Клас Zoomastigophorea – Тваринні джгутикові

Переважна більшість тваринних джгутикових –

паразитичні гетеротрофні організми. Вільноживучі
представники населяють прісні та морські водойми. В
основі класифікації тваринних джгутикових знаходиться
форма тіла, кількість і форма джгутиків та наяаність
додаткових органоїдів руху. До цього класу відносяться
кінетопластиди, дипломонадні і трихомонади.
Ряд Кінетопластиди – Кinetoplastida
Характерною рисою ряду є наявність біля основи
джгутика кінетопласту (скупчення ДНК у спеціалізованій
частині велетенської єдиної мітохондрії). Вільноживучі
кінетопластиди, до яких відносяться представники роду
Bodo, населяють забруднені органічними речовинами
водойми та вологі грунти.
 Рухаються за допомогою двох джгутів: один
спрямований вперед і виконує локомоторну функцію,
другий тягнеться за тілом і виконує роль керма.
Живляться бактеріями і дрібними водоростями
шляхом фагоцитозу, який відбувається на дні
джгутикової кишені. Поруч із ротовою заглибиною
знаходиться скоротлива вакуоля. У паразитичних
видів наявна ундулююча мембрана – тонка перетинка,
що з’єднує джгутик із поверхнею клітини і забезпечує
пересування у в’язкому середовищі організму
живителя. Такі види живляться осмотично, у них
відсутній ротовий отвір, скоротливі і травні вакуолі.
Розмножуються поділом. У життєвому циклі
спостерігається зміна живителів і життєвих форм.
Живителі трипанозом і захворювання, які вони зумовлюють
Збудник Захворювання Переносник Природний
резервуар
Trypanosoma Сонна хвороба Glossina sp. (муха Антилопи
gambiense (хронічна форма) цеце)
Trypanosoma Сонна хвороба Glossina sp. (муха Антилопи
rhodesiense (гостра форма) цеце)
Trypanosoma Нагана Glossina sp. (муха Дикі копитні
brucei цеце), гедзі тварини
Leishmania Кала-азар Phlebotomus sp. Собаки,
donovani (вісцеральний шакали
лейшманіоз)

Leishmania Східна виразка Phlebotomus sp. Гризуни

tropica (шкірний лейшманіоз)
 Запобігання імунному захисту відбувається шляхом
зміни варіабельних поверхневих глікопротеїнів (ВПГ),
що входять до складу поверхневої оболонки –
глікокаліксу. Глікопротеїни різняться своєю
просторовою будовою. У геномі кожного організму
існують сотні генів, які кодують такі ВПГ. Створення
ефективної вакцини проти трипанозоми є
малоімовірною. Методи молекулярної біології
повинні бути спрямовані на пошук препаратів, які
перешкоджають прикріпленню ВПГ до клітинної
мембрани, або ж вибірково порушують функції
органоїдів, властивих тільки кінетопластидам, зокрема
кінетопласт. Методами генетичного аналізу
встановлено, що у геномі трипанозом містяться
послідовності, які характерні для ДНК хлоропластів.
 Дипломонадні – Diplomonadida.
Паразитичні організми тонкого кишківника або жовчних
проток людини (Lamblia intestinalis – Jardia lamblia).
Містить два ядра (диенергідний організм), вісім
джгутиків, зв’язаних з певним ядром. Подвійний
аксостиль (пучок мікротрубочок, які щільно прилягають
одна до одної) переходить у два кінцеві джгутики. Тіло
сплющене у дорзо-вентральному напрямі. На черевному
боці міститься присосок для кріплення до поверхні
епітелію кишківника організму живителя. Живлення
шляхом піноцитозу. При інтенсивному розмноженні на
стінках кишківниках лямблії блокують процеси
всмоктування і зумовлюють запальні процеси, кишкові
розлади, що нагадують холецестит, кроваві проноси
(лямбліозна діарея). Передається до інших живителів в
інцистованому стані з екскрементами.
 Трихомонади – Trichomonadida.
Паразитичні організми травного тракту (T.hominis,
T.intestinalis) та сечостатевої системи (T.vaginalis).
На передньому кінці містять чотири-шість
джгутиків, один з яких утворює ундулюючу
мембрану. Під нею міститься скоротливий
паличкоподібний органоїд – коста. Вздовж тіла
проходить опорний елемент – аксостиль.
Мітохондрії відсутні. Розмноження безстатеве.
Передається до інших живителів через статеві
контакти і предмети туалету.
 Підтип Опалінові – Opalinata.
Ендокоменсали задньої кишки безхвостих амфібій.
Великі, багатоядерні поодинокі організми, вкриті великою
кількістю війок. Війки розташовані рядами. Рот відсутній,
живлення сапрофітне шляхом піноцитозу. Скоротливі і
травні вакуолі відсутні. Цитоплазма розділена на екто- і
ендоплазму. Розмножуються нестатево – поділом уздовж
рядів війок, та статево – гаметогамією. Життєвий цикл
Opalina ranarum узгоджений з розмноженням жаб. При
цьому багатоядерна трофічна форма ділиться на кілька
дрібних малоядерних форм, Останні інцистуються,
потрапляють у воду і проковтуються пуголовками. В їх
організмі опаліни виходять з цисти і шляхом мейотичного
поділу розпадаються на мікро- i макрогамети. Зигота
може інцистуватися і потрапляти в інші пуголовки, або
давати початок великим трофічним формам.