Тема : Старіння та смерть клітин

Старіння клітин
Вважають, що старіння клітин є механізмом стабілізації кількості клітин у дорослому
організмі.
Тривалість життя клітин у різних тканинах дорослого організму людини неоднакова.
Клітини деяких тканин живуть дуже коротко – від декількох хвилин (лейкоцити) до
декількох діб (клітини кишкового епітелію), чи багатьох років (кардіоміоцити і нейрони).
У фізіологічних умовах старіння клітин закінчується програмованою смертю – апоптозом.
Клітини, як і все живе, гинуть. Смерть клітин може наступати як у нормі, так і при
патології. Гинуть клітини вже під час ембріонального розвитку при формуванні тканин і
органів. У ранньому онтогенезі наступає масова загибель певних груп клітин, які не
досягли стану остаточної (термінальної) диференціації, наприклад, нейробласти. У
дорослому організмі смерть клітин наступає :
1 – внаслідок старіння,
2 – при втраті функцій і
3 – під впливом шкідливих факторів (некроз). Гинуть клітини, які виконали свою
функцію.
Ознаками старіння клітин організму людини є :
1 – морфологічні ознаки :
- зменшення й ущільнення ядра ;
- стирання меж між клітинами ;
- утворення вакуолей у цитоплазмі ;
- збільшення кількості амітозів.
2 – фізико-хімічні ознаки :
- збільшення дисперсності колоїдів цитоплазми та ядра ;
- збільшення в’язкості цитоплазми та каріоплазми ;
- більш легка коагуляція внутрішньоклітинних білків у разі дії на них спирту, розчинів
солей.
3 – біохімічні ознаки :
- накопичення в цитоплазмі оранжево-жовтого пігменту ліпофусцину – продукту
окиснення ненасичених ліпідів ;
- зменшення вмісту води в клітині ;
- зниження активності ферментів ;
- збільшення вмісту холестерину ;
- зменшення вмісту білка лецитину.
4 – функціональні ознаки :
- знижується інтенсивність внутрішньоклітинного дихання ;
- пригнічується біосинтез білка ;
- зміна здатності реагувати на зовнішні стимули (ефект дії факторів росту та гормонів
зменшується, дія токсинів, антибіотиків, радіації, теплового шоку – збільшується).
За старіння клітин відбувається незворотне блокування клітинного циклу.
Пригнічується активність деяких генів. Разом зі втратою здатності до поділу клітини
втрачають здатність до суттєвого оновлення.
Є кілька груп гіпотез, що пояснюють старіння.
 Молекулярні механізми – старіння відбувається внаслідок пошкодження
макромолекул активними формами Оксигену (зокрема, вільними радикалами). Це так
звана «вільнорадикальна теорія старіння».
Гіпотези збільшення кількості соматичних мутацій – пошкодження ДНК та
накопичення соматичних мутацій із часом.
 Накопичення змінених білків – унаслідок зниження репарації білків з віком.
Наслідком цього є хвороба Альцгеймера, хвороба Паркінсона та катаракта.
Мітохондріальна гіпотеза – зниження забезпечення клітин енергією внаслідок
уповільнення розмноження мітохондрій у високодиференційваних клітинах.
Теломерна гіпотеза – старіння пов’язане зі втратою теломер на кінцях хромосом після
певної кількості клітинних поділів. Це відбувається через відсутність ферменту
теломерази, який зазвичай синтезується лише в зародкових та стовбурових клітин. У
дорослих організмів теломераза синтезується в клітинах, що мають часто поділятися,
однак більшість соматичних клітин її не виробляють.
Епігенетична гіпотеза – внаслідок повільної втрати маркерів репресованого
хроматину. Це може бути пов’язано з диференціюванням клітин в організмі.
Існують і інші гіпотези старіння. Ймовірніше за все, старіння клітин і організму
одночасно викликає кілька причин. Пошук нових даних триває.
Апоптоз
Апоптоз – природна (запрограмована, фізіологічна) смерть клітин ; це активний,
генетично контрольований процес загибелі клітин, який регулюється
внутрішньоклітинною програмою, а запускається зовнішніми факторами. Апоптоз
називається «смертю клітини в результаті самознищення». Особливістю апоптозу є те, що
він наступає в окремих клітинах або в їх групах, розділених значними угрупуваннями
життєздатних клітин. Апоптоз спостерігається в різних клітинах людини і тварин в нормі,
при патології, як у дорослих особин, так і під час ембріонального розвитку.
Апоптозний процес триває досить коротко – від декількох хвилин до декількох годин
(у середньому від 1 до 3 годин). Латентний період, який передує самому процесові
апоптозу, продовжується значно довше – до 12 годин. Але не всі клітини, в яких почався
латентний період, вступають в апоптоз.
Значення апоптозу. Апоптоз є одним із функціональних біологічних механізмів
розвитку тканин і тканинного гомеостазу. Він до певної міри пов’язаний з усіма проявами
життєдіяльності клітин у нормі та патології.
Особливе значення апоптозу в ембріональному розвиткові, який полягає в забезпеченні
регресії частин ембріональних зачатків, особливо під час гісто- і органогенезу.
Ембріональний розвиток завжди супроводжується надмірним утворенням клітин,
особливо попередників нейронів (нейробластів), а під впливом апоптозу гине від 25 до 85
% цих клітин. Проявами апоптозу в ембріогенезі є зміна форми закладок органів, розрив
плодових оболонок.
У дорослому організмі в фізіологічних умовах старіння клітин завершується
програмованою смертю. У процесі імунної відповіді гинуть клітини-кілери. Апоптоз
клітин наступає при інволюції гормонально залежних органів після припинення
гормональної стимуляції (постлактаційна інволюція молочної залози). У клітинах імунної
системи апоптоз забезпечує розвиток імунних реакцій. При дії на організм шкідливих
факторів, при інфаркті, інсульті та при інфекційних захворюваннях наступає також
апоптоз.
 Слід відзначити, що апоптоз у зрілому організмі забезпечує клітинний гомеостаз –
відносну постійність складу тканин і органів, а при старінні чи патології здійснює
регуляцію кількості клітин в органах відповідно до знижених функціональних
можливостей організму. Вважають, що пригнічення апоптозу можливо служить одним із
механізмів канцерогенезу – злоякісного росту. Таке передбачення базується на тому, що в
пухлинних клітинах інактивуються фактори, які запускають і підтримують програму
апоптозу.
Некроз – загибель у результаті незворотного пошкодження клітин або ділянки
тканини, органу. Загибель клітин наступає внаслідок дії різко виражених шкідливих
факторів: перегріванні, переохолодженні, нестачі кисню (гіпоксії), порушенні
кровопостачання (ішемії), дії отрут, хімічних препаратів, механічної травми тощо. При
некрозі найчастіше помітні руйнування ядра.
Продукти розпаду клітини потрапляють у міжклітинний простір і фагоцитуються
лейкоцитами і макрофагами. Остаточне руйнування клітини супроводжується запальним
процесом, викликаним продуктами розпаду клітини.

Факти
Середня тривалість життя людини поступово підвищується. Так, в стародавній Греції
середня тривалість життя була 29 років, в древньому Римі – 28 – 30 років, тому 40-річні
люди вважались старими, а 60-річні – депонтінусами, придатними тільки для
жертвоприношеньям. В Європі в XVI столітті середня тривалість життя складала 21 рік,
в XVIII столітті – 26 років, в XIX столітті – 34 роки, на початку XX століття – 45 –
50 років. Збільшення середньої тривалості життя відбувається за рахунок зниження
смертності від інфекційних хвороб, в основному, дитячої смертності. Нині середня
тривалість життя в різних країнах світу коливається в межах 55 – 75 років для чоловіків і
60 – 80 років для жінок.
У відповідності з класифікацією ВООЗ сьогодні вік 45 – 59 років вважається середнім,
60 – 74 роки – похилим, 75 – 89 років – старі люди, більше 90 років – довгожителі. Таке
збільшення середньої тривалості життя веде до зміни вікової структури населення ;
спостерігається «постаріння» населення у розвинутих країнах світу (тобто, збільшення
частки старих людей), що веде до ряду медичних та соціально-економічних проблем.