1.

Предмет, завдання та методи епізоотології як науки

предмет епізоотології. Термін епізоотологія склався історично з грец.
епізоотія (epi -на, zoon - тварина) і logos - вчення, тобто наука про масові
(заразних) хворобах тварин. В даний час первісне, історичне визначення
втратило своє значення. Відповідно до сучасних уявлень можна дати три
визначення епізоотології.

Епізоотологія - Наука про закономірності виникнення, поширення та

згасання (припинення) заразних (інфекційних) хвороб тварин, методи їх
профілактики та боротьби з ними.

Епізоотологія - Наука про способи поширення епізоотії і про всі умови і

впливи, цього сприяють.

Завдання:

вивчення закономірностей епізоотичного процесу (причин виникнення,

розвитку, поширення, згасання і зникнення інфекційних хвороб та впливу
умов зовнішнього середовища на інтенсивність цього процесу);

розробка і вдосконалення методів профілактики та ліквідації інфекційних

хвороб (активне втручання в епізоотичний процес).

Одним із ключових методів дослідження в епізоотології є комплексний епі-

зоотичний, який передбачає епізоотологічне обстеження, порівняльно-
історичний і порівняльно-географічний опис епізоотичного процесу,
епізоотологічний експеримент, статистичні дослідження та епізоотологічний
аналіз.

2. Інфекція та інфекційна хвороба. Форми інфекції

Інфекція - стан зараженості, за якого розвивається комплекс
біологічних реакцій взаємодії макроорганізму і патогенних мікробів,
що склались еволюційно.
ІНФЕКЦІЙНА ХВОРОБА є найбільш яскравою формою прояву
інфекції
та інфекційного процесу
Форми інфекційного захворювання: за терміном перебігу - гостра,
підгостра, хронічна, персистуюча; за проявами - клінічно виражена,
стерта, безсимптомна; за локалізацією - вогнищева, генералізована; за
походженням - ендогенна.

3. Історія розвитку епізоотології

Гіппократ:
• дав досить детальний опис
туберкульозу, малярії, грипу;
• створив теорію виникнення в окремих
місцях хвороботворних міазмів;
• причиною хвороб вважав випари
ґрунту і різних гниючих субстратів

Фукідід:
вважав, що заразні хвороби викликаються не
стільки міазмами, скільки найдрібнішими
живими частинками, що проникають в тіло
людини через рот

Парацельс:
вважав, що для кожної хвороби
властиве тільки їй "сім’я" - визначена
хімічна речовина

Фракасторо:
видав у 1546 р. книгу "Про контагії,
контагіозні хвороби і лікування";
прихильник античних теорій про
збудників захворювань, яких він називав
seminaria prima.

Самойлович:
Разом з Еусебіо Валлі (1762-1816)
відстоював ідею про живого збудника
інфекційних захворювань

Всеволодов:
написав першу працю з епізоотології - "Опыт
учення о повальных й заразительных
болезнях животных", у якій вже були
намагання теоретично збагнути явища
епізоотії

Дженер:
Вперше здійснив запобіжні щеплення
людей проти віспи

Пленчиць:
теоретично довів, що інфекційні хвороби
спричиняються хвороботворним сім’ям, і що
кожна хвороба має своє сім’я;
стверджував, що не гниття породжує міазми, які
діють хвороботворне на організм, а навпаки,
 збудники викликають гниття в організмі

4. Класифікація та номенклатура інфекцій

МІКРОБОНОСІЙСТВО - наявність збудника інфекції у певних органах
і
тканинах клінічно здорової тварини, яке не супроводжується
імунобіологічною перебудовою організму.
• ІМУНІЗУЮЧА СУБІНФЕКЦІЯ – стан взаємовідношення макро- і
мікроорганізмів, коли організм тварини реагує на проникнення в його
збудників хвороб лише імунобіологічною перебудовою
• ІНФЕКЦІЙНА ХВОРОБА є найбільш яскравою формою прояву
інфекції
та інфекційного процесу

всі інфекційні хвороби діляться на три гр"упи: група А, група В ї група

С.
В групу А входять хвороби, при виникненні яких обов'язкове негайне
повідомлення до Міжнародного епізоотичного бюро. До них належать
особливо небезпечні хвороби тварин
Групу В становлять хвороби, про наявність яких повідомляють
Міжнародне епізоотичне бюро в річних інформаціях.
До групи С віднесені всі інші інфекційні та інвазійні хвороби, які
описують в бюлетенях різних країн.

з 1984 р. всі інфекційні хвороби поділені на дві групи: А і В. До групи

А ввійшли 16 найбільш небезпечних швидкорозповсюджуваних хвороб
(15 вірусних і 1 мікоплазмозна), а до групи В — 81 інфекційна хвороба

+ за етіологією, перебігом, зоонозами всякими бла бла

5. Характеристика рушійних сил епізоотичного процесу
обумовлюється природно-географічними та соціально-економічними
(господарськими) чинниками. Такі чинники називають посередніми
(вторинними) рушійними силами епізоотичного процесу. Організм
тварин і процес обміну речовин в ньому перебувають у тісному
взаємозв'язку з навколишнім зовнішнім середовищем і можуть під її
впливом змінюватися кількісно і якісно. У той же час умови
зовнішнього середовища зазнають значні коливання в залежності від
природно-кліматичних особливостей і географічного положення
місцевості. Коливання в показаннях температури, вологості, складу
грунту, інтенсивності сонячної радіації, відсутності або нестачі кормів,
наявності або відсутності переносників можуть відзначатися не тільки
у зв'язку з географічним положенням місцевості, але і в залежності від
пори року.Найважливішим елементом зовнішнього середовища, який
постійно відображається на процеси обміну і реактивності організму, є
годування тварин.
6. Динаміка та форми прояву інфекційної хвороби
Динаміка:
1. проникнення інфекційного агента: на цій стадії відбувається його
адаптація до умов внутрішнього середовища організму і колонізація
тканин, до яких виявляє тропізм даний мікроорганізм;
2. утворення продуктів життєдіяльності (токсини, ферменти), що
виявляють ушкоджуючу дію і призводять до порушення гомеостазу
організму;
3. поширення інфекційного агента з вогнища проникнення: дуже часто
мікроорганізми можуть дисемінувати по лімфо- чи кровотоку.

Форми інфекційного захворювання: за терміном перебігу - гостра,

підгостра, хронічна, персистуюча; за проявами - клінічно виражена,
стерта, безсимптомна; за локалізацією - вогнищева, генералізована; за
походженням - ендогенна.

7. Епізоотичний ланцюг, ланки епізоотичного ланцюга

8. Комплексний метод діагностики інфекційних хвороб

Комплексний метод діагностики інфекційних хвороб включає в себе:
клінічний, епізоотологічний, патологоанатомічний і гістологічний,
бактеріологічний і вірусологічний, гематологічний, серологічний,
алергічний та біологічний методи.

9. Сутність, завдання та прийоми епізоотологічного дослідження.

 Завдання епізоотологічного обстеження. Епізоотологічне обстеження
являє собою сукупність прийомів і способів, що використовують для
вивчення різних { аспектів епізоотичного процесу, тобто
закономірностей виникнення, поширення і особливостей прояву
інфекційних хвороб тварин у різноманітних умовах і на різних терито-
ріях, а також для оцінки ефективності здійснюваних про- • філактичних
і оздоровчих заходів. Одержані в процесі дослідження дані
систематизують, піддають логічному осмисленню, тобто проводять
епізоотологічний аналіз, і на цій основі- розробляють конкретні
рекомендації

Відповідно до спрямованості дослідження, його завдання можуть бути

різними, а саме:
- епізоотологічне обстеження епізоотичного вогнища, не-
благополучного пункту, господарства;
- вивчення епізоотологічної (епізоотичної) ситуації у районі, області,
державі;
- визначення особливостей прояву епізоотичного процесу окремих
захворювань (сезонність, періодичність та ін.) залежно від
конкретних умов і характеру ведення тваринництва;
- визначення ефективності засобів боротьби з певною хворобою; •
- з'ясування закономірностей географічного поширення,
особливостей прояву окремих інфекційних хвороб, вивчення їх
сучасного нозоареалу і зв'язків із факторами зовнішнього
середовища та особливостями ведення тваринництва;
- пошук причин нерівномірного поширення хвороби на певній
території;
- збір даних для епізоотологічного прогнозування;
- визначення епізоотичної ситуації і поширення інфекційних хвороб
тварин у зарубіжних країнах.

У процесі епізоотологічного обстеження використовують різні

прийоми і способи, в тому числі й епізоотологічні методи:
порівняльно-історичнйй і порівн-яльно-географічнйй опис
(картографування), власне епізоотологічне обстеження,
епізоотологічний експеримент. При необхідності проводять
математичну обробку даних.
10. Природна осередковість інфекційних хвороб. Основні види
природних осередків та методи їх ліквідації
Природно-осредковими називаються хвороби, пов’язані з комплексом
природних умов. Вони існують в певних біогеоценозах незалежно від
людини і для їх підтримки важливе значення мають трофічні зв’язки.
 Природний осередок — це найменша територія одного чи декількох
ландшафтів, де здійснюється циркуляція збудника без заносу його
ззовні необмежено довгий період.

Карантин і хз
11. Номенклатура та класифікація інфекційних хвороб
А ето не одно и тоже с вопросом вначале?
12. Форми взаємовідносин мікроорганізмів із тваринним організмом
(наведіть приклади).
Нейтралізм - це коли партнери не мають один на одного ніякого
впливу.
Мутуалізм - це співіснування, яке забезпечує взаємну користь обом
симбіонтам.
Коменсалізм (від фр. соmensal - співспоживач) - це така форма
співіснування, коли один з симбіонтів живе за рахунок іншого
(отримує
поживні речовини), не завдаючи йому при цьому видимої шкоди.
Паразитизм - особливий і надзвичайно широко розповсюджений тип
прямого харчового зв’язку коли паразити не тільки живуть за рахунок
господаря, але й завдають йому шкоди, викликаючи морфологічні і
функціональні зрушення. Таких мікробів називають патогенними
(хвороботворними).
Взаємне конкурентне пригнічення - коли обидві популяції активно
пригнічують одна одну.
Конкуренція за загальний ресурс - коли кожна популяція побічно
негативно впливає на іншу в боротьбі за дефіцитний ресурс.
 Аменсалізм - коли одна популяція пригнічує іншу, але сама не відчуває
негативного впливу.
Хижацтво - коли одна популяція негативно впливає на іншу,
нападаючи
безпосередньо на неї, але сама залежить від об’єкту нападу

13. Сприйнятливий організм – третя рушійна сила епізоотичного

процесу.
Сприйнятлива тварина - це тварина, організм якої не здатний
відповідати на проникнення і життєздатність патогенних
мікробів комплексом захисно-пристосувальних реакцій
14. Джерело збудника інфекції – перша рушійна сила епізоотичного
процесу.
Джерело збудника – біотичне або абіотичне середовище,
об’єкт чи речовина, які містять збудника і зумовлюють
можливість його трансмісії
15. Форми клінічного прояву та терапія інфекційної хвороби.
Динаміка інфекційної хвороби.

16. Шляхи та способи поширення інфекційних хвороб тварин.

17. Комплексна діагностика інфекційних хвороб: зміст та порівняльна

характеристика методів.

18. Поняття про географічну епізоотологію: загальне визначення,

завдання, методологія та значення у проведенні епізоотологічного
аналізу.

19. Закономірності розвитку епізоотологічного процесу, стадійність та

періодичність епізоотії.

20. Поняття про резервуар збудника інфекції.

21. Механізм передачі збудника інфекції – друга рушійна сила

епізоотичного процесу.

22. Характеристика епізоотичного процесу та його рушійних сил.

23. Види мікробоносійства та їх епізоотологічне значення.

24. Основи особистої профілактики під час обслуговування

заразнохворих тварин

25. Особливості лабораторної діагностики вірусних та бактеріальних

інфекцій

26. Фактори патогенності збудників інфекційних хвороб

27. Техніка проведення серологічних досліджень

28. Техніка проведення алергічних досліджень