Лекція

Функції, склад і кількість

крові.
• Кров — рідка тканина внутрішнього середовища, що забезпечує
життєдіяльність організму. Функції крові:
• 1) дихальна — полягає в зв'язуванні та перенесенні кисню від
легень до тканин і вуглекислого газу в зворотному напрямку; 2)
транспортна — полягає в перенесенні по судинах газів,
біологічно активних речовин (гормонів, вітамінів, ферментів
тощо);
• 3)трофічна (від грец. (trophe — їжа, харчування) — полягає в
забезпеченні клітин організму поживними речовинами:
глюкозою, водою, жирами, мінеральними речовинами,
амінокислотами тощо);
• 4) видільна — пов'язана з перенесенням кінцевих продуктів
дисиміляції у нирки (кров бере участь в утворенні сечі) або в інші
органи (шкіра, легені);
• 5) регуляторна — пов'язана з транспортом гормонів та інших
біологічно активних речовин;
 6) терморегуляторна здійснюється за рахунок
фізіологічних механізмів перерозподілу крові в
судинному руслі — переходу її в капіляри шкіри, що
супроводжується збільшенням тепловіддачі, або в
судини внутрішніх органів, що сприяє зменшенню
втрати теплоти;
7) гомеостатична полягає в підтриманні
динамічної стабільності внутрішнього середовища
організму;
8) захисна забезпечується лейкоцитами, які здатні
до фагоцитозу, антитілами, що знешкоджують
мікроорганізми та їх токсини. До захисних функцій
крові належить також її здатність до зсідання.
РЕГУЛЯЦІЯ ГОМЕОСТАЗУ: 1 — шлунок; 2 — легені; 3 — серце; 4 — печінка;
5 — статеві залози; 6 — кістковий мозок; 7 — нирки; 8 — аферентні
нервові волокна; 9 — центральна нерввова система; 10 — еферентні
нервові волокна
• Плазма крові складається з води (90-91%) та сухих речовин: 7-8
білків, 0,9-1% мінеральних речовин, 0,12%—глюкози, 0,7- 0,8% —
жирів. Крім білків, у плазмі є азотисті сполуки небілкового
характеру (сечовини, сечова кислота, амінокислоти, креатинін,
аміак), гормони, ферменти, вітаміни, антитіла, розчинні гази.
• Білки поділяються на групи: альбуміни—4,5% (підтримують
водно-сольову рівновагу в організмі); глобуліни — 2-3,5%
(беруть участь в утворенні захисних імунних тіл. зв'язують і
знешкоджують отруйні речовини, що проникають в організм—це
в основному гамма-глобуліни), фібриноген — 0,4%, який має
важливе значення при зсіданні крові інтерферони, які знешкод-
жують мікроорганізми та отруйні речовини забезпечують
гуморальний імунітет. Глюкоза плазми є основним джерелом
енергії для клітин. До мінеральних речовин відносяться катіони
натрію, калію, кальцію, магнію, заліза, а також аніони хлору,
йоду, сульфату, карбонату, фосфату.
• Сумарна концентрація солей, білків, глюкози, сечовини
та інших речовин, розчинених у плазмі, створює
осмотичний тиск, який приблизно дорівнює — 6 атм.
Сольовий розчин, який відповідає концентрації
мінеральних солей у плазмі крові, називається
ізотонічним (від грец. Isos - рівний, однаковий, від лат.
tonus — напруження). Для людини ізотонічним є 0,9%
розчин хлористого натрію. Сольовий розчин,
осмотичний тиск якого вищий за осмотичний тиск
крові, називається гіпертонічним (від грец. hyper —
над, підвищення, від лат. tonus — напруження), а
нижчий — гіпотонічним (від грец. hypo — під,
пониження, від лат. tonus — напруження). У
гіпотонічному розчині еритроцити крові руйнуються. Це
явище називається гемолізом (від грец. hаіта — кров,
lysis - розчинення).
 спричинитися дією отрути деяких змій (гюрза, ефа), грибів (бліда
поганка). У гіпертонічних розчинах еритроцити віддають воду,
зморщуються і втрачають свої властивості.
• Розчини, які за своїм якісним складом і концентрацією солей
відповідають складу плазми, називаються фізіологічними
розчинами.Такі рідини використовують як замінники крові при
кровотечах.
• Осмотичний тиск крові підтримується на постійному рівні
діяльністю нирок, потових залоз, через які з організму
видаляються вода, солі та інші продукти обміну.
• Плазма крові має не тільки сталий осмотичний тиск і визначений
ним склад солей, у ній підтримується сталість реакції. Реакція
середовища визнаачається концентрацією водневих іонів. Для
характеристи реакції середовища користуються водневим
покажчиком — рН. Кров людини при температурі 37°С має рН —
7,36. Активна реакція крові слаболужна.
• Серед формених елементів крові найбільше червоних
кров'яних тілець - еритроцитів (від грец. еerythros —
червоний, kytos — клітина), які мають форму
двоввігнутих дисків у нормі без ядра. В 5 літрах крові на
лічується приблизно 25 трильйонів еритро-цитів. До
складу еритроцита входить понад 100 хімічних сполук —
60% води і 40% сухих речовин, що складаються з
гемоглобіну (85%) та інших речовині металів — заліза,
калію, натрію, магнію, міді, цинку, марганцю; вітамінів
— аскорбінової кислоти, нікотинової кислоти,
пантотенової кислоти вітамінів В1, В2, В6, понад 40
ферментів. Основною складовою частиною еритроцитів
є дихальний залізовмісний пігмент крові — гемоглобін
(від грец. haima— кров, від лат. globus— куля). У
кожному еритроциті близько 265 млн. молекул
 Формені елементи крові плазма крові

лейкоцити

Еритроцити кровяні пластинки фібрин сироватка

Зернисті
Базофіли нейтрофіли еозинофіли лімфоцити моноцити

незернисті

зернисті

мієлоцити юні паличкоядерні сегментоядерні Т-л В-л

Гемоглобін — це білок, молекула якого складається з 4
пептидних ланцюжків, до яких приєднані 4 атоми заліза. Він
виконує роль переносника кисню з легенів у тканини частково
вуглекислоти з тканин у легені, утворюючи три фізіоло-гічні
сполуки. При циркуляції крові через легені гемоглобін
перетворюєть на оксигемоглобін (легкооборотна сполука
гемог-лобіну і кисню), який несуть еритроцити до всіх тканин
організму, і зумовлює яскраво-червоний колір артеріальної
крові. Оксиге-моглобін, що віддав кисень, називається
відновленим, або дезоксигемоглобіном. Він міститься у
венозній крові та зумовлює її темний колір. Вуглекислота
переноситься венозною кров'ю переважно у вигляді
гідрокарбонатів, і лише частин зв'язується і переноситься
гемоглобіном у вигляді карбгемоглобіну. Процес перенесення
кисню з органів дихання до тканин і вуглекислоти у зворотному
напрям-ку становить дихальну функцію крові.
• Гемоглобін здатний утворювати також патологічні сполуки.
При отруєнні нітратами гемоглобін з киснем утворює міцну
сполуку — метгемоглобін. Не менш міцною сполукою є
карбоксигемоглобін (НbСО), що утворюється при отруєнні
чадним газом. У випадках утворення карбоксигемоглобіну, і
особливо метгемогло-біну, транспортування кисню тканинам
порушується або стає неможливим. Такий стан вкрай
загрозливі для життя і нерідко закінчується смертю.
• У нормі в одному літрі крові людини міститься 160 г
гемоглобіну. Стан, при якому кількість еритроцитів і
гемоглобіну в одиниці обєму крові зменшена, назива-ється
анемією (від грец. префікса а - заперечення, haima - кров).
Зниження числа еритроцитів нижче 3 млн. і кількості
гемоглобіну нижче 60% свідчить про тнаявність анемічного
стану – недокрів'я.
• -
Нормальна швидкість осідання еритроци-тів
(ШОЕ) для жінок становить 2-15 мм/год., для
чоловіків— 1-10 мм/год. У новонароджених
швидкість осідання -від 1 до 2 мм/год, у дітей 3-ох
років — від 2 до 17 мм/год.
Визначення швидкості осідання еритроцитів має
велике значення для діагностики у медицині. При
захворюваннях ШОЕ збільшується. Це пов'язано з
тим, що при запальних процесах у крові
збільшується кількість білків глобулінів, які
адсорбуються еритроцитами, що змінює
властивості їхньої поверхні і приводить до
прискорення осідання еритроцитів.
• Лейкоцити (від грец. Іеиkos — білий, kytos — клітина) —
безбарвні ядерні клітини крові, які виконують захисні
функції, забезпечуючи імунні реакції організму. Лей-
коцити, або білі кров'яні тільцяз датні до активного
амебоїдного руху. В 1 мм3 крові нараховується 6-8 тис.
лейкоцитів. Найменше лейкоцитів уранці, найбільше
опівдні. Зменшення кількості до 500 в 1 мм3 веде до
смерті.
• Лейкоцити, у цитоплазмі яких при забарвленні виявля-
ється зернистість, називаються гранулоцитами, або
зернистими, а ті, у яка такої зернистості немає -
агранулоцитами, або незернистими. Гранулоцити
залежно від забарвлення зерен їх цитоплазми, величині
та характеру зернистості поділяються на:
І) нейтрофіли (60 -70%)- забарвлюються нейтраль-
ними фарбами у фіолетовий колір, мають дрібну
зернистість, здатні до амебоїдного руху, проходять
крізь стінки капілярів між клітинами ендотелію і
фагоцитують хвороботворних бактерій, відіграють
первинну роль в опірності організму до гострих ін-
фекційних захворювань; 2) еозинофіли (2- 4%) ма-
ють велику зернистість, забарвлюються в червоний
колір кислими фарбами (еозином), відіграють важ-
ливу роль при алергічних станах організму (підви-
щеній чутливості до будь-якої речовини) та у разі
глистової інвазії; 3) базофіли (0,2-0,5%) — мають ве-
лику зернистість, забарвлюються лужними фарба-
ми у синій колір (азуром), містять гепарин, тобто
Серед агранулоцитів розрізняють: 1) моноцити (5 - 8%)
найбільші лейкоцити, округлої форми з бобоподібним або
підковоподібнин ядром, здатні до фагоцитозу. Моноцити часто
збільшуються і стають макрофагами, які швидко ру-хаються і поглинають
100 і більше бак-терій, відіграють роль в опірності організму до хроніч-
них інфекційних хво-роб; 2) лімфоцити (20-30%) — най-менші
лейкоцити, ма-ють кругле велике ядро, яке запов-нює майже всю цитоп-
лазму. Лімфоцити можуть перет-ворюватись в моноцити, макрофаги,
беруть участь в утворенні антитіл. Живуть 20 і більше років. Вони фор-
мують специфічний імунітет і здій-снюють функцію імунного нагляду.У
новонароджених ді-тей лейкоцитів більше ніж у дорослих — 20 тис. в
1мм3, у першу добу життя кількість їх збільшується до 30 тис, а з другої
доби кількість змен-шується до 12 тис. У 13-15 років кількість лейкоцитів
така, як у дорослої людини. Визна-чення кількості окремих видів
лейкоцитів у крові широко використо-вують у комплексі додаткових
методів розпіз-навання хвороб, при вивченні динаміки патологічних
процесів тощо. При цьому велике значення надають змінам
співвідношення окремих форм лейкоцитів (табл. 1).
 Лейкоцитарна формула (лейкограма) у здорових
людей

Гранулоцити % Агранулоци-
ти %

Базо- Еозин нейтрофіли Лімфо моно

філи офіли Моло- Палич Сегме ци-ти цити
ді коя- нто-
дерні ядерн
і
0-1 0,5- 0,1 1-6 47-72 20-37 1-4
5,0
ТРИВАЛІСТЬ життя лейкоцитів від 2-4 днів і до десятка років. Вони
утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці і
лімфатичних вузлах.
Основна функція лейкоцитів — захист організму від
мікроорганізмів чужорідпих білків, сторонніх тіл. Лейкоцити здатні
самостійно рухатися, на своєму шляху вони захоплюють і піддають
внутрішньоклі-• тинному перетравленню мікроорганізми і сторонні
тіла. Найшвидше рухаються нейтрофіли, лімфоцити і базофіли
переміщуються повільніше. Під час захво- рювань швидкість руху
лейкоцитів збільшується. Це повязано з тим, що хвороботворні
мікроорганізми виділяють ТОКСИНИ, які викликають прискорений
рух лейкоцитів. Наблизившись до мікроорганізмів, лейкоци-ти
псевдоніжками обволікають їх і втягують всередину цитоплазми.
Якщо стороннє тіло перевищує розміри лейкоцитів, то навколо
нього накопичуються групи нейтрофілів, які утворюють бар’єр.
Перетравлюючи це стороннє тіло, гинуть, утворюючи гній
Тромбоцити (від грец. Thrombos –згусток, kytos—
клітина), або кровяні пластинки – формені елементи крові,
які містять важливий чинник згортання крові й
забезпечують процеси зсідання крові, запобігаючи
крововтратам при пошкодженні стінок кровоносних судин.
Це безбарвні, без'ядерні тільця, що являють собою
цитоплазматичні уламки велетенських клітин кісткового
мозку. Форма тромбоцитів різноманітна,
під електронним мікроскопом вони мають вигляд
зірчастих утворень з відростками - псевдоподіями.
Тромбоцити у 3 рази менші від еритроцитів. В 1мм3 рові —
200-400 тис. тромбоцитів. Утворюються вони у черво-
ному кістковому мозку і селезінці. Тривалість життя — 5-7
днів. Руйнування відбувається в селезінці
Основна функція тромбоцитів пов'язана з їхньою участю у зсіданні
крові. Зсідання крові захищає організм від крововтрати при
пошкодженні судин. Воно пов'язане з перетворенням розчинного
білка плазми крові фібриногену в нерозчинний білок фібрин, тонкі
нитки якого утворю сітку, в якій застряють клітини крові.
Утворюється щільний кров'яний згусток, який закупорює
пошкоджену судину.
Найбільш визнаною теорією зсідання крові вважають
ферментативну теорію, основоположником якої був російський
вчений О.Шмідт. Механізм зсідання крові — це складний
ферментативний процес, які поділяється на три етапи: 1)
руйнування тромбоцитів і вивільнення речовини, яка називається
тромбопластин; 2) фермент тромбопластйн каталізує
перетворення протромбіну плазми крові на тромбін за учи тю
вітаміну К та йонів кальцію; 3) тромбін каталізує перетворення
фібриногену у фібрин (схема 1).
У минулому спроби переливання крові часто приводили
до смерті, бо кров різних людей може бути несумісною,
еритроцити донора (людини, яка дає кров) склеюються
плазмою крові реципієнта (людини, яка сприймає
кров). Це пов'язано з тим, що в крові людини є
речовини білкової природи: аглютиноген А і В (в
еритроцитах) і аглютиніни α іβ (у плазмі). У крові
людини одночасно ніколи не зустрічаються аглютиноген
А і аглютинін а, тому склеювання власних еритроцитів
не відбувається. Аглютинація (склеювання еритроцитів)
спостеріга-ється в тому випадку, коли зустрічаються
однойменні аглютиногени і аглютиніни. За наявністю
або відсутністю в крові аглютиногенів і аглютинінів всіх
людей можна поділити на 4 групи (табл. 1).
 Групи крові

Групи крові Аглютиногени Аглютиніни у

в еритроцитах плазмі
І (0) Немає α
ІІ (А) А β
ІІІ (В) В α
ІУ (АВ) АВ немає
Крім груп, під час переливання крові слід враховувати і так звапий
резус-фактор (термін походить від назви мавп макак-резус, в яких
уперше було виявлено цей чинник), Резус-фактор, який умовно
позначають літерами Rh, присутній у 85% людей. Таких людей та їхню
кров називають резус-позитивними, інших людей, у крові яких він
відсутній, резус-негативними. Резус-фактор є спадковим і
незмінним протягом життя. Якщо кров, яка містить цю речовину,
перелити людині, яка її не має, то у неї утворяться специфічні
антитіла. Повторне введення такій людині крові, яка містить резус-
фактор, може викликати аглютинацію еритроцитів і тяжкі
ускладнення в організмі.
Резус-несумісність матері і плода (коли у плода кров резус-
позитивна, а у матері резус-негативна) може призвести до утворення
у матері антирезус-аглюти-нінів, відхилення від нормального
протікання вагіт-ності і до смерті плода і викидання (якщо концентра-
ція антирезус- аглютинінів висока) або до народження плода живим,
але з гемолітичною жовтяницею.
• Література
• Бугаев К.Е., Маркусенко Н.Н. та ін. Возрастная
физиология.-* Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская
правда", 1975.— С. 124-130.
• Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учсб. пособ. для
ст) | пед. вузов.— М.: Высш.шк., 1985.— С. 322-326.
• Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами
шкільної гігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 159-166.
• Маруненко І.М., Неведомська Є.О., Бобрицька В.І.
Анатомія і вікова фізіологія з основами гігієи. –К.: Курс
лекцій, 2004. – С.112-139.
• Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини:
Нанч. посібник.— К.: УСМП, 2001.— С. 77-86.
• Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.:
Просвещение, 1978.—С. 223-229.
• Дякую за увагу!