ФІЯ, 11І, Сталінова Анастасія

5.Соціальні діалекти. Жаргонізми. Професіоналізми. Молодіжний сленг.

Арго.

Соціолект або соціальний діалект — це мова, якою розмовляє

певна соціальна група, соціальний прошарок або яка переважає всередині
певної субкультури.
До соціальних діалектів належать: арґо (таємні мови), жаргон (професійні,
групові, вікові діалекти), сленг, просторіччя.
Жаргонізми – соціальний діалект; відрізняється від літературної мови
специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і
граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей,
зв’язаних певною спільністю інтересів.
Професіоналізми–це слова або вислови, властиві мові певної вузької
професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови
життя. Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які,
проте, не належать до літературної мови.
Молодіжний сленг — соціолект людей у віці 12 — 22 років, що виник із
протиставлення себе не стільки старшому поколінню, скільки офіційній
системі. Існує в середовищі міської учнівської молоді та окремих замкнутих
референтних групах.
Арго – мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно
створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином
наявністю слів, незрозумілих для сторонніх.
6. Стилістична диференціація мов. Термін « стиль». Експресивно-
стильові різновиди. Літературна мова.

Стиль літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема),

що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних
ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в
даних умовах.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й
писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча
усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно
писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають
книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю
характерний діалог (полілог) то для інших - переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним

для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх
виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства -
забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

Розмовний стиль. Основне призначення - бути засобом впливу й

невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками,
почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Слід відрізняти
неформальне й формальне спілкування. Перше - нерегламентоване, його мета
й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними)
стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців,
отже, регламентоване за формою і змістом.

Художній стиль. Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови

можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки
письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для
надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні
подій.Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних
видах мистецтва, у культурі й освіті.

Науковий стиль. Сфера використання - наукова діяльність, науково-

технічний прогрес, освіта. Основне призначення - викладення наслідків
дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування
гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань,
роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Публіцистичний стиль. Сфера використання - громадсько-політична,

суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. Основне
призначення:інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати
важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;активний вплив
на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти
певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;пропаганда
певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у
повсякдення.

Епістолярний стиль. Сфера використання - приватне листування. Цей стиль

може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої
літератури, публіцистики. Основні ознаки - наявність певної композиції:
початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій
розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді
постскриптум. (Р. S. - приписка до закінченого листа після підпису)

Конфесійний стиль. Сфера використання - релігія та церква. Призначення -

обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства.
Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах
(усна форма) й у "Біблії" та інших церковних книгах, молитовниках,
требниках тощо (писемна форма).

Організаційно-діловий стиль. Офіційно-діловий стиль - функціональний

різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному,
громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління
адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення -
регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати
громадські потреби людей у типових ситуаціях.

7. Системний характер мови. Структура мови. Одиниці мови та мовні

рівні. Парадигматичні та синтагматичні відношення. Поняття
«синхронія» і « діахронія».

Поняття системи мови базується на взаємозалежності її елементів.

Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів
системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику.
Нерідко відмінність системних відношень є єдиною основою розрізнення
й самих елементів. На основі принципу системності мови базується й
таке граматичне поняття, як нульова морфема. Відсутність закінчення в
родовому відмінку множини за його наявності в усіх інших відмінках
набуває граматичного значення, а оскільки відмінкові значення
виражаються закінченнями (флексіями), то в даному разі наявна нульова
флексія.

Мова – це система систем, які взаємозумовлені й пов'язані в одне ціле:

зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інших системах.

Мовна одиниця — елемент системи мови, нерозкладний в рамках певного

рівня членування тексту і протиставлений іншим одиницям в підсистемі
мови, що відповідає цьому рівню. Може бути розкладена на одиниці нижчого
рівня.
Відповідно до рівня розкладеності розрізняють прості і складні одиниці:
прості абсолютно неподільні (морфема як значуща одиниця, фонема);
складні подільні, однак поділ обов'язково виявляє одиниці нижчого мовного
рівня.
Сукупності основних мовних одиниць утворюють рівні мовної системи.
Рі́вні мо́вної структ́ури — складові частини, автономні механізми мовної
системи. Кваліфікуються як підсистеми, що становлять систему мови. Кожен
рівень має свій тип одиниць, свою сферу мовного простору і своє
функціональне навантаження.
Найчастіше виділяють 4 основних рівні мовної структури: фонологічний
(одиниця — фонема), морфологічний (одиниця — морфема), лексичний
(одиниця — лексема) та синтаксичний (одиниця — речення). Названі рівні
мають ієрархічні відношення: одиниці кожного попереднього рівня є
будівельним матеріалом для одиниць наступного рівня.

Як будь-яка система, мовна система базується на відношеннях. Відношення

між мовними одиницями бувають парадигматичні, синтагматичні й
ієрархічні.

Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що

грунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначу-ваних
одиниць мови. Парадигматичними у фонетиці є відношення між дзвінкими і
глухими, м'якими і твердими звуками; в граматиці — між відмінковими
формами слів; в лексико-семантичній системі — це синонімічні, антонімічні
та інші відношення. 

Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно;

це здатність мовних елементів поєднуватися. Так, фонеми поєднуються не
як-небудь, а вибірково. Синтагматичними зв'язками спричинені такі
фонетичні явища, як асиміляція, акомодація, гаплологія тощо. У словотворі
синтагматичні відношення виявляються в тому, що існує певна
закономірність у поєднанні морфем.

Існує два підходи до вивчення мови: на певному часовому зрізі, і вивчення

мови в її історичному розвитку. Для позначення цих підходів
використовують два поняття: синхронія і діахронія.

Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку ( горизонтальна вісь)

Оскільки у функціонуванні мови виокремлюють синхронічний аспект, існує
описове мовознавство. Сучасний стан мови є типовим прикладом синхронії.
Для чого? Створення описових граматик різних мов, нормативних словників,
розробки алфавітів для безписемних мов.

Діахронія – історичний розвиток мови ( вертикальна вісь)

8. Мова та інші засоби спілкування. Поняття «паралінгвістика».

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок,

почуттів є мова (усна і письмова).

За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам’яті,

передаємо їх іншим. Учені виділяють такі функції мови у спілкуванні: засіб
існування, передавання й засвоєння суспільно-історичного досвіду; засіб
інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, уява); універсальний засіб
передачі інформації, тобто слова, словосполучення, речення, тексти є
вербальними засобами передачі інформації. Вербальні засоби – найважливіші
компоненти спілкування, оскільки вони головні носії повідомлень.

Мовлення – не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією

й за допомогою інших засобів – жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які
часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні)
засоби.

Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що

слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них

важлива роль відводиться міміці. Міміка – це експресивні рухи м’язів
обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний
момент часу.

Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

Паралінгвістика — розділ мовознавства, що вивчає невербальні засоби, які

разом із вербальними передають інформацію в складі мовленнєвого
повідомлення, а також сукупність таких засобів.
9. Мовна норма. Класифікація норм.
Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної
системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної
норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність,
чистота і ясність, доступність і доцільність.
Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

1. орфоепічні норми (вимова);

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків,
закономірності лексичної сполучуваності);
4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і
сполучення у складі слова);
5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми
слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови
словосполучень і речень);
7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних
засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації
спілкування);
8. орфографічні норми (написання слів);
9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Законспектувати за Енциклопедією  статті або за інщими джерелами

«Діалекти», «Стиль», « Паралінгвістика», « Норма»

 Діалект – різновид певної мови, що разом із літературним

становить національну мову; засіб спілкування між представниками однієї
територіальної чи соціальної групи. Відповідно розрізняють територіальні і
соціальні Д. Перші характеризуються наявністю влас. фонет., грамат.,
словотвір., семант.

Стиль  — у загальному значенні — сукупність характерних ознак,

особливостей, властивих чому-небудь (наприклад, строгого стилю меблі).

Паралінгвістика — розділ мовознавства, що вивчає невербальні засоби, які

разом із вербальними передають інформацію в складі мовленнєвого
повідомлення, а також сукупність таких засобів.