NOVA UNIVERSITY

NOVA SCHOOL OF BUSINESS AND ECONOMICS

INTERNATIONAL SCIENTIFIC CONFERENCE

ECONOMIC SECURITY:
STATE, CLUSTER, ENTERPRISE
December 25–26, 2020

Proceedings of the Conference

Lisbon, Portugal
2020
i
 UDK 33(062)
Ec800

Organising Committee
Traça Daniel Professor, Ph.D in Economics, Dean at Nova School of
Xavier Fairise Business and Economics, Universidade Nova, Lisbon,
Portugal.
Hélder Ferreira Professor, Dr. of Economics, NOVA School of Business
and Economics, Lisbon, Portugal.
Bogoyavlenska Yuliya Ph.D, Assistant Professor in Economy, Department of
Personnel Management and Labour Economics Zhytomyr
State Technological University, Ukraine.
Martina Diesener Professor, Dr. of Economics, Head of Faculty of
Economics and Management Science, Universitat
Leipzig, Germany.
Natia Gogolauri Professor, Dr. of Economics, Head of Quality Assurance,
New Higher Education Institute (NEWUNI), Georgia.
Olga Chwiej Associate Professor, Dr. of Economics, freelancer
scientist, Poland.
Pilelienė Lina Dr. of Management and Administration, Associate
Professor of Marketing, Department of Marketing,
Vytautas Magnus University, Lithuania.
Shaposhnykov Kostiantyn Professor, Dr. of Economics, Head of Black Sea
Research Institute of Economy and Innovation, Ukraine.
Yuliana Dragalin Ph.D., Dr. of Economics, As. Professor, Dean of Faculty
of Economic Sciences, Free International University,
Moldova.

Economic security: state, cluster, enterprise: International scientific

conference (December 25-26, 2020. Lisbon, Portugal). Riga, Latvia:
“Publishing House “Baltija Publishing”, 2020. 148 pages.

© Nova University, 2020

ISBN 978-9934-26-018-6 © Nova School of Business and Economics, 2020

ii
 Contents

MODERN INTERNATIONAL ECONOMIC RELATIONS

IN THE CONTEXT OF ECONOMIC SECURITY
Murshudli F. F.
INTERNATIONAL BANKING BUSINESS
IN THE CONTEXT OF ECONOMIC SECURITY ............................................... 1
Панкратова О. М.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТИВНИЙ ПРОЦЕС РОЗВИТКУ
МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ ................................................................................ 5
Shevchenko V. Yu.
PANDEMIC SHOCKS AND INTERNATIONAL ECONOMIC RISKS ........ 10

ECONOMICS AND MANAGEMENT

OF THE NATIONAL ECONOMY,
INNOVATIVE ORIENTATION
OF NATIONAL MODELS OF ECONOMIC SYSTEMS
Бугіль С. Я., Дудяк Р. П.
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА
В СИСТЕМІ СТАЛОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ
ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА............................................................... 15
Бурдига Д. М., Миколайчук М. М.
РОЗВИТОК ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ
ЯК СКЛАДОВОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ..................... 19
Andrzej Pawlik, Paweł Dziekański,
Magdalena Wrońska, Urszula Karpińska
ASSESSMENT OF THE INFRASTRUCTURAL POTENTIAL
IN RELATION TO THE DEVELOPMENT PROCESS
OF THE TERRITORIAL UNIT ............................................................................. 25
Купчишина О. А., Прокоф’єв Д. І.
ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ
РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ............. 32
Куцик В. І., Кліпкова О. І.
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
РИНКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ В УКРАЇНІ ........................................................... 37
Хитра О. В.
РОЛЬ ТУРИЗМУ В РОЗВИТКУ
СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ........................ 42

iii
Шедяков В. Е.
ТРАНСФОРМАЦИИ ПОЛИТИКО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО
ПРОСТРАНСТВА: ОБЩЕСТВО И ГОСУДАРСТВО ................................... 47

ENTREPRENEURSHIP, TRADE
AND BUSINESS CULTURE:
AN ECONOMIC SECURITY CONTEXT
Давидчук С. М.
ЗАСТОСУВАННЯ ХОЛІСТИЧНОГО ПІДХОДУ
ДО ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА
В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ ............................................................... 51
Nazarenko I. L.
ECONOMIC SECURITY
OF SMALL FAMILY BUSINESS AFFECTED BY PANDEMIC:
IDENTIFYING NEW THREATS ......................................................................... 55
Салівончик І. М., Недопад Г. В.
СТРАТЕГІЧНИЙ ПОГЛЯД ................................................................................. 61
ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА ............................... 61

ENTERPRISE ECONOMICS
AND CORPORATE GOVERNANCE:
PROBLEMS OF INCREASING COMPETITIVENESS
IN THE CONDITIONS OF NEW THREATS
Галушка З. І.
СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА ҐАРАНТУВАННЯ
ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА............................................... 64
Олійник Г. Ю., Кадацька Т. О.
КОРПОРАТИВНЕ ПРАВО –
ОСНОВА МАРКЕТИНГИХ КОМУНІКАЦІЙ................................................. 68
Fisunenko P. A.
ECONOMIC SECURITY OF CONSTRUCTION ENTERPRISES:
METHODOLOGICAL BASIS FOR EVALUATION......................................... 71

INNOVATIVE MANAGEMENT
OF HUMAN CAPITAL FORMATION
Zaika S. O., Kuskova S. V., Zaika О. V.
PECULIARITIES
OF INTELLECTUAL CAPITAL FORMATION
IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS ...................................................... 76
iv
PROBLEMS OF MANAGEMENT AND MARKETING
Жихарева-Толстік Г. О., Даценко В. В.
МАРКЕТИНГ, ЯКИЙ ФОРМУЄ ОЦІНКУ СПОЖИВАЧА,
ТРИ КЛАСИЧНИХ МАРКЕТИНГОВИХ ПОКАЗНИКА ............................. 81
Хмарська І. А.
РИНОК МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ
ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ .................................................................. 86

CROSS-BORDER COOPERATION
AND REGIONAL COMPETITIVENESS
Kovalenko S. I.
DESIGN OF EUROREGIONAL INNOVATION SYSTEM –
«GROWTH POLE» OF PERIPHERAL ECONOMIC AREA ........................... 91
Polishchuk L. M., Tyshchuk I. V.
BUSINESS HOTELS AND BUSINESS CENTERS
AS A BASIS FOR THE DEVELOPMENT
OF BUSINESS TOURISM IN UKRAINE ........................................................... 96

ENVIRONMENTAL ECONOMICS
AND CURRENT ENVIRONMENTAL ISSUES:
SOCIAL RESPONSIBILITY CONTEXT
Качановський О. І.
СТРАХУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСІБ,
ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ВИДОБУТОК БУРШТИНУ ........................................ 102
Яшкіна В.С.
ПРИРОДООРІЄНТОВАНІ ПІДХОДИ
В КОНЦЕПТІ АДАПТАЦІЇ ДО ЗМІНИ КЛІМАТУ ..................................... 107

DEMOGRAPHY AND SOCIAL POLICY:

THE EU EXPERIENCE AND PERSPECTIVES
OF THE BLACK SEA REGION
Надточій А. О.
РІВЕНЬ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЯК ЧИННИК МОТИВАЦІЇ УЧАСТІ У СИСТЕМІ
ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ........... 113

v
ACCOUNTING, ANALYSIS AND AUDIT,
NATIONAL CHARACTERISTICS
AND EUROPEAN TRENDS
Поліщук О. Т.
УПРАВЛІНСЬКА ЗВІТНІСТЬ: ВИДИ ТА СТРУКТУРА ............................ 118

FINANCE, INSURANCE AND STOCK EXCHANGES

Гаприндашвілі Б. В.
БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ У ФІНАНСОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ .................... 123
Мостовенко Н. А., Коробчук Т. І., Приступа Ю. В.
ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ РИНКУ
КРЕДИТНИМИ ПОСЛУГАМИ БАНКІВ:
АНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ ................................................................................ 126
Mursalov M. M.
REGULATION OF THE BANKING SYSTEM –
IMPORTANT COMPONENT OF THE COUNTRY’S ECONOMIC
SECURITY MECHANISM.................................................................................. 131

PROBLEMS OF INNOVATION IN TERMS

OF INCREASING SOCIAL RESPONSIBILITY
Халавка О. А.
ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОВОГО РИНКУ
ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ................................................................................. 136

vi
MODERN INTERNATIONAL ECONOMIC
RELATIONS IN THE CONTEXT
OF ECONOMIC SECURITY

Murshudli F. F., Ph.D. (Economics), Doctoral Student

Azerbaijan State University of Economics (UNEC)
Baku, Azerbaijan
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-1

INTERNATIONAL BANKING BUSINESS

IN THE CONTEXT OF ECONOMIC SECURITY

The global financial and credit crisis of 2007-2008 and the

subsequent increase in financial volatility became a serious test for the
financial systems of most countries of the world. The unprecedented
scale of the crisis and post-crisis effects has exposed deep-seated
problems of the world financial system, strongly shaken its
foundations. In these difficult conditions, the dangerous fragility of
the international banking business, represented by a significant
number of systemically important financial institutions, was also
revealed. The current stage of its development is characterized by
increased competition in the global banking system, which leads to an
intensification of transformation processes and a dynamic regrouping
of forces in the global financial markets.
In modern economic realities, financial globalization has become a
defining vector of transformation processes in national banking
systems. The essence of this phenomenon is the development of new
financial instruments and products, the interpenetration of capitals and
financial technologies, the deregulation of domestic financial markets,
the development of international banks, the strengthening of ties and
integration between the financial sectors of national economies, world
financial centers and institutions. As a result, the formation and
formation of a new configuration of international banking business
takes place in the modern financial architecture [1, pp. 41-43].
1
 Azerbaijan is gradually integrating into international financial
markets, and globalization processes have a tangible impact on its
banking system, therefore it is necessary to take effective measures to
ensure the country’s financial security, especially given the openness
of the national economy [2, pp. 7-8, 30-31]. The banking system of
Azerbaijan is going through the process of accelerating integration by
expanding the presence of foreign capital in it and the entry of
domestic banks into international markets [3, pp. 76-79]. Taking into
account the latest trends in the development of the global banking
industry should be considered as a determining factor in the formation
of a strategy for the development of the domestic banking system,
which provides for the use of all mechanisms that guarantee the
financial security of the republic. In this regard, the study of modern
trends in the development of international banking business creates a
platform for the formation of prospects for the harmonious integration
of Azerbaijan into the international financial space [4, pp. 141-173].
It should be noted that financial globalization, like any objective
phenomenon, has positive and negative manifestations and
consequences. From the point of view of the subject of our study, we
will focus on the negative phenomena characteristic of it, among
which the following can be distinguished [5, pp. 5-11; 6, pp. 36-51;
7, pp. 13-86]:
 high mobility of capital, in which, in the event of any economic
or political problems in the country, financial resources begin to
migrate, causing significant damage with their outflow;
 growing instability of national financial markets, which, as a
result of liberalization, become more sensitive to crises;
 the dependence of the real sector of the world economy on the
monetary component weakens the stability of the national economies
of countries and regions in the global financial crises;
 restricting the access of individual participants to the global
financial market.
The banking system of Azerbaijan, given the insignificant volumes
of capital in comparison with transnational banks, cannot significantly
affect the world financial market. The level of its capitalization
2
characterizes the degree of trust in banks and is one of the main
indicators of the country’s financial security, on which the reliability
of the entire economic system depends. A comparison of the capital of
domestic and foreign banks showed that, despite the gradual growth of
balance sheet capital, the level of capitalization remains quite low
(in 2019 – only 5.6% of GDP [8, p. 3; 9, p. 2]), which is significantly
lower than in other transitional countries, not to mention about states
with more mature economies.
The world practice shows that all countries, especially in the
process of accession to the WTO, use various mechanisms to protect
their banking systems from foreign capital, and most of them are
characterized by certain restrictions. According to available estimates,
more than ¾ of them are in banking services, and over 60% are
concentrated in the provision of services by subsidiaries and branches
of foreign banks. Thus, many countries – depending on the tasks of
ensuring their financial security – clearly feel the need to maintain
control over the activities of foreign financial service providers in the
domestic market.
Among the key mechanisms for protecting national banking
systems, the main attention can be focused on the following:
 restrictions on the types of legal entities or joint ventures
(for example, permitting foreign banks to operate only in the form of
subsidiaries;
 quotas for the share of non-resident banks in the total authorized
capital or in the assets of the national banking system;
 setting the maximum level of participation of a non-resident
bank in the authorized capital of national banks;
 setting the minimum amount of capital for a non-resident bank
wishing to open a branch or subsidiary of the bank;
 setting the minimum capital for a subsidiary bank or a branch of
a non-resident bank;
 quotas for licenses for opening a subsidiary bank or a branch of
a non-resident bank;
 assessment of the economic feasibility of opening a non-
resident bank;
3
  setting restrictions on certain banking operations in national or
foreign currency for subsidiary banks or branches of a non-resident
bank;
 setting restrictions on certain cross-border banking operations;
 quotas for the share of non-resident individuals in the
composition of employees of a subsidiary bank and a branch of a non-
resident bank.
Regulation of foreign participation in the banking system is an
important element of the mechanism for ensuring the country’s
financial security. The experience of liberalization of the banking
services market allows us to conclude that from this point of view, a
gradual process of lifting restrictions and opening up the banking
sector is preferable for countries with transitional economies,
primarily for branches of foreign banks. At the same time, the national
banking sector of these countries should strive to increase its own
competitiveness, including the re-profiling of business and the
introduction of the latest banking technologies [9, pp. 76-79].
However, it is important to emphasize that today there are many
shortcomings in national banking legislation, and financial reporting
standards do not yet provide users with the necessary amount of
information. It is necessary to form a qualitatively new understanding
of the model of conducting international banking business and the
assessment of existing risks, prioritizing, first of all, interests of the
economic security of the state.

References:
1. McCauley R.N., Ruud J.S., Wooldridge P.D. (2002) Globalising international
banking. BIS Quarterly Review. Basel, March, pp. 41-51.
2. Strategic Roadmap for the Development of Financial Services in the Republic
of Azerbaijan (2016). Baku, 59 p. (in Azeri)
3. Murshudli F. (2008). Azerbaijan Banking System: Challenges and Prospects
of Globalization. The Caucasus&Globalization, vol. 2, no. 2, pp. 75-95.
4. Murshudli F.F. (2013) Bankovskoe obsluzhivanie vneshneekonomicheskoy
deyatelnosti Azerbaydzhana v usloviyah finansovoy globalizatsii [Banking Services of
Foreign Economic Activities of Azerbaijan in the Conditions of Financial
Globalization]. Monografiya. Baku: East-West, xvi, 416 p. (in Russian)

4
 5. Cordella T., Ospino Rojas A. (2017) Financial globalization and market
volatility: An empirical appraisal. Policy Research Working Paper no. 8091.
Washington, DC: World Bank, June, 25 p.
6. Lund S., Windhagen E., Manyika J., Härle P., Woetzel J., Goldshtein D.
(2017) The New Dynamics of Financial Globalization. London: McKinsey Global
Institute, August, viii, 95. Available at: https://www.mckinsey.com/~/media/Mc
Kinsey/Industries/Financial%20Services/Our%20Insights/The%20new%20dynamics
%20of%20financial%20globalization/Financial%20globalization_Full%20Report_Au
gust_29_2017%20(1).pdf.
7. Stanley L.E. (2018) Emerging market economies and financial globalization.
London: Anthem Press, xxiv, 243 p. DOI:10.2307/j.ctt216683k.
8. Central Bank of the Republic of Azerbaijan. (2019). Statistical bulletin
12/31/2019. Baku: CBAR, 70 p. Available at: https://uploads.cbar.az/assets/02292
fd79fea 83216532da166.pdf.
9. Central Bank of the Republic of Azerbaijan (2020). Overview of the banking
sector 01/31/2020. Baku: CBAR, 3 p. Available at: https://uploads.cbar.az/assets/
63c150639cd2747e90 cc1172a.pdf.
10. Iwanicz-Drozdowska M., Bongini P., Smaga P., Witkowski B. (2018)
Foreign-Owned Banks: The Role of Ownership in Post-Communist European
Countries. Cham: Palgrave Macmillan, xxiv, 220. DOI:10.1007/978-3-030-01111-6.

Панкратова О. М., к.е.н., доцент

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Навчально-науковий інститут
«Каразінський банківський інститут»
м. Харків, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-2

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТИВНИЙ ПРОЦЕС

РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

Глобалізація як нове явище в економічному просторі виникло

порівняно недавно, в кінці ХХ століття. Але сьогодні практично
всі країни світу залучені в процес глобалізації. На жаль, Україна
виступає на сьогоднішній день в ролі тільки приймаючої сторони.
Глобальні компанії відкривають свої філії та виробничі

5
комплекси в нашій країні, але Україна поки що не здатна освоїти
глобальний бізнес.
Доходи західних глобальних компаній дуже високі, вони
здатні в даний час витримати конкуренцію і домогтися дійсно
високих результатів. Це не означає, однак, що організація
діяльності глобальних компаній легша в порівнянні з
організацією діяльності тих компаній, що оперують тільки на
внутрішньому ринку. Існують фактори, які роблять організацію
діяльності глобальної компанії більш важкою і комплексної.
Глобальні корпорації розглядають весь світ для своєї
діяльності як єдиний ринок. Компанія виробляє і продає товари в
різних країнах. При цьому в процесі своєї діяльності на всіх
ринках глобальна корпорація використовує однакові товари,
єдиний виробничий процес і єдину стратегію. Мати єдину
глобальну стратегію для компанії дійсно дуже вигідно.
Але розробка такої стратегії досить складний і тривалий процес.
Глобальна компанія намагається зробити виробничий процес,
продажу та канали розподілу стандартними на всіх ринках, і це її
основна мета. Стандартизація виробництва, як правило, не
викликає проблем. Однак, коли компанії ставлять собі завданням
стандартизувати продажу і канали розподілу, можуть виникнути
певні складнощі.
Ідея глобального маркетингу не є абсолютно новою. Раніше
компанії спочатку розробляли продукт для внутрішнього ринку, а
потім адаптували його до зарубіжних ринків. В даний час у
розвитку глобального маркетингу присутні нові тенденції.
Спочатку компанії вивчають та аналізують свої глобальні ринки.
Потім для всіх ринків робиться єдиний продукт. Щоб зробити
рекламу, компанії шукають глобальні, як би універсальні
(загальні) теми. А з урахуванням особливостей (культурних,
ментальних, релігійних та інших) конкретних країн реклама
потім адаптується до місцевих ринків. Саме від розуміння того,
як, де і коли потрібно адаптувати рекламну стратегію або
безпосередньо продукт, буде залежати успіх глобального
маркетингу.

6
 Оптимальна модель глобальної торгівлі полягає в
стандартизації основних маркетингових складових: product
(продукт), price (ціна), place (місце) і promotion (просування
товару). Основні переваги стандартизації цієї маркетингової
суміші полягають у наступному: по-перше – це зниження витрат;
по-друге – суттєво спрощується контроль і координація дій філій
з боку головного офісу; по-третє – зменшуються витрати часу на
підготовку плану маркетингових заходів.
На швидкість впровадження продукту компанії на зарубіжний
ринок впливають особливості зарубіжної країни. Але характе-
ристики самої компанії також впливають на процес
впровадження продукції компанії та збільшення обсягів продаж.
Компанія, яка бажає вийти на зовнішній ринок, але не має
досвіду в міжнародному бізнесі, дуже важко в перший раз
представляти свою продукцію тому, що сьогодні на міжнарод-
ному ринку діє досить жорстка конкуренція. Для глобальної
компанії, що виробляє продукт у різних країнах світу й експортує
його в різні країни, не складає великих труднощів завоювати ще
один ринок. Адже сутність глобалізації полягає в тому, що
компанія використовує єдиний продукт і єдину стратегію на всіх
ринках. Тому, використовуючи роками відпрацьовану стратегію,
глобальна компанія без особливих додаткових витрат може
збільшити обсяги своїх продажів.
Прикладом може служити компанія Coca-Cola. Ця глобальна
компанія є визнаним лідером у виробництві безалкогольних
напоїв. Компанія була заснована в 1886 році. Для того, щоб
продати свій перший мільярд умовних одиниць продукту,
компанії знадобилося двадцять два роки. Зате тепер компанія
Соса-Cola найбільш яскраво демонструє те, як процес
глобалізації вплинув на збільшення обсягів продажів. Зараз Coca-
Cola продає мільярд умовних одиниць продукту в день, при
цьому компанія працює майже в двох сотнях країн.
Збільшення прибутків – це ще одна важлива причина, по якій
компанії прагнуть стати глобальними. Збільшення прибутку
можливо шляхом збільшення доходів або зменшення витрат.

7
Але в умовах глобалізації ситуація часто складається так, що
компанії вдається одночасно і збільшити доходи, і знизити
витрати.
Одночасного збільшення доходів і обсягів продажів і
зниження витрат сприяє уявлення продукту на всіх ринках
відразу. Як уже зазначалося, якщо компанія спочатку представляє
продукт на внутрішньому ринку або на одному із зарубіжних
ринків і, тільки переконавшись, що стратегія була ефективною,
виводить продукт на інші ринки, то у конкуруючих компаній
буде достатньо часу на освоєння виробництва нового продукту і
завоювання ринків.
Багатьом глобальним компаніям вдається збільшити свої
прибутки шляхом зниження витрат. Глобальна компанія
представляє єдиний стандартний продукт на всіх ринках. Завдяки
цьому відпадає необхідність розробляти новий продукт для
кожного ринку, що значно знижує витрати компанії на наукові
дослідження і розробки. Крім того, якщо компанія присутня на
багатьох ринках світу і пропонує стандартний продукт на всіх
ринках, то обсяги виробництва цього продукту зростають.
Це дозволяє досягти масштабного виробництва і знизити витрати
на виробництво одиниці продукції.
Винос глобальними компаніями свого виробництва за кордон
також може привести до зниження витрат. Уряди більшості країн
не заохочують імпорт, а намагаються залучити інвестиції в
країну. Вони намагаються переконати глобальні компанії не
експортувати продукт в країну, а виробляти його в самій країні.
Такі компанії отримують від держави субсидії на покриття суми
відсотків, нарахованої за банківськими кредитами. Крім того,
компанії можуть мати низький податок на прибуток. Такі дії
уряду країн призводять до зниження витрат на виробництво,
однак це не є головною причиною винесення виробництва за
кордон. Головною причиною є можливість отримати більший
прибуток від виробництва за кордоном.
Не викликає сумніву той факт, що глобалізація дозволяє
компаніям стати більшими і багатше. Для того, щоб реально

8
оцінити, наскільки великими є на сьогоднішній день глобальні
компанії, проводяться кількісні порівняння доходів найбільших
глобальних компаній світу. Найбільшою компанією в рейтингу
2018 року зі списку журналу Forbes є китайський комерційний
банк ICBC з виручкою 165,3 млрд доларів США (18-е місце),
чистим прибутком 43,7 млрд доларів США (3-е місце),
активами 4210,9 млрд доларів США (1 -е місце) і капіталізацією
311 млрд доларів США (14-е місце) [1]. Ринкова капіталізація
100 провідних корпорацій за рік (з квітня 2018 року по березень
2019 го) склала рекордні $ 21 трлн. Про це свідчать дані
рейтингу Global Top 100 companies, який щорічно складає
PricewaterhouseCoopers (PwC) [2].
Проведене порівняння показує, що у компанії немає шансів
увійти в число найбільших корпорацій світу без виходу на
глобальний ринок. Організацією Об’єднаних Націй підраховано,
що 20-25% сукупного виробництва всіх товарів на світовому
ринку забезпечують 600 найбільших глобальних корпорацій.
У наші дні більшість найбільших корпорацій стають
глобальними. В даний час жодна глобальна компанія не досягла
ідеальної моделі глобалізації (повної стандартизації виробничого
процесу, торгівлі та стратегії). Але процес глобалізації триває, і
компанії намагаються якомога ближче підійти до ідеальної
моделі. Чим ближче знаходиться компанія до ідеальної моделі,
тим більше, сильніше і багатше вона стає. І як наслідок, тим
більше вона дає своєї держави, та й іншим країнам, в яких вона
працює.

Література:
1. Forbes Global 2000 – Крупнейшие публичные компании мира. URL:
https://www.forbes.com/global2000/list.
2. Глобальный рейтинг 100 крупнейших публичных компаний по
рыночной капитализации. URL: https://www.pwc.com/gx/en/services/audit-
assurance/publications/global-top-100-companies.html#tab_3-0.

9
 Shevchenko V. Yu. Candidate of Economic Sciences,
Associate Professor
National Taras Shevchenko University of Kyiv
Kyiv, Ukraine
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-3

PANDEMIC SHOCKS
AND INTERNATIONAL ECONOMIC RISKS

Global pandemic becomes a major event and multifunctional

driving force of changes of societies and international economic
relations in 2020. Fast moving and deep pandemic-ignited recession
becomes largest ever disturbance of the globe since the Great
Depression of 1929. It raises a research and policy questions how all
this happened or how newly emerged virus played so big impact on
the world economy and society.
COVID-19 pandemic in 2020 has caused multiple shocks for
economies and deep contractions worldwide followed with recession
larger extent then global crisis of 2008. The answer on the question
“How” should give an opportunity to assess the resilience of the
economies and to work out the preparedness to possible similar events
in the future.
The causality in the economy in many cases are studying as
factors-impact or transmission channels, ways between causes and
arising implications. But pandemic recession case has difference
because it is not pure economic phenomenon, but reflection of the
unexpected natural force influence on the economy followed with
disproportions and misbalances of the economic structures.
Systemic methodology requires identify an elements and their
relationships within any complex process. So it requires look at the
interrelations of shocks, pandemic economic impacts and economic
risks as transmissions channels between virus pandemic and economic
development.
Pandemic economic implications could be considered as specific
cluster of interaction of shocks, impacts and risks.

10
 Pandemic-igniting shocks could be designated as unexpected
change of internal and external economic forces which affect changes
of economic balances and structures therefore influence on economic
growth and outcomes.
Pandemic economic impacts could be interpreted as major
economic outcomes derived and resulting from the pandemic and
related shocks.
Pandemic economic risks are probability of events and market
deviations which might have lasting influence on the economy and
enterprise, causing variations of economic performance and economic
benefits
COVID-19 pandemic and governmental policies in response have
generated a number of economic shocks followed with short- and
medium term impacts and risks. Pandemic shocks are a mixture of
natural events forces and resilience public measures. Cross-border
spillovers of pandemic shocks generated international risks and are
considered as major forces of national, regional and world economies
depressions in 2020.
Medical systems challenges, social stress, financial instability,
business restrictions are causing endogenous shocks of supply,
demand, output, productivity, technology. Households demand sliding
down due to incomes and employment reduction. Supply shocks are
causing by the freeze of businesses and output contractions. External
(exogenous) shocks are resulting from unexpected fluctuations of
international commodities and financial markets, catastrophic
events, domestic and external conflicts.
Governmental response restrictions, relief measures have created
so called “man-made” or “government-imposed” irregularities which
would be considered as economic policy shocks with impact on
business. The cluster of shocks are causing a disproportional
economic impacts in different sectors and international risks for
different countries.
Pandemic economic impacts are: extreme expenses for public
health services,

11
 Production and services contraction, employment and households
incomes squishing, f employment and households incomes squishing,
fiscal imbalances increase, supply chains instability, international
trade and transportation reduction, international debt accumulation.
Shocks and economic impacts are correlating with international
risks are considered as those having affecting several countries and
cross-countries communications.
Sectors differentiation of contractions could be considered as one
of the major international economic risks which may impact on risk of
unbalanced recovery:
1. Less affected sectors: agriculture, continuing manufacturing
industries (steel, chemical. food production and municipal services.
2. Moderate affected economic sectors: international trade, retail
sales, education, energy, manufacturing.
3. Substantially affected sectors: services, tourist industry,
international transportation, airlines.
Pandemic related depression of small and medium enterprises are
widespread international economic risk. It caused by their role in
services, small companies also are usually less financially stable and
more market volatility affected.
Waves of pandemic and medical crisis continuation are influencing
on international risk of economic uncertainty. It followed with
International risk of countries and corporations financial instability.
Increase of governmental and private debts is an international risk
due to downsizing capacities for the debt servicing during pandemic
depression.
Pandemic-related international social risk have emerged along with
economic shocks, businesses freezing, lockdowns, transport
restrictions and appeared as loss of jobs, shift from traditional to
distance work. In Europe work hours losses have been estimated in:
Southern Europe – 18,0%, North Europe – 15%. Western Europe –
14,3%, Eastern Europe – 11,6% [2].
Globalization and interdependence of countries contribute to cross-
border transmission of economic shocks through channels of foreign
trade, financial flows, international communications. It causing an

12
international risk of world markets volatility, unbalanced depression
and worsening of global imbalances. The prospects of countries are
depending on recession downturn and recovery differentiation rates.
The IMF October 2020 forecasts providing a picture of
differentiated expectations for GDP decline in 2020: world – 4,4%,
developed economies – 5,8%, USA – 4,3%, Euro area – 8,3%,
emerging and developing economies – 8,3% [3] Meanwhile China
would be only one economy with positive GDP result. This would
increase international market volatility and countries competition.
Coherence of specific pandemic-related shocks, impacts and
international economic risks together with prospects of medical
situation would influence on the economic recovery.
The major pandemic-related international economic risks to be
considered are:
‒ pandemic economic impact cross-border spillover risks;
‒ post-pandemic economic uncertainty risks;
‒ countries economic differentiation and un-proportional recovery
risks;
‒ change from V-shape to W-shape recovery risks;
‒ international supply chains disruptions risks;
‒ international mobility risks;
‒ de-globalization, regionalism and protectionism risks.
Pandemic related international economic risks should be
considered as a certain coherence with other risks. Their joint factors
are an extent of COVID-19 spread, medical system response and
capacity, cost of prevention and mitigating. Therefore pandemic
related risks should be considered both in qualitative and quantitative
aspects as well as estimated probability of occurrence. Overall
macroeconomic risks – fiscal, financial, exchange rates, investment,
inflation, unemployment and social – also should be simultaneously
considering.
International economic risks regulation should be based on
comprehensive forecasts, adaptability and structured instruments
using in a timely fashioned manner. During pandemic regulations
should be aimed at restoring business and consumption, stabilizing the

13
fiscal situation, companies’ financial soundness. During incoming
recovery governmental policies should be focused on macroeconomic
stability, digitalization and sustainable economic growth.

References:
1. EU European Commission. European Economic Forecast. Summer 2020.
European Commission. Brussels. July 2020. 52 p. URL: https://ec.europa.eu/info/
publications/economic-and-financial-affairs publications.en.
2. ILO Monitor: COVID-19 and the world of work. 5 ed. International Labor
Organization. Geneva. 2020. 11 p. URL: https://www.ilo.org/ wcmsp5/groups/public/
dgreports/dcomm/documents/briefingnote/wcms_740877.pdf
3. IMF. October 2020 World Economic Outlook. IMF Washington. 21 p. URL:
https://www.imf.org/en/Publications/WEO/Issues/2020/06/24/WEOUpdateJune2020.

14
ECONOMICS AND MANAGEMENT
OF THE NATIONAL ECONOMY,
INNOVATIVE ORIENTATION
OF NATIONAL MODELS OF ECONOMIC SYSTEMS

Бугіль С. Я., к.е.н., доцент

Дудяк Р. П., к.е.н., доцент
Львівський національний аграрний університет
м. Львів, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-4

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА
В СИСТЕМІ СТАЛОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ
ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Туризм в сучасному світі має високі темпи розвитку, сприяє

збереженню історико-культурних надбань суспільства, здійснює
стимулюючий вплив на значну кількість галузей, відіграє
стратегічну роль в економіці багатьох держав.
Але посилення конкуренції, загострення соціально-еконо-
мічних протиріч обумовлюють актуалізацію питань підвищення
якості управління безпекою туристичних підприємств. Тому
одним із стратегічних завдань сучасної системи управління
туристичним підприємством є забезпечення економічної безпеки,
яка являє собою такий стан суб’єкта господарювання, при якому
суб’єкт за найбільш ефективного використання наявних ресурсів
досягає попередження, ослаблення чи захисту від можливих
небезпек і загроз, забезпечує досягнення поставлених цілей в
умовах високої конкуренції та господарського ризику.
Ключовими чинниками, що суттєво впливають на економічне
становище підприємств туристичної індустрії є: ємкість та
широта охоплення ринку туристичним підприємством; доступ-
ність та ціна товарного асортименту туристичного підприємства;
стан матеріально-технічної бази підприємства туризму; рівень
15
кваліфікації персоналу туристичного підприємства; спеціалізація
підприємства туристичної індустрії; наявність у структурі
товарної політики пропозицій міжнародного та національного
рівня; рівень місцевих податків та зборів; рівень інфляції,
купівельна спроможність населення; комінікаційна та інформа-
ційна політика туристичного підприємства.
Безпека туризму є ключовим завданням всіх без виключення
учасників туристської діяльності. Виділяють такі рівні безпеки
туризму:
‒ безпека споживачів турпродукту (туристів);
‒ безпека виробників турпродукту;
‒ безпека дестинацій (від туристів, які можуть завдати їй
шкоди).
Економічна безпека туристичного підприємства виступає
складною й багатогранною категорією.
У англомовній науковій термінології для визначення поняття
економічної безпеки туристичного підприємства вживаються два
терміни – «safety of tourism» і «security of tourism», які мають
дещо відмінне змістове навантаження. Перший – може бути
перекладений як «безпечність туристів»; другий – як «безпека
туристичної діяльності (бізнесу)».
Система економічної безпеки туристичного підприємства
обумовлена такими міжнародними правовими актами:
‒ декларація Гаазької Міжпарламентської конференції з
туризму;
‒ документи 9-ї Генеральної асамблеї ЮНВТО;
‒ Хартія туризму і Кодекс туриста, прийняті Генеральною
асамблеєю ЮНВТО.
У відповідності до Закону України «Про туризм» безпека в
галузі туризму ‒ це сукупність факторів, що характеризують
соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення
прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в
галузі туризму [1].
Ми розділяємо думку авторів, що сутність економічної
безпеки підприємств туристичної індустрії полягає в забезпеченні

16
ефективного використання ресурсів для запобігання загрозам
підприємству, створенні умов функціонування і розвитку, що
здатні забезпечити стіи кии стан щодо зовнішніх і внутрішніх
змін середовища [2].
Основне значення системи економічної безпеки туристичного
підприємства полягає в тому, що вона повинна мати попе-
реджувальний характер, а основними критеріями оцінки її
надійності та ефективності є забезпечення стабільної роботи
підприємства попередження кризових ситуацій.
Алгоритм побудови системи економічної безпеки турис-
тичного підприємства охоплює такі послідовні етапи:
‒ вивчення специфіки бізнесу підприємства, його сегмента на
ринку туристичних послуг;
‒ аналіз зовнішніх і внутрішніх загроз економічної безпеки
туристичного підприємства, вивчення інформації про потенцій-
них кризових ситуаціях, їх причини та шляхи врегулювання;
‒ аудит наявних коштів із забезпечення безпеки та аналіз їх
відповідності виявленим загрозам;
‒ розробка мети та стратегії економічної безпеки турис-
тичного підприємства;
‒ моделювання нової системи економічної безпеки турис-
тичного підприємства.
Для підвищення рівня економічної безпеки підприємств
туристичної сфери необхідно проводити роботу в напрямі
забезпечення максимальної безпеки основних функціональних
складових економічної безпеки туристичних підприємств.
Функціональними складовими економічної безпеки туристичних
підприємств є:
‒ фінансова (досягнення ефективного використання фінансо-
вих ресурсів);
‒ інформаційна (ефективне інформаційне забезпечення діяль-
ності підприємств та туристів);
‒ техніко-технологічна (відповідність туристичних послуг
сучасним вимогам і стандартам);

17
 ‒ інтелектуально-кадрова (збереження та розвиток інтелек-
туального потенціалу підприємства);
‒ охоронна (забезпечення фізичної безпеки туристів, праців-
ників підприємств та збереження їх майна);
‒ екологічна (дотримання чинних вимог щодо збереження
довкілля); політико-правова (правове забезпечення діяльності
підприємства відповідно до норм чинного законодавства).
Дієвим інструментом для забезпечення становлення належ-
ного рівня економічної безпеки на туристичному ринку є
інформаційне забезпечення, під яким слід розуміти комплекс
різноманітних типів еколого-етнічної, культурної, соціальної,
природно-географічної, економічної, ресурсної та супутньої
інформації, яка формує сферу туристичних послуг, включаючи
інструментарій збору, систематизації, обробки, збереження,
пошуку, актуалізації та поширення даних.
Особливо роль у інформаційному забезпеченні з метою
збереження, підтримки та підвищення рівня фінансово-еконо-
мічної безпеки підприємств туристичної індустрії належить
соціа-медіа маркетингу. Соціа-медіа маркетинг ‒ особливий
інструмент Інтернет-маркетингу, що забезпечує пропаганду й
збут послуг підприємств туристичної індустрії, використовуючи
ресурси соціальних медіа, контент яких виникає й оновлюється за
рахунок відвідувачів і тим самим сприяє становленню їх
фінансово-економічної безпеки. Трендами соціа-медіа марке-
тингу є: сайт підприємства, цифровий маркетинг, контент-
маркетинг, відео-контент, соціальні вкладки, соціальні новини,
веб-форуми, смс-розсилки тощо [3].
Для досягнення необхідних умов економічної безпеки
розвитку індустрії туризму в Україні необхідно створити ефек-
тивні стратегічні умови, в межах яких різні інтереси всіх
зацікавлених сторін могли б перетинатися, сприяючи співпраці і
ефективному управлінню.
Таким, чином становлення економічної безпеки підприємств
туристичної індустрії в умовах глобальних та внутрішньо-
господарських змін є тривалим поцесом пошуку інструментів, що

18
грунтується на гнучкому реагуванні по відношенню до змінних
умов ринкової кон’юнктури.

Література:
1. Закон України «Про туризм» від 18.11.2003 № 1282-IV. Відомості
Верховної Ради України. 2004. № 13. Ст. 180.
2. Kulits’ka N.V., Orlyk O.V. (2015) Economic security of tourist enterprises.
Informatyka ta informatsijni tekhnolohii [Informatics and information technologies].
Stud. of sciences. Conf., April 20, 2015: Mater. Conf. Odessa, ONEU. Рр. 68-71.
3. Social media marketing. Meaning in the Cambridge Business English
Dictionary. Available at: http://dictionary.cambridge.org/dictionary/english/social-
media-marketing (дата звернення: 10.12.2020).
4. Stelzner M. Social Media Marketing Industry Report. How Marketers Are
Using Social Media to Grow Their Businesses. Social Media Examiner. 2017.
May 23. Available at: https://www.socialmediaexaminer.com/social-media-
marketing-industry-report-2017/ (дата звернення: 10.12.2020).

Бурдига Д. М., аспірант

Миколайчук М. М., д.н.держ.упр., професор
Одеський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління
при Президентові України
м. Одеса, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-5

РОЗВИТОК ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

ЯК СКЛАДОВОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

В умовах подальшої інтеграції України до Європейського

Союзу питання розвитку інноваційної економіки на
засадах відновлювальних джерел енергії набуває все більшої
актуальності.
Дефіцит власних енергетичних ресурсів та залежність від
імпорту енергоносіїв є головною загрозою національної безпеки
будь-якої країни. У зв’язку з чим енергетична політика виступає

19
базовою умовою існування та розвитку держави. На сьогоднішній
день найбільш динамічним, гнучким та послідовним прикладом
політики у зазначеній сфері є політика країн ЄC, головними
завданнями якої є забезпечення надійного постачання енерго-
носіїв за доступними цінами та зменшення навантаження на
навколишнє природне середовище завдяки розвитку віднов-
лювальної енергетики. Досвід країн ЄС у переході від
традиційних джерел енергії до відновлюваних свідчить не лише
про використання енергоощадних технологій, але й засвідчує, що
так звана «зелена енергія» являє собою потужний інструмент у
енергозабезпеченні промислово-розвинутих країн, складаючи
конкуренцію вугільним, нафтогазовим і атомним електро-
станціям.
Головною метою «Енергетичної стратегії України до 2035-го
року» є енергоефективність, конкурентоспроможність і безпека
[5]. За планами зазначеної стратегії, енерговитратність підпри-
ємств і комунально- житлового господарства має зменшитися
майже на 20%, що на 20% зменшить викиди парникових газів.
Відновлювальні джерела енергії мають використовуватися
в загальному виробленні електричної та теплової енергії
на 20-30%.
Структура постачання первинної енергії в Україні свідчить
(табл. 1), що переважна її більшість виробляється в Україні,
однак обсягів недостатньо для споживання, що призводить до
залежності нашої країни від імпорту. Тому питання щодо
розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в Україні
набувають першочергового значення.
Рівень освоєння природного потенціалу відновлювальної
енергетики в Україні перебуває на дуже низькому рівні (табл. 2).
Частка загального постачання енергії від ВДЕ в 2018 році
склала лише 4,4% у обсязі первинної енергії, збільшившись на
2,4% порівняно з 2013 роком. Найбільшу частку в структурі
постачання первинної енергії займає енергія біопалива та
відходів, при цьому темпи зростання є найбільшими серед усіх
ВДЕ [1]. Найменш розвинутою в енергетиці є вітрова та сонячна

20
енергія. Недостатніми є й темпи розвитку гідроенергії, частка
якої становить майже один відсоток.

Таблиця 1
Постачання первинної енергії в Україні
Показники 2013 р. 2014 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р.
Виробництво енергії,
85247 85914 76928 61614 66323 58851
тис. т.н.е.
Імпорт енергії,
46520 39722 34437 31575 29152 35261
тис. т.н.е.
Співвідношення
виробництва енергії
1,83 2,16 2,23 1,95 2,28 1,67
з її імпортом (1/2)
Експорт енергії,
8007 8213 6967 1447 1427 1944
тис. т.н.е.
Співвідношення
імпорту з експортом
5,81 4,84 4,94 21,82 20,43 18,14
енергії (2/3)
Міжнародні морські
та авіаційні бункери,
306 126 131 124 157 251
тис. т.н.е.
Зміни запасів, тис. т.н.е. -966 -1356 1417 -1529 492 -2291
Загальне постачання
первинної енергії, 122488 115940 105683 90090 94383 89625
тис. т.н.е.

Як свідчить світова практика, сучасним підходом, який набув

популярності в останні роки, є залучення інвестицій через
державно-приватне партнерство. Діяльність органів публічної
влади та бізнесу у сфері відновлюваної енергетики є
взаємозалежною, оскільки владні структури не володіють
достатніми коштами для інвестування у відновлювану енергетику
на рівні, який забезпечував би виконання Україною взятих на
себе зобов’язань щодо збільшення частки ВДЕ в енергобалансі,

21
а бізнес без підтримки влади не може реалізовувати свої
проекти [3].

Таблиця 2
Відновлювальні джерела енергії в енергоспоживанні
в Україні
Показники 2013 р. 2014 р. 2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р.
Загальне постачання
первинної енергії, 122488 115940 105683 90090 94383 89625
в тому числі:
Гідроенергетика,
901 1187 729 464 660 769
тис. т.н.е.
у % до підсумку 0,7% 1,0% 0,7% 0,5% 0,7% 0,9%
Енергія біопалива
1522 1875 1934 2102 2832 3046
та відходи, тис. т.н.е.
у % до підсумку 1,2% 1,6% 1,8% 2,3% 3,0% 3,4%
Вітрова та сонячна
53 104 134 134 124 14
енергія, тис. т.н.е.
у % до підсумку 0,0% 0,1% 0,1% 0,1% 0,1% 0,2%
Загальне постачання
енергії від відновлю- 2476 3166 2797 2700 3616 3964
ваних джерел, тис. т.н.е.
Частка постачання
енергії від відновлю- 2,0% 2,7% 2,6% 3,0% 3,8% 4,4%
ваних джерел, %

Ще одним дієвим інструментом залучення інвестицій в

енергетичний сектор є «зелені облігації», які являють собою
борговий інструмент, кошти від продажу якого спрямовуються
виключно на фінансування наявних або ж нових «зелених
проектів». Зелені інвестиції набули широкої популярності у
світі, за допомогою яких можливо створити додаткові
можливості щодо інвестування проектів з альтернативної
енергетики та можливості залучення світових кліматичних

22
фінансів. У 2007 році вперше в світі було випущено зелених
облігацій на суму 860 млн. дол., а 2018 року цей показник
становив уже 389 млрд. дол. Основними емітентами зелених
облігацій в світі є: Європейський банк реконструкції та розвитку,
Світовий банк, Європейський інвестиційний банк, Міжнародна
фінансова корпорація. Головними їх покупцями виступають
європейські інституційні інвестори, для яких фінансування
екологічних проектів є демонстрацією їх соціально-відпо-
відальної інвестиційної політики. Роботу над розвитком ринку
зелених облігацій в Україні розпочато у 2018 року.
Переваги застосування державно-приватного партнерства та
запровадження зелених облігацій у сфері відновлюваної
енергетики для сталого розвитку економіки країни [4]:
‒ сприяють залученню інвестицій;
‒ сприяють розвитку альтернативних джерел енергії;
‒ сприяють розробці нової та вдосконаленню вже існуючої
нормативно-правової бази, здатної забезпечити розвиток зелених
облігацій та державно-приватного партнерства в Україні на
взаємовигідних умовах;
‒ впливають на розвиток інноваційної діяльності;
‒ сприяють виконанню міжнародних зобов’язань;
‒ впливають на розвиток інфраструктури;
‒ завдяки реалізації зелених проектів покращують імідж
країни на міжнародній арені;
‒ сприяють досягненню сталого розвитку економіки країни.
Основною перешкодою для ефективного розвитку галузі
відновлювальної енергетики в Україні є висока вартість проектів
та їх низька інвестиційна привабливість з огляду на ряд нега-
тивних чинників: низький суверенний рейтинг, недосконале
законодавче урегулювання енергетичної галузі, недостатня кіль-
кість фінансових інструментів інвестування, а також нестабільна
політична ситуація [2].
Досвід країн ЄС у переході від традиційних джерел енергії до
відновлюваних свідчить, що альтернативна енергетика являє
собою потужний інструмент у енергозабезпеченні промислово-

23
розвинутих країн, складаючи конкуренцію вугільним, нафто-
газовим і атомним електростанціям. Україна має значний
потенціал відновлюваної енергетики, який необхідно використо-
вувати для стимулювання економічної діяльності країни,
покращення її торгівельного балансу, що надасть змогу не лише
оновити основні виробничі фонди в енергетичній сфері, а й
створити нові робочі місця, зменшити залежність від імпорту
енергоносіїв та досягти сталого розвитку економіки та її
інноваційного сектору.
Одним із підходів, який надає можливість застосування дієвих
механізмів залучення інвестицій, що набув популярності
у світовій практиці, є державно-приватне партнерство та
введення в обіг «зелених облігацій». Це дозволить реалізувати
Національну стратегію розвитку України в енергетичній сфері, а
також сприятиме сталому розвитку інноваційно-енерго-
ефективної економіки України.

Література:
1. Башинська Ю.І., Жук П.В. Перспективні шляхи розвитку публічно-
приватного партнерства у сфері відновлюваної енергетики регіону. Регіональна
економіка. 2016. № 3. С. 63-68.
2. ДПП в енергетиці: чого чекаємо в законодавчій сфері. URL:
http://yur-gazeta.com/publications/practice/energetichne-pravo/dpp-v-energetici-chogo-
chekaemo-v-zakonodavchiy-sferi.html (дата звернення: 01.12.2020).
3. Закон України про державно-приватне партнерство. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2404-17 (дата звернення: 01.12.2020).
4. Павлюк К. В., Павлюк С. М. Сутність і роль державно-приватного
партнерства в соціально- економічному розвитку держави. Наукові праці
Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки.
2010. № 17. С. 10-19.
5. Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до
2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність». URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/605-2017-р. (дата звернення: 01.12.2020).

24
 Andrzej Pawlik, dr hab. prof. UJK
Uniwersytet Jana Kochanowskiego w Kielcach
Kielce, Poland
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2319-6707
Paweł Dziekański, PhD
Department of Economics and Finance
Jan Kochanowski University in Kielce
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4065-0043
Magdalena Wrońska
Department of Economics and Finance
Jan Kochanowski University in Kielce
Kielce, Poland
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8368-154X
Urszula Karpińska
Cooperative Bank in Kielce, Poland
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4032-8823
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-6

ASSESSMENT OF THE INFRASTRUCTURAL POTENTIAL

IN RELATION TO THE DEVELOPMENT PROCESS
OF THE TERRITORIAL UNIT

Local self-government meets the collective needs of residents.

Carries out socio-economic tasks (own or commissioned). The basis
for the implementation of public tasks (in the field of technical and
social infrastructure, public order and safety, spatial and ecological
order (Act 1990)) is own property (developed infrastructure),
including financial resources. Infrastructure plays a special role in
shaping the settlement and social and economic development of the
region. Its shortcomings determine the low standard of living,
difficulties in management and attractiveness for investors (Salomon
2006). According to M. Ratajczak (1999), infrastructure is essential
for development processes to take place at all. W. Kamiński (1995)
mentions demographic, natural, capital and other factors among the

25
spatial conditions of multifunctional development, next to the level of
technical and social infrastructure development.
The aim of the article is to assess the diversity of municipal
infrastructure using a synthetic measure and the interdependence
between development and the level of infrastructure. To build
synthetic measures, the Technique for Order Preference by Similarity
to an Ideal Solution (TOPSIS) method was used. The empirical data
was collected in spatial terms for 484 rural communes of the Eastern
Poland region (voivodships: Lubelskie, Podlaskie, Podkarpackie,
Świętokrzyskie and Warmińsko-Mazurskie). The choice of variables
was conditioned by the availability of data in the Local Data Bank of
the Central Statistical Office for 2009-2018.
Influence of infrastructure on the development of communes.
The infrastructure performs service functions (satisfying reported
needs for services), transfer (movement of goods and people, transfer
of energy and information), integration (connecting areas in a micro
and macroscale), localization (factor of the production system
location), activation (activates local and regional development))
(Kuciński 2009). Infrastructure investments have a significant impact
on economic development and are therefore one of the most important
tools of development policy. Undoubtedly, the use of infrastructure as
a factor in the development of space is related to the conduct of local
investment policy. Its aim is to increase the attractiveness and
credibility of the commune as a place of residence and job creation,
which determines the chances of further development. Due to the high
costs of infrastructural investments, not every commune can fully
finance the expenses from its own income (Kołodziejczyk 2012).
Methods research. The following stages were distinguished in the
process of building a synthetic feature:
I. Selection of variables describing the examined objects.
II. Determining the direction of variable preferences in relation to
the phenomenon under consideration (definition of stimulants and
destimulants).
II. Performing zero unitarisation (Walesiak 2005).

26
 IV. Calculating the synthetic measure according to the TOPSIS
method for individual objects (Jahanshahloo, Lotfi, Izadikhah, 2006;
Dziekański, Pawlik, Wrońska, Karpinska, 2020).
V. In the last stage, the studied area was divided into 4 quartile
groups. Descriptive statistics measures and correlation were assessed
(Dziekański, Prus 2020; Pawlik, Dziekański 2020).
Results. Table 1 shows the groups of rural communes in eastern
Poland according to the level of infrastructure. The classification of
municipalities was based on the percentiles (2, 4, 6, 8), which were
threshold values for the subsequent groups. The TOPSIS synthetic
measure for infrastructure ranged from 0.22 (the weakest unit) to 0.45
(the best unit) in 2009 and from 0.28 to 0.50 in 2018.
The development measure ranged from 0, 20 to 0.31 in 2009 and 0.23
to 0.36 in 2018. The correlation between the indicated areas is 0.832.
This may indicate a similar range of differentiation of individuals in
both analyzed areas and their similar reaction to changes taking place
in the economy.

Table 1
Groups of measures of synthetic potential of infrastructure
of rural communes in eastern Poland in 2009 and 2018
Typological groups of infrastructure measure
2009 2018
I II III IV V I II III IV V
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Value of the
TOPSIS
synthetic 0,45 0,36 0,33 0,30 0,22 0,50 0,42 0,38 0,35 0,28
infrastructure
measure
Number of
100 109 110 79 86 93 95 88 121 87
communes
Value of
TOPSIS
synthetic 0,31 0,26 0,24 0,22 0,20 0,36 0,31 0,28 0,26 0,23
measure of
development

27
 Table 1 (continued)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Determinants of the demographic and economic situation
Population
90 56 45 42 45 103 59 48 37 40
per km2
balance of
migration per 2,6 -0,64 -2,46 -2,87 -2,83 2,36 -1,71 -1,94 -4,60 -4,18
1,000 people
The
unemployed
registered in
63 66 61 66 64 37 37 42 39 40
communes
per 1,000
inhabitants
People
working in
communes 97 83 62 61 61 113 91 80 71 66
per 1,000
inhabitants
Entrepreneurs
hip rate
(Entities
entered into
53 51 45 44 45 69 64 62 55 55
the REGON
register per
1000
population)
Natural
persons
running a
43 40 35 34 35 56 50 48 42 43
business per
1000
population
Infrastructural conditions
Population
2826 2607 2543 2697 2154 3078 2877 2587 2597 2624
per library
Population
per 1 5914 4211 2921 2532 2829 5327 3735 2988 2383 2289
pharmacy

28
 Table 1 (continued)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
% of the
population
using the 42,5 21,7 13,3 14,7 8,8 68,5 42,4 30,4 19,1 13,3
sewage
network
% of the
population
using the 83,1 80,1 79,2 64,4 40,1 89,2 84,9 88,7 83,8 54,0
water supply
network
% of the
population
46,7 16,3 6,0 6,6 7,4 50,9 23,4 8,9 3,3 8,7
using the gas
network
Housing stock
per 1,000 294,4 310,6 306,7 308,5 298,0 307,5 338,8 335,5 337,3 326,9
inhabitants
Source: own study based on the BDL CSO data

The value of the synthetic infrastructure measure is higher than the

development measure. It can be noticed that the communes of group
1 used the best development opportunities with the best infrastructural
potential. In both analyzed areas, the value of the synthetic measure in
group I is higher in 2018 than in 2009 (0.45 and 0.31).
The group of communes with the best situation (I) in terms of
infrastructure was created by 93 communes in 2018 (100 in 2009),
which accounted for 93/484 (100/484) respectively of all rural
communes of Eastern Poland voivodeships. In the case of the weakest
communes (group V), they accounted for 87/484 in 2018 (86/484 in
2009), respectively.
Multifunctionality of rural areas contributes to their development.
The use of the rent of location in relation to urban areas (local
development centers, core and periphery theory) creates opportunities
for their faster development. The decrease in the number of the
unemployed in all groups, the increase in the number of the employed,
the increase in the number of entities entered in the REGON register
29
and natural persons conducting business activity should be assessed
positively. This may indicate that communes depart from a typically
agricultural character.
Infrastructure is of great importance, primarily economic processes
depend on it. It is an investment proposal and an offer of conditions
necessary for running a business. The development of economic
activity stimulates the development of infrastructure.
The analysis of the condition of the infrastructure of rural
communes in eastern Poland shows that despite a significant increase
in this respect, their condition is insufficient. Improving the equipment
of the analyzed area with elements of infrastructure may have a
positive impact on the growth of development and own incomes of
communes, because these areas will become more attractive to
potential investors.
The obtained results of the analyzes indicate a positive correlation
between the measure of development and infrastructure. They also
indicate that a higher level of infrastructure is associated with a higher
socio-economic development. Local authorities should first of all take
care to improve the economic potential, which will increase the
attractiveness of the area and attract new entrepreneurs, create new
jobs and improve the quality of life of the inhabitants. This should
also contribute to the improvement of the income structure,
strengthening of financial independence, and improvement of
infrastructure.

References:
1. Dziekanski P., Pawlik A., Wrońska M., Karpińska U., 2020, Demographic
Potential as the Basis for Spatial Differentiation of the Financial Situation Communes
of Eastern Poland in 2009-2018, European Research Studies Journal Volume XXIII
Special Issue 2.
2. Dziekański P., Prus P., 2020, Financial Diversity and the Development
Process: Case study of Rural Communes of Eastern Poland in 2009-2018,
Sustainability, 12.
3. Jahanshahloo G. R., Lotfi F. H., Izadikhah M., 2006, An Algorithmic Method
to Extend TOPSIS for Decision-Making Problems with Interval Data, Applied
Mathematics and Computation, 2 (175).

30
 4. Kamiński W., 1995, Variants of multifunctional rural development – spatial
conditions, ZN AR im. H. Kołłątaj in Krakow, No. 295, issue 43, Krakow.
5. Kołodziejczyk D., 2012, The spatial diversity of water supply and sewer
systems in Polish rural areas in the 1995-2010 period, Studia Regionalne KPZK
PAN, nr 36.
6. Kuciński K., 2009, Economic geography, Wyd. Oficyna a Wolters Kluwer
Business, Kraków.
7. Pawlik A., Dziekański P., 2020, Attractiveness of cities and communes of the
Świętokrzyskie Voivodeship, Jan Kochanowski University, Kielce.
8. Pawlik A., Dziekański P., 2020, Socio-economic image of communes in the
Świętokrzyskie Voivodeship, Jan Kochanowski University, Kielce.
9. Ratajczak M., 1999, Infrastructure in a market economy, Poznań 1999.
10. Salamon J., 2016, The impact of technical infrastructure on the development
of the social environment of rural areas, Infrastructure and Ecology of Rural Areas,
No. 2/1, PAN, Kraków
11. Branch.Act of March 8, 1990 on the commune self-government; Journal of
Laws 1990 No.16, item 95 as amended.
12. Walesiak M., 2005, The problems of selection and weighting of variables in
the problem of classification, Scientific Papers of the University of Economics in
Wrocław, Taxonomy 12.

31
 Купчишина О. А., викладач
Чорноморський національний університет
імені Петра Могили
м. Миколаїв, Україна
Прокоф’єв Д. І., аспірант
Миколаївський національний університет
імені В. О. Сухомлинського
м. Миколаїв, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-7

ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО
МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ
В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Для обґрунтування проблемних аспектів діючого організа-

ційно-економічного механізму регуляторної політики нами
було досліджено найбільш проблемні сфери регулювання
аграрного виробництва в Україні. Це дослідження здійснювалося
через ґрунтовний порівняльний аналіз міжнародних компара-
тивних систем: Doing Business – DB (World Bank) [1]; Global
Competitiveness Index – GCI (World Economic Forum) [2];
Economic Freedom of the World (Fraser Institute) [3]; Index of
Economic Freedom (Heritage Foundation) [4]; Global Food Security
Index – GFSI (The Economist) [5]; Індекс ділового клімату
(Програми USAID «Лідерство в економічному врядуванні» в
Україні) [6].
Важливим результативним показником аграрної політики є
підтримка і розвиток експортного потенціалу галузі. Досліджені
нами статистичні дані свідчать про стійку тенденцію до
зростання експортної орієнтації українського аграрного бізнесу.
Зазначимо, що здійснення зовнішньоекономічної діяльності в
Україні регулюється Законами України; Указами Президента
України; Декретами Кабінету Міністрів України; Положеннями
Міністерства економіки України, Міністерства Зовнішньоеконо-
мічних Зв’язків, інших міністерств і відомств, що регулюють

32
окремі питання тарифного і нетарифного характеру; угодами,
укладеними Україною з іншими державами і іншими
законодавчими актами України.
В цілому законодавство у цій сфері достатньо складне, проте
тенденція до спрощення умов зовнішньоекономічної діяльності
дає можливість стверджувати про спрощення його регуляторної
складової, яка й визначає витрати та мотивацію агровиробників
до експорту. Поліпшення якості експортно-імпортного законо-
давства, яке формує умови для експорту та імпорту аграрної
продукції в Україні, як свідчать наведені дані субіндексу Doing
Business Trading across Borders, невпинно покращувалося
впродовж 2008-2018 рр. Разом з тим останні данні рейтингу
Doing Business свідчать про певний застій й, навіть, погіршення
цих умов в Україні. Загальний показник України в субіндексі
Trading across Borders за даними Doing Business 2018 – 119 місце
у світі з 190 країн, що вказує на низьку якість експортно-
імпортного законодавства.
При аналізі умов зовнішньої торгівлі за оновленою методо-
логією, можна спостерігати певне їх погіршення за показником
витрат часу на оформлення імпортних операцій. Інші показники
субіндексу за 2015-2018 рр. Doing Business, не зазнали змін.
Разом з важливістю регуляторних умов ведення експортно-
імпортної діяльності на аграрному ринку, важливе значення має
розвиток інфраструктури, яка забезпечує таку діяльність. Нами
досліджено дані з світового рейтингу Global Competitiveness
Index (GCI) для України, які характеризують розвиток інфра-
структури для зовнішньої торгівлі (частина показників з другого
розділу індексу 2nd pillar: Infrastructure, підрозділ A. Transport
infrastructure.
Крім показників Doing Business якість умов для зовнішньої
торгівлі описує й рейтинг Global Competitiveness Index (GCI) –
розділ 6th pillar: Goods market efficiency (Ефективність товарного
ринку); A. Competition (Конкуренція); 2. Foreign competition
(Закордонна конкуренція), показник 6.09 Prevalence of trade
barriers (Прийнятність бар’єрів для торгівлі), який описує

33
відношення респондентів до таких регуляторних бар’єрів як
стандарти охорони здоров’я та продуктів, технічні та маркувальні
вимоги, відносно їхнього впливу на імпорт. Динаміка показнику
GCI 6.09 Prevalence of trade barriers (Прийнятність бар’єрів
для торгівлі), для України за 2007-2017 рр., балів (7 – найвища
оцінка).
Досягнення продовольчої безпеки виступає однією з
пріоритетних цілей будь-якої аграрної регуляторної політики як у
її загальному, так й у вузькому розумінні. Продовольча безпека,
як ціль державного регулювання в аграрній сфері, присутня у всіх
програмних документах розвитку АПК будь-якої країни, яка
декларує відповідальність держави за безпеку населення.
Враховуючи важливість питання продовольчої безпеки,
видання The Economist розробило і публікує з 2012 р. Глобальний
індекс продовольчої безпеки (Global Food Security Index – GFSI) –
інтегральний показник, який включає оцінку продовольчої
безпеки 113 країн (2017) з 2012 року.
Згідно рейтингу Глобального індексу продовольчої безпеки
(GFSI) за 2018 р. Україна займає 63 позицію з 113, маючи
54,1 бал з 100. При цьому спостерігається тенденція до зниження
позиції України з 59 балів у 2012 р. до 54 балів у 2017 р.
Поступове зниження позицій України спостерігається усіма
трьома групами показників рейтингу, що вказує на зниження
ефективності державної політики в аграрному секторі України.
Таким чином, дані Глобального індексу продовольчої безпеки
(GFSI) за 2012-2018 рр. показують застарілі проблеми, які
перешкоджають Україні досягти більш високих показників у цій
галузі (з оцінкою «0» і близько нуля), серед них:
1. ВВП на душу населення за ПКС – вкрай низькі значення
показника говорять про низький рівень внутрішнього споживчого
попиту, у т.ч. й на продукти агробізнесу, що суттєво стримує
розвиток внутрішнього агропродовольчого ринку. Зниження
цього показника не додає перспектив розвитку агробізнесу.

34
 2. Бюджетні витрати на дослідження та розробки в аграрній
сфері – постійно нульові значення вказують на відсутність
системної державної політики у сфері організації аграрної науки.
3. Корупція – нульові значення цього показника за всі роки
періоду, що аналізується також виводить цю проблему до
першочергових, які загрожують національній продовольчій
безпеці.
4. Національна продовольча програма або стратегія – нульові
значення за цим показником вказують на наявність проблем у
державному управлінні аграрним сектором, так само як й з
показником «Продовольчий моніторинг та нагляд», які є
складовими показника «Стандарти харчування».
Відповідно, при розробці комплексу заходів державної
регуляторної політики в аграрній сфері слід приділити увагу саме
цим критичним позиціям рейтингу продовольчої безпеки.
При цьому існуючий стан де-факто виводить значну частину
аграрного виробництва з-під податкового та регуляторного тиску.
Подальший аналіз ефективності регуляторної політики в аграрній
сфері стосовно господарств населення слід проводити з
урахуванням того факту, що досягнення конкурентного високо-
ефективного товарного аграрного виробництва об’єктивно
неможливо без спеціалізації та використання ефекту масштабу
виробництва, що потребує легальної організаційно-правової
інституціоналізації й, відповідно, податкової суб’єктивізації.
Особливо важливими ці питання є в умовах децентралізації, що
відбулася в Україні.
Тобто наявність такого значного сектору зайнятості в
аграрному виробництві, який не повною мірою інституціоналі-
зований й фіскально-легалізований, свідчить про значні проблеми
у відносинах домогосподарств з державою, про відсутність
довіри до держави, про те, що існуюча система регулювання в
аграрній сфері не є стимулюючою для дрібного і середнього
приватного бізнесу. Результатом є фактична тінізація сільсько-
господарського виробництва, підтримання рівня обмеженої
ефективності, недоотримання податкових надходжень для

35
бюджету, накопичення невирішених соціальних проблем у
сільській місцевості.
Крім того при створенні умов для розвитку аграрного бізнесу,
певна частина господарств населення у сільській місцевості,
які станом на кінець 2016 р. мають у своєму володінні або
користуванні земельні ділянки – 4,6 млн домогосподарств,
може перетворитися на фермерські господарства або інститу-
ціоналізуватися через інші організаційно-господарські форми.
При цьому ключовими факторами виступають доступ до ринку
землі (розширення землеволодінь) та ринку кредитних коштів
(капіталізація).
Без створення умов для ринкової інституціоналізації госпо-
дарств населення в Україні, неможливе подальше підвищення
ефективності агробізнесу.

Література:
1. Офіційний сайт Doing Business – DB (World Bank). URL:
https://www.doingbusiness.org (дата звернення: 26.11.2020).
2. Офіційний сайт Global Competitiveness Index – GCI (World Economic
Forum) URL: http://www3.weforum.org/docs/WEF_TheGlobalCompetitiveness
Report2019.pdf (дата звернення: 06.12.2020).
3. Офіційний сайт Economic Freedom of the World (Fraser Institute).
URL: https://www.fraserinstitute.org/studies/economic-freedom (дата звернення:
03.12.2020).
4. Офіційний сайт Index of Economic Freedom (Heritage Foundation). URL:
https://www.heritage.org/index/ (дата звернення: 26.11.2020).
5. Офіційний сайт Global Food Security Index – GFSI (The Economist). URL:
https://foodsecurityindex.eiu.com/ (дата звернення: 18.11.2020).
6. Офіційний сайт Індекс ділового клімату (Програми USAID «Лідерство в
економічному врядуванні» в Україні). URL: http://eef.org.ua/programi/programa-
usaid-liderstvo-v-ekonomichnomu/ (дата звернення: 18.09.2020).

36
 Куцик В. І., к.е.н., професор
Львівський торговельно-економічний університет
м. Львів, Україна
Кліпкова О. І., к.е.н.
Університет банківської справи
м. Львів, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-8

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

РИНКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ В УКРАЇНІ

В Україні діє єдиний Оптовий ринок електричної енергії, на

якому попит формується кінцевими споживачами, задоволення
якого забезпечується виробниками та імпортерами електричної
енергії, а інші суб’єкти господарювання виступають як посеред-
ники між виробником та кінцевим споживачем, що обумовлено
особливими споживчими якостями та фізико-технічними характе-
ристиками товару «електрична енергія» (одночасність вироб-
ництва та споживання, неможливість складування, повернення,
переадресування). Учасниками ОРЕ є:
‒ генеруючі компанії, або виробники електричної енергії, що
здійснюють продаж виробленої електроенергії в ОРЕ (АЕС, ТЕС,
ГЕС, ВДЕ);
‒ постачальники електричної енергії, які купують електричну
енергію на ОРЕ (Обленерго, Укрзалізниця);
‒ ДП «Енергоринок», що здійснює функції ОРЕ;
‒ ДП «НЕК Укренерго», що здійснює централізоване диспет-
черське (оперативно-технологічне) управління об’єднаною енер-
гетичною системою України і передачу електричної енергії
магістральними та міждержавними електричними мережами [1].
Стан енергетичного ринку, зважаючи на коливання різно-
манітних економічних та політичних чинників частково
зумовлюватиме «Енергетична стратегія України на період до
2035 року» [2].
Стратегія передбачала:

37
 ‒ до 2020 року:
- перехід енергетичного сектору України на ринкові
принципи функціонування та конкуренції, що стимулюватиме
підвищення ефективності економічної діяльності суб’єктів
енергетичного сектору та ефективності використання енерго-
ресурсів суб’єктами господарювання та загалом суспільством;
- ліквідацію критичної залежності України від поставок
енергоресурсів з монопольних джерел, підвищення рівня енер-
гетичної безпеки шляхом диверсифікації маршрутів та джерел
енергозабезпечення національної економіки;
‒ передбачає до 2025 року:
- інтеграцію енергетичного сектору України до енергетичних
ринків ЄС та системи європейської енергетичної безпеки;
- забезпечення конкурентоспроможності національного енер-
гетичного сектору на європейському енергетичному ринку
шляхом створення сприятливих умов для залучення інвестицій та
технічної модернізації об’єктів енергетичного сектору;
‒ до 2035 року:
- повномасштабну інтеграцію енергетичного сектору
України до європейського енергетичного ринку з вільним рухом
енергоресурсів, інвестицій та технологій, що забезпечить
випереджаюче оновлення галузей енергетики то зростання рівня
самозабезпеченості видобувними енергоресурсами;
- технологічне оновлення енергетичного сектору.
Загальним результатом реалізації Стратегії стане перетворення
паливно-енергетичного комплексу країни з проблемного сектору,
що потребує постійної державної підтримки, на сучасний,
ефективний, конкурентоспроможний сектор національної еконо-
міки, здатний до сталого розвитку на довгострокову перспективу
в умовах регіональної інтеграції та конкуренції на європейському
та світовому енергетичних ринках. Функціонування ринку
природного газу, незважаючи на прийняття Закону України «Про
засади функціонування ринку природного газу», залишається
деформованим. Збереження дисбалансу між цінами для окремих
категорій споживачів зумовлює цілий ряд негативних наслідків.

38
З одного боку, обмеження рентабельності державних компаній з
видобування природного газу, через зобов’язання постачати газ
для потреб населення за зниженими цінами, стримує
зацікавленість у збільшенні обсягів внутрішнього видобутку газу
державними компаніями. У свою чергу, у кризовій ситуації це
зумовлює запровадження адміністративного регулювання ринку
та обмежень на діяльність приватних компаній, що підриває
інвестиційний клімат та довіру до Української держави.
Принципами енергетичної політики України на період дії
Стратегії визначаються:
‒ пріоритетність забезпечення сталого розвитку української
економіки;
‒ прозорість державного регулювання енергетичного сектору,
стабільність енергетичної політики та наступність управлінських
рішень;
‒ лібералізація відносин на енергетичних ринках, недискрімі-
наційність ціноутворення, гарантування доступу до ринків та
мереж;
‒ сприяння конкуренції, незалежність регуляторів енергетич-
них ринків, забезпечення захисту споживачів від проявів
монополізму, регулювання діяльності природних монополій;
‒ пріоритетність інноваційного технологічного розвитку та
стимулювання оновлення енергетичної інфраструктури;
‒ входження енергетичного сектору України в європейський
енергетичний простір та європейську систему забезпечення
енергетичної безпеки [3].
Для досягнення цілей Стратегії енергетичний сектор має
бути послідовно трансформований з дотаційного, проблемного
сектору в економічно прибутковий, конкурентний та мобільний
сектор національної економіки. Загальний прогнозний енерге-
тичний баланс України на період до 2035 року, з врахуванням
зазначених обмежень, наведений у табл. 1.
Динаміка розвитку вугільної галузі залежатиме від успішності
відновлення функціонування вугільних підприємств на основі
модернізації технологічного обладнання та кардинального

39
реформування взаємовідносин на ринку вугільної продукції.
Основним завданням у цьому секторі є переведення вугільної
галузі на бездотаційний і самоокупний режим діяльності
(табл. 2).

Таблиця 1
Прогнозний баланс споживання
паливно-енергетичних ресурсів на період до 2035 р.
Споживання ПЕР,
2013 2020 2025 2030 2035
млн. т н.е.
Вугілля 41.4 37.69 38.37 37.27 33.78
Природний газ 39.5 37.33 33.57 33.20 34.17
Нафтопродукти 9.85 13.97 14.86 15.74 16.48
Атомна енергія 21.9 25.31 25.38 27.39 32.86
Біомасса, біопаливо та відходи 1.56 6.38 8.91 11.85 13.10
Сонячна енергія 0.07 0.37 0.56 0.70 0.84
Енергія вітру 0.08 0.21 0.32 0.43 0.54
Гідравлічна енергія* 1.14 0.93 1.02 1.21 1.25
Енергія довкілля 0.05 0.78 1.42 1.86 2.40
Нетто експорт -1.03 -1.29 -2.15 -2.58
Всього, в т.ч. 115.55 121.92 123.12 127.49 132.84
не енергетичне використання 4.93 4.72 4.96 5.16 5.31
Енергетичне використання 110.62 117.20 118.17 122.33 127.53
у тому числі ВДЕ 3.13 8.66 12.23 16.05 18.12
Частка ВДЕ у споживанні
2.7 7.4 10.3 13.1 14.2
первинних ресурсів, %
ВВП, млрд. дол. США
391 457 540 638 761
(ПКС 2005)
Енергоємність,
0.33** 0.27 0.23 0.20 0.17
кг н.е./тис.дол. США
Кінцеве споживання 69.56 78.89 80.84 85.13 88.91
Частка ВДЕ у валовому
4.5 11.0 15.1 18.9 20.4
кінцевому споживанні, %
* Прогноз на 2020-2035 роки не враховує енергію отриману від ГАЕС
** Дані МЕА за 2012 рік скореговані відповідно даних Держстату щодо
зниження енергоємності відносно 2012 року (Енергетичний баланс України за
2013 рік)

40
 Таблиця 2
Цільові показники видобутку власних енергоресурсів
Видобуток/виробництво 2013 2020 2025 2030 2035
Природний газ, млрд. м3 21,2 22,9 27,5 33,8 42,1
Нафта, млн. т 3,1 3,3 3,7 3,9 4,2
Вугілля, млн. т н.е. 40,7 37,7 875о 41,3 42,8

Аналізуючи поставлені орієнтири, варто враховувати, що

Стратегія розроблена у 2014 році, і наслідки проведення
антитерористичної операції на Сході України були ще невизна-
ченими. Ухвалення Верховною Радою 13 квітня 2017 закону
«Про ринок електроенергії» відкриває можливості для розвитку
ринку, зростання конкуренції і залучення інвестицій, проте
знадобиться час і професійна робота над підзаконними актами
для реалізації цього потенціалу.

Література:
1. Попадченко С.А. Сучасний оптовий ринок електричної енергії і
механізми регулювання в ньому. Вісник Харківського національного універси-
тету сільського господарства імені Петра Василенка. 2017. Вип. 187. С. 33-36.
2. Енергетична стратегія України на період до 2035 року. Київ, 2014. URL:
mpe.kmu.gov.ua/minugol/doccatalog/document?id=244979237.
3. Куцик В.І., Жихарцева О.О. Кліпкова О.І. Організаційно-економічний
механізм управління діяльністю інтегрованих корпоративних систем в структурі
національної економіки : монографія, Львів : Растр, 2018. 296 с.

41
 Хитра О. В., к.е.н., доцент
Хмельницький університет управління
та права імені Леоніда Юзькова
м. Хмельницький, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-9

РОЛЬ ТУРИЗМУ
В РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНОЇ
РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Туризм – це соціальне, культурне й економічне явище,

пов’язане з переміщенням людей у місце, що знаходиться за
межами їх постійного проживання, мотивом якого зазвичай
виступають розваги і відпочинок. Туризм впливає на економіку,
природне й антропогенне середовище, а також на місцеве
населення у відвідуваних місцях [1, с. 85].
Відповідно, можна стверджувати, що успішний розвиток
туризму в країні є вагомою передумовою становлення соціально
орієнтованої ринкової економіки. Як зазначає К.І. Задорожна,
«розвиток туризму може істотно вплинути на вихід країни з
глибокої соціально-економічної кризи, зменшити наслідки
соціальної напруженості шляхом створення нових робочих місць,
а також створити необхідні умови для відновлення моральних і
фізичних сил населення, що визначає основу для підвищення
продуктивності праці та економічного зростання» [2, с. 40].
Об’єктивне підґрунтя туризму як явища суспільного життя
підкреслює його значення для розвитку людського потенціалу
в умовах інноваційної трансформації соціальної політики.
Науковці, які досліджують проблеми розвитку туризму,
називають його одним з інструментів інноваційної трансформації
соціальної політики, зокрема через реалізацію його основних
функцій – економічної, соціальної, політичної, культурно-
виховної, рекреаційної тощо [3, с. 53].
Як показують дослідження, туризм як відкрита система
перебуває у тісному взаємозв’язку із зовнішнім середовищем та

42
соціальною сферою. У соціальній ринковій економіці свобода дій
кожного індивідуума обмежується на користь добробуту всіх
членів суспільства, а державне втручання здійснюється для
забезпечення соціально-економічного добробуту широких верств
населення.
В умовах соціальної ринкової економіки інноваційного типу
держава прямо або опосередковано спрямовує розвиток туризму.
Соціальна політика в туризмі – це усвідомлена підтримка
державою туристичної галузі і формування основних її напрямів
шляхом впливу на такі її складові, як соціально-економічна
політика, територіальна політика, політика культури і політика
дозвілля. Держава субсидіює будівництво різних споруд для
відпочинку, що створює умови для проведення відпустки певних
соціальних груп – молоді, багатодітних сімей, сиріт і людей
похилого віку та з обмеженими можливостями тощо [3, с. 55-56].
Соціальний туризм за своїм змістом набуває інституційних
ознак завдяки складній структурі соціально-економічних
відносин, яка ґрунтується на змішаній моделі залучення
приватного капіталу та капіталу спільного користування (держав-
ний, місцевий бюджети). Цей сектор туристичного ринку
складається з таких складових, як споживачі, фінансові джерела
та соціальна відповідальність або соціальні інвестиції (соціальна
допомога, благодійність, охорона здоров’я, суспільний розвиток)
[2, с. 42].
У соціальному аспекті туризм є індикатором рівня життя
населення, сприяє збереженню культурної спадщини та
історичних цінностей, формуванню взаємного інтересу людей
різних національностей, веде до зростання толерантності та
поваги між ними, стабілізації міжетнічних і міжнародних
відносин. Одним з критеріїв включення країни у процеси
глобалізації є рівень розвитку туризму як соціального інституту,
що сприяє реалізації принципів відкритості, партнерства та
міжкультурної взаємодії [4, с. 23-24].
Одна з основних вимог до туризму – забезпечення його
загальнодоступності, оскільки туризм має відповідати реалізації

43
прав кожної людини на пересування і мандрування. Саме у
загальнодоступності для кожної людини полягає соціальна
сутність туризму. Перехід від орієнтації на елітарний туризм до
зацікавленості у розвитку недорогих, масових видів туризму не
тільки сприятиме розвитку соціальних контактів, реалізації
демократичних прав людини на змістовний відпочинок, але й
забезпечить збільшення туристичних потоків, що, у свою чергу,
позитивно позначиться на бюджеті району, міста, країни в
цілому.
Ще одна характерна риса соціального туризму – його
гуманізація, особлива привабливість для людей похилого віку, а
також людей з фізичними вадами, для яких необхідно створювати
особливі умови подорожування. Культурно-виховна спрямова-
ність соціального туризму полягає в тому, що він є потужним
виховним фактором для юнацтва та молоді, сприяє формуванню
здорового способу життя, розвитку соціальних контактів, що
допомагає у набутті важливого соціального досвіду [5, с. 195-197].
Виникнення індустрії масового туризму, зміна соціокультур-
них пріоритетів у мотивації подорожей окремих груп населення
обумовлюють необхідність його аналізу як одного з найваж-
ливіших показників відмінностей між соціальними верствами
сучасного суспільства.
У низці сучасних класифікацій туризму за цілями і функціями
вживаються поняття «соціальні мотиви туризму» та «туризм із
соціальними цілями». У першому випадку йдеться про звичайні
поїздки для спілкування з друзями, родичами, однодумцями, а
також з міркувань престижу і підтримки соціального статусу.
У другому випадку йдеться про туризм, пов’язаний з належністю
до тих чи інших соціальних груп, громадських, колективних
рухів, що передбачає організацію контактів між їх представ-
никами (молодіжний, феміністський туризм тощо) [2, с. 40].
Також існує поняття «соціокультурна потреба в туризмі» –
потреба в об’єктах, необхідних для існування й розвитку
індивіда, що виступає джерелом його активності. Соціокультур-
ний потенціал сфери туризму – це наявність можливостей для

44
задоволення соціокультурних потреб людей в туристичних
послугах.
Найважливіша соціокультурна характеристика туризму
полягає у тому, що він є соціальною практикою, що змінює
людину й позиціонує її у соціальному просторі. При цьому
туризм виконує не тільки економічні, але й соціальні функції:
функцію соціалізації, когнітивну, комунікативну, медитативну
функції, функцію формування і задоволення туристських
потреб [4, с. 24-25].
Таким чином, на сьогодні туризм є невід’ємною частиною
життя суспільства розвинених країн і одним із засобів
задоволення потреб людей у відпочинку та дозвіллі. Створення
розвиненої туристичної індустрії може сприяти розв’язанню
багатьох соціальних проблем держави.

Природне
Суспільство Економіка
середовище

Суб’єкт туризму Об’єкт туризму

ТУРИЗМ

Туристичний Туристичний
ринок продукт

Соціальна, Економічна,
рекреаційна функції виробнича функції

Культурна, Екологічна,
виховна функції просвітницька функції

Рис. 1. Туризм як складна соціально-еколого-економічна

система та поліфункціональне явище

45
 Як показано на рис. 1, туризм є складною соціально-еколого-
економічною системою і поліфункціональним явищем, що може
стати стрижнем у забезпеченні сталого розвитку вітчизняної
економіки та її соціальної орієнтованості. Однак для цього
необхідно ввести високі стандарти економічної, екологічної і
соціальної сфер, забезпечити стабільність позитивної динаміки
соціально-економічних показників у довгостроковій перспективі.
Розвиток туризму потребує виваженої соціальної політики
держави з дотриманням принципів загальнодоступності, гуман-
ності, культурної толерантності та соціальної відповідальності
усіх суб’єктів згаданої сфери.

Література:
1. Шикіна О.В., Мережко К.А. Аналіз індикаторів розвитку України в
міжнародному туризмі. Глобальні та національні проблеми економіки :
електронне наукове фахове видання. 2017. Вип. 20. С. 85-92. URL:
http://www.global-national.in.ua/archive/20-2017/19.pdf (дата звернення: 13.12.2020).
2. Задорожна К.І. Суспільна значущість розвитку інституту соціального
туризму в Україні: проблеми та їх розв’язання. Вісник Чернівецького
торговельно-економічного інституту. Серія “Економічні науки”. 2015. Вип. 4.
С. 38-46.
3. Роїк О.Р. Вплив соціальної політики на розвиток туризму в умовах
формування інноваційної економіки в Україні. Причорноморські економічні
студії. 2016. Вип. 10. С. 53-57.
4. Зайцева М.М. Соціальний аспект туристичної діяльності.
SOCIOПРОСТІР. 2016. № 5. С. 23-27. URL: https://periodicals.karazin.ua/
socioprostir/article/view/5324 (дата звернення: 13.12.2020).
5. Скриль І.А. Соціальний туризм: сутність, переваги та перспективи
розвитку. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразiна.
Серія “Геологія – географія – екологія”. 2008. № 824. С. 194-197.

46
 Шедяков В. Е., д.с.н., к.э.н., доцент
независимый исследователь
г. Киев, Украина
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-10

ТРАНСФОРМАЦИИ
ПОЛИТИКО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО ПРОСТРАНСТВА:
ОБЩЕСТВО И ГОСУДАРСТВО

Задачи повышения уровня экономической безопасности

готовят новые формы ответов в диапазоне и акторов, и целей, и
средств. В частности, требуется осуществить поиск путей и
возможностей оптимизации взаимодействия общества и госу-
дарства. Баланс самонастройки и сознательного реформирования
социально-экономического механизма изменчив. Его динамизм и
направленность резко смещаются при кардинальных политико-
экономических трансформациях. Тем более – при переменах
парадигмального уровня и глобального масштаба. С одной
стороны, для человечества всё важнее просоциальные развитие и
реализации сугубо индивидуальных комплексов одарённости
каждого. С другой, – от упований на регулятивные возможности
рыночной стихии осуществлён переход к ориентации на расчёт
потребительских ниш, маркетинговые планирование, стимулиро-
вание и управление. Модели «свободного ценообразования»,
«рыночной конкуренции», «частной собственности» играют роль
исключительно средств идеологической апологетики и отвлече-
ния внимания от реальных экономических процессов. Череда
кризисов дополнительно стимулирует действия государств [1-4].
Действие закона неравномерности исторического развития
приводит к постоянной смене лидеров развития в ойкумене,
видоизменяя представления о должном и желательном и обостряя
конфликтность между культурно-цивилизационными мирами и
внутри них, что и обеспечивает конкуренцию подходов и
многобразие поисков ответов на исторические вызовы. Состя-
зание между странами и культурно-цивилизационными мирами в

47
рамках «коридора свободы» определённого миропорядка при
выходе за его пределы сменяется ожесточённой конкуренцией за
формирование из хаоса нового порядка мироустройства на
основе своей институциональной памяти и практико-теорети-
ческой парадигмы, выливаясь в борьбу за возможность
возглавить / использовать в своих интересах возникающие
возможности. И сегодня, с одной стороны, воспроизводство
ойкумены накрепко связало культурно-цивилизационные миры,
формой чего и стало соотношение конкурентности / состяза-
тельности и партнёрства / кооперации с той или иной степенью
комплиментарности или же, напротив, враждебности. С другой
же, – общественное воспроизводство на прежних, произошедших
из западного капитализма, отношениях, достигло своих пределов
[5-8]. Очевидно, что и политико-экономическая модель
либеральной демократии убедительно доказала несостоятель-
ность перед лицом коренных проблем общественного развития,
выродившись в ряд социальных патологий. Естественно, при
рассыпании постглобальностью привычного международного
разделения труда и переходе к жёсткой (в т.ч. экономической)
защите суверенитета активно создаются альтернативные
варианты и представлений о будущем, и модели достижения
национальной безопасности, связанные с высоким уровнем
социальных обязательств.
Период активных трансформаций усиливает инновационные
поиски народов, открывая как ошибочные, так и оптимальные
решения [9-11]. Выращивание благотворного для желательных
перемен общественного пространства и кластеров положи-
тельных сдвигов – важнейшие составляющие элементы стратегии
стимулирования развития. Перспективы политико-экономичес-
кого развития определяющим образом создаются соответственно,
во-первых, вектору системообразующих отношений труда,
собственности и управления и, во-вторых, динамике человечес-
кого фактора, подборе продуктивных вариантов сочетания
разноуровневых интересов при росте эффективности произ-
водства. Вместе с тем, задачи максимизации творческой

48
активности (в частности, обеспечения просоциальных развития и
раскрытия способностей населения) требуют как адекватного
государственного курса, так и развития общественного простран-
ства. С одной стороны, участие в труде должно гарантировать
материальное благосостояние и обеспечивать высокий социаль-
ный статус. С другой стороны, – только личный труд,
индивидуальное участие в общем творчестве и воспринимается
справедливым фактором дифференциации благосостояния и
авторитета / престижа. Соответственно, меняется соотношение
государственности и общественности; в частности, серьёзной
задачей разумной инициативы и творческой активности
становится укрепление государственности, своего культурно-
цивилизационного мира и его базовых ценностно-смысловых
комплексов. Таким образом, историей сформирован запрос
на государственно-частное партнёрство, в т.ч. – в вопросах
социальной инженерии, где грани допустимого и разумного,
соподчинённость целей и средств тоже подвержены
трансформациям [12-14].

Литература:
1. Якість економічного зростання / Томас В., Дайламі М., Дарешвар А. та
ін. Київ : Основи, 2002. 350 с.
2. Шедяков В.Е. Социокультурные коммуникации как фактор целостности
экономического структурирования и регулирования. Проблеми системного
підходу в економіці. 2019. № 3 (71). Ч. 1. С. 22-28. DOI: https://doi.org/
10.32782/2520-2200/2019-3-3.
3. Шедяков В.Е. Социокультурный капитал как условие активизации
производительных сил общества. Актуальні проблеми філософії та соціології.
2015. № 5. С. 212-215.
4. Shedyakov V. Economics of development or dying away: the role of
social and information technologies. Development of modern science: the experience
of European countries and prospects for Ukraine / scient. ed. & project dir.
A. Jankovska. Riga: Baltija Publishing, 2019. P. 289-307. DOI: https://doi.org/
10.30525/978-9934-571-78-7_16
5. Шедяков В.Е. Возможности и риски эпохи: научно-исследовательская
рефлексия – рефлексивное управление – рефлексивная модернизация.
Management of modern socio-economic systems / ed. by J. Žukovskis,
K. Shaposhnykov. Kaunas : Baltija Publishing, 2017. Vol. 1. Р. 201-218.

49
 6. Бузгалин А.В., Колганов А.И. Пределы капитала: методология и
онтология. Москва : Культурная революция, 2009. 680 с.
7. Шедяков В.Е. Постглобальные возможности и угрозы: диапазон
решений. Economic Development: Global Trends and National Peculiarities / ed. by
A. Pawlik, K. Shaposhnykov. Kielce: Baltija Publishing, 2020. P. 261-275.
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-588-61-7-18.
8. Buchanan P.J. The Death of the West. USA : St. Martin’s Press, 2001. 320 p.
9. Шедяков В.Е. Переходный период: актуальные возможности развития.
Scientific Collection «InterConf». 2020. № 3 (36) : Intern. Forum: Problems & Scient.
Solutions: with the Proceed. of VII Intern. Scient. & Pract. Conf. «Challenges in
Science of Nowadays» (November 26-28, 2020). Washington. P. 572-579.
10. Шедяков В.Е. Обогащение закономерностей переходного периода
конкретикой случайного. Labyrinths of Reality. 2020. Iss. 4 (9) : Collection of
scient. works (based on materials of IХ Intern. Scient. & Pract. Conf. (October 14-15,
2020). Montreal. P. 6-9.
11. Шедяков В.Е. Осуществление парадигмальных трансформаций:
сорезонирование стратегии, тактики и оперативного искусства в управлен-
ческих композициях. Development and modernization of social sciences: experience
of Poland and prospects of Ukraine / Maria Curie-Sklodowska University. Lublin :
Baltija Publishing, 2017. Р. 282-307.
12. Шедяков В.Е. Экономическое мышление за пределами либерализма.
Содружество. 2016. № 5. С. 90-94.
13. Шедяков В. Е. Диапазон эффективной социальной инженерии во время
форсированных преобразований. Суспільні науки: напрямки та тенденції
розвитку в Україні та світі: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. Одеса,
21-22 липня 2017. С. 77-82.
14. Шедяков В.Е. Кластеры как локомотивы социально-экономического
развития. Cluster Policy of Innovative Development of the National Economy:
Integration and Infrastructure Aspects / ed. by S. Smerichevska. Poznań: WSPIA,
2020. P. 129-143.

50
ENTREPRENEURSHIP, TRADE
AND BUSINESS CULTURE:
AN ECONOMIC SECURITY CONTEXT

Давидчук С. М., аспірант

Поліський національний університет
м. Житомир, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-11

ЗАСТОСУВАННЯ ХОЛІСТИЧНОГО ПІДХОДУ

ДО ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА
В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Прискорені темпи глобалізації та трансформація вітчизняних

економічних відносин в аграрному секторі України принципово
змінили підходи до організації та формування сприятливого
підприємницького середовища. Аграрний сектор економіки
країни характеризується достатнім ресурсним і економічним
потенціалом для такого розвитку, проте нераціональна структура
природокористування, низька економічна ефективність, великі
фінансові витрати, низький рівень конкурентоспроможності
аграрних підприємств не дають змоги ефективно розвиватися.
В сучасному бізнес-середовищі набувають актуальності та
популярності холістичні підходи до розвитку підприємницької
діяльності, які передбачають використання інтуїтивних методів
управління, цілісного погляду на стан підприємства та
формування на цій основі стратегій розвитку. Отже, актуальним
як у теоретичному, так і у прикладному аспектах є дослідження
концепції холістичного підходу з метою її застосування на
вітчизняних підприємствах аграрного сектору.
Питання, пов’язані з філософським поглядом ідеї холізму в
підприємницькій діяльності розглядались у працях науковців,
зокрема, А. Бондаренка, М. Бойко, Н. Валінкевич, В. Диканя,
І. Івасів, Ф. Котлера, О. Кузьміна, М. Макарова, Р. Ус, Р. Уфімцева,
51
Ф. Хайек, Є. Ходаківського, А Штангрета, Annette Fernandes та
ін. У дослідженнях цих вчених розглядаються різні аспекти
підприємницької діяльності, а також проблеми формування
підприємницького середовища та фактори, що впливають на
цей процес. Аналіз цих робіт свідчить про те, що вимагають
подальших досліджень питання пов’язані з філософським
поглядом ідеї холізму в формуванні підприємницького
середовища аграрного сектора України.
Розвиток підприємницького середовища виступає одним із
найважливіших напрямків формування багатоукладної ринкової
економіки. В умовах децентралізації економіки особливого
значення набуває визначення комплексу умов і оцінювання сил
зовнішнього характеру, які формують можливості та кінцеві
результати господарювання підприємницьких структур і окремих
підприємців. Відтак, своєчасне регулювання розвитку підприєм-
ницького середовища шляхом удосконалення нормативно-
правової бази, покращення політичної ситуації, формування
позитивних соціальних настроїв у суспільстві виступає важливою
основою подальшого поглиблення розподілу суспільної праці,
розширення міжнародних інтеграційних процесів і співробіт-
ництва, запровадження науково-технічних нововведень у підпри-
ємницькому просторі [5].
Аграрний сектор України є основою розвитку економіки
держави, адже він становить близько 20% від ВВП України,
посідає лідируючі позиції щодо експорту аграрної продукції
(40%), понад трьох млн. осіб, зайняті в сільському господарстві.
Формування і розвиток підприємницького середовища аграрного
сектору має першорядне значення в сучасних умовах. Безсум-
нівно, розвиток сільського господарства сприяє підвищенню
ефективності виробництва сільськогосподарського продукції,
покращення показників прибутковості, розвитку сільських
територій, створенню додаткових робочих місць і багато чого
іншого. Підприємець в аграрному секторі діє в певному
зовнішньому та внутрішньому підприємницькому середовищі.

52
Від їх стану залежить рівень розвитку підприємництва зокрема та
економіки країни загалом.
Для створення сприятливого підприємницького середовища
найбільш прийнятною вважаємо холістичну модель, адже
зрозумілим є те, що економічні та фінансові кризи виникають не
внаслідок нестачі енергоносіїв, продукції, досвідчених праців-
ників, виважених рішень керівників, а відсутності системного
підходу до ведення підприємницької діяльності, яке є цілісним
організмом. Застосування холістичного підходу дасть змогу
провести оцінку властивостей системи підприємництва в цілому,
з подальшим вивченням (у разі необхідності) її складових.
До застосування холістичного підходу вдаються вчені
різноманітних галузей науки, зокрема біології, екології,
філософії, психології, культурології, правознавства, політології й
інших. В економічних науках, нині найвідомішим прикладом
застосування холістичного підходу є «холістичний маркетинг»
Ф. Котлера. У своїх останніх працях стосовно теорії маркетингу
підприємств він схиляє фахівців до нового сприйняття ринкових і
бізнес-процесів, зокрема в їхній єдності, взаємозв’язку,
системності і частковості, при цьому беручи до уваги притаманну
їм ентропію [4].
Використання інструментів холістичного підходу дозволить
сформувати на підприємстві цілісний механізм маркетингової
діяльності для узгодженої взаємодії його структурних
підрозділів. Такий підхід допомагає охопити маркетингові
процеси і керувати ними: прогнозування, планування,
впровадження та аналіз. Всі інструменти повинні працювати
спільно. За результатами аналізу наукових праць А. Бондаренка,
Р. Уфімцева, Annette Fernandes визначено, що сутність
холістичного маркетингу як цілісної концепції формують певні
управлінські процеси (рис. 1).
Теоретичне осмислення сутності холістичного маркетингу
дозволило дійти висновку, що дослідники здійснюють спроби
інтегрувати концепції маркетингу насамперед для максимізації
задоволення потреб споживача і досягнення мети господарської

53
діяльності. Це надало можливість визначити ключові
характеристики концепції холістичного маркетингу для
застосування на підприємствах [1].

Підтримання
Холістичний Інтегроване
тривалих
маркетинг використання
відносин між
засобів
економічними
маркетингових
суб’єктами
комунікацій
власності

Планування,
розроблення та Визначення складових
впровадження та формування
маркетингових споживчої цінності
програм на основі продуктів (послуг)
інтегрованого підходу

Рис. 1. Структура концепції «Холістичний маркетинг»

Джерело: сформовано автором

З огляду на це, цілісний погляд на підприємство як об’єкт

управління є необхідною умовою формування синергії на усіх
рівнях організаційної структури та акумулювання інноваційних
ідей конкурентоспроможного розвитку компанії.

Література:
1. Бойко М., Супрунова Є. Холістичний маркетинг на підприємствах
готельного господарства. Вісник Київського національного торговельно-
економічного університету. 2013. №. 1. С. 55-63.
2. Захарченко Ю.А. Розробка програм підтримки підприємницького
середовища в регіоні (на прикладі Одеської області). 2019.
3. Івасів І.І., Запухляк І.Б. Підприємницьке середовище та його роль у
розвитку Прикарпаття. Причорноморські економічні студії. 2018. № 36 (2).
С. 23-28.
4. Ус Р.Л. Моделі холістичного аудиту інформаційних технологій.
Формування ринкових відносин в Україні. 2011. № 5. С. 147.
54
 5. Ходаківський Є.І. та ін. Домінування парадигм холістичності в сучасній
науці. Наукові горизонти. 2018. № 11. С. 3–12.

Nazarenko I. L., Associate Professor

Ukrainian State University of Railway Transport
Kharkiv, Ukraine
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-12

ECONOMIC SECURITY OF SMALL FAMILY BUSINESS

AFFECTED BY PANDEMIC: IDENTIFYING NEW THREATS

Family business is known to be a pivot of world’s economy, its

impact on the global economy is tremendous. Percentage of family
business contribution to national GDP varies from 27% in Bahrain to
90% in United Mexican States.
Nowadays, the COVID-19 pandemic is severely testing the
attributes that give family businesses a competitive edge. The ability
to survive and prepare for the “new normal” is critical to the future
of any family, business and all the people who rely on it [1].
The coronavirus pandemic is affecting small businesses in a variety of
ways. From loss of business to remote work, things are changing fast
during the COVID-19 outbreak and businesses are being forced to
adapt.
Additionally, a crisis typically hits the owners of family firms
twice, i.e. once as private citizens and in a second round as business
owners [2].
There is a lot of evidence about small businesses in the counties of
EU, the USA and all around the globe suffering from quarantine,
decreasing of demand, losses and bankruptcies (for instance, in [3; 4]).
As for Ukraine, there is neither any accurate statistical data about
family business’ percentage in GDP, nor any data about their exact
number, but we assumed in [5; 6] that majority of medium-size, small
and (as a part of small ones) microenterprises are family-owned

55
(especially those which are registered as individual entrepreneurs).
We developed some strategies of small family businesses survival
during and after quarantine in [7].
However, according to aforementioned, there is a great necessity of
systematic approach to tackling new challenges small businesses face
with. It should be based on ensuring economic security. Which is why
the purpose of this study is identifying main threats to the сomponents
of economic security of small family business in accordance with its
specifics.
The object of the study is given in the fig.1 and lays at the
intersection of the three spheres – Family Business with its specifics,
Small Business with its specifics and Economic security.

Figure 1. Object of economic security of a small family business

Source: developed by the author

Economic security of an enterprise is a state of its protection from

external and internal threats, as well as the ability to quickly adapt to
changes in the external environment that are not threatening [8].
56
 The main principles of family business according to D. Kenyon-
Rouvinez [9] are: strength in unity, ability to handle conflicts,
fairness, social engagement, strong values, pride and mutual support.
They might well help any family business to tackle various
challenges.
According to Ukrainian Family Business survey, conducted in
2019 by Lviv Business School of Ukrainian Catholic University and
Sociological agency Fama [10], there are several traits which help
family businesses to survive.
The first is viability, which affects how quickly a business can
return to its equilibrium state after extreme events. And family
businesses, even if they are very young and have not yet experienced a
business crisis, have an advantage. Because, most likely, they faced a
crisis in family life: a misunderstanding, a divorce, and the loss of
loved ones. And this gave them vitality which can be applied now.
Another advantage of family firms is their entrepreneurship. It is in
their DNA, because all family firms come from the founding parents,
and the history of the their foundation and development is what
children grow up with. And family firms are looking not only for
financial benefits, but also for social dividends, a positive impact on
the environment in which they work. In fact, the crisis shows the
entrepreneurship of family firms: they are able to make quick
decisions, adapt, even change the sphere of their activities.
Family firms are based on trust and unity. 77% of respondents in
the study [10] mentioned this as an advantage of family business. And
these are the values which are especially helpful in times of crisis.
Family business is often much more than just business. This is,
above all, philosophy and a set of values. Family business owners plan
their future for many years to come. They are not focused on the
today’s result, but on long-term strategic planning. It is a "long game"
and a high level of responsibility [11].
We identified the main threats to tconomic security of Small
Family Businesses caused by pandemic (table 1). Names of
components are borrowed from [12] and adapted to small business.

57
According to [12], economic security components of a firm are types
of activity for its ensuring.
To sum up, the main threats to economic security of Small Family
Business caused by pandemic are identified and classified in this study
by components of economic security. We are sure that the specificity
of small business (adaptability to the environment, low operating
costs, relatively small savings that make them dependent on state aid
in force majeure circumstances, etc.) modifies or even aggravates
threats to their economic security, but the listed above traits of family
business influence ways of ensuring economic security and increase
the chances of survival against all odds.

Table 1
Main threats to economic security
of Small Family Businesses caused by pandemic
Components
Main specific threats caused
of Economic Security
by pandemic
of small firms
1 2

1. Financial component
(security of financial and 1. Dramatic decline in effective demand
economic activities, high and, consequently, in revenue and profit.
levels of profitability, 2. Lack of financial safety cushion,
liquidity, financial inability to outlast the temporary lockdown.
independence, etc.)

1. Possibility of losing valuable

2. Intellectual and personnel employees due to the pandemic.
component (good 2. Psycho-social problems, overwork and
performance of staff, stress, task complexity in remote work, etc.,
preservation and decreased performance.
development of the 3. Lack of qualified staff and skills to
intellectual potential) develop a strategy of survival,
diversification, etc.

58
 Table 1 (continued)
1 2
3. Technical and
1. Lack of equipment and technology for
technological component
distance working.
(relatively new equipment,
2. Firm’s existing equipment may be
technologies meeting world
outdated for new working conditions.
standards)
1. Fines imposed for violation of
4. Legal component
regulations (work during a lockdown).
(compliance with laws and
2. The need to adapt to new conditions
regulations)
and instructions from the state.
5. Informational component
(protection of the firm’s data
1. Interception of firm’s reports, leakage
and preservation of trade
of valuable data.
secrets; collection and
2. Cyber-attacks.
analysis of all information
related to firm’s activities)
6. Power component
(physical security of Threat of being looted by hooligans and
employees and preservation extremists.
of enterprise property)
7. Еcological component
(optimization of costs for
No new threats.
ensuring compliance with
environmental standards)

The results obtained in the study can be used in further research in

this realm, for developing the ways of ensuring economic security of
small family businesses.

References:
1. Family Businesses and COVID-19: Our support and recommendations (2020).
Avaliable at: https://www.pwc.com/gx/en/services/family-business/assets/family-busi-
nesses-and-covid-19.pdf.
2. Sascha Kraus, Thomas Clauss, Matthias Breier, Johanna Gast, Alessandro
Zardini, Victor Tiberius (2020) The economics of COVID-19: Initial empirical
evidence on how family firms in five European countries cope with the corona crisis.
International Journal of Entrepreneurial Behavior & Research, pp. 1-36.

59
 3. COVID-19: The Great Lockdown and its Impact on Small Business (2020).
Available at: https://www.intracen.org/publication/COVID-19-The-Great-Lockdown-
and-its-Impact-on-Small-Business---SMECO-2020-Executive-Summary-en.
4. Kim O.S., Parker J.A., Schoar A. (2020) Revenue Collapses and the
Consumption of Small Business Owners in the Early Stages of the COVID-19
Pandemic. Available at: https://www.nber.org/papers/w28151.
5. Nazarenko I.L., Sukhorukova D.O. (2019) Implementation of Value Based
Management in Small Family Retail Business. Bulletin of Economics of Transport
and Industry, vol. 68, pp. 51-59.
6. Nazarenko I.L., Shepel V.M. (2020) Value Based Management in Small
Family Retail Business affected by quarantine. Bulletin of Economics of Transport
and Industry, vol. 70-71, pp. 5 – 11.
7. Nazarenko I.L. (2020) Strategies of small family businesses survival during
and after quarantine. Bulletin of Economics of Transport and Industry, vol. 69,
pp. 92–100.
8. Kovalov D.I., Plietnykova I.L. (Nazarenko I.L.) (2001) Kilʹkisna otsinka
rivnya ekonomichnoyi bezpeky pidpryyemstva [Quantitative assessment of the level
of economic security of an enterprise]. Economics of Ukraine, vol. 4, pp. 35-40.
(in Ukrainian)
9. Kenyon-Rouvinez D. (2017) Secrets of success in long-lasting family firms.
IMD – International Institute for Management Development. No. 2-17. Available at:
https://www.imd.org/research-knowledge/articles/secrets-of-success-in-long-lasting-
family-firms.
10. Simeynyy biznes v Ukrayini: osoblyvosti zapochatkuvannya, vedennya ta
peredachi nastupnym pokolinnyam [Family business in Ukraine: features of starting,
running and passing on to the next generation] (2019). Available at:
https://lvbs.com.ua/wp-content/uploads/2019/12/simeinyi-biznes.pdf.
11. Voronovska R.(2020). Simeynyy biznes: choho varto povchytysya u kryzovi
chasy? [Family business: what to learn in times of crisis?]. Available at:
https://blog.liga.net/user/rvoronovska/article/37058.
12. Osnovyi ekonomicheskoy bezopasnosti (Gosudarstvo, region, predpriyatie,
lichnost). (1997) [Fundamentals of Economic Security (State, Region, Enterprise,
Personality)]. Edited by E.A. Oleinikov Мoscow: ZAO ‘Biznes-shkola “Intel-Sintez”.
(in Russian).

60
 Салівончик І. М., аспірант
Недопад Г. В., аспірант
Луцький національний технічний університет
м. Луцьк, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-13

СТРАТЕГІЧНИЙ ПОГЛЯД
ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Невід’ємною складовою національної економіки є підприєм-

ництво, тому необхідно невпинно вдосконалювати цю сферу
економічного життя. Сама тема інновацій в українському
підприємництві є надзвичайно актуальною, адже наша держава
стоїть на порозі якісних структурних змін та виходу на новий
рівень розвитку. Щодо інноваційної спрямованості підприєм-
ницької діяльності вона забезпечує суб’єктам господарювання
конкурентні переваги, тобто зміцнює їх ринкові позиції.
Сучасний розвиток економіки перш за все визначається
моделлю інноваційного розвитку та підвищенням конкуренто-
спроможності національної економічної системи. Особливе місце
у реалізації таких цілей належить інноваційному підприємництву.
Усі процеси реформування економіки в Україні показують, що в
численних реформованих програмах мало місця займають
питання використання інновацій як засобу і стимулу підпри-
ємництва. Низька забезпеченість новітніх технологій, наукових та
організаційно-управлінських розробок зумовлює значно низьку
ефективність реформ, та відторгнення від економіки науково-
технічної активності населення. Розглядаючи світовий досвід
промислово розвинених країн, найчастіше інновації з’являються
у приватних компаніях. Адже такі компанії зацікавлені у
максимально ефективному використанні коштів і швидких та
конкретних результатах [1].
Економічний прогрес змінює сучасний світ, надаючи бізнесу
різноманітність можливостей компаніям, що реагують на зміни та

61
використовують технології: адаптують пропозиції, виводять нові
продукти або змінюють напрям діяльності.
Не кожне підприємництво є інноваційним, а лише те, яке
дозволяє перетворити підприємницький дохід у результаті
створення виробництва, використання інноваційного продукту.
На рис. 1 представлено основні складові стратегії розвитку
інноваційного підприємництва в промисловості [2].

інноваційна політика
розвитку провідних
галузей
промисловості

цілі і основні
реалізація
завдання системи
інноваційного
інноваційних
потенціалу
перетворень

пріоритетні напрями
наявний ресурсний,
забезпечення
фінансовий і
реалізації
виробничий
інноваційної
потенціал
політики

структурні зміни в
сфері
інституціонального
управління

Рис. 1. Складові стратегії розвитку

інноваційного підприємництва в промисловості

Розвиток інновацій дає змогу створити десятки тисяч нових

робочих місць і створює механізми для вирішення проблеми
трудової міграції, яка для України стоїть дуже гостро.
Взагалі інновації обмежуються впровадженням нових
технологій виробництва, автоматизацією завдань, навчанням

62
персоналу новим навичкам, зміною підходу до маркетингу і
комунікацій. І хоча завдяки цьому вдається істотно поліпшити
фінансові показники, в довгостроковій перспективі такий підхід
загрожує відкиданням української економіки далеко назад
порівняно з країнами-лідерами у сфері інновацій та проривних
технологій. Найнижчий індекс інноваційності в Україні мають
державні або колишні державні компанії: «Укрзалізниця»,
«Укренерго», «Укргазвидобування», Укргазбанк, Укрексімбанк.
Зокрема для держкомпаній в таких галузях, як енергетика і нафто
газ, поштовхом до цифровізації стала перспектива виходу на ринки
Європейського союзу. Однак без масштабних змін регуляторної
системи, пріоритетів уряду та широкої кооперації влади з бізнесом
не варто очікувати реальних серйозних змін [3]. Є два фактори
потреби в інноваціях: перший – це темпи змін у макроеко-
номічному середовищі, політиці, економіці, суспільстві, техно-
логіях, другий фактор – полягає в результатах глобалізації в галузі.
Якщо компанії будуть бачити себе як сучасний бізнес та
розуміти, що вони є глобальними гравцями на ринку, то це
змусить їх зосередити стратегію на інноваціях. І такі компанії
будуть стратегічно інвестувати в те, аби бути інноваційною.
Потрібно врахувати, що людські ресурси є ключовими для
науково-технічного розвитку й економічного росту країни та
ніщо не зможе краще мотивувати приватний бізнес вкладати
гроші у розвиток технологій, ніж дійсно ринкова економіка.
Україна має визначитися у своїх інноваційних пріоритетах,
виходячи із своїх унікальних особливостей.

Література:
1. Інновації в Україні: в ногу зі світом чи у хвості URL: https://nv.ua/ukr/
biz/markets/medicina-kibersport-innovaciji-yak-ukrajina-peretvoryuyetsya-v-cifrovu-
derzhavu-eksperti-50128869.html?utm_content=set_lang.
2. Стан інноваційної діяльності та діяльності у сфері трансферу технологій
в Україні у 2016 році: аналітична довідка / Т.В. Писаренко, Т.К. Кваша,
О.Ф. Паладченко та ін.; за заг. ред. Писаренко Т.В. Київ : УкрІНТЕІ, 2017. 132 с.
3. Назад у майбутнє: що не так з інноваціями в Україні. URL:
https://mind.ua/openmind/20203744-nazad-u-majbutne-shcho-ne-tak-z-innovaciyami-
v-ukrayini.

63
ENTERPRISE ECONOMICS
AND CORPORATE GOVERNANCE:
PROBLEMS OF INCREASING COMPETITIVENESS
IN THE CONDITIONS OF NEW THREATS

Галушка З. І., д.е.н., професор

Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
м. Чернівці, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-14

СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА ҐАРАНТУВАННЯ

ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

Економічна безпека підприємства – це багатогранне системне

поняття, що визначає безкризовий стан функціонування
підприємства у тривалому періоді, ґрунтується на ефективному
використанні усіх видів ресурсів й уникненні внутрішніх
і зовнішніх загроз, дозволяє реалізувати стратегічні цілі й
завдання його успішного розвитку. Рівень економічної безпеки
описується низкою кількісних та якісних показників фінан-
сового, виробничого, організаційного, соціального спрямування,
що визначають стійкий розвиток та конкурентоспроможність
підприємства.
Системність поняття «економічна безпека» включає
різноманітні безпекові аспекти фізичного, технологічного,
інформаційного, правового, ділового, культурного, соціального,
організаційного характеру й означає найбільш ефективне
«…використання всіх видів ресурсів і підприємницьких
можливостей, при яких ґарантується найбільш ефективне їх
використання для стабільного функціонування та динамічного
науково-технічного і соціального розвитку та запобігання
внутрішнім загрозам» [4, с. 41].

64
 Існує синергетичний зв’язок між усіма складовими
економічної безпеки підприємства. Кожний її елемент безпо-
середньо чи опосередковано пов’язаний з іншими складовими й
може як сприяти її зміцненню, так і створювати проблеми, що
ведуть до виникнення загроз стабільному розвитку підприємства.
Особливе значення в її ґарантуванні, з нашого погляду, належить
соціальним чинникам. На конкретному підприємстві вони
представлені мотивами та інтересами працівників та представ-
ників управлінського персоналу. Їх необхідно оцінювати з
погляду сприяння сталому розвитку підприємства та реалізації
його стратегічних цілей.
Соціальні чинники спрямовані на зміцнення економічної
безпеки підприємства не лише із середини, але й ззовні. Вони
формують репутацію та імідж підприємств, сприяють встанов-
ленню ефективних взаємозв’язків зі стейкхолдерами, впливають
на підвищення споживчого попиту на продукцію підприємства,
зміцнюють економічні зв’язки з партнерами по бізнесу.
Особливо це стосується нагромадження соціального капіталу
як чинника, що дозволяє отримати доступ до різних ресурсів
дякуючи довірі, підтриманню спільних цінностей, норм пове-
дінки, використанню соціальних мереж тощо. Це зумовлює
можливість отримання економічної віддачі від соціального
інвестування, конвертування соціального капіталу в інші види
капіталу, зменшення трансакційних витрат та ін.
Головні напрями впливу соціального капіталу на підтримання
економічної безпеки підприємств – це: розвиток державно-
приватного партнерства; поширення сучасних механізмів
демократизації управління; розвиток форм корпоративної
соціальної відповідальності бізнесу; соціальні інновації;
постійний розвиток ключових компетенцій персоналу та ін.
Під впливом нагромадження соціального капіталу з’являються
переваги у доступі до інформаційних, фінансових, комерційних
ресурсів та можливостей їх ефективного використання. Розвиток
комунікацій, можливість дистанційної взаємодії за допомогою
соціальних мереж зміцнює економічні зв’язки й сприяє стійкому

65
розвитку підприємств. Так, зокрема, соціальна мережа Інтернет,
як зазначає Л. Єлісєєва, «…поступово стає важливим інститу-
ційним середовищем для покупок, ведення підприємницької
діяльності, навчання, а також спілкування, одержання інформації,
пошуку партнерів, кооперації з метою реалізації економічних
інтересів тощо» [2, c. 4].
Соціальні інвестиції, спрямовані у розширення заходів
корпоративної соціальної відповідальності, у формування нефор-
мальних економічних структур, пов’язаних між собою зростан-
ням взаємних зобов’язань та відповідальності, у формування
соціально-репутаційного капіталу підприємств, поширення сучас-
них форм зайнятості та професійного спілкування, виступають
джерелом нагромадження соціального капіталу та розв’язання
економічних проблем підприємства.
У ході такого нагромадження формуються неформальні
економічні структури, пов’язані між собою зростанням взаємних
зобов’язань та відповідальності, виникають нові ефективні форми
взаємодії з партнерами, постачальниками, споживачами, місце-
вими органами самоврядування, громадянами.
Сучасним ефективним інструментом управління підприєм-
ством виступає організаційна культура, що складається як
система визнаних всією організацією правил, норм поведінки,
цінностей, переконань, що формує підходи до розв’язання, у тому
числі, й економічних проблем та допомагає зберігати стабільне
становище всередині підприємства й рухатися до успіху. Таким
чином, соціальні характеристики ведення бізнесу складають
основу соціально-репутаційного капіталу підприємства. Вони
визначають взаємозв’язки та особливості взаємодії між зацікав-
леними сторонами у бізнесі, породжують довіру і готовність
співпрацювати.
Соціальний капітал, що нагромаджується на підприємстві у
результаті соціального інвестування, має нематеріальну основу,
формується і функціонує при мережевій взаємодії підприємств з
партнерами, органами місцевого самоврядування, громадськими
організаціями та характеризується «…рівнем взаємної довіри,

66
стратегічною спрямованістю; залежить від впливу внутрішньо-
організаційних та зовнішніх економічних, політичних, конку-
рентних, соціокультурних та інших чинників; сприяє підви-
щенню стабільності та ефективності підприємницької діяльності і
зростанню конкуренто-спроможності підприємства» [3].
На сьогодні відчувається значна залежність економічної
безпеки підприємства від великої кількості зовнішніх чинників.
Та як свідчать сучасні тенденції соціалізації бізнесу, перспективи
успіху у майбутньому швидше за все закладаються цінністю
самої організації. Як зазначає Г. Аксьом, «одним із головних
трендів 2020-х буде розвиток теорій, де в центрі уваги буде саме
організація»[1]. Це пояснює той факт, що сама по собі організація
наразі стає дуже важливою характеристикою цінності бізнесу і
цінності її як такої, що здатна розвиватися, пояснювати і
передбачувати нові організаційні процеси і явища, формувати
механізми її функціонування у реальному економічному
середовищі.

Література:
1. Аксьом Г. Становлення організаційної теорії як самостійної наукової
дисципліни. URL: https://www.researchgate.net/publication/342283196Stanovlenna
organizacijnoiteoriiakokremoinaukovoidisciplini (дата звернення: 14.12.2020).
2. Єлісєєва Л.В. Вплив інформатизації та цифровізації економіки на
трансформацію соціального капіталу. Ефективна економіка. 2019. DOI:
10.32702/2307-2105-2019.11.77.
3. Оцінка довіри: Наскільки ви довіряєте інституціям. URL:
http://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-gromadianamy-
sytuatsii-v-kraini-ta-diialnosti-vlady-riven-doviry-do-sotsialnykh-instytutiv-ta-polity-
kiv-2 (дата звернення: 14.12.2020).
4. Пуцентейло П., Гуменюк О. Основні аспекти формування ефективної
системи економічної безпеки підприємства. Економічний дискурс. Міжнародний
науковий журнал. 2017. Вип. 2. С. 37-47.

67
 Олійник Г. Ю., д.е.н., доцент, професор
Відкритий міжнародний університет
розвитку людини «Україна»
м. Київ, Україна
Кадацька Т. О., магістр
Одеська національна академія зв’язку
імені О. С. Попова
м. Київ, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-15

КОРПОРАТИВНЕ ПРАВО –
ОСНОВА МАРКЕТИНГИХ КОМУНІКАЦІЙ

Корпоративна власність, корпоративне управління, корпо-

ративна культура, корпоративні конфлікти – все це пов’язано
з «корпораціями» і корпоративними правами. На жаль,
Господарський кодекс України (далі – ГКУ) визначає корпорацію
як договірне об’єднання підприємств з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного
із учасників органам управління корпорації [1, ст. 120, п. 3].
А у світовій господарській і правовій практиці це поняття
трактується значно ширше. Це не «над фірмове» утворення, а
сформований суб’єкт господарювання. У економічному словнику
під редакцією А. Азриліяна [2, с. 234] під корпорацією
розуміється «широко распространенная в развитых странах
форма организации предпринимательской деятельности,
предусматривающая долевую собственность, юридический
статус и сосредоточение функций управления в руках верхнего
эшелона профессиональных управляющих, работающих по
найму». Саме така корпорація може бути об’єктом корпора-
тивних прав, визначених ГКУ, як права особи – суб’єкта
корпоративних прав, який володіє часткою статутного капіталу
(майна) господарської організації [1, ст. 167, п. 1]. Такий об’єкт
називають ще емітентом корпоративних прав, а такого

68
суб’єкта – власником корпоративних прав (або інвестором).
ГКУ виділяє наступі риси, які належать до корпоративного права:
1. Корпоративне право виникає і діє тільки там, де існує
господарська організація, яка має статутний капітал (майно).
2. Корпоративне право є правом його власника на участь в
управлінні господарської організації.
3. Власник корпоративного права набуває право на отримання
долі прибутку (дивіденди).
4. Власнику корпоративного права належать інші права, які
витікають із закону і установчих документів. Так, наприклад,
власник корпоративних прав у формі акцій має право їх
продавати, передавати у залог як ціні папери та ін., приймати
участь в управлінні справами товариства; та одержувати
інформацію про його діяльність; вийти у встановленому порядку
з товариства; приймає участь у формуванні статутного капіталу;
розпоряджатись своїми корпоративними правами; отримати
частку у майні у разі виходу з товариства; на одержання коштів і
майна, що залишилося після розрахунків з кредиторами при
ліквідації товариства.
У той же час, Податковий кодекс вважає що власник
корпоративних прав, може мати право власності не тільки на
долю статутного капіталу, як передбачено ГКУ, а і на весь
статутний капітал.
Таким чином, в установчих документах, якими постійно
користуються всі учасники економічного процесу, корпоративні
права, як стратегічний аспект маркетингових комунікацій,
повинні бути чітко прописані. Формування ефективного
комплексу маркетингових комунікацій є важливою умовою
ефективної роботи компанії в документах якої чітко визначені
природа корпорації і корпоративних прав, що обумовлюють
специфіку взаємовідносин емітента корпоративних прав, їх
власника та спожива, зі своїми принципами і моделями, без яких
неможлива розробка і впровадження інструментів маркетингових
комунікацій та проведення комунікаційних досліджень в інтере-
сах основних учасників комунікаційного процесу (компаній-

69
виробників, агентів-виконавців, СМІ-ключового комунікаційного
каналу).
Володіння корпоративними правами не вважається
підприємництвом [1, ст. 167, п. 2]. Формою вираження корпора-
тивних прав є цінні папери (акції) у акціонерному товаристві і
долі (паї) у господарських товариствах або інших товариствах чи
кооперативах. До особи, яка набула права власності на цінний
папір, переходять всі підтверджені права. Права на участь в
управлінні, отримані доходу та інші, які належать іменним
цінним паперам, можуть бути реалізовані з моменту внесення
змін в реєстр власників іменних цінних паперів. Визначення
корпоративних прав у формі долі в господарських товариствах
означає, що особа є власником цього корпоративного права, яке
втілено в праві власності на статутний капітал і його долю.
Тобто, визначення «корпоративне право» охоплює поняття права
на статутний капітал. Ці поняття – рівнозначні і підтверджується
листами ВАСУ. Корпоративні права як об’єкт майнового права
власності – це майно, що є об’єктом права власності. Правовий
режим майна – це встановлений правовими засобами порядок та
умови придбання майна, здійснення суб’єктами господарювання
прав володіння, користування, розпорядження ним, реалізація
функції управління майном, а також його правової охорони.
Правові режими майна суб’єктів господарювання можуть
гуртуватися на праві власності, праві господарського відання,
оперативного управління або праві оперативного використання.
Відповідно, найширші повноваження має суб’єкт господа-
рювання, наділений правом власності. Корпоративні права є
звичайним об’єктом громадсько-правових відношень з визначе-
ними особливостями, якими вони наділені діючим законо-
давством в цілях їх захисту і більш безпечного впровадження.
Маркетингові дослідження, які аналізують систему корпора-
тивних прав, як правило, проводяться в інтересах основних
учасників (суб’єктів) комунікаційного процесу (компанії-
виробника, агента – виконавця, СМІ і реципієнта – споживача).

70
 Література:
1. Господарський кодекс України. № 436-1V від 16 січня 2003 р. Редакція
30.03.2020.
2. Большой економический словарь под редакцией А. Азрилияна. Москва :
Институт новой економики, 1997. 564с.

Fisunenko P. A., Ph.D. in Economics, Associate Professor

Prydniprovska State Academy
of Civil Engineering and Architecture
Dnipro, Ukraine
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-16

ECONOMIC SECURITY
OF CONSTRUCTION ENTERPRISES:
METHODOLOGICAL BASIS FOR EVALUATION

The process of ensuring the economic security of the construction

enterprises involves the evaluation of its security level.
Many scientists devoted their works to the problem of evaluation
of economic security, including N. Atramonova, A. Atrashkova,
A. Arbatov, I. Binko, O. Bazhenova, I. Bilyk, T. Vasyltsiv, V. Vare-
nyk, O. Denisov, S. Dovbnya, N. Gichova, I. Gubenko O. Ivanilov,
N. Ivanchenko, S. Kavun, A. Korableva, V. Karpov, M. Kopytko,
O. Kutukova, N. Mukhitov, O. Podmazko, V. Martynenko, O. Saenko,
E. Terekhov, B. Udovich, S. Ustenko, V. Chernova, O. Chernyak,
V. Shlemko, Y. Kharazishvili, I. Yaremko and others. As research has
shown, only a few scientists pay attention to the sectoral specifics of
the economic security of the enterprise (especially for construction
enterprises).
At the legislative level, the assessment of economic security of
enterprises is not approved, but two documents contain basic
ensurement for this issue, namely: in the Methodical
recommendations for identifying signs of insolvency of the enterprise
and signs of actions to conceal bankruptcy, fictitious bankruptcy or
71
bankruptcy, approved by the Order of the Ministry of Economy
№ 1361 (v1361665-10) dated 26.10.2010 [4] and Methodical
recommendations for forecasting the consequences and assessing the
impact of privatization of certain categories of enterprises on the state
of economic security of the government, approved by the Order of the
Ministry of Economy № 518 dated 29.05.2009 [5].
Systematization of existing scientific works of researchers in the
field of assessing the level of economic security of enterprises allowed
to identify the lack of coherence of opinions and positions of scientists
who studied these issues. The main drawbacks of the existing
methodological base of the evaluation of economic security of the
enterprises are:
1) the approaches to evaluation developed by scientists are based
on forming a certain hierarchy of criteria, indicators or indices;
2) there is a difference in the structuring of economic security into
certain components;
3) the same component may carry a different content load on
economic security, which is reflected in the use of different list of
indicators for evaluation;
4) some approaches may contain different evaluation criteria;
5) there is a difference in the interpretation of the level of
economic security both in the intervals and in their number, which
leads either to complication or to simplistic interpretation.
Regarding the first disadvantage, the following variations have
been identified:
‒ selection of evaluation indicators without specifying criteria,
indicators or indices;
‒ selection of evaluation indicators without specification of
criteria or detalization by indicators (in this case the indicators are
equated to indices);
‒ selection only the evaluation criteria, which in this case can be
equated to indicators;
‒ selection of evaluation criteria, which are met by certain
indicators or indices represented by a set.

72
 After analysing the approaches to the assessment of economic
security, suggested in various sources, it should be noted that
researchers often identify separate criteria and separate indicators in
different interpretations (Table 1).

Table 1
Systematization of scientists according to their positions on the
assessment of economic security of the enterprise
Availability Availability Availability
of of of
Authors
evaluation evaluation evaluation
criteria indicators indices
S. Dovbnya, N. Gichova,
O. Ivanilov, S. Ustenko,
+
N. Ivanchenko, I. Bilyk,
S. Kavun
N. Atramonova,
A. Atrashkova, +
R. Skrynkovsky
N. Mukhitov, A. Arbatov,
O. Podmazko,
V. Martynenko, V. Geets, +
M. Kyzym, T. Klebanova,
O. Chernyak
B. Koretsky,
A. Sukhorokuva,
+ +
Y. Kharazishvili,
E. Terekhov, V. Vakhlakova
M. Kopitko, V. Chernova + +
O. Kutukova, B. Udovich,
+ +
O. Saenko
I. Yaremko, V. Varenyk,
+ + +
O. Denisov

Conducting a critical analysis of existing scientific papers on the

separation of components of economic security (the second drawback)
revealed that:

73
 ‒ there is either too small (which does not disclose the necessary
aspects of economic security) or too large (which overloads or
duplicates the assessment) list of components;
‒ there are different names of components of economic security,
which have one meaning.
After analysing the approaches to the separation of components of
economic security of the enterprise in the process of its evaluation,
that have been revealed in various theories, it should be noted that
researchers often use from four to eight of its components. The vast
majority of scientists suggest to separate financial, informational,
personnel, power, ecological, technological, legal and political
functional components in the composition of economic security.
It can be concluded, that for construction companies it is
impractical to single out the political and legal component, as for
companies in a single sector, its content and significance will be the
same. Also, it is not entirely appropriate to refer to the functional
components of economic security the legal and force one. Providing
enterprises with these types of security, which reflects protection
against raiding, is a function of state bodies and services that operate
on the basis of approved relevant laws and regulations and form the
appropriate institutional environment for the protection of enterprises.
Therefore, it can be suggested to include financial, information,
personnel, environmental and technological components in the list of
economic security assessment of construction enterprises. The practical
support for the development of a methodological approach to evaluating
the level of economic security should be based on quantitative and
qualitative indicators, integrated into a system with the ability to change
their weight without changing the methodology itself.
On this basis, an approach to evaluating the economic security of a
construction enterprise is suggested, which includes the following
stages:
1. Substantiation of the criteria for assessing the economic security
of the construction company.
2. Structuring economic security by components.
3. Determining the values of indicators and their rationing.

74
 4. Determination of weights coefficients (components of economic
security of the construction enterprise and indicators within the
components of economic security).
5. Calculation of the integrated indicator of economic security.
6. Interpretation of the integrated indicator of economic security
and determination of its level.
7. Diagnosis of the nature of the construction enterprise.
The suggested methodological approach will allow to conduct a
comprehensive evaluation of the level of economic security of the
construction company in the context of its ensurement, taking into
account industry characteristics.

References:
1.Dovbnia S.B., Hichova N.Yu. (2008) Diahnostyka rivnia ekonomichnoi
bezpeky pidpryiemstva [Diagnosis of the level of economic security of the enterprise].
Finansy Ukrainy, no. 4, pp. 88-97.
2.Ivanilov O.S., Dmytriieva O.I. (2018) Metody otsinky rivnia ekonomichnoi
bezpeky promyslovykh pidpryiemstv [Methods for assessing the level of economic
security of industrial enterprises]. Problemy i perspektyvy rozvytku pidpryiemnytstva,
no. 2, pp. 66-83.
3.Kopytko M.I. (2015) Kompleksne zabezpechennia ekonomichnoi bezpeky
pidpryiemstva (na materialakh pidpryiemstv transportnoho mashynobuduvannia)
[Complex maintenance of economic safety of the enterprise (on materials of the
enterprises of transport engineering)] (PhD thesis), Kyiv: VNZ «Universytet
ekonomiky i prava «KROK».
4.Metodychni rekomendatsii shchodo vyiavlennia oznak neplatospromozhnosti
pidpryiemstva ta oznak dii z prykhovuvannia bankrutstva, fiktyvnoho bankrutstva chy
dovedennia do bankrutstva : zatv. nakazom M-va ekonomiky Ukrainy vid 26.10.2010
№ 1361. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0014665-06#Text (accessed 15
December 2020).
5.Metodychni rekomendaciji shhodo proghnozuvannja naslidkiv ta ocinky vplyvu
na stan ekonomichnoji bezpeky derzhavy pryvatyzaciji dejakykh kateghorij
pidpryjemstv: zatv. nakazom M-va ekonomiky Ukrajiny vid 29.05.2009 № 518. URL:
https://me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=5caa4594-1080-434a-aa14
aef920293b0b&title=MetodichniRekomendatsiiSchodoPrognozuvanniaNaslidkivTaO
tsinkiVplivuNaStanEkonomichnoiBezpekiDerzhaviPrivatizatsiiDeiakikhKategoriiPid
priiemstv (accessed 15 December 2020).
6.Ghejecj V.M., Kyzym M.O., Klebanova T.S. (2006) Modeljuvannja ekono-
michnoji bezpeky: derzhava, reghion, pidpryjemstvo [Modeling of economic security:
state, region, enterprise]. Kharkiv: VD «INZhEK». (in Ukrainian)
7.Ponomarenko V.S., Kavun S.V. (2008) Konceptualjni osnovy ekonomichnoji
bezpeky [Conceptual foundations of economic security]. Kharkiv: Vydavnyctvo
KhNEU. (in Ukrainian)

75
INNOVATIVE MANAGEMENT OF HUMAN CAPITAL
FORMATION

Zaika S. O., Ph.D., Associate Professor

Kuskova S. V., Ph.D., Associate Professor
Zaika О. V., Student
Kharkiv Petro Vasylenko
National Technical University of Agriculture
Kharkiv, Ukraine
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-17

PECULIARITIES OF INTELLECTUAL CAPITAL

FORMATION IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS

Studies of the concept of intellectual capital indicate the need to

consider several aspects.
First of all, intellectual capital is inherent in an individual and in
this aspect can be defined as a set of different qualitative features of
man, consisting of knowledge, experience, skills, ideas, as well as its
intellectual property and the possibility of reproducing them in the
future [4; 6]. However, this aspect of consideration of the studied
category is very narrow and does not reveal its full potential.
Therefore, it is more appropriate to consider this category in a broad
sense, namely at the enterprise level.
Thus, in a broader sense, intellectual capital is a set of different
economic entities necessary for the effective application of
accumulated knowledge, information, technology and intellectual
property in an effort to achieve sustainable development of innovative
production of various goods and services, improve living standards
and help solve external problems in economics [3].
Based on the above definition, we can consider the characteristics
of intellectual capital as a factor in the innovative development of the

76
enterprise. The success of innovative development depends not only
on how productive the independent innovation factors act separately,
but also on the organization of relationships between them. The main
link in the system of innovation, research and development are higher
education institutions. Therefore, it is advisable to consider the
process of formation of intellectual capital on the example of the
university.
The modern system of higher education acts as a unifying element,
which is aimed at professional and personal development of the
applicant by forming an integrative system of relations in the
management of professional training of future graduates on the basis
of intellectual capital of higher education [1; 7].
As a result of using the quality system of education at the
university, it is necessary to substantiate the expediency of the
following structural components of the modern educational process,
integrating the general educational process with the intellectual capital
of the higher education institution. Among the structural components
are as follows:
‒ official, focused on the acquisition in the learning process of
experience in the implementation of certain professional tasks; this
element correlates with the understanding of the role of the profession,
which is obtained in the learning process; as a result of the
development of intellectual capital of the university, the applicant
should be able to develop skills in social and economic issues, use
knowledge of both the humanities and economics and social sciences
to solve social and professional problems;
‒ information and communication component is associated with
the formation of the ability of higher education students to
communicate competently, argue, discuss, work with various
information resources, use new methods of working with information,
systematization of knowledge for their further effective use in
professional activities;
‒ the creative component should form tolerance in applicants for
higher education in the implementation of social and professional
interaction based on ethno cultural and religious differences;

77
 ‒ health-determining component contributes to the formation of
higher education students’ orientation to a healthy lifestyle based on
maintaining the appropriate level of physical training, which is
necessary to achieve social activity and full professional activity;
‒ psychological and pedagogical component of the intellectual
capital of higher education is that students of higher education as a
result of training get the opportunity to develop the ability for
psychological stability in complex and extreme situations through the
use of emotional and cognitive regulation to optimize personal activity
and psychological state [2; 5].
The system of formation of intellectual capital in higher education
institutions is formed on the principles of:
‒ mutual responsibility, which promotes close cooperation with
scientific organizations, educational institutions, public authorities,
local governments, as well as with public associations, labor
collectives of other enterprises, with the media, which help improve
the quality of training of future graduates;
‒ consistency – ensuring mutual consent and responsibility of the
subjects of the pedagogical process to create pedagogical conditions
for the implementation of professional training of higher education,
including pedagogical conditions in the quality system of education;
as a result of integration of the quality system of education in the
general educational process the basis for successful performance of
professional tasks on the basis of formation of professionally-
specialized competence is formed [1; 9].
The intellectual capital of a higher education institution is formed
on the basis of the use of the following basic principles that provide
the most effective options for building relationships between the
quality system of education and the higher education system:
‒ the principle of modularity – implies that the educational
module should provide comprehensive development of knowledge
and skills and experience in the implementation of activities that will
directly affect the specifics of their future professional activities. In
this case, the criteria are formed by the quality system of higher
education;

78
 ‒ the principle of personalization – implies the purposefulness
and integration of the impact on the personality of applicants for
higher education; it enables each future graduate to determine the
individual trajectory of professional competence [8].
During the application of intellectual capital of higher education
institutions, professionally specialized competence is created, which is
based, in turn, on the process of creating abilities due to the quality
system of education, which includes the following basic integrative
personal characteristics: cognitive-positive thinking, service abilities,
ethical [4; 7].
Thus, we can conclude that the specifics of the formation of
intellectual capital of higher education institutions allows to define it
as a factor of motivational mechanism and, thus, the basis of
innovative development. In this case, intellectual capital, both
personal and organizational, or rather the level of its development
must be taken into account in the formation of a system of staff
motivation in higher education.

References:
1. Edvinsson L., Malone M.S. (2007) Intellectual Capital: Realizing Your
Company’s True Value by Finding Its Hidden Brainpower. New York: HarperCollins
Publishers, 240 p.
2. Hariyati Tjahjadi B., Soewarno N. (2019) The mediating effect of intellectual
capital, management accounting information systems, internal process performance,
and customer performance. International journal of productivity and performance
management, vol. 68, no. 7, pp. 1250.
3. Klymchuk A.O., Mikhailov A.N. (2018) The motivation and stimulation of
personnel in effective enterprise management and innovation activity improving.
Marketing and management of innovations, vol. 1, pp. 218.
4. Ramirez Y., Merino E., Manzaneque M. (2019) Examining the intellectual
capital web reporting by Spanish universities. Online information review. vol. 43,
no. 5. pp. 775.
5. Savitska S., Zaika S., Svystun L., Koval L., Haibura Y. (2020) Investment
providing sustainable development of rural areas in Ukraine. Independent Journal of
Management & Production, vol. 11, no 8, pp. 571-586. DOI: dx.doi.org/10.14807/
ijmp.v11i8.1218.
6. Stewart Т. (1999) Intellectual Capital – The New Wealth of Organizations.
London: Nocholas Brealey Publishing House.

79
 7. Zaika S., Gridin O. (2020) Human capital development in the agricultural
economy sector. Technology audit and production reserves, no. 1/4 (51), pp. 30-36.
8. Zaika S.O., Kuskova S.V., Zaika O.V. (2020) Problems of intellectual capital
management in agricultural enterprises. Corporate Governance: Strategies,
Processes, Technology: IV International scientific conference (October 23th, 2020.
Leipzig, Germany). Riga, Latvia: “Publishing House “Baltija Publishing”, pp. 61-63.
9. Mazniev H.Ye., Zaika S.O., Hridin O.V. (2016) Antykryzove upravlinnia yak
sfera biznes-administruvannia [Crisis management as a field of business
administration]. Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. Series:
«International Economic Relations and the World Economy», vol. 10, pp. 25-32.

80
PROBLEMS OF MANAGEMENT AND MARKETING

Жихарева-Толстік Г. О., аспірант

Даценко В. В., к.е.н., доцент
Університет митної справи та фінансів
м. Дніпро, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-18

МАРКЕТИНГ, ЯКИЙ ФОРМУЄ ОЦІНКУ СПОЖИВАЧА,

ТРИ КЛАСИЧНИХ МАРКЕТИНГОВИХ ПОКАЗНИКА

Вимірювання – ефективний інструмент, і вони допомагають не

тільки підвищити ефективність маркетингу, а й істотно змінити
стиль роботи організації – за умови грамотного використання
правильних показників. Переважна більшість організацій не
беруть участь у творчій роботі, а замість цього керують
маркетинговим процесом. Потрібно обдумати, які показники
дійсно важливі для певного типу маркетингової діяльності.
Маркетинг, спрямований на створення проінформованості, має
безліч форм: телевізійна реклама, зовнішня реклама, спонсорство
спортивних змагань, використання бренду компанії в назві
стадіону, друкована реклама, що робить упор на бренд, і
інтернет-реклама.
Проінформованість та брендінг – сприйняття споживачем
певного продукту або послуги, іноді включає і компанії в цілому,
наприклад Disney або Арple. Простіше кажучи, бренд формується
завдяки маркетинговим діям компаній, власного досвіду
використання продукту, а також рекомендацій друзів і колег.
Брендінг дуже важливий: він змушує споживача звернути увагу
саме на Ваші продукт або послугу. Крім того, він дозволяє
компанії призначати націнку на свою продукцію (конкуренти зі
слабким брендом цього робити не можуть). У стандартному циклі
покупок від моменту створення проінформованості до

81
безпосереднього придбання товару споживачем може пройти
багато часу. Тому фінансові показники малозастосовні для
вимірювання рівня обізнаності та маркетингу бренду. Компанії
часто проводять широкомасштабні опитування з приводу
обізнаності про бренд. Якісні дані збираються за допомогою
опитувань великих вибірок споживачів (350 і більше осіб в
кожному сегменті і географічному регіоні). Подібні заходи
зазвичай забирають у компаній чимало часу і грошей. Тому
великі організації оцінюють стан свого бренду не частіше
1-2 разів на рік.
Інші типові показники для вимірювання ефективності
маркетингу, спрямованого на створення проінформованості,
число заходів відвідувачів на сайт або розмір аудиторії інших
медіа.
Наприклад, перемога Тайгера Вудса на кубку Мasters в
2005 році забезпечила компанії Nike покази її логотипу на
загальну суму 10,4 мільйона доларів, а перемога Джеффа Гордона
на змаганні Daytona 500 у 2005 році забезпечила компанії DuPont
показів на суму 9,9 мільйона доларів. Всього за 2005 рік завдяки
спонсоруванню Джеффа Гордона компанія DuPont забезпечила
собі покази логотипу на 85 мільйонів доларів. Проблема цих
показників в тому, що вони ніяк не пов’язані з наміром здійснити
покупку і не відображають ефективність маркетингу. Очевидно,
що тут у наявності «розрив» між показами реклами і цінністю з
точки зору маркетингу. Що вважати основним показником
успішності для таких ситуацій? Головне – здатність споживача
згадати Ваш продукт або послугу.
Показник 1. Основний показник оцінки обізнаності.
Проінформованість про бренд = Здатність згадати певний
продукт або послугу.
Тор-of-mind rеcall означає, що в рамках циклу покупки
споживач, який розмірковує про придбання товару або послуги,
згадає в першу чергу ваш продукт. Існують і інші, більш складні
показники, пов’язані з проінформованістю, але всі вони в

82
основному оцінюють здатність споживача назвати продукт або
компанію.
Маркетинг, який формує оцінку споживача. Маркетинг оцінки
впливає на намір споживача зробити покупку: він дозволяє
порівнювати різні продукти або послуги. Приклади відповідних
заходів – експертні висновки про продукти, друкована реклама з
детальним зазначенням переваг і властивостей товару, брошури
або сайти, які містять опис продукту. Наприклад, компанія
Dell конкурує переважно на основі ціни: у неї є недорогий канал
поширення (cайт) і унікальна система поставок (що дозволяє
підтримувати низький рівень витрат). Ціна продукту займає
важливе місце в маркетингу і часто фігурує в рекламі
(де наводяться конкретні цифри і факти). Це відмінний підхід у
випадках, коли основний критерій для клієнта ціна, він дозволяє
споживачеві швидко оцінити конкуруючі продукти і зрозуміти,
яке співвідношення ціни і якості буде для нього оптимальним.
Компанія Аpple використовує інший підхід до маркетингу
оцінки, роблячи акцент на дизайн і інноваційний характер
продуктів. У рекламі iPhone підкреслюються переваги іннова-
ційних технологій, наприклад Аpp Store, одержали тисячі
додатків для різних цілей. Арple впевнено та усвідомлено робить
націнку на свої ноутбуки (продаючи їх за значно завищеною
ціною, ніж Dell) і ігнорує питання ціни в маркетингових заходах:
наприклад, Ви не побачите на сайті Арple ціни до тих пір, поки
не почнете підбирати для себе комп’ютер з конкретними
параметрами.
Маркетинг оцінки дозволяє показати цінність пропозиції
товару або послуги, їх переваги та відповідність ціни якості.
Є багато способів надання споживачеві потрібної інформації,
однак методики маркетингових вимірювань завжди загальні.
Основна проблема маркетингу оцінки полягає в тому, що між
оцінкою і реальною покупкою є часовий розрив, який (залежно
від продукту) може становити тижні або навіть місяці. Друга
проблема – необхідність створити чіткий причинно-наслідковий
зв’язок між маркетингом і реальною покупкою. Саме тому

83
фінансові показники незастосовні в області маркетингу оцінки до
тих пір, поки не з’являється можливість відстежити поведінку
споживача, який спочатку побачив рекламу, а потім через якийсь
час здійснив покупку.
Стандартні показники для маркетингу оцінки – обсяг
завантаженої з сайту інформації про продукт або число людей,
які побачили друковану рекламу. Однак вони недостатньо добре
відображають рівень впливу маркетингу. Так як же можна визна-
чити ефективність маркетингу оцінки в кількісних показниках?
Відповідь проста: потрібно знайти показник, пов’язаний з
майбутніми продажами.
Кожен, кому доводилося купувати автомобіль (нехай і
старий), напевно заходив в автосалон, набирав там брошури з
описом нових моделей відповідної категорії і уважно їх вивчав.
Такі брошури та тематичні сайти – приклади маркетингу оцінки в
автомобільному бізнесі. У чому цінність яскравої і красивої
брошури? Зрозуміти її досить складно, однак ми можемо знайти
показник, що вимірює намір зробити покупку в майбутньому
і визначає рівень впливу маркетингу оцінки. Йдеться про
тест-драйв.
Виявляється, ті, хто бере участь в тест-драйві, частіше
купують машину. Hе всі, але багато. Вимірявши число тест-
драйвів і кількість їх учасників, які згодом купили автомобіль, ми
можемо розрахувати середню ймовірність покупки: кількість
покупок потрібно розділити на кількість тест-драйвів. Ще один
вартий уваги показник – кількість відвідувачів салону. Чим
більше відвідувачів, тим більше тест-драйвів, a отже, тим вище
ймовірність покупки. Це схоже на те, як ведуть рахунок тренери в
американському футболі. Основний показник для них – не
реальний рахунок, а кількість «перших даунів». Якщо команда
отримає можливість забезпечити собі достатню кількість
«перших даунів», вона зможе рано чи пізно заробити багато очок
і виграти матч. Тест-драйв – головний показник, пов’язаний з
майбутніми продажами.
Показник 2. Основний показник споживчої оцінки

84
 Tест-драйв = Тестування споживачем продукту або послуги до
здійснення покупки.
Маркетинг лояльності. Маркетинг лояльності може включати
в себе «консьєрж-супровід», наприклад в компанії Nordstrom.
Ця служба допомагає у виборі покупок особливо цінним
клієнтам. Інший приклад проактивний маркетинг, заснований на
подіях. Так, компанія Jiffy Lube pозсилає споживачам пропозицію
про заміну масла після того, як ті проїжджають на автомобілі
5000 кілометрів. Крім повторного продажу, основний показник
лояльності – рівень відтоку споживачів [1].
Показник 3. Основний показник лояльності
Відтік = Частка споживачів, які припиняють купувати Ваші
продукти або послуги, зазвичай вимірюється за рік.
Відтік споживачів – дуже цікавий показник, вплив якого на
деякі галузі особливо високо відчувається. Наприклад, у сфері
продажів мобільних телефонів в США відтік становить в
середньому 22% на рік.
Компанії, які не знають, хто їхні клієнти, часто не знають і
коефіцієнт їх відтоку. В результаті в майбутньому їх чекає
великий сюрприз – відтік може сягати 70-85%. І це катастрофічні
наслідки для бізнесу [2].

Література:
1. Марк Джефрі. Маркетинг, основанный на данных. 15 показателей,
которые должен знать каждый. Москва : Видавництво «Манн, Іванов та
Фербер», 2013. С. 82-93.
2. Йенс Нордфальт. Ритейл-маркетинг. Практики и исследования. Москва :
Альпина паблишер, 2018. С. 181-183

85
 Хмарська І. А., к.е.н., доцент
Національний університет кораблебудування
імені адмірала Макарова
м. Миколаїв, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-19

РИНОК МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ

ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЙОГО РОЗВИТКУ

У кризові періоди, як ніколи, чітко усвідомлюється факт того,

що суспільство увійшло в епоху економіки відносин, а стійкість
бізнесу безпосередньо пов’язана з його репутацією. Міжнародні
фінансові рейтинги корпорацій і держав, їх кредитоспроможність
та інвестиційна привабливість більшою мірою ґрунтуються на
оцінках експертів, приватних інвесторів, журналістів і блогерів,
ніж на фінансових даних. З одного боку, таке оцінювання,
безумовно, багато в чому є суб’єктивним, а з іншого, – схильна
до маніпуляцій так само, як і громадська думка. І чим більшу
роль у бізнес-процесах набувають відносини між гравцями, тим
швидше зростає вплив комунікацій в економіці. Фінансові
показники бізнесу все більше і більше залежать від того, як він
вибудовує свої комунікації із зовнішнім середовищем.
Для того, щоб зрозуміти, які саме інструменти маркетингових
комунікацій мають бути задіяними для формування комплексу
маркетингових комунікацій на різних рівнях партнерських
відносин, необхідно розглянути стан та тенденції розвитку
сучасного ринку маркетингових комунікацій.
Пропонуємо це зробити за двома напрямами: провести аналіз
ринку маркетингових комунікацій за останні роки та визначити
тенденції його розвитку; дослідити інновації на ринку
маркетингових комунікацій і визначити сучасні комунікативно-
інформаційні тренди.
Слід зазначити, що на сьогодні поняття «ринок маркетингових
комунікацій» застосовується як таке, що не потребує визначення.
Причому деякі дослідники [1] ототожнюють його з ринком

86
реклами, деякі з ринком комунікаційних послуг, частина авторів
просто використовує це поняття без усіляких пояснень [2].
Якщо говорити про ринок комунікаційних послуг, то це
поняття є значно ширшим, ніж ринок маркетингових кому-
нікацій, бо включає в себе всі види комунікацій, у тому числі й ті,
в рамках яких здійснюється фізичне переміщення осіб і товарів.
Використання цього терміну без належної інтерпретації,
ставить під сумнів об’єктивність проведених досліджень, бо
досліджується невизначений об’єкт.
Тому насамперед окреслимо коло науково-практичних уза-
гальнень, які визначатимуть ринок маркетингових комунікацій.
З найбільш наближених визначень до ринку маркетингових
комунікацій є визначення рекламного ринку. Згідно визначення
Всеукраїнської рекламної коаліції (ВРК) та Міжнародної
Асоціації Маркетингових Ініціатив (МАМІ): «Рекламний ринок –
це поняття, що означає комплекс попиту на рекламні послуги
(рекламодавці) і конкурентних пропозицій, які задовольняють
попит на ці послуги (рекламні, маркетингові, медіа та інші
агенції, а також ЗМІ та інші рекламоносії)».
Нині ринок комунікацій є розвиненим сегментом економіки
багатьох країн світу і включає широку систему економічних,
правових, соціокультурних і інших відносин, які виникають
і розвиваються між основними суб’єктами цього ринку –
рекламодавцями, виробниками реклами, розповсюджувачами і
споживачами комунікацій. Між ними існує тісний економічний
взаємозв’язок, який є основою функціонування ринку в цілому [2].
Стан ринку маркетингових комунікацій у рамках тієї чи іншої
економіки безпосередньо залежить від загальноекономічної
ситуації в країні, тому комунікаційна активність на ринку іноді
розглядається як своєрідний індикатор економічного розвитку.
З іншого боку, усвідомлення процесів та тенденцій в кожній
окремій галузі національної економіки може бути своєрідним
джерелом знань для подальшого планування розвитку економіки
в цілому.

87
 Проведемо аналіз ринку маркетингових комунікацій у розрізі
основних мас-медіа.
ТБ-реклама. Телебачення є не тільки провідним рекламо-
носієм, не лише найбільшим інвестором в медіа контент, який,
власне, і впливає на медіа споживання і на наявність споживчої
аудиторії, на зустрічі з якою сподівається рекламодавець.
Телебачення виступає драйвером багатьох процесів, що відбу-
ваються на медіа ринку взагалі – від правового поля і структури
ринку до креативного змісту рекламного повідомлення [3].
Зокрема, виділення «відео-реклами» в якості окремого нап-
ряму Інтернет-реклами є заслугою телебачення, яке «поставляє»
значну частину відеоконтенту (професійного, чи не користуваль-
ницького) в мережу. Експерти прогнозують, що всі еволюційні і,
можливо, революційні зміни в майбутньому рекламної індустрії
будуть або ініційовані, або пов’язані саме з телебаченням.
Реклама в пресі. Насамперед, зауважимо, що не всі учасники
ринку розуміють, які саме комунікації враховуються в цьому
сегменті ринку. Деякі дослідники мають на увазі під «рекламою в
пресі» виключно «друковану рекламу» (рекламні макети в
газетах і журналах). Навпаки, інші фахівці підсумовують всі
рекламні доходи видавничих будинків, включаючи мобільні
версії (додатки) видань або сайти.
ВРК разом з експертною радою (Української Асоціації
Видавців (УАВПП) (в експертну раду входять видавці та
рекламні агентства) при визначенні обсягів реклами в пресі
оцінює як «традиційні» друковані рекламні макети, так і різні
«нестандартні», точніше, «немакетні» форми рекламного просу-
вання за допомогою друкованих видань: спонсорські проекти,
вкладки, спеціальні рубрикатори тощо [4]. При цьому головне
правило – реклама має бути пов’язана з «фізичним» зразком
видання, а не інтернет (digital) версією. Доходи ж від реклами в
мобільних додатках, на сайтах видань враховуються при
підрахунку Інтернет-реклами і не входять в сегмент Реклами
в пресі.

88
 Оператори IndoorVideo говорять про те, що клієнти частіше
цікавляться нестандартними рішеннями. Серед таких запитів –
щоденне оновлення контенту, гнучкий показ в одному часовому
блоці різних роликів від однієї торгової марки в комплексі зі
статичними банерами. З’являються запити інтерактивного
контакту з аудиторією, коли рекламний носій закликає споживача
зробити якусь дію і відразу ж відображає по ньому результати.
Але поки істотну частку бюджету, який виділяється на цей канал
комунікації зі споживачами, складають традиційні рекламні
ролики із заданою частотою повторів.
Транспортна і Indoor реклама. Якщо з Digital частиною
Транспорту та Індора все більш-менш зрозуміло – завдяки
наявності профільної асоціації, то з рекламоносіями «доциф-
рової» ери ситуація є менш очевидною. Дані про ці сегменти
ринку отримані аналітичним шляхом і покликані показати,
швидше, порядок рекламних інвестицій.
Оператори IndoorVideo говорять про те, що клієнти частіше
цікавляться нестандартними рішеннями. Серед таких запитів –
щоденне оновлення контенту, гнучкий показ в одному часовому
блоці різних роликів від однієї торгової марки в комплексі зі
статичними банерами. З’являються запити інтерактивного
контакту з аудиторією, коли рекламний носій закликає споживача
зробити якусь дію і відразу ж відображає по ньому результати.
Але поки істотну частку бюджету, який виділяється на цей канал
комунікації зі споживачами, складають традиційні рекламні
ролики із заданою частотою повторів.
Підсумовуючи слід заначити, що за останній рік медіа реклама
втратила 20% свого об’єму у гривні, маркетингові сервіси та
директ-маркетинг – близько 25-30%, PR-індустрія в середньому
втратила кожну п’яту-шосту гривню. Проте більшість гравців та
експертів ринку маркетингових комунікацій налаштовані
позитивно. Експерти сподіваються на найближчу стабілізацію і
активне проведення реформ, що зможе простимулювати
зростання економіки і створити сприятливі умови для розвитку
[3]. Однак, беручи до уваги непрогнозованість політичної, а

89
відтак, й економічної ситуації, очікування змін податкового
законодавства та посилення фіскальної політики держави,
неможна розраховувати на позитивні тенденції розвитку ринку
маркетингових комунікацій у найближчі кілька років.

Література:
1. Яцишина Л.К., Волкович А.Р. Інноваційні технології в системі
маркетингових комунікацій. Ефективна економіка. 2014. № 3. URL:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2839.
2. Рижкова Г.А. Особливості і перспективи розвитку ринку маркетингових
комунікацій в Україні. Економічний нобелівський вісник. 2014. № 1 (7).
С. 375-381.
3. Лазебник М. ВРК: Объем рекламно-коммуникационного рынка Украины
2013. URL: http://mmr.ua/news/id/vrk-obem-reklamno-kommunikacionnogo-rynka-
ukrainy-2013-37344.
4. Міжнародна асоціація маркетингових ініціатив. URL:
http://www.mami.org.ua.

90
CROSS-BORDER COOPERATION
AND REGIONAL COMPETITIVENESS

Kovalenko S. I., PhD (Economics), Associate Professor

Danube Institute of National University
«Odessa Maritime Academy»
Izmail, Odessa region, Ukraine
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-20

DESIGN OF EUROREGIONAL INNOVATION SYSTEM –

«GROWTH POLE» OF PERIPHERAL ECONOMIC AREA

The topicality of the research is determined by the important role

of innovative forms of cross-border cooperation in improving
competitiveness of peripheral boundary regions, reducing of regional
differentiation between cross border and internal regions, on one hand,
and immaturity of theoretical and methodological aspects of studying
the cross-border cooperation mechanisms, on the other. The reforming
of the system controlling the regional development involves the
implementation of new quality of the regional strategy the aim of
which is both to ensure the modernization of the country’s economy
and to carry out complex and balanced development of peripheral
(boundary) regions. The aim of the article under consideration is to
offer theoretical and methodological provisions and practical
propositions to justify the improvement tools of project planning of
the European regional innovative systems with Ukraine as a
participant under the conditions of EU enlargement by means of
creating transnational cluster systems – network industrial integration
institutions – which have become the poles of economical growth and
competitiveness of peripheral economic area. The task is to work out
the theoretical provisions and methodological principles of strategic
planning to create and develop cross-border cluster systems in
different economy sectors taking into consideration their potential role
as the systems able to fulfill purposes and to tackle problems with a
91
focus on solving the task of economy modernization of Ukrainian
peripheral regions [1].
The objects of strategic planning are cross-border cluster systems
looked upon as territorially located socially economic systems formed
by a group of independent economic agents from the both sides of the
border, by the organizations of bodies of executive power of the
countries-actors of the European region and civil society. They
consistently interact with each other by means of information, service,
human and funds exchange and provide extra efficiency as compared
with other, not systematically organized objects. Cross-border cluster
systems can become the centers of regional development: investments
promotion, diffusion of innovations, creation of human capital of new
quality, standard of business relations, development of adequate
institutions geared to address the task of the country’s economy
modernization. For good reason, to raise the level of innovative
economy of a peripheral region it is necessary to integrate educational
and scientific infrastructure with power structures and with business
environment to increase the layer of development on innovative
enterprises. Universities should develop cooperation with the industry,
use new approaches in academic research reflecting the needs of
regional firms and assisting in strengthening their central role in EU
regional innovative system development [2].
Formation of EU regional innovative system considerably
transforms the priority of the main siting factors which changes the
functions of periphery territory. The latter is transforming from
physical basis – the material (resource) production factors siting – into
the environment to develop human capital, innovations and providing
self-development of EU region. The new postmodern reality includes
postindustrial manufacturing together with network building of
periphery economic area suggesting the transplantation of the
institutions by means of self-organization of hybrid network clusters
over the administrative boundaries which become the «growth poles»,
factors of uniting and free circulation of funds in European regions.
On the way towards the entry into the European Union it is necessary
to generalize experience of cross-border cooperation as the previous

92
and complementary phase of integration in regional terms. To form
the complete and effective development policy of cross-border
cooperation with the active participation of Ukrainian peripheral
regions it is necessary to work out theoretical and methodological
background of the quasi-integration of economic agents within the
boundary of European regions and to justify new forms and
mechanisms of its deepening with the benefit of cross-border cluster
systems concept. Multiple versions of definitions enables to encircle
innovative system definition to following Author’s concept,
Euroregional innovative system is a complex of institutions which are
involved commonly and separately in the process of new knowledge
generation or transfer and adapting available relevant knowledge to
euroregional economy demands [3]. Institutions-regulations include
federal laws and informal rules regulating innovative activities
implementation. Institutions-entities include public administration
bodies, institutions generating and spreading knowledge, business
entities, innovative infrastructure bodies.
Euroregional (cross-border) innovative educational cluster may be
defined as researching, innovative, educational organizations
geographically concentrated at both sides of state border acting as a
driving force of regional innovative specialization by means of active
cooperation. Such a cooperation will encourage and improve
innovative culture of the entire regional economic system.
Furthermore, practical experience shows that a corporation located in
proximity to knowledge source encourages the increasing of its
innovative [4].
Results of research made by the Author enable to formulate clear
well-aimed recommendations regarding ways and means stimulating
innovation processes both in the form of direct support aimed towards
business entities, and indirect support implemented by means of
development of infrastructural elements supporting business
development in the euroregion, such as:
1. Concentrated orientation to support innovations in
organizational, marketing and financial aspects, emphasizing such
stages of innovation processes as products upgrade, obtaining patents

93
and promotion at market. Development of venture funding tools for
innovative activity with accent upon creating and maintaining
investment funds, venture structures to increase share of extra-
budgetary funding sources.
2. Increasing of informational, scientific and methodological, and
consulting support for business entities and associated infrastructure
object. Initiation of endogenous processes of euroregional
development involving regional universities is only possible being
supported by essential innovations beneficiaries, involving innovative
enterprises and their regional associations, higher educational
establishments and scientific researching bodies capable to act as
«growth poles» for innovative activities.
3. Increasing innovative level of peripheral region economy
requires integration of educational and scientific infrastructure with
administrative bodies and business environment to increase
developments level at innovative enterprises. Universities need to
develop cooperation with industry, use new tools to strengthen
research activities that reflect the needs of regional firms and
contribute to their central role in the development of RIS.
Modern post-industrial paradigm of regional development
transforms substantially the priority of main factors of allocation
altering peripheral territory functionality from physical basis (location
of material factors of manufacturing) into spatial environment for
human resources development, innovations and autonomous regional
development.
Newer postmodern reality lies in combination of postindustrial
manufacturing with network-like construction of peripheral economic
space, which supposes institutions’ transplantation by means of hybrid
network clusters’ self-generation «over» administrative borders,
becoming factors for concentration and free funding circulation within
euroregions. Competitiveness of newer style of production is
determined by innovation rate and capability to continuous renewal.
Current situation demands development and implementation if cross-
border strategy of euroregional development taking into account
European practical experience in transregional strategy aimed to

94
achieve steady social and economic development of euroregional
system in unity of its human, natural resource and manufacturing
potential and institutional environment. Ukraine, making its way to
EU should summarize experience of cross-border cooperation as
preliminary and supplementing stage of integration in regional scale.
Ukraine should develop theoretical and methodological basis for
business entities quasi-integration and find newer forms and
mechanisms of its implementation in view of network cluster systems
concept.

References:
1. Osypov V.M. (2009) Svitovyi dosvid stvorennia ta ekspluatatsii morskykh
klasteriv [World experience in the creation and operation of marine clusters]. Visnyk
socialno-ekonomichnyh doslidzhen. Odesa: ODEU. No. 36, pp. 305-311.
2. Filippova S.V. (2014) K voprosu formirovanija morehozjajstvennyh klasterov
[To the issue of the formation of marine clusters.]. Ekonomіka: realіi chasu. Naukovij
zhurnal. Odesa. № 5 (15), pp. 146-151.
3. Mikula N.A. (2008) Stratehiia formuvannia ta pidtrymky transkordonnykh
klasteriv [Strategy for the formation and support of cross-border clusters]. Socialno-
ekonomichni problemy suchasnogo periodu Ukrayiny. Klastery ta konkurento-
spromozhnist prykordonnyh regioniv: Zbirnyk naukovyh pracz. vol. 3 (71). Lviv:
NAN Ukrayiny. In-t regionalnyh doslidzhen, pp. 129-141.
4. Kovalenko S.I. (2015) Self organization of innovation clusters as a basic
modernization strategy for economy of trans-borders regions. International Journal of
Economics and Society. Volume 1, Issue 4, December, 2015, ICES Foundation.
Memphis, USA. pp. 109-116.

95
 Polishchuk L. M., Candidate of Technical Sciences,
Associate Professor
Tyshchuk I. V., Candidate of Economic Sciences,
Associate Professor
Lutsk National Technical University
Lutsk, Volyn region, Ukraine
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-21

BUSINESS HOTELS AND BUSINESS CENTERS

AS A BASIS FOR THE DEVELOPMENT
OF BUSINESS TOURISM IN UKRAINE

The analysis of the tourism industry of Ukraine in general shows

all the prerequisites for the development of tourism, and business in
particular. On the official page of the newspaper «Government
Courier. Business Tourism «summarizes information on the number
of business tourists» the number of business tourists increased in
2018 compared to 2017 by almost 10% – up to 217 thousand. As you
can see, the pace of development of MICE-tourism in our country
exceeds the world. The industry’s revenue in 2018 as a whole reached
UAH 21.6 billion compared to 19 billion a year earlier» [1].
Researchers believe that one of the indicators directly related to
tourism research is the number of arrivals, is the number of registered
tourists who arrived in a country or left it for a certain period of time,
usually a calendar year [2].
In table 1 presented data on the number of tourists served by tour
operators and travel agents by type of tourism, and in particular,
business trips for 2016-2018.
As you can see, according to the data generated in Table 1 the
number of business and business trips in Ukraine is growing.
According to the State Statistics Service of Ukraine, the business
segment of the market of tourist services includes those tourists whose
purpose of travel is a business trip, business trip, or study.
A clear dynamics of the number of tourists served in this segment
is presented in Figure 1.
96
 Table 1
Number of tourists served by tour operators and travel agents
by type of tourism in 2016-2018 [4]
2016 2017 2018

educational

educational

educational
business,

business,

business,
Official,

Official,

Official,
Indexes
Total Total Total

Number of
tourists served by
2549606 180900 2806426 156157 4557447 216884
tour operators
and travel agents
Inbound (foreign) 26 437
35071 2361 7 271 75945 8066
tourists 413

Outbound tourists 2060974 74318 14 229 642 88 976 4024703 75979

Domestic tourists 453561 104221 463561 102221 456799 132839

250000
216884
200000 180900
156157
150000
100000
50000
0
2016
2017
2018

Figure 1. Dynamics of the number of tourists served

in the business segment in the period 2016-2018 [4]

According to official data from the Ministry of Economic

Development and Trade, in 2018, 14.2 million foreigners visited
Ukraine. The State Border Guard Service recorded an increase in the
number of tourists from non-border countries, including Europe:

97
Spain – by 68%, Great Britain – 47.3%, Lithuania – 23.4%, Italy –
15.4%, Germany – 13.3%, France – 9.2%. As well as India –
by 57.4%, China – by 38.8%, Japan – by 38.3%, Israel – by 21.7%
and the United States – by 19% [3].
Regarding the number of incoming (foreign) tourists who were
served by tour operators and travel agents for the purpose of business
travel, there is also a positive trend in 2018 by 5% more than in 2016
(Figure 2).

13%

46%

41%

2016 2017 2018

Figure 2. Dynamics of the number of serviced incoming (foreign)

tourists of the business segment in the period 2016-2018 [4]

Nevertheless, it can be argued that every year business tourism

becomes popular among the majority of Ukrainians. In Figure 3
presents the dynamics that shows the share of the business segment of
tourists among their total number in 2018 in Ukraine.
Numerous business hotels and business centers are being built in
the regions of Ukraine, albeit unevenly, congress bureaus and
exhibition organizations are being created, as a result of which the
calendar of congresses, forums and other business events is
expanding, which in turn has a positive impact on business tourism.
98
 In the domestic hotel industry, the business center is most often
associated with the office, which combines the services of Internet
use, fax, a separate conference room [5].

29,08
30
25
20
15 10,62
10 4,75
5 1,88
0
Серед Серед Серед Серед
загальної в'їзних виїзних внутрішніх
кількості іноземних туристів, % туристів, %
обслужених туристів, %
туристів, %

Figure 3. Dynamics of the share of the business segment

of tourists among their total number in 2018 in Ukraine [4]

Also of great importance for the development of business tourism

is the number and quality of conference halls in Ukraine, which allow
for trainings, seminars, presentations, conferences and other corporate
events.
According to the conference service.com.ua portal, there are
currently at least 242 hotels in Ukraine that provide services to
business tourists, and they are located unevenly. Thus, most business
hotels are concentrated in the centers of business activity, namely:
27% – Kyiv region, 24% – Odessa region, 14% – Lviv region. If you
count, in general, these regions account for – 65% of their total
number. A similar situation is observed with regard to the location of
conference halls at hotels, the total volume of which is 722 units.

99
 Among the regions leading in the business tourism market, in
particular, there are: 34% – Kyiv region (246 halls), 21% – Odessa
region (152 halls), 12% – Lviv region (85 halls) [4].
Today the world is developing rapidly congress hotels of the
Mercure brand, which is the newest segment for Ukraine. In 2017, the
Accor Hotels Group (№ 1 chain in Europe by number of hotels)
presented the first Mercure hotel in Ukraine with the largest congress
center in the capital of more than 5,000 m2, called Mercure Congress
Center, which appeared as a result of rebranding and reconstruction
Cosmopolitan.
As business tourism in Ukraine is developing and has great
prospects, AccorHotels is confident that «Ukraine has great prospects
in the development of business tourism and a format that combines
hotel business and conference services will be most in demand in the
hotel market» [3].
The hotel of the Mercure brand is focused on all segments of
tourists – both business guests and individual travelers, so the
advantage of the congress center will be: convenient location;
transport interchange; proximity to the station and Zhulyany airport;
proximity to the city center and its business districts. The pricing
policy worked on by both local and European experts will take into
account all the pros and cons of the market and will be customer-
oriented, balanced and thoughtful [5].
Thus, Ukraine is promising for business tourism, as evidenced by
many events that have been held and are held on the basis of regional
and national exhibitions, congresses, etc. That is, business tourism in
Ukraine has all the chances for development and this is primarily
evidenced by the dynamics of the number of tourists visiting Ukraine
for business trips and the number of business hotels and business
centers.

References:
1. Tourist activity in Ukraine in 2016. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.
2. Music EA Status and trends of business tourism in Ukraine. Economy and
state. № 1. 2018. pp. 55–60. URL: http://www.economy.in.ua/pdf/1_2018/12.pdf.

100
 3. Ukrinform. Last year, 14.2 million foreign tourists visited Ukraine. URL:
https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2665020-ukrainu-torik-vidvidali-ponad-14-
miljoniv-turistiv.html.
4. State Statistics Service of Ukraine. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.
5. Conference service in Ukraine. URL: https://conference-service.com.ua.
6. Leaders of domestic tourism in Ukraine: infographics. URL: https://prm.ua/
lideri-vnutrishnogo-turizmu-v-ukrayini-infografika.

101
ENVIRONMENTAL ECONOMICS
AND CURRENT ENVIRONMENTAL ISSUES:
SOCIAL RESPONSIBILITY CONTEXT

Качановський О. І., заступник директора

ВСП «Рівненський фаховий коледж
Національного університету біоресурсів
і природокористування України»
м. Рівне, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-22

СТРАХУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ОСІБ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ВИДОБУТОК БУРШТИНУ

Гірничодобувна галузь промисловості найбільш негативно

впливає на земельні ресурси Рівненської області, так за
інформацією Департаменту екології на природних ресурсів
обласної державної адміністрації [1], кількісний показник площ
рекультивованих земель коливається від 0 до 0,1 тис. га, це вказує
на недостатню приділену увагу рекультивації земель на місці
відпрацьованих відкритим способом родовищ корисних копалин.
Площа рекультивованих земель незначна в порівнянні з площами
порушених земель (рис. 1).
Бурштин є правом власності Українського народу [2], у
відповідності до правових (юридичних) норм вони мають право
його добувати, але при умові відшкодування збитків завданих
природі. Порушені землі необхідно відновлювати, повертати їх
природний потенціал і це стає можливим тільки при виконанні
певного комплексу заходів.
Створюючи нову правову базу для порядку регулювання не
слід ігнорувати європейський досвід, де основною метою є не
наповнення державного бюджету, а стимулювання платника до
позитивної, з точки зору охорони навколишнього середовища,
поведінки

102
 2,5
2
Тис. га 1,5
1
0,5 0,01 0,08 0,1 0,02 0,00810,00810,01350,0577 0 0,0010,0036
0
2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2017
Роки

Порушені тис. га Рекультивовані, тис. га

Рис. 1. Відношення площ порушених

до площ рекультивованих земель у Рівненській області

Екологічне страхування полягає в тому, що певне підпри-

ємство вносить екологічний платіж. В майбутньому підприємство
зобов’язується рекультивувати ділянку, а якщо воно цього не
робить, страхова здійснює платіж іншому підприємству, яке
зможе це зробити.
В Україні режим екологічної відповідальності зосереджений
на оцінці екологічного збитку з метою його грошового
відшкодування (на ділі є санкцією), а не на усунення збитку,
обмеження його наслідків та запобігання подальшого збитку.
При визначенні розміру шкоди компетентні органи керуються
вже наявним збитком, практично не використовуючи методики
здебільшого теоретичного характеру.
Величезні площі порушених земель і відвалів гірничих порід,
застарілі і екологічно небезпечні технології гірничовидобувних
робіт суттєво погіршили своєрідні ландшафти, що негативно
впливає на стан здоров’я і працездатність населення. Недоско-
налість законодавчої бази, політична нестабільність, перехід до
ринкових відносин і нових форм власності загальмували роботи з
рекультивації, які зволікаються у часі або взагалі не виконуються.
Усе це надає підстави на доцільність вирішення зазначеної
проблеми [3].

103
 Введення страхування екологічної відповідальності перед-
бачає вирішення ряду питань. Зокрема, це визначення страхової
суми, яку страхувальник повинен вносити згідно з договором
страхування. Страхова сума визначається залежно від суми, на
яку укладається договір страхування і страхового тарифу. Отже,
страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик
відповідно до умов страхування повинен провести виплату при
настанні страхового випадку [4]. Складові екологічної відпові-
дальності представлені на рис. 2.

Інформаційна Екологічна
складова. складова.
Створення Проведення
інформаційної бази реабілітації,
даних та накопичення рекультивації земель.
статистичної Механізм Здійснення
інформації страхового моніторингу
захисту використання земель
земельних
ділянок на
яких
відбувається
видобуток
бурштину
Економічна складова. Соціальна складова.
Фінансове Підтримка на
забезпечення державному,
попередження та регіональному
відшкодування збитків. рівнях. Підвищення
Запобігання ризиків – екологічної
перестрахування свідомості

Рис. 2. Складові екологічної відповідальності

На сучасному етапі економічного розвитку країни успішне

вирішення проблем, пов’язаних з використанням, охороною та
відтворенням природних ресурсів, навколишнього середовища в
цілому, значною мірою визначається досконалістю форм і
методів фінансування та кредитування природоохоронних

104
заходів, стимулювання раціонального природокористування з
боку держави.
Відсутність протягом останніх десятиліть ефективно діючих
правових, адміністративних та економічних механізмів регулю-
вання екологізації виробництва, захисту навколишнього природ-
ного середовища, а також низька економічна суспільна свідо-
мість, високий рівень концентрації промисловості, непродумане,
екологічно необґрунтоване розміщення й нарощування вироб-
ничих потужностей, фінансування і здійснення природоохо-
ронних заходів за залишковим принципом призвели до високого
техногенного навантаження на природне середовище, до його
інтенсивної деградації, надмірного забруднення поверхневих і
підземних вод, земель, накопичення у величезних кількостях
відходів виробництва [5].
Площа порушених земель в Україні станом на сьогодні
становить понад 265 тис. га, з них більше 10 тис. га порушених
внаслідок незаконного видобутку бурштину. Темпи порушення
земель за останні 10 років практично стабілізувалися й не
перевищують 2 тис. га в рік. Однак обсяги рекультивації
техногенних ландшафтів порівняно з порушенням земель
скоротилися більше ніж вдвічі, а щорічні темпи відновлення
порушених територій знизилися в 4,1 рази [6].
Вибір виду й напряму рекультивації визначається соціально-
еколого-економічними потребами конкретного регіону і в
більшості випадків диктується тим, які землі були порушені в
процесі розробки корисних копалин та як вони раніше
використовувалися.
Оцінюючи існуючу систему економічних інструментів
природокористування за критерієм наповнення державного
бюджету, то слід визнати її безумовну ефективність як дієвого
засобу досягнення національно значущої цілі – задоволення
фінансових потреб держави. За критерієм екологічної доцільності
й поліпшення якості довкілля [7], то доведеться констатувати
його неефективність щодо розв’язання проблеми збереження
навколишнього природного середовища та неспроможність

105
забезпечити екологічно сприятливі умови господарювання чи
бути засобом переходу до сталого екологозрівноваженого
розвитку економіки країни.
Таким чином, важливого значення набуває формування та
застосування дієвого економічного інструментарію відтворення
промислово порушених земель для забезпечення раціонального
природокористування.

Література:
1. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Рівненській
області у 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках.
Департамент екології і природних ресурсів Рівненської обласної державної
адміністрації.
2. Галунько В.В. Концепції та правовий стан видобутку бурштину в
Україні. Проблеми легалізації видобутку бурштину місцевими жителями :
Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. м. Київ.
2015. С.26-36.
3. Пугач А.М. Визначення витрат на рекультивацію земельних угідь.
Вісник Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету.
2012. № 1. С. 179-181.
4. Закон України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996. Відомості
Верховної Ради України від 30.04.1996. 1996 р., № 18, стаття 78.
5. Швиданенко Т.О. Удосконалення механізму державного регулювання
процесів екологізації гірничо-збагачувальних підприємств. Науково-методич-
ний журнал ЧДУ імені Петра Могили. 2010. Випуск 174. Том 186. С. 145-151.
6. Демидов О.І. Пертиненція на промислово порушених землях південного
сходу України. За науковою редакцією акад. НААН О.І. Фурдичка. Київ : ДІА,
2013. 368 с.
7. Веклич О.О. Економічний механізм природокористування: аналіз
дієвост. Вісник НАН України. 2001. № 1. С. 35-42.

106
 Яшкіна В.С., аспірантка
Державна установа
«Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку
Національної академії наук України»
м. Київ, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-23

ПРИРОДООРІЄНТОВАНІ ПІДХОДИ
В КОНЦЕПТІ АДАПТАЦІЇ ДО ЗМІНИ КЛІМАТУ

Адаптація до зміни клімату є нагальною для світу, ставлячи

під ризик сектори економіки і суспільства. Міжурядова група
експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) визначає адаптацію до зміни
клімату як пристосування природних або антропогенних систем у
відповідь на реальні або очікувані кліматичні зміни та їх
наслідки. Очевидно, що всі рішення в концепті адаптації до зміни
клімату варто розглядати через призму природоорієнтованих
підходів зокрема.
Згідно з Міжнародним союзом з охорони природи (IUCN),
природоорієнтовані рішення – це дії щодо захисту, сталого
управління та відновлення природних або модифікованих
екосистем, які ефективно та адаптивно вирішують суспільні
проблеми, одночасно забезпечуючи добробут людини і
біорізноманіття [1]. При адаптації до зміни клімату з допомогою
природоорієнтованих рішень метою є збереження екосистемних
послуг, необхідних для життя людини в умовах зміни клімату, та
зменшення впливу передбачуваних негативних наслідків зміни.
Природоорієнтовані рішення сприяють урегулюванню водного
потоку, захисту узбережжя, охолодженню міст, доповнюючи
міську інфраструктуру.
Глобальна комісія з адаптації до зміни клімату вказує на низку
переваг застосування природоорієнтованих рішень як для
процесу адаптації, так і для пом’якшення наслідків зміни клімату
(мітигації), оскільки майже всі заходи, що зменшують вплив

107
клімату, також збільшують поглинання та зберігання вуглецю.
Наприклад, такі природні рішення як відновлення лісу та
уникнення його вирубки можуть забезпечити до третини
необхідних зусиль для пом’якшення наслідків зміни клімату,
необхідних в даний час та до 2030 року, щоб втримати
підвищення потепління в межах 2°C [2].
Типовими заходами у природоорієнтованих підходах є,
зокрема: відновлення річок та інших водойм, переміщення дамб
для відтворення природних заплав, щоб реагувати на підвищений
ризик повеней, використання посухостійких сортів у сільському
господарстві та створення міського зеленого простори, зелені
дахи та поверхні. Застосовуючи такі заходи, особливо в галузі
управління водними ресурсами та охорони прибережжя, а також
у містобудівному та регіональному плануванні, можна створити
нові робочі місця. Крім того, перехід у лісовому господарстві від
монокультур до змішаних лісів, які менш сприйнятливі до впливу
кліматичних змін, також може бути підходом адаптації на основі
природи [3].
Існує чималий перелік ще інших переваг – таких як
покращення якості води, більш продуктивні природні ресурси,
створення робочих місць, покращення здоров’я, культурні
переваги і збереження біорізноманіття. Рішення, засновані на
пріоритеті врахування природоорієнтованих рішень, як свідчить
досвід, часто добре працюють у широкому масштабі, наприклад,
у водозбірних реставраціях або узбережжях. Вони можуть бути
більш економічно вигідними, ніж інженерні підходи (такі як
морські стіни), а також можуть ефективно працювати в парі з
цими інженерними підходами для контролю повеней, захисту
узбережжя та зменшення міського тепла.
Водночас проекти з адаптації досить часто плануються і
виконуються, недооцінюючи або ігноруючи наочні природні
переваги. Наприклад, відновлення високогірних лісів і водозборів
може заощадити водокористування в 534 найбільших містах
світу, що оцінюється в 890 мільйонів доларів США щороку, і має
вирішальне значення для регулювання водних потоків і

108
управління більш екстремальними повенями в майбутньому.
Тим часом озера, болота і заплави річок уповільнюють викид
паводкової води та фільтрують осад [2]. Витрати на будівництво
та експлуатацію водоочисної станції також можуть бути значно
вищими, ніж витрати на збереження або відновлення водно-
болотних угідь, що природно регулює якість води та її
постачання. Завдяки збереженню та розширенню таких природ-
них водних басейнів, питну воду можна не лише забезпечити за
меншими витратами, але й подолати дефіцит води в певних
районах через зміну клімату.
Показові також розрахунки щодо зменшення викидів
парникових газів за рахунок відновлення торфовищ, яке може
бути в 14 разів дешевшим, ніж досягнення таких самих скорочень
за рахунок технічного уловлювання та зберігання вуглецю (CCS).
Крім того, міські зелені насадження можуть генерувати
економічну цінність до €600/га на рік завдяки енергії
охолодження, яка заощаджується, або інакше її доведеться
технічно виробляти [3]. При цьому, на відміну від суто технічних
рішень, природоорієнтовані підходи часто створюють (додаткові)
можливості для відпочинку місцевих жителів та туристів, а тому
можуть сприяти довгостроковому збільшенню зайнятості та
доходів.
Слід зазначити, що багато переваг таких проектів часто
виявляються не відразу, а навпаки, накопичуються протягом
більш тривалого періоду. Крім того, такі переваги часто не
можуть бути кількісно вимірюваними. Незважаючи на певні
труднощі в кількісному визначенні вартості природоорієнтованих
підходів, вже є еталонні значення реалізованих проектів, які
можна використовувати як орієнтир для деяких екосистемних
заходів. Отже, природоорієнтовані підходи корисні не лише для
досягнення галузевих та політичних цілей, а й пропонують багато
додаткових переваг для навколишнього середовища, економіки та
суспільства, особливо на місцевому та регіональному рівнях.
Варто наголосити на тому, що відправною точкою для
включення природоорієнтованих рішень на стратегічному рівні є

109
Національно визначені внески (НВВ) та Національні плани з
адаптації (НПА). Згідно з дослідженням, проведеним IUCNта
Оксфордським Університетом, біля 66% включають природо-
оорієнтовані рішення до своїх НВВ у тій чи іншій формі, однак
існує значна прогалина у формуванні доказових цілей – таких
НВВ всього 17% [1]. Щоб посилити значення та можливості
приророорієнтованих рішень, IUCN радить особам, що прий-
мають рішення у політиці, включати більш конкретні, надійні та
вимірювані цілі щодо природоорієнтованих рішень до НВВ та
відповідних національних планів, узгодити НВВ з іншими
відповідними національними планами та міжнародними проце-
сами (зокрема, з досягненням Цілей сталого розвитку), мобілі-
зувати ресурси для реалізації кліматичних заходів з допомогою
природоорієнтованих рішень, й головне – включити ці підходи до
оновлених НВВ для більш системного відстежування рівня
амбіцій. Це може бути:
а) вплив зміни клімату на екосистеми;
б) залежності від екосистем (як спільноти отримують вигоди
від здорових та функціональних екосистем);
в) як природоорієнтовані заходи впливають на пом’якшення
зміни клімату;
г) як природоорієнтовані рішення визначають вразливість
секторів до зміни клімату;
д) природоорієнтовані заходи серед різних екосистем (не лише
лісів, а й водно-болотних угідь, степів, узбережь тощо);
е) синергія адаптації та мітигації до зміни клімату;
є) надійні цілі щодо природоорієнтованих рішень (більш
вимірювані, визначені в часі, науково обґрунтовані або обґрунто-
вані на основі місцевих знань та консультацій) [1].
Наразі Україна переглядає (оновлює) свій НВВ, а також
приступила до розроблення Національної стратегії адаптації до
зміни клімату на період до 2030 року.
Використання природоорієнтованих підходів також може
сприяти досягненню різних політичних цілей та часто за меншу
ціну. Це актуально для досягнення цілей Директив ЄС, які

110
Україна зобов’язалася імплементувати до свого законодавства на
виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським
Союзом. Це, наприклад, Директива про оселища (№ 92/43/ЄЕС),
Директива про захист диких птахів (№ 2009/147/ЄС), Рамкова
водна директива 2000/60/ЄС). У цьому контексті доцільно, на
наш погляд, розглянути фінансові можливості для стимулювання
використання природоорієнтованих рішень у стратегічній
кліматичній політиці на національному, регіональному та
секторальному рівнях.
Зауважимо, що в ЄС безпосередньо ще виділені окремо кошти,
спрямовані саме на проекти, що відповідають природоорієнто-
ваному підходу. Однак, через широкий спектр цілей, проекти
можуть претендувати на різні джерела фінансування, такі як
фонди ЄС (LIFE, INTERREG або Європейська рамкова програма
для досліджень та технологічного розвитку), або національні
фонди для розвитку сільських територій. Залежно від спрямо-
ваності проекту чи діяльності, фінансування можна отримати не
лише за рахунок кліматичних та природоохоронних фондів, а й у
таких сферах, як освіта та культура [1].
Наочним прикладом ефективності фінансування адаптації за
допомогою природоорієнтованих рішень слугує досвід функціо-
нування канадського Фонду пом’якшення наслідків стихійних
лих і адаптації до них (DMAF) обсягом 1,6 млрд. дол. США,
забезпечуючи громадам краще управління ризиками, спричи-
неними природними небезпеками (повені, пожежі та посуха), за
рахунок інвестицій у природну та побудовану інфраструктуру.
Так, одна з інвестицій у розмірі 20 млн. дол. США спрямовується
на відновлення солончаків і покращення дамб уздовж затоки
Фунді в Новій Шотландії. Реалізація цього проекту сприятиме
зменшенню повеней у прибережних районах, покращуючи
добробут корінних громад, десятків тисяч жителів, роботу
місцевих підприємств, зберігаючи понад 20 тис. га сільськогоспо-
дарських угідь, об’єкти світової спадщини [2].
Розуміння пріоритезації природоорієнтованих підходів у
системі прийняття рішень щодо процесу адаптації до зміни

111
клімату та пом’якшення наслідків його зміни надає змогу надалі
обґрунтувати комплекс відповідних заходів як у секторах
економіки, так і на національному й регіональному рівнях,
одночасно забезпечуючи добробут людини і біорізноманіття.

Література:
1. Seddon N. et al., A.R.. Nature-based Solutions in Nationally Determined
Contributions: Synthesis and recommendations for enhancing climate ambition and
action by 2020. Gland, Switzerland and Oxford, UK. IUCN and University of Oxford,
2019. URL: https://www.ecologic.eu/sites/files/publication/2014/eco_bfn_nature-
based-solutions_sept2014_en.pdf.
2. Adapt Now: A Global Call for Leadership on Climate Resilience. Global
Commission on Adaptation, 2019. URL: https://cdn.gca.org/assets/2019-09/
GlobalCommission_Report_FINAL.pdf.
3. Naumann Sandra et al. Nature-based approaches for climate change mitigation
and adaptation. The challenges of climate change – partnering with nature. German
Federal Agency for Nature Conservation (BfN). Ecologic Institute, Bonn, 2014. URL:
https://www.ecologic.eu/sites/files/publication/2014/eco_bfn_nature-based-solutions_
sept2014_en.pdf.
4. Naumann S. et al. Assessment of the potential of ecosystem-based approaches
to climate change adaptation and mitigation in Europe. Final report to the European
Commission. DG Environment, Ecologic institute and Environmental Change
Institute, Oxford University Centre for the Environment, 2011.

112
DEMOGRAPHY AND SOCIAL POLICY:
THE EU EXPERIENCE AND PERSPECTIVES
OF THE BLACK SEA REGION

Надточій А. О., доцент

Харківський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління
при Президентові України
м. Харків, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-24

РІВЕНЬ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЯК ЧИННИК МОТИВАЦІЇ УЧАСТІ
У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО
ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ

Сьогодні в Україні тривають перманентні реформи, в тому

числі і пенсійна, внаслідок якої змінюються параметри діючої
пенсійної системи (вік виходу на пенсію для жінок, мінімальний
страховий стаж), що негативно відбивається на очікуваннях
громадян щодо власної пенсії і їхньої мотивації участі у ній.
Принцип побудови солідарного рівня пенсійної системи, за
яким працює Пенсійний фонд України, передбачає розподіл
внесків (частини єдиного соціального внеску), які зібрано з
працюючого населення і розподіл їх між нинішнім поколінням
пенсіонерів. Цей рівень пенсійної системи працює добре, коли
працюючих більше, ніж пенсіонерів. Станом на 01.01.2020 р. в
Україні 17,3 млн. осіб у працездатному віці, що входять до складу
робочої сили, і 11,2 млн. пенсіонерів. Тобто на 1 одного
пенсіонера припадає 1,58 людей працездатного віку. Якщо б усі
особи працездатного віку були офіційно працевлаштовані і
отримували принаймні мінімальну заробітну плату (5000 грн.),
то з неї роботодавець сплатив би 22% ЄСВ (1100 грн.), з яких
у Пенсійний фонд надійшло б 97,25%, тобто 1069 грн.

113
Якщо зібрані кошти рівномірно перерозподілити між
11,2 млн. пенсіонерів, то кожен з них у середньому отримав би
1623 грн. Що менше ніж прожитковий мінімум для
непрацездатних (1712 грн.).
Проте сьогодні рівень середньої пенсії, за даними Пенсійного
фонду України, складає 3393 грн. Це майже вдвічі більше, ніж
при попередньому розрахунку.
Відомо, що середній розмір заробітних плат в Україні у червні
2020 р. складав 11579 грн. Тож, якби всі 17,2 млн. сплатили
внески з середньої заробітної плати, то середній розмір пенсійної
виплати (за попередньою логікою розрахунків) складав би
3912 грн.
За інформацією Державної фіскальної служби України станом
на 01.04.2020 р. середньооблікова чисельність застрахованих осіб
(тобто осіб, за яких сплачується ЄСВ роботодавцями) становила
10,3 млн. осіб [1]. Якщо б за цих 10,3 млн. осіб роботодавці
сплатили ЄСВ у розрахунку з середньої заробітної плати, то
середня пенсійна виплата склала б 2342 грн. Ця сума (2342 грн.)
складає 69% від середньої пенсійної виплати.
Цей відсоток (69%) корелюється з відсотком (62%) власних
доходів Пенсійного фонду [2], який закладено у бюджет фонду на
2020 р. Адже власні доходи Пенсійного фонду складаються на
90% від надходжень єдиного соціального внеску.
Якщо звести дані Пенсійного фонду України про кількість
пенсіонерів і дані Державної фіскальної служби про кількість
застрахований осіб, то виходить, що на одного пенсіонера
припадає 0,9 застрахованих осіб.
В Україні досить гостро стоїть проблема низького пенсійного
забезпечення. Так, за даними пенсійного фонду України, 45,9%
пенсіонерів в середньому отримують 2348 грн. [3]. Співвідно-
шення розмірів пенсій по видах пенсій наведено на рис. 1. За базу
порівняння прийнято прожитковий мінімум (1712 грн. на
01.07.2020 р.), який є офіційною абсолютною межею бідності
в Україні.

114
 Кількість пенсіонерів, осіб
Співідношення розміру пенсії з прожитковим мінімуом, разів

35 8449123 9000000
30 8000000
30
7000000
25 6000000
20 5000000
15 4000000
10 3000000
75291 217964 517967 1426038 552026 2000000
5 1 2 3 3425 1000000
2 2 2
0 0

Рис. 1. Співвідношення розмірів пенсій

до прожиткового мінімуму для непрацездатних
за видами призначених пенсій, станом на 01.07.2020 р.

За даними рис. 1 видно, що розмір пенсій, призначених на

загальних умовах, не перевищують двох прожиткових мінімумів.
Найбільша (75%) питома вага за видами призначених пенсій –
це пенсії за віком. Їх отримує 8,4 млн. людей, а середній розмір
пенсії за віком складає 3413,73 грн. (близько 120 дол. США).
Такий розмір пенсійного забезпечення не стимулює працездатне
населення до участі у пенсійному страхуванні, і якщо є можли-
вість уникати такої участі, то люди роблять вибір на користь
сьогоднішнього споживання, особливо в умовах низьких доходів.
Для збільшення рівня пенсійного забезпечення необхідно, на
нашу думку, перш за все збільшувати кількість застрахованих
осіб. Адже людей працездатного віку (15-59 років), відповідно до
розрахунків, Державна служба статистики показує станом на
01.01.2020 р. 25,2 млн. осіб (всього 41,9 млн. осіб – 6,8 млн. осіб
(у віці 0-15) – 9,9 млн. осіб (у віці 60 і старше). Виходить, що із
25,2 млн. осіб працездатного віку лише 17,4 млн. (або 69%)

115
входять до складу робочої сили (тобто є або зайнятими або
безробітними). Із 17,4 млн. робочої сили 15,9 млн. осіб є
зайнятими, а осіб за яких сплачують внески на соціальне
страхування – лише 10,3 млн. осіб (64,8%). Виникає питання де
решта 5,6 млн. осіб? При цьому Державна служба статистики
оцінює рівень неформальної зайнятості на рівні 20,6% від
загальної кількості зайнятого населення у віці 15-70 років, що
складає 3,3 млн. осіб [4]. Ця цифра (3,3 млн.) складається з
1,4 млн. осіб зайнятих за наймом, і 1,9 млн. осіб самозайнятих.
Саме особи, які зайняті неформально, без відображення їх у
звітності, та ті особи, які працюють офіційно, проте левову
частку заробітної плати отримують у конверті, – є тими людьми,
мотивуючи яких до участі у загальнообов’язковому пенсійному
страхуванні можна підняти рівень пенсійного забезпечення.
Мотивувати до участі у пенсійному страхуванні можна, з
одного боку, високими виплатами у пенсійному віці, а з іншого
боку, підвищуючи рівень доходів працюючих, щоб людям
вистачало на сьогоднішні потреби.
Крім того, надходження до Пенсійного фонду можна
збільшити збільшивши максимальну величину бази нарахування
єдиного внеску, яка на сьогодні складає 15 розмірів мінімальної
заробітної плати. Так, у 2019 р. різниця між загальним фондом
оплати праці і тим, на який нараховується єдиний соціальний
внесок, складала 50 млрд. грн [4]. Ця сума заробітних плат, на яку
не нараховуються єдиний соціальний внесок. Таким чином
недоотримано ЄСВ у розмірі 11 млрд. грн.
Також не слід забувати, що Пенсійний фонд України працює
за принципом солідарності поколінь, тому він і є солідарним
рівнем пенсійної системи. Тож плекаючи у людей відчуття
єдності, солідарності, відчуття спільної відповідальності за рівень
життя наших пенсіонерів можна досягти також відчутного
покращення. Адже зараз урядом навпаки втілюється у масову
свідомість принцип субсидіарності, що кожен відповідальний за
своє майбутнє, за рівень свого статку, в тому числі і на пенсії.

116
 Принцип особистої відповідальності, на нашу, спрацює в тому
суспільстві, де люди своєю працею можуть досягти гідного рівня
життя. А у суспільстві, де існує соціальна несправедливість,
присутня надмірна диференціація доходів, де більшість статків
походять від незаконного збагачення, а переважна більшість
населення навіть працюючого населення знаходиться на межі
бідності, неможливо все перекласти на особисту відповідальність
людини. Необхідно, щоб держава втручалась в процеси
перерозподілу доходів в інтересах суспільства.

Література:
1. Основні показники за сплати ЄСВ за 1 квартал 2020 р. URL:
https://pon.org.ua/novyny/7945-osnovn-pokazniki-z-splati-yesv-za-1-kvartal.html
(дата звернення: 13.12.2020).
2. Бюджет Пенсійного фонду України на 2020 р. Постанова Кабінету
Міністрів України від 24.01.2020 р. № 22. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/22-2020-%D0%BF#Text (дата звернення: 14.12.2020).
3. Дані про середній розмір пенсії станом на 01.07.2020 р. Інформаційна
сторінка вебпорталу Пенсійного фонду України. URL: https://www.pfu.gov.ua/
2123698-dani-pro-serednij-rozmir-pensiyi-stanom-na-01-07-2020/ (дата звернення:
13.12.2020).
4. Неформально зайняте населення за статтю, місцем проживання та
статусом зайнятості у 2020 р. Державна служба статистики України. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 20.12.2020).
5. Зведена інформація показників єдиного внеску на загальнообов’язкове
держане соціальне страхування. URL: https://pon.org.ua/novyny/7676-osnovn-
pokazniki-z-splati-yesv-za-2019-rk.html (дата звернення: 20.12.2020).

117
ACCOUNTING, ANALYSIS AND AUDIT,
NATIONAL CHARACTERISTICS
AND EUROPEAN TRENDS

Поліщук О. Т., к.е.н., доцент

Донецький національний університет імені Василя Стуса
м. Вінниця, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-25

УПРАВЛІНСЬКА ЗВІТНІСТЬ: ВИДИ ТА СТРУКТУРА

Підвищення ефективності діяльності будь-якого суб’єкта

господарювання тісно пов’язане з якістю системи управління на
всіх рівнях. Однією із важливим умов якості управління –
достовірне інформаційне забезпечення, не лише в первинному
відображенні інформації про об’єкти обліку, а й у зведених
даних, що сформовані за ступенем затребування, об’єктами та
задля прийняття ефективних стратегічних управлінських рішень.
Саме таким інформаційним забезпеченням, що в змові
задовільними менеджерів всіх рівнів, є внутрішня управлінська
звітність.
Хоча управлінська звітність не регламентована та не
обов’язкова для складання суб’єктами господарювання, але
сьогодні, в умовах перманентності різного роду кризових явищ,
відмічається її висока затребуваність та висуваються до неї все
більші вимоги.
Питання управлінської звітності, її види, структуру, вимоги
до складання розглядалися у працях таких науковців як:
Булгаков С.В., Іванова Ж.А., Карпенко О.В., Король С.Я.,
Кузнецова С.А., Палій В.Ф., Панченко І.А. та інші.
Разом з тим, не в повній мірі розкриті питання що стосуються
формалізації форм та структури управлінської звітності, рівнів
інформаційних потреб та запитів, методики формування, що
дозволяє стверджувати про наявність теоретично-практичних
118
проблем за вказаними напрямками та необхідність в подальших
дослідженнях.
Огляд наукових праць дозволи виявити основні акценти, на які
науковці звертають увагу. І вони, в першу чергу, пов’язані із
дослідженням сутності та призначення управлінської звітності.
Палій В.Ф. вважає, що управлінська звітність являється
основним системоутворюючим елементом структури управління.
Підкреслюючи значущість даного елементу, він стверджує, що
«це сукупність упорядкованих показників та іншої інформації, в
якій відображається інтерпретація відхилень від цілей, планів та
кошторисів, без якої управлінський облік залишається формаль-
ним накопиченням цифрових даних, не придатних для цілей
внутрішнього управління» [1]. Як бачимо, автор управлінську
звітність пов’язує з управлінським обліком, і вбачає логічним
його завершенням. Але враховуючи, що об’єктами управлін-
ського обліку є доходи, витрати та фінансові результати, за таких
умов управлінська звітність не зможе сформувати дані про
ризики підприємства в розрізі окремих видів діяльності,
стратегічне управління та інші показники, які потребується
ґрунтовного аналізу різних об’єктів обліку та чинників, що
впливають на результати та прогнозування діяльності.
Загалом, можна вважати, що управлінська звітність – це
інтегрована система звітних показників, яка призначена для
задоволення інформаційних потреб користувачів при прийнятті
ними ефективних рішень, спрямованих на виявлення та обрання
оптимальних векторів розвитку підприємства, як в коротко-
строковому, так і в довгостроковому періоді.
У свою чергу, Кузнецова С.А. зазначає, що в аспекті підго-
товки інтегрованої управлінської звітності синергізм обумовлює
зростання ефективності інформатизації системи управління та
суспільства в цілому. При цьому треба виходити з інформаційних
потреб користувачів такої інформації та враховувати особливості
розвитку суспільства [2].
Підкреслимо, що виклики сьогодення висунули ряд вимог
до управлінської звітності, які полягають не в простому

119
представлені даних у розроблених підприємствами формах
звітності, а й у підрахунку ряду аналітичних показників,
порівняння їх в динаміці, визначення ризиків діяльності та
управління. А тому форми управлінської звітності, що розроблені
самими підприємствами, повинні переглядатися та змінюватися
виходячи з нових інформаційних потреб та змін в економіці.
На підтвердження, наведемо думку Панченка І.А., який
говорить про зміщення акцентів в запитах внутрішніх користу-
вачів з отримання інформації про фактичний стан справ на
підприємстві до аналізу тенденцій зміни та відхилень результа-
тивних показників з врахуванням факторів таких змін та впливу
ризиків на результати господарської діяльності [3].
Управлінська звітність, як методична підтримка прийняття
управлінських рішень, враховуючи інформаційні потреби
користувачів, може формуватися за рівнями управління та
складовими. Економіст Бутов Д.В. пропонує управлінську
звітність складати за трьома наступними блоками:
‒ управлінська звітність про фінансовий стан, результати
діяльності та зміни фінансового стану (бюджети витрат та
доходів, кошториси витрат підрозділів, виробничий план, бюджет
руху грошових коштів, платіжний календар, інвестиційний план
тощо);
‒ управлінська звітність за ключовими показниками діяль-
ності підприємства;
‒ управлінська звітність про виконання бюджетів підпри-
ємства, звітність про доходи та витрати, звітність про
капіталовкладення тощо [4].
Вочевидь, така структура управлінської звітності не змозі в
достатній мірі сформувати всю необхідну інформацію як для
поточного, так і для довгострокового управління.
Досить цікавити є дослідження Кулікової Н.Т., в яких були
зроблені спроби щодо виокремлення груп та структури
управлінської звітності. Погоджуємось з думкою автора про
необхідність виокремлення груп фінансової звітності за рівнями
управління, а саме: Управлінська звітність про поточну

120
діяльність, Управлінська звітність середньо-строкового харак-
теру, Управлінська звітність довгострокового характеру та
Стратегічна управлінська звітність [5]. Таким чином, управлін-
ська звітність задовольняє її користувачів, виходячи з їх рівня
управління (таблиця 1).

Таблиця 1
Управлінська звітність за рівнями управління
Рівні Користувачі
Групи управлінської звітності
управління звітності
Управлінська звітність довгостро-
1-й рівень Топ-менеджери кового характеру та Стратегічна
управлінська звітність
Менеджери Управлінська звітність середньо-
2-й рівень
середньої ланки строкового характеру
Управлінська звітність про поточну
3-й рівень Менеджери
діяльність підприємства

Управлінська звітність має допомогти детально розкрити

показники діяльності підприємства за видами діяльності,
центрами відповідальності, ефективністю діяльності підрозділів,
реалізації інвестиційних проєктів, а також показники прогнозного
та стратегічного характеру, саме з таких міркувань управлінська
фінансова звітність має включати наступну структуру:
‒ управлінська звітність про виконання бюджетів
підприємства;
‒ управлінська звітність про фінансовий стан, результати
діяльності та зміни фінансового стану підприємства;
‒ управлінська звітність для прийняття рішень щодо макси-
мізації прибутку;
‒ управлінська соціальна звітність;
‒ управлінська звітність в управлінні ризиками підприємства;
‒ управлінська звітність за стратегічними показниками
діяльності.

121
 Отже, метою управлінської звітності являється забезпечення
менеджерів на всіх рівнях управління достовірною, оперативною
та корисною інформацією для поточного і стратегічного
управління діяльністю підприємства. Види та структура
управлінської звітності залежатимуть від рівня управління
менеджера-користувача, а також від специфіки діяльності
суб’єкта господарювання.
Не менш важливими є питання способу представлення
інформації в управлінській звітності. Не можна сказати, що для
управлінської звітності на сьогоднішній день достатньо лише
набору показників у розрахункових таблицях. Краще сприйняття
інформації звітності можна досягти додатковими діаграмами,
графіками та рисунками, що значно підсилить направленість
звітності та її значення. Крім того, доцільно нагадати, що порядок
формування, передачі та обробки інформації для складання
управлінської звітності має бути зазначений в обліковій політиці
підприємства.

Література:
1. Палій В.Ф. Організація управлінського обліку. Москва : Бе ра тор-Пресс,
2003. 224 с.
2. Кузнецова С.А. Інтегрована управлінська звітність: глобальні виклики та
локальні рішення в епоху ноосфери. Економічний нобелівський вісник. 2014.
№ 1 (7). С. 270-278.
3. Панченко І.А. Внутрішня звітність про фінансові результати діяльності у
форматі запитів користувачів. Проблеми теорії та методології бухгалтерського
обліку, контролю і аналізу. 2012. Вип. 2 (23). С. 253-261.
4. Бутов Д.В. Методика построения системы внутрихозяйственной
отчетности. URL: https://www.profiz.ru/se/3_2012/sistema_otchetnost.
5. Кулiкова Н.Т., Чижевська Л.В. Оpганiзацiйнi засади системи
упpавлiнської звiтностi пpомислового пiдпpиємства. Вiсник Одеського
нацiонального унiвеpситету iменi I.I. Мечникова. Одеса : Видавничий дiм
«Гельветика». 2014. Т. 19. Вип. 2/6. С. 125-129.

122
FINANCE, INSURANCE AND STOCK EXCHANGES

Гаприндашвілі Б. В., голова циклової комісії

спеціальних економічних дисциплін
Відокремлений структурний підрозділ
«Оптико-механічний фаховий коледж
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка»
м. Київ, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-26

БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ
У ФІНАНСОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Зміни виробничого потенціалу країни на фоні політичних

змін та світових тенденцій призводять до того, що економіка
країни потребує стабільності та відновлення. Промисловість одна
із галузей яка потребує багатомільйонних фінансових вливань
через обмеженість власних коштів та їх джерел. Фінансування
промислових підприємств здійснюється за рахунок бюджетних
асигнувань, міжнародної допомоги, інвестиційних та власних
коштів, коштів інституційних інвесторів. Проте їх розмір
недостатній для забезпечення процесу відновлення і в основному
спрямовується на здійснення поточних витрат, що нівелює
їх ефект в загальній перспективі та недостатні для
самофінансування.
Саме тому банківський кредит має стати найпріорітетнішим
джерелом поповнення основного капіталу підприємств промис-
лового сектору, в умовах нестачі власних коштів та для
фінансування розвитку промислового виробництва, забезпечення
енергозбереження та інвестиційної діяльності.
Проте банківський кредит в «чистому» вигляді може не
впоратись з проблемою енергозбереження так як банківські

123
позичкові кошти підприємства звикли використовувати іншим
способом. Промисловість є кредитомісткою галуззю та її
існування не можливе без періодичного залучення кредитних
ресурсів через тривалий період виробничого циклу та високої
капіталомісткості. Саме тому банківський кредит має надаватись
під заставу промислової нерухомості чи супроводжуватись
наданням новітньої техніки чи обладнання для забезпечення
процесів енергозбереження та як наслідок забезпечення
конкурентоспроможності підприємств промисловості.
В даному напрямі працювали різні вчені, які внесли
значний вклад у вирішення даної проблеми: Карташян О.В. [1],
Лазепко І.М., Малахова О.Л., Жуков Є.Ф. [2], Мороз А.М. Проте
проблема забезпечення енергоефективності за допомогою
банківських кредитів залишається актуальною.
Кредит для підприємства по суті є інвестицією, яку інвестор
має на меті вкласти у виробництво чи іншу сферу з метою
отримання прибутку. Лише за умови прибутковості підприємства
можливе повернення кредиту та нарахованих відсотків.
У 2020 році коли досить багато підприємств є збитковими,
комерційні банки дуже обережно ставляться до видачі кредитів,
тому що існує ризик неповернення кредиту та нарахованих
відсотків по ньому. Банки намагаються ідентифікувати клієнта –
підприємство в повному обсязі, отримати та проаналізувати
якнайбільше інформації про його діяльність та фінансовий стан,
визначити його платоспроможність, а тоді вже приймати рішення
про надання чи не надання кредиту. Виконання кредитом ряду
функцій дає можливість йому відігравати значну і багатогранну
роль в економіці будь-якого підприємства [2, c. 7].
Надзвичайно важливою роллю кредиту є використання
досягнень науково-технічного прогресу: технічному переосна-
щенні та реконструкції діючих підприємств чи у впровадженні
прогресивних технологій на нових підприємствах. В свою чергу
в цьому проявляється сфера дії контрольної функції кредиту,
з одного боку, зменшується, бо в умовах комерційного
розрахунку звужується коло питань, які на підприємства повинні

124
контролювати банки. А з іншого боку, на основі кредитів
посилюється контроль за діяльністю промислових підприємств,
бо коли він не буде вчасно повернутий, підприємства можуть
стати неплатоспроможними і як наслідок призвести до
банкрутства [3 с. 187].
Банківський кредит сприяє економії витрат на підприємстві,
що досягається за рахунок:
‒ скорочення витрат з виготовлення, випуску, обліку і збері-
гання грошових знаків, бо значна частина готівки виявляється
непотрібною;
‒ прискорення обігу грошових коштів, багаторазового
використання вільних грошових коштів;
‒ скорочення резервних фондів. Роль кредиту в різних фазах
циклу не однакова.
За умов достатньої економічної стабільності кредит виступає
чинником зростання та способом переоснащення виробничих
фондів. Перерозподіляючи величезну грошову і товарну масу,
кредит живить підприємства ресурсами. Його негативний вплив
може, однак, виявитися в умовах перевиробництва товарів.
Особливо помітний такий вплив за умов інфляції. Нові кошти, що
в надходять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без
того надмірну масу грошей.
Сьогоднішня економічна ситуація ускладнює відносини між
комерційними банками і підприємницькими структурами.
Поодинці вони цю проблему не вирішать, потрібно спільними
зусиллями шукати вихід з цього становища, йти назустріч один
одному для того щоб віднайти баланс, можливо використати
посередництво держави, як гаранта та поручителя.
Комерційні банки для розв’язання вище перелічених
труднощів, можуть надавати свої кредити під нижчу процентну
ставку та збільшити період кредитування. Підприємства, в свою
чергу, повинні забезпечити беззбиткову діяльність і гарантувати
повернення кредиту та нарахованих відсотків.

125
 Література:
1. Карташян О.В. Роль кредиту в розвитку підприємницьких структур.
Регіональна економіка. 2006. № 1. С. 165.
2. Жуков Є.Ф. Обґрунтування доцільності кредитування підприємств
банківськими установами. Економіка України. 2007. № 2. С. 9.
3. Тюленєва Ю.В., Гуменюк В.В. Сутність та функції кредитування.
Сучасні проблеми економіки та підприємництво. 2011. Вип. 6. С. 185-189.

Мостовенко Н. А., к.е.н., доцент

Коробчук Т. І., к.е.н., доцент
Приступа Ю. В., здобувач
Луцький національний технічний університет
м. Луцьк, Волинська область, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-27

ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ РИНКУ

КРЕДИТНИМИ ПОСЛУГАМИ БАНКІВ:
АНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Як відомо, економічне зростання неможливо забезпечити поза

ринком позикових ресурсів. Фінансово-кредитна підтримка
стимулює ефективну діяльність будь-якого підприємства, домаш-
нього господарства та держави. Рівень надання кредитних послуг
відіграє ключову роль у розвитку національної економіки.
Кредитні послуги банки нині надають підприємствам усіх форм
власності, населенню, центральним і місцевим органам влади та
іншим банкам, об’єднанням співвласників багатоквартирних
будинків та житлово-будівельним кооперативам. Дані послуги
призначаються банківськими установами для задоволення різних
за термінами потреб клієнтів у грошових ресурсах. Серед потреб
виділяють: формування і збільшення основного та оборотного
капіталу, витрати на споживчі потреби, фінансування операцій
спекулятивного характеру тощо. Відповідно актуальною є

126
аналітична оцінка рівня забезпеченості суб’єктів ринку
кредитними послугами банків, як переважаючих фінансових
посередників.
Кредитний ринок – найрозвиненіша частина фінансового
ринку, що аргументується його високою часткою, порівняно з
іншими сегментами. На вітчизняну банківську систему в останні
роки припадає значна частина ринку кредитних послуг, що
становлять кредитні портфелі банків та банківської системи
України. Проаналізуємо динаміку кредитів, наданих домогоспо-
дарствам, корпоративному сектору та іншим резидентам в
Україні за даними табл. 1.
За даними таблиці спостерігаємо, що найбільша частка у
2005-2019 рр. традиційно припадала на кредити нефінансовим
корпораціям: 60,443%-82,320%. Динаміку кредитів, наданих цим
суб’єктам ринку, можна оцінити за допомогою рис. 1. Слід
зауважити, що найбільше відносне відхилення у розмірі 70,33%
припадає на 2007-2008рр., після чого річний приріст максимально
сягав 14,89%.

1000000
900000
800000
700000
600000
500000
400000
300000
200000
100000
0

Нефінансові корпорації

Рис. 1. Динаміка кредитів,

наданих нефінансовим корпораціям, млн. грн.

127
 Таблиця 1

128
Кредити банківського сектору за 2005-2019 роки, млн. грн.

Сектор
Інші Інші
Усього загального Нефінансові %, до
Період фінансові % % сектори %
кредити державного корпорації усього
корпорації економіки
управління

73,96
2005 143423,355 1663,000 1,160 5,000 0,003 106078,000 35677,000 24,875
1
2006 245230,359 2689,110 1,097 4,425 0,002 160502,741 65,450 82034,084 33,452

2007 426867,348 5932,421 1,390 3,949 0,001 260475,768 61,020 160455,211 37,589
2008 734021,702 9789,293 1,334 11,987 0,002 443664,747 60,443 280555,674 38,222

2009 723295,123 14013,871 1,938 5755,467 0,796 462214,688 63,904 241311,097 33,363

2010 732822,794 13430,346 1,833 8817,274 1,203 500960,593 68,360 209614,581 28,604
2011 801809,217 16441,193 2,051 8532,447 1,064 575544,796 71,781 201290,781 25,105

2012 815142,101 16228,768 1,991 5802,944 0,712 605425,035 74,272 187685,355 23,025
2013 910781,701 19317,452 2,121 5907,654 0,649 691902,842 75,968 193653,753 21,262

2014 1020667,168 25575,701 2,506 4926,003 0,483 778840,960 76,307 211324,503 20,705
2015 981627,429 15564,446 1,586 3364,260 0,343 787795,157 80,254 174903,566 17,818

2016 998681,857 11582,990 1,160 1429,904 0,143 822114,348 82,320 163554,616 16,377

2017 1016657,096 10935,856 1,076 1521,697 0,150 829932,021 81,633 174267,522 17,141
2018 1073130,559 9222,136 0,859 2874,885 0,268 859740,405 80,115 201293,133 18,758

2019 1011848,049 8526,589 0,843 3748,076 0,370 781881,906 77,273 217691,479 21,514
(жовте
Джерело: складено за даними [1]
нь)
 Наступним суб’єктом за величиною в загальному обсязі
кредитування, за якими НБУ оприлюднює статистичні дані є
група суб’єктів під назвою «інші сектори економіки». У цей
сектор включені домогосподарства та некомерційні організації,
що їх обслуговують. Розглянемо більш детально динаміку
кредитів наданих цим суб’єктам за допомогою рис. 2.

300000
200000
100000
0

Інші сектори економіки

Рис. 2. Динаміка кредитів,

наданих іншим секторам економіки, млн. грн.

У динаміці обсягів кредитування цього сегменту пози-

чальників мають місце нестійка тенденція та коливання. Такий
стан речей можна пояснити тим, що спроможність цих суб’єктів
ринку обслуговувати борги за кредитами безпосередньо залежить
від економічної ситуації в країні. Так, пік кредитування цього
сегменту припадає на 2008 рік (280555,674 млн. грн.), до
повторення якого ринок навіть не наближувався. Зміна цієї
ситуації можлива лише за умови відновлення економічного
зростання, без якого не буде збільшення рівня доходів населення,
навіть за умови зниження кредитних ставок.
Звернемось до аналізу динаміки кредитів, наданих іншим
фінансовим корпораціям (страховим компаніям, пенсійним
фондам, кредитним установам тощо) за допомогою рис. 3.
Як бачимо, лише до 2014 року спостерігалася стійка тенденція
до зростання обсягів кредитування цього сегменту. На такий стан
ринку мали значний вплив політична та економічна неста-

129
більність в країні. Найвищий обсяг кредитних послуг надавався
іншим фінансовим корпораціям у 2014 році (25575,701 млн. грн.).

30000

20000

10000

Інші фінансові корпорації

Рис. 3. Динаміка обсягу кредитування

інших фінансових корпорацій, млн. грн.

Найменша частка серед споживачів кредитних послуг при-

падає на сектор загального державного управління (див. рис. 4).
Як бачимо, різкий ріст кредитування спостерігається у 2009 році,
що у абсолютному значенні склало 5743,48 млн. грн. порівняно із
2008 роком. І починаючи із 2010 року прослідковується стійка
негативна тенденція до 2016 року, яка змінилася у 2017 році,
після чого ринок, хоч і незначно, проте зростає.

10000
8000
6000
4000
2000
0

Сектор загального державного управління

Рис. 4. Динаміка кредитів сектору державного управління,

млн. грн.

130
 Зазначимо, що питома вага кредитів, наданих державним
нефінансовим корпораціям несуттєва. Загалом значного
стабільного розвитку на кредитному ринку України набуває
надання кредитних послуг сектору нефінансових корпорацій –
суб’єктів, що займаються виробничою діяльністю, реалізацією
товарів, наданням послуг.
Таким чином, банківська система може задовольняти потреби
господарюючих суб’єктів у позикових ресурсах у значно більших
обсягах. Відновлення кредитування залежатиме від стану
економічної системи, зростання ділової активності як нефінан-
сових корпорацій так і добробуту домогосподарств.

Література:
1. Офіційний сайт Національного банку України. Грошово-кредитна
статистика. URL: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial
#1ms (дата звернення: 17.12.2020).

Mursalov M. M., Ph.D. (Economics), Senior Lecturer

Azerbaijan State University of Economics (UNEC)
Baku, Azerbaijan
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-28

REGULATION OF THE BANKING SYSTEM –

IMPORTANT COMPONENT OF THE COUNTRY’S
ECONOMIC SECURITY MECHANISM

Regulation of the activities of banks as the most active participants

in the global financial market is a set of measures in the field of
financial and economic relations aimed at streamlining the functioning
of market institutions, both at the national, and at the regional and
international levels. The significant place of regulation of the banking
system is determined by the goals that can be achieved with its help:

131
  support of the financial stability of the bank and the stability of
its functioning;
 formation of a system of standards and requirements necessary
for this;
 providing conditions for the balance and stability of banking in
the financial market.
The implementation of these goals will largely contribute to the
achievement of banking security, which is of great importance for the
country’s economic security. For this, the country’s banking system,
the highest level of which is the Central Bank, must have the
necessary potential to not only contribute to the achievement of the
goals and objectives of the country’s macroeconomic development,
but also, ideally, create impulses for it and resist internal and external
threats.
Security, as a socio-economic phenomenon, in today’s realities is
one of the global factors in the development of civilization. Without
taking it into account, no solution can be implemented to ensure the
functioning of economic systems, including banking. The need to
ensure the security of the banking system is due to the fact that the
modern world financial market has undergone significant changes in
its development, has reached such a level when its subsequent
improvement is carried out in the framework of increasing
uncertainty. Under such conditions, any actions aimed at obtaining
promising results are inevitably characterized by a high level of risk.
Currently, there is a growing tendency to intensify destabilizing
moments and, first of all, from the point of view of creating under
their influence all sorts of dangers and threats to the banking system.
All this requires the application of appropriate protection and
countermeasures, including in the field of banking regulation [2].
Analyzing the practice of regulating the banking system in the
context of ensuring its security, the following are among the priority
tasks [3, p. 351-370]:
 protection of the legitimate interests of banking institutions in
the course of their activities in the banking services market;

132
  timely identification of real and potential threats to the banking
system, causes and conditions that may contribute to their emergence,
implementation of measures to neutralize the dangers and threats and
counter them;
 prompt response to emerging threats and negative trends in the
development of the external and internal situation;
 identifying the reasons and creating conditions conducive to the
implementation of the main interests of the banking system;
 preservation and effective use of financial, material and
information resources of banking institutions;
 ensuring the activities of banks in extreme conditions.
The security of the banking system of the country’s leading role
belongs to the Central Bank of Azerbaijan (CBA). During the crisis
period, the CBA took measures aimed at reducing banking risks
associated with lending operations. In particular, a ban was introduced
on lending in foreign currency to those borrowers who did not have
sources of foreign exchange earnings. Also, recommendations were
developed on the restructuring of loans, the procedures for writing off
and selling loans were simplified, and stricter requirements were
introduced for the formation of reserves to cover possible losses on
credit operations of banks. To further improve the mechanism for
regulating credit activities, it is necessary, first of all, to develop a set
of measures for countercyclical banking supervision. The aim of this
regulatory approach is to amortize credit shocks and smooth out the
influence of negative factors throughout credit cycles. Implementation
mechanisms imply the creation of financial buffers and additional
reserves during credit booms, which will be used during a period of
increasing threats to the security of the banking system.
The timeliness and completeness of the banking system’s
performance of its functions largely depends on the liquidity of banks,
which is one of the qualitative characteristics of its activities that
determine the provision of banking security. An important component
of the liquidity management of the banking system is its regulation by
the mechanisms and instruments of the monetary policy of the Central
Bank. In Azerbaijan, such management is legislatively based mainly
133
on effective tools, developed by world practice. In particular,
according to the current legislation, the Central Bank of Azerbaijan
has such banking regulation instruments as economic standards,
mandatory reserves, interest rate policy. Insufficient liquidity leads to
the insolvency of credit institutions. The level of liquidity risk is
affected by various factors, among which standout such as the quality
of banks’ assets and their diversification; the interest rate policy of
banks and the general level of profitability of their operations; the
amount of currency and interest rate risks; stability of bank liabilities;
consistency in terms of attracting resources and placing them in active
operations, the image of banks.
One of the most important characteristics that are the subject of
banking regulation and affect the security of the banking system is the
level of its capitalization. It is the sufficient level of equity capital that
ensures economic independence, profitable functioning in the banking
services market, which ultimately has a positive impact on the
financial stability of the banking system. Structural imbalances can be
avoided and the quality, harmony and transparency of capital can be
improved through a number of banking regulation measures:
 implementation of fiscal measures to stimulate the direction of
profit to increase the capital of banks and capitalization of dividends;
 changes in approaches to increasing reserve capital, taking into
account the unstable economy, transition to countercyclical regulation;
 strengthening supervision and adoption of new rules for
accounting in capital of the results of revaluation of fixed assets and
securities, the volume of reserves for active operations;
 increasing the transparency of the ownership structure.
As noted in the “Statement of the Central Bank of the Republic of
Azerbaijan on main directions of the monetary and financial stability
policy for 2020 and medium term” [4, p. 13], the Central Bank will
increase efforts to make the financial sector more resilient to risks and
deepen financial intermediation, money and capital markets. It is
envisaged to take effective measures to complete financial sector
restructuring and regulate problem assets. All this should increase the

134
role of the banking sector in enhancing the country’s economic
security.
Prevention of risks accumulation in systemically important
financial institutions during the banking system rehabilitation will be a
top priority. The Bank will attach a particular importance to problem
assets as part of maintaining the quality of banking sector assets.
Accordingly, the Bank will promote use of advanced risk management
principles in more effective decrease in the size of problem loans and
issue of new loans by credit institutions. 14 The Bank will focus on
maintaining an acceptable level of and creating effective mechanisms
to manage liquidity. Central Bank’s liquidity tools will be critical in
safeguarding banking system liquidity. Moreover, greater volume of
state securities and development of the interbank credit market will
also positively factor in flexible regulation of the liquidity position by
banks. The Central Bank will more tensely monitor the financial
sector and focus on revealing possible systemic risks and potential
crisis probabilities in financial markets, and take related policy
measures. The Central Bank will preventively provide stress test based
simulation of the status of financial sector against various economic
shocks and make relevant interventions to the sector if necessary. In
the year to come the Central Bank will take efforts to improve the
banking supervision framework and apply risk-based and counter-
cyclic prudential regulation. The Bank is planning to launch
preliminary pilot works to introduce riskbased supervision based upon
a new methodological approach.

References:
1. Regulation of Banking in Ukraine and Russia in the Context of Globalization:
Monograph. Ed .: M.I. Dyba, E.A. Zvonova. Kiev: KNEU, 2013, 380 p. (in Russian)
2. National Security Concept of the Republic of Azerbaijan. Approved by the
Order of the President of the Republic of Azerbaijan dated May 23, 2007 No. 2198.
3. The Political Economy of Bank Regulation in Developing Countries. Ed.:
E. Jones. New York: Oxford University Press, 2020, xxvii, 386 p. DOI:10.1093/oso/
9780198841999.003.0001.
4. Statement of the Central Bank of the Republic of Azerbaijan on main
directions of the monetary and financial stability policy for 2020 and medium term.
Baku: CBA, 2020, 18 p.

135
PROBLEMS OF INNOVATION IN TERMS
OF INCREASING SOCIAL RESPONSIBILITY

Халавка О. А., студент

Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
м. Київ, Україна
DOI: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-018-6-29

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОВОГО РИНКУ

ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ

Прискорення темпів індустріалізації, розвиток торгівлі,

підвищення добробуту населення – усі ці фактори сприяють
зростанню рівня генерації відходів. Як результат, діяльність
компаній, що функціонують на ринку екологічних послуг,
ускладнюється, і вони повинні шукати альтернативні рішення для
підтримки своїх конкурентних позицій. У той же час, рівень
конкуренції між компаніями, що оперують на даному ринку
постійно зростає. Саме тому особливо актуальним стало питання
цифрової трансформації ринку екологічних послуг. Вимоги
держави та суспільства щодо правильного поводження з
відходами стають все суворішими. Як наслідок, компанії є
зацікавленими у якісному аналізі та зборі ринкової інформації, а
також виробленні ефективних механізмів подальшої діяльності.
Важливою функцією цифрової трансформації є забезпечення
належного обміну інформації між компаніями-виробниками
продукції та компаніями, які займаються її переробкою або
утилізацією.
У найближчі роки найбільшого впливу цифрової транс-
формації можуть зазнати екологічні послуги, пов’язані із
сектором енергетики. Також, особливо популярним напрямом
використання переваг цифровізації стало користування муніци-

136
пальними органами влади програмами, які використовують
штучний інтелекту і мають на меті зменшення негативного
впливу транспорту на екологічну ситуацію у містах. Наприклад,
розвиток шерінгового приватного транспорту або створення
«розумного» громадського транспорту. Також, зважаючи на
активний розвиток концепції циркулярної економіки, можна
спрогнозувати збільшення попиту на програмне забезпечення,
яке зможе контролювати рівень біологічного навантаження на
планету, визначати механізми зменшення споживання без шкоди
добробуту населення, тощо. Проте, для успішного впровадження
цифровізації на ринку екологічних послуг вкрай важливою є
виважена і структурована державна політика у даному напрямі та
міжнародна кооперація. У протилежному випадку, позитивний
вплив цифровізації на ринок екологічних послуг може нівелю-
ватися витратами, пов’язаними із її впровадженням.
Цікавим прикладом цифровізації на ринку екологічних послуг
слугує французький стартап Yoyo, який націлений на створення
нової поведінкової моделі, що заохочує людей сортувати відходи.
Механізм дії даного стартапу полягає у тому, що кожному
користувачу призначається тренер, якому користувачі приносять
накопичені відсортовані відходи. Тренер збирає інформацію як
про кількість принесених пакетів, так і про інтенсивність збору та
якість сортування. Кожен користувач може переглядати профілі
інших користувачів, а також своєї спільноти загалом [2]. Даний
проєкт не лише підвищує екологічну свідомість людей, але й
покращує їх моральний стан і створює ефект мультиплікатора.
Цифрова трансформація сфери екологічних послуг сприяє
зменшенню бюрократичного навантаження на компанії, спричи-
неного необхідністю отримувати екологічні сертифікати або
документи-підтвердження відповідності екологічним стандар-
там. Яскравим прикладом цифрового стартапу, який максимально
спрощує дані процеси є німецька компанія Ecosistant. Компанія у
2020 р. запустила онлайн-платформу, яка дозволяє ритейлерам
отримувати підтвердження відповідності їх пакування еколо-
гічним стандартам ЄС [1]. Значними перевагами даної платформи

137
є її простота та економічність. Спершу користувачі вводять дані
про вид своєї діяльності та цільові ринки збуту. На основі цих
даних алгоритм надає інформацію про обов’язкові екологічні
норми та стандарти, які діють на цільових ринках. Станом на
зараз алгоритм аналізує інформацію, отриману із 30 європей-
ських країн. Користувачі також отримують повідомлення про
будь-які зміни у законодавстві країни, включеної у алгоритм
платформи. Компанії-рітейлери можуть замовити як однорічну,
так і багаторічну підписку і отримати персонального менеджера.
Французький стартап ViJi розробив платформу на основі
штучного інтелекту, яка дозволяє виробникам одягу визначати
екологічність своєї продукції та впроваджувати максимально
ефективний ланцюжок виробництва. Зокрема, покупці отримають
змогу дізнатись, чи був одяг виготовлений із екологічних
матеріалів, у яких регіонах вирощувалась бавовна, чи було
використано дитячу працю під час виробництва та інші аспекти
[4]. Так само платформу можуть використовувати підприємства
для перевірки своїх постачальників та для контролю власних
операцій. Платформа забезпечує зв’язок у реальному часі між
замовниками продукції і її виробниками, завдяки чому виробники
можуть оперативно дізнатися про зміни екологічних вимог
замовника та про зміни законодавства його країни щодо
екологічності продукції. Таким чином, текстильна індустрія стає
більш екологічною і зменшує свій негативний вплив на
навколишнє середовище.
Проте, цифрова трансформація сфери екологічних послуг
відбувається не лише у розвинутих країн, але й у країнах, що
розвиваються. Наприклад, компанія із африканської країни Малі
Map Action розробила інтерактивну мапу, яка має не меті
вирішення проблеми дефіциту води, забруднення та гігієни [3].
Фактично, продуктом компанії виступає мобільний додаток, у
який користувачі можуть завантажувати фотографії, які
позначають ідентифіковану проблему і підтягувати свої геодані.
За допомогою цього екологічні служби країни матимуть змогу
оперативніше реагувати на проблему забруднення водних

138
ресурсів та незаконний вивіз відходів. Компанія також
використовує дані програм Google Earth та інформацію, отриману
за допомогою дронів [2]. На основі усіх цих даних створюється
цифрова мапа міста Бамако – столиці Малі – на якій зображено
усі проблемні зони міста з точки зору екологічних проблем.
Станом на зараз основним драйвером цифрової трансформації
у сфері екологічних послуг виступає приватний сектор. Проте,
більшість компаній, що займаються цифровою трансформацією
ринку екологічних послуг не мають сформованої довгострокової
моделі розвитку та алгоритму забезпечення постійного
фінансування. Більшість проривних проєктів на ринку еколо-
гічних послуг є точковими і загасають настільки ж швидко, як
появляються. Слід розуміти, що процес цифровізації ринку
екологічних послуг, незважаючи на свою прогресивність,
стикається із численними ризиками та проблемами. Можна
виділити 4 ключові ризики для успішної імплементації
цифровізації ринку екологічних послуг:
1. Вплив монополій: на сьогодні більшість інформації,
пов’язаної із станом навколишнього середовища, знаходиться у
розпорядженні декількох великих корпорацій. Також монополії є
переважним власником інфраструктури, яка забезпечує цифро-
візацію сфери екологічних послуг. Таким чином, виникають
ризики захисту даних та взаємозалежності. Вкрай важливо
створити належне антимонопольне регулювання у секторі
надання екологічних цифрових послуг, оскільки даний аспект не
є врегульованим;
2. Загроза отримання недостовірних даних, та неможливість
відкритого доступу не лише до даних, але й до алгоритмів їх
отримання. Повинні існувати інституції, функцією яких була б
мінімізація даного ризику.
3. Захист прав інтелектуальної власності, пов’язаних із
отриманою від індивідів інформацією. Повинен бути чіткий
розподіл між інформацією, яка повинна залишитись на
локальному рівні та інформацією, яка повинна стати відкритою.

139
 4. Ризик збільшення прямого негативного впливу цифрових
технологій на стан навколишнього середовища через збільшення
використання обладнання, збільшення цифрового шуму та інших
факторів.
Слід чітко усвідомлювати, що процес цифрової трансформації
екологічних послуг не може відбуватись окремо від процесів
цифровізації інших сфер економіки. Також ефективність даного
процесу залежатиме від відкритості компаній та їх схильності до
кооперації, оскільки отримані ними здобутки не матимуть
цінності без їх використання іншими суб’єктами економіки.
Загалом, процес цифрової трансформації ринку екологічних
послуг сприятиме підвищенню ефективності існуючих бізнес-
процесів, дозволить прогнозувати потенційні екологічні загрози
для ефективного реагування на них та покращить конкурентні
позиції ринкових суб’єктів, які успішно імплементують цифрові
технології й своїй діяльності. Кінцевим бенефіціаром процесів
цифрової трансформації на ринку екологічних послуг повинен
стати пересічний індивід, оскільки відбудеться зменшення
масштабу глобальних екологічних проблем.

Література:
1. Ecosistant. Corporate Website. https://www.ecosistant.eu/en.
2. Open Edition Journals.Yoyo: Recycling all plastic. Impossible? We’ve
already started! Special Issue 19 / 2019 : Reinventing Plastics. P. 92-95.
3. Space in Africa. Map Action Is leveraging Airbus’ OneAtlas platform to scale
its deep-tech environmental analytics solution. Africa News. 2020.
https://africanews.space/map-action-is-leveraging-airbus-oneatlas-platform-to-scale-
its-deep-tech-environmental-analytics-solution.
4. Viji. For business. Corporate Website. 2020. https://www.viji.io/en/
forbusiness.

140
141
 Izdevniecība “Baltija Publishing”
Valdeķu iela 62 – 156, Rīga, LV-1058

Iespiests tipogrāfijā SIA “Izdevniecība “Baltija Publishing”

Parakstīts iespiešanai: 2020. gada 29 decembris
Tirāža 100 eks.
142