Метагонім

Метагонімоз (англ. Metagonimiasis) — гельмінтоз з групи трематодозів, який перебігає з

ураженням тонкої кишки.

Географічне поширення: осередки метагонімозу спостерігаються в Японії, Китаї, Південній Кореї,

Індонезії, Приамур'ї, у басейні річки Уссурі. В Україні ареал поширення метагонімозу - басейни
річок Дніпра, Дністра, Дунаю.

1. Морфологія. Статевозріла особина сягає 1-2,5 мм завдовжки і 0,4-0,75 мм завширшки.

Тіло паразита покрито дрібними шипиками. Черевна присоска злита зі статевою. Ротовий отвір
веде в передглотку, за якою слідує глотка, потім довгий стравохід і два стовбури кишки. Округлі
сім'яники розташовані в задній частині. Попереду їх знаходиться яєчник і сім'яприймач. Матка
розташована між статевою присоскою і заднім сім'яником. Жовточники складаються з 10-12
великих фолікулів, що розташовуються в задній чверті тіла паразита, налягаючи на кишкові
стовбури. Яйця розміром 0,026-0,032x0,015-0,017 мм з кришечкою і потовщенням шкаралупи
на протилежному її кінці. Дорослі особини виділяють повністю запліднені яйця, кожне містить
повністю розвинений мірацидій, а яйця передаються до інших тварин з фекаліями. Метацеркарії
гельмінта локалізуються в лусці, плавцях, зябрах, підшкірножировій клітковині та м'язах риб.
Вони являють собою кулясті цисти діаметром 0,18-0,20 мм, всередині яких міститься рухлива
личинка.

2. Життєвий цикл. Метагонім - біогельмінт

Остаточний хазяїн - людина, собака, кішка, лисиця, пелікан, баклан та ін.
Проміжний хазяїн: перший - молюск Меlаnіа lіbегtіnа, другий - різні види коропових і
лососевих риб.

3. Передається через вживання в їжу термічно погано обробленої зараженої риби.

4. У кишечнику людини з цист, з'їдених з рибою, вилуплюються личинк,и. Через 2 тижні

паразити досягають статевої зрілості й виходять у просвіт кишечника. тривалість життя гельмінта
в кишечнику обмежена, з часом вони спускаються до нижніх відділів кишечника і виділяються з
калом. При повторах зараження процес триває хронічно.

5. Клінічні прояви Інкубаційний період у середньому триває 5—7 днів. Після зараження
виникають гарячка, головний біль, нудота, діарея, уртикарний і папульозний висип. Гострі
прояви зберігаються протягом 2-4 діб. спочатку симптоми часто є слабкими, то хворобу нерідко й
не діагностують. Також можуть розвинутися млявість та анорексія. При тяжкому перебігу може
бути дискомфорт у животі, втома та нездужання.

6. Інколи яйця, відкладені в слизовій оболонці, можуть отримати доступ до циркуляції в

кровоносному руслі. Тоді це може призвести до того, що яйця потрапляють до головного та
спинному мозку, серця. Там з яєць виходять мірацидії, навколо яких утворюються гранульоми.
Надалі можуть спричинятися судоми, неврологічні прояви або серцева недостатність.

7. Діагностика Досягається дослідженням яєць гельмінтів у калі. Діагностика є

складною, адже виділення йде у малій кількості. Морфологія яєць дуже важлива для діагностики,
вони мають гладку тверду оболонку, прозору і жовто-коричневу, мають яйцеподібну форму.
Вони зазвичай розміром 26-28 мкм і завширшки 15-17 мкм.
7.Профілактикасобиста: не вживати в їжу погано термічно оброблену або погано просолену
рибу. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення,
санітарно-просвітня робота.
 Клонорх китайський (Clonorchis sinensis) - збудник клонорхозу.

Географічне поширення: Китай, Японія, Північна Корея, В'єтнам, Далекий Схід.

Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.65) завдовжки 10-25 мм (розміри змінюються

залежно від віку і кількості паразитів у хазяїна). Передній кінець звужений, задній-заокруглений.
Ротовий присосок значно більший, ніж черевний. Матка і жовтівники займають середину тіла, за
ними розміщені яєчник і великий сім'яприймач. Два гіллястих сім'яники розташовані у задній
частині тіла.
Яйця дрібні (26-30 X 15 мкм), жовто-коричневого кольору Кришечка знаходиться на
звуженому полюсі яйця і має вигляд лінзи. Добре виражені бічні виступи оболонки перед
кришечкою, на протилежному полюсі яйця є горбок.
Життєвий цикл : клонорх - біогельмінт.
1 - остаточний хазяїн; 2 - яйце; З - перший проміжний хазяїн (молюск із роду Bithynia); 4 -
мірацидіи; 5 - спороциста; 6 - редія;7 - церкарій; 8 - другий проміжний хазяїн; 9 - метацеркарій.
Остаточний хазяїн - люди, собаки, кішки, пацюки, багато хутрових звірів.
Проміжний хазяїн: перший — молюск Bithynia, другий - риба з родини коропових.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрі- шньопечінкові жовчні протоки і протоки

підшлункової залози.

Життєвий цикл нагадує життєвий цикл опісторха. У зовнішнє середовище з фекаліями

виділяються яйця з розвинутим мірацидієм. Яйця потрапляють у воду, де заковтуються
молюском. У тілі молюска мірацидії вивільняються, проходять стадії спороцисти, редії,
церкарія. Церкарій виходить з тіла молюска й активно проникає в тіло риби. У м'язах і
підшкірній клітковині, частіше біля хвостового плавця, утворюються метацеркарії, які за 4-5
тижнів стають інвазійними.

Людина заражається, з'ївши погано термічно оброблену рибу.

Інвазійна стадія - метацеркарій. У дванадцятипалій кишці утворюються молоді трематоди,

які мігрують у жовчні протоки і досягають статевої зрілості за 3 тижні. Тривалість життя в
організму людини - до 30 років.

Патогенна дія, клініка, діагностика, лікування і профілактика хвороби такі ж, як при

опісторхозі, внаслідок однакової локалізації в тілі хазяїна і схожого життєвого циклу.
 Сисун котячий (Opisthorhis felineus), статевозріла особин
Географічне поширення: на берегах великих рік, в основному в басейнах рік Західного
Сибіру, Казахстану, Наддніпрянщини, Волго-Камського і Донського басейнів.
Морфологія. Статевозріла особина (рис. 3.60) завдовжки 8-13 мм. Тіло звужене спереду.
Гілки кишківника досягають заднього кінця тіла. У задній частині тіла знаходяться два великих
чотири- і п'ятилопатеві сім'яники. Матка темнозабарвлена, разом з жовтівниками займає середню
частину тіла. Яйця дрібні, довжиною 26-30 мкм, асиметричні, мають кришечку і невеликий горбок
на протилежних кінцях.

Життєвий цикл ; опісторх - біогельмінт.

. Життєвий цикл сисуна котячого: 1 - остаточний хазяїн; 2 - яйце; 3 - проміжний хазяїн
(молюск з роду Віthinіа); 4 - мірацидій; 5 - спороциста; 6 - редія; 7 - церкарій; 7а - церкарій, що
залишає молюска; 8 - другий проміжний хазяїн (риба з родини коропових); 9 - метацеркарій.
Опісторхоз - природно-осередкове захворювання. Остаточний хазяїн - люди і тварини, що
харчуються рибою. Проміжні хазяїни: перший - молюск (Bithynia), другий - риби родини
коропових.
Локалізація в тілі остаточного хазяїна: внутрішньопечінкові жовчні протоки, протоки
підшлункової залози.

Яйця виділяються в зовнішнє середовище з фекаліями хворого, в яйці знаходиться зрілий

мірацидій. В організмі водяних молюсків, що проковтнули яйця, мірацидії вивільняються,
проходять стадії спороцисти, редії, церкарія. Розвиток триває близько двох місяців (до 1 року в
Сибіру). Церкарії активно виходять у воду крізь покриви тіла молюска і проковтуються рибами. У
м'язах риби церкарії покриваються подвійною оболонкою й інцистуються, перетворюються в
метацеркарії. Остаточний хазяїн заражається, з'ївши сир або недостатньо термічно оброблену
рибу.

Інвазійна стадія - метацеркарій. У кишківнику личинки вивільняються і проникають у

протоки підшлункової залози та внутрішньопечінкові жовчні протоки. За місяць паразити стають
статевозрілими і починають виділяти яйця. Тривалість життя в організмі людини - до 30 років.

Патогенна дія: механічне ураження жовчних проток і проток підшлункової залози, що може
призвести до первинного раку печінки і підшлункової залози, цирозу печінки; розвиток
патологічних шлунково-кишкових рефлексів; вторинне інвазування жовчних проток і міхура;
механічна жовтяниця внаслідок закупорки жовчних шляхів; токсично-алергічні реакції, особливо
в перший місяць хвороби.
Клініка. Хвороба перебігає у дві фази:
✵ у ранній фазі, що виникає за 2-4 тижні після зараження, переважають токсично-алергічні
прояви (підвищення температури тіла, м'язові і суглобові болі, висипка алергійного характеру,
астматичний бронхіт); виражена еозинофілія;
✵ у другій, хронічній фазі хвороби, переважають ознаки ураження печінки і підшлункової
залози (болі в правому підребер'ї, порушення моторики шлунково-кишкового тракту, запалення
жовчного міхура і жовчних проток, збільшення печінки).
Діагностика. Клінічна: основана на даних епідеміологічного анамнезу, симптомах ураження
печінки, жовчного міхура і підшлункової залози.
Лабораторна: виявлення яєць у дуоденальному вмісті і фекаліях (яйця з'являються не раніше,
ніж через місяць після зараження); серологічні реакції на ранній стадії хвороби.
Лікування. Застосовують антигельмінтні препарати.
Після лікування яйця паразити можуть виділятися тривало, тому контрольні аналізи
проводять не раніше, ніж через 3-4 місяці.
 Профілактика. Особиста: не вживати в їжу недостатньо термічно оброблену або погано
просолену рибу. Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального
забруднення, санітарно-просвітня робота.
Ціп'як бичачий (Taenia saginata, Taeniarhynchus saginatus, ще — ціп'як неозброєний,
застаріле — гладкий глист, воло́ ва глиста) — паразитичний черв з класу цестод, який заражає
велику рогату худобу та людину. захворювання — теніаринхоз, уражаючи при цьому травну
систему.
Паразит поширений повсюдно, особливо широко − у країнах Африки, Близького Сходу,
Середньої Азії, Південно-Східній Азії, Південної Америки. Трапляється нечасто в окремих
регіонах Південної і Східної Європи, відповідно і в Україні.

Він є великим стрічковим гельмінтом довжиною до 6-10 метрів. Це один з 3-х гельмінтів
людини в Україні, який може бути помічений самою інвазованою людиною. Він має на голівці
лише чотири присоски, саме тому його називають неозброєним (на відміну від ціп'яка свинячого,
якого називають озброєним). Сколекс (голівка) гельмінта досконало сформований, що дозволяє
гельмінту міцно втримуватися у кишках і ефективно протидіяти хвилям перистальтики, які
прагнуть викинути його. Стробіла (тіло) складається з великої кількості (1000 і більше) тісно
пов'язаних між собою сегментів — проглотид (або члеників).

Людина є кінцевим хазяїном гельмінта. Проміжним хазяїном є велика рогата худоба. При
паразитуванні дорослих особин гельмінта в кишечнику людини проглотиди, що відокремилися
від стробіли ціп'яка, активно виповзають з кишечника у зовнішнє середовище, здатні там
рухатися на великі відстані, при висиханні звільнюють яйця та контамінують ними рослини.
Подальший розвиток проходить в організмі травоїдних тварин. Виділення проглотид з
кишечника людини відбувається вже через 2,5-4 місяці від моменту її зараження. У яйцях за
цей період відбувається дозрівання онкосфери. Разом з травою проглотиди або вже їх яйця
заковтує худоба. Яйця потрапляють в травний тракт великої рогатої худоби, де внаслідок дії
грубої травної поверхні трикамерного шлунку та його соку вони розкриваються, а з них виходять
онкосфери, які за допомогою гаків проникають в капіляри стінки дванадцятипалої кишки і
потоком крові розносить їх по організму. Основна маса онкосфер осідає в міжм'язовій сполучній
тканини, де перетворюється у фіну (цистицерк — личинку, що містить лише 1 сколекс). Фіни
зберігають інвазійність в тканинах великої рогатої худоби протягом 6-9 місяців.

При попаданні фін всередині яловичини у травній системі людини цистицерк звільняється
від оболонок, прикріплюється за допомогою присосок до слизової оболонки проксимального
відділу тонкого кишечнику, і починається формування стробіли з проглотидами. Бичачі
ціп'яки, як й інші цестоди, є гермафродитами, що запліднюються або перехресно (між
сусідніми проглотидами) або в одній й тій же проглотиді, де є обидва статеві апарати.
Бичачий ціп'як може паразитувати в організмі людини декілька десятків років.

Зараження людей бичачим ціп'яком відбувається під час використання в їжу

недостатньо термічно обробленого м'яса, в'яленої або солоної зараженої яловичини (особливо
телятини). Розвиток бичачого ціп'яка відбувається зі зміною хазяїв.