Життя́ (Biota[1]) — це явище, що є сукупністю основоположних загальнобіологічних

ознак (метаболізму, гомеостазу, зростання, розвитку, відповіді на подразнення,

розмноження, еволюції тощо), які притаманні живим істотам та відрізняють їх від
неживих предметів. Життя визначається як стан існування матерії, найвизначнішими
рисами якого є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивчення
властивостей життя здійснює наука біологія, яка покликана з'ясувати ґрунтовні
закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це спосіб існування дієвих настанов з улаштування матерії. Якщо такі

закладені приписи виконуються — тоді цей перебіг подій називається життєдіяльністю.
Життю не обов'язково придатні: метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на
подразнення, розмноження, еволюція на певному відрізку існування. Наприклад,
заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих
властивостей, але обов'язково містять у собі вказівки до їх виконання, за
сприятливих умов.

Життя на Землі з'явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька припущень
виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження.
Припускається, що перші організми були побудовані винятково на основі РНК —
гіпотеза світу РНК[4] — без участі ДНК та білків, які розвинулись згодом впродовж
еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя ґрунтується на полімерах чотиривалентного

карбону, де діяльну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи
та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні устрої —

екосистеми[6], які у планетарному вимірі об'єднуються у біосферу із широтною та
висотною зональностями. На сьогоднішній день (2020-і), відомою є лише одна біосфера
— земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших дуже далеких
планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема,

стосуються тлумачень буття, свідомості, сенсу життя, сутність Бога або Богів, душі,
життя після смерті та інше.

Істо́рія нау́ки — дослідження феномену науки в його історії. Наука, зокрема, являє
собою сукупність емпіричних, теоретичних і практичних знань про навколишній світ,
отриманих науковим співтовариством. Оскільки з одного боку наука представляє
об'єктивне знання, а з іншого — процес його отримання і використання людьми,
сумлінна історіографія науки повинна брати до уваги не тільки історію думки, а й
історію розвитку суспільства в цілому.

Історія поняття
Вивчення історії сучасної науки спирається на безліч збережених оригінальних або
перевиданих текстів. Однак самі слова «наука» і «учений» увійшли у вжиток лише в
XVIII—XX століттях, а до цього натуралісти називали своє заняття «натуральною
філософією».

Хоч емпіричні дослідження відомі ще з античних часів (наприклад, роботи Арістотеля

і Теофраста), а науковий метод був у своїх основах розроблений в Середні століття
(наприклад, у Ібн ал-Хайсама, Аль-Біруні або Роджера Бекона), початок сучасної
науки сходить до Нового часу, періоду, що зветься індустріальною революцією, що
сталася в XVI—XVII століттях у Західній Європі.

Науковий метод вважається таким істотним для сучасної науки, що багато вчених і
філософів вважають роботи, зроблені до наукової революції, «переднауковими». Тому
історики науки нерідко дають науці ширше визначення, ніж прийнято в наш час, щоб
включати в свої дослідження період античності та середньовіччя.