Теніаринхоз

Етіологія. Збудник – бичачий ціп’як (Taeniarhynchus saginatus), його ще називають неозброєний

ціп’як (не має гачків).
• Довжина 4-8м, має близько 1 000 члеників. Головка має 4 м’язові присоски.
• Гермафродитні членики містять до 1 тис. дрібних сім’яників. Яєчник дволопатевий.
• У зрілих члениках матка утворює бічні гілки (17-35) з кожного боку.
• Упродовж року гельмінт виділяє близько 2 500 проглотид, які виділяються фрагменти по
декілька штук. Завдяки скороченню м’язів вони здатні активно виповзати крізь анальний отвір
на тіло і білизну зараженої людини.
• У віділених члениках в яйцях вже сформовані онкосфери, що тривалий час зберігають
інвазивність ( у сухому вигляді до 1 міс, у ґрунті – до 1 року), на сонці гинуть через 2-3
доби, у хлорному вапні – через 5-6 год.
• Яйця оточені тонкою оболонкою, яка легко руйнується у зовнішньому середовищі.
Всередині міститься шестигачкова онкосфера, що має товсту радіально по смугову
оболонку. Розміри онкосфери 30-40 х 20-30 мкм.
 Життєвий цикл
Остаточний хазяїн – людина. Дозрілі членики
виділяються з фекаліями назовні або ж виповзають з
відхідника. У зовнішньому середовищі, насамперед
на випасах, вони можуть розповзатися по траві.
Тварини (велика рогата худоба – проміжний хазяїн)
заражаються, поїдаючи траву, сіно. У шлунку худоби
онкосфери виходять з яєць і за допомогою трьох пар
гачків заглиблюються у слизову оболонку кишечнику,
кров’ю заносяться у м’язи тварини і перетворюються
на фіни – цистицерки, де зберігають життєздатність
11-12 міс і більше (до 20-24 міс).
Людина заражається при вживанні фінозного м’яса.
Під дією травних соків у кишечнику зараженої людини
із цистицерка вивертається сколекс і прикріплюється
до стінки кишки. Ціп’як починає живитися, від шийки
утворюються нові членики; гельмінт росте. Тривалість
життя в організмі людини досягає 10 років і більше.
 ЕПІДЕМІОЛОГІЯ
• Джерело інфекції — людина, яка є єдиним остаточним хазяїном.

• Від нього опосередковано відбувається зараження проміжного хазяїна — великої рогатої худоби.
Безпосереднє зараження здорових людей від інвазованої не описано.

• Механізм зараження — пероральний

• Шлях передачі — харчовий. Зараження людини відбувається при вживанні інвазованої фінами
сирої яловичини або м’ясних продуктів, приготованих із порушеннями технології кулінарної
обробки.

• Максимум зараження в Україні припадає на осінні й зимові місяці, коли відбувається

традиційний масовий забій скота. Захворюваність сільського населення в 3 рази вища, ніж
міського, понад 80 % хворих становлять дорослі.

• Стан імунітету після дегельмінтизації' або природного звільнення від гельмінта не вивчений.
 Патогненез
• Розвиток патологічних проявів при інвазії бичачим ціп’яком зумовлений комплексним впливом паразита
на організм хворого. Присоски сколекса неозброєного ціп’яка пошкоджують слизову оболонку кишок і
порушують кровообіг. Зрідка сколекс може змінювати місце своєї первинної локалізації в кишках.
Активні скорочення м’язів тіла ціп’яка подразнюють механорсцептори кишкової стінки, шо призводить
до тонічних скорочень її м'язів і, як наслідок, виникає нападоподібний біль у різних ділянках живота.
Додатковим фактором механічного впливу є активність проглотил, які відділилися і можуть спричиняти
больовий синдром.

• Комплексне хіміко-механічне подразнення паразитом і продуктами його обміну рецепторів спричинює

відповідні реакції з боку різних органів і систем: кишкової стінки, печінки, слизової оболонки шлунка,
кровотворних органів. Інтенсивне споживання паразитом харчових речовин у процесі росту1 і розвитку
призводить до булімії, дефіциту пінних харчових компонентів, схуднення.

• Продукти метаболізму гельмінта справляють сенсибілізувальну дію на організм хворого.При зворотному

випадковому потраплянні проглотид у шлунок людини яйця не вивільняються через недостатню
кількість факторів травлення для порушення цілості стінки проглотиди. З цієї само причини із яєць
бичачого ціп'яка, заковтнутих випадково, не можуть вивільнитися онкосфери. Через це випадки
паразитування проміжних форм бичачого ціп’яка у людей не описані
КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ

Досить часто вона може проявлятися лише виділенням проглотид гельмінта під час дефекації або
самостійним активним виходом їх із ануса. Співвідношення проглотид, шо активно й пасивно
виділяються, у різних хворих становить віц 1:3 до 1:8.
Активний вихід проглотид іноді не супроводжується об ’єктивними проявами, хоча частіше ін вазо вам
і відчувають свербіж, відчуття повзання у періанальній ділянці. Часто це відбувається вночі або вранці,
тому інколи хворі виявляють проглотили, які активно розповзаються по постільній білизні, ліжку,
кімнаті, шо створює ше й психологічні проблеми у пацієнтів.
Проглотиди можуть виповзати в разі посилення перистальтики кишок із будь-яких причин, у тому
числі й під час ходіння, заняття фізичною діяльністю тощо. У клінічно виражених випадках на початку
інвазії хворого може турбувати булімія, яка супроводжується певним схудненням.
Згодом з’являються загальна слабість, печія, нудота, важкість у надчеревній ділянці, біль у животі
різної інтенсивності, рідше — збільшення язика, поява на ньому тріщин. Іноді спостерігають шкірні
алергіині прояви. У частини хворих розвивається астеноневротичний синдром — запаморочення,
головний біль, розлади сну.
При тривалій інвазії може виникати нормохромна анемія з відповідними клінічними симптомами
(серцебиття, задишка, запаморочення, шум у вухах тощо).
УСКЛАДНЕННЯ:

• При закручуванні протяжної стробіли у кишках можливий розвиток

механічної кишкової непрохідності

• Прорив кишкової стінки, виникнення перитоніту — у місці

прикріплення сколекса

• Активне повзання проглотид усередині кишок може призвести до

апендициту, холангіту, панкреатиту.
Діагностика теніарингоспу утруднена внаслідок малоспецифічності клінічних ознак. Надається
важливим індивідуальне делікатне опитування обстежуваного з метою встановлення фактів
активного виповзання члеників паразиту з ануса або їхньої присутності у фекаліях під час
дефекації.
При підозрі на інвазію основне значення має аналіз калу на яйця та фрагменти стробіл
гельмінтів – копроовоскопія. Зважаючи на малоінтенсивну інвазію, додатково застосовуються
методи збагачення (метод осадження Фюлеборна, флотаційний метод Калантарян), метод
товстого мазка (метод Като).
 Діагностика
У діагностиці теніарингоспу інформативні періанально-ректальний зіскрібок та відбиток на
липкій стрічці.
Виявлення яєць з онкосферами не дозволяє точно вказати вид ціп'яка (бичачий або свинячий),
визначення проводиться тільки до сімейства теніїд. Для уточнення діагнозу теніарингоспу
досліджуються морфологічні ознаки виділених зрілих члеників паразиту (кількість бічних
відгалужень матки у бичачого ціп'яка - 18-32 з одного боку). При контрастній рентгенографії
тонкого кишківника гельмінт виявляється у вигляді смуги просвітлення. Загальний аналіз
крові у частини хворих на теніарингосп показує невелику еозинофілію, лейкопенію та
гіперхромну анемію.
ЛІКУВАННЯ
Дегельмінтизацію проводять у стаціонарі.
• Празиквантел призначають після добового обмеження кількості грубої їжі, багатої на
клітковину. Дозу визначають із розрахунку 0,025—0,04 г/к.г маси тіла, її поділяють на 2
вживання з інтервалом 4—6 год.
• Фенасал: у віці до 3 років — у дозі 0,5 мг, 3–6 років — 1 мг, 7–9 років — 1,5 мг, 9–15 років — 2 мг
одноразово натще; екстракт чоловічого папоротника: у віці 1–2 роки — у дозі 0,2 мг, 3–4 роки —
0,3 мг, 5–6 років — 0,5 мг, 7–8 років — 0,6 мг, 9–10 років — 0,7 мг, 11–12 років — 0,9 мг, 13–14
років — 1 г. Три однодобових цикли через 5–7 діб;

• Насіння гарбуза: дітям до 7 років — 2,5 г, старшим 7 років — 5 г у 100 мл води, через 3 год
дають проносне.

Контролюють ефективність проведеного лікування через 5 і 6 міс. Інші анти гельмінті засоби
(паромоміцин, ніклозамід), що їх використовують у розвинених країнах, на сьогодні в Україні не
зареєстровані
Протиепідемічні заходи :

•Хворі підлягають госпіталізації та дегельмінтизації. Фекалії хворого

знезаражуються (+ 4 дні після лікування) кропом, хлорною известкою,
спалюванням).

•Контрольні обстеження через 1 місяць після лікування.

•Диспансерний нагляд 1 рік (перші 6 місяців обстеження щомісячно, потім 1 раз

на квартал).

При обстеженні осередку з'ясовують професію, вживання термічно не

обробленого м'яса (пробування фаршу тощо), місце придбання м'яса тощо.
Профілактика полягає в:
•Здійсненні санітарно-ветеринарної експертизи м'яса (якщо м'ясо на розрізі рожеві, у ньому
можуть бути фіни). При виявленні більше 3 фін на площі 40см кв м'ясо підлягає утилізації (чи на
корм для тварин за умов тривалої термічної обробки)
•Оздоровлення мікроосередків
•Запобігання зараженню великої рогатої худоби. Не допускати до роботи на фермах хворих на
теніарингосп людей, попереджати загрязнення зовнішнього середовища.
•Обстеження
•Тваринників та членів їх сімей, робітників боєнь, м'ясокомбінатів, кухарів 1 раз на рік.
•Мешканців населених пунктів з ураженістю вище 1% та при виявленні цистицерків у великої
рогатої худоби (щорічно, не менше 20% населення) методом опитування, Като, періанальним
зскрібом.