Усі Уроки Астрономії. 11 Клас

Харків
Видавнича група «Основа»

2012
УДК 37.016
ББК 74.262.22
А72
Антикуз О. В.
А72 Усі уроки астрономії. 11 клас.— Х.: Вид. група «Основа»,
2012.— 480 с.
ISBN 978-617-00-1081-0.
В посібнику надані методичні рекомендації щодо проведення уроків
астрономії за новою програмою 11-річної школи (рівень стандарту 17 годин
на рік, академічний та профільний рівні, 35 годин на рік). Книга містить по-
урочні розробки та методичні рекомендації за всіма темами.
Посібник буде корисним як молодим учителям, так і вчителям зі стажем,
а також студентам педагогічних вишів.
УДК 37.016
ББК 74.262.22
Антикуз О. В.
Усі уроки астрономії. 11 клас
Головний редактор І. Ю. Ненашев,
технічний редактор О. В. Лєбєдєва, коректор О. М. Журенко
Підписано до друку 6.02.2012. Формат 60×90/16. Папір газетний.
Гарнітура Шкільна. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 30. Зам. № 12–02/10–5
ТОВ «Видавнича група “Основа”».
Свідоцтво ДК № 1179 від 27.12.2002 р. Україна, 61001, Харків, вул. Плеханівська, 66.
Тел. (057) 731-96-33. E-mail: office@osnova.com.ua
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2911 від 25.07.2007 р.
Віддруковано з готових плівок
ПП «Тріада+», Харків, вул. Киргизька, 19. Тел. (057) 757-98-16, 757-98-15
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 1870 від 16.07.2007 р.
© Антикуз О. В., 2011

ISBN 978-617-00-1081-0 © ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2012
Від автора
Шановні колеги! У викладанні астрономії досить ефективною

формою подання нового матеріалу є навчальні презентації, які до-
зволяють учням уявити небесні тіла, природу яких вони вивчають.
Практично для кожного уроку астрономії автором розроблені
навчальні презентації, створена добірка різноманітних відеоф-
рагментів, демонстрація яких сприятиме засвоєнню учнями
астрономічних понять, явищ тощо. Усі ці матеріали розміщені
за адресою: http://ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/
2d9d30ae1c454e8bb9a6a72144b62044/Pages/default.aspx.
Для підключення до Мережі «Партнерство в навчанні» вам
необхідно пройти безкоштовну реєстрацію. Нижче надається ін-
струкція щодо підключення до Мережі «Партнерство в навчанні».
1. Можна перейти за посиланням http://ua.partnersinlearning
network.com/communities/2d9d30ae1c454e8bb9a6a7214
4b62044/Pages/default.aspx, або в пошуковій системі (http://
yandex.ua/) набрати Мережа «Партнерство в навчанні». Як
правило, перша адреса, яку видасть ця пошукова система, є
адресою мережі.
2. Після переходу за гіперпосиланням натисніть слово зареєстру-
ватися.
3. Послідовно заповніть всі поля, відповідаючи на запитання, за-
пропоновані системою
4. Після проходження реєстрації оберіть слово спільноти.
5. Для швидкого пошуку спільноти «Використання ІКТ на уро-
ках фізики та астрономії» розташуйте всі спільноти за алфа-
вітом (за допомогою кнопки, розташованої справа зверху).
6. Спільноту «Використання ІКТ на уроках фізики та астроно-
мії» ви зможете знайти на 2 сторінці.
7. Для того щоб стати учасником спільноти, вам необхідно при-
єднатися до обраної спільноти.
8. Матеріали з астрономії розташовані в спільних документах.
Якщо у вас виникли проблеми з реєстрацією, на головній сто-
рінці Мережі розміщено навчальний відеокурс щодо роботи в Ме-
режі «Партнерство в навчанні».
4 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 1. «Предмет астрономії та його особливості...» 5
Урок 1 План заняття
Тема. Предмет астрономії та його особливості. Завдання астрономії на різних іс- Метод Наочне приладдя,
Час Зміст роботи
торичних етапах. Галузі астрономії. Зв’язок астрономії з іншими науками. навчання ТЗН
Найвидатніші творці астрономії. Розвиток астрономічної науки в Україні. 5 хв Бесіда Організаційний момент
Астрономічні знання і розвиток цивілізації. Ознайомлення з цілями і задачами курсу
Цілі: астрономії, з вимогами до уроку астрономії:
• навчальна: зацікавити дітей наукою — астрономією, дати початкове уяв- кількість зошитів, рефератів, видів контро-
лення про давню науку, її зв’язки з іншими науками; коротко розповісти лю; підручником і додатковою літературою
історію астрономії, повідомити про внесок відомих вчених-астрономів у її 25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презентація «Вступ
розвиток; ознайомити учнів з розділами астрономії, методами, інструмен- до астрономії»
тами, які використовують вчені для проведення досліджень;
7 хв Пере- Закріплення нового матеріалу
• розвивальна: розширити знання учнів про навколишній світ, узагальнити гляд в/ф Перегляд відеофрагмента «Найдавніша нау-
знання, отримані раніше, в єдине ціле й встановити міжпредметні зв’язки; ка», робота з підручником
• виховна: з метою формування діалектичного світогляду показати пізнава-
6 хв Перевірка знань учнів
ність світу, діалектичний шлях пізнання — від живого споглядання до аб-
Робота з тестами
страктного мислення і від нього — до практики; розкрити важливість
знань про природу небесних тіл, їхній рух і розвиток для практичної ді- 2 хв Домашнє завдання
яльності людини. Читати § 1, 2*
Нові поняття:
• Учні повинні знати: сучасні галузі астрономії, причини, які обумовили й сти- Хід уроку
мулювали зародження й розвиток астрономії
• Учні повинні вміти: наводити приклади внеску видатних вчених світу
I. Організаційний момент
та України в астрономічну науку, використання астрономічних знань Проведення нестандартного першого уроку астрономії дозво-
в життєдіяльності людини; описувати головні етапи розвитку астрономії; лить сформувати в учнів початковий пізнавальний інтерес до цієї
пояснювати зв’язок астрономії з іншими науками та її значення у форму- науки. Головна мета уроку — розкрити практичне і загальнолюдське
ванні світогляду людини, називати способи й інструменти астрономічних значення астрономії і показати учням необхідність освоєння основ
досліджень.
астрономічних знань. На початку уроку учням необхідно повідоми-
• Міжпредметні зв’язки: астрономія, небесні тіла (планети, зорі і т. ін.), теле-
скоп, обсерваторія, спостереження, астрометрія, небесна механіка, астро-
ти про вимоги до підготовки, оголосити теми рефератів (проектних
фізика, зоряна астрономія, космогонія, космологія. робіт), які заздалегідь розмістити на стендах у фізичному кабінеті.
Демонстрації:
II. Мотивація на вивчення нового
1) Зображення зоряного неба на зоряних картах й атласах.
2) Уявлення древніх про будову світу.
шкільного предмета
3) Відеофільм «Найдавніша наука». Для мотивації учнів на вивчення нового курсу можна запро-
4) Презентація «Вступ до астрономії» понувати короткий фрагмент, який супроводжується музикою
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: на космічну тематику та демонструє різні об’єкти Всесвіту.
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Вступ до астрономії». Вірш Ф. Тютчева заздалегідь написаний на дошці.
2) Карта зоряного неба, порівняльні розміри Сонця, зір-гігантів і зір-карликів, Небесный свод, горящий славой звездной,
збільшені фотографії Коперника, Бруно, Галілея, Кеплера та ін. зображення Таинственно плывет из глубины,
сузір’їв на давніх картах зоряного неба, атлас «А-11» — с. 4–7. И мы плывем, пылающею бездной
Обладнання: Со всех сторон окружены.
1) Комп’ютер. Ф. Тютчев
2) Мультимедійний проектор, екран.
* За підручником: Климишин І. А., Крячко І. П. Астрономія: Підручник
3) Презентація «Вступ до астрономії», «Віртуальний музей Всесвіту». для 11 класу загальнооосвітніх навчальних закладів.— К.: Знання
4) Відеофільм «Найдавніша наука». України, 2003.— 192 с.
III. Пояснення нового матеріалу розповідається, що два придворних астрономи Хі і Хо не зуміли пе-
редбачити повного затемнення Сонця (22 жовтня 2137 року до н. е.)
1. Розвиток астрономії як науки
і за це сплатили життям. «Добродії Хі і Хо забули про чесноти, відда-
У ч и т е л ь. З давніх-давен люди цікавилися зоряним небом
лися непомірному пияцтву, занедбали свої обов’язки, понизили свій
і тим, що на ньому відбувається. Чергування дня і ночі, рух Сонця
ранг й уперше порушили відлік часу по світилах».
по небу, неймовірна краса зоряної ночі, загадкова зміна форми Мі-
Значно ширшого розвитку здобула астрономія в греків. Під час
сяця — усі ці і багато інших небесних явищ спонукали спостеріга-
подорожей греки розширили свої знання про те, як змінюється зо-
чів до міркувань.
ряне небо на різних широтах, дістали від інших, більш давніх на-
Щоб вижити у важкій боротьбі з навколишньою природою, дав-
родів накопичені ними відомості про небесні явища.
нім людям необхідні були певні знання. Кочовим племенам, щоб не
Давньогрецький математик Піфагор (VI ст. до н. е.) першим ви-
загубитися зі своїми чередами в неосяжних степах, необхідно було
словив думку про кулястість Землі. В Арістотеля (IV ст. до н. е.)
орієнтуватися в просторі. Те саме можна сказати і про жителів ост-
з’являються нові сузір’я, невидимі в північних широтах.
ровів і прибережних земель, яким, перш ніж вийти в плавання, до-
Відкриття нових земель Колумбом (1492 р.), морського шляху
водилося з’ясовувати, як знайти дорогу назад додому.
в Індію Васко да Гамою (1498 р.), перша навколосвітня подорож
З ритмічною зміною часу року пов’язаний весь річний цикл
Магеллана (1520–1522 рр.) дали багато нових уявлень про Землю.
життя землеробських народів. Для них було украй важливим орі-
Микола Коперник (1473–1543 рр.) показав, що планети обер-
єнтуватися в часі. Особливо це стосувалося народів, що заселяли
таються навколо Сонця. З цього часу дослідження природи звіль-
річкові долини Месопотамії, Єгипту, Китаю. Тут від правильного
нилося від релігійних догматів, розвиток науки відбувався гі-
передбачення, коли ж почнеться розлив рік, залежало життя бага-
гантськими кроками. У другій половині XVII ст. було побудовано
тьох тисяч людей у буквальному значенні цього слова.
астрономічні обсерваторії з астрономічними трубами і точними ви-
Єгипетські жерці навчилися зіставляти початок розливу Нілу
мірювальними приладами.
з виглядом зоряного неба. Уже за 4000 років до н. е. вони встанови-
ли, що безпосередньо перед цим на зоряному небі після приблизно 2. Розділи астрономії. Зв’язок астрономії з іншими науками
70-денного періоду невидимості уперше сходить зоря Сиріус (Со- Astron — зоря, nomos — закон.
тіс). Як їм здавалося, обидва ці явища повторюються через кожні
Астрономія
360 днів. Цей проміжок часу і став основою для одного з перших
сонячних календарів. Давньоєгипетський календар складався ↓ ↓ ↓ ↓ ↓
з 12 місяців по 30 днів у кожному місяці. Пізніше єгиптяни устано- Астро Небесна Астро Зоряна
Космогонія
вили тривалість року в 365 днів. метрія механіка физіка астрономія
У Давньому Вавилоні, як і багатьох інших країнах світу, важ- •• Астрономія — вивчає зоряний Всесвіт і закони, що ним керують.
ливою єдиною одиницею лічби часу став місячний місяць — про- •• Астрометрія — займається питаннями видимого положення
міжок часу в 29,53 доби, через який фази Місяця повторюються світил, визначення часу, координат тощо.
в тому ж порядку. Перші календарі тут були місячні: вони склада- •• Небесна механіка — вивчає просторовий рух небесних тіл, тра-
лися з 12 місяців по 29 і 30 днів у кожному. Близько 1800 р. до н. е. єкторії ракет і т. ін.
вавилоняни почали вживати місячно-сонячний календар, при- •• Астрофізика — вивчає фізичні характеристики небесних тіл
стосовуючи тим самим відлік часу до зміни пір року. З Давнього і фізичних процесів, що відбуваються в надрах і на поверхні
Вавилону до наших днів дійшов звичай вважати дні семиденним планет.
тижнем — четвертою частиною періоду видимості Місяця на небі, •• Зоряна астрономія — вивчає будову, кінематику й динаміку
а також поділяти години та хвилини на 60 менших одиниць. зоряних систем.
У Давньому Китаї зачатки астрономії з’явилися вже за кілька ти- •• Космогонія — займається проблемою походження й розвитку
сяч років до нашої ери. В одному з найстарших китайських літописів небесних тіл.
Астрономія пов’язана з іншими науками. Коли ми дивимося на зорі, то нерідко у багатьох постає питан-
ня: яка ж будова або призначення зоряного неба? Яке наше місце
Астрономія в безмежному космосі?
↓ ↓ ↓ ↓ ↓ ↓ Наш будинок — планета Земля, крихітна біло-блакитна куля,
Філосо- Матема- Природо-
діаметром близько 13 000 км, що висить у безкрайому просторі.
Фізика Геологія Біологія Земля належить Сонячній системі. Сонячна система складаєть-
фія тика знавство
ся з єдиної зорі — Сонця — і восьми планет з їхніми супутника-
•• Фізика — фізичні методи визначення природи зір, сучасні до- ми, тисяч астероїдів, комет, незліченних часточок пилу. Усі вони
сягнення техніки, телескопи і т. ін. обертається навколо Сонця. Поперечник Сонячної системи складає
•• Геологія — вивчення планетних порід. приблизно 13 ⋅109 км .
•• Філософія — підтвердження філософських концепцій, визна- Сонце й Сонячна система розташовані в одному з гігантських
чень, формулювань. спіральних рукавів Галактики, названої Чумацьким Шляхом.
•• Математика — математичні методи обчислення орбіт і т. ін. Наша Галактика містить понад 100 млрд зір, міжзоряний газ і пил,
•• Біологія — дослідження космічних тіл з метою виявлення жит- і все це обертається навколо її центра. Поперечник Галактики ста-
тя (білків). новить близько 100 000 світлових років (один мільярд км). Наша
•• Природознавство — зміна пір року, припливи, відливи.
Галактика — це лише одна з мільйонів галактик, що заповнюють
3. Астрономічні знання та розвиток цивілізації увесь навколишній простір, аж до краю доступного для огляду
Вступ людства в космічну еру був підготовлений всією його по- Всесвіту приблизно на 12 млрд світлових років (116 ⋅1021 км ).
передньою історією. «Гуляючи тінистим гаєм, грецький філософ розмовляв зі своїм
Створення спеціальних супутників Землі, здатних збирати не- учнем. “Скажи мені,— запитав юнак,— чому тебе часто долають
обхідну для геології інформацію, дозволило одержати якісно нові сумніви? Ти прожив довге життя, маєш безцінний досвід й учив-
дані про багато процесів, що формують будову і склад нашої пла- ся у давніх еллінів. Як же так, що і для тебе залишилося багато
нети. Космічне фотографування може надавати інформацію для нерозв’язаних питань?”
виявлення корисних копалин. При цьому доступною стає будь-яка Замислившись, філософ окреслив ціпком перед собою два кола:
точка земної поверхні. маленьке і велике. “Твої знання — це маленьке коло. Воно мало
Дуже багато корисної інформації від штучних супутників Зем- стикається з невідомістю. Чим ширше коло твоїх знань, тим більше
лі одержує сільське господарство. Принципово можливим стало його межа з невідомістю. І надалі, чим більше ти станеш дізнавати-
спостереження з космосу за підготовкою полів до сівби, за сходами ся нового, тим більше виникатиме в тебе незрозумілих питань».
посівних культур, їхнім цвітінням, дозріванням, збиранням.
4. Розвиток астрономічних знань в Україні
Особливу роль космічні засоби можуть відіграти під час охоро-
ни лісів від пожеж. В оді, присвяченій астрономії і вміщеній у київському «Євха-
Для подальшого розвитку господарства важливо поліпшити ристиріоні» 1632 р., її автор Михайло Полубенський писав, що той,
точність прогнозів погоди, передбачень землетрусів, а головне — хто добре пізнав «звіздарську науку», є «щаслившим над інних»*.
потрібно уточнити будову надр регіону, виявити нові райони, пер- Оскільки сам прихід Христа на землю супроводжувався астраль-
спективні для пошуку корисних копалин, нафти, газу. ним явищем (Віфлеємська зірка), то астрономія, на думку автора
Вивчення регіону з космосу допоможе під час планування й реа- оди, вже цим фактом дістала найвище благословення**.
лізації міжнародних проектів, таких як спільна розвідка й експлу- Можливо, саме таке розуміння божественного призначення
атація джерел мінеральної сировини, продуктів океану, раціональ- астрономії спричинило до того, що вона користувалася чи не най-
не спільне використання ресурсів рік, що протікають територією * Тітов Хв. Матеріали... — № 41. — С. 297.
декількох держав (Дунай). ** Там само. — С. 297.
більшою серед природничих наук популярністю в колах освічених явився переклад однієї з астрологічних праць українського вченого
верств українського суспільства. Астрономію не тільки вивчали XV ст. Юрія Дрогобича.
у тогочасних українських школах, а й знаходили зацікавлених лю- Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. в Україні не
дей у позаакадемічному середовищі. Астрономічна проблематика, було практично жодного культурного діяча, який би не цікавився
часто переплетена з астрологією й окультними науками, посідала питаннями астрономії і особливо астрології. Одна з перших друко-
чільне місце на сторінках полемічної літератури, духовної поезії, ваних праць українського культурно-національного відродження
літописів і мемуаристики. Бібліотеки культурно-освітніх закладів кінця XVI — першої половини XVII ст. — «Календар Римський
і приватних осіб поповнювалися книгами з астрономії та астрології, Новий» (Острог, 1587) ректора Острозької академії Герасима Смо-
що походили з наукових осередків Західної Європи. Зокрема, маємо трицького — була присвячена саме астрономічно-календарним
свідчення, що в бібліотеках Острога було кілька праць астрономіч- питанням. Над астрономічно-астрологічною проблематикою пра-
ного характеру: «Космографія» (Антверпен, 1564), «Фізика і сфе- цював також інший учасник Острозького науково-освітнього гурт-
рика» (Франкфурт, 1593) і «Астрономічний календар на 1506 р.»*. ка — поет і математик Андрій Римша. Не оминув цих питань і син
Існують нові переклади відомих у нас іще з XV ст. західноєвро- Герасима Смотрицького Мелетій Смотрицький. Саме йому припи-
пейських астрономічних трактатів, зокрема «Луцідарія» Гонорія сують авторство рукописного астрономічного твору з початку XVII
Отенського та «Сфери» Йоана Сакробоско. Так, до нас дійшов чу- ст., який умовно можна назвати «Повчання про комети». До його
дово збережений список нового українського перекладу «Луціда- написання автора спонукала поява комети 1618 р., яка спричини-
рія» з 1636 року. Виникнення та будова світу подаються у цьому ла активні пересуди в народі і що було зафіксовано в Київському
творі за Арістотелем і Птолемеєм. До такого роду книг належала літописі. За своєю структурою та змістом це повчання є трактатом,
і «Сфера» Йоана Сакробоско. Її український переклад, як відомо, у якому автор викладає панівні в його епоху астрономічні та астро-
логічні уявлення.
вперше з’явився ще в другій половині XV ст. під назвою «Космо-
З XVII ст. «звіздарська наука» настільки заполонила духовну
графія». Однак текст цього астрономічного твору дійшов до нас
атмосферу українського суспільства, що почала відкрито проникати
за списком кінця XVI ст. у так званому Холмському збірнику, що
на сторінки богословської літератури, незважаючи на те, що офіцій-
містив ряд праць з астрономічно-астрологічних тем. Цей факт пев-
на церква рішуче засуджувала будь-яке «звіздозаконіє». Лаврентій
ною мірою свідчить про те, що праця Сакробоско, будучи перекла-
Зизаній, корецький протопіп і вчений-філолог в одній особі, у сво-
деною у нас іще в XV ст., залишалася популярною і в наступному
єму «Катехізисі» (1627), попри виклад християнського сповідання
столітті. Нагадаємо, що ця праця, як і «Луцідарій», активно по-
віри, подав багато даних з природознавства й астрономії. У «Катехі-
ширювала арістотелівсько-птолемеївське вчення про світобудову
зисі» Л. Зизаній, зокрема, писав «о крузех небесных, и о планитах,
і не тільки в Україні, а й в усій Європі аж до кінця XVI ст. залиша-
и о зодиях, и о затмении солнца, о громе и молнии, и о тресновении,
лася основним астрономічним твором, незважаючи на існування
и о шибении, и о перуне, и о комитах, и прочих звездах». Коли його
в той час теорії Коперника. московські опоненти, ревнителі чистоти православства, осудили ці
Згаданий Холмський збірник астрономічно-астрологічних астрономічні дані як такі, що походять з «книг острологии,... от
праць є унікальним явищем в українській астрономічній науці кін- волхвов и от идолослужителей», Лаврентій виправдовувався тим,
ця XVI — початку XVII ст. Його анонімний укладач зібрав україн- що подав «вЂдомости ради, чтобы человек ведал, яко то єсть», а не
ську наукову літературу з астрономії різного походження і різної для того, щоб показати, що «звЂздами правится житию нашему».
традиції. У ньому поряд з «Космографією», яка мала у нас уже по- «Звіздарською наукою» цікавився і Кирило-Транквіліон Став-
над столітню традицію, було вміщено і ряд астрономічних статей ровецький. У своєму «Зерцалі богословія» (Почаїв, 1618 р.), роз-
пізнішого написання. Та найцікавішим у Холмському збірнику ви- мірковуючи про будову землі та її розташування у всесвіті, він на-
* Сотниченко П. А. K истории библиотеки Острожской школы//Федо- водить погляди «многих філософов и мудрейших богословов», які
ров. чтения, 1981. — Москва, 1985. — С. 150. твердили, що земля кругла, «як яблуко», і не тільки земля, а й небо
і весь світ «округлий єсть». Що стосується небесних світил, то про про «множество» світів і «безмірную лічбу» небес у кінці XVI ст.
них автор повідомляє: сонце «прехожденієм своїм в дванадесятех було вельми сміливим і межувало з релігійним вільнодумством.
доміх нелестных звізд», тобто рухом по сузір’ях Зодіаку, творить Уперше задокументований виклад системи М. Коперника
пори року — зиму, весну, літо й осінь. Обертаючись разом з небом в Україні знаходимо під 1647 р. у філософському курсі (в розділі
від сходу до заходу, воно творить день на верху землі і ніч під нею, фізики) ректора Києво-Могилянського колегіуму Інокентія Гізеля.
а проходячи відтак над землею від заходу до сходу, тут творить У «Повному курсі філософії» (Opus totius philosophiae), прочитано-
день, а на верху землі — ніч. Рух Місяця і планет служить основою му ним студентам колегії в 1646–1647 рр., детально викладено «по-
для вимірювання часу, «показуєт времена и лета». гляд Коперника, який вважав, що небеса і сонце не обертаються,
В іншому своєму творі — «Євангелії учительному» (Рахманов, а сонце є нерухомим центром Всесвіту, так що Земля, обертаючись,
1619 р.) — Ставровецький, говорячи про місяць, твердить, що він описує коло навколо Сонця і в такий спосіб творить дні і роки».
«має світлість від сонця». Він є причиною сонячних затемнень: Хоч І. Гізель ще критично ставився до вчення Коперника, оскільки
оскільки Сонце знаходиться на п’ятому, більш високому небі, а Мі- воно, на його погляд, «суперечить Святому Письму», однак озна-
сяць — на четвертому, тож трапляються моменти, коли місяць за- йомлення з ним студентів розширювало їхні пізнавальні горизон-
ймає місце під сонцем, закриває його, наче хмара, і творить тьму ти, давало поштовх для пошуків наукової істини.
на землі. Конструкцію землі і «небес» він пояснює на основі пто- Взагалі, українські вчені першої половини XVII ст. були піо-
лемеївської системи світобудови. Для нього однозначно земля ку-
нерами в поширенні геліоцентричного вчення не тільки в Україні,
ляста, «як яблуко», і взагалі увесь всесвіт «округлий єсть». Йдучи
а й в усій Східній Європі. Так, Єпифаній Славинецький, професор
за європейською науковою традицією, К.-Т. Ставровецький утвер-
Києво-Могилянського колегіуму в 40-х рр. XVII ст., переїхавши
джував погляд про сферичність всесвіту та пояснював рух небес-
1649 р. з культурною місією до Москви, переклав і видав там (разом
них світил самообертами рухомих сфер, тобто законами природи.
з іншим киянином Арсенієм Сатановським) космологічну працю
В умовах України кінця XVI — першої половини XVII ст. це мало
Йогана Блеу «Theatrum orbis terrarum» (Амстердам, 1645), у якій
прогресивне значення, оскільки в духовному житті українського
не тільки об’єктивно, а й із належним пієтетом викладено учення
суспільства продовжували поширюватися старі візантійські космо-
Коперника. Наведений вище стислий огляд історії астрономічних
логічні вчення, що відстоювали уявлення про плоску будову всес-
вчень в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. за-
віту. В цьому плані варто відзначити зростання інтересу в серед-
овищі певних суспільних кіл до відомої астрономічно-географічної свідчує, що тодішня українська астрономічна думка розвивалася
праці візантійського книжника VI ст. Козьми Індикоплова «Хрис- в загальному руслі астрономічної науки того часу.
тиянська топографія». Першу в Україні астрономічну обсерваторію засновано 1821 р.
Серед цих вчень, як переконливо свідчать дані, поряд з гео- адміралом А. С. Грейсом. Обсерваторія була збудована у Микола-
центричною системою Арістотеля—Птолемея впевнено пробивала єві та мала обслуговувати Чорноморський флот. Другою в Украї-
собі дорогу геліоцентрична теорія М. Коперника. Серед викладачів ні була обсерваторія Київського університету, будівництво якої
Острозької школи були люди, які, навчаючись свого часу в Падуан- було закінчено 1845 року. Потім було відкрито обсерваторії в Одесі
ському університеті, могли слухати лекції самого Галілея. (1871) та Харкові (1888), 1900 року створено обсерваторію Львів-
Із найновішими досягненями тогочасної європейської астроно- ського університету. У Сімеїзі (Крим) 1908 року було організовано
мічної науки були, без сумніву, обізнані вчителі Львівської брат- астрофізичний відділ Пулковської обсерваторії, який у радянські
ської школи. Один з її провідних викладачів Стефан Зизаній вже часи входив до складу Кримської астрофізичної обсерваторії АН
відкрито декларував і обстоював погляд про множинність і безмеж- СРСР. У Полтаві 1926 року створено гравіметричну обсерваторію,
ність світів. «Абовім вся земля, на которой живем,— писав він,— основним завданням якої було вивчення рухів земних полюсів
як єдина точка в посередку неба, а пред ся колкоє маєт множество; і припливів у земній корі. 1945 року в Голосієві, під Києвом, ство-
а небеса небесныє єще болше безмірную мают лічбу». Твердження рено астрономічну обсерваторію АН УРСР.
Важливі астрометричні роботи виконали в Україні І. Є. Кортац- •• Життєдіяльність багатьох народів, що займалися обробкою
ці, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, Л. І. Семенов (Миколаєв), В. І. Фа- землі, узгоджувалася з явищами, які відбувалися на небі.
бріціус, М. П. Диченко (Київ), М. В. Циммерман, Б. В. Новопа- •• Було створено календар (місячний, сонячний, місячно-соняч
шенний (Одеса), Г. В. Левицький, Л. О. Струве, М. М. Євдокимов ний).
(Харків), О. Я. Орлов, Є. П. Федоров (Полтава). М. Ф. Хандриков •• Розвиток суспільства сприяв розвитку знань з астрономії:
До XV ст.— спостереження неба, практична астрономія,
був визначним організатором Київської школи теоретичної астроно-
астрологія.
мії. Важливі дослідження виконав у Києві А. О. Яковкін. У галузі XVI ст.— астрометрія.
астрофізики значних успіхів досягли С. К. Всехсвятський (Київ), XVII ст.— космогонія.
О. К. Кононович і В. П. Цесевич (Одеса), В. Г. Фесенков, М. П. Ба- XVIII ст.— астрофізика, планетологія.
рабашов (Харків), Г. М. Неуймін, Г. А. Шайн, Е. Р. Мустель (Крим), XIX ст.— небесна механіка, фізика зір, екзобіологія.
XX ст.— позагалактична астрономія, космологія, всехви-
Е. В. Рибка, В. Б. Степанов, М. С. Ейгенсон (Львів) і багато інших.
льова астрономія.
5. Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу •• Астрономія — займається вивченням зоряного Всесвіту і зако-
нів, що нею керують.
1. Назвіть прізвища відомих вам астрономів минулих часів.
•• Астрометрія — займається питаннями видимого положення
2. Проілюструйте прикладами твердження про те, що астрономія світил, визначення часу, координат тощо.
має прикладне значення. •• Небесна механіка — вивчає просторовий рух небесних тіл, тра-
3. Назвіть відмінності між небесною механікою та астрофізикою. єкторії ракет тощо.
4. Поясніть, які чинники спонукали до появи геоцентричної мо- •• Астрофізика — вивчає фізичні характеристики небесних тіл
делі світу. і фізичних процесів, що відбуваються в надрах і на поверхні
5. Наведіть докази, що астрономія є однією з найдавніших наук. планет.
6. Обґрунтуйте причини, що обумовили й стимулювали зароджен- •• Зоряна астрономія — вивчає будову, кінематику й динаміку зо-
ня та розвиток астрономії. ряних систем.
•• Космогонія — займається проблемою походження й розвитку
IV. Закріплення нового матеріалу небесних тіл.
Учні опрацьовують матеріал § 1, 2 підручника «Астроно-
V. Домашнє завдання
мія-11», заповнюючи робочий зошит. Читати § 1, 2
1. Природничі науки використовують як теоретичні, так и прак-
тичні (експериментальні) методи дослідження. На уроках фі-
зики, хімії, біології ви проводили лабораторні експерименти.
Поясніть, чому основним методом дослідження в астрономії є
спостереження. Чи існує можливість проведення астрономіч-
них експериментів? Обґрунтуйте вашу відповідь.
2. Назвіть основні етапи розвитку астрономії. Охарактеризуйте
кожний з них. Які важливі відкриття та винаходи були зробле-
ні в цей період?
3. Встановіть відмінності між небесною механікою та астрофізикою.
Що ми дізналися на уроці
•• Спостерігання за рухом світил дозволило людині орієнтуватися
за зорями.
16 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 2/І–1. «Зоряне небо та небесна сфера...» 17
Урок 2/І–1 Метод Наочне при-

Тема. Зоряне небо та небесна сфера. Сузір’я та походження їхніх назв. Поділ Час Зміст роботи
навчання ладдя, ТЗН
зоряного неба на сузір’я. Найвідоміші сузір’я неба та північної сфери.
Зміна вигляду зоряного неба в різні пори року. Орієнтування за Сонцем, 2–3 хв Бесіда Перевірка домашнього завдання Робочий зо-
сузір’ями і Полярною зорею на місцевості і за часом Перевірка правильності виконання домашньо- шит з астро-
Цілі: го завдання номії
• навчальна: сформувати в учнів поняття сузір’я, з’ясувати походження 2 хв Бесіда Актуалізація знань учнів
та назви сузір’їв, ознайомити з найвідомішими сузір’ями, пояснити змі- Як ви вважаєте, що об’єднує астрономію і геогра-
ни вигляду зоряного неба в різні пори року, навчити учнів орієнтуватися фію?
за Сонцем та Полярною зорею; Які ви знаєте способи орієнтації на місцевості без
• розвивальна: розширити знання учнів про навколишню природу, узагаль- застосування спеціальних приладів?
нити знання, отримані раніше, в єдине ціле, встановивши міжпредметні Які сузір’я зоряного неба вам відомі?
зв’язки між курсом географії, природознавства та астрономією; продовжи-
ти розвиток просторової орієнтації з метою розширення кругозору учнів; 20 хв Лекція Пояснення нового матеріалу
• виховна: з метою формування діалектичного світогляду показати пізнава- 1) Сузір’я зоряного неба, походження їхніх назв.
ність світу, діалектичний шлях пізнання — від живого споглядання до аб- Зоряна величина.
страктного мислення і від нього — до практики; пояснити закономірності 2) Зміна вигляду зоряного неба в різні пори року.
руху зір з наукового погляду; наголосити на необхідності вивчення цієї 3) Орієнтування за Сонцем, сузір’ями і Полярною
теми для практичних потреб людини. зорею на місцевості і за часом.
Нові поняття: 7 хв Закріплення нового матеріалу
• Учні повинні знати: кількість сузір’їв за сучасним поділом на небі; харак- Розв’язування задач
терні сузір’я, найяскравіші зорі на небі.
5 хв Перевірка знань учнів
• Учні повинні вміти: показувати основні сузір’я, яскраві зорі, характеризу-
Робота з тестами
вати поділ зоряного неба на сузір’я, орієнтуватися на місцевості за Сон-
цем, сузір’ями і Полярною зорею. Домашнє завдання
• Міжпредметні зв’язки: географія, природознавство, геометрія, креслення Читати § 3 (п. 1–3) , 7 (п. 1–3)
1) Зоряні карти, глобус зоряного неба.
2) Телурій. Хід уроку
3) Презентація «Зоряне небо».
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: I. Організаційний момент
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Зоряне небо».
2) Карта зоряного неба, зображення сузір’їв на давніх картах зоряного неба, II. Мотивація на вивчення нового
атлас «А-11» — с. 4–7. шкільного предмету
Обладнання:
1) Комп’ютер. Для мотивації учнів на вивчення нової теми можна запропону-
2) Мультимедійний проектор, екран. вати презентацію різних ділянок зоряного неба та вигляд зоряного
3) Презентація «Зоряне небо». неба на давніх картах.
4) Відеофрагмент «Зоряні орієнтири». Вірш Івана Буніна заздалегідь написаний на дошці.
План заняття Ищу я в этом мире сочетанья
Прекрасного и вечного. Вдали
Метод Наочне при- Я вижу ночь: пески среди молчанья
И звёздный свет над сумраком земли.
0,5 хв Бесіда Організаційний момент
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- Как письмена, мерцают в тверди синей
ня діяльності учнів, забезпечення їх загальної го- Плеяды, Вега, Марс и Орион.
товності, забезпечення своєчасного й організова- Люблю я их теченье над пустыней
ного початку уроку И тайный смысл их царственных имён!
нічній півкулі Землі. З тих пір найпоширенішим позначенням

Как ныне я, мирьяды глаз следили слабких зір стало посилання на каталог ВД. Зорі в цьому каталозі
Их древний путь. И в глубине веков розміщені за зонами в 1° , розділений небесними паралелями, та-
Все, для кого они во тьме светили, ким чином, позначення зорі складається з назви каталогу, номера
Исчезли в ней, как след среди песков.
зони і номера зорі усередині зони. Позначення ВД + 4° 4048 слід
Их было много, нежных и любивших, розшифрувати як зорю № 4048 «Боннського огляду» у зоні, розта-
И девушек, и юношей, и жён, шованій між небесними паралелями +4° і +5° .
Ночей и звёзд, прозрачно-серебривших 1919 р. був організований Міжнародний Астрономічний
Евфрат и Нил, Мемфис и Вавилон!.. Союз — вищий законодавчий орган астрономів. Розглянувши всі
И. Бунин пропозиції, що існували коли-небудь, він виключив з числа сузір’їв
зовсім випадкові і невдалі, раз і назавжди утвердивши остаточний
III. Пояснення нового матеріалу список із 88 сузір’їв. Багато назв сузір’їв були спрощені. Замість
телескопа Гершеля, наприклад, залишився просто Телескоп, Хі-
1. Сузір’я. Походження назв сузір’їв. Зоряна величина
мічна Піч перетворилася на звичайну Піч. Повітряний насос став
У ясну безмісячну ніч неозброєним оком над горизонтом мож- просто Насосом, Різець Гравера — Різцем. Границі між сузір’ями
на бачити близько 3 000 зір (до 6-ї зоряної величини). Телескопи були прийняті наново — старі звивисті границі замінили рівними
дозволяють спостерігати більш слабкі зорі, причому кількість зір лініями, що йдуть уздовж ліній сітки небесних координат.
тим більше, чим потужніший телескоп застосовують: можна бачи- Щоб полегшити відшукування тієї чи іншої зорі на небі, скла-
ти 350 тис. зір до 10-ї зоряної величини, 32 млн зір до 15-ї зоряної дають зоряні карти, на яких зорі позначають кружками різного
величини, 1 млрд зір до 20-ї зоряної величини. діаметра — залежно від їхньої зоряної величини. Щоб зорі можна
Для зручності орієнтування з-поміж величезної кількості зір було відшукати на карті за їхніми координатами, карту познача-
на зоряному небі виділяють ділянки різної форми, що називають- ють координатною сіткою.
ся сузір’ями. У кожному сузір’ї найбільш яскраві зорі утворюють
характерні фігури, які легко знайти на небі й ототожнити їх із зо- 2. Найвідоміші сузір’я Північної півкулі
рями на зоряній карті. Сузір’я мають свої назви. Деякі сузір’я були Сузір’я Північного неба
виділені на небі ще у давнину, до них належать, зокрема, зодіа- Андромеда (лат. Andromeda) — сузір’я, розташоване над «М»
кальні сузір’я. Назви сузір’їв запозичені з міфології (Андромеда, Кассіопеї і лівіше на лінії Полярна—Саф. Містить у собі ланцюжок
Персей) чи пов’язані з діяльністю людей — скотарством, полюван- з трьох яскравих зір — Альферац (Сірро) (альфа, дельта Пегаса),
ням (Волопас, Заєць). За міжнародною угодою небо розділене на 88 Мирах (бета), Альма (гамма). Андромеда — у грецькій міфології
сузір’їв. Сузір’я — це область неба в межах деяких установлених дочка царя Ефіопії, віддана ним в жертву морському чудовиську,
границь. У сузір’ях зазвичай найяскравішу зорю позначали α ( β , що спустошувало країну, і врятована Персеєм. Згідно з міфом, піс-
γ — у порядку убування яскравості). ля смерті перетворилася на сузір’я (звідси назва сузір’я).
Зі 150 зір приблизно 20 назв було дано греками, близько 10 — Близнюки (лат. Gemini) — сузір’я у формі великого прямокут-
римлянами і понад 100 — арабами. Для того щоб розрізнити на небі ника лівіше Візничого і вище від Оріона. У верхній частині яскраві
всі інші зорі, користуються або літерними позначеннями, або чис- зірки Поллукс (бета) і Кастор (альфа) названі за іменами близнюків
ловими. Зрозуміло, скромних можливостей 24 грецьких букв на- класичної міфології, внизу ліворуч — Альхена (Альмеісан, гамма).
довго не вистачило. Велика Ведмедиця (лат. Ursa Major) — одне з найбільших
У другій половині минулого століття в Німеччині було опу- сузірі’їв. Частина сузір’я утворює астеризм у вигляді ковша із за-
бліковано «Боннський огляд неба» — Bonner Durchmustering, чи гнутою донизу ручкою. Край ковша утворений двома зорями — Ме-
скорочено ВД. Цей капітальний 4-томний каталог і прикладений рак (бета) і Дубге (альфа), що вказують на Полярну зорю. Літерні
до нього великий атлас неба охоплюють 457 857 зір, видимих у Пів- позначення прийняті не за яскравістю зір, а за їх розташуванням.
Інші зорі ковша — Фекда (гамма), Мегрез (дельта), Аліот (епси- бедя виявлено 2 джерела рентгенівського випромінювання CygX-1
лон), Міцар (дзета), Алькаїд (Бенетнаш, ета). CygX-2, перше з яких, можливо, пов’язане з чорною дірою.
Візничий (лат. Auriga) — сузір’я у формі п’ятикутника, розта- Ліра (лат. Lyra) — невелике сузір’я у вигляді чотирикутника
шоване на лініях з ковша до носа Великої Ведмедиці і від Андроме- з п’ятою за яскравістю зорею неба Вегою (альфа). Розміщено зліва
ди до Персея. Найяскравіша зоря — шоста за яскравістю Капела від голови Лебедя.
(Альхайот, альфа). Трохи менш яскраві — Менкалінан (бета) і Ель- Лисичка (лат. Vulpecula) — сузір’я Північної півкулі. 55 за роз-
нат (гамма, бета Тільця). міром сузір’я зоряного неба.
Волопас (лат. Bootes) має вигляд сильно витягнутого донизу чо- Мала Ведмедиця (лат. Ursa Minor) — приполярне сузір’я, най-
тирикутника. Знаходиться відразу зліва від ручки Великого Ковша. більш яскраві зорі якого утворюють фігуру, схожу на ківш. Край-
Нижня зоря — четверта за яскравістю зірка Арктур (альфа). Інші най- ня зоря ручки ковша — Полярна зоря (Альрукаба, альфа) — роз-
більш яскраві зорі — Муфрід (ета), Ізар (епсилон), Сегінус (гамма). ташована біля Північного полюса світу. β — Кохаб, γ — Феркад,
Волосся Вероніки (лат. Coma Berenices). У Волоссі Вероніки δ — Йілдун.
знаходиться видиме неозброєним оком розсіяне зоряне скупчення. Малий Лев (лат. Leo Minor) — 64 за розміром сузір’я зоряного
Геркулес (лат. Hercules) — сузір’я Північної півкулі; у Геркуле- неба.
сові виявлений рентгенівський пульсар Her X-1, що ототожнюють Овен (лат. Aries) — невелике зодіакальне сузір’я, за міфологіч-
з оптично змінною зорею HZ Her. У напрямку до Геркулеса рухається ним уявленням, зображує золоте руно, яке шукав Ясон. α — Га-
Сонячна система. Частини Геркулеса мають вигляд трапеції і більш маль, β — Шератан, γ — Месартхім, δ — Ботейн.
яскравого трикутника. Трапеція розташована прямо між Лірою і Пів- Персей (лат. Perseus) — група зір над «M» Кассіопеї. У сузір’ї
нічною Короною. Найбільш яскрава зоря — Корнефорос (бета). міститься подвійне розсіяне зоряне скупчення c і h Персея. Виді-
Гончі Пси (лат. Canes Venatici) — невелике сузір’я північної ляють Мірфак (альфа) та Алголь (бета), ближче до Тельця — Атік
півкулі. α — Кор Каролі (Серце Карла), β —Чара. (дзета).
Дельфін (лат. Delphinus) — сузір’я Північної півкулі, 69 за роз- Рак (лат. Cancer) — міфологічне сузір’я, нагадує краба, розчавле-
міром сузір’я зоряного неба. α — Суалоцін, β — Ротань. ного ногою Геракла під час битви з гідрою. Жодна із зір не перевищує
Дракон (лат. Draco) — приполярне сузір’я, одна із зір якого, 4-ї зоряної величини, хоча зоряне скупчення Ясла в центрі сузір’я мож-
Тубан, що розташована між Міцаром і парою яскравих зір Ковша на бачити неозброєним оком. Дзета Рака — кратна зоря (А: m = 5,7 ,
Малої Ведмедиці, була Полярною близько 2,5 тис. років тому і зно- жовтий; В: m = 6,0 , блакитний, спектрально-подвійна; С: m = 7,8 ).
ву буде Полярною через 20 тис. років. Сильно витягнуте сузір’я.
Хвіст огинає Малу Ведмедицю і дотикається до Великої. Голова 3. Зміна вигляду зоряного неба в різні пори року
у вигляді чотирикутника праворуч від основи Цефея. Спереду го- ...Вид звездного неба в ясную ночь доставляет такое
лови — найбільш яскраві зорі Ельтанін (гамма) і Растабан (бета). удовольствие, какое испытывает только благородная
Жирафа (лат. Camelopardalis) — приполярне сузір’я Північної душа. При всеобщем безмолвии природы и спокойных
півкулі. Вісімнадцяте за розміром сузір’я зоряного неба. чувствах заговорит тогда скрытая познавательная
Кассіопея (лат. Cassiopeja) — сузір’я Північної півкулі; 5 най- способность бессмертного духа на неизъяснимом
більш яскравих зір Кассіопеї утворюють фігуру, схожу на бук- языке и внушит неясные понятия, которые можно,
ву W. У Кассіопеї виявлено потужне галактичне джерело радіови- правда, почувствовать, но нельзя описать.
промінювання Cas А. α — Шедар, β — Каф, δ — Рукба, ε — Сегін. И. Кант.
Лебідь (лат. Cygnus) — сузір’я Північної півкулі. Неофіційна на- Всеобщая естественная история
зва — Північний Хрест. Схоже на лебедя з витягнутою шиєю. Роз- и теория неба, 1755
ташоване під сузір’ям Цефея. Найяскравіші зорі — Денеб (альфа), У різні пори року увечері можна спостерігати різні сузір’я. Як
Хвіст і Садр (гамма), у центрі. У голові — зоря Альбірео (бета). У Ле- це можна пояснити?
Сонце не тільки рухається разом з усіма зорями, протягом доби За компасом визначити сторони світу нескладно, але за його
з’являючись на сході і заходячи на заході, але ще й повільно перемі- відсутності можна вдатися по допомогу сонця, зір, рослин тощо.
щається серед зір у зворотному напрямі (тобто із заходу на схід), пе- Напрямок на північ у Північній півкулі визначають, ставши опів-
реходячи із сузір’я в сузір’я. Зрозуміло, те сузір’я, у якому в певний дні спиною до Сонця. Тінь, відкинута тілом, немов стрілка, вкаже
момент перебуває Сонце, ви спостерігати не зможете, оскільки воно на північ. При цьому захід буде ліворуч, а схід — праворуч. У Пів-
разом з Сонцем рухається по небу вдень, тобто тоді, коли зорі не видно. денній півкулі все навпаки: тінь ляже на південь, а захід і схід бу-
Шлях, яким Сонце переміщається серед зір протягом року, нази- дуть відповідно праворуч і ліворуч.
вається екліптикою. Він проходить через дванадцять так званих зоді- Якщо покласти годинник на горизон-
акальних сузір’їв, у кожному з яких Сонце щорічно буває приблизно тальну поверхню і повертати їх до тих Південь
по одному місяцю. Назви цих сузір’їв такі: Риби, Овен, Телець, Близ- пір, поки годинна стрілка не буде спря-
нюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій. мована в бік сонця, а потім через центр
Річне переміщення Сонця серед зір — це модель. У реальнос- циферблата на цифру 1 (13 годин) подум-
ті рухається сам спостерігач разом із Землею навколо Сонця, тому ки провести пряму лінію (А), то бісек-
й здається, що Сонце перескакує з одного сузір’я в інше. триса кута, утвореного нею і годинною Північ
Демонстрація: вигляд зоряного неба в різні пори року можна стрілкою, пройде з півночі на південь Рис. 2.3
продемонструвати за допомогою програми Stellarium-0.10.6.1.exe. (див. рис. 2.3). При цьому до 12 годи-
ни дня південь буде праворуч від сонця,
4. Орієнтування за Сонцем, сузір’ями і Полярною зорею а після дванадцяти — ліворуч.
на місцевості і за часом Зорієнтуватися в нічний час у Північній півкулі найлегше
До винаходу компаса зорі були основними орієнтирами: саме за Полярною зорею, яка розташована над Північним полюсом. Від-
за ним давні мореплавці і мандрівники знаходили потрібний на- шукати її на нічному небі допомагає сузір’я Велика Ведмедиця, що
прямок. Астронавігація — орієнтування за зорями — зберегла своє має характерний обрис гігантського ковша з ручкою.
значення і в наш час супутників та атомної енергії. Вона необхідна
для штурманів і космонавтів, капітанів і пілотів. Навігаційними Полярна зірка Північ
називають 25 найяскравіших зір, за допомогою яких визначають
5
Зорі- Південний Хрест
місцезнаходження корабля. покажчики
4
В Помилковий Хрест
Антарес Б
3
Гамаль Плеяди Альдебаран
Каус А
ебо уху
Овен Аустраліс Мала Ведмедиця
2
Г
лу
по н ямок р
Андромеда
схи
Альферац
Пікок Спіка
1
Капела
р
Нап
Фомальгаут
Фомальгаут Пегас Кілька градусів
Південний Ригіль Кентаврус
Полярна від південного
Денеб Трикутник небесного полюса
Альтаїр Аліот Південний
Регул Південний Хрест
полюс світу Велика Ведмедиця Південь
Вега Ахернар
Аль Сухайль Рис. 2.4 Рис. 2.5
Арктур Канопус
Якщо через дві крайні зорі ковша провести уявну пряму, а від-
стань між ними відкласти на цій лінії п’ять разів, то на кінці остан-
Антарес Спіка
Сиріус нього відрізка буде видно яскрава зоря — це і є Полярна. Точність
Рис. 2.2. Навігаційні зорі Північної та Південної півкуль визначення цим способом може досягати 3– 4° (див. рис. 2.4).
У Південній півкулі зазвичай орієнтуються за сузір’ям Півден- Таблиця

ний Хрест — чотирма яскравими зорями, розташованими у формі Рівнян- Рівнян- Рівнян-
хреста. Напрямок на південь визначають за лінією (А), подумки Дата ня часу, Дата ня часу, Дата ня часу,
проведеною через довгу вісь Хреста. Для більш точного визначен- хв хв хв
ня небесного Південного полюса користуються двома зорями- Січень Травень Жовтень
покажчиками, розташованими ліворуч від Південного Хреста. 1 –3,5 2 +3,0 1 +10,0
Поєднавши їх уявною лінією (Б — В) через її середину, проводять 2 –4,0 14 +3,0 4 +11,0
перпендикуляр (Г), який продовжують до перетину із лінією А. 4 –5,0 Травень 28 7 +12,0
Точка перетину знаходиться практично над Південним по- 7 –6,0 Червень 11 +13,0
люсом. Істинний Південний Хрест іноді плутають з помилковим. 9 –7,0 4 +2,0 15 +14,0
Зорі помилкового хреста менш яскраві і розташовані одна від одної 12 –8,0 9 +1,0 20 +15,0
на значно більшій відстані. 14 –9,0 14 0,0 Жовтень 27 +16,0
Існує чимало простих, доступних методів, за допомогою яких 17 –10,0 19 –1,0 Листопад
можна визначити не тільки країни світу, а й навіть географічні ко- 20 –11,0 23 –2,0 4 +16,0
ординати без будь-яких спеціальних навігаційних приладів. 24 –12,0 Червень 28 –3,0 11 +16,0
В основі одного з таких способів обчислення географічної дов- Січень 28 –13,0 Липень 17 +15,0
готи лежить визначення різниці в часі між настанням місцевого Лютий 3 –4,0 22 +14,0
полудня і показаннями годинника на цей момент. 4 –14,0 9 –5,0 25 +13,0
Місцевий південь визначають за допомогою жердини завдовж- 13 –14,0 18 –6,0 Листопад +12,0
ки 1–1,5 м і кількох кілочків. Жердину встромляють у землю стро- 28
го вертикально (це легко перевірити найпростішим схилом), а по- 19 –14,0 Липень 27 –6,6 Грудень
тім, у міру наближення сонця до зеніту, відзначають кілочками Лютий 28 –13,0 Серпень 1 +11,0
край тіні, що відкидає жердина. Березень 4 –6,0 4 +10,0
Тінь, переміщаючись, поступово коротшає, і той момент, коли 4 –12,0 12 –5,0 6 +9,0
вона стала найкоротшою, і є місцевим полуднем, тобто проходженням 8 –11,0 17 –4,0 9 +8,0
Сонця через даний меридіан. Тепер залишається тільки записати по- 12 –10,0 22 –3,0 11 +7,0
казання годинника і зробити нескладні обчислення. 16 –9,0 25 –2,0 13 +6,0
Переводячи години в градуси, виходять з того, що 1 година від- 19 –8,0 Серпень 29 –1,0 15 +5,0
повідає 15°4′ , хвилина — 1°4′ , секунда — 1′ довжини. Слід вра- 22 –7,0 Вересень 17 +4,0
хувати, що кутова швидкість руху Сонця змінюється залежно від 26 –6,0 1 0,0 19 +3,0
пори року, і тому в розрахунок необхідно ввести поправку, взяту 5 +1,0 21 +2,0
з таблиці рівняння часу (див. таблицю на с. 25). Березень 29 –5,0 8 +2,0 23 +1,0
Залежно від знака, що стоїть перед поправкою, її або відніма- Квітень 10 +3,0 25 0,0
ють, або додають. Якщо годинник виставлено за східним стандарт- 1 –4,0 13 +4,0 27 –1,0
ним часом, то його слід перевести спочатку в гринвіцький, додавши 5 –3,0 16 +5,0 29 –2,0
п’ять годин. Потім, додавши (або віднявши) поправку, отриманий 8 –2,0 19 +6,0 Грудень 31 –3,0
результат переводять в градуси. 12 –1,0 22 +7,0
Наприклад: 16 0,0 25 +8,0
12 березня місцевий полудень настав, коли годинник показував 20 +1,0 Вересень 28 +9,0
14 годин 02 хвилини, що, за Гринвічем, з урахуванням поясної по- Квітень 25 +2,0
правки (5 год) та поправки рівняння часу (–10 хв) відповідатиме •• За допомогою телескопів можна побачити 350 тис. зір до 10-ї зо-
18-й годині 52 хвилинам (14 год 02 хв + 5:00 — 10 хв). ряної величини, 32 млн зір до 15-ї зоряної величини, 1 млрд зір
Шукана різниця (18 год 52 хв. — 12 год) дорівнює 6 годинам до 20-ї зоряної величини.
52 хвилинам, що під час переведення в градуси відповідає 103° •• Небо розділене на 88 сузір’їв.
довготи, причому довготи західної, оскільки місцевий полудень •• Сузір’я — це ділянка неба, що має певні установлені границі.
настав пізніше від гринвіцького. •• 150 яскравих зір одержали власні назви: арабські, грецькі чи
Зазначений метод дозволяє визначати довготу місця з точніс- латинські. У сузір’ях зазвичай найяскравішу зорю позначали
тю до 2– 3°. Географічну широту місця (між 60° північної широти α ( β , γ — у порядку убування яскравості).
і південної широти) розраховують з точністю в півградуса (50 км) •• Різниця блиску двох об’єктів в 1 зоряну величину означає,
за тривалістю дня, тобто часу від появи сонячного диска над лінією що відношення їхнього блиску складає приблизно 2,5. Різни-
горизонту до моменту повного його зникнення. ця у 5 зоряних величин відповідає різниці за яскравістю рівно
Цей спосіб особливо зручний для визначення широти в океані, в 100 разів.
коли встановилася тиха, штильова погода. Лише двічі на рік, з 11 •• Зоряна величина позначається вгорі маленькою латинською
по 31 березня і з 13 вересня по 2 жовтня, коли тривалість дня на всіх буквою m (від слова «магнітудо»).
широтах приблизно однакова, цей метод виявляється непридатним. •• Виділяють 25 найяскравіших зір, які допомагають орієнтува-
тися в безмежному просторі. Ці зорі називають навігаційними.
5. Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
•• Напрямок на північ у Північній півкулі визначають, ставши
1. Чи всі зорі мають власні назви? опівдні спиною до сонця. Тінь, відкинута тілом, вкаже на північ.
2. Звідки походить слово «Зодіак»? •• Зорієнтуватися в нічний час у Північній півкулі найлегше
3. Скільки налічується знаків Зодіаку? за Полярною зорею, яка розташована над Північним полюсом.
4. Територію скількох сузір’їв проходить Сонце протягом року? Відшукати її на нічному небі допомагає сузір’я Велика Ведме-
5. Що є причиною видимого зміщення Сонця? диця, що має характерний обрис гігантського ковша з ручкою.
6. Яка зоря яскравіша: зоря 1-ї зоряної величини чи зоря 6-ї зо-
ряної величини?
1. Читати § 3 (п. 1-3) , 7 (п. 1-3).
IV. Закріплення нового матеріалу 2. Завдання письмово с. 21 № 3.1, 3.2.
Учні опрацьовують матеріал § 3 (п. 1-3) , 7 (п. 1-3) підручника
«Астрономія-11», заповнюючи робочий зошит
1. Що розуміють під зоряною величиною?
2. Опишіть коротко, як ви можете пояснити зміну виду зоряного
неба внаслідок обертання Землі навколо Сонця.
3. Чому видиме переміщення зір по небу відбувається по дугах?
4. Знайдіть на картах зоряного неба сузір’я, чиї назви походять
від імен героїв давньогрецьких міфів, назв тварин, неживих
предметів.
5. Які способи орієнтації в просторі за Сонцем, Місяцем, зорями
тобі відомі?
•• Неозброєним оком над горизонтом можна бачити близько 3000
зір (до 6-ї зоряної величини).
28 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 3/І-2. «Видимі зоряні величини...» 29
Урок 3/І-2 Час

Метод на-
Зміст роботи
Наочне при-
вчання ладдя, ТЗН
Тема. Видимі зоряні величини. Найяскравіші зорі на небі та в північній півсфері.
Одиниці відстаней в астрономії. Абсолютна зоряна величина 2 хв. Бесіда Актуалізація знань учнів
Цілі: 1. Яка зоря яскравіша: зоря 1-ї зоряної величини
• навчальна: продовжити формування вмінь роботи з картою зоряного неба, чи зоря 6-ї зоряної величини?
поглибити знання учнів про сузір’я, походження, назви сузір’їв та цікаві 2. Як відрізняється яскравість зір 1-ї та 2-ї зоря-
об’єкти, які знаходяться в них; ввести поняття річного паралаксу та озна- ної величин?
йомити з методами визначення відстаней до зір та одиницями відстаней 3. Яка зоря розташована найближче до Землі? Чому
в астрономії; ввести поняття абсолютної зоряної величини та сформувати дорівнює її видима зоряна величина?
вміння обчислювати абсолютну зоряну величину для зір; 20 хв Лекція Пояснення нового матеріалу
• розвивальна: розширити знання учнів про методи пізнання природних 1) Найяскравіші зорі на небі в Північній півкулі
об’єктів, способів визначення відстаней до віддалених небесних об’єктів; 2) Одиниці відстаней в астрономії. Способи визна-
• виховна: з метою формування діалектичного світогляду показати пізнава- чення відстаней до зір
ність світу, розкриваючи роль математичних методів в астрономії. 3) Абсолютна зоряна величина
Нові поняття: 7 хв Закріплення нового матеріалу
• Учні повинні знати: поняття видимої та абсолютної зоряних величин, річ- Розв’язування задач
ного паралаксу, одиниці відстаней в астрономії.
• Учні повинні вміти: вести розрахунки абсолютної зоряної величини, ви- 5 хв Перевірка знань учнів
значати відстані до зір за їх річним паралаксом в астрономічних одиницях, Робота з тестами
парсеках, світлових роках. Домашнє завдання
• Міжпредметні зв’язки: природознавство, математика, креслення. Читати § 3 (п. 4, 5, 6)
1) Зоряні карти.
2) Глобус зоряного неба. Хід уроку
3) Телурій.
4) Презентація «Зоряне небо». I. Організаційний момент
Технічні засоби навчання, наочне приладдя:
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Зоряне небо». II. Пояснення нового матеріалу
2) Карта зоряного неба, зображення сузір’їв на давніх картах зоряного неба,
атлас «А-11» — с. 4–7. 1. Найяскравіші зорі на небі в Північній півкулі
Обладнання: Учням пропоную за допомогою карти зоряного неба знайти зорі
1) Комп’ютер. α, β сузір’їв Північної півкулі, а за допомогою довідкових таблиць
2) Мультимедійний проектор, екран. встановити їхні назви. Роботу супроводжує розповідь учителя про
3) Презентація «Зоряне небо».
особливості тієї чи іншої зорі. Для організації роботи можна ско-
4) Відеофрагмент «Зоряні орієнтири».
ристатися нижченаведеною таблицею (на с. 30–31).
План заняття
У списку подані найяскравіші зорі, які можна спостерігати
Метод на- Наочне при- із Землі в оптичному діапазоні за видимою зоряною величиною.
вчання ладдя, ТЗН Для кратних зір наведена сумарна зоряна величина.
0,5 хв Бесіда Організаційний момент Зоряна величина позначається вгорі маленькою латинською бук-
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван-
ня діяльності учнів, забезпечення їх загальної го-
вою m (від слова «магнітудо»). Наприклад видима зоряна величина
товності, забезпечення своєчасного й організова- зорі Канопус дорівнює –0,72m. Видима зоряна величина ( m; іноді
ного початку уроку називають «зоряна величина») характеризує потік випромінювання
5 хв Робота Перевірка домашнього завдання Робочий зо- поблизу спостерігача. Таким чином, яскравість, яку спостерігаємо
з тестами Перевірка правильності виконання домашньо- шит з астро- від небесного джерела, залежить не тільки від реальної потужності
го завдання номії об’єкта, але й від відстані цього об’єкта до земного спостерігача.
Від- Ви- Абсо- Небесна Від- Ви- Абсо- Небесна

Спек- Спек-
стань, дима лютна півкуля стань, дима лютна півкуля
№ Назва тральний № Назва тральний
св. вели- величи- і номер св. вели- величи- і номер
клас клас
роки чина на у півкулі роки чина на у півкулі
0 Сонце 1 а. о. –26,72 4,8 G2V 17 Поллукс 40 1,14 0,7 K0IIIb Північна
1 Сиріус ( α Ве- 8,6 –1,46 1,4 A1Vm Південна ( β Близнюків) (8)
ликого Пса) (1) 18 Фомальгаут 22 1,16 2,0 A3Va Південна
2 Канопус 310 –0,72 –5,53 A9II Південна ( β Південної (10)
( α Кіля) (2) Риби)
3 Толіман 4,3 –0,27 4,06 G2V+K1V Південна 19 Бекрукс ∼ 290(2) 1,25 –4,7 B0.5III Південна
( α Центавра) (3) ( β Південного (змін) (11)
4 Арктур 34 –0,04 –0,3 K1.5IIIp Північна Хреста)
( α Волопаса) (1) 20 Денеб ∼1500(2) 1,25 –7,2 A2Ia Північна
( α Лебедя) (9)
5 Вега ( α Ліри) 25 0,03 0,6 A0Va Північна
(змін) (2) 21 Регул 69 1,35 –0,3 B7Vn Північна
6 Капела 41 0,08 –0,5 G6III + Північна ( α Лева) (10)
( α Возничого) G2III (3) 22 Адара ∼ 400(2) 1,50 –4,8 B2II Південна
7 Ригель 0,12 B8Iae Південна ( ε Великого (12)
−7
( 2) ( 3)
∼ 870 Пса)
( β Оріона) (змін) (4)
23 Кастор 49 1,57 0,5 A1V+A2V Північна
8 Проціон 11,4 0,38 2,6 FSIV - V Північна
( α Близнюків) (11)
( α Малого Пса) (4)
24 Гакрукс 120 1,63 –1,2 M3.5III Південна
9 Ахернар 69 0,46 –1,3 B3Vnp Південна
( γ Південного (змін) (13)
( α Еридана) (5)
Хреста)
10 Бетельгейзе 0,50 –5,14 M2Iab Північна
25 Шаула 330 1,63 –3,5 B1.5IV Південна
( α Оріона) (змін) (5)
( λ Скорпіона) (змін) (14)
11 Хадар ∼ 400(2) 0,61 –4,4 B1III Південна
( β Центавра) (змін) (6) Шкала видимих зоряних величин введена ще в зоряному ката-
12 Альтаїр 16 0,77 2,3 A7Vn Північна лозі Гіппарха (126 р. до н. е.), у якому всі видимі оком зорі були
( α Орла) (6) вперше розділені на 6 класів яскравості. Зорі ковша Великої Вед-
13 Акрукс ∼ 330(2) 0,79 –4,6 D0.5Iv + Південна медиці мають блиск приблизно 2m , Вега — 0m . Особливо яскраві
( α Південного B1Vn (7) зорі мають зоряні величини менше від 0: Сиріус — −1,46m (світло-
Хреста) вий потік від нього в 4 рази більший, ніж від Веги). Видима зоря-
14 Альдебаран 60 0,85 –0,3 KSIII Північна на величина може бути виміряна як неозброєним оком, так і за до-
( α Тільця) (змін) (7) помогою телескопа; як у візуальному (оптичному) діапазоні, так
15 Антарес ∼ 610(2) 0,96 –5,2 M1.5Iab Південна і в інших — ультрафіолетовому, інфрачервоному.
( α Скорпіона) (змін) (8)
2. Одиниці відстаней в астрономії
16 Спіка 250(2) 0,98 –3,2 B1V Південна
( α Діви) (змін) (9) В астрономії немає єдиного універсального способу визначення
відстаней. За міру переходу від близьких небесних тіл до більш да-
леких одні методи визначення відстаней змінюють інші. Точність ти періодів обертання планет навколо Сонця відносяться як куби їх
оцінювання відстаней обмежується або точністю найгрубішого середніх відстаней від Сонця). Відстані до Місяця і планет з висо-
з методів, або точністю вимірювання астрономічної одиниці довжи- кою точністю визначено також методами радіолокації планет.
ни (а. о), величину якої, з урахуванням різних змін, Міжнародний
астрономічний союз ухвалив 1976 року: Визначення відстаней до зір
1 а. о. = 149597870 ± 2 км. Сонце

Земля
В астрономії прийнято такі одиниці відстаней: 1 а. о. С
З
•• астрономічна одиниця (а. о.) — середня відстань Землі від Сон-
ця;
•• парсек (пк) — відстань, з якої радіус земної орбіти можна по-
бачити під кутом в 1′′ ;
•• світловий рік — відстань, яку світло проходить за один рік, по- π
ширюючись зі швидкістю близько 300 000 км/с.
Якщо астрономічну одиницю прийняти рівною 149 600 000 км, то
Зоря
1 пк = 30, 86 ⋅1012 км = 206 265 а. о. = 3,26 світлового року; А
1 світловий рік = 9, 460 ⋅1012 км = 63240 а. о. = 0,3067 пс.
Метод паралакса. Внаслідок річного руху Землі по орбіті
В астрономічних одиницях виражаються відстані до тіл Соняч- близькі зорі незначною мірою переміщуються відносно далеких
ної системи. Наприклад, Меркурій знаходиться від Сонця на від- «нерухомих» зір. За рік така зоря описує на небесній сфері малий
стані 0,387 а. о., а Плутон — на відстані 39,75 а. о. еліпс, розміри якого тим менші, чим віддаленіша зоря. У кутовій
Відстані до небесних тіл, що знаходяться за межами Сонячної мірі велика піввісь цього еліпса приблизно дорівнює величині мак-
системи, зазвичай виражають у парсеках, кілопарсеках (1000 пк) симального кута, під яким із зорі видно 1 а. о. (велика піввісь зем-
та мегапарсеках (1 000 000 пк), а також у світлових роках. У цих ної орбіти), перпендикулярна до напрямку на зорю. Цей кут ( π ),
випадках: названий річним або тригонометричним паралаксом зорі, дорівнює
половині її видимого зміщення за рік, служить для вимірювання
1 3,26
r= пк, r = св. рік. відстані до неї на основі тригонометричних співвідношень між
π ′′ π ′′
сторонами і кутами трикутника ЗСА, у якому відомий кут π і ба-
Найближча до Сонця зоря Проксіма Центавра має річний пара- зис — велика піввісь земної орбіти (див. рис.). Відстань r до зорі,
лакс π = 0′′,762 . Отже, вона знаходиться від нас на відстані 1,31 пк, що визначається за величиною астрономічної одиниці і її тригоно-
або 4,26 світлового року. метричного паралакса π , так само:
Визначення відстаней до планет Сонячної системи
1
(пк), r=
π
 m 
r = 3 T 2  1 + пл  ≈ 3 T 2 де паралакс π виражений у кутових секундах.
 mс 
Середню відстань r планети від Сонця (у частках а. о.) знахо-
3. Абсолютна зоряна величина
дять за періодом її обертання T , де r виражено в а. о., а T — у зем- У середині XIX ст. англійський астроном Норман Погсон удо-
них роках. Масою планети m , порівняно з масою сонця mc , можна сконалив метод класифікації зір за принципом світності, що іс-
знехтувати. Формула випливає з третього закону Кеплера (квадра- нувала з часів Гіппарха і Птолемея. Погсон врахував, що різниця
в плані світності між двома класами становить 2,5 (наприклад, Формула (3.4) дозволяє знайти абсолютну зоряну величину M ,
сила світності зорі третього класу в 2,5 раза більше, ніж у зорі чет- якщо відома видима зоряна величина об’єкта m і відстань до нього
вертого класу). Погсон увів нову шкалу, за якою відношення між r , виражена в парсеках. Якщо ж абсолютна зоряна величина відо-
зорями першого і шостого класу становить 100 до 1. ма з яких-небудь інших міркувань, то, знаючи видиму зоряну ве-
Видимі зоряні величини нічого не говорять ні про загальну личину, легко знайти виражену в парсеках відстань:
енергію, випромінювану зорею, ні про яскравості її поверхні. Дій-
lg r = 1 + 0,2 (m – M). (3.5)
сно, внаслідок відмінності у відстанях маленька, порівняно холод-
на зоря тільки через свою відносно значну близькість до нас може Величина ( m − M ) називається модулем відстані.
мати значно меншу видиму зоряну величину (тобто здаватися Оскільки річний паралакс π світила і відстань r до нього в пар-
яскравіше), ніж далекий гарячий гігант. 1
Якщо відстані до двох зір відомі, то на підставі їхніх видимих секах пов’язані співвідношенням r = ,
π
зоряних величин легко знайти ставлення випромінюваних ними M = m + 5 + 5lg π . (3.6)
дійсних світлових потоків. Для цього достатньо освітленості, ство-
рювані цими зірками, віднести до загальної для всіх зір стандарт- Як приклад знайдемо абсолютну візуальну зоряну величину
ної відстані. За таку відстань приймають 10 пк. Сонця, видима візуальна зоряна величина якого m = −26m ,72 . Під-
Зоряна величина, яку мала б зоря, якщо її спостерігати з від- ставляючи m і lgr у формулу (3.6), отримуємо абсолютну зоряну
стані в 10 пк, називається абсолютною зоряною величиною. (При величину Сонця:
цьому не враховується міжзоряне поглинання світла). Таким чи-
ном, абсолютна зоряна величина дозволяє порівнювати питому M = −26m ,72 + 5m + 26m ,57 = 4m ,85 .
світність небесних об’єктів у заданому діапазоні спектра.
Як і видимі, абсолютні зоряні величини можуть бути візуаль- Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
ними, фотографічними тощо. 1. Як би змінилася поверхнева яскравість туманності Оріона,
Нехай видима зоряна величина деякої зорі дорівнює m, а від- якби вона була розташована ближче до земного спостерігача?
стань її від спостерігача становить r пс. За визначенням, зоряна ве- 2. Які астрономічні методи визначення відстаней до об’єктів Со-
личина з відстані 10 пк буде дорівнювати абсолютній зоряній вели- нячної системи ви знаєте? Оцініть точність цих методів.
чини M . Застосовуючи до m і M формулу, отримаємо: 3. Як залежить видима яскравість зорі від: відстані? прозорості
міжзоряного простору?
E0
0,4 (m − M ) = lg (3.1) 4. Який діапазон можливої світності у зір?
E
III. Закріплення нового матеріалу
де E і E0 — відповідно освітленості від зорі з відстані r пс і 10 пк.
Учні під керівництвом вчителя розв’язують задачі.
Оскільки освітленості обернено пропорційні квадрату відстані, то
1. Абсолютна зоряна величина зорі M = +1m . Чому дорівнює її ви-
E0 r 2 дима зоряна величина? Чи можна цю зорю спостерігати на небі
= (3.2) неозброєним оком?
E 100
2. Випромінювання будь-якого небесного об’єкта характеризуєть-
Підставляючи (3.2) в (3.1), отримаємо: ся світловим потоком або освітленістю, які вимірюються у ва-
тах або ватах на квадратний метр (СІ). Чому в астрофізиці та-
0,4 (m − M ) = 2 lg r − 2 , (3.3)
кож використовують поняття «блиск» та «зоряна величина»?
або 3. Чи можна вимірювати блиск зорі у децибелах?
4. Річний паралакс Полярної зорі становить 0,003′′ . Яка відстань
M = m + 5 − 5lg r . (3.4) до цієї зорі?
36 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 4/І–3. «Точки і лінії небесної сфери...» 37
Що ми дізналися на уроці Урок 4/І–3

•• Видима зоряна величина — міра того, наскільки яскравою ви- Тема. Точки і лінії небесної сфери. Залежність висоти полюса світу від геогра-
глядає зоря на зорному небі. фічної широти місця спостереження. Горизонтальна та екваторіальна
системи координат. Явища, пов’язані з добовим обертанням Землі: схід
•• Абсолютна зоряна величина — це міра світності, яка показує,
та захід світил, кульмінації світил (моменти кульмінації та висоти). Зоряні
скільки світла зоря випромінює у простір. карти
•• Зоряний паралакс зменшується відповідно до збільшення від- Цілі:
стані до зорі. • навчальна: сформувати в учнів поняття небесної сфери як моделі для ви-
•• Відстань до зір можна визначити за допомогою формули вчення явища добового руху світил, ввести її основні елементи — точки,
кола, лінії (горизонт, полуденна лінія, небесний меридіан, небесний еква-
1 тор, екліптика, зеніт, надир, полюс, вісь світу, точки рівнодення та сонце
r= (пк). стояння); ознайомити з екваторіальною системою координат, навчити ви-
π значати координати зір за картою зоряного неба;
•• Величини відстаней в астрономії: астрономічні одиниці, пар-
• розвивальна: з метою розвитку уявлень учнів про навколишній світ роз-
сек, світлові роки. крити аналогію між земною кулею і небесною сферою, продовжити розви-
•• Різниця блиску двох об’єктів в 1 зоряну величину означає, ток просторової орієнтації з метою розширення кругозору учнів, висвітли-
що відношення їхнього блиску складає приблизно 2,5. Різни- ти питання видимого руху зір на різних широтах;
ця у 5 зоряних величин відповідає різниці в яскравості рівно • виховна: показати єдність законів природи, пояснити закономірності руху
в 100 разів зір з наукового погляду, наголосити на необхідності вивчення даної теми
для практичних потреб людини.
•• За допомогою формули M = m + 5 + 5lg π можна визначити абсо-
Нові поняття: небесна сфера, вісь світу, полюси світу, небесний екватор, небес-
лютну зоряну величину. ний меридіан, зеніт, надир, кульмінація, схилення, пряме сходження, не-
IV. Домашнє завдання бесний екватор, екліптика.
1. Читати § 3 (п. 4, 5, 6). • Учні повинні мати уявлення: про небесну сферу та її основні лінії і точки;
положення світил.
• Учні повинні знати: системи координат на небесній сфері, принцип вве-
дення екваторіальної системи координат, зв’язок висоти Полярної зорі
з географічною широтою місця спостереження.
• Учні повинні вміти: показувати основні сузір’я, яскраві зорі, визначати ек-
ваторіальні координати зір за картою зоряного неба.
• Міжпредметні зв’язки: географія, геометрія, креслення.
1) Основні лінії і точки небесної сфери на моделях і зоряних картах.
2) Презентація «Небесна сфера».
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Небесна сфера».
2) Рухомі карти зоряного неба.
3) Зображення сузір’їв на давніх картах зоряного неба, атлас «А-11» — с. 4–7.
1) Комп’ютер.
План заняття III. Пояснення нового матеріалу

Метод Наочне при-
Час
навчання
ладдя, ТЗН 1. Небесна сфера. Основні лінії і точки небесної сфери
0,5 хв Бесіда Організаційний момент Небесні світила — проекції космічних тіл на небесну сферу. За-
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- вдяки величезній віддаленості від Землі небесні світила здаються
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної
готовності, забезпечення своєчасного й організо-
такими, ніби вони знаходяться на однаковій відстані від спостері-
ваного початку уроку гача. Необхідність пояснення видимого руху і визначення поло-
5 хв Робота Перевірка домашнього завдання Робочий ження світил призвела до виникнення поняття небесної сфери.
з тестами Перевірка правильності виконання домашнього зошит Небесною сферою називається уявна допоміжна сфера довіль-
завдання з астрономії ного радіуса, на яку проектуються усі світила так, як їх бачить спо-
2 хв. Бесіда Актуалізація знань учнів стерігач у визначений момент часу з визначеної точки простору.
20 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Верхня точка перетинання небесної сфери із прямовисною лі-
1) Небесна сфера. Основні лінії і точки небесної
сфери.
нією, що проходить через її центр, називається зенітом ( Z ), нижня
2) Системи небесних координат. точка — надиром ( Z ′ ). Велике коло небесної сфери, площина якого
3) Залежність висоти полюсу світу від географічної перпендикулярна до прямовисної лінії, називається математич-
широти місця спостереження.
4) Явища, пов’язані з добовим обертанням Землі: ним, чи істинним, горизонтом (рис. 4.1).
схід та захід світил, кульмінації світил (моменти
кульмінації та висоти). Z
5) Зоряні карти і каталоги
7 хв Закріплення нового матеріалу
Робота з картою зоряного неба, розв’язування задач
Домашнє завдання
Читати § 4 (п. 1, 2), 5
Хід уроку S N
II. Актуалізація знань учнів
1. Що таке астрометрія? Які розділи астрометрії ви знаєте? Що
вони вивчають?
2. Як розвивалася астрометрія? Які вчені зробили найбільший
внесок у її розвиток? Z′
3. Як люди застосовуються знання з астрометрії?
4. Які кутомірні інструменти ви знаєте? Як вони влаштовані і для Рис. 4.1. Небесна сфера: «канонічне» зображення
чого призначені? в площині небесного меридіана
5. Які явища природи ми називаємо космічними явищами? небес-
ними явищами? Десятки тисяч років тому було помічено, що видиме обертан-
6. Які небесні явища виникають внаслідок космічних явищ: ня сфери відбувається навколо деякої невидимої осі. Насправді ви-
а) обертання Землі навколо своєї осі; б) обертання Місяця на- диме обертання неба зі сходу на захід є наслідком обертання Землі
вколо Землі; в) обертання Землі навколо Сонця? із заходу на схід.
7. Як довести, що: а) Земля кругла; б) Земля обертається навколо Діаметр небесної сфери, навколо якого відбувається її обертан-
своєї осі; в) Земля обертається навколо Сонця? ня, називається віссю світу. Вісь світу збігається з віссю обертання
Землі. Точки перетинання осі світу з небесною сферою називаються

полюсами світу (рис. 4.2). Z
C P
Z H
P
Z Q
P
Π
Q Q ε Ω
ϕ
S N
S N S N
ϒ
Q′ Q′ Q′
Π′ Π′ P′
Z′ P′ E
Π′ Z′
P′ Z′
Рис. 4.2. Небесна сфера: Рис. 4.3. Положення екліптики на небесній сфері
геометрично правильне зображення в ортогональній проекції
Точки перетинання екліптики з небесним екватором назива-
Кут нахилу осі світу до площини математичного горизонту (ви- ються точками весняного ( γ ) і осіннього ( Ω ) рівнодення. Точка вес-
сота полюса світу) дорівнює куту географічної широти місцевості. няного рівнодення знаходиться в сузір’ї Риб (донедавна — у сузір’ї
Велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна Овна), дата весняного рівнодення — 20(21) березня. Точка осінньо-
до осі світу, називається небесним екватором ( QQ′ ). го рівнодення знаходиться в сузір’ї Діви (донедавна в сузір’ї Тере-
Велика окружність, що проходить через полюси світу і зеніт, зів); дата осіннього рівнодення — 22(23) вересня.
називається небесним меридіаном ( PNQ ′Z ′P′SQZ ). Точки, що відстоять на 90° від точок весняного рівнодення,
Площина небесного меридіана перетинається з площиною ма- називаються точками сонцестоянь. Літнє сонцестояння припадає
тематичного горизонту по прямій полуденній лінії, що перетина- на 22 червня, зимове сонцестояння — на 22 грудня.
ється з небесною сферою у двох точках: півночі (N) і півдня ( S ). Наступний етап уроку присвячений початку формування сис-
Північний полюс світу знаходиться в сузір’ї Малої Ведмеди- теми понять про космічні і небесні явища.
ці, у 0,51° від зорі α Малої Ведмедиці, що називається «Полярна Учні повинні засвоїти, що умови видимості світил залежать від
зоря». Південний полюс світу знаходиться в малопомітному сузір’ї положення спостерігача на поверхні Землі і від часу спостережен-
Октанта. Близькість Полярної зорі до Північного полюса світу до- ня; виклад цього матеріалу слід супроводжувати відповідними де-
зволяє орієнтуватися й визначати широту місцевості за спостере- монстраціями на моделі небесної сфери.
женнями Полярної зорі. Кульмінацією світила називається небесне явище проходжен-
Видимий річний рух Сонця на тлі зір відбувається по великій ня світила через небесний меридіан.
окружності небесної сфери — екліптиці (рис. 4.3). Вісь світу поділяє небесний меридіан на 2 частини — північну
Напрямок цього повільного руху (близько 1° у добу) протилеж- і південну. У північній півкулі у верхній кульмінації світило пе-
ний до напрямку добового обертання Землі. ретинає північну частину небесного меридіана ближче до зеніту;
Вісь обертання Землі має постійний кут нахилу до площини у нижній кульмінації світило перетинає південну частину небесно-
обертання Землі навколо Сонця, що дорівнює 66°33′. Цей кут ε го меридіана ближче до надира. Момент верхньої кульмінації Сон-
між площиною екліптики і площиною небесного екватора для зем- ця називається астрономічним полуднем; момент нижньої кульмі-
ного спостерігача становить: ε = 23°26′ 25,5′′ . нації Сонця називається астрономічною північчю.
Добові рухи світил відбуваються по добових паралелях (рис. 4.4). дять і заходять. Верхня кульмінація відбувається поблизу зеніту,
нижня — поблизу надира (рис. 4.5, в).
Z
A P Рух Сонця екліптикою пов’язаний зі зміною пір року на Зем-
лі і кліматичних поясах. У Північній півкулі астрономічна весна
B настає з перетинанням Сонцем небесного екватора 20(21) березня.
Q Шляхи Сонця над і під горизонтом рівні, тому однакова і трива-
A′
лість дня і ночі. 22 червня Сонце розташоване найдалі від екватора
S N до півночі — день літнього сонцестояння, початок астрономічного
C B′ літа. 22 грудня в день зимового сонцестояння Сонце відходить яко-
Q′ мога далі до півдня від екватора — день найкоротший, опівдні Сон-
це стоїть низько над горизонтом — початок астрономічної зими.
C′
Потрібно звернути увагу учнів на небесні явища, породжені
P′
Z′ обертанням Землі навколо Сонця: спостерігачеві здається, що Сон-
це протягом року переміщається по небесній сфері уздовж екліпти-
Рис. 4.4. Небесна сфера: небесний меридіан і добові паралелі світил: світила
ки серед зодіакальних сузір’їв; постійній зміні полуденної висоти,
A , B , C у верхній кульмінації; світила A ′ , B′ , C у нижній кульмінації;
положення точок сходу і заходу Сонця, тривалість дня і ночі, зміна
світило A — те, що не заходить, світило B — те, що сходить, і те, що заходить,
виду зоряного неба протягом року.
світило C — те, що не сходить
Виклад матеріалу має супроводжуватися відповідними демон-
На полюсах Землі добові паралелі світил (за винятком Міся- страціями на карті зоряного неба, показом моделі сфери і телурію.
ця і Сонця) паралельні до математичногоу горизонту. Усі світила
2. Системи небесних координат
(крім Сонця і Місяця) є такими, що не заходять або не сходять. Не-
бесний екватор паралельний (збігається) з математичним горизон- Z
Z
том. Верхня і нижня кульмінації збігаються (рис. 4.5, а).
ZP Z P ZQ B
A
A h
A A′ h Висота
B B′ Q Півден
A′ A ь
N S
Q Q′ B P P′
Азімут A
Q′
B′
A′ B′ Z′
P′ Z′ P′ Z′ Q′ Z′
а) Північний полюс Землі б) Середні широти Землі в) Екватор Землі Z′
Рис. 4.5. Вигляд небесної сфери та умови видимості Рис. 4.6
з різних точок земної поверхні
Найпростішою із систем небесних координат є горизонталь-
У середніх широтах Землі небесний екватор перетинається на система. У ній основною площиною є площина математичного
з математичним горизонтом під кутом 90° − ϕ (рис. 4.5, б). горизонту, а нуль — пунктом — точка півдня S . Однією з коор-
На екваторі Землі добові паралелі небесних світил перпендику- динат є висота світила над горизонтом. Вона вимірюється дугою
лярні до математичного горизонту. Усі світила є такими, що схо- вертикального кола від математичного горизонту до світила і по-
значається буквою h (див. рис. 4.6). Висота світила вимірюється Друга координата в екваторіальних системах визначається
в градусах від 0° до 90° . Замість висоти h у цій системі вимірюють у подвійний спосіб. Під час спостережень зручніше вимірювати
зенітну відстань світила z , причому очевидно z = 90 − h . кутову відстань кола схилення світила від південної сторони ме-
Положення вертикального кола на небесній сфері визначаєть- ридіана. Ця дуга небесного екватора називається годинним кутом,
ся іншою координатою — азимутом світила A . Азимутом світила позначається буквою t і вимірюється в одиницях часу (годинах,
називається виміряна уздовж математичного горизонту кутова від- хвилинах, секундах). У процесі добового обертання небесної сфери
стань від точки півдня S до вертикального кола, що проходить че- годинний кут світила постійно росте.
рез це світило. Ця обставина робить таку координату непридатною для скла-
Астрономічний азимут A вимірюється в градусах від 0° до дання зоряних карт і каталогів. Ось чому в екваторіальній системі
360° , починаючи від точки півдня S до заходу за годинниковою введена ще одна координата — пряме сходження світила α — куто-
стрілкою. ва відстань кола схилення світила від точки весняного рівнодення,
Очевидно, що горизонтальна система координат є найбільш відліченого уздовж небесного екватора, у бік, протилежний види-
простою і зручною для вимірів, особливо під час експедицій. мому добовому обертанню небесної сфери (зазвичай вимірюється
Недоліком її є те, що в процесі добового обертання небесної сфе- в годинній мірі від 0h до 24h ).
ри обидві координати світила постійно змінюються. Екліптичною системою координат зручно скористатися під час
В екваторіальній системі координат основною площиною є вивчення руху Місяця і планет. Основною площиною тут є площи-
площина небесного екватора, а основною точкою — точка перетину на екліптики.
небесного меридіана з екватором (у першій системі) чи точка весня- Велике коло небесної сфери, що проходить через полюси екліп-
ного рівнодення (у другій системі екваторіальних координат). тики і світило, називається колом широти. Кутова відстань по колу
Однією з координат є схилення світила, що позначається грець- широти від екліптики до світила називається астрономічною, або
кою буквою δ . Це кутова відстань світила від площини небесного екліптичною, широтою світила. Позначається вона грецькою бук-
екватора, вимірювана уздовж великого кола, що проходить через вою β і для північної півкулі змінюється від 0° до +90° .
світило і полюс світу (кола схилень або годинникового кола). Сві- Кутова відстань по екліптиці від точки весняного рівнодення
тила, що знаходяться в північній півкулі, мають схилення від 0 до кола широти світила називається астрономічною (екліптичною)
до +90° . У процесі добового обертання небесної сфери ця координа- довготою світила, що позначається буквою λ і відлічується від 0°
та для далеких світил залишається незмінною. до 360° у бік видимого річного руху Сонця.
Для астрономів давнини і середньовіччя площина екліптики
Z P була «більш зримою», ніж площина екватора: адже вона начебто
P
керувала рухом Сонця, Місяця і планет. Тому, складаючи списки
зір, у яких зазначалися їхні координати (зоряних каталогів), аж
Ω δ до середини XVII століття використовували саме екліптичні коор-
δ Q
динати.
α t Після виробництва телескопів, коли було винайдено паралак-
ϒ - точка тичне монтування, що дозволяє вести інструмент слідом за світи-
весняного Q′ лом під час його добового руху, переваги екваторіальної системи
рівнодення ϒ
координат стали очевидними. І вже 1661 р. видатний польський
P′ астроном Ян Гевелій (1611–1687) склав зоряний каталог, у якому
були зазначені екваторіальні координати зір.
P′ Z′ Після введення основних понять необхідно розглянути, як
Рис. 4.7 за допомогою карти зоряного неба визначають координати зір.
Небесна сфера проектується на площину, таким чином, вихо- 3. Практична робота під керівництвом вчителя
дить карта зоряного неба. Ця карта зображує 85 % усієї небесної Визначити екваторіальні координати зір.
сфери. Тому вид сузір’їв трохи спотворений проекцією. 1. Сиріус ( α В. Пса) — найяскравіша зоря неба і найближча
Давайте знайдемо Північний полюс світу, що спроектований до Землі з усіх нанесених на шкільну карту (9 св. років).
у центрі самої карти. 2. ε Візника — одна з найбільших серед вивчених зір (2000 діа-
Показати: небесний екватор, схилення, пряме сходження. метрів Сонця).
Напрямок земної осі в просторі надзвичайно повільно перемі- 3. τ Кита — найбільш подібна до Сонця з навколишніх зір.
щається по поверхні конуса, роблячи оберт приблизно за 26 000 ро- 4. β Оріона (Ригель) — найвіддаленіша з нанесених на карту
ків. Земна вісь повільно описує в просторі конус — це явище нази- (1100 св. років).
вається прецесією. У якому сузір’ї знаходиться:
1. Галактика М31, зображена на обкладинці підручника, що має
координати α = 0h40m , δ = +41° .
2. Центр галактики, він же — джерело радіовипромінювання —
α = 17h40m .
3. Пилова туманність «Кінська голова» — α = 5h38m , δ = −2° .
4. Крабоподібна туманність — α = 5h38m =, δ = +21° .
5. Туманність «Рибальська сітка» — α = 20h50m , δ = +31° .
4. Залежність висоти світила у верхній кульмінації

Знайдемо залежність між висотою h світила M у верхній
кульмінації, його схиленням δ і широтою місцевості ϕ . Для цьо-
го скористаємося рис. 4.10, на якому зображена прямовисна лінія
ZZ1 , вісь світу , проекції небесного екватора QQ1 і лінія горизонту
NS на площину небесного меридіана ( PZQSP1 Z1Q1 N ).
Z M
P Q
N S
Рис. 4.8. (Полярна зоря) Вега (буде полярною в 14000 р.) P1

Q1
Тубан — була полярною у 3000 р. до н. е.
Z1
Прецесія земної осі — наслідок дії на Землю неоднакових сил Рис. 4.10
притягання з боку Сонця і Місяця через екваторіальне здуття Землі.
У міру того як земна вісь прецесіює, змінюється положення по- Ми знаємо, що висота полюса світу над горизонтом дорівнює гео
люса світу, отже, полярними стають інші зорі. Точка весняного рів- графічній широті місця, тобто hp = ϕ . Отже, кут між полуденною лі-
нодення — нульова точка відліку прямого сходження — переміща- нією NS і віссю світу PP1 дорівнює широті місцевості ϕ , тобто
ється екліптикою в західному напрямку зі швидкістю 50 кутових ∠PON = ϕ = hp ,
секунд за рік чи 30° (ціле зодіакальне сузір’я) за 2150 років. Ось
чому через тисячоріччя застаріють усі сучасні зоряні карти. ∠QOZ = ∠QOP − ∠ZOP = 90° − ∠ZOP ,
∠PON = ∠ZON − ∠ZOP = 90° − ∠ZOP , Воно також проявляється:

⇒ ∠QOZ = ∠PON = ϕ , •• у добовому обертанні небесної сфери навколо осі світу зі сходу
∠MOS = 90° − ∠ZOQ + ∠MOQ , на захід;
h = 90° − ϕ + δ . •• у сході та заході світил;
•• у кульмінації світил;
З цієї формули видно, що географічну широту можна визначи-
ти, вимірюючи висоту будь-якого світила в кульмінації (у верхній). •• у зміні дня і ночі;
При цьому слід враховувати, що якщо світило в момент кульмінації •• у добовій аберації світил;
знаходиться на південь від екватора, то його схилення негативне. •• у добовому паралаксі світил.
Приклади розв’язання задач Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу:

1. На якій висоті відбувається верхня кульмінація зорі Спіка 1. Які системи географічних координат вам відомі?
в місті, географічна широта якого становить ? 2. Як визначається точка зеніту?
Дано: Спіка, ϕ = 50° 3. Як вводяться точки півдня та півночі?
Знайти: h — ? 4. Чому горизонтальна система координат не використовується
Розв’язання в зоряних каталогах?
Спіка — α Діви, δ = −10°54′ . 5. Чому на картах не позначені азимути світил?
h = 90° − ϕ + δ = 90° − 50° − 10°54′ = 30° − 54′ = 29°06′ . 6. Чому на картах не позначені висоти світил?
7. Назвіть дати початку: астрономічної весни, астрономічного
Відповідь: h = 29°06′ .
літа, астрономічної осені, астрономічної зими. Як інакше на-
2. Яке схилення зорі, якщо її верхня кульмінація в Єревані, гео- зиваються ці моменти?
графічна широта якого дорівнює 40°, відбувається на висоті
37° ? IV. Закріплення нового матеріалу
Дано: h = 37° , ϕ = 40° Учні під керівництвом вчителя розв’язують задачі.
Знайти: δ — ? 1. Визначте екваторіальні координати зір: а) Капели, α Візни-
Розв’язання чого; б) Сиріуса, α Великого Пса; в) Проціона, α Малого Пса;
h = 90° − ϕ + δ г) Арктура, α Волопаса; д) Регула, α Лева; е) Веги, α Ліри;
δ = h − 90° + ϕ = 37° − 90° + 40° = 77° − 90° = −13° ж) Альтаїра, α Орла; з) Фомальгаута, α Південної Риби.
2. Схилення Сиріуса, найяскравішої зорі неба, дорівнює −16°41′ .
Відповідь: δ = −13° На якій максимальній висоті hmax над горизонтом видна ця зоря,
3. Розташуйте в порядку зменшення блиску такі зорі: Анта- якщо спостерігач знаходиться в Києві на широті 50°25′ ?
рес (1-а зоряна величина); Канопус (1-а зоряна величина), По- 3. На якій географічній широті можна спостерігати всі об’єкти зо-
лярна (2-а зоряна величина), Вега (0-а зоряна величина) ряного неба?
Канопус, Вега, Антарес, Полярна.
Що ми дізналися на уроці?
Явища, пов’язані з добовим обертанням Землі: •• Небесною сферою називається уявлювана допоміжна сфера до-
схід та захід світил, кульмінації світил (моменти кульмінації вільного радіуса, на яку проектуються усі світила так, як їх ба-
та висоти) чить спостерігач у визначений момент часу з визначеної точки
Обертання Землі навколо осі є причиною: простору.
•• відхилення на схід падаючих тіл; •• Кут нахилу осі світу до площини математичного горизонту (висо-
•• існування сила Коріоліса. та полюса світу) дорівнює куту географічної широти місцевості.
50 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 5/І-4. «Видимий рух Сонця. Екліптика...» 51
•• Точки перетинання екліптики з небесним екватором називають- Урок 5/І-4

ся точками весняного ( γ ) і осіннього ( Ω ) рівнодень. Точка весня- Тема. Видимий рух Сонця. Екліптика. Невідповідність астрологічних уявлень
ного рівнодення знаходиться в сузір’ї Риб, дата весняного рівно- знанням про екліптику. Псевдонауковість астрології, критика астрологіч-
дення — 20(21) березня. Точка осіннього рівнодення знаходиться них поглядів і передбачень. Практична робота № 1
в сузір’ї Діви; дата осіннього рівнодення — 22(23) вересня. Цілі:
•• Точки, що відстоять на 90° від точок весняного рівнодення, на- • навчальна: закріпити в учнів поняття небесної сфери як моделі для ви-
зиваються точками сонцестоянь. Літнє сонцестояння припадає вчення явища добового руху світил, перевірити знання учнів з даної теми,
а саме: знання основних елементів небесної сфери — точки, кола, лінії (го-
на 22 червня, зимове сонцестояння — на 22 грудня.
ризонт, полуденна лінія, небесний меридіан, небесний екватор, екліптика,
•• Горизонтальна система координат: висота світила h , азимут зеніт, надир, полюс, вісь світу, точки рівнодення та сонцестояння), пере-
світила A . вірити вміння учнів визначати координати зір за картою зоряного неба;
•• Екваторіальна система координат: схилення світила δ , пряме повторити поняття екліптики;
• розвивальна: продовжити формування наукового світогляду шляхом роз-
сходження α .
гляду процесів та явищ, які відбуваються під час руху Землі навколо Сонця;
•• Момент проходження світила через небесний меридіан — куль- розвиток наукових уявлень про Всесвіт;
мінація. Момент верхньої кульмінації центра Сонця назива- • виховна: з метою формування діалектичного світогляду показати пізнава-
ється справжнім полуднем, а момент нижньої кульмінації — ність світу, діалектичний шлях пізнання — від живого споглядання до аб-
справжньою північчю. страктного мислення і від нього до практики; показати важливість знань
про природу небесних тіл, їхній рух і розвиток для формування діалектико-
•• h = 90° − ϕ + δ — формула для обчислення висоти світила за його матеріалістичного світогляду і практичної діяльності людини; ознайомити
схиленням та широтою місця спостереження. учнів з деякими філософськими і загальнонауковими ідеями і поняттями
(матеріальність, єдність і пізнаваність світу, просторово-часові масштаби
V. Домашнє завдання і властивості Всесвіту, універсальність дії фізичних законів у Всесвіті).
1. Читати § 4 (п. 1, 2), 5. Нові поняття: небесна сфера, вісь світу, полюси світу, небесний екватор, небес-
2. Завдання письмово стор. 27 № 5.1. ний меридіан, зеніт, надир, кульмінація, схилення, пряме сходження, не-
бесний екватор, екліптика.
• Учні повинні мати уявлення: про небесну сферу та її основні лінії і точки;
положення світил.
• Учні повинні знати: системи координат на небесній сфері, принцип вве-
дення екваторіальної системи координат, зв’язок висоти Полярної зорі
з географічною широтою місця спостереження.
• Учні повинні вміти: показувати основні сузір’я, у тому числі зодіакальні,
яскраві зорі; визначати екваторіальні координати зір за картою зоряного
неба; характеризувати відмінності між астрономією і астрологією; опису-
вати видимий рух Сонця відносно Землі протягом року; пояснювати зміну
дня і ночі та пір року, різницю між зодіакальними сузір’ям і знаком Зодіаку;
обґрунтовувати ненауковість астрології; розв’язувати задачі на знаходжен-
ня висот світил за заданими екваторіальними координатами і навпаки.
• Міжпредметні зв’язки: географія, геометрія, креслення, історія.
1) Основні лінії і точки небесної сфери на моделях і зоряних картах.
3) Відеофрагмент «Астрологія брехні».
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Небесна сфера».
2) Рухомі карти зоряного неба.
3) Зображення сузір’їв на давніх картах зоряного неба, атлас «А-11» — с. 4–7.
Обладнання: 6. Які небесні явища виникають внаслідок космічних явищ:

1) Комп’ютер. а) обертання Землі навколо своєї осі; б) обертання Місяця на-
2) Мультимедійний проектор, екран. вколо Землі; в) обертання Землі навколо Сонця?
7. Як довести, що: а) Земля кругла; б) Земля обертається навколо
4) Відеофрагмент «Астрологія брехні».
своєї осі; в) Земля обертається навколо Сонця?
Метод
III. Пояснення нового матеріалу
Час навчан- Зміст роботи
ня
ладдя, ТЗН 1. Видимий рух Сонця. Екліптика
0,5 хв Бесіда Організаційний момент У результаті руху Землі по своїй орбіті спостерігачеві на Землі
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- здається, що Сонце постійно переміщається по небесній сфері від-
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної носно нерухомих зір. Правда, спостерігати рух Сонце відносно зір
готовності, забезпечення своєчасного й організо- неможливо, тому що (рис. 5.1) зір у денний час не видно. Перераху-
ваного початку уроку
ємо деякі переконливі факти про переміщення Сонця відносно зір:
1 хв Бесіда Актуалізація знань учнів 1. У різний час року опівночі видно різні зорі.
14 хв Бесіда Пояснення нового матеріалу 2. Меридіональна висота Cонця протягом року змінюється.
1) Видимий рух Сонця. Екліптика 3. Змінюються також азимути сходу і заходу Сонця, а також три-
2) Невідповідність астрологічних уявлень знанням
валість дня і ночі.
про екліптику. Псевдонауковість астрології, кри-
тика астрологічних поглядів і завбачень
27 хв Практична робота № 1
Робота з рухомою картою зоряного неба, розв’язу
вання задач
2 хв Підбиття підсумків уроку
1 хв Домашнє завдання
1. Читати § 7 (п. 1–4)
2. Завдання письмово стор. 35 № 7.1 Сонце
Хід уроку
1. Що таке астрометрія? Які розділи астрометрії ви знаєте? Що
вони вивчають?
Рис. 5.1
2. Як розвивалася астрометрія? Які вчені зробили найбільший
внесок в її розвиток? Екліптика — це видимий річний шлях, яким переміщується
3. Як люди застосовують знання з астрометрії? Сонце по небесній сфері. Екліптика — це проекція площини зем-
4. Які кутомірні інструменти ви знаєте? Як вони влаштовані і для ної орбіти на небесну сферу. Оскільки площина небесного еквато-
чого призначені? ра — це продовження земного екватора, а площина екліптики — це
5. Які явища природи ми називаємо космічними явищами? небес- площина орбіти Землі, то площина екліптики складає з площиною
ними явищами? небесного екватора кут ε = 23°27 ′ (рис. 5.2).
Точкою Овна ( γ ) називається точка на небесній сфері, у якій Тропічним роком називається проміжок часу між двома послі-
Сонце у своєму видимому річному русі змінює своє схилення з пів- довними проходження центра Сонця через точку Овна. Його трива-
денного на північне. У цю точку Сонце щороку приходить 21 берез- лість складає 365,2422 доби. Цей період покладений в основу ка-
ня — у день весняного рівнодення. лендарного року. Уточнення величини тропічного року залишило
свій слід в історії астрономії у вигляді єгипетського року, юліан-
PN
ського та григоріанського стилів.
Для наближених розрахунків необхідно знати добові зміни ко-
ординат Сонця. Пряме сходження Сонця протягом року змінюєть-
ся майже рівномірно. Добова швидкість зміни прямого сходження
Сонця становить ∆α = 360° 365,2422 ≈ 1° добу .
 Схилення Сонця протягом року змінюється нерівномірно
23.09 22.06
Ω (рис. 5.3).
• ∆α = 0,4 ° добу протягом 1 місяця до і 1 місяця після днів рів-
нодень;
λ • ∆α = 0,1 ° добу протягом 1 місяця до і 1 місяця після днів сон-
δ цестоянь;
ε • ∆α = 0,3 ° добу в 4 проміжних місяці, що залишилися.
ка  α
іпти 21.03
 22.12 Екл δ
ϖ
0,1° 0,1°
23,5°N ° 0,3
Рис. 5.2 0,3 °
4°
0,4
Точка Овна задає точку відліку ще для однієї координати — для
0,
23.09 21.03
°
22.12
прямого сходження. Пряме сходження ( α) — це дуга небесного ек- 21.03 22.06
ватора від точки Овна до меридіана світила, у бік зворотних захід-
0,4
4°
0,
них часових кутів (або якщо дивитися з боку північного полюса, то 0,3
°
°
проти годинникової стрілки). Саме в цьому напрямку по небесній 23,5°S
° 0,3
0,1°
0,1°
сфері переміщаються Сонце, Місяць і, отже, збільшується пряме Рис. 5.3
сходження цих світил.
2. Зміна екваторіальних координат Сонця 3. Невідповідність астрологічних уявлень знанням

Протягом року Сонце по небесній сфері проходить через 4 точки. про екліптику. Псевдонауковість астрології,
критика астрологічних поглядів і завбачень
Дата Назва Точка α δ
Астрологія — це віра, яка говорить мовою
21 березня День весняного науки, і це наука, яка не спроможна нічим,
0° 0°
рівнодення окрім віри, підтвердити свої принципи.
22 червня День літнього Буша-Леклерк
90° 23,5°
сонцестояння
Астрологія — псевдонаукове, окультне вчення, що використо-
23 вересня День осіннього вує віру в зв’язок між земними подіями і положеннями планет Со-
180° 0°
рівнодення
нячної системи.
22 грудня День зимнього Уже в нижньому палеоліті, зважаючи на сліди життєдіяльнос-
270° –23,5°
сонцестояння ті людей, що дійшли до нас, почали спостерігати за небом.Тоді ж
були виділені сезони року. Є дані про те, що в мустьєрську епоху Будь-яке випромінювання повинне слабшати пропорційно ква-
(бл. 40–100 тис. років тому) були зафіксовані найпростіші спо- драту відстані від відповідного світила, а приливний вплив — про-
стереження за рухом Сонця, а також початкові навички рахун- порційно кубу відстані. Тоді впливом зір можна знехтувати: навіть
ку та геометричних побудов різними способами в різних районах від найближчої зорі воно буде у 20 мільярдів разів слабкіше, ніж
Євразії. І інтенсивне збиральництво, і полювання вимагали уваги від Марса, а від останнього у кілька тисяч разів слабкіше, ніж від
до просторово-часових орієнтирів, серед яких найважливішу роль Місяця. З усіх небесних тіл Сонячної системи тільки Сонце і Мі-
відігравало небо, а на ньому — перш за все зоряні візерунки і рух сяць дійсно чинять на Землю істотний вплив.
Місяця, а також його зміни за фазами. Астрологія з моменту свого Вплив інших планет виявляється зовсім незначним. До того
виникнення і аж до епохи Відродження вважалася науковою дис- ж цих впливів нескінченно багато. Електромагнітні і гравітаційні
ципліною, нерозривно пов’язаною з астрономією. Крім того, ці га- поля планет і зір, накладаючись одне на одного, утворюють так зва-
лузі тісно стикалися з математикою, так що терміни «астроном», ний шум, який супроводжує кожну людину від зачаття до смерті,
«астролог» і «математик» були синонімами. Астрономія займалася до якого людина пристосована і рівень якого відносно постійний.
спостереженням неба, математика — розрахунками руху небесних Ніякого механізму і тим більше математичного апарату для
тіл і обчисленням даних для гороскопів, а астрологія — інтерпрета- опису гіпотетичного впливу небесних тіл, яке хоч скільки-небудь
цією отриманих даних. Лише в Новий час ці три дисципліни були істотно впливало б на новонародженого, апологети науковості
остаточно розмежовані, оскільки астрології до цього часу було від- астрології не пропонують і запропонувати не можуть.
мовлено в науковості. Однак історики науки визнають, що саме Найчастіше астрологи ігнорують більшість астрономічних, фі-
потреби астрології були протягом всієї історії Стародавнього світу зичних, біологічних та інших наукових даних, відомих на сьогод-
і середніх віків головним стимулом для розвитку астрономії. нішній день. У свою чергу, серйозна наука ігнорує астрологію.
Багато розділів математики також зобов’язані своїм прогресом Якщо ж припустити, що існують поки не відомі науці або мало-
астрології. Це в першу чергу стосується сферичної геометрії, а та- вивчені взаємодії між небесними тілами і людьми і що астрологія
кож теорії логарифмів. У XX ст. особливо тісну співпрацю було на- нагромадила емпіричні дані про ці впливи, то тоді наявність таких
лагоджено між астрологією та статистикою: статистичне підтвер- впливів, очевидно, має бути підтверджено також емпірично, тобто
дження чи спростування астрологічних тверджень стало одним має бути показано, що результати астрологічних викладок відпо-
із провідних напрямів у сучасній «науці про зорі». Географія, кос- відають дійсності і що це не випадкові збіги. Таким чином, обґрун-
мографія і морська навігація були пов’язані з астрологією на ран- тованість астрології повинна бути підтверджена статистично. Од-
ніх етапах свого існування — багато в чому завдяки нерозривному нак наявні дослідження доводять довільність і необґрунтованість
зв’язку астрології й астрономії. астрологічних висновків.
Деякі прихильники астрології вважають, що планети і зорі Отже, якщо астрологію складно обґрунтувати і фізично, і ста-
впливають на людей та процеси на Землі. Тут немає нічого окульт тистично, то, можливо, вона все-таки стосується науки чи бодай
ного, все це можна розрахувати і навіть передбачити. психології? Дійсно, астролог розмовляє з клієнтом, виступає як
Припустімо, що Сонце, Місяць і планети Сонячної системи чи- психолог, а сам клієнт підлаштовує себе під гороскоп і приміряє
нять на земні живі організми істотний вплив і що ступінь і якість на інших астрологічні описи. Відомий астролог Редьяр виступив
цього впливу змінюються залежно від взаємного розташування не- пропагандистом астропсихології та акцентував увагу на розвитку
бесних тіл. закладених в людині якостей і потенціалу. Редьяр використовував
З усіх видів фізичних взаємодій скільки-небудь серйозно мож- ідеї Карла Густава Юнга, котрий запропонував так званий прин-
на говорити лише про гравітацію; інші поля, потоки частинок і ви- цип синхроністичності. Грубо кажучи, згідно з цим принципом,
промінювання від зір і планет в околицях Землі настільки слабкі, будь-які ворожильні системи являють собою символічну мову опи-
що їх реєстрація навіть чутливими сучасними приладами вимагає су цілісних систем, що розвиваються (людини, організації, країни
чималих зусиль. тощо), і певним чином «працюють» синхронно з ними. Утім, як
вони «працюють» — невідомо. Тобто безпосереднього впливу небес- •• Астрологія — псевдонаукове, окультне вчення, що використо-
них тіл, наприклад, на людину немає (або це несуттєво), але, знаю вує віру в зв’язок між земними подіями і положеннями планет
чи стан Сонячної системи в конкретний момент, можна зрозуміти Сонячної системи.
символічний зміст цього моменту і далі застосувати (в силу струк-
турної подібності цілісних об’єктів) безпосередньо до людини. 4. Практична (лабораторна) робота під керівництвом учителя
Астрологія — найбільш зручна ворожільна система, тому що Виконують під час проведення вечірніх спостережень (див. на-
можна дізнатися положення небесних тіл у будь-який момент часу. ступну сторінку).
Проте жодного обґрунтування своїх ідей Юнг не дав. Тут можна го- IV. Домашнє завдання
ворити тільки про те, що він сприйняв на віру відомий герметич- 1. Читати § 7 (п. 1–4).
ний, окультний принцип «що вгорі, те і внизу». 2. Завдання письмово стор. 35 № 7.1.
Підіб’ємо підсумки. Астрологія не є наукою тому, що основні її
положення неможливо ні довести, ні перевірити, їх просто прийма- Лабораторна робота № 1
ють на віру і питання про достовірність не ставлять. «Вивчення зоряного неба за допомогою рухомої карти»
1. Неможливо довести зв’язок земних подій і якостей душі з поло- Мета: ��
женням планет, а існуючі дослідження свідчать про зворотне. ��
2. Нізвідки не можна вивести, що певна планета з конкретним пе- ��
ріодом обертання відповідає саме за той, а не інший параметр. Обладнання: ��
Крім того, у різних традиціях одним і тим самим планетам дали ��
різні якості.
Сформувати і обґрунтувати астрологічну систему будь-якими Хід роботи
або відомими науці засобами неможливо. В основі всієї будівлі Завдання 1. У____________________ (вкажіть своє рідне місце)
астрології лежить віра, а точніше — марновірство в те, що пла- можна спостерігати сузір’я …
нети визначають земні події та якості душі людини. У південній частині неба: ��
��
Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу У східній частині неба: ��
1. Визначте за картою, у якому сузір’ї Сонце перебуває найдовше ��
протягом року, а в якому — найменше? Завдання 2. Знайти сузір’я, розташовані між північчю та пів-
2. Що є причиною видимого зміщення Сонця відносно зір? днем 10 жовтня о 21 годині.
Сузір’я: ��
��
•• Екліптика — це видимий річний шлях, яким переміщається Завдання 3. Знайдіть на карті зоряного неба сузір’я, у яких пе-
Сонце по небесній сфері. ребувають туманності, та перевірте, чи можна їх спостерігати нео-
•• Екліптика — це проекція площини земної орбіти на небесну зброєним оком.
сферу. ��
•• Площина екліптики складає з площиною небесного екватора ____________________________________________________
кут ε = 23°27′ . ��
•• Точкою Овна ( γ ) називається точка на небесній сфері, у якій Завдання 5. Чи можна побачити Діви, Рака, Терезів у північ
Сонце під час свого видимого річного руху змінює своє схилен- 15 вересня? Яке сузір’я перебуватиме в той же час поблизу гори-
ня з південного на північне (21 березня). зонту на півночі?
•• Тропічним роком називається проміжок часу між двома послі- ��
довними проходження центра Сонця через точку Овна. ��
60 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 6/І-5. «Принципи вимірювання часу...» 61
Завдання 5. Які із перелічених сузір’їв: Мала Ведмедиця, Во- Урок 6/І-5

лопас, Візничий, Оріон для цієї широти будуть такими, що не за- Тема. Принципи вимірювання часу (шкали вимірювання і системи відліку). Зоря-
ходять? ний час. Сонячний час: справжній і середній. Рівняння часу. Шкала всесвіт-
�� нього часу. Шкала атомного часу. Координований всесвітній час. Системи
�� відліку: місцевий, всесвітній, поясний час та зв’язок між ними. Лінія зміни
Завдання 6. Чи може для вашої широти 20 вересня Андромеда дат. Літній та зимовий час
Цілі:
перебувати в зеніті? Коли?
• навчальна: перевірити знання учнів з питань програмового матеріалу:
�� основні лінії, кола і точки небесної сфери, визначення небесних коорди-
�� нат; сформувати в учнів уявлення про співвідношення сонячного і зоря-
Завдання 7. На карті зоряного неба знайдіть 5 сузір’їв: Кассіо- ного часу, увести поняття року як одиниці виміру часу руху Землі навколо
пея, Андромеда, Пегас, Лебідь, Ліра та визначте приблизно еква- Сонця, пояснити причину різної тривалості зоряної і сонячної доби, потре-
торіальні координати (схилення та пряме сходження) α -зір цих бу введення літнього часу, потребу існування лінії зміни дат; ознайомити зі
шкалами атомного та координованого часу;
сузір’їв. • розвивальна: формувати вміння застосовувати знання теорії лічби часу для
розрахунків місцевого, поясного, Всесвітнього, зоряного часу;
Назва Схилення Пряме сходження • виховна: з метою формування діалектичного світогляду показати пізнава-
ність світу, діалектичний шлях пізнання — від живого споглядання до аб-
страктного мислення і від нього до практики; показати важливість знань
про природу небесних тіл, їхній рух і розвиток для формування діалектико-
матеріалістичного світогляду і практичної діяльності людини; ознайомити
учнів з деякими філософськими і загальнонауковими ідеями і поняттями
(матеріальність, єдність і пізнаваність світу, просторово-часові масштаби
і властивості Всесвіту, універсальність дії фізичних законів у Всесвіті).
Нові поняття: зоряний час, сонячний час, атомний час, координований Всесвіт-
Завдання 8. Яке сузір’я перебуває поблизу горизонту 5 травня ній час, місцевий, поясний час, лінія зміни дат.
• Учні повинні мати уявлення: методи і одиниці вимірювання часу, викорис-
опівночі? тання зоряного та сонячного часу.
�� • Учні повинні знати: принципи вимірювання і лічби часу, як здійснюється
�� добовий та річний рухи Сонця.
• Учні повинні вміти: пояснити причину різної тривалості зоряної і сонячної
Висновок: �� доби, потребу введення літнього часу, потребу існування лінії зміни дат;
�� формулювати поняття справжньої сонячної доби, середнього Сонця, тро-
пічного року, місцевого, поясного, Всесвітнього та зоряного часу; обґрун-
�� товувати введення шкал атомного і координованого часу;
�� • Міжпредметні зв’язки: географія, , фізика, історія.
1) Географічний глобус Землі.
2) Карта годинних поясів.
3) Зображення різних типів годинників.
4) Презентація «Що таке час?».
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Що таке час?».
3) Зображення різних типів годинників, атлас «А-11» — с. 4–7.
2) Мультимедійний проектор, екран. досить точно може бути визначений зі спостережень. Тому за кутом
3) Презентація «Що таке час?». повороту Землі від деякого початкового положення можна судити
План заняття про час, який минув. За початкове положення Землі приймають
Метод момент проходження площині земного меридіана місця спостере-
ладдя, ТЗН
ження через обрану точку на небі, або, що одне і те саме, момент
ня верхньої (або нижньої) кульмінації цієї точки на даному меридіані.
0,5 хв Бесіда Організаційний момент Тривалість основної одиниці — доби — залежить від обраної
точки на небі.
готовності, забезпечення своєчасного й організо- В астрономії за такі точки приймають:
ваного початку уроку Точки відліку Одиниці часу
1 хв Бесіда Актуалізація знань учнів а) точка весняного рівнодення Зоряний час
14 хв Бесіда Пояснення нового матеріалу
б) центр видимого диска Сонця (справжнє Сонце) Істинний сонячний
1) Загальні положення.
2) Зоряний та сонячний часи. в) «середнє сонце» — фіктивна точка, положення Середній сонячний
3) Одиниці вимірювання часу. якої на небі може бути обчислено теоретично час
4) Різні системи відліку часу для будь-якого моменту часу
Розв’язування задач Тут необхідно відзначити, що ці різні назви часів, так само як
2 хв Підбиття підсумків уроку і всі інші, належать до одного і того самого реального і об’єктивно
1 хв Домашнє завдання існуючого часу. Іншими словами, ніяких різних часів не існує, є
1. Читати § 6. лише різні одиниці вимірювання часу і різні системи його рахунку.
2. Завдання письмово стор. 30 № 6.1, 6.2 Добу і її частки (години, хвилини і секунди) використовують
під час вимірювання коротких проміжків часу. Для вимірювання
Хід уроку великих проміжків часу служить інша одиниця міри, заснована
на русі Землі навколо Сонця,— тропічний рік. Тропічним роком
I. Організаційний момент називають проміжок часу між двома послідовними проходження-
II. Актуалізація знань учнів ми центра істинного Сонця через точку весняного рівнодення. Су-
1. Які природні астрономічні процеси покладені в основу вимірю- купність прийнятого початку відліку і використовуваних одиниць
вання часу? утворює систему вимірювання часу.
2. Коли починається астрономічна весна? В основу систем відліку часу покладені астрономічні методи
його вимірювання, що використовують як еталони:
3. Чому дні рівнодень мають такі назви?
• природний період обертання Землі навколо своєї осі (доба);
4. Які види відліку часу вам відомі?
• період обертання Землі навколо Сонця (рік).
ІІІ. Пояснення нового матеріалу Застосування як еталонів часу періодів коливань атомів речо-
вини є вигідним для точного вимірювання інтервалів часу ( π -ме-
1. Загальні положення зон живе всього 10−15с , σ -частинки — 10−18 с ), але це не дає безпе-
На спостереженнях добового обертання небесного зводу і річно- рервної шкали вимірювання часу.
го руху Сонця, тобто на обертанні Землі навколо осі та на обертанні
Землі навколо Сонця засноване вимірюваня часу. 2. Зоряний та сонячний час
Обертання Землі навколо осі відбувається майже рівномірно, Природою створені такі ідеальні годинники, які незмінно від-
з періодом, що дорівнює періоду обертання небесного зводу, який лічують час. Цей годинник — обертання Землі навколо своєї осі,
або, що одне і те саме, видиме обертання небесної сфери навколо В астрономії час вимірюється зоряною добою.
«умовно нерухомої» Землі. Тривалість зоряного періоду обертання Землі визначається
Тривалість доби, тобто тривалість одного оберту Землі навколо за добовим рухом точки Овна — точки «весняного рівнодення» ( γ ),
своєї осі, можна помітити за спостереженнями якої-небудь зорі або яка займає на небесній сфері цілком певне положення і від неї ведуть
Сонця, звідси і назва доби — зоряна або сонячна та найменування рахунок прямих сходжень ( α ) і зіркових схилень ( δ ) світил.
часу — зоряний або сонячний. Зоряна доба — інтервал часу між двома послідовними прохо-
Приймаючи Землю «умовно нерухомою», можна вважати, що дженнями точки « γ » через полуденну частину місцевого меридіана,
обертання небесної сфери з Сходу ( E ) на Захід ( W ) здійснюється тобто між двома послідовними верхніми кульмінаціями точки « γ ».
рівномірно, як і реальне обертання Землі із Заходу (W) на Схід ( E ). Зоряний місцевий час ( SМ ) — інтервал часу від моменту верх-
У цьому випадку переміщення меридіана світила в ході ви- ньої кульмінації точки « γ » на місцевому меридіані до конкретного
димого добового руху, починаючи з моменту кульмінації світила моменту по зоряному годиннику (рис. 6.2):
на небесному меридіані спостерігача, буде характеризувати про-
тягом часу, а в момент наступної однойменної кульмінації — доба SM = t γ M
закінчиться (рис. 6.1). Кожному географічному меридіану відповідає свій зоряний
місцевий час.
24 г Q 0 г
Зоряний місцевий час на Гринвіцькому меридіані називається
S гринвіцьким зоряним часом (рис. 6.2).
Гринвіцький меридіан
E W
Z
PN Небесний
18 г 6г екватор
W E
P Z1 M1
N
Небесний екватор λE
12 г
Q′
SM1
Рис. 6.1 Z2
∆λ
λW
Небесний меридіан світила можна уподібнити покажчику (го- M2
динниковій стрілці) часу, який минув, а небесний екватор «розді- Sгр
 SM2
лити» на відповідні одиниці і використовувати як шкалу (циферб-
лат годин) для відліку часу.
Оскільки дуга екватора від полуденної частини місцевого мери- Рис. 6.2
діана до меридіана світила вимірює часовий кут ( t ) світила, то між
виміром часових кутів світил і виміром часу існує залежність:
3. Сонячний час
0 г ∼ 0°; 1 г ∼ 15°; 6 г ∼ 90° ; У повсякденному житті зручніше користуватися сонячним ча-
12 г ∼ 180°; 18 г ∼ 270° ; 24 г ∼ 360°. сом.
Справжня сонячна доба — інтервал часу між двома послідовни- секунди) і зоряний гринвіцький час (десятки градусів, градуси і де-
ми верхніми кульмінаціями центру видимого диска Сонця на одно- сятки кутових секунд).
му і тому самому меридіані. Синхронізація сонячного і зоряного часу забезпечувалася з точ-
Сонячна доба «довша» від зоряної на величину добової зміни ністю до 1,4 с в рік. Середнім сонячним часом цілодобово ведеться
прямого сходження ( ∆α ), значення якої змінюється: календарний рахунок днів у році: після 24 годин (однієї доби) ка-
лендарна дата збільшується на одиницю, а рахунок середнього часу
22 грудня — ∆α max = 66,6′ (4 м 26,4 с); починається від 0 до 24 години.
18 вересня — ∆α min = 53,8′ (3 м 35,2 с); 4. Одиниці часу

Таким чином, 23 грудня — найтриваліша істинна сонячна доба,
1 середня доба = 24 сер. години;
а 18 вересня — найкоротша. Різниця між найтривалішою і найко-
ротшою в році істинною сонячною добою досягає 51 с та є наслід- 1 сер. година = 60 сер. хв;
ком еліптичного руху центра тяжіння системи «Земля + Місяць» 1 сер. хв = 60 сер. с;
навколо Сонця. 1 сер. с = 103 мс = 106 мкс .
Користуватися змінною одиницею часу незручно.
1 секунда = 1/86400 частина середньої доби.
Для того щоб отримати постійну одиницю часу, уведені понят-
тя середнього Сонця ⊕ та середньої сонячної доби. Так визначали тривалість «1 с», поки 1955 року не прийняли
Середне Сонце — це фіктивна точка, яка здійснює рух по небес- ефемеридний час.
ному екватору (а не по екліптиці) зі сталою швидкістю. Варіації тривалості середніх діб, одержуваної на основі періоду
Середня сонячна доба — інтервал часу між двома послідовни- обертання Землі, хоча й невеликі, але нерегулярні, і їх не можна пе-
ми на добу нижніми кульмінаціями середнього Сонця на одному редбачити. Саме тому визначення одиниці виміру часу секунди як
й тому самому меридіані ∆α ⊕ = 59,14′ . 1/86400 частини середньої доби виявилося абсолютно недостатнім
Середня сонячна доба «довше» від зоряної на 3 хв 56,56 с та ко- за точністю з огляду на сучасний рівень розвитку науки і техніки.
ротше від істинної ∼ на 8 с. З 1955 року за основу для визначення тривалості «1 с» беруть
Середній час ( T ) — час, який вимірюється середньою сонячною уже не тривалість середньої доби, а тривалість тропічного року.
добою або її частками. Середній час ( T ) можна обчислити за фор- Тропічний рік — проміжок часу між двома послідовними про-
мулою: ходженнями середнього Сонця через точку «g». За 1000 років вна-
слідок уповільнення обертання Землі тривалість тропічного року
⊕
T = tW ± 12 г . зменшується приблизно на 5,3 с.
За початок обліку середнього сонячного часу прийнято північ. У тропічному році зоряної доби міститься рівно на одну добу
Облік середнього сонячного часу від опівночі введений 1925 року. більше.
До 1 січня 1925 р. астрономічна середня доба починалася опівд
ні, а громадянська середня доба — опівночі напередодні. 1 троп. рік = 365,2422 сер. доби = 366,2422 зор. доби
Середня доба служить основою вимірювання часу в повсякден- 1 сер. доб. = 1,002738 зор. доби = 24 г 03 хв 56,6 с зор. од.
ному житті. 1 зор. доб. = 0,997270 сер. доби = 23 г 56 хв 04,1 с сер. од.
Середнім сонячним часом у даний фізичний момент називаєть-
∆S = 1,002738 ∆T , ∆T = 0,997270 ∆S .
ся число середніх годин, хвилин і секунд, які пройшли від початку
середніх діб до даного фізичного моменту. Прийнята за еталон тривалість тропічного року замість три-
1959 року швейцарська фірма «Нарден» виготовила хронометр, валості середньої доби дозволила підвищити точність визначення
який одночасно показує середній сонячний час (години, хвилини, одиниць часу майже в 1000 разів.
1960 року на XI Генеральній конференції з мір та ваг була при- Поясний час. У XIX cт. спостерігалося посилення різних форм
йнята єдина міжнародна система одиниць «СІ» і уточнена середня економічних, політичних та культурних зв’язків між населенням
секунда як: великих національних областей і сусідніх держав. За таких умов
виявилося, що користування місцевим часом супроводжується
1 с = 1/31.556.925,9747 (4.10) численними непорозуміннями.
частина тропічного року, віднесена до дати 1900 р. січня 0,12 годи- 1885 р. Міжнародна конференція 26 держав прийняла систему
ни ефемеридного часу (опівдні 31 грудня 1899 р. за календарем). поясного часу. За нею всю земну кулю було поділено на 24 годинні
пояси з нумерацією від 0 до XXIII. Годинний пояс простягається
5. Різні системи відліку часу по довготі на 15° . Місцевий час середнього меридіана поясу, яким
Ефемеридний час (ЕТ) — система вимірювання часу, у якій користуються в усьому поясі, називається поясним часом. Грани-
тривалість одиниці часу постійна і дорівнює ефемеридній секунді ці поясів проходять по державних кордонах, по границях великих
у формулюванні, зазначеному XI конференцією 1960 року. адміністративних областей та з урахуванням фізико-географічних
Введення ефемеридного часу дало еталон часу, який відповідає об’єктів (гірських хребтів, великих рік і т. ін.).
основній вимозі метрології — постійності самої одиниці вимірю- Нульовий пояс простягається по довготі на 7,5° на захід і стільки
вання в часі. ж на схід від гринвіцького меридіана. Перший пояс лежить в межах
Перехід від Всесвітнього часу (UT) до ефемеридного часу (ЕТ) 7,5– 22,5°, а другий — у межах 22,5– 37,5° і т. ін., різниця між по-
здійснюється за допомогою поправки, яка публікується в Астроно- ясами і місцевим часом в межах поясу не перевищує півгодини.
мічних Щорічниках (в епоху 1970,5 ∆ UT = +39,7 с). Центральний меридіан першого поясу проходить на 15° на схід
Найкраще наближення до ходу абсолютно рівномірного часу від Гринвіча ( λ = 15° = 1h ), другий — на 30° ( λ = 30° = 2h ) і т. д. Отже,
досягли після застосуванням атомних і молекулярних еталонів N — номер поясу — збігається із значенням довготи середнього по-
частоти й часу. ясного меридіана, вираженої в годинах, що значно спрощує розра-
За допомогою атомних еталонів можна з високою точністю хунки. Позначають поясний час буквою Tп. Він дорівнює:
відтворювати тривалість ефемеридної секунди в будь-який період Tп = T0 + N . (6)
часу.
1967 р. XIII Генеральна конференція з мір та ваг дала визначен- Літній час було введено з метою раціональної організації вироб-
ня атомного еталона часу — секунди як інтервалу часу, протягом ничого і суспільного життя великих індустріальних і адміністра-
якого відбувається 9.192.631.770 коливань, що відповідають ре- тивних центрів, рівномірного використання потужностей елек-
зонансній частоті енергетичного переходу між рівнями надтонкої тростанцій протягом доби, денного освітлення для роботи і т. ін.
структури основного стану, атома Цезію-133 за відсутності збурень 16 червня 1930 р. Декретом Ради Народних Комісарів стрілки
зовнішніми полями. годинників в усіх годинних поясах СРСР були переведені на одну
Всесвітнім, або світовим, часом називається місцевий середній годину вперед. Зв’язок декретного часу із Всесвітнім виражається
час гринвіцького меридіана. Його позначають через T0 . Ним корис- співвідношенням TД = T0 + N +1h , а також
туються для обчислення моментів початку і закінчення важливих
астрономічних явищ і даних, які потрібні в астрономічній практи-
( )
TД = TM − λ − N − 1h . (7)
ці, геодезії, мореплавстві та авіації. Їх публікують в астрономічних За декретним часом третього (московського) поясу діяли в СРСР
календарях, астрономічних щорічниках і довідниках. усі види транспорту, засоби зв’язку і т. ін.
Місцевий час пов’язаний із Всесвітнім часом формулою Атомні еталони відтворюють тривалість ефемеридної секунди
з похибкою 1 ⋅10−11 c.
TМ = T0 + λ , Час, який вимірюють за допомогою атомних одиниць, назива-
де λ — довгота, визначена відносно гринвіцького меридіана. ють атомним (АТ).
Атомна система вимірювання часу не дає безперервного і неза- Міжнародна Лінія зміни дат — умовна лінія на поверхні Зем-
лежного від діяльності людини вимірювання часу. У АТ сталою є лі навпроти Гринвіцького меридіана, перетинаючи яку, дата змі-
тільки одиниця — атомна секунда. нюється на один день вперед або назад. Орієнтовно пролягаючи
Астрономічну і атомну системи вимірювання часу застосову- вздовж 180° довготи (з певними відхиленнями для проходження
ють одночасно. повз деякі території та групи островів), вона здебільшого відпові-
До виготовлення молекулярних (атомних) годинників ета- дає границі, що розділяє часові пояси UTC + 12 та UTC — 12. Під
лоном часу були кварцеві годинники, які працювали в 10 разів час перетину Міжнародної Лінії зміни дат із заходу на схід дата
рівномірніше, ніж Земля оберталася навколо своєї осі. (У 1943 р. змінюється на один день, або 24 години, назад, а в разі перетину зі
першою на кварцові годинники перейшла Гринвіцька обсервато- сходу на захід — на один день, або 24 години, вперед.
рія).
Нові (атомні) хранителі часу працюють у 100 разів равномірні- Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
ше за обертання Землі. Перші у світі молекулярні годинники були 1. На скільки годин відрізняється літній час в Україні від Світо-
виготовлені 1948 р. у Швейцарії. вого часу?
АТ1 — міжнародний атомний час. 2. Що означає проміжок часу між двома послідовними прохо-
UTC (SU) — Всесвітній координований час. Це рівномірний дженнями середнього Сонця через точку Овна?
час, шкала якого за необхідності зміщується на 1 с відносно між- 3. На скільки годин відрізняється поясний час м. Києва від грин-
народної атомної шкали часу АТ1 так, щоб розбіжність між UTC віцького часу?
і UT1 залишалася незначною ( 0,7 с). 4. На скільки хвилин сонячна доба довша за зоряну?
Розходження шкал часу UT1 ( Tгр ) і UTC більш ніж на 1 с не до- 5. З якою сталою швидкістю рухається середнє Сонце по екватору?
пускається.
Коригування полягає у введенні додаткової позитивної або не- Що ми дізналися на уроці
гативної секунди (1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня): 1. Час невичерпний, вічний і нескінченний, він не залежить від
•• «+1 с» — остання доба місяця збільшується на 1 с; людини та її свідомості і вимірюється в одному напрямку — від
•• «–1 с» — остання доба місяця зкорочується на 1 с. минулого до майбутнього.
Інформацію про знак та величину ∆Tк повідомляють щоден- 2. В астрономії для вимірювання часу прийнято зоряну добу — ін-
но. Точність визначення ∆Tк за радіосигналами вітчизняних стан- тервал часу між двома послідовними верхніми кульмінаціями
цій — до 0,02 с. точки Овна на одному і тому самому меридіані.
Сигнали точного часу провідних радіостанцій — РБУ (ДВ), 3. Основою для вимірювання часу в повсякденному житті є середня
РВМ, РАТ (КВ) не відхиляються від шкали державного еталона доба — інтервал часу між двома послідовними нижніми кульмі-
часу і частоти більш ніж на 0,00003 с (інших радіостанцій — не націями середнього Сонця на одному і тому самому меридіані.
більше ніж на 0,0001 с). 4. Поділяють такі системи відліку часу:
Мовні сигнали перевірення часу у вигляді 6 імпульсів дають • всесвітній (за Гринвічем);
похибку від 0,1 до 0,5 с (початок останнього шостого сигналу від- • місцевий (меридіани);
повідає 00 хв 00 с чергової години). Державна служба часу і час- • поясний;
тоти визначає еталонний час, зберігає його, передає інформацію • декретний;
про точний час і еталонні частоти за допомогою радіосигналів часу • літній.
і частоти, контролює проходження цих сигналів і повідомляє їх 5. Місцевий час пов’язаний із Всесвітнім часом формулою
поправки. Діяльність Державної служби часу і частоти координує
TМ = T0 + λ ,
Міжнародне бюро часу, яке виробляє узагальнену інформацію про
міжнародний атомний час АТ1. де λ — довгота, визначена відносно гринвіцького меридіана.
72 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 7/І-6. «Календар. Сонячні, місячні та місячно-сонячні календарі...» 73
6. Зоряна доба — це проміжок часу між двома послідовними верх- Урок 7/І-6
німи кульмінаціями точки весняного рівнодення. Тема. Календар. Сонячні, місячні та місячно-сонячні календарі. Юліанський
7. Зоряний час — це час, що минув від верхньої кульмінації точки та григоріанський календарі. Практична робота № 2 «Визначення макси-
весняного рівнодення мальної різниці місцевого часу для шкільного подвір’я та класної кімнати»
Цілі:
IV. Домашнє завдання • навчальна: продовжити ознайомлення учнів зі способами лічби часу, увес-
1. Читати § 6. ти поняття року як одиниці виміру часу руху Землі навколо Сонця, пояс-
2. Завдання письмово стор. 30 № 6.1, 6.2. нити причину різної тривалості сонячного та місячного місяців, різницю
між сонячними, місячними, сонячно-місячними календарями; юліанським
та григоріанським календарями, календарями і літочисленням;
• розвивальна: продовжити формування наукового світогляду в ході озна-
йомлення з основними типами календарів і системами літочислення; пояс-
нити стереотипи, пов’язані з поняттями «високосний рік» і переведенням
дат юліанського та григоріанського календарів; здійснювати політехнічне
і трудове виховання під час викладу матеріалу про календарі і системи лі-
точислення і практичні способи застосування астрометричних знань;
• виховна: формування умінь розв’язувати задачі на розрахунок часу і дат
літочислення і переводити час з однієї системи зберігання та лічби в іншу.
Нові поняття: зоряний час, сонячний час, атомний час, координований Всесвіт-
ній час, місцевий, поясний час, лінія зміни дат.
• Учні повинні мати уявлення: про методи і одиниці вимірювання часу.
• Учні повинні знати: основні типи календарів: місячні, місячно-сонячні, со-
нячні тощо.
• Учні повинні вміти: розв’язувати задачі на переведення одиниць виміру
часу із однієї системи в іншу за формулами, що виражають зв’язок між різ-
ними системами літочислення.
• Міжпредметні зв’язки: географія, фізика, історія.
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Що таке час?».
3) Зображення різних типів годинників, атлас «А-11» — с. 4–7.
Метод на- Наочне при-
ня діяльності учнів, забезпечення їх загальної го-
товності, забезпечення своєчасного й організова-
ного початку уроку
Метод на- Наочне при- Календар — безперервна система числення великих проміжків
вчання ладдя, ТЗН часу, заснована на періодичності явищ природи, особливо виразно
1 хв. Бесіда Актуалізація знань учнів виявляється в небесних явищах (русі небесних світил). З календа-
14 хв Бесіда Пояснення нового матеріалу рем нерозривно пов’язана вся багатовікова історія людської куль-
1) Загальні положення. тури.
2) Місячний календар. Потреба в календарях виникла доволі давно, коли людина не
3) Різновиди календарів.
4) Виконання практичної роботи № 2 вміла ще читати і писати. Календарі визначали настання весни,
літа, осені і зими, періоди цвітіння рослин, дозрівання плодів, збо-
27 хв Закріплення знань учнів
Розв’язування задач ру лікарських трав, змін у поведінці та життя тварин, зміни пого-
ди, час землеробських робіт та багато чого іншого.
Читати § 7 (5), 10 2. Типи календарів
Виділяють три основні типи календарів.
Хід уроку Місячний календар — в його основу покладено синодичний мі-
сячний місяць тривалістю 29,5 середньої сонячної діби. Виник по-
I. Організаційний момент над 30 000 років тому. Рік місячного календаря містить 354 (355)
доби (на 11,25 доби коротше від сонячного) і ділиться на 12 міся-
II. Актуалізація знань учнів ців по 30 (непарні) і 29 (парні) діб у кожному (у мусульманському
1. Які природні астрономічні процеси покладені в основу вимірю- календарі вони називаються: мухаррам, сафар, рабі аль-авваль,
вання часу? рабі ас-сани, Джумада аль-Уля, Джумада аль-Ахіра, раджаб, ша-
2. Коли починається астрономічна весна? абан, рамадан, Шавваль, зуль-каада, зуль-хіджжра). Оскільки
3. Чому дні рівнодень мають такі назви? календарний місяць на 0,0306 доби коротше від синодичного і за
4. Які одиниці часу вам відомі? 30 років різниця між ними сягає 11 діб, в арабському місячному
III. Пояснення нового матеріалу календарі в кожному 30-річному циклі налічується 19 «простих»
років по 354 доби і 11 «високосних» по 355 діб (2-й, 5-й, 7-й, 10-й,
1. Загальні положення 13-й, 16-й, 18-й, 21-й, 24-й, 26-й, 29-й роки кожного циклу). Ту-
У результаті спостережень за зміною положення Сонця над го- рецький місячний календар менш точний: у його 8-річному циклі
ризонтом виникла міра часу — рік. 5 «простих» і 3 «високосних» роки. Новорічна дата не фіксується
Рік — проміжок часу, протягом якого Земля робить один по- (повільно переміщується з року в рік): так, 1421 хіджжри почав-
вний оберт навколо Сонця відносно будь-якого орієнтира (точки). ся 6 квітня 2000 р. і закінчився 25 березня 2001 року. Місячний
Зоряний рік — сидеричний (зоряний) період обертання Землі календар прийнято як релігійний та державний у мусульманських
навколо Сонця, що дорівнює 365,256320... середньої сонячної доби. державах Афганістані, Іраку, Ірані, Пакистані, ОАР і інших. Для
Аномалістичний рік — проміжок часу між двома послідовними планування та регулювання господарської діяльності паралельно
проходженнями середнього Сонця через точку своєї орбіти (зазви- застосовуються сонячний і місячно-сонячний календарі.
чай перигелій), дорівнює 365,259641 ... середньої сонячної доби. Сонячний календар, в основу якого покладено тропічний рік.
Тропічний рік — проміжок часу між двома послідовними прохо- Виник понад 6000 років тому.
дженнями середнього Сонця через точку весняного рівнодення, до- Юліанський сонячний календар «старого стилю» було розроб
рівнює 365,2422 ... середньої сонячної доби або 365d05h48m46,1s. лено олександрійським астрономом Созігеном, а введено імпера-
Всесвітній час визначається як місцевий середній сонячний час тором Юлієм Цезарем у Стародавньому Римі 46 р. до н. е. На Русі
на нульовому (Гринвіцькому) меридіані. юліанський календар було прийнято 988 р. н. е. У юліанському ка-
лендарі тривалість року визначається в 365,25 доби; три «простих» Місячно-сонячний календар — у ньому рух Місяця узгоджуєть-
роки налічують по 365 діб, один високосний — 366 діб. У році 12 мі- ся з річним рухом Сонця. Рік складається з 12 місячних місяців по
сяців по 30 і 31 день кожен (окрім лютого). Юліанський рік відстає 29 і по 30 діб у кожному, до яких для обліку руху Сонця періодично
від тропічного на 11 хвилин 13,9 секунди на рік. За 1500 років його додаються «високосні» роки, що містять додатковий 13-й місяць.
застосування накопичилася помилка в 10 діб. У результаті «прості» роки тривають 353, 354, 355 діб, а «високос-
У григоріанському сонячному календарі «нового стилю» трива- ні» — 383, 384 або 385 діб. Виник на початку I тисячоліття до н. е.,
лість року становить 365,242500 доби. 1582 року юліанський ка- застосовувався в Стародавньому Китаї, Індії, Вавилоні, Іудеї, Гре-
лендар за указом Папи Римського Григорія XIII був реформований ції, Римі. На сьогодні прийнятий в Ізраїлі (початок року припадає
згідно з проектом італійського математика Луїджі Ліліо Гараллі на різні дні між 6 вересня і 5 жовтня) і застосовується, поряд з дер-
(1520–1576 рр.). Рахунок днів пересунули на 10 діб вперед і домо- жавним, у країнах Південно-Східної Азії (В’єтнам, Китай тощо).
вилися кожне сторіччя, яке не ділиться на 4 без залишку (1700, Крім вищеописаних основних типів календарів, у деяких регі-
1800, 1900, 2100 і т. ін.), не вважати високосним. У такий спо- онах Землі були створені і до сих пір застосовують календарі, що
сіб за кожні 400 років виправляється помилка в 3 доби. Помилка враховують видимий рух планет на небесній сфері.
в 1 добу «набігає» за 2735 років. Нові століття і тисячоліття почи- Східний місячно-сонячно-планетний 60-річний календар ба-
наються з 1 січня «першого» року даного століття і тисячоліття. зується на періодичності руху Сонця, Місяця і планет Юпіте-
Так, XXI століття і III тисячоліття нашої ери (н. е.) розпочалося 1 ра й Сатурна. Виник на початку II тисячоліття до н. е. у Східній
січня 2001 року за григоріанським календарем. та Південно-Східній Азії. На сьогодні його використовують у Ки-
У нашій країні до революції застосовувався юліанський кален- таї, Кореї, Монголії, Японії та деяких інших країнах цього регіону.
дар «старого стилю», помилка якого до 1917 року становила 13 діб. У 60-річному циклі сучасного східного календаря налічуєть-
1918 року в країні було введено григоріанський календар «нового ся 21 912 діб (у перших 12-ти роках міститься 4371 доба, у других
стилю» і всі дати зрушилися на 13 діб вперед. і четвертих — 4400 і 4401 доба, у третіх і п’ятих — 4370 діб). У цей
Переведення дат юліанського календаря на григоріанський ка- проміжок часу укладається два 30-річних цикли Сатурна (дорівню-
лендар здійснюється за формулою: ють сидеричним періодам його обертання TСатурна = 29,46 ≈ 30 років),
приблизно три 19-річних місячно-сонячних циклів, п’ять 12-річ-
Tг = Tю + n , n = C - C1/4 - 2,
них циклів Юпітера (дорівнює сидеричним періодам його обертан-
де Tг і Tю — дати за григоріанським і юліанським календарем; ня ТЮпітера = 11,86 ≈12 років) і п’ять 12-річних місячних циклів.
n — ціле число днів, C — число повних минулих століть, C1 — Кількість днів у році не постійна і може становити в «прості» роки
найближче число століть, кратне чотирьом. 353, 354, 355 діб, у високосні — 383, 384, 385. Початок року в різ-
Існують різновиди сонячних календарів. них державах припадає на різні дати з 13 січня до 24 лютого. По-
Перський календар визначав тривалість тропічного року точний 60-річний цикл почався 1984 року.
в 365,24242 доби. 33-річний цикл включає в себе 25 «простих» Центральноамериканський календар культур індіанців майя
і 8 «високосних» років. Він точніший від григоріанського: помил- та ацтеків застосовувався в період близько 300–1530 рр. н. е. За-
ка в 1 рік «набігає» за 4500 років. Розроблено Омаром Хайямом снований на періодичності руху Сонця, Місяця і синодичних пері-
1079 року; застосовувався на території Персії і ряду інших держав одів обертання планет Венери (584d) і Марса (780d). «Довгий» рік
до середини XIX століття. тривалістю 360 (365) діб складався з 18 місяців по 20 діб у кожному
Коптський календар схожий на юліанський: у році налічуєть- та 5 святкових днів. Паралельно в культурно-релігійних цілях ви-
ся 12 місяців по 30 діб; після 12 місяця в «простому» році додається користовувався «короткий рік» з 260 діб (1/3 синодичного періоду
5, у «високосному» — 6 додаткових днів. Використовується в Ефі- обертання Марса). Він ділився на 13 місяців по 20 діб у кожному;
опії і деяких інших державах (Єгипет, Судан, Туреччина і т. ін.) «номерні» тижні складалися з 13 днів, що мали свій номер і назву.
на території проживання коптів. Тривалість тропічного року була визначена з високою точністю
в 365,2420 d (помилка в 1 добу накопичується за 5000 років!); Мі- У Візантійській імперії і пізніше, за традицією, на Русі — від
сячного синодичного місяця — 29,53059 d. прийняття християнства князем Володимиром Святославовичем
До початку ХХ століття зростання міжнародних наукових, (988 р. н.е.) до указу Петра I (1700 р. н. е.) лічба років велася «від
технічних і культурно-економічних зв’язків зумовило необхід- створення світу»: за початок відліку була прийнята дата 1 вересня
ність створення єдиного, простого і точного Світового календаря. 5508 до н. е (перший рік «візантійської ери»). У Стародавньому Із-
Існуючі календарі мають численні недоліки, що стосуються від- раїлі (Палестині) «створення світу» сталося пізніше: 7 жовтня 3761
повідності тривалості тропічного року і дат астрономічних явищ, до н. е. (перший рік «єврейської ери»). Існували й інші, відмінні від
пов’язаних з рухом Сонця по небесній сфері, нерівної і непостійної найбільш поширених вищевказаних ер «від створення світу».
тривалості місяців, неузгодженості чисел місяця і днів тижня, не- Сучасне літочислення — «наша ера», «нова ера» (н. е.), «ера від
відповідності їх назв положенню в календарі тощо. Різдва Христового» (Р. Х.), Anno Domeni (AD — «рік Господа») — ве-
Ідеальний вічний календар має незмінну структуру, що дозво- дуть від довільно обраної дати народження Ісуса Христа. Оскільки
ляє швидко і однозначно визначати дні тижня за будь-якої кален- в жодному історичному документі вона не вказана, а Євангелія су-
дарної дати літочислення. Один із найкращих проектів вічних ка- перечать одне одному, учений чернець Діонісій Малий у 278 р. ери
лендарів був рекомендований до розгляду Генеральною Асамблеєю Діоклетіана вирішив «науково», на основі астрономічних даних, об-
ООН 1954 року. Навіть за схожості з григоріанським календарем числити дату епохи. В основу розрахунків було покладено 28-річне
він був простішим і зручнішим. Тропічний рік ділиться на 4 квар- «сонячне коло» — проміжок часу, за який числа місяців припада-
тали, що містять 91 добу (13 тижнів). Кожний квартал починається ють точно на ті самі дні тижня, і 19-річне «місячне коло» — промі
з неділі і закінчується суботою; складається з 3 місяців (у першому жок часу, за який однакові фази Місяця припадають на одні й ті самі
місяці 31 доба, у другому і третьому — 30 діб). У кожному місяці дні місяця. Утворення циклів «сонячного» і «місячного» кола з по-
26 робочих днів. Перший день року завжди неділя. Цей проект ви- правкою на 30-літній час життя Христа (28 ‘19S + 30 = 572) дало
явився нереалізованим з релігійних міркувань. Уведення єдиного початкову дату сучасного літочислення. Лічба років «від Різдва
Світового вічного календаря залишається однією з проблем сучас- Христового» «приживалася» дуже повільно, аж до XV століття н. е.
ності. Навіть 1000 років тому в офіційних документах Західної Європи за-
Початкова дата і наступна система літочислення називаються значалося 2 дати: від створення світу і від Різдва Христового (AD).
ерою. Початкову точку відліку ери називають її епохою. У мусульманському світі за початок літочислення було при-
З давніх часів початок певної ери (відомо понад 1000 ер у різ- йнято 16 липня 622 року нашої ери — день хіджжри (переселення
них державах різних регіонів Землі, у тому числі 350 в Китаї пророка Мохаммеда з Мекки в Медину).
і 250 в Японії) і весь хід літочислення пов’язували з важливими Для зручності астрономічних і хронологічних розрахунків
легендарними, релігійними або (рідше) реальними подіями: часом з кінця XVI століття застосовується запропоноване Ж. Скалігером
царювання певних династій та окремих імператорів, війнами, ре- літочислення юліанського періоду (JD). Безперервний рахунок
волюціями, олімпіадами, заснуванням міст і держав, «народжен- днів ведеться з 1 січня 4713 до н. е.
ням» бога (пророка) або «створенням світу». IV. Закріплення знань
За початок китайській 60-річної циклової ери прийнята дата
1-го року царювання імператора Хуанді — 2697 р. до н. е. Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
У Давній Греції лічба часу велася за олімпіадами, з епохи 1 лип- 1. Яка найбільша кількість неділь може бути в лютому?
ня 776 р. до н. е. У Стародавньому Вавілоні «ера Набонассара» роз- 2. 1 січня сонячний годинник показує 10 годину ранку. Який час
почалася 26 лютого 747 р. до н. е. показують у цей момент ваш годинник?
У Римській імперії рахунок вівся від заснування Рима з 21 квіт- 3. Визначте різницю в показаннях точних годинника і хрономе-
ня 753 р. до н. е. і з дня заступання на престол імператора Діоклеті- тра, що йде за зоряним часом, через 1 рік після їх одночасного
ана 29 серпня 284 р. н. е. пуску.
Виконання практичної роботи № 2 (інструкція нижче) Вимірювання часу зоряною і сонячною добою пов’язано з гео-
Залежно від рівня підготовки класу, можливості доступу до ме- графічним меридіаном. Час, який вимірюють на певному мериді-
режі Інтернет учитель може обрати для виконання роботи один, два ані, називається місцевим часом цього меридіана, він однаковий
або всі три варіанти, розділивши учнів на групи й запропонувавши для всіх пунктів, що розташовані на цьому меридіані. Внаслідок
кожній виконати роботу за окремим (одним) варіантом. обертання Землі із заходу на схід місцевий час в один і той же мо-
Якщо немає можливості провести астрономічні спостережен- мент на різних меридіанах різний. Наприклад, на меридіані, що
ня, можна використати для розрахунків перший і третій варіанти. лежить на 15° на схід від даного, місцевий час буде більше на 1 год,
Сучасні мобільні телефони мають функції GPS, за допомогою а на меридіані, розташованому на 15° на захід,— менше на 1 год,
яких легко визначити координати (довгота та широта місця спо- ніж на даному меридіані. Різниця місцевих часів двох пунктів до-
стереження), що значно полегшує виконання роботи. рівнює різниці їх довгот, вираженої в годинній мірі.
Третій варіант роботи передбачає визначення широти місця Таким чином, виконуючи цю роботу, необхідно визначити дов-
спостереження за допомогою гномона, значення якої учитель може готу кожної з двох точок земної поверхні, для яких визначають різ-
повідомити учням (або учні можуть скористатися довідниками), ницю місцевого часу.
тому виконання роботи також значно спрощується. Місцевий час у двох пунктах ( T1 і T2 ) відрізняється рівно на-
стільки, наскільки відрізняється їх географічна довгота:
T1 − T2 = λ1 − λ 2 .
•• Календар — безперервна система числення великих проміжків
Таким чином, необхідно визначити довготи двох точок для
часу, заснована на періодичності явищ природи, особливо ви-
шкільного подвір’я та класної кімнати.
разно виявляється в небесних явищах (рух небесних світил).
Виконайте запропоноване завдання згідно з варіантом, вказа-
•• Місячний календар — в його основі лежить синодичний місяч-
ним учителем.
ний місяць тривалістю 29,5 середньої сонячної доби.
•• Сонячний календар — в його основу покладено тропічний рік. І варіант виконання завдання
•• Нині в більшості країн світу прийнято сонячний григоріан- (з використанням мережі Інтернет)
ський календар. 1. Зайдіть на сайт http://3planeta.com/googlemaps/karty-google-
•• У григоріанському календарі роки, що закінчуються двома ну- maps.html, де розміщена супутникова карта в режимі реально-
лями, за винятком 1600, 2000, 2400 і т. д. (тобто тих, у яких го часу.
число сотень ділиться на 4 без остачі), не вважаються високос-
ними. Так і виправляють похибку на 3 доби, що накопичуєть-
ся за 400 років. Отже, середня тривалість року в новому стилі
дуже близька до періоду обертання Землі навколо Сонця.
Читати § 7 (5), 10.
Практична робота № 2
«Визначення максимальної різниці місцевого
часу для шкільного подвір’я та класної кімнати»
Теоретичні відомості
Місцевий час — час, визначений для певного місця на Землі;
залежить від географічної довготи місця і однаковий для всіх точок
на одному меридіані.
2. Введіть адресу об’єкта в рядку пошуку, розміщеному нижче Географічні координати Довгота
Північний полюс
від супутникової карти. Натисніть пошук. Якщо об’єкт зна-
йдений, карта Google поінформує вас і перемістить до шуканих
координат. Нульовий меридіан
3. Переміщайтеся всередині карти Google maps, користуючись
вбудованою в карту панеллю керування.
4. Визначити координати можна у всіх режимах роботи карти.
Широта і довгота відстежуються та записуються після клацан-
ня лівою кнопкою миші. Широта
5. Визначивши необхідні координати (довготу і широту) і запи- Південний полюс Екватор
савши їх, пізніше можна повернутися до необхідного об’єкта
на карті Google (для цього довготу і широту вводять через кому Географічна довгота — кут, що відлічують від нульового мери-
в рядку пошуку, що внизу карти Google. За картою Google зруч- діана — від 0° до 180°. Якщо лічбу ведуть на захід від Гринвіча,
но визначати адреси у великих містах). то це буде західною довготою, якщо на схід, то східною. Довгота
6. Різниця довгот показує, наскільки точка зміщена на захід або схід від нульового
меридіана.
Градусом географічної довготи є 1/360 частина еквато-
ра. Оскільки Земна куля робить повний оберт навколо своєї осі
за 24 год, то за 1 год Земля проходить 15° довготи. Відповідно:
1° довготи = 4 хвилини
1′ = 4 секунди
1′′ = 1/15 секунди
7. З урахуванням цього результату визначаємо різницю довгот
в градусній мірі — 0,0001° , Існує спосіб визначення географічної довготи вашого місцероз-
ташування за допомогою годинника. Для цього необхідно мати го-
15° — 1 год динник, час якого виставлено за місцем з відомою довготою, і від-
0,0001° — x год мітити його показання опівдні за місцевим часом, а різницю цього
Що складає 4,6 ⋅10−7 = 0,0015 c . часу перевести в градусну міру.
ІІ варіант виконання завдання
(визначення довготи двох точок земної поверхні)
1. Визначення довготи
Екватор ділить земну кулю на Північну і Південну півкулю. Та-
кож існують паралелі і меридіани. Паралелі — це кола, паралельні
до екватора. Меридіани — кола, перпендикулярні до екватора. Ну-
льовий меридіан проходить через Гринвіцьку обсерваторію в Лон-
Місцевий
доні. Система паралелей і меридіанів являє собою координатну сіт-
південь
ку, яку використовують для визначення місця розташування.
Географічні координати складаються з широти та довготи, що
являють собою кутові величини, за допомогою яких можна визна-
чити положення точки в будь-якій частині земної кулі.
2. Визначення місцевого півдня За допомогою рулетки виміряйте відстань r (див. рисунок).

2. Визначення географічної широти місця спостереження за гно-
W E моном (у денний час).
2.1. Установіть на астрономічному майданчику гномон певної
фізкабінет Шкільний майданчик висоти ( KB ).
2.2. Випишіть з астрономічного календаря значення схилення
Сонця на дату спостереження (або скористайтеся для цьо-
го картою зоряного неба).
K
Відзначаючи точками положення кінця тіні від гномона і мо-
менти часу за годинником до і після Півдня, знаходимо момент
часу tп = Tп, коли довжина тіні мінімальна — lmin .
N
Істинний сонячний час T0 опівдня дорівнює 12 годинам, а наш
годинник показує час tп = Tп . O
Так ми знаходимо полуденний час Tп . B S
2.3. Виміряйте довжину тіні ( BO ) гномона в той момент, коли
T0 = 12h
Tп = 14h27m50s вона лягає уздовж полуденної лінії NS, тобто стає найко-
+1m00s ротшою в цей день.
-—-—-—-—-—-—- 2.4. Обчисліть шукану широту за формулою: ϕ = 90° + δ ∅ − h∅ ,
Tп = 13h48m50s KB
де h∅ = arctg .
(з урахуванням табличних даних на 5 вересня). BO
Таким чином, різниця складає 2h27m50s ≈ 148m. 3. За формулою RM = RЗ ⋅ sin (90 − ϕ ) обчисліть радіус паралелі,
Оскільки Земля обертається на 1° за 4 хвилини, обчислимо, на якій розташоване ваше місто (т. M ).
на скільки градусів Земля обернеться за 148′ . Прямовисна
P
лінія
148′ : 4′ = 37° .
Начальний RM M Меридіан
Отже, необхідно визначити довготу місця спостереження у двох
меридіан точки М
точках — на рівні фізичного кабінету та на шкільному майданчику.
(Роботу проводять дві групи одночасно, головне — правильно визна-
чити місця розташування гномонів. Для вимірювання довготи точки C ϕ
для спостереження мають перебувати на лінії схід—захід). O λ
Визначивши таким чином довготи двох точок, знаходять різ-
Екватор N
ницю між значеннями в градусній мірі, яку переводять в години
(точніше, в секунди годин).
ІІІ варіант виконання роботи

(через визначення географічної широти місця спостереження) P′
1. Визначення відстані між двома точками спостереження (місце 3. За формулою l = 2πRM обчисліть довжину паралелі.
розташування гномона та класної кімнати). 4. Оскільки на довжину l — 360° , то RM — x° .
86 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 8/І-7. «Системи світу Птолемея і М. Коперника...» 87
5. X — отриманий результат необхідно перевести в секунди го- Урок 8/І-7

динної міри, це і буде різницею місцевого часу для двох точок Тема. Системи світу Птолемея і М. Коперника. Закони Кеплера та їх зв’язок із за-
земної поверхні. конами Ньютона. Елементи орбіт та їх геометричне подання. Узагальнення
законів Кеплера. Космічні швидкості на поверхнях небесних тіл та у про-
сторі. Рух штучних супутників і автоматичних міжпланетних станцій
Порівняйте результати ваших обчислень з іншими групами,
Цілі:
які виконували це завдання в інший спосіб. Який спосіб дає точні- • навчальна: дати поняття про небесну механіку (про предмет, методи й ін-
ший результат? струменти небесної механіки, її зв’язок з іншими науками й основними ета-
пами розвитку), розглянути закони руху космічних тіл у центральному полі
тяжіння (закони Кеплера), траєкторії руху космічних тіл та їх основні харак-
теристики, вивести формулу для обчислення першої космічної швидкості,
ознайомити з величинами інших космічних швидкостей;
• розвивальна: продовжити формування умінь розв’язувати задачі на засто-
сування законів руху космічних тіл і формул космічних швидкостей;
• виховна: продовжити формування наукового світогляду в ході ознайом-
лення з історією людського пізнання і пояснення причин небесних явищ,
обумовлених рухом космічних тіл; здійснювати політехнічне і трудове ви-
ховання в ході викладу матеріалу про практичні способи застосування
знань небесної механіки в космонавтиці; розкрити суперечливе ставлення
науки і релігії до проблеми передбачення майбутніх подій на прикладі ві-
щування місячних і сонячних затемнень.
Нові поняття: ексцентриситет, небесна механіка, закони Кеплера.
• Учні повинні мати уявлення: про небесну механіку (предмет її досліджень,
зв’язок з іншими науками, основні етапи історії і вчених, що зробили най-
більший внесок у розвиток небесної механіки); про відмінності між систе-
мами світу Птолемея і Коперника.
• Учні повинні знати: закони руху космічних тіл у центральних полях тяжін-
ня Кеплера, про зв’язок між формою орбіти космічних тіл; значення І, ІІ,
ІІІ космічних швидкостей (для Землі), елементи орбіт.
• Учні повинні вміти: розв’язувати задачі на застосування законів руху кос-
мічних тіл для обчислення їхніх орбіт і космічних швидкостей, наводити
приклади використання законів Кеплера; обґрунтовувати використання
законів руху небесних тіл для практичних потреб космонавтики, особли-
вості рухів штучних супутників і автоматичних міжпланетних станцій.
• Міжпредметні зв’язки: географія, геометрія, креслення, історія, фізика.
1) Портрети Птолемея, Коперника, Кеплера, Ньютона.
2) Динамічна модель Сонячної системи.
3) Фотозображення Сонця і Місяця під час затемнень.
4) Презентація «Закони Кеплера».
5) Відеофрагмент «Небесна механіка».
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Закони Кеплера».
2) Динамічна модель Сонячної системи.
3) Атлас «А-11» — с. 4–7.
3) Презентація «Закони Кеплера». мічних апаратів, що запускають для їх дослідження. Але ще в XIX
4) Відеофрагмент «Небесна механіка». ст. розрахунок збурень дозволив зробити одне з найбільш відомих
План заняття у науці відкриттів «на кінчику пера» — відкриття планети Нептун.
Метод Проводячи черговий огляд неба в пошуку невідомих об’єктів, Ві-
Час навчан- Зміст роботи льям Гершель 1781 р. відкрив планету, названу згодом Ураном. Че-
ладдя, ТЗН
ня
рез півстоліття стало очевидно, що спостережуваний рух Урана не
узгоджується з обчислеим навіть у разі врахування збурень з боку
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної усіх відомих планет. На основі припущення про наявність ще одні-
готовності, забезпечення своєчасного й організо- єї «зауранової» планети були зроблені обчислення її орбіти і поло-
ваного початку уроку ження на небі. Незалежно один від одного задачу розв’язали Джон
1 хв. Бесіда Актуалізація знань учнів Адамс в Англії і Урбен Левер’є у Франції. На основі розрахунків
25хв Бесіда Пояснення нового матеріалу Левер’є німецький астроном Іоганн Галлі 23 вересня 1846 р. виявив
1) Розвиток уявлень про Сонячну систему.
у сузір’ї Водолія невідому раніше планету — Нептун. Це відкрит-
2) Петлеподібний рух планет.
3) Йоганн Кеплер та Ісаак Ньютон. тя стало тріумфом геліоцентричної системи, найважливішим під-
4) Закони Кеплера. твердженням справедливості закону всесвітнього тяжіння. Надалі
5) Закон всесвітнього тяжіння Ньютона. в русі Урана і Нептуна були помічені збурення, які стали підставою
6) Конічні перерізи.
7) Ревізія законів Кеплера. для припущення, що в Сонячній системі існує ще одна планета. Її
15 хв Закріплення нового матеріалу пошуки увінчалися успіхом лише 1930 р., коли після перегляду
Розв’язування задач великої кількості фотографій зоряного неба було відкрито Плутон.
2 хв Підбиття підсумків уроку Тож сьогодні ми вивчимо закони, які дозволи спочатку теоретично
1 хв Домашнє завдання передбачити, а потім і знайти небесний об’єкт на зоряному небі.
1.Читати § 9 (п. 2–3).
2. Завдання письмово стор. 47 № 9.1 1. Розвиток уявлень про Сонячну систему
Перша наукова геоцентрична система світу почала формува-
Хід уроку тися в працях Арістотеля й інших учених Давньої Греції. Свого
завершення вона здобула в роботах давньогрецького астронома
I. Організаційний момент Птолемея. Відповідно до цієї системи в центрі світу розташована
Земля, звідки й пішла назва — геоцентрична. Всесвіт обмежений
кришталевою сферою, на якій розташовані зорі. Між Землею і сфе-
1. Що таке небесна механіка? Що вона вивчає?
рою рухаються планети, Сонце і Місяць. Древні вважали, що рівно-
2. Про які системи світу ви чули?
мірний коловий рух — це ідеальний рух і що небесні тіла саме так
3. Як ви вважаєте, чому наша планетна система називається Со-
і рухаються. Але спостереження показували, що Сонце і Місяць ру-
нячною?
хаються нерівномірно, і для усунення цієї очевидної суперечності
III. Пояснення нового матеріалу довелося припустити, що вони рухаються по колу, центри яких не
Вступне слово вчителя збігаються ні з центром Землі, ні між собою. Ще більш складний
— Під час проходження астероїдів і комет поблизу Юпітера, по- петлеподібний рух планет довелося подати як суму двох колових
мітні відхилення цих об’єктів. Це так звані збурення. На сьогодні рівномірних рухів. Така система дозволяла з достатньою для спо-
збурення враховують під час обчислення положення планет, їх су- стережень точністю обчислювати взаємне розташування планет
путників та інших тіл Сонячної системи, а також траєкторій кос- на майбутнє. Петлеподібний рух планет ще тривалий час залишав-
ся загадкою і знайшов своє пояснення тільки в ученні великого закони Кеплера є наслідками закону тяжіння, який відкрив Нью-
польського астронома Миколи Коперника. тон у 23 роки. У цей час у 1664–1667 рр. у Лондоні лютувала чума.
1543 року вийшла друком його книга «Про обертання небесних Трініти-коледж, у якому викладав Ньютон, було розпущено на не-
сфер». У ній була викладена нова геліоцентрична система світу. визначений термін, щоб не поширювати серед працівників та учнів
Відповідно до цієї системи в центрі світу знаходиться Сонце. Пла- епідемію. Ньютон повернувся до себе на батьківщину і за два роки
нети, у тому числі і Земля, обертаються навколо Сонця по колових здійснив переворот у науці, зробивши три найважливіших відкрит-
орбітах, а Місяць — навколо Землі й одночасно із нею — навколо тя: диференціальне й інтегральне числення, пояснення природи
Сонця. Точність під час визначення положень планет збільшилася, світла і закон всесвітнього тяжіння. Ісаака Ньютона було урочис-
правда, незначною мірою, але саме система Коперника дозволила то поховано у Вестмінстерському абатстві. Над його могилою ви-
просто пояснити петлеподібний рух планет. Учення Коперника за- сочіє пам’ятник з погруддям та епітафією «Тут спочиває сер Ісаак
вдало нищівного удару по геоцентричній системі світу. Воно дале- Ньютон, дворянин, що майже божественним розумом перший до-
ко вийшло за рамки астрономії, давши потужний поштовх для роз- вів зі смолоскипом математики рух планет, шляхи комет і припли-
витку всього природознавства. ви океанів… Нехай смертні радіють, що існувала така окраса роду
людського».
2. Петлеподібний рух планет
Неозброєним оком ми можемо спостерігати п’ять планет — Закони Кеплера
Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Планети належать Перший закон Кеплера. Усі планети Сонячної системи обер-
до тих світил, що не тільки беруть участь у добовому обертанні не- таються навколо Сонця по еліптичних орбітах, в одному з фокусів
бесної сфери, але й зміщуються на тлі зодіакальних сузір’їв, тому яких перебуває Сонце.
що вони обертаються навколо Сонця. Саме це є причиною того, що (Під дією сили тяжіння одне небесне тіло рухається в полі тя-
планет, як і Сонця, немає на зоряних картах. Якщо простежити жіння іншого небесного тіла по одному з конічних перерізів —
за щорічним переміщенням якоїсь планети, щотижня відзначаючи колу, еліпсу, параболі або гіперболі.)
її положення на зоряній карті, то можна виявити головну особли-
вість видимого руху планети: планета описує на тлі зоряного неба Центр еліпса
петлю. Це пояснюється тим, що ми спостерігаємо рух планет не M
з нерухомої Землі, а із Землі, що обертається навколо Сонця. Радіус-вектор
3. Йоганн Кеплер та Ісаак Ньютон

Два найвидатніших учені набагато випередили свій час. Вони F1 O F2
Перигелій (П) Афелій (А)
створили науку, що називається небесною механікою, тобто від- Сонце
крили закони руху небесних тіл під дією сил тяжіння, і навіть якби Середня відстань
їхні досягнення обмежилися тільки цим, вони все одно б увійшли
до пантеону великих світу цього. Так трапилося, що вони не пере-
тнулися в часі. Тільки через тринадцять років після смерті Кепле-
ра народився Ньютон. Обидва вони були прихильниками геліоцен- Рис. 8.1
тричної системи Коперника. Багато років вивчаючи рух Марса,
Кеплер експериментально відкрив три закони руху планет, ще не Еліпсом (рис. 8.1) називається плоска замкнута крива, для якої
розуміючи, чому планети рухаються так, а не інакше. (Тихо Браге, сума відстаней кожної її точки від двох точок, які називаються фо-
наставник Кеплера, передав своєму учневі дані десятирічних спо- кусами, залишається сталою. Ця сума відстаней дорівнює довжині
стережень за рухом Марса.) Це сталося за більш ніж п’ятдесят ро- великої осі еліпса. Точка O — центр еліпса, F1 і F2 — фокуси. Сон-
ків до відкриття Ньютоном закону всесвітнього тяжіння. Усі три це знаходиться в цьому разі у фокусі F1 .
Найближча до Сонця точка орбіти називається перигелієм,

найвіддаленіша — афелієм. Лінія, що з’єднує будь-яку точку еліп- M
са з фокусом, називається радіус-вектором. Відношення відстані
F2
між фокусами до великої осі (до найбільшого діаметра) називаєть-
ся ексцентриситетом e . Еліпс тим сильніше витягнутий, чим біль- S2 v2
v1 S1 F1
ший його ексцентриситет. Велика піввісь еліпса a — середня від- t2
стань планети до Сонця. t1
Так, швидкість комети Галлея в перигелії дорівнює 55 км/с,

Гіпербола а в афелії — 0,9 км/с. Найближчий до Сонця Меркурій оббігає на-
Коло
вколо світила за 88 днів. За ним рухається Венера, і рік на ній триває
225 земних діб. Земля обертається навколо Сонця за 365 діб, тобто
рівно за один рік. Марсіанський рік майже вдвічі довший від земно-
го. Юпітеріанській рік дорівнює майже 12 земним рокам, а далекий
Еліпси Сатурн обходить свою орбіту за 29,5 року! Словом, чим далі плане-
та від Сонця, тим триваліший на ній рік. Іоганн Кеплер намагався
Парабола знайти залежність між розмірами орбіт різних планет і часом їх
обертання навколо Сонця. 15 травня 1618 р. після безлічі невдалих
По еліптичних орбітах рухаються і комети й астероїди. Коло спроб Кеплер встановив нарешті дуже важливе співвідношення.
має e = 0, еліпса — 0 < e < 1, парабола — e = 1, у гіперболи e > 1. Третій закон Кеплера. Квадрати періодів обертання планет
Орбіти планет — еліпси — мало відрізняються від кіл; їх екс- навколо Сонця відносяться як куби їхніх середніх відстаней від
центриситети малі. Наприклад, ексцентриситет орбіти Землі Сонця:
е = 0,017 .
Орбіта небесного тіла також залежить від швидкості у певній T12 a3
2
= 13 .
точці простору: T2 a2
Перша космічна швидкість для тіл, що рухаються по колу, для Основна задача небесної механіки — це дослідження руху не-
ШСЗ на низькій навколоземній орбіті — 7,78 км/с: бесних тіл під дією сил всесвітнього тяжіння, а саме: обчислення
орбіт планет, комет, астероїдів, штучних супутників Землі, кос-
G ( M + m) мічних апаратів, зір у подвійних і кратних системах. Усі задачі
vI = .
r в математичному плані дуже складні і за рідкісним винятком об-
Друга космічна швидкість для тіл, що рухаються по парабо- числюються тільки числовими методами за допомогою найпотуж-
лі,— 11,02 км/с: ніших ЕОМ. Однак модельні задачі, у яких тіла розглядають як ма-
теріальні точки, нехтуючи впливом інших тіл, можна розв’язати
2G ( M + m) в загальному вигляді, тобто одержати формули для орбіт планет
vII = .
r і супутників. Найпростішою вважають задачу двох тіл, коли одне
Третя космічна швидкість (тіло покине Сонячну систему) — значно більше за інше і система відліку пов’язана з цим тілом.
42 км/с. Саме для цього випадку три закони руху планет відносно Сон-
Другий закон Кеплера. Радіус-вектор планети за однакові про- ця німецький астроном Йоганн Кеплер вивів емпірично на початку
міжки часу описує рівні площі: швидкість руху планет максималь- XVII століття. Кеплеру були відомі: координати Марса на небесній
на в перигелії й мінімальна в афелії. сфері із точністю до 2′′ за даними спостережень Тихо Браге; віднос-
ні відстані планет від Сонця; синодичні і сидеричні періоди обер- 7. Ревізія законів Кеплера
тання планет. Отже, Кеплер відкрив свої закони емпіричним шляхом. Нью-
тон же вивів закони Кеплера із закону всесвітнього тяжіння. У ре-
5. Закон всесвітнього тяжіння Ньютона
зультаті цього зазнали змін перший і третій закони. Перший закон
Ісаак Ньютон зміг пояснити рух тіл у космічному просторі Кеплера був узагальнений, і його сучасне формулювання звучить
за допомогою закону всесвітнього тяжіння. Він розробив свою те- так: траєкторії руху небесних тіл у центральному полі тяжіння яв-
орію в результаті багаторічних досліджень руху Місяця і планет. ляють собою конічні перерізи (криву II порядку) — еліпс, коло, па-
Але спрощений висновок закону всесвітнього тяжіння можна зро- раболу або гіперболу, в одному з фокусів якої міститься центр мас
бити і з третього закону Кеплера. системи.
Якщо планета і Сонце рухаються по майже колових орбітах, Форма траєкторії визначається величиною повної енергії рухо-
їхні доцентрові прискорення рівні: мого тіла, що у гравітаційному полі складається з кінетичної енер-
m M гії K рухомого тіла масою m, швидкістю v і потенціальної енергії
a1 = G 2
, a1 = G 2 , (1) U тіла, що перебуває в гравітаційному полі на відстані r від тіла
R R
де m, M — маси планети і Сонця, R — відстань між їхніми центрами. з масою M . При цьому діє закон збереження повної енергії тіла:
2π mv2 m
ω= — кутова швидкість, де T — період обертання . E = K + U = const ; K =
, U = −GM .
T 2 r
4π 2 4π 2 Закон збереження енергії можна переписати у вигляді:
a1 = 2 r1 , a2 = 2 r2 , (2)
T T
де r1 і r2 — відстані до центра мас системи «планета-Сонце». E 2GM
h= = v02 − .
2m r0
m 4π 2 M 4π 2
G = r , G = r , (3) Константа h називається сталою енергії. Вона прямо пропо-
R2 T2 1 R2 T2 2 рційна повній механічній енергії тіла E і залежить тільки від по-
M+m 4π2 R3 G чаткового радіус-вектора і початкової швидкості v0 . За h < 0 кі-
G = 2 (r1 + r2 ) , 2 = .
R 2
T T ( M + m) 4π 2 нетичної енергії тіла недостатньо для подолання гравітаційного
Для будь яких двох систем «планета-супутник» або «планета зв’язку. Величина радіус-вектора тіла обмежена зверху, тож від-
-зоря» можемо записати: бувається обертання по замкнутій, еліптичній орбіті. Такий рух
можна уподібнити руху маятника — той самий перехід кінетичної
( M1 + m1 ) ⋅ T12 =
R13
. (4) енергії в потенціальну під час підйому і зворотний — під час опус-
( M2 + m2 ) T22 R23 кання. Подібний рух називається фінітним, тобто замкнутим. Для
h = 0 за необмеженого зростання радіус-вектора тіла його швид-
6. Конічні перерізи кість зменшується до нуля — це рух по параболі. Такий рух — ін-
фінітний, необмежений у просторі. За h > 0 кінетична енергія тіла
Конічні перерізи утворюються під час перетинання прямого
досить велика і на нескінченній відстані від притягувального цен-
кругового конуса з площиною. До конічних перерізів належать
тра тіло матиме ненульову швидкість віддалення від нього — це рух
криві другого порядку: еліпс, парабола і гіпербола. Усі вони є гео-
по гіперболі. Таким чином, можна сказати, що тіло рухається від-
метричним місцем точок, відстані від яких до заданих точок (фо-
носно притягувального центра тільки по орбітах, що є конічними
кусів) чи до заданої прямої (директриси) є величиною сталою. На-
перерізами. Як випливає з формули (2), наближення тіла до при-
приклад, еліпс визначають як геометричне місце точок, для яких
тягувального центра завжди має супроводжуватися збільшенням
сума відстаней від двох заданих точок (фокусів) є величина стала
орбітальної швидкості тіла, а віддалення — зменшенням згідно
і дорівнює довжині великої осі.
з другим законом Кеплера. Другий закон Кеплера не піддавався ре- Що ми дізналися на уроці
візії, а от третій було уточнено. •• Геоцентрична система світу — система Птолемея (у центрі зна-
В узагальненому вигляді цей закон зазвичай формулюється (4) ходиться Земля).
так: добуток сум мас небесних тіл і їхніх супутників із квадратами •• Геліоцентрична система світу — система Коперника (у центрі
їхніх сидеричних періодів обертання відносяться як куби великих знаходиться Сонце).
півосей їхніх орбіт:
•• Усі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця по
( M1 + m1 ) ⋅ T12 =
R13
,
еліптичних орбітах, в одному з фокусів яких знаходиться Сон-
це — І закон Кеплера.
( M2 + m2 ) T22 R23
•• Коло має e = 0 , еліпс — 0 < e < 1 , парабола — e = 1 , у гіперболи
де M1 і M2 — маси небесних тіл, m1 і m2 — відповідно маси їхніх e > 1 ( e — ексцентриситет, ступінь витягнутості еліпса).
супутників, R1 і R2 — великі півосі їхніх орбіт, T1 і T2 — сиде- •• Радіус-вектор планети за однакові проміжки часу описує рівні
ричні періоди обертання. Необхідно зрозуміти, що закон Кеплера площі: швидкість руху планет максимальна в перигелії й міні-
пов’язує характеристики руху компонентів будь-яких довільних мальна в афелії — ІІ закон Кеплера.
і незалежних космічних систем. У цю формулу можуть входити •• Квадрати періодів обертання планет навколо Сонця відносяться
одночасно Марс із супутником, і Земля з Місяцем, чи Сонце з Юпі- як куби їхніх середніх відстаней від Сонця — ІІІ закон Кеплера
тером. •• Перша космічна швидкість для тіл, що рухаються по колу, для
IV. Закріплення нового матеріалу ШСЗ на низькій навколоземній орбіті — 7,78 км/с.
1. Як змінюється значення швидкості руху комети під час її пере- 2G ( M + m)
міщення від перигелію до афелію? •• vII = — друга космічна швидкість для тіл, що ру-
r
2. Як залежить синодичний період зовнішніх планет від відстані хаються по параболі,— 11,02 км/с.
до Сонця?
•• Третя космічна швидкість (тіло покине Сонячну систему) —
3. Чому космодроми намагаються будувати ближче до екватора?
42 км/с.
4. Як змінюється гравітаційне поле усередині Землі?
5. Сформулюйте закони Кеплера. V. Домашнє завдання
6. Чому дорівнює середній радіус орбіти планети? 1. Читати § 9 (п. 2–3).
7. До Землі чи до Сонця сильніше притягуються: а) штучні супут- 2. Завдання письмово стор. 47 № 9.1.
ники землі; б) Місяць?
8. Чому Сонце не може відірвати Місяць від Землі?
9. Якою повинна бути мінімальна швидкість жульвернівського
снаряда, щоб він потрапив у Місяць? Яку швидкість він матиме
біля його поверхні? (Відповідь: 11,1 км/с; 2,3 км/с.)
10. Яка тривалість сидеричного періоду обертання Юпітера навко-
ло Сонця, якщо він у 5 разів далі від Сонця, ніж Земля? Через
які проміжки часу повторюються його протистояння?
11. Яку швидкість повинна мати на старті з поверхні Місяця (Мар-
са) ракета, що доставляє на Землю зразки ґрунту?
Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу

1. Як називається найближча до Сонця точка орбіти планети?
2. Як називається найвіддаленіша точка орбіти Місяця?
98 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 9/І–9. «Видимий рух планет...» 99
Урок 9/І–9 Обладнання:

Тема. Видимий рух планет. Планетні конфігурації, синодичні та сидеричні періо-
ди. Використання законів руху для визначення відстаней до тіл Сонячної
3) Презентація «Конфігурації планет».
системи, а також розмірів і мас небесних тіл
Цілі:
• навчальна: систематизувати поняття про небесні явища: видимий рух План заняття
і конфігурації планет, що спостерігають в результаті взаємного перемі- Метод
щення і розташування небесних світил відносно земного спостерігача; Наочне при-
з’ясувати причини і характеристики космічного явища обертання планет ладдя, ТЗН
ня
навколо Сонця і його наслідків — небесних явищ; видимого руху вну-
трішніх і зовнішніх планет на небесній сфері та їх конфігурацій (верхнього 0,5 хв Бесіда Організаційний момент
та нижнього з’єднання, елонгацій, протистоянь, квадратур); Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван-
• розвивальна: продовжити формування умінь розв’язувати задачі на засто- готовності, забезпечення своєчасного й організо-
сування основних формул сферичної астрономії при вирішенні відповід- ваного початку уроку
них розрахункових завдань і застосовувати рухому карту зоряного неба,
зоряні атласи, довідники, Астрономічний календар для визначення поло- 6 хв Робо- Перевірка домашнього завдання
ження і умов видимості небесних світил і протікання небесних явищ; та с тес-
• виховна: продовжити формування наукового світогляду в ході ознайом- тами
лення з історією людського пізнання і пояснення причин небесних явищ, 25хв Бесіда Пояснення нового матеріалу
обумовлених рухом космічних тіл; з метою формування матеріалістичного 1) Видимий рух і конфігурації планет
світогляду розкрити суперечливе ставлення науки і релігії до проблеми 2) Періоди обертання планет
передбачення майбутніх подій на прикладі видимого руху планет. 3) Визначення мас небесних тіл та відстаней до них
Нові поняття: ексцентриситет, небесна механіка, закони Кеплера. за допомогою законів Кеплера
• Учні повинні мати уявлення: про планетні конфігурації, умови видимості 15 хв Закріплення нового матеріалу
планет в різних конфігураціях. Розв’язування задач
• Учні повинні знати: причини і основні характеристики небесних явищ,
пов’язаних з рухом планет навколо Сонця (видимий рух внутрішніх та зов 2 хв Підбиття підсумків уроку
нішніх планет та їх конфігурації), основні класифікації космічних і небесних 1 хв Домашнє завдання
явищ та відповідні їм геометричні схеми конфігурації, поняття сферичної 1. Читати § 9 (п. 1, 2).
астрономії: конфігурації планет (верхнє та нижнє з’єднання, елонгації, про- 2. Завдання письмово на с. 47 № 6
тистояння, конфігурації), формули зв’язку між сидеричним та синодичним
періодами обертання планет.
• Учні повинні вміти: розв’язувати задачі на розрахунок положення та умов Хід уроку
видимості планет, пояснювати причини петлеподібного руху планет.
• Міжпредметні зв’язки: географія, геометрія, креслення, історія, фізика. I. Організаційний момент
1) Зображення видимого руху планет, планетних конфігурацій. II. Перевірка домашнього завдання
2) Схема Сонячної системи.
3) Динамічна модель Сонячної системи. Самостійна робота «Закони Кеплера»
4) Презентація «Конфігурації планет».
Початковий рівень
1. За якими орбітами рухаються планети навколо Сонця? Вка-
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Конфігурації планет». жіть правильну відповідь.
2) Динамічна модель Сонячної системи. а) Коло.
3) Таблиці. б) Еліпс.
4) Атлас «А-11» — с. 4–7. в) Парабола.
2. Як змінюються періоди обертання планет з видаленням плане- б) Визначити тривалість марсіанського року, якщо Марс відда-
ти від Сонця? лений від сонця в середньому на 228 млн км.
а) Чим далі планета від Сонця, тим більше її період обертання 5. а) О якій порі року лінійна швидкість руху Землі навколо Сон-
навколо нього. ця найбільша (найменша) і чому?
б) Період обертання планети не залежить від її відстані до Сон- б) Чому дорівнює велика піввісь орбіти Урана, якщо зоряний
ця. період обертання цієї планети навколо Сонця становить
в) Чим далі планета від Сонця, тим менше її період обертання. 84 роки?
6. а) Я к змінюються кінетична, потенціальна та повна механічна
Достатній рівень
енергія планети під час її руху навколо Сонця?
1. Чому дорівнює зоряний період обертання Юпітера, якщо його
б) Період обертання Венери навколо Сонця дорівнює 0,615 зем-
синодичний період дорівнює 400 добам? ного року. Визначте відстань від Венери до Сонця.
2. Як часто повторюються протистояння Марса, синодичний пері-
од якого 1,9 року? III. Актуалізація знань учнів
3. Визнач зоряний період обертання Марса, знаючи, що його си- 1. Що таке небесна механіка? Що вона вивчає?
нодичний період дорівнює 780 добам. 2. Які системи світу ви знаєте?
4. Через який проміжок часу повторюються моменти максималь- 3. Як ви вважаєте, чому наша планетна система називається Со-
ної віддаленості Венери від Землі, якщо її зоряний період до- нячною?
рівнює 225 добам? 4. Які планети Сонячної системи ви знаєте? Які спостерігали
5. Чому дорівнює зоряний період обертання Венери навколо Сон- на зоряному небі?
ця, якщо її верхні з’єднання з Сонцем повторюються через 5. За якими траєкторіями рухаються планети Сонячної системи?
1,6 року?
IV. Пояснення нового матеріалу
6. Яким буде зоряний період обертання зовнішньої планети на- У ч и т е л ь. Неозброєним оком можна побачити п’ять планет —
вколо Сонця, якщо її протистояння будуть повторюватися че- Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Планету за зовнішнім
рез 1,5 року? виглядом не легко відрізнити від зорі, тим більше, що вона не за-
Високий рівень вжди буває значно яскравіше за неї. Планети належать до тих
1. а) Як змінюється значення швидкості руху планети під час її світил, які не тільки беруть участь у добовому обертанні небесної
переміщення від афелію до перигелію? сфери, але ще й зміщуються на тлі зодіакальних сузір’їв. Із цією
б) Велика піввісь орбіти Марса 1,5 а. о. Чому дорівнює зоряний особливістю планет пов’язано саме слово «планета» — давні греки
період його обертання навколо Сонця? називали «блукаючі світила».
2. а) У якій точці еліптичної орбіти потенціальна енергія штучно-
δ δ
го супутника Землі мінімальна, а в якій — максимальна? +25
ζ ε
+25
б) На якій середній відстані від Сонця рухається планета Мер- δ
+20 +20
курій, якщо її період обертання навколо Сонця дорівнює Л
IV
III XII 1979 р.
0,241 земного року? +15 β е +15
v(3)
XII
3. а) У якій точці еліптичної орбіти кінетична енергія штучного II в α
+15 +15
супутника Землі мінімальна, а в якій — максимальна? I 1980 р. ρ
σ VI
б) Зоряний період обертання Юпітера навколо Сонця становить +5 Дева +5
12 років. Яка середня відстань Юпітера до Сонця? VII 1980 р.

0 0
4. а) Що таке орбіта планети? Яку форму мають орбіти планет? Чи 12г 40хв 20хв 11г 40хв 20хв 10г 40хв 20хв 9г
можуть зіткнутися планети, рухаючись навколо Сонця? Рис 9.1. Петлеподібний рух Марса
Ще давні люди помітили, що планети, рухаючись по небу, роб Планета за Сонцем
лять дивні петлеподібні переміщення (рис. 9.1). Перші моделі Соняч-

ної системи, які пояснюють такий рух, були побудовані ще в Старо-
давній Греції. Найвідомішою з них є система світу Птолемея.
Сонце
Відповідно до розвитку ідей геліоцентризму петлеподібний рух
планет почали пояснювати досить просто (рис. 9.2). Планета
в найбільшому
віддаленні
Видимий рух планети День
5 Ніч
6
2
3 Планета у протистоянні
1
Рис. 9.3
4
Орбіта Характерні взаємні положення Сонця, Землі і планет називають-
6 5 4
планети 3 2 ся конфігураціями. Однакові конфігурації планет відбуваються в різ-
них точках їхніх орбіт, у різних сузір’ях і в різні пори року (рис. 9.3).
1
4 3 Для внутрішніх планет характерна конфігурація сполучення.
Орбіта Сполученям називається таке положення планет, коли вну-
Землі 2 трішня планета перебуває або між Землею і Сонцем, або за Сонцем.
5 6 1 У таких випадках вона невидима. Положення планети між Зем-
лею і Сонцем називається нижнім сполученням, у ньому планета
знаходиться найближче до Землі. Розміщення планети за Сонцем
Рис. 9.2. Пояснення петлеподібного руху планет називається верхнім сполученням, причому планета максимально
віддалена від Землі.
Те, що планети під час їх спостереження із Землі рухаються по
небу то зі сходу на захід, то із заходу на схід (зворотний рух), можна
пояснити тим, що на рух планет навколо Сонця накладається ще
S P1
й рух Землі по своїй орбіті. Моменти зміни напряму називаються T
P1 S
стояннями. Якщо нанести цей шлях на карту, вийде петля. P2
T
P2
Конфігурації планет а) б)
Траєкторія руху небесного тіла називається його орбітою. P2
Швидкості руху планет по орбітах зменшуються відповідно T
до віддалення планет від Сонця. P1 P1
По відношенню до орбіти і умов видимості із Землі планети по- S P2
діляються на внутрішні (Меркурій, Венера) і зовнішні (Марс, Юпі-
T
тер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон). в) г)
Зовнішні планети завжди повернені до планети й змінюють Рис. 9.4. Деякі конфигурації планет: а) внутрішня планета — західна елонгація;
свої фази подібно до Місяця. зовнішня планета — протистояння; б) внутрішня планета — східна елонгація;
зовнішня планета — сполучення; в) внутрішня планета — нижнє сполучення;
Площини орбіт всіх планет Сонячної системи (окрім Плутона) зовнішня планета — західна квадратура; г) внутрішня планета — верхнє
лежать поблизу площини екліптики, відхиляючись від неї: Мерку- сполучення; зовнішня планета — східна квадратура. Позначення на рисунку:
рій — на 7° , Венера — на 3,5° ; в інших нахил ще менше. S — Сонце, P1 — внутрішня планета, P2 — зовнішня планета, T — Земля.
Внутрішні планети не відходять від Сонця на великі кути (мак- тів Землі, можна обчислити відстань від Землі до Сонця (а. о.), що
симальний кут для Меркурія становить 28° , для Венери — 48°). входить у багато формул небесної механіки.
Внутрішні планети спостерігають тільки поблизу Сонця перед його Готувалися до спостережень і російські астрономи. Їхнім орга-
сходом та ввечері відразу після заходу Сонця. Видимість Меркурія нізатором був М. В. Ломоносов. Він направив 2 експедиції до Си-
не перевищує 1 години, видимість Венери — 4 години. біру: в Іркутськ (під керівництвом Н. і. Попова) і в Селенгінськ
Найбільші відхилення планет від Сонця на захід називають (на чолі із С. Я. Румовським), організував спостереження в Петер-
найбільшою західною елонгацією, на схід — найбільшою східною бурзі, на університетській обсерваторії, а сам вирішив спостерігати
елонгацією. це явище вдома в невелику трубу. Коли чорний диск Венери сходив
Для зовнішніх планет також можлива конфігурація сполу- із сонячного диска, Ломоносов помітив, що тонка дуга на краю Сон-
чення (положення «за Сонцем»). При цьому вони невидимі для ця зігнулася, ніби піднята диском Венери, й утворився яскравий
спостерігача із Землі, оскільки губляться в променях Сонця. По- виступ — «пупир», який лопнув, після чого диск Венери злився
ложення зовнішніх планет на прямій Земля—Сонце називається з темним тлом неба. Це явище вже у ХХ ст. дістало назву «явище
протистоянням. Це найбільш зручна конфігурація для спостере- Ломоносова»: припустивши, з чого складається атмосфера Венери,
жень планети. Ломоносов, підсумував своє дослідження так:
«За цими примітками пан радник Ломоносов вважає, що пла-
Із історії астрономії нета Венера оточена знатною повітряною атмосферою, такою (аби
Існує легенда, начебто Микола Коперник протягом життя жод- не більшою), яку обливає біля нашої кулі земна».
ного разу не бачив цю планету, яка постійно ховається в променях Ломоносов опублікував свою працю російською і німецькою
Сонця. Дійсно, у безсмертній праці Коперника «Про обертання мовами, але вона залишилася непоміченою, і в 90-х роках XVII ст.
небесних сфер» не згадано жодного спостереження Меркурія ним Вільям Гершель і німецький астроном Йоганн Шретер удруге «від-
особисто. У своїх розрахунках руху Меркурія Коперник викорис- крили» атмосферу Венери. Зусиллями радянських астрономів прі-
товує спостереження Птолемея, його сучасника Теона, а також оритет Ломоносова було відновлено у 50-х роках ХХ ст..
спостереження Б. Вольтера та І. Шонера, виконані в Нюрнберзі Видимий рух небесних світил складається з:
в 1491–1504 рр. Однак говорячи про труднощі вивчення Мерку- •• переміщення спостерігача по поверхні Землі;
рія на широті Кракова, Коперник зауважує: «…усе-таки можна •• обертання Землі навколо Сонця;
впіймати і його, якщо тільки взятися за це із дещо більшою хи- •• власних рухів небесних тіл.
трістю». Для точних розрахунків вчені враховують рух Сонячної систе-
У південних широтах побачити цю планету легше, ніж у північ- ми відносно найближчих зір, обертання її навколо центра Галакти-
них. Складність у тому, що Меркурій не віддаляється від денного ки і рух власне Галактики.
світила більше, ніж на 28° . Його регулярно видно то як вечірню
зорю, доступну спостереженням лише в перші дві години після за- 2. Періоди обертання планет
ходу Сонця, то як ранкову — за дві години до світанку. А між по- Синодичним періодом планети S називається проміжок часу,
явами планети на заході і на сході минає від 106 до 130 днів; по- що протікає між повтореннями її однакових конфігурацій.
мітну різницю пояснюють значною видовженістю орбіти Меркурія Швидкість руху планет тим більше, чим вони ближче до Сонця.
( e = 0,21 ). Тому після протистояння Земля починає обганяти ті планети, які
1761 року очікували рідкісне небесне явище: проходження Ве- розташовані далі від Сонця. З часом знову відбудеться протистоян-
нери перед диском Сонця. Багато астрономів готувалися до цієї по- ня, оскільки Земля обганяє планету на повний оберт.
дії і навіть споряджали експедиції в далекі краї для спостережень. Можна сказати, що синодичний період зовнішньої планети —
Адже якщо спостерігати моменти заступання Венери на сонячний це проміжок часу, після закінчення якого Земля обганяє планету
диск і сходження з його з різних, віддалених один від одного пунк- на 360° у їхньому русі навколо Сонця.
Сидеричний період T — це час, за який планета здійснює один Середню відстань від землі до Сонця прийнято астрономами
оберт навколо Сонця по відношенню до зірок. за одиницю відстані, і називається вона астрономічною одини-
Між синодичним ( S , в добах) і сидеричним ( T , в добах) місяця- цею (а. о.):
ми існує співвідношення. Для планет, що знаходяться між Сонцем 1 а. о. = 149 600 000 км.
і Землею (нижніх), — Якщо за одиницю часу прийняти 1 рік, а за одиницю відста-
T ⋅ T⊕ ні — середню відстань від Землі до Сонця (астрономічну одиницю),
S= ; то, визначивши спостережним шляхом період обертання будь-якої
T⊕ − T
планети в роках ( T ), легко отримати значення великої півосі ( a)
для зовнішніх (верхніх) — цієї планети за формулою:
T ⋅ T⊕
S= .
T − T⊕ a = 3 T2 .
Тривалість середніх сонячних діб s для планет Сонячної сис- Приклад. Період обертання Марса за спостереженнями дорів-
теми залежить від сидеричного періоду їх обертання навколо своєї нює 1,88 року. Тоді за цією формулою можна обчислити велику
осі t , напрямку обертання і сидеричного періоду обертання навко- піввісь орбіти Марса, яка виявляється рівною 1,52 а. о. Таким чи-
ло Сонця . ном, Марс приблизно в півтора раза далі від Сонця, ніж Земля.
Для планет, які мають прямий напрямок обертання навколо Встановлені Кеплером закони руху планет ще раз наочно дово-
своєї осі (той же, в якому вони рухаються навколо Сонця),— дять, що світ — це струнка система, керована єдиною силою, дже-
T −t релом якої є Сонце.
s= , для тих, які мають зворотний напрямок обертання (Вене-
T ⋅t Уточнений третій закон Кеплера дає можливість визначити
T+t масу небесного тіла:
ра, Уран),— s = .
T ⋅t
Формули зв’язку синодичного і сидеричного періодів виводять T12 ( M + m1 ) a13
= .
за аналогією з рухом годинникових стрілок. Аналогією синодич- T ( M + m2 )
2
2
a23
ного періоду S буде проміжок часу між збігом годинної і хвилин-
ної стрілок, аналогією сидеричних — періоди обертання годинної Тому із певною точністю можна обчислити відношення маси
стрілки ( T1 = 12 год) і хвилинної стрілки ( T2 = 1 год). Стрілки зу- Сонця до маси планети за формулою:
стрічаються знову в різних місцях циферблата. Їх кутові швидко-
3
сті дорівнюють: 2
M  T1   a 
= .
ω1 =
360°
; ω2 =
360°
. m  T   a1 
T1 T2
Упродовж синодичного періоду часу годинна стрілка описує Аналогічний вигляд матиме формула для визначення маси пла-
нети, що має супутник, якщо цю систему небесних тіл порівняти
360° 360°
дугу n = ω1S = S , хвилинна стрілка — 360° + n = ω2S = S, з іншою планетою та її супутником:
T1 T2
1 1 1 3
− = . 2
m′  T1′   a′ 
T2 T1 S =    ,
m1′  T   a1′ 
3. Визначення мас небесних тіл та відстаней до них де m′ і m1′ — відповідно маси порівнюваних планет; T ′ і T1′ — пе-
Третій закон Кеплера мав велике значення для визначення ріоди обертання супутників планет; a′ і a1′ — середні відстані між
масштабів Сонячної системи, тобто відстаней планет від Сонця. супутниками планет і планетами.
V. Закріплення нового матеріалу 10. У скільки разів відрізняються тривалості року на Меркурії, Ве-
1. Заповніть таблицю (права колонка — вже із відповідями). нері, Марсі?
Небесні явища, які є наслідком даного космічно- 11. Які умови видимості Землі з поверхні Місяця? орбіти Венери?
Космічне явище з поверхні Марса?
го явища
Обертання планет 1. Видимий рух внутрішніх та зовнішніх планет Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
Сонячної системи по небу 1. Визначте період обертання Марса навколо Сонця, якщо його
навколо Сонця 2. Конфігурації планет:
— сполучення — верхнє і нижнє;
протистояння відбуваються кожні 780 діб?
— елонгації (найбільші віддалення); 2. Чи може Марс пройти через диск Сонця? Меркурій? Юпітер?
— квадратури — східна та західна; 3. Чи можна побачити Меркурій увечері на сході? А Юпітер?
— протистояння.
3. Явища в системі Сонце — внутрішня планета: Що ми дізналися на уроці
— проходження Меркурія і Венери через диск •• Характерні взаємні положення Сонця, Землі і планет назива-
Сонця; ються конфігураціями.
— зміна фаз внутрішніх планет (Меркурія і Ве- •• Сполученням називається таке положення планет, коли внутріш-
нери). ня планета перебуває або між Землею і Сонцем, або за Сонцем.
4. Явища в системах планет та їх супутників:
— зміна положення супутника відносно диска •• Положення планети між Землею і Сонцем називається нижнім
планети; сполученням, у ньому планета знаходиться найближче до Зем-
— проходження супутників через диск планет; лі. Розміщення планети за Сонцем називають верхнім сполу-
— затемнення супутників диском планет. ченням, причому планета максимально віддалена від Землі.
5. Покриття зір дисками планет (планетних тіл) •• Для зовнішніх планет найбільші відхилення планет від Сон-
ця на захід називаються найбільшою західною елонгацією,
2. 28 листопада 2000 Юпітер у протистоянні з Сонцем. У якому на схід — найбільшою східною елонгацією.
сузір’ї перебуває планета?
•• Положення зовнішніх планет на прямій Земля—Сонце назива-
3. У якому сузір’ї перебуває Меркурій (Венера), якщо планета за- ється протистоянням.
раз у верхньому (нижньому) сполученні з Сонцем?
•• 1 а. о. = 149 600 000 км
4. 21 липня 2001 Меркурій у найбільшої західної елонгації. У яко-
•• Для визначення відстані до планети можна скористатися фор-
му сузір’ї в який час доби і впродовж якого терміну можна спо-
стерігати цю планету? мулою a = 3 T 2 .
5. Марса у протистоянні видно в сузір’ї Терезів. У якому сузір’ї •• Уточнений ІІІ закон Кеплера дозволяє обчислити масу планети:
перебуває в цей час Сонце?
6. За 2 доби до молодика, 24 листопада 2000 р. Місяць пройшов T12 ( M + m1 ) a13
=
у 3° на північ від Меркурія. У якому сузір’ї і в який час (вранці T22 ( M + m2 ) a23
або ввечері) слід шукати планету?
VI. Домашнє завдання
7. Яка тривалість року на Марсі, якщо між двома протистояння-
1. Читати § 9 (п. 1, 2).
ми минає 780,1d ?
2. Завдання письмово на с. 47 № 6.
8. Найбільш зручно спостерігати Меркурій поблизу його елонга-
цій. Чому? Як часто вони повторюються, якщо рік на Меркурії
дорівнює 58,6d ?
9. Яка тривалість сидеричного періоду обертання Юпітера навко-
ло Сонця, якщо він у 5 разів далі від Сонця, ніж Земля? Через
які проміжки часу повторюються його протистояння?
110 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 10/І-9. «Сонячні та місячні затемнення, частота і умови видимості...» 111
Урок 10/І-9 Час

Метод на-
Тема. Сонячні та місячні затемнення, частота і умови видимості. Припливні явища
Цілі: 6 хв Фронтальне Перевірка домашнього завдання
• навчальна: пояснити причини і періодичність зміни місячних фаз, а також опитування
основні закономірності настання затемнень; дати поняття кутових розмі- 25 хв Бесіда Пояснення нового матеріалу
рів Місяця і Сонця; пояснити причини різної періодичності і часу сонячних 1) Історичні відомості про затемнення Сонця
і місячних затемнень; і Місяця.
• розвивальна: з метою розвитку пізнавальних інтересів учнів розглянути 2) Рух Місяця. Місячні фази.
питання, що виникають під час спостереження зоряного неба й пов’язані 3) Причини виникнення сонячних і місячних
безпосередньо з вивченням цієї теми; навчити визначати фази Місяця затемнень
за його виглядом на зоряному небі; розповісти про зміну виду серпа Міся-
ця відповідно до зміни широти спостереження;
Розв’язування якісних задач (відбувається по
• виховна: з метою формування матеріалістичного світогляду розкрити су-
ходу, під час викладання нового матеріалу)
перечливе ставлення науки і релігії до проблеми передбачення майбутніх
подій на прикладі віщування місячних і сонячних затемнень. 2 хв Підбиття підсумків уроку
Нові поняття: ексцентриситет, небесна механіка, закони Кеплера. 1 хв Домашнє завдання
• Учні повинні мати уявлення: про місячні та сонячні затемнення, види за- 1. Читати § 8.
темнень (повні, часткові, кільцеподібні). 2. Завдання письмово на с. 42 № 8.2
• Учні повинні знати: причини видимого руху світил (у т. ч. Сонця, Місяця,
планет) небесною сферою, причини затемнень;
• Учні повинні вміти: поясняти умови і причини затемнень, обґрунтовувати Хід уроку
різну кількість сонячних та місячних затемнень.
• Міжпредметні зв’язки: географія, геометрія, креслення, історія, фізика. I. Організаційний момент
1) Рухи Місяця та його фази. II. Перевірка домашнього завдання
2) Схеми сонячних і місячних затемнень. У які дні року Сонце досягає зеніту для спостерігача, що знахо-
3) Презентація «Місячні та сонячні затемнення».
4) Відеофрагмент «Небесна механіка». диться на земному екваторі? (21 березня і 23 вересня — у дні рівно-
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: день.)
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Місячні та сонячні
затемнення». III. Актуалізація опорних знань
2) Динамічна модель Сонячної системи. Здавна повелося називати затемнення Місяця і Сонця, зоряні
3) Таблиці. дощі і падіння окремих небесних каменів незвичайними явищами.
4) Атлас «А-11» — с. 4–7.
Однак для людини XX століття нічого незвичайного у таких яви-
щах немає. Причини їх добре вивчені. Обізнана, упевнена у силі
2) Мультимедійний проектор, екран. науки людина ХХ ст. далека від забобонів своїх предків. Вона із за-
3) Презентація «Місячні та сонячні затемнення». тамованим жахом не чекає, що слідом за черговим сонячним затем-
4) Відеофрагмент «Місячні та сонячні затемнення». ненням до неї прийде кінець світу, всесвітній потоп чи всеохопний
План заняття мор.
Метод на- Наочне при- Але в минулому кожне небесне явище сприймали як знамення,
вчання ладдя, ТЗН «перст божий», божественне провидіння.
0,5 хв Бесіда Організаційний момент ...И в дельтах рек — халдейский звездочет,
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулю- И пастухи иранских плоскогорий,
вання діяльності учнів, забезпечення їхньої за- Прислушиваясь к музыке миров,
гальної готовності, забезпечення своєчасного К гуденью сфер и тонким звездным звоном,
й організованого початку уроку
По вещим сочетаниям светил
Определяли судьбы царств и мира. дні користь історикам. Знаючи теорію руху Сонця і Місяці, астро-
Все в преходящем было только знак номи зуміли обчислити дати затемнень і райони їхньої видимос-
Извечных тайн, начертанных на небе... ті на багато століть вперед. Затемнення стали «картою часу»,
Особливу роль у формуванні світогляду людини минулого віді- тією надійною хронологічною канвою, до якої історики можуть
гравали затемнення Місяця і Сонця. Уміння заздалегідь дізнавати- прив’язувати місцеві календарі, ери й інші історичні події, дату-
ся про майбутні затемнення часто мало доленосне значення, адже вання яких іншими методами складно зробити.
йшлося, як вважали, про життя і смерть цілих народів.
2. Рух Місяця. Місячні фази
ІV. Пояснення нового матеріалу
Звезды близ прекрасной Луны тот час же
1. Історичні відомості про затемнення Сонця і Місяця Весь теряют яркий свой блеск, едва лишь
Над Землей она, серебром сияя,
За свідченням «батька історії» Геродота, видатний давньогрець-
Полная встает.
кий астроном Фалес Мілетський здобув популярність ще й тому, (Сапфо, 612 р. до н.е., фрагмент 4)
що передбачив сонячне затемнення, яке сталося 584 р. до н. е.
у Малій Азії під час битви лідійців з мідянами. Воїни були настіль- Поетів завжди зачаровував повний Місяць. Його зоряна вели-
ки уражені цією подією, що припинили битву. чина –12,5, отже, він майже в 25 000 разів яскравіший за зорі пер-
Історії відомо багато випадків, коли спритність у тлумаченні шої величини.
небесних явищ допомагала рятувати життя. Якщо регулярно стежити за Місяцем, то можна спостерігати
Під час свого останнього, четвертого, плавання до берегів Вест- два його видимих рухи на небі.
Індії Колумб і його матроси раптово опинилися у скрутному стано- Унаслідок добового обертання Землі Місяць щодня сходить
вищі. Через застарілі кораблі, що ледь трималися на плаву, Колумб на сході, рухається по небу в західному напрямку і заходить на за-
вимушений був припинити плавання і надовго стати табором біля ході.
узбережжя Ямайки. Аби помститися за постійні грабежі місцевого Місяць щодня змінює своє положення відносно зір приблизно на
населення касики, правителі острова потроху припинили постача- 13° до сходу. Це відбувається через обертання Місяця навколо Землі
ти білошкірих прибульців їстівними припасами. Здолати касиків і річного обертання навколо Сонця системи Земля—Місяць (рис. 10.1).
Колумб не міг. Тож перед загрозою голодної смерті йому довелося
піти на хитрість. Земна орбіта
Припускають, що Колумб завжди мав при собі екземпляр
«Ефемерид» — збірника довідкових астрономічних таблиць, вида-
них у другій половині XV ст. у Нюрнбергу німецьким астрономом
Регіомонтаном. «Ефемериди» містили відомості щодо фаз Місяця, Шлях Місяця
навколо Сонця
рухів планет і майбутніх затемнень приблизно на 30 років уперед. Місячна орбіта
Знаючи з «Ефемерид» Регіомонтана, що увечері 29 лютого 1504 р. Рис. 10.1
станеться місячне затемнення, Колумб пригрозив касикам, що за-
бере у них Місяць. Касики не повірили мореплавцеві. Тож у потріб- Площина, по якій рухається Місяць, нахилена до площини
ний момент Колумб запросив їх до себе, розігравши перед касиками екліптики під кутом 5°8′ .
сцену «відбирання» і подальшого «повернення» Місяця. З цього Вид Місяця регулярно змінюється впродовж кожного місяця.
моменту продовольчі припаси доставляли в його табір у належній Сонце завжди освітлює половину Місяця, але світла частинка Мі-
кількості і без усіляких затримок. сяця, яку ми бачимо з Землі і називаємо фазою, увесь час зміню-
Давні спостереження сонячних і місячних затемнень, що ре- ється залежно від взаємного положення Сонця, Місяці і Землі. Роз-
тельно реєструвалися й описувалися, несподівано принесли у наші глянемо рисунок 10.2.
Час між однаковими фазами Місяця називають синодичним

місяцем.
В астрономії існують ще поняття й сидеричного (зоряного) мі-
сяця.
Швидкість видимого руху Місяця серед зір дорівнює 360° :
27,32 = 13°18′ , тому що Місяць завершує своє обертання від якої-
небудь зорі до тієї ж зорі за 27,32 доби, тобто це є періодом обертан-
ня Місяця навколо Землі.
Сидеричним, чи зоряним, місяцем називають період обертання
Місяця навколо Землі відносно зір.
Рис. 10.2 Синодичний місяць — це період обертання Місяця навколо Зем-
лі відносно Сонця (час між однаковими фазами).
На молодика місяць зазвичай темний. Його не видно на небі,
тому що до нас повернуто нічну сторону Місяця. Декількома дня-
ми пізніше (через 1–2 доби) Місяць відходить убік від прямої, що
з’єднує центри Сонця і Землі, і нам із Землі видний вузький серп,
повернений опуклістю до Сонця. На молодика та частина Місяця, A
що не освітлена прямими сонячними променями, усе-таки трохи
видніється на темному тлі Місяця. Першим правильно пояснив
причину цього явища Леонардо да Вінчі: попелясте світло виникає B1
завдяки сонячним променям, відбитим від Землі, що повернута
в цей час своєю більш освітленою Сонцем півкулею. A1
Приблизно через 7 днів після молодика, коли Місяць пройде
Рис. 10.3
1/4 частину свого шляху навколо Землі, він сходить близько полу-
дня, і ми спостерігаємо першу чверть. У чому ж полягають відмінності між сидеричним і синодичним
Термінатор — границя освітленої Сонцем і темної частини мі- місяцем? Місяць робить повний оберт навколо Землі за 27,32 доби.
сячного диска — набуває для земного спостерігача вигляду прямої Спочатку він був у положенні A , через час повернувся в попереднє
лінії. Освітлена частина Місяця становить рівно половину видимого положення A1 . Відносно зір Місяць зробив повний оберт, але віднос-
диска. Оскільки в тих точках Місяця, що знаходяться на термінато- но Сонця йому ще треба повернутися у B1 , що перебуває на радіусі
рі, надалі настає місячний день, то термінатор називають ранковим. Сонце—Земля. На це піде більше двох діб (синодичний місяць до-
Через два тижні після молодика Місяць знову перебуває на лі- вший за сидеричний (зоряний). Він дорівнює 29,5 доби (рис. 10.3).
нії, що з’єднує Сонце і Землю, однак цього разу не між ними, а з ін- Місяць навколо Землі рухається по еліпсу.
шої сторони Землі. Настає повня, коли ми бачимо освітлений пов Найближча точка до Землі еліптичної місячної орбіти назива-
ний диск Місяця. ється перигеєм, найвіддаленіша — апогеєм.
Після повні освітлена частина Місяця починає убувати, і з Зем- 1) Спостерігаючи на небі неповний диск Місяця, не кожний може
лі видно вечірній термінатор, тобто границю тієї області Місяця, де безпомилково визначити, молодий це місяць чи уже щербатий.
настає ніч. Через три тижні після молодика ми знову спостерігаємо
освітленим рівно половину диска Місяця. Фаза, яку спостерігає-
мо,— остання чверть. Видимий серп Місяця день у день стає вуж-
чим і, пройшовши повний цикл змін, до моменту появи молодика
зовсім зникає. Рис. 10.4
Мнемонічне правило: зростаючий, premier — перший, старий, 11 10 9 5 4

3 2 1
8
dernier — останній (рис. 10.4).
Цими правилами можна скористатися тільки в Північній пів-
кулі Землі. Вже в Криму й у Закавказзі серп і півмісяць сильно хи-
ляться убік, а південніше вони зовсім лягають. Біля екватора серп Рис. 10.6
Місяця, що висить на горизонті, здається або гондолою, що кача-
Коли молодик з’являється удалині від місячних вузлів, Місяць
ється на хвилях, або світлою аркою.
не закриває Сонце (нові місяці 1, 2, 6, 7, 8, 9, 13).
2) Місяць на прапорах
Але приблизно через кожні півроку нові місяці бувають побли-
зу місячних вузлів, і тоді відбуваються сонячні затемнення (3, 4, 5,
9, 10, 11).
Місяць освітлюється Сонцем, і оскільки лінійний діаметр Мі-
сяця майже в 400 разів менше від сонячного діаметра, то місячна
Рис. 10.5 тінь має форму східного круглого конуса й оточена розбіжним ко-
На сучасному прапорі Туреччини зображення серпа і зорі, як нусом півтіні (див. рис). Коли молодик настає на відстані не більше
на рис. 10.5. 11° від місячного вузла, то місячна тінь і півтінь падають на Землю
у вигляді овальних плям, що з великою швидкістю, близько 1 км/с,
2. Причина утворення сонячних і місячних затемнень пробігають по земній поверхні із заходу на схід. У районах земної
Перш ніж перейти до вивчення причин сонячних чи місячних поверхні, що опинилися в місячній тіні (т. A ), видно повне сонячне
затемнень, вчитель акцентує увагу учнів на тому, що сонячні за- затемнення, тобто Місяць повністю заступає Сонце (рис. 10.7).
темнення знайомі людству з глибокої давнини. Вони бувають по-
рівняно часто, але видні не з усіх місцевостей земної поверхні,
і тому багатьом здаються рідкісними. B
Сонячні затемнення відбуваються на молодика, коли Місяць,
обертаючись навколо Землі, опиняється між Землею і Сонцем і ціл-
ком чи частково заступає його. Місяць розташований ближче до Зем- A
лі, ніж Сонце, майже в 400 разів, і в той же час його діаметр менший
за діаметр Сонця приблизно в 400 разів. Тому видимі розміри Міся-
ця і Сонця майже однакові, і Місяць може закрити собою Сонце.
C
Здавалося б, сонячні затемнення повинні відбуватися через
29,53 доби, тобто через кожну повню. Насправді ж це не так.
Місяць рухається навколо Землі із заходу на схід, тож його ви-
димий шлях на небі перетинається під кутом 5° з екліптикою — ви-
димим шляхом, яким відбувається уявне річне переміщення Сонця
на фоні зір внаслідок обертання Землі довкола нього. Точки перети-
нання місячного шляху з екліптикою називаються місячними вуз-
лами і відстоять одна від одної на 180°. Місячні вузли увесь час змі-
щуються по екліптиці до заходу (тобто назустріч руху Місяця) на
19,3° за рік чи на 1,5° за місяць. Тому Місяць по черзі проходить Рис. 10.7
місячні вузли (тобто перетинає екліптику) через 13,6 доби і в серед- У місцевостях, покритих півтінню, відбувається часткове
ині цих проміжків віддаляється від екліптики на 5° (рис. 10.6). сонячне затемнення: з Південної зони C півтіні видна закри-
та Північна (верхня) частина сонячного диска, а з північної зони Після повного (чи кільцеподібного) затемнення настають спадні
B — південна (нижня) його частина. за кордоном місячної півті- часткові фази.
ні затемнення взагалі не відбувається. Таким чином, сонячне за- Оскільки молоді місяці поблизу місячних вузлів настають при-
темнення видне не на всій поверхні Землі, а тільки там, де пробігає близно через півроку (177–178 діб), то щорічно обов’язково буває
тінь і півтінь Місяця. 2 сонячних затемнення різного виду. Значно рідше можуть наста-
Шлях місячної тіні по земній поверхні називається смугою пов вати 2 молодики поспіль, розділені проміжком часу в 1 місяць, по
ного сонячного затемнення. Ширина цієї смуги і тривалість повно- обидві сторони від того самого місячного вузла, і тоді в кожного
го сонячного затемнення залежать від взаємних відстаней Сонця, вузла відбудеться по два часткових затемнення. Протягом року їх
Землі і Місяця під час затемнення. Найчастіше її ширина буває від буде 4, а у виняткових випадках 5. Такий випадок стався 1935 р.
40 до 100 км, а тривалість повної фази затемнення 2–3 хвилини. і до 2006 р. більше не повторювався.
Найбільша ж можлива ширина смуги повного затемнення Найчастіше за рік буває 2–3 сонячних затемнення, причому
не перевищує 270 км. Тривалість повного затемнення доходить одне з них, як правило, повне чи кільцеподібне. Але оскільки в різ-
до 7 хв 31 с. Але такі затемнення вкрай рідкісні. ні роки місячна тінь пробігає по різних районах земної поверхні,
Якщо під час сонячного затемнення Місяць віддалений на най- то в кожному районі повні і кільцеподібні затемнення відбувають-
більшу відстань від Землі, то місячний диск буде трохи менший ся дуже рідко. Так, в околицях Москви повне сонячне затемнен-
за сонячний і місячна тінь не доходитиме до Землі. Навколо темно- ня було 19 серпня 1887 р., а чергове відбудеться лише 16 жовтня
го Місяця видно яскраве кільце незакритої поверхні Сонця, тобто 2126 р. Часткові ж сонячні затемнення спостерігаються в середньо-
відбудеться кільцеподібне сонячне затемнення, що може тривати му в кожній місцевості через 2–3 роки.
до 12 хв. З обох сторін від смуги повного чи кільцеподібного затем- Місячні затемнення відбуваються тоді, коли Місяць потрапляє
нення, іноді до відстані майже в 3500 км, видно тільки часткове в земну тінь, що має форму круглого конуса й оточена півтінню
затемнення ( B і C ) (рис. 10.8). (рис. 10.9).
A
Рис. 10.9
Оскільки земна тінь (рис. 10.9) спрямована у бік, протилежний
C Сонцю, то Місяць може пройти крізь неї під час повней, коли вони
настають поблизу одного з місячних вузлів. Якщо повня настає
Рис. 10.8 на відстані 5° від вузла, то Місяць цілком занурюється в земну
Повне і кільцеподібне сонячні затемнення починаються з част- тінь і відбувається повне місячне затемнення. Якщо ж повня на-
кових фаз. Спостерігати затемнення можна тільки крізь темний стає на відстані від 5 до 11° від вузла, то місячне затемнення буває
світлофільтр. Крізь темне скло добре видно, як Місяць поступово частковим, тобто Місяць занурюється в земну тінь не цілком. Коли
заступає Сонце з його правого краю. Коли ж Місяць цілком за- повні відбуваються на відстані понад 11° від місячного вузла, Мі-
криє Сонце (при повному затемненні), настає півморок, на небі сяць у земну тінь не потрапляє, а може пройти крізь земну півтінь.
з’являються яскраві зорі і планети, а навколо затемненого Сонця — При цьому ослаблення місячного світла практично не відбудеться,
красиве променисте сяйво перлового кольору — сонячна корона. і таке затемнення помічене не буде.
Місяць поступово занурюється в земну тінь своїм лівим краєм. кола Місяця, облямованого вогненними виступами (протубе-
У разі повного затемнення Місяця світло, що йде від Сонця, залом- ранцями), виникає перловий ореол розмірів і форми.
люючись у земній атмосфері, слабко освітлює Місяць переважно чер-
воними променями, тому що вони найменше розсіюються земною V. Закріплення нового матеріалу
атмосферою. Повне місячне затемнення може тривати до 1,8 год, а ра- Тест для закріплення
зом з попередніми і наступними частковими фазами до 3,8 години.
Початковий рівень
Як правило, щороку відбувається 1–2 місячних затемнення,
1) Що називається екліптикою? Вибери правильні твердження.
але бувають роки, коли затемнень зовсім немає. Місячні затемнен-
а) Вісь видимого обертання небесної сфери, що з’єднує обидва
ня видні з усієї нічної півкулі Землі, де в цей час Місяць перебуває
полюси світу.
над горизонтом. З цієї причини в кожній місцевості їх спостеріга-
б) Кутова відстань світила від небесного екватора.
ють частіше за сонячні, хоча відбуваються вони в 1,5 раза рідше. в) Уявна лінія, по якій Сонце робить своє видимий річний рух
Ще в VI ст. до н. е. астрономи встановили, що через 6585 1/3 діб, на тлі сузір'їв.
що складає 18 років 11 1/3 діб (або 10 1/3 діб, якщо в цьому періо- 2) Зазначте, які з перерахованих нижче сузір’їв є зодіакальними.
ді було 5 високосних років), усі затемнення повторюються в одній а) Водолій.
і тій самій послідовності. Цей період називається саросом і дозво- б) Стрілець.
ляє заздалегідь визначити дні майбутніх затемнень набагато років в) Заєць.
уперед. Протягом одного саросу буває 43 затемнення Сонця і 28 3) Зазначте, які з перерахованих нижче сузір’їв не є зодіакальними.
затемнень Місяця. Додаючи до дат затемнень, що спостерігалися, а) Телець.
можна визначити настання затемнень у майбутньому. Так, затем- б) Змієносець.
нення Сонця, що було 25 лютого 1952 р., повторилося 7 березня в) Рак.
1970 р., потім — 18 березня 1988 р. На підставі саросу можна пе- 4) Що називається зоряним (або сидеричним) місяцем? Укажіть
редбачити день затемнення, але без точної вказівки місця видимос- правильне твердження.
ті і моменту настання затемнення. а) Період обертання Місяця навколо Землі відносно зір.
Чи є сенс заради швидкоплинних спостережень споряджати на- б) Проміжок часу між двома повними затемненнями Місяця.
стільки вартісні експедиції? Чому астрономи не роблять сонячного в) Проміжок часу між молодиком і повнею.
затемнення штучно, заслоняючи в телескоп зображення Сонця не- 5) Що називається синодичним місяцем? Вкажіть правильне
прозорим кружком? твердження.
Такі спостереження роблять починаючи з 1930 р. завдяки коро- а) Проміжок часу між повнею і молодиком.
нографу Б. Ліо (Франція). Він дає можливість вивчати внутрішню б) Проміжок часу між двома послідовними однаковими фаза-
корону і хромосферу. Однак кращі знімки корони виходять усе- ми Місяця.
таки під час повних сонячних затемнень. в) Час обертання Місяця навколо своєї осі.
Які задачі ставлять собі астрономи під час спостереження со- 6) Вкажіть тривалість синодичного місяця для Місяця.
нячного затемнення? а) 27,3 доби.
1. Спостереження так званого «обертання» спектральних ліній б) 30 діб.
у зовнішній оболонці Сонця. Лінії сонячного спектра, за зви- в) 29,5 доби.
чайних умов темні на світлій лінії спектра, стають світлими
на темному тлі; спектр поглинання стає спектром випускання. Середній рівень
Це так званий спектр «спалаху». 1. Чому на зоряних картах не вказано положення планет?
2. Дослідження сонячної корони. Корона — чудове явище, що 2. У якому напрямку відбувається видиме річне рух Сонця віднос-
спостерігають у моменти сонячних затемнень: навколо чорного но зірок?
3. У якому напрямку відбувається видимий рух Місяця відносно 4) а) Чому повна фаза місячного затемнення триває набагато дов
зір? ше, ніж повна фаза сонячного затемнення?
4. Яке повне затемнення (сонячне або місячне) триваліше? Чому? б) Яка полуденна висота Сонця 21 березня в пункті, географіч-
5. Знайдіть на зоряній карті сузір’я, у якому Сонце перебувало на висота якого дорівнює 52° ?
1 травня. 5) а) Який мінімальний проміжок часу між сонячними і місячни-
6. Внаслідок чого протягом року змінюється положення точок ми затемненнями?
сходу і заходу Сонця? б) На якій географічній широті Сонце відбудеться кульмінація
Достатній рівень опівдні на висоті 45° над горизонтом, якщо в цей день його
1) а) Що таке екліптика? Які сузір’я на ній знаходяться? схилення дорівнює −10° ?
б) Намалюйте Місяць в останній чверті. У який час доби його 6) а) Місяць видно в останній чверті. Чи може через тиждень бути
видно в цій фазі? місячне затемнення? Відповідь поясніть.
2) а) Чим обумовлено річний видимий рух Сонця по екліптиці? б) Яка географічна широта місця спостереження, якщо 22 черв-
б) Намалюйте Місяць між молодиком і першою чвертю. ня Сонце спостерігалося опівдні на висоті 61° ?
3) а) Знайдіть на зоряній карті сузір’я, у якому сьогодні знахо- Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
диться Сонце.
1. Яка з послідовностей місячних фаз відповідає дійсності?
б) Чому повні місячні затемнення спостерігаються в одному
і тому ж місці Землі у багато разів частіше, ніж повні сонячні
затемнення? а)
4) а) Чи можна розглядати річний рух Сонця по екліптиці як свід-
чення обертання Землі навколо Сонця?
б) Намалюйте Місяць у першій чверті. У який час доби його б)
видно в цій фазі? 2. Який із рисунків може бути ілюстрацією до уривка з вір
5) а) Яка причина видимого світла Місяця? ша В. Я. Брюсова:
б) Намалюйте Місяць у другій чверті. У який час доби його вид
но в цій фазі?
6) а) У результаті чого змінюється полуденна висота Сонця про-
тягом року?
б) Намалюйте Місяць між повним місяцем і останньою чвертю. а) б) в)
…Снова ночи обнаженные
Високий рівень
Заглядятся в воды сонные,
1) а) Скільки разів протягом року можна побачити всі фази Мі- Чтоб зардеться на заре.
сяця? Тучка легкая привесится
б) Полуденна висота Сонця дорівнює 30° , а його схилення до- К золотому рогу месяца,
рівнює 19° . Визначте географічну широту місця спостере- Будет таять в серебре…?
ження. 3. Чи може статися покриття Місяцем зорі Альтаїр, α Орла?
2) а) Чому ми бачимо із Землі тільки один бік Місяця?
б) На якій висоті в Києві ( ϕ = 50° ) відбувається верхня кульмі- Що ми дізналися на уроці
нація зірки Антарес ( δ = −26° )? Зробіть відповідне креслен- •• Час між однаковими фазами Місяця називають синодичним мі-
ня. сяцем.
3) а) Вчора спостерігалося місячне затемнення. Коли можна очі- •• У результаті обчислень було встановлено, що щорічно може
кувати найближче сонячне затемнення? відбутися не менше 2 і не більше 5 сонячних і не більше 3 місяч-
124 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 11/ІІ-1. «Електромагнітний спектр...» 125
них затемнень. Протягом саросу відбувається 41–43 сонячних Урок 11/ІІ-1

і 26–29 місячних затемнень. Тема. Електромагнітний спектр. Вікна прозорості атмосфери Землі. Розвиток
•• Сарос — проміжок часу, що включає ціле число сидеричних всехвильової астрономії: гамма, рентгенівська, ультрафіолетова, оптична,
місяців, драконічних місяців і драконічних років і дорівнює інфрачервона, радіоастрономія
Цілі:
18 рокам 11,3 доби (10,3 доби). Усі затемнення періодично по-
• навчальна: ознайомити учнів з методами пізнання Всесвіту; показати за-
вторюються через сарос, але оскільки він не містить цілого чис- стосування знань з фундаментальних законів фізики для дослідження від-
ла діб, кожне затемнення повторюється за дещо інших умов: далених об’єктів; ввести поняття всехвильової астрономії та ознайомити
шлях місячної тіні по земній поверхні зміщується на 120° . учнів з різноманітними приладами, апаратами, за допомогою яких прово-
•• Якби Місяць обертався навколо Землі в площині екліптики, то дять спостереження у різних діапазонах, шкалою електромагнітних хвиль;
узагальнити астрофізичні поняття про методи астрономії та способи реє-
сонячні затемнення відбувалися б на кожний молодик, а місяч- страції електромагнітного випромінювання космічних тіл;
ні — кожної повні — 29,53 доби. Але площина місячної орбіти • розвивальна: розширити уявлення учнів про методи пізнання безмежно-
має нахил — i = 5°09′′ до площини екліптики, тож затемнення го Всесвіту; продовжити формування наукового світогляду на основі роз-
можуть відбуватися лише тоді, коли Місяць перетинає площи- криття причинової обумовленості явищ і процесів, що відбуваються на не-
ну екліптики поблизу своєї повні або молодика (проходить один бесних тілах і в космічному просторі;
• виховна: продовжити формування патріотичної свідомості шляхом пока-
з вузлів своєї орбіти). зу досягнень вітчизняної науки в галузі астрофізичних досліджень; раці-
•• Максимальна тривалість повного сонячного затемнення не пе- ональної — шляхом розкриття суперечливостей у підході науки і релігії
ревищує 7 хвилин 31 секунди. до пояснення причин і характеру небесних явищ.
Нові поняття: вікна прозорості, всехвильова астрономія.
VІ. Домашнє завдання • Учні повинні мати уявлення: про діапазони довжин хвиль електромагніт-
1. Читати § 8. ного випромінювання, вікна прозорості атмосфери Землі, способи вивчен-
2. Завдання письмово стор. 42 № 8.2. ня небесних об’єктів.
• Учні повинні знати: причину існування вікон прозорості в атмосфері Землі,
основні принципи дії приймачів випромінювання.
• Учні повинні вміти: вести спостереження небесних об’єктів в оптичному
діапазоні (за допомогою телескопа).
• Міжпредметні зв’язки: фізика.
1) Таблиця електромагнітного спектра.
2) Графік проходження випромінювання крізь атмосферу Землі.
1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Очі та руки астро-
номії».
2) Атлас «А-11» — с. 4–7.
3) Презентація «Очі та руки астрономії».
Метод на- Наочне при- назавжди залишиться невизначеною... Ну і, звичайно, не варто за-
вчання ладдя, ТЗН йматися астрономією, тому що це порожнє витрачання часу, що не
1 хв Бесіда Актуалізація знань учнів дає ні корисних, ні цікавих результатів...»
25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презентація Сьогодні ці висловлення ми згадуємо з посмішкою. Адже ви-
1) Фотони — джерело інформації. «Очі та руки явилося, що людина може пізнати закони будови й розвитку як
2) Всехвильова астрономія. астрономії» окремих зір, так і Всесвіту загалом. І цьому сьогодні є численні під-
3) Шкала електромагнітних хвиль
4) Завдання астрофізики
твердження. І розповідають про це людині фотони, кванти світла,
5) Позаатмосферна астрономія ці дивні вісники далеких світів.
15 хв Закріплення нового матеріалу За іронією долі Кант не дожив усього три роки до відкриття
Доповіді учнів. спектрального аналізу, що став потужною зброєю астрономів у їх-
Розв’язання тестів ніх дослідженнях Всесвіту. Вивчаючи світлове випромінювання,
2 хв Підбиття підсумків уроку що приходить до Землі від далеких зір і галактик, астрономи ви-
1 хв Домашнє завдання значають температуру поверхонь зір, їхні маси і розміри, хіміч-
Читати § 12 ний й ізотопний склад атмосфери, розподіл густини й температури
в надрах, намічають схеми розвитку зір протягом мільярдів років.
У фотона найбільш яскраво виражена подвійність основних
Хід уроку
Для астрофізиків космос є продовженням
ознак елементарних частинок: фотон поширюється як електро-
фізичної лабораторії, де поглиблено вивчають магнітна хвиля. Кожний фотон переносить окрему порцію (квант)
найважливіші фізичні закони, створюють енергії, що дорівнює ε = hν , h = 6,62 ⋅10−27 ерг ⋅ с.
й перевіряють нові фізичні уявлення і теорії. Світлове випромінювання, що сприймає наше око,— це лише
I. Організаційний момент незначна частина надзвичайно широкого діапазону електромагніт-
них хвиль. В атмосферах зір і космічному просторі виникають і по-
II. Актуалізація знань учнів ширюються електромагнітні хвилі (фотони) з найрізноманітніши-
1. Які джерела інформації про навколишній Всесвіт ви знаєте? ми довжинами хвиль. Зазвичай довжини хвиль вимірюють
2. Які діапазони шкали електромагнітних хвиль ви знаєте? °
в ангстремах (1 A = 10 −8 см).
ІІІ. ПОЯСНЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Фотони — джерело інформації 2. Всехвильова астрономія
Світлова хвиля, як і будь-яка електромагнітна, рухається Якими ж бувають електромагнітні хвилі?
зі швидкістю світла — 300 000 км/с. Світлову хвилю можна роз- Їхні властивості різні. І залежать ці властивості від довжини
глядати як потік фотонів. Саме вони приносять нам інформацію хвилі випромінювання.
про далекі Сонця.
Що являють собою ці далекі Сонця? Які закони їх будови й роз- а) Світло
витку? На ці питання, здавалося, людина ніколи не одержить відпо- Діапазон довжин хвиль видимого світла міститься між 4000 Å
віді. Саме так і навчав своїх учнів давньогрецький філософ Сократ (фіолетовий колір) і 7000 Å (червоний колір).
(469–399 рр. до н. е.): «Усе це назавжди залишиться таємницею З усіх видів космічного електромагнітного випромінювання
для смертного, і, звичайно, самим богам смутно бачити прагнення до поверхні Землі крізь її атмосферу проходять, практично не слаб-
людини розгадати те, що вони назавжди сховали від неї...» шаючи, тільки видиме світло, близьке (короткохвильове) інфра-
Те саме, але двома тисячами років пізніше стверджував відо- червоне випромінювання і частина спектра радіохвиль.
мий філософ Огюст Кант (1798–1857): «Ми нічого не можемо дізна- До 1609 року небесні тіла вивчали неозброєним оком.
тися про зорі, крім того, що вони існують. Навіть температура їх 1609 року Г. Галілей уперше застосував оптичний телескоп для до-
слідження небесних тіл і зробив ряд відкриттів. Але перші телеско- Гершель поставив термометри обабіч границь видимого світлового
пи Галілея були зовсім не досконалі: перша труба телескопа давала поля. На його подив, максимально нагрівся термометр в темній
всього лише трикратне збільшення. Після вдосконалення телеско- зоні поблизу червоної ділянки. Гершель зрозумів, що він виявив
па Галілей отримав трубу 30-кратного збільшення. невидимі оку промені, і незабаром встановив, що вони відбива-
Завдання телескопа — «вловити» слабкий світловий потік від ються і заломлюються подібно до видимого світла. Він назвав це
зір. Щоби вловити світло далеких зір, необхідно було збільшити випромінювання калоріфічним, тобто тепловим; пізніше його пе-
площу зіниці — у цьому полягало первинне завдання телескопа. рейменували на інфрачервоне (infra латиною означає «нижче»).
Тож найважливішим у телескопі був так званий «вхідний отвір» Інфрачервоні промені випускає будь-яке тіло, навіть якщо око не
для світла зір — об’єктив відповідного діаметра ( D ). Об’єктив — бачить його світіння.
та частина телескопа, яка «дивиться» на об’єкт. Ту частину теле- Діапазон інфрачервоних хвиль міститься між 7000 Å
скопа, до якої спостерігач прикладає око, називають окуляром (від і 5 000 000 Å. 5 000 000 Å — це вже півміліметра. Отже, діапазон
слова «око»). Об’єктив будує зображення об’єкта (Місяця, планет) теплових променів набагато ширший, ніж видимий спектр.
або ділянок зоряного неба у фокальній площині. Окуляр, що вико- Земна атмосфера пропускає зовсім незначну частину інфрачер-
нує роль лупи, дозволяє наблизитися до зображення цього об’єкта воного випромінювання. Його поглинають молекули вуглекислого
і розглядати його під більшим кутом, ніж сам об’єкт. Ще одна важ- газу. Світлове випромінювання нагріває поверхню та виробляє те-
лива властивість телескопа — збільшити кут, під яким ми спостері- пло, якому назад у космос заважає вийти накопичений в атмосфе-
гаємо небесне тіло. Збільшення ( nx ) телескопа залежить від фокус- рі вуглекислий газ. Такий ефект називають парниковим. У космо-
ної відстані об’єктива ( F ) і фокусної відстані використовуваного сі вуглекислого газу небагато, тому теплові промені з незначними
окуляра ( f ): втратами проходять крізь пилові хмари. Саме завдяки інфрачерво-
F ному випромінюванню в нашій країні була отримана перша фотогра-
nx = . фія центра Галактики, закритого від Землі газопиловими хмарами.
f
Спостереження в ІЧ-променях можна виконувати за допомогою
Або його можна визначити як відношення кутових відстаней: наземних телескопів, встановлених високо в горах, зі стратостатів
ρ і навіть з висотних літаків. З розвитком космічної техніки інфра-
nx = ,
β червоні телескопи почали розміщувати на супутниках.
де ρ — кутова відстань між двома зорями, які розглядають у те- Інфрачервону астрономію започаткував огляд неба в ІЧ‑діа
лескоп, і β — та сама відстань між зорями під час спостереження пазоні, здійснений уперше міжнародною космічною обсерваторі-
неозброєним оком. єю «IRAS» (InfraRed Astronomical Survey). Обсерваторія вийшла
Зараз астрономи мають оптичні телескопи з діаметром об’єкти на навколоземну орбіту 1983 р. і пропрацювала там рік. За цей час
ва 10 м, триває розробляння проектів більших телескопів. Земна вченим вдалося багато чого дізнатися про інфрачервоний Всесвіт
атмосфера сильно поглинає випромінювання, тому виведення те- і про Сонячну систему. Зокрема, було відкрито шість нових комет
лескопа за межі атмосфери розширило можливості оптичних теле- і пиловий диск навколо Веги. Істотно більші можливості мала за-
скопів. Космічні телескопи було створено після 1957 року. пущена в 1989 р. на навколоземну орбіту американська космічна
обсерваторія «COBE» (Cоsmic Background Explorer). З її допомогою
б) Інфрачервоне випромінювання вдалося отримати чітке ІЧ-зображення всього Чумацького Шляху
Вільям Гершель розклав сонячні промені в спектр за допо- і побудувати модель галактичного диска, вимірявши, зокрема, від-
могою скляної призми і помістив у кожну колірну зону однакові стань від площини Галактики до Сонця (близько 40 св. років).
термометри. Стовпчик термометра, освітленого червоними про- Ультрафіолетове, видиме та інфрачервоне випромінювання
менями, піднявся вище за інших, а найнижчим виявилися пока- утворює так звану оптичну область спектра. Виділення такої облас-
зання термометра, освітленого фіолетовим світлом. Для контролю ті обумовлене не тільки близькістю відповідних ділянок спектра,
але й спільністю методів і приладів, що використовують для їх до- за все випромінює у видимих променях. Натомість гарячі блакитні
слідження. зорі — потужне джерело ультрафіолетового випромінювання. Саме
це випромінювання нагріває та іонізує випромінювальні туманнос-
в) Радіохвилі
ті, завдяки чому ми їх і бачимо. Ультрафіолет, відтак, легко погли-
Усе електромагнітне випромінювання, довжина хвилі якого нається газовим середовищем, тому з далеких областей Галактики
перевищує півміліметра, належить до радіохвиль. Всесвіт до нас майже не доходить, якщо на шляху променів є газо-
Радіохвилі здебільшого без проблем проходять крізь земну пилові перешкоди.
атмосферу, і лише деякі з них, які називають короткими, відби- Ультрафіолетом вважають електромагнітні хвилі довжиною
ваються від іонізованого шару земної атмосфери. Завдяки цьому хвилі від 100 до 4000 Å. Діапазон ультрафіолетового випроміню-
можливий зв’язок між радіостанціями, розташованими на проти- вання міститься на електромагнітному спектрі випромінювання
лежних точках планети.
на частотах між видимим світлом і діапазоном рентгенівських
Середовище незначною мірою поглинає радіохвилі, тому ви-
і гамма-променів. Людське око не бачить ультрафіолетове випро-
вчення Всесвіту в радіодіапазоні дуже інформативне для астрономів.
мінювання, тому що рогова оболонка ока і очна лінза поглинають
Радіоастрономи зазвичай працюють у діапазоні довжин хвиль
ультрафіолет. Джерелом ультрафіолетового випромінювання у га-
від декількох міліметрів до 15–20 м. Багато об’єктів Всесвіту,
лактиках є газові хмари, усередині яких перебувають нещодавно
включаючи Сонце, планети, туманності, галактики і особливо такі
народжені масивні зорі, що випромінюють переважно в ультра-
незвичайні об’єкти, як, наприклад, пульсари і квазари, випромі-
фіолетовій області спектра. Ультрафіолетові фотографії небесних
нюють радіохвилі. Але від винаходу радіо до відкриття космічного
об’єктів роблять у космосі за допомогою спеціальних телескопів.
радіовипромінювання минуло кілька десятиліть. Причина в тому,
Прикладом такого телескопа є 50-сантиметрове дзеркало космічно-
що радіовипромінювання космічних об’єктів надто слабке, тому
для його дослідження необхідні дуже чутливі прилади і величезні го телескопа «Галекс», створеного для сканування неба в пошуках
приймальні антени. джерел ультрафіолетового випромінювання. Місія «Галекс» має
Радіоастрономічні дослідження дозволяють: а) вивчати косміч- дві основні мети: вивчення освіти і життя зір у Всесвіті і вивчення
ні об’єкти, дослідження яких іншими методами дає дуже обмежені галактик в ультрафіолетовому діапазоні. Для вивчення білих кар-
відомості про їх фізичну природу; б) проводити ряд спостережень ликів, що мають температуру поверхні близько 100 000 К, потріб-
вдень і в погану погоду, а також орієнтуватися за радіоджерелами; ні спостереження в ультрафіолетовому і м’якому рентгенівському
в) радіолокаційними методами можна уточнити відстані до Міся- діапазонах.
ця, планет і Сонця, а також дослідити метеори. За один раз «Галекс» охоплює область неба діаметром 1,2° .
Це — два кутових діаметри повного Місяця. Огляд тисяч сусід-
г) Ультрафіолетове випромінювання ніх галактик чутливими ультрафіолетовими «очима» телескопа
Випромінювання, довжина хвилі якого коротша, ніж у видимих дозволив визначити три десятки галактик, які сильно світяться
променів фіолетового кольору, називають ультрафіолетовим. Це ви- в ультрафіолеті і мають велику схожість з юними галактиками,
промінювання здебільшого шкідливе для живих організмів, однак утвореними всього декілька мільярдів років тому. Це значить,
ультрафіолет не проходить крізь атмосферу Землі, чому сприяє відо- що утворення галактик продовжується і дотепер. Це сенсаційне
мий озоновий шар, що активно поглинає небезпечні промені. відкриття змусить заново переглянути всі моделі еволюції Всес-
Та частина ультрафіолету, що приєднується до видимих проме- віту.
нів, доходить до поверхні і спричиняє у нас засмагу. У чорношкі-
рих ця засмага генетично вроджена, адже вона є захисною реакці- д) Рентгенівське випромінювання
єю шкіри на ультрафіолет. Наприкінці XIX ст. німецький фізик Вільгельм Рентген від-
Ультрафіолет, як ви, напевно, здогадуєтеся, щедро і в усі сто- крив невидимі промені, названі на його честь рентгенівськими. До-
рони «розкидає» Сонце. Але, як уже говорилося, Сонце сильніше вжини хвиль променів Рентгена — між 0,1 і 100 Å. Рентгенівські
промені шкідливі для живих організмів. Вони мають велику про- е) Гамма-випромінювання
никну здатність, тож атмосфера Землі їм не перешкода. Захищає Найкоротші хвилі (менше 0,1 Å) у гамма-променів, які випус-
Землю магнітосфера. Вона затримує багато небезпечного випромі- кають атомні ядра. Це найнебезпечніший вид радіоактивності,
нювання з космосу. В астрономії рентгенівські промені найчастіше найнебезпечніше електромагнітне випромінювання. Енергія фото-
згадуються в розмовах про чорні діри, нейтронні зорі і пульсари. нів гамма-променів дуже висока, і їх випромінювання відбуваєть-
Під час акреції речовини поблизу магнітних полюсів релятивіст- ся, коли тривають певні процеси усередині ядер атомів. Прикладом
ської зорі виділяється величезна енергія, яка і випромінюється такого процесу може бути анігіляція — взаємознищення частинки
в рентгенівському діапазоні. Потужні спалахи на Сонці також є й античастинки з одночасним перетворенням їхньої маси в енергію.
джерелами рентгенівського випромінювання. Видима поверхня Таємничі гамма-спалахи на небі, що реєструють час від часу, поки
Сонця розігріта приблизно до 6 тисяч градусів, що відповідає діа- аж ніяк не пояснені астрономами. Зрозуміло, що енергія явища,
пазону випромінювання. Проте сонячна корона розігріта до темпе- яке спричиняє спалахи, просто грандіозна. За деякими підрахун-
ратури понад мільйон градусів і тому світиться в рентгенівському ками, впродовж секунди, що триває такий спалах, він випромінює
діапазоні спектра. більше енергії, ніж весь інший Всесвіт. Гамма-випромінювання не
Рентгенівський телескоп «Чандра» (Chandra X-ray Observatory) пропускає до Землі її атмосфера.
вийшов у космос 1999 року. Його призначення — спостереження Гамма-випромінювання було відкрито французьким вченим
рентгенівських променів, які виходять з областей, де є дуже висока Полем Вілларом 1900 року. Вивчаючи випромінювання радію
енергія, наприклад в областях зоряних вибухів. Незважаючи на те, в сильному магнітному полі, Віллар виявив короткохвильове елек-
що зараз в космос запущено понад десяток апаратів, які проводять тромагнітне випромінювання, що, як і світло, не відхиляється маг-
спостереження в рентгенівському діапазоні (включаючи телескоп нітним полем. Воно було названо гамма-випромінюванням.
«Ньютон» Європейського космічного агентства), «Чандра» зали- Апарат, на борту якого знаходяться кілька інструментів для
шається найбільшим і найефективнішим. спостережень в гамма-діапазоні, було названо на честь італійсько-
Для порівняння потоку рентгенівського випромінювання від американського фізика Енріко Фермі, тож офіційно він тепер іме-
космічних джерел також застосовують ще одну позасистемну оди- нується як Космічний гамма-телескоп імені Фермі.
ницю — Краб. Це потік випромінювання в заданому спектральному Висновок. Ще донедавна позаатмосферна астрономія була
інтервалі від одного конкретного джерела — Крабовидної туман- долею мрійників. Тепер вона перетворилася у розвинену галузь
ності, або Краба. Такий вибір визначається відносною стабільністю науки. Результати, отримані на космічних телескопах, без най-
цього джерела, оскільки, на відміну від переважної більшості ін- меншого перебільшення змінили наші уявлення про Всесвіт.
ших рентгенівських джерел, пульсар в Крабі не входить у подвійну За допомогою сучасних телескопів астрономи спостерігають
систему і у нього відсутні ефекти, пов’язані з орбітальним рухом, об’єкти, що перебувають на відстані близько 15 млрд світлових
а тому відсутня змінність випромінювання. Крім того, Краб є од- років, тобто масштаби світу «збільшилися» у 5– 1015 разів. Кос-
ним з найяскравіших рентгенівських джерел на небі. З цих причин мічні апарати дозволяють проводити дослідження в усіх діапа-
Краб служить природним калібрувальним джерелом для приладів, зонах довжин хвиль електромагнітного випромінювання (радіо,
що працюють у космосі. Оскільки спектри рентгенівських джерел інфрачервоний, оптичний, ультрафіолетовий, рентгенівський
можуть істотно відрізнятися від спектра Краба, то порівняння по- і γ -промені). Тому сучасну астрономію називають всехвильовою
токів, виражених у Крабі, має сенс тільки в тому випадку, якщо ці наукою.
потоки були виміряні в одному і тому ж спектральному діапазоні,
наприклад, порівнюються дані одного і того ж приладу за різними 3. Шкала електромагнітних хвиль
джерелами. Довжина електромагнітної хвилі, з одного боку, теоретично
може бути якою завгодно малою (але кінцевою), з іншого — якою
(
1 Краб становить приблизно 16,4 кеВ/ с ⋅ см2 . ) завгодно великою (але теж кінцевою).
Електромагнітне випромінювання за умови надмалої довжині тобто за одну секунду на згадану площу в 1 м2 потрапляє
хвилі дедалі більше схоже на потік частинок.
1,39 ⋅103
Граничним випадком нескінченно великої довжини хвилі вва- = 3,5 ⋅1021 квантів.
жають електростатичне поле. 4 ⋅10−19
Реально працюють з електромагнітним випромінюванням дов Уявімо собі, що ми віддаляємося від Сонця. Тоді потік енер-
жиною хвилі не більше тисячі кілометрів. Умовно діапазони дов гії через обрану площу зменшується обернено пропорційно ква-
жин хвиль мають нижченеведені найменування (див. табл.). драту відстані до нього. Так, у разі збільшення відстані до Сонця
вдвічі кількість квантів світла, що припадає на 1 м2 , зменшується
Шкала електромагнітних хвиль в 4 рази.
Довжина хвиль, м Назва діапазону Відстань до найближчих зір у 300 000 разів перевищує відстань
Радіохвилі: Наддовгі до Сонця. Тому і потік енергії від них не менш ніж у 1011 раз менше
106 – 104
за сонячний. Від такої зорі на один квадратний метр припадає усьо-
104 – 103 Довгі
го 3 ⋅1010 фотонів за секунду.
103 – 102 Середні Від далеких галактик на 1 см2 припадає один фотон за 1000 се-
кунд, і все-таки ми знаємо про ці об’єкти достатньо завдяки сучас-
102 – 101 Короткі
ним потужним телескопам і різноманітним методам дослідження.
Ультракороткі Отже, кожен фотон — це певна порція енергії, що характеризу-
101 – 10−1
ється певною довжиною хвилі. Але одиничний фотон дещо може роз-
10−1 – 10−2 НВЧ: телебачення повісти про своє походження, про фізичні умови в місці його наро-
Радіолокація дження. Інша справа — потік фотонів, квантів широкого діапазону
10−2 – 10−3 хвиль. Саме зміна потоків світла від різних небесних об’єктів, аналіз
10−3 – 10−8 Інфрачервоне випромінювання розподілу кількості квантів залежно від довжини хвилі (аналіз спек-
тра джерела) і дозволяють робити цілком певні висновки про фізику
10−6 – 10−7 Видиме світло
процесів, що відбуваються далеко за межами нашої планети. Сьогод-
10−7 – 10−9 Ультрафіолетове випромінювання ні астрономи із упевненістю обговорюють найважливіші проблеми
будови окремих зір і галактик, будови й еволюції Всесвіту. І в осно-
10−9 – 10−12 Рентгенівське випромінювання (м’яке)
ві цієї впевненості — уявлення про те, що у всіх куточках доступної
Гамма-випромінювання (жорстке) для огляду частини Всесвіту фізичні процеси відбуваються за зако-
10−12 – 10−14
нами, неодноразово перевіреними на Землі в лабораторних умовах.
< 10−14 Космічні промені
100
діапазон
видимий
Пропускання, %
Смуги поглинання
Проведемо кілька нескладних розрахунків. Від Сонця на кож- атмосфери Землі
Вікна
ний квадратний сантиметр земної поверхні перпендикулярно до со- прозорості
атмосфери
нячних променів надходить енергія
0
1,39 ⋅103 Дж м2 ⋅ с . 0,2 0,4 0,6 0,8 1,0 2,0 4,0 6,0 10 20 40 60 100 200 0,5мм 1мм 1см 1м 10м 100м
Довжина хвилі мкм (без масштабу)
°
Рис. 11.1
Середня довжина хвилі цього випромінювання 5000 A , серед-
ня частота — 6 ⋅1014 Гц. Усі вищеперелічені випромінювання мають різний ступінь про-
никнення через земну атмосферу (рис. 11.1). Встановлено так звані
ε = hν = 6,62 ⋅10−34 ⋅ 6 ⋅1014 Дж = 4 ⋅10−19 Дж , вікна прозорості атмосфери для різних частот електромагнітного
спектра. На рисунку, розташованому вище, білим кольором виді- хвилі і короткохвильове (1–4 мкм) інфрачервоне випромінювання;
лені діапазони шкали електромагнітних хвиль, прозорі для цього атмосфера непрозора для високоенергетичного випромінювання
виду випромінювання. (гамма-, рентгенівського й ультрафіолетового) і майже непрозора
для довгохвильового інфрачервоного світла. Тому астрономи, щоби
4. Завдання астрофізики дослідити ці види випромінювання, піднімають прилади над по-
Астрофізика на підставі установлених фізичних законів по- глинальними шарами атмосфери.
яснює фізичні явища, що відбуваються в навколишньому світово- Позаатмосферна астрономія потрібна і для деяких спостере-
му просторі, вивчає будову, фізичні властивості й хімічний склад жень у видимому світлі. Проходячи крізь атмосферу, світло роз-
окремих небесних об’єктів. сіюється на порошинах, поглинається молекулами озону і води
і заломлюється на неоднорідностях густини, внаслідок чого зобра-
Астрофізика ження тремтять і стають розмитими. У 1980–1990-х роках була
  створена техніка адаптивної оптики, спроможна в реальному часі
змінювати форму оптичної поверхні (наприклад, дзеркала теле-
Практична Теоретична
скопа) для компенсації атмосферного тремтіння й розмитості. Це
Завдання практичної астрофізики — розробити інструменти, істотно підвищило чіткість зображень у наземних телескопів —
прилади й методи астрофізичних досліджень. до десятих часток кутової секунди. Але кращих результатів досяг-
Завдання теоретичної астрофізики — займатися теоретичним ти не вдається. До того ж власне світіння нічної атмосфери і розсі-
аналізом результатів, отриманих під час спостережень. яне у ній світло міських і дорожніх вогнів заважають астрономам
Висновки астрофізики широко використовують і в інших роз- вивчати об’єкти низької поверхневої яскравості — туманності і га-
ділах астрономії — зоряній, космогонії, космології. Не можна го- лактики, навіть перебуваючи у віддалених гірських обсерваторіях.
ворити про будову нашої зоряної системи Галактики, про законо- У телескопів, що працюють на орбіті, небо набагато темніше і зо-
мірності розподілу в ній зір і міжзоряної матерії, якщо не відомі, браження набагато чіткіші.
наприклад, її масштаби, відстань до окремих зір і зоряних скуп- Для перших позаатмосферних астрономічних спостережень
чень. Але ж ця проблема значною мірою розв’язується саме астро- використовували балістичні ракети, що лише на кілька хвилин
фізичними методами. піднімалися над густими шарами атмосфери. Ще наприкінці
1940-х років учені США виміряли ультрафіолетове випромінюван-
5. Позаатмосферна астрономія ня Сонця, використовуючи захоплені німецькі ракети «Фау-2»,
Позаатмосферна астрономія передбачає спостереження астро- що запускали на полігоні Уайт-Сендс (шт. Нью-Мексико). Однак
номічних об’єктів за допомогою приладів, виведених за межі зем- позаатмосферна астрономія реально почала розвиватися, коли
ної атмосфери на борту геофізичних ракет або штучних супутників. короткочасні виходи в космос за допомогою висотних ракет були
Її основні розділи — це астрономія високих енергій (у рентгенів- доповнені детальними дослідженнями з борту орбітальних обсер-
ських і гамма-променях), оптична й ультрафіолетова астрономія, ваторій.
інфрачервона астрономія і зовсім нова космічна інтерферометрія IV. Закріплення нового матеріалу
з наддовгою базою.
Астрономічні спостереження з космосу — невід’ємна частина Тест для закріплення
сучасної астрофізики. Зорі, туманності і галактики випроміню- 1. Як збирають інформацію на сучасних телескопах?
ють не тільки видиме світло, але й радіохвилі, інфрачервоне, уль- а) Оком;
трафіолетове, рентгенівське і гамма-випромінювання, що несуть б) фотоплівкою;
найважливішу інформацію про випромінюваний об’єкт. Однак в) ПЗЗ-матрицею;
до поверхні Землі, крім видимого світла, доходять тільки радіо г) плівкою.
2. Яке з перерахованих електромагнітних випромінювань має б) збільшити фокусну відстань об’єктива;

найбільшу довжину хвилі? в) збільшити діаметр об’єктива;
а) Інфрачервоне; г) збільшити фокусну відстань окуляра і діаметр об’єктива.
б) видиме; 10. Назвіть одне відкриття, яке не було зроблено Галілеєм.
в) ультрафіолетове; а) Гори на Місяці;
г) рентгенівське. б) фази Венери;
3. Термін «всехвильова астрономія» означає: в) атмосфера Венери;
а) прозорість земної атмосфери для всіх хвиль електромагніт- г) супутники Юпітера.
ного випромінювання, щонадходить з космосу; 11. Перевагою космічних телескопів порівняно з наземними є те, що...:
б) вивчення небесних об’єктів у всьому діапазоні шкали елек- а) у них менше маса;
тромагнітного спектра; б) їм не потрібні джерела енергії;
в) вивчення невидимих діапазонів електромагнітного спектра в) на них не впливають коливання атмосфери;
у небесних світил. г) на них не впливає світіння атмосфери.
4. Позасистемна одиниця, яку використовують для вираження 12. Сонце випромінює значну частину електромагнітної енергії в...:
щільності потоку випромінювання в радіоастрономії: а) радіо- та ІЧ-діапазонах;
а) електрон-вольт; б) ІЧ- і видимому діапазонах;
б) джоуль; в) видимому та УФ-діапазонах;
в) 1 ян. г) УФ- і рентгенівському діапазонах.
5. Інфрачервоне випромінювання вперше відкрив: 13. Електромагнітне випромінювання довжиною хвилі 550 нм
а) Е. Хаббл; у вакуумі сприймають як...:
б) Г. Галілей; а) радіохвилі;
в) В. Гершель; б) інфрачервоне випромінювання;
г) А. Пензіас. в) видиме світло;
6. Який вид електромагнітних хвиль має найменшу частоту? г) ультрафіолетове випромінювання.
а) Рентгенівські; 14. Використання ПЗС на телескопі дозволяє збільшити:
б) ультрафіолетові; а) фокусну відстань;
в) інфрачервоні; б) збільшення;
г) радіохвилі. в) контраст зображення.
7. Позасистемна одиниця, яку використовують для вираження гус- 15. Деякі радіохвилі не досягають земної поверхні через...:
тини рентгенівського випромінювання від космічних джерел. а) сонячний вітер;
а) Кіло-електронвольт; б) атмосферні явища;
б) джоуль; в) магнітне поле Землі;
в) 1 краб. г) іоносферу.
8. Яка роздільна здатність ока?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
а) 1 кутова секунда;
Відповіді в а б в в г в б в в г б в в г
б) 1 кутова хвилина;
в) 10 кутових хвилин;
г) 1 градус. Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
9. Щоб зменшити роздільну силу телескопа, потрібно: 1. Як називається найближча до Сонця точка орбіти планети?
а) збільшити фокусну відстань окуляра; 2. Як називається найвіддаленіша точка орбіти Місяця?
140 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 12/ІІ-2. «Оптичні телескопи...» 141
Що ми дізналися на уроці Урок 12/ІІ-2

•• З усіх видів космічного електромагнітного випромінювання Тема. Оптичні телескопи. Формула збільшення телескопа, а також роздільна
до поверхні Землі крізь її атмосферу проходять, практично не здатність та проникна сила. Недоліки оптичних телескопів
Цілі:
слабшаючи, тільки видиме світло, близьке (короткохвильове) • навчальна: ознайомити учнів із засобами пізнання Всесвіту, показати за-
інфрачервоне випромінювання і частина спектра радіохвиль. стосування знань з фундаментальних законів фізики у дослідженні від-
•• Земна атмосфера сильно поглинає випромінювання, тому виве- далених об’єктів, ознайомити учнів з різними системами телескопів, їх
дення телескопа за межі атмосфери сприяло розширенню мож- перевагами та недоліками, розказати про найбільші телескопи світу; роз-
глянути принцип дії оптичних телескопів, вплив атмосфери на астроно-
ливостей оптичних телескопів.
мічні спостереження, вивести формули збільшення телескопа, роздільної
•• Земна атмосфера пропускає зовсім невелику частину інфрачер- здатності та проникної сили;
воного випромінювання. • розвивальна: формувати вміння застосовувати теоретичні знання для
•• Спостереження в ІЧ-променях можна виконувати за допомогою розв’язування задач на визначення характеристик телескопів;
• виховна: продовжити виховання патріотичних почуттів через ознайомлен-
наземних телескопів, встановлених високо в горах, зі страто ня з досягненнями вітчизняної науки і техніки в галузі створення найбіль-
статів і навіть з висотних літаків. З розвитком космічної техні- ших сучасних телескопів; продовжити формування наукового світогляду
ки телескопи почали розміщувати на супутниках. школярів шляхом розкриття можливостей пізнання Всесвіт на основі
•• Радіохвилі здебільшого легко проходять крізь земну атмосфе- астрономічних і космічних досліджень.
Нові поняття: вікна прозорості, всехвильова астрономія.
ру, і лише деякі з радіохвиль, які називають короткими, від- • Учні повинні мати уявлення: про способи вивчення об’єктів Всесвіту.
биваються від іонізованого шару земної атмосфери. Завдяки • Учні повинні знати: типи телескопів, основні астрономічні обсерваторії
цьому відбиттю можливий зв’язок між радіостанціями, розта- України та світу.
шованими на протилежних точках планети. • Учні повинні вміти: вести спостереження небесних об’єктів в оптичному
діапазоні (за допомогою телескопа), описувати будову телескопів різних
•• Радіохвилі несильно поглинаються середовищем, тому вивчен-
систем, принцип їхньої дії, вплив атмосфери на астрономічні спостережен-
ня Всесвіту в радіодіапазоні для астрономів дуже інформатив- ня, переваги рефлектора порівняно з рефрактором, розв’язувати задачі
не. на визначення основних характеристик телескопа.
•• Спостереження астрономічних об’єктів за допомогою приладів, • Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, креслення.
виведених за межі земної атмосфери, тобто на борту геофізич- Демонстрації:
1) Телескоп-рефрактор.
них ракет або штучних супутників, називають позаатмосфер- 2) Телескоп-рефлектор.
ними. 3) Фотографії телескопів для вивчення випромінювання в різних діапазонах .
•• Астрономічні спостереження проводять в усіх діапазонах шка- Технічні засоби навчання, наочне приладдя:
ли електромагнітних хвиль. 1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Очі та руки астро-
номії».
V. Домашнє завдання 2) Атлас «А-11» — с. 4–7.
Читати § 12. Обладнання:
1) Комп’ютер, мультимедійний проектор, екран.
2) Презентація «Очі та руки астрономії».
Метод
ладдя, ТЗН
ня
Метод ня,— писав він,— тому що встиг переконатися, що Місяць являє

ладдя, ТЗН
собою тіло, подібне до Землі». На поверхні Місяця Галілей поба-
ня чив гори й видолинки. Венера виявилася схожою на маленький
1 хв Бесіда Актуалізація знань учнів Місяць, і зміна її фаз доводила обертання Венери навколо Сонця.
25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презентація Планета Юпітер постала перед здивованим Галілеєм малюсіньким
1) Із історії телескопів. «Очі та руки диском, навколо якого оберталися маленькі зірочки — його супут-
2) Характеристики телескопів. астрономії»
3) Астрофотографія ники. Отже, Юпітер із системою своїх місяців виявився зменшеною
подобою Сонячної системи. У Сатурна Галілей помітив якісь дивні
Доповіді учнів. додавання — сліди його знаменитого кільця. На поверхні Сонця
Розв’язування тестів чітко виднілися темні плями, що спростовувало вчення Арістоте-
2 хв Підбиття підсумків уроку ля про «недоторканну чистоту небес». Фізичний вигляд знайомих
1 хв Домашнє завдання небесних тіл виявився незвичайним. У телескопі Галілей побачив
Читати § 11 (п. 1, 2) безліч недоступних неозброєному оку зір 7-ї і 8-ї зоряних величин.
Деякі «туманності» на зоряному небі складалися з безлічі зір. Су-
купністю малосвітних зір виявився і Чумацький Шлях.
Хід уроку
Во зрительных трубах Стекло являет нам,
Колико дал творец пространство небесам.
Толь много солнце в них пылающих сияет,
Подвижных сколько звезд нам ясна ночь являет.
Цей урок можна провести у формі уроку-семінару, уроку-
конференції, до якого учні готуються заздалегідь. Теми для ви-
конання проекту пропонують заздалегідь. Назва проекту «Фізика Рис. 12.1
на службі людини». Наприкінці розробки уроку наводять карту
У будь-якому телескопі є об’єктив і окуляр. Об’єктив збирає
даного проекту.
промені від світила і створює у своєму фокусі його зображення. Це
II. Пояснення нового матеріалу зображення розглядають через сильну лупу, що називається оку-
ляром.
1. З історії телескопів У телескопах Галілея об’єктивом служила плоско-опукла зби-
З грецької «телескоп» перекладають так: «теле» — «далеко», ральна лінза, а окуляром — розсіювальна плоско-увігнута лінза.
«скопео» — «дивлюся». За своєю оптичною схемою вони нагадують театральний бінокль.
Астрофізичні дослідження небесних тіл почалися з XVII ст., Йоганн Кеплер 1611 р. запропонував іншу схему, у якій
коли голландські оптики винайшли «збільшувальну трубу». Пер- і об’єктив, і окуляр були двоопуклими лінзами. Це розширило поле
шим, хто оцінив роль цього винаходу для астрономії, був професор зору, і тому кеплерівська система телескопа незабаром стала панів-
Падуанського університету Галілео Галілей. Власноруч він вигото- ною. Перевага телескопів подвійна: вони збирають набагато більше
вив три телескопи зі збільшенням від 3 до 30 разів. До речі, саме світла, ніж людське око, і збільшують кут зору, під яким спостері-
тоді збільшувальні труби назвали телескопами. гаємо предмет (див. рис. 12.1).
Восени 1609 р. Галілей почав спостереження, пізніше описані Перші телескопи були вкрай недосконалі. Їхні лінзи спотворю-
в його відомій астрономічній праці «Зоряний вісник». Враження вали зображення, інакше кажучи, створювали аберації. Головні
від побаченого були незвичайними. «Я не тямлю себе від здивуван- з них — сферична і хроматична аберації.
Сферична аберація полягає в тому, що краї лінз сильніше за- нанівець вигоду від збільшення отвору. Крім того, величезна вага
ломлюють світло, ніж їхні центральні частини. З цієї причини про- лінз змушує їх прогинатися, що спотворює зображення. У чемпіо-
мені від об’єктива сходяться в різних точках (фокусах) і зображен- наті телескопів пальма першості належить рефлекторам.
ня виходить нечітким, розмитим. Ідея дзеркального телескопа, чи рефлектора, уперше була за-
Хроматична аберація виражається інакше: промені різного пропонована ще за життя Галілея Н. Цукії (1611) і М. Мересеном
кольору заломлюються лінзами по-різному — сильніше над усе (1638). Трохи пізніше подібні схеми рефлекторів були теоретично
фіолетові, найслабше — червоні. Зрештою, зображення в перших розроблені Д. Грегорі (1663), Кассегреном (1672). 1664 р. Р. Гук на-
телескопах були не тільки розмитими, але й «райдужними», за- віть виготовив рефлектор за системою Грегорі, однак якість його
барвленими в різні кольори. була настільки низькою, що спостереження з ним не проводили.
Чим більше фокусна відстань об’єктива (за того самого діаме-
тра), тим менше аберація. Тому послідовники Галілея будували
3
довгофокусні, надзвичайно громіздкі і важкі в керуванні телеско-
пи. Така ситуація тривала майже півтора століття, і деякі лінзові
телескопи тих часів досягали в довжину 40 м. За допомогою склад-
ної системи блоків їх закріплювали на високих щоглах, а окулярну
частину телескопа залишали на землі. Часом і зовсім обходилися без
тубуса (труби) і користувалися «повітряною» системою — об’єктив
кріпився на високій щоглі, а окуляр тримали в руках.
До середини XVIII ст. телескопи з однолінзовими системами за-
старіли, і порятунком у цій ситуації стали багатолінзові об’єктиви 2 1
і окуляри. Уявіть собі складний об’єктив, що складається з двоопу- Рис 12.2. Оптична схема телескопа Ньютона
клої і плоскоопуклої лінз. Якщо підібрати відповідну кривину по-
верхні лінз і сорти їхніх стекол, аберації однієї лінзи компенсують І тільки у 1668 р. Ісаак Ньютон побудував перший діючий реф-
«протилежні аберації» іншої, і вийде об’єктив, що не дає спотво- лектор (рис.12.2). Це був дуже мініатюрний оптичний інструмент,
рень. Теоретично така можливість була доведена ще 1695 р. англій- бронзове увігнуте дзеркало якого мало поперечник усього 2,5 см,
ським оптиком Дж. Грегорі, а 1733 р. Г. Хол знайшов сорти стекол а його фокусна відстань становила 6 см. Промені від головного дзер-
для складного об’єктива. Його послідовник Дж. Доллонд із 1758 р. кала відбивалися невеликим плоским дзеркалом у бічний окуляр.
почав виготовляти «ахроматичні» об’єктиви, що не давали рай- Три роки потому Ньютон зробив трохи більший рефлектор з діаме-
дужних зображень. тром дзеркала 3,4 см за фокусної відстані 16 см. Таким чином, за
На початку XIX ст. німецький оптик і астроном Й. Фраунго- об’єктив у рефлекторі править не лінза, а дзеркало.
фер почав виготовляти телескопи, які і за розмірами, і за якістю
перевершували телескопи Доллонда. Абсолютний рекорд у зма-
ганні рефракторів було досягнуто 1897 р. На кошти мільйонера
Йєркса фірма «Альван Кларк і сини» побудувала велетенський ін-
струмент — рефрактор з діаметром об’єктива 102 см (40 дюймів).
40-дюймовий рефрактор Йєркської обсерваторії, розташований по-
близу Чикаго, і дотепер залишається найбільшим рефрактором сві-
ту. Будувати ще більші лінзові об’єктиви ніхто не наважується —
труднощі, що супроводжують під час їх створення, колосальні,
а ефективність надто мала. Поглинання більш товстих лінз зводить Рис. 12.3. Оптична схема телескопа Грегорі
У системі Грегорі головне дзеркало мало в центрі отвір, куди 6 м. Він працює з 1976 р. і тривалий час був найбільшим телеско-
спрямовували промені, відбиті від увігнутого еліпсоїдального дзер- пом у світі.
кала (рис. 12.3). Якщо замінити це еліпсоїдальне дзеркало гіпербо- Найбільшим у світі телескопом з цільним дзеркалом є Large
лічним, одержуємо систему Кассегрена. Binocular Telescope, розташований на горі Грехем (США, штат Арі-
Рефлектори вигідно відрізняються від рефракторів тим, що зона). Діаметр обох дзеркал становить 8,4 метра.
в них відсутня хроматична аберація. Якщо головному дзеркалу на- 11 жовтня 2005 р. в експлуатацію був запущений телескоп
дати параболічної форми, воно збере всі промені в одному фокусі, Southern African Large Telescope в ПАР з головним дзеркалом роз-
і тоді сферична аберація буде усунута. Виготовити дзеркало лег- міром 11 × 9,8 м, що складається з 91 однакових шестикутників.
ше, ніж лінзу,— доводиться шліфувати тільки одну поверхню. Ці 13 липня 2007 р. перше світло побачив телескоп Gran Telescopio
та інші переваги забезпечили поширення рефлекторів. Canarias на Канарських островах діаметром дзеркала 10,4 м, який
У середині XVIII ст. англійський оптик Д. Шорт організував є найбільшим оптичним телескопом у світі станом на першу поло-
фабричний випуск високоякісних рефлекторів, найбільший з яких вину 2009 року.
мав поперечник дзеркала 55 см. Численні і часом дуже великі реф-
лектори будував у XVIII ст. знаменитий основоположник зоряної 2. Характеристики телескопів
астрономії Вільям Гершель. Найбільший з його рефлекторів мав Дехто вважає, що найголовніша характеристика телескопа —
металеве дзеркало у поперечнику 122 см. Важило воно близько його збільшення, залежно від якого у телескоп можна більше по-
10 000 Н і помітно прогиналося під дією власної ваги, через що зо- бачити. Це не зовсім так: цінність телескопа визначається в першу
браження псувалося. Система блоків і канатів, за допомогою яких чергу розмірами його об’єктива. Важливіше за все зібрати якнай-
інструмент починав рухатися, ускладнювала роботу. Проте Вільям більше світла від випромінюваного небесного об’єкта.
Гершель зумів зробити з ним багато відкриттів. Телескоп — астрономічний прилад, застосовуваний для спосте-
Ще більший рефлектор з металевим дзеркалом діаметром 2 м реження космічних об’єктів.
побудував 1845 р. ірландський аристократ Вільям Парсонс, що мав Телескоп має три основні призначення:
титул лорда Росса. Його «Левіафан», як прозвали сучасники реф- 1. Збирати випромінювання від небесних світил на приймальний
лектор лорда Росса, залишався найбільшим аж до першої чверті пристрій (око, фотографічну пластинку, спектрограф і ін.);
поточного століття. 2. Будувати у своїй фокальній площині зображення об’єкта або
1917 р. на обсерваторії Маунт-Вілсон (США) установили новий певної ділянки неба;
10-дюймовий рефлектор з поперечником головного скляного дзер- 3. Допомогти розрізняти об’єкти, розташовані на близькій куто-
кала 258 см і ґратчастим тубусом. Тривалий час він залишався най- вій відстані один від одного, що непомітно неозброєним оком.
більшим телескопом світу, поки уже після Другої світової війни Найважливішими характеристиками телескопа є проникна
його не перевершив п’ятиметровий рефлектор обсерваторії Маунт- сила, кутове збільшення і роздільна здатність.
Паломар. Це був перший телескоп, у якому кабіна спостерігача Проникна сила телескопа характеризується граничною зо-
розміщувалася усередині труби. ряною величиною m найслабшої зорі, яку можна побачити в цей
На сьогодні найбільшими у світі телескопами-рефлекторами є інструмент за найкращих умов для спостережень. Для таких умов
два телескопи Кека, розташовані на Гавайях. Keck-I I Keck-II вве- проникну силу можна визначити за формулою:
дені в експлуатацію 1993 і 1996 р. відповідно і мають ефективний
m = 2,1 + 5 lg D ,
діаметр дзеркала 9,8 м. Телескопи розташовані на одній платфор-
мі, їх можна використовувати спільно як інтерферометри, розділь- де D — діаметр об’єктива в міліметрах.
на здатність яких відповідає діаметру дзеркала 85 м. Діаметр об’єктива, мм Гранична зоряна величина
Найбільший в Євразії телескоп БТА знаходиться на території 60
Росії, у горах Північного Кавказу, і має діаметр головного дзеркала 11,0m
Діаметр об’єктива, мм Гранична зоряна величина великих експозицій — хвилини і десятки хвилин. Незважаючи на
це, вже 1841 р. удалося одержати перший дагеротип Місяця, на яко-
100 12,1m му цілком виразно можна розрізнити деталі місячного рельєфу.
200 13,6m 1845 р. у Гарвардській обсерваторії почалося систематичне фо-
тографування Сонця, Місяця і зір. 1874 р. був опублікований пер-
500 15,6m ший докладний фотоатлас Місяця. У Франції брати Поль і Проспер
1000 17,1m Анрі 1885 р. одержали фотографічні зоряні карти, на яких були за-
фіксовані зорі до 16-ї зоряної величини. Два роки потому в Парижі
Роздільна здатність — мінімальний кут між двома зорями, які відбувся перший астрофотографічний конгрес, на якому 18 обсер-
видно роздільно. Якщо неозброєним оком можна розрізнити дві зорі ваторіям було доручено скласти фотоатлас усіх зір до 14-ї зоряної
з кутовою відстанню не менше 1′ , то телескоп дозволяє зменшити цю величини, загальне число яких складало близько 20 млн.
межу в Γ разів. Відносне збільшення (або просто збільшення) пока- Лише наприкінці минулого століття в практику астрофото-
зує, у скільки разів кут, під яким видно об’єкт під час спостережен- графії увійшли броможелатинові пластинки високої чутливості,
ня в телескоп, більше, ніж у разі спостереження оком. Збільшення а 1891 р. Ліпман винайшов кольорову фотографію. На сьогодні
дорівнює відношенню фокусних відстаней об’єктива й окуляра: астрономи використовують пластинки і плівки, чутливі не тільки
F до видимих променів, але й інфрачервоних та ультрафіолетових
Γ = об .
fок променів.
Обмеження на граничне збільшення накладає явище дифрак- Інструменти, призначені для фотографування небесних тіл,
ції — дифрагування світловими хвилями країв об’єктива. Через називаються астрофотографами. Будь-який телескоп можна вико-
дифракції замість зображення точки виходять кільця. Кутовий ристовувати як астрофотограф, якщо його окулярну частину замі-
розмір центральної плями (теоретична роздільна здатність): нити фотопластинкою або плівкою.
Значне поширення фотографії в сучасній астрономії поясню-
λ
δ= . ється низкою її переваг порівняно з візуальними спостереження-
D
ми. Це насамперед інтегральність, тобто здатність поступово
Роздільна здатність може обчислюватися за формулою:
накопичувати енергію випромінювання, що йде від світила. Тому
140 відповідно до збільшення експозиції (у розумних межах) на фото-
δ=, пластинці запам’ятовуються дедалі слабші зорі. Експозиції при
D
де δ — роздільна здатність у секундах, D — діаметр об’єктива цьому можуть бути дуже великими. Так, наприклад, на астрографі
в міліметрах. Московської обсерваторії зорі до 16-ї зоряної величини фіксують
Для довжини хвиль при λ = 550 нм на телескопі діаметром лише впродовж годинної експозиції.
D = 1 м теоретична кутова роздільна здатність буде єдиною — Астрографи можуть легко фіксувати такі надзвичайно швид-
δ = 0,1′′ . кі явища, як метеори. Те, що не встигає розглянути око, упевнено
запам’ятовує фотопластинка. Ця перевага астрофотографії назива-
3. Астрофотографія ється моментальністю.
У 40-х роках минулого століття французи Ньєпс і Даггер вина- Око часом не здатне відразу зосередити увагу на всіх деталях
йшли фотографію. Ще раніше, 1822 р. Ньєпс намагався за допомо- картини, що відкрилася в полі зору телескопа. Фотопластинка легко
гою об’єктива відтворити зображення предмета на асфальтовому фіксує всю панораму, і таку її властивість називають панорамністю.
розчині, але «закріпити» його не вдалося. 1835 р. Даггер у шарі йо- Оку властива суб’єктивність сприйняття, різні перекручуван-
дистого срібла винайшов приховане зображення, яке йому вдалося ня і помилки під час спостережень. Фотопластинка об’єктивно
виявити парами ртуті. Так з’явилися «дагеротипи», що потребували свідчить про те, що відбувається, й об’єктивність також належить
до переваг астрофотографії. Їй так само притаманна і документаль- •• допомогти розрізняти об’єкти, розташовані на близькій куто-
ність — якість, що пояснює, чому в багатьох обсерваторіях збері- вій відстані один від одного, що непомітно неозброєним оком.
гаються «скляні бібліотеки», які складаються з багатьох тисяч не- •• Характеристики телескопа: проникна сила, роздільна здат-
гативів. ність, відносний отвір і кутове збільшення.
Останнім часом для астрофотографії використовується не фото- Проникна сила телескопа характеризується гра- m = 2,1 + 5 lg D
плівка, а електронні перетворювачі світла (так звані приладі із за- ничною зоряною величиною m найслабшої зорі,
рядовим зв’язком — ПЗЗ-матриці). яку можна побачити в цей інструмент за найкращих
умов для спостережень
IІІ. Закріплення нового матеріалу
Відносне збільшення (або просто збільшення) пока- Γ = Fоб fок
1. Чому астрономи прагнуть будувати телескопи з об’єктивами зує, у скільки разів кут, під яким видно об’єкт, який
якомога більшого діаметра? спостерігають у телескоп, більший, ніж у разі спо-
2. Чи можна розглянути у звичайний телескоп диски зір? Відпо- стереження оком. Збільшення дорівнює відношенню
відь аргументуйте. фокусних відстаней об’єктива і окуляра
3. Діаметр об’єктива найбільшого наземного телескопа 10 м, діа- Роздільна здатність — мінімальний кут між двома δ = λ D,
метр об’єктива телескопа Хаббла, що працює в космосі,— 2,4 м. зірками, які видно роздільно, де δ — роздільна здат- δ = 140 D
Порівняйте кутове розділення цих двох телескопів і поясніть, ність у секундах, D — діаметр об’єктива в міліметрах
чому телескоп Хаббла дає астрономам інформацію набагато
ціннішу, ніж наземний телескоп. ІV. Домашнє завдання
Читати § 11 (п.1, 2).
1. Поясніть основну відмінність між телескопом-рефлектором ПРАКТИЧНА РОБОТА № 3
і телескопом-рефрактором. «Моделювання дії телескопа-рефрактора
2. На схемі телескопа-рефрактора вкажіть та поясніть призначен- та підзорної труби за допомогою пари лінз»
ня об’єктива, окуляра. Для створення телескопа потрібно окулярне скло силою
3. Що визначає розмір зображення об’єкта в телескопі? в 1 діоптрій (фокусна відстань 1 м), що являє собою меніск (опукло-
4. Поясніть, чому зоря, яка в разі спостереження неозброєним оком увігнуту лінзу) діаметром 60–80 мм. Окуляром може служити про-
видається одиничною, у разі спостереження в телескоп може сте збільшувальне скло фокусною відстанню 20–70 мм, об’єктив від
бути розділена на дві розташовані поблизу зорі? фотоапарата, окуляр від бінокля, зорової труби, мікроскопа тощо.
5 Який телескоп — рефлектор чи рефрактор — потрібно викорис- Крім об’єктива і окуляра, потрібні кілька аркушів ватману,
тати для того, щоб отримати кольорову якісну фотографію зір, клей (ПВА, столярний, епоксидний), товстий і тонкий картон. Для
запобігши хроматичній аберації? виготовлення штатива потрібні будуть рейки перерізом приблизно
25 × 15 мм, 5-міліметрова фанера, обрізки дюймової дошки, кілька
Що ми дізналися на уроці дрібних шурупів, три довгих і один короткий болти М6 з гайками-
•• Телескоп — астрономічний прилад, що застосовується для спо- «баранчиками», клей.
стереження космічних об’єктів. Порада. Окулярні стекла зазвичай мають мітку у вигляді точки
Призначення телескопа: біля центра, яка вказує на оптичний центр лінзи. Він може значно
•• збирати випромінювання від небесних світил на приймальний відрізнятися від геометричного центра, це враховують під час ви-
пристрій (око, фотографічну пластинку, спектрограф та ін.); готовлення окулярів (під час обробки скла). Бажано вибрати скло,
•• будувати у своїй фокальній площині зображення об’єкта або у якому оптичний центр відрізняється від геометричного на неве-
певної ділянки неба; лику величину.
Випробування телескопа
Збільшення телескопа дорівнює фокусній відстані об’єктива,
поділеній на фокусну відстань окуляра.
На практиці можна одержати інструмент з 20–50-кратним
збільшенням. Цього достатньо для того, щоб побачити багато чого
4 з того, що прикрашає нічне небо, але недоступне неозброєному оку,
5 наприклад, яскраві туманності, кільце Сатурна, диск і супутники
1 2 3
Юпітера, не кажучи вже про захопливі панорами Місяця.
Рис. 12.4
Починати краще за все з виготовлення оправи об’єктива (див. Отже, телескоп готовий, клей просох, внутрішні поверхні труби
рис. 12.4, поз. 1), діаметр якої, а отже, і діаметр труби, залежати- і оправ затемнено тушшю, і можна приступати до перших випробу-
ме від розміру придбаного окулярного скла. Оправою буде служи- вань. Поєднавши фокальні площині об’єктива і окуляра і розташу-
ти трубка, склеєна з ватману в кілька шарів. Внутрішній діаметр вавши трубу для стійкості на підвіконні, спробуємо «навести на різ-
оправи дорівнює діаметру нашої лінзи, а довжина — 70–80 мм. кість» переміщенням трубки з окуляром. Швидше за все, навіть
Лінза фіксується двома паперовими або картонними кільцями, які за найкращого фокусування зображення буде вкрите «серпанком».
щільно вставляють всередину оправи, затискаючи з двох сторін Це відбувається тому, що тільки центральна частина окулярного
скло. Оправа має бути досить жорсткою. скла будує неспотворене зображення. Закривши крайні частини
Потім необхідно склеїти з декількох шарів ватману головну тру- нашого об’єктива непрозорим екраном, ми дістанемо гарне зобра-
бу телескопа (поз. 2). Це можна зробити, намотуючи аркуші на вже ження. Такий екран називається діафрагмою (див. рис. поз. 5). До-
готову оправу і щільно промащуючи клеєм внутрішню поверхню цільно зробити кілька діафрагм — за кількістю окулярів, тому що
паперу. При цьому потрібно стежити, щоб папір не перекошувався. за малих збільшень аберації помітні менше, а за великих — силь-
Довжина труби повинна бути трохи (на 150–200 мм) менше від фо- ніше. Діафрагму виготовляють у вигляді круга з картону з отвором
кусної відстані об’єктива. Рухома трубка (поз. 3) служить для фо- 10–30 мм посередині, фарбують у чорний колір і вставляють в опра-
кусування, тобто для поєднання фокальних площин об’єктива і оку- ву об’єктива перед окулярним склом. за збільшень у 10–20 крат
ляра. Вона повинна легко рухатися «на терті», але не теліпатися. Її можна використовувати 30-міліметрову діафрагму — це дозволить
склеюємо з ватману, так само як головну трубу нашого телескопа. побачити більше слабких об’єктів (зірок і туманностей), у разі спо-
Оправу окуляра можна вставити безпосередньо в рухому труб- стереження Місяця зі збільшенням 50–100 крат отвір об’єктива до-
ку, але краще, особливо якщо діаметр окуляра малий, зробити ведеться зменшити до 15–10 мм. У всіх випадках збільшення і діа-
нескладний фокусувальний вузол. Основою вузла буде служи- метр діафрагми потрібно буде визначати дослідним шляхом.
ти кільце з фанери (випиляти лобзиком і просвердлити отвір) або
двох-трьох шарів товстого картону. Вузол працює «на терті», і кон- Найпростіший штатив
струкція його зрозуміла з креслення (поз. 4). Поверхню нерухомої Тепер, коли телескоп побудовано і випробувано, постає необ-
трубки окулярного вузла можна обклеїти оксамитом або сукном хідність у спорудженні простої установки для того, щоб спостере-
(для зниження тертя) рухому можна підібрати або виточити мета- ження в нього були досить комфортними. Справа в тому, що навіть
леву, а можна склеїти з декількох шарів не дуже товстого, але цуп- за незначного, 10–20-кратного збільшення тремтіння зображення
кого гладкого паперу. Її необхідно зробити достатньо жорсткою. робить спостереження «з рук» практично неможливим. Тому необ-
Шляхом пересування рухомої трубки телескопа фокальні пло- хідно побудувати нескладний штатив.
щині об’єктива і окуляра грубо поєднуються (при цьому одну і ту Штатив буде складатися з триноги і вузла осей. Триногу збере-
саму трубу можна використовувати з різними об’єктивами), а оку- мо із рейок перерізом приблизно 25 × 15 мм, з’єднавши їх між собою
лярний вузол дозволяє досягти точного фокусування. для жорсткості дерев’яними перемичками. Це будуть ніжки шта-
154 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 13/ІІ-3. «Радіотелескопи...» 155
тива, які потрібно прикріпити до основи трикутної форми з трьо- Урок 13/ІІ-3
ма прямокутними виступами по кутах за допомогою довгих болтів Тема. Радіотелескопи. Радіоінтерферометри з наддовгою базою. Найбільші те-
М6 і гайок-«баранчиків». Коли ми будемо розкладати штатив, то, лескопи в Україні та у світі. Астрономічні обсерваторії. Космічні телескопи
затискаючи гайки, ми зможемо фіксувати ніжки в необхідному по- та обсерваторії. Принцип реєстрування нейтрино. Нейтринні обсерваторії
ложенні. Цілі:
Вузол осей складається із власне осей — вертикальної і гори- • навчальна: ознайомити учнів із засобами пізнання Всесвіту, показати за-
стосування знань з фундаментальних законів фізики для дослідження від-
зонтальної, планки з кільцями з фанери для утримання труби те- далених об’єктів, ознайомити учнів з будовою радіотелескопа, принципом
лескопа та імпровізованого гальма з двох фанерних кружків, який реєстрації нейтрино, завданнями, які покладені на астрономічні обсерва-
служить для фіксації труби в потрібному напрямку. Вертикальна торії, та зробити огляд астрономічних обсерваторій України;
вісь дерев’яна, виточена, підійде тонкий черешок від садового ін- • розвивальна: продовжити формування вмінь аналізувати інформацію, за-
стосовувати раніше отримані знання для здобуття нових;
струменту, кругла ручка. Можна, звичайно, застосувати і метале-
• виховна: продовжити виховання патріотичних почуттів через ознайомлен-
ву, наприклад дюралеву трубку діаметром 20–25 мм. Горизонталь- ня з досягненнями вітчизняної науки і техніки в галузі створення найбіль-
ною віссю буде служити болт М6–М8, що з’єднує обидві половинки ших сучасних телескопів; продовжити формування наукового світогляду
гальма. Гайка-«баранчик» служить для затягування гальма. Одна школярів шляхом розкриття можливостей пізнання Всесвіту на основі
з половинок гальма жорстко кріпиться до вертикальної осі, інша астрономічних і космічних досліджень.
з’єднана із планкою, до якої кріпиться труба. Трубу фіксуємо у фа- Нові поняття: радіотелескоп, інтерферометр, нейтринна обсерваторія.
• Учні повинні мати уявлення: про способи вивчення об’єктів Всесвіту.
нерних кільцях дерев’яними клинами або притягуємо до планки
• Учні повинні знати: типи телескопів, основні астрономічні обсерваторії
хомутом. Труба балансується щодо горизонтальної осі шляхом пе- України та світу.
реміщення в кільцях, що її утримують. Для належної жорсткості • Учні повинні вміти: описувати будову радіотелескопа та принцип його дії,
бажано збирати всі дерев’яні частини штатива на клею. Горизон- обґрунтовувати вибір місця розташування радіотелескопів, нейтринних
тальна вісь може пересуватися в отворі основи вгору і вниз і фік- обсерваторій.
• Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, креслення.
суватися в потрібному напрямку шплінтом. Це потрібно для зруч-
ного розташування окулярного вузла телескопа. Довжина ніжок
1) Фото світових і українських обсерваторій.
штатива повинна бути близько 120 см, а довжина вертикальної осі 2) Фотографії телескопів для вивчення випромінювання в різних діапазонах.
близько 50 см. Щоб вісь зберігала вертикальне положення і не мала Технічні засоби навчання, наочне приладдя:
великого люфту, необхідно збільшити товщину основи штатива до- 1) Мультимедійний проектор, комп’ютер, CD-презентація «Очі та руки астро-
датковими накладками з товстої фанери. У кожному зі шматочків номії».
фанери можна випиляти або просвердлити отвір за діаметром осі, 2) Атлас «А-11» — с. 4–7.
потім все це «нанизати» на вісь і з’єднати на клею. Загалом кон- Обладнання:
струкція основи установки зрозуміла з рис. 3.
Спостереження з телескопом 3) Презентація «Очі та руки астрономії».
Незважаючи на всю недосконалість конструкції, телескоп на- План заняття
певно подарує його власникові чимало захопливих хвилин. З його Метод
допомогою можна буде побачити кратери та інші деталі рельєфу Час навчан- Зміст роботи
ладдя, ТЗН
ня
на Місяці, супутники Юпітера, кільце Сатурна, Велику туманність
Оріона, Туманність Андромеди, зоряні скупчення і безліч слабких Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван-
зір. за допомогою сонячного екрана можна буде спостерігати плями ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної
на Сонці. Потрібно при цьому пам’ятати: готовності, забезпечення своєчасного й організо-
Без сонячного світлофільтра дивитися на сонце небезпечно! ваного початку уроку
Метод Сучасні радіотелескопи приймають космічні радіохвилі в шес-

ладдя, ТЗН ти діапазонах — від субміліметрового ( λ < 1 мм) до декаметрового
ня ( λ > 10 м). Відомо, що земна атмосфера пропускає радіохвилі в діапа-
1 хв Бесіда Актуалізація знань учнів зонах 1,4 і 8 мм в інтервалі від 1 см до 20 м. Інакше кажучи, найбіль-
25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презентація ша довжина хвилі, яку пропускає атмосфера, у 20 000 разів більша
1) Радіотелескоп — «вухо» астрономів. «Очі та руки за найбільшу. Тим часом в оптичному діапазоні аналогічне відно-
2) Астрономічні обсерваторії. астрономії»
3) Нейтринні обсерваторії шення крайніх довжин електромагнітних хвиль близьке до двох.
Отже, «радіовікно» у 10 000 разів ширше оптичного «вікна».
Доповіді учнів. У радіотелескопах радіохвилі збирає металеве дзеркало, іноді
Розв’язування тестів суцільне, іноді ґратчасте. Його поверхня параболічна. Дзеркало
2 хв Підбиття підсумків уроку концентрує радіохвилі на маленькій антені. Приймальна антена
1 хв Домашнє завдання в радіотелескопах називається опромінювачем.
Читати § 11 (п. 3-4), 12 (п.3) Дзеркала радіотелескопів мають дуже великі розміри — метри
і навіть десятки метрів. Найбільший радіотелескоп з рухомою ан-
теною розміщений у Радіоастрономічному інституті ім. М. Планка
Хід уроку
(Німеччина), D = 100 м (дзеркало).
Цей урок можна провести у формі уроку-семінару, уроку-
Ще більший нерухомий телескоп є на острові Пуерто-Рико. Його
конференції, до якого учні готуються заздалегідь. Теми для ви-
дзеркало зроблене з кратера згаслого вулкана, D = 305 м , і займає
конання проекту пропонуємо заздалегідь. Назва проекту «Фізика
площу понад 7 га. У фокусі дзеркала на висоті 135 м укріплена спеці-
на службі людини». Наприкінці розробки уроку наводимо карту
альна гондола з опромінювачем. Гондола може переміщатися над дзер-
цього проекту.
калом і приймати радіовипромінювання з досить великої ділянки неба.
3
2
II. Пояснення нового матеріалу
1. Радіотелескопи
Іноді випадкове відкриття призводить до виникнення нового 4 5 14
1
напряму в науці.
Радіоастрономія почалася з того, що американський радіоінже- 6 7 10 11 12 13 15
нер Карл Янський знайшов у грудні 1931 р. якісь дивні радіошуми,
що заважали радіопередачі на хвилі 14,7 м. З’ясувалося, що джере- 8 9 16
лом перешкод було радіовипромінювання Чумацького Шляху.
Радіотелескоп — астрофізичний прилад для прийому електро-
18 17
магнітного випромінювання космічних об’єктів у діапазоні несу-
чих частот від десятків МГц до десятків ГГц і дослідження його Рис. 13.1. Схема радіотелескопа:
1 — антена, 2 — рупор-опромінювач, 3 — рупор-еквівалент, 4 — спрямований
характеристик: координат джерел, просторової структури, інтен-
відгалужувач, 5 — перемикач, 6 — генератор шуму, 7 — змішувач, 8 — сигнал
сивності випромінювання, спектра і поляризації. ввімкнення калібрування, 9 — гетеродин, 10 — попередній підсилювач проміжної
Радіотелескоп займає початкове положення (найнизькочастот- частоти, 11 — підсилювач проміжної частоти, 12 — детектор, 13 — підсилювач низької
ніше) серед астрономічних приладів (або комплексів), що дослі- частоти, 14 — генератор опорної напруги, 15 — синхронний детектор, 16 — RC-фільтр
джують електромагнітне випромінювання. низької частоти, 17 — підсилювач постійного струму, 18 — реєструвальний прилад
Принцип дії радіотелескопа заснований на прийомі й обробці Мінімальна

радіохвиль від різних джерел випромінювання. Такими джерела- Розташування Тип антени Розмір рабоча дов
ми є: Сонце, планети, зорі, галактики, квазари й інші тіла Всесві- жина хвилі
ту, а так само міжзоряний газ. Схема радіотелескопа наведена на Росія,Зеленчуцька, Антена змінного 588 м 3 мм
рис. 13.1. РАТАН-600 профілю
Франція, Нансі Дводзеркальний 2 × 40 м × 300 м 11 см
Мінімальна Росія, Пущино, Крест із двох 2 × 1000 м × 2,5 м
Розташування Тип антени Розмір рабоча дов ДКР‑10000 параболічних 40 м
жина хвилі циліндрів
США, Шрін Бенк Параболічний 110 × 100 м 6 мм Україна, Харків, Система діполь- 1860 м × 50 м 12 м
сегмент з актив- УТР-2 них антен, «Т» 900 м × 50 м
ною поверхнею
Німеччина, Еф- Параболічний 100 м 7 мм
фельсберг рефлектор
2. Радіоінтерферометри
На сьогодні найвідомішим РІ є введений у дію 1980 р. РТ VLA
Велика Британія, Параболічний 76 м 1,3 см
Джодрелл Бенк рефлектор («Дуже велика ґратка»), який встановлено в пустельній місцевості
штату Нью-Мексико, СІЛА. Цей РТ складається з 27 повнопово-
Україна, Євпато- Параболічний 70 м 1 см
ротних 25-метрових параболічних антен, розміщених у формі літе-
рія РТ‑70 (П-2500) рефлектор
ри Y з довжиною двох плечей по 21 км, а третього — 19 км. У цьому
Росія, Калязін Параболічний 64 м 1 см
і в аналогічних випадках антени пов’язані між собою електрични-
TNA 1500 рефлектор
ми лініями.
Росія, Ведмежі Параболічний 64 м 1 см Розроблено також методи наддалекої радіоінтерферометрії,
озера рефлектор
коли використовують попарно великі антени, розташовані на від-
TNA 1500
станях до 12 000 км. За допомогою таких систем в радіоастроно-
Австралія, Паркс Параболічний 64 м 7 мм мії вдалось отримати кутове розділення дуже тісних об’єктів по-
рефлектор
рядку 0,0001′′ , що набагато краще, ніж дають оптичні телескопи
Японія, Нобеяма Параболічний 45 м 1 мм (для порівняння: кутова роздільна здатність людського ока — 1′ ).
рефлектор З 1979 р. однією з антен інтерферометра є РТ, виведений супутни-
Італія, Медічина Параболічний 32 м 1,3 см ком на орбіту Землі. Завдяки радіоінтерферометрам вдається ви-
рефлектор вчати структуру далеких радіоджерел.
Росія, Світле Параболічний 32 м 5 мм
рефлектор 3. Астрономічні обсерваторії
Україна, Євпато- Параболічний 32 м вiд 8 см Обсерваторія (від лат. observo — спостерігаю, уважно слід-
рія, П-400 рефлектор кую) — наукова установа, у якій за допомогою спеціальних ін-
Україна, Сімферо- Параболічний 32 м вiд 40 см
струментів проводять астрономічні (астрономічна обсерваторія),
поль, ТНА-400 рефлектор магнітні (магнітна обсерваторія), сейсмологічні, метеорологічні
та інші спостереження, а також обробляють одержані результати.
Іспанія, Гранада, Параболічний 30 м 1 мм
IRAM рефлектор Історія
Пуерто-Ріко, Аре- Сферичний реф- 300 м 10 см Оскільки необхідність астрономічних спостережень для розді-
сібо лектор лення часу і для землеробських робіт була усвідомлена ще від часів
зародження людської культури, то час появи обсерваторій сягає Знаменитий Тихо Браге весь свій статок, більше 100 000 крон,
глибокої давнини. Особистим персоналом колишніх обсерваторій витратив на споруди та інструменти своєї обсерваторії на острові
були жерці і служителі релігії. Халдеї будували зіккурати чи храми- Гвеєн, поблизу Копенгагена. Він перший в Європі почав уживати
обсерваторії. У китайців як філіальні відділення математичного металеві інструменти з колами, розділеними через 1′ . Значною
трибуналу з незапам’ятних часів існували обсерваторії в Пекіні, Ло- славою користувалася і приватна обсерваторія Гевелія.
яне та інших містах. Єгипетські піраміди, судячи з орієнтування їх Перша урядова обсерваторія в Європі була побудована в 1637–
боків по сторонах світу, теж зводилися з метою проведення відомих 1656 рр. у Копенгагені. До пожежі 1728 р. вона мала вежу заввиш-
астрономічних спостережень. Сліди існування колишніх обсервато- ки 115 датських футів і 48 футів у діаметрі. Сама обсерваторія міс-
рій знайдені в Індії, Персії, Перу і Мексиці. Крім великих держав- тилася на вершині вежі, куди вела гвинтова дорога. Відомо, що по
них обсерваторій, у давнину зводилися і приватні, наприклад, вели- цій дорозі 1716 р. Петро Великий в’їхав верхи, а Катерина I — у ка-
кою популярністю користувалася обсерваторія Евдокса в Кніду. реті, запряженій шісткою коней. Ще Ремер зауважив недоліки цієї
Головними інструментами давніх обсерваторій були: гномон високої вежі для встановлення приладів і винайдений ним пасаж-
для систематичних спостережень полуденних висот Сонця, соняч- ний інструмент поставив у своїй приватній обсерваторії на рівні
ний годинник і клепсидри для вимірювання часу. Без допомоги землі і далеко від проїжджої дороги.
інструментів спостерігали Місяць і його фази, планети, моменти До кінця XVIII століття в Європі діяло понад 100 обсерваторій,
сходу та заходу світил, проходження їх через меридіан, сонячні а до початку XX століття їх кількість сягнула 380. На початку XX
і місячні затемнення. століття швидко зростала кількість приватних обсерваторій, вла-
Першою обсерваторією в сучасному розумінні цього слова був
штованих астрономами-аматорами; дуже багато їх було у Англії
знаменитий музей в Олександрії, влаштований Птолемеєм II Філа-
і в Сполучених Штатах, де на них жертвували цілі капітали. З та-
дельфійським. Ряд таких астрономів, як Арістід, Тімохаріс, Гіппарх,
ких обсерваторій особливо чудові Ликська поблизу Сан-Франциско
Аристарх, Ератосфен, Гемінус, Птолемей та інші, помітно сприяли
і Йєркська біля Чикаго з найбільшими у світі (на той час) рефрак-
розвитку цієї установи. Тут уперше почали використовувати інстру-
торами з об’єктивами в 36 і 40 дюймів у діаметрі.
менти з розділеними колами. Аристарх встановив на портику музею
мідне коло в площині екватора і з його допомогою спостерігав безпо- Обсерваторії в Україні
середньо часи проходження Сонця через точки рівнодення. Гіппарх Першу в Україні астрономічну обсерваторію було заснова-
винайшов астролябію з двома взаємно перпендикулярними колами но 1821 р. адміралом А. С. Грейсом. Обсерваторія була збудована
і діоптрій для спостережень. Птолемей увів квадранти і встановлю- у Миколаєві та мала призначення обслуговувати Чорноморський
вав їх за допомогою виска. Перехід від повних кіл до квадрантів був,
флот. Другою в Україні була обсерваторія Київського університе-
по суті, кроком назад, але авторитет Птолемея утримав квадранти
ту, будівництво якої було закінчено 1845 року. Потім було відкри-
на обсерваторіях до часів Ремера, який довів, що за допомогою по-
то обсерваторії в Одесі (1871) та Харкові (1888), 1900 року створено
вних кіл спостереження отримують точніші.
обсерваторію Львівського університету. У Сімеїзі (Крим) 1908 року
Обсерваторії в Європі було організовано астрофізичний відділ Пулковської обсерваторії,
Після руйнування олександрійського музею з усіма його колек- який за радянських часів входив до складу Кримської астрофізич-
ціями та інструментами через деякий час з’явилися обсерваторії ної обсерваторії АН СРСР. У Полтаві 1926 року було створено граві-
в Багдаді, Каїрі, Мараге (Насреддін), Самарканді (Улугбек) та ін. метричну обсерваторію, основним завданням якої є вивчення рухів
Арабський вчений Гебер влаштував обсерваторію в Севільї, найдав- земних полюсів і припливів у земній корі. 1945 року в Голосієві,
нішу в Європі. Від початку XVI століття саме в Європі почали зво- під Кієвом, було створено астрономічну обсерваторію АН УРСР.
дитися спершу приватні, а потім і урядові обсерваторії: Регіомон- Значні астрометричні роботи виконали в Україні І. Є. Кортац-
тан влаштував обсерваторію в Нюрнберзі, Вільгельм IV, ландграф ці, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, Л. І. Семенов (Миколаїв), В. І. Фа-
Гессенський,— у Касселі (1561) та ін. бріціус, М. П. Диченко (Київ), М. В. Ціммерман, Б. В. Новопа-
шенний (Одеса), Г. В. Левицький, Л. О. Струве, М. М. Євдокимов Основні напрями досліджень у галузі нейтринної астрофізики,
(Харків), О. Я Орлов, Є. П. Федоров (Полтава). М. Ф. Хандріков проведені на сьогодні:
був визначним організатором Київської школи теоретичної астро- 1. Дослідження внутрішньої будови Сонця.
номії. Важливі дослідження виконав у Києві А. О. Яковін. У галузі 2. Дослідження нейтринних осциляцій, що використовує як дже-
астрофізики значних успіхів досягли С. К. Всехсвятський (Київ), рела атмосферні нейтрино або сонячні нейтрино.
О. К. Кононович і В. П. Цесевич (Одеса), В. Г. Фесенков, М. П. Ба- 3. Пошук нейтрино з надр Землі (геонейтріно).
рабашов (Харків), Г. М. Неуймін, Г. А. Шайн, Е. Р. Мустель (Крим), 4. Дослідження темпу формування масивних зірок в ранні епохи
Е. В. Рибка, В. Б. Степанов, М. В. Ейгенсон (Львів) і багато інших. по дифузному потоку нейтрино від всіх гравітаційних колапсів.
Головна астрономічна обсерваторія НАНУ — заснована 17 лип- Підземні нейтрино-телескопи
ня 1944 з ініціативи Олександра Яковича Орлова. Розташована
Методика реєстрування заряджених частинок, народжених
за 12 км на південь від центра Києва в Голосіївському лісі (звідси
під час взаємодії нейтрино, найрізноманітніша — сцинтиляційні
походить її неофіційна назва — Голосіївська). Координати Обсерва- баки (Баксанський сцинтиляційний телескоп), стримірні трубки
торії — 2h02m східної довготи, 50°21′ 9′′ північної широти, висота (установка MACRO), реєстрація черенковського світла у воді (уста-
над рівнем моря — 186 м. новки Super-Kamiokande і SNO). Енергетичний поріг установок
Кримська астрофізична обсерваторія — обсерваторія Націо- 5–10 МеВ. Для зменшення фону від атмосферних мюонів нейтрино-
нальної академії наук України. Основна частина обсерваторії роз- телескопи розміщують у приміщеннях, екранованих від поверхні
ташована в Бахчисарайському районі Криму, у селищі Науковому, шаром ґрунту товщиною 1–2 км. Слід зазначити, що ряд установок
за 25 км від Сімферополя та 12 км від Бахчисарая, на висоті 600 м (IMB, NUSEX, FREJUS, SOUDAN) створювали у 80-ті роки перш
над рівнем моря. Почала свою роботу 30 червня 1945 року. за все для пошуку розпаду протона.
Основні напрямки наукових досліджень включають досліджен- Найбільшим з існуючих підземних нейтринних телескопів є
ня активних ядер галактик і джерел космічних променів; спостере- водний черенковський детектор Super-Kamiokande (Японія). Де-
ження космічних об’єктів методом радіоінтерферометрії; будова, тектор являє собою сталевий циліндричний резервуар (заввишки
хімічний склад, магнетизм і нестаціонарність зір, фізика Сонця 41 м і діаметром 38 м), наповнений водою. Повна маса води ∼ 50
й сонячна активність; планети, малі тіла Сонячної системи й асте- тис. тонн. Внутрішній об’єм проглядають 11 тисяч фотопомножу-
роїди; глобальні рухи материків і полюсів Землі, а також розробка вачів з діаметром фотокатода 50 см, рівномірно розміщених по
наземних і космічних оптичних телескопів. внутрішній поверхні резервуара. Площа, покрита фотокатодами
У період від 1966 по 1992 рік в обсерваторії було відкрито фотопомножувачів, приблизно дорівнює 40 % всієї внутрішньої
1285 малих планет. Станом на 26 серпня 2010 обсерваторія посідає площі резервуара. Зовні резервуар оточений з усіх боків шаром
15-те місце серед обсерваторій світу за кількістю відкритих малих води завтовшки 2,5 м, його також переглядають фотопомножувачі.
планет, хоча від 1992 року не було відкрито жодної нової малої пла- Велика кількість фотопомножувачів дозволяє отримувати деталь-
нети. ний «образ» події і розділяти події від взаємодії мюонних нейтрино
В обсерваторії з 1960 року працює один з найбільших у Європі з утворенням мюона та події, зумовлені взаємодією електронних
рефлекторів, другий за величиною оптичний телескоп на території нейтрино з електроном у кінцевому стані. Наявність активного за-
країн СНД і найбільший в Україні — Дзеркальний телескоп Шайна. хисту дає можливість виділяти нейтрино події не тільки знизу, тоб-
то від нейтрино, що пройшли Землю, але й зверху.
Нейтринні обсерваторії Баксанська нейтринна обсерваторія (БНО) — фізична обсер-
Нейтрино завдяки слабкій взаємодії з речовиною може вихо- ваторія з вивчення нейтрино, розташована в Баксанській ущелині
дити з об’єктів, непрозорих для інших видів випромінювання, і, Кавказького гірського хребта. Підземні споруди обсерваторії пере-
отже, може дати важливу інформацію про процеси, що відбувають- бувають у двох тунелях завдовжки 3670 м під горою Андирчі. Їх ек-
ся всередині них. вівалентна глибина становить від 100 до 4800 м водного еквівалента.
На початку 90-х років були розпочаті роботи зі створення ней- Що ми дізналися на уроці
тринного телескопа АМANDA на Південному полюсі, на амери- •• Радіотелескоп — астрофізичний прилад для прийняття влас-
канській станції Амундсен-Скотт. Південний полюс покритий, як ного електромагнітного випромінювання космічних об’єктів
відомо, льодом товщиною близько трьох кілометрів. Реалізація у діапазоні несучих частот від десятків МГц до десятків ГГц
проекту стала можливою завдяки унікальній методиці створен- і дослідження його характеристик: координат джерел, просто-
ня глибоких (2 км!) каналів у льоду за допомогою гарячої води. рової структури, інтенсивності випромінювання, спектра і по-
Канал замерзає приблизно через дві доби, і цього часу достатньо ляризації.
для монтажу гірлянди фотоприймачів. Але підняти і відремонту- •• Дзеркала радіотелескопів дуже великі за розмірами — метрові
вати гірлянду вже неможливо. На сьогодні AMANDA складється і навіть десятиметрові.
з 677 фотоприймачів, розміщених на 19 стрінгах, і є найбільшим •• Упродовж 50-річної історії радіоастрономії з космосу на хвилі
телескопом нейтрино. Розпочато роботи з розширення установки довжиною 21 см прийнято енергії менше 10−7 Дж .
до 1 км3 . Нова установка IceCube буде складатися з 4800 оптичних •• Принцип дії радіотелескопа заснований на прийомі й обробці
модулів на 80 стрінгах. Над встановленням буде розташована уста- радіохвиль і хвиль інших діапазонів електромагнітного спек-
новка IceTop для реєстрування широких атмосферних злив від кос- тра від різних джерел випромінювання.
мічних променів. •• Обсерваторія — наукова установа, у якій за допомогою спеці-
альних інструментів проводять астрономічні (астрономічна об-
III. Закріплення нового матеріалу серваторія), магнітні (магнітна обсерваторія), сейсмологічні,
метеорологічні та інші спостереження, а також обробляють
1. Які відомості про планети можуть бути отримані методом радіо
одержані результати.
локації?
2. За допомогою яких інструментів роблять спостереження в радіо •• Обсерваторії України — Миколаїв (1821), обсерваторія Київ-
ського університету (1845), Одеса (1871), Харків (1888), обсер-
діапазоні?
ваторія Львівського університету (1900), Сімеїз (Крим, 1908),
3. Що можна дізнатися про Всесвіт, використовуючи радіотелес-
Полтава (1926), Київ–Голосієве (1945) — астрономічна обсер-
копи?
ваторія АН УРСР.
4. Поясніть, чому, спостерігаючи зорі, ми бачимо Всесвіт таким,
•• Основні напрями досліджень у галузі нейтринної астрофізи-
яким він був багато років тому.
ки — дослідження внутрішньої будови Сонця; дослідження
Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу нейтринних осциляцій, що використовують як джерела ат-
1. Чому радіоастрономи можуть проводити спостереження зір мосферні нейтрино або сонячні нейтрино; пошук нейтрино
у надрах Землі (геонейтріно); дослідження темпу формування
і вночі і вдень, а астрономи-оптики — тільки вночі?
масивних зір у ранні епохи за дифузним потоком нейтрино від
2. Найбільший телескоп в Аресібо, встановлений у кратері згасло-
усіх гравітаційних колапсів.
го вулкана, має параболічний відбивач діаметром 300 м, спря-
мований в зеніт. Яким чином за допомогою цього телескопа IV. Домашнє завдання
можна спостерігати об’єкти, що не проходять через зеніт? Читати § 11 (п. 3–4), 12 (п. 3).
3. Чому вимоги до точності виготовлення поверхні рефлекторів
радіотелескопів значно нижчі порівняно з вимогами до точнос-
ті виготовлення поверхні об’єктивів оптичних телескопів?
4. Напівхвильовий диполь антени радіотелескопа розташований
в напрямку схід—захід. Як має бути орієнтований вектор елек-
тричної напруженості електромагнітної хвилі, щоб вона могла
бути зареєстрована?
166 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 14/ІІ-4. «Астрофотометрія...» 167
Урок 14/ІІ-4 Метод

Тема. Астрофотометрія. Основні поняття фотометрії. Фотоемульсія, прилад із за- ладдя, ТЗН
ня
рядовим зв’язком (ПЗЗ). Астроспектроскопія. Основні поняття спектроско-
пії. Закон випромінювання Планка. Види спектрів космічних об’єктів. Спек- 1 хв Бесіда Актуалізація знань учнів
тральні прилади. Принцип визначення хімічного складу й температури 25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презентація
космічних тіл. Ефект Доплера. Визначення променевої швидкості за спек- 1) Астрофотометрія. Основні поняття. «Очі та руки
тром. Приймачі випромінювання в астрономії 2) Спектральний аналіз. астрономії»
Цілі: 3) Приймачі випромінювання
• навчальна: ознайомити учнів з методами пізнання Всесвіту, показати за-
стосування знань з фундаментальних законів фізики для дослідження від-
Складання узагальнювальних таблиць, схем
далених об’єктів, ознайомити учнів з видами приймачів випромінювання
в астрономії, розглянути спектральний аналіз як метод, за допомогою яко- 2 хв Підбиття підсумків уроку
го можна визначити: хімічний склад атмосфери зір, швидкість руху для по- 1 хв Домашнє завдання
двійних систем, температуру, наявність та величину магнітного поля тощо; Читати § 12, письмово стор. 66 № 11.2
• розвивальна: розширити уявлення учнів про методи пізнання безмежно-
го Всесвіту; продовжити формування наукового світогляду на основі роз-
криття причинової обумовленості явищ і процесів, що відбуваються на не- Хід уроку
бесних тілах і в космічному просторі;
• виховна: продовжити формування патріотичної свідомості шляхом опи- I. Організаційний момент
су досягнень вітчизняної науки в галузі астрофізичних досліджень; раці-
ональної — шляхом розкриття суперечливостей у підході науки і релігії II. Пояснення нового матеріалу
до пояснення причин і характеру небесних явищ.
Нові поняття: спектральний аналіз, лінійчастий, безупинний спектри, ефект Доп 1. Астрофотометрія. Основні поняття
лера. Астрофотометрія — розділ практичної астрофізики, що займа-
• Учні повинні мати уявлення: про способи вивчення об’єктів Всесвіту. ється світловими вимірюваннями. Вимірювання світлового потоку
• Учні повинні знати: основні принципи дії приймачів випромінювання.
• Учні повинні вміти: обґрунтовувати роль спектральних спостережень
дає основну інформацію про зорі, галактики, туманності та інші
в астрономії, пояснювати принцип визначення хімічного складу й темпе- астрономічні. об’єкти. Перша в історії астрономії фотометрична
ратури небесних тіл, ефекту Доплера. робота — поділ видимих неозброєним оком зір на 6 класів (зоря-
• Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, креслення. них величин) — була виконана Гіппархом у II ст. до н. е. до серед-
Демонстрації: ини XIX ст. Око залишалося єдиним світлоприймачем, поки не
1) Фотографічна пластинка із зображенням небесних світил.
2) Зображення спектрів небесних тіл.
була створена фотопластинка. На сьогодні основними світлоприй-
3) Приймачі (чи їх зображення) випромінювання для різних діапазонів електро- мачами є фотоелектричні прилади: фотоелектронні помножувачі
магнітного спектра. (ФЕП), електронно-оптичні перетворювачі (ЕОП), фотоопір і фо-
Обладнання: тодіоди. За ефективністю вони в сотні разів перевершують фото-
1) Комп’ютер, мультимедійний проектор, екран. емульсію, хоча остання досі не втратила свого значення. Дедалі
2) Презентація «Очі та руки астрономії». активніше почали застосовувати так звані прилади із зарядним
План заняття зв’язком (ПЗЗ), що поєднують ефективність фотоелектричних при-
Метод ладів з перевагами фотографії (побудова зображення).
ладдя, ТЗН Для дослідження розподілу енергії в спектрах зір та інших
ня астрофізичних об’єктів застосовується багатобарвна фотометрія,
0,5 хв Бесіда Організаційний момент тобто вимірювання світлового потоку в декількох ділянках спектра.
Результат вимірювання прийнято виражати в зоряних величи-
готовності, забезпечення своєчасного й організо- нах m — відносних (безрозмірних) одиницях:
m − m0 = −2,5 lg ( E E0 ),
де m0 і E0 — постійні ( E — освітленість, створювана зорею вели- Через 12 років, 1814 р., німецький фізик Йозеф Фраунгофер
чини m). Наприклад, для візуальних величин (ефективна довжина (1787–1826) знову знайшов у сонячному спектрі темні лінії, але,
° на відміну від Волластона, зумів правильно пояснити їх: йшлося
хвилі λ 0 = 5500 A ) постійні m0 і E0 вибрані так, що зоря величини про поглинання променів газами атмосфери Сонця. Використову-
m = 0 створює освітленість на верхній межі земної атмосфери ючи явище дифракції світла, він виміряв довжини хвиль спостере-
E = 2,5 ⋅10−6 люкс. Таким чином, для однієї і тієї ж зорі освітленість жуваних ліній, що одержали з тих пір назва фраунгоферових.
пропорційна інтенсивності випромінювання I ( λ ) , різниця зоряних 18 серпня 1868 р. французький астрофізик П’єр Жансен, спо-
величин двох зір буде: стерігаючи повне сонячне затемнення, помітив яскраву жовту лі-
∆m = m1 − m2 = −2,5 lg  I1 ( λ ) I2 ( λ ) . нію в спектрі Сонця поблизу подвійної лінії натрію. Її приписали
невідомому на Землі хімічному елементу гелію (від грецьк. «хе-
Аналогічно можна визначити різницю блиску однієї і тієї самої ліос» — «сонце»). Справді, на Землі гелій був уперше знайдений
зорі в різних ділянках спектра: у газах, що виділялися під час нагрівання мінералу клевеїту, лише
C = m ( λ1 ) − m ( λ 2 ) = −2,5 lg  I ( λ1 ) I ( λ 2 ) . 1895 року, так що він цілком виправдав свою «неземну» назву.
Успіхи спектроскопії Сонця стимулювали вчених застосовува-
2. Спектральний аналіз ти спектральний аналіз до вивчення зір. Провідна роль у розвитку
зоряної спектроскопії по праву належить італійському астрофізи-
Спектральний аналіз — сукупність методів визначення складу
ку Анджело Секкі (1818–1878). У 1863–1868 рр. він вивчив спек-
хімічного об’єкта, заснована на вивченні властивостей випроміню-
три 4 тисяч зір і побудував першу класифікацію зоряних спектрів,
вання (зокрема, світла), що йде від нього.
розділивши їх на чотири класи. Його класифікація була прийнята
Виявилося, що атоми кожного хімічного елемента мають строго
всіма астрономами і застосовувалася до введення на початку XX ст.
визначені резонансні частоти, внаслідок чого саме на цих частотах
вони випромінюють або поглинають світло. Це призводить до того, Гарвардської класифікації. Одночасно з Вільямом Хеггінсом Сек-
що в спектроскопі на спектрі видні лінії (темні або світлі) у визна- кі виконав перші спектральні спостереження планет, причому він
чених місцях, характерних для кожної речовини. Інтенсивність знайшов у червоній частині спектра Юпітера широку темну сму-
ліній залежить від кількості речовини і навіть її стану. У кількіс- гу, що належала, як з’ясувалося згодом, метану. Хеггінс вперше
ному спектральному аналізі визначають зміст досліджуваної речо- одержав і дослідив спектри газових туманностей, що складаються
вини за відносною чи абсолютною інтенсивностями ліній або смуг з окремих ліній випромінювання. Це й довело, що вони газові.
у спектрах. Розрізняють атомний і молекулярний спектральний Хеггінс уперше вивчив спектр нової зорі, а саме — нової Північ-
аналіз, емісійний — за спектрами випромінювання та абсорбцій- ної Корони, що спалахнула 1866 р., і встановив наявність навколо
ний — за спектрами поглинання. зорі газової оболонки, що розширюється. Одним з перших він вико-
Спектральний аналіз — тонкий метод і широко застосовуєть- ристав для визначення швидкостей зір за променем зору принцип
ся в хімії, астрофізиці, металургії, машинобудуванні, геологіч- Доплера—Фізо (його часто називають ефектом Доплера).
ній розвідці й ін. Метод було запропоновано 1859 р. Г. Кірхгофом Послідовне застосування принципу Доплера—Фізо в астроно-
і Р. Бунзеном. З його допомогою на Сонці було відкрито гелій рані- мії призвело до низки дивовижних відкриттів. 1889 р. директор
ше, ніж на Землі. Гарвардської обсерваторії (США) Едуард Чарлз Пікеринг (1846–
1919) знайшов роздвоєння ліній у спектрі Міцара — усім відомої
Історія зорі 2-ї зоряної величини у хвості Великої Ведмедиці. Лінії з пев-
1802 р. англійський фізик Вільям Хаїд Волластон (1766–1828) ним періодом то зсувалися, то розсувалися. Пікеринг зрозумів, що
побудував спектроскоп, у якому перед скляною призмою паралельно це швидше за все тісна подвійна система: її зорі настільки близькі
до її ребра розміщувалася вузька щілина. Навівши прилад на Сонце, одна до одної, що їх не можна розрізнити в жодний телескоп. Од-
він помітив, що сонячний спектр перетинають вузькі темні лінії. нак спектральний аналіз дозволяє це зробити. Оскільки швидкості
обох зір пари спрямовані в різні сторони, їх можна визначити, ви- тральній густини енергетичної світності, обернено пропорційна тем-
користовуючи принцип Доплера—Фізо (а також, звичайно, і пері- пературі тіла: λ = b T , де b = 2,898 ⋅10−3 м ⋅ К — стала Вина (рис. 14.1).
од обертання зір у системі).
1900 р. пулковський астроном Арістарх Аполлонович Біло- ФАТ, Дж T1 = 12 000 К
польський (1854–1934) використовував цей принцип для визна-
чення швидкостей і періодів обертання планет. Якщо поставити
T2 = 6 000 К
щілину спектрографа уздовж екватора планети, спектральні лінії
будуть нахилені (один край планети до нас наближається, а ін-
ший — віддаляється). Застосувавши цей метод до кілець Сатур- T3 = 3 000 К
на, Білопольський довів, що ділянки кільця обертаються навколо
планети за законами Кеплера, а отже, складаються з безлічі окре- T4 = 2 000 К
мих, не зв’язаних між собою дрібних частинок, як це припускали
Джеймс Клерк Максвелл (1831–1879) і Софія Василівна Ковалев-
ська (1850–1891).
Приблизно за рік до цих досліджень Білопольський знайшов 4,0 6,0 λ, нм
5,5 7,5
періодичну зміну променевих швидкостей у цефеїд. Тоді ж Микола
Рис. 14.1
Олексійович Умов (1846–1915) висловив думку, що в цьому випад-
ку вчені мають справу не з подвійною системою, як тоді вважали, За спектром космічних тіл можна визначити їхній хімічний
а з пульсацією зорі. склад. Порівнюючи положення ліній (смуг) поглинання або випро-
Тим часом астроспектроскопія робила дедалі нові успіхи. мінювання в спектрі космічного тіла й еталонних спектрах різних
1890 р. Гарвардська астрономічна обсерваторія випустила великий хімічних елементів і сполук, вчені визначають якісний хімічний
каталог зоряних спектрів, що містив 10 350 зір до 8-ї зоряної вели- склад, а за яскравістю (інтенсивністю) ліній і смуг судять про кіль-
чини і до 25° південного схилення. Він був присвячений пам’яті кісний (відсотковий) уміст кожного елемента або сполуки.
Генрі Дрепера (1837–1882), американського шанувальника астро- За спектром космічних тіл можна судити про ступінь іонізації
номії (за фахом лікаря), піонера широкого застосування фотографії і стан його речовини, концентрацію речовини, тиск і масу газу в ту-
в астрономії. 1872 р. він одержав першу фотографію спектра зорі манності та зорях.
(спектрограму), а надалі — спектри яскравих зір, Місяця, планет, За спектром космічних тіл можна судити про наявність і по-
комет і туманностей. Після виходу першого тому каталогу до нього тужність їхніх магнітних полів, які впливають на електромагнітні
не раз видавали доповнення. Загальне число вивчених спектрів зір хвилі. У результаті кожна лінія в спектрі «розщеплюється» на дві
досягло 350 тисяч. або більше лінії-близнюки (ефект Зеємана—Штарка) (див. рис. 14.2).
Відкриття основ спектрального аналізу в середині XIX століття
справило революцію в астрофізиці. Спектральний аналіз дозволив
встановити основні фізичні характеристики космічних тіл: тем-
пературу, швидкість руху за променем зору, наявність магнітного
поля, хімічний склад і т. д., дозволив судити про процеси, що про-
тікають в атмосферах і на поверхні космічних тіл.
Визначення характеристик небесних тіл

За спектром космічних тіл можна визначити їхню температуру.
За законом Вина: довжина хвилі, на яку припадає максимум спек- Рис. 14.2. Розщеплення ліній у спектрі
За спектром космічних об’єктів, які спостерігають як єди- Усі перелічені прилади обов’язково мають пристрій, який до-
не ціле навіть у найпотужніші телескопи, можна встановити, які зволяє розкладати випромінювання у спектр — дифракційну ре-
з них насправді є системами космічних тіл і з якими характерис- шітку або призму.
тиками вони як тіло входять в ці системи (їхні спектри просто «на-
кладаються» один на інший). 3. Приймачі випромінювання
За спектром космічних тіл можна визначити характеристики З 1880 р. в астрономії систематично використовують фотогра-
їхнього руху: наявність і швидкість обертання, напрям і швидкість фію. У наш час понад 50 % усіх астрономічних спостережень здій-
переміщення в просторі відносно спостерігача, а в ряді випадків снюють саме шляхом фотографування небесних об’єктів. Фотогра-
і відстань до них. фічна емульсія, на відміну від ока, здатна накопичувати кванти
За принципом Доплера для оптики, під час зближення спосте- світла, водночас на ній утворюються зображення сотень і тисяч сві-
рігача із джерелом випромінювання довжини хвиль випроміню- тил. Такі зображення певної ділянки неба чи об’єкта можуть збері-
вання коротшають (лінії в спектрі рівномірно зсуваються у фіоле- гатися тривалий час. на сьогодні небо фотографують на кольорову
тову частину спектра), у разі віддалення об’єкта спектральні лінії емульсію, що дає змогу, зокрема, виявляти особливості структури
зсуваються в червону частину спектра. газових туманностей тощо.
Обертання космічних тіл встановлюють за регулярним зміщен- Але за межами земної атмосфери такий самий телескоп здат-
ням ліній в обидва кінці від середнього положення. За промене- ний вловлювати сигнали від об’єктів, у 40 разів слабкіших.
вими швидкостями окремих областей усередині галактик з їхніх Починаючи із 40-х років XX ст. успішно використовують фо-
спектрів дізнаються про внутрішні рухи і розподіл мас речовини; тоелектронні помножувачі, у яких потік фотонів, що надходить
за інтенсивністю емісійних ліній — про кількість гарячого газу, від небесного світила, перетворюється в електричний струм. Фо-
особливості його розподілу і швидкості руху усередині галактики. тоелектронний помножувач (ФЕП) — це скляний прозорий балон,
Для далеких галактик величина «червоного зсуву» спектральних у якому створено вакуум і в який вмонтовані фотокатод, емітери,
ліній пропорційна їх віддаленості: або диноди (загалом до двох десятків), і анод. Усі вони мають виво-
 v  ди, на які подаються дедалі більше зростаючі електричні потенці-
λ = λ0 1 + л  , али. Електрон, вирваний внаслідок фотоефекту з фотокатода, при-
 c 
скорюється в електричному полі, вдаряється об поверхню першого
де λ 0 — довжина хвилі спектральної лінії, якщо джерело нерухо-
емітера і вибиває з нього декілька електронів, які, у свою чергу,
ме, vл — швидкість за променем зору.
рухаються в напрямку другого емітера, вдаряються об нього і ви-
Спектральні прилади бивають ще більше електронів і т. ін.
Спектральні прилади дозволяють: Зрештою, кількість електронів, що потрапляють на анод, буде
а) розкласти досліджуване випромінювання у спектр і зафіксува- у 106 –109 разів більшою від початкової кількості електронів, ви-
ти положення окремих його ділянок або окремих спектральних рваних з катода.
ліній; Від початку 70-х років в астрономії застосовують приймачі, дія
б) виміряти інтенсивність тієї чи іншої ділянки спектра, тієї чи яких ґрунтується на притаманному всім напівпровідникам явищі
іншої спектральної лінії. внутрішнього фотоефекту. Для зниження шумів прилад охолоджу-
Спектроскоп — прилад для спостереження оптичних спектрів. ють до температури рідкого азоту (77 К). Одним із варіантів таких
Спектрофотометр — прилад для вимірювання оптичних спек- фотоприймачів є прилади із зарядовим зв’язком (ПЗЗ, англомовна
трів за допомогою фотоелектричних приймачів випромінювання. абревіатура ССБ). Тут електрони, що вивільнилися після поглинан-
Монохроматор — прилад для виділення вузьких інтервалів ня речовиною фотонів, зберігаються в окремих елементах кремніє-
довжин хвиль (частот) оптичного (тобто видимого, інфрачервоного, вої кристалічної пластинки — у пікселах, а зчитувальний пристрій
ультрафіолетового) випромінювання. підраховує і реєструє величину накопиченого реального заряду.
Завдяки застосуванню ПЗЗ гранична зоряна величина, яку, зокре- III. Закріплення нового матеріалу
ма, можна зареєструвати на 5-метровому рефлекторі, збільшилася Вивчені відомості закріплюють та узагальнюють під час вико-
з 25′′′ до 28′′′ , тобто стало можливим реєструвати потоки, у 16 ра- нання завдань на складання класифікаційних схем і таблиць.
зів слабкіші, ніж раніше. Щоб досягти такого прогресу зі старими 1. Складіть таблицю, яка відображатиме застосування спек-
(фотографічними) приймачами, довелося б побудувати оптичний трального аналізу для визначення фізичні характеристики
телескоп з діаметром дзеркала 31 м. основних типів космічних тіл (планетних тіл, зір, туманнос-
Допоміжні прилади. Саме по собі зображення об’єкта, отрима- тей) і космічних систем (планетних систем, зоряних систем,
не у фокусі телескопа, особливо якщо це далека зоря, не несе важ- галактик).
ливої інформації, яка б розкривала його природу. Для того щоб 2. Скласти класифікаційну схему методів астрономічних дослі-
отримати ці дані, астрономи використовують найрізноманітніші джень (таблиця і схема розташовані нижче).
допоміжні прилади. Найвідомішими з-поміж них є спектрографи. 3. За допомогою спектрів визначте довжину хвилі спектральної
Вивчаючи спектри космічних тіл, можна дізнатися про хімічний лінії та хімічний елемент, який її утворює (інструкція для ви-
склад, температуру, наявність і величини електричних та магніт- конання завдання розташована нижче).
них полів цих об’єктів, швидкість їхнього руху в просторі тощо.
Тип та осо-
Космічні
бливості
Дуже часто спостереження проводять із застосуванням світло-
спектра
об’єкти
Фізичні закони і способи
Фізичні характе-
фільтрів, за допомогою яких виділяють випромінювання об’єктів визначення характеристик
ристики
в окремих діапазонах спектра. об’єктів
Сконструйовано електронно-оптичні перетворювачі (ЕОП),
завдяки яким інфрачервоне зображення трансформується у ви- Температура За інтенсивністю і шириною
на тлі спектра відображен-

роїди; комети (емісійний
Лінії і смуги поглинання

супутники планет; асте-
Планетні тіла: планети;
диме. Найпростіший ЕОП нагадує однокаскадний фотопомножу- спектральних ліній і смуг
вач, у якому анод виготовлено у вигляді циліндричної трубки, що Тиск та густина різних сполук з урахуванням
ня зорі (Сонця)
виконує функції фокусувальної системи. Фотоелектрони вільно атмосфери температури
спектр)
проходять крізь неї і, потрапляючи на екран, покритий люмі-
Рух у просторі: на- За ефектом Доплера
нофором (сульфідом цинку чи кадмію), різко гальмуються. При прямок і відносна
цьому екран починає світитися (флуоресціювати). У такий спосіб швидкість
електронне зображення перетворюється у світлове, яке потім фо-
тографують. Осьове обертання:
Від 1950-х років в астрономії використовують телевізійний метод напрямок і період
спостережень слабких об’єктів, що дає помітний виграш у часі. Цей Температура За інтенсивністю і шириною
метод дозволяє значно посилювати слабкі за яскравістю об’єкти, пе- спектральних ліній
Тиск (густина)
редавати їхні зображення від телескопа в лабораторне приміщення,
збільшувати масштаб зображення, його контрастність і яскравість, Хімічний склад За інтенсивністю і шириною
розглядати це зображення або фотографувати його. спектральних ліній і смуг
Завдяки телевізійному методу з’явилася спектр-інтерферо різних сполук з урахуванням
метрія — метод отримування моментального зображення об’єкта (за Зорі температури
декілька сотих часток секунди), діаметр якого близький до дифрак- Світність За шириною ліній (зазвичай
ційного. У такий спосіб усувають ефект розсіювання світлових про- водневих) і порівняльною
менів на неоднорідностях земної атмосфери, а тому можна не лише інтенсивністю деяких ліній.
за емпірично встановленими
виявляти подвійність окремих астрономічних об’єктів, а й оцінюва-
залежностями
ти головні параметри таких систем.
Тип та осо-
Тип та осо-
Космічні
Космічні
бливості
бливості
спектра
спектра
об’єкти
об’єкти
Фізичні закони і способи Фізичні закони і способи
Фізичні характе- Фізичні характе-
визначення характеристик визначення характеристик
ристики ристики
об’єктів об’єктів
Обертання зорі За ефектом Доплера ці рухи Інтегральний зо- За лініями у спектрі погли-
і турбулентні рухи розширюють лінії, одночас- ряний склад нання та їх інтенсивністю,
речовини в її верх- но роблячи їх профіль більш а також з безперервного спек-
ніх шарах «дрібним» тра галактики
(продовження)
Рух зорі в просторі: За ефектом Доплера Відстань до галак- За ефектом Доплера: лише для
Зорі
напрямок і віднос- тик далеких галактик за величи-

на швидкість ною «червоного зсуву»
Галактики
Внутрішній рух ре- За променевими швидкостями
Наявність та ха- За ефектом Зеємана—Штарка, човини в галактиці окремих областей усередині
рактеристики (ін- що призводить до розщеплен- і розподіл мас галактики за ефектом Доплера
дукція) магнітного ня спектральних ліній і характеристиками переміщен-
поля ня галактики як єдиного цілого
Температура За відносної інтенсивності Кількість «гарячо- За інтенсивністю емісійних
ліній окремих елементів го» газу в галакти- ліній у спектрі різних ділянок
Густина ці та особливості галактики
його розподілу
Емісійні спектри
Хімічний склад (склад)

Туманності
Електронна концен- За яскравістю туманності

трація і маса газу в безперервному спектрі Методи астрономічних досліджень
Внутрішній рух ре- За ефектом Доплера Астрономічні спостереження Астрономічні вимірювання Космічний експеримент
човини і рух туман-
ності як єдиного Наземні Висотні Позаатмосферні (космічні)
цілого (напрямок,
Телескопічні Візуальні
швидкість)
Кутомірні Фотометричні Фотографічні Спектральні
Існування планет- За періодичних коливань всіх Телескопи:
Планетні
системи
Радіотелескопи Гномон Оптичні фотометри Астрограф Спектроскопи

ної системи у зорі ліній і смуг у спектрі зорі Висотомір:
ІК-телескопи Електрофотометри Спектрографи
Оптичні - Квадрант Телевізійні
ФЕУ камери
Маси і періоди За характеристиками даних УФ-телескопи - Секстант ПЗЗ-матриці
обертання планет періодичних зміщень Рентгенівські - Астролябія
Відеокамери
γ -телескопи Армілярна
Приймачі сфера
Існування подвій- У цьому випадку відбувається
ряні системи
Подвійні зо-
елементарних Допоміжні прилади

них та кратних періодичне зрушення чи роз- частинок Універсальний інструмент
систем зір щеплення ліній спектра Нейтринні теле- Пасажний інструмент
скопи Меридіанне коло
Період обертання Зеніт-телескоп
компонент
Інструменти астрономічних досліджень
Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу Самостійна робота (робота в групах)
1. За допомогою яких приладів можна отримати спектр електро- У картці вказано алгоритм виконання цього завдання. Роботу
магнітного випромінювання небесного тіла? виконують протягом 2–3 хвилин.
2. Як за спектром можна визначити, наближається чи віддаляєть- Використовуючи спектр зорі, визначте хімічні елементи, що
ся від нас джерело випромінювання (зоря)? утворюють лінії обчислених довжин хвиль.
3. Які можливості надають позаатмосферні спостереження і спек- Якісний хімічний склад будь-якої зорі можна визначити за до-
тральний аналіз для вивчення природи небесних тіл? помогою дифракційного спектра. Для цього:
1. Необхідно знайти дисперсію даної спектрограми:
λ − λ0  ° 
•• Спектральний аналіз — сукупність методів визначення складу η=  A м , де
s
(наприклад, хімічного) об’єкта, заснована на вивченні власти-
востей випромінювання (зокрема, світла), що йде від нього s — вимірювана відстань між лініями;
λ — довжина хвилі ототожнених ліній спектрограми.
•• Спектральні прилади дозволяють:
2. Обчислити довжину довільної хвилі на цій спектрограмі за фор-
а) розкласти досліджуване випромінювання у спектр і зафік-
мулою: λ x = λ 0 ± ηsx , де sx — вимірювана відстань між ототож-
сувати положення окремих його ділянок або окремих спек-
неною і досліджуваною лініями λ , λ x спектрограми, знак «+»
тральних ліній;
відповідає лінії, розташованій від λ 0 в бік червоної, а знак
б) виміряти інтенсивність тієї чи іншої ділянки спектра, тієї чи
«–» — у бік фіолетової частини спектра.
іншої спектральної лінії.
3. За допомогою таблиці спектральних ліній визначте хімічний
За спектром космічних тіл можна визначити:
елемент, який дає цю лінію хвилі.
•• їх температуру, довжину хвилі, на яку припадає максимум
Завдання 1
спектральної густини енергетичної світності, обернено пропор
Використайте рисунок та визначте хімічні елементи зорі ξ Пер-
ційну температурі тіла: λ = b T , де b = 2,898 ⋅10−3 м ⋅ К — стала
сея, які утворюють лінії спектра λ x1 , λ x2 , λ x3 .
Вина;
•• за шириною спектральних ліній можна судити про світність
3933,7
4340,5
4649,0
λ X1
λ X2
λ X3
космічних тіл;
•• хімічний склад;
•• ступінь іонізації і стан його речовини, концентрацію речовини,
тиск і масу газу в туманності та зорях;
•• наявність і потужність їхніх магнітних полів, які впливають
на електромагнітні хвилі; Таблиця спектральних ліній оптичного інтервалу
•• наявність і швидкість обертання, напрям і швидкість перемі- довжини хвилі
щення в просторі відносно спостерігача, а в ряді випадків і від- Довжина Хімічний Довжина Хімічний Довжина Хімічний
стань до них. лінії, нм елемент лінії, нм елемент лінії, нм елемент
 v  704,68 Nb 526,96 Fe 421,55 Sr
•• λ = λ 0  1 + л  .
 c  697,33 Cs 518,36 Mg 420,94 Cr
687,02 O 517,27 Mg 415,80 C
IV. Домашнє завдання 676,78 Ni 517,16 Ca 414,38 He
1. Читати § 12.
666,14 Ni 516,90 Fe 413,21 Fe
2. Завдання письмово на с. 66 № 11.2.
180 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 15/ІІІ-1. «Історія вивчення, склад і будова Сонячної системи...» 181
Довжина Хімічний Довжина Хімічний Довжина Хімічний Урок 15/ІІІ-1

лінії, нм елемент лінії, нм елемент лінії, нм елемент Тема. Історія вивчення, склад і будова Сонячної системи. Можливість існування
660,91 Fe 516,75 Fe 412,15 Bi невідомих планет у Сонячній системі
Цілі:
658,28 H 516,73 Mg 412,08 Be • навчальна: ознайомити учнів з історією вивчення Сонячної системи за до-
646,26 Ca 503,53 Ni 410,17 B помогою космічних апаратів, різноманітних фізичних методів; із сучасним
поглядом на будову Сонячної системи, ввести класифікацію тіл, які входять
634,17 Ba 496,23 Sr 408,36 Mo до Сонячної системи, показати застосування знань з фундаментальних за-
630,38 Ti 495,70 Fe 407,77 Sr конів фізики для дослідження віддалених об’єктів Сонячної системи;
• розвивальна: розширити уявлення учнів про методи пізнання безмежно-
627,81 O 489,15 Fe 407,27 Fe го Всесвіту; продовжити формування наукового світогляду на основі роз-
624,36 Al 486,12 H 406,35 Mn криття причинової обумовленості явищ і процесів, що відбуваються на не-
бесних тілах і в космічному просторі;
616,22 Ca 484,21 Al 405,75 Mg • виховна: продовжити формування патріотичної свідомості шляхом показу
603,07 Mo 483,31 Sr 404,88 Ca досягнень вітчизняної науки в галузі космічних досліджень.
Нові поняття: планети земної групи, планети-гіганти, карликові планети, астеро-
598,36 Bh 471,44 Ni 404,58 Fe їди, пояс Койпера, хмара Оорта.
589,59 Ne 470,30 Mg 397,01 B • Учні повинні мати уявлення: про склад Сонячної системи та порядок роз-
міщення планет.
589,00 Al 468,58 He 396,85 Cs • Учні повинні знати: будову Сонячної системи, принцип поділу планет
587,56 He 466,80 Fe 396,47 He на дві групи, правило Боде.
• Учні повинні вміти: обґрунтовувати значення вивчення Сонячної системи
571,11 Mg 466,68 Al 396,15 Al для природничих наук, наводити приклади досліджень тіл Сонячної систе-
563,17 Sn 460,73 Sr 394,46 Al ми за допомогою космічних апаратів.
• Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, креслення.
559,32 Al 447,17 He 393,37 Ca
553,71 Al 445,59 Ca 392,29 Fe 1) Динамічна модель Сонячної системи.
2) Зображення об’єктів Сонячної системи.
547,69 Ni 438,36 Fe 393,43 Ti
3) Зображення об’єктів Сонячної системи, отриманих міжпланетними косміч-
538,34 Fe 435,19 Mg 391,33 Ni ними апаратами.
532,42 Fe 434,05 H 390,29 Cr Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Соняч-
на система — наш рідний дім».
535,34 V 432,58 Fe 389,79 Fe
534,51 Mn 430,79 Fe 389,91 H
Метод
534,10 Ta 430,77 Ca 388,87 He Наочне при-
ладдя, ТЗН
532,45 Mo 430,54 Sr 388,63 Fe ня
530,23 Mo 427,91 Cu 388,44 Fe Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван-
530,10 Со 423,59 Fe 387,58 Ca ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної
528,17 Ni 422,67 Cs 386,55 Os ваного початку уроку
527,32 Fe 422,11 Fe 1 хв Бесіда Актуалізація знань учнів
30 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презента-
1) Розвиток уявлень людства про Сонце і планети. ція «Соняч-
2) Сучасний період досліджень Сонячної системи. на систе-
3) Будова Сонячної системи. ма — наш
4) Чи можливі нові відкриття в Сонячній системі рідний дім»
Метод ложення на небі одна відносно другої, беручи участь лише у круго-
ладдя, ТЗН вому русі, яке зумовлено обертанням Землі навколо своєї осі, деякі
ня світні тіла переміщаються по небу дуже складним чином. Так, ще
10 хв Робота Закріплення нового матеріалу в давнину люди почали розрізняти планети і зорі.
в групах Робота з навчальними тестами
Астрономічні спостереження мали дуже велике значення в дав-
2 хв Підбиття підсумків уроку нину. Саме на основі спостережень за небом, вивчення закономір-
1 хв Домашнє завдання ностей руху Сонця і Місяця люди змогли створити перші календа-
Читати § 17 (пп.1, 2) підготувати повідомлення «Пла-
нети земної групи»
рі, навчитися відлічувати час і передбачати різні природні явища.
до наших часів дійшли споруди, які побудували стародавні для
того, щоб з їх допомогою визначати точне положення світил.
Хід уроку Важливим етапом в історії розвитку уявлень про Сонячну сис-
I. Організаційний момент тему стали досягнення давньогрецької астрономії. Стародавні гре-
ки не тільки встановили факт кулястості Землі, обчисливши її при-
II. Актуалізація опорних знань учнів близні розміри, але і зайнялися створенням теорії планетного руху.
1. Що являє собою Сонячна система? Яка її структура? Які об’єкти Серед давньогрецьких астрономів були не лише ті, що виступали
входять до її складу? Які сили (причини) поєднують об’єкти Со- за геоцентричну модель світу, але й ті, що правильно вважали, що
нячної системи в єдине ціле? Чи існують, по-вашому, планетні в центрі Сонячної системи знаходиться Сонце, а Земля та інші пла-
системи в інших зір? нети обертаються навколо Сонця. Найбільш значною працею, де
2. Що таке планета? Які планети Сонячної системи ви знаєте? Що було підсумовано всі досягнення давньогрецької астрономії, став
ви знаєте про кожну з цих планет? «Альмагест». Автором його був давньогрецький астроном Птоле-
3. Які супутники планет ви знаєте? Які їхні основні характерис- мей, який розробив власну досить складну модель світу, яка, не-
тики? Чім вони відрізняються від характеристик планет? зважаючи на те, що була геоцентричною, дозволяла розраховувати
4. Що являють собою астероїди, комети, метеорні тіла (метеори- положення планет з великою точністю.
ти)? Що ви про них знаєте? Чім вони відрізняються від планет, Теорія Птолемея була панівною в уявленнях людства на ба-
від супутників планет і між собою? гато століть, аж до епохи Відродження, при цьому геоцентричну
5. Дайте визначення понять «Сонячна система», «планета», «су- систему світу підтримувала і захищала католицька церква, яка
путник планети», «астероїд», «комета», «метеорне тіло». боролася з усіма, хто сумнівався в її правильності. У XV ст. Євро-
Учитель уважно слухає відповіді учнів, записує (фіксує) най- пі починається пробудження науки, яке торкнулося в тому числі
більш типові з них (це дозволяє установити загальний рівень знань і астрономії. Коперник висуває теорію, згідно з якою Земля й інші
і характерні помилки учнів) і доповнює, виправляє й узагальнює планети обертаються навколо Сонця. Ця теорія натрапила на жор-
сказане учнями. стку протидію католицької церкви, яка звинувачувала її прихиль-
III. Пояснення нового матеріалу ників у єресі, а одного з її чільних послідовників — Джордано Бру-
но — інквізиція спалила на вогнищі. Однак вороги науки так і не
1. Розвиток уявлень людства про Сонце та планети змогли зупинити прогрес. На початку XVII ст. Кеплер, що спирав-
З давніх часів люди спостерігали за небом і намагалися склас- ся на спостереження Тихо Браге, встановив закони руху планет.
ти собі уявлення про те, що вони на ньому бачили. Найпомітніші Він відкрив, зокрема, що планети обертаються навколо Сонця не
об’єкти на небі — це, звичайно ж, Сонце і Місяць. Зорі і планети по колових, а по еліптичних орбітах. Висока точність, з якою тео-
видаються всього лише маленькими точками. Проте, спостерігаю- рія Кеплера могла передбачати руху планет, не залишала сумнівів
чи за зміною їх положення, стародавні спостерігачі звернули увагу у справедливості геліоцентричної моделі. Закони Кеплера, у свою
на те, що в той час, як більша частина зір не змінюють свого по- чергу, стали одним із джерел, які призвели Ньютона до створення
механіки — першої наукової теорії Нового часу, яка описувала за- отримали фотографії цих планет з близької відстані, радянська
кономірності руху тіл. Зі створенням теорії Ньютона закони руху станція «Венера-7» вперше отримала достовірні дані про клімат
планет отримали чітке наукове обґрунтування. Венери, а «Венера-9» 1975 р. стала першим космічним апаратом,
З давніх часів людству було відомо 5 планет, які можна поба- який зміг здійснити посадку на поверхню іншої планети і передати
чити неозброєним оком. Це — Меркурій, Венера, Марс, Юпітер на Землю зображення її поверхні.
і Сатурн. Про інші планети Сонячної системи і супутники планет Хоча після запуску першого супутника дехто сподівався на по-
не було відомо нічого, поки Галілео Галілей не винайшов теле- чаток швидкого освоєння інших планет, досі єдиною спробою лю-
скоп. Поява телескопа відразу призвела до збільшення кількості дей дістатися поверхні іншого небесного тіла є програма «Апол-
астрономічних відкриттів. Сам Галілей за допомогою свого теле- лон», здійснена на рубежі 70-х, у ході якої американці кілька разів
скопа відкрив гори на Місяці, плями на Сонці і чотири найбільших злітали до Місяця і висадилися на її поверхню. СРСР використову-
супутники Юпітера — Іо, Ганімед, Європу і Калісто. Це сталося вав автоматичні станції для дослідження поверхні Місяця — вони
1610 року. Протягом XVII ст. були відкриті ще декілька великих доставили з Місяця на Землю проби ґрунту, а «Місяцехід» став
супутників, наприклад супутник Сатурна Титан. Перша нова пла- першим апаратом, здатним пересуватися по поверхні (за час своєї
нета — Уран — була випадково відкрита 1781 р. Вільямом Герше- місії він зміг дослідити досить велику ділянку місячної поверхні).
лем. 1846 р. було відкрито Нептун, причому вже не випадково, а на Наприкінці 90-х маленькі апарати, подібні до «місяцеходів», були
підставі розрахунків вчених, які передбачили існування ще однієї відправлені американцями на Марс і використовувалися для до-
планети Сонячної системи з огляду на той вплив, який вона своєю слідження його поверхні. Розширенню знань про дальні планети
гравітацією чинила на рух Урана. Протягом XVII, XIX і на початку Сонячної системи сприяли місії космічних апаратів «Піонер-10»,
XX ст. за допомогою дедалі більш потужних наземних телескопів «Піонер-11» і особливо «Вояджер». Вдало пролетівши поблизу
продовжували відкривати супутники планет. У XIX ст. були від-
всіх великих планет — Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна, вони
криті, наприклад, два супутники Марса — Фобос і Деймос, а крім
змогли передати на Землю фотографії крупним планом цих планет
цього, було покладено початок відкриттю безлічі малих планет —
і деяких їхніх супутників, а також відкрили безліч нових невели-
астероїдів, які, хоча і не були супутниками інших планет і само-
ких супутників цих планет.
стійно оберталися навколо Сонця, але були занадто малі, щоб вва-
жати їх справжніми планетами. 3. Будова Сонячної системи
Новий старт астрономічним відкриттям дала космічна ера. Сонячна система — це система космічних об’єктів, що склада-
2. Сучасний період досліджень Сонячної системи ється із зорі класу G2 Сонця й обертових навколо неї під дією сил
тяжіння планетних тіл: 8(9) великих планет — Меркурія, Венери,
1957 р. СРСР запустив перший супутник. І майже відразу кос-
Землі, Марса, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона (2009 р.
мічні апаратирушили для дослідження інших планет Сонячної сис-
Плутон було виключено з великих планет Сонячної системи.);
теми. Тривалі роки люди могли спостерігати за небесними тілами
лише з поверхні Землі, але навіть найкращі наземні телескопи не 62 відомих супутників планет (планетоїдів і астероїдів); 105 –106
дозволяли зробити будь-яких висновків про те, які умови на інших малих планет-астероїдів; 1013 –1014 комет і незліченної кількості
планетах, як відбуваються на них природні процеси, чи є на них метеорних тіл, космічного пилу і газу. Простір Сонячної системи
життя тощо. Дізнатися про це стало можливим лише після дослі- розмірами понад 3 ⋅1016 м є носієм гравітаційних і магнітних полів
джень космосу за допомогою космічних апаратів. і пронизаний електромагнітним випромінюванням і потоками еле-
Перші апарати були спрямовані до Місяця. 1959 р. «Місяць-2» ментарних частинок. Вік Сонячної системи 4,5–5 мільярдів років.
вперше досяг поверхні Місяця, а «Місяць-3» сфотографував зво- Сонце зосереджує в собі 99,866 % маси Сонячної системи,
ротний бік Місяця, який до тих пір ніхто не бачив. Потім були на частку великих планет припадає 0,134 % маси, супутників пла-
спрямовані апарати до Венери і Марса. Американські «Марінери» нет — 0,00004 %, астероїдів — 0,0000001 %, комет — 0,0003 %
і метеорних частинок 0,000000000001 %. Геометричний центр Со- Середні відстані планет від Сонця підкоряються емпіричному
нячної системи практично збігається з центром Сонця. закону, сформульованому наприкінці XVIII століття астронома-
Великі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця ми І. Тиціусом і І. Боде: r = 0,3 ⋅ 2′′ + 0,4 (а. о.), де r — відстань від
в напрямі його осьового обертання по майже колових орбітах, що планети до Сонця. Для Меркурія n = −1; для Венери n = 0; для Зем-
слабко нахилені одна до одної і лежать поблизу площині сонячно- лі n = 1; для Марса n = 2; для Юпітера n = 4 і т. ін.
го екватора. Більшість планет обертається навколо своєї осі в тому
самому напрямку. Супутники планет здебільшого обертаються на- Сонце
вколо планет у тому самому напрямку, у якому відбувається осьове
   
обертання планет, але деякі найвіддаленіші супутники планет ма-
ють зворотний рух. Більшість орбіт астероїдів лежить між орбіта- Великі Карлікові Космічний
Малі тіла
ми Марса і Юпітера. Відкрито сотні силікатно-крижаних і крижа- планети (8) планети пил, газ
них планетоїдів, кентаврів і кометних ядер пояса Койпера, орбіти   
яких лежать за орбітою Плутона на відстані близько 50–70 а. о. від
Астероїди, Комети,
Сонця. Загальне число метеороїдів розмірами понад 1 км на відста- Супутники
метеороїди кентаври
ні до 100 а. о. від Сонця досягає 1 мільйона. У гігантській хмарі ко-
метних ядер, що оточує Сонячну систему, виділяють 2 шари: сфе-
4. Можливість існування невідомих планет у Сонячній
рична хмара Хіллса з 1013 –1014 крижаних метеороїдів на відстані
системі
до 20 000 а. о. і квазісферична хмара Оорта з 1011 –1012 об’єктів
Останнім часом у різних джерелах інформації, у тому числі
на відстані до 105 а. о. від Сонця. Під дією збурювань, які виника-
на сторінках Інтернету, публікується інформація про можливий
ють від зір, що проходять поблизу, кометні ядра в хмарі змінюють
кінець світу і планету Нібіру, яка несе загибель Землі. Давайте роз-
свої орбіти і частина їх спрямовується усередину Сонячної систе-
глянемо це питання з точки зору сучасної астрономії.
ми; орбіти відомих комет мають великий ексцентриситет і нахил
до екліптики. Історія питання
За межі Сонячної системи приймають відстань від Сонця до ге- До пошуків невідомих людству планет у Сонячній системі при-
ліопаузи — точки, у якій тиск сонячного вітру врівноважується
ступили лише в кінці XVIII століття. До цього було відомо про існу-
тиском міжзоряного середовища.
вання 6 планет, деяких супутників, що обертаються навколо них,
Плутон
і про комети, які періодично з’являлися на небосхилі, несучи лю-
Нептун дям страх щодо майбутнього.
13 березня 1781 року Вільям Гершель, англійський астроном-
Уран музикант німецького походження, виявив дивний об’єкт поруч
Комета із дзета Тільця в ході оглядових спостережень. Він описав його
Галлея
Сатурн фразою «туманна зірка або, можливо, комета». Безліч фактів вка-
Пояс зали на незвичайність даної «комети»: практично кругла орбіта на-
Юпітер Койпера
вколо Сонця, велика відстань (у 18 разів далі, ніж від Землі до Сон-
Марс
Земля ця) і великі розміри (у кілька разів більше за Землю). Тільки через
2 роки спостережень Гершель зважився під тиском неспростовних
Венера хмара Хіллса даних і думок колег назвати відкрите ним тіло планетою. Зараз ми
Меркурій цю планету називаємо Ураном. Але в кінці XVIII століття це була
Пояс астероїдів хмара Оорта
справжня революція у свідомості: у Сонячній системі ще не всі ве-
Рис. 15.1 Будова Сонячної системи ликі планети відкриті!
Наступна подія, що розширила уявлення про можливі типи довим (але при цьому найбільшим) членом нового сімейства в Со-
об’єктів у Сонячній системі, відбулася в першу ніч XIX століття. нячній системі — плутіно. На сьогодні відомо понад 1000 об’єктів,
1 січня 1801 Джузеппе П’яцци випадково виявив на тлі зір точко- що обертаються навколо Сонця за орбітою Нептуна.
вий об’єкт, який швидко рухався. Це була Церера (діаметр близько Усі описані вище події свідчать про можливість існування неві-
1000 км) — перший і найбільший виявлений астероїд (2006 року домих досі великих планет у Сонячній системі. Особливу пошире-
віднесена до карликових планет). До цього були гіпотези, побудо- ність зараз отримала ідея «планети Нібіру» (у 3 рази більше за Зем-
вані на основі правила Тиціуса—Боде (емпірична формула, яка лю!), яка, за неперевіреними даними, має прилетіти у внутрішню
приблизно описує відстані між планетами Сонячної системи і Сон- частину Сонячної системи 2012 року і спричинити катастрофічні
цем), що між орбітою Марса і Юпітера повинна бути невідома пла- наслідки.
нета, умовно названа «Фаетон». Але спеціально організована група
Нібіру?
астрономів, створена незабаром після відкриття Урана, що ставила
перед собою завдання знайти гіпотетичну планету на передвіщеній Опис міфічної планети Нібіру: «Ця планета (в 4 рази більша
орбіті, була приречена на безуспішні пошуки. Зате на сьогодні відо- від Землі) рухається по витягнутій орбіті, з’являється між Марсом
мі близько півмільйона астероїдів розміром від одного до сотень кі- і Юпітером раз на 3 600 років (у деяких джерелах вказано, що про-
лометрів, більшість з яких обертаються по орбітах навколо Сонця летить між Сонцем і Землею) і населена високорозвиненою цивілі-
між Марсом і Юпітером. зацією».
Через 65 років після відкриття Гершеля сталася ще одна важ- Якщо прийняти, що період Нібіру дорівнює 3600 років, то ве-
лива подія, яка змінила уявлення про можливості науки: Урбен лика піввісь даного небесного тіла повинна дорівнювати 235 а. о.
Левер’є, французький математик, відкрив «на кінчику пера» восьму Таким чином, на основі проведених раніше досліджень, в 1/4 час-
тині небесної сфери можна впевнено виключити ймовірність пере-
і останню велику планету Сонячної системи — Нептун. На основі по-
бування тіла, що за розмірами подібна до Землі, на подібній орбіті.
стійних відхилень Урана від обчислюваного стану він припустив, що
Таким чином, якщо б Нібіру існувала в тому вигляді, у якому вона
є якась зовнішня планета, яка збурює рух раніше відкритої планети-
фігурує в прогнозах і нібито являє небезпеку для Землі 2012 року,
гіганта. Результати обчислень Левер’є виявилися настільки точні,
то зараз її вже легко можна було б бачити в телескоп.
що Йоганн Галле в першу ж годину пошуків виявив Нептун всього
У найближчі роки запрацюють нові системи автоматичного
в одному градусі від обчислених координат раніше невідомої плане-
огляду: SkyMapper, Pan-STARRS і LSST, які приведуть до нових
ти. Це був тріумф науки і остаточне усвідомлення того, що епоху ве-
відкриттів на околицях Сонячної системи.
ликих відкриттів у Сонячній системі ще не завершено.
Не варто боятися і «параду планет», яким лякає кінофільм
У кінці XIX століття в астрономів знову з’явилися підозри, що
«2012»: астрономічні дані говорять про те, що Земля, Марс і Са-
збурення руху Урану по орбіті неможливо описати лише одним
турн в цей день знаходитимуться в різних точках Сонячної систе-
Нептуном, тож почали народжуватися нові проекти з пошуку не-
ми, причому аж ніяк не на одній прямій з лінією Земля—Сонце, що
відомої планети. Найвдалішим з них виявився проект Персіваля
є основною умовою поняття «парад планет».
Лоуелла, бізнесмена з Бостона, засновника найбільшої приватної
Юпітер буде наближений до точки протистояння, але не точно
обсерваторії в США. 1906 року Лоуелл запровадив у своїй обсерва-
на одній прямій Земля—Сонце.
торії велику програму з пошуку планети, яку було відкрито тільки
через 24 роки і названо Плутоном. IV. Закріплення нового матеріалу
Протягом останнього десятиліття ХХ століття було відкрито 1. Які типи об’єктів входять до складу Сонячної системи (назвіть
сотні астероїдів за орбітою Нептуна. Але відкриття перших п’яти у порядку віддаленості від Сонця великі планети)?
років ХХI століття змінили наше ставлення до дев’ятої планети: 2. Назвіть основні особливості Сонячної системи.
на орбітах, схожих за властивостями з орбітою Плутона, були ви- 3. Який астрономічний факт свідчить про сталість структури Со-
явлені нові великі тіла розташовані за ним, що зробило Плутон ря- нячної системи?
190 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 16/ІІІ-2. «Подібність та відмінність між планетами...» 191
4. Звідки береться пил у Сонячній системі? Урок 16/ІІІ-2

Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу Тема. Подібність та відмінність між планетами земної групи та планетами-
гігантами. Планети земної групи. Фізичні та орбітальні характеристики.
1. Де розташована Сонячна система в Галактиці? Планети земної групи. Фізичні та орбітальні характеристики. Фізичні ха-
2. Де знаходиться границя Сонячної системи? рактеристики Землі. Внутрішня будова Землі. Будова атмосфери. Рухи
3. Чи можна визначити напрямок руху Сонячної системи у про- в оболонках Землі. Клімат. Причини змін пір року. Місяць: фізичні ха-
сторі на основі одних лише фотометричних спостережень? рактеристики та проблема походження. Рельєф та фізичні умови на по-
верхні.
Що ми дізналися на уроці Цілі:
• навчальна: розглянути основні особливості планет земної групи, їхні фі-
•• Планета (грец πλανητης — той, що блукає) — кулясте несамо- зичні характеристики, установити причиново-наслідкові зв’язки явищ
світне тіло, що обертається навколо Сонця чи іншої зорі. Орбіта у Сонячній системі; показати роль науки у вивченні Венери і Марса за до-
цього обертання дуже схожа на еліпс. помогою космічних апаратів; сформувати поняття про планети як класи
•• Планетою Сонячної системи вважають астрономічний об’єкт, космічних тіл (основні характеристики планет — маса, розмір, густина, хі-
мічний склад, внутрішня будова);
що обертається навколо Сонця, має достатню масу та силу тя-
• розвивальна: продовжити формування умінь самостійно працювати з на-
жіння для того, щоб набути гепоїдної форми, та має «незасмі- вчальною, довідковою і науково-популярною літературою; продовжити
чену околицю», тобто він колись вивів зі своєї орбіти всі мен- розвиток інтересу до предмета, використовуючи методи роботи з довідко-
ші за нього тіла або ж переважну їх частину. Ті астрономічні вими джерелами, рольової гри, нових інформаційних технологій навчан-
об’єкти, що задовольняють дві перші умови, але не задоволь- ня;
няють третю, називають карликовими планетами. Винятком • виховна: продовжити формування уміння узагальнювати факти, аналізу-
з цього правила є природні супутники планет. ючи їх; розвивати науковий світогляд у ході ознайомлення з історією ви-
вчення і природою планет; шляхом ознайомлення з роллю української
•• Планети Сонячної системи розташовані на відстанях, які під- науки і техніки в дослідженні планет засобами астрономії і космонавтики
коряються правилу Тиціуса—Боде: r = 0,3 ⋅ 2′′ + 0,4 (а. о.), де продовжити патріотичне виховання учнів; ознайомити учнів із загальни-
r — відстань від планети до Сонця. Для Меркурія n = −1 ; для ми відомостями про будову АМС і про практичне застосування результа-
Венери n = 0 ; для Землі n = 1 ; для Марса n = 2 ; для Юпітера тів дослідження планет Сонячної системи з метою формування політех-
нічного світогляду учнів; розкрити роль науки у вивченні навколишнього
n = 4 і т. ін.
середовища.
•• Сонячна система — планетна система, що включає в себе цен- Нові поняття: планети земної групи.
тральну зорю — Сонце — і всі природні космічні об’єкти, що • Учні повинні мати уявлення про: розподіл планет Сонячної системи на дві
обертаються навколо неї (8 великих планет: планети земної групи: планети земної групи та планети-гіганти; супутники планет.
групи — Меркурій, Венера, Земля, Марс; планети-гіганти: • Учні повинні знати: головні подібності та відмінності між планетами земної
Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, супутники 6 із них та 5 карли- групи; визначення планети, супутника планети, внутрішню будову, хіміч-
кових планет; малі тіла — астероїди, комети, кентаври, метео- ний склад, енергетику, основні форми рельєфу, будову і склад атмосфери
планет.
роїди, космічний пил і транснептунові — Орк, Седна, Квавар,
• Учні повинні вміти: описувати сучасну будову Сонячної системи; обґрун-
Варуна, Іксіор та інші). товувати фізичні умови на поверхні планет Сонячної системи з точки зору
•• Сонячна система входить до складу галактики Чумацький фізичних законів.
Шлях. • Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, географія.
V. Домашнє завдання 1) Таблиці фізичних та орбітальних характеристик планет.
Читати § 17 (пп.1, 2), підготувати повідомлення «Планети зем- 2) Зображення об’єктів Сонячної системи.
ної групи». 3) Космічні знімки планет Сонячної системи.
4) Кінофрагменти «Ранкова зоря», «Червона планета», «Наша рідна планета».
Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Плане-
ти Сонячної системи»; презентації, підготовлені учнями.
План заняття системи. Станом на грудень 2010 відомо вже 505 екзопланет — від
Метод планет-гігантів до планет земної групи.
ладдя, ТЗН III. Пояснення нового матеріалу
ня
0,5 хв Бесіда Організаційний момент 1. Подорож до планет земної групи
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулю-
вання діяльності учнів, забезпечення їхньої за- Урок з цієї теми проводять у вигляді рольової гри «Космічна
гальної готовності, забезпечення своєчасного подорож до планет Сонячної системи».
Учнів за два-три тижні необхідно попередити про тему майбут-
1 хв. Робота Актуалізація знань учнів нього уроку, розділивши усіх на групи. Кожна група має підготу-
в групах Робота з картками (завдання 1–3)
вати повідомлення за однією із запропонованих тем для вивчення
33 хв Повідо- Пояснення нового матеріалу Роздавальний
планет земної групи. Учні збирають повну інформацію про історію
млен- 1) Подорож до планет земної групи: матеріал, ві-
ня учнів Меркурій, Венера, Марс. деофрагмен- вивчення даних планет, методи вивчення фізичних характеристик
2) Наша рідна планета та її супутник ти, презента- цих планет (кожна група готує одну тему), а також заздалегідь го-
ції, підготов- тують питання за матеріалом, що опрацьовує інша група. Так, на-
лені учнями
приклад, учні, що готують повідомлення про планету Меркурій,
7 хв Робота Узагальнення матеріалу
готують питання для групи дітей, що вивчають властивості плане-
в групах Схожість та відмінність між двома групами планет
ти Венери.
Учні пропонують свої доповіді, супроводжуючи їх презентація-
ми, демонстрацією відеофрагментів.
Читати § 14, 15
Теми повідомлень
Земля — колиска розуму, 1. Меркурій — найближча до Сонця планета.
але не можна ж вічно жити в колисці. 2. Венера — ранкова зоря.
К. Е. Ціолковський 3. Наша планета.
4. Червона планета.
Хід уроку Приблизний план повідомлення
1. Група, до якої належить планета.
I. Організаційний момент 2. Розмір і маса планети.
II. Актуалізація опорних знань учнів 3. Відстань планети від Сонця.
Планети можна поділити на два основні класи: великі, що ма- 4. Період її обертання та звернення.
ють невисоку густину,— планети-гіганти, і менш великі землепо- 5. Характеристика атмосфери.
дібні планети, що мають тверду поверхню. Згідно з визначенням 6. Температурні умови.
Міжнародного астрономічного союзу, у Сонячній системі 8 планет. 7. Рельєф (для планет земної групи).
У порядку віддалення від Сонця — чотири землеподібні: Меркурій, 8. Число та характеристики супутників.
Венера, Земля, Марс, потім — чотири планети-гіганти: Юпітер, Са- 9. Цікаві подробиці про планету.
турн, Уран і Нептун. Подібність та відмінність планет земної групи
Починаючи з 1992 року, після того як було відкрито сотні пла- Загальні властивості Подібність Відмінність
нет навколо інших зір, названих екзопланетами, вчені почали ро-
Атмосфера
зуміти, що планети можна виявити в Галактиці скрізь і їх харак-
теристики схожі з аналогічними особливостями планет Сонячної Поверхня
Темпера- Атмо Магнитне період її обертання навколо осі до останнього часу було мало відо-
Планета Рух Рельєф мостей.
тура, тиск сфера поле
Меркурій 1974 р. американський космічний апарат «Марінер-10» проле-
тів поблизу Меркурія і передав на Землю зображення його поверх-
Венера
ні. Астрономи були уражені. Перед ними постав другий Місяць.
Земля Дослідження фотографічних зображень поверхні Меркурія до-
Марс зволили скласти ймовірну картину еволюції планети. У початко-
вий період Меркурій зазнав сильного внутрішнього розігрівання,
Додаткові питання
наслідком чого було настання однієї чи кількох епох активного
Меркурій
вулканізму.
1. Чи має Меркурій атмосферу? Після завершення процесу формування планети її поверхня
2. Яка тривалість сонячної доби на Меркурії? була гладкою (ділянки цієї давньої поверхні добре помітні). Далі
3. Назвіть найбільшу западину на Меркурії. настав період інтенсивного бомбардування Меркурія залишками
4. Коли і хто проводив перші дослідження Меркурія? допланетного рою (планетезималями). Наступний етап характери-
Венера зувався активним вулканізмом і виходом потоків лави, що запо-
1. Хто вперше встановив, що Венера має потужну атмосферу? внила великі басейни. Цей період завершився близько 3 млрд років
2. Чи видно Землю з поверхні Венери? тому.
3. Чим пояснити підвищене радіовипромінювання Венери? Розміри Меркурія незначні, він трохи більший за Місяць, се-
4. Коли було отримано перше радіолокаційне відображення від редня густина його майже така сама, як у Землі. Імовірно, до цен-
Венери? тра планети густина підвищується до 9800 кг/м3 . Це значить, що
5. Скільки супутників у Венери? в Меркурія має бути залізне ядро R = 1800 км (3/4 R планети).
Марс На частку ядра припадає 80 % маси Меркурія. У ядрі генеруються
1. Чому, на вашу думку, ця планета названа так, а не інакше? кільцеві електричні струми, що збуджують слабке магнітне поле
2. Скільки супутників у Марса і як вони називаються? планети.
3. Хто з учених вперше почав спостереження Марса? Меркурій обертається навколо осі за 58 земних діб, що складає
4. Чи бувають на Марсі тумани? Що вони собою являють? 2/3 меркуріанського року. День на Меркурії триває 88 діб, стільки
5. Як називається найвища гора на Марсі? ж триває ніч. Сонце втричі більше за видимим поперечником, ніж
6. Чи є життя на Марсі? на Землі. Опівдні поверхня Меркурія нагрівається до 430 °С , і тому
свинець і олово повинні там виплавлятися з гірських порід і розті-
Додаткова інформація про планети катися по поверхні сріблястими калюжами.
Меркурій Уночі, навпаки, температура становить 180 °С нижче нуля. Ці
Меркурій швидше за все був відкритий найдавнішими пасту- теплові контрасти не пом’якшуються бодай скільки-небудь густою
шачими племенами, що жили в долинах Нілу або Тигру і Євфра- атмосферою. Атмосфера навколо Меркурія є, але вона вкрай роз-
ту. Однак нелегко було здогадатися, що порівняно яскрава вечірня ріджена і створює біля поверхні тиск усього в 10−12 бар. Головна
і ранкова зорі — одне і те саме світило. Недарма в давніх народів складова меркуріанської атмосфери — це гелій. У незначній кіль-
воно мало 2 імені: у єгиптян — Сет і Гор, в індійців — Будда і Рогі- кості наявні H2 , O2 , CO2 з чадним газом.
нея, греки ж його іменували Аполлон і Гермес (у римській міфоло- Кожен атом Гелію міститься в атмосфері Меркурія в середньо-
гії богу Гермесу відповідав Меркурій). му 200 днів, після чого він заміщається атомами Гелію, що вики-
До середини ХХ ст. астрономи досить добре знали елементи ор- дає безупинно Сонце. Гелієва атмосфера, яка постійно поновлюєть-
біти Меркурія. Однак про фізичні властивості, природу планети, ся,— екзотична особливість Меркурія.
Оскільки на Місяці і Марсі більшість деталей названі іменами У середині 50-х рр. почалися дослідження Венери методами
астрономів та інших натуралістів, було вирішено для меркуріан- радіоастрономії, а в 60-ті рр. до цієї незвіданої планети полетіли
ського рельєфу використовувати імена видатних діячів гуманітар- міжпланетні станції, створені інженерами СРСР і США. Упродовж
ного напрямку — письменників, поетів, художників, композиторів. наступних 40 років про природу Венери стало відомо більше, ніж
Лише як виняток декільком деталям на поверхні Меркурія дали іме- за 350 років телескопічних спостережень.
на астрономів, що зробили особливо великий внесок у вивчення цієї Після висадження на поверхню Венери станції «Венера-7» (XII,
планети. Так, наприклад, з’явилася гірська гряда Антоніаді, гряда 1970), «Венера-8» (VII, 1972) з’ясувалося, що температура на по-
Скіапареллі — піонерів у відкритті меркуріанського рельєфу. верхні Венери ще вища — 730–740 К.
У чому причина настільки сильного розігрівання Венери, адже
Венера
вона усього лише вдвічі більше одержує тепла, ніж Земля? Атмос-
Ця планета — одне з найкрасивіших світил неба. Не випадково
фера Венери здатна пропускати сонячне тепло, але не випускає
саме її давні римляни назвали на честь богині любові і краси.
його назовні, поглинаючи випромінювання самої планети. Погли-
Для земного спостерігача Венера не відходить від Сонця далі,
начами є вуглекислий газ, на долю якого припадає 96 % складу ат-
ніж на 48°. Це пояснюється тим, що вона розташована ближче
мосфери, і водяна пара, хоча її небагато (частинки відсотка).
до Сонця, ніж Земля. Протягом 585 діб чергуються періоди її вечір-
ньої і вранішньої видимості. Тиск біля поверхні Венери досягає 90 атмосфер.
У Венери найгустіша атмосфера серед планет земної групи, На рівні 65–70 км над поверхнею Венери дують ураганні вітри
найповільніше обертання навколо осі і найменший ексцентриситет постійного напрямку — зі сходу на захід (біля 110 м/с). Хмари Ве-
орбіти ( e = 0,007 ). нери складаються з крапельок концентрованої сульфатної кисло-
1761 р. очікувалося рідкісне небесне явище: проходження Ве- ти, крім того, сульфатна кислота легко з’єднується з водою.
нери перед диском Сонця. Багато астрономів готувалися до цієї по- Ретельна радіолокаційна зйомка північної півкулі Венери з ав-
дії і навіть споряджали експедиції в далекі краї для спостережень. томатичних станцій «Венера-15» і «Венера-16», виведених 1984 р.
Адже якщо спостерігати моменти заступання Венери на сонячний на орбіти супутників планети, показала, що багато гірських вер-
диск і сходження з його з різних, віддалених один від одного пунк- шин мають на схилах явні сліди потоків лави. Вулкани виявляють
тів Землі, можна обчислити відстань від Землі до Сонця — а. о., що себе й в іншому: їхні виверження породжують потужні електрич-
входить у багато формул небесної механіки. ні розряди — справжні грози в атмосфері Венери, що неодноразо-
Готувалися до спостережень і російські астрономи. Їхнім орга- во реєстрували прилади станцій серії «Венера». Безперечно, там
нізатором був М. В. Ломоносов. Коли чорний диск Венери сходив трапляються венеротрясіння. Порівняння зображень, отриманих
із сонячного диска, Ломоносов помітив, що тонка дуга на краю Сон- апаратом «Магеллан» з інтервалом у рік, виявило явні зміни форм
ця зігнулася, ніби піднята диском Венери, й утворився яскравий поверхні.
виступ — «пупир», який лопнув, після чого диск Венери злився Рельєф планети складається з великих рівнин, перерізаних гір-
з темним тлом неба. Це явище, вже у ХХ ст. одержало назву явище ськими хребтами і височинами типу плато. Гірські області схожі на
Ломоносова: припустивши, з чого складається атмосфера Венери, земні материки. Низовини, схожі на океанські басейни Землі, займа-
Ломоносов, підсумував своє дослідження так: ють тільки шосту частину поверхні планети, тоді як на Землі 2/3.
«За цими примітками пан радник Ломоносов вважає, що пла- У Венери має бути рідке залізне ядро, але руху речовини в ньому
нета Венера оточена знатною повітряною атмосферою, такою (аби не відбувається — немає переміщення заряджених частинок, тобто
не більшою), яка обливається біля нашої кулі земної». електричного струму, а значить, і не виникає власне магнітного поля.
У 60-х р. XIX ст. астрономи вперше спробували з’ясувати склад
атмосфери Венери методом спектрального аналізу, вони насампе- Марс
ред сподівалися знайти там «гази життя — кисень і водяну пару». Давні греки присвячували всі планети богам, і, звісно, для бога
На жаль, їхні сподівання не виправдалися. війни Ареса не знайшлося більш придатного об’єкта, ніж червону-
вата зоря в чорному небі. У римській міфології Аресу відповідав У минулому величезну роль у формуванні марсіанського рельє-
Марс. Так планета знайшла своє нинішнє ім’я. Утім, на Русі аж фу відігравала проточна вода. На старих високогір’ях трапляються
до XVIII ст. використовували грецькі назви планет, і Марс імену- залишені водою вимоїни протяжністю на багато сотень кілометрів.
вали Аррисом, чи Ареєм. Атмосфера Марса більш розріджена, ніж повітряна оболонка
Вісь обертання Марса нахилена відносно площини орбіти Землі. За складом вона нагадує атмосферу Венери і на 95 % скла-
на 22° усього на 1,5′ менше, ніж вісь обертання Землі нахилена дається з вуглекислого газу. Близько 4 % припадає на частку азоту
до площини екліптики. й аргону. Кисню і водяної пари в марсіанській атмосфері менше 1 %.
Марсіанський день мало чим відрізняється від земного: доба Тиск біля поверхні складає 0,006 земного тиску, але може підвищу-
триває 24 год 37 хв. ватися до 0,01.
Унаслідок малої маси сила ваги на Марсі втричі нижче, ніж Середня температура на Марсі значно нижче, ніж на Землі,
на Землі. На сьогодні структура гравітаційного поля Марса деталь- близько −40 °C . Улітку вдень +25 °C , але вночі узимку до −125 °C .
но вивчена. Вона вказує не невеликі відхилення від однорідного Це спричинено тим, що розріджена атмосфера Марса не може довго
розподілу густини в планеті. Ядро може мати радіус до половини утримувати тепло.
радіуса планети. Очевидно, воно складається майже з чистого за- Над поверхнею планети часто дмуть сильні вітри — до 100 м/с.
ліза або сплаву (Fe-S-Fe — сульфід заліза) і, можливо, розчиненого Мала сила ваги дозволяє навіть розрідженим потокам повітря зді-
в них водню. ймати величезні пилові бури. Найчастіше вони виникають побли-
Очевидно, ядро Марса частково чи цілком перебуває в рідко- зу полярних шапок. Іноді досить великі області на Марсі бувають
му стані. Наявність у планети власного, хоча і слабкого магнітного охоплені грандіозними пиловими бурами.
поля підтверджує це. Зміна пір року на Марсі відбувається так само, як і на Землі.
Марс повинен мати щільну кору товщиною 70–100 км. Між Яскравіше за все сезонні зміни виявляються в полярних областях.
ядром і корою знаходиться силікатна мантія, збагачена залізом. У зимовий час полярні шапки охоплюють значну площу. Границя
Червоні окисли заліза, що містяться в поверхневих породах, визна- північної полярної шапки може віддалятися від полюса на третину
чають колір планети. Зараз Марс продовжує остигати. Сейсмічна відстані від екватора, а границя Південної шапки долає відстань,
активність планети слабка. що дорівнює половині цього. Ця різниця зумовлена тим, що в Пів-
Ще 1659 р. нідерландський учений Християн Гюйгенс уперше нічній півкулі зима настає, коли Марс проходить через перигелій
виявив темні області на Марсі. Приблизно в той же час італієць своєї орбіти, а в Південній — коли Марс проходить через афелій
Джованні Домініко Кассіні знайшов на планеті полярні шапки. (тобто в період максимального віддалення від Сонця); через це зима
До початку польотів на Марс розгадати природу деталей не вда- в Південній півкулі холодніша, ніж у Північній.
валося, хоча стосовно цього висловлювали безліч гіпотез. Тільки Малюсінькі супутники Марса, що були відкриті Асафом Хо-
в 60–70-ті рр. ХХ ст. фотографії радянських «Марсів» і американ- лом у 1877 р. і названі Фобосом і Деймосом, у середині ХХ століття
ських «Маринерів» дозволили досліджувати рельєф червоної пла- привернули до себе загальну увагу. 1945 р. американський астро-
нети з близької відстані, а «Вікінги» перенесли нас просто на неї. ном Б. Шарплесс обробив ще раз старі спостереження Фобоса, ви-
Метеоритні кратери покривають 2/3 поверхні планети, але че- конані в Пулково ще в XIX в., і, зіставивши їх із даними більш піз-
рез вивітрювання вони встигли втратити «форму». нього часу, дійшов висновку, що Фобос навколо Марса рухається
Вигляд північної півкулі — суцільні рівнини, покриті давніми прискорено. Але це могло бути спричинене опором марсіанської
виверженими породами. атмосфери. Добре відомо, що гальмування штучних супутників
Вулкани Марса, як за земними мірками, явища виняткові. Але у верхніх шарах атмосфери зменшує їхню кінетичну енергію.
навіть серед них виділяється вулкан Олімп, діаметр основи якого Фобос має розміри 28 × 20 × 18 км, Деймос — 16 × 12 × 10 км.
550 км, а висота 27 км (тобто він втричі перевершує Еверест). Олімп на Деймосі є гори заввишки 1500 м. Складено карту Фобоса: най-
увінчаний 60-кілометровим кратером. більший його кратер назвали Стикії — на честь дівочого прізвища
дружини Холла. Його ім’я носить інший великий кратер у Півден- ту в крейді та вапняку. Живі організми сприяють цьому процесу
ній півкулі Фобоса. впродовж мільярдів років, тому практично весь вуглекислий газ
Почали складати карту Деймоса. Один з його кратерів дістав зник з атмосфери планети. Якби зараз цей газ раптово виділився,
ім’я Свіфта, фантазія якого задовго до відкриття супутників ви- тиск біля поверхні Землі збільшився б до 40 атм.
падково підказала йому їх віддаленість від планети і періоди обер- Ще одна особливість планет земної групи: вони повільно
тання навколо неї. обертаються навколо своїх осей. Зоряна доба на Меркурії триває
«...Крім того, вони відкрили 2 маленькі зорі чи два супутники, близько 59 земних діб, а на Венері, як було виявлено у 1966 р.
що обертаються навколо Марса. Найближчий з них віддалений від радіолокаційним методом, — 243,2 земної доби, причому плане-
центра цієї планети на відстань, що дорівнює трьом її діаметрам, та обертається навколо осі у зворотному напрямку, тобто за го-
другий знаходиться від неї на відстані п’яти таких діаметрів» динниковою стрілкою, якщо дивитися на неї з боку північного
(«Пригоди Гуллівера»). полюса, а не проти, як більшість планет Сонячної системи. Зем-
Деякі дослідники вважають, що супутники Марса потрапили ля і Марс обертаються навколо осей значно швидше, відповідно
до нього не з власної волі, а були захоплені з пояса астероїдів. за 23 год 56 хв і 24 год 37 хв. Але це все одно набагато повільніше,
ніж планети-гіганти.
Планети земної групи Учні, заслуховуючи доповіді однокласників, заповнюють дру-
Планетам земної групи властиві порівняно невеликі розміри гу колонку таблиці (третя колонка буде заповнена на наступному
і маси, велика середня густина (для Меркурія, Венери і Землі відпо- уроці).
відно 5,4, 5,2 і 5,5 г см3 , для Марса 3,97 г см3 ) і тверда поверхня. Планети земної групи Планети-гіганти
Практично однакові значення густин свідчать про подібність спів- Маса планети
відношень вмісту хімічних елементів, з яких утворені надра пла-
Розмір (радіус)
нет. Складаються переважно з силікатів і металевого заліза, кисню,
кремнію, заліза, магнію, алюмінію та інших важких елементів. Періоди обертання
навколо осі
Зовсім інший вигляд має порівняння хімічного складу атмо
сфер. Так, Меркурій має дуже розріджену газову оболонку, основ Кількість супутників
ним компонентом якої є гелій. Атмосфера Венери на 97 % скла- Густина
дається з вуглекислого газу; азоту в ній менше 2 %, вміст водяної Тверда оболонка
пари поблизу поверхні планети — всього 0,002 % . Аналогічно в ат- Хімічний склад
мосфері Марса вуглекислого газу 95 %, азоту 2,7 %, водяної пари твердої оболонки
0,1 % . Щоправда, маси цих двох атмосфер різні. Атмосфера Марса Середня молекулярна
дуже розріджена, і тиск біля його поверхні в середньому у 160 разів маса атмосфери
менший, ніж на рівні моря для Землі. Атмосфера Венери, навпа-
Місце розташування
ки, дуже густа, біля поверхні її густина лише у 15 разів менша від в Сонячній системі
густини води і тиск — близько 90 атм. Отже, порівняно з іншими
Ефективна
планетами земної групи, Земля має унікальний склад атмосфери, температура
де переважають азот і кисень.
Магнітні поля
Згідно із сучасними теоріями колись у земній атмосфері та-
кож було багато вуглекислого газу, який посідав у ній друге міс-
це за вмістом. Однак за наявності на Землі води, яка дуже добре 2. Наша рідна планета та її супутник
розчиняє вуглекислий газ, під час формування осадових порід Земля рухається навколо Сонця по близькій до колової орбіті,
на дні океану він досить швидко був зв’язаний у вигляді карбона- середній радіус якої — 149,6 млн км — прийнято за 1 астрономічну
одиницю. Період обертання по орбіті дорівнює часу 365,256 куль- Мантія загальною товщиною 2900 км розділяється на нижню
мінації «середнього Сонця», або земної доби, швидкість руху по (2037 км), середню (600 км) і верхню (250 км), на границях яких
орбіті — 29,8 км/с. Нахил площини екватора до площини орбіти відбуваються стрибкоподібні зміни у фізико-хімічних характе-
дорівнює 23°27 ′ . ристиках речовини, що перебуває в напіврідкому (в’язкому) ста-
Маса Землі — 5,972 ⋅1024 кг , середній радіус — 6371 км, серед- ні. Передбачається, що мантія складається в основному з окислів
ня густина — 5510 кг/м3 . Екваторіальний радіус планети стано- кремнію, магнію і заліза, що відповідає за складом залізокам’яним
вить R = 6378 км . Земля має грушоподібну форму, звану геоїдом. метеоритам. Температура і тиск усередині мантії змінюються від
Полярний радіус менше і дорівнює RЗ = 6356 км . Декомпозиція p = 1,3 ⋅1011 Па за Т = 4300 К на границі з ядром, до p = 1,4 ⋅1010 Па
Землі з полюсів пояснюється її обертанням. Прискорення вільного за Т = 800К — на границі з літосферою.
падіння на поверхні становить в середньому g = 9,78 м/с2 . Ядро і мантія містять у собі близько 99,6 % маси планети;
Вік Землі, за даними радіоізотопного методу й астрономічних літосфера — 0,375 %; атмосфера — 0,0001 % і біосфера близько
досліджень, близький до 4,5 мільярда років. 0,0000003 %.
Хімічний склад Землі: залізо — 39,9 %, кисень — 27,7 %, Від межі земного ядра, із глибин 2900 км до літосфери мантію
кремній — 14,5 %, вуглець — 0,04 % (усього 88 елементів). пронизують наскрізь мантійні плюми («пера») — стовпи розпече-
Надра Землі як найбільш масивної з планет земної групи Со- ної речовини діаметром 150–200 км і температурою, на 200–300
нячної системи відрізняються найбільшим ступенем диференці- К вищою за навколишнє середовище. Вони переносять до поверхні
йованості речовини і найбільшою інтенсивністю процесів гравіта- Землі теплову енергію, що виділяється в ядрі планети. «Мантійний
ційної диференціації. Еволюція земних надр триває і до сьогодні. вітер» — рух розплавлених порід під впливом конвекції речови-
Теплова енергія Землі — близько 1,3 ⋅1027 Дж . ни — відхиляє плюми від вертикалі. У верхній мантії плюми роз-
Відповідно до більшості фізичних моделей, підтверджених да- галужуються; над ними відбуваються інтенсивні тектонічні і вул-
ними геофізичних досліджень, Земля має внутрішнє ядро радіусом
канічні процеси.
близько 1221 км, що складається з декількох твердих шарів заліза
Літосфера (кора) завтовшки 4–6 км під океанами і 30–70 км
з різним ступенем орієнтації кристалів, оточених зовнішнім рідким
під материками. Середній рівень земної кори — 2430 км. У будові
ядром завтовшки 2225 км. Передбачається, що воно складається зі
літосфери Землі виділяють 3 шари: осадових гірських порід (10–
сплавів заліза (89 %), нікелю (7 %), сульфіду заліза Fe (4 %) та ін-
15 км), гранітів під материками і під ними щільних базальтів.
ших металів і важких хімічних елементів і відповідає за складом
залізним метеоритам. Температура в центрі Землі 6300 К, тиск Густина літосфери становить 2,8 г/см3 .
3,6 ⋅1011 Па , густина речовини 13 000 кг/м3 . Середній хімічний склад літосфери: кисень — 49,4 %, крем-
Обертання Землі розділяє бар’єром циліндричної форми рідини ній — 25,8 %, алюміній — 7,5 %, залізо — 4,7 %, вуглець —
зовнішнього ядра на 2 різні області — внутрішню із твердим ядром 0,087 %. Склад континентальної кори трохи інший: кисню —
і розпеченими розплавами в полярних областях і більш холодну зо- 45,2 %; кремнію — 27,2 %; алюмінію — 8,0 %; заліза — 5,6 %;
внішню. Насичена залізом рідина усередині циліндра обертається кальцію — 5,1 %; магнію — 2,8 %; натрію — 2,3 %; калію — 1,7 %;
подібно до повітряних потоків циклона, набуваючи подібної з ним титану — 0,9 %; інших елементів близько 1 %.
структури, і генерує магнітне поле планети, прискорюючи обер- Відповідно до теорії Ю. В. Баркіна, всі оболонки Землі мають
тання внутрішнього ядра Землі. Вона сповільнює своє обертання ексцентричність і відносну рухомість. Їхні центри мас не збігають-
в результаті приливної дії Місяця повільніше, ніж всі інші земні ся. Оболонки зазнають періодичних коливань внаслідок дії вну-
оболонки, і швидкість її обертання трохи вище від швидкості обер- трішніх і зовнішніх космічних факторів (збурювальної дії Сонця,
тання планети (на 1 оберт у 1 000 років). В основному обсязі ядра Місяця і планет). Наслідками є передбачуване зміщення центра
й у приповерхневих шарах відбуваються коливальні процеси з пе- мас Землі зі швидкістю 6,47 см за століття і різноманітні потуж-
ріодами 300–1000 років і 20–120 років. ні геодинамічні і геофізичні процеси (активність мантійних плю-
мів, сейсмічність, вулканізм, гороутворювальні процеси, підняття ють колосальні запаси залізо-марганцових поліметалевих руд
й опускання суходолу і т. ін.). (12 % площі океанів);
Окремі частини (блоки) літосфери зміщуються незалежно один •• абісаль — ложе океану на глибині 8–10 км (80 % площі), роз-
від одного протягом мільйонів років на сотні і тисячі кілометрів. членоване на великі улоговини і западини могутніми підвод-
У зонах розламів меж плит формується нова океанська кора. На ді- ними хребтами завдовжки до 6000 км, завширшки до 400 км
лянках опускання літосферні плити занурюються в мантію на гли- і заввишки в кілька кілометрів (найвищі вершини виступають
бину до 660 км. над водою вулканічними островами). Уздовж і поперек хреб-
На сьогодні на поверхні Землі виділяють 6 великих масивів тів є розлами — рифти, на дні яких залягають базальти, схожі
за складом з породами мантії.
земної кори — континентів, що виступають над рівнем Світового
Гідросфера акумулює і перерозподіляє сонячне тепло. У районі
океану: Євразію (55 млн км2 ), Африку (30 млн км2 ), Північну Аме-
екватора вода, зігріваючись, піднімається з глибин і розноситься
рику (24 млн км2 ), Південну Америку (18 млн км2 ), Антарктиду
морськими течіями шириною від 10 до 100 км і глибиною до 1 км
(14 млн км2 ) і Австралію (8,5 млн км2 ). із середньою швидкістю руху 2–3 км/год у помірні широти і далі,
Історично сформовані підрозділи суходолу земної кулі, що до полюсів, де остигає, стає густішою й опускається вниз. Обер-
включають той чи інший материк або його частину з розташованими тання планети відхиляє плини до 45° вправо в Північній, уліво —
поблизу островами, називають частинами світу. Виділяють Європу, у Південній півкулях. Процеси в гідросфері перебувають у склад-
Азію, Африку, Австралію з Океанією, Америку й Антарктиду. ній взаємодії з процесами в атмосфері і літосфері Землі і поряд
Земля має велику водну оболонку — гідросферу масою з ними формують клімат і погоду. Так, морські течії зумовлюють
1,44 ⋅1023 кг (0,024 Mз ) і обсягом 1,616 ⋅1011 км3 , що включає в себе вітри — пасати, що постійно дмуть в одному напрямку, нахил рів-
усі взаємозалежні підземні води, води суходолу, рік і озер (0,65 %), ня моря і т. ін. Ділянки океанів, у яких немає плинів, знаходять-
морів і океанів (97,2 %), водну пару атмосфери і запаси снігу і льо- ся в зонах найбільшого атмосферного тиску. Припливи гальмують
ду (2,15 %), що перебувають у постійному кругообігу. Льодовики обертання Землі навколо осі і т. ін. Енергія плинів величезна. Так,
і вічні сніги займають площу 14 000 км2 ; внутріконтинентальні енергія Гольфстріму складає 2, 2 ⋅1014 Дж .
водойми — 2000 км2 . Загальний запас енергії води на Землі ве- Земля одержує лише 1/2 000 000 000 частину сонячної енергії.
личезний: у Європі й Азії — 1,08 ⋅1012 Вт, у Північній Америці — На 1 м2 місцевості, перпендикулярної до падіння сонячних про-
3,1 ⋅1011 Вт і в Африці — 7, 8 ⋅1011 Вт . Енергія припливів становить менів за межами земної атмосфери, потрапляє 1,36 кВт сонячної
близько 2, 7 ⋅1012 Вт . енергії.
Світовий океан об’єднує 4 найбільших океани — Тихий, Ат- Упродовж мільярдів років існування Землі установилася рівно-
лантичний, Індійський і Північно-Льодовитий (загальною площею вага, за якої Земля випромінює в космос ту саму кількість енергії,
361 млн км2 ) і всі моря — частини океанів, що вдаються в суходіл яку одержує від Сонця, але переважно в інфрачервоному (тепло-
і відділені від нього островами, півостровами або підводними хреб- вому) діапазоні довжин хвиль з максимумом близько 8, 6 ⋅10−6 м ,
тами. Середня глибина Світового океану — 3704 м, найбільша — що активно поглинається молекулами водяної пари і вуглекисло-
11 022 м (Маріанська западина). Дно морів і океанів має складний, го газу. Тому навіть незначні коливання в концентрації цих газів
хоча і менш розчленований, ніж суходіл, рельєф, у якому виділяють: в атмосфері впливають на тепловий баланс Землі і формування
•• шельф — мілководну материкову обмілину, рівнину глибиною клімату. Завдяки парниковому ефекту середня температура Землі
до 500 м і шириною до 1500 м, що займає 8 % площі Світового на 40 К вище від ефективної температури, обумовленої потоком со-
океану. На дні шельфу зосереджено величезні запаси корисних нячної енергії і тепловим випромінюванням Землі. Без парниково-
копалин осадового походження (нафти, газу і т. ін.); го ефекту в атмосфері температура на поверхні Землі становила б
•• материкову обмілину, що має круті східчасті схили; на глибині близько −24 °C і життя стало б неможливим. Парниковий ефект
до 3–5 км, на дні,— гори, каньйони, улоговини, у яких заляга- згладжує добові перепади температур до 15 К.
Багаторічний режим погоди — клімат — це характерна для да- Космічні об’єкти і космічні процеси впливають на всі природні
ної місцевості сукупність послідовних змін станів погоди за десятки оболонки Землі й еволюцію планети.
років, що обумовлено взаємодією атмосфери, гідросфери і поверхні Місяць — єдиний природний супутник нашої планети. Це дру-
Землі. З-поміж основних кліматотвірних факторів виділяють: гий за яскравістю об’єкт на земній небозводі після Сонця і п’ятий
1. Фізичні (обертання Землі навколо Сонця; обертання Землі на- за величиною природний супутник планет Сонячної системи. Він
вколо осі, сталість і величина нахилу земної осі; тепловий ба- також є першим і єдиним позаземним об’єктом природного похо-
ланс, фізичні характеристики, склад і динаміка атмосфери, ди- дження, на якому побувала людина. Середня відстань між центра-
наміка гідросфери і т. ін.). ми Землі і Місяця — 384 467 км.
2. Географічні (широта місцевості, висота над рівнем моря, від- • Радіус = 1738 км
стань до берегової лінії океану (материка), рельєф місцевості • Велика піввісь орбіти = 384 400 км
і т. ін.). • Орбітальний період = 27,321661 діб
Земля має магнітне поле індукцією 5·10−5 Тл , подібне за струк- • Ексцентриситет орбіти = 0,0549
турою до поля однорідної намагніченої кулі — сферичного магні- • Нахил орбіти екватора = 5,16°
ту, вісь якого нахилена до осі обертання Землі на 11,5° . Північний • Температура поверхні = від −160 °C до +120 °C
магнітний полюс Землі розташований у її Південній півкулі і має • Доба = 708 годин
координати: 76,6°,70,1° . Південний полюс розташований у Пів- • Відстань від Землі = 384 400 км
нічній півкулі. Чудовою властивістю геомагнітного поля є зміню- Гравітаційні сили між Землею і Місяцем спричиняють деякі
ваність величини індукції і дрейфування магнітних полюсів по цікаві ефекти. Найвідоміший з них — морські припливи і відливи.
земній поверхні: вони можуть навіть мінятися місцями. Вивчаючи геологічну будову Місяця, можна багато дізнатися
Сучасні теорії геомагнетизму уподібнюють Землю до динамо- про будову та розвиток Землі.
машини із самозбудженням, виходячи із припущення, що магнітне Вимірювання швидкості супутників «Лунар Орбітер» дозво-
поле Землі створюється і підтримується за рахунок обертання зо- лили створити гравітаційну карту Місяця. З її допомогою було ви-
внішнього ядра планети. Процес генерації геомагнітного поля за- явлено унікальні місячні об’єкти, названі масконами, — це маси
лишається незмінним протягом 250 млн років. речовини підвищеної щільності.
Магнітне поле планети розмірами до 6,38 ⋅106 м, яке обтікає Місяць не має магнітного поля. Але деякі з гірських порід
в космосі сонячний вітер, називається магнітосферою. Заряджені на його поверхні виявляють залишковий магнетизм, що вказує
частинки потоків сонячного вітру (електрони і протони) густиною на те, що, можливо, в історії у Місяця магнітне поле було.
108 частинок/ см2 зі швидкостями 400–1000 км/с, що потрапля- Не маючи ні атмосфери, ні магнітного поля, поверхня Місяця за-
ють усередину магнітосфери, і електрони, випромінювані магнітос- знає безпосереднього впливу сонячного вітру. Протягом 4 мільярдів
ферою Юпітера, захоплює магнітне поле Землі, і вони починають років водневі іони з сонячного вітру занурювались у реголіт Місяця.
рухатися по гвинтоподібних траєкторіях навколо силових ліній Таким чином, зразки реголіту, доставлені Аполлоном, виявилися
магнітного поля, утворюючи радіаційні пояси. дуже цінними для дослідження сонячного вітру. Цей місячний во-
Якби в Землі була відсутня магнітосфера, космічна радіація день також може бути використаний колись як ракетне паливо.
убила б на ній усе живе. Однак велика частина космічних проме- Залишені на Місяці сейсмографи показали наявність сейсміч-
нів відхиляється магнітним полем Землі, а частина захоплюється, ної активності. Через відсутність води коливання місячної поверх-
і лише найбільш енергійні частинки досягають верхніх шарів ат- ні можуть тривати понад годину.
мосфери, в основному в області земних полюсів, і спричиняють сві- Поверхню Місяця можна розділити на два типи: дуже стара гір-
тіння розріджених газів — полярні сяйва. При цьому виділяється ська місцевість з великою кількістю кратерів (місячні материки)
енергія до 2 ⋅1012Вт , що перевищує потужність всіх електростанцій і відносно гладкі і молоді місячні моря. Місячні моря, які станов-
Землі. лять приблизно 16 % всієї поверхні Місяця, — це величезні крате-
ри, що виникли в результаті зіткнень з небесними тілами, які були Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
пізніше затоплені рідкої лавою. З незрозумілої причини місячні 1. На який із планет Земної групи найгустіша атмосфера?
моря сконцентровані на зверненому до нас боці. 2. На який із планет земної групи найвищі гори?
Більшість кратерів на зверненій до нас стороні названо імена- 3. Яка з планет земної групи найповільніше обертається?
ми знаменитих людей історії науки, таких як Тихо Браге, Копер- 4. На якій із планет земної групи найдовша доба?
ник і Птолемей. Особливості ландшафту на зворотному боці мають 5. Що таке гравітаційний резонанс?
сучасніші назви типу Аполлон, Гагарін, Корольов — в основному 6. Яка з планет Земної групи найбільше схожа на Місяць?
це російські назви, оскільки перші знімки зроблено радянським 7. Який учений відкрив атмосферу у Венери?
кораблем «Місяць-3». 8. У якої планети земної групи відсутнє магнітне поле?
9. З чого складаються влітку полярні шапки Марса?
IV. Закріплення нового матеріалу
10. Яка планета на нашому небокраї має найсильніший блиск?
1. Які типи об’єктів входять до складу Сонячної системи (назвіть
у порядку віддаленості від Сонця великі планети)? V. Домашнє завдання
2. Назвіть основні особливості Сонячної системи. Читати § 14, 15
3. Який астрономічний факт свідчить про сталість структури Со-
нячної системи?
4. Звідки береться пил у Сонячній системі?
5. Перелічити основні відмінності планет земної групи порівняно
з планетами-гігантами. (Очікувана відповідь: маса, розміри,
періоди обертання, число супутників, густина, місце в Соняч-
ній системі, умови виникнення)
6. Як відрізняються умови освітлення Сонцем планет земної гру-
пи і планет-гігантів? (Очікувана відповідь: планети земної гру-
пи одержують більше тепла від Сонця, температура на поверхні
вища.)
7. На яких планетах виявляється парниковий ефект? (Очікувана
відповідь: на Венері, Землі.)
8. З чого переважно складаються планети земної групи? (Очіку-
вана відповідь: планети земної групи здебільшого складаються
з густої кам’янистої речовини і металів.)
9. Яка середня густина планет земної групи? (4000–5500 кг/м3 )
10. Яка планета земної групи має гідросферу і біосферу? (Очікува-
на відповідь: Земля.)
11. Які планети земної групи мають тверді оболонки, у яких міс-
титься практично вся їхня маса? (Очікувана відповідь: усі.)
12. Які планети земної групи мають густу атмосферу? (Очікувана
відповідь: Венера, Земля. Марс має також атмосферу, але менш
густу. Меркурій атмосфери практично не має.)
13. Який хімічний склад атмосфер планет земної групи? (Очікува-
на відповідь: на Землі 78 % азоту і 21 % кисню; на Венері —
96,5 % вуглекислого газу; на Марсі 95 % вуглекислого газу.)
210 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 17/ІІІ-3. «Планети-гіганти...» 211
Урок 17/ІІІ-3 План заняття
Тема. Планети-гіганти. Фізичні та орбітальні характеристики. Супутники планет. Метод на- Наочне приладдя,
Кільця планет. Карликові планети вчання ТЗН
Цілі: 0,5 хв Бесіда Організаційний момент
• навчальна: продовжити ознайомлення з основними особливостями пла- Перевірка готовності учнів до уроку. Стиму-
лювання діяльності учнів, забезпечення їх-
нет Сонячної системи — планет-гігантів, їхніми фізичними характеристи-
ньої загальної готовності, забезпечення сво-
ками, установити причиново-наслідкові зв’язки явищ у Сонячній системі;
єчасного й організованого початку уроку
показати роль науки у вивченні Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна за до-
помогою космічних апаратів; сформувати поняття про планети як класи 1 хв Робота Актуалізація знань учнів
космічних тіл (основні характеристики планет — маса, розмір, густина, хі- в групах Робота з картками (завдання 1–3)
мічний склад, внутрішня будова); 25 хв Повідо- Пояснення нового матеріалу Роздавальний ма-
• розвивальна: продовжити формування умінь самостійно працювати з на- млен- 1) Подорож до планет-гігантів: Юпітер, Са- теріал, відео
вчальною, довідковою і науково-популярною літературою; продовжити ня учнів турн, Уран, Нептун. фрагменти, пре-
розвиток інтересу до предмета, використовуючи методи роботи з довід- 2) Карликові планети зентації, підго-
ковими джерелами, рольової гри, нових інформаційних технологій на- товлені учнями
вчання; 15 хв Робота Узагальнення матеріалу
• виховна: продовжити формування самостійного мислення, уміння узагаль- в групах Особливості планет земної групи, планет-
нювати факти, аналізуючи їх; розвивати науковий світогляд у ході озна- гігантів. Схожість та відмінність між двома
йомлення з історією вивчення і природою планет; шляхом ознайомлення групами планет
з роллю української науки і техніки в дослідженні планет засобами астро- 2 хв Підбиття підсумків уроку
номії і космонавтики продовжити патріотичне виховання учнів; ознайо-
мити учнів із загальними відомостями про будову АМС і про практичне 1 хв Домашнє завдання
застосування результатів дослідження планет Сонячної системи з метою Читати § 15 на с. 96 № 15.2
формування політехнічного світогляду учнів; розкрити роль науки у ви-
вченні навколишнього середовища.
Нові поняття: планети-гіганти, карликові планети. Хід уроку
• Учні повинні мати уявлення: про розподіл планет Сонячної системи на дві I. Організаційний момент
групи — планети земної групи та планети-гіганти; супутники планет.
• Учні повинні знати: головні подібності та відмінності між планетами зем- II. Актуалізація опорних знань учнів
ної групи та планетами-гігантами; визначення планети, супутника планети, 1. Що таке планета? Які планети Сонячної системи ви знаєте?
карликової планети; внутрішню будову, хімічний склад, енергетику, основ
ні форми рельєфу, будову і склад атмосфери, планет. 2. У чому полягає відмінність між планетами земної групи
• Учні повинні вміти: описувати сучасну будову Сонячної системи; обґрун- та планетами-гігантами?
товувати фізичні умови на поверхні планет Сонячної системи з точки зору 3. Що таке супутники планет? Які їхні основні характеристики?
фізичних законів. Чим вони відрізняються від характеристик планет?
• Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, географія. 4. Дайте визначення понять «Сонячна система», «планета», «су-
Демонстрації: путник планети».
1) таблиці фізичних та орбітальних характеристик планет; 5. Які особливості планет земної групи? Що є спільним між пла-
2) зображення об’єктів Сонячної системи; нетами земної групи?
3) космічні знімки планет Сонячної системи;
4) кінофрагменти «Планети-гіганти». III. Пояснення нового матеріалу
Обладнання: Урок з даної теми також можна провести у вигляді рольової гри
1) комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; «Космічна подорож до планет Сонячної системи».
2) презентація «Планети-гіганти»; Учні готують повідомлення за однією із запропонованих тем
3) презентації, підготовлені учнями. (див. нижче). Вони збирають повну інформацію про історію ви-
вчення даних планет, методи вивчення фізичних характеристик ці. Використовуючи отриману інформацію, учні роблять висновки
цих планет (кожна група готує одну тему), а також заздалегідь го- про планети-гіганти, їх відмінність від планет земної групи.
тують питання за матеріалом, який опрацьовує інша група. Якщо на уроці немає можливості доступу до мережі Інтернет,
адреси сайтів можна запропонувати учням заздалегідь, а на занятті
Земля — колиска розуму, але ж не підбити підсумки роботи стосовно пошуку потрібної інформації.
можна вічно жити в колисці.
Планети земної групи Планети-гіганти
К. Е. Ціолковський
Маса планети
Орієнтовний план повідомлення Розмір (радіус)
1. Група, до якої належить планета.
Періоди обертання на-
2. Розмір і маса планети.
вколо осі
3. Відстань планети від Сонця.
4. Період її обертання та звернення. Кількість супутників
5. Характеристика атмосфери. Густина
6. Температурні умови. Тверда оболонка
7. Рельєф (для планет земної групи). Хімічний склад твердої
8. Число та характеристики супутників. оболонки
9. Цікаві подробиці про планету. Середня молекулярна
маса атмосфери
Подібність та відмінність планет-гігантів
Місце розташування
Подібність Відмінність
в Сонячній системі
Загальні властивості
Ефективна темпера-
Атмосфера тура
Поверхня Магнітні поля
Температура, Магнитне Адреси сайтів для пошуку інформації
Планета Рух Рельєф Атмосфера
тиск поле
Юпітер Юпітер Адреса
Сатурн Велика червона www.iki.rssi.ru/nineplanets/jupiter.html
Уран пляма
Нептун Смуги і зони в атмо www.iki.rssi.ru/nineplanets/jupiter.html
сфері планети
Опрацьовуючи інформацію про планети-гіганти, учні заповню- Спостереження. «Га- www.jpl.nasa.gov/galileo/hstimages.html
ють таблиці. лілео»
Теми повідомлень Супутники Юпитера www.iki.rssi.ru/nineplanets/jupiter.html
1. Юпітер — найбільша планета Сонячної системи.
Кільця Юпитера www.jpl.nasa.gov/galileo/callisto/p48188.html
2. Сатурн та його кільця.
3. «Лежачи на боці». Комета Шумейкера— www.iki.rssi.ru/nineplanets/jupiter.html
Леві
4. Нептун та його супутники.
За наявності доступу до мережі Інтернет можна запропонувати Плями в атмосфері www.antwrp.gsfc.nasa.gov/apod/ap020205.html
учням знайти інформацію, яку вони повинні узагальнити в табли- Юпітера
Юпітер Адреса Можливі відповіді

Супутник Юпитера Іо www.antwrp.gsfc.nasa.gov/apod/image/0110/ Планети земної групи Планети-гіганти
IoNewVolcano_galileo.jpg Маса планет Порівнянна з масою Землі Значно більша за масу
Рентгенівські спалахи www.pioner.smr.ru/distance/planet.html Землі
на полюсах Юпітера Розміри (радіус) Менше від Землі Значно більші за земний
Періоди У Землі і Марса приблиз- Обертаються значно
Сатурн Адреса обертання но 1 доба, Венера і Мерку- швидше за Землю
навколо осі рій значно більше
Кільця www.iki.rssi.ru/nineplanets/saturn.html
Кількість Від 0 до 2 у Марса Значна кількість супут-
Стиснення біля по- www.iki.rssi.ru/nineplanets/saturn.html
супутників ників
люсів планети через
швидке обертання Густина ρ = 4000...5500 кг м3 Значно менше густини
планет земної групи,
Система кілець Са- www.iki.rssi.ru/nineplanets/saturn.html
турна від ρ=1330 кг/м3 до
Щілина Кассіні www.iki.rssi.ru/nineplanets/saturn.html

700 кг/м3 у Сатурна
Тверда Є Немає
Полярні сяйва www.antwrp.gsfc.nasa.gov/apod/ap011223.html
оболонка
Зміна нахилу кілець www.antwrp.gsfc.nasa.gov/apod/ap010702.html
Хімічний Залізо (34,6 %), кисень Немає
Сатурна
склад твердої (30 %), кремній (15 %),
оболонки магній (13 %).
Уран Адреса Найбільш поширені
Загальні відомості www.iki.rssi.ru/nineplanets/uranus.html сполуки в корі — оксиди
кремнію
Фізичні характерис- www.photojournal.jpl.nasa.gov/cgibin/
тики PIAGenPlanetPage.pl?Uranus Атмосфера Значні атмосфери мають Дуже густа
Венера, Земля;
Обертання Урана www.photojournal.jpl.nasa.gov/cgibin/
Меркурій має атмосферу
PIAGenCatalogPage.pl?PIA01278
малої густини
Обертання Урана www.photojournal.jpl.nasa.gov/cgi-bin/uncgi/
PIADBSearch.pl Хімічний склад На Земле 78 % азоту Практично із водню
і 21 % кисню; на Вене- та гелію
рі — 96,5% вуглецю;
Нептун Адреса на Марсі — 95 % вуглецю
Блакитна планета www.iki.rssi.ru/nineplanets/neptune.html Середня На Землі біля
−3
2, 3 ⋅10−3 кг/моль
Велика Темна Пляма www.iki.rssi.ru/nineplanets/neptune.html молекулярна 28, 8 ⋅10 кг/моль . у Юпітера, що на порядок
маса атмосфери на Венері і Марсі менше
Фізичні характерис- www.iki.rssi.ru/nineplanets/neptune.html
тики 43, 5 ⋅10−3кг/моль
Атмосфера Нептуна www.iki.rssi.ru/nineplanets/neptune.html Місце розташу- Планети, найближчі Далі, ніж планети земної
вання у Соняч- до Сонця групи
Загальна інформація www.photojournal.jpl.nasa.gov/cgibin/
ній системі
PIAGenPlanetPage.pl?Neptune
Відстань від Від 0,4 а. о. — Меркурій Від 5,2 а. о. — Юпітера
Інфрачервоне зобра- www.pioner.smr.ru/distance/neptune.html
Сонця до 1,5 а.о. — Марс до 39 а. о. — Плутона
ження Нептуна
Планети земної групи Планети-гіганти Параметри планети

Ефективна Від 435 К у Меркурія Від 134 К у Юпітера Юпітер — найбільша планета Сонячної системи. Його еквато-
температура до 216 К у Марса до 32 К у Нептуна ріальний радіус дорівнює 71,4 тис. км, що в 11,2 раза перевищує
Магнітні поля Земля має сильне маг- Сильні магнітні поля
радіус Землі. Під час спостереження Юпітера в телескоп із 40-крат-
нітне поле, Меркурій, у Юпітера, Сатурна з про- ним збільшенням його кутові розміри відповідають розмірам Міся-
Марс — слабкі тяжними радіаційними ця, що спостерігається неозброєним оком.
поясами Маса Юпітера більш ніж удвічі перевищує сумарну масу всіх
інших планет, у 318 разів — масу Землі і всього в 1000 разів менше
1. Загальні відомості про планети-гіганти від маси Сонця. Якби Юпітер був приблизно в 70 разів масивніше,
він міг би стати зорею. Густина Юпітера приблизно дорівнює густи-
До планет-гігантів Сонячної системи належать Юпітер, Сатурн,
Уран і Нептун, що розташовані за межами кільця малих планет. ні Сонця і значно поступається густині Землі.
Порівняно з планетами земної групи (внутрішніми) вони мають Екваторіальна площина планети близька до площини її орбіти,
великі розміри й маси, унаслідок чого в їхніх надрах тиск значно тому на Юпітері не буває змін пір року.
вищий, більш низька середня густина, що наближається до серед- Юпітер обертається навколо своєї осі, причому не як тверде
ньої Сонячної — 1, 43 г/см3 , швидке обертання і велика кількість тіло: кутова швидкість обертання зменшується від екватора до по-
супутників. люсів. На екваторі доба триває близько 9 год 50 хв. Юпітер обер-
Дуже низька середня густина і специфічний хімічний склад тається швидше, ніж будь-яка інша планета Сонячної системи.
їхніх атмосфер свідчать про те, що вони складаються з речовини, Унаслідок швидкого обертання полярний стиск Юпітера дуже по-
подібної до сонячної, тобто здебільшого з водню і гелію. Значний мітний: полярний радіус менший від екваторіального на 4,6 тис.
тепловий потік, що виходить з Юпітера, указує на високу тем- км (тобто на 6,5 %).
пературу в його надрах — до 20 тис. градусів. Такий потік тепла Усе, що ми можемо спостерігати на Юпітері,— це хмари верх-
свідчить про існування в надрах Юпітера і Сатурна конвективного нього шару атмосфери. Гігантська планета складається переважно
перемішування тепла. У надрах панує колосальний тиск, що наба- з газу і не має звичної нам твердої поверхні.
гато перевищує 2,5 млн бар, за якого молекулярний водень пере- Юпітер виділяє в 2–3 рази більше енергії, ніж одержує від Сон-
ходить до металевої фази і цілком подібний до лужних металів. Чи ця. Це може пояснюватися поступовим стиском планети, опускан-
перебуває він у рідкому чи газоподібному стані — важко сказати, ням гелію і більш важких елементів або процесами радіоактивного
тому що температура відома недостатньо точно. Слід, однак, вва- розпаду в надрах планети.
жати, що металеве ядро Юпітера рідке, в іншому випадку важко
Внутрішня будова
було б пояснити існування в Юпітера потужного магнітного поля,
значно потужнішого, ніж у Землі. Подібну з Юпітером структуру Юпітер складається переважно з водню і гелію. Під хмарами
має Сатурн. Більш густі Уран і Нептун містять, очевидно, значно знаходиться шар глибиною 7–25 тис. км, у якому водень поступово
більше гелію. У цих планет температура нижче, так що біля їхньо- змінює свій стан від газу до рідини зі збільшенням тиску і темпе-
го центра, можливо, наявні ядра, що складаються із суміші льоду ратури (до 6000 °С ). Чіткої границі, що відокремлює газоподібний
і сполук, що містять водень, кисень, вуглець, азот, сірку й ін. водень від рідкого, очевидно, не існує. Це має виглядати як безу-
пинне кипіння глобального водневого океану.
Юпітер Під рідким воднем знаходиться шар металевого водню завтовш-
Юпітер — п’ята за віддаленням від Сонця і перша за величи- ки, відповідно до теоретичних моделей, близько 30–50 тис. км. Рід-
ною планета Сонячної системи. Планета відома з античних часів кий металевий водень формується під тиском у кілька мільйонів
і названа на честь давньоримського бога Юпітера, аналога давньо- атмосфер. Протони й електрони в ньому існують роздільно, і він є
грецького Зевса. Належить до типу газових гігантів. гарним провідником електрики. Потужні електроструми, що ви-
никають у шарі металевого водню, породжують гігантське магніт- Велика червона пляма
не поле Юпітера. Велика червона пляма — овальне утворення змінюваних роз-
Учені вважають, що Юпітер має ядро, яке складається мірів, розташоване в південній тропічній зоні. На сьогодні вона має
з важких елементів (більш важких, ніж гелій). Його розміри — розміри 15 × 30 тис. км (значно більші за розміри Землі), а 100 ро-
15–30 тис. км у діаметрі, ядро має високу густину. За теоретични- ків тому спостерігачі відзначали вдвічі більші розміри. Іноді її не
ми розрахунками, температура ядра планети — близько 30 000 °С дуже чітко видно. Велика червона пляма — це унікальний довго-
а тиск — 30–100 млн атмосфер. живучий гігантський ураган (антициклон), речовина в якому обер-
тається проти годинникової стрілки і робить повний оберт за 6 зем-
Атмосфера них діб. Вона характеризується висхідними плинами в атмосфері.
Атмосфера Юпітера складається з водню (81 % за кількістю Хмари в ній розташовані вище, а температура їх нижче, ніж у су-
атомів і 75 % за масою) і гелію (18 % за кількістю атомів і 24 % сідніх областях.
за масою). На частку інших речовин припадає не більше 1 %. В ат-
мосфері наявні метан, водяна пара, аміак; є також сліди органіч- Магнітне поле і магнітосфера
них сполук, етану, сірководню, неону, кисню, фосфіну, сірки. Зо- Юпітер має потужнє магнітне поле; вісь диполя нахилена до осі
внішні шари атмосфери містять кристали замороженого аміаку. обертання на 10° . Напруженість поля на рівні видимої поверхні
Червонуваті варіації кольору Юпітера можуть пояснюватися хмар дорівнює 14 Е біля північного полюса і 10,7 Е — біля півден-
наявністю сполук фосфору, сірки і вуглецю. Оскільки колір може ного. Його полярність обернена до полярності земного магнітного
сильно варіюватися, отже, хімічний склад атмосфери також різ- поля.
Існування магнітного поля пояснюється наявністю в надрах
ний у різних місцях. Наприклад, існують «сухі» і «мокрі» області
Юпітера металевого водню, що, будучи гарним провідником й обер-
із різним вмістом водної пари.
таючись із великою швидкістю, створює магнітні поля.
Температура зовнішнього шару хмар — близько 130 °C , однак
Юпітер оточений потужною магнітосферою, що на денній сто-
із глибиною швидко зростає. За даними спускного апарата «Га-
роні тягнеться до відстані в 50–100 радіусів планети, а на нічній
лілео» на глибині 130 км температура дорівнює 150 °C , тиск —
стороні простягається за орбіту Сатурна. Прискорені в магнітосфе-
24 атм. Тиск біля верхньої границі хмарного шару — близько
рі Юпітера електрони досягають Землі. Якби магнітосферу Юпіте-
1 атм, тобто як біля поверхні Землі. «Галілео» знайшов «теплі
ра можна було б бачити з поверхні Землі, то її кутові розміри пере-
плями» уздовж екватора. Очевидно, у цих місцях шар зовнішніх вищували б розміри Місяця.
хмар тонкий, тож можна бачити більш теплі внутрішні області. Магнітосфера формується переважно за рахунок потоків заря-
Швидкість вітрів на Юпітері може перевищувати 600 км/год. джених частинок, що виносяться магнітним полем планети з плаз-
Циркуляція атмосфери визначається двома основними фактора- мового тора навколо орбіти Іо. Джерелом частинок є вулкани Іо. Маг-
ми. По-перше, обертання Юпітера в екваторіальних і полярних нітосфера формується також за рахунок частинок сонячного вітру.
областях неоднакове, тому атмосферні структури витягаються Юпітер має потужні радіаційні пояси. Зблизившись із Юпіте-
в смуги, що оперізують планету. По-друге, відбувається темпе- ром, «Галілео» дістав дозу радіації, що у 25 разів перевищувала
ратурна циркуляція за рахунок тепла, що виділяється з надр. смертельну дозу для людини. Радіовипромінювання радіаційного
В атмосфері Юпітера спостерігаються блискавки, потуж- пояса Юпітера вперше було виявлено 1955 р. Радіовипромінюван-
ність яких на три порядки перевищує земні, а також полярні ня має синхротронний характер.
сяйва. Крім того, орбітальним телескопом «Чандра» виявлено Юпітер оточений іоносферою завдовжки 3000 км.
джерело пульсуючого рентгенівського випромінювання (назва- Як і полярні сяйва на Землі, полярні сяйва на Юпітері обумов-
не Великою рентгенівською плямою), причини якого є поки не лені стіканням заряджених частинок уздовж ліній магнітного поля
з’ясованими. в атмосферу в районі Північного і Південного полюсів планети. Од-
нак магнітне поле Юпітера дуже велике, тому викинута з вулканіч- 2000 р. повз Юпітера пролетів «Кассіні». Він зробив низку знім-
ного супутника Іо іонізована речовина, що уловлюється магнітним ків планети з рекордною роздільністю й одержав нові дані про плаз-
полем Юпітера, створює сяйва в тисячу разів інтенсивніші, ніж мений тор Іо. За знімками «Кассіні» були складені найдетальніші
на Землі. на сьогоднішній день кольорові «карти» Юпітера, на яких розмір
найдрібніших деталей складає 120 км. Крім того, було поставлено
Супутники і кільця унікальний експеримент з вимірювання магнітного поля планети
У Юпітера нараховується 63 супутники, що є максимальним одночасно з двох точок («Кассіні» і «Галілео»).
показником для Сонячної системи. За оцінками учених, супутни- 28 лютого 2007 р. на шляху до Плутона в околицях Юпітера
ків може бути не менше сотні. Чотири найбільших супутники — Іо, зробив гравітаційний маневр апарат «Нові обрії».
Європа, Ганімед і Каллісто — було відкрито ще 1610 р. Галілео Га- У 2020-х роках планується здійснення міжпланетної місії з ви-
лілеєм. Найбільший інтерес становить Європа, що має глобальний вчення галілеєвих супутників.
океан, у якому не виключено наявність життя. Усі великі супутни-
ки Юпітера обертаються синхронно і завжди повернуті до Юпітера Життя на Юпітері
однією і тією ж стороною унаслідок впливу потужних припливних На сьогодні наявність життя на Юпітері через низьку концен-
сил планети-гіганта. Інші супутники набагато менші і являють со- трацію води в атмосфері і за умови відсутності твердої поверхні
бою скелясті тіла неправильної форми. Серед них є ті, що оберта- видається малоймовірним. У 1970-х роках Карл Саган висловлю-
ються у зворотний бік. вався з приводу можливості існування у верхніх шарах атмосфери
У Юпітера наявні слабкі кільця, виявлені 1979 року під час Юпітера життя на основі аміаку. Слід зазначити, що навіть на не-
проходження повз Юпітера «Вояджера-1». Із Землі кільця можуть значній глибині в юпітеріанській атмосфері температура і густина
бути помічені в інфрачервоному діапазоні. За результатами дослі- досить високі, тож можливість принаймні хімічної еволюції ви-
джень «Галілео» було зроблено висновок, що джерелом поповнен ключати не можна, оскільки швидкість та імовірність протікання
ня кілець є невеликі супутники Юпітера. хімічних реакцій сприяють цьому.
У липні 1992 року до Юпітера наблизилася комета. Вона про-
Дослідження Юпітера космічними апаратами йшла на відстані близько 15 тисяч кілометрів від верхньої границі
Юпітер вивчали винятково апарати НАСА. хмар, і потужний гравітаційний вплив планети-гіганта розірвав її
1973 і 1974 рр. повз Юпітера пройшли «Піонер-10» і «Піо- ядро на 17 великих частин. Цей кометний рій було виявлено в об-
нер-11» на відстані (від хмар) 132 тис. км і 43 тис. км відповідно. серваторії Маунт-Паломар подружжям Керолайн і Юджином Шу-
Апарати передали кілька сотень знімків (невисокої роздільності) мейкерами й астрономом-аматором Девідом Леві. 1994 року, після
планети і галілеєвих супутників, уперше виміряли основні параме- наступного зближення з Юпітером, всі уламки комети урізалися
три магнітного поля і магнітосфери Юпітера. в атмосферу планети з величезною швидкістю — близько 64 км/с.
1979 р. біля Юпітера пролетіли «Вояджери» (на відстані Цей грандіозний космічний катаклізм спостерігався як із Землі,
207 тис. км і 570 тис. км). Апарати передали велику кількість до- так і за допомогою космічних засобів, зокрема за допомогою кос-
кладних знімків планети та її супутників, а також багато інших мічного телескопа «Хаббл», інфрачервоного супутника IUE і між-
цінних даних (зокрема були виявлені кільця Юпітера). планетної космічної станції «Галілео». Падіння ядер супроводжу-
1992 р. повз планету пройшов «Улісс» на відстані 900 тис. км. валося цікавими атмосферними ефектами, наприклад полярними
Апарат здійснив виміри магнітосфери Юпітера («Улісс» призначе- сяйвами, чорними плямами в місцях падіння ядер комети, кліма-
ний для вивчення Сонця і не має фотокамер). тичними змінами.
З 1995 по 2003 рр. на орбіті Юпітера знаходився «Галілео».
за допомогою цієї місії було отримано безліч нових даних. Зокрема, Сатурн
спускний апарат уперше вивчив атмосферу газової планети зсере- Сатурн — шоста за віддаленням від Сонця і друга за розміром
дини. і масою планета Сонячної системи.
Сатурн знаходиться на середній відстані 1429 млн км (9,58 а. о.) кутника з поперечником 25 тис. км, що оточує Північний полюс
від Сонця. Період обертання — 29,46 року. Сатурна.
У Сатурна близько 60 супутників і найбільш потужна система В атмосфері виявлені потужні грозові розряди, полярні сяйва,
кілець серед усіх планет Сонячної системи. ультрафіолетове випромінювання водню.
У глибині атмосфери Сатурна підвищуються тиск і температу-
Загальні відомості
ра і водень поступово переходить у рідкий стан. На глибині близь-
Екваторіальний радіус планети дорівнює 60 300 км, полярний ко 30 тис. км водень стає металевим (а тиск досягає близько 3 млн
радіус — 54 000 км; Сатурн — найбільш сплющена планета Соняч- атм). Циркуляція електрострумів у металевому водні створює маг-
ної системи. Маса планети в 95 разів перевищує масу Землі, однак нітне поле (набагато менш потужне, ніж у Юпітера). У центрі пла-
середня густина Сатурна становить усього 0, 69 г/см3 .Сатурн є нети знаходиться масивне ядро з важких матеріалів.
найбільш розрідженою планетою Сонячної системи і єдиною пла-
нетою, чия густина (середня) менша за густину води. Дослідження Сатурна
Один оберт навколо осі Сатурн робить за 10 годин і 39 хвилин. Сатурн — одна з п’яти планет Сонячної системи, яку легко ба-
чити неозброєним оком із Землі. У максимумі блиск Сатурна пере-
Атмосфера
вищує першу зоряну величину.
Верхні шари атмосфери Сатурна складаються на 93 % з вод-
Уперше спостерігаючи Сатурн через телескоп у 1609–1610 рр.,
ню (за об’ємом) і на 7 % — з гелію (порівняно з 11 % в атмосфері
Галілео Галілей помітив, що Сатурн виглядає не як єдине небесне
Юпітера). У ній містяться домішки метану, водяної пари, аміаку
тіло, а як три тіла, що майже торкаються одне одного, і висловив
і деяких інших газів. Аміачні хмари у верхній частині атмосфери
припущення, що це два великих «компаньйони» (супутники) Са-
потужніші за юпітеріанські.
турна. Два роки потому Галілей повторив спостереження і, на своє
За даними «Вояджерів», на Сатурні дмуть найдужчі вітри в Со-
здивування, не знайшов супутників.
нячній системі. Апарати зареєстрували швидкості повітряних по-
1659 року Гюйгенс за допомогою більш потужного телескопа
токів 500 м/с. Вітри дмуть переважно у східному напрямку (у на-
прямку осьового обертання). Їхня сила слабшає з віддаленням від з’ясував, що «компаньйони» — це насправді тонке плоске кільце,
екватора; чимдалі від екватора з’являються також західні атмо що оперізує планету і не торкається її. Гюйгенс також відкрив най-
сферні плини. Низка даних указують, що вітри не обмежені шаром більший супутник Сатурна — Титан. Починаючи з 1675 року ви-
верхніх хмар, вони повинні поширюватися усередину, принаймні, вченням планети займався Кассіні. Він помітив, що кільце склада-
на 2 тис. км. Крім того, виміри «Вояджера-2» показали, що вітри ється з двох кілець, розділених чітко видимим зазором — щілиною
в південній і північній півкулях симетричні відносно екватора. Кассіні, і відкрив ще кілька великих супутників Сатурна.
Є припущення, що симетричні потоки якось зв’язані під шаром ви- 1979 року космічний апарат «Піонер-11» уперше пролетів по-
димої атмосфери. близу Сатурна, а в 1980 і 1981 роках за ним пішли апарати «Воя-
В атмосфері Сатурна іноді з’являються стійкі утворення, що джер-1» і «Вояджер-2». Ці апарати вперше знайшли магнітне поле
являють собою надпотужні урагани. Аналогічні об’єкти спостері- Сатурна і, досліджуючи його магнітосферу, спостерігали шторми
гаються і на інших газових планетах Сонячної системи (див. Ве- в атмосфері Сатурна, одержали детальні знімки структури кілець
лика червона пляма на Юпітері, Велика темна пляма на Нептуні). і з’ясували їхній склад.
Гігантський «Великий білий овал» з’являється на Сатурні при- У 1990-х роках Сатурн, його супутники і кільця неодноразово до-
близно один раз у 30 років, востаннє він спостерігався 1990 року сліджував космічний телескоп Хаббл. Довгострокові спостереження
(менш великі урагани утворюються частіше). дали чимало нової інформації, що була недоступна для «Піонера-11»
Не до кінця зрозумілим на сьогоднішній день залишається та- і «Вояджерів» під час їх однократного прольоту повз планету.
кий атмосферний феномен Сатурна, як «Гігантський гексагон». 1997 року до Сатурна було запущено апарат Кассіні — Гюйгенс,
Він являє собою стійке утворення у вигляді правильного шести- і через сім років польоту, 1 липня 2004 року, він досяг системи Са-
турна і вийшов на орбіту навколо планети. Основними задачами Протягом 29,5 року із Землі кільця Сатурна двічі видно в мак-
цієї місії, розрахованої мінімум на 4 роки, є вивчення структури симальному розкритті і двічі настають періоди, коли Сонце і Зем-
і динаміки кілець і супутників, а також вивчення динаміки атмо ля знаходяться в площині кілець (тоді кільця або освітлює Сонце
сфери і магнітосфери Сатурна. Крім того, спеціальний зонд «Гюй- «з ребра», або воно видно для земного спостерігача «з ребра»). У цей
генс» відокремився від апарата і на парашуті спустився на поверх- період кільця майже зовсім не видні, що свідчить про їх дуже малу
ню супутника Сатурна Титана. товщину. Різні дослідники, спираючись на візуальні і фотометрич-
ні спостереження і їх теоретичну обробку, доходять висновку, що
Супутники середня товщина кілець складає від 10 см до 10 км. Звичайно, кіль-
На липень 2007 р. відомо 60 супутників Сатурна. 12 з них від- це такої товщини побачити із Землі «з ребра» неможливо. Розміри
криті за допомогою космічних апаратів: «Вояджер-1» (1980 рік), твердих тіл у кільцях оцінюють від 10−1 до 103 см із переважанням
«Вояджер-2» (1990 рік), «Кассіні» (2004–2007 рр.). брил діаметром близько 1 м, що підтверджується і спостережува-
Протягом 2006 р. команда вчених під керівництвом Девіда Джуїт- ним відбиттям радіохвиль від кілець Сатурна.
та з Гавайського університету, що працюють на японському телескопі Хімічний склад речовини кілець, очевидно, однаковий у всіх
Субару на Гаваях, повідомляла про відкриття 9 супутників Сатурна. чотирьох складових, різний у них тільки ступінь заповнення про-
Усі вони належать до так званих іррегулярних супутників, що стору брилами. Спектр кілець Сатурна істотно відмінний від спек-
відрізняються видовженими еліптичними орбітами, і, як вважа- тра самого Сатурна і Сонця, що освітлює їх; спектр указує на під-
ють, не сформувалися разом із планетами, а захоплені їх гравіта- вищену відбивну здатність кілець у ближній інфрачервоній області
ційним полем. (2,1 і 1,5 мкм), що відповідає відбиттю від льоду H2O . Можна вва-
Усього з 2004 року команда Джуїтта знайшла 21 супутник Са- жати, що тіла, які утворюють кільця Сатурна, або покриті льодом
турна. чи інеєм, або складаються з льоду. В останньому випадку масу всіх
Найбільший із супутників — Титан. Учені припускають, що кілець можна оцінити в 1024 м, тобто на 5 порядків менше від маси
умови на цій планеті схожі з тими, котрі існували на нашій планеті власне планети. Температура кілець Сатурна, очевидно, близька
4 мільярди років тому, коли на Землі тільки зароджувалося життя. до рівноважної, тобто до 80 К.
Сатурн має найпотужнішу систему кілець у Сонячній системі. За останніми даними, кільця Сатурна швидко еволюціонують.
Краї кільцевої системи знаходяться на відстані 6,6 тис. і 121 тис. Під час порівняння знімків «Кассіні» і «Вояджерів» були виявлені
км від екватора планети. Кільця складаються з частинок розміром істотні зміни, наприклад кільце B стало більш тьмяним.
від декількох мікронів до десятків метрів, до складу яких входять Уран
лід, кам’яні породи, оксид заліза.
Уран — сьома за віддаленням від Сонця і третя за величиною
Природа кілець Сатурна стала зрозумілою після того, як ан-
планета Сонячної системи. Уран є газовим гігантом, аналогічно
глійський фізик Дж. Максвелл (у 1859 р.) і російський матема-
до Юпітера Сатурна і Нептуна. Його було названо на честь давньо-
тик С. В. Ковалевська (у 1885 р.) різними методами довели, що іс-
грецького бога Урана.
нування кільця навколо планети може бути стійким тільки в тому
випадку, якщо воно складається із сукупності окремих малих тіл: Склад
суцільне тверде чи рідке кільце було б розірване силою притягання Уміст водню складає 83 %, гелію — 15%, метану — 1,99 %. Та-
планети. Цей теоретичний висновок наприкінці XIX століття був кож виявлені сліди аміаку, етану й ацетилену. Уран і Нептун бага-
емпірично підтверджений незалежно одним від одного А. А. Бєло- то в чому схожі на ядро Юпітера або Сатурна без масивної оболонки
польским (Росія), Дж. Кілером (США) і А. Деландром (Франція), з рідкого металевого водню. Зважаючи на це, в Урана немає чітко
що сфотографували спектр Сатурна за допомогою щілинного спек- вираженого ядра, і його речовина розподілена більш-менш рівно-
трографа і на основі ефекту Доплера—Фізо встановили, що зовніш- мірно. Блакитний колір планети пояснюється поглинанням черво-
ні частини кільця Сатурна обертаються повільніше, ніж внутрішні. ного світла атмосферним метаном.
Нахил осі Відкриття і дослідження Урана

Однією з відмітних ознак Урана є нахил його осі, що складає Уран — перша планета, відкрита вже за Нового часу. До свого
майже 90°. Тому впродовж частини орбіти один з полюсів Урана відкриття її неодноразово спостерігали різні астрономи, але щораз
спрямований майже точно на Сонце, а інший — навпаки, від Сонця. її вважали просто ще однією зорею. Найбільш раннє документова-
У протилежній частині орбіти орієнтація полюсів відносно Сонця мі- не спостереження припадає на 1690 р., коли Джон Флемстид заніс
няється на зворотну, а на ділянках між цими екстремумами Сонце Уран до свого каталогу як зорю 34 Тільця.
«обертається» навколо екватора планети, як на інших планетах. Як планету Уран було відкрито сером Вільямом Гершелем
Коли «Вояджер-2» пролітав 1986 р. повз планету, її південний 1781 р. Гершель дав планеті назву Georgium Sidus («зоря Георга»)
полюс саме був спрямований майже точно на Сонце. Правда, назви на честь Георга III, короля Англії. Ця назва не прижилася за межа-
«південний» і «північний» для Урана не очевидні. Про нього мож- ми Англії. Французький астроном Ж. Лаланд називав планету Гер-
на сказати, що нахил його осі трохи перевищує 90° або що нахил шель, а німець Йоганн Боде запропонував сучасну назву — Уран
ледве менше 90°, а Уран обертається у зворотному, відносно ін- на честь давньогрецького бога.
ших планет, напрямку. Ці два описи еквівалентні з фізичної точки Судячи з перших видань «Щомісячних записок Королівського
зору, але дають різну орієнтацію полюсів: полюс, що є північним астрономічного співтовариства» від 1827 р., назва «Уран» уже тоді
за одним з описів, стає південним за іншим, і навпаки. була найбільш поширеною навіть в Англії. Хоча й першу назву,
Одним із результатів незвичайного нахилу осі є те, що полярні Georgium Sidus, зрідка ще продовжували використовувати.
райони Урана одержують більше сонячної енергії, ніж екваторі- «Вояджер-2», запущений у 1977 р. NASA,— поки єдиний кос-
альні. Правда, з невідомих причин температура в області екватора мічний апарат, що побував поблизу Урана. 24 січня 1986 р. «Воя-
Урана все одно вища, ніж біля полюсів. Чому нахил осі настільки джер» був на мінімальній відстані від Урана. Потім він продовжив
великий, також невідомо. Можливо, коли Уран ще тільки форму- політ у напрямку до Нептуна.
вався, він зіштовхнувся з іншою планетою, що також перебувала Супутники Урана
в стадії формування.
Усього відомо 27 супутників Урана. Чотири найбільших
Схоже, що великий нахил осі обертання також спричиняє вели-
з них — це Титанія, Оберон, Аріель і Умбріель.
чезні сезонні зміни в погоді. Під час пролітання «Вояджера-2» смуги
хмарності були дуже тьмяними, практично непомітними. Недавні Кільця Урана
спостереження за допомогою орбітального телескопа Хаббла пока- Уран має слабкі, майже непомітні, планетарні кільця, що скла-
зали набагато більш виражену «смугастість» Урана. Це, імовірно, даються з несвітлових частинок матерії до 10 м у діаметрі. Перші
пов’язане з тим, що Сонце на небокраї Урана знаходилося майже над кільця Урана було виявлено в березні 1977 року Джеймсом Еллі-
екватором. 2007 року Сонце було точно над екватором Урана. отом, Едвардом Данхемом і Дугласом Мінком. Існує також дум-
ка, що честь відкриття кілець належить серу Вільямові Гершелю,
Магнітне поле
який спостерігав їх ще 1789 року.
Магнітне поле Урана цікаве тим, що його центр не збігається На сьогодні відомі 13 його кілець, що є деяким «рекордом»
з центром планети, а його вісь повернена майже на 60° відносно осі у Сонячній системі.
обертання. Очевидно, воно генерується рухом заряджених частинок
на порівняно невеликій глибині. Магнітне поле Нептуна має подібне Нептун
зміщення відносно геометричного центра планети, так що це навряд Нептун — восьма за віддаленістю від Сонця планета Сонячної
чи пов’язано з великим нахилом осі обертання. Джерело магнітного системи. Планета була відкрита 1846 року і названа на ім’я бога
поля Урана невідоме. Раніше передбачалося, що між центром і атмос- морів у римській міфології. Символ планети Нептуна — стилізова-
ферою Урана існує надгустий водно-аміачний океан, що добре прово- ний тризубець, що, у свою чергу, є символом міфічного морського
дить електрику, але, зважаючи на всі дані, це неправильна думка. бога Нептуна.
Історія відкриття Астрономічні дані

Уночі 23 вересня 1846 Йоганн Галлі (Johann Gottfried Galle) Орбіта Нептуна чи не найбільше наближена до кола. Її велика
і Гейнріх Д’Арре (Heinrich Louis d’Arrеst), проводячи спостережен- піввісь дорівнює 4504,3 млн км при ексцентриситеті усього 0,0086.
ня на обсерваторії в Берліні, знайшли планету усього в одному гра- Відстань Нептуна до Сонця змінюється в межах 29,8–30,4 а. о.
дусі від положення, обчисленого 1846 року французьким астроно- Нахилення орбіти до площини екліптики дорівнює 1°46′ . Період
мом Урбеном Левер’є на підставі даних про невеликі збурювання обертання планети навколо Сонця дорівнює 164,79 року.
в русі Урана. Дещо менш точне пророкування англійського астро- Максимальна зоряна величина Нептуна на земному небі дорів-
нома Джона Адамса (John Couch Adams), зроблене роком раніш, нює 7,8, тобто він приблизно в п’ять разів слабкіше за найслабші
зустріло в Англії необґрунтований скептицизм і було опубліковано зірки, видимі неозброєним оком. У великі телескопи він схожий
тільки після відкриття планети. Незважаючи на це, англійці роз- на маленький блакитнуватий диск діаметром 2,3 кутової секунди.
горнули запеклі суперечки про національний пріоритет і про те, як
слід назвати планету. Зрештою, планета одержала назву Нептун Фізичні характеристики
на ім’я бога моря римської міфології, що запропонував Левер’є від- У Нептуна, як і в інших планет-гігантів, немає твердої по-
разу ж після відкриття. Цікаво, що розрахована Левер’є й Адамсом верхні, тому за рівень відліку під час вимірювання розмірів пла-
орбіта Нептуна дуже швидко відхилялася від реальної орбіти пла- нети приймається рівень атмосфери, на якому тиск складає 1 бар.
нети, і якби пошуки затяглися на кілька років, то за цими обчис- Екваторіальний діаметр Нептуна дорівнює 49 528 км, поляр-
леннями виявити планету вже було б неможливо. ний — 48 680 км; його маса — 1,02 ⋅1026 кг — перевершує земну
Дослідження в 17,14 раза. Таким чином, ця планета небагато менше і важча
На найкращих фотографіях, зроблених із Землі, можна роз- за Уран. Середня густина Нептуна — 1, 76 г/см3 .
різнити окремі яскраві хмари і яскравий серпанок над південним Атмосфера Нептуна на 98 % складається з водню і гелію. У ній
полюсом планети. Космічний апарат «Вояджер-2» підтвердив ці міститься також 2,5–3 % метану. Пір’ясті хмари в атмосфері Не-
спостереження, коли пройшов усього в 5000 км над верхівками птуна, швидше за все, складаються з кристалів замерзлого метану.
хмар планети 25 серпня 1989 року. Крім того, він знайшов багато Сильні лінії поглинання метану, що домінують у спектрі планети,
нових деталей, у тому числі велику циклонічну систему в півден- додають Нептунові інтенсивного синього кольору. У спектрі вияв-
ній півкулі — Велику темну пляму. До 1994 р. ця система розпа- лені також сліди молекулярного водню й етану. У мікрохвильово-
лася, а космічний телескоп ім. Хаббла знайшов нову Велику темну му діапазоні виявлено наявність незначних кількостей аміаку.
пляму в північній півкулі. Температура в атмосфері Нептуна змінюється з глибиною.
«Вояджер-2» також виявив меншу циклонічну систему з яскра- На рівні 0,1 бар температура мінімальна — 50 К. Вище температу-
вим ядром з пір’ястих хмар, добре помітну систему смуг і численні ра зростає, досягаючи 750 К на висоті 2000 км (за тиску 10–11 бар),
тонкі пір’ясті хмари. Також була виявлена маленька яскрава хма- і далі залишається сталою. Також температура росте до центра
рина неправильної форми, що робить один оберт за 16 годин. Вона планети, де очікуються значення температури в 7000 К і тиск
дістала назву «Скутер» і може бути верхівкою викиду з нижніх ша- у 5 ⋅106 бар. На рівні 1 бар температура атмосфери дорівнює 74 К.
рів атмосфери. Деякі з цих деталей відкидають тіні на більш глибо- З огляду на відстань планети до Сонця, очікувалося, що ефективна
кі шари хмар. Це були перші дані про вертикальне розшарування температура Нептуна становить близько 45 К, але виявилося, що
атмосфери Нептуна. Високі хмари, що знаходяться на 50–100 км вона дорівнює 59,3 К. Таким чином, на Нептуні частина тепла над-
вище від основного шару, імовірно, складаються з кристалів мета- ходить із внутрішніх джерел.
ну, а більш низький і безупинний рівень утворений кристалами Вісь обертання Нептуна нахилена до площини орбіти на
аміаку або сульфіду водню. Пір’ясті хмари швидко змінюються, 29°34′ . Період обертання магнітного поля Нептуна, що, як вважа-
часто утворюються і зникають усього за кілька годин. Таким чи- ють, пов’язаний з обертанням ядра планети, був визначений «Во-
ном, погода на Нептуні динамічна й мінлива, як і на Землі. яджером-2» і становить 16,11 години (16 годин 07 хвилин). Біль-
шість хмар обертаються з іншими періодами, що складають від (1989N4R Лассель, Араго), і третє, очевидно, заповнює простір між
12 годин поблизу від південного полюса до 18 годин біля екватора. внутрішнім широким кільцем і планетою. Кільця не відбивають
Це означає, що на Нептуні дмуть вітри зі швидкостями до 2400 км/ радіохвиль, що вказує на відсутність у них частинок розміром по-
год, напрямлені проти обертання планети. Це найдужчі вітри в Со- над сантиметр. Те, що кільця краще видні, якщо Сонце підсвічує
нячній системі. їх позаду, указує на перевагу пилоподібних частинок. Можливо,
«Вояджер-2» встановив, що вісь магнітного поля Нептуна на- кільця складаються з метанового льоду, що потьмянів під дією ви-
хилена на 46° до осі обертання планети і зміщена від центра пла- промінювання Сонця.
нети на відстань у 0,55 радіуса планети. У результаті напруженість
Цікаві факти
магнітного поля сильно варіює по поверхні планети — від 0,1 гаус-
са у північній півкулі до 1 гаусса у південній. Є думка, що магнітне Галілей, спостерігаючи супутники Юпітера 28 грудня 1612 р.
поле Нептуна породжує не ядро планети, а мантія, багата на аміак. і 28 січня 1613 р., знайшов зміну відносного положення двох зір.
Сильний нахил осі магнітного поля призводить до того, що траєк- Тільки через 366 років, 1979 р. з’ясувалося, що однією із цих «зір»
торії руху заряджених частинок у магнітосфері планети перетина- був Нептун.
ють траєкторії руху супутників і кілець. У результаті переважну Карликові планети
більшість заряджених частинок поглинають супутники і кільця, Карликова планета — небесне тіло, що обертається безпосеред-
і їхня концентрація в магнітосфері зменшується. Крім того, «Воя- ньо навколо Сонця (тобто не є супутником іншої планети), має до-
джер» знайшов на Нептуні полярні сяйва, хоча і набагато слабші, статню масу, щоб гравітація надала їй гідростатично рівноважної
ніж на Землі. Вони мають складний характер і поширюються на ве- форми, проте не розчистила околиці своєї орбіти від інших подіб
ликих ділянках планети, а не тільки навколо магнітних полюсів. них тіл. Визначення було ухвалено Міжнародним астрономіч-
Вважають, що Нептун має ядро з розплавлених скельних порід, ним союзом 24 серпня 2006 року на розв’язання проблеми щодо
оточене зовнішнім ядром з частково розплавленої суміші аміаку, з’ясування терміна «планета».
води і метану, не розділеної на шари.
За даними на червень 2005 р., у Нептуна 13 супутників. Історія
Питання класифікації виникло 2005 року, коли астроном
Кільця Майк Браун разом із колегами відкрили у поясі Койпера об’єкт
До відліту «Вояджера-2» наявність у Нептуна кілець було пред- 2003 UB313 , за розмірами більший за Плутон. Якщо Плутон вва-
метом жвавої дискусії. Наземні спостереження дозволяли припус- жати планетою, то нове небесне тіло також мало отримати такий
тити, що навколо планети розташовані неправильні дуги. Знімки статус. Проте це викликало заперечення деяких астрономів, адже
«Вояджера» показали, що навколо планети існують п’ять кілець: кількість планет у такому випадку мала значно збільшитися. Для
два яскравих і вузьких і три більш слабких. Деякі сектори зовніш- вирішення питання Міжнародним астрономічним союзом було
нього яскравого кільця значно яскравіші, ніж інші, і саме вони утворено окремий «Комітет визначення планети». Після вивчення
були відкриті під час спостережень із Землі. Довжина таких дуг питання та обговорення комітет запропонував визначення, згідно
складає від 1000 до 10 000 км. Три найяскравіших з них одержа- з яким планетою слід вважати небесне тіло, що обертається на-
ли назви Воля, Рівність і Братерство. Яскраві кільця (1989N2R, вколо Сонця та під дією власного тяжіння набуло гідростатично
Левер’є і 1989N1R, Адамс) розташовані на відстанях 53 тис. км рівноважної (тобто близької до кулястої) форми. Його було подано
і 63 тис. км. Внутрішнє яскраве кільце має ширину усього 15 км. на затвердження Генеральної Асамблеї МАС 16 серпня 2006 року.
Супутники Галатея і Деспина рухаються саме по внутрішньому Відповідно до цього визначення кількість планет Сонячної системи
краю 1989N1R і 1989N2R відповідно і, можливо, беруть участь мала збільшитися до дванадцяти.
у їх формуванні. Одне із широких кілець розташовано на відста- Однак учасники асамблеї відхилили таку пропозицію. Диску-
ні 42 тис. км (1989N3R, Галлі), друге — між яскравими кільцями сія тривала ще шість днів, і нарешті 24 серпня було ухвалено оста-
точне рішення, згідно з яким Плутон втратив статус планети. Його •• Сатурн: кільця — ширина до 65 000 км, товщина — декілька
(разом із Церерою, Еридою, Макемаке та Хаумеа) було виділено км; має малу густину (менше густини води); має магнітне поле,
до окремої категорії карликових планет. величина якого втричі менше від магнітного поля Юпітера;
На статус карликової планети також претендують такі об’єкти: •• Уран і Нептун — гігантські близнюки; мають товстий шар
Квавар, Іксіон, Седна, Орк. воднево-метанової атмосфери. Уран було відкрито за допомо-
Термін «карликова планета» слід відрізняти від поняття «мала гою телескопа; Нептун — «на кінчику пера».
планета», як іноді називають астероїди. Офіційно термін «мала •• Карликова планета — небесне тіло, що обертається безпосеред-
планета» більше не використовують, залишаючи його даниною іс- ньо навколо Сонця (тобто не є супутником іншої планети), має
торії. достатню масу, щоб гравітація надала їй гідростатично рівно-
важної форми, проте не розчистила околиці своєї орбіти від ін-
IV. Закріплення нового матеріалу ших подібних тіл.
1. Назвіть Галілеєві супутники Юпітера.
2. Що таке Велика червона пляма Юпітера? V. Домашнє завдання
3. Назвіть планети-гігантів у порядку убування їхньої маси. 1. Читати § 15.
4. Яка з планет гігантів обертається лежачи на боку? 2. Завдання письмово стор. 96 № 15.2.
5. Яка з планет гігантів легше води?
6. У якої з планет-гігантів найбільше супутників?
7. З чого складаються кільця Сатурна?
8. Чому Уран і Нептун блакитного кольору?
9. Який найбільший супутник у Сонячній системі?

1. Порівняйте густину планет-гігантів з густиною відомих вам ре-
човин.
2. Чи мають планети-гіганти тверду оболонку?
3. Які планети мають кільця?
4. Як змінюється період обертання навколо Сонця планет-гігантів
порівняно з планетами земної групи?
•• Планети-гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун.
•• Юпітер — наймасивнішна планета Сонячної системи.
•• Якби маса Юпітера збільшилася у 80 разів, у Сонячній системі
було б дві зорі.
•• Планети-гіганти — це великі газові шари.
Характерні утворення та деякі особливості
•• Юпітер: Велика червона пляма — колосальний атмосферний
вихор, який існує понад 300 років; має сильне магнітне поле
та радіаційні пояси; в атмосферу Юпітера входять водень, гелій
та незначна кількість аміаку, метану та водяної пари; найбільш
відомі супутники Юпітера — Європа, Ганімед, Іо, Калісто.
234 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 18/ІІІ-4. «Астероїди. Комети. Тіла з поясу Койпера...» 235
Урок 18/ІІІ-4 Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Малі

тіла Сонячної системи»; презентації, підготовлені учнями.
Тема. Астероїди. Комети. Тіла з поясу Койпера. Метеори та метеорити. Метеорні
потоки. Фізичні характеристики малих тіл Сонячної системи та гіпотези по- План заняття
ходження. Астероїдна небезпека Метод
Цілі: Час навчан- Зміст роботи
ладдя, ТЗН
• навчальна: ознайомити учнів з фізичною природою метеороїдів на при- ня
кладі розгляду основних характеристик астероїдів, комет, метеорних 0,5 хв Бесіда Організаційний момент
тіл і міжпланетного середовища Сонячної системи; сформувати поняття Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван-
про метеороїди як клас космічних тіл; ознайомити з основними фізич- ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної
ними характеристиками метеороїдів — рух, маса, розміри, густина, хі- готовності, забезпечення своєчасного й організо-
мічний склад; розглянути фізичну природу небесних явищ: болідів, ме- ваного початку уроку
теорів, метеорних дощів, сріблястих та перламутрових хмар, пояснити
1 хв Мотивація навчальної діяльності
зв’язок метеорних потоків з кометами; показати роль явища бомбар-
Повідомлення цікавих фактів про вивчення малих
дування метеороїдами планетних тіл у формуванні рельєфу планети, тіл Сонячної системи
у біосферних катастрофах; розглянути проблеми астероїдної і кометної
безпеки земної цивілізації і погрози метеорних тіл для засобів космо- 25 хв Повідо- Пояснення нового матеріалу Роздаваль-
навтики; млен- 1) Метеороїди: загальні відомості. ний мате-
• розвивальна: продовжити формування умінь самостійно працювати ня учнів 2) Астероїди: характеристики руху, маси, розміри, ріал, відео
з навчальною, довідковою і науково-популярною літературою; продов форма, хімічний склад. фрагменти,
жити розвивати інтерес до предмета, використовуючи методи роботи 3) Комети: характеристики руху, маси, розміри, презента-
структура, хімічний склад, механізм утворен- ції, підготов-
з довідковими джерелами, рольової гри, нових інформаційних техно-
ня хвостів. лені учнями
логій навчання;
4) Метеорні тіла. Міжпланетне середовище.
• виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів під час 5) Метеори. Боліди. Зв’язок метеорних потоків з ко-
пояснення природи небесних явищ — метеорів, болідів, «зоряних» до- метами.
щів та їхнього зв’язку з кометами; ролі зіткнення Землі з астероїдами 6) Зіткнення метеороїдів із Землею й іншими пла-
і кометами в біосферних катастрофах та еволюції нашої планети; визна- нетними тілами. Роль метеороїдного бомбарду-
чити перспективи використання астероїдів і комет для потреб земної вання в утворенні їхнього рельєфу. Біосферні ка-
промисловості. тастрофи в історії Землі.
Нові поняття: метеороїди, комети, боліди, метеори. 7) Захист Землі від зіткнень з кометами й астерої-
• Учні повинні мати уявлення: основні характеристики метеороїдів як дами і перспективи їх використання
класу космічних тіл, міжпланетного середовища, основні фізичні харак- 15 хв Робота Узагальнення матеріалу
теристики комет: рух, маса, розміри, форма, хімічний склад, про астеро- в групах Особливості планет земної групи, планет-гігантів
їдну небезпеку. Схожість та відмінність між двома групами планет
• Учні повинні знати: практичне застосування наукових досягнень і за-
собів космонавтики для захисту Землі від зіткнень з ядрами комет і ас-
тероїдами, перспективи їх використання для потреб земної промисло- 1 хв Домашнє завдання
вості. Читати § 16, стор. 105 № 16.1
• Учні повинні вміти: складати класифікаційні таблиці і схеми; використо-
вувати узагальнений план для вивчення космічних об’єктів; обґрунто-
вувати проблему астероїдної небезпеки; розв’язувати задачі на обчис- Хід уроку
лення відстаней до астероїдів.
• Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, географія. I. Організаційний момент
1) космічні знімки астероїдів, комет, метеорів та метеорних потоків;
II. Мотивація навчальної діяльності
2) фотозображення метеоритів; На початку уроку учням можна запропонувати запитання: як
3) карта розподілу на небесній сфері радіантів відомих метеорних потоків; герби Франції, Гасконії та кінофільм «Три мушкетери» стосуються
4) фотозображення астроблем. теми даного уроку? (Муніципалітет м. Жульяка (Гасконія) наді-
слав в Академію наук Франції протокол, яким було засвідчено що паси було вичерпано, учені почали давати астероїдам імена геро-
1790 року 24 липня з неба на міську площу упав великий камінь. їв епосу. У наші дні астероїди іменують на честь великих людей,
Академіки вирішили, що мер міста, «ймовірно, не сповна розуму», видатних вчених, філософів, національних героїв. Астероїд № 852
та вирішили боротися с такими марновірствами.) названий Владленом на честь В. І. Леніна, № 1000 — Піацція,
№ 1001 — Гауссія, № 1772 — Гагаріна, № 1709 — Руднєва. Право
III. Пояснення нового матеріалу назвати астероїд належить його першовідкривачеві і затверджу-
1. Астероїди ється потім рішенням міжнародної комісії вчених. До початку XXI
Астероїд — невелике небесне тіло діаметром від 50 м до 1000 км, століття було дано імена більш ніж 8935 астероїдам.
що складається зі скельних порід або заліза та нікелю. Орбіти 98 % астероїдів лежать між орбітами Марса і Юпіте-
Орбіти більшості астероїдів перебувають між орбітами Марса ра, на відстані 2,2–3,2 а. о. від Сонця і являють собою незамкнені
і Юпітера (так званий головний пояс астероїдів). Вважають, що еліптично подібні витки з невеликими періодичними коливаннями
вони залишилися після формування Сонячної системи. Загальна основних характеристик (великої півосі, ексцентриситета, нахилу
кількість астероїдів — понад 500 тис., загальна їх маса становить до площини екліптики), аналогічними до прецесії земної осі. Ліній-
лише кілька відсотків від маси Землі. на швидкість руху астероїдів близько 20 км/с, період обертання на-
Найвідоміші астероїди: Паллада, Юнона, Веста, Ерос, Амур, вколо Сонця — від 3 до 9 років, ексцентриситет орбіт 0 < e < 0,2 ; на-
Гідальго, Ікар. хил орбіт до площини екліптики 5–10° . Приливний вплив Юпітера
Термін «астероїд» (зореподібний) було введено Вільямом Гер- і Марса розділив пояс астероїдів на кілька кілець «люками Кіркву-
шелем, оскільки перші виявлені астероїди на небі були як зорі (або да» — областями, у яких астероїди майже не зустрічаються.
точки), на відміну від планет, які під час спостереження у телескоп Відомо понад 100 із приблизно 200 000 астероїдів, що періо-
видаються дисками. Водночас астероїди, на відміну від зір, рухали- дично зближаються з орбітою Землі, з них понад 500 за розмірами
ся. Точне визначення терміна «астероїд» досі не встановлено. Тер- більші за 1 км. Значна їх частина належить до сімейства Амура,
мін «мала планета» (або «планетоїд») не підходить для визначення Аполлона й Атона, що проникають усередину земної орбіти. Деякі,
астероїдів, оскільки вказує на постійне розташування об’єкта в Со- у тому числі 40-кілометровий Ганімед і 20-кілометровий Ерос, мо-
нячній системі, а в нашій системі є й астероїди-гості. жуть зближатися із Землею до небезпечної відстані менше 1 міль-
Розмір є одним із основних параметрів, за якими класифікують йона кілометрів. Деякі астероїди мають орбіти, що зближаються
астероїди. Чинна класифікація визначає астероїдами об’єкти діа- в перигелії з Венерою чи навіть Меркурієм. Астероїд Ікар прохо-
метром понад 50 м, відрізняючи їх від метеороїдів, які теж подібні дить перигелій у 28 млн км від Сонця.
до уламків скелі, але менші за розміром. Класифікація спирається Відомі астероїди (названі на честь героїв Троянської війни), ор-
на міркування, що, входячи до атмосфери Землі, астероїди можуть біти яких лежать у точках Лагранжа на орбіті Юпітера. Є астерої-
уціліти і досягти її поверхні, у той час як метеороїди здебільшого ди, що обертаються між Юпітером і Сатурном.
згоряють в атмосфері повністю. Розміри і маса найбільших астероїдів: Церера — 1020 кг , 940 км;
Від комет астероїди відрізняються тим, що не мають характер- Паллада — 600 км, 2, 2 ⋅1020 : 3; Юнона — 525 км. Веста має попе-
ного кометного хвоста. речник 530 км, масу 2, 8 ⋅1020 кг , на її поверхні виявлено кратер
Астероїд можна визначити як об’єкт Сонячної системи, що діаметром 460 км і глибиною 13 км — результат зіткнення з іншим
складається з твердих матеріалів (не з льоду), який за розмірами гігантським астероїдом. Вони мають майже сферичну форму і за
більший від метеора. своїми фізичними характеристиками є силікатними планетоїдами.
На сьогодні відомо понад 20 000 великих астероїдів, щорічно Велика частина відомих астероїдів має розміри в кілька десятків
відкривають десятки нових. Перша сотня астероїдів була названа кілометрів і безформну структуру, їхня поверхня порита кратера-
іменами давньоримських і давньогрецьких богинь, потім астроно- ми ударного походження. За розрахунками вчених, у поясі астеро-
ми звернулися до імен богів з міфів інших народів. Коли ж і їх за- їдів між Марсом і Юпітером має бути до 106 тіл розмірами понад
1 км і мільярди дрібних кам’яних брил. Середня густина речовини ного, що вказав на їхню подібність наприкінці XIX ст.). Сімейство
більшості астероїдів 3–3,5 г/см3 . Загальна маса астероїдної речо- Юпітера нараховує понад 120 комет; сімейство Сатурна — понад 15
вини до 4,2 ⋅1021 кг. комет; сімейство Урана — понад 5 комет; сімейство Нептуна — по-
Хімічний склад астероїдів різноманітний. Найбільш численні над 10 комет (у тому числі комета Галлея). Комети з періодом обер-
кам’яні, силікатні S -астероїди з альбедо 0,08 < d < 0,4 ; базальтові, тання понад 200 років називають довгоперіодичними. Наприкінці
чи вуглисті, майже чорні C -астероїди ( 0,03 < d < 0,6 ) і металеві, ХХ століття вченим було відомо понад 850 довгоперіодичних ко-
що майже цілком складаються з нікелістого заліза M -астероїди мет, у тому числі 3/4 з параболічними і 1/4 з гіперболічними ор-
( 0,07 < d < 0,23 ). Ряд малих планет «випадає» із загальної класифі- бітами. Передбачається існування «кометних кілець», подібних
кації і поєднується в особливу V -групу. Такою, зокрема, є Церера, до кільця астероїдів, між орбітами планет-гігантів. Елементи орбіт
поверхня якої складається зі своєрідних мінералів, що нагадують комет під час зближення з планетами-гігантами сильно змінюють-
земні глини і містять до 10 % води; Церера має дуже розріджену ся під дією збурювань з боку планет.
атмосферу, гази якої безупинно виділяються з надр планетоїда. Де- Джерелом такої вражаючої кількості короткоперіодичних ко-
які астероїди мають пористу будову. мет є «кометні пояси» і пояс Койпера, що розташований на відстані
Деякі астероїди мають за супутників астероїди меншої маси: 35–50 а. о. від Сонця й містить до 200 мільйонів кометних ядер.
у 56-кілометрової Іди виявлено 1,5-кілометровий супутник Дак- Орбіти кометних ядер у хмарі Хіллса відносно стійкі.
тиль; навколо Євгенії (214 км) обертається Маленький Принц Джерелом параболічних і гіперболічних комет є хмара Оорта.
(13 км) і т. ін. Астероїд Антіопа — подвійний, оскільки складаєть- Гравітаційні поля зір, що переміщаються поблизу Сонячної сис-
ся з об’єктів 170 км, що обертаються навколо загального центра. теми, змінюють майже колові орбіти кометних ядер хмари Оорта,
і деякі з них улітають усередину Сонячної системи, піддаючись збу-
2. Комети рювальній дії планет-гігантів, інші ж залишають Сонячну систему
Комети значно відрізняються від інших планетних тіл Сонячної назавжди. Щорічний приплив комет усередину Сонячної системи
системи характеристиками свого руху (елементами орбіт). Поряд складає від 5 до 10 за рік. За розрахунками деяких учених, за час
з кометами, що обертаються навколо Сонця по еліптичних орбітах існування Сонячної системи хмара Оорта вдвічі зріділа.
з різним ексцентриситетом — від е = 0,1 (комети Швассмана—Вах- Хоча відомо десятки комет, що зробили понад 10 обертів на-
мана-1, Отерма) до е = 0,955 (комети Галлея, Ольберса), існують вколо Сонця, загибель періодичної комети в результаті повно-
комети, що рухаються по параболічних ( е = 1) і навіть гіперболіч- го випаровування і руйнування ядра — усього лише справа часу:
них орбітах, проникаючи усередину Сонячної системи єдиний раз відповідно до розрахунків, під час проходження перигелію вони
за всю історію свого існування. Настільки ж різноманітними є кути втрачають 0,1–0,5 % маси, при цьому їхній блиск зменшується на
нахилу кометних орбіт до площини екліптики — від i ≈ 1° (комета 0,04m – 0,01m за один оберт. Короткоперіодичні комети «живуть»
Кодзими) до i ≈ 180° (комети Хейла—Боппа, Галлея). Відомо понад 300–600 років, довгоперіодичні — до 1 мільйона років. Повне ви-
150 комет, що «дряпають Сонце», які у перигелії проникають усе- паровування летких компонентів або утворення тонкої тугоплавкої
редину орбіти Меркурія (комета Ікейя—Секі, комета 1882 року). кори на поверхні ядра може уповільнити її смерть, уподібнити ко-
Багато комет зближаються із Сонцем на відстань понад 2–3 а. о. роткоперіодичну комету до астероїда з ексцентричною орбітою.
(комети Вольфа, Нейуміна). Щорічно відкривають десятки нових комет, причому 90 %
На сьогодні відомо понад 2000 комет, у половини яких обчисле- з них було виявлено аматорами астрономії. Дж. Бредфилд (Австра-
ні характеристики орбіт. Близько 25 % комет є короткоперіодич- лія) відкрив до 1988 року 13 комет, К. Ікейя (Японія) — 11 комет,
ними, з періодом обертання до 200 років. Усі короткоперіодичні ко- К. І. Чурюмов (СРСР) — 2 комети. Кароліна Шумейкер відкрила
мети можна розділити на сімейства комет за наближеністю афелію до кінця 2000 р. 30 комет. Кометі надають ім’я її першовідкривача:
кометної орбіти до орбіт планет. Велика частина «комет, що дря- комета Бредфілда, комета Ікейя—Секі, комета Чурюмова—Гераси-
пають Сонце», поєднуються в сімейство Крейца (за прізвищем вче- менко (до 3 імен першовідкривачів). Останніми роками чимало ко-
мет було відкрито в навколосонячній області за допомогою косміч- Хвости I типу мають циліндричну форму, поперечник від 2⋅104
них обсерваторій SONO (100 комет до кінця 2000 року) і LINEAR до 3⋅104 км і блакитнуватий колір.
(50 комет). Хвости II типу — пилові, жовті, вигнуті, такі, що відхиляються
З давніх часів поява комети на небі сіяла серед людей жах і па- назад відносно орбітального руху.
ніку. У Європі вважали, що комети передвіщають смерть монархів Хвости III типу утворюються в результаті потужного викиду
та інших правителів, а також усілякого стихійного лиха і війни. пилових частинок з ядра.
Марновірства дожили до кінця ХХ століття. За різних взаємних положень Сонця, Землі і комети основні,
1986 року радянські АМС «Вега» пройшли на відстані 8500 км газові хвости I типу завжди напрямлені в протилежному від Сон-
від ядра комети Галлея, провівши дослідження ядра й атмосфери ця напрямку; хвости II типу і III типу можуть по-різному проекту-
комети разом з АМС «Сакігаке» (Японія) і «Джотто» (ЄЕС). ватися на небо, іноді навіть у напрямку Сонця (такий аномальний
За сучасними даними, на великих відстанях від Сонця комети
хвіст спостерігався в комети Оренд–Ролана).
являють собою брили твердої речовини: суміш водяного і метано-
вого льоду, замерзлих газів ( CO2 , СО, C2CH , СN, CS, HCN, C2H6 , 3. Метеорні тіла, метеорити, метеороїди, боліди
СН3СN ) із вмороженими в неї уламками гірських порід і дрібним Простір Сонячної системи заповнює міжпланетне середови-
пилом. Густина кометного ядра — близько 1,0 г/см3 . Розміри ко- ще — розріджена матерія, що концентрується в площині екліпти-
метних ядер від 50 м до 50 км. Батьківське тіло сімейства Крейца, ки і складає до 0,000000000001 % маси нашої планетної системи.
імовірно, мало розміри близько 120 км. Основними її компонентами є:
Наблизившись до Сонця до 4–6 а. о., речовина кометного ядра 1) сонячний вітер: потоки заряджених частинок ( e , p) швидкіс-
починає нагріватися і сублімуватися, утворюючи газопилову ат- тю 102 –104 м/с і густиною до 103 частинок/ см3 , що видува-
мосферу кометного ядра — кому чи оболонку комети розмірами ють» частинки космічного газу за межі Сонячної системи;
104 –106 м . Додатковими джерелами енергії речовини кометних 2) галактичні космічні промені з енергією 106 –109 еВ;
ядер можуть бути хімічні реакції, у тому числі вибухового характе- 3) міжпланетне магнітне поле — магнітне поле Сонця, яке відно-
ру. Взаємодія сонячного вітру і тиск сонячного світла на розрідже- сить сонячний вітер, його напруженість поблизу Землі становить
ну речовину — іонізований газ і пил оболонки — породжує кометні від 2 ⋅10−5 до 8 ⋅10−4 Е і залежить від рівня сонячної активності;
хвости завдовжки до 500 000 000 км, густиною 10−18 атм (1 частка 4) міжпланетний пил — метеорні частинки масою 10−17 –10−14 кг
на 100 м3 ), через що їх назвали «видимим ніщо». розмірами 10−9 –10−4 м і концентрацією до 10−25 м3 .
Кометні хвости I типу утворені іонізованими атомами і молеку- Загальна маса космічного пилу в Сонячній системі 1016 –1017
лами газу, що зі швидкістю 10–102 км/с їх несуть від ядра потоки кг; 2/3 порошин мають маси 0,00001–0,001 г, округлу форму і си-
сонячного вітру і тиск сонячних променів. лікатний чи органічний склад. Густина космічного пилу збільшу-
ється поблизу площини екліптики й у напрямку до Сонця; на від-
стані 3 а. о. від Сонця космічний пил майже відсутній. Частина
міжпланетних порошин генерується системою Юпітера; виявлено
Кома Земля потік міжзоряних порошин, що перетинають Сонячну систему зі
Газовий хвіст I типу швидкістю понад 42 км/с.
комета Відбите і розсіяне пилом сонячне світло створює дуже слабке
Ядро
світіння, що спостерігається на земному небі після заходу Сонця
Сонце
у вигляді світлового конуса уздовж екліптики і називається зодіа-
кальним світлом. Розсіювання сонячного світла більш далекими
Пилевий хвіст IІ типу Метеорні частки вздовж орбіти комети від Сонця порошинами породжує ще більш слабку пляма світла —
Рис. 18.1. Комети протисяяння в протилежній від Сонця точці неба.
З-поміж космічних порошин виділяють також частинки, що на поверхні Місяця. Знайдено також 14 метеоритів марсіанського
містилися в складі протопланетної туманності. Кілька років тому походження. І до сьогодні метеорити є чи не єдиними зразками ре-
було відкрите пилове кільце — тор уздовж усієї земної орбіти, мож- човини неземного походження, яку учені можуть докладно вивча-
ливо, залишки «кільця стиску». Імовірно, подібні пилові кільця іс- ти в земних лабораторіях. Маса виявлених метеоритів коливається
нують уздовж орбіт інших планет. від частинок грама до десятків і сотень тонн.
Основним постачальником космічного пилу в Сонячній систе- Залежно від хімічного складу метеорити поділяються на 3 групи.
мі є комети. Під час проходження поблизу Сонця комета втрачає •• Кам’яні метеорити (92 % від загального числа). З-поміж них
частину своєї речовини: дрібні силікатні уламки, пил і газ розтя- виділяють: хондрити (85,7 %), що складаються із залізомагне-
гуються уздовж всієї орбіти комети і поступово під дією збурювань зіальних силікатів (олівіну (Fе, Мg) SO4 — 25–60 %, гіперстіну
розсіюються в міжпланетному просторі. Швидкість руху цих ме- і бронзиту (Fе, Мg) Si2O6 (20–35 %), нікелістого заліза (8–21 %)
теорних тіл (порошин і камінчиків) відносно Землі складає від 11,2 і сульфату заліза Fe (5 %). Вуглисті хондрити містять від 2
до 76 км/с залежно від того, чи доганяють вони Землю, чи летять до 8 % вуглистої речовини, 20 % води і, ймовірно, найбільш
їй назустріч. близькі за складом до речовини протопланетної туманності.
Під час вторгнення метеорного тіла в атмосферу Землі спосте- Деякі учені вважають ці рідкі метеорити уламками кометних
ядер. Ахондрити (7,2 %) вирізняються малим вмістом заліза,
рігається світлове явище — метеор. Гальмуючи метеорне тіло в ат-
нікелю, кобальту, хрому і, ймовірно, утворюються під час пе-
мосфері на висоті від 120 до 80 км над землею, воно нагрівається,
реплавляння хондритової речовини в надрах масивних бать-
плавиться, дробиться на дрібні частини, розпорошується і випаро-
ківських тіл. Батьківським тілом базальтових ахондритів (6 %
вується. У разі зіткнень молекул, що випарувалися, з молекулами метеоритів) є астероїд Весту.
й атомами повітря відбувається їхній розпад на атоми, порушення
•• Залізокам’яні метеорити (2 % від загального числа) склада-
й іонізація. Спостерігач бачить світіння розпечених пар метеорно-
ються наполовину з металу, наполовину із силікатів і являють
го тіла і газів атмосфери довкола нього. собою металеву (олівінову) губку, у порах якої розташовані си-
Щодоби у всьому небі Землі спостерігається до 106 метеорів. лікати, або, навпаки, силікатну губку із включеннями нікеліс-
Щорічно у певні дати під час перетинання Землею орбіти якої- того заліза.
небудь комети, уздовж якої розтяглася хмара метеорних частинок, •• Залізні метеорити (10 %) на 98 % складаються з нікелістого
в атмосфері Землі спостерігаються потоки метеорів. Унаслідок заліза. Найбільшим зі знайдених метеоритів є Гоба розмірами
явища перспективи земному спостерігачеві здається, що всі ці ме- 2,95 × 2,84 м, масою 60 тонн (ПАР).
теори вилітають з однієї точки (частіше — невеликої ділянки) не-
бесної сфери — радіанта (площі радіації) метеорного потоку. Назви З падінням метеоритів на Землю пов’язані проблеми «косміч-
метеорним потокам дають за сузір’ями, у яких знаходиться їхній ної безпеки Землі», які розв’язують за допомогою сучасних засобів
радіант, іноді з указівкою найближчої до нього зорі сузір’я. науки і техніки. З іншого боку, як перспективне вчені розглядають
Під час метеорного потоку спостерігається до 10 000 метеорів використання метеороїдів для потреб земної цивілізації.
у годину. У Леоніди 16–17 листопада 1966 року щогодини спосте- На сьогодні відомо близько 200 астероїдів, що періодично збли-
рігалося від 60 000 до 140 000 метеорів! жаються із Землею на відстань менше 1 млн км; загальне число та-
В окремих випадках великі метеорні тіла не встигають цілком ких астероїдів вчені оцінюють у 20–30 тисяч. 9 грудня 1994 року
зруйнуватися і випаруватися під час свого руху в атмосфері і після астероїд 1994ХМ був виявлений за 9 годин до максимального збли-
повного гальмування випадають на поверхню Землі метеоритами ження — 100 000 км від Землі.
(до 2000 у рік). На сьогодні у різних районах Землі знайдено по- Об’єкти розмірами до 50 м зіштовхуються із Землею в серед-
над 20 000 метеоритів. Майже усі вони є дрібними уламками асте- ньому раз у 600 років (маса Сіхоте-Алінського метеорита, що упав
роїдів. Відомі метеорити — це осколки ядер комет, десятки метео- 1947 року на Далекому Сході, складала 100 тонн) і здатні спричини-
ритів є уламками місячних порід, викинутих у космос вибухами ти руйнування на площі до 100 км2 . Астероїди розмірами до 500 м
падають на Землю раз у 60 000 років і спричиняють локальні ушко- верхні об’єкта діаметром 1 км змінює його швидкість на 0,15 м/c.
дження її поверхні вибухом потужністю до 10 Мт (Арізонський Для керування руху астероїда діаметром до 45 км потрібні заряди
метеорит, кратер має діаметр 200 м і вік 5000 років). Падіння ас- потужністю до 100 Мт. Іншими варіантами протидії можуть стати
тероїда від 0,5 до 2 км веде до вибуху потужністю до 106 Мт троти- вплив на астероїд потужним лазерним чи НВЧ-випромінюванням,
лового еквівалента і призводить до катастроф регіонального харак- зіткнення з ним астероїдів меншої маси, створення на його шляху
теру: руйнування і пожежі охоплюють площу до 107 м2 . Зіткнення хмари дрібних частинок.
Землі з астероїдом розмірами понад 2 км відбувається рідше, ніж Астероїди можуть стати невичерпними рудниками людства,
раз на мільйон років, однак вибух потужністю понад 2 ⋅104 Мт веде місцем будування космічних заводів, лабораторій і електростан-
до катастроф глобального масштабу. Крім руйнувань, спричинених цій. Енерговитрати пілотованого польоту до астероїда на навколо-
ударною хвилею, пожеж і цунамі, що спустошують континенти земній орбіті істотно нижче, ніж для польоту на Місяць.
на сотні кілометрів від берега, в атмосфері значно зростає концен- Речовина астероїда може бути використана для створення екра-
трація окислів азоту, вибух викидає в стратосферу мільйони тонн на для глобального керування кліматом Землі і запобігання її пере-
дрібного пилу, що породжує ефект «ядерної зими» чи, навпаки, ро- гріванню. Круглий напівпрозорий комірчастий екран, що дозволяє
зігріває атмосферу. Зіткнення Землі з об’єктами розмірами понад змінювати затіняючий ефект від нуля до розрахункового значення,
10 км відбувається в середньому кожні 63 мільйони років. буде мати масу від 200 до 800 млн тонн і встановлюватися на відста-
Під час зіткнення Землі з 10-кілометровим астероїдом, що ру- ні 2,36 млрд км від планети, у точці, де відцентрова, гравітаційна
хається зі швидкістю 16–17 км/с, потужність вибуху становить де- сила і сила світлового тиску врівноважують одна одну.
сятки тисяч мегатонн тротилового еквівалента. Утворюється кра- IV. Закріплення нового матеріалу
тер діаметром до 100 км і глибиною 1–2 км. Мільярди тонн пилу,
викинутого вибухом у верхні шари атмосфери Землі, перешко- Задачі
джатимуть сонячним променям і зумовлюватимуть ефект «ядер- 1. Знайти радіант, указати назву і визначити епоху активності ме-
ної зими» із глобальним зниженням середньорічних температур теорного потоку, якщо зі спостережень установлені координа-
на 10–40 К протягом десятків і сотень років. Це згодом спричинить ти початку і кінця 3 метеорів.
масове вимирання живих організмів. На поверхні Землі виявле- Координати початку спалаху Координати кінця спалаху
но понад 250 кратерів-астроблем («зоряних ран») розмірами від NN метеора метеора
1 до 150 км. Кратер Мороквен розмірами 120 × 340 км утворився α , год хв δ , град α , год хв δ , град
на межі між юрським і крейдовим періодом 142,8–147,7 мільйона
1 10 год 30 хв +50° 9 год +60°
років тому. Кратер Хіксулуб (півострів Юкатан), що виник на межі
мезозойської і кайнозойської ери 65 млн років тому, має розміри 2 15 год +30° 14 год 40 хв +55°
180 × 280 км. Кратери Попигай і Чесапик-Бей виникли на межі ео- 3 20 год 30 хв 21 год
+20° +35°
цену й олігоцену 35,2–35,7 мільйона років тому.
Пропонується створення глобальної системи контролю косміч- 2. На початку 1997 року на небі північної півкулі Землі спосте-
ного простору, початок розгортання якої намічено на перше деся- рігалася яскрава комета Хейла—Боппа. Визначте за зоряною
тиліття ХХІ століття. Для захисту Землі від невеликих об’єктів картою й екваторіальними координатах на січень—травень
ефективним буде застосування термоядерної зброї: для повного 1997 року шлях комети серед зір.
розпилення об’єкта розмірами в 50 м достатньо заряду потужніс-
Місяць α δ Месяц α δ
тю 0,8 Мт. Для цілковитої безпеки вибух слід здійснювати за 40
і більше діб до зіткнення. Більш великі, понад 500 м, астероїди січень 19h 30m +12° квітень 2h 40m +44°
варто відхиляти від «фатальної» траєкторії польоту серією послі- березень травень
21h 30m +35° 2h 40m +25°
довних вибухів на їхній поверхні. Вибух потужністю 1 Мт на по-
3. Який напрямок щодо сторін горизонту має хвіст комети, що •• Астероїд або мала планета — невелике небесне тіло діаметром
спостерігається за годину до сходу Сонця? від 50 м до 1000 км, що складається зі скельних порід або заліза
4. Чим обумовлені мінімальні і максимальні значення швидкості та нікелю.
зіткнення метеорних частинок із Землею? •• Метеороїд, або метеорне тіло,— небесне тіло, проміжне за роз-
5. Що таке астероїд? міром між міжпланетним пилом і астероїдом. Згідно з офіцій-
6. Де розташовані орбіти астероїдів? ним визначенням Міжнародної метеорної організації, метеоро-
7. Яку форму мають астероїди? їд — це твердий об’єкт, що рухається в міжпланетному просторі,
8. Назвіть найбільший астероїд? розміром значно менше від астероїда, але значно більше від ато-
9. Назвіть найбільший об’єкт пояса Койпера? ма. Британське королівське астрономічне товариство висунуло
10. У чому ідеальність пари Плутон—Харон? інше формулювання: метеороїд — це тіло діаметром від 100 мкм
11. Що таке пояс Койпера? до 10 м. Інші джерела обмежують розмір метеороїда в 50 м.
12. Що таке хмара Оорта? •• Видимий слід метеороїда, що увійшов у атмосферу Землі, на-
13. Де розташований пояс Койпера? зивається метеором, а метеороїд, що впав на поверхню Землі,—
метеоритом.
14. Де розташована хмара Оорта?
15. Що собою являє тіло комети? •• Метеорний дощ — природне явище, під час якого можна побачи-
ти численні метеори, що летять ніби з однієї точки на небосхи-
16. Що таке грудки комети?
лі. Першопричиною метеорних дощів є комети, що обертають-
17. Що собою являє Кентавр?
ся навколо Сонця. Для переважної більшості метеорних дощів
18. Які об’єкти належать грекам і троянцям?
батьківські комети є ідентифіковані. Уламки від них упродовж
19. Чи мають астероїди супутники? всіх їх орбіт формують метеорний «потік». Метеорний дощ спо-
20. Які астероїди належать до потенційно небезпечних для Землі? стерігається в разі перетину в певній точці простору орбіти Землі
21. Де живуть короткоперіодичні комети? та метеорного потоку. Як правило, це явище є періодичним, три-
22. Що є джерелом метеоритного потоку? ває від декількох днів до декількох тижнів і спостерігається що-
23. Що таке радіант метеоритного потоку? року приблизно в однакові місяці. Наприклад, Леоніди — друга
24. Що таке метеор? половина листопада, Ліриди — середина квітня і т. ін.
•• Більшість метеорів, які можна побачити під час метеорного
дощу, спричинені уламками комети завбільшки з піщинку,
1. Які космічні тіла є найбільшими в Сонячній системі? тому випадки досягання метеоритами землі під час метеорних
2. Як відрізнити під час спостережень безхвосту комету від туман- дощів є надзвичайно рідкісними.
ності? •• Назва конкретного метеорного дощу, як правило, походить
3. Чи може періодична комета вічно зберігати свій вид незмін- від назви сузір’я, у якому розташований радіант метеоритного
ним? дощу (уявна точка, з якої вилітають метеори). Наприклад, Пер-
4. Чому метеорні потоки пов’язані з певними кометами? сеїди — сузір’я Персея, Леоніди — сузір’я Лева і т. ін.
5. Чим відрізняється форма більшості кометних орбіт порівняно
з орбітами планет?
1. Читати § 16.
6. З чого складається ядро комети?
2. Завдання письмово стор. 105 № 16.2.
•• Комета — мале тіло Сонячної системи, яке обертається навколо
Сонця і має так звану кому (атмосферу) і/або хвіст. Кома і хвіст
комети — це наслідки випаровування ядра комети під дією соняч-
ного випромінювання. Ядро складається з каменю, пилу і криги.
248 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 19/ІІІ-5. «Контрольна робота з теми «Сонячна система»...» 249
Урок 19/ІІІ-5 III. Виконання контрольної роботи

Тема. Контрольна робота з теми «Сонячна система» Варіант 1
Цілі: 1. Доберіть загальні особливості для пар планет:
• навчальна: перевірити та оцінити знання учнів з теми «Сонячна система», за- а) чергуються паралельні темні і світлі смуги хмар;
кріпити знання учнів щодо закономірностей, які існують у Сонячній системі;
б) багато кратерів і гір;
вчальною, довідковою літературою; продовжити розвиток навичок засто- в) вкриті товстими водневими і метановими хмарами.
сування знань, одержаних під час вивчення фізики для розв’язування за- •• Меркурій і Венера;
дач на визначення фізичних характеристик тіл Сонячної системи;
•• Юпітер і Сатурн;
• виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів під час пояснен-
ня природи небесних явищ, акуратності під час оформлення записів, навичок •• Уран і Нептун.
планування розподілу навчального часу на виконання окремих завдань. 2. На рисунку знайдіть такі елементи:
Нові поняття: а) Сонце;
• Учні повинні мати уявлення: про небесні тіла, які входять до складу Соняч- б) еліпс;
ної системи.
в) афелій;
• Учні повинні знати: фізичні характеристики планет-гігантів, природу всіх
тіл Сонячної системи. г) перигелій;
• Учні повинні вміти: складати класифікаційні таблиці і схеми; використо- д) точку, у якій найбільша сила тяжіння;
вувати узагальнений план для розв’язування задач, розв’язувати задачі ж) точку, де планети рухаються найповільніше.
на розрахунок різних фізичних характеристик тіл Сонячної системи, ана-
лізувати результат та робити відповідні висновки.
Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, географія.
Обладнання: дидактичний матеріал, таблиці, калькулятор.
0,5 хв Бесіда Організаційний момент 3.
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- а) Охарактеризуйте температурні умови на планетах земної
готовності, забезпечення своєчасного й організо- групи.
ваного початку уроку б) Охарактеризуйте атмосферу планет земної групи і дайте по-
1 хв Бесіда Пояснення правил оформлення контрольної ро- яснення її фізичним характеристикам.
боти. Ознайомлення з текстом контрольної роботи в) Які температурні умови на незначній глибині під поверх-
42 хв Контроль Виконання контрольної роботи «Природа тіл Карточки- нею Місяця і чому?
знань Сонячної системи» завдання 4. Оберіть правильну відповідь.
1 хв Підбиття підсумків уроку Хвіст комети подібно до її оболонки...:
0,5 хв Домашнє завдання а) є постійною частиною комети;
Підготувати повідомлення «Гіпотези виникнення б) утворюється в безпосередній близькості від Сонця;
Сонячної системи»
в) у будь-якій точці орбіти комети доступний спостережен-
Хід уроку ням.
5. Використовуючи дані (див. нижче таблицю), визначте середню
I. Організаційний момент густину Каллісто, прискорення вільного падіння на поверхні
II. Пояснення правил оформлення Титану і критичну швидкість для Тритона. Відповідні фізич-
контрольної роботи ні характеристики Місяця вважати відомими (маса Місяця —
250 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 19/ІІІ-5. «Контрольна робота з теми «Сонячна система»...» 251
7,35 ⋅1022 кг, радіус — 1738 км, середня густина — 3350 кг ⋅ м −3 , 3) Які температурні умови на поверхні Венери і чому?
прискорення вільного падіння поблизу поверхні — 1,622 м ⋅ c −2 , 4. Оберіть правильну відповідь.
критична швидкість 2,38 кг ⋅ c −2 ). Ядро комети...:
а) схоже на маленьку планету;
№ Назва супутника Маса ( M = 1 ) Радіус ( R = 1 ) б) являє собою сукупність твердих тіл і порошинок, що утри-
1 Ганімед 2,1 1,5 муються разом взаємним тяжінням;
2 Європа 0,65 0,9 в) складається із сукупності окремих твердих тіл і пороши-
3 Іо 1,2 1,0 нок, зліплених в єдину брилу замороженими газами.
5. Використовуючи дані (див. нижче таблицю), визначте серед-
4 Каллісто 1,4 1,4
ню густину Титана, прискорення вільного падіння на поверхні
5 Місяць 1,0 1,0 Каллісто і критичну швидкість для Ганімеда. Відповідні фізич-
6 Титан 1,8 1,5 ні характеристики Місяця вважати відомими (маса Місяця —
7 Тритон 1,9 1,3 7,35 ⋅1022 кг, радіус — 1738 км, середня густина — 3350 кг ⋅ м −3 ,
прискорення вільного падіння поблизу поверхні — 1,622 м ⋅ c −2 ,
Варіант 2 критична швидкість 2,38 кг ⋅ c −2 ).
1. Доберіть спільні відповідники для пар планет: № Назва супутника Маса ( M = 1 ) Радіус ( R = 1 )
а) мають найбільшу кількість супутників у Сонячній системі; 1 Ганімед 2,1 1,5
б) мають велику масу і незначну середню густину; 2 Європа 0,65 0,9
в) вкриті товстими водневими і метановими хмарами. 3 Іо 1,2 1,0
•• Меркурій і Венера; 4 Каллісто 1,4 1,4
•• Юпітер і Сатурн; 5 Місяць 1,0 1,0
•• Уран і Нептун. 6 Титан 1,8 1,5
2. На рисунку знайдіть такі елементи: 7 Тритон 1,9 1,3
а) Сонце,
б) еліпс, IV. Домашнє завдання
в) афелій; Письмово підготувати повідомлення «Гіпотези виникнення Со-
г) перигелій; нячної системи».
д) точку, у якій найбільша сила тяжіння;
е) точку, де планети рухаються найповільніше.
3.
1) Охарактеризуйте температурні умови на планетах-гігантах.
2) Охарактеризуйте атмосфери планет-гігантів групи і дайте
пояснення її фізичним характеристикам.
252 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 20/ІІІ-6. «Гіпотези і теорії виникнення Сонячної системи...» 253
Урок 20/ІІІ-6 Метод Наочне

Час навчан- Зміст роботи приладдя,
Тема. Гіпотези і теорії виникнення Сонячної системи, утворення планет. Основні
ня ТЗН
етапи формування Сонячної системи. Відкриття екзопланет, їх фізичні ха-
рактеристики 25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презентація
1) Про планетні тіла як типи космічних тіл; основні «Утворен-
Цілі:
класи і групи космічних тіл. ня Сонячної
• навчальна: ознайомити учнів з теоріями і гіпотезами щодо виникнен- 2) Про планетні системи й основні закономірності системи»
ня Сонячної системи, планет навколо інших зір — екзопланет; описати в їхній будові, структурі й складі.
основні етапи формування Сонячної системи, механізм утворення пла- 3) Про космогонію планетних систем.
нет у Сонячній системі; сформувати поняття космогонії як розділу астро- 4) Про утворення Сонячної системи
номії, що вивчає походження космічних об’єктів; розглянути утворення
Сонячної системи як найбільш вивчений окремий випадок космогонії 15 хв Робота Узагальнення матеріалу
планетних систем; в групах Порівняння космологічних гіпотез утворення Со-
нячної системи
вчальною, довідковою і науково-популярною літературою; продовжити 2 хв Підбиття підсумків уроку
розвиток інтересу до предмета, використовуючи методи роботи з довід- 1 хв Домашнє завдання
ковими джерелами, рольової гри, нових інформаційних технологій на- Читати § 17
вчання;
• виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів під час
вивчення матеріалу про утворення Сонячної системи й Землі як одного
Хід уроку
із проявів космогонічних процесів формування планетних систем і пла-
нетних тіл; пояснити міф про створення світу (Землі) у світлі даних про вік
Землі, Сонця, Сонячної системи й історії їхнього походження як окремого
випадку відповідного космічного процесу.
II. Мотивація навчальної діяльності
У ч и т е л ь. Космогонія — наука про походження й розвиток
Нові поняття: планетозималі, космічні системи. небесних тіл і їхніх систем. Її історія тісно переплітається з усім
• Учні повинні мати уявлення про: гіпотези і теорії виникнення Сонячної
системи; екзопланети.
процесом розвитку людського суспільства.
Людство спробує визначити, уточнити й конкретизувати систе-
• Учні повинні знати: основні етапи формування Сонячної системи.
му своїх поглядів на світ, на те, яке місце в ньому відведено окре-
• Учні повинні вміти: характеризувати основні етапи формування Соняч- мим явищам, насамперед таким, як народження планет, зоряних
ної системи, схематично описувати механізм утворення планет у Соняч-
систем і галактик, і в якому співвідношенні це грандіозне дійство
ній системі, методи відкриття екзопланет.
перебуває з нашою із вами роллю у світі!
• Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, географія, література, історія.
Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Виник- III. Пояснення нового матеріалу
нення Сонячної системи».
1. Планетні системи
Планетні системи — це зв’язані силами взаємного тяжіння сис-
Метод Наочне теми космічних об’єктів, зір і планетних тіл, що мають спільне по-
Час навчан- Зміст роботи приладдя,
ня ТЗН ходження й переміщуються в просторі як єдине ціле.
Зважаючи на універсальність дії фізичних законів, варто при-
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- пустити існування ряду закономірностей для всіх планетних сис-
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної тем.
готовності, забезпечення своєчасного й організо- 1. Основна маса планетної системи міститься в центральній зорі.
Відстань між зорею й планетами, між планетними тілами та їх-
1 хв Бесіда Мотивація навчальної діяльності
німи супутниками обумовлено основними фізико-хімічними
характеристиками, початковим розподілом маси, масштабами 2. Космогонія планетних систем

й особливостями турбулентних рухів речовини усередині про- Еволюція планетних систем нерозривно пов’язана з еволюцією
топланетного диска, збурювальними взаємодіями протопла- їхніх зір.
нет, що формуються, які описано певним законом. Одним із головних напрямів досліджень космогонії є вивчення
2. Орбіти планетних тіл та їхніх супутників еліптичні й лежать умов і процесів виникнення планетних систем і планетних тіл.
в одній площині (за винятком орбіт дрібних метеороїдів). Планетні системи формуються в ході утворення зір з речови-
3. Майже всі планетні тіла обертаються навколо своєї осі й навко- ни космічних газопилових хмар (туманностей), що збагачені важ-
ло центральної зорі в напрямі її осьового обертання — обертан- кими хімічними елементами і стискаються під дією сил тяжін-
ня протозоряної хмари внаслідок статистичного усереднення ня. Момент імпульсу стискальної обертової протозоряної хмари
моменту імпульсу всіх частинок протозоряної хмари, що утво- ( L > 1053 г/см3 ⋅ с ) розподіляється в ній нерівномірно. Внутрішнім
рили планетні тіла й зорю. областям, що містять у собі до 99 % маси хмари, переходить всього
Відповідно до сучасних теорій зореутворення практично всі 1–2 % початкового моменту імпульсу, і вони стискуються в прото-
одиночні повільнообертові зорі спектральних класів F5–М9 масою зорю. До зовнішніх областей хмари переходить до 98–99 % момен-
менше 10 М¤ повинні мати планетні системи. Планетні системи ту імпульсу, й вони перетворюються в протопланетний диск, що
мають бути в 30–50 % зір Галактики, тобто у 30 ⋅109 – 50 ⋅109 зір! обертається навколо молодої зорі. Густина речовини в протопла-
Однак внаслідок низької власної світності й близькості до своїх нетному диску перевищує 10−18 г/см3 , розміри частинок космічного
центральних світил планетні системи являють собою досить склад- пилу становлять близько 0,1 мкм.
ний об’єкт для астрономічних спостережень.
Пошук планетних систем здійснюється різними способами: про
наявність планетних систем свідчать періодичні мікрозсуви ліній
в оптичному або навіть радіоспектрі зорі (метод променевих швид-
костей) або періодичні мікрозсуви в русі даної зорі відносно інших 105 років 107 років
зір (астрометричний метод).
Планети чужих планетних систем дістали загальну назву поза-
сонячних (екзопланет).
На сьогодні астрономи спостерігають планети-гігантів із пла-
нетних систем деяких близьких зір і навколо деяких пульсарів.
До середини 2001 року кількість відомих планетних систем пере- 106 років
вищила 60. Всі вони не схожі на Сонячну систему. Значна частина 108 років
екзопланет має значно видовжені еліптичні орбіти з ексцентриси-
тетом до 0,5–0,6 (у Сонячній системі ексцентриситет планетних
орбіт не перевищує 0,2). Частина планет-гігантів — «гарячі юпі-
тери» — обертається по дуже близьких до зорі колових орбітах. Рис. 20.1. Формування Сонячної системи як приклад утворення планетних
Відкрито планетну систему в тісній подвійній зоряній системі, що систем
складається з карликів класів К і М у 1,5–2 а. о. один від одного;
планета-гігант обертається навколо центра мас системи на відста- Газопиловий диск навколо зорі, що формується, дуже швидко
ні 5–7 а. о. Нейтронна зоря-пульсар РВ8 1257+12 у сузір’ї Діви «сплющується» під дією сил гравітації й відцентрової сили, спря-
має 4 планети. Ніщо земне не прожило б і секунди у вічній пітьмі мованих до найбільш густої частини диска в площині його обертан-
під потоками радіації, що омивають поверхні цих планет 160 ра- ня. Через кілька сотень тисяч років диск має масу близько 0,1 М¤ ,
зів за секунду. розміри — від 0,2 до 50–70 а. о. і товщину близько 0,001 діаметра.
Розміри пилових частинок збільшуються в результаті злипання У разі збільшення розмірів планетезималей понад 2000 км про-
до 10 мкм; їхні орбіти стають майже коловими. Акустичні удар- топланетний диск перетворюється на газопилове кільце, що стончу-
ні хвилі, що поширюються в хмарі під час стиску протозоряного ється із часом і внутрішня границя якого розділяє зону сформованих
згустку речовини й загоряння молодої зорі, сприяють виникненню планет від зони, у якій процес планетоутворення ще не завершився.
неоднорідностей у диску. Турбулентні вихори прискорюють рух Протягом декількох мільйонів років у швидко стискувальному
частинок і ведуть до виникнення декількох газопилових стовщень протопланетному диску, що поступово дрібнішає, можуть сформу-
(ущільнень) — «кілець стиску», що розпадаються потім на дрібніші. ватися кілька гігантських протопланет. Сила їхнього тяжіння разом
Ефект кільцевого стиску не залежить від початкової маси й розмірів із збурювальним впливом спіральних хвиль густини помітно змінює
диска й виникає під час формування будь-яких планетних систем. характеристики руху протопланет і залишків речовини протопла-
Усередині кілець у результаті внутрішніх динамічних проце- нетного диска. У результаті гальмування внаслідок тертя у речовині
сів формуються численні первісні газопилові згущення. Великі протопланетної хмари й резонансної взаємодії зі спіральними хвиля-
частинки приєднують до себе дрібні, виникають густі згустки про- ми густини вони втрачають свою механічну енергію, розігріваються
топланетної речовини — планетезималі — зародки планетних тіл й зближаються із зорею, що формується. Взаємні збурювання руху
масами до 6 ⋅1027 кг і розмірами понад 1–100 км, що повільно стис- ведуть до збільшення ексцентриситетів орбіт планетних тіл: частина
куються під дією свого тяжіння. протопланет починає обертатися по сильно видовжених еліптичних
Розпад газопилового диска з утворенням «кілець стиску» і по- орбітах, а частина набуває параболічних або навіть гіперболічних ор-
дальшим формуванням планетезималей відбувається швидше, ніж біт й назавжди залишає планетну систему. Найбільші шанси вцілі-
за 106 років. На утворення планетних тіл витрачається не більше ти мають протопланети, що обертаються по колових орбітах в «зоні
10–20 % речовини протопланетного диска: основна маса космічно- прозорості» у безпосередній близькості від молодої зорі.
го пилу й газу розсіюється в міжзоряному просторі. Під час «акумуляції» планетезималей механічна енергія речо-
Швидкість і напрям еволюції протопланетної хмари залежить вини, що на них падає, перетворюється в теплову: протопланетне
від її маси. Раннє формування масивних планетезималей веде тіло розігрівається, і за температури понад 1500 К у центрі тіл по-
до нестійкості протопланетного диска, прискорює його еволюцію. чинається виділення газів. Гравітаційний стиск збільшує темпера-
Приливна взаємодія планетезималей обумовлює розподіл мас й ор- туру в надрах тіл до декількох тисяч кельвін. Розігріву протопланет
біт майбутніх планет. сприяє потужне ударне бомбардування: між їхніми орбітами обер-
Під час руху навколо новонародженої зорі планетезималі ство- таються мільярди дрібних і найдрібніших планетезималей і згуст-
рюють у просторі протопланетного диска спіральні хвилі стиску ків речовини. У надрах протопланет, що формуються, починають-
й «акумулюють» (збирають) з нього речовину. Їхня маса й розміри ся процеси диференціації (поділу) планетних оболонок і дегазації:
збільшуються до цілковитого виснаження протопланетного диска, важкі компоненти й сполуки опускаються вниз, до центра планети,
поки вся речовина з навколишнього простору не випаде на їхню по- а легкі піднімаються угору, до поверхні. Тиск, густина і температу-
верхню. ра речовини біля центрів планет значно підвищуються, й речовина
У навколозоряному просторі густина речовини протопланетної якісно змінюється: утворюються оболонки планет — первинне ядро
хмари зменшується набагато швидше, ніж на її периферії: магніт- й мантія, у розплавлених надрах генерується магнітне поле, енер-
не поле обертової зорі захоплює розпечену газопилову «суміш», гія, що виділяється під час розшарування, гравітаційного стиску
речовина частково акреціює уздовж магнітно-силових ліній на по- й розпаду радіоактивних елементів, шляхом конвекції переноситься
верхню зорі, а частково «виштовхується» геть від неї, чому сприяє до поверхні планет. Легкі речовини, спливаючи на поверхню, утво-
тиск електромагнітного випромінювання й потоків елементарних рюють первинні кору (літосферу), гідросферу й атмосферу планети.
частинок зоряного вітру. Навколо зорі на відстані десятків її раді- Так утворюються планетні тіла, подальша еволюція яких зале-
усів утворюється майже повністю вільна від речовини «зона прозо- жить від їхньої маси й відстані до центрального світила (зорі або
рості». планети).
Так, імовірно, сформувалася більшість відомих зараз планет- «вимітали» речовину з найближчих околиць Сонця, утворюючи
них систем. «зону прозорості». Передовсім видалялися легкі хімічні елемен-
Протопланетні диски, що формуються, спостерігаються в інф- ти — водень і гелій, концентрація яких поступово зміщувалася
рачервоному діапазоні навколо декількох сотень молодих зір. до границь Сонячної системи, спричиняючи розбіжності в хіміч-
У Веги, Ліри, внутрішній діаметр диска становить 44 а. о. за зо- ному складі планет земної групи й планет-гігантів. Зона фор-
внішнього діаметра 490 а. о. Окремі дані вказують на існування мування землеподібних планет очистилася від первинного газу
принаймні однієї вдвічі масивнішої за Юпітер планети-гіганта, набагато раніше, ніж планетезималі «набрали» половину своєї
що вже сформувалася, на відстані 54 а. о. від зорі. У Фомальгаут, остаточної маси. Сфероїдальні частинки-хондри з тугоплавкої
α Південної Риби, внутрішній діаметр диска становить 51 а. о. силікатної речовини й пил під дією сил гравітації й електроста-
за зовнішнього діаметра 900 а. о. Планети сформувалися також тичного притягання почали зближатися й злипатися, утворюю-
у зір d Живописця й ε Ерідана — у протопланетному диску діаме- чи згустки хондритної речовини. Вони концентрувалися в пло-
тром 0,8/580 а. о. на відстані 60 а. о. від зорі (маса планети близько щині газопилового диска й внаслідок тертя по спіралі поступово
0,32 маси Юпітера). У центрі планетної системи NGC об’єкта 2071 зближалися із Сонцем. Приєднуючи до себе дрібні згустки й час-
(1300 св. років від Землі), яка формується, спостерігається прото- тинки пилу, вони збільшувалися до кілометрових розмірів і ста-
зоря масою близько 1 М¤ , навколо якої обертається протопланет- вали планетезималями. Імовірність взаємодії численних пла-
ний диск розмірами близько 30 а. о. і масою 0,01 М¤ , у надрах яко- нетезималей між собою була висока (1 зіткнення в 1000 років);
го почалося утворення планетезималей. за невеликої взаємної швидкості вони поєднувалися, за висо-
Через розбіжності у первісній будові й складі, масштабах кої — руйнувалися на фрагменти, що швидко входили до складу
й особливостях турбулентних рухів речовини усередині протопла- інших планетезималей. Упродовж 20 тис. років у протопланет-
нетного диска цієї маси можуть утворитися планетні системи з різ- ному диску утворилися сотні об’єктів розміром з Місяць; за на-
ною кількістю планет, що мають різні маси й закони міжпланетних ступні 10 млн років найбільші з них досягли розмірів Землі. По-
відстаней. дальшому збільшенню маси, розігріву, первинній диференціації
надр і подальшій еволюції планет сприяло інтенсивне ударне
3. Космологія Сонячної системи бомбардування: загальна маса речовини між орбітами протоВе-
Стиск протосонячної хмари масою близько 10 М¤ і подальше нери й протоМарса досягала 0,01 М¤ .
відділення протопланетного диска могло бути спричинене ударною Утворення планет-гігантів відбувалося в «холодній зоні» про-
хвилею під час спалаху наднової на відстані сотні світлових років топланетного диска на відстані від 4 до 40 а. о. від Сонця, де темпе-
від туманності. Вибух призвів до внесення до її складу ізотопів ратура речовини туманності зменшувалася до 10–20 К у 10–20 а. о.
важких хімічних елементів — урану й торію. Початкова маса про- від Сонця. Частинок воднево-гелієвих «сніжинок» і водяного льоду
тозоряного диска становила 0,01–0,1 М¤ . в цій області було в десятки разів більше, ніж порошин. Процес пла-
Температура в центральній площині протопланетного диска нетоутворення, імовірно, відбувався у два етапи. Спочатку утвори-
Сонячної системи зменшувалася залежно від того, наскільки збіль- лися тверді ядра: у Юпітера за 30 млн років, у Сатурна за 200 млн
шувалася відстань від Сонця. Особливо сильно нагрівалася най- років, в Урана й Нептуна за 1 млрд років, після чого на ядра почав
ближча до зорі «гаряча» зона хмари: на відстані в 1 а. о. температу- випадати (акреціювати) газ з навколишнього простору, що трива-
ра становила 300–400 К. ло від 1 до 10 млн років. При цьому температура зовнішніх шарів
Процес утворення планет земної групи в «гарячій зоні» прото- Юпітера досягала 5000 К, а Сатурна — 2000 К, що й визначило
планетної хмари на відстані від 0,3 до 2,5–3 а. о. від Сонця тривав силікатний склад їхніх найближчих супутників. Низький вміст
близько 100 млн років. водню й гелію в атмосферах Урана й Нептуна пояснюється тим, що
Обертання магнітного поля молодого Сонця, світлове випро- до моменту завершення першого етапу їх формування сонячний ві-
мінювання й потоки елементарних частинок сонячного вітру тер зумів «вимести» ці гази за межі Сонячної системи.
Дехто з учених припускає, що утворення планет-гігантів зі згуст- Своєрідність характеристик руху планет: різний нахил осі
ків речовини протозоряної туманності почалося ще в епоху форму- обертання до площини екліптики (в Урана під кутом 97°55′), різ-
вання протосонця. Також існує гіпотеза про те, що початкові етапи ні періоди осьового обертання (у Венери — зворотне обертання на-
формування Урана й Нептуна відбувалися значно ближче до Сонця, вколо своєї осі), можливо, обумовлено приливними взаємодіями
а орбіти їхніх планетезималей змінилися в результаті збурювальної планетезималей й (або) численними прямими й фронтальними зі-
взаємодії із праЮпитером, праСатурном й іншими планетезима- ткненнями великих планетезималей із дрібними на останніх стаді-
лями, частина яких при цьому покинула межі Сонячної системи, ях утворення з речовини протопланетного диска.
а інші стали супутниками планет-гігантів (Тритон, Феба й ін.) або Стійкість і майже колова форма орбіт більшості планет Соняч-
зіштовхнулася з ними. Найбільші супутники й системи кілець орі- ної системи, імовірно, обумовлені стабілізувальним впливом тя-
єнтовно сформувалися в акреційному диску планет-гігантів. жіння Сонця і Юпітера: наймасивніша планета обертається в 5 а. о.
У проміжку між «гарячою» й «холодною» зонами протопла- від Сонця по орбіті з малим ексцентриситетом (0,04).
нетної хмари з речовини загальною масою до 8 ⋅1024 кг утворилося
кілька десятків планетезималей розмірами понад 1000 км. Най-
1. Чи вдалося вченим встановити планетні системи біля інших
більш великі мали розміри до 8000 км, у їхніх надрах відбували-
зір?
ся процеси часткової диференціації речовини з утворенням заліз-
2. Чи існують, на твій погляд, закономірності утворення планет-
ного (залізокам’яного) ядра. Всі вони мали дуже нестійкі орбіти, них систем?
що піддавалися збурювальному впливу Юпітера. У результаті 3. Знайдіть інформацію про гіпотези щодо виникнення Сонячної
гравітаційної взаємодії й зіткнень між собою й більш дрібними системи.
планетезималями протягом першого мільярда років існування
Сонячної системи частина цих тіл покинула її межі. Решта зміни- Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
ла характеристики своїх орбіт й (або) піддалася дробленню й руй- 1. Які тіла входять до складу Сонячної системи?
нуванню на дрібні осколки, що утворили пояс астероїдів. Частина 2. Опишіть можливі варіанти утворення Сонячної системи.
астероїдів утворилася шляхом злипання дрібних планетезималей 3. Які існують закономірності формування планетних систем?
під час їх взаємодії (зіткнень), що вело до їх ущільнення; за раху-
нок радіоактивного розпаду елементів (в основному ізотопу 26 Al )
їхні надра розігрівалися. Надалі зіткнення призвели до руйнуван- Закономірності формування планетної системи
ня й дроблення батьківських тіл. Внаслідок збурювань із боку 1. Основна маса планетної системи міститься в центральній зорі.
планет-гігантів їхні орбіти постійно змінювалися; у цей час у по- 2. Відстань між зорею й планетами, між планетними тілами та їх-
ясі астероїдів залишилася лише 1/2000 частина початкової речо- німи супутниками обумовлена основними фізико-хімічними
вини. Дрібні реліктові планетезималі могли зберегтися до нашого характеристиками, початковим розподілом маси, масштабами
часу. й особливостями турбулентних рухів речовини усередині про-
Кометні ядра й кентаври утворилися аналогічним шляхом топланетного диска, збурювальними взаємодіями протопла-
в «холодній» зоні протопланетної хмари на відстані до 50 а. о. нет, що формуються, й описуються певним законом.
від Сонця, де вціліла величезна кількість дрібних і найдрібні- 3. Орбіти планетних тіл й їхніх супутників еліптичні й лежать
ших планетезималей: так виникли кометні пояси меж орбітами в одній площині (за винятком орбіт дрібних метеороїдів).
планет-гігантів. Значну частину кометних ядер було «викинуто» 4. Майже всі планетні тіла обертаються навколо своєї осі й навко-
гравітаційними збурюваннями планет-гігантів, що формувалися, ло центральної зорі в напрямі її осьового обертання — обертан-
на околиці Сонячної системи й частково у міжзоряний простір: так ня протозоряної хмари внаслідок статистичного усереднення
утворилися пояс Койпера, сферична хмара Хіллса, що оточує Со- моменту імпульсу всіх частинок протозоряної хмари, що утво-
нячну систему, й квазісферична хмара Оорта. рили планетні тіла й зорю.
262 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 21/ІV–1. «Визначення відстаней до зір...» 263
5. Відповідно до сучасних теорій зореутворення практично всі Урок 21/ІV–1

одиночні повільнообертові зорі спектральних класів F5–М9 ма- Тема. Визначення відстаней до зір. Хімічний склад зоряної речовини. Температу-
сою менше від 10 М¤ повинні мати планетні системи. ри, світності, розміри, маси, густини зір. Взаємозв’язок між розміром, тем-
6. Планетні системи повинні бути в 30–50 % зір Галактики, тобто пературою та абсолютною зоряною величиною
Цілі:
у 30 ⋅109 – 50 ⋅109 зір! Однак внаслідок низької власної світнос- • навчальна: ознайомити учнів з новим типом небесних об’єктів — зоря-
ті й близькості до своїх центральних світил планетні системи ми, показати залежність спектральної класифікації зір від їх температури,
являють собою досить складний об’єкт для астрономічних спо- взаємозв’язок між розмірами, температурою та абсолютною зоряною ве-
стережень. личиною; ввести поняття річного паралаксу й дати визначення відстаней
до зір за допомогою річного паралаксу;
•• Походження й розвиток космічних об’єктів вивчає окремий • розвивальна: продовжити ознайомлення з навколишнім Всесвітом та його
розділ астрономії — наука космогонія. найпоширенішими об’єктами — зорями, показати, яким чином, аналізую-
чи діаграми «Спектр — світність», «Маса — світність» вчені визначають всі
V. Домашнє завдання фізичні характеристики зір;
Читати § 17. • виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів під час ви-
вчення матеріалу про зорі, їх природу та основні характеристики; на осно-
ві розкриття фундаментальних природних закономірностей (причинового
взаємозв’язку й взаємозумовленості явищ і процесів, переходу кількісних
змін у якісні, єдності й взаємодії протилежностей) і філософських поло-
жень про матеріальну єдність і пізнаванність світу під час викладу астро-
номічного матеріалу про зорі й основні закономірності у світі зір.
Нові поняття: зоря, класи зір, спектральні класи зір, річний паралакс.
• Учні повинні мати уявлення про: методи, за допомогою яких визначають
фізичні характеристики зір та відстані до них.
• Учні повинні знати: ознаки фундаментального астрономічного поняття
«зоря» як окремого типу космічних тіл, класи зір, які було виділено на осно-
ві їхніх головних фізичних характеристик.
• Учні повинні вміти: визначати відстані до зір за їх річним паралаксом,
розв’язувати задачі на взаємозв’язок між розміром, температурою та абсо-
лютною зоряною величиною.
• Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, географія, література, історія.
1) Діаграма Герцшпрунга–Рессела.
2) Схеми внутрішньої будови зір.
3) Схеми термоядерних реакцій у надрах зір.
4) Фотографії різних зір.
5) Таблиці. Порівняльні розміри зір.
Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Звичай-
ні зорі».
Наочне
Метод
Час Зміст роботи приладдя,
навчання
ТЗН
вання діяльності учнів, забезпечення їхньої за-
гальної готовності, забезпечення своєчасного
Наочне III. Актуалізація опорних знань учнів

Метод
Час Зміст роботи приладдя, 1. Які методи вивчення віддалених об’єктів ви знаєте?
навчання
ТЗН 2. Які фізичні характеристики небесних тіл можна визначити
1 хв Фронтальне Актуалізація знань учнів за допомогою метода спектрального аналізу?
опитування
3. Як у геометрії можна визначити відстань до віддалених об’єктів?
25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презента- 4. Назвіть природні небесні тіла, природу яких вивчає астроно-
1) Зорі. Основні фізичні характеристики зір. ція, таблиці
2) Визначення відстаней до зір. мія. Що вам відомо про зорі?
3) Основні характеристики зір.
• Хімічний склад. IV. Пояснення нового матеріалу
• Хімічний склад та еволюція Всесвіту. 1. Зорі. Основні характеристики зір
• Температури, світності, розміри, маси, гус-
тини зір Зорі — просторово відокремлені, гравітаційно зв’язані, не-
15 хв Робота Закріплення нового матеріалу прозорі для випромінювання маси речовини в інтервалі від 1029
в групах Розв’язування задач до 1032 кг (0,005–100 М¤ ), у надрах яких у значних масштабах
2 хв Підбиття підсумків уроку відбувалися, відбуваються або відбуватимуться термоядерні реак-
1 хв Домашнє завдання ції з перетворення водню в гелій.
Читати § 21 (пп.1, 2), вивчити формули 1. Зорі — окремий самостійний тип космічних тіл, що якісно від-
різняються від інших космічних об’єктів.
2. Зорі — один із найпоширеніших (можливо, найпоширеніший)
Хід уроку
тип космічних тіл.
I. Організаційний момент 3. Зорі містять у собі до 90 % видимої речовини в тій частині Всес-
II. Мотивація навчальної діяльності віту, у якій ми живемо і яка доступна для досліджень.
Учитель зачитує уривок: 4. Всі основні характеристики зір (розміри, світність, енергетика,
…Сириус, дерзкий сапфир, синим горящий огнем, час «життя» і кінцеві етапи еволюції) взаємозалежні й обумов-
Альдебарана рубин, алмазная цепь Ориона лені значенням маси зір.
И уходящий в моря призрак сребристый — Арго. 5. Зорі майже цілком складаються з водню (70–80 %) і гелію (20–30 %);
Ці рядки Івана Бунін присвятив зорям. частка всіх інших хімічних елементів становить від 0,1 до 4 %.
Картина зоряного неба постійно вражає нас своєю величчю і кра- 6. У надрах зір відбуваються термоядерні реакції.
сою. Сенека, один із грецьких мудреців, якось зауважив: «Якби 7. Існування зір обумовлено рівновагою сил тяжіння й променево-
на Землі було тільки одне місце, звідки видно зоряне небо, то до ньо- го (газового) тиску.
го з усіх кінців йшли б натовпи людей, які мріяли побачити це диво». 8. Закони фізики дозволяють обчислювати всі основні фізичні
Після оголошення цілей та задач уроку учням пропоновано характеристики зір, спираючись на результати астрономічних
дати відповіді на запитання з тем, отриманих ними раніше на уро- спостережень.
ках природознавства, фізики й астрономії, про природу Сонця. 9. Основним, найбільш продуктивним методом дослідження зір
У ході опитування учням обов’язково слід нагадати про основні ме- є спектральний аналіз їх випромінювання.
тоди астрономічних досліджень (кутомірних, фотометричних, фо-
2. Визначення відстаней до зір
тографічних й особливо спектральних) і формули, що дозволяють
обчислювати основні фізичні характеристики космічних об’єктів Метод річного паралаксу
(космічні відстані, абсолютну зоряну величину, світність, масу, Річним паралаксом назвемо кут, під яким зі світила видно пер-
розміри тощо) на основі результатів вищезгаданих спостережень пендикулярний до променя зору радіус земної орбіти. Позначимо
(тема «Методи астрономічних досліджень»). річний паралакс через π , астрономічну одиницю — через α.
M явлено особливості, які вказують на їх абсолютні зоряні величи-

ни (найчастіше — посилення ліній іонізованих атомів відповідно
до збільшення світності зір).
D π
D′ 3. Основні характеристики зір
З
Хімічний склад зоряної речовини
а Життя зорі залежить від хімічного складу речовини. Історія
С
вивчення хімічного складу зір починається з середини XIX ст. Ще
1835 р. французький філософ Огюст Конт писав, що хімічний склад
Рис. 21.1
зір назавжди залишиться для нас таємницею. Але незабаром було
Якщо зоря M перебуває в полюсі екліптики (рис. 21.1) і D — її застосовано метод спектрального аналізу, який дозволяє дізна-
відстань до Землі, а D1 — відстань до Сонця, то ці відстані пов’язані тися, з чого складаються не тільки Сонце та близькі зорі, а й най-
з річним паралаксом відношеннями: віддаленіші галактики і квазари. На зорях не виявлено жодного
α α невідомого хімічного елемента. Єдиний елемент — гелій — було
D= ; D1 = . відкрито спочатку на Сонці і лише потім на Землі. Найбільше в зо-
sin π tg π
рях міститься водню. Приблизно втричі менше в них гелію. Що-
В астрономії використовують спеціальну одиницю відстані
правда, кажучи про хімічний склад зір, найчастіше мають на увазі
до зір — парсек (пк). Зоря, яка перебуває на відстані 1 пк, має пара-
вміст елементів, важчих від гелію. Частка важких елементів неве-
лакс, що дорівнює 1′′ . Згідно з формулою (1), 1 пк = 206265 а. о.=
лика (близько 2 %), але вони, за висловом американського астрофі-
= 3 ⋅1016 м .
зика Девіда Грея, мов дрібка солі в тарілці супу, надають особливо-
Крім цього, використовують ще одну спеціальну одиницю
го смаку роботі дослідника зір. Від їх кількості залежать і розмір,
відстані — світловий рік. Він дорівнює відстані, яку світло долає
і температура, і світність зорі.
протягом року, і становить 0,307 пк, або 9, 46 ⋅1015м . Найближча
Після водню і гелію в зорях найбільш поширені ті самі елемен-
до Сонячної системи зоря — червоний карлик 12-ї зоряної вели-
ти, які входять до хімічного складу Землі: кисень, вуглець, азот,
чини Проксима Центавра — має паралакс 0,762′′ , тобто відстань
залізо та ін. Хімічний склад у зір різного віку виявився різним.
до неї становить 1,3 пк (або 4,3 світового року).
У найстаріших зір частка елементів, важчих від гелію, значно мен-
Фотометричний метод визначення відстані ше, ніж на Сонці. У деяких зорях вміст заліза менше від сонячно-
Освітленість, створювана однаковими за потужністю джере- го в сотні і тисячі разів. А от зір, де цих елементів було б більше,
лами світла, обернено пропорційна квадратам відстані до них. Це ніж на Сонці, порівняно небагато. Ці зорі (багато з них подвійні),
означає, що видимий блиск однакових світил (тобто освітленість, як правило, є незвичайними і за іншими параметрами: температу-
створювана на Землі в одиничній площадці, перпендикулярній рою, напруженістю магнітного поля, швидкістю обертання. Деякі
до променів світла) може правити за міру відстані до них. Виражен- зорі виділяються за умістом якого-небудь одного елемента або гру-
ня освітленості в зоряних величинах ( m — видима, M — абсолют- пи елементів. Такі, наприклад, барієві або ртутно-марганцові зорі.
на зоряна величина) підводить до основної формули фотометричної Причини подібних аномалій поки малозрозумілі.
відстані — rф (пк): Хімічний склад — один із фундаментальних параметрів зорі,
lg rф = 0,2(m − M ) + 1 від якого залежать її будова і спектр випромінювання. Вивчення
хімічного складу зір дозволяє розв’язати загальнонаукові пробле-
Основним способом оцінювання абсолютної величин зір є спек- ми, такі як походження хімічних елементів, еволюція зір, похо-
тральний: у спектрах зір одного і того ж спектрального класу ви- дження і розвиток Всесвіту.
4. Хімічний склад та еволюція Всесвіту порядків менше від сучасних спостережуваних значень. Звідси
Результати спектрального аналізу дозволяють відтворити кар- треба зробити висновок, що тільки близько 1/10 маси належало
тину походження елементів, еволюції в космосі й уточнити деякі звичайній речовини, а інша мала б перебувати в якійсь екзотич-
фундаментальні величини, важливі для розуміння еволюції Всес- ній формі, наприклад у вигляді слабковзаємодіючих частинок
віту загалом. типу нейтрино. Це співвідношення має зберегтися до цієї епохи.
Вивчення маломасивних зір, що сформувалися на різних ета- 3. Вихід первинного Не за відомої величини r0 залежить від того,
пах життя Галактики, еволюція яких протікає повільно, дозволяє скільки існує типів нейтрино. Якщо припустити, що їх більше
побудувати емпіричні залежності вмісту елементів від часу. Порів- чотирьох, то бачимо, що вміст Не у Всесвіті виявляється менше
няння їх із теоретично передбаченими — це чудова перевірка і те- від первинного, що пояснити неможливо. Як бачимо, зоряна
орії зоряної еволюції, і ядерної фізики, і космологічних моделей спектроскопія допомагає встановити таку фундаментальну ха-
Всесвіту. Наведемо кілька прикладів. рактеристику природи, як число типів нейтрино.
1. Другим за поширеністю елементом в космосі є гелій. Його вміст 4. Описана схема походження елементів у загальному підтвер-
практично однаковий в найбільш старих зорях Галактики джується даними спостережень, хоча залишаються проблеми,
(22 % загальної маси речовини), на Сонці (26,8 %) і в міжзоря- які вимагають подальшого вивчення. Досі не виявлені об’єкти,
ному середовищі (23–30 %) і збігається з виходом первинного хімічний склад яких збігався б із первинним, тобто об’єкти, що
гелію при Великому Вибуху. Це, з одного боку, підтверджує складаються тільки з Н і Не. У найстаріших зорях Галактики
сучасні уявлення про зоряну еволюцію, тому що хоча гелій вміст металів на три-чотири порядки нижче від сучасного, але
постійно утворюється під час горіння водню в надрах зір, але не нульовий. У квазарах, які вважаються зародками галактик
далі він або повністю згоряє, перетворюючись на більш важкі і які утворилися незабаром після початку розширення Всесві-
елементи, або у вигляді гелієвих карликів залишається в за- ту, вже є вуглець, азот та інші елементи, та їх вміст близький
консервованому стані і не бере участь у кругообігу речовини. до сучасних у нашій Галактиці!
З іншого боку, це підтвердження моделі Всесвіту.
2. Розширення Всесвіту підтверджується спостережними факта- 5. Температури, світності, розміри, маси, густини
ми, але чи буде воно тривати нескінченно відповідно до моде- зір. Взаємозв’язок між розміром, температурою
лі відкритого Всесвіту, чи зміниться стисканням, як пророкує та абсолютною зоряною величиною
модель закритої Всесвіту? Це залежить від сучасної середньої Поверхнева температура зорі — температура чорного тіла, яке
густини речовини в космосі. Якщо вона менше або дорівнює має світність зорі. На сьогодні поверхнева температура зір вимірю-
критичній ρ0 = 10−26 кг/м3 , то Всесвіт відкрито. За сучасними ється методами спектрального аналізу. Межі поверхневої темпера-
уявленнями, його частина, що спостерігається, повинна бути тури зір значні. Існують дуже холодні зорі, температура поверхні
плоскою, а значить, повинна збігатися з ρ0 ? Прямі вимірю- яких близько 2000 К і навіть менше, і дуже гарячі зорі, у яких тем-
вання дають ∼ ρ ≈ 0,005ρ0 , але ця величина визначається масою пература доходить до 50000 К. Поверхнева температура Сонця до-
тільки випромінювальної речовини. На існування темної, або рівнює 5760 К. Холодні зорі випромінюють переважно у червоній
прихованої, маси, що перевищує приблизно в 10 разів масу та інфрачервоній областях спектра, наприклад Бетельгейзе — α
видимої речовини, вказує вивчення скупчень галактик. Вияв- Оріона, m Цефея. Гарячі зорі випромінюють в основному у види-
ляється, природу прихованої маси можна зрозуміти шляхом мій та ультрафіолетовій областях спектра, наприклад Вега — α
аналізу вмісту дейтерію у Всесвіті. Вихід первинного дейтерію Ліри, ядра планетарних туманностей. Непрямою характеристикою
чутливий до густини звичайної речовини, протонів, нейтронів розподілу енергії в спектрі зорі є її колір, холодні зорі видаються
і електронів: чим вона вища, тим менше утворюється дейтерію. червонуватими, а гарячі виявляються білими або блакитними.
Якби в епоху синтезу вся речовина була звичайною і її густина За спектром космічних тіл можна визначити їх температуру —
відповідала критичній, то дейтерію мало утворитися на шість згідно із законом Вина: довжина хвилі, на яку припадає максимум
спектральної густини енергетичної світності, обернено пропорцій- дованих двома об’єктивами або частинами одного об’єктива зо-
на до температури тіла: ряного інтерферометра:
b λ
λ= , α=⋅ 206265′′ ,
T 1,7d
де b = 2,898 ⋅ 10−3 м ⋅ К — стала Вина. де кут виражений у секундах дуги, λ — довжина хвилі випро-
В астрономії світність — кількість випромінюваної астрономіч- мінювання (см), d — відстань у сантиметрах між центрами
ним об’єктом (зорею, галактикою і т. п.) енергії в одиницю часу. об’єктивів, за якої інтерференційні смуги в зображенні зорі пе-
Вимірюється в абсолютних одиницях (СІ — Вт; СГС — ерг/с) або рестають спостерігатися.
у відносних (наприклад, світності Сонця). Світність не залежить 3. Під час покриття зір Місяцем фотометричні спостереження да-
від відстані до об’єкта, від нього залежить тільки видима зоряна ють можливість визначити кутовий розмір зорі за характером
величина. Світність — одна з найважливіших зоряних характерис- дифракції світла на краю місячного диска. Цей метод прийнят-
тик, що дозволяє порівнювати між собою різні типи зір на діагра- ний лише для декількох яскравих зір, які затьмарює Місяць.
мах «спектр—світність», «маса—світність». Світність зорі можна 4. У разі затемнення змінних зір розміри компонентів подвійної
обчислити за формулою: системи можна визначити з аналізу кривої блиску.
L = 4πR 2σT 4 . Аналіз наявних даних показує, що розміри зір коливають-
Світність зір — кількість енергії, що випромінюється їх по- ся від розмірів, порівнянних з діаметром Сонячної системи (зорі-
верхнею за одиницю часу, залежить від швидкості виділення надгіганти), до розмірів планет (білі карлики) або навіть до декіль-
енергії і визначається законами теплопровідності, розмірами кох кілометрів (нейтронні зорі). На головній послідовності зорі
і температурою поверхні зорі. Різниця у світності може досягати мають тим більші розміри, чим більше їх маси або Te . У процесі
250 000 000 000 разів! Зорі великої світності називають зорями- еволюції зорі неодноразово зростають, коли перетворюються в чер-
гігантами, зорі малої світності — зорями-карликами. Найбільшу воні гіганти або надгіганти. На кінцевій стадії еволюції розміри зір
світність має блакитний надгігант — зоря Пістолет у сузір’ї Стріль- різко зменшуються (білі карлики, нейтронні зорі, чорні діри).
ця — 10 000 000 L ! Світність червоного карлика Проксіми Центав- У наведений нижче список включені деякі найбільші за розмі-
ра — близько 0,000055 L . ром відомі зорі. Як одиницю радіуса зорі використано екваторіаль-
ний радіус Сонця — 695 500 км.
Відстані до зір такі великі, що жодні астрономічні інструменти
не дають можливості спостерігати безпосередньо їх диски. Лише Зоря
у деяких зір кутові розміри диска перевищують роздільну здат- Радіус, R
№ Назва
ність великих телескопів, що дає можливість через фотографуван- 1 VY Великого Пса 1800–2100
ня з дуже короткими експозиціями «відновити» зображення зорі. 2 VV Цефея A 1600–1900
Для визначення радіуса зір використовують такі методи:
3 µ Цефея («гранатова зоря» Гершеля) 1420
1. За відомої світності зорі L та її ефективної температурі Te раді- 4 Антарес ( α Скорпіона) 700
ус зорі визначають у припущенні, що її випромінювання близь- 5 Бетельгейзе ( α Оріона) 650 (800)
ке до випромінювання абсолютно чорного тіла: 6 Мира A ( ο Кита) 400
Денеб ( α Лебедя)
12
 L  7 220
R = Te−2  ,
 4πσ  8 Ригель ( β Оріона) 70
де σ — стала Стефана–Больцмана. 9 Мірфак ( α Персея) 60
10 Альдебаран ( α Тільця) 43
2. Кутовий радіус α зорі знаходять з інтерференційної картини,
яку отримують в результаті перекриття зображень зорі, побу- 11 Кохаб ( β Малої Ведмедиці) 41
За світністю зір можна визначити їхні розміри та маси: Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
4 2 1. Річний паралакс зорі дорівнює 0,5′ . Чому дорівнює відстань
L∗  T∗   R∗  L* ⋅ T4 до зорі (у парсеках)?
= ⋅ , R∗ = ,
L  T   R  L ⋅ T*4 а) 0,5 пк; б) 2 пк; в) 4 пк; г) 3,26 пк;
д) визначити неможливо.
R = 695 300 000 м , M = 1,989 ⋅1030 кг , T = 5770 К 2. Блиск зорі 6-ї величини порівняно із блиском зорі 1-ї величи-
4
ни: а) у 100 разів більше; б) у 100 разів менше; в) у 5 разів біль-
L∗  М∗  L ше; г) у 5 разів менше; д) визначити неможливо.
≈ , М∗ = М 4 ∗ .
L  М  L 3. Абсолютна зоряна величина дорівнює видимій, якщо зоря роз-
ташована на відстані:
Середні густини зір змінюються в інтервалі від 10−6 до
а) 1 пк; б) 2 пк; в) 10 пк; г) 100 пк;
1014 г/см3 — у 1020 разів!
д) 10 світлових років.
Взаємозв’язок між розміром, температурою та абсолютною 4. Ефективна температура зір з однаковими радіусами відрізня-
зоряною величиною ється в 2 рази. Яким буде співвідношення їхніх болометричних
Формула Погсона пов’язує блиск світил з їх зоряними величи- світностей?
нами: а) 0,5; б) 4; в) 16; г) 0,04;
 L  д) 625.
lg   = 0,4 ⋅ (4,77 − M ) , 6. Напишіть такі типи спектральних ліній у порядку їхньої появи
 L  у разі зменшення температури зорі: а) дуже сильні лінії водню;
 L  б) іонізований гелій; в) смуги молекул титану; г) нейтральний
lg  = −2 lg π ′′ − 0,4m − 0,1 + 0,4 A (r ) .
 L⊕  гелій; д) нейтральні метали; е) іонізовані метали.
(Відповідь: б; г; а; е; д; в.)
Таким чином, визначивши абсолютну зоряну величину, можна 7. Доберіть для перерахованих нижче зоряних характеристик ті,
визначити світність, розміри та масу зорі. які можуть бути отримані під час такого аналізу їхніх спектрів:
а) допплерівський зсув;
V. Закріплення нового матеріалу б) спектральний клас;
1. Визначте температуру зорі, максимум випромінювання якої в) форма ліній;
припадає на область спектра близько: а) λ = 45 мкм; б) λ = г) характеристики ліній.
= 30 мкм. 1. Хімічний склад.
2. Чому дорівнюють розміри й маса зорі, якщо: 1) її темпе- 2. Температура.
ратура Т = 104 К , а світність L = 1500 L ; 2) Т = 3000 К 3. Променева швидкість.
і L = 600L ; 3) Т = 6000 К , L = 1, 5L ? 4. Густина газу, осьове обертання, магнітне поле.
3. У скільки разів зоря Регул А ( α Лева) посилає до нас більше (Відповідь: I в; II б; III а; IV г.)
світла, ніж другий компонент цієї подвійної зоряної системи 8. Чи можна за спектром зорі визначити характеристики її: а) ко-
Регул В, якщо їхні зоряні величини відповідно дорівнюють: рони; б) хромосфери; в) фотосфери; г) зони конвекції; д) зони
m1 = 1,34 і m2 = 7,64 ? (Відповідь: у 331 раз.) променистого переносу; е) зони термоядерних реакцій?
4. Розміри зір однакові; світність першої — 40L , другої — 100L ,
третьої — 70L . Яка із зір має найбільшу температуру? Що ми дізналися на уроці
5. Як збільшилася б світність Сонця, якби його маса збільшилася 1. Зорі — просторово відокремлені, гравітаційно зв’язані, непро-
в 5 разів? Чи стало б Сонце від цього більш довговічним? зорі для випромінювання маси речовини в інтервалі від 1029
274 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 22/ІV–2. «Спектральна класифікація зір...» 275
до 1032 кг (0,005–100 M ), у надрах яких у значних масштабах Урок 22/ІV–2

відбувалися, відбуваються або відбуватимуться термоядерні Тема. Спектральна класифікація зір. Діаграма Герцшпрунга–Рессела. Джерела
реакції з перетворення водню в гелій. енергії зір. Температура у надрах зір. Внутрішня будова зір
Цілі:
2. Зоря, яка перебуває на відстані 1 пк, має паралакс, рівний 1′′ . • навчальна: продовжити вивчення небесних об’єктів — зір, ввести поняття
1 пк = 206 265 а. о. = 3 ⋅1016 м . спектральної класифікації та показати залежність спектральної класифі-
3. Визначення відстані до зорі фотометричним методом кації зір від їх температури, взаємозв’язок між розмірами, температурою
lg rф = 0,2(m − M ) + 1. та абсолютною зоряною величиною; навчити учнів визначати світність,
температуру, розмір зорі тощо за допомогою діаграми Герцшпрунга—Рес-
4. Хімічний склад — один із фундаментальних параметрів зорі, села; розглянути питання, яким чином визначають температуру в надрах
від якого залежать її будова і спектр випромінювання зорі. Ви- зір; розглянути природу джерела зір;
вчення хімічного складу зір дозволяє розв’язати загальнонау- • розвивальна: продовжити ознайомлення з навколишнім Всесвітом та його
кові проблеми, такі як походження хімічних елементів, еволю- найпоширенішими об’єктами — зорями, показати, яким чином, аналізую-
чи діаграми «Спектр — світність», «Маса — світність», вчені визначають всі
ція зір, походження і розвиток Всесвіту. фізичні характеристики зір;
5. За спектром космічних тіл можна визначити їх температуру • виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів під час ви-
згідно із законом Вина: довжина хвилі, на яку припадає мак- вчення матеріалу про зорі, їхньої природи та основних характеристик;
на основі розкриття фундаментальних природних закономірностей (при-
симум спектральної густини енергетичної світності, обернено
чинового взаємозв’язку й взаємозумовленості явищ і процесів, переходу
пропорційна до температури тіла: кількісних змін у якісні, єдності й взаємодії протилежностей) і філософських
b положень про матеріальну єдність і пізнаванність світу під час викладу
λ= , астрономічного матеріалу про зорі й основні закономірності у світі зір.
T
Нові поняття: зоря, класи зір, спектральні класи зір, спектральний паралакс.
де b = 2,898 ⋅ 10−3 м ⋅ К — стала Вина. • Учні повинні мати уявлення: про спектральні класи і світності; зорі з різни-
6. Розмір зір можна визначити за формулою: ми температурами.
12 • Учні повинні знати: спектральну класифікацію зір, поняття світності, спек-
 L  трального паралаксу.
R = Te−2  ,
 4πσ  • Учні повинні вміти: визначати відстані до зір за їх річним паралаксом,
розв’язувати задачі на взаємозв’язок між розміром, температурою та аб-
де σ — стала Стефана—Больцмана. солютною зоряною величиною; обґрунтовувати природу джерела зір,
7. Масу зір можна визначити за формулою: розв’язувати задачі на взаємозв’язок між розміром, температурою та абсо-
4 лютною зоряною величиною зорі.
L∗  М∗  L • Міжпредметні зв’язки: фізика, математика, географія, література, історія.
≈  , М∗ = М 4 ∗ . Демонстрації:
L  М  L
1) Діаграма Герцшпрунга–Рессела.
2) Схеми внутрішньої будови зір.
VI. Домашнє завдання 3) Схеми термоядерних реакцій у надрах зір.
Читати § 21 (пп. 1, 2), вивчити формули. 4) Фотографії різних зір.
5) Таблиці. Порівняльні розміри зір.
Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Зви-
чайні зорі».
гальної готовності, своєчасного та організова-
ного початку уроку
Метод Наочне при- На сьогодні в астрофізиці прийнято єдину класифікацію зоряних

навчання ладдя, ТЗН спектрів (див. таблицю). За особливістю спектрів: наявністю та ін-
1 хв Фронтальне Актуалізація знань учнів тенсивністю атомарних спектральних ліній і молекулярних смуг,
опитування кольором зорі і температурою її випромінювальної поверхні зорі роз-
25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презента- ділені на класи, які позначають буквами латинського алфавіту:
1) Класифікація зір за спектрами. ція, таблиці
2) Ознайомлення з найважливішими законо-
мірностями у світі зір за діаграмами
C (=R N)
«Спектр—світність». W O B A F G K M
3) Внутрішня будова зір
15 хв Робота Закріплення нового матеріалу S
в групах Виконання практичної роботи Кожен клас зір поділяється на десять підкласів (А0...А9). Спек-
2 хв Підбиття підсумків уроку тральні класи від О0 до F0 називаються «ранніми»; від F до М9 —
1 хв Домашнє завдання «пізніми». Деякі вчені відносять зорі класів R, N до класу G. Ряд
Читати § 21 (п. 3-5) зоряних характеристик позначається додатковими маленькими
літерами: у зір-гігантів перед класом ставлять літеру «g», у зір-
Хід уроку карликів — «d», у надгігантів — «с», у зір з лініями випромінюван-
ня в спектрі — буква «е», у зір з незвичайними спектрами — «р»
I. Організаційний момент і т. ін. Сучасні зоряні каталоги містять спектральні характеристи-
ки сотень тисяч зір та їх систем.
II. Актуалізація опорних знань учнів
Запис основних спектральних класів легко запам’ятати за при-
1. Як учені змогли визначити відстані до зір?
казкою, причому російською: «Вообразите, один бедный англича-
2. Які фізичні параметри зорі можна визначити за допомогою річ-
нин финики жевал, как морковь, — разве не смешно?»
ного паралакса? Наведи формули.
W — O — B — A — F— G — K — M ......... R ... N .... S
III. Пояснення нового матеріалу
1. Класифікація зір за спектрами
Клас
Темпера- Характерні спектральні
Колір Типові зорі
Під час викладу матеріалу про спектри зір слід звернути ува- тура, К лінії
гу учнів на те, що майже всі основні фізичні характеристики зір W до Блакитні Зорі типу Вольфа–Райє S Золотої
визначають на основі аналізу їх спектра. Спектральний аналіз зо- 100000 з лініями випромінювання Риби
ряного випромінювання свідчить про подібність їх складу до хіміч- у спектрі
ного складу Сонця і про відсутність невідомих на Землі хімічних O 25000– Блакитно- + z Корми,
Лінії поглинання He ,
елементів. Відмінності в зовнішньому вигляді спектрів різних кла- 35000 білі l Оріона,
сів зір свідчать про відмінності їх фізичних характеристик. Темпе- Ne , He, Mg , Si , Si +++
+ + ++
l Персея
(знак + означає ступінь іоні-
ратура, наявність та швидкість обертання, напруженість магніт- зації атомів цього хімічного
ного поля і хімічний склад зір визначають на основі спектральних елемента
спостережень. Закони фізики дозволяють зробити висновки про
B 15000– Біло- Лінії поглинання He + , He, ε Оріона,
масу зір, їхній вік, внутрішню будову і енергетику, докладно роз- 25000 блакитні α Діви,
глянути всі етапи еволюції зір. Н, O + , Si ++ посилюються
g Оріона
до класу А; помітні слабкі
Майже усі спектри зір є спектрами поглинання. Відносна кіль-
кість хімічних елементів є функцією температури. лінії Н, Ca +
Клас
Ідея зв’язати між собою два основних параметри зорі вини-
Темпера- Характерні спектральні кла 1913 р. у двох вчених, причому вони вели роботи незалежно
Колір Типові зорі
тура, К лінії
один від одного. Йдеться про голландського астронома Ейнара Гер-
A 10000 білі + α Великого цшпрунга і американського астрофізика Генрі Норріса Ресселла.
Лінії поглинання Н, Ca
інтенсивні й посилюються Пса, Діаграма Герцшпрунга–Рассела (діаграма «Колір–зоряна вели-
до класу F, з’являються α Ліри, g чина») показує залежність між абсолютною зоряною величиною,
слабкі лінії металів Близнюків світністю, спектральним класом і температурою поверхні зорі. Не-
F 7500 жовтуваті Лінії поглинання Ca + , Н, δ Близ- сподіваним є той факт, що зорі на цій діаграмі розташовуються не
нюків, α випадково, а утворюють добре помітні ділянки (див. рис. 22.1).
Fe + кальцію та металів по-
силюються до класу G. Ви- Малого Пса,
температура (К)
никають та посилюються α Персея
25 000 10 000 6 000 3 000
лінії кальцію 4226A і полоса
вуглеводню
G 6000 жовті Лінії поглинання кальцію Сонце, α Ві- надгіганти
10
00
R
тів а
Н і Ca + інтенсивні лінії зничого
ган ітк
С
10 000 ядра планет.
дгі . в
4226A і лінія заліза досить
на тот
туманностей
мп
інтенсивні; численні лінії
асі
металів; лінії водню слабша- го 10
0R
л червоні
ють; інтенсивна смуга G 100
ов гіганти
С
світність
K 4500 помара- Лінії поглинання металів, α Волопаса, н тка
0,1 а зонтальна ві
R пгори
чеві Ca + , 4226A інтенсивні, лінії β Близ- С
ос
10
л
водню мало помітні. З під- нюків, α ід R
С
1 ов
класу К5 спостерігаються Тільця 0,0 н
1R іс
смуги поглинання окису С ть
титану TiO 1R
С
R 3000–5500 +
Лінії поглинання Ca , бага- R Північної
0,01 білі
тьох металів і смуги погли- Корони
карлики
нання молекул вуглецю
N 3000–5500 Потужні смуги поглинання 0,0001
молекул окису цирконію O B A F G K M
(ZrO) спектральний клас
S 3000–5500 Смуги поглинання молекул Рис. 22.1. Діаграма Герцшпрунга–Рассела
вуглецю C2 і ціану СN
M 2000– червоні Потужні смуги поглинання α Оріона,
3000 молекул окису титану TiO, α Скорпіо- 2. Ознайомлення з найважливішими закономірностями
VO та інших молекулярних на, θ Кита, у світі зір за діаграмами «Спектр–світність»
сполук. Помітні лінії погли- Проксима
+
нання металів Ca , 4226A; Центавра Головна послідовність
полоса G слабшає На діаграмі Г–Р більшість зір розміщується уздовж діагональ-
Р Планетарні туманності ної лінії, що йде знизу вгору і зліва направо. Ця смуга називаєть-
Q Нові зорі ся Головною послідовністю. Зорі, що входять до її складу, назива-
ються зорями Головної послідовності. Сонце належить саме до цієї
групи. Зорі Головної послідовності перебувають у найбільш «спо- від нас відстані. Звідси випливає, що різниця в ступені світності
кійній фазі» свого існування. У надрах їх ядер атоми Гідрогену залежить не від віддаленості від нас, а від якихось «внутрішніх»
перемішуються, утворюється гелій. Фаза Головної послідовності причин. Для побудови діаграми Г—Р використовуємо замість аб-
становить 90 % часу існування зорі. Зі 100 зір 90 знаходяться саме солютної зоряної величини відносну (вона легше обчислюється).
в цій фазі, хоча розподіляються по різних позиціях в залежності Що стосується питання розподілу зір в скупченні, можна скласти
від температури і світності. кілька варіантів діаграми Г—Р. Наприклад, діаграми розсіяних
Головна послідовність являє собою «вузьку область». Це свід- зоряних скупчень М8 чи NGC 2264 будуть значно відрізнятися від
чить про те, що зорі протягом життя зберігають баланс між силою «стандартних».
тяжіння, яка тягне всередину, і силою, що утворюється в результа- Зорі головної послідовності більшою мірою розпорошені, осо-
ті ядерних реакцій,— вона тягне до зовнішньої сторони зони. Зоря, бливо в нижній зоні. Це пов’язано з тим, що зорі розсіяних скупчень
подібна до Сонця, з поверхневою температурою, яка дорівнює відносно молоді і мають вік від декількох десятків до сотень міль-
6000 °С , для підтримки балансу повинна мати абсолютну зоряну йонів років. За такий короткий період часу менш великі й яскраві
величину порядку +4,7. Це випливає з діаграми Г—Р. зорі не встигають «стабілізуватися», вони еволюціонують дуже по-
вільно. В принципі, це зорі «до-послідовності».
Червоні гіганти та білі карлики
Потім ці зорі проходять ще одну фазу, на діаграмі вона знахо-
Червоні гіганти знаходяться у верхній зоні праворуч від розта-
диться в правій частині Головної послідовності. У міру руху до цієї
шованої із зовнішнього боку Головної послідовності. Характерною
фази зорі поступово здобувають рівновагу і стабільність.
ознакою цих зір є дуже низька температура (приблизно 3000 °С ),
але при цьому вони яскравіше за зорі, що мають ідентичну темпе- Кульові зоряні скупчення
ратуру і розташовані в Головній послідовності.
Під час складання діаграм Г—Р кульових зоряних скупчень, а в
Природно, постає питання: якщо енергія, випромінювана зо-
них знаходяться в основному старі зорі, дуже складно визначити
рею, залежить від температури, то чому ж зорі однакової темпе-
Головну послідовність. Її сліди фіксуються в основному в нижній
ратури мають різний ступінь світності. Пояснення слід шукати
зоні, де концентруються більш холодні зорі. Це пов’язано з тим, що
у розмірі зір. Червоні гіганти більш яскраві тому, що їх поверхня
випромінює набагато більше, ніж у зір з Головної послідовності. гарячі і яскраві зорі вже пройшли стабільну фазу свого існування
Невипадково цей тип зір дістав назву «гіганти». Дійсно, їх діа- і переміщаються вправо, в зону червоних гігантів, а якщо минули
метр може перевищувати діаметр Сонця в 200 разів, ці зорі можуть її, то в зону білих карликів. Якби люди були в змозі простежити
займати простір в 300 мільйонів кілометрів, що вдвічі більше від- за своє життя всі еволюційні стадії зірки (використовуючи діагра-
стані від Землі до Сонця! му Г—Р), вони змогли б побачити, як вона змінює свої характерис-
Білі карлики — дуже гарячі, але зовсім неяскраві зорі. Попри тики.
те, що вони мають однакову температуру з великими і гарячими Наприклад, коли водень в ядрі зорі припиняє горіти, темпера-
біло-блакитними зорями Головної послідовності, білі карлики на- тура в зовнішньому шарі зорі знижується, сам шар розширюється.
багато менше їх за розмірами. Це дуже густі і компактні зорі, вони Зоря виходить з фази Головної послідовності і прямує в праву час-
в 100 разів менші від Сонця, їх діаметр приблизно такий самий, як тину діаграми. Це стосується в першу чергу великих за масою зір,
земний. Можна навести яскравий приклад високої густини білих найбільш яскравих,— саме цей тип еволюціонує швидше.
карликів — один кубічний сантиметр матерії, з якої вони склада- З плином часу зорі виходять з Головної послідовності. На діа-
ються, повинен важити близько однієї тонни! грамі фіксується «turning point» — «поворотна точка», завдяки їй
можливо досить точно обчислити вік зоряних скупчень. Чим вище
Діаграми Г—Р і зоряні скупчення на діаграмі знаходиться «поворотна точка», тим молодше скуп-
Цікаво розглянути складові зоряних скупчень на діаграмі чення, і, відповідно, чим нижче на діаграмі вона знаходиться, тим
Г—Р. Припустімо, що всі зорі скупчень розташовані на однаковій старше за віком зоряне скупчення.
Значення діаграми випадку, якщо всі внутрішні сили, що діють на її речовину, врів-
Діаграма Герцшпрунга–Ресселла надає велику допомогу у ви- новажуються.
вченні еволюції зір протягом їх існування. За цей час зорі зазнають Зоря являє собою розпечену газову кулю, а основною власти-
змін, трансформації, у якісь періоди вони дуже глибокі. Нам вже вістю газу є прагнення розширитися і зайняти будь-який наданий
відомо, що зорі відрізняються не за власними характеристиками, йому обсяг. Це прагнення спричинене тиском газу і обумовлено
а й за типами фаз, у яких вони перебувають в той чи інший час. його температурою і густиною. У кожній точці всередині зорі діє
За допомогою цієї діаграми можна обчислити відстань до зір. сила тиску газу, яка намагається розширити зорю. Але в кожній
Можна вибрати будь-яку зорю, що знаходиться у Головній по- точці їй протидіє інша сила — сила тяжіння верхніх шарів, що на-
слідовності, уже певної температури і подивитися її просування магається стиснути зорю. Однак ні розширення, ні стиснення не
на діаграмі. відбувається, зоря стійка. Це означає, що обидві сили врівноважу-
На діаграмі добре видно, яка абсолютна зоряна величина відпо- ють одна одну. А оскільки з глибиною вага верхніх шарів збільшу-
відає якій температурі. Знаючи абсолютну і видиму зоряну величи- ється, то тиск, а значить, і температура зростають до центра зорі.
ну, неважко обчислити відстань. Зоря випромінює енергію, яку виробляють її надра. Температура
зорі розподілена так, що в будь-якому шарі в кожний момент часу
3. Внутрішня будова зір енергія, що йде від нижчого шару, дорівнює енергії, що віддається
Аналізуючи найважливіші характеристики зір, зіставляючи їх шару вищому. Скільки енергії утвориться в центрі зорі, стільки ж
одна з одною, вчені змогли встановити і те, що недоступно прямим має випромінювати її поверхня, інакше рівновагу буде порушено.
спостереженнями: як влаштовані зорі, як вони утворюються і змі- Таким чином, до тиску газу додається ще й тиск випромінювання.
нюються протягом життя, на що перетворюються, витративши за- Промені, що випускає зоря, отримують свою енергію в над-
паси своєї енергії. рах, де розміщено її джерело, і просуваються через всю товщу зорі
У Всесвіті постійно народжуються нові зорі, а старі вмирають. назовні, здійснюючи тиск на зовнішні шари. Температура всере-
Щоб зрозуміти, як еволюціонує зоря, як міняються з плином часу дині зорі тим нижче, чим більше концентрація частинок у газі,
її зовнішні параметри — розмір, світність, маса, необхідно про- тобто чим менше його середня молекулярна маса. Чим більше
аналізувати процеси, що відбуваються в надрах зорі. А для цього водню і гелію порівняно з більш важкими елементами, тим нижче
треба знати, як влаштовані ці надра, які їх хімічний склад, тем- температура в центрі зорі. Суто водневе Сонце, наприклад, мало
пература, густина, тиск. Але для спостережень доступні лише б у центрі температуру 10 млн градусів, гелієве — 26 млн граду-
зовнішні шари зір — їхні атмосфери. Проникнути в глиб навіть сів, а те, яке повністю складається з більш важких елементів,—
найближчої зорі — Сонця — ми не можемо. Доводиться вдавати- 40 млн градусів.
ся до непрямих методів: обчислень, комп’ютерного моделювання. Задля отримання уявлення про структуру зорі використову-
При цьому користуються даними про зовнішні шари, відомими ють метод послідовних наближень. Задаючи деяке співвідношення
законами фізики і механіки, спільними як для Землі, так і для водню, гелію і більш важких елементів і знаючи масу зорі, обчис-
зоряного світу. люють її світність. Цю процедуру повторюють до тих пір, поки для
Умови в надрах зір значно відрізняються від умов в земних ла- певної суміші обчислена й отримана зі спостережень світність не
бораторіях, але елементарні частинки — електрони, протони, ней- збігатиметься. Такий склад і вважається близьким до реального.
трони — там ті самі, що і на Землі. Зорі складаються з тих самих Виявилося, що для більшості зір на частку водню і гелію припадає
хімічних елементів, що і наша планета. Тому до них можна засто- не менше 98 %.
совувати знання, отримані в лабораторіях. Після тривалих пошуків було встановлено, що зорі більшу час-
Спостереження показують, що більшість зір стійкі, тобто вони тину свого життя світять за рахунок перетворень чотирьох ядер
помітно не розширюються і не стискаються протягом тривалих Гідрогену (протонів) в одне ядро Гелію. Маса чотирьох протонів
проміжків часу. Як стійке тіло зоря може існувати тільки в тому більша від маси ядра Гелію, цей надлишок маси і перетворюється
в енергію в термоядерних реакціях. Така реакція відбувається по- 2. Використовуючи дані таблиці, напишіть нижченаведені типи
вільно і підтримує світіння зорі протягом мільярдів років. спектральних ліній в порядку їх появи у разі зменшення темпе-
Будова зір залежить від маси. Якщо зоря в кілька разів масив- ратури зір.
ніша від Сонця, то глибоко в її надрах відбувається інтенсивне пере- 1) Дуже сильні лінії водню;
мішування речовини (конвенція), подібно до киплячої води. Таку 2) іонізований гелій;
область називають конвективним ядром зорі. Чим більше зоря, тим 3) смуги молекул титану;
більшу її частину займає конвективне ядро. Інша частина зорі збе- 4) нейтральний гелій;
рігає при цьому рівновагу. Джерело енергії міститься в конвектив- 5) нейтральні метали;
ному ядрі. У міру перетворення водню в гелій молекулярна маса 6) іонізовані метали.
речовини ядра зростає, а його обсяг зменшується. Зовнішні ж об- 3. Продовжте розпочаті фрази:
ласті зорі при цьому розширюються, вона збільшується в розмірах, 1) Дуже високу світність мають...
а температура її поверхні знижується. Гаряча зоря — блакитний 2) Найбільшими за розмірами серед зір є...:
гігант — поступово перетворюється в червоний гігант . а) зорі-гіганти;
Будова червоного гіганта інша. Коли в процесі стиснення конвек- б) зорі-карлики;
тивного ядра весь водень перетвориться на гелій, температура в цен- в) зорі-надгіганти.
трі підвищиться до 50–100 млн градусів і почнеться горіння гелію. 3) Найменшими зорями серед карликів виявилися...:
Він у результаті ядерних реакцій перетворюється на вуглець. Ядро а) червоні карлики;
палаючого гелію оточене тонким шаром палаючого водню, який над- б) білі карлики;
ходить із зовнішньої оболонки зорі. Отже, у червоного гіганта два в) жовті карлики, подібні до Сонця.
джерела енергії. Над палаючим ядром розміщена протяжна оболонка. 4) Найбільшу середню густину речовини мають...:
Разом з оболонкою у міжзоряне середовище несуться різні хі- а) гіганти;
мічні елементи, що утворилися в надрах зорі упродовж її життя. б) червоні карлики;
Нове покоління зір, які народжуються з міжзоряного газу, буде в) білі карлики.
містити вже більше важких хімічних елементів. 5) Значення основних характеристик зір дуже сильно різнять-
ся. Виняток становить...:
а) світність;
Практична робота № 4 «Визначення параметрів зір б) густина;
за допомогою діаграми Герцшпрунга–Ресселла» в) маса.
1. Заповніть таблицю. 4. Послідовно використовуючи фрагменти з А, Б, В, Г, Д, складіть
найбільш докладну характеристику таких зір:
Спектральний Темпера- Основні характеристики
Колір зорі • зорі-надгіганти;
клас тура класів
• білі карлики;
О
• червоні карлики;
В • червоні гіганти;
А • Сонце і подібні зорі.
F А
G а) Це зорі білого кольору.
б) Зорі головної послідовності.
K
в) Значно більші від Сонця за світністю.
M г) Зорі, розмір яких менший від Сонця.
Б a
а) Мають розмір, більший від Сонця. 25 000 10 000 6 000 3 000
б) З поверхневою температурою біля 10 000 К. –10
в) Є зорі жовтого кольору.
e 10
00
г) У десятки тисяч разів більше від світності Сонця. R
С
д) Поверхневі температурі менші за температуру Сон- –5 10 000

d c
ця. f
В 10
0R
а) Вони мають приблизно однакову поверхневу темпе- С
0 100
ратуру близько 6000 К. 0,1 h
R g
б) Вони мають найбільші розміри. С
10
в) Вони мають невеликі світності. R
С
г) Вони мають великі маси. +5 0,0

1R
д) Вони мають дуже великі густини. С
Г 1R
С
а) менші, ніж у Сонця, маси... +10 0,01
б) маси, близькі до маси Сонця...
j i
в) низькі поверхневі температури...
г) але їх світності можуть відрізнятися... +15 0,0001
д) найбільші маси. O B A F G K M
Д b
а) а за розмірами порівнянні із Землею.
На наведеній діаграмі Гецшпрунга–Рессела знайди позначені лі-
б) зате відрізняються дуже незначною густиною. терами такі позначення:
в) розміри також дещо різні. • температуру поверхні зорі (в кельвінах);
г) на діаграмі «колір — світність» їх послідовність змі- • абсолютну світність;
щується від середини головної послідовності право- • спектральний клас;
руч вгору. • абсолютну зоряну величину;
д) зате густина цих зір трохи більша, ніж середня гус- • Головну послідовність;
тина речовини Сонця. • область червоних гігантів;
5. Фізичні характеристики блакитного надгіганта і білого карлика • область білих карликів;
У блакитного надгіганта Ригель (зоря β Оріона) поверхнева • область надгігантів;
температура 13 000 К, маса 40 мас Сонця, абсолютна зоряна вели- • область блакитних гігантів;
чина М = −5,5 . • область червоних карликів.
У білого карлика 40 Еридана В поверхнева температура 12 500 К, 7. Використовуючи Г—Р діаграму, поясніть, чому червоні гіганти
маса 0,31 маси Сонця, абсолютна зоряна величина М = +11,3 . Аб- повинні бути дуже великими порівняно з Сонцем, а білі карли-
солютну зоряну величину Сонця прийняти М = 4,8 , а температу- ки — дуже маленькі.
ру— 6000 К. Обчисліть: світність голубого надгіганта Ригеля і його 8. Для зір встановлений ряд закономірностей між їхніми фізич-
радіус. ними характеристиками. Яке із тверджень насправді не є зако-
6. На діаграмі Герцшпрунга–Рессела: номірністю?
а) Світність зорі залежить від її маси (залежність маса — світ- Абсолют- Спек- Зоряна
ність). Назва і по- Темпе-
на зоряна траль- по-
значення ратура, Колір Радіус
б) Світність зорі (для зір головної послідовності) залежить від величина, ний слідов-
зорі К
радіуса зорі (залежність радіус—світність). M клас ність
в) Світність зорі залежить від температури зорі (залежність Беллятрікс 18 800
−2m ,57
температура—світність). ( γ Оріона)
г) Світність зорі залежить від густини зорі (залежність густи- Хамаль 4000
+0m ,45
на—світність). ( α Овна)
д) Світність зорі залежить від кольору зорі (залежність ко-
лір—світність).
9. Яка із нижченаведених закономірностей не стосується діагра-
ми Г—Р? 1. Від чого залежить положення зір на діаграмі Герцшпрунга—
а) Залежність температура—світність. Рессела?
б) Залежність маса—світність. 2. Спробуйте, використовуючи дані діаграми Г—Р, простежити
в) Залежність колір—світність. та пояснити еволюційний шлях Сонця.
г) Залежність спектральний клас — світність. 3. Напишіть такі типи спектральних ліній в порядку їх появи під
10. Яку із наведених характеристик ніколи не відкладають по осі час зменшення температури зорі: а) дуже сильні лінії водню;
абсцис? б) іонізований гелій, в) смуги молекул титану; г) нейтральний
а) Спектральний клас зорі; гелій; д) нейтральні метали; е) іонізовані метали.
б) світність зорі; 4. Який діапазон радіусів зір (у радіусах Сонця)?
в) колір зорі; 5. Які зорі називають білими карликами?
г) температура зорі. 6. Чим відрізняються блакитні гіганти від червоних?
11. Яку із наведених характеристик ніколи не відкладають по осі 7. Яка характеристика зорі визначає всі її фізичні параметри?
ординат? 8. Використовуючи дані підручника, намалюйте діаграму Г—Р.
а) Маса зорі; Покажіть положення зір головної послідовності, білих та черво-
б) світність зорі; них надгігантів, жовтих та червоних гігантів, білих карликів.
в) абсолютна зоряна величина.
12. Нижче наведено числові значення абсолютної зоряної величи-
ни і температури поверхонь зір. 1. В астрофізиці прийнято єдину класифікацію зоряних спектрів.
Знайдіть, скориставшись відповідністю «Спектр—температу- За особливістю спектрів: наявністю та інтенсивністю атомар-
ра—колір» та діаграмою «Спектр—світність», до якого спек- них спектральних ліній і молекулярних смуг, кольором зорі
трального класу і якої зоряної послідовності належить кожна і температурою її випромінювальної поверхні — зорі розділені
зоря. Визначте кольори, радіуси і світності цих зір. Шукані ха- на класи, які позначають буквами латинського алфавіту:
рактеристики внесіть у незаповнені стовпчики таблиці. C (=R — N)
W—O—B—A—F—G—K—M
Абсолют- Спек- Зоряна
Назва і по- Темпе- S
на зоряна траль- по-
значення ратура, Колір Радіус 2. Кожен клас зір поділяється на десять підкласів (А0...А9).
величина, ний слідов-
зорі К Спектральні класи від О0 до F0 називають «ранніми»; від
M клас ність
Канопус 8600
F до М9 — «пізніми». Деякі вчені відносять зорі класів R, N
−5m ,13 до класу G. Ряд зоряних характеристик позначається додатко-
( α Кіля)
вими маленькими літерами: у зір-гігантів перед класом став-
290 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 23/IV-3. «Подвійні зорі різних типів...» 291
лять літеру «g», у зір-карликів — «d», у надгігантів — «с», Урок 23/IV-3

у зір з лініями випромінювання в спектрі — буква «е», у зір Тема. Подвійні зорі різних типів. Змінні зорі. Пульсуючі змінні. Нові та наднові
із незвичайними спектрами — «р». Зоря, яка перебуває на від- зорі. Утворення хімічних елементів
стані 1 пк, має паралакс, що дорівнює 1′′ . 1 пк = 206 265 а. о. = Цілі:
3 ⋅1016 м . • навчальна: дати уявлення про типи та природу подвійних зір, основні ха-
3. Діаграма Герцшпрунга–Рессела (варіанти транслітерації: діа- рактеристики змінних, нових та наднових зір, подвійні зорі, ознайомити
учнів з визначенням мас зір (принципи визначення й методи на основі до-
грама Герцшпрунга–Рессела/Расселла, або просто діаграма слідження візуально-подвійних зір); показати універсальність закону все
Г–Р, або діаграма «колір—зоряна величина») показує залеж- світнього тяжіння;
ність між абсолютною зоряною величиною, світністю, спек- • розвивальна: з метою формування наукового світогляду учнів продовжити
тральним класом і температурою поверхні зорі. Несподіваним ознайомлення учнів з методами й способами в пізнанні природи зір; про-
довжити розкриття ролі моделей під час вивчення реальної дійсності;
є той факт, що зорі на цій діаграмі розташовуються не випадко- • виховна: шляхом логічних умовиводів підвести учнів до розуміння одно-
во, а утворюють добре помітні ділянки. го з найважливіших положень матеріалістичної діалектики про зв’язок
4. На діаграмі Г—Р виділяють: головну послідовність, область загального, окремого, одиничного; показати, що пізнання загальних зако-
червоних гігантів, область білих карликів, область надгігантів, номірностей будови, еволюції зір може бути досягнуте на основі вивчення
й порівняння властивостей різних представників класу об’єктів, подібних
область блакитних гігантів, область червоних карликів. за своєю природою.
5. Положення зорі на головній послідовності визначають масою. Нові поняття:
• Учні повинні знати: ознаки фундаментального астрономічного поняття
V. Домашнє завдання «зоря» як окремого типу космічних тіл; типи та природу подвійних зір,
Читати § 21 (п. 3–5). основні характеристики змінних, нових та наднових зір.
• Учні повинні вміти: аналізувати навчальний матеріал, використовувати уза-
гальнений план для вивчення космічних явищ, робити висновки, поясню-
вати механізми утворення хімічних елементів під час спалаху наднової зорі,
розв’язувати задачі з використанням залежності період–світність для цефеїд.
• Міжпредметні зв’язки: природознавство, географія, література, математи-
ка, фізика.
1) Фотозображення найвідоміших кратних зір.
2) Типові криві зміни блиску змінних різних типів.
3) Фотозображення спалахів нових та наднових зір.
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: мультимедійний проектор,
комп’ютер, CD-презентація «Подвійні зорі»; атлас з астрономії.
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; презентація «Подвій-
ні зорі»; атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії.
гальної готовності, своєчасного й організовано-
го початку уроку
10 хв Бесіда Актуалізація опорніх знань учнів
Узагальнення матеріалу з теми «Характеристики
стаціонарних зір»
Метод на- Наочне при- 5) спектрально-подвійні зорі — за значної відстані до зорі або ма-
вчання ладдя, ТЗН лої відстані між компонентами про подвійність системи судять
25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Роздаваль- за накладенням спектрів компонентів один на одного;
1) Типи подвійних зір. ний мате- 6) фізично подвійні зорі — подвійні зорі, які обертаються навколо
2) Визначення характеристик зір. ріал, пре-
спільного центра мас.
3) Фізичні змінні зорі зентація
Часто зорі в парах сильно різняться за блиском, більш тьмяну
10 хв Самостій- Закріплення нового матеріалу зорю затьмарює блиском яскрава. Іноді в таких випадках астроно-
на робо- Робота з тестами. Розв’язування задач
та учнів ми дізнаються про подвійність зорі за відхиленнями в русі яскравої
зорі під дією невидимого супутника від обчисленої для одиночної
1 хв Пояснення домашнього завдання
зорі траєкторії в просторі. Такі пари називають астрометрично по-
Домашнє завдання двійними. Зокрема, Сиріус тривалий час вважали астрометрично
Читати § 22, 23
подвійною, поки потужність телескопів не дозволила розгледіти
невидимий досі супутник — Сиріус В. Ця пара стала візуально по-
двійною.
Хід уроку Їх подвійність визначається під час вивчення спектра зорі,
I. Органзаційний момент у якому помітно періодичні зміщення ліній поглинання або ви-
дно, що лінії є подвійними, на чому ґрунтується висновок про по-
II. Актуалізація опорних знань двійність зорі. У спектрально подвійних зірок спостерігається зсув
III. Пояснення нового матеріалу (або роздвоєння) ліній в спектрі, що відбувається внаслідок ефек-
ту Допплера. Воно змінюється з періодом, що дорівнює періоду
1. Типи подвійних зір обертання пари. Якщо яскравості й спектри зір, складових пари,
Важливість вивчення зоряних систем обумовлено їх поширеніс- подібні, то в спектрі спостерігається періодичне роздвоєння ліній.
тю: 50–70 % зір у Галактиці є подвійними і до 10 % — кратними. Нехай компоненти A і B займають положення A2 або B2 , коли
Для їх дослідження використовують знання з небесної механіки, одна рухається у напрямку до спостерігача, а інша — від нього.
астрофізики й космогонії. Багато подвійних систем спостерігають Спектральні лінії зорі, яка наближається, змістяться до фіолето-
як затемнено-змінні або фізично змінні зорі. вого кінця спектра, а тієї, що віддаляється,— до червоного. Лінії
У подвійній і кратній зоряних системах компоненти обертають- в спектрі будуть роздвоєні. У положеннях A1 і B1 обидва компо-
ся навколо загального центра мас системи. Залежно від умов спо- ненти рухаються перпендикулярно до променя зору, і роздвоєння
стереження зорі можуть бути: ліній не спостерігається. Якщо одна із зір настільки слабка, що її
1) оптично-подвійні зорі, що розділяються в телескоп на окремі лінії не видно, то буде спостерігатися періодичне зміщення ліній
компоненти, коли подвійна зоря розташована на лінії зору для більш яскравої зорі. Для спостерігача, який знаходиться в площи-
земного спостерігача, а в просторі її компоненти відносно дале- ні орбіти спектрально-подвійної зорі, її компоненти будуть по черзі
кі один від одного (дослідження цих зір нас цікавити не буде); загороджувати, «затьмарювати» одна другу.
2) візуально-подвійні; Частину подвійних зір спостерігають як затемнено-змінні зорі,
3) астрометрично-подвійні зорі; що змінюють свій блиск на кілька зоряних величин з періодом від 82
4) затемнено-змінні — подвійність встановлюється за змінністю хвилин (NZ Стріли) до 57 років (ВМ Еридана) за умови, що зорі, які
блиску; наявність невидимого компонента (білого карлика, утворюють подвійну систему, обертаються навколо загального центра
нейтронної зорі, чорної діри тощо) видають періодичні зміни ваги в площині, паралельній до променя зору земного спостерігача.
в характері руху зорі або такі самі рівномірні періодичні зсуви Зміна блиску затемнено-змінних зір відбувається строго пері-
всіх ліній у її спектрі; одично, повторюючись через деякі проміжки часу (див. рис. 23.1).
m
2,2
( M1 + M2 ) P2 =
A3
.
2,4
B C D
( Mο + MЗ )T 2З
a3
2,6
2,8 Визначення мас зір на основі досліджень подвійних зір показа-
3,0 ло, що вони розташовані в межах від 0,03 до 60 мас Сонця. При цьо-
3,2
A A му більшість з них мають масу від 0,3 до 3 мас Сонця. Дуже великі
3,4
маси трапяляються вкрай рідко.
0 10 20 30 40 50 60 год
C 3. Фізично змінні зорі
Фізично змінними називають зорі, які змінюють свою світність
B D в результаті фізичних процесів, що відбуваються безпосередньо
A
в зорі. Такі зорі можуть і не мати постійну криву блиску. Першу
Мал. 23.1. Затемнено-змінні зорі
пульсуючу змінну відкрив 1596 року Фібріціус в сузір’ї Кита. Він
Якщо побудувати графік, на якому по осі абсцис відраховува- назвав її Мірою, що означає «чудова, дивовижна». У максимумі
ти час, а по осі ординат — зоряні величини, то завдяки отриманій Міру добре видно неозброєним оком, її видима зоряна величина
кривій ми матимемо уявлення про характер зміни блиску. За такої 2m , у період мінімуму вона зменшується до 10m, і її видно тільки
кривої можна простежити, як відбуваються коливання блиску від в телескоп. Середній період змінності Міри Кіта 3331,6 доби.
його мінімального значення до максимального. Різниця зоряних На сьогодні відомо декілька десятків тисяч змінних зір різних
величин в максимумі і мінімумі називається амплітудою, а час від типів. Світність деяких змінюється строго періодично, в інших
одного максимуму до наступного називають періодом змінної зорі. періодичність часто порушується або не дотримується так суворо,
Змінність зір може бути обумовлена затемненнями в тісній подвій- а є й такі, у яких світність змінюється неправильно, і поки не вда-
ній системі. лося знайти певних закономірностей у цих змінах. На жаль, зорі
Затемнено-подвійні зорі, обертаючись навколо загального цен- розташовані настільки далеко від нас, що, за рідкісним винятком,
тра мас, періодично затуляють одну іншу від земного спостерігача. вони навіть у найпотужніші телескопи видаються крапками. Лише
Такі зорі мають постійну криву блиску. за останні роки для деяких найбільших з них вдалося отримати зо-
браження у вигляді диска, на якому виявляються плями. У біль-
шості випадків розміри зір доводиться обчислювати на основі даних
2. Визначення характеристик подвійних зір про їх світності і температурі. Світність зорі визначають за тією ж
На відміну від мас і деяких інших характеристик одиночних формулою, що і світність Сонця.
зір, обумовлених непрямими методами, маси компонентів подвійної До змінних зір із суворою періодичністю належать передусім
системи обчислюють на основі прямих спостережень. Вимірюючи цефеїди. Вони дістали цю назву тому, що першою серед зір цього
характеристики руху компонент відносно більш далеких зір, визна- типу була відкрита δ Цефея. Ця класична цефеїда змінює свою
чають відносні розміри й форму їхніх орбіт. Відомості про паралакс світність з періодом 5,37 доби, а амплітуда зміни світності стано-
системи дозволяють обчислити їхні істинні характеристики. На під- вить приблизно одну зоряну величину. Як правило, у цефеїд ця
ставі третього закону Кеплера, знаючи періоди обертання компонент амплітуда не перевищує 1,5 зоряної величини, зате періоди зміни
і великі півосі їхніх орбіт, можна з’ясувати їхні маси. світності дуже різні: від десятків хвилин до декількох десятків діб,
Нехай маси головної зорі і її супутника будуть M1 і M2 , P — причому цей період у них тривалі роки зберігається постійним. Ви-
період обертання супутника, A — велика піввісь його орбіти. Тоді, вчення спектрів цефеїд показало, що зміна світності супроводжу-
позначивши через Mο і Mз маси Сонця і Землі, Tз — сидеричний ється змінами температури й променевої швидкості. Ці дані по-
період обертання Землі, a — велику піввісь земної орбіти, можна казують, що причиною всьому є пульсація зовнішніх шарів зірки.
написати: Вони періодично то розширюються, то стискаються.
Цефеїди 4. Нові та наднові зорі

V
Починаючи з глибокої давнини в історичних літописах різних
народів неодноразово відзначали випадки появи зір, видимих нео-
4,0m зброєним оком на тому місці, де їх раніше не було. Особливо див-
ними були ці «нові» зорі, коли вони ставали настільки яскравими,
що їх могли спостерігати навіть удень. Потім їх світло поступово,
протягом декількох місяців слабшало настільки, що зорю вже не
5,0m
можна було бачити неозброєним оком. Наприклад, у китайських
0 1 2 3 4 5 6 7 P, доб і японських хроніках збереглися відомості про «зорю-гостю», яка
Рис. 23.2 спалахнула в сузір’ї Тільця 1054 р. і протягом трьох тижнів її було
видно вдень, а через рік вона абсолютно «зникла».
Під час стиснення зоря нагрівається і стає яскравішою, у разі 1572 р. вчитель Кеплера Тихо Браге спостерігав у сузір’ї Кас-
розширення її світність зменшується. По суті, цефеїди — це природ- сіопеї нову зорю, яка була яскравішою за Венеру. 1604 р. вже сам
на автоколивальна система, «сферичний маятник», який має свою Кеплер спостерігав нову зорю в сузір’ї Змієносця. У XX ст. ретельні
частоту (період) коливань. Ще на початку XX ст. було помічено: що спостереження за зоряним небом із застосуванням фотографії до-
яскравіше цефеїд, то триваліший період зміни її світності. Залеж- зволили встановити, що такі несподівані спалахи спостерігаються
ність «період–світність», що існує у цефеїд, використовується для у зір, які до цього тривалий час залишалися слабкими і не привер-
визначення відстаней в астрономії. Отримавши зі спостережень пе- тали до себе увагу астрономів. На сьогодні розрізняють нові й над-
ріод зміни світності цефеїди, можна дізнатися її світність, обчисли- нові зірки, що спалахують. У нових зір світність зростає на 12–13
ти абсолютну зоряну величину M , а порівнявши її з видимою зоря- зоряних величин і виділяється енергія до 1039 Дж. Зоря набуває
ною величиною m, обчислити відстань до зорі за формулою: максимальної яскравості всього за кілька діб, а ослаблення до по-
чаткового знамення світності може тривати роками. Тривалий час
lg D = 0,2(m − M ) + 1.
причини спалахів нових зір залишалися незрозумілими. Все змі-
Цефеїди — це зорі-надгіганти, вони мають високу світність. нилося, коли 1954 р. було виявлено, що одна з нових зір (DQ Гер-
Так, наприклад, світність цефеїди з періодом 50 діб у 10 тисяч разів кулеса) є подвійною з періодом обертання всього 4 год 39 хв. Один
більше, ніж у Сонця. Вони помітні навіть в інших галактиках, тому із компонентів — білий карлик, а інший — червона зоря головної
цефеїди, які можна використовувати для визначення таких вели- послідовності. Через їх близьке розташування на білий карлик пе-
ких відстаней, коли річний паралакс неможливо виміряти, часто ретікає газ з атмосфери червоного карлика. У міру накопичення
називають «маяками Всесвіту». Зорі, пульсація яких відбувається водню густина і температура зовнішніх шарів білого карлика зрос-
з періодом більшим, ніж у цефеїд, називаються довгоперіодични- тає, створюються умови для початку термоядерних реакцій пере-
ми. Період зміни світності у них не витримується так суворо, як творення водню в гелій.
у цефеїд, і становить у середньому від декількох місяців до полуто- При цьому зовнішні шари зорі, що становлять незначну части-
ра років, а світність змінюється на кілька зоряних величин. Ці зорі ну її маси, розширюються і викидаються в космічний простір. Їх
типу Міри ( θ Кіта) є червоними гігантами з протяжною і холодною світіння і спостерігають як спалах нової зорі. Таке явище може по-
атмосферою. У деяких зір, світність яких тривалий час залиша- вторюватися з тісними подвійними зорями неодноразово: у одних
лася практично постійною, вона раптом несподівано знижуєть- через тисячі, в інших зі зміною світності на 4–5 зоряних величин
ся, а через деякий час знову відновлюється на колишньому рівні. через кілька десятків років. Спалах наднової зорі — гігантський
Оскільки в атмосферах таких зір спостерігається підвищений вміст за своїми масштабами вибух зорі, за якого її світність протягом
вуглецю, прийнято вважати, що причиною зменшення світності є декількох діб зростає в сотні мільйонів разів. Під час спалаху ви-
утворення гігантських хмар сажі, що поглинають світло. діляється енергія до 1039 Дж , що приблизно дорівнює енергії, яку
Сонце може випромінювати за весь час свого існування. Теоретичні ганець. Процес горіння гелію супроводжується іншими реакціями
розрахунки, результати яких добре узгоджуються з даними спосте- з утворенням різних нуклідів.
режень, дозволили скласти досить повне уявлення про процеси, що У результаті гравітаційного стиснення ядра зорі починається
відбуваються в тих наднових зорях, маса яких у десятки разів пере- злиття ядер Карбону з утворенням ядер Неону, Натрію і Магнію.
вершує масу Сонця. Одночасно утворюються алюміній, кремній і деякі сусідні нукліди.
Вуглець може спалахувати і підтримувати горіння лише в ма-
5. Утворення хімічних елементів сивних зорях. У зорях, які всього лише в кілька разів перевищують
На основі даних про хімічні елементи в природі вчені дійшли ви- за масою Сонце, вуглецеве ядро може і не утворюватися.
сновку, що найбільш імовірним джерелом утворення більшості ядер Горіння неону характеризується короткою стадією і полягає
є послідовності ядерних процесів, які відбуваються в надрах зір. у фотодисоціації. Слідом за неоном відбувається багатоканальне
Хімічний склад Землі, Місяця і метеоритів можна встановити горіння кисню, потім у міру зростання температури і густини від-
безпосередньо, однак склад планет Сонячної системи менш відо- бувається горіння кремнію — кінцева стадія термоядерного син-
мий, відомості про нього ґрунтуються на значенні величини серед- тезу нуклідів у масивних зорях, на якій утворюються ядра групи
ньої густини речовини планет. Під час дослідження складу Сонця, заліза, що мають максимальну питому енергію зв’язку. Зоря із за-
зір і міжзоряних газових туманностей використовують спектраль- лізним ядром перебуває в стадії преднаднової, яка передує вибуху
ний аналіз, але він дає інформацію тільки про атмосферу тієї чи внаслідок порушення рівноваги.
іншої зорі. Наприклад, в атмосфері Сонця зафіксовано близько Утворення атомних ядер, розташованих у таблиці за групою за-
70 елементів, тим не менш, деякі елементи не видається можливим ліза, забезпечується в результаті s -, r - і p -процесів.
виявити ні в атмосфері Сонця, ні в атмосфері зір. У результаті було s -процес являє собою повільне захоплення нейтронів, за якого
зроблено висновок, що за належного наближення вміст елементів утворені нестійкі ядра розпадаються, перш ніж встигнуть приєдна-
в атмосфері зір узгоджується з їх умістом для Землі і метеоритів. ти наступний нейтрон. s ‑процес йде в надрах зір за їх нормальної
стадії еволюції.
1956 року Г. Зюсом і Г. Юри на основі хімічного складу Землі,
Важкі і надважкі елементи таблиці Менделєєва, що стоять
метеоритів і Сонця була складена таблиця поширеності елементів.
за Bi, утворюються внаслідок r -процесу. У цьому процесі ядро має
Вона примітна тим, що демонструє чималу перевагу за поширен-
захопити багато нейтронів, перш ніж відбудеться його негативний
ням серед елементів з масовим числом 40–60 групи заліза.
бета-розпад. Можливими астрофізичними умовами протікання
Утворення ядер хімічних елементів від вуглецю до групи за-
r -процесу вважають механізми, які є наслідком вибухів надно-
ліза відбувається в результаті гелієвого, вуглецевого, кисневого,
вих, оскільки реакції швидкого захоплення нейтронів у стаціонар-
неонового і кремнієвого горіння в надрах зір. Показово, що в лабо-
них зорях неможливі. Закінчення r -процесу переривається спон-
раторних умовах енергії частинок, що стикаються, набагато пере- танним діленням надважких ядер. Швидке захоплення нейтронів
вищують аналогічні в надрах зір, тому отримані ефективні сигма- було частково реалізовано в штучних умовах під час вибухів ядер-
перерізи не можуть бути прийняті для астрофізичних реакцій. них бомб, начинених ураном-238.
У результаті горіння гелієвого ядра зорі температура її поверхні p -процес являє собою утворення рідкісних, багатих на прото-
може навіть знизитися, і після зміни фізичних властивостей зоря ни ядер шляхом захоплення протонів або позитронів, оскільки ці
перетворюється на червоний гігант. У той момент, коли температу- ядра не можуть бути створені жодним процесом нейтронного захо-
ра в ядрі зорі досягає 1,5 ⋅108 К , а густина — 5 ⋅104 г/см3 , почина- плення. Проте фізичні моделі умов протікання p -процесу в зорях
ється так звана потрійна реакція: з трьох атомів Гелію утворюється залишаються поки здебільшого неоднозначними порівняно з про-
атом Карбону. Можлива також реакція з утворенням кисню з вуг- цесами захоплення електронів.
лецю і гелію з виділенням гамма-частинок. Утворені ядра Оксигену Утворення хімічних елементів, за винятком водню і гелію,
реагують з гелієм, і в результаті формується неон, з неону — мар- з яких сформувалася Сонячна система, відбулося в зорях поперед
нього Сонцю покоління. Є підстави вважати, що Сонячна система •• До фізично змінних зірок належать цефеїди, для яких можна
утворилася з газопилової хмари — залишку наднових, які про- обчислити абсолютну зоряну величину, світність та визначити
йшли всі етапи зоряного нуклеосинтезу і вибухнули. відстань.
•• Цефеїди — це маяки Всесвіту.
•• Нові та наднові зорі — це кінцеві стадії еволюції зір, які раніше
1. Поясніть, як дві близькі в полі зору телескопа зорі можуть бути спостерігали на небі, причиною збільшення світності є вибух
в просторі далеко одна від одної (див. рис. 24.1). речовини цих зір.
2. Як повинна бути розташована площина обертання подвійної зо- •• Хімічні елементи утворюються під час процесів, які відбува-
ряної системи відносно земного спостерігача, щоб ця система ються у надрах зір.
була затемнено-подвійною?
3. Які зорі змінюють кількість випромінювального світла: фізич- V. Домашнє завдання
но подвійні чи фізично змінні? Читати § 22, 23.
4. Як можна дізнатися, чи дійсно дві близькі в полі зору телеско-
па зорі перебувають і в просторі поруч?
5. Чи може нова зоря спалахнути ще раз?
6. Поясніть твердження «Цефеїди — маяки Всесвіту».

1. У якого компонента подвійної зорі — з більшою чи меншою ма-
сою — розміри орбіти відносно центра мас більше?
2. Термін «нова зоря» означає «молодий вік» чи «збільшення
блиску зорі»?
3. Наднові зорі — це молодші чи яскравіші зорі, ніж нові?
4. У якому сузір’і міститься змінна зоря типу цефеїд, від якої по-
ходить назва цього типу зір?
5. Які процеси взаємодії між зорями можуть відбуватися в тісних
подвійних зоряних системах, на відміну від інших подвійних
зоряних систем?
6. Як має бути розташована відносно Землі площина обертання
подвійної зоряної системи, щоб ця система не була спектрально-
подвійною?
7. Як дізнаються про подвійність зорі, коли із двох зір можна по-
бачити лише одну?
•• Типи подвійних зірок: оптично-подвійні, візуально-подвійні,
спектрально-подвійні, астрометрично-подвійні, затемнено-змін
ні, фізично подвійні.
•• Аналіз кривої світності затемнено-змінних зір дозволяє визна-
чити: період обертання, параметри орбіт компонентів, оцінити
маси компонентів, радіус зір R1 і R2 .
302 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 24/IV–4. «Загальні характеристики Сонця...» 303
Урок 24/IV–4 Час

Метод
Тема. Загальні характеристики Сонця, внутрішня будова, атмосфера, обертання
Сонця 25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презента-
Цілі: 1) Основні фізичні характеристики Сонця. ція «Сонце»
• навчальна: продовжити формування поняття «зоря» на прикладі розгля- 2) Будова Сонця.
ду фізичних характеристик Сонця як найближчої до нас зорі; розглянути 3) Внутрішня будова й структура атмосфери;
основні характеристики Сонця як космічного тіла: маса, густина, світність, об’єкти і явища, спостережувані в сонячній ат-
сонячна стала, хімічний склад й стан речовини, магнітне поле; розглянути мосфері
внутрішню будову (ядро, зону променистого переносу й конвекції), соняч- 10 хв Перегляд Закріплення нового матеріалу
ну атмосферу, активні утворення на поверхні Сонця; відеоф- Перегляд відеофрагмента
• розвивальна: з метою формування наукового світогляду учнів продовжити рагмента
ознайомлення учнів з методами й способами в пізнанні природи зір; про- 1 хв Пояснення домашнього завдання
довжити розкриття ролі моделей під час вивчення реальної дійсності; по-
яснювати властивості космічних об’єктів під час розв’язування задач з ви- Домашнє завдання
користанням формул молекулярної фізики й термодинаміки; Читати § 18,19 (п.1, 3)
• виховна: спростувати міф про створення світу, розглянувши параметри
Сонця як рядової зорі.
Нові поняття: активні утворення (плями, факели, протуберанці). Хід уроку
• Учні повинні знати: основні фізичні характеристики Сонця (наближені від- Прекрасно светишь ты на небосводе,
повідні величини); внутрішню будову Сонця та структуру атмосфери. О Ато, живущий, начавший жизнь!
• Учні повинні вміти: характеризувати Сонце як зорю, його внутрішню будо- Эхнатон «Гимн Солнцу»
ву, атмосферу, фізичні параметри окремих зон та обчислювати їх на основі
законів фізики.
• Міжпредметні зв’язки: природознавство, географія, література, математи- I. Організаційний момент
ка, фізика.
II. Пояснення нового матеріалу
1) Зображення атмосфери та корони Сонця. 1. Основні фізичні характеристики Сонця
2) Схема внутрішньої будови Сонця.
3) Зображення окремих активних утворень в атмосфері Сонця (плями, про-
Сонце — рядова зоря нашої Галактики. Це єдина зоря, настіль-
туберанці, спалахи, корональні діри тощо). ки наближена до Землі, що на ній видні окремі деталі її поверхні.
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: мультимедійний проектор, Вивчаючи їх, ми можемо глибше зрозуміти природу інших зір, що
комп’ютер, CD-презентація «Сонце»; атлас з астрономії. перебувають на значно більших відстанях.
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; презентація «Сонце»; Сонце — найближча до Землі зоря. Воно дає необхідне для жит-
атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії. тя світло, тепло, енергію.
План заняття Древні навіть поклонялися Сонцю як божеству, яке дає життя.
Метод Наочне при- Безпосередньо із Землі Сонце вивчають оптичними й радіометода-
навчання ладдя, ТЗН ми. Позаатмосферна астрономія дозволила значно розширити до-
0,5 хв Бесіда Організаційний момент сліджуваний діапазон частот електромагнітного випромінювання
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- Сонця, а також взятися за детальне дослідження його корпуску-
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загаль-
ної готовності, своєчасного й організованого по-
лярного випромінювання. Все різноманіття сонячних явищ, які
чатку уроку ми розглянемо, притаманно і для інших зір. Тому фізика сонячних
2 хв Бесіда Актуалізація знань учнів явищ має величезне значення для розвитку астрофізики в цілому.
Учитель проводить евристичну бесіду, метою якої Сонце — газова, точніше, плазмова куля.
є систематизація знань учнів з теми уроку, які були Радіус Сонця становить 696 тис. км, що в 109 разів перевищує
отримані раніше радіус Землі, причому полярний й екваторіальний діаметри різ-
няться не більш ніж на 10 км. Відповідно, об’єм Сонця перевищує ленням колосальної енергії. Ядро обертається як єдине тверде тіло
земний в 1,3 мільйона разів. Маса Сонця дорівнює 1,99 · 1030 кг з періодом 22–23 доби.
і в 330 000 разів більше від маси Землі. Середня густина — всього
Зона випромінювання
1, 4 г/см3 , хоча в центрі Сонця вона досягає 150 г/см3 . Прискорен-
Протягом піврадіуса вище ядра (тобто в зоні 0,2–0,7 радіуса
ня вільного падіння на поверхні Сонця дорівнює 27,9g , а друга кос-
Сонця) перебуває зона переносу енергії випромінюванням. Зона
мічна швидкість — 618 км/с.
променистого переносу (відстані від 1/3 до 2/3 R¤ ) — область,
Щомиті Сонце випромінює 3,84 ⋅1026 Дж енергії, що в мас-
у якій енергія, що виділяється в сонячному ядрі, передається на-
енергетичному еквіваленті відповідає зменшенню маси на 4,26 млн
зовні, від шару до шару, у результаті послідовного поглинання
тонни за секунду. Температура поверхні Сонця дорівнює 5800 К,
й перевипромінювання електромагнітних хвиль. Плавно роз-
у центрі Сонця температура досягає 15 000 000 К.
поділяючись по дедалі збільшуваному об’єму речовини, енергія
Із Землі Сонце виглядає як сліпучий диск із кутовим розміром (і, відповідно до закону Вина, довжина) електромагнітних хвиль
близько половини градуса (видимий кутовий розмір Сонця незнач
поступово зменшується від 10−11 –10−12 Дж ( γ — і жорстке рентге-
ною мірою міняється протягом року через зміну відстані Сонце —
нівське випромінювання) на границі з ядром до 10−16 Дж (жорсткий
Земля під час річного руху Землі по орбіті). Зоряна величина Сонця
ультрафіолет) на границі з конвективною зоною, де густина плазми
дорівнює −26,7m ; це найяскравіший об’єкт на земному небі.
становить близько 0, 16 г/см3 за тиску до 1013 Па й температурй
Спостереження деталей на поверхні Сонця показують, що воно
до 106 К.
обертається навколо осі, нахиленої до площини земної орбіти на
82°45′ . При цьому поверхневі шари Сонця обертаються не як твер- Конвекційна зона
де тіло: кутова швидкість обертання убуває в міру наближення Ближче до поверхні Сонця виникає вихрове перемішування ре-
до полюсів, так що точка на екваторі Сонця робить один оберт за 25 човини, й перенос енергії здійснює переважно власне речовина. Та-
діб, а точка поблизу полюса — за 30 діб. кий спосіб передання енергії називається конвекцією, а подповерх-
У видимій області Сонце випромінює безперервний спектр, невий шар Сонця, де вона відбувається,— конвекційною зоною.
на тлі якого видні десятки тисяч темних ліній поглинання, що За припущеннями дослідників Сонця, її роль у фізиці сонячних
утворюються під час проходження сонячного світла через атмосфе- процесів особливо велика, тому що саме в ній зароджуються різно-
ру Сонця й Землі. Уперше вони були описані 1814 р. австрійським манітні рухи сонячної речовини й магнітні поля. Зона конвекції
фізиком Фраунгофером і тому часто називаються фраунгоферови- ( 0, 29R¤ ) простягається майже до видимої поверхні Сонця. У ній
ми лініями. Їх вивчення дозволяє судити про хімічний склад Сон- відбувається безперервне перемішування (конвекція) сонячної ре-
ця. Установлено, що переважними хімічними елементами на Сонці човини зі швидкістю від 1 м/с у глибині зони до 2–3 м/с на границі
є водень і гелій. Водень становить 92 % за кількістю атомів й 70 % з фотосферою. Крім вертикальних, висхідних і низхідних потоків
за масою, гелій — 7,8 й 29 % відповідно. Інші елементи, разом узя- плазми, у конвективній зоні спостерігаються локальні, зональ-
ті, становлять менше відсотка маси Сонця. ні й меридіональні плини від екватора до полюсів зі швидкістю
до 30 м/с. Взаємодія цих рухів сонячної речовини спричиняє ефект
2. Будова Сонця динамо-механізму, що породжує магнітне поле Сонця. В енергію
Центральна частина Сонця називається його ядром. Ядро (зона магнітного поля перетвориться до 0,1 % від всієї теплової енергії
термоядерних реакцій) — центральна область, що простягаєть- Сонця, яка надійшла в конвективну зону. На дні конвективної
ся на 1/3 радіуса Сонця від його центра, поблизу якого за тиску зони із 22-річною періодичністю накопичується намагнічена плаз-
до 2 ⋅1018 Па, температури 1, 5 ⋅107 –1, 6 ⋅107 К та густини плазми ма, яка створює потужний магнітний шар. Ряд учених припускає
до 16 г/см3 протікають термоядерні реакції перетворення ядер існування над ним ще декількох зон генерації магнітних полів;
атомів Гідрогену в ядра атомів Гелію, що супроводжується виді- та, що розміщена найвище, має квазідворічну періодичність. Біля
границі з фотосферою формуються осередки супергрануляції; в об- льову область. Це дозволяє встановити на основі ефекту Доплера,
ласті інтенсивного перемішування речовини генеруються потужні що на рівні фотосфери (у галузі освіти випромінюваних ліній) газ
акустичні (звукові) коливання. На глибині 0,8–0,9 R¤ з’являються випливає із плями. Зараз з’ясовують деякі нові особливості цього
перші нейтральні атоми: спочатку Гелію, потім — Гідрогену, вище явища, названого ефектом Евершеда: рух назовні — від тіні до пе-
їх концентрація збільшується. риферії — характерний лише для яскравих, гарячих волокон, хо-
Вище простягається атмосфера Сонця, у якій виділяють ряд та- лодний газ рухається в протилежному напрямку. У півтіні напря-
ких областей: фотосфера, хромосфера та корона. мок руху близький до горизонтального (газ розтікається уздовж
магнітного поля).
3. Внутрішня будова й структура атмосфери; Плями зазвичай оточені цілою мережею яскравих ланцюж-
об’єкти і явища, спостережувані в сонячній атмосфері ків — фотосферним факелом. Ширина ланцюжків дорівнює діаме-
тру яскравих елементів (груп гранул), що їх утворюють, і становить
Фотосфера
5000–10000 км, довжина досягає 50 000 км. Факел — довгоживуче
Фотосфера (шар, що випромінює світло) завтовшки сягає
утворення, він часто не зникає протягом усього року, а група плям
∼ 320 км й утворює видиму поверхню Сонця. З фотосфери виходить
на його тлі «живе» близько місяця (найбільша пляма — до декількох
основна частина оптичного (видимого) випромінювання Сонця, ви-
місяців). Сумарна площа ланцюжків — волокон факела — приблизно
промінювання ж із глибших шарів до неї вже не доходить. Темпера-
в 4 рази більша за площу плями. Факели, правда, менш яскраві, зу-
тура у фотосфері досягає в середньому 5800 °C. Тут середня густина
стрічаються незалежно від плям. Величина сумарної площі факелів
газу становить менше 1/1000 густини земного повітря, а температура
у роки мінімуму сонячної активності незначна, але в роки максимуму
в міру наближення до зовнішнього краю фотосфери зменшується до
сонячної активності може досягати до 10 % всієї поверхні Сонця.
4800 °C . Водень за таких умов майже повністю зберігається в ней-
Волокна факелів чітко видні лише біля краю диска Сонця, де
тральному стані. Фотосфера утворює видиму поверхню Сонця, від
перевищення їхньої яскравості над тлом досягає 10–20 %. Оскіль-
якої визначають розміри Сонця, відстань від поверхні Сонця й т. ін.
ки біля краю диска проглядаються поверхневі шари, то таке пере-
Розміри гранул різні й становлять приблизно в середньому
вищення яскравості свідчить про те, що температура верхніх шарів
близько 700 км, «час життя» — поява й вгасання гранул — близько
факела на 100–300 °С вище, ніж незбуреної фотосфери.
8 хвилин (5–15 хвилин). Флуктуації яскравості незначні. Переви-
Усі явища сонячної активності, зокрема у фотосфері, пов’язані
щення яскравості над середнім тлом становить  10 %, що, за за-
з виходом на поверхню Сонця магнітних полів. Магнітне поле роз-
коном теплового випрмінювання ( I ∼ T 4 ), відповідає підвищенню щеплює енергетичні рівні атома (ефект Зеємана), що призводить
температури над її середнім значенням на 130 °C. до появи в спектрі замість однієї лінії двох або декількох близь-
Розходження температур холодних і гарячих елементів соняч- ких компонентів. Уже перші виміри ефекту Зеємана, проведені
ної грануляції становить 500 °C. Швидкості вертикальних рухів на початку ХХ ст., показали, що поля в плямах досягають величин
цих елементів безпосередньо не можуть бути виміряні, надійно 0,15–0,3 Тл, причому такі поля реалізуються в областях з діаме-
встановлений лише факт, що найбільш яскраві елементи підніма- тром близько 20 000 км.
ються (наближаються) до спостерігача. Іноді в деяких областях, що
розташовуються в зоні ±30° від екватора, крім спокійної грануля- Хромосфера
ційної картини, спостерігають сонячні плями й факели. Хромосфера досягає висоти 7000 км, її температура змінюється
Пляма темніша від навколишньої фотосфери. Потік променис- від 4000 К (нижня хромосфера) до 100 000 K (верхня хромосфера).
тої енергії в тіні плями ослаблений приблизно в 3 рази, що є наслід- Можна побачити під час повного сонячного затемнення у ви-
ком зниження температури від 6000 °C до 4500 °C . Природно, що гляді вузького жовто-червоного кільця. Товщина хромосфери —
в спектрі плям це зниження температури відчутно, посилені лінії 12–15 тис. км.
«більш низького порушення», молекулярні смуги. Видно також, Сонячна хромосфера досить неоднорідна: у ній наявні довгасті,
що лінії трохи зміщені за шкалою довжин хвиль у короткохви- схожі на язики полум’я утворення, так звані спікули.
У хромосфері беруть початок і потужніші викиди газів, що під- Корональні дуги

німаються іноді до 250 000 км (і більше), — протуберанці. Серед них Магнітні поля сонячних плям утворюють скручені дуги побли-
виділяють два основних типи: стаціонарні, стійкі хмари газів, що зу поверхні Сонця — корональні дуги (арки). У них міститься плаз-
повільно змінюються та перебувають у зваженому стані над хромос- ма. Якщо магнітні лінії розриваються, то газ викидається в космос.
ферою, і ті, які швидко змінюються,— еруптивні (вивержені), які Повна кількість енергії, випромінюваної Сонцем, становить
з більшими швидкостями, що часом перевищують 700 км/с, відри- 3,86 ⋅1033 ерг/с, але лише одну двохмільярдну частину цієї енергії
ваються від хромосфери, піднімаючись на більші висоти. Вони під- одержує Земля.
німаються, а потім або розсіюються в атмосфері, або падають назад, На поверхню площею 1 м2 , розташовану перпендикулярно
усередину хромосфери. Траплялися випадки, коли речовина проту- до сонячних променей за межами земної атмосфери, припадає 1,36
беранця долала сонячне притягання й ішла у світовий простір. кВт променистої енергії Сонця.
Протуберанці, так само як хромосферу, можна спостерігати під Ефективна температура Сонця — 5800 °С.
час повних сонячних затьмарень, коли вони виступають через тем-
ний край місячного диска. Винайдено спектральні прилади, що до- Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
зволяють щоденно спостерігати протуберанці і хромосферу. Спеці-
1. Чому температура сонячної корони вища від температури по-
альний, дуже складний світлофільтр дає можливість спостерігати
верхні Сонця?
сонячний диск і його околиці в монохроматичному світлі й у ньому
2. Де на Сонці і чому температура досягає сотень тисяч градусів?
бачити розподіл тих або інших хімічних елементів у сонячній ат-
3. Відносне тепловиділення людини складає 1 Вт/кг. Порівняти
мосфері: були виявлені скупчення, що містять надлишок водню,—
з відносним тепловиділенням Сонця.
так звані водневі флокули. Відомі також і кальцієві флокули. Ре- 4. Чому середня молярна маса речовини Сонця ( 0,61 ⋅10−3 кг/моль )
гулярні спостереження дають можливість простежити за змінами менше, ніж молярна маса водню (1 ⋅10−3 кг/моль ) і гелію
флокул з часом. ( 4 ⋅10−3 кг/моль ), з яких воно складається?
Корона 5. Звідки з’явилися в речовині Сонця важкі хімічні елементи
(вуглець, кисень, залізо та інші)?
Над хромосферою розташована корона, яка поширена на від-
6. Що сталося, якщо б на Сонці зникла сила газового тиску?
стані до 2 000 000 км від Сонця. Сонячна корона складається із двох
частин — внутрішньої й зовнішньої. Внутрішня корона — це жов-
тувата безструктурна облямівка, що оточує хромосферу. Зовнішня IV. Закріплення нового матеріалу
корона — довгі струмені сріблистих кольорів, «промені» непра-
вильної форми, що відходять від Сонця на значні відстані. Вид со- Завдання 24–1. Прояви сонячної активності.
нячної корони не завжди однаковий. Це пов’язане з періодичною Закінчіть речення.
зміною сонячної активності. Найбільш видовжена форма корони • Сонячні плями утворюються...
спостерігається під час мінімуму активності. • Хромосферні спалахи виникають...
Корона плавно переходить у міжпланетне середовище, її фор- • Протуберанці спостерігаються...
ма й інтенсивність випромінювання значною мірою залежить від • Гранули містяться...
фази циклу сонячної активності. Температура корони доходить до • Факели розташовані...:
а) у фотосфері;
1,8 ⋅106 К .
б) у хромосфері;
Корона — це тьмяне світне гало, утворене розпеченим газом на-
в) у короні.
вколо диска Сонця. Оскільки це світіння слабше за світіння Сонця,
корона добре видна тільки під час повного сонячного затемнення, Завдання 24–2. Сонце як джерело енергії
коли диск світила закритий Місяцем. Спочатку обчисліть, а потім знайдіть правильну відповідь.
1. Сонячна стала дорівнює 1,4 кВт ( м2 ⋅ с ). Чому дорівнює енергія •• Середня густина — усього 1, 4 г/см3 , хоча в центрі Сонця вона
Сонця (в джоулях), яка випромінюється за 1 с? досягає 150 г/см3 . Прискорення вільного падіння на поверхні
2. Яку кількість сонячної енергії (в джоулях) одержує щосекунди Сонця дорівнює 27,9g , а друга космічна швидкість — 618 км/с.
( )
Земля, якщо ця енергія складає одну 1 2 ⋅106 частину повної •• Щомиті Сонце випромінює 3,84 ⋅1026 Дж енергії, що в мас-
сонячної енергії? енергетичному еквіваленті відповідає зменшенню маси
3. Яку суму (в грн) необхідно сплатити за енергію, яку щосекунди на 4,26 млн тонни за секунду. Температура поверхні Сонця до-
отримує Земля від Сонця? Вартість 1 кВт ⋅ год візьміть за чин- рівнює 5800 К, у центрі Сонця температура досягає 15 000 000 К.
ними тарифами (свою відповідь запишіть окремо). •• Зоряна величина Сонця дорівнює −26,7m ; це найяскравіший
а) 2 ⋅ 10 9 ; об’єкт на земному небі.
б) 3 ⋅1015 ; •• Сонце обертається навколо осі, нахиленої до площини зем-
в) 4 ⋅1026 ; ної орбіти на 82°45 . (На екваторі кутова швидкість — 1 оберт
за 25 діб, біля полюсів — 1 оберт за 30 діб).
г) 2 ⋅1017 ;
•• Внутрішня будова Сонця — ядро (зона термоядерних реакцій),
д) 1 ⋅1034 ; зона променистого переносу, конвекційна зона; атмосфера Сон-
е) 1 ⋅1020 . ця — фотосфера, хромосфера, сонячна корона.
•• Активні утворення: плями, спікули, флокули, протуберанці,
сонячні спалахи (причина — магнітне поле Сонця).
Завдання 24–3. Утворення на Сонці
Розв’яжіть задачі, враховуючи, що радіус Сонця 700 ⋅103 км , V. Домашнє завдання
а сонячний диск мы бачимо під кутом 32′′ . Отримані результати Читати § 18, 19 (п.1,3).
звірте з наведеними тут і вкажіть номер правильної відповіді.
1. Під яким кутом (у секундах) ми бачимо сонячну пляму такого
розміру, як Земля?
2. Найбільша сонячна пляма спостерігалося під кутом 4. Які лі-
нійні розміри (у кілометрах) мала ця пляма?
3. Око розрізняє кути до 3. Які розміри (у кілометрах) повинна
мати сонячна пляма, щоб її можна було бачити неозброєним
оком?
4. Лінійні розміри великих гранул фотосфери досягають 1000 км.
Під яким кутом (у секундах) видно такі гранули із Землі?
а) 1,37;
б) 18;
в) 66 000;
г) 175 000;
д) 130 000;
е) 90 000.
•• R = 109R , M = 1,99 ⋅1030 кг = 330 000МЗ , V =1,3 ⋅106 м3 .
312 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 25/IV–6. «Джерело сонячної енергії...» 313
Урок 25/IV–6 План заняття
Тема. Джерело сонячної енергії. Місце Сонця на діаграмі Герцшпрунга—Рессела. Наочне

Метод на-
Сонячна активність, сонячно-земні зв’язки Час Зміст роботи прилад-
вчання
дя, ТЗН
Цілі:
• навчальна: продовжити формування понять про Сонце, космічне яви-
ще сонячної активності; розглянути фізичні процеси взаємодії сонячної
плазми й магнітних полів, циклічність сонячної активності; роль соняч- ної готовності, своєчасного й організованого по-
ного випромінювання в існуванні й розвитку життя на Землі, взаємодію чатку уроку
сонячного вітру з магнітним полем Землі, виникнення магнітних бур
і полярних сяйв; вплив проявів сонячної активності на загальний стан 2 хв Контроль- Актуалізація знань учнів
і здоров’я людей, захисні й запобіжні заходи проти шкідливого впливу не опи- Учитель з’ясовує ступінь засвоєння матеріалу по-
тування переднього уроку
сонячної активності на здоров’я людей; сформувати вміння розв’язувати
задачі на визначення чисел Вольфа за результатами спостережень (знім- 25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Презента-
ками Сонця); 1) Джерело сонячної енергії. ція «Сон-
• розвивальна: з метою формування наукового світогляду учнів продовжити 2) Сонячна активність (основні форми, механізм, це»
ознайомлення учнів з методами й способами в пізнанні природи зір; про- періодичність).
3) Сонячно-земні зв’язки: роль випромінювання
довжити розкриття ролі моделей під час вивчення реальної дійсності; по-
Сонця в існуванні життя; взаємодія сонячного ві-
яснювати властивості космічних об’єктів, розв’язуючи задачі на викорис- тру з магнітним полем Землі; вплив проявів со-
тання формул молекулярної фізики й термодинаміки; нячної активності на атмосферу, клімат, біосфе-
• виховна: сприяти правильному розумінню учнями фізики сонячної актив- ру, людину й техніку
ності, її періодичності й впливу на геосферні процеси й людину, у тому чис-
лі зв’язку магнітних бур і здоров’я людей; здійснювати патріотичне вихо-
Виконання практичної роботи № 5 «Визначення чи-
вання під час ознайомлення учнів з визначною роллю українських учених сел Вольфа за спостереженнями у шкільний теле-
(О. Л. Чижевського, В. І. Вернадського й ін.) у дослідженні сонячно-земних скоп чи за знімками Сонця»
зв’язків; політехнічне й екологічне виховання під час викладу матеріалу
про промислове використання сонячної енергії. 1 хв Пояснення домашнього завдання
Нові поняття: число Вольфа, магнітні бури, полярні сяйва. Домашнє завдання
• Учні повинні знати: основні форми проявів сонячної активності. Читати § 19 (п. 2,), 20
• Учні повинні вміти: характеризувати причини виникнення проявів соняч-
ної активності внаслідок взаємодії сонячної плазми й магнітних полів; по-
ясняти сутність явищ магнітних бур і полярних сяйв; робити судження про
Хід уроку
результати впливу сонячної активності на атмосферні, кліматичні та біо- I. Організаційний момент
сферні процеси.
• Учні повинні вміти розв’язувати задачі: на взаємозв’язок різних фізичних II. Актуалізація знань учнів
параметрів Сонця. 1. Що таке Сонце? Сформулюйте визначення цього поняття.
• Міжпредметні зв’язки: природознавство, математика, фізика.
2. Яка відстань від Землі до Сонця? Чим Сонце відрізняється від
Землі й інших планет Сонячної системи?
1) Зображення атмосфери та корони Сонця.
3. Які основні характеристики Сонця: маса, розміри (порівняно
2) Схема внутрішньої будови Сонця.
із земними), вік, хімічний склад, стан речовини, колір, темпе-
3) Зображення окремих активних утворень в атмосфері Сонця (плями, про-
туберанці, спалахи, корональні діри тощо). ратура видимої поверхні, блиск і світність Сонця?
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: мультимедійний проектор, 4. Що характеризує й чому дорівнює сонячна стала? Чому її так
комп’ютер, CD-презентація «Сонячна активність»; атлас з астрономії. називають?
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; презентація «Соняч- 5. Яка внутрішня будова Сонця? Дайте коротку характеристику
на активність»; атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії. ядру, зоні променистого переносу, зоні конвекції й атмосфері
(фотосфері, хромосфері й короні) Сонця. Як обчислити параме- 2. Сонце має як загальне порівняно слабке магнітне поле, так
три внутрішньої будови Сонця? і місцеве (локальне) потужне поле на окремих ділянках атмо
6. Що являють собою чорні й світлі плями на Сонце? Чому вони сфери.
виникають? 3. У результаті взаємодії заряджених частинок і магнітного поля
7. Чому світить Сонце? Поясніть причини виділення енергії в над- змінюються характеристики руху (швидкість, напрям) і енер-
рах Сонця. гія частинок.
8. Чому Сонце «живе» без істотних змін протягом мільярда років? 4. Земля перебуває усередині зовнішніх шарів сонячної атмосфе-
Поясніть причини цього космічного процесу. ри — корони.
9. Як Сонце впливає на Землю й життя людей? 5. Сонце впливає на процеси в навколоземному космічному про-
сторі й на Землі.
Декілька учнів виконують завдання. 6. Від Сонця залежить існування життя на нашій планеті.
1. Сонце — це..:
а) зоря; III. Пояснення нового матеріалу
б) планета; 1. Джерело сонячної енергії
в) комета.
Сонце і зорі світять тому, що в їхніх надрах відбуваються тер-
2. Маса Сонця...:
моядерні реакції перетворення ядер атомів Гідрогену в ядра атомів
а) дорівнює масі Місяця;
Гелію. Ви вже знаєте, що маси зір у сотні тисяч разів, у мільйони
б) дорівнює масі Землі;
разів перевищують масу Землі. Така величезна маса зумовлює над-
в) в 333 000 разів більше за масу Землі;
звичайно сильний тиск верхніх шарів речовини зорі на речови-
г) в 3 мільярди разів більше за масу Землі.
ну поблизу її центра. Температура і тиск вглиб зорі дуже швидко
3. Сонце — це...:
зростають: на поверхні Сонця температура видимої поверхні Сонця
а) червона зоря класу М;
становить близько 6000 К, у центрі Сонця — температура зростає
б) жовтогаряча зоря класу К;
до 15 000 000 К за тиску 2 ⋅1018 Па ! У надрах більш масивних зір
в) жовта зоря класу G;
температура і тиск ще вищі.
г) біла зоря класу А.
Зорі майже цілком складаються з водню і гелію: Сонце містить
4. Назвіть правильний варіант твердження.
71 % водню, 26,5 % гелію і лише 2,5 % інших, важчих хімічних
а) Сонце — найбільша з відомих зір;
б) Сонце — найменша з відомих зір; елементів. Під дією високих температур і тисків у центрах зір ядра
в) Сонце збігається за розмірами із Землею; атомів Гідрогену — протони — зближуються так тісно, що сили
г) Сонце більше за Землю за розмірами в 109 разів. ядерного тяжіння долають сили електричного відштовхування.
5. Температура на поверхні Сонця дорівнює...: У результаті цієї взаємодії протони об’єднуються, утворюючи ядра
1) 3000 °С ; атома Гелію. Процес триває у 3 етапи з величезним виділенням
2) 4500 °С ; енергії (рис. 25.1).
3) 10 000 °С ; Два протони p поєднуються в одне ядро 2 H атома Гідрогену-2,
4) 6000 °С . при цьому один із протонів, випускаючи електрон e ∼ , перетворю-
У ході опитування й бесіди потрібно зосередити увагу учнів ється на нейтрон.
на таких положеннях: Ядро 2 H атома Гідрогену-2 поєднується із протоном p в одне
1. Сонце складається із плазми — іонізованого атомарного газу, ядро 3 He атома Гелію-3, випускаючи квант світла γ й нейтрино ν.
заряджених частинок, що хаотично рухаються й взаємодіють Два ядра 3 He атомів Гелію-3 поєднуються в ядро 4 He атома Ге-
між собою й зовнішніми електромагнітними полями. лію-4, випускаючи два протони p.
H
2 Основні типи реакцій, що відбуваються в надрах зір
p
1) 1. Протон-протонний цикл, що протікає за температур Т ≤ 1,8 ⋅107 К
p (коли описують хід термоядерних реакцій, повідомляють зна-
e– чення енергії, що виділяється в ході кожної окремої реакції
n0 (1 MeB = 1, 6 ⋅10 13 Дж ), й у дужках тривалість реакції — час,
2
H
впродовж якого кількість частинок зменшується вдвічі):
2) He
( )
3
1
H + 1H → 2
H + е + ν + 1,44 MeB ∼ 1010 рокiв ,
p 2
H + H → He + γ + 5, 49 МеВ (∼ 5 с ) ,
1 3
ν
He
3
γ 3
He + Не → 4 He + 2 1H + 12, 85 MeB ∼ 106 рокiв .
3
( )
3) 4
He 2. Азотно-вуглецевий цикл (CNO), у якому ядра атомів Нітрогену
й Карбону відіграють роль каталізаторів реакції, що протікає
3
He за температур понад 1,8 ⋅107 К із установленням рівноважних
концентрацій ізотопів 14 N (95 %), 12 C (4 %), і 13 C (1 %) за масою:
p p
12
C + 1 H → 13 N + γ + 1, 95 MeB 1,3 ⋅ 107 рокiв , ( )
Рис. 25.1. Термоядерні реакції в надрах Сонця М → C + е + ν + 2, 2 МеВ (7 хв ) ,
13 13 +
Ці термоядерні реакції називаються реакціями протон-

13 1
(
C + H → 14 N + γ + 7, 54 MeB 2, 7 ⋅ 106 рокiв , )
протонного циклу. У більш масивних зорях, крім реакцій протон-
14
N + 1 H → 15 O + γ + 7, 35 MeB (3, 2 ⋅ 10 8
рокiв ),
протонного циклу, протікають потужніші термоядерні реакції O → 15 N + + е + ν + 2, 71 MeB (82 с ) ,
15
азотно-вуглецевого циклу, у яких ядра атомів Нітрогену й Карбону є

каталізаторами термоядерних реакцій перетворення водню на гелій.
15
(
N + 1 H → 12 C + 4 He + 4, 96 MeB 1,1 ⋅ 105 рокiв . )
Водень — «зоряне паливо», що згоряє у надрах зір, для того Для зір із масою М ∼ М¤ основним є протон-протонний цикл,
щоби вони могли жити й світити. Із часом біля центра Сонця й ін- для масивних зір ( М > М¤ ) — азотно-вуглецевий цикл, що про-
ших зір водню дедалі меншає, натомість гелію — більшає. тікає з більшою швидкістю й більшим виділенням енергії, ніж
Наше Сонце — жовта, середня за своїми характеристиками протон-протонний.
зоря класу G, яка живе вже протягом 5 мільярдів років і буде світи- Спрощені пояснення для учнів гуманітарних класів
ти ще майже 8 мільярдів років. Наше Сонце й інші зорі можна порівняти з надпотужними —
Енергетика Сонця й зір заснована на термоядерних реакціях — потужністю в мільярди мільярдів земних водневих бомб! — при-
процесах перетворення одних елементарних частинок в інші, що родними термоядерними бомбами, що безупинно вибухають протя-
супроводжуються синтезом більш важких атомних ядер з більш гом мільйонів і мільярдів років.
легких і відбуваються за високих Т > 107 К температур і тисків Чому ж цей надпотужний вибух не розриває, не розпорошує зорю
в космічному просторі? Цьому заважає сила всесвітнього тяжіння.
із виділенням величезної кількості енергії.
Маса зір настільки велика, що сила тяжіння заважає речовині
У надрах нормальних зір відбуваються термоядерні реакції пе-
зорі розлітатися в навколишньому просторі, притягує його до цен-
ретворення ядер атомів Гідрогену в ядра атомів Гелію. Загальне
тра зорі.
значення виділеної енергії, яку відносять елементарні частинки
На кожну частинку речовини усередині зорі постійно діють дві
( γ -кванти, нейтрино й т. ін.), що виникли в ході взаємодії атомних
сили: одна з них — сила тиску світлових променів і розпеченого
ядер, еквівалентне різниці між сумою мас ядер атомів Гідрогену, що
газу, що виникає в ході термоядерних реакцій у надрах зорі, від-
вступають у реакцію, й масою ядра атома Гелію, що утворюється.
штовхує цю частку речовини геть від зорі; інша — сила тяжіння, 2. Сонячна активність
що намагається притягнути її назад. Ці сили рівні за величиною, Сонячна активність — комплекс явищ, що охоплюють всю ат-
але протилежні за напрямом. Вони врівноважують одна одну впро- мосферу Сонця в областях розмірами 105 –10 км за час 106 –1 с.
довж мільйонів і мільярдів років. Усі прояви сонячної активності виникають у результаті по-
Сонце й зорі — природні термоядерні реактори із гравітаційним силення й (або) взаємодії місцевих (локальних) магнітних полів
утриманням плазми. Термоядерні реакції в надрах Сонця й зір «са- у верхній частині конвективної зони в атмосфері.
морегулюються»: ріст температури в центрі зорі за рахунок поси- Істотними особливостями сонячної активності є її циклічність
лення потужності термоядерних реакцій веде до зростання газового і вплив на геосферні оболонки й навколоземний космічний простір.
(променевого) тиску й розширення зорі в просторі. Збільшення роз- Активні області виникають внаслідок спливання потужної
мірів зорі знижує тиск шарів речовини, що розміщені вище, на ті, що трубки магнітного потоку з магнітного шару біля основи конвек-
розташовані нижче, під дією сили ваги, що, у свою чергу, зменшує тивної зони. Разом із плазмою піднімаються «вморожені» у неї
температуру й інтенсивність термоядерних реакцій у центрі зорі. магнітні поля з індукцією 0,2–0,3 Тл, що виникають внаслідок
Далі можна ознайомити учнів з методами обчислення внутріш- неоднорідності обертання Сонця й мають складну структуру, яка
ніх параметрів Сонця й зір на основі газових законів. Під час викла- в ході руху набуває петлеподібної форми. Гігантські стійкі біпо-
ду цього матеріалу корисно використовувати схеми, що демонстру- лярні магнітні області мають два полюси протилежної полярності,
ють зміну температури й тиски в надрах Сонця. Їх застосування що з’єднуються системою арок завдовжки до 30 000 км і заввиш-
допомагає пояснити виникнення конвекції, її роль у переносі енер- ки до 5000 км. Вершини арок повільно піднімаються; біля полюсів
гії від ядра зорі до зовнішніх шарів, а також природу й механізм арок сонячна речовина повільно стікає вниз (рис. 25.2). У фотосфері
виникнення сонячних плям і смолоскипових полів. активні області розщеплюються на безліч тонких трубок, напруже-
За допомогою законів фізики обчислимо температуру та густи- ність магнітного поля у яких становить 1 ⋅103 – 2 ⋅103 Е. Вони утво-
ну Сонця. рюють смолоскипові поля. Області перетинання тонких магнітних
Знаючи радіус і масу Сонця, знайти температуру, тиск та густи- трубок з фотосферою спостерігаються у формі груп сонячних плям.
ну Сонця в точці, віддаленій на половину радіуса від центра. Дехто з учених сумнівається в існуванні трубок магнітного по-
Дано: R , M , R 2 току й уважає, що сонячна плазма, яка циркулює в супергрануля-
Знайти: T — ? p — ? ρ — ? ційних осередках, сама може посилювати магнітне поле до значної
Розв’язання напруженості й породжувати біполярні магнітні конфігурації.
M M
ρ= = = 1,4 г см3 = 1400 кг м3 ,
V 4
πR
3
3
mg V ρg R 2 ⋅ Sρg ρRg
p= = = = = 6,7 ⋅1013 Па ,
2ρ 2S 2S 2⋅2
m pV µ pµ
pV = RT ⇒ T = = = 2,8 ⋅106 К .
µ V ρR ρR Рис. 25.2. Утворення протуберанців
R
Тиск стовпу речовини дорівнює вазі цього стовпу на висоті , Зазвичай магнітне поле на ділянці сонячної поверхні має ін-
2
g дукцію 10−4 Тл . Воно не може управляти рухом плазми, що віль-
— середнє значення прискорення.
2 но бере участь у конвекції, оскільки густина кінетичної енергії
Отримані результати близькі до точних розрахунків. плазми W = 125 Дж/м3 вища за густину енергії магнітного поля
ρ = 1300 кг/м3 , р= 6,1 ⋅1013 Па , Т = 3,4 ⋅106 К . 4 ⋅10−3 Дж/м3 . Магнітне поле біполярної магнітної області пригні-
чує конвекцію, якщо його індукція досягає 0,2 Тл; густина енергії
магнітного поля виявляється істотно вищою за густину кінетичної на й розташування плям і груп плям постійно змінюються. Середній
енергії плазми, що бере участь у конвективному русі, а магнітне «час життя» плями — від декількох діб до декількох тижнів (макси-
поле не може рухатися поперек ліній індукції. мум — до 200 діб). Як правило, плями утворюються групами, у яких
вони концентруються переважно навколо ведучої (західної) і веденої
спікули
(східної), що мають різну полярність, причому силові лінії магнітно-
го поля ніби виходять із однієї плями й входять в інші.
Протуберанці — порівняно холодні густі хмари сонячної речо-
N
S
вини ( T ∼104 К ), викинуті в хромосферу внаслідок прискорюваль-
N S
N ної дії магнітних трубок місцевих полів на рух сонячної речовини
флоккули плями на висоту близько 104 км . Протуберанці мають різноманітну ви-
Рис. 25.3. Рух речовини в сонячній атмосфері. гадливу форму. Речовина спокійних протуберанців, що плавають
Арки біполярних магнітних областей у хромосфері до 1 року, лежить у поглибленнях «прим’ятих» арок
магнітного поля. В активних, або еруптивних, протуберанцях, що
За масштабами і часом прояви сонячної активності розділяють- вирізняються швидким розвитком, існують протягом тижнів, рід-
ся на повільнозмінні — коронарні діри, смолоскипові поля, пля- ше — місяців, а в довжину сягають до 150 000–250 000 км, плазма
ми, фотосферні волокна — і швидкозмінні — протуберанці, хромо тече уздовж ліній магнітного поля зі швидкістю до 700 км/с.
сферні спалахи й т. ін. (рис. 25.3). Хромосферна сітка спостерігається в ультрафіолетовій частині
Коронарні діри — області зниженої яскравості корони, у яких спектра в хромосфері у вигляді сукупності великих осередків роз-
силові лінії великомасштабного магнітного поля, пронизуючи всю мірами 2 ⋅104 – 3 ⋅104 км, що покривають сонячний диск й усере
корону, ідуть у міжпланетний простір — спостерігаються в рентге- дині яких газ розтікається від центра зі швидкістю 0,3–0,4 км/с
нівському діапазоні довжин хвиль у вигляді чорних провалів на тлі до границь, де магнітне поле посилюється до 10–15 Е. Середній «час
яскравого сяйва корони. Яскраві області над центрами активності життя» окремого осередку — до кількох діб.
з підвищеною густиною плазми називаються коронарними конден- Сонячні хромосферні спалахи виникають у групах плям із про-
саціями. тилежним напрямом магнітних полів під час їх взаємного зни-
Смолоскипові поля (флокули) — області ослаблення магніт- щення (анігіляції). Механізм їх виникнення такий: між плямами
них трубок (місцевих магнітних полів) до індукції 0,05–3 мТл, де різної полярності виникає нейтральний шар, магнітна індукція
на поверхню Сонця «проривається» більш нагріта (до 10 000 К) со- в якому дорівнює нулю; за певних умов у ньому може виникнути
нячна речовина. Спостерігаються у вигляді світлих ділянок фото- обумовлений рухом електронів й іонів плазми електричний струм,
сфери, що часто оточують сонячні плями. Розміри смолоскипових що нагріває плазму за рахунок енергії магнітного поля. Оскільки
полів — від 5000 до 50 000 км, середній «час життя» — місяці (до плазма має дуже невеликий опір, за звичайних умов її нагріван-
року). У роки максимумів сонячної активності смолоскипові поля ня в нейтральному шарі незначне, але поля «вичавлюють» плазму
займають до 10 % поверхні Сонця. в нейтральний шар і стискають його. У міру стиску нейтрального
Сонячні плями — темні проміжки тіні, оточені світлішою пів- шару збільшується швидкість частинок — носіїв струму; електро-
тінню,— області сонячної поверхні температурою близько 4000 К ни прискорюються сильніше за масивні іони. Плазма стає неодно-
і розмірами від 1 до 35 000 км (площа сонячної плями у квітні рідною, у ній виникають турбулентні рухи, завихрення, зростають
1947 р. становила 18 130 000 000 км2 ), що виникають там, де міс- електричний опір і температура плазми (до 107 К ). В області роз-
цеві магнітні поля індукцією 0,4–0,5 Тл, «спливаючи» на поверхню мірами до 1000 км виділяється до 1022 –1025 Дж/с енергії (як за од-
Сонця, пригнічують конвекцію. Позбавлена підігріву «знизу» ді- ночасного вибуху мільярдів термоядерних бомб). Під час спалаху
лянка сонячної поверхні остигає й за контрастом з навколишньою утворюється велика коронарна хмара температурою 2 ⋅107 – 3 ⋅107 K
«гарячою» поверхнею здається чорною плямою. Кількість, величи- (до 108 К ). Спалахи (до 10 за добу) породжують потужне ультрафі-
олетове, рентгенівське й радіовипромінювання, викид заряджених Під час мінімуму сонячної активності для зовнішнього спостері-
частинок зі швидкістю до 30 000 км/с — сонячні космічні промені. гача корона «стискується» біля полюсів, над якими видні лише тон-
У вершинах гранул щохвилини спостерігаються тисячі й де- кі промені — коронарні щіточки. Іноді протягом тижнів у мінімумі
сятки тисяч короткочасних спалахів — блінкерів («блимавок») сонячної активності у фотосфері не спостерігається жодної плями.
потужністю до 103 Мт і розмірами до 104 км . Можливо, саме вони На початку циклу на широтах ±30° з’являються окремі дрібні
породжують сонячний вітер і передають частину енергії від «холод- сонячні плями. Період росту активності триває близько 4,2 року.
ної» фотосфери «гарячій» короні. У цей час збільшуються число й розміри окремих плям і груп плям,
У глибині хромосфери, в 1500–2500 км над фотосферою в осно- зона їх появи доходить до сонячного екватора, зокрема до ±15°
вах окремих коронарних петель, що виникають в активних облас- у даному максимумі активності. У сонячній короні над центрами
тях після сонячних спалахів, протягом десятків годин спостері- активності в середніх широтах розвиваються потужні довгі коро-
гаються «губчасті» утворення — «сонячні мохи», де розпечена до нарні промені. У максимумі активності число Вольфа перевищує
107 К плазма сильно й зовні безладно «перемішана» з відносно «хо- 150–200 одиниць. Сонячна корона набуває «розпатланої» сферич-
лодною» (до 6000 К) сонячною речовиною. ної форми. Концентрація рентгенівського й короткохвильового ви-
У районі сонячних полюсів спостерігаються потужні вихори промінювання в 3–4 рази вища, ніж у мінімумі.
й смерчі — висхідні потоки сонячної речовини зі швидкістю коло- Далі відбувається 7-річний спад активності, у якому зона появи
вих рухів до 500 000 км/год. сонячних плям спускається до екватора Сонця, зокрема до широт
Кількісна характеристика сонячної активності — числа Воль- ±8° ; потім після недовгого затишку на широтах ±30° утворюються
фа — визначається за формулою: W = 10g + f , де g — кількість плями нового циклу.
груп плям, f — кількість всіх спостережуваних плям. Іншими, Зазвичай комплекс явищ сонячної активності відбувається в та-
більш точними індикаторами сонячної активності є сумарна площа кій послідовності: під час спливання трубки магнітного потоку по-
плям й інтенсивність сонячного радіовипромінювання. силюється магнітне поле, після чого у фотосфері з’являється смолос-
Сонячний цикл — періодичний процес появи й розвитку на всій кипове поле, що розширюється й збільшує свою яскравість. За добу
поверхні Сонця активних областей, обумовлених «спливанням» у ньому виникають і розвиваються крихітні пори, що поступово
в атмосферу сильних магнітних полів. розростаються в чорні плями й групи плям: через 10 діб їхні розмі-
Середній проміжок між двома максимумами сонячної актив- ри збільшуються до 10 000 км. У хромосфері й короні відбуваються
ності дорівнює 11,1 року. бурхливі процеси. Потім активність області поступово зменшується:
через 2–3 місяці плями зникають, але ще довго, протягом місяців
W
над цим місцем своєрідним пам’ятником буде висіти величезний
180
протуберанець, і лише через рік активна область зникає повністю.
160
140 W
200
120
170
100
150
80
130
60
110
40
90
20
70
0 02 6 10 14 18 22
1745 1765 1785 1805 1825 1845 1865 1885 1905 1925 1945 1965 1985 Роки № цикла
Рис. 25.4. 11-річний цикл сонячної активності Рис. 25.5. «Віковий» цикл сонячної активності
Протягом цього циклу всі ведучі сонячні плями в Північній мосфери; 2) сонячний вітер і корпускулярні потоки з їхніми магніт-
півкулі мають ту саму полярність, а в Південній півкулі — проти- ними полями, що взаємодіють з магнітосферою (енергія окремих
лежну. У наступному циклі полярності змінюють свій знак. По- поривів сонячного вітру еквівалентна енергії ядерного вибуху по-
лярні магнітні поля мають найбільшу напруженість (до 1 Е) в епо- тужністю 10–1 Мт). Під час переходу від мінімуму до максимуму
ху мінімуму активності й зникають, змінюючи знак біля полюсів 11-річного сонячного циклу повна енергія потоку іонізуючого ви-
в епохи максимумів. Повернення до попередньої магнітної ситуації промінювання збільшується втричі.
відбувається через 22 роки, спричиняючи існування 22-річного ци- У максимумі сонячного циклу температура в тропіках на 0,5°
клу. Відставання за фазою явищ у високих і низьких широтах веде вище, ніж у мінімумі; збільшується кількість гроз, зростає амп-
до відставання на 5 років явищ, пов’язаних з високоширотним маг- літуда коливань атмосферного тиску; посилюється загальна цир-
нітним полем Сонця і їхнім впливом на магнітосферу Землі. куляція атмосферних потоків. У середніх широтах після підви-
Сусідні цикли тісно пов’язані між собою. Відносна інтенсив- щення сонячної активності зростає повторюваність циклонів, що
ність 11-річних циклів змінюється з 80–90-річним («віковим») веде до збільшення кількості опадів. Ряд учених пояснює це по-
циклом сонячної активності. Установлено існування 1800-річного слідовним поетапним переданням енергії з верхніх шарів атмосфе-
циклу; можливе існування більш тривалих циклів. ри в тропосферу; коливання ультрафіолетового випромінювання
впливають на концентрацію озону й змінюють температуру по-
3. Сонячно-земні зв’язки вітря, що спричиняє відхилення внаслідок обертання Землі вер-
Роботи вчених Е. Брикнера, А. Дугласа, Ч. Брукса, О. Петер- тикальних повітряних потоків, які породжують східні й західні
сона, О. Л. Чижевського, В. І. Вернадського дозволили достеменно вітри. Від рівня сонячної активності сильніше залежать літні тем-
встановити, крім вищезгаданих, ряд інших порівняно короткочас- ператури стратосфери.
них циклів природних явищ: «вікових» — тривалістю 169, 222, Передбачається, що періодичність «малих льодовикових періо-
400 і більше років і «внутрівікових» — тривалістю 1, 2, 3, 4, 6, 11, дів» пов’язана із широкомасштабними змінами рівня сонячної ак-
23, 33, 80 років. Найтриваліші з них мають гравітаційну приро- тивності (період близько 2500 років).
ду й впливають на всі природні оболонки Землі. Цикли середньої Численні ефекти впливу сонячної активності на біосферу здо-
тривалості залежать від коливань сонячної активності: квазідво- були серйозне морфологічне й статистичне обґрунтування, але
річний, 11-річний, 22-річний, 100-річний цикли мають найбіль- механізм їхнього фізичного впливу дотепер неясний, оскільки
шу фундаментальність нарівні із 27-добовим синодичним періо- повний потік і спектральні складові сонячного випромінювання
дом обертання Сонця навколо своєї осі і впливають на магнітне поблизу земної поверхні змінюються лише на частку відсотка. Од-
поле, атмосферу й біосферу Землі. Найбільш короткочасні цикли нак всі живі організми чутливі до зовнішніх електромагнітних по-
пов’язані з нерівномірним опроміненням Землі космічними част- лів низьких і наднизьких частот, що впливають на фізико-хімічні
ками, область їхньої дії — атмосфера. властивості живих клітин. Передбачається, що організми викорис-
Стан навколоземного космічного простору, магнітосфери товують квазіперіодичні зміни параметрів зовнішнього середови-
й верхніх шарів атмосфери Землі обумовлено космічною погодою, ща, у тому числі електромагнітних полів, для синхронізації біорит-
основними параметрами якої є температура й концентрація ком- мів шляхом «настроювання» на зовнішню частоту, для орієнтації
понент низькоенергетичної плазми, магнітні й електричні поля в просторі й т. ін. Так, якщо досить різко змінюється магнітне
й струми, спектральний склад електромагнітного випромінювання поле, в організмі людини одночасно спостерігається підвищення
й потоків заряджених частинок. кров’яного тиску із одночасним спазмом кровоносних посудин,
Видиме випромінювання Сонця практично не змінюється з ча- внаслідок чого бактерицидні властивості крові погіршуються.
сом. Основними типами змінюваних у часі активних сонячних На поверхні Землі реєструються електромагнітні поля із час-
випромінювань є: 1) короткохвильове (ультрафіолетове й рентге- тотою 104 –105 Гц і найбільшою інтенсивністю в діапазоні над-
нівське), здатне здійснювати іонізацію й дисоціацію молекул ат- низьких частот, що чутливо реагують на будь-які прояви сонячної
активності. Так, через 1,5–2 доби після спалаху на Сонці напруже- •• погіршується зв’язок у короткохвильовому, високочастотному
ність магнітного поля в іоносфері на частоті 8 Гц змінюється більш й ультрависокочастотному діапазонах, телефонний і телеграф-
ніж у 10 разів. В епоху максимумів сонячної активності зростає ний зв’язок, особливо в освітленій сонцем півкулі й під час іо-
число інфарктів й інсультів, випадків виробничого й дорожнього носферних бур;
травматизму, епідемічних захворювань, епізоотій. •• спотворюються дані геомагнітних зйомок;
•• відбуваються збої й катастрофи в енергетичних мережах;
а, мм
•• посилюється корозія магістральних трубопроводів;
3
•• зменшується строк експлуатації ШСЗ через посилення гальму-
2
вання у верхніх шарах атмосфери, що розбухає (15.07.2000 р. ви-
1 йшла з ладу космічна рентгенівська обсерваторія ASCA (Японія)).
W Слабко захищені від потужних проявів сонячної активності
120
електронні й комп’ютерні системи й мережі, системи навігації,
системи керування й контролю атомних станцій та військових
100
об’єктів.
80 8 10 12 14 16 Цикли 1999 року була розроблена «шкала космічної погоди», що ста-
1820 1860 1900 1940 Роки ло першою спробою здійснити систематичне дослідження всього
Рис. 25.6. Зміна радіального приросту сосни протягом 90-річного циклу (у мм) комплексу явищ сонячно-земних зв’язків, потенційно небезпеч-
них для земної цивілізації. Виділяються 3 категорії явищ: геомаг-
нітні бурі, радіаційні бурі й порушення радіозв’язку. Кожна ка-
W тегорія розділяється на 5 рівнів: незначний (1 бал); помірний (2
1 000 000
бали); сильний (3 бали); дуже сильний (4 бали) і екстремальний (5
500 000 балів). Найнебезпечніші екстремальні геомагнітні бурі, що при-
75 зводять до цілковитого знеструмлення мереж електроживлення,
0 50 появи сильних струмів у трубопроводах і практично повного при-
пинення радіозв’язку на всіх частотах. Екстремальні радіаційні
25 бурі спричиняють небезпечне опромінення космонавтів, екіпажів
і пасажирів висотних літаків.
–2 0 +2 +4 +6 ...У цей час на Землі 88 % всієї енергії людство одержує за ра-
Роки хунок спалювання природного вуглецевого палива (щорічно спалю-
Рис. 25.7. Усереднена за циклами сонячної активності кількість захворювань ють 4 млрд тонн вугілля, 3,5 млрд тонн нафти, десятки трильйонів
холерою в Росії в 1823–1923 рр. (за О. Л. Чижевським) кубометрів газу, деревину, торф і т. ін.), що забруднює навколишнє
середовище на 60 %. Ідея використання «безкоштовної» сонячної
Завдання земної екології передбачають здійснення астроно- енергії для потреб земної енергетики лягла в основу застосування
мічних спостережень, а також спостережень із космосу не тільки космічних технологій:
за Землею, але й за Сонцем і ближнім космосом. У міру свого розви- 1. Орбітальні відбивачі-рефлектори для освітлення окремих по-
тку сучасна технологічна цивілізація стає дедалі більш уразливою лярних.
до дії космічних факторів. 2. Орбітальні сонячні електростанції: проекти розроблені в Ро-
Сонячна активність впливає не тільки на магнітосферу, атмо сії, США, Західній Європі і Японії. Проект КСЕ 2000 року пе-
сферу й біосферу Землі, але й на техніку, створену людьми. У роки редбачає виведення на екваторіальну орбіту експерименталь-
активного сонця: ної японської станції потужністю 10 МВт. У першій половині
XXI ст. США планує створити 60 КСЕ потужністю 5 ГВт кожна 2. Виконання практичної роботи (див. інструкцію далі)
з переданням енергії на Землю у вигляді мікрохвильового про-
меня. Існуючі сонячні батареї мають ККД близько 30 %. Що ми дізналися на уроці
•• Енергетика Сонця й зір заснована на термоядерних реакціях —
Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу процесах перетворення одних елементарних частинок в інші,
1. Чому світить Сонце? Поясніть причини виділення енергії в над- що супроводжується синтезом більш важких атомних ядер
рах Сонця. з більш легких і відбувається за високих Т > 107 К температур
2. Назвіть основні прояви сонячної активності. і тисків із виділенням величезної кількості енергії.
3. Як пов’язана сонячна активність з магнітною діяльністю Сон-
•• Сонячна активність — комплекс явищ, що охоплюють усю ат-
ця?
мосферу Сонця в областях розмірами 105 –10 км за час 106 –1 с.
4. Що являють собою плями на Сонці? Чому вони виникають? Які
їх розміри? •• Сонце — практично невичерпне джерело енергії (екологічно
5. Що являють собою протуберанці? Як вони виникають? Які їх чистої) на сьогоднішній день.
розміри? •• Зміна потоку сонячної енергії впливає на земну атмосферу,
6. Яка природа хромосферних спалахів? енергопередавальні комунікації та системи зв’язку
7. Як впливає сонячна активність на Землю? •• Сонце найбільш активне в роки збільшення кількості плям,
8. Порівняйте останній цикл сонячної активності з попередніми. в цей період воно випромінює у простір найбільшу кількість
енергії.
IV. Закріплення нового матеріалу V. Домашнє завдання
1. Розв’язування задач Читати § 19 (п. 2), 20.
1. Упродовж якого часу маса Сонця внаслідок випромінювання
зменшиться на величину маси Землі? (Відповідь: за відомої
світності L¤ = E¤ (потужності випромінювання) Сонця, згідно ПРАКТИЧНА РОБОТА № 5
з СТВ, маса зорі щосекунди зменшується на «Визначення чисел Вольфа за спостереженнями
EΘ у шкільний телескоп чи за знімками Сонця»
∆m = 2 = 4,26 ⋅10 кг — через 45 млн років.)
9
c Кількісна характеристика сонячної активності — числа Воль-

2. До яких наслідків призведе зменшення маси Сонця? Відповідь: фа — визначається за формулою:
із II закону Ньютона и закону Всесвітнього тяжіння: W = k (10g + f ) ,
mv02 Mm mv2 Mm v2 M r0
= G 02 і =G 2 = ⋅ . де g — кількість груп плям, f — кількість всіх спостережуваних
r0 r0 r r v02 M0 r плям, k — умовний коефіцієнт, що враховує якість інструменту
Користуючись законом збереження імпульса, спостережень. Крива середньорічних чисел Вольфа абсолютно чіт-
M M ко показує періодичні зміни числа сонячних плям. За поданою
mvr = mv0r0 , r = r0 ⋅ 0 і v = v0 ⋅ .
M M0 фотографією визначте число Вольфа на конкретну дату (вказано
Відстань до планети збільшується, швидкість зменшується. на фотографії). Для цього підрахуйте кількість плям g і повне чис-
Період обертання планети: ло плям f , після чого скористайтеся формулою, наведеною вище,
2 вважаючи коефіцієнт k = 1.
2πr0  M0  T 2 T02 M0
T= ⋅ , 3 = 3 ⋅ . Зверніть увагу, що поодинокі плями також вважають гру-
v0  M  r r M пою. Так, наприклад, якщо на Сонці видно п’ять одиночних плям
3. Як за Сонцем дізнаються про «геофізичні небезпечні» дні? і ще дві групи плям: у першій три плями, а в другій — чотири,
330 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 26/IV–6. «Міжзоряне середовище, його густина й температура...» 331
то g = 2 + 5 = 7 , f = 3 + 4 + 5 = 12, отже, W = 7 ⋅10 + 12 = 82. Якщо Урок 26/IV–6

на Сонці видно тільки одну пляму, то W = 11. Тема. Міжзоряне середовище, його густина й температура. Протозорі. Утворен-
Результати обчислень впишіть у таблицю. ня зір в асоціаціях. Залежність часу існування зорі від початкової маси. Ста-
Таблица 1 дія Головної послідовності, червоні гіганти та надгіганти
Цілі:
Кількість Кіль- Число
Висновки про ступінь • навчальна: продовжити формування фундаментального астрономічного
груп кість Вольфа, Примітки
сонячної активності поняття «зоря»; ознайомити з космічними процесами існування еволюції
плям, g плям, f W зір і зоряних систем, поглибити, розширити й закріпити систему знань
про зорі: внутрішню будову зір різних класів, термодинамічну рівновагу
в надрах зір; дати уявлення про природу міжзоряного середовища, основ
ні стадії еволюції зір; ввести поняття протозорі, білого карлика, пульсара,
червоного гіганта та надгіганта, чорної діри; ознайомити із сучасними на-
уковими поглядами щодо народження зір в асоціаціях та зоряної еволюції
як важливого чинника розвитку Всесвіту в цілому;
• розвивальна: з метою формування наукового світогляду учнів продовжи-
ти ознайомлення учнів з методами й способами в пізнанні природи зір;
розкрити ролі моделей під час вивчення реальної дійсності; продовжити
формування вмінь аналізувати інформацію, складати класифікаційні схе-
ми, пояснювати властивості космічних об’єктів на основі найважливіших
фізичних теорій, розв’язувати задачі на розрахунок основних фізичних ха-
рактеристик зір та параметрів їх внутрішньої будови з використанням за-
конів фізики, даних класифікаційних схем і діаграм зоряних характеристик
(«спектр—світність», «маса—світність» тощо);
• виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів у ході
ознайомлення з фізичною природою зір і зоряних систем; на основі роз-
криття фундаментальних природних закономірностей (причинового
взаємозв’язку і взаємозумовленості явищ і процесів, переходу кількісних
змін у якісні, єдності і взаємодії протилежностей) і філософських положень
про матеріальну єдність і пізнаванність світу під час вивчення матеріалу
про космічні процеси існування та еволюції зір і зоряних систем.
• Учні повинні знати: ознаки та властивості міжзоряного середовища,
основні стадії еволюції зір; фізичні процеси, які відбуваються в надрах зір
на різних стадіях їх еволюції.
• Учні повинні вміти: аналізувати навчальний матеріал, використовувати
узагальнений план для вивчення космічних явищ, робити висновки, пояс-
нювати механізм стиснення газопилового комплексу, обґрунтовувати на-
родження зір в асоціаціях, зоряну еволюцію.
Міжпредметні зв’язки: природознавство, географія, література, математика,
фізика.
1) Космічні знімки глобул та регіонів зореутворення.
2) Діаграма Герцшпрунга—Рессела.
комп’ютер, CD-презентація «Утворення зір»; атлас з астрономії.
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; презентація «Утво-
рення зір»; атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії.
План заняття III. Пояснення нового матеріалу

Час
вчання
ладдя, ТЗН
1. Міжзоряне середовище, його фізичні характеристики
0,5 хв Бесіда Організаційний момент Міжзоряне середовище — це речовина, яку спостерігають
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- у просторі між зорями.
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загаль- Лише порівняно недавно вдалося довести, що зорі існують не
в абсолютній порожнечі і що космічний простір не цілком прозо-
чатку уроку
рий. Тим не менш такі припущення висловлювали давно. Ще в се-
5 хв Бесіда Актуалізація знань учнів редині XIX ст. російський астроном В. Струве намагався (правда,
Узагальнення матеріалу з теми «Характеристики
зір головної послідовності, гігантів та надгігантів» без особливого успіху) науковими методами знайти непорушні
свідчення того, що простір не порожній і в ньому відбувається по-
25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Роздаваль-
1) Міжзоряне середовище, його фізичні харак- ний мате- глинання світла далеких зір.
теристики ріал, пре- Наявність поглинального розрідженого середовища було пере-
2) Протозорі. Утворення зір. зентація конливо доведено менше ста років тому, у першій половині XX ст.,
3) Характеристика зір головної послідовності
шляхом порівняння спостережуваних властивостей далеких зоря-
10 хв Самостій- Закріплення нового матеріалу них скупчень на різних відстанях від нас. Це було зроблено неза-
на робо- Розв’язування задач лежно американським астрономом Робертом Трюмплером (1896–
та учнів
1956) і радянським астрономом Б. А. Воронцовим-Вельяміновим
1 хв Пояснення домашнього завдання (1904–1994), вірніше, так було виявлено одну зі складових між-
Домашнє завдання зоряного середовища — дрібний пил, через який міжзоряне сере
Читати § 21 (п.5), 24 (п.1) довище виявляється не цілком прозорим, особливо у напрямках,
близьких до напряму на Чумацький Шлях. Наявність пилу озна-
Хід уроку чала, що і видима яскравість, і спостережуваний колір далеких зір
спотворені, тому, щоб дізнатися їх істинні значення, потрібен до-
I. Організаційний момент сить складний облік поглинання. Пил, таким чином, було сприй-
нято астрономами як прикра перешкода, яка заважає дослідженню
далеких об’єктів. Але одночасно виник інтерес і до вивчення пилу
•• Які об’єкти зоряного неба ви знаєте? як фізичного середовища — вчені почали з’ясовувати, як порошин-
•• Які групи утворюють зорі на діаграмі Герцшпрунга—Рессела? ки виникають і руйнуються, як реагує пил на випромінювання,
•• Назвіть основні відмінності між зорями, які належать до різ- яку роль відіграє пил в утворенні зір.
них груп зір діаграми Г—Р. З розвитком радіоастрономії в другій половині XX ст. з’явилася
•• Як розрахувати внутрішні параметри (температуру, тиск і т. ін.) можливість досліджувати міжзоряне середовище за його радіовипро-
у надрах зорі? Продиктуйте ці формули для запису на дошці. Чи мінюванням. У результаті цілеспрямованих пошуків було виявлено
можна за цими формулами обчислити відповідні характеристи- випромінювання атомів нейтрального водню в міжзоряному просто-
ки Сонця? рі на частоті 1420 МГц (це відповідає довжині хвилі 21 см). Випро-
•• Яку внутрішню будову мають зорі: блакитні гіганти; білі зорі мінювання на цій частоті (або, як кажуть, у радіолінії) передбачив
головної послідовності; жовті зорі головної послідовності; чер- голландський астроном Хендрік ван де Хюлст 1944 р. на підставі
воні зорі головної послідовності; червоні гіганти? У чому поді- квантової механіки, а виявлено воно було 1951 р. після обчислення
бність і в чому відмінність між їхніми внутрішньою будовою її очікуваної інтенсивності радянським астрофізиком І. С. Шклов-
і будовою Сонця? Чому? ським. Шкловський же вказав і на можливість спостереження ви-
промінювання різних молекул у радіодіапазоні, яке, дійсно, було

Част-
пізніше виявлено. Маса міжзоряного газу, що складається з ней- Темпе-
Концен- Маса Роз- ка
тральних атомів і дуже холодного молекулярного газу, виявилася рату- Спосіб спосте-
Фаза трація, хмар, мір, займа-
приблизно в сто разів більшою, ніж маса розрідженого пилу. Але газ ра, реження
cм −3 M пк ного
К
абсолютно прозорий для видимого світла, тому його не можна було обсягу
виявити тими ж методами, якими було відкрито пил. Корональ- ∼ 0,003 — — Рентген, лінії
≈ 5 ⋅105 ∼ 0,5
Після появи рентгенівських телескопів, встановлених на кос- ний газ поглинання
мічних обсерваторіях, було виявлено ще один, найбільш гарячий металів в УФ
компонент міжзоряного середовища — дуже розріджений газ з тем- Яскраві об- ∼ 30 ∼ 300 ∼ 10 Яскрава лінія
≈ 104 ∼10−4
пературою в мільйони і десятки мільйонів градусів. Ні за оптични- ласті HII Hα
ми спостереженнями, ні за спостереженнями в радіохвилях цей газ
Зони HII ≈ 104 ∼ 0,3 — — ∼ 0,1 Лінія Hα
«побачити» неможливо — середовище занадто розріджено і повніс-
низької
тю іонизоване, але, тим не менш, воно заповнює істотну частинку густиниі
обсягу всієї нашої Галактики.
Міжхмарне ≈ 104 ∼ 0,1 — — ∼ 0,4 Лінія Lyα
Швидкий розвиток астрофізики, що вивчає взаємодію речови-
середовище
ни і випромінювання в космічному просторі, як і поява нових мож-
ливостей для спостережень, дозволило детально дослідити фізичні Теплі об- ≈ 103 ∼1 — — ∼ 0,01 Випроміню-
процеси в міжзоряному середовищі. Виникли цілі наукові напрям- ласті HI вання HI на
λ = 21 см
ки — космічна газодинаміка та космічна електродинаміка, які
вивчають властивості розріджених космічних середовищ. Астро- Мазерні <100 ∼1010 ∼105 ∼10−5 Мазерне ви-
номи навчилися визначати відстані до газових хмар, вимірювати конденсації промінювання
температуру, густину і тиск газу, його хімічний склад, оцінювати Хмари HI ≈ 80 0 ∼10 ∼100 ∼10 ∼ 0,01 Поглинання HI
швидкості руху речовини. У другій половині XX ст. було виявлено на λ = 21 см
складну картину просторового розподілу міжзоряного середовища Гігантські ∼ 20 ∼ 300 ∼ 3 ⋅105 ∼ 40 ∼ 3 ⋅10−4
та його взаємодії із зорями. Виявилося, що від густини і кількос- молекуляр-
ті міжзоряного газу і пилу залежить можливість зародження зір, ні хмари
а зорі (перш за все, найбільш масивні з них), у свою чергу, зміню-
Молекуляр- ≈ 10 ∼103 ∼ 300 ∼1 ∼10−5 Лінії погли-
ють властивості навколишнього міжзоряного середовища — нагрі- ні хмари нання та ви-
вають його, підтримують невпинний рух газу, поповнюють середо промінювання
вище своєю речовиною, змінюють його хімічний склад. Вивчення молекулярного
такої складної системи, як «зорі — міжзоряне середовище», ви- водню в радіо-
явилося дуже складним астрофізичним завданням, особливо якщо та інфрачерво-
врахувати, що загальна маса міжзоряного середовища в Галактиці ному спектрі
та його хімічний склад повільно змінюються під дією різних факто- Глобули ≈ 10 ∼104 ∼ 20 ∼ 0,3 ∼ 3 ⋅10−9 Поглинання
рів. Тому можна сказати, що в міжзоряному середовищі відображе- в оптичному
на вся історія нашої зоряної системи тривалістю в мільярди років. діапазоні
Структура МЗС вкрай нетривіальна і неоднорідна: гігантські
молекулярні хмари, відбивна туманність, протопланетна туман- У міжзоряному середовищі відкрито величезні холодні області
ність, планетарна туманність, глобула тощо. Це обумовлює широ- (молекулярні хмари) температурою 5–50 К та гарячий газ с темпе-
кий спектр процесів, які відбуваються в середовищі. Далі в таблиці ратурою 106 К — корональний газ. За температурою та густиною
наведені властивості основних компонентів середовища для диска: міжзоряні хмари ділять на чотири різних типи.
Дифузна Темна Молекулярна Глобула помітити. Але, крім газу, в міжзоряному середовищі в незначній
кількості (близько 1 % за масою) є дрібні тверді частинки — по-
Температура Т, К 102 – 103 10– 102 5–50 10–30
рошини розмірами близько 1 мкм і менше, які поглинають світло
Концентрація атомів 1– 102 102 – 104 400– 106 103 – 105 далеких зір. Тому-то холодна хмара і здається темним «провалом
(молекул), см −3 у небі». Детальне вивчення Чумацького Шляху показало, що дуже
часто такі «провали» трапляються в областях зореутворення,
Серед молекулярних хмар виділяються величезні молекулярні подібних до туманності Оріона.
хмари масами 105 –106 M . Температура таких хмар — від 5 до 30 1946 р. американський астроном Барт Бок виявив на фоні світлих
К. У галактичному диску приблизно 6000 таких хмар, в них міс- туманностей NGC 2237 в Єдинорозі і NGC 6611 у Щиті маленькі чорні
титься 90 % всього молекулярного газу. Гігантські молекулярні плями, які назвав глобулами. Розмір їх коливається від 0,01 до 1 пк.
хмари пов’язують з осередком зореутворення. Вони послабляють світло зір, що лежать за ними, у десятки і сотні ра-
У Галактиці (особливо в пласкій складовій) міститься значна
зів. Це значить, що речовина глобул у тисячі разів густіша від газу,
кількість міжзоряного пилу. Середній радіус пилинок складає
що їх оточує. Їхню масу оцінюють у межах від 0,01 до 100 мас Сонця.
частки мікрометра. Вважають, що пилинки — це суміш графіто-
Після відкриття глобул виникло переконання, що стискні хма-
вих та силікатних частинок, які вкриті оболонками із органічних
ри дозоряної матерії вже знайдені, що вони якраз і є безпосеред-
молекул та льоду. Сумарна маса пилу всього 0,03 % всієї маси Га-
німи попередниками зір. Але незабаром стала очевидною поспіш-
лактики, її повна світність складає 30 % від світності зір та повніс-
ність такого висновку.
тю визначає випромінювання Галактики в інфрачервоному діапа-
Справа в тому, що оптичні телескопи не дають повного уявлен-
зоні. Температура пилу — 15–25 К.
ня про міжзоряне середовище: з їх допомогою ми бачимо лише га-
Основні джерела пилу в Галактиці:
рячі хмари, нагріті масивними зорями (як туманність Оріона), або
Інтенсивність скидання пилу маленькі темні глобули на світлому фоні. І ті, й інші — досить рід-
Джерела пилу в Галактиці
в Галактику за рік
кісні утворення. Тільки створені в 50-ті рр. ХХ ст. радіотелескопи
Червоні гіганти 3 ⋅10−3 M○ дозволили виявити за випромінюванням в лінії 21 см атомарний
Вибухи нових водень, що заповнює майже весь простір між зорями.
2 ⋅10−3 M○
Це дуже розріджений газ: приблизно один атом у кубічному
Вибухи наднових 3 ⋅10−3 M○ сантиметрі простору (за мірками земних лабораторій — найвищий
Протозорі вакуум!). Але оскільки розмір Галактики величезний, у ній набира-
0,2 ⋅10−3 M○
ється близько 8 млрд сонячних мас міжзоряного газу, або приблизно
Планетарні туманності 0,4 ⋅10−3 M○ 5 % від її повної маси. Міжзоряний газ більш ніж на 67 % (по масі)
Зорі типу WR складається з водню, на 28 % — з гелію, і менше 5 % припадає на всі
0,01 ⋅10 −3 M○
інші елементи, найчисленніші серед яких — кисень, вуглець і азот.
Ще Гершель виявив на фоні Чумацького Шляху темні провали, Міжзоряного газу особливо багато поблизу площини Галакти-
які він називав «дірами в небі». Наприкінці XIX ст. на Лікській об- ки. Майже весь він зосереджений у шарі завтовшки 600 світлових
серваторії (США) астроном Едуард Барнард почав систематичне фо- років і діаметром близько 30 кпк, або 100 тис. світлових років (це
тографування неба. До 1913 р. він знайшов близько 200 темних ту- діаметр галактичного диска). Але й у такому тонкому шарі газ роз-
манностей. На його думку, вони являли собою хмари поглинальної поділений нерівномірно. Він концентрується в спіральних рука-
світлої матерії, а зовсім не проміжки між зорями, як вважав Гершель. вах Галактики, де розбитий на окремі великі хмари протяжністю
Це припущення підтвердилося. Коли поруч із хмарою міжзоря- в парсеки і навіть у десятки парсек, а масою в сотні і тисячі мас
ного газу або усередині неї немає гарячої зорі, газ залишається хо- Сонця. Густина газу в них — близько 100 атомів на кубічний сан-
лодним і не світиться. Якби хмара містила тільки газ, її могли б і не тиметр, температура — близько −200 °C . Виявилося, що критичні
маса і радіус Джинса за таких умов майже збігаються з масою і ра- пов’язані області зореутворення. Якби гігантські молекулярні хма-
діусом власне хмар, а це значить, що вони готові до колапсу. Але ри в Галактиці вільно стискалися через гравітаційну нестійкість,
головне відкриття було ще попереду. то за 50 мільйонів років з них утворилися б зорі. Стисненню сприя-
Астрономи підозрювали, що за відносно високої густини і низь- ють ударні хвилі під час розширення залишків спалахів наднових,
кої температури, що панує в міжзоряних хмарах, частина речовини спіральні хвилі густини і зоряний вітер від гарячих ОВ-зір. Тем-
повинна об’єднуватися в молекули. У цьому випадку найважливі- пература речовини під час переходу від молекулярних хмар до зір
ша частина міжзоряного середовища недоступна спостереженням зростає в мільйони разів, а густина — у 1020 разів. Стадія розвитку
в оптичному діапазоні. зорі, що характеризується стиском і не має ще термоядерних дже-
Розпочаті 1970 р. ультрафіолетові спостереження з ракет і су- рел енергії, називається протозорею (грец. протос — «перший»).
путників дозволили відкрити головну молекулу міжзоряного се- Еволюцію протозорі масою 1M можна розділити на три стадії:
редовища — молекулу Гідрогену ( Н2 ). А під час спостереження Характерис- Фаза 1 Фаза 2 Фаза 3
міжзоряного простору радіотелескопами сантиметрового і міліме- тика Формування Швидкий стиск Повільний стиск
трового діапазонів були виявлені десятки інших молекул, часом
Розмір 1018 –1015 м 1015 –1010 м 1010 –109 м
досить складних, що містять до 13 атомів. З-поміж них молекули
1000–1 а. о. 1 а. о. — десятки R○ 10–1 R○
води, аміаку, формальдегіду, етилового спирту і навіть амінокис-
лоти гліцину. Густина 10−19 –10−16 10−16 –1 1–103
Як з’ясувалося, близько половини міжзоряного газу міститься ρ, кг м3
в молекулярних хмарах. Їх густина у сотні разів більше, ніж у хмар Температура 10 10–106 106 –107
атомарного водню, а температура усього на декілька градусів вище в центрі, К
від абсолютного нуля. Саме за таких умов виникають нестійкі Тривалість, 107 105 5 ⋅107
до гравітаційного стиску окремі ущільнення в хмарі масою, порів- роки
няною із масою Сонця, і стає можливим формування зір. Спостережен- Радіодіапазон Інфрачервоний діа- Оптичний діа-
Більшість молекулярних хмар зареєстровано тільки за радіо- ня пазон пазон
випромінюванням. Деякі, втім, давно відомі астрономам. Напри- Характерис- Початок Швидкий стиск, Протозоря стає
клад, темна туманність Вугільний Мішок, добре видима оком у пів- тика гравітаційної вільне падіння речо- непрозорою для
денній частині Чумацького Шляху. Діаметр цієї хмари 12 пк, але нестійкості вини в центр хмари свого теплового
вона видається великою, оскільки віддалено від нас усього на 150 випромінюван-
пк. Її маса близько 5 тис. сонячних мас, тоді як у деяких хмар маса ня, температура
і тиск зроста-
досягає мільйона сонячних, а розмір 60 пк. У таких гігантських мо-
ють, стиск упо-
лекулярних хмарах (їх у Галактиці усього декілька тисяч) і розта-
вільнюється
шовуються головні осередки формування зірок. Найближчі до нас
області зореутворення — це темні хмари в сузір’ях Тільця і Зміє- Щойно температура досягла декількох мільйонів градусів,
носця. Подалі розташований величезний комплекс хмар в Оріоні. у центрі починаються термоядерні реакції. Мінімальна маса, яка
необхідна для цього, складає близько однієї дванадцятої маси Сон-
Протозорі ця. Якщо речовини менше, то реакції нуклеосинтезу ніколи не поч
Зорі утворюються в результаті гравітаційної нестійкості в хо- нуться. Об’єкти, маси які лежать у проміжку 0,01–0,08 M , нази-
лодних і густих молекулярних хмарах. Тому зорі завжди народжу- ваються коричневими карликами. Оскільки випромінюють вони
ються групами (скупченнями, комплексами). Гігантські молеку- дуже слабо, виявити їх надзвичайно складно.
лярні хмари масами, більшими за 105M (їх відомо понад 6000), У 60-ті роки ХХ століття Ч. Хаяші і Т. Накано вперше докладно
містять 90 % всього молекулярного газу Галактики. Саме з ними розглянули динаміку стиснення протозорі. Вони показали, що в про-
цесі стиснення температура фотосфери молодої зорі зростає до 3000 К, від температури слабше, ніж під час вуглецевого циклу (приблизно
світність зорі — до 300 L . На діаграмі Герцшпрунга—Рассела обчис- як Т 4 ). У центрі зорі конвекція не виникає, і енергію переносить
лення для зір різної маси утворюють треки протозір Хаяші і харак- випромінювання. Зате через сильну непрозорість більш холодних
теризують процес утворення зір до головної послідовності. зовнішніх шарів у зір цієї частини ГП утворюються протяжні зо-
Заключні стадії формування зорі можуть бути вельми бурхли- внішні конвективні зони. Що холодніша зоря, то на більшій гли-
вими. Крім так званого протозоряного вітру, багато зір викидають бині відбувається перемішування. Якщо у Сонця тільки 2 % маси
з величезною швидкістю в простір гігантські струмені гарячої ре- припадає на шари, охоплені конвекцією, то карлик спектрального
човини — джети. Причини утворення джетів поки невідомі. класу М практично весь конвективний.
Спек- Час на Го-
2. Характеристика зір Головної послідовності Час стис-
траль- Маса Радіус Світність ловній по-
нення tкн ,
ний ( M = 1) ( R = 1) ( L = 1) слідовнос-
Моделі зір різних класів років
клас ті, років
На початку стадії Головної послідовності зоря однорідна за хі-
B0 17 9,0 30 000 1,2 ⋅105 8 ⋅106
мічним складом — це неминучий наслідок сильного перемішуван-
ня на стадії протозорі. Надалі протягом всієї стадії головної по- B5 6,3 4,2 1000 1,1 ⋅106 8 ⋅107
слідовності в результаті вигоряння водню в центральних областях
збільшується вміст гелію. Коли водень там повністю вигоряє, зоря A0 3,2 2,8 100 4,1 ⋅106 4 ⋅108
йде з головної послідовності в область гігантів або за великих ма- A5 1,9 1,5 12 2,2 ⋅107 2 ⋅109
сах — надгігантів.
У міру просування вгору по Головній послідовності радіуси F0 1,5 1,25 4,8 4,2 ⋅107 4 ⋅109
і маси зір збільшуються, температура в їхніх надрах також посту- F5 1,3 1,24 2,7 5,6 ⋅107 6 ⋅109
пово зростає. Від значення температури сильно залежить характер
ядерних реакцій в надрах зорі, а також темп енерговиділення. У зір G0 1,02 1,02 1,2 9,4 ⋅107 1,1 ⋅1010
пізніх спектральних класів G, K, M, як і в Сонця, виділення ядерної
G2 1,00 1,00 1,0 1,1 ⋅108 1,3 ⋅1010
енергії в основному відбувається в результаті протон-протонного Сонце
циклу. У гарячих зір ранніх спектральних класів, у надрах яких
температура вище, відбуваються реакції вуглецевого циклу, G5 0,91 0,92 0,72 1,5 ⋅108 1,7 ⋅1010
за яких світність значно більше, що призводить до значно швид- K0 0,74 0,74 0,35 2,3 ⋅108 2,8 ⋅1010
шої еволюції. Звідси випливає, що гарячі зорі, що спостерігаються
в стадії Головної послідовності, мають порівняно невеликий вік. K5 0,54 0,54 0,10 6,0 ⋅108 7,0 ⋅1010
Оскільки виділення енергії під час вуглецевого циклу пропор
ційне аж 20 ступеню температури, то поблизу центра за такого ве- Як видно з останніх двох стовпчиків таблиці, час життя зір
личезного енерговиділення променисте перенесення не справля- на Головній послідовності приблизно на два порядки більше за три-
ється із завданням відведення енергії, тому в перенесенні енергії валості стадії гравітаційного стиснення. Це пояснює, чому на Го-
бере участь власне речовина, активно перемішуючись, і в надрах ловній послідовності розташовується більшість досліджуваних
масивних зір виникають конвективні зони. Шари зорі, що оточу- зір. Згідно з цією ж таблицею, еволюція масивних зір відбувається
ють конвективне ядро, перебувають у променистій рівновазі, подіб на чотири порядки швидше, ніж зір з найменшими масами. Тому
но до того, як це відбувається на Сонці. більш масивні зорі швидше переходять в область гігантів і над-
Зорі нижньої частини ГП за своєю будовою подібні до Сонця. гігантів, ніж зорі пізніх спектральних класів. Треба сказати, що
за протон-протонної реакції потужність енерговиділення залежить зорі масами, що менші за сонячну, за весь час існування нашої Га-
лактики ще не закінчили стадію Головної послідовності, а об’єкти 14

N + p → 15 O + γ ,
найменших можливих зоряних мас навіть не досягли ще головної 15
O + p → 15 N + e + + νe ,
послідовності.
Зорі перебувають на Головній послідовності дуже довго. Горін- N + p → 12 C + 4 He .
15
ня водню — найтриваліша стадія у житті зорі, оскільки в молодій Такі реакції можливі тільки в зорях, маси та температура яких
зорі водню до 70 % від усієї маси. Під час перетворення водню в ге- більше від маси та температури Сонця. Вуглець виступає в ролі ка-
лій виділяється велика кількість енергії. Вага вищерозміщених зо- талізатора.
ряних прошарків врівноважується на стадії Головної послідовності За більш високих температур, як показують теоретичні роз-
тиском зоряного газу. рахунки, відбуваються реакції горіння C12 , O16 , Ne20 , Mg24 ,
У зорях Головної послідовності відбуваються реакції так звано- Si28 . Енерговиділення в них можна порівняти з енерговиділенням
го протон-протонного циклу. в 3α -реакції, проте потужне нейтринне випромінювання через ви-
p + p → 2 D + e + + νe , соку температуру 2 ⋅109 К зменшує час життя зорі на цих стадіях
порівняно з часом стадії горіння гелію. Ймовірність виявлення та-
D + p → 3 He + γ , ких зір вкрай мала, і на сьогодні немає жодного аргументованого
3
He + 3 He → 4 He + 2 p , ототожнення зорі в спокійному стані, що виділяє енергію за раху-
або нок горіння C12 або більш важких елементів.
Зорі Головної послідовності є найбільш поширеними у Всесвіті.
p + p → 2 D + e + + νe ,
Сонце, типова зоря Головної послідовності, за останні 5 мільярдів
D + p → 3 He + γ , років вже витратило половину водневого палива і зможе підтри-
3
He + 4 He → 7 Be + γ , мувати своє існування протягом ще 6–7 мільярдів років, перш ніж
запаси водню в його ядрі вичерпаються. Тоді Сонце перетвориться
7
Be + e − → 7 Li + νe , на червоний гігант.
Li + p → 2 4 He .
7
Таким чином, у результаті з чотирьох протонів утворюється

ядро Гелію:
4H → He + 2e + + 2νе + 25,7 МеВ .

Зорі, у яких маса перевищує масу Сонця в кілька разів, реалізу-
ють інші термоядерні реакції, у яких головними учасниками є ядра
Гелію. Виділення енергії під час горіння гелію приблизно на поря- O G M
док менше, ніж під час горіння водню, тому час життя і число зір (60 MC) (1 MC) (0,1 MC)
на цій стадії значно менше, ніж зір Головної послідовності. Але за-
вдяки високій світності (це зорі, що перебувають на стадії червоно- зона радіації зона конвекції зона ядерних реакцій
го гіганта або надгіганта) вони добре вивчені. Рис. 26.1. Будова зір Головної послідовності
Найбільш важлива реакція у цих зір — потрійний альфа-
процес:
3. Зміни в будові зір Головної послідовності з часом
12
С + p → 13 N + γ ,
Можна визначити час життя зорі на Головній послідовності
13
N → 13 C + e + + νe , як час горіння водню в ядрі, відповідно внутрішня будова зорі не
13
С + p → 14 N + γ , залишається постійною і змінюється за час життя на Головній по-
слідовності. Для Сонця час життя на Головній послідовності скла-

де 1010 років (нагадаємо, що сучасний вік Сонця оцінюється як
4,5 ⋅109 років). Нижче наведена схема внутрішньої будови Сонця
на початковій Головній послідовності і в кінці життя, коли вже
майже повністю вигорів водень, а також схема внутрішньої будови
більш масивної зорі в 5–10 Mсон .
На рисунку нижній (1) сектор означає однорідний водневий
Сучасне Сонце
склад зорі. Правий вертикальний сектор (2) відповідає част-
ці накопиченої світності, вона створюється в основному в ядрі.
На фронтальному розрізі (3) показано спосіб перенесення енергії:
фіолетове світіння — це енерговипромінювальне ядро, далі зона Рис. 26.3. Сонце наприкінці життя на Головній послідовності
променевого переносу і біля поверхні конвективна оболонка.
Наприкінці ГП, 50 млн років
3 2 На початку ГП
1
Сонце для порівняння радіусов
Рис. 26.4. Масивна зоря на Головній послідовності
Основні співвідношення, справедливі для зір Головної

послідовності
Рис. 26.2. Будова зорі сонячної маси на початку життя
•• Радіус, R (див.)
на Головній послідовності
•• Радіус фотосфери зорі
На рис 26.3 на нижньому секторі темним показано гелієве ядро, •• Світність, L (ерг/c)
що утворилося після вигоряння водню, на правому вертикальному •• Повне електромагнітне випромінювання зорі за одиницю часу
•• Ефективна температура, Teff (К). Така температура фотосфери,
секторі — частка нагромадження світності, будова ж зорі змінило-
яка забезпечить повну світність зорі за планківським законом
ся несильно — це ядро, промениста зона і конвективна зона.
чорнотільного випромінювання.
Будова масивних зір сильно відрізняється від будови зір
Світність зорі пропорційна її ефективної температурі і площі
з 1М . На відміну від перших, вони мають конвективне ядро і ве-
поверхні:
лику зону променевого переносу на початку життя і зберігають
таку саму структуру протягом усього життя на Головній послідов- L = σT 4 4πR 2 ,
ності. де σ — стала Стефана—Больцмана.
Залежність маса—світність для Головної послідовності ша за Сонце, буде жити в 1000 разів менше, тобто 107 років. Оскіль-
Для зір Головної послідовності існує апроксимаційне співвідно- ки для найбільш масивних зір L ∼ M , то в міру збільшення їх маси
шення, відоме як залежність маса—світність. Це співвідношення час життя перестає збільшуватися і наближається до величини ∼
було виведено з наглядового визначення мас і світностей зір Голов- 3,5 млн років, що є дуже незначним у космічних масштабах.
ної послідовності, але воно також підтверджується обчисленнями
зоряних моделей для зір Головної послідовності. Світність зорі гру-
Поверхнева
бо пропорційна її масі в ступені 3,5 або 4: 106 температура, К
L ∼ M 3,5...4 104
Світність
Таким чином, зоря, удвічі масивніша за Сонце, має світність
Час життя
в 11 разів більшу, ніж Сонце. Найбільш масивні зорі Головної по- 10 2
на ГП (млн. р.)
слідовності приблизно в 60 разів масивніші за Сонце. Це відповідає
світності, що майже в мільйон разів більше від сонячної. 100
Для найбільш масивних зір L ∼ M . 5 10 15 20 25 M/M
10 –2
Час життя на головній послідовності Рис. 26.5. Поверхнева температура, світність і час життя
Зорі проводять більшу частину свого життя на Головній послі- для зір Головної послідовності
довності. Загалом, більш масивні зорі живуть більш швидким жит-
тям, ніж менш масивні. Здавалося б, зорі, що мають більшу кіль-
Таблиця зір Головної послідовності
кість водню для горіння, повинні були б витрачати його довше, але
це не так, тому що вони використовують свої ресурси швидше. Спек-
Оцінимо час життя зорі на Головній послідовності. Спроще- траль- Темпера- Світність Маса Радіус
Зоря
ний тура, (К) (L/LSun) (M/MSun) (R/RSun)
но він дорівнює відношенню енергії, яка може бути випромінена,
клас
до виділення зорею енергії за одиницю часу (це світність L ).
Енергія, яку випромінює зоря за час t , дорівнює добутку світ- O9.5 β Оріона С 33 000 30 000 18,0 5,90
ності на цей час: B0 β Південного 30 000 16 000 16,0 5,70
E = Lt . Хреста
Відповідно до рівняння Ейнштейна: B2 Спіка 22 000 8300 10,5 5,10
E = Mc . 2
B5 Ахернар 15 000 750 5,40 3,70
Комбінуючи ці два вирази, отримуємо: B8 Регул 12 500 130 3,50 2,70
t = Mc L ,
2 A0 Сиріус А 9500 63 2,60 2,30
A2 Фомальгаут 9000 40 2,20 2,00
враховуючи закон маса—світність, отримуємо:
A5 Альтаїр 8700 24 1,90 1,80
t = c2 M 2,5−3 ,
F5 Проціон 6400 4,0 1,35 1,20
або в сонячних одиницях:
G0 α Центавра А 5900 1,45 1,08 1,05
t tsun = 1 ( M Msun )
2 5 −3
. G2 Сонце 5800 1,000 1,00 1,00
Таким чином, якщо розрахунковий час життя Сонця на голо- G5 µ Кассіопеї 5600 0,70 0,95 0,91
вній послідовності становить 1010 років, то зоря, у 10 разів масивні- G8 τ Кита 5300 0,44 0,85 0,87
Спек- •• За температурою та густиною міжзоряне середовище ділиться

траль- Темпера- Світність Маса Радіус на 4 складові: дифузна матерія, темна, молекулярна, глобула.
Зоря
ний тура, (К) (L/LSun) (M/MSun) (R/RSun) •• Дифузна й темні матерії мають високу температуру, молеку-
клас лярна та глобули мають низькі температури.
K0 Полукс 5100 0,36 0,83 0,83 •• Близько половини міжзоряного газу утримується в молекуляр-
K2 ε Ерідана 4830 0,28 0,78 0,79 них хмарах (з високою густиною та низкою температурою), що
обумовлює гравітаційний стиск та призводить до формування зір.
K5 α Центавра B 4370 0,18 0,68 0,74
•• Протозоря — стадія розвитку зорі, яка характеризується стис-
M2 Лаланд 3400 0,03 0,33 0,36
ком та відсутністю термоядерних джерел енергії.
211850,
•• Головна послідовність — активна стадії життя зорі; залежно
M4 Росс 128 3200 0,0005 0,20 0,21
від початкової маси зорі (порівняно з масою Сонця) залежить
M6 Вольф 359 3000 0,0002 0,10 0,12 час життя зорі, її внутрішня будова та кінцева стадія еволюції.
Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу Читати § 21 (п.5), 24 (п.1).
1. Які об’єкти є областями зореутворення в Галактиці?
2. Що таке протозоря?
3. Які реакції відбуваються в зорі на стадії Головної послідовнос-
ті?
4. Яке основне джерело енергії зір Головної послідовності?
5. Що таке: світла туманність, темна туманність, газові та газопи-
лові хмари?
6. Чому міжзоряні газ та пил не розподіляються у просторі рівно-
мірно, а концентруються в хмари?

1. Запишіть співвідношення між світністю зорі L та її масою, яке
дозволяє оцінити час знаходження зорі на головній послідов-
ності.
2. Яке основне джерело енергії зір Головної послідовності?
4. Чому міжзоряні газ та пил не розподілені у просторі рівномір-
но, а концентруються в хмари?
5. Обчисліть температуру та тиск речовини в центрі блакитного
гиганта масою 20 М .
•• До складу міжзоряного середовища входять: гігантські молеку-
лярні хмари, відбивна туманність, протопланетна туманність,
планетарна туманність, глобула.
350 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 27/IV–7. «Кінцеві стадії еволюції зір...» 351
Урок 27/IV–7 Метод

Наочне
Тема. Кінцеві стадії еволюції зір, білі карлики, нейтронні зорі, пульсари. Кінцева навчання
ТЗН
стадія еволюції Сонця. Чорні діри. Сфера Шварцшильда. Пошуки чорних дір
Цілі: 5 хв Бесіда Актуалізація знань учнів
• навчальна: продовжити формування фундаментального астрономічного Узагальнення матеріалу з теми «Характеристики зір
поняття «зоря»: розглянути космічні процеси існування та еволюції зір і зо- головної послідовності, гігантів та надгігантів»
ряних систем; поглибити знання про внутрішню будову зір різних класів; 25 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Роздаваль-
термодинамічну рівновагу в надрах зір; сформувати в учнів поняття про 1) Прикінцеві стадії еволюції зорі. ний мате-
зміни основних фізичних характеристик зір в ході їх еволюції та причини 2) Нові зорі, білі карлики й планетарні туманності. ріал, пре-
цих змін; про зміну основних циклів термоядерних реакцій в надрах зір; їх 3) Наднові, нейтронні зорі й волокнисті туманності. зентація
основні параметри; розглянути основні шляхи еволюції зір залежно від їх 4) Чорні діри.
маси та космічне явище зміни світності зір на пізніх етапах еволюції; 5) Еволюційні сенс-діаграми Герцшпрунга—Рессе-
• розвивальна: з метою формування наукового світогляду учнів продовжи- ла. Еволюційні треки зір.
ти ознайомлення учнів з методами й способами в пізнанні природи зір; 6) Еволюція Сонячної системи
продовжити розкриття ролі моделей під час вивчення реальної дійснос- 10 хв Самостій- Закріплення нового матеріалу
ті; формування вмінь — аналізувати інформацію, складати класифікаційні на робо- Розв’язування задач
схеми, пояснювати властивості космічних об’єктів на основі найважливі- та учнів
ших фізичних теорій.
• виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів: — у ході 1 хв Пояснення домашнього завдання
ознайомлення з еволюцією зір і зоряних систем; на основі розкриття фун- Домашнє завдання
даментальних природних закономірностей (причинового взаємозв’язку Читати § 23 (п. 2–4), 24 (п. 2, 3)
і взаємозумовленості явищ і процесів, переходу кількісних змін у якісні,
єдності і взаємодії протилежностей) і філософських положень про матері-
альну єдність і пізнаванність світу під час вивчення матеріалу про космічні Хід уроку
процеси та еволюцію зір і зоряних систем.
• Учні повинні знати: основні стадії еволюції зір; фізичні процеси, які відбу- I. Організаційний момент
ваються у надрах зір на різних стадіях їх еволюції; поняття білий карлик, II. Актуалізація знань учнів
пульсар, червоний гігант, чорна діра, сфера Шварцшильда.
• Учні повинні вміти: аналізувати навчальний матеріал, використовувати •• Які групи утворюють зорі на діаграмі Герцшпрунга–Рессела?
узагальнений план для вивчення космічних явищ, робити висновки, пояс- •• Назвіть основні відмінності між зорями, які належать різним
нювати механізм виникнення чорної діри та описувати фізичні процеси, групам зір діаграми Герцшпрунга–Рессела.
що протікають поблизу чорної діри, зоряну еволюцію.
• Міжпредметні зв’язки: природознавство, хімія, математика, фізика. •• Що таке протозоря? Яким чином вона утворюється?
Демонстрації: •• Які процеси протікають у надрах зір головної послідовності?
1) Космічні знімки глобул та регіонів зореутворення. •• Що таке зоряний колапс?
2) Схеми еволюційних шляхів зір на діаграмі Герцшпрунга—Рессела.
•• Яким чином може змінюватися світність зір?
3) Нейтронні зорі та чорні діри у подвійних зоряних системах.
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: мультимедійний проектор, •• Яке співвідношення існує між світністю зорі та її масою, за до-
комп’ютер, CD-презентація «Еволюція зір»; атлас з астрономії. помогою якого можна оцінити час знаходження зорі на голо-
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; презентація «Еволю- вній послідовності?
ція зір»; атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії.
•• Як змінюється маса, світність, температура поверхні, розмір зір?
•• Як ви вважаєте, можна відобразити життєвий шлях зорі на діа-
Наочне грамі Герцшпрунга–Рессела?
Метод
навчання
ТЗН III. Пояснення нового матеріалу
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулювання 1. Прикінцеві стадії еволюції зорі
діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної готов- Перетворення водню на гелій у ядрі зорі призводить до збіль-
ності, своєчасного й організованого початку уроку
шення маси центральної частини зорі, поблизу неї збільшується
сила ваги і сила газового тиску, що її врівноважує. Газ, згущаю- Основні етапи ядерної еволюції зір
чись, стає дедалі більш «непрозорим» для випромінювання, що Ядерне Продукти Температура, Тривалість
несе енергію. Ядро збільшується в масі, але стає меншим за розмі- «топливо» «горіння» К (% від життя зорі)
рами й дедалі слабше притягує речовину зовнішніх, віддалених від H He 90 %
1 ⋅107 – 3 ⋅107
неї шарів зорі. Зоря «розпухає», розширюється в навколишній про-
He C, O 2 ⋅108 10 %
стір. Упродовж поступового стиску ядра під дією гравітації поло-
вина енергії, що виділяється, іде на збільшення кінетичної енергії C Ne, Na, 1%
109
й температури речовини ядра зорі, а друга половина — на випромі- Mg
нювання. Температура й тиск у центрі зорі збільшуються. Зростає Ne О, Mg 1, 3 ⋅109 до 1 % ( ≈ 104 років)
кількість енергії, що виділяється в зоні термоядерних реакцій, од-
O от Si до Ca 1, 8 ⋅109 < 1 % ( 102 – 103 років)
нак розміри зорі зростають швидше і на одиницю площі поверхні
зорі припадає дедалі менше енергії. Для зовнішнього спостерігача Si от Se до Ni 3, 4 ⋅109 1 % (10 років)
зоря починає «остигати», при цьому у неї одночасно збільшується
світність, переміщується по діаграмі Герцшпрунга—Рессела впра- У ході цих послідовних термоядерних реакцій утворюються
во й нагору й перетворюється, залежно від маси, у червоного гіган- важкі хімічні елементи; у надрах зір із масою М > 8 М — аж до ядра
та або надгіганта. елементів групи заліза, що мають найбільшу енергію зв’язку.
Ці процеси можуть спричинити пульсації зорі: багато червоних Швидкість протікання реакцій дедалі прискорюється: гелієве ядро
гігантів і надгіганти є неправильними (неперіодичними) або напів- перетворюється на вуглецеве за мільйони років; зоря із «залізним»
періодичними змінними зорями. ядром існує кілька десятків років. Будова такої зорі нагадує цибу-
Змінні зорі — міріди — червоні надгіганти, що змінюють свій лину: у центрі — ядро з елементів групи заліза діаметром у десятки
блиск протягом сотень діб з амплітудою до 108 раз. Так, зоря Миру, кілометрів і масою 1,25–2,05 М , а довкола нього — концентричні
оболонки з дедалі легших хімічних елементів аж до гелію й водню.
ο Кита міняє свій блиск від 3,4m до 9,3m за 332d ; зоря c Лебедя змі-
Висока швидкість обертання масивних зір здатна змішувати речо-
нює свій блиск від 2,3m до 14,3m (в 60 000 разів!) за 407d . вину зовнішніх і глибинних шарів і впливати на хід термоядерних
Коли вміст водню в ядрі зменшиться до 1 %, термоядерні ре- реакцій. Конвективні процеси ще сильніше перемішують речовину
акції призупиняться, рівновага між силами гравітації й промене- й виносять «новонароджені» атоми важких елементів (аж до Na,
вого тиску порушується. Ядро зорі різко стискується до величи- Al, Si) із зоряних глибин у зовнішню оболонку. В атмосферах над-
ни, за якої енерговиділення через стиск не стане перевищувати гігантів народжуються дрібні тугоплавкі порошини (графіту (С),
втрати енергії на теплопровідність і випромінювання нейтрино. силіцій карбіду (Si) і т. ін.) розмірами 0,05–0,25 мкм. Густі пилові
Температура й тиск поблизу центра зорі зростають настільки, що оболонки поглинають видиме випромінювання зір, зменшують їх-
в ньому почнуть відбуватися термоядерні реакції перетворення ній блиск і змінюють спектр.
гелію у вуглець: У разі кожного стрибкоподібного стиску зоряного ядра довко-
ла нього поширюються дедалі потужніші ударні хвилі, що намага-
4
He + 4 He → Be + γ ; 8 Be + 4 He → 12 C + γ . ються відкинути в навколишній простір речовину зовнішніх обо-
У міру «згоряння» гелію ядро продовжує стискуватися, тем- лонок зорі.
пература й тиск у ядрі збільшуються, і через деякий час поблизу Такі зорі спостерігаються із Землі як спалахувальні (еруптив-
центра зорі почнуться термоядерні реакції перетворення вуглецю ні) змінні зорі — нові й наднові.
в кисень, кисню — у неон і т. ін.: На пізній стадії еволюції багато масивних гігантів і надгіган-
ти втрачають свої зовнішні водневі оболонки. Їхні атмосфери ін-
12
C + 4 He → 16 O + γ ; 12
O + 4 He → 20 Ne + γ . тенсивно «випаровуються» потужними потоками зоряного вітру.
Розміри окремих хмар, що забирають зі швидкістю до 400 км/с У разі чергового різкого стиску ядра зорі ударна хвиля вибухо-
до 1024 –1028 кг речовини на рік, становлять від 0,1R до 4,1R . подібно відкидає в навколишній космічний простір зовнішні шари
Втрати речовини, яку відносить зоряний вітер, настільки вели- зорі, які слабко притягуються до її центра. Чим менше маса зорі,
кі, що за кілька десятків тисяч років від зір із початковою масою тим раніше станеться ця подія: зорі, маси ядра яких M M@ ,
35–38 М можуть залишитися «недогарки» масою 12–15 М й на- скидають оболонку на стадії переходу до «горіння» гелію, а зорі,
віть ще менше, до 4 М ! у яких маси M 1,5M , можуть «дожити» до утворення ядра
Їхні оголені гелієві ядра спостерігаються як зорі типу Вольфа— з кисню й неону.
Райє. Середня маса зір Вольфа—Райє 17,8–18,5 М (від 1–2 М Явище називається спалахом нової зорі: на кілька днів світ-
до 20–44 М ) за маси вуглецево-кисневого ядра 7,4–10,3 М . По- ність зорі, що гине, збільшується до 400 тис. разів і залишається
над 40 % зір Вольфа—Райє є компонентами тісних подвійних сис- такою протягом кількох тижнів або місяців. Оскільки до спалаху
тем, що активно обмінюються речовиною зі своїми компонентами. зорю часто не спостерігали неозброєним оком, давні астрономи це
Це змінює подальший хід і кінцевий результат зоряної еволюції, явище сприймали як появу на небесній сфері нового яскравого сві-
відтягує термін «смерті» зорі. тила. Але насправді це було не народження, а смерть зорі.
Матеріал про подвійні зоряні системи було викладено на попе- Відкинуті вибухом газові оболонки розширюються зі швид-
редньому уроці. Потрібно хоча б коротко ознайомити учнів з мето- кістю до 1000 км/с й утворюють планетарну туманність, що
дами їх вивчення і звернути увагу на те, що кількісне збільшен- дуже повільно розсіюється в космічному просторі. Вона має роз-
ня взаємодіючих елементів системи — зір, від однієї до двох або міри 0,1–1 пк, світиться за рахунок енергії, запасеної під час
трьох, веде до якісної зміни характеристик і властивостей системи: спалаху нової й перевипромінювання світла близько розташова-
ускладнення характеру еволюції кожного компонента й усієї зоря- них зір, і, звісно ж, містить у своєму складі багато гелію, кисню
ної системи загалом. й азоту.
Смерть зорі набуває різних форм залежно від її маси, маси її У випадку інтенсивної втрати речовини зорею її смерть може
ядра, характеристик обертання, магнітного поля тощо. бути «тихою», без спалаху нової: відносно плавне, поступове розши-
Червоні карлики масою до 0,8 М живуть довго, до 100 млрд рення зовнішньої оболонки червоного гіганта зі швидкістю близько
20 км/с завершується утворенням планетарної туманності.
років. У міру зменшення концентрації водню в ядрі термоядерні
У центрі колишньої зорі спостерігають білого карлика — ко-
реакції повільно угасають, зоря поступово зменшує свою темпе-
ратуру, перетворюється на чорний карлик, у якому сила тяжіння лишнє ядро зорі, що стислося до менш ніж 104 км ( R < 0,007 M ).
врівноважується тиском іонізованого газу, що охолоджується. Граничну масу білих карликів (межа Чандрасекара), що залежить
Хід еволюції простий. від їх хімічного складу, визначають за формулою:
Червоний карлик головної послідовності MCh = 5,83me−2 M ,
⇒ Чорний карлик
де me — молекулярна маса, що припадає на 1 електрон. Для масив-
2. Нові зорі, біли карліки й планетарні туманності них білих карликів MCh 1,4 M . Сила ваги врівноважується тис-
Еволюція зорі з початковою масою 3–8 М за маси ядра 1,5М ком виродженого (густиною іонізованого) газу. Густина зовнішніх
протікає: шарів (103 ) із глибиною збільшується до 106 г/см3 , тобто у тисячі
Зоря головної послідовності разів є більшою, ніж у металів. Із глибиною також збільшується
⇒ Червоний гігант температура: від 104 К на поверхні до 107 К на глибині 0,98R , але
⇒ Спалах нової все-таки вона занадто низька для протікання термоядерних реак-
⇒ Білий карлик цій. Вільні електрони переміщюються між «вузлами кристалічної
⇒ Планетарна туманність решітки» — тісно розміщеними ядрами атомів від гелію до заліза.
⇒ Чорний карлик Випромінювання білих карликів відбувається за рахунок «запасе-
ної» енергії, причому випромінюють не електрони, а атомні ядра За спостережуваними характеристиками наднові поділяються
(під час переходу з одного енергетичного рівня на іншій). Час іс- на 2 групи:
нування (остигання) білих карликів — перетворення їх на холодні 1) наднові I типу виникають внаслідок колапсу зір з масою ядра
чорні карлики — становить сотні трильйонів років. близько 2МС , збагачені гелієм, вуглецем і киснем (зорі типу
Кількість білих карликів різного віку в Галактиці досягає Вольфа—Райє, білі карлики, що зіштовхуються, в тісних по-
10
10 , а їхня сумарна маса разом з масою остиглих чорних карли- двійних системах та інші) і виділяють під час вибуху енергії
ків, за оцінками низки вчених, може досягати 1011 кг! до 4–1042 Дж . У їхніх спектрах немає ліній водню, а крива блис-
ку й світність у максимумі майже однакові. Протягом 15 діб їх-
3. Наднові, нейтронні зорі й волокнисті туманності ній блиск плавно збільшується на 17m , потім кілька діб вони
Еволюція зір масою 10–15 М (з масою ядра до 1,5–2,5 М ) перебувають у максимумі блиску (при цьому вони виділяють
відбувається інакше: енергії близько 4,5–1036 й їхня світність досягає 1, 2 ⋅1010 Дж/с ;
Зоря головної послідовності далі протягом 300–350 діб їхній блиск спочатку швидко, а по-
⇒ Червоний надгігант тім дедалі повільніше знижується;
⇒ Спалах наднової 2) наднові II типу виникають після колапсу масивних молодих зір
⇒ Нейтронна зоря і виділяють під час вибуху енергії до 1042 Дж . Їхні спектри ба-
⇒ Волокниста туманність гаті водневими лініями, а криві блиску дуже різноманітні. Їх-
⇒ Чорний карлик ній блиск збільшується протягом 20 діб; у максимумі блиску
На початковій стадії «вигоряння» заліза: вони виділяють енергії близько 7,5 ⋅1035 Дж/с ; блиск знижуєть-
55 −56 ся протягом 150 діб.
Fe + 4 He → 58−60 Ni → 59−64 Cu + ν, ν
Спалах наднової починається з викидання речовини двома
за температури 1010 К центральна частина зорі випромінює в про- вузькими струменями (джетами) уздовж осі обертання стискально-
стір величезну кількість елементарних частинок нейтрино й анти- го ядра зорі. Серія ударних хвиль поширює джета у всій оболонці,
нейтрино ( ν, ν ), які несуть із собою значну частку термоядерної спричиняючи сферично-симетричне розлітання речовини. Оболон-
енергії, що виділяється: Есв = 0,15M ⋅ c 2! ка зорі розширюється в просторі зі швидкістю 5000–10 000 км/с,
Рівновага між силами тяжіння й променевого тиску, що різко створюючи ударну хвилю й волокнисту газову туманність масою
знижується, необоротно порушується. 3 ⋅1029 − 6 ⋅1030 кг, розмірами 20–40 пк, що має симетричну форму
Масивна зоря «спадає» усередину себе впродовж близько 0,01 с. й випромінює за рахунок енергії, запасеної оболонкою наднової під
При цьому густина речовини ядра збільшується від 107 до 1014 г/см3 , час вибуху (волокниста туманність Бумеранг в 5000 св. років від Зем-
а температура — до 2–1011 К ! В оболонці, що оточує ядро, виникає лі, що розширюється зі швидкістю 165 км/с, вважається «найбільш
вибухова реакція «вигоряння» кисню й вуглецю. За частки секунди холодним» об’єктом Метагалактики,що має температуру, нижчу від
під дією неймовірно високих температур і тиску відбуваються послі- температури реліктового випромінювання 2,7 К). У складі речовини
довні термоядерні реакції утворення важких і надважких хімічних волокнистих туманностей міститься багато важких і надважких хі-
елементів із атомною масою A ∼ 270: Урану, Торію й інших. Над- мічних елементів, що утворилися під час вибуху зорі. Частота спала-
потужна вибухова хвиля зриває й несе зоряну оболонку, розсіюючи хів наднових у Галактиці — 1 раз на 100–300 років.
в просторі «новонароджені» хімічні елементи. У центрі волокнистої туманності ядро стискної колишньої зорі
Із Землі смерть зорі виглядає як спалах наднової зорі. Під час масою до 1–2 М утворює нейтронну зорю, у якій тиск нейтронної
спалаху наднової виділяється енергія до 1043 Дж ! Світність зорі, речовини врівноважує сили гравітації. Під час стиску зорі швид-
що гине, зростає в сотні мільйонів разів, і протягом декількох тиж- кість її обертання збільшується обернено пропорційно квадрату ра-
нів і навіть місяців зоря випромінює світла більше, ніж ціла галак- діуса; аналогічно посилюється магнітне поле, що стає в 1011 − 1013
тика! раз потужнішим за сонячне. Вибух прискорює швидкість руху
юної нейтронної зорі до 102 − 103 км/с, і вона залишає місце свого надважкі елементарні частинки (гіперони й m-мезони); речовина
народження. ядра може являти собою суміш p-мезонів («піонний концентрат»),
Нейтронні зорі — «суперзорі»: надмалі за розмірами (8–15 км) «модифіковану матерію» із сигма- і лямбда-гіперонів і мюонів або
і надгусті (1014 − 1015 г/см3 ) об’єкти із середньою масою 1,35М , навіть «матерію з вільних кварків» («дивна» речовина). Структура
що складаються зі надвиродженої надпровідної речовини, є над- ядра й частково внутрішньої кори являє собою безліч паралельних
швидкообертовими (10– 105 об/с), мають надпотужні магнітні поля до осі обертання зорі надтонких вихрових ниток і магнітних трубок
( 1012 − 1013 Гс) і є надприскорювачами частинок надвисоких завтовшки 10−13 − 10−14 м загальним числом понад 1031 .
енергій. Пульсар — обертова нейтронна зоря, магнітна вісь якої не збі-
гається з віссю обертання. На сьогодні відомо понад 1000 пульса-
рів — молодих нейтронних зір — джерел імпульсного рентгенів-
1 ського або радіовипромінювання з періодом 0,033–4,8 с. Середня
2 маса відомих нейтронних зір становить 1,2–1,4 М .
3 Молоді нейтронні зорі — магнетари — мають надпотужне маг-
4 нітне поле напруженістю до 1015 Гс: HD 37776 у сузір’ї Оріона має
5 магнітне поле напруженістю 60 000 Гс; SGR 1900+14 у сузір’ї Орла
6 на відстані 20 000 св. років від Сонячної системи має магнітне поле,
що у 800 трильйонів разів потужніше від земного. Найпотужніше
магнітне поле (у квінтильйон разів потужніше від земного!) у маг-
нетара SGR 1806–20 в 40 000 св. років від Землі. Надпотужні маг-
нітні поля обумовлюють рентгенівську світність магнетарів, що
Рис. 27.1. Будова нейтронної зорі: 1 — оболонка; 2 — зовнішня кора ( e − , Fe); називаються аномальними рентгенівськими (AXP) пульсарами.
3 — внутрішня кора ( e − , Fe, n0 ); 4 — зовнішнє ядро ( e − , n0 , p + ); Під час розламів зовнішньої кори магнетарів відбуваються потуж-
5 — внутрішнє ядро (гіперони, піони, кварки); ні спалахи м’якого γ -випромінювання: ці пульсари називають
6 — магнітні трубки гамма-джерелами (SGR).
Переважна кількість нейтронних зір (ті, що мали до спалаху над-
Під оболонкою — поверхневим шаром плазми завтовшки нової слабкі магнітні поля) стають радіопульсарами ( Т ∼ 0,1–3 c),
до 10 м, густиною 106 г/см3 і температурою 106 К — схована твер- максимум енергії їхнього випромінювання припадає на радіодіа-
да (!) зовнішня кора завтовшки до 100 м, що складається з повніс- пазон. Перші 104 років свого існування юна нейтронна зоря є спа-
тю виродженої речовини густиною 108 − 1011 г/см3 , температурою лахувальним γ -джерелом, наступні 104 років — ренгенівським
107 К ; ядра атомів Феруму й інших важких елементів утворюють пульсаром, потім активність нейтронної зорі поступово знижуєть-
кристалічну решітку, занурену в електронний газ. Глибше розмі- ся до цілковитого припинення. У ході подальшої еволюції відбува-
щується частково «нейтронізована» внутрішня кора завтовшки ється поступове «загасання» магнітних полів й уповільнення обер-
до 1 км: за густини речовини понад 6 ⋅1011 г/см3 , тиску 1032 Па й тем- тання нейтронних зір. Через 10 млн років нейтронна зоря перестає
ператури понад 108 К атомні ядра стають нестійкими, розпада- бути пульсаром.
ються на протони й нейтрони; протони взаємодіють із електронами Існування нейтронних зір було передбачено Л. Д. Ландау, В. Ба-
й перетворюються на нейтрони: р + + е → n0 . Речовина зовнішньо- аде й Ф. Цвіккі в 1932–1934 рр., відкриті ж вони були А. Хьюїшем
го ядра до рівня густиною 5 ⋅1013 г/см3 являє собою суміш важких і Дж. Беллом 1967 року. Спостерігаються як радіо- і рентгенівські
ядер і нейтронів — нейтронну надтекучу «рідину» за температури пульсари, спалахувальні рентгенівські й, можливо, γ -джерела.
109 К . У внутрішньому ядрі за густини понад 1015 внаслідок силь- Загальна кількість нейтронних зір у Галактиці може досягати
ної взаємодії в центральних областях нейтронної зорі утворюються декількох мільярдів.
4. Чорні діри редбачено існування чорних дір. З погляду загальної теорії віднос-
Зорі з масами 20–40 М (з масою ядра більше 3М ) мають ін- ності чорні діри були вперше описані 1939 р. Р. Оппенгеймером; їх
ший варіант еволюції: досліджували Дж. Уїлер, С. Хокінг, В. П. Шварцман, І. Д. Нови-
Зоря надгігант класів О, В ков, В. П. Фролов й інші вчені.
⇒ Зоря типу Вольфа—Райє Перші дослідники чорних дір вважали, що вони не мають інди-
⇒ Спалах наднової відуальних характеристик. У цей час установлено, що чорні діри
⇒ Чорна діра + волокніста туманність можуть бути настільки ж різноманітні за властивостями, як і зорі.
На стадії вибуху наднової зорі стиск її ядра не зупиняється: від- 1

бувається «гравітаційний колапс» з утворенням нового типу кос- 2
мічних об’єктів — чорної діри (колапсара).
Чорні діри — гравітаційно зв’язані, непрозорі для випроміню- 3
вання, просторово відокремлені в межах гравітаційного радіуса:
2GM
Rg = .
c2
Чорні діри «зоряного походження» мають середню масу близь- Рис. 27.2 Будова чорної дири: 1 — горизонт подій;
ко 1031 кг (до 8–10 M ). Зовнішні властивості чорних дір опису- 2 — ергосфера; 3 — межа
ють у межах загальної теорії відносності, релятивістської й кванто-
вої фізики. Внутрішні властивості чорних дір — матерії, близької Поблизу чорної діри змінюються геометричні властивості про-
до синґулярності, стиснутої до густини понад 1094 г/см3 за «план- стору й часу. Усередині чорної діри просторова й часова координа-
ківських» розмірів менше 10−35 м, — сучасні фізичні теорії описа- ти є взаємооборотними: переміщення в просторі стає рухом у часі.
ти не можуть. Об’єкт, що «пішов під гравітаційний радіус», пере- З погляду загальної теорії відносності для зовнішнього спостеріга-
стають спостерігати, оскільки для нього друга космічна швидкість ча об’єкт, що падає в чорну діру, ніколи не перетне горизонт подій,
u′ вища від швидкості світла c . Межа області, що не може поки- безупинно сповільнюючись під час зближення з ним, але для влас-
нути електромагнітне випромінювання (за u′ = c), називається «го- не об’єкта час падіння є кінцевим (для чорної діри з масою 1М час
ризонтом подій» чорної діри; простір усередині нього називається падіння t 102 Rg c ). Положення горизонту подій не завжди від-
«сферою Шварцшильда». Виявити чорну діру можна лише за дією повідає положенню гравітаційного радіуса й у кожен момент часу
її гравітаційного поля, що викривляє шлях світлових променів залежить від усієї подальшої (!) еволюції системи.
(ефект «гравітаційної лінзи»), які проходять поряд із нею, і за Час існування чорної діри залежить від її маси: стійкими є лише
рентгенівським випромінюванням речовини, що падає в чорну діру колапсари масою М > 1031 кг, інші ж поступово «випаровують-
з навколишнього простору (внутрішні області акреційного диска ся» за рахунок квантових ефектів, руйнуються тим швидше, чим
розжарюються до 109 К ). За допомогою детекторів гравітаційних менше їхня маса. Чорна діра «народжує» й випромінює частинки
хвиль можна буде спостерігати рідкісні космічні явища — злит- (за М < 1011 — фотони, нейтрино, гравітони; за 5 ⋅1011 < М < 1014 —
тя чорних дір і нейтронних зір у тісних подвійних системах (1 раз додатково, електрони й позитрони; за М > 1014 кг — більш важкі
за мільйон років на 1 галактику), злиття «зоряних» чорних дір частинки). Елементарні частинки, що випускає чорна діра, назива-
(1 раз за 5 мільйонів років на 1 галактику) і навіть злиття надма- ються випромінюванням Хокінга.
сивних чорних дір (1 раз за рік на весь Всесвіт!). Загальне число чорних дір у нашій Галактиці залежить від
Дж. Мітчеллом (1783 р.) і П.-С. Лапласом (1796 р.) на основі те- кількості нейтронних зір і, ймовірно, перевищує 10 000. Відкрито
орії Всесвітнього тяжіння й корпускулярної теорії світла було пе- кілька чорних дір «надзоряною» масою понад 100М , що утворю-
ються, як вважають, під час злиття десятків і сотень дрібних чор- –5 Головна 10000
них дір поблизу центрів галактик (маса чорної діри поблизу центра послідовність
Абсолютна зоряна величина

М82 приблизно становить від 500 до 100000 М ), і надмасивні чор- 6
ні діри в центрах галактик масою 107 − 108 М . Чорні діри є потуж- 0 100
ними джерелами поляризованих гравітаційних хвиль. 7 4
Світність, L/L
1
Згідно з деякими сучасними даними, колапс окремих зір може
бути «тихим» і відносно повільним, без спалаху наднової. 3
2
Перетворення ядер зір-надгігантів у чорні діри може відбу- +5
1
ватися протягом двох етапів: спочатку утворюється масивна, 8
надшвидкіснообертова нейтронна зоря, колапсу якої перешко-
джає відцентрова сила. За кілька десятків років надпотужне
магнітне поле знижує швидкість обертання й нейтронна зоря, +10 9 0,01
випустивши потужний імпульс g-променів, перетворюється
на чорну діру.
Зорі масами понад 90М внаслідок надпотужного вибуху під
100000
65000
40000
25000
15000
10000
6500
4000
2500
1500
час спалаху гіпернової повністю розпорошуються в навколишньо-
му просторі. Енергія вибуху гіпернових у десятки й сотні тисяч ра- Температура, К
зів перевищує енергії спалахів наднових і досягає 1045 − 1047 Дж . Рис. 27.3 Діаграма Герцшпрунга-Рассела
5. Еволюційний сенс діаграми Гецшпрунга—Рессела. Усі основні фізичні характеристики зорі поступово зміню-
Еволюційні треки зір ються упродовж її «життя». Одні — світність, спектр, розміри
й густина — змінюються досить різко й сильно, інші (маса) —
Еволюція зір відображена на діаграмах Герцшпрунга—Рессе- відносно слабко. Зорі зрушуються («виходять») на Головну по-
ла «спектр — світність» й «температура — світність». Життєвий слідовність із правої частини діаграми — області протозір, коли
шлях зорі, послідовні етапи її розвитку лежать уздовж діаграми усередині них починаються термоядерні реакції. На головній
вигадливою кривою лінією — треку еволюції зорі (рис. 27.3 — 27.4). послідовності, що містить у собі переважне число зір, оскільки
Життєвий шлях зорі масою M = 1M@ : вона відбиває найбільш тривалий етап життя нормальних зір,
1 — гравітаційний стиск протозоряної хмари; у їхніх ядрах протікають термоядерні реакції «водневого» горін-
2 — протозоря; ня. Потім зоря переміщається вправо й нагору, в область черво-
3 — стабільне положення зорі на Головній послідовності, енер- них гігантів.
гетика заснована на термоядерних реакціях перетворення Термоядерні реакції вуглецево-кисневого й наступного циклів,
водню в гелій; що послідовно спалахують, можуть ненадовго, на дедалі коротші
4 — утворення гелієвого ядра й перетворення зорі у червоного проміжки часу, ривками відсувати її вліво, уздовж осі абсцис, але
гіганта й далі надгіганта; повернення в область холоднілих червоних надгігантів неминуче.
5 — червоний надгігант; Для маломасивних зір усе закінчується спалахом нової й падінням
6—п ульсуюча змінна зоря, у надрах якої утворюється вугле- у нижню область діаграми — у послідовність білих карликів і по-
цеве ядро; дальшим стомільярднорічним остиганням зліва направо уздовж ді-
7 — спалах нової, утворення планетарної туманності; аграми до стану чорного карлика. У більш масивних зір їхні ядра,
8 — білий карлик; що стиснулися після спалаху наднової у нейтронні зорі й чорні
9 — остиглий чорний карлик. діри, залишають діаграму зовсім.
дуже стійкі. Орбіти Марса й особливо Меркурія нестійкі, тож існує

ймовірність переходу Меркурія на сильно видовжену орбіту і його
небезпечного зближення з Венерою, після чого Меркурій може по-
9M
10000 кинути Сонячну систему.
Подальша доля Сонячної системи залежить від еволюції Сонця.
7M
Світність Сонця поступово зростає, у цей час вона на 30 % вище,
Світність, L/L
1000 ніж була в епоху утворення Сонячної системи. У майбутні 1,1 млрд
5M
років яскравість Сонця зросте на 10 %.
У результаті глобального підвищення температури в атмосфе-
100 рі Землі збільшиться вміст водяної пари. Посилиться парниковий
1M ефект, що спричинятиме додаткове нагрівання поверхні Землі,
10
а отже, й випаровування океанів, що посилюватиметься. Водя-
ні пари дисоціюватимуть у верхніх шарах атмосфери Землі під
дією ультрафіолетового випромінювання Сонця, й кількість води
1 на планеті поступово зменшуватиметься.
20000
10000
5000
2500
Через 2,4 млрд років світність Сонця зросте ще на 40 % і по-
тужний парниковий ефект зумовить цілковите випаровування всіх
Температура, К морів й океанів. Земля перетвориться на подобу сучасної Венери.
Рис. 27.4 Треки еволюції зір різної маси Існування всіх сучасних форм життя на Землі стане неможливим.
Поступово, протягом наступних 1,3 млрд років, Сонце пере-
6. Еволюція Сонячної системи твориться в червоного гіганта. Ще через 1,6 млрд років воно вичер-
Доля планетних систем перебуває в нерозривному зв’язку з до- пає запаси водню в ядрі й поблизу центра Сонця почнуться термо-
лею їхнього центрального світила. ядерні реакції «горіння» гелію. Яскравість Сонця зросте ще вдвічі.
Маса молодого Сонця перевищувала сучасну, а розміри й світ- Упродовж 1,3 млрд років червоний гігант повільно розшириться
ність були на 30 % нижче. Відповідно меншими були й розміри Со- в 170 разів і поглине Меркурій. Маса Сонця зменшиться на 27 %
нячної системи, Земля була набагато ближчою до Сонця. від сучасного значення.
Протягом мільярдів років випромінювання й потоки сонячного Потім розширення призупиниться на 110 млн років, але зго-
вітру розсіювали сонячну речовину в космічний простір, зменшую- дом Сонце за 20 млн років розшириться до розмірів сучасної зем-
чи масу Сонця. Сила притягання планет до Сонця слабшала, й вони ної орбіти (радіус Сонця дорівнюватиме 150 млн км!) і стане черво-
поступово віддалялися від зорі. Але в той же час зростала інтенсив- ним надгігантом зі світністю, що в 5200 разів перевищує сучасну.
ність термоядерних реакцій у надрах Сонця, збільшувалися його Маса Сонця зменшиться до 59 % сучасної маси. Сила тяжіння Сон-
розміри й світність. ця буде поступово зменшуватися, й планети віддалятимуться від
Незважаючи на поступове віддалення Землі від Сонця, соняч- нього. Земля відійде від Сонця на відстань, що відповідає радіусу
на стала, що характеризує кількість сонячної енергії, яка падає сучасної марсіанської орбіти, але навіть тоді температура на її по-
на земну поверхню, практично не змінювалася за всі 4,5 млрд років верхні становитиме близько 1300 °C .
існування Сонячної системи. Потім Сонце перетвориться в нову зорю. Після вибуху ядро
Сучасні наукові методи навіть із застосуванням ЕОМ не дозво- Сонце стане білим карликом масою 0,4–0,5 М . Якщо Венера
ляють строго прогнозувати рух планет на період, що перевищує й Земля вціліють, то радіуси їхніх нових орбіт дорівнюватимуть
15 млн років, через неможливість урахувати вплив збурювань. 1,34 й 1,84 а. о. На випаленій, оплавленій поверхні мертвих планет
Розрахунки показують, що орбіти Землі, Венери й планет-гігантів запанує вічна космічна ніч.
Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу 3. Складіть загальну класифікаційну схему «Еволюція зір».
1. Які об’єкти є областями зореутворення в Галактиці?
Зорі масою до 3M Зорі масою до 10M Зорі масою понад 10M
2. Що таке протозоря?
масою ядра до 1,5M масою ядра до 1,5–3 M масою ядра понад 3M
3. Які реакції відбуваються в зорі на стадії головної послідовності?
4. Яке основне джерело енергії зір головної послідовності?
Головна послідовність
Червоний гігант Червоний надгігант
6. Чому міжзоряні газ та пил не розподіляються у просторі рівно-
мірно, а концентруються в хмари?
Спалах нової зорі Спалах наднової зорі

Білий карлик + Нейтронна зоря + Чорна діра +
1. Складіть загальну схему «Туманності та космічне середовище». планетарна туманність волокниста туманність волокниста туманність
Космічне середовище Туманності

Межгалактичне Утворилися на останній •• Зоряна еволюція — це зміни, які відбуваються із зорями про-
Пов’язані з процесом стадії еволюції зірок
Міжпланетне при спалахах Нових
тягом їх старіння.
зореутворення
Міжзоряне і Найновіших •• Білий карлик, нейтронна зоря, чорна діра — кінцеві стадії ево-
люції зір, кінцева стадія еволюції зорі залежить від початкової
Галактичні Дифузні Планетарні маси зорі.
молекуляр- газопилові
ні хмари туманності Волокнисті •• Три етапи утворення зір — гравітаційне стискання газопилової
хмари, збільшення внутрішньої температури та тиску, ядер-
ний синтез.
Світлі Темні
Глобули
Протозоряні •• Народження зорі типу нашого Сонця триває близько 30 млн
(газові) (пилові) хмари років, народження зорі, маса якої перевищує масу Сонця,—
100 000 років, народження зорі масою, значно меншою від маси
2. Складіть загальну класифікаційну схему «Змінні зорі» Сонця,— близько 100 млн років.
•• Довше за всіх живуть зорі з малими масами (червоні карлики),
Змінні зорі
найменше — масивні зорі (блакитні гіганти).
•• Зоря головної послідовності перетворюється в червоний гігант,
Фізично змінні зорі Затемнено-змінні зорі
коли вичерпано всі запаси водню.
Пульсуючі змінні зорі Вибухаючі молоді зорі
Читати § 23 (п.2-4), 24 (п.2, 3).
Червоні гіганти
Молоді зорі класів A–G
і надгіганти
Змінні
Новопо-
Цефеїди типу Т Ліріди Міріди Нові Наднові
дібні
Тільця
368 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 28/IV–8. «Визначення характеристик зір...» 369
Урок 28/IV–8 Метод

Тема. Творче завдання. Визначення характеристик зір ладдя, ТЗН
ня
Цілі:
35 хв Само- Виконання творчого завдання Роздаваль-
• навчальна: повторити та закріпити з учнями знання з теми «Зорі», а саме: стійна Обсяг завдання: необхідно визначити: ний мате-
їх внутрішню будову, залежність кінцевої стадії еволюції від початкової робота 1. Позначення і назву зорі; ріал, пре-
маси порівняно із сонячною, перевірити та оцінити якість знань учнів 2. I/Iп — яскравість порівняно з яскравістю Поляр- зентація
з даної теми; ної зорі (m = 2,12);
• розвивальна: з метою формування наукового світогляду учнів продовжи- 3. h — висоту у верхній кульмінації на широті 45°;
ти ознайомлення учнів з методами й способами в пізнанні природи зір; 4. Tеф — температуру поверхні;
продовжити формування вмінь — аналізувати інформацію, пояснювати 5. D — відстань у парсеках і світлових роках;
властивості космічних об’єктів на основі найважливіших фізичних теорій, 6. M — абсолютну візуальну зоряну величину;
обчислювати фізичні параметри зір та за одержаними значеннями робити 7. L — світність;
висновки про їх стадію еволюції; 8. M — маса (у масах Сонця);
• виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів: у ході об- 9. R — радіус (у радіусах Сонця);
числення стадії еволюції зір; на основі розкриття фундаментальних при- 10. r — середню густину речовини;
11. g — прискорення вільного падіння;
родних закономірностей (причинового взаємозв’язку і взаємозумовле-
12. Sp — спектральний клас;
ності явищ і процесів, переходу кількісних змін у якісні, єдності і взаємодії
13. Q — послідовність зір (до якої послідовнос-
протилежностей) і філософських положень про матеріальну єдність і піз-
ті належить);
наванність світу під час застосування астрономічного матеріалу про зорі
14. Φ — стадія еволюції
та зоряні системи, під час пояснення результатів розрахунків, отриманих
у ході виконання творчої роботи. 5 хв Аналіз отриманих результатів
• Учні повинні знати: основні стадії еволюції зір; фізичні процеси, які про- Учні доповідають, на якій стадії еволюції перебуває
зоря, для якої вони вели розрахунки
тікають у надрах зір на різних стадіях їх еволюції; поняття білий карлик,
пульсар, червоний гігант, чорна діра. 1 хв Пояснення домашнього завдання
• Учні повинні вміти: аналізувати навчальний матеріал, розв’язувати задачі Домашнє завдання
на розрахунок фізичних параметрів для зір різних класів, описувати фізич- Підготувати повідомлення «Наша Галактика»
ні процеси, зоряну еволюцію.
Міжпредметні зв’язки: природознавство, хімія, математика, фізика.
Демонстрації: схеми еволюційних шляхів зір на діаграмі Герцшпрунга—Рессела.
Хід уроку
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: атлас з астрономії. I. Організаційний момент
Обладнання: атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії.
•• Які групи утворюють зорі на діаграмі Герцшпрунга—Рессела?
Метод
Час навчан- Зміст роботи •• Які кінцеві стадії еволюції зір вам відомі та яким чином це за-
ладдя, ТЗН
ня лежить від початкової маси зорі?
•• Як можна визначити відстань до зорі? Які величини для цього
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загаль- потрібні? Яка залежність між парсеками та світловими рока-
ної готовності, своєчасного й організованого по- ми?
•• Як в астрономії визначають абсолютну зоряну величина? світ-
5 хв Бесіда Актуалізація знань учнів
Узагальнення матеріалу з теми «Зорі», інструктаж
ність?
щодо виконання творчого завдання на розрахунок •• За допомогою яких формула можна визначити радіус зорі,
стадії еволюції зорі
якщо її маса відома? густину? прискорення вільного падіння?
III. Виконання творчого завдання Мb = M + ∆Мb ,

Інструктаж щодо виконання творчого завдання де ∆Мb — болометрична поправка, числове значення якої можна
Для виконання творчого завдання наведено формули, табличні знайти за графіком ∆Мb = f (T ) , що показаний на рисунку, або зна-
й графічні залежності та діаграми, які необхідно застосовувати під йти за формулою:
час розв’язування практичної вправи кожного етапу.
29500
Прискорення сили тяжіння на поверхні світила (Сонця, зорі): ∆Мb = − 10 lg T + 42,45 .
T
M
g=G, ∆Mb
R2
де M і R — маса і радіус світила, G — гравітаційна стала. –0,m50
Температуру поверхні Сонця і зір можна обчислити за форму-
лою: –1,m00
7200
–1,m50
T=
χ = 0,64
( К) , –2,m00
де χ — показник кольору, що дорівнює різниці між фотографічною
і візуальною зоряними величинами. 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Відстань до зір у парсеках, світлових роках і астрономічних Температура, тис. К
одиницях відповідно дорівнює: Графік залежності болометричної поправки від температури
1 206265 1 206265 Маси самітних зір, що належать переважно до головної послі-

r=(пк), r = ⋅ (св. р.), r = (а. о.),
π 63240 π π довності, визначають із залежності «маса — світність».
де π — паралакс зорі, виражений у секундах дуги.
Абсолютна зоряна величина ( M ) світила, якщо нехтувати по- –6
глинанням світла міжзоряним середовищем, становить:
–4
M = m + 5 − 5lg r , M = m + 5 + 5lg π ,
–2
де r — відстань до світила в пк, π — його паралакс.
Логарифм світності зорі: 0
Світність
lg L = 0,4 ( M − M ) , +2
M = 4m ,79 — абсолютна зоряна величина Сонця. +4

Логарифм радіуса зорі, вираженого в радіусах Сонця:
+6
5900
lg R = − 0,20M − 0,02 , +8
T
де T — температура зорі, M — абсолютна зоряна величина зорі.
0 2 4 6 8 10 12
Абсолютна болометрична зоряна величина ( Мb ), що характери-
Маса, M/M
зується випромінюванням світила в усіх довжинах хвиль спектра:
Ia R — радіус (у радіусах Сонця)

–5 ρ — середня густина речовини
Ib
g — прискорення вільного падіння
II
Абсолютна зоряна величина

III Sр — спектральний клас
III
0 Q — послідовність зір (до якої послідовності належить)
III IV Φ — стадія еволюції
VI Обчислення
+5 IV 1. Відстань зорі від нас:
1 1
= r= = 9,259 пк ≈ 9,3 пк .
π 0,108
+10 2. Температура поверхні:
7200
T= = 6468 К ≈ 6500 К .
VII χ + 0,64
VI
+15 VII
V 3. Абсолютна зоряна величина:
B A F G K M M = m + 5 + 5 lg π = 4,32 + 5 + 5 lg 0,108 = 4m ,49 ,
lg L = 0,4 ( M − M ) = 0,4 (4,79 − 4,49) = 0,12 .
Спектральні класи
Діаграма Герцшпрунга–Рессела
4. Світність зорі:
Для прикладу обчислимо всі фізичні параметри зорі β Гончих
Псів, якщо нам відомі дані: L = 1,3
•• π = 0,108′′ — паралакс; 5. Болометрична поправка за графіком:
•• m = 4,32 — видима зоряна величина;
∆Mb = −0m ,23 .
•• χ = 0,47 — показник кольору.
Обсяг завдання 6. Абсолютна болометрична зоряна величина:
Позначення і назва зорі
Mb = M + ∆Mb = 4,49 − 0,23 = 4m ,26 .
I IП — яскравість порівняно з яскравістю Полярної зорі ( m = 2,12, )
7. Маса зорі (у масах Сонця), згідно із залежністю «маса — світ-
h — висота у верхній кульмінації на широті 45° ність» (див. мал. )
Тeф — температура поверхні M = 1,1M .
r — відстань у парсеках і світлових роках
8. Радіус (у радіусах Сонця):
M — абсолютна візуальна зоряна величина
5900 5900
L — світність lg R = − 0,20 M − 0,02 = − 0,20 ⋅ 4,49 − 0,02 = −0,01103,
T 6500
M — маса (у масах Сонця) R ≈ 1,0R .
9. Середня густина зорі: № ( α) (δ) ( m ), ( χ) ( p)

M 1,1 h m
02 04 ,3 +23°14′ m
2 ,23 +1 ,15
m
0′′ , 044
ρ = 3 ρ = ⋅1,41 (г/см3 ) = 1,55 г/см3 . 3
ρ 1,03 −13°39′ 0′′ , 003
4 h m
03 55 ,7 m
3 ,19 +1 ,43
m
10. Прискорення сили тяжіння на поверхні (геліоцентрична граві-

5 h m
05 49 ,2 −20°53′ m
3 ,90 +1 ,10
m
0′′ , 022
таційна стала):
6 h m
06 34 ,8 +16°27 ′ m
1 ,93 +0 ,10
m
0′′ , 031
GM = 132712,4 ⋅1015 м3 /с2 , радіус Сонця R = 696 ⋅106 м , 7 h m
07 24 ,4 +08°24′ m
3 ,09 −0 ,29
m
0′′ , 018
8 h m
08 44 ,1 +06°36′ m
3 ,48 +0 ,75
m
0′′ , 010
GM 1,1GM 1,1 ⋅132712,4 ⋅1015
g= = = = 301 м/сс2 . 9 h m
09 25 ,1 −08°26′ m
2 ,16 +1 ,48
m
0′′ , 016
R2 1,02 R2 1,02 ⋅ 6962 ⋅1012
10 h m
11 11 ,6 +15°42′ m
3 ,41 −0 ,02
m
0′′ , 020
11. Температура речовини в центрі:
11 h m
11 46 ,5 +14°51′ m
2 ,23 +0 ,06
m
0′′ , 077
M 1,5 ⋅107 ⋅1,1
T ≈ 1,5 ⋅10 7
= = 1,65 ⋅107 К . 12 h m
11 48 ,1 +02°03′ m
3 ,80 +0 ,48
m
0′′ , 100
R 1,0
13 h m
12 13 ,2 −17°16′ m
2 ,78 −0 ,04
m
0′′ , 024
12. Густина в центрі зорі:
14 h m
12 31 ,8 +23°07 ′ m
2 ,84 +0 ,91
m
0′′ , 027
M 150 ⋅1,1
ρ ≈ 150 3 = (г/см3 ) = 165 г/см3 . 15 h m
13 32 ,1 −00°20′ m
3 ,44 +0 ,13
m
0′′ , 035
R 1,03
16 h m
13 52 , 3 +18°39′ m
2 ,80 +0 ,55
m
0′′ , 101
13. Спектральний клас і колір — за відповідністю «спектр—темпе-
ратура—колір»: F6, світло-жовтий. 17 h m
15 14 ,3 −09°12′ m
2 ,74 −0 ,10
m
0′′ , 022
14. Зоряна послідовність і клас світності відповідно до F6 і М = 4m ,49 18 h m
15 41 ,8 +06°35′ m
2 ,75 +1 ,20
m
0′′ , 044
за діаграмою «спектр—світність» такі: зоря належить до голов- 19 15h43m ,9 +15°35′ 3m ,74 +0m ,10 0′′ , 034
ної послідовності і, отже, до класу світності V. 20 h m
15 57 ,4 −22°29′ m
2 ,54 −0 ,22
m
0′′ , 011
Далі наводимо характеристику даного спектрального класу
21 h m
16 28 ,1 +21°36′ m
2 ,81 +1 ,07
m
0′′ , 018
та визначаємо стадії еволюції зорі.
22 h m
16 34 ,4 −10°28′ m
2 ,70 −0 ,03
m
0′′ , 006
Творче завдання з теми «Зорі» 23 h m
16 55 ,3 +09°27 ′ m
3 ,42 +1 ,05
m
0′′ , 026
Умови завдання «Сонце і зорі» для будь-якого варіанта скла- −15°40′ 0′′ , 047
24 h m
17 07 ,5 m
2 ,63 −0 ,08
m
даються з двох частин у вигляді відповідних таблиць. У таблиці
«Варіанти завдання» наведені умовні номери кожної з 30 взятих 25 h m
17 32 ,6 +12°36′ m
2 ,14 +0 ,17
m
0′′ , 056
зір та їх екваторіальні координати: пряме сходження ( α), схилян- 26 h m
18 32 ,5 −08°17 ′ m
4 ,06 +1 ,03
m
0′′ , 013
ня ( δ ), видима візуальна величина ( m), показник кольору ( χ) і па- 27 h m
18 52 ,2 −26°22′ m
2 ,14 −0 ,13
m
0′′ , 021
ралакс ( p). 28 h m
19 23 ,0 +03°01′ m
3 ,44 +0 ,40
m
0′′ , 062
Таблиця «Обсяг завдання»: у колонці «Необхідно визначити»
29 h m
22 52 ,0 −16°05′ m
3 ,51 +0 ,10
m
0′′ , 040
містяться загальні для всіх варіантів характеристики зір, які слід
з’ясувати. 30 h m
23 02 ,3 +14°56′ m
2 ,57 −0 ,07
m
0′′ , 0307
Варіанти завдання
№ ( α ) (δ) ( m ), ( χ) ( p) 7200
T=
λ + 0,64
(К) — температура поверхні Сонця та інших зір,
1 00h10m ,7 +14°54′ 2m ,87 −0m ,20 0′′ , 007
2 01h28m ,8 +15°05′ 3m ,72 +1m ,05 0′′ , 018 де χ — показник кольору (див. табл.).
376 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 29/V–1. «Складові, розмір і спіральна структура Галактики...» 377
Обсяг завдання Урок 29/V–1

№ п/п Необхідно визначити Тема. Складові, розмір і спіральна структура Галактики. Склад, маса, чисельність
1 Позначення і назву зорі зір. Типи населення Галактики, зоряні скупчення. Місце Сонця в Галактиці,
2 його рух відносно сусідніх зір та центра Галактики. Обертання Галактики.
I IП — яскравість порівняно з яскравістю Полярної зорі Міжзоряні газ і пил. Космічні промені. Проблема «прихованої маси»
( m = 2,12 ) Цілі:
3 h — висоту у верхній кульмінації на широті 45° • навчальна: сформувати уявлення учнів про Галактику, її будову, розміри,
4 спіральну структуру, ознайомити учнів з типами населення, які входять
Тeф — температуру поверхні
до складу Галактики, місцем розташування Сонячної системи в Галактиці;
5 D — відстань у парсеках і світлових роках пояснити суть проблеми «прихованої маси»;
6 • розвивальна: розширити уявлення учнів про методи пізнання безмеж-
M — абсолютну візуальну зоряну величину
ного Всесвіту, продовжити формування наукового світогляду на осно-
7 L — світність ві розкриття причинової обумовленості явищ і процесів, що протікають
8 M — масу (у масах Сонця) у небесних тілах й у космічному просторі, шляхом показу методів пізнання
Всесвіту, відкриттів Гершеля й Струве; продовжити формування вмінь ана-
9 R — радіус (у радіусах Сонця) лізувати інформацію, пояснювати властивості космічних систем на основі
10 ρ — середню густину речовини найважливіших фізичних теорій;
11 g — прискорення вільного падіння • виховна: продовжити формування патріотичної свідомості учнів шляхом
12 показу досягнень вітчизняної науки в галузі астрофізичних досліджень.
Sр — спектральний клас
Нові поняття: ядро, диск, гало, корона Галактики, космічні промені.
13 Q — послідовність зір (до якої послідовності належить) • Учні повинні знати: складові частини, розмір та число зір Галактики, місце
14 Φ — стадію еволюції Сонячної системи в Галактиці.
• Учні повинні вміти: наводити приклади зоряних скупчень, туманностей,
пояснювати будову Галактики, особливості обертання Галактики, суть про-
IV. Аналіз отриманих результатів блеми «прихованої маси»; розв’язувати задачі з визначення променевих
Учні доповідають, у якій стадії еволюції перебуває зоря, для швидкостей зір; відрізняти типи об’єктів у нашій Галактиці.
якої вони вели розрахунки. Міжпредметні зв’язки: природознавство, хімія, математика, фізика.
Що ми дізналися на уроці 1) Фотозображення Чумацького Шляху.
2) Схема будови Галактики.
•• Визначили стадію еволюції зорі.
3) Зображення зоряних скупчень і туманностей.
•• Повторили основні характеристики та фізичні величини, за до- 4) Відеофрагмент «Наша Галактика».
помогою яких можна визначити стадію еволюції зорі. Технічні засоби навчання, наочне приладдя: атлас з астрономії.
•• Одержали знання про методи та способи дослідження зір, а та- Обладнання: атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії; презентація «Зо-
кож апробували їх під час практичної роботи. ряний острів — наша Галактика»; комп’ютер, мультимедійний проектор,
таблиці.
V. Домашнє завдання План заняття
Підготувати повідомлення «Наша Галактика».
Метод
ладдя, ТЗН
ня
5 хв Бесіда Актуалізація знань учнів
Метод учнями краще поетапно, з відповідними поясненнями відтворити

ладдя, ТЗН її на дошці (учні перемальовують її у свої зошити). Кількісні ха-
ня рактеристики Галактики бажано повідомляти як у числовій формі,
35 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Роздаваль- так і порівняно з розмірами відомих їм об’єктів.
1) Наша Галактика. ний мате-
2) Два типи зоряних скупчень, їхні розміри, зоряний ріал, пре- Учні повинні розуміти, що Галактика є гравітаційно
склад, оцінка відстаней до зоряних скупчень. Зо- зентація зв’язаною космічною системою: сили тяжіння відіграють вирі-
ряні асоціації, їхня молодість і зв’язок зі спіраль- шальну роль в її існуванні й поряд із силами інерції й силами
ною структурою Галактики
електромагнітної природи визначають структуру й основні влас-
5 хв Робота з тестами тивості Галактики.
Перевірка знань учнів
1 хв Пояснення домашнього завдання 1. Наша Галактика
Домашнє завдання Першим вченим, який припустив, що Чумацький Шлях скла-
Читати § 25, 26 дається із віддалених зір, був Демокрит. Ґрунтуючись на результа-
тах своїх підрахунків, Вільям Гершель у XVIII ст. зробив спробу
Хід уроку визначити розміри Галактики. Він довів, що наша зоряна система
має кінцеві розміри й утворює свого роду товстий диск: у площині
I. Організаційний момент Чумацького Шляху вона тягнеться на відстань не більше 850 оди-
ниць, а в перпендикулярному напрямі — на 200 одиниць, якщо
прийняти за одиницю відстань до Сиріуса. За сучасною шкалою
Запитання пропоновано для визначення понять про Галактику,
відстаней це відповідає 7300 × 1700 світлових років.
якими володіють учні.
Ця оцінка загалом правильно відображує структуру Чумаць-
1. Що таке космічна система? Які космічні системи ви знаєте?
кого Шляху, хоча вона вельми неточна. Річ у тому, що, окрім зір,
Які характеристики й властивості вони мають?
до складу диска Галактики входять також численні газопилові
2. За якими ознаками класифікуються відомі вам космічні системи?
хмари, які послаблюють світло віддалених зір. Перші дослідники
3. Що таке галактика? Чи є синонімами слова «галактика» й «Чу-
Галактики не знали про цю поглинальну речовину і вважали, що
мацький Шлях»?
вони бачать всі її зорі. Реальні розміри Галактики були встановлені
4. Що ви знаєте про нашу Галактику? Які її розміри? форма? Які
тільки в XX ст. Виявилось, що вона є більш пласким утворенням,
космічні об’єкти входять до її складу?
ніж припускали раніше. На вигляд Галактика нагадує зерно чече-
5. Чи існують у Всесвіті інші галактики? Що ви про них знаєте?
виці зі стовщенням посередині.
III. Пояснення нового матеріалу Так, у 40-ві рр. XX сторіччя, спостерігаючи галактику М31,
Розповідаючи про основні фізичні характеристики Галактики, більш відому як туманність Андромеди, німецький астроном Валь-
необхідно звернути увагу учнів на труднощі її дослідження, обу- тер Бааде (у ті роки він працював в США) відмітив, що плоский
мовлені тим, що ми спостерігаємо Галактику «зсередини». Можна лінзоподібний диск цієї величезної галактики занурений у більш
використати аналогію, поставивши учням питання: розріджену зоряну хмару сферичної форми — гало. Оскільки ту-
— Як легше й точніше скласти план вашого міста: спостерігаю- манність Андромеди дуже схожа на нашу Галактику, Бааде при-
чи його з вікна одного будинку чи за даними аерофотозйомки? пустив, що подібна структура і в Чумацького Шляху. Зорі галак-
Потрібно пояснити учням, як основні деталі структури Галак- тичного диска були названі населенням I типу, а зорі гало (або
тики (галактичний диск, ядро) спостерігають на зоряному небі сферичною складовою) — населенням II типу.
Землі. Будову Галактики можна продемонструвати за допомогою Наша Галактика — спіральна система масою від 2 ⋅1011 до
відповідної таблиці, але для більш якісного засвоєння матеріалу 8, 5 ⋅1011 − 11,5 ⋅1011 M ( 2,3 ⋅1042 кг ), радіусом близько 1, 5 ⋅104 –
2 ⋅104 пк і світністю 2 ⋅1010 – 4 ⋅1010 L . Галактика складається зі Стрільця — перебуває в напрямку центра Галактики в 1,2–1,8 кпк
150–200 мільярдів зір і безлічі інших космічних об’єктів: понад від Сонця.
6000 галактичних молекулярних хмар, що містять у собі до 50 % 150 000–200 000 пк
4
міжзоряного газу, туманностей, планетних тіл та їхніх систем, 13
нейтронних зір, білих і коричневих карликів, чорних дір, косміч-
ного пилу й газу. Диск Галактики пронизаний великомасштабним 9 8
магнітним полем, що втримує частинки космічних променів і зму- 300–400 пк
шує їх рухатися уздовж магнітних ліній по гвинтових траєкторіях. 10a

85–95 % маси Галактики зосереджено в зорях, 5–15 % — у між- 10b
1
зоряному дифузійному газі. Масова частка важких елементів у хі- 2 5
6
мічному складі Галактики становить 2 %. Вік Галактики 14,4 ± 1,3 3
14 11 7
12
млрд років. Більша частина зір Галактики утворилася понад 9 млрд
років тому. Рис. 29.1. Будова нашої Галактики: 1 — керн; 2 — ядро Галактики;
3 — балдж («здуття»): сферичне населення центра Галактики;
Основна частина зір, що утворюють Галактику, спостерігаєть-
4 — бар — галактична «перемичка»; 5 — молода плоска підсистема (зорі класів О,
ся із Землі як біляста, слабосвітна смуга неправильних обрисів, що
В, асоціації); 6 — стара плоска підсистема (зорі класу А);
оперізує все небо,— Чумацький Шлях, у якому зливається сяйво 7 — диск Галактики (зорі головної послідовності, нові, червоні гіганти, планетарні
мільярдів слабосвітних зір. туманності); 8 — проміжна сферична складова (старі зорі, довгоперіодичні змінні);
Ми спостерігаємо свою Галактику зсередини, що утруднює ви- 9 — спіральні рукави (дифузійні газопилові туманності, молоді зорі класів О,
значення її форми, структури й деяких фізичних характеристик. В, А, F); 10 — зони концентрації ГМХ поблизу ядра (10a) і в «молекулярному
Телескопічним спостереженням доступно лише 109 , тобто до 1 % кільці» (10b); 11 — найдавніша сферична підсистема (гало) (кульові скупчення,
всіх зір Галактики. короткоперіодичні цефеїди, субкарлики); 12 — кульові скупчення;
13 — Сонячна система; 14 — газова корона Галактики
Ядро Галактики спостерігається в сузір’ї Стрільця ( α = 17 h38m ,
δ = −30° ), займаючи частину сузір’їв Щита, Скорпіона й Змієнос-
ця. Ядро повністю сховане за потужними темними газопиловими Диск
хмарами загальною масою 3 ⋅108 M в 700 пк від центра Галактики, Лише у 1980-х роках астрономи висловили припущення, що
що поглинають видиме, але пропускають радіо- і інфрачервоне ви- Чумацький Шлях є спіраллю із перемичкою, а не звичайною спі-
промінювання. За їх відсутності ядро Галактики було б найяскра- раллю. Це припущення було підтверджене 2005 року Космічним
вішим після Сонця й Місяця небесним світилом. телескопом імені Лаймана Спітцера, який показав, що центральна
У центрі ядра спостерігається згущення — керн. Усього в 400 перемичка нашої галактики є більшою, ніж вважалося раніше.
світлових роках від центра, у надрах газопилової туманності За оцінками вчених, галактичний диск, що видається в різ-
Стрілець А масою 105 M ховається чорна діра масою близько ні боки у районі галактичного центру, має діаметр близько
4,6 ⋅106 M . У самому центрі в області, розмірами менше за 1 пк 100 000 світлових років. Порівняно з гало диск обертається поміт-
і масою 5 ⋅106 M , імовірно, перебуває дуже густе скупчення бла- но швидше. Швидкість його обертання не однакова на різних від-
китних надгігантів (до 50 000 зір). станях від центра. Вона швидко зростає від нуля в центрі до 200–
Наша Галактика має перемичку — бар, з кінців якого в 4 тис. пк 240 км/с на відстані 2 тис. світлових років від нього, потім дещо
від центра Галактики починають закручуватися 3 спіральні рукави. зменшується, знову зростає приблизно до того ж значення і далі
Поблизу одного з них — рукава (вітка) Оріона — перебуває Соняч- залишається майже постійною. Вивчення особливостей обертання
на система. Друга — вітка Персея — спостерігається в напрямку від диска дозволило оцінити його масу. Виявилось, що вона в 150 млрд
центра Галактики на відстані 1,5–2,4 кпк від Сонця. Третя — вітка разів більше від M .
Поблизу площини диска концентруються молоді зорі і зоря- Ядро

ні скупчення, вік яких не перевищує декількох мільярдів років. Центр галактики містить компактний об’єкт доволі значної
Вони утворюють так звану плоску складову. Серед них дуже багато маси (близько 4,3 мільйона M ), розташований у напрямі сузір’я
яскравих і гарячих зір. Газ в диску Галактики також зосереджений Стрільця. Цей об’єкт має назву Стрілець A* (англ. Sagittarius A*).
в основному поблизу його площини. Він розподілений нерівномір- Більшість вчених вважають його супермасивною чорною дірою. Іс-
но, утворюючи численні газові хмари — від гігантських неоднорід- нує припущення, що більшість галактик мають супермасивні чорні
них за структурою надхмар протяжністю декілька тисяч світлових діри у своєму галактичному центрі. Навколо масивної чорної діри
років до маленьких хмарок, не більших за парсек. обертається чорна діра меншого розміру масою від 1000 до 10 000
M з періодом обертання близько 100 років та декілька тисяч від-
Гало носно незначних.
Галактичний диск оточений сфероїдним гало, що складається Для центральних областей Галактики характерна сильна кон-
зі старих зір та кульових скупчень, 90 % яких знаходяться на від- центрація зір: у кожному кубічному парсеку поблизу центра їх
стані понад 100 000 світлових років від центра галактики. Це до- міститься багато тисяч. Відстані між зорями в десятки і сотні ра-
зволяє припустити, що діаметр зоряного гало складає 200 000 зів менше, ніж на околицях Сонця. Як і в більшості інших галак-
світлових років. Однак останнім часом було винайдено декілька тик, розподіл маси у Чумацькому Шляху є таким, що орбітальна
кульових скупчень, таких як PAL4 та AM1, що знаходяться на від- швидкість більшості зір цієї Галактики не залежить значною мі-
стані більш ніж 200 000 світлових років від центра галактики. рою від їх відстані від центра. Далі від центральної перемички
Центр симетрії гало Чумацького Шляху збігається з центром га- та зовнішнього кола звичайна швидкість обертання зір становить
лактичного диска. Складається гало в основному з дуже старих, не- 210–240 км/год. Таким чином, орбітальний період звичайної зорі
яскравих маломасивних зір. Вони зустрічаються як поодинці, так прямо пропорційний лише довжині шляху, який він проходить. Це
і у вигляді кульових скупчень, які можуть включати понад міль- твердження не справджується відносно Сонячної системи, де різні
йон зір. Вік населення сферичної складової Галактики перевищує орбіти мають суттєво різні швидкості обертання, що підтверджує
12 млрд років, його зазвичай приймають за вік самої Галактики. існування чорної матерії.
У той час як галактичний диск містить газ та пил, що утруднює Вважається, що довжина галактичної перемички складає близь-
проходження видимих хвиль, сфероїдна компонента не містить та- ко 27 000 світлових років. Ця перемичка проходить крізь центр
ких складових. Активне зореутворення відбувається в диску (осо- галактики під кутом 44 ±10 градусів до лінії між нашим Сонцем
бливо в спіральних рукавах, що є зонами посиленої густини). Однак та центром галактики. Вона складається переважно із червоних зір,
воно не відбувається у гало. Розсіяні скупчення також трапляють- які вважають дуже давніми. Перемичка оточена кільцем, що має на-
ся переважно в диску. Вважається, що більшість маси нашої галак- зву «Кільце у п’ять кілопарсеків». Це кільце містить більшу части-
тики складає темна матерія, яка формує гало чорної матерії масою ну молекулярного вуглецю, що міститься у галактиці і є найбільш
у приблизно 600–3000 мільярдів M . Гало темної матерії сконцен- активним регіоном зореутворення у нашій галактиці. Якщо вести
спостереження із галактики Андромеди, то галактична перемичка
троване у напрямку центра галактики.
Чумацького Шляху була б найяскравішою його частиною.
Зорі сферичної складової концентруються відповідно до центра
Галактика має складний диференційований характер обертан-
Галактики. Центральна, найбільш густа частина гало в межах де-
ня навколо своєї осі (рис. 29.2). Швидкості зір у ядрі досягають
кількох тисяч світлових років від центра Галактики називається
1000–1500 км/с . Швидкість обертання галактичних рукавів ниж-
балдж (у перекладі з англ. «потовщення»).
ча від швидкості руху окремих зір на тій же відстані від центра Га-
Зорі і зоряні скупчення гало рухаються навколо центра Галакти-
лактики.
ки по дуже видовжених орбітах. Через те, що обертання окремих зірок
Сонячна система розташовується поблизу екваторіальної пло-
відбувається майже безладно (тобто швидкості сусідніх зір можуть
щини Галактики в 34 000 світлових років від її центра (на відстані
мати будь-які напрямки), гало в цілому обертається дуже поволі.
збігу швидкості обертання Галактики й руху її спіральних рука- ною електронів 0,1–0,3 частинки/см виявляються на відстанях до
вів). З аналізу рухів 300 000 зір за зсувом ліній у спектрах завдяки ±900 кпк від площини Галактики. Хмари в спіральних рукавах
ефекту Доплера встановлено, що Сонячна система переміщується ( ±200 пк від площини Галактики) мають розміри до 50 пк, елек-
відносно найближчих зір зі швидкістю 20 км/с у напрямку сузір’я тронну густину — 0,2–1,0 частинки/ cм3 . У зонах зореутворення
Геркулеса й разом із ними обертається навколо центра Галактики в площині Галактики електронна густина хмар розмірами 10–50 пк
зі швидкістю 250 км/с у напрямку сузір’їв Лебедя й Цефея. Точка досягає 1–10 частинок/ cм3 .
небесної сфери, у напрямку якої рухається Сонячна система, нази- Відносний вік і порядок утворення зір у Галактиці визначають
вається апексом. з аналізу хімічного складу зоряних областей — підсистем Галакти-
ν ки. Народження зір у Галактиці протягом мільярдів років зменшує
концентрацію міжзоряного газу й сповільнює темпи зореутворення
до повного його припинення через «нестачу сировини» для форму-
вання зір наступних поколінь. У минулому темп зореутворення був
значно вищим. Зараз у всій Галактиці щорічно на зорі перетворю-
ється міжзоряний газ масою від 4M до 10M . Він повинен віднов-
лятися, інакше повністю вичерпався б у перші 1–2 млрд років життя
Галактики.
0 5 10 15 R, кпк Основним «постачальником» міжзоряного газу є зорі, особли-
Рис. 29.2. Крива обертання Галактики во на останніх стадіях своєї еволюції: блакитні й червоні гіганти
й надгіганти, нові й наднові породжують протягом року близько
Період обертання Сонячної системи навколо центра Галактики 4M міжзоряного газу. Імовірно, Галактика притягує газ із навко-
становить 195–220 мільйонів років. Середня тривалість галактич- лишнього її простору (до 1,2–2 M в рік). Тому кількість міжзоря-
ного року ( TG ) дорівнює 213 млн років. ного газу в Галактиці зменшується дуже повільно.
Концентрація речовини міжзоряного середовища досить не- Помітно змінюється його хімічний склад. У зорях I покоління
рівномірна. Вона різко зростає в площині обертання Галактики віком 12–15 мільярдів років концентрація важких елементів ста-
й у шарі завтовшки 500 світлових років діаметром 100 000 світло- новить близько 0,1 %.
вих років становить 10−21 кг/м3 . Хмари темної густої пилової ма- Зорі другого покоління Головної послідовності віком 5–7 млрд
терії, що поглинає зоряне світло, видно на тлі Чумацького Шляху років містять до 2 % важких елементів.
неозброєним оком у сузір’ях Лебедя, Змієносця, Щита, Стрільця. У сучасних дифузійних туманностях досить багато пилу, різ-
Найбільшої густини вона набуває в напрямку ядра Галактики. них газів, важких хімічних елементів і складних молекулярних
На відстані від 4 до 8 тис. пк від галактичного центра розташову- сполук. Молоді зорі класів О, В, А віком 0,1–3 млрд років у розсія-
ється «молекулярне кільце» Галактики — скупчення галактичних них скупченнях належать до нового, третього покоління зір. Вони
молекулярних хмар масою до 3 ⋅109 M . містять близько 3–4 % важких елементів.
Розріджений нейтральний газ на відстані від зір прозорий для У гало Галактики спостерігаються «високошвидкісні» хмари
оптичного випромінювання. Вивченню розподілу й характерис- атомарного водню, що переміщаються незалежно від її обертання.
тик газу в міжзоряному середовищі й галактичних молекуляр- Одні хмари, у складі яких близько 0,1 % важких хімічних елемен-
них хмарах сприяє радіовипромінювання молекулярного водню тів, складаються з речовини, притягнутої Галактикою з навколиш-
( l = 0,21 м ) й гідроксилу ОН ( l = 0,18 м ). нього простору. Інші хмари утворені викидами речовини з галак-
Турбулентна міжзоряна плазма сконцентрована в хмарах, що тичного диска під час спалахів наднових у зоряних скупченнях
займають близько 20 % міжзоряного середовища. Поза спіральни- й інших космічних явищ; в їхньому складі — до 1 % важких хіміч-
ми рукавами рідкі плазмові хмари розмірами менше 26 пк і густи- них елементів.
Важливою складовою міжзоряного середовища Галактики ІV. Закріплення нового матеріалу

є космічні промені-потоки заряджених елементарних частинок 1. Як виглядав би Чумацький Шлях, якби Земля перебува-
з енергією до 1021 eB : протони (91,7 %), релятивістські електрони ла: а) у центрі Галактики; б) на краю галактичного диска,
(0,92 %), ядра атомів Гелію (6,6 %) і більш важких хімічних еле- у 50 000 св. років від центра Галактики; в) в одному з кульових
ментів (0,72 %). Незважаючи на низьку просторову густину кос- скупчень сферичної складової; г) на відстані 10 000 св. років
мічних променів (у Землі — 1 частка/ cм3 ⋅ c ), густина їхньої енергії над північним полюсом Галактики; д) для спостерігача у Вели-
порівнянна із густиною енергії сумарного електромагнітного ви- кій Магеллановій Хмарі?
промінювання зір, енергії теплового руху міжзоряного газу й маг- 2. Оцініть масу Галактики, що лежить усередині області орбіталь-
нітного поля Галактики. Основним джерелом космічних променів ного руху Сонячної системи навколо центра Галактики, якщо
є спалахи наднових. маса Сонячної системи M ∼ 1M , а період її обертання (галак-
Загальне магнітне поле Галактики має індукцію близько тичний рік) становить 213 млн років.
10−10 Тл. Силові лінії в основному паралельні до галактичної пло- 3. Складіть схему, на якій будуть зазначені всі основні типи, класи
щини й вигинаються уздовж її спіральних рукавів. Взаємодіючи й групи космічних об’єктів та їхніх систем, що входять до скла-
із зарядженими частинками космічних променів, магнітне поле ду Галактики.
Галактики викривляє траєкторії їхнього руху уздовж силових лі- 4. 1974 року за програмою SETI до кульового зоряного скупчення
ній і гальмує релятивістські електрони, породжуючи нетеплове М13 у сузір’ї Геркулеса (відстань 24 000 св. років) було відправ-
(синхротронне) випромінювання радіохвиль із довжиною хвилі лено радіоповідомлення про земну цивілізацію. Як ви вважаєте,
понад 1 м. Вивчення «варіацій» — просторово-часових змін харак- чи дочекаються наші нащадки відповіді й якщо так, то коли?
теристик космічних променів під впливом різних процесів у між- Що ми дізналися на уроці
зоряному просторі й космічних об’єктах — дозволяє досліджувати
•• ГМХ — гігантська молекулярна хмара.
електромагнітні поля окремих протяжних космічних об’єктів і всі-
єї Галактики загалом. Висока енергія космічних променів робить •• Галактика (давн.-гр Γαλαξiας — Чумацький Шлях, від грец.
їх незамінними помічниками фізиків під час вивчення будови ре- γαλαξiας — молочний) — гравітаційно пов’язана система
із зір, міжзоряного газу, пилу і (гіпотетично) темної матерії.
човини й взаємодій елементарних частинок.
•• Усі складові частини галактик рухаються навколо спільного
ГАЛАКТИКА центра мас.
•• Населення першого типу — зорі типу нашого Сонця і його су-
ЯДРО ДИСК СПІРАЛЬНІ ГІЛКИ СФЕРИЧНА
СКЛАДОВА
сіди перебувають у спіральних рукавах. Це відносно молоді
Надмасивна чор- Галактичні мо- зорі, занурені в пил і газ, з яких вони утворюються. Населення
лекулярні хмари Дифузійні газопи- Зорі класів К,
на діра (керн)
лові туманності другого типу — кульові скупчення — розташовуються поблизу
«молекулярного М, короткопері-
кільця» одичні цефеїди, галактичного ядра і в гало. Зорі мають низький вміст металів
Галактичні моле-
кулярні хмари Зорі головної Зоряні асоціації субкарлики, і складаються з водню та гелію.
довгоперіодичні
послідовності,
Туманності червоні гіганти й Зорі класів О, В, змінні V. Домашнє завдання
надгіганти А, F
Кульові зоряні
Читати § 25, 26.
Зорі різних
класів Туманності Міжзоряне скупчення
Міжзоряне Розсіяні зоряні Міжзоряне
середовище скупчення Космічні промені середовище
Міжзоряне
Космічні промені
388 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 30/V–2. «Класифікація галактик...» 389
Урок 30/V–2 План заняття

Тема. Класифікація галактик. Типи, склад і структура галактик. Найближчі галак- Метод на- Наочне при-
тики. Закон Ґаббла. Червоне зміщення й визначення відстаней до галак- вчання ладдя, ТЗН
тик. Просторовий розподіл галактик. Місцева група галактик. Радіогалак- 0,5 хв Бесіда Організаційний момент
тики. Квазари. Поняття Всесвіту в астрономії. Великомасштабна структура Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулю-
нашого Всесвіту вання діяльності учнів, забезпечення їхньої за-
Цілі: гальної готовності, своєчасного й організовано-
• навчальна: сформувати уявлення учнів про галактики як один з основних го початку уроку
типів космічних систем, дати класифікацію галактик за морфологічними 7 хв Самостій- Перевірка знань учнів
ознаками; ознайомити з основними класами галактик (еліптичні, лінзоподіб- на робота Робота з тестами
ні, спіральні, неправильні, взаємодіючі, карликові), їхньою структурою, скла-
дом і фізичними характеристиками; розповісти про космічний процес фор- 1–2 Бесіда Актуалізація знань учнів
мування галактик з газових протогалактичних хмар і механізми утворення 35 хв Лекція Пояснення нового матеріалу Роздаваль-
основних класів галактик; ознайомити з космічним явищем активності ядер 1) Галактики. ний мате-
галактик, міжгалактичним середовищем, міжгалактичними відстанями, сис- 2) Утворення галактик. ріал, пре-
темами галактик: групами, скупченнями і надскупченнями галактик; 3) Галактичні системи зентація
• розвивальна: продовжити формування вмінь аналізувати інформацію, по-
яснювати властивості космічних систем на основі найважливіших фізичних 1 хв Пояснення домашнього завдання
теорій, використовувати узагальнені плани вивчення космічних об’єктів, Домашнє завдання
процесів й явищ, робити висновки, розв’язувати завдання на обчислення Читати § 27
міжгалактичних відстаней і характеристик галактик
• виховна: продовжити формування наукового світогляду учнів у ході озна-
йомлення з історією вивчення, природою й походженням галактик різних Хід уроку
класів і галактичних систем, їх основними фізичними характеристиками,
будовою й складом; політехнічної освіти під час повторення й поглиблен- I. Організаційний момент
ня знань про методи й інструменти, що застосовують для вивчення галак-
тик (спектральний аналіз, радіоастрономія тощо). II. Перевірка знань учнів
Нові поняття: ядро, диск, гало, корона Галактики, космічні промені. 1. Галактика — це...:
• Учні повинні знати: основні ознаки поняття «галактика», як окремого типу а) система із 200 мільярдів зір, міжзоряного пилу, туманнос-
космічних систем; класифікацію галактик на основі їхніх морфологічних тей, зоряних скупчень та інших космічних тіл, космічних
ознак; про основні класи галактик (еліптичні, лінзоподібні, спіральні, не-
правильні), системи галактик (групи, скупчення і надскупчення галактик). променів та полів;
• Учні повинні вміти: наводити приклади типи галактик, пояснювати від- б) скупчення зір на Чумацькому Шляху;
мінності між поняттями Всесвіт і наш Всесвіт; обґрунтовувати фізичну суть в) інша назва Сонячної системи;
спостережного червоного зміщення в спектрах галактик; розв’язувати за- г) інша назва Всесвіту.
дачі на визначення відстаней до галактик за зміщенням спектральних ліній
та з використанням закону Ґаббла. 2. Емісійні туманності...:
Міжпредметні зв’язки: природознавство, хімія, математика, фізика. a) мають неперервний спектр з яскравими лініями погли
Демонстрації: нання;
1) Фотозображення галактик різних типів. б) мають емісійний спектр з лініями випромінювання;
2) Схема «камертона» Ґаббла. 3. Причина світності емісійної туманності:
3) Зображення зоряних скупчень і туманностей. а) червоний надгігант з температурою фотосфери 3000 К;
4) Відеофрагмент «Світ галактик». б) зоря головної послідовності спектрального класу G з темпе-
5) Схема великомасштабної структури нашого Всесвіту.
ратурою близько 6000 К (типа Сонця);
Технічні засоби навчання, наочне приладдя: атлас з астрономії, таблиці.
в) блакитний надгігант спектрального класу О або В.
Обладнання: атлас з астрономії; робочий зошит з астрономії; презентація «Світ
галактик», відеофрагмент «Світ галактик»; комп’ютер, мультимедійний про- 4. Найбільш масивними об’єктами міжзоряного середовища є:
ектор, таблиці. а) планетарні туманності;
б) гігантські молекулярні хмари; Зорі

в) глобули.
5. Найбільш холодними об’єктами міжзоряного середовища є: Протозоря
а) хмари Н I, області неіонізованого водню;
б) хмари Н II, області іонізованого водню (емісійні туманнос-
ті); Червоний
гігант
в) глобули. Чорна
діра
6. Джерелом найбільш інтенсивного збору пилу в Галактиці є:
а) наднові зорі та червоні гіганти;
б) планетарні туманності;
Нейтронна
в) спалахи нових зір. зоря
Наднова
7. Які лінії випромінювання водню, як правило, є найбільш
Туманність
яскравими в емісійних спектрах яскравих туманностей?
а) Найбільш яскравими є лінії водню Hd (l = 410 нм) Рис. 30.2 Кругообіг речовини в Галактиці (відповідь)
і H g (l = 434 нм);
б) найбільш яскравими є лінію водню H a (l = 652 нм) III. Актуалізація знань учнів
і Нb (l = 486 нм); Запитання пропоновано для визначення понять про Галактику,
в) найбільш яскравими є лінію водню H a (l = 652 нм) якими володіють учні.
і Нg (l = 434 нм). 1. Що таке космічна система? Які космічні системи ви знаєте?
8. Зазначте на схемі, як відбувається кругообіг речовини в Галак- Які характеристики й властивості вони мають?
тиці. 2. За якими ознаками класифікують відомі вам космічні системи?
3. Що таке Галактика? Чи є синонімами слова «Галактика»
й «Чумацький Шлях»?
4. Що ви знаєте про нашу Галактику? Які її розміри? форма? Які
космічні об’єкти входять до її складу?
5. Чи існують у Всесвіті інші галактики? Що ви про них знаєте?
IV. Пояснення нового матеріалу

Наша Галактика — це лише один з величезної кількості різно-
манітних «зоряних островів». До початку ХХ століття галактики
не виділялися в окремий тип космічних систем й уважалися різно-
видом туманностей («спіральними туманностями»). Наука почала
вивчати галактики тільки в 20-х роках ХХ століття, а великомасш-
табний розподіл скупчень і надскупчень галактик у нашій частині
Всесвіту було досліджено лише у 80-х роках минулого століття. По-
Рис. 30.1 Кругообіг речовини в Галактиці
загалактична астрономія оперує якісно іншими, непорівнянними
Відповіді зі звичними нам земними просторово-часовими масштабами сотень
мільйонів і мільярдів парсек і мільярдів років.
1 2 3 4 5 6 7 8
Подібності й відмінності між зоряними й галактичними систе-
а а в б в а б Відповідь на рисунку мами обумовлено різним рівнем складності їхньої організації:
•• подібно до зоряних систем, галактичні системи є гравітаційно Еліптичні галактики (Е) найбільш прості за структурою й скла-
зв’язаними космічними системами, що мають спільне похо- дом і становлять від 17 до 25 % від загального числа галактик. Вони
дження й переміщаються в просторі як єдине ціле; мають масу від 105 до 1013 M , сфероїдальну форму, не містять зір
•• якщо менше 10 % зір у межах галактик об’єднуються в косміч- високої світності, а їхня яскравість плавно зменшується від центра
ні системи (кратні зорі, зоряні асоціації й скупчення), то прак- до периферії. Залежно від ступеня стиску еліптичні галактики по-
тично всі галактики є членами груп і скупчень галактик; діляються на 8 видів: від сферичних Е0 до чечевицеподібних Е7.
•• елементи галактичних систем мають різний рівень складності Лінзоподібні галактики (S0) схожі на сильно видовжені еліп-
організації; одиночні галактики зустрічаються винятково рідко; тичні системи, але мають східчасте збільшення яскравості від пе-
•• якщо відстані між окремими зорями в межах галактик переви- риферії до центра з яскравим ядром, що добре виділяється (до 20 %
щують їхні розміри в 107 − 108 разів, то відстані між галакти- від загального числа галактик).
ками в галактичних системах перевищують їхні розміри лише Спіральні галактики (S ) — найпоширеніший клас галактик (до
в 10–102 разів. Це є одним з наслідків однорідності Всесвіту 50 % від загального числа). Мають масу від 108 до 1012 M і світ-
та однією з його найважливіших властивостей. ність 1034 − 1038 . Навколо яскравого ядра спостерігається сферичне
здуття (балдж), від якого закручуються два й більше клоччастих
1. Галактики спіральних рукави, що утворюють плоский диск і містять у своєму
Галактики — гігантські просторово відокремлені, гравітаційно складі численні газопилові туманності й молоді зорі високої світ-
зв’язані системи космічних тіл, основними структурними елемен- ності. За ступенем розвитку спіралей і зменшенням видимих роз-
тами яких є від 106 до 1013 зір, що містять у собі до 95 % види- мірів ядра поділяються на 3 підкласи: Sа, Sb, Sс.
мої галактичної речовини, різні види туманностей, планетні тіла У нормальних спіральних галактиках (Sa, Sв, Sc) рукави почи-
й інші космічні об’єкти. Маса галактик від 1036 до 1043 кг, розміри наються відразу від ядра.
від 103 до пк, вік — понад 1,3 ⋅1010 років. У пересічених спіральних галактиках (SBa, SBb, SBc) цен-
тральне ядро перетинається по діаметру поперечною смугою, з кін-
Sb Sc ців якої починають закручуватися спіральні рукави.
Sa Наша Галактика — пересічена спіральна система класу SBв.
Неправильні (іррегулярні) галактики (Ir) відзначаються відсут-
ністю чітко вираженого ядра й обертальної симетрії (від 5 до 13 %
E0 E3 E7 S0
Ir1 всіх галактик). Мають маси менше 1010 M і світність до 1036 Дж/с.
SBa Ir2
Галактики підкласу Ir характеризуються несиметричним розподі-
SBb SBc лом яскравості, але більш симетричним розподілом речовини, ніж
Рис. 30.3. Схема класифікації галактик за Е. Ґабблом галактики, що мають певну форму, підкласу Ir2.
Неправильні галактики Велика Магелланова хмара (масою
Наймасивніша з відомих галактик — Малін I (у сузір’ї Діви) — 6 ⋅109 M ) і Мала Магелланова хмара (1, 5 ⋅109 M ) є супутника-
2 ⋅1044 кг, що у 100 разів масивніша від нашої Галактики; най- ми нашої Галактики, що обертаються навколо неї на відстанях
яскравіша А 10214+4724 — вона в 300 000 разів яскравіша від Га- 50 й 60 кпк під дією сил тяжіння. Крім них, у нашої Галактики є
лактики; найслабша — карликова в сузір’ї Секстанта, має світність й інші супутники, поменше: 14 карликових еліптичних галактик
L = 100 000L ; найбільша — 3С 236 у сузір’ї Діви, Абелл 2029 має і кілька позагалактичних кульових скупчень.
розміри у 8 млн св. років. В окремі групи галактик виділяють:
Галактики традиційно класифікують за зовнішнім виглядом •• взаємодіючі галактики, пов’язані між собою «перемичками»,
(структурою) і морфологічними ознаками. «хвостами» й «гамма-формами», що складаються із зір;
•• компактні галактики, що не перевищують за своїми розмірами 3) спалахів нових і наднових (на основі тієї ж фотометричної фор-
3000 св. років, та ізольовані в просторі зоряні системи, що ма- мули).
ють значно менші розміри, — до 200 св. років; На жаль, ці методи застосовні лише для вимірювання відстані
•• активні галактики (галактики, що вибухають, галактики Сей- до найближчих галактик, а це можливо лише за умови викорис-
ферта, Маркаряна, радіогалактики, лацертіди й т. ін.) — виді- тання наймогутніших телескопів для дослідження окремих зір.
ляються інтенсивним світінням у радіо- або ультрафіолетовому Відтак внаслідок певних причин отримані результати мають пев-
діапазоні, випусканням γ -квантів високих енергій, надзвичай- ні розбіжності, тобто є недостатньо точними. У 2000–2001 рр. була
но яскравими ядрами з подвійними й навіть кратними джере- зроблена перша спроба визначити відстань до найближчих галак-
лами випромінювання, у яких відбуваються бурхливі процеси, тик найбільш точним і стійким до різних перешкод паралактичним
супроводжувані викиданням потужних потоків газу (джетів) зі способом: використовувалася система радіотелескопів, що працює
швидкістю понад 1000 км/с (до 1 % від загального числа галак- в режимі радіоінтерферометра.
тик). Джети починають формуватися в безпосередній близькос- Відстань до далеких галактик визначається на основі закону
ті (менше 0,1 пк) від надмасивних чорних дір масою 108 − 109 Ґаббла
кг у центрах ядер активних галактик; на відстані близько 1 пк v c ∆λ c
r= = = z.
неототожнена сила (імовірно, закручене надпотужне магнітне H H λ H
поле) стискає потік частинок у десятки разів, перетворюючи У цей час середня відстань між окремими галактиками в скуп-
його у вузький струмінь завдовжки в 103 –104 пк. ченнях у середньому в 100 разів перевищує розміри галактик і про-
Активність ряду галактик можна пояснювати процесами, довжує збільшуватися. В епоху формування галактики були ближ-
що відбуваються в результаті їх тісної взаємодії (злиття). Так, зі- че одна до одної й частіше взаємодіяли між собою. Під час зіткнень
ткнення галактики М81 і М82 близько 600 000 років тому призвело галактик їхні протяжні газові корони розсіювалися по всьому
до утворення в межах їхнього контакту сотень гігантських облас- скупченню. Більш масивні галактики, рухаючись усередині скуп-
тей найактивнішого зореутворення, через що галактика М82 спо- чень, прискорюють рух інших галактик, а самі гальмуються,
стерігається зараз як така, що вибухає. захоплюючи газ із корон галактик.
В особливий клас космічних об’єктів слід виділити квазаги Через 3 мільярди років Велика Магелланова хмара зіштовх
й квазари — квазізоряні джерела оптичного й радіовипромінюван- неться з нашою Галактикою й вона на якийсь час перейде в групу
ня незначних розмірів (менше 1 св. місяця), але надзвичайної по- взаємодіючих галактик. Оскільки це «падіння» є досить повільним
тужності: в оптичному діапазоні вони випромінюють до 1039 Дж/с, процесом, що триватиме сотні мільйонів років, а середня відстань
що в сотні разів більше за звичайні галактики, а радіовипроміню- між зорями Галактики — десятки світлових років, то ця «космічна
вання квазарів у 100–1000 разів потужніше за оптичне. катастрофа» жодною мірою не позначиться на Сонячній системі.
Відстань до галактик визначається декількома способами Кілька мільярдів років тому подібна катастрофа відбулася з карли-
на основі спостережень тих об’єктів, що перебувають у них: ковою галактикою: у результаті більшість її зір розсіялося в Галак-
1) зір цефеїд — на основі співвідношення «період зміни блиску — тиці, а центральне густе ядро спостерігається як найбільше кульо-
світність цефеїди»; ве зоряне скупчення ω Центавра.
2) зір яскравих блакитних і червоних гігантів і надгігантів — Найближча спіральна галактика М31 — Туманність Андроме-
за основною фотометричною формулою ди — має масу 3,6 ⋅1011 –1012 M , перебуває на відстані 750 кпк від на-
шої Галактики й поступово зближається з нею. Через 6 мільярдів ро-
lg r = 0,2(m − M ) + 1,
ків вони зблизяться до 20–400 кпк й, можливо, зіллються. На відміну
де m — видима зоряна величина зорі, M — абсолютна зоря- від інших космічних об’єктів, одиночні галактики спостерігаються
на величина зорі, яка визначається на основі закономірностей винятково рідко. Як правило, вони є елементами яких-небудь вели-
(діаграм) «спектр—світність» й «кольори—світність»; ких галактичних систем — груп, скупчень і надскупчень галактик.
Групи галактик містять у собі до 100 галактик з їхніми супут- ня розмірами до 60 Мпк, що включає в себе понад 20 000 великих
никами, що мають загальне походження, гравітаційно зв’язані галактик. Його найближчі сусіди — надскупчення в сузір’ї Лева
між собою і як єдине ціле переміщаються в просторі. Наша Галак- (до нього 140 Мпк) і в Геркулесі (150 Мпк).
тика входить до Місцевої групи галактик. Надскупчення галактик являють собою системи скупчень га-
лактик розмірами 50–150 Мпк, що складаються з декількох багатих
Лев II
скупчень, дрібних груп й одиночних галактик. До складу надскупчень
Лев I входить до 50 000 галактик. У цей час відомо близько 50 надскупчень.
Наша
Галактика Система надскупчень галактик утворює структуру Метагалак-
Велика тики — частини Всесвіту, у якій ми живемо і яка доступна нашим
NGC185
Магелланова спостереженням Далі слід сформувати поняття про космічний про-
Хмара M33
цес утворення галактик з речовини гігантських газових протога-
Скульптор NGC147 лактичних хмар.
Піч M31
2. Утворення галактик
NGC205
Мала NGC6822 Формування галактик почалося, очевидно, майже одночасно і в
Магелланова M32 повному обсязі відомої частини Всесвіту через мільярд років після
Хмара його утворення, але в протогалактичних хмарах з різними фізич-
ними характеристиками (масою, розмірами, швидкістю обертання
Вольф– й т. ін.) це відбувалося по-різному. Утворення галактичних скуп-
Лундмарк IC1613 чень, галактик і космічних об’єктів (зір, планетних тіл і т. ін.), що
входять до їхнього складу, тісно пов’язане з еволюцією газових
хмар — космічних туманностей — і залежить від їхніх основних
Рис. 30.4. Місцева група галактик фізичних характеристик: маси, розмірів, розподілу густини, наяв-
ності й швидкості їх обертання навколо своєї осі, магнітного поля,
До Місцевої групи галактик розмірами до 1400 кпк входить 38
температури й складу речовини.
об’єктів, у тому числі 4 спіральних, 20 еліптичних й 14 неправиль-
Якщо розподіл густини усередині хмари в разі її стиску під
них галактик. Її центр мас розташований на лінії, що з’єднує нашу
дією сил тяжіння залишається однорідним, то гравітаційна енер-
Галактику з М31 на відстані 40 кпк від останньої. Взаємне збли-
гія частинок збільшується пропорційно зменшенню розмірів хма-
ження галактик Місцевої групи може призвести до того, що через
ри, а теплова енергія не змінюється: процес стиску ізотермічний,
1011 –1012 років вони зіллються в одну надгалактику.
поки густина речовини не досягне значення, за якого теплове ви-
Скупчення галактик — це системи галактик, зв’язаних спіль-
промінювання активно взаємодіє з атомами речовини й не залишає
ністю походження й силами взаємного тяжіння. 7000 відомих скуп-
хмару, а нагріває її зсередини, збільшуючи тиск газу. Сили тиску
чень розмірами від 3 до 20 Мпк містять у собі до 90 % всіх галактик.
газу врівноважують сили тяжіння й зупиняють стиск хмари біля
Місцева група галактик входить у скупчення галактик у сузір’ї
«теплової межі».
Діви розмірами до 5 Мпк, що включає в себе понад 200 галактик
Якщо хмара споконвічно оберталася, то швидкість обертання
високої й середньої світності. Під дією сил тяжіння вона переміща-
зростатиме пропорційно зменшенню розмірів хмари в разі її гра-
ється зі швидкістю 600 км/с в напрямку сузір’я Гідри, до Великого
вітаційного стиску. Відцентрова сила, що дедалі збільшується,
Атрактора (Притягувача) — гігантського скупчення галактик АСО
зупиняє стиск хмари біля «обертальної» межі. У цей час спостері-
3627 масою понад 104 M , віддаленого на відстань 70 Мпк. Скуп-
гається трохи подібних темних, але так і не сформованих протога-
чення в Діві являє собою центральне згущення нашого надскупчен-
лактичних хмар.
У разі одночасного збільшення густини і глибини хмари під час сферичні скупчення галактик з переважанням еліптичних
її стиску поблизу центра хмари починаються інтенсивні процеси і лінзових систем утворилися з відносно невеликих згустків
утворення зір, що зменшують концентрацію газу. Процес зореут- газу, що не мали початкового обертання;
ворення врівноважує гравітаційний стиск біля «конденсаційної •• якщо хмара мала початкове обертання й густина її збільшува-
межі». лася в напрямі до центра, утворюється спіральна галактика:
Але якщо сума теплової, обертальної, магнітної й т. ін. енергій хмара з великим моментом імпульсу розвивається в клас Sc,
на початку стиску були менше від гравітаційної енергії хмари, із середнім — у клас Sb і з малим — у клас Sа. Скупчення спі-
2GM ральних галактик виникали під час дроблення великих хмар
стиск безупинний: газова хмара стискується до розмірів Rg 
c2 на фрагменти зі значною кількістю варіантів розподілу момен-
і перетворюється на чорну діру. ту імпульсу серед окремих згустків.
Остаточна доля хмари — перетворення в галактику певного Під час формування спіральних галактик центральна частина
класу — залежить від співвідношення всіх трьох «меж» і низки ін- хмари стискується швидше й сильніше за периферійні зони. Коли
ших величин (так, початкове магнітне поле посилюється пропор густина речовини поблизу центра хмари досягне певного «гранич-
ційно зменшенню розмірів хмари й впливає на рух іонізованого ного» показника, утворюється квазар або активне ядро галакти-
газу). ки; його потужне випромінювання й потоки елементарних части-
Якщо хмара мала початкове обертання, але була однорідною нок створюють у хмарі ударну хвилю, що стискає газ і стимулює
за густиною, утвориться неправильна галактика. У неправильні утворення зір I покоління й кульових скупчень у повному об’ємі
галактики перетворюються спіральні галактики, що не сформува- протогалактики. Під час подальшого стиску протогалактики газ
лися, поблизу центра яких стався вибух або які втратили форму, концентрується в площині обертання й утворює диск. При цьому
взаємодіючи з іншою галактикою. відбувається послідовне формування окремих частин (підсистем)
Якщо хмара не мала початкового обертання, а густина її збіль- галактики, що різняться за віком об’єктів, які до них входять,
шувалася до центра, утворюється еліптична галактика. Сферичні кількістю важких елементів у їхньому складі, характером руху
скупчення галактик з переважанням еліптичних і лінзових систем й розташування зір у просторі. Подальшому стиску газу перешко-
утворилися з відносно невеликих згустків газу, що не мали обер- джає тиск магнітного поля й космічних променів.
тального моменту. Найдавніші блакитні карликові еліптичні га- Швидкість обертання речовини диска навколо ядра галакти-
лактики утворилися через 1–3 млрд років після утворення Мета- ки диференційована й убуває у напрямі від центра до периферії.
галактики. У речовині галактичного диска поширюються первинні потужні
Гравітаційний стиск протогалактичної хмари може бути зупи- спіральні хвилі стиску. Протягом першого оберту галактики вони
нено силами внутрішнього тиску газу біля «теплової межі», відцен- поширюються від центра до периферії, сильно стискаючи й нагрі-
тровою силою біля «обертальної межі», процесами зореутворення ваючи речовину. Формуються спіральні вітки — рукави галактики.
біля «конденсаційної межі» і т. ін. або комбінованою дією цих сил: За 2–3 галактичних оберти спалах зореутворення охоплює спіраль-
•• якщо хмара мала початкове обертання, але була однорідною ні рукави, що формуються, різко зменшуючи в них концентрацію
за густиною, утворюється неправильна галактика. У непра- газу й знижуючи амплітуду первинних хвиль стиску. Незалежно
вильні галактики перетворюються спіральні галактики, що від початкової форми спіральна структура галактики розвивається
не сформувалися, у яких стався вибух поблизу центра або які
впродовж кількох її наступних обертів навколо своєї осі, що три-
втратили форму під час взаємодії з іншою галактикою;
ває сотні мільйонів років. Вітки (рукави) обертаються навколо цен-
•• якщо початкова густина у центрі хмари була значно вище, ніж тра галактик у той самий бік, що газ і зорі, але значно повільніше.
на периферії, утворюється лінзоподібна галактика;
Сталість форми рукавів підтримують вторинні відносно слабкі спі-
•• якщо хмара не мала початкового обертання, а густина її збіль- ральні ударні хвилі густини, що виникають під час зіткнення на-
шувалася до центра, утворюється еліптична галактика. Так
копиченого у вітках газу з газом, який, обертаючись навколо цен-
тра галактики, доганяє спіральні рукави, входить у них з великою нювання й потоки (викиди) елементарних частинок створювали
швидкістю, гальмується й ущільнюється. В області спіральних ударні хвилі — оболонки, що сферично розширюються, при цьому
рукавів виникають вихрові структури, схожі із циклонами, а між навколишній газ ущільнюється, що й ініціює в ньому процес утво-
галактичними вітками формуються антициклони. рення зір. Через сотні мільйонів років, відповідно до зменшення
Чим масивніше спіральна галактика, тим сильніше стискає активності галактичних ядер і зниження густини міжзоряного
тяжіння спіральні рукави, тим вони тонше й тим більше в них зір газу, більша частина якого пішла на формування зір I покоління,
і менше міжзоряного газу. Швидкість обертання диска галактики гігантські вогнища зореутворення розмірами понад 10 000 пк і ма-
дозволяє оцінити її масу в межах певного радіуса, а форма кривої сами 107 –108 M розпадаються на дрібні «осередки» розмірами
швидкості обертання галактики відбиває розподіл (густину) речо- до 100 пк, у яких зореутворення поступово загасає.
вини в ній. Аналіз розподілу мас у дискові спіральних і лінзових
Свідками тієї найдавнішої епохи в Галактиці є об’єкти її сфе-
галактик заснований на вивченні їхніх кривих обертання, які ви-
ричної складової: кульові зоряні скупчення віком від 9 до 12 млрд
значаються за доплерівськими швидкостями газу.
років ( ± 2–3 млрд років), у яких вміст важких елементів становить
Середній час перетворення протогалактики на галактику ста-
0,1–0,5 %.
новить близько 109 років. Відповідно до розрахунків, хмара ма-
«Епідемічний» характер зореутворення дотепер характерний
сою 1011 M , радіусом 200 кпк, початковою швидкістю обертання
для дуже багатих на міжзоряний газ великих областей неправиль-
40 км/с, напруженістю магнітного поля 2 ⋅10−7 Гс й температурою
них і карликових галактик; «спусковим механізмом» у них може
близько 2 ⋅105 К перетворюється на спіральну галактику розміра- стати навіть виникнення окремих зір.
ми 30 кпк, що містить у своєму складі до 300 мільярдів зір.
Імовірно, на початку еволюції всі галактики мають вищу Діаметр земної орбіти
світність за рахунок більшого числа масивних молодих зір.
Утворення зір у надрах стискальних протогалактичних хмар
й, пізніше, у галактичних дифузійних туманностях є одним
із закономірних етапів розвитку неживої матерії й нерозривно NGC 4649 NGC 4291
пов’язаний з виникненням і розвитком галактичного населення M = 2·109 M M = 2·108 M
й структур галактик.
Утворення галактик супроводжувалося потужним спалахом
зореутворення (у десятки разів вищий за сучасний!), що тривав
близько 1 млрд років і досяг максимуму через 3–5 млрд років після NGC 2778
утворення нашої частини Всесвіту, а потім поступово знижував- M = 2·107 M
ся. Зорі I покоління, у яких вміст важких елементів в 10 000 ра-
зів менше від сучасного, формуються майже одночасно по всьому
об’єму протогалактичної хмари, у надрах густих (до 104 –105 час-
тинок в c3 ), хаотично розташованих згустків молекулярного вод-
ню ( H2 ) з незначною домішкою гідроксилу (ОН, НО) і чадного газу NGC 7457
(СО). Поза спіральними рукавами «спусковим механізмом» зоре- M = 3·106 M
утворення можуть стати ударні хвилі внаслідок вибухів близьких Рис. 30.5. Маси й розміри чорних дір у центрах деяких галактик
зір, зіткнення хмар між собою, зоряний вітер близьких блакитних
надгігантів і т. ін. В інших галактиках такі ситуації виникають набагато рідше.
Запуск механізму зореутворення можуть забезпечити актив- В еліптичних галактиках незначної (до 10M ) маси процес зореут-
ні процеси в ядрах галактик, що формуються. Потужне випромі- ворення відбувається 1 раз: весь газ, що не ввійшов до складу зір
I покоління, було викинуто їхнім світловим тиском й «зоряним •• За послідовністю Ґаббла Чумацький Шлях є спіральною галак-
вітром» за межі галактик і розсіяно в навколишньому просторі. тикою типу SBb, що разом із галактикою Андромеди, Галак-
У масивних еліптичних галактиках гравітація притягує цей газ на- тикою Трикутника та низкою інших галактик утворюють Міс-
зад усередину галактик, де він падає до їхнього центра й де до цього цеву галактичну групу. У свою чергу, Місцева група входить
часу повільно тривають процеси утворення зір ( 0,1 M у рік). до надскупчення Діви.
Утворення галактик може відбуватися не тільки в результа- VI. Домашнє завдання
ті гравітаційного стиску окремих гігантських протогалактичних Читати § 27.
хмар, але й у ході об’єднання (злиття) декількох невеликих прото-
галактик або молодих галактик, які стають «будівельними блока-
ми» для формування більших об’єктів.
Середній вік галактик становить від 11,5 до 13,5 млрд ро-
ків, хоча відомі як більш молоді (10 млрд років), так і більш ста-
рі об’єкти (до 18 млрд років). Імовірно, значна, якщо не більша,
частина галактик сформувалася в перші 2–3 мільярди років з мо-
менту утворення Метагалактики. У цей час астрономи спостері-
гають кілька об’єктів віком від 12 до 13 млрд років, що перебува-
ють на різних стадіях стиску: від густих, непрозорих газових хмар
до протогалактик, у яких відбувається утворення зір I покоління,
причому до їхнього складу входять деякі молекулярні сполуки:
H2 , ОН, НО, СО і т. ін.
V. Закріплення нового матеріалу

1. У спектрах трьох далеких галактик спостерігається червоне
зміщення, що дорівнює: , z2 = 0,5 , z3 = 3 довжин хвиль спек-
тральних ліній. З якою променевою швидкістю рухаються
ці галактики? Визначте відстань до кожної з них, уважаючи
H = 75 км/c ⋅ Мпк .
2. Обчисліть відстань, лінійні розміри й світність квазара 3С48,
якщо його кутовий діаметр дорівнює 0,56′ , блиск 16,0m, а лінія
λ 0 = 2298 ⋅10−10 м іонізованого магнію зміщена в його спектрі
до положення λ1 = 3832 ⋅10−10 м .
3. Як впливає поглинання світла міжзоряним середовищем на ви-
значення відстаней і розмірів далеких галактик?
Про що ми дізналися на уроці

•• Усі складові частини галактик рухаються навколо спільного
центра мас.
•• Галактики розподілені у просторі нерівномірно вони утворю-
ють групи галактик і скупчення галактик, які мають тенден-
цію утворювати надскупчення.
404 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 31/V–3. «Космологія, космологічні парадокси та принципи...» 405
Урок 31/V–3 Міжпредметні зв’язки: фізика, філософія.

Тема. Космологія, космологічні парадокси та принципи. Перші моделі будови
Всесвіту. Теорія Великого Вибуху. Основні етапи еволюції Всесвіту 1) Схеми, що ілюструють моделі Всесвіту.
2) Таблиця-схема основних етапів розвитку Всесвіту.
Цілі:
• навчальна: завершити формування природничо-наукової картини світу, Технічні засоби навчання, наочне приладдя: мультимедійний проектор,
ознайомити учнів з історією пізнання Всесвіту, методами, інструментами комп’ютер, CD-презентація «Еволюція Всесвіту».
й особливостями його дослідження; ввести поняття космології як розділу Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Еволю-
астрономії, що вивчає виникнення й еволюцію Всесвіту, розглянути осно- ція Всесвіту».
ви теорій «інфляційного» й «пульсуючого» Всесвіту; вивчити космічний План заняття
процес виникнення міні-Всесвіту внаслідок енергетичної флуктуації фізич-
ного вакууму й основних етапів його еволюції: синґулярність, явище Вели- Метод
кого Вибуху, інфляційне розширення, сучасний стан системи метагалактик Час навчан- Зміст роботи
ладдя, ТЗН
і можливе необмежене розширення або стиску до стану синґулярності; ня
космічний процес виникнення Метагалактики й основні етапи її еволю- 0,5 хв Бесіда Організаційний момент
ції: початкове розширення, утворення елементарних частинок й атомних Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван-
ядер; рекомбінацію, реліктове випромінювання й об’єкти, що існували ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної
на ранніх стадіях еволюції Метагалактики; «збурювання густини», «млин- готовності, забезпечення своєчасного й організо-
ці» і протогалактичні хмари; утворення галактик; сучасний «зоряний» етап; ваного початку уроку
завершальний етап космічного процесу еволюції Метагалактики; поняття
матерія, рух, простір, час і їхній взаємозв’язок, фундаментальні закони ма- 1 хв. Бесіда Мотивація навчальної діяльності
теріального світу й характер дії фізичних законів у межах Метагалактики 35 хв Лекція Пояснення нового матеріалу
й міні-Всесвіту; 1) Космологія, космологічні парадокси і принципи.
• розвивальна: продовжити формування вмінь пояснювати спостережувану 2) Моделі розвитку Всесвіту.
структуру й властивості Всесвіту, космічних об’єктів й їхніх систем на основі 3) Етапи еволюції Всесвіту
найважливіших фізичних теорій; аналізувати й систематизувати інформацію, 8 хв Закріплення нового матеріалу
використовувати узагальнені плани вивчення космічних об’єктів, процесів Перегляд відеофрагмента «Всесвіт»
та явищ, будувати класифікаційні таблиці й схеми й розв’язувати задачі на об-
числення міжгалактичних відстаней і характеристик космічних об’єктів; 1 хв Підбиття підсумків уроку
• виховна: формувати науковий світогляд й сприяти усвідомленню учнями Домашнє завдання
природничо-наукової картини миру на основі систематизації знань про ма- § 28, 29
терію, основні напрямки її розвитку, рух, простір, час і їхній взаємозв’язок,
«антропний принцип», фундаментальні закони матеріального світу і філо-
софських положень стосовно матеріальної єдності і пізнаванності світу під Хід уроку
час викладу астрономічного матеріалу про природу Галактики й позага-
лактичних об’єктів, Метагалактики, міні-Всесвіту і Всесвіту; I. Організаційний момент
• Учні повинні знати: основні ознаки понять Метагалактика, міні-Всесвіт,
Всесвіт, синґулярність, явище Великого Вибуху, початкове розширення, II. Актуалізація знань учнів
утворення елементарних частинок й атомних ядер, рекомбінація, утво-
рення галактик; сучасний стан й можливі шляхи розвитку; основні поло- III. Пояснення нового матеріалу
ження сучасних космологічних теорій: виникнення міні-Всесвіту й Метага-
лактики, основні етапи її еволюції. 1. Космологія, космологічні парадокси і принципи
• Учні повинні вміти: формулювати висновки щодо будови й еволюції Всес-
віту, використовувати знання, отримані на уроках з фізики й астрономії, Космологія (космос + логос) — розділ астрономії, що вивчає
для опису й пояснення сучасної наукової картини світу; аналізувати й сис- властивості та еволюцію Всесвіту в цілому. Основу цієї дисципліни
тематизувати навчальний матеріал, будувати класифікаційні таблиці й схе- складає математика, фізика і астрономія. У своїх завданнях вона
ми, пояснювати властивості космічних систем на основі найважливіших
часто перетинається з філософією і богослов’ям.
фізичних теорій, використовувати узагальнені плани вивчення космічних
об’єктів, процесів та явищ; розв’язувати задачі на обчислення міжгалактич- У перекладі з грецької «космологія» означає «опис світового
них відстаней і характеристик космічних об’єктів. порядку». Це наукова дисципліна, покликана знайти найбільш
загальні закони руху Матерії і побудувати розуміння Всесвіту як густину, що лише на кілька відсотків перевищує середню густину
гармонійного єдиного цілого. В ідеалі в ній не повинно бути місця Всесвіту. Це якраз і свідчить про те, що зі збільшенням масштабу
випадковості, але всі явища, які спостерігають у Космосі, повинні Всесвіт прагне однорідності й ізотропії, у цілковитій відповідності
поставати як прояви загальних законів руху Матерії. Таким чи- з космологічним принципом. Зазвичай вважається, що перехід від
ном, космологія — це ключ до розуміння всього, що відбувається структурованості до однорідності й ізотропії відбувається в масш-
як у макрокосмосі, так і в мікрокосмосі. табах близько півмільярда світлових років. Якщо ми візьмемо куб
Космологічний принцип — основне положення сучасної космо- з ребром такого розміру, то кількість зір і галактик всередині ньо-
логії, згідно з яким кожен спостерігач в один і той самий момент го виявиться приблизно однаковою, у яку б частину Всесвіту ми
часу, незалежно від місця та напрямку спостереження, виявляє цей куб не помістили. У видимій частині Всесвіту може помісти-
у Всесвіті одну і ту саму картину. Незалежність від місця спостере- тися кілька тисяч таких кубів. Це означає, що у великих масшта-
жень, тобто рівноправність усіх точок простору, називається одно- бах Всесвіт однорідний і ізотропний, відповідно до космологічного
рідністю, незалежність від напрямку, тобто відсутність виділеного принципу. Однак точний масштаб, у якому відбувається перехід
напрямку в просторі — ізотропією Всесвіту. Відсутність ізотропії від мілкомасштабної неоднорідності до великомасштабної, поки
називається анізотропією. Очевидно, відсутність однорідності вела остаточно не з’ясований.
б за собою анізотропію, тоді як відсутність ізотропії не обов’язково Космологічні теорії різних епох істотно різняться залежно від
призводить до неоднорідності. того, які фізичні принципи і закони приймають як універсальні
Космологічний принцип виконується лише наближено. Дійсно, і покладені в основу космології. Ступінь універсальності принципів
скупчення галактик, галактики, зорі, планети є відхиленнями від од- і законів не може бути перевірена безпосереднім шляхом, але побу-
норідності Всесвіту, оскільки їх існування означає, що фізичні умови довані на їх основі моделі повинні допускати перевірку; для облас-
в різних точках різні. Проте відхилення від однорідності та ізотропії ті Всесвіту, який спостерігають вчені («астрономічного Всесвіту»),
не дуже важливі, якщо ми перейдемо до дуже великих масштабів, що висновки з глобальної моделі повинні підтверджуватися спостере-
перевищує приблизно кілька сотень мільйонів світлових років. женнями (принаймні, не суперечити їм), а також передбачати нові
У минулому багато вчених припускали, що Всесвіт влашто- явища, які раніше не спостерігали. З безлічі моделей, які можна
ваний ієрархічно: кожна матеріальна система входить до складу побудувати, лише деякі можуть задовольнити ці критерії. У 70-х
системи вищого рівня. Якби це було так, це означало б порушення рр. XX ст. цю вимогу найкращим чином задовольняли розроблені
космологічного принципу, оскільки який би об’єм простору ми б не на основі загальної теорії відносності (в релятивістській Космоло-
розглядали, завжди існував би виділений напрямок — напрямок гії) однорідні ізотропні моделі нестаціонарної гарячого Всесвіту.
до центра найближчої системи більш високого рівня. Однак цю Історична довідка. Космологічні уявлення зародилися у дав-
точку зору, очевидно, спростовують даними спостережень. Най- нину в результаті спроб людини усвідомити своє місце у Всесвіті.
головнішим з них є ізотропія реліктового випромінювання. Крім Ці уявлення є характерною складовою частиною різних міфів і ві-
того, фонове випромінювання в рентгенівському діапазоні, що рувань. Більш суворі логічні вимоги задовольняли космологічні
випускають віддалені об’єкти типу квазарів, гарячого міжгалак- уявлення античних філософів шкіл Демокріта, Піфагора, Аристо-
тичного газу і т. ін., також показує високий ступінь ізотропії. На- теля (V–IV ст. до н. е.). Вплив Аристотеля на космологію зберігав-
решті, хоча близькі галактики концентруються до площини місце- ся протягом майже двох тисячоліть. Перша математична модель
вого надскупчення (а ще ближчі — до скупчення галактик в сузір’ї Всесвіту, заснована на всій сукупності даних астрономічних спо-
Діви), розподіл далеких галактик показує дуже високий ступінь стережень, представлена в «Альмагесті» (II ст. н. е.). Ця геоцен-
ізотропії. Безпосередні підрахунки галактик вказують на те, що трична система світу пояснювала всі відомі в ту епоху астрономічні
чим більше характерний розмір системи галактик (групи, скупчен- явища і панувала близько полутора тисяч років. За цей час не було
ня, надскупчення), тим слабша ця система, виділена з навколиш- зроблено жодних астрономічних відкриттів, але стиль мислення
нього фону. Наприклад, системи розміром понад 100 Мпк мають суттєво змінився. Запропонована Коперником (XVI ст.) модель ге-
ліоцентричної системи світу, незважаючи на протидію християн- найбільш ранні стадії, коли стан був дуже незвичайним. Крім за-
ського догматизму, дістала дедалі ширшого визнання, особливо кону тяжіння, у космології набувають важливого значення закони
після того, як Г. Галілей, застосувавши для астрономічних спосте- термодинаміки, дані ядерної фізики і фізики елементарних части-
режень телескоп, вперше (перша половина XVII ст.) виявив факти, нок. Виникає релятивістська астрофізика, яка заповнює існуючу
які важко було поєднати з геоцентричною системою. Ще до цього прогалину між космологією і астрофізикою.
Дж. Бруно, згідно з ученням Коперника, зробив філософський ви- Космологічні парадокси, утруднення (суперечності) виника-
сновок про нескінченність Всесвіту і відсутність у ньому будь-якого ють у разі поширення законів фізики на Всесвіт загалом або досить
центра. Ця теза значно вплинула на подальший розвиток космоло- великі його області. Так, застосовуючи до Всесвіту друге начало
гії. Заснована на вченні Коперника революція в космології стала термодинаміки (без урахування гравітації) раніше робили висно-
вихідним пунктом революції в астрономії і природознавстві зага- вок про необхідність теплової смерті. Вік Метагалактики в теорії
лом. Закон всесвітнього тяжіння (І. Ньютон, 1685), у самій назві нестаціонарного Всесвіту до 50-х рр. XX ст. був менше за вік Зем-
якого підкреслена його космологічна універсальність, дав мож- лі. Проте зазвичай під космологічними парадоксами розуміють
ливість розглядати Всесвіт як систему мас, взаємодіями і рухами два конкретних парадокси, що виникають у разі застосування за-
яких керує єдиний закон. Однак під час застосування ньютонів- конів класичної (ньютонівської) фізики: фотометричний (пара-
ської фізики до нескінченної системи мас виявилися так звані кос- докс Шезо–Ольберса, названий на ім’я швейцарського астроно-
мологічні парадокси. ма Ж. Шезо (1744) і німецького астронома Г. В. Ольберса (1826),
Виникнення сучасної космології пов’язано зі створенням ре- та гравітаційний (парадокс Неймана—Зелігера, названий на честь
лятивістської теорії тяжіння (А. Ейнштейн, 1916) і зародженням німецьких вчених К. Неймана і Х. Зелігера, XIX ст.). Ці парадокси
позагалактичної астрономії (20-ті рр. XX ст.). На першому етапі (космологічні парадокси у вузькому сенсі цього поняття) подолані
розвитку релятивістської космології головна увага приділялася релятивістською космологією. Класична фізика не може пояснити,
геометрії Всесвіту (кривина простору-часу та можлива замкнутість чому вночі темно: якщо всюди в нескінченному просторі стаціонар-
простору). Перше дослідження на цю тему, що спирається на ЗТВ, ного Всесвіту (або хоча б у доволі великій області) є зорі, що випро-
Ейнштейн опублікував 1917 року під назвою «Космологічні мірку- мінюють світло, то в будь-якому напрямку зору повинна опинитися
вання до загальної теорії відносності». У ньому він увів три припу- будь-яка зоря, і тоді вся поверхня неба спостерігатиметься як слі-
щення: Всесвіт однорідний, ізотропний і стаціонарний. Щоб забез- пучо яскрава. Цю суперечність із тим, що спостерігають насправді,
печити останню вимогу, Ейнштейн увів у рівняння гравітаційного і назвали фотометричним парадоксом. У релятивістській космоло-
поля додатковий «космологічний член». Отримане ним рішення гії він не виникає, оскільки через червоне зміщення яскравість да-
означало, що Всесвіт має кінцевий обсяг (замкнутий) і позитивну леких об’єктів знижується. Гравітаційний парадокс має менш оче-
кривину. видний характер і полягає в тому, що закон всесвітнього тяжіння
Початок другого етапу можна датувати роботами А. А. Фрід- Ньютона не дає будь-якої аргументованої відповіді на питання про
мана (1922–1924), у яких було показано, що викривлений простір гравітаційне поле, яке створене нескінченною системою мас (якщо
не може бути стаціонарним, що він повинний розширюватися або тільки не робити спеціальні припущення про характер просторово-
стискатися. Однак ці принципово нові результати здобули визнан го розподілу цих мас). Для космологічних масштабів відповідь дає
ня лише після відкриття закону червоного зміщення (Е. Ґаббл, теорія А. Ейнштейна, у якій закон всесвітнього тяжіння уточню-
1929). На перший план тепер виступили проблеми механіки Всес- ється для випадку дуже сильних гравітаційних полів.
віту та його «віку» (тривалості розширення).
Третій етап починається моделями «гарячого» Всесвіту (Г. Га- 2. Моделі розвитку Всесвіту
мов, друга половина 40-х рр. XX ст.). Основна увага тепер зміщу- Теорія Великого Вибуху — одна з космологічних моделей, яка
ється на фізику Всесвіту — стан речовини і фізичні процеси, що говорить, що Всесвіт виник понад 18 млрд років тому в результа-
відбуваються на різних стадіях розширення Всесвіту, включаючи ті величезного вибуху. Уся речовина у нашому сучасному Всесві-
ті спочатку була стиснута в первинне ядро — надзвичайно гарячу відшкодувати кількість речовини, яку відносять галактики, які
густу кулю, яка розпалася внаслідок сильного вибуху. Одночасно віддаляються.
з випромінюванням вибух призвів до викиду водню, гелію й віль- Багато астрономів заперечують модель стаціонарного Всесвіту
них електронів. через те, що в ній передбачено безперервне утворення нового водню
Викинута в космос речовина розширилася й охолонула. Кілька без будь-яких пояснень його виникнення. Гадане явище порушує
мільйонів років потому вона сконденсувалася в галактики. Всесвіт основний закон фізики — закон збереження енергії, який постулює
продовжував розширюватися, і галактики продовжували віддаля- сталість загальної кількості енергії в ізольованій системі. Енергія
тися одна від одної. не може утворитися або зникнути, але всередині системи може від-
Сьогодні ми продовжуємо спостерігати розширення Всесвіту. буватися її перерозподіл.
У галактиках все ще народжуються зорі, і на це витрачається пер- Деякі вчені дотримуються теорії стаціонарного Всесвіту через
винний водень, що утворився в результаті Великого Вибуху. У май- її філософську концепцію. Вона визначає Всесвіт як такий, що за-
бутньому весь первинний водень буде повністю використано у зо- вжди існував у минулому і вічно існуватиме в майбутньому.
рях. Тоді всі зорі й галактики перестануть світити. Якщо Всесвіт, Щоб перевірити космологічну модель, астрономи встановлю-
початком якого став Великий Вибух, розширюватиметься до не- ють, чи узгоджується вона з відомими даними спостережень про
скінченності, то він, поступово охолоджуючись, зовсім згасне. Всесвіт.
Наступна модель — теорія пульсуючого Всесвіту — стверджує, Модель стаціонарного Всесвіту чітко говорить про відсутність
що початок нашому світу поклав Великий Вибух, але розширення будь-яких змін, у той час як моделі Великого Вибуху і пульсуючо-
не триватиме вічно. Гравітація його зупинить. го Всесвіту, названі еволюційними моделями, безумовно стверджу-
Згідно з цією моделлю Всесвіт у минулому завжди пульсував ють, що він змінюється.
або стискався і завжди пульсуватиме в майбутньому. Ми стали оче- Кращим способом перевірки існування або відсутності еволюції
видцями розширювальної фази Всесвіту. Наш Всесвіт розширю- Всесвіту є порівняння його теперішнього стану з тим, як він вигля-
ється вже протягом 18 млрд років з часу гігантського вибуху речо- дав би мільярди років тому. Проте ми не мали можливості прово-
вини, описаного теорією Великого Вибуху. дити подібні спостереження мільярди років тому; зараз астрономи
З часом розширення Всесвіту сповільниться, потім відбудеться спостерігають галактики, віддалені від нас на різні відстані.
повна зупинка, після чого він почне стискатися. У міру стиснен- Хоча власне ідея — зазирнути в минуле, вивчаючи сучасні фо-
ня галактики почнуть наближатися одна до одної доти, доки вся тографії віддалених галактик,— проста, здійснити її на практиці
речовина знову не збереться разом. Після цього відбудеться новий доволі складно. Сьогоднішня техніка розвинена ще не настільки,
Великий Вибух і виникне з тієї ж самої матерії новий Всесвіт, що щоб можна було проводити детальне фотографування дуже відда-
розширюється. Всесвіт пульсує вічно. лених об’єктів. Тому всі дані, що використовуються для перевірки
Третя модель — теорія стаціонарного Всесвіту — стверджує, космологічних моделей, хибують неточностями. Поки що не існує
що світ не еволюціонує і не змінюється з часом. У минулому не було абсолютно точних даних, щоб визначити, яка з моделей є правиль-
початку, і в майбутньому не буде кінця світу. І в минулому, і в сьо- ною.
годенні, і в майбутньому Всесвіт один і той самий. Еволюційні теорії передбачають, що Всесвіт ще повинен бути
В основі цієї моделі лежить досконалий космологічний прин- заповнений реліктовим космологічним радіовипромінюванням —
цип. Згідно з цим принципом, скрізь у великому масштабі і в усі слабким залишком випромінювання, що збереглося від Великого
часи Всесвіт не змінюється. Середня густина речовини весь час під- Вибуху. Первинне ядро, як бомба, що вибухнула, в усіх напрям-
тримується однаковою. ках випромінювало потужні потоки коротких хвиль (відповідає
Для того щоб пояснити спостережний факт розширення Все температурі приблизно 10 млн К). З часом це випромінювання
світу, ця модель передбачає, що в порожньому просторі безперерв- мало розсіятися, охолонути й рівномірно заповнити весь Всесвіт,
но утворюється водень зі швидкістю, достатньою для того, щоб що розширюється. У наш час воно приходило б на Землю у вигляді
мікрохвиль (коротких радіохвиль), що відповідають температурі Жовтень Виникнення життя (мікроорганізми)

всього лише в кілька кельвінів.
Подібний мікрохвильовий фон, випромінюваний джерелом Листопад Мікробіоти, виникнення фотосинтезу
температурою приблизно 2,7 К, що однаково надходить з усіх на- Грудень, 1–5 Утворення кисневої атмосфери
прямків, було зафіксовано 1965 року. Таким чином, астрономи за-
15 Перші багатоклітинні
реєстрували випромінювання, що виникло в результаті Великого
Вибуху. Це відкриття змусило засумніватися в правильності моде- 20 Виникнення безхребетних
лі стаціонарного Всесвіту.
26 Перші динозаври
Спостереження квазарів і визначення густини речовини у Всесві-
ті дають додаткові важливі ключі для вибору космологічної моделі. 27 Перші ссавці
Відповідно до моделі пульсуючого Всесвіту, для того щоб
28 Перші птахи
сили гравітації зупинили розширення, середня густина речовини
у Всесвіті має становити 5 ⋅ 10−30 г/cм3 . Густина речовини галактик 29 Вимирання динозаврів
в усьому Всесвіті, яку спостерігають сьогодні, не досягає і полови- 30 Перші примати
ни цього значення. Протягом останніх десятиліть деякі астрономи
31 грудня, 14h Рамапітек
проводили дослідження так званої прихованої маси. До складу цієї
невидимої матерії могли б входити нейтрино, чорні діри, зорі, які 22h30m Перші люди
ще не світяться, і деякі інші типи космічних об’єктів. Новий рік 1 січня, ХХІ століття
Якщо квазари насправді настільки далекі, як це випливає з їх 00h00m03s -.
червоного зміщення, то в минулому їх існувало набагато більше,
ніж тепер. Якщо ж деякі події, що сталися на ранніх етапах існу-
вання Всесвіту, зараз відбуваються дуже рідко, то досконалий кос-
мологічний принцип, а разом з ним і модель стаціонарного Всесвіту 1. Чи трапляються у Всесвіті переважно поодинокі галактики?
виявляються непривильними. 2. Чи є Всесвіт у значному масштабі однорідним?
3. Що таке вік Всесвіту?
3. Етапи еволюції Всесвіту 4. Скільки можливих варіантів розвитку Всесвіту можна навести
Якщо вважати, що з моменту Великого Вибуху до теперішнього відповідно до теорії Фрідмана?
часу минув 1 рік, можна скласти такий календар подій цього року: 5. У якому стані перебував Всесвіт у момент Великого Вибуху?
Новий Рік, 1 січ- Великий Вибух 6. Людині, що протягом тисяч років спостерігала небо «нерухо-
ня, 0h00m00s - Тієї ж миті відбулося виникнення Мета- мих зір», картина світу видавалася вічною, нерухомою. Чи дій-
галактики
сно світ навколо нас такий?
1 січня Опівдні утворилися перші атоми 7. Який спостережуваний факт є підтвердженням розширення
Березень Утворилися перші галактики Всесвіту?
8. Яку структуру має розподіл речовини у Всесвіту?
Квітень Утворилася наша Галактика
9. Що є предметом вивчення космології?
Червень Процес утворення галактик в основному 10. На якій фізичній теорії базується сучасна космологія?
завершився 11. Що мають на увазі, коли говорять про розширення Всесвіту?
Вересень Виникнення Сонця 12. Чи існує центр розширення Всесвіту?
Виникнення Сонячної системи 13. Чому дорівнює вік Всесвіту, вимірюваний земними роками?
414 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 32/V–4. «Спостережні дані про прискорене розширення Всесвіту...» 415
14. Назвіть три можливих варіанти розвитку Всесвіту відповідно Урок 32/V–4
до теорії Фрідмана. Тема. Спостережні дані про прискорене розширення Всесвіту та його можлива
інтерпретація. Співвідношення різних типів матерії у Всесвіті. Темна мате-
IV. Закріплення нового матеріалу рія і темна енергія
1. Які значення густини речовини й температури в точці синґу-
Цілі:
лярности?
• навчальна: завершити формування природничо-наукової картини світу,
2. У якій ері свого існування Всесвіт перебуває в наш час? ознайомити учнів з новими досягненнями сучасної астрономії: відкриття
3. Що таке реліктове випромінювання? прискореного розбігання об’єктів Всесвіту, існування темної енергії й тем-
4. Статичний Всесвіт, тобто такий, що не розширюється й не стис- ної матерії;
кується, не може реально існувати. Обґрунтуйте це. • розвивальна: продовжити формування вмінь пояснювати спостережувану
5. Сформулюйте, наскільки важливим для долі Всесвіту є те або структуру й властивості Всесвіту, космічних об’єктів та їхніх систем на осно-
ві найважливіших фізичних теорій; аналізувати й систематизувати інфор-
інше значення параметра середньої густини речовини. мацію, використовувати узагальнені плани вивчення космічних об’єктів,
6. Відповідно до теорії Фрідмана можливі три варіанти розвитку процесів й явищ, будувати класифікаційні таблиці й схеми й розв’язувати
Всесвіту. Чи може бути четвертий варіант? Відповідь поясніть. задачі на обчислення міжгалактичних відстаней і характеристик космічних
об’єктів;
Що ми дізналися на уроці • виховна: формувати науковий світогляд й сприяти усвідомленню учнями
•• Найважливіший факт, який повинна пояснити будь-яка космо- природничо-наукової картини миру на основі систематизації знань про ма-
терію, основні напрямки її розвитку, рух, простір, час і їхній взаємозв’язок,
логічна модель,— це зміщення довжини хвиль випромінюван-
«антропний принцип», фундаментальні закони матеріального світу і філо-
ня далеких галактик (космологічне червоне зміщення). софські положення стосовно матеріальної єдності і пізнаванності світу під
•• Стала Ґаббла є важливішою величиною, оскільки задає швид- час викладу астрономічного матеріалу про природу Галактики й позага-
кість віддалення галактик або швидкість, з якою розширюєть- лактичних об’єктів, Метагалактики, міні-Всесвіту і Всесвіту.
ся Всесвіт. • Учні повинні знати: основні ознаки понять Метагалактика, міні-Всесвіт,
Всесвіт, синґулярність, явище Великого Вибуху, початкове розширення,
•• Космологічний принцип постулює, що у великому масштабі, утворення елементарних частинок й атомних ядер, рекомбінація, утво-
в будь-який час Всесвіт всюди однаковий. рення галактик; сучасний стан й можливі шляхи розвитку; основні поло-
•• Теорія Великого Вибуху — одна із космологічних моделей, яка ження сучасних космологічних теорій: виникнення Міні-Всесвіту й Мета-
стверджує, що Всесвіт виник понад 18 млрд років потому в ре- галактики, основні етапи її еволюції.
зультаті величезного вибуху. • Учні повинні вміти: формулювати свої висновки щодо будови й еволюції
Всесвіту, використовувати знання, отримані на уроках з фізики й астро-
•• Теорія пульсуючого Всесвіту стверджує, що початок нашого номії, для опису й пояснення сучасної наукової картини світу; аналізувати
світу — Великий Вибух, але розширення не буде тривати вічно. й систематизувати навчальний матеріал, будувати класифікаційні таблиці
Гравітація його зупинить. й схеми, пояснювати властивості космічних систем на основі найважли-
•• Теорія стаціонарного Всесвіту стверджує, що світ не еволюціо- віших фізичних теорій, використовувати узагальнені плани для вивчення
нує та не змінюється з часом. У минулому, сьогоденні та в май- космічних об’єктів, процесів й явищ; розв’язувати задачі на обчислення
міжгалактичних відстаней і характеристик космічних об’єктів, обґрунтову-
бутньому Всесвіт незмінний. вати факт прискореного розширення Всесвіту.
V. Домашнє завдання Міжпредметні зв’язки: фізика, філософія.
Читати § 28, 29. Демонстрації:
1) Діаграма співвідношень різних типів матерії у Всесвіті.
2) Таблиця-схема основних етапів розвитку Всесвіту.
комп’ютер, CD-презентація «Еволюція Всесвіту».
Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Еволю-
ція Всесвіту».
План заняття зати, що це відкриття не було цілковитою несподіванкою — за сім

Метод на- Наочне при- років до цього його передбачив російський математик Олександр
вчання ладдя, ТЗН Фрідман, застосувавши рівняння загальної теорії відносності Ей-
0,5 хв Бесіда Організаційний момент нштейна для опису однорідного ізотропного Всесвіту (те, що він
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- і справді є таким у великих масштабах, підтверджено численними
спостереженнями пізніше). Із його теоретичних робіт та експери-
ваного початку уроку ментів Ґаббла випливало, що «розбігання» галактик є результатом
1 хв Бесіда Актуалізація опорних знань Великого Вибуху, який за розрахунками вчених стався 18 мільяр-
дів років тому.
30 хв Лекція Пояснення нового матеріалу
1) Відкриття прискореного розширення Всесвіту. Але оскільки для звичайної речовини діє закон усесвітнього
2) Баріонна речовина, темна матерія і темна енергія тяжіння (гравітація), то таке розширення має відбуватися із спо-
10 хв Самостій- Перевірка знань учнів вільненням: кінетична енергія розлітання галактик витрачається
на робота Робота з тестами на «долання» сил гравітації (аналогічно до каменя, підкинутого
1 хв Підбиття підсумків уроку вертикально вгору). Спроби визначити це сповільнення впродовж
Домашнє завдання багатьох років були невдалими. Його значення дало б змогу вста-
Підготувати повідомлення «Життя та розум у Все новити середню густину матерії, яка заповнює Всесвіт. Проблема
світі» полягала в тому, що для цього необхідно спостерігати дуже дале-
кі галактики, блиск яких надто малий, тож виділити в них окремі
Хід уроку джерела випромінювання — зорі, їх скупчення, газові туманності
тощо — неможливо навіть із допомогою найпотужніших наземних
I. Організаційний момент телескопів. Крім того, світло від них іде до нас кілька мільярдів ро-
ків, через що ми бачимо їх значно молодшими за нашу та сусідні
галактики, а отже, джерела випромінювання в них відрізняються
1. Який спостережуваний факт є підтвердженням розширення
за своєю випромінювальною здатністю. Тобто до них не можна за-
Всесвіту?
стосувати методи визначення відстані, які астрофізики застосову-
2. З якою характеристикою галактик пов’язане явище червоного
ють до близьких галактик.
зміщення ліній у їхніх спектрах?
Ситуація змінилася після виведення на навколоземну орбіту
3. У Всесвіті існує невидима «схована» речовина. Яка це може
космічного телескопа ім. Ґаббла з діаметром головного дзеркала
бути речовина?
∼ 2,4 м. Одне з головних завдань, заради якого створювали цей най-
III. Пояснення нового матеріалу дорожчий у світі телескоп,— дослідження далеких галактик з ме-
тою уточнення закону Ґаббла та визначення прискорення розши-
1. Відкриття прискореного розширення Всесвіту рення Всесвіту. Результати досліджень, які проводили впродовж
Кінець ХХ століття ознаменований відкриттям нової фізичної майже десяти років дві наукові групи («Співпраця щодо далеких
сутності — темної енергії, яка «розпирає» простір між галактиками наднових» і «Космологічний проект щодо наднових»), були опублі-
й спричиняє прискорене розширення Всесвіту. Її природа невідома. ковані практично одночасно 1998 року. Уже з назв наукових груп
Над її розгадкою працюють колективи вчених різних країн світу, видно, що об’єктами досліджень були наднові зорі в далеких галак-
формуються програми досліджень, будуються нові телескопи... тиках. Наднові Іа є стандартними джерелами світіння. Потужні
Те, що галактики віддаляються одна від одної зі швидкістю, джерела випромінювання з відомою світністю є надзвичайно цін-
пропорційною до відстані, відомо давно. Це явище ще 1929 року ними для астрономії — вони дають можливість за виміряним пото-
уперше виявив американський астрофізик Едвін Ґаббл. Слід ска- ком енергії на Землі визначати відстань до них, а отже, і до далеких
галактик, у яких вони знаходяться. З допомогою космічного теле- сутність космологічної сталої породили низку запитань, відповіді
скопа Ґаббла, а також наземних телескопів у далеких галактиках на які можуть бути тим Розетським каменем, який дасть змогу по-
на цей час виявили й детально дослідили понад півтори сотні над- будувати теорію єдиних взаємодій та походження Всесвіту.
нових зір цього типу. За встановленими відстанями до них та вимі- Що ж це за запитання? Космологічна стала є незмінною
ряними зміщеннями ліній у їх спектрах вдалося визначити зміну в часі — її значення сьогодні таке саме, як і в момент Великого ви-
темпу розширення Всесвіту. Результати виявилися дивовижними: буху. Але якщо сьогодні густина темної енергії приблизно втричі
замість очікуваного сповільнення взаємним гравітаційним притя- більша за густину матерії, то на початку Великого вибуху вона була
ганням вони розбігаються із прискоренням — швидкість віддален- на 120 порядків (!) менша. Тобто в ранню епоху еволюції Всесвіту,
ня галактик із часом зростає! Чи стало це відкриття цілковитою не- коли формувалися фізичні взаємодії, його густина енергії станови-
сподіванкою для теоретиків? ла 0,000...1 (120 нулів перед одиницею) від густини енергії інших
фізичних полів. Це дуже мала величина, практично нуль. Однак
Гіпотези якби перед одиницею було 115 чи 100 нулів, то це призвело б до фа-
Слід визнати, що ні. Ще 1917 року Альберт Ейнштейн увів тальних наслідків — Всесвіт почав би прискорено розширюватися
у рівняння загальної теорії відносності, отримані ним 1916 року, ще до того, як утворилися галактики, зорі, планети і життя на них.
сталу величину, яка проявляла себе як сила розштовхування, про- Зростаючий темп розлітання не дав би їм сформуватися. З іншого
порційна до відстані, що урівноважувала гравітаційне притягання боку, якщо інтерпретувати космологічну сталу як властивість ва-
звичайної матерії у космологічних масштабах. Її назвали космоло- кууму (енергія його основного стану), то з’являються розбіжності
гічною сталою. Після уведення цієї сталої Ейнштейн прагнув отри- із квантовою електродинамікою, яка сьогодні є чи не найточніше
мати стаціонарну модель однорідного ізотропного Всесвіту, яким експериментально перевіреним розділом фізики.
тоді собі його уявляли. Властивості світу із космологічною сталою, 2. Баріонна речовина, темна матерія і темна енергія
але без матерії детально проаналізував де Сіттер того ж, 1917 року
Сучасна фізична космологія дає такий розподіл складників на-
(модель світу де Сіттера). Олександр Фрідман 1922 року довів, од-
шого Всесвіту: темна енергія — 74 %, темна матерія — 22 %, барі-
нак, що навіть із космологічною сталою загальний розв’язок рів- онна речовина — 4 %.
нянь Ейнштейна є нестаціонарним. Ейнштейн погодився з аргу- Баріонна речовина — це всі хімічні елементи, які входять
ментами Фрідмана і згодом відмовився від космологічної сталої, до складу зір, планет, галактик та розсіяні в міжзоряному та між-
сказавши, що її введення було найбільшим промахом у його житті. галактичному просторі. Одна з її важливих властивостей — участь
Проте космологічна стала продовжувала «жити», і астрофізики не в електромагнітній взаємодії: вона поглинає, випромінює та розсі-
раз зверталися до неї, аби розв’язати проблеми, які виникали під ює електромагнітне випромінювання. Завдяки саме цій властивості
час інтерпретації даних спостережної космології, і відкидали, коли наш світ такий багатий на різноманіття проявів живої та неживої
знаходили прийнятніші пояснення. На початку 80-х модель де Сіт- природи на Землі і в космосі. Уся практична діяльність людства
тера дала змогу розв’язати безліч проблем, що виникли під час роз- та астрофізичні дослідження до цього часу мали справу тільки з ба-
будови теорії раннього Всесвіту в рамках моделей Фрідмана. Синтез ріонною речовиною, яка, подібно до надводної частини айсберга,
властивостей світу де Сіттера і квантової теорії поля породив кван- становить усього кілька відсотків від усього «майна» Всесвіту.
тову космологію та інфляційну модель раннього Всесвіту — корот- Про темну матерію дещо вже можна сказати. Своїм гравітацій-
кочасну стадію швидкого прискореного розширення, яка елегантно ним полем вона утримує галактики в скупченнях і зорі в галакти-
розв’язала всі ті проблеми. І зрештою, космологічна стала цілком ках від розпадання. Темна матерія не випромінює, не поглинає і не
задовільно пояснює прискорене розширення Всесвіту, яке виявили розсіює електромагнітного випромінювання. Неоднорідності темної
за надновими зорями. Скидається на те, що «промах» Ейнштейна матерії своїм гравітаційним полем стягували на себе баріонну речо-
є насправді геніальним здогадом, який знайшов експерименталь- вину, у згустках якої сформувалися зорі, галактики, скупчення га-
не підтвердження через 81 рік! Але намагання осягнути фізичну лактик. Які частинки є носіями темної матерії, поки невідомо.
Із темною енергією, яка домінує за густиною, ситуація склад- їні такі дослідження проводять невеликі наукові групи в кількох
ніша. Вона проявляє себе тільки на космологічних відстанях про- національних класичних університетах Міністерства освіти і нау-
тилежним знаком гравітаційної дії. Це справді нова сутність, не ки (Одеському, Львівському, Харківському, Дніпропетровському),
подібна до всього того, із чим мали справу до цього часу фізики Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, Націо-
та астрономи в царині зір і галактик. нальному університеті «Києво-Могилянська академія» та науко-
Це — новий тип фізичного поля, яке однорідно заповнює наш вих установах Національної академії наук (Головна астрономічна
Всесвіт і розпирає простір. Сьогодні його густина енергії є вищою обсерваторія, Інститут теоретичної фізики, Інститут ядерних до-
за середню густину енергії всіх інших полів і частинок. Поле ство- сліджень, Радіоастрономічний інститут, Інститут прикладних про-
рює великий від’ємний тиск, що й зумовлює спостережуване при- блем механіки і математики). Для об’єднання їхніх зусиль та ко-
скорене розширення Всесвіту в космологічних масштабах (сила ординації досліджень 2005 року запроваджено «Міжгалузевий
розштовхування пропорційна відстані між галактиками). У мину- координаційний план досліджень у галузі гравітації, релятивіст-
лому його густина енергії могла бути близькою до густини енергії ської астрофізики та космології — космомікрофізика» (голова нау-
інших фізичних полів або щезати цілком залежно від моделі такого кової ради академік А. Загородній). У січні 2007 року на спільному
поля. Встановити його природу — на сьогодні чи не найзахопливі- засіданні президії Національної академії наук України та колегії
ша задача фізики та астрономії. Національного космічного агентства України за поданням акаде-
Чи є інші докази існування темної енергії? міка Я. Яцківа прийнято до виконання цільову програму наукових
Це відкриття дістало незалежне підтвердження в кількох екс- досліджень НАНУ «Дослідження структури та складу Всесвіту,
периментах із дослідження реліктового випромінювання. Най- прихованої маси і темної енергії», виділено кошти на її реалізацію.
більш переконливі дані отримано в космічному експерименті Керівник цієї програми — академік В. Шульга. Крім виконання
WMAP у 2003 та 2007 рр. На їхній основі розроблено детальну карту різноманітних досліджень уже існуючими групами, програма пе-
неба просторових неоднорідностей температури і густини речовини редбачає підготовку і залучення молодих учених, видання науко-
в ранню епоху еволюції Всесвіту. Зіставлення її із просторовим роз- вої, навчальної та науково-популярної літератури. Таким чином,
поділом галактик у сучасну епоху вказує на те, що густина темної є підстави сподіватися, що здобутки українських учених у цій га-
енергії переважає сумарну густину енергії всіх інших складників лузі не тільки цитуватимуться в ретроспективних оглядах розви-
Всесвіту. Опубліковані 2011 року результати неперервних триріч- тку проблеми, а й перебуватимуть на передньому краї науки, при-
них вимірювань просторових варіацій температури реліктового ви- множуючи наші знання про найфундаментальніші властивості
промінювання за допомогою телескопа WMAP стали найґрунтов- світу, у якому ми живемо.
нішим доказом існування темної енергії. Вони дають найточніше
визначення її густини та параметра рівняння стану. Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу
1. Скільки можливих варіантів розвитку Всесвіту можна навести
Перспективи відповідно до теорії Фрідмана?
Дослідження природи темної енергії у наш час розвиваються 2. У якому стані перебував Всесвіт у момент Великого Вибуху?
надзвичайно бурхливо. Наукові фонди Європи та Америки фінан- 3. Людині, що протягом тисяч років спостерігала небо «нерухо-
сують ці дослідження як найбільш пріоритетні, оскільки їхні ре- мих зір», картина світу видавалася вічною та нерухомою. Чи
зультати важливі як для теорії еволюції зір, галактик і Всесвіту дійсно світ навколо нас такий?
загалом, так і для теорії елементарних частинок та фундаменталь- 4. Який спостережуваний факт є підтвердженням розширення
них взаємодій. Упродовж наступних десяти років планується ввес- Всесвіту?
ти в дію кілька телескопів нового покоління, за допомогою яких 5. Яку структуру має розподіл речовини у Всесвіту?
точність визначення рівняння стану темної енергії буде доведено 6. На якій фізичній теорії базується сучасна космологія?
до одного відсотка (сьогодні вона становить близько 20 %). В Укра- 7. Що мають на увазі, коли говорять про розширення Всесвіту?
422 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 33–34/V–5, 6. «Історичний огляд пошуків позаземного життя...» 423
8. Чи існує центр розширення Всесвіту? Урок 33–34/V–5, 6

9. Чому дорівнює вік Всесвіту, вимірюваний земними роками? Тема. Історичний огляд пошуків позаземного життя. Сучасні наукові дані про
10. Назвіть три можливі варіанти розвитку Всесвіту відповідно існування позаземного життя. Антропний принцип. Ідея існування інших
до теорії Фрідмана. всесвітів
Цілі:
• навчальна: сформувати поняття про умови виникнення й розвитку життя
Відповідно до теорії Фрідмана можливі три варіанти розвитку й розуму на Землі й у Всесвіті, узагальнити та повторити навчальний мате-
Всесвіту. Чи може бути четвертий варіант? Відповідь поясніть. ріал з астрономії, хімії, фізики, біології, зокрема основні фізичні характе-
ристики Сонця і зір, планетних систем, фізичні характеристики, атмосферу
Що ми дізналися на уроці й умови на поверхні Землі, сонячно-земні зв’язки, діапазони електромаг-
•• Розподіл складників нашого Всесвіту: темна енергія — 73 %, нітного випромінювання та його біологічну дію; поняття «життя» й «розум»,
основні гіпотези про походження життя й людини, сформувати поняття
темна матерія — 22 %, баріонна речовина — 4 %. про позаземні цивілізації і способи здійснення й особливості контакту
•• Баріонна речовина — це всі хімічні елементи, які входять з ними;
до складу зір, планет, галактик та розсіяні в міжзоряному • розвивальна: удосконалити вміння працювати з науково-популярною
та міжгалактичному просторі. й довідковою літературою, готувати доповіді, виступати, дискутувати, від-
•• Темна матерія своїм гравітаційним полем утримує галактики стоювати свою позицію;
в скупченнях і зорі в галактиках від розпадання. Темна мате- • виховна: продовжити формування наукового світогляду в ході обговорен-
ня матеріалу про умови виникнення й розвитку життя й розуму на Землі
рія не випромінює, не поглинає і не розсіює електромагнітно-
й у Всесвіті як закономірного етапу розвитку матерії.
го випромінювання. Її частинки мають малі теплові швидкості
(холодна темна матерія), беруть участь тільки у гравітаційній
• Учні повинні знати: поняття антропного принципу, гіпотези щодо ви-
взаємодії та, можливо, слабкі, як нейтрино.
никнення життя на Землі; фізико-хімічні характеристики зовнішнього
V. Домашнє завдання середовища, у якому можливе виникнення й розвиток живих організмів;
Підготувати повідомлення «Життя та розум у Всесвіті». основні гіпотези про походження життя на Землі й можливості його існу-
вання на інших планетах Всесвіту; основні гіпотези про походження люди-
ни й можливості існування позаземних цивілізацій.
• Учні повинні вміти: характеризувати імовірність існування життя на плане-
тах Сонячної системи з точки зору сучасної науки; описувати екзопланети
як потенційні носії життя; пояснювати суть антропного принципу та об-
ґрунтовувати ідею існування інших всесвітів, доводити природність похо-
дження життя й розуму на Землі, ґрунтуючись на сукупності своїх знань
з астрономії, фізики, хімії й біології.
Міжпредметні зв’язки: біологія, хімія, фізика, філософія, математична статис-
тика.
1) Зображення радіотелескопів, які використовували для пошуків радіосигналів
позаземних цивілізацій.
2) Зображення космічних апаратів за допомогою яких здійснювали чи здій-
снюють пошук життя поза межами Землі.
3) Презентація «Життя і розум у Всесвіті».
комп’ютер, CD-презентація «Життя і розум у Всесвіті».
Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Життя
і розум у Всесвіті»
План заняття (І варіант) Важнее доказать себе самим,

Метод на- Наочне при- Что мы контакта с космосом достойны,
Час Зміст роботи Что самобытны и чисты настоль мы,
Что разум наш иным не заменим.
вання діяльності учнів, забезпечення їхньої за- Існування життя поза Землею, особливо життя розумного,
гальної готовності, забезпечення своєчасного з давніх часів є одним з питань, які бентежать людський розум. Уже
й організованого початку уроку.
постановка такої складної проблеми, як походження життя і його
2 хв. Бесіда Мотивація навчальної діяльності поширеності у Всесвіті, стимулювала розвиток усіх природничих
Обговорення актуальності питання життя поза
Землею наук. Фізика і хімія забезпечувала вчених дедалі більш доскона-
Проблема пояснення походження життя на Зем- лими методами вивчення стану, будови і властивостей живої і не-
лі є однією з 7 глобальних проблем людства. живої речовини. Біологія, вивчаючи різні форми життя, визначала
Можливість існування життя на інших планетах
умови, за яких можуть виникати, існувати і розвиватися живі ор-
цікавить не тільки вчених, але й широкі маси на-
селення нашої планети ганізми. Астрономія, одержуючи відомості про природу небесних
43 хв Урок- Пояснення нового матеріалу
тіл і тих явищ, які відбуваються на них, надавала можливість ви-
конференція 1) Визначення поняття «життя», ознайомлен- явити ті чи інші прояви життя, у тому числі розумного за межами
+ ня з теоріями походження життя. Землі. Історія пошуків життя поза Землею сповнена драматичних
2) Визначення умов для існування життя в Со- подій і гірких розчарувань. Думки про те, що наша планета не є
нячній системі та інших планетних системах.
43 хв Визначення поняття «розум». Ознайомлення єдиним населеним світом у безмежному просторі Всесвіту, вислов-
з теоріями походження людства. Обговорен- лювалися ще до нашої ери, коли існувала єдина наука — філосо-
ня можливості існування позаземних цивіліза- фія. Ідею множинності населених світів поділяло багато видатних
цій, їх пошуку та встановлення контактів з ПЦ
вчених XVII–XIX ст. І сьогодні ми спробуємо відкрити завісу над
2 хв Підбиття підсумків уроку питанням «Чи самотні ми у Всесвіті?».
ІІІ. Урок-конференція
Хід уроку Учні заздалегідь готують повідомлення.
I. Організаційний момент Теми рекомендованих доповідей і повідомлень:
II. Мотивація навчальної діяльності 1. «Що таке життя?» — доповідь із подальшою короткою дискусією.
2. Теорії про походження життя на Землі — доповідь, 2–3 повідо-
«Наш разум — верх ли мирозданья, низ ли?» — млення.
Гипотезы пока что ни к чему 3. «Де шукати життя у Всесвіті?» — доповідь, 2–3 повідомлення.
Не привели — 4. «Чи є життя на Марсі?» й «Чи є життя на Європі?» — доповіді.
Над пропастью повисли 5. Космічно-земні зв’язки — доповідь, повідомлення. Оскільки
Сигналы наших братьев по уму. даний матеріал досить складний і неоднозначний, його опрацю-
вання варто доручити найбільш здібним і зацікавленим учням.
Навстречу инопланетянам вышли
На початку заняття, порушуючи перед класом проблему, вчи-
Все телескопы — на контакт, во тьму
Спешат, не допуская даже мысли
тель акцентує увагу учнів на важливості розв’язання питання про
О том, что не готовы мы к нему, походження життя на Землі й можливість його існування на інших
планетах Сонячної системи й інших зорях Всесвіту.
О том, что мы давно уже не дети, Перший учень, що виступає з доповіддю «Що таке життя?», ро-
Чтоб спорить с небом о «приоритете» — бить спробу визначити поняття «життя», що належить до фундамен-
тальних, категоріальних наукових понять. Слід зазначити, що в науці Довідковий матеріал з питань уроку-семінару
й дотепер немає його однозначного загальноприйнятого визначення.
Робота над поняттям «життя» у ході подальшої дискусії, що моделює Що таке життя?
роботу наукового семінару, свідчить про складність обговорювано- Існує багато визначень поняття «життя» — настільки ж склад-
го питання, формує в учнів уявлення про те, на які групи й чому ді- ного, багатогранного й неоднозначного, як поняття «Всесвіт»,
ляться всі наукові поняття, допомагає виробити особисту позицію, «матерія» й «розум», безмежно широкого, такого, що відбиває
визначати поняття, відстоювати свої погляди. Учні повинні зрозу- найзагальніші ознаки дійсності, категорії, що визначається через
міти, що для серйозного обговорення будь-якої проблеми потрібно основні характеристики й властивості.
домовитися про використання відповідної термінології, а для цього Енциклопедичний словник дає досить неоднозначне визначе-
необхідно визначити всі використовувані поняття. ня: «Живими називаються системи, які здатні самостійно підтри-
Далі учні ознайомлюють усіх із основними гіпотезами про по- мувати й збільшувати свій дуже високий ступінь упорядкованості
ходження життя на Землі, які можна розділити на 3 групи: в середовищі з меншим ступенем упорядкованості». Згідно з ним,
1) релігійна гіпотеза про «божественне» походження життя; живими є всі системи, що самоорганізуються й саморегулюють-
2) «панспермія» — життя виникло в космосі й потім було занесене ся,— зорі, галактики й власне Метагалактика, коацерватні краплі
на Землю; й багато складних органічних сполук, самопроектувальні й само-
3) життя виникло на Землі в результаті природних процесів. збірні кібернетичні пристрої тощо. Пропозиція академіка С. Ф. Ли-
Необхідно проводити обговорення гіпотез, під час якого вчи- хачова розглядати життя як певну невизначену властивість Всесві-
тель виконує подвійну роль: «адвоката диявола», що звертає уваги ту в плані практичного використання поняття нічого не дає.
на слабкі сторони кожної гіпотези, й судді, що стежить за корек- Не втратило своєї актуальності й уточнене в ХХ столітті ви-
тністю дискусії й дотримує впродовж обговорення всіх висловлюва- значення Ф. Енгельса: «Життя — це спосіб існування білкових тіл
них припущень строгого нейтралітету. Учні мають дійти висновку, і нуклеїнових кислот». Поза живими організмами білки в природі
що, попри невизначеність щодо питання про походження життя не зустрічаються, хоча складні органічні сполуки були виявлені
на Землі, не викликає сумніву факт природності його походження у 80-ті рр. ХХ ст. у складі ГМО.
як певного закономірного етапу розвитку матерії. За визначенням академіка О. А. Ляпунова: «Життя — висо-
Далі в ході бесіди (5–7 хв) учні визначають умови, за яких може костійкий стан речовини, що використовує для вироблення збе-
існувати життя білкового типу. Обговорюються розміри й інші па- режувальних реакцій інформацію, кодовану станами окремих
раметри «зони життя» у Сонячній системі й у позасонячних пла- молекул». Його уточнив професор І. С. Шкловський: «Жива речо-
нетних системах, пов’язані із характеристиками їхніх централь- вина — складний молекулярний агрегат, у якому є «керувальна
них зір. система», що включає в себе механізм передання спадкоємної ін-
Заняття продовжують виступи учнів з доповідями «Чи є життя формації, яка забезпечує збережувальні реакції наступним поко-
на Марсі?» й «Чи є життя на Європі?», після чого йде коротке об- лінням».
говорення почутого. Найкращим слід визнати визначення Н. В. Волькенштейна:
Завершує заняття бесіда про вплив космічних факторів на іс- «Живі тіла, що існують на Землі, являють собою відкриті, само-
нування й розвиток життя на Землі, з-поміж яких виділяють: організувальні й самовідтворювальні системи, побудовані з біопо-
гравітаційно-приливний вплив Місяця; сонячна активність, версії лімерів — білків і нуклеїнових кислот».
геомагнітного поля, опромінення поверхні Землі ультрафіолетовим «Розум є здатність матерії пізнавати самого себе — фундамен-
випромінюванням і космічними променями; стан озонового шару тальні закони природи й різні сутності»; або: «Розум — це здатність
атмосфери й «парниковий ефект» у ній; зіткнення планети з ядра- живої матерії для обміну інформацією із зовнішнім середовищем,
ми комет й астероїдами. Особливу увагу звертають на сонячно- кодованою поняттями» (В. С. Троїцький). Клітини кори головного
земні зв’язки. мозку (нервові клітини) мають найвищу на Землі складність орга-
нізації. Носієм розуму у Всесвіті може бути тільки жива й високо- лактиці й на Землі, основні темпи й напрями еволюції живих ор-
організована матерія. ганізмів.
Виникнення й розвиток життя й розуму на Землі підготовлено За часів ранньої епохи існування Метагалактики аж до утво-
всім ходом еволюції неживої матерії Метагалактики. рення галактик життя не могло існувати через абсолютно невід-
Закономірність і неминучість виникнення й розвитку життя повідні зовнішні умови. Не могло воно виникнути й поблизу зір
й розуму характеризується однією з найважливіших властивостей I покоління, які, швидше за все, не мають планетних систем через
Метагалактики — антропним принципом. Існування й розвиток 10–40-кратний дефіцит важких хімічних елементів.
об’єктів Метагалактики обумовлено внутрішніми динамічними Для утворення космічних тіл сучасного хімічного складу і спів-
процесами. Усі об’єкти, що виникають,— від космічних порошин відношення ізотопів важких елементів їхній синтез мав би відбу-
і туманностей, бактерій і людей, зір, галактик й, очевидно, всієї тися за 4–6 мільярдів років до утворення Сонячної системи, тобто
Метагалактики загалом — є відкритими нерівноважними систе- не пізніше ніж 9–11 мільярдів років тому. Утворення важких еле-
мами, що обмінюються з навколишнім середовищем речовиною ментів було особливо інтенсивним у період формування основних
й енергією. У ході еволюції виникає здатність до відтворення по- галактичних структур; у нашому районі Галактики період інтен-
дібних об’єктів і засвоєння ними набутих ознак і властивостей. сивного зореутворення завершився до моменту утворення Сонячної
Чим більше ускладнюється структура упорядкованих систем, системи.
тим дедалі більше підвищується їхня здатність до накопичення, Хімічні умови виникнення й розвитку життя визначаються
запам’ятовування й зберігання інформації. Інформаційна еволю- складом її молекулярних основ. Нуклеїнові кислоти ДНК і РНК
ція прискорює темпи самоорганізації матерії і йде в напрямі змен- побудовані з нуклеотидів, що складаються, у свою чергу, із цукру,
шення можливих наборів елементів, що визначають структуру азотистих основ і фосфату; білки складаються з амінокислот. Уся
й функціонування складних систем. Набори з найменшим числом хімічна розмаїтість життя на Землі вичерпується 28 речовинами:
елементів легше відновлюються, передаються й тиражуються. 20 видів амінокислот, 5 основ, 2 вуглеводів й 1 фосфат. Їхній еле-
Для атомів число можливих комбінацій протонів і нейтронів ментарний хімічний склад визначається співвідношенням водню
в атомних ядрах дорівнює числу ізотопів (понад 1500). (37,5 %), вуглецю (29,8 %), кисню (18,3 %), азоту (11,3 %), фосфо-
Для молекул можливе число наборів атомів дорівнює кількості ру (3,1 %).
елементів таблиці Менделєєва (близько 100). Водень — найпоширеніший хімічний елемент, вуглець, кисень
Для полімерів у розчинах — числу 5 просторових конфігурацій. й азот — найпоширеніші з важких хімічних елементів, здатні утво-
Для живих організмів — кількості нуклеотидів у ДНК і РНК. рювати величезну кількість складних і відносно стабільних моле-
Подальше ускладнення структур визначає також рівень залеж- кул (завдяки наявності хімічно інертних сполук вуглецю).
ності їхнього існування й розвитку від фізичних і хімічних власти- Кисень — активний окиснювач, його сполука з воднем H2O
востей середовища й незмінності зовнішніх умов. вода — надзвичайно поширений універсальний біологічний хіміч-
Наприклад, температурні границі існування об’єктів: ний розчинник, що залишається в рідкому стані в широкому діа-
•• атомів — від 0,5–1 К до 105 К (температура іонізації); пазоні температур, має високу діелектричну проникність й тепло-
•• молекул — від 2–3 К до 104 К (температура дисоціації); ємність.
•• твердотільних кластерів (об’єктів, що містять мінімальне чис- Хімічні умови існування життя висувають ряд додаткових ви-
ло атомів для прояву всіх макроскопічних властивостей даної мог до фізичних характеристик об’єктів, завдяки яким вони могли
речовини) — від 10–15 К до 5 ⋅103 К; б реалізуватися.
•• мікроорганізмів — від 100 до 700 К; Хімічний склад об’єкта має допускати наявність гідросфе-
•• людини — від 308 до 312 К. ри й атмосфери прийнятної сполуки, що складається з газів, які
Усе вищесказане визначає умови, необхідні й достатні для про- сприяють виникненню й розвитку живих організмів і підтриму-
яву й розвитку життя, можливий час його виникнення в Метага- ють необхідний енергетичний режим (температури й енергетичної
освітленості) без різких (критичних) коливань вищезгаданих умов На сьогодні у наукових лабораторіях докладно досліджені й від-
і тиску. Наприклад, вуглекислий газ в атмосфері Землі є не тільки творені перші етапи еволюції від «неживої» до «живої» матерії:
основною сировиною для фотосинтезу, але й найважливішим ін- 1. Еволюція малих молекул ( CH4 , H2O , NH3 , CO тощо).
струментом для підтримки температури атмосфери з оптимальною 2. Утворення полімерів.
концентрацією 0,03–0,04 %. 3. Виникнення каталітичних функцій.
Маса об’єкта повинна забезпечувати силу ваги, достатню для Ведуться дослідження наступного етапу еволюції — самозби-
утримання постійної атмосфери достатньої густини біля поверхні рання молекул-гіперциклів, виникнення біологічних мономерів
космічного тіла без переходу атмосферних газів в інші агрегатні (амінокислот, азотистих основ і т. ін.) і біополімерів; накопичені
стани. певні відомості щодо наступного етапу — виникнення мембран і до-
Орбіта космічного тіла повинна лежати в межах «зони життя» клітинної організації. На жаль, досить далекі від остаточного пояс-
даної планетної системи, що забезпечує достатню енергетичну освіт- нення два найважливіших заключних етапи перетворення «нежи-
леність поверхні в прийнятному діапазоні довжин хвиль, і мати ма- вого» на «живе» — виникнення механізму спадковості й утворення
лий ексцентриситет, щоби уникати різких коливань зовнішніх умов клітини.
на поверхні тіла. Об’єкт має обертатися навколо своєї осі зі швидкіс- Значний інтерес викликає розв’язання таких проблем:
тю, достатньою для встановлення атмосферної й гідросферної цир- •• Чому всі білкові сполуки в складі живої речовини мають ліву
куляції й деякого усереднення фізичних умов на поверхні. симетрію?
Усі перераховані вище умови задовольняють планетні тіла •• Однократно чи неодноразово виникало життя на Землі і чи було
(планетоїди й планети земної групи) масою від 0,1 до 10 M , що її виникнення глобальним або ж локальним явищем?
входять до складу планетних систем одиночних, повільнообер- •• Чому життя на Землі не виникає з неживого в цей час?
тових зір головної послідовності II-го і наступних поколінь спек- •• Чому в усіх живих істот на Землі білки будуються тільки
тральних класів F5–К5, які відзначаються сталістю світності. з 20 амінокислот, яких у науці відомо понад 100?
Число планетних тіл Галактики зі сприятливими умовами для •• Чи може виникнути життя за інших умов, на принципово ін-
існування життя визначають за формулою: шій хімічній основі?
N = N * ⋅ fn ⋅ ne , Основою життя в Метагалактиці можуть бути:
1) поширені хімічні елементи IV–VI груп таблиці Менделєєва
де N * — загальне число зір Галактики (близько 2 ⋅109 ); fn — частка (вуглець, кремній, кисень, фтор, азот, фосфор, сірка й т. ін.),
зір, що мають планетні системи (усі одиночні повільнообертові зорі, здатні утворювати складні молекулярні ланцюжки, що вико-
від 20 до 60 % зір); ne — частка зір, поблизу які можуть бути спри- нують функції органічних молекул;
ятливі для життя умови (для зір класів F5–К5 близько 0,01–0,02). 2) хімічні сполуки (вода H2O , аміак NH3 , суміш води з аміаком,
Якщо в кожній із вищевказаних планетних систем «населе- сірководень H2S , синильна кислота HCN, фтористий водень HF
на» лише одна планета, то в цей час у Галактиці може бути від 40 тощо), що мають властивість бути одночасно кислотою й осно-
до 240 мільйонів планет, на яких існує життя. Навіть якщо з яки- вою: вони здатні стати біологічними розчинниками. Водневий
хось причин ймовірність виникнення життя в сотні й тисячі разів зв’язок визначає структуру білків, нуклеїнових кислот й ін-
менше, у Галактиці зараз повинні бути сотні тисяч і мільйони на- ших органічних сполук та їхніх можливих аналогів.
селених планетних тіл. «Аміачне» життя є другим за ймовірністю поширеності після
Для Галактики це дуже маленька величина. Так, на відстані земного, заснованого на сполуках вуглецю й води. Аміак має досить
до 5 парсек (16,3 св. року) від Сонця налічується 53 зорі, з яких високі теплоту плавлення, пароутворення й теплоємність, зали-
лише 3 — ε Еридана, τ Кита й ε Індіанця — задовольняють ви- шається рідким у діапазоні температур від −77,7 °C до –33,4 °С за
щезгаданим умовам; однак в ε Еридана планетна система перебу- нормального тиску; у разі зростання тиску температура кипіння
ває в стадії формування. збільшується (до +132,4 °C при p = 112 атм). Океани й моря з рід-
кого аміаку (або суміші аміаку з водою й гідроксиламином NH2OH ) ня Сонячної системи через ГМО в спіральних рукавах на поверхню
будуть так само ефективно пом’якшувати коливання температури, Землі може випадати до 1014 органічних молекул на м2 . На користь
як гідросфера Землі. Аміак має деякі біологічні переваги перед вищезгаданої гіпотези свідчать: універсальність генетичного коду
водою (більша текучість, здатність розчиняти органічні сполуки всіх земних організмів і важливість ролі молібдену в живій кліти-
тощо). «Аміачне» життя може процвітати на відносно холодних ні, до речі, набагато рідкіснішого на Землі, ніж хром і нікель, які
планетах земної групи й планетоїдах із густими атмосферами. могли б виконувати ті самі функції.
Менш імовірне життя на поверхні невеликих планет з атмосфе- Стійкі до ультрафіолетового опромінення й космічної радіації
рами з диціану C2N2 і гідросферами із ціанистоводневої (синиль- спори дійсно могли б подорожувати між зір, але для того щоб за мі-
ної) кислоти HCN ( tзамерз = −13,4 °C , tкип = +25,6 °C за p = 1 атм). льярд років Земля одержала 1 спору, всі інші зорі Галактики по-
У густих атмосферах планет-гігантів в умовах низьких темпе- винні були б мати планети, що викидають у той же строк у космос
ратур (від −100 °C до −50 °C ) може виникнути сірководневе жит- близько 1 тонни спор.
тя. Життя може з’явитися й на поверхні планетних тіл із густими Місцем виникнення й розвитку життя вважали комети
атмосферами із суміші газів CS2 , COS, CH4 , N2 , Ar і гідросферами й кам’яні метеорити — вуглисті хондрити, що містять складні ор-
із сірчистого ангідриду SO2 ( tзамерз = −75,5 °C , tкип = −10,2 °C за p = ганічні речовини, у тому числі амінокислоти (у складі метеоритів
= 1 атм). Мерчисон виявив 18 різновидів амінокислот), які не трапляються
Кремній може успішно замінити вуглець і бути ланцюгоутво- на Землі. Численні дані свідчать про достатню кількість на поверх-
рювальним елементом органічних систем, молекули яких заснова- ні Землі в епоху її формування органічних сполук.
ні на зв’язках Si — O — Si або Si — N — Si. «Кремнієве» життя може Бактерії здатні розмножуватися за екстремальних умов —
трапитися на планетах, що мають дуже густі гарячі ( T = 300 °C ) за температур від −25 °C до 300 °C і тиску до 1,3 ⋅108 . Вони зберіга-
атмосфери й обертаються на незначній відстані навколо масивних ють життєздатність у вигляді спор навіть за температур від −240 °C
гарячих зір. до 600 °C і тиску від 104 − 106 до 2 ⋅109 Па, опромінення ультра-
Фтор — досить рідкісний хімічний елемент, але життя на його фіолетовим випромінюванням інтенсивністю до 5 ⋅104 epг / мм2
основі могло б існувати на планетах земної групи з атмосферами, і жорсткої радіації потужністю до 104 Гр. Колонії бактерій (E. coli)
що містять вільний F2 як аналог кисню, і океанами із фтористого на борту АМС «Сервейєр» змогли вижити протягом року на поверх-
водню HF (tзам = –83,1°C, tкип = +19,5 °C за p = 1 атм), що оберта- ні Місяця і ще жили понад 5 років, перебуваючи на відкритій пане-
ються на великій відстані навколо високотемпературних зір з мак- лі ШСЗ. У викопних льодах Арктики й Антарктиди виявлені спо-
симумом енергетичної світності в УФ-діапазоні. ри мікроорганізмів (до 107 клітин на грам), що перебувають у стані
В. С. Троїцький висунув гіпотезу про однократне одночасне ви- анабіозу десь від 20–40 тисяч років до 8 мільйонів років! Деякі вче-
никнення життя як закономірного етапу еволюції Метагалактики ні вважають, що в багатьох виявлених популяцій мікроорганізмів
(Всесвіту) близько 4–5 млрд років тому скрізь, де виникли відпо- в умовах вічної мерзлоти метаболізм украй сповільнюється, але
відні умови для появи й розвитку живих організмів. не зупиняється. Така життєздатність обумовлена нерозривністю
зв’язку популяцій організмів із середовищем перебування.
Ідея панспермії Окремі групи земних мікроорганізмів, примітивних грибів,
Деякі вчені вважають, що життя виникло не на Землі, а було дріжджів і водоростей можуть не тільки вижити, але й розмножу-
занесене на неї з космічного простору у вигляді спор мікроор- ватися в умовах, що існують у кріосфері й на поверхні Марса або
ганізмів розмірами 0,2–0,6 мкм. Ідея панспермії була висунута в океанах Європи.
1907 року С. Арреніусом і була підтримана такими великими вче- І все-таки, незважаючи на космічну поширеність органічних
ними, як Е. Хойл, Ч. Вікрамсинх, У. Крик, С. Ортель, К. Саган. речовин, гіпотеза панспермії дотепер не одержала матеріального
У складі планетарних і дифузійних газопилових туманностей підтвердження, хоча преса неодноразово тиражувала сенсації про
і глобул виявлені складні органічні сполуки. Під час проходжен- виявлення в метеоритах скам’янілостей мікроорганізмів.
Головним недоліком цієї гіпотези є те, що перенесення місця ями) магнітосфери: зменшення напруженості магнітного поля веде
виникнення земного життя з поверхні Землі в глибини Всесвіту не до зростання опромінення земної поверхні зарядженими частинка-
розв’язує питання про походження життя з неживої матерії. ми сонячного вітру й космічних променів. 4,2–3,8 млн років тому
Еволюція живих організмів магнітні полюси 4 рази помінялися місцями; 3,2–2,8 млн років
тому відбулися ще 4 інверсії; остання велика зміна магнітного поля
Еволюція живих організмів від найпростіших форм до розум-
відбулася близько 40 тис. років тому й збіглася за часом з появою
них істот охоплює, очевидно, кілька мільярдів років (на Землі
кроманьйонців і вимиранням неандертальців.
3,5 млрд років). Рушійною силою еволюції є мутації й природний
Існує також гіпотеза про виникнення предків людини близько
відбір — процеси, що є статистичними по суті й обумовлені плавни-
5,5 млн років тому в результаті мутацій, спричинених посилен-
ми повільними змінами умов існування організмів (складом, гус-
ням радіації в місцях роботи «природних ядерних реакторів». Так,
тиною й температурою атмосфери й гідросфери, кліматом, рельє-
фом, магнітним полем планети, спектральним складом й рівнем від 20 до 10 млн років тому стривало формування Великого Афри-
освітленості поверхні й т. ін.), що є наслідком так само незначних канського рифа, внаслідок чого у районі ланцюга Великих Афри-
змін у дії космічних факторів у сполученні із дрібними, періодич- канських озер у глинистих лінзах Окло (завдовжки до 0,5 км і за-
ними й безладними коливаннями ряду основних характеристик зо- втовшки до 10 м) концентрація урану підвищилася від 0,5 до 40 %,
внішнього середовища. а всередині них, відповідно, почали відбуватися ланцюгові ядерні
За всю історію існування Землі на ній проживало понад реакції.
500 млрд видів живих істот. У цей час на Землі налічується близь- Протягом тисячоліть поліпшувалися якість виготовлення зна-
ко 2 млн видів тварин, з них 75 % — комахи. Ссавців усього існує рядь праці, спостерігався ріст продуктивності й умов життя.
3500 видів, з них 2500 видів — гризуни. Близько 2 млн років тому на Землі проживало майже 125 тис.
Сумарна маса живої речовини на Землі складає на континентах осіб, 300 тис. років тому — до 1 мільйона осіб; середня тривалість
2420 млрд тонн, з них 99,2 % — рослини; в океанах 3,2 млрд тонн, життя становила 28 років.
рослин усього — 6,8 %. 40 % неандертальців умирало у віці до 14 років; 15 % — від 15
...Мавпоподібний предок людини — австралопітек афарен- до 20 років; ще 40 % не доживало до 40 років і лише 3 % щастило
сис (ріст 1,5 м, вага до 70 кг, об’єм мозку 500–600 м3 ) — з’явився дожити до 60 років.
на Землі 4,2–3,8 млн років тому. Австралопітеки вміли користува- 25 тис. років тому назад на Землі жило близько 3340 тис. лю-
тися деякими примітивними кам’яними знаряддями. дей, середня тривалість життя яких складала 32 роки; до 40 років
3,0–2,8 млн років тому на Землі з’явилася людина вміла (хомо доживало лише 11,8 % людей.
хабіліс). 2,6 млн років тому наші далекі предки перейшли до постій- 6 тис. років тому на Землі жило вже 86,5 млн людей; середня
ного цілеспрямованого виготовлення кам’яних знарядь праці. Поча- тривалість життя зросла до 36 років, але до 80 років не доживав
лася епоха, названа давнім кам’яним віком — палеолітом. ніхто.
Людина випрямлена почала систематично користуватися вог- На сьогодні відомі найбільш ранні зразки печерного живопи-
нем 1,65–1,3 млн років тому. су віком 40–35 тис. років. Перші місячні календарі були створені
Найдавніший вид людини розумної з’явився на планеті близь- близько 32 тис. років тому. Кераміку люди почали використовува-
ко 300 тис. років тому. тися 25 тис. років тому.
125 тис. років тому на Землі з’явилася людина розумна — не- 14 тис. років тому почалася епоха мезоліту — середнього
андерталець. кам’яного віку. Люди винайшли лук і стріли, приручили собаку;
Сучасний вид Homo sapiens почав заселяти Землю близько 10 тис. років тому почали використовувати глиняний посуд.
50 тис. років тому. Перехід від полювання й збирання рослин — привласнюваль-
Ряд учених пов’язує появу нових видів розумних істот (та ін- ного способу ведення господарства до виробницького — скотарства
ших видів живих організмів) на Землі із різкими змінами (інверсі- й землеробства — було названо неолітичною революцією, й відбув-
ся він близько 12–11 тис. років тому. Було зведено перші міста, Паулу (12,3 млн), Лондон (8,7 млн), Токіо (6,9 млн), Париж і Мо-
одомашнені деякі породи великої худоби (в X–VIII тисячоріччях сква (по 5,4 млн людей), то зараз на Землі нараховується вже 30 міст
одомашнили вівцю й козу; у VII тисячоріччі — корову; у VI тисячо- із 7-мільйонним населенням: Токіо (28 млн), Мехіко (18,1 млн),
річчі у Південному Приураллі — коня). Бомбей (18 млн), Сан-Паулу (17,7 млн), Нью-Йорк (16,6 млн).
7 тис. років тому землеробство стало основним способом веден-
ня господарства. Так, у Єгипті й Південно-Західній Азії вирощу-
Продовження уроку-семінару
вали пшеницю і ячмінь, у Європі — овес і жито, у Китаї та на Пів-
(наступний урок за рахунок резерву)
денному Сході — рис і просо. Виникли перші найдавніші держави.
1. «Що таке розум?» — доповідь із подальшою короткою дискусі-
Почалося будівництво монументальних кам’яних споруджень,
єю
широке застосування металевих (мідних) знарядь, виникла писем-
2. Теорії про походження людства — доповідь, 2–3 повідомлення.
ність. У VII тисячоріччі до н. е. почали застосовувати бронзові зна-
3. «Де і як шукати позаземні цивілізації?», «Історія пошуку поза-
ряддя, а від середини II тисячоріччя до н. е.— залізні.
земних цивілізацій», «Програми SETI й CETI» — доповіді й по-
За тих же часів людство вперше відчуло на собі дію екологіч-
відомлення.
них криз (X–IX тисячоріччя до н. е.; середина VIII–VII тисячоріччя
4. «Перший контакт», «Чи відвідували вони Землю?» й «Загадки
до н. е.; II половина VI — V тисячоріччя до н. е.; II половина IV —
НЛО» — доповіді, повідомлення, для підготовки яких вико-
поч. II тисячоріччя до н. е.; XIII–VI ст. до н. е. тощо). Результатом
ристовується науково-фантастична література (твори І. А. Єф-
цих криз були істотні багаторічні кліматичні зміни (посухи, опус- ремова, А. Кларка, С. Лема, А. Н. і Б. Н. Стругацьких й ін.).
телювання тощо) з різкими біосферними змінами, що відбувалися На початку заняття, порушуючи проблему, вчитель акцентує
з різних причин, у тому числі й внаслідок господарської діяльності увагу учнів на важливості питань про походження людства й мож-
людей, які призвели до загибелі цілої низки давніх цивілізацій. ливості існування позаземних цивілізацій.
У середні віки середня тривалість життя людей становила Перший учень, виступаючи з доповіддю «Що таке розум?», ро-
37 років, збільшуватися вона почала в епоху Великих географічних бить спробу визначити поняття, що належить до фундаментальних,
відкриттів і науково-технічної революції Нового часу. 1750 року категоріальних наукових понять. Робота над визначенням поняття
на Землі проживало 728 млн людей. «розум» ведеться у ході подальшої дискусії подібно до того, як це
На початку XX століття людський вік подовжився спочатку робилося під час визначення поняття «життя». Можна запропону-
до 50, а потім і до 70 років. 1900 року на Землі жило 1650 млн лю- вати учням сформулювати поняття «суспільство» й «цивілізація».
дей; 1950 року — 2600 млн людей; 1987 року народився 5-мільярд- Далі учні ознайомлюють з основними гіпотезами про похо-
ний житель планети; у червні 1999 року нас стало 6 мільярдів з ура- дження людей, які можна розділити на 3 групи:
хуванням 1 млрд 276 млн жителів Китаю й 1 млн 700 тис. жителів 1) антинаукова релігійна гіпотеза про «божественне» походження
Індії. У країнах, що розвиваються, і США чисельність населення не- людства;
ухильно зростає, а в Україні та Європі вона поступово зменшується. 2) люди виникли в результаті діяльності інопланетян або є їхніми
Середня тривалість життя землян становить 80 років для жі- прямими нащадками — у світлі сучасних відкриттів у генетику
нок й 72 роки для чоловіків, проте стосовно певної країни миру ці ця наукоподібна гіпотеза не витримує жодної критики;
показники значною мірою коливаються. Так, у Японії чоловіки 3) поява Homo sapiens є закономірним етапом еволюції живих ор-
живуть у середньому 76,8 року, жінки — 82,9 року, а в Афганіста- ганізмів на Землі.
ні — 45 й 46 років відповідно. Середня тривалість життя українців Далі відбувається обговорення гіпотез, у ході якого вчитель по-
становить 72,2 року для жінок й 58,1 року для чоловіків. винен допомогти учням правильно проаналізувати припущення
75–80 % населення розвинених країн проживає в містах. учених, про які йдеться в доповідях, виділити з них найбільш прав-
Кількість городян постійно збільшується: якщо 1950 року лише доподібні й ненав’язливо привести учнів до висновку про цілкови-
у 8 містах світу населення перевищувало 5 мільйонів осіб (Сан- ту неспроможність гіпотези «божественного створення» людини.
Учні повинні дійти висновку, що, попри невизначеність у питанні повідомлення» між Землею й Марсом К. Фламмаріон заявляв ще
про походження людей на Землі, безсумнівним є факт їхнього при- 1892 року (до винаходу радіо!). К. Е. Ціолковський 1934 року пи-
родного й «земного» походження на певному етапу розвитку життя сав: «У найближчому майбутньому короткі радіохвилі пронизають
на нашій планеті. нашу атмосферу й стануть основним засобом міжзоряного зв’язку».
У ході короткої бесіди учні визначають умови, необхідні для Число галактичних цивілізацій, здатних у цей момент часу i
появи й розвитку розумних істот. Обговорюються умови існуван- вступити в контакт між собою, визначають за формулою:
ня й пошуку позаземних цивілізацій. Учитель виводить формулу
Дрейка. NG (t) = N * ⋅ fp ⋅ ne ⋅ F ⋅ q ,
Заслуховуються й обговорюються доповіді й повідомлення «Де де N * — загальне число зір у Галактиці; fp — частка зір із пла-
і як шукати позаземні цивілізації?», «Історія пошуку позаземних нетними системами; ne — середнє число планет з необхідними
цивілізацій», «Програми SETI й CETI», «Пошук позаземних ци- для виникнення життя умовами в кожній планетній системі; F —
вілізацій вченими Європи». на основі спроб пояснення парадокса імовірність виникнення космічної цивілізації на даній планеті;
Фермі зав’язується дискусія про основні шляхи розвитку й долі q — імовірність можливості даної цивілізації встановити контакт
космічних цивілізацій. Учні доходять висновків: з іншими в момент t .
1. У цей час діяльність людства стає фактором глобального гео- Формула Дрейка визначає чисельність планет Галактики,
фізичного й навіть космічного масштабу, що впливає на атмо на яких у цей час існує розумне життя:
сферу, гідросферу, літосферу Землі й навколоземний косміч-
ний простір, а в перспективі — на всю Сонячну систему. N * ⋅ F ⋅ LC
2. Розумна діяльність надцивілізацій може впливати на еволю- N0 = ,
t
цію неживої й живої матерії в масштабах Галактики й навіть де F — імовірність того, що на будь-якої придатній для існування
Метагалактики. життя планеті до моменту часу t виникне комунікативна (здатна
Завершує заняття весела бесіда, пов’язана з доповідями «Пер- й така, що прагне контакту) космічна цивілізація; LC — середня
ший контакт», «Чи відвідували вони Землю?» й «Загадки НЛО». тривалість комунікативної фази космічних цивілізацій. Час t від-
Довідковий матеріал з питань раховують від моменту утворення зір I-го покоління.
Для космічних цивілізацій земного типу коефіцієнт F пови-
позакласного заняття
нен ураховувати ймовірності виникнення життя, виникнення ро-
Припущення про можливості існування неземного життя й ро-
зумних істот і виникнення комунікативної цивілізації.
зуму висловлювали багато видатних вчених минулого: Епікур і Лу-
Оцінювання окремих величин у формулі Дрейка за різними роз-
крецій Карр, Дж. Бруно, Й. Кеплер, Х. Гюйгенс, І. Ньютон, В. Гер-
рахунками учених значно розрізняється і є досить суб’єктивним:
шель, Л. Лаплас, М. В. Ломоносов, І. Кант, К. Е. Ціолковський.
Наприкінці ХIХ ст. були розроблені перші наукові проекти зв’язку 10−6 < F < 1 . Деякі вчені (А. Уоллес, І. С. Шкловський та ін.) ува-
з позаземними цивілізаціями (К. Гаусс, фон Літтров, Кро й ін.). жають нашу цивілізацію єдиною у Всесвіті.
1876 р. Російський учений Е. Неовіус у книзі «Найбільше завдан- Контактом космічних цивілізацій називається будь-яка вза-
ня нашого часу» сформулював проблему встановлення зв’язку з по- ємодія між ними.
заземними цивілізаціями, розглянув технічні можливості першо- Найімовірнішим є здійснення контакту за різними каналах
го контакту й запропонував мову космічного зв’язку, спираючись зв’язку (за допомогою спрямованих радіопередач тощо). Найбільш
на принципи математичної логіки. 1900 року Паризька Академія ефективні контакти, що передбачають двосторонній або навіть ба-
наук заснувала премію для першої людини, що встановить контакт гатобічний обмін інформацією протягом значних проміжків часу
із представниками позаземних цивілізацій, «крім Марса», оскіль- («Велике Кільце» у романах І. А. Єфремова). Ефективність обміну
ки в існуванні високорозвиненої марсіанської цивілізації майже інформацією визначається відстанню між цивілізаціями й швид-
ніхто не сумнівався. Про необхідність установлення «телефонного кістю поширення сигналу. Для молодих цивілізацій, що бажають
вступити в контакт, ізольовані у просторі або перебувають у кри- Статистичний підхід — вивчення довільно обраного часу t0 від
тичному становищі тощо, імовірна можливість різноспрямованої виникнення розумного життя до створення комутативної цивілі-
однобічної передачі інформації («Всім, всім, всім!»). зації — дає нижню оцінку числа позаземних цивілізацій у Галак-
Менш імовірні безпосередні, взаємні або однобічні контакти — тиці без обліку можливості виникнення якісно інших, несхожих
відвідування представниками космічної цивілізації інших розум- на земні, форм життя й розуму. За F = 0,01 можлива кількість
них істот. Випадкова зустріч представників різних космічних ци- космічних цивілізацій у Галактиці 1 < N0 < 109. Оптимісти 60-х ро-
вілізацій майже неймовірна; відвідуванню передує контакт через ків уважали, що в цей час у Галактиці існує від 100 тис. до 1 млн
канали зв’язку. розвинених космічних цивілізацій.
Міжзоряні перельоти потребують масштабних матеріальних Велика астрономічна революція ХХ століття, виникнення
й енергетичних витрат, доступних лише цивілізаціям II типу. й розвиток радіоастрономії й космонавтики зробили проблему SETI
Нерелятивістські польоти можливі лише до найближчих зір, але («пошук неземного розуму») актуальним науковим завданням,
навіть у цьому випадку вони потребують особливої підготовки надзвичайно популярним у широких колах громадськості.
(сон-гібернація для постійного екіпажа; зміна поколінь усередині У Радянському Союзі проблемою існування, пошуку й контак-
корабля; поле в один кінець без повернення, про що можна дізнати- ту з ПЦ займалися такі відомі вчені, як І. С. Шкловський, Н. С.
ся у фантастичних творах І. Єфремова «Зоряні кораблі», Р. Хайн Кардашев, С. А. Каплан, В. Ф. Шварцман, П. В. Маковецький,
лайна «Пасинки Всесвіту», К. Саймака «Покоління, що досягло В. С. Троїцький й інші. Секція «Пошуки сигналів позаземних ци-
мети» тощо). Релятивістська астронавтика також накладає ряд вілізацій» при Науковій Раді з вивчення проблеми «Радіоастро-
обмежень на дальність польоту (теоретично за швидкості корабля номія» АН СРСР була створена 1964 року, а потім перетворена
u ∼ c впродовж часу життя одного екіпажа ( t » 10–20 років) за го- на секцію «Пошуки космічних сигналів штучного походження».
динниками корабля можна зробити політ, наприклад, до галакти- 1999 р. секція під назвою «Пошуки позаземних цивілізацій» уві-
ки М31 (3,5 млн св. років), але екіпаж повернеться на Землю через йшла до складу наукової ради з астрономії РАН; головою її є акаде-
7 млн років після старту! (С. Лем «Повернення із зір»)). Галакто- мік Н. С. Кардашев.
дромія можлива лише для цивілізацій III типу, але й для них це За кордоном (переважно у США) аналогічну роботу вели вче-
буде дорогим задоволенням! Так, теоретична можливість існуван- ні Ф. Крик, К. Таунс, Дж. Платт, К. Фленнері, Ф. Дрейк, Дж. Кок-
ня топологічних тунелів («кротячих нір» або мостів Ейнштейна— коні, Ф. Моррісон, К. Саган і багато інших.
Розена) у формі парних систем із чорної й білої дір, що з’єднують На початку 60-х років були сформульовані класичні принципи
будь-які віддалені області Метагалактики або навіть міні-всесвіти, SETI:
робить імовірним безпосередній контакт цивілізацій. Якщо маса 1. Позаземні цивілізації прагнуть встановити міжзоряний зв’язок
системи 5 ⋅1022кг , можливий миттєвий зв’язок за допомогою елек- одна з одною та із земною цивілізацією.
тромагнітного випромінювання, а якщо «передавач» — чорна діра 2. Оптимальним засобом контакту з позаземними цивілізаціями є
масою в 105 M , то можна навіть миттєво подорожувати в будь-яку електромагнітні (радіо-) хвилі.
область Всесвіту, де встановлений відповідний «приймач» — біла 3. Вузькополосні, змінні у часі, повторювані сигнали ПЦ повинні
діра (К. Саган «Контакт»). Але навіть якщо парадоксальні циві- виходити із точкового радіоджерела, що практично збігається
лізації освоять галактодромію, між ними під час здійснення пря- зі схожою на Сонце зорею.
мих контактів виникає безліч проблем (С. Лем «Солярис», «Едем», До сьогодні проведено понад 60 експериментальних спроби ви-
«Фіаско»). Тому найбільш зручними видаються контакти «зміша- явлення сигналів ПЦ, причому 84 % з них ґрунтувалися на пере-
ного типу», що передбачають дослідження передбачуваного райо- рахованих вище принципах.
ну існування космічних цивілізацій за допомогою автоматичних Перші роботи (проект ОЗМА) з пошуку радіосигналів
міжзоряних зондів, що передають отриману інформацію з каналів на хвилі 0,21 м від зір τ Кита й ε Еридана були виконані
зв’язку. 1960 року Ф. Дрейком. 1962 р. із Центру далекого космічно-
го зв’язку радянськими вченими було відправлено перше без- 2. Пошук слідів відвідування Землі представниками позаземних
адресне послання позаземним цивілізаціям. У 1970–1980-ті рр. цивілізацій можна вести за декількома напрямами:
пошук імпульсних радіосигналів з усієї небесної сфери за допо- а) Пошук неземних артефактів — об’єктів або процесів, утворен-
могою повсюдно спрямованої антени в сантиметровому й деци- ня або існування яких на Землі не може бути пояснено природ-
метровому діапазонах довжин хвиль вели В. С. Троїцький і Н. С. ними причинами. Такі об’єкти можуть бути просто «космічним
Кардашев. У листопаді 1974 року в напрямі кульового зоряно- сміттям», відходами життєдіяльності позаземних цивілізацій
го скупчення M13 (24 000 св. років) було відправлено радіопо- (А. і Б. Стругацькі «Пікнік на узбіччі») або штучно створеними
відомлення про нашу земну цивілізацію. Відомості про Землю системами для спостереження за земною цивілізацією (А. Кларк
й людство містяться на борту АМС, що залишає межі Сонячної «Космічна одіссея»). Найбільш перспективними районами по-
системи. шуку ряд учених уважає полярні райони Місяця. Наукові заса-
До середини 80-х років визначилися основні положення стра- ди пошуку артефактів ОЦ розглянуто в дослідженнях А. В. Ар-
тегії активного пошуку ПЦ з метою здійснення контакту. Вони хипова. За його розрахунками навколо зір цивілізацій II типу
орієнтувалися на припущенні про найімовірніше існування КЦ існує «техногенна зона» і від 3 до 15 % продуктів їхньої косміч-
на поверхні планет земної групи, що входять до складу планетних ної діяльності розсіюється в міжзоряному середовищі.
систем зір класів F5–K5, і про те, що енергетичний потенціал і тех- б) Пошук слідів відвідування Землі в історичному минулому
нологічні можливості цих цивілізацій порівнянні або перевершу- на основі вивчення пам’ятників матеріальної й духовної куль-
ють аналогічні можливості земної цивілізації. тури.
1. Пошук слідів астроінженерної діяльності космічних цивілізацій в) Пошук слідів відвідування Землі у далекому минулому
До сьогодні в нашій країні й за кордоном розроблено бага- на основі вивчення генетики живих істот: деякі сучасні вчені
то різних проектів перетворення навколоземного космічного вважають перспективним можливість включення інформації
простору й Сонячної системи — від створення численних орбі- в генетичну структуру клітини. «Біологічний» канал зв’язку
тальних станцій і великих космічних поселень навколо Землі здатний існувати настільки ж довго, як і життя на планеті,
й навколо Сонця («ефірних міст» К. Е. Ціолковського) до по- адже він має високу інформаційну місткість, відзначається
будови штучних біосферних систем на поверхні планетних тіл стійкістю до перешкод і доступний для «прочитання» лише
(у тому числі штучно сконструйованих) та кілець і сфер Ф. Дай- на високому рівні розвитку місцевої цивілізації.
сона (США) з метою якомога повнішого використання енергії г) Вивчення аномальних явищ (АЯ, НЛО), що виходить із припу-
Сонця. Аналогічні об’єкти можуть бути виявлені в космосі як щення, ніби частина їх представляє дослідницькі пристрої (ав-
локальні, дуже близькі до зір джерела інфрачервоного (ІЧ-) ви- томатичні міжзоряні зонди або навіть пілотовані КЛА) ПЦ.
промінювання ( l 10–3 мкм), зорі з аналогічним надлишком Слід зазначити, що завдяки прихильникам легких сенсацій,
ІЧ-випромінювання й нетеплового циклотронного радіовипро- газетному галасу, книгам і фільмам Е. фон Деннікена, А. Ка-
мінювання. У цей час відомо 98 ІЧ-джерел з ефективною тем- занцева тощо наукова проблема з виявлення слідів інопланетян
пературою 110–120 і 280–290 К; 58 з них є неототожненими на Землі здобула такої скандальної слави, що серйозні вчені по-
об’єктами. чали соромитися предмета своїх досліджень.
Вимоги космічної екології породили проекти пошуку радіоак- 3. Пошук сигналів позаземних цивілізацій. Надзвичайно важли-
тивних хмар відходів ПЦ у космосі. вим є вибір оптимального діапазону електромагнітних хвиль,
Астроінженерна діяльність цивілізацій III типу може набувати що повинен мати мінімум принципово нездоланних перешкод
вигляду і масштабів «космічного чуда» — спостерігатися у формі й послаблень сигналу внаслідок дії різних факторів.
великомасштабних космічних проектів, процесів або явищ, непо- З погляду сучасної науки для пошуку сигналів позаземних
яснених або навіть неймовірних з погляду сучасної науки, існуван- цивілізацій із метою встановлення контакту оптимальним є ко-
ня яких порушує відомі закони науки. роткохвильова ділянка радіодіапазону ( 10−4 < λ < 1 м). Для циві-
лізації, чий рівень розвитку дорівнює або дещо переважає зем- в) послання відповідного сигналу й установлення двостороннього
ний і яка має аналогічну техніку зв’язку, найбільш імовірними (різнобічного) контакт із позаземними цивілізаціями.
є вузкопорожнинні штучні сигнали в діапазонах l = 0,21 м (лінія Контактуючі сторони повинні передбачати хоча б мінімальні
випромінювання космічного водню), l = 0,18 м (лінія випроміню- інформаційні гарантії, що взаємодія між ними не буде пов’язана
вання гідроксилу ОН) і l = 1,35 cм (лінія водяної пари H2O ), сиг- із серйозними потенційними небезпеками.
нали на кратних частотах або частотах, скомбінованих з основної …Які на сьогоднішній день результати роботи SETI? Упродовж
частоти й математичних сталих, а також позивні, розподілені по 35 років було зареєстровано низку явищ, які неможливо поясни-
широкій смузі частот, щоби полегшити пошук сигналу. Високо- ти із погляду сучасної астрофізики, що, у свою чергу, призводить
розвинені цивілізації II типу можуть генерувати широкопорож- до висновку про їх штучне походження. Це численні короткочасні
нинні потужні сигнали. спалахи радіовипромінювання тривалістю від 0,001 до 50 с на час-
Ще одним напрямом пошуку радіосигналів ОЦ може бути ра- тотах 390–2900 Гц, причому понад 20 з 59 сигналів спостерігали
діоперехоплення передач із борта наземних КЛА, що перебувають потім повторно. У серпні 1977 року астрономічна лабораторія уні-
у Сонячній системі. верситету Огайо (США) зареєструвала із сузір’я Стрільця вузькопо-
Можливість виявлення радіосигналу визначається відношен- рожнинний радіосигнал ( l = 0,21 м ) тривалістю 37 с, що відповідає
ням потужності сигналу a до потужності шуму й залежить від ха- всім класичним принципам штучності.
рактеру сигналу. Для його виявлення необхідно, щоби a > 1; при Щоправда, негативних результатів пошуку набагато більше.
a < 1 одержувачеві потрібно знати код відправника. Останніми ро- З 53 найближчих, у радіусі 10 пк, зір лише 2 задовольняють
ками була розроблена методика пошуку слабких сигналів позазем- умови, що допускають існування планетних систем із протяжною
них цивілізацій «під шумами» (Н. Т. Петрович). «зоною життя» ( τ Кита й ε Індіанця). Послані до них радіопові-
Для обміну інформацією між КЦ, що вступили в постійний домлення залишилися без відповіді.
контакт, краще обрати оптичний діапазон електромагнітних І хоча поблизу центра Галактики, за розрахунками учених, не
хвиль, оскільки він має високу пропускну здатність, відзначаєть- менше 20 000 зір, схожих на Сонце, у планетних системах яких
ся стійкістю до перешкод і спроможний здійснювати енергозбері- може існувати до 1000 позаземних цивілізацій, швидкість прохо-
гальні гостроспрямовані передачі за допомогою лазера. Ще більш дження радіосигналу (27 000 св. років в один кінець) унеможлив-
перспективними є рентгенівські й γ -діапазони електромагнітних лює встановлення двостороннього зв’язку.
хвиль. Усі спроби виявити на Землі й у навколоземному космічному
У найближчому майбутньому створення приладів і способів просторі сліди сучасної або хоча б найдавнішої діяльності позазем-
реєстрації нейтринного випромінювання, торсіонного випроміню- них цивілізацій закінчилися невдачею, включаючи незалежні, по-
вання й гравітаційних хвиль надасть нові можливості для пошуку вномасштабні дослідження НЛО (АЯ), що фінансував у 60-ті роки
сигналів позаземних цивілізацій. Пентагон у США, а в 70-ті роки — Міністерство оборони СРСР.
Здійснення контакту за допомогою засобів зв’язку виконують Виник «астросоціологічний парадокс», що полягає у «значній
у певній послідовності: імовірності повної цивілізації Всесвіту й відсутності в цей час будь-
а) прийом позивних позаземних цивілізацій, здатних привер- яких спостережуваних проявів космічної діяльності розумних іс-
нути увагу одержувача; щоби полегшити виявлення сигналу, тот» (Н. С. Кардашев).
слід указувати на його штучне походження (мати незвичайний Сучасна наука не заперечує можливості існування позаземних
спектр, особливості поляризації, часові зміни й т. д.) і повідо- цивілізацій, але не має у своєму розпорядженні бодай яких-небудь
мити ключ для передання основного повідомлення (вказівка достовірних свідчень, що позаземні цивілізації існують.
на смугу частот, спосіб кодування тощо); …Кілька разів виникала «фіктивна тривога»: були відкриті
б) прийом основного повідомлення, розшифровка, обробка нові, невідомі науці космічні об’єкти, процеси, явища, що демон-
й осмислення отриманої інформації; стрували вченим-першовідкривачам ознаки штучності.
Англійські вчені Е. Хьюїш і Дж. Белл, що 1967 року відкри- Якщо безліч передавачів працюватимуть одночасно, їхнє ви-
ли нейтронні зорі-пульсари — джерела імпульсного радіовипро- промінювання почне перекриватися, а отже, стане широкополос-
мінювання,— кілька місяців зберігали в таємниці результати ним і протяжним у часі.
спостережень, поки не переконалися в «природному» походжен-
ні таємничих сигналів. Аналогічна історія сталася й під час від- Розбіжність епох технічного рівня цивілізацій
криття космічних мазерів — джерел когерентного радіовипромі- Характерна шкала технологічного рівня цивілізації Землі
нювання міжзоряного гідроксилу ОН і водяної пари в областях (близько 200 років) в 10 мільйонів разів менше за проміжок часу,
зореутворення й оболонках змінних зір (Х. Уївер й інші, США, що минув від моменту можливого виникнення найбільш ранніх ци-
1965–1969 рр.). вілізацій Галактики (2 мільярди років). На думку Н. С. Кардаше-
«Існує реальна небезпека, що SETI може бути використано як ва, перші цивілізації Метагалактики могли виникнути вже через
військову частину національних космічних досліджень»,— ува- 6 млрд років після Великого Вибуху.
жає американський учений А. Е. Гудман. Висновки вчених, що до- Автономні КЦ на технологічній стадії розвитку не можуть до-
сліджували в 60–70-ті роки НЛО (АЯ), були засекречені впродовж зволити собі створення дорогих й енергомістких проектів косміч-
20 років. Навіть у наш час установлення контакту з позаземними них радіомаяків й організувати міжзоряні експедиції.
цивілізаціями якою-небудь однією державою призвело б до поси- Чи будуть позаземні цивілізації прагнути встановити контакт
лення міжнародного напруження, а в роки «холодної війни» на- із нестабільними й агресивними цивілізаціями, до яких належить
слідком цього міг би бути збройний конфлікт (Ч. Айтматов «І дов людство?
ше віку триває день»). Пошук позаземних цивілізацій триває: до сьогодні досліджена
1989 року Міжнародний інститут космічного права й Акаде- лише 10−17 частина об’єму потенційного місцезнаходження цивілі-
мія астронавтики розробили «Декларацію принципів дій, що слід зацій Галактики. На дослідження SETI у США щорічно витрачаєть-
робити у разі виявлення позаземної цивілізації». Мета прийняття ся 12–14 млн доларів. У колишньому СРСР з 1989 р. була запрова-
документа — «забезпечення високих стандартів, наукової відпові- джена програма пошуку радіосигналів ПЦ «Зодіак». Дослідження
дальності й вірогідності інформації»: ведуться в діапазоні довжин радіохвиль 1,38; 2,7; 3,9; 7,6; 13,0; 21,0;
«§ 1. Першовідкривач ... повинен перевірити, що найбільш 31,0 см з використанням радіотелескопа РАТАН-600 і в оптичному
правдоподібним поясненням ... є існування позаземного розуму, діапазоні за допомогою — метрового БТА. До 2000 р. було обстежено
а не який-небудь природний чи антропогенний феномен. 35 сонцеподібних зір, у тому числі 5 зір із планетними системами.
§ 2. ...Сторони цієї декларації не повинні розголошувати при- Чотири найбільш перспективні об’єкти (W252 й ін.) досліджують-
вселюдно інформацію до з’ясування надійності існування незем- ся за допомогою мережі найбільших радіотелескопів світу в рамках
ного розуму. Першовідкривач повинен поінформувати свої націо- програми VLBI. Пошук оптичних сигналів ОЦ ведуть за допомогою
нальні влади. унікального комплексу апаратури САО (Росія). З 1999 р. у рамках
...Декларація забороняє першовідкривачеві посилати відпо- міжнародної програми «Cosmic Call» («Космічний заклик») за допо-
відний сигнал позаземним цивілізаціям до проведення належних могою планетарного радіолокатора (Росія) до найближчих зір класів
міжнародних консультацій...». Р5–К5 посилають радіоповідомлення, що містять інформацію про
До сьогодні нарешті було усвідомлено всю серйозність про- земну цивілізацію й учасників проекту.
блеми SETI як з науково-технічної, так і з інших позицій. Так,
наприклад, потужність повсюдно спрямованого радіомаяка для Що ми дізналися на уроці
встановлення первинного контакту з позаземними цивілізаціями, •• Виникнення життя на Землі підготовлено ходом еволюції не-
віддаленими на відстань в 1000 св. років, має становити 1018 Вт, живої матерії у Всесвіті.
а його маса 5 ⋅1019 тонн. Отже, з екологічних міркувань, його слід •• Існування життя на Землі визначається сталістю дії космічних
вивести далеко за межі планетної системи. факторів: потужністю й спектральним складом сонячного ви-
промінювання, незмінністю основних характеристик орбіти Трёхногие гиганты страшной сказки,

Землі та її осьового обертання, наявністю магнітного поля й ат- Железные горбы багровой тьмы...
мосфери планети. Уэллс их создал людям для острастки,
Пугая слишком смелые умы.
•• Розвиток життя на Землі багато в чому обумовлено плавними
незначними змінами космічних факторів; сильні зміни ведуть
Нет, не затем мечта стремилась к свету
до катастрофічних наслідків (розділ «Генетика»: космічні про-
И сердце Циолковского влекла,
мені та їхній розгляд як мутагенних факторів). Чтоб вестницей войны послать ракету
•• На певному етапі свого розвитку життя стає фактором косміч- Туда, где жизнь спасения ждала.
ного масштабу, що здійснює вплив на фізико-хімічні характе-
ристики основних оболонок планети (наприклад, склад і темпе- Не угадать и не назначить срока,
ратуру атмосфери, гідросфери й верхніх шарів літосфери). Но он настанет — этот день и час,
•• Визначення життя: «Живі тіла, що існують на Землі, являють Когда мы встретим тех, кто издалёка,
собою відкриті, самоорганізувальні й самовідтворювальні сис- Надежды не теряя, верил в нас.
теми, побудовані з біополімерів — білків і нуклеїнових кис-
лот». 1. Поясніть, чому пошук життя на інших планетах вперше було
•• Розум — це здатність живої матерії для обміну інформацією проведено саме на Марсі.
із зовнішнім середовищем, кодованою поняттями. 2. Коротко викладіть наукову теорію розвитку земної розумного
•• Можливі форми життя — «аміачне», «сірководневе», «кремні- життя з простих одноклітинних організмів.
єве», «фторове». 3. Вкажіть два спостережні факти, які свідчать на користь теорії
спонтанного розвитку перших живих організмів на Землі.
IV. Закріплення нових знань
ПЛАН УРОКУ (ІІ варіант)
Загадочно мерцая в окулярах,
Плывёт сквозь тьму космических глубин План конференції з теми «Чи існує життя поза Землею?»
Оранжевый сосед земного шара, З’явившись на світ, маленька людина початок свого життя
Фантазий и утопий властелин — проводить у колисці, яка малюка цілком влаштовує. Однак з ча-
сом дитина потребуватиме дедалі більше простору, спілкування,
Марс; миллионоверстным расстояньем
Уменьшен, в детский мячик превращён, вражень. Спочатку вона освоює житло своїх батьків, потім міс-
Плывёт, мерцает гаснущим сияньем цевість, у якій живе, а згодом і більш віддалені райони, які по-
Закатных, нам неведомых времён. трапляють у сферу діяльності вже дорослої людини. Чи не так
вчиняє людство, для якого наша планета є колискою, а тому її
Что кроется в его немых пустынях? межі є затісними для історичного розвитку нашої цивілізації?
Какая жизнь, чтоб не сгореть дотла, Чи є в ідеї виходу людства за межі Землі щось протиприродне
Каналов сеть — систему странных линий й надумане? Звісно, ні! Перед ученими, інженерами постає про-
От полюса к экватору сплела?
блема: досліджувати, коли і яким способом людство має освою-
вати космос. Перші кроки в її розв’язанні були зроблені 4 жовтня
Кто дышит атмосферой разрежённой,
И, может быть, следит который век 1957 р. й 12 квітня 1961 р., коли в Радянському Союзі вперше
За нашею планетою зелёной, у світі були запущені автоматичний літальний апарат і пілото-
Где марсиан придумал человек? ваний корабель.
Розум вийшов за межі своєї колиски.
Всесвіт безмежний у своєму різноманітті. Це — результат на- Мітридор сказав, що «уважати Землю єдиним населеним світом
укових вишукувань багатьох поколінь учених всіх країн. І серед у безмежному просторі було б такою безглуздістю, як стверджува-
незліченної кількості зоряних і планетних систем не можуть не зу- ти, що на величезному полі міг би вирости тільки один пшеничний
стрітися такі планети, фізичні умови на яких створили передумови колосок».
для зародження й розвитку життя. Але спитаймо: якого життя? Римський філософ Лукрецій Кар у поемі «Про природу речей»
Такого, як у нас, або відмінного від нашого? Ще складнішим є пи- писав: «Весь цей невидимий світ зовсім не єдиний у природі, і ми
тання про позаземний розум. Чи існує він? А якщо так, то який він повинні вірити, що в інших областях простору є інші землі з інши-
і чи зможемо ми його збагнути? Питання про безліч світів цікавило ми людьми й іншими тваринами».
людей давно. Майже відразу після того, як люди почали вивчати У середньовіччі це вчення підтримували «батьки церкви», які
природу небесних тіл, дехто з учених дійшов висновку, що можуть надавали йому ідеалістичного характеру.
існувати й інші світи. Саме цій темі й присвячена сьогоднішня Відомий всім Джордано Бруно також відстоював думку про без-
наша передача «Очевидне — неймовірне». Сьогодні ми спробує- ліч населених світів. Він говорив: «Існують незліченні сонця, незлі-
мо розглянути тему «Життя й розум у Всесвіті» з різних позицій. ченні землі, які кружляють навколо своїх сонць, подібно до того,
Готуючи передачу, ми мали можливість поспілкуватися не тільки як наші 7 планет кружляють навколо нашого Сонця... У цих світах
з відомими астрономами, істориками, які займаються цією пробле- живуть живі істоти».
мою, але й із одним з військових США, знаменитими уфологами У XIX й у першій чверті XX ст. прихильниками вчення про
нашого часу. Напевно, багато дечого залишиться поза рамками на- панспермію були видатні вчені (Ф. Кін, Ю. Лібіх, Г. Гельмгольц,
шої зустрічі, проте сподіваємося, що вона буде не єдиною. Ті мате- В. Томпсон). Вони виходили з ідеалістичного погляду на життя,
ріали, які підготувала наша студія, досить неоднозначні: у декого яке разом із матерією сприймали за споконвічну категорію. Оскіль-
вони можуть викликати недовіру й скептицизм, а дехто їх може ки життя, уважали натуралісти, є вічним, воно не зароджується,
сприйняти за достовірні. Вам вирішувати, дорогі телеглядачі. а її готові зародки лише переносяться через космічний простір з од-
Перш ніж розпочати роботу над нашою темою, ми вирішили ного небесного тіла на інше.
з’ясувати, наскільки далеко сягають коріння сьогоднішньої теми. Коли відомий вітчизняний дослідник П. Н. Лебедєв експери-
Щоби бодай трохи розібратися у цьому питанні, ми звернулися ментально довів, що світло чинить тиск, С. Арреніус використав
до відомого історика сучасності (прізвище учня, який виконує роль це відкриття, щоб обґрунтувати можливість відриву від поверхні
історика. Давайте, послухаємо, як нам відповіли на питання: «Які Землі таких живих утворень, як спори бактерій, подолання ними
факти з історії розвитку нашої цивілізації можуть свідчити про те, земного притягання й проникнення в космос під тиском сонячних
що людство бентежила проблема життя у Всесвіті. Які вчені дослі- променів. За розрахунками дослідника, тіла із поперечником 1,5–
джували цю проблему?» 2 мкм можуть за 14 місяців полишити межі нашої планети.
І с т о р и к. Ще з давніх-давен людина піддала сумніву думку, В е д у ч и й. Судячи з ваших відомостей, ви нам зараз пропону-
що Земля є єдиним небесним тілом, на якому існує життя. У бага- єте обговорити проблему зародження життя на Землі або на якій-
тьох працях стародавніх філософів знаходимо ідею про існування небудь планеті з погляду панспермії.
позаземного життя. І у священній книзі індусів «Веди», і в «Авес- І с т о р и к. Я не можу взяти на себе таку відповідальність
ті» персів, де викладено віровчення Заратустри, говориться про по- стверджувати, що життя на Землі зародилася саме в такий спосіб.
всюдне життя. Серед давньогрецьких мислителів прихильником Розв’язання цього питання — справа вчених і часу. Краще за мене
цієї ідеї був Анаксагор. У своєму вченні про панспермії (панспер- про вивчення цього питання можуть розказати біологи, фізики, які
мія — занесення життя спорами мікроорганізмів із космосу.) він проводили подібні експерименти в лабораторних умовах.
розвивав думку про те, що зародки життя поширені всюди. В е д у ч и й. Як людина, що вивчала у школі фізику, можу ска-
Філософська школа Епікура вчила, що існує безліч населених зати, що з погляду цієї теорії не можна пояснити зародження жит-
світів, подібних до нашої Землі. Один із прихильників цієї школи тя на Землі, крім того, спори бактерій під час руху в космічному
просторі, отримують дозу опромінення, що у багато разів переви- Ф і з и к. Виходячи з того, що на нашій планеті існує життя,
щує смертельну. Саме тому нам довелося звернутися за консульта- можна із упевненістю стверджувати, що умови, необхідні для ви-
цією до біологів. Давайте послухаємо їхню думку. никнення життя, мають бути подібними до земних умов, а саме:
Б і о л о г. Спори бактерій не є найменшими живими істотами. 1) Планета повинна одержувати від своєї зорі, навколо якої вона
У деяких бактерій існують форми, що проходять через мікробні обертається, певну постійну кількість радіації.
фільтри. Їхній розмір коливається в межах 0,1–0,5 мкм. При- 2) Маса планети не повинна бути занадто великою або занадто ма-
близно така сама величина клітин мікоплазм — групи мікроорга- лою. Якщо вона становить 0,01 маси Сонця, то на такому небес-
нізмів, клітини яких не мають стінок. Такі дрібні об’єкти можуть ному тілі температура занадто велика і воно має бути скоріше
легше долати силу земного притягання. Ультрафіолетова радіація віднесене до зір, ніж до планет. Якщо небесне тіло має занадто
є згубною лише для «голих» спор. Досліди показують, що якщо малу масу, воно не спроможне втримувати гази й воду в рідко-
бактеріальні спори покрити тонким шаром порошин, отриманих му стані. Тіло масою 1/1000 маси Сонця уже має незначну влас-
з туфу або порошку з метеорита, то спори зберігають свою життєз- ну температуру й може утримувати навколо себе в потрібних
датність, навіть якщо доза ультрафіолетових променів є згубною співвідношеннях первинні гази — водень, аміак, метан. Ці гази
служать вихідним матеріалом, що має пройти тривалий шлях
для бактерій.
хімічного ускладнення, без чого неможливо його перетворення
Останніми роками проблему існування позаземної цивілізації
в живу речовину.
повсюдно вивчають із застосуванням новітніх методів досліджен-
3) Вік планети повинен бути досить великий, щоб на ній нежива
ня. Зародилася нова галузь біології, що дістала назву екзобіології,
природа встигла підготуватися до подальшого перетворення
або космічної біології. Дослідники, що працюють у цій галузі, орі-
в живу матерію. на молодих планетах, вік яких не перевищує
єнтуються на припущення, що життя поза Землею може існувати
десятків або сотень мільйонів років, життя неможливе.
у всіляких формах і на різноманітних стадіях розвитку, починаю-
4) Орбіта планети має бути наближеною до колової, тому що тіль-
чи з найпростіших доклітинних організмів і закінчуючи високоор- ки така форма забезпечує одержання постійної кількості радіа-
ганізованими, навіть мислячими істотами, здатними створювати ції протягом багатьох мільйонів років.
високу цивілізацію. 5) Зоря, навколо якої обертається дана планета, має бути одиноч-
Одним із розділів космічної біології є космічна мікробіологія. ною: навколо подвійних і тим більше потрійних зір існують
Вона обмежує об’єкти своїх пошуків і досліджень мікроскопічни- складні орбіти.
ми істотами. Поки з цілковитою вірогідністю відомо про існування В е д у ч и й. А чи багато таких зір можна знайти у Всесвіті?
життя тільки на одному космічному тілі — на Землі. Ф і з и к. Я можу навести дані, пропоновані нашими знамени-
А от дати точну відповідь на питання, як виникло життя тостями. Як вважає Х. Шеплі (1958), не менше однієї населеної
на Землі, учені утруднюються, вірніше сказати, їхні думки стосов- планети припадає на кожний мільярд зір, а у всьому Всесвіті їх
но цього питання розділяються. Одні виступають прихильниками до 100 мільйонів. Дж. Мамікуньян і М. Х. Бриггс (1960) наводять
панспермії. Інші, наприклад А. І. Опарін і В. Г. Фесенков, повніс- цифрові дані: оскільки наша Галактика містить 1011 зір, можна
тю відкидають це вчення, уважаючи, що життя не переноситься, вважати, що в Чумацькому Шляху існує 100 000 планет, здатних
як «невгасимий вогонь Вести» з одного небесного тіла на інше у ви- підтримати життя. Якщо кількість зір у всьому Всесвіті прийняти
гляді готових зародків, а виникає заново щоразу, коли для цього рівною 1022 , то населених планет — 1016 . К. Кордилевський (1960)
створюються належні умови під час розвитку матерії. відзначає, що з 48 зір, розташованих на відстані менше 16 св. років
В е д у ч и й. Виходить так, що сучасна наука ще не може дати від Сонця, тільки на трьох — Тау в сузір’ї Кита, Жилок у сузір’ї
відповідь, чи існує у Всесвіті життя поза Землею. А чи спроможна Ерідана й Епсилон у сузір’ї Індіанця — фізичні умови наближають-
вона вказати, які умови необхідні для виникнення життя? Із цим ся до умов на Сонці. Тому не виключено, що на супутниках цих зір
питанням ми звернулися до фізиків. існує життя.
Близько 90 % всіх зір нашої Галактики не може мати земно- Радянський астрофізик Н. С. Кардашев уважає еволюцію циві-
подібних планет, а отже, і життя. Однак у переважної більшості лізацією в принципі не обмеженою. Він запропонував характери-
інших 10 % зір є планети, на яких довгий еволюційний шлях міг зувати рівень їхнього розвитку за енергооснащеністю, розділивши
призвести до зародження життя (Цицин Ф. А., 1980). на три типи.
З-поміж 100 найближчих до Сонця зір в 43 є планети, на яких Цивілізації першого типу споживають ту енергію, яку можуть
екологічні умови не виключають можливості існування життя; від- виробити так би мовити «не виходячи з дому», у межах своєї плане-
стань між такими планетами близько 20 св. років (Доул С, 1974). ти. Це цивілізації типу нашої, земної, або могутнішої. Цивілізації
Для оцінювання числа цивілізацій, що перебувають на такому другого типу споживають енергію в кількості, порівнянній з енер-
ж рівні, як і ми, або навіть вищому, застосовують формулу, запро- гією, випромінюваною зорею. Це вже цивілізації, що розселилися
поновану американським ученим Френком Дрейком. по своїй планетній системі. Цивілізації третього типу споживають
енергію, порівнянну з енергією всієї Галактики. Це гігантські «га-
n = N ⋅ P ⋅ E ⋅ B ⋅ I ⋅T ,
лактичні імперії», структуру яких важко навіть уявити. Цивілі-
де n — шукане число цивілізацій у нашій Галактиці; N — загаль- зації другого й третього типів називають суперцивілізаціями, або
не число зір у нашій Галактиці; P — частка зір, що мають планетні надцивілізаціями, підкреслюючи при цьому, що вони набагато ви-
системи; E — частка планетних систем, у яких хоча б на одній пла- передили нас у своєму розвитку.
неті виникло життя; B — частка планети, на якій виникле життя У формулі Дрейка має бути проставлена «частка цивілізацій»,
дійшло у своєму розвитку до створення розумних; I — імовірність що існують одночасно з нами. Цивілізації виникають поступово,
того, що розвиток життя приведе до виникнення досить високої ци- тож вони, цілком ймовірно, не безсмертні й можуть розминути-
вілізації; T — частка цивілізацій, що існують одночасно з нами. ся з нами в часі. Щоб визначити шостий співмножник формули
І тільки перший співмножник, що дорівнює 100 млрд зір, може Дрейка, треба знати середню тривалість життя кожної цивілізації.
вважатися досить достовірним. Інші визначає кожний дослідник Стосовно цього є різні думки. Називаються цифри від декількох
залежно від його міркувань й оптимізму. Але найскладніше із шос- тисяч до мільйонів років. Візьмемо середнє значення, наприклад
тим числом. Воно найзагадковіше й потребує пояснення. 100 000 років. Якщо цивілізації виникали й жили по 100 000 ро-
Почнемо дещо здалеку. За сучасними поглядами, Всесвіт при- ків, то протягом 5 млрд років має змінитися 50 000 поколінь. Отже,
близно 15 млрд років тому почав розширюватися в усі сторони. з нами одночасно може існувати лише одна п’ятдесятитисячна
Продовжує розширюватися він і зараз. Ці 15 млрд років можна роз- частка від їхньої загальної кількості. Число існуючих цивілізацій,
ділити умовно на три періоди. виходячи з формули Дрейка, близько 2000. А оскільки багато з них
Перші 5 млрд років речовина у Всесвіті поступово групувалася занадто далекі, то практично є шанси «намацати» лише близько
в зоряні системи сучасного типу. Тому вік нашої Галактики оціню- десятка «осередків розуму».
ється не в 15, а всього в 10 млрд років. До кінця першого періоду Ідея множинності населених світів відродилася на гребені
біля зір почали дозрівати перші планети, придатні для життя. Дру- науково-технічної революції. Проблема позаземних цивілізацій
гі 5 млрд років відбувалося дозрівання нових планетних систем, стала науковою. Тож, взявшись за її детальне вивчення, виявило-
а на планетах першого покоління розвивалося життя. До кінця ся набагато більше труднощів, ніж здавалося спочатку. На питан-
другого періоду в Галактиці могли почати з’являтися перші циві- ня «Як зв’язатися?» відповідь начебто вже була: летіти на ракеті,
лізації. Останні 5 млрд років одночасно із еволюцією тривало ви- надсилати радіограми. Але одразу ж поставало наступне питання:
никнення нових цивілізацій. До кінця цього періоду з’явилася ци- «Як спілкуватися? Якою мовою? Як досягти взаєморозуміння?»
вілізація й на нашій планеті. Відповідь можна було дати, тільки знаючи, які «вони». А для цьо-
Таке тлумачення історії Всесвіту означає, що в Галактиці, та й го спершу необхідно було з’ясувати, якими взагалі можуть бути
у всьому Всесвіті, до сьогоднішнього часу повинні існувати цивілі- інопланетні розумні істоти. З’ясувалося, що ми по-справжньому
зації найрізноманітнішого віку. не знаємо ще й самих себе, не знаємо, яких форм може набувати
життя взагалі й розумне зокрема. Не знаємо багато того, що необ- Письменник Б. В. Ляпунов писав в 1966 році: «Це найрід-
хідно, аби вступати в контакти з «братами по розуму». Проблема кісніший випадок вторгнення в наше реальне життя фантазії
позаземних цивілізацій виявилася пов’язаною з тисячами ниток найнеймовірнішого розмаху. З подібною проблемою людство не зі-
з безліччю земних наук. штовхувалося ще ніколи. І ніколи не зазнавало воно відчуття кос-
У своїй книзі «Людство, Земля, Всесвіт» радянський філо- мічності свого буття, як нині, коли не планети сусіди, а планети
соф А. Д. Урсул пише: «Здається, що питання про позаземні ци- далеких галактик стають ближче».
вілізації являє собою... дійсно загальнонаукову проблему, новий Відомий фантаст Іван Єфремов писав: «Якими є ті, що йдуть
феномен сучасної науки, зокрема результат науково-технічної ре- зараз нам назустріч? Страшні чи ж прекрасні вони, на наш зем-
волюції... Найбільш інтенсивна робота ведеться переважно в астро- ний погляд?.. Ніяких мислячих чудовиськ, людиногрибів, людей-
номічному, астронавтичному (міжзоряні польоти), біологічному, восьминогів не повинно бути!» Якими ж вони, інопланетяни, мо-
інформаційному, лінгвістичному й соціологічному аспектах...» жуть бути? Що стосовно цього думають учені?
Цю багатогранність проблеми чудово ілюструє хоча б склад А с т р о н о м. Для того щоб відповісти на це питання, згадаємо,
учасників першої радянсько-американської конференції з пробле- що ми знаємо про основи життя. Життя на Землі стало можливим
ми позаземних цивілізацій, що відбулася 1971 року в Радянському завдяки дивним властивостям атомів Карбону. Вони чотирива-
Союзі у Бюракані. В особі 54 учасників конференції були представ- лентні, активні й тому здатні створювати величезні й неймовірно
лені дев’ятнадцять різних наук: радіоастрономія, астрофізика, фі- складні, довгі, гіллясті молекули. Тільки такі органічні молекули
зика, електроніка, радіозв’язок, теорія інформації, кібернетика, й спроможні забезпечити ту розмаїтість властивостей, яка необхід-
космонавтика, екзобіологія, генетика, молекулярна біологія, не- на для створення найскладніших організмів. Вуглецеві органічні
йробіологія, біофізика, антропологія, історія, археологія, лінгвіс- молекули не витримують високих температур. Від занадто силь-
тика, філософія, футурологія. ного теплового впливу вони розпадаються. Тому жодний організм,
Різко загострився інтерес до психології й вивчення законів створений на основі вуглецю, не може існувати «у вогні». Кремні-
мислення, до вивчення принципів побудови різних людських мов, євий організм міг би, але, попри те, що кремнію в природі значно
сучасних і давніх. Змінилося ставлення до проблеми походження більше, ніж вуглецю, основою життя є все ж таки вуглець. Одні-
життя, до її розвитку, історії людства, зокрема, до вивчення дав- єю з причин можна було б назвати ту, що кремній дуже швидко
ніх переказів. Все це має єдину мету — зрозуміти закони розвитку «зв’язується» з киснем й «вибуває із гри».
людства й на цій підставі спробувати збагнути закони розвитку ро- Які ж існують загальні закони, яким має підкорятися вуглеце-
зуму у Всесвіті взагалі. А це означає, що філософам належить ще ве життя?
багато працювати. 1. Будь-який організм — це складна система, що складається
Наведемо висловлення із цього приводу наших учених. з окремих частин. Він не може бути побудований цілком з рід-
Радіоастроном Б. Н. Пановкін: «Тема позаземних цивіліза- кої або газоподібної речовини, тому що рідини й гази неминуче
цій — це те «дзеркало», у якому людство розглядає саме себе, дає будуть перемішуватися, міняти форму. Гази, крім того, завжди
оцінку своєму місцю у Всесвіті, намагається визначити свою «кос- наближаються до розширення. Забезпечити організму постій-
мічну долю». ну будову може тільки речовина у твердому стані, але повніс-
Філософ. А. Д. Урсул: «...краще, глибше й всебічно пізнати тю із твердої речовини організм складатися не може. Без рідин
космічну сутність людства, його фундаментальні й загальні ха- і газів йому не обійтися. Адже більша частина хімічних реак-
рактеристики й тенденції — ось та головна сторона теорії ОЦ, цій відбувається краще в розчинах. А харчування всіх ділянок
що формується, яка зможе принести користь нашому суспільству організму й обмін речовин з навколишнім середовищем вима-
вже найближчими десятиліттями». гають, щоб в організмі циркулювали рідини й гази. І виходить,
Проблема позаземних цивілізацій стає найбільшою проблемою що будь-який організм повинен являти собою певну систему
ХХ сторіччя. каркасів і посудин із твердої речовини. Всі земні істоти — і рос-
лини, і тварини, і мікроби, і комахи — «зроблені» саме за цим них випромінювань й електричних розрядів. Але найголовніше
принципом. те, що ми впевнені: будь-яка жива істота на будь-якій планеті
2. У разі зниження або підвищення температури різні хімічні ре- обов’язково веде який-небудь обмін з навколишнім середови-
акції сповільнюються або прискорюються. У складному орга- щем. Без метаболізму активного життя бути не може.
нізмі швидкість всіх реакцій повинна бути раз і назавжди пого- 3. Розміри живих істот. Згадаємо, що в разі збільшення лінійного
джена між собою. Тому складні організми на Землі розвинули розміру предмета в 2 рази його поверхня збільшується в 4 рази,
в собі теплокровність, вміння підтримувати в собі постійну тем- а об’єм — у 8 разів. Для живих істот це має дуже велике зна-
пературу незалежно від температури зовнішнього середовища. чення. Наприклад, кількість тепла, що виробляється в тілі
З космічної точки зору цю властивість потрібно була б назвати тварини, пропорційна його вазі або об’єму, а інтенсивність те-
«рівнотемпературністю», оскільки у тих жителів, що живуть плообміну з навколишнім середовищем пропорційна поверхні
у прохолодному кліматі, кров «тепліша», натомість у жителів тіла. Дрібна тварина в холодну погоду швидше холоне, але ж
спекотних пустель вона холодніша. Іншими словами, жите- за спекотної погоди їй легше охолоджуватися, а велика тварина
лів, у яких тіло б охолоджувалося з настанням холодної погоди в цей момент буде страждати від перегрівання. Кожному розмі-
й нагрівалося у спеку, бути не може. ру живої істоти відповідає своя конструкція, «свої матеріали».
Живі істоти завжди занурені в яке-небудь навколишнє сере Припустімо, ми у певний спосіб виростили людину-гіганта за-
довище. Це можуть бути вода, атмосфера, товща ґрунту, по- ввишки 5 метрів, але зробили його за кресленнями звичайної
верхня планети разом з вологою й повітрям, разом з іншими жи- людини з тих же матеріалів. Такий гігант загине. Вага його
вими істотами, що проживають на ній. Живі істоти безупинно буде ледве чи не дві тонни, а кістки усього втричі тоншими
обмінюються речовиною з навколишнім середовищем, їдять, за діаметром й усього в 9 разів більше за площею перетину.
п’ють тощо. Метою цього обміну є добування матеріалу для Вони не витримають навантаження, що збільшилося в 30 разів,
вироблення нових тканин, для росту й добування енергії. Всі і зламаються. М’язи, збільшивши силу в 9 разів, не зможуть
ці взаємини живих істот, весь цей обмін називають метаболіз- рухати настільки важке тіло. Серце буде неспроможне качати
мом. Земні форми метаболізму (автотрофний і гетеротрофний кров на 2-метрову висоту в голову гіганта, а якби й змогло, тоді
спосіб харчування), імовірно, у Всесвіті не єдині. Говорячи про лопнули б кровоносні судини, не витримавши підвищеного тис-
рослини, що харчуються неорганічною їжею — мінеральними ку. Такий гігант мав би бути створений з набагато могутніших
речовинами із ґрунту, водою й вуглецем, узятим з вуглекисло- волокон і містити інші органи, що працюють цілком інакше.
го газу, що входить до складу повітря, і про тварин, що хар- 4. Форма тіла має бути симетричною.
чуються тільки готовими органічними речовинами — росли- Якщо підсумувати всі міркування, то дійдемо висновку, що:
нами й іншими тваринами, слід зазначити, що ці два основних «вони» повинні мати «каркас» із твердої речовини й мати по-
«табори» земних живих істот відрізняються також способами стійну форму. Жити не в океані, не в атмосфері, не в ґрунті,
добування енергії. Рослини одержують енергію із сонячних а тільки на твердій поверхні планети. Бути теплокровними.
променів, навчившись поглинати її за допомогою хлорофілу. Мати якийсь метаболізм, пристосований до місцевих умов.
Тварини одержують енергію, вдихаючи кисень повітря, а від- Мати розмір, тісно пов’язаний із силою ваги на даній планеті,
так, поєднуючи його усередині себе із споживаною їжею, тоб- температурою, що там переважає, з кількістю їжі. Якщо пла-
то ніби спалюючи її. Є на Землі й живі організми — анаеробні, нета за розмірами порівнянна із Землею, то слід вважати, що
що не користуються ані сонячним світлом, ані киснем. Це різ- і розумні істоти на ній мають бути заввишки, як ми. Бути си-
ні бактерій. Вони вилучають енергію з реакції шумування. Ця метричними щодо поздовжньої вертикальної площини. Бути
реакція дуже невигідна, енергії дає мало. Можливо, де-небудь прямостоячими, мати дві руки, дві ноги і голову зверху, мати
у Всесвіті живуть істоти, що харчуються каменями, п’ють амі- в голові органи почуттів, що відповідають місцевим умовам.
ак, дихають вуглекислотою і вилучають енергію з радіоактив- Вести колективний спосіб життя.
5 «Вони» можуть, звісно, відрізнятися від нас розміром, пропор штучний. А головне те, що через якийсь час група московських
ціями тіла, кольором шкіри, рисами обличчя. Можуть відріз- астрономів установила, що випромінювання СТА-102 періодично
нятися міцністю скелета, органами травлення, дихання, орга- змінюється за силою. Воно ніби модульоване й передає то тире, то
нами почуттів. паузу такої самої довжини. У журналах зчинився галас: «Де ти,
І щоб закінчити цю тему, залишилося зробити істотне застере- син неба?», «Виявлено штучне джерело радіовипромінювання»,
ження. Усе, що говорилося про можливий зовнішній вигляд меш- «Інопланетяни нам шлють привіт!»
канців інших планет, справедливо лише для таких живих істот, Є гарна приказка: «Якщо ти дуже чекаєш на друга, не при-
які були «виведені» безпосередньо природою з простіших шляхом ймай стукіт свого серця за тупіт його коня». Через певний час
еволюції. Але зараз останні досягнення нашої земної, людської на- з’ясувалося, що СТА-102 — це природне змінне радіоджерело.
уки вже доводять, що очевидно, можливими є принаймні ще два З’ясувалося, що існує цілий клас таких джерел.
шляхи створення нових форм живих і навіть розумних істот. 1965 року чехословацький астроном Пешек запропонував на-
Перший шлях — генна інженерія, другий — кібернетика. Їхні зивати проблему зв’язку з інопланетними цивілізаціями «пробле-
перспективи величезні. Однак говорити щось конкретне поки ще мою CETI», скорочено від англійських слів «Communication with
зарано. Extraterrestrial Intelligence», що у перекладі означає «зв’язок
В е д у ч и й. Одним із питань, яке нещодавно постало людством, з інопланетним розумом». Назва ця швидко поширилася, і її по-
виявилося питання винаходу такої космічної техніки, що дозволи- чали застосовувати в усьому світі.
ла б здійснити міжзоряні перельоти на відстані декількох десятків 6 серпня 1967 року аспірантка Жакелін Белл Кембриджського
і більше світлових років. Проектів таких космічних кораблів існує університету вела спостереження в сузір’ї Лисички. І раптом вияви-
досить багато. І ми хотіли б ознайомити вас із деякими з них. ла, що самопис нотує чіткі сигнали. Не надаючи цьому особливого
В е д у ч и й. Ніхто не знає, чи існує позаземне життя. значення й згадавши помилку Дрейка, вирішили, що сигнал цього
В. С. Троцький, член-кореспондент АН СРСР говорив: «Сьогодні разу теж земного походження. Але сигнали продовжували надходи-
ми не знаємо, чи існують позаземні цивілізації. І ми цього ніко- ти з однієї й тієї ж точки неба, у якій, до речі, ніякої зорі не було
видно. Під найсуворішим секретом шеф аспірантки Х’юїш сповістив
ли не дізнаємося, якщо не перейдемо від слів до справи». 8 квітня
про це відкриття найближчим співробітникам. І тільки 24 лютого
1960 року американський астроном Ф. Дрейк розпочав радіовив-
1968 року ці дані було опубліковано. Воно справило приголомшли-
чення неба з метою встановлення контактів з позаземними циві-
вий ефект. Але серед астрономів більше скептиків, ніж мрійників.
лізаціями. Радіотелескоп був спрямований на Тау Кита. Нічого
Вони почали посилено шукати щось в небі, й наприкінці року було
схожого на розумні сигнали не було виявлено. Потім телескоп був
відкрито ще півтора десятка подібних об’єктів. Їх назвали пульса-
переведений на Епсилон Еридана (дві зорі, схожі на наше Сонце).
рами. Вони виявилися надзвичайно цікавими, швидко обертовими,
І тут... прилади самописа почали писати виразний ритмічний сиг-
крихітними й тому невидимими нейтронними зорями. Вони жодною
нал. Вісім ударів у секунду. Помилка? Несправність? Ні, усе в по-
мірою не стосувалися позаземних цивілізацій.
рядку. Через кілька хвилин сигнал припинився. Через два тижні
сигнал знову збігся з періодом спостережень. Вирішили перевіри-
ти й відвели антену від зорі убік. Сигнал продовжував надходити.
Отже, була помилка. Просто радіотелескоп випадково перехопив
шифровану земну радіопередачу, що йде з літака. Але Дрейк не був
збентежений невдачею й продовжив свої спостереження.
1964 року сталася подія, що захопила на деякий час всіх, хто
цікавився даною проблемою. Було виявлено, що два радіоджере-
ла, відомі за каталогами як СТА-21 і СТА-102, виявилися точко-
вими й мали спектр випромінювання, дуже схожий на очікуваний
462 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас» Урок 35. «Астрономія — передовий рубіж природознавства...» 463
Урок 35 І все ж прогнозувати розвиток науки — справа дуже невдячна. Як

Тема. Астрономія — передовий рубіж природознавства. Новини астрономічної правило, прогнози не здійснюються. Хрестоматійним прикладом
науки можуть служити заяви Огюста Канта, що «ніколи, жодними спо-
Цілі: собами ми не зможемо вивчити» хімічний склад небесних тіл, що
• навчальна: узагальнити знання учнів з курсу астрономії, ознайомити учнів «будь-яке знання істинних середніх температур зір неминуче має
з новими відкриттями в астрономії ХХІ сторіччя, показати роль астрономії бути назавжди приховане від нас». Але через кілька років виник
та космонавтики в розв’язанні глобальних проблем людства;
• розвивальна: удосконалити вміння працювати з науково-популярною спектральний аналіз, що дозволив визначати ці характеристики.
й довідковою літературою, готувати доповіді, виступати, дискутувати, від- Загальновідома історія з молодим Максом Планком, старший ко-
стоювати свою позицію; лега якого (Філіпп Жоллі) не рекомендував йому займатися теоре-
• виховна: продовжити формування наукового світогляду в ході обговорен- тичною фізикою через цілковиту безперспективність такого занят-
ня матеріалу про сучасні проблеми астрономії, актуальні питання приро-
дознавства. тя, оскільки «фізика вже в основному закінчена»...
• Учні повинні знати: нові відкриття в астрономії, напрями розвитку астро- Однак є приклади й успішних прогнозів розвитку науки. Най-
номії ХХІ сторіччя. відоміший з них, мабуть, доповідь Давида Гільберта, прочитана
• Учні повинні вміти: формулювати свої висновки щодо будови й еволюції на Міжнародному конгресі математиків (1900) у Парижі, де автор
Всесвіту, обґрунтовувати необхідність засвоєння астрономічних знань, ви-
користання їх у подальшому житті. сформулював 23 проблеми, розв’язання яких, на його думку, мало
Міжпредметні зв’язки: біологія, хімія, фізика, філософія. вплинути на розвиток математики в XX ст. Спроба Гільберта ви-
Демонстрації: зображення різноманітних об’єктів Всесвіту. явилася надзвичайно плідною.
Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; CD-презентація
«Астрономія ХХІ століття».
1. Наукові проблеми ХХІ сторіччя
План заняття (І варіант) Іншою дуже цікавою спробою виділити ключові питання роз-
витку науки (у даному випадку фізики і астрофізики) став список
Метод
Наочне при- «особливо важливих і цікавих» проблем, який доповнює вже понад
ладдя, ТЗН 30 років В. Л. Гінзбург. На його думку, ключові завдання (природ-
ня
0,5 хв Бесіда Організаційний момент но, які змінюються з часом) повинні формувати якийсь «фізичний
Перевірка готовності учнів до уроку. Стимулюван- мінімум», з яким має бути ознайомлений кожен дослідник. Його
ня діяльності учнів, забезпечення їхньої загальної список включає і низку астрофізичних завдань, проте їх небагато
(10) і вони сформульовані в дуже загальній формі. Проблеми, виді-
лені Гінзбургом, такі:
2 хв Бесіда Мотивація навчальної діяльності
1. Загальна теорія відносності — її експериментальна перевірка.
43 хв Лекція Пояснення нового матеріалу
1. Наукові проблеми ХХІ сторіччя.
2. Гравітаційні хвилі, їх детектування.
2. Питання Сендіджа 3. Космологічна проблема. Інфляція. L-член і «квінтесенція»
2 хв Підбиття підсумків уроку (темна енергія). Зв’язок між космологією і фізикою високих
енергій.
4. Нейтронні зорі і пульсари. Наднові зорі.
Хід уроку
5. Чорні діри. Космічні струни.
I. Організаційний момент 6. Квазари і ядра галактик. Утворення галактик.
II. Мотивація навчальної діяльності 7. Темна матерія (прихована маса) і її детектування.
III. Пояснення нового матеріалу 8. Космічні промені надвисокої енергії, їх походження.
Коли відбувається зміна століть, а тим більше тисячоліть, за- 9. Гамма-сплески. Гіпернові.
вжди хочеться підбити підсумки і скласти плани на майбутнє. 10. Нейтрино у фізиці та астрономії. Нейтринні осциляції.
Наведені напрями досліджень, безсумнівно, фундаменталь- можна виявити ще у Гершеля, за 150 років до Ґаббла) поділяє галак-
ні і дуже актуальні. Однак вони відображають точку зору фізика тики на еліптичні, спіральні й неправильні. Еліптичні галактики,
на астрономію. А які завдання вважають найбільш актуальними у свою чергу, розбиваються на підтипи залежно від спостережної
самі астрономи? величини стиснення (сплюснутості), а спіральні — за особливостя-
ми спіральних віток (структурністю, ступенем закрученості) і за
2. Питання Сендіджа
співвідношенням світностей зоряного диска і центрального зоря-
Сендідж — аспірант В. Бааде, співробітник Едвіна Ґаббла, пра- ного згущення (балджа).
цював з Мартіном Шварцшильдом. Це ім’я міцно пов’язано з ря-
дом найбільших досягнень спостережної космології, з виникнен- Sc
Sb
ням сучасних уявлень про формування та еволюції зір і галактик,
із сучасною шкалою відстаней у Всесвіті. Sa
1997 року на Канарських островах відбулася незвичайна на-
укова конференція. На ній було лише 11 доповідачів, але яких! Всі Еліптичні галактики
вони були (і є), за визначенням організаторів конференції, «най- S0
більшими маестро» в різних галузях астрономії. Кожен маестро E0 E3 E7
прочитав велику оглядову лекцію, присвячену найбільш цікавим
нерозв’язаним проблемам у галузі астрономії. Тематика 11 допові- SBa
дей охопила майже всі розділи сучасної астроноtrмії, і тому опублі-
ковані праці цієї конференції мали доволі промовисту назву «Все SBb
SBc
світ у цілому». Організатори конференції, очевидно, сподівалися,
що доповідачі («колективний Гільберт») хоча б частково зможуть Рис. 35.1. Ґабблівська послідовність галактик
зробити для розвитку астрономії те, що зробив Гільберт для мате-
Класифікація Ґаббла виникла як суто морфологічна (пов’язана
матики майже 100 років тому.
з формою) і була заснована на тому, як виглядають галактики
Конференція була відкрита доповіддю Сендіджа «Астрономічні
в оптичному діапазоні. Пізніше, однак, з’ясувалося, що «зовнішній
завдання на наступні 30 років». Про що ж ішлося у його доповіді?
вигляд» галактик пов’язаний з їх фізичними характеристиками —
Усвідомлено імітуючи Гільберта, Сендідж сформулював 23 проб
масою, світністю, кількістю атомарного і молекулярного газу, ти-
леми, розв’язання яких, можливо, буде знайдено протягом наступ-
пом зоряного населення, кількістю пилу, темпом народження зір
них 30 років. Тим самим Сендідж пішов не від спроби передбачити
тощо. Цей зв’язок, звичайно, має статистичний характер, але про-
нові проблеми та явища, а вчинив більш обережно і виділив те, що,
стежується цілком чітко.
на його думку, скоро буде прояснено. Ці проблеми були згруповані
ним у три розділи, що стосуються загальних властивостей галак- Сендідж сформулював такі питання:
тик, нашої Галактики — Чумацького Шляху — і спостережної кос- • Що призводить до виникнення хабблівської послідовності: ево-
мології. Розглянемо ці проблеми докладніше. (Слід зазначити, що люція галактик чи початкові умови під час їх формування?
за минулі після доповіді Сендіджа кілька років виникли нові за- • Які параметри змінюються, а які залишаються незмінними
вдання, пов’язані, зокрема, з приголомшливими успіхами космо- вздовж цієї послідовності?
логії, які, природно, не могли бути включені в її перелік.) • У чому причина розкиду характеристик галактик, які мають
один хабблівський тип?
Ґабблівська класифікація галактик • Від чого залежить спіральна структура (роль обертання галак-
Перша група завдань присвячена знаменитій морфологічній тик)?
класифікації галактик, запропонованій Ґабблом у 20-х роках ми- • Чи є початковий темп зореутворення основним механізмом, що
нулого століття (рис. 35.1). Ця класифікація (її прообраз, до речі, визначає тип галактики?
• Яка космогонія співвідношення «морфологія—густина»? класифікації Ґаббла структурні елементи, як бари* (див. нижню
• У чому роль (якщо вона є) злиття галактик? вітку галактик на рис. 35.1: бар — це видовжене утворення у цен-
• Яке походження і вік пилу (зокрема, роль зір на еволюційної тральній області галактики, від кінців якого зазвичай відходять
стадії асимптотичної вітки гігантів)? спіральні вітки), і добре виражені великомасштабні спіральні віт
Якщо ці завдання коротко підсумувати, то вони зводяться ки (див. зображення далеких галактик на рис. 35.2). Ґабблівська
до такого фундаментального питання: як сформувалися основні послідовність не старша від Сонячної системи?!
масштабні характеристики галактик, що нас оточують? Як не див-
но, це основне для позагалактичної астрономії запитання ще не
цілком зрозуміле. Раніше вважалося, що галактики формуються
на ранніх стадіях еволюції Всесвіту і їх основні спостережувані
на сьогодні властивості однозначно визначаються характеристика-
ми протооб’єкта (наприклад, повною масою і кутовим моментом,
що описує обертання).
Пізніше склався альтернативний сценарій: властивості галак-
тик формуються в процесі їх еволюції, у ході якої вони активно взає-
модіють зі своїм оточенням (міжгалактичним середовищем, іншими
галактиками). Останніми роками з’явилися факти, які дуже ваго-
мо свідчать на користь такого підходу. Наприклад, виявилося, що
частка взаємодіючих галактик із збільшенням червоного зміщення,
тобто під час розгляду більш ранніх епох в еволюції Всесвіту, доволі
швидко зростає. Так, коли Всесвіт був удвічі молодшим, від третини
до половини всіх галактик, імовірно, перебували в стані сильного зо-
внішнього гравітаційного збурення або в процесі злиття із собі по-
дібними. Тому безсумнівно, що взаємодії і злиття (сьома проблема Рис. 35. 2. Фрагмент зображення глибокого поля Космічного телескопа
Сендіджа) відігравали важливу роль у формуванні галактик. ім. Ґаббла
Існує навіть точка зору, що хабблівська послідовність — це
послідовність зменшення (зліва направо на рис. 35.1) числа актів Остаточно питання про походження структури оточуючих нас
злиттів і «струсів» в історії галактик. Наприклад, еліптичні галак- галактик поки не розв’язане. Очевидно, і початкові умови, і по-
тики можуть формуватися в процесі повного злиття спіральних дальша еволюція впливають на характеристики галактик, проте
галактик з порівнянними масами. Добре помітні балджі — цен- співвідношення між цими чинниками залишається неясним. Імо-
тральні, майже сферичні зоряні згущення — спіральних галактик вірно, воно різне для галактик різних морфологічних типів, мас
ранніх типів могли виникнути у разі акреції на суто дискову галак- і просторового оточення.
тику маломасивних супутників або ж за рахунок внутрішніх про-
Зоряна еволюція і Галактика
цесів, ініційованих зовнішнім збуренням. Спіралі пізніх типів (Sc,
SBc), можливо, мають найбільш спокійну, незбурену історію. Завдання, присвячені структурі і походженню Чумацького
Один із найважливіших результатів останніх років — це ви- Шляху, підсумовані у другій групі проблем, дослідження яких по-
сновок, що хабблівська послідовність галактик сформувалася від- винно забезпечити нас такою інформацією:
носно недавно. Виявилося, що 5–7 млрд років тому у спіральних * Бар і балдж розрізняються за розподілом густини, складом зір, домі-
галактик дуже рідко зустрічалися такі важливі для морфологічної нуючим типом їх рухів тощо.
• розподіли віку, кінематики та хімічного складу для різних під- кову галактику, що знаходиться практично в межах Чумацького
систем Галактики; Шляху на відстані 16 кпк від його центра.
• космогонія цих розподілів; Ця галактика сильно деформована приливним збуренням Чу-
• послідовність подій під час формування Чумацького Шляху мацького Шляху і витягнута у колосальну дугу, майже перпенди-
(як виглядала Галактика на ранніх стадіях формування); кулярну до його площини. Згадаймо про існування двох інших дав-
• співвідношення «вік—металічність» (відносний вміст важких но відомих супутників, Велику та Малу Магелланові Хмари, про
елементів) для різних областей Галактики; гігантський газовий хвості, що з’єднує їх із нашою зоряною систе-
• розподіл об’єктів від зір до каміння за їх масами; мою (Магеллановий Потік), і ми отримаємо чітку картину «будів-
• зоряні обчислення для картографування гало і товстого диска. ництва» Чумацького Шляху, що триває й досі.
Дані проблеми трохи більш конкретні і вузькопрофесійні,
Всесвіт: практична космологія
ніж завдання попередньої і наступних груп. Це і зрозуміло — ми
перебуваємо всередині нашої зоряної системи, і вона, принаймні Реальность розширення Всесвіту
найближчі околиці Сонця, доступна нашому вивченню в набагато Чи справді Всесвіт розширюється? Запитання звучить почас-
більших деталях. З іншого боку, структура Галактики загалом, ха- ти несподівано. Вже не одне покоління дослідників виросло з уяв-
рактеристики її диска, балджа, спіральних віток відомі гірше (на- ленням про те, що ми живемо у Всесвіті, який розширюється. Роз-
віть кількість віток донині викликає суперечності), ніж у багатьох ширення Всесвіту служить найпростішим поясненням так званого
інших галактик. Досліджуючи один листочок і невелику частину червоного зсуву спектрів позагалактичних об’єктів. Нестаціонар-
гілки, ми намагаємося скласти уявлення про все дерево! ність Всесвіту природним чином виникає і в теоретичних моделях.
Останніми роками у дослідженні Чумацького Шляху досягнуто Однак, як це не дивно, до недавнього часу були відсутні прямі,
значного прогресу. Це пов’язано в першу чергу з роботою космічних однозначно інтерпретовані докази реальності космологічного роз-
апаратів. Наприклад, обсерваторія «HIPPARCOS» дозволила оціни- ширення. Сендідж запропонував розглянути три таких спостере-
жуваних тести.
ти відстані до сотень тисяч зір у межах декількох сотень парсек від
Перший тест (тест Толмана) полягає у вимірюванні поверхне-
Сонця. Структура найближчих околиць Галактики стала набагато
вих яркостей далеких об’єктів. Як було доведено ще в 30-х роках
яснішою. Спостереження в інфрачервоному діапазоні на супутни-
минулого століття, у просторі, що розширюється, поверхнева яскра-
ку «COBE» вперше дали уявлення про те, як виглядає Чумацький
вість об’єкта зменшується зі зростанням червоного зміщення z
Шлях загалом (рис. 35.3). Зокрема, виявилося, що центральна об-
як (1 + z) . (Дуже важливо, що в альтернативних моделях, які по-
4
ласть Галактики являє собою видовжену структуру (можливо, бар),
велика вісь якої витягнута майже в напрямку до нашого Сонця. яснюють спостережуване червоне зміщення, наприклад, «втомою»
фотонів і т. п., передбачена інша залежність яскравості від z .) Цю
перевірку здійснив сам Сендідж. У недавньому циклі робіт він роз-
глянув еліптичні галактики в скупченнях і знайшов, що їх спостере-
жувана поверхнева яскравість зменшується із z відповідно до того,
як це і повинно бути для Всесвіту, який реально розширюється.
Другий тест полягає у вимірюванні ефекту уповільнення часу
у далеких об’єктів. Суть дуже проста: чим далі від нас знаходиться
Рис. 35.3. Зображення центральної області Галактики
об’єкт в просторі, який розширюється, тим із більшою швидкістю
за даними супутника «COBE»
він від нас віддаляється. Отже, тривалість подібних процесів по-
Проте одного із найгучніших успіхів було досягнуто під час на- близу нас і в далеких областях Всесвіту повинна бути різною. Нам
земних спостережень. Під час дослідження зір зовнішніх областей повинно здаватися, що в разі червоного зміщення z усе триває
балджа група англійських астрономів 1994 року відкрила карли- в 1+ z разів довше. Що ж взяти за такий «стандартний» процес,
тривалість якого можна вивчати на різних відстанях від нас? Як температури реліктового випромінювання (див. рис. 35.4; значенню
виявилося, для цього найкраще підходять криві блиску наднових Z = 2 відповідає вік Всесвіту, приблизно дорівнює чверті нинішньо-
першого типу (SN Ia), які відрізняються чудовою подібністю як го, а Z = 3 — близько 1/7–1/8 його частини). Усі ці оцінки узгоджу-
за формою, так і за тривалістю. Останніми роками (вже після обго- ються з моделлю гарячого Всесвіту, який розширюється.
ворюваної тут доповіді Сендіджа) були накопичені дані для декіль-
Еволюція згодом (первинні галактики)
кох десятків далеких наднових зір. Дослідження їх кривих блиску
із відповідною точністю підтвердило існування очікуваного внаслі- Пошук первинних, тобто молодих галактик, що досі перебува-
док розширення Всесвіту ефекту уповільнення часу. ють на стадії формування, протягом тривалого часу для позагалак-
тичних астрономів був «походом за святим Граалем» . Які об’єкти
тільки не ототожнювали з протогалактиками! Квазари, радіогалак-
15
тики, ультраяскраві в інфрачервоному діапазоні об’єкти, галакти-
ки з низькою поверхневою яскравістю... І лише упродовж останніх
років подібні об’єкти були, нарешті, виявлені. Допоміг загальний
10 розвиток спостережувальної техніки, поява класу 8–10-метрових
Tефф, K
наземних телескопів, а також використання під час пошуку при-

родних гравітаційних лінз — далеких скупчень галактик.
5 Гравітаційне поле скупчення може посилити випромінювання
розташованої за ним галактики і побудувати її спотворене зобра-
ження. Утворені таким способом зображення найчастіше виділя-
0 ються у вигляді слабких дуг, що оточують центр скупчення (див.
0 1 2 3 4 5 приклад на рис. 35.5). Спектральне дослідження однієї з таких
Червоний зсув дуг і дозволило виявити найвіддаленішу відому на сьогодні (літо
Рис. 35.4. Температура реліктового випромінювання за різних червоних 2002 р.) галактику з червоним зміщенням z = 6,56 .
зсувах. Трикутниками показані верхні межі за даними різних авторів. Чорним
кружком при z = 3,025 зображена оцінка температури. Безперервна
пряма — очікувана залежність для моделі Всесвіту, який розширюється
Третій тест передбачає вимірювання температури реліктового

випромінювання в різні епохи еволюції Всесвіту, тобто за різних z .
Стандартна модель Всесвіту, який розширюється, передбачає, що
температура фонового випромінювання залежно від зміни z має
зростати пропорційно 1+ z (пряма лінія на рис. 35.4). Наприклад,
при z = 3 його температура повинна була бути не 2,7 К, як зараз
(точка при Z = 0 на рисунку), а близько 11 K. Але як оцінити тем-
пературу реліктового випромінювання в минулі епохи? На допомогу Рис. 35.5. Репродукція знімка скупчення галактик Abell 2218, отриманого
приходить детальне дослідження спектрів далеких галактик. Якщо на Космічному телескопі ім. Ґаббла. Слабкі дугоподібні деталі — зображення
дійсно існує фонове випромінювання більш високої, ніж зараз, тем- галактик, розташованих за цим скупченням
ператури, у спектрах віддалених об’єктів можуть з’явитися лінії,
Об’єктів із червоними зміщеннями, що перевищують 5, відомо
збудження яких було б неможливе за відсутності додаткового дже-
вже понад десять. Їхній вік, відлічуваний від початку космологіч-
рела енергії. Такий підхід дозволив останніми роками на основі ана-
ного розширення, становить менше 10 % від поточного віку Всесві-
лізу абсорбційних спектрів квазарів отримати перші реальні оцінки
ту, і їх повною мірою можна вважати молодими галактиками, які Всесвіту. До цього наглядова космологія була, як іноді писали,
тільки формуються. Як виявилося, такі молоді галактики є дуже «наукою про два числа». Одним із цих чисел була вже згадувана
компактними (характерний розмір ∼ 1 кпк), яскравими (імовірно, стала Ґаббла, другим — параметр уповільнення, що характеризує
за рахунок дуже інтенсивного темпу народження нових зір) й асиме- густину речовини у Всесвіті. Ці два числа, як вважалося, повністю
тричними утвореннями. Вивчення цих об’єктів тільки починається, визначають геометрію та еволюцію Всесвіту.
і те, на що вони перетворяться в ході подальшої еволюції, ще не ціл- 1998 і 1999 рр. дві групи дослідників оголосили, що дані про
ком зрозуміло. Вони можуть являти собою, наприклад, центральні свіність далеких наднових першого типу (SN Ia) свідчать про іс-
галактичні області (балджі), що формуються, навколо яких пізніше нування космологічного прискорення або, іншими словами, про
виникне більш протяжна дискова складова. Можливо також, що ненульове значення введеного Ейнштейном L-члена. Пізніше цей
при z > 5 ми виявили не безпосередніх «предків» сучасних галак- висновок було підтверджено незалежним чином завдяки даним
тик, а протогалактичні будівельні блоки, з яких у процесі ієрархіч- про анізотропію реліктового випромінювання та про великомасш-
них злиттів надалі будуть створені звичні галактики. табний розподіл галактик. Як виявилося, ми живемо в плоскому
Шкала відстаней евклідовому Всесвіті, основний внесок у густину якого ( ∼ 2/3) ро-
бить космічний вакуум. Внесок густини звичайної матерії у поєд-
Шкала відстаней у Всесвіті була одним із ключових напрямів
нанні із «традиційною» прихованою масою становить лише близь-
досліджень астрономії XX ст. і частково залишається таким і за-
ко 1/3. Мало нам таємничої прихованої маси, так відкрито ще щось
раз. Найважливішим завданням шкали відстаней є визначення
більш дивне — вакуум, темна енергія, глобальна «антигравітація»!
значення сталої Ґаббла ( H ). Значення H характеризує поточний
темп розширення Всесвіту і дозволяє знаходити відстані до галак- Отже, вісімнадцяте завдання Сендіджа в його найпростішо-
тик за спостережною швидкістю їх віддалення від нас. Протягом му формулюванні, мабуть, вже вирішене, і цей розв’язок призвів
кількох десятиліть точність оцінки H була не вищою від 50 %. Че- до зміни уявлень про те, як влаштований Всесвіт. Як і у випадку із
рез це виникали різні невизначеності як під час вирішення космо- завданням 15, успіх було досягнуто традиційними астрономічними
логічних задач, так і під час дослідження фізичних властивостей методами (фотометрія і спектроскопія SN Ia).
позагалактичних об’єктів. Надлишок галактик
Останніми роками завдяки роботі позаатмосферних обсервато-
Ця проблема відома з кінця 80-х — початку 90-х років. Тоді по-
рій величину H вдалося, врешті-решт, конкретизувати. Космічні
спостереження дозволили виділити в багатьох досить близьких га- рахували слабкі галактики, які виділяли в глибоких майданчиках
лактиках особливий клас яскравих зір — цефеїди. Цефеїди («мая- (тобто на зображеннях обраних областей неба, отриманих з дуже ве-
ки» Всесвіту) демонструють чудову залежність між періодом коли- ликими експозиціями, коли видно дуже слабкі і, природно, далекі
вань блиску й світністю. Дослідивши криві блиску цефеїд, можна об’єкти). За видимої зоряної величини в кольоровій смузі B, більшій
з великою точністю ( 1′′ ∼ 10 %) знайти відстані до них і, отже, до га- за 20m , спостережуване число об’єктів перевищило очікуване для
лактик, у яких вони знаходяться. За шкалою відстаней, яка зада- моделей еволюції галактик, за яких їх число не змінюється з часом.
на ними, можна прокалібрувати інші індикатори відстаней (зараз Відзначимо той факт, що надлишок виявляється тільки під час під-
використовують понад десять вторинних індикаторів) і поширити рахунку в блакитних оптичних фільтрах, а в близькому інфрачер-
цю шкалу на великі відстані. У результаті багаторічної роботи ба- воному діапазоні він майже не простежується. Тому проблему часто
гатьох груп дослідників отримано, що значення H наближується називають проблемою надлишку слабких блакитних галактик.
до 70 км ⋅ c −1 ⋅ Мпс −1 з похибкою близько 10 км ⋅ c −1 ⋅ Мпc −1 . Існування надлишку слабких блакитних галактик було, при-
наймні частково, з’ясовано спостереженнями на Космічному теле-
Параметр уповільнення скопі ім. Ґаббла. Висока кутова роздільність, що забезпечується
Доповідь про проблеми астрономії Сендідж зробив 1997 р., тоб- під час космічних спостережень, дає змогу досліджувати морфоло-
то за рік до відкриття прискорення космологічного розширення гію далеких галактик. Виявилося, що спостережуваний надлишок
галактик пов’язаний із морфологічно пекулярними, неправильни- можуть бути відхилення швидкостей галактик від регулярного кос-
ми об’єктами, що зливаються. З іншого боку, давно відомо, що вза- мологічного розширення, від «хабблівського потоку»? Це важливо
ємодії і злиття галактик часто призводять до посилення темпу зо- з різних точок зору. Наприклад, це обмежує точність оцінювання
реутворення в них і колір їх стає більш блакитним. Отже, проблема відстані за законом Ґаббла. З іншого боку, відхилення від розширен-
надлишку блакитних галактик виявилася пов’язаною зі швидким ня можуть індукуватися великомасштабними флуктуаціями розпо-
зростанням до z ∼1 темпу взаємодій і злиттів між галактиками ділу густини, а значить, дослідження пекулярних швидкостей га-
(див. вище обговорення першої групи завдань). лактик є важливим космологічним тестом.
За останні кілька років, після того як були накопичені дані про
Природа прихованої маси
відстані і швидкості для кількох десятків найближчих до нас га-
Природа прихованої (темної) маси, вказівки на існування якої лактик, виявлено, що регулярне хабблівське розширення просте-
були отримані ще в першій половині минулого століття, все ще за-
жується не тільки за далекими галактиками, але й за об’єктами
лишається невідомою. Стосовно цієї теми написано величезну кіль-
місцевої групи, тобто аж до 1,5–2 Мпк. Але на цих масштабах роз-
кість науково-популярних статей і книг, висловлено безліч припу-
поділ галактик дуже неоднорідний, і, якщо спостережений роз-
щень і гіпотез.
поділ маси в Місцевому обсязі впливає на кінематику галактик,
Склалася дуже рідкісна в історії науки ситуація. Практично всі
близькі об’єкти не повинні показувати настільки регулярне роз-
погоджуються, що прихована маса існує. Вона проявляє себе в різ-
ширення! Отже, рух галактик, близьких до нас, слабо пов’язаний
них масштабах через гравітаційний вплив на об’єкти, доступні для
з їх просторовим розподілом, тож кінематикою галактик керує не
спостережень,— зорі, газ, галактики. Без усюдисущої прихованої
їх маса, а щось інше. Що ж це означає? Очевидно, йдеться про кос-
маси не пояснити ані плоских протяжних кривих обертання галак-
мологічний вакуум, чия густина домінує в навколишньому світі.
тик, ані динаміки карликових супутників в околицях масивних
галактик, ані руху галактик у групах та скупченнях, ані гравіта- Сучасна космологія починається не із сотень мегапарсек, а відразу
ційного лінзування далекими скупченнями, ані формування вели- за межами нашої Галактики!
комасштабної структури Всесвіту, ані рентгенівських корон скуп- • Склад і походження міжгалактичного середовища (газу, пилу,
чень галактик, а також безлічі інших, абсолютно незалежних явищ. каміння між галактиками).
Але ось уже кілька десятиліть її не вдається ідентифікувати. • Час утворення великомасштабної структури Всесвіту (чи є
Невідома навіть форма, у якій перебуває ця прихована (від су- скупчення і групи галактик старими або молодими).
часних спостережень) маса. Вона може бути у вигляді звичайної, Останні два завдання цілком зрозумілі. Перше присвячене
баріонної матерії (зір низької світності, залишків зоряної еволю- тому, що знаходиться поза галактиками, друге — часу утворення
ції, холодного молекулярного газу...) або в небаріонній формі (на- галактичних структур. Нещодавнє виявлення можливого прото
приклад, нейтрино, аксіонів або гіпотетичних слабовзаємодіючих скупчення галактик з z = 4,1 відсуває цей час на відносно ранні
масивних частинок — WIMP). Можливо, у різних масштабах при- етапи еволюції Всесвіту.
хована маса має різну природу. Наприклад, є непрямі вказівки
Крапку не ставимо
на те, що в межах галактик розподіл прихованої маси може бути
пов’язаний з розподілом звичайної речовини (зір і газу), отже, вона Вище було наведено список 23 проблем Сендіджа і коротко роз-
швидше за все має баріонну природу. Зовнішні протяжні корони глянуто деякі з них. Окремі з цих завдань вже частково розв’язано,
галактик можуть складатися з небаріонної речовини. Однак все це робота над іншими йде повним ходом. (Нагадаємо, що Сендідж під-
тільки припущення... сумовував не просто цікаві нерозв’язані проблеми, а ті, вирішення
яких, на його думку, можливо, буде знайдено протягом 30 років.)
Відхилення від космологічного розширення Цей список, звичайно, суб’єктивний і відображає точку зору
Всесвіт розширюється. Чим далі від нас знаходиться галактика, на проблеми астрономії лише конкретного дослідника. Інший
тим із більшою швидкістю вона віддаляється. Наскільки істотними астроном або фізик подасть свій список завдань, хтось ще — третій
476 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії. 11 клас»
список і т. ін. Наприклад, Ігор Дмитрович Новіков під час обгово-

рення доповіді Сендіджа сформулював п’ять загальних проблем,
що постали перед сучасною астрономією, астрофізикою і фізикою.
Ці проблеми такі: походження Всесвіту; структура Всесвіту на най-
більших масштабах; походження матерії у Всесвіті; що передувало
початку розширення Всесвіту; яке майбутнє Всесвіту. Ці проблеми
колосальні й багатогранні.
Говорячи загалом, астрономія зараз переживає період, порів-
нянний, можливо, лише із 20-ми роками минулого століття (від-
криття галактик, розширення Всесвіту) або із 60-ми (виявлення
квазарів, пульсарів, реліктового випромінювання). Змінюється
загальна картина Всесвіту, вперше галактики стали доступними
для спостережень, відкривають планети біля інших зір... Як ска-
зав С. Фолл, через одне-два десятиліття ми будемо озиратися на ни-
нішні роки з ностальгією, оскільки саме в наш час постає історія,
відкривається те, що потрапить потім в усі підручники.
І хочеться закінчити лекцію тривіальним твердженням, що
астрономія — щаслива наука. Її завдання настільки грандіозні,
а об’єкти досліджень настільки красиві й різноманітні (погляньте
на знімки з Космічного телескопа ім. Ґаббла!), що завжди знаходи-
тимуться романтики, які, незважаючи на відсутність матеріальної
вигоди, будуть присвячувати їй усі свої сили...
Зміст
Від автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Урок 1 Предмет астрономії та його особливості. Задачі астро-
номії на різних історичних етапах. Галузі астрономії.
Зв’язок астрономії з іншими науками. Найвидатніші
творці астрономії. Розвиток астрономічної науки в Укра-
їні. Астрономічні знання і розвиток цивілізації. . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Урок 2/І–1 Зоряне небо та небесна сфера. Сузір’я та походження
їхніх назв. Поділ зоряного неба на сузір’я. Найвідомі-
ші сузір’я неба та північної сфери. Зміна вигляду зоря-
ного неба в різні пори року. Орієнтування за Сонцем,
сузір’ями і Полярною зорею на місцевості і за часом . . . . . . . . . . 16
Урок 3/І-2 Видимі зоряні величини. Найяскравіші зорі на небі
та в північній півсфері. Одиниці відстаней в астрономії.
Абсолютна зоряна величина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
Урок 4/І–3 Точки і лінії небесної сфери. Залежність висоти полюса
світу від географічної широти місця спостереження. Го-
ризонтальна та екваторіальна системи координат. Яви-
ща, пов’язані з добовим обертанням Землі: схід та захід
світил, кульмінації світил (моменти кульмінації та висо-
ти). Зоряні карти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
Урок 5/І-4 Видимий рух Сонця. Екліптика. Невідповідність астроло-
гічних уявлень знанням про екліптику. Псевдонауковість
астрології, критика астрологічних поглядів і передба-
чень. Практична робота № 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51
Урок 6/І-5 Принципи вимірювання часу (шкали вимірювання і сис-
теми відліку). Зоряний час. Сонячний час: справжній і се-
редній. Рівняння часу. Шкала всесвітнього часу. Шкала
атомного часу. Координований всесвітній час. Системи
відліку: місцевий, всесвітній, поясний час та зв’язок між
ними. Лінія зміни дат. Літній та зимовий час . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61
Урок 7/І-6 Календар. Сонячні, місячні та місячно-сонячні календарі.
Юліанський та григоріанський календарі. Практична ро-
бота № 2 «Визначення максимальної різниці місцевого
часу для шкільного подвір’я та класної кімнати» . . . . . . . . . . . . . . . 73
Урок 8/І-7 Системи світу Птолемея і М. Коперника. Закони Кеплера
та їх зв’язок із законами Ньютона. Елементи орбіт та їх ге-
ометричне подання. Узагальнення законів Кеплера. Кос-
мічні швидкості на поверхнях небесних тіл та у просторі.
Рух штучних супутників і автоматичних міжпланетних станцій . 87
478 Антикуз О. В. • «Усі уроки астрономії» Зміст 479
Урок 9/І–9 Видимий рух планет. Планетні конфігурації, синодичні Урок 21/ІV–1 Визначення відстаней до зір. Хімічний склад зоряної ре-
та сидеричні періоди. Використання законів руху для човини. Температури, світності, розміри, маси, густини
визначення відстаней до тіл Сонячної системи, а також зір. Взаємозв’язок між розміром, температурою та абсо-
розмірів і мас небесних тіл . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 лютною зоряною величиною . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 263
Урок 10/І-9 Сонячні та місячні затемнення, частота і умови видимос- Урок 22/ІV–2 Спектральна класифікація зір. Діаграма Герцшпрунга–
ті. Припливні явища . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110 Рессела. Джерела енергії зір. Температура у надрах зір.
Внутрішня будова зір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 275
Урок 11/ІІ-1 Електромагнітний спектр. Вікна прозорості атмосфери
Землі. Розвиток всехвильової астрономії: гамма-, рентге- Урок 23/IV-3 Подвійні зорі різних типів. Змінні зорі. Пульсуючі змінні.
нівська, ультрафіолетова, оптична, інфрачервона, радіо- Нові та наднові зорі. Утворення хімічних елементів . . . . . . . . . . . 291
астрономія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125 Урок 24/IV–4 Загальні характеристики Сонця, внутрішня будова, ат-
Урок 12/ІІ-2 Оптичні телескопи. Формула збільшення телескопа, мосфера, обертання Сонця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 302
а також роздільна здатність та проникна сила. Недоліки Урок 25/IV–6 Джерело сонячної енергії. Місце Сонця на діаграмі
оптичних телескопів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141 Герцшпрунга–Рессела. Сонячна активність,
Урок 13/ІІ-3 Радіотелескопи. Радіоінтерферометри з наддовгою ба- сонячно-земні зв’язки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 312
зою. Найбільші телескопи в Україні та у світі. Астрономічні Урок 26/IV–6 Міжзоряне середовище, його густина й температура.
обсерваторії. Космічні телескопи та обсерваторії. Прин- Протозорі. Утворення зір в асоціаціях. Залежність часу
цип реєстрування нейтрино. Нейтринні обсерваторії . . . . . . . . . 155 існування зорі від початкової маси. Стадія Головної по-
слідовності, червоні гіганти та надгіганти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 331
Урок 14/ІІ-4 Астрофотометрія. Основні поняття фотометрії. Фото-
емульсія, прилад із зарядовим зв’язком (ПЗЗ). Астрос- Урок 27/IV–7 Кінцеві стадії еволюції зір, білі карлики, нейтронні зорі,
пектроскопія. Основні поняття спектроскопії. Закон ви- пульсари. Кінцева стадія еволюції Сонця. Чорні діри.
промінювання Планка. Види спектрів космічних об’єктів. Сфера Шварцшильда. Пошуки чорних дір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 350
Спектральні прилади. Принцип визначення хімічного Урок 28/IV–8 Творче завдання. Визначення характеристик зір . . . . . . . . . . . . . . 368
складу й температури космічних тіл. Ефект Доплера. Ви-
Урок 29/V–1 Складові, розмір і спіральна структура Галактики. Склад,
значення променевої швидкості за спектром. Приймачі
маса, чисельність зір. Типи населення Галактики, зоряні
випромінювання в астрономії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166 скупчення. Місце Сонця в Галактиці, його рух відносно
Урок 15/ІІІ-1 Історія вивчення, склад і будова Сонячної системи. Мож- сусідніх зір та центра Галактики. Обертання Галактики.
ливість існування невідомих планет у Сонячній системі . . . . . . 181 Міжзоряні газ і пил. Космічні промені. Проблема «при-
Урок 16/ІІІ-2 Подібність та відмінність між планетами земної групи хованої маси» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 377
та планетами-гігантами. Планети земної групи. Фізичні Урок 30/V–2 Класифікація галактик. Типи, склад і структура галактик.
та орбітальні характеристики. Планети земної групи. Фі- Найближчі галактики. Закон Габбла. Червоне зміщення
зичні та орбітальні характеристики. Фізичні характерис- і визначення відстаней до галактик. Просторовий роз-
тики Землі. Внутрішня будова Землі. Будова атмосфери. поділ галактик. Місцева група галактик. Радіогалактики.
Рухи в оболонках Землі. Клімат. Причини змін пір року. Квазари. Поняття Всесвіту в астрономії. Великомасштаб-
Місяць: фізичні характеристики та проблема походжен- на структура нашого Всесвіту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 388
ня. Рельєф та фізичні умови на поверхні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191 Урок 31/V–3 Космологія, космологічні парадокси та принципи. Перші
Урок 17/ІІІ-3 Планети-гіганти. Фізичні та орбітальні характеристики. моделі будови Всесвіту. Теорія Великого Вибуху. Основні
Супутники планет. Кільця планет. Карликові планети . . . . . . . . . 210 етапи еволюції Всесвіту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 404
Урок 18/ІІІ-4 Астероїди. Комети. Тіла з поясу Койпера. Метеори та ме- Урок 32/V–4 Спостережні дані про прискорене розширення Всесвіту
теорити. Метеорні потоки. Фізичні характеристики ма- та його можлива інтерпретація. Співвідношення різних
лих тіл Сонячної системи та гіпотези походження. Асте- типів матерії у Всесвіті. Темна матерія і темна енергія . . . . . . . . . 415
роїдна небезпека . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234 Урок 33–34/V–5, 6 Історичний огляд пошуків позаземного життя. Су-
часні наукові дані про існування позаземного життя. Ан-
Урок 19/ІІІ-5 Контрольна робота з теми «Сонячна система» . . . . . . . . . . . . . . . . 248
тропний принцип. Ідея існування інших всесвітів . . . . . . . . . . . . . 423
Урок 20/ІІІ-6 Гіпотези і теорії виникнення Сонячної системи, утворен-
Урок 35 Астрономія — передовий рубіж природознавства. Но-
ня планет. Основні етапи формування Сонячної системи.
вини астрономічної науки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 462
Відкриття екзопланет, їх фізичні характеристики . . . . . . . . . . . . . 252

Усі Уроки Астрономії. 11 Клас

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Усі Уроки Астрономії. 11 Клас

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Харків

Видавнича група «Основа»

© Антикуз О. В., 2011

Шановні колеги! У викладанні астрономії досить ефективною

Урок 1 План заняття

Урок 2/І–1 Метод Наочне при-

нічній півкулі Землі. З тих пір найпоширенішим позначенням

У Південній півкулі зазвичай орієнтуються за сузір’ям Півден- Таблиця

Урок 3/І-2 Час

Від- Ви- Абсо- Небесна Від- Ви- Абсо- Небесна

1 а. о. = 149597870 ± 2 км. Сонце

Що ми дізналися на уроці Урок 4/І–3

План заняття III. Пояснення нового матеріалу

Землі. Точки перетинання осі світу з небесною сферою називаються

4. Залежність висоти світила у верхній кульмінації

Рис. 4.8. (Полярна зоря) Вега (буде полярною в 14000 р.) P1

∠PON = ∠ZON − ∠ZOP = 90° − ∠ZOP , Воно також проявляється:

Приклади розв’язання задач Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу:

•• Точки перетинання екліптики з небесним екватором називають- Урок 5/І-4

Обладнання: 6. Які небесні явища виникають внаслідок космічних явищ:

2. Зміна екваторіальних координат Сонця 3. Невідповідність астрологічних уявлень знанням

Завдання 5. Які із перелічених сузір’їв: Мала Ведмедиця, Во- Урок 6/І-5

18 вересня — ∆α min = 53,8′ (3 м 35,2 с); 4. Одиниці часу

2. Визначення місцевого півдня За допомогою рулетки виміряйте відстань r (див. рисунок).

ІІІ варіант виконання роботи

5. X — отриманий результат необхідно перевести в секунди го- Урок 8/І-7

3. Йоганн Кеплер та Ісаак Ньютон

Найближча до Сонця точка орбіти називається перигелієм,

Так, швидкість комети Галлея в перигелії дорівнює 55 км/с,

Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу

Урок 9/І–9 Обладнання:

б) Зоряний період обертання Юпітера навколо Сонця становить +5 Дева +5

12 років. Яка середня відстань Юпітера до Сонця? VII 1980 р.

Ще давні люди помітили, що планети, рухаючись по небу, роб­ Планета за Сонцем

лять дивні петлеподібні переміщення (рис. 9.1). Перші моделі Соняч-

Урок 10/І-9 Час

Час між однаковими фазами Місяця називають синодичним

Мнемонічне правило: зростаючий, premier — перший, старий, 11 10 9 5 4

них затемнень. Протягом саросу відбувається 41–43 сонячних Урок 11/ІІ-1

2. Яке з перерахованих електромагнітних випромінювань має б) збільшити фокусну відстань об’єктива;

Що ми дізналися на уроці Урок 12/ІІ-2

Метод ня,— писав він,— тому що встиг переконатися, що Місяць являє

Метод Сучасні радіотелескопи приймають космічні радіохвилі в шес-

Принцип дії радіотелескопа заснований на прийомі й обробці Мінімальна

Урок 14/ІІ-4 Метод

Визначення характеристик небесних тіл

на тлі спектра відображен-

Лінії і смуги поглинання

напрямок і віднос- тик далеких галактик за величи-

Хімічний склад (склад)

Електронна концен- За яскравістю туманності

Радіотелескопи Гномон Оптичні фотометри Астрограф Спектроскопи

елементарних Допоміжні прилади

Довжина Хімічний Довжина Хімічний Довжина Хімічний Урок 15/ІІІ-1

4. Звідки береться пил у Сонячній системі? Урок 16/ІІІ-2

Урок 17/ІІІ-3 План заняття

Юпітер Адреса Можливі відповіді

Щілина Кассіні www.iki.rssi.ru/nineplanets/saturn.html

Планети земної групи Планети-гіганти Параметри планети

Нахил осі Відкриття і дослідження Урана

Історія відкриття Астрономічні дані

Запитання до учнів у ході викладу нового матеріалу

Урок 18/ІІІ-4 Обладнання: комп’ютер; мультимедійний проектор, екран; презентація «Малі

Урок 19/ІІІ-5 III. Виконання контрольної роботи

18 вересня — ∆α min = 53,8′ (3 м 35,2 с); 4. Одиниці часу

б) Зоряний період обертання Юпітера навколо Сонця становить +5 Дева +5

Ще давні люди помітили, що планети, рухаючись по небу, роб Планета за Сонцем

до 1032 кг (0,005–100 M ), у надрах яких у значних масштабах Урок 22/ІV–2

д) Поверхневі температурі менші за температуру Сон- –5 10 000

M = 4m ,79 — абсолютна зоряна величина Сонця. +4