1. Назвіть та охарактеризуйте поділ мікроорганізмів за зовнішнім виглядом.

За зовнішнім виглядом бактерії поділяють на такі групи:

Kоки — бактерії сферичної форми:
монококипоодинокі бактерії сферичної форми;
диплококисферичні бактерії, які після поділу створюють бінари;
тетракоки —сферичні бактерії, які після поділу утворюють тетради;
стрептококисферичні бактерії, які після поділу утворюють ланцюги;
стафілококи —сферичні бактерії, які після поділу утворюють грона.
Бацили — бактерії паличкоподібної циліндричної форми.
Вібріони — бактерії, що мають форму ком.
Спірили та спірохети — бактерії, що мають форму спіралей.

2. Охарактеризуйте перебіг та форми прояву інфекційної хвороби.

Інфекційна хвороба може перебігати в маніфестній і субклінічній формі, коли клінічні прояви
хвороби відсутні, але при обстеженні в організмі виявляють морфологічні зміни, біохімічні та імунологічні
зрушення, які з часом можуть призвести до тяжких негативних наслідків. За перебігом хвороби виділяють
типові та нетипові форми. Результатом інфекційної хвороби може бути або повне одужання, смерть,
формування носійства та, нарешті, розвиток хронічного перебігу захворювання.
Інфекційні хвороби в цілому характеризуються:
 певною етіологією (патоген або його токсини);
 заразливістю, нерідко — схильністю до широкого епідемічного поширення;
 циклічністю перебігу;
 формуванням імунітету.
Найважливішою особливістю інфекційних хвороб є те, що безпосередньою причиною їх
виникнення є потрапляння до макроорганізму патогенних мікроорганізмів.
За тривалістю перебігу інфекційні хвороби поділяються на:
 гострі — такі, які починаються раптово, перебігають циклічно, гостро із досить
вираженими періодами та клінічними проявами.
 хронічні — починаються гостро або поступово, або навіть безсимптомно, але мають
прогредієнтний тривалий (понад 6 місяців) клінічний перебіг і можуть час від часу перебігати з чергуванням
фаз загострення та ремісії, або тривати безперервно.

3. Обґрунтуйте методи діагностики інфекційних хвороб.

Методи лабораторної та інструментальної діагностики загалом є спільними з тими, що

використовують в інших розділах (галузях) медицини. Але інфекційну хворобу спричинює певний збудник,
що дає можливість виявлення його, або його часток (антигенів, ендо- та екзотоксинів, тощо), або
імунологічних реакцій у відповідь на його потрапляння до організму (вироблення антитіл, реакції
гіперчутливості, тощо). У клініці інфекційних хвороб застосовують наступні методи специфічної
діагностики:
 Для виявлення самого збудника:
 мікроскопічний (пряма й непряма світлова мікроскопія, електронна мікроскопія;
бактеріоскопія, паразитоскопія, в тому числі ово- та гельмінтоскопія, вірусоскопія);
 бактеріологічний (посіви крові, фекалій, сечі, мокротиння та інших рідин організму на
штучні поживні середовища, зараження культури клітин або тканин);
 вірусологічний (зараження курячих та інших ембріонів, культури клітин або тканин);
 біологічний (введення в організм лабораторних тварин різних рідин від хворого з метою
спричинити в них розвиток інфекційної хвороби, виділити збудника у великій кількості з метою його
ідентифікації та вивчення його властивостей);
 Для виявлення антитіл, антигенів, геномів збудника, його побічних продуктів
життєдіяльності:
 серологічний — виявлення антитіл у реакціях аглютинації (РА), зв'язування комплементу
(РЗК), гемаглютинації (РГА), непрямої гемаглютинації (РНГА), гальмування гемаглютинації
(РГГА), пасивної гемаглютинації (РПГА), у радіоімунному аналізі (РІА), імуноферментному аналізі
(ІФА) тощо);
 виявлення антигенів, нуклеїнових кислот в реакції імунофлюоресценції (РІФ), ІФА,
РІА, полімеразній ланцюговій реакції (ПЛР), молекулярне клонування, тощо);
 газова хроматографія;
 імунохроматографічні тести (експрес-діагностика);
  реакції гіперчутливості уповільненого типу (внутрішньошкірні проби
при туляремії, бруцельозі, тощо);
 реакція нейтралізації певних токсинів (зокрема, токсину при ботулізмі), яку проводять на
лабораторних тваринах.

4. Назвіть шляхи проникнення та виділення збудників інфекційних хвороб з організму тварин.

Механі́зм передава́ння збу́дника — еволюційно сформована система шляхів і способів
переміщення збудника від джерела інфекції до сприйнятливого організму тварини.
Аерогенний механізм (через повітря) реалізується двома шляхами:
 повітряно-краплинним;
 повітряно-пиловим.
Фекально-оральний механізм реалізується трьома шляхами:
 аліментарним (харчовим);
 водним;
 побутовим.
Трансмісивний механізм реалізується через кровососних членистоногих (блохи, комарі, москіти,
воші, кліщі), котрі отримали збудника від хворої людини чи тварини і містять його в кров’яному руслі. 
Контактний механізм реалізується двома шляхами:
 прямим;
 непрямим.
 Вертикальний механізм забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту.
 Парентеральний (артифіціальний) механізм пов’язаний із проникненням збудника в
кров при порушенні цілісності шкіри та слизових оболонок під час діагностичних та лікувальних процедур.

5. Обґрунтуйте основні види та засоби дезінфекції.

Дезінфекційні заходи поділяються на такі види:
 Профілактичні дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться у житлових, виробничих,
навчальних, та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів, у місцях
масового скупчення тварин, в інших можливих місцях розмноження переносників збудників інфекційних
хвороб.
 Поточні дезінфекційні заходи — заходи, що систематично проводяться у ветеринарних
закладах у приміщеннях масового перебування тварин, а також у житлових приміщеннях під час
перебування в них інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи проводяться по
декілька разів на день залежно від епідемічної ситуації.
 Прикінцеві дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться в осередку інфекційної
хвороби після видалення з нього джерела інфекції.
До хімічних дезінфікуючих засобів належать:
 хлор і його сполуки (р-ни хлорного вапна, хлорамін….)
 галогени (спиртйод, йодонат, розчин Люголя….)
 окисники (перекис водню, перманганат калію….)
феноли (фенол, лізол)
 спирти (етиловий, метиловий)
 альдегіди(формалін, формальдегід)
 кислоти, луги, барвники, солі важких металів та інші.

6. Обґрунтуйте основні види та засоби дезінсекції.

Дезінсекція — комплекс профілактичних і винищувальних заходів для знищення і врегулювання
кількості комах та захисту від них. У комплекс дезінсекційних заходів входять профілактичні та
винищувальні заходи.
До профілактичних дезінсекційних заходів відносять утримання в чистоті приміщень, оснащення віконних і
дверних прорізів сітками, розчищення дрібних водойм і ариків і ін.
Винищувальні дезінсекційні заходи проводять фізичними та хімічними засобами.
1. Хімічний: застосування розчинів хлоро-, карбо-, метафосу.
2. Фізичний: використання сухожарових камер.Для цих цілей, крім дезінфекційних камер та
фізичних засобів, широко застосовуються отрути, звані інсектицидами, серед яких можна
назвати гексахлоран (гексахлорциклогексан), карбофос, метилацетофос, альфакрон (фосфотіоат), альцестін, 
інсорбцід-МП та інші.

7. Обґрунтуйте основні види та засоби дератизації.

Дератиза́ція — комплекс санітарно-гігієнічних, інженерно-технічних та протиепідемічних заходів,
які включають роботи з винищування та захисту від синантропних гризунів (у тому числі носіїв та
розповсюджувачів інфекційних хвороб людини і тварин) у будівлях і спорудах населених пунктів,
на транспорті та в довкіллі.
Для знищення гризунів використовують різні методи.
1. Хімічний: використання отруєної приманки. Сутність хімічного методу полягає в отруєнні
гризунів отруйними речовинами — ратицидами. Ефективними ратицидами є фосфід цинку, ратиндан,
зоокумарин, сульфат талію, тіосемікарбазід, карбонат барію, фторацетамід та ін.
Газову дератизацію застосовують переважно для винищування гризунів на морських суднах, у
залізничних вагонах, літаках і в польових умовах
2. Фізичний: вилов за допомогою капканів. Механічний спосіб полягає в застосуванні різних
капканів, пасток, мишоловок, верше та ін.
3. Біологічний: а) зараження інфекцією, небезпечної тільки для гризунів; б) вилов домашніми
тваринами.

8. Обґрунтуйте види профілактики та охарактеризуйте їх особливості.

Профілактика – обов'язкова умова для здорового життя будь-якого домашньої тварини. До

необхідних профілактичних заходів відносять такі: вакцинація, дегельмінтизація, обробка тварин від
ектопаразитів, а також ряд гігієнічних маніпуляцій.
Вакцинація - це надійний захист від різних інфекційних захворювань, які не просто завдають шкоди
здоров'ю тварин, але часом становлять загрозу і для людей.
Обробка від ектопаразитів охороняє тварин від численних паразитарних захворювань, до яких
відносяться бабезіоз (піроплазмоз), демодекоз, ерліхіоз, анаплазмоз і багато інших.
Для збереження здоров'я тварини також важлива і гігієна. Чистка вух, стрижка кігтів, догляд за ротовою
порожниною і шерстю – обов'язкові процедури, які дозволять уникнути безліч захворювань.

9. Охарактеризуйте форми прояву епізоотичного процесу.

розрізняють такі форми прояву епізоотичного процесу: спорадичні випадки, ензоотії, епізоотії та
панзоотії.
     Спорадія, або спорадичний випадок захворювання (від грец. sporadikos — поодинокий,
розсіяний, випадковий, окремий), є найнижчим ступенем інтенсивності епізоотичного процесу, коли на
певній території є поодинокі випадки захворювання і між ними важко або неможливо встановити
епізоотичний зв'язок. Тобто вони виникають незалежно один від одного й не пов'язані з одним і тим самим
джерелом збудника інфекції.
     Ензоотія (від грец. еп — в, zoon — тварина) є такою формою прояву епізоотичного процесу,
коли спалах інфекційної хвороби обмежується конкретною територією (господарством), де через певні
умови постійно існують джерело збудника інфекції, фактори передавання та сприйнятливі тварини. Як
правило, збудник захворювання не має тенденції поширюватися за межі неблагополучного господарства,
населеного пункту тощо. Саме тому ензоотію трактують як категорію географічної приреченості, вводячи
терміни «стаціонарність» і «ензоотичність», які близькі між собою і означають поширення хвороби у певній
місцевості, господарстві, неблагополучному пункті. Ензоотичним також називають рівень захворюваності,
звичний для певного регіону.
     Епізоотія (від грец. ері — на і zoon — тварина) є середнім ступенем інтенсивності
(напруженості) епізоотичного процесу і характеризується досить значним поширенням інфекційної хвороби
та збудника за межі неблагополучного пункту, швидким охопленням господарств, районів, областей. Вона
характеризується також: 1) захворюваністю, що значно перевищує зазвичай реєстровану; 2) реалізацією всіх
атрибутів епізоотичного процесу; 3) спільністю джерела збудника; 4) явним епізоотичним ланцюгом; 5)
зв'язком між окремими випадками хвороби.

10. Охарактеризуйте джерело та резервуар збудника інфекції, що сприяє поширенню

інфекційних хвороб.
Джерело інфекційної хвороби - тварина, заражена збудниками інфекційної хвороби.
Чинники передачі збудників інфекційних хвороб - забруднені збудниками інфекційних хвороб
об'єкти середовища (повітря, ґрунт, вода, харчові продукти, продовольча сировина, кров та інші біологічні
препарати, медичні інструменти, предмети побуту тощо), а також заражені збудниками інфекційних хвороб
живі організми, за участю яких відбувається перенесення збудників інфекційних хвороб від джерела
інфекції до інших осіб.
Розвитку епідемії сприяють:
 висока щільність тварин;
  мобільність тварин (внутрішня і зовнішня міграція);
 порушення санітарного режиму;
 недостатній рівень санітарної культури;
 неможливість здійснення масової специфічної профілактики (відсутність або недостатність
препаратів для масової імунізації тощо);
 незадовільна організація клінічної, лабораторної та санітарно-протиепідемічної допомоги.

11. Охарактеризуйте механізм передачі збудника інфекції в навколишньому середовищі.

Виділяють такі механізми передачі:

 фекально-оральний;
 повітряно-крапельний;
 трансмісивний;
 контактний;
 вертикальний;
 гемоконтактний;
Вони реалізуються за допомогою різних факторів — шляхів передачі.
Фекально-оральний механізм
Реалізується:
 харчовим шляхом (коли збудник передається через заражені харчові продукти);
 водним;
 контактно-побутовим (коли збудник передається безпосередньо при контакті або через
предмети, що оточують хворого;
Повітряно-крапельний механізм
Реалізується:
 однойменним шляхом (коли збудник передається через крапельки респіраторного слизу чи
слини, що потрапляють у повітря;
 повітряно-пиловим шляхом (коли до сприйнятливої тварини збудник потрапляє внаслідок
підняття у повітря пилу, що вже містить збудника або його спори);
 контактно-побутовим шляхом (коли збудник через посуд тощо потрапляє у ротоглотку, а
далі вдихається до респіраторного тракту);
Трансмісивний механізм
Реалізується:
 шляхом укусів кровосисних комах (комарів, блощиць, вошей, кліщів тощо);
Контактний механізм
Реалізується:
 рановим шляхом;
 шляхом через мікропошкодження шкіри, рідко слизових оболонок
 аліментарним шляхом (коли збудник, що знаходиться на поверхні харчових продуктів,
через мікропошкодження слизової ротової порожнини, ясен потрапляє до внутрішнього середовища
макроорганізма.
 водним шляхом (коли збудник, що знаходиться у воді, через мікропошкодження шкіри,
слизової ротової порожнини, ясен потрапляє до внутрішнього середовища макроорганізма.
 статевим шляхом.
Вертикальний механізм
Реалізується від матері до дитини:
Гемоконтактний механізм[ред. | ред. код]
Є артифіціальним. Реалізується:
 шляхом передачі через медичні засоби (ін'єкції, будь-які операції, будь-які інструментальні
діагностичні маніпуляції, переливання кровопрепаратів тощо);
 шляхом передачі через немедичні засоби.

12. Сибірка.

Гостра гарячкова заразна хвороба якій піддаються як домашні і дикі тварини так і люди. Сибірська
виразка викликається аеробною бацилою, яка в організмі тварини утворює капсули, а поза ним - спори.
Джерело збудника інфекції - хворі тварини. У поширенні хвороби особливо небезпечний труп тварини.
Збудник хвороби може розповсюджуватися з водою, забрудненою зараженими стічними водами шкіряних
заводів, вовномийок та інших підприємств, що переробляють тваринну сировину, а також з кормами
тваринного походження.
 Основний шлях зараження тварин - при поїданні інфікованого корму, на водопої - через слизові
оболонки ротової порожнини і шлунково-кишкового тракту, рідше через пошкоджену шкіру, слизові
оболонки носа.
Зараження людей сибірською виразкою відбувається при знятті та обробці шкіри, через комах-
кровососів і т.п. Людина найчастіше захворює шкірною формою цієї хвороби. Зараження можливе через
тріщини, та інші поранення шкіри рук, обличчя та інших відкритих частин тіла. При цій формі на місці
впровадження бацили утворюється синювато-червоний вузлик, що перетворюється потім у темно-червоний
пухирець, що містить червонувату рідину. Через деякий час ця бульбашка лопається, тканини, де він був,
мертвіють, і поруч виникають такі ж вузлики і пухирці. Весь цей процес супроводжується високою
температурою.
Надійний захист від сибірської виразки - ретельне проведення загальних ветеринарно-санітарних
заходів в угіддях, а також дотримання правил особистої гігієни.

13. Правець.

Праве́ць (лат. tetanus від грец. τέτανος — «розтягнутий») — гостра інфекційна хвороба з

групи сапронозів, яку спричинює анаеробний мікроорганізм Clostridium tetani. Характеризується ураженням
нервової системи та проявляється періодичними генералізованими клонічними судомами на тлі постійного
тонічного напруження скелетних м'язів. Правець може виникнути після будь-яких травм з
пошкодженням шкіри та слизових оболонок, забруднених спорами збудника.
Генералізовану форму правця діагностують на підставі комплексу епідеміологічних та клінічних
даних. Враховують наявність в анамнезі поранення або травми, опіків, обморожень, хірургічних втручань,
пологів, аборту в позалікарняних умовах, а також дані про попередню вакцинацію проти правця. Опорними
симптомами клінічної діагностики є:
 наявність класичної патогномонічної тріади симптомів (тризм, сардонічна усмішка,
дисфагія);
 постійне тонічне напруження м'язів, що не знімається навіть при наркозі;
 тетанічні судоми, які виникають періодично на тлі тонічного напруження;
 поява опістотонусу;
 збереження свідомості під час судом;
 гарячка;
 рясне потовиділення.
Про місцевий правець слід думати, якщо у ділянці рани у хворого виникають мимовільні болючі
посмикування м'язів. Як правило, діагноз правця є виключно клініко-епідеміологічним.

14. Ботулізм.

Ботулізм (Botulismus)  — гостре кормове отруєння тварин, що спричинюється токсином бацили

ботулінусу і проявляється паралічем глотки, язика та нижньої щелепи й ослабленням тонусу скелетних
м’язів. До токсину ботулінусу надзвичайно чутлива людина.
Інкубаційний період триває від 24 год до 10 – 12 діб. Перебіг хвороби гострий або підгострий.
Характерною ознакою ботулізму є так званий «синдром бульбарного паралічу», за якого спостерігається
параліч м’язів глотки, язика, нижньої щелепи, а також різке розслаблення тонусу скелетних м’язів. Ботулізм
супроводжується нормальною або навіть зниженою температурою тіла, збереженням рефлексів та
свідомості, відсутністю суттєвих змін у крові.У коней ботулізм може набувати блискавичного перебігу і
закінчуватися раптовою смертю без будь-яких попередніх ознак хвороби.
Встановлюють на основі анамнезу про згодовування зіпсованого корму, характерних клінічних
ознак хвороби, а також результатів лабораторних досліджень.

15. Туберкульоз.

Туберкульоз (Tuberculosis) — хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що

характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул),
схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.
Інкубаційний період триває 2 – 6 тижнів. Початок захворювання у заражених тварин виявляється
появою алергічних реакцій на туберкулін. Клінічні ознакихвороби з’являються значно пізніше. При
ураженні легенів спостерігаються непостійна гарячка, кашель, на початку хвороби — сухий, короткий,
сильний, а при тривалій хворобі — частий, слабкий, беззвучний, болісний.
Діагноз на туберкульоз установлюють комплексно, використовуючи основні й допоміжні методи
діагностики.
 Основні методи діагностики включають: прижиттєвий метод — клінічний огляд тварин, одноразову
внутрішньошкірну туберкулінову пробу або офтальмопробу для коней та посмертний (післязабійний) метод
— патологоанатомічне і бактеріологічне дослідження.
Допоміжні методи діагностики включають: симультанну алергічну пробу, внутрішньовенну
туберкулінову пробу, серологічні дослідження (постановка реакції, зв’язування комплементу), а також
дворазову внутрішньошкірну і очну туберкулінові проби, гістологічний метод.

16. Сказ.

Гостра інфекційна хвороба. Викликається вірусом, переданим від хворої тварини до здорової зі
слиною при укусах. Хворіють люди, домашні тварини, в тому числі і птиця. У природніх умовах досить
часто спостерігається у оленів, борсуків, куниць, косуль, кіз, ведмедів, зайців, білок, єнотовидного собаки,
лисиць і у низки інших тварин.
Прихований період хвороби - від 10 днів до 1 року. Тривалість цього періоду залежить від
віддаленості місця укусу від центральної нервової системи і характеру рани.
Характерна ознака сказу у тварин - лякливість або різко виражена дратівливість тварини, яка
доходить до буйства. Хворі собаки, кішки і інші тварини без достатніх на те підстав кидаються на людей і
тварин, кусають, поїдають неїстівні предмети, розривають свою шкіру, прагнуть втекти. У собак з'являється
хрипкий гавкіт, судоми, утруднене ковтання, що змінюються повним паралічем ковтальної і жувальної
мускулатури, хитка хода, параліч задніх кінцівок, боязнь води. Смерть настає через 4-6 днів. При тихій
формі сказу тварини не можуть ковтати їжу. Розвивається загальний параліч, що призводить до загибелі.
Головним заходом боротьби проти сказу є профілактика (знищення хворих на сказ тварин,
профілактичне щеплення).

17. Сап коней.

Сап (malleus) - інфекційна хвороба однокопитних тварин, що характеризується лихоманкою,

виснаженням і розвитком в паренхіматозних органах , частіше в легенях, на слизових оболонках і шкірі
сапних вузликів і виразок.
Перебіг і симптоми. Інкубаційний період при природному зараженні не перевищує 2-3 тижнів, при
екс
Діагноз. Враховують епізоотологичеськие, клінічні патологоанатомічні, гістологічні дані, проводять
алергічне, серологічне і бактеріологічне дослідження.
Застосовуються очна і значно рідше підшкірна малеїнізації.
Тварин, підозрюваних у зараженні, через кожні 15 днів досліджують на сап методом очної
малеїнізації до отримання триразових негативних результатів по всій групі.

Карантин знімають через 2 місяці після забою хворих і тих, що з ними в контакті тваринами і отримання
негативних результатів дослідженні на сап.
18. Чума м’ясоїдних.
Чума м’ясоїдних – висококонтагіозна вірусна хвороба тварин, яка характеризується лихоманкою,
гострим катаральним запаленням слизових оболонок дихальної, травної, сечостатевої систем організму,
пневмонією та важким ураженням нервової системи.
Інкубаційний період хвороби становить 3-7 днів, хоча в окремих випадках може досягати 2-
3місяців.
З метою специфічної профілактики використовують вакцини. Першу вакцинацію проводять у 8-
тижневому віці, другу – через 2-3 тижні. Рекомендується  ревакцинувати тварину в 7-8 місячному віці.
Наступні щеплення роблять раз на рік.
У разі виникнення хвороби тваринам призначають етіотропні, патогенетичні та симптоматичні
засоби. Лікування тварин при чумі м’ясоїдних найбільш ефективне на ранніх стадіях захворювання

19. Парвовірусний ентерит собак.

Парвовірусний ентерит - дуже небезпечне, швидкоплинне інфекційне захворювання собак будь-
яких порід. Клінічні прояви захворювання супроводжуються млявістю, відмовою від приймання їжі,
блювотою, діареєю, підвищенням температури, поступовим розвитком зневоднення організму тварини та
розвитком міокардиту. Часто швидке прогресування симптомів призводить до смертельного результату!
Основними мішенями, які уражує вірус, є лімфоїдна тканина, міокард і епітелій.   Хвороба може
перебігати в двох формах: ентеритній та міокардитній. Клінічні ознаки при ентеритній формі проявиться на
2—7-му добу після інфікування й супроводжуються депресією, відмовою від корму, незначним
підвищенням температури тіла. Через 3-24 год після цього виникають блювання та пронос, що швидко
призводять до зневоднення організму. Калові маси сірого або жовто-сірого кольору, з різким специфічним
запахом, дуже часто з домішками крові. При зневодненні організму температура тіла знижується. З боку
серцево-судинної системи спостерігаються тахікардія та недостатнє наповнення пульсу. 

20. Псевдочума (Хвороба Ньюкасла).

Хвороба Ньюкасла (псевдочума) - висококонтагіозна хвороба птахів із загону курячих, виявляється

ураженням органів дихання, шлунково-кишкового тракту і центральної нервової системи.
Дуже висока епізоотологічна небезпека захворювання пов'язана з розносом інфекції на різні континенти з
птахівничої продукцією. Тому хвороба Ньюкасла включена до списку А (особливо небезпечних хвороб)
МЕБ.

  Інкубаційний період триває 2 — 15 діб. Спостерігаються висока температура тіла (43 — 44 °С),
млявість, ціаноз гребеня й сережок, сонливість, втрата апетиту, часто пронос; фекалії водянисті, зеленувато-
жовтого кольору, іноді з домішкою крові. Дихання утруднене, з хрипами, птиця дихає з відкритим дзьобом,
під час вдиху чути характерне каркання та хрипи. Розвиваються нервові явища, судоми, порушення
координації рухів, повний або частковий параліч ніг і крил, скручування шиї, загинання пальців усередину.
Тривалість хвороби 1 — 4 доби. Ефективних засобів лікування від хвороби Ньюкасла немає. 

21. Міксоматоз кролів.

Міксоматоз - це назва важкого та часто летального захворювання у європейських
кроликів, спричиненого вірусом міксоми. Існують різні штами, які відрізняються своєю вірулентністю.
Захворювання передається насамперед комахами. Передача хвороби зазвичай відбувається через укуси
комарів або бліх, але може також відбуватися через укуси кліщів, мух та вошей. Вірус міксоми не
розмножується у цих комах-господарів, але фізично переноситься, кусаючи комах від одного кролика до
іншого. Сезонність обумовлена наявністю переносників комах та близькістю заражених диких кроликів.
Вірус міксоми також може передаватися при прямому контакті. Заражені кролики виділяють вірус з
очних та носових секретів та з ділянок ерозованої шкіри. Вірус також може бути присутнім у спермі та
генітальних секретах. Поксвіруси досить стабільні в навколишньому середовищі і можуть поширюватися
забрудненими предметами, такими як пляшки з водою, годівниці, клітка або руки людей. Вони стійкі до
висихання, але чутливі до деяких дезінфікуючих засобів.
     Інкубаційний період при захворюванні продовжується від 2 до 20 днів залежно від вірулентності
вірусу, стійкості організму та способу зараження. Відомі дві форми хвороби: класична та вузликова
(нодулярна). За класичної форми захворювання смертність може сягати 100%, у випадку вузликової до 90%.
Початок захворювання при обох формах однаковий і характеризується появою почервонілих плям шкіри в
ділянці повік і вух.
     Діагностику хвороби проводити комплексно з урахуванням епізоотичних даних: сезонність,
активності комах, випадків захворювання в попередні роки, масовості захворювання.

22. Ензоотичний енцефаломієліт свиней (хвороба Тешена).

Хвороба Тешена - це інфекційне контагіозне захворювання, яке спричиняється РНК-геномним

вірусом і характеризується гострим перебігом з ураженням центральної нервової системи й
супроводжується розладом координації рухів, судорожним скороченням різних м'язів тулуба, гіперестезією,
прогресуючими парезами та паралічами кінцівок.
До вірусу сприятливі домашні та дикі свині, переважно, віком від 2 до 10 місяців.
Інкубаційний період захворювання триває 9-14 діб, інколи - до 60 діб.
Діагноз ставлять на основі епізоотологічних, клінічних та патолого-анатомічних даних з
урахуванням результатів лабораторних досліджень. При встановленні діагнозу, слід виключити хворобу
Ауєски, сказ, класичну чуму свиней, лістеріоз, а також отруєння, у тому числі кухонною сіллю, соланіном.
Оскільки на сьогодні лікування хвороби Тешена не розроблене, фахівці рекомендують основну
увагу приділяти профілактиці і, зокрема, вакцинації.

П р а к т и ч н і.
1. Техніка проведення посіву мікробів на просте поживне середовище при
підозрі на бешиху свиней.

Готують мазки-відбитки з внутрішніх органів, фарбують за Грамом та мікроскопують. У

позитивних випадках спостерігають грампозитивні палички, розташовані поодинці, невеличкими групами, а
в мазках, виготовлених з уражених клапанів серця – ниткоподібні форми, інколи грамнегативні. Здійснюють
посіви на МПА та МПБ, інкубують в аеробних умовах протягом доби (в разі відсутності ознак росту – ще 24
години). Отриману культуру ідентифікують за морфологічними, культуральними ознаками та
серологічними і біологічними властивостями. Досліджують на рухливість. Серологічну ідентифікацію
здійснюють шляхом постановки РА, використовуючи стандартну гіперімунну сироватку проти бешихи
свиней. Біологічне дослідження здійснюють на білих мишах масою 16 – 18 г або голубах. Мишам вводять
підшкірно 0,1 – 0,2 мл суспензії з патологічного матеріалу (1:10) або 24-годинну бульйонну культуру. При
наявності в матеріалі збудника бешихи миші гинуть протягом 2 – 4 діб. Тварин, що загинули, розтинають,
готують мазки, мікроскопують їх та, при необхідності, здійснюють реізоляцію збудника шляхом висіву на
живильні середовища. Експрес-діагностику бешихи можна здійснити за допомогою РІФ чи ПЛР.

2. Техніка виготовлення мазка із культур бактерій для підтвердження діагнозу на

колібактеріоз молодняку с.г. тварин.

Знежирене предметне скельце пропалюють у полум'ї газового пальника і після охолодження

кладуть на робоче місце. Бактеріологічну петлю, тримаючи як олівець вертикально у правій руці,
прожарюють у полум'ї, спочатку кінець петлі, потім її металеву частину. Не випускаючи петлі, лівою рукою
беруть пробірку з 0,9 % розчином хлориду натрію і зажимають ватно-марлеву пробку 4-им і 5-им пальцями
правої руки, витягують її, і край пробірки проносять через полум'я пальника. Тримають пробірку на віддалі
до 20 см від полум'я, не випускаючи пробки. Петлю вводять у пробірку і охолоджують, торкаючись її стінок.
Занурюючи петлю в рідину, набирають краплю фізрозчину. Виймають петлю, проводять край пробірки і
пробку через полум'я, після чого її закривають і ставлять у штатив. На центр скельця бактеріологічною
петлею наносять краплю фізрозчину. На добре знежиреному скельці вона розтікається рівномірно.
Знову стерилізують петлю, і в ліву руку беруть пробірку зі скошеним агаром, на якому виросла
культура мікроорганізмів. Відкривають пробірку із додержанням усіх правил, охолоджують петлю і
набирають нею невелику кількість культури. Петлю виймають, а пробірку закривають і ставлять у штатив.
Культуру петлею наносять біля ізотонічного розчину хлориду натрію і, поступово розтираючи його
по склу та емульгуючи в краплі, готують тонкий, рівномірний мазок округлої чи овальної форми діаметром
1-1,5 см. Після цього петлю прожарюють і ставлять у штатив.
У лабораторії з патологічного матеріалу готують мазки-відбитки і фарбують за Грамом, а також
антисироватками для визначення наявності термостабільних (ТС) і термолабільних (ТЛ) ентеротоксинів.
Для дослідження за РІФ мазки забарвлюють специфічними імунофлуоресцентними сироватками.
Бактеріологічні дослідження при септичній формі хвороби передбачають посіви на живильні середовища з
крові серця та різних органів, а при ентеритній формі — із слизової оболонки тонкого відділу кишок,
патологічно змінених лімфовузлів брижі, а також із фекалій. У разі підозри на набрякову хворобу культури,
отримані в посівах з брижових лімфовузлів та тонкого відділу кишок, пересівають на кров’яний агар у
чашки Петрі для встановлення їх гемолітичних властивостей. Визначення серогрупової належності
виділених культур ешерихій проводять за РА з типоспецифічними аглютинувальними сироватками.
Біопробу ставлять на білих мишах, яким вводять 10 %-ву суспензію патологічного матеріалу або виділену і
типовану культуру ешерихій.

3. Методика оформлення супровідного листа на проби крові для серологічного

дослідження на лейкоз і бруцельоз.

На кожен матеріал, відправлений в лабораторію, заповнюють супровідний документ. Супровідний

лист надсилають у запечатаному конверті — одночасно з матеріалом, поштою чи нарочним. У супровідному
листі зазначають: вид, стать і вік тварини, від якої взято патологічний матеріал для дослідження,
інвентарний номер або кличку, кількість склянок та на яке дослідження надсилають матеріал, короткий опис
клінічних ознак хворої тварини і патологічних змін. Надсилаючи зразки корму, зазначають їх назву, дату
відбирання, з якого угіддя взято матеріал, на комбікорм необхідно додати копію якісного посвідчення. Якщо
корм одержано із заводу або заготівельного пункту, зазначають, з якого саме. Коли потрібно, в листі
подають додаткові відомості, а саме: яку допомогу надавали тварині, які лікарські засоби застосовували, з
якого часу згодовували корм тваринам тощо. Відправляючи матеріал з рибогосподарського водоймища,
зазначають клінічно-епізоотологічні дані. До супровідного листа на проби (мазки) крові, що надсилають у
плановому порядку для серологічного чи гематологічного досліджень, додають опис проб (мазків) у двох
примірниках.

4. Методика оформлення акту на щеплення свиней проти класичної чуми (50

гол.).
Акт про щеплення свине проти класичної чуми складається в письмовому виді та містить наступні
дані: дату, назву господарства, дані уповноважених осіб, що склали акт, вид щеплення (профілактичне\
вимушене), вид та кількість тварин ( свині в кількості 50 голів), назва вакцини та її виробник з зазначенням
терміна її дії, дозування та спосіб введення, зазначення препарату для дезинфікування шкіри. Зазначається
кількість мл використаної вакцини та її залишок, а також в разі залишку шляхи її знищення, особу
 відповідаьну за щеплення. До акту також додається опис тварин з зазначенням її інвентаризаційним
номером, статтю, віку та з даними доглядача чи власника тварини.

5. Методика оформлення супровідного листа до патматеріалу, відібраного для

дослідження на хворобу Ньюкасла.
Супровідний лист до патоогічного матеріалу містить назву та адресу лабораторії до якої
направляються матеріали, зазначається паталогічний матеріал (свіжа тушка з зазначенням години клінічної
смерті, оскільки для хвороби Нюкаласа обов’язково труп має бути свіжим, не пізніше 10 годин після
загибелі, чи хвора птиця (не менше 5 голів з
пташника, вигулу, вольєра, партії або населеного пункту),
внутрішні органи (легені з трахеєю, селезінку, печінку, серце,
кишечник, включаючи вмістище, нирки), голову, головний мозок (у
замороженому вигляді або в 50% розчині гліцерину), ексудат
черевної порожнини, 25 проб сироваток крові від птиці кожного
пташника / населеного пункту. Відбирають мінімум 20 мазків з
трахеї та клоаки, проби посліду тощо. У випадку, коли в
господарстві утримується невелика кількість птиці (40-60 голів),
то проби для дослідження відбираються від всієї птиці.), вік та порода птиці, зазначається вид господарства
в якому утримували птицю, дата захворювання, дата падежу ( в разі транспортування трупу), клінічна
картина хвороби, Дані патологоанатомічного розтину, передбачувальний діагноз, дата направлення
матеріалу, підписи та печатки установи.

6. Техніка щеплення свиней проти хвороби Тешена.

Вакцину вводять внутрішньом'язово в ділянці середньої третини шиї або внутрішньої поверхні
стегна по 1 см3 дворазово з інтервалом 14 діб. Поросят, що щеплені в період до тримісячного віку,
ревакцинують по досягненні ними 3-х місяців одноразово в дозі 1 см3. У загрозливих пунктах, де не
відмічається захворювання свиней на хворобу Тешена, достатньо одного щеплення.
Імунітет у щеплених тварин настає через 21 день після 1-го введення вакцини і зберігається 1,5 року. При
наявності в господарствах гострозаразних хвороб (хвороба Ауєскі, бешиха, чума та ін.) проводити щеплення
проти хвороби Тешена, до їх ліквідації, забороняється.

7. Особливості поділу біопрепаратів на три групи за призначенням.

 За видовою належністю, залежно від природи діючого початку, біопрепарати поділяють на три основні гру-
пи:
 Бактеріальні— вироблені на основі різних видів бактерій, їх застосовують для боротьби зі шкідниками і
гризунами, проти фітопатогенів — бактерій-антагоністів;
 Грибні— основою є гриби-ентомопатогени із широким спектром дії проти шкідників та мікроби-анта-
гоністи і гіперпаразити, специфіку яких використано у боротьбі проти хвороб;
 Вірусні— виготовлені на основі ентомопатогенних вірусів. Висока специфічність цієї групи біопрепаратів
обумовлює їхню дію переважно на одного шкідника.

8. Особливості підготовки інструментів і матеріалів до стерилізації при

проведенні імунізації свиней.
Дотримуватись правил асептики. Не використовувати вакцину у флаконах з тріщинами, без етикеток,
порушенням укупорювання, зі зміною кольору, не використану з закінченим терміном придатності.
 При хірургічних втручаннях асептика запобігає проникненню в рану збудників
інфекції: бактерій, спор, вірусів та віріонів, грибків (що можуть потрапляти до рани з навколишнього
середовища).
З метою запобігання контактній інфекції здійснюють комплекс заходів, до яких
належать знезаражування та стерилізація: інструментів[1], , спеціальна обробка рук, знезаражування шкіри в
межах введення вакцини (змащування антисептичними розчинами).
Для таких заходів необхідно використовувати хімічні (антисептики) та фізичні (прибирання, бактеріоцидні
лампи та ін.) чинники, які мають вплив на весь спектр збудників інфекцій.

9. Техніка щеплення кролів проти міксоматозу.

     Міксоматоз - це назва важкого та часто летального захворювання у європейських

кроликів, спричиненого вірусом міксоми. Існують різні штами, які відрізняються своєю вірулентністю.
Захворювання передається насамперед комахами. Передача хвороби зазвичай відбувається через укуси
комарів або бліх, але може також відбуватися через укуси кліщів, мух та вошей. Вірус міксоми не
розмножується у цих комах-господарів, але фізично переноситься, кусаючи комах від одного кролика до
іншого. Сезонність обумовлена наявністю переносників комах та близькістю заражених диких кроликів.

При необхідності прищеплення важливо дотримуватися стерильність інструментів, а після використання

залишилася вакцину прокип`ятити не менше 30 хвилин і тільки після цього викинути.
Ін`єкція здійснюється інсуліновим шприцом. Вакцина вводиться підшкірно. Область введення вакцини для
кроликів обробляється спиртом.

10. Техніка щеплення собак проти чуми м’ясоїдних.

Розглянемо щеплення собак проти чуми м’ясоїдних на прикладі вакцини Нобівак Паппі ЧП.
Вакцинувати лише здорових цуценят. Перед використанням флакон із розчиненою вакциною довести до
кімнатної температури та добре струсити. Використовувати стерильне обладнання, запобігати контакту
вакцини із дезінфектантами або спиртом. Розчинену вакцину використати протягом 30 хвилин. Уникати
контакту із потенційним джерелом інфекції протягом 14 днів після вакцинації.
У стерильних умовах у флакон із вакциною Нобівак® Puppy DP за допомогою стерильного шприца вводять 1
мл розчинника Nobivac® Diluent і струшують. Після розчинення одну дозу вакцини вводять підшкірно,
дотримуючись правил асептики і антисептики. Розчинену вакцину необхідно використати протягом 30
хвилин.
Невикористаний і протермінований препарат утилізують шляхом кип’ятіння або спалювання.

11. Провести розрахунок потреби у вакцині та розчиннику для вакцинації 6 голів

собак проти сказу.

Собаки та коти, що утримуються приватними господарями, притулками та будь-якими об’єктами

господарювання різних форм власності, незалежно від породи, починаючи з трьохмісячного віку, в
обов'язковому порядку мають проходити вакцинацію проти сказу у закладах ветеринарної медицини або
лікарями ветеринарної медицини, діяльність яких відповідно ліцензована. Ревакцинація проводиться
щорічно.
Доза вакцини РАБІВАКС С – 1 мл незалежно від віку, маси тіла та породи, застосовують підшкірно в
область лопатки або внутрішньом’язово у м’язи задніх кінцівок.
Тобто для 6 голів собак буде необхідно 6 мл вакцини (кожній по 1 мл.).
Розчинником виступає вода для інєкції на одну дозу 1 мл води. ( тобто в загальному для 6 м
вакцини потрібно 6 мл води для інєкції).
.