Тканини внутрішнього

середовища.
Морфологія та функції крові
Тканини внутрішнього середовища – це велика група тканин, які разом з
епітелієм належать до так званих загальних тканин.
Тканинами внутрішнього середовища є кров, лімфа і сполучна тканина.
Шляхом диференціації із мезенхіми розвивається кров, лімфа і всі види
сполучної тканин.
Мезенхіма – найпримітивніша сполучна тканина, яка існує лише на ранніх
стадіях ембріонального розвитку. За будовою нагадує сітку, клітини
зірчастої або веретоноподібної форми і контактують одна з одною своїми
відростками. Між клітинами міститься драглиста маса – міжклітинна
речовина щільність якої залежить від обміну речовин.
Всі тканини внутрішнього середовища мають спільну будову, у них кількість
міжклітинної речовини переважає над клітинами.
 Функції тканин внутрішнього середовища

1. Трофічна
2. Захисна
3. Морфогенетична (структуроутворююча)
4. Опорна
5. Пластична
6. Транспортна

Всі тканини внутрішнього середовища мають два основних

компоненти: клітини і позаклітинний матрикс. Домінуючим
компонентом є позаклітинний матрикс і до його складу входить
основна речовина (глікозаміноглікани, протеоглікани й
глікопротеїни) і волокнистий елемент (колагенові та еластичні
волокна).
Кров – основна транспортна система організму. Це в’язка червона
непрозора рідина, яка складається з блідо-жовтої плазми та
форменних елементів – еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.

Кров, органи, в яких відбувається утворення клітин крові та їх

руйнування і регулюючий нейрогуморальний апарат об'єднані в
загальне поняття – система крові.
 Функції крові

• дихальна

• трофічна

• екскреторна

• гомеостатична

• регуляторна

• терморегуляційна

• захисна

• креаторних зв’язків
 Плазма – рідка частина крові блідо-жовтого кольору, яка залишається
після видалення форменних елементів.
У плазмі міститься 90-91 % води, 6,5-8 % білків, 1,1% інших органічних
речовин і 0,9% неорганічних компонентів (іонів натрію, кальцію, калію
тощо). Плазма містить близько 30 розчинних солей.
Густина плазми дорівнює 1,025-1,029 г/см3.
рН коливається в межах 7,35-7,45 і складає в середньому біля 7,4 (в
артеріальній крові).
У плазмі крові людини в 1 л є 65-85 г/л білка. Білки плазми поділяються
на:
• альбуміни (35-50 г/л),
• глобуліни (α1 – 1-4 г/л, α2 – 4-8 г/л, β – 6-12 г/л, γ – 8-16 г/л),
• фібриноген (2-4 г/л).
Плазма крові, яка не містить фібриногену називається сироваткою.
Альбуміни на 80 % забезпечують онкотичний тиск крові (колоїдно-
осмотичний). Це впливає на розподіл води між плазмою та міжклітинною
рідиною. Виконують функцію переносників багатьох транспортованих кров’ю
речовин, таких як білірубін, уробілін, жирні кислоти, солі жовчних кислот,

солі важких металів та ін . Утворюються альбуміни в печінці; за добу

виробляється їх майже 17 г; період піврозпаду альбумінів складає 10-15
днів.

Глобуліни – це група білків, яких електрофоретично розділяють на α 1, α2, β і

γ. До складу фракції α1-глобулінів входять білки (глікопротеїни). В їх складі
циркулює майже 60 % всієї глюкози плазми. Фракція α2-глобулінів включає
гаптоглобіни, які за хімічним складом є мукопротеїнами, мідьвмісний білок
церулоплазмін, тироксин-зв’язуючий білок, транскобаламін, транскортин.
β-глобуліни приймають участь у транспорті фосфоліпідів, холестерину,
стероїдних гормонів, катіонів металів. Металовмісний білок трансферин
переносить залізо. До фракції γ-глобулінів входять різні антитіла,
багато з яких мають ферментативну активність. До γ-глобулінів
належать також аглютиніни крові (α- і β). Утворюються глобуліни в
печінці, кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. За добу
синтезується майже 5 г глобулінів. Період їх піврозпаду – 5 днів.

Фібриноген є розчинним попередником фібрину. З його переходом у

фібрин відбувається зсідання крові і перетворення його в щільний
згусток. Плазма крові, яка не містить фібриногену називається
сироваткою. Утворюється фібриноген у печінці.
 З плазмою крові переносяться речовини, які у фізіологічних
концентраціях мало впливають на її властивості. До них
належать:
• живильні (поживні) речовини, вітаміни і мікроелементи;
• продукти проміжного обміну;
• гормони і ферменти;
• продукти кінцевого обміну, які мають бути виведені з організму
(СО2, сечовина, сечова кислота, креатинін, білірубін, аміак. Всі
ці речовини, крім СО2, містять азот і виводяться нирками).
 Формені елементи крові

Еритроцити Лейкоцити Тромбоцити

Гранулоцити Агранулоцити

Нейтрофіли Еозинофіли Базофіли Моноцити Лімфоцити

 Еритроцити

Еритроцити – безядерні клітини, які мають

форму двояковігнутих дисків діаметром 4,5-10,5 мкм
(середній діаметр еритроцита 7,55 мкм). Поверхня
двояковвігнутого диска в 1,63 раза більша від поверхні
кулі. Діаметр: 7,4-7,8 мкм, товщина 1,9-2,5 мкм.
Поверхня окремого еритроцита – 125 мкм, всіх
еритроцитів у людини 3500-3700 м2 Особлива форма
еритроцитів сприяє виконанню основної функції –
перенесенню дихальних газів, так як при такій формі
дифузійна поверхня збільшується, а дифузійна
відстань зменшується.
Завдяки своїй формі еритроцити мають велику
здатність до оберненої деформації при проходженні
через вузькі звивисті капіляри. Завдяки здатності до
деформації еритроцити проходять по капілярах вдвічі
меншого діаметру, ніж вони самі. Це зумовлено як
структурою плазменної мембрани, зокрема
цитоскелету, так і ліпідами мембрани, а саме, має
значення співвідношення фосфоліпідів і холестерину в
мембрані, яке визначає її текучість.
Мембрана еритроцитів складається з чотирьох шарів. Зовнішній шар
утворений глікопротеїнами і містить комплекси кінцевих відділів групових
антигенів. Середні два шари утворюють класичну подвійну ліпідну
мембрану. Обернений до цитоплазми внутрішній шар складається з
білків, з якими зв’язані молекули гліколітичних ферментів і гемоглобіну.
Структура плазматичної мембрани у еритроцитів така ж як у клітин, які
мають ядро, але їх цитоскелет дещо інший. У еритроцитів є тільки
поверхневий цитоскелет, який є стійкою до дії детергентів сполукою
білків. Він утворює своєрідну сітку вздовж внутрішньої поверхні
плазматичної мембрани, яка обернена до цитоплазми. Цей цитоскелет
ще називають скелетом мембрани, враховуючи його розміщення і те, що
він ущільнює в основному мембрану, забезпечує єдність її ліпідного шару,
в той же час надаючи мембрані внутрішню рухомість і гнучкість.
Мембрана еритроцитів має вибіркову проникність. Через неї проходять
гази, вода, іони водню, аніони ОН–, Cl–, HCO3–; вона малопроникна для
глюкози, сечовини, іонів К+ і Na+; через неї майже не проходить
більшість катіонів і вона не пропускає білків.
Сухий залишок еритроцитів містить біля 95 % гемоглобіну, решта
припадає на долю ліпідів, вуглеводів, солей, ферментів. У еритроцитах
більше іонів калію, ніж натрію.
За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку.
95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% - інші речовини.
Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси
еритроцитів. У крові дорослої людини міститься близько 600 г
гемоглобіну, тобто в 100 г крові 15 г гемоглобіну. Гемоглобін є
пігментом, який надає крові червоного кольору.
Осмотична резистентність еритроцитів
Гемоглобін зв'язуючи кисень переносить
його і віддає периферійним тканинам.
Гемоглобін, який віддав кисень називається
відновленим або редукованим, він має колір
венозної крові. Віддавши кисень кров
поступово вбирає в себе продукт обміну
речовин СО2 (вуглекислий газ). Гемоглобін,
який зв'язує вуглекислий газ називається
карбогемоглобіном.
Гемоглобін складається з білка глобіну і
ферумовмісної сполуки - гема. Саме атом
Феруму у складі гемоглобіну здатний
приєднувати і віддавати молекули кисню без
зміни валентності. Сполука гемоглобіну з
киснем має яскраво-червоний колір і
називається оксигемоглобіном (НbО2).
Скорочення кількості гемоглобіну у
еритроцитів крові називається анемією.
 Розрізняють наступні сполуки гемоглобіну:
НвО2 – оксигемоглобін – має яскраво-червоний колір. Утворення його
відбувається в капілярах легень, де високе напруження кисню.
Нв – відновлений гемоглобін – має темно-червоний колір, що визначає
колір венозної крові. Утворюється він у капілярах тканин, де менше
кисню, його парціальний тиск нижчий і тут оксигемоглобін розпадається
на гемоглобін і кисень.
НвСО2 – карбогемоглобін має вишневий колір і утворюється при
проходженні крові через тканини.
НвСО – карбоксигемоглобін має яскравий червоний колір і утворюється
при наявності СО в навколишньому повітрі.
НвОН – метгемоглобін має бурий колір і утворюється при наявності
сильно діючих окисників.
У дорослих жінок – 120-140 г/л,
чоловіків – 130-160 г/л.
Види еритроцитів (у світлі, яке проходить, темніші ті ділянки клітини, де товстіший
поглинаючий шар гемоглобіну):
а – нормальні (дискоцити); б – платоцити; в – акантоцити; г – дрепаноцити; д –
меніскоцити; е – шизоцити; ж – стоматоцити; з – еліптоцити; и – сфероцити
 У організмі дорослої людини нараховується 251012 еритроцитів
Щодоби оновлюється приблизно 0,8 % від їхньої кількості.
За 1 хв. утворюється 160106 еритроцитів.
В 1 л крові міститься наступна кількість еритроцитів:
новонароджені – (5,9-6,7)  1012/л (Т/л),
де Т (тера)=1012
дорослі: жінки – (3,7-4,9)  1012/л
чоловіки – (3,9-5,5)  1012/л
В 1 л крові міститься така кількість ретикулоцитів:
новонароджені – 160-180 Г/л (2,7 %)
дорослі: жінки – 7,4-56,4 Г/л (0,2-1,2 %)
чоловіки – 8,0-61,2 Г/л (0,2-1,2 %)
Загальна кількість еритроцитів, які є в організмі дорослих у
звичайних умовах складає (25-30) · 1012/л. Цю сукупність еритроцитів
усієї крові називають еритроном.
Весь цикл розвитку від еритробласта до оксифільного
нормоцита й еритроцита займає більше 100 годин. Руйнування
еритроцитів. Зрілі еритроцити циркулюють у крові протягом 100-
120 днів, після цього вони фагоцитуються клітинами
ретикулоендотеліальної системи печінки, селезінки і кісткового
мозку, але не тільки ці органи, але й будь-які інші (де є
макрофаги) здатні руйнувати червоні кров’яні тільця, про що
свідчить поступове зниження “синців” (підшкірних крововиливів).
 Функції еритроцитів

• Транспортна. Еритроцити переносять: О2, СО2, NO, адсорбовані

білки, медикаменти, фізіологічно-активні речовини.
• Забезпечення кислотно-лужної рівноваги.

• Підтримання іонного складу плазми.

• Гемостатична.
 Еритропоез

І клас клітин – стовбурова клітина.

ІІ клас (поліпотентних – з неї беруть початок багато видів клітин і біпотентних клітин – з неї
беруть початок два види клітин) – для еритроїдного ростка це поліпотентна клітина з
п’ятиростковою диференціацією – колонієутворююча одиниця гранулоцитарно-еритроцитарно-
макрофагально-мегакаріоцитарного ряду. З неї ж беруть початок і Т-лімфоцити.

ІІІ клас (уніпотентних клітин – вона дає початок тільки одному виду клітин) – це
бурстаутворюючі одиниці та еритроцитарні колонієутворюючі одиниці. Клітини-попередниці
червоного ряду відрізняються одна від одної місцем розташування в кровотворних органах і
циркуляції; розмірами колоній, які вони дають при культивуванні; часом гемоглобінізації клітин
у таких колоніях; чутливістю до еритропоетину та інших регулюючих факторів; типом
гемоглобіну, який вони продукують.

ІV клас (бластні клітини родоначальниці рядів) – еритробласти.

V клас (дозріваючих клітин) – пронормоцити (у багатьох зарубіжних класифікаціях вони
відсутні) нормоцити: базофільні, поліхроматофільні, оксифільні ретикулоцити.
За винятком оксифільного нормоцита і ретикулоцита всі еритрокаріоцити (клітини V
класу) діляться і диференціюються. Оксифільних нормоцитів у мієлограмі (аналізі клітин
червоного кісткового мозку) мало, так як вони дуже швидко перетворюються в
еритроцити (ядро виштовхується з клітини) і їх часто зараховують до поліхроматофільних
(мають поліхроматофільну цитоплазму і щільне мале ядро).
У клітинах цього класу починається гемоглобінізація цитоплазми. У залежності від
насичення гемоглобіном і відбувається поділ нормоцитів на базофільні,
поліхроматофільні, оксифільні. Гемоглобін накопичується в цитоплазмі з участю ядра.
Спочатку він з’являється навколо ядра в перинуклеарній зоні. У поліхроматофільного
нормоцита він накопичується постійно, а при повному насиченні клітини гемоглобіном
цитоплазма стає оксифільною.
З початком гемоглобінізації цитоплазми відбувається інволюція ядра. Часто в
периферичну кров поступають незрілі поліхроматофільні еритроцити, які мають
базофільну субстанцію. Вона виявляється при прижиттєвому забарвленні бриліантовим
крезиловим синім у ретикулоцитах (зрілих еритроцитах, які щойно вийшли з кісткового
мозку). До виходу на периферію еритроцити 2-4 дні затримуються в кістковому мозку, а
після циркуляції в крові до 2 діб вони втрачають сітчатість (ретикулум) і перетворюються
в зрілий еритроцит.
Весь цикл розвитку від еритробласта до оксифільного нормоцита й еритроцита займає
більше 100 годин.
VІ клас (зрілих клітин) – до нього відносяться еритроцити.
 Схема еритропоезу

Стовбурова клітина → Гемоцитобласт (дія гормону ериропоетину,

клітини здатні до поділу) → Базофільний еритробласт

(нагромадження гемоглобіну) → Поліхроматофільний еритробласт

→ Нормобласт (клітини не здатні до поділу) → Ретикулоцит →

Еритроцит
 Лейкоцити

Лейкоцити – це білі (безбарвні) кров’яні тільця. У них є ядро і

цитоплазма. Загальна кількість лейкоцитів у крові людини – від 4 г/л до
9 г/л (в 1 літрі 4-9·109/л); у новонароджених – 16,7-30,0 г/л. Кількість
лейкоцитів може змінюватися залежно від періоду доби,
функціонального стану організму. Збільшення кількості лейкоцитів
понад 9·г/л називається лейкоцитозом, зменшення їх кількості менше
4·г/л – лейкопенією.
Розрізняють лейкоцитоз фізіологічний і патологічний. Фізіологічний
лейкоцитоз спостерігається після прийому їжі, під час вагітності, при
м’язовій роботі, емоційному збудженні. Також він спостерігається в
новонароджених. Фізіологічний лейкоцитоз за своєю природою є
перерозподільним.
 Функції лейкоцитів
1. Захисна (швидкість може досягати 40 мм (хв). Лейкоцити здатні захоплювати
чужорідні тіла і за допомогою спеціальних ферментів, переварити їх. Цей процес
називається фагоцитозом. Один лейкоцит може захопити до 15-20 бактерій.
Крім того лейкоцити виділяють ряд важливих для захисту організму речовин. До
них насамперед належать антитіла, які мають антибактеріальні та антитоксичні
властивості, речовини фагоцитарної активності.
2. Транспортна. У лейкоцитах є цілий ряд ферментів (протеази,
пептидази, діастази, ліпази, дезоксирибонуклеази), які є в лізосомальних
мішечках, та фізіологічно активних речовин (серотонін, гістамін, гепарин), які є в
гранулах. Лейкоцити можуть адсорбувати деякі речовини і переносити їх на своїй
поверхні.
3. Метаболічна. Лейкоцити здатні синтезувати білки, глікоген, фосфоліпіди.
4. Регенераторна. Лейкоцити виділяють трофони, які сприяють утворенню нових
клітин.
Лейкоцити поділяються на дві групи гранулоцити та агранулоцити.
Гранулоцити діляться на три види. Клітини, гранули яких
забарвлюються кислими фарбами (еозином), називають
еозинофілами, основними фарбами – базофілами, а клітини, які
можуть сприймати обидва види фарб – нейтрофілами. Перші
забарвлюються в рожевий колір, другі – в синій, треті – в рожево-
фіолетовий.
Переважна кількість гранулоцитів припадає на нейтрофіли.
Залежно від віку нейтрофіли мають різну форму ядра, тому їх ще
називають поліморфно-ядерними. Розрізняють юні нейтрофіли
(метамієлоцити) з округлим ядром, паличкоядерні – з ядром у вигляді
підкови або палички та сегментоядерні, ядро яких перешнуровується й
утворюється декілька сегментів.
Агранулоцити поділяють на лімфоцити і моноцити. Для лімфоцитів
характерне велике ядро, оточене незначною кількістю цитоплазми.
Моноцити найбільші клітини крові, мають округлу форму з добре
вираженою цитоплазмою.
 Нейтрофільні гранулоцити. До них належать
метамієлоцити (юні), паличкоядерні, сегментоядерні. Вміст
метамієлоцитів становить 0-0,01 (0-0,06 Г/л),
паличкоядерних – 0,01-0,06 (0,06-0,36 Г/л),
сегментоядерних – 0,47-0,72 (2,82-4,32 Г/л). Нейтрофіли є
найважливішими функціональними елементами
неспецифічного захисту, які здатні знешкоджувати навіть
такі чужерідні тіла, з якими організм раніше не зустрічався.
Нейтрофіли накопичуються в місцях пошкодження тканин
або проникнення мікробів, захоплюють і переварюють їх.
Крім того, нейтрофіли виділяють або адсорбують на своїй
мембрані антитіла проти мікробів і чужерідних білків. Час їх
знешкодження в кровоносному руслі в середньому 6-8
годин, так як далі вони швидко мігрують у слизові оболонки,
тканини.
Нейтрофіли здатні отримувати енергію шляхом
анаеробного гліколізу і тому можуть існувати навіть у
тканинах, які бідні на кисень. Вони фагоцитують бактерії і
продукти розпаду тканин та руйнують їх своїми
лізосомальними ферментами (такими як протеази,
65-70% від загальної кількості пептидази, оксидази, дезоксирибонуклеази, ліпази).
За нейтрофілами можна визначити стать людини: у жінок
лейкоцитів якнайменше в 7 з 500 клітин є особливі утворення, так звані
“барабанні палички” – круглі вирости діаметром 1,5-2 мкм,
Функції нейтрофілів:
які з’єднані з одним із сегментів ядра за допомогою тонкого
1. Участь у неспецифічному хроматиного містка. Ця ознака може бути корисною,
наприклад, при вирішенні питання про терапію при аномалії
захисті організму крові. розвитку статевих органів (гермафродитизмі).
 Еозинофіли. Вміст еозинофілів у крові становить 0,005-
0,05 (0,03-0,30 г/л). Кількість змінюється протягом доби:
вдень вміст еозинофілів на 20 % менший
середньодобової кількості, а вночі – на 30 % більший. Ці
коливання пов’язані з рівнем секреції глюкокортикоїдів
корою надниркових залоз. Підвищення вмісту кортикоїдів
у крові веде до зниження кількості еозинофілів і навпаки.
Це лягло в основу вивчення функціональної здатності
кори надниркових залоз (проба Торна). Для цього
визначають кількість еозинофілів, вводять
адренокортикотропний гормон, який діє на кору
надниркових залоз. Це веде до підвищення вмісту
глюкокортикоїдів і зменшення кількості еозинофілів.
Якщо кількість еозинофілів через 4 год. зменшується на
50 % і більше, то це свідчить про достатню
функціональну активність надниркових залоз.
Функції:
1. Антиалергічна. У гранулах еозинофілів міститься
гістаміназа, яка розщеплює гістамін. Останній
0,5-5% виділяється при алергічних реакціях. Тому, як
від загальної кількості лейкоцитів компенсаторна реакція, спостерігається підвищена
кількість еозинофілів – еозинофілія. Крім алергічних
реакцій вона спостерігається при глистних інвазіях,
аутоімунних захворюваннях, коли в організмі
виробляються антитіла проти власних клітин.
2. Фагоцитарна. Еозинофіли мають здатність до
фагоцитозу.
Базофіли. Вміст базофілів у крові становить 0-1%
(0-0,06 г/л). Час перебування цих клітин у крові
складає в середньому 12 годин. У гранулах
базофілів є гепарин і гістамін у вигляді
солеподібних сполук. Після вживання жирної їжі
вміст клітин у периферичній крові зростає
(базофілія). Вони виділяють гепарин, активуючи цим
ліполіз у сироватці, який відбувається під дією так
званого "просвітлюючого" фактора. Можливо,
гепарин є простетичною групою сироваткової ліпази
– фермента чи ферментного комплексу, який
розриває ефірні зв’язки тригліцеридів, які сполучені
з поліпептидами в складі хіломікронів крові. У
результаті його дії плазма стає прозорішою, в ній
зростає вміст вільних жирних кислот. Також гепарин
перешкоджає зсіданню крові. Крім того на поверхні
базофілів є специфічні рецептори, до яких
приєднуються γ-глобуліни. У результаті утворення
такого імунного комплексу з гранул базофілів
виділяється гістамін, який викликає розширення
судин, спазм бронхів, свербіння, почервоніння
шкіри.
Функції:
1.Участь у алергічних реакціях.
2.Регуляція жирового обміну.
3.Перешкоджають зсіданню крові.

20-40% від загальної кількості
лейкоцитів
Вміст їх у крові становить 0,18-0,37 (1,08-2,22 г/л).
Утворюються лімфоцити в лімфатичних, мигдаликах,
пейєрових бляшках, апендиксі, селезінці, загрудинній
залозі, кістковому мозку.
Покинувши кістковий мозок, лімфоцити можуть
розвиватися і дозрівати в тимусі, де вони
перетворюються в імунокомпетентні Т-лімфоцити, які
потім повертаються в кров. Інші клітини в лімфоїдній
тканині мигдаликів, апендикса, пейєрових бляшок
кишок (у птахів – бурсі Фабриціуса) перетворюються в
зрілі В-лімфоцити. Після дозрівання вони знов
виходять у кровотік і розносяться до лімфатичних
вузлів, селезінки та інших лімфоїдних утворень.
Частина лімфоїдних клітин не проходить
диференціації в органах імунної системи. Це нульові
лімфоцити (0,1-0,3 Г/л). При необхідності вони
можуть перетворюватися в моноцити, фібробласти,
макрофаги, тобто в клітини, які приймають участь у
відновних процесах організму.
 Лімфоцити

В-лімфоцити (0,3-0,5 Г/л) є короткоживучими. Тривалість їх життя від декількох годин до 7 днів.
Т-лімфоцити (0,6-1,8 Г/л) є довгоживучими – живуть приблизно 100-200 днів. Серед них є
лімфоцити, які живуть навіть 20 і більше років.
Функції В-лімфоцитів:
1. Несуть імунологічну пам’ять, тобто не виробляють антитіл до тканин свого організму.
2. Забезпечують специфічний гуморальний імунітет після перетворення в плазмоцити
(утворюються антитіла-імуноглобуліни). Останні продукують імуноглобуліни п'яти класів: IgМ,
IgG, IgЕ, IgА, IgD.
3. Здійснюють протитканинний (виробляють лімфотоксини), знищують пухлинні та
трансплантовані тканини.
4. Регулюють фагоцитарну активність нейтрофілів.
Функції Т-лімфоцитів:
1. Цитотоксичність (кілерна функція) – здатність знищувати (руйнувати) клітини, які несуть на
своїй поверхні антигени.
2. Кооперативна (хелперна) функція – здатність забезпечувати взаємодію різних субпопуляція Т-
лімфоцитів, В-лімфоцитів і макрофагів.
3. Утворення біологічно активних речовин – лімфокінів.
4. Супресорна функція – пригнічення надлишкової імунної відповіді, участь Т-лімфоцитів у
формуванні імунологічної толерантності.
Вказані функції виконують спеціалізовані субпопуляції Т-лімфоцитів: Т-кілери, Т-хелпери, Т-
продуценти лімфокінів, Т-супресори.
Імунологічна реактивність – це здатність організму відповідати на дію антигенів утворення
антитіл і комплексом клітинних реакцій, специфічних по відношенню до даного антигену.
Існують два механізми імунологічної реактивності: гуморальний і клітинний.
Гуморальний тип імунної відповіді спрямований перш за все на позаклітинні бактерії і
віруси. Ефекторною ланкою цього типу відповіді є антитіла (імунноглобуліни) – продукти
діяльності В-лімфоцитів.
Клітинний тип імунної відповіді спрямований на захист від внутрішньоклітинних інфекцій і
мікозів, внутрішньоклітинних паразитів і пухлинних клітин. Його ефекторною ланкою є імунні
Т-лімфоцити, які несуть специфічні рецептори до даного антигену.
Антигени – це речовини, які здатні при поступленні в організм викликати імунну відповідь і
взаємодіяти з продуктами цієї відповіді – антитілами або активованими Т-лімфоцитами.
Антитіла – це білки (імуноглобуліни), які синтезуються під впливом антигенів і специфічно
взаємодіють з ними.
Основними властивостями антитіл є:
1)специфічність – здатність зв'язуватись тільки з певним антигеном;
2) валентність, яка визначається кількістю антидетермінант в молекулі імуноглобуліна;
3) афінність, відображуюча міцність зв'язків між детермінантами антигену і
антидетермінантами антитіл;
4) авидність, яка характеризує міцність зв'язків між антигеном і антитілом в цілому. Остання
залежить від валентності і афінності імуноглобулінів.
Імунну відповідь здійснюють В-лімфоцити, Т-лімфоцити і макрофаги.
 Моноцити. Вміст їх у крові становить 0,03-0,11 (0,18-
0,66 г/л). Вони утворюються в кістковому мозку, і в
кров виходять ще не повністю дозрілі клітини. У крові
моноцити виходять у навколишні тканини. Тут вони
ростуть, у них зростає вміст лізосом і мітохондрій. У
моноцитів високий вміст неспецифічної естерази. У
них найбільша здатність до фагоцитозу. Зрілі
моноцити перетворюються в нерухомі клітини –
гістіоцити або тканинні макрофаги. Гістіоцити
утворюють відмежовуючий вал навколо тих
чужерідних тіл, які н повністю зруйновані ферментами.
Багато гістіоцитів завжди є в лімфатичних вузлах,
стінках альвеол (вільні та фіксовані макрофаги),
печінці (клітини Купфера), селезінці (вільні та
фіксовані макрофаги), кістковому мозку тощо.
Функції моноцитів:
3-11% від загальної 1. Здатність до високоактивного фагоцитозу.
кількості лейкоцитів 2. Участь у імунних реакціях. (1. Макрофаги
поглинають, перероблюють і представляють антиген
імунокомпетентним клітинам (Т- і В-лімфоцитам). 2.
Макрофаги приймають участь в кооперації Т- і В-
лімфоцитів.)
 Лейкопоез - це процес утворення лейкоцитів

Гранулоцитопоез – процес утворення гранулоцитів.

І клас клітин – стовбурова клітина

ІІ клас клітин – клітина попередниця мієлопоезу

ІІІ клас клітин – колонієутворююча клітина (базофіла,еозинофіла,

гранулоцита)

IV клас клітин – бластні клітини (базофільний бласт, еозинофільний бласт,

мієлобласт)

V клас клітин – дозріваючі клітини – промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити,

паличкоядерні

VI клас клітин – зрілі клітини (базофіл, еозинофіл, сегментоядерний

нейтрофіл.
 Моноцитопоез – процес утворення моноцитів

І клас клітин – стовбурова клітина

ІІ клас клітин – клітина попередниця мієлопоезу

ІІІ клас клітин – колонієутворююча одиниця моноцита

IV клас клітин – монобласт

V клас клітин – грамоноцит

VI клас клітин – моноцит

 Загальноприйнята схема лімфопоезу:

І клас – стовбурова клітина

ІІ клас – клітина попередник лімфоцитопоезу

ІІІ клас – клітина попередник Т-лімфоцитів

IV клас – Т-лімфобласт

V клас – Т-лімфоцит

VI клас – Т-лімфоцит

для В-лімфоцитів

ІІІ клас – клітина попередник В-лімфоцитів

IV клас – В-лімфобласт

V клас – В-пролімфоцит

VI клас – В-лімфоцит
Тромбоцити

Вміст тромбоцитів в крові здорової людини складає 180-320

г/л. Діаметр цих плоских без’ядерних структур неправильної
округлої форми складає 1-4 мкм, а товщина – 0,5-0,75 мкм.
Кров’яні пластинки утворюються в кістковому мозку шляхом
відщеплення частинок цитоплазми від мегакаріоцитів. Про
зірку з одним мегакаріоцитом утворюється кілька сотень
тромбоцитів. Основним депо тромбоцитів є селезінка.
Тромбоцити циркулюють у крові протягом 5-11 днів, а потім
руйнуються в печінці, легенях і селезінці.

Функції тромбоцитів.

1. Гемостатична – тромбоцити виділяють речовини, які

приймають участь у функціонуванні системи гемостазу. Їх
називають тромбоцитарними факторами і нумерують
арабськими цифрами.
 Функції тромбоцитів
1. Гемостатична – тромбоцити виділяють речовини, які приймають участь у функціонуванні системи гемостазу. Їх
називають тромбоцитарними факторами і нумерують арабськими цифрами.
Фактор 1 – прискорює утворення тромбіну з протромбіну.
Фактор 2 – прискорює перетворення фібриногену у фібрин.
Фактор 3 – тромбопластин тромбоцитарний.
Фактор 4 – антигепариновий.
Фактор 5 – тромбоцитарний фібриноген.
Фактор 6 – антифібринолітичний.
Фактор 7 – антитромбопластичний.
Фактор 8 – ретрактозим.
Фактор 9 – судиннозвужуючий (серотонін).
Фактор 10 – активатор тромбопластину.
Фактор 11 – фібринстабілізуючий фактор.
Фактор 12 – АДФ-фактор агрегації тромбоцитів.
2. Ангіотрофічна (гр. trophe – живлення) – тромбоцити приймають участь в підтримуванні нормальної структури і
відповідно функції мікросудин. Цю функцію вони здійснюють за рахунок їх здатності до адгезії, тобто здатності
приклеюватися до судинної стінки – з наступним виливанням вмісту в середину епітеліальних клітин. У нормальних
умовах ендотелій поглинає в середньому 35·109 тромбоцитів з кожного літра крові за добу. Тобто на ангіотрофічну
функцію витрачається щодобово біля 15 % всіх циркулюючих в крові тромбоцитів.
Якщо ендотеліальні клітини позбавлені тромбоцитарного підгодовування то судинна стінка починає пропускати
тромбоцити, а отже утворюються дрібні крововиливи.
3. Регенераторна – за рахунок так званого фактору росту, що стимулює ріст ендотеліальних та гладком’язових клітин
стінки кровоносних судин.
4. Транспортна – перенесення в гранулах (АДФ, ферментів, серотонін).
5. Фагоцитарна – здатні до фагоцитозу інорідних тіл, вірусів та імунних комплексів. Цим самим тромбоцити приймають
участь у неспецифічному захисті організму.
 Схема тромбоцитопоезу

Стовбурова клітина → Гемоцитобласт → Мегакаріобласт

(промегакаріоцит) → Мегакаріоцит → Кров’яні пластинки
(тромбоцити)
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!