Тема 10

Діалектика - філософська основа медицини

10.1 Поняття та основні принципи діалектики.

Однією з основних функцій філософії є методологічна функція — філософія

виступає як загальна методологія окремих наук; вона надає їм найзагальніші
методи пізнання, які конкретизуються в тій чи іншій сфері наукової діяльності
залежно від специфіки предмету та об'єкту наукового пізнання. У свою чергу,
отримуючи дані від конкретних наук, філософія створює загальну, філософську
картину світу.Одним із таких методів виступає діалектичний метод. Діалектика
— вчення про найзагальніші закономірності розвитку природи, суспільства та
мислення і ґрунтований на ньому метод вивчення; теорія розвитку.Діалектика,
як науковий метод та філософська картина світу, пройшла складний історичний
процес становлення. Можна виділити три види діалектики:

1 Стихійна антична (вчення Геракліта, Платона).

2 Німецька класична (ідеалістична) (І. Кант, Й. Фіхте, Г. Гегель).

3 Матеріалістична (К. Маркс, Ф. Енгельс). Саме матеріалістична діалектика

змогла стати загальною методологією наук, зокрема і медицини.

Основні принципи матеріалістичної діалектики:

1. Принцип матеріальної єдності світу. Єдність світу забезпечується його

матеріальною субстанційністю. Оскільки явища, предмети, події існують як
прояв одного матеріального начала, то вони єдині. У цьому контексті ідеальне
виступає як породження матеріального, а не як самостійна, окремо існуюча
сфера.

2. Матеріалістичний детермінізм. Оскільки світ єдиний та містить причини

свого функціонування та розвитку в собі, відповідно він обумовлений сам
собою. Важливим моментом тут є зв'язок між детермінізмом та розвитком, що
не є тотожними поняттями. Розвиток передбачає збереження пройдених етапів,
однак не їхнього повторення

3. Принцип відображення. Взаємозв'язок та ізоморфність структур передбачає

взаємовплив структур одна на одну. Таким чином, у структурі відображається
відтворення іншої, яка на першу чинила вплив (наприклад, пристосування
живого організму до умов навколишнього середовища та зміна в результаті
такого пристосування структури організму
Діалектика розглядає розвиток не як упорядкований, лінійний перехід від
вищого до нижчого, а як складний, суперечливий процес, у ньому відбувається
і рух назад та «вбік», тобто розвиток не тотожний прогресу, процес, який
включає й поняття регресу і має не лінійний, а зигзаго- та спіралеподібний
характер.

10.2 Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.

Ядро матеріалістичної діалектики — закони, адже саме їх виявлення (сталих,
повторюваних зв'язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є
завданням науки. Закони діалектики дають відповідь на три фундаментальні
питання:

а) джерело розвитку;

б) характер розвитку;

в) напрям розвитку.

1. Закон єдності та боротьби протилежностей. Діалектичні протилежності — це

такі частини, моменти, сили, властивості, тенденції зміни об'єкту, що залежать
одне від одного, взаємообумовлюють існування одне одного, хоча при цьому
мають зворотну спрямованість щодо одне одного та взаємозаперечують себе
під час боротьби. Наприклад: притягування та відштовхування, суперечності
біологічних процесів (асиміляція та дисиміляція, спадковість та мінливість). У
процесі взаємодії між протилежностями утворюється суперечність, в результаті
якої одна з протилежностей відіграє руйнівну, деструктивну функцію, а інша —
конструктивну, творчу (співвідношення процесів асоціації та дисоціації в
хімічних реакціях, перевага індивідуальної мінливості над консервативністю
спадковості в розвитку організмів). Таким розподілом функцій задається вектор
розвитку та закладаються основи нових суперечностей.

Розвиток постає як процес виникнення, зростання, загострення і вирішення

протиріч, серед яких визначальну роль відіграють внутрішні суперечності
предмету або процесу. Саме вони і виступають як вирішальне джерело,
рушійна сила їх розвитку.

Джерелом розвитку в живій природі є боротьба за існування, яка є множиною

суперечностей між протилежностями: між особами виду та середовищем,
міжвидові та внутрішньовидові суперечності. Рушійною ж силою, фактором
еволюції виступає мутаційний процес, популяційні хвилі, ізоляція, природній
відбір.

Однією з найважливіших суперечностей медицини, а отже, і джерелом її

розвитку є суперечність між знанням сутності хвороби, знанням у більшості
патологічних процесів та відсутності знання конкретних механізмів виникнення
хвороби та її лікування. Усі процеси, що відбуваються в організмі, ілюструють
дію цього закону. Так, запалення е складним та суперечливим процесом, який
одночасно може бути не лише патологічним, а й захисним, корисним для
організму. При цьому позитивна роль запалення може перейти в свою
протилежність.

Під час хвороби в організмі протидіють дві сторони — патогенез (механізм

зародження та розвитку хвороби) та саногенез (комплекс захисних механізмів,
спрямованих на відновлення порушеної саморегуляції організму).
Обумовлюючи внутрішню суперечливість хвороби, вони одночасно пов'язані
один з одним та заперечують один одного.

2. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін. Цей закон конкретизує

перший і виявляє нові аспекти розвитку, передусім у діалектиці кількісних та
якісних змін.

Якість — характеристика предмета, завдяки якій він є саме цим, а не іншим

предметом. Якість стосується не окремих властивостей, а відображає в
загальному специфіку предмета або ж його певну сторону як синтез окремих
властивостей чи характеристик. Тобто якість — це стійка внутрішня
визначеність предмета. Без якості предмет не може існувати таким, який він є.
Кількість же є визначеністю предмета, завдяки їй його можна розділити на
окремі частини і зібрати їх воєдино.

Відповідно, суперечності в протилежностях виникають тоді, коли процес

кількісних змін спричинює порушення міри предмета, а, відповідно, появу
нової якості, яка, в свою чергу, передбачає нову кількість та нову міру. Так, у
неорганічній природі точками переходу (порушенням міри) є точки плавлення
(затвердіння), точки сублімації, перекристалізації, точки алотропічних перехо-
дів (графіт та алмаз — різні алотропічні стани вуглецю), що відносяться до
фазових перетворень речовини. Межами міри є критична температура в явищах
надпровідності, критична маса при ядерних реакціях тощо.

Процес появи нової якості виражається категорією стрибка. Форми стрибка

різноманітні і можуть відбуватися поступово, як зміна цілого через окремі
елементи системи (якісні зміни видів рослин і тварин), так і докорінна зміна
всієї системи в цілому (перетворення одних елементарних часток в інші, мітоз у
біології, революція в історії).

На основі пізнання якісної своєрідності хвороби проводиться диференціальний

діагноз захворювання. Якісна специфіка хвороби лежить в основі нозологічної
класифікації захворювань. Поступовість якісних та кількісних змін виражається
в існуванні проміжкових станів — так, між здоров'ям і хворобою
спостерігаються численні перехідні стани, що називаються субклінічними.

Для лікаря суттєву роль відіграє закономірність — кількісні зміни безперервні,

якісні перервні. Наприклад, безперервне накопичення токсичних з'єднань в
організмі, досягнувши певного кількісного рівня, веде до декомпенсації
функціональної системи та розвитку якісно нового клінічного стану (кома,
смерть).

3. Закон заперечення заперечення виражає спрямованість, спадкоємність

розвитку та його форму. Найважливішою категорією закону є категорія
«заперечення», що виражає: а) процес знищення предмета в результаті дії
переважно зовнішніх сил і чинників, тобто припинення існування цього
предмета як цілісної системи, кінець його розвитку (зовнішнє, «видиме»
заперечення, деструкція); б) самозаперечення як внутрішній момент розвитку з
утриманням позитивного змісту заперечуваного («зняття»). У процесі розвитку
обидва види заперечення тісно взаємопов'язані, але визначальну роль зрештою
відіграє внутрішнє заперечення.

Цей закон показує складність і суперечливість процесу розвитку. Останній

виступає не як лінійний одномірний процес, пояснюючи виникнення новизни
під час розвитку. Нове виникає не на порожньому місці, а як заперечення старої
якості, однак не знищуючи стару, а зберігаючи її на новому етапі розвитку.

10.3 Характеристика основних категорій діалектики.

Категорії діалектики — найзагальніші поняття, що відображають у своєму

змісті закономірності розвитку дійсності. Крім цього, у них відображається
стан розвитку знання про світ (природу, суспільство, мислення) на конкретному
історичному етапі пізнання.

Причина і наслідок. Матеріалістичний принцип єдності світу дає змогу

пояснити причини його виникнення та розвитку із самого себе. Для цього
застосовуються категорії причини та наслідку, які і показують такий
взаємозв'язок і розкривають його сутність.

Причинність у патології означає, що будь-яка зміна в стані живої системи

визначається матеріальними (енергетичними та інформаційними) взаємодіями
цієї системи з факторами навколишнього середовища. Причина хвороби — не
лише зовнішні фактори, що впливають на організм, а й реакція організму на ці
фактори, тобто діалектична єдність зовнішнього та внутрішнього. Цей
взаємозв'язок проявляється у взаємодії таких понять, як етіологія і патогенез:
якщо етіологія розкриває ґенезу патологічного процесу в єдності зовнішнього
та внутрішнього, то патогенез розкриває його механізм і розвиток.

Необхідність та випадковість виражають відношення до сутності процесу та

його окремих форм прояву. Ті чи інші явища, будучи здійсненням та розвитком
сутності, необхідні, однак через свою одиничність, неповторність виступають
як випадкові. Тобто необхідність є те, що обов'язково має відбутись за певних
умов, однак у такій формі, що залежить не лише від сутності того, що
відбувається, а й від умов її прояву, що склалися.

Суперечність, що складається на певному етапі розвитку між протилежностями,

має бути з необхідністю вирішена, але форма цього процесу вирішення може
бути різною, і в своїй неповторності випадковою.

Випадкове існує не у відношеннях причин з їх наслідками, а в процесах,

пов'язаних з утворенням причини. Утворення причинно-наслідкового
необхідне, закономірне, однак пересікання його з іншою причинно-
наслідковою низкою є випадковим.

Діалектичний взаємозв'язок загального та одиничного полягає в тому, що будь-

яке загальне існує лише через одиничне, а всіляке одиничне є складовим
загального. Тут важлива категорія особливого, яка є одиничною щодо
загального (тип темпераменту в людини), та загальною щодо одиничного.

Для медицини ці категорії відіграють суттєву роль у локалізації патологічного

процесу та виявленні його причини. Ступінь локалізації патологічного процесу
залежить від стану організму як цілого. До того ж, в організмі немає абсолютно
загальних та одиничних процесів. Наприклад, не всякий опік спричинює
опікову хворобу. Обмежені за площею поверхові опіки не супроводжуються
повним виключенням шкіри як органа з цілісної системи організму. Якщо ж
наявні обширний та глибокий опіки, то суттєво змінюється функція шкіри як
органа. Так одиничне, місцеве (опік) перетворюється в загальне — опікову
хворобу.

Зміст та форма. Це філософські категорії, що відображають взаємозв'язок двох

сторін дійсності: певним чином впорядкованої сукупності елементів та
процесів, що створюють предмет чи явище (змісту), і способу існування та
вираження цього змісту, його різноманітних модифікацій, тобто форми. Форма
є тією стороною об'єкта, що змінюється, однак не сама по собі, а залежно від
зміни змісту. Беззмістовної форми, як і безформного змісту не буває, форма
вказує на зміст, а зміст організовує форму. Форма, маючи відносну
самостійність, може впливати на зміст: якщо вона відповідає змісту, то сприяє
його розвитку, якщо не відповідає, гальмує розвиток.
Для медицини ці категорії відіграють важливу роль для визначення норми і
патології, здоров'я та хвороби. У прямій залежності від зміни форми
(структури) органа може бути суттєво знижена чи підвищена його функція
(зміст). У медицині тому виникнення суперечностей між формою (структурою)
і змістом (функцією) часто є ознакою початку патології.

Сутність та явище. Ці категорії виражають всезагальні необхідні сторони всіх

об'єктів світу. Сутність — сукупність внутрішніх зв'язків, що визначають
основні риси і тенденції розвитку. Явище — конкретні події, властивості,
процеси, що виражають зовнішні сторони дійсності і є зовнішніми сторонами
дійсності, тобто формою сутності. Не існує несуттєвого явища та неявленої
сутності, що не означає ототожнення їх; пізнання явищ відбувається на
емпіричному рівні пізнання, а сутностей — на теоретичному за допомогою
логічних абстракцій. Саме на рівні сутностей і відкриваються закони розвитку
системи.

Процес пізнання здорового та хворого організму йде від явища до сутності.

Явищами в клінічній практиці виступають симптоми, під якими приховуються
причини захворювань (сутність). Особливість діалектики сутності й явища в
медицині полягає в недостатності опису та пояснення сутності на основі
пізнання явищ. У клінічній практиці знати сутність патологічного процесу
означає передбачати перебіг хвороби й отримати в такому разі змогу правильно
побудувати лікування.

Можливість та дійсність. Ці категорії відображають процес розвитку

матеріального світу, спираючись на принцип саморуху та саморозвитку матерії.
Можливість фіксує об'єктивну тенденцію розвитку явищ, наявність умов їх
виникнення. Дійсність — це об'єкт, що існує як реалізація певної можливості;
реалізована можливість. Розрізняють реальну та абстрактну можливість. Аб-
страктна можливість, — в якій відсутні умови її реалізації, водночас в ній немає
перепон для втілення в дійсність. Реальна ж можливість означає наявність
низки необхідних умов реалізації цього явища як дійсного. Ці два типи також
діалектично взаємообумовлені — абстрактна можливість може стати реальною,
а реальна — абстрактною.

В організмі людини постійно відбувається процес перетворення можливості в

дійсність. Хвороба містить можливість виздоровлення, а здоровий організм
може захворіти. Так, потрапляння збудників інфекції в організм не веде
автоматично до виникнення захворювання, а є лише можливістю захворювання.
Для перетворення можливості захворювання в реальну хворобу необхідні
сприятливі умови (ослаблення імунореактивності, вірулентність збудника та
ін.).
Таким чином, категорії діалектики знаходяться в необхідному взаємозв'язку та
взаємозалежності між собою, відображаючи найзагальніші закономірності
процесу розвитку:

· взаємозв'язок зміни та стійкості в процесі розвитку;

· абсолютність руху та відносність спокою;

· наявність протилежних сторін, тенденцій у кожному матеріальному

утворенні;

· перервність і неперервність у процесі розвитку;

· єдність необхідного та випадкового, неповторного і повторного, знищення та

збереження тощо;

· спадковість, важливу рису розвитку від простого до складного, від нижчого до

вищого;

· перетворення можливості в дійсність і породження нових можливостей.

Знання діалектики, її законів та принципів необхідне для медичного

працівника, оскільки воно дає змогу ефективно та своєчасно надати допомогу
хворому, виявити причини, механізм перебігу та специфіку захворювання,
правильно побудувати діагностичний процес та уникнути помилок.