Схеми характеристики:

І. Віруси

- Особливості будови капсиду/суперкапсиду

Капсид наявний у простих вірусів, складається лише з білків. Суперкапсид наявний у складних
вірусів, складається з білків та ліпідів.
- Особливості організації геному
Молекули нуклеїнової кислоти( РНК або ДНК) виконують функцію носія генетичної інформації.
У вірусів, на відміну від прокаріотів та еукаріотів ( у них ДНК дволанцюгова, а РНК – одно
ланцюгова), може як ДНК так і РНК бути представлена якими завгодно формами – у вигляді к і
одно ланцюгових, так і дволанцюгових молекул.
- Які хвороби викликає
Грип, Гепатит А, В, С поліомієліт, сказ, вітряна віспа, кір, герпес, краснуха і т д.
- Симптоми захворювання ( найрізноманітніші, в залежності від захворювання).
- Профілактика захворювання
Всі засоби для профілактики можна розділити на три основні категорії :

1. заходи, спрямовані на джерело поширення збудника: ізоляція хворих, знищення джерел

збудника інфекційної хвороби у природі;
2. заходи, спрямовані на переривання механізму передачі збудника від інфікованих особин
до здорових: застосування респіраторів, засобів гігієни, препаратів, що знищують
кровосисних комах – переносників вірусів тощо;
3. Заходи, спрямовані на створення специфічної несприйнятливості населення (його
імунізація – здійснення профілактичного щеплення).

ІІ. Прокаріоти

- Середовища мешкання (для паразитів – органи та тканини, види хазяїв)

Архей часто виявляють в екстремальних умовах (екстремофіли), в яких не існують інші живі
істоти. Наприклад, серед них є термофіли (здатні існувати у гарячих джерелах за
температури +45°...+113 °С; такі види мають у своєму складі білки, стійкі до дії високих
температур), психофіли (існують за низьких – -10°...+15 °С), ацидофіли мешкають у кислих
середовищах (значення pH 1–5), натомість алкаліфіли, навпаки, віддають перевагу лужному
середовищу (pH 9–11), барофіли витримують тиск до 700 атмосфер, галофили мешкають у
соляних розчинах з вмістом NaCl 25–30 %, ксерофіли здатні витримувати тривалі посушливі
періоди.
Прокаріоти поширені скрізь : оселяються на поверхні (або всередині) інших
організмів( рослин, людей, тварин), широко поширені в грунтах, трапляються в прісних та
солоних водоймах. Їхні спори та цисти також є в повітрі. При цьому є прокаріоти, які здатні
існувати навіть у таких умовах, де інші організми не можуть вижити (гарячі джерела,
нафтоносні пласти на глибині декілька кілометрів, анаеробні середовища тощо).
Так, у кишечнику людини живуть певні види бактерій (від 300 до 1000), як-от, кишкова
паличка, що забезпечують нормальні процеси травлення в організмі людини, синтезують
певні вітаміни (групи В, вітамін К) та запобігають оселенню хвороботворних мікроорганізмів.
Маса бактерій кишечнику людини може сягати до 1 кг, а кількість їх клітин на порядок
переважає число клітин організму людини. Разом з тим ці бактерії в кишечнику людини
постійно забезпечені їжею. У шлунку жуйних тварин (корів, овець, кіз) живуть бактерії, здатні
 розщеплювати целюлозу, тоді як самі тварини не синтезують необхідні для цього ферменти.
Ціанобактерії можуть вступати у симбіоз з грибами, формуючи при цьому тіло лишайників, а
також у симбіоз з тваринами (наприклад, губками та асцидіями). Однак серед бактерій є
багато паразитичних видів, які, оселяючись в організмах людини, тварин і рослин, призводять
до різноманітних захворювань. До організму іншої істоти бактерії можуть проникати по-
різному: разом з їжею, водою, вдихуваним повітрям чи через переносників.

- Особливості будови клітини (грам-негативні або грам-позитивні, характерні структури)

Клітинна стінка архей містить псевдомуреїн, наявність якого вказує на те, що археї не є
чутливими до пеніциліну та інших антибіотиків.
До складу клітинної стінки бактерій входить високомолекулярна сполука пептидоглікан –
мурен, яка надає клітині жорсткості і вионує опорону функцію. Залежно від будови клітинної
стінки, прокаріотів поділяють на грам-позитивні та грам- негативні. Структура клітинної стінки
грам-негативних бактерій складніша завдяки наявності додаткової зовнішньої мембрани та
шару полісахаридів. На них, на відміну від грам-позитивних бактерій, не діють деякі
антибіотики (наприклад, пеніцилін та актиноміцин). Але шар муреїну товстіший у грам-
позитивних бактерій (20-80 нм), аніж у грам-негативних (7-8 нм), в яких він нещільно прилягає
до плазматичної мембрани. У цитоплазмі прокаріотів містяться рибосоми, різноманітні
включення запасних речовин, ядерна ділянка (нуклеоїд) зі спадковим матеріалом –
кільцевою молекулою ДНК, що прикріплена у певному місці до внутрішньої поверхні
плазматичної мембрани. У ділянці нуклеоїду пухко розташовані тоненькі білкові нитки. У ДНК
нуклеоїди присутні, як і в еукаріотів, транспозони – мобільні ділянки, здатні переміщуватись з
однієї частини ДНК нуклеоїду в іншу, з ДНК нуклеоїду – в плазміди та навпаки. Плазміди, які,
так само як і ДНК нуклеоїду, здатні до реплікації. Одні з плазмід притаманні лише певним
видам прокаріотів, деякі зустрічаються у багатьох. У плазмідах можуть бути присутні гени, які
визначають стійкість до дії певних антибіотиків, забезпечують фіксацію атмосферного азоту
тощо.
Деякі бактерії є автотрофами та мають власний фотосинтезуючий апарат. Але лише
ціанобактерії утворюють атмосферний кисень в ході фотосинтезу.
Також деякі бактерії мають джугитики, які за будовою значно простіші за джгутики еукаріотів,
хоча ззовні дуже їх нагадують.
- Особливості розмноження
Статевий процес представлений кон’югацією. Комбінативна мінливість бактерій може також
бути зумовлена трансдукцією( за допомогою вірусів бактеріофагів) та трансформацією
( завдяки поглинанню бактерією-реципієнтом вільної ДНК бактерії-донора).
Більшість розмножуються нестатевим шляхом : поділом навпіл, рідше – брунькуванням.
- Переживання несприятливих умов (споро- або цистоутворюючі)
За настання несприятливих умов у деяких прокаріотів відбувається спороутворення. При
цьому найчастіше частина цитоплазми материнської клітини вкривається
багатошаровою оболонкою, утворюючи спору (ендоспору). Під час спороутворення
гальмуються процеси метаболізму. Такі спори завдяки низькому вмісту води дуже стійкі до дії
високих температур: в деяких випадках вони можуть витримувати кип’ятіння протягом кількох
хвилин. Вони також витримують значні дози іонізуючого опромінення, впливи різних хімічних
сполук тощо. Спори прокаріотів зазвичай слугують для тривалого збереження життєздатності
у несприятливих умовах та поширення (вітром, водою, іншими організмами).
Деякі прокаріоти здатні до інцистування. При цьому щільною оболонкою вкривається вся
клітина. Цисти прокаріотів стійкі до дії радіації, висушування, але, на відміну від спор,
нездатні переносити дію високих температур.
- Для паразитів: які хвороби викликає; симптоми захворювання; профілактика захворювання
 Туберкульоз – ураження органів дихання, кишечника, сечостатевих органів, кісток, шкіри
тощо.
Ботулізм – гостре інфекційне захворювання з групи кишкових інфекцій, що характеризується
важким ураженням нервової системи зі слабкістю скелетних і гладеньких м’язів, порушенням
зору, ковтання, моторики кишок.
Чума – гостре інфекційне захворювання, характеризується гострим ураженням лімфатичних
вузлів або легень.
Правець – гостре інфекційне захворювання, що проявляється судомами м’язів, які призводять
до зупинки дихання.
Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, що характеризується утворенням плівкових
нальотів на слизових оболонках рото глотки та дихальних шляхів, загальною інтоксикацією,
ураження серцево-судинної, нервової систем та нирок.
Сибірка – гостре інфекційне захворювання, що проявляється у вигляді тяжкої інтоксикації,
лихоманки, виникненням набряків, ураженням кишечнику, легень, мигдаликів.
Холера – гостра кишкова інфекція, що характеризується ураженням кишкового епітелію і
проявляється проносом, блюванням, зневодненням організму і розвитком ниркової
недостатності.
Ангіна – гостре інфекційне захворювання з групи інфекцій дихальних шляхів, що
характеризується гарячкою, явищами інтоксикації, запальними змінами мигдаликів і
лімфатичних вузлів.
Сифіліс – хронічне інфекційне захворювання, що уражує всі органи і тканини організму
людини.
Бруцельоз – інфекційно-алергічне захворювання, для якого характерні схильність до
хронічного перебігу, тривала гарячка, ураження опорно-рухової, серцево-судинної, нервової
та сечо-статевої систем.
Висипний тиф – інфекційне захворювання, що характеризується високою температурою,
інтоксикацією, ураженням нервової системи.
Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, яке проявляється інтоксикацією, ураженням
рото глотки дрібно крапчастим шкірним висипом.
Сальмонельоз – гостра інфекційно хвороба, що супроводжується явищами гастроентериту та
інтоксикацією.

ІІІ. Гриби

- Середовища мешкання (для паразитів – види хазяїв, які хвороби викликає)

Заселяють найрізноманітніші місце існування, у тому числі й ті, в яких живі істоти не здатні
існувати.
Борошнисторосяні гриби – викликають захворювання (борошнисту росу) великої кількості
рослин : пшениці, жита, огірків, яблуні, винограду, троянди, дуба, берези, верби та ін.
Трутовики – паразитують на деревних рослинах, викликаючи гниль деревини, чим завдають
значної шкоди.
Сажкові гриби – паразитують на вищих, переважно трав’янистих рослинах – пшениці, житі,
ячмені, кукурудзі.
Ріжки – паразитують на культурних і дикорослих злаках.
Іржасті гриби – паразитують на папоротях, голонасінних і покритонасінних рослинах.
Деякі гриби паразитують на тваринах і людях, викликаючи захворювання – мікози.
- Особливості будови (мають чи не мають міцеліальну будову, здатні чи не здатні утворювати
плодові тіла, особливості будови плодових тіл)

Тіло складається з окремих ниток – гіфів. Сукупність гіфів має назву грибниця або міцелій.
 Частина міцелію розташована всередині того субстрату, на якому зростає гриб (субстратний
міцелій), частина – на його поверхні (повітряний міцелій) .За рахунок повітряного міцелію
утворюються репродуктивні органи грибів, які забезпечують як нестатеве, так і статеве
розмноження. Міцеліальна будова грибів значно збільшує їхню поверхню і забезпечує тісний
контакт зі субстратом, на якому вони зростають.
Але є гриби, які не мають міцеальної будови – це, наприклад, дріжджі – одноклітинні або
колоніальні гриби. За рахунок інтенсивного розмноження у них утворюється псевдоміцелій.
Вегетативне тіло грибів може бути побудоване за амебоїдним типом.
Міцелій базимдіомікотових грибів здатний формувати плодові тіла. У багатьох видів цього
класу грибів плодове тіло складається із ніжки (пенька) та шляпки, тому їх називають
шапковими. Плодові тіла утворені щільно переплетеними нитками грибниці, які знаходяться
над поверхнею ґрунту. Зверху шляпка покрита тоненькою шкіркою, забарвленою пігментами
в яскраві кольори, знизу – несе особливий шар, де розвиваються спори (спороносний шар). У
рижиків, мухоморів, блідої поганки та інших спороносний шар утворений пластинками, які
розходяться від верхівки пенька до краю шляпки. У шпарках між пластинками розвиваються
спори, тому такі гриби мають назву пластинчасті. Білий, польський та сатанинський гриби,
підосичник, підберезник, маслюк тощо мають іншу будову спороносного шару: ззовні він має
вигляд сита, бо становить собою сукупність трубок, всередині яких розвиваються спори. Такі
гриби називають трубчасті. На ранішніх етапах розвитку нижня частина шляпки може бути
прикрита особливою плівкою, яка запобігає висипанню недозрілих спор. По мірі росту гриба
ця плівка розривається і спори розсіюються. В одних видів (наприклад, маслюків) ця плівка
зникає повністю, в інших (бліда поганка тощо) – залишається у вигляді плівчастого кільця на
ніжці. Верхній шар шапки звичайно забарвлений у певні кольори завдяки наявності
відповідних пігментів.
- Способи розмноження
Мають статеве розноження :
Дещо відмінно від інших еукаріотів у більшості грибів відбуваються процеси мітозу та мейозу.
Зокрема, у ході клітинного поділу ядерна оболонка не зникає, всередині ядра формується
веретено поділу (але без участі центріолей) і ядро перешнуровується. При поділі клітини
ядерце може поводити себе по-різному. Наприклад, у міксомікотових слизовиків воно зникає
на початку поділу клітини й відновлюється по його закінченні. В акразіомікотових,
плазмодіофоромікотових слизовиків, оомікотових та зигомікотових грибів ядерце під час
поділу клітини не зникає, а поділяється шляхом утворення перетяжки. І вже зовсім цікаво
воно поводить себе під час поділу клітини у хітридіомікотових, аскомікотових та
базидіомікотових грибів: ще на початку поділу воно мігрує до цитозолю, де і перебуває до
його закінчення.
Також гриби розмножуються нестатевим ( у тому числі вегетативним способом). В одних
випадках спори утворюються в репродуктивних органах – спорангіях. В міксомікотових
слизовиків спора проростає й дає початок амебоїдній клітині. В усіх групах слизовиків та
хітридіомікотових грибів формуються зооспори, позбавлені щільної клітинної стінки, які
утворюються в спорангіях різних типів. В одних випадках вони розвиваються з нерухомих,
захищених товстою оболонкою спор (міксомікотові, акразіомікотові та
плазмодіофоромікотові слизовики). В оомікотових слизовиків та хітридіомікотових грибів
багато зооспор розвиваються у зооспорангіях. За допомогою джгутиків зооспори можуть
пересуватись у вологому середовищі. У справжніх грибів спорангії формуються на верхівках
спеціалізованих гіфів - спорангіоносців, які розташовані над субстратом, в якому знаходиться
вегетативне тіло гриба. Вони позбавлені джгутиків, укриті щільною оболонкою та дають
початок новим гіфам. У більшості справжніх грибів, органами нестатевого розмноження є
 конідії – нерухомі, вкриті щільною оболонкою клітини, які вкриті додатковими оболонками і
відокремлюються від спеціалізованих гіфів міцелію – конідієносців.
У грибів статевий процес здебільшого завершується формуванням в різноманітних органах
статевого спороношення гаплоїдних або диплоїдних (зигот, оточених оболонкою) спор.
- Роль в природі та житті людини
Відіграють важливу роль у коло обігу речовин у природі, у розкладанні решток тварин і
рослин, утворенні органічної речовини грунту та підвищенні його родючості.
Грибні ферменти використовують у промисловості.
Гриби роду Фузаріум продуктують гіберелін.
Шапкові гриби використовують як продукти харчування.
У медицині широко використовують пеніцилін, препарати із ріжків (ергоалкалоїди) та ін.
Деякі види руйнують деревину, псують нафтопродукти, оптичні вироби, викликають корозію
металів.
Паразити рослин спричиняють втрату врожаю та отруюють продукти харчування.

ІV. Лишайники

- Середовища мешкання
Лишайники поширені всюди : від Антарктиди до арктичної тундри. Лишайники оселяються на
різноманітних, часто бідних на органіку субстратах : камінні, пісках, стовбурах дерев і т д.
Залежно від субстрату, на якому мешкає лишайник, їх поділяють на епігейні (зростають на
ґрунті), епілітні (на каменях) та епіфітні (на рослинах).
- Особливості будови (накипні, листуваті, кущисті; гомеомерні чи гетеромерні)
Накипні (або коркові) лишайники виглядають як тоненька шкірка, що щільно приростає до
поверхонь дерев, каменів та інших субстратів. Частина гіфів мікобіонту проникає вгиб
субстрату, рідше всередині субстарту розміщена більша частина слапні. Це самі невибагливі
види. Вони можуть мешкати там, де не виживають інші лишайники (наприклад, ієрогліфічний
лишайник оселяється на голих скелях).
У листуватих, пластинчаста слань трохи піднята над поверхнею субстрата, на якому кріпиться
та схожа на листок. Більша частина слані піднята над землею, за винятком гіфів, якими
лишайник кріпиться до субстрату.
Слань кущових лишайників нагадує маленький розгалужений чи нерозгалужений кущик. Одні
із них оселюються на гілках дерев та звисають із них, інші зростають на поверхні ґрунту.
За особливостями внутрішньої будови, лишайники поділяють на гетеро- і гомео-мерні. У
гомеомерних лишайників слань утворена переплетеними гіфами гриба, між якими більш-
менш рівномірно розміщені клітини водоростей. Гіфи гриба у таких лишайників лише зрідка
формують корковий шар. Найчастіше фікобіонтом виступають ціанобактерії. Складніше
побудована слань гетеромерних лишайників, у яких клітини водоростей (здебільшого
зелених) зібрані в один шар, розташований під верхньою кіркою. А центральну частину слані
представлена пухко переплетеними грибними гіфами, з великими порожнинами,
заповненими повітрям. Цей шар, який займає більшу частину серцевини, вважають
запасаючим. У цих лишайників гіфи гриба, щільно переплітаючись, утворюють верхню та
нижню кірки тіла лишайника. Нижня кірка тоньша за верхню і від неї відходять особливі
вирости, за допомогою яких лишайники прикріплюються до субстрату.
- Способи розмноження
Кожен компонент лишаийнику може розмножуватися самостійно : водорості – поділом,
гриби – спорами.
 Лишайники як цілісні організми розмножуються вегетативно : часточками талому чи
спеціальними утвореннями – ізидіями і соредіями.
Ізидії – різноманітні за формою і розмірами вирости на поверхні слані, які містять обидва
компоненти лишайнику. Вони відокремлюються від лишайника і поширюються за допомогою
вітру, води чи тварин.
Соредії – дрібні пилуваті часточки, які формуються всередині слані і складаються з однієї,
двох чи кількох одноклітинних водоростей, обплетених гіфами гриба. Вони звільняються після
розриву слані і розносяться вітром.
- Роль в природі та житті людини: Відіграють значну роль у рослинному покриві тундрових та
лісових екосистем.
Беруть участь у хімічному вивітрюванні гірських порід.
Є цінним кормом для північних оленів, завдяки високому вмісту вуглеводів.
Використовують для біоіндикації стану навколишнього середовища, завдяки неоднаковій
чутливості різних видів до забруднення навколишнього середвища.
Використовують деякі види для отримання антибіотиків, ароматичних речовин та фіксаторів
запахів.
Види, які живуть на деревах, не завдають їм безпосередньої шкоди, оскільки не є паразитами,
але можуть слугувати місцем укриття та розмноження комах-шкідників.

V. Водорості

- Систематична приналежність (назвати відділ)

Група Водорості. Є групою нижчих рослин. Це автотрофні рослини, які живуть переважно у
водному середовищі.
- Середовища мешкання
Живуть переважно у водному середовищі. Вони або вільно плавають у товщі води, де пасивно
пересуваються з течією (наприклад, спірогіра), або плавають за допомогою джгутиків
(хламідомонада). Інші представники ростуть на дні чи підводних предметах (каменях, стеблах
вищих водних рослин, опорах мостів тощо). Окремі види мешкають у гарячих джерелах при
температурі до + 70 0С, інші – на кризі Гренландії та Антарктиди, на гірських льодовиках,
витримуючи значні морози. Серед водоростей відомі мешканці ґрунту та симбіонти. Одні з
видів водоростей вступають у симбіоз з грибами, утворюючи лишайники, інші – з
безхребетними тваринами (губками, кишковопорожнинними, молюсками тощо).

- Особливості будови (одноклітинні, колоніальні або багатоклітинні; особливості будови

клітин)
Одноклітинні – вегетативне тіло представлене поодинокими клітинами, що можуть активно
рухатись за допомогою джгутиків (хламідомонада, євглена) або пасивно переноситись
потоками води (хлорела, пінулярія).
Колоніальні – вегетативне тіло складається із кількох чи багатьох клітин ( 16 у пандорини, від 4
до 128 у педіаструму та від 200 до 50тис. у вольвоксу) подібних за будовою і функціями.
Багатоклітинні – вегетативне тіло (слань або талом) може бути досить різноманітним за
будовою, формою та функціями.
Основною структурною одиницею водоростей є клітина. Зовні вона вкрита оболонкою із
целюлози з домішками пектинових речовин. Оболонка часто ослизнюється або
мінералізується різними солями.
 Протопласт водоростей складається з ядра (найчастіше воно одне, але буває два, три і
більше), цитоплазми, занурених в цитоплазу органел, клітинної мембрани. Хлоропласти (або
ж хроматофори) бувають дископодібними, зірчастими, зернистими, пластинчастими,
стрічкоподібними тощо. У хлоропластах знаходяться пігменти : хлорофіли a, b, c, каротиноїди,
ксантофіли, фікобіліни. У хроматофорах деяких водоростей є піреноїди – тільця білкового
походження, навколо яких відкладаються запасні поживні речовини.
- Способи розмноження
Вегетативне – в одноклітинних відбувається шляхом поділу навпіл, у колоніальних – розпадом
колоній, у багатоклітинних – частинами талом або шляхом утворення спеціальних органів
вегетативного розмноження.
Нестатеве – здійснюється за допомогою рухливих зооспор або нерухомих спор, які
утворюються всередині звичайних вегетативних клітин чи в особливих органах –
зооспорангіях або спорангіях.
Статеве – внаслідок злиття двох статевих клітин (гамет) утворюється зигота. Із зиготи або
розвивається нова особина, або утворюються зооспори, які проростають у нові особини.
- Роль в природі та житті людини
Входять до складу різних біогеоценозів та беруть участь у коло обігу речовин у природі.
У процесі фотосинтезу виділяють кисень, необхідний для дихання більшості живих організмів
та формування озонового шару в атмосфері.
Унаслідок фотосинтезу продукують велику масу органічної речовини.
Беруть участь у процесі природнього самоочищення водойм.
Відіграють важливу роль у формуванні осадових порід.
Є кормом для різних водних мешканців.
Використовуються в їжу людиною.
Є цінним джерелом промислової сировини (альгінатів, маніту, агар-агару, йоду, брому та ін.).
Є об’єктами біологічних досліджень.
Зумовлюють «цвітіння» води, погіршуючи її якість. Спричиняють обростання корпусів суден,
водогінних труб та підводних металевих конструкцій, унаслідок чого знижується швидкість
руху суден, збільшуються витрати палива, посилюється корозівия металелевих деталей,
засмічуються водогони.

VІ. Вищі спорові рослини

- Систематична приналежність (відділи: мохоподібні, плауноподібні, хвощеподібні,

папоротеподібні).
- Середовища мешкання(Мохоподібні: На ґрунті в лісах, на болотах, піску, стовбурах дерев, дахах,
зрідка у воді; Плауноподібні: хвойні ліси, заплави річок; Хвощеподібні: луки, болота, берега
водойм, ліси, поля; Папоротеподібні: Зволожені та затінені болота, луки, берега водойм, помірні
та тропічні ліси, поля, гори).
- Особливості будови (Мохоподібні: Тіло представлене сланню або має листково-стеблову будову.
Не мають коренів, прикріплюються багатоклітинними ризоїдами. Листками вбирає вологу з
атмосфери. Може висихати, потім відживати. Плауноподібні: Виключно трав'янисті. Листково-
стеблова будова з дрібними листками. Мають додаткові корені. Може висихати, потім відживати.
Пагони галузяться дихотомічно; Хвощеподібні: Виключно трав'янисті. Мають два види пагонів:
вегетативні та спороносні. Тіло розчленоване на вузли і міжвузля. Лускоподібні листки не мають
хлоропластів. Ріст верхівковий і вставний у вузлах. Підземна частина представлена кореневищем
з додатковими коренями. Пагони вилчасто галузяться. Папоротеподібні: Трав'янисті та тропічні
дерев'янисті. Мають кореневище з додатковими коренями. Розетку великих листків або
 розрізнені. Листки мають тривалий верхівковий ріст, бувають цілісними або розчленованими.
Зачаткові листки равликоподібно закручені.
- Особливості життєвого циклу, способи розмноження (Мохоподібні: Статеве та нестатеве
розмноження (спори, вегетативно). Наявна нитчаста стадія в проростанні спори. Для запліднення
необхідна вода. Плауноподібні: Статеве та нестатеве (спори, вегетативно). Для запліднення
необхідна вода. Хвощеподібні: Статеве та нестатеве (спори, вегетативно). Спороносними є
весняні пагони. Для запліднення необхідна вода. Вегетативно розмножуються кореневищем.
Папоротеподібні: Статеве та нестатеве (спори, вегетативне). Для запліднення необхідна вода.
Вегетативно розмножуються кореневищем).
- Роль в природі та житті людини ( Мохоподібні: Регулятори водного  режиму болі, захищають
ґрунт від ерозії та висихання, утворили торф, причина заболочення, здатні накопичувати шкідливі
речовини. Сфагнові мохи та торф можуть самозайматися. Торф використовують як добриво або
підстилку для худоби; на паливо; як, консервуючий та упаковочний матеріал при транспортуванні
фруктів, овочів, м'яса; видобувають карболову і оцтову кислоти, спирт, віск, парафін, нафталін,
смолу; виготовляють пластмаси; з пресованого торфу на будівництві роблять ізоляційні   плити
для поглинання шуму та зберігання тепла. Плауноподібні: Викопні рослини утворили кам'яне
вугілля. Спори застосовують як дитячу присипку, в піротехніці та фасонному литті для обсипання
стінок моделей, у фармації для обсипання таблеток, спорофіт використовують у квіткових
композиціях, в медицині, з кам’яного вугілля одержують мастила, смоли, кокс, пластмаси,
парфюмерні вироби, служить паливом. Хвощеподібні: Вимерлі каламіти утворювали кам'яне
вугілля. Хвощ польовий є природним індикатором кислих ґрунтів для проведення вапнування.
Застосовується для очищення металевих поверхонь, міді та  дерева, може входити до
косметичних засобів. Багато бур'янів, отруйних, мають лікувальні властивості. Папоротеподібні:
Формують трав'янистий покрив лісів, викопні папороті утворювали кам'яне вугілля. Кам'яне
вугілля людина використовує як паливо та для виробництва лаків, фарб, асфальту, папороті
використовуються в декоративному мистецтві, мають лікувальні властивості).

VІІ. Насінні рослини

- Систематична приналежність (Відділ Голонасінні включає чотири класи — Саговники, Гнетові,

Гінкгові та Хвойні. Відділ Покритонасінні включає два класи- Однодольні та Дводольні. Однодольні:
Родини злакових, лілійних і цибулевих. Дводольні: Родини айстрових, пасльонових, капустяних,
бобових, розових ).
- Середовища мешкання (Голонасінні: Поширені голонасінні по всьому світу (за винятком
Антарктиди), причому більшість, особливо хвойних порід, в помірному і субарктичному
регіонах. Покритонасінні: пристосовані до життя на суходолі в найрізноманітніших умовах).
- Способи розмноження (Голонасінні: статеве розмноження, вегетативне зустрічається дуже
рідко. Покритонасінні: як вегетативно, так і насінням).
- Роль в природі та житті людини (Голонасінні — основне джерело деревини, яка широко
використовується людиною. Вона є не тільки паливом, а й сировиною для багатьох галузей
промисловості: меблевої, паперової, будівельної, лакофарбової та інших. З деревини хвойних
отримують живицю, скипидар, смолу, дубильні речовини, ацетон, целофан, пластмаси,
штучний шовк, штучну шкіру та ін. Покритонасінні- можуть використовуватись як
сільськогосподарські, лікарські та декоративні рослини).
VІІІ. Одноклітинні гетеротрофні еукаріотичні організми

- Середовища мешкання (Амеба дизентерійна: у товстих кишках людини; Трипаносома:

викликає африканську сонну хворобу, локалізується у плазмі крові, лімфі, спинномозковій
рідині; Малярійний плазмодій локалізується в еритроцитах; Лейшманії: викликають шкірний
лейшманіоз, локалізуються у клітинах шкіри; Лямблії локалізуються в тонкій кишці людини и
протоках печінки).
- Особливості будови клітини (Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює
надходження речовин у клітину; у багатьох видів вона ускладнюється додатковими
структурами, що збільшують товщину й механічну міцність зовнішнього шару. Таким чином
виникають утвори типу пелікули і оболонки. Складається з двох шарів - зовнішнього,
світлішого й щільнішого - ектоплазми - і внутрішнього, в якому розміщені органели і
включення клітини, - ендоплазми. Крім загально-клітинних органел у цитоплазмі
найпростіших можуть бути різноманітні спеціальні органели. Особливо представлені тут різні
фібрилярні утвори - опорні й скоротливі волоконця, скоротливі вакуолі, травні вакуолі тощо. У
найпростіших є одне або кілька типових клітинних ядер. Ядро найпростіших має типову
двошарову ядерну оболонку. В ядрі містяться розсіяний хроматиновий матеріал і ядерця.
Ядра характеризуються винятковою морфологічною різноманітністю за розмірами, числом
ядерець, кількістю ядерного соку тощо).
- Особливості розмноження (Амеби розмножуються поділом. Джгутикові теж здебільшого
розмножуються поділом, статевий процес спостерігаєтсья лише у колоніальних форм. Для
малярійного плазмодія характерне чергування нестатевого і статевого розмноження.
Інфузорія розмножується поперечним поділом, проте час від часу відбувається статевий
процес- кон'югація).
- Життєві цикли (На відміну від соматичних клітин багатоклітинних, життєвий цикл
найпростіших складається з послідовних стадій розвитку, що повторюються з певною
закономірністю. Частіше всього початковою стадією є зигота, потім іде безстатеве роз-
множення шляхом поділу, потім утворення статевих осіб і знов утворення зиготи).
- Для паразитів: (Симптом амебіазу- діарея. Профілактика- знезаражувати їжу й дотримуватись
особистої гігієни. Симптоми африканської сонної хвороби- гарячка, безсоння, головний біль,
тахікардія, болючі підшкірні набряки. Профілактика- регулярні аналізи крові серед груп
рискую. Симптоми малярії- лихоманка, головний біль. Профілактика- вживання
профілактичних препаратів під час подорожей у країни з ризиком захворювання. Первичний
симптом лейшманіозу- папула або виразка на місці укусу. Профілактика- застосування
інсектицидів, сіток, ліквідація бродячих собак та контроль за домашніми тваринами.
Симптоми лямбліозу- нестійкість випорожнень, метеоризм, болі в животі, нудота, іноді
блювота, зниження апетиту, дратівливість, плаксивість, головні болі, запаморочення,
серцебиття, задишка, порушення сну. Профілактика- дотримання правил особистої гігієни та
покращення соціально-побутових умов життя).

ІХ. Багатоклітинні безхребетні тварини

- Систематична приналежність (Тип членистоногі включає в себе такі три класи: Ракоподібні,
Павукоподібні, Комахи. Клас Ракоподібні поділяється на ряди: Десятиногі, Рівноногі,Гіллястовусі,
Веслоногі, Вусоногі, Коропоїди. Клас Павукоподібні поділяється на ряди: Павуки, Кліщі,
Скорпіони, Косарики. Комах можна класифікувати за їх перетворенням: із повним чи неповним)
- Середовища мешкання (Паразити типу Плоскі черви: Сисун печінковий: проміжний хазяїн-
ставковик малий, остаточний- сільськогосподарська худоба. Сисун котячий: проміжний хазяїн-
молюск бітинія і коропові риби, остаточний- людина, хижі ссавці. Ціп’як бичачий: проміжний- ВРХ,
остаточний- людина. Ціп’як свинячий: проміжний- свині, остаточний- тільки людина. Стьожак
широкий: проміжний- рачки-циклопи і риба, остаточний- людина, рибоїдні звірі. Ехінокок:
проміжний- людина, травоїдні ссавці, остаточний- хижі ссавці. Тип Круглі черви: ряд Аскариди,
Трихоцефаліди, Оксиуріди).
- Характерні ознаки (У безхребетних тварин можливий прямий і непрямий розвиток. У деяких
кишковопорожнинних життєвий цикл складається з двох стадій: стадія поліпа і стадія
медузи.Безхребетні можуть бути як роздільностатевими, так і гермафродитами. Існують
вільноживучі види та паразитичні).
- Роль в природі та житті людини (Безхребетні є важливою частиною харчового ланцюгу, деякі
види тварин здатні переробляти органічну речовину у великих кількостях. Значення для людини:
продукти, що виробляються бехребетними і самі тварини використовуються в їжу. Наприклад,
бджола медоносна, молюски, ракоподібні, тощо.Продукти, що виробляються безхребетними і
самі тварини використовуються як технічна сировина. Наприклад, гусениці метеликів виробляють
шовкову нитку. Безхребетні запилюють садові, сільськогосподарські і городні культури).

Х. Хордові тварини

- Систематична приналежність (Хордових тварин можна поділити на: Хребетних або Черепних-
найбільш високоорганізований підтип хордових, Головохордових- найпримітивніші нижчі
хордові тварини і Покривників- хорда і нервова трубка наявні тільки протягом раннього
ембріонального розвитку).
- Середовища мешкання (Хребетні домінують на суші та у воді. Головохордові найбільш
розповсюджені в Атлантичному і Тихому океанах; їх найтиповішим представником є
ланцетник. Покривники поширені по всьому світу і заселяють морське дно).
- Характерні ознаки (1. Хорда; у нижчих зберігається протягом всього життя, у вищих
перетворюється на хребет. 2.Нервова система трубчастого типу; 3.Травна трубка під хордою;
4.Серце; 5.Органи виділення- нирки; 6.Шкіра, складається епітелію і дерми, має видільні залози;
7. Наявність зябрових щілин, у нижчих зберігаються протягом всього життя, у вищих
перетворюється в слухові кісточки та під’язиковий скелет; 8. Нейрула з’являється як стадія
ембріонального розвитку).
- Особливості біології та екології (Є компонентами всіх водних і надземних екосистем. Завдяки
їхньому функціонуванню відбуваються еволюційні зміни екосистем і забезпечується їхня динаміка
та стійкість до дії збурювальних чинників).
- Роль в природі та житті людини (Економіка окремих країн тісно пов’язана із використанням
запасів деяких тварин, наприклад, риб. Крім функціонального значення, багато тварин мають і
естетичну цінність. Формування людини як свідомої істоти було тісно пов’язане із рослинним і
тваринним світом).