Віруси їх будова, життєві цикли

Віруси - паразитичні неклітинні системи, здатні розмножуватися в живих

клітинах. Вивчення вірусів було розпочато в 1892 році Д. Й. Іванівським, який
з'ясував, що збудник мозаїки тютюну не росте на поживних середовищах і
проходить крізь бактеріальні фільтри. Характерними особливостями вірусів є
наявність у них лише одного типу нуклеїнової кислоти (залежно від виду вірусів
це може бути ДНК або РНК) і відсутність у них власних систем синтезу білків та
перетворення енергії. Через це віруси не можуть розмножуватися самостійно і є
облігатними внутрішньоклітинними паразитами. Наразі описано вже більше двох
тисяч видів вірусів, які уражають представників усіх царств живої природи.
Поза клітиною-хазяїном віруси існують у формі вібріонів. Їх розмір дуже малий -
від 20 до 400 нанометрів. Віріон - це нуклеїнова кислота, упакована в спеціальну
білкову оболонку - капсид. Якщо вібріони вірусу мають тільки білкову оболонку,
то такий вірус відноситься до простих вірусів. На відміну від них група складних
вірусів має ще одну оболонку - суперкапсид, яка формується із фрагмента
мембрани клітини - хазяїна. Невеликий розмір і простота будови вірусів пов'язана
з невеликою кількістю генів у їхньому геномі. Деякі віруси кодують лише один
білок (Віруси-сателіти, які можуть розмножуватися лише з допомогою інших
вірусів), багато вірусів кодує 5-10 білків, а деякі, найбільші, віруси можуть
кодувати до 200 білків.
Життєвий цикл вірусів

 Позаклітинна фаза внутрішньоклітинна фаза

 взаємодія вірусної частинки з мембраною клітини (взаємодія білків
«розпізнавання» вірусного капсида із рецепторними білками мембрани);
 потрапляння вірусної частинки в клітину-хазяїна;
 синтез вірусних НК, синтез вірусних білків;
 самозбирання вірусних частинок і вихід із клітини.
Спірохети (Spirochaetes) — тип грам-негативних бактерій, які мають довгі
клітини спіральної форми. Вони відрізняються наявністю джгутиків, які
рухаються вздовж тіла в периплазмі, між шаром пептидогліканів та зовнішньою
мембраною клітини, так звані подовжні філаменти. Вони викликають обертальний
рух тіла бактерії, який дозволяє спірохетам пересуватися з місця на місце.
Більшість спірохет вільно-живучі (не симбіонти чи патогени) і анаеробні, але є
численні винятки.
Також спірохети зумовлюють періодонтит, фузоспірохетозний стоматит,
цифровий дерматит рогатої худоби і свиней. Певні нехвороботворні спірохети
представляють також великий інтерес, як наприклад симбіонти кишківнику
термітів.
Фізіологія мікроорганізмів
Мікроорганізмам, як і всім живим істотам, притаманні фізіологічні процеси, в
результаті яких вони ростуть і розвиваються, розмножуються, пристосовуються до
динамічних умов зовнішнього середовища, максимально зберігаючи власний
гомеостаз і постійно еволюціонуючи. Хімічний склад мікроорганізмів.
Фізіологічні процеси тісно пов’язані з хімічним складом мікробної клітини. До
складу їх входять елементи-органогени: Нітроген, Карбон, Оксиген та Гідроген. З
них мікроорганізми синтезують білки, вуглеводи, ліпіди, нуклеїнові кислоти,
ферменти, вітаміни тощо. До складу мікробної клітини входять також
мікроелементи: Фосфор, Натрій, Кальцій, Ферум, Калій, Молібден, Купрум, Бор,
Кобальт, Манган, Цинк та ін.
Мікробна клітина містить до 75 – 85 % води, яка може перебувати у вільному та
зв’язаному стані. Обов’язковим компонентом мікробної клітини є нуклеїнові
кислоти — ДНК і РНК, функції яких аналогічні функціям цих компонентів у
більш високоорганізованих організмів.
Ферменти. Усі реакції в процесі життєдіяльності мікроорганізмів відбуваються за
участю ферментів, каталізаторів різноманітних біохімічних реакцій. Більшість
ферментів — білки, деякі є сполукою білка з металом. Вони надзвичайно активні й
специфічні. Ферменти легко руйнуються під дією температури, кислот, лугів,
солей тяжких металів. Розрізняють екзоферменти, що виділяються мікробною
клітиною назовні, та ендоферменти, які знаходяться і діють усередині клітини.
Завдяки екзоферментам мікроорганізми розщеплюють складні сполуки
(наприклад, білки), що знаходяться поза мікробною клітиною, до простіших, які
можуть бути засвоєними.
Лише завдяки участі ферментів можливе живлення, дихання та розмноження
мікроорганізмів.
Живлення. Обмін речовин у мікроорганізмів здійснюється завдяки процесам
асиміляції та дисиміляції. Мікроорганізми отримують із зовнішнього середовища
поживні речовини й використовують їх для синтезу певних речовин та добування
енергії, необхідних для їхньої життєдіяльності.
Типи живлення. Залежно від способу засвоєння азоту та вуглецю мікроорганізми
поділяють на автотрофи і гетеротрофи. Мікроорганізми, які здатні як основне
джерело вуглецю використовувати СО2 (діоксид карбону), називають
автотрофами, а таких, основним джерелом цього компонента для яких є органічна
речовина, — гетеротрофами.
Дихання. Дихання — це окисно-відновні процеси, що супроводжуються
виділенням енергії. У цьому складному процесі беруть участь багато ферментів,
що каталізують перенесення електронів від системи з найбільшим негативним
потенціалом до системи з найвищим позитивним потенціалом. Донорами
електронів можуть бути як органічні, так і неорганічні сполуки. Якщо кінцевим
акцептором електронів є молекулярний кисень, тоді такий тип дихання називають
аеробним, а мікроорганізм — аеробом. Якщо ж кінцевий акцептор електрона
утворюється за рахунок самого субстрату, тоді таке дихання називають
анаеробним, або бродінням. Отже, бродіння — це енергетичний процес, за якого
органічні сполуки є як донорами, так і акцепторами електронів.