ЗАКЛАД ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

«КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ»

Методичні рекомендації
до лекцій
з предмета
«Ріст і розвиток людини»
МН відділення

Підготувала:
викладач вищої категорії,
викладач - методист предмета
«Ріст і розвиток людини»
Луньова Ірина Іванівна.

Київ 2023

1
 План
Лекція №1
Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи ……………………………………….3
Біологія внутрішньоутробного розвитку………………………………………………………….4
Морфо-функціональні особливості аналізаторів (зорового, слухового, вестибулярного), їх
розвиток в різні періоди життя людини. …………………………………………………………..8
Шкіра………………………………………………………………………………………………..13
Терморегуляція……………………………………………………………………………………..15
Формування вищої нервової діяльності в різні періоди життя людини (розвиток умовних
рефлексів, вищих психічних реакцій, пам”яті, уваги)»………………….………………………22
Лекція №2
Формування і розвиток скелету у віковому аспекті. Склад кісткової тканини в різних вікових
групах. Проблеми остеопорозу ………………………………………………………………….30
Лекція №3
Розвиток ендокринної системи. Особливості нейрон-ендокринної регуляції в процесі росту і
розвитку людини. Обмін речовин і енергії, терморегуляція в різні періоди життя людини…37
Лекція №4
Вікові особливості системи кровообігу: морфо-функціональні, фізіологічні, особливості
провідної системи, механізмів регуляції…………………………………………………………52
Лекція №5
Основні особливості системи кровотворення (фізико-хімічні, транспортні, захисні особливості
зсідання крові) у віковому аспекті ……………………………………………….………………56
Імунна система……………………………………………………………………………………..60
Лекція №6
Особливості органів дихання у віковому аспекті: газообмін, зміни показників зовнішнього і
внутрішнього дихання, структурні і функціональні зміни, регуляція дихання…………………65
Лекція №7
Особливості системи травлення у різних вікових періодах: порожнинного, мембранного,
пристінкового травлення, асиміляція харчових інгредієнтів, мікрофлори товстої кишки…….69
Лекція №8
Формування і розвиток системи виділення в різні вікові періоди. Особливості регуляції
сечоутворення, основні показники функціонування нирок…………………………………….79
Лекція №9
Анатомо-фізіологічні, психічні характеристики; емоційний, соціальний, духовний розвиток
жінок і чоловіків у репродуктивному періоді. Статеве життя ……………………………….84
Психологія дорослої людини в різні періоди життя. Психологія людей геронтологічного віку
……………………………………………………………………………………………………….93
Лекція №10
Значення гігієнічних факторів розвитку людини, а саме: повітряного середовища, сонячного
випромінювання, чинників мікроклімату грунту, води, вібрації, шуму, електромагнітних полів.
Роль особистої гігієни……………………………………………………………………………..119
Вплив різних факторів на ріст і розвиток ембріона і плода, дітей та дорослих людей різних
вікових груп: фізичних, хімічних, біологічних, екологічних, а також нікотину, алкоголю,
наркотиків та ін…………………………………………………………………………………...128
Лекція №11
Роль харчування в різні вікові періоди життя…………………………………………………143

2
 ЛЕКЦІЯ №1
Тема:
РОЗВИТОК СОМАТИЧНОЇ ТА ВЕГЕТАТИВНОЇ СИСТЕМИ.
ФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РІЗНІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
(РОЗВИТОК УМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ, ВИЩИХ ПСИХІЧНИХ РЕАКЦІЙ, ПАМ’ЯТІ, УВАГИ)
МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗАТОРІВ (ЗОРОВОГО,
СЛУХОВОГО, ВЕСТИБУЛЯРНОГО), ЇХ РОЗВИТОК В РІЗНІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ
ЛЮДИНИ.
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1. Особливості соматичної та вегетативної нервової системиу віковому аспекті.
2. Зміни нервової системи в процесі старіння.
3. Особливості електроенцефалограми у дітей та при старінні.
4. Морфофункціональні особливості зорового, слухового та вестибулярного аналізаторів у
дітей різних вікових груп та при старінні.
5. Ембріональний розвиток шкіри і підшкірної жирової клітковини.
6. Анатомо-фізіологічні особливості шкіри і підшкірної жирової клітковини в різні вікові
періоди.
7. Терморегуляція:
а) розвиток терморегуляції з віком;
б) загартування.
8. Порушення, які виявляють під час обстеження шкіри та підшкірної жирової клітковини.
9. Питання для самоконтролю.
10. Особливості умовно-рефлекторної діяльності у дітей різних вікових груп та при старінні.
11. Особливості фізіології уваги та пам’яті.
12.Сон у дитячому віці та у людей похилого віку.
13. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.
14. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.
МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.
https://www.ehd.org/resources_bpd_illustrated.php?page=6&language=96

Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи.

У нервовій системі виділяють центральну частину – головний мозок і спиний мозок і
периферичну, яка представлена 12-ма парами черепно-мозкових і 31 парою спинномозкових нервів.
Центральна і периферична нервова система поділяються функціонально на соматичну і
вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які
іннервують скелетні м’язи і органи чуття. До вегетативної нервової системи відносять відділи
головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи:
серце, судини, залози внутрішньої секреції, тралення, виділення, ріст, розмноження та інші.
Вегетативна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну;
які діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система
збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює
3
перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень
серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому
симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її
запасів у організмі.
Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної і соматичної нервової системи
здійснюються корою головного мозку.
Центри вегетативної нервової системи розташовані в середньому, довгастому і спинному
мозку.
Симпатична частина вегетативної нервової системи бере початок у середній частині спинного
мозку.
Парасимпатична частина вегетативної нервової системи – утворена кількома нервами, тіла
яких містяться в середньому і довгастому мозку та ІІ-ІV сегментах крижового відділу спинного
мозку
БІОЛОГІЯ ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО РОЗВИТКУ
Динамічний процес, в результаті якого одноклітинна зигота перетворюється на дорослу
людину, з 100 триліонів клітин, ймовірно, найбільш вражаюче явище у природи. Сучасні
дослідники знають, що значна частина традиційних життєвих функцій організму дорослої людини
закладається під час вагітності – часто задовго до народження. Період розвитку до народження
дедалі більше вважається періодом підготовки, під час якого розвиваються необхідні органи та
відпрацьовуються чисельні навички, потрібні для життя після народження. Нормальна вагітність
триває майже 9 місяців, від зачаття, до народження. Під час перших 8-ми тижнів після
запліднення, людський організм, що розвивається, має назву "ембріон", що перекладається - "той,
що росте всередині". Від дев'ятого тижня і до кінця вагітності людський організм, що
розвивається, має назву "плід", що вторженій "ненароджений нащадок".
Ембріональний період (перші 8 тижнів)
Ембріональний розвиток: перші 4 тижні
З біологічної точки зору "розвиток людини починається в моменту застою", коли 23 хромосоми
жінки та 23 хромосоми чоловіка поєднаються шляхом злиття їх статевих клітин.
Жіночу статеву клітину називають "яйцеклітина", але її правильною назва є "ооцит".
Чоловіча статева клітина називається "сперматозоїд".
Після вивільнення яйцеклітини з яєчника жінки в процесах овуляції, яйцеклітина та сперматозоїд
зливаються в один із маткових труб, які часто називають фаллопієвими трубами. Маткові труби
поєднувати яєчники жінки з маткою. Одноклітинний ембріон, що утворився, має назву зигота, це
переносе "злитий" або "з'єднаний".
46 хромосом зиготи представляє собою унікальний перший екземпляр повного генетичного коду
нового індивідуума. Цей генеральний план міститься в щільно зкручених молекулах, які звуться
ДНК. Вони містять інструкції щодо розвитку всього організму.
Молекули ДНК нагадують скручену драбину, відому як підвійна спіраль. Сходинки драбини
створені із спарених молекул, або основ, що називаються гуанін, цитозин, аденін та тимін. Гуанін
утворює пару лише з цитозином, а аденін - з тиміном. Кожна людська клітина містить близько
трьох мільярдів таких базових пар.
ДНК однієї клітини містить додаткову інформацію, що при представлені в друкованому її вигляді
лише перелік першого букви кожної базової молекули зайняв понад 1,5 мільйона сторінок тексту!
Якщо викласти ДНК в одну лінію, то довжина ДНК однієї людської клітини становитиме 1 метр.
Якби ми були розкрутити ДНК всіх 100 трильйонів дорослої людини, їх довжина сягала б 63
мільярдів мільйонів. Ця відстань дорівнює відстані від Землі до Сонця назад 340разів.
Приблизно через 24 - 30 год. після запліднення, у зиготі відбувається перший клітинний
поділ. Шляхом процесу мітозу одна клітина розділяється на дві, дві - на чотири и так далі. Вже
через 24 - 48 годин після запліднення, виявлення вагітності може бути підтверджено шляхом
виявлення в крові матері гормону, що називається "фактор раннього терміну вагітності".
Ранні стадії (морула і бластоциста) і стовбурові клітини
На 3-4 день після зародження клітин ембріона, що діляться, набувають сферичної форми, а
ембріон називає «морула».

4
 На 4-5 день утворюється порожнина у середині сфери з клітин. З цього моменту ембріон
називається "бластоцистом". Клітини всередині бластоцисти називаються внутрішньою
клітинною масою, з них починають утворюватися голов, тулуб та інші, життєпотрібні органи.
Клітини внутрішньоклітинної маси називаються "ембріональними стовбуровими клітинами",
оскільки вони здатні формувати будь-яку клітину з понад 200 типів, існуючих у людському
організмі.
Від 1 до 1 ½ тижня: імплантація та хоріонічний гонадотропін людини (ХГЧ)
Після проходження маткової трубою, ембріон, на ранній стадії розвитку проникає у товщу
внутрішньої стінки матки. Цей процес, що називається «імплантація», починається на 6-й день, і
завершиться на 10 – 12 день після запіднення. Клітини ембріона, які ростуть, починають
виробляти гормони, які називають «хоріонічний гонадотропін людей», або ХГЛ, - як показують
більшу кількість тестів на вагітність. ХГЛ впливає на гормони, органічні речовини, що перериває
нормальний мінструальний цикл, дозволяючи тривати вагітності.
Плацента і пуповина
Після імплантації із зовнішніх клітин бластоцисти утворюється частина структури, що
називається плацента, яка слугує засобом зв’язку між материнською та ембріональною
системами кровообігу.
Плацента забезпечує:
➢ передачу материнського кисню,
➢ передачу поживних речовин,
➢ передачу гормонів,
➢ передачу ліків,
➢ виводить усі продукти життєдіяльності,
➢ запобігає змішуванню материнської крові з кров'ю дитини,
➢ продукує гормони,
➢ підтримує температуру тіла дитини трохи вищою ніж у матері.
Плацента з'єднана з організмом дитини судинами пупкового канатика. Здатність плаценти
підтримувати життєдіяльність можна прирівняти до відділення інтенсивної терапії сучасного
лікаря.
Харчування та захист
Наприкінці першого тижня клітини внутрішньої клітинної маси діляться на два шари, які
називають гіпобласт та епібластст.
Гіпобласт дає початок жовтковому мішку, який є одним із утворень, за допомогою яких речовин
забезпечує живими речовинами ембріон на ранній стадії розвитку.
Клітини епібласта формують мембрану, що зветься амніон, всередині якого ембріон, а пізніше
плід, розвивається до народження.
2–4 тижні: зародкові листки та формування органів
Приблизно у 2.5 тижні, епібласт створює три специфічні тканини або зародкові листки, які
називаються ектодерма, ендодерма та мезодерма
Ектодерма - самий зовнішній шар який формує зовнішній шар шкіри і її похідні (придатки) -
волосся, нігті, шкірні залози, вистилання ротової порожнини, носа і заднього проходу, а також всю
нервову систему і рецептори органів чуття, наприклад сітківку ока.
Ентодерма – внутрішній шар. З ентодерми утворюються: легені; вистилання (слизиста
оболонка) всього травного тракту, окрім рота і заднього проходу; деякі органи, що примикають до
цього тракту, і залози, такі, як печінка, підшлункова залоза, тимус, щитовидна і паращитовідні
залози; вистилання сечового міхура і сечовипускального каналу.
Мезодерма – проміжний шар - джерело системи кровообігу, видільної, статевої, кровотворної
і імунної систем, а також м'язової тканини, всіх типів опорно-трофічніх тканин (скелетної,
хрящової, рихлої сполучної і так далі) і внутрішніх шарів шкіри (дерми).
Формування трьох зародкових листків завершується приблизно через тиждень після
запліднення.
3-4 тижні: Згортання ембріона
Між 3-м та 4-м тижнями з’являється схема будови тіла, головний мозок, спинний мозок та
серце ембріона легко розрізняються поруч із жовтим мішком.
У результаті швидкого росту виплощується ембріон, частина жовточного мішка з’єднується з
5
 травною системою та утворює грудну клітку і черевну порожнину людського організму, що
розвивається.

Ембріональний розвиток: 4-6 тижнів

4 тижні: амніотична рідина
Наприкінці 4-го тижня прозорий амніон загортає ембріон у наповнений рідиною мішок. Ця
стерильна рідина, що називається амніотичною або навколоплідною, забезпечує захист ембріону
від травмування.
Серце в дії
Серце в цей період б'ється із частотою 113 ударів на хвилину. Серце зробить близько 54
мільйонів ударів до народження дитини та понад 3 мільярди протягом 80 років життя людини.
Ріст мозку та кінцівки
Швидке зростання головного мозку підтверджується змінним виглядом переднього мозку,
середнього та заднього мозку.
Розвиток верхніх та нижніх кінцівок починаються через виникнення їхніх зачатків наприкінці 4-
го тижня.
5 тижнів: Півкулі головного мозку
Між четвертими та п'ятими тижнями продовжується швидкий ріст головного мозку та його поділ
на п'ять чітко видимих відділів.
Голова стає майже третину загального розміру ембріону.
З'являються мозкові півкулі, які стають найбільшими частинами мозку.
Мозкові півкулі з часом контролюватимуть такими функціями, як мислення, навчання, пам’ять,
мова, зір, слух, свідомі рухи та прийняття рішень.
шкіра
Шкіра є прозорою, на 4-му тижні будова становить одну клітину.
дихальна система
У дихальній системі наявні первинні правий та лівий стовбур бронхів, які з часом з'єднують
трахею, тобто дихальне горло, з легенями.
печінка і нирки
Постійні нірки з'являються наприкінці 5-го тижня.
жовтковий мішок і статеві клітини
Жовтковий мішок містить статеві клітини, які називаються початковими «зачатковими
клітинами». До кінця п’ятого тижня вони переміщуються в черевну порожнину і стають поруч із
нірками.
пластини кисті та хрящі
Також наприкінці п'ятого тижня у ембріон розвиваються пластинки кистей рук, а формування
хрящів починається з п'яти з половини тижнів.
Ембріональний розвиток: 6-8 тижнів
6 тижнів: рух і відчуття
До кінця шостого тижня мозкові півкулі ростуть непропорційно швидко в порівнянні з іншими
частинами мозку.
Якщо торкнутися області рота, ембріон рефлекторно відхиляє голову.
Ембріон починає виконувати спонтанні та рефлекторні рухи. Такі рухи є необхідними для
стимуляції нормального нейром'язового розвитку.
зовнішнє вухо і формування клітин крові
Зовнішнє вухо починає набувати форми до кінця 6-го тижня. Наприкінці шостого тижня в печінці
відбувається формування клітин крові, яка тепер містить лімфоцити. Цей тип білих кров'яних
клітин є ключовою складовою імунної системи.
діафрагма і кишківник
Діафрагма, основний м'яз, що використовується під час дихання, наприкінці шостого тижня є
практично сформованою.
На цей момент частина кишківника тимчасово випинається в пупковий канатик. Цей нормальний
процес під назвою фізіологічне грижоутворення, вивільняє місце для решти органів черева, що
формуються.

6
 ручні пластини та мозкові хвилі
У шість тижнів спостерігаються мітки сплощення пластинок кисті та вже можна зареєструвати
первинні мозкові хвилі .
формування сосків
6 тижнів та 2 дні з'являються соски по боках тулуба незадовго до їх розташування на
відповідному місці на передньому боці грудної клітки.
розвиток кінцівок
У шість з половиною тижні чітко видно лікті, розділяються пальці рук, також можна побачити
рухи рук. Формування кісток - скостеніння, осифікація - починається з ключиці, та кісток верхньої
та нижньої щелепи.
7 тижнів: гикавка та реакція на страх

У цей період можна помітити рух ніг, а також рефлекторну реакцію.

дозрівання серця
Чотирьохкамерне серце у всьому сформоване. Серце б'ється в середньому 167 разів на хвилину.
Електрична активність серця, реєструється за тижні, за характером хвиль аналогічних проявів у
дорослої людини.
яєчники та очі
В ембріонах жіночої стати яєчники можна виявити вже до кінця сьомого тижня.
пальці рук і ніг
Пальці рук відокремлені, а пальці ніг з’єднані лише біля основи. Тепер кисті можуть бути зведені
одна до однієї, так само, як і ступні.
нирки та яєчка
До цього часу нирки генерують сечу, яка виводиться у навколоплідну рідину.
В ембріонах чоловічої статі яєчка, що розвиваються, починають виробляти та вивільняти
тестостерон.
8 тижнів: Розвиток мозку
У 8 тижнів ембріон має надзвичайно складний мозок, який становить майже половину загальної
маси тіла ембріона.Ріст відбувається з надзвичайною інтенсивністю.
До кінця восьмого тижня у 75% ембріонів проявляється домінування правої руки. У решти
ембріонів домінує ліва рука, або домінування невизначене. Це є найпершим проявом право- або
ліворукості.
перекидання
Підручники з педіатрії стверджують, що здатність "перевертатись" з'являється у людини через 10
- 20 тижнів після народження. Проте ця виразна координація рухів проявляється значно раніше в
умовах низької гравітації в наповненому рідиною амніотичному мішку. І лише брак сили, що
потрібна для подолання більшої сили тяжіння, що діє за межами матки, не дає новонародженому
перевернутись. Ембріон стає фізично більш активним протягом цього часу.
Рухи можуть бути повільними або швидкими, поодинокими або повторюваними, спонтанними
або рефлекторними.
Поворот голови, витягування шиї, торкання руками до обличчя відбуваються все частіше.
змикання повік
Дотик до ембріона спонукає його примружуватися, закривати та відкривати рот, здійснювати
хапальні рухи, та витягувати носочок стопи.
Між сьомим і восьмим тижнями верхні та нижні повіки швидко наростають над очима та
частково з'єднуються між собою.
«дихання» рух і сечовипускання
Хоча в матці нема повітря, наприкінці восьмого тижня ембріон демонструє переривчасті рухи
діафрагми.
кінцівки та шкіра
Кістки, суглоби, м'язи, нерви та кровоносні судини кінцівок нагадують аналогічні структури
дорослої людини.
Наприкінці восьмого тижня епідерміс, іншими словами зовнішня шкіра, стає багатошаровою
оболонкою, значно втрачаючи свою прозорість. Брови ростуть одночасно з появою волосся
навколо рота.
7
 Підсумок перших 8 тижнів
Вісім тижнів позначають кінець ембріонального періоду.
Протягом цього часу людський ембріон з однієї клітини перетворився на майже один мільярд
клітин, які утворюють понад 4000 окремих анатомічних структур.
Тепер ембріон має більш ніж 90% структур, які є у дорослої людини.
Плодовий період (Фетальний період –від 8 тижнів до народження)
9 тижнів: ковтає, зітхає і потягується
Фетальний період триває до народження.
8 - 12 тижнів
Наприкінці дев'ятого тижня плід починає смоктати великий палець руки, і може ковтати
навколоплідну рідину. Плід також може хапати предмети, нахиляти голову вперед та назад,
відкривати та закривати рота, рухати язиком, зітхати та потягуватись.
Нервові рецептори на обличчі, долонях рук та на підошвах ніг можуть відчувати легенькі дотики.
У відповідь на легенькі дотики до підошви, плід згинає ногу в кульшовому суглобі та коліні,
також може підігнути пальці ніг.
Повіки тепер повністю закриті.
Поява голосових зв'язок у гортані свідчить про початок формування голосової складки.
У плода жіночої статі можна помітити матку та незрілі статеві клітини, оогонії, що діляться у
яєчнику. Зовнішні статеві органи починають вирізнятися як чоловічі або жіночі.
10 тижнів: закочує очі і позіхає, нігті та відбитки пальців
Сплеск росту, що спостерігається між дев'ятим і десятим тижнями, збільшує масу тіла на понад
75%. Наприкінці десятого тижня дотик до верхньої повіки спричиняє поворот ока вниз.
Плід позіхає та часто відкриває і закриває рота. Більшість плодів смокче великий палець правої
руки.
Відділи кишківника, що раніше перебували у повертаються до черевної порожнини.
В більшості кісток іде процес осифікації. Починають формуватись нігті на пальцях рук і ніг.
Через 10 тижнів після запліднення з'являються унікальні відбитки пальців. Вони залишаються
незмінними протягом усього життя людини.
11 тижнів: поглинає глюкозу і воду
Наприкінці одинадцятого тижня повністю сформовані ніс і губи. Як і у будь-якої іншої частини
тіла, їх зовнішній вигляд змінюватиметься на кожному етапі людського життя.
Кишківник починає всмоктувати глюкозу та воду, які ковтає плід.
Хоча стать вирізняється в момент запліднення, лише тепер зовнішні статеві органи можна
розрізняти як чоловічі чи жіночі.
3–4 місяці (12–16 тижнів): смакові рецептори, рух щелеп, рефлекс укорінення, прискорення
Між одинадцятими та дванадцятими тижнями плоди збільшуються майже на 60%.
Дванадцять тижнів відмічають кінець першої третини, або триместр, вагітність.
Тепер сформовані смакові сосочки вкривають рот зсередини (на момент народження смакові
сосочки залишитися лише на язику та на піднебінні.).
До кінця дванадцятого тижня довжина верхніх кінцівок практично досягає свого остаточного
результату з розміром тулуби. Нижні кінцівки потребують досягнення кінцевих пропорцій.
За виключенням спини та маківки, тепер все тіло плода реагує на легенькі дотики.
Акти дефекації починаються вже з 12 тижнів і тривають протягом приблизно 6 тижнів. Речовина,
що першою виходить з товстої кишки плода і новонародженого, називається меконій. Він
складається з травних ферментів, білків та мертвих клітин, злущених з травного тракту.
В особливо високому обумовлені розбіжності у розвитку. Наприклад, у плодів жіночої статі,
щелепи відкриваються частіше, ніж у плодів чоловічої стати.
На відміну від реакції відсмікування, що спостерігалося раніше, зараз під час торкання у ділянці
рота змінюєтьмя поворот голові у напрямку стимуляції та відкривається рот. Така реакція
називається «основний рефлекс» і зберігається після народження, що немовляти знаходять сосок
матері під час року груддю.

8
Обличчя продовжує формується по мірі того, як щоки наповнюються жировими відкладеннями, і
починається розвиток зубів.

До кінця 15-ти тижнів кровотворні стовбурові клітини мігрують до кісткового мозку і там
розмножуються. Формування клітин крові відбувається саме тут.
Незважаючи на те, що ембріон починає рухатися у віці 6 –ти тижнів, вагітна жінка відчуває
перший рух плоду між чотирнадцятими і вісімнадцятими тижнями. Традиційно така подія
називається відзначенням перших рухів плода.
4–5 місяців (16–20 тижнів):
Наприкінці шістнадцятого тижня маніпуляції, введення в живіт плода голки, викликає
гормональну стресову реакцію, при якому норадреналін, відомий також як норепінефрин,
вивільняється у кровообіг.
У дихальній системі в цей час майже повністю сформовано бронхіальне дерево.
Захисна біла речовина, що звіться першородна змазка ( вернекс), покриває плід у цей
період. Змазка захищає плід від подразнюючої дії амніотичної рідини.
З дев’ятнадцятого тижня рухи плода, його дихальна активність та серцебиття починає
підкорятися щоденним циклам, що називаються циркулярними ритмами.
5–6 місяців (20–24 тижні)
До кінця 20-го тижня завитка, що є органом слуху, досягає розміру як у дорослої людини
повністю сформованого внутрішнього вуха. Відтепер плід буде реагувати на весь ширший спектр
звуків.
На голові виростає волосся.
Присутні всі шари та структури шкіри, у тому числі волосяні фолікули та залози.
На 21-му - 22-му тижні після запліднення легені набувають певної здатності дихати повітрям.
6-7 місяців (24-28 тижнів)
До кінця 24-го тижня повіки знову відкриваються, і плід, у відповідь на переляк, демонструє
зажмурювання. Така реакція на несподівані, голосні шуми звичайно розвивається раніше у плодів
жіночої статі.
Деякі дослідники повідомляють, що гучні звуки можуть негативно відобразитися на здоров'ї
плода. Безпосередніми наслідками можуть бути прискорення серцебиття протягом тривалого часу,
надмірне ковтання та раптові зміни у поведінці. Одним з наслідків може бути втрата слуху.
Частота дихання плода може досягати 44 вдихів та видихів на хвилину.
Протягом третього триместру вагітності швидке зростання мозку забирає понад 50% енергії, що
споживає плід. Маса мозку збільшується на 400 - 500%.
На 26-му тижні очі можуть виділяти сльози. Зіниці реагують на світло вже на 27-му тижні. Така
реакція регулює кількість світла, що досягає сітківки протягом життя людини.
Всі складові, необхідні для функціонування почуття нюху, вже працюють. Дослідження
недоношених дітей свідчать про здатність відчувати запахи вже на 26-му тижні після запліднення.
Додавання солодкої речовини до амніотичної рідини збільшує частоту ковтання у плода. І
навпаки: після додавання гіркої речовини, у плода спостерігається зменшення частоти ковтання.
Часто це супроводжується зміною виразу обличчя.
За допомогою рухів ніг, що нагадують крокування при ходьбі, плід здійснює перевертання.
Зморшки у плода зменшуються по мірі формування під шкірою додаткових жирових відкладень.
Жир відіграє важливу роль у підтримці температури тіла та у збереженні енергії після народження.
7-8 місяців (28-32 тижні):
Наприкінці 28-го тижня плід може розрізняти високо- та низькочастотні звуки.
На 30-му тижні дихальні рухи стають більш звичними та в середньому займають 30 - 40% часу.
Протягом останніх 4-х місяців вагітності плід демонструє періоди скоординованої активності, що
чергуються з періодами спокою. Такий стан поведінки відображає постійне вдосконалення
центральної нервової системи.
8-9 місяців (32-36 тижнів)
Приблизно наприкінці 32-го тижня в легенях починають утворюватися альвеоли, тобто клітини-
"кишені" для повітря. Їх формування триватиме до 8-ми років після народження.
Наприкінці 35-го тижня у плода добре сформований хапальний рефлекс.

9
Піддавання плода до дії різних речовин може вплинути на смакові уподобання після народження.
Наприклад, плоди, матері яких вживали аніс - речовину, що надає локриці її смаку, - після
народження надавали перевагу їжі з вмістом анісу. Діти, матері яких не вживали аніс, не любили
його після народження.

9 місяців до народження (36 тижнів до народження)

Плід ініціює пологи шляхом вивільнення великої кількості гормону естрогену, і таким чином
починається перехід від плода до новонародженого.
Пологи відзначаються сильними скороченнями матки, що призводить до народження дитини.
ід запліднення до народження і після нього розвиток людини є динамічним, безперервним і
складним. Нові відкриття стосовно цього захоплюючого процесу дедалі більше свідчать про
життєво важливий вплив розвитку плода на здоров'я людини протягом всього життя.
Чим більше ми розуміємо про ранній розвиток людини, тим більше можливостей маємо для
покращення здоров'я - як до народження, так і після нього.

Ембріональний розвиток нервової системи

Відомо, що до кінця 3-го тижня розвитку зародок людини має вигляд тришарової платівки, або
тришарового щитка.
Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермального зародкового
листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшому утворюється жолобок, краї його
змикаються й утворюють медулярну трубку.
Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стовщення на 5—6-му тижні
утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку. Частини
головного мозку розвиваються нерівномірно. Задня частина медулярної трубки залишається
тонкою і з неї розвивається спинний мозок. Наприкінці третього тижня головний мозок
поділяються на три первинних відділи, які називаються передній мозок, середній мозок та задній
мозок.
Таким чином нервова система має ектодермальне походження. Із самої трубки утворюється
мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку.
З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.
Між четвертими та п'ятими тижнями продовжується швидкий ріст головного мозку та його поділ
на п'ять чітко видимих відділів. Голова складає майже третину загального розміру ембріону.
З'являються мозкові півкулі, які стають найбільшими частинами мозку. Мозкові півкулі з часом
контролюватимуть такими функціями, як мислення, навчання, пам’ять, мова, зір, слух, свідомі
рухи та прийняття рішень. Швидке зростання головного мозку підтверджується змінним виглядом
переднього мозку, середнього та заднього мозку. До кінця шостого тижня мозкові півкулі ростуть
непропорційно швидко в порівнянні з іншими частинами мозку.
Ембріон починає виконувати спонтанні та ректорні рухи. Такі рухи є необхідними для
стимуляції нормального нейром'язового розвитку. Якщо торкнутися області рота, ембріон
рефлекторно відхиляє голову. Первинні мозкові хвилі можна зареєструвати вже у віці шести
тижнів. У 8 тижнів ембріон має надзвичайно складний мозок, який становить майже половину
загальної маси тіла ембріона.
Ріст відбувається з надзвичайною інтенсивністю.
Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 1-го до 5-го та 10-го до 18-го
тижня внутрішньоутробного розвитку. Ці періоди називається критичним періодом формування
нервової системи
Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці
внутрішньоутробного розвитку плода.
На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин
мозочка.
На 5-му місяці диференціюються головні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається
ще незрілою, однак на 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів
мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес формування головного мозку не
закінчується до моменту народження дитини.
10
 Ембріональний розвиток спинного мозку
До V міс внутрішньоутробного розвитку спинний мозок повністю заповнює спинномозковий
канал і корінці спинномозкових сегментів по топографії відповідають рівню сегментів хребта. З V
міс ембріонального періоду спинний мозок починає відставати в рості від хребта, але зв'язок
сегментів спинного мозку з відповідними спинномозковими нервами зберігається.

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених

На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих — 20 г.

У новонароджених головний мозок великий, становить 1/8 маси тіла, у дорослих головний
мозок відносно маси тіла становить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих —
1400 г).
Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота
звивин і глибина борозен відносно невеликі.
У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи
(пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речовина півкуль мало диференційована на білу і сіру.
Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих.
Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває
тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало борозен і звивин. Розташований він вище, ніж
у дорослих.
Міст теж розташований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла
потиличної кістки.
Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально
незрілі, лабільні.
Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш
досконалі.
Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті
мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи
мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж
спинномозкові.
Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новонароджених є наявність
безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси.
Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається
невелика сила і рухомість процесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають
велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узгодженості.
Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріогенезу. У плода
зафіксований примітивний захисний рефлекс.
між 18-м і 25-м днем внутрішньоутробного розвитку починає битися серце;
-на 20-й день внутрішньоутробного розвитку формуються основи нервової системи;
-на 42-й день внутрішньоутробного розвитку формування скелета завершено, присутні безумовні
рефлекси;
-на 43-й день внутрішньоутробного розвитку вже можна зняти енцефалограму мозка;
-на 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – є мозок і всі соматичні системи.Якщо торкнутися
до носа дитини, вона відсуне голову від подразника;
-на 9-10-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – дитина рухає очними яблуками, ковтає, рухає
язичком, якщо торкнутися його долоні, вона стисне руку в кулак;
-на 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції.
-на 11—12-му тижні у плода з'являються рефлекторні рухи пальців ніг, дитина активно ссе великий
палець і «вдихає» навколоплідну рідину, тренуючи дихання;
-на 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подразливість шкірних покривів, що
викликає рухову активність з участю великої кількості м'язів
-з 12 тижнів внутрішньоутробного розвитку функціонують всі системи його організму.;

11
починаючи з 27-28-го тижня гестації у новонародженого може бути отримана реакція на раптовий
сильний звук у вигляді блимання, здригування, рухів у кінцівках, уповільнення дихання і серцебиття.
-З 30-го тижня можна спотерігати фіксацію зору;
-З 32-го тижня – повертання очей і голови в той бік, де є світло.
У новонародженого спинномозкової конус розташовується на рівні III поперекового хребця, а у 18
років - на рівні верхнього краю II поперекового хребця. Невідповідність рівня і розташуванні
спинномозкових і хребетних сегментів є у всіх відділах спинного мозку, але особливо значно воно
виражено в нижній його частині . Так, в шийному і грудному відділах спинномозкові сегменти
розташовуються вище на один хребець. Наприклад, VII грудної хребець лежить на рівні дужки VI
грудного. Всі поперекові сегменти концентруються на рівні XI грудного хребця, а всі крижові і
куприкова сегменти відповідають XII грудного та і поперекового хребців.
Вікові особливості.
Довжина спинного мозку новонародженого становить 14 см, нижній кінець відповідає верхньому
краю III поперекового хребця. До 2 років довжина досягає 20 см, до 10 років – довжина
мозку подвоюється. Найшвидше ростуть грудні сегменти спинного мозку. Маса спинного
мозку у новонародженого становить близько 5,5 г, у дітей 1-го року – 10 г, до 3 років – 13 г, до 7
років – в середньому 19 г, до 20 років маса мозку є як у дорослого, при цьому вона у 8 разів більша,
ніж у новонародженого. Після народження зростає швидше грудний відділ, потім шийний і
повільніше всіх поперековий і крижовий відділи. Бічні борозни виражені нечітко. Центральний канал
пропорційно ширше в діаметрі, ніж у дорослого. Істотні відмінності спостерігаються у внутрішній
структурі спинного мозку.
У дітей до 4-7 років в спинному мозку, відбувається процес мієліниізаціі нервових волокон
канатиків білої речовини, крім переднього пірамідного пучка, волокна якого до моменту народження
вже покриті мієлінової оболонкою. До 8-річного віку в клітинах сірої речовини відзначається
включення пігменту та розвиток гліальних елементів.

Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяються

на три категорії.
Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий,
кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові рефлекси кінцівок.
Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового
аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий,
долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи,
повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автоматизми), лабіринтний,
асиметричний та симетричний шийні тонічні рефлекси (мієлоенцефальні).
Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать
мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні
рефлекси.
Відділи нервової системи в період ембріогенезу розвиваються за принципом: спочатку еволюційно
більш старі (стовбур мозку і гіпоталамус) а потім більш молоді (кора великого мозку)
Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і
нервових клітин.
. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років
життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по
мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.
У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного
бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.

У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:

І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);
ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних
механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених
рефлексів;
ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування
другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.
12
 Діяльність всіх органів і систем постійно знаходяться під впливом симпатичної і
парасимпатичної іннервації. У випадках функціонального перевантаження однієї із
систем спостерігаються симптоми її підвищеної збудливості: симпатикотонія і
ваготонія.
При симпатикотонії відмічається: частий пульс, схильність до артеріальної гіпертонії,
розширення зіниць; при ваготонії – повільний пульс, пітливість, вузькі зіниці.
Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбігної системи.
Гіпоталамус приймає участь в регуляції сна і всіх видів обміну речовин, регуляції ендокринних
функцій, статевих органів, серцево-судинної і дихальної систем, діяльності шлунково-кишкового
тракту, тазових органів, регуляції трофічних функцій, температури тіла.
Лімбічна система грає суттєву роль у формуванні мотивацій. Мотивації містять у себе
інстинктивні і емоціональні реакції, наприклад, харчові, захисні. Крім того приймає участь у
регуляції сна і неспання, пам’яті, уваги тощо.
Функціональне дозрівання периферичних відділів вегетативної нервової системи тісно
пов’язані зі станом вищих відділів ЦНС.
Після народження на ранніх стадіях постнатального онтогенезу, в основному регулювання
здійснюють центри симпатичної нервової системи. Тонус парасимпатичної системи , зокрема
блукаючого нерва, відсутній. Блукаючий нерв включається в рефлекторні реакції на 2-3-му місяці
життя дитини. Разом з тим відділи вегетативної нервової системи починають функціонувати в різні
строки ентогенезу неоднаково стосовно різних органів і систем. Так, щодо органів травлення
спочатку включається парасимпатична система, а симпатична регуляція починає діяти в період
відняття немовляти від грудей. Стосовно регуляції діяльності серця симпатична система
включається раніше від вагусної. Як свідчать результати експериментальних досліджень,
передавання збудження у вегетативних гангліях у новонароджених здійснюється адренергічним
шляхом, а не за допомогою ацетилхоліну, як це спостерігається у дорослих.
Таким чином, симпатична передача збудження в період раннього онтогенезу характеризується
великою кількістю адренергічних синапсів.
Наприклад у дітей спостерігають вегетативні порушення: при ваготонії колір обличчя
мінливий (діти легко червоніють і блідніють), кисті рук ціанотичні, вологі, холодні, бліднуть при
натискуванні пальцем, спостерігають мармуровість шкірних покривів, різку пітливість, піт рідкий і
виступає на спині, обличчі, ногах, під пахвами; шкіра нерідко сальна, схильна до вугревої висипки,
можлива алергічна висипка, нейродерміт. Дермографізм червоний, підвищений. Для
симпатикотонії типовими є суха шкіра, білий або рожевий дермографізм, потовиділення незначне.
Порушення діяльності органів травлення – пронос, закреп, дискінезія жовчних шляхів, сухість
у роті, або гіперсалівація.
Спрстерігається сальність шкіри, змінюється її забарвлення, можуть з’являтися пролежні,
порушується судинна регуляція, змінюються розміри зіниці, повікові щілини, можуть
спостерігатися розлади сечрвипускання, якщо є ураження вегетативної нервової системи.
Зміни нервової системи в процесі старіння.
У старості симпатичні і парасимпатичні тонічні впливи на діяльність ряду органів слабшають.
Це впливає на перебіг важливих вегетативних реакцій і метаболічних процесів і тим самим
обмежує адаптивні можливості старіючого організму. Поряд із цим у процесі старіння знижується
вміст у крові катехоламінів, але підвищується чутливість клітин і тканин до їхньої дії , а також до
ряду інших фізіологічно активних речовин.
Послаблення вегетативних реакцій є однією з причин зниження працездатності при старінні.У
період старіння настають структурні і функціональні порушення у вегетативних гангліях, які
можуть перешкоджати передачі імпульсів у них і впливати на трофіку тканин, яка інервується.
Істотно змінюється гіпоталамічна регуляція вегетативних функцій, що є важливим механізмом
старіння організму.
Всі зміни неоднаково виражені в клітинах різних ткани1н організму.
Для оцінки стану ЦНС і діагностики ушкоджень слід використовувати електроенцефалографію
(ЕЕГ)
ЕЕГ – це реєстрація біотоків мозку. Запис проводиться за допомогою електроенцефалографів.
При аналізі ЕЕГ враховують насамперед частоту, амплітуду, форму, тривалість, характер
розподілу її хвиль.
13
 Основні ритми ЕЕГ здорової дорослої людини в стані спокою і активності є альфа- і бета –
ритми. У альфа-хвиль частота 8-12 коливань в секунду з амплітудою 40-70 мкВ. Альфа-ритм
реєструється переважно над потиличними долями. А при включенні світового подразника у
людини спостерігається депресія альфа-ритма.
Бета-хвилі мають частоту 16-30 коливань в секунду, амплітуду 10-30 мкВ. Виражені переважно
в відділах півкуль великого мозку. Під впливом подразника (світло) вони змінюються не так чітко,
як альфа-хвилі.
НА ЕЕГ можуть реєструватися і інші типи хвиль: тета хвилі з частотою коливань 4-7 періодів в
секунду і більшою амплітудою (100-250 мкВ), дельта-хвилі – низькочастотні (1-3 періода в
секунду) і високоамплітудні коливання (50-150 мкВ) а також комплекси, які складаються з
повільної хвилі і високоамплітудною гострою «піка». В нормі у здорової людини тета і дельта-
хвилі, комплекси «пік-хвиля» відсутні.
У новонароджених відсутня біоелектрична активність в потиличних ділянках мозку.
До 6-місячного віку виникають ритмічні коливання потенціалів в потиличних ділянках мозку і
поступово формується альфа активність, яка характерна для дорослої людини.
Формування альфа- активності мозку завершується в 10-14 років. У людини, яка втратила зір в
ранньому дитинстві, альфа-ритм на ЕЕГ не реєструється.
Весь процес змінення ЕЕГ протікає у направленні від повільних низькочастотних коливань до
швидких високочастотних.
Спочатку у дітей формується дельта-активність з частотою 2-4 періода за секунду, потім вона
переходить в тета-активність (4-7 кол\сек), а вже потім виникає альфа-ритм.
Бета-частоти (18-20 кол\сек) у дітей лише виражені. Дельта- і тета-активність зникає після
завершення формування альфа-ритма і з’являється у дорослих при деяких патологічних станах (у
пубертатному періоді у дітей можливе тимчасове відновлення повільних хвиль – так званий
пубертатний регрес).
На ЕЕГ з віком починають переважати повільні хвилі. Під час досліджень на людині можна
провести пробу по визначенню лабільності її нервових центрів. Для цього наносять світові або
звукові сигнали відповідної частоти, а на ЕЕГ реєструється їх відтвореня. Так було встановлено,
що нервові центри людей похилого віку не можуть відтворити такі часті ритми порівнюючи з
молодими. Думають, що електрична активність структур мозку не тільки прояви їх діяльності, але
і механізм підтримання високій працездатності нейронів. Ось чому уповільнення електричних
ритмів може стати причиною зниження функціональної активності центрів.
При старінні сповільнюється частота основних ритмів ЕЕГ. Найбільші зміни виникають у
діапазоні альфа- і тета-ритму, генераторами якого є ядра і структури гіпоталамусу.
Порушення синтезу і розладу медіаторів призводять до рухових, вегетативних і емоційних змін
старечого організму.

Морфо-функціональні особливості основних аналізаторів (зорового, слухового,

вестибулярного), їх розвиток в різні періоди життя людини.

Інформацію про навколишній світ та про власне тіло ми одержуємо за допомогою органів
чуття. З давніх-давен відомо п”ять основних видів відчуття: око- бачить, вухо- чує, шкіра -
відчуває, язик - розпізнає смак, ніс - забезпечує нюх. Та частина функцій ЦНС, яка забезпечує
сприйняття та обробку подразнень, належить до сенсорних (від латинського сенсус - почуття,
відчуття), а за І.П.Павловим, - аналізаторних систем.
Аналізатори відносяться до першої сигнальної системи діяльності.
Розвиток очей починається на 3-му тижні ембріогенезу.Сітківка ока розвивається з
випинання структур проміжного мозку.Судинна оболонка і склера утворюється з механізми,
кришталик має ектодермальне походження .
Зоровий аналізатор при народженні ще має ознаки неповного розвитку. У перші 2 - 3 тижні у
дитини спостерігається фізіологічна світлобоязнь, ністагм. . Процеси мієлінізації зорових шляхів
закінчуються до 3-4 місяця життя.
Очне яблуко має неправильну кулясту форму. Середні розміри його у дорослої людини
становлять приблизно 24 мм у діаметрі, у новонароджених - до 16 мм.
14
 Форма очного яблука у новонароджених більш куляста, ніж у дорослих. Внаслідок такій
формі очного яблука новонароджені діти в 80-94% випадків мають гіперметропічну рефракцію
(далекозорість).
Рефракція - це переломлююча сила оптичної системи ока, яка виражена в діоптріях.
Різновиди аномалій рефракцій є гіперметропія і міопія (короткозорість).
Гіперметропія (далекозорість) - спричиняється зменшенням очних яблук або, зниженням
ластичності кришталика. Найчастіше далекозорість проявляється із віком, особливо після 45-50
років. При далекозорості назначають окуляри із опуклими лінзами.
Міопія (короткозорість) виникає, якщо очні яблука збільшуються. Зображення фокусується
не на сітківку, а перед нею. Для того, щоб проводити ефективну профілактику міопії, потрібно
знати причини її розвитку. До них належать:
• тривале розглядання близьких предметів;
• тривале напруження акомодації (скорочення війкового м'яза);
• недостатнє освітлення робочого місця;
• звичка читати лежачи або під час проїзду в транспорті;
• велике навантаження на орган зору внаслідок тривалого перегляду к і к- передач.
Профілактика й усунення цих причин дасть змогу зберегти нормальніш зір.
Катаракта (лат. cataracta від грец. Καταρράκτης - «водоспад») - офтальмологічне
захворювання, пов'язане з помутнінням кришталика ока і яка викликає різні ступені розладу
зору.
Астигматизм — це неможливість сходження всіх променів від предмета в одній точці.
Ріст очного яблука продовжується після народження. Інтенсивніше воно росте перші
п”ять років життя дитини, менш інтенсивно - до 9-12 років.
Склери у дітей тонкі, еластичні, добре розтягуються.
Рогівка у новонароджених дітей товста і опукла. До 5 років товщина рогівки
зменшується, а середній радіус кривини її з віком не змінюється. З віком рогівка
становиться щільною.
Під акомодацією розуміють пристосування ока для чіткого зору на різні відстані.
До складу акомодаційного апарату належать кришталик, війкове тіло, війкові зв”язки.
У новонароджених і дітей раннього віку кришталик кулястої форми, безбарвний, прозорий
(це норма). У дітей кришталик має високу еластичність, у 10 років діапазон акомодації вищий, ніж
у дорослих, після 10 років еластичність кришталика зменшується, що призводить до зменшення
об'єму акомодації. У осіб похилого віку кришталик - жовтаве, дуже заломлююче тіло у вигляді
двоопуклої лінзи.
З віком змінюється акомодація.
В 10 років найближча точка ясного зору знаходиться на відстані менше 7 см від ока,
в 20 років - 8,3 см, в 30 років - 11 см, в 40 років - 17 см, в 50 років - 50 см, в 60-70
років - 80см.
Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і
проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані,
надто при недостатньому освітленні.
У центрі райдужки є отвір - зіниця. У новонародженої дитини вона вузька. У віці 6-8 років
зіниці широкі, тому що переважає тонус симпатичних нервів. У 8-10 років зіниця знов вузька і
дуже активно реагує на світло. У 12-13 років реакція зіниці на світло, як у дорослих.
У новонароджених очі швидко повертаються на джерело світла. Координація очей
недосконала. Періодично може з'являтися косоокість. Координація скорочень зовнішніх м'язів
ока швидко удосконалюється, з 2-го місяця діти фіксують очі до 1 хв на яскравих предметах,
починають слідкувати за предметами в 3 міс. Зорове зосередження на предметі триває 7—10 хв.
Складні рухи очей розвиваються з 1 року до 3 років.
Сітківка виконує світлосприймаючу функцію. Чутливість до світла в дітей
з'являється відразу ж після народження. На достатньо сильне світло в дітей
з'являється рефлекс зіниці ока, миготливий рефлекс, рух голови. Світлова чутливість у
новонароджених низька. Вона підвищується в перші місяці життя. З 7 де 18 років
світлова чутливість очей збільшується в 2 рази. З віком підвищується функціональна
рухливість зорових рецепторів.
15
 Умаленьких дітей погано виражена темнова і світлова адаптація. Обидва процеси
посилюються до 20—24 років.
Сітківка містить волокна зорових клітин - палички й колбочки.
У момент народження дитини периферійна ділянка сітківки ока краще
диференційована,ніж центральна. Тому колбочки залишаються більш нерозвинутими,
ніж палички.
Колбочки мають кулясту форму, кількість їх у 4 рази менша, ніж у дорослих.
У новонароджених дітей палички у сітківки диференційовані, а кількість колбочок
починає зростати після народження і до кінця першого півріччя морфологічний
розвиток сітківки закінчується.
Після 60 років знижується адаптаційна властивість очей у разі недостатнього освітлення,
знижується також і швидкість темнової адаптації. Це пояснюється зменшенням прозорості
кришталика і звуженням зіниці. Під час темнової адаптації діаметр зіниці 7,5 мм у 20 років і 4,8 мм
у 80 років. .
У сітківці старих людей змінюється кровообіг, відбуваються атрофічні процеси в її
пігментному епітелії, який вторинно впливає на функцію фоторецепторів. Зміни сприйняття
кольорів сильно виражені для короткохвильової частини спектра, найкраще зберігається
сприйняття зеленого кольору. Після 40 років погіршується сприйняття в розрізненні кольорів:
зелений — синій або синій —жовтий. Розрізнення кольорів червоний — зелений погіршується
після 60 років. Сприйняття і розрізнення яскравості кольорів знижується після 50 років. У людей
похилого віку змінюються різні фази короткочасної пам'яті на геометричні стимули. Це свідчить
про те, що оброблення зорової інформації сповільнюється.

Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і

проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані,
надто при недостатньому освітленні.
Компенсують ослаблену акомодацію, призначаючи корекцію для читання (від +1 до +3 діоптрії)
залежно від віку: у 40 років +1 діоптрій, 50 років +2 діоптрії, 60 років +3 діоптрії. . Сила акомодації
зменшується з 10 до 20 років і у віці від 55—60 років. У людини кожні 5 років поступово
зменшується розмір осі ока, що впливає на акомодацію
Дитина в перші місяці життя бачить предмети у перевернутому зображенні, тому що
взаємодія аналізаторів не удосконалена.
Світлова і кольорова чутливість змінюється з віком дитини11 а 3-му місяці життя в дітей
виробляються умовні рефлекси на диференціювання кольорів у разі підкріплення безумовними
подразниками. Наприклад, червоне світло підкріплюється безумовним подразником, зелене світло
— не підкріплюється і смоктальних рухів у дитини не буде. У 5 міс малюк починає вибирати
іграшку за кольором. Свідоме сприйняття кольорів формується значно пізніше. У віці 2,5—3 роки
діти починають правильно називати кольори. Для розвитку кольорового зору має значення
розвиток колбочкового апарату, нейронів сітківки, центральних структур, що забезпечують
кольорове сприйняття предметів. Різке підвищення кольорової чутливості відмічено у 10-12 років
і продовжує збільшуватися до 30 років, потім повільно знижується при старінні.
Світлова чутливість значно збільшується у віці від 4 до 20 років. А після 30 років починає
зменшуватися.
Гострота зору підвищується в дітей з віком . У 3—5 років гострота зору стає як у дорослих
Гострота зору у дітей з нормальною рефракцією збільшується з віком, так в 4-5 років - вона
дорівнює 0,80%, 5-6 років - 0,86%, 7-8 років - 0,91%, 10-15 років - підвищується від 0,98 до
1,15%гострота зору в людини досягає максимуму в 20—30 років, а потім поступово знижується.
Особливо це зниження помітне після 60 років, що пояснюється зменшенням прозорості
заломлювальних середовищ ока та змінами сітківки
.Сльозовий апарат у новонароджених дітей сформований, але сльозова рідина виробляється
в малій кількості. Посилюється сльозоутворення у дітей на 3-му місяці життя.
Миготливий рефлекс, як і зіничний, виробляється ще у плода. Після народження в дітей очі
закриті навіть під час годування. Якщо очі відкриті, промінь сонця викликає миготливий рефлекс.

16
 Для оцінки функції зорового нерва перевіряють гостроту зору, сприйняття кольорів, поле
зору кожного ока. У маленьких дітей функцію зорового нерва визначають: по-перше, за
картиною дисків зорових нервів під час дослідження очного дна і, по-друге, за реакцією
дитини на яскраві іграшки і реакцію зіниць на світло.
Гостроту зору (visus) обстежують за допомогою спеціальних таблиць, на яких
розташовані10 рядів літер або різних малюнків (для дітей молодшого віку), розміри
яких поступово зменшуються. Кожне око обстежують окремо. Гострота зору в нормі
дорівнює 1.
Гостроту зору визначають за формулою:
Visus= d/D, де
d - відстань від таблиці;
D - літера з рядка найдрібніших, прочитана на відстані d.
Якщо пацієнт з відстані 5 м прочитує верхнього рядка знаків, гострота його зору менша за
0,1. Поступово наближаючи пацієнта до таблиці, з”ясовують, на якій відстані він зможе прочитати
перший ряд. Якщо, наприклад, ця відстань становить 3 м, то за формулою Снеллена, гострота зору
у цієї людини - 0,06. Отже, кожен метр відстані відповідає гостроті зору 0,02..
Зорова зона розташована в потиличній частині кори головного мозку.
Профілактика порушення зору в дітей та підлітків:
1) попередження розповсюдження очних хвороб у дітей, які найбільш часто зустрічаються -
це кон”юнктивіт, хвороби повік, гостре запалення слізної залози;
2) попередження травми очей, частота яких з віком збільшується у дітей і підлітків;
3) для попередження захворювання очей у дітей шкільного віку необхідно дотримуватися:
правил особистої гігієни, правил освітлення приміщень, раціональне харчування.

Слуховий аналізатор

Слуховий аналізатор- це другий за значенням аналізатор, який забезпечує адаптивну та

пізнавальну діяльність людини. Дитина, яка втрачає слух у ранньому дитинстві, втрачає і мовну
здатність. Слух - це основа мови. Слухова зона розташована у скроневій частці кори головного
мозку.
Слуховий аналізатор відмежовується від нервової системи на 4-му тижні розвитку ембріона.
Він відразу ж поділяється на верхню і нижню частини. З нижньої частини розвивається завитка. На
9—10-му тижні завитка має 2,5 витка, як у дорослих, але висота його незначна, всього 3 мм (у
дорослих — 6—7 мм). Збільшення висоти завитка відбувається на 5-му місяці
внутрішньоутробного розвитку. Диференціювання клітин епітелію канальців завитка закінчується
у плода на 6-му місяці. Мієлінізація слухової системи відбувається дуже повільно і закінчується
тільки у віці 4 роки.
Вушна раковина у новонародженого морфологічно розвинена, але має певні особливості:
- зовнішній слуховий хід короткий, вузький,
- барабанна перетинка розташована більш горизонтально, має відносно більшу товщину, ніж
у дорослих.
- слухова труба коротка і широка.
- середнє вухо до народження — без повітря, воно заповнене рідиною.
Після народження протягом 1 міс барабанна порожнина заповнюється повітрям.
У дітей віком 1 міс орган слуху і рівноваги анатомічно сформований.
Реакції на сильні звуки визначаються ще в плода. В останні місяці вагітності голосні звуки
викликають рухову активність плода. У новонароджених дітей відзначається реакція зригування
на голосний звук. Іноді ця реакція супроводжується змінами дихання і збільшенням пульсації
великого тім'ячка. Новонароджений повертає голову й очні яблука в бік джерела звуку. Наприкінці
1-го місяця формується умовний захисний миготливий рефлекс на звуковий подразник.
Диференціювання звуків у дітей починається на 3-му місяці життя. Після народження
найнижчі пороги звукової чутливості містяться в середині звукових частот — 1000 гц. Пороги на
низькі частоти менші, ніж на високі. З віком звукова чутливість збільшується. Найбільше
сприйняття річних звуків досягається в 14—19 років. Для розвитку мовного і музичного слуху
велике значення має спілкування дитини з дорослими.
17
 Найбільша гострота слуху властива підліткам і юнакам (14-19років). Змінюються з віком і
пороги чутності мови. У дітей 6-9 років поріг чутності 17-24 децибела для високочастотних слів і
19-24 для низькочастотних. У дорослих - 7-10 децибелів для низькочастотних слів. У 40—50 років
настає помітне погіршення звукової чутливості особливо воно виражене в ділянці високих частот.
Люди в 30 років і приймають звуки дуже високої частоти — 20 000 Гц, у 35 років верхня межа
знижується до 15 000 Гц, а в 65 років ця межа досягає 10 000 Гц.
У дітей на відміну від дорослих, гострота слуху на мову знижена більше ніж на тон. Для
розвитку слуху у дітей велике значення має спілкування з дорослими.
У дітей необхідно розвивати слух, слухаючи музику, навчаючи грі на музичних
інструментах, співами. Під час прогулянок слід привчати дітей слухати шум лісу, спів птахів,
шелест листя, шум моря.
Для слуху дітей шкідливі надмірно сильні звуки. Це може призвести до стійкого зниження
слуху і, навіть, повної глухоти.
Так зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо складають слуховий аналізатор. Внутрішнє вухо
виконує подвійну роль: сприйняття звуків, а також регуляцію положення тіла в просторі,
рівновагу. Остання функція забезпечується вестибулярним апаратом.

Вестибулярний апарат

Вестибулярний апарат регулює положення голови, тулуба, кінцівок у просторі.

Вестибулярний орган складається із статолітового апарату, утвореного маточкою і мішечком,
і трьох напівкружних каналів. Він виник для сприйняття складового впливу сил земного тяжіння.
Центри вестибулярних нервів розташовані в ядрах стовбура мозку та мозочка.
Вестибулярний аналізатор починає функціонувати у період внутрішньоутробного розвитку,
коли плід переміщується в матці. Розвиток вестибулярного апарату відбувається одночасно з
розвитком слухового. Після поділу слухового пухирця на дві частини з верхньої утворюється
маточка і півколові канали. Мієлінізація вестибулярного нерва відбувається рано — на 4-му місяці
внутрішньоутробного розвитку. Вестибулярні тонічні рефлекси з'являються у плода в 4—5 міс.
Подразнення вестибулярних рецепторів викликають у новонародженого рефлекси положення
і статокінетичні (рефлекс Моро, ністагм) Під час народження дитини відбувається збудження
вестибулярного апарату. В результаті чого у новонароджених в перші дні життя може
спостерігатися горизонтальний ністагм. В нормі ністагм непостійний.
.У грудних дітей вестибулярні рецептори мають важливе значення в розвитку рефлексів, які
забезпечують утримання голови, вміння сидіти, стояти, говорити.
1. рефлекс опори (зникає у віці 2 місяці); 2. рефлекс автоматичної ходи;
3. рефлекс повзання (зникає до 4 місяців); 4. лабіринтний тонічний рефлекс проявляється у
здорової дитини легким напруженням м”язів-згиначів верхніх і нижніх кінцівок, якщо дитина
лежить на животі, і таким же легким напруженням розгиначів кінцівок, якщо дитина лежить на
спині (зникає наприкінці першого місяця життя).
Порушення вестибулярного аналізатора може негативно вплинути на формування
рухальних функцій.
Аналізатори смаку, нюху

Смакові цибулини починають розвиватися у плода на 3-му місяці ембріогенезу. У

новонароджених за смакову чутливість відповідає велика поверхня слизової оболонки ротової
порожнини.
Смакові рецептори визначаються на всій спинці язика, на нижній поверхні його кінчика,
твердому піднебінні, на слизовій оболонці губ і щік. Новонароджений реагує на всі 4 види
смакових подразників — солодкі, гіркі, кислі, солоні. Солодкі речовини викликають смоктальні
рухи і заспокоюють, гіркі, кислі, солоні викликають невдоволення, закриття очей, загальний рух,
крик.
З віком смакова чутливість збільшується, особливо інтенсивно у дітей з 2 до 6 років. У дітей
дошкільного віку смакова чутливість стає такою, як у дорослих.
Нюховий епітелій розрізняють у плода 2 міс. У 6 міс площа нюхової зони зменшується, але
клітини стають чутливішими до ароматичних речовин. Нюх досягає свого максимального розвитку
18
в період статевого дозрівання. Функції нюхового аналізатора починають знижуватися після 45
років. Змінюється також адаптаційний процес. Зміни нюху в старечому віці пов'язані зі старінням
рецепторів слизової оболонки носа і вищих відділів аналізатора.
Шкірна рецепція

На 8-му тижні ембріогенезу в шкірі плода з'являються нервові закінчення. Утворення капсул
навколо рецепторів починається на 3—4-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Першими
починають формуватися пластинчасті тільця, їх дозрівання закінчується на 5—6-му році життя
дитини. Тактильні тільця закінчують формуватися до 6 міс після народження. Чутливість
тактильного аналізатора в перші роки життя зростає. У 8— І0 років інтенсивність цього процесу
послаблюється і в 17—20 років функція тактильного аналізатора досягає максимуму.
Новонароджені діти розрізняють тепло і холод. З віком температурна чутливість
підвищується.
Біль уже в плода викликає рефлекторні рухові реакції. Після народження діти реагують на
сильні уколи криком, загальними рухами, змінами частоти дихання і серцебиття.
Пороги тактильної і больової чутливості після 40 років у жінок нижчі, ніж у чоловіків. У
похилому віці всі види шкірної чутливості мають тенденцію до зниження.

ШКІРА, ПІДШКІРНА ЖИРОВА КЛІТКОВИНА. ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ

Шкіра — один із головних бар'єрних систем організму, яка має морфологічні та фізіологічні
особливості в різні вікові періоди. Шкіра відображає стан внутрішніх органів та інших систем
здорової і хворої людини.
Ембріональний розвиток шкіри і підшкірної жирової клітковини
Шкіра складається з двох головних шарів: надшкір'я (епідермісу) та власне шкіри (дермісу). На
ранніх стадіях ембріогенезу надшкір'я має один ряд клітин, між 5 і 7 тижнями
внутрішньоутробного розвитку він стає двошаровим. Внутрішній шар — базальний, який у
подальшому утворює всі інші шари шкіри: зернистий, склистий, роговий. Шкірні борозни на підо-
швах з'являються на 32—34-му тижні ембріогенезу, на 40-му тижні уся площа стопи вкрита
борознами. З 20-го тижня шкіра вкривається пушко-вим волоссям. З 33-го тижня воно починає
зникати, спочатку з обличчя, потім — з тулуба і кінцівок. На 40-му тижні пушкове волосся
залишається тільки в ділянці лопаток, а на 42-му тижні зовсім зникає. Соски грудних залоз
з'являються на 34-му тижні ембріогенезу, на 36-му тижні з'являються вузлики залозистої тканини.

Анатомо-фізіологічні особливості шкіри

і підшкірної жирової клітковини в різні вікові періоди
Товщина надшкір'я у новонароджених до 0,25 мм (у дорослих до 0,36 мм). Це пов'язано з
будовою шкіри: епідерміс у дітей раннього віку має тільки три шари (базальний, зернистий,
роговий), а в дорослої людини — п'ять шарів.
Головний шар добре розвинений, клітини цього шару швидко діляться. Серед базальних клітин є
меланоцити, але меланіну в них мало.
Зернистий шар у дітей раннього віку виражений слабо, чим пояснюється прозорість шкіри та її
рожевий колір (проглядається колір крові в сітці капілярів). У клітинах зернистого шару в
новонароджених відсутній кератогіалін.
Роговий шар у новонароджених дуже тонкий. Структура клітин пухка, має великий вміст води.
Межа між надшкір'ям та власне шкірою в дітей звивиста, нерівна. Базальна мембрана розвинена
слабо, тому в дітей із захворюваннями шкіри надшкір'я легко відділяється від власне шкіри, а в
місцях тиску швидко з'являються пухирі.
Поверхня шкіри новонародженого вкрита секретом з рН 6,3—5,8 (нейтральний). Протягом 1-го
місяця життя рН знижується до 3,8 (кислий). Це пояснює збільшення бактерицидних властивостей
шкіри.
Дерміс у дітей раннього віку має клітинну структуру, а у дорослих — волокнисту з малою
кількістю клітинних структур. Тільки у віці 6 років у дітей будова дермісу стає такою, як у
дорослих, хоча волокна залишаються тонкими. Колагенові та еластичні волокна дермісу повністю
оформляються тільки у віці 35 років.

19
 Нігті, волосся та шкірні залози розвиваються з первинних епітеліальних клітин. Нігті
з'являються на 5-му тижні ембріогенезу. У доношеної дитини нігті досягають кінця ложа (це один
із критеріїв доношеності).
У перші дні життя ріст нігтів затримується, на нігтьовій пластинці з'являється "фізіологічна"
риска. На 3-му місяці ця риска досягає вільного краю нігтя. Затримка росту нігтів
спостерігається і під час захворювань.
Сальні залози розташовані по всій шкірі, вони відсутні лише на долонях та підошвах. Вони
морфологічно дозрівають і починають працювати на 7-му місяці ембріогенезу. У дітей сальні
залози працюють добре. У новонароджених сальні залози можуть утворювати невеличкі кісти і на
крилах носа протоки сальних залоз закупорюються. На волосистій частині голови завдяки секрету
сальних залоз утворюються так звані молочні шкірочки.
Кількість потових залоз у момент народження дитини така сама, як у дорослих. З часом
поверхня тіла дитини збільшується, тому кількість потових залоз на одиницю площі зменшується.
У новонародженого на 1 см2 поверхні тіла міститься до 1000 залоз, у віці 1 рік — 500, у 15 років —
200, у дорослих — 150.
Гістологічна будова потових залоз у новонароджених ще не закінчена. Вивідні протоки залоз
добре сформовані вже на 5-му місяці життя дитини. Будова залоз повністю завершується після 7
років.
Волосся у доношених новонароджених має такі особливості:
• воно достатньо розвинуте, але в ньому відсутні волосяні мішечки, що зумовлює швидке
випадання волосся;
• шкіра між лопатками на спині, плечах вкрита пушковим волоссям;
• брови та вії погано розвинуті.
Функції шкіри:
1. Найважливішою функцією є захисна. Захисну функцію виконує пігмент меланін, який
захищає організм від ультрафіолетових променів. У дітей раннього віку слабкість захисної функції
зумовлюється поганим розвитком рогового шару, низьким рівнем місцевого імунітету.
2. Тонкий роговий шар та розвинута сітка судинних капілярів зумовлюють підвищену
резорбційну функцію.
3. Видільна функція, яка пов'язана з виділенням поту, розвинута недостатньо. Слід
обережно застосовувати у дітей креми і мазі, бо вони можуть мати токсичну дію.
4. Терморегуляторна функція у дітей розвинута слабо. Центри терморегуляції дозрівають у
3—4 міс, а потові залози функціонують погано. Дитина швидко охолоджується і перегрівається.
5. Дихальна функція шкіри у дітей виражена краще, ніж у дорослих, що забезпечено
розвинутою сіткою кровоносних судин, тонким шаром надшкір'я, будовою судинної стінки, яка
сприяє швидкому обміну газів. Забруднена шкіра виключає її з акту дихання, що негативно
впливає на стан самопочуття дитини.
6. Чутлива функція забезпечується великою кількістю рецепторів шкіри, тому шкіра є
п'ятим органом чуття.
7. Синтетична функція шкіри пов'язана з утворенням пігменту меланіну та антирахітичного
вітаміну О3.
Під впливом ультрафіолетових променів шкіра синтезує ферменти та біологічно активні
речовини.
Підшкірна жирова клітковина складається з окремих жирових клітин. Товщина клітковини в
різних місцях тіла дитини різна. Особливо добре розвинута вона на сідницях і підошвах. У дітей
раннього віку в підшкірному шарі переважають тверді жирні кислоти з високою точкою
плавлення, що зумовлює застигання клітковини при значному зниженні температури.
У момент народження дитини підшкірна жирова клітковина добре розвинута на щоках
(грудочки Біша), кінцівках, спині, грудях, гірше на животі. У новонародженого клітковина
складається з бурої жирової тканини. Гістологічно бура тканина відрізняється від білої жирової
тканини наявністю великої кількості вакуолей, які мають малі розміри. Головною функцією бурою
жирової тканини є утворення тепла, що не пов'язано з м'язовими скороченнями. З віком ця
властивість бурої жирової тканини знижується.
Під час голодування зникає спочатку біла жирова тканина, а потім — бура.

20
 У дітей підшкірний жировий шар становить 12 % від маси тіла (у дорослих тільки 5 %) і
виконує теплозахисну та живильну функції. У віці 5— 7 років, а особливо в період статевого
дозрівання, з'являється відкладення жирової клітковини в грудній, черевній порожнинах та
заочеревинному просторі.
Терморегуляція
Терморегуляція в період внутрішньоутробного розвитку
Плід не потребує власної терморегуляції. Він міститься в організмі матері в умовах відносно
постійного температурного режиму, який підтримується температурою тіла матері. Тепло, що
утворюється плодом під час обміну речовин у його організмі, віддається крові матері. Температура
крові, яка відтікає від плода до плаценти, на 0,3—0,4 °С вища, ніж температура крові, що прибуває
до плода. Таким чином, тепловіддача відбувається через плаценту. Якщо перетиснути пупкові
артерії, припинити кровообіг через плаценту, плід починає нагріватися. Теплопродукція плода
перед пологами становить 10—15 % від теплопродукції матері.

Терморегуляція в період новонародженості

У новонародженого температура тіла, яка вимірюється в прямій кишці, становить 37,7—38,2

°С (вона вища, ніж у матері). Через 1 год після пологів температура тіла новонародженого починає
знижуватися. Через 2—
4 год вона знижується до 35 °С і навіть до 32 °С, що впливає на стан новонародженої дитини.
Через 12—24 год температура тіла підвищується до 36—37 °С. Іноді нормалізація температури
тіла затримується на 2—3 доби. Протягом тижня після пологів температура може коливатися. На
9-му дні життя вона встановлюється в середньому на рівні 36,8 °С. Після
5 років температура тіла знижується до 36,6 °С.
Температура тіла новонародженого залежить від температури середовища. Якщо дитину
роздягають, то температура в кімнаті має бути не нижчою за 25 °С. Діти повинні спати сповиті в
кімнаті, температура в якій становить 22 °С. Доношена дитина може переносити коливання
температур З—4 °С, недоношена дитина — тільки 1 °С, а діти з важким ступенем недоношеності
зовсім не переносять коливань температурного режиму, тому їх утримують у кювезах.
У разі охолодження у новонароджених дітей швидко розвивається гіпотермія, вона не
супроводжується криком чи руховим неспокоєм, однак є дуже небезпечною.
Добова крива температури у новонароджених нестійка, що відображає ритм процесів обміну. У
першу добу після народження відсутня різниця між денною і нічною температурою. Під час
годування температура тіла
підвищується на 0,1—0,4 °С (у дорослих коливання досягають І "(_!). Для дітей характерна
різниця температури тіла правої та лівої половин тулуба.
Через 2—3 доби після народження у дітей розвивається транзиторна гарячка — температура
тіла підвищується до 39—40 °С. Це явище пов'язане з підвищеним надходженням в організм
дитини білка і нестачею води, що спричинює подразнення центру терморегуляції. Транзиторна
гарячка продовжується декілька годин.
Розсіювання тепла тілом новонародженого, як і в дорослих, відбувається шляхом
випромінювання, конвекції та випаровування.
Найважливішим чинником, який визначає особливості тепловіддачі у дітей, є велика поверхня
тіла, яка приходиться на одиницю маси тіла. На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться в 2,2
разу більша поверхня, ніж у дорослих. Другим чинником збільшення тепловіддачі у дітей є
інтенсивніше кровопостачання шкіри. Кров, яка нагрівається у внутрішніх органах і приходить до
шкіри, підвищує її температуру. Тепло у дітей віддається швидше тому, що у них шкіра тонша,
теплоізоляція нижча. Через тонкий епідерміс та тонкі слизові оболонки дихальної системи вода
швидко випаровується.
Через такі особливості організму дитини вона втрачає від 5 до 10 % від загальної кількості
тепла. Це більші витрати, ніж у дорослих.

Регуляція температури тіла

Однією із систем терморегуляції є термоіндиферентна зона — діапазон зовнішніх температур,
у якому нормальна температура підтримується в умовах мінімальної теплопродукції, тобто в
21
умовах основного обміну. Для дорослої людини без одягу ця зона становить 28—30 °С, для
новонародженого без пелюшок — 32—34 °С. Вища термоіндиферентна зона у дітей зумовлена
співвідношенням теплопродукції й тепловіддачі.
Терморегуляція у новонародженого на 1 кг маси в 1,4 разу більша, ніж у дорослих. Але і
тепловіддача у новонароджених відбувається в 2,5 разу інтенсивніше, ніж у дорослих. Тому для
підтримання постійної температури тіла потрібна вища температура навколишнього середовища.
Дитина, загорнута в пелюшки і ковдру, почувається комфортно при температурі повітря 22 °С.
Якщо температура середовища вища за 36 °С, то може статися перегрівання.
Найважливішим захистом від перегрівання є потовиділення. У новонародженого кількість
потових залоз на одиницю площі поверхні тіла більша, ніж у дорослих, однак вони виділяють свій
секрет значно менше. Новонароджені діти швидко перегріваються, що зумовлено малою масою
тіла, наближенням температури тіла до температури термоіндиферентної зони, зменшеним
потовиділенням.
У разі зниження температури тіла у новонароджених теплопродукція підвищується. Однак
інтенсивність цього процесу часто недостатня для підтримання нормальної температури тіла у
новонародженого. У дітей максимальне підвищення теплопродукції відбувається в разі збільшення
основного обміну в 2 рази, а в дорослих — у 4 рази. У дітей порівняно з дорослими більше
значення має нескоротливий термогенез. Джерелом тепла у малюків є бура жирова тканина. У
клітинах бурої жирової тканини дуже багато мітохондрій, тому для них характерна дуже велика
інтенсивність окисних процесів. Клітини поглинають 60 мл кисню на 100 г тканини за 1 хв. Це в 10
разів більше від кількості кисню, яку використовує нервова тканина. Обмін у бурій жировій
тканині регулюється симпатичною нервовою системою.
Існує тісний зв'язок між скоротливим і нескоротливим термогенезом. Частина жирних кислот
вивільнюється внаслідок розкладання бурої жирової тканини й окислюється в скелетних м'язах з
додатковим утворенням тепла.
Загалом терморегуляція у новонароджених значно менше досконала, ніж у дорослих. Однак у
малюків добре функціонують холодові рецептори, центри терморегуляції в гіпоталамусі
недостатньо морфологічно розвинуті. Незрілість механізмів терморегуляції у малюків необхідно
компенсувати одягом, який підбирають відповідно до сезону.

Розвиток терморегуляції з віком

Збільшення маси тіла дітей супроводжується відносним зменшенням його поверхні. Зі
збільшенням товщини підшкірного жирового шару посилюється теплоізоляція організму та
інтенсивність теплопродукції. Унаслідок цього з віком термоіндиферентна зона знижується.
У дітей у легкому одязі термоіндиферентна зона у віці 1 міс становить 22—25 °С, 6 міс — 19—
33 °С, 1 рік — 17—21 °С. Значно удосконалюються механізми терморегуляції, посилюється і
прискорюється реакція судин шкіри, знижується поріг потовиділення. Посиленню теплопродукції
допомагає відносне збільшення маси скелетних м'язів. У дітей віком 1 рік уже підтримується
температура тіла в разі змін температури повітря. Але у дітей дошкільного віку недостатньо
розвинутий контроль температури тіла, вони відчувають дискомфорт у разі перегрівання й
охолодження.
До 15—16 років умови теплообміну і розвиток терморегуляції наближаються до таких у
дорослої людини.
У процесі старіння організму відбуваються зміни в гіпоталамо-гіпофізарній системі, що
пов'язано з морфологічними, метаболічними і функціональними процесами. Вікові зміни в ядрах
гіпоталамуса призводять до порушення терморегуляторної функції організму, інтеграції гомео-
статичних реакцій, зниження адаптивних можливостей організму в людей похилого і старечого
віку.

Загартування
Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань
температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та
інших фізичних чинників навколишнього середовища. Фізіологічно загартування розглядають як
адаптацію, яка досягається багаторазовим тренуванням, впливом загартувального чинника або
комплексу чинників. Загартування підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до
22
погодних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психофізіологічних) умов.
Знижується чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищується
працездатність, яка сприяє формуванню позитивних психофізіологічних реакцій. Загартування —
ефективний шлях корекції генетично зумовленої чутливості до несприятливих природних впливів.
Значення загартування в сучасних умовах дуже велике, особливо для дітей з малорухомим спосо-
бом життя. Загартування потрібно починати з грудного віку.
Під час проведення загартування слід дотримуватися таких принципів:
• поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального
чинника);
• систематичність (загартувальні процедури слід використовувати регулярно за визначеною
схемою);
• комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, наприклад, повітря,
води тощо);
• індивідуальний режим (характер, інтенсивність і режим загартування мають враховувати
індивідуальні особливості людини, зокрема, вік, стать і стан здоров'я).
Загартування можна розпочинати і проводити в будь-яку пору року. Унаслідок дії
загартувальних процедур в організмі відбуваються корисні морфологічні та функціональні зміни:
удосконалюються процеси терморегуляції, підвищується бар'єрна функція шкіри, стовщується
епідерміс, збільшується вміст жиру в поті й зменшується вміст води в тканинах.
Основними загартувальними чинниками є повітря, вода, сонячне випромінювання.

Загартування дітей 1-го року життя

Особливе значення в розвитку здорової дитини має загартування, тобто правильне
використання сонця, повітря і води. Уже дітей 2—3 міс життя потрібно роздягати декілька разів на
день і проводити їм повітряні ванни протягом 1—2 хв. Під час проведення повітряної ванни
потрібно змінювати положення дитини: класти її то на спину, то на живіт. Таке загартування
повітрям можна проводити в кімнаті при температурі не нижче від 21— 22 °С, потім поступово
можна знижувати її до 18—20 °С з попереднім провітрюванням.
Улітку повітряні ванни потрібно проводити на свіжому повітрі, у так званому мереживному
затінку дерев, де є розсіяне сонячне світло, багате на УФ-промені. Температура повітря в затінку
на початку загартування повинна бути не нижчою від 22 °С, надалі — дещо нижчою — до 17 °С.
Необхідно захищати дитину від вітру. Тривалість повітряної ванни поступово слід збільшувати.
Для дітей першого півріччя життя вона становить від 1—2 хв до 10—15 хв, а дітям віком понад 6
міс — до 20—30 хв. Проводять повітряну ванну не раніше ніж через 1—2 год після їди.
Загартуванню організму сприяють водні процедури: обливання, обтирання, душ, ванна.
Протягом перших місяців життя дитині після звичайної (гігієнічної) ванни роблять обливання
водою, температура якої на 1—2 °С нижча від температури води у ванні. Поступово температуру
води для обливання можна знизити ще на 2—З °С.
У літню пору року слід починати таку загартувальну процедуру, як обтирання. Його краще
проводити вранці. Добре поєднувати обтирання з гімнастикою, щоб уникнути надмірного
охолодження. Маленьким дітям перед тим, як розпочати вологі обтирання, рекомендується
протягом 1—2 тиж проводити сухі обтирання. Тіло дитини розтирають по частинах шматком
чистої фланелі до легкого почервоніння. Діти дуже люблять сухі обтирання.
Вологі обтирання проводять із 2—3-місячного віку м'якою рукавичкою з махрової тканини,
змоченою у воді. Для обтирання до води додають кухонну або морську сіль (2 столові ложки на
відро води). У холодну пору року для дітей віком до 1 року температура води повинна бути 36—37
°С, влітку — 34—35 °С. Поступово температуру води знижують до 30— 32 °С.Тривалість вологих
обтирань не повинна перевищувати 5 хв. Спочатку обтирають руки, потім ноги, груди, живіт і в
останню чергу — задню поверхню тіла. Після цього кожну частину тіла витирають до легкого
почервоніння і вкладають дитину в постіль на 10—15 хв.
У жаркі дні обтирання можна замінити на обливання. Обливати потрібно так, як обливають
дитину після купання, але температура води спочатку повинна бути не нижчою ніж 37 °С. Потім
поступово її можна знижувати до 30—28 °С. Після обливання дитину потрібно добре витерти і
загорнути в махровий рушник. Водні процедури повинні приносити задоволення дитині, не

23
викликати в неї роздратування і плачу. Перше ніж приступати до водних процедур, слід
порадитися з лікарем.
Сонячні ванни дитині віком до 1 року не проводять через небезпеку перегрівання організму,
що може призвести до важких наслідків.

Загартування дітей дошкільного і шкільного віку

Загартуванню сприяють правильно організовані прогулянки, водні процедури (обливання,
обтирання), сонячні, повітряні та гігієнічні ванни.
Завдяки впливу свіжого чистого повітря підвищується стійкість, опірність організму до
захворювань. Дія повітря на шкіру забезпечується завдяки температурі, вологості та руху. Дітям
дошкільного віку рекомендується повітряні ванни проводити в русі, у вигляді рухливих ігор та за-
нять. Ванни проводять у приміщенні за температури 18—20 °С, а влітку — у затінку під деревами.
Найзручніший час для повітряних ванн — 10— 11-та години, через 30—40 хв після першого
сніданку. Тривалість повітряної ванни збільшують кожні 2—3 дні на 5 хв і поступово доводять до
60 хв. Корисні дітям і обтирання. Перше ніж розпочати вологі обтирання, протягом 2 тиж роблять
сухі обтирання всього тіла до появи легкого почервоніння шкіри. Для обтирання користуються
рукавичкою з м'якою тканини або кінцем рушника, змоченим у воді певної температури і добре
відтиснутим. Спочатку шкіру зволожують, потім витирають досуха до появи легкого
почервоніння.
Температура води для першого обтирання має бути не меншою ніж 35 °С. При наступних
обтираннях у подальшому її знижують кожні 2— З дні на 1—2 °С і доводять до 22—25 °С. Цю
процедуру краще проводити в ранкові години після нічного сну. Після обтирання дітям слід
порухатися.
Обливання рекомендують проводити дітям віком понад 1 рік. Спочатку температура води не
повинна бути нижчою за 35 °С. Через кожні 2— З дні її знижують на 1 °С і доводять до 22—24 °С.
Обливання роблять взимку — після нічного сну, а влітку — перед другим сніданком чи обідом.
Під час обливання струмінь води завдовжки 20—25 см, обминаючи голову, спрямовують на ліве, а
потім на праве плече, руки, груди, живіт, спину. Обливати дітей можна під душем або із садової
лійки, ківшика. Тривалість обливання — 1—2 хв. Після обливання дитину досуха витирають до
легкого почервоніння шкіри й одягають.
З місцевих водних процедур корисні й доступні в будь-яких умовах обливання ніг водою. Цю
процедуру застосовують дітям з 2—3-го року життя, краще перед нічним сном. Оскільки
температура ніг нижча від температури тіла, можна починати з температури води 28—ЗО °С і,
поступово знижуючи її на 1 °С кожні 2—3 дні, доводячи до 15—18 °С. Діти швидко звикають до
такої води і вона вже не здається їм холодною.
Сонячні ванни призначають тільки здоровим дітям. Проводити їх слід вранці до 10-ї години, а
також після 17-ї, якщо температура повітря в затінку 20—22 °С. Тривалість сонячних ванн у перші
три дні — 2 хв, а потім кожні 2—3 дні її збільшують на 2 хв. Максимальна тривалість таких ванн
— 30—40 хв. Після сонячної ванни дітей обливають теплою (35 °С) водою.
У дітей шкільного віку слід враховувати призвичаєність їх до низької та високої температури
повітря, протягів, охолодження ніг. Слід застерігати дітей, особливо підлітків, від захоплення
зовнішніми ефектами: ходьби в зимовий час з непокритою головою, дуже довгого перебування у
воді, намагання швидко засмагнути.
Повітряні ванни взимку приймають роздягненими в добре провітреному приміщенні протягом
10—15 хв. Температура в приміщенні має становити 18 °С. Поступово час процедури збільшують,
а температуру повітря знижують. Добре поєднувати повітряні ванни з іграми, ходьбою, фізичними
вправами.
З настанням теплих днів загартування слід проводити на відкритому повітрі. По мірі звикання
тривалість повітряних ванн у русі можна збільшити до 1 год. Улітку корисно ходити босоніж, що
запобігає простудним захворюванням. Для загартування необхідно в будь-яку пору року регулярно
провітрювати приміщення, спати з відкритим вікном або кватиркою.
Загартуванню повітрям сприяють ігри, заняття в дворі, на майданчику, прогулянки та
екскурсії. У приміщеннях різного призначення повинна бути відповідна температура: у кімнатах
— 18—20 °С, у класах — 17— 18 °С, у гімнастичних залах — 15—16 °С.

24
 Для загартування застосовують водні процедури: у порядку наростання сили їх дії —
обтирання, обливання, душ і купання.
Обтирання тіла губкою або фланелевою рукавичкою, змоченою у воді, здійснюють після
ранкової гімнастики. Спочатку температура має становити 28 °С для молодших школярів і 26 °С
для підлітків. Через кожні 2 дні температуру води знижують на 1—2 °С і доводять до 18—20 °С.
Техніка обтирання така: спочатку обтирають руки від кисті до плеча, потім послідовно груди,
живіт, спину, ноги. Після цього інтенсивно розтирають тіло махровим рушником до почервоніння.
Обливання має сильніший вплив на організм школяра. Воно призводить до енергетичного
звуження судин із наступним швидким розслабленням. Температура води для обливання така
сама, як і для обтирання, і її поступово можна знижувати до 15 °С. Обливання водою проводять
таким чином: дитина стає у ванну або великий таз і, взявши в руки кухоль або лійку з
підготовленою для процедури водою, поступово виливає її на себе, починаючи з плечей. Після
обливання слід швидко й енергійно розтерти тіло рушником до почервоніння шкіри і відразу
одягнутися.
Під час купання під душем до температурного впливу води додається масажний. Гігієнічний
душ особливо добре знімає теплове навантаження на організм у гарячу пору року. Для купання під
душем рекомендують воду температури 28—30 °С.
Ранкове вмивання можна застосувати як загартувальну процедуру, якщо школярі
вмиватимуться холодною водою. Підлітки можуть митися холодною водою до пояса.
Миття ніг перед сном має не тільки санітарне, але і загартувальне значення. Молодші школярі
повинні мити ноги водою кімнатної температури, підлітки — холоднішою.
Купання у водоймах — один із найкращих способів загартування дітей у літню пору. Купання
починають із 5-хвилинного перебування у воді при температурі повітря 25 °С, води — 20—22 °С.
Тривалість купання поступово доводять до 15—20 хв. Вийшовши з води, діти повинні насухо
витертися рушником.
Загартування сонцем починають із 5—10-хвилинного перебування на сонці, поступово його
доводять до 30 хв для дітей молодшого шкільного віку і до 60 хв для підлітків. Не слід домагатися
відразу інтенсивної засмаги. Кращий час для приймання сонячних ванн — з 9-ї до 11-ї години. Не
можна загорати натще і раніше ніж через 2 год після їди.
Після сонячних ванн слід відпочити в затінку, а потім приступити до водних процедур. Такий
поєднаний вплив повітря, води, сонячного проміння і руху благотворно впливає на організм.

Загартування людей похилого віку

Поряд із заняттями фізичними вправами обов'язковим елементом режиму людини похилого
віку повинно бути використання сил природи: повітряних і сонячних ванн, водних процедур.
Сприятливий вплив цих чинників природи значно підвищує ефективність занять фізичними
вправами. Тому заняття рекомендується проводити в м'якому, зручному одязі на відкритому
повітрі, використовуючи водні процедури, повітряні та сонячні ванни.
Повітряні ванни слід приймати протягом усього року: літом — на свіжому повітрі, зимою — у
приміщенні. Починати загартування рекомендується при температурі повітря 20 °С. Тривалість
перших повітряних ванн — 10—15 хв. Поступово вона зростає до 1,5—2 ГОД-
Водні процедури можна застосовувати у вигляді обтирань, обливань, душа, купань. Спочатку
рекомендують використовувати воду індиферентної температури (34—36 °С). Надалі її поступово
знижують до 12—15 °С. Після водних процедур необхідно розтерти шкіру і відразу одягнутися.
Особи, які починають загартування, повинні пам'ятати про необхідність суворого дозування сил
природи, як найважливішої умови, що забезпечує позитивний ефект.

Формування вищої нервової діяльності в різні періоди життя людини (розвиток умовних
рефлексів, вищих психічних реакцій, пам”яті, уваги).

Діяльність нервової системи умовно можна поділити на нижчу та вищу. Функції нервової
системи, спрямовані на регуляцію життєдіяльності органів і систем, об”єднання їх у єдиний
організм. Функції, які обумовлюють поведінку людини в навколишньому середовищі і
пристосування її до змінних умов зовнішнього середовища, належать до вищ ої нервової діяльності.

25
 Структурною основою вищої нервової діяльності є кора великого мозку й прилеглі до неї
підкіркові утворення. При формуванні поведінки в нервовій системі формуються різної складності
нейронні ланцюги, які є основою розвитку різних рефлексів, мотивацій, емоцій і мислення.
Умовні рефлекси - це результат контакту організму з навколишнім середовищем. Умовні
рефлекси - це індивідуально набуті системні пристосувальні реакції тварин і людини, які виникають
на підставі утворення в ЦНС тимчасового зв”язку між умовним (сигнальним) подразником і будь-
яким безумовно рефлекторним актом (прийняття їжі).
Першою умовою утворення умовного рефлексу є збіг у часі або деяке передування умовного
подразника безумовному, так зване підкріплення. Наприклад, дія умовного подразника (світло
електричної лампочки) і підкріплення (їжа). Тільки за такої умови виникає тимчасовий зв”язок у
корі мозку.
Умовні рефлекси формуються поступово, при багаторазовому повторенні всіх вказаних умов,
причому це відбувається хвилеподібно - вони то з”являються, то зникають, доки не настане їх
стабілізація за інтенсивністю й регулярністю, яка свідчить про зміцнення умовних рефлексів.
Гальмування умовно рефлекторної діяльності відіграє виняткову роль. Завдяки йому
уточнюються умовні рефлекси відповідно до змінних умов або відбувається їх тимчасова відміна,
якщо умовний подразник втратив своє сигнальне значення.
Гальмування лежить також в основі уміння чекати. Зберігати володіння собою, розрізняти
схожі між собою умовні сигнали. Крім того, гальмування виконує й захисні функції стосовно
нервових клітин у випадку впливу занадто сильних умовних подразників.
У процесі розвитку людини у формуванні умовних рефлексів важливу роль відіграє
орієнтувальна реакція, яка передує появі умовного рефлексу. Спочатку з”являється загальнорухова
форма умовного рефлексу, а потім - спеціалізована.
Швидкість утворення умовних рефлексів залежать від віку: що молодша людина, то
повільніше закріплюється і спеціалізується рефлекс.Швидкість утворення тривалих, стійких
умовних рефлексів також залежить від аналізатора, з якого вони виробляються.
Швидше закріплюються шкірно-тактильні й слухові умовні рефлекси, повільніше - зорові, що
пояснюється неодночасним дозріванням кіркових і підкіркових ланцюгів відповідних аналізаторів.
Ці ж закономірності виявляються й стосовно утворення гальмівних умовних рефлексів. У
експериментах на тваринах, під час обстеження людей, було помічено, що з літами повільніше
виробляються й згасають умовні рефлекси, тяжче здійснюється диференціювання, ослаблена
інтенсивність відновних процесів. Виявилось, що в процесі старіння перед усім порушується
внутрішнє гальмування, а вже потім - сила збудливого процесу, рухливість і врівноваженість
основних нервових процесів.
Розвиток вищих психічних функцій зумовлений не тільки морфо-функціональними
особливостями головного мозку, а й соціальними умовами. Формування фізіологічних механізмів,
які лежать у їх основі, пов”язане з дозріванням різних відділів кори мозку.
У віці 2-х місяців виразніше виявляється здатність до зорового і слухового зосередження.
Дитина довго дивиться на нерухомий предмет або обличчя, котрі привернули її увагу, довго стежить
за рухомою іграшкою, з”являються “шукаючі” повороти голови на тривалий звук.
У віці 3-х місяців у дитини відзначається стійкий зоровий рефлекс на годування груддю. Якщо
раніше у дитини спостерігалося безладне шукання ротом материнську грудь, то тепер воно
змінюється відкриванням рота при наближенні догрудей, при вигляді пляшечки або ложечки.
Музикальні звуки викликають у дитини позитивні емоції.
У віці від 2-х до 3-х років у дитини удосконалюється активна мова, а наприкінці 3-го року
називає кольори.
У віці від 4-х до 7-ми років психічний розвиток дітей значно вдосконалюється. Зростає роль
гальмівних реакцій у корі мозку.Вони швидко запам”ятовують слова. Легко засвоюють іноземні
мови. Діти вже можуть чітко висловлювати свої враження і думки. Діти співають простих пісеньок,
малюють нескладні фігури, їх уже можна навчати музики, у цей період легко формуються складні
умовні рефлекси. Однак діти цього віку не здатні на тривалий час зосередитися.
У молодшому шкільному віці (від 7-ми до 11 років) удосконалюється нейронна організація
кори головного мозку. У кірково-підкорковій взаємодії посилюється вплив кори, що сприяє
наростанню стриманості в проявах емоцій і контролю поведінки. Значно збільшується обсяг уваги,
її стійкість. За словесною інструкцією вчителя діти цього віку можуть концентрувати увагу,
26
зосереджуватися на суттєвому, організувати конкретну діяльність. У цьому віці діти можуть багато
чого навчитися сприйняти, оволодіти навичками і знаннями, які значно полегшують їхнє подальше
навчання.
Підлітковий вік (12-15 років)- значною мірою специфіка цього віку зумовлена біологічним
чинником - статевим дозріванням. Спостерігається високий рівень підкіркової активності, якою
досить складно управляти.
Це проявляється перш за все в емоційній сфері. Як і в дітей молодшого віку, в забезпеченні уваги
знову переважає генералізована активізація емоційного характеру.
В учнів цього віку відзначається утруднення в зосередженні уваги, в можливості вибіркового
сприйняття навчального матеріалу, швидко погіршується розумова працездатність.
Зазначні особливості діяльності головного мозку, які знижують можливості школяра,
наприкінці підліткового періоду зникають.
Увагу підлітка слід час від часу переключати з одного виду діяльності на інший.
У юнацькому віці (15-18 років), або старший шкільний вік, продовжується структурне
дозрівання кори великих півкуль. Формуються характерні для дорослої людини міжкульові
відношення у процесі розумової діяльності: права півкуля активується переважно під час зорово-
просторової діяльності, а ліва - під час мовної й абстрактної. Головному мозку в юнацькому віці
притаманна висока пластичність, його резервні можливості дуже великі.
Після 30 років швидкість, з якої потенціали дії розповсюджуються по периферичним нервовим
волокнам, майже повільно, але постійно знижуються. Це пояснює, що людям більш старшого віку
для виконання повсякденних робіт дійсно необхідно більше часу. Зміни функцій статевих залоз
пов”язані з послабленням стимулюючої дії гіпоталамуса на секрецію гонадотропних гормонів
гіпофізам. Це, можливо, свідчить про те, що ознаки фізичного старіння починають з”являтися у
зв”язку із змінами, які відбуваються у мозку. Зниження розумових здібностей відбувається в
останню чергу. Люди похилого віку, як правило, не гірше молодих виконують всі задачі по перевірці
інтелектуальних функцій, якщо час для їх розв”язування не обмежується. Однак в тестах на
швидкість зниження здібностей, пов”язаних з віком, проявляється в повній мірі.

Особливості фізіології пам”яті і уваги

Пам”ять - це збереження інформації про подразник після припинення його дії. Розрізняють
механічну , логічну, образну, зорову, тактильну, рухову, нюхову та іншу пам”ять. За тривалістю
процеси пам”яті ділять на такі категорії: сенсорна пам”ять (“фотографування”, короткочасне
відображення, триває 0,1-0,5 с), короткочасна пам”ять (наприклад , запам”ятовування номера
телефону, який людина тільки-но прочитала (триває кілька секунд або хвилин), довготривала
пам”ять (тривале, можливо, протягом усього життя, зберігання слідів пам”яті). Механізми пам”яті
значно змінюються у процесі росту і розвитку людини.
Пам”ять формується на ранніх етапах розвитку. По мірі структурно-функціонального
дозрівання мозку відбувається значне ускладнення системи пам”яті.
У дітей яскравіша образна пам”ять порівняно з дорослими, а у людей зрілого віку - порівняно
із літніми людьми. Проте при цьому не можна не враховувати і ролі професійної діяльності: у
художників, наприклад, з роками не слабне пам”ять на зорові образи, колір, форму предметів. З
віком пам”ять на поточні події знижується але зберігається на події минулого.
Разом з тим, якщо компонент механічного запам”ятовування різко зменшується в старості, то
логічно - змістовний компонент зберігається і набуває особливого значення для пам”яті людини.
Старші люди зберігають здатність до системної пам”яті, що дозволяє відтворювати події завдяки
досвіду, знанням. Літня людина правильно оцінює ситуацію, робить правильні висновки там, де
молодому потрібно було зробити чимало перевірок.
У похилому віці порушується внутрішнє гальмування, що негативно позначається на
емоційній стабільності, працездатності тощо. У старечому віці підвищується здатність до розвитку
позамежного гальмування, різко знижується концетрація уваги.
Увага характеризує динаміку будь-якого психічного процесу. Розрізняють кілька форм уваги:
сенсорна (зорова, слухова тощо), рухова (проявляється в регуляції рухів, дій, навиків, їх
усвідомлення), інтелектуальна (увага до предмету, пізнавальної, інтелектуальної діяльності та
інше), емоційна. Виділяють також два рівня уваги - довільний і мимовільний. Мимовільна увага є
27
природженою, довільна - формується у міру розвитку інших психічних функцій і є соціально
опосередкованим типом уваги. У дорослої людини вона тісно пов”язана з мовою. Мимовільна увага
залежить переважно від функцій нижніх відділів мозкового стовбура і середнього мозку; довільна -
від діяльності кори мозку (лобної і скроневої часток).

Сон у дитячому віці і людей похилого віку

Для відновлення фізичних та психічних сил людини існує сон. Під час сну перебудовується
мозкова діяльність, яка потрібна для переробки інформації, що потрапила в період неспання,
переведення її із проміжної в довготривалу пам”ять.
Новонародженадитина спить 20-22 години за добу:
1 рік - 16-17 год; 11-12 років - 10год
2-3 роки - 14-15год; 13-16 років - 9 год
4-5 років - 13 год; 17-18 років - 8,5год
6-7 років - 12 год;
8-10 років - 11 год.
Поступово тривалість сну у дитини знижується. Скорочення тривалості сну у дітей на 2-4
години і більше різко негативно впливає на функціональний стан мозку. Падає працездатність,
опірність організму до різних інфекцій, швидко настає стомлюваність. Чим молодша дитина, тим
більша у неї потреба у сні. Тривалість сну залежить від стану здоров”я дитини і фізичного розвитку.
Тому, встановлюючи тривалість сну,слід також враховувати і індивідуальні особливості дитини.
Для повноцінного відпочинку організму дитини важливо забезпечити не тільки тривалість
нічного сну, але і достатню його глибину.
У людей похилого віку часто спостерігається порушення сну. Вони можуть дрімати з перервами
на протязі доби. При цьому загальна тривалість сну звичайно не збільшується, так як вночі старі
люди сплять менше. В нічну годину вони часто читають, ходять по кімнаті,вживають їжу і навіть
готують їжу.
Відомо, що у процесі сну частково встановлюється енергетичний потенціал клітин ЦНС,
котрий витратився у період неспання. В цьому охоронне значення сну.
Денний сон на першому році життя:
- до 5 місяців - 4 рази
- з 5 міс. до 10 міс. - 3 рази
- з 10 міс. до 1,5 року - 2 рази
- з 2-х до 3-х років - 1 раз
- - 11 до 12 років - встановлюється за медичними показаннями.
Сон є життєвою потребою організму. У людини при позбавленні сну на третю добу
розвивається емоційна нестійкість, стан депресії, різко знижується увага, пам”ять, розумова
працездатність. На кінець 7-ї доби спостерігаються розлад свідомості, психомоторне збудження,
емоційна байдужість, зникає реальне уявлення про навколишнє оточення тощо.
Основна функція сну - це відновлення фізичних та психічних сил, яка дозволяє максимально
адаптуватися до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовищ. Сон становить собою чергування
різних функціональних станів головного мозку.
Сон - це сукупність двох якісно різних станів - так званого повільного і швидкого сну.
Повільний сон у свою чергу ділиться на 4 стадії: перша - дрімота, друга - характеризується
періодичним виникненням “сонних веретен”, третя й четверта - відповідають глибокому сну. Під
час повільного сну збільшується екскреція анаболічних гормонів (гормони росту, пролактину).
Підвищується тонус парасиппатичної нервової системи тощо, знижується м”язовий тонус, стають
різними частота дихання і пульс.
Швидкий сон - протягом нічного сну буває 4-5 разів (приблизно через 1,5 год.) і триває 6-20
хвилин. У дорослих на швидкий сон припадає приблизно 20%, у дітей - 30%, у новонароджених -
50% загальної тривалості сну. Швидкий сон - протягом нічного сну буває 4-5 разів (приблизно через
1,5 год.) і триває 6-20 хвилин. У дорослих на швидкий сон припадає приблизно 20%, у дітей - 30%,
у новонароджених - 50% загальної тривалості сну. Таким чином, весь нічний сон складається із 4-5
циклів. Кожен з них розпочинається з перших стадій повільного сну і закінчується швидким сном.
Тривалість циклу становить 80-100 хвилин.

28
 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І
УМІНЬ СТУДЕНТІВ.
1. Назвіть всі періоди життя людини ?
2. Опишіть особливості внутрішньоутробного розвитку?
3. Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених?
4. Назвіть безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених?
5. Зміни нервової системи в процесі старіння?
6. Морфо-функціональні особливості зорового аналізатора новонародженого?
7. Вікові зміни слухового аналізатора?
8. Особливості розвитку нюхового та смакового аналізаторів?
9. Геронтологічні зміни основних аналізаторів?
10. Анатомо-фізіологічні особливості шкіри і підшкірної жирової клітковини в різні вікові
періоди?
11. Формування вищої нервової діяльності в різні періоди життя людини ,особливості
фізіології пам’яті і уваги?
12. Правила оцінки нервово-психічного розвитку дитини?

29
 ЛЕКЦІЯ №2
Тема:
«ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЗДОРОВОГО СКЕЛЕТУ У ВІКОВОМУ АСПЕКТІ.»

ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1.Формування і розвиток скелету у віковому аспекті
2.Види та причини порушення постави(осанки)
3. Старечі зміни опорно-рухового апарату
4.Проблеми остеопорозу, основні причини
5. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекцій.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.
ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК СКЕЛЕТУ У ВІКОВОМУ АСПЕКТІ

Під час внутрішньоутробного розвитку скелет формується пізніше від інших органів і систем
організму. Скелет формується в різних ділянках тіла ембріона зі скупчень мезенхіми. Клітини
мезенхіми на 5—8-му тижні внутрішньоутробного розвитку утворюють мембрану.
Кісткова тканина з цієї мембрани утворюється двома шляхами.
Перший шлях (дермальний) характерний для кісток основи черепа, лицевих кісток, діафізів
ключиць.
Другий шлях (хондральний) відрізняється від першого тим, що спочатку зі скупчень мезенхіми
виникає хрящ, а потім кістка. Другим шляхом розвиваються майже всі кістки тулуба, кінцівок. Під
час розвитку кісток на основі хряща спочатку з мезенхіми виникає хрящова модель. Поступово
хрящ руйнується і замінюється на кісткову тканину. На ранніх етапах розвитку ембріона скелет
хрящовий і становить 45 % від маси тіла. Кінцева структура кісток формується після народження.
Формування суглобів у плода починається рано. Рухомість плода сприяє моделюванню поверхні
суглобів.
Суглобові щілини в плечовому та кульшовому суглобах з'являються на 6-му тижні ембріогенезу,
у ліктьових і колінних — на 8-му тижні, в інших — на 8—9-му тижні. До моменту народження
суглобові капсули і зв'язки анатомічно сформовані.
У ембріона скелетні м'язи розвиваються раніше, ніж скелет. На 3-му тижні ембріогенезу з
дорсального відділу мезодерми утворюються соміти верхня частина яких є міотом для утворення
м'язів. На 4-му тижні вже утворюються клітини — міобласти, вони швидко розмножуються і
мігрують у різні ділянки тіла і майбутні кінцівки. На 5-му тижні міобласти втрачають здатність
утворювати нитки міофіламенти з актину та міозину. Одночасно синтезуються холінорецепторні
білки, вони проникають у мембрану і зумовлюють її чутливість до ацетилхоліну. Протягом 5—10
тиж відбувається злиття міобластів і утворення міотрубочок. Після 20-го тижня вони стають
м'язовими волокнами. З'являються синоптичні контакти з нервовими волокнами. Скорочення
м'язів на ранніх стадіях розвитку плода необхідні для правильного розвитку суглобів і регуляції

30
росту кінцівок. М'язові волокна у плода утворюються насамперед в язиці, губах, діафрагмі,
міжребрових м'язах і м'язах спини. М'язи кінцівок розвиваються пізніше.
У момент народження дитини діафізи трубчастих кісток складаються з кісткової тканини, а
більшість епіфізів кісток — із хрящової тканини.
Після народження з'являються точки скостеніння, послідовність їх появи має певну
закономірність. Сукупність точок скостеніння характеризує рівень біологічного розвитку дитини і
називається скелетним віком.
Ріст трубчастих кісток у довжину відбувається за рахунок хрящової зони росту, яка
розташована між епіфізом та діафізом (тілом кістки). Одночасно відбувається збільшення кістки
впоперек за рахунок окістя, а саме — клітин остеобластів. У перші місяці та роки життя одночасно
з інтенсивним ростом скелета відбувається перебудова структури кісткової тканини
Інтенсивний ріст скелету, його постійне самооновлення призводить до того, що кісткова
тканина дитини перших років життя порівняно м’яка і гнучка. Цим обумовлене утворення
різноманітних деформацій скелету при порушенні харчування, положеня, рухливості малюка.
Для своєчасного і правильного розвитку кісткової тканини в харчових продуктах повинна
бути необхідна кількість білка, вітамінів групи В.А.С, кальцію, фосфору, мікроелементів.
Одну з головних функцій у процесі остеогенезу виконує вітаиін D . Це потрібно розуміти для
точного з’ясування патогенезу досить частого захворювання дітей першого року життя – рахіту.
Постійне самооновлення кісткової тканини регулюється щитовидними залозами.
Стан кісток зберігається на необхідному рівні тільки при нормальній кількості кальцію в строватці
крові, яка дорівнює 2,25-2,5 ммоль\л. Вміст кальцію в скелеті дитини збільшується до 18 років.
Якщо дитина не отримує з харчовими продуктами необхідної кількості кальцію, або
порушується всмоктування його в кішківнику (при захворюваннях шлунково-кишкового тракту,
нирок), кальцій деякий час в крові підтримується в нормальних межах головним чином за рахунок
виведення його з кісток. І тому клінічні прояви рахіту в значній мірі виявляються патологією
кісткової тканини.
Порушення формування кісткової тканинп в грудному віці швидко відбувається при вроджених,
хронічних або частих гострих захворюваннях. У віці двох років у дітей закінчується організація
кровопостачання скелета. Після цього знижується швидкість росту кісток і зменшується
кровопостачання. Ці пов'язані між собою процеси знову посилюються в період статевого
дозрівання. У дітей віком понад 12 років кістки за зовнішністю та гістологічною будовою такі
самі, як у дорослих.
Важливе значення в остеогенезі належить руху м’язів, рухливості дитини, масажу і гімнастики.
Їх обмеження порушує процес мінералізації і призводить до остеопорозу.
Таким чином, порушення вигодовування дитини, захворюваність, малорухливий спосіб життя –
це основні причини, що викликають патологію кісткової тканини.
Саме незрілістю, постійним розвитком і вдосконаленням кісткової системи обумовлені її
наступні анатомічні особливості.

АФО кісткової тканини новонародженої дитини

1. Характерною ознакою вікового дозрівання скелету у дітей є поступова зміна пропорцій тіла.
Чим менший вік дитини, тим розміри її голови більші щодо загального розміру тіла. При народженні
голова складає приблизно 1\4, в 2-3 роки – 1\5, в 6 років – 1\6, в старшому шкільному віці – 1\7, у
дорослого- 1\8 від загальної довжини тіла людини. При остаточному дозріванні скелету висота
голови збільшується тільки в 2 рази, довжина тулуба – в 3 рази, довжина нижніх кінцівок – в 5 разів.
2. У новонародженого мозкова частина черепа переважає над лицевою частиною, що особливо
виражено у недоношених дітей. У дорослої людини взаємовідносини протилежні.
3. Череп у новонародженого має велику кількість кісток . Після народження дитини шви між
кістками черепа ще не сформовані. В проміжках між кістками знаходиться сполучна тканина.
Завдяки цьому кістки черепа можуть зміщуватись, що має велике значення під час пологів.
У деяких місцях між кістками черепа є значні розширення. Тім’яні і лобні частини черепа
з’єднані між собою не кістковою тканиною, а заповнені сполучною тканиною.Ця безкісткова
ділянка в місці перетинання вінцевого і сагитального швів називається велике лобне переднє
тім’ячко. Він має ромбовидну форму. Для точного з’ясування розмірів тім’ячка необхідно

31
пальпаторно визначити відстань між середніми точками протилежних сторін ромба. У здорової
дитини вони складають 2,5-3 см.
Закривається велике тім’ячко в 12-18 місяців.
Між потиличною кісткою і тім’яними кістками в 20-25% новонароджених дітей знаходиться
відкрите мале заднє потиличне тім’ячко. Закривається воно на 2-3 місяцях життя дитини.
Між потиличною, тім’яними і скроневими кістками з правого і лівого боку черепа в рідкісних
випадках до моменту народження модуть бути відкритими бокові тім’ячка. Закриваються вони на
1-2 місяцях життя. Мале тім’ячко і бокові тім’ячка частіше пальпуються у недоношених дітей.
4.Народжується дитина без зубів. На 1 році життя молочні зуби прорізуються з шостого місяця
в такому порядку:
6-7 міс – 2 нижні середні різці;
8-9 міс. – 2 верхні середні різці;
9-10 міс. – 2 верхні бокові різці;
11-12 міс. – 2 нижні бокові різці
Таким чином, до кінця першого року життя у дитини в нормі повинно бути 8 молочних зубів.
На другому році життя наступні молочні зуби з’являються в такому порядку:
12- 14 міс – 4 перші премоляри, тобто малі кутні (корінні) зуби – спочатку нижні, потім верхні;
14-20 міс. – 4 ікла – спочатку нижні, потім верхні;
20-24 міс – 4 другі премоляри – спочатку нижні, потім верхні.
Таким чином зуби однієї назви по обидва боки прорізуються одночасно.
У 2 роки у дитини повинно бути 20 молочних зубів. Серед немає молярів, тобто великих кутніх
зубів.Для визначення необхідної кількості молочних зубів у віці 6-24 міс. Можна скористатися
такою формулою: х= n-4 , де х – число молочних зубів; n- вік дитини в місяцях.
З 5-6 років починають прорізуватися постійні зуби. Найчастіше першими з’являються велику
кутні зуби – перші моляри. Надалі послідовність прорізування постійних зубів приблизно в такому
ж порядку як молочних. Після заміни молочних зубів на постійні приблизно в 10-12 років
з’являються другі моляри. Треті моляри (зуби мудрості) прорізуються в 17-25 років. Кількість зубів
у дорослої людини за рахунок молярів більша, ніж молочних – постійних зубів 32.
Для визначення необхідної кількості постійних зубів (до 12 років) можна застосувати таку
формулу: х= 4n – 20, де х – число постійних зубів, n – вік у роках.
5.Хребет новонародженої дитини і на протязі перших місяців життя малюка рівний, тобто він
не має фізіологічних вигинів. В грудному віці починається поступове викривлення певних частин
хребта: вперед – лордоз і назад – кіфоз.
Шийний лордоз – формується в 2-3 –місячному віці, коли дитина починає тримати голову.
Грудний кіфоз – формується на 6-7 місяцях життя, коли дитина самостіно сидить.
Початок поперекового лордозу відповідає кінцю першого року життя, тобто періоду стояння і
ходьби дитини.
Після 12 міс формується крижово-куприковий кіфоз.
6.Ребра у новонародженого розташовані майже горизонтально. Грудна клітка широка і коротка,
її передньозадній і поперечний розміри однакові. Грудна клітка має вигляд положення
максимального вдиху. До пубертатного періоду відбувається збільшення довжини грудної клітки,
ребра опускаються вниз . В 12-13 років грудна клітка набуває вигляду положення максимального
видиху.
7.Кістки таза відносно малі. Форма таза у новонароджених нагадує лійку. Ріст кісток таза
відбувається інтенсивно до 6 років, потім настає період стабілізації розмірів таза (6—12 років). У
період статевого дозрівання найінтенсивніший ріст кісток таза спостерігається у дівчаток.
8. Після народження дитини м'язова маса нарощується не за рахунок збільшення кількості
м'язових волокон, а за рахунок їх стовщення. Під час збільшення діаметра м'язового волокна
кількість ядер на одиницю площі зменшується.
У момент народження посмугованість скелетних м'язів не виражена. Рецепторний апарат
м'язів у новонародженого сформований. У здорових дітей у перші 2—3 міс життя спостерігається
підвищений тонус (гіпертонус), що пов'язано з особливістю ЦНС. У недоношених гіпертонус
відсутній або слабкий. Поряд із формуванням м'язових волокон формується сполучнотканинний
каркас м'язів, його будова закінчується у віці 10 років.

32
 Масивне кровопостачання та інтенсивний обмін речовин у м'язах сприяють швидкому
вимиванню молочної кислоти, тому діти мають високу фізіологічну активність, втомлюються
менше, ніж дорослі. Жодна система організму не зазнає таких кількісних змін, як скелетні м'язи. У
новонароджених м'язова маса становить 23 %, у 17-річних — 44 % маси тіла. Розвиток м'язів у
дітей відбувається нерівномірно. Спочатку розвиваються великі м'язи плеча, передпліччя, пізніше
— м'язи кисті. Діти до 6 років погано виконують роботу, яка потребує координованих рухів
пальців рук. Координація точності рухів спостерігається після 10 років. Потрібно враховувати
особливості кістково-м'язового апарату під час вирішення питання щодо занять спортом та участі
дитини у змаганнях .

Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату

Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються
дистрофічно-деструктивними порушеннями з остеопорозом і гіперпластичними процесами.
Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового
апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і
фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій
половині життя.
Віковий остеопороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшенням
кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідношення органічного і
мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у спині, попереку, суглобах кінцівок характерні
для людей похилого віку. Втрата кісткової речовини призводить до зменшення пружності. Шийка
стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см2), яке в три рази менше, порівняно з
навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці. У багатьох кістках є
ділянки з меншою міцністю, тому виникають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає
більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чоловіків припадає
чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію,
калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв'язків хімічних елементів і
структури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції
синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до загибелі клітин. Компенсаторна остеобластна
активність не відновлює кісткової речовини.
Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються
зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість
рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається
кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується
мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають
дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження
досягає 20— 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розрідження відбувається
у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку
спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки,
кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у
ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям похилого віку
рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі
необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).
У 95—98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Виникають перші зміни в
драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утворюються тріщини, розвиваються щілини, у них
розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З
одного боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові
кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушення статики, дисплазії, професійні та
побутові чинники, захворювання.
Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У розвитку цього
дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник. Сприяють цьому процесу
травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними
захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та
суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються
ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може
33
 оголюватися. Замикальна пластинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується
з порушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або
утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину
суглоба, спричинюючи хруст у суглобах, біль після навантаження. Згодом це призводить до
зменшення рухомості, кульгавості, вкорочення кінцівки. Характерні також звуження щілини
суглоба, зміна контурів кістки, відкладання вапна в м'яких тканинах.
Правила обстеження кісткової тканини черепа.
На черепі при уважному і акуратному доторкуванні необхідно:
- визначити розміри тім’ячок;
- оцінити стан швів;
- визначити щільність самих кісток.
Пальпацію найкращу виконувати відразу обома руками: великі пальці покласти на лоб, долоні
– на скроневі ділянки, середнім і вказівним пальцями при цьому обстежеються тім’яні кістки,
потилична ділянка, шви і тім’ячко.
Семіотика порушень
Одним із найчастіших захворювань у дітей грудного віку є рахіт.
Частою ознакою є те, що при рахіті не наступає своєчасне зменшення розмірів великого
тім’ячка (закривається воно різніше).
Як відомо, в нормі голова має округлу форму. При рахіті існує декілька видів деформації і змін
розмірів черепа:
- якщо відбувається випинання в сторони тім’яних кісток, голова набуває квадратної форми.
Така форма черепа може зберегтись надалі.;
- при витягуванні вперед лобної кістки говорять про «олімпійський лоб»;
- сідницеподібний череп формується, якщо одночасно з випинанням тім’яних горбів є
втиснення всередину шва між ними;
- візуально (або пальпаторно) визначається плоска потилиця;
- для запущеного рахіту характерною ознакою є значне пом’якшення і плоскість потиличної
кістки, що при натискуванні вона може «провалюватися» вглиб- це називається краніотабес або
симптом «фетрового капелюха».
- сідлоподібна деформація голови – це втисненнячерепа в місці великого тім’ячка;
- при витягнутій вверх голові говорять про баштовий череп;
- іноді деформація черепа може бути асиметричною- наприклад, сплощення тім’яної кістки
з одного боку і випинання її з іншого боку;
- пом’якшення кісток може призвести до збільшення всіх розмірів черепа, що називається
макроцефалія;
Характерними ознаками рахіту є різні види деформацій грудної клітки:
- курячі груди – випинання грудини вперед в виді кіля;
- груди «чоботаря» або воронкоподібні груди – втиснення грудини всередину головним
чином в її нижній частині;
- Гаррісонова борозна – деформація грудної клітки у вигляді її втиснення по лінії
прикріплення діафрагми до грудини (поперечне заглиблення); при цьому реберні дуги розгорнуті
вперед;
- При пальпації ребер у місці прикріплення кісткової тканини до хрящової по обидва боки
грудини можуть виявлятися патологічні горбики – рахітичні «чотки».
Зміни на кінцівках:
- потовщення, що визначаються візуально і пальпаторно в ділянці епіфізів променевих кісток,
називаються «браслетки», в місцях діафізів фаланг пальців – «нитки перлів»;
- якщо рахіт залишається до кінця першого, на другому роках життя, коли дитина починає
ходити, патологія проявляється деформацією кісток нижніх кінцівок. При збільшенні відстані між
колінними суглобами ноги набувають О-подібну форму. Якщо в зазначеному місяці нижні кінцівки
розташовані близько одна до одної, а розходяться в ділянці гомілок і стоп – Х-подібну форму;
Коли дитина починає сидіти, стояти, то під впливом ваги тіла може розвинутись кіфозне
викривлення в поперековій або грудній ділянках хребта.
При рахіті спостерігається порушення термінів запізнювання і порядку прорізування зубів.

34
 Ознаки рахіту виявляються у дитини протягом перших двох років життя, надалі можуть у
менш вираженому вигляді залишатися на все життя.
До семіотики порушень зубів відносяться:
- невірний порядок їх прорізування;
- рідко зустрічається передчасна поява зубів або їх наявність при народженні, що не є
патологічною ознакою;
- до одного з симптомів вродженого сифілісу відноситься бочкоподібна форма верхніх різців
з півмісяцевим краєм –гетчинсоновські різці;
- порушення кольору емалі –коричнева, жовта та ін.- зустрічається при спадкових
захворюванях або як ускладнення лікарської терапії;
- карієс – ушкодження емалі частіше у дітей шкільного віку, що потребує лікування у
стоматолога.
Сколіоз- бокове викривлення хребта. Сколіоз може бути право- і лівобічним, S-подібним;
можливий у верхній, середній і нижній третині хребта. При цьому одночасно спостерігається
асиметрія грудної клітки.
Пальпаторно сколіоз визначається проведенням по остистих відростках від 7 шийного хребця
до крижів. Досліджується також «трикутник талії», що утвориться в стоячому положенні між
тулубом і опущеною вниз рукою. Цей трикутник на ввігнутому боці збільшується, а на вигнутому –
зменшується. При збільшенні трикутника праворуч сколіоз називається лівобічним і навпаки.
Вроджений вивих (дисплазія) кульшового суглоба – це недорозвинення вертлюжної ямки,
зменшення її глибини, невідповідність розмірам голівки стегнової кістки.
Клінічні і діагностичні прояви:
1) візуально встановлюється асиметрія шкірних складок на стегнах, вкорочення однієї з
кінцівок;
2) якщо дитину покласти на спину, ноги зігнути і привести до живота, то при дисплазії
колінні суглоби будуть на різному рівні, так як стегна різних розмірів;
3) досліджується ступінь розведення ніг, зігнутих у колінних суглобах, в положенні дитини
на спині. В нормі між кінцівками повинен утворитися кут близько 180 градусів, тобто кутоднієї
ноги- близько 90. Доказом вивиху є обмеження кута відведення ноги менше 60 градуса.;
4) болісність в момент такого розведення ніг;
5) симптом Маркса-Ортолані – це відчуття клацання при такій методиці; якщо зігнути кінцівку
в колінному і кульшовому суглобах, розмістивши великий палець на внутрішній стороні стегна, а
інші пальці тримати на його зовнішній поверхні, надалі ногу привести і дещо повернути всередину
– це перший момент методики; другий і основний – після цього розвернути ногу назовні і
одночасно відвести, то в момент відведення відчувається клацання;
6) симптом Тренделенбурга – це пізня ознака вродженого вивиху.
В нормі: якщо дитина стане на одну ногу, другу зігне в коліні і підніме, то сідниця другої
сторони підніметься. Це обумовлене тим, що таз у нормі знаходиться в стійкому горизонтальному
положенні, і при черговому стоянні на одній чи другій нозі не виникає його опускання.
Аналогічна ситуація буде, якщо хворий стане на здорову ногу і підніме хвору ногу – сідниця
зі сторони хворої ноги підніметься.
Дитина з вивихом кульшового суглоба стане на ногу ураженої сторони, а другу здорову ногу
зігне в коліні і підніме, то таз наклониться в здорову сторону, і сідниця тієї ж сторони опуститься.
Це обумовлене втратою опори в кульшовому суглобі. Дитина при цьому для утримання себе
нахилиться в хвору сторону.
7) ще одна пізня ознака – «качина хода», тобто кульгання при ході. Остаточний діагноз
дисплазії кульшового суглоба ставиться на підставі рентгенологічного обстеження.
При діагностиці цього захворювання особливе значення має його своєчасність.
Ортопедичне лікування на першому році життя, а найкраще – з перших місяців, відносно просте –
дитина декілька місяців знаходиться в стременах. Пізня діагностика потребує тільки хірургічного
лікування, яке на жаль не завжди ефективне.

Профілактика деформацій скелета – є дуже важливим заходом для нормального розвитку

опорно-рухового апарату дитини, починаючи з часу народження і закінчуючи шкільним віком.

35
 Під час догляду за дітьми медична сестра повинна зосередити свою увагу , а також увагу
батьків на всіх моментах, що сприяють розвитку деформації скелета.
Викривлення скелета, особливо хребта і грудної клітки, негативно впливає на організм,
призводить до порушення функцій органів дихання, кровообігу.
У дітей раннього віку деформація скелета виникає у разі надмірно тугого сповивання, а також
коли дитина тривалий час лежить у ліжку в одному положенні, якщо постіль м’яка, а подушка
висока, якщо дитину неправильно тримають на руках.
У дітей дошкільного і шкільного віку деформація скелета найчастіше виникає внаслідок
неправильного підбору меблів, а також у тих випадках, коли діти носіть портфель постійно в одній
руці, сидять, зігнувшись за столом або партою.
Підбір меблів є дуже важливим для профілактики деформації скелета. Залежно від зросту
дитини столи і стільці повинні мати відповідну висоту.
Столи і стільці в дошкільному закладі повинні маркуватися кольоровими позначками і
закріплюватися за кожною дитиною. За столом необхідно сидіти прямо, спираючись на спинку
стільця, не можна низько нахилятися над столом.
Заняття за столом не повинні бути надто тривалими, їх треба чергувати з фізичними вправами,
прогулянками, рухливими іграми.
Портфель необхідно носити поперемінно то в правій то в лівій руці, але краще школярам
користуватися ранцем.

Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

1. Внутрішньо-утробний розвиток скелету?

2. Особливості кісткової тканини новонародженої дитини?
3. Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату?
4. Правила обстеження кісткової тканини черепа.
5. Що таке рахіт?
6. Профілактика деформацій скелета?

36
 ЛЕКЦІЯ №3
Тема:
РОЗВИТОК ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ. ОСОБЛИВОСТІ НЕЙРО-ЕНДОКРИННОЇ
РЕГУЛЯЦІЇ В ПРОЦЕСІ РОСТУ І РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1.Особливості нейрон-гуморальної регуляціїє
2.Епіфіз.
3.Гіпофіз,особливості функції у віковому аспекті.
4.Тимус, еволюція,функціонування, розвиток імунітету.
5. Надниркові залози,особливості функціонування в ранньому віці.
6.Щитоподібна залоза. Розвиток. Вплив гормонів на організм.
7.Прищитовидні залози .Функціонування.
8.Підшлункова залоза . Еволюція . Функціонування.
9. Статеві залози .Статеве дозрівання.
10. Поняття про клімакс.
11.Особливості терморегуляції у віковому аспекті
12.Обмін речовин та енергії в різні періоди життя.
13. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.
Розвиток ендокринної системи. Особливості нейро-ендокринної
регуляції в процесі росту і розвитку людини.

В організмі людини функціонує складна система регуляції і координації всіх життєвих процесів,
роботи усіх органів і систем. Ця регуляція здійснюється нейрогуморально, тобто нервовою
системою і біологічно активними хімічними речовинами, які розносяться по організму кров”ю або
лімфою, а також шляхом дифузії у міжклітинній речовині.
Гуморальна регуляція відрізняється від нервової. Так, носієм інформації при гуморальній
регуляції є хімічна речовина, при нервовій - нервовий сигнал. Гуморальний сигнал поширюється
повільніше ( з течією крові по капілярам зі швидкістю 0,05 мм/с), ніж нервовий (швидкість
нервової передачі складає 130 м/с). Гуморальний сигнал не має такого певного адресата (працює за
принципом “усім,усім,усім”), як нервовий (наприклад, нервовий імпульс передається
скорочувальному м”язу пальця).
Але ця різниця не суттєва, оскільки, клітини мають різну чутливість до хімічних речовин.
Клітини, які володіють високою чутливістю до будь-якого чинника називають клітинами-
мішенями. Гуморальна регуляція, як і нервова, завжди виконується замкнутим контуром регуляції,
в якому всі його елементи пов”язані між собою.
Нейро-гуморальна регуляція - це основний і еволюційно найдавніший ефективний канал
адаптації організма.
Основним рівнем, на якому грунтується піраміда нейроендокринної системи, де
реалізуються гормональні ефекти, є органи-мішені, клітини яких в процесі ембріональної
37
 диференціації, морфогенеза і філогенеза набули специфічні рецептори до гормонів. Саме через них
відбувається гормональна інтеграція різних органів і систем.
Другим рівнем цієї ієрархічної піраміди є периферичні ендокринні залози; гормони, які вони
утворюють синхронізують роботу різних органів та систем.
Третій рівень нейроендокринної системи займає гіпофіз. Тропні гормони цієї залози
керують периферичними ендокринними залозами.
Провідну роль в нейрогуморальній системі виконує гіпоталамус, в нейроцитах якого
виробляються нейрогормони і нейротрансміттери (дофамін, норадреналін, адреналін, серотонін та
ін.), які регулюють біосинтез та секрецію тропних гормонів аденогіпофіза. На найвищому рівні в
цій піраміді знаходяться екстрагіпоталамічні структури, що безпосередньо впливають на функцію
гіпоталамуса (амігдалярний комплекс).
Нейро-ендокринна регуляція забезпечує гормонально-метаболічний “фон” адекватний для кожного
живого організма.
З урахуванням статі, віку, численних ситуацій, пов”язаних з фізичним та емоційним навантаженням.
В цій системі інформація з центра передається на периферію, а з периферії в центр.
Наука, що вивчає будову, функції та захворювання залоз внутрішньої секреції, називається
ендокринологією
Анатомо-фізіологічні особливості гіпофіза
Гіпофіз — головна ендокринна залоза, від діяльності якої залежить структура і функція інших
залоз
Гіпофіз — невеликий за розміром орган, пов'язаний з гіпоталамусом. Він розташований в основі
черепа в турецькому сідлі та відокремлений складкою твердої мозкової оболони.
Гіпофіз розвивається з двох окремих зачатків.
Один із них — виросток ектодерми, який закладається в ембріона на 4-му тижні
внутрішньоутробного розвитку. З нього розвивається передня частина гіпофіза, яка ще має назву
аденогіпофіза.
Другий зачаток — виросток проміжного мозку, що складається з нервових клітин; з нього
утворюється задня частина, яка ще називається нейрогіпофізом.
Гіпофіз починає свою функцію з 9—10-го тижня ембріогенезу.
У новонароджених маса гіпофіза 10—15 мг, у період статевого дозрівання маса становить 20—
35 мг, у дорослої людини — 50—60 мг. Більшу частину маси становить передня частина, на
середню частину припадає 1—2 % від загальної маси, на задню частину — 18—23 %. Зі
збільшенням маси залози гістологічно дозрівають клітини гіпофіза, розміри клітин поступово
збільшуються.

Аденогіпофіз виробляє такі гормони:

Соматотропний гормон (СТГ) має білково-анаболічну властивість, стимулює синтез білка, ріст
і розвиток скелета, активує хондровий остеогенез. Гормон впливає на збільшення кількості білків
у тканинах, посилює розкладання жирів, впливає на затримання фосфору, натрію, калію, кальцію
в клітинах організму.
Соматотропні гормони виробляють ацидофільні клітини (соматотропоцити). Гормон з'являється
в гіпофізі на 9-му тижні ембріогенезу. Концентрація гормону в гіпофізі за період
внутрішньоутробного розвитку зростає в 12 000 разів. У крові плода СТГ вперше з'являється на 12-
му тижні. У 4—6 міс вміст СТГ у крові плода стає максимальним. З 5—8-го місяця
внутрішньоутробного розвитку концентрація СТГ у 100 разів більша, ніж у дорослих. Залишається
високою концентрація і у новонароджених. У плазмі новонародженої дитини концентрація СТГ у
2—3 рази вища, ніж у матері. За 1 тиж життя концентрація СТГ знижується на 50 %. У віці після
3—5 років концентрація СТГ стає такою, як у дорослих.
Нестача СТГ призводить у дітей до затримки росту — гіпофізарного нанізму, або
карликовості.
Затримка росту проявляється в дітей у віці після 2 років. Гіпофізарні карлики все життя
зберігають дитячі пропорції тіла. Інтелектуальний розвиток при цьому не порушується.
Підвищення продукції СТГ у дітей призводить до гігантизму (у дівчат зріст понад 190 см, у
хлопців —понад 200 см). Такий ріст стає можливимтільки до моменту закриття зон росту в разі
підвищеної секреції СТГ і частіше зустрічається у хлопчиків.
38
 Кортикотропін (адренокортикотропний гормон — АКТГ) здійснює: а) проліферацію клітин
кори надниркових залоз; б) стимулює біосинтез глюкокортикоїдів, андрогенних
кортикостероїдів; в) впливає на меланофо-ри, посилюючи пігментацію шкіри.
Клітини, які синтезують АКТГ (кортикотропоцити), з'являються в ембріона на 7—8-му тижні.
Секреція АКТГ починається з 9-го тижня ембріогенезу, максимальний рівень АКТГ у крові плода
спостерігають на 7-му місяці його розвитку, потім концентрація АКТГ знижується, але за-
лишається вищою, ніж у дорослих. Саме на 7-му місяці внутрішньоутробного розвитку в плода
здійснюються такі процеси:
• дозрівають клітини надниркових залоз;
• збільшується швидкість утворення гідрокортизону і тестостерону;
• починають діяти не тільки прямі, а й зворотні зв'язки між гіпофізом і наднирковими залозами (на
секрецію АКТГ починає впливати рівень кортикостероїдів у крові плода).
Концентрація АКТГ у новонароджених становить: у 1-й тиждень життя — 8—13 ммоль/л; у
дітей віком від 1 тиж до 10 років — 4 ммоль/л; у підлітків — 5,5 ммоль/л.
Посилення секреції АКТГ спостерігається при хворобі Іценко— Кушінга, коли уражена
гіпоталамо-гіпофізарна зона.
У дітей затримується ріст, відкладається жир переважно на тулубі, спостерігається місяце-подібне
обличчя, з'являється передчасне статеве оволосіння, остеопороз, гіпертонія, діабет, трофічні
порушення шкіри.
У разі нестачі АКТГ спостерігаються такі самі зміни, як і в разі недостатньої секреції
глюкокортикоїдів.
Тиреотропін (тиреотропний гормон — ТТГ) впливає: а) на проліферацію клітин кори
надниркових залоз; б) стимулює синтез її гормонів, їх вивільнення із зв'язку з
треоглобуліном та їх секрецією; в) підвищує акумуляцію залозою йоду.
Базофільні клітини (тиреотропоцити) з'являються на 8-му тижні ембріогенезу. Вміст ТТГ в
аденогіпофізі постійно збільшується протягом усього періоду внутрішньоутробного розвитку. У
крові плода ТТГ визначається на 12-му тижні, а з 4-го місяця його концентрація стає в 5 разів ви-
щою, ніж у дорослих і утримується на цьому рівні до народження дитини. У дівчаток концентрація
ТТГ вища, ніж у хлопчиків. Вплив ТТГ на щитоподібну залозу в плода починає проявлятися з
4,5—5 міс внутрішньоутробного розвитку.
На 1-му році життя кількість тиреотропоцитів збільшується. Синтез ТТГ і його секреція значно
підвищуються в перші два роки життя і перед статевим дозріванням. Так, у дитини віком 1,5 року
концентрація ТТГ у крові у 8—10 разів вища, ніж у наступні вікові періоди.
Лютропін (лютеїнізувальшш гормон — ЛГ). Цей гормон у жінок завершує дозрівання
яйцеклітин, овуляцію й утворення жовтого тіла; у чоловіків стимулює проліферацію андрогенів.
Фолітропін (фолікулосгимулювальний гормон — ФСГ). У жінок він стимулює ріст і
дозрівання оваріальних фолікулів, у чоловіків — ріст і проліферацію сім'яних залоз,сперматогенез.
Обидва гормони (ЛГ і ФСГ) називають гонадотропними або гонадотропними гормонами (ГТГ).
ГТГ виробляють базофільні клітини гіпофіза — гонадотропоцити, які починають розвиватися на
8-му тижні ембріогенезу. У гіпофізі з'являється гормон ЛГ, через 2 тиж — гормон ФСГ.
Максимальна концентрація обох гормонів у гіпофізі досягається в 4,5—6,5 міс. У крові плода ГТГ
з'являються з 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку. У наступні місяці у плода ЛГ перевищує
концентрацію ФСГ. У плода жіночої статі концентрація гормонів вища, ніж у плода чоловічої
статі.
У другій половині вагітності у плода формується зв'язок між гонадотропною функцією
гіпофіза, гормонами статевих залоз і гіпоталамусом. У новонароджених концентрація в крові ЛГ
дуже висока, на 7-й день після народження відбувається різке її зниження. До 7—8 років у дітей
вміст у крові гормонів ЛГ і ФСГ залишається дуже низьким. У 14 років концентрація в крові ЛГ і
ФСГ збільшується в 2—2,5 разу порівняно з концентрацією у 8 років. У дівчаток ГТГ
секретуються циклічно, з чим пов'язується початок статевих циклів. До 15—16 років вміст ГТГ у
крові на 1/3 нижчий, ніж у дорослих.
Після 18 років показники ЛГ і ФСГ досягають величин, які характерні для дорослих.
Лакіотропін (пролактин, пролактотропний гормон — ПТГ). Цей гормон у жінок впливає на
функцію грудних залоз, стимулює лактацію, у чоловіків є чинником росту передміхурової залози.
ПРЛ виробляється ацидофільними клітинами (лактотропоцитами).
39
 Перші такі клітини з'являються в аденогіпофізі на 9-му тижні розвитку ембріона, до 4 міс їх
кількість збільшується. У цей період починається секреція ПРЛ. Концентрація ПРЛ в крові плода
збільшується наприкінці вагітності. Концентрація його в крові плода така сама, як концентрація
ПРЛ в крові матері та амніотичній рідині.
У новонароджених дітей вміст гормону високий. Протягом року він поступово знижується й
утримується до періоду статевого дозрівання на рівні 5 мкг на 1 л. У жіночому організмі в період
становлення статевих циклів показники концентрації в крові ПРЛ коливаються від 11 до 40 мкг на
1 л.
Меланотропін (меланостнмулювальнии гормон — МСГ). Стимулює ферментні системи
меланоцитів, зумовлює диспепсію пігментних гранул меланоцитів, що призводить до пігментації
шкіри.
МСГ виробляється проміжною частиною аденогіпофіза, починає синтезуватись у плода на 10—11
-му тижні, рівень його концентрації протягом внутрішньоутробного розвитку залишається
стабільним.
У крові вагітної жінки концентрація гормону підвищена, що зумовлює появу на шкірі пігментних
плям.
Ліпотропін (ліпотропний гормон—ЛІТ). Цей гормон впливає на жировий обмін, стимулює
використання жиру в енергетичному обміні.
Уся секреторна діяльність аденогіпофіза перебуває під контролем гіпоталамуса, який синтезує
стимулювальні фактори — ліберини і гальмівні фактори — статини.
Нейрогіпофіз виділяє в кров 2 гормони — антидіуретичний (АДГ) — вазопресин
та окситоцин.
Вазопресин є нейросекретом супраоптичного, а окситоцин — паравентрикулярного ядер
гіпоталамуса. Синтез гормонів починається на 3—4-му місяці внутрішньоутробного розвитку. По
аксонах гіпоталамо-гіпофізарної системи вазопресин і окситоцин транспортуються в нейрогіпофіз,
де вперше з'являються на 4—5-му місяці ембріогенезу. Концентрація цих гормонів у крові плода
постійно збільшується до моменту народження дитини.
Через 20—22 год після народження концентрація вазопресину в крові дитини різко зменшується. З
віком у дитини посилюється функція цього гормону. Окситоцин проявляє в дітей лише
антидіуретичну дію. Після завершення статевого дозрівання чутливими до окситоцину стають
матка і грудні залози.
Вазопресин посилює реабсорбцію води із солі в дистальних відділах ниркових канальців і є
регулятором водного балансу організму.
Окситоцин забезпечує скорочення м'язів матки, особливо в процесі пологів, впливає на секрецію
молока.

Гєронтологічні зміни гіпофіза

Маса гіпофіза дорослої людини — 50—60 мг. У жінок його маса більша, ніж у чоловіків. У
період старіння організму маса гіпофіза зменшується в чоловіків і не змінюється в жінок. У
старечому віці може спостерігатися васкуляризація гіпофіза. Вікові зміни морфології гіпофіза
полягають у тому, що кількість еозинофільних гранулоцитів зменшується зі збільшенням кількості
базофільних гранулоцитів, функціональні елементи замінюються на сполучну тканину,
спостерігається зменшення його кровопостачання. Але в багатьох людей не відбувається
атрофічних змін гіпофіза і він зберігає свій активний стан.
Однією з головних ознак організму є припинення репродуктивної діяльності. Ця діяльність
залежить від гонадотропної функції гіпофіза. У жінок вікові зміни гонадотропної функції настають
раніше, ніж у чоловіків, що зумовлює більш пізнє зменшення статевої функції в чоловіків.
У жінок у віці 40—45 років екскреція гонадотропінів втрачає характер циклічності, у віці 50—59
років збільшується секреція гонадотропінів, після 60 років вона знижується.
Порушення, які виявляються під час обстеження гіпофіза

Клінічне обстеження пацієнта передбачає:

1. Оцінку стану трофіки тканин організму.
2. Визначення маси і зросту пацієнта.
3. Порівняння динаміки їх збільшення.
40
 4. Визначення розподілу підшкірної жирової клітковини.
5. Оцінку розвитку вторинних статевих ознак.
Під час оцінки лабораторних аналізів звертають увагу на загальний діурез; частоту
сечовипускань та питому вагу сечі.
➢ Щоб визначити форму, структуру і розміри гіпофіза, проводять комп'ютерну
томографію і магнітно-резонансну томографію.
➢ Для визначення функціонального стану гіпофіза застосовують радіоімунологічні
методи виявлення рівня гормонів у крові пацієнта.
На основі оцінки клінічного обстеження виявляють ендокринологічні проблеми
пацієнта. Для вирішення цих проблем медична сестра складає план сестринських дій.

Епіфіз
Епіфіз є верхнім придатком мозку. Він, як і задня частка гіпофіза належить до проміжного
мозку. Розміщений він над верхніми горбиками пластинки покришки середнього мозку У
ембріогенезі людини епіфіз закладається на 5-6-му тижні як випинання даху проміжного мозку..
Середня маса епіфіза на протязі першого року життя збільшується з 7 до 100 мг. До 10 років маса
цього органа майже подвоюється , а в подальшому мало змінюється. Епіфіз досягає максимуму
розвитку до 5-6 років, а в подальшому при продовженні функціонування спостерігається
поступова інволюція.
В зрілому , а особливо в похилому віці в шишковидному тілі можуть з”явитися кисти і
відкладатись мозковий пісок, що призводить до збільшення його розмірів.
З тканин епіфіза виділені біологічно активні речовини: мелатонін, аденогломерулотропін,
 Мелатонін бере участь у регуляції пігментного обміну; гальмує розвиток статевих функцій
в дитячому організмі і дію гонадотропних гормонів - у дорослому. Це зумовлено впливом
мелатоніну на гіпоталамус (блокує звільнення рилізинг-гормона) і аденогіпофіз (гальмує
дію люліберину на звільнення лютеінізуючого гормона лютропіну). В організмі, що росте,
активні речовини епіфіза гальмують також вироблення соматотропіну в аденогіпофізі. -
пригнічує секрецію гонадотропінів;
 - викликає затримку статевого розвитку;
 - впливає на пігментний обмін.
 Секреція мелатоніна максимальна до 5-7 річного віку, тому до цього віку вторинні статеві
ознаки відсутні, повільно формуються статтеві відмінності. Зворотній розвиток
відбувається після 10 річного віку. Різке зниження мелатоніну призводить до раннього
статевого розвитку.
 Серотонін:
 - пригнічує виділення окситоцину.
 - пригнічує кортикотропну і гонадотропну функції гіпофіза
 - пригнічує функції кори наднирників.

Діяльність епіфіза залежить від добового ритму, зокрема від освітлення. Із збільшенням
світлового дня наростає гальмування секреції мелатоніну, що супроводжується збільшенням
виділення гонадотропінів, ростом статевих залоз, утворенням в них статевих гормонів (річний
ритм плідності багатьох ссавців).
Висловлюється припущення, що епіфіз бере участь в процесах адаптації організму до нових
умов існування в ролі біологічного “годинника”. Доведено,що епіфіз гальмує вироблення гормонів
практично в усіх залозах внутрішньої секреції, а також водно-електролітний, вуглеводний обмін та
інші показники гомеостазу.
Аденогломерулотропін - стимулює секрецію гормона кори надниркових залоз альдостерону; бере
участь в регуляції водно-електролітного обміну. Підвищений вплив гормонів епіфіза на організм
спосерігається в переддошкільному періоді.
Гіпофункція епіфіза призводить до передчасного статевого дозрівання,
Гіперфункція - до його затримки.
Щитоподібна залоза

41
 Щитоподібна залоза залоза міститься на шиї спереду від трахеї і на бічних стінках гортані.
У плода утворюється на 17 добу ембріонального розвитку з епітелія передньої кишки. На 7
тижні розвитку залоза займає положення, характерне для дорослої людини. З 11-12 тижня
вагітності залоза здатна акумулювати йод і утворювати тиреоїдні гормони. В перші 3 місяці
внутрішньоутробного розвитку забезпечення плода тиреоїдними гормонами здійснюється в
основному за рахунок материнського організму. Між 16 та 22-м тижнями вагітності концентрація
тиреоїдних гормонів збільшується, що свідчить про активність щитовидної залози плода, але до 30
тижня вагітності концентрація тироксину трийодтироніну залишається не високою. Між 30
тижнем вагітності і 1-м місяцем постнатального життя відмічено значне збільшення рівня
гормонів.
У новонародженого стрімке підвищення рівня ТТГ в крові відбувається в перші 30 хвилин
після народження, трийодтироніна - через 2 години, а тироксину - через 24 години після
народження. Відносна маса її у новонародженого така, як у дорослої людини. Протягом першого
року життя маса залози зменшується (до 1,8-2,5г). В подальшому розміри і маса її збільшується: в
3 роки - 5г, в 8 років - 9г, в період статевого дозрівання (12-15років) - до 18г. Такою маса залози
залишається до 65 років. Незначне зменшення маси і розмірів у зв”язку з віковою атрофією (у
чоловіків більше, ніж у жінок) відбувається в старечому віці, однак функція її, хоча і дещо
ослаблена, зберігається.
Утворює гормони трийодтиронін, тироксин, які впливають на морфологію і функцію тканин
і органів, всі види обміну речовин, ріст і розвиток організму, на активність ферментних систем,
вегетативні функції, функції ЦНС та вищу нервову діяльність, активізують діяльність
наднирників, статевих і молочних залоз. Щитовидна залоза, діючи узгоджено зі статевими
залозами, є одним з основних факторів, що спричинюють закриття епіфізарних ліній окостеніння.
Гормон щитовидної залози кальцітонін бере участь у регуляції кальцієвого обміну. Вміст
кальцітоніну підвищується під час вагітності та після переломів кісток.
Найбільшою активність залози буває в 3-5 місяці, 5 років, 8-10 років, в період статевого дозрівання
(15-16 років). Найнижчою - у чоловіків після 60 років, у жінок - після 80 років.
Гіпертиреоз- – клінічний синдром, який розвивається внаслідок надмірної продукції гормонів
щитоподібної залози і характеризується переважним ураженням симпатичної нервової системи.
Клінічно проявляється підвищеною дратівливістю дитини, тремтінням верхніх кінцівок або всього
тіла, появою очних симптомів ( витрішкуватість, симптоми Кохера, Штельвага, Розенбаха).
Підвищуються сухожильні рефлекси, порушується функція гонад. При цьому сама щитоподібна
залоза може бути збільшена (дифузний або вузловий зоб).
 Гіпотирез - – дефіцит гормонів щитоподібної залози в організмі внаслідок первинного
ураження цієї залози (первинний) або гіпоталамо-гіпофізарних порушень. Гіпотиреоз може
бути вроджений і набутий.
Дослідження щитоподібної залози:

➢ визначення зовнішніх розмірів/пальпація;

➢ визначення концентрації гормонів щитоподібної залози в сироватці крові;
➢ ультразвукове дослідження (УЗД);
➢ рентгенографія;
➢ радіоізотопне сканування;
➢ пункційна біопсія/цитологічне дослідження;
Порушення, які виявляються
під час обстеження щитоподібної залози

Під час огляду передньої поверхні шиї можна побачити розміри щито¬подібної залози,
якщо вона збільшена. Під час пальпації щитоподібної за¬лози слід передусім звернути увагу на
розміри залози. На основі огляду і пальпації розрізняють п'ять ступенів її збільшення:
1-й ступінь — залозу під час огляду не можна виявити візуально і во¬на ледь-ледь
промацується;
2-й ступінь — залоза видима в разі повного розгинання шиї і паль¬пується добре;
3-й ступінь — залозу чітко можна розгледіти у звичайному положенні шиї;

42
 4-й ступінь — залоза значно збільшена і виходить за краї груднинно-ключично-
соскоподібних м'язів;
5-й ступінь — залоза різко збільшена і деформує контури шиї. Крім того, необхідно
звернути увагу на такі показники:
• консистенція залози (у нормі м'яка й еластична);
• характер поверхні (у нормі гладенька);
• характер збільшення (вузловий чи дифузний);
• ступінь рухомості під час ковтання (у нормі пульсація відсутня);
• наявність больового синдрому (у нормі безболісна).
Для точнішого визначення форми, розмірів, локалізації, щільності за¬лози виконують
ультразвукове дослідження, термографію, проводять мор¬фологічне вивчення пунктату залози.
Для оцінки функцій залози застосовують такі специфічні методи, як дослідження гормонів
Т3, Т4, ТТГ у сироватці крові та визначення ступе¬ня йодної недостатності.
На основі оцінки стану щитоподібної залози та її функцій можна вия¬вити проблеми
пацієнта. Для вирішення цих проблем медична сестра складає план сестринського догляду.

Прищитовидні залози
Прищитовидні залози містяться на задній поверхні бічних часток щитовидної залози.
Кількість їх у різних людей не однакова (від 2 до 8) частіше 4. У новонароджених і дітей
раннього віку вони відрізняються малими розмірами, слабким розвитком сполучної сітроми,
відсутністю оксифільних клітин (з”являються після 20 років), відсутністю жирової тканини.
Залози виробляють паратгормон (паратирин), який поряд з кальцітоніном щитовидної залози і
вітаміном Д регулює обмін кальцію в організмі.
Зниження функції внаслідок аплазії, ураження під час пологів, гіперкальціємії матері часто
приводить до гіпокальціємії і гіперфосфатемії у новонароджених, що проявляється нервово-
м”язовим збудженням, судомами.
 Паращитоподібні залози виділяють паратгормон, який відіграє важливу роль в обміні
кальцію, в регуляції процесу кальцинозу і декальцифікації в кістках.
 При підвищеному продукуванні паратгормону (гіперпаратиреозі) спостерігається втрата
фосфатів внаслідок мобілізації їх з кісткової тканини, м’язова слабість, болі в кістках,
нерідко - переломи кісток, в м'яких тканинах – кальцифікати.
 Гіпопаратиреоз (спазмофілія) проявляється трофічними порушеннями з боку кісток, зубів,
шкіри та її придатків. Характерна збудливість нервово - м’язової системи (судоми,
ларингоспазм).
Проблеми, які виникають
у пацієнта в разі порушення функцій
прищитоподібних залоз

Прямим об'єктивним методом оцінки стану і функцій прищитоподібних залоз є

визначення в крові рівня паратгормону, а також рівня іонізованого кальцію в
сироватці крові, рівня загального кальцію в сироватці крові та фосфору в сечі.
Стан прищитоподібних залоз оцінюють після з'ясування таких клінічних ознак:
— підвищена нервово-м'язова збудливість;
— ураження кісток, зубів;
— ураження шкіри і її придатків.
Обов'язково слід враховувати дані лабораторних досліджень:
➢ ультразвукової діагностики,
➢ термографії,
➢ томографії.
Медична сестра виявляє проблеми пацієнта, обговорює їх з родичами і для
вирішення цих проблеми складає план сестринського догляду.

43
 Для підтвердження захворювання необхідна лабораторна діагностика.
Проводяться аналізи, що дозволяють визначити:

➢показники кальцію в сечі

➢кількість фосфатів
➢визначення кальцію в сироватці крові
➢вміст паратгормону в організмі тощо.
До основних методів діагностики паращитовидних залоз відносять:
➢ інструментальні методи, в тому числі УЗД,
➢ комп'ютерну томографію з контрастом,
➢ МРТ,
➢ сцинтиграфію,
➢ рентгенологічне дослідження.
Рекомендується поєднання декількох методик для отримання більш точних результатів.

Після діагностики визначається курс лікування паращитовидних залоз. До основних методів

відноситься:

➢ прийом медикаментів, в тому числі з вмістом кальцію, вітаміну D та ін.

➢ можуть призначатися спазмолітики та седативні засоби проти судом
➢ оперативне лікування паращитовидної залози передбачає видалення змінених тканин, що
викликають порушення її роботи
➢ дієти для контролю / обмеження кількості кальцію і фосфору

Загрудинна залоза
Загрудинна залоза - тимус, відома давно, але й досі залишається багато нез”ясованого
стосовно її фізіологічної ролі.
Це парний орган, що складається з 2 частин, кожна з яких містить невеликі часточки, в
яких розрізняють кірковий і мозковий шари. Розташована залоза у верхній передній частині
грудної порожнини над ручкою грудини і продовжується до ІІІ-ІV ребра. У новонароджених маса
тимусу становить в середньому 12г (від 7г до 34г). Протягом перших 3 років життя дитини
залоза дуже інтенсивно росте. Досягає максимуму в 11-15 років (в середньому 35-40г). Потім маса
її починає поступово зменшуватись.У 25 роікв до 25г, у 60 - 15г, після 70 років - 5-6г.
В органі розростається жирова і сполучна тканини: у людей старше 50 років вона становить до
90%. Однак паренхіма залози в процесі інволюції повністю не зникає і зберігається у вигляді
острівців.
Загрудинна залоза є центральним органом лімфопоеза і імуногенеза. Гормони загрудинної залози:
тимозин, гомеостатичний тимус гормон, тимопоетин І, тимопоетин ІІ і тимусний
гормональний фактор.
Тимозин відіграє велику роль у розвитку захисних імунологічних реакцій організму,
стимулюючи утворення антитіл, які забезпечують реакцію на чужерідний білок. Доведено, що
недиференційовані стовбурові клітини, які утворюються в кістковому мозку, виходять в кровотік і
надходять в тимус. Тут вони розмножуються і диференціюються в Т-лімфоцити, які циркулюючи в
крові, відповідають за розвиток клітинного імунітету. Крім того тимус виділяє в кров
інсуліноподібний фактор,що знижує вміст цукру, кальцітоніноподібний фактор, який знижує
концентрацію кальцію в крові, фактор росту.
Гормони загрудинної залози справляють гальмівний вплив на розвиток статевих залоз. Разом
з наднирниками тимус приймає участь у стресреакціях. Встановлено тісні функціональні зв”язки
тимусу з усіма залозами внутрішньої секреції.
 Тимомегалія спричинює розвиток тиміко-лімфатичного статуса, для якого характерні
серцево-судинний колапс, утруднене стридорозне дихання, повторне безпричинне блювання,
приступи апное і ціанозу. Даний стан потребує невідкладної допомоги, яка полягає в:
 1. Оксигенотерапії;
 2. Внутрішньом’язовому введенні кортикостероїдів за призначенням лікаря.

44
Передчасна інволюція тимуса супроводжується схильністю до інфекційних захворювань,
відставанням у психофізичному розвитку, появою міастенії, атаксії.
Ознаки проблем з тимусом
Одна з патологій, яку добре видно при проведенні ультразвукової діагностики, - тимомегалія. Так
називається збільшення розмірів вилочкової залози. В принципі, тимус у дітей ділиться на два
відділи - шийний і грудний, хоча у дорослої людини шийний відділ вилочкової залози повністю
відсутній. Збільшення тимуса, як і його відсутність, веде до серйозних порушень здоров 'я.
Симптоми проблем з роботою і розвитком тимуса такі:

• порушення роботи імунної системи, дитина дуже часто хворіє;

• зниження артеріального тиску - гіпотонія;
• тахікардія - порушення ритмічної роботи серця;
• дисплазія статевих органів і у хлопчиків, і у дівчаток;
• крипторхізм;
• ожиріння;
• гіпергідроз - пітливість;
• субфебрильна температура, яка тримається довгий час;
• дитина може кашляти без причини;
• на грудях може бути видно капілярний малюнок.

Вияв цих симптомів, як разом, так і окремо, вимагає звернення до фахівця. Лікар призначить для
обстеження комплекс необхідних аналізів і досліджень, у тому числі УЗД вилочкової залози.

Надниркові залози
Надниркові залози - парні органи , розташовані над верхніми полюсами нирок на рівні ХІ-ХІІ
грудних хребців.
Маса одного наднирника у новонародженого становить 8-9 г і значно перевищує масу
наднирника дитини першого року життя. Протягом 3-х місяців після народження маса наднирників
інтенсивно зменшується (до 3-3,5г) головним чином за рахунок перебудови і стоншення кіркової
речовини, а потім поступово відновлюється до 5 років і продовжує наростати. Формування
кіркової речовини закінчується в 8-12 років . Маса наднирників досягає максимума (в
середньому 12-13г) в 20 років і в подальшому розміри і маса наднирників майже не змінюються.
Наднирники у жінок трохи більші, ніж у чоловіків. Під час вагітності маса кожного
наднирника збільшується приблизно на 2 г.
Після 70 років зменшується маса і розміри наднирників, але функція їх залишається досить
інтенсивною.
В наднирниках виділяють кіркову речовину, на яку припадає 90% маси і мозкову. Кіркову речовину
поділяють на клубочкову, пучкову і сітчасту зони.
Гормони кіркової речовини наднирників - кортикостероїди можна поділити на
мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон) які утворюються клітинами
клубочкової зони кори, глюкортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон), що
утворюються в пучковій зоні, та статеві гормони - андрогени, естрогени і прогестерон -
(виділяються клітинами сітчастої зони).
Глюкокортикоїди регулюють вуглеводний обмін, мають виражену протизапальну,
десенсибілізуючу дію, виявляють катаболічний ефект.
Мінералокортикоїди беруть участь в регуляції мінерального обміну (підвищують реабсорбцію
води хлору в канальцях нирок, затримують натрій і виводять калій, сприяють розвитку запальних
процесів, приймають участь у регуляції тонусу судин.
Статеві гормони надниркових залоз мають значення для розвитку статевих органів у ранньому
дитячому віці і появу вторинних статевих ознак в період статевого дозрівання, коли
внутрішньосекреторна функція статевих залоз ще незначна. Окрім того, статеві гормони
наднирників справляють антисклеротичний ефект (особливо
жінок) сприяють синтезу білків в організмі, впливають на емоційний статус та поведінку людини.
Гормони мозкової речовини адреналін (до 80%) та норадреналін (20%) мають спільну назву
катехоламінів. Вони впливають на розпад глікогену, мають ліполітичну дію, підвищують
45
 артеріальний тиск, розслабляють непосмуговані м”язи кишок, бронхів, жовчних ходів, сечового
міхура.
Під впливом адреналіну підвищується працездатність скелетних м”язів (особливо, якщо вони
були стомлені), збудливість рецепторів (сітківки, слухового апарату), завдяки чому поліпшується
сприйняття організмом зовнішніх стимулів та інформації. Збудження нервової системи теж
супроводжується підвищеним надходженням в кров адреналіну. Адреналін називають “гормоном
тривоги”, тому що при деяких станах (перевтома, емоційне збудження, крововтрата тощо) різко
збільшується утворення і виділення адреналіну в кров, що перешкоджає виникненню значних,
небезпечних для організму змін.
Таким чином адреналін відіграє важливу роль в пристосуванні організму, підвищенні
працездатності, стимулює розумову діяльність.
Функція надниркової залози перебуває під постійним впливом гіпофіза.
 Гіперпродукція гормонів мозкової речовини викликає розвиток гіперальдостеронізму.
 Гостра і хронічна недостатність кори наднирникових залоз становлять загрозу для
життя.
 Гостра наднирникова недостатність проявляється різким падінням артеріального
тиску, при цьому виникає задишка, блювання, пульс стає ниткоподібним. Знижуються
всі рефлекси . В крові діагностують гіпонатріємію, гіпохлоремію, зростає рівень калію.
Проблеми, які виникають у пацієнта
в разі порушення функцій надниркових залоз
Для визначення форми і розмірів надниркових залоз використовують методи:
➢ ультразвукового сканування,
➢ комп'ютерну томографію.
Для визначення функцій кори надниркових залоз, діагностики пухлин цього органа
використовують:
➢ радіоізотопне сканування з йодованим холе-стеролом,
➢ проводять дослідження рівня кортизолу в крові,
➢ визначення 17-КС у сечі,
проводять проби з навантаженням на АКТГ,
➢ преднізолон,
➢ дексаметазон,
➢ метопірон.
У разі порушення функцій надниркових залоз медична сестра виявляє проблеми
пацієнта, узгоджує їх з родичами і складає план сестринського догляду.

Основними в діагностиці є гормональні методи дослідження:

Визначення добової екскреції із :
сечею 11- та 17-оксикортикостероїдів (11- та 17-ОКС ),
➢ 17-кетостероїдів (17-КС),
➢ кортизолу;
у крові –
➢ рівень АКТГ,
➢ кортизолу, ДЕА (ДЕА-с),
➢ тестостерону,
➢ 17-β-гідроксипрогестерону (17-β-ОН-Пр),
➢ альдостерону,
➢ реніну.

Підшлункова залоза
Підшлункова залоза міститься позаду шлунка, звичайно на рівні І і ІІ поперекових хребців, і
займає простір від дванадцятипалої кишки до воріт селезінки.

46
 Маса її у новонароджених - 4-5г, в період статевого дозрівання - 70-80г, як у дорослих. В ній
розрізняють голівку, тіло і хвіст. Вона має зовнішньосекреторну і внутрішньосекреторну
активність. Ендокринна частина підшлункової залози представлена групами “світлих клітин”,
розташованих серед екзокринної тканини. Їх називають острівцями Лангерганса. Маса цієї
тканини не перевищує 1-2%. Найбільше містить її хвостовий відділ залози. У острівцях
підшлункової залози розрізняють 3 типи клітин: бета-клітини, які синтезують інсулін, альфа-
клітини, що утворюють глюкагон і дельта-клітини - синтезують соматостатин. Крім того, із
екстрактів тканини підшлункової залози виділено гормони ваготонін, центропнеїн, бомбезин,
ліпокаїн.
Клітини панкреатичних острівців з”являються у 12-13 тижневих ембріонів. В 17 тижнів
відмічена висока концентрація фетального інсуліну в крові і навколоплідних водах.
Гормональна регуляція вуглеводного обміну у плода за участю інсуліна формується між 5 і 6 -
м місяцями внутрішньоутробного життя.
Інсулін бере участь у регуляції вуглеводного, білкового і ліпідного обміну, стимулює синтез
глікогену, білків, жирних кислот з амінокислот, посилює фосфорний обмін, підвишує
внутрішньоклітинний транспорт калію, тощо.
Глюкагон - антогоніст інсуліну; він посилює глікогеноліз, ліполіз, стимулює глюконеогенез,
прискорює окислення жирних кислот в печінці.
Ваготонін підвищує тонус блукаючого нерва.
Центропнеїн - збуджує дихальний центр, сприяє розслабленню гладеньких м”язів бронхів.
Ліпокаїн - гальмує відкладання жиру в печінці.
Бомбезин - стимулює виділення пепсинів шлунком і відповідає за насичення організму.
У разі інсулярної недостатності острівцевого апарата підшлункової залози розвивається
цукровий діабет. Якщо хвороба розвивається в молодшому віці, то вона зумовлена зниженням
числа бета-клітин острівцевого апарата.
У дорослих секреція інсуліну може бути пригніченою (особливо в початковій стадії
захворювання) внаслідок резистентності до інсуліну, яка пов”язана з недостатністю рецепторів
інсуліну на клітинах-мішенях, або утворенням комплексу білок-інсулін, котрий є неактивною
формою гормона.
 Гіперінсулінізм проявляється відчуттям голоду, загальною слабкістю, холодним потом на
шкірі, сонливістю, тремором рук. Крайнім проявом гіперінсулінізму є гіпоглікемічна кома,
яка характеризується судомами, розширенням зіниць, втратою свідомості. Об’єм
невідкладної долікарської допомоги:
 1. Дати дитині з'їсти грудочку цукру або випити солодкого чаю.
 2. Внутрішньовенно ввести 20-40 мл 40 % р-ну глюкози.
 3. В подальшому продовжувати інфузію 5 % р-ну глюкози до нормалізації рівня глюкози.

Проблеми, які виникають у пацієнта

в разі порушення внутрішньосекреторної
діяльності підшлункової залози

Для оцінки ендокринної функції підшлункової залози передусім досліджують:

➢ стан вуглеводного обміну
➢ визначають рівень глюкози в крові
➢ толерантність до глюкози за допомогою фізіологічного навантаження цукром.
➢ икористовують методи діагностики глюкозурії.
➢ вміст глюкагону в крові визначають радіоімунологічним методом
➢ проводять УЗД
➢ МРТ
Дефіцит інсуліну або порушення його ефекту в клітинах є причиною цукрового
діабету, який залишається найчастішою патологією серед усіх ендокринних захворювань.

47
 Медична сестра повинна знати ранні симптоми цього захворювання, уміти розпізнавати
прекоматозні стани цукрового діабету і вирішувати проблеми пацієнта з наданням
невідкладної допомоги.

Статеві залози - яєчка та яєчники мають змішану функцію. За рахунок

зовнішньосекреторної функції цих залоз, утворюються чоловічі і жіночі статеві клітини.
Інкреторна функція проявляється утворенням і виділенням чоловічих і жіночих статевих
гормонів.
 Яєчники та яєчка – парні органи. В ранньому дитячому віці статеві залози відіграють
порівняно незначну роль, посилення їхньої функції спостерігається в період статевого
дозрівання. За структурою яєчники новонародженої дівчинки нагадують яєчники дорослої
жінки, однак розміщені вони вище над входом у малий таз. У віці 2-5 років вони
опускаються в малий таз, займаючи звичайне положення.
 Крім продукування яйцеклітин, яєчники виробляють статеві гормони-естрогени, що
впливають на ріст, розвиток жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак. Вони
беруть участь в активації проферментів, необхідних для побудови білків і стимуляції
багатьох процесів обміну.
 Протягом перших 6-7-ми років життя статеві гормони не впливають на ріст і розвиток
дитини. В пре пубертатному періоді (з 8 -12 до першої менструації) відбувається помітна
статева диференціація організму, зумовлена інкреторною діяльністю залоз. В
пубертатному віці (до 18 років) посилюється і завершуються процеси статевого
дозрівання.
 Знижена функція статевих залоз проявляється розвитком гіпогонадизму, що включає
ожиріння, недорозвиток статевих органів, затримку фізичного та статевого розвитку.
Гіпофункція статевих залоз спостерігається і при деяких хромосомних захворюваннях:
синдромах Шерешевського-Тернера, Клайнфельтера.

Закладка статевої системи на початкових стадіях ембріогенезу відбувається однаково у

ембріонів обох статей. В тісному контакті з розвитком видільної системи. Закладка помітна у
зародка 4-тижневого віку у вигляді статевих валиків - потовщень на поверхні обох первинних
нирок. Однак первинні статеві клітини - гаметобласти з”являються у ембріона на 3 тижні. Із
епітелія статевих валиків утворюються фолікулярні клітини в яєчниках та підтримуючі
епітеліоцити в сім”яних міхурцях.
Диференційовка зачатків яєчників і яєчок відбувається на 8-10 тижні ембріонального
розвитку, під впливом ЛГ та ФСГ гіпофіза ембріона.
До 16 тижня вагітності кіркова речовина яєчників чітко диференціюється від мозкової, з 17
по 23 тиждень відбувається інтенсивне діління та диференційовка фолікулів в яєчниках, протягом
27-30 тижня в яєчниках виявляються численні фолікули на різних стадіях розвитку, хоча яєчник у
внутрішньоутробний період розвитку не синтезує статеві стероїди.
В той же час яєчка вже на 10-11 тижні вагітності синтезують тестостерон, максимальна
концентрація якого в плазмі крові виявляється на 11 і 18 тижнях вагітності. Період
новонародженості і 1-й рік життя дитини характеризується значними змінами в діяльності статевої
системи. Вже на протязі 1-го тижня після народження із організму дитини виводяться всі гормони
плацентарного походження хоча в пуповинній крові рівень ЛГ і ФСГ є однаковим у хлопчиків і
дівчаток , в подальшому рівень ФСГ є вищий у дівчаток.
 Організм чоловіка і жінки виробляє одні і ті ж гормони, але в різних кількостях. До
чоловічих гормонів належать андрогени (тестостерон і андростерон). В яєчках
виробляються чоловічі статеві гормони – тестостерон і андростерон. Під впливом
тестостерону формуються і розвиваються зовнішні статеві органи, простата і сім'яні
міхурці, він має виражену анаболічну дію.
 Гіперфункція статевих залоз призводить до передчасної появи точок окостеніння,
швидшого темпу статевого дозрівання, до раннього встановлення сперматогенезу у
хлопчиків та овуляції у дівчаток.

48
 До жіночих естрогени і прогестини (естрадіол, естерон, прогестерон).
Естрогени впливають на ріст і розвиток статевих органів і вторичних статевих ознак,беруть
участь в активації проферментів, необхідних для процесів обміну і побудови білків. Прогестерон
забезпечує нормальний перебіг вагітності та ін. В статевому розвитку дівчаток виділяють 3
періоди: нейтральний (перші 6-7 років життя), препубертатний (8-12-14 років - до першої
менструації), пубертатний (від першої менструації до повної статевої зрілості - 18 років).
У нейтральному періоді статеві гормони не впливають на ріст і розвиток дитини. В
препубертатному відбувається помітна статева диференціація організму, зумовлена інкреторною
діяльністю залоз внутрішньої секреції. В пубертатному посилюються і закінчуються процеси
статевого дозрівання.
Поява вторинних статевих ознак і менструацій до 8 років вважається передчасним статевим
розвитком. Відсутність росту молочних залоз з 13-14 років і менструацій з 14-15 років - затримкою
статевого розвитку.
Під впливом андрогенів формуються і розвиваються зовнішні статеві органи, простата,
сім”яні міхурці. Вони потрібні для нормального дозрівання сперматозоонів, збереження їх рухової
активності, виявлення та здійснення статевих поведінкових реакцій. Вони мають анаболічну дію,
підвищують основний обмін, впливають на функціональний стан ЦНС і вищу нервову діяльність.
Відомо, що при різних інтоксикаціях, авітамінозах, впливах іонізуючої радіації , тривалому
перебуванні організму при високій температурі, тривалій лихоманці сперматогенез ослаблюється,
навіть припиняється, а сперматогенний епітелій атрофується. Паралельно з цим збільшується
деструкція гранулоцитів, що веде до зменшення продукції чоловічих статевих гормонів.
При старінні наступають зміни нейро-гуморальної регуляції. Зміни в системі гіпоталамус-
гіпофіз-статеві залози є провідними в розвитку клімактеричного періоду. Вікові нейро-гуморальні
зсуви впливають на обмін речовин, функції тканин, прискорює розвиток дистрофічних процесів в
органах і тканинах старіючого організму. Суттєві зміни в жіночому організмі, що свідчать про
старіння спостерігаються після 45 років.
Нейро-гуморальні зміни, що призводять до припинення овуляторної діяльності яєчників і
втрати репродуктивної функції називають клімаксом. У чоловіків вікова інволюція яєчок
відбувається в 50-80 років. І хоча клімакс як перехід відзрілості до старості є закономірним етапом
індивідуального розвитку людини, іноді ця фізіологічна вікова перебудова ускладнюється
порушеннями з боку серцево-судинниї, нервової системи та ін.
Тобто клімакс і пов”язані з ним зміни визначають подальший перебіг старіння організму,
який суттєво залежить від адаптації організму до нових умов, викликаних глибокою перебудовою
нейро-гуморальної регуляції.

Спектр обстежень і аналізів жіночих статевих органів

➢ Ультразвукове обстеження органів малого тазу і молочної залози УЗД органів
малого тазу у жінок – це широко поширений метод діагностики в гінекологічній практиці.
➢ Магнітно-резонансна томографія органів малого тазу ...
➢ Лабораторна діагностика
Ультразвукової діагностики чоловічих захворювань.
➢ обстеження передміхурової залози - кращий метод діагностики простатиту;
➢ УЗ дослідження сечового міхура;
➢ ультразвукове обстеження сім’яних міхурців.
Вікові зміни статевого апарату
в чоловіків та жінок. Механізм клімаксу
Клімактеричний період — закономірний етап розвитку людини. Розрізня¬ють поняття
фізіологічного і патологічного клімаксу. У разі фізіологічного клімаксу поряд зі згасанням
функцій розвиваються компенсаторні ме¬ханізми. Патологічний клімакс має перебіг з важкими
проявами, він пору¬шує фізіологію старіння людини. Клімактеричні прояви у жінок поділяють на
генітальні та екстрагенітальні, до останніх належать серцево-судинні, нервово-психічні,
ендокринні порушення.
За терміном розвитку розрізняють такі види клімаксу:
• ранній — до 45 років;
49
 • пізній — після 55 у жінок і після 60 років у чоловіків.
Ранній клімакс має важкий перебіг і належить до патологічного, що зу¬мовлено
порушенням менструального циклу, постменструальними кровоте¬чами, причиною яких можуть
бути рак тіла матки, міоматоз, метрит, ендо¬метрит, пухлини яєчників, спричинені гормонами. До
патологічних станів належать клімактеричний синдром і дисфункціональні маткові кровотечі.
Відбувається вікова перебудова вищих вегетативних центрів з пору¬шенням циклічної
гонадотропної діяльності гіпофіза, циклічної діяльності яєчників з припиненням овуляції і
репродуктивної здатності організму в жінок, значним зниженням функції яєчок у чоловіків.
Клімактеричний синдром включає такий симптомокомплекс:
• серцево-судинні порушення — гіпертензія, тахікардія, мігрень, паре¬стезії, ангіоспазм,
пітливість, припливи жару, біль у ділянці серця;
• нервово-психічні порушення — збудливість, втомлюваність, де¬пресія, плаксивість,
почуття страху, безсоння.
У патологічному клімаксі виділяють 3 форми психоневрологічних по¬рушень:
• гіперстенічна — збудливість, підвищена втомлюваність, вазомоторні реакції —
гіперактивні й астенічні;
• гіпостенічна — послаблення процесів збудження і гальмування в корі, млявість,
сонливість, зниження емоцій, загальмованість, послаблен¬ня пам'яті, депресія; вазомоторні реакції
такі самі;
• ендокринні порушення — порушення обміну білків, жирів, вугле¬водів, відзначають
обмінні артрити, екземи, дизуричні явища.
У чоловіків більше, ніж у жінок, виражений серцево-судинний синд¬ром, що пов'язано з
атеросклеротичними змінами (вони розвиваються у чоловіків на 10 років раніше, ніж у жінок).
Розрізняють три симптоми серцево-судинних порушень:
1) гіпертензивний (48,2 %);
2) стенокардичний (19,4 %);
3) вазорегуляторно-астенічний (82,4 %). Гіпертензивний тип — артеріальний тиск швидко
підвищується і зни¬жується, спостерігається діастолічна гіпертензія, що знижує пульсовий тиск.
Стенокардичний тип — важкість за грудниною, біль у серці, задишка. У чоловіків напади
пов'язані з фізичним навантаженням серед повного здоров'я. Ці порушення погано лікуються без
застосування тестостеронів.
Вазорегуляторно-астенічний синдром — втомлюваність, м'язова слабкість, яка не
залежить від фізичного навантаження. Це пов'язано з по¬рушенням периферійного кровотоку
(зниження швидкості кровотоку, не¬адекватність його розподілу).
Сечові та статеві порушення характерні для патологічної клініки у чо¬ловіків і пов'язані зі
зниженням тонусу сечового міхура, зменшенням кількості статевих гормонів. Біль тупий у ділянці
сечового міхура, змен¬шення струменя сечі, утруднення початку сечовиділення, зниження
по¬тенції, що призводить до конфлікту між бажанням і можливостями стате¬вого життя.
На статеве життя впливає не тільки зниження діяльності статевих за¬лоз, а й зміни
психічної і фізичної діяльності.
Ендокринні порушення, характерні для патологічного клімаксу:
1. Відсутня фаза овуляції, не утворюється жовте тіло. Зберігається ес¬трогенна функція
яєчників. Ступінь порушення різний. Може швидко роз¬виватися виснаження функцій яєчників.
Перший прояв — затримка менст¬руації на 2—3 міс, що може бути пов'язано з
постменструальною кровоте¬чею і проявом клімактеричного синдрому.
2. Поступово приходить стійка менопауза, екскреція гормонів зни¬жується, але повного
припинення немає. Найбільш виражене зниження гормонів спостерігається через 3 роки
менопаузи. Розвиваються компенса¬торні реакції, які замінюють нормальну тканину в разі
загальної атрофії. Компенсація здійснюється завдяки естрогенам з інших залоз. Різко вира-жений
клімактеричний синдром. Велике значення має ЛГ і кора наднирко¬вих залоз — головні адаптивні
реакції.
З віком підвищується секреція гонадотропінів — лютеїнізувального і
фолікулостимулювального гормонів (ЛГ і ФСГ). Ще в період правильного менструального циклу у
віці 40 років добова екскреція з сечею ЛГ і ФСГ збільшується майже в 4 рази . З віком, як тільки
зменшується про¬дукція естрогенів, підвищується продукція ФСГ.
50
 Продукція естрогенів поступово знижується, особливо у віці 40 років, і різко зменшується в
період менопаузи. Збільшення концентрації гонадо¬тропінів у крові призводить до надмірної
стимуляції яєчників і до гіпер¬плазії інтерстиціальної тканини.
У період менопаузи у жінок спостерігається високий рівень у крові ес¬трону. Естрон
постачається в кров завдяки біотрансформації андро-стендіолу в інтерстиціальній тканині яєчника
і в корі надниркових залоз, процес відбувається в жировій тканині. Тому в жінок у період
менопаузи паралельно з підвищенням естрогенів збільшується маса тіла.
Таким чином, на зміну естрадіолу в менопаузі з'являється естрон. До¬бова продукція
естрадіолу в менопаузі 6 мкг (у зрілому віці — 80— 500 мкг), а естрону — 400 мкг (98 % естрону
постачається завдяки біо¬трансформації).
Таким чином, підвищення рівня гонадотропінів у крові спричи¬нюється до зниження
продукції класичних естрогенів. Цей механізм у роз¬витку клімаксу іноді можна ліквідувати і
відновити у жінок ритмічну функцію яєчників, якщо циклічно застосовувати 5—6 курсів
естрогенів (прогестинів), які забезпечують зниження рівня гонадотропінів у крові.
У чоловічому організмі репродуктивна система працює в циклічному, постійному режимі.
Синтез і секреція тестикулярних андрогенів регу¬люється ЛГ, а сперматогенез — ФСГ. Продукція
тестостерону і секреція ЛГ, ФСГ саморегулюється за механізмом зворотного зв'язку. Секреція
те¬стостерону, ФСГ, кортизолу має добовий ритм, а продукція ЛГ — постійна, не змінюється
протягом доби. Концентрація тестостерону в крові залишається постійною у віці від 16 до 50 років,
але після 60 років про¬дукція гормону знижується (табл. 3). Вікові зниження екскреції 17-КС із
сечею пов'язані з гіпофункцією яєчок, а також із гіпофункцією наднир¬кових залоз, яка зумовлена
підвищенням вмісту в крові гонадотропінів .
У чоловічому організмі відбуваються зміни в тонічному центрі гіпо¬таламуса, але
сперматогенез не припиняється. Якщо розглядати клімакс як виключення репродуктивної функції,
то тоді в чоловічому організмі клімакс відсутній.
Зниження секреції тестостерону обмежує репродуктивний потенціал. У старечому віці у
чоловіків паралельно збільшується кількість у крові ес¬трогенів, особливо естрадіолу. З віком в
організмі налагоджується стабільне продукування глюкокортикоїдів.
Андрогени надниркових залоз чинять патогенну дію на передміхуро¬ву залозу. З віком у
чоловіків збільшується частота аденокарцином пе¬редміхурової залози.
Збільшення маси тіла, зниження толерантності до вуглеводів, холес-теринемія формують
клімакс вікових змін, які можна визначити як хворо¬бу компенсації в період старіння організму в
чоловіків.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І

УМІНЬ СТУДЕНТІВ.
1. Анатомо-фізіологічні особливості гіпофіза новонародженого?
2. Назвіть гормони епіфіза?
3. Анатомо-фізіологічні особливості тимусуу віковому аспекті?
4. Методи обстеження щитоподібної залози?
5. Анатомо-фізіологічні особливості надниркових залоз у ВУР?
6. Анатомо-фізіологічні особливості підшлункової залози У ВУР?
7. Особливості статевого дозрівання?
8. Поняття про клімакс?
9. Особливості нейро-ендокринної регуляції в процесі росту і розвитку
людини?

51
 ЛЕКЦІЯ №4
Тема.
КРОВООБІГ, ВІД ЕМБРІОНА ДО СМЕРТІ. МОРФО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ, ФІЗІОЛОГІЧНІ,
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВІДНОЇ СИСТЕМИ СЕРЦЯ , МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЯЦІЇ СЕРЦЕВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1. Кровообіг, від ембріона до смерті. Морфо-функціональні, фізіологічні, особливості провідної
системи серця , механізмів регуляції серцевої діяльності .
2. Плацентарний кровообіг
3. Особливості руху крові у новонароджених
4. Систолічний і хвилинний об'єм крові
5. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи у новонароджених
6. Серце в період новонародженості.
7. Геронтологічні зміни серцево-судинної системи .
8. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

Таблиці, конспект лекції.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.

Кровообіг, від ембріона до смерті. Морфо-функціональні, фізіологічні, особливості провідної

системи серця , механізмів регуляції серцевої діяльності
Розвиток серця у плода починається з 3-го тижня внутрішньоутробного розвитку з мезодерми, яка
утворює нутрощевий (вісцеральний) листок. У ділянці майбутньої шиї плода з'являються дві
закладки серця у вигляді трубок. Вони зближуються і зростаються, а перетинка між ними розсмок-
тується. Утворюється трубчасте серце. Хвостовий кінець його розширений, він утворює венозну
пазуху. Звужений кінець (конус) у майбутньому утворює аорту. Середня частина трубки
розширюється, з неї розвиваються шлуночки серця. Трубка вигинається у вигляді букви S .
Хвостовий кінець утворює передсердя. Між ними трубка звужується, на цьому місці формується
передсердно-шлуночковий отвір. На 4-му тижні серце стає двокамерним, як у риб. Клапани є
тільки між венозною пазухою та передсердям.
Поділ передсердя починається наприкінці 4-го тижня. По боках передсердя утворюються вушка.
Уже до кінця 5-го тижня утворюється перетинка і серце стає трикамерним, як у амфібій.
Передсердя сполучаються між собою через овальний отвір, який має клапан з лівого боку.
Поділ шлуночка починається на 6-му тижні. Перетинка починає рости з верхівки шлуночка до
передсердя. Деякий час у верхній частині перетинки зберігається отвір; така стадія нагадує
розвиток серця в рептилій. Розвиток шлуночка завершується протягом 7-го тижня. Одночасно
загальний артеріальний стовбур поділяється на аорту і легеневу артерію. Клапанний апарат серця
утворюється після росту перетинок серця. М'язова тканина провідної системи серця з'являється
дуже рано, одночасно зі скоротливим міокардом.
З кінця 2-го місяця починається переміщення серця з ділянки шиї в грудну порожнину.
52
 Скорочення серцевого м'яза починаються на 22—23-й день, відразу після утворення трубчастого
серця. У цей час довжина ембріона близько З мм .
Серце у плода маленьких розмірів (у 8 міс його об'єм становить 3 мл), але воно забезпечує
тканини плода в 2—3 рази більшою кількістю крові, ніж у дорослих. Регуляція діяльності серця
плода складається з двох рівнів: внутрішньосерцевого та зовнішньосерцевого..
На 5-му тижні скорочення серця слабкі й аритмічні. Уже на 6-му тижні скорочення міокарда
стають ритмічними з частотою 110 за 1 хв. Частота серцевих скорочень (ЧСС) збільшується і на
8—12-му тижні становить 165—170 за 1 хв. На 6-му місяці внутрішньоутробного розвитку в
ембріона ЧСС зменшується до 140 за 1 хв, а перед народженням дорівнює 130 за 1 хв .
Короткочасне сповільнення ЧСС до 70—100 за 1 хв спостерігається під час рухів плода.
Тривалість серцевого циклу в плода менша, ніж у новонародженого (у плода — 0,48 с, у дитини —
0,8 с). Серце у плода маленьких розмірів (у 8 міс його об'єм становить 3 мл), але воно забезпечує
тканини плода в 2—3 рази більшою кількістю крові, ніж у дорослих
Головна особливість діяльності серця у плода полягає в тому, що обидва шлуночки
виштовхують кров в аорту. Через мале коло проходить лише невелика частина крові.
Максимальний тиск, який створюється правим шлуночком, у плода становить 60—70 мм рт. ст.,
тобто він вищий, ніж у дорослих (25 мм рт. ст.). Максимальний тиск у лівому шлуночку плода
становить 50—60 мм рт. ст.
Плацентарний кровообіг

Артеріальна кров збирається з капілярів ворсинок плаценти і по непарній пупковій вені, яка
входить до складу пупкового канатика, надходить до організму плода. Довжина пупкового
канатика наприкінці вагітності — 50 см. Пупкова вена в організмі плода проходить до воріт
печінки, де утворюється декілька гілок, які зливаються з ворітною веною. Печінка отримує
найбільш насичену киснем кров. Частина цієї крові через венозну протоку (аранцієва протока)
потрапляє в нижню порожнисту вену і змішується з венозною кров'ю, що рухається по ній.
Вище в нижню порожнисту вену впадає печінкова вена, що несе венозну кров із печінки. З ниж-
ньої порожнистої вени змішана кров потрапляє в праве передсердя. Сюди надходить кров із
верхньої порожнистої вени від голови та верхніх кінцівок. З правого передсердя кров потрапляє
через овальний отвір у ліве передсердя, а далі в лівий шлуночок і аорту, а також із правого
передсердя кров потрапляє в легеневий стовбур.
Опір судин малого кола кровообігу дуже великий (у 5 разів більший, ніж опір судин великого
кола), тому більша частина крові з правого шлуночка проходить через артеріальну (боталову)
протоку в низхідну частину аорти. Таким чином в аорту потрапляє кров і з лівого, і з правого
шлуночків (вони працюють разом).
Через мале коло протікає лише 10 % об'єму крові, мале коло у плода практично не функціонує.
Хвилинний об'єм крові у плода збільшений і наприкінці вагітності становить 750 мл (у
новонародженої дитини —400 мл). Через тканини плода проходить не вся кров, частина її по двох
пупкових артеріях тече до плаценти.
Інтенсивність кровотоку в плода становить 195 мл за 1 хв, а в дорослих — 70 мл за 1 хв.
Отже особливостями кровообігу плода є:
а) плацентарний тип харчування, за якого насичення крові киснем відбувається у плаценті, і
надходження змішаної (венозна і артеріальна) крові до тканин плода;
б) наявність сполучень між малим і великим колами кровообігу (овальний отвір, відкрита
артеріальна протока);
в) високий рівень тиску в малому колі кровообігу, порівняно з великим у зв”язку з посиленим
опором кровотоку в судинах легень, які не функціонують;
г) навність зародкових кровоносних шляхів (аранцієвої протоки, пупкової вени, пупкових
артерій та ін.).

Особливості руху крові у новонароджених

Рух крові по судинах у дітей раннього віку має такі особливості:

• відносно малий систолічний об'єм крові;
• артеріальний тиск низький;
53
• велика швидкість течії крові, що зумовлено малим опором периферійних судин;
• стінки судин мають малу проникність, високу розтяжність і малу кількість м'язових волокон;
• велика частина тиску витрачається під час проходження по капілярах. Усі ці умови призводять до
зменшення часу кровообігу в дітей. Час
кровообігу крові: у новонароджених — 12 с; у дітей віком 3 роки — 15 с; у дорослих — 22 с.

Систолічний і хвилинний об'єм крові

Систолічний об'єм (СО) після народження збільшується пропорційно масі тіла . Величина СО
на одиницю маси тіла з віком залишається постійною. У 6 міс СО збільшується в 2 рази, в 1 рік —
у 3 рази, у 8 років — у 10 разів. У дорослих СО збільшується в 20 разів порівняно з новонарод-
женим.
Збільшується також хвилинний об'єм крові (ХОК). У віці 1 рік ХОК становить 1250 мл, у 8 років
— 2800 мл. У 12—13 років ХОК інтенсивно зростає і може перевищувати ХОК у дорослих, який
становить 5000 мл
У віці 11—16 років відбуваються посилений ріст тіла і нейрогуморальна перебудова організму.
Темп приросту маси й об'єму серця знову збільшується і стає таким, як у перші два роки життя.
У хлопчиків систолічний об'єм більший, ніж у дівчаток. Прискорений ріст у цьому віці може
супроводжуватися нерівномірним ростом органів і тканин, у тому числі серця і судин. Ємність
порожнин серця збільшується швидше, ніж просвіт клапанних отворів та магістральних судин.
У гармонійно розвинутих підлітків середнього зросту з добре розвинутою грудною кліткою
визначаються найкращі співвідношення між розмірами тіла, серця і магістральних судин.

Розрізняють три варіанти "підліткового" серця.

1. Мітральна форма визначається тільки під час рентгенологічного обстеження.
Спостерігається вирівнювання лівого контуру серцевої тіні. Порушення гемодинаміки відсутні.
Частіше така форма визначається у дівчаток.
2. "Мале" серце. Воно займає в грудній порожнині положення посередині й наче висить на
судинах. Спостерігається у дітей, в яких відбувається великий стрибок у рості. Для "малого" серця
характерні: низький систолічний об'єм, схильність до тахікардії, зниження артеріального тиску.
Вислуховується функціональний систолічний шум.
Підлітки з "малим" серцем швидко втомлюються, під час фізичного навантаження в них
з'являється задишка, можуть виникати запаморочення. "Мале" серце частіше спостерігають у
дівчаток.
3. "Гіпертрофоване" серце. Частіше таке серце виявляють у хлопчиків. Для нього характерне
збільшення лівого шлуночка та хвилинного об'єму крові. Крім цього, невелика ЧСС, підвищення
артеріального тиску, частіше вислуховується систолічний шум.

Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи у новонароджених

Серце в період новонародженості
У новонароджених відбувається перебудова серцево-судинної системи і її пристосування до
нових умов існування організму. Серце новонародженого має шароподібну форму, міститься над
високо розташованою діафрагмою. Передсердя порівняно зі шлуночками мають більший об'єм,
ніж у дорослих. Товщина стінок правого і лівого шлуночка майже однакова (співвідношення
1:1,4), їх маса однакова. М'язові волокна тонкі, багаті на ядра, посмугованість погано виражена,
мало сполучної тканини.
У разі виникнення легеневого дихання опір у судинах легень знижується. Різко збільшується
течія крові через мале коло кровообігу. Опір судин у малому колі знижується в 5—10 разів.
З моменту народження після першого вдоху дитини починає функціонувати мале коло
кровообігу, спостерігається запустіння пупкової вени, яка пізніше перетворюється на круглу зв”язку
печінки, пупкових артерій, з яких утворюються зовнішні міхурово-пупкові зв”язки. У перші години
після народження значно збільшується тиск у лівому передсерді, що забезпечує припинення
кровообміну між передсердями за рахунок заслінки овального отвору, яка притискається до краю
овальної ямки. На 2-му тижні після народження починається зрощення заслінки з краєм овального
отвору. Анатомічно овальний отвір заростає наприкінці 5-7 міс. життя.

54
 З перших хвилин життя запустіває венозна протока, а повна її облітерація закінчується
наприкінці 8-го тижня життя. З першим криком настає спазм артеріальної протоки, але вона
продовжує функціонувати ще протягом 8 годин. Анатомічно облітерація артеріальної протоки
закінчується на 6-8 тижні постнатального періоду.
Фізіологічне закритгя відбувається в 3 міс, зарощення овального отвору — у 5 міс.
Частота серцевих скорочень у новонароджених вища, ніж у плода і становить 140 за 1 хв
Тривалість серцевого циклу 0,4—0,5 с.
Систолічний об'єм крові дуже малий — 4 мл, але кровообіг дуже інтенсивний.
Хвилинний об'єм крові становить 450—560 мл за 1 хв.
Великий хвилинний об'єм забезпечується ЧСС.
У новонароджених під час виключення плацентарного кровообігу (перерізання пуповини)
загальний периферійний опір стінок судин великого кола кровообігу збільшується в 2 рази.
Відразу після народження внаслідок підвищення тиску в аорті (тиск в аорті становить 75/50 мм
рт. ст.) і зниження його в легеневій артерії частина крові через артеріальну протоку тече з аорти в
легеневу артерію (шунт зліва направо). Але через декілька годин скорочуються м'язові волокна
протоки, різко зменшується її просвіт.
Через 1—8 днів після народження скорочення м'язів стають сильними, рух крові через протоку
припиняється (фізіологічне закриття). Головна причина скорочення м'язів — високий вміст кисню
в крові, яка тече протокою. З часом у стінці протоки відбуваються фіброзні зміни й анатомічне
закриття, а відтак — зарощення протоки. У 1 % дітей це відбувається протягом 1-го місяця життя,
у більшості — у 2—5 міс.

Геронтологічні зміни серцево-судинної системи

У процесі старіння змінюється структура судинної стінки, особливо у великих артеріях. Це

проявляється у вигляді склеротичних змін інтими (внутрішньої оболонки), атрофії м'язового шару,
зниження еластичності. Порушується здатність судин до розширення і звуження, збільшується
швидкість пульсової хвилі, змінюється форма кривої реограми.
З віком систолічний тиск має тенденцію до більшого зростання, ніж діастолічний тиск
У старості зменшується ЧСС, ударний об'єм серця.
З віком знижується хвилинний об'єм крові . З 50 років серцевий викид зменшується на 1 % у рік
за рахунок зменшення систолічного об'єму і зменшення ЧСС. Постачання кисню зменшується з
віком на 0,6 % у рік.
Зниження ХОК розглядають як реакцію серцево-судинної системи на знижену потребу тканин
організму в кисні.
Абсолютні величини центрального об'єму крові (ЦОК) з віком не змінюються. Співвідношення
ЦОК і маси циркулюючої крові збільшується.
З віком швидкість кровотоку зменшується.
Коронарне і мозкове постачання кров'ю залишається з віком на достатньому рівні, але ниркове і
печінкове кровопостачання значно зменшується.
В умовах старіння організму послаблюються умовні рефлекторні впливи на серцево-судинну
систему. Виявляється інертність судинних реакцій як результат порушень гемодинаміки.
У старості послаблюються впливи на серце окремих структур мозку, симпатичної нервової
системи, блукаючого нерва. Порушується енергетика, ритм міокарда. Змінюється відповідь серця
на катехоламіни й ацетилхолін.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І
УМІНЬ СТУДЕНТІВ.
1. Внутрішньо-утробний розвиток серця?
2. Особливості плацентарного кровообігу?
3. Систолічний і хвилинний об'єм кровіу віковому аспекті?
4. Серце в період новонародженості?
5. Геронтологічні зміни серцево-судинної системи?

55
 ЛЕКЦІЯ №5
Тема:
ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ КРОВОТВОРЕННЯ (ФІЗИКО-ХІМІЧНІ,
ТРАНСПОРТНІ, ЗАХИСНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗСІДАННЯ КРОВІ) У ВІКОВОМУ АСПЕКТІ
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1. Ембріональний розвиток системи крові.
2. Анатомо-фізіологічні особливості системи крові
3. Вікові особливості крові у різні вікові періоди.
4. Вікові зміни системи згортання крові.
5. Вікові зміни системи кровотворення.
6. Проблеми, які виявляють у пацієнта під час обстеження органів кровотворення.
7. Гуморальні фактори імунного захисту.
8. Специфічний імунний захист організму.
9. Геронтологічні зміни імунної системи.
10. Методи дослідження імунної системи.
11. Проблеми, які виникають у пацієнта в разі порушення функцій імунної системи.
12. Алергійні захворювання.
13. Питання для самоконтролю.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.

Основні особливості системи кровотворення (фізико-хімічні, транспортні, захисні

особливості зсідання крові) у віковому аспекті
У процесі індивідуального розвитку людини поступово формується система крові, що
об'єднує органи кровотворення, кров, яка циркулює по судинах, лейкоцити, що виходять із
кров'яного русла в тканини, органи, в яких відбувається руйнування формених елементів крові, а
також механізми регуляції цієї системи.
Кровотворення (гемопоез) — процес виникнення і дозрівання формених елементів крові.
Органи, в яких відбувається гемопоез, називають органами кровотворення.
Кров — рідка тканина організму, що омиває всі клітини тканин, насичує їх киснем,
забезпечує всі види обміну. Кров складається з плазми і формених елементів: еритроцитів,
лейкоцитів, тромбоцитів та ін.
Кров і лімфа разом із тканинною рідиною становлять внутрішнє середовище організму.
Ембріональний розвиток системи крові
Протягом внутрішньоутробного розвитку розрізняють 3 періоди зміни кровотворних органів:
• період жовточного кровотворення;
• період печінкового кровотворення;
• період медулярного (кістковомозкового кровотворення).
Кровотворення починається на 19-й день розвитку ембріона. З'являються кров'яні вогнища
(кожне у вигляді острівця) у стінці клітини мегалобласта. Жовточний період кровотворення носить
назву позаембрюнального періоду.
56
 На 6-му тижні гестації головним органом кровотворення стає печінка. Печінковий період
кровотворення досягає максимуму на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку, а потім
поступово згасає до моменту народження. Мегалобласти поступово замінюються на еритробласти.
З цього часу починають утворюватися не тільки еритроцити, а й нейтрофіли та мегакаріоцити.
З 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку процес кровотворення починається в селезінці,
де можна визначити лімфоцити. Утворюються в селезінці і вогнища еритропоезу,
мегакаріоцитопоезу.
Лімфопоез виникає вперше на 2-му місяці гестації. На 50—60-ту добу лімфоцити з'являються
в крові, селезінці, загруднинній залозі, мигдаликах, лімфатичних вузлах і фолікулах. Але повна
диференціація лімфоцитів починається з 7-го місяця внутрішньоутробного розвитку. Важливу
роль у цьому процесі відіїрає загруднинна залоза. Наприкінці 3-го місяця ембріогенезу за-
кладається кістковий мозок за рахунок мезенхімних периваскулярних елементів, які проникають
разом із кровоносними судинами з періоста у кістковомоз-кову порожнину. На 4—5-му місяці
гестації починається новий період медулярного кровотворення, який поступово стає визначальним
у продукуванні всіх формених елементів крові. Кістковий мозок у плода червоний, його об'єм
збільшується з віком плода у 2,5 разу до моменту народження.
У період внутрішньоутробного розвитку плода кожному з трьох періодів кровотворення
відповідають три типи гемоглобіну (НЬ):
• ембріональний (НЬР);
• фетальний (НЬР);
• гемоглобін дорослого (НЬА).
Типи гемоглобінів відрізняються амінокислотним складом. На 3-му місяці гестації
ембріональний гемоглобін замінюється на фетальний, а на 4-му місяці вже з'являється дорослий
гемоглобін. Але у доношених новонароджених вміст НЬР становить 70 %, НЬА — 30 %.
Важливою фізіологічною властивістю фетального гемоглобіну є більш висока насиченість його
киснем, що відіграє важливу роль у плацентарному кровообігу плода, бо оксигенація крові плода
менша від оксигенації крові після народження, коли встановлюється легеневе дихання.
Вміст гемоглобіну в крові плода починає поступово збільшуватися з 4-го місяця його
розвитку і до моменту народження досягає 200 г на 1 л.
Генетичні зміни процесу розвитку гемопоезу, а також негативний вплив хіміко-фізичних
чинників на органи кровотворення плода під час вагітності жінки можуть призвести до низки
генетичних проблем природженого генезу.
Проблема На 1-му місяці життя у дитини бліда шкіра,
слабкість, анорексія, різке зниження еритроцитів і гемоглобіну в периферійній крові
Причина Спадкова апластична або гіпопластична анемія, в основі якої лежить
пригнічення кровотворення і порушення проліферації родоначальних елементів гемопоезу.
Мета Спрямувати зусилля на нормалізацію всіх показників периферійної крові.
Дії Зробити розгорнутий аналіз крові. медичної Організувати консультацію лікаря-
гематолога. сестри Організувати консультацію в медико-генетичній консультації. Направити
на стаціонарне лікування.
Проблема Поява жовтяниці на перших місяцях життя Причина Спадкові
захворювання, що можуть бути пов'язані зі зміною форми і розмірів еритроцитів, природженою
нестачею різних ферментів в еритроцитах. У периферійній крові визначається анемія з
ретикулоцитозом.
Мета Спрямувати зусилля на нормалізацію всіх показників
периферійної крові.
Дії Зробити розгорнутий аналіз крові. медичної Організувати консультацію гематолога.
сестри Організувати консультацію в медико-генетичній консультації. У важких випадках —
термінова госпіталізація.

Анатомо-фізіологічні особливості системи кровотворення

Кількість крові в новонародженого — близько 5 л, а в дорослого — 4—6 л. У
новонародженого кількості крові на одиницю маси тіла приходиться більше, ніж у дорослого.
У хлопчиків відносна кількість крові більша, ніж у дівчаток. Даний показник змінюється
протягом віку. Більша кількість крові в дітей пов'язана з інтенсивністю обміну речовин. У віці 12
57
років відносна кількість крові наближується до кількості, що характерна для дорослих. У період
статевого дозрівання відносна кількість крові збільшується. У стані спокою в дорослих людей у
циркуляції по судинах бере участь 2/3 об'єму крові, решта крові міститься в депо. Головну роль у
цьому відіграє селезінка. Капсулаі скоротливий апарат судин формується у віці 12—14 років, саме
в цей час встановлюється функція депонування крові селезінкою. Питома вага крові
новонароджених вища, ніж у дорослих (у 10—15 разів більша від питомої ваги води).
Гематокритне число — це відношення об'єму формених елементів до об'єму плазми крові . У
дорослих гематокритне число дорівнює 42—45 %. У 1-й день після народження гематокритне
число вище, ніж у дорослих і становить 54 %. Високе число зумовлене високою концентрацією
еритроцитів. На 5—8-му добу в новонародженого гематокритне число становить 50—52 %, до
кінця 1-го місяця — вже 42 %. У дитини віком 1 рік гематокритне число дорівнює 35 %, у 5 років
— 37 %, в 11— 15 років — 39 %. Під час завершення статевого дозрівання гематокритне число
досягає показника дорослих.
Реакція плазми крові дорослих слаболужна, рН дорівнює 7,35—7,4. Для плода і
новонародженого характерний зсув реакції крові в бік кислої. У плода рН дорівнює 7,3—7,23. Цей
ацидоз пов'язаний з утворенням не-доокиснених продуктів обміну речовин.
Протягом 1-ї доби після народження ацидоз поступово зменшується і через 5 днів рН досягає
показників, які визначають у дорослих. Для дітей до періоду статевого дозрівання характерний
невеликий компенсований ацидоз (знижена кількість буферних основ). Це явище зменшується з
віком.
Білки в плазмі крові плода і дитини містяться в меншій концентрації, ніж у дорослих. У
новонародженого концентрація білків становить у середньому 56 г на 1 л крові. У віці 1 міс
концентрація білків знижується до 48 г на 1 л, а потім поступово збільшується і в 3—4 роки
досягає норми дорослої людини — 70—80 г на 1 л.
Для плазми крові новонароджених дітей характерна більша концентрація гамма-глобулінів. У
віці 3 міс рівень гамма-глобулінів знижується, а потім поступово збільшується і досягає норми
дорослих у 2—3 роки. Зі зменшенням глобулінової фракції збільшується альбумінова фракція
крові й навпаки. У віці 2—3 роки альбумінова фракція становить 66—76 %, решта — глобулінова
фракція. У новонароджених дітей еритроцити поліхро-матофільні, мають різну величину,
переважають макроцити. У перші дні життя виражений ретикулоцитоз, він досягає 20—40 %. У
дітей віком понад 1 міс ретикулоцитів стає 6—8 %. У новонароджених дітей зустрічаються ядерні
форми еритроцитів. Концентрація еритроцитів у крові після народження становить у середньому
7,2 х 1012/л. Після декількох годин життя концентрація еритроцитів збільшується через
плацентарну трансфузію. З кінця 1-го дня життя новонародженого і до 5—7 дня кількість
еритроцитів знижується. Концентрація еритроцитів на 5—7-й день стає 4,5—5 х 1012/л крові, тобто
досягає рівня дорослих . Відповідно до кількості еритроцитів змінюється вміст гемоглобіну.
Після народження гемоглобін дорівнює 170—240 г/л, на 5—7-й день після народження вміст
гемоглобіну становить 116—130 г/л. Середня тривалість життя еритроцитів у новонароджених
менша, ніж у дорослих. У дітей віком понад 1 рік тривалість життя еритроцитів така сама, як у до-
рослих (120 днів).
Процес інтенсивного руйнування й утворення еритроцитів у новонароджених необхідний для
заміни фетального гемоглобіну (НЬР) на дорослий гемоглобін (НЬА). Зменшення кількості
еритроцитів відбувається протягом перших місяців життя і в 5—6 міс у середньому становить 4,1 х
1012/л. Від 1 року до 12 років кількість еритроцитів становить 4,2— 4,6 х Ю12/л. У віці 12—14 років
спостерігаються значні індивідуальні коливання концентрації еритроцитів у крові. У віці 16—18
років концентрація еритроцитів відповідає нормам дорослих: у жінок — 3,5— 4,5 х 1012/л; у
чоловіків — 4,0—5,0 х 1012/л.
Відповідно до кількості еритроцитів встановлюється рівень гемоглобіну: у жінок — 120—140
г/л; у чоловіків — 130—160 г/л.
Для новонароджених характерний фізіологічний лейкоцитоз. Через 1 год після народження
дитини лейкоцитів у крові в середньому 16 х 109/л. Протягом 1-го дня життя показники лейкоцитів
можуть коливатися від 10 х 109/л до 30 х 109/л. Зниження кількості лейкоцитів може бути посту-
повим або різким між 4-м і 9-м днем після народження. До 10-го дня концентрація лейкоцитів
становить 9 х 109/л (6,0—12,0 х 109/л). Такою кількість лейкоцитів у крові залишається протягом 1-
го року життя.
58
 У віці від 1 року до 10 років кількість лейкоцитів поступово знижується і досягає рівня
дорослої людини — 4—6 х 109/л . Для лейкоцитів у новонароджених характерна висока осмотична
стійкість. У
лейкоцитарній формулі у дітей розрізняють: еозинофіли, базофіли, нейтрофіли, лімфоцити,
моноцити . Серед лейкоцитів високий вміст незрілих форм нейтрофілів. Діаметр нейтрофілів у
новонароджених більший, ніж у дорослих. Фагоцитарна функція лейкоцитів знижена.
Показники червоної та білої крові змінюються в дитячому віці і стають стабільними, як у
дорослих, у віці 14—15 років.
Відносний вміст нейтрофілів і лімфоцитів у дітей значно змінюється.
У 1-й день після народження нейтрофіли становлять 68 %, лімфоцити — 25 %.
З 2-го дня життя вміст нейтрофілів зменшується, лімфоцитів — збільшується.
На 5—6-й день життя вміст нейтрофілів дорівнює вмісту лімфоцитів і становить по 43—44
%.
На 2—3-му місяці життя кількість нейтрофілів становить 25 %, лімфоцитів — максимум 69
%.
На 5—6-му році життя вміст нейтрофілів і лімфоцитів однаковий і становить 43—44 % (мал.
26).
Після 15 років життя картина лейкоцитарної формули така сама, як у дорослих: нейтрофілів
— 69—70 %, лімфоцитів — 24—26 %.
Кількість тромбоцитів у перші години після народження в крові дитини становить 140—400
х 109/л. Таким чином, у дітей встановлюється така сама концентрація тромбоцитів, як у дорослих.
Процес гемокоагуляції підтримує кров у рідкому стані й запобігає тромбоутворенню, а також
виникненню кровотеч, забезпечує сталість системи згортання крові. Порушення з боку цієї
системи призводять до розвитку тромбозів або кровотеч.
Головні компоненти згортання крові:
— цілісність судинної стінки;
— клітини крові — тромбоцити, які забезпечують адгезію та агрегацію;
— плазменні фактори (їх нараховується понад 13). Процес згортання крові відбувається
протягом 2 хв.
Плазменні фактори, які перебувають у неактивному стані, послідовно активуються і стають
активними ферментами. Починається складний ба-гатоетапний каскадний ферментативний
процес:
І фаза — утворення тромбопластину; II фаза — протромбін, тромбін; III фаза — фібриноген,
фібрин; IV фаза — лізис кров'яного згустка і відновлення прохідності судин під впливом
фібринолізу.

Вікові зміни системи згортання крові

Кров плода до 5-го місяця ембріогенезу не має здатності до згортання. Це пояснюється

відсутністю фібриногену, який є І фактором згортання крові. Після 5-го місяця
внутрішньоутробного розвитку фібриноген з'являється в невеликій кількості — 0,6 г на 1 л. Після
народження в крові дитини фібриногену на 10—30 % менше, ніж у дорослих. Вміст його швидко
збільшується в перші 5 днів життя і досягає рівня дорослих — 2—4 г на 1 л. У крові плода
протромбін — II фактор згортання крові — з'являється на 5-му місяці внутрішньоутробного
розвитку. У момент народження в крові дитини протромбін становить 90 % від норми дорослої
людини. У момент народження дитини концентрація гепарину наближається до норми дорослого.
Для періоду новонародженості характерна значна індивідуальна розбіжність вмісту окремих
факторів згортання крові. Однак час згортання крові у новонароджених такий самий, як у
дорослих. У клінічній практиці існують різні методики визначення часу згортання крові (табл. 8).
Тривалість кровотечі у дітей відповідає такій у дорослих.
ВІКОВІ ЗМІНИ
СИСТЕМИ КРОВІ
Вікова інволюція відбувається в кістковому мозку, в органах з лімфоїдною тканиною:
селезінці, лімфовузлах, мигдаликах. Маса цих органів різко зменшується до 65—70 років. У

59
периферійній крові знижується кількість імунокомпетентних клітин, порушується активність Т- і
В-лімфоцитів.
У кістковому мозку з віком розростається ретикулярна строма, збільшується кількість
ретикулярних і колагенових волокон. Глікозаміноглікани в стінках судин мікрорусла
розкладаються, відбувається облітерація каналів гаверсових систем, що призводить до порушення
кровопостачання кісткового мозку. Відбувається заміна кровотвірноі тканини на жирову.
За даними трепанобіопсії клубової кістки, кровотвірна тканина у віці 30 років становить 50
%, а у віці після 70 років — 30 %. У старих людей знижується функція еритроцитарного червоного
ростка, ШОЕ помірно збільшується. Зміна лейкопоезу з віком полягає в збільшенні в периферійній
крові зрілих клітин, зникають паличкоядерні нейтрофіли, зменшується кількість еозинофілів. У
кістковому мозку зменшуються бластні клітини-родоначальники, але без порушення дозрівання.
У кістковому мозку збільшується кількість плазматичних клітин, фагоцитів, пігментофагів,
макрофагів. З віком змінюється тромбоцитопоез. Зменшується кількість мегакаріоцитів,
збільшується кількість "старих" змінених гігантських клітин з порушенням темпу дозрівання ядра і
цитоплазми. Молоді гігантські клітини забезпечують тромбоцитопоез і тромбоцитопенію.
Кровотвірна система відображає загальні процеси старіння зі збереженням компенсаторних
реакцій.
Вікові зміни системи крові впливають на структуру захворюваності у старих людей. Серед
захворювань крові в людей після 70 років перше місце займають лейкози. Вони становлять 55 %
серед захворювань системи кровообігу.
Найчастіше зустрічається хронічний лімфолейкоз. На другому місці за частотою серед
захворювань крові стоять анемії. У людей старечого віку вони мають важкий перебіг, важко
коригуються заходами догляду і лікування. Частіше розвиваються залізодефіцитні анемії. Дефіцит
заліза проявляється разом із дефіцитом фолієвої кислоти. Так, анемії проявляються гіпоксією,
серцево-судинною недостатністю, м'язовою слабкістю, трофічними розладами (ламкість нігтів,
сухість шкіри). У таких людей змінюється смак і нюх. У разі різкого дефіциту фолієвої кислоти і
вітаміну В12 може виникнути мегалобластна анемія.
Особливістю перебігу її у старих людей є розлад ходи, парестезії. Пізніше приєднуються
діарея, набряки, симптоми декомпенсації серцевої діяльності. У кістковому мозку з'являються
мегалобласти. У людей після 70 років знижена функція кісткового мозку зумовлює розвиток
апластичних анемій. У розвитку таких анемій беруть участь імунні механізми.
Особливістю клініки є гіпоксія, кровоточивість ясен через тромбоцитопенію, що
супроводжує апластичну анемію. Водночас розвиток лейкопенії зумовлює появу різних
інфекційно-запальних процесів.

ІМУННА СИСТЕМА І ФАКТОРИ НЕСПЕЦИФІЧНОГО ЗАХИСТУ

Імунна система в організмі людини виконує функцію контролю над гомеостазом

внутрішнього середовища організму. Імунітет — це властивість захисту організму від живих істот
та речовин, які несуть у собі чужорідну генетичну інформацію. Порушення імунітету призводить
до таких явищ:
• пригнічення захисту від ракових клітин;
• зниження протимікробної резистентності;
• автоімунних реакцій і розладів;
• розвитку імунодефіцитних станів.
Імунні реакції організму на дію конкретного антигену мають високу специфічність. Однак
резистентність організму до вірусів і бактерій залежить не тільки від специфічних імунних
реакцій, а й від неспецифічного захисту. Важливим бар'єром на шляху проникнення в організм
бактерій і вірусів стають:
• шкірні покриви і слизові оболонки;
• лімфатичні вузли;
• миготливий війчастий епітелій дихальних шляхів;
• середовище шлунка з кислою рН;
• непроникний гематоенцефалітний бар'єр;
• нирки;
60
• молочна та жирні кислоти як складові секрету потових і сальних залоз;
• гуморальні фактори неспецифічного захисту.
Гуморальні фактори імунного захисту
Ці фактори філогенетично більш давні, дозрівають і беруть участь у захисних та адаптивних
реакціях організму перед початком досконаліших імунних механізмів, беруть на себе функцію
захисту до моменту остаточного дозрівання специфічної імунної системи, що має велике значення
для плода, новонароджених дітей та дітей раннього віку. У процесі еволюції людини значно
удосконалювалась фагоцитарна реакція захисту. Вчення про фагоцитарну активність організму
розробив 1.1. Мечников.
Фагоцитоз — процес поглинання і перетравлювання антигенів малорухомими тканинними
макрофагами та лімфоцитами, що циркулюють у крові. До макрофагів належать великі
мононуклеарні клітини — моноцити, до мікрофагів — нейтрофіли. Після внутрішньоклітинного
перетравлювання антигену нейтрофіли гинуть. Продукти лізису клітин поглинаються
макрофагами. У свою чергу макрофаги передають інформацію про антигени Т- і В-лімфоцитам, які
відповідають за специфічний імунний захист, тобто за утворення антитіл.
Функція фагоцитозу нейтрофілів формується у плода на 20—23-му тижні ембріогенезу.
Пізніше розвиваються реакції макрофагів. Протягом внутрішньоутробного розвитку реакції
фагоцитозу вдосконалюються і до моменту народження дитини досягають рівня, що відповідає
дорослому організму. У новонароджених дітей фагоцитарна фаза поглинання чужорідних
частинок виражена добре, а завершальна фаза перетравлювання недостатньо розвинута, значно
знижена. Формування цієї фази фагоцитозу завершується в 6—12 міс життя дитини. Деякі
мікроорганізми (пневмококи, гемофільна паличка, клебсієла) не перетравлюються під час завер-
шальної стадії фагоцитозу. Тому в немовлят часом розвивається інфекційний процес саме такої
етіології.
У дітей можуть спостерігатися первинні й вторинні дефекти фагоцитарної активності мікро- і
макрофагів. Первинні дефекти спостерігаються з покоління до покоління, вони пов'язані з
дефектом Х-хромосоми або з автосомним рецесивним геном. Вторинні дефекти розвиваються на
тлі медикаментозної терапії, а саме в разі тривалого застосування цитостатич-них препаратів.
Важливу роль у реакціях місцевого імунітету відіграє лізоцим (мал. 17). Лізоцим — білок,
який лізує мукополісахариди бактеріальних оболонок, особливо грампозитивної мікрофлори. Його
дія посилюється секреторними імуноглобулінами А. Вміст лізоциму в різних клітинах і речовинах
різний і становить на 1 кг маси тіла такі величини: лейкоцити — 10 г; сльоза — 7 г; слина — 0,2 г;
плазма крові — 0,2 г.
Він також міститься в грудному молоці, печінці, серці, на слизових оболонках дихальних
шляхів. У новонароджених дітей вміст лізоциму перевищує його вміст у дорослої людини. З віком
дитини рівень його знижується/
Противірусну активність мають в організмі інтерферони. Інтерферон — білок, який має
видову специфічність і низьку активність. Його утворення в організмі відбувається разом з
розмноженням вірусів. Інтерферон проявляє активність у період внутрішньоклітинної репродукції
вірусів. Він може впливати на внутрішньоклітинних паразитів, які спричинюють малярію,
токсоплазмоз, рикетсіоз, хламідіоз тощо. Інтерферон посилює фагоцитоз, підвищує стійкість
організму до екзо- й ендотоксинів, гальмує клітинний ріст пухлин.
Найактивнішими продуцентами інтерферону є лейкоцити, але інтерферони виробляють
майже всі клітини організму під час інфікування організму вірусами. Відразу ж після народження
у дітей висока продукція інтерферону, але у віці 1 рік ця активність знижується, потім з віком
поступово підвищується і досягає максимуму в 12—18 років.
Складну ферментативну систему неспецифічного захисту організму являє собою
комплемент. Система комплементу складається з білків крові, які призводять до лізису клітинних
антигенів (вірусних часток, клітин, що інфіковані вірусами, бактеріями, мікоплазмами,
найпростішими, клітинами пухлин). До системи входять 11 компонентів комплементу і 3 інгібіто-
ри. Якщо активується вся система комплементу, то проявляється його цитоплазматична дія.
Активація комплементу відбувається двома шляхами: класичним і альтернативним. На першому
шляху ініціатором активації є комплекс антиген—антитіло. Альтернативний шлях активується
пропер-дином.

61
 Активність системи комплементу в новонароджених низька, вона становить 50 % активності
в дорослих людей. У дітей активність системи комплементу швидко нарощується.
Пропердин — білок, який міститься в бета-, гамма-глобуліновій та інших фракціях сироватки
крові. Вміст пропердину різний у дітей і дорослих (мал. 18). Він активує комплемент і разом з ним
забезпечує інактивацію бактерій і вірусів.
Відомі захворювання, в основі яких лежить генетично зумовлений дефіцит системи
комплементу. Набутий дефіцит різних компонентів комплементу діагностують при геморагічному
васкуліті, гломерулонефритах, синдромі системного червоного вовчака, поліомієліті, артритах.
Гнійно-септичні інфекції теж знижують деякі компоненти комплементу.

Специфічний імунний захист

Імунна система — сукупність усіх лімфоїдних органів і скупчень усіх лімфоїдних клітин
організму. Головний орган імунної системи — загруд-нинна залоза. Клітини, які виконують
функцію специфічного захисту, — це лімфоцити, плазматичні клітини і макрофаги.
Загруднинна залоза (тимус) закладається наприкінці 1-го місяця ембріогенезу з ендодерми.
Залоза має дві частки (мал. 19). Зверху міститься капсула, від якої відходять усередину залози
перетинки, вони поділяють залозу на часточки. Часточки мають кірковий шар і мозкову речовину.
Кірковий шар містить Т-лімфоцити, які швидко діляться шляхом мітозу. У мозковій речовині
лімфоцитів менше. Епітеліальні клітини мозкової речовини утворюють скупчення—тільця
загруднинної залози. Диференціювання Т- і В-лімфо-цитів відбувається ще у
внутрішньоутробному періоді.
В-лімфоцити знаходять у печінці ембріона на 10—12-му тижні, у селезінці — на 12-му тижні.
Однак активність утворення антитіл незначна.
Т-лімфоцити з'являються в ембріона на 10—11-му тижні. На 15-му тижні з'являються ознаки
клітинного імунітету.
Після народження співвідношення Т- і В-лімфоцитів у крові новонародженого значно
коливається. Вміст у крові Т- і В-лімфоцитів після народження дитини високий, з віком він
знижується. Однак функція лімфоцитів виражена менше. Імунний специфічний захист у плода має
свої особливості, а саме:
• менша кількість Т-лімфоцитів призводить до недосконалості імунної системи;
• цитологічна функція популяції Т-лімфоцитів (Т-кілерів) значно нижча, а проліферативна
активність Т-лімфоцитів висока;
• кількість В-лімфоцитів у плода найбільша на 28-му тижні його розвитку, а потім
знижується і досягає перед народженням дитини 25 % попереднього рівня;
• В-лімфоцити у плода не мають здатності перетворюватися на плазматичні.
Після народження дитини загруднинна залоза залишається головним органом специфічного
імунітету. Вона міститься за грудниною на рівні II—
IV ребра. У новонароджених залоза має масу 12 г і поступово збільшується.
V період статевого дозрівання маса залози досягає 35—40 г, а потім зменшується за рахунок
епітеліального компоненту. Гістологічно у дітей у загруднинній залозі переважає кірковий шар,
що містить велику кількість лімфоцитів. Гормони залози — тимозин, тимопоетин, тималін та інші
активно впливають на проліферацію та дозрівання клітин — Т-лімфоцитів.
Важливим органом імунної системи є селезінка (мал. 20). У білій пульпі селезінки
утворюються глобуліни М і С у відповідь на потрапляння антигенів у кров і лімфу. У білій пульпі
містяться Т- і В-лімфоцити. Червона пульпа селезінки містить моноцити, які проходять процес
диференціювання і стають макрофагами.
У дітей селезінкові перекладки тонкі, ніжні, багаті на клітинні елементи. Будова селезінки
після народження дитини не закінчена, процес розвитку завершується в 7—8 років.
У немовлят лімфатичні вузли мають значні розміри, вони м'які, багаті на клітинні елементи,
сполучної тканини мало. Вузли мають тонку капсулу і тонкі трабекули (мал. 21), їх пазухи широкі,
але крайова пазуха недорозвинена. Лімфовузли синтезують
імуноглобуліни і виконують функцію фільтра, затримуючи антигени. У дітей на 1-му році
життя функції лімфовузлів недосконалі й це може сприяти генералізації інфекції.

62
 Перший рівень клітинного імунітету забезпечується системою Т-лімфоцитів. Т-система
відіграє головну роль у процесі гіперчутливості затриманого типу, що вміщує реакцію
"трансплантат проти господаря" і реакцію на трансплантат. Т-система змінює активність В-лімфо-
цитів завдяки своїм субстанціям з різними функціями.
Субстанція Т-хелпери посилює реакції клітинного імунітету, розпізнає класи
імуноглобулінових рецепторів В-лімфоцитів.
Субстанція Т-супресори розпізнає антигени, регулює кількісний склад популяцій лімфоцитів,
пригнічує розвиток клітинного і гуморального імунітету.
Ще одна субстанція Т-лімфоцитів представлена К-клітинами, або Т-кілерами. Ця субстанція
відповідає за антитілозалежну цитотоксичність.
У дітей раннього віку абсолютна кількість Т-лімфоцитів більша, ніж у дорослих. Відносна
кількість Т-лімфоцитів вказує на низький їх відсоток— 45—53 %. З віком абсолютна кількість Т-
лімфоцитів зменшується через зменшення загальної кількості лімфоцитів у периферійній крові.
Відносна кількість їх зростає (табл. 5).
У 7—8 років абсолютна і відносна кількість Т-лімфоцитів досягає рівня, який виявляють у
дорослих людей.
У популяції Т-лімфоцитів співвідношення Т-хелперів до Т-супресорів становить 3,1:3,3 у
новонароджених, у дорослих людей цей показник дорівнює 2—2,5. Цитотоксична активність Т-
кілерів у дітей знижена, то-
му в ранньому віці спостерігається висока чутливість до вірусів та найпростіших організмів.
Т-лімфоцити мають у новонароджених високу здатність до проліферації та трансформації в
бластні клітини під дією спеціального ферменту.
Гуморальний імунітет пов'язаний із синтезом імуноглобулінів, який залежить від системи В-
лімфоцитів. Термінальною клітиною В-ліній є плазматична клітина. В-лімфоцити легко
відрізняються від Т-лімфоцитів завдяки різниці в мембранних структурах, що з'ясовується за
допомогою серологічної реакції. Особливістю імунної системи у людини є різноманітність
імуноглобулінів. Вивчення імуноглобулінових молекул дозволяє виділити 5 класів, 6 підкласів і 2
типи імуноглобулінів. Різноманітність антитіл відображає головне правило процесу утворення
імуноглобулінів — одна плазматична клітина синтезує тільки один вид антитіл, який має певну
специфічність. Відносна кількість В-лімфоцитів у периферійній крові у дітей раннього віку дещо
нижча, а абсолютне число більше, ніж у дорослих.
Для дітей 3—6 міс характерна транзиторна гіпоімуноглобулінемія. Рівень імуноглобулінів у
крові дітей цього віку становить 33—37 % від рівня їх у дорослих. Це пояснюється недостатністю
власного синтезу імуноглобулінів. Із 6 міс у дітей концентрація імуноглобулінів О починає посту-
пово збільшуватися і у віці 16 років їх рівень становить 90 % від рівня дорослих. Рівень
імуноглобулінів А і М починає зростати відразу ж після народження, у віці 16 років він становить
80—85 % від рівня дорослих.
Після народження у дітей низький рівень секреторного імуногло-буліну А в слині, сечі,
травному тракті. Але на 6—8-му тижні життя дитини секреція імуноглобуліну А швидко зростає.

Геронтологічні зміни імунної системи

Механізми старіння організму людини пов'язані з геронтологічними змінами багатьох

фізіологічних змін, серед них саме в імунній системі відбуваються зміни на клітинному і
молекулярному рівнях.
Імунна система, яка пов'язана з пристосуванням організму до стресу, що спричинюється
змінами навколишнього середовища, втрачає свою ефективність у виконанні важливих функцій.
Тому з віком підвищується сприйнятливість організму до вірусів, грибкових захворювань,
схильність до розвитку пухлин, автоімунних захворювань.
Послаблення імунних реакцій під час старіння передусім пов'язане зі змінами Т-системи
імунітету. Маса загруднинної залози в старечому віці зменшується за рахунок атрофії клітин
кіркового шару. У клітинному складі селезінки, лімфатичних вузлів відбуваються зміни —
зменшується кількість зародкових центрів, розростається сполучна тканина. У людей похилого
віку кількість лімфоцитів у периферійній крові досягає 70 % від того рівня, який був у людей

63
зрілого віку. Пропорційно зменшується кількість Т-лімфоцитів, але кількість В-лімфоцитів не
змінюється.
Перші зміни під час старіння — це зміни росту Т-лімфоцитів і зміни у співвідношенні їх
популяцій. Зв'язок між імунітетом і старінням проявляється в збільшенні автоантитіл. Це
пояснюється послабленням активності Т-клітин і особливо їх супресорної функції. Фізіологічна
супресія синтезу автоантитіл з віком знижується. Процес старіння організму супроводжується
підвищеною частотою таких автоімунних захворювань, як ревматоїдний артрит та тиреоїдит.
Послаблення Т-хелперів у людей старечого віку посилює сприйнятливість до інфекцій,
затримує одужання від них, а також порушує імунний контроль за розвитком пухлин.
Методи дослідження імунної системи
Методи оцінки Т-системи імунітету:
• підрахунок лімфоцитів у периферійній крові та кількості Т-лімфоцитів;
• за наявності лімфопенії і зниження рівня Т-клітин можна припустити дефіцит клітинного
імунітету;
• рентгенографія грудної клітки в бічній проекції дає змогу діагностувати гіпофункцію
загруднинної залози, якщо відсутня тінь залози;
• рентгенографія грудної клітки в прямій проекції дає змогу діагностувати тимомегалію;
• внутрішньошкірні тести на гіперчутливість затриманого типу.
Методи орієнтовної оцінки гуморального імунітету:
• визначення кількості В-лімфоцитів у периферійній крові;
• визначення рівня імуноглобулінів у сироватці крові;
• дослідження імуноглобулінів у різних секретах (слині, сльозах, секреті потових залоз тощо).
У разі зниження кількості В-лімфоцитів і загальної концентрації імуноглобулінів можна
припустити дефіцит гуморального імунітету.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І

УМІНЬ СТУДЕНТІВ.

1. Особливості ембріонального розвитоку системи кровотворення?

2. Анатомо-фізіологічні особливості системи крові у новонародженого?
3. Вікові зміни системи згортання крові?
4. Імунна система і фактори неспецифічного захисту?
5. Гуморальні фактори імунного захисту в грудному віці?
6. Геронтологічні зміни імунної системи?
7. Методи оцінки Т-системи імунітету?

64
 ЛЕКЦІЯ №6
ТЕМА ЛЕКЦІЇ:
«ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ:
ГАЗООБМІНУ ЕМБРІОНА, ПЛОДА, НОВОНАРОДЖЕНОГО.ЗМІНИ ПОКАЗНИКІВ
ЗОВНІШНЬОГО І ВНУТРІШНЬОГО ДИХАНН Я В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ. СТРУКТУРНІ І
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ В СТАРЕЧОМУ ВІЦІ, РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ»

ПЛА Н Л Е К Ц І Ї:
1. Механізм першого вдиху.
2. Особливості дихальної системи у дітей.
3. Зміни системи дихання при старінні.
4. Регуляція дихання
5. Особливості розвитку органів дихання в різні вікові періоди: газообміну ембріона, плода,
новонародженого.
6. Зміни показників зовнішнього і внутрішнього диханн я в дитячому віці.
7. Структурні і функціональні зміни в старечому віці, регуляція дихання.
8. Гіпоксія.
9. Гіперкапнія.
10. Механізм першого вдиху.
11. Зовнішнє дихання новонародженого.
12. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.

Особливості розвитку органів дихання в різні вікові періоди: газообміну ембріона, плода,
новонародженого.Зміни показників зовнішнього і внутрішнього диханн я в дитячому віці.
Структурні і функціональні зміни в старечому віці, регуляція дихання.
Ембріональний розвиток органів дихання
Після запліднення яйцеклітини до імплантації зародка в слизову оболонку матки газообмін
відбувається шляхом дифузії кисню та вуглекислого газу між зародком і слизовою оболонкою
маткової труби, де сталося запліднення. Після імплантації зародкового міхура газообмін
здійснюється через ворсини хоріона завдяки їх контакту з материнською кров'ю.
Поступово відбувається формування і розвиток плаценти, яка стає головним органом
зовнішнього дихання плода на весь період його розвитку. Плацента регулює транспорт кисню і
вуглекислого газу в крові плода.

Розвиток органів дихання у плода

Наприкінці 3—4-го тижня ембріонального розвитку з'являється випинання стінки передньої
кишки. З нього формується гортань, трахея, бронхи і легені. На 4-му тижні формуються права і
ліва легені. На 6-му тижні утворюються часткові бронхи, на 8—10-му тижні — сегментарні
65
бронхи. На 16-му тижні починається стадія розвитку бронхіол, а на 24-му тижні — розвиток
ацинусів. З 10-го тижня відбувається формування каркасу трахеї та бронхів. Васкуляризація легень
відбувається на 26—28-му тижні.
Гортань, трахея, бронхи, ацинуси заповнені рідиною, яка виробляється клітинами дихальних
шляхів. Рідина має малий вміст білків, що забезпечує швидке всмоктування рідини після
народження. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку починає синтезуватися сурфактант, який
вкриває стінки альвеол шаром завтовшки 0,1—0,3 мкм. Цей процес починається з 7-го місяця
внутрішньоутробного розвитку плода. Виробляється сурфактант альвеоцитами. Секрецію його
посилюють глюкокортикостероїди, катехоламіни, простагландин Е. Сурфактант необхідний для
нормального функціонування легень після народження.
Дихальні рухи плода реєструються з 11-го тижня вагітності. Починаються періодичні скорочення
інспіраторних м'язів діафрагми, міжребро-вих м'язів.
Частота дихальних рухів збільшується вночі й кожного ранку. Вони зумовлені активністю
дихального центру довгастого мозку. Частота дихальних рухів збільшується в стані гіперкапнії та
ацидозу.
Гіпоксію плода можна діагностувати за збільшенням частоти дихальних рухів, оскільки з
розвитком гіпоксії відбувається послаблення та припинення дихальних рухів через послаблення
окисних процесів у нервових клітинах. Одночасно з дихальними рухами знижується тиск у грудній
порожнині плода. Аспірації амніотичної рідини в легені не відбувається, що пояснюється малим
просвітом гортані.
Дихальні рухи плода потрібні для нормального розвитку легень.
Порушення ембріогенезу призводить до природжених вад розвитку, асфіксії у новонародженого.
Для оцінки стану новонародженої дитини, яку проводять відразу після народження, визначають
частоту дихання, ЧСС і колір шкіри. Визначають також ступінь асфіксії.
Для медичної сестри головною проблемою є порушення дихання у новонародженого.

Механізм першого вдиху

Легені до народження дитини заповнені рідиною, об'єм якої в середньому становить 100 мл.
Під час пологів плацентарний кровообіг порушується, що призводить до виникнення гіпоксії й
гіперкапнії. Одночасно різко підвищується чутливість хеморецепторів, що шляхом сумарного
впливу гіпоксії й гіперкапнії забезпечує посилення дихальних рухів. Легені плода заповнені
приблизно на 40% рідиною, яка секретується альвеолярними клітинами. Під час проходження через
родові шдяхи частина рідини вичавлюється. Рідина, що залишилась в дихальних шляхах, утруднює
здійснення перших вдихів, оскільки при цьому треба перебороти значної сили поверхневий натяг.
Вирішальним моментом є перев”язування пуповини в той час, коли починає підвищуватись напруга
СО2 в крові новонародженого. Коли Р СО2 досягає критичної величини, через центральні
хеморецептори збуджуються інспіраторні нейрони і відбувається перший вдих.
Перший вдих здійснюється під дією низхідних впливів ретикулярної формації на дихальний
центр. Активізують ретикулярну формацію гіпоксемія, гіперкапнія, ацидоз та інші метаболічні
зміни, що наростають під час пологів, а також комплекс температурних, пропріорецептивних,
тактильних та інших стимулів у момент народження. Під час вдиху внутрішньоплевральний тиск
новонародженого може знижуватись до 30 мм.рт.ст ( в нормі 5-8 см).
Перший вдих новонародженого характеризується сильним інспіраторним збудженням м'язів
вдиху, насамперед діафрагми(інспіраторний спалах). Вони спостерігаються у здорових
новонароджених у перші 3 години життя й складають 48% усіх дихальних рухів. Частота таких
“інспіраторних спалахів” у дітей старшого віку падає, але менше 1% вони складають у дітей,
старших 5-го дня життя. Симптоми “повітряної пастки” (рівень спокійного видиху - експірації
настає через 2-3 дихальних рухи), який виникає після таких інспіраторних спалахів сприяє
розправленню легенів.
У 85 % випадків перший вдих глибший і триваліший, ніж наступні. Триває перший вдих 0,1—0,4
с, при цьому об'єм повітря становить 20—80 мл. Особливістю першого циклу є велика тривалість
видиху — 3,8 с.
Видих відбувається на тлі звуженої голосової щілини і супроводжується криком. Видихає
новонароджений 24 мл повітря. Різниця об'єму повітря під час вдиху і під час видиху формує
функціональну залишкову ємкість легень. Після першого вдиху в легенях дитини залишається від
66
4 до 50 мл повітря. Протягом перших 10—20 хв функціональна залишкова ємкість (ФЗЄ) легень
досягає 75 мл. Аерація легень закінчується на 4-й день після народження (ФЗЄ досягає 100 мл).
Після першого вдиху змінюється газовий вміст і рН артеріальної крові . Ці показники
стабілізуються на 1-му тижні життя.
Частота дихання у новонародженого 40—60 за 1 хв, дихальний об'єм у середньому 17 мл (від
10 до 25 мл). Зі збільшенням маси тіла ХОД знижується
Верхні дихальні шляхи у новонародженого вузькі, їх опір приблизно у 8 разів більший, ніж у
дорослих.
Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) у новонародженого визначається за об'ємом повітря (120—150
мл), який видихається під час крику . ЖЄЛ збільшується з віком людини.

Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання

Органи дихання в процесі росту і розвитку дитини змінюються морфологічно і функціонально
Ніс у новонародженого відносно малий, має вузькі носові ходи (до 1 мм).
Хрящі м'які, відсутня нижня носова раковина і нижній носовий хід. Носову порожнину вкриває
миготливий епітелій. Слизова оболонка тонка, суха, яскраво-рожева завдяки густій сітці
кровоносних капілярів. Підслизова оболонка має недорозвинену кавернозну тканину.
Приносові пазухи в новонароджених недорозвинені ,а лобова пазуха відсутня.
Горло в новонародженого вузьке і коротке.
Слухова труба, яка з'єднує носову частину горла з барабанною порожниною, широка, коротка,
пряма. Отвори слухових труб розташовані на задній поверхні носової частини горла, близько до
хоан.
Горлове лімфатичне кільце недорозвинене.
Піднебінні мигдалики малі за розміром, сховані за піднебінними дужками, у них погано
розвинені крипти.
Гортань у новонародженого має лійкоподібну форму, вона відносно коротка з вузьким
просвітом, хрящі ЇЇ м'які та піддатливі.
Голосова щілина вузька і розташована високо, на рівні IV шийного хребця (у дорослих — на
рівні VI шийного хребця). Довжина голосових зв'язок 4—4,5 мм (відносно короткі).
Слизова оболонка гортані ніжна, тонка, суха, багата на кровоносні та лімфатичні судини.
Еластична тканина гортані розвинена погано.
Трахея до моменту народження дитини встигає повністю сформуватися, її верхній край більше
розширений, він розташований на рівні IV шийного хребця (у дорослих - на рівні VIII хребця).
Трахея має лійкоподібну форму, відносно вузький просвіт, складається з 12—20 хрящових
напівкілець, які теж м'які та піддатливі.
У трахеї недостатньо розвинута еластична тканина. Слизова оболонка має такі самі особливості, як
і в гортані.
Діаметр просвіту трахеї змінюється протягом дихального циклу. Особливо значні зміни
відбуваються під час кашлю — просвіт зменшується на одну третину свого поперечного розміру.
Бронхи новонароджених вузькі й короткі. Роздвоєння трахеї розташоване на рівні III грудного
хребця (у дорослих — на рівні V). Правий бронх короткий, широкий, він є продовженням трахеї.
Лівий бронх — вузький, довгий, відходить від трахеї під прямим кутом. М'язові та еластичні
волокна бронхів недорозвинені. Слизова оболонка пухка, добре постачається кров'ю, але суха,
залози слизової оболонки погано функціонують. Поверхня бронхів вкрита тонким шаром слизу,
який рухається зі швидкістю 0,25— 1 см/хв. У бронхіолах рух слизу повільніший (0,15—0,3 см/хв).
Легені у новонародженого мають масу 50—60 г, що становить 1/50 маси тіла. Ліва легеня
складається з двох часток (верхня і нижня), права — з трьох часток (верхня, середня і нижня).
Окремі частки легень розвиваються нерівномірно. Міжчасткові щілини не виражені.
Сегментарна будова легень відповідає будові легень у дорослих. Але окремі сегменти від-
окремлені один від одного вузькими прошарками пухкої сполучної тканини. Корені легень у
новонароджених мають багато кровоносних та лімфатичних судин.
Легенева тканина має однокамерні альвеоли, розміри яких у 4 рази менші, ніж у дорослих,
загальна кількість альвеол також значно менша (у новонароджених у 10—12 разів менше альвеол
порівняно з дорослими).

67
 Альвеолярні ходи широкі, еластична тканина розвинута недостатньо, у легенях переважає пухка
сполучна тканина з розвинутою сіткою кровоносних судин.

Геронтологічні зміни з боку органів дихання

У віці понад 60 років відзначаються дегенеративно-деструктивні зміни кістково-м'язового
скелета грудної клітки: остеохондроз грудного відділу хребта, зменшення рухомості реброво-
хрящових суглобів, кальциноз ребрових хрящів, воскоподібне і вакуоле-подібне переродження
волокон м'язів. Розвивається грудний кіфоз. Деформується грудна клітка, вона стає бочко-
подібною, з однаковими розмірами з боків і в передньо-задньому напрямку, зменшується її
рухомість. Усе це погіршує вентиляцію легень
Відбуваються виражені морфологічні зміни, які проявляються такими показниками:
1) нерівномірністю вентиляції легень;
2) дискоординацією вентиляції та кровотоку в легенях;
3) збільшенням анатомічного шунтування;
4) зменшенням альвеоло-капілярної дифузії кисню.
Тому в людей віком 40—70 років часто зустрічаються такі захворювання, як гострий і хронічний
бронхіт, пневмонія, рак легень.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ

ЗНАНЬ І УМІНЬ СТУДЕНТІВ.
1. АФО дихальної системи в різні періоди життя людини.
2. Будова грудної клітки, як великого комбінованого суглоба.
3. Особливості грудної клітки у віковому аспекті.
4. Основні методи допомоги хворим під час бронхоспазму.
5. Розвиток органів дихання у плода.
6. Механізм першого вдиху
7. Значення серфактанту.
8. Особливості сурфактанта ВУР та у новонародженого.
9. Дихальні м’язи, їх згачення.
10. Розвиток дихальних м’язів.
11. Значення м’язів живота, як черевного пресу в процесі видиху.
12. Геронтологічні зміни з боку органів дихання.

68
 ЛЕКЦІЯ №7
ТЕМА ЛЕКЦІЇ:
«ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ У РІЗНИХ ВІКОВИХ ПЕРІОДАХ:
ПОРОЖНИННОГО, МЕМБРАННОГО, ПРИСТІНКОВОГО ТРАВЛЕННЯ, АСИМІЛЯЦІЯ
ХАРЧОВИХ ІНГРЕДІЄНТІВ, МІКРОФЛОРИ ТОВСТОЇ КИШКИ.»
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1. Внутрішньоутробний розвиток системи травлення.
2. Травлення в період внутрішньоутробного розвитку.
3. Особливості будови і функцій органів травлення у новонароджених.
4. Особливості процесу травлення у новонароджених.
5. Особливості процесів травлення після переходу на загальний харчовий раціон.
6. Геронтологічні зміни з боку органів травленя.
7. Обмін речовин у плода
8. Обмін речовий у різні вікові періоди
9. Енергетичний обмін у дітей та дорослих. Основний обмін.
10. Білковий обмін
11. Вуглеводний обмін
12. Жировий обмін
13. Водно-сольовий обмін
14. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.

ВНУТРІШНЬОУТРОБНИЙ РОЗВИТОК СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ.

Травна система складається з органів, які здійснюють механічне та хімічне перероблення

їжі, перетравлювання харчових продуктів на продукти живлення, всмоктування цих продуктів, а
також виведення утворених шлаків.
Утворення органів травлення відбувається у ранні терміни ембріонального розвитку. На 7—
8-му добу з ентодерми утворюється трубка первинної кишки.
На 12-ту добу з первинної трубки утворюються дві частини: з першої частини формується
травний канал, з другої — жовточний мішок. Первинна кишка на кінцях має ротоглоткову та
клоачну мембрани. На 3-му тижні ембріогенезу розсмоктується ротоглоткова мембрана, на 3-му
місяці — клоачна. Порушення цього процесу призводить до аномалій розвитку травного каналу.
З 4-го тижня з передньої кишки розвивається глотка, стравохід, шлунок, частина
дванадцятипалої кишки, підшлункова залоза і печінка; з середньої кишки формується друга
частина дванадцятипалої кишки, тонка і клубова кишка; із задньої кишки розвиваються всі відділи
тонкої кишки.
Стравохід на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку має вигляд трубки, просвіт його
заповнений пухкою клітинною масою. На3-му місяці починається закладка залоз, які активно
утворюють слиз, і це сприяє утворенню просвіту в стравоході.
69
 Шлунок у вигляді веретеноподібного розширення передньої кишки з'являється на 3-му тижні
гестації, потім він інтенсивно росте. На 7-му тижні в шлунку виникають шлункові ямки, їх
кількість збільшується. На 10-му тижні починають формуватися майбутні залози. Процес дифе-
ренціювання різних клітин залоз шлунка тривалий і продовжується до моменту народження.
Воротарний м'яз-затикач формується на 12-му тижні, а кардія — на 16-му.
Тонка кишка розвивається інтенсивно.
Частина кишки між шлунком і ніжкою жовточного мішка називається переднім коліном .З
переднього коліна розвивається нижня частина дванадцятипалої кишки, тонка і більша частина
клубової кишки.
Частина кишки між жовточною ніжкою і клоакою — заднім коліном. Із заднього коліна
формується частина клубової кишки і вся товста кишка. На 3-му місяці внутрішньоутробного
розвитку починається процес повороту кишок: тонкої— справа наліво позаду від верхньої
брижової артерії й товстої — зліва направо від тієї ж самої артерії.
Залежно від того, на якому етапі відбуваються порушення повороту кишок, спостерігаються
різні природжені вади розвитку: грижі пупкового канатика, природжений заворот порожньої
кишки, синдром Ледда, внутрішня грижа, високе розташування сліпої кишки, рухома сліпа кишка
тощо. Жовточний мішок редукує, однак ступінь цього процесу різний і тому існують різні варіанти
дивертикулу клубової кишки (Меккеля).
Підшлункова залоза закладається в ембріона на 3-му тижні гестації у вигляді виростів
передньої кишки: більший виріст — дорсальний, менший виріст — вентральний. Головна частина
підшлункової залози розвивається із дорсальної нирки, яка утворює всі частини залози, крім її
головки. Головка розвивається з вентрального виросту передньої кишки, зберігається вентральна
протока. Дорсальна протока стає додатковою і зливається з вентральною протокою.
На 12-му тижні гестації починає утворюватися трипсиноген, а на 18-му тижні —
хімотрипсиноген. Ліпаза з'являється на 12-му тижні, амілаза— тільки після народження. Крім
залозистої паренхіми утворюються панкреатичні острівці — так звані острівці Лангенганса. На 8-
му тижні гестації клітини містять глюкагон, а на 12-му тижні — інсулін. До народження дитини
підшлункова залоза ще не сформована.
Печінка і жовчний міхур розвиваються з печінкового дивертикулу на 4-му тижні
ембріогенезу з вентрального відділу ентодерми первинної середньої кишки.

Травлення в період внутрішньоутробного розвитку

Типи живлення
До імплантації зародка в стінку матки його живлення відбувається за рахунок запасних
речовин у цитоплазмі яйцеклітини.
Гістотрофний -ембріон живиться секретами слизової оболонки матки і
речовинами жовточного мішка.
Гемотрофний спосіб живлення (трансплацентарний)- після утворення плаценти головну
роль відіграє головну роль .
Плацентарна мембрана має неоднакову проникність для різних речовин. З крові матері в
кров плода надходять глюкоза, амінокислоти, дипептиди. Плацента проникна для більшості
білків, ліпідів, полісахаридів. Материнською кров'ю речовини переносяться в плаценту, де
гідролізуються ферментами, а після мономери всмоктуються в кров плода. Крім того, плацента
може синтезувати білки і глікоген, які також використовує ембріон.
Амінотрофне живлення - починається з 4—5-го місяця гестації діяльність органів
травлення плода. Амніотична рідина надходить до травного тракту плода, де поживні
речовини частково перетравлюються і продукти всмоктуються в кров плода. Цьому процесу
сприяють смоктальні, дихальні, а пізніше і ковтальні рухи плода. Добовий об'єм амніотичної
рідини, яка поглинається плодом, досягає в останні місяці вагітності 1 л.
Автолітичне живлення - деяка частина харчових речовин амніотичної рідини
перетравлюється власними ферментами рідини.
З посиленням харчування і отриманням різних продуктів у дітей посилюється секреторна і
моторна діяльність травної системи. Єдиним типом травлення стає власне травлення під
впливом ферментів у порожнині травного тракту.

70
 Травні залози формуються в різні терміни ембріогенезу. Ферментативна активність тонкої
кишки формується раніше, ніж в інших частинах кишкового тракту. У тонкій кишці
відбувається гідроліз харчових речовин за типом пристінкового і внутрішньоклітинного
травлення. Секреція ферментів клітинами шлунка та підшлункової залози у плода низька.
У плода ще немає періодичної моторної діяльності травного тракту. Моторний апарат має
низьку збудливість, може відповідати місцевими скороченнями на сильні подразники.
Уже в перші тижні вагітності у плода закладається ендокринний апарат травного тракту.
По-перше, збільшується кількість ендокринних клітин під час внутрішньоутробного розвитку.
По-друге, у клітинах збільшується кількість пептидів (гастрину, секретину, мотиліну, ентеро-
глюкагону, соматостатину, нейротензину). Під час внутрішньоутробного розвитку
закладаються периферійні та центральні нервові механізми регуляції діяльності травного
тракту. На 2-му році життя удосконалюється гістологічна будова слизової оболонки тонкої
кишки. У дитини віком 7 років вона не відрізняється від такої у дорослих.

Особливості будови і функцій органів травлення у новонароджених

Ротова порожнина у дитини відносно мала, заповнена язиком. У дітей поступово
збільшується об'єм ротової порожнини
Язик короткий, широкий і товстий. Коли ротова порожнина закрита, язик торкається щік і
твердого піднебіння. Губи і щоки відносно товсті, у щоках розвинуті м'язи і щільні жирові
грудочки. На яснах розвинені валикоподібні стовщення для кращого захоплення соска грудної
залози під час годування.
Слизова оболонка внутрішньої поверхні губ у новонароджених не виглядає гладенькою, її
борозни теж потрібні для кращого пристосування до акту смоктання.
Слизова оболонка ротової порожнини ніжна, багата на кровоносні капіляри, але відносно
суха. Сухість слизової оболонки зумовлена дефіцитом слини після народження, хоча слинні
залози сформовані до моменту народження. З перших днів життя в слині міститься
амілолітичний фермент (амілаза).
Слина має слабко кислу реакцію, що може сприяти інфікуванню ротової порожнини. . Розвиток
слинних залоз закінчується в 3—4 міс. З цього моменту слина виділяється активно, її слабко кисла
реакція поступово змінюється на лужну.
Вхід у гортань у новонародженого розташований високо, над нижньо-заднім краєм м'якого
піднебіння і з'єднаний з ротовою порожниною. Тому слабкий розвиток м'язового шару й
еластичних волокон кишкової стінки;
• ніжна слизова оболонка з великою кількістю кровоносних судин;
• недостатність секреторного апарату;
• добре розвинуті складки слизової оболонки кишки і ворсинки.
Усі ці особливості впливають на високу проникність у кров нерозщеплених складових частин
їжі, токсико-алергійних речовин та мікроорганізмів .
Гглотка і стравохід у дітей 2 років опускаються, вхід у стравохід на рівні IV—V шийних
хребців, у 12 років — на рівні VI—VIII хребців, як у дорослих. У 6 міс просвіт стравоходу
збільшується в 2 рази порівняно з новонародженим і досягає 10 мм, у 6 років — 15 мм, у і 6 років
— 19 мм. З меншою інтенсивністю збільшується довжина стравоходу; в 1 рік — 12 см, у 5 років —
16 см, у 16 років — 19 см, у дорослих чоловіків — 25 см, у жінок — 23 см.
Шлунок у дитини 1 року збільшується в 3 рази, у 5 років — у 6 разів, у 10 років — у 10 разів, у
20 років — у 24 рази (табл. 16). З віком збільшуєтьсяі площа поверхні слизової оболонки. Уже в 3
міс площа слизової оболонки збільшується в 3 рази, у 6 міс — у 4 рази, у 2 роки — у 5 разів, у 16
років — у 120 разів.
У людини час поновлення клітин епітелію слизової оболонки шлунка становить 12—24 год.
Фізіологічний об'єм шлунка до 10-го дня життя дитини збільшується до 80 мл. У подальшому за
кожен місяць життя шлунок збільшується на 25 мл. В 1 рік життя об'єм шлунка в середньому —
250 мл, у 3 роки — 400 мл, у 7 років — 600 мл, у 10 років — 1000 мл, у 16 років — 1500 мл.
Змінюється і положення шлунка, на 2-му році життя воно стає вертикальним. Поступово
розвивається кардіальна частина шлунка і його дно. Усі частини шлунка повністю закінчують
розвиватися у 8 років.

71
 Підшлункова залоза завершує свій розвиток у 10—12 років. У 10 років маса залози
збільшується в 10 разів, а в дорослих — у 30 разів порівняно з масою залози після народження.
Найінтенсивніше залоза росте в перші З роки і в період статевого дозрівання.
Печінка з системою проток і жовчним міхуром розвивається дуже швидко, у 2—3 роки її маса
збільшується в 3 рази, у 7—8 років — у 5 разів, у 16—17 років — у 10 разів, у 20—30 років — у
13 разів. А маса тіла збільшується в 20 разів. З віком збільшується і жовчний міхур. В 1 міс його
об'єм становить 3 мл, у 3 роки — 8 мл, у 10 років — 33 мл.
Дванадцятипала кишка у новонародженого завдовжки до 10 см, широка, розташована на
рівні І поперекового хребця. Вона достатньо рухома, ця рухомість зменшується з віком.
Сфінктерний апарат дванадцятипалої кишки достатньо розвинутий. Слизова оболонка її
відрізняється від слизової оболонки шлунка. Круглі складки мають жовтуватий колір від
домішків жовчі. У верхній частині дванадцятипалої кишки відбуваються зміни реакції кислого
шлункового хімусу на лужну реакцію, підготовка хімусу до дії ферментів, які надходять із
підшлункової залози та з печінки через спільну жовчну протоку.
Порожня кишка становить 2/5, а клубова — 3/5 довжини тонкої кишки. Між цими частинами
немає чіткої межі.
Клубова кишка закінчується дивертикулом клубової кишки, у новонароджених клапан
відносно слабкий, тому вміст сліпої кишки з бактеріальною флорою може закидатися назад у
клубову кишку.
Брижа у новонароджених тонка, швидко збільшується в довжину на 1-му році життя. Лімфа,
що відтікає від кишок, не проходить через печінку, а потрапляє безпосередньо в циркулюючу
кров.
Тонка кишка на 2-му році життя удосконалюється гістологічна будова . У дитини віком 7
років вона не відрізняється від такої у дорослих.
Довжина товстої кишки дорівнює росту дитини. Частини товстої кишки розвинуті по-різному.
У новонароджених відсутні чепцеві відростки, стрічки кишки недорозвинуті, гаустри відсутні до 6
міс.
Сліпа кишка розташована безпосередньо під печінкою. Червоподібний відросток у
новонародженого завдовжки до 5 см, має конусоподібну форму і широко відкритий вхід. Він дуже
рухомий і має довгу брижу.
Товста кишка легко переміщується, що залежить від заповнення шлунка і тонкої кишки. Товста
кишка анатомічно завершує свою будову у віці 3—4 роки. У 5—7 років кишки втрачають свою
рухомість, удосконалюється їх моторика, механізм нервової регуляції.
Ппряма кишка відносно довша і в разі заповнення може займати весь малий таз. Ампула
прямої кишки не розвинена.
Виділення соків у товстій кишці недостатнє. Але товста кишка відіграє важливу роль у процесі
травлення. У ній відбувається всмоктування води і формування калових мас. Важливе місце
займає у травленні мікрофлора товстої кишки.
Кишки плода і новонародженої дитини впродовж 10—20 год життя стерильні.
Формування кишкової мікрофлори чинається з 1-ї доби життя і за 7—9 днів у здорових
доношених дітей, що отримують грудне молоко, вона досягає нормального рівня. Якщо дитина на
грудному вигодовуванні, то в кишках переважає В. bifidus, а якщо на штучному — В.coli.
Моторика кишок у новонароджених енергійна, що збільшує частоту випорожнень.
Дефекація — це рефлекторний акт, який у перші 2 тиж відбувається до 6 разів на добу.
Протягом 1-ї доби дитина виділяє міконій (першородний кал) зелено-чорного кольору. Він
складається з жовчі, епітеліальних клітин, слизу, ферментів, навколоплідних вод. Випорожнення у
здорових новонароджених, яких годують грудним молоком, мають кашкоподібну консистенцію,
жовто-зелений колір, кислий запах.
Підшлункова залоза — паренхіматозний орган зовнішньої та внутрішньої секреції. У перші
місяці життя вона функціонує недостатньо. У ній мало елементів сполучної тканини, дуже багато
кровоносних судин. У новонароджених найбільше розвинена головка залози. Уся поверхня залози
гладенька.
Печінка — паренхіматозний орган, найбільша травна залоза. Печінка у новонародженого
відносно велика і становить 4 % від маси тіла. Паренхіма печінки мало диференційована, вона

72
повнокровна, швидко збільшується внаслідок інфекції чи інтоксикації. Утворення жовчі печінко-
вими клітинами недостатнє. Жовч малої активності, у ній мало жовчних кислот. Печінка депонує
поживні речовини, білки, жири, глікоген. Клітини печінки виконують функцію фагоцитозу, беруть
участь в обміні заліза і холестерину. Печінка виконує також бар'єрну функцію, нейтралізує деякі
ендогенні та екзогенні шкідливі речовини. У новонародженого печінка перебуває в стані
функціональної недостатності, особливо слабка її ферментативна діяльність. Проявом незрілості
печінки є транзиторна жовтяниця у новонароджених через неповний
метаболізм вільного білірубіну, який утворюється внаслідок розпаду еритроцитів.

Особливості процесу травлення у новонароджених

У дітей перших днів і тижнів велике значення мав автолітичний компонент травлення, при
якому гідроліз полімерів здійснюється за рахунок ферментів, що містяться в грудному молоці.
Після введення прикорму зростає роль і значення амілазної активності слини і підшлункової
залози.
Особливістю перетравлювання і засвоєння білків у новонароджених є те, що у них більше
значення має внутрішньоклітинний компонент процесу травлення. Особливо швидко переходять у
кров лактоглобуліни.
У дітей перших місяців життя особливо активна шлункова ліпаза, яка розщеплює жири
грудного молока, що мають невеликі ланцюжки вуглецю. Жири з довшими ланцюжками вуглецю
розщеплюються ферментами підшлункової залози. У тонкій кишці відбувається адсорбція
вітамінів А, В, С і групи В.

Особливості процесів травлення

після переходу на загальний харчовий раціон

З посиленням харчування і отриманням різних продуктів у дітей посилюється секреторна і

моторна діяльність травної системи. Єдиним типом травлення стає власне травлення під впливом
ферментів у порожнині травного тракту.
З переходом на тверду їжу стає важливим механічне оброблення харчових продуктів і
формування харчової грудки. Для жування стає важливим розвиток зубів.
У перші місяці після народження зуби містяться під слизовою оболонкою ясен. Прорізування
зубів починається з 6 міс, і цей процес може відбуватися з відхиленнями в загальному стані
дитини. З'являється підвищена збудливість, дитина вередує, порушується сон, апетит, починається
посилене слиновиділення, рефлекторно виникають риніт, подразливість слизової оболонки горла,
підвищується температура тіла. Після прорізування зубів усі негативні явища зникають, дитина
заспокоюється.
На кожній половині щелепи одночасно прорізуються зуби лівої та правої половини ротової
порожнини. Здебільшого спочатку прорізуються нижні зуби, а потім — верхні. Винятком із цього
правила є поява бічних верхніх різців, а потім — бічних нижніх.
Молочні зуби прорізуються з такою послідовністю:
Вік, міс Назва зубів
6—7 міс Нижні центральні різці
8—9 міс Верхні центральні зубці
10 міс Бічні верхні різці
12 міс Бічні нижні різці
12—15 міс Перша пара кутніх зубів (перші моляри)
18—20 міс Ікла
20—30 міс Друга пара кутніх зубів (другі моляри) У процесі формування молочних зубів
розрізняють два періоди:
• перший період — до 3—3,5 року — зуби стоять щільно, без проміжків;
• другий період (до 6 років) — висувається вперед нижня щелепа і з'являються фізіологічні
проміжки між зубами, значна стертість зубів.
Із 5—6 років починається заміна молочних зубів на постійні. Перші постійні зуби — це перші
моляри. Заміна молочних зубів відбувається в такій послідовності, в якій прорізувалися молочні
зуби.
73
 Для розрахунку кількості молочних зубів можна користуватись такою формулою".
п — 4 (де п — вік дитини в місяцях).
Для розрахунку кількості постійних зубів можна користуватися формулою:
4 п - 20 (де п — кількість років, які виповнилися дитині).
Після прорізування перших молочних зубів жувальні рухи слабкі, вони аритмічні й чергуються
зі смоктальними рухами. Із збільшенням кількості зубів жувальні рухи стають ритмічними, вони
залежать від якості їжі, яка пережовується. Після заміни молочних зубів на постійні
встановлюється нормальний прикус (12—13 років) і акт жування набуває усіх властивостей, які
характерні для дорослої людини.
Секреція слинних залоз підвищується до 10 років, поліпшується амілолітична активність слини.
Найбільшою активність слини буває у віці 1— 4 роки. У віці 10—14 років слиновиділення має
коливання в широких межах.
У дітей 1—2 років та особливо 4—14 років співвідношення площі слизової оболонки шлунка до
поверхні тіла вище, ніж у новонароджених і дорослих. З віком збільшується секреція шлункового
соку натще. Секреція соляної кислоти прямо залежить від віку та маси тіла дітей. У хлопчиків
секреція вища, ніж у дівчаток того самого віку і маси тіла. З віком збільшується інтенсивність
секреції пепсиногенів залозами шлунка. Розвивається м'язовий шар, збільшується кількість
еластичних волокон та інтрамуральних нервових закінчень. До 3-х років життя стабілізується мо-
торна діяльність шлунка.
У порожнинному травленні кишок велику роль відіграє підшлункова залоза, яка у віці 15 років
має масу близько 50 г. У 4—5 років великий вміст протеаз у підшлунковому секреті зумовлює
підвищення його активності. Але в 6—9 років максимальна активність секрету підшлункової за-
лози вже пояснюється збільшенням амілолітичної і ліполітичної активності. У подальшому
підвищується об'єм секреції, а концентрація ферментів залишається майже постійною.
З віком збільшується тривалість і об'єм виділення жовчі, зменшується латентний період
скорочення жовчного міхура. У жовчі збільшується кількість жовчних кислот, що підвищує
ефективність травлення жирів. Одночасно з посиленням секреції ферментів у тонкій кишці з віком
зменшується проникність слизової оболонки і швидкість всмоктування поживних речовин у кров і
лімфу.
Кількість калових мас з віком збільшується (в 1 рік — 69 г, у 3 роки — 90 ц у 7 років — 120 г, у
14 років — 150 г за добу). Дефекація стає актом, який коригується. У більшості людей акт
дефекації відбувається один раз на добу, рідше — 2 рази на добу.
На ранніх етапах розвитку травної системи діють гормональні та місцеві механізми регуляції
діяльності травного тракту, але в подальшому до регуляції травлення включаються центральні
механізми, що
забезпечуються в тому числі й передніми відділами головного мозку.
Геронтологічні зміни з боку органів травлення

Найбільш виражені зміни спостерігають з боку органів ротової порожнини:

1) зуби стають жовтими, мають різний ступінь стертості;
2) зменшується об'єм ротової порожнини, слинних залоз;
3) зникають ниткоподібні сосочки язика;
4) атрофуються жувальні та мімічні м'язи, кістки лицевого черепа. Атрофія верхньої щелепи
більша за атрофію нижньої, що порушує
прикус, утруднює відкушування і жування. Слини продукується менше, тому в роті сухо,
характерні тріщини язика і кутів рота.
Стравохід з віком подовжується і стає викривленим через кіфоз. Усі його шари мають елементи
атрофії. М'язові волокна заміщуються на волокнисті елементи, зменшується кількість залоз.
Частіпіе атрофія розвивається в середній частині стравоходу, що призводить до порушення про-
ходження їжі. З віком збільшується частота рефлюкса, що пов'язано зі зменшенням м'язів
сфінктера стравоходу.
Відбуваються також атрофічні зміни у всіх шарах стінки шлунка. Товщина слизового шару
зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються секреторні клітини в залозах.
Змінюється взаємовідношення артеріальної та венозної сітки, відбувається розрив і запустіння
анас-томозів між артеріальними судинами, багато з них стають звивистими, зменшується кількість
74
капілярів на одиницю площі. Розвивається гіпоксія органа. Зміни в слизовій оболонці шлунка,
порушення нейрогуморальної функції призводять до зниження секреторної діяльності шлунка.
У віці 30—40 років знижується об'єм шлункового соку і дебіт вільної соляної кислоти за 1 год
(мал. 46, 47).
Базальна секреція кислоти змінюється в процесі старіння організму (мал. 48). її показники в
20—30 років у два рази більші за базальну секрецію в 40—50 років.
Унаслідок старіння організму знижується вміст кислого компоненту (соляна кислота і
пепсиноген) в об'ємі шлункового соку (мал. 49), лужний компонент практично не змінюється.
З віком збільшується довжина кишок, частіше окремих частин товстої кишки. У стінці
відбуваються атрофічні зміни, що призводять до порушення мембранного травлення,
всмоктування вуглеводів, білків, жирів. Змінюється мікрофлора кишок: активізується гнилісна
мікрофлора, знижується молочнокисла.
Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість продуктів неповного гідролізу, а
вони є середовищем для розмноження мікробів.
Секрети слини, шлунка, печінки, підшлункової запози мають бактерицидні властивості.
З віком збільшується кількість мікробів (табл. 17) у тонкій кишці, що гальмує гідроліз і
всмоктування. Збільшенню кількості мікробів сприяє послаблення моторики і перистальтики.
Зменшується маса печінки, знижується функція гепатоцитів, що призводить до порушення
білкового, жирового, вуглеводного обміну, зниження антитоксичної функції.
Збільшується в об'ємі жовчний міхур і знижується його тонус, збільшується передньо-задній
розмір і довжина міхура. Рухова активність його послаблюється. В умовах збільшення виділення
холестерину формуються камені.

Обмін речовин та енергії

У дорослих спостерігається рівновага надходження та використання енергії. Енергія міститься в
продуктах, які споживають гетеротрофні організми. Поживні речовини мають не тільки
енергетичне, а й пластичне значення. Вони використовуються для росту і самооновлення
організму. Внутрішньоутробному періоду і періоду дитинства притаманні процеси синтезу росту,
тому в ці періоди онтогенезу енергетичний обмін позитивний. Для організму, що росте,
характерний позитивний білковий баланс, який супроводжується накопиченням в організмі азоту.
Під час росту поживні речовини використовуються як будівельний матеріал, як джерело енергії
для синтезу ферментів і. нуклеїнових кислот. Енергетичні витрати організму складаються з
основного обміну та робочих прибавок (витрати енергії та виконання фізичної роботи, на
терморегуляцію та специфічно-динамічну дію їжі).
Обмін речовин у плода
Поживні речовини плід отримує з крові матері. Головним джерелом енергії є глюкоза, більше
значення має анаеробна фаза розщеплення глюкози.
Перехід глюкози через плаценту відбувається шляхом дифузії. Концентрація глюкози в крові
плода становить 3,55 ммоль/л, а в крові матері — 4,5— 6 ммоль/л. Глюкоза використовується для
утворення глікогену. У плода концентрація глікогену в печінці в три рази, у скелетних м'язах — у
п'ять разів, у міокарді — у десять разів більша, ніж у дорослих.
Метаболізм амінокислот в організмі плода найбільш інтенсивний, НІ і в усі вікові періоди.
Амінокислоти використовуються для синтезу білків ферментів, гормонів білкової природи, що
забезпечують ріст плода, Концентрація амінокислот у плазмі крові плода в 2 рази більша, ніж у
матері.
Через плаценту з крові матері у невеликій кількості можуть транспортуватися білки. Велике
значення має перехід гаммаглобулінів, особливо наприкінці вагітності. Переходять через плаценту
в невеликій кількості й альбуміни.
Перенесення через плаценту ліпідів виражене слабко. Концентрація їх у крові плода в 2—3 рази
менша, ніж у крові матері. Повільно транспортуються через плаценту жирні кислоти, які
зв'язуються з альбумінами.
У печінці плода відбувається інтенсивний синтез жирних кислот, які використовуються
тканинами плода для синтезу жирів. Синтез жирних кислот у плода відбувається і в легенях, і в
мозку. Значна кількість жирів у плода синтезується з вуглеводів.

75
 У перші місяці кількість жиру в плода незначна. У віці 5 міс жир становить 1 % від маси тіла
плода. У цей період уже розрізняють білі й бурі жирові клітини. Кількість жиру в плода
збільшується до 7—8 міс і становить у цьому віці 2,5—5 % від маси тіла. Перед народженням
кількість жиру становить 16 % від маси тіла (як у дорослих). Починаючи з другого півріччя життя
жир відкладається під шкірою (близько 80 %).

Обмін речовий у різні вікові періоди

Потрапляння поживних речовин в організм протягом першої доби не задовольняє потреб

новонародженого в енергії, витрати якої різко збільшуються після народження. Організм починає
використовувати запаси поживних речовин. Для підтримання певного рівня глюкози в крові
використовується глікоген, і його вміст у печінці різко знижується за першу добу життя дитини.
Знижується вміст глікогену і в скелетних м'язах, і в міокарді. Концентрація глікогену поступово
відновлюється і досягає рівня дорослих на 2—3-му тижні.
Концентрація глюкози в крові відразу після народження становить 4,1 ммоль/л. У наступні
години концентрація глюкози знижується до 2,9 ммоль/л, що називається фізіологічною
гіпоглікемією. На початку 2-го тижня рівень глюкози знову досягає 4,1 ммоль/л.
Зі зниженням запасів глікогену головним джерелом енергії стають жири. За добу концентрація
жирних кислот у плазмі крові плода досягає максимального рівня. Повне окислення жиру не може
відбуватися в умовах нестачі вуглеводів, тому частина жирів розщеплюється до кетонових тіл і в
дитини в перші дні після народження спостерігається кетонемія. Через тиждень концентрація
кетонових тіл знижується і досягає нормального рівня.
Розпад білків має невелике значення в енергетичному забезпеченні новонародженого (всього 5
% енергії, у дорослих — 17 %).
Енергетичні потреби плода забезпечуються материнським організмом, тому основний обмін у
вагітних жінок підвищений. У плода витрати енергії на ріст досягають максимальної величини у
8,5 місяця, а потім зменшуються. У 8,5 місяця ці витрати становлять 100 ккал (419 кДж) на добу, а
перед народженням дитини — 76 ккал (318 кДж) на добу. Зміна обміну енергії після народження
дитини пов'язана з особливостями обміну речовин, становленням гормональної регуляції, ростом
організму, типом харчування, збільшенням
скелетних м'язів та їх діяльністю.
Енергетичний обмін у дітей та дорослих

Енергія потрібна для основного обміну (підтримання життя в стані повного спокою при
температурі 20 °С
протягом 14 год після їди).
Основний обмін
У стані неспокою дитини витрати енергії збільшуються на 20—60 %, а під час плачу — у 3 рази.
У разі підвищення температури на 1 °С обмін підвищується на 14—16 %. У дітей до 1,5 року обмін
підвищується, а потім знижується. Головний компонент — витрати енергії та самооновлення. У
дітей ендогенній азот сечі вищий, ніж у дорослих. 1 мг ендогенного азоту = 1 ккал = 4,184 кДж.
Виділення азоту з сечею (протягом доби):
• до 2,5 року — 60 мг/кг;
• з 3 до 25 років — 50 мг/кг (у хлопчиків більше);
• до 29 років — 40—30 мг/кг;
• до 69 років — 30—25 мг/кг.
У дітей до 1,5 року відзначається спочатку підвищення основного обміну, а потім поступове
зниження його.
На підтримання температури тіла витрачається 48—100 ккал/кг (201—419 кДж/кг на добу).
Витрати енергії на підтримку тепла тим нижчі, чим менша дитина.
Витрати енергії на ріст (пластичний обмін) у дітей найбільші. Приріст маси на 1 г потребує 7
ккал (29 кДж).
76
 До 3 міс витрати енергії на ріст становлять 46 %; до 6 міс — 28 %; до 9 міс — 13 %; до 12 міс —
6 %.
З 4 років і в період статевого дозрівання витрати енергії збільшуються. У дорослих вони
становлять 1/3 від добової витрати енергії.
На інші витрати (піт, волосся, нігті, фекалії) організм витрачає 1—2 % енергії.

Білковий обмін
1 г білка = 4 ккал = 16,7 кДж. У дорослих кількість виділеного азоту дорівнює кількості
отриманого азоту. У дітей позитивний баланс, вони отримують з їжею більше азоту, ніж його
виділяється. Потреба дітей у білках і в амінокислотах вища, ніж у дорослих. Дитині потрібно
амінокислот у 6 разів більше, ніж дорослим. Діти більш чутливіші до голоду. Інтелектуальний
індекс школяра залежить від білкової недостатності в ранньому дитинстві. Дорослі, які голодували
в дитинстві, погано переносять стреси. Білкове голодування називають квашіоркором.

Вуглеводний обмін
1 г = 4 ккал — 16,7 кДж. У дітей 1-го року вміст вуглеводів забезпечує потребу в енергії і
становить 40 %. На 2-му році життя вуглеводний обмін підвищується на 60 %. У перші місяці
життя потреби покриваються за рахунок молочного цукру — лактози грудного молока. Після
введення прикорму дитина починає отримувати крохмаль, глікоген. У цей період слина вже має
достатню кількість амілази. У старечому віці знижується активність лактази. Багато людей не
переносять незбираного молока. Рідше проявляється природжена мальабсорбція сахарози, частіше
у дітей, які перебувають на штучному вигодовуванні. Рівень глікемії залежить від співвідношення
глікогену та глікогенолізу. Керує цим процесом цукровий центр — сукупність різних центрів у
ЦНС: кора півкуль, ядра півкуль, гіпоталамус, довгастий мозок та ендокринні залози.
Існують природжені дефекти ензимних систем, при яких синтез або розпад глікогену
порушується. Для новонароджених характерна гіпоглікемія, до 5—6-го дня рівень глюкози
підвищується. Підвищення рівня глюкози відбувається до 6 років, а потім — до 12 років, що
збігається з періодами посилення росту і підвищенням концентрації соматотропного гормону. Для
визначення кривої вмісту глюкози у дорослих застосовують навантаження — 1г цукру на 1 кг маси
тіла. У дітей цукрове навантаження збільшується з віком. Тип цукрової кривої будують відповідно
до даних табл. 18.
Однак рівень підвищення глюкози після навантаження у дітей менший, ніж у дорослих, проте
діти важче переносять цукровий діабет.

Жировий обмін
Жири в організмі швидко поновлюються. Так, 50 % жирового депо дорослої людини
поновлюється кожні 5—9 днів, а 50 % жиру печінки — кожні З дні. Жири мають значення в
синтезі гормонів, захисті організму від тепловтрати, транспорті вітамінів. У доношеної
новонародженої дитини жир становить 11—16 % від маси тіла, а у дитини до 6 міс — 26 %. У цей
період дитина перебуває на грудному вигодовуванні. У віці понад 6 міс вміст жирів зменшується.
Рівень їх знову підвищується до 6—9 років і в період статевого дозрівання. У жінок накопичення
жиру збільшується до 30—35 років і становить у цьому віці 35 % від маси тіла. У юнаків до 15—
16 років він зменшується, а потім зростає і до 35 років досягає 26 %. Зі збільшенням кількості
жиру зростає рівень глікогену. Існує різниця в хімічному складі тригліцеридів. У новонароджених
жир має високу точку плавлення — 43 °С, у дорослих — 17,5 °С. Це потрібно враховувати під час
організації догляду за дітьми і виконання ін'єкцій.
У дітей перших днів життя спостерігається стеаторея. З калом виділяється 3 г ліпідів на добу. У
калі дитини зменшується кількість жирних кислот, що свідчить про краще всмоктування в кишках.
У дітей знижена активність ліпази, жовчі виділяється менше, ніж у дорослих (на 1 -му році
життя — 70 % від норми в дорослих). Унаслідок тканинного обміну жирів утворюються проміжні
продукти — кетонові тіла. Схильність до кетозу особливо проявляється у віці 2—10 років, коли
порушується співвідношення жирів, білків і вуглеводів (у нормі воно становить, відповідно, 1:1:4).
У дитячому віці в крові невеликий
вміст ліпідів, з віком він збільшується.

77
 Водно-сольовий обмін
Тканини й органи дитини містять більше води, ніж тканини й органи дорослих. З віком вміст
води зменшується. У новонародженої дитини вода становить 75,5 % від маси тіла, у дорослих
людей — 60—65 %. Втрата води у новонароджених становить 8 % від маси тіла.
На вміст води в тканинах організму впливає їжа і наявність у ній жиру. Жирова тканина
утримує 22 % води.
Рідини організму поділяються на внутрішньоклітинну і позаклітинну. Кожні 20 хв між кров'ю та
інтерстиціальною рідиною відбувається обмін води, рівний масі тіла. Об'єм циркулюючої плазми
змінюється щохвилини, з віком він зменшується. Якщо з віком вміст позаклітинної рідини
зменшується, то внутрішньоклітинної — збільшується. Водний обмін у дітей інтенсивніший, ніж
у дорослих. Так, молекули води в дорослому організмі перебувають 15 днів, у дітей — 3—5 днів.
У дітей велика проникність мембран, а фіксація рідини в клітині і міжклітинних структурах
слабка. Діти дуже чутливі до дегідратації, коли втрачається і позаклітинна, і внутрішньоклітинна
рідина. Потреба дітей у воді значно вища, ніж у дорослих. Склад рідини визначає гомеостаз. Склад
солей, їх концентрацію визначає осмотичний тиск рідини. Важливу роль у цих процесах відігра-
ють катіони — Ка, К, Са, М§ та аніони — хлор, карбонат, ортофосфат, сульфат. Рівновага між
ними зумовлює рН 7,4. Характерним є значний вміст натрію в позаклітинній рідині. Рівень його
зберігається протягом життя. Внутрішньоклітинний вміст натрію у дітей вищий, ніж у дорослих.
Натрій регулює судинний тонус, потенціює активність адреналіну, зумовлює роботу натрієво-
калієвого насоса. Затримка натрію характерна для гіпертонічної хвороби, інфаркту. Вміст калію
більший всередині клітини. . Усі електрофізіологічні та енергетичні процеси відбуваються за
участю калію. Він стимулює утворення ацетилхоліну — медіатора синапсів, який є каталізатором
АТФ і входить до складу креатинфосфату. Нестача калію спричинює слабкість серцевого м'яза.
Збільшення вмісту калію призводить до внутрішньошлуночкової блокади, тремтіння шлуночків.
Відносна потреба дітей у калії вища, ніж у дорослих. Нестача калію гальмує анаболічні процеси.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І

УМІНЬ СТУДЕНТІВ.

1. Особливостів внутрішньо-утробного розвитоку системи травлення?

2. Типи живлення в період внутрішньоутробного розвитку?
3. АФО органів травлення у новонароджених?
4. Особливості процесу травлення у новонароджених?
5. Особливості процесів травлення після переходу на загальний харчовий раціон?
6.Особливості геронтологічних змін з боку органів травлення?
7. Особливості обміну речовин у віковому аспекті?

78
 ЛЕКЦІЯ № 8
ТЕМА ЛЕКЦІЇ:
«ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ ВИДІЛЕННЯ В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ.
ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЯЦІЇ СЕЧОУТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ
ФУНКЦІОНУВАННЯ НИРОК.»
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1. Внутрішньо-утробний розвиток.
2. Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи у новонароджених.
3. Механізм сечоутворення.Нирковий кровообіг та клубочкова фільтрація.
4. Реабсорбція та секреція в проксимальних сегментах.
5. Реабсорбція в дистальних відділах нефрона.
6. Геронтологічнї зміни сечової системи.
7. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.
Формування і розвиток системи виділення в різні вікові періоди.
Особливості регуляції сечоутворення.
Основні показники функціонування нирок.
До сечової системи належать нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник. Нирки утворюють
сечу, інші органи — сечові шляхи. За нормальних умов нирки виконують три основні функції:
1) регулюють склад позаклітинної рідини та кислотно-основний стан організму;
2) забезпечують виведення з організму токсичних речовин та продуктів метаболізму;
3) секретують ренін та місцеві тканинні гормони (кініни, простагландини), які впливають на
тонус судин та інтенсивність ниркового кровообігу, еритропоетини та інгібітори еритропоезу,
перетворюють вітамін Д на активну форму.
Нирки закладаються на 3-му тижні ембріонального життя зародка і проходять три стадії
розвитку: пронефрос; мезонефрос; метанефрос.
Перший етап утворення головної нирки (пронефрос) відбувається наприкінці 3-го
тижня ембріогенезу. Пронефрос розташований у головному кінці на дорсальному
боці ембріона.
Другий етап утворення тулубної нирки (мезонефрос) відбувається на 4-му тижні
внутрішньоутробного розвитку. Утворюються канальці й вивідна протока, яка
відкривається в клоаку.
Третій етап формування тазової нирки (метанефрос) відбувається на 5-му тижн
і ембріогенезу. Метанефрос має подвійне походження — частково він
утворюється з мезонефроса, а частково з мезодерми. З вивідної протоки
мезонефроса утворюються сечоводи, ниркові миски, система збиральних
канальців нирки. Мезодермальне походження мають капсули ниркових клубочків та
канальці майбутніх нефронів. Пізніше в мезодерму проникають кровоносні судини й
утворюються капілярні петлі нефрона. Канальці нефрона зростаються зі збиральними
трубочками. Мембрана проривається й утворюється з'єднання між нирковою мискою і
79
 нефронами. Якщо мембрана залишається, то формуються кісти нирки. Клубочки нефронів
завершують свій розвиток, якщо ембріон досягає маси 2500 г. У недоношених дітей цей
процес завершується після народження дитини.
Закладається тазова нирка в каудальній частині ембріона. На 7-му тижні ембріогенезу
нирка переміщується в черевну порожнину, на 9-му тижні вона розташовується вище від
біфуркації аорти. У цьому місці нирка обертається на 90° таким чином, що її опуклий край
стає латерально (до цього часу він стояв дорсально). Унаслідок порушення переміщення нир-
ки може утворитись однобічна тазова нирка, підковоподібна нирка, дис-топічна нирка,
опущення нирки тощо.

Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи у новонароджених

Коли народжується дитина, нирки у неї морфологічно і фізіологічно незрілі. Маса нирок у
новонароджених становить 1:100 (у дорослих 1:200) по відношенню до маси тіла. Відносно
великі розміри нирок і короткий відділ попереку зумовлюють низьке розташування нирок у
дітей раннього віку. У них верхній полюс нирки розташований на рівні XI—XII грудних
хребців, а нижній — на рівні верхнього краю IV поперекового хребця. До
1 -го року життя верхній і нижній полюси нирки зближені й орган має кулясту форму,
тільки в подальшому нирка набуває бобоподібної форми. У дітей раннього віку нирки більш
рухливі, ніж у дорослих, що пов'язано зі слабким розвитком навколониркової клітковини і
фасцій. Під час вдиху в дітей 1-го року життя обидві нирки зміщуються вниз на 1 см, тобто на
висоту тіла і поперекового хребця.
Особливості сечових органів:
1. У новонароджених маса нирок становить 10—12 г, у віці 5—6 міс вона збільшується в 3
рази, а потім збільшення маси вповільнюється.
2. Нирки у новонародженого мають частки. Кірковий шар недостатньо розвинений,
мозковий шар переважає над кірковим у співвідношенні 1:4. Прошарки сполучної тканини
виражені слабо. У нирках новонароджених клубочки нефронів розташовані дуже компактно.
На 1 см2 їх кількість досягає 50, у віці 1 року — 18—20, у дорослих — 7—8.
3. Нефрон у новонародженого недостатньо диференційований. Нутрощевий
(вісцеральний) шар капсули клубочка нефрона складається з кубічного епітелію, тому процес
фільтрації утруднений. На 4-му місяці життя плоский епітелій починає з'являтися в деяких
капсулах, на 8-му місяці життя вже всі капсули нефронів мають плоский епітелій.
4. Клубочки нефронів у новонароджених мають малий діаметр — 85 мк (у людини 30
років розміри клубочків становлять 210 мк). Найбільш інтенсивно клубочки збільшуються в
перші два роки життя — потім у періоди 5—6 років, 9—10 років та 16—19 років. Малим
розміром клубочків нефронів пояснюється невелика загальна фільтрівна поверхня їх у
новонароджених (близько ЗО % від норми дорослого). У новонароджених клубочки мають
малий діаметр просвіту капілярів, багато з них не функціонують (капілярна сітка може
спадатися).
5. Канальці нефрона у новонародженого значно коротші, їх просвіт у
2 рази вужчий, ніж у дорослих. Те саме стосується і петлі нефрона. Ка-нальці і петля
нефрона розташовані в межах кіркового шару. З віком збільшується довжина нефрона. Це
збільшення триває до статевого дозрівання. Процес реабсорбції сечі у новонароджених менш
інтенсивний.
6. Юкстагломерулярний апарат, який має значення в утворенні реніну і контролює
виведення натрію, у новонароджених розвинений слабо, його формування завершується у віці
два роки.
7. Ниркові миски розвинені відносно добре, однак м'язові та еластичні елементи виражені
слабо.
8. У дітей раннього віку виражений зв'язок лімфатичної системи нирок з лімфатичними
судинами кишок, що пояснює швидкий перехід інфекції з кишок до нирок і навпаки. Ниркові
миски у новонародженого розташовані внутрішньонирково.

80
 9. Сечоводи у новонароджених звивисті, мають більше вигинів, їх діаметр у середньому
0,3—0,4 см (досить вузький). Ці особливості сприяють застою сечі і приєднанню бактеріальної
мікрофлори.
10. Сечовий міхур у новонароджених розташований вище, ніж у дорослих (над симфізом).
Передня його стінка не вкрита очеревиною. Слизовий шар міхура добре розвинений. Ємкість
міхура змінюється (мал. 52): у новонародженого — ЗО мл, у віці 1 року — 60 мл, 5 років —
135 мл, 14 років — 260 мл.
11. Сечівник у дівчаток коротший, його довжина 1—2 см, а діаметр ширший, ніж у
хлопчиків. У хлопчиків сечівник завдовжки 5—6 см, його згини виражені сильніше, що треба
враховувати під час катетеризації. У каналі слабо розвинута еластична тканина та
сполучнотканинна основа. Слизовий шар розвинутий добре.
12. Акт сечовиділення в перші місяці життя відбувається на основі природжених
безумовних спінальних рефлексів. Пізніше він регулюється підкіркою і корою великого мозку.

Механізм сечоутворення
Нирковий кровообіг та клубочкова фільтрація
У дорослих кровообіг через нирки становить 1200 мл за 1 хв і(20— 25 % хвилинного
об'єму), у новонароджених — лише 5 % хвилшРН0Г0 об'єму крові. За 2 міс життя кровообіг у
нирках значно збільшується, У віці З років він такий, як у дорослих. У новонароджених краще
кровопостачається мозковий шар нирок, а у дорослих — кірковий.
У дітей плазмоток у нирках в абсолютних та відносних величині (д° поверхні тіла)
менший, ніж у дорослих. З віком плазмоток збільшується.-Він характеризується секрецією
парааміногіпурової кислоти (ПАГ), щосхематично зображено на мал. 53.
Діаметр пор фільтрівної мембрани у дітей у 2 рази менший, ніж- У Д°~ рослих. Низька
проникність мембрани, а також мала площа фільтр'8*101 поверхні зумовлюють низьку
швидкість фільтрації. У дітей раннього В1КУ вона становить 20—27 % від величини у
дорослих.
З віком мембрана стоншується, кількість і діаметр пор збільшується, збільшується і
фільтрівна поверхня клубочкового апарату.
Механізм сечоутворення

Нирковий кровообіг та клубочкова фільтрація

У дорослих кровообіг через нирки становить 1200 мл за 1 хв і(20— 25 % хвилинного об'єму),

у новонароджених — лише 5 % хвилшРН0Г0 об'єму крові. За 2 міс життя кровообіг у нирках значно
збільшується, У віці З років він такий, як у дорослих. У новонароджених краще кровопостачається
мозковий шар нирок, а у дорослих — кірковий.
У дітей плазмоток у нирках в абсолютних та відносних величині (д° поверхні тіла) менший,
ніж у дорослих. З віком плазмоток збільшується. Він характеризується секрецією
парааміногіпурової кислоти (ПАГ), щосхематично зображено на мал. 53.
Діаметр пор фільтрівної мембрани у дітей у 2 рази менший, ніж- У Д°~ рослих. Низька
проникність мембрани, а також мала площа фільтр'8*101 поверхні зумовлюють низьку швидкість
фільтрації. У дітей раннього В1КУ вона становить 20—27 % від величини у дорослих.
З віком мембрана стоншується, кількість і діаметр пор збільшується, збільшується і фільтрівна
поверхня клубочкового апарату.

Реабсорбція та секреція в проксимальних сегментах

У момент народження канальцевий апарат нефрона сформований недостат¬ньо. Однак білки і

глюкоза реабсорбуються повністю. Це пояснюється величиною максимальної реабсорбції, яка
залежить від швидкості клубочкової фільтрації. Чим більша клубочкова фільтрація, тим більший
об'єм реабсорбції в проксимальному відділі канальців. Ця залежність називається клу-
бочкоканальцевим балансом, формується такий баланс ще у плода. Клітинні елементи реабсорбції
глюкози у новонародженого вже сформовані й при малій кількості глюкози в первинній сечі вона
повертається в кров.
81
 У новонародженого амінокислоти реабсорбуються менш інтенсивно, що може призвести до
появи їх у сечі. Менш інтенсивно в проксимальних канальцях реабсорбуються також іони і вода.
Механізми секреції у дітей розвиваються після народження.

Реабсорбція
в дистальних відділах нефрона
У дистальних відділах канальців і збиральних трубочках реабсорбція натрію відбувається
значно інтенсивніше, ніж у проксимальних відділах нефрона. Активність реабсорбції натрію
пов'язана з активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Очищення плазми крові від
натрію у новонароджених становить лише 1/5 очищення у дорослих. У новонароджених дітей
уведений натрій затримується в організмі. Це супроводжується накопиченням води і збільшенням
об'єму позаклітинної рідини, тому діти схильні до розвитку набряків.
Нирки новонароджених не здатні утворювати гіпертонічну сечу. З віком концентрувальна
здатність нирок підвищується, так само, як і довжина петель нефрона.
У дітей позитивний азотистий баланс супроводжується меншим утворенням сечовини та
меншим надходженням її зі збиральних трубочок у мозковий шар нирок.
Діти, які перебувають на грудному вигодовуванні, виділяють гіпотонічну сечу, а діти, що
отримують коров'яче молоко або суміші, частіше виділяють гіпертонічну сечу. Концентрувальна
здатність нирок розвивається у дітей швидше, якщо діти перебувають на штучному вигодовуванні.
Підвищення концентрації сечі залежить від виділення вазопресину. Нирки новонародженого не
чутливі до цього гормону. Концентрувальна здатність нирок у віці 1 року досягає величин, які
характерні для дорослих. Діти раннього віку втрачають відносно більше води через шкіру у легені.
Діти віком 1 року виділяють за добу рідини на 1 кг маси через легені; 40—80 мл через кишки; 50—
100 мл через нирки.
У дітей різного віку відбуваються зміни показників відносної густини та осмолярності.
Виведення сечі у грудних дітей відносно маси тіла більше, ніж у дорослих. На виведення
од¬накової кількості сечовини, сечової кислоти, іонів у дітей витрачається в 2—3 рази більше води,
ніж у дорослих. Добовий діурез зростає з віком . У дітей віком понад 1 рік добовий діурез
розраховується за формулою:
600 + 100 (п-1), де п — вік у роках.
Кількість добової сечі, розрахована відносно маси тіла, змінюється .
Добова потреба у воді в дітей більша, ніж у дорослих. У новонароджених і дітей раннього віку
недорозвинуте відчуття спраги, цим пояснюється схильність дітей до дегідратації.
ункції нирок у грудних дітей достатні для забезпечення водно-сольового гомеостазу, якщо
дитина перебуває на грудному вигодовуванні. Резерви пристосування до змін складу і властивостей
внутрішнього середовища у маленьких дітей обмежені. Фізіологічні властивості нирок
удосконалюються з віком.

Механізм регуляції добового діурезу

Постійна осмотична концентрація, іонний склад і об'єм внутрішнього середовища
забезпечуються осморегулівними, іонорегулівними, волюморе-гулівними рефлекторними
механізмами. Особливо інтенсивно ці механізми змінюються протягом 1-го року життя.

Виведення сечі
У перші 12 год після народження сечовиділення може бути відсутнє, у перші 5 днів частота
сечовиділень становить 4—5 разів на добу. Через 7 днів завдяки стабілізації харчування
грудним молоком частота сечовиділень збільшується до 20—25 разів на добу.
З віком частота сечовиділень зменшується, а об'єм сечового міхура збільшується. У
дорослих денний діурез перевищує нічний у 2—3 рази. У дітей добовий ритм виведення сечі
з'являється на 2-му місяці життя. У більшості дітей денний діурез перевищує нічний.
Геронтологічнї зміни сечової системи
У старечому віці відбуваються морфологічні зміни нирок, прогресує атрофія ниркової
паренхіми, втрачається 1/3—1/2 нефронів, які функціонують, формується нефросклероз. У віці
40 років у людини кількість нормальних клубочків становить 95 %, у 90 років їх зменшується
до 63 %. Головною причиною старіння клубочків є стовщення, ущільнення і редуплікація
82
базальної мембрани клубочкових капілярів. Виражені зміни відбуваються і в канальцях
нефрона. З віком зменшується об'єм канальців, розширюються їх просвіти, скорочується число
канальцевих клітин. Збільшується довжина проксимальних канальців. У дистальних канальцях
утворюються дивертикули, число яких збільшується з віком. Подібно до гломерулярної
мембрани змінюється з віком тубулярно-базальна мембрана, вона стовщується й
ущільнюється.
Зміни судин нирок з віком посилюються. Характерною рисою старіння ниркових судин є
процес утворення шунтів між артеріолами, тому значна частина кровообігу від кіркового шару
нирок відхиляється до мозкового шару. Іншою характерною зміною судин нирок є ущільнення
стінок артерій різного порядку. З віком артерії видовжуються, втрачають прямолінійність,
набувають дугоподібного вигляду, а потім — спіралеподібного. Артерії в старечому віці
мають нерівномірний просвіт, з тенденцією до звуження від воріт нирки до кори. Площа
поперечного просвіту ниркових артерій поступово зменшується. У м'язових стінках артерій
відкладається колаген, еластична тканина втрачається. Вікові зміни артеріол нирки призводять
до гіалінозу.
З віком змінюється інтерстицій нирок, збільшується кількість сполучної тканини, особливо
в пірамідах мозкового шару. Зміни в нирках впливають на їх функцію. У процесі старіння
організму підвищується опір у судинній системі нирок. Підвищення опору з віком закономірно
скорочує участь ниркових фракцій у хвилинному об'ємі кровообігу. З віком знижується
екскреторна функція нирок, поступово зменшується добовий діурез. Канальцева реабсорбція
води знижується, виведення ниркою електролітів — натрію, калію, кальцію, магнію, хлору —
прогресивно зменшується.
Вікові структурні, функціональні та метаболічні особливості нирок, зміни форм
реактивності органа, нейрогуморальної регуляції знижують адаптогенні реакції нирок як
функціональної системи. Це призводить до збільшення кількості захворювань нирок у людей
віком понад 70 років, підвищення вірогідності ниркової декомпенсації в умовах стресу, не-
обхідності зниження доз лікарських препаратів.
Відбуваються вікові зміни і з боку сечових шляхів. Ниркові чашечки і миски втрачають
еластичність, їх об'єм зменшується. З'являється слабкість м'язів-замикачів через атрофію
м'язових волокон, втрачається скоротливість м'язів стінок. Тому швидкість і сила рухів
ниркових чашечок і мисок з віком зменшуються. Сечоводи з віком стовщуються, втрачають
еластичність, розширюються і видовжуються, порушується їх перистальтика. М'язова стінка
сечоводів стоншується, послаблюються сфінктери. Тому з віком стають частими рефлюкси.
Сечовий міхур змінюється мало. Спостерігається стовщення його стінки за рахунок
зменшення кількості еластичної тканини, зменшується його ємкість. Послаблюється скорот-
ливість внутрішнього і зовнішнього сфінктерів, поздовжніх м'язів сечівника. Змінюється
взаємовідношення сечівника і дна сечового міхура, що полегшує виділення сечі і може стати
причиною її нетримання. З віком зменшується ефективність захисних механізмів сечового
міхура, що забезпечують стерилізацію сечі. Тому в старечому віці спостерігається високий
рівень інфікування сечових шляхів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І

УМІНЬ СТУДЕНТІВ.

1. Особливості внутрішньоутробного розвитку нирок?

2. Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи у новонароджених?
3. Механізм сечоутворення у новонароджених?
4. Нирковий кровообіг та клубочкова фільтрація у віковому аспекті?
5. Реабсорбція та секреція в проксимальних сегментах новонароджених?
6. Реабсорбція в дистальних відділах нефрона ув різні вікові періоди?
7. Особливості геронтологічних змін сечової системи?

83
 ЛЕКЦІЯ №9
ТЕМА ЛЕКЦІЇ:
«ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ В РІЗНІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ. ПСИХОЛОГІЯ
ЛЮДЕЙ ГЕРОНТОЛОГІЧНОГО ВІКУ. АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ, ПСИХІЧНІ
ХАРАКТЕРИСТИКИ; ЕМОЦІЙНИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ, ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ЖІНОК І
ЧОЛОВІКІВ У РЕПРОДУКТИВНОМУ ПЕРІОДІ. СТАТЕВЕ ЖИТТЯ.»
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1. Внутрішньоутробний період розвитку репродуктивної системи.
2. Період новонародженості.
3. Період дитинства.
4. Період статевого дозрівання.
5. Фізичні та соціальні ознаки готовності до статевого життя та репродукції.
6. Вікові зміни статевого апарату в чоловіків та жінок. Механізм клімаксу.
7. Період дорослості у порівнянні з іншими віковими періодами.
8. Психологічні процеси в період дорослості . Кризи віку дорослості.
9. Основні життєві потреби людей зрілого віку.Засоби їх задоволення.
10. Психологія людей геронтологічного віку.
11. Медико-соціальні та психологічні аспекти смерті.
12. Роль і значення статевого життя .
13. Профілактика захворювань ПСШ.
14. Роль і значення шлюбу в житті людини.
15. Планування сім’ї.
16. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.

Анатомо-фізіологічні, психічні характеристики; емоційний, соціальний, духовний розвиток

жінок і чоловіків у репродуктивному періоді. Статеве життя.

Внутрішньоутробний період розвитку репродуктивної системи

Процес формування статевого фенотипу в людей відбувається протягом усього періоду їх розвитку
і дозрівання, однак є два періоди життя:
1-й.- формування плода під час вн.утр. розвитку.
2-й - період статевого дозрівання.
Розвиток чоловічих і жіночих статевих залоз починається однаково із загальної первинної гонади,
що має кірковий шар і мозкову речовину, на 5-й тиждень ЕР. Первинні статеві клітини
гістологічно однакові й мають змогу диференціюватися в двох напрямках протягом двох тижнів –
до кінця 7-го тижня. На цьому етапі в ембріона наявні дві статеві протоки: вольфова і мюллєрова.
Причиною диференціювання статі є різниця статевих хромосом в ембріона За наявності у
84
хромосомальному наборі Y-хромосоми утворюється клітинний антиген ( Н-антиген). Саме його
утворення призводить до формування клітин чоловічої статі. Завдяки активній Y-хромосомі
розвивається мозкова речовина первинної гонади і відбувається формування яєчок. Кірковий шар
при цьому атрофується (6-7т.)
У процесі ембріонального розвитку першими закладаються статеві залози.
На 3-4-му тижні на внутрішній поверхні первинної нирки утворюється закладка гонад.
Первинна гонада індиферентна за будовою, складається із клітин целомічного епітелію (корковий
шар), мезенхіми і статевих клітин (гоноцитів), які мігрують у гонаду за допомогою амебоподібних
рухів (мозковий шар) із основи жовточного мішка.
Міграція закінчується до 6-7-го тижня ембріонального розвитку, завершується також індиферентна
стадія розвитку гонади.
Статеве диференціювання індукується статевими хромосомами, які поступили в яйцеклітину в
процесі запліднення.Чинник, ген H-Y, який знаходиться в короткому плечі Y хромосоми,
детирмінує розвиток яєчка.
На 7-му тижні ембріонального розвитку (ЕР) під дією гена H-Y індиферентна гонада
перетворюється в яєчки. Синтез стероїдних гормонів(андрогенів) починається з 8-го тижня ЕР
вони секретуються гландулоцитами(клітини Лейдига)(6-7т.), їх максимальна кількість стає на 3,5-4
місяці ЕР. Андрогени впливають на реалізацію генетичної програми статі плода. Між 4 і 7-м міс
андрогени призводять до структурних змін гіпоталамуса за чоловічим типом, в разі їх відсутності
гіпоталамус розвивається за жіночим типом. Андрогени забезпечують розвиток чоловічих
статевих органів, без їх впливу зовнішні статеві органи зберігають жіночу будову, незалежно від
статі плода. У разі посиленого продукування андрогенів у плода жіночої статі зовнішні жіночі
органи розвиваються за чоловічим типом. Андрогени необхідні для опускання яєчок із черевнох
порожнини в калитку ( від 3-х міс. до народження), і чинять анаболітичну дію на процеси обміну
речовин. У 18-20 тижнів завершується формування ЗСО за чоловічим типом
До періоду статевого дозрівання концентрація тестостерону невисока. У 16-18 років
концентрація збільшується і доягає рівня дорослих чоловіків, що призводить до збільшення
яєчок.Тестостерон разом із гормонами гіпофіза потрібен для утворення зрілих сперматозоїдів. При
гіпофункції яєчок відбувається затримка статевого дозрівання, а при гіперфункції – ранній статевий
розвиток
Присутність двох X-хромосом визначає розвиток яєчника ( 4-й міс.)У 5-6 міс у плода з’являються
фолікули . на прикінці ВУР починаютьб утворюватися стероїдні гормони, які не впливають на
розвиток статевих органів. Розвиток жіночих статевих органів залежить від гонадотропінів матері,
естрогенів плаценти і наднирникових залоз. Внутрішні статеві органи (маткові труби, тіло та
шийка матки, а також верхня третина піхви) утворюються з парамезонефральних проток,
починаючи з 5-6-го тижнів вагітності. Процес формування закінчується до 18 тижня
внутрішньоутробного розвитку. Із верхньої третини парамезонефральних протоків формуються
маткові труби, середньої частини – тіло матки і шийка. Розвиток матки починається на 13-14-му
тижні внутрішньоутробного розвитку. Спочатку матка дворога, потім набуває сідлоподібної
конфігурації, яку часто зберігає до моменту народження. Утворення шийки матки починається на
16-20-му тижні розвитку плода. До 33-го тижня шийка матки складає ¾ загальної довжини матки,
до 40-го тижня – 2/3.
Нижні відділи парамезонефральних ходів, що злилися, досягають урогенітальний синус і з них
утворюється піхва.
Зовнішні статеві органи з 4-го по 7-й тиждень мають індиферентний характер. З 17-го тижня
починається швидкий розвиток статевих губ із лабіосакральних складок. Таким чином,
формування статевих органів проходить через індиферентну стадію. Якщо перший етап (розвиток
гонади) детермінований генетично, то розвиток чоловічих статевих органів визначається
чинниками, що секретуються яєчками плода.

Період новонародженості
Яєчники і матка розташовані в черевній порожнині, матка довжиною до 3 см, співвідношення
довжини шийки матки до тіла складає 3:1, кут між ними не виражений. Маса матки біля 4 г. В
ендометрії спостерігаються проліферативні і навіть секреторні зміни. Приблизно у 3%

85
новонароджених дівчаток відбувається десквамація ендометрія, що супроводжується сукроватими
виділеннями із піхви.
У новонароджених дівчаток перші 5-7 днів у крові церкулюють материнські гормони.
Безпосередньо після народження рівень материнських естрогенів в організмі новонародженої
падає, що стимулює виділення ФСГ і ЛГ аденогіпофізом та короткочасне посилення гормональної
функції яєчників. З цим пов’язана і короткочасна стимуляція виділення пролактину, що
призводить до нагрубання молочних залоз, і навіть виділення молозива із сосків. До 10-го дня
життя всі прояви естрогенного впливу зникають.

Період дитинства
Продовжується до 8 років і закінчується до початку статевого дозрівання. Хоча його називають
і "нейтральним періодом" і "періодом спокою" - ці визначення неточні, оскільки в цей час у
репродуктивної системи відбуваються зміни, що свідчать хоча і про низьку, проте наявну
функціональну активність.
Вже в дитинстві аденогіпофіз і яєчники закінчують свій морфологічний розвиток і представляють
собою потенційно активні ендокринні залози.
За цей період у дівчинки сформовані всі п'ять рівнів системи.
- у гіпоталамусі утворюються гонадотропін-релізінг гормон (GnRH) у малих кількостях, проте
виділяється епізодично;
- секреція нейротрансмітерів незначна;
- у гіпофізі утворюються ФСГ, ЛГ;
- відбувається поступове дозрівання механізму негативного зворотного зв'язку;
- секреція естрадіолу низька, дозрівання фолікулів до антральних відбувається рідко, безсистемно.
Стан системи гіпоталамус-гіпофіз-яєчники (ГГЯ) характеризується: незрілістю. Остання
проявляється високою чутливістю аденогіпофіза і нейтросекреторних ядер ГТ до естрадіолу, що
секретується в яєчнику.
Період статевого дозрівання За часом займає 10 років, віковими межами його вважається 7-17
років. Протягом цього часу відбуваються процеси у двох напрямах, що тісно пов'язані між собою:
1. Дозрівання РС.
2. Завершення фізичного розвитку жіночого організму.
Складні фізіологічні процеси, що відбуваються в періоді статевого дозрівання, можна представити
таким чином:
У 7-9 років (препубертатний період)
1. У гіпотоламусі синоптичні зв'язки між нейросекреторними нейронами розвинені слабко.
2. Утворення CnRh має епізодичний характер.
3. Виділення ЛГ і ФСГ має ациклічний характер.
4. Секреція естрогенів низька.
У 10-13 років - перша фазу пубертатного періоду
1. Секреція CnRh( гонадотропін-релізінг гормон) - із добовою (циркадною) циклічністю.
2. Синаптичні зв'язки тісні.
3. Збільшується виділення гонодотропінів.
Досягнення певного високого рівня екстрадіолу в крові є сигналом до потужного викиду
гонадотропінів, який завершує дозрівння фолікула і викид яйцеклітини. Перша менструація
завершує першу фазу препубертатного періоду.
У 14-17 років (друга фаза пубертатного періоду) - завершується дозріванням гіпоталомічних
структур, циклічного характеру набуває нейросекреція ГТ, ГФ і яєчників, менструальний цикл
носить овуляторний характер.
Розвиток вторинних статевих ознак і фемінізація фігури відбувається під впливом гормонів
яєчників і андрогенів надниркових залоз.
Також впливають статеві стероїди на "скачок" росту: андрогени прискорюють ріст скелета, і
естрогени викликають дозрівання кісткової тканини і окостеніння росткових зон трубчастих
кісток.

86
 Особливості менструального циклу в період статевого дозрівання: перші 3-5 років після
менархе у 30% цикли ановуляторні або ж із недостатністю лютеїнової фази, чим пояснюється
частота маткових кровотеч у пубертатному віці.
Чинники, які впливають на настання та перебіг статевого дозрівання:
Внутрішні:
1. Спадковість.
2. Конституційні.
3. Стан здоров'я - екстрагенітальні захворювання, які послаблюють організм і гальмують
нормальний перебіг періоду статевого дозрівання.
4. Маса тіла (при більшій масі тіла менархе настає раніше, ніж у ровесниць, позагонодний синтез
естрогенів, який відбувається в жировій тканині призводить до зростання рівня естрогенів, що
беруть участь у процесах фемінізації).
Зовнішні чинники:
1. Кліматичні.
2. Харчування.
Отже, перша овуляція є кульмінаційним моментом ПСД, але не ототожнюється із статевою
зрілістю. Зрілість настає до 16-17 років, коли не тільки РС, але й організм жінки до кінця
сформований і готовий до зачаття та виношування вагітності.

ФІЗИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ОЗНАКИ ГОТОВНОСТІ ДО СТАТЕВОГО ЖИТТЯ

ТА РЕПРОДУКЦІЇ
Статевий розвиток у підлітковий період
Розвиток організму починається вже з моменту запліднення. Пік фізичного розвитку та статевого
дозрівання (стан організму, здатного до репродукції) припадає на підлітковий вік. Вважають, що
цей період починається приблизно з 10—12 років та продовжується до 18 років і більше. Це
залежить від особливостей організму, крім того дівчата розвиваються значно раніше, ніж хлопці.
У підлітковому віці в організмі відбуваються зміни, які призводять до статевої, фізичної та
психічної зрілості.
Першими вісниками статевого дозрівання можна вважати появу вторинних статевих ознак.
У хлопців помітно підвищується темп росту, збільшуються розміри статевого члена та яєчок,
з’являється волосся на лобку, під пахвами, а вже пізніше — на обличчі. Відбувається мутація
(«ламка») голосу, у багатьох юнаків у цей період спостерігається нагрубання та підвищення
чутливості молочних залоз. Активізується діяльність потових і сальних залоз, що часто призводить
до виникнення юнацьких вугрів.
У дівчат відбувається активний ріст кісток тазу й округлення стегон, починається збільшення
грудних залоз, ріст волосся на лобку і під пахвами.
У період статевого дозрівання також відбуваються зміни у репродуктивній системі. Статеві
органи збільшуються в розмірах та виробляють особливі статеві клітини, з котрих може роз-
винутися плід.
У хлопчиків ознакою статевого дозрівання є полюції — виділення сперми із статевого члена.
мент для вирішення цієї категорії проблем закладено статтею 74 Сімейного кодексу України: якщо
чоловік та жінка проживають однією сім’єю та не перебувають між собою у шлюбі, то майно,
нажите ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо
інше не встановлено договором між ними, і щодо цього майна діють норми Сімейного та Цивільного
кодексів України, які регулюють питання спільної сумісної власності подружжя. З цього випливає,
що для законодавця має значення лише той фактичний шлюб, в якому має місце тривале спільне
проживання. Всі інші випадки не мають суттєвого значення, навіть якщо у пари, що спільно не
проживає, з’являються діти, то жоден з пари не може претендувати на майно іншої особи.
Отже, за правом спільної сумісної власності фактичному «подружжю», як і законному, належить
все майно, що нажите під час спільного проживання, за виключенням речей індивідуального
вжитку. Стосовно майна, що є власністю одного з фактичного «подружжя», закон встановлює
наступне правило: таке майно є у праві спільної сумісної власності, якщо за час фактичного шлюбу
воно суттєво збільшилось, наприклад, унаслідок трудових чи грошових витрат. Отже, відносно
майна пари, що перебуває у фактичному шлюбі, виникає наступний комплекс прав: «подружжя»
може розпоряджатись майном за взаємною згодою, укладати угоди щодо майна, домовлятись щодо
87
порядку використання майна, розподілу майна і т.д. Слід зауважити, що кожен з фактичного
«подружжя» має рівні права щодо майна незалежно від того, чи мав він самостійний заробіток.
Розподіл майна, за загальним правилом, проводиться або за довіреністю фактичного «подружжя»,
або за рішенням суду. Щоправда, в останньому випадку потрібно надати докази спільної праці,
оскільки докази перебування в фактичному шлюбі судом не розглядаються, і такий факт
встановленим бути не може. Крім того, останнім часом актуальним стає питання про те, чи можуть
отримати кредит так званого молодіжного житлового будівництва особи, що перебувають у
фактичному шлюбі. Ще раз очевидною стає нерівність законного та фактичного шлюбів, оскільки
сучасне сімейне законодавство не містить жодної прямої норми, що урівнює фактичний та законний
шлюб. Відповідно особи, що перебувають у фактичному шлюбі, не можуть бути визнані сім’єю, не
можуть отримати кредит як сім’я, в тому числі і на молодіжне житлове будівництво.
Отже, чи потрібна зайва печатка в паспорті, вирішує кожен сам. Як можна було пересвідчитись,
держава не в повній мірі забезпечує юридичну та фактичну рівність фактичного та законного
шлюбу. Насамкінець, слід зауважити, що церква негативно ставиться як до фактичних шлюбів, так
і до громадянських, вважаючи їх без Божого благословення блудом. А держава, в свою чергу, не
надає жодного значення вінчанням у церкві.
Планування сім’ї
Планування сім’ї, вагітності — основа здоров’я і щастя сімейної пари.
Молоді батьки мають пам’ятати, що від стану їхнього здоров’я, способу життя залежить
здоров’я майбутньої дитини.
Молодим сім’ям необхідні знання про репродуктивне здоров’я, підготовку до вагітності,
фізіологію розвитку плода, хід пологів.
За визначенням ВООЗ планування сім’ї включає в себе:
— вільний вибір кількості народжуваних дітей;
— запобігання небажаній вагітності;
—часу народження дітей, залежно від віку і здоров’я батьків.
На сьогодні виділяють 5 основних методів контрацепції:
1. Гормональні контрацептиви (таблетки, ін’єкції, імплантати).
2. Внутрішньоматкові засоби.
3. Бар’єрні методи і сперміциди.
4. Природні методи:
— метод лактаційної аменореї;
— цервікальний метод;
— температурний метод тощо.
5. Добровільна хірургічна стерилізація.
Вибір методу залежить від:
— віку жінки;
-— годування груддю;
-— бажання мати дитину;
— наявності чи відсутності супутніх захворювань;
— прийнятності методу для статевого партнера.
Одним з головних завдань планування сім’ї є профілактика першого аборту й інфікування
хворобами, що передаються статевим шляхом. Молоді дівчата-підлітки, які рано розпочинають
статеве життя, мають по декілька партнерів, будучи самі психоемоційно незрілими і економічно
залежними, не завжди або зовсім не використовують контрацепцію.
У містах на базі жіночих консультацій, інститутів гінекології, центрів матері і дитини створені
центри планування сім’ї. Якщо сімейна пара хоче мати здорову дитину, вона може
проконсультуватись у такому центрі. Для деяких сімей обов’язковою є консультація генетика,
якщо:
—у сім’ї вже є хвора, розумово відстала дитина;
— партнери є родичами;
— один із партнерів має спадкову хворобу (діабет, гемофілію);
—-жінці понад 40 років.
Генетик не може заборонити мати дитину, не може гарантувати народження здорової дитини,
він оцінює ризик виникнення аномалії в розвитку дитини.
88
 Стать дитини можна спланувати. Сперматозоїд з чоловічим хромосомним набором рухається
швидше, але живе менше. Співпадання статевого акту з овуляцією (приблизно за 14 днів до
менструації) збільшує вірогідність народження хлопчика.
Якщо чоловік та жінка вирішили мати дитину, до цього важливого кроку потрібно підготуватись
обом майбутнім батькам. Потрібно обстежитися, просанувати порожнину рота, перестати вживати
за 2 міс до вагітності протизаплідні засоби. Уникати дії токсинів, поліпшити харчування, зменшити,
а з часом зовсім відмінити, вживання кави, чаю, алкоголю, кинути курити. Припинити або звести
до мінімуму вживання лікарських засобів. Необхідно більше бувати на свіжому повітрі, менше
нервувати.
Моделі шлюбу
Соціологи поставили нареченим запитання: «Чому ви вирішили вступити в шлюб?» Була відповідь:
«Тому, що ми любимо один одного». За даними соціологів, більшість наречених не погоджуються
з коханням «палким і сліпим». Вони надають перевагу почуттям, які народжуються не тільки в
серці, а й у голові, і поєднують ці почуття з вірністю подружжя. При цьому підкреслюється
важливість таких рис у супутника життя: інтелектуальність, працездатність, турботливість,
відповідальність, почуття гумору. Якщо ці вимоги виконуються, шлюб повинен бути ідеальним.
Але прогноз не завжди здійснюється.
Сьогодні соціологи світу говорять про типові моделі сім’ї.1
Першою моделлю можна вважати «замкнуту сім’ю», яка будується на ідеалізованих ідеях
подружжя. Ці ідеї називають малореальними. Обидва з подружжя переконані, що «належать тільки
одне одному», що в сім’ї «особистість ніколи не буде почуватися одинокою», що«ревнивість — це
гасло любові». Подружжя впевнені, що вони повинні завжди бути разом, а конфлікти — це ознака
згасання любові. Серед таких сімей високий відсоток довгогошлюбів закінчується розривом через
нескінченні конфлікти, оскільки не здійснюються мрії і приходить розчарування. Іноді в таких
випадках ревнивість стає нестерпною, поряд з нею розвивається грубість, неповага і це призводить
до розриву шлюбу.
Друга модель сім’ї порівнюється з дубом і плющем. Один із подружжя — «дуб» — владика над
життям іншого, опорою якого він є. Другий з подружжя — «плющ». Він обвиває «дуб» і перекладає
на його плечі всі проблеми, вирішення всіх питань. Не завжди «дубом» є чоловік, це може бути і
дружина. Іноді ці ролі між подружжям можуть змінюватися. Такі родини живуть добре, коли ролі в
«сімейному театрі» розподіляються за спільним бажанням. Розпадаються такі шлюби, якщо
присутні лише відповідальність, турботливість за дітей, а відсутні теплота, сердечність,
взаємодопомога.
Третя модель сім’ї — це сім’я «борців». Ледь прозвучить шлюбний марш, як починається
боротьба за право бути «володарем сім’ї», диктатором своєї волі. Кожна дрібничка — це привід для
конфліктів, для приниження протилежної сторони. У цих конфліктах ніколи не зважають на почуття
іншого. Такі шлюби можуть існувати довго, коли один із подружжя підкоряється і повністю виконує
волю і бажання іншого. Буває, що шлюби не розпадаються, хоча триває нескінченна боротьба,
радощів у такій родині мало, подружжя зв’язані відповідальністю за дітей.
Четверта модель сім’ї — це сім’я «незалежних людей». Кожен із подружжя зберігає право на
особисту свободу (іноді — до права на позашлюбні зв’язки). Буває, що подружжя живуть окремо,
зустрічаються на спільній території однієї зі «сторін». Сім’я зберігається, обидва подружжя
проявляють турботу про дітей. Кожен із подружжя перед іншими людьми хвалиться своєю
прогресивністю, відсутністю закостенілої моралі пращурів, наявністю нової сучасної моралі. Але
такий шлюб без справжньої любові, частіше будується на грошовій зацікавленості обох сторін або
однієї сторони (шлюб за розрахунком). Кохання відсутнє з самого початку, іноді подружжя
вступають у шлюб за домовленістю батьків і їм здається, що вони кохають одне одного. Обидва з
подружжя за все життя можуть не зустріти справжнього кохання і тому такий шлюб триває. Живуть
у шлюбі без конфліктів, без радощів, страждають на апатію, але переважає відповідальність за дітей,
а іноді — почуття самозадоволеності, матеріального благополуччя, небажання щось змінювати.
П ’ята модель сім’ї — це «шлюб соратників». Подружжя кохають одне одного. Любов зряча,
спокійна, ґрунтується на довірі одне до одного, взаєморозумінні. У таких шлюбах подружжя
доповнюють одне одного, допомагають одне одному у вдосконаленні особистості. Конфлікти в
таких сім’ях перетворюються на розумні суперечки, коли народжується істина. Такі суперечки не є
джерелом розчарування, навпаки, вони рухають родинний корабель. У таких сім’ях висока
89
відповідальність, турботливість про дітей, яка є піклуванням не тільки про їх здоров’я, а й про
виховання, формування особистості.
В абсолютно чистому вигляді класичні варіанти моделі сім’ї зустрічаються рідко. Відбувається
змішування типів сімей. Але така класифікація соціологів заставляє подумати, переглянути свої
власні спостереження, почуття іншої людини і, можливо, щось змінити, щоб не довести свій шлюб
до розлучення.
Сімейне життя — довга дорога, щоб іти по ній разом, треба над цим працювати, сенс і мету цієї
праці повинні розуміти обоє з подружжя.
Для планування сім’ї працюють психологи. Психолог обов’язково проводить бесіду з людьми,
які вступають у шлюб. У своїй бесіді він насамперед пояснює, що є головним у шлюбі.
Соціальна повага
За даними спеціалістів, вирішальним у сімейному житті є соціальний вид поваги. У деяких
сім’ях цінується тільки особиста повага, яка ґрунтується на любові й симпатії. Легко розуміти і
поважати людину, яка тобі приємна, приносить радощі, задоволення, але важко, коли її погляди не
збігаються з твоїми, коли її бажання і помисли не є подібними до твоїх. У таких випадках кожен
намагається підігнати іншу людину під свій ідеал. Що сильніше люди кохають одне одного, то
більше розчарувань принесе невідповідність ними ж створеного ідеалу з реальністю. У такому разі
на допомогу приходить соціальна повага до особистості. Л.М. Толстой писав: «Не легкое дело стать
одною душою и одним телом... А средство я знаю одно главное: ни на минуту из-за любви
супружеской не утрачивать любви и уважения как человека к человеку. Чтобы были отношения,
как мужа с женой, — но в основе всего чтобы были отношения как к постороннему, к ближнему —
эти-то отношения главные. В них держава». Соціальна повага дозволяє рахуватися з
індивідуальністю іншої людини, з її звичками, бажаннями, інтересами, примирятися з її хобі. Ця
повага примушує людину обмежувати свої інтереси, не перекладати їх на іншу людину, а також
дозволяє вирішувати конфлікти і не доводити її до взаємної неповаги і розчарувань. Можна отруїти
життя людини своїм коханням, якщо кохати, але не поважати особистість. Кохання без соціальної
поваги душить, гнітить і принижує.
Невихованість, безкультур’я — загибель для кохання
Чому народжується антипатія? Антипатія не пов’язана ні з зовнішністю людини, ні з її характером.
Найважливіша причина розвитку антипатії — непримиримість. Антипатія збуджується, коли нам
заперечують. Антипатичною стає людина, коли вона сердиться, кричить, лається. Культура
поведінки в шлюбі має велике значення. Подружжя не завжди можуть вберегти себе від
неприємностей, турбот, а відсутність культури і нестриманість перетворюють малі неприємності
на великі.
Наша психіка має негативну властивість: більше реагувати на недоліки інших, ніж на свої. Коли
ми критикуємо, ми виступаємо в ролі судді. Людина вихована, культурна недоліки в сім’ї
намагатиметься не помічати, а допоможе їх уникнути, а людина груба, невихована перетворює їх
на конфлікт.
Життя в сім’ї потребує відповідальності, взаємної допомоги, терпимості до помилок, вміння
пристосовуватись одне до одного, дружелюбного бажання всі тяготи життя долати спільно.
Культура людини полягає у самовитримці. Людина, яка обмежує власні негативні емоції, виявляє
характер.
«Я не знаю провини, — писав Гете, — в якій би я сам не міг провинитися». Народне прислів’я
стверджує: «Любити — це вміти прощати».
Кожен з подружжя сприймає життєві фактори по-своєму
Жінка менше, ніж чоловік, цікавиться абстракцією. Чоловік приносить конкретну реальність у
жертву своїм широким планам. Чоловік кохає абстрактно. Для нього достатньо розуміння, що він
кохає жінку. Найчастіше він мало говорить про кохання, хоча кохає по-справжньому. Жінка кохає
конкретно, її почуття базуються на потребі ніжності, турботи про неї. Чоловік не турбується про
те, яким чином виявляється його кохання. Жінка вимагає, щоб кохання виявлялося конкретно в
кожному слові, жесті, при кожній зустрічі. Чоловік надає більшого значення роботі, науковим
дослідженням. Жінка більше живе інтересами сім’ї, дітей. Інтереси сім’ї в цілому вище інтересів
кожного з подружжя. Але це не обмежує індивідуальності, навпаки, сім’я збагачує, розширює
індивідуальність. Подружжя, які поважають одне одного, знаходять шляхи спільного гармонійного
існування.
90
Поведінка подружжя в суспільстві й у сім’ї
Серед близьких людей поводяться вільніше, спокійніше, безтурботніше, ніж поза родиною. І це
зрозуміло, однак у сімейних стосунках завжди має зберігатися взаємоповага і почуття міри.
Розумна жінка вдома намагатиметься бути привабливою, охайно вдягненою і зачісаною. У
сімейній поведінці завжди слід бути тактовним, стриманим і зберігати почуття власної гідності.
Суперечка і сварка в сімейному житті
Гете якось сказав: «Я помічаю, що в сімейному житті суперечки корисні, бо вони допомагають
краще пізнати одне одного». Але не можна допускати, щоб суперечка, дискусія перетворилася на
сварку, коли дошукуються не істини, а причини, щоб звинуватити іншого. Щоб уникнути сварки,
дуже важливо бути самокритичним. Варто шукати провину не в іншому, а в собі, пам’ятаючи
східну мудрість: «Той, хто дивиться на власні недоліки, не встигає побачити недоліки інших».
Чуйність — запорука того, що в сім’ї буде взаємоповага, взаєморозуміння, делікатність — усе, що
складає культуру поведінки подружжя.
Жити в сім’ї — це постійно бути цікавим одне для одного, будувати такі відносини, які не
набридають, адже нудьга й одноманітність роз’їдають сім’ю, як іржа
Ніяка краса не зможе замінити свіжість контактів і легкість спілкування. Езопу належать такі
слова: «До краси звикаєш так само, як і до потворності. їх перестаєш помічати». Якщо людям
нічого сказати одне одному, їм нудно, нецікаво, краса не допоможе. Тоді починається
охолодження, самотність у сім’ї. Подружжя перестають спілкуватися.
Ворогами кохання передусім є: 1) гонитва за грошима, матеріальними цінностями; 2)
прямолінійність у відносинах;
3) звичка з’ясовувати відносини.
Чи важливо, щоб чоловік і дружина були друзями?
1. Любов розвивається за своїми законами, якщо з роками вона втрачає яскравість, на перший
план виступає дружба.
2. Питання розподілу обов’язків у сім’ї вирішуються на засадах дружби.
3. У доброзичливій сім’ї діти засвоюють стиль поведінки батьків.
4. Дружба оберігає затишок сім’ї.
5. Організація здорового відпочинку в сім’ї — спорт, подорожі, музика тощо — найчастіше
визначається дружніми стосунками чоловіка і дружини. У сім’ях друзів чоловік і дружина
довіряють один одному. Там же, де сім’я тримається тільки на емоціях і фізичному контакті, часто
виникають підозра, ревнощі, недовіра.
Перш ніж створювати сім’ю, варто подумати, чи надійного друга ви матимете на все життя.
У дружбі між чолоьіками або між жінками прийнятними є критика і прямолінійність. У сім’ї такі
характеристики дружби мають деяку обмеженість, аби вони не порушили сімейні
взаємовідносини.
Ритми любові
Користуючися сучасними знаннями з психології, нейрофізіології, психологи намагаються
пояснити, чому люди, які кохали одне одного, нерідко стають ворогами. Учені вказують на
психофізіологічну установку, завдяки якій організм сприймає конкретну особу з певної позиції. Це
упередженість сприйняття, що дає забарвленість образу, складаючи позитивне або негативне
ставлення до нього. На установку можуть впливати різні чинники, слова. Така установка — умова
формування і розвитку соціального способу життя. В емоційному ставленні людей одне до одного
спостерігається ритмічність. Кожен стан, стабільне переживання того чи того ставлення
характеризується спеціальною установкою. У сім’ях можна спостерігати такі ритми:
1. Період палкого кохання. Позитивна установка не залишає подружжя ні на хвилину. Образ
коханої людини постійно у свідомості.
2. Період охолодження. У разі відсутності партнера його образ зникає у свідомості. Коли
партнер з’являється — почуття спалахують.
3. Період посилення охолодження. У разі відсутності коханого приходить почуття
дискомфорту, а з його появою з’являється необхідність посилення почуттів, вимога знаків уваги,
ніжних слів тощо. У цій стадії потрібно знизити інтенсивність почуттів — більше уваги приділяти
роботі, іншим справам. Якщо цього не зробити, то настане період дратливості.

91
4. Період дратливості. Усе сприймається, як недоліки. Людина перебуває під впливом
негативної установки. Як тільки кохана людина відсутня, залишає дружину в самотності, спокій
повертається.
5. Людина повністю під впливом негативної установки. Стан небезпечний, відносини між
подружжям припиняються.
Фізіологи довели, що в корі великого мозку 60 % клітини є нейтральними до емоційних станів, 35
% — відповідають за позитивні емоції, а 5 % — за негативні. Центри емоцій розкидані, вони
розташовані на різних рівнях ЦНС. Періодична емоційна втома провокує негативні установки.
Далеко не кожна розумна людина може усвідомити нове почуття до рідної людини. Періодичність
у відносинах у сім’ї — явище природне, це потрібно розуміти і своєчасно давати коханій людині
можливість відпочити від себе. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини
посилається на емоційному рівні у вигляді нудьги, дратливості, неприязні. Наші знання
допомагають уникати емоційної втоми, яка призводить до конфліктів і розпадання шлюбів.

Шлюб та сім’я
Що таке сім”я, знає кожний. Сім”ї, сімейним стосункам приділяється увага протягом життя всього
людства. Моделі сім”ї формувалися на підставі правових законів, релігії. Начебто, про сім”ю
відомо все, проте залишається безліч проблем.
К. Сагер (1976р.) запропонував класифікацію поведінки в шлюбі:
- партнер, орієнтований на рівноправність: очікує рівних прав і обов”язків;
- романтичний партнер: очікує щиросердної згоди, хоче створити міцну сім”ю, важливе значення
для нього мають сентиментальні символи. Почуває себе обманутим, коли пантнер відмовляється
“грати” з ним у ці романтичні ігри;
- “батьківський” партнер: із задоволенням піклується про іншого, виховуючи його, тоді як інший
займає “дитячу” позицію;
- “дитячий” партнер: вносить у шлюб деяку спонтанність, безпосередність і радість, але,
одночасно, забирає владу над іншим партнером своєю “дитячою” безпорадністю;
- раціональний партнер: стежить за проявом емоцій, точно додержується права й обов”язку.
Відповідальний, тверезий в оцінках, добре пристосовується до життя, незважаючи на те, що
партнер не поводить себе так, як він;
чоловікові. Пік привабливості у неї припадає на вік до 25 років, в той час як у чоловіків - на значно
пізніший період.
Крім того, для молодих жінок підходять і молоді і зрілі претенденти. Останні навіть бажаніші. У
них - становище в суспільстві, матеріальна забезпеченість, тоді як у молодого чоловіка все це
тільки в планах. У більш старих претендентів на шлюб і ступінь надійності вища. Молодий
чоловік, якщо він працює, але вчиться - не перспективний. Студент перспективний, але в нього
немає власних прибутків, залежить від батьків. Тим часом молоді чоловіки віддають перевагу
молодим жінкам (лише у 27 випадках із 100 жінки старші від своїх чоловіків). Одружившись на
ровесниці, чоловік дуже цінує шлюб.
Психолог Н.Козлов, наприклад, пояснює більшу важкість розриву для чоловіків і тим, що у них
менше розвинута техніка спілкування, вони важче йдуть на нові контакти. Енергетика емоційних
стресів у жінок менша, тому сила стресів, викликана самотністю, у чоловіків сильніша.
Молода жінка, як правило, використовує цей фактор як важіль влади. Через те, що важіль цей
дуже сильний,дія його використовується поступово. Вона практикує:
1. Спочатку - пробні розриви з підвищенням напруженості;
а) мовчання
б) зникнення з дому без повідомлення на короткий час
в) демонстративний похід на ніч до батьків або друзів
г) заява про розлучення
Це - розвідка. Якщо чоловік не поступається при малій напруженості, включається велика напруга.
2.Тимчасовий розрив може проявитись.
а) у відмові дружини від сексуального зближення. В молодості сексуальні почуття у жінок
виражені набагато менше ніж у чоловіків, і легко замінюються іншими потребами. У конфлікті
жіноча сексуальність легко пригнічується, і жінка ставиться до зближення негативно. Чоловік,
92
навпаки, проявляє підвищений інтерес до сексуального зближення, він шукає доказів, що жінка
його все таки любить,використовує це як засіб прмирення. Спроба зближення в умовах конфлікту
жінку ображає, а чоловік одержує відмову (іноді це є свідомим “покаранням” чоловіка за
неслухняність, при меншій сексуальній активності жінка може собі це дозвилити). Відмова боляче
б”є по чоловічому самолюбству. Але спрацьовує прив”язаність до жінки. І ось, щоб у майбутньому
не було відмови, він стає слухняним;
б) нерідко в союзники жінка бере і почуття ревнощів. Демонструє чоловікові інтерес, який до
неї проявляють інші чоловіки, натякає на зраду.
Наприклад, коли чоловік у чомусь не підкоряється дружині, вона припиняє розмову, спокійно
набирає якийсь номер телефону і говорить так, що не можна зрозуміти з ким. Розмова йде про
зустріч. Нехай чоловік постраждає і помучиться над догадками.Після цього вона може довго
кудись збиратись.
в) справжня ж зрада - попередниця повного розриву і розлучення, удар по самооцінці
чоловіка.
Вона також є важелем влади, але вже надзвичайно гострим для обох. Тобто, цей важіль є
небезпечним і для того, хто ним користується.
Проте чоловіки все одно переживають зраду важче, вони більш ревниві. Їх ревнощі переважно
глибинні, у жінок - навіяні. Якщо у сім”ї є дитина, то “стрес розриву” з дружиною підсилюється
стресом розлучення ще й з нею. Адже, у випадку розлучення дитина майже автоматично
залишається з матір”ю, а вона може налаштувати її проти батька. Для самозаспокоєння жінка
використовує таку “формулу”: якщо чоловік пішов, то він поганий, якщо я пішла, то саме тому,
що він поганий.
Розуміючи це все, чоловік стає більш покладистим. Адже якщо втрату жінки можна якось
замінити, то втрату дитини - ні. Це важливий фактор і тому дуже важливий важіль у руках жінки.
Крім цього, чоловік розуміє, що йому доведеться платити аліменти на дитину (яку часто
виховують у дусі неприязні до нього), позбутися більшої частини нажитих матеріальних
цінностей, житла. А коли чоловік захоче взяти те, що належить йому, він може багато втратити в
очах суспільства. Як бачимо, причин для того, щоб бути покладистим, у чоловіків достатньо.
До чоловіка, який апелює до суспільної думки, ставлення досить іронічне, а жіноча апеляція
сприймається як звичайне явище.
Скарги жінок роблять чоловіків більш вразливими і нівелюють їх прагнення до лідерства хоча б на
роботі. Адже лідер в очах суспільства повинен бути високоморальним: скарги, таким чином,
можуть завадити його просуванню на службі.
У молодого чоловіка практично немає важелів влади. Звичайно, далеко не всі потенціальні
можливості жінки у використанні важелів подружньої влади втілюють у життя максимально. І все-
таки дуже часто ці важелі використовуються. Жінка, наприклад, категорично висловлює свою
точку зору, часто дає чоловікові негативну оцінку в розмові з ним і в присутності інших людей
звинувачує, висміює, знаходить невдячність у відповідь на благодійність, практикує недовір”я і
загадковість замість довіри і т.д. Тільки дуже культурні, гуманні і володарки великої
самодисципліни жінки не використовують важелів подружньої влади.
Але , якщо жінка використовує важелі влади на всю потужність , у відповідь чоловіки, здатні до
нервової поведінки, постійно конфліктують, демонстративно зраджують жінкам, починають пити
і, в результаті, розлучаються. Чоловіки з високим почуттям відовідальності, любові до дітей, які
серйозно ставляться до сім”ї, найчастіше ведуть себе стримано, практикують тактику холодної
напруженості.
Чоловік опиняється в складному драматичному становищі. Так, сучасного молодого
чоловіка не задовольняє некваліфікована домашня праця і мілка опіка, контроль жінки. Він
намагається уникнути цього. Пояснює собі і близьким, що його завдання - бути лідером. Готовий
іти на заробітки або навіть активно пропонує їх. Він уникає контакту з сім”єю, замінюючи його
своїми справами. В його розпорядженні - хобі, телевізор, спорт. Окремо стоїть захоплення
автомобілями: багато чоловіків хочуть мати машину, щоб відчувалась їх вага в сім”ї. Бо це ж ніби
частина домашнього господарства, в якій жінка і діти не компетентні.
Розвивається , так звана, внутрішня еміграція. Поступово вона переходить в еміграцію зовнішню.
Чоловік прагне в чоловічу компанію, де замість приниження його чекає повага. Все частіше він
приходить додому пізно. Виникають позашлюбні статеві зв”язки, які супроводжуються вживанням
93
алкоголю. Інколи чоловік не приходить додому, але при цьому він придумує якісь неймовірні
причини, стараючись уникати відкритих конфліктів і також не бажаючи розлучатись.
Після пологів жінка надто багато часу змушена проводити вдома і в глибині душі розцінює це як
несправедливість: бо ж життя чоловіка різноманітніше.
Частина жінок у цьому періоді розчарована реальними й уявними недоліками чоловіка,
незважаючи на важелі примусу, прагне до розлучення. В 68 розлученнях із 100 в перші 10 років
подружнього життя ініціаторами виступають молоді жінки.
Разом з цим, у 25-27 років вершина привабливості у жінки вже позаду, хоча за інерцією вона
продовжує себе поводити так, як і в період найвищого розквіту. Вступити в новий шлюб їй вже
начно складніше. За статистикою розлучені жінки утворюють новий шлюб у 3 рази рідше, ніж
розлучені чоловіки. Найбільш юних це, не стосується.
Таким чином, мріючи про ідеальний шлюб, жінка часто руйнує шлюб реальний.
Ось така доля лідера, який не думає про майбутнє. Його чекають лише розчарування. Ймовірність
вступу в новий шлюб для жінки у віці від 25 років з чоловіком, старшим на декілька років, дуже
мала. Більшість таких чоловіків у шлюбі або ще не розлучені. Розлучені ж більше не вступають у
щлюб або ж одружуються на молодших. Не знаючи цього жінки, довго шукають потрібний їм
віковий варіант, пізніше або зовсім не виходять заміж , або виходять за чоловіків значно старших,
або, навпаки, молодщих за себе (яких ровесниці не вважають нареченими).
Таким чином , у першому десятиріччі (плюс-мінус 3 роки) чоловіки більщ активно борються за
збереження сім”ї. Потім відбувається зміна ролей. У наступні десять років (плюс-мінус 3 роки)
значна частина цих важелів переходить до чоловіка. Соціальний статус, дохід, що в сумі має
більше значення для жінки при оцінці чоловіків, зростає швидше в останніх. Причому все це може
оцінити не тільки дружина, але і можливі її суперниці.
До того часу зовнішня привабливість жінки знижується, а чоловіка - збільшується. Потрібно
враховувати також той факт, що привабливість жінки для чоловіка має більше значення, ніж
привабливість чоловіка до жінки. Жінка, не маючи часу і бажання стежити за своєю зовнішністю
вдома, часто виглядає в присутності чоловіка гірше, ніж перед співробітниками на роботі, що
звичайно, не може його не дратувати. В першому десітиріччі дія цього фактора компенсується
молодістю. Але з часом сексуальна тяга до жінки в чоловіка притуплюється, для чоловіка більше
значення щодо жінки має новизна. У жінок це виражено менше. Сексуальність жінок з віком
підвищується (при зниженні зовнішньої сексуальної привабливості), сексуальність чоловіків
зменшується. Тому відсутність близкості чоловіком переноситься легше, а жінкою -важче. Тепер
відмова від близкості - у владі чоловіка. Додайте сюди зростання доходів чоловіка, він матеріально
незалежний від жінки. З”являється можливість мати “зайві гроші”, якими можна розпоряджатися
на власний розсуд, вони можуть бути використані для розваг (без дружини).
Ще фактор - виросли діти. Вони тепер об”єктивніше оцінюють положення в сім”ї і нерідко
за принципом справедливості стають на бік батька. Крім того, ставши дорослими, діти
домагаються незалежності від матері.
Ріст формального службового статусу чоловіка часто супроводжується і зміною статусу
неформального. Тому скарги жінки не спрацьовують. Цінність чоловіка як спеціаліста стає для
начальства важливішою від його сімейного статусу.
Що ж стосується службової кар”єри, то її ймовірність для чоловіка взагалі зменшується,
бо різко зростає конкуренція при переході з всякої високої сходинки на ще вищу. Нарешті ,
чоловік може взагалі знехтувати ймовірністю здійснення кар”єри - за рахунок незалежності від
жінки. Психотехніка спілкування у чоловіків, які просуваються по службі, відшліфовується і стає
не гіршою, ніж у жінок, а може бути кращою. Таким чином, імовірність “стресу розриву” для
чоловіків зменшується,а для жінок зростає. До того ж, у чоловіків зростає можливість заміни,
адже на нього орієнтовані і ровесниці (у віці від 40 до 45 років вільних жінок вже в 10 раз більше,
ніж вільних чоловіків) і молоді жінки. У представниць прекрасної половини вона різко
змненшується.
Втративши ті важелі керівництва, які були у неї в перші 10 років, жінка стає більш
покладистою. Але частіше жінки не міняють авторитарного стилю керівництва. Спрацьовує
інерція. Тепер у конфліктах чоловік стримується рідше. В ньому говорять минулі образи. Він іде в
чоловічі компанії, де є, як правило, одинокі жінки.

94
 І ось, скориставшись конфліктністю жінки або ж, не дивлячись на теперішню її покору,
пам”ятаючи минулі образи, чоловік вирішує розлучитись. Іноді його до цього підштовхує жінка,
яка претендує на роль нової дружини. Так чи інакше , в більш старшому віці переважають
розлучення з ініціативи чоловіків.
Чоловіки після розлучення, як правило, одружуються з молодими і їх становище ще
більш ускладнюється. Якщо ж залишаються самі, покращують своє фінансове становище, а далі їх
чекає самотність.
Таким чином, проаналізувавши етапи формування стосунків між чоловіком і дружиною,
ми можемо сформулювати 10 основних правил, які повинні забезпечити гармонійне сімейне
життя:
Правило 1
Домашні і службові навантаження потрібно ділити навпіл, якщо чоловік на
високостресовій роботі, а жінка повинна взяти більшу частину домашнього господарства на себе.
Правило 2
Жінка повинна менше користуватись важелями влади. Ні в якому разі не повинна
викликати до себе інтерес і любов за допомогою ревнощів. Краще, якщо вона буде демонструвати і
зберігати реальну вірність не тільки не соромлячись, але й гордячись нею. Якщо вона все
повідомляє про себе в перші 10 років спільного життя, він зробить те ж в наступні 10 років.
Правило 3
Якщо в перші 10 років подружнього життя жінка прагнутиме якнайменше
використовувати важелі влади, то в наступні 10 років чоловік керуватиметься не образами, а
совістю.
Правила 4
Не чіпляйтесь, ні в якому випадку не чіпляйтесь. Серед усіх пекельних засобів винайдених
дияволом для знищення кохання- ревнощі і причепливість найсмертельніші. Вони діють
безвідмовно.
Правило 5
Не набридайте одне одному. Старайтесь, щоб у вашого партнера не було почуття
зв”язаності.
Правило 6
Не критикуйте! Не намагайтесь переінакшити свого партнера. Будьте взаємоввічливими.
Більшість чоловіків шукають не керівників, а привабливу особу, готову лестити чоловічій
гордості, щоб він міг відчувати свою зверхність. Сааді “Ніжними словами і добротою можна на
волосині слона вести”.
Правило 7
Виявляйте увагу партнерові.
Правило 8
Службові турботи лишіть на порозі дому. Проте виявляйте інтерес до службових справ
чоловіка. Пам”ятайте, що людина завжди шукає підтримки.
Правило 9
Подружжя рідко буває щасливим випадково. Це будова, яку розумно й свідомо планують.
Пам”ятайте, що ваш зовнішній вигляд має велике значення.
Правило 10
Сексуальність - це лише один із компонентів подружнього життя,але якщо статевий потяг
не задовільняється, ніщо інше не може принести повного успіху.
У сім”ї починається наше життя, вона вводить нас у світ, дає перші навички, допомагає
пережити всі радості і труднощі. У сім”ї ми одержуємо тепло , опору і підтримку, необхідні
кожному. Тільки благополучна сім”я може створити ту неповторну атмосферу близкості,
спільності і взаємної турботи, без якої неможливий моральний розвиток людини. Від сім”ї
залежить забезпечення безупинної зміни поколінь і відтворення самого населення. Від добробуту
сім”ї, психологічного клімату залежить, якими виростуть у ній діти.
Сімейне життя - це школа, у якій чоловік і дружина вчаться піклуватися один про одного і
про дітей, виховувати їх. У сімейному житті неминучі зречення від своїх егоїстичних бажань. Це ,
до речі, не збіднює людину, а збагачує - добротою, справедливістю, ніжністю тощо. Тільки поруч з

95
дівчиною,а потім жінкою, молода людина перетворюється в чоловіка, а чоловік стає
особистістю.”Щастя чоловіка - в руках розумної жінки” (Конфуцій).
Холостяки такої життєвої школи не проходять, тому більшість із них стають примхливими
диваками, спілкування з якими може виявитися вкрай важким. Звертає на себе увагу і їхнє
нераціональне харчування, неохайний одяг. Найважливішим є те, що холостяцький спосіб життя
для здорової дорослої людини взагалі ненормальний.
Опорою шлюбу вважають сексуальну любов, глибокий потяг до представника
протилежної статі. Але і не варто дивуватися тому, що вкрай рідко це почуття в початковому
вигляді продовжується все життя.З роками почуття змінюються. І вже зміст життя складають
праця, обов”язки, відповідальність, турботи, труднощі і, зрозуміло, радощі. У той же час
гармонійна сім”я не виникає сама по собі, для її утворення необхідна взаємна повага в інтересах
здоров”я, особливо психічного, як батьків,так і дітей. Проте варто пам”ятати, що велика частина
конфліктів у сім”ї виникає тому, що чоловік і дружина не знають психічних особливостей один
одного, які пояснюються біологічними, а також соціальними причинами. Але розходження ці
нормальні і не варто ставитися до них як до відхилень від норми.
Основні відмінності між чоловіком і жінкою полягають в їх різній генетично закладеній
сексуальності.
Сексуальне здоров”я
Сексуальність людини виражається в тому, як він чи вона себе поводить як представник
своєї статі. Потрібно не змішувати два поняття - сексуальність і статева активність.
Сексуальність починає розвиватися з народження. Народження дитини, догляд за нею,
годування її груддю - все це є фізичним досвідом, який може
приносити як задоволення, так і не задоволення. Статеве виховання дитини відбуваєьться
безперервно. Дівчинку купають і одягають, вона починає вивчати власне тіло, проявляти інтерес
до протилежної статі і виясняти, звідки беруться діти; пізніше в неї відбуваються зміни, пов”язані
зі статевим дозріванням. З реакції батьків на кожному з цих етапів вона дізнається, чи може вона
почувати себе легко і вільно відносно свого тіла й одержувати від нього задоволення, чи його
треба соромитись. Вона починає розуміти, що батьки відрізняються за статтю. Поведінка батьків
дає їй ключ до поняття того, чи зв”язаний секс з любов”ю чи з владою, взаємною насолодою чи
чимось таким, чому жінка повинна підкорятися, щоб зберегти мир.
Хлопчиків з раннього дитинства виховують більш жорстко і виховують так звані атрибути
“чоловіка” - сильний характер, наполегливість, прагнення до лідерства. Від хлопчиків чекають, що
вони будуть рости діяльними, безстрашними і гратись з машинками і зброєю.
Дівчаток виховують більш ніжно. Будь-який прояв сильної волі розглядається як
“нежіночність”. Від дівчаток чекають поступливості, чемності, пристойної поведінки, дозволяють
бавитися з ляльками. Всі засоби масової інформації і реклама постійно втілюють в життя думку,
що функція дівчинки в житті - бути привабливою для чоловіків, вийти заміж і мати дітей. Дитина,
яку щиро люблять, розуміє, що вона гідна любові, і в свою чергу вчиться любити сама. Без такого
захисту батьківською любов”ю, відчуття самоповаги буде слабким, дитина не зможе довіряти
кому-небуть і буде нездатна любити сама. Відчуття любові і турботи у ранньому дитинстві не
тільки впливає на здоров”я і добробут дитини, але й має віддалені наслідки, розвиваючи здатність
будувати взаємовідносини у зрілому віці.
Як і відносно всіх фізіологічних потреб, людство завжди старалось обмежити
сексуальність і ставити межі задоволенню бажань людини. Дівчинка-підліток повинна боротися з
новими почуттями статевого потягу, які вона відкриває в собі і в інших, і приводить його у
відповідність із потребою відчувати та проявляти любов і приязнь.
Сексуальність хлопчиків - підлітків переважно буває наполегливою, фізичною і зв”язаною
з бажанням зняти напругу, проявити свої чоловічі риси, а також завоювати певний статус серед
ровесників.
Перші побачення у дівчаток можуть мати мало спільного з її власною сексуальністю. Вона
відчуває романтичне кохання і піддається наполегливому бажанню юнака через страх втратити
його, якщо вона відмовиться чи ж через бажання не відставати від своїх подруг у тому, що вони
вже відчувають.
Дівчина, яка не почуває себе любимою в сім”ї, може дозволити собі вступити в
сексуальний контакт чи навіть прагнути до нього в пошуках любові і приязні, і вона може
96
виявитись покинутою, якщо завагітніє. Вона може навіть свідомо народити дитину для того, щоб
мати кого-небудь, хто її любить. Вона не усвідомлює тих вимог, які висуває дитина, і того, що
дитина може навчитися любити тільки на прикладі інших. Вона ж не буде здатна показати такий
приклад, оскільки внутрішньо відчуває себе нікчемною.
У західному суспільстві люди сьогодні зазнають протилежних впливів, які здійснюють
на них батьки, ровесники, школа, засоби масової інформації і особливості культури. З одного
боку, секс розглядається як дещо, яке накладає певні обов”язки, і можливе тільки в рамках
сімейного життя. З другого боку, вони дізнаються, що всі сексуальні потяги негайно задовольняти
і що всі мають право на задоволення сексуальних потреб. Одним із результатів такої
невідповідності є незапланована вагітність. Використання контрацептивів означає свідоме
бажання вступити в статевий зв”язок, в якому ми зізнаємося перед іншими і, що найголовніше,
перед самим собою. Збереження ілюзії спонтанності служить одним із способів уникнути
відповідальності за свої дії.
Кожна доросла людина повинна розуміти і знати, шо секс - один із найважливіших
біологічних інстинктів живих істот, зокрема, людини, спрямований на продовження роду. Тому
ставлення до сексу, як до проблеми, яка не потребує уваги і є чимось другорядним у житті,
помилкове і хибне. Ані навмисне замовчування проблем сексуальності, сором”язливе покриття її
псевдоцнотливістю первородного гріха, ані надмірний ухил у бік висвітлення суто технічних
аспектів сексу не сприяють його усвідомленому розумінню, визначенню реальної ролі у
формуванні здорового способу життя людини. Викривлене уявлення про фізіологічну сутність
статевих відносин може сформуватися як в умовах їх навмисного, штучного замовчування, так
відверто спотвореного зображення, зокрема, в художній література, мистецтві, кіно, телебаченні,
відтворення в численних вітчизняних і зарубіжних порнографічних виданнях. Тому кожна свідома
людина повинна опанувати сучасними науковими знаннями з фізіологічних і психологічних основ
сексу, розуміння його значення у створенні доброзичливої сімейної атмосфери, фізичного і
психічного здоров”я, у поліпшенні життя і формуванні умов активного довголіття.
Прищеплення культури сексуальних відносин має розпочинатися з вияснення
фізіологічних особливостей статевого розвитку дівчаток і хлопчиків. У дівчаток статеве дозрівання
відбувається на кілька років раніше, ніж у однолітків - хлопчиків. Тому поява статевого потягу і
характер його прояву у них мають свої особливості. Зокрема, у чоловіків статева активність
зростає до 25 років, тримається на відносно стабільному рівні до 40-45 років, а потім, повільно
послаблюючись, зникає в похилому віці.У осіб жіночої статі статевий потяг розвивається
повільніше, досягаючи максимуму до 30 років, потім залишається на приблизно однаковому рівні
до клімактеричного періоду (менопаузи).
Однак активність сексуального прояву визначається часто не лише віком, але й
численними іншими факторами, зокрема, індивідуальними біологічними і психологічними
особливостями людини, рівнем її загальної і сексуальної культури, виховання, способу життя,
характером трудової діяльності, станом навколишнього середовища, атмосферою взаємних
симпатій або антипатій.
Статеве збудження у жінок і чоловіків має свої особливості, які необхідно враховувати
при вихованні культури сексу. Для його виникнення жінкам необхідно більше часу, ніж чоловікам.
Активність статевого збудження у останніх здебільшого формується фізичними факторами
(інтер”єр, зовнішня привабливість жінки, аромат навколишнього середовища, стан білизни), у
жінок його посилюють насамперед психологічні фактори - прояви ніжності, ласки, тактовності,
доброти. Нерозуміння цих деталей або ігнорування ними часто призводять до помилкового
уявлення про статеві можливості подружжя: чоловік часто хибно вважає жінку байдужою і
холодною, натомість жінка чоловіка - грубим і нетактовним.
Для досягнення гармонії статевих , а заодно і сімейних відносин, чоловік і жінка повинні
знати притаманні певній статі психологічні особливості. Чоловікам більше властивий
узагальнений, абстрактний тип мислення, жінка частіше оперує конкретними категоріями. У
гармонійній сім”ї при вирішенні проблемних, далекосяжних питань перевага надається думці
чоловіка, коли ж необхідно вирішити конкретні сімейні питання - враховується , насамперед,
погляд жінки. Від жінки в значній мірі залежить загальна психологічна атмосфера в сім”ї. Яка вона
- радісна, оптимістична, чи навпаки, пригнічена, песимістична, похмура, насамперед, визначається
і створюється жінкою. Вирішальна роль жінки і в створенні побутових умов життя, дизайну
97
інтер”єрів, формуванні комфорту і затишку, дотримання чистоти і порядку в житлових
приміщеннях - важливих не лише матеріальних, але і психоемоційних факторів сімейного
благополуччя.
Різне ставлення чоловіків і жінок до суб”єктивних оцінок протилежної статі.
Жінки більше цінують у чоловіках духовне багатство і інтелектуальний рівень,чоловіки
віддіають перевагу зовнішнім рисам жінки. Найважливіші психологічні особливості осіб жіночої і
чоловічої статі, які варто враховувати при формуванні гармонійних сімейних відносин, нав. у
табл.1.
Шлюб може забезпечити близькі стосунки, гарантувати вихід сексуальних бажань,
домашній догляд і можливість сумісного виховання дітей. Розпад сім”ї сьогодні стає дуже частим
явищем. Одним із пояснень є те, що люди сьогодні більше чекають від сімейного життя і в меншій
мірі, ніж їхні батьки, готові до того, щоб терпіти складні стосунки і недоліки один одного.
Ставлення до шлюбу і материнства в основному визначається досвідом, який
накопичений у дитинстві. Якщо молоді люди почувають себе любимими і захищеними, це служить
доброю основою для того, щоб створити атмосферу турботи і стабільності, в якій будуть рости їх
майбутні діти. Якщо дітям не дають можливості відчути таку захищеність або вони відчувають
незадоволення чи зазнають насильства, їм не вистачає доброго прикладу для моделювання
власних батьківських почуттів.
Здорова сексуальність є важливим компонентом здорового материнства і батьківства.
Проте в багатьох культурах і суспільствах ці питання все ще неправильно розуміються і
недооцінюються. Багато людей живуть, погано розуміючи суть сексуальності в цілому і власної
сексуальності зокрема. Для багатьох людей це є джерелом труднощів у взаємовідносинах із
власними батьками, сім”ями та іншими людьми.

ПОРІВНЯЛЬНІ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ЯКОСТІ ЖІНОК І ЧОЛОВІКІВ

Жінки
1 2
1. Переважання особистих моральних якостей
Ніжність
Дружелюбність
Духовність кохання
Жвавість і кокетство у різних проявах
Поступливість
Емоційнісь
Інтуїція і передчуття
2. Переважаючі схильності
Професійна діловитість у поєднанні з
хазяйновитістю
Потяг до сім”ї
Потяг до мистецтва і культури
3. Реакція на емоційний стрес
Виразна
Швидка адаптація до зміни ситуацій
Тривалість післястресової реакції коротша Тривалість післястресової реакції довша
4. Психологічні умови гармонійних відносин
Цікавитись справами чоловіка
Заохочування у досягненні успіхів
Не сперечатись з непринципових питань
Драматичні сімейні стосунки вирішувати
дипломатично
Чоловіки
Сила
Приязність
Фізичні стимули кохання
Відносна грубість у різних проявах
Впевненість
Логіка і абстрактне мислення
Усвідомлене логічне передбачення
Переважно професійна відданість, потяг до
колективу
Потяг до науки, політики, громадської
діяльності
Стримана
Повільна адаптація до зміни ситуацій
Відзначати заслуги жінки у господарстві
Бути щиро вдячним за увагу
Не дорікати
У драматичних ситуаціях залишатись
стриманим і врівноваженим

Здоровий секс
Статева активність цілком нормальна і здорова частина нашого життя як із фізичної, так і
психологічної точки зору.Вона дає можливість відчути взаємну любов і прив”язаність, ласку,

98
збудження і насолоду. Деякі люди підтримують сексуальні зв”язки один з одним, не будучи
зв”язані постійними відносинами, в той час як для інших це є частиною їх довготривалих відносин.
Без правильного розуміння цієї проблеми і відповідної уваги до неї статева активність може
призводити до інфікування і розвитку серйозних захворювань. Наявність одного партнера зменшує
ризик зараження інфекціями і захворювання венеричними хворобами. Існують такі конкретні
заходи обережності, яких слід дотримуватися.
Правила здорового сексу
1. Чоловік чи жінка не повинні перекладати відповідальність за здоровий секс виключно на свого
партнера.
2. Слід звертати увагу на правила особистої гігієни, особливо до і після сексу.
3. Слід користуватися презервативом, особливо при випадкових статевих контактах.
4.Потрібно звертатись за медичною допомогою при появі на геніталіях чи в анальній ділянці будь-
яких аномальних виділень, виразок чи відчуття печії під час сечопуску.
5. Слід повідомляти партнера про всі такі випадки.
Хвороби, які передаються статевим шляхом. Хвороби, які передаються статевим шляхом , є
хворобами, які передаються від однієї людини до іншої під час або в результаті інтимної близкості.
Основні захворювання, які передаються статевим шляхом:
1. Неспецифічні генітальні інфекції та інфекції, викликані хламідіями, які проявляються у вигляді
циститу (запалення сечового міхура), вагініту (запалення вагіни), уретриту (запалення уретри) і
проктиту (запалення прямої кишки).Ці інфекції піддаються лікуванню.
2. Молочниця, грибкові захворювання, які викликають виділення, висипку і зуд. Є ефективні
метоли лікування.
3. Гострокінцеві бородавки, викликані вірусом. Специфічного лікування немає.
4. Генітальний герпес, який супроводжується герпетичною лихоманкою. Захворювання дуже
болюче. Специфічного лікування немає.
5. Гонорея, викликана бактеріями, які можуть вражати очі дитини при народженні. Гонорею
лікують антибіотиками.
6. Сифіліс, викликається трепонемою, мікроорганізмом, який інфікує кров. Лікується
антибіотиками
7. Гепатит В, вірус, який викликає довготривале пошкодження печінки. Специфічного лікування
не існує, але є вакцина для попередження цієї хвороби.
8. ВІЛ і СНІД. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) є вірусом, який викликає захворювання,
що називається синдромом набутого імунного дефіциту (СНІД). Лікування не існує.
Репродуктивність сім”ї регулюється за допомогою або штучних абортів або застосування
засобів контрацепції. Зменшуючи кількість незапланованих вагітностей, та, відповідно, штучних
абортів, добре впливає на репродуктивне здоров”я жінки та сім”ї.
Сучасні методи контрацепції: презервативи, сперміциди, природне планування сім”ї,
переривання статевого акта, метод лактаційної аменореї,ВМС: мідь та засоби, що виділяють
гормони, комбіновані оральні контрацептиви, комбіновані ін”єкційні контрацептиви, імплантанти,
хірургічна стерилізація.
Контрацепція в підлітковому віці: гормональний метод (більш надійний).
Контрацепція у віці 19-35 років: підходять всі засоби і методи, але оптимальними вважають
внутрішньоматкові контрацептиви.
Контрацепція у жінок у віці 35-45 років: внутрішньоматкові контрацептиви, якщо відсутні
протипоказання (запалення шийки або тіла матки, а також інші захворювання).
Контрацепція у жінок у віці 45-55 років: основна проблема пов”язана з супутніми
захворюваннями у жінок, які є протипоказанням до того чи іншого метода контрацепції. Тому
найчастіше жінки користуються природним методом контрацепції, а саме переривання статевого
акта.
Планування сім”ї
Загальноприйнято вважати, що кожна дитина повинна бути бажаною, і цей погляд
підтримується політикою охорони здоров”я в більшості країн. Добре відомо, до чого призводить
безконтрольне відтворення населення. Воно має наступні наслідки:
1. Несприятливий вплив частих з невеликими проміжками пологів на здоров”я жінки і на її
здатність мати дітей.
99
 2. Підвищений ризик для здоров”я новонароджених, включаючи зростання ймовірності
передчасних пологів у жінок, які часто народжують.
3. Підвищене навантаження на прибутки сім”ї, які викликають стрес і зв”язані з ним порушення
здоров”я.
4. Зростання ймовірності того, що діти не будуть одержувати зі сторони батьків підтримки, що є
дуже важливим для досягнення кожною дитиною оптимального здоров”я і потенціалу розвитку.
Кохання батьків, яке стало основою створення сім”ї, знаходить продовження у їх дітях.
Серед численних психофізіологічних причин, які порушують гармонійні стосунки між
подружжям, зокрема, в інтимній сфері, вирізняють три основні групи:
1. Неоднозначне розуміння кожним із подружжя власних сімейних прав і обов”язків;
2. Сексуальне незадоволення подружжя одне одним;
3. Недоліки і дефекти виховання
Неплідний шлюб.
Неплідність - це неспроможність зрілого організму до зачаття. Неплідним вважається такий
шлюб, коли після 12 місяців регулярного статевого життя без застосування контрацептивних
засобів не настала вагітність.
Жіноча неплідність:
1. природжені аномалії розвитку статевих органів;
2. нерегулярні менструації та овуляції;
3. психосексуальні розлади;
4. запальні процеси статевих органів жінки;
5. захворювання, які передаються статевим шляхом;
6. туберкульоз статевих органів;
7. неплідність нез”ясованого генезу;
8. системні захворювання.
Чоловіча неплідність:
1. порушення регуляції функції яєчок;
2. варікоцеле, синдром Клайнфелтера, дія хімічних речовин та лікарських засобів, крипторхізм,
орхіт;
3. непрохідність сім”явиносної протоки;
4. патологія додаткових статевих залоз (простатит,везикуліт тощо);
5.порушення статевого акту;
6. психологічні чинники.
Під час обстеження подружжя рекомендують дотримувати такої схеми, яка включає кілька
етапів:
1. Первинне опитування та обстеження.
2. Дослідження сперми чоловіка.
3. Визначення овуляції у жінки.
4. Визначення сумісності цервікального слизу та сперми.
Лікування не повинно тривати понад 2 роки. Якщо вагітність не настала, після цього терміну
діагноз треба переглянути.
Біологічні ритми.
Біологічні ритми - це самопідтримувальні автономні процеси періодичного чергування станів і
коливань інтенсивності фізіологічних реакцій організму. Наука про біоритми - хронобіологія
(хронос - час), або біоритмологія.
Отже, біоритми нашого організму:
Кожний з нас помічав: в певний час доби ми відчуваємо емоційні і фізіологічні підйоми або
спади. Вивченням цієї закономірності займаються такі науки, як хронобіологія, хронофармакологія
(хронос по-грецькому - час).Знаючи, що відбувається в нашому організмі, ми можемо більш
раціонально розподілити свої справи, допомогти роботі наших органів і систем.
Про біологічні “години”.
1 година. Багато хто в цей час вже спить. Наступає та фаза сну, коли легко прокинутися. Від
години до двох ночі людина особливо гостро відчуває біль. Причому можна обійтися і без
ліків, якщо з”їсти протягом 20-30 хвилин (в три прийоми) 2-3 зубчика частника; постояти
декілька хвилин, притулившись лобом до віконого скла (воно нейтралізує електричний
100
 заряд, що скупчився на шкірі); прикласти до хворої ділянки голови листя свіжої капусти або
бузку ( з груздями бузкового кольору, але не махрової); випити гарячого солодкого чаю і
зав”язати голову шерстяною (краще червоною) хусткою, так щоб вузол знаходився в
області самого гострого болю; прикласти на скроні свіжу лимонну корку, видаливши білий
шар, і тримати, поки не утвориться червона пляма, яка буде горіти і свербіти.
2 години. Більшість органів працює економічно за винятком печінки. Вона використовує
хвилини спокою, щоб очистити організм від токсичних речовин. Все тіло зазнає “великого
прання”. У цей час не можна вживати каву, чай і особливо спиртне, інакше ми погубимо
клітки, які відповідають за очисну функцію (потім вони не відновляються). Якщо хочеться
пити, випийте склянку води або молока.
3 години. Тіло відпочиває. Якщо ви пильнуєте, постарайтеся повністю зосередити увагу на роботі.
Зараз у вас самий низький кров”яний тиск, саме повільне дихання.
4 години. Тиск ще низький. Мозок мінімально забезпечується кров”ю. Слух загострений, ми
можемо прокинутися від найменшого шуму. Організм працює на самих малих оборотах. У
цей час частіше за все вмирають.
5 годин. Минуло вже декілька фаз сну від легкого (зі сновидіннями) до глибокого (без них). Той,
хто встане в цей час , швидко прийде в стан бадьорості, передусім “жайворонки”.
6 годин. Тиск підвищується, серце б”ється швидше. Тіло прокидається, навіть якщо нам хочеться
спати.
7 годин. Імунологічний захист особливо сильний. Зараз у нас максимум шансів перемогти віруси і
бактерії. Тим, хто простуджений, відчуває себе погано, раджу вмитися водою, з вечора
налитої в тазик, так ми скористаємося її енергією (це краще, ніж приймати ліки). А потім
випити склянку води, чаю, компоту така нехитра процедура убереже від каменів в печінці,
жовчних шляхах.
8 годин. Пам”ятайте: в цей час ні в якому разі не можна приймати алкоголь. Тим , у кого печінка
“з підмоченою репутацією”, каву краще замінити чаєм.
9 годин. Підвищується психічна активність, зменшується чутливість до болю, серце працює з
повним навантаженням.
10 годин. Ми в самій кращій формі: готові гори скрутити, будь-яка робота по плечу.Такий
ентузіазм збережеться до обіду. Хто в цей час сидить за чашкою кави, розмовляє про
дрібниці просто розпилює свою енергію. Це година, щоб постукати в кабінет начальника і
без конфлікту, швидко вирішити важливе питання або провести в лабораторії самий
складний експеримент.
11 годин. Психологічно ми готові взяти будь-який бар”єр. Цей час наших особистих рекордів., не
відволікайтеся на пусті бесіди. Серце продовжує працювати ритмічно. Той, у кого воно
хворе, нехай прийме потрібні ліки.
12 годин. Наступає момент мобілізації всіх сил організму. Відмовтеся від багатої їжі, можливий
легкий ленч - чай або кава, фрукти, хліб з якими-небудь овочами (але не з ковбасою,сиром
або маслом).
13годин. Час обіду. Печінка відпочиває, тому не приймайте ліків, призначених для її лікування.
Перший період денної активності минув, відчувається втома.
14 годин. Крива енергії знижується. Наступає друга, сама низька її точка в добовому циклі. Реакції
сповільнюються. Не вирішуйте ніяких важливих проблем, ні з ким не з”ясовуйте
відношення. Невипадково за кордоном з двох до трьох годин дня влаштовують перерви -
для відпочинку, приємного спілкування з людьми і природою. Тим , у кого нерви не в
порядку, потрібно прийняти заспокійливе.
15 годин. Тонус починає підійматися, загострюються нюх і смак. Тому гурмани вважають за
краще сідати за стіл саме в цю годину. Якщо є можливість, послухайте хорошу музику,
почитайте цікаву книгу. Так ви дасте відпочити своїй нервовій системі.
16 годин. Рівень цукру в організмі підвищується. Деякі лікарі називають це “післяобіднім
діабетом”. У цей час марно робити аналізи: відхидення від норми не будуть говорити
про захворювання.
17 годин. Починається фізіологічний спад, хоч наша продуктивність ще досить висока. Наприклад,
спортсмени показують хороші результати. Це час відробляння навичок, освоєння
професії, швидкого запам”ятовування слів при вивченні іноземних мов.
101
18 годин. Ми починаємо наближатися до стану “у мене щось болить”. Їдемо в транспорті і
говоримо: “Я розвалююся на шматки, мені погано”. Бадьорість зменшується , хочеться
їсти. Треба більше рухатися, щоб зняти напруження від сидячої роботи.
19 годин. Тиск крові підвищується на 10-15 одиниць. Психічна стабільність на нулі, сварка може
виникнути навіть через дрібні гроші. Алергикам в цю годину не варто їсти, краще
перенести вечерю на годину уперед або назад (навіть звичні, нешкідливі продукти
можуть викликати алергічну реакцію).
20 годин. Наша вага досягає добового максимуму. Реакції дивовижно швидкі. Водії знаходяться в
прекрасній формі, аварій майже не буває. Це ще один пік бадьорості. Якщо хочете
швидко нейтралізувати конфлікт, сказати комусь добрі слова, бути ніжною і ласкавою -
вибирайте цю годину.
21 година. Психічний стан нормальний. Вечірня пам”ять загострюється. Про це потрібно знати
школяреві, студенту, артисту. Якщо зараз почати завчати слова, формули, тексти,
прочитане надовго друкуватиметься в клітках мозку, відповідальних за
запам”ятовування.
22 години. Кров переповнена білими кров”яними тільцями, температура знижується. (Якщо
людина в цю пору попаде в лікарню і їй терміново зроблять аналізи, існує небезпека
помилкової діагностики). Серцево-судинна система працює по максимуму. Якщо у вас є
захворювання нервової системи, пошалює серце, якщо ви знаєте, що таке болі при
варикозному розширенні вен, випийте склянку теплої води з 1/4 ч.ложки меду.
Почекайте хвилин десять і стільки ж меду покладете під язик. Ефект буде більшим, ніж
від прийому хімічних препаратів протягом дня.
23 години. Наш організм готується до відпочинку. Продовжується робота по відновленню, заміні
віджилих кліток новими, молодими.
24 години. Не тільки тіло, але і мозок підводить підсумки минулого дня. Він аналізує і збирає в
клітках пам”яті все корисне, відкидає непотрібне. За негідні думки і вчинки мозок
карається поганими снами, або безсонням. Якщо ви ніяк не можете заснути, то перш
ніж прибігти до таблеток, покладіть у вухо шматочок вати, злегка змоченої одеколоном,
духами або борним спиртом; провітріть кімнату, а в ноги вмістите гарячу грілку:
покладіть поруч з подушкою полотняний мішечок з шишками хмелю (вдень його
потрібно зберігати в целофановому кульку); зробіть легкий масаж подушечки великого
пальця лівої ноги (протягом 40-50 секунд); випийте 2/3 склянки гарячого молока з 1 ч.
ложкою меду, але прослідіть, щоб він не повністю розчинився. Можна також за 40
хвилин перед сном випити 1/2 склянки свіжого капустяного соку або чай з мелісою (1
ст. ложку залити 1 склянкою кип”ятку, настоювати 10 хвилин); прийміть 3-5-хвилинну
теплу сидячу ванну.
Стрілки наших індивідуальних “годин” рухаються відповідно до місцевого часу (по меридіану
земної кулі).Тому перехід на літній і зимовий час небайдужий організму, але ми до
цього пристосовуємося.

Психологія людей в різних вікових періодах.

Психічне на рівні індивіда є явищем, онтогенез якого зумовлений освоєнням дитиною

культури. Серед звичайної кількості теорій, що простежують цей процес, системно-діяльнісному
підходу до аналізу психічного розвитку на цьому рівні відповідає схема періодизації психічного
розвитку в дитячому віці, запропонована Д.Б.Ельконіним (таблиця).
Схему побудовано на виділенні двох систем стосунків, через які дитина освоює культуру:
“дитина - суспільний дорослий” і “дитина - суспільний продукт”. При цьому освоєння має вигляд
сукупності діяльностей, одна з яких у певні проміжки життя стає провідною - реалізує характерний
тип ставлення дитини до дорослих або до речей. У першому випадку провідними послідовно
виступають: безпосередньо-емоційне спілкування, сюжетно-рольова гра, інтимно-особистісте
спілкування, у другому - предметно-маніпуляційна діяльність, навчальна діяльність, навчально-
професійна діяльність. Відповідно, психічний розвиток іде двома лініями, що перехрещується:
лінією освоєння суспільних норм та лінією освоєння операцій з речами. Перша веде до формування
сфери потреб та мотивів дитини (П-М), друга - її операційно-технічних можливостей (О-Т) -
102
здібностей, інтелекту. У будь-якому разі те нове, що з”являється в онтогенезі, є психічним
новоутворенням.
Таблиця
Схема періодизації психічного розвитку в дитячому віці (за Д.Б.Ельконіним)
Критерії періодизації Характеристика віку
Сфера розвитку П-М О-Т П-М О-Т П-М О-Т
Криза розвитку Новонаро 1-го року 3-х років 7-ми 11-12 15-ти-17-
дженого років років ти років
Епоха розвитку Раннє дитнство Дитинство Отроцтво
Період розвитку Немовлят Ранній Дошкіль Молодш Підлітков Рання
и вік ний вік ий ий вік юність
шкільний
вік
Фаза розвитку І ІІ І ІІ І ІІ І ІІ ІІ І ІІ

За Д.Б.Ельконіним , “до першої групи входять види діяльності ,в середині яких відбувається
інтенсивна орієнтація в головних смислах людської діяльності і освоєння завдань, мотивів і норм
стосунків між людьми... Другу групу становлять діяльності, всередині яких відбувається засвоєння
суспільно вироблених способів діяльності з предметами й еталонів, які виділяють в предметах ті чи
інші їх сторони між діяльностями, що належать до різних ліній розвитку - періоду.
Криза у відношеннях між ними є початком епохи дитинства - найзагальнішого осередку
періодизації.
Ця схема береться за основу аналізу психічного розвитку на рівні індивіда, мета якого -
змістовно, з використанням емпіричного матеріалу психології розвитку, охарактеризувати
початкові періоди життя людини. При цьому психічні новоутворення співвідноситимуться з
функціями психіки.
Вік немовляти (від 0 до 3 років) характеризується домінуванням активності , орієнтованої на
дорослого. Взаємодія з дорослим становить зміст соціальної ситуації психічного розвитку у цей час
- своєрідного поєднання його зовнішніх і внутрішніх умов. Дослідження засвідчують, що така
взаємодія має вигляд спілкування (комунікативної діяльності) - узгодження і об”єднання зусиль
для налагодження стосунків і досягнення спільного результату. Уже 2-4- місячні немовлята після 2-
3-х недовгих пестощів експериментатора, побачивши його вдруге, пожвавлюються і заклично
вокалізують. Отже, дорослий є для них джерелом нових вражень, конче необхідних для психічного
і фізичного розвитку дитини.
Ці процеси грунтуються на дозріванні, бо немовлята починають посміхатися через 48 тижнів з
моменту зачаття незалежно від того, доношені вони чи ні. Вони активніше реагують на голос, ніж
на інші звуки такої самої сили. Немовля вже має чуттєвий образ свого оточення.
Завдяки дорослому у двомісячних немовлят складається комплекс пожвавлення (співуче
лопотання, рухова активність), на підставі якого формується потреба в спілкуванні. Вже в цей час
дитина надає перевагу дорослому перед іграшкою. Спілкування набуває ситуативно-особистістої
(орієнтованої на дорослого) форми, яка триває від двох до шести місяців і грунтується на потребі в
доброзичливій увазі дорослого: відсутність останньої викликає у немовляти пригнічений стан. Але
немовля ще не відрізняє одного дорослого від іншого, а незадоволення з приводу незнайомого
виявляє приблизно у вісім місяців. Засобом спілкування стає лопотання - вокалізація голосних
звуків, через яке проходить навіть глухі діти. Після дев”ятого місяця немовля повторює звуки, які
чує від дорослого, досягає помітних успіхів у слуханні і розумінні його мовлення. Наприкінці
першого року воно вимовляє перші слова.
У другому півріччі життя дитина переходить на нову фазу психічного розвитку, зміст якої
складають зародки предметно-маніпуляційної діяльності: навички дотягування та хапання їх окремі
компоненти є вже у 14-15-тижневого ембріона, але розгорнуте формування відбувається внаслідок
об”єднання зв”язків: “доторкання - схоплювання”, “око - предмет”, “око - рука” і під впливом
контактів немовляти зі своїм оточенням. На кінець першого року дитина вже володіє широким
спектром дій: 6-8 -місячні немовлята можуть маніпулювати двома руками з двома предметами, а 9-
12-місячні - трьома. Ця діяльність прогресує, коли дитина починає ходити.

103
 Новоутворенням цього віку є психіка. Вона виникає у системах стосунків: “немовля - дорослий”
і “немовля - предмет” і виявляється в елементарних процесах спілкування і предметної діяльності.
При цьому
немовлята по-різному виявляють свою активність: вже з моменту народження вони демонструють
різну динаміку індивідуального стилю свого життя (від урівноваженої до стрімкої). В цей час
зароджуються всі функції психіки: пізнавальна (немовля будує чуттєвий образ світу), регулятивна
(комплексом пожвавлення емоційно оцінює свої взаємини з дорослим) та інструментальна
(індивідуальним стилем заявляє про себе як про суб”єкта свого життя).
Наприкінці цього віку з”являються афективні реакції - спрямовані на дорослого бурхливі
емоції, які супроводжують прагнення до бажаного предмета. Це ознака кризи - суперечності між
досягнутим дитиною рівнем психічного розвитку і стосунками з дорослим, що склалися на цей час.
Вона зумовлює перехід до наступного періоду розвитку.
Ранній вік характеризує ситуативно-ділова форма спілкування, що обслуговує провідну для
цього віку предметно-маніпуляційну діяльність. Підтверджується закономірність, що діяльність,
провідна на попередній стадії розвитку, стає другорядною на наступній.
Ситуативно-ділове спілкування виникає з потреби в співробітництві з дорослим, яка
породжує прагнення до наслідування - повторення його дій. Дитина переходить від простих
маніпуляцій з предметами до використання їх як засобів виконання власних дій: намагається їсти
ложкою, пити з чашки. Далі йде наростання відтворення дій дорослого в ігровій формі (годує,
вкладє спати, заколисує ляльку), перенесення дій із справжніх предметів на іграшкові. На другому
році життя дитина вже наслідує дії, які їй спеціально не показують, але які вона бачить).
Діючи з речами за допомогою дорослого, дитина водночас розпредметнює закодовану в них
практику, привласнює значення, які вони несуть у собі. Це відбувається шляхом оволодіння
дитиною матеріальним носієм значень - операціями. При цьому рухи дитячої руки
підпорядковуються вимогам предмета, який стає для неї знаряддям впливу на дійсність. Фактично,
з цього часу дитина починає освоювати надбанні культури. Це відбувається за допомогою мовлення,
для розвитку якого настає сенситивний період - період підвишеної чутливості до засвоєння мови. У
трирічному віці словник більшості дітей налічує 1200-1600 слів, серед них до 60% іменників, 25-
27% дієслів, 10-12% прикметників. Дитина починає говорити реченнями. Наприкінці другого року,
очевидно, у зв”зку зі становлення предметних дій, швидко засвоюються відмінкові форми, що
фіксують зв”язок між діями. Наприкінці третього року мовлення поступово стає засобом
елементарного планування власних дій. Проте дитина ще залишається у полоні ситуації, в якій
перебуває: наприклад, ще не здатна знайти захований предмет, користуючись підказкою “холодно-
гаряче”
Мовні надбання спонукають зрушення в розвитку основних пізнавальних процесів: відчуття,
пам”яті і, головне, сприймання. Затримка ж мовлення негативно позначається на психічному
розвитку дітей. Мовлення також є чинником становлення самосвідомості: на третьому році
життя дитина починає вживати займенник “Я” (до цього вона говорить про себе у третій особі). На
цей час припадає й ототожнення дитиною свого зображення у дзеркалі з собою.
Самосвідомість - психічне новоутворення цього віку.Виникає й відповідний цьому
новоутворенню клас дій, пов”язаних з прагненням до самостійності, що виявляється у відомому “я
сам”. Нерідко це є ознакою кризи раннього віку (кризи трьох років), в основі її можливостей. Дитина
не слухається дорослого, порушує заборони, наполягає на задоволенні своїх бажань. Власне, це
реакція на дорослого, що знаменує перехід до нового періоду розвитку.
Як і у віці немовляти, психіка виявляє різноманітні функції, але особливого значення набуває
пізнавальна - образ світу отримує свій “центр”, яким стає “Я” дитини. Відповідно, заявляє про себе
егоцентризм її зосередженість на власних потребах.
Дошкільний вік (4-6 років) характеризується позаситуативно-пізнавальним спілкуванням, яке
відповідає пізнавальній потребі. Дошкільник звертається до дорослого з безліччю запитань,
ставиться до нього , як до “істини в останній інстанції”. При цьому його цікавить уже не
безпосереднє оточення, а світ у цілому. В цей час виникає і потреба у повазі дорослого, його
зауваження сприймаються як образа. Наприкінці цього віку з”являється позаситуативно-особиста
форма спілкування дорослий стає для дитини носієм соціальних норм, і саме в цій якості його
цікавить. Формується потреба у взаєморозуммі і прагне досягти з ним спільності у поглядах.
Формується образ людини: дитина вимагає від батьків оцінити героя кінофільму за допомогою
104
категорій “поганий-гарний” чи “добрий-злий”. Значно розширюється зміст свідомості: предметом
стає відношення “Я і світ”.
На цьому тлі зростає прагнення дитини до самостійного освоєння світу. Її провідною
діяльністю стає гра - відтворення дійсності в умовній ситуації за допомогою специфічних засобів.
Гра має свою логіку, яка виростає з предметно-маніпуляційної діяльності. Використання предмета
в різних якостях (ложка як ударний, різальний, копальний інструмент) приводить до появи
предметів-замінників (палиця-зброя), узагальнення їх функцій, переходу від використання в одній
ситуації до іншої. Схематично розвиток гри можна подати таким чином: їсти ложкою - годувати
ложкою ляльку - годувати ляльку як мама. Якщо спочатку це реальна ложка, то далі вона стає
іграшковою, а пізніше її заміняє паличка. Це етап предметної гри, на якому дитина освоює значення
різноманітних предметів.
Наступним етапом є рольова гра. Це вже відтворення стосунків між людьми. Дитина тепер
менше уваги звертає на ігрові предмети і, граючись разом з іншими дітьми, бере на себе роль - певну
соціальну функцію дорослого.
У рольовій грі інтенсивно освоюються соціальні норми, що їх несе в собі сюжет гри, який
визначається культурою, до якої належить дитина.
Граючи, діти, особливо старші дошкільники, суворо дотримуються правил, що випливають з ролей,
і виключають з гри дітей, які їх порушують. Виконуючи роль, діти вчаться підпорядкувати свою
поведінку соціальним нормам, брати участь у спільній діяльності. При цьому в них поступово
формується емпатія - орієнтація на емоційні стани інших учасників гри.
У грі розвиваються також пізнавальні процеси, насамперед уява, бо роль передбачає уявну
ситуацію і уявні засоби втілення. Разом з мовленням, яке вже випереджає предметні дії, уява є
свідченням появи внутрішніх, власне розумових дій. Завдяки уяві гра у своїй розвиненій формі
підпорядковується образу ситуації. Цей образ має емоційний характер і його функція полягає в
емоційному передбаченні смислу виконуваних дій.
Водночас закладаються підвалини довільних - свідомо регульованих дій: дошкільник уже
може відмовитись від власних бажань на користь правил гри. Отже, довільність - новоутворення
цього віку, яке є наслідком ускладнення мотиваційної сфери дитини. Це означає, що в її діяльності
з”являються провідні і другорядні мотиви. Конфлікт між ними породжує таке явище, як совість -
моральний самоконтроль.
Спілкування і рольова гра не єдині види діяльності дошкільника. Він ліпить, будує, конструює,
дивиться книжки з картинками, захоплено слухає казки, дивиться “мультики”, заучує вірші. Значну
роль відіграє дитячий малюнок, який і характеризує особливості психічного розвитку дитини, і є
своєрідною формою засвоєння соціального досвіду. До того ж, він несе у собі також несвідоме
дитини - реальний зміст її стосунків з оточуючими, яких вона не усвідомлює. Це також форма
творчості, яка заявляє про себе у цьому віці.
Це показав експеримент, у першій серії якого дитину просили скласти розкидані по кімнаті
іграшки для того, щоб її товариші потім могли там гратися. Через 20 хвилин її запитували, чи хоче
вона і далі складати іграшки, чи краще піде гуляти. Тільки четверо з 20-ти чотири-п”ятирічних дітей
і шість з 12-ти п”яти-шестирічних віддали перевагу складанню. У другій серії дітям давали таку
саму інструкцію, але додатково показували фотографії хворих дітей, які не можуть гратися через
безладдя в кімнаті. У цьому випадку більшість дітей відмовилися від прогулянки і залишилися
завершувати розпочату справу. Тобто, здійснюючи емоційне передбачення в плані уяви, дитина
з”ясовує собі смисл власних дій. Але це ще соціальний смисл - смисл, який задається відношенням
виконуваних дій до дій інших дітей,і, відповідно, соціальні емоції.
В експериментах О.М.Леонтьєва це проявилось таким чином: коли експериментатор
незаслужено нагородив дитину цукеркою (всупереч забороні вона встала з місця і взяла предмет,
який не могла дістати),то дитина заплакала. Леонтьєв назвав таку поведінку ефектом “гіркої
цукерки” - цукерка стала “гіркою”, бо в діяльності дитини з”явився принципово новий мотив-
дорослий. Він показав дитині негативний смисл її дії, що й спричинило негативні емоції.
Досягнення психічного розвитку дошкільника виявляються у психологічній готовності до
навчання - здатності в організованій формі освоювати надбання людства. Непересічне значення
цього віку в психічному розвитку дає підставу назвати його “золотою добою”, “дивовижним
дарунком культури”. Однак кризові явища в культурі мають своїм наслідком кризи дитинства, що

105
супроводжується порушенням зв”язків дитини з дорослим, процесу соціалізації в цілому.
Відповідно частішають випадки ненормативного психічного розвитку.
Молодший шкільний вік (7-12 років) характеризується радикальною зміною місця дитини в
системі суспільних стосунків, а , отже , новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї ситуації
визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї “послом суспільства”. Провідна роль
учителя зумовлює його винятковий авторитет для учнів, особливо у перший рік навчання. Під його
впливом дитина активно й усвідомлено оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми
формами. Проникнути у сутність справжніх стосунків мідж людьми вона ще нездатна. Звідси її
сенситивність до правил поведінки та до тих її зразків, які демонструє авторитетний дорослий.
Звідси ж відсутність у дитини моралі як інтеріоризованих норм, незважаючи на те, що вона має
ідеальні еталони “правильної” і “неправильної” поведінки.
Провідною у цей час є навчальна діяльність - організоване вчителем оволодіння способами
пізнання. Пізнавальні процеси дитини( сприймання, уява, пам”ять, мислення) поступово стають
довільними діями, підпорядкованими цілям діяльності.
За правильної організації навчання є вагомим чинником психічного розвитку: “веде його за
собою”. Підставу для цього дає зона найближчого розвитку: на грунті взаємодії з дорослим у дитини
формуються вміння вчитись. При традиційному навчанні, що йде від конкретного до загального,
навчальна діяльність часто має формальний хараткер: перше класникові важливіше правильно
засвоїти навчальні дії, які демонструє вчитель, ніж зміст, на оволодіння якого вони спрямовані. У
цьому разі мотивом його навчальної діяльності є оцінка вчителя сама по собі і тому вона важливіша
за власні реальні досягнення. Лише у 3-4 класах над оцінкою починає домінувати самооцінка. І
відбувається це в зв”язку з подальшим розвитком самосвідомості школяра.
Так формується здатність до саморегуляції - психічне новоутворення розглядуваного віку.
Воно засвідчує значущість регулятивної функції психіки: починаючи з дошкільного віку, йде
наростання процесів, що відповідають за організацію діяльності дитини та адекватність її вимогам
навколишнього середовища.
Інтенсивне становлення саморегуляції супроводжується зниженням відповідального
ставлення дитини до навчання. Уже у 2-3 класі дітей обтяжують шкільні обов”язки, вони радіють,
коли “вчителька захворіла”, зменшується їхня старанність, знижується авторитет учителя. У такий
спосіб,
напевно, заявляє про себе потреба дитини цього віку в самостійності. Принаймі для неї важливо не
стільки щось самостійно зробити, скільки самостійно вирішити, що саме зробити. Ця потреба
суперечить реальним мождивостям її задоволення, що закладає підвалини кризи, яка знаменує
початок нового періоду життя.
Підлітковий вік (13-17 років) є перехідним між дитинством і дорослістю і це визначає
своєрідність соцільної ситуації його розвитку. Цікаво, що як окремий вік він виділяється в історії
культури лише в останні століття, а його психологічних критеріїв немає у сучасних культурах,
ізольованих від світової цивілізації. Напевно, саме ця обставина зумовила появу значної кількості
досліджень, що вивчають закономірності цього віку.
Центральним новоутворенням віку є почуття дорослості - усвідомлення підлітком свого права
на оволодіння раніше недоступними способами життя. У цьому зв”язку частішають його конфлікти
з оточуючими, насамперед з батьками, з приводу одягу, зачіски, часу повернення додому,
успішності навчання, норм, проголошуваних дорослими тощо. Зростає кількість проявів реакції
емансипації (лат.етапсірасіо -звільнення) - прагнення позбутися опіки батьків. Підліток відчуває
себе людиною, рівнозначною дорослому, і очікує відповідного ставлення до себе. Потреба в
самостійності, яка домінує під час попереднього періоду, трансформується у потребу в
самоствердженні: підліток втілює своє почуття дорослості, часто порушуючи усталеність стосунків
з людьми, що його оточують.
У цей час відбувається інтенсивне становлення ідентичності (від лат. - однаковий) -
характеристики самосвідомості, пов”язаної з відчуттям стабільності свого ”Я”, з відповіддю на
питання “яким бути?” і “ким бути?”. Найбільшої інтенсивності цей процес набирає між 11 і 14
роками, коли формується статева ідентичність: підліток усвідомлює себе носієм ознак статі і будує
образ свого тіла - тілесне “Я”. Показником статевої ідентичності у дівчат стає зовнішня
привабливість, у хлопців - успішність у діяльності: описуючи чоловіків, перші акцентують увагу на
рисах, що виявляються у міжособистісних стосунках, другі - на їх компетентності. При цьому і у
106
тих, і в інших позитивна ідентичність передбачає позитивне тілесне “Я”. Підліток встановлює й
рольову ідентичність: пробує себе у різних ролях, зокрема ролі лідера і підлеглого. Це відбувається
, як правило, в середовищі підлітків, де, шляхом освоєння групових норм, формується також
групова ідентичність.
Підліток шукає собі референтну групу - реальну або ж умовну спільність, в якій може
здійснювати акти самоствердження. Як правило, це коло однолітків, норми якого дають можливість
реалізувати “дорослу” поведінку, особливо її “заборонені” атрибути (паління, алкоголь, статева
поведінка тощо). В групі він знаходить те місце у системі міжособистістих стосунків, яке не може
посісти серед дорослих. У ній же зустрічається зі своєрідною субкультурою (лат. cub- під), нерідко
асоціального характеру.
Підліток підкоряється нормам групи, до яких ставиться некритично, бере участь в її діях, що
нерідко демонструють негативне ставлення до оточуючих. У межах референтної групи нерідко
виникає дружба - вибіркове й емоційно насичене ставлення до однолітка, яке грунтується на
спільних потребах.
За умови ставлення дорослого до підлітка як до рівного, їх співучасті у спільній діяльності, яка
не лише відповідає інтересам підлітка, а й забезпечує самоствердження, його соціалізація
відбувається без особливих проблем.Почуття дорослості та ідентичність є свідченням якісних змін
у самосвідомості підлітка. Він уперше “відкриває Я” - знаходить у самому собі дивний і
захоплюючий свт.На цьому грунті виростає потреба в самодосконаленні, ускладнюється
самооцінка, яка супроводжується усвідомленням необхідності ”розібратись у собі”. При цьому
виявляється екстернальний (зовнішній) локус контролю- позитивні результати своєї діяльності
розглядаються як власний успіх, а невдачі - як наслідок об”єктивних причин. Про самоооцінку
підлітка свідчить рівень його домагань, що характеризується складністю завдань, які він вибирає
(переважно, це завдання, що відкривають можливості для самоствердження) і які , як правило,
переважають його можливості. Така невідповідність дістала назву ефекту неадекватності.
Розвиток самосвідомості супроводжується становленням підліткової моралі. Якщо в
дошкільному і молодшому шкільному віці поведінка людини оцінюється, виходячи з того, чи
вдається уникнути покарання і отримати заохочення (доконвенційний рівень моралі), то у
підлітковому - залежно від того, як людина виглядає в очах оточуючих (конвенційний рівень). Вони
не досягають рівня автономної моралі, коли моральними принципами керуються у власній
поведінці. Триває формування емпатії, хоча це не виключає випадків жорстокості підлітків.
Значення навчальної діяльності у цей час знижується. Та й школа стає більше місцем
спілкування, ніж місцем навчання (провідною для підлітка може бути будь-яка діяльність, аби
тільки вона задовольняла потребу в самоствердженні).
Істотно змінюються взаємини хлопчиків і дівчаток. Виникає взаємний інтерес.
Бажання сподобатись і , як наслідок , розвивається інтерес до власної зовнішності та
стурбованість у цьому зв”язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової
спостережливості : зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та
реакціях симпатичної людини. З”являється і , як наслідок, розвивається інтерес до власної
зовнішності та стурбованість у цьому зв”язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє
розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях,
переживаннях та реакціях симпатичної людини. З”являється і увага до власних психоемоційних
станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.
Старіння - руйнівний процес, якому протидіють механізми захисту організму від пошкоджень,
що сформувались у процесі еволюції. Ці два процеси відбуваються протягом усього життя людини;
залежно від їх взаємовідношення весь індивідуальний розвиток ділиться на три періоди:
прогресивний, стабільний і деградаційний.
Одним із механізмів протистаріння є пасивний захист - організм повинен “уникати” активної
реакції на подразник. У процесі старіння в організмі знижується адаптивні реакції на зовнішні
впливи. Виявом такого захисту є психологічна ізоляція людей похилого віку від зовнішнього світу.
Старіння тканин призводить до порушення їх функції та активності.
У нервовій системі відбувається атрофія клітин, що виявляється у старечому недоумстві,
психозах, погіршенні пам”яті.
У зв”язку з постарінням організму відбувається зниження реактивності, хвороби протікають
не так гостро, малосимптомно і триваліше, ніж у молодому віці.
107
 Старість, особливо передчасна, часто пов”язана з такими хворобами, як атеросклероз,
гіпертонія, емфізема. В результаті організм страждає від кисневої недостатності, що зумовлює
порушення протікання процесів внутрішнього гальмування, диференціювання. Потім починають
страждати процеси збудження, важко утворюються умовні рефлекси.
В старості, у зв”язку з постійним станом гіпоксії, розвивається швидка втомлюваність,
сонливість, яка чергується зі станом неспання.
У похилому віці поступово порушується моторика (змінюється почерк, хода тощо). М”язові
волокна прогресивно атрофуються, що веде до зниження еластичності, скорочуваності, сили.
Відбувається демінералізація губчастої речовини кісток, знижується їх механічна витривалість,
вони стають крихкими і малопружинми. Розвивається старечий остеопороз. Змінюються властивості
і структури зв”язок, суглобних сумок, хрящів, що призводить до дегенеративно-деформуючих
процесів, особливо в клітинних суглобах і стовбура.
Деформація стовбура (підвищення грудного кіфозу і зменшення поперекового лордозу), з
одного боку, порушує іннервацію, а з іншого - сприяє переміщенню центру ваги, що обмежує
рухомість суглобів кінцівок і самого стовбура. Також поступово обмежується рухомість грудної
клітки. Вікове зниження еластичності легеневої тканини (спостерігається навіть часткова атрофія
стінок альвеол) і зменшення екскурсії грудної клітки призводять до зменшення життєвої місткості
легень, погіршення дифузії газів між повітрям альвеол і кров”ю.
У людей похилого віку виявляється схильність до прискореного серцебиття, періодичного
дихання з тенденцією до типу Чейна-Стока. Під впливом гіпоксії у похилому віці знижується
репродуктивна здатність, статева потенція.
При старінні процеси виснаження нейронів починають переважати над процесами відновлення.
Як наслідок, знижується працездатність, відбуваються розлади емоційного характеру, слабшає увага
і пам”ять, виявляються дефекти поведінки. Після 65 років знижується тривалість нічного сну,
збільшується кількість пробуджень, зменшується частка швидкого сну, з”являється схильність до
денного сну. Із старінням погіршуються функції запам”ятовування, зберігання і відтворення
інформації, а також посилюється процес забування. Короткочасна пам”ять значно слабшає, можуть
з”являтись явища ретроградної амнезії. Довгочасна пам”ять зберігається, але умовно-рефлекторні
зв”язки, які закріпились у процесі життя, поступово погіршуються.
Завдання, які потребують для вирішення спритності, уяви і винахідливості, у похилому, а
особливо у старечому віці виконуються з великими труднощами.
У людей похилого і старого віку спостерігається загострення окремих рис характеру,
немотивована образливість, егоцентризм, іпохондричність, ослаблення ефективного життя, що не
дає їм різноманітності і яскравості нових вражень і є основою порушень психологічної адаптації.
При несприятливих умовах життя, відсутності певного режиму ці зміни сприяють появі
різноманітних психічних синдромів і хвороб, у тому числі депресії, галюцинацій.
Найчастішим виявом усіх вегетативних порушень є інсульт гемодинамічного походження,
розвивається гостра гіпоксія нервових клітин. Якщо це триває більше кількох хвилин, відбуваються
дегенеративні процеси, втрачається свідомість. Після цього розвивається післяапоплексичний шок,
порушуються ритм дихання,регуляція артеріального тиску, пульсу і настає смерть. Якщо вражається
частина мозку, це призводить до порушення мови, читання, письма, лічби, просторової орієнтації та
ін.
Серед факторів , що знижують швидкість старіння організму, велике значення має здоровий
спосіб життя, який передбачає адекватну вікові рухову та інтелектуальну активність, раціональне
харчування, відмову від шкідливих звичок, вміння знімати стрес, гігієнічний догляд за тілом. Нині
для продовження життя використовують різноманітні методи, у тому чмслі оксигенотерапію, змінне
електромагнітне поле, збагачення повітря негативними іонами, тканинну терапію (антиретикулярну
цитотоксичну сироватку, екстракти тимусу, селезінки, плаценти), адаптогени і біостимулятори
(наприклад, женьшень, елеутерокок, золотий корінь),вітаміни і мікроелементи, гормональні
препарати (статеві гормони , глюкокортикоїди), біологічно активні речовини, антиоксиданти
(вітамін Е, або токоферол, убіхінони, іонол, епігід, цетрофеноксин, дилудин, дибутил-окситолуол,
сантахін, дестраміцин, глутатіон), а також різноманітні загальнозміцнювальні засоби.
Валеологи стверджують, що готуватися до зрілих років свого життя необхідно заздалегідь,
сприймати старість як логічну кульмінацію тривалого і повноцінного життя. Людина повинна

108
розуміти, що ця частина життя така ж приваблива, як і попередні роки, старіння потребує мужності,
альтруїзму і почуття гумору.
Юнацький (18-22років) вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій - спрямованості
на певні цінності - еталони життя. Зокрема, хлопці виявляють орієнтацію на “гарних і вірних друзів”,
“здоров”я”, “діяльне життя”, тоді як дівчата - на “кохання”, “цікаву роботу”, “щасливе сімейне
життя”. Цінності орієнтації розширюють межі соціальної ситуації розвитку, виводять юнака на
вищий рівень стосунків зі світом. У нього формується готовність до професійного та життєвого
самовизначення. Провідною ж характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє.
Інтенсивно формується світогляд - усвідомлюваний образ світу.
Відповідно змінюється самосвідомість юнака: він реалістичніше, ніж підліток, оцінює себе.
Проте рівень його домагань ще неадекватний і виглядає “надоптимістично”. Це, зрештою, виявляє
себе у розбалансованості образу світу і образу “Я” й створює передумови кризи при переході до
наступного періоду. Зрозуміло, що такою ж завищеною є й самооцінка. Проте у щоденниках, які
нерідко ведуть у цьому віці, часто домінують теми власної непослідовності, суперечливості думок,
самотності, напливу негативних емоцій. Самооцінка юнака начебто має два плани: ідеальний і
реальний - для довколишніх і для себе.
Іде становлення ідентичності з дорослим, тому риси дитячого “образу -Я”, які юнак
усвідомлює, оцінюються як небажані. Завершується формування статевої ідентичності, сферою її
вияву стають взаємини юнаків і дівчат. Виникає перше кохання,зростає вибірковість дружби.
Провідною в цей час є навчально-професійна діяльність, в якій реалізується готовність юнака
до самовизначення і яку вважають психічним новоутворенням цього віку. Проте, як і у дошкільному
віці, тут слід звернути увагу не стільки на конкретне психічне явище, яке формується в межах цієї
діяльності, скільки на ті функції, які виконує у ній психіка в цей час.
Справді, як свідчать дослідження, цей вік характеризується наявністю індивідуального стилю
- сукупності своєрідних і притаманних конкретному юнакові способів діяльності. Очевидно, так все
виразніше виявляється індивідуальність юнака - його неповторність. Ця властивість охоплює і
рівень організму, і рівень індивіда, і рівень особистості.
Проте це не означає, що такий стиль є досконалим. На прикладі навчальної діяльності видно,
що значна частина старшокласників стикається з труднощами під час конкретизації теоретичних
положень, узагальнення матеріалу, встановлення причиново-наслідкових зв”язків, формулювання
висновків. Їм легше відтворити заучений матеріал, ніж здійснити його змістовний аналіз. Лише 22%
школярів виявляють сформовану пізнавальну потребу - потребу у набуванні нових знань. Більшість
орієнтована не на отримання знань, а на оцінку. Наслідком цього є невідповідність між рівнем
домагань і потенційними можливостями пізнавальної діяльності старшокласника.
Юність завершується з оволодінням професією та початком трудової діяльності. Відповідно
відходить у минуле етап соціалізації, коли індивід був її об”єктом. Він дедалі повніше виявляє себе
суб”єктом суспільних стосунків, особистістю. Психічний розвиток на цьому рівні життя потребує
аналізу відношення “людина - світ”.
Юнацький вік - вік зростання сил Я , його здібності виявити і зберігати свою індивідуальність;
в цей час вже є основи для подолання страху втрати свого Я в умовах групової діяльності або
інтимній близкості, або дружби. Саме в цих умовах Я пробує свою силу, через протистояння з
іншими людьми юнаки знаходять чіткі кордони свого психологічного простору, що захищають їх
від небезпеки руйнівного впливу іншого.
Небезпека цього періоду життя полягає в тому, що відносини близкості, суперництва і
боротьби переживаються в зв”язку з людьми, подібними собі, з однолітками. Це народжує
упередження у відносинах, неприйняття самого себе і інших, це самотність, за ним - страх перед
близкістю.
Можливо, частково тому ранні браки і володіють такою крихкістю, що за ними стоїть страх
перед самотністю, а не переживання повноти життя.
Доросла людина (23-30 років).
Отже, молодих людей,що створили сім”ю (середній вік їх приблизно 24 роки), чекає не тільки
початок сімейного життя, але і критичний період її становлення.
Як відомо, криза в міжособових відносинах виявляється в частих конфліктах.
Любов - вищий вияв свободи людини, не можна примусити полюбити це противно природі
людини, його екзистенції. У своїй любові чоловік і жінка прагнуть до створення нової спільності,
109
що ніколи не існувала. Напевно, в цьому одна з трагедій любові вона одночасно вищий вияв свободи
кожного конкретного, живого люблячого і одночасно прагнення до спільності, двоє створюють
єдине без втрати (навпаки , з розквітом) в них же індивідуального.
Повернемося до загальних вікових закономірностей, їх можна ще раз побачити в цьому графіку
“Розвиток криз в сімейних відносинах”
Що ж відбувається? Все пояснюється тим, що рішення життєвих задач створення сім”ї вимагає
особливого.
Далеко не завжди любов дає досвід, необхідний для створення сім”ї, вона дуже складна для
цього. Створення сім”ї вимагає досвіду пристрою власного Я в його психологічному просторі, тобто
досвіду усвідомлення власної концепції життя, власної ж Я концепції і концепції іншої людини.
Одна з найважливіших особливостей сімейного життя в тому, що вона дійсно життя, створене
творче, вона не виникне з сексуального потяга. Як писала В.Сатір: “...люди, що одружуються, часто
по суті не знають один одного. Сексуальний потяг може підштовхнути їх з”єднати свої долі, але
воно не гарантує ні сумісності характеру, ні дружби. Гармонійно розвинені люди усвідомлюють, що
вони сексуально привабливі для багатьох. Можливість створити спільне насичене, творче життя
вимагає сумісності і в багатьох інших сферах. У ліжку ми проводимо порівняно мало часу,
сексуальна сумісність, безумовно, важлива в близьких відносинах дорослих людей. Проте
повсякденні повноцінні відносини вимагають набагато більшого, ніж сексуальний потяг людини.
Освоєння жінкою її ролі матері в період дорослішаючого ускладнюється ще й тим, що саме в
цьому віці вирішується задача розвитку ділової кар”єри. Це задача пошуку і здійснення свого Я в
системі соціальних відносин, не в просторі сім”ї, а в просторі суспільства. За цим стоїть ще одне
екзистенціальне, важливе для жінки переживання, пов”язане з визначенням нею свого призначення.
Прийняття нею рішення про кар”єру (або відмова від кар”єри) це складна робота по побудові
відносин до своїх власних сил, ця побудова образу свого життя загалом як життя свого власного Я.
Роль батька в сім”ї - це роль годувальника. Не будемо посилювати соціально-економічні
передумови реалізації цього змісту ролі, але про них буквально кричить життя: “Що він за батько,
якщо...” Далі мова йде про хліб насущний, про дах над головою, про необхідні радощі життя і її
радісні надмірності... Для чоловіка відчуття своєї соціальної сили, своїй можливості організувати
життя природно і необхідно як дихання,як їжа. Причому не так уже часом і важливо, в якому вияві
життя він може відчути свою силу, можливо, це буде подібно пригодам барона Мюнхгаузена, але
вони обов”язково повинні бути по достоїнству оцінені іншими людьми.
Перехідний період (30-35 років).
Про цей вік відомо дуже багато і дуже мало одночасно. Відомий він, насамперед, тим, що це
вік Ісуса Христа. Цей образ і забарвлює всі психологічні задачі, які встають перед людьми в
перехідний період. Передусім треба розібратися в тому, перехід ким і від чого до чого здійснюється
в цей час. Жінки досягають піка в розвитку своєї сексуальності, а чоловіки починають, навпаки,
випробовувати перші ознаки перебудови репродуктивної системи далеко не в кращу сторону. У цей
час у чоловіків (яскравіше, ніж у жінок) виявляються перші ознаки старіння, зморшки, надмірна
вага, серцево-судинні захворювання.
За даними психотерапевтів і сексологів цей час завершення критичного періоду в сімейному
житті, який, як відомо може закінчитися стабілізацією відносин або їх істотними змінами аж до
розлучення. Про це (дуже частому явищі) доведеться поговорити в цьому розділі, оскільки
перехідний вік своїм початком співпадає з серединою критичного періоду в житті сім”ї.
У 35 років закінчується офіційний вік молодості, молодих вчених, що починають,
письменників і тому подібне. З 36 років їх вже не будуть називати молодими. Значить, це перехід до
офіційної, формальної зрілості, що передбачає розвинену здібність до соціального буття.
Крім того, перехідний вік дорослих співпадає з початком підліткового віку їх старших дітей,
це створює для дорослих членів сім”ї особливі проблеми.
Перехідний вік, на жаль, для більшості людей - це половина прожитого життя.
Перехідний вік - це дуже короткий період життя, коли у людини багато сил, щоб відчувати
свої можливості, дії і досить розуму, щоб контролювати свої цілі.
Перехідний вік для жінок - це бальзаківський вік. Пам”ятаєте “Тридцятирічну жінку”, але не
тільки вона буде нашою героїнею. Сімейний статус бальзаківської жінки - від юної бабусі до матері
первістка, якому трохи більше п”яти років. За цими ролями стоять живі обличчя - Катюша, що стала
бабусею в 31 рік, і Марина, що народила сина в 32 роки. Так було завжди, саме в цей час у жінки у
110
великій сім”ї могли з”явитися перші онуки, які виявлялися старшим за своїх дядьків або тіток, а то
і разом з ними гойдалися в одній люльці. Сьогодні це буває не часто, але буває.
Бальзаківський вік - період розквіту жіночності,період мудрості і сили, з”єднання зрілої
чуттєвості і розуму. Про це скажу словами великого романіста: “.. в ту пору їй було тридцять років...
дивною чарівливістю дихало її обличчя, спокій якого виявляв рідкісну глибину душі. Її що горить,
але немов затьмарений якоюсь невідступною думою погляд говорив про кипуче внутрішнє життя і
найповнішу покірність долі. Якщо розум і намагався розгадати, чому вона постійно надає
внутрішню протидію теперішньому часу в ім”я що прийшов, суспільству в ім”я самоти, то душа
старалася проникнути в таємниці цього серця, видимо, гордого своїми стражданнями... Але що ж
відкриває тридцятирічній жінці секрет виразної зовнішності: радість або смуток, щастя або
нещастя? Це жива загадка, і всякий витлумачить її так, як підкажуть йому бажання, надії,
переконання...
У жінці тридцяти років є щось невідхильне привабливе для людини молодої. Тридцятирічну
жінку жорстоко крають нерішучість, страх, побоювання, тривоги, бурі, які невластиві закоханій
дівчині. Жінка, вступивши в цей вік, вимагає, щоб чоловік живив до неї повагу, відшкодовуючи цим
те, чим вона пожертвувала ради нього... Нарешті, тридцятирічна жінка, крім всіх інших переваг,
може поводитися по-дівочому, грати будь-які ролі,бути цнотливою, стати ще привабливіше в своєму
нещасті. Між ними незмірна відмінність, що відрізняє передбачене від випадкового, силу від
слабкості. Тридцятирічна жінка йде на все, а дівчина з дівочого страху вимушена перед всім
відступати...
Мовчання її так само небезпечне, як і її мова. Вам ніколи не вгадати, чи щира жінка цього віку,
або повна удавання, глузлива або щиросердна. Вона дає вам право вступити в боротьбу з нею, але
досить слова її, погляду або одного з тих жестів, сила яких їй добре відома, і битва раптом
припиняється..
Отже, в житті жінки бальзаківського віку з всією гостротою встає проблема усвідомлення
змісту своєї індивідуальності, яка пов”язана зі зміною оцінки прихильностей і прийнятих
зобов”язань відносно близьких людей і самої себе. У той же час продовжується освоєння
батьківської ролі, яке засновується на істотній зміні психологічної дистанції з дітьми, що включає і
переоцінку значущості людей в здійсненні власної індивідуальної долі. Розв”язання цієї проблеми
приводить до оновлення всіх переживань, з”являється почуття повноти життя,причетності до всіх її
виявів.
Якщо ж цього не відбувається, то жінка занурюється в світ своїх почуттів, відстороняючись
від інших виявів життя за рахунок перебування в фантомному світі власного Я.
Перехідний вік в житті чоловіка передбачає рішення тих же життєвих задач, що в житті жінки,
але вони мають інший вектор , інший напрям,ветор практичної філософії. Освоєння чоловіком його
батьківської ролі приводить до того, що (природно, в нормі розвитку) він починає усвідомлювати
необхідність здійснення правильного життя не тільки в рамках своєї сім”ї, але і більш широкій
соціальній ситуації (аж до космічної, планетарної). Це приводить до перегляду дуже багатьох
параметрів своєї індивідуальності, які надалі стають основою для прийняття нових життєво
важливих рішень.
Період зрілості (36-50 років)
Отже, період зрілості, період поступового фізичного в”янення, період зміни життєвого
простору за рахунок появи в ньому нових чужих людей, які будуть в ньому не випадковими гостями,
а супутниками життя. Період зрілості, про який людині нагадують передусім навколишні, чекаючи
від нього мудрості, розуміння своєї справи, якщо хочете, то досконалості, і в той же час схильні до
оцінки його як “предка”, як людини, що застаріває, відстаючого від часу..
Що ж відбувається з людьми в цьому періоді, які психологічні задачі стоять перед ними і як
вони їх вирішуватимуть?
Передусім, що відбувається в сім”ї, де діти вже зростають і покидають будинок?. Звертаюся
знов до графіка розвитку криз в сімейних відносинах: його крива різко починає повзти вниз після
17-го року спільного життя чоловіків. Безпристрасна статистика констатує зростання числа
розлучень у людей, що досягли середини віку зрілості - сорока - сорока п”ятирічних. Браки не
витримують випробування другим кризовим періодом,який на думку багатьох дослідників менш
глибокий, ніж перший, і може продовжуватися рік або декілька років.

111
 Його виникнення часто співпадає з наближенням періоду інволюції, з підвищенням емоційної
нестійкості, страхами, появою різних соматичних скарг, виникненням почуття самотності,
пов”язаного з відходом дітей, емоційною залежністю дружини, що посилюється, її переживаннями
з приводу швидкого старіння, а також можливого прагнення чоловіка сексуально виявити себе на
стороні, “поки не пізно”.
Як протікає період зрілості для жінки? Як вона справляється з всіма його проблемами?
Поговоримо про це детальніше. Передусім це вік фізіологічного в”янення, що починається по
старому прислів”ю : “Бабин вік сорок років, в сорок п”ять - баба ягідка знову”. Запас фізіологічної
міцності організму могутньо дає про себе знати саме в цьому віці передусім емоційним
забарвленням життя, того, що ще називають життєвим тонусом, оптимізмом, життєрадісністю і
іншими словами, що характеризує силу людини.
Треба готувати себе до цього нового почуття, вирощуючи його у відносинах зі своїми дітьми,
інакше (особливо жінка) можна попасти під прес гнітючого почуття самотності. Підготовка цього
почуття пов”язана з передачею відповідальності за власне життя дорослішаючим і дорослим дітям,а
також з розвитком у себе упевненості у собі і інтересу до себе, який природно переростає і в інтерес
до іншої людини, несхожої на тебе, я б назвала таку людину чужою рідною. Звичайно дружба і
передбачає це перетворення - чужий стає рідним,а дитина, що зросла, віддаляючись, немов би
перетворюється в чужого,але уміння товаришувати і полягає в тому, що це “немов би” не заважає
його любити,а допомагає сприймати як близького і рідного.
Жінка часто просто не хоче зрозуміти, що для неї наступив новий, дуже цікавий період життя,
вільний від багатьох повсякденних обов”язків. Відносини з дітьми тепер можуть (і повинні)
перерости в якісно нове почуття дружби, засноване на колишній любові один до одного, взаємному
довір”ї. Це почуття дивне тим, що воно володіє разючою стабільністю, зберігаючись роками і навіть
десятиріччями.
Самий головний стресовий чинник цього віку для чоловіка - імпотенція. Суть в тому, що таке
явище скороминуче, наступаюче практично у кожного чоловіка після 30-40 років. Імпотенція - стан,
при якому статеві стосунки неможливі через відсутність ерекції. Чим старше чоловік, тим частіше у
нього відбуваються подібні збої. Незнання про закономірне тимчасове зниження потенції може
призвести до небезпечних наслідків. Чоловік попадає в ситуацію хронічного стресу, сам того не
помічаючи. Перешкодити виникненню гострих стресів, викликаних сексуальною дисгармонією в
зрілому віці, можна за допомогою більш повного інформування чоловіків і більшого спілкування.
Кризу зрілого віку цілком долаємо. Практика життя далека від цього.
Багато які чоловіки не знають, як влаштований їх власний організм і які вікові сюрпризи він
їм готує. Чоловік після 40 років вступає в смугу життя, яку вже не можна назвати світлою. У його
статевій сфері відбуваються зміни, причини яких треба точно знати, щоб просто пригальмувати їх
дію. Звичайно про них кажуть так:
- це невідповідний одяг і ритм життя;
- неправильне харчування;
- зайва пристрасть до ліків, алкоголю і так далі;
- ускладнення внаслідок травм;
- хвороби, що відбиваються на сексуальній сфері;
- гіпертрофія передміхурової залози, діатез і тому подібне;
- чоловічий клімакс.
Поговоримо про них детальніше. Звернемося до книги Т.Рожнятковського “Чоловік після
сорока” (Київ, 1983).
Про невідповідний одяг і ритм життя мало хто задумується як про чинники, що забарвлюють
життя в ще більш інтенсивний, але темний колір. Чинник, пов”язаний з одягом, сильно впливає на
потенцію чоловіка. Сюди включається і перегрів яєчок через безтурботливе відношення до них.
Головна помилка - тісні еластичні плавки замість бавовняних плавок, а замість довгих кальсонів -
шерстяні плавки.
Чоловічий орган дітородіння невипадково знаходиться поза організмом. Температура тіла
здорової людини біля 37,30 С, яєчка ж функціонують при температурі, яка на 2-30 нижче.
Сперматозоїди зберігаються як в холодильнику, не витрачають укладену в них енергію марно.
У перегрітих яєчках сперматозоїди збуджуються раніше за час ( а вони повинні прокинутися
під час оргазму і рухатися дуже енергійно, прагнучи до своєї мети - жіночої яйцеклітини),
112
розтрачуючи свій енергетичний запас. Попадаючи у піхві, вони залишаються нерухомими, що може
стати причиною неродючості.
Повітрянепрохідні джинси, де ще дуже тісні, дають той же ефект, що і еластичні плавки.
Чоловікам треба стежити за своїм одягом, щоб він був досить вільним, щоб статеві органи не
притискалися до нижньої частини живота, а звисали вільно.
Неправильне живлення чоловіка починається з недбалого відношення до власних зубів.
Цілком обгрунтованою є гіпотеза, що головною причиною карієсу виступає підвищена штучність
живлення і передусім споживання продуктів, приправлених штучними компонентами, нерідко
гарячих і дуже солодких. Хворі зуби - джерело багатьох захворювань. До них додається атрофія
травних залоз, що знаходяться в слизовій оболонці рота.
Про зайву пристрасть до ліків, алкоголю, про неправильне живлення написано достатньо
статей та книг. Наприклад, відомо, що загрудинна залоза, яка в юнацькому віці знаходиться за
грудиною, вже в період дозрівання відмирає, а після 25 років пропадає взагалі. Дослідження її
функцій показало, що вона сприяє підвищеної стійкості до стресу організму. Її роль полягає в
збереженні вигляду на період, коли самець виконує свою роль по продовженню роду, природа і
“запланувала” захисні заходи для організму.
Схоже, що надалі роль захисника чоловіка від стресових чинників повинна взяти на себе жінка.
У неї це, при бажанні, непогано виходить.
Вже двісті років назад було помічено, що імпотенція супроводить розвиток діабету, а частіше
передує йому. Це як би його сигнал, до якого обов”язково треба прислухатися і вчасно звернутися
до лікаря, щоб перевірити вміст цукру в крові.
Абсолютно очевидно, що у переважної більшості людей, якщо взагалі не у всіх, вже з 40-50
років спостерігаються зміни в функціонуванні нервової системи, які виявляються в зниженій
здатності реагувати на подразники. Зміни ці, якщо вони не викликані патологічними процесами, не
відбиваються різко на здоров”ї чоловіка.
У чоловіків 40- 50 років в серцевому м”язі і в м”язовій оболонці кровоносних судин
спостерігається інтенсивний розвиток фіброзної з”єднувальної тканини. Ця тканина менш еластична
і підатлива, чим м”язи. Одночасно атрофуються, вмирають справжні, благородні серцеві волокна.
Все це сильно погіршує роботу системи кровообігу загалом. Серцеві м”язи отримують недостатнє
живлення, а це дуже сильно відбивається на їх стані і функціях. Це нормальне фізіологічне явище.
У чоловіка старше за 40 років серце починає працювати менш чітко , меншає скорочуваність
серцевого м”яза, що приводить до зниження загальної кількості крові, що перекачується серцем в
кровоносні судини. Разом з серцем старіють і інші тканини і органи організму, що дозволяє серцю
справлятися зі своїми функціями.
Але якщо чоловік веде безтурботливий образ життя юнака, то його чекає біда (інфаркт), яка
прийде раптово, не попереджаючи про себе. Лікарі кажуть про це дуже серйозно, попереджаючи
чоловіків старше 40 років про необхідність вести здоровий образ життя, відповідний фізіологічним
особливостям організму, що змінилися, який схилений виробляти холестерину все більше. Саме цю
речовину зв”язують з першими грізними ознаками старечих захворювань серцево-судинної системи.
Зміни в серцево-судинній системі різко знижують стійкість до стресу організму чоловіка після
40 років.
Так до цього ще додаються несприятливі хімічні перетворення в кістках, де все більше стає
неорганічних, тобто, неживих, речовин. Якщо у молодих людей їх приблизно 50% , то у чоловіка в
середньому віці їх 63%, а у стариків 80%. Суглоби також стають менш гнучкими, що приводить до
затрудненості і обмеженості рухів. Тому фігура чоловіка старше 40 років частіше за все сильно
відрізняється від фігури молодої людини. Вже в самій поставі можна бачити легку згорбленість,
округлість спини. Рушення зрілого чоловіка більш огрядні, повільні, менш динамічні, солідніше,
ніж у молодих.
Одночасно виникає проблема зміни у відносинах з дружиною, яка вступає в період клімаксу
(або вже переживає його). Вона як ніколи потребує моральної, психологічної підтримки, для
здійснення цієї підтримки потрібні знання і уміння , психологічні і філософські.
Як це ні сумно говорити, але період зрілості для чоловіка - це відкрита боротьба зі смертю, яка
ознаками власного старіння і старіння близької людини починає постійно бути присутнім в
конкретних виявах.

113
 Життя показує, що до середини періоду зрілості нормальний чоловік немов наново відкриває
для себе радощі життя, самі прості і самі складні - від кулінарії до філософії, буквально в один день
ухвалюючи рішення про зміну образу життя і здійснюючи його із завидною педантичністю.
Якщо для жінки дуже значущими ключовими системами, що визначають рішення нею
життєвих задач, є сім”я і робота, то для чоловіка не менше значення мають друзі і суспільство
загалом.
Люди похилого віку (51-65 років і більше).
У багатьох країнах світу, і у нас також, немолодий вік - це час виходу на пенсію, тобто
предпенсіонний стан людини, збори на “заслужений відпочинок”.
Але кров, що бідніє в жилах, дає про себе знати. Особливо, для сильної половини людства.
Чоловік переживає фізіологічно не кращий час, зміна соціального статусу (працюючий пенсіонер)
супроводиться у більшості чоловіків клімаксом. Частіше за все його час доводиться на 60-65 років.
Початок занепаду сил і перші симптоми клімаксу, не тільки прогресуюче ослаблення ерекції, різні
автори описують по-різному і пояснюють їх дуже і дуже неоднозначно.
Є ідеї, що пониження чоловічих можливостей не пов”язане з гормонами, а викликано в
більшій мірі психологічними чинниками. Серед них важливе значення має процес ідентифікації з
власною чоловічою роллю, яка, здавалося б, повинна бути давно освоєна. Але не тут-то було. Дуже
часто фізичне нездужання і вразливість (невпевненість у собі), типові для цього періоду життя,
руйнують брак. Причиною цих непорозумінь є звичайна сексуальна малограмотність, незнання
проблем свого віку.
Чоловік в період його в”янення схильний до атеросклерозу, що розвивається у нього, що
спричиняє загальне ослаблення (зниження) життєвої активності. Порушення обміну речовин,
викликане скороченням кількості гормонів, що виробляються статевими залозами, приводить до
ослаблення м”язів, що так характерно для чоловіків в цьому віці. Це нерідко супроводиться
загальним одряхлінням і втратою інтересу до життя.
Це не тільки робить його надто неуважним до своєї дружини, але і виснажує сили в безглуздих
спорах, викликаних власною підвищеною дратівливістю і дратівливістю дружини.
Знання того, яке нездужання неминуче з”являється між 50 і 60 роками життя, дозволило б
людям бути більш терпимими один до одного.
Детальніше про нездужання чоловіків немолодого віку. Почнемо з гіпертрофії передміхурової
залози. Гіпертрофія цієї залози відмічається у віці між 50 і 59 роками приблизно у 1/3 всіх чоловіків,
у 2/3 вона наступає між 60 і 80 роками, а у віці старше за 80 років - практично у всіх. Не треба
забувати про те, що не такий уже маленький процент чоловіків стикається з цим явищем значно
раніше, часом вже років в 45.
Досі фахівці не прийшли до загальної думки про те, чи вважати гіпертрофію передміхурової
залози патологічним процесом або нормальним фізіологічним явищем.
Починаючи з 50-55 років функції нервової системи чоловіка порушуються в ще більшій мірі,
ніж в попередньому віці. Передусім це виявляється в зниженій здатності реагувати на подразники.
Нарівні з ними з”являються ознаки погіршення пам”яті. Центральна нервова система, передусім
кора мозку управляють всіма функціями організму - від рухового апарату до самих складних по
своєму призначенню внутрішніх органів; все це не може не відбитися негативно і на діяльності. Все
сказане в рівній мірі відноситься до роботи залоз внутрішньої секреції (щитовидна, підшлункова
залози, надниркові залози та ін.) і до обміну речовин взагалі, який починаючи з 45-50-літнього віку
поступово слабшає.
У геронтології давно помічено, що у чоловіків старше за 40 років починаються проблеми з
дотриманням принципів гігієни, що уже говорити про немолодих людей. Але проте факт цей
засмучуваний і загальновідомий. Чи то лінь, що збільшується, чи то через ослаблений інтерес до
протилежної статі, але догляд за чистотою тіла, одягом і навколишнім середовищем для них стає
проблематичним. Цей підхід дуже шкідливий, оскільки саме старіюча шкіра вимагає ретельного
догляду, інакше біда - гнійнічкові шкіряні захворювання.
Гігієнічні процедури не тільки підтримують чистоту, але і стмулюють кровообіг в шкірі, чим
підтримують її тонус і позначаються на загальному самопочутті.
Гоління. Саме щоденне гоління без обмовок - це джерело самодисципліни. Умивання до пояса
- обов”язково щоденне, можна (і треба) щоденний душ. Не треба боятися холодної води. Чисте
волосся і зуби також не псують зовнішнього вигляду немолодої людини. Лазня по свідченні стану
114
здоров”я важлива... Людство давно і не випадково винайшло всі ці радощі життя для її продовження.
Продовження життя людини, а не його існування.
З гігієною одягу у чоловіків справа йде досить просто, оскільки вони (особливо немолоді) не
піддаються дивним капризам моди, як це роблять
справжні жінки. Але і тут море проблем, які немолода людина може створити і собі, і навколишнім,
особливо якщо він не схильний регулярно (два рази в тиждень) міняти білизну і щодня - шкарпетки.
Носіння непогано б міняти щодня, ноги мити також, але, напевно, одна з самих грізних ознак
старості саме вони - брудне носіння і ноги... Старість можна віддалити своїми руками, шматком
мила і робити це можна почати сьогодні.

Основні етапи смерті. Клінічні ознаки смерті.

Смерті завжди передує виникнення кризової ситуації. І дуже важливим є для медичної сестри
вміння пояснити пацієнтові та його родині психологію кризового стану.
Криза має наступні чотири фази:
1. Психологічний шок. Емоційний баланс, або рівновага, індивідуума порушена. Людина
знаходиться в стані оціпеніння, відчуває пустоту, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності
того, що відбувається, з”являються думки про самовбивство. Важко вдається зосередитись, людина
часто плаче, кричить або сміється. Для неї характерні зорові і слухові галюцинації, відчуття
присутності померлого.
2. Заперечення (відчай).
У цій фазі індивід не здатний зіткнутися з реальністю проблеми або ситуації, що постала перед
ним. Під час цієї фази, ми чуємо, що люди кажуть так: “Я не можу повірити, що це трапилося”, або
“Неможливо, щоб це трапилося”, або ж “”Це нереально”. Ця фаза характеризується відчуттям гніву,
вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбувається. Людина починає уникати
оточуючих, порушується пам”ять. Особливо важкі перші 6 тижнів. З часом воно замінюється
смутком і відчуттям безпорадності.
3. Визнання.
Ця фаза відбувається , коли індивід не може більше заперечувати реальні проблеми, що
постали перед ним. Людина признається собі та іншим: “Так, це трапилося”.
4. Адаптація (пристосування).
Адаптація і депресія. В цей період нерідко з”являється безсоння, головний біль, порушення
апетиту та інші захворювання різних органів і систем, спровокованих стресом (за пороговим
збудженням). У цій стадії індивід визнає проблему або ситуацію, він розпочинає активно
справлятися з нею або пристосовуватися до неї для того, щоб послабити наростання стресу та
занепокоєння. Тут потрібна допомога медсестри.
Мета втручання в кризових ситуаціях
Відновити психологічну рівновагу, допомогти пацієнтові набути контролю над собою і над
ситуацією.
Принципи:
- втручання повинно бути своєчасним, активним і рішучим;
- створіть атмосферу духовної близкості, боріться з відчудженням;
- шукайте підтримки сім”ї та суспільства;
- пам”ятайте, що найбільш важкі переживання виникають у перші дні після смерті близької
людини;
- не посилюйте страждань хворого;
- не затягуйте лікування, плануйте курс психотерапії на шість тижнів (одна бесіда в тиждень).
10 порад для тих, хто переживає горе:
1. Дайте вихід хвилюванням, не стримуйте почуттів, не соромтесь плакати.
2. Поговоріть про своє горе з друзями. Не приховуйте того, що сталося. Попросіть поради, але
не переобтяжуйте друзів скаргами.
3. Зосередьтесь на сьогоденні. Постарайтесь не думати про нещастя, яке сталося. Дивіться в
майбутнє з надією.
4. Не старайтесь вирішувати відразу всі труднощі.
5. Якщо знаєте, що робите, дійте швидко і рішуче. Дійте згідно з розробленим планом.

115
 6. Не залишайтесь на самоті, постарайтесь зайнятись чимось іншим. Будь-яке заняття - спорт,
театр, клуби - піде вам на користь.
7. Не зганяйте зла на інших. Стримуйте в собі злість і ворожість, особливо спрямовані на членів
сім”ї.
8. Щоденно займайтесь фізкультурою: ходьбою, плаванням, гімнастикою.
9. Дотримуйтесь розпорядку дня. Звичний уклад життя (регулярний прийом їжі, робота в домі)
приносить відчуття захищеності. Не засиджуйтесь допізна і постарайтесь перед сном не думати про
своє горе.
10. Якщо потрібна допомога, зверніться до лікаря, вам також допоможуть у церкві.
Повідомлення про нещастя:
- лікар або офіцер міліції повинен повідомити родичів особисто, а не телефоном;
- розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті;
- якщо ж необхідно повідомити телефоном, то це повинна робити досвідчена
людина;
- родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причини і обставини смерті
хворого, не треба приховувати від них патологоанатомічного обстеження.
Рекомендації для людини, яка повідомляє про нещастя.
1. Дайте родичам можливість:
- усвідомити те, що сталося;
- відреагувати;
- вільно висловити емоції;
- побути в тиші;
- дати запитання;
- побачити померлого.
2. Уникайте:
- поспіху;
- різкості;
- брехні;
- банальності;
- дайте відповіді на всі запитання;
- не приховуйте причини смерті.
Допомога
- реакції можуть бути найрізноманітніші - від вражаючого мовчання і небажання
вірити в те, що сталося, до сильного гніву і відчуття провини;
- дайте можливість виплакатися;
- на знак втіхи візьміть родича за руку чи покладіть руку на плече;
- запропонуйте чашку чаю чи води;
- запитайте,як співбесідник себе почуває.
Помираючий хворий
Лікування помираючого хворого - важке випробовування для кожного медичного працівника,
тому що важко зрозуміти своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою
людиною, допомагає жити, не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні , емоційні
і духовні потреби, відчувати останні радощі.
Медична сестра, доглядаючи за помираючим хворим повинна вміти дати відповідь на такі
запитання пацієнта:
- В чому суть хвороби?
- Що можна зробити для поліпшення загального стану?
- Чи будуть у мене страждання?
- Скільки я приживу?
- Чи зможу я залишитися вдома, чи помру в лікарні?
Це найважчі запитання. Для того, щоб обговорювати їх з хворим потрібна чесність, такт і
досвід.
До захворювань, при яких радикальне лікування не можливе, відносять: злоякісні
новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової,
дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання.
116
 Допомога хворим і їх родичам
Медична сестра повинна:
- вміти слухати;
- розуміти невербальну мову;
- надавати емоційну підтримку;
- спілкуватися з хворим відкрито, довірливо, ставитись до хворого зі співчуттям;
- чесно відповідати на питання, не подавати надій, які не збуваються;
- давати можливість запитувати;
- розуміти потреби хворого;
- старатись задовольнити потреби хворого;
- передбачити труднощі і бути готовою до їх вирішення.
Хворий хоче відчувати себе захищеним. Він чекає, щоб його заспокоїли, сказали, що він не
буде страждати. Хворому важливо знати, що робиться все можливе, він не повинен почувати себе в
ізоляції, не повинен відчувати, що від нього щось приховують. Найгірше для хворого - це відмова
медичного працівника від допомоги. Найбільш часті проблеми у помираючих хворих:
- пригнічений настрій;
- тривожність;
- біль;
- анорексія (відсутність апетиту);
- нудота, блювання, закрепи.
Основні принципи консультації такі:
- будьте завжди готові надати допомогу;
- проявляйте терпіння;
- дайте можливість виговоритись;
- скажіть декілька втішних слів, поясніть хворому, що його відчуття зовсім нормальні;
- спокійно ставтесь до його гніву;
- уникайте недоречного оптимізму;
- порадьте членам сім”ї бути разом.
Для людей, які стоять перед обличчям смерті, духовне життя має особливо важливе значення.
Віруючі легше миряться з неминучою смертю. Багато невіруючих перед лицем смерті шукають
зміст прожитого життя. Оточуючі повинні зрозуміти, наскільки збентеженою є хвора людина,
повинні бути готові простягнути руку допомоги. Величезну роль тут відіграє священник. Допомогти
хворому обпертись на свої духовні сили - означає допомогти йому піднятись над своєю хворобою.
Припинення життя відбувається поступово, навіть при, здавалося б, миттєвій смерті. Отже,
смерть є процесом, і в цьому процесі можна виділити кілька стадій: преагонію, агонію, клінічну і
біологічну смерть.
Преагонія характеризується різною тривалістю (години, доби). В цей період спостерігається
задишка, зниження артеріального тиску до 60 мм.рт.ст. і нижче, тахікардія. У людини
спостерігається затьмарення свідомості. При розвитку у пацієнта термінального стану необхідно
обов”язково проінформувати про це родичів.
Агонія (від грецького agonia - боротьба) спочатку спостерігається деяке підвищення
артеріального тиску, збільшення частоти серцевих скорочень, іноді навіть відновлення свідомості
(недовготривале, до декількох хвилин). Потім за цим, здавалося б, покращанням настає різке падіння
артеріального тиску (до 10-20 мм.рт.ст.), серцеві скорочення сповільнюються до 20-40 за хвилину,
дихання стає нерівномірним, поверхневим, з рідкими короткими і глибокими дихальними рухами і,
нарешті, зовсім припиняється, свідомість втрачається. Відбувається самовільний сечопуск і
дефекація. Зіниці розширюються, зникає рогівковий рефлекс. Спостерігаються загальні тонічні
судоми, знижується температура тіла. Тривалість агонального періоду в пацієнтів, які помирають
від хронічних захворювань - декілька годин. Ця стадія характеризується припиненням усіх функцій
організму і водночас надзвичайним напруженням захисних пристосувань, що вже втрачають свою
доцільність.
Клінічною смертю називають такий стан, коли всі видимі ознаки життя вже зникли
(припинилося дихання і робота серця), однак обмін речовин, хоч і на мінімальному рівні,але ще
триває. На цьому етапі життя може бути відновлене.
Ознаками клінічної смерті є:
117
 - відсутність реакції зіниць на світло;
- відсутність дихання;
- відсутність пульсу на сонній артерії;
- відсутність свідомості.
Клінічна смерть триває 5-6 хвилин.
Саме тому в стадії клінічної смерті проводять реанімаційні заходи з метою повернення людини
до життя.
Біологічна смерть характеризується незворотними змінами в організмі. Краще не залишати
близьких наодинці з помираючим або померлим. Медична сестра повинна бути готова надати їм
психологічну підтримку, посадити, дати води. Вмирання - це розпад цілісності організму. Організм
перестає бути саморегулюючою системою. Спочатку руйнуються ті елементи, які об”єднують
організм у єдине ціле. Це, насамперед, нервова система. Найчутливіша до гіпоксії - кора великих
півкуль головного мозку. Спочатку виникає активація клітин головного мозку, яка спричиняє рухове
збудження, прискорення дихання і пульсу, підвищення артеріального тиску, а потім настає
гальмування.
Біологічна смерть супроводжується:
- зупинкою діяльності серця;
- зупинкою дихання;
- розслабленням м”язів;
- охолодженням тіла до температури навколишнього середовища.
З”являються трупні плями синього кольору на нижніх частинах тіла. Лікар фіксує факт сметрі
і записує в карті стаціонарного хворого день і час

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І

УМІНЬ СТУДЕНТІВ.
1. Періоди дитячого віку, основні показники нормального фізичного і
психологічного розвитку дитини?
2. Показники соціального і емоціонального розвитку людини?
3. Психологічні особливості поведінки людей літнього і похилого віку?
4. Ознаки старіння, життєві потреби людей літнього віку?
5. Методи організації медико-соціальної допомоги людям літнього та похилого віку?
6. Особливості поведінки і нервово-психічного розвитку дітей пов’язані з етапами
статевого розвитку?
7. АФО жінок та чоловіків у репродуктивному періоді,Основні форми статевих
порушень?
8. Сім’я та шлюб, їх роль у формуванні здорової людини, методи профілактики
наркоманії, токсикоманії, алкоголізму?
9. Методи профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом?

118
 ЛЕКЦІЯ №10
ТЕМА ЛЕКЦІЇ:
« ЗНАЧЕННЯ ГІГІЄНІЧНИХ ФАКТОРІВ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ, А САМЕ:
ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА, СОНЯЧНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ, ЧИННИКІВ
МІКРОКЛІМАТУ ҐРУНТУ, ВОДИ, ВІБРАЦІЇ, ШУМУ, ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ПОЛІВ.
РОЛЬ ОСОБИСТОЇ ГІГІЄНИ. ВПЛИВ РІЗНИХ ФАКТОРІВ НА РІСТ І РОЗВИТОК
ЕМБРІОНА І ПЛОДА, ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ ЛЮДЕЙ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП:
ФІЗИЧНИХ, ХІМІЧНИХ, БІОЛОГІЧНИХ, ЕКОЛОГІЧНИХ, А ТАКОЖ НІКОТИНУ,
АЛКОГОЛЮ, НАРКОТИКІВ ТА ІН.»
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1. Принципи гігієнічного нормування .
2. Гігієнічне значення атмосферного повітря,грунту,води.
3. Гігієнічне значення житла.
4. Значення особистої гігієни.
5. Гігієна праці.
6. .Гігієна дітей та підлітків.Гігієнічні основи режиму дня .Загартовування .Масаж.
7. Ієрархія життєвих потреб людини.
8. Вплив різних факторів на ріст і розвиток ембріона , плода,дітей різних вікових
груп,дорослих людей.
9. Визначення та тлумачення понять «здоров’я», «хвороба», «рівень здоров’я», «довкілля»,
«біосфера».
10. Законодавчі документи про охорону навколишнього середовища, основи санітарного
законодавства.
11. Роль медсестри в проведенні санітарно-гігієнічних заходів у лікувальних установах.
12. Значення раціонального режиму праці та відпочинку.
13. Професійні інфекції.
14. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.

ЗНАЧЕННЯ ГІГІЄНІЧНИХ ЧИННИКІВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Гігієнічне значення окремих компонентів повітряного середовища
Для забезпечення високого рівня здоров’я населення, розвитку майбутнього покоління необхідне
чисте атмосферне повітря.
У суміші газів атмосферного повітря міститься:
— 78 % азоту;
— 20,9 % кисню;
— 0,93 % аргону;
— 0,03 % вуглекислого газу.
Людині перш за все потрібен кисень — джерело збереження життя. Кисень відіграє значну роль в
обміні речовин, покращує кровообіг, засвоєння поживних речовин, нормалізує процеси травлення і
119
виділення. Кисень заспокоює нервову систему, підвищує працездатність, допомагає очищувати
кров. Достатня кількість кисню дає можливість організму відновлюватися і зміцнювати імунну
систему. Чим більше людина отримує кисню, тим більше виділяється енергії, це особливо важливо
в наш час, коли погіршується стан екології, забруднюється атмосфера. Зниження постачання
кисню в організм призводить до порушень — від непритомності до тяжких хвороб.
Науковці стверджують, що людина пристосована до життя в атмосфері з рівнем кисню 38 % .
Значне зниження кисню в атмосфері викликає занепокоєння. Згідно з однією з розроблених теорій
старіння організму, зниження кисню в організмі призводить до збільшення травмованих клітин,
накопичення токсинів у крові та раннього старіння органів і систем.
Проблема зниження кисню в атмосферному повітрі пов’язана зі збільшенням хімічних чинників
виробництва, використанням палива, вирубуванням лісів, хімічним обробленням продуктів,
хлоруванням води, виділенням в атмосферу газів і смол.
У той же час зниження кисню в організмі людини пов’язано з:
— перенесеними грибковими, вірусними, бактеріальними інфекційними хворобами;
— малорухливим способом життя;
— наявністю шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю);
— стресовими ситуаціями;
— невмінням правильно дихати.
Людині у стані спокою потрібно 2,5 кг кисню на добу. За 1 хв через легені людини проходить 9
літрів атмосферного повітря. Це свідчить про те, що навіть дуже малі дози домішок шкідливих
речовин у повітрі, пилу, мікроорганізмів викликають негативні реакції в організмі людини.
У процесі еволюції між повітрям і людиною склалася рівновага, що має важливе гігієнічне
значення, а саме:
—джерело кисню для забезпечення життя людини;
— резервуар накопичення мікроорганізмів, які передаються через дихальні шляхи;
— резервуар накопичення хімічних чинників техногенного походження, які порушують стан
здоров’я людини;
—чинник кліматоутворення;
— чинник, що визначає умови існування в'приміщеннях;
—чинник терморегуляції;
— середовище, в якому відбувається очищення від твердих речовин і газів;
—джерело забруднення води і ґрунтів;
— джерело вмісту вуглекислого газу, який потрібен для фотосинтезу рослин і утворення
органічних речовин, біомаси планети.
З проблемою зниження кисню в атмосфері виникає проблема підвищення вмісту вуглекислого
газу.
Позитивний оздоровчий вплив сонячного випромінювання
Біологічна дія сонячного випромінювання залежить від спектра світла.
Довжина хвиль 700—3000 нм досягає поверхні Землі у вигляді інфрачервоного випромінювання.
Воно проходить через повітря, воду, ґрунт, скло, одяг.
На своєму шляху інфрачервоні промені зустрічають молекули й атоми, вони збільшують
коливання і виникає тепловий ефект. Промені з довжиною хвиль 700—1000 нм проникають через
тканини, кістки черепа на більшу глибину (до 5 см), ніж хвилі з більшою довжиною. Позитивна дія
цього явища полягає у прискоренні біохімічних реакцій, ферментативних та імунних процесів,
активного росту клітин та регенерації тканин. Надмірне прогрівання організму людини зменшує
кровообіг, але підвищує температуру крові і лімфи. Організм людини утворює інфрачервоне
випромінювання і виділяє його через шкіру й одяг.
Таким чином, інфрачервоне випромінювання сприяє здійсненню теплорегуляції за допомогою
теплопродукції та тепловіддачі.
Довжина хвиль 400—700 нм відповідає видимому спектру сонячних променів.
Видиме випромінювання утворює гаму кольорів і специфічно впливає на сітківку ока людини.
Промені світла з даною довжиною хвиль зумовлюють таке явище, як фотоперіодизм. Тривалість
світлового дня обумовлює біологічні ритми у всіх живих організмів.

120
У тканинах людини ці промені проникають до 2,5 см, вони зумовлюють посилення біологічних
процесів, імунобіологіч- ної реактивності, утворення меланіну, збільшення збудливості кори
великого мозку, секреції гіпофізу та обміну речовин.
Світло надає людині інформацію про довкілля, стимулює його життєдіяльність, покращує
емоційний стан, самопочуття, підвищує працездатність.
Недостатнє освітлення знижує функцію зорового аналізатора, призводить до втомлюваності,
апатії, а на виробництві — знижує продуктивність праці.
Біологічна дія ультрафіолетового випромінювання має довжину хвиль 400—315 нм
(довгохвильове), 315—280 нм (середньохвильове), 280—10 нм (короткохвильове).
Довжина хвиль менша ніж 10 нм зумовлює бактерицидну дію.
Земної поверхні досягають хвилі довжиною 290—400 нм. Але інтенсивне забруднення атмосфери
дозволяє проходити до поверхні Землі лише частині хвиль.
Завдяки ультрафіолетовому випромінюванню в шкірі виробляється вітамін Б3, який бере участь в
обміні кальцію і фосфору. У ранньому дитячому віці нестача вітаміну Б3 призводить до розвитку
рахіту.
З лікувальною метою в медицині використовують різні лампи — штучні джерела
ультрафіолетового випромінювання.
Клімат, акліматизація, його вплив на організм людини
Найважливішим компонентом природного середовища є клімат, він впливає на господарську
діяльність людини, її побут, умови життя, здоров’я і структуру захворюваності. Від кліматичних
умов залежить наявність у навколишньому середовищі збудників інфекційних хвороб, шляхи їх
поширення.
Кліматичні умови треба враховувати, обґрунтовуючи рекомендації пацієнтам щодо житла, одягу,
режиму дня, запобігання різним захворюванням.
Клімат місцевості формується географічною широтою, що визначає надходження сонячного
випромінювання.
На клімат впливають висота над рівнем моря, рельєф земної поверхні, особливості циркуляції
повітряних мас, близькість до морів і океанів.
Акліматизація — це вплив клімату на організм людини, який залежить від мікроклімату житла,
харчування, одягу, режиму дня.
Акліматизація — це соціально-біологічний процес активного пристосування людини до нових
кліматичних умов. Повторні впливи кліматичних чинників на організм людини призводять до
утворення стереотипу, що найкраще адаптує людину до певного клімату. Фізіологічні механізми
пристосування до клімату залежать від:
— температури;
— швидкості повітря;
— вологості;
— сонячного випромінювання;
— тривалості світлового дня.
Розрізняють 3 етапи акліматизації:
1. Початковий етап. В організмі виникають реакції з боку серцево-судинної системи. В
умовах жаркого клімату збільшується виділення поту шкірою, зменшується частота пульсу і
дихання, знижується обмін речовин на 10—15 % . Вплив хлору призводить до підвищення обміну
речовин і посилення теплопродукції, зростає об’єм циркулюючої крові.
2. Етап перебудови динамічного стереотипу. Може бути сприятливим і несприятливим.
3. Етап стійкої акліматизації. Якщо другий етап несприятливий, то третій характеризується
реакціями декомпенсації. Це проявляється невралгією, артралгією, міалгією, зниженням
загального тонусу і працездатності, загостренням хронічних захворювань. У разі посилення
патологічних проявів, людині потрібно змінити кліматичні умови проживання.
Акліматизація відбувається, коли людина фізіологічно пристосовується до нових кліматичних
умов. Адже змінюється режим дня, харчування, людина починає носити одяг, що відповідає
холодному або жаркому клімату. Допомагає пристосуватися людині кліматотерапія.
Вплив забруднення ґрунту на здоров’я людини
Ґрунт складається з мінеральних, органічних сполук, повітря, ґрунтових вод, мікроорганізмів. З
давніх часів люди розрізняли здорові та нездорові ґрунти. Здорові ґрунти були в сухих,
121
підвищених над рівнем моря, сонячних місцевостях. Нездорові ґрунти — у вологому холодному
кліматі, затопленій місцевості.
Ґрунт є кінцевим накопичувачем практично всіх шкідливих речовин. Основними джерелами
забруднення ґрунтів є велика і мала промислівость, транспорт, від яких у ґрунти через атмосферу
потрапляють пил, сажа і кислоти. Рекордні площі забруднення ґрунтів належать
інтенсифікованому і хімізованому сільському господарству. Найнебезпечнішими із сполук, які
використовуються, є пестициди і нітрати. Метою застосування пестицидів є винищення лише 0,2
% усіх видів живих організмів, а шкідливий ефект від них поширюється на всі 100 % видів і на
саму людину. Небезпека цих речовин для людини зумовлюється гонадотоксичною,
ембріотропною, тератогенною, мутагенною, канцерогенною дією. Потрапляючи у питну воду,
продукти харчування, пестициди спричинюють порушення діяльності центральної нервової,
серцево-судинної та інших систем організму, аномалії новонароджених та послаблення імунної
системи.
Фосфорорганічні сполуки потрапляють в організм через органи дихання, неуражену шкіру і
травний канал, спричинюючи посилення секреції сльозових, бронхіальних і потових залоз,
системи травлення, уповільнення пульсу і розширення кровоносних судин, посилення скорочення
м’язів очей, бронхів, кишок, жовчних і сечових шляхів. Згодом спостерігаються посмикування у
різних групах м’язів, ураження ЦНС, зміни у психіці.
Високий рівень концентрації нітратів у питній воді чи продуктах харчування можуть спричинити
гострі отруєння. Нітрити (це відновлені в крові нітрати) взаємодіють з оксигемоглобіном,
утворюється метгемоглобін, який не має змоги зв’язувати та доставляти до тканин кисень. Смерть
може настати вже після прийняття всередину 3,5 Гр нітрату натрію. У разі виявлення нітратів у
харчових продуктах спостерігаються клінічні прояви з боку травного каналу, серцево-судинної
системи, ЦНС; у разі виявлення нітратів у воді — з боку серцево-судинної, дихальної систем та
ЦНС. Важливою ознакою є синюшність шкірних покривів та похолодання кінцівок, унаслідок
зниження артеріального тиску та нестачі кисню. Перші ознаки отруєння серед дітей
спостерігаються вже за концентрації 100 мг на 1 л води або соку.
Наукові дані останніх десятиліть свідчать про те, що ґрунт відіграє активну роль у виникненні та
поширенні багатьох інфекційних захворювань. Основними джерелами потрапляння збудників цих
захворювань у ґрунт є теплокровні тварини, у травному каналі яких вони розмножуються.
Домашні тварини та птахи значною мірою заражені збудником правця (26—64 %) і інфікують
ґрунт екскрементами. Захворюваність людей через безпосередній контакт із забрудненим ґрунтом
спостерігається у 4,7—15 % випадків. Опосередкованим чинником поширення сибірки, кишкових
інфекцій, насамперед дизентерії, тифо- паратифозних захворювань та гельмінтозів. Не
розмножуючись, ці збудники можуть довгий час зберігатися у ґрунті, не втрачаючи патогенних
властивостей від декількох днів до 3-х років і більше. У ґрунті також зберігаються яйця гельмінтів,
спори патогенних грибів.
Санітарна охорона ґрунту
Санітарна охорона ґрунту є важливим заходом у запобіганні забрудненню зовнішнього
середовища. Стійкі хімічні речовини (в тому числі і пестициди, які широко використовуються в
практиці сучасного сільського господарства), потрапляючи в ґрунт, зберігаються і потрапляють у
рослини, підземні води, відкриті водоймища, а з рибою, водою і продуктами харчування рос-
линного походження — до організму тварин та людей. Викиди в атмосферне повітря важких
металів (свинець, мідь, кадмій, ртуть, нікель, хром та ін.) підприємствами кольорової металургії
можуть призводити до накопичення цих металів у ґрунті.
При поточному санітарному нагляді важливо враховувати забруднення територій дитячих садків,
дитячих лікувально- профілактичних закладів, місць масового відпочинку населення, ґрунтів у
зоні складів отрутохімікатів, аеродромів, сільськогосподарських полів, садів і т.д.
Санітарно-епідеміологічне оцінювання ґрунту проводять шляхом індикації патогенних
мікроорганізмів: бактерій групи кишкової палички, кількості анаеробів, протея тощо.
На сучасному етапі розвитку гігієнічних досліджень регламентація мікробного забруднення
об’єктів навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:
1. Відсутність збудників інфекцій бактеріальної та вірусної етіології у певних об’ємах (воді,
повітрі) і масі (ґрунті, харчових продуктах).
2. Обґрунтування мікробіологічних показників та їх доступних рівнів.
122
3. Використання індикаторних мікроорганізмів як нормованих показників.
Як показник бактеріального забруднення ґрунту використовують титр кишкової палички (E. coli) і
титр одного з анаеробів (В. рег1;гіп£еп8). Ці бактерії надходять у ґрунт з фекаліями. Санітарно-
гельмінтологічним показником стану ґрунту є число яєць гельмінтів в 1 кг ґрунту, а санітарно-
ентомологічним — наявність личинок і ляльок мух в 0,25 м2 його поверхні.
З появою таких речовин, як пестициди, стимулятори росту рослин, мінеральні добрива, важкі
метали тощо, виникла потреба в науковому обґрунтуванні їх гігієнічних нормативів. Київська
школа гігієністів розробила основи гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин у ґрунті.
В основу був покладений критерій, який припускає можливість надходження додаткових хімічних
речовин у вигляді домішок до природного ґрунту в кількості, безпечній для здоров’я людини.
Нормування хімічних речовин ґрунтується на тому, щоб їх кількість у ґрунті не перевищувала
порога екологічної адаптації людини до середовища. Під порогом розуміють таку дію, яка не
спричинює будь-яких змін в організмі небезпечних для здоров’я людини.
При виявленні випадків забруднення ґрунту, яке перевищує гігієнічні нормативи, розробляють та
вживають заходів щодо зниження рівня забруднення і запобігання накопиченню шкідливих
речовин у харчових продуктах.
Гігієнічне значення житла
Житлові умови мають велике значення для збереження здоров’я людини та її працездатності. Тому
необхідно, щоб кожне житлове приміщення відповідало санітарно-гігієнічним вимогам.
У квартирі повинно бути світло, сухо, тепло та достатньо простору. Житлові кімнати більшу
частину дня повинні освітлюватись сонячним світлом. В одному з вікон кожної кімнати повинна
бути кватирка.
Улітку потрібно довше тримати вікна відчиненими, оскільки скло не пропускає ультрафіолетових
променів, які чинять сприятливий вплив на людський організм. Відчиняти вікна потрібно і для
того, щоб кімнати добре провітрювалися.
Хороше і правильне освітлення допомагає зберегти зір. Брудне, запилене скло затримує майже
половину сонячних променів. Тому потрібно постійно піклуватися про чистоту віконного скла.
Сирість з’являється, коли в кімнаті перуть і висушують білизну, довго кип’ятять воду. Щоб
запобігти цьому, потрібно уникати прання в житловому приміщенні, або під час прання довше
тримати відкритими вікна.
Як зберегти будинок у чистоті? Кожна господиня може по- своєму відповісти на це запитання.
Однак корисно дати деякі загальні поради.
Квартиру потрібно прибирати щоденно, інакше накопичується багато пилу, який осідає на підлозі,
меблях, речах. Повітря в кімнаті завжди перебуває в русі і піднімає пил, а люди ним дихають. Це
шкідливо для здоров’я, оскільки пил часто спричинює захворювання горла, легенів.
Підлогу потрібно мити не рідше ніж 1—2 рази на тиждень. Протирати вологою ганчіркою слід не
тільки предмети, які знаходяться зверху, а й темні кутки, місця за меблями і під ними. Меблі, які
важко пересувати під час прибирання, рекомендується ставити дещо відступивши від стіни.
Щітку для миття підлоги треба обгорнути вологою ганчіркою, віник — злегка змочити водою.
Якщо цього не зробити, то пил буде лише переганятися з місця на місце, а не видалятися з
приміщення.
Обстановка житла повинна складати враження простору, відчуття чистоти і свіжості. Якщо ж
кімната завантажена меблями та різними предметами заради «краси», то вона завжди буде
здаватися тісною і захаращеною.
Фізіологічне та гігієнічне значення води. Вимоги до якості води
Вода — джерело життя. Усі живі організми містять у собі воду. Якщо без повітря життя можливе,
адже існують деякі організми-анаероби, то без води життя не Землі неможливе. Більше ніж 70 %
поверхні земної кулі займають океани, моря і З % річки й озера. Частка прісної води становить 0,3
% від усіх запасів.
Організм людини на 60 % складається з води. Вода входить до складу секретів, екскретів, крові,
лімфи і навіть кісток, зубної емалі. Відомо, що втрата 10 % води небезпечна для життя. Лише
кілька днів людина може проіснувати без питної води.
В організмі людини вода виконує важливу роль, бере участь в усіх процесах. Так, вода підтримує
кислотно-основний стан в організмі, нормативну структуру й життєдіяльність тканин і органів.
Розчиненими у воді мінеральними солями підтримується осмотичний тиск. За участю води
123
відбувається процес теплообміну, гідролізу жирів, вуглеводів, дезамінування амінокислот. За
допомогою води надходять до клітин організму пластичні, енергетичні матеріали, біологічно
необхідні компоненти, а також виводяться з організму продукти обміну.
Вода — чудовий розчинник. У воді містяться кальцій, натрій, хлор, йод, фтор. Нестача у воді йоду
призводить до розвитку зобу, а фтору — до карієсу зубів. Наявність у воді хімічних речовин може
спричинити розвиток деяких хвороб і навіть смерть, а наявність бактерій — розвиток інфекційних
хвороб (холери, гепатиту, дизентерії).
«Добро або зло для людини залежно від того, де вода стоїть чи тече, і як людина вміє нею
користуватися» — говорив російський учений О.І. Воєйков.
Крім фізіологічного, вода має велике гігієнічне значення. Вода має могутній оздоровчий вплив. Її
широко використовують для загартування, особистої гігієни, обтирання, обливання, полоскання,
зрошень. Водні процедури справляють механічний, термічний і хімічний вплив на організм.
Найенергійніша форма загартування — купання у відкритих водоймах.
Велике гігієнічне, оздоровче й загартовуюче значення мають лазні й сауни. Залежно від вологості
й температури повітря лазні поділяють на парові й сухожарові.
Широко застосовують ванни в лікуванні різних захворювань. Залежно від температури води
розрізняють холодні, прохолодні, теплі, гарячі ванни. Є лікувальні ванни, до яких відносять:
хвойні, шавлієві, вуглекислі, кисневі, азотні, перлинні, хлоридні, йодобромні, сірководневі,
сульфідні, радонові.
Сприятливий вплив на організм людини мають лікувальні мінеральні води. Це природні води, що
містять у собі в підвищеній концентрації ті чи інші мінеральні (рідше органічні) компоненти й гази
з певними фізичними і хімічними властивостями.
У природі є різні стани води: сніг, град, тумани. І вони приховують у собі силу-силенну загадок.
Отож, цілком слушний вислів «вода — диво природи».
ГІГІЄНА ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ
Гігієна дітей та підлітків — це галузь профілактичної медицини, яка вивчає умови середовища
перебування та діяльності дітей, їх вплив на здоров’я, функціональний стан та фізичний розвиток
організму, що росте, розробляє наукові основи і практичні заходи, направлені на створення умов,
які забезпечують збереження і зміцнення здоров’я, сприятливий розвиток організму дітей та
підлітків.
Основними проблемами галузі є гігієна навчання і виховання, гігієна праці підлітків, гігієна
дитячих та підліткових закладів, гігієна фізичного виховання, вивчення корекції стану здоров’я
дітей і підлітків.
Гігієна дітей і підлітків як галузь медицини вирішує завдання охорони і зміцнення здоров’я
підростаючого покоління на основі науково обґрунтованих, санітарно-гігієнічних вимог та умов
виховання та навчання.
Значення режиму дня
Основою гігієни виховання є вироблення у дитини звички ретельно дотримувати режиму дня,
тобто чергування різних видів діяльності.
Правильний режим дня необхідно створити з перших днів життя дитини. Для цього визначають
інтервали сну, неспання, визначають години для споживання їжі. Чим менша дитина, тим
уразливіша її нервова система, вона швидше втомлюється. З віком дитина більше рухається,
завдяки чому поліпшується кровообіг, дихання, травлення, що сприяє кращому загальному
розвиткові. Значну роль в загальному розвиткові відіграє глибокий сон, під час якого нервова
система відновлюється. Для того щоб діти були активні протягом цілого дня, урівноважені,
бадьорі, потрібно правильно скласти режим дня. В режимі дня повинна бути чітко встановлена
послідовність дій в один і той же час. Наприклад, пробудження о 7-й год, потім гімнастика,
ранковий туалет, сніданок, заняття, обід, післяобідній відпочинок, приготування домашнього
завдання, прогулянка, вечеря та вільні заняття, допомога по дому, готування до сну, приведення в
порядок одягу, взуття, провітрювання кімнати, вечірній туалет, сон.
У лікувальних закладах режим дня дещо змінений відповідно до профілю відділення.
Вимірювання 1°, ін’єкції, взяття аналізів та інші процедури проводять щоденно в один і той же
час.
Особливо потрібно оберігати спокій хворих у денні та нічні години, адже саме спокій — старий
перевірений засіб лікування.
124
Так, для повного та якнайшвидшого одужання хворих створено режим дня. Таке стереотипне
погодинне чергування процедур, харчування, денного відпочинку, прогулянок, перегляду
телепередач, прибирання палат сприятливо впливає на психіку хворого та поліпшує роботу
медперсоналу.
Виконання вимог режиму дня — одне з основних правил дотримання лікувально-охоронного
режиму.
Отже, режим дня — це перелік певних процесів, обов’язкових до виконання у певній
послідовності, який у своїй сукупності забезпечує життєдіяльність людини.

ГІГІЄНА ПРАЦІ. ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Гігієна праці — це складова гігієнічної науки, яка вивчає трудову діяльність людини, умови, в
яких вона працює, вплив виробничих чинників на її організм та стан здоров’я колективу з метою
опрацювання гігієнічних нормативів і профілактичних заходів, спрямованих на оптимізацію умов
праці.
Гігієна праці вивчає фізіологічні реакції працівників у процесі трудової діяльності, вплив
виробничого середовища на стан здоров’я й захворюваності працівників.
Виробниче середовище з особливостями технологічних, виробничих і трудових процесів,
санітарно-гігієнічних умов характеризується наявністю різноманітних чинників, що негативно
впливають на організм людини.
Згідно з «Гігієнічною класифікацією праці та небезпечності факторів виробничого середовища,
важкості та напруженості трудового процесу», до головних питань належать такі:
—умови праці — це сукупність чинників виробничого середовища та трудового процесу, які
впливають на здоров’я й працездатність людини під час її професійної діяльності;
— безпечні умови праці — це умови, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих
чинників на працівників неможливий або їхні рівні не перевищують гігієнічні норми.
Умови праці поділяють на 4 класи:
1. Оптимальні, або такі, за яких зберігається здоров’я працівників і створюються передумови
для підтримання високого рівня працездатності.
2. Допустимі, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і
трудового процесу, які не перевищують встановлені гігієнічні норми для робочих місць, а зміни
функціонального стану організму відновлюються за час відпочинку або до початку наступної
зміни і не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників.
3. Шкідливі, тобто такі, за яких шкідливі виробничі чинники перевищують гігієнічні норми і
несприятливо позначаються на організмі працівників або їхньому потомстві.
4. Небезпечні (екстремальні). Характеризуються такими рівнями чинників, вплив яких під час
робочої зміни створює високий ризик щодо виникнення тяжких форм гострих уражень, отруєнь,
каліцтв, а іноді й загрожують життю.
Таким чином, серед несприятливих чинників виробничого середовища розрізняють небезпечні, які
призводять до травм або раптового різкого погіршення здоров’я, та шкідливі, які можуть
спричинити захворювання, призвести до травмування або зниження працездатності й погіршення
здоров’я.
Усі ці чинники відносять до професійних шкідливостей — хімічних, фізичних, біологічних та
психофізіологічних, і спостерігаються тоді, коли на виробництві не дотримуються гігієнічних
норм, раціонального режиму праці та відпочинку й експлуатують невідповідне устаткування.
До загальних профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя
населення, належать:
— гігієнічна регламентація та державна реєстрація небезпечних факторів навколишнього та
виробничого середовища;
—державна санітарно-гігієнічна експертиза проектів, інвестиційних програм та діючих об’єктів і
зумовлених ними небезпечних факторів відповідно до вимог санітарних норм;
— включення вимог безпеки для здоров’я та життя до державних стандартів та іншої
нормативно-технічної документації;
—ліцензування видів діяльності, пов’язаних із потенційною небезпекою для здоров’я людей;

125
— висування гігієнічно обґрунтованих вимог до проектування, будівництва, розроблення,
виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій, житлових і виробничих
приміщень;
— спеціальна регламентація вимог з радіаційної безпеки;
— обов’язкові медичні огляди певних категорій населення.
Запобігання або зниження негативного впливу виробничих факторів досягають шляхом
забезпечення безпеки виробничих процесів, технологічного обладнання, виконання вимог вироб-
ничої санітарії, використання засобів захисту. Має значення також регламентація тривалості
робочого часу та перерв, виконання умов припустимої напруженості та важкості праці, умов
здійснення трудового процесу і забезпечення відпочинку. У комплексі профілактичних заходів
істотне місце належить влаштуванню та утриманню виробничих приміщень, їх раціональному
плануванню та експлуатації.
Засоби захисту працівників, які застосовують у комплексі з усіма іншими методами дотримання
безпеки, повинні або вилучати шкідливі та небезпечні виробничі фактори, або знижувати їхній
уміст.
Залежно від характеру їх застосування засоби захисту працівників поділяють на засоби
колективного та індивідуального захисту.
Виділяють такі засоби колективного захисту:
—нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць, освітлення;
— захисту від окремих видів випромінювання;
— захисту від коливань повітряного середовища;
— захисту від ураження електричним струмом;
—-захисту від впливу механічних факторів;
— захисту від впливу хімічної та біохімічної природи.
Засоби індивідуального захисту класифікують залежно від
призначення: ізолювальні костюми, засоби захисту органів дихання, верхніх і нижніх кінцівок,
голови, обличчя, очей, органу слуху, одяг спеціальний захисний, захисні дерматологічні засоби та
комплексні засоби захисту.
Важливе значення в профілактиці професійних захворювань має дотримання працівниками
здорового способу життя.
Провідне місце в системі профілактики професійної захворюваності працівників займають
попередні та періодичні медичні огляди.

Вплив різних факторів на ріст і розвиток ембріона і плода, дітей та дорослих людей різних
вікових груп: фізичних, хімічних, біологічних, екологічних, а також нікотину, алкоголю,
наркотиків та ін.
Заданими ВООЗ, близько 6 % дітей народжуються з вадами розвитку різного ступеня тяжкості.
Вади розвитку стають у 25 % випадках причиною смерті дітей 1-го року життя. Відомо, що серед
дітей з вадами розвитку майже у 70 % випадків дефекти спричинюються впливом чинників
внутрішнього і зовнішнього середовища під час вагітності або пологів. До таких чинників
відносять бактерії, віруси, лікарські засоби, радіоактивне опромінення, пологові травми. Менша
частка дефектів розвитку новонароджених дітей пов’язана з проявленням вроджених вад,
аномалій, що зумовлюються хромосомними і генними порушеннями.
Хромосомні та генні аномалії
 Хромосомні хвороби – спадкові хвороби, які обумовлені геномними (зміна числа
хромосом) і хромосомними (зміна структури хромосом) мутаціями.
 Структурні зміни хромосом:
 - відрив частини хромосоми (делеція),
 - переміщенням однієї частини хромосоми на іншу (транслокація)
 - поворот хромосоми на 180° (інверсія),
 - утворення хромосоми тільки з одного плеча (короткого або довгого) — такт званої
ізохромосоми.

126
1. Зміна кількості хромосом (наприклад, хвороба Дауна) або зміна фрагментів хромосом.
2. Порушення, що зумовлюються дефектом одного гена, при цьому мутація гена передається
нащадкам.
3. Мультигенні порушення, при яких дефект спостерігається в генній інформації багатьох
генів.
Хромосомні і генні порушення можуть визначатися дефектами статевих хромосом, а також
дефектами аутосом.
Аномалії статевих хромосом
Наявність додаткової хромосоми. При синдромі Клайнфель- тера в генотипі дитини зайва Х-
хромосома, генотип хлопчика ХХУ. Синдром характеризується безпліддям, крипторхізмом.
Відомі синдроми трисомій: генотипи чоловіків ХУУУ (між додатковою У-хромосомою і
агресивною поведінкою у чоловіків встановлений зв’язок), генотипи жінок XXX, ХХХХ тощо.
Відсутність або пригнічення статевої хромосоми. При синдромі Тернера спостерігається генотип
ХО. Характеризується відсутністю статевого розвитку в жінок. У деяких пацієнтів визначається
синдром послаблення X або У-хромосоми. Це пов’язано з тим, що ділянки цих хромосом можуть
обламуватись і втрачатися. У таких дітей спостерігається порушення росту, пропорцій тіла.
Синдром пов’язаний з розумовою відсталістю. Визначено, що синдром послаблення Х-хромосоми
за частотою виникнення є другим після хвороби Дауна, що призводить до розумового відставання.
Аномалії генів, які зчеплені зі статтю
Більша частина генів Х-хромосоми не здатна утворити пари з У-хромосомою. їх називають генами,
які зчеплені зі статтю.
Носієм таких генів є жінка, яка передає приховану хворобу сину. Таким чином, з покоління в
покоління жінки передають чоловікам рецесивні гени гемофілії, дальтонізму, кольорової аномалії
зору, курячої сліпоти, іхтіозу, вродженої форми рахіту тощо. Дуже рідко спостерігається
спадкування в родинах тільки чоловіками генів, зчеплених із У-хромосою. Це такі гени:
— ген міжпальцевих перетинок;
— ген росту волосся на вушних раковинах.
Аутосомні аномалії
Найбільш часто зустрічається хромосомний дефект — хвороба Дауна. Люди з цим синдромом
мають додаткову 21-хромосому. Частота синдрому Дауна 1 на 800 новонароджених. Вірогідність
проявлення його збільшується у жінок, які народжують у віці 45 років і старше.
Діти з синдромом Дауна мають характерний вигляд, вони розумово відстають, важко сприймають
програму навчання.
Багато порушень успадковуються рецесивними аутосомни- ми генами. Частіше такі порушення
проявляються у межах одної національності, етнічної групи. Наприклад, спадкова клітинна анемія
зустрічається серед афроамериканців, а кістозний фіброз — серед кавказців.
Генетичне консультування
Генетичні консультації допомагають майбутнім батькам дати оцінку генетичним факторам ризику
стосовно нащадків і прийняти правильне рішення.
Генетичне консультування обов’язково потребують:
— всі, хто знає про випадки спадкових аномалій у своїх родинах;
— батьки, що самі мають вроджені дефекти;
— жінка, у якої було 3 викидня і більше;
— вагітна жінка віком понад 35 років, чоловік віком понад 44 роки;
— батьки, які належать до малих етнічних груп;
— майбутні батьки, якщо відомо, що вони отримували радіаційне опромінювання.
У генетичних консультаціях проводять допологовий скрі- нінг за такими методами:
— УЗД;
— амніоцентез (проколювання амніона);
— аналіз ворсинок хоріона;
—-фетоскопія (виявлення у плода дефектів обличчя і кінцівок);
— аналіз крові вагітної;
— передімплантаційна генетична діагностика;
— штучне запліднення, а потім введення зиготи у матку.
Аналіз ступеня ризику перебігу вагітності і пологів
127
Наука про аномалії розвитку називається тератологією. Тератологія як наука з’ясовує причини
аномалій розвитку і допомагає уникнути їх.
Тератоген — це специфічний фактор, що порушує нормальний розвиток плода. Прояв аномалії у
плода залежить від інтенсивності тератогена, тривалості його дії, стану здоров’я жінки, стадії
розвитку плода, поєднання зі спадковими факторами.
Чинники, які викликають зміни розвитку (аномалії, від грец. τέρατος - потвора, чудовисько),
називаються тератогенами. Наука про природжені аномалії називається тератологією. Природжені
аномалії або уроджені вади розвитку - це тератоми.

Тератогени діють упродовж певних критичних періодів. Для будь-якого органа найбільш
критичним періодом є час його росту й утворення специфічних структур. Різні органи мають різні
критичні періоди. Серце формується між 3-м і 4-м тижнями. Головний мозок і скелет чутливі до
шкідливих впливів постійно, починаючи з 3-го тижня після запліднення до кінця вагітності,

Чутливість зародка людини до дії тератогенних факторів (темними відрізками позначені

періоди найбільшої чутливості, світлими - найменшої чутливості).
Існує дуже багато тератогенів. Одні фактори викликають генні мутації. Іонізуюча радіація,
лікарські препарати призводять до розриву хромосом і зміни структури ДНК.
До тератогенів можна віднести деякі віруси. У жінок, які перенесли краснуху в першій третині
вагітності, у кожному з шести випадків народжувалися діти з катарактою, серцевими вадами і
глухотою. Чим раніше вірус краснухи уражає вагітну жінку, тим більший ризик, що постраждає
зародок.
Тератогенну дію мають найпростіші з класу споровиків - токсоплазма. Якщо мати хвора на
токсоплазмоз, то через плаценту токсоплазми можуть потрапити у зародок і викликати ураження
мозку і очей. Багато ліків здатні викликати вади розвитку. Наприклад, хінін може спричинити
глухоту. Дуже слабкий транквілізатор талідомід широко використовувався у 60-х роках XX ст. Він
здатен викликати вади, при яких довгі кістки кінцівок або відсутні, або різко деформовані, в
результаті чого утворюються кінцівки, які нагадують плавці тюленя. У жінок, які приймали
талідомід, народилося понад 7000 дітей із вадами.
Талідомід сприяв утворенню вад серця, відсутності вушних раковин, появі деформованих
кишок. Було встановлено, що талідомід проявляє тератогенний ефект у період між 20 і 36 добою
після запліднення. При застосуванні між 34-ю і 3 8-ю добою він не індукує розвитку вад кінцівок,
але може призвести до редукції чи відсутності компонентів вуха.
При ранньому прийомі талідоміду аномалії верхніх кінцівок спостерігалися частіше, ніж
аномалії нижніх, оскільки у процесі розвитку руки формуються дещо раніше ніг .

Відсутність рук як наслідок талідомідної ембріопатїї.

Дуже шкідливо на ембріон, що розвивається, впливає алкоголь і паління. При вживанні
вагітними алкоголю в кількості, більшій ніж 50-85 г на добу, у дітей спостерігається відставання у
фізичному і розумовому розвитку (рис. 1.169). У жінок, що палять (20 і більше цигарок на добу),
часто народжуються діти з меншою масою тіла, ніж у жінок, що не палять. Паління значно знижує
кількість і рухливість сперматозоїдів у сім'яниках чоловіків, які випалюють більше, ніж 4 цигарки
на день.

Алкогольний синдром плода.

Діти з алкогольним синдромом плода народжуються в 30-45 % випадків вживання алкоголю

матерями. Характерні риси обличчя:
1 - малий окіл голови;
2 - низька носова перегородка;
3 - складки очей;
4 - короткий ніс;
5 - зменшена середня частина обличчя;
6 - тонка нижня губа.

128
 Багато із штучно створених речовин, які використовуються в господарстві людиною, також
мають тератогенну дію. Наприклад, пестициди й органічні речовини, які містять ртуть,
викликають неврологічні розлади й аномалії поведінки у дітей, матері яких під час вагітності
вживали їжу, що містила ці речовини.
У 1965 році одна з японських фірм скинула ртуть в озеро. Ртуть потрапила у рибу, якою
харчувалися мешканці Мінамата, серед них і вагітні жінки, що спричинило народження сліпих
дітей, з ушкодженнями головного мозку. Ці уроджені вади були назаані хворобою Мінамата.
Викликати вади розвитку може патологічний стан здоров'я матері. Однією з причин уроджених
вад можна вважати гіпоксію. Гіпоксія в період органогенезу гальмує плацентацію, розвиток
зародка, і в ряді випадків, призводить до появи природжених вад та загибелі плоду.

Неповноцінне харчування матері, дефіцит мікроелементів, наприклад, цинку, призводить до

розвитку вад центральної нервової системи, гідроцефалії, мікро та анофтальмії, викривлення
хребта, вад серця тощо.
Ендокринні захворювання у вагітних часто спричиняють мимовільний аборт чи порушення
морфологічної і функціональної диференціації органів плода, які визначають високу ранню дитячу
смертність. Тератогенний ефект доведено для цукрового діабету. Діабетична ембріопатія
проявляється комплексом уроджених вад, з яких 37 % - вади кістково-м'язової системи, 24 % -
вади серця і судин, 14 % - вади центральної нервової системи. Вади розвитку дітей при цукровому
діабеті матері спостерігаються у 6 % випадків.
Відома залежність стану здоров'я дітей від віку батьків. Наприклад, уроджені вади опорно-
рухової і дихальної систем дещо частіше виникають в юних матерів, ніж у матерів 22-35 років. У
дітей матерів, старших років, збільшується кількість множинних вад і вад центральної нервової
системи. Найбільш чітка залежність від віку матері спостерігається у випадках народження дітей з
трисоміями за 13, 18, та 21 парами хромосом. У віці 35-39 років - один випадок на 185, у віці 40—
44 - один випадок на 63, а у віці більш ніж 45 років, - один випадок на 24 народження.
Встановлено, що поява у плода щілини губ, піднебіння, ахондроплазії залежить від віку батька.
Таким чином, на всіх етапах ембріонального розвитку під впливом різноманітних факторів
можуть виникати відхилення від норми, від незначних до тяжких вад розвитку.
Вагітність має свої критичні періоди.
Критичний період — це період, коли орган або система органів найбільш чутливі до дії
конкретних факторів.
СИНДРОМ ДАУНА
Синдром Дауна — трисомія за 21 хромосомою — генетична аномалія, викликана
присутністю додаткової хромосоми у 21 парі.
Синдром Дауна є хромосомною аномалією, якій притаманна додаткова хромосома 21 —
цілковита (трисомія 21) або часткова (внаслідок транслокації).
Такі діти мають 47 хромосом у каріотипі замість звичних 46. Через це в них характерна
зовнішність, повільніше розвиваються.
Клінічні діагностичні ознаки:
- низький зріст;
- різні ступені розумової відсталості;
- черепно-лицеві аномалії: косий розріз очей, коротка шия, епікант, плоске обличчя,
маленький короткий ніс, великий язик, маленькі деформовані вуха;
- м’язова гіпотонія;
- розхитаність суглобів;
- поперечна складка на долонях;
- клинодактилія мізинця.;
- вроджені вади внутрішніх органів (серця).
Знижений імунітет часто є причиною смерті цих дітей.
Синдром Патау
Синдром Патау (трисомія-13). Частота 1:5000 — 1:7000 новонароджених.
Клінічні діагностичні ознаки:
-щілини верхньої губи і піднебіння,
- зменшений об’єм черепа,
129
 - перекошений, низький лоб,
- мікрофтальмія,
- анофтальмія (відсутність одного або обох очних яблук), - перенісся запале,
- деформовані вушні раковини, полідактилія;
- вроджені вади серця, інших внутрішніх органів.
Більшість дітей вмирає в перші тижні або місяці. Вирішальним у діагностиці є цитогенетичне
дослідження.
Синдром Едвардса
Синдром Едвардса (трисомія-18). Частота 1:5000-1:7000. Співвідношення хлопчиків і
дівчаток дорівнює 1:3. Причини переважання хворих дівчаток поки що невідомі.
Клінічні діагностичні ознаки:
- доліхоцефалічний череп, малі рот і нижня щелепа,
- очні щілини вузькі,
- вушні раковини деформовані,
- аномальна стопа (“стопа-качалка”),
- вроджені вади серця, скелетної системи, нирок, статевих органів.
Діти переважно вмирають до 2 місяців. Клінічний і навіть патологоанатомічний діагноз
синдрому складні. Тому у всіх випадках показане цитогенетичне дослідження.
Синдром Шерешевського-Тернера
У клітинах відсутні тільця статевого хроматину. Частота 1:2000-1:5000. Поряд із справжньою
моносомією можуть зустрічатись делеції плеч (довгого або короткого), кільцеві хромосоми.
Синдром описали російський клініцист М.А. Шерешевський (1925) і Г.Тернер (1938).
Клінічні діагностичні ознаки:
- синдром виявляється у жінок;
- низький зріст,
- коротка шия з надлишком шкіри і крилоподібними складками (шия сфінкса),
- низька межа росту волосся на потилиці,
- грудна клітка щитоподібної форми з широко розставленими сосками, дисгенезія гонад.
Синдром трипло-Х
Переважна більшість таких жінок мають нормальний фізичний та розумовий розвиток і
виявляються випадково при обстеженні. Лише в деяких з них порушена репродуктивна функція.
Більшість жінок мають нормальну плодючість, хоча зростає ризик мимовільних викиднів і
хромосомних аберацій у нащадків.
У клітинах – по два тільця статевого хроматину. При збільшенні числа Х-хромосом наростає
ступінь відхилення від норми. У жінок з тетра- і пентасомією описані розумова відсталість,
черепно-лицеві дизморфії, аномалії зубів, скелета і статевих органів. Однак жінки навіть з
тетрасомією по Х- хромосомі мають нащадків.
Синдром Клайнфельтера
Частота 1:400. Синдром виявляється лише в осіб чоловічої статі переважно при статевому
дозріванні. Клінічні діагностичні ознаки: - високий зріст, - довгі кінцівки, - євнухоїдизм, -
гінекомастія (збільшення молочних залоз), - відсутність сперматогенезу, - недорозвинення
статевих залоз. Тільця статевого хроматину виявляються в 80 % випадків. Інколи хворі з
синдромом Клайнфельтера мають 48 і 49 хромосом (48, ХХXY; 49, ХХХХY). Чим більше Х-
хромосом у каріотипі, тим вища ймовірність розвитку розумової відсталості.
Синдром дисомії за Y-хромосомою
47 хромосом. Частота 1:1000. Синдром виявляється в осіб чоловічої статі. За своїм
розумовим і фізичним розвитком такі чоловіки не відрізняються від нормальних осіб. Помітних
відхилень у статевому і гормональному статусі не виявлено. Проте деякі клініцисти вказували на
підвищений ступінь агресивності в окремих з них.
Синдром “Котячого крику”
Клінічні прояви даного синдрому полягає в порушенні будови гортані, нявкаючий тембр
голосу, розумова відсталість. Фенотипові прояви синдрому котячого крику. Найбільш
характернина ознака – «крик кішки» – обумовлена змінами гортані (звуження, м’якість хрящів,
зменшеня надгортанника, незвична складчастість слизової оболонки). Практично у всіх хворих є
зміни мозкового черепа та обличчя: місяцеподібне обличчя, мікроцефалія, епікант,
130
антимонголоїдний розріз очей, високе піднебіння, плоска спинка носа. Вушні раковини
розмішені низько та деформовані. Крім того, зустрічаються вроджені вади серця та інших
внутрішніх органів, опорно-рухового апарату (синдактилія стоп, косолапість). Виразність
клінічної картини в цілому та окремих ознак змінюються з віком. Так, “котячий крик”, м’язева
гіпотонія, місяцеподібне обличчя з віком зникають майже повністю, а мікроцефалія є більш
помітною, прогресує розумова відсталість, помітніше проявляється косоокість. Більшість хворих
помирає в перші роки, тільки 10 % досягають 10 річного віку.
МУТАГЕНИ
Мутагени - речовини, які можуть викликати мутації.
За походженням мутагени можна розділити на ендогенні, що утворюються в процесі
життєдіяльності організму, і екзогенні - всі інші фактори, в тому числі і умови навколишнього
середовища.
Відомі мутагени 3-х видів:
1. фізичні (рентгенівські й гамма промені, ультрафіолетове випромінювання,тиск,
електромагнітне випромінювання і т.д.);
2. хімічні (цитостатики, феноли, спирти, солі важких металів тощо);
3. біологічні (віруси і бактерії).
ГЕННІ МУТАЦІЇ

1. Генні мутації (або точкові) – найбільш поширений клас мутаційних змін. Генні мутації
пов'язані зі зміною послідовності нуклеотидів в молекулі ДНК.
2. Вони призводять до того, що мутантний ген або перестає працювати і тоді не
утворюються відповідні РНК і білок, або синтезується білок з зміненими властивостями,
що проявляється у зміні будь-яких ознак організмів.
3. Ці зміни окремих генів часто призводять до важких дегенеративних захворювань,
зокрема, численних хвороб обміну речовин

ВИДИ ГЕННИХ МУТАЦІЙ

За характером змін у складі гена
 Дуплікації - повторення ділянки гена

 Вставки - поява зайвої пари нуклеотидів

 Делеції - випадання нуклеотидів, заміна нуклеотидних пар

 Інверсії - переворот ділянки гена на 180 градусів

ВПЛИВ ГЕННИХ МУТАЦІЙ

 Генні мутації, що становлять основну частку всіх мутацій, викликають надзвичайно
різноманітні зміни ознак організму, причому зміна одного гена зазвичай призводить до
зміни декількох ознак.
 У результаті мутацій ген може переходити в різні стани, по-різному впливають на
контрольовані даним геном ознаки організму.
ПРИЧИНИ ГЕННИХ МУТАЦІЙ
 Більшість генетичних змін , так чи інакше, пов'язані з переходом людини на осілий спосіб
життя і початку інтенсивної сільськогосподарської діяльності. В результаті різко зростає
опір епідемічних хвороб , які свого часу вбивали цілі народи.
 Друга причина криється в колосальному зростанні популяції людини як виду. Швидкий
стрибок змусив людей мігрувати в пошуках альтернативних місць проживання , які ,
природно , кліматично відрізнялися від звичних умов. Все це призводило до необхідності
швидкої адаптації та генної модифікації .
ШЛЯХ ВІДКРИТТЯ
 Причини генної мутації вчені шукають шляхом аналізу ДНК, взятих у людей по всьому
світу. Вчені зробили висновки щодо початку і швидкості генних змін. У результаті
виявилося, що за останні 5 тис. років генні модифікації відбувалися зі швидкістю в 100
разів, що перевищує попередні етапи еволюції людини.
131
 Наскільки швидко ми еволюціонуємо в даний час, і як будемо змінюватися надалі невідомо.
Відповідь можна буде дати не менше ніж через 1000 років.
ПРИКЛАДИ
Прикладом може служити мутація, ферментів. Призводить до появи серповидноклітинній
анемії - спадкового захворювання, як правило, приводить дітей та підлітків до смерті. У
цьому випадку в еритроцитах замість нормального гемоглобіну A міститься аномальний
гемоглобін S.

СІАМСЬКІ БЛИЗНЮКИ
Зустрічаються досить рідко - близько 10 випадків на один мільйон пологів.
Сіамські близнюки з'являються з однієї заплідненої яйцеклітини, тобто є однояйцевими
близнятами.
Причина зародження однояйцевих близнюків невідома.
Тривалість життя сіамських близнюків різна.
При вроджених захворюваннях таких як сифіліс вона становить 2-3 тижні.
Сіамські близнюки без вроджених захворювань можуть прожити досить довго для свого
захворювання
Зустрічаються досить рідко - близько 10 випадків на один мільйон пологів. Сіамські
близнюки з'являються з однієї заплідненої яйцеклітини, тобто є однояйцевими близнятами.
Причина зародження однояйцевих близнюків невідома. Тривалість життя сіамських
близнюків різна. При вроджених захворюваннях таких як сифіліс вона становить 2-3 тижні.
Сіамські близнюки без вроджених захворювань можуть прожити досить довго для свого
захворювання


ХРОМОСОМНІ МУТАЦІЇ
Хромосомні мутації - це перебудова хромосом. Поява хромосомних мутацій завжди
пов'язане з виникненням двох або більше
розривів хромосом з наступним їх з'єднанням, але в неправильному порядку.
Хромосомні мутації призводять до зміни функціонування генів. Вони також грають
серйозну роль в еволюційних перетвореннях видів.

ГЕНОМНІ МУТАЦІЇ
Геномними називають мутації, що приводять до зміни числа хромосом. У людини відомі
полиплоидия (у тому числі тетраплоидия і триплоїдія) і анеуплоїдія.
Поліплоїдія - збільшення числа наборів хромосом, кратне гаплоїдному (Зn, 4n, 5n і т.д.).
Анеуплоїдія — змінення (зменшення - моносомия, збільшення - трисомія) числа хромосом
в диплоїдний набір, тобто не кратну гаплоидному (2n +1, 2n-1 і т.д.)
ПРИКЛАДИ
Синдром Дауна - Каріотип
представлений 47 хромосомами замість нормальних 46, оскільки хромосоми 21-й пари
замість
нормальних двох, представлені трьома копіями.
Хвороба проявляється в різкому слабоумстві, скошеному розрізі очей, потворній статурі,
вадах розвитку внутрішніх органів. При вкороченні однієї хромосоми 21-ої пари може
розвинутися важке захворювання крові - білокрів'я (злоякісний міслолейкоз).
Синдром Шерешевського-Тернера
Синдром Шерешевського-Тернера - це порушення розвитку статевих залоз викликане
аномалією статевих хромосом. Цей синдром зустрічається з частотою одна на три тисячі
народжених дівчаток. Під час поділу статевих клітин батьків порушується розбіжність
статевих хромосом в результаті чого замість нормальної кількості Х-ромосом (а в нормі у
жінки їх дві), зародок отримує тільки одну Х-хромосому. Набір хромосом виходить
неповним.
132
 У дитини з синдромом Шерешевського-Тернера виникає первинне недорозвинення
статевих органів. Вже при народженні дівчинки виявляють потовщення шкірних складок на
потилиці, типовий набряк кистей рук і стоп. Часто дитина народжується маленьким, з
низькою масою тіла.
ЗВ'ЯЗОК ГЕННИХ, ГЕНОМНИХ ТА ХРОМОСОМНИХ МУТАЦІЙ
Генні та хромосомні мутації , а також геномні - взаємопов'язані між собою. Генні мутації
характеризуються змінами в будові генів , з яких складаються хромосоми.
Мутацію вважають хромосомної , якщо відбуваються зміни в будові . А геномні мутації
характеризуються зміною кількості хромосом.
У свою чергу геномні і хромосомні мутації мають загальну класифікацію в розподілі на
анеуплоїдії і поліплоїдії . Робертсоновской транслокація є перехідною від хромосомної
мутації до геномної .
Ці два типи мутацій об'єднують таким поняттям і напрямком у медицині , як « хромосомні
аномалії » , що включає в себе:

1. хромосомні хвороби (наприклад , хвороба Дауна) ;

2. внутрішньоутробну патологію ( викидні , спонтанні аборти) ;
3. соматичну патологію ( променева хвороба лейкози ) .
В даний час відомо десь 1000 хромосомних аномалій. Всі ці хромосомні мутації людини
вивчені й описані. З них у вигляді синдромів описані близько 300 форм
БІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ МУТАЦІЙ
Слід підкреслити , що мутації - це природний життєвий процес, тому біологічне значення
їх різноманітне.
Насамперед мутації впливають на еволюцію .
Саме постійна наявність мутацій мало вирішальне значення для еволюційного розвитку
видів
У мінливих умовах навколишнього середовища виникнення мутації , що дала початок
організмам , краще пристосованим до даних умов , було одночасно кроком вперед.
В еволюційному розвитку , оскільки більш пристосовані організми починали незабаром
переважати над менш пристосованими , витісняючи їх. Легко можна уявити собі , як
протягом мільярдів років життя на Землі таким чином формувалися все більш досконалі
організми аж до сучасних .
Вплив на зиготу тератогенів
1—2 тиж — дроблення зиготи, імплантація.
Вплив тератогенів на ембріон (зигота не чутлива до тератогенів)
3— 4 тиж — аномалії ЦНС, серця;
4— 5 тиж — аномалії ока, кінцівок;
6—7 тиж — аномалії вух, зубів, піднебіння, травного тракту, сечового міхура;
8—9 тиж — аномалія статевих органів.
Вплив тератогенів на плід
18—20 тиж — аномалія розвитку мозку, порушення диференціації нервових клітин.
Під час ембріонального розвитку тератогени призводять до тяжких порушень структури органів, а
в плацентарний період тератогени спричинюють у плода фізіологічні порушення і незначні
структурні зміни органів.
Для того щоб лікарські засоби або хімічна речовина спричинила аномалії органів їх концентрація в
тканинах ембріона повинна досягти певного рівня — порогової величини.
Однак небезпечно для ембріона і тривала дія малих доз тератогенів. Наприклад, під час куріння
вагітної нікотин потрапляє до тканин плода, накопичується і призводить до затримки росту й
аномалій нервової системи.
Найбільш відомі тератогени:
Наркотики. Дія таких наркотиків, як морфін, героїн, мета- дон проявляється в послабленні
дихання плода, у новонароджених спостерігаються рухові розлади. При тривалому вживанні
наркотиків матерями у дітей спостерігається затримка розвитку, синдром «ломки».
Алкоголь. Доведено, що вживання алкоголю по 50 г щоденно в перші місяці вагітності
призводить до вад лицьового черепа, порушення функції нервової системи.
133
Куріння може спричинити передчасні пологи, підвищує ризик дитячої смертності.
Лікарські препарати. Будь-який лікарський засіб шкідливо впливає на ембріон або плід.
Наприклад, аспірин може призвести до маткових кровотеч, а мікстури від кашлю, особливо з
кодеїном порушують дихання плода. Гормони, які вживає вагітна, спричинюють аномалії розвитку
статевих органів плода.
Хімічні речовини засобів побутової хімії, зовнішнього середовища можуть бути шкідливими для
плода. Відомі отруєння новонароджених ртуттю, свинцем при попаданні цих мікроелементів у
незначних дозах у навколишнє середовище.
Хвороби. Більшість хвороб не впливають на розвиток ембріона і плода. Але віруси червоної
висипки, грипу, герпесу, цитомегалії, поліомієліту, СНІДу, а також хламідії, спірохети сифілісу,
сальмонели проходять через плацентарний бар’єр і спричинюють аномалії розвитку, вроджені
вади органів.
На розвиток плода впливає материнський фактор — резус - негативний фактор, вік матері.
Проявлення аномалій і вад розвитку зустрічається частіше при 1-й вагітності у матерів молодших
за 19 і старших за 35 років.

Досягнення медичної науки змінили структуру захворювань людини. На перший план стали
виступати вроджені захворювання та патологія із спадковою схильністю. Вроджені аномалії
розвитку, хромосомні, моно генні та мітохондріальні хвороби характеризуються хронічним
перебігом та втягненням в процеси різних органів та систем. Ця патологія веде до інвалідизації,а в
багатьох випадках і до смерті. Лікування пацієнтів з такою патологією дороге, в багатьох випадках
малоефективне та безперспективне.
Несприятлива екологічна ситуація, економічні негаразди, зміна клімату привели до
збільшення випадків негативного впливу тератогенних факторів на плід, появою нових
тератогенних чинників.
Ефект тератогенної дії залежить від виду тератогену, який визначає специфічність вад
розвитку, його терміну дії (протягом перших 12 тижнів), дози тератогену, спадкової конституції
матері та плода та комбінацією дії тератогенних фактоів з іншими несприятливими чинниками
навколишнього середовища. Встановлена тератогенна дія для людини близько 4 десятків факторів,
серед яких радіація, інфекція (вірус червоної висипки (краснухи), цитомегаловірус, віруси герпесу,
токсоплазмоз, сифиліс та ін.), матаболічні розлади у матері (цукровий діабет, ФКУ, гіпертермія та
перегрівання, мікседема, системні захворювання сполучної тканини, вірилізуючі пухлини,
алкоголізм), препарати та хімікати навколишнього середовища (андрогенні гормони, гормони
щитовидної залози, антитиреоїдні препарати, антикоагулянти кумарові, солі важких металів та ін.).
Встановлено, що під час вагітності жінка в США в середньому приймає 3,8 лікарських засобів.
Серед яких анальгетики та антипіретики, антимікробні препарати, протиблювотні та
антигістамінні, серцево-судинні та диуретики. Такі жінки становлять від 70 до 30% від усіх
вагітних. Найбільш небезпечним з точки зору формування природжених вад розвитку є дія
несприятливих чинників в перші 15 днів післі запліднення та до 60 днів. Після 60 днів
несприятливі фактори можуть приводити тільки до затримки внутрішньоутробного розвитку.
Препарати, що використовуються в період вагітності на плід можуть діяти як трансплацентарні
канцерогени.

Основною задачею медичних працівників є профілактика спадкової та вродженої патології.

Особливо це актуальним є в нашій державі з низькою народжуваністю та негативними
тенденціями в демографічній ситуації.
АЛГОРИТМ ПРЕНАТАЛЬНОГО МОНІТОРИНГУ.
Термін
Методи обстеження
вагітності
Обстеження вагітної (визначення маси тіла, зросту, артеріального тиску
Первинне
(на обох руках), пальпація щитоподібної та молочних залоз, аускультація
звернення
серця, легень, пальпація живота, огляд кінцівок, консультація стоматолога.
(бажано 4-
Гінекологічне обстеження: бімануальне дослідження піхви, аналіз
6тиждень)
виділення піхви та мазків із церві кального каналу, визначення конфігурації та

134
 розмірів матки та стану придатків,зовнішня пельвіомеотрія, огляд шийки
матки в дзеркалах.
Лабораторні дослідження: Загальні аналізи крові, сечі, тести на
сифіліс,гепатити В, С, захворювання, які передаються статевим шляхом,
цитомегаловірусну інфекцію, токсоплазмоз, герпес, гонорейну інфекцію,
визначення у вагітної групи крові та резус-фактора, коагулограма.
Направлення вагітної з групи високого ризику народження дитини з
вродженою аномалією та спадковими захворюваннями в медико-генетичну
консультацію обласного пологового будинку (СОЦАГР): вік вагітної 35 років
та старше, наявність у сім’ї чи родичів дітей з вродженими чи спадковою
патологією, вплив на вагітну фізичних, хімічних чи тератогенних
факторів,зміни показників у вагітної сироваточних маркерів, виявлення
аномалій розвитку та ерогенних маркерів хромосомної патології плода.
В любому терміні вагітності по показанням забезпечується медико-
генетичне консультування, ультразвуковий скринінг плода в обласному
пологовому будинку, здійснюється інвазивна пренатальна діагностика, при
необхідності проводиться внутрішньоутробне лікування плода.
Лабораторні обстеження: загальні аналізи крові, сечі, на RW, вірусні гепатити
І триместр
В та С. ВІЛ, гонорею, TORCH –інфекції, коагулограма.
Повторні Фізикальні обстеження: визначення артеріального тиску (на обох руках),
звернення (кожні огляд та пальпація живота та кінцівок, визначення маси тіла. Лабораторно:
4 тижні) загальні аналізи крові та сечі.
Дослідження крові на РАРР-а (асоційований з вагітністю плазмений протеїн
А, в нормі присутній в слідовій кількості, а під час вагітності може
перевищувати 200мкг/л.
Зниження концентрації спостерігається при трисоміях 21, 13, 18,
анеуплоїдії та триплоїдії по статевих хромосомах, гіпотрофії плода, а також
при цукровому діабеті у вагітної і гіпертонічній хворобі.
Значне підвищення концентрації відмічається при багатоплідній вагітності,
9-13 тижнів наближені терміну пологів, при помилках визначення терміну пологів),
вільний в-ХТЛ (з оцінкою ступеня ризику). В-ХГЛ (вільна бета субодиниця
хоріонічного гонадотропіну людини визначається в сироватці з 10-12 дня після
запліднення). При загрозі переривання вагітності та при синдромі Дауна у
плода рівень підвищується, а при синдромі Едвардса та триплоїдії –
знижується.
У невагітних ХЧЛ використовується у вигляді онкомаркера пухлин
трофобластної тканини та гермінативних клітин яєчників і сіменників.
Ультразвуковий скринінг плода : виявлення вроджених аномалій розвитку,
10-14 тижнів ерогенних маркерів хромосомної патології плода )товщина коміркового
простору, розмір кісток носа).
Біопсія хоріона - інвазивна пренатальна діагностика (дослідження
9-14 тижнів
хромосомного набору, деяких спадкових захворювань.
Лабораторні дослідження: загальний аналіз крові та сечі, тест на сифіліс,
ІІ триместр ВІЛ, гонорею, на TORCH-інфекції (якщо дослідження в І триместрі
встановило відсутність антитіл), глюкоза крові та 17-гідроксипрогестерон.
Повторні Фізикальні обстеження: артеріальний тиск на обох руках, огляд та пальпація
звернення (кожні живота і кінцівок, визначення маси тіла, вислуховування серця плода.
4 тижні) Лабораторні дослідження: загальні аналізи крові та сечі.
По показанням – івазивна пренатальна діагностика – плацентоцентез
15-18 тиждень
(дослідження хромосомного набору, деяких спадкових захворювань плода.

135
16-20 тижнів
Дослідження крові на альфа-фетопротеїн, хоріонічний гонадотропін, вільний
(Україна –15-20
естріол (з оцінкою ступеня ризику).
тижнів)
Амніоцентез – інвазивна пренатальна діагностика – дослідження
Із 16 тижнів хромосомного набору, деяких спадкових захворювань плода, TORCH-
інфекцій.
Ультразвуковий скринінг плода – виявлення вроджених аномалій розвитку,
20-24 тижні
ерогенних маркерів хромосомних захворювань – при виявленні змін –
(Україна 18-22
направлення в медико-генетичну консультацією обласного пологового
тижні)
будинку (СОЦАГР).
Кордоцентез – інвазивна пренатальна діагностика: дослідження
Із 21 тижня - хромосомного набору, деяких спадкових захворювань плода, TORCH-
інфекцій, групи крові та резус-фактора – по показанням.
Внутрішньоутробне лікування плода: -пункції (при асциті живота, нориці
яєчників, гідротораксі, гідроперикарді та інш.; -замінне переливання крові при
Із 21 тижня
резус-конфлфкті; -введення в пупочну вену препаратів (гормонів, вітамінів та
інш.; -лікувальний амніоцентез (при вираженому мало- та багатоводдю
Лабораторні дослідження: на TORCH інфекції (якщо в 1 та ІІ триместрах
ІІІ триместр
встановлена відсутність антитіл).
28-32 тижні
Фізикальні обстеження: визначення артеріального тиску на обох руках,
Повторні
огляд та пальпація живота і кінцівок, встановлення маси тіла, вислуховування
звернення – кожні
серця плода. Лабораторні дослідження: загальні аналізи крові та сечі.
4 тижні
32-36 тижнів. Фізикальні обстеження: визначення артеріального тиску на обох руках,
Повторні огляд та пальпація живота і кінцівок, встановлення маси тіла, вислуховування
звернення кожні 2 серця плода. Лабораторні дослідження: загальні аналізи крові та сечі.
тижні Діагностика:т ультразвукова, ЕКГ
Фізикальні обстеження: визначення артеріального тиску на обох руках,
огляд та пальпація живота і кінцівок, встановлення маси тіла, вислуховування
37-40 тижнів
серця плода. Лабораторні дослідження: загальні аналізи крові та сечі,
коагулограма.
Ультразвуковий скринінг плода: функціональна оцінка стану плода,
32-34 тижні
виявлення вроджених вад розвитку з пізнім проявленням, ехогкенних маркерів
(Україна 32
хромосомної патології плода, при виявлення змін – направлення на
тижні)
консультацію в генетичний центр.

Література
1. Баранов В.С. Научные и практические аспекты пренатальной диагностики. /Вестн. Рос. АМН.-
2003.-№10.-С.8-13.
2. Воронин С.В. и соавт. Пренатальная диагностика врожденных пороков развития и
наследственных заболеваний. Владивосток.-2008.-51с.
3. Гречанина Е.Я., Здыбская Е.П., Гречанина Ю.Б., Демина О.О. Ультразвуковая пре- и
ростнатальная диагностика патологии центральной нервной системи. //Харьков.-1999.-63с.

ВПЛИВ ЧИННИКІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

Відомо понад 400 агентів, які здатні викликати ураження плода на різних етапах його розвитку.
Серед них фізичні та екологічні (забруднення навколишнього середовища, ультразвук, вібрації,
іонізуюча радіація, тощо), хімічні (лікарські препарати, продукти побутової хімії,
нікотин,алкоголь, наркотики), аліментарні (кількісне і якісне голодування вагітної), біологічні
(віруси, бактерії, гриби та ін.).

136
 Проте кінцевий результат шкідливої дії визначається не стільки специфічністю чинника, скільки
періодом розвитку зародка в момент ураження .Найуразливішими (критичними) періодами є такі:
імплантації (7 - 12-й день), утворення органів у зародка (3 - 6-й тиждень), формування плаценти
(12- й тиждень).
Фетальний, або плідний період характеризується зниженням чутливості плода до шкідливих
чинників. У цей період ембріоксичний, або тератогенний, ефект спостерігається рідко. Дія
шкідливих чинників проявляється частіше затримкою розвитку плода. Критичним терміном у цей
період слід вважати 20- 24-й тиждень вагітності, коли відбувається становлення і функціональне
дозрівання різних систем і органів до рівня новонародженої дитини. Проте морфологічна і
функціональна перебудова гіпофіза надниркових, щитовидної залоз, статевих органів відбувається
пізніше, критичним періодом для них є 27 - 33-й тиждень вагітності.
Дія несприятливих факторів на плід є опосередкованою організмом матері. Під їх впливом в
організмі вагітної виникає ланцюг складних компенсаторно-пристосованих реакцій, котрі
сприяють збереженню оптимальних умов для розвитку плода. Особливе значення має стан
плаценти, яка виконує захисну, видільну,дихальну, трофічну, інкреторну функції. Ряд лікарських
препаратів, нікотин, алкоголь, наркотики ушкоджують плаценту, підвищують її проникність,
знижують захисну функцію.
Хочеться підкреслити, що алкогольна і наркотична інтоксикація, як чинник всебічного
несприятливого впливу на перебіг вагітності та її завершення набуває особливого значення, бо її
частота серед жінок має тенденцію до зростання. Якщо вагітна зловживає алкоголем у неї
відзначається схильність до викиднів, недоношування, порушення диференціації та визрівання
ембріонів і плодів, збільшення перинатальної смертності на 17%.
Особливо небезпечним є вживання алкоголю на 3 - 8 тижнях вагітності. Алкоголь може
проявити виражену ембріетропну і ембріолетальну дію як у разі постійного так і одноразового
вживання, особливо перед зачаттям. Алкогольна інтоксикація може виникнути навіть від
систематичного вживання пива. При алкогольному синдромі плода (АСП) спостерігається
затримка фізичного і розумового розвитку, черепно-лицеві аномалії і вади інших органів. У
новонароджених з алкогольним синдромом інколи в першу добу спостерігається синдром
абстиненція (тахіпное, апное, тремор, корчі, опістотонус, блювання).
З віком провідним проявом АСП стає відставання в розумовому розвитку аж до ідіотії, психозу,
епілепсія, емоційна лабільність, агресивність. Відзначається висока захворюваність і смертність в
усі вікові періоди.
Діти від матерів-алкоголіків і наркоманів в 10 разів частіше страждають на олігофренію, у них
часті аномалії зорового і слухового апарату, мовні розлади, неврози, енурез.
Великий практичний інтерес мають дані про вплив нікотину на розвиток плода. Нікотин може
чинити мутагенну дію, збільшує кількість мимовільних абортів і недоношування вагітності. Під
впливом нікотину виникають морфологічні і функціональні зміни плаценти, її судин, що
спричиняє хронічну гіпоксію плода. Інтенсивне паління збільшує ризик розвитку синдрому
раптової смерті новонароджених на 52%. Відзначається менша маса, окружність голови у
новонароджених, удвічі збільшується ризик виникнення природжених аномалій розвитку,
особливо ЦНС.
Токсичний вплив нікотину триває і після народження дитини в тому разі, якщо мати продовжує
палити, нікотин та його метаболіт котинін виявляються в молоці матері. Клінічна картина цього
отруєння така: відмова від грудей, блювання, парез кишок, сірувато-землистий колір шкіри,
млявість, брадикардія, затримка випорожнень та сечі.
В подальшому у таких дітей підвищена нервово-психічна збудливість, зниження
інтелектуальних здібностей, висока захворюваність шкіри, дихальних шляхів, нервової системи.
Екологічні, фізичні, хімічні фактори зовнішнього середовища суттєво впливають на ріст і
розвиток, захворюваність дітей різних вікових груп, на фізіологічні й морфологічні основи органів
і систем дорослих людей.
Це може бути як позитивний вплив : прискорення розвитку, підвищення імунітету тощо, так і
негативний: мутагенний, канцерогенний, алергенний та інший. Серед інших чинників
навколишноьго середовища, що впливають на людину , їжа є найскладнішим,
мультикомпонентним чинником. За допомогою їжі можна змінювати функцію і трофіку тканин,
органів систем і організму загалом у бік їх посилення або послаблення. Через їжу людина тісно
137
контактує з навколишнім середовищем. Їжа в певних умовах може стати причиною захворювань
мікробної і немікробної природи. Фактори зовнішнього середовища впливають на сроки настання
старості і смертність. За даними Б.Ц.Урланіс відставання середньої тривалості життя від її
максимальної тривалості залежить від ряду факторів, серед яких голод скорочує життя приблизно
на 7,8 роки, алкоголізм - на 2,1р., екологічні чинники - на 2,1, низький рівень гігієни та медичне
обслуговування - на 5,8 роки, паління - на 1,1 роки, шкідливі чинники виробництва - на 1,3 роки.
Тому в центрі уваги медичних працівників стоять такі актуальні питання, як складні екологічні
проблеми охорони навколишнього середовища та здоров”я населення від комплексного,
поєднаного та комбінованого впливу цілої сукупності несприятливих чинників природного і
техногенного характеру, активна профілактика серцево-судинних, онкологічних, алергічних,
бронхолегеневих, нервово-психічних захворювань, туберкульозу та інших поширених і соціально-
значущих недуг.

Здоров”я людини - визначальний критерій громадського розвитку суспільства.

Комплексним показником, який характеризує стан будь-якої людської популяції, є рівень
здоров”я - це природний стан організму, який характеризується його певною рівновагою з
біосферою і відсутністю будь-яких хворобливих змін.
За офіційним визначенням ВООЗ: “ Здоров”я - це стан повного фізичного, духовного і
соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання або фізичних дефектів”.
Стосовно поняття “хвороба”, то це визначення виходить із визнання того, що хворобу слід
розуміти як результат порушення сформованих у процесі філо- й онтогенезу фізіологічних
констант в організмі людини та її біологічного і соціального існування в повсякденному житті.
Існує чимало визначень поняття “хвороба”
1) “хвороба - це порушення цілісності організму фізіологічного функціонування його органів і
систем, сталості його внутрішнього середовища”
2) “хвороба - порушення в механізмах управління, координації та регуляції функцій організму” та
інші.

Чим молодша дитина, тим сильніше вона реагує на негативні чинники зовнішнього середовища.
Дія фосфорорганічних сполук спричинює розвиток паралічів, парезів, атаксії. Деякі хлоровміс- ні
чинники призводять до агранулоцитозу й апластичної анемії.
Пестициди, які надходять в організм з продуктами харчування, призводять до психічних розладів,
серцево-судинної недостатності, цирозу печінки. Вплив пестицидів може стати причиною
розвитку гепатиту, виразкової хвороби шлунка, імунодефіциту.
У сучасних умовах у дітей різного віку, молоді збільшилась частота виникнення алергійних
захворювань. Ця ситуація розцінюється як результат забруднення середовища, продуктів
харчування різними хімічними речовинами. Алергенами стають мийні засоби, медикаментозні
препарати, господарські хімічні агенти, косметичні засоби, стоматологічний матеріал, будівельні
матеріали, в тому числі фарби, клей тощо.
До промислових алергенів належать деякі метали та їх сполуки. Алергійні реакції шкіри та
дихальних шляхів виникають при контакті з берилієм, кобальтом, марганцем, міддю, молібденом,
хромом.
Сенсибілізувальну дію має формальдегід, а також його смоли та полімери, поширені ефіри
акрилової кислоти.
Таким чином, медицина має переконливі дані про дію багатьох хімічних сполук, які призводять до
захворювань нервової системи, внутрішніх органів, виникнення алергійних реакцій. Це потрібно
враховувати під час обстеження пацієнтів різних вікових груп.

Визначення поняття та критерії здоров’я

Здоров’я населення — поняття статистичне, складається з комплексу демографічних показників:
народжуваності, смертності, в тому числі дитячої, захворюваності, рівнем фізичного розвитку,
індексами здоров’я, середньої тривалості життя, приростом населення.
Здоров’я людини — це природний стан життєдіяльності, який характеризується здібністю
організму до саморегулювання, підтримування гомеостазу, самовідновлення і самовдосконалення

138
соматичного і психічного статусу за умов оптимальної взаємодії органів і систем, адекватного
пристосування до змін зовнішнього середовища (фізичних, біологічних, соціальних чинників).
Здоров’я людини це можливість використовувати резервні та компенсаторні механізми відповідно
до фенотипічних потреб та здатність виконання біологічних і соціальних функцій, у тому числі
народжування та виховування нащадків.
Втрата будь-якої з перелічених ознак поняття здоров’я визначає часткову або повну иідсутність
його. Повна відсутність здоров’я, не сумісна з життям.
Здоровий спосіб життя населення — це такий спосіб життя, який забезпечує взаємодію
повноцінної біологічної та соціальної адаптації з можливістю максимального самовираження нації,
класу, соціальної групи, окремих людей у конкретних умовах життя і передбаченням подальшого
розвитку суспільства.
Здоровий спосіб життя людини — це максимальна кількість біологічних і соціальних форм,
засобів життєдіяльності, адекватних потребам і можл ивостям людини. Вони свідомо реалізуються
людиною і забезпечують формування, зберігання та укріплення здоров’я, можливість народжувати
нащадків та досягати активного довголіття.
Критерії здоров’я — це складне поняття. За визначенням ВООЗ медичними критеріями є:
захворюваність і частота окремих станів здоров’я, смертність загальна і немовлят, фізичний
розвиток і інвалідність.
Соціальне благополуччя характеризується такими показниками:
— демографічна ситуація;
— санітарно-гігієнічний стан середовища;
— спосіб життя;
— рівень медичної допомоги.
Психічні показники визначаються захворюваністю на психічні хвороби, частотою виникнення
невротичних станів і пси- хопатій, психологічним мікрокліматом.
В.А.Іванченко запропонував критерії громадського здоров’я, які називаються експрес-оцінкою
здоров’я. Це такі показники:
— вік;
— частота пульсу;
— маса навантаження;
— частота пульсу після навантаження;
— активність життя;
— наявність шкідливих звичок.
Більш конкретні показники громадського здоров’я запропонував Г.Л. Апанасенко, а саме:
— артеріальний тиск;
— життєва ємкість легень;
— сила кисті.
Серед критеріїв здоров’я є характеристики інтелектуального, освітнього, морально-етичного рівня
відповідно до вимог суспільства.
Групи здоров’я — умовний термін для оцінювання здоров’я дітей і підлітків.
I група — особи з нормальним розвитком і нормальним
рівнем функціональних можливостей;
II група — є незначні функціональні, або морфологічні від
хилення, а також зниження опірності організму до гострих і хронічних хвороб;
III група — пацієнти з хронічними хворобами в стані компен
сації, з обмеженими функціональними можливостями організму;
IV група — пацієнти з хронічними хворобами в стані суб-
компенсації зі зниженими функціональними можливостями організму;
V група — пацієнти з хронічними хворобами в стані деком
пенсації зі значним зниженням функціональних можливостей.
Довкілля — збірне поняття. Воно включає такі під поняття:
— середовище проживання — це комплекс біотичних і абіотичних факторів, що знаходяться
поза організмом і визначають його життєдіяльність. Середовище проживання — житловий
будинок, місце відпочинку, лікування тощо. Діяльність людини у середовищі проживання від-
бувається поза виробництвом;
139
— виробниче середовище — частина середовища, що оточує людину. Це природньо-
кліматичні умови та професійні чинники, які впливають на трудову діяльність. Таким
середовищем є місце роботи людини;
— незмінне природне навколишнє середовище — середовище, яке не змінилося від прямого чи
опосередкового впливу людини, воно здатне до самореалізації та само- відновлення. Без нього
життя людини неможливе. Воно є єдиним і цілісним з внутрішнім середовищем людини;
— змінене природне навколишнє середовище — змінене середовище внаслідок діяльності
людини, що негативно впливає на її здоров’я;
— штучне навколишнє середовище — середовище, яке створено людиною для тимчасового
підтримання свого життя і діяльності;
— соціальне середовище — частина середовища, що визначає суспільні, матеріальні, духовні
умови формування людини.
Для вивчення впливу довкілля на організм людини розглядаються біотичний та абіотичний
компоненти біосфери.
Біосфера — це нижня частина атмосфери, гідросфери та верхня частина літосфери Землі, населена
живими організмами (академік В.І. Вернадський). Усі живі організми були названі «жива
речовина».
У 1965 році академік В.І. Вернадський з розвитком науково- технічного прогресу запропонував
новий термін для позначення нової оболонки Землі — «ноосфера». Цей термін об’єднує поняття
антропосфери, соціосфери, техносфери, біотехносфери, сфери праці та інші.
Під ноосферою розуміють нову оболонку планети, на яку поширюється діяльність або результати
діяльності людини.
Діяльність живих організмів об’єднує всі оболонки земної кулі у єдину систему, яка зв’язана
обміном речовин та енергії.
Академік В.І. Вернадський відзначав, що біосфера — це кібернетична система, яка має свої
концепції, а саме:
— термодинамічна оболонка з температурою +70 °С та —50 °С (істоти живуть у гарячих
джерелах і вічній мерзлоті), при цьому атмосферний тиск становить близько 1 атмосфери (ці
умови обмежують життя живих організмів в атмосфері на 22 км вище від рівня моря, в океані на
глибині 10 км, у літосфері — верхній шар 4—5 км);
— біохімічна та біогеохімічна оболонки. Ці концепції пов’язані із складним перетворенням
речовин, які втягуються у кругообіг речовин у природі та проходять через організм людей та всіх
живих істот;
— біогеоценотична — ця концепція визначає елементарну одиницю, яка називається
біогеоценоз; у ньому існують продуценти (автотрофи), консументи (гетеротрофи) та обов’язково
наявні редуценти, що мінералізують органічні речовини;
— інформаційна оболонка Землі отримала таку назву тому, що в біосфері відбувається
трансформація речовин, енергії та інформації з моменту зародження життя, що суттєво змінює
нашу Землю;
— соціально-економічна концепція пов’язана з визначенням академіком В.І. Вернадським
ноосфери у вік науково- технічного прогресу.
Таким чином, нова оболонка Землі — ноосфера, сфера розумного життя і діяльності людини, яка
впливає на клімат, склад атмосфери, видову численність флори і фауни, накопичування в біосфері
радіонуклідів, підсилення біогенної міграції елементів, скорочення чисельності живих організмів.
Академік В.І. Вернадський визначив поняття ноосфери з метою планування, наукового
обґрунтування використання людиною природних ресурсів, яке передбачило б їх відновлення у
кругообігу речовин.
Проблеми охорони навколишнього середовища
1. Надмірне використання води з річок призводить до зміни сольового складу морів, що
змінює умови проживання живих істот.
2. Постійне зменшення корисних копалин, запаси яких обмежені, їх виснаження впливає на
зміни в біосфері.
3. Зменшення численності видів тварин і рослин.
4. Вирубування лісів призводить до ерозії ґрунтів, зміління річок, зменшення кількості прісної
води.
140
5. Збагачення атмосферного повітря вуглекислим газом, що створює «парниковий ефект».
6. Зменшення концентрації кисню в атмосфері, ліси та океани не встигають відновлювати
кисень, який використовує людство для своїх потреб.
7. Збільшення використання палива, що пов’язано з викидом в атмосферу сірководню, оксидів
азоту, вуглеводню тощо. Ці речовини випадають кислотними дощами, росою, снігом.
8. Викид в атмосферу оксидів металів під час роботи заводів, важкої промисловості. Оксиди
металів спричинюють кислі дощі.
9. Руйнування озонового шару атмосфери, особливо сполуками фтору та хлору.
10. Посилення радіактивного фону біосфери.
11. Нераціональне оброблення плодючих земель, знищення степів, савани.
12. Збирання лікарських трав, що різко зменшує їх видову численність.
13. Використання пестицидів і сполук побутової хімії підвищує їх концентрацію у всіх
оболонках Землі, в харчових продуктах і створює проблему алергізації населення.
14. Викид промислових та побутових відходів призводить до забруднення довкілля.
Законодавчі документи про охорону навколишнього середовища
Всесвітня організація охорони здоров’я висуває такі постулати для досягнення здоров’я всіх
людей:
— профілактика хвороб;
— боротьба з ними;
— зміцнення та збереження здоров’я;
— забезпечення здорового навколишнього середовища;
— лікувально-санітарне обслуговування людей.
Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я, держава визнає право кожної
людини на охорону його здоров’я та забезпечує це.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»
передбачає створення санітарно- епідемічного благополуччя територій та населених пунктів, при
цьому головним є організація державного санітарного нагляду. Цей закон визначає державний
санітарний нагляд, як систему постійного спостереження органами і закладами санітарно-
епідемічної служби.
Санітарно-епідемічна служба України складається з таких органів і установ:
— Міністерство охорони здоров’я;
— Підрозділи Міністерства оборони;
— Міністерства внутрішніх справ;
— Державного Комітету у справах охорони державного кордону;
— Національної гвардії;
— Служби безпеки;
Основним підрозділом у роботі санітарно-епідемічної служби є санстанція, яка забезпечує
державний нагляд на певній території.
Санітарно-епідемічна служба повинна мати досвідчених фахівців: санітарних лікарів,
епідеміологів, бактеріологів, лаборантів, фармацевтів, інженерів, техніків.
Ця служба повинна бути добре обладнана, бо діяльність фахівців санітарно-епідемічної служби
спирається на дані лабораторних досліджень, які є основою об’єктивного оцінювання санітарно-
епідемічної ситуації.
За допомогою інструментальних досліджень чинників довкілля оцінюють ступені небезпеки їх для
здоров’я людини.
У систему санітарно-епідемічної служби входять підрозділи дезінфекції, які госпіталізують
пацієнтів з інфекційними хворобами та проводять дезінфекцію в осередках. Ці підрозділи також
здійснюють заходи, спрямовані на боротьбу з переносниками інфекцій.
Основу нормативних актів у системі держсаннагляду складають санітарні та протиепідемічні
норми і правила. Ці документи встановлюють кількісні значення параметрів чинників
навколишнього середовища.
У своїй роботі органи санітарно-епідемічної служби корегуються Конституцією України,
Основами законодавства України про охорону здоров’я, Законом «Про забезпечення санітарного й
епідемічного благополуччя населення». Постановами Уряду України, Нормативними

141
документами, розробленими та уведеними в дію в установленому порядку (санітарне зако-
нодавство).
Роль медичної сестри в проведенні санітарно- гігієнічних
заходів у лікувальних закладах
Санітарно-протиепідемічний режим у лікувально-профілактичному закладі передбачає створення
безпечних умов для ефективного лікування хворих (впевненості хворих в якнайшвидшому та
повному одужанні) та безпечної роботи медичних працівників.
Основна роль у забезпеченні санітарно-епідемічного режиму належить медичній сестрі, чия робота
направлена на раннє виявлення інфекційних захворювань, ізоляція хворих, контроль за всіма
матеріалами, які збирають від хворих та чітке виконання дезінфекційних та стерилізаційних
заходів.
У медичній практиці використовують значну кількість різних видів інструментів, апаратів,
приладів тощо, які об’єднані спільним поняттям «Вироби медичного призначення». Більшість із
них до цього часу є виробами багаторазового використання, мають складну конструкцію та
потребують своєчасної, якісної дезінфекції, передстерилізаційного оброблення та стерилізації.
Правилом для медичних працівників є те, що кожен пацієнт повинен розглядатися, як потенційний
носій збудників інфекційних хвороб, а все, що використовувалося для надання медичної допомоги
або догляду за хворим, інфікованим.
Не менш важливим при виконанні санепідрежиму є здійснення поточної дезінфекції всіх
приміщень, а це вологі прибирання з використанням дезінфекційних засобів, дезінфекція
поверхонь, повітря, що проводиться 2—3 рази на добу, провітрювання приміщень, прання білизни,
камерна дезінфекція матраців, ковдр, подушок та білизни.
Одна з вимог санепідрежиму — це запобігання занесення інфекції у стаціонар, що забезпечується
епідеміологічною настороженістю під час прийому хворих, дотриманням санітарно-
протиепідемічних заходів стосовно відвідувачів і студентів медичних коледжів та університету.
Згідно з чинними нормативними документами, перед госпіталізацією хворого потрібно
лабораторно обстежити (на носійство збудників кишкових інфекцій, дифтерії та ін.). При госпі-
талізації та кожних 10 днів хворого оглядають на педикульоз, у разі потреби вживають
протипедикульозних заходів та проводять санітарне оброблення.
З профілактичною метою медичні сестри проходять медичні огляди й обстеження згідно з наказом
МОЗ України від 23.07.2007 № 280. Медичні сестри, що стали носіями патогенного стафілококу,
підлягають санації з повторним лабораторним контролем результатів санації не раніше третього
дня після закінчення курсу санації. При виявленні інвазії гельмінтами проводять обов’язкову
дегельмінтизацію.
Щоб забезпечити якість виконання всіх санітарно-протиепідемічних заходів медична сестра
повинна мати необхідні знання, правильно вибирати та застосовувати антисептичні, дезінфекційні
засоби, дотримуватись правил безпеки під час роботи з ними, своєчасно вживати заходів щодо
профілактики професійних захворювань та пам’ятати, що її роль у виконанні санепідрежиму є
важливою і невід’ємною.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І
УМІНЬ СТУДЕНТІВ.
1. Ієрархія життєвих потреб людини?
2. Назвіть складові розвитку людини?
3. Назвіть основні показники фізичного, психічного, емоційного,
соціального та духовного розвитку людини?
4. Перерахуйте правила оцінки нервово-психічного розвитку дитини?
5. Назвіть життєві потреби дитини та засоби їх забезпечення?
6. Вплив алоголю на ріст і розвиток ембріона і плода?
7. Як впливає на здоров’я різні природні фактори: повітря, грунт,
вода, вібрація, шум та ін?
8. Яка шкідливість різних хімічних речовин у воді, грунті,
повітрі(гербіциди, пестициди, шкідливі фактори виробництва) для
нормального розвитку та здоров’я людини у віковому аспекті.
9. Правила та способи загартовування,фізичне виховання в сім’ї?
10. Які види та значення масажу ви знаєте?
142
 ЛЕКЦІЯ № 11
ТЕМА ЛЕКЦІЇ:
«РОЛЬ ХАРЧУВАННЯ В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ.»
ПЛАН Л Е К Ц І Ї:
1.Фізіолого-гігієнічні вимоги до організації раціонального харчування . Харчування на першому
році життя.
2.Особливості вигодовування грудних дітей.
3. Роль грудного вигодовування у формуванні здорової дитини.
4. Особливості харчування дітей старше 1-го року та підлітків.
5.Харчування людей літнього і старечого віку.
6.Вплив екологічного оточення на якість продуктів харчування.
7. Контрольні питання для перевірки початкового рівня знань і умінь студентів.

МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Таблиці, конспект лекції.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Основна
«Ріст та розвиток людини» В.С.Тарасюк Київ «Медицина» Видавництво: Всеукраїнске
спеціалізоване видавництво «Медицина» рік 2013
Додаткова
«Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря»Вороненко Ю.В., Шекера О.Г.,
Бережний В.В. та ін. 2015.
Анатомія людини. Підручник. Галина Коляденко, Видавництво Либідь 2018.
Педіатрія: підручник / Т.О. Крючко, О.Є. Абатуров, Т.В. Кушнерева та ін. — 3-є видання
Видавництво: Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Медицина» 2021.
Фізіологія людини: підручник. Четверте видання | Філімонов В.І. Видавництво Знання 2021.
Книга Ріст і розвиток людини. Практикум,Олександр Гаврилюк,Видавництво Медицина 2010.
Черкасов В.Г., Бобрик І.І., Гумінський Ю.Й., Ковальчук О.І. Міжнародна анатомічна термінологія.
— Вінниця: Нова книга, 2010.

ХАРЧУВАННЯ НА ПЕРШОМУ РОЦІ ЖИТТЯ

• Переваги грудного вигодовування.
• Питання, з якими часто звертаються матері, які годують груддю.
• Годування недоношених дітей.
Переваги грудного вигодовування
Природне вигодовування — єдиний спосіб годування дитини, який справляє унікальний
біологічний вплив на її здоров’я. Протягом перших 5—6 міс природне вигодовування практично
повністю забезпечує дитину харчовими і біологічно активними речовинами.
В Україні жінки з давніх часів віддавали перевагу вигодовуванню дитини груддю. Вітчизняна
школа педіатрів традиційно розглядала грудне вигодовування як єдиний фізіологічний спосіб
вигодовування, який забезпечує повноцінний розвиток дитячого організму. Жодна, навіть
найкраща молочна суміш для годування немовлят, не є абсолютно повноцінним замінником
грудного молока. Між дитиною і матір’ю не повинна стояти пляшечка з молочною сумішшю і
соскою.
Грудне вигодовування незамінне для забезпечення повноцінного розвитку і росту дитини. Грудне
молоко містить іму- нобіологічні фактори, які сприяють формуванню імунного захисту організму
дитини, захищають її від інфекційних захворювань.
У дітей, які перебували на грудному вигодовуванні, значно рідше зустрічаються алергійні
захворювання, хвороби органів дихання, травного тракту (панкреатит, холецистит), інфекційні
кишкові захворювання, цукровий діабет, надмірна маса тіла.
Грудне вигодовування має неперевершений вплив на формування нервової системи. Так,
полінасичені жирні кислоти, які містяться у грудному молоці, вважають «прискорювачем»
дозрівання і розвитку центральної нервової системи, особливо в недоношених дітей.
Чому так важливо раннє прикладання дитини до грудей матері, контакт «шкіра до шкіри» після
народження і спільне цілодобове перебування з матір’ю у пологовому будинку?

143
Стрес, який дитина переживає під час народження, не можна порівняти за силою ні з однією
стресовою ситуацією у подальшому житті. Тому перше, що дитина повинна відчути і побачити у
цьому новому для неї і незнайомому світі, має бути материнське тепло, обличчя і голос матері, в
утробі якої вона розвивалася 9 міс.
Почуття комфорту і захищеності у дитини з перших хвилин життя може формувати тільки контакт
з матір’ю, прикладання до грудей після народження у перші ЗО хв життя, викладання малюка на
живіт матері у пологовій залі, тобто контакт «шкіра до шкіри» протягом не менше ніж 60 хв.
Раннє прикладання дитини до грудей матері відразу після народження, контакт «шкіра до шкіри»
сприяють:
— більш тривалій і успішній лактації у матері;
— заселенню організму новонародженого материнськими біфідо- і лактобактеріями, що
визначатиме фізіологічне становлення мікрофлори та імунітету у дитини;
— формуванню почуття прив’язаності матері до дитини;
— формуванню почуття захищеності у новонародженого.
Дуже важливо для новонародженого, щоб він отримав все
молозиво до єдиної краплі, що можливо тільки за умов спільного перебування матері і дитини з
моменту народження, часте прикладання до грудей, перебування на виключно грудному
вигодовуванні без догодовування молочними сумішами у пологовому будинку в перші дні життя.
З грудним молоком дитина отримує так звану ендокринну дотацію гормонів щитоподібної залози
— тиреоїдину дотацію, що також сприяє фізіологічному розвитку і дозріванню ЦНС, легенів,
імунітету, особливо у недоношених дітей.
Тиреоїдні гормони грудного молока забезпечують профілактику анемії у дітей грудного віку.
Переваги грудного молока:
• Молоко містить поживні речовини, необхідні дитині;
• Воно легко засвоюється і ефективно використовується організмом немовляти;
• Захищає від інфекцій, сприяє фізіологічному становленню імунітету в новонароджених та
дітей першого року життя;
• Сприяє формуванню фізіологічної мікробної колонізації організму немовляти, тоді як
альфа-лактоза, яка міститься у коров’ячому молоці, стимулює ріст грамнегативної флори, що
призводить до дефіциту біфідобактерій, розвитку в подальшому дисбактеріозу кишківника.
Переваги грудного вигодовування представлені на схемі.
Функції грудного молока та його вплив на здоров’я матері та дитини
1. Харчова цінність грудного молока. Молоко матері — найкраща їжа для немовляти. Воно
ідеально пристосовано до всіх особливостей травлення і обміну речовин новонародженої дитини.
Білковий, жировий, вуглеводний компоненти жіночого молока, вітаміни, мінеральні речовини —
індивідуальні для кожної дитини, а деякі речовини, що входять до складу молока, є незамінними
для фізіологічного росту і розвитку немовляти.
2. Захисна функція грудного молока забезпечується вмістом у жіночому молоці і молозиві
низки специфічних і неспецифічних протиінфекційних факторів.
3.
Роль грудного молока у профілактиці харчової алергії.
Грудне молоко містить цитокіни — біологічні медіатори імунної відповіді, які необхідні для
зміцнення імунітету у немовлят. Найважливіші цитокіни:
• Фактор некрозу пухлин ТМГ-Ь.
• Інтерлейкіни-ІЬ.
4. Регуляторна функція грудного молока пов’язана з наявністю в ньому різних гормонів:
гіпоталамічних; гіпофізарних; тиреоїдних; стероїдних; гормонів підшлункової залози; про-
стагландинів; ферментів (пепсину, трипсину, ліпази, амілази тощо); факторів росту
(епідермального, інсуліноподібного).
Ці речовини забезпечують:
— поступовий перехід від амніотрофного до лактотрофного живлення дитини;
— сприяють дозріванню, в першу чергу, травного тракту дитини;
— запобігають перевантаженню гіпоталамо-гіпофізарної системи новонародженого;
— регулюють процеси асиміляції і синтезу білка.

144
5. Становлення психоемоційної єдності. Природне вигодовування відіграє важливу роль у
становленні психоемоційного зв’язку матері та дитини. Сьогодні саме годування груддю роз-
глядається як могутній емоційний стимул у процесі становлення психічних функцій дитини.
Відомо, що під час годування груддю між матір’ю і дитиною встановлюється особлива близькість,
яка зберігається на все життя.
Новонароджена дитина має чути мову матері та батька. Це сприяє покращенню психоемоційного
розвитку дитини, формуванню почуття прив’язаності та єдності дитини і батьків. Те, що дитина з
перших годин життя чує голос матері, сприяє також формуванню мови у немовляти в подальшому.
Отже, для повноцінного розвитку дитини вигодовування груддю та тісний контакт з матір’ю має
надзвичайно важливе значення:
— фізіологічне харчування;
— звичні запахи і смаки;
— тілесний комфорт;
— відчуття безпеки;
— джерело їжі і життя;
— налагодження всіх життєво важливих функцій організму;
— становлення і розвиток імунної, нервової та ендокринної систем.
6. Віддалений вплив грудного молока на здоров’я дитини. Сучасними науковими
дослідженнями доведено, що ризик розвитку в майбутньому ожиріння, атеросклерозу, цукрового
діабету, хронічних захворювань органів травлення, стоматологічних проблем значно нижчий, ніж
у дітей, які перебували на штучному вигодовуванні.
Згідно з даними Американської академії педіатрії, діти, які перебували на грудному вигодовуванні,
легше встановлюють контакти з оточуючими, мають вищий індекс інтелектуального розвитку, що
сприяє життєвому успіху.
7. Вплив годування грудьми на здоров’я матері. Природне вигодовування у післяпологовий
період зменшує ризик кровотеч, анемії, є профілактикою гнійно-септичних захворювань, маститу,
пухлин молочної залози, онкологічних захворювань матки і яєчників у майбутньому.

Чи потрібно обробляти молочні залози фурациліном або іншим засобом?

Цього не потрібно робити. Обов’язково перед годуванням слід ретельно помити руки, щоденно
приймати душ. А якщо мити щоразу груди з милом, то змивається з ореоли природний секрет
залоз і утворюються тріщини.
Як запобігти нагрубанню молочних залоз?
Необхідно зціджувати частину молока, частіше прикладати дитину до грудей.
Зціджування повинно бути обережним, не травмуючи груди. Зціджування стимулює недостатню
лактацію. Але якщо лактація достатня, то не слід зціджувати залишки після кожного годування.
Якщо груди м’які, можна зціджувати вручну, якщо дуже тверді — спеціальним
молоковідсмоктувачем. Краще, щоб зціджування робила сама жінка. Слід вимити руки,
заспокоїтися, випити тепле молоко або чай, нагріти руки, промасажувати груди. Зручно сісти,
тримати чашку біля груді. Покласти великий палець на ореолу над соском, навпроти вказівного.
Всередину обома пальцями натискати в напрямку до грудної клітки. Потім натискати на ореолу за
соском між вказівним і великим пальцем. Натискаємо і відпускаємо, якщо жінка відчуває біль, то
це свідчить про неправильне зціджування. Зціджувати потрібно протягом 3—5 хв. Як зменшиться
потік молока, зціджуємо другу залозу, другою рукою. Пальці не повинні ковзати по шкірі і не
давити на сосок. Щоб зцідити все молоко потрібно 20—ЗО хв, не слід поспішати, зменшуючи цей
час.
Молоковідсмоктувач буває двох видів: ручний і електричний. Електричний ефективніший, ніж
ручний.
Ручний має стічну трубку з розширенням для соска, випуклість для молока і резинову грушу.
Правила користування ручним молоковідсмоктувачем:
— зняти грушу, щоб вийшло повітря;
— широкий кінець розмістити на залозу, щоб сосок був усередині, скло має герметично
охопити шкіру;
— відпустити грушу. Сосок і ореола втягуються в трубку;
— декілька разів зжати-розжати, поки не потече молоко;
145
— при розжатій груші відняти трубку від груді і злити молоко в посуд.
Молоко, зціджене за допомогою молоковідсмоктувача, не придатне для годування, оскільки
конструкція і матеріал не дозволяють його простерилізувати. Тому важливо навчити матір
зціджувати молоко вручну. Наприклад, за методом «теплої мляшки», особливо коли болючі груди.
Для цього взяти велику пляшку на 1 літр з широкою горловиною до 3 см:
— простерилізувати її;
— налити в неї трохи гарячої перевареної води, щоб нагрілась пляшка, потім налити повну,
дати постояти;
— вилити воду. Пляшку замотати в тканину (пелюшку);
— коли вистигне горловина, прикласти її до ділянки навколо соска, притиснути, щоб було
герметично;
— потримати пляшку. Через декілька хвилин, як вона вистигне, сосок почне повільно
витягуватися в горловину пляшечки.
Тепло стимулює рефлекс вироблення окситоцину, молоко почне текти і збиратися в пляшечці.
Якщо потік молока зменшиться, зняти пляшечку, натиснувши на шкіру пальцем, щоб зайшло
повітря. Не можна довго тримати пляшку, щоб не пошкодити сосок.
Як біль мине, можна зціджувати молоко руками.
Чи може годування груддю погіршити фігуру?
Навпаки, якщо правильно харчуватися і годувати дитину, жінка зможе скинути вагу, набрану під
час вагітності.
Груди змінюють форму і розміри після пологів, незалежно від годування. Анатомічні зміни у
жінок пов’язані з віком, закладені генетично.
Як довго годувати дитину груддю?
Годувати можна до 1,5 року і більше, аж поки дитина сама не відмовиться.
Основну кількість молока дитина ссе протягом 10 хв (а може ссати ЗО—40 хв). Часто діти плачуть
після годування і перестають плакати, якщо їх прикласти до грудей. Це не означає, що дитина
голодна, просто годування викликає відчуття комфорту, захищеності. Якщо дитина ссе жадібно,
дуже енергійно — надходить багато повітря, що призводить до зригування, неспокою. Необхідно
робити перерви в годуванні 2—3 рази, потримати дитину вертикально, для відригування повітря.
Матері жаліються, особливо недоношених дітей, що дитина не вимагає їсти (адже годувати слід за
вимогою), не кричить, спить протягом 4—5 год. У таких дітей треба особливо спостерігати за
збільшенням маси тіла і годувати хоча б через 3 год. Якщо дитина слабка, не може ссати, треба
догодовувати її з ложечки. Іноді діти навпаки дуже часто вимагають їсти. У такому разі медична
сестра повинна проконтролювати техніку годування. Якщо техніка не правильна — дитина не
наїдається.
Дитина може мати «улюблену» грудь і не брати іншу — тоді матері потрібно поміняти положення
(наприклад, тримати дитину з-під пахви, як годують двійню) і, можливо, дитина прийме іншу
грудь за «улюблену».
Деякі матері не хочуть годувати дітей вночі. Медична сестра пояснює, що це необхідно
недоношеним дітям, щоб набрати вагу, а також для підтримання надходження молока і вироблення
гормону пролактину.
Якщо у дитини ГРВІ, закладений ніс, то обов’язково його потрібно перед годуванням прочистити,
а якщо пліснявка в ротику, то спочатку обробити її, потім годувати.
Дитина може відмовитися від грудей з багатьох причин.
1. Коли молока багато і воно рідке, швидко тече — дитина давиться, їй страшно. Тоді
потрібно перед годуванням трішки зцідити груди і давати лише одну грудь.
2. Мати погодувала із пляшечки з соскою, дитина відчула, що так легше і не хоче брати грудь.
3. Якщо дитина була довго без матері (діти у відділеннях патології новонароджених).
4. Дитині може не подобатися новий запах матері (нові парфуми).
5. Діти відчувають, коли їх не люблять, годують машинально. І тоді важливо переконати
матір, що це маленьке живе створіння потребує захисту, тепла і від любові матері залежить його
майбутнє.
Жінки скаржаться на недостатню кількість молока.

146
Причиною може бути неправильне положення дитини під час годування груддю. Матерям
рекомендують вживати лакто- стимулюючі чаї. На зменшення молока також впливає втомлю-
ваність жінки. Лише 1 % жінок не можуть виробити необхідну дитині кількість молока.
Ефективно годувати дитину груддю за вимогою, і якщо виникає потреба догодовувати, то тільки
після прикладання до грудей і бажано з ложечки.
Годування недоношених дітей
Недоношені діти (більшість з них в термін гестації до 34 тиж) не мають вроджених рефлексів:
смоктального, ковтального. Тому вони не можуть ссати груди, а якщо і можуть, то настільки
слабкі, що швидко стомлюються. Тому грудне вигодовування таких дітей має свої особливості.
Недоношені діти потребують особливого імуноглобулічного захисту, забезпечення білками,
жирами, вітамінами, мікроелементами. При передчасних пологах грудне молоко має особливі
поживні й енергетичні властивості. В ньому більше білка, полінасичених жирних кислот,
вуглеводів, вітамінів, заліза, міді, йоду, які необхідні для росту, розвитку ЦНС. У дітей, що на-
родились у термін гестації 24—ЗО тиж, не сформовані рефлекси смоктання і ковтання. Тому
годувати їх потрібно зцідженим грудним молоком.
Використовують зондове годування материнським молоком з проведенням часткового
парентерального харчування.
Раніше більше використовували парантеральне харчування, але було помічено, що ранній початок
ентерального вигодовування сприяє стимуляції розвитку слизової оболонки травного тракту,
покращує моторику кишківника, сприяє фізіологічному заселенню його мікрофлорою, підвищує
секрецію регуляторних гормонів, нормалізує кровопостачання кишківника. Ранній початок
ентерального вигодовування зменшує ризик розвитку виразково-некротичного ентероколіту.
Показання до проведення зондового годування:
1. Відсутність смоктального чи ковтального рефлексів унаслідок вираженої
морфофункціональної незрілості.
2. Тяжка внутрішньоутробна чи постнатальна інфекція, яка супроводжується інтоксикацією.
3. Внутрішньочерепна пологова травма, пологова травма шийного відділу хребта, спинного,
продовгуватого мозку.
4. Ішемічно-гіпоксичне ушкодження центральної нервової системи.
5. Вади розвитку твердого і м’якого піднебіння, верхньої губи.
6. Тяжка дихальна і серцево-судинна недостатність.
Проведення ентерального харчування можливо при:
— відсутності вад розвитку, які потребують термінового хірургічного втручання;відсутності
здуття живота;
— наявності активної перистальтики;
— нормального відходження меконію.
Необхідне обладнання:
1. Стерильний шлунковий зонд відповідного розміру (табл. 21), який повинен відповідати
таким вимогам: бути виготовленим
із термолабільного матеріалу зі спеціальним обробленням поверхні для зниження ефекту
залипання на слизовій оболонці, мати стандартний перехідник типу «луер» для з’єднання зі
шприцом чи крапельницею, кришку на перехідник, кольоровий код пере- хідника, сантиметрову
шкалу, рентгеноконтрастну полоску.
2. Стерильний шприц.
3. Лейкопластир.
4. Харчування дитини (грудне молоко, приготовлена суміш).
Використовуються різні методики зондового годування, як через рот так і через ніс, як введення
зонда на одне годування, так і на добу і більше. При звичайному (дробному) зондовому годуванні
під дією сили тяжіння тривалість годування становить не менше ніж 10—15 хв. Після годування
зонд залишають у шлунку, закривши його, або ж перетискають і виймають.
Для годування через зонд недоношених дітей перших днів життя використовують спеціальні
апарати лінеомати, за допомогою яких молоко в шлунок надходить рідкими краплями. При
постійному зондовому годуванні через дозатор швидкість і об’єм розчину визначає лікар, а
медична сестра контролює стан дитини під час уведення.

147
Методика годування зондом через носовий катетер при його постійному перебуванні в шлунку має
багато позитивних моментів:
— немає потреби в частому введенні зонда;
— економиться час при годуванні;
— вирішується проблема погодинного введення розчинів,
лікарських засобів, біопрепаратів через рот;
ТАБЛИЦЯ 21. Розміри — запобігає виникненню можливих ускладнень при частому
зонда залежно від маси введенні зонда (травма слизової оболонки носа, травма стравоходу,
тіла блювання з можливою аспірацією).
Годування з ложечки проводять за наявності в дитини ковтального чи
Розмір зонда Маса тіла, г
слабовираженного смоктального рефлексу. Такий метод потребує
Носовий № 4 Менше
1000 великого терпіння. При годуванні недоношеної дитини з ложечки її
Ротовий № 6 тримають на руках і обережно, малими порціями вливають молоко в рот.
Носовий № 6 Менше
2500 При цьому не можна поспішати, наступну порцію молока вливають в рот
Ротовий №
тільки після того, як дитина ковтне попередню. Закінчивши годування,
10
медична сестра зобов’язана оглянути ротову порожнину дитини і
переконатися, що молока в роті не залишилося. Залишати молоко в
ротовій порожнині дитини небезпечно, так як воно може потрапити в
дихальні шляхи і спричинити напад вторинної асфіксії чи призвести до
аспіраційної пневмонії.
Якщо маса тіла дитини досягла 1600 г, можна пробувати давати ссати груди. Це допоможе дитині
розвивати вміння ссати і стимулювати рефлекс виділення молока. Якщо дитина має ковтальний
рефлекс, але через слабкість висисає мало молока, то її слід прикладати до груді, використовуючи
допоміжну систему. Це спеціальний резервуар, в який заливають зціджене молоко, знизу
вставляють катетер, резервуар за допомогою прищіпки кріпиться до одягу матері, а катетер, за-
фіксований лейкопластиром до грудної залози, вставляють у ротик разом з соском матері і молоко
повільно по катетеру капає в рот. Медична сестра пояснює матерям недоношених дітей, що
молоко у них виробиться пізніше, можливо на 3—4-й день. Але навіть кілька крапель молозива —
це найкраще, що може дати немовляті мати. Особливо цінне молозиво для профілактики жовтухи.
Також особливої психологічної підтримки і допомоги потребують матері, діти яких мають вади
(«заяча» губа, розщілина піднебіння). Необхідно переконати матір спробувати годувати дитину, не
боятися, що дитина захлинеться. Вади розвитку лікують хірургічним шляхом у З міс і в 1 рік.
Якщо дитина добре захопить грудь, вона буде над «заячою» губою,
і дитина може ссати. «Заяча» губа може переходити у двох- сторонню розщілину і молоко
виливається через ніс. Треба замовляти спеціальну довгу соску і пластину на піднебіння, а молоко
слід зціджувати.
Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що практично не має причин (крім хвороб, що
передаються з молоком, психічних хвороб у стадії загострення), щоб відмовлятися годувати
дитину груддю.
ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ ВАГІТНИХ І МАТЕРІВ, ЯКІ ГОДУЮТЬ
ГРУДДЮ
• Харчування вагітних і матерів, які годують груддю.
• Порушення лактаційної функції у матерів, які годують груддю.
• Принципи змішаного та штучного вигодовування дітей.
Харчування вагітних і матерів, які годують груддю
Вагітність, лактація, годування дитини груддю — це фізіологічні стани організму жінки, які
можуть порушуватись через незбалансоване харчування.
Порушення режиму харчування, його якісного і кількісного складу є причиною захворювань.
У вагітних розлади харчування призводять до розвитку анемії, гестозу, загрози переривання
вагітності, відставання розвитку плода, до виникнення захворювань і вад внутрішніх органів у
майбутньої дитини. У матерів, які годують груддю — до гіпога- лактії, агалактії, розвитку анемії у
матері та дитини, порушенням та відставанням у прибавках в масі тіла та росту малюка.
Під час вагітності і лактації збільшується витрата внутрішніх ресурсів організму жінки:
— на розвиток плода;
— на формування плаценти;
148
— підготовку молочних залоз до лактації;
— на пологи;
— на лактацію.
Тому є потреба в постійному поповненні цих витрат. У другій половині вагітності у жінки
накопичується жировий енергетичний запас, який використовується під час пологів і вигодо-
вування малюка груддю. Тому в цей період у жінок енергетична цінність їжі повинна бути більше,
ніж у не вагітних.
Інститутом педіатрії, акушерства і гінекології АМН України для здорових вагітних жінок і матерів,
які годують дитину груддю, розроблені добові фізіологічні норми харчування, залежно від
фізичного статусу, трудової діяльності, терміну вагітності та годування груддю.
У середньому калорійність для вагітних і жінок, які годують дитину груддю становить:
• Перша половина вагітності— 10467—12 560 кДж (2500— 3000 ккал);
• Друга половина вагітності— 11 304—13 397 кДж(2700— 3200 ккал);
• Матері, які годують дитину груддю — 12 560—14 653 кДж (3000—3500 ккал).
Але харчування повинно бути не тільки калорійним, а й збалансованим за вмістом білків,
амінокислот, жирів, жирних кислот, вуглеводів, вітамінів, мінеральних солей, мікроелементів.
Тому добовий харчовий раціон збагачується якісними продуктами:
• М’ясо — 100 г;
• Риба — 100 г;
• Яйце — 1 шт.;
• Бобові — 100 г;
• Молоко — 2 стакани;
• Кефір, йогурт — 1 стакан;
• Сир — 100 г (м’який);
• Твердий сир (негострий) — 20 г;
• Різні овочі — 700—800 г;
• Фрукти — 300—400 г;
• Масло вершкове — 15 г;
• Олія — ЗО г;
• Хліб пшеничний і житній — 250 г;
• Різні крупи — 60 г.
М’ясо, молоко, сир, яйця, крупи, бобові є джерелом жиророзчинних вітамінів Е, А, Б, вітамінів
групи В, РР, багатьох мікроелементів, і в тому числі заліза.
Свіжі фрукти, овочі, городня зелень є джерелом вітаміну С, фолієвої кислоти, вітаміну К і
каротинів.
Контролем правильного харчування вагітної є збільшення маси тіла під час вагітності:
• 10 кг за період вагітності для жінок з середньою масою тіла;
• 12—12,5 кг для жінок із зниженою масою тіла;
• 5—6 кг для жінок з надмірною масою тіла.
Під час вагітності жінка повинна змінити режим харчування. Збільшена матка тисне на органи
черевної порожнини, що ускладнює роботу шлунка і кишківника. Тому їжу треба споживати 5—6
разів на день невеликими порціями, особливо у другій половині вагітності.
Матері, які годують груддю, теж повинні споживати їжу частіше, що забезпечує ритмічність
вироблення молока.
Питний режим збільшується, але не повинен бути надмірним. Вагітні за добу повинні випивати не
більше ніж 1,5 л, матері, які годують груддю — 2 л, з урахуванням молока, кефіру, води, чаю,
фруктових соків, морсу, супу.
В їжу не потрібно додавати перець, прянощі, сіль. Краще сіль додавати під час споживання їжі, що
є профілактикою набряків. Забороняється вживати натуральну каву, алкогольні напої.
Порушення лактаційної функції у матерів, які годують груддю
Лактаційний криз — короткочасне зменшення лактації, при цьому зникає відчуття «припливу»
молока. Груди м’які (пусті). Цей прояв спостерігається частіше через 1—1,5 міс після пологів і є
зворотним процесом.
Лактаційні кризи можуть виникати декілька разів.

149
Голодний криз — це зменшення молока у певні періоди розвитку немовляти (на 3-му, 7-му, 12-му
місяці), що пов’язано з підвищеною потребою молока через прискорений ріст дитини.
Гіпогалактія — зниження секреторної здатності молочних залоз у період лактації. Це серйозне
порушення, яке є причиною переведення дітей на змішане і штучне вигодовування. При ознаках
зниження лактації необхідно:
• збільшити час відпочинку;
• зробити прості фізичні вправи;
• прийняти душ та розтерти спину та плечі махровим рушником до відчуття тепла;
• зробити масаж спини, грудної клітки, кінцівок;
• приділити увагу режиму та якості харчування;
• збільшити об’єм пиття (але не перебільшувати 3 л);
• кілька днів годувати дитину так часто, як вона вимагає, обов’язково вночі;
• під час кожного годування давати ссати дві груді почергово;
• додати настої трав або насіння меліси, деревію, кропу, анісу, фенхелю, морквяний сік.
При лактостазах проводити масаж молочних залоз, із одночасним зціджуванням молока, компреси
на молочні залози, теплі загальні ванни.
Принципи змішаного та штучного вигодовування дітей
У разі недостатньої кількості молока у матері дитину переводять на змішане вигодовування.
Правила змішаного вигодовування:
— догодовувати молочною сумішшю слід після годування груддю, щоб дитина не
відмовлялась від грудного молока;
— залежно від кількості молока в матері, догодовують дитину кожне годування або через
годування;
— якщо об’єм їжі невеликий, дитину годують чайною ложкою, можна використовувати шприц
без голки, при цьому молоко краплями подається зі шприца у ротову порожнину дитини;
— молочна суміш повинна бути оптимальної температури — 37 °С, готувати суміш треба
перед годуванням;
— треба правильно розрахувати об’єм їжі при догодовуванні, використовуючи метод
контрольного зважування дитини (різниця в масі тіла дитини до годування груддю і після буде
вказувати на молоко, яке висмоктала дитина);
— для успішного проведення раннього змішаного або штучного вигодовування треба
використовувати тільки адаптовані молочні суміші промислового виробництва.
Для запобігання порушенням у розвитку дитини змішане і штучне годування слід проводити
тільки під наглядом лікаря.
Переведення дитини на штучне вигодовування повинно бути обґрунтованим. Дуже важливо, щоб у
кожний віковий період дитина отримувала достатню кількість їжі. Існує два методи
визначення добової і разової потреби в їжі:
2 Об’ємний. Враховується вік і маса тіла дитини. Від 10-го дня до 2 міс — добовий об’єм їжі
становить 1/5 маси тіла; від 2 до 4 міс — 1/6 маси тіла; від 4 до 6 міс — 1/7 маси тіла; у З—6
міс дитина отримує за добу 1 л їжі.
1. Калорійний. Дитина на 1-му році життя отримує на 1 кг маси тіла в день кДж (ккал):
• від Одо 3 міс — 502 кДж (120 ккал);
• від 3 до 6 міс — 481 кДж (115 ккал);
• від 6 до 9 міс — 460 кДж (110 ккал);
• від 9 до 12 міс — 418 кДж (100 ккал).
Розрахунки потрібно проводити відповідно до енергетичної цінності продуктів дитячого
харчування. Об’єм харчування дітей, маса тіла яких не відповідає нормі (гіпотрофія або
паратро- фія)визначає лікар.
Режим харчування при змішаному вигодовуванні (як і при грудному) зберігається вільним, що
встановлюється індивідуально за вимогою дитини з моменту народження.
При штучному вигодовуванні до 3 міс рекомендується годувати дитину 7 разів на добу (через 3
год) з перервою 6 год уночі. Для дітей з 3—4 міс встановлюють режим годування 6 разів (че-
рез 3,5 год) з перервою 7,5 год уночі.
З 5 міс, коли дітям уводять 1-ше підгодовування, харчування стає 5-разовим (через 4 год).

150
Підгодовування дитини при природному, змішаному та штучному вигодовуванні. Молочні суміші
промислового виробництва
При грудному вигодовуванні дитині, яка нормально розвивається, можна до 4—5 міс у раціон
харчування не вводити ніяких харчових добавок. Коли у дитини спостерігаються відхилення
від нормального розвитку (недостатнє збільшення маси тіла, ознаки рахіту, анемії тощо) або
порушений харчовий статус матері (недостатня маса тіла, анемія, гіповітаміноз) та є підстави
вважати, що її молоко неповноцінне, тоді рекомендують вводити підгодовування, але не
раніше ніж з 3—3,5 міс (табл. 22). Водночас потребує корекції харчування матері, яка годує
груддю.
Введення підгодовування — це відповідальний крок переведення дитини на нову форму
харчування — від рідкої до більш густої їжі, яка відрізняється за смаком від звичайного
грудного молока чи молочної суміші. Реакція дитини не завжди буває однозначно
позитивною. Тому, перш за все, потрібно зробити правильний вибір продуктів щодо їх
смакових та поживних якостей, безпеки та чистоти (виключити можливість бактеріального
чи іншого забруднення продуктів) і, нарешті, технічно правильно вводити їх до раціону
дитини.
Соки та пюре, як і інші види підгодовування, потрібно вводити до раціону харчування малюків
дуже обережно, не поспішаючи зі збільшенням їх об’єму та асортименту, дотримуючись
принципу, поступової адаптації дитячого організму до кожного нового продукту.
Приблизний раціон дитини віком 4—5 міс, що перебувае на
штучному вигодовуванні
6:00 Адаптована молочна суміш 200 мл
10:00 Овочеве пюре + олія, сік фруктовий 160 мл + 3,0 г, 20
14:00 Адаптована молочна суміш 200
мл мл
18:00 Адаптована молочна суміш, сік 180 мл, 20 мл
22:00 Адаптована
фруктовий молочна суміш 200 мл

Фруктовий або ягідний сік, який дають дитині вперше, не повинен бути надто кислим або
солодким. Потрібно обирати помірно солодкі, кисло-солодкі соки без додавання цукру. Таку
якість мають деякі сорти яблук, абрикосів, персиків, груш, черешні. Серед овочевих соків
перевагу надають моркві та гарбузу.
Дітям з порушенням функцій системи травлення (кишкова колька тощо), бажано спочатку давати
сік, розбавлений на 1/2 або 1/3 свіжою перевареною, остудженою водою.
На відміну від соків, плодоовочеві пюре мають більш густу консистенцію завдяки вмісту
полісахаридів (крохмаль, пектини) та харчовим волокнам.
Фруктове пюре є перехідною стравою підгодовування від рідкої їжі до густішої.
ПЕРШЕ ПІДГОДОВУВАННЯ при природному вигодовуванні рекомендують вводити з 5-го
місяця, але деяким малюкам, за показаннями (в тому числі, при змішаному та штучному ви-
годовуванні), можна починати з 4—4,5 місяців. Перевагу надають ретельно перетертому
овочевому пюре з додаванням 3 г олії на порцію (150 г). Підгодовування починають з малих
порцій (5—10 г), збільшують щодня, доводячи до необхідного об’єму на одне годування, яке
витісняє відповідне годування грудним молоком або молочною сумішшю.
ДРУГЕ ПІДГОДОВУВАННЯ — молочно-круп’яні каші, молочні каші з додаванням овочів і
фруктів. За показаннями кашу варять на воді. Кашу вводять до раціону через 1—1,5 міс після
першого підгодовування (з 6—6,5 місяців). Адаптовану кашу рекомендовано давати один раз
на добу. Перевагу надають кашам з кукурудзяної або гречаної крупи, а не з манної чи
вівсяної, які містять клейковину (гліадин, глютен) і можуть провокувати у дітей, вразливих
до цього рослинного білка, хворобу, пов’язану з ферментною недостатністю травлення та по-
рушенням усмоктування (целіакію). Пізніше можна давати й манну кашу, чергуючи її з
кашами з інших круп.
Каші домашнього приготування досить одноманітні за асортиментом, складом компонентів і в них
унаслідок тривалого термічного оброблення знижується вміст вітамінів. Тому переваги
мають сухі, особливо інстантні, каші промислового виробництва. Вживання каш, збагачених
різноманітними натуральними фруктовими та іншими добавками, включаючи солі заліза та

151
 кальцію, є профілактикою анемії, гіповітамінозу, недостатності кальцію, інших мінералів та
мікроелементів.
ТРЕТЄ ПІДГОДОВУВАННЯ — кисломолочні продукти спеціального приготування для дитячого
харчування. їх уводять до раціону з 7—8-го місяця. Можна використовувати вітамінізоване
молоко, збагачене білком. Рекомендують також сухі адаптовані молочні суміші, збагачені
пробіотиками.
Поступово раціон харчування розширюють. З 6-го місяця дітям можна додавати в їжу по 5—10 г
10 % вершки, а також сир у вигляді молочно-сирної пасти або сирно-фруктового пюре. Ці
високопоживні для дітей продукти можна готувати в домашніх умовах або використовувати
готові страви промислового виробництва.
З 5—7-го місяця до овочевого пюре, каші або сиру додають протертий жовток круто звареного
курячого яйця (1/4), з 8-го місяця вводять м’ясо у вигляді ретельно перетертого (гомогені-
зованого) пюре, яке дають з овочевою стравою. З 9—10-го місяця можна включити до
раціону харчування страви з риби (суп, пюре) з овочами.
М’ясо є джерелом повноцінного білка, солей заліза, калію та вітамінів групи В, але приготування
м’ясного пюре в домашніх умовах — це досить складний процес, тому у деяких родинах
малюк не завжди своєчасно і регулярно вживає цю страву. Ось чому надзвичайне значення
має виготовлення таких продуктів у промислових умовах. На сьогодні пюреподібні консерви
з м’яса та риби на рослинній основі для підгодовування дітей віком від 8 до 12 міс
випускаються у широкому асортименті іноземними компаніями (Голландії, Швейцарії,
Австрії, Фінляндії тощо).
Чому ми рекомендуємо малюкам консервовані продукти?
їжа дитини ранніх років життя, особливо 1 -го року, має бути завжди свіжою, різноманітною,
обов’язково протертою або на- півпротертою (залежно від віку дитини), містити всі необхідні
малюкові поживні, в тому числі біологічно активні речовини, вітаміни і мінерали.
У домашніх умовах приготування їжі для дітей є справою кропіткою, оскільки вимагає від
дорослих значних затрат праці та часу. Тому використання для підгодовування консервованих
продуктів промислового виробництва може значною мірою допомогти матері вивільнити час для
догляду за дитиною, прогулянок і відпочинку. Соки, пюре (фруктові, овочеві, м’ясні, рибні), каші
для дитячого харчування виготовляються на спеціалізованих технологічних лініях з натуральної,
високоякісної, екологічно чистої сировини. Як вітчизняні, так і закордонні виробники, для
приготування продуктів дитячого харчування застосовують спеціально підібрані сорти фруктів,
овочів, сільськогосподарських культур, вирощених без застосування гербіцидів, мінеральних
добрив. Для м’ясних консервів використовують м’ясо тварин та птиці зі спеціалізованих
господарств, де тварин вирощують на природних пасовиськах, не застосовуючи концентрований
корм та інші стимулятори збільшення ваги.
Спосіб виготовлення консервів дає можливість зберігати харчову цінність, смак та аромат
продуктів, з яких їх виготовлено. Крім того, завдяки сучасному герметичному способу за-
купорювання, вони мають тривалий термін зберігання.
Вітаміни у процесі консервування руйнуються значно менше, ніж під час кулінарного оброблення
в домашніх умовах. Більшість соків промислового виробництва збагачені вітаміном С у дозі, що
забезпечує ЗО—100 % добової потреби у цьому вітаміні дітей 1-го року життя. У деякі
консервовані продукти додають залізо.
Каші, соки та пюре (фруктові, овочеві, м’ясні й рибні), рекомендовані для підгодовування дітей 1-
го року життя, не містять рідких хімічних консервантів, барвників, стабілізаторів, ароматизаторів.
Вміст поживних речовин у них, смакові якості, консистенція (ступінь подрібненості складових)
відповідають певній віковій групі: гомогенізовані — для дітей до 6 міс, пюреподібні — для дітей
6—9 міс, крупноподрібнені — для дітей 10—12 міс та старших.
Консерви для дитячого харчування залежно від їх складу можна застосовувати як першу, другу або
третю страви, а також як гарнір до другої страви. А комбіновані м’ясо-рослинні консерви є
готовою стравою, що містить м’ясо і гарнір. Більшість каш, особливо закордонного виробництва,
належать до категорії інстантних продуктів, які не треба варити. Це дуже зручно в побуті. Крім
того, консервовані фруктові, овочеві та комбіновані соки і пюре дозволяють вирішити проблему
забезпечення малюків протягом року цими сезонними продуктами.

152
Таким чином, консервовані продукти для підгодовування можуть бути рекомендовані для
широкого застосування у раціонах дітей грудного та раннього віку. їх використання має значні
переваги:
— висока харчова цінність та екологічна чистота продукції;
— економія часу і зручність застосування;
— урізноманітнення раціону харчування та смакових відчуттів дітей як протягом першого
року життя, так і у більш старшому віці (до 3-х років і старше).

ХАРЧУВАННЯ ДІТЕЙ ВІД 1 РОКУ ДО З РОКІВ

Харчування дітей від 1 року до 3 років є перехідним етапом від вигодовування до харчування
дорослої людини. У цей період укріплюється, збільшує ферментативну активність травний тракт
— (стравохід, шлунок, кишківник), прорізаються молочні зуби (їх стає 20), закінчується
формування жувального апарату.
Батьки повинні звертати увагу на те, наскільки якісно дитина пережовує їжу. Потреба дітей в
основних інгредієнтах залишається високою, але в порівнянні з 1-м роком змінюється (табл. 23).
Якщо на 1-му році життя співвідношення було між білками, жирами, вуглеводами 1:3:6 (у разі
грудного вигодовування), то після 1-го року життя це співвідношення стає 1:1:4.
Страви для дітей раннього віку мають бути м’якими, гомогенної консистенції. Дітей слід
поступово привчати жувати сухарики, печиво, фрукти, ягоди, хліб.

РАЦІОН ХАРЧУВАННЯ
Для дітей та підлітків до 17 років проведено диференціацію енергетичної цінності раціонів
харчування.
Після 1 року енергетичну потребу встановлюють з розрахунку 418 кДж (100 ккал) на 1 кг маси на
добу.
Енергетична потреба дітей ясельного віку становить 6280 кДж (1500 ккал) на добу, дітей
дошкільного віку 8373 кДж (2000 ккал) на добу.
У шкільному віці (6—14 років) діти потребують у середньому 10 467—11 304 кДж (2500—2700
ккал) на добу.
Залежно від професійної направленості навчання і праці у підлітків виділяють 3 категорії за
енергетичними потребами:
I категорія — 11 095 кДж (2650 ккал) на добу.
Не займаються спортом.
II категорія — 12 769 кДж (3050 ккал) на добу.
Спортивні заняття з середнім навантаженням (гімнастика, спортивні танці, плавання).
III категорія — 14 025 кДж (3350 ккал) на добу.
Спортивні заняття з великим навантаженням (бокс, важка атлетика, гребля).
Норми харчування та енергетичну цінність продуктів для працездатного дорослого населення
розраховують залежно від статі, роду діяльності, фізичного навантаження.
Виділені 4 групи працівників різних професій з різною фізичною активністю:
I група — особи, зайняті розумовою працею, у тому числі
студенти. Коефіцієнт фізичної активності (КФА) становить 1,4. КФА — це відношення загальних
енерговитрат величин основного обміну.
II група — особи, зайняті легкою фізичною працею
(водії тролейбусів, працівники радіоелектронної промисловості, робітники конвеєрів тощо),
КФА—1,6.
III група — особи, зайняті фізичною працею середньої
важкості (слюсарі, станочники, буровики, лікарі-хірурги тощо), КФА — 1,9.
IV група — працівники, зайняті важкою фізичною працею (будівельники, механізатори,
металурги тощо), КФА — 2,3.
Кожна група ділиться на 3 підгрупи за віком:
— 18—29 років;
— ЗО—39 років;
— 40—59 років.

153
Вважають, що масадорослої людини повинна бути постійною і наближуватися до прийнятної
ідеальної маси (у чоловіків — 70 кг, у жінок — 60 кг) при середньому зрості.
Для забезпечення раціонального харчування важливо, щоб головні інгредієнти (білки, жири,
вуглеводи) були у певному співвідношенні.
У раціонах харчування працівників І і II групи це співвідношення становить — 1: 1,1:4,3—4,9, III і
IV — 1:1,3:3,5.
Білки тваринного походження повинні становити не менше ніж 1/3 добової потреби в білках, а в
оптимальному варіанті 1/2.
У добовій потребі жирів на частку рослинної олії повинно виділятися ЗО %, оскільки олія є
джерелом незамінних жирних кислот. Харчовий раціон повинен включати достатню кількість
вітамінів, мікроелементів.
Дисбаланс у складі окремих інгредієнтів харчового раціону є головним чинником ризику багатьох
захворювань на сучасному етапі.
Кожен продукт у харчовому раціоні має своє призначення. Виділяють 4 групи продуктів:
I — продукти енергетичні (хлібобулочні, макаронні,
кондитерські вироби, крупи, цукор, картопля, жири і жирові продукти);
II — продукти пластичного обліку (м’ясо, яйце, риба, молоко);
III — продукти біорегуляторного пристосувального
призначення (овочі, фрукти, ягоди, печінка тварин і риб, а також продукти для дієтичного
харчування).
IV — продукти сигнально-мотиваційного призначення
(цибуля, часник, петрушка, тощо).
Якщо продукти будь-якої групи відсутні, то порушується обмін речовин. Набір продуктів у
добовому раціоні з енергетичною цінністю 12 560 кДж (3000 ккал) становить:
• 350 г хліба;
• 40 г круп’яних виробів;
• 5 г бобових;
• 360 г картоплі;
• 380—450 г овочів;
• 200—220 г фруктів і ягід;
• 190—210 г м’яса;
• 50—55 гриби;
• 0,5 л молока і кисломолочних продуктів;
• 15 г сметани;
• 20 г твердого сиру;
• ЗО г м’якого сиру;
• 2 яйця на 3 дні;
• ЗО г вершкового масла;
• 25 г рослинної олії.
їжа повинна мати приємний смак і аромат, відповідну консистенцію та температуру (не сильно
гаряча і не холодна). їжа, подана до столу, повинна викликати бажання їсти.
Добрий апетит залежить не тільки від органолептичних властивостей їжі та її оформлення, а й від
різноманітності меню.
Загальна кількість їжі на одне споживання не повинна обтяжувати роботу травної системи. Щоб
запобігти зневодненню організму необхідно вживати достатню кількість рідини (чай, кава, кисіль,
морси, компоти, соки, перші рідкі страви).
Необхідно додержувати режиму харчування, ретельно пережовувати їжу, не поспішати.
На сніданок і вечерю потрібно виділяти 30 хв, а на обід — 50 хв. Інтервали між споживаннями їжі
не повинні бути надто довгими, але й короткі інтервали недоцільні. Тривалість інтервалів між
споживанням їжі визначається індивідуально потребами кожної людини залежно від трудової
діяльності та фізіологічних потреб організму.

ВПЛИВ НЕСПРИЯТЛИВОГО ЕКОЛОГІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ЯКІСТЬ

ХАРЧУВАННЯ

154
 Масштабні викиди шкідливих речовин у біосферу та концентрація їх у ґрунті призводять
до міграції цих речовин у ланцюгах живлення в біогеоценозах.
Найбільш поширені шляхи забруднення харчових продуктів:
— аерогенний (кислотні або лужні дощі, які забруднюють ґрунти);
— гідрогенний (використання забруднених або стічних вод для зрощення землі під час
сільськогосподарських робіт);
— ґрунтовий (вирощування сільськогосподарських культур на забруднених територіях);
— технологічний (використання різних хімічних засобів для захисту рослин від шкідників,
ураження грибами, а також використання консервантів, харчових барвників, стабілізаторів тощо);
— контактний (попадання хімічних речовин у продукти з тари, пакетів, забрудненого посуду).
Ґрунт постійно взаємодіє з усіма ланками біогеоценозу. Через ґрунт негативні домішки
потрапляють у продукти рослинного походження, а через рослини, якими харчуються тварини, —
у продукти тваринного походження. З ґрунтів в харчові продукти надходить майже 95 %
пестицидів, 94 % радіонуклідів, 70 % нітратів та нітритів.
Крім безпосереднього забруднення ґрунтів, води, атмосфери для людини, яка завершує трофічний
ланцюг живлення в екосистемі, дуже небезпечною є кумуляція сторонніх хімічних речовин.
Доведено, що рослини, тварини та людина здатні активно акумулювати негативні домішки з
навколишнього середовища.
Систематичне надходження в організм людини з продуктами харчування невеликих доз токсичних
речовин, радіонуклідів, канцерогенів негативно впливає на стан її здоров’я. Для збереження
якісних незабруднених харчових продуктів актуальним стає завдання охорони екосистем від будь-
якого забруднення ґрунтів, води, атмосфери. В умовах глобального забруд- иення навколишнього
середовища, збільшення фонових рівнів забруднювачів, постає питання щодо підвищення рівня
технологічних прийомів перероблення харчових продуктів з метою зменшення кількості сторонніх
негативних домішок.
З другого боку, необхідно підвищувати опірність організму людини до впливу сторонніх харчових
речовин.
У сучасних умовах розроблені принципи екологічно- захисного харчування:
— кількісна і якісна повноцінність добового раціону, збалансованість білків, жирів,
вуглеводів, дотримання режиму харчування;
— запобігання жировому переродженню та профілактика будь-яких захворювань печінки, яка
виконує в організмі людини бар’єрну функцію (очищення крові);
— половина білків тваринного походження добового раціону повинні становити білки молока,
кисломолочних продуктів, яєць, риби;
— підтримувати у добовому раціоні достатній рівень вітамінів, мікроелементів;
— збільшувати у харчовому раціоні вміст неспецифічних сорбентів — харчових волокон, які
зменшують усмоктування сторонніх домішок їжі;
-— вживати заходів щодо захисту організму і підвищення його опірності до впливу нехарчових
негативних чинників.
Загальний стіл харчування. Санаторно-курортне та лікувальне харчування
Загальний стіл харчування призначають при захворюваннях, що не супроводжуються
порушеннями функцій травного тракту, або як перехідний етап до загального столу в період
реконвалесценції.
Дієту № 15 призначають хворим з гострим ревматичним поліартритом з гіпертонічним
компонентом, коли необхідна достатня кількість білка та жирів і обмежена кількість вуглеводів
(хліб, цукор, крупи).
Зазначена дієта забезпечує хворих в умовах стаціонару повноцінним харчуванням залежно від
віку. В ній крім достатньої кількості поживних речовин підвищений вміст вітамінів.
Кулінарне оброблення при дієті № 15 звичайне, воно змінюється лише у разі виникнення
диспепсичних явищ.
Вилучають важкозасвоювані продукти: гусятину, качатину, жирну свинину. Не рекомендують
вживати гіркоти, оцет, прянощі, обмежують споживання консервів. Кількість споживаної рідини
залежить від показань. При деяких захворюваннях уводять підвищену кількість вітамінів.
Режим харчування дітей, яким призначають дієту № 15, такий, як і в здорових дітей, тобто чотири
рази на добу, для ослаблених і виснажених — п’ять разів.
155
Харчування має вирішальне значення для розвитку дитячого організму. Лише раціональне і
збалансоване харчування, що відповідає віковим фізіологічним потребам у поживних речовинах та
енергії, забезпечує нормальний ріст, гармонічний розвиток організму і задовільний стан здоров’я
дитини.
Особливо важливо правильно харчуватись при деяких захворюваннях. Дитина з їжею повинна
одержувати не тільки необхідні для її розвитку харчові речовини, але й певну кількість поживних
компонентів, які б прискорювали ліквідацію патологічного процесу.
Оскільки лікувальне харчування не завжди фізіологічно повноцінне, тривалість цих дієт слід
скорочувати, обмежуючись часом, необхідним лише для максимального щадіння хворого органа.
При цьому не можна не враховувати і те, що режим лікувального харчування хворі тяжко
переносять, а тривале застосування його призводить до звикання організму до певної дієти і тим
самим послаблюється її лікувальний ефект.
Лікувальне харчування і медикаментозні препарати повинні доповнювати один одного. Правильно
підібране лікувальне харчування сприятиме кращій дії лікарських засобів, слугуватиме для них
своєрідним фоном.
Для правильного призначення лікувального харчування користуються двома системами
харчування: індивідуальною і груповою. Першу з них застосовують у харчуванні дітей молодшого
віку, при деяких захворюваннях обміну речовин (діабет, целіакія, фемілкетонурія) і в разі тяжкого
перебігу хвороби.
Дітям старшим двох років призначають групову систему харчування, що визначається нумерацією
дієт залежно від захворювання.
1а — виразкова хвороба в період загострення, гострий гастрит з підвищеною кислотністю,
загострення хронічного гіперацидного гастриту.
16 — ті ж захворювання на початку стихання процесу.
їв — ті ж захворювання в разі стихання процесу і хірургічні хворі після порожнинних операцій.
2 — гострий гастрит, ентерит, коліт у період реконвалесценції, хронічний гастрит з секретною
недостатністю (гіпоацидно- го).
3 — хронічні захворювання кишок, що супроводжуються закрепами.
4а, 46, 4в — гострі і хронічні коліти, ентероколіти в період загострення.
5а — вірусний гепатит у гострий період; хронічний гепатит, цироз печінки, хронічний
холецистит.
5п — гострий і хронічний панкреатит у фазі загострення.
6 — уратурія, сечокислий діатез.
7а — гострий гломерулонефрит, хронічний гломерулонефрит у фазі загострення.
76, 7в — гострі і хронічні гломерулонефрити в стадії загострення, ремісії.
8 — ожиріння.
9 — цукровий діабет.
10 — захворювання серцево-судинної системи, гіпертонічна хвороба.
11 — туберкульоз легенів і кісток, виснаження після операції, інфекційні хвороби.
Фонова — захворювання алергійного генезу, гострі алергічні стани.
14 — харчування дітей віком 1—3 роки.
14 — харчування дітей віком 6—12 міс.
15 — загальний стіл.
15а — харчування матерів, які годують груддю.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ПОЧАТКОВОГО РІВНЯ ЗНАНЬ І

УМІНЬ СТУДЕНТІВ.

1. Особливості харчування на першому році життя?

2. Роль грудного молока у профілактиці харчової алергії?
3. Основи раціонального харчування вагітних ?
4. Принципи змішаного та штучного вигодовування дітей?
5. Вплив несприятливого екологічного середовища на якість харчування?
156
157