Найбільш поширена причина інфляції - те, що купівельний попит перевищує товарну

пропозицію. При відносно стабільних обсязі і структурі виробництва і постійної швидкості

обігу грошей основним фактором цінових зрушень стає зміна обсягу грошової маси. Якщо
пропозиція грошей дорівнює попиту на них, то рівень цін залишається незмінним.
Збільшення кількості грошей у обігу призводить до підвищення цен3.

Як вже зазначалося, інфляція носить багатофакторний характер і може мати різні прояви в
залежності від умов і причин, які її породжують. Класифікація причин інфляційних процесів
за видами і типами носить певною мірою умовний характер. Насправді основою
інфляційного зростання цін служить не одна (надлишок грошей), а комплекс причин.

З урахуванням світового досвіду серед найбільш типових причин інфляції можна виділити
наступні:

1) проведення необгрунтованої грошової емісії;

2) дефіцит державного бюджету;

3) скорочення виробництва і зменшення маси споживчих та інвестиційних товарів;

4) недоліки системи оподаткування, підривають стимули для зростання виробництва;

5) монопольне становище на ринку великих виробників, штучно завищують ціни;

6) попереджуюче підвищення цін в цілях компенсації очікуваних збитків;

7) підвищення цін на імпортовані товари, торгова дискримінація, від'ємне сальдо

торговельного та платіжного балансів;

8) зростання внутрішнього і зовнішнього боргу, підриває купівельну спроможність

національної валюти, що загострює дефіцит державного бюджету;

9) інфляційні очікування.

Крім того, чималу роль відіграє психологія учасників господарської діяльності - втрата
довіри до національної валюти, прагнення попередити черговий сплеск цін. Наслідки
непередбаченої (непрогнозованою) інфляції, як правило, носять більш негативний характер,
ніж очікуваної інфляції, до якої учасники економічного процесу встигають підготуватися.

Інфляційне зростання цін поряд із зазначеними вище причинами обумовлюється більш

глибинними факторами, що мають довгостроковий, основоположний характер. Конкретні
причини при цьому як би доповнюють і підсилюють дію більш глибоких, стійких
диспропорцій, що лежать в основі інфляційного зростання цін.

Основні соціально-економічні наслідки інфляції зводяться до наступного.

1. Знецінення грошових доходів.

Інфляція призводить до того, що всі грошові доходи (як населення, так і підприємств і
держави) фактично зменшуються. Це визначається відмінностями між номінальним доходом
і реальним.

Номінальний (грошовий) дохід - це кількість грошових коштів, які людина отримує у вигляді
заробітної плати, ренти, прибутку чи відсотка.
Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які він може придбати на суму
номінального доходу.

Якщо номінальний дохід залишається стабільним або розрахунок повільніше темпів

інфляції, то реальний дохід знижується. Саме тому від інфляції найбільшою мірою
потерпають люди з фіксованими доходами. Якщо ж зростання доходів випереджає темпи
інфляції, то фінансовий стан (сім'ї, фірми) поліпшується. Так, якщо за умови нееластичного
попиту підприємство може підвищувати ціни на свою продукцію швидше, ніж зростає
інфляція, то воно від інфляції не постраждає. Але більшість підприємств не мають такої
можливості, отже, їх фінансове становище в період інфляції погіршується.

2. Перерозподіл доходів і багатства. Інфляція перерозподіляє доходи і багатство. Так,

боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Причому виграють дебітори на всіх рівнях,
так як позика береться за однієї купівельної спроможності грошей, а повертається, коли на
цю суму можна купити набагато менше. Виграє та уряд, який накопичило великий
державний борг, дак як інфляція дає можливість сплатити борги грошима, які мають меншу
купівельну спроможність.

Очевидно, що чим несподіванішою, швидше і несбалансированнее по відношенню один до

одного ростуть ціни, тим краще для одних суб'єктів ринкової економіки і гірше для інших.
Інфляція перерозподіляє доход і багатство за рахунок тих, хто дає гроші виходячи з
номінальної і довгостроково фіксованого домовленістю (ставка відсотка за кредит, заробітна
плата), на користь тих, хто відкладає платежі. Швидкість, несподіванка і незбалансованість
інфляції посилюють подібне перерозподіл.

Інфляція збільшує вартість нерухомого майна. Тому сім'ї та фірми, які мають значну частку
нерухомості у своїй власності (будівлі, будинку, землі, квартири), стають багатшими.

3. Матеріалізація грошових коштів.

У період інфляції зростають ціни на товари та послуги, що користуються попитом на ринку.

Тому населення і підприємства прагнуть як можна швидше матеріалізовувати свої швидко
знецінюються грошові кошти в запаси, що призводить до нестачі грошових коштів у
населення і підприємств. Результатом ажіотажного закупівлі товарно-матеріальних
цінностей є посилення інфляції попиту. Для того щоб запобігти його, потрібна жорстка
грошова політика держави.

4. Зниження інтересу до довгостроковим цілям. Інфляція призводить до того, що нікому

не вигідно робити довгострокові інвестиції, так як вкладаються гроші однієї купівельної
спроможності, а доходи від інвестицій отримують вже грошима інший купівельної
спроможності. Доцільними виявляються тільки інвестиції, що забезпечують рентабельність
вище темпу зростання інфляції. Причому, чим довший термін інвестицій, тим більше
знецінення.

5. Знецінення грошових заощаджень.

Інфляція призводить до знецінення амортизаційного фонду організацій, що ускладнює

процес нормального відтворення. Інфляція зменшує і реальну цінність всіх інших
заощаджень, будь то вклад у банку, облігації, страховка або готівкові гроші. Люди
намагаються не робити заощаджень. Підприємства також значну частину прибутку
спрямовують на поточне споживання, що веде до подальшого скорочення фінансових
ресурсів товариства, зниження обсягів виробництва.

6. Прихована конфіскація грошових коштів та зниження реального відсотка.

Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств
через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання
номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В
результаті у населення, і у підприємств може вилучатися частину доходів, які не являють
собою прибуток і мали б спрямовуватися на поточні витрати.

Для того щоб уникнути цього, розвинені країни проводять індексацію податкових ставок з
урахуванням темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, малоефективна, так як в силу
незбалансованого росту цін відбувається перерозподіл багатства, посилюється відрив
номінального значення доходу від реального, причому в різних груп по-різному, в різний час
і з різною швидкістю. Єдина індексація не може вловити подібних нюансів, вона оцінює всі
доходи формально. Слід також зазначити, що і держава потерпає від інфляції, так як поки
податки доходять до федерального казначейства, вони знецінюються.

7. Погіршення керованості економіки.

Однією з причин цього є нестабільність і мінливість інформації. В ході інфляції ціни

постійно міняються, що ускладнює правильний вибір споживача. Немає впевненості у
майбутніх доходах, важче прогнозувати затрати і прибуток. Все це знижує стимули для
підприємницької діяльності, призводить до зниження економічної активності.

8. Інфляція має також великий вплив на зайнятість населення. Це вплив наочно описується
моделлю "інфляція попиту", запропонованої в 1958 році англійським економістом А.
Філліпсом. Він показав криву, що відображає зворотну залежність між рівнем ставок
заробітної плати і рівнем безробіття (рис. 8), і зробив висновок, що зменшення інфляції
супроводжується підвищенням цін і заробітної плати. Таким чином, рівень безробіття може
бути знижений за рахунок прискорення темпів інфляції.

Рис. 8. Крива Філліпса

Теоретичну основу під розрахунки Філліпса підвів економіст Р. Ліпсі. Надалі американські
економісти П. Самуельсон і Р. Солоу модифікували криву Філліпса, замінивши ставки
заробітної плати на темпи росту товарних цін. У такому вигляді криву стали
використовувати для економічної політики, насамперед для визначення рівнів, при яких
можливі високий рівень зайнятості і виробництва та певна стабільність цін.

Якщо уряд розглядає рівень безробіття і: як надмірно високий, то для його пониження
проводяться бюджетні і грошово-кредитні заходи, стимулюючі попит, що веде до
розширення виробництва та створення нових робочих місць. Рівень безробіття знижується до
величини 112, але одночасно зростає темп інфляції до Р9.

Виникли умови можуть викликати кризові явища, що змусить уряд вжити заходів для
зниження темпів зростання цін до рівня Р3, а безробіття збільшиться до рівня.

Практика показує, що крива Філліпса застосовна для економічної ситуації на

короткостроковий період, так як в довгостроковому плані, незважаючи на високий рівень
безробіття, інфляція продовжує наростати, що пояснюється цілим комплексом обставин.

Вважається також, що крива Філіпса може бути застосована лише для аналізу в умовах
помірної інфляції з постійним темпом. При несподіваних економічних потрясінь темп
інфляції зростає несподівано і може супроводжуватися різким збільшенням безробіття.

На зміну моделі Філліпса прийшла теорія природного рівня безробіття. Суть цієї теорії
полягає в тому, що в довгостроковому плані помірний рівень інфляції можливий лише при
природному рівні безробіття, який визначається структурою ринку, з урахуванням
інформації про потреби в різних професіях і т. д.

Однак економічна політика, спрямована на забезпечення природного рівня безробіття і

зниження темпів інфляції до помірних і стабільних, не завжди досягає намічених цілей. При
досягненні природного рівня безробіття інфляція якийсь час продовжує розвиватися за
інерцією, темпи її не можуть різко скоротитися.