Professional Documents
Culture Documents
Beleshko PDF
Beleshko PDF
ДМИТРО БЕЛЕШКО
ОЛЕГ ДЕЙНЕКА
КИЇВ – 2012
Редакційна колегія:
С. Г. Кіндзерська,
С. О. Лихота, І. М. Шевченко
О. Лісовий,
директор Національного центру
«Мала академія наук України»
3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕМА ПІФАГОРА
1.1. Перші доведення теореми Піфагора
Важко знайти людину, в якої ім’я «Піфагор» не асоціювалося із
теоремою Піфагора. Мабуть, навіть ті, хто у своєму житті назавжди
розпрощався з математикою, зберігають спогади про «Піфагорові штани» –
квадрат на гіпотенузі дорівнює двох квадратам на катетах. Причина такої
популярності теореми Піфагора триєдина, це: простота – краса – значимість.
Справді, теорема Піфагора проста, але не очевидна. Це поєднання двох
суперечливих начал, яке надає їй особливу притягальну силу. Але, крім того,
теорема Піфагора має величезне значення: вона застосовується в геометрії
буквально на кожному кроці, і той факт, що існує близько 500 різних доказів
цієї теореми (геометричних, алгебраїчних, механічних тощо), свідчить про
гігантське число її конкретних реалізацій. Відкриття Піфагором цієї теореми
оточене ореолом красивих легенд. Прокл, коментуючи останнє речення першої
книги «Начал» Евкліда, пише: «Якщо послухати тих, хто любить повторювати
давні легенди, доведеться сказати, що ця теорема сходить до Піфагора;
розповідають, що він на честь цього відкриття приніс у жертву бика». Утім,
щедріші розповідачі одного бика перетворили на одну Гека-Томбо, а це вже
ціла сотня. І хоча ще Цицерон помітив, що будь-яке пролиття крові було чужим
статуту Піфагорійського ордену, легенда ця міцно зрослася з теоремою
Піфагора і за дві тисячі років продовжувала викликати гарячі відгуки. А ось
іронічний Генріх Гейне (1797–1856) бачив розвиток тієї самої ситуації трохи
інакше: «Хто знає! Хто знає! Можливо, душа Піфагора переселилася в бідолаху
кандидата, який не зміг довести теорему Піфагора і провалився через це на
іспитах, тоді як у його екзаменатора сидять душі тих биків, яких Піфагор, радий
від відкриття своєї теореми, приніс у жертву безсмертним богам». Сьогодні
теорему Піфагора виявлено у різних задачах та кресленнях: і в єгипетському
трикутнику в папірусі часів фараона Аменемхета Першого (близько
2000 до н. е.), і у вавилонських клинописних табличках епохи царя Хаммурапі
(XVIII ст. до н. е.), і в давньоіндійському геометро-теологічному трактаті
4
VII–V ст. до н. е. «Сульвасутра» («Правила мотузки»). У найдавнішому
китайському трактаті «Чжоу-бі Суань цзинь», час створення якого точно не
відомий, стверджується, що у XII ст. до н. е. китайці знали властивості
єгипетського трикутника, а до VI ст. до н. е. – і загальний вигляд теореми.
Незважаючи на все це, ім’я Піфагора настільки міцно злилося з теоремою
Піфагора, що зараз просто неможливо уявити, що це словосполучення
розпадеться. Те саме стосується і легенди про різанину биків Піфагором. Та й
не варто препарувати історико-математичним скальпелем красиві давні
перекази.
Розглянемо деякі класичні доведення теореми Піфагора, відомі з давніх
трактатів. Зробити це корисно ще й тому, що в сучасних шкільних підручниках
наводиться алгебраїчне доведення теореми. При цьому без сліду зникає
первісна геометрична аура теореми, втрачається та нитка Аріадни, яка вела
давніх мудреців до істини, а шлях цей майже завжди
виявлявся найкоротшим і завжди гарним. Отже, Теорема
Піфагора.
«Квадрат, побудований на гіпотенузі
прямокутного трикутника, рівновеликий сумі квадратів,
побудованих на його катетах». Найпростішим доведення
Рис. 1.1
теореми є у простому випадку рівнобедреного прямокутного трикутника.
Ймовірно, з нього і починалася теорема. Справді, достатньо просто подивитися
на мозаїку рівнобедрених прямокутних трикутників (рис. 1.1), аби
переконатися у справедливості теореми. Наприклад, для ABC: квадрат,
побудований на гіпотенузі АС, містить 4 вихідні трикутники, а квадрати,
побудовані на катетах, – по два. Теорему доведено.
6
1. А + В + С = 180
2. А + В = 90
3. С = 90.
a b
h
A D c C
Рис. 1.3.
Доведення. ABD DBC ( BCD = ABD, BDA = BDC = 90).
BD AD
Тому , звідки BD2 = AD∙DC, отже, BD AD DC .
DC BD
Теорема 1.2. Катет прямокутного трикутника є середнім пропорційним
(геометричним) між його проекцією на гіпотенузу та гіпотенузою.
Доведення. ВDС BCA ( С– спільний, ABC = BDC = 90).
BC AC
Тому, , звідки BC2 = DC∙AC, отже, BC DC AC .
DC BC
AB AC
Аналогічно, ADB ABC. Тому , звідки AB2 = AD∙AC, отже,
AD AB
AB AD AC .
Теорема 1.3 (теорема Піфагора). У прямокутному трикутнику квадрат
гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів.
Доведення. Спосіб 1.
Згідно з теореми 1.2 маємо:
AB2 = AD∙AC (1.1.)
BC2 = DC∙AC (1.2.)
7
Додавши рівності почленно і врахувавши, що AD + DC = AC, дістанемо:
AB 2 + BC 2 = AC∙(AD + DC) = AC 2 .
Спосіб 2. (доведення за О. В. Погорєловим).
AB AD
За означенням косинуса кута cosA , звідси AB2=AD∙AC.
AC AB
DC BC
Аналогічно cosC , звідки, BC2 = DC∙AC.
BC AC
Додавши рівності AB2=AD∙AC і BC2 = DC∙AC почленно, як і в способі 1,
отримаємо доведення теореми Піфагора.
Спосіб 3. Розглянемо прямокутний трикутник з катетами a, b і
гіпотенузою с (рис. 1.4, а).
b a
a
c
b
c
c c
b b
c
a
a a b
Рис.1.4, а Рис.1.4, б
Доведемо, що a2 + b2 = c2.
Добудуємо трикутник до квадрата зі стороною a + b так, як показано на
(рис. 1.4, б.) Площа S цього квадрата дорівнює (a + b)2. З іншого боку, цей
квадрат складається з чотирьох однакових прямокутних трикутників, площа
1
кожного із яких дорівнює a b , і квадрата зі стороною с, тому
2
1
S 4 a b c 2 . Таким чином, (a + b)2 = 2a∙b + c2, звідки a2 + b2 = c2.
2
8
Спосіб 4. Розглянемо прямокутний трикутник з катетами a, b і
гіпотенузою с (рис. 1.5, а).
A A
N
c c
b b
c
a
C a B C a B b M
Рис.1.5, а Рис.1.5, б
Доведемо, що a2 + b2 = c2.
Добудуємо трикутник до прямокутної трапеції з основами a, b та
висотою a + b (рис. 1.5, б). Оскільки ABC + NBM = 90, то ABN = 90,
отже, ABN – прямокутний, рівнобедрений з катетами AB = ВN = c.
1
Площа S прямокутної трапеції дорівнює (a b) 2 . З іншого боку, ця
2
трапеція складена з трьох прямокутних трикутників, площа двох із яких
1 1 2
дорівнює 2 a b , а площа трикутника ABN дорівнює c , а тому
2 2
1 1 1
S 2 a b c2 a b c2 .
2 2 2
1 1
Таким чином, (a b)2 a b c 2 , звідки с2 = a2 + b2.
2 2
Розмістимо прямокутний трикутник так, як показано на (рис. 1.6).
Відомо, що AB BC CA ; | AB | c 2 ; | BC | b2 ; | CA | a 2 .
Підставимо останні три рівності у першу, отримаємо: с2 = b2 + a2, що і
треба було довести.
9
y
A
с
b
C a B x
Рис. 1.6.
D
A
Рис. 1.7.
Але на підставі теореми про трикутники, які мають по дві рівні сторони і
нерівні кути ( ACB > 90, ACD =90, ACB > ACD), маємо: AB > AD.
Значить, AB2 > CА2 + CD2, або AB2 > AC2 + BC2.
2. Квадрат сторони трикутника, який лежить проти гострого кута, менше
за суму квадратів двох інших.
Доведення. Аналогічне попередньому.
a b
B c A
Рис. 1.8.
11
Спосіб 2. Якщо припустити, що третя сторона лежить проти тупого кута,
то її квадрат більше за суму катетів двох інших сторін (наслідок 1 теореми
Піфагора), що суперечить умові.
Аналогічно, якщо припустити, що кут, який лежить проти третьої
сторони, є гострим, то згідно з наслідком 2 теореми Піфагора це знову
суперечить умові.
Таким чином кут, який лежить проти третьої сторони, не тупий тупим і
не гострий, тобто, трикутник прямокутний.
Приклад 2. У прямокутному трикутнику АВС з вершини прямого кута
проведено висоту СD. Довести, що ra2 + rb2 = rc2, де ra, rb, rc – радіуси кіл,
вписаних відповідно у трикутники BCD, ACD і ABC.
C
b a
A D c B
Рис. 1.9.
S BCD ra2
Доведення. Трикутники BCD, ACD, ABC – подібні. Тоді і
S ABC rc2
S ACD rb2
.
S ABC rc2
Додавши праві та ліві частини цих рівностей, отримуємо:
S BCD S ACD ra2 rb2
. Виходячи з того, що SBCD + SACD = SABC, отримуємо:
S ABC rc2
ra2 + rb2 = rc2.
Узагальнення. Взявши у подібних трикутниках BCD, ACD, ABC
відповідні, однаково визначені, лінійні елементи, позначимо їх величини через
xa, xb, xc. Здійснивши доведення, аналогічне задачі, отримаємо: xa2+xb2=xc2.
Таким чином, у прямокутному трикутнику квадрат відповідного елемента
12
дорівнює сумі квадратів відповідних елементів трикутників, на які його поділяє
висота, проведена з вершини прямого кута.
Доведення задачі й узагальнення можна зробити і в інший спосіб. Для
a b c
будь-яких лінійних елементів цих трикутників маємо: k , звідки
xa xb xc
a = kxa, b = kxb, c = kxc. Підставивши ці значення у теорему Піфагора,
дістанемо: k2xa2 + k2xb2 = k2xc2, звідки xa2 + xb2 = xc2.
a b
B c A
Рис. 2.1.
Теорема 2.1. Квадрат будь-якої сторони трикутника дорівнює сумі
квадратів інших сторін без подвоєного добутку цих сторін на косинус кута між
ними.
По суті, це означає, що в будь-якому трикутнику ABC мають місце три
співвідношення:
a 2 b 2 c 2 2 bc cos A
2
b c a 2 ca cos B
2 2
(2.1.)
c 2 a 2 b 2 2 ab cos C
Теорему косинусів часто називають узагальненою теоремою Піфагора,
тому що теорема Піфагора є частковим випадком теореми косинусів.
Теорема косинусів дає змогу розв’язувати три такі основні задачі:
13
Перша основна задача. У трикутнику АВС дано дві сторони а, b і кут C
між ними. Потрібно визначити третю сторону трикутника.
Дана задача розв’язується безпосередньо за формулами (1):
a b
B c A
Рис. 2.2.
14
Приклад 4. У трикутнику АВС сторони рівні:
C AB 17 см, ВС = 4см, СА = 5см. На стороні ВС
вибрано точку D так, що ВD = 1см. Визначити
величину кута АDВ.
D
Розв’язання.
A
Рис. 2.3. B Спочатку з АВС за теоремою косинусів
AC 2 BC 2 AB 2 25 16 17 3
визначимо кут С: cos C . Тепер з
2 AC BC 254 5
3
АСD знайдемо: AD2 = AC2 + CD2–2ACCDcos C = 25 9 2 5 3 =16см2,
5
AD = 4см.
AD2 DB 2 AB 2
Нарешті, з АDB визначимо кут cosADB
2 AD DB
16 1 17
0 , тобто кут прямий.
2 4 1
Отже, для розв’язання задачі ми використали теорему косинусів тричі.
Приклад 5. У трикутнику АВС АВ = 25см, АС = 56см. На сторонах ВС
і АС обрані відповідно точки D і Е такі, що АЕ = 8см, ВС = 3ВD і DE = 26см.
Знайти довжину сторони ВС.
C
D
E
A B
Рис. 2.4.
15
AC 2 BC 2 AB 2 EC 2 DC 2 ED 2
Звідси cosACB .
2 AC BC 2 EC DC
56 2 (3 x) 2 25 2 48 2 (2 x) 2 26 2 2
, x = 169см2, x = 13см.
2 56 3 x 2 48 2 x
Відповідь: BC = 39см.
16
a 2 a 2 c 2 b 2 4c 2 a 2 2a 2 2c 2 2b 2 2(b 2 c 2 ) a 2
ma2 c 2 , звідки
4 2 4 4
1
ma 2(b2 c 2 ) a 2 .
2
Задача 7. Доведіть, що бісектрису la трикутника можна обчислювати за
формулою l a bc mn , де m, n – відрізки, на які бісектриса ділить сторону а.
A
b c
l a
C m D n B
Рис. 2.6.
b 2 la2 m 2 c 2 la2 n 2
, cb 2 cla2 cm 2 bc 2 bla2 bn 2 ,
b c
bc(c b) (bn 2 cm 2 ) bn 2 cm 2
la2 (c b) bc 2 cb 2 cm 2 bn 2 ; la2 bc
cb cb
n m c b
b c mn b c
bc mn m n bc b c
bc mn .
cb cb
Формули, які ми виділили в двох останніх прикладах, є дуже корисними,
їх бажано не забувати.
Задача 8. Сторони трикутника АВС пов’язані співвідношенням a2 =
=c(b + c). Довести, що кут А удвічі більший, ніж кут С.
Розв’язання. З умови бачимо, що a2 = c2 + bс > c2, тобто а > c. Тому
С < A, тобто С – гострий кут. За теоремою косинусів a2 = b2 + c2 – 2bccosA =
17
b 2 bc b c
=c2 + bc, звідси cos A . З іншого боку, с = a +b –2abcosC=
2 2 2
2bc 2c
bc
=a2–bc cosC = . Покажемо, що А = 2С, для цього обчислимо
2a
(b c) 2 b 2 2bc c 2 2a 2
cos2 C 2cos C 1
2
1
2a 2 2a 2
b 2 2bc c 2 2c(b c) b 2 c 2 bc
.
2c(b c) 2c(b c) 2c
Отже, cos2C = cosA. Оскільки 0 < 2C < 180°, 0 < A < 180°, то випливає,
що 2С = А, що і потрібно було довести.
Вправи
1. Доведіть, що у будь-якому трикутнику має місце співвідношення
a b c cosA cosB cosC
2 .
bc ac ab a b c
2. Доведіть, що у трикутнику АВС завжди bc(1 + cosA) + ac(1 + cosB) +
+ab(1 + cosC) = 2p2, де p – півпериметр.
3. Доведіть, що якщо сторони a, b, c трикутника АВС пов’язані рівністю
1 1 3
, то величина кута В трикутника дорівнює 60°.
ab bc abc
18
2) Квадрат будь-якої сторони трикутника, що лежить проти тупого кута,
дорівнює сумі квадратів двох інших сторін плюс подвоєний добуток однієї з
цих сторін на проекцію на цю сторону другої сторони.
Інакше кажучи, мають місце такі співвідношення:
C
D
E
E
D C
a
b
b a
A B A B
c2 a2 b2 2aCE , c2 a2 b2 2aCE ,
(2.2)
c2 a2 b2 2bCD, c2 a2 b2 2bCD.
Розглянемо приклади розв’язування конкурсних задач із застосуванням
теореми 2.2.
Задача 9. Доведіть, що у будь-якій трапеції сума квадратів діагоналей
дорівнює сумі квадратів бічних сторін плюс подвоєний добуток основ.
B C
A F E D
Рис. 2.9.
Розв’язання. Проведемо висоти BF i CE трапеції і застосуємо теорему
2.2 до трикутників АСD i ABD:
AC2 = CD2 + AD2 – 2ADED,
BD2 = AB2 + AD2 – 2ADAF.
Додавши ці рівності, одержимо:
19
AC2 + BD2 = CD2 + 2AD2 + AB2 – 2AD(AF + FD) =
=AB2 + CD2 + 2AD (AD – AF – ED).
Оскільки AD – AF – ED = AD – (AF + ED) = AD – (AD – BC) = BC, то
AC2 + BD2 = AB2 + CD2 + 2ADBC, що і потрібно було довести.
Приклад 10. У паралелограмі АВСD задано довжини сторін: АВ = а,
АD = b, а також довжина відрізка АЕ = с, де Е – середина сторони ВС. Знайти
довжини діагоналей паралелограма.
K B E C
A D
Рис. 2.10.
4c 2 b 2 2a 2
Отже, AC . Другу діагональ BD легко визначити з рівності
2
6a 2 3b 2 4c 2
AC + BD = 2(a + b ): BD
2 2 2 2
.
2
20
C
a b
B c A
Рис. 2.11.
21
формулою (2.7) маємо c2 = (a – b)2 + 4Stg (С/2).
C
Але с = m + n, a – b = (CD +DB) – (CE + EA) =
E
D = m - n. Отже, (m + n)2 = (m – n)2 + 4Stg(С/2),
mn
4mn = 4Stg(С/2). S mn ctg(C / 2).
tg(C / 2)
A F B
Відповідь: S = mnctg(C/2).
Рис. 2.12.
22
Розв’язання.
1 ( p b)(p c) p( p a)
S bc sin A bc sin ( A / 2) cos ( A / 2) bc
2 bc bc
p( p a)( p b)( p c). Це доведення значно простіше за те, що його містить
шкільний підручник.
Приклад 14. Доведіть, що у будь-якому трикутнику має місце рівність
r
tg( A/2) , де r – радіус вписаного кола.
pa
Розв’язання. Із формули (5) маємо
4S ctg( A/ 2) (b c) 2 a 2 (a b c)(b c a) 2p2( p a);
p( p a) S
ctg( A/ 2) ; tg( A/ 2) . Але відома формула, що S = pr, де
S p( p a)
pr r
r – радіус вписаного кола. Тому tg( A/ 2) . Аналогічно
p( p a) p a
r r
tg( B/ 2) , tg(C/ 2) .
pb pc
23
Це формулюють звичайно так:
1). Катет, протилежний куту А, дорівнює добутку гіпотенузи та sinА,
або добутку іншого катета на tgА.
2). Катет, прилеглий до кута А, дорівнює добутку гіпотенузи та cosА
або добутку іншого катета на сtgА.
A D B
Рис. 3.1.
24
a b a sin A
Розв’язання. За теоремою синусів , або .
sin A sin B b sin B
a sin A a b sin A - sin B a b
Звідси маємо 1 1, ;
b sin B b sin B b
2 sin (( A B) / 2) cos(( A B) / 2) a sin A
. Зовсім аналогічно: 1 1 і т.д.
sin B b sin B
a b 2 sin (( A B) / 2) cos(( A B) / 2)
. Поділивши одержані дві рівності,
b sin B
a b sin (( A B) / 2) cos(( A B) / 2) tg(( A B)/2)
знайдемо: , що по суті
a b sin (( A B) / 2) cos(( A B) / 2) tg(( A B)/2)
й доводить дане твердження. Зрозуміло, що доведення є справедливим не лише
для сторін a, b і кутів A, B, а й для будь-яких двох сторін трикутника.
Вправи
1. У трикутнику ABC кут A вдвічі більший за кут B. За даними
сторонами АС = 9, АВ = 7 знайти сторону ВС.
Відповідь: 12.
2. Виведіть формулу для площі трикутника АВС, у якому дана сторона
ВС = а і два прилеглих до неї кути В і С.
a 2 sin B sin C
Відповідь: S .
2 sin ( B C )
A B
Рис. 3.2.
AC 2 BC 2 AB2 100 100 256 7
cosC ,
2 AB BC 2 100 25
49 24
тоді sin C 1 (синус кута трикутника завжди додатний) Тепер за
625 25
AB 16 25 25
теоремою 3.2 знаходимо R см.
2 sin C 2 24 3
1
Відповідь: R 8 см.
3
a
Зауважимо, що, окрім формули R , для обчислення радіуса
2 sin A
abc
описаного навколо трикутника кола застосовується також формула R ,
4S
яку дуже легко одержати з попередньої.
26
1 2S
Дійсно, відомо, що S bc sin A, звідки sin A . Підставивши це в
2 bc
a a abc
(3.2), матимемо R . За допомогою останньої формули
2sinA 2S 4S
2
bc
можна розв’язувати задачі без залучення тригонометричних функцій.
Приклад 18. Знайти радіус кола, описаного навколо рівнобедреної
трапеції з основами 21см і 9см і висотою 8см.
D C
A K B
Рис. 3.3.
27
3.4. Третє формулювання теореми синусів
Іноді зручно сформулювати теорему синусів так, щоб вона не містила
тригонометричних функцій. Це дає змогу розв’язувати задачі без використання
кутів.
Теорема 3.3. У будь-якому трикутнику мають місце співвідношення:
bc ac ab
2R (3.3)
ha hb hc
Легко бачити (по суті, це є очевидним), що ця теорема рівносильна
1 1 chc
теоремі 3.1. Дійсно, відомо, що S ab sin C chc , звідси ab ,
2 2 sin C
aha bhb
аналогічно bc , ac . Підставивши це в (3.2), одержимо теорему
sin A sin B
3.2 й навпаки.
Розглянемо приклади застосування формул (3.3).
Приклад 19. У трикутнику АВС AС = a, AB = c, а висота, опущена на
сторону BC, дорівнює h. Знайти площу круга, описаного навколо трикутника
ABC.
Розв’язання. Відповідь дістанемо майже відразу. Дійсно, згідно з (3.3)
ac ac πa 2 c 2
2R, R ; S πR
2
.
h 2h 4h 2
A
c a
B D b C
Рис. 3.4.
А1
В1
Рис. 4.1.
29
подібні (друга ознака подібності): АМВ = А1МВ1, МАВ = МА1В1 .
AM BM AB
Значить, 2.
MA1 MB1 A1 B1
За допомогою проведення третьої медіани СС1 аналогічно доводиться,
що точка перетину АА1 і СС1, ВВ1 і СС1 поділяє в тому самому відношенні 2:1, а
це означає, що всі три медіани перетинаються в одній точці М і діляться цією
точкою у відношенні 2:1, рахуючи від
C
вершини трикутника.
Спосіб 2. У трикутнику АВС
R P
D
проведемо медіани АР та CQ. Нехай М –
точка їхнього перетину (рис. 4.2, а). M
30
Спосіб 1. Добудуємо трикутник АВС до паралелограма і скористаємось
відомою властивістю діагоналей паралелограма: сума квадратів діагоналей
паралелограма дорівнює сумі квадратів усіх його сторін.
Оскільки ABCD – паралелограм, то AD 2ma , 2ma 2 a 2 2b 2 2c 2 ,
1 1
звідки ma 2 b 2 2c 2 a 2 . Аналогічно: mb 2 a 2 2c 2 b 2 ;
2 2
1
mc 2a 2 2b 2 c 2 .
2
B D
А C
Рис. 4.3.
Р
ис. 4. 3.
Спосіб 2. Нехай BA1 A , тоді AA1C 180 (рис. 4.1). За
теоремою синусів із трикутників ВА1А і АА1С маємо:
a2
c 2
ma2 a ma cos ,
4
a2
b 2
ma2 a ma cos(180 ) . (4.1)
4
Виходячи з того, що cos (180 ) cos , маємо:
a2
b
2
ma2 a ma cos . (4.2)
4
a2
Додавши рівності (4.1) і (4.2), отримаємо: c 2 b 2 2ma2 , звідки:
2
1
ma 2b 2 2c 2 a 2 .
2
31
Теорема 4.3. Медіани ділять трикутник на два рівновеликі трикутники.
А
Нехай АА1 – медіана. Проведемо із
1
вершини А висоту АD. S ABA1 А1 В АD,
2
1
S AA1С А1С АD , оскільки А1В = CА1, то
2
площі трикутників АВА1 і АА1С рівні.
С А1 D В
Рис. 4.4.
А1
D1
С1 D
B1
А
Рис. 4.5.
32
Знайдемо відношення площ трикутників ВМА1 і АВС.
1 1 1
A1 B MD1 BC AD
S BMA 1 A B MD1 2 3 1
2 1 .
S ABC 1
BC AD BC AD BC AD 6
2
Аналогічно доводимо, що площі решти трикутників, утворених при
перетині медіан, дорівнюють шостій частині площі трикутника.
А В1 С
Рис. 4.6.
1 b 4S 4 210 15
S ABB1 mb sin маємо, що sin ABB1 .
2 2 bmb 56 17 17
2
Нехай гострий кут, тоді cos 1 . Тому за теоремою
15 8
17 17
косинусів із трикутника АВВ1 маємо: с = 25 см.
Зважаючи на те, що cos (180 ) cos , за теоремою косинусів із
трикутника ВВ1А знаходимо довжину сторони а, а = 39 см.
Відповідь: а = 39 см, с = 25 см.
33
Приклад 22. У трикутнику дві сторони дорівнюють 11см і 23 см.
Медіана, проведена до третьої сторони, дорівнює 10 см. Знайти третю сторону.
BC 2 AB2 2 AC 2 AA22 .
Далі, підставимо значення, і отримаємо, що ВС = 30 см.
B1
C1
C B
Рис. 4.8.
Розв’язання. Нехай СС1 = 12 см, ВВ1 = 9 см, ВС = 10 см.
34
Тоді, враховуючи що S ABC 2 S B1BC (теорема 4.3) і MC MB маємо:
1
S ABC 2 BB1 MC BB1 MC ; S ABC 72 см.
2
Відповідь: 72 см.
Приклад 24. У трикутнику медіана, проведена до основи завдовжки 26,
дорівнює 16. Визначити меншу сторону
А В
трикутника, якщо його бічні сторони
А
А11
відносяться як 3:5.
С А2
Рис. 4.9
Розв’язання. Нехай ВС = 26, АА1 = 16;
продовживши медіану АА1, отримаємо паралелограм АВА2С. Ввівши коефіцієнт
пропорційності k, маємо АВ = 3k, АС = 5k. Скористаємося властивостями
діагоналей паралелограма (сума квадратів його діагоналей дорівнює сумі
квадратів його сторін), дістанемо:
AA22 BC 2 2 AB2 2 AC 2 , або 26 2 32 2 (3k ) 2 (5k ) 2 .
Звідки коефіцієнт пропорційності k 5 .
Отже, АВ = 15, АС = 25.
Відповідь: 15, 25.
S
Приклад 25. Знайти , де S – площа трикутника АВС, якщо АВ= 3 см,
3
ВС = 7 см і довжина медіани ВМ дорівнює 4 см.
35
S ABC S ABB1 , тому що трикутники АМВ1 і ВМС рівні за першою
S 2 2
6 см . Відповідь: 6 см .
3
Приклад 26. У трикутнику АВС медіана АМ перпендикулярна до медіани
C ВN. Знайти площу трикутника
М
АВС, якщо АМ = m, ВN = n.
N
Обчислити для m 3 см, n 2 см .
А В
Рис. 4.11.
Відповідь: 4 см2.
Z Y
В С
X
Рис. 4.12.
37
Теорема 4.6 (обернена до теореми Чеви)
Якщо три чевіани AX, BY, CZ задовольняють співвідношення
BX CY AZ
1 ,то вони конкурентні.
XC YA ZB
Доведення. Спосіб 1.
Припустимо, що лише дві перші чевіани перетинаються в точці Р, а
перетином третьої чевіани, яка проходить через цю саму точку Р, буде точка Z'.
Тоді за попередньою теоремою:
BX CY AZ BX CY AZ
1 . Але за умовою теореми: 1.
XC YA Z B XC YA ZB
AZ AZ
Звідси , тобто точка Z збігається з точкою Z'. Інакше кажучи,
Z B ZB
прямі AX, BY, CZ є конкурентними.
Доведено.
Існує ще один спосіб доведення цієї теореми.
Доведення. Спосіб 2.
Проведемо пряму а до ВС, а ∩ С = М, а ∩ . Звідси М С.
а M A N
Z
Y
B X C
Рис. 4.13.
39
Наслідок 2.
Висоти трикутника перетинаються в одній точці.
Доведення
Z Y
В X С
Рис. 4.14.
Нехай AX, BY, CZ – висоти, проведені до відповідних сторін ВС, АС, АВ.
Тоді з прямокутного трикутника BCZ: BZ BC cos B .
Із прямокутного трикутника АСZ: AZ AC cos A .
Із прямокутного трикутника АВY: AY AB cos A .
40
Наслідок 4.
Прямі, які з’єднують вершини трикутника з точками дотику вписаного
кола, перетинаються в одній точці.
Доведення. А
Z
Y
Р
B С
X
Рис. 4.15.
41
Оскільки, в такому випадку, у трикутнику АСD кут АDС гострий, то
AC2 AD 2 DC 2 2 DC DM .
B D M С
Рис. 4.16.
Доведення. Спосіб 2.
Із D за теоремою косинусів AB2 AD2 BD2 2 AD BD cos . Із
СD за теоремою косинусів
AC 2 AD2 DC 2 2 AD DC cos(1800 ) AD2 DC 2 2 AD DC cos .
Помноживши першу рвіність на DС, а другу на ВD, додамо їх.
AB2 DC AC 2 BD AD2 DC BD BD2 DC DC 2 BD,
AB2 DC AC 2 BD AD2 BC DC BD BC,
AB2 DC AC 2 BD AD2 BC DC BD BC.
Теорему доведено.
42
4.4. Теорема Ван-Обеля
Теорема 4.8 (Ван-Обеля) Якщо прямі АА1, ВВ1, СС1 перетинаються в
одній точці О', тоді виконуються такі співвідношення:
M B N
BO
CA
BC1 BA1
OB1 1 A1C (4.7)
C1 A1 AO
AC1 A1 B
OA1 C1 B B1C (4.8)
O
CO
CB
CA1 CB1
OC1 1 B1 A (4.9)
A B1 C
Рис. 4.17.
Доведення.
Через вершину В АВС проведемо MN АС.
Тоді MNO ~ COА, бо MON = AOC (як вертикальні кути) і за
побудовою OMN = OCA (при MN AC та січній МС). Звідси
BO
OB1
MN
AC
BN
MBAC MB
AC
BN
AC
. (4.10)
.
MB BC1
AC C1 A (4.11)
.
BN BA1
AC A1C (4.12)
BO
.
BC1 BA1
Підставимо рівності (4.11) і (4.12) у рівність (4.10) OB1 C1 A A1C
43
ВИСНОВКИ
Одним із недоліків у вивченні теорем та їх доведень є формалізм у
знаннях і вміннях учнів. Частина слухачів сумлінно заучує доведення теорем за
підручником, але не може відтворити їх на зміненому положенні рисунка, з
іншими буквеними позначеннями. І, що найголовніше, учні часто не вміють
застосовувати теорему у конкретних ситуаціях, посилаючись на теорему,
замість того, щоб посилатися на обернену їй, не вміють самостійно знаходити
доведення теореми навіть у найпростіших випадках.
Основною причиною формалізму у вивченні теорем та їх доведень є те,
що у підручниках доведення теорем зазвичай викладено синтетичним методом,
і учням залишається лише вивчити готове доведення. Водночас на уроці часто
не організовують аналітико-синтетичну діяльність учнів, спрямовану на пошук
доведення, учнів не «озброюють» правилами-орієнтирами методів доведень,
прийомами розумової діяльності, якими слід послуговуватись у процесі пошуку
доведень. Тому після опрацювання всіх тверджень, а також усіх наведених
прикладів, до яких подано розв’язки, учні не мають потреби доводити вже
відомі факти. Деякі теореми доведені у кілька способів, що полегшує
сприйняття сутності, а також надає можливість використовувати алгоритми
доведень.
Крім того, всебічний аналіз та поглиблене вивчення базових теорем
планіметрії формують математичну культуру, можливість ефективнішими
способами розв’язувати складні задачі та робити відповідні узагальнення.
Цей елективний курс можна реалізовувати як на математичних гуртках,
так і в процесі дистанційного навчання заочної математичної школи.
44
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бевз Г. П. Методика викладання математики, загальні питання /
Г. П. Бевз. – Київ : Радянська школа, 1968. – 344 с.
2. Бевз Г. П. Методика викладання математики / Г. П. Бевз. – Київ :
Вища школа, 1972. – 597 с.
3. Белешко Д. Т. Практикум по решению геометрических задач /
Д. Т. Белешко. – Рівне : РОІВВ, 1986. – 89 с.
4. Болтянский В. Г. Лекции и задачи по элементарной математике /
В. Г. Болтянский. – М. : Наука, 1971. – 592 с.
5. Болтянский В. Г. Элементарная геометрия: Кн: для учителя /
В. Г. Болтянский . – М. : Просвещение, 1985. – 319 с.
6. Брадіс В. М. Методика викладання математики в середній школі /
В. М. Брадіс. – К. : Радянська. школа, 1954. – 484 с.
7. Зетель С. И. Новая геометрия треугольника. Пособие для учителей /
С. И. Зетель. – [2-е изд.]. – М. : Учпедгиз, 1962. – 152 с.
8. Коксетер Г. С. Новые встречи с геометрией / Г. С. Коксетер,
С. М. Грейтцер; [пер. с англ. А. П. Савина]. – Т. : Наука, 1928. – 223 с.
9. Раухман А. С., Белешко Д. Т. Теореми косинусів і синусів на
вступних іспитах з математики / А. С. Раухман, Д. Т. Белешко. – Рівне : РДПІ,
1998. – 44 с.
10. Тесленко І. Ф. Питання методики геометрії (в 10–11 кл.) /
І. Ф. Тесленко. – Київ : Радянська школа, 1962. – 356 с.
45
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕМА ПІФАГОРА
1.1. Перші доведення теореми Піфагора……………………………………. 4
1.2. Теорема Піфагора та різні способи її доведення………………………. 6
1.3. Наслідки із теореми Піфагора...………………………………………… 10
1.4. Геометрична інтерпретація теореми Піфагора………………………… 10
1.5. Теорема, обернена теоремі Піфагора, та її доведення…………………. 11
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕМА КОСИНУСІВ
2.1. Основне формулювання теореми косинусів…………………………… 13
2.2. Задачі на доведення……………………………………………………… 16
2.3. Друге формулювання теореми косинусів………………………………. 18
2.4. Інші формулювання теореми косинусів………………………………... 20
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕМА СИНУСІВ
3.1. Перше формулювання теореми синусів………………………………... 23
3.2. Приклади задач на застосовування теореми синусів………………….. 24
3.3. Друге формулювання теореми синусів…………………………………. 25
3.4. Третє формулювання теореми синусів…………………………………. 28
РОЗДІЛ 4. ТЕОРЕМИ ЧЕВИ, СТЮАРТА, ВАН-ОБЕЛЯ
4.1. Властивості медіан та їх застосування до розв’язування задач………. 29
4.2. Теорема Чеви та її наслідки……………………………………………... 36
4.3. Теорема Стюарта…………………………………………………………. 41
4.4. Теорема Ван-Обеля………………………………………………………. 43
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 44
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………… 45
46
ДЛЯ НОТАТОК
Навчально-методичне видання
ДМИТРО БЕЛЕШКО
ОЛЕГ ДЕЙНЕКА