Популяції та їх екологічна характеристика

У межах ареалу певного виду умови для існування організмів неоднакові, отже будуть мати
місце відмінності між структурними угрупованнями виду. Наприклад, вид окуня річкового має
прибережну і глибоководну популяції. Кількість популяцій залежить, здебільшого, від величини
ареалу та різноманітності умов існування. Групи просторово-суміжних популяцій можуть
утворювати географічну расу, або підвид. Єдність особин популяції забезпечує вільне
схрещування – панміксію. Кожна популяція характеризується певними ознаками, які
підкреслюють її екологічні особливості. Розділ екології, що вивчає умови формування, структуру і
динаміку розвитку популяцій окремих видів називається популяційною екологією.
Екологічна характеристика популяцій – це перелік особливостей, які описують взаємодію
популяцій з комплексом екологічних чинників певного середовища існування.
Будь-яка популяція виду займає певну територію, яка називається популяційним ареалом.
Ареал популяції може мати різну величину, що залежить значною мірою від ступеня рухливості
особин. Кожна популяція характеризується чисельністю – кількістю особин, яка входить до
складу популяції і займає певну площу або об'єм в біоценозі. Будь-яка популяція теоретично
здатна до необмеженого зростання чисельності, але її обмежують ресурси, які є необхідними для
нормального функціонування. Чисельність особин у популяції коливається в певних межах, проте
вона не може бути нижчою деякої межі. Скорочення чисельності нижче цієї межі може призвести
до вимирання популяції. Чисельність популяції визначається народжуваністю, смертністю,
їх співвідношенням у вигляді природного приросту, а також імміграцією (вселення) та
еміграцією (виселення). Народжуваність – кількість особин популяції, що народжується за
одиницю часу, а смертність – кількість особин популяції, що гине за цей самий час. Якщо
народжуваність переважатиме над смертністю, то спостерігатиметься позитивний природний
приріст і чисельність популяції буде збільшуватися. Відповідно до величини ареалу популяції та
чисельності особин обчислюється щільність, або густота, популяції. Густота
популяції визначається середньою кількістю особин, що припадає на одиницю площі або
об'єму. Для кожного комплексу умов середовища існування є певна оптимальна густота популяції,
яка визначається ємністю середовища існування. Щільність популяції можна відобразити через
такий показник, як біомаса. Біомаса популяції – маса особин популяції, що припадає на одиницю
площі або об'єму.
У межах популяції можна виділити групи, які визначають її характерну
структуру. Структура популяції – поділ популяції на групи особин, які відрізняються за тими чи
іншими властивостями (розміри, стать, розташування, особливості поведінки тощо).
Розрізняють такі види структури популяцій:
1) статева структура – співвідношення особин різних статей;
2) вікова структура – розподіл особин популяції за віковими групами;
3) просторова структура – розподіл особин популяції по території, яку вона займає;
4) етологічна структура – система взаємозв'язків між особинами, що проявляється в їхній
поведінці; так, основними формами організації популяцій тварин є поодинокий спосіб
життя (наприклад, більшість павуків, качка-крижень) та груповий спосіб життя у
вигляді родин (прайд левів), колоній (у диких кролів, берегових ластівок), зграйну сарани,
вовків), табунів (у копитних тварин, китоподібних).
Популяційні хвилі. Гомеостаз популяцій
Популяційні хвилі – це періодичні або неперіодичні зміни чисельності популяції під впливом
різних чинників. Це поняття ввів С. С. Четвериков. Популяційні хвилі – одна з причин дрейфу
генів, що викликає наступні явища: зростання генетичної однорідності (гомозиготності) популяції;
зміну концентрації рідкісних алелей; збереження алелей, що знижують життєздатність особин;
зміну генофонду в різних популяціях. Усі ці явища ведуть до еволюційних перетворень генетичної
структури популяції, а надалі і до зміни виду.
Популяційні хвилі можуть бути сезонними і несезонними:
• сезонні популяційні хвилі – зумовлені особливостями життєвих циклів або сезонною зміною
кліматичних чинників;
• несезонні популяційні хвилі– спричинені змінами різних екологічних чинників.
Популяція сама по собі може підтримувати свою чисельність необмежений час. На рівні
популяцій існують процеси саморегуляції, що приводять у відповідність густоту популяції до
ємності середовища існування та проявляються у вигляді хвиль життя. Основними механізмами
регуляції чисельності популяцій є:
 1) регуляція взаємозв'язками з популяціями інших видів (наприклад, чисельність рисі
залежить від чисельності зайців);
2) регуляція розселенням (міграції білок);
3) регуляція суспільною поведінкою (у суспільних комах у розмноженні беруть участь окремі
самки-матки та самці, кількість яких регулюється в процесі розмноження);
4) регуляція територіальною поведінкою (мічення території у ведмедів, зубрів, тигрів)
5) регуляція перенаселенням і стресовою поведінкою (явище канібалізму в чайок).
Унаслідок тривалого пристосування до умов існування у популяцій виробилися механізми,
які дають змогу уникнути необмеженого росту чисельності і сприяють підтриманню густоти
популяції на відносно сталому рівні.
Гомеостаз популяції – це підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для
даного середовища існування рівні. На гомеостаз популяції впливають абіотичні чинники, а також
міжвидові та внутрішньовидові взаємозв'язки.
Екологічна характеристика виду
Вид – сукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю ознак, вільно
схрещуються і дають плодюче потомство, пристосовані до певних умов життя і займають у
природі певну територію – ареал. Видом є територіально і репродуктивно ізольована сукупність
здатних до схрещування й обміну генами популяцій, що має єдину спадкову основу і
характеризується рядом якісно специфічних ознак. Популяції – це основа підвидів, які утворюють
вид. Тому структуру виду можна відобразити ланцюжком: популяція → підвид → вид.
Основними критеріями виду є морфологічний, генетичний, фізіологічний, біохімічний,
географічний, екологічний та інші. Сутність екологічного критерію полягає у тому, що особини
виду мають подібні пристосування до певної сукупності чинників середовища існування. Тобто
кожен вид має свою екологічну нішу – сукупність чинників середовища, у якому існує вид. І в
процесі взаємодії особин з екологічними чинниками формуються екологічні особливості виду.
Екологічна характеристика виду – це особливості взаємодії популяцій виду з комплексом
екологічних чинників, характерних для його середовища існування.
Кожен вид поширений на певній території, яка називається видовим ареалом. Ареал є
специфічним для кожного виду. За формою розрізняють суцільний ареал, в межах якого вид
трапляється у властивих йому екологічних нішах, і розірваний (дез'юнктивний), який утворився із
суцільного внаслідок змін умов існування всередині ареалу, що призвели до вимирання там
представників виду. Ареали відрізняються за розмірами, формою і характером меж. Одні з них
охоплюють усі материки або океани (ареали космополітів), інші обмежені лише певними, іноді
дуже незначними територіями (ареали ендеміків).
Кожен вид займає в біогеоценозі певне місце, яке називається екологічною нішею. В
екосистемі існує стільки екологічних ніш, скільки і видів. Екологічна ніша є місцем і структурно-
функціональною роллю популяції певного виду в екосистемі. Це поняття характеризує ступінь
біологічної спеціалізації популяцій виду. Екологічна ніша різних видів має різні межі, що
визначаються всією сукупністю характеристик екологічних чинників, які діють в екосистемі. Чим
ближчі характеристики екологічних ніш різних видів, тим конкурентніші між ними стосунки.
Кожен вид заселяє певну частину простору, яка називається місцеіснуванням
виду. Місцеіснування виду – це частина простору в екосистемі, яка населена популяціями даного
виду і забезпечує їх необхідними ресурсами й умовами життя. Є важливим компонентом
екологічної ніші виду.