Теніаринхоз

z
 z

 Теніаринхоз (лат. Taeniarhynchosis) — перора

льний біогельмінтоз з групи цестодозів, який спричинений
бичачим (воловим, неозброєним) ціпяком, що
характеризується самостійним виходом проглотид із
кишечника з боку травного каналу.
 Етіологія
z розвитку теніаринхозу
 Збудник гельмінтозу – це представник класу
Стрічкові черви, виду Ланцюги – бичачий ціп'як
(Toeniarhinchus saginatus). Це досить великий
гельмінт завдовжки загалом 6-7 метрів (від 4 до 12
метрів). Бичачий ціп'як складається з голівки,
шийки і проглоттид або стробіл (членників),
кількість яких велика – до 2000 шт. Зрілі членики,
як і в інших гельмінтів, розташовуються в
дистальних відділах і мають зрілу матку
(відповідно паразит є гермафродитом), заповнені
вони онкосферами (яйцями) у кількості до 150
штук у кожному членику. Особливості ціп'яка – 4
присоски на голові, здатність члеників самостійно
повзати по траві, наявність у кожного членика
своєї власної статевої системи.
 Епідеміологія
z
 Остаточним господарем є людина. В
організмі людини паразитує статевозріла
особина бичачого ціп'яка, відповідно людина
виділяє яйця з випорожненнями в довкілля.
Членики ціп'яка можуть самостійно після
акту дефекації виповзати і рухатися на тілі
хворого. Виділяються членики на 80-й день
після інвазії (зараження).

Проміжний господар - великорогата худоба,
олень, зебра, як, буйвол та інші. Проміжний
господар інфікується при поїданні онкосфер під
час харчування (з травою, ґрунтом). У м'язовій
тканині відбувається розвиток цистицерків або
фін (личинки ціп'яка), яка стає небезпечною для
інфікування людини в середньому через 4-5
місяців.
 z

 Механізм зараження- пероральий

 Шлях передачі- аліментарний.
 Зараження людини відбувається при вживанні інвазованої фінами сирої
яловичини або м’ясних продуктів, приготовлених із порушеннями технології
кулінарної обробки.
 Максимум зараження в Україні припадає на осінні й зимові місяці, коли
відбувається традиційний масовий забій скота.
 Захворюваність сільського населення в 3 вища, ніж міського, понад 80% хворих
становлять дорослі.
z

Онкосфери бичачого ціп’яка

 Цикл розвитку бичачого ціп'яка:
z
 Яйця разом із фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище (вони
розташовуються у стробілах - члениках, які активно рухаються), з яйця
виходять онкосфери (на траві, ґрунті, сіні). Онкосфери досить стійкі у
зовнішньому середовищі – витримують низькі температури (практично можуть
витримувати у ґрунті взимку), гинуть за високих температур (до 29-37º), при дії
ультрафіолетових променів. Тварини заражаються, поїдаючи забруднену
фекаліями хворої людини траву. У шлунково-кишковому тракті проміжного
господаря виходять личинки, які проникають через кишкову стінку в кровоносні
судини і розносяться організмом. Осідають вони в м'язовій тканині або
міжм'язових сполучнотканинних елементах (серця, язика, жувальних,
скелетних), де перетворюються на цистицерк (фінну) приблизно за 4-5 місяців.
Тривалість життя фіни в організмі проміжного господаря – приблизно 8-9
місяців, після чого вони гинуть. Якщо за цей час фіна потрапляє в організм
людини (поїдання фіннозного м'яса), цистицерк вивертає сколекс,
прикріплюється до слизової оболонки частіше за 12-палу кишку і формується
статевозріла особина.
z

Цикл розвитку бичачого ціп’яка

 z Патогенез
 1) механічний вплив (присоски, активність члеників), порушення
секреторної та моторної функцій ШКТ (катаральне запалення слизової
оболонки кишечника);
 2) провокація больового синдрому при проходженні члеників через
ілеоцекальний клапан (як при апендициті);
 3) скупчення ціп'яків у кишечнику призводить до кишкової непрохідності
або запалення;
 4) дефіцит цінних поживних речовин через інтенсивне споживання їх
ціп'яком;
 5) сенсибілізація організму (розвиток алергічної реакції).
 z

Симптоми теніаринхозу.
 Виділяють ранню та пізню (хронічну) стадію теніарингоспу.

 Рання стадія вивчена мало в силу невиражених або відсутніх

симптомів, тому протягом ранньої стадії прийнято вважати стертим і
малосимптомним. Досить часто інвазія може проявлятися лише
виділенням проглодит гельмінта під час дефекації або самостійним
активним виходом їх із ануса. Активний вихід проглотид іноді не
супроводжується обєктивними проявами, хоча частіше інвазовані особи
відчувають свербіж, відчуття повзання у періанальній ділянці. Часто це
відбувається вночі або вранці, тому інколи хворі виявляють проглодити, які
активно розповзаються по постільній білизні.
 У хронічній стадії теніаринхозу виділяють 4 основні
z
синдроми:

 1) астеновегетативний синдром (загальна слабкість, нездужання, стомлюваність,

поганий сон, запаморочення, біль голови, підвищена дратівливість);
 2) диспепсичний (нудота, іноді блювання, печія, нестійкість випорожнень – нерідко
послаблення, але іноді і схильність до запорів, гіперсалівація;
 3) абдомінальний (больовий синдром у ділянці живота без певного місця локалізації:
це може бути біль у ділянці шлунка – епігастрії, біль у здухвинній ділянці – внизу
живота зліва або праворуч);
 4) особлива зміна апетиту (зниження апетиту різко змінюється його підвищенням).
 Іноді спостерігають шкірні алергічні прояви. У клінічно виражених випадках на
початку інвазії хворого може турбувати булімія, яка супроводжується певним
схудненням. При тривалій інвазії може виникати нормохромна анемія з клінічними
проявами( серцебиття, задишка, запаморочення, шум у вухах).
 z Ускладнення
 При закручуванні стробіли - у кишках можливий розвиток
механічної кишкової непрохідності,
 У місці прикріплення сколекса - прорив кишкової стінки,
виникнення перитоніту.
 При активному повзанні проглотид всередині кишки може
виникнути апендицит, холангіт, панкреатит.
 Членники гельмінта при своєму пересуванні можуть потрапити в
середнє вухо через євстахієву трубу, дихальні шляхи при
виділенні з блювотними масами.
 Діагностика
z

 Постановка діагнозу складна через малосимптоматичний перебіг паразитозу.

 Основні методи у постановці діагнозу:
 1) Збір епідеміологічного анамнезу (факт вживання сирого чи недостатньо термічно
обробленого м'яса проміжного господаря);
 2) Факт виходу з кишечника рухливих члеників паразита під час акту дефекації та
поза ним;
 3) Овоскопія випорожнень та періанального зішкрібу з подальшою диференціальною
діагностикою між теніаринхозом та теніозом (мікроскопія виявлених члеників з
виявленням матки з бічними відгалуженнями – ознака овоцист бичачого ціп'яка);
 4) Загальний аналіз крові (еозинофілія, лейкопенія, анемія);
 5) Під час рентгенологічного дослідження із пасажем барію сульфату по кишках
можна виявити паразита у кишечнику.
z
Диференційна діагностика
 Диференційну діагностику проводять з іншими
кишковими цистодозами - теніозом і
дифілоботріозом, при яких на відміну від
теніаринхозу, не виявляється самостійного
активного відходження члеників з анального
отвору.
 z
Лікування
Дегельмінтизацію проводять у стаціонарі. Препаратом вибору є
празиквантел, який призначають після добового обмеження
кількості грубої їжі, багатої на клітковину. Дозу визначають із
розрахунку 0,025-0,04 г\кг і поділяють на 2 вживання з інтервалом
4-6 год. Контролюють ефективність проведеного лікування через 5 і
6 місяців. Інші антигельмінтні засоби (паромоміцин, ніклозамід), які
використовують у розвинених країнах, на сьогодні в Україні не
зареєстровані.
 z Профілактика
Включає медико-санітарні (виявлення осіб, інвазованих бичачим
ціп’яком, їх дегельмінтизація, проведення санітарно-гігієнічних
заходів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього
середовища випорожненнями на теніаринхоз) і
ветеринарних( проведення ветеринарної експертизи на
м’ясокомбінатах, продовольчих ринках) заходи. У разі виявлення
великої кількості фін у зрізах яловичини м’ясо утилізують, при
невеликій кількості - знешкоджують шляхом заморожування.
Дотримання технології приготування м’ясних продуктів запобігає
зараженню теніаринхозом. Знешкодження фін (загибель
цистецерків) у м’ясі настає за температури 56°C протягом 5 хв.
Охолодження й соління впродовж тривалого часу або
заморожування за температури- 10°C протягом 9 днів також
призводять до загибелі цистицерків.
z

Дякую за увагу