ЗФПО КФМК №3

Теоретичне заняття № 6
з дисципліни «Мікробіологія»
Тема:«Патогенні коки».

Викладач: Курова Н.В.

1. Актуалізація опорних знань з теми:
Вивчення теми «Патогенні коки» є надзвичайно важливою для
майбутніх медичних працівників, бо представники групи здатні
спричинювати гнійно - запальні інфекції. До них відносять
стафілококи, стрептококи, менінгококи, гонококи.
Вони спричиняють захворювання.
Знання морфології, фізіології, культуральних та тинкторальних
властивостей патогенних коків, методика лабораторного
обстеження, вміння виготовляти препарати для мікроскопії,
виділення чистої культури з подальшою ідентифікацією
збудників дозволяють своєчасно встановлювати діагноз
захворювання, провести профілактичні дії у вогнищах.
Методична мета:
Розвиток клінічного мислення у студентів за допомогою
лекції-візуалізації з використанням технічних засобів.
 План лекції
1. Загальна характеристика групи
патогенних коків.
2. Стафілококи (Рід Staphylococcus).
3. Стрептококи (Рід Streptococcus).
4.Streptococcus pneumoniae
(пневмокок).
5.Грамнегативні коки.
6. Гонококи (Рід Neisseria).
7. Менінгококи (Neisseria meningitidis)
8. Короткі дані про мораксели,
ацинетобактерії та кінгели. Роль у
патології людини.
 1. Загальна характеристика групи
патогенних коків
Патогенні коки (гноєтворні коки, піогенні)
спричинюють гнійно-запальні інфекції,
внутрішньолікарняні інфекції.
Гноєтворні коки належать до 3 родин:
Micrococcaceae — роди: Staphylococcus,
Stomatococcus, Micrococcus;
Streptococcaceae — роди: Streptococcus,
Enterococcus, Lactococcus;
Neisseriaceae — рід Neisseria (менінгококи,
гонококи).
Мають кулясту форму, не утворюють спори,
нерухливі, деякі утворюють капсулу.
За тинкторіальними властивостями їх
поділяють на Г+ і Г-.
До Г+ відносять: мікрококи, стрептококи,
до Г- — нейсерії.
Також різняться вибагливістю до поживних
середовищ, ферментативною активністю, і за
патогенними властивостями.
Назвіть особливості
групи патогенні
коки?
2. Стафілококи (Рід Staphylococcus).
Класифікація.
Відділ Firmicutes, родина Micrococcaceae,
рід Staphylococcus.
Вид: S. aureus, S. epidermidis и
S. saprophyticus.
Морфологія.
Мають круглу форму розміром 0,5 - 1,5мкм.
У мазках розміщуються у вигляді грона
винограду.
Стафілококи Г+, нерухливі, не утворюють
спор, окремі види в організмах мають
ніжну капсулу.
Колонії стафілококів на МПА
та кров’яному МПА
Фізіологія.
Стафілококи - факультативні анаероби,
краще ростуть в аеробних умовах.
Культивуються на простих середовищах.
Стійкі в зовнішньому середовищу.
При кімнатній температурі вони виживають
протягом 1-2 місяців.
При кип’ятінні гинуть миттєво,
при 70-80 °С - через 30 хв.
Розчин хлораміну (1 %) викликає їх загибель
через 2-5 хв.
Чутливі до брильянтового зеленого.
Головними біотопами у організмі є шкіра,
слизові оболонки й кишківник. Вони є
представниками нормальної мікрофлори тіла
людини. Однак, здатні уражатися органи та
тканини.
У довкілля стафілококи потрапляють від
хворих.
 Стафілококи виділяють
протеолітичні й сахаролітичні Тест на плазмокоагулазу.
ферменти. Вони розріджують
желатин, викликають зсідання
молока, ферментують ряд
вуглеводів із виділенням кислоти.
За здатністю коагулювати плазму
стафілококив поділяють на:
1. Коагулазопозитивні
(Staphylococcus aureus,
Staphylococcus intermedius )
2. Коагулазонегативні
(Staphylococcus epidermidis,
Staphylococcus saprophyticus,
Staphylococcus hominis, тощо).
 Культивування.
На МПА колонії круглої
форми, опуклі, непрозорі, з Гемоліз на кров яному агарі
блискучою поверхнею,
забарвлені від золотистого до
жовтого кольорів.
•На кров’яному агарі колонії
оточені зоною гемолізу.
•У МПБ - помутніння й осад
на дні. Сольовий агар є На жовточно – сольовому агарі
селективним середовищем для
стафілококів.
 Антигенна структура
Мають біля 30 антигенів.
Основним з них є капсульний білок А. Він здатний
реагувати з IgG, це вікликає зниження фагоцитозу,
викликає ушкодження тромбоцитів.
 Токсиноутворення.
Стафілококи, виділяють екзотоксини і багато “ферментів агресії”.
Альфа-, бета-, гама- і дельта-гемолізини, викликають гемоліз
еритроцитів.
Лейкоцидини руйнують лейкоцити, макрофаги та ін.
Некротоксин спричиняє некроз шкіри.
Летальний призводить до смерті.
Золотисті стафілококи продукують ексфоліатини, які зумовлюють
імпетиго дітей і пухирчатку новонароджених.
Деякі виділяють ентеротоксини, що призводить до харчових
токсикоінфекцій та ентероколітів.
Ферменти агресії: плазмокоагулаза, фібриназа, дезоксирибонуклеаза,
тощо.
Особливості патогенезу
харчові токсикоінфекції.
та клінічної картини
При проникненні в кров або
хвороб. кістковий мозок викликають
Стафілококи викликають сепсис і остеомієліт.
фурункули, карбункули, Одним із найбільш патогенних
панариції, абсцеси, флегмони, стафілококів є золотистий
мастити, лімфаденіти, стафілокок.
нагноєння ран.
Їх виділяють також при
пневмоніях, бронхітах,
плевритах. Можуть викликати
ангіни, тонзиліти, гайморити,
отити, кон’юнктивіти.
Стафілококи спричиняють
також захворювання нервової
системи, серцево-судинної
системи,
 Синдром токсичного
Синдром “ошпареної шкіри” шоку.
 Імунітет
недовготривалий.
 Лабораторна діагностика.
Матеріал для дослідження: кров, гній, слиз, сеча, промивні
води шлунка, випорожнення, залишки харчових продуктів.
Гній досліджують бактеріоскопічним і бактеріологічними
методом, решту матеріалів - бактеріологічним.
Після виділення чистої культури встановлюють вид за
здатністю розкладати глюкозу і маніт, утворення
плазмокоагулази, гемолізинів, ДНК-ази, білку А, здатністю
розкладати цукри.
 Лікування та профілактика.
Попередження спрямовано на виявлення й лікування носіїв
золотистих стафілококів особливо серед медичного
персоналу. Дотримання санітарного режиму в лікарняних
закладах, проводити дезинфекцію.
При лікуванні гострих стафілококових захворювань
призначають антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові
препарати, мірамістин. Вибір препаратів залежить від
визначення чутливості до них виділеної культури.
При хронічних захворюваннях застосовують стафілококовий
анатоксин, аутовакцину.
1. Яка мікробіологічна
характеристика стафілококів?
2. Які хвороби, здатні спричинити
стафілококи?
 2. Стрептококи
(Рід Streptococcus).
Вперше стрептококи
були відкриті у 1874 р.,
пізніше Л. Пастер виявив їх при сепсисі.
 Морфологія.
• Стрептококи мають округлу або овальну форму розміром
0,6-1,0 мкм, розташовуються у вигляді ланцюжків,
• Г+, нерухомі, не мають спор, деякі види утворюють
мікрокапсули.
 Фізіологія.
За типом дихання - факультативні анаероби. Оптимальна температура - 37 °С.
Вирощують їх на глюкозному бульйоні та кров’яному агарі. У рідких
середовищах утворюють осад, бульйон залишається прозорим. За характером
росту на кров’яному агарі стрептококи поділяють на три типи:
β-гемолітичні, утворюють навколо колоній зони гемолізу;
α-гемолітичні - навколо колоній непрозорі зеленуваті зони;
γ-негемолітичні стрептококи.
Колонії маленькі, напівпрозорі, блискучі, гладенькі, рідше шорсткі.
Стрептококи біохімічно активні, розкладають ряд вуглеводів до кислоти, желатин
не розріджують.
β-гемолітичні стрептококи α-гемолітичні стрептококи γ-негемолітичні
 Токсиноутворення.
Продукують екзотоксин, окремі фракції якого мають різну дію
на організм: гемотоксин (O- і S-стрептолізини), лейкоцидин,
летальний токсин, цитотоксини (ушкоджують клітини печінки,
нирок), еритрогенний (скарлатинозний) токсин.
Стрептококи виділяють ферменти патогенності - гіалуронідазу,
фібриназу, тощо. Для стрептококів характерна наявність
ендотоксинів і алергенів.
 Екологія.
• Захворювання виникають як в результаті екзо.
та ендогенного інфікування.
• Механізм зараження - повітряно-краплинний.
У виникненні стрептококових інфекцій
велике значення має імунодефіцитний стан та
алергени.
• Резистентність стрептококів у
зовнішньому середовищі менша, ніж у
стафілококів.
• У висушеному вигляді, вони зберігаються
декілька днів.
• При нагріванні до 70 °С гинуть протягом 1
год, під дією дез. розчинів гинуть через 15-20
хвилин.
 Захворювання.
Викликають гнійно-септичні інфекції, (фурункули, абсцеси , флегмони, сепсис,
остеомієліт тощо).
Специфічні інфекції - скарлатина, ревматизм, бешиху тощо. Здатні викликати
післяпологовий сепсис. Зеленящі стрептококи викликають ендокардит.
Анаеробні і фекальні стрептококи спричиняють ентероколіти, провокую
виникнення карієсу зубів.
Імунітет, крім скарлатини, має слабкий, нестійкий і недовготривалий
характер. У людей, що перехворіли, часто виникає алергізація організму, чим
пояснюється схильність до рецидивів та повторних захворювань.

Стрептококова ангина
Стрептококова інфекція , импетиго
Бешиха
Захворювання, що здатен викликати стрептокок
Роль стрептококів в етіології скарлатини та
ревматизму.
Скарлатина - гострозаразне захворювання з раптовим
початком, тонзилітом, підвищенням температури,
характерним дрібним висипом на шкірі.
У перший період хвороби діє токсин,
у другий - стрептокок виступає збудником багатьох
ускладнень (отити, флегмони шиї, нефрити, запалення
суглобів, сепсис).
Після перенесеної хвороби виробляється антитоксичний і
антимікробний імунітет. Діагноз скарлатини ставиться на
основі клінічної картини та епідеміологічних даних.
У сумнівних проводять бактеріологічне дослідження.
 Лікування проводять антибіотиками.
З профілактичною метою хворого ізолюють.
Перехворілих допускають у дитячі заклади і школи
через 12 днів після видужання, а тих, що були в
контакті - через 7 днів після ізоляції.
З профілактичною метою контактованим дітям іноді
вводять імуноглобулін.
S. pyogenes може також викликати ревматизм - гостре гарячкове
інфекційно-алергічне захворювання з переважним ураженням
серця і суглобів.
 Лабораторна діагностика.
Матеріал для дослідження: слиз із рото- та носоглотки, гній,
рановий вміст, кров, мокротиння, сеча.
Засівають на цукровий бульйон і кров’яний агар.
Виділені чисті культури ідентифікують за морфологічними
ознаками, характером гемолізу, біохімічною активністю.
Обов’язково досліджують чутливість до антимікробних
препаратів. Проводять і серологічні реакції.
 Профілактика і лікування.
Стрептококи групи А високочутливі до
пеніциліну та еритроміцину. Деякі види
резистентні до тетрациклінів. Аміноглікозиди
підсилюють бактерицидну дію пеніциліну.
Досить ефективні й сульфаніламідні препарати,
але до них легко виробляється резистентність.
1. Яка мікробіологічна
характеристика стрептококів?
2. Які хвороби, спричинюють
стрептококи?
4.Streptococcus pneumoniae
(пневмококи)
 Морфологія.
Стрептококи пневмонії парно розташовані коки
витягнутої ланцетоподібної форми, які нагадують
контури полум’я свічки.
Розміри їх коливаються від 0,5 до 1,5 мкм.
В організмі людини утворюють капсулу, яка оточує дві
клітини разом. Спор і джутиків не мають, Г+.
 Фізіологія.
Пневмококи - факультативні анаероби, добре ростуть в
аеробних умовах при 37 °С.
Їх вирощують на середовищах із додаванням крові або
сироватки. На кров’яному агарі утворюють дрібні прозорі
колонії, оточені зоною позеленіння. На рідких середовищах
викликають слабке помутніння з осадом.

Альфа-гемоліз пневмококів на КА
Біохімічно активні, розкладають ряд вуглеводів до
кислоти, желатин не розріджують.
Вірулентні пневмококи розкладають інсулін і
розчиняються в жовчі, що використовують для їх
ідентифікації.
 Антигени і класифікація.
Стрептококи пневмонії мають антигени -
полісахарид клітинної стінки, капсульний
полісахарид і М-білок.
За капсульним антигеном усі пневмококи поділені на
85 сероварів, 15 із них можуть викликати у людей
захворювання.
 Екологія.
Основними біотопами у людини є ротоглотка і носоглотка,
при зниженні імунітету викликають запалення легенів та інші
захворювання. Можливе зараження повітряно-краплинно.
Поза організмом швидко гинуть. Мають високу чутливість до
дезинфікуючих засобів. Нагрівання до 60 °С інактивує їх
через 10 хв. Чутливі до пеніциліну та його похідних.
Імунітет недовготривалий, у деяких людей після
перенесеної хвороби виникає підвищена чутливість до
повторних заражень, або захворювання переходить у
хронічну форму.
 Лабораторна діагностика.
Досліджують мокротиння, кров, слиз із рото- та носоглотки,
гній, спинномозкова рідина тощо.
Основним методом лабораторної діагностики є постановка
біологічної проби на білих мишах, після зараження у них
виникає сепсис, посів крові із серця дає змогу виділити
чисту культуру й ідентифікувати її.

Перший день дослідження.

Мокрота- мікроскопія мазка за Грамом. Висів на кровяний агар.
Біологічний метод – зараження білих мишей.
 Хвороби що викликає
S. pneumoniae (пневмокок). Є одним із основних
збудників крупозного запалення легень. Також викликає
менінгіт, ендокардит, перитоніт, отит, риніт, гайморит,
сепсис, повзучу виразку рогівки та ряд інших захворювань.
Пневмококковый эндокардит

Двустороння
пневмонія

Гострий гнійний средній отит

 Профілактика і лікування.
Профілактичні заходи це загартування, оберігання від
переохолодження.
Для лікування використовують пеніцилін, еритроміцин,
олеандоміцин і сульфаніламідні препарати.
1. Які морфологічні особливості
стрептококів пневмонії
(пневмококів)?.
 ГРАМНЕГАТИВНІ КОКИ
Відносять до родини нейсерій (Neisseriaceae).
Родина має назву на честь вченого Нейсера, який
першим відкрив у 1879 р. один із видів цієї групи -
збудник гонореї та збудник менінгококової інфекції.
Інші види належать до умовно-патогенних
мікроорганізмів.
 Гонококи
(Рід Neisseria gonorrhoeae).
 Морфологія.
Гонокок - збудник гонореї і бленореї. Бобоподібної форми,
розташовані парами Г-. Розміри - 0,7-1,8 мкм.
У мазках із гною розташовуються всередині лейкоцитів, а в
мазках із чистих культур мають форму кавових зерен. Не
утворюють спор, нерухливі, мають фімбрії, для прикріплення
до клітин сечостатевого тракту. При хронічній гонореї, а також
під впливом лікарських препаратів гонококи змінюють форму,
розміри, забарвлення.
 Фізіологія.
В аеробних умовах ростуть на свіжих середовищах із
нативним білком (кров, сироватка, асцитична рідина) при
вологості, 3-10 % СО2 в атмосфері.
Колонії дрібні, прозорі, круглі, з рівними краями.
У бульйоні слабка каламуть і плівка на поверхні.
Ферментативні властивості слабо виражені, з вуглеводів
розкладають глюкозу, протеолітичні ферменти відсутні.
Екзотоксину гонококи не виділяють, але мають ендотоксин,
токсичний для людини.
 Антигенна структура
представлена білковими і полісахаридними комплексами.
Описано 16 сероварів.
 Екологія.
На гонорею хворіє лише людина. Головними біотопами
гонококів є слизова оболонка статевих органів і
кон’юнктива. Поза організмом вони швидко гинуть від
висихання, охолодження і температури вище 40 °С.
Дуже чутливі до розчинів нітрату срібла, фенолу,
хлоргексидину і багатьох антибіотиків.
 Захворювання людини.
Збудник передається статевим шляхом, рідше - через побутові
предмети. На слизовій облонці сечостатевих органів, гонококи
фіксуються на епітеліальних клітинах, розмножуються і проникають у
сполучну тканину. Виникає гнійне запалення уретри, шийки
матки. У жінок уражаються також труби і яєчники, у чоловіків -
передміхурова залоза і сім’яні міхурці.
Іноді можуть спричиняти сепсис, запалення суглобів, ендокардит,
менінгіт. При бленореї новонароджених виникає гнійне запалення
слизової оболонки очей.

Гонорея слизової рота Вагініт при гонореї Бленорея

 Імунітет.
Перенесене захворювання не залишає стійкого імунітету.
Лабораторна діагностика. Досліджуваний матеріал - виділення з
уретри, піхви, шийки матки, сеча; при бленореї - гній із
кон’юнктиви ока. Основний метод діагностики - мікроскопічний.
Виявлення при мікроскопії бобовоподібних диплококів всередині
лейкоцитів, дає змогу поставити діагноз гонореї. Рідше проводять
виділення чистої культури та її ідентифікацію.
 Профілактика і лікування.
Попереджувальні заходи полягають у санітарно-освітньої
роботи, своєчасному виявленні й лікуванні хворих.
Із метою попередження бленореї всім новонародженим
закапують в очі розчин пеніциліну або нітрату срібла.
Лікують гонорею пеніциліном і сульфаніламідними
препаратами. При хронічних формах застосовують гонококову
убиту вакцину.
1. Гонококи. Мікробіологічна
характеристика.
2. Хвороби гонококової етіології.
Матеріал для дослідження, особливості
взяття.
3. Методи лабораторного дослідження.
 Менінгококи
(Neisseria meningitidis).
Збудник епідемічного гнійного цереброспінального
менінгіту.
Вперше описав і виділив у чистій культурі
А. Вейксельбаум у 1887 р.
 Морфологія.
Клітини бобоподібної форми, розташовуються як
диплококи, спор і джгутиків не утворюють, в організмі
мають ніжні капсули.
У мазках із спинномозкової рідини розташовані переважно
всередині лейкоцитів. За допомогою фімбрій,
прикріплюються до клітин слизової оболонки верхніх
дихальних шляхів.
 Фізіологія.
Менінгококи - аероби і факультативні анаероби ростуть
тільки на середовищах з кров’ю або сироваткою.
Культивують при 37 °С, краще з 5-8 % СО2.
На щільному середовищі утворюють прозорі безбарвні
колонії слизуваті, на рідкому - помутніння й осад на дні, з
часом на поверхні виникає плівка.
Біохімічна активність виражена слабко, вони ферментують
лише глюкозу і мальтозу до кислоти.
Ендотоксин
термостійкий
і високотоксичний.
Від нього залежить
тяжкість перебігу
менінгококової
інфекції.
Фактори патогенності:
капсула, фімбрії,
гіалуронідаза,
нейрамінідаза та білок
зовнішньої мембрани.
 Антигени і класифікація.
За полісахаридним капсульним антигеном
менінгококи поділені на 9 серологічних груп, які
позначаються літерами
(А, В, С, D, X, Y, Z, W-135, E-29).
Типи A, B, C, Y, W135 - домінантні.
 Екологія.
Основним біотопом менінгококів в організмі є слизова
оболонка носоглотки хворих і носіїв.
Передача відбувається повітряно-краплинним шляхом.
У зовнішньому середовищі швидко гинуть.
Дезинфікуючі розчини вбивають їх за кілька хвилин.
Дуже чутливі до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну.
Захворювання
людини.
Хворіють частіше діти 1-8
років. Первинна локалізація - Раптова Сильний
носоглотка. Звідси менінгококи лихоманка головний
біль
проникають у лімфатичні
судини і кров. Розвивається або
локальна (назофарингіт), або
генералізована форма інфекції Світлочутливість
(менінгіт, менінгококцемія, Ригідність потиличних
менінгоенцефаліт, ендокардит, м'язів
артрит тощо).
При розпаді мікробних клітин
звільняється ендотоксин,
наступає токсинемія. Може
Неможливість
виникнути ендотоксичний Висипи на шкірі
розігнути ноги
шок.
 Імунітет.
Після генералізованої форми менінгококової
інфекції розвивається стійкий імунітет.
Повторні випадки захворювання - рідко.
 Лабораторна діагностика.
Для діагностики досліджують слиз із носоглотки, ліквор, при
підозрі на менінгококцемію й інші форми генералізованої
інфекції - кров.
Проби з матеріалом оберігають від охолодження і досліджують
негайно.
З осаду спинномозкової рідини й крові виготовляють мазки,
забарвлюють за Грамом і метиленовою синькою.
Чисту культуру менінгококів виділяють на сироваткових
середовищах і визначають серогрупу.
Також впроваджені імунологічні методи з виявлення антигена
в лікворі.

Neisseria meningitidis фарбування з

Грамом
 Профілактика і лікування.
Рання діагностика, госпіталізація хворих, санації
бактеріоносіїв, карантин в дитячих закладах.
З метою специфічної профілактики в період спалахів
менінгококової інфекції застосовують хімічну вакцину.
Щеплення проводять дітям 1-7 років.
Для лікування використовують пеніцилін, рифампіцин,
та сульфаніламідні препарати -сульфамонометоксин.
1. Морфологічні особливості
менінгококів, їх морфологічна
характеристика?
2. Хвороби, що спричинені
менінгококами. Особливості
взяття матеріалу для
дослідження?
 Мораксели.
У людей зі зниженою функцією імунологічної реактивності
можуть викликати різноманітні захворювання.
Для лабораторної діагностики мораксел використовують
бактеріоскопічний, бактеріологічний, серологічний та
молекулярно-генетичний методи.
При лікування захворювань, викликаних моракселами необхідно
враховувати, що 80% штамів мораксел мають β-лактомази.
 Ацинетобактерії.
часто виділяють при ураженнях шкірних покривів, дихальних
шляхів, сечовивідного тракту і статевих органів, при
кон'юнктивітах, а також ендокардітах, менінгітах, перитонитах і
септицеміях.
Патогенез уражень ацинетобактеріями
Прямо пов'язаний з порушеннями імунітету,
оскільки ацинетобактерії не мають факторів патогенності, тільки
ЛПС клітинної стінки. Капсула пригнічує ефективність фагоцитозу.
Мікроорганізми ростуть на простих середовищах, утворюючи
блискучі блакитні колонії. На КА через 48 год формують опуклі
сіровато-білі колонії (2-3 мм), іноді оточені зоною гемолізу.
 Завдання 3.
Фотопитання.
У мазках розміщуються у вигляді неправильних
скупчень, які нагадують грона винограду.
Ці мікроорганізми мають назву....
 У мазках ці мікроорганізми
розташовуються у вигляді ланцюжків
різної довжини.
Яку назву мають ці мікроорганізми?
 Задача №1

Хворий звернувся до лікаря зі скаргами на біль

під час виділення сечі, гнійні виділення з уретри.
Під час мікроскопії гною в препараті виявлено
грамнегативні диплококи, розміщені
внутрішньоклітинно і позаклітинно.
Який мікроорганізм викликав данні симптоми і
яка це хвороба?
 Задача №2
У медсестри палати новонароджених під
час профілактичного обстеження виявлено
S. aureus.
Чи може вона продовжувати працювати в
палаті для новонароджених?
 Задача №3
У забарвлених за Грамом мазках
студенти виявили стрептококи.
Які морфологічні й тинкторіальні
властивості характерні для
стрептокока?
 Завдання 2.
до теми «Патогенні коки».
Визначити морфологічні особливості:
Патогенні коки

№ Мікроорганізм Морфологія

1. Стафілококи (Рід
Staphylococcus)

2. Стрептококи(Рід
Streptococcus)

3. Streptococcus
pneumoniae
(пневмокок)

4. Гонококи
(Рід Neisseria)

5. Менінгококи
(Neisseria meningitidis)
Дякуємо
за
увагу!