Лекція №1

Тема: Предмет, завдання та методи патофізіології. Загальна нозологія

1. Патофізіологія як наука та навчальна дисципліна, її предмет, завдання та
методи дослідження.
2. Характеристика патофізіологічного експерименту, переваги та недоліки
експериментального методу.
3. Взаємини патофізіології коїться з іншими дисциплінами.
4. Загальна нозологія.
1. Патологічна фізіологія - це наука, переважно в експерименті на тваринах,
що вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку та припинення
хвороби та патологічних процесів у людини. Це наука про життєдіяльність
хворого організму чи загальна патологія. Предметом вивчення патофізіології
є загальні закономірності насамперед функціонального характеру лише на
рівні клітини, органів, систем і хворого організму загалом, визначальні
виникнення та перебіг хвороби, механізми резистентності, передхвороби,
одужання і результату хвороби. Загальні закономірності виводяться на
підставі дослідження патологічних процесів, станів та патогенезу різних
синдромів та захворювань.
Патологічна фізіологія складалася як експериментальна наука, проте
водночас розвивалася і клінічна патофізіологія, яка з допомогою
нешкідливих методів дослідження вивчала питання патофізіології у клініці.
Таким чином, патофізіологія - методологічна наука, вчить лікаря найбільш
загальним законам розвитку хвороби і на їх основі - вирішенню складних
ситуацій.
Будь-яка наука повинна мати свій предмет та свій метод. Предмет
патофізіології – хвора людина, а метод – патофізіологічний експеримент, що
дозволяє відтворити на тваринах моделі хвороби людини та патологічних
процесів і на цих моделях дослідити завдання патологічної фізіології.
Патологічна фізіологія вирішує 6 завдань:
1) вивчення проблем загальної патології - створення загального вчення про
хворобу чи загальна нозологія,
2) вивчення причин хвороби та створення загального вчення про
причинність у патології - тобто законів, що керують причинами - це загальна
етіологія,
3) вивчення загальних механізмів виникнення, розвитку та припинення
хвороб та патологічних процесів - загальний патогенез - це головне завдання,
 4) вивчення типових патологічних процесів – фундамент хвороби (їх
близько 20 у різних комбінаціях),
5) вивчення загальних закономірностей порушення та відновлення
діяльності окремих фізіологічних систем та органів -приватна патофізіологія,
де найбільш важливим є вивчення показників недостатності системи або
органу,
6) обґрунтування нових методів лікування – це створення вчення про
принципи патогенетичної терапії – тобто впливу на механізми розвитку
хвороби на основі знань патогенезу.
Методи дослідження:
1. Патофізіологічний експеримент на тваринах;
2. Патофізіологічне дослідження хворої людини (менш характерно).
2. Структура експерименту та його особливості.
Експеримент буває гострий та хронічний.
Фази експерименту:
1. Дослідження вихідного тла.
2. Отримання "моделі" хвороби та дослідження її патогенезу, механізмів
хвороби;
3. Патогенетична терапія (регуляція механізмів патогенезу).
Переваги експериментального методу вивчення хвороби перед клінічним:
а) в експерименті завжди є можливість визначення вихідного рівня
показників, можливість кількісно оцінити зміни порівняно з вихідним тлом, а
в клініці лікар не має цього,
б) завдяки отриманню моделі в експерименті необмежені можливості
вивчення причин оскільки є жорсткий зв'язок між діючим причинним
фактором і патологією, що розвивається так як моделювання і є вивчення
причини,
в) в експерименті є можливість вивчення механізмів початкових, ранніх фаз
розвитку захворювання, прихованих від клінічного спостереження, адже саме
вони є пусковими механізмами,
г) в експерименті є необмежені можливості вивчення патогенезу -
найглибших механізмів патології, адже можна застосувати будь-які прийоми,
буд) експеримент дає необмежені можливості наукового обгрунтування
розробки нових методів лікування.
В експерименті використовують різні методи: біофізичні, фізіологічні,
біохімічні, морфологічні, імунологічні.
Використовуються різні види гострого експерименту (вівісекція) та
хронічного (метод умовних рефлексів, вживлення електродів у тканині,
створення фістул).
Труднощі та недоліки експериментального методу:
1) вибір тварини для експериментального дослідження,
2) її всі хвороби моделюються на тваринах,
3) важке перенесення експериментальних даних у клініку,
4) важко створити модель хвороби,
5) етичні проблеми.
Клінічна патофізіологія має свої важливі особливості, оскільки різні прояви
біологічних процесів є найважливішим ланкою у житті здорової людини.
Головний апарат опосередкування це нервова та інші регулюючі системи та
трудова діяльність, що поряд з іншими факторами відрізняє людину від
тварини.
Патологічна фізіологія пов'язує біологічні дисципліни з клінічними як
перехідний місток: основою патофізіології як науки є біологія, нормальна
фізіологія, біохімія. Патофізіологія пов'язані з морфологічними
дисциплінами (анатомія, гістологія, патанатомія), т.к. вивчення функції у
відриві від структури клітини неможливе.
Залежно від причини, що спричинила захворювання; від реактивності
організму та впливу зовнішнього середовища в самому організмі
створюються різні комбінації порушень функції та реактивних змін. При
хворобах ряд змін обумовлений виробленими у процесі еволюції та
закріпленими спадковістю формами реагування клітинних елементів,
органів, фізіологічних систем в умовах патології.
3. Патофізіологія як навчальна дисципліна. Під час підготовки
практичного лікаря патофізіологія озброює його знанням загальних законів
розвитку хвороби, загальних принципів управління хворобою, озброює
лікаря правильною методологією аналізу хвороби та патологічних процесів.
Викладання патофізіології має на меті навчити студентів застосовувати
природознавство біля ліжка хворого, тобто. розбиратися в механізмі розвитку
хвороб та процесів одужання, спираючись на загальні закони діяльності
органів та систем. Таким чином, патологічна фізіологія озброює лікаря
правильним методом досягнення істини найкоротшим шляхом та простими
методами, що дозволяють швидко та економічно провести аналіз
досліджуваної патології – тобто. є методологією.
Переваги патофізіології – кожна хвороба складається з невеликої кількості
патологічних процесів – їх близько 20, які мають загальні закони розвитку.
Тому лікар, що думає, може повноцінно аналізувати будь-яке захворювання,
а приватні деталі вже не викличуть такої скрути (лихоманка, запалення скрізь
розвиваються за одними законами, переплітаються, утворюють різні
комбінації.
4. Загальна нозологія – загальне вчення про хворобу, найважливішими
елементами якої є:
а) ушкодження,
б) реакція,
в) патологічний процес,
г) патологічний стан,
д) хвороба.
Реакція - явище протидії ушкодженню, спрямована на усунення його та
відновлення вихідного стану. Між ушкодженням та реакцією існує певна
відповідність: при відносно слабкому ушкодженні рівень реакції відповідає
чи перевищує ушкодження. При сильному пошкодженні рівень реакції може
бути нижчим. Лікар судить про рівень ушкодження не за самим
ушкодженням, а щодо реакції на нього. Якщо рівень реакції достатній - це
добре, але якщо реакції недостатньо для усунення пошкодження, необхідно її
посилити.
Види реакції:
1) захисно-пристосувальна здійснює пристосування до ушкодження;
2) патологічна, за своїм механізмом також захисно-пристосувальна, але
внаслідок незвичайної кількості або якості призводить до виникнення
вторинного пошкодження (лихоманка, гній);
3) адаптивні реакції - довготривалі в організмі в умовах середовища
існування, що змінилося.
Патологічний процес – це поєднання явищ ушкодження, захисно-
пристосувальних та патологічних реакцій. Типовий патологічний процес
закономірне поєднання складових його елементів за їх завжди однаковому
суворо послідовному включенні (завжди однаково незалежно від місця
локалізації патологічного процесу та її виду). Характерні риси - динамічність
та фазність.
Якщо патологічний процес зупинився у якійсь точці розвитку – це вже
патологічний стан
Загальнобіологічні ознаки здоров'я:
1. структурна та функціональна повноцінність здорового організму;
2. гомеостаз - сталість показників внутрішнього середовища, здатність
зберігати його та оптимальний рівень реагування;
3. рівновагу організму із зовнішнім середовищем, незалежність від неї.
Загальнобіологічні ознаки хвороби:
1. наявність низки патологічних процесів з порушенням структури та функції
органу;
2. порушення гомеостазу, хоча б частково;
3. порушення пристосування організму до умов навколишнього середовища
зі зниженням біологічної та соціальної активності.
При діагностиці хвороби необхідно обов'язково оцінювати ці 3 критерії
хвороби та, крім біологічних показників, слід враховувати показники
пристосовуваності до зовнішнього середовища. Це найлегше зробити при
навантаженні при функціональних пробах, але робити це потрібно обережно.
Хвороба (morbus) – складне явище, яке складається з низки основних
елементів. У хворобі завжди є дві сторони: пошкодження та реакція на нього.
Найважливіший складовий елемент хвороби - порушення гомеостазу та
взаємодії організму із зовнішнім середовищем.
При хворобі має місце зміна низки гомеостатичних показників, які в
організмі утримуються дуже жорстко і їх зсув призводить до загибелі
(наприклад pH). Хоча слід зазначити, що основна маса показників може
коливатися певною мірою (наприклад, температура тіла, біохімічний або
клітинний склад крові). У принципі гомеостаз - максимальна економічність
функціонування організму, можливість повноцінного пристосування до умов
зовнішнього середовища. Гомеостаз корисний у здоровому організмі, а за
хвороби він порушується. Втрачаючи гомеостаз, організм втрачає звичайні
механізми регуляції. Пристосування до зовнішнього середовища буде
неповноцінним (наприклад дитина з лихоманкою дуже чутлива до гіпоксії).
Термін "хвороба" застосовується для:
1) позначення захворювання конкретної людини, поняття про хворобу як
нозологічної одиниці та
2) узагальненого поняття про хворобу, як біологічне та соціальне явище.
Уявлення про хворобу пов'язане з формою існування організму, що якісно
відрізняється від здоров'я. Але водночас ці стани перебувають у тісному
єдності, оскільки стану здоров'я та хвороби представляють хоч і різні, але
нерозривно пов'язані між собою форми прояви життя.