг < 109

Ии = 0.76(О т Рг)025(— )025 (12)

Ргс
ОтРг > 109
Ии = 0.15(О т Рг)033(Рг/ Ргс)025 (13)
б) для горизонтальних труб
Рг
Ии = 0.5(О т Рг)025(— ) 025 (14)
Ргс
визначаюча температура - температура нерухомої рідини.
У випадку конвекції в обмеженому просторі теплообмін розраховується за
рівняннями теплопровідності, наприклад, для плоских щілин
і сі - і с2
Я = Ле, (15)
8
з введенням коефіцієнту Хекв, визначеного по формулі:
= ^є (16>
де є - коефіцієнт, який враховує конвекцію і визначається в залежності від (ОтРг).

'С2

б)
Рисунок 5. До розгляду теплообміну при природній конвекції
 Лекція 9.
Теплообмін при зміні агрегатного стану. Теплообмін при
кипінні.
Теплообмін при конденсації

Теплообмін при зміні агрегатного стану

До цього виду відносяться теплообмін при кипінні і конденсації.

Характерною особливістю є утворення нової фази з виділенням (або поглинанням)
теплоти фазового переходу.

Теплообмін при кипінні

Кипінням називається процес інтенсивного пароутворення, яке відбувається

у всьому об’ємі рідини, перегрітої відносно температури насичення, з утворенням
парових бульбашок. Процеси кипіння знаходять своє застосування у
теплоенергетиці, хімічній технології, атомній енергетиці та інших областях сучасної
техніки.
Кипіння можливе по всьому температурному інтервалі, між потрійною і
критичними точками для даної речовини.
Розрізняють кипіння рідини на твердій поверхні теплообміну, до якої ззовні
підводиться теплота, і кипіння в об’ємі рідини.
Механізм теплообміну при кипінні відрізняється від механізму тепловіддачі
при конвекції однофазної рідини наявністю додаткового переносу речовини і
теплоти паровими бульбашками з пограничного шару в об’єм киплячої рідини.
Коментар________________________________________________________________
Температура насичення - температура при якій пар речовини при певному
парціальному тиску знаходиться в рівновазі з рідиною.
Парціальний тиск - гідростатичний тиск, який мав би компонент газової
суміші, якби один займав об’єм, який дорівнює об’єму суміші при тій же
температурі; чисельно рівний добутку тиску газової суміші на мольну долю даного
компонента).
Потрійна точка - точка на діаграмі стану, що відповідає рівноважному
співіснуванню трьох фаз даної речовини: твердої, рідкої і газоподібної.
Критична точка - точка на діаграмі стану одно-чи багатокомпонентних
систем, яка характеризується критичними значеннями температури, тиску, густини
і складу.

Розрізняють два основні режими кипіння: бульбашковий і плівковий.

Кипіння, при якому пара утворюється у вигляді окремих парових
бульбашок,що періодично зароджуються, зростають і відриваються, називається
бульбашковим.
Зі зростанням теплового потоку до деякого значення, окремі парові
бульбашки зливаються, утворюючи біля поверхні теплообміну суцільний паровий
шар, що періодично покриває об’єм рідини. Режим кипіння, який характеризується
наявністю на поверхні плівки пари, покриваючої цю поверхню і що відокремлює її
від рідини, називається плівковим кипінням.
Інтенсивність тепловіддачі при плівковому кипінні значно менша, ніж при
бульбашковому.
 Залежність густини теплового потоку від перегріву рідини

Рисунок 1. Крива залежності густини теплового потоку від перегріву рідини

При збільшенні температурного напору тепловий потік проходить через

максимум.
Максимуму теплообміну передує конвективна область 1 (Рисунок. 1), що
відповідає малим перегрівам рідини, і область розвиненого кипіння 3. Між ними
знаходиться область нестійкого кипіння 2.
Вона характеризується малою густиною центрів пароутворення.
Пройшовши максимум, q поступово зменшується по мірі витискання
бульбашкового кипіння плівковим. Після перехідної області 4 наступає режим
стійкого плівкового кипіння. У цьому режимі на проміжку 5 лучисте перенесення
теплоти відносно невелике, а на проміжку 6 воно набуває суттєвих значень.
Приведена крива не охоплює всіх можливих режимів кипіння. Так, при
досконалій дегазації системи, а також при кипінні в умовах пониженого тиску може

Отже особливістю теплообміну при кипінні є утворення, зростання і відрив

бульбашок пари на поверхні теплообміну, приток до місця відриву свіжих порцій
рідини, що сприяє інтенсивному перенесенню тепла в приграничному шарі.
Бульбашки, утворюються у місцях розрідження молекул (центрах пароутворення),
якими є нерівності поверхні, заповнені газом чи паром. Тиск пари всередині
бульбашки Рп більший, ніж тиск в навколишній рідині Рж, на величину А Р , що
визначається за рівнянням Лапласа:

АР = Рп - Рж = ^ , (1)
де г - поверхневий натяг, а R - радіус бульбашки. Тому для забезпечення
випаровування всередину бульбашки і його росту рідина в приграничному шарі
повинна бути перегріта. Збільшення розміру бульбашки приводить до зменшення
А Р і, відповідно, перегріву. Тому кожному перегріву відповідає мінімальний радіус
Rmin, причому, якщо радіус зароджуваного бульбашки R<Rmin, то пар всередині цієї
бульбашки сконденсується.
Таким чином, центрами пароутворення будуть тільки ті нерівності, які
забезпечують радіус R>Rmin. Зі збільшенням перегріву рідини і тиску число центрів
пароутворення росте і настає момент, коли біля поверхні утворюється суцільна
парова плівка, яка є великим термічним опором, і описаний бульбашковий режим
кипіння переходить у плівковий режим, який характеризується малими
коефіцієнтами тепловіддачі. На рисунку 2 приведена залежність а = / (д), з якої
видно, що максимальне значення а досягається при критичному тепловому
навантаженні дкр , яке характеризує перехід до плівкового режиму (т. А на рисунку
2). Коефіцієнт тепловіддачі залежить від д і розраховується, як правило, методом
послідовних наближень по приведеним у літературі залежностям.

Кризи кипіння

Кризами тепловіддачі при кипінні називаються процеси, пов’язані з корінною

зміною механізму і інтенсивності теплообміну.

Перша криза кипіння

Перша криза має місце на початку переходу бульбашкового кипіння у

плівкове. Цей перехід носить риси кризового явища, так як в момент зміни режимів
спостерігається різке зниження максимальної тепловіддачі і відповідне підвищення
температури поверхні теплообміну.
Підвищення температури в ряді випадків таке велике, що криза
кипіння може супроводжуватись розплавленням чи перепалом поверхні
теплообміну.
Максимальне теплове навантаження при бульбашковому кипінні
називається першою критичною густиною теплового потоку і позначається дкр1.
Температурний напір у момент досягнення першої критичної густини
теплового потоку називається першим критичним температурним напором Аґкр1.
Коефіцієнт тепловіддачі в момент початку кризи кипіння відповідає величині:
а кр = % 1/А Ьр1 (3)

Друга криза кипіння

Друга криза кипіння. Зворотній перехід від плівкового режиму кипіння до

бульбашкового, носить назву другої кризи тепловіддачі при кипінні. Цей перехід
також носить кризовий характер, тому що при руйнуванні парової плівки і
поверненні до бульбашкового кипіння тепловіддача різко підвищується, а
температура поверхні відповідно знижується. Мінімальне теплове навантаження
при плівковому режимі кипіння називається другою критичною густиною теплового
потоку і позначається дкр2. Значення дкр2 при кипінні насиченої рідини у великому
об’ємі суттєво менше, ніж дкр1. Другі критичні густини теплового потоку залежать
від роду рідини, розмірів поверхні, що віддає тепло, тиску, прискорення вільного
падіння, шорсткості поверхні і ряду інших факторів. Для води при атмосферному
тиску значення на поверхні горизонтальних труб і циліндрів складають (2 + 5) • 104

Вт/м2. Залежність дкр2 від труб йтруб наступна: дкр « й ^4.

Третя криза кипіння

Безпосередній перехід однофазної конвекції до плівкового режиму, минаючи

стадію бульбашкового кипіння отримав назву третьої кризи кипіння. Максимальна
густина потоку теплоти, що відповідає режиму вільної конвекції у момент переходу
до плівкового режиму кипіння, називається третьою критичною густиною теплового
потоку дкр3, а відповідний температурний перепад позначають М кр3.
Третя криза спостерігається при кипінні рідини в умовах понижених тисків,
коли значно, збільшується критичний радіус зародишів бульбашок і відповідний
перегрів рідини.

Кризи 1-го і 2-го роду

Розглядані вище три кризи кипіння відносяться до криз 1-го роду. В цьому
випадку відбувається зміна режимів теплообміну і його інтенсивності.
Характерними величинами для криз 1-го роду є критичні густини теплового потоку.
Кризи другого роду мають іншу природу. Вони характеризують погіршення
тепловіддачі, виникаюче у момент висихання кільцевої плівки рідини на стінці при
переході стержневого режиму в дисперсний. Характерною величиною для цих криз
є граничне витратне пароутримання.
Граничним пароутриманням називається витратне пароутримання, якому
відповідає відповідна криза другого роду.

Розрахунок коефіцієнтів тепловіддачі під час бульбашкового

кипіння

Для інженерних розрахунків коефіцієнт тепловіддачі під час кипіння чистих

рідин і розчинів рекомендується критеріальне рівняння В.І. Толубинського:
т = к 06 Рг -0-3, (4)
де К - критерій кипіння,
а
к =“ (5)
Ц Рр ~РП
рр - густина рідини,
рП- густина пари.
Це рівняння можна використовувати для розрахунку коефіцієнтів
тепловіддачі під час кипіння у „великому” об’ємі й кипіння в трубах за умов
природної циркуляції. Застосування формули передбачає необхідність ітераційних
розрахунків, тому, що для визначення коефіцієнта тепловіддачі потрібно знати
питомий тепловий потік, який у свою чергу, залежить від коефіцієнту тепловіддачі.

Теплообмін при конденсації пари

Конденсація являє собою процес переходу пари (газу) в рідкий чи твердий

стан (фазовий перехід першого роду).
Процес конденсації можливий тільки при докритичних станах пари (газу) і
може бути здійснений шляхом його охолодження або в результаті такого
стиснення, щоб при досягнутих значеннях температури і тиску конденсована фаза
була термодинамічно більш стійкою, чим газоподібна. Якщо при цьому
температура і тиск більше їх значень, відповідних третій точці для даної речовини,
то утворюється рідка конденсована фаза, якщо менше - пар переходить у твердий
стан.
Конденсація насиченої чи перегрітої пари на твердій поверхні тепловіддачі
відбувається, якщо температура поверхні менша, ніж температура насичення при
даному тиску.
При конденсації пари на незмоченій поверхні утворюються краплі
конденсату, у той час як у випадку змочених поверхонь конденсат стікає у вигляді
рідкої плівки. Розглянемо останній випадок, який має найбільше практичне
значення. З утворенням плівки конденсату пар конденсується на її поверхні і тепло
передається через цю плівку. Тому плівка конденсату, яка збільшується за рахунок
конденсації пари, є основним термічним опором. Процес тепловіддачі у плівці
суттєво залежить від гідродинаміки її руху, тому визначальним розміром в
критеріальних рівняннях є висота для вертикальних поверхонь і діаметр для
горизонтальних труб. Коефіцієнт а може бути знайдений за наступними
критеріальними рівняннями:
а) для вертикальних поверхонь і труб
ОаР гК < 1015 Ыи = 1.15(ОаРгК )025 (6)
Оа Рг К > 1015 Ыи = 0.0646(Оа Рг К )033 (7)

б) для конденсації на горизонтальних трубах

Ыи = 0.72(ОаРг К )025 (8)
г
де критерій фазового переходу К тобто його можна розглядати як
С (К - К) ’
міру відношення теплового потоку, затраченого на фазове перетворення, до
теплоти перегріву чи переохолодження фази при її насиченні, г - теплота
конденсації, ^ - температура насиченої пари. Теплофізичні властивості (крім г)
вибираються для конденсату за визначаючою температурою ^, рівною:
^ = ° .5<Х + ).
 Лекція 10.
Теплообмін випромінюванням

Теплове випромінювання являє собою процес розповсюдження внутрішньої

енергії випроміненого тіла шляхом електромагнітних хвиль.
Електромагнітними хвилями називають електромагнітні збудження, які
виходять з випромінюючого тіла і розповсюджуються у вакуумі зі швидкістю світла
с = 2,9979 • 108м/с. При поглинанні електромагнітних хвиль іншими тілами вони
знову перетворюються в енергію теплового руху молекул. Збудниками
електромагнітних хвиль є заряджені матеріальні частинки, тобто електрони і іони,
які входять до складу речовини. При цьому коливання іонів відповідають
випроміненню низької частоти; випромінення, обумовлене рухом електронів, може
мати високу частоту, якщо вони входять до складу атомів і молекул і утримуються
біля своєї рівноваги значними силами.
Випромінення характеризується довжиною хвилі X і частотою коливань

Більшість твердих і рідких тіл мають суцільний (безперервний) спектр

випромінювання. До твердих тіл, маючих безперервний спектр випромінення,
відносяться непровідники і напівпровідники електрики, метали з окисленою,
шорсткою поверхнею.
Метали з полірованою поверхнею, гази і пари характеризуються
селективним (преривистим) спектром, інтенсивність випромінювання залежить від
природи тіла, його температури, довжини хвилі, стану поверхні, а для газів - ще й
від товщини шару і тиску.
Тверді і рідкі тіла мають значні поглинальні і випромінювальні здібності.
Внаслідок цього в процесах променевого теплообміну беруть участь лише тонкі
поверхневі шари: для непровідників теплоти вони складають біля 1 мм, для
провідників теплоти 1 мкм. Тому в цих випадках теплове випромінювання
наближено, можна розглядати як поверхневе явище. Напівпрозорі тіла (плавлений
кварц, скло та інші), а також гази і пари характеризуються об’ємним характером
випромінення, в якому беруть участь усі частинки об’єму речовини.
Випромінення всіх тіл залежить від температури. Зі збільшенням
температури тіла його енергія випромінення збільшується, так як збільшується
внутрішня енергія тіла. При цьому змінюється не тільки значення цієї енергії, але й
спектральний склад. При збільшенні температури підвищується інтенсивність
короткохвильового випромінення і зменшується інтенсивність довгохвильового
випромінення. В процесах випромінення залежність від температури значно
більша, ніж в процесах теплопровідності і конвекції. Внаслідок цього при високих
(приблизно при t=600oC) температурах основним видом переносу може бути
теплове випромінення.
Довжини хвиль теплового випромінення лежать в основному в невидимій
(інфрачервоній) частині спектру і мають
довжину 0,8-80 мк. Вони відрізняються від видимих світлових променів
тільки довжиною (довжина світлових хвиль 0,4-0,8 мк).

Класифікація електромагнітного випромінювання в залежності від довжини

хвилі.
Вид випромінення Довжина хвилі, мм
 Космічне 0.05 -10"9

^-випромінення (0.5 - 0.1)-10“9

Рентгенівське 1-10“9 - 2 -10“5

Ультрафіолетове 2 -10“5 - 0.4 -10“3

Видиме (0.4 - 0.8) -10"3

Теплове (інфрачервоне) 0.8-10“3 - 0.8

Радіохвиді > 0.2

Потік променів, випущених нагрітим тілом, потрапляючи на поверхню іншого

променевипускаючого тіла, частково поглинається, частково відбивається (при
цьому кут падіння дорівнює куту відбиття) і частково проходить крізь нього без
змін.
Нехай Q-загальна енергія падаючих на тіло променів,
QПol-л- енергія поглинена тілом,
Qвідр- енергія відбита від поверхні тіла
Qпр- енергія променів, які пройшли крізь тіло без змін.
Тоді баланс тепла складає:
0 = О'погл + Овідр + Опр , (1)
або в долях від загальної енергії падаючих променів
О'погл __ 0 відр __ 0 пр і
(2)
б 0 0 " ■
В максимумі кожний з трьох доданків може дорівнювати одиниці, якщо
кожний з двох залишившихся дорівнює нулю.

При Опогл _ 1 і відповідно 0 відр _ 0 ^ _ о , тіло повністю поглинає всі

0 0 0
падаючі на нього промені. Такі тіла називаються абсолютно чорними.

При 0 відр _ 1 і 0 погл _ 0 ^ _ 0 тіло відбиває всі падаючі на нього промені. Ці

0 0 0
тіла називаються абсолютно білими.
0 пр
При 1 тіло пропускає всі падаючі промені. Такі тіла називаються
0
прозорими або діатермічними.
Абсолютно чорних, абсолютно білих чи абсолютно прозорих тіл реально не
існує. Всі тіла в природі, які поглинають, відбивають і пропускають ту чи іншу
частину падаючих на них променів називаються сірими тілами.
З реальних тіл до абсолютно чорного надто наближається сажа, яка
поглинає 90 - 96% всіх променів.
Майже всі гази ( виключаючи деякі багатоатомні) є прозорими або
діатермічними.
 Закон Стефана - Больцмана

Кількість енергії, випроміненої тілом в одиницю часу у всьому інтервалі

довжин хвиль (від Х=0, до Х=ю) віднесена до одиниці поверхні F-плa, характеризує
випромінювальну здатність тіла Е

Е = 0^ (3)
Ет
де Qл - енергія, випромінена тілом.
Випромінювальна здатність, віднесена до довжини хвилі від X до ^+й^,
тобто до інтервалу довжин хвиль йХ , називається інтенсивністю випромінення і
виражається співвідношенням
т йЕ
I = ---- . (4)
йХ
Проінтегрувавши останній вираз, можна встановити зв’язок між здатність
випромінювання і інтенсивністю випромінення:
Х=ю
Е = [ ІйХ (5)
Х=0
Планком теоретично отримана наступна залежність загальної енергії
теплового (температурного) випромінення від абсолютної температури і довжини
хвилі
-5
С1Х
Е= С2 (6)
тХТ - 1
де Т - абсолютна температура, °К.
Константи рівняння приймаються рівними:
С1 = 3.22 •10-16Вт / м2[3.74 • 10-16ккал / (м2 • ч)'

С 2 = 1.24 • 10“ 2Вт / м 2 [1,438 •10"2ккал / (м 2 • ч )".

Рівняння після перетворень (розкладання знаменника в ряд і послідуючого
інтегрування) приводить до збігаючого ряду, вирахування суми членів якого
дозволяє виразити повну енергію випромінення, або випромінювальну здатність
абсолютно чорного тіла:
Е о = КоТ 4 , (7)
де Т - абсолютна температура поверхні тіла, °К;
К 0 = 5.67 •10-8Вт / (м 2 • К 4) [4.87 • 10-8ккал / (м 2 • ч •К 4) - константа
випромінювання абсолютно чорного тіла; Е0 [Вт/м2].
Це рівняння носить назву закону Стефана - Больцмана, який є, таким чином,
наслідком рівняння (закону) Планка. Згідно закону Стефана - Больцмана,
випромінювальна здатність абсолютно чорного тіла пропорційна четвертому
ступеню абсолютної температури його поверхні
Т
Еп С ( - — )4 (8)
Со(100) ’
де С0 = К 0 • 108 = 5.67 Вт / ( м 2 •К 4) - коефіцієнт випромінювання абсолютно
чорного тіла.
 Закон Стефана - Больцмана застосовується також для сірих тіл, для яких він
набуває вигляду:

Е = є С о( — )4, (9)
0Ч о о
С
де є = - відносний коефіцієнт випромінювання, або ступінь чорноти сірого тіла,
С0
С - коефіцієнт випромінювання сірого тіла.
Значення є завжди менше одиниці і коливається від 0,055 (необролений
алюміній при t=20oC) до 0,95 (тверда резина при 20°С).
Величини ступеню чорноти залежать від природи матеріалу, його
забарвлення і температури, від стану його поверхні (полірована чи шорстка).

Закон Кірхгофа

Для сірих тіл необхідно знати залежність між їх випромінюваною і

поглинальною здатністю.

Т2

А 2 = А о =1

Рисунок 1. Променевий теплообмін між поверхнями абсолютно чорного й сірого

тіла.

Розглянемо паралельно розташовані сіре тіло 1 і абсолютно чорне тіло 2 і

будемо вважати, що всі промені, що випускаються поверхнею одного тіла падають
на поверхню іншого. Позначимо поглинальну здатність сірого тіла = А 1.

Для абсолютно чорного тіла А = А0 = 1 .Нехай температура сірого тіла вища, ніж
температура абсолютно чорного тіла, тобто Т1>Т2. Тоді кількість тепла ( на
одиницю поверхні в одиницю часу), переданого сірим тілом шляхом випромінення,
складає
д = Еі - ЕоА (10)
При вирівнюванні температур обох тіл повинна наступити теплова
рівновага, при якій д = 0, відповідно
Е і - Ео А = 0, (11)
звідки
А = Е0’ (12)
А
Узагальнюючи висновок для ряду взаємно паралельних тіл отримаємо
Е Е Е„
-і-і = -22= .... = -П = Ео = / (Т ) . (13)
Аі ^А А
Ця залежність виражає закон Кірхгофа, згідно якому відношення
випромінювальної здатності будь-якого тіла до його поглинальної здатності при
одній і тій самій температурі є величиною постійною, рівною випромінювальній
здатності абсолютно чорного тіла.
Тобто, можна сказати, що тіла, які добре відбивають енергію, самі
випромінюють погано, а для абсолютно білого і абсолютно прозорого тіла
випромінювальна здатність дорівнює нулю.

Променевий теплообмін між твердими тілами

Кількість тепла Qл, переданого завдяки випроміненню від більш нагрітого

тіла, яке має температуру Т1°К, до менш нагрітого тіла з температурою Т2°К,
визначається за рівнянням:

0Л= С 1-2 (тгЕ ) 4 - (100

^У У , (14)
100
де F - поверхня випромінення; т- час; Єх_2- коефіцієнт взаємного випромінення; ф -
середній кутовий коефіцієнт , який визначається формою і розмірами поверхонь,
які приймають участь у теплообміні, їх взаємним розташуванням у просторі і
відстанню між ними.
Коефіцієнт взаємного випромінення
С,_2 = є прС„ , (15)
де £„р - приведена ступінь чорноти, дорівнює добутку ступенів чорноти обмінених
променевим теплом тіл є1є2.
Значення кутового коефіцієнту ф приводяться в довідниковій або
спеціальній літературі. Якщо тіло випромінююче тепло знаходиться всередині
іншого, то ф= і .
В цьому випадку коефіцієнт взаємного випромінення виражається
рівнянням:
1
С
М-2 = (16)
1 +М - 1 )
С р с 2 С0
де С0- коефіцієнт випромінювання абсолютно чорного тіла.
Усі члени з індексом "1” відносяться до більш нагрітого тіла, розташованого
всередині іншого, а члени з індексом "2” - до тіла, поверхня якого оточує перше
тіло.

Променевий теплообмін між газами

 Випромінення газів суттєво відрізняється від випромінення твердих тіл.
Одноатомні гази (Не, Аг та інші), а також багато двохатомних газів (Н2, О2) прозорі
для теплових променів, тобто є діатермічними. Разом з тим ряд маючих важливе
технічне значення багатоатомних газів пари (СО2, SO2,NH3та інші) можуть
поглинати променеву енергію в певних інтервалах довжин хвиль. У відповідності із
законом Кірхгофа ці гази мають випромінювальну здатність в тих же проміжках
довжин хвиль. Крім того, на відміну від твердих тіл гази випромінюють не з
поверхні, а з об’єму шару газу.
Енергія, випромінення газом, пропорційна товщині його шару І ,
концентрації чи парціальному тиску випронюючого газу у газовій суміші Р і
температури газу Тг°К. Таким чином, для кожної з полос спектру АЛ кількість
випроміненої газом енергії
Е АЛ = ( І >Р ,Тг ) .
і (17)
Загальна променевипускаєма здатність газів (сумарна для всіх полос
спектру) не пропорційна 4-му ступеню його абсолютної температури, як у випадку
твердих тіл.
Однак в технічних розрахунках приймають, що гази слідують закону
Стефана - Больцмана (відхилення враховують величиною ступеню чорноти газу
)
т
Ег = єгС0( - ^ ) (18)
г г 0 100
де єг = і (Тгр І) - відношення загальної кількості енергії, випроміненої газом, до тієї
ж величини для абсолютно чорного тіла при температурі газу.
Рівняння для Ег- отримане для випромінення газу в пустоті при 0°К. В
дійсності газ оточений поверхнею твердого тіла - оболонкою, яка має власне
випромінення, деяка доля якого поглинається випромінюючим газом. Тому
кількість тепла, визначають за наближеним рівнянням

У ЄсшС0 єг( - ^ ) 4 - А г(^ ) 4 (19)

100 1 0 0'
де Аг - поглинальна здатність газу при температурі твердої поверхні (стінки),
причому А г « єг за тієї ж температури;
є'ст= 0.5(єст+ 1) - ефективний ступінь чорноти стінки; Тст- температура стінки, °К.
Ця формула отримана, коли довжина шляху всіх променів до поглинального
енергію елементу стінки однакова. В інших випадках в розрахунок слід вводити
еквівалентну товщину шару, рівну 4V, поділеному на поверхню F стінки

Приведені залежності відносяться до чистих газів. Для забруднених газів -

спецлітература.
 Лекція 11.
Теплообмінні апарати. Класифікація. Основні положення і
рівняння теплового розрахунку теплообмінних апаратів
Класифікація теплообмінних апаратів

Теплообмінники - це пристрої, в яких теплота переходить від одного

середовища до другого.
Теплообмін між теплоносіями є одним з найбільш важливих і часто
використовуємих в техніці процесів.
По принципу дії теплообмінні апарати можуть бути розділені на
рекуперативні, регенераторні і змішувальні.
Рекуперативні теплообмінні апарати являють собою пристрої, в яких дві
рідини з різними температурами течуть у просторі, розділеному твердою стінкою.
Теплообмін відбувається за рахунок конвекції і теплопровідності стінки, а якщо хоч
одна з рідин є випромінюючим газом, то і за рахунок теплового випромінення
(котли, підігрівачі, конденсатори, випарні апарати та інші).
Регенератори - такі теплообмінні апарати в яких одна і таж поверхня нагріву
через певні проміжки часу омивається то гарячою, то холодною рідиною. Спочатку
поверхня регенератора відбирає теплоту від гарячої рідини і нагрівається, потім
поверхня регенератора віддає енергію холодній рідині. Таким чином, в
регенераторах теплообмін завжди відбувається при нестаціонарних умовах, тоді
як рекуперативні теплообмінні апарати більшою частиною працюють в
стаціонарному режимі.
Так як в регенеративних і рекуперативних апаратах процес передачі
теплоти неминуче пов’язаний з поверхнею твердого тіла, то їх ще називають
поверхневими.
В змішувальних апаратах теплопередача здійснюється при
безпосередньому контакті і змішувані гарячої і холодної рідин.
(Приклад: градирня теплових електричних станцій, в градирнях вода
охолоджується атмосферним повітрям. Повітря безпосередньо дотикається води і
перемішується з паром, виникаючим з-за часткового випаровування води).
З теплотехнічної точки зору всі апарати мають одне призначення -
передавати теплоту від одного теплоносія до іншого або поверхні твердого тіла до
рухомих теплоносіїв. Це і визначає ті загальні положення, які лежать в основі
теплового розрахунку будь-якого теплообмінного апарату.
Проектні (конструктивні) теплові розрахунки виконуються при проектуванні
нових апаратів, метою розрахунку є визначення поверхні теплообміну.
Перевірочні теплові розрахунки виконуються у випадку, якщо відома
поверхня нагріву теплообмінного апарату і слід визначити кількість переданої
теплоти і кінцеві температури робочих рідин.
Тепловий розрахунок звично включає:
• вибір конструкції апарату, визначальних розмірів, швидкостей, місця
руху теплоносіїв:
«Куди ж направити той чи інший теплоносій?»
Вибір здійснюється, виходячи з необхідності покращення умов
тепловіддачі зі сторони теплоносія з більшим термічним опором. Тому рідину (або
газ), витрати якої менші, або яка має більшу в’язкість , рекомендують направляти в
той простір, де її швидкість буде більшою, наприклад в трубний.
В трубний простір також направляються:
- теплоносії, які мають забруднення
 - хімічно - активні речовини(не треба витрачати кошти на виготовлення
дорогих корпусів, наприклад із нержавіючої сталі).
Слід відмітити, що при русі гріючої рідини в трубах зменшуються втрати
тепла в навколишнє середовище.
• визначення теплового навантаження і витрат теплоносіїв;
• розрахунок параметрів температурного режиму процесу теплообміну;
• вибір фізичних параметрів теплоносіїв;
• визначення коефіцієнту теплопередачі;
• вирахування площі поверхні теплообміну.
Тепловий розрахунок повинен бути пов’язаний з конструктивним і
гідравлічним розрахунками.

Основні положення і рівняння теплового розрахунку

Тепловий розрахунок теплообмінних апаратів зводиться до сумісного

розв’язання рівнянь теплового балансу і теплопередачі. Ці два рівняння лежать в
основі будь-якого теплового розрахунку.
Рівняння теплового балансу і теплопередачі, будучи єдиними за суттю, різні
в деталях в залежності від типу змішувального теплообмінника (рекуперативний,
регенеративний або змішувальний). Далі ми запишемо рівняння для
рекуперативних теплообмінників, як найбільш часто зустрічаються у
промисловості. Будемо розглядати стаціонарний режим роботи теплообмінника.
Рівняння теплового балансу
б = 0 £ р1(і[ - О = в 2Єр2(Ґ2- Ґ2) . (1)
Рівняння теплопередачі
Найчастіше для визначення поверхні теплообміну використовують рівняння:
б = к (іх- і 2)^ , (2)
де к — коефіцієнт теплопередачі усереднений,
ґх, ґ2 — відповідні температури первинного і вторинного теплоносіїв;
F - площа поверхні теплопередачі.
Для плоскої стінки коефіцієнт теплопередачі знаходимо із рівняння:
1
к= (3)
1
— + у 3 +1
1=ҐЛ «2
Коефіцієнти тепловіддачі а х і а 2 можуть враховувати не тільки конвективну
теплопередачу, але й теплопередачу випроміненням. В цьому випадку:
аі = а кі + а ві. (4)

Член у знаменнику У —- являє собою повний термічний опір

= Л
теплопровідності твердої стінки, що розділяє теплоносії. Вона може бути як
багатошаровою так і одношаровою.
При розгляданні характеру зміни температур теплоносіїв вздовж поверхні
теплообміну можуть бути випадки, коли змінюються монотонно температури обох
теплоносіїв. Можуть зустрічатись випадки, коли температура одного теплоносія
змінюється монотонно, а іншого - сходоподібно, що буває, наприклад, в киплячих
котлах. Температура гарячих газів змінюється безперервно, а температура
нагрітої води в зоні підігріву монотонно підвищується, а в зоні кипіння практично
залишається постійною.
При розгляданні теплообмінних апаратів з безперервно змінною
температурою теплоносіїв слід розрізняти апарати:
1) прямої течії;
2) протитечії;
3) перехрестної течії;
4) зі складним рухом теплоносіїв (змішаного току).

Рисунок 1. Схеми руху теплоносіїв в теплообмінниках

а) прямотечія; б)протитечія; в) перехрестна течія; г) змішана схема;
д) багатократна перехресна течія.
1-- перший теплоносій; 2 - другий теплоносій
Характер зміни температур теплоносіїв вздовж поверхні буде визначатись
схемою руху і множенням теплоємностей масових витрат теплоносіїв.
Рисунок 2. Основні схеми руху теплоносіїв

Слід відмітити, що якщо один з теплоносіїв змінює агрегатний стан, то

б = От, (5)
де г- скритна теплота фазового переходу.
Середній температурний напір Аґср - залежить від схеми руху теплоносіїв.
Для прямотечії, протитечії Аґср можна визначити за формулою:
Л А іб - А і
Аі = —^ — м (6)
ср аа
1п ів
Аі.
де А іб і А ім- більша і менша різниці температур теплоносіїв на кінцях
теплообмінника.
Запропонована формула має сенс, коли питомі теплоємності обох
теплоносіїв і коефіцієнт теплопередачі не змінюються з температурою і все тепло,
віддане гарячим теплоносієм, передається холодному теплоносію, при чому
відсутні теплові втрати і не відбувається виділення тепла внаслідок хімічної
реакції.
Середньологарифмічним значенням Аіср неможна користуватись, якщо
один з теплоносіїв бере участь в комбінованому процесі (наприклад, при
конденсації пари з послідуючим охолодженням конденсату). В цьому випадку
апарат розділяється на декілька зон і розрахунок ведеться окремо для кожної
зони.

Якщо відношення А б < 2, то з достатньою точністю (похибка менше 4%)

Аґ.
Аґб + Аґ
можна користуватись середньоарифметичним значенням Аґср
2
При однакових початкових і кінцевих температурах теплоносіїв у випадку
протитечії середній температурний напір вище ( тоді, поверхня т/о менша) ніж у
випадку прямотечії.
При прямотечії кінцева температура холодного теплоносія завжди нижча
кінцевої температури гарячого теплоносія. При протитечії кінцева температура
холодного теплоносія може бути вища кінцевої температури гарячого.
Відповідно, при одній і тій же початковій температурі холодного теплоносія у
випадку протитечії його можна нагріти до більш високої температури, ніж у випадку
прямотечії. Таким чином, витрати охолоджуючого або нагріваючого агенту при
протитечії можуть бути нижчі, ніж при прямотечії. Однак скорочення витрат
теплоносіїв пов’язане зі зменшенням середнього температурного напору і
збільшенням поверхні теплообміну. З приведеного вище порівняння, видно, що
протитечія вигідніша, за прямотечію. Однак, в двох випадках протитечії і
прямотечії практично рівноцінні:
1) середній температурний напір значно (більш ніж у 5 разів) перевищує
температурні перепади теплоносіїв;
2) температурний перепад одного з теплоносіїв малий у порівнянні з
температурним перепадом другого теплоносія.
Теплоносії, які використовують в теплообмінних апаратах і їх рекомендовані
швидкості

Теплоносій Швидкість в м/с

В’язкі рідини <і

Малов’язкі рідини і вода і- 3

Запилені гази 6 - іо

Чисті гази і2 - 16

Насичений пар 30 - 50

Пар перегрітий 50 - 75

Пар розріджений і0 0 - 200

Методи визначення температур поверхні теплообміну.

Для плоскої стінки з рівнянь:
Ч = « і( ґі - ґсі), (7)
Я
Ч = ^<Х і - Ґс2) , (8)
q a 2(tc2 ^2) - (9 )
можна отримати:
t - 1cl a
(10)
lc2 l2 ^1 a
Далі з сумісного розв’язання (169) і (170) отримаємо:
а18 , ч
tc22- tcl1= —1—(t, -
^ VI cl/ t ,). . (11)
Потім розв’язавши сумісно рівняння (10) і (11) відносно невідомої
температури tc1 і tc2 отримаємо:
ґа 8 а ч
ti(-T ~ + — ) + 12
я a
l (12)
a l + а 18
1+ —L
а2 я
. а 28 а 2л
t2( Я2 +~ а^, ) + t1
tc2 (13)
1 а 2 а 28
l+— + 2
а я
Ці формули справедливі для розрахунку температур і на багатошаровій
поверхні теплообмінника.
В цьому випадку для плоских стінок в формулу підставляються 8 - повна
товщина багатошарової стінки і Я - еквівалентний коефіцієнт теплопровідності
багатошарової стінки.
8
Якщо тепловим опором — можна зневажити (8 ^ 0 або Я ^ го), то
я
формули приймають вигляд
a/l + a^t^ (14)
tcl tc2
al + a 2
,d,
Для тонких циліндричних стінок ( y d < 2) справедливі співвідношення

Q = a ( t l - tcl) ; Q = я8 (tcl- P;' Q = a (tc2 - 12) F2-

2)/Fcср
4 С1 tcС2 (15)

де - площа поверхні зі сторони первинного теплоносія;

¥ср- середня площа поверхні стінки, рівна ( ¥1+ ¥2) / 2;
¥2- площа поверхні зі сторони вторинного теплоносія.
В загальному випадку розрахунок температури на поверхні циліндричної
стінки ведуть за наступними формулами:
( + -a ^ l n d2 )tl + t2
a 2F2 2лїЯ dl
tcl (16)
a lFl a lFl , d,
l + —L-L + —L-L ln
a 2F2 2жїЯ dl
 И1Л1ЫООНОии0±

хиьснЛія в ін о » oqHtfedeoouæg ‘qHoxdeaou jhioLru онМаоиїїіа - zr f ‘ lr f a V

\p r i 2 l z
\>Iln
+
—
cp Щ z>/zn Z>[Zn + 1
p rm \>I[v
l + ïizir, UI + Z TZn
Z>jZ ^)
P
 Лекція 12.
Гідромеханічний розрахунок теплообмінних апаратів

Гідромеханічний розрахунок теплообмінних апаратів

Задачі гідромеханічного розрахунку

Між тепловіддачею і втратою тиску існує тісний фізичний і економічний

взаємозв’язок. Чим більша швидкість теплоносіїв, тим вищий коефіцієнт
теплопередачі і тим компактніший для заданої теплової продуктивності
теплообмінник, а відповідно, менші капітальні витрати. Але при цьому зростає опір
потоку і збільшуються експлуатаційні затрати. При проектуванні теплообмінних
апаратів необхідно вирішувати сумісно задачу теплообміну і гідравлічного опору і
знайти найвигідніші характеристики.
Основною задачею гідромеханічного розрахунку теплообмінних апаратів є
визначення втрат тиску теплоносія при проходженні його крізь апарат. Так як,
теплообмін і гідравлічний опір неминуче, пов’язані зі швидкістю руху теплоносіїв,
то остання повинна вибиратись в деяких оптимальних межах, визначальних, з
одного боку, вартістю поверхні теплообміну апарату даної конструкції, а з іншого
боку вартістю витрат енергії при експлуатації апарату.
Гідравлічний опір в теплообмінних апаратах визначається умовами руху
теплоносіїв і особливостями конструкції апарату.
Тобто данні гідромеханічного розрахунку є важливим фактором в оцінці
раціональності конструкції теплообмінних апаратів.
В залежності від природи виникання руху гідравлічні опори руху теплоносіїв
розрізняють як опори тертя, які обумовлені в’язкістю рідини і проявляються лише в
місцях безперервної течії і місцевих опорів. Останні обумовлені різними місцевими
перепонами руху потоку (звуження і розширення каналу, обтікання перепони,
повороти і т. і.). Сказане справедливе для ізотермічного потоку, однак якщо рух
теплоносія відбувається в умовах теплообміну і апарат контактує з навколишнім
середовищем, то будуть виникати додаткові опори, пов’язані з прискоренням
потоку внаслідок неізотермічності, і опору самотяги. Опір самотяги виникає
внаслідок того, що змушеному руху нагрітої рідини внизсхідних ділянках каналу
протидіє піднімаюча сила, направлена вверх.
Таким чином, повний перепад тиску, необхідний при русі рідини або газу
крізь теплообмінник, визначиться за формулою

де ^ Арєт- сума опору тертя на всіх ділянках поверхні теплообміну (каналів,

стінок та інших);
^ А р м0- сума втрат тиску в місцевих опорах;
^ А р п - сума втрат тиску обумовлених прискоренням потоку.
^ А р с - сумарні витрати тиску на подолання самотяги.

Так як природа виникнення складових опору в формулі різна, то і розрахунок

їх ведеться окремо.
Отже, втрати тиску на подолання сил тертя нестисненої рідини в каналах на
ділянці безперервного руху в загальному випадку розраховуються за формулою
 .=£іі_РЖ
А Рп.т 2
І [Паскалі] (2 )

де І - повна довжина каналу; і - гідравлічний діаметр, який в загальному випадку

виглядає як і = 4/ /и (де / - поперечний переріз каналу; и- периметр
поперечного перерізу); р,Ж - середня густина і середня швидкість рідини або газу
в каналі; £ - коефіцієнт опору тертя , є безрозмірною величиною, що характеризує
співвідношення сил тертя і інерційних сил потоку, і залишається постійним для
каналів з і > 3 0 і; якщо і < 3 0 і , необхідно враховувати зміну його на вхідній
ділянці каналу.
Коефіцієнт опору тертя залежить від режиму руху потоку і тому при
ламінарному і турбулентному русі визначається по різному. Закономірності руху
потоку розглядаються в різних курсах гідравліки і гідроаеродинаміки.
Місцеві опори визначаються за формулою
рЖ 2
Ар
* мс= С~­ (3)
2
де £ - коефіцієнт місцевого опору.
Коефіцієнт місцевого опору залежить від характеру перепони, яким
викликаються вказані опори. Формули і числові данні для коефіцієнтів місцевих
опорів в різних напірних системах можна знайти в Міхеєв М.А. "Основи
теплопередачі”.
Втрата тиску, обумовлена прискоренням потоку внаслідок зміни об’єму
теплоносія при постійному перерізі каналу
Ари = Р 2Ж2 - р Ж 2, (4)
Жх„р 1,Ж2, р 2- швидкість (м/с) і густина (кг/м3) газу, відповідно на вхідному і
вихідному перерізі потоку.
Для крапельних рідин Арп(Па) мале в порівнянні з загальним опором
потоку, і цей опір можна не враховувати.
Якщо апарат контактує з навколишнім середовищем, необхідно врахувати
опір самотяги
АРс =±Я(Ро - Р )Н , (5)
де Н- відстань по вертикалі між входом і виходом теплоносія; р0,р - середні
густини теплоносія і навколишнього повітря (кг/м3).
"+” - береться при русі теплоносія зверху вниз,
"-" - при русі знизу вверх.
Це означає, що в першому випадку загальний опір руху теплоносія
збільшується на Арс, у другому випадку зменшується на Арс .Якщо теплообмінник
не контактує з навколишнім повітрям (включений в замкнену систему) то Арс = 0.
 Лекція 13.
Випарювання. Призначення і технічні методи.
Однокорпусні випарні установки

Випарювання
Загальні поняття та визначення

Випарюванням називається концентрування розчинів практично нелетючих

чи малолетючих речовин у рідких летючих розчинниках.
Випарюванню піддають розчини твердих речовин (водяні розчини лугів,
солей і ін.), а також висококиплячі рідини що володіють при температурі
випарювання дуже малим тиском пари, - деякі мінеральні й органічні кислоти,
багатоатомні спирти й ін. Випарювання застосовується також іноді для виділення
розчинника в чистому виді: при опрісненні морської води випарюванням утворену
водяну пару конденсують і воду використовують для питних чи технічних цілей.
Одержання висококонцентрованих розчинів, практично сухих і кристалічних
продуктів полегшує й зменшує вартість їх перевезення і збереження.
Тепло при випарюванні розчину можна підводити будь-якими теплоносіями,
застосовуваними при нагріванні. Найчастіше використовують водяну пару, яку
називають гріючою чи первинною.
Первинною може бути або пара, одержувана з парогенераторів, або
відпрацьована пара проміжного добору парових турбін.
Пара, що утворюється при випарюванні киплячого розчину, називається
вторинною.
Процеси випарювання проводять під вакуумом, при підвищеному й
атмосферному тисках.
Вибір тиску пов'язаний із властивостями розчину, що випарюється, і
можливістю використання тепла вторинної пари.
Випарювання під вакуумом має деякі переваги перед випарюванням при
атмосферному тиску, незважаючи на те що теплота випару розчину трохи
зростає зі зниженням тиску і відповідно збільшується витрата пари при
випарюванні 1 кг розчинника.
При випарюванні під вакуумом стає можливим проводити процес при більш
низьких температурах, що важливо у випадку концентрування розчинів речовин,
схильних до розкладання при підвищених температурах. Крім того, при
розрідженні збільшується корисна різниця температур між гріючим агентом і
розчином, що дозволяє зменшити поверхню нагрівання апарата. У випадку
однакової корисної різниці температур при випарюванні під вакуумом можна
використовувати гріючий агент більш низьких робочих параметрів (температура,
тиск).
Тому випарювання під вакуумом широко застосовується для
концентрування висококиплячих розчинів, а також для концентрування розчинів з
використанням теплоносія (пари) невисоких параметрів.
Застосування вакууму дає можливість використовувати як гріючий агент,
крім первинної пари, вторинну пару самої випарної установки, що знижує витрату
гріючої пари.
Однак застосування вакууму підвищує як вартість самої установки так і
збільшує експлуатаційні витрати.
 При випарюванні під тиском вище атмосферного можна використовувати
вторинну пару як для випарювання, так і для інших потреб виробництва, не
зв'язаних з випарюванням.
Вторинна пара, що відбирається на сторону, називається екстрапарою.
Добір екстрапари при випарюванні під надлишковим тиском дозволяє краще
використовувати тепло, чим при випарюванні під вакуумом. Однак випарювання
під надлишковим тиском пов'язано з підвищенням температури кипіння розчину.
Тому даний спосіб застосовується лише при випарюванні термічно стійких
речовин.
При випарюванні під атмосферним тиском вторинна пара не
використовується і звичайно видаляється в атмосферу. Такий спосіб випарювання
найбільш простий, але і найменш ефективний.
Випарювання під атмосферним тиском, а іноді і випарювання під вакуумом
проводять в однакових апаратах (однокорпусних випарних установках).
Однак найбільш поширені багатокорпусні випарні установки, що
складаються з декількох випарних апаратів, чи корпусів, у яких вторинна пара
кожного попереднього корпуса направляється як гріюча в наступний корпус. При
цьому тиск у послідовно з'єднаних (по ходу розчину, що випарюється,) корпусах
знижується таким чином, щоб забезпечити різницю між вторинною парою з
попереднього корпуса і розчином, що кипить у даному корпусі, тобто створити
необхідну рушійну силу процесу випарювання. У цих установках первинною парою
обігрівається тільки перший корпус. Тому в багатокорпусних випарних установках
досягається значна економія первинної пари в порівнянні з однокорпусними
установками тієї ж продуктивності.
Економія первинної пари (і відповідно палива) може бути досягнута так само
і однокорпусних випарних установках з тепловим насосом. У них вторинна пара на
виході з апарата стискається за допомогою теплового насоса (наприклад
термокомпресора) до тиску, що відповідає температурі первинної пари, після чого
він знову повертається в апарат для випарювання розчину.
У хімічній промисловості застосовуються в основному беззупинно діючі
випарні установки. Лише у виробництві малого масштабу і при випарюванні
розчинів до високих кінцевих концентрацій іноді використовують випарні апарати
періодичної дії.

Однокорпусні випарні установки

 Рисунок 1. Схема однокорпусного випарного апарата
1 - гріюча камера;
2 - сепаратор;
3 - кип’ятильні труби;
4 - циркуляційна труба.

Розглянемо принципову схему одиночного (однокорпусного) беззупинно

діючого апарата з природною циркуляцією розчину на прикладі апарата з
внутрішньою центральною циркуляційною трубою (рис.1).
Апарат складається з теплообмінного пристрою - нагрівальної (гріючої)
камери 1 і сепаратора 2. Камера обігрівається звичайно водяною парою, що
надходить в її міжтрубний простір. Конденсат відводять знизу камери.
Піднімаючись по трубах 3, розчин що випарюється нагрівається і кипить з
утворенням вторинної пари. Відділення пари від рідини проходить в сепараторі 2.
Звільнена від бризів і крапель вторинна пара видаляється з верхньої частини
сепаратора. Частина рідини опускається по циркуляційній трубі 4 під нижні трубні
ґрати нагріваючої камери. У наслідок різниці густини розчину в трубі 4 і
парорідинної емульсії в трубах 3 рідина циркулює по замкнутому контуру.
Упарений розчин видаляється через штуцер у днище апарата.

Матеріальний баланс

Відповідно до малюнка, на випарювання надходить Он (кг/сек) вихідного

розчину концентрацією вн (вагові. %) і відділяється Ок (кг/сек) упареного розчину
концентрацією вк (вагов. %). Якщо в апараті випарюється W (кг/сек) розчинника
(води), то загальний матеріальний баланс виражається рівнянням
&н = №. (1)
Матеріальний баланс по абсолютно сухій речовині, що знаходиться в
розчині:
о н •о н Ок ■Ок
(2)
100 100
У рівняння (1) і (2) входять 5 змінних, з яких три величини повинні бути
задані. Найбільш часто бувають задані: витрата вихідної речовини Gн, його
концентрація вн і необхідна кінцева концентрація вк упареного розчину. Тоді,
виходячи з рівнянь (1) і (2) визначають продуктивність апарата по упареному
розчині:
О = ° н • Вн (3)
Вк
По воді, що випарюється:
ж = о н —О' к ’
є в ^
ж = Он 1 —Вн (4)
V Вк у

Тепловий баланс

Приймемо наступні позначення:

D - витрата гріючої пари;
І , І Г, ін, ік - ентальпія вторинної і гріючої пари, вихідного й упареного розчинів
відповідно;
І пк = с '0 - ентальпія парового конденсату, де с ' - питома теплоємність, 0 -
температура конденсату.
Для складання теплового балансу визначимо прихід і витрати тепла
Прихід тепла
з вихідною парою О нін
з гріючою парою В І Г
Витрата тепла
з упареним розчином Окік
з вторинною парою ЖІ
з паровим конденсатом Э е ' 0
Теплота концентрування Qкoнц
Втрати тепла в навколишнє середовище Qa
Відповідно рівняння теплового балансу буде мати вигляд:
О н ін + В І Г = Окік + ЖІ + В Є 0 + О конц + бп . (5)
У рівнянні: энтальтя вихідного розчину
і = °н
Ін е •Ін ґ (6)і
де ен і ґн - його питома теплоємність і температура;
энтальтя упареного розчину
іК = СН ■ІН , (7)
де ск і - його питома теплоємність і температура, рівна температурі кипіння
розчину в апараті.
 Розглядаючи вихідний розчин як суміш упареного розчину і випаруваної
вологи, можна записати наступне рівняння теплового балансу змішання при
постійній температурі кипіння ^ розчину в апараті:
Он СН ■ 1К= ОК ■СК ■1К + Ж ■С ' 1К , (8)
де с ' - питома теплоємність води при температурі V
Звідси
Ок •ск = Он •сн - Ж •с '. (9)
Підставляючи значення ін, ік, GкCк у рівняння (7), одержимо
Он •Сн •ін + Б •I г = Он •Сн •ін - Ж •с '• ік + Ж •І + Б •с '•© + <2конц + б,'я (10)
б = Б • ( І - с '•©) = Он •сн • (ік - ін ) + Ж • (І - с '• ік ) + бконц + б (11)

З цього рівняння визначимо кількість тепла, яке підводиться в одиницю часу

з теплоносіями (гріючою парою) чи теплове навантаження Q випарного апарата.
Отже, перший член правої частини рівняння (11), виражає витрату тепла в
апараті на нагрівання вихідного розчину до температури кипіння, другий член
правої частини - витрату тепла на випар вологи з матеріалу. Крім того, тепло
витрачається на концентрування розчину (якщо тепловий ефект концентрування
негативний), і на компенсацію втрат тепла в навколишнє середовище.
З рівняння (11) може бути визначена витрата гріючої пари:
Он • сн • (ік - ін ) + Ж •( 1 - с •ік ) + б конц + б п
В = (12)
I Г - с '■©
де I - с '0 = г (величина г - теплота конденсації гріючої пари).
Вхідна в рівняння (12), теплота концентрування Qконц виражає тепловий
ефект концентрування розчину. Вона дорівнює різниці інтегрованих теплот
розчинення вихідного (розведеного) і концентрованого розчинів, узятої зі
зворотним знаком.
Оскільки при концентруванні розчину тепло може поглинатися, то 0 конц
може входити не тільки у витратну, але й у прибуткову частину теплового балансу.
Теплота концентрування враховується в тепловому балансі випарного апарата,
якщо її величина значна, і нею зневажати не можна.
Величину Qп звичайно приймають у виді частки від теплового навантаження
Q апарата; звичайно задаються б п=(0.03..0.05) Q. Цю величину втрат тепла в
навколишнє середовище забезпечують, розраховуючи необхідну товщину
теплової ізоляції апарата.
З рівняння (12) можна, зневажаючи б КоЩ і б п, визначити теоретичну
витрату пари на випарювання 1 кг розчинника (води). Якщо прийняти, що вихідний
розчин надходить в апарат попередньо нагрітим до температури кипіння, тобто

Ж ■( I - С'■ік ) Ж ■( I - В ік )
В Ж (13)
I Г - с '■©
Це означає, що кількість (у кг) гріючої пари, що витрачається дорівнює
кількості (у кг) води, що випарюється, чи приблизно: в однокорпусному апараті на
випарювання 1 кг води треба затратити 1 кг гріючої пари.
Практично, з урахуванням втрат тепла, питома витрата гріючої пари,
підвищується і складає 1.1..1.2 кг/кг води.
 Поверхня нагрівання

Поверхня нагрівання беззупинно діючого випарного апарата визначається

на підставі рівняння теплопередачі

^ =—^ (14)

де Q - теплове навантаження апарата;

к - коефіцієнт теплопередачі;
Уґпол - рушійна сила процесу (корисна різниця температур).
У даному випадку величина а 1 ( що входить у рівняння для визначення к) -
коефіцієнт тепловіддачі від пари, що конденсується, до стінки, а2 - коефіцієнт
тепловіддачі від стінки до киплячого розчину. Коефіцієнт теплопередачі
знижується з підвищенням концентрації і відповідно в'язкості розчину, а також зі
зниженням температури кипіння розчину.
Корисна різниця температур у випарному апараті Л^ол являє собою різницю
температури конденсації Т°С гріючої пари і температури кипіння ^°С розчину, що
випарюється
А?.. Т - іК ’ (15)
В апаратах з циркуляцією розчину, що забезпечують його досить повне
перемішування, V? є величиною постійної.
У випарних апаратах із природною циркуляцією концентрація маси розчину,
що обертається в апараті, близька до кінцевого, тому розрахункову величину №
приймають по кінцевій концентрації розчину.

Температурні втрати і температура кипіння розчинів

У випарному апараті виникають температурні втрати, загальна величина

яких складається з температурної депресії Л', гідростатичної депресії Л'' і
гідравлічної депресії Л'''.
Температурна депресія Л' дорівнює різниці між температурою кипіння
розчину і температурою кипіння чистого компонента розчинника при однаковому
тиску.
Величина Л' залежить від природи розчиненої речовини і розчинника,
концентрації розчину і тиску. Значення Л', отримані дослідним шляхом
приводяться в літературі.
Якщо експериментальні дані про величини Л' для даного розчину відсутні, то
значення температурної депресії можуть бути приблизно обчислені різними
способами (приведеними в літературі), причому повинна бути відома або tкип
даного розчину при деякому тиску (за правилом Бабо), або дві температури
кипіння розчину при двох довільно узятих тисках (за правилом Дюринга чи
рівнянню Кіреєва). Розглядати не будемо.
Дослідні дані температурної депресії звичайно приводяться при
атмосферному тиску. Величину Л' при будь-якому тиску можна одержати,
користуючись рівнянням И. А. Тищенко:
 т2
А ' = 1.62-10“2 ------ А а тм ’ (16)
г
де А'атм - температурна депресія при атмосферному тиску, °С;
^ г - температура кипіння чистого розчинника (°К) і його теплота випару (кДж/кг)
при даному тиску.
Рівняння (16) застосовано тільки до розведених розчинів.
Гідростатична депресія А'' обумовлена тим, що деяка частина висоти
кип'ятильних труб випарного апарата заповнена рідиною, над якою знаходиться
парорідинна емульсія; вміст пари в ній різко зростає в напрямку до верхнього краю
труб.
Припустимо весь вміст кип'ятильних труб рідиною. У наслідок
гідростатичного тиску стовпа рідини в трубах температура кипіння нижче
розташованих шарів рідини в них буде більше, ніж температура кипіння вище
розташованих. Підвищення температури кипіння розчину, зв'язані з зазначеним
гідростатичним ефектом, називають гідростатичною депресією.
Гідростатична депресія найбільш істотна при роботі апарата під вакуумом.
Величина гідростатичної депресії не може бути точно розрахована через те,
що рідина в трубах знаходиться в русі, причому А'' залежить від інтенсивності
циркуляції і щільності, яка змінюється, парорідинної емульсії, що заповнює велику
частину висоти кип'ятильних труб.
У першому наближенні розрахунок А'' можливий на основі температура
кипіння в середньому поперечному перерізі кип'ятильної труби.
Для цього знаходять тиск Р в даному перерізі, рівний сумі тисків вторинної
пари Рвтп. і гідростатичного тиску АPср стовпа рідини на середині висоти Н труби

А Р = Рвтп + А Р ср = Р втп + ^ ^ , (17)

де р - середня густина рідини, що заповнює трубку.
Допускаючи, що величина р дорівнює половині густини чистого розчину (без
присутності бульбашок пари), тобто р=рж/2, одержуємо
РРН
1 = 1В
Р Р ПТ т+ (18)
По тиску Р за допомогою таблиць насиченої водяної пари знаходять
температуру рідини ів відповідну даному тиску. Різниця між температурою рідини
їв і температурою вторинної пари Т' визначає величину гідростатичної депресії
А " = їв - Т '. (19)
Для вертикальних апаратів з циркуляцією розчину, що випарюється,
величину А'' приймають у межах 1..3°С.
Гідравлічна депресія обумовлена гідравлічними опорами (тертя і місцевих
опорів) і т. інше, що повинна перебороти вторинна пара при її русі головним чином
через сепараційні пристрої і паропроводи. Викликане цим зменшення тиску
вторинної пари приводить до деякого зниження його температури насичення.
Підвищення температури кипіння розчину, обумовлене гідравлічною
депресією, звичайно коливається в межах 0.5..1.5°С. У середньому величина А'''
для одиничного апарата може бути прийнята рівної 1°С.
При розрахунку багатокорпусних випарних установок гідравлічну депресію
враховують, приймаючи в увагу зниження тиску вторинної пари тільки в пароводах
між корпусами.
Температура кипіння розчину з урахуванням температурних втрат,
обумовлених температурною депресією А' і гідростатичною депресією А'', складає
гк = т '+ & '+&"' , (20)
де Т' - температура вторинної пари.
 Лекція 14.

Багатокорпусні випарні установки. Основні схеми

Багатокорпусні випарні установки

У сучасних випарних установках випарюються дуже великі кількості води.

На попередній лекції ми установили, що в однокорпусному апараті на
випарювання 1 кг води потрібно більш 1 кг гріючої пари. Це призвело б до
надзвичайно великих його витрат. Однак витрати пари на випарювання можна
значно знизити, якщо проводити процес у багатокорпусній випарній установці.
Принцип її дії зводиться до багаторазового використання тепла гріючої пари, що
надходить у перший корпус установки, шляхом обігріву кожного наступного
корпуса (крім першого) вторинною парою з попереднього корпуса.
Розглянемо схему багатокорпусної вакуум-випарної установки, що працює
при прямотечійному русі гріючої пари і розчину (Рисунок 1).

конденсат

Рисунок 1. Багатокорпусна прямоточна вакуум-випарна установка

1-3 - корпуса установки; 4 - підігрівач вихідного розчину; 5 - конденсатор;
6 - пастка (бризгоуловлювач); 7 - вакуум-насос.
Установка складається з декількох (у даному випадку 3) корпусів. Вихідний
розчин, попередньо нагрітий до температури кипіння, надходить у перший корпус,
що обігрівається свіжою (первинною) парою. Вторинна пара з цього корпуса
направляється вже як гріюча в другий корпус, де внаслідок зниженого тиску розчин
кипить при більш низький температурі, ніж у першому.
В наслідок більш низького тиску в другому корпусі розчин, упарений у
першому корпусі, переміщується самопливом у другий корпус і тут охолоджується
до температури кипіння в цьому корпусі. За рахунок тепла, що виділяється при
цьому, утвориться додатково деяка кількість вторинної пари. Таке явище, що
відбувається у всіх корпусах установки, крім першого, називається самовипар
розчину.
Аналогічно, упарений розчин із другого корпуса перетікає в третій корпус,
що обігрівається вторинною парою з другого корпуса.
Попереднє нагрівання початкового розчину до температури кипіння в
першому корпусі провадиться в окремому підігрівачу 4. Це дозволяє уникнути
збільшення поверхні нагрівання у першому корпусі.
Вторинна пара з останнього корпуса потрапляє в барометричний
конденсатор 5, у якому при конденсації пари створюється необхідне розрідження.
Повітря і гази, що не сконденсуються і попадають в установку з парою й
охолодною водою, а також через нещільності трубопроводів, і різко погіршують
теплопередачу, відсмоктуються через пастку - бризкоуловлювач 6 вакуум-насосом
7.
За допомогою вакуум-насоса підтримується також стійкий вакуум, тому що
залишковий тиск у конденсаторі може змінюватися з коливанням температури
води, яка надходить у конденсатор.
Необхідною умовою передачі тепла в кожнім корпусі повинна бути наявність
деякої корисної різниці температур, яка обумовлена різницею температур гріючої
пари і киплячого розчину. Разом з тим, тиск вторинної пари в кожному
попередньому корпусі повинний бути більше її тиску в наступному. Ці різниці тисків
створюються при надлишковому тиску в першому корпусі, чи вакуумі в останньому
корпусі, чи ж при тому та іншому одночасно.

Основні схеми багатокорпусних випарних установок (БВУ)

Застосовувані схеми БВУ розрізняються по тиску вторинної пари в

останньому корпусі. Відповідно до цієї ознаки установки поділяються на працюючі
під розрідженням і під надлишковим тиском.
Найбільш поширені БВУ першої групи. У БВУ, що працюють під деяким
надлишковим тиском вторинної пари в останньому корпусі, ця пара може бути
ширше використана на сторонні нестатки, тобто як екстра-пара. Поряд з цим
підвищення тиску вторинної пари в останньому корпусі зменшує можливу кратність
використання свіжої (первинної) гріючої пари у першому корпусі.
У БВУ під тиском важче підтримувати постійний режим роботи, чим в
установках під вакуумом, і для цієї мети потрібне автоматичне регулювання тиску
пари і щільності упареного розчину.
Вибір оптимального тиску вторинної пари в останньому корпусі в кожному
конкретному випадку встановлюється шляхом техніко-економічного розрахунку.
Багатокорпусні випарні установки розрізняються також по взаємному
напрямку руху гріючої пари і розчину, що випарюється. Крім найбільш
розповсюджених установок із прямотечійним рухом пари і розчину застосовуються
також протитечійні випарні установки, в яких гріюча пара і розчин, що
випарюється, переміщаються з корпуса в корпус у взаємно протилежних
напрямках (Рисунок 2).
Початковий розчин подається насосом в останній по ходу гріючої пари
корпус, з якого упарений розчин перекачується в другий корпус, і т.д., причому з
першого корпуса видаляється остаточно упарений розчин. Свіжа (первинна) пара
надходить у перший корпус, а вторинна пара з цього корпуса направляється для
обігріву другого корпуса, потім вторинна пара з попереднього корпуса
використовується для обігріву наступного. З останнього корпуса вторинна пара
видаляється в конденсатор.
 Відзначимо одну істотну перевагу БВУ, що працюють за протилежною
схемою. У першому корпусі випарної прямоточної установки найменш
концентрований розчин одержує необхідне для випарювання тепло від гріючої
пари найбільш високих робочих параметрів, а в останньому корпусі найбільш
концентрований (і найбільш в'язкий) розчин випарюється за допомогою вторинної
пари найбільш низьких параметрів. Таким чином, від першого корпуса до
останнього (по ходу розчину) підвищується концентрація і знижується температура
розчину, який випарюється, що приводить до зростання його в'язкості. У
результаті коефіцієнт теплопередачі зменшується від першого корпуса до
останнього.
вторинна пара

Рисунок 2. Багатокорпусна випарна протитечійна установка

1-3 - корпуси; 4-6 - насоси.
У БВУ протитечійного типу в першому корпусі найбільш концентрований
розчин випарюється за рахунок тепла пари найбільш високих параметрів, у той
час як в останньому корпусі початковий розчин найнижчої концентрації одержує
тепло від вторинної пари, що має найбільш низький тиск і температуру. Тому при
протитечії коефіцієнт теплопередачі значно менше змінюється по корпусах, чим
при прямотечіїі.
Однак необхідність перекачки розчину, що випарюється, з корпусів, де тиск
менше, у корпуси з більш високим тиском є серйозним недоліком протитечійної
схеми, тому що застосування проміжних циркуляційних насосів зв'язано зі значним
зростанням експлуатаційних витрат.
Протитечійні випарні установки використовуються при випарюванні розчинів
до високих кінцевих концентрацій, коли в останньому корпусі (по ходу розчину)
можливо небажане випадання твердої речовини. Крім того, за такою схемою
випарюють розчини, в'язкість яких різко зростає зі збільшенням концентрації
розчину.
Існує також схема з паралельним живленням корпусів, де початковий розчин
надходить одночасно в усі три корпуси установки. Упарений розчин, що
видаляється з усіх корпусів, має однакову кінцеву концентрацію.
 Установки такої схеми використовуються, головним чином, при випарюванні
насичених розчинів, у яких знаходяться частки твердої фази, що випала, (що
утрудняє переміщення розчину, що випарюється, з корпуса в корпус), а також у тих
процесах випарювання, де потрібно значне підвищення концентрації розчину

Матеріальний баланс
5
д о вакуум
с— N. насосу
\
/ 4

Dг I

Юз Qз

(^ М ) С і *к1 (^ ) С 2 ^2 (G 1- ^ -^ 2 -М 3 )|
С 3 ^3 *
Рисунок 3. До складання матеріального балансу БВУ
1-3 - корпуси; 4 - барометричний конденсатор; 5 - вловлювач; 6 - насос.
За аналогією з матеріальним балансом для однокорпусної випарної
установки складаємо матеріальний баланс для БВУ, відповідно до якого загальна
кількість води М, що випарюється у всіх корпусах, складає
В
ж = о н • ( і - - н ), (і)
Вк
де Gн і вн - витрата і концентрація початкового розчину;
вп - концентрація упареного розчину, що видаляється з останнього корпуса.
Виходячи з рівнянь для однокорпусної установки, можна визначити
концентрації розчину на виході з кожного корпуса БВУ (індекси 1,2, 3, . . . , п
відповідають порядковому номеру корпуса).
в _ ^ • Бн
(2)
1 Он - ж ’

В ' н ■Внн
Он
(3)
Он - Ж - Ж2
Он • Вн
Вз = (4)
Он - Ж - Ж2 - Жз
Он • Вн
Вп = Вк = (5)
Он - Ж - Ж2 - . .. - Жп
 Тепловий баланс

Розглянемо тепловий баланс три корпусної вакуум-випарної прямотечійної

установки, перший корпус якої обігрівається свіжою насиченою водяною парою
(рисунок 3.).
Витрати свіжої (первинної) пари Д (кг/сек), його ентальпія /г1 і температура
в °С .
Після першого корпуса відбирається Е 1 (кг/сек) і після другого корпуса Е 2
(кг/сек) екстра-пари. Відповідно витрати вторинної пари з першого корпуса, що
направляється як гріюча у другий корпус, складає (Щ - Е 1) кг/сек і вторинної пари
з другого корпуса, гріючої третій корпус (Ж2 - Е 2) кг/сек, де Щ , Ж2 - кількості води,
що випарюється в I і II корпусах відповідно.
Рівняння теплових балансів корпусів:
I корпус
0 1 = Dl •(/г 1- с \ 0 ) = Он •с, • {ік 1- і , ) + Щ •( / 1 - с -1•ік 1) + 0 ^ + а п (6)
II корпус
0 2 = (Щ - Е 1) • ( / 1 - с ’2^ ) =
(7)
= ( &н - Щ1) • С2 • (ік2 - ІК1) + Щ2 • ( / 2 - с 2•1к 2) + О-конц + 0 П2
III корпус
03 = (Щ - Е 2) •(/ 2 - с ’3• 0 з) =
(8)
= ( ^ н - Щ1- Щ2) •с3 •(іК3 - 1К2) + Щ3 • (/3 - с 3• 1К3) + 0 конц + 0>П3
де с ’1, с ’2, с ’3 - питомі теплоємності парового конденсату при температурах
конденсації в1, в2, в3 відповідно;
с1, с2, с3 - питомі теплоємності розчину по корпусах (при середній температурі
розчину в кожнім корпусі);
с ’’1, с ’’2, с ’’3 - питомі теплоємності води при температурі ^ ; ^<2; tk3;
і0, ік1, ік2, ік3 - температура початкового розчину і температура кипіння розчину
по корпусах;
Оконц!’ Ьконц2; 0конц3 - теплоти концентрування розчину по корпусах;
0 п1, 0 п2, 0 п3 - утрати тепла в навколишнє середовище по корпусах.
Утрати тепла в навколишнє середовище приймають рівним 3..5% від
01 , 02 , 03 відповідно.
У вакуум-випарній установці з паралельним рухом гріючої пари і розчину в
наслідок самовипару останнього члени теплового балансу, що виражають витрату
тепла на нагрівання розчину до температури кипіння в даному корпусі, у всіх
корпусах (крім першого) будуть мати негативне значення.
Зокрема, для трьохкорпусної випарної установки:
Ік2 < Ік2 і Ік3 < Ік2,
Для рішення системи рівнянь, які ми розглянули вище, їх доповнюють
рівнянням матеріального балансу по воді, що випарюється, яке має вигляд
Ж = Ж, + Ж2 + Ж3 , (9)
де W - загальна кількість води, що випарюється в установці, визначена з рівняння
матеріального балансу.
З рівнянь теплового балансу визначають витрати гріючої пари і теплові
навантаження корпусів.

Загальна корисна різниця температур і її розподіл по корпусах

Загальна різниця температур Пґзаг багатокорпусної прямотечійної установки

являє собою різницю між температурою Т] первинної пари, гріючої перший корпус,
і температурою вторинної пари Т 'к що надходить з останнього корпуса в
конденсатор
0С = Т - Т К , (10)
Загальна різниця температур не може бути цілком використана через
наявність температурних утрат. Тому корисна різниця температур для всієї
установки буде менше □ Ґзаг.
Для БВУ загальна корисна різниця температур дорівнює різниці між
температурою 7] свіжої пари, гріючої перший корпус, і температурою конденсації
Т\ вторинної пари, що виходить з останнього (п-го) корпуса, за винятком суми
температурних утрат ЕД в усіх корпусах установки (з обліком А'"), тобто
Е Д »* = 7 - Т - Е Д . (11)
Загальна корисна різниця температур ЕДґкор повинна бути розподілена між
корпусами з урахуванням умов їх роботи. Як випливає з основного рівняння
теплопередачі, поверхня нагріву ^ ) корпуса при заданих тепловому навантаженні
Q і коефіцієнті теплопередачі к визначається величиною ЕДґкор. Відповідно
зменшення коефіцієнту теплопередачі по корпусах, обумовлене, наприклад,
збільшенням в'язкості розчину, що випарюється, можна компенсувати
збільшенням корисної різниці температур в них.
Поверхня нагріву усієї випарної установки при даних теплових
навантаженнях корпусів буде також залежати від розподілу загальної корисної
різниці температур між корпусами. В основі найбільш застосовуваних способів
розподілу ЕДікор лежать економічні міркування.
 Лекція 15. Розподіл корисної різниці температур.

Розподіл загальної корисної різниці температур за умови

рівності поверхонь нагріву корпусів

Такий принцип розподілу^Аікор по корпусах дозволяє використовувати

однакові по розмірах апарати установки і забезпечити їх взаємозамінність.
Корисні різниці t по корпусах рівні (надалі індекс кор опускаємо)
а - і .
А і (1)
*і ■рі
О с і
М 2= (2)
к 2 ■Р2
Qn-і
А ґ = (3)
к п - Р п
За умовою
Р =Р ... = р = Р . (4)
Заміняємо р Р2,..Р п величиною F і складаємо корисні різниці температур
окремих корпусів, знаходимо загальну корисну різницю температур випарної
установки:
' а + ...+ а Д і (5)
1 Аікор = Аі1+ Аі2 + ... + Аіп =
V кі к„ кп / Р
або

А А>к«р= р ■ ! ■ а ■
звідки
1 =1 4 ^ (6)
р V- а .
і- к
Далі знаходимо:

а - А Аа
Аі (7)
а
і к

0 '1 А кор
А ? = — 2---------------------- (8)
А І2 а
і
к
 у ■ Т ,А‘ьР
Ар = (9)
0
Е к

де Аг - загальна корисна різниця температур, обумовлена рівнянням:

Е д ' о = Т - т\ - £ & ,
де Т1 - температура свіжої пари;
Т\ - температура конденсації вторинної пари;
Х& - сума температурних утрат по всіх корпусах (з обліком А"').

Розподіл загальної корисної різниці температур за умови

мінімальної сумарної поверхні нагрівання корпусів

Як приклад розглянемо двохкорпусну установку.

І так загальна поверхня нагрівання такої установки
а 02 (10)
Р =Р +Р = +

V к і ■А / і У V к 2 ■А / 2 У

З огляду на, те що ЕА/ = Аґ1+ А/2, і, отже А/2 = ЕАр + Аґ1, одержимо

Р = 0і 02
(11)
к1 ■Аґі к2 ■(Е А/кор Аґі)
Мінімальна величина поверхні нагрівання установки може бути знайдена як
йР
мінімум функції Р = / (Аґі ) , тобто за умови = 0
й (Аґі)
Диференціюючи рівняння (а) і дорівнюючи першу похідну нулю, знаходимо
Я 01 ,
•+
02 _ 01 ,+ • 0 2 _ 0 (12)
й (Аґі ) кі ■(Аґі )2 к 2■( Е АІпол - Аґі )2 кі ■(Аґі )2 к 2 ■(Аґ2)
чи
0і 02
(13)
кі ■(А ґі)2 к2 ■(А р )2
звідки
0
А /і _ 0 і ■к 2 кі (14)
А р
0 2 ^к і 02'
І к„
Відповідно до властивості пропорції
 Аґ1
(15)
А ґ і + А?2

Отже, корисна різниця температур у І корпусі

(16)

&
Е А(.кор к
А А (17)

При розподілі загальної корисної різниці температур по цьому принципу

одержують неоднакові поверхні нагрівання корпусів, що підвищує вартість
виготовлення й експлуатації випарної установки.
Крім розглянутих вище способів загальну корисну різницю t можна
розподілити, виходячи з температур вторинної пари в корпусах. Звичайно цими
температурами задаються, і по відомих температурах пари Т1 , гріючої перший
корпус, і вторинної пари , що видаляється з останнього корпуса в
конденсатор, знаходять з урахуванням температурних утрат по корпусах,
температури кипіння розчину в корпусах. Такий спосіб звичайно використовують
при попередньому розрахунку багатокорпусних апаратів. Його застосування
можливе також у тих випадках, коли температурний режим роботи випарної
установки при рівності поверхонь нагріву корпусів, виявляється технічно
неприйнятним.
 Лекція 16. Методика розрахунку випарних установок
Вибір числа корпусів

Зі збільшенням числа корпусів БВУ знижується витрата гріючої пари на

кожен кг випарюваної води. Ми раніше говорили, що в однокорпусній випарній
установці на випарювання 1 кг води приблизно витрачається 1 кг гріючої пари.
Відповідно в 2-х корпусній установці витрата гріючої пари на випарювання 1 кг
води - 1/2 кг, у 3-х корпусної - 1/3 кг, у 4-х корпусної - 1/4 кг і т.д.
Таким чином, витрата гріючої пари на випарювання 1 кг води в
багатокорпусній випарній установці приблизно обернено пропорційна числу
корпусів.
У дійсності витрата гріючої пари на 1 кг води, що випарюється, більше і
практично в залежності від числа корпусів випарної установки змінюється
приблизно в такий спосіб:

Число корпусів 1 2 3 4 5
Витрата гріючої пари, кг/кг 1,1 0,57 0,4 0,3 0,27
води, що випарюється
Відзначимо, якщо при переході від однокорпусної установки до
двохкорпусної економія гріючої пари складає приблизно 50%, то при переході від
4-х корпусної до 5 - корпусної - ця економія приблизно 10%.
Зниження економії гріючої пари зі збільшенням числа корпусів випарної
установки вказує на доцільність обмеження числа її корпусів.
Однак основною причиною, що визначає межу числа корпусів випарної
установки, є зростання температурних утрат зі збільшенням числа корпусів. Для
здійснення теплопередачі необхідно забезпечити в кожнім корпусі деяку корисну
різницю температур, тобто різниця температур між гріючою парою і киплячим
розчином, рівну звичайно не менш 5-7° для апаратів із природною циркуляцією і не
менш 3° для апаратів із примусовою циркуляцією.
При збільшенні числа корпусів понад припустиму межу сума температурних
утрат може стати рівної чи навіть більше загальної різниці температур, що не
залежить від числа корпусів установки. У результаті випарювання розчину стане
неможливим.
Звичайне число корпусів БВУ не менше 2, але не перевищує 5-6. Найбільше
часто БВУ мають 3-4 корпуса.
Рис. 1. До визначення оптимального числа корпусів БВУ. 1 вартість пари; 2
амортизаційні витрати; 3 сумарна вартість випарювання 1 кг води

Як ми сказали раніше, питома витрата пари знижується зі збільшенням

числа корпусів. Амортизаційні витрати можна приблизно вважати пропорційними
числу корпусів. Складаючи ординати ліній 1 і 2, одержують загальну вартість
випарювання 1к

Будова випарних апаратів

Різноманітні конструкції випарних апаратів, застосовувані в промисловості,

можна класифікувати по типу поверхні нагріву (парові оболонки, змійовики,
трубчатки різних видів і т.д.) і по її розташуванню в просторі (апарати з
вертикальною, горизонтальною, іноді з похилою нагрівальною камерою), по роду
теплоносія (водяна пара, високотемпературні теплоносії, електричний струм і ін.),
а також у залежності від того, чи рухається теплоносій зовні чи у середині труб
нагрівальної камери.
Однак більш істотною ознакою класифікації випарних апаратів, що
характеризують інтенсивність їх дії, варто вважати вид і кратність циркуляції
розчину. Розрізняють випарні апарати з неорганізованої, чи вільною; спрямованою
природною і примусовою циркуляцією розчину.
Випарні апарати поділяють також на апарати прямоточні, у яких
випарювання розчину відбувається за один його прохід через апарат без
циркуляції розчину й апарати, що працюють з багаторазовою циркуляцією
розчину.
В залежності від організації процесу розрізняють періодичні і безперервно-
діючі випарні апарати.
Області переважного застосування випарних апаратів різних типів: 3
1. Для випарювання розчинів невеликої в'язкості (не перевищуючої ~8х10
Нсек/м2 (8спз)), без утворення кристалів найчастіше використовуються вертикальні
випарні апарати з багаторазовою природною циркуляцією. З них найбільш
ефективні апарати з виносною нагрівальною камерою і з виносними
циркуляційними трубами, що не обігріваються.
2. Випарювання розчинів, що не кристалізуються, великої в'язкості
(сягаючої приблизно (0,1 Нсек/м2 (100спз)), роблять в апаратах із примусовою
циркуляцією, рідше - у прямоточних апаратах з падаючою плівкою, але в роторних
прямоточних апаратах (у роторних прямоточних апаратах забезпечуються
сприятливі умови для випарювання розчинів, чуттєвих до підвищених температур).
3. Випарювання розчинів що кристалізуються чи в'язких розчинів роблять
також в апаратах із примусовою циркуляцією, а також в апаратах з винесеною
зоною кипіння, що працює при природній циркуляції.
4. Для сильно пінливих розчинів рекомендують апарати прямоточні з
плівкою, що піднімається.

Розрахунок багатокорпусних випарних установок

Технологічний (тепловий) розрахунок БВУ при її проектуванні зводиться до

визначення поверхні нагрівання корпусів при заданих умовах роботи. Особливість
розрахунку (у порівнянні з однокорпусною випарною установкою) полягає в тому,
що загальну корисну різницю температур необхідно раціонально розподілити по
корпусах і знайти кількість води, що випарюється, і витрати гріючої пари для
кожного корпуса.
При розрахунку звичайно задані наступні величини:
Он - витрата вихідного розчину;
Вн, Вк - його початкова і кінцева концентрації;
- температура, з якою розчин надходить на випарювання;
Т1 - температура первинної пари, гріючої перший корпус;
Т 'конц - температура вторинної пари в конденсаторі після останнього корпуса.
Крім того, у випадку відбирання екстра-пари задаються кількістю екстра-
пари, що відбирається з корпусів, Е1, Е2 і т.д.
Шуканими величинами є:
W - загальна кількість води, що випарюється;
W1,W2, , . . ^ п - кількості води, що випарюється по корпусах за одиницю часу;
D1 - витрата свіжої пари, гріючої перший корпус;
F1, F2, . . . ^ п - поверхні нагрівання корпусів.

Наближений розрахунок

Розрахунок полягає в рішенні системи рівнянь матеріального, теплового

балансів і теплопередачі, з урахуванням додаткових умов (добір екстра-пари та
ін.). Число невідомих змінних у рівнянні, більше числа самих рівнянь. Тому
розрахунок здійснюється методом послідовних наближень.
У першому наближенні приймаємо, що в будь-якому корпусі випарної
установки для випарювання 1 кг води потрібно 1 кг гріючої пари. Допускаємо
також, що можна зневажити втратами тепла в навколишнє середовище і теплом
самовипару розчину, які можна вважати компенсуючими один одного.
Якщо при п корпусах із усіх корпусів, крім останнього, відбирається екстра-
пара у кількостях Еі, Е2, ..., Еп-1 і витрата свіжої пари на перший корпус складає D1,
то при допущеннях (про які говорили раніше) кількості води W1,W2, ..., Wn, що
випарюється в окремих корпусах, рівні:
Щ= Ц (18)
Ж2 = Ц - Е (19)
Ж = Ц - Е - . . . - Е -, (20)
Відповідно загальна кількість води складає:
Ж = Ж + Ж, + ... + Жп = п •Ц - (п - 1) •Е - (п - 2) • Е, - ... - Е п_ х (21)
Звідси визначаємо витрату свіжої пари, гріючої перший корпус:
Ж п
д = Жх = - + -
- ■Е х + — • Е 2 + ... + Х • В п _ х (22)
п п п п
З цього виразу можна зробити висновок, що величина D1 є функцією
загальної кількості води, що випарюється, числа корпусів і кількості пари, що
відбирається. Також відзначимо, що на кожен кг екстра-пари, що відбирається,
затрачається менше 1 кг первинної пари, гріючої перший корпус. Тому добір
екстра-пари підвищує загальну економічність роботи випарної установки. Аналіз
рівняння показав також, що витрата первинної пари на кожен кг екстра-пари, що
відбирається, тим менше, чим ближче до останнього корпуса. Тому бажано
відбирати екстра-пару з останніх корпусів установки, якщо є можливість
використовувати на виробничі нестатки тепло вторинної пари більш низького
тиску.
Метод І.А.Тищенко, навіть при використанні спрощень, приводить до досить
складних і громіздких залежностей, крім того в них не враховується теплота
концентрування розчину.

Схема розрахунку багатокорпусної випарної установки

1. Обчисливши загальну кількість води W, що випарюється в установці,

розподіляють її по корпусах. При попередньому розрахунку W може бути
розподілена нарівно між корпусами. Якщо число корпусів п, то в кожнім корпусі
випарюється W/n кг води за одиницю часу.
2. З матеріального балансу по абсолютно сухій речовині знаходять кінцеві
концентрації розчину в корпусах.
3. Загальний перепад тисків Ар в установці, рівний різниці між тиском рі
первинної пари, гріючої перший корпус, і тиском пари рк у конденсаторі,
розподіляють попередньо нарівно між корпусами; тоді при п корпусах на кожен
корпус приходиться перепад тисків Аркор=Ар/п.
4. По заданому тиску вторинної пари в конденсаторі і прийнятих перепадах
його тиску в корпусах знаходять тиск вторинної пари рвт у корпусах установки.
Підставляючи значення D1 у вираз для Wn, знаходимо кількість води, що
випарюється в останньому корпусі установки:
Ж і 2 п- 2 п- і
Ж = ---------- Еі - - • В2 - . . . ----------- Еп_2-----------Еп-1. (23)
п п п п п
Звичайно екстра-пара з останнього корпуса не відбирається.
Наближеність розглянутого розрахунку обумовлена тим, що він не враховує
тепло самовипару розчину, що звичайно є значним в останньому корпусі вакуум-
випарної установки.

Уточнений розрахунок

Більш точний метод розрахунку багатокорпусних випарних установок - це

метод І.А.Тищенко.
Якщо не враховувати теплоту концентрування і втрати тепла в навколишнє
середовище, то рівняння теплового балансу можна записати для будь-якого п-го
корпуса:
Я п = Б •(4 - с • © п) =
(24)
= ( О н - с , - Ж і - Ж 2 - . . . - Ж п - і) • С п • ( іп - і к (п - і ) ) + Ж п • ( І я - с \ - і кп),

де Dn, Ігп - витрата і ентальпія пари, гріючої п-й корпус установки;

Сп, Qn - питома теплоємність і температура парового конденсату, що видаляється
з п-го корпуса.
Вирішуючи це рівняння відносно Wn, одержимо вираз для кількості води, що
випарюється в п-му корпусі:
І - С ' •© С п ( ікп І к ( п -1 )
Ж = Б - ------------------ п Ж
п п у » ■+ & Я С - Ж і - Ж2 "и -і
І - с ' •© , (25)
= Б п • а я + ( 0 п ‘ Со - Ж - Ж 2 - . . . - р я,
 — ' -0
I т _______
с п п
де а п - коефіцієнт випару (26)
I
1 п
- с ''
С к
- гІ к п
С п ( кп ^ к ( п —1) )
Р п =
- коефіцієнт самовипару (27)
I
1 п
—сЬ ''
к
- г1 к п
а п - показує, яка кількість вторинної пари може утворюватися в корпусі випарного
апарату при використанні тепла 1 кг гріючої пари.
Коефіцієнт самовипару рп дорівнює кількості вторинної пари, що може
утворитися в корпусі випарного апарата за рахунок теплоти самовипару 1 кг
розчину, що надходить на випарювання в цей корпус.
І так: у п-ому корпусі випаровується в одиницю часу Wn кг води, тобто
утворюється Wn кг вторинної пори. Ця пара в загальному випадку поділяється на
дві частини: одна частина Dn+1 направляється гріючою у наступний (п+1)-ий
корпус, а інша частина Еп видаляється на сторону як екстра-пара. У такий спосіб:
К = А .і + Е , (28)
чи
А»і = —Б, . (29)
З огляду на вирази, отримані раніше, запишемо:
Я +і = Оп-Оп + (Оп -с0 —Жі —Ж2 —... —Жп— і)-Рп —Еп. (30)
Для визначення витрати пари, гріючої перший корпус випарної установки,
виразимо кількості води, що випарюється по корпусах:
Ж = А - О + в „ -С о -Р ; (31)
Ж, = О2- а + (Он -Со —Ж і ) - Р ; (32)
Жп = О , - а + (Он -Со —Жі —Ж2 —... —Жп—і ) - Р п. (33)
Значення витрати гріючої пари по корпусах, починаючи з другого,
складають:
О, = Жі —Еі (34)
О3= Ж, —Е, (35)
О, = Жп—
і —Еп—
і (36)
Число корпусів 2 3 4

Коефіцієнт при екстра-

парі
-- --------
со
гч

2 —Р з
1

кі 1

к2 - 1 2 —Р4

кз - - 1

В І корпусі Рвті = Рі —АРкор

В ІІ корпусі Рвт2 = р в т і —Ар кор

 В п-корпусі Рв™ = А Рк

Сума кількостей води, що випарюється по корпусах:

ЖГ+ Ж2 +... + Жп = Ж (37)
Вирішуючи спільно останні рівняння і припускаючи (без великої погрішності),
що коефіцієнт випару а у всіх корпусах дорівнює одиниці, а добуток двох чи
більшого числа коефіцієнтів самовипару дорівнюють нулю, розрахункова формула
спрощується до вигляду:
Ж _ Он ■Ср ■у + Ех■к1+ Еі ■к2+... + Еп_і ■кп_х
А = (38)
х
де
х = п •Д + (п —Г) • Д + (п —2) • Р 3+... + Р п, (39)
У = п —(п —1) •Р2 —2 • (п —2) • Рз +... + (п —1) •Рп, (40)
де а - коефіцієнт випари, Р - коефіцієнт самовипари;
к1, к2,...,кп-1-коефіцієнти при екстра-парі, значення яких залежать від числа
корпусів випарної установки.
Далі по таблиці насичення водяної пари визначаємо температури вторинної
пари в корпусах.
5. Знаходять величини температурних утрат по корпусах - від температурної
депресії, гідростатичної депресії і гідравлічних втрат у трубопроводах вторинної
пари між корпусами.
6. Обчислюють загальну різницю температур установки - різниця між
температурою пари Т1, гріючої перший корпус, і температурою конденсації
вторинної пари в конденсаторі Тконц.
7. Визначають загальну корисну різницю температур ЕД^ол випарної
установки і розподіляють її по корпусах. У попередньому розрахунку приймають
теплові навантаження Q1, Q2, ..., Qn рівними для всіх корпусів і задаються
орієнтовно коефіцієнтами теплопередачі по корпусах к1, к2, ..., кп...
Загальну корисну різницю ЕД^ол звичайно розподіляють виходячи з рівності
поверхонь нагрівання корпусів.
8. Після розподілу ЕД^ол по корпусах знаходять температури гріючої пари,
вторинної пари і температури кипіння розчину в корпусах.

Температур
Температура Температура
Корпус а кипіння розчину,
граючої пари, Т вторинної пари, Т
t

А = Т1—А^пол т ; = і к і —( а ; +
I Ті
— і------- --- 1-------
н"

+->

Т2= т ; —АГ—
2 ^к2 = Т2 —А^по
її

1
М
сч

II
Г“Ь

ня

Тп= т ; —А(:—
і
II

II

1
Я
її

п - корпус
я
О

конденсато тконд = Тп - А"'конд

р

Л^ол - полезная разность І

Розрахункова температура конденсації вторинної пари в конденсаторі Тконц
повинна збігатися із заданою.
Таблиця приведена для багатокорпусної вакуум-установки з паралельним
рухом пари і розчину.
Далі по таблиці за температурами пара знаходять ентальпію пари.
9. Визначивши з довідкової літератури по концентрації розчинів їх питомі
теплоємності і теплоти концентрування і задавшись втратами тепла в навколишнє
середовище, складаємо рівняння теплового балансу по корпусах.
Знаходимо кількості води, що випарюється, W1, М 2...,МПі витрату D1 пари,
гріючої перший корпус.
10. По відомих витратах гріючої пари по корпусах визначають теплові
навантаження Q1, ..., Qn корпусів і розраховують коефіцієнти теплопередачі к1,
. к п у корпусах.
11. По загальному рівнянню теплопередачі знаходять поверхні нагрівання F1
... Fn корпусів.
12. Якщо величини, отримані розрахунком, не збігаються з попередньо
прийнятими, у результаті чого поверхні нагрівання корпусів не рівні один одному,
то роблять перерахунок, задаючись новим співвідношенням кількостей води, що
випарюється по корпусах (помилка 3-5%).
Остаточні значення поверхні нагрівання корпусів округляють до
нормалізованих значень.
 Лекція 17.

Сушіння. Основні поняття та визначення. Фізико-хімічні основи

сушіння. Класифікація сушильного устаткування. Властивості
вологих газів. І-х діаграма

Сушіння. Загальні відомості

Видалення вологи з твердих і пастоподібних матеріалів дозволяє зменшити

вартість їх транспортування, додати їм необхідні властивості, а також зменшити
корозію апаратури і трубопроводів при збереженні чи наступній обробці цих
матеріалів.
Теплове сушіння - випар вологи і відвід пари, що утвориться.
У хімічних виробництвах, як правило, застосовується штучне сушіння
матеріалів у спеціальних сушильних установках, тому що природне сушіння на
відкритому повітрі процес занадто тривалий.
По своїй фізичній сутності сушіння є складним дифузійним процесом,
швидкість якого обумовлена швидкістю дифузії вологи з глибини матеріалу, що
висушується, у навколишнє середовище. Процес сушіння є сполученням зв'язаних
процесів тепло- і масообміну, тому що видалення вологи при сушінні зводиться до
переміщення тепла і речовини (вологи) усередині матеріалу і їхнього переносу з
поверхні матеріалу в навколишнє середовище.
По способу підведення тепла до матеріалу, що висушується, розрізняють
наступні види сушіння:
1) конвективне сушіння - шляхом безпосереднього зіткнення матеріалу, що
висушується, із сушильним агентом, яким звичайно використовують нагріте
повітря чи топічні гази;
2) контактне сушіння - шляхом передачі тепла від теплоносія до матеріалу
через поділяючу їх стінку;
3) радіаційне сушіння - шляхом передачі тепла інфрачервоними
променями;
4) діелектричне сушіння - шляхом нагрівання в полі струмів високої
частоти;
5) сублімаційне сушіння - сушіння в замороженому стані при глибокому
вакуумі.
По способу передачі тепла цей вид сушіння аналогічний контактному, але
своєрідність процесу змушує сублімаційне сушіння виділяти в особливу групу.
Останні 3 види сушіння застосовуються відносно рідко і звичайно
називаються спеціальними видами.

Основні параметри вологого повітря

При конвективному сушінні сушильний агент передає матеріалу тепло і несе

вологу, що випаровується з матеріалу за рахунок цього тепла, тобто сушильний
агент відіграє роль тепло - і вологоносія. При інших методах сушіння вологий газ,
що знаходиться в контакті з матеріалом (звичайно повітря), використовується
лише для видалення вологи, що випарувалася, тобто виконує роль вологоносія.
 Вологе повітря характеризується наступними основними параметрами:
абсолютною і відносною вологістю, вологовмістом і ентальпією (тепломісткістю).
Абсолютна вологість - визначається кількістю водяної пари (у кг), що
міститься в 1 м3 вологого повітря. З достатньої для технічних розрахунків точністю
можна вважати, що вологе повітря підкоряється законам ідеальних газів. Тому
абсолютна вологість дорівнює масі 1 м3 пари, чи густини водяної пари рп (кг/м3)
при температурі повітря і парціальному тиску рп.
Відносною вологістю, чи ступенем насичення повітря ф називається
відношення маси водяної пари в 1 м3 вологого повітря рп за даних умов,
температурі і загальному барометричному тиску до максимально можливої маси
водяної пари в 1 м повітря рн (густини насиченої пари) за тих самих умов:

ф =— . (1)
р н
Якщо температура повітря нижче або дорівнює температурі насичення, що
відповідає загальному (барометричному) тиску (тобто нижче приблизно 100°С), то
максимально можливий тиск водяної пари дорівнює тиску сухої насиченої пари,
що може бути узяте з Міжнародних таблиць водяної пари при даній температурі
повітря.
Відносна вологість ф є однією з найважливіших характеристик повітря як
сушильного агента, що визначає його вологоємність, тобто здатність повітря до
насичення парами вологи.
Кількість водяної пари (у кг), що міститься у вологому повітрі і приходиться
на 1 кг абсолютно сухого повітря, називається вологовмістом повітря:
х=р =т
(2)
Р св т СВ
де т п і т св. - маса водяної пари і маса абсолютно сухого повітря в даному об'ємі
вологого повітря, кг;
рс.в. - густина абсолютно сухого повітря, кг/м3.
Для встановлення зв'язку між вологовмістом х і відносною вологістю ф
скористаємося попереднім рівнянням і рівнянням Менделеєва-Клапейрона:
Рп •М
(3)
Я ■Т
Рн ■М
(4)
Я ■Т
де Т - абсолютна температура, °С;
Мп - маса 1 кмоль водяної пари, рівна 18 кг/кмоль;
R - універсальна газова постійна 8314 Дж/(кмольтрад)И,99 ккал/кмоль-град;
Рн - тиск насиченої водяної пари при даній температурі (у °К ) і загальному
барометричному тиску, Н/м2;
Рп М п •

х= К Т = М п . • Рп
•
(5)
РСВ •М СВ М СВ РСВ
Я ■Т
де рс.в. - парціальний тиск абсолютно сухого повітря;
Мс.в. - маса 1 кмоль абсолютно сухого повітря, рівна 29 кг/кмоль.
За законом Дальтона рс.в. дорівнює різниці загального тиску вологого повітря
рп і парціального тиску водяної пари в ньому:
1РСВ = 1Р 1РП ■
- (6)
 З іншого боку:
Рп =ф- Р н . (7)
Тоді:
* = 18 • ф' Рн = 0.622• ф' Рн (8)
29 Р-ф ^ Р н Р-ф ^Рн
Ентальпія І вологого повітря відноситься до 1 кг абсолютно сухого повітря і
визначається при даній температурі повітря t (у °С) як сума ентальпій абсолютно
сухого повітря сс.в. t і водяної пари хіп:
І ссп • ґ ^ * •іП , (9)
де ссп - середня питома теплоємність абсолютно сухого повітря, що може бути
прийнята приблизно рівною 1000 Дж/(кг-град) [0,24ккал/кг-град];
іп - ентальпія водяної пари, Дж/кг.
Водяна пара знаходиться в процесі сушіння в перегрітому стані в суміші з
повітрям.
Позначимо ентальпію водяної пари при 0°С через г0 (г0 = 2493 кДж/кг) і
приймемо середню питому теплоємність перегрітої водяної пари Сп »1,97103
Дж/кг-град.
Тоді ентальпія перегрітої пари:
іп = го + сСП •ґ = 2493 • 103 • ґ = (2493 +1.97 •ґ) •103 Дж/кг. (10)
Тоді:
І = 1000ґ + (2493 +1.97 •ґ) • 103 • * , (11)
або
І = (1000 +1.97 • 103 • * ) • ґ + 2493 •103 • * . (12)
Крім х, ф, І при розрахунках процесу сушіння необхідно знати густину чи
зворотну їй величину - питомий об’єм вологого повітря:
р вв = р св + Р п = Р св • (1 +
* ). (13)
Густина абсолютно сухого повітря з рівняння стану:
Р
1 - 1Рп
р св =
(14)
287 • Т ,
Р - 0.378 •Рп
р вв = (15)
287 • Т
З цього рівняння видно, що при даному зовнішньому тиску Р густина
вологого повітря є функцією парціального тиску водяної пари рп і температури Т.

1-х діаграма вологого повітря

Основні властивості вологого повітря можна з достатньої для технічних

розрахунків точністю визначати за допомогою 1-х діаграми, уперше розробленої
Л.К. Рамзіним.
Діаграма 1-х побудована для постійного тиску Р = 745 мм рт.ст. («99кН/м2),
що по багаторічним статистичним даним, можна вважати середньорічним для
центральних районів Європейської частини.
Діаграма має кут 135° між осями координат, причому на осі ординат
відкладені у визначеному масштабі ентальпії І, а на похилій осі абсцис -
вологовміст x, для зручності користування діаграмою, спроектовані на допоміжну
вісь, перпендикулярну осі ординат.
На діаграмі нанесені:
1) лінії постійного вологовмісту (x = const) - вертикальні, прямі, паралельні
осі ординат;
2) лінії постійної ентальпії (І = const) - прямі паралельні осі абсцис, тобто
йдуть під кутом 135° до горизонту;
3) лінії постійних температур, чи ізотерми (t = const);
4) лінії постійної відносної вологості (ф = const)
5) лінія парціальних тисків водяної пари Рп у вологому повітрі, значення
яких відкладені в масштабі на правій осі ординат діаграми.
Лінії постійних температур (ізотерми), що виражають залежність І від х при t
= const, будуються за допомогою рівняння:
I = (1000 +1.97 • 103 • х) •t + 2493 •103 Дж/кг. (16)
Задаються при даній температурі ti = const двома довільними значеннями хі
і х2,далі обчислюють по рівнянню відповідне кожному x значення І. Отримані точки
(хі, Іі) і (х2, І2) наносять на діаграму і проводять через них пряму, що є ізотермою
ti = const. Нахил ізотерми трохи збільшується зі зростанням температури, тому що
теплоємність водяної пари Сп, а отже, й іп при цьому зростає.
Лінії постійної відносної вологості побудовані за допомогою рівняння, що
виражає залежність між x і Рн при ф = const:

х = 0.622 — 9 Н . (17)
P Рн
Лінії ф = const утворюють пучок розбіжних кривих, що виходять з однієї точки
(не показаної на діаграмі) з координатами t = -273°C і х = 0. Для того, щоб лінії
ф = const не підходили дуже близько одна до одної, що затруднило б користування
діаграмою І-х, остання побудована в косокутній системі координат.
При температурах t > 99,4°С величина ф не залежить від температури і
практично є величиною постійної, так само як і вологовміст повітря x. Тому при
t = 99,4°С лінії ф = const мають різкий перелом і йдуть майже вертикально.
 о
о
о
о
о
о
о
о
о
о
о
о
О О о о о о
О О 4* ОО 40 'О

200°С
190°С

Рисунок 1. Діаграма 1-х для вологого повітря

Лінія ф = 100% відповідає насиченню повітря водяною парою при даній

температурі. Ця лінія обмежує знизу розташовану над нею робочу площу діаграми,
що відповідає ненасиченому вологому повітрю, використовуваному як сушильний
агент.
Площа діаграми, розташована під лінією ф = 100%, відноситься до повітря,
пересиченого водяною парою, і для розрахунків сушарок інтересу не представляє.
Лінія парціального тиску водяної пари будується по рівнянню:
Р •X
Р = (18)
0.622 + х
На діаграмі 1-х по будь-яким двом відомим параметрам вологого повітря
можна знайти крапку, що характеризує стан повітря, і визначити всі його інші
параметри.
При нагріванні вологого повітря в спеціальних теплообмінниках
(калориферах) - його відносна вологість ф зменшується, а вологовміст х
залишається постійним. Тому на діаграмі 1-х процес нагрівання повітря
зображують відрізком АВ, проводячи з точки, що відповідає початковому стану
повітря (t0, х0), вертикальну лінію х = const нагору до перетинання з ізотермою, що
відповідає температурі нагрівання повітря t1(рисунок. 1.).
Процес охолодження повітря (що має початкову температуру t1) при
постійному вологовмісті до його насичення зображується вертикально проведеною
прямою з крапки В (що характеризує початковий стан охолоджуваного повітря)
униз до перетинання з лінією ф = 100% (відрізок ВС Рис.) точка перетинання ліній
х = const і ф = 100% (т. С) характеризує стан повітря в результаті його
охолодження при х = const і називається точкою роси. Ізотерма, що проходить
через цю точку, визначає температуру точки роси tp,. Подальше охолодження
повітря нижче температури точки роси (наприклад до t = ^) приводить до
конденсації з нього частини вологи і відповідно - до зменшення його вологовмісту
від х0 до хп. На діаграмі процес охолодження насиченого повітря збігається з
лінією ф = 100% (крива СЕ), (Рис. 3.2).
При адіабатичному сушінні волога з матеріалу буде випаровуватися тільки
за рахунок тепла, переданого матеріалу повітрям. При цьому, якщо температура
матеріалу, що висушується, ( а отже, і вологи, що міститься в ньому,) не
змінюється і дорівнює 0°С, то ентальпія повітря після сушіння І2 буде дорівнює
його ентальпії перед сушінням І 1, тому що все тепло, віддане повітрям на випар
вологи, повертається назад у повітря з парами, що віддаляються з матеріалу.
Одночасно знижується температура, збільшується вологовміст і відносна вологість
повітря. Такий процес має назву теоретичного процесу сушіння ( І2 = І1 = І = const).
Для сушильної практики велике значення має адіабатичний процес випару з
вільної поверхні рідини, подібний із процесом випару з поверхні вологого
матеріалу в початковий період сушіння.
Після досягнення рівноваги між вологим повітрям і вологою, що
випаровується, температура останньої прийме постійне значення, рівне
температурі мокрого термометра V Сталу температуру мокрого термометра, що
прийме повітря наприкінці процесу насичення, називають температурою
адіабатичного насичення. Якщо ^ > 0, то випаровувана волога, що надходить у
повітря, W вносить у нього деяку кількість тепла W-с-^, тому адіабатичний процес
охолодження повітря в цьому випадку відбувається з підвищенням його ентальпії
(І2 >І1).
 /і
I

- і в
§
о
ч ° А _У, Ф=1 00%

10
Ір
Іп

Xп X X
0
Рисунок 2. Процес нагрівання повітря на І-х діаграмі

Рисунок 3. Процес охолодження повітря в 1-х діаграмі

Якщо L - витрата сухого повітря на випар, то:

Ь •(12 - / 1) = Ж • с • ім , (19)
7 , Ж
12 Л _ Ь ' С • ^М■ (20)
де с - теплоємність води.
 Величина W/L показує збільшення вологовмісту повітря в процесі його
адіабатичного охолодження, рівне (хм - х1), де хм - вологовміст повітря при його
повному насиченні вологою при t = W
I = I 2 —xM ■c ■tM , при x = 0. (21)
Це рівняння служить для нанесення на 1-х діаграму ліній постійної
температури ^ = const (лінії постійної температури адіабатичного насичення).
Зміна стану повітря (температури, вологовмісту і відносної вологості) при
адіабатичному процесі випару вологи з вільної поверхні рідини відбувається по
лінії ^ = const. (рисунок 3).
Різниця між температурою повітря te і температурою мокрого термометра ^
характеризує здатність повітря поглинати вологу з матеріалу і зветься
потенціалом сушіння є:
є = tB —tM . (22)
Потенціал сушіння характеризує швидкість випару вологи з матеріалу, що
залежить від стану повітря і температури процесу, тобто визначається спільним
впливом тепло- і масообміну. Коли повітря цілком насичується вологою (tB= ^),
величина є стає рівної нулю.

Рівновага при сушінні

Якщо матеріал знаходиться в контакті з вологим повітрям, то принципово

можливі два процеси:
1) сушіння (десорбція вологи з матеріалу) при парціальному тиску пари над
поверхнею матеріалу Рм, що перевищує його парціальний тиск у повітрі чи газі Рп,
тобто при Рм >Рп;
2) зволоження (сорбція вологи матеріалом) при Рм<Рп.
У процесі сушіння величина Рм зменшується і наближається до межі Рм = Рп.
При цьому настає стан динамічної рівноваги, якому відповідає гранична вологість
матеріалу, називана рівноважною вологістю - шр.
Вона залежить від парціального тиску водяної пари над матеріалом Рп чи
пропорційної йому величини відносної вологості повітря ф і визначається
дослідним шляхом.
Форми зв'язку вологи з матеріалом
Класифікація форм зв'язку вологи з матеріалом (по П.А.Ребиндеру):
1) хімічна;
2) фізико-хімічна;
3) фізико-механічна.
Хімічно зв'язана волога найбільш міцно з'єднана з матеріалом і може бути
вилучена тільки при нагріванні матеріалу до високих температур чи у результаті
проведення хімічної реакції. Ця волога не може бути вилучена з матеріалу при
сушінні.
У процесі сушіння видаляється волога, зв'язана з матеріалом фізико-
хімічним чи механічним шляхом. Найбільш легко видаляється механічно зв'язана
волога, що підрозділяється на вологу макрокапілярів і мікрокапілярів (капілярів із
середнім радіусом приблизно більше і менше 10-5 см). Волога макрокапілярів
вільно видаляється не тільки сушінням, але і механічними способами.
Фізико-хімічний зв'язок поєднує два види вологи, що відрізняються міцністю
зв'язку з матеріалом:
- адсорбційно зв'язана волога;
- осмотично зв'язана волога.
 Перша міцно утримується на поверхні й у порах матеріалу.
Осмотично зв'язана волога, називається також вологою набрякання,
знаходиться усередині кліток матеріалу й утримується осмотичними силами.
Стосовно до процесу сушіння вологу класифікують на:
- вільну
- зв'язану.
Під вільною, розуміють вологу, швидкість випару якої з матеріалу дорівнює
швидкості випару води з вільної поверхні. Отже, при наявності вільної вологи
Рм = Рн, де Рн - тиск насиченої пари води над її вільною поверхнею.
Під зв'язаною розуміють вологу, швидкість випару якої з матеріалу менше
швидкості випару води з вільної поверхні Рм < Рн.

Вологість матеріалу і зміна його стану в процесі сушіння

Вологість матеріалу може бути розрахована відносно його загальної

кількості G чи кількості абсолютно сухої речовини Gc, що знаходиться в ньому,
причому:
О = Ос + Ош (23)
Gвл - кількість вологи, що міститься в матеріалі.
Вологість, віднесена до загальної кількості матеріалу (у %):
о = °в л .. 10 0 . (24)
О
Вологість, віднесена до кількості абсолютно сухого матеріалу:

ос = . 100 . (25)
Ос
Кількість абсолютно сухого матеріалу не міняється в процесі сушіння, і для
спрощення розрахунків звичайно користаються величинами о с' Вологість,
віднесена до кількості абсолютно сухого матеріалу о с, і вологість, розрахована на
його загальну кількість о, зв'язані між собою залежністю:
с о
о = .100. (26)
100 - о
чи
с
о
о = ■. 100. (27)
100 + а с
Розглянемо зміну стану матеріалу в процесі сушіння.
При зміні вологості від ш1до шг матеріал містить вільну вологу (Рм= Рн) і
знаходиться у вологому стані. При зміні вологості від шмдо шр матеріал містить
зв'язану вологу (Рм<Рн) і знаходиться в гігроскопічному стані. Точка А називається
гігроскопічною, а відповідна їй вологість шг - гігроскопічною вологістю. Так само як і
у всій області вологого стану в точці А, що відповідає ф = 100%, Рм = Рн
Гігроскопічна вологість шгзнаходиться на границі вільної і зв'язаної вологи в
матеріалі. Вільна волога буде видаляться з матеріалу при будь-якій відносній
вологості навколишнього середовища менше 100%. Видалення зв'язаної вологи
можливо лише при тій відносній вологості навколишнього середовища, який
відповідає вологість матеріалу більша рівноважної. На нашому рисунку вся
область, де матеріал може сушитися, заштрихована. При гігроскопічному стані
матеріалу, що відповідає області над кривою рівноважної вологості, можливо
тільки зволоження матеріалу, але не його сушіння.
 Лекція 18.

Конвективна сушарка. Розрахунок матеріального й теплового

балансів.

Матеріальний і тепловий баланс сушіння

Матеріальний баланс
Баланс по матеріалу, що висушується, є загальним для конвективного,
контактного й іншого видів сушіння.
Для складання балансу позначимо:
G1 - кількість вологого матеріалу, що надходить на сушіння, кг/год;
G2 - кількість висушеного матеріалу, кг/год;
ш1 і ю2 - початкова і кінцева вологість матеріалу відповідно, %
W - кількість вологи, що видаляється з матеріалу при сушінні, кг/ч.
Матеріальний баланс по всьому матеріалі, що піддається сушінню:
О1 = G2 + Ж (1)
По абсолютно сухій речовині в матеріалі, що висушується:
100 - ю 1 = ^ 100 - ю 2
(2)
100 = 2 100
Таким чином:
100 - сог
О = G2 (3)
100 - о>1
чи
100 - ю1
^2 = О • (4)
100 - о)г
Звичайно метою складання матеріального балансу є визначення кількості
вологи W, що видаляється при сушінні.
Ж = G1- G2, (5)
чи
100 - ю со1- ю 2
Ж = О - Ох• = О 1 •7 7 7 (6)
100 - юг 100 - ю 2
а також:
Ю - ю2
Ж = Ог (7)
100 - ю 1
Рисунок 1. Зміна вологості матеріалу в процесі сушіння

Якщо кількість вологи W відомо, то ми можемо з останнього рівняння

визначити кількість висушеного матеріалу G2.
Рівняння для розрахунку W є основними рівняннями матеріального балансу
процесів сушіння.
При розрахунку конвективних сушарок крім балансу по матеріалу, що
висушується, складають матеріальний баланс по волозі, з якого знаходять витрати
сухого повітря на сушіння.
Розглянемо основну схему процесів конвективного сушіння на прикладі
повітряної сушарки, у якій повітря нагрівається тільки в підігрівнику (калорифері)
перед сушаркою й однократно проходить через сушарку (рисунок 2).
Отже, нехай на сушіння надходить повітря з вологовмістом Х0 кг/кг сухого
повітря, причому витрата абсолютно сухого повітря складає L кг/г.
Із сушарки (при відсутності втрат повітря) виходить така ж кількість
абсолютна сухого повітря, а вологовміст міняється до Х2 кг/кг сухого повітря.
Кількість вологи, що випаровується з матеріалу в сушарці, складає W кг/г.
Б ез н а гр ів у

Рисунок 2. Принципова схема конвективної сушарки безперервної дії

 Матеріальний баланс по волозі:
Ь •х о + "Ж= Ь •х2 (8)
Визначимо витрата абсолютно сухого повітря на сушіння:
Ж
Ь= (9)
Х2 Х0
Питома витрата повітря на випар з матеріалу 1 кг вологи дорівнює:
1
(10)
Х2 _ Х0

Тепловий баланс сушарок

Розглянемо теплові баланси найбільш розповсюджених конвективних і
контактних сушарок.
Конвективні сушарки
На сушіння надходить G1 кг/год вихідного матеріалу, що має температуру
01°С. У сушарці з матеріалу випаровується W кг/год вологи, а із сушарки
віддаляється G2 кг/год висушені матеріали при температурі 02°С.
Позначимо питому теплоємність висушеного матеріалу СмДж/(кг-град) і
теплоємність вологи св Дж/(кг-град). [ для води св = 4,19 Дж/(кг-град) ].
У сушарку подається вологе повітря (сушильний агент), що містить L кг/год
абсолютно сухого повітря. Перед калорифером повітря має ентальпію І0 Дж/кг
сухого повітря, після нагрівання, тобто на вході в сушарку, ентальпія повітря
підвищується до І 1Дж/кг сухого повітря. У процесі сушіння в результаті передачі
тепла матеріалу, поглинання вологи, що випаровується з матеріалу, і втрати тепла
в навколишнє середовище ентальпія повітря змінюється і на виході із сушарки
ентальпія відпрацьованого повітря дорівнює І2Дж/кг сухого повітря.
Варто враховувати, що в сушарці можуть бути транспортні пристрої, на яких
знаходиться матеріал, що висушується (наприклад, вагонетки і т.і.). Нехай маса
цих пристроїв Gт кг, питома теплоємність їхнього матеріалу ст Дж/(кг-град),
температура на вході в сушарку ^ н. У сушарці температура транспортних
пристроїв зростає і досягає на виході із сушарки.
Далі К1 - калорифер, установлений перед сушаркою;
К2 - калорифер усередині камери сушарки.
З урахуванням утрат тепла сушаркою в навколишнє середовище, маємо:
Прихід тепла___________________________________________________________
- з зовнішнім повітрям ь •її

- з вологим матеріалом *
- кількість вологого матеріалу G1у тепловому балансі
розглядається як сума кількостей висушеного матеріалу G2 і
випаруваної вологи W)

- з висушеним матеріалом 02 •См

- з вологою, що випаровується з матеріалу

Ж •Св -01
 - з транспортними пристроями От •Є:

- в основному калорифері ( зовнішньому ) Ок

- у додатковому калорифері (внутрішньому )

ОД

Витрата тепла
- з відпрацьованим повітрям Ь •12

- з висушеним матеріалом О2 •с

- з транспортними пристроями От■с

- витрати тепла в навколишнє середовище Оп

Для сталого процесу сушіння тепловий баланс має вид:

ь •/ 0 + с ^2 • см • д-1+ ж • св •ді + ° т• ст•ї тн + ° + о д =
(11)
= ь •12 + О 2 • сн '@2 ^ О т• ст• їтк ^ 0 П•
З цього рівняння можна визначити загальну витрату тепла ( Qк + Qд) на
сушіння:
0 к + 0 Д = Ь •(12 —1о) + О2 • сн •@2 —@і) +
(12)
+От • с т• (ї тк —ї тн) —Ж •св • @і + 0 П•
Розділивши обидві частини на W, одержимо вираз для питомої витрати
тепла (тобто на 1 кг випаруваної вологи):
Чк ^ ЧД = 1 •( /2 —1 о) ^ Чм ^ Чт—св • @і + чп ■ (13)
Питома витрата тепла в основному (зовнішньому) калорифері можна
представити у виді:
Чк = 1•( / і —1о) ■ (14)
Підставивши це вираження в останнє рівняння, одержимо:
1 •( 1і —1 о) + Чд = І •(12 —1 о) + ум + Чт—с в •@і ^ чп ■ (15)
чи
1 •( 12 —1і) = ЧД + св •@і —Чи —Чт —Чп ■ (16)
Чд + сВ •ві —чм —ЧТ —ЧП позначимо А ■
Тоді:
І •(1 2 —1і) = А (17)
чи

12 = 1 ^---- ■ (1 8 )
2 і І
 Вхідна в рівняння величина А, виражає різницю між приходом і витратою
тепла безпосередньо в камері сушарки, без обліку тепла, принесеного повітрям,
нагрітим у калорифері.
Величину А називають внутрішнім балансом сушильної камери.
Підставляючи в рівняння для А, значення L , одержимо:
■ А іA = h z L l = а (19)
.X2 «X2 Хі
Для аналізу і розрахунку процесів сушіння зручно ввести поняття про
теоретичну сушарку, у якій температура матеріалу, що надходить на сушіння,
дорівнює нулю, немає витрати тепла на нагрівання матеріалу і транспортних
пристроїв, немає додаткового підведення тепла в самій сушильній камері і втрат
тепла в навколишнє середовище.
Отже, для теоретичної сушарки:
qд = св ' 0 і = qM = qT = qn = 0 (20)
і
А = 0. (21)
При цьому відповідно до рівняння теплового балансу при L^0 для
теоретичної сушарки:
I = 12 (22)
Процес сушіння в такій сушарці зображується на I-х діаграмі лінією I = const.
Це означає, що випар вологи в теоретичній сушарці відбувається тільки за
рахунок охолодження повітря, причому кількість тепла, переданого повітрям,
цілком повертається в нього з вологою, що випаровується з матеріалу.
У дійсних сушарках ентальпія повітря в сушильній камері звичайно не
залишається постійної. Якщо прихід тепла в камері сушарки (qfl + св-01) більше його
витрати ^ м + q-г + q^, тобто величина А позитивна, то ентальпія повітря при
сушінні зростає (I2 > I1). При негативному значенні А ентальпія повітря в процесі
сушіння зменшується і І2 < I1.
 Лекція 19.

Розрахунок матеріального й теплового балансів по І-х діаграмі.

Варіанти процесів сушіння та їх аналіз

Визначення витрат повітря і тепла на сушіння.

До числа основних задач технологічного розрахунку конвективних сушарок
відноситься визначення витрат повітря (газу) і тепла на сушіння.
Ці величини можуть бути знайдені як чисто аналітичними, так і
графоаналітичним шляхом.

Графоаналітичний розрахунок процесу сушіння

Розглянемо зображення процесу сушіння в теоретичній сушарці. Для

розрахунку повинні бути відомі два будь-яких параметри зовнішнього повітря:
звичайно такими параметрами є його температура t0 і відносна вологість ф0. По
перетинанню ліній t0 = const і ф0 = const знаходять точку А, що характеризує стан
повітря перед калорифером.
З т. А проводять вертикаль до перетинання з ізотермою t1 = const, де t1 -
температура повітря після калорифера, що повинна бути задана.
Точка перетинання В характеризує стан нагрітого повітря перед входом у
сушильну камеру. Вертикальний відрізок АВ зображує процес нагрівання повітря в
калорифері, що протікає при x0 = x1 = const. (x1 - вологовміст нагрітого повітря).
Зображення процесів сушіння на I-x діаграмі
а) теоретична сушарка (рисунок. 1);
б) дійсна сушарка (рисунок 2).
Ламана лінія АВС - графічне зображення всього процесу зміни стану повітря
в теоретичній сушарці (у калорифері й у сушильній камері), що працює за
основною схемою.
Завершивши побудову, для точок А и С знаходять на діаграмі значення
x0 = x1 і х2 і для точок В и А - значення I1 і I0, за допомогою яких визначають питому
витрату тепла qRв основному калорифері. Помноживши величини l і qRна W,
знаходять витрати повітря L і тепла Q на сушіння.
Домашнє завдання.
Для зображення процесу в дійсній сушарці з крапки А, що характеризує стан
повітря перед калорифером, проводять вертикаль до перетинання з заданою
ізотермою t1 = const. З т. перетинання В, що характеризує стан нагрітого повітря
перед входом у сушильну камеру, проводять лінію I1 = const довільної довжини. На
цій лінії вибирають будь-яку крапку е і відкладають від її нагору (при А > 0) чи вниз
(при А < 0) відрізок

eE = ef •— (1)
M
де ef - відстань по горизонталі від крапки е до лінії АВ ^ ^ ^ c o n s t ) ;
М = т у/ т х - відношення масштабів діаграми I-X.
Кінець відрізка еЕ (т.Е) лежить на лінії процесу в дійсній сушарці. Тому,
з'єднуючи крапки Е и В і продовжуючи відрізок ВЕ до перетинання з заданою
ізотермою t2=const (ф2=const), знаходять крапку С1 чи С2, що виражає стан
відпрацьованого повітря. Опускаючи з крапки С1 чи С2 перпендикуляр на
вертикаль АВ, будемо мати відповідно відрізок С1Д1 чи С2Д2, що характеризує
збільшення вологовмісту повітря в сушильній камері в умовах дійсного процесу.
При відомих параметрах зовнішнього повітря (звичайно ^ і ф0) розрахунок
сушарок можливий і в тому випадку, якщо температура нагрівання повітря ^ не
задана в явному виді, а відомі які-небудь два параметри обробленого повітря
(наприклад, ^ і ф2). У цьому випадку побудова процесу починають від заданої
крапки (С, С1 чи С2).
Для теоретичної сушарки (див. мал. А) із заданої крапки С проводять лінію
I1=I2=I=const до перетинання з вертикаллю х0=const у крапку В, через який і
проходить шукана ізотерма t1=const.
Побудова процесу для дійсної сушарки так само починають від заданої
крапки С1 (при А>0), від якої відкладають униз (у масштабі ентальпій) відрізок
С1К1=А/І=А(х'2-х0)/ту (див. мал. б) і через отриману крапку К1 проводять лінію
I1=const до перетинання з лінією Х0=const у крапці В. Через цю крапку буде
проходити шукана ізотерма t1=const. Крапку В, що характеризує стан повітря при
надходженні в сушильну камеру, з'єднують із крапкою С1. Лінія АВС1 зображує
процес у дійсній сушильній камері при А>0, коли зміна стану повітря в сушильній
камері відбувається з підвищенням энтальпії (І2>11).

Рисунок. 1. Зображення процесу сушіння на 1-х діаграмі (теоретична сушарка)

Рисунок. 2. Зображення процесу сушіння на 1-х діаграмі (дійсна сушарка)
При Л<0, коли зміна стану повітря в сушильній камері відбувається зі
зниженням ентальпії (І2<11), відрізок С2К2=Л/І=Л(х''2-х0) / т У відкладають нагору від
заданої крапки С2. Через отриману крапку К2 проводять лінію I1=const до
перетинання з лінією Х0=const у крапці В.

Варіанти процесу сушіння

При визначеному сполученні властивостей сушильного агента і швидкості

його руху щодо матеріалу досягається той чи інший режим сушіння в конвективній
сушарці.
У сушарці основного варіанта (раніше розглянутого) створюються жорсткі
умови сушіння, тому що всі тепло, необхідне для випару вологи з матеріалу,
підводиться однократно (у зовнішньому калорифері) і повітря нагрівається відразу
до відносно високої температури ^ що є звичайно гранично припустимої для
матеріалу, що висушується. При перевищенні цієї температури можливе
розкладання матеріалу чи погіршення його якості. При нагріванні в калорифері
вологовміст повітря залишається незмінним і різко падає його відносна вологість.
Тому сушіння за основною схемою відбувається при значному перепаді
температур, в атмосфері повітря з малим вологовмістом х и низьким значенням
відносної вологості ф.
У ряді випадків матеріали вимагають сушіння в більш м'яких умовах: у
вологому повітрі і при більш низьких температурах. Для цієї мети в сушильній
техніці широко застосовують різні варіанти процесу сушіння.

Сушіння з частковим підігрівом повітря в сушильній камері

У цьому процесі в зовнішньому калорифері К1 повітря отримує лише частину

тепла, а інша частина передається за допомогою додаткового калорифера К2,
встановленого в сушильній камері.
Для простоти на діаграмі 1-х зображений процес у теоретичній сушарці, що
працює по цьому варіанту. З діаграми видно, що повітря нагрівається в
зовнішньому калорифері до температури ґ 1, що допускається властивостями
матеріалу (вертикаль АВ'), випар вологи з матеріалу зображується лінією В'С.
Весь процес у сушарці зображується на діаграмі ламаної АВ'С (рисунок 5).

Рисунок 3. Зображення теоретичного процесу сушіння з частковим підігрівом

повітря в сушильній камері на 1-х діаграмі
Загальна кількість тепла на нагрівання повітря складається в даному
випадку з тепла, яке підводиться в основному (зовнішньому) калорифері qк, і
тепла, що підводиться в додатковому калорифері qд:
1 - 10 + 1 - 1 А В ' ш, В ' В шу
Як + ЯД (2)
Х2 —Х 0 Х2 —Х 0 Б Є шх Б Є шх
чи
(А В '+ В ' В) ш1 _ АВ
Як + Яд _ ■М
БЄ ШX Б Є
де М - відношення масштабів діаграми.
Перевагою описаного варіанта сушіння є те, що в камеру сушарки
підводиться повітря, нагріте до більш низької температури, чим за основною
схемою сушіння. Це дозволяє проводити процес при перепаді температур ГН2
менше, ніж у сушарці основної схеми, де зазначений перепад був би дорівнює ^ 1-
У і треба було б нагріти повітря в зовнішньому калорифері до температури ^
(точка В), що перевищує припустиму для даного матеріалу ( ґ 1).

Сушіння з проміжним підігрівом повітря по зонах

Сушіння, що працює за цією схемою (рисунок 7.), складається з ряду зон, у

кожній з яких установлений додатковий калорифер (на мал. для простоти показані
2 зони).
Такий багаторазовий, чи східчастий, підігрів повітря в сушильній камері
дозволяє вести сушіння в м'яких умовах - при невеликому перепаді температур у
камері, що і забезпечує більш гнучкі умови сушіння.
Повітря, нагріте у зовнішньому калорифері, проходить зону 1, де витягує з
матеріалу частину вологи і трохи охолоджується, після чого надходить у зону 2, на
вході в яку нагрівається в калорифері Кі, сушить матеріал, після чого знову
підігрівається в калорифері К2, потім надходить у наступну зону і т.д.
Таким чином, повітря проходить послідовно всі зони, у кожній з яких
здійснюється процес сушіння за основною схемою.
 Тому зміна стану повітря носить східчастий характер і зображується на
діаграмі 1-х ламаною лінією АВ'С'В"С"ВМ'С (для теоретичної сушарки).
Відповідно до схеми (Рис.16), відпрацьоване повітря кожної попередньої
ступіні є вихідним для наступної і нагрівається в ній при x=const Отже
х0 = х '0 = х ', (3)
у ' _ у '' _ у ''
•/V 2 «/V о «/V і (4)
у»
«Д- 2
_ у '»
«а - о
_ у '»
«а - і (5)
нижні індекси відносяться відповідно до вихідного, нагрітого і відпрацьованого
повітря, а верхні індекси вказують порядковий номер зони.
Разом з тим витрата абсолютно сухого повітря однакова для всіх зон і
дорівнює його витраті для всієї сушарки:

І '■Ж ' = І ''■Ж '' = І '''■Ж ''' = Ь = — 1----- Ж (6)

Бет X

Рисунок 4. Крива швидкості сушіння

х0 ,фо ,1о ^о
А

Рисунок 5. Принципова схема сушарки з проміжним підігрівом повітря по зонах

повітря по зонах
Дійсну сушарку, що працює по цьому варіанті, розраховують послідовно від
зони до зони, роблячи побудову процесу для кожної зони так само, як для сушарки
основної схеми.

Сушіння з частковою рециркуляцією відпрацьованого повітря

При сушінні за цією схемою частина відпрацьованого повітря повертається і

змішується перед зовнішнім калорифером зі свіжим повітрям, що надходить у
сушарку. У деяких схемах змішання відпрацьованого повітря зі свіжим може
відбуватися після зовнішнього калорифера.
 Лекція 20.

Кінетика сушіння. Періоди процесу. Визначення часу сушіння

Швидкість і періоди сушіння

Швидкість сушіння визначається з метою розрахунку тривалості сушіння.

Процес сушіння протікає зі швидкістю, що залежить від форми зв'язку
вологи з матеріалом і механізму переміщення в ньому вологи.
Кінетика сушіння характеризується зміною в часі середньої вологості
матеріалу, віднесеної до кількості абсолютно сухого матеріалу шс' Залежність між
вологістю шс матеріалу і часом т зображується кривого сушіння, що будують по
дослідним даним.
У загальному випадку крива сушіння складається з декількох ділянок, що
відповідають різним періодам сушіння (рисунок 1).
Після невеликого проміжку часу, періоду нагрівання матеріалу, протягом
якого вологість знижується незначно (по кривої АВ), настає період постійної
швидкості сушіння (I період). При цьому вологість матеріалу інтенсивно
зменшується по прямолінійному закону (ВС).
Таке зменшення вологості спостерігається до досягнення першої критичної
вологості шскрі, після чого починається період падаючої швидкості сушіння (II
період). У цьому періоді зменшення вологості матеріалу виражається деякою
кривою (крива СЕ), що у загальному випадку складається з двох ділянок різної
кривизни (відрізки СД і ДЕ). Точка перегину Д відповідає другій критичній вологості
юскр2. Наприкінці другого періоду сушіння вологість матеріалу асимптотично
наближається до рівноважного. Досягнення рівноважної вологості шр означає
повне припинення подальшого випару вологи з матеріалу (крапка К).
Швидкість сушіння визначається зменшенням вологості матеріалу йшс за
деякий нескінченно малий проміжок часу dт, тобто виражається відношенням:

V-- (1)
йт
Вологість матеріалу шсзвичайно виражається в %, хоча за змістом вона
повинна виражатися в кг/кг (тобто кг вологи на кг сухого матеріалу). Тому
-1 -1
швидкість сушіння виражається в сек чи год , у залежності від того, у яких
одиницях виміряється час сушіння.
Швидкість сушіння може бути визначена за допомогою кривої сушіння
шляхом графічного диференціювання. Для матеріалу даної вологості швидкість
сушіння буде виражатися тангенсом кута нахилу дотичної, проведеної до крапки
кривої, що відповідає вологості матеріалу. Зокрема, для I періоду швидкість
сушіння буде відповідати tga=const.
У кожнім конкретному випадку вигляд функції шс= ^т) може відрізнятися від
раніше приведеного на рисунок 1. у залежності від форми і структури матеріалу, а
також виду зв'язку вологи. Дані про швидкість сушіння, отримані за допомогою
кривої сушіння, зображуються у вигляді кривої швидкості сушіння, що будують у
координатах швидкість сушіння - вологість матеріалу v=f(wс)
 Рисунок 1. Крива сушіння матеріалу

Рисунок 2. Крива швидкості сушіння

На рисунку 2 показана крива швидкості сушіння відповідна кривій сушіння
на рисунку 1. Горизонтальний відрізок ВС відповідає періоду постійної швидкості (I
період), а відрізок СЕ - період падаючої швидкості (II період). У перший період
відбувається інтенсивний поверхневий випар вільної вологи. У точці С (при першій
критичній вологості шекрі) вологість на поверхні матеріалу стає рівною
гігроскопічній. З цього моменту починається випар зв'язаної вологи. Точка Д (друга
критична вологість) відповідає досягненню рівноважної вологості на поверхні
матеріалу (усередині матеріалу вологість перевищує рівноважну). Починаючи з
цього моменту й аж до встановлення рівноважної вологості по всій товщині
матеріалу, швидкість сушіння визначається швидкістю внутрішньої дифузії вологи
з глибини матеріалу до його поверхні. Одночасно унаслідок висихання все менша
поверхня матеріалу залишається доступної для випару вологи в навколишнє
а а а аV а ^
середовище і швидкість сушіння падає непропорційно зменшенню вологості о
матеріалу.
 Зміна температури матеріалу в процесі сушіння

Для аналізу процесу сушіння, крім кривої швидкості, важливо знати також
характер зміни температури матеріалу 0 у залежності від його вологості о, тому
що зі зміною 0 можуть змінюватися властивості матеріалу.
За короткочасний період прогріву матеріалу його температура швидко
підвищується і досягає постійної величини - температури мокрого термометра ^. У
період постійної швидкості сушіння (I період) усе тепло, яке підводиться до
матеріалу, витрачається на інтенсивний поверхневий випар вологи і температура
матеріалу залишається постійною, рівній температурі випару рідини з вільної
поверхні (0= у. У період падаючої швидкості (II період) випар вологи з поверхні
матеріалу сповільнюється і його температура починає підвищуватися (0> у. Коли
вологість матеріалу зменшується до рівноважної і швидкість випару вологи падає
до нуля, температура матеріалу досягає найбільшого значення - стає рівній
температурі навколишнього середовища (0 ^ в).

Інтенсивність випару вологи

Швидкість сушіння визначає один з найважливіших технологічних

параметрів - інтенсивність випару вологи з матеріалу т , що виражається кількістю
вологи, що випаровується з одиниці поверхні матеріалу F в одиницю часу:
Ж
т = ------ (2)
^-т
де т - загальна тривалість сушіння.
Інтенсивність випару вологи зв'язана з механізмом тепло - і масообміну
вологого матеріалу з навколишнім середовищем. Цей механізм є досить
складним, тому що включає процеси переміщення вологи з глибини матеріалу до
його поверхні і переміщення вологи (у виді пари) з поверхні матеріалу в
навколишнє середовище. Кожний з цих процесів підкоряється власним
закономірностям і протікає з різною інтенсивністю в різні періоди сушіння.

Випар вологи з поверхні матеріалу

Випар вологи з поверхні матеріалу відбувається головним чином у наслідок

дифузії пари через прикордонний шар повітря в поверхні матеріалу (зовнішня
дифузія). Таким шляхом здійснюється перенос 90% усієї вологи; він
обумовлюється рушійною силою - різницею концентрацій чи різницею парціальних
тисків пари у поверхні матеріалу рм і в навколишнім середовищі рп. Крім
дифузійного потоку, перенос деякої кількості вологи і тепла відбувається за
рахунок руху молекул пари в прикордонному шарі, також прискорює переміщення
молекул пари (термодифузія). В умовах конвективного сушіння, при відносно
низьких температурах, перенос вологи за рахунок термодифузії зневажливо
малий.
У період постійної швидкості вологість матеріалу більше гігроскопічної, пара
у його поверхні є насиченою (рм=рн) і відповідає температурі мокрого термометра
^. У цей період відбувається інтенсивне надходження вологи з внутрішніх шарів
матеріалу до його поверхні. Швидкість поверхневого випару вологи з матеріалу
може бути прийнятою рівною швидкості випару її з вільної поверхні рідини і
визначена, відповідно до закону Дальтона. Тому рівняння вологовіддачі з поверхні
матеріалу має вигляд:

т = р -(Р „ - Рп )■760 (3)

В
де р - коефіцієнт масовіддачі (вологовіддачі).
У цьому рівнянні парціальні тиски рн і рп, а також барометричний тиск
виражені в мм рт ст.
Виражаючи коефіцієнт масовіддачі через дифузійний критерій Нуссельта

т '= £ ± (4)
в
представимо рівняння у формі:
№ '■В п
т = --------- п ( РН (5)
Ь
У цьому рівнянні Dп - коефіцієнт вологопровідності (для вологи, що
знаходиться пароподібному стані); Dп - аналог коефіцієнта теплопровідності
(знаходиться досвідчений шляхом); L - визначальний геометричний розмір по
напрямку руху повітря уздовж поверхні випару вологи з матеріалу.
Труднощі практичного використання цих рівнянь полягає в тім, що р і
відповідно Мп залежать не тільки від основного фактора - швидкості повітря (газу),
але і від багатьох інших: умов обтікання сушильним агентом поверхні матеріалу, її
форми і розмірів, температури сушіння і т.п.

Переміщення вологи у середині матеріалу

При випарі вологи з поверхні матеріалу усередині нього виникає градієнт

вологості, що і забезпечує подальше переміщення вологи з внутрішніх шарів
матеріалу до його поверхні (внутрішню дифузію вологи). У перший період сушіння
перепад вологості усередині матеріалу настільки великий, що вплив, лімітуючий
на швидкість сушіння, має швидкість поверхневого випару (зовнішня дифузія).
Однак, після того як вологість на поверхні знижується до гігроскопічної і продовжує
зменшуватися, тобто в II періоді сушіння, що визначальне значення для швидкості
процесу має внутрішня дифузія вологи.
У I період сушіння волога усередині матеріалу переміщається у виді рідини
(капілярно й осмотично зв'язана волога).
З початком II періоду починається нерівномірна усадка матеріалу. На стадії
рівномірно падаючої швидкості спостерігаються місцеві поглиблення поверхні
випару і починається випар усередині матеріалу. При цьому капілярна волога і
деяка частина адсорбційно зв'язаної вологи переміщаються вже усередині
матеріалу у виді пари.
Надалі поверхневий шар матеріалу поступово цілком висихає, зовнішня
поверхня випару стає усе менше геометричної поверхні матеріалу і відповідно
зростає опір внутрішньої дифузії вологи. Тому на стадії нерівномірно падаючої
швидкості II періоду найбільше міцно зв'язана з матеріалом адсорбційна волога
переміщається усередині нього тільки у виді пари.
Явище переносу вологи усередині матеріалу має назву вологопровідності.
Інтенсивність, чи щільність, потоку вологи, що переміщається усередині матеріалу,
пропорційна градієнту концентрації вологи (д с/д п):
т -к
лвн —
л (6)
ди
Знак "-" у правій частині цього виразу показує, що волога рухається від шару
з більшої до шару з меншою концентрацією вологи, тобто в напрямку,
протилежному градієнту концентрації.
Концентрація вологи дорівнює добутку вологості матеріалу, віднесеної до
кількості абсолютно сухої речовини шс, на густину рс абсолютно сухої речовини:
с = юС ■Рс (7)
Підставляючи цей вираз в попередній і з огляду на, що рс є величиною
постійної, одержимо:
дюс
т -квн ■Рс (8)
ди
Коефіцієнт квн називається коефіцієнтом вологопровідності. По фізичній суті
він являє собою коефіцієнт внутрішньої дифузії вологи в матеріалі і виражається в
м2/год. Його величина залежить від форми зв'язку вологи з матеріалом, вологості
матеріалу і температури сушіння, тобто різна на різних стадіях процесу і може
бути визначена тільки дослідним шляхом.
З аналізу вище приведених залежностей випливає, що такі зовнішні
фактори, як підвищення температури і збільшення швидкості сушильного агента,
зниження його відносної вологості і барометричного тиску, сприятливо впливають
на підвищення інтенсивності поверхневого випару і внутрішньої дифузії вологи в
матеріалі при конвективному сушінні.

Тривалість процесу сушіння

У сушарках періодичної дії сушіння є нестаціонарним процесом: вологість

матеріалу в процесі сушіння змінюється в просторі (по перетину і товщині
матеріалу) і в часі. Швидкість зменшення вологості матеріалу (д шс/д т) може бути
виражена найбільш загальним диференціальним рівнянням вологообміну

д* С квн
• -V ' V ) + к в н ) (9)
дт
де V2 (шс), V2 (^ - оператори Лапласа відповідно для вологості і температури, що
виражають суму других похідних даної перемінної по осях координат.
Припущення: для матеріалу у вигляді плоских пластин можна прийняти, що
волога переміщається в ньому тільки в одному напрямку (наприклад, по осі х),
зводимо рівняння до одномірної задачі.
Коефіцієнт вологопровідності не залежить від вологості матеріалу
(kвн=const).
Зневажаємо термовологопровідністю для конвективної сушарки.
Рівняння прийме вигляд:
дас дV
квн (10)
дт дх2
Це диференціальне рівняння можна вирішувати, знаючи закон розподілу
вологості в матеріалі (початкові умови) на початку сушіння і вираз для щільності
потоку вологи з поверхні матеріалу в навколишнє середовище (граничні умови).
У період постійної швидкості сушіння вологу можна вважати рівномірно
розподіленої по перетині матеріалу, тобто при т=0 шc=const, для цього періоду
коефіцієнт вологопровідності kвн і інтенсивність випару вологи з поверхні
матеріалу m є постійними. І так інтегруючи це рівняння для вище перерахованих
умов і заміняючи вологість ше, виражену в кг/кг сухої речовини, вологістю ш,
вираженої в %, одержують вираз для швидкості сушіння в I період:
Л7 дшс 100т „ ш,—шК1
N = -------- = ----------F = - і ----- К1 (11)
^К &БИ КК1
де m - інтенсивність сушіння;
Gсв - маса абсолютно сухого матеріалу;
F - поверхня випару;
Ш1 і шкоі - початкова вологість і 1 критична вологість матеріалу відповідно;
Кдої - тривалість сушіння за I період при зміні вологості від ш1до шко1.
Отримане рівняння є рівнянням прямої ВС на кривій швидкості сушіння.
З нього визначається тривалість сушіння за I період (Рис.18):
ш1- шк1
*к 1 (12)
N
або при сушінні до деякої кінцевої вологості ш2 маємо:
ш1—ш2
К
1 при ш2 < шк1 (13)
N
Для періоду падаючої швидкості розрахунок швидкості сушіння значно
ускладнюється внаслідок складної і різної конфігурації кривих швидкості сушіння.
Тривалість сушіння в цей період може бути визначена приблизно за допомогою
коефіцієнта швидкості сушіння К;.
Для розрахунку ^ використовують експериментальну криву швидкості
сушіння даного матеріалу, заміняючи в ній криволінійний відрізок (відповідний II
періоду сушіння) похилою прямою, проведеної з крапки шр до горизонтальної
прямолінійної ділянки (Рис.18).
Верхній кінець цієї прямої відповідає приведеній критичній вологості шкп , що
заміняють у першому наближенні першу критичну вологість шкр1.
При цьому рівняння кривої швидкості сушіння для другого періоду може
бути визначене у вигляді:
йш
N =— кс ■(шкі ШР) (14)
йк
N
де кс = ■ - коефіцієнт швидкості сушіння.
’КП ш
ш
■ шР
N - швидкість сушіння в перший період.
У результаті інтегрування цього рівняння в межах від шкп до ш2 (кінцева
вологість матеріалу після сушіння) одержуємо:
ш2 —шР —кс (15)
ШКП —ШР
Відкіля тривалість сушіння за другий період визначають по рівнянню:
1 „ „ ШКП Ш
, ШР
ШШТ7 —1 ШКП ШР
— •2.3 •^ ■N ' 2.3 • {ШКп ш 1) ■l g (16)
к ш2 —шр ш2 —шР
Загальна тривалість сушіння складе:
1 шКП ш
К + К> = — ■ ш шкп ^ 2,3 ■(шкп шр) ■lg (17)
1 2 N ш2 —шР
 Цей метод розрахунку тривалості сушіння з використанням коефіцієнта
швидкості сушіння ^ , запропонований А. В. Ликовим, найбільш розповсюджений.
Перевага його в тім, що цим методом приблизно враховуються реальні умови
сушіння, що протікає в другому періоді при перемінному режимі. Більш точна зміна
стану сушильного агента в процесі сушіння і застосування коефіцієнта
вологопровідності зі зміною вологості матеріалу можна врахувати, розбиваючи
другий період сушіння на кілька етапів і підсумовуючи їхньої тривалості для
визначення часу сушіння за весь період.
Запропоновані також інші наближені емпіричні рівняння, що дозволяють з
тим чи іншим ступенем точності розрахувати тривалість сушіння. їх загальний
недолік - ці рівняння придатні тільки для тих матеріалів і умов, для яких вони були
отримані.
У багатьох випадках, з огляду на складність визначення швидкості і
тривалості сушіння в різні періоди процесу, робочий обсяг конвективних сушарок
Vp знаходять приблизно, користаючись середньою дослідною величиною напруги
обсягу сушарки по волозі А [кг/м3год] - параметром, що виражає кількість вологи,
що видаляється при подібних умовах в одиниця об'єму сушильної камери. При
цьому робочий обсяг сушарки визначається простою залежністю:
Ж
Гр = — , (18)
р А
W - загальна кількість вологи, що видаляється за весь процес сушіння.
 Лекція 21.

Сушильні апарати. Методика їх розрахунку

Конструкції сушарок

Конструкції сушарок відрізняються по ряду ознак:

1) по способу підведення тепла (конвективні, контактні і т.д.);
2) по виду використовуваного теплоносія (повітряні, газові, парові);
3) по величині тиску в сушильній камері (атмосферні і вакуумні);
4) по способу організації процесу (періодичні і неперервні);
5) по взаємному напрямку руху матеріалу і сушильного агента в
конвективних сушарках (прямотечія, протитечія, перехресний тік).

Конвективні сушарки з нерухомим чи щільним шаром матеріалу, що

рухається
- Камерні сушарки. Ці сушарки є апаратами періодичної дії, що
працюють при атмосферному тиску. Вони використовуються у виробництвах
невеликого масштабу для матеріалів, що допускають невисоку температуру
сушіння, наприклад барвники.
- Тунельні сушарки. Ці сушарки відрізняються від камерних тим, що в них
з'єднані один з одним вагонетки повільно переміщаються по рейках уздовж дуже
довгої камери прямокутного перетину. На вході і виході коридор має герметичні
двері, що одночасно періодично відкриваються для довантаження і вивантаження
матеріалу: вагонетка з висушеним матеріалом видаляється з камери, а з
протилежного кінця в неї надходить нова вагонетка з вологим матеріалом.
Сушильний агент рухається прямотіком чи протитоком до матеріалу, що
висушується.
Тунельні сушарки звичайно працюють з частковою рециркуляцією
сушильного агента і використовуються для сушіння великих кількостей штучних
матеріалів (керамічних виробів).
По інтенсивності сушіння тунельні сушарки мало відрізняються від
камерних. їм властиві основні недоліки останніх (тривале і нерівномірне сушіння,
ручне обслуговування).
- Стрічкові сушарки. У цих сушарках сушіння матеріалів проводиться
беззупинно при атмосферному тиску. Сушіння здійснюється гарячим повітрям чи
топковими газами, що рухаються протитечією чи перехресним струмом до
напрямку руху матеріалу.
Водно-стрічкових сушарках із суцільною стрічкою звичайно спостерігається
нерівномірне висушування матеріалів: у внутрішній частині шару, зверненої до
стрічки, кінцева вологість вище, ніж у його зовнішній частині, яку омиває газами чи
повітря.
Більш ефективне застосування багатострічкових сушарок зі стрічками з
металевої сітки. Стрічкові сушарки можуть працювати по різних схемах
сушильного процесу. Стрічкові сушарки громіздкі і складні в обслуговуванні
головним чином через перекоси і розтягання стрічок. Вони не придатні для сушіння
пастоподібних матеріалів, тому для цих цілей їх використовують у комбінації з
вальцовими сушарками.
 Петлеві сушарки. Сушіння пастоподібних матеріалів, а також тонких
листових (папера) роблять у безупинно діючих петлевих сушарках, що працюють
при атмосферному тиску. У них сушіння здійснюється в шарі невеликої товщини
(5...20 мм) при двостороннім омиванні стрічки гарячим повітрям і прогріві
запресованого матеріалу металевим каркасом (сіткою), нагрітими вальцями. Це
забезпечує велику швидкість сушіння в порівнянні з камерними сушарками. Разом
з тим петлеві сушарки відрізняються складністю конструкції і вимагають значних
експлуатаційних витрат.

Конвективні сушарки з перемішуванням шару матеріалу

Барабанні сушарки. Ці сушарки широко застосовуються для безупинного
сушіння при атмосферному тиску кускових, зернистих і сипучих матеріалів
(мінеральних солей, фосфоритів і ін.).
Типи промислових барабанних сушарок різноманітні: сушарки, що працюють
при протитечії сушильного агента і матеріалу, з використанням повітря як
сушильного агента, контактні барабанні сушарки й ін.

Конвективні сушарки з псевдозрідженим шаром матеріалу

Сушарки з киплячим шаром. Ці сушарки є одним із прогресивних типів
апарата для сушіння.
Процес у киплячому шарі дозволяє значно збільшувати поверхню контакту
між частками матеріалу і сушильним агентом, інтенсифікувати випар вологи з
матеріалу і скоротити (до декількох хвилин) тривалість сушіння.
Сушарки з киплячим шаром у даний час успішно застосовуються в хімічній
технології не тільки для сушіння сильно сипучих зернистих матеріалів
(мінеральних і органічних солей), але і матеріалів, підданих комкованню (для ПВХ,
поліетилену і т.д.), а також пастоподібних матеріалів (пігментів, анілінових
барвників), розчинів, розплавів і суспензій. Найбільш поширені однокамерні
сушарки беззупинної дії.
Однак застосовуються і багатокамерні сушарки. Вони більш складні по
конструкції, вимагають великих питомих витрат сушильного агента й
електроенергії. Крім того, процес у них трудніше піддається автоматизації. їхнє
застосування доцільне лише для матеріалів зі значним опором внутрішньої
дифузії вологи, що вимагають тривалого сушіння, а також матеріалів, що
потребують у регулюванні температурного режиму сушіння (у запобіганні
перегріву). У них зручно сполучати процеси сушіння й охолодження матеріалів.
Для матеріалів, мало чуттєвих до нагрівання, застосовують двох і трьох
секційні ступенево-протитічні сушарки з киплячим шаром. За рахунок протитоку
матеріалу і сушильного агента досягається більш високий ступінь насичення газу
вологою, але висушений матеріал стикається з найбільш гарячим теплоносієм.
За допомогою сушарок з киплячим шаром при раціональному апаратурному
оформленні процесу досягається економічне сушіння з високим вологозйомом з
одиниці об'єму сушильної камери. Тому при сушінні деяких продуктів (солей)
сушарки з киплячим шаром витісняють барабанні і менш ефективні сушарки інших
типів.
Розпилюючі сушарки. У цих сушарках досягається висока інтенсивність
випару вологи за рахунок тонкого розпилення матеріалу, що висушується, у
сушильній камері, через яку рухається сушильний агент (нагріте повітря чи
потокові гази). При сушінні в розпиленому стані питома поверхня випару досягає
дуже великої величини, і процес висушування завершується швидко (15-30 сек.). У
цих сушарках досягається швидке сушіння в м'яких температурних умовах, що
дозволяє одержати якісний порошкоподібний продукт, добре розчинний і не
потребуючий подальшої зміни. Можливе сушіння і холодним теплоносієм, коли
розпилюючий матеріал попередньо нагрітий. Однак устаткування дуже громіздке і
дороге в експлуатації.

Конвективні сушарки з пневмотранспортом матеріалу

Для сушіння в зваженому стані зернистих (не сліпаються) і кристалічних
матеріалів застосовують пневматичні сушарки.
Витрата енергії в пневматичних сушарках значний, причому він знижується
зі зменшенням розміру часток матеріалу, що не повинний перевищувати 8-10 мм.
Для сушіння матеріалів з великими частками, а також для видалення з матеріалу
зв'язаної вологи пневматичні сушарки комбінують із сушарками інших типів. Таким
чином, незважаючи на компактність і простоту пристрою, область застосування
пневматичних сушарок обмежена.

Контактні сушарки
Вакуум-сушильні шафи використовують для сушіння малотоннажних
продуктів у виробництвах з різним асортиментом продукції, де застосування
високопродуктивних механізованих сушарок безупинної дії економічно не
виправдано. Вони придатні для сушіння легкоокислюючихся, вибухонебезпечних і
виділяючих шкідливі чи коштовні пари речовин. Однак вони малопродуктивні і
малоефективні, оскільки сушіння в них відбувається в нерухомому шарі при
наявності погано провідних тепло зазорів між листами і плитами, що гріють.
Грибкові вакуум-сушарки. У цих контактних сушарках періодичної дії
швидкість сушіння трохи збільшується за рахунок перемішування матеріалу
повільно обертовою горизонтальною мішалкою з грибками; разом з тим вони не
вимагають ручного завантаження і вивантаження матеріалу. Продуктивність таких
сушарок залежить від температури пари, що гріє, величини розрідження і
початкової вологості матеріалу. Вони придатні для сушіння чуттєвих до високих
температур, а також токсичних і вибухонебезпечних речовин, для одержання
висушених продуктів підвищеної чистоти, а також у тих випадках, коли необхідне
уловлювання (конденсація) пари неводних розчинників, що видаляються з
матеріалів.
Вальцові сушарки. У них здійснюється беззупинне сушіння рідин і текучих
пастоподібних матеріалів при атмосферному тиску чи при розрідженні. У
вальцових сушарках можливе ефективне сушіння в тонкому шарі (плівці)
матеріалів, що не витримують тривалого впливу високих температур (барвників).
Тривалість сушіння регулюється числом оборотів вальців. Однак у сушарках без
досушувателів часто не досягається необхідна низька кінцева вологість матеріалу.
Процес контактного сушіння не можна інтенсифікувати при використанні
топкових газів унаслідок низьких коефіцієнтів тепловіддачі від газів до стінок
вальців. Однак підвищення температури поверхні, що гріє, можливо у випадку
використання для нагрівання високотемпературних теплоносіїв (дифенильної
суміші).

Спеціальні види сушіння і типи сушарок

Розрізняють терморадіаційні, високочастотні і сублімаційні сушарки.
Терморадіаційні - у них необхідне для сушіння тепло повідомляється
інфрачервоними променями. У такий спосіб до матеріалу можна підводити питомі
потоки тепла, у десятки разів перевищуючі відповідні потоки при конвективному чи
контактному сушінню. Тому при цьому процесі сушіння значно збільшується
інтенсивність випару вологи з матеріалу. Однак при висушуванні товстошарових
матеріалів швидкість сушіння може визначатися не швидкістю підведення тепла, а
швидкістю внутрішньої дифузії чи вологи вимогами, пропонованими до якості
матеріалу, що висушується, (неприпустимість дороблення, порушення структури і
т.д.). терморадіаційне сушіння ефективне в основному для висушування
тонколистових чи матеріалів лакофарбових покрить.
 Лекція 22.

Штучне охолодження. Його призначення і термодинамічні

основи.

Холодильні процеси

Ряд процесів хімічної технології проводять при температурах, значно

нижчих, чим ті, котрі можна одержати, використовуючи як охолоджуючі агенти
повітря, воду і лід.
Штучне охолодження завжди зв'язане з переносом тепла від тіла з більш
низькою температурою до тіла з більш високою температурою. Такий перенос,
відповідно до другого закону термодинаміки, вимагає витрати енергії. Тому
введення енергії в систему є необхідною умовою одержання холоду.
Способи виробництва штучного холоду в значній мірі визначаються
необхідною температурою охолодження і масштабом установки.
Умовно розрізняють:
1) помірне охолодження (від кімнатної температури до -100Х);
2) глибоке охолодження (нижче -100Х).
у свою чергу одержання температури < -100Х умовно класифікується:
а) техніка глибокого охолодження (-100Х ^-218Х);
б) криогенна техніка (від 40 до 0,3°К);
в) техніка ультранизьких температур (до 0,00002(К).
Способи одержання температур вище 2 ^ знайшли технічні застосування.
Одержання більш низьких температур відноситься до сфери лабораторної техніки.
Використання ^ що відповідають глибокому охолодженню, дозволяє
розділяти газові суміші шляхом їхнього часткового чи повного скраплення й
одержувати багато хто технічно важливі гази (азот, кисень і т.д.).

Термодинамічні основи одержання холоду

Перенос тепла з нижчого температурного рівня на вищий супроводжується

зменшенням ентропії s і тому не може відбуватися мимовільно. Для того щоб
здійснити такий процес, його необхідно сполучити з іншими процесом, що йде зі
зростанням ентропії (тобто з витратою енергії) і збиток що компенсує її у процесі
відібрання тепла від середовища з більш низькою температурою.
У холодильних установках перенос тепла від середовища з більш низькою
температурою до середовища з більш високою температурою здійснюється за
допомогою робочого тіла, названого холодильним агентом.
При отриманні штучного холоду використовують холодильні агенти. До них
висовують такі вимоги:
1) температура конденсації холодильного агенту при атмосферному
тиску або при тиску, що близький до атмосферного повинна бути вища за
температуру навколишнього середовища;
2) температура кипіння (-50-60°) повинно досягатись при тиску не більше
1МПа (10 атм);
3) холодоагент повинен мати високу холодопродуктивність;
 4) питомий об’єм пари холодоагенту повинен бути низьким, якщо
використовують компресор і великим, якщо використовують турбокомпресор;
5) холодильний агент повинен мати малу в’язкість, високу теплоємність,
високий коефіцієнт теплопровідності, щоб забезпечити високі коефіцієнти
тепловіддачі;
6) повинен бути не токсичним, не агресивним, вибухобезпечним.
Таким вимогам відповідають холодоагенти, які називають фреонами.
Крім того аміак використовують як холодоагент ( він токсичний і агресивний )
і СО2.
Найбільш популярні:
фреон-12 і фреон-22, температура кипіння -29,8°С; -40,8°С.

Рис. 1. Зворотний цикл Карно

Одержання холоду відбувається по круговому процесі, у якому процес
відібрання тепла від охолоджуваного середовища супроводжується процесом, що
компенсує - підведенням енергії.
Відповідно до законів термодинаміки, при переносі тепла від середовища з
більш високою температурою Т до середовища з більш низькою температурою Т0
найбільший ступінь перетворення тепла в роботу відповідає коефіцієнту корисної
дії зворотного циклу Карно.
Який складається з наступних процесів:
1- 2 - адіабатичний стиск пароподібного холодоагенту (кінцева температура
стиску Т).
2- 3 - ізотермічна конденсація пар холодильного агента при температурі Т с
віддачею навколишньому середовищу теплоти конденсації Q.
3- 4 - адіабатичне розширення рідкого холодоагенту (кінцева температура
розширення Т0).
4- 1 - ізотермічний випар рідкого холодоагенту при температурі Т0 з
відібранням від охолоджуваного середовища теплоти випару Q0 .
Такий цикл здійснюється лише за умови сталості ентропії системи. Тому
якщо при випарі холодоагенту ентропія охолоджуваного середовища зменшиться
на величину Q0 /Т0, то на таку ж величину зросте ентропія більш нагрітого
середовища (води), якій передається тепло Q0, відняте від охолоджуваного
середовища, і тепло Lк, еквівалентне роботі и<, витраченій на стиск холодоагенту.
У результаті зростання ентропії більш нагрітого середовища складає
{<2о + )
Т
Відповідно до енергетичного балансу
Оо _ ° о + Ьк (2)
То
1 Т
 Робота, яку необхідно затратити в холодильній установці
т - то
ьк = в о (3)
т
1 Г)

Тепло Q0 , що віднімається холодоагентом від охолоджуваного середовища

при температурі Т0< ^ визначає холодопродуктивність циклу, чи холод установки.
На діаграмі Т ^ холодопродуктивність зображується площею 1-4-5-6. Площа 2-3-5­
6 еквівалентна кількості тепла, що віддається холодоагентом більш нагрітому
середовищу при температурі Т, а різниця площ (2-3-5-6) - (1-4-5-6) відповідає
величині витраченої роботи (2-3-4-1)
Термодинамічна ефективність холодильних циклів виражається
відношенням холодопродуктивності Q0 до затрачуваної роботи L, причому це
відношення називається холодильним коефіцієнтом є
є=в в (4)
ь в - ао
Холодильний коефіцієнт показує, яка кількість тепла сприймається
холодоагентом від охолоджуваного середовища на одну одиницю затрачуваної
роботи
во = то • ( 3, - 52 ) = _т_
єк (5)
О-во т • ( , - ^ ) - т0 ■ (, - 52) т-То
Холодильний коефіцієнт, що характеризує ступінь використання механічної
роботи на одержання штучного холоду не залежить від властивостей
холодоагенту чи схеми дії холодильної установки, а є тільки функцією температур
Т0 і Т
При цьому ступінь використання механічної роботи буде тим вище, чим
менше різниця між температурами холодоагенту при сприйнятті Т й віддачі Т0
тепла.
Холодильний коефіцієнт не можна розглядати як ККД холодильної машини.
ККД характеризує частку тепла, що може бути перетворена в роботу, і тому є
величиною, свідомо меншої одиниці.
Тут затрачувана робота не перетворюється в тепло, а служить лиш
засобом, що забезпечує перенос ("підйом") даної кількості тепла з нижчого
температурного рівня на вищий. Тому Q0 звичайно більше L, а є більше одиниці.
Виходячи з останнього рівняння видно, що зі зниженням температури
охолодження Т0 затрачувана робота різко зростає і відповідно значно
збільшується вартість одержання холоду.
Крім того, зі зниженням температури охолодження буде зменшуватися
термодинамічний ККД і будь-якого реального циклу, який дорівнює відношенню
холодильного коефіцієнта є реального циклу до холодильного коефіцієнта циклу
є
Карно 1= — (6)
єк

Методи штучного охолодження

У процесах штучного охолодження зниження температури холодоагенту

виробляється за допомогою:
1) випару низькокиплячих рідин;
2) розширення різних попередньо зріджених газів.
 Розширення газів можна здійснити:
А) при пропущенні газу через дросилюючий пристрій - шайбу з отвором, що
викликає звуженні потоку, вентиль і т.п.; унаслідок дроселювання розширення
протікає адіабатично і без здійснення зовнішньої роботи;
Б) при розширенні газу в детандері - машині, улаштованої подібно
поршневому компресору чи турбокомпресору; процес охолодження при
розширенні газу в детандері відбувається також адіабатично, але зі здійсненням
зовнішньої роботи.