Поняття про систематику.

Основні таксономічні категорії.

Вид, його критерії. Віруси.
Бактерії. Ціанобактерії.

Лекція 4
БІОРІЗНОМАНІТТЯ – це розмаїття організмів, видів та їхніх угруповань

БІОСИСТЕМАТИКА – наука про

різноманітність організмів,
основною метою якої є
побудова системи органічного
світу.

ЕВОЛЮЦІЙНА ФІЛОГЕНІЯ
(філогенез) – розділ
еволюційної біології, що
вивчає шляхи історичного
розвитку біорізноманіття землі.
Систематика (від давньо-грецього – упорядкування) – біологічна
наука про розмаїття живих організмів.

Сукупність видів організмів на Землі існувала й існує в тісній

взаємодії між собою і з навколишнім середовищем.

Увесь сучасний органічний світ нараховує понад 2 млн видів істот,

які впорядковуються для вивчення за допомогою систематичних
категорій в систему організмів.

Завданням систематики є :

• опис і упорядковування різноманітних існуючих і вимерлих видів,

• їх розподіл (класифікація) на певні систематичні групи (таксони),

• опрацювання природної системи органічного світу.

Основна схема сучасної номенклатури в систематиці з використанням
основних таксономічних категорій включає:

Царство (regnum) → Тип (phylum) – у тварин; Відділ (divisio) – у рослин

→ Клас (classis) → Ряд (ordo) – у тварин; Порядок (ordo) – у рослин →
Родина (familia) → Рід (genus) → Вид (species).

ОСНОВНІ ТАКСОНОМІЧНІ КАТЕГОРІЇ

Царство
Тип (Відділ)
Клас
Ряд (Порядок)
Родина
Рід
Вид
ТАКСОНОМІЯ – наука про об’єднання живих істот у групи на основі аналізу притаманних їм ознак.

Фактично основним завданням таксономії є групування організмів. Це відбувається за допомогою

– вибудовування зручної системи класифікації організмів та
– філогенетики, що займається з’ясуванням їх зв’язків.

БІОЛОГІЧНА НОМЕНКЛАТУРА – система правил найменування живих організмів, що розробляє кодекс

міжнародних правил раціонального найменування видів та інших таксонометричних категорій, визначає
принципи для створення універсальної системи наукових назв організмів.
Для зведення цих правил існують спеціальні номенклатурні кодекси.
Основними в наш час є:

- «Міжнародний кодекс ботанічної номенклатури» (I C B N),

(причому номенклатура грибів історично відноситься саме до нього)
- «Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури» (I C Z N) та
- «Міжнародний кодекс номенклатури бактерій» (I C W B)

Також існують
- «Міжнародний кодекс класифікацій та номенклатури» «вірусів» (I C V C W)
- «Міжнародний кодекс номенклатури культурних рослин»
Сучасна систематика є синтетичною наукою, що розвивається у тісному зв’язку з
еволюційною морфологією, екологією, біохімією, генетикою та біогеографією і
використовує методи цих наук.

Систематика робить внесок в теоретичну та прикладну біологію, еволюційну теорію,

охорону довкілля.

У всьому розмаїтті органічного світу виділяють 2 форми: неклітинну і клітинну, які

утворюють відповідно дві імперії.

Неклітинними є віруси, які поєднують у царство Віра (Vira).

Основну масу живих істот складають організми, які мають клітинну будову. В процесі
еволюції органічного світу клітина набула властивостей елементарної системи, в якій
можливий прояв усіх закономірностей, що характеризують життя.

Клітинні організми поділяють за наявністю ядра на два надцарства: доядерні і ядерні.

Імперія Доклітинні Імперія Клітинні

Царство Віруси (Vira) Надцарство Доядерні організми (або Прокаріоти)

Сюди відносять такі Царство Еубактерії (Бактерії, Ціанобактерії) ≈ 4500

форми життя як видів
пріони та віроїди

Царство Археї

Надцарство Ядерні організми (або Еукаріоти)

Царство Рослини ≈ 0,5 млн. видів

Царство Гриби ≈ 0,1 млн. видів

Царство Тварини ≈ 1,5 млн. видів

Сучасне уявлення про вид сформувалося в середині XX століття (в рамках синтетичної теорії
еволюції) завдяки працям багатьох учених: М. І. Вавілова, Е. Майєра та інших.
Види розвиваються історично і можна встановити послідовний (філогенетичний) ряд предкових
форм.
Була розроблена біологічна концепція виду, що заснована на уявленні про популяцію як одиницю
еволюції та репродуктивній ізоляції.

ВИД – сукупність популяцій особин, що мають спільне походження, вільно схрещуються між
собою і дають плідне потомство, подібних за морфофізіологічними (будовою і функцією )
ознаками, однаковою екологічною нішею на певному ареалі.

Елементарною структурною одиницею виду є популяція.

Більшою внутрішньовидовою сукупністю є підвид.
Підвид включає подібні між собою популяції, які відрізняються одним або кількома станами ознак.

Наприклад, ялина утворює кілька підвидів (європейська, фінська, сибірська), тигр має 7 підвидів
(уссурійський і ін.), білка звичайна – 20 підвидів.
 КРИТЕРІЇ ВИДУ
Один вид відрізняється від інших рядом ознак – критеріїв виду.
Відповідність комплексу певних критеріїв визначає видову належність індивідів.

Морфологічний критерій – базується на подібності за будовою всіх особин даного виду. Тривалий час цей
критерій був головним. Кожен вид має унікальні, притаманні лише для нього ознаки. За допомогою
морфологічного критерію важче визначати види-близнюки (у комарів, попелиць, землерийок), що схожі за
будовою, але не схрещуються між собою. Особини, що належать до одного виду мають однакову кількість і
структуру хромосом (каріотип). Види-близнюки можна розрізнити за відміною у складі каріотипів. Критерій,
заснований на специфічності каріотипу, іноді виділяють як самостійний генетичний.

Фізіологічний критерій. Базується на подібності або відмінності в процесах життєдіяльності. Наприклад,

нездатність до парування в близьких видів, не розвивається зародок при заплідненні, стерильність гібридів.

Біохімічний критерій. Базується на відмінності біохімічних структур, імунологічних реакцій, особливостях

обміну речовин. Наприклад, види відрізняються білковим складом.

Географічний критерій. Базується на тому, що кожен вид має певний ареал. Ареали відрізняються за
розмірами, цілісністю. Види пристосовуються до певних кліматичних умов, особливостей рельєфу.

Екологічний критерій. Кожен вид має свою екологічну нішу. Вона визначає чисельність виду, ланцюги
живлення тощо. Види-близнюки за екологічних умов можуть відрізнятися. Наприклад, два схожі види рослин
цвітуть у різні часи.
ОХОРОНА ПРИРОДИ – це комплекс заходів, організованих і
контрольованих на державному, міжнародному і суспільному
рівнях, затверджений законодавчо і спрямований на збереження
видового різноманіття та стабільності екосистем і природних
ресурсів.
Найбільш всеосяжний збірник відомостей про охоронний статус
рослин та тварин в усьому світі видається Міжнародним Союзом
Охорони Природи (МСОП), який опікується флорою та фауною
всього світу з 1953 року, і побудований на строгих критеріях оцінки
статусу видів та ризику їхнього зникнення.

Метою Червоного списку є визначення та оприлюднення ступеню

загрози для існування тих чи інших видів живого та надання
відомостей, потрібних для збереження біологічних видів всім,
кого це може стосуватися.
 Види в Червоному списку
Міжнародного Союзу Охорони Природи
класифіковані в межах таких категорій:

- ЗНИКЛИЙ

- ЗНИКЛИЙ В ПРИРОДІ

- ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД КРИТИЧНОЮ ЗАГРОЗОЮ

- ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД ЗАГРОЗОЮ

- УРАЗЛИВИЙ

- БЛИЗЬКИЙ ДО ЗАГРОЗЛИВОГО СТАНУ

- ЗНАХОДИТЬСЯ ПІД НЕВЕЛИКОЮ ЗАГРОЗОЮ

- ВІДОМОСТІ НЕДОСТАТНІ

- НЕДОСЛІДЖЕНИЙ
Червона книга України – офіційний державний документ, що
включає перелік рідкісних, вразливих і зникаючих видів
тваринного і рослинного світу у межах України.

Червона Книга України – універсальна форма державного

контролю над видами рослин, тварин, грибів, які знаходяться під
загрозою зникнення, мають визначне наукове чи практичне
значення. Це державний документ, що містить список видів,
визначений фахівцями, з зазначенням категорії охорони і статусу
виду в даний час.

Червона книга України – анотований та ілюстрований перелік

рідкісних видів та видів, що знаходяться під загрозою зникнення на
території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому
узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що
знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на
підставі якого розробляються наукові і практичні заходи,
спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
 ЗЕЛЕНА КНИГА УКРАЇНИ

Зелена книга України –

офіційний державний
документ, до якого заносять
рідкісні, але типові для
певної місцевості рослинні
угруповання, які потребують
особливого режиму їхнього
використання.
Неклітинні – сукупність форм життя, що не мають
клітинної будови

Неклітинні

віруси віроїди пріони

 КЛІТИННІ ФОРМИ ЖИТТЯ

Бактерії Археї Еукаріоти

Вчений Карл Везе запропонував модель філогенетичного дерева на підставі даних

секвенувавння генів рРНК.

Клітинні форми життя за цією моделлю входять у три домени: Бактерії, Археї, Еукаріоти.
Віруси – неклітинні форми життя.

Це винятково внутрішньоклітинні паразити.

Для свого відтворення вони використовують

будівельний матеріал та енергію клітини-хазяїна.

Унаслідок взаємодії між вірусом та клітиною-хазяїном

виникають вірусні хвороби.

Вірусні інфекції відомі людству з давніх

часів. Перше свідчення про вірусну
інфекцію знайдено на давньоєгипетському
барельєфі. На ньому зображений жрець з
ознаками вірусного захворювання –
паралітичного поліомієліту.
Віруси були відкриті Д.Й. Івановським у 1892 році.
Він досліджував мозаїчне захворювання листків
тютюну.

У 1903 році Івановський захистив докторську

дисертацію по матеріалах своїх винаходів в Київському
університеті імені Святого Володимира.
У 1917 році французький учений Ф. де Ералль відкрив
віруси бактерій – бактеріофаги.

Ці відкриття призвели до започаткування нової науки –

вірусології, яка вивчає неклітинні форми життя.

Вірусологія – наука, яка вивчає будову і функції вірусів,

їхні властивості, шляхи передачі збудників та способи
лікування і профілактики вірусних захворювань.
 Основними напрямками досліджень сучасної вірусології є:

• вивчення властивостей вірусів, особливостей їх взаємодії з клітиною,

механізмів організації та реалізації геному вірусів;

• вивчення патогенезу вірусних інфекцій, механізмів ураження різних органів і

систем;

• розроблення методів визначення вірусів і методів діагностики спричинюваних

ними захворювань;

• вивчення закономірностей циркуляції вірусів у різних біоценозах;

• розроблення заходів боротьби з вірусними інфекціями та їх профілактики;

• розроблення нових біотехнологій зі створення ефективних вакцинних

препаратів.
Властивості, за якими віруси можна віднести Властивості, які відрізняють віруси від
до об’єктів живої природи клітинних форм життя

1. Віруси здатні до розмноження 1. У вірусів відсутні системи, здатні

(їм притаманна спадковість) синтезувати власні білки

2. Віруси здатні пристосовуватись до змін 2. До складу вірусної частинки може

навколишнього середовища (їм притаманна входити лише один тип нуклеїнової
мінливість) кислоти – або РНК, або ДНК

3. Віруси займають певні екологічні ніші 3. Вірусні частинки не здатні до росту

(паразитують лише в клітинах певних типів)
4. Віруси можуть кристалізуватися.
 ВІРУСИ МАЮТЬ ТАКІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ І СКЛАДУ:

1. Відсутність клітинної будови, тому віруси є особливою групою неклітинних форм життя.

2. Дуже малі розміри (20-300 нм).

3. Відносно простий хімічний склад. Прості віруси складаються з білків і одного виду нуклеїнових
кислот РНК або ДНК. На цій підставі усі віруси поділяють на дві великі групи РНК-вмісні (віруси
енцефаліту, краснухи, кору, грипу, сказу) та ДНК-вмісні (аденовіруси, віруси віспи). Складні віруси
мають ще в своєму складі білки, ліпіди та вуглеводи, катіони металів.

4. Різноманітність організації генетичного матеріалу. У клітинних організмів він має вигляд

дволанцюгових молекул ДНК, а у вірусів ним можуть бути як молекули ДНК, так і молекули РНК.

5. Відносно проста будова. Зрілу вірусну частинку називають віріоном.

Прості віруси мають білкову оболонку – капсид з білкових частинок капсомерів і серцевину –
нуклеїнову кислоту.
Складні віруси можуть мати додаткові ліпопротеїдні оболонки, молекули глікопротеїдів,
ферменти тощо.
6. Відсутність власних білоксинтезуючих систем. Це визначає характер паразитизму вірусів –
абсолютний внутрішньоклітинний паразитизм на молекулярно-генетичному рівні.
7. Специфічність, яка полягає у можливості взаємодії вірусів лише з певними рецепторами
клітинних мембран. Наприклад, вірус гепатиту паразитує в клітинах печінки, вірус грипу – в
клітинах епітелію дихальних шляхів, вірус СНІДу в Т-лімфоцитах. Серед інших особливостей
життєдіяльності багатьох вірусів (наприклад збудника грипу) слід зазначити так званий
антигенний дрейф – мутації, які виникають у збудника кожні 3-4 роки і полягають у зміні якоїсь
ділянки гена. А це протидіє специфічному імунітету. Цікаво, що один вірус, потрапивши в
організм людини, захищає його від проникнення інших вірусів (інтерференція вірусів).
8. Особливий життєвий цикл, який у вірусів складається з двох фаз: позаклітинної (нежива,
інфекційна зріла форма) і внутрішньоклітинної (фаза, яка проявляє окремі ознаки живого).
9. Здатність деяких вірусів кристалізуватися за певних умов довкілля.
10. Нездатність до культивування на штучних середовищах. З метою вирощування вірусів
застосовують культури клітин, органів, курячі ембріони та лабораторні тварини.
• Мають мікроскопічні розміри
(від 20 до 300 нм)

• Містять тільки одну з нуклеїнових

кислот (ДНК або РНК)
Будова вірусів
• Не здатні до росту та бінарного поділу
Капсид

РНК Білок
• Відсутні власні системи накопичення
ДНК Суперкапсид
енергії та синтезу білків

• Саморепродукція відбувається в Капсид

Капсид
клітинах, у які проникає вірус, шляхом
реплікації нуклеїнових кислот і Фермент
наступної побудови віріонів РНК
Вірус
Вірус тютюнової імунодефіциту
Бактеріофаг людини
мозаїки
22
Класифікація вірусів ґрунтується на особливостях будови вірусної частинки
та типу нуклеїнової кислоти.
Використовують ті самі підходи, що й під час класифікації прокаріот та
еукаріот.
Наприклад, види вірусів об'єднують у роди, роди у родини, родини у порядки.
Основна відмінність – у вірусології не застосовують принцип подвійних назв
видів.
Віруси називають за ознаками хвороби, яку вони спричиняють
(вірус тютюнової мозаїки, вірус імунодифіциту людини),
за назвою хвороби (вірус вітряної віспи, вірус грипу),
за місцем де його було виявлено вперше
(вірус Марбург, або вірус лихоманки Марбург, вірус Західного Нілу, або вірус
лихоманки Західного Нілу).

Згідно із сучасними уявленнями віруси виокремлюють у царство неклітинних

форм життя – Віра.
 КЛАСИФІКАЦІЯ ВІРУСІВ
(за складом)
РНК – вмісні ДНК – вмісні
(симетрія капсидів у вірусів (симетрія капсидів у вірусів кубічна,
кубічна і спіральна) спіральна,складна та подвійна)
• вірус поліомієліту • вірус віспи
• кліщового енцефаліту • вірус герпесу
• жовтої лихоманки • аденовіруси
• грипу, сказу, кору • пухлиноутворюючі та бактеріофаги
• тютюнової мозаїки
• віруси хребетних тварин,
комах і вищих рослин
• ВІЛ
• CoVid-19
 ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ВІРУСІВ
(на прикладі бактеріофага)

1. Прикріплення бактеріофагу до бактеріальної

клітини(фаг зв'язується з рецепторами на поверхні клітини)
2. Проникнення нуклеїнової кислоти вірусу в клітину
бактерії
3. Реплікація нуклеїнової кислоти вірусу
4. Синтез вірусних білків
5. Збирання вірусних частинок віріонів
6. Лізис клітини: вона руйнується, звільняючи нових
фагів, які знов проникають у клітини бактерій
У життєвому циклі вірусів чергуються дві фази:

– позаклітинна, під час якої вірус перебуває у вигляді інертної інфекційної частинки – віріона, і
– внутрішньоклітинна фаза, протягом якої здійснюється їх розмноження.

РОЗМНОЖЕННЯ ВІРУСІВ
відбувається шляхом послідовного перебігу таких стадій:

1. Адсорбція вірусу на клітинах – вірусні рецептори, або прикріплюючі білки забезпечують впізнавання і
прикріплення вірусів до клітини-хазяїна.

2. Проникнення вірусу в клітину починається із взаємодії вірусної частинки з мембраною клітини, на якій
розташовані особливі рецепторні ділянки, а в оболонці вірусної частинки є особливі білки, які
«розпізнають» ці ділянки, що і визначає специфічність вірусу.

3. Роздягання вірусу в клітині, тобто звільнення нуклеїнової кислоти вірусу від захисної оболонки,
що відбувається за допомогою ферментів.
4. Транскрипція нуклеїнової кислоти, тобто переписування інформації з ДНК на іРНК.
Відкриття у 1970 році (Г. Темін, Д. Балтімор) фермента ревертази (зворотньої транскриптази)
у ретровірусів вказує на можливість переписування інформації з РНК на ДНК, а потім на іРНК,
тобто на можливість зворотньої транскрипції.

5. Трансляція спадкової інформації – переведення інформації з іРНК в певну послідовність

амінокислот в молекулі білка.

6. Реплікація вірусного геному – синтез молекул нуклеїнової кислоти вірусу.

7. Збірка вірусних частинок і вихід дозрілих віріонів з клітини-хазяїна, які можуть

відбуватися у вірусів двома способами:

а) усередині клітини (спостерігається загибель клітини після виходу частинок),

б) шляхом відбрунькування в зовнішнє середовище (клітина хазяїна може тривалий час

зберігати життєздатність).

Отже, відтворення вірусів відбувається в живих клітинах через низку

складних процесів з використанням ресурсів клітини під генетичним
контролем вірусу.
Вірус імудодефіциту людини (ВІЛ)

Відкритий в інституті Пастера в Парижі у 1983

році.

ВІЛ це складний РНК-вмісний вірус, що

відноситься до ретровірусів ( від лат. retro –
повернення назад).

У кулеподібному віріоні (діаметр 100-120 нм) виділяють оболонку і серцевину.

Оболонка складається з ліпідної мембрани, глікопротеїдів, білків.
Серцевина конусоподібної форми складається з білків капсиду, двох молекул РНК і
ферменту зворотної транскриптази.
 Значення вірусів
Вірусні хвороби людини
ГЕРПЕС – болючі пухирці на слизових оболонках і шкірі

ВІСПА
Вірусні хвороби людини
ПАПІЛОМИ – нарости на шкірі
Вірусні хвороби людини

ВІЛ. СНІД

COVID-19
 ЗАСОБИ БОРОТЬБИ І ВИКОРИСТАННЯ ВІРУСІВ
• ізоляція хворих організмів від здорових (карантин)
• лікування за допомогою хімічних антивірусних
препаратів (хіміотерапія)
• профілактичні щеплення для підвищення стійкості
організму (імунізація)

• в біологічних методах боротьби зі шкідливими видами (личинками комарів, гусениць, жуків)

• в генетичній інженерії для перенесення генів до клітин бактерій
• у вивченні еволюції організмів ( передають спадкову інформацію від одних організмів до
інших)
ВІРОЇДИ – неклітинні форми життя, представлені одноланцюговою
кільцевою РНК, яка не кодує білків.
Віроїди були відкриті в 1971 році Теодором Дінером, при вивченні
інфекційного захворювання картоплі «Веретеноподібність бульб».
Ці субмікроскопічні частинки, на відміну від РНК-вірусів, не мають
білкової оболонки, молекула РНК має форму замкненого ланцюга і
складається з 375 нуклеотидів. Ця РНК не кодує жодного білка,
оскільки самовідтворюється в клітині хазяїна.

Віроїди викликають захворювання у рослин. Вони потрапляють у

клітину рослини-хазяїна при вегетативному розмноженні, за
допомогою комах або механічним шляхом при пошкодженні
тканин.
Розмноження відбувається за допомогою ферментів РНК-
полімераз хазяїна.
При цьому реплікація нуклеїнових кислот самої клітини-хазяїна
пригнічується.
 ВІРОЇДНІ ЗАХВОРЮВАННЯ РОСЛИН
• веретеноподібність бульб картоплі
• хвороба жовтих плям рису
• карликовість хризантем
ПРІОНИ – білкові молекули здатні паразитувати у клітинах людини і тварин.
Відкриті американським біологом Стенлі Прюзінером у 1982 році, який
отримав за це Нобелевську премію.

Пріони можуть знаходитися в двох різних конформаціях:

нормальній і патогенній (викликає захворювання).

Вважається, що в нормальному стані вони є звичайними білками нервових

клітин, що гальмують процеси старіння.

Основні особливості пріонів:

• Всі пріони дуже інфекційні;
• Їх важко інактивувапти (знешкодити);
• Характерний тривалий інкубаційний період;
• Для них не існує видового бар’єру.
Пріони (від англ. proteinaceous infectious particles – білкові заразні частинки) –
особливий клас інфекційних агентів, які є низькомолекулярними білковими
частинками без нуклеїнової кислоти

Ці частинки є збудниками
важких захворювань ЦНС,
м’язової, кровоносної та інших
систем у людей і ряду вищих
тварин (так звані повільні
інфекції), які завжди
закінчуються летально.
На сьогодні пріони знайдено в
клітинах бактерій, дріжджів й
ссавців.
Описано понад 10 небезпечних
пріонних хвороб тварин й
людини.
 ПРІОННІ ЗАХВОРЮВАННЯ
СИНДРОМ ГЕРСТМАНА-
ШТРАУСЛЕРА
У пацієнтів спостерігаються порушення
координації руху, часто розвивається важке
слабоумство.
Початковими симптомами є параліч зору,
глухота й сліпота.
Характерна відсутність рефлексів на нижніх
кінцівках.

СМЕРТЕЛЬНЕ СІМЕЙНЕ БЕЗСОННЯ

Спочатку у хворого важке безсоння та
безпричинна паніка.
Потім до них додаються галюцинації, швидка
втрата ваги.
На останній стадії хворий перестає
розмовляти та ні на що не реагує.
 ПРІОННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ХВОРОБА КРЕЙТЦФЕЛЬДТА-ЯКОБА
(несправжній склероз)
Це прогресуюче захворювання кори великих
півкуль мозку.

Ймовірними причинами захворювання

може стати споживання ураженого м’яса
хворих тварин або коров’ячого молока.

ХВОРОБА КУРУ
Поширювалася через ритуальний канібалізм.
Головними ознаками захворювання є сильне
тремтіння і рвучкі рухи головою, іноді
проводжуються посмішкою.
Недарма її називають «смерть, що сміється».
 ПРІОННІ ЗАХВОРЮВАННЯ
СКРЕЙПІ
Неврологічне захворювання овець.
Проявляється в порушенні координації рухів,
слабкості або в агресивності, сильному тремтінні.
Спостерігається випадіння шерсті.

КОРОВ’ЯЧИЙ СКАЗ
(губчаста енцефалопатія корів)
Хвороба корів, котів, курей.
Інкубаційний період тривалий, завжди
закінчується смертю.
У корів знижуються надої, порушується
координація рухів, іноді тварина падає.
Проявляється агресія.
БУДОВА ПРОКАРІОТИЧНОЇ КЛІТИНИ

Зовнішній шар:
• Капсула
• Клітинна стінка
• Плазмолема

Спадковий матеріал
• Нуклеоїд
• Плазміди

Цитоплазма
• Включення
• Цитозоль (гіалоплазма)
40
 СКЛАДОВІ ПРОКАРІОТИЧНОЇ КЛІТИНИ

Капсула – зовнішній захисний шар (у деяких бактерій); складається в

основному з різних білків, вуглеводів та уронових кислот

Клітинна стінка – жорстка структура містить пептидоглікан муреїн;

забезпечує збереження форми бактерій (відрізняється від клітинної стінки
рослинної клітини); має антигенні властивості

Плазматична мембрана – відділяє клітину від навколишнього середовища

Мезосоми – вигини плазматичної мембрани, містять ферменти для

забезпечення дихальних процесів, беруть участь у поділі клітин
 СКЛАДОВІ ПРОКАРІОТИЧНОЇ КЛІТИНИ

Фімбрії

Джгутики (прості, мікротрубочки відсутні;

розташовуються позаклітинно).
Використовуються для забезпечення руху
Джгутики

Фімбрії (коротші та тонші ніж джгутики).

Використовуються для прикріплення
БАКТЕРІЇ
Грам-негативні Грам-позитивні
(Escherichia coli) (Lactobacillius)
Мають тонку клітинну стінку, Мають товсту пептидогліканову (муреїнову) стінку.
мають зовнішню мембрану Через відсутність зовнішньої мембрани грам-позитивні
бактерії більш чутливі до антибіотиків,
ніж грам-негативні бактерії

ГРАМ-НЕГАТИВНІ ГРАМ-ПОЗИТИВНІ

Зовнішня
мембрана

Ліпопротеїни

Пептидоглікан
ЗЗЗ
Периплазмати-
чний простір

Цитоплазмати-
чна мембрана

Ліпополісахарид Порін Білок

 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРО- ТА
ЕУКАРІОТИЧНОЇ КЛІТИН

Ознака Прокаріоти Еукаріоти

Розміри 0,5-3 мкм 8-100 мкм, в середньому 40-60
мкм
Життєві Одноклітинні, нитчасті Одноклітинні, нитчасті,
форми багатоклітинні
Генетичний Кільцева молекула ДНК не Ядро відділене від цитоплазми
матеріал пов’язана з білками, не подвійною мембраною, має
відділена від цитоплазми. ядерце. Лінійні молекули ДНК
Немає справжнього ядра, пов’язані з білками і формують
хромосом, ядерець хромосоми
Чутливість до Є Немає
антибіотиків
Органели Лише рибосоми Мембранні та немембранні

Рибосоми 70S 80S

Дякую за увагу!