Зміст

Вступ.........................................................................................................................3
1. Розкриття сутності поняття «життя».............................................................5
2. Основні критерії та рівні організації живого...............................................9
Висновки................................................................................................................11
Список використаної літератури.........................................................................13
 Вступ

Перші відомості про живі організми почала нагромаджувати ще

первісна людина. Живі організми давали їй їжу, матеріал для одягу і житла.
Вже в той час людина не могла обійтися без знань про властивості рослин,
місця їх зростання, строки дозрівання насіння і плодів, місця мешкання і
звички тварин, на яких вони полювали, хижих і отруйних тварин, які могли
загрожувати їх життю. Так поступово збиралися відомості про живих істот.
Значний фактичний матеріал про живі організми було зібрано відомим
лікарем Давньої Греції Гіппократом (близько 460 – 322 р. до н.е.). він описав
понад 500 видів тварин. Аристотель цікавився будовою і способом життя
тварин, він заклав основи зоології. Першу спробу систематизації знань про
рослини зробив давньогрецький природодослідник Теофраст (372 – 287 р. до
н.е.). Розширенням знань про будову людського тіла давня наука зобов’язана
римському лікарю і природодосліднику Галену (близько 130 – 200 р. до н.е.),
який розтинав мавп і свиней. Його праці впливали на природознавство і
медицину протягом кількох сторіч.
Ці погляди, розвинуті вченими епохи Відродження, поклали початок
сучасним ботаніці і зоології, анатомії й фізіології та іншим біологічним
наукам.
Властивості виникають, які не були присутні чи очевидні на нижчому
рівні. Відповідна властивість екологічного рівня або одиниці, що з'явилася, є
властивістю ,яка виникає з функціональної взаємодії елементів , і відповідно
є властивістю, що може бути передбачена вивченням компонентів, які були
ізольовані з цілої одиниці .
Цей принцип є формальним ствердженням старих мудреців: "Ціле - це
більше, ніж сума частин", або як це часто зазначається, ліс - це більше, ніж
колекція дерев. Наведемо один приклад з фізичної і два приклади з
екологічної галузей властивості, що виникають. Коли кисень та водень
поєднуються разом в певну молекулярну формулу, утворюється вода,

3
речовина з новими властивостями , які зовсім відрізняються від властивостей
початкових газових компонентів. Коли певні морські водорості і
кишковопорожнинні тварини розвиваються разом, то утворюються корали -
ефективний живильний циклічний механізм призводить до того , що дає
можливість коральному рифу підтримувати високий рівень продуктивності у
воді з низьким рівнем живлення. Так само і коли певний вид грибів колонізує
корні дерев, кінцева комбінація гриб - корінь, відома під назвою мікориза,
спроможна вбирати мінеральні поживні речовини з ґрунту більш ефективно,
ніж це роблять корені окремо. Такі взаємовигідні відносини є звичними в
природі, а також у добре впорядкованих людських суспільствах. Нарешті,
дуже важливо визначити, що не лише різні рівні мають і різноманітні, і
переважаючі властивості, але також і те, що ефект зовнішнього порушення
може міняться з різними рівнями.

4
 1. Розкриття сутності поняття «життя»

Пізнання суті життя – одна з найважливіших проблем і завдань

людства. Дати наукове визначення суті життя, вказати принципову різницю
між живим і неживим дуже важко.
Сучасне діалектно-матеріалістичне визначення життя таке: життя – це якісно
особлива форма існування матерії, вища в порівнянні з фізичною і хімічною
формами її існування, яка являє собою біологічну форму руху матерії. Живі
тіла на Землі, це відкриті, саморегульовані і самовідтворювані системи, що
складаються з білків і нуклеїнових кислот, жирів, вуглеводів тощо. У живих
тілах відбуваються не тільки хімічні перетворення і здійснюються складні
фізичні процеси. Тут мають місце якісно нові біологічні (обмін речовин,
енергії, інформації) та інші (дискретність, структурність і зменшення
ентропії) закономірності неживої природи.
Рівень знань кінця ХІХ ст. Дозволяв вважати, що основним субстратом життя
є білок. У світлі сучасних уявлень субстратом життя вважають увесь
комплекс речовин, які належать до двох класів біополімерів: білків і
нуклеїнових кислот. Сьогодні на Землі немає жадної живої системи, яка б не
містила в собі сукупності білків і нуклеїнових кислот. Більше того, всі
основні процеси, що характеризують життя, пов'язані з комплексними
властивостями цих сполук. Встановлено, що субстратом життя є тільки
комплекс різноякісних сполук; окрема молекула або навіть група молекул
якого-небудь одного типу сполук не може бути носієм життя.
Російський біохімік В. О. Енгельгард (1894-1984) відзначав, що „у здатності
живого створювати порядок із хаотичного теплового руху молекул полягає
найбільш глибока, корінна відміна живого від неживого. Тенденцію до
упорядкування, до створення порядку із хаосу є не що інше, як протидія
зростанню енергії”. Під ентропією розуміють процес розсіювання енергії,
який полягає у переході всіх видів енергії у теплову і рівномірному розподілі
5
її між усіма тілами природи. Принципу ентропії підкоряються всі тіла
неживої природи.
Життя існує у формі відкритих систем. Живі системи безперервно
обмінюються з навколишнім середовищем енергією, речовиною та
інформацією. Не дивлячись на це, у живих системах на відміну від неживих
відбувається вирівнювання енергії. Живі організми, будучи відкритими
системами, постійно беруть енергію. З навколишнього середовища, завдяки
чому знижують ентропію всередині себе і підвищують її у навколишньому
середовищі.
До числа фундаментальних властивостей, сукупність яких
характеризує життя, відносяться: самооновлення, яке пов'язане з потоком
речовини і енергії; самовідтворення, яке забезпечує наступність між
генераціями біологічних систем, що змінюють одна одну; саморегуляція, яка
ґрунтується на потоці речовин, енергії та інформації.
Характеризуючи явища життя, Ф. Енгельс у роботі „Діалектика
природи” писав: „Життя є спосіб існування білкових тіл, істотним моментом
якого є постійний обмін речовин із зовнішньою природою, що їх оточує, при
чому з припиненням цього обміну речовин припиняється і життя, що
приводить до розкладу білка” (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – Т. 20.
– С. 568). При цьому Ф. Енгельс відмічав, що обмін речовин може мати місце
і між тілами неживої природи. Проте принципово обмін речовин як
властивість живого якісно відрізняється від процесів обміну в неживих тілах.
Така риса як подразливість характерна всьому живому і є однією з
загальних властивостей всіх тіл природи – властивості відображення. Вона
пов'язана з передаванням інформації із зовнішнього середовища будь-якій
біологічній системі (організму, органу, клітині) і проявляється реакціями цих
систем на зовнішнє подразнення. Отримання необхідної інформації
забезпечує у біологічних системах саморегуляцію, яка здійснюється за
принципом зворотного зв'язку.

6
 Саморегуляцією в організмі підтримується постійність структурної
організації – гомеостаз (гр. homoios - рівний, незмінний, stasis – стан). Для
організмів характерна постійність хімічного складу, фізико-хімічних
властивостей. Всі живі істоти здатні підтримувати стабільність внутрішнього
середовища.
Для біологічних систем на різних рівнях організації властива адаптація
(лат. adapto – пристосовую) – пристосування живого до мінливих умов
середовища. В основі адаптацій лежать явища подразливості та характерні
для неї адекватні відповіді. Адаптації виробились у процесі еволюції як
наслідок виживання найбільш пристосованих. Без адаптацій неможливе
підтримання нормального існування.
У зв'язку з тим, що життя існує у вигляді окремих (дискретних)
біологічних систем (клітин, організмів тощо), а існування окремо взятої
біологічної системи обмежене у часі, підтримання життя на будь-якому рівні
пов'язане з репродукцією. Будь-який вид складається із особин, кожна з яких
рано чи пізно перестане існувати, але завдяки репродукції (розмноженню)
життя виду не припиняється. Розмноження всіх видів, що живуть на Землі,
підтримує існування біосфери. Само відтворення на молекулярному рівні
зумовлює особливості обміну речовин живих організмів у порівняння з
неживими тілами.
Спадковість забезпечує матеріальну наступність (потік інформації)
між поколіннями організмів. Вона тісно пов'язана з репродукцією
(авторепродукцією) життя на молекулярному, субмолекулярному і
клітинному рівнях. Завдяки спадковості з покоління в покоління передаються
ознаки, що забезпечують пристосування організмів до середовища існування.
Мінливість – це властивість організмів набувати нових
морфофіологічних або біохімічних ознак чи втрачати колишні, тобто ця
властивість протилежна спадковості. У першу чергу мінливість пов'язана з
„помилками” при репродукції.

7
 Одна з основних характеристик всього живого – здатність зберігати
відносну динамічну сталість внутрішнього середовища. Цю характеристику
(властивість) називають гомеостазом (гр. homoios - рівний, незмінний, stasis –
стан). Гомеостаз виражається у відносній сталості хімічного складу,
осмотичного тиску, стійкості основних фізіологічних функцій у організмах
рослин, тварин, людини. Гомеостаз кожної особини специфічний і
зумовлений її генотипом.
Регуляторні гомеостатичні механізми функціонують на рівні клітин,
органів, організмів і популяцій. Живі організми являють собою відкриті
системи, які мають багато зв'язків з навколишнім середовищем. Ці зв'язки
здійснюються через нервову, травну, дихальну, видільну системи.
У процесі обміну речовин з їжею, водою, при газообміні у організм із
навколишнього середовища надходять різноманітні хімічні сполуки. У
організмі ці сполуки змінюються і перетворюються, зрештою уподібнюються
до хімічного складу організму і входять у його морфологічні структури, але
не залишаються постійно. Через певний період засвоєні речовини піддаються
руйнуванню, вивільняючи нагромаджену у них енергію, а продукти розпаду
видаляються у зовнішнє середовище. При цьому зруйновану молекулу
замінює нова, не порушуючи цілісності структурних компонентів організму.
Організми знаходяться в умовах безперервно змінюваного середовища, на
них часто діють несприятливі фактори, але, незважаючи на це, основні
фізіологічні показники продовжують перебувати у певних параметрах і
організм підтримує стійкий стан здоров'я протягом тривалого часу. Зміни
навколишнього середовища викликають прямо чи опосередковано якісь
зміни у функціях організму, проте ці відхилення відбуваються порівняно у
вузьких межах завдяки процесам саморегуляції, а потім відновлюються до
початкового стану. Таким чином, поняття гомеостазу не пов'язане із
стабільністю процесів. У відповідь на дію зовнішніх факторів відбуваються
деякі зміни фізіологічних показників, а включення регуляторних систем

8
забезпечує підтримання сталості внутрішнього середовища являє собою
властивість, яка виробилась у процесі еволюції і закріплена спадково.

2. Основні критерії та рівні організації живого

Усім живим організмам притаманні спільні ознаки і властивості, що й
відрізняє їх від неживої природи.
1. Високоорганізована будова. Живі організми мають певну будову —
клітинну або неклітинну (віруси), складаються з хімічних речовин вищого
рівня організації, ніж речовини неживої природи.
2. Обмін речовин та енергії. Для живих організмів характерна сукупність
процесів дихання, живлення, виділення, за допомогою яких вони отримують
із зовнішнього середовища необхідні речовини та енергію, перетворюють і
накопичують їх в організмі, виділяють у зовнішнє середовище продукти своєї
життєдіяльності.
3. Подразливість. Організми здатні специфічно реагувати на зміни
навколишнього середовища, адаптуватися і виживати в умовах, що
змінюються.
4. Розмноження. Усе живе здатне до самовідтворення. Розмноження
пов'язане з процесом передачі спадкової інформації і е найхарактернішою
ознакою живого. Життя будь-якого організму обмежене, завдяки
розмноженню жива матерія «безсмертна».
5. Ріст та розвиток. Живі організми ростуть, збільшуються в розмірах,
розвиваються, змінюються завдяки надходженню поживних речовин.
6. Рух. Організми здатні до більш чи менш активного руху. Це одна з
основних ознак живого. Рух характерний як для організму, так і для клітини.
7. Саморегуляція. Однією із найхарактерніших властивостей живого є
сталість внутрішнього середовища організму при зміні зовнішніх умов.
Регулюється температура тіла, тиск, насиченість газами, концентрація
речовин тощо. Явище саморегуляції здійснюється не тільки на рівні всього
організму, а також на рівні клітини. Завдяки діяльності всього живого
9
саморегуляція властива і біосфері в цілому. Саморегуляція пов'язана з
такими властивостями живого, як спадковість та мінливість.
8. Спадковість - це здатність організму передавати свої ознаки і
властивості від покоління до покоління у процесі розмноження.
9. Мінливість - це здатність організму змінювати свої ознаки при
взаємодії із середовищем.
10.Еволюція. Усе живе розвивається від простого до складного. В
результаті історичного розвитку виникла вся різноманітність організмів.
Жива природа характеризується різними структурно-функціональними
рівнями організації - від молекулярного до біосферного. Ознаки життя
вивчаються на кожному рівні.
 На молекулярному - вивчають будову, властивості і роль біологічно
важливих органічних сполук: білків, ліпідів, вуглеводів, нуклеїнових кислот,
їхню роль в обміні речовин, збереженні і передачі спадкової інформації.
 Клітинний - передбачає вивчення будови клітини, її органел, перебіг
процесів життєдіяльності, що в ній відбуваються.

 На тканинному - розглядають характерні ознаки спеціалізації клітин,

що утворюють тканини.

 На органному - вивчають будову і функціональні особливості органів і

систем органів.

 Рівень організму - передбачає вивчення процесів життєдіяльності

окремо взятого організму (індивідууму).

 На популяційне-видовому - вивчають закони взаємодії організмів, що

належать до одного виду, екологію та еволюцію виду.

 На біоценотичному - вивчають закони міжвидових відносин в

угрупованнях, взаємодію організмів і середовищ їх проживання.

10
  Системою вищого рангу організації життя є біосфера. На цьому рівні
вивчають закономірності, характерні для всього живого, кругообіг речовин і
перетворення енергії на Землі.

Висновки
Отже, як ми могли переконатися, наш організм має всі можливості,
щоб нормально співіснувати з навколишнім середовищем. Хоча не треба
забувати про те, що такі шкідливі речі, як нікотин, алкоголь, наркотики та
ін. погіршують стан нашого здоров'я, а, отже, і його властивості до
адаптацій і нормального функціонування. Тож треба завше пам'ятати про
роль здорового способу життя та про тверезий глузд.

Отже, згідно з тими ж сучасними уявленнями живий організм є

дискретною структурно і функціонально цілісною одиницею, що складається
з найпростіших субодиниць, які мають цілий ряд підпорядкованих рівнів
організації. Поведінку саме цих субодиниць не вдається пояснити за
допомогою основних біологічних законів. У цьому випадку також
виявляється однобокість та обмеженість існуючих уявлень про дію основних
біологічних законів. Таку обмеженість вдається подолати, якщо визнати, що
поняття “дезінтеграція” має біологічне значення. Для опису наслідків, які
випливають з цього визнання, необхідно застосувати структурний принцип.
Причому за основу такого опису ми пропонуємо взяти загальновідомий факт,
що в земних умовах усе живе представлене такими трьома рівнями
організації:
І. Надмолекулярний – доклітинні форми життя:
1) віруси – сателіти (РНК-вмісні, ДНК-вмісні);
2) власне віруси (РНК односпіральні, РНК двоспіральні, ДНК
односпіральні, ДНК двоспіральні);
3) віруси ПЛТ (псітакоза-венеричної лімфогранулеми - трахоми). Це
найбільш елементарний, але, як і інші, генетично детермінований рівень

11
організації живих систем. Деякі його представники, такі, як бактеріофаги,
реліктові віруси, є на Землі вже понад 2 млрд. років.
ІІ. Клітинний – одноклітинні форми життя:
1) мікоплазма;
2) рекетсії;
3) бактерії;
4) протозоа (найпростіші).
ІІІ. Надклітинний – багатоклітинні форми життя:
1) рослини;
2) тварини.
Різні рівні організації живої матерії відбивають певні етапи еволюції
органічного світу, це три сходинки складності в організації структури та
функції біосистем. Дві перші сходинки – надмолекулярна і клітинна, на
відміну від надклітинної, можуть виступати не тільки як певні рівні
організації цілісних систем, а й як елементи структури більш складних,
високоорганізованих об’єктів. Це визначило їхню історичну роль
інтегрованих елементів складних структур, здатних до зворотного
перетворення: із субелемента складної структури на самостійну, дискретну
структурно і функціонально цілісну систему шляхом виходу з-під
корелюючого впливу організму.
Отже, природа ніби залишила за певними рівнями, що забезпечують
усю структурну архітектоніку органічного світу, право на вихід із складної
системи взаємодії. Цим правом елемент структури може скористатися за
наявності певних умов. Причому він, так би мовити, має право вибору: піти
шляхом онтогенетичного чи філогенетичного розвитку.

12
 Список використаної літератури

1. „Біологія” А. О. Слюсарів, С. В. Жукова – Київ „Вища школа”, 1992

2. „Довідник з біології” О. В. Денисьєвський – Київ „Наукова думка”

1998

3. Загальна біологія, 10 клас/ М.Є. Кучеренко, Ю.Г. Верес, П.Г. Балан,

В.М. Войціцький. – К.: Генеза, 2001.- 160 с.:іл.

4. Мотузний В.О. Біологія. К.: „Вища школа”. – 2006

5. Кучеренко М.Є. Загальна біологія: «Генеза». – 2000

13