Тітова Ліза

Віруси— це група мікроорганізмів, яка відрізняється від прокаріотів і

еукаріотів малими розмірами, відсутністю клітинної структури та
протеїноутворювальних систем, вираженим цитотропізмом і облігатним
внутрішньоклітинним паразитизмом.
Характеристика Бактерія Вірус
Розмір Великі  (1000 nm) Малі (20-400 nm)
Клітинна стінка Пептидоглікан або ліпополісахарид Немає клітинної стінки.
Рибосоми Є Відсутні
Кількість клітин Одноклітинні Не має клітин
Живі/Не живі Живі організми Між живими та неживими речами.
ДНК і РНК ДНК і РНК вільно плавають у цитоплазмі. Складаються з генетичного
матеріалу (ДНК або РНК), оточені захисним шаром білка.
Інфекції Локалізована Системна
Розмноження Відтворюється сама по собі, за допомогою поділу.Необхідна      жива
клітина для відтворення. Вірус знищує клітину хазяїна, випускаючи нові віруси.
Тривалість захворювання Тривалість захворювання бактеріальної хвороби довше 10
днів. Більшість вірусних захворювань триває від 2 до 10 днів.
Лихоманка Бактеріальна хвороба, як відомо, викликає лихоманка Віруснаінфекція  
викликає або не викликає гарячку.
Під мікроскопом Видно на звичайному мікроскопі Видно тільки на  електронному
мікроскопі
Переваги Деякі бактерії є корисними (в йогурті ) Віруcи приносять шкоду.    
Але деякі віруси  можуть використовуватися в генній інженерії.
Лікування Антибіотик Антибіотики на віруси не впливають
Приклади Staphylococcus aureus, Vibrio cholerae, ВІЛ, вірус гепатиту А, тощо
Хвироби/Інфекції Харчове отруєння, гастрит та виразки, менінгіт, пневмонія та ін.
СНІД, простуда, грип, вітряна віспа, та ін.
2) Бактеріофаги-особливі представники вірусів, що здатні розмножуватися в клітинах
бактерій,актиноміцетів,синьозелених водоростей.
Структура:
Т-парний бактеріофіг складається з ікосаедральної головки і хвостика спірального
типу між якими розташований комірець. На кінці хвостика є 6-кутова базальна
пластинка,від якої відходять 6 шипів і 6 ниток,які забезпечують прикріплення фага
на поверхні бактерії. Хвостик складається із стрижня і чохла. Всередині стрижня є
канал, через який фаг вводить у бактерію нуклеїнову кислоту. До складу чохла
входить актиноподибний білок.
 
 

                                                                                 
 

3) Віруси є внутрішньоклітинними паразитами, які розмножуються у клітинах хазяїна.
Це обумовлює певні особливості патогенезу вірусних інфекцій. Взаємодія вірусу з
клітиною хазяїна складається з кількох етапів:
1. Адсорбція на чутливих клітинах за допомогою так званих прикріплювальних білків,
які входять до складу капсиду або суперкапсиду. Віруси грипу адсорбуються на
мембранах клітин епітелію дихальних шляхів, віруси гепатиту — на гепатоцитах, сказу
— на нервових клітинах, ВІЛ — на Т-лімфоцитах.
2. Проникнення в клітину завдяки піноцитозу або при злитті мембран.
3. "Роздягання" вірусу (депротеїнізація) — звільнення від капсиду та суперкапсиду.
Починається після прикріплення до чутливих рецепторів на плазматичній мембрані і
триває до злиття з ядерною мембраною.
Взаємодія вірусного генома з геномом клітини хазяїна (можлива індукція реплікації
вірусів, або вірогенія).
4. Реплікація вірусних нуклеїнових кислот та синтез вірусних білків.
5. Збирання (самоскладання) віріонів. У складних віріонів це відбувається на
мембранах клітин, компоненти клітини стають компонентами зовнішньої оболонки
вірусів.
6. Вихід віріонів із клітини. Може бути вибухоподібним унаслідок лізису чи розпаду
клітини або тривалим (брунькування) і супроводжується ушкодженням мембран клітин.
4) Застосовують три методи культивування:
1) у культурі клітин;
2) у курячому ембріоні;
3) в організмі лабораторних тварин.

Клітинні культури - це штами нормальних тканин людини, тварин, тканин злоякісних

пухлин, ріст яких підтримується пасажами в живильних середовищах, що містять повний
набір речовин, необхідних для росту клітин поза організмом. Використовують клітини
фібробластів ембріона людини,корів, свиней, овець, клітини нирок мавп, печінки
морської свинки, ракові клітини НеІа та ін.

Курячий ембріон. Вірусний матеріал вводять на алантоїсну або амніотичну порожнину,

жовтковий мішок, на хоріоналантоїсну оболонку чи в тіло 7-12 денного ембріона.
Куриные эмбрионы по сравнению с культурами клеток значительно реже бывают
контаминированы вирусами и микоплазмами, а также обладают сравнительно высокой
жизнеспособностью и устойчивостью к различным воздействиям, эмбрионы не имеют
антител и восприимчивы ко многим группам вирусов, метод заражения куриных эмбрионов
прост и доступен
К недостаткам данного метода относятся невозможность обнаружения исследуемого
микроорганизма без предварительного вскрытия эмбриона
Тварини. Заражають тварин (підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньочеревно), які
чутливі до певних вірусів (кролики, миші, хорьки тощо). Індикацію встановлюють на
підставі розвитку типових ознак захворювання, патоморфологічних змін органів і
тканин тварин, або позитивної реакції гемагглютинації (РГА). РГА заснована на
здатності деяких вірусів викликати аглютинацію (склеювання) еритроцитів різних
видів тварин, птахів і людини за рахунок поверхневого вірусного білку -
гемаглютинину.

5) І. Зараження курячих ембріонів

 
Існує кілька способів зараження курячого ембріона: у порожнину амніону й алантоїса,
на хоріоналантоїсну оболонку, в жовтковий мішок.
Роботу з курячими ембріонами провадять у стерильних умовах (у боксі), стерильними
інструментами (пінцети, ножиці, препаративна голка, шприци тощо). Після виконання
певного фрагмента роботи інструменти занурюють у 70 % етиловий спирт і перед
наступною маніпуляцією пропалюють. Перед зараженням шкаралупу курячого ембріона
протирають запаленим спиртовим тампоном і 2 % спиртовим розчином йоду.
Зараження в порожнину алантоїса. Порожнина алантоїса є органом виділення ембріона,
заповненим рідиною, що містить ізотонічний розчин різних солей. Алантоїс оточує
ембріон і жовтковий мішок, розташовуючись на внутрішній поверхні шкаралупи, під
хоріоном. У міру розвитку ембріона алантоїс значно збільшується, досягаючи
максимуму за об'ємом алантоїсної рідини (до 7 – 10 мл) па 11 – 13-й день.
Техніка зараження курячого ембріона досить проста. У центрі тупого кінця
вертикально розміщеного яйця над повітряним мішком проколюють шкаралупу, вводять
голку для внутрішньо м'язових ін'єкцій на 2 – 3 мм нижче межі повітряного мішка, і
туберкуліновим шприцом вприскують досліджуваний матеріал.
Другий спосіб зараження в порожнину алантоїса – матеріал вводять у бічну частину
ембріона, розмістивши яйце горизонтально. При цьому шкаралупу проколюють двічі: в
ділянці повітряного мішка і на бічній поверхні ембріона, де в алантоїсі немає
великих кровоносних судин. У місце бічного проколу вводять голку туберкулінового
шприца на глибину 2 – 3 мм і провадять зараження.
Після закінчення роботи проколи в шкаралупі закривають розплавленим парафіном або
лейкопластирем.