Тема 1 : Організмовий рівень організації життя

Неклітинні форми життя.

Мета: ознайомити студентів з неклітинними формами життя- вірусами і
пріонами, їх будовою, життєвим циклом; вивчити основні вірусні
захворювання та засоби їх профілактики.
План лекції:
1. Віруси, пріони. Будова, життєві цикли. Роль у природі й житті людини.
2. Профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших
вірусних захворювань людини.
1. Віруси, пріони. Будова, життєві цикли. Роль у природі й житті
людини.
Відкриття вірусів.
Віруси вивчає наука вірусологія. Відкриття цих організмів належить Д.І.
Івановському - вченому, який тривалий час працював в Україні, зокрема в
Нікітському ботанічному саду (Крим). Досліджуючи мозаїчне захворювання
тютюну, він за допомогою мікробіологічних фільтрів намагався виділити його
збудника. Але навіть фільтри з найдрібнішим діаметром пор не могли його
затримати, і профільтрований сік хворої рослини спричинював зараження
здорових. Таким чином, у 1892 році Д.І. Івановський довів існування нової,
невідомої досі науці, групи збудників захворювань, які згодом назвали віруси
(від лат. вірус - отрута)
Місце вірусів у системі органічного світу.
За сучасними уявленнями віруси як внутрішньоклітинні паразити складають
окреме царство живої природи - царство Віра. Від представників інших царств
(бактерій, рослин, грибів і тварин) віруси відрізняються тим, що не мають
клітинної будови. Поза клітиною-хазяїном вони не проявляють ніяких
властивостей живого, лише взаємодіючи із синтезуючими апаратами клітин-
хазяїв, віруси здатні проявляти свою життєдіяльність - розмножуватися.
Особливості будови та процесів життєдіяльності вірусів.
Вірусні частинки мають розміри від 15 до сотень нанометрів (найбільший серед
вірусів тварин і людини збудник природної віспи - до 450 нм), іноді - до 2000
нм (деякі віруси рослин).

Вірусні частинки складаються з молекули нуклеїнової кислоти (ДНК чи

РНК) та оболонки, яка її оточує.
За будовою вірусні нуклеїнові кислоти помітно відрізняються від таких
клітинних організмів. Вірусні ДНК чи РНК можуть мати вигляд
одноланцюгових або дволанцюгових спіралей, що утворюють видовжені
(лінійні) чи кільцеві форми, спіралі можуть скручуватися у вторинні витки
тощо.
Залежно від структури та хімічного складу оболонки віруси поділяються на
прості та складні. Оболонка простих вірусів складається лише з білкових
субодиниць, які утворюють упорядковані спіральні або багатогранні структури
(наприклад, вірус тютюнової мозаїки). Вони можуть мати паличкоподібну,
нитчасту або кулясту форми тощо.
Складні віруси, на відміну від простих, можуть бути додатково вкритими
ліпопротеїдною поверхневою мембраною, яка становить собою частину
плазматичної мембрани клітини-хазяїна.
Життєвий цикл вірусу складається з двох фаз: 1) позаклітинної, на якій він не
проявляє жодних ознак життєдіяльності (фаза вірусних частинок) та деякий час
не
втрачає здатності до зараження; 2) внутрішньоклітинної (утворення
комплексу вірус-клітина під час розмноження вірусів).
Механізми проникнення вірусу до клітини-хазяїна.
Проникнення вірусу в клітину-хазяїна починається із взаємодії вірусної
частинки з поверхнею клітини, на якій є особливі рецепторні ділянки. Оболонка
вірусу має відповідні прикріпні білки, що «впізнають» ці ділянки. Саме цим
забезпечується висока специфічність вірусів стосовно клітин-хазяїв: віруси
вражають лише певний тип клітин певного виду організмів.
Шляхи проникнення вірусу до клітини-хазяїна: 1) вірусні оболонки
зливаються з клітинною мембраною (як у вірусу грипу); 2) вірусна частинка
потрапляє в клітину шляхом піноцитозу, після чого ферменти клітини-хазяїна
розщеплюють її оболонку, звільняючи нуклеїнову кислоту (вірус поліомієліту
тварин); 3) у рослинні клітини віруси можуть проникати через пошкоджені
ділянки клітинної стінки; 4) механізм проникнення бактеріофагів у клітину-
хазяїна.
Механізм проникнення бактеріофагів у клітину-хазяїна.
Бактеріофаг має досить складну будову: він складається з розширеної частини -
головки, в який міститься нуклеїнова кислота (ДНК), відростка у вигляді
чохла, що нагадує розтягнену пружину, всередині якого проходить порожній
стрижень, та хвостових ниток, за допомогою яких вірус сполучається з

рецепторними ділянками клітини-хазяїна. Після прикріплення до поверхні

бактеріальної клітини бактеріофаг унаслідок скорочення чохла наче впорскує
молекулу нуклеїнової кислоти через порожній стрижень усередину клітини.
Порожня оболонка бактеріофага залишається зовні клітини-хазяїна.
Розмноження вірусів.
Після проникнення вірусу в клітину-хазяїна його нуклеїнова кислота передає
спадкову інформацію про вірусні білки в білоксинтезуючий апарат клітини.
У деяких вірусів вірусна частинка містить іРНК, яка відразу ж сполучається з
рибосомами хазяїна і спричинює синтез вірусних білків, у інших іРНК
синтезується на РНК чи ДНК вірусу. Деякі РНК-вмісні віруси здатні викликати
синтез ДНК (явище зворотної реплікації) в ядрі клітини, а остання, в свою
чергу, синтезує вірусну іРНК. Особливим випадком є вбудова вірусної ДНК у
ДНК клітини-хазяїна. При цьому не відбувається незалежного синтезу вірусних
білків, а лише в комплексі з білками клітини.
У подальшому віруси за допомогою продуктів власної життєдіяльності
пригнічують синтез білків клітини-хазяїна і стимулюють синтез власних білків,
використовуючи білоксинтезуючий апарат клітини-хазяїна та її енергетичні
ресурси. Водночас молекули нуклеїнової кислоти вірусу подвоюються.
Завершується процес розмноження вірусів у клітині-хазяїні складанням
вірусних частинок, тобто вірусна нуклеїнова кислота «одягається» в оболонку
із синтезованого клітиною вірусного білка.