Адаптація як загальна

властивість біологічних систем

Принцип єдності організмів та
середовища мешкання
Основи теорії адаптації закладено
канадським ученим Гансом Сельє (1936-
1989).
Він увів у науку поняття адаптації, виявив
фази адаптаційного процесу, сформулював
уявлення про загальний адаптаційний
синдром і стрес.
Що ж таке адаптація?
АДАПТАЦІЯ (від лат. adaptatio -
пристосування) в біології - загальна
властивість усіх біосистем щодо
формування й розвитку нових біологічних «Біологічна адаптивність і є
ознак відповідно до змін умов навколишнього життям»
середовища. Ганс Сельє
Наступні визначення призвичаєння організмів,
дає український і американський
еволюційний біолог Феодосій Добржанський:
1. Адаптація — це еволюційний процес,
завдяки якому організм стає здатним краще
жити у власному середовищі існування або
місцях проживання.
2. Адаптованість — це стан адаптації: ступінь,
в якому організм здатний жити та
розмножуватися в певному наборі середовищ
існування.
3. Адаптивна риса — це чинник
закономірності розвитку організму, який
дозволяє або підвищує ймовірність виживання
та розмноження цього організму. «Ніщо в біології не має сенсу,
окрім як крізь призму
еволюції»
Адаптація реалізується не лише на рівні організму. Її прояви існують на кожному з
рівнів організації біосистем і притаманні їм усім.

Організмова адаптація
Молекулярна Клітинна адаптація
адаптація

Популяційна адаптація Видова адаптація Екосистемна адаптація

 Як класифікують адаптації організмів?
Розрізняють структурні (морфологічні), фізіологічні та етологічні адаптації
організмів.
Структурні адаптації (морфологічні) - це ознаки будови й форми тіла
організму, що допомагають йому виживати в природних умовах.
Такими адаптаціями можуть бути великі вуха слонів або кроликів для
терморегуляції, обтічна форма тіла дельфінів або риб, видозміни
вегетативних органів рослин для здійснення додаткових функцій.

Фізіологічні адаптації - це особливості процесів життєдіяльності за

конкретних умов існування. Наприклад, потовиділення у багатьох
видів ссавців для терморегуляції, секреція отрути у змій або павуків
для захисту й живлення, осморегуляція за участі зябр і ректальної
залози у бичачої акули.

Етологічні адаптації - це видозміни поведінкових реакцій організму у

відповідь на зміни в навколишньому середовищі. Наприклад, нічний
спосіб життя у багатьох мешканців пустель, загрозливі пози тіла для
оборони від хижаків, побудова гнізд або нір.
 Залежно від часу виникнення та значення для життя особин адаптації класи
фікують на онтогенетичні та філогенетичні.

Онтогенетичні адаптації виникають упродовж індивідуального розвитку, мають

неспадковий і короткочасний характер та забезпечують реалізацію норми реакції
ознак за конкретних умов існування.
Наприклад, формування умовних рефлексів, гормональні зміни під час стресів.
Філогенетичні адаптації формуються в процесі еволюції під дією природного
добору, мають спадковий довготривалий характер і пов'язані з перетворенням
норми реакції ознак (криптизм, мімікрія, маскування, застережне або захисне
забарвлення).
 Адаптації мають відносний характер
Будь-яке пристосування організму формується у відповідь до
певних вимог навколишнього середовища. І, як наслідок,
адаптації мають пристосувальне значення лише до цих умов.
Якщо вони зміняться, то й пристосування втратить своє
значення. Яскравим прикладом є плоди дерева хікаро, що
росте в Центральній Америці (рис. 1.5, А). Ці плоди мають
настільки тверду оболонку, що тільки деякі з них можуть
бути розгризені конями. Тому зазвичай насіння так і
залишається всередині плоду під деревом, і не
розповсюджується тваринами.
Уважають, що колись гігантські травоїдні, які мешкали в
цій місцевоcті (рис. 1.5, Б), були здатні розгризати плоди й
виїдати м’якоть разом із насінням, поширюючи його зі
своїми екскрементами. Але з їх вимиранням близько 10–15
тис. років тому плоди стало нікому розгризати, тому тепер
цій рослині для розповсюдження насіння потрібно виробляти
якісь нові адаптації.
На початок XX ст. сформувалися такі погляди на
адаптації організмів до умов навколишнього середовища:
• адаптування до нових умов або умов, які періодично
змінюються, - завдання, які постійно розв’язують
організми;
• адаптації тісно пов’язані із саморегулюванням
біохімічних і фізіологічних процесів в організмі;
• у тварин адаптації можуть бути пов’язані зі змінами
їхньої поведінки.
Учення про адаптації стало своєрідним містком, який
поєднав дані різноманітних біологічних наук:
молекулярної біології, біохімії, вірусології, мікробіології,
ботаніки, мікології, зоології, анатомії, фізіології, біології
індивідуального розвитку, екології, еволюційного вчення
тощо.
 Принцип єдності організмів і середовища
Організм і середовище мешкання міцно взаємопов’язані між собою.
Організми змінюють і середовище, що їх оточує, обмінюючись із ним речовинами
та енергією, які вони поглинають і виділяють. Змінене середовище по-новому
впливає на організм, який починає пристосовуватися й також по-новому впливати
на середовище.
Такі взаємодію, взаємозалежність і взаємовплив організму та середовища, у якому
він живе, називають законом єдності організму й середовища його мешкання.

Принцип єдності організмів і середовища їхнього

мешкання вперше сформулював фізіолог Іван
Михайлович Сеченов (1829-1905): будь-який організм
(рослинний або тваринний) є саморегульованим
механізмом, відкритою системою, тісно пов’язаною з
навколишнім середовищем процесами обміну речовин
та потоками енергії.
Біологія + Екологія. Різноманітність адаптацій
Зіставте наведені ілюстрації (I - V) із адаптаціями (1 - 5) та їх значеннями.
Сформулюйте висновок про значення адаптацій в еволюції органічного світу.