Навчальна дисципліна: Біологія

Виконала:
Ганжа Анастасія
Студентка групи ЗЕО-21
Державного університету
«Житомирська політехніка»
 Опрацювання теоретичних запитань

Змістовий модуль 1. Клітина.

До біологічних методів дослідження відносять:

 Метод спостереження — є основою морфологічних наук, використовується, як на

мікроскопічному, так і макроскопічному рівнях. Сутність методу полягає у
встановленні індивідуальності об'єкта, що досліджується, без штучного втручання до
його процесів життєдіяльності. Зібрана інформація використовується для подальшого
дослідження.
 Порівняльний метод — використовується для порівняння об'єкта дослідження з
подібними об'єктами чи процесами. Він дозволяє відкривати нові види живих істот
та класифікувати їх, детально аналізуючи схожі та відмінні риси порівняно з
близькими до них формами.
 Експериментальний метод — використовується для вивчення об'єктів чи процесів у
спеціально створених штучних умовах. На відміну від методу спостереження,
експериментальний метод передбачає навмисне втручання експериментатора у
природу, що дозволяє встановити наслідки від впливу тих, чи інших факторів на об'єкт
дослідження. Метод може застосовуватись як у природних умовах, так і лабораторних.
 Моніторинг — це метод постійного спостереження за станом окремих біологічних
об'єктів, перебігом певних процесів в окремих екологічних системах, або у біосфері в
цілому. Його здійснюють здебільшого на популяційно-видовому, біогеоценотичному
чи біосферному рівнях. Він дає змогу не тільки визначати стан певних об'єктів, а й
прогнозувати можливі зміни, аналізувати їхні наслідки. Наприклад, зміни клімату на
нашій планеті можливі в зв'язку з накопиченням в атмосфері вуглекислого газу.
Здійснюючи моніторинг його вмісту в атмосфері, можна припустити, як це
впливатиме на зміну клімату нашої планети. Таким чином, моніторинг дає можливість
своєчасно виявляти негативні зміни у структурі та функціонуванні окремих популяцій,
біогеоценозів чи біосфері в цілому і своєчасно розробляти заходи їх охорони.
 Моделювання — це метод демонстрації та дослідження певних процесів, явищ або
організмів за допомогою їх спрощеної імітації. Він дає можливість вивчати об'єкти та
процеси, котрі складно чи неможливо відтворити експериментально, або
безпосередньо спостерігати.
 Статистичний метод — метод заснований на статистичній обробці кількісного
матеріалу, зібраного у результаті інших досліджень (спостережень, експериментів,
моделювань), що дозволяє його всебічно проаналізувати та встановити певні
закономірності.
 Метод емпіричного дослідження — спостереження і дослідження конкретних явищ,
експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження й
експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.
 Метод вилучення — один з методів визначення чисельності організмів в популяції.

Історія розвитку біології.

Біологія бере свій початок ще з глибокої давності. Описи тварин і рослин, відомості про
анатомію і фізіологію людини і тварин були необхідні для практичної діяльності людей.
 Перші відомості про живі організми почала нагромаджувати ще первісна людина. Живі
організми давали їй їжу, матеріал для одягу і житла. Вже в той час людина не могла
обійтися без знань про властивості рослин, місця їх зростання, строки дозрівання насіння і
плодів, місця мешкання і звички тварин, на яких вони полювали, хижих і отруйних
тварин, які могли загрожувати їх життю.

Так поступово збиралися відомості про живих істот. Значний фактичний матеріал про
живі організми було зібрано відомим лікарем Давньої Греції Гіппократом (близько 460 –
322 р. до н. е.). він описав понад 500 видів тварин. Аристотель цікавився будовою і
способом життя тварин, він заклав основи зоології. Першу спробу систематизації знань
про рослини зробив давньогрецький природодослідник Теофраст (372 – 287 р. до н. е.).
Розширенням знань про будову людського тіла давня наука зобов’язана римському лікарю
і природодосліднику Галену (близько 130 – 200 р. до н. е.), який розтинав мавп і свиней.
Його праці впливали на природознавство і медицину протягом кількох сторіч.

Ці погляди, розвинуті вченими епохи Відродження, поклали початок сучасним ботаніці і

зоології, анатомії й фізіології та іншим біологічним наукам.

Ознаки живої матерії.

 Гомеостаз - властивість живого організму підтримувати стабільність внутрішньої

структурованості та процесів метаболізму.

 Метаболізм (обмін речовин та перетворення енергії) - це комплекс безперервних

біохімічних перетворень біологічного окислення (аеробне, анаеробне) органічних
речовин, з вивільненням енергії, котра використовується для підтримання процесів
життєдіяльності та побудови організму. Складають метаболізм два
взаємопротилежних процеси: анаболізм та катаболізм, які здійснюються на основі
живлення, дихання та виділення.

 Внутрішня структурованість. Живим організмам притаманна упорядкованість

внутрішніх структур та процесів. У клітинних форм структурованість будови
проявляється у наявності окресленої клітинної будови та її внутрішніх органел і
компартментів з розподілом між ними упорядкованих, почергових метаболічних
шляхів і циклів. У неклітинних нуклеїнових форм живих організмів
структурованість проявляється у впорядкованості комплексів нуклеїнових кислот
(віроїди, транспозони) з білками та цукрами (віруси). У білкових неклітинних форм
життя — четвертинною структурою білків (пріони).

 Саморегуляція ґрунтується на потоці речовин, енергії та інформації.

 Самооновлення пов’язане із надходженням і речовин, і енергії.

 Самовідтворення забезпечує наступність біологічних систем, що змінюють одна

одну.

 Розмноження (репродукція) – відтворення собі подібних – процес, за допомогою

якого утворюються нові живі організми.
  Спадковість - здатність живої матерії передавати від батьків до нащадків основні
ознаки зовнішньої та внутрішньої будови, біохімічних особливостей і
фізіологічних функцій.

 Мінливість – властивість набувати нових змін, завдяки якій утворюються нові

ознаки, нові форми, нові види.

 Ріст – кількісні зміни в організмі, завдяки яким збільшуються розміри тіла.

 Рух – здатність організму переміщуватись у просторі, виконуючи всі важливі

життєві функції.  

 Онтогенез – індивідуальний розвиток, внаслідок репродукції кожен організм

успадковує генетичну інформацію, яка реалізується протягом усього розвитку, це
якісні зміни в живому організмі.

 Подразливість - здатність живого організму переходити зі стану фізіологічного

спокою у діяльний стан у відповідь на дію будь-якої сили, яку називають
подразником, процес дії цієї сили - подразнення, а відповідь на нього - біологічна
реакція.

 Адаптація - індивідуальна або групова властивість живих організмів, що

проявляється у вигляді реакцій у поведінці організму, перебудові фізіологічних
процесів або набутті нових анатомічних структур, які розвинулись за певний
проміжок часу (недовгочасний або у процесі еволюції) таким чином, що підвищили
виживання та репродуктивний успіх конкретного організму або виду.

 Еволюція - властивість живих організмів до їх історичного безупинного розвитку,

що проявляється у якісних та кількісних змінах генофонду популяцій, набутті
нових адаптацій, утворенням та вимиранням видів, перетворенням екосистем та
біосфери.

 Дискретність та цілісність – життя одночасно характерне і цілісністю, і

дискретністю. Організм в цілому - це система взаємопов’язаних одиниць, кожна
дискретна, тобто окрема одиниця утворює в сукупності цілісний організм. Всі
окремі одиниці зв’язані в єдине ціле. Отже, не лише окремий організм, а і вся жива
природа, її компоненти поєднані між собою видимими і невидимими
взаємозв’язками.

Рівні організації живого.

Найчастіше виділяють шість основних структурних рівнів життя: молекулярний,
клітинний, організмовий, популяційно-видовий, біогеоценотичний та біосферний.

Сучасні положення клітинної теорії.

Сучасна клітинна теорія включає такі основні положення: Клітина — елементарна
одиниця живого, основна одиниця будови, функціонування, розмноження і розвитку
всіх живих організмів.
Класифікація живих об'єктів.
Біологічна класифікація — це галузь систематики, що вивчає процес встановлення і
характеристики систематичних груп тварин і рослин. Терміном класифікація позначають і
систему класифікації, наприклад, класифікація (система) рослин.
Часто термін «біологічна класифікація» вважається синонімом терміна ‘’систематика’’, в
науковій літературі переважно використовується саме другий термін.
Найдавніша система біологічної класифікації була розроблена давньогрецьким філософом
Арістотелем, який класифікував тварин, базуючись на способі їхнього пересування
(землею, водою чи повітрям).
Сучасна класифікація побудована на засадах, запропонованих Карлом Ліннеєм, який
перший згрупував види живих істот на основі спільних анатомічних характеристик.
Пізніше цю класифікацію було скореговано з огляду на філогенетику (науку, що
засновується на теорії еволюції Чарльза Дарвіна), з метою відображення еволюційних
зв'язків між організмами.
В останній час набула значного поширення так звана молекулярна систематика,
побудована на аналізі генетичного матеріалу (ДНК або РНК). Ця система класифікації
виявила численні еволюційні зв'язки між організмами, які до того не були відомі. Таким
чином, завдяки впровадженню молекулярної систематики, теперішня класифікація живих
істот вже багато в чому скорегована і буде корегуватись в майбутньому. Одним з
прикладів груп, що використовують цей підхід, є APG — міжнародний колектив
ботаніків-систематиків.

Порівняльна характеристика еукаріот та прокаріот.

Прокаріотичні клітини – це клітина до ядерних організмів, які не мають чітко
сформованого ядра та більшості органел.
Еукаріотичні клітини – це клітини ядерних організмів, які мають ядро і розвинену
систему органел.

Елементарний склад і молекулярні компоненти клітини.

Елементний склад визначається хімічними елементами, що беруть участь в
життєдіяльності клітини. Їх називають біоелементами. Ці елементи наявні й у неживій
природі, але у клітинах вони мають відносно стале співвідношення. Біоелементи залежно
від кількісного складу поділяють на органогени, макро- та мікроелементи.

Органогени, макроелементи, мікроелементи.

Елементи-органогени — хімічні елементи, що становлять основу органічних сполук:
карбон, гідроген, оксиген, нітроген, сульфур, фосфор.
Макроелементи — хімічні елементи, що містяться в рослинних і тваринних організмах у
значних кількостях (від десятків відсотків до десятих і сотих часток відсотка).
Мікроелементи — хімічні елементи, присутні в організмах живих істот в низьких
концентраціях (тисячні долі відсотка та нижче).
 Вода у складі клітини.

 Механічна функція: вода практично не стискається, і надає форми соковитим органам і

тканинам.
 Транспортна функція: вода забезпечує пересування речовин у клітинах і організмі,
поглинання речовин і виведення продуктів метаболізму. У природі вода переносить
продукти життєдіяльності у ґрунт і до водойм.
 Метаболічна функція: вода — активний учасник реакцій обміну речовин.
 Терморегуляторна функція: вода забезпечує рівномірний розподіл тепла всередині
організму, а під час транспірації у рослин та потовиділення у тварин охолоджує організм.
 Захисна функція: вода бере участь в утворенні змащувальних рідин і слизу, секретів і
соків в організмі (ці рідини містяться у суглобах хребетних тварин, у плевральній
порожнині, у навколосерцевій сумці), входить до складу слизів, які полегшують
пересування речовин по кишечнику, створюють вологе середовище на слизових
оболонках дихальних шляхів. Водну основу мають і секрети, що виділяються деякими
залозами і органами: слина, сльози, жовч, сперма, тощо.

Вуглеводи.

Вуглево́ди — органічні сполуки, що складаються з карбону, оксигену й гідрогену та за

хімічною природою є полігідроксиальдегідами або кетонами (тобто мають
кілька гідроксильних груп й одну карбонільну), або перетворюються на них
шляхом гідролізу. Більшість вуглеводів мають емпіричну формулу Cn(H2O)m, звідки й
походить їхня назва («вуглець» + «вода»). Деякі похідні вуглеводів можуть також
містити нітроген, сульфур, фосфор тощо.
Вуглеводи є складовою частиною клітин усіх живих організмів й одним із чотирьох
найбільших класів біомолекул разом із білками, ліпідами й нуклеїновими кислотами.

Ліпіди.
Ліпі́ди — це група органічних речовин, що входять до складу живих організмів і
характеризуються нерозчинністю у воді та розчинністю в неполярних розчинниках, як-
от діетилетер, хлороформ та бензен. Це визначення об'єднує велику кількість сполук
різних за хімічною природою, зокрема таких, як жирні
кислоти, воски, фосфоліпіди, стероїди та багато інших. Також різноманітними є і функції
ліпідів у живих організмах: жири є формою запасання енергії, фосфоліпіди та стероїди
входять до складу біологічних мембран, інші ліпіди, що містяться в клітинах в менших
кількостях можуть бути коферментами, світлопоглинаючими пігментами,
переносниками електронів, гормонами, вторинними посередниками під час
внутрішньоклітинної передачі сигналу, гідрофобними «якорями», що
утримують білки біля мембран, шаперонами, що
сприяють фолдингу білків, емульгаторами у шлунково-кишковому тракті.

Амінокислоти та білки.
Всі визнають, що білки - важлива частина харчування. Білки цінні, оскільки є основним
компонентом для конструкції систем тіла, таких як кістки, м'язи і органи тіла. Крім того,
білки також утворюють численні ензими і рецептори, які відповідальні за проведення
біохімічних реакцій, а також різні компоненти імунної системи і з'єднання, які залучені в
регулювання експресії генів.

Білки, подібно вуглецю і жирам, складаються з атомів вуглецю, кисню і водню. Білки
також містять азот і в деяких випадках сірку, що відрізняє їх від вуглеців. Однак, білки
набагато складніші за своєю структурою і функціями, ніж вуглеці. Білки складаються з
будівельних блоків, званих амінокислотами. Існує близько 20 різних амінокислот. Те, як
амінокислоти з'єднуються, визначає характеристики білка. Уявіть амінокислоти як
частини конструктора Лего, а білок як будівля, побудоване з різних частин Лего. Якщо ви
зміните тип деталей Лего або те, як вони з'єднуються між собою, будівля теж кардинально
зміниться. Тому використовуваний тип амінокислот і то, як вони зчіплюються один з
одним, надає білку його унікальні характеристики для того, щоб він належним чином
функціонував в тваринному. Кожен білок повинен мати правильну амінокислоту в
правильному місці, інакше він не буде правильно працювати. Отже, по суті, тварині
спеціально не потрібні білки в їжі, а потрібні амінокислоти, які будують білок. Подібно до
того, як різні деталі Лего зі спеціальними характеристиками необхідні для правильної
побудови будівлі, так і різні амінокислоти мають різні характеристики, що робить їх
унікальними, як окремі деталі Лего.

Отже, як тварина отримує амінокислоти з білка в їжі? Коли тварина їсть їжу, травні
ензими і кислоти в травному тракті розщеплюють білки на амінокислоти. Ці амінокислоти
всмоктуються і використовуються для побудови білка в різних місцях у тварини. Деякі
амінокислоти йдуть в м'язи і перетворюються в м'язовий білок. Інші йдуть в шкіру і
перетворюються в шкірний білок або в інші тканини, щоб стати білком, характерним для
такої тканини. Істотно важливо, щоб різні тканини мали всі амінокислоти, необхідні для
утворення білка. Інакше в тканинах не зможе утворитися весь білок, необхідний для
здорового життя тварини.

Деякі амінокислоти, звані неосновними, можуть утворюватися у тварини з інших з'єднань.

Кількість таких амінокислот в їжі не має значної ваги. З іншого боку, певні амінокислоти
не можуть утворюватися у тварини ні за яких умов. Такі амінокислоти повинні бути
присутніми в їжі, інакше у тварини не зможе утворюватися білок, що призведе до
погіршення здоров'я. Такі амінокислоти називаються основними. Приблизно половина
амінокислот вважається основними.

Тип амінокислот і їх зміст в різних інгредієнтах, які використовуються для приготування

кормів для тварин, значно варіюється. Інгредієнти тваринного походження, птиця і риба
мають більш високий рівень основних амінокислот, ніж інгредієнти з рослинних джерел.
Крім того, що вони більш привабливі на смак, інгредієнти з м'ясних джерел мають більш
високу якість білків, і велика частина утворена з основних амінокислот в порівнянні з
рослинними інгредієнтами. З цієї причини, інгредієнти з тварин джерел більш дорогі, ніж
рослинні інгредієнти.

Вимоги до білків, також як і амінокислот у, змінюються в ході життя тварини. Більш

молоді тварини потребують більшої кількості білка в їжі, ніж старіші через потреб для
зростаючих кісток і м'язів. Собаки і кішки в період лактації вимагають більше білка для
виробництва молока. Їжа, яка використовується для годування молодих і годуючих
тварин, буде проводиться з великою кількістю м'ясних продуктів, ніж їжа для тварин,
яким потрібно менше білка. Котам потрібен значний більшу кількість білка і амінокислот,
ніж собакам. Їжа з великою кількістю рослинного білка може бути ефективною шляхом
додавання специфічних амінокислот, яких міститься невелика кількість в таких
інгредієнтах. 

Нуклеїнові кислоти.

Нуклеїнові кислоти — складні високомолекулярні біополімери, мономерами яких

є нуклеотиди. Вперше їх виявлено в ядрі клітини, звідки й походить назва цих сполук.