Методичнi Рекомендацii До Модуля 3 Медицина

Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів медичного факультету

при підготовці до практичного заняття №43
1. Тема заняття. Загальна вірусологія. Морфологія та ультраструктура вірусів,

особливості їх біології. Бактеріофаги
1.1.Актуальність теми. Віруси - це автономні генетичні структури, які здатні
функцію-вати і репродукуватися у сприйнятливих до них клітин, використовуючи
їх генетичний і білок синтезуючий потенціал. Здатність вірусів вносити нову
генетичну інформацію в генетичний апарат клітини господаря, визначає їх роль
важливого фактора мінливості і біологічної еволюції всього живого. Бактеріофаги
– віруси бактерій. Бактеріофагія – процес взаємодії фагів з бактеріями, який
закінчується їх руйнуванням.
2. Мета заняття.
2а. Загальна: Ознайомитись з морфологією, ультраструктурою вірусів. Ознайомитись
із явищами специфічного фаголізису та застосування фагів в мелицині.
2б. Конкретна:
1. Трактувати морфологію і ультраструктуру вірусів.
2. Аналізувати особливості взаємодії вірусів з живими системами.
3. Оцінювати результати розмноження вірусів в живих системах.
4. Аналізувати методи культивування вірусів в лабораторних умовах.
5. Знати етапи використовування фагів для ідентифікації інфекційних хвороб.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

1. Інтерпретувати мікроскопічну та субмікроскопічну структуру клітин
2. Пояснювати на молекулярно-біологічному та клітинному рівні закономірності
біологічних процесів
3. Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що лежать в основі процесів
розвитку клітин.
4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

1. Загальна характеристика вірусів, їх основні властивості.
2. Класифікація вірусів. Принципи, покладені в основу.
3. Морфологія і ультраструктура віріона.
4. Хімічний склад вірусів: нуклеїнові кислоти, білки, ліпіди, полісахариди. Їх
особливості та функції.
5. Репродукція вірусів у процесі взаємодії їх з клітиною. Основні етапи взаємодії
вірусів з клітинами при продуктивній інфекції.
6. Інтегративний та абортивний типи взаємодії вірусів з клітиною господаря.
7. Персистенція вірусу в клітинах.
8. Інтерференція вірусів, дефектні інтерферуючі частки.
9. Загальна характеристика морфології фагів.
10. Механізм взаємодії вірулентного фагу з бактеріальною клітиною
11. Лізогенія та фагова конверсія.
12. Використання фагів в впрактичній медицині
5. Зміст теми.
Віруси - особливе царство організмів ультрамікроскопічних розмірів, що володіють
тільки одним типом нуклеїнових кислот, позбавлені власних систем синтезу білка і
мобілізації енергії і тому є абсолютними внутрішньоклітинними паразитами. У 1892 р.
російський учений-ботаник Д.І. Івановський, вивчаючи мозаїчну хворобу листя тютюну,
встановив, що захворювання це викликається найдрібнішими мікроорганізмами, які
проходять через дрібнопористі бактерійні фільтри. Ці мікроорганізми отримали назву
вірусів (від лат. virus - отрута). Великий внесок до вивчення вірусів внесли вірусологи:
М.А. Морозов, Н.Ф. Гамалея, Л.А. Зільбер, М.П. Чумаков, А.А. Смородінцев, В.М.
Жданов і ін.
Віруси - найдрібніші мікроби («агенти, що фільтруються»), що не мають клітинної
будови, білоксинтезуючої системи, що містять один тип нуклеїнової кислоти (тільки ДНК
або РНК). Віруси, будучи облігатними внутрішньоклітинними паразитами,
репродукуються в цитоплазмі або ядрі клітини. Вони є автономними генетичними
структурами і відрізняються особливим, роз'єднаним (диз'юнктивним), способом
реплікації (репродукції): у клітині окремо синтезуються нуклеїнові кислоти вірусів і їх
білки, потім відбувається їх збірка у вірусні частинки. Сформована вірусна частинка
називається віріоном.
Основними властивостями вірусів є:
1. Ультрамікроскопічні розміри;
2. Вміст нуклеїнової кислоти тільки одного типу (ДНК або РНК);
3. Відсутність здатності до зростання і бінарного ділення;
4. Реплікація шляхом відтворення себе з власної нуклеїнової кислоти генома;
5. Відсутність власних систем мобілізації енергії;
6. Відсутність білок-синтезуючих систем;
7. Віруси - абсолютні внутрішньоклітинні паразити.
Морфологію і структуру вірусів вивчають за допомогою електронної мікроскопії,
оскільки їх розміри малі і порівняні з товщиною оболонки бактерій. Розрізняють просто
влаштовані віруси (наприклад, віруси поліомієліту, гепатиту А) і складно влаштовані
віруси (наприклад, віруси кору, грипу, герпесу, коронавіруси). У просто влаштованих
вірусів нуклеїнова кислота пов'язана з білковою оболонкою, званою капсидом (від лат.
capsa - футляр). Капсид складається з повторюваних морфологічних суб'одиниць -
капсомерів. Нуклеїнова кислота і капсид взаємодіють один із одним і разом називаються
нуклеокапсидом. У складно влаштованих вірусів капсид оточений ліпопротеїновою
оболонкою - суперкапсидом, або пеплосом. Оболонка вірусу є похідною структурою від
мембран вірус-інфікованої клітини. На оболонці вірусу розташовані глікопротеїнові
«шпильки», або «шипики» (пепломери, або суперкапсидні білки). Під оболонкою деяких
вірусів знаходиться М-білок. Таким чином, просто влаштовані віруси складаються з
нуклеїнової кислоти і капсида. Складно влаштовані віруси складаються з
нуклеїнової кислоти, капсида і ліпопротеїнової оболонки. Віріони мають спіральний,
ікосаедричний (кубічний) або складний тип симетрії капсида (нуклеокапсида). Спіральний
тип симетрії обумовлений гвинтоподібною структурою нуклеокапсида (наприклад, у
вірусів грипу, коронавірусів). Ікосаедричний тип симетрії обумовлений утворенням
ізометрічного полого тіла з капсида, що містить вірусну нуклеїнову кислоту (наприклад, у
вірусу герпесу). Капсид і оболонка (суперкапсид) захищають віріони від дії
навколишнього середовища, обумовлюють виборчу взаємодію (адсорбцію) з певними
клітинами, а також антигенні і імуногенні властивості віріонів. Внутрішні структури
вірусів називають серцевиною. У аденовірусів серцевина складається з гистоноподібних
білків, пов'язаних з ДНК, у реовірусів - з білків внутрішнього капсида. Форма віріонів
може бути різною: паличкоподібною (ортоміксовіруси, параміксовіруси, коронавіруси),
пульоподібною (рабдовіруси), сферичною (віруси поліомієліту, ВІЛ, аденовіруси),
нитевидною (філовіруси), у вигляді сперматозоїда (бактеріофаги).
Розміри вірусів визначають за допомогою електронної мікроскопії, методом
ультрафільтрації через фільтри з відомим діаметром пір, методом ультрацентрифугування.
Найбільш дрібними вірусами є парвовіруси (18 нм) і вірус поліомієлиту (близько 20 нм),
найбільш великим - вірус натуральної віспи (близько 350 нм).
Розрізняють віруси, що містять ДНК або РНК. Вони зазвичай гаплоїдні, тобто
мають один набір генів. Виключенням є ретровіруси, що мають диплоїдний геном. Геном
вірусів містить від шести до декількох сотень генів і представлений різними видами
нуклеїнових кислот: двонитковими, однонитковими, лінійними, кільцями,
фрагментованими. Серед РНК-вмісних вірусів розрізняють віруси з позитивним
(плюснитка РНК) геномом. Плюс-нитка РНК цих вірусів виконує спадкову (геномну)
функцію і функцію інформаційної РНК (іРНК). Є також РНК-вмісні віруси з негативним
(мінус-нитка РНК) геномом. Мінус-нитка РНК цих вірусів виконує тільки спадкову
функцію. Геном вірусів здатний включатися в геном клітини у вигляді провіруса,
проявляючи себе генетичним паразитом клітини. Нуклеїнові кислоти деяких вірусів,
наприклад, вірусів герпесу, можуть знаходитися в цитоплазмі інфікованих клітин,
нагадуючи плазміди.
У вірусології використовують наступні таксономічні категорії: сімейство (назва
закінчується на viridae), підродина (назва закінчується на virinae), рід (назва закінчується
на virus). Проте назви родів і особливо підродин є не для всіх вірусів. Вид вірусу не
отримав біномінальної назви, як у бактерій.
У основу класифікації вірусів покладені наступні категорії:
 тип нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК), її структура,
 кількість ниток (одна або дві),
 особливості відтворення вірусного генома,
 розмір і морфологія віріонів,
 кількість капсомерів і тип симетрії нуклеокапсида,
 наявність оболонки (суперкапсида),
 чутливість до ефіру і дезоксихолату,
 місце репродукції в клітині,
 антигенні властивості і ін.
Іншими незвичайними агентами, близькими до вірусів, є віроїди - невеликі
молекули кільцевої РНК, що суперспіралізована, вони не містять білка і викликають
захворювання рослин.
Розрізняють три типи взаємодії вірусу з клітиною: продуктивний, абортивний і
інтеграційний. 1. Продуктивний тип - завершується утворенням нового покоління
віріонів і загибеллю (лізисом) заражених клітин (цитолітична форма). Деякі віруси
виходять з клітин, не руйнуючи їх (нецитолітична форма). 2. Абортивний тип - не
завершується утворенням нових віріонів, оскільки інфекційний процес в клітині
уривається на одному з етапів. 3. Інтеграційний тип, або вірогенія -
характеризується вбудовуванням (інтеграцією) вірусної ДНК у вигляді провіруса в
хромосому клітини і їх сумісним співіснуванням (сумісна реплікація).
Репродукція вірусів
І. Продуктивний тип взаємодії вірусу з клітиною, тобто репродукція вірусу (лат. re
- повторення, productio - виробництво), проходить у 6 стадій:
1) адсорбція віріонів на клітині;
2) проникнення вірусу в клітину;
3) «роздягання» і вивільнення вірусного генома (депротеїнізація вірусу);
4) синтез вірусних компонентів;
5) формування віріонів;
6) вихід віріонів із клітини.
ІІ. Абортивний тип взаємодії вірусів з клітиною. Цей тип взаємодії не завершується
утворенням вірусного потомства і може виникати при наступних обставинах:
1) зараження чутливих клітин дефектними вірусами або дефектними віріонами;
2) зараження стандартним вірусом генетично резистентних до нього клітин;
3) зараження стандартним вірусом чутливих клітин в непермісивних (що не дозволяють)
умовах.
Розрізняють дефектні віруси, дефектні віріони і псевдовіріони.
Дефектні віруси існують як самостійні види, які репродукуються лише за наявності
вірусу-помічника (наприклад, вірус гепатиту D репродукується тільки у присутності
вірусу гепатиту В). Дефектні віріони зазвичай позбавлені частини генетичного матеріалу і
можуть накопичуватися в популяції багатьох вірусів при множинному зараженні клітин.
Псевдовіріони - це віруси, в капсид яких поміщена нуклеїнова кислота клітини господаря,
а не вірусна нуклеїнова кислота.
ІІІ. Інтеграційний тип взаємодії вірусів з клітиною (вірогенія). Це взаємне
співіснування вірусу і клітини в результаті інтеграції нуклеїнової кислоти вірусу в
хромосому клітини господаря. При цьому інтегрований геном вірусу реплікується і
функціонує як складова частина генома клітини.
3. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

1. Вивчити морфологічні та структурні особливості вірусів
2. Вивчення основних етапів взаємодії віруса з чутливими клітинами. Користуючись
таблицями, скласти схеми реплікації РНК- та ДНК-вмісних вірусів.
3. Замалювати основні морфологічні типи віріонів
4. Замалювати в протоколі етапи взаємодії віріону з чутливими клітинами і
реплікацію.
Бактеріофаги – це віруси, що репродукуються в клітинах бактерій

Розрізняють:
 За вірулентністю
- вірулентні (спричиняють лізис клітини)
- помірні (інтегрують ДНК в геном, співіснують з клітиною в формі профага)
 За спектром дії
- полівалентні (інфікують бактерії одного роду)
- моновалентні (інфікують бактерії одного виду)
- типоспецифічні (інфікують бактерії певного варіанту одного виду)
 За морфологією:
- ниткоподібні
- сферичні
- сферичні з рудиментарним відростком
- сферичні з коротким відросткостком
- сферичні з довгим відростком, що не скорочується
- сферичні з довгим відростком, що скорочується.
Механізм взаємодії фага з чутливою клітиною:

1. Адсорбція
2. Проникнення (інокуляція нуклеїнової кислоти)
3. Синтез вірусної нуклеїнової кислоти і білка
4. Морфогенез фагових часточок
5. Вихід з клітини шляхом лізису
Використання фагів:
Моновалентні вірулентні фаги використовують для:
• Лікування і профілактики інфекцій
• Видової ідентифікації в діагностиці інфекцій
• Фаготипування епідемічних штамів збудників
Помірні фаги використовують:
• В генній інженерії для генетичних рекомбінацій
• Для отримання лізогенних культур-індикаторів мутагенних факторів
Практична робота
1. У демонстраційному досліді ознайомитись з літичною дією колі фагу на
кишкову паличку методом «стікаючої краплі». На щільне поживне
середовище, засіянне досліджуваною культурою пастерівською піпеткою
наносять краплю відповідного бактеріофагу. Інкубують в термостаті при 37 0.
Через 18-24 год. враховують результат за наявністю прозорої доріжки.
Позитивний результат вказує на належність бактерій до певного виду.
2. З метою визначення епідеміологічної ситуації для визначення джерела
стафілококової інфекції в стаціонарі провели фаготипування бактерій. На
щільне поживне середовище, засіянне досліджуваною культурою в кожен
квадрат пастерівською піпеткою наносять краплю певного бактеріофагу.
Інкубують в термостаті при 370 18-24 год.за лізисом визначають фаговар
збудника.
3. Провели визначення титру колі-фагу за Апельманом в демонстраційному досліді. По
принципу серійних розведень переносять піпеткою по 0,5мл фагу в 10 пробірок в яких
розлито по 4,5 мл МПБ. Потім у всі розведення фагу вносять по 2 кр. завису кишкової
палички. Облік проводять після добового термостатування.
Компо Розведення КК КФ
ненти 10 -1
10 -2
10-3
10-4
10 -5
10 -6
10 -7
10 -8
10 -9
10 -10
МПБ 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5
Колі 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 - 0,5
фаг → → → → → → → → → ↓
Завис 0,05 0,05 0,05 0,05 0,05 0,05 0,05 0,05 0,05 0,05 0,05 -
E.coli
Резуль
тат
4. Рекомендована література.
7а. Основна:
1. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія. За ред. акад.. НАН України
В.В.Широбокова. Вінниця. Нова книга.2011.- С.109-118, 151-156
2. С.І.Климнюк. І.О.Ситник, В.П.Широбоков, М.С.Творко, Н.І. Ткачук, Л.Б.Романюк,
О.В.Покришко, В.А.Понятовський. Практична мікробіологія. Вінниця, Нова Книга,
2018. ст.173-177, 192-196
3. К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. Стор. 38-41, 44, 96-114
4. С.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія.
Тернопіль, 2004. Стор.316-321.
7б. Додаткова
1. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням.
Загальна ред.. Г.К.Палій, К., 2004.
2. Лекційний матеріал.
5. Матеріали для самоконтролю:

Тести:
1. Збудник гепатиту Д (Дельта-агент) є дефектним вірусом, який може реплікуватись
лише в клітинах, уже інфікованих одним з перерахованих вірусів:
A Вірусом гепатиту В
B Вірусом гепатиту А
C Вірусом гепатиту Е
D Вірусом Епстайна-Барр
E Вірусом імунодефіциту людини
2. В основу класифікації вірусів покладено:
A. Все переаховане
B. тип нуклеїнової кислоти
C. вміст пар гуанін/цитозин
D. C. тип симетрії віріонів
E. D. Наявність або відсутність суперкапсиду
3. Структурним елементом вірусної оболонки є:
A. капсомер
B. пепломер
C. гемаглютинін
D. шипи
E. Нейрамінідаза
4. Віруси містять всі компоненти, крім:
A. Спори.
B. РНК.
C. Капсиду
D. ДНК.
E. Суперкапсиду.
5. У хворої з діагнозом “рак шийки матки” за допомогою ПЛР лікар виявив вірус
папіломи людини типу 16 (ПВЛ-16), який, як відомо, інтегрує свою ДНК у геном
клітини хазяїна. Яку назву має вірус, який інтегрував у геном клітини?
A. Провірус.
B. Віроїд.
C. Вірусоїд.
D. віроїд
E. пріон
6. З метою профілактики післяопераційного ускладення в черевну порожнину хворого
ввели 50 мл рідкого полівалентного стафілококового бактеріофага. Який механізм дії цього
препарату?
A. Лізис мікробних клітин
B. Нейтралізація стафілококових токсинів
C. Активізація імунітету
D. Затримка росту збудника
E. Порушення біосинтезу ферментів патогенності
7. Що таке фагова конверсія?

A. Зміна біологічних властивостей бактеріофагу внаслідок проникнення в бактеріальну клітину.
B. Перетворення помірних фагів у вірулентні.
C. Зміна біологічних властивостей бактеріальної клітини під впливом генів бактеріофага.
D. Зміна антибіотикочутливості клітин під впливом бактеріофагів.
E. Перетворення вірулентних бактеріофагів у помірні.
8. При виготовленні рекомбінантних бактеріальних вакцин використовують технологію

генної інженерії з використанням бактеріофагів. Які з вказаних бактеріофагів
застосовують як вектори для отримання рекомбінантів?
A. Вірулентні
B. Моновалентні
C. Помірні
D. Полівалентні
E. Типові
9. У дитини 8 міс. спостерігається дисфункція кишечника. Якісний і кількісний аналіз

кишкової мікрофлори дозволив діагностувати дисбактеріоз. Для лікування дитини був
призначений колі-протейний бактеріофаг. Який механізм дії цього препарату?
A.Викликає лізис умовно-патогенних ентеробактерій
B. Сприяє розмноженню біфідобактерій
C. Підсилює антагоністичну активність лактобацил
D. Стимулює синтез секреторного Ig А
E. Підвищує бар'єрні властивості слизової кишечника
10. Для отримання генноінженерного інсуліну створено штам E.coli, який містить ген, що
детермінує синтез цього гормону. Найбільш доцільним при створенні штаму-продуцента є
застосування вектора, який спричинює руйнування клітини E.coli після виконання
заданої функції. Яка це генетична структура?
A.Бактеріофаг
B. Плазміда
C. Ізольований фрагмент РНК
D. Ізольований фрагнмент ДНК
E. Транспозона
Укладач: доцент Коваленко І.М.

1. Тема заняття. Методи культивування вірусів. Вірусологічний метод діагностики

захворювань. Методи індикації, ідентифікації вірусів.
1.1. Актуальність теми. Віруси не ростуть на штучних поживних середовищах, тому,
що розмножуються виключно внутрішньоклітинно. Віруси культивують на трьох
біологічних моделях: в організмі лабораторних тварин, в ембріонах птахів та
культурах клітин тканин. Культивовані віруси визначають за допомогою методів
індикації та ідентифікації.
2а. Загальна: Ознайомитись методами культивування вірусів; із методами індикації та
ідентифікації вірусів; із серологічними реакціями в діагностиці вірусних інфекцій.
6. Знати етапи постановки сучасних методів культивування, індикації та
ідентифікації вірусних захворювань.
7. Знати диференційні ознаки серологічних реакцій які використовують для
типування вірусів у досліджуваному матеріалі.
8. Вміти оцінити кольорову пробу Солка, реакцію гемаглютинації і гемадсорбції.
9. Проводити мікроскопію препаратів культури клітин з різними видами ЦПД
вірусів за допомогою імерсійного мікроскопа.
4. Інтерпретувати мікроскопічну та субмікроскопічну структуру клітин
5. Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що лежать в основі процесів
розвитку клітин.
6. Визначати анатомічне положення центральних та периферичних органів імунної
системи.
7. Інтерпретувати особливості структури і властивостей складних білків.
1. Методи культивування вірусів.
2. Культура клітин – види, шляхи отримання.
3. Визначення поняття цитопатична дія.
4. Методи індикації вірусів.
5. Методи ідентифікації вірусів
6. Сучасні методи лабораторної діагностики вірусних захворювань.
7. Особливості серологічних реакцій, що використовуються у вірусології.
8. Методика парних сироваток.
9. Реакція гальмування гемаглютинації (РГГА).
10. Реакція гальмування гемадсорбції (РГГадс)
11. Реакція віруснейтралізації в культурі клітин .
12. Сучасні методи експрес-діагностики у вірусології: полімеразна ланцюгова
реакція, реакція імунофлюоресценції, імуноферментний аналіз, вестерн-блот.
Виявлення вірусів. Для виділення вірусів, необхідних для подальшого їх дослідження
з метою ідентифікації, дуже важливо провести правильний забір, швидке транспортування
матеріалу до лабораторії, раціональний вибір тест-системи (курячі ембріони, культури
клітин, лабораторні тварини). Для вірусологічного дослідження матеріал краще збирати у
перші дні захворювання. Від правильного його забору залежить хід подальшого
вірусологічного дослідження. Залежно від проявів хвороби досліджуваним матеріалом
може бути кров, змиви з носо- і ротоглотки, харкотиння, рідина з пухирців,
спинномозкова рідина, сеча, фекалії, шматочки органів і тканин людини, отриманих при
дослідженні трупів, матеріал від лабораторних тварин тощо. Одержаний матеріал
необхідно зберігати за умов збереження активності вірусів. Тому його слід тримати
(заморозити) при температурі -20 °С. Для транспортування вірусів можна використати
термоси, які заповнюються сухим льодом.
Досліджуваний матеріал, який не контамінується сторонньою флорою (кров,
плазма, сироватка, спинномозкова рідина), може бути безпосередньо використаний для
зараження тест-систем. Однак у багатьох випадках досліджуваний матеріал (фекалії,
змиви з ротоглотки, носових ходів тощо) може містити бактеріальну флору, яка при
подальшому зараженні тест-систем спотворюватиме результати досліджень, включаючи їх
загибель. Тому в лабораторіях використовують методи знищення бактерій в доставлених
взірцях. Надійним методом є обробка матеріалу антибіотиками пеніциліном і Допустимим
вважається використання спеціальних антибактеріальних фільтрів або центрифугування
матеріалу при невисоких швидкостях. У цьому випадку бактерії опускаються з осадом на
дно.
Культивування вірусів.
Культивувати віруси можна тільки на біологічних моделях: у організмі
лабораторних тварин, в курячих ембріонах, що розвиваються, і культурах клітин.
Методи культивування і індикації вірусів
1. Культивування вірусів в організмі лабораторних тварин.
2. Культивування вірусів в курячих ембріонах.
3. Культивування вірусів в тканинних культурах.
Клітинна культура - система клітин, що отримується з тканини, знаходиться у вигляді
шару клітин, прикріплених до скла, або у вигляді суспензії. Найбільш практичне
застосування отримали одношарові культури первинно-трипсинізованих клітин і ліній
клітин, що перевиваються. Суть методів при приготуванні первинних культур тканин
полягає в руйнуванні міжклітинної тканини і роз'єднуванні клітин для подальшого
отримання моношару. Роз'єднування клітин проводиться шляхом дії на тканину
протеолітичних ферментів (трипсину). Для культивування культури клітин застосовують
синтетичні живильні середовища - 199, Ігла, Хенкса, Ерла (ці середовища мають
амінокислоти, вітаміни, глюкозу, мінеральні солі). Зміна живильного середовища
проводиться через 2-3 дні.
1. Первинні (трипсинізовані) культури клітин - у яких міжклітинні зв'язки руйнують
ферментами (трипсином, панкреатином) і отримують моношар клітин на склі.
2. Що перевиваються (стабільні):
а) нормальні (ПКБ - нирки барана; СМЦ - серце мавпи циномольгус);
б) пухлинні - Hela - рак шийки матки; Hep - 1 - епідермоїдний рак гортані;
Дейтройт 6 - кістковий мозок хворого на рак легені. Про наявність вірусу в зараженій
культурі клітин можна судити за цитопатичною дією (ЦПД) - патологічними змінами
морфології клітин, аж до їх загибелі, що виникають в результаті репродукції вірусів, і
спостерігаються під мікроскопом: 1. Дегенерація клітин (округлення, зміна форми,
руйнування); 2. Поява включень (Ліпшются - вірус герпесу; Гварнієрі - вірус натуральної
віспи і тілець Бабеша-Негрі - вірус сказу); 3. Руйнування пласта клітин (параміксовіруси);
4. Утворення гігантських багатоядерних клітин - симпластів (вірус кору). 5. Утворення
«негативних колоній», або «бляшкоутворення» - обмежені ділянки зруйнованих вірусами
клітин у суцільному моношарі культури клітин. Вони видні неозброєним оком у вигляді
світлих плям на тлі забарвленого моношару живих клітин. Додавання агару в живильне
середовище обмежує розповсюдження вірусів по всьому моношару після виходу їх із
зруйнованої клітини і забезпечує взаємодію вірусів тільки з сусідніми клітинами. Кожна
«бляшка» утворюється потомством одного віріона.
Основні методи індикації вірусів в культурі тканин:
1. Гемаглютинація;
2. Гемадсорбція;
3. Реакція нейтралізації вірусів в культурі тканин;
4. Кольорова реакція Солка.
- Реакція гемаглютинації - склеювання еритроцитів при додаванні матеріалу, що містить
вірус (є вірус - еритроцити осідають у вигляді “парасольки”; немає вірусу - у вигляді
“диска”). - Реакція гемадсорбції - адсорбція еритроцитів на поверхні уражених вірусом
клітин і утворення характерних скупчень (вірус грипа викликає аглютинацію еритроцитів
островкового типу).
- Кольорова реакція Солка - заснована на зміні кольору живильного середовища. В
результаті життєдіяльності клітин в живильне середовище виділяються продукти
клітинного метаболізму і відбувається зрушення рН в кислу сторону, про що свідчить
зміна кольору середовища з червоного в жовтий. Якщо вірус присутній і реплікується в
культурі, то унаслідок руйнуючої дії вірусу клітини дегенеруються, і пригнічується їх
метаболізм, тобто колір середовища не змінюється.
Важливим етапом лабораторної діагностики будь-якої вірусної інфекції є виявлення
та типування вірусів у досліджуваному матеріалі, яке передбачає використання
специфічних противірусних сироваток.
Реакція гальмування гемаглютинації (РГГА). Реакція базується на здатності
блокувати гемаглютинуючі властивості вірусів за допомогою специфічних антитіл. У
результаті цього спостерігається затримка аглютинації еритроцитів.
Компонентами реакції є невідомі антигени (вірусмісткий матеріал), який може бути
збагачений пасажами в культурі клітин, лабораторних тваринах або курячому ембріоні,
специфічні імунні противірусні (або проти окремих вірусних антигенів) сироватки,
еритроцити. Для розведення компонентів реакції використовують забуферений
фізіологічний розчин (рН 7,2-7,4). Еритроцити отримують із крові птахів (кури, гуси),
ссавців (гвінейські свинки), людини (0 група). Їх тричі промивають у стерильному
фізіологічному розчині та зберігають у вигляді 0,5-1,0 % суспензії. З метою їх стабілізації
еритроцити попередньо обробляють формаліном або глутаровим чи акриловим
альдегідом. Реакцію вважають позитивною при відсутності аглютинації еритроцитів.
РГГА широко використовують для ідентифікації вірусів грипу, паротиту, енцефалітів та
ін.
Реакція гальмування гемадсорбції (РГГадс). Принцип реакції базується на явищі
гемадсорбції. Воно полягає в тому, що еритроцити набувають здатності адсорбуватись на
поверхні культур клітин, які зазнали модифікації внаслідок появи в оболонці
глікопротеїнів вірусів. Антитіла імунної сироватки при взаємодії з поверхневими
антигенами вірусів, представленими в оболонці, зв’язують їх, внаслідок чого гальмується
адсорбція еритроцитів на клітинах. Компонентами реакції є віруси, здатні до гемадсорбції,
культура клітин, в якій вони розвиваються, противірусна сироватка з розведенням 1:10 і
більше, 0,4-1,0 % завись еритроцитів півня, гвінейської свинки або людини, тричі відмита
фізіологічним розчином або розчином Хенкса. Специфічні сироватки, які використовують
у досліді, попередньо обробляють ферментами, які руйнують рецептори, піддають
температурному впливу, щоб звільнити від неспецифічних інгібіторів гемаглютинації.
Реакцію ставлять у пробірках або на спеціальних скляних пластинах, на яких є моношар
культури клітин. Одна з переваг РГГадс полягає в тому, що її можна ставити до появи
цитопатичного ефекту.
Розглядаючи пробірки під малим збільшенням мікроскопа, звертають увагу на
наявність чи відсутність адсорбції еритроцитів на поверхні клітин. При позитивній РГГадс
еритроцити вільно плавають у живильному середовищі, при негативній – вони
адсорбуються на клітинах. РГГадс використовують для ідентифікації збудників парагрипу,
паротиту, респіраторно-синцитіальних вірусів та ін.
Реакція нейтралізації. Принцип реакції ґрунтується на взаємодії специфічних
антитіл імунної сироватки з вірусом, яке призводить до нейтралізації останнього. Реакцію
можна ставити в культурах клітин з обліком результатів за цитопатичною дією, в
кольоровій пробі, за допомогою рН-метрії та феноменом бляшкоутворення. При
нейтралізації вірусів антитілами специфічної сироватки або при відсутності відповідних
вірусів створюються умови для розвитку культур клітин. Вони залишаються живими,
активно здійснюють обмін речовин, внаслідок чого утворюються продукти клітинного
метаболізму, які зсувають рН середовища в кислу сторону. Це приводить до зміни
кольору індикатора фенолроту з червоного (лужне рН) на солом’яно-жовтий або
оранжевий (кисле значення рН).
Реакцію зв’язування комплементу досить широко використовують у вірусологічній
практиці для ідентифікації хвороботворних агентів. Вона належить до непрямих
двосистемних гетерологічних реакцій і ґрунтується на принципі взаємодії комплементу із
специфічним комплексом антиген-антитіло. Внаслідок цього не відбувається гемолізу
сенсибілізованих еритроцитів. Компонентами реакції є вірусмісткий матеріал, специфічна
імунна сироватка, комплемент, гемолітична сироватка, еритроцити барана та електроліт.
При виконанні реакції в окремих пробірках змішують вірусмісткий матеріал, специфічну
імунну сироватку і комплемент у робочій дозі. Після інкубування цієї першої системи до
неї додають попередньо сенсибілізовані гемолітичною сироваткою еритроцити барана.
Після витримування дослідних пробірок при відповідній температурі проводять облік
результатів.
При утворенні специфічного комплексу між вірусами та імунною сироваткою він
набуває здатності адсорбувати комплемент. Тому наступне додавання гемолітичної
системи (при відсутності вільного комплементу) не супроводжується лізисом еритроцитів
– позитивний результат. Якщо антигени та антитіла є гетерологічними, вільний
комплемент зв’язується із сенсибілізованими еритроцитами барана, викликаючи їх
гемоліз. Залежно від ступеня вираження гемолізу реакцію оцінюють за 4-плюсовою
системою: від “++++” – різко позитивна реакція (прозора рідина і осад еритроцитів) до “–“
– негативна реакція (відсутність осаду еритроцитів, повний гемоліз або “лакова кров”).
РЗК використовують майже при всіх вірусних інфекціях.
Реакція непрямої гемаглютинації використовується у вірусологічній практиці для
виявлення невідомих вірусних антигенів. Сутність її полягає в тому, що еритроцити
тварин або людини, навантажені специфічними противірусними антитілами, здатні
взаємодіяти з вірусними антигенами, внаслідок чого вони склеюються і випадають у осад.
При позитивній реакції в дослідних лунках спостерігають виражену аглютинацію
еритроцитів з утворенням осаду з нерівними хвилястими краями, який розподіляється
рівномірним шаром по дну пробірки або лунки – “перевернута парасолька”. При
негативному результаті – щільний, компактний осад з рівними краями.
В імуноферментних методах антиген взаємодіє з антитілом, при цьому один з
реагентів зв’язаний з ферментом. Для виявлення цієї ензимної мітки необхідний
відповідний субстрат (хромоген), який реагує в місці з’єднання антигена і антитіла з
кон’югованим ферментом, змінюючи забарвлення реагуючої суміші.
Для такої мітки широко використовується фермент пероксидаза хрону, яка залежно
від субстрату дає різнокольорові продукти реакції.
Розрізняють прямі і непрямі імуноферментні методи.
Прямий метод. На першому етапі реакції антиген реагує з антитілом, міченим
пероксидазою, потім до утвореного комплексу додають відповідний субстрат (наприклад,
Н2О2, 5-аміносаліцилову кислоту). Якщо антиген відповідає антитілу, в реагуючій системі
виникає певне забарвлення. Методика постановки проста, проте така реакція вживається
рідко з приводу меншої чутливості порівняно з іншими методами.
Непрямий метод. Спочатку антиген реагує з неміченими антитілами, утворюючи
комплекс антиген – антитіло. Після промивання у систему вносять протиглобулінові
антитіла, мічені пероксидазою, які зв’язуються з першим комплексом. Після наступного
промивання вносять субстрат, який, розкладаючись адсорбованим ферментом, зумовлює
появу відповідного забарвлення.
Твердофазні імуноферментні методи. Принцип цих методів полягає в наступному.
В якості твердої фази (носія) використовують лунки полістиролових планшет,
фільтрувальний папір або нітроцелюлозу, на яких адсорбовано антиген чи антитіло. До
антигена, який зафіксований на твердій фазі, додають досліджувану сироватку, а після
інкубації і промивання вносять антитіла проти гамаглобулінів людини, мічені ензимом.
Після наступної інкубації і промивання додають субстрат для використаного ензиму, який
реагує з ним. Спостерігається кольорова реакція, після затримки якої облік проводять
візуально або спектрофотометрично.
Дану методику, твердофазного непрямого імуноферментного методу, найчастіше
використовують для виявлення в сироватці антитіл і характеристики специфічних антитіл
у різних класах імуноглобулінів. Особливо важливими є модифікації ІФА-IgM з
використанням моноклональних антитіл.
Конкурентний твердофазний метод. До антигена, фіксованого на твердому носієві,
додають досліджувану сироватку хворого. Специфічні антитіла сироватки зв’язуються з
антигенами. Після цього вносять стандартні специфічні антитіла, мічені ферментом. Якщо
антитіла сироватки хворого зв’язались з антигеном, мічені антитіла не можуть реагувати з
цим антигеном і активність ферменту в луночці буде незначною. При відсутності в
сироватці хворого специфічних антитіл, стандартні специфічні антитіла, мічені ензимом,
зв’язуються з антигеном, фіксованим на твердій фазі, і при додаванні субстрату для
ферменту, спостерігається висока активність ензиму.
До радіоімунних методів відносяться всі імунологічні методи, в яких застосовують
мічені радіоактивними ізотопами антигени або антитіла. Для радіоактивного мічення
найчастіше використовують два нукліди: тритій – 3H і йод – 125J. Радіоактивність
заміряють з допомогою лічильників g-проміння, в яких кількість імпульсів є показником
концентрації міченого антигена чи антитіла. Використовують також Укладачадіографію.
Імуноблотинг. Сучасні методи електрофорезу в гелі дозволяють розділяти
біополімери, однак вивчати природу і біологічну активність окремих молекул, які були
розділені при електрофорезі досить важко. Це пов’язано з тим, що локалізовані в порах
гелю біополімери недоступні для специфічних антитіл, оскільки діаметр пор матриці
значно менший за розміри антитіл. У зв’язку з цим було розроблено методику, яка
дозволяє вилучати розділені молекули з гелю, переносити і фіксувати їх на поверхні
твердої фази у тій послідовності, в якій вони знаходились у гелі. Таким чином,
досліджувані антигени, розміщуючись на поверхні нового носія (твердій фазі), стають
доступними для наступних досліджень. Процес переносу біополімерів із
електрофоретичного геля та імобілізація їх на поверхні пористої мембрани називається
блотингом, а одержаний відбиток – блотом.
Для проведення імуноблотингу досліджувані антигени спочатку розділяють з
допомогою елетрофорезу в гелі. Одержані фракції електрофоретично переносять на
листок нітроцелюлози (блот), який знаходиться в спеціальній камері. Фіксовані блоти
обробляють специфічними до антигена антитілами, відмивають і додають радіоактивно
мічений кон’югат для виявлення антитіл, які зв’язались з антигеном.
Після повторного промивання листок нітроцелюлози розміщують в касеті з
рентгенівською плівкою для радіоавтографії. На проявленій плівці появляться смуги
локалізації антигена, який зв’язав мічені антитіла.
Реакції гібридизації блотинг – високоспецифічні, їх суть полягає у використанні
одноланцюгової нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) (генетичний зонд), яка
комплементарно зв’язується з досліджуваною ДНК або РНК.
Генетичні зонди, що застосовуються в таких реакціях одержують шляхом клонування
плазмід, штучного синтезу або з використанням техніки ампліфікації генів. Оскільки ДНК
на відміну від РНК складається з двох ланцюгів, то перед дослідженням потрібно розділи-
ти дві комплементарні нитки ДНК шляхом нагрівання. Тоді мічена радіоактивним
ізотопом або ензимом ДНК може з’єднатись з досліджуваною ДНК.
ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) - даний метод заснований на виявленні в
досліджуваному зразку специфічного фрагмента ДНК збудника і на принципі природної
реплікації ДНК, що включає розплітання подвійної спіралі ДНК, розбіжність ниток ДНК і
комплементарне добудовування обох ниток.
6.Практичні роботи, які виконуються на занятті.
1. Оцінити кольорову пробу Солка, реакцію гемаглютинації і гемадсорбції.
2. Проводити мікроскопію препаратів культури клітин з різними видами ЦПД
вірусів за допомогою імерсійного мікроскопа.
3. Враховувати серологічні реакції, які використовуть для діагностики вірусних
інфекцій.
7.Рекомендована література.
Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія. За ред. акад.. НАН України
В.В.Широбокова. Вінниця. Нова книга.2011.- С.118-125.
С.І.Климнюк. І.О.Ситник, В.П.Широбоков, М.С.Творко, Н.І. Ткачук, Л.Б.Романюк,
О.В.Покришко, В.А.Понятовський. Практична мікробіологія. Вінниця, Нова Книга, 2018.
ст.185-192
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. Стор. 69-71.
С.І.Климнюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоков. Практична мікробіологія.
Тернопіль, 2004. Стор.321-334.
Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням.
Загальна ред.. Г.К.Палій, К., 2004.
Лекційний матеріал.
8.Матеріали для самоконтролю:
Тести:
1. Серед школярів молодших класів був зареєстрований спалах ГРЗ. Яким з приведених
методів експрес-діагностики можна підтвердити допущення, що цей спалах обумовлений
аденовірусом?
А. РІФ.
В. Виделением вірусу.
С. РЗК.
D. Шкіряно-алергічною пробою.
Е. Зараженням лабораторних тварин.
2. У вірусологічній лабораторії при зараженні курячих ембріонів змивом із зіву і носа,

узятим від хворого на грип, виділили віруси, які викликали гемаглютинацію 1% суміші
еритроцитів. У якій з перерахованих серологічних реакцій можна визначити тип вірусу
грипу?
А. РП.
В. РГА.
С. РГГА.
D. РН.
Е. РА.
3. При культивуванні вірусу поліомієліту на культурі тканини лаборант відзначив зміну

кольору середовища культивування (так звана кольорова проба). Про що це свідчить?
А. Культура тканини не придатна для подальших пасажів.
В. Вихідний матеріал містив інші віруси.
С. Окрім вірусів в культурі клітин виросли бактерії.
D. Вірус нормально репродукується.
Е. Вірус не репродукується.
4. У лабораторію надіслали мазки-відбитки від хворого на ГРВІ. Який з перерахованих
імунологічних тестів можна застосувати як експресдіагностику?
А. РІФ.
В. Реакцію імобілізації.
С. РГА.
D. РЗК.
Е. Реакцію імунного прилипання.
5. Змиви з носової частини глотки хворого з підозрою на грип ввели в алантоїсну порожнину
курячого ембріона. Через 72 години інкубації для виявлення вірусу грипу узяли
алантоїсну рідину для дослідження. За допомогою якої з приведених реакцій можна
знайти вірус грипу в алантоїсній рідині?
А. РГА.
В. РП.
С. РН.
D. РА.
Е. РЗК.
Укладач: доцент Коваленко І.М.

1. Тема заняття: : Принципи лабораторної діагностики вірусних захворювань.

Противірусні хіміотерапевтичні препарати, інтерферони, інтерфероногени.
1.1. Актуальність теми. Взаємодія антигену з антитілом проявляється у формі
різноманітних імунних, або серологічних реакцій. У зв’язку з їх високою чутливістю і
специфічністю вони знайшли широке діагностичне застосування.
2. Мета заняття:
Мета загальна. Ознайомитись із загальними принципами діагностики вірусних
інфекцій. Вивчити методи індикації та ідентифікації вірусів. Ознайомитися із функцією
інтерферону та інтерфероногенів у неспецифічному захисті від вірусних інфекцій.
Вивчити основні групи противірусних препаратів, особливості їх застосування.
Мета конкретна.
1. Вивчити загальні принципи діагностики вірусних захворювань, етапи дослідження.
2. Оволодіти методами індикації та ідентифікації вірусів
3. Знати особливості культивування вірусів
4. Знати методику постановки і перебіг серологічних реакцій, що використовуються
для діагностики вірусних інфекцій
5. Ознайомитися із функцією інтерферону у неспецифічному захисті від вірусних
інфекцій.
6. Вивчити основні групи противірусних препаратів, особливості їх застосування.

3.1. Знати принципи лабораторної діагностики інфекційних захворювань.
3.2. Знати принципи культивування вірусів.
3.3. Знати принципи перебігу серологічних реакцій, їх основні види, компоненти.
3.4. Знати принципи імунологічного захисту організму.
3.5. Знати групи хіміотерапевтичних засобів для лікування інфекційних
захворювань.
4.Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
1. Поняття індикації та ідентифікації вірусів
2. Загальна характеристика методів культивування вірусів.
3. Цитопатична дія вірусів
4. Серологічні реакції, що застосовуються для індикації та ідентифікації
вірусів.
5. Інтерферони, інтерфероногени
6. Противірусні хіміотерапевтичні препарати
5.Зміст теми.
Cучасні методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій.
Мікроскопічні методи: цитоскопічний, люмінісцентна мікроскопія, електронна
мікроскопія, імунна електронна мікроскопія.
Культуральний метод (вірусологічний).
Етапи культурального методу
• Забір матеріалу
• Обробка матеріалу з метою звільнення від супутньої бактеріальної мікрофлори
• Культивування вірусу
• Індикація і титрування вірусу. Їх культивують в чутливих живих
системах, а саме:
1) в організмі лабораторних тварин (білі миші, морські свинки, хом’яки і т. інше);
2) в курячих ембріонах (КЕ) 5-14 денного віку, які заражають декількома способами -
в порожнину амніону або алантоїсу, на хоріоналантоїсну оболонку, у жовточний
мішок. Алантоїсна і амніотична рідина по закінченню певних термінів інкубації
використовується для індикації вірусів.
3) в культурах клітин (КК) - популяція однотипових клітин організму тварини або
людини, які вирощуються в штучних умовах. По тривалості життя культури клітин
поділяються на: а) первинні - одержують шляхом трипсинізації шматочків тканин; in
vitro можуть проходити до 10 поділів; б) напівперещеплювані - диплоїдні клітини
одного типу, які здатні перетерплювати до 100 поділів in vitro (культура фібробластів
ембріона людини); в) перещеплювані - однотипні пухлинні або нормальні клітини із
зміненим каріотипом, спроможні до необмеженого росту in vitro (Hela, Her-2, Vero,
Kb і т. д.). Для культивування культур клітин використовують спеціальні поживні
середовища, які містять амінокислоти, солі, вуглеводи і мають рН=7,2-7,4, а також
індикатор, який змінює колір при зсуві pH. Найбільш поширеним є середовище Ігла і
199 (включає 60 компонентів).
Індикація вірусів - виявлення вірусів у досліджуваному матеріалі без установлення їх
приналежності до родини, роду, виду або сероваріанту. Індикація вірусів в організмі
лабораторних тварин здійснюється на підставі появи певних ознак захворювання. Після
загибелі тварини вірус виявляють у гомогенатах уражених тканин. Індикація у курячому
ембріоні: в амніотичній і алантоїсній рідини індикацію здійснюють у реакції
гемаглютинації (міксовіруси); на ураженій хоріоналантоїсній оболонці з’являються
бляшки або віспини (герпесвіруси). Індикація у культурі клітин здійснюється за:
1) цитопатичною дією віруса (ЦІІД). При мікроскопії препарату, виготовленого із
культури клітин, інфікованих вірусом, виявляються клітини з вакуолізованою
цитоплазмою, зміненим ядром (меншим за формою, інтенсивністю забарвлення); клітини
нерідко втрачають свою типову форму (загальні дистрофічні зміни). ІІри репродукції
деяких вірусів в інфікованих клітинах можна виявити включення (цитоплазматичні або
ядерні), що також є ознакою ЦПД вірусу. Деякі віруси сприяють утворенню синцитіїв або
симпластів у культурі клітин, що можна виявити при мікроскопії. Синцитії утворюються
внаслідок злиття декількох клітин, одна з яких або усі інфіковані вірусом. Симпласти - це
багатоядерні клітини, які утворюються внаслідок порушення процесів поділу інфікованої
вірусом клітини.
2) утворенням бляшок. Бляшки - це осередки зруйнованих інфікованих вірусом клітин
моношару, що знаходиться під агаровим покриттям.
3) кольоровою пробою. Середовище Ігла і 199 містять індикатор, який при рН=7,2-7,4
має малиновий колір, а при зсуві pH в кислу сторону (виділення клітинами кислих
продуктів метаболізму) змінюється колір на жовтогарячий. Вірусінфіковані клітини
внаслідок пригнічення життєдіяльності або загибелі не виділяють кислі продукти,
відповідно колір індикатора не змінюється. Таким чином, при інфікуванні вірусом
культури клітин, колір індикатора в середовищі Ігла не змінюється.
4) реакцією гемаглютинації (РГА). Виявлення вірусів за допомогою РГА грунтується
на спроможності деяких вірусів, які містять гемаглютинін в оболонці, склеювати
еритроцити тварин або людей. Для реакції використовують культуральну рідину, в якій
містяться віріони, або, якщо вірус культивують у курячому ембріоні, алантоїсну чи
амніотичну рідину. В присутності віріонів, які мають на своїй поверхні гемаглютиніни
(віруси грипу, парагрипу, кору), відбувається склеювання еритроцитів і утворення
пластівців червоного кольору.
5) реакція гемадсорбції (РГАдс). РГадс дозволяє виявити віруси, які містять
гемаглютинін, при мікроскопії заражених клітинних культур до розвитку ЦПД. При
додаванні до культури клітин завису еритроцитів на інфікованих вірусом клітинах
спостерігається адсорбція еритроцитів. Це зумовлено тим, що при репродукції віруса у
чутливій клітині, поверхневі рецептори віруса, в тому числі і гемаглютинін, вбудовуються
у оболонку інфікованої клітини. Еритроцити будуть фіксуватись тільки на інфікованих
вірусом клітинах.
Методи ідентифікації вірусів. Реакція нейтралізації (РН), реакція гальмування
гемадсорбції, реакція гальмування гемаглютинації, реакція непрямої гемаглютинації,
реакція зв’язування комплементу (РЗК), імуноферментний аналіз (ІФА), радіоімунний
аналіз (РІА), імунна електронна мікроскопія (ІЕМ), реакція імунофлюоресценції (РІФ),
зустрічний імуноелектрофорез, метод молекулярної гібридизації НК.
Серологічний метод (РЗК, РГГА, РПГА, ІФА, РІА, імуноелектрофорез).
Молекулярно-генетичний метод - реакція гібридизації ДНК або РНК; полімеразно-
ланцюгова реакція (ПЛР).
Інтерферони – один із значущих факторів природної неспецифічної резистентності.
Представляють собою глікопротеїди, які утворюються в клітинах макроорганізму під
дією різних патогенів. Вони активують імунітет, виявляють протимікробну,
протипухлинну, виражену противірусну дію. Розрізняють 3 типи інтерферонів: альфа-,
бета-, гамма-інтерферон.
Альфа-інтерферон – лейкоцитарний, має виражену противірусну дію і дещо слабшу
протипухлинну;
Бета-інтерферон – фібробластний, має більш виражену протипухлинну дію;
Гамма-інтерферон – лімфоцитарний (імунний), має виражені імуномодулюючі
властивості (стимулює макрофаги).
Індуктори інтерферону (інтерфероногени): віруси, ЛПС клітинної стінки бактерій,
компоненти оболонок грибів, найпростіших, рикетсії,хламідії, природні хімічні
речовини (поліфеноли), мітогенні речовини та ін.
Особливістю інтерферонів є те, що вони проявляють активність у клітинах того виду
тварин, з якого вони отримані. Тому для лікування людей використовують лише
людський інтерферон або виробленний за методом генної інженерії. Противірусну їх
дію пояснюють блокуванням синтезу вірусних білків.
6.Практичні роботи, які виконуються на занятті.
1. Обрахувати результати РГА в досліді ;
2. Інтерпретувати результати реакцію нейтралізації
3. Провести мікроскопію мікропрепарату з метою вивчення феномену
бляшкоутворення.
4. Ознайомитися з противірувними хіміотерапевтичними засобами.
1. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед.
навч. заклад / За редакцією В.П.Широбокова / Видання 2-е. – Вінниця : Нова Книга,
2011. – 952 с. : іл. Ст 324-325.
ст.177-185
2. К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 385-391.

3. С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 316-339.
7б. Додаткова:
1. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним
захворюванням. Загальна ред.. Г.К.Палій, К., 2004.
2. І.С. Гайдаш, В.В. Флегонтова. Медична вірологія. Луганськ, 2002. – С. 195-213.
3. Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових
дисциплін «Крок-1. Загальна лікарська підготовка» /Кол.Укладачів; За ред.
В.Ф.Москаленка та співавт. – К.:Медицина, 2004. - С.328-331.
8. Матеріали для самоконтролю.

1. З метою індикації вірусів у культурі клітин застосовують метод, заснований на
зміні рН культурою живильного середовища в процесі культивування вірусів. Як
називається даний метод індикації вірусів:
А. Цитопатична дія
В. Кольорова проба
С. Реакція бляшкоутворення
Д. Реакція гемадсорбції
Е. Реакція гемаглютинації
2. Реакція імунофлюоресценції широко використовується для експрес-діагностики

багатьох бактеріальних та вірусних інфекцій. Виберіть умову, без дотримання якої
неможливо визначити результат реакції.
A. Наявність люмінесцентного мікроскопа
B. Наявність електронного мікроскопа
C. Наявності імерсійного мікроскопа
Д. Виділеної чистої культури збудника
E. Сироватки хворого
3. Інтерферон – фактор неспецифічного імунітету, який має противірусні властивості. Що

є
стимулом продукції цих протеїнів в організмі людини?
A. ДНК
B. Ендотоксин
C. Екзотоксин
Д. Віруси
E. РНК
4. Наявність репродукції вірусів у культурі клітин можна визначити по

морфологічним
змінам. Як називаються ці зміни?
A.Мутація
B. Трансформація
C. Конверсія
Д. Модифікація
E. Цитопатична дія
5. З метою індикації вірусів в культурі клітин виявили клітини, на яких знаходились

скупчення еритроцитів. Назвіть вказаний в умові тест-індикації вірусів.
A. Реакція гемадсорбціі
B. Реакція гемагглютинаціі
C. Цитопатична дія
Д. Кольорова проба
E. Бляшкоутворення
Укладач: кмн, доц. Колодій С.А.

Методичні рекомендації
з мікробіології, вірусології та імунології по проведенню практичних занять
для студентів медичного факультету №46
1. Тема заняття: Ортоміксовіруси. Віруси грипу. Біологічні властивості. Мінливість

вірусів грипу. Методи лабораторної діагностики та лікування грипу.
1.1. Актуальність теми. Вірус грипу спричиняють важкі інфекційні захворювання із
схильністю до ускладнень: пневмонія, енцефаліт. У пацієнтів з вираженою клінічною
картиною грипу діагностичне значення має наростання титру антитіл в 4 рази. Для
імунізації проти грипу використовують живу, інактивовану, хімічну вакцини. Вірус грипу
має високу ступінь мінливості, що ускладнює розробку вакцинних препаратів.
2.1. Загальна: Засвоїти основні біологічні властивості, уміти обирати методи лабораторної
діагностики та профілактики грипу.
2.2. Конкретна: Вміти забирати матеріал від хворого, ідентифікувати вірус в інфекційному
матеріалі; проводити врахування результатів серологічних реакцій, обирати методи
лабораторної діагностики захворювання в залежності від термінів хвороби; знати
препарати для лікування та специфічної профілактики грипу.
3.1. Знати ультраструктуру вірусів та методи їх культивування.
3.2. Знати антигенну будову та типи вірусних геномів.
3.3. Знати етапи та типи взаємодії вірусів з клітиною.
3.4. Знати методи діагностики вірусних інфекцій.
3.5. Знати види вакцин, принципи профілактики вірусних інфекцій.
4.1. Систематичне положення, ультраструктура, антигенна будова та мінливість
вірусу грипу.
4.2. Резистентність вірусу грипу. Методи культивування, індикації та ідентифікації.
4.3. Епідеміологія та патогенез грипу.
4.4. Лабораторна діагностика грипу. Особливості вірусологічного та серологічного
методів.
4.5. Методи пасивної й активної імунопрофілактики та препарати для лікування грипу.
Вірус грипу належать до родини Orthomyxoviridae, роду Influenzavirus.
Морфологія: вірус представлений однонитковою РНК, сферичної форми, складний за
будовою. Антигенна будова: N-нейрамінідаза (N1, N2); H-гемаглютиніни (H1, H2, H3).
Культивують вірус грипу в курячих ембріонах, культурах клітин. Джерелом інфекції є
людина (хвора або носій). Основний механізм передачі захворювання - повітряно-
краплинний. Інкубаційний період короткий - 1-2 доби. Вірус адгезується і проникає у
клітини епітелію верхніх дихальних шляхів, де він репродукується і руйнує інфіковані
клітини, що клінічно проявляється сухим болючим кашлем. Вірус грипу малостійкий у
навколишньому середовищі, чутливий до ультрафіолетового опромінювання, високої
температури та дезинфікуючих засобів. Матеріалом для дослідження є змиви з
носоглотки, виділення із носу, кров, спинномозкова рідина, секційний матеріал. Під час
проведення вірусологічного дослідження найчутливішим методом виділення вірусу є
зараження 10-11 денних курячих ембріонів. Як правило, матеріал забирають у перші дні
хвороби, що пов'язано із високою концентрацією вірусу. Супутню мікрофлору знищують
шляхом додавання пеніциліну та стрептоміцину. При серологічному дослідженні
проводять визначення титру антитіл в парних сироватках хворого за допомогою РГГА та
РЗК. Застосовують біологічний метод: заражають дослідним матеріалом білих мишей або
хомʼяків. Для експрес-діагностики використовують риноцитоскопію, РІФ та ПЛР.
Постінфекційний імунітет: напружений, тривалий, типоспецифічний. Для профілактики
грипу застосовують живі, інактивовані, рекомбінантні, хімічні вакцини та протигрипозний
гамма-глобулін.

6.1. Для серотипування вірусу грипу ставлять реакцію гальмування гемаглютинації
(РГГА) крапельним методом. На предметні скельця наносять 5 крапель змиву з
носоглотки хворого. Додають по краплі типові антигрипозні сироватки N1H1, N2H2 та
нормальну сироватку для контролю. Потім у кожну краплю додають по 1 краплі завису
курячих еритроцитів. Результати враховують через 2-5 хв. Тип вірусу відповідає тій
діагностичній сироватці, в присутності якої відбувається гальмування гемаглютинації.
Інші сироватки, зокрема нормальна, не гальмують аглютинацію еритроцитів.
6.2. Студенти враховують результати РГГА в демонстраційному досліді для виявлення
титру протигрипозних антитіл в парних сироватках хворого.
Реакція ставиться у двох рядах лунок. В кожному ряді лунок знаходиться
розведення сироватки пацієнта, взятої на початку захворювання (І ряд) і через 7 днів (ІІ
ряд). До лунок кожного ряду внесли вірусний діагностикум в об'ємі 0,2 мл (4
гемаглютинуючі одиниці). Вихідне розведення сироваток від 1:10 до 1: 640. Після чого до
кожної лунки додали 1% суспензію курячих еритроцитів. Реакція супроводжується
контролями: К1- контроль сироватки; К2 - контроль діагностикуму, К3 - контроль
еритроцитів. Результат реакції оцінюємо починаючи із контролів в якому спостерігаємо
компактний осад еритроцитів у вигляді "ґудзика" (К1, К3) та аглютинація еритроцитів
"парасолька" (К2). У деяких дослідних луночках еритроцити осідають компактно у
вигляді "ґудзика" (результат позитивний). Це відбувається тому, що антитіла пацієнта
взаємодіють з гемаглютиніном вірусного діагностикуму і еритроцити осідають на дно
лунки. У деяких дослідних луночках відбувається склеювання еритроцитів за допомогою
вірусного діагностикуму (результат негативний). Титр антитіл - найбільше розведення
досліджуваної сироватки, яке дає позитивну реакцію (остання луночка із компактним
осадом). Зростання титру антитіл в 4 і більше разів підтверджує діагноз.
6.3. Студенти враховують результати РЗК в демонстраційному досліді для виявлення
титру протигрипозних антитіл в парних сироватках хворого.
Для виявлення приросту титру антитіл проти вірусу грипу студенти враховують за
допомогою реакції зв’язування комплементу (РЗК), яка складається з 2 систем: антиген +
антитіло + комплемент (І система), завис еритроцитів + гемолітична сироватка (ІІ
система). Проходить в 2 фази: І специфічна, яка обумовлює зв’язування комплементу в
разі відповідності антитіл та антигену, при невідповідності – антиген залишається
вільним. При введені в дослід ІІ ( індикаторної) системи гемоліз відбудеться тільки при
наявності вільного комплементу (реакція негативна). В разі, коли комплемент
адсорбувався на системі антиген-антитіло, гемоліз не відбувається (реакція позитивна).
6.4 Студенти в протокол записують відомості про хіміотерапевтичні та профілактичні
препарати, що застосовують при грипі.
Хіміотерапевтичні засоби для етіотропного лікування: амантадин, ремантадин блокують
проникнення вірусів в клітини макроорганізму; препарати рекомбінантного інтерферону -
блокують синтез вірусних білків. Специфічну профілактику грипу проводять
противогрипозним гамма-глобуліном, який виготовляють з сироватки крові донорів,
імунізованих живою грипозною вакциною типів А і В. Жива грипозна вакцина -
виготовляють з алантоїсної рідини курячих ембріонів інфікованих вакцинними штамами
вірусу грипу основних серотипів. Застосовують також, інактивовані, рекомбінантні та
хімічні вакцини.
7а. Основна.
В.П.Широбоков та співавт. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія, Нова
книга, Вінниця, 2011. – С. 524-540.
ст.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 339-344.
К.Д. Пяткін, Ю.С. Кривошеїн. Мікробіологія з вірусологією та імунологією; Київ, 1992. -
С. 351-354.
7б. Додаткова.
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред Г.К.Палія,
В.І.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004. – С. 33, 83, 88, 91.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових
1. В інфекційну лікарню поступив хворий з ознаками пневмонії, яка розвинулась на 6-й

день захворювання грипом. Який метод найдостовірніше підтверджує грипозну етіологію
пневмонії?
A Зараження курячих ембріонів
B Дослідження парних сироваток
C Виявлення антигенів вірусу грипу в харкотинні методом ІФА
D Імунолюмінесцентне дослідження мазків-відбитків з носових ходів
E Виявлення антитіл проти гемаглютинінів вірусу грипу
2. Вірус грипу містить внутрішні антигени - нуклеопротеїдні (NP), полімеразні (P1, P2,
P3), матриксний білок (М) та зовнішні антигени - гемаглютинін (Н) і нейрамінізазу (N).
Яким з них належить основна роль у створені імунітету до грипозної інфекції?
A Полімеразні білки
B Нуклеопротеїдні антигени
C Матриксний білок
D Гемаглютинін та нейрамінідаза
E Нейрамінідаза
3. У хворого з підозрою на грип взяли для дослідження змив з носоглотки, яким в

подальшому будуть інфіковані курячі ембріони для виділення вірусу. Як необхідно
обробити патологічний матеріал перед зараженням?
A Прогріванням до 60o С
В Розчином антибіотику
C Діагностичною сироваткою
D Розчином трипсину
E Багаторазовим заморожуванням та розморожуванням
4. Від хворого з підозрою на грип було взято патологічний матеріал (носоглотковий змив),
яким інфікували курячі ембріони у хоріон-алантоїсну порожнину. За допомогою якої
реакції найдоцільніше довести, що в хоріон-алантоїсній рідині дійсно накопичився вірус
грипу?
A Нейтралізації
B Подвійної імунодифузії
C Гальмування гемадсорбції
D Гальмування гемаглютинації
E Гемаглютинації
5. Серологічна діагностика грипу передбачає виявлення наростання титру антитіл до

збудника в сироватці крові хворого. В скільки разів повинен зрости титр антитіл з парною
сироваткою, щоб результат вважався достовірним?
A В один раз
B В 2 рази
C В 4 рази і більше
D В 3 рази
E В пів-титру
Ситуаційна задача
1. При обстеженні хворого на ГРВІ було взято змив із носоглотки, яким заразили курячий
ембріон. Через тиждень курячий ембріон загинув. Як довести, що причиною загибелі
ембріона був вірус грипу?
Укладач: асистент, к.мед.н. Осадчук Н.І.

Методичні рекомендації
з мікробіології, вірусології та імунології по проведенню практичних занять
1. Тема заняття: Параміксовіруси: віруси парагрипу, кору та паротиту. Біологічні

властивості. Методи лабораторної діагностики захворювань.
1.1. Актуальність теми. Віруси парагрипу, кору спричиняють важкі інфекційні
захворювання із схильністю до ускладнень: пневмонія, енцефаліт. У 40-60 % дітей після
імунізації спостерігаються клінічно виражені симптоми кору (мітигована форма). Існує
можливість трансплацентарної передачі вірусу кору. У пацієнтів з вираженою клінічною
картиною парагрипу діагностичне значення має наростання титру антитіл в 4 рази. Проти
кору щеплюють дітей у віці 1 року живою вакциною.
2.1. Загальна: Уміти обирати методи лабораторної діагностики, профілактики вірусів
парагрипу, кору та паротиту.
2.2. Конкретна: Вміти забирати матеріал від хворого, ідентифікувати віруси в
інфекційному матеріалі; проводити врахування результатів серологічних реакцій, обирати
методи лабораторної діагностики захворювань в залежності від термінів хвороби; знати
препарати для лікування та специфічної профілактики парагрипу, кору та паротиту.
4.1.Систематичне положення, ультраструктура, антигенна будова вірусів парагрипу, кору,
паротиту.
4.2.Методи культивування, індикації та ідентифікації вірусів парагрипу, кору, паротиту.
4.3. Епідеміологія, патогенез парагрипу, кору та паротиту.
4.4. Особливості лабораторної діагностики парагрипу.
4.5. Лабораторна діагностика кору, паротиту.
Особливості вірусологічного та серологічного методів.
4.6. Препарати для специфічної профілактики кору та паротиту.
Віруси парагрипу, кору та паротиту належать до родини Paramyxoviridae, роду
Paramyxovirus. Геном параміксовірусів містить однониткову РНК, сферичної форми,
складної будови. Культивують віруси в культурах клітин, курячих ембріонах (вірус
паротиту). Віруси, які розмножилися, виявляють по реакції гемаглютинації, гемадсорбції,
утворенню в цитоплазмі клітин еозинофільних включень. Джерелом інфекції є людина
(хвора або носій). Основний механізм передачі захворювань - повітряно-краплинний, для
вірусу кору існує також вертикальний від матері до дитини через плаценту. Віруси
малостійкі у навколишньому середовищі, чутливі до ультрафіолетового опромінювання,
високої температури та дезинфікуючих засобів. Постінфекційний імунітет при парагрипі
недовготривалий (декілька місяців), при епідемічному паротиті та кору - напружений
тривалий, зберігається впродовж всього життя. Для лабораторної діагностики
застосовують вірусологічний, серологічний та експрес-методи. Матеріалом для
дослідження є змиви з носоглотки, кров, сеча, пунктат залоз, спинномозкова рідина,
секційний матеріал. Під час проведення вірусологічного дослідження заражають культури
клітин або курячі ембріони (вірус паротиту). При серологічному дослідженні проводять
визначення титру антитіл в парних сироватках хворого за допомогою РГГА та РЗК. Для
експрес-діагностики використовують РІФ. Специфічну профілактику проводиться живою
атенуйованою коровою або живою паротитною вакциною відповідно до календаря
щеплень, або трьохкомпонентною КПК (кір, паротит краснуха) вакциною.
6.1. Студенти враховують результати РГГА в демонстраційному досліді для виявлення
приросту титру антитіл проти вірусу паротиту в парних сироватках хворого.
Реакція ставиться у двох рядах лунок. В кожному ряді лунок знаходиться
розведення сироватки пацієнта, взятої на початку захворювання (І ряд) і через 10 днів (ІІ
ряд). До лунок кожного ряду внесли вірусний діагностикум в об'ємі 0,2 мл (4
гемаглютинуючі одиниці). Вихідне розведення сироваток від 1:10 до 1: 640. Після чого до
кожної лунки додали 1% суспензію курячих еритроцитів. Реакція супроводжується
контролями: К1- контроль сироватки; К2 - контроль діагностикуму, К3 - контроль
еритроцитів. Результат реакції оцінюємо починаючи із контролів в якому спостерігаємо
компактний осад еритроцитів у вигляді "ґудзика" (К1, К3) та аглютинація еритроцитів
"парасолька" (К2). У деяких дослідних луночках еритроцити осідають компактно у
вигляді "ґудзика" (результат позитивний). Це відбувається тому, що антитіла пацієнта
взаємодіють з гемаглютиніном вірусного діагностикуму і еритроцити осідають на дно
лунки. У деяких дослідних луночках відбувається склеювання еритроцитів за допомогою
вірусного діагностикуму (результат негативний). Титр антитіл - найбільше розведення
досліджуваної сироватки, яке дає позитивну реакцію (остання луночка із компактним
осадом). Зростання титру антитіл в 4 і більше разів підтверджує діагноз.
6.2. Для виявлення приросту титру антитіл проти вірусу кору студенти враховують за
допомогою реакції зв’язування комплементу (РЗК), яка складається з 2 систем: антиген +
антитіло + комплемент (І система), завис еритроцитів + гемолітична сироватка (ІІ
система). Проходить в 2 фази: І специфічна, яка обумовлює зв’язування комплементу в
разі відповідності антитіл та антигену, при невідповідності – антиген залишається
вільним. При введені в дослід ІІ (індикаторної) системи гемоліз відбудеться тільки при
наявності вільного комплементу (реакція негативна). В разі, коли комплемент
адсорбувався на системі антиген-антитіло, гемоліз не відбувається (реакція позитивна).
6.3. Студенти в протокол записують відомості про хіміотерапевтичні та профілактичні
засоби, що застосовують при корі та паротиті.
Хіміотерапевтичні засоби для етіотропного лікування: амантадин, ремантадин
блокують проникнення вірусів в клітини макроорганізму; препарати рекомбінантного
інтерферону - блокують синтез вірусних білків. Специфічну профілактику проводять
противокоровим гамма-глобуліном, живою, атенуйованою коровою, живою паротитною
вакцинами, або трикомпонентною КПК ( проти кору, паротиту краснухи) згідно календаря
щеплень дітям у віці 12-15 місяців, ревакцинацію у віці 6 років. Вакцина формує
довготривалий імунітет.
7а. Основна.
В.П.Широбоков та співавт. Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія, Нова книга,
Вінниця, 2011. – С. 542-547.
ст.
К.Д. П´яткін, Ю.С. Кривошеїн. Мікробіологія з вірусологією та імунологією; Київ, 1992.
- С. 354-355; 358-359.
7б. Додаткова.
В.І.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004. – С. 33, 83, 88, 91.
Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових
1. Хлопчик 1,5 років, який не отримував планові щеплення, контактував з хворим на кір. З
метою екстреної специфічної профілактики дитині було введено донорський гамма-
глобулін. Який вид імунітету було створено при цьому?
A Природний
B Пасивний
C Антитоксичний
D Поствакцинальний
E Місцевий
2. Лікар-педіатр, проводячи з батьками бесіду про профілактику кору, зауважив, що певна

категорія дітей має природний пасивний імунітет до цього захворювання. Яких саме дітей
мав на увазі лікар?
А Ті, що перенесли кір на першому році життя
B Старші 14 років
C Новонароджені
D Ті, що отримали планові щеплення
E Ті, чиї батьки не хворіли на кір
3. У хлопчика 6 років помірне підвищення температури, завушні залози збільшені. Зі

слини хворого було виділено вірус, який розмножується у курячих ембріонах та
тканинних культурах, має гемаглютинуючі властивості та викликає утворення симпластів
у культурі клітин. Які ще органи найбільш ймовірно можуть бути уражені внаслідок
інфекції, викликаної цим вірусом?
A Головний мозок
B Печінка
C Легені
D Глоткові мигдалини
E Статеві залози
4. У дитячій установі зареєстровано спалах кору. У чому полягає специфічна екстрена

профілактика щодо контактних не щеплених дітей?
A Ведення вакцини АДП - М
B Ведення живої протикорової вакцини
C Ведення протикорового гамма-глобуліну
D Встановлення медичного спостереження за дітьми
E Ізоляція та лікування хворих
5. В вірусологічну лабораторію надійшли змиви з носоглотки хворого. Що можна

використати для виділення вірусу парагрипу із змивів хворого?
A Середовище Ендо
B М’ясо- пептонний агар
C М’ясо- пептонний бульйон
D Культура клітин
E Середовище Левенштейна-Єнсена
Ситуаційна задача.
1. У дитини ознаки гострої респіраторної вірусної інфекції. На 4-й день після початку
захворювання з'явився папульозний висип за вухами, потім на лобі, обличчі, а далі на
тулубі; на слизовій оболонці щік виявляються плями Коплика-Філатова. Який діагноз
можна поставити за клінічними ознаками? Як його уточнити?
Укладач: асистент, к.мед.н. Осадчук Н.І.

Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів
при підготовці до практичного заняття
1. Тема заняття: Віруси – збудники ГРВІ: риновіруси, коронавіруси, рубівіруси,

аденовіруси.
1.1. Актуальність теми. Актуальність теми обумовлена широтою розповсюдженя і
високою інфекційністю аденовірусів, інфекційністю рота- та корона вірусів, які в природі
знаходяться у ссавців, птахів, амфібій від яких людина отримує інфекцію.
2.1.Мета загальна: Вміти використовувати біологічні особливості вірусів збудників ГРВІ
для їх ідентифікації.
2.2. Мета конкретна: Освоїти методи діагностики вірусів збудників ГРВІ за допомогою
експрес-метода ( імунофлюонесцентного ), серологічного та вірусологічного.

1. Таксономічне положення вірусів – збудників гострих респіраторних вірусних

інфекцій.
2. Рід риновірусів (Rinovirus). Ультраструктура віріону. Антигенна будова
риновірусів. Культивування. Чутливість до дії фізичних і хімічних факторів.
3. Патогенез захворювань, спричинених риновірусами. Імунітет.
4. Коронавіруси (родина Coronaviridae). Загальна характеристика. Вірус атипової
пневмонії (SARS-CoV). Вірус близькосхідного респіраторного синдрому (MERS-CoV).
5. Патогенез захворювань, спричинених коронавірусами.
6. Рід рубівірусів (Rubivirus). Вірус краснухи. Чутливість до дії фізичних і хімічних
факторів.
7. Патогенез краснухи. Ембріотоксична активність. Імунітет.
8. Родина Adenoviridae. Класифікація аденовірусів.
9. Ультраструктура віріону аденовірусів. Антигени, їх локалізація і специфічність.
Чутливість вірусів до дії фізичних і хімічних факторів.
10. Культивування, індикація та ідентифікація аденовірусів.
11. Патогенез аденовірусних інфекцій. Персистенція. Онкогенні серотипи
аденовірусів.
12. Принципи лабораторної діагностики гострих респіраторних вірусних інфекцій.
13. Профілактика гострих респіраторних вірусних інфекцій. Лікування.
Родина Adenoviridae включає віруси тропні до залоз ссавців, птахів, амфібій. Вірус
первинно локалізується в епітелії верхніх шляхів, кон’юктиви, слизової оболонки,
сечостатевих органів, реціонарних лімфатичних вузлів людини. Репродукція вірусів
відбувається в ядрах клітин. Ураженні клітини руйнуються, що супроводжуються
запаленням.
В досліджуваному матеріалі (мазки та зливи з ротоглотки, зіскоби з кон’юктиви,
випорожнення та ін.) за допомогою люмінесцентної мікроскопії визначають наявність
вірусів.
Вірусологічне дослідження проводять на культурі тканин КВ, з наступною
ідентифікацією в ПН, РГГА з еритроцитами білих щурів та мавп.
Серологічне дослідження проводять з парними сироватками в РЗК, РНГА, ІФА, РІА.
(діагностичне значення має зростання кількості антитіл в 4 рази)
Захворювання на корона вірусну інфекцію немає специфічних ознак. Існують респіраторні
або кишкові прояви інфекції. Вірусологічні дослідження не проводять – вірус довго
адаптується до культури тканин. Головними методами діагностики є серологічні. Вірус
специфічні антитіла визначають в РН, РЗГА. Ранні випадки захворювання визначають в
РЗК, ранні та старі випадки захворювання визначають в РЗГА.
Лабораторна діагностика рота вірусних інфекцій включає: вірусологічне і серологічне
дослідження.
Матеріалом для вірусологічного дослідження є кишковий вміст (перший тиждень
захворювання),сироватка.

6.1.Використовуючи таблиці, матеріал підручників засвоїли принципи лабораторної
діагностики гострих респіраторних вірусних інфекцій.
6.2. Провели облік результатів реакції зв’язування комплементу з парними сироватками
хворого на аденовірусну інфекцію.
7.1. Основна
1. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 495-496, 560-563,
514-516, 580-583.
2. І.С.Гайдаш, В.В.Флегонтова. Медична вірологія.- Луганськ, 2002. – С. 298-300, 309-311,
330-334, 170-175.
3. С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 357-359, 367-
369.
7.2. Додаткова
1. Словник по мікробіології, вірусології, імунології та інфекційним захворюванням.
Заг. ред., проф., Г.К. Палій, К. 2004
2. Гайдаш І.С, Флейготові В.В. Медична вірусологія. Луганськ 2002 с215-217, 309,310

1. У дитини 1,5 року з ГРВІ лікар запідозрив аденовірусну інфекцію. За допомогою РЗК в
сироватці хворого були виявлені антитіла до аденовірусу в титрі 1:20. В період одужання
(через 2 тижні) серологічне дослідження повторили. Який результат підтвердить
попередній діагноз?
A. Виявлення неповних антитіл
B. Виявлення антитіл в тій же кількості
C. Збільшення титру антитіл
D. Зниження титру антитіл
E. РЗК стане негатиною
2. Вагітній жінці, при постановці на облік в жіночу поліклініку, було проведено
комплексне дослідження на ряд інфекцій. В сироватці крові було виявлено IgM до вірусу
краснухи. Про що це свідчить?
A. Жінка здорова
B. Загострення хронічного процесу
C. Повторне інфікування вірусом краснухи
D. Про первинне зараження жінки
E. Про хронічний процес
3. В вірусологічну лабораторію було доставлено матеріал від хворого з діагнозом “ГРВІ”
для проведення вірусологічного дослідження. З якою метою проводять типування вірусів,
виділених з матеріалу від хворого?
A. Для вивчення біологічних властивостей вірусів
B. Для вивчення резистентності вірусів до дії факторів навколишнього середовища
C. Для вивчення фізико-хімічних властивостей вірусів
D. Для етіологічної діагностики вірусної інфекції
E. Для розробки засобів неспецифічної профілактики
4. У пацієнта з субфебрильною температурою та кератокон´юнктивітом поставлений
попередній діагноз «аденовірусна інфекція». Який метод лабораторної діагностики можна
використати для швидкого підтвердження діагнозу?
A. Виділення вірусу в клітинних культурах
B. Виділення вірусу в курячому ембріоні
C. Реакція імунофлюоресценції
D. Дослідження парних сироваток
E. Зараження лабораторних тварин
5. В 2003 році з'явилася нова хвороба, що позначають як "атипова пневмонія" або SARS
(важкий гострий респіраторний синдром). До якої групи мікробів належить збудник цієї
хвороби?
A. Віруси
B. Бактерії
C. Найпростіші
D. Пріони
E. Гриби
На прийом до гінеколога прийшла 30-річна жінка (10 тижнів вагітності), яка працює
медсестрою в дитячому садку. За останній тиждень в дошкільному закладі троє дітей
захворіло на краснуху. Пацієнтка тривожиться за майбутню дитину.
Завдання:
1. Вкажіть таксономічне положення вірусу краснухи і опишіть будову віріона.
2. Назвіть шляхи передачі збудника.
3. З чим пов'язана небезпека зараження вагітних жінок на краснуху?
4. Який матеріал слід взятии для дослідження і яким методом скористатися щоб
перевірити, чи заразилася вагітна?
5. Які результати серологічного дослідження вказують на свіже зараження краснухою
(на гостру форму)?
6. Якими препаратами проводять активну профілактику краснухи і в якому віці?
Укладач: доцент , к.б.н. Крижановська А.В

1.Тема заняття: Віруси поліомієліту. Біологічні властивості. Методи лабораторної

діагностики захворювань.
1.1.Актуальність теми. Основна кількість випадків захворюваності на поліомієліт
припадає на дітей. Важливе значення в попередженні захворювання має щеплення проти
поліомієліту, розрив шляхів передачі захворювання.
2.Мета заняття.
Мета загальна. Уміти обґрунтовувати використання методів вірусологічної діагностики
поліомієліту; правильно інтерпретувати результати мікробіологічної діагностики
інфекцій, які спричиняють пікорнавіруси; здійснювати вибір препаратів для специфічної
профілактики поліомієліту.
Мета конкретна. Вміти проводити облік результатів „кольорової проби”, цитопатичної
дії (ЦПД) вірусу на культурі клітин, реакції нейтралізації кольорової проби; знати
переваги та недоліки живої та інактивованої вакцин проти поліомієліту, календар щеплень
проти поліомієліту.
3.Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.
Знати принципи класифікації вірусів, їхні основні біологічні властивості, методи
культивування.
Вміти проводити облік результатів серологічних реакцій.
Знати основні види вакцин.
4.1. Класифікація пікорнавірусів. Морфологія та антигенна структура вірусів поліомієліту.
Резистентність, методи культивування вірусів поліомієліту, ЕСНО, Коксакі.
4.2. Патогенез поліомієліту.
4.3. Методи лабораторної діагностики захворювань.
4.4. Профілактика захворювань: неспецифічна; препарати для специфічної
профілактики поліомієліту.
Віруси поліомієліту належать до родини Picornaviridae. Морфологія: прості віруси,
які мають форму багатогранника і містять однониткову РНК. Антигена будова:
вірус поліомієліту має серовари I, II, III; віруси ЕСНО – 31 серотип; віруси Коксакі
А – 23 серотипи; віруси Коксакі В – 6 серотипів. Методи культивування: культура
клітин фібробластів, HeLa. Резистентність: стійкі до детергентів, спиртів; чутливі
до альдегідів, сполук хлору, фенолу, УФО, висушування. Джерелом інфекції є
хвора людина або носій. Механізм зараження - фекально-оральний. Шлях
передачі вірусів – аліментарний. Органотропність вірусів: ентероцити,
лімфоїдний апарат тонкого кишківника, мотонейрони головного та спинного мозку.
Імунітет – типоспецифічний. Методи лабораторної діагностики захворювань:
вірусологічний, серологічний. Специфічна профілактика поліомієліту: жива
вакцина Сейбіна; інактивована вакцина Солка. Терапія захворювань: використання
інтерферону, імуноглобуліну.
Граф логічної структури лабораторного дослідження на поліомієліт
Матеріал для дослідження: фекалії, ліквор, кров, сеча, секційний матеріал.
Вірусологічне дослідження
1. Культивування вірусів: зараження культури клітин HeLa (віруси
поліомієліту).
2. Індикація вірусів за ЦПД, бляшкоутворенням, „кольоровій” пробі,
спастичному паралічі та смерті мишей.
3. Ідентифікація вірусів за РЗК, РН в культурі клітин або на новонароджених
мишах.
Серологічне дослідження
Виявлення титру антитіл в парних сироватках за допомогою РЗК, РН «кольорової
проби».
Експрес-діагностика
РІФ, імунна електронна мікроскопія
6. Практичні роботи, які виконують на занятті.
6.1. Мікроскопія та замальовування незміненої культури клітин та ЦПД вірусу
поліомієліту.
6.2. Врахування результатів РН методом „кольорової” проби для ідентифікації
вірусу поліомієліту.
Принцип методу. Вірус, нейтралізований антитілами специфічної сироватки, не
спричиняє цитопатичну дію у культурі клітин. Позитивний результат реакції
візуально виявляється зміною кольору середовища через утворення метаболітів
неушкодженими клітинами. Хід роботи. У дослідні пробірки з культурою клітин
було внесено наступні компоненти: 1 дослідна пробірка – діагностична сироватка
проти вірусу поліомієліту I типу і виділений вірус; 2 дослідна пробірка –
діагностична сироватка проти вірусу поліомієліту II типу і виділений вірус; 3
дослідна пробірка – діагностична сироватка проти вірусу поліомієліту III типу і
виділений вірус; 4 пробірка - контроль вірусу; 5 пробірка - контроль сироваток на
цитотоксичність; 6 пробірка - контроль культури; 7 пробірка - контроль середовища.
Облік реакції починають з контролів. Колір контрольного середовища – малиновий.
Контроль культури – колір середовища – жовтий (рН – 6,6). Контроль сироваток –
середовище жовте. Контроль вірусу – колір середовища не змінений. Тип вірусу
встановлюють за зміною кольору середовища з малинового на жовтий у одній із
дослідних пробірок, у якій діагностична сироватка нейтралізувала вірус.
6.3. Врахувати результати реакції нейтралізації (РН) методом „кольорової” проби
для встановлення титру антитіл в сироватці крові хворого поліомієлітом.
Метод парних сироваток використовують для серологічної діагностики поліомієліту.
«Кольорова проба» базується на здатності вірусу пригнічувати обмінні процеси в
інфікованих культурах клітин. В результаті зберігається вихідний колір середовища
(малиновий). Антитіла сироватки крові хворих нейтралізують вірус і метаболізм
клітин продовжується. Це призводить до накопичення кислих продуктів, які
змінюють рН середовища і воно набуває жовтого кольору (реакція позитивна). Для
постановки реакції в двох рядах пробірок готують розведення парних сироваток
пацієнта (1:10 – 1:160). До кожної пробірки додають живильне середовище для
культур клітин та поліовірус певного типу (100 ЦПД 50/мл) та проводять інкубування
30 хв при 18-20 0С. Потім додають завис клітин HeLa (40000 кл/мл) з індикатором та
інкубують 5-7 діб при 37 0С. Результати реакції враховують візуально, порівнюючи
колір середовища в дослідних та контрольних пробірках. Титр сироватки – це
найбільше її розведення, при якому відбулась нейтралізація вірусу (остання пробірка
з культурою клітин, де середовище жовтого кольору). Діагностичне значення має
наростання тиру антитіл у другій сироватці більш, ніж у 4 рази в порівнянні з
першою сироваткою.
6.3. Врахувати результати реакції зв´язування комплементу (РЗК). Визначити
титр антитіл в парних сироватках хворого поліомієлітом.
Реакція зв´язування комплементу ставиться з парними сироватками хворого на
поліомієліт. Для цього кров у пацієнта беруть двічі: в перші дні хвороби та через 3-4
тижні. Першу сироватку зберігають в холодильнику і реакцію ставлять одночасно з
обома сироватками. Для постановки РЗК в двох рядах пробірок готують послідовні
розведення парних сироваток пацієнта (1:4 – 1:64). Потім додають відтитрований
антиген та комплемент в робочих дозах. Дослід супроводжують 2 контролями:
сироватки (фізіологічний розчин, сироватка, комплемент) та антигену (фізіологічний
розчин, антиген, комплемент). Одночасно готують індикаторну систему
(інактивована гемолітична сироватка кролика та 3 % завис еритроцитів барана у
фізіологічному розчині). Обидві системи витримують в термостаті 40 хв., після чого
до основного досліду та контролів додають гемолітичну систему. Повторно
витримують реакцію в термостаті до появи гемолізу в контролях. РЗК вважають
позитивною при затримці гемолізу в дослідних пробірках не менш як на «++». Титр
антитіл визначають за найбільшим розведенням сироватки, при якому реєструють
позитивну РЗК. Діагностичне значення має наростання тиру антитіл у другій
сироватці більш, ніж у 4 рази в порівнянні з першою сироваткою.
6.4. Познайомитись з препаратами для профілактики та діагностики поліомієліту
1) Полівалентна та типоспецифічні поліомієлітні сироватки І-ІІІ типів.
Використовують для типування вірусів поліомієліту в реакціях нейтралізації
«кольорової проби» та ЦПД.
2) Пероральна жива вакцина проти поліомієліту. Містить атенуйовані штами вірусів
поліомієліту І-ІІІ типів, культивованих на культурі клітин. Вакцину випускають у
рідкому вигляді для перорального використання, починаючи з 2-місячного віку.
7.1. Література основна.
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед.
навч. заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 487-
495.
О.В.Покришко, В.А.Понятовський. Практична мікробіологія. Вінниця, Нова Книга,
2018. ст.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 363-367.

І.С. Гайдаш, В.В. Флегонтова. Медична вірологія. Луганськ, 2002. – С. 284-296.
7.2. Література додаткова.
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред
Г.К.Палія, В.Г.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004. – С. 51, 97.
9.
1) Перше щеплення проти поліомієліту проводять у трьохмісячному віці з
використанням вакцини Себіна. Який клас імуноглобулінів не відповідає в цьому
разі за утворення поствакцинального імунітету?
A. Ig G
B. IgA секреторні
C. IgA сироваткові
D. IgE
E. IgM
2) Матеріалом від дитини з попереднім діагнозом «ентеровірусна інфекція» заразили

культури клітин мавпи (Vero) і мишат-сисунків, в результаті не виявлено
цитопатичного ефекту на культурі клітин, але зареєстрована загибель мишок-
сисунців. Які ентеровіруси могли викликати захворювання у цієї дитини?
А. Коксакі А
В. Коксакі В
С. ЕСНО
D. Поліовіруси
Е. Некласифіковані
3) Для серологічної діагностики поліомієліту досліджують парні сироватки хворого.

Що слід використати як антиген в реакції нейтралізації цитопатичної дії?
A. Антигени -гемаглютиніни.
B. Антигени з капсидних білків віруса.
C. Антигени, інактивовані формаліном.
D. Живі віруси трьох типів.
E. Комплементзв’язуючі антигени віруса.
4) У хворого М., після повернення з Індії запідозрили поліомієліт. Які дослідження

необхідно провести з метою підтвердження діагнозу?
A. Виділення вірусу iз фекалій та його ідентифікацію, серологічне дослідження
парних сироваток кровi
B. Дослідження промивних вод шлунка методом флюорисціюючих антитіл
C. Здійснити посів випорожнень на середовища збагачення
D. Індикація вірусу в фекаліях методом електронної мікроскопії
E. Мікроскопія крові методом роздавленої та висячої краплі
5) Від хворого гострою кишковою інфекцією виділено вірус, який віднесено до роду
ентеровірусів. Для встановлення серотипу віруса застосовують діагностичні
сироватки. Вкажіть, які антитіла повинні містити ці сироватки?
A. Проти білків капсиду
B. Проти білків суперкапсидної оболонки
C. Проти вірусних гемаглютинінів
D. Проти вірусних ферментів
E. Проти неструктурних білків віруса
Ситуаційна задача. До лікарні госпіталізували хлопчика 6 років, який захворів 5

днів тому. У нього раптово підвищилась температура, сильно заболіла голова, була
повторна блювота, відзначались біль у руках і ногах. У наступні дні стан дитини
погіршився. При обстеженні у дитини реєструвались висока температура, різка
слабкість, менінгеальні симптоми, на правій нозі знижений м'язовий тонус, різко
ослаблені сухожильні рефлекси, стопа звисає. При пункції спинномозкового каналу
цереброспінальна рідина витікала під тиском, бактерії не виявлені. Дитині
поставлений попередній діагноз: «паралітична форма поліомієліту?»
Завдання:
1. Вкажіть таксономічне положення вірусу поліомієліту, опишіть ультрастурктуру.
2. Назвіть джерело та шляхи поширення поліомієліту. Яким чином міг заразитися
хлопчик?
3. Опишіть патогенез поліомієліту. Назвіть основні клінічні форми захворювання.
4. Який досліджуваний матеріал потрібно взяти для мікробіологічного дослідження?
Назвіть мету методів мікробіологічної діагностики захворювання.
5. Якими препаратами проводять специфічну активну профілактику поліомієліту?
Назвіть їх переваги та недоліки.
Укладач - доцент А.В.Крижановська

1.Тема заняття: Віруси-збудники кишкових інфекцій. Біологічні властивості ротавірусів,

ентеровірусів ЕСНО, Коксакі. Методи лабораторної діагностики захворювань.
1.1.Актуальність теми. Основна кількість випадків захворюваності на ротавірусну
інвекцію та на ентеровірусну припадає на дітей. Важливе значення в попередженні
захворювання має розрив шляхів передачі захворювання.
Мета загальна. Уміти обґрунтовувати використання методів вірусологічної діагностики
ротавірусів, ентеровірусів ЕСНО, Коксакі; правильно інтерпретувати результати
мікробіологічної діагностики інфекцій, які спричиняють пікорнавіруси; здійснювати вибір
препаратів для специфічної профілактики поліомієліту.
Мета конкретна. Вміти проводити облік результатів „кольорової проби”, цитопатичної
дії (ЦПД) вірусу на культурі клітин, реакції нейтралізації кольорової проби; знати
переваги та недоліки живої та інактивованої вакцин проти поліомієліту, календар щеплень
проти поліомієліту.
Знати принципи класифікації вірусів, їхні основні біологічні властивості, методи
культивування.
Вміти проводити облік результатів серологічних реакцій.
Знати основні види вакцин.
1. Таксономічне положення вірусів – збудників кишкових інфекцій.
2. Рід ротавірусів (Rotavirus). Ультраструктура віріону. Антигенна будова.
3. Рід ентеровірусів (Enterovirus). Ультраструктура віріону. Антигенна будова вірусів
ЕСНО, Коксакі.
4. Методи культивування вірусів ЕСНО, Коксакі А та В, їх виявлення та
ідентифікація.
5. Чутливість ротавірусів, вірусів ЕСНО, Коксакі до фізичних і хімічних факторів.
6. Патогенез захворювань, спричинених ротавірусами, вірусами ЕСНО, Коксакі А та
В. Основні клінічні форми інфекцій. Імунітет.
7. Методи лабораторної діагностики вірусних кишкових захворювань.
8. Неспецифічна та специфічна профілактика вірусних кишкових інфекцій.
Віруси ЕСНО, Коксакі належать до родини Picornaviridae. Морфологія: прості
віруси, які мають форму багатогранника і містять однониткову РНК. Антигена
будова: вірус поліомієліту має серовари I, II, III; віруси ЕСНО – 31 серотип; віруси
Коксакі А – 23 серотипи; віруси Коксакі В – 6 серотипів. Методи культивування:
культура клітин фібробластів, HeLa. Резистентність: стійкі до детергентів, спиртів;
чутливі до альдегідів, сполук хлору, фенолу, УФО, висушування. Джерелом
інфекції є хвора людина або носій. Механізм зараження - фекально-оральний.
Шлях передачі вірусів – аліментарний. Органотропність вірусів: ентероцити,
лімфоїдний апарат тонкого кишківника, мотонейрони головного та спинного мозку.
Імунітет – типоспецифічний. Методи лабораторної діагностики захворювань:
вірусологічний, серологічний. Специфічна профілактика поліомієліту: жива
вакцина Сейбіна; інактивована вакцина Солка. Терапія захворювань: використання
інтерферону, імуноглобуліну.
Граф логічної структури лабораторного дослідження ЕСНО та Коксакі
Матеріал для дослідження: фекалії, ліквор, кров, сеча, секційний матеріал.
Вірусологічне дослідження
4. Культивування вірусів: зараження культури клітин HeLa (віруси
поліомієліту, ЕСНО, Коксакі), білих мишей (віруси Коксакі).
5. Індикація вірусів за ЦПД, бляшкоутворенням, „кольоровій” пробі,
спастичному паралічі та смерті мишей.
6. Ідентифікація вірусів за РЗК, РН в культурі клітин або на новонароджених
мишах.
Серологічне дослідження
Виявлення титру антитіл в парних сироватках за допомогою РЗК, РН «кольорової
проби».
Експрес-діагностика
РІФ, імунна електронна мікроскопія
8.1. Використовуючи таблиці, матеріал підручників засвоїли принципи
лабораторної діагностики вірусних кишкових інфекцій.
8.2. Обговорили основні принципи профілактики вірусних кишкових інфекцій.
8.3. Врахували результати реакції непрямої гемаглютинації для діагностики
кишкової інфекції, спричиненої вірусами Коксакі.
навч. заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 487-
491, 494-495.
І.С.Гайдаш, В.В.Флегонтова. Медична вірологія.- Луганськ, 2002. – С. 284-285, 290-
296, 214-217.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 349-354, .
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред
Г.К.Палія, В.Г.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004. – С. 51, 97.

1. В клініку госпіталізували дитину з високою температурою, сильним головним
болем, блювотою „фонтаном”. Попередній діагноз – серозний менінгіт, спричинений
енетровірусами Коксакі або ЕСНО. Як можна підтвердити етіологічну роль цих
збудників?
A. Виділенням збудників з фекалій
B. Виявлення специфічних включень в культурі клітин
C. Постановкою РН з парними сироватками пацієнтів
D. РГГА з парними сироватками пацієнтів
E. РІФ
2. Від хворого гострою кишковою інфекцією виділено вірус, який віднесено до роду
ентеровірусів. Для встановлення серотипу віруса застосовують діагностичні
сироватки. Вкажіть, які антитіла повинні містити ці сироватки?
A. Проти білків капсиду
B. Проти білків суперкапсидної оболонки
C. Проти вірусних гемаглютинінів
D. Проти вірусних ферментів
E. Проти неструктурних білків віруса
3. Випорожнення хворого з підозрою на кишкову вірусну інфекцію обробили
антибіотиками протягом доби при 40оС. Потім суспензією заразили первинні та
перещеплювані клітинні культури. Через 2-3 дні в заражених клітинах культур
виявлено цитопатичну дію. Як проводять ідентифікацію ентеровірусів?
A. За допомогою реакції аглютинації.
B. За допомогою реакції гальмування гемаглютинації
C. За допомогою реакції нейтралізації цитопатичної дії типоспецифічними
енетровірусними сироватками.
D. За допомогою реакції преципітації.
E. За реакцією імунофлюоресценції.
4. Матеріалом від дитини з попереднім діагнозом «ентеровірусна інфекція» заразили
культури клітин мавпи (Vero) і мишат-сисунків. В результаті не виявлено
цитопатичного ефекту на культурі клітин, але зареєстрована загибель мишенят-
сисунців. Які ентеровіруси могли викликати захворювання у цієї дитини?
А. Коксакі А
В. Коксакі В
С. ЕСНО
D. Поліовіруси
Е. Некласифіковані
5. У фекаліях трирічної дитини С. із сильновираженою діареєю, яка хворіє протягом

3-ох днів, за методом імунної електронної мікроскопії виявлено віруси, із
двошаровим капсидом і псевдооболонкою, які нагадують дрібні коліщатка із
спицями (утворення округлої форми з чітким обідком і товстою втулкою, які
нагадують колесо). Які це можуть бути віруси?
A. ЕСНО-віруси
B. Коксакі-віруси
C. коронавіруси
D. реовіруси
E. Ротавіруси
У дитячому дошкільному закладі напередодні новорічних свят було зареєстровано
спалах кишкової інфекції. При бактеріологічному дослідженні випорожнень хворих
патогенних бактерій не було виділено. При електронній мікроскопії виявлено
утворення округлої форми з чітким обідком і товстою втулкою, які нагадують
колесо.
1. Вкажіть найбільш імовірний збудник даної інфекції.
2. Для якогої вікової групи дані віруси є найбільш небезпечними? Поясніть.
3. Назвіть експрес-методи діагностики захворювання, які використовують у
вірусологічних лабораторіях.
4. Які ще віруси можуть спричиняти гострі кишкові захворювання?
5. Назвіть і охарактеризуйте препарат для профілактики данного
захворювання, який створює активний набутий імунітет.

1. Тема заняття: Віруси гепатитів. Біологічні властивості. Методи лабораторної

діагностики захворювань.
1.1. Актуальність теми. Проблема захворюваності вірусними гепатитами на
сьогоднішній день надзвичайно актуальна, так як збудники спричиняють масові
захворювання на всіх континентах.. Щорічно реєструють приблизно 350 випадків
захворювання на 100 тис. населення. На сьогодні описано та вивчено 9 видів вірусів
гепатитів, які належать до різних родин. Найбільш повно вивчені віруси гепатитів А та В.
2.1. Мета загальна. Уміти обґрунтовувати використання серологічного та
молекулярно-генетичного методів діагностики вірусних гепатитів; правильно
інтерпретувати результати мікробіологічної діагностики гепатитів; здійснювати вибір
препаратів для специфічної профілактики вірусних гепатитів.
2.2. Мета конкретна. Вміти пояснити принципи постановки імуноферментного
аналізу (ІФА) з метою виявлення антигенів вірусів у досліджуваному матеріалі.
3.1. Знати принципи класифікації вірусів, їхні основні біологічні властивості.
3.2. Знати основні періоди та типи взаємодії вірусів з чутливими клітинами.
3.3. Основні механізми неспецифічного та специфічного противірусного захисту.
3.4. Знати основні види вакцин.
3.5. Знати методи асептики та антисептики.
4.1. Класифікація вірусів гепатитів. Їх диференційні ознаки.
4.2. Ультраструктура, антигенна будова та резистентність вірусу гепатиту А.
4.3. Патогенез вірусного епідемічного гепатиту.
4.4. Ультраструктура, антигенна будова та резистентність вірусу гепатиту В.
4.5. Патогенез вірусного гепатиту В.
4.6. Методи лабораторної діагностики вірусних гепатитів.
4.7. Профілактика вірусних гепатитів.
Класифікація: Родина пікорнавірусів, рід гепатовірус, вірус гепатиту A (епідемічний
гепатит); Родина гепаднавірусів, рід ортогепаднавірус, вірус гепатиту B (сироватковий
гепатит); Родина флавівірусів, рід гепацівірус, вірус гепатиту C, вірус гепатиту G; Родина
аденовірусів, рід аденовірус, вірус гепатиту F; некласифікований вірус гепатиту D; вірус
гепатиту Е; ТТ-вірус; SEN-вірус. За способом передачі розрізняють віруси з переважно
фекально-оральним механізмом передачі – віруси гепатитів А і Е ( викликають інфекційні
гепатити) та віруси з переважно парентеральним механізмом передачі – віруси гепатитів
B, C, D, G (викликають сироваткові гепатити). Перебіг захворювання залежить від типу
вірусу і особливостей імунної відповіді інфікованої людини (гострий, хронічний з
періодичними загостреннями або повільно прогресуючий перебіг, формування носійства).
Принципи лабораторної діагностики інфекційних гепатитів: Виявлення вірусів або їх
антигенів в фекаліях хворого (ІЕМ, ІФА, РІА, РІФ) та виявлення вірус-специфічних
антитіл в парних сироватках пацієнта : Ig M (в гострій фазі) та Ig G (після перенесеного
гепатиту) за допомогою РЗК, РНГА, ІФА, РІА. Принципи лабораторної діагностики
сироваткових гепатитів: виявлення вірусних антигенів в крові (ІФА, РІА, РІФ) та
виявлення вірус-специфічних антитіл в сироватці пацієнта (РНГА, ІФА, РІА).
Молекулярно-генетичні методи в діагностиці вірусних гепатитів: виявлення вірусних
нуклеїнових кислот в крові за допомогою ПЛР. Вірус гепатиту А: простий, (+)РНК-геном
однонитковий, тип симетрії – кубічний. Має рецептори до ентероцитів тонкої кишки,
лімфатичного апарату кишечника, гепатоцитів; виділяють 1 тип вірусу за HAV-Ag
(нуклеокапсид); чутливий до дії УФ променів, високих температур, дезінфектантів;
стійкий до низьких температур, дії ефіру, спирту, детергентів, добре зберігається в
зовнішньому середовищі (у воді); культивувують в культурі гепатоцитів мишей, але ЦПД
слабко виражена або відсутня; джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій;
переважний шлях передачі – водний; людина виділяє вірус останні 10-14 днів
інкубаційного періоду; стадії патогенезу - ентеральна фаза, фаза регіонарного
лімфаденіту, фаза первинної генералізації інфекції (первинна вірусемія), гепатогенна фаза
(паренхіматозна дифузія), фаза нестійкої локалізації і повторної вірусемії, фаза
імуногенезу і звільнення організму від збудника; імунітет тривалий, напружений;
специфічна профілактика - інактивовані вакцини (Хаврикс, Аваксим), нормальний
людський імуноглобулін для контактних осіб; лікування: використання індукторів
інтерферону.
Вірус гепатиту В: складний, ДНК-геном (одна із ниток неповна, зв'язана із вірусною
ДНК-полімеразою), має рецептори до α-протеїну мембрани гепатоцитів; антигени вірусу -
HBsAg – глікопротеїн і ліпід суперкапсиду, HBcAg – нуклеопротеїн, міститься в капсиді
віріонів, HBeAg – відщеплюється від HBc-Ag при проходженні віруса через мембрану
гепатоцита, HBxAg – регуляторний білок, бере участь в пухлинній трансформації
гепатоцитів (пухлинний антиген); чутливий до альдегідів, детергентів, спирту, ефіру;
стійкий до низьких температур та високих температур, УФ променів; ЦПД при
культивуванні слабко виражена; джерелом інфекції є хвора людина та вірусоносій;
зараження відбувається статевим, парентеральним, трансплацентарним,
трансплантаційним шляхами; ураження печінки відбувається під дією натуральних
кілерів, Т-кілерів, антитілопосередкованого цитолізу, можливий розвиток карциноми
печінки під впливом HBx-антигену; імунітет при циклічному перебігу (виведення вірусу)
стерильний, довічний; при ациклічному перебігу (вірус інтегрується в геном гепатоцита і
не виводиться) - нестерильний, має місце репродукція вірусу гепатиту В; профілактика
специфічна - планова вакцинація рекомбінантними генноінженерними вакцинами
(містить HBsAg) новонароджених з ревакцинаціями в 2 міс. і 7-8міс., введення
специфічного антиHBs γ-глобуліну; лікування - противірусні ХТЗ - інгібіторів ДНК-
полімерази, інтерферон, його індуктори, специфічний γ-глобулін.
Граф логічної структури мікробіологічного дослідження гепатитів
Матеріал для дослідження: сироватка крові, випорожнення.
Виявлення вірусів – імунна електронна мікроскопія
Виявлення антигенів вірусів – ІФА, РІА.
Виявлення антитіл – РНГА, ІФА, РІА.
Виявлення генетичного матеріалу вірусів – ЛПР.
6.1. Ознайомитись з принципом постановки ІФА з метою виявлення специфічних
антигенів в сироватці крові хворого. На занятті в якості твердофазного носія
використовують планшети з адсорбованими на дні луночок антитілами. В лунки вносять
по 1 краплині досліджуваної сироватки і вміщують планшети в термостат при t 37 0C.
Промивають луночки буферним розчином і вносять мічені ферментом (пероксидазою
хрону) антитіла проти цього антигену (прямий варіант). Планшети вміщують в термостат
при t 37 0C. Промивають луночки буферним розчином, вносять по 1 краплині перекису
водню та ортофенілдіаміну (ОФД). Планшети вміщують в термостат до появи жовтого
забарвлення в луночці з контролем. Кількість приєднаного до твердої фази ензиму
відповідає кількості антигенів. При наявності в досліджуваній сироватці антигенів вірусу
в лунках змінюється колір рідини на жовтий або жовтувато-коричневий (результат
позитивний). В лунках з сироваткою, яка не містить антигенів вірусів, колір рідини не
змінюється (результат негативний). Замалювати схему реакції.
6.2. Познайомитись із принципом постановки реакції гібридизації нуклеїнових кислот.
Метою методу є виявлення в досліджуваному матеріалі ділянок ДНК, характерних для
даного збудника. Для цього використовують їх гібридизацію з діагностичними ДНК-
зондами. ДНК-зонди – це однониткові фрагменти ДНК (комплементарні до специфічних
ділянок ДНК збудника), мічені радіонуклідами, ферментами або флуорохромами. Схему
реакції замалювати.
6.3. Провести облік результатів реакції зв’язування комплементу, поставлену із
сироваткою хворого на гепатит А.
Для постановки РЗК в пробірках готують послідовні розведення сироватки пацієнта (1:5 –
1:160). Потім додають відтитрований антиген та комплемент в робочих дозах. Дослід
супроводжують 2 контролями: сироватки (фізіологічний розчин, сироватка, комплемент)
та антигену (фізіологічний розчин, антиген, комплемент). Одночасно готують індикаторну
систему (інактивована гемолітична сироватка кролика та 3 % завис еритроцитів барана у
фізіологічному розчині). Обидві системи витримують в термостаті 40 хв., після чого до
основного досліду та контролів додають гемолітичну систему. Повторно витримують
реакцію в термостаті до появи гемолізу в контролях. РЗК вважають позитивною при
затримці гемолізу в дослідних пробірках не менш як на «++». Титр антитіл визначають за
найбільшим розведенням сироватки, при якому реєструють позитивну РЗК.
6.4. Провести облік результатів реакції пасивної гемаглютинації, поставлену з парними
сироватками хворого хронічним гепатитом В та еритроцитами, навантаженими HBsAg.
У луночках планшети готують розведення сироватки хворого (в об'ємі 0,5 мл): 1:10,
1:20, 1:40, 1:80, 1:160 до якого додають по 1 мл завису еритроцитарного діагностикуму. Для
контролю № 1 використовують завис еритроцитів, не оброблених антигеном, а для
контролю № 2 – завис діагностикуму з нормальною сироваткою. Реакція відбувається при
кімнатній температурі протягом 30-45 хвилин. У деяких луночках планшету
еритроцитарний антиген аглютинуэться антитілами сироватки пацієнта, тобто, реєструють
наявність осаду еритроцитів із нерівними краями («парасольки»). Такий результат
вважають позитивним. В контролях спостерігають неаглютиновані еритроцити, які і
осідають у центрі лунки щільним скупченням з рівними краями («ґудзики») - реакція
негативна. Титр сироватки – це найбільше її розведення, при якому відбулась аглютинація
еритроцитарного діагностикуму (остання лунка з «парасолькою»). Діагностичне значення
має наростання тиру антитіл у другій сироватці більш, ніж у 4 рази в порівнянні з першою
сироваткою.
6.5. Записати препарати для профілактики гепатитів А та В і план щеплень проти
гепатиту В.
1) Гамма-глобулін проти гепатиту А.
2) Жива атенуйована вакцина проти гепатиту А.
3) Культуральна інактивована моновакцина вакцина проти гепатиту А.
4) Гамма-глобулін проти гепатиту В.
5) Плазмова вакцина для профілактики гепатиту В.
6) Рекомбінантна вакцина проти гепатиту В містить очищений HBsAg, одержаний за
допомогою генно-інженерної біотехнології.
7) Комбіновані вакцини проти гепатиту А та В; проти дифтерії, кашлюку, правцю та
гепатиту В.
Щеплення проти гепатиту В за віком проводять за схемою: перші 10 годин життя, 3
місяці, 5 місяців.
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 605-632.
ст.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 348-351, 367-369.
Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред. Г.К.Палія,
В.Г.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004. – С. 32, 39.
І.С. Гайдаш, В.В. Флегонтова. Медична вірологія. Луганськ, 2002. – С. 296-298, 188-194,
327-329, 341-345.
1) У школі зареєстровано випадок захворювання гепатитом А. Який препарат необхідно
застосувати для специфічної профілактики дітям, які перебували в контакті з хворим
однокласником?
A Інтерферон
B Жива вакцина
C Інактивована вакцина
D Імуноглобулін
E Рибовірин
2) При проведенні лабораторної діагностики вірусного гепатиту В лаборантом по

необережності розбита пробірка з кров'ю хворого і уламком скла розітнута шкіра на руці.
Який препарат необхідно ввести лаборанту для екстреної профілактики гепатиту?
A Рекомбінантна вакцина
B Убита вакцина
C Специфічний імуноглобулін
D Хімічна вакцина
E Жива вакцина
3) Останніми роками відмічено збільшення захворюваності гепатитом В. З метою

створення активного імунітету проводять вакцинацію населення. Який препарат для
цього використовують?
A Анатоксин
B Живу вакцину
C Інактивовану вакцину
D Специфічний імуноглобулін
E Рекомбінантну вакцину
4) З метою перевірки крові донорів на наявність антигенів гепатиту В необхідно

застосувати високочутливі методи. Яку з названих реакцій слід застосувати з вказаною
метою?
A Твердофазний імуноферментний аналіз
B Імуноелектрофорез
C Непрямої гемаглютинації
D Зв’язування комплементу
E Непрямої імунофлуоресценції
5) Студенту заборонено бути донором, бо у нього виявлено маркер, що вказує на

інфікованість одним із вірусів гепатиту. Який маркер був виявлений?
A НВs-АТ
B НВs-АГ
C НВс - АГ
D НВс-АТ
E НВе - АГ
Ситуаційна задача 1. До лікаря звернулась жінка зі скаргами на слабість, головний біль,

нудоту, тяжкість в епігастральній ділянці, блювоту, відсутність апетиту, високу
температуру (38 0С), темне забарвлення сечі. Вважає себе хворою четвертий день. З
анамнезу відомо, що вона працює на овочевому базарі продавцем фруктів. За останні
півроку парентеральних втручань, відвідувань стоматолога, гінеколога не було. Заміжня.
Позашлюбні відносини заперечує. Раніше не хворіла гепатитом. Жінку госпіталізували з
попереднім діагнозом «Гострий вірусний гепатит А».
Завдання.
1. Вкажіть таксономічне положення та опишіть будову віріону гепатиту А.
2. Як могла заразитись пацієнтка? Які дані анамнезу вказують на гепатит А і
виключають інші вірусні гепатити?
3. Охарактеризуйте післяінфекційний імунітет.
4. Вкажіть клінічний матеріал, назвіть мету та методи лабораторної діагностики
гепатиту А.
5. Назвіть біологічні препарати для специфічної профілактики гепатиту А.
Ситуаційна задача 2. В інфекційну клініку був направлений молодий чоловік із

симптомами гепатиту. Хворий скаржиться на слабість, швидку втому, відсутність апетиту.
За останні дні у нього підвищилась температура до 37,8 0С, сеча набула темного кольору,
а випорожнення стали безбарвними. При обстеженні лікар відзначив біль в епігастральній
ділянці, ущільнення печінки та її болючість. Із анамнезу відомо, що хворий декілька
місяців тому мав інтимні стосунки з жінкою, яка через деякий час захворіла гепатитом В.
Лікар поставив хворому попередній діагноз «Вірусний гепатит В, гострий період
захворювання».
Завдання.
1. Вкажіть таксономічне положення вірусу гепатиту В (HBV) та опишіть будову
віріону.
2. Назвіть антигени HBV та їх локалізацію.
3. Охарактеризуйте стійкість HBV у зовнішньому середовищі, джерела та шляхи
передачі збудника. Як міг заразитися хворий?
4. Поясніть патогенез вірусного гепатиту В та роль окремих ланок імунного захисту в
його розвитку.
5. Охарактеризуйте препарати, які використовують для активної та пасивної
профілактики гепатиту В.
Укладач
Доцент А.В.Крижановська
1.Тема: Вірус імунодефіциту людини. Біологічні властивості. Методи лабораторної

діагностики СНІДу. Онковіруси, вірусний канцерогенез.
1.1. Актуальність теми. Серед уражених вірусом імунодефіциту 10-30 % пацієнтів
хворіють важкою формою, 30-40 % - середньої важкості, а інші багато років залишаються
носіями.
Мета загальна. Уміти обґрунтовувати використання методів діагностики ВІЛ-інфекції.
Мета конкретна. Вміти пояснити етапи постановки імуноферментного аналізу для
виявлення противірусних антитіл; інтерпретувати результати ІФА, поставлену з метою
виявлення противірусних антитіл.
Знати принципи класифікації вірусів, їхні основні біологічні властивості.
Знати основні періоди та типи взаємодії вірусів з чутливими клітинами.
Основні механізми неспецифічного та специфічного противірусного захисту.
4.Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.
Загальна характеристика родини Ретровірусів. Класифікація, роль в патогенезі людини.
Ультраструктура, антигенна будова, резистентність ВІЛ.
Патогенез ВІЛ-інфекції.
Методи лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції.
Профілактика СНІДу.
Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) належить до родини Retroviridae. Вірус
складний сферичної форми. Має двониткову РНК. Антигена будова: поверхневі Аг
(глікопротеїни суперкапсиду (gp 41, gp 120), внутрішні типоспецифічні Аг (структурні
білки капсиду - матриксний білок - р17, капсидний білок - р 24, зв’язувальні білки – р9 і
р6). Методи культивування: перещеплювані культури лейкозних Т-хелперів, моношарові
культури астроцитів, первинні культури Т-хелперів, стимульованих ІЛ-2. Резистентність:
чутливий до Н2О2, концентрованих кислот та лугів, жиророзчинників (етилового спирту,
ефіру, ацетону), глютаральдегіду; стійкий до низьких температур, іонізуючої радіації,
УФП. Джерело зараження - хвора людина, носій (ВІЛ-інфікований). Механізм та шляхи
передачі захворювання: парентеральний (перкутанний) і трансплацентарний механізми.
Статевий, трансфузійний, інструментальний, ін’єкційний, трансплантаційний,
трансплацентарний шляхи. Органотропність: клітини із CD-4 рецепторами: макрофаги,
моноцити, дендритні клітини лімфатичних вузлів, астроцити, олігодендроцити головного
мозку, клітини Лангерганса, Т-хелпери. Імунітет: розвивається імунодепресія. Методи
лабораторної діагностики: ІФА; РІА; імуноблотінг; ПЛР. Профілактика: раннє виявлення
джерела інфекції; розрив механізмів і шляхів передачі інфекції. Терапія: нуклеозидні
інгібітори зворотньої транскриптази, ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази,
інгібітори протеази, інгібітор інтеграли, блокатори вірусних рецепторів.
Онковіруси поділяють на ендогенні та екзогенні. Ендогенні інтегровані в геном
клітини і називаються провірусами,вони передаються вертикально,як інші звичайні гени,
не володіють трансформуючими властивостями . Екзогенні онковіруси поширюються
горизонтально. Нині відомо понад 200 онкогенних вірусів. Всі вони здатні викликати
злоякісну трансформацію клітин. У трансформованих клітинах відбуваються принципові
біологічні зміни. Ознаками злоякісних трансформованих клітин є необмежена кількість
пасажів, поліплодія геному, підвищений рівень гліколізу, багатошаровий ріст, утворення
вірусоспецифічних антигенів. Доведено,що вірус трансформує клітину, викликає
утворення пухлини і залиша маркери онкогенного вірусу у клітині.
ДНК-вмісні онковіруси людини належать до 5 родин: Papilllomaviridae,
Polyomaviridae, Herpesviridae, Hepadnaviridae. Папіломавіруси - безоболонкові віруси,
мають капсид ікосаедричної симетрії; одну двониткову ДНК. Віруси репродукуються у
диференційованих клітинах плоского епітелію. Проникнення вірусу проходить шляхом
ендоцитозу, роздягання і транспортування до ядра. Онкогенні типи вірусів існують у
вигляді про вірусу (інтегровані в геном). Резервуаром і джерелом інфекції є людина;
механізм передачі –контактний. Для досліджень використовують біоптати з місць
уражень, зішкряби з слизових. Виявлення онкогенних вірусів проводять шляхом ПЛР,
гібридизації нуклеїнових кислот. Специфічну профілактику папілома вірусних інфекцій
проводять шляхом використання генноінженерної вакцини (попередження раку шийки
матки). Для терапії показаний інтерферон. До онковірусів належить герпес–віруси типів 2,
4, 8. Сферичний віріон має нуклеокапсид; суперкапсидну ліпідну оболонку і оболонку
віріона з глікопртеїдними шипами. Геном представлений лінійною двохнитковою ДНК.
Віруси проникають у клітину-мішень шляхом злиття вірусних оболонок і плазматичної
мембрани з використанням рецепторів, після роздягання транспортуються до ядра, де
проходить реплікація і транскрипці. Віріони руйнують при 90°С за 30 хв. при обробці
детергентами, ефіром, етиловим спиртом; чутливі до дії УФ-опромінення. Стійкі до дії
ультразвуку, низьких температур. Герпесвірус 2 типу культивують на хоріоналантоїсній
оболонці курячого зародка, в культурі клітин. Джерелом інфекції є людина (хвора,носій).
Механізм передачі – контактний, при трасплантації органів, статевий шлях. ВГЛ-2
спричиняє індукований рак шийки матки, ВГЛ – 4 –лімфому Беркітта – в країнах
Центральної Африки; ВГЛ – 8 – саркому Капоші у хворих на СНІД. Матеріалом для
дослідження є біоптати з місць уражень, що досліджують з використанням молекулярно-
генетичних методів. Для специфічної профілактики ГВЛ-2- використовують інактивовану
герпетичну вакцину. При малігнізації для лікування показаний ацикловір, інтероферон.
Онковіруси родини Hepadnaviridae належать до роду Orthohepadnavirus, де
трансформуючими властивостями володіє вірус гепатиту В. Віріон має сферичну форму,
складний за будовою. Має двониткову дефектну кільцеву ДНК. Антигенна структура
складна: НВs-АГ, НВc-АГ,НВe-АГ,НВx-АГ. Клітинами-мішенями є гепатоцити, можлива
позапечінкова локалізація процесу. Репродукція проходить в органних культурах,
гепатоцитах ембріона людини. Специфічна профілактика генноіженерна вакцина,
пасивна-специфічний імуноглобулін; лікування – інтерферон.
РНК-вмісні онковіруси людини – HTLV-1, HTLV-2 мають тропність до СD-4
рецепторів Т –лімфоцитів і викликають у людини Т-клітинний лімфолейкоз і волосатий
лейкоз. Віріони мають капсид кубічної симетрії, що містить нуклеопротеїн і ревертазу.
Геном представлений двома нитками РНК+. Проникнення до клітини відбувається
шляхом ендоцитозу, з подальшим виходом із вакуолі, транскрипції матричної копії ДНК,
деструкції віріонної РНК, синтезу другої комплементарної нитки ДНК, із подальшою
інтеграцією в геном клітини хазяїна. Віруси чутливі до ефіру, формаліну; інактивуються
при 56 °С і в кислому середовищі, стійкі до дії низьких температур. Онковіруси
культивують в організмі тварин і культурах перещеплюваних клітин. Джерелом
інфекції є людина, механізм передачі контактний (статевий, трасфузійний) і
трансплацентарний. Трансформуючий ефект вірусів зумовлений активацією onc-генів
клітини ДНК-провірусом, останній також виконує роль вектора в поширенні onc-генів до
інших клітин. Процес активації проонкогена може спричинятися трансактиватором
онковірусу, мутагенами, радіацією. Канцерогенез зумовлений порушенням регуляторних
процесів. Інкубаційний період - до 20 років. Вірусологічний метод має обмежене
використання у практичних лабораторіях, переважно використовують ПЛР.
Специфічного лікування і профілактики не розроблено.
Граф логічної структури мікробіологічного дослідження ВІЛ-інфекції
Матеріал для дослідження: кров, сироватка.
Серологічна діагностика.
1 етап - виявлення антитіл за допомогою ІФА (трикратний повтор).
2 етап – виявлення антитіл до певних вірусних білків за допомогою імуноблотінгу.
Молекулярно-генетичний метод.
Виявлення провірусу в лімфоцитах, вірусних нуклеїнових кислот в патологічному
матеріалі за допомогою ЛПР.
Вірусологічна діагностика.
1 етап – зараження культур клітин Т-лімфоцитів.
2 етап – ідентифікація вірусів за допомогою ІФА, РІФ.
Ознайомитись з принципом постановки імуноферментного методу з метою виявлення
специфічних протиВІЛ-антитіл в сироватці крові хворого
Для відтворення принципу ІФА на занятті в якості твердофазного носія
використовують планшетки з адсорбованими на дні луночок антигенами. В луночки
вносять по одній краплі досліджуваних сироваток і вміщують планшетки в термостат на
30 хвилин (37С). Потім промивають буферним розчином і вносять мічені ферментом
(пероксидазою хрону) антивидові (антиімуноглобулінові) сироватки. Планшети ставлять в
термостат на 30-40 хвилин при температурі 37С. Промивають луночки буферним
розчином, вносять по краплі перекису водню та ортофенілдіаміну (ОФД). Вміщують в
термостат до появи жовтого забарвлення в луночці з контрольною позитивною
сироваткою. Інтенсивність забарвлення залежить від кількості приєднаного до твердої
фази ензиму і відповідає кількості вірусспецифічних антитіл в досліджуваній сироватці.
Схему реакції замалювати.
Література основна.
Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 563-574, 632-638.
ст.
К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 385-391.
В.Г.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004. – С. 58, 122, 110-111.
І.С. Гайдаш, В.В. Флегонтова. Медична вірологія. Луганськ, 2002. – С. 195-213.
1) При перевірці крові донорів на станції переливання крові, в сироватці одного з них
виявлені антитіла до вірусу імунодефіциту людини. Який метод рекомендується для
підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекції?
A Імунофлюоресценції
B Електронної мікроскопії
C Імуноферментного аналізу
D Вестернблоту (імуноблотингу)
E Радіоімунного аналізу
2) Після лабораторного обстеження хворого з часто рецидивуючими вірусними,

бактеріальними та грибковими опортуністичними інфекціями виставлений діагноз «ВІЛ -
інфекція». Результати якого дослідження дозволили поставити такий діагноз?
A Реакція гальмування гемаглютинації
B Реакція зв’язування комплементу
C Реакція преципітації в гелі
D Імуноферментний аналіз.
E Реакція пасивної гемаглютинації
3) У пацієнтки 20 років встановлено діагноз - СНІД. Які популяції клітин найбільш

чутливі до вірусу імунодефіциту людини?
A Гепатоцити
B Т-хелпери
C Ендотеліоцити
D Епітеліоцити
E В-лімфоцити
4) Відомо, що вірус імунодефіциту людини належить до родини Ретровірусів. Вкажіть

основну ознаку, що характеризує дану родину.
A Наявність ферменту зворотної транскриптази
B Містять мінус-РНК
C Прості віруси, що вражають тільки людину
D Нуклеїнова кислота не інтегрує в геном хазяїна
E Реакція імуноферментного аналізу для виявлення антигенів
6) У центр анонімного обстеження на ВІЛ-інфекцію звернулася молодий чоловік, який

мав статевий контакт з гомосексуалістом. Вкажіть основний метод лабораторної
діагностики цієї інфекції.
A Реакція коаглютинації
B Радіоімунний аналіз
C Реакція пасивної гемаглютинації
D Імуноферментний аналіз
E Імунофлуоресцентний метод
Ситуаційна задача. В терапевтичне відділення лікарні госпіталізували хворого з

пневмонією. Останні півроку він часто хворіє: спостерігається хронічний кандидоз,
періодично загострюється фурункульоз та оперізуючий герпес. Хворий дуже схуд.
Протягом 10 років мав гомосексуальні зв´язки. Результати лабораторного дослідження:
попередній аналіз на ВІЛ-інфекцію позитивний (імуноферментний аналіз), встановлена
пневмоцистна природа пневмонії. Попередній діагноз: «ВІЛ-інфекція».
Завдання.
1.Вкажіть таксономічне положення ВІЛ, опишіть його ультраструктуру.
2. Охарактеризуйте антигенну будову ВІЛ.
3. Як відбувається зараження ВІЛ-інфекцією?
4. Назвіть методи лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції.
5. Назвіть принципи лікування ВІЛ-інфекції.

1. Тема: Нейротропні віруси. Віруси сказу й енцефалітів. Біологічні властивості.

Методи лабораторної діагностики захворювань.
1.1.Актуальність теми. Сказ – гостра інфекція ЦНС, яка супроводжується
дегенерацією нейронів головного та спинного мозку; летальність для людини
складає 100%. З точки зору передачі інфекції найбільш небезпечними є собаки (до
90 % всіх випадків), коти, дикі тварини (скунси, вовки, лисиці).
Вірус кліщового енцефаліту зустрічається в західних областях України.
Інфікування людини можливо аліментарним шляхом (некип’ячене коров’яче та
козине молоко) та при укусі іксодових кліщів. Сезонність – весняно-літня.
Вірус японського енцефаліту викликає захворювання в основному у дітей до 14
років. Смертність сягає 20-80 %. Людина – тупиковий хазяїн вірусу. Сезонність –
червень-вересень. Переносники вірусу – комарі роду Culex. Ареал вірусу – Японія,
Китай, Індія, Корея, Філіппіни, Тайвань, південь Примор’я.
2а. Загальна: вміти обрати метод лабораторної діагностики сказу, японського та
кліщового енцефаліту при підозрі на захворювання, знати біологічні властивості
збудників сказу, японського та кліщового енцефалітів, що зумовлюють патогенез
захворювання, обґрунтувати методи профілактики захворювань.
1. Засвоїти біологічні властивості вірусу сказу.
2. Знати епідеміологію, патогенез і клінічні прояви сказу.
3. Вміти обрати методи прижиттєвого та постмортального виявлення вірусу сказу в
організмі людини
4. Знати препарати, які використовуються для специфічної профілактики сказу.
5. Засвоїти біологічні властивості збудників кліщового та японського енцефалітів.
6. Знати патогенез кліщового та японського енцефалітів.
7. Вміти обрати методи лабораторної діагностики кліщового та японського
енцефалітів.
8. Знати специфічну та неспецифічну профілактику кліщового та японського
енцефалітів.
3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми:
3.1. Морфологія вірусів. Етапи репродуктивного циклу вірусів.
3.2. Моделі для культивування вірусів.
3.3. Противірусний імунітет.
3.4. Специфічна та неспецифічна профілактика вірусних інфекцій.
4.1. Таксономічне положення, морфологія та резистентність вірусу сказу.
4.2. Патогенез сказу.
4.3. Лабораторна діагностика сказу: прижиттєва та постмортальна.
4.4. Профілактика сказу: неспецифічна та специфічна.
4.5. Таксономічне положення, морфологія та резистентність вірусів кліщового та
японського енцефалітів.
4.6. Методи культивування та резистентність флавівірусів.
4.7. Патогенез кліщового та японського енцефалітів.
4.8. Методи лабораторної діагностики кліщового та японського енцефалітів.
4.9. Профілактика кліщового та японського енцефалітів: специфічна та неспецифічна.
Граф логічної структури змісту:
1.Таксономія патогенних для людини рабдовірусів та флавівірусів
Вірус сказу
Родина Rabdoviridae
Морфологія Тип НК РНК
Форма Пуле видна
Складність будови Складний
Антигена будова Видяляють „дикий” штам та фікс-вірус.
Методи 1) Перещеплювані культури HeLa
культивування 2) Курячий ембріон
3) Білі миші
Резистентність Чутливий до детергентів, ефіру, спирту, УФП.
Стійкий до низьких температур
Джерело зараження Хворі тварини (котячі, псові, рукокрилі, куничні)
Механізм та шляхи Укуси та ослизнення ран.
передачі захворювання Інкубаційний період – 12 днів – 1 рік
Органотропність Клітини ЦНС
Імунітет Вірус нейтралізуючі АТ, інтерферон.
Методи лабораторної Експрес-діагностика: РІФ, ІФА, РІА.
діагностики Молекулярно-генетичний: ЛПР.
Серологічний: РЗК, РГГА.
Біологічний.
Цитоскопічний: виявлення тілець Бабега-Негрі в гістологічних
зрізах головного мозку.
Профілактика Жива атенуйована вакцина
Культуральна інактивована вакцина
Імуноглобулін
Віруси кліщового та японського енцефалітів

Родина Flaviviridae
Морфологія Тип НК РНК
Форма Сферична
Складність будови Складні
Антигена будова Вірус кліщового енцефаліту – 3 серотипи
Вірус японського енцефаліту – 2 серотипи
Методи Чутливі до УФП, ефіру, високої температури.
культивування Стійкі до низьких температур, висушування.
Резистентність Клітинні культури HeLa
Оболонки курячого ембріону
Білі миші
Джерело зараження Тварини і птахи
Механізм та шляхи Трансмісивний: іксодові кліщі, комарі роду Culex.
передачі захворювання Аліментарний: молоко.
Органотропність Клітини ЦНС
Імунітет Стійкий
Методи лабораторної Вірусологічний
діагностики Серологічний
Біологічний
Молекулярно-генетичний
Профілактика Інактивовані вакцини
Терапія Гетерологічні та гомологічні імуноглобуліни
Інтерферон
Схема лабораторного дослідження на сказ.

Матеріал для дослідження: слина, слинні залози, мозок, сироватка крові.
Мікроскопічне дослідження: забарвлення за Гуревичем та Муромцевим гістологічних
зрізів слинних залоз, мозку для виявлення тілець бабега-Негрі.
Біологічне дослідження: інтрацеребральне зараження білих мишей (розвиток
паралітичної форми сказу); виявлення тілець Бабега-Негрі.
Серологічна діагностика: виявлення антирабічних антитіл в РЗК, РІА, ІФА, РН на
мишах.
Експрес-діагностика: РІФ для виявлення вірусних антигенів на мазках відбитках рогівки,
гістологічних зрізах слинних залоз або мозку.
Схема лабораторного дослідження кліщового та японського енцефалітів.

Матеріал для дослідження: спинномозкова рідина, мозок, сироватка крові.
Вірусологічний метод: культивування в культурі клітин, оболонках курячого ембріону, в
організмі новонароджених мишей.
Індикація: ЦПД, бляшкоутворення, загибель Мишей та курячих ембріонів.
Ідентифікація: РН, РГГА, РЗК.
Серологічний метод: виявлення титру антитіл в РН, ГГА, РЗК з парними сироватками.
Виявляють Ig M ( 3-4 день), Ig G (3 тиждень).
Біологічний: зараження новонароджених мишей.
Експрес-діагностика: РІФ, РІА, ІФА.
Молекулярно-генетичний метод: ПЛР.

6.1. Здійснити постановку реакції гальмування гемаглютинації (крапельний
метод) з метою ідентифікації вірусів японського та кліщового енцефалітів.
Відомості внести в протокол.
На предметне скло до досліджуваного матеріалу вносять діагностичні сироватки, а потім
завис еритроцитів. Вид вірусу визначають за сироваткою, яка гальмує гемаглютинацію
еритроцитів.
6.2. Провести облік результатів реакції нейтралізації кольорової проби в

пробірках, поставлену з метою встановлення титру антитіл до вірусу кліщового
енцефаліту в сироватці крові пацієнта. Відомості занести в протокол.
При постановці реакції спочатку змішують 0,25 мл досліджуваного вірусмісткого
матеріалу, з різними розведеннями специфічної противірусної імунної сироватки. Після
30-60-хвилинної інкубації при температурі 37 °С у пробірки додають по 0,25 мл клітинної
суспензії з індикатором фенолротом і заливають їх шаром вазелінової олії або закривають
резиновими корками. Пробірки витримують у термостаті при 37 °С протягом одного
тижня, а потім читають результати. «+» результат – зміна кольору середовища на
солом'яно-жовтий або оранжевий; «-» результат – середовище залишається червоного
кольору.
6.3. Провести облік реакції зв’язування комплементу, поставленої з метою

встановлення титру антитіл в сироватці крові хворого на японський енцефаліт.
Результати занести в протокол.
Для постановки РЗК компоненти вносять у певній послідовності. Спочатку в пробірки, у
яких міститься розведена сироватка хворого, додають рівні об’єми антигена і
комплементу в робочій дозі. Пробірки ретельно струшують і ставлять у термостат при 37
°С на 1 год. За цей час з’єднується антиген з антитілом, і на цьому комплексі фіксується
комплемент. Одночасно в термостаті інкубують гемолітичну систему. Через годину в усі
пробірки основного досліду додають по 1 мл гемолітичної системи і знову ставлять у
термостат. Через 30-45 хв проводять облік реакції при умові повного гемолізу в контролях
сироватки, антигена і комплементу. «+» результат – червоний осад на дні пробірки, над
осадова рідина прозора; «-» результат – повний гемоліз, осад відсутній, рідина червона і
прозора.
6.4. Провести облік результатів реакції гальмування гемаглютинації, поставлену
з метою встановлення титру антитіл до збудників японського та кліщового
енцефалітів. Результати занести в протокол.
Для постановки реакції з метою визначення невідомого вірусу або його антигенів у
буферному розчині (0,2) роблять двократні розведення імунної сироватки (вихідне
розведення 1:10), а потім додають невідомий антиген в об’ємі 0,2 мл - в перший ряд
луночок планшетки до розведення сироватки (1:10-1:5120) внесено діагностикум вірусу
кліщового енцефаліту, в другий ряд – діагностикум вірусу японського енцефаліту.
Систему інкубують залежно від властивостей вірусу при температурі 4 °С, 18 °С, 37 °С 1-
18 год. Потім до комплексу додають подвійний об’єм зависі еритроцитів. Пластини
інкубують протягом 1-3 год при тій самій температурі до повного осідання еритроцитів і
оцінюють результати.
6.5. Оформити протокол, зробити висновок.
7. Рекомендована література:
1. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед.
навч. заклад / За редакцією В.П.Широбокова / Видання 2-е. – Вінниця : Нова Книга, 2011.
– 952 с. : іл.
ст.
2. К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 360-363, 371-374.
3. К.Д.Пяткин, Ю.С.Кривошеин. Микробиология, М., 1980. – С. 415-418, 425-427,
429-430.
7б. Література додаткова.
1. Мікробіологія, вірусологія, імунологія, інфекційні хвороби. Словник/ За ред
Г.К.Палія, В.Г.Палія. – Київ: Здоров'я, 2004. – С. 67, 102, 139, 146.
2. Збірник завдань для підготовки до тестового екзамену з природничо-наукових
1. В лікарню поступив хворий з рваною раною гомілки, внаслідок укусу хворої на сказ
тварини. Яку вакцину необхідно ввести для попередження сказу?
A АДП
B АКДП
C Антирабічну вакцину
D БЦЖ
E ТАВte
2. Хворий звернувся до полікліники з приводу укусів собаки. Собаку вдалося піймати, і
виявилося, що тварина хвора на сказ. Яку вакцину необхідно використати для специфічної
профілактики сказу у людини?
A. Анатоксин
B. Живу
C. Хімічну
D. Рекомбінантну
E. Синтетичну
3. В інфекційну лікарню поступив пацієнт з клінічними ознаками енцефаліту. В анамнезі -

укус кліща. В реакції затримки гемаглютинації виявлено антитіла проти збудника
кліщового енцефаліту в розведенні 1:20, що не є діагностичним. Вкажіть наступні дії
лікаря після одержання вказаного результату:
A Повторити дослідження з іншим діагностикумом.
B Дослідити цю ж сироватку повторно.
C Використати чутливішу реакцію.
D Повторити дослідження із сироваткою, взятою через 10 днів
E Відхилити діагноз кліщового енцефаліту.
4. В клітинах мозку лисиці, відловленої в межах міста, виявлені включення у вигляді

тілець Бабеша-Негрі. Джерелом якого захворювання була тварина?
A Сказ
B Інфекційний мононуклеоз
C Грип
D Кліщовий енцефаліт
E Вітряна віспа
5. Вкажіть найбільш поширений шлях передачі інфекції при кліщовому енцефаліті.

A. Вертикальний
B. Фекально-оральний
C. Контактний
D. Повітряно-краплинний
E. Трансмісивний
Хворий 48 років, лісничий, доставлений в лікарню зі скаргами на періодичні напади
психомоторного збудження і агресивність. Два дні тому погіршився настрій, з′явилися
біль у спині, слабість, водобоязнь. Місяць тому зловив лисицю, яка через 2 дні зникла.
1. Назвіть збудника, який викликав захворювання.
2. Які методи лабораторної діагностики можна використати для постановки діагнозу?
3. Які методи специфічного лікування існують для лікування та профілактики
захворювання?
Укладач Доцент Фоміна Н. С.

1.Тема заняття: Герпесвіруси. Біологічні властивості. Лабораторна діагностика

1.1. Актуальність теми.
Багато шляхів, легкість інфікування, велика кількість клінічних форм і розповсюджування
захворювань, можливість онкогенної дії збудника обумовлює актуальність герпесної
інфекції.
2а. Загальна: Знати біологічні властивості герпес вірусів, їх роль в розвитку
патології людини, лабораторну діагностику та специфічну профілактику
2.1. Аналізувати біологічні властивості герпес вірусів.
2.2. Трактувати методи діагностики герпес інфекцій.
2.3. Аналізувати препарати для специфічної профілактики та хіміотерапії герпетичних
інфекційних хвороб.

3.1. Анатомія людини - аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що
його складають, органи і тканини.
3.2. Гістологія - інтерпретувати мікроскопічну та субмікроскопічну структуру клітин.
3.3. Медична і біологічна фізика - трактувати загальні фізичні та біофізичні
закономірності, що лежать в основі біологічних процесів.
3.4. Медична біологія - пояснювати на молекулярно-біологічному та клітинному рівні
закономірності біологічних процесів.
3.5. Медична хімія - трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що лежать в
основі процесів розвитку клітин.

4.1. Загальна характеристика родини герпесвірусів, структура віріону. Культивування .
Чутливість до фізичних та хімічних факторів.
4.2. Класифікація герпесвірусів.
4.3. Біологічні властивості вірусів простого герпесу, характеристика серотипів.
4.4. Біологічні властивості герпесвірусу вітряної віспи - оперізуючого лишаю.
4.5. Біологічні властивості герпесвірусу цитомегалії.
4.6. Біологічні властивості герпесвірусу Епштейн-Барра.
4.7. Біологічні властивості герпесвірусів 6, 7, 8 типів.
4.8. Роль в патології людини , особливості перебігу герпетичної інфекції. Механізм
персистенції вірусів герпесу.
4.9. Лабораторна діагностика герпетичної інфекції.
4.10. Специфічна профілактика та терапія герпетичних інфекцій. Хіміопрепарати, які
використовують для лікування герпетичних інфекцій.
5. Зміст теми .
ГЕРПЕСВІРУСИ - належність до родини Herpesviridae визначається наявністю у складі
віріона двониткової лінійної ДНК, ікосаедричного капсиду зі 162 капсомерів, збирання
якого відбувається в ядрі, та оболонки, яка утворюється з ядерної мембрани.
Відомо біля 80 в різному ступені охарактеризованих вірусів герпесу: шість з них виділено
від людини: вірус простого герпесу 1 (Herpes simplex virus 1), вірус простого герпесу 2
(Herpes simplex virus 2), цитомегаловірус (Cytomegalovirus), вірус вітряної
віспиоперізуючого герпесу (Herpes zoster virus-Varicella virus), вірус Епштейна-Барр
(Epstein-Barr virus), вірус герпесу людини 6 (Herpesvirus 6). Віруси виділяють від коней,
корів, свиней (вірус псевдосказу і цитомегаловірус), кур (герпесвірус хвороби Марека i
вірус інфекційного ларинготрахеїту).
Класифікація родини Herpesviridae
Підродини Рід Назва вірусу Патологія
Alpha- Simplex- Вірус простого Лабіальний герпес,
herpesvirus герпесу тип 1 енцефаліт, ураження
viridae очей
Вірус простого Генітальний герпес,
герпесу тип 2 менінгоенцефаліт, рак
шийки матки
Varicello- Вірус вітряної Вітряна віспа,
virus віспи – оперізуючий герпес
оперізуючого
герпесу
Beta- Cytome- Цитомегаловірус Цитомегалія, рак
herpes- galovirus простати
viridae Roseolo- Вірус Раптова екзантема,
virus лімфотропного синдром хронічної
герпесу 6 втоми, синдром
Вірус герпесу Шегрена, ураження
людини 7 печінки, нирок та ін.
Gamma- Lympho- Вірус Епштейна- Інфекційний
herpes- cryptovirus Барр мононуклеоз, лімфома
viridae Беркитта,
назофарингіальна
карцинома, ворсиста
лейкоплакія язика
Rhadinovirus Вірус герпесу Саркома Капоші
людини 8
Основні властивості вірусів герпесу.

1. Ікосаедральная форма будови нуклеокапсиду;
2. Великі розміри 150-250 нм; складні (мають суперкапсид);
3. ДНК лінійна, 80 генів; молекулярна маса 54-94 млн. дальтон;
4. Капсид складається з 162 капсомерів: 150 гексонів; 12 пентонів на вершинах;
5. Тегумент – простір між суперкапсидом і нуклеокапсидом містить вірусні
білки і ферменти, необхідні для його реплікації;
6. Схильний до тривалої персистенції в нервовій тканині.
Віруси простого герпесу (Herpes simplex virus)

Віруси простого герпесу вперше виявив Grter (1912) у рідині герпетичних везикул.
Пізніше Lvenstein (1919) показав здатність цього вірусу викликати кератит у кроликів і
уражати рогівку людини.
Морфологія та ультраструктура. Віріон вірусу герпесу складається з чотирьох
структурних елементів: непрозорої для електронів серцевини; оточуючого серцевину
ікосадельтаедричного капсиду; асиметрично розташованого навколо капсиду
електронщільного матеріалу, який позначається як тегумент (покрив), і зовнішньої
мембрани, або оболонки (товщиною 5-10 нм), оточуючої капсид і тегумент. На поверхні
зовнішньої оболонки виявлено відростки довжиною 8-10 нм. Розмір віріонів в середньому
дорівнює 180-200 нм. Капсид у всіх вірусів герпесу має ряд спільних ознак: до 100 нм у
діаметрі та складається зі 162 капсомерів. Пентамерні капсомери знаходяться на вершинах
ікосаедра, а гексамерні - на поверхні капсиду.
Більшість штамів вірусу герпесу не викликають гемаглютинацію, проте деякі
аглютинують еритроцити гусей. Вірус може бути виявлений в РПГА з еритроцитами
барана, обробленими таніном.
Відома диференціація вірусів герпесу простого на два типи. Віруси 1-го типу
пошкоджують слизову оболонку і шкіру, віруси 2-го типу - інфікують геніталії. Обидва
типи збудників різні за деякими іншими властивостями: здатністю до розмноження і
трансформації певних клітин, характером морфологічних змін у заражених клітинах,
властивостями білків, зокрема, тимідинкінази, нуклеотидним складом ДНК.
Репродукція вірусів. Зараження починаться із прикріплення вірусів до клітинних
рецепторів, природа яких ще не вияснена. Спроби знайти клітини тварин, які не мають
рецепторів до HSV не привели до успіху, однак крім людини “природний” шлях
зараження може відбуватись тільки у шимпанзе. Остаточно не з'ясована і природа
вірусних рецепторів. При t 37° С 90 % віріонів адсорбуються на клітині за 45 хв.
Інфекційні властивості віруси набувають тільки на стадії утворення зовнішньої оболонки,
“голі” вірусні частки не мають їх. “Голі” вірусні частки з'являються в ядрі через 5-6 год
після зараження, через годину вже знаходять зрілі віріони із зовнішньою оболонкою. Пік
інфекційності спостерігається через 12 год після інфікування. Вихід вірусів в середньому
дорівнює 60000 віріонів на клітину, однак значна їх частка (до 75 %) представлено
пустими капсидами без зовнішньої оболонки. Клітини, які продуктивно заражаються
вірусами, не виживають.
Культивування. Віруси простого герпесу, як правило, розмножуються у багатьох
культурах різного походження (ембріональні тканини людини, курячі фібробласти, нирки
мавп, кроликів, поросят), а також у перещеплюваних лініях VERO, HeLa, Hep-2, Детройт-
6. Найчутливіші первинна культура нирок кролика і культура клітин VERO.
Найяскравіший прояв герпетичної інфекції в культурі клітин - утворення цитопатичного
ефекту і формування внутрішньоядерних включень (тілець Ліпшютца). Цитопатична дія
проявляється утворенням синцитіїв й округленням клітин, злипанням і формуванням
конгломератів. Цілість моношару порушується. Симпластоутворюючий фактор - це
глікопротеїд, який синтезується в клітині і не є структурним компонентом віріона.
Патогенність. ВГ-І викликає гострий герпес, гінгівостоматит (Венсана), герпетичну
екзему, кератокон'юнктивіт, менінгоенцефаліт, герпес лабіаліс.
ВГ-2 зумовлює виникнення генітального герпесу, герпесу новонароджених, вроджених
вад, ранового герпесу, герпесу дантистів, герпесу борців.
Епідеміологія і патогенез хвороби. Простій герпес - інфекційне захворювання, яке
характеризується ураженням різних органів і систем (шкіра, слизові, очі, нервова
система), яке проявляється в основному виникненням везикулярних висипань на
обмежених ділянках шкіри і слизових оболонок. Природним джерелом вірусу гепесу
простого є людина. Віруснейтралізуючі антитіла виявлено в сироватці 75-90 % дорослих.
Основні вхідні ворота - шкіра і слизові. Вірус проникає через слизову губ, ротової
порожнини, кон'юнктиву або геніталії та переважно розмножується у місці проникнення.
Подальше розповсюдження вірусу відбувається гематогенно або по нервовим шляхам.
При первинному інфікуванні або рецидивах він виявляється в різних органах, легко
виділяється з рідини герпетичних везикул, може бути виділений з форменних елементів.
Проникнувши в організм, вірус залишається там протягом життя і між рецидивами
зберігається в клітинах базального шару епідерміса, слинних або слизових залозах, в
лімфатичних вузлах. Здатний зберігатись у гангліях n. trigeminus. Механізм латентної
інфекції, можливо, зумовлений персистуванням в організмі вірусної нуклеїнової кислоти,
яка немає білкової оболонки. Деякі дані свідчать про існування інтеграційного механізму.
Незважаючи на широку розповсюдженість вірусу, шляхи передачі вивчено мало.
Герпетична інфекція передається крапельним шляхом. Рідко зустрічається контактне
інфікування через травмовану шкіру або слизові.
Зареєстровані невеликі епідемічні спалахи в дитячих закладах, сім'ях і спорадичні випадки
хвороби.
Імунітет. В крові більшості здорових людей виявляють у високих титрах
віруснейтралізуючі антитіла, які утворюються у відповідь на первинне інфікування, яке
часто має безсимптомний перебіг. На фоні вираженого гуморального імунітету виникають
рецидиви захворювання внаслідок дії несприятливих факторів на організм. Відома
трансплацентарна передача віруснейтралізуючих антитіл, які зберігаються протягом 6 міс.
Знайдено руйнування клітин, що містять вірусний антиген, під впливом антитіл в
присутності комплементу. Крім того, інфіковані клітини можуть фагоцитуватись і
руйнуватись поліморфноядерними лейкоцитами.
Лабораторна діагностика. Вірусологічний метод полягає у виділенні вірусів з
герпетичних пухірців, слини, цільної крові або форменних елементів, спинномозкової
рідини, пухірців на поверхні рогівки, тканин головного мозку та інших внутрішніх
органів.
Для індикації вірусів у матеріалі від хворого розроблені реакція зворотньої пасивної
гемаглютинації (РЗПГА), в якій еритроцити обробляють протигерпетичним Ig G.
Цитологічний метод засновано на виявленні внутрішньоядерних включень у мазках або
зрізах пошкоджених органів. Для цього використовують метод імунофлюоресценції.
Мазок вмісту герпетичних везикул зафарбовують специфічною флюоресцуючою
сироваткою, а потім в ядрах і цитоплазмі епітеліальних клітин виявляють вірусний
антиген. Серологічні методи дослідження (РН, РНГА, РЗК) застосовуються при
діагностиці первинних форм герпетичної інфекції.
Специфічна терапія. Для лікування герпетичної інфекції розроблені способи специфічної
терапії. Для цього використовують галогенізовані аналоги тимідину (5-йод-2-
дезоксиурацил, цитозин-арабінозид). Перший випускається у вигляді мазі флореналь.
Перспективні препарати - похідні фосфороцетової кислоти - інгібітори вірусної ДНК-
полімерази у клітині. Широко викристовуються ацикловір (зовіракс), вайдарабін, оксолін,
реаферон, лаферон.
Протиепідемічні заходи. Специфічна профілактика застосовується у випадках важкого
перебігу хвороби і для попередження сліпоти при рецидивуючих кератитах.
Використовується специфчний імуноглобулін.
Через важкість перебігу первинного герпесу у новонароджених застосовують заходи
профілактики у пологових будинках, дитячих закладах.
Вірус вітряної віспи-оперізуючого герпесу.
Вірус вітряної віспи (varicella, chichen-pox) викликає інфекційне захворювання з
характерною папуло-везикульозною висипкою, яке супроводжується лихоманкою, і
спостерігається, в основному, у дітей. Захворювання, яке викликає збудник, в більшості
випадків зустрічається у дорослих і характеризується ураженням міжхребцевих гангліїв і
чутливих спинномозкових нервів.
Вітряна віспа - одна з найрозповсюдженіших інфекцій людини, поступаючись місцем
тільки кору. Захворюваність ще донедавна складала до 82,8 на 10 000 населення.
Будова, розміри вірусів вітряної віспи типові для вірусів герпесу. Вірус містить лінійну
двоспіральну ДНК.
Культивування. Віруси можна культивувати в первинних та перещеплюваних культурах
клітин людського походження. В клітинах вони викликають цитопатичний ефект
вогнищевого характеру з утворенням внутрішньоядерних включень, які частіше
еозинофільні.
Антигенна структура. Віруси, які виділено від хворих на вітряну віспу і оперізуючий
герпес, мають ідентичні антигенні особливості.
Комплементзвяз'уючий антиген виявляють в інфікованій культуральній рідині та рідині
везикул. Гемаглютинуючих і гемадсорбуюмих властивостей не виявлено.
Епідеміологія і патогенез хвороби. Єдиним джерелом інфекції є хвора людина. Вітряною
віспою найчастіше хворіють діти 1-3 років. Хвороба характеризується сезонністю,
зростання числа захворювань спостерігається в осінньо-зимовий період. Оперізуючий
герпес також досить поширене захворювання, яке уражає приблизно 22, 5 з 10 000 осіб.
Вірус вітряної віспи проникає через слизову верхніх дихальних шляхів, хвороба
передається повітряно-крапельним шляхом. У клітинах слизової вірус розмножується.
Інкубаційний період складає 10-21 день, продромальний період короткий. Хворі на
вітряну віспу стають заразними за декілька годин до появи висипки.З місця проникнення
вірус лімфатичними шляхами проникає в кров. Патологічний процес розвивається, в
основному, в епітелії шкіри, рідше на слизових, зумовлюючи появу везикулярної висипки
і пухирців по всьому тілі. Саме в них і міститься вірус. Пухирець невеликий, з некрозом
епідермісу, його розвиток завершується всмоктуванням рідини і утворенням кірки. На
слизових дихальних шляхів утворюється енантема, подібна до натуральної віспи.
Мацерація плівки, яка вкриває пухирець, перетворює його на ранку. Тоді вірус, що
міститься у пухирці, може передаватись кашлем, чханням. Основними вхідними воротами
для вірусу герпесу зостер є шкіра і слизова оболонка дихальних шляхів. Вірус також
розповсюджується гематогенно і лімфогенно з подальшою локалізацією переважно в
задніх корінцях, задніх рогах і міжхребцевих гангліях спинного мозку.
Багато даних свідчить про зв`язок захворювань на вітряну віспу і оперізуючий герпес.
Вважається, що при первинному зараженні розвивається вітряна віспа, а оперізуючий
герпес є результатом активації латентного вірусу - це ніби-то друга стадія варицельозної
інфекції.
Лабораторна діагностика. За допомогою РІФ вірусний антиген виявляють у мазках-
відбитках з везикул. Для виділення вірусів найчастіше використовують фібробласти
шкірно-м ̓язевої тканини ембріону людини, диплоїдні клітини і культуру ниркової
тканини людини. Найчутливішою є культура клітин щитовидної залози людини.
Високочутливими методами виявлення вірусних антигенів є РОНГА, РЗК.
Для серологічної діагностики використовують РЗК. Антитіла з̓являються з 8-го дня
хвороби, досягаючи високих титрі в через три тижні.
Розроблено внутрішньошкірну алергічну пробу.
З метою специфічного лікування використовують імуноглобулін, який отримують з крові
реконвалесцентів, полегшуючий перебіг захворювання, та інтерферон.
Протиепідемічні заходи. Введення імуноглобуліну проти вірусу вітряної віспи є
ефективним методом профілактики захворювання за умови госпіталізації хворих. Описано
способи одержання та успішного застосовування атенуйованої живої вакцини.
Хворих на вітряну віспу слід ізолювати (в домашніх умовах) від дитячого колективу.
Ізоляція припиняється через 5 днів післі появи останнього елементу висипки. Карантин
накладається на 21 день.
Вірус цитомегалії людини.
Синоніми назви цього збудника - вірус слинних залоз, вірус хвороби з цитомегалічними
включеннями.Цитомегаловірусній інфекції людини притаманний латентний перебіг. Вона
широко розповсюджена в людській популяції - від 28 % до 100 % осіб є серопозитивними
до цього збудника. Проте у деяких хворих, особливо новонароджених, розвивається
гострий процес з ураженням нервової системи і внутрішніх органів.
Будова вірусів та їх хімічний склад. Будова і розміри цитомегаловірусів типові для вірусів
групи герпесу. В них розрізняють лінійну двоспіральну ДНК, капсид і зовнішню
оболонку. У складі віріону знайдено 33 структурних білка, з яких 11 складають
глікопротеїди.
Реакця віруса на фізичні та хімічні агенти. Вірус інактивується при 56 ºС протягом 10-20
хв, чутливий до заморожування і наступного відтаювання. Порівняно стабільний при рН
5,0-9,0, руйнується при рН 3,0, чутливий до ефіру та інших розчинників ліпідів.
Репродукція вірусів. Вірус репродукується дуже повільно, невеликі кількості

позаклітинного вірусу можуть бути винайденими через 2-5 діб після зараження.
Культивування. Цитомегаловіруси мають чітко виражений видовий тропізм та in vitro
накопичуються у тканинних культурах, виділених тільки від природних господарів.
Незважаючи на виражену епітеліотропність у макроорганізмі, in vitro віруси
репродукуються інтенсивніше у фібробластах. Найчастіше використовують тканини
ембріону людини, фібробластів міометрію, диплоїдні клітини легень ембріона людини.
Через деякий час розвивається цитопатичний ефект у вигляді гігантських клітин з
включеннями. В ядрах з’являються вірусні частки трьох типів залежно від того, скільки
оболонок вони мають - одну, дві або три. Деколи включення спостерігаються в
цитоплазмі. Тоді вони складаються із зрілих віріонів, оточених, напевно, лізосомами, які
поглинають віруси. Це в свою чергу зумовлює низьку інфекційність вірусів. У
безпосередній близкості від вогнищ ураження спостерігається зростання частоти
патологічних форм мітозів.
Патогенність. Вірус цитомегалії людини апатогенний для лабораторних тварин. Чітка
видоспецифічність наближає до вірусу вітряної віспи і відрізняє від вірусів герпесу
простого.
Антигенна структура. Виділяють два типи вірусів, диференціювати які можна в РН. При
репродукції вірусів утворюється комплементзв'язуючий антиген, який має більш широку
специфічність в порівнянні з першим. Вірус цитомегалії не має гемаглютинуючих і
гемолітичних властивостей, не дає феномену гемадсорбції.
Епідеміологія і патогенез захворювання. Джерелом цитомегаловірусної інфекції є хвора
людини. значення. Для цього захворювання характерний контактний і крапельний
механізм зараження. Тривале виділення вірусів із сечею протягом декількох місяців і
навіть років, а також зі слиною дорослих і дітей має велике епідеміологічне значення.
Загальновизнаним є трансплацентарний механізм передачі. Ось чому ця хвороба
надзвичайно небезпечна при вагітності.
Вона може бути причиною недоношування вагітності, мертвонароджуваності, вроджених
вад, затримки розумового розвитку дитини. Характерним є розвиток менінгоенцефаліту,
ураження епендіми шлуночків, мозку, зорового нерву, легень, печінки, нирок. Тільки у
дітей перших місяців життя цитомегалія визначається як самостійна хвороба. Цитомегалія
у дорослих спостерігається рідко. Генералізація її у дітей старшого віку і дорослих
супроводжує інші важкі хвороби.
Найчастіше активація персистуючої інфекцї відбувається в онкологічних клініках,
відділах трансплантації, де використовується велика кількість імунодепресантів,
цитостатиків, у хворих на СНІД тощо.
Розрізняють дві форми хвороби: локалізовану (з ураженням слинних залоз і латентним
перебігом) і генералізовану.
Імунітет. При внутрішньоутробному зараженні в організмі плода з являються IgM і IgG.
IgG передаються трансплацентарно від матері і циркулюють у дитини протягом 4-6
місяців.
У дорослих специфічні імуноглобуліни також зберігаються тривалий час. В різних групах
обстежених виявлено від 35 до 72 % осіб з антитілами проти цитомегаловіруса, що
свідчить про широке розповсюдження інфекції.
Лабораторна діагностика. Інфікування, яке не завжди приводить до захворювання, може
бути виявлено на підставі виділення вірусів, знаходження клітин з включеннями і
збільшення титру IgG-антитіл, яке виявляється в РЗК. Наявність комплементзв'язуючих
антитіл у титрі 1:8 і вище свідчить про внутрішньоутробне або постнатальне зараження.
Специфічна терапія і профілактика не розроблені. Терапія направлена на підвищення
опірності організму: вітамінотерапія, введення імуноглобулінів.
Вірус Епштейна-Барр.
Вірус Епштейна-Барр (ВЕБ)- герпесвірус людини 4-го типу. Вперше було виявлено його
під час електронно-мікроскопічного дослідження клітин злоякісної лімфоми Беркіта.
За морфологічними та іншими фізико-хімічними властивостями він подібний до вірусів
простого герпесу та інших герпесвірусів людини. ВЕБ уражає В-лімфоцити, інші клітини
лімфоїдної та ретикулярної тканин людини, здатний довго зберігатись у клітинах
господаря, що приводить до розвитку латентної інфекції. ВЕБ на відміну від інших
герпесвірусів здатний не руйнувати, а стимулювати розмноження інфікованих В-
лімфоцитів, водночас він персистує в них і активно розмножується. ВЕБ культивують
тільки в лімфоцитах, де розвивається або продуктивна інфекція з утворенням
повноцінного вірусу, або абортивна, із синтезом вірусних компонентів і неповних
вірусних часток. Повноцінна репродукція вірусу відбувається тільки у В-лімфоцитах.
ВЕБ може уражати епітеліальні клітини слизової оболонки верхніх дихальних шляхів і
травного каналу, а також клітини лімфоїдної та ретикулоендотеліальної тканини,
спричиняючи продуктивну інфекцію. В цьому випадку розвивається інфекційний
мононуклеоз, в інших, коли уражаються В-лімфоцити, вони трансформуються, стають
злоякісними, внаслідок чого розвивається злоякісна лімфома Беркіта або
назофарингеальна карцинома. Тобто вірус здатний викликати різні захворювання. В
країнах з помірним кліматом - це інфекційний мононуклеоз, а в країнах тропічного поясу -
злоякісна лімфома Беркіта, у Південно-Східній Азії - карцинома носоглотки. Поки що не
зрозуміло, чому один і той же вірус викликає такі процеси. У ВІЛ інфікованих людей
відбувається активація латентної ВЕБ-інфекції, що приводить до утворення лімфоми або
карциноми. В осіб з порушенням імунної системи ВЕБ спричиняє лейкоплакію оболонок
язика, порожнини рота, червоної кайми губів, піхви та шийки матки.
Інфекційний мононуклеоз (ІМ, хвороба Філатова-Пфейффера, kiss disease - хвороба
поцілунку, моноцитарна ангіна, гострий доброякісний лімфобластоз) - гостре вірусне
захворювання, для якого характерні генералізована лімфаденопатія (передусім
уражаються шийні лімфатичні вузли), підвищення температури, ангіна, гепатомегалія та
спленомегалія, поява в крові атипових мононуклеарів. Джерелом інфекції є хвора людина
з типовими або стертими проявами хвороби.
ВЕБ передається повітряно-крапельними або контактно-побутовим шляхами, а також під
час переливання крові, контамінованої вірусом. Вважається, що ІМ - хвороба
малоконтагіозна. Основними факторами передавання інфекції є слина, секрет з
носоглотки, кров. Вірус виділяється із слиною в продромальний і гострий періоди
хвороби, під час періоду реконвалесценції, часто упродовж 6 і більше місяців після
видужування.
Вхідними воротами для ВЕБ служить глоткове кільце, рідше вірус проходить через
слизову оболнку травного каналу або безпосередньо в кров під час трансфузії.
Лімфатичними судинами та гематогенно вірус потрапляє у регіонарні лімфатичні вузли,
спричиняючи їх запалення. На цьому процес може закінчитись. В інших випадках
розвивається вірусемія, внаслідок якої вірус попадає у віддалені лімфовузи і органи,
багаті на ретикулоендотеліальну тканину. Розвивається їх гіперплазія, пригнічується
клітинний імунітет. Безпосередня дія вірусу на епітеліальні клітини слизових оболонок
верхніх дихальних шляхів, порожнини рота й глотки спричинює катаральні їх зміни.У
зв'язку з сенсибілізацією людини продуктами розпаду інфікованих клітин, вірусними
білками та супутньою мікрофлорою у хворих можливі алергічні реакції з проявами у
вигляді артралгій, висипу на шкірі, набряку верхніх дихальних шляхів.
Зрідка ВЕБ здатний проникнути через гематоенцефалічний бар'єр і викликати розвиток
серозного менінгіту, менінгоенцефаліту, полірадикулоневриту.Найчастіше на ІМ хворіють
діти, як правило, віком 2-10 років та люди молодого віку. Тривалість інкубаційного
періоду може коливатись від 4 до 28 днів, апе часом сягати і двох місяців.
Лабораторна діагностика. Діагноз ІМ ставлять за наявністю клінічних ознак і характерних
гематологічних змін. У лабораторній діагностиці використовуються традиційні
серологічні методи, що грунтуються на феномені гетероаглютинації. Вважається, що під
час хвороби у крові хворого з'являються гетерофільні антитіла до еритроцитів різних
тварин (коня, барана, бика тощо). Ставлять реакцію Пауля-Буннеля з метою виявлення
антигемаглютинінів до еритроцитів барана. Однак ця вона не є специфічною і може
давати позитивний результат при онкологічних захворюваннях, туберкульозі, пневмонії та
ін. Для діагностики використовують ще реакцію Ловрика (мікрометод реакції Пауля-
Буннеля), РІФ та ІФА з метою виявлення 4-кратного приросту імуноглобулінів у парних
сироватках, а також визначення за допомогою ІФА IgM до ВЕБ як маркера гострої
інфекції.
Лімфома Беркіта - злоякісна лімфоїдна пухлина, що локалізується найчастіше у нирках,
яєчниках, верхній щелепі, підшлунковій залозі, позаочеревинних лімовузлах, мозкових
оболонках, мозковій речовині.
Її вірусна етіологія була доведена в 1964 р. М. Епштейном і Дж. Барр: у біопсійному
матеріалі було винайдено герпесоподібний вірус.
Лімфома Беркіта поширена у країнах Центральної Африки (Уганді, Танзанії, Кенії), на
островах Океанії. Значно рідше трапляється у країнах Європи, Латинської Америки,
США. Найчастіше хворіють діти 3-7-річного віку. Як правило, хвороба не уражає людей
старших 30 років. Переважно хворіють особи чоловічої статі.
Лабораторну діагностику здійснюють у РІФ, вірусну ДНК шукають за допомогою
молекулярної гібридизації, а серологічну діагностику проводять за допомогою методу
флюоресцуючих антитіл та ІФА.
Назофарингеальна карцинома - злоякісна пухлина, що локалізується на латеральній
стороні порожнини носа або у ділянці середнього носового ходу. Має схильність до
проростання в носоглотку та метастазування у підщелепні лімфовузли. Лабораторна
діагностика здійснюється аналогічно діагностиці лімфоми Беркіта.
Вірус герпесу людини 6 (ВГ-6).
Вірус герпесу людини (ВГ-6) виділено у США в 1986 р. S. Salahuddin та ін. при
культивуванні in vitro мононуклеарів крові хворих із СНІД, а також серонегативних
хворих з лімфопроліферативними, гематологічними та імунодефіцитними хворобами.За
морфологічними властивостями ВГ-6 подібний до інших герпесвірусів людини.
Загальних нуклеотидних послідовностей у первинній структурі ДНК ВГ-6 і ДНК вірусів
простого герпесу, вітряної віспи-оперізуючого герпесу не знайдено. Відмічено подібність
геномів ВГ-6 і цитомегаловірусу. Антигенних зв'язків з іншими герпесвірусами людини
ВГ-6 не має.
ВГ-6 значно відрізняється від інших герпесвірусів за спектром чутливих клітин. Для
цього вірусу характерний тропізм до лімфоїдних і гліальних клітин. ВГ-6 виділяють у
первинних і перещеппюваних лініях клітин В- і Т-лімфоцитів, мегакаріоцитів, гліальних
клітин, лініях моноцитів-макрофагів, де він спричиняє часткову деструкцію. ВГ-6 здатний
інфікувати незрілі Т-лімфоцити з фенотипами CD4, CD8, CD7, CD2, CD19, CD20,
спричиняючи їх лізіс. Значення ВГ-6 в патології людини остаточно ще не вияснено.
Важають, що він призводить до лімфопроліферативного захворювання з моноклональною
проліферацією В-лімфоцитів, синдрому хронічної втоми у дітей віком до 3-ох років. Є
дані про те, що ВГ-6 відіграє певну роль у розвитку лімфопроліферативних та
імуносупресивних патологічних процесів при злоякісній В-клітинній лімфомі, саркоїдозі,
лімфомі Ходжкіна, дермопатичній лімфоаденопатії, аутоімунному тіреоїдиті тощо.
Вважають, що вірус здатний спричиняти розвиток хронічної персистентної інфекції, на
фоні якої виникають індуковані іншими збудниками хвороби. Так, якщо є серологічні
ознаки активної інфекції, спричиненої ВГ-6 (високий титр антитіл, наявність IgM проти
ВГ-6), в групі хворих у 56 % впадків спостерігали підвищення температури тіла, у 14 %
виявляли гепатит, у 15 % - дисфункцію легень, у 40 % відмічали неврологічні зрушення.
Відомі факти виділення ВГ-6 із слини здорових людей. Доведено, що у ВІЛ-інфікованих
людей відбувається реактивація ВГ-6 подібно до реактивації цитомегаловірусу, вірусів
простого герпесу та ВЕБ. При додатковому зараженні ВГ-6 in vitro Т4-лімфоцитів, раніше
інфікованих ВІЛ, відзначали посилення процесу деструкції клітин. Ймовірно, що й in vitro
ВГ-6 буде реактивувати ВІЛ і прискорювати розвиток СНІДу у ВІЛ-інфікованих.
Методи лабораторної діагностики, доступні рутинним лабораторіям, ще остаточно не
розроблені.
Таким чином, захворювання, спричинювані вірусами групи герпесу, -
найрозповсюдженіша вірусна інфекція людини, яка тривало існує в організмі, перважно в
латентній формі, і характеризується розмаїттям клінічної симптоматики. Найчастіше
виникають різноманітні ураження центральної нервової системи (енцефаліти, мієліти,
енцефаломієліти), очей (кератит, кератокон’юнктивіт, увеїт), печінки (гепатити
новонароджених і дорослих), слизових оболонок (стоматит, афтозні виразки, ураження
геніталій) і шкірних покривів (екзема, везикулярні висипки) тощо.
6.1. Схем діагностики герпес вірусної інфекції
Матеріал для дослідження
Клінічний – кірочки, вміст везикул, слина, спинно- Сироватка крові

мозкова рідина, згусток крові, клітини
крові у виділеннях з шийки матки або
піхви, мазки виділення з виразок
слизової оболонки порожнини рота,
статевих органів, зіскріби ураженої
рогівки.
Секційний – шматочки тканин головного та
спинного мозку, печінки, лімфатичні
вузли, нервові ганглії.
Методи дослідження
Експресні Вірусологічний Біологічний Серологічний
І етап І етап
Виділення вірусу в Зараження тварин
МФА, РЗК, РПГА,
культурах тканин (нирки (білі миші, кролики,
РІА, ІФА ІФА, РІА
кролів, ембріону людини) курячі ембріони)
Кінцевий Кінцевий
результат 6-24 год. ІІ етап ІІ етап результат 18-48
год.
Індикація по клінічним
проявам (кератокон’юктивіт,
виразки і рубці на рогівці;
ІІІ етап енцефаліт, летальний наслідок.
Ідентифікація вірусу На хоріоналантоісній оболонці
по РН, МФА курячих ембріонів-бляшки)
Кінцевий
результат 3-4 діб ІІІ етап
Ідентифікація
вірусу по РН
Кінцевий
результат 40 год.-5 діб
6.2. Мікробіологічна діагностика інфекцій викликана вірусами простого герпесу 1 і 2 типів.

Матеріал для дослідження: вміст висипних елементів, ліквор при ураженні ЦНС, кров, сеча
при генералізованих формах, сироватка крові.
Цитологічне дослідження. Мазки досліджуваного матеріалу фарбують за Грамом. В
уражених епітеліальних клітинах при герпесі виявляють ознаки ЦПД, які характеризуються
появою гігантських багатоядерних клітин, ваколізацією цитоплазми, збільшення і злиття
ядер між собою, агрегація хроматину, внутрішньоядерні включення, тільця Каудрі.
Вірусологічне дослідження. Вірусвмісним матеріалом інфікують культуру клітин та курячі
ембріони. Індикацію вірусу проводять по характерному ЦПД, яке розвивається на 1-3 дні і
призводить до дегенерації і злущування моношару. Ідентифікацію проводять
використовуючи РІФ, ІФА, які дозволяють виявити вірусні антигени в клітинах зараженої
культури.
Експрес-методи. Присутність антигенів віруса в інфекційному матеріалі виявляють
використовуючи РІФ, ІФА, РІА.
Молекулярно-гентичні дослідження. Використовують ПЛР або метод ДНК-зондів для
виявлення вірусних нуклеїнових кислот в досліджуваному матеріалі.
Серологічне дослідження. Є ефективним при первинній герпетичній інфекції. Оскількі
суттєве наростання титру анттіл не завжде свідчить про рецедив захворювання. При
інфекціцїї ЦНС в лікворі виявляють високі титри противірусних антитіл. Використовують
РЗК, РН, ІФА, РІА, непряму РІФ.
6.3. Мікробіологічна діагностика вітрянки – опорізуючого лишаю.

Матеріал для дослідження: вміст висипних елементів, ліквор при ураженні ЦНС, сироватка
крові.
Цитологічне дослідження. Як при діагностиці простого герпесу.
Вірусологічне дослідження. Вірусвмісним матеріалом інфікують культуру клітин з
ембріональних фібробластів людини. ЦПД як у вірусів простого герпесів, але зявляється
через 10 днів (метод використовується рідко).Ідентифікацію проводять використовуючи РІФ,
ІФА, виявляючи вірусні антигени інфіковані в культурах.
Серологічне дослідження. Антитіла виявляють методом ІФА. Важливе значення має
виявлення специфічних противірусних Ig M,що свідчить про активну інфекцію. Чотирьох
кратне наростання титру специфічних антитіл, яке виявляють методом парних сироваток
використовують для діагностики рецидиву (оперізуючому лишаї) .
6.4. Мікробіологічна діагностика цитамегаловірусної інфекції.

Матеріал для дослідження: кров, сеча, слюна інші секрети, мокротиння, біоптат ураженого
органу, ліквор.
Цитологічне дослідження. Мазки дослідженого матеріалу фарбують методом
Романовського-Гімзе. При позитивному результаті виявляють ознаки цитопатичної дії вірусу
– наявність збільшених клітин, які мають гігантські розміри, які містять щільне базофільне
внутрішньоядерне включення (совине око).
Вірусологічне дослідження. Вірусвмісним матеріалом інфікують культуру диплоїдних і
ембріональних фібробластів людини. На 3 день після зараження в клітинах культури
виявляють присутність ранніх вірусних антигенів за допомогою РІФ.
Серологічне дослідження. Використовують рідко, оскільки виявлення специфічних антитіл
є інформативним при первинній цитомегаловірусній інфекції. Суттєве наростання титру
антитіл в парних сироватках не завжди супроводжується рецедивом захворювання.
Використовують метод ІФА.
6.5. Мікробіологічна діагностика інфекційного мононуклеозу.

Матеріал для дослідження: кров, слина, сироватка крові.
Цитологічне дослідження. В мазках крові виявляють атипові лімфоцити (не меньше 10%),
вони є найбільш раннім маркером мононуклеозу, якщо виявляються у великих кількостях.
Вірусологічне дослідження. Використовується рідко у звязку зі складністю культивування
вірусу. Для цьго використовують первинну культуру клітин В-лімфоцитів, отриманих із
пупкового канатика. При культивуванні ідентифікація здійснюється методом РІФ, ПЛР,
метод ДНК-зондів.
Серологічне дослідження. Для інфекційного мононуклеозу характерна поява
(гетерофільних антитіл). Найчастіши виявляють антитіла до антигенів бичачих та баранячих
еритроцитів. Використовують РА – діагностичний титр 1:64. Виявлення противірусних
антитіл до антигенів капсиду, неструктурного раннього та ядерного антигенів викистовують
ІФА. Для гострої інфекції характерна наявність антитіл класу Ig M до антигенів капсиду.
Виявлення антитіл до ядерного антигену свідчить про перенесену та хронічну латентну
інфекцію. В період реактивації віруса в сироватці крові присутні антитіла всіх трьох типів.
6.6. Мікробіологічна діагностика захворювань, викликаних вірусами герпесу 6, 7 типів

(раптова екзантема)
Матеріал для дослідження: кровь, слюна, сироватка крові.
Експрес-методи. Присутність антигенів вірусів в досліджуваному матеріалі виявляють
методом ІФА, РІА.
Серологічне дослідження. Сироватку крові досліджують на наявність специфічних
противірусних Ig M, що свідчать про активну інфекцію. Використовують метод ІФА.
6.7. Зразок оформлення протоколу заняття:
- Тема заняття.
- Мета заняття.
- Хід роботи ( опис виконання практичної частини).
- Висновки.
7а. Основна
1. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підручник для студ. вищ. мед. навч.
заклад / За редакцією В.П.Широбокова / Видання 2-е. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 952 с. :
іл.
ст.
2. И.Л.Дикий, И.Ю.Халупяк, Н.Е.Шевелева, М.Ю.Стегний. Микробиология, Харьков, 1999,
с.391-394
3. К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, 1982, с.340-344
4. О.І.Клименюк, І.О.Ситник, М.С.Творко, В.П.Широбоків. Практична мікробіологія,
Тернопіль, 2004, с.354-356
1. Л.Б.Борисов. Медицинская микробиологии, вирусология, иммунология, М., 2002, с.256-
552
2 Гайдаш І.С., Флегонтові В.В. Медична вірусологія, Луганськ, 2002, с.150-156
3. Посібник з медичної вірусології. Заг. ред. В.М.Гиріна, К., 1995, с.256-261
.
1. У студента медінституту, який був госпіталізований в інфекційне відділення, на 2-у добу

захворювання підозрюють інфекційний мононуклеоз. Який результат лабораторного
дослідження може підтвердити діагноз у даного студента в день госпіталізації?
A Виявлення Ig M-антитіл до вірусу Епштейна-Барра
B Виявлення Ig M-антитіл до вірусу простого герпеса.
C Виявлення 4-х кратного нарастання антитіл до вірусу Епштейна-Барра.
D Ізоляція (виділення) вірусу герпеса.
E Виявлення антитіл до цитомегало-вірусу.
2. До стоматолога звернувся пацієнт з гарячкою і характерними дрібними везикулами на

слизовій щік, твердого піднебіння і язика. Лікар запідозрив герпетичний стоматит. Які
дослідження слід виконати додатково для підтвердження діагнозу?
A. Зараження курячого ембріона в хоріоналантоїс, введення матеріалу в мозок білим
мишам.
B. Посів на средовище 199 з додаванням бичачої сироватки.
C. Посів на середовище Раппопорта.
D. Поставити реакцію преципітації.
E. Посів на середовище Ігла.
3. У пацієнтки, що одержувала імунодепресивну терапію з приводу системного

захворювання, з’явились ознаки активації цитомегаловірусної інфекції. Який метод слід
обрати для підтвердження діагнозу?
A. Виявлення специфічних антитіл методом ІФА.
B. Зараження білих мишей.
C. Виявлення рівня антитіл в реакції аглютинації.
D. Дослідження стану клітинного імунітету.
E. Виявлення рівня антитіл в РЗК.
4. У дитячому садку спостерігалося кілька випадків захворювання дітей. Клінічна картина

характеризувалася підвищенням температури і появою на зіві, в роті і на шкірі
везикулярної висипки. Передбачуваний діагноз – вітрянка. Які із перелічених матеріалів
слід направити у вірусологічну лабораторію для експрес-діагностики?
A. Вміст везикул.
B. Мокротиння.
C. Змиви з рук.
D. Сечу.
E. Жовч.
5. В інфекційній лікарні у хлопчика 10 років виявлено ангіну, підвищення температури,

пакетовидно збільшені лімфатичні вузли шиї, гепатолієнальний синдром. В крові знайдено
високий відсоток лімфомоноцитів. Який збудник міг бути причиною цього захворювання?
A. Вірус Епштейн–Барр.
B. Коринебактерія дифтерії.
C. Лептоспіра.
D. Мікобактерія туберкульозу.
E. Стрептокок токсигенний.
Укладач: доцент, к.мед.н. Трофіменко Ю. Ю.

медичного факультету при підготовці до практичного заняття №55
1.Тема: Віруси – збудники особливо небезпечних інфекцій. Збудники гарячок

Ебола, Марбурга, геморагічної гарячки Крим-Конго, геморагічної гарячки з
нирковим синдромом (ГГНС).
1.1. Актуальність теми. Віруси гарячок Ебола, Марбурга, геморагічної гарячки
Крим-Конго, геморагічної гарячки з нирковим синдромом (ГГНС) є вірусами особливо
небезпечниї інфекцій.
2а. Загальна. Знати основні біологічні властивості віруси – збудники особливо
небезпечних інфекцій. Вміти обрати методи мікробіологічної ,знати особливості
лікування різних клінічних форм .
2б. Конкретна.
1.Вміти пояснити особливості патогенезу віруси – збудники особливо небезпечних
інфекцій.
2.Вміти діагностувати аденовірусну інфекцію за допомогою експрес-методу.
3.Вміти діагностувати віруси – збудники особливо небезпечних інфекцій.
4.Вміти обгрунтувати принципи лікування та профілактики.
1.Структура і морфологія вірусів.
2.Стадії репродукції вірусів.
3.Культивування вірусів.
4.Методи ідентифікації вірусів.
5.Серологічні методи діагностики вірусних інфекцій
1. Таксономічне положення вірусів – збудників особливо небезпечних
інфекцій.
2. Філовіруси (родина Filoviridae). Ультраструктура віріону. Антигенна будова.
Резистентність. Культивування вірусів.
3. Епідеміологія, патогенез африканських геморагічних лихоманок Ебола,
Марбург.
4. Буньявіруси (родина Bunyaviridae). Ультраструктура віріону. Антигенна
будова. Резистентність. Культивування вірусів.
5. Епідеміологія, патогенез геморагічної лихоманки Крим-Конго, геморагічної
лихоманки з нирковим синдромом.
6. Методи діагностики особливо небезпечних вірусних інфекцій. Особливості
забору досліджуваного матеріалу, роботи з ним.
7. Профілактика, лікування особливо небезпечних вірусних інфекцій.
5.Зміст теми.
Хвороба, спричинена вірусом Ебола - гостре інфекційне захворювання, з вираженим
геморагічним синдромом у тяжкій формі, що часто має летальні наслідки.
Вірус Ебола— загальна назва для 5 видів роду Ebolavirus з родини філовірусів. Вірус
було названо на честь річки Ебола (Заїр), де він вперше був виділений.
Зараження відбувається парентеральним і контактно-побутовим шляхами при
тісному і тривалому контакті з хворими (напр. при догляді) через потрапляння рідин з
організму хворого на ушкоджену шкіру чи слизові оболонки.
Збудники
Збудниками гарячки Ебола є 5 видів вірусів роду Ebolavirus, що належать до
родини Filoviridae: Заїр, Судан, Таї Форест (раніше — Кот-д'Івуар), Бундібуджо і Рестон.
У людини клінічно виразні прояви хвороби зумовлюють тільки перші 4. Великі
спалахи гарячки Ебола (до 90%) спричинюють види Заїр, Судан і Бундібуджо. Вид Заїр
спричинив останню найтяжчу епідемію 2014–2015 рр., що триває й досі в Західній
Африці.
Шляхи передачі інфекції
Вірус передається людям від диких тварин (мавпи, летючі миші, антилопи та ін.) і
поширюється серед людей - від людини до людини.
Поширення гарячки Ебола від людини людині відбувається через пошкоджені
шкірні покриви або слизову оболонку з кров'ю, виділеннями або іншими рідинами
організму інфікованих людей, а також через контакт з поверхнями і матеріалами
(наприклад, постільними речами, одягом), що забруднені такими рідинами.
Частіше за інших на ризик інфікування наражаються медичні працівники, члени сім'ї
та оточення хворого, люди, які вступають в безпосередній контакт з тілами під час
похоронних ритуалів.
6. Практичні роботи які виконуються на занятті.

1. Ознайомились із класифікацією, будовою, біологічними властивостями
філовірусів.
2. Ознайомились із класифікацією, будовою, біологічними властивостями
буньявірусів.
3. Використовуючи матеріал підручників засвоїли особливості епідеміології,
патогенезу геморагічних лихоманок Еболи, Марбург, кримсько-конголезької, з нирковим
синдромом.
4. Обговорили методи діагностики вірусних особливо-небезпечних інфекцій,
особливості роботи із досліджуваним матеріалом.
5. Ознайомились із принципами профілактики, лікування захворювань,

спричинених філовірусами, буньявірусами.
6.Оформити протокол, зробити висновки.
7.Рекомендована література
навч. заклад / За редакцією В.П.Широбокова. – Вінниця : Нова Книга, 2011. – 554-559,
504-506, 507-510.
І.С.Гайдаш, В.В.Флегонтова. Медична вірологія.- Луганськ, 2002. – С. 223-227, 267-
270, 272-275.
С.І.Климнюк та співавт. Практична мікробіологія. Тернопіль, 2004. – С. 361, 365-
367.
7б..Додаткова
1. Лекційний матеріал
8.Матеріал для самоконтролю

1. Турист, які повернувся із Херсонської області, був госпіталізований із ознаками
гострого інфекційного захворювання, яке супроводжувалось грипоподібним синдромом,
блювотою, геморагічним синдромом із кровотечами, геморагічною висипкою на шкірі.
Вкажіть шлях зараження збудником.
A. Аліментарний
B. Повітряно-краплинний
C. Трансмісивний
D. Статевий
E. Повітряно-пиловий
2. В одному з гірських районів Буковини відбувся випадок захворювання на гостру
геморагічну лихоманку із нирковим синдромом. Який метод діагностики використовують
у перші дні захворювання?
A. Алергічний
B. Біологічний
C. Вірусологічний
D. Молекулярно-генетичний
E. Серологічний
До інфекційного відділення госпіталізували чоловіка 25 років із сільської місцевості
Закарпаття, який заготовляв сіно. У пацієнта спостерігається тріада симптомів:
лихоманка, геморагії, ураження нирок.
Запитання:
1. Який вірус спричинив захворювання у чоловіка? До якої родини належить
збудник?
2. Які можливі шляхи зараження людини цим вірусом?
3. Який матеріал для дослідження слід використати для діагностики хвороби? Яких
правил безпеки слід дотримуватись при цьому?
4. Охарактеризуйте напруженість імунітету.
Укладач: к.б.н., доцент Крижановська А.В

Методичнi Рекомендацii До Модуля 3 Медицина

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Методичнi Рекомендацii До Модуля 3 Медицина

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Методичні рекомендації для самостійної роботи

студентів медичного факультету

1. Тема заняття. Загальна вірусологія. Морфологія та ультраструктура вірусів,

3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

4. Основні теоретичні питання, що підлягають вивченню.

3. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

Бактеріофаги – це віруси, що репродукуються в клітинах бактерій

Механізм взаємодії фага з чутливою клітиною:

5. Матеріали для самоконтролю:

7. Що таке фагова конверсія?

8. При виготовленні рекомбінантних бактеріальних вакцин використовують технологію

9. У дитини 8 міс. спостерігається дисфункція кишечника. Якісний і кількісний аналіз

Укладач: доцент Коваленко І.М.

1. Тема заняття. Методи культивування вірусів. Вірусологічний метод діагностики

2. У вірусологічній лабораторії при зараженні курячих ембріонів змивом із зіву і носа,

3. При культивуванні вірусу поліомієліту на культурі тканини лаборант відзначив зміну

Укладач: доцент Коваленко І.М.

1. Тема заняття: : Принципи лабораторної діагностики вірусних захворювань.

3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

2. К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 385-391.

8. Матеріали для самоконтролю.

2. Реакція імунофлюоресценції широко використовується для експрес-діагностики

3. Інтерферон – фактор неспецифічного імунітету, який має противірусні властивості. Що

4. Наявність репродукції вірусів у культурі клітин можна визначити по

5. З метою індикації вірусів в культурі клітин виявили клітини, на яких знаходились

Укладач: кмн, доц. Колодій С.А.

1. Тема заняття: Ортоміксовіруси. Віруси грипу. Біологічні властивості. Мінливість

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

8. Матеріали для самоконтролю:

1. В інфекційну лікарню поступив хворий з ознаками пневмонії, яка розвинулась на 6-й

3. У хворого з підозрою на грип взяли для дослідження змив з носоглотки, яким в

5. Серологічна діагностика грипу передбачає виявлення наростання титру антитіл до

Укладач: асистент, к.мед.н. Осадчук Н.І.

1. Тема заняття: Параміксовіруси: віруси парагрипу, кору та паротиту. Біологічні

8. Матеріали для самоконтролю:

2. Лікар-педіатр, проводячи з батьками бесіду про профілактику кору, зауважив, що певна

3. У хлопчика 6 років помірне підвищення температури, завушні залози збільшені. Зі

4. У дитячій установі зареєстровано спалах кору. У чому полягає специфічна екстрена

5. В вірусологічну лабораторію надійшли змиви з носоглотки хворого. Що можна

Укладач: асистент, к.мед.н. Осадчук Н.І.

1. Тема заняття: Віруси – збудники ГРВІ: риновіруси, коронавіруси, рубівіруси,

3. Базові знання, навички, необхідні для вивчення теми.

1. Таксономічне положення вірусів – збудників гострих респіраторних вірусних

6. Практичні роботи, які виконуються на занятті.

8. Матеріали для самоконтролю:

Укладач: доцент , к.б.н. Крижановська А.В

1.Тема заняття: Віруси поліомієліту. Біологічні властивості. Методи лабораторної

К.Д.Пяткін, Ю.С.Кривошеїн. Мікробіологія, К., 1982. – С. 363-367.

2) Матеріалом від дитини з попереднім діагнозом «ентеровірусна інфекція» заразили

3) Для серологічної діагностики поліомієліту досліджують парні сироватки хворого.

4) У хворого М., після повернення з Індії запідозрили поліомієліт. Які дослідження

Ситуаційна задача. До лікарні госпіталізували хлопчика 6 років, який захворів 5

Укладач - доцент А.В.Крижановська

1.Тема заняття: Віруси-збудники кишкових інфекцій. Біологічні властивості ротавірусів,

10. Матеріали для самоконтролю.

5. У фекаліях трирічної дитини С. із сильновираженою діареєю, яка хворіє протягом

Укладач - доцент А.В.Крижановська

1. Тема заняття: Віруси гепатитів. Біологічні властивості. Методи лабораторної

2) При проведенні лабораторної діагностики вірусного гепатиту В лаборантом по

3) Останніми роками відмічено збільшення захворюваності гепатитом В. З метою

4) З метою перевірки крові донорів на наявність антигенів гепатиту В необхідно

5) Студенту заборонено бути донором, бо у нього виявлено маркер, що вказує на

Ситуаційна задача 1. До лікаря звернулась жінка зі скаргами на слабість, головний біль,

Ситуаційна задача 2. В інфекційну клініку був направлений молодий чоловік із