Лобораторна робота 12

Компенсаторно-пристосовні і відновні процеси.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Питання для теоретичного опрацювання.

1. Гіпертрофія та гіперплазія. Класифікація гіпертрофій та гіперплазій за механізмом розвитку.

2. Макро- і мікроскопічна картина гіпертрофій. Робоча гіпертрофія міокарду.
3. Атрофія, її види, макро- і мікроскопічна характеристика.
4. Які патоморфологічні ознаки свідчать про значне виснаження тварини?
5. Про що свідчить наявність бурого забарвлення тканин?

1.Гіпертрофія та гіперплазія. Класифікація гіпертрофій та гіперплазій за механізмом розвитку.

Гіпертрофія – збільшення розмірів органу чи тканини завдяки збільшенню розміру кожної клітини.

Гіперплазія – збільшення розмірів органу або тканини в результаті збільшення числа складаючих
їх клітин. Гіперплазія спостерігається при стимуляції мітотичної активності клітини, що призводить
до збільшення їх числа.

За механізмом розвитку виділяють наступні форми гіпертрофії та гіперплазії:

• робоча або компенсаторна гіпертрофія, яка розвивається внаслідок посиленого

навантаження, що направлене на орган або тканини. Прикладом робочої гіпертрофії у
фізіологічних умовах може служити гіпертрофія скелетної мускулатури і серця у робочих тварин;

• вікарна або замісна гіпертрофія по своїй сутності є різновидом робочої і розвивається в

парних органах (нирки) або при видаленні частини органу, наприклад в печінці, в легенях. Тобто
при зменшенні або припиненні функції одного з парних органів або частини непарного органу
компенсація забезпечується гіпертрофією іншого органу або неураженої частини непарного
органу.

• гормональна або нейрогуморальна гіпертрофія та гіперплазія. В умовах патології

гормональна гіпертрофія виникає в результаті порушень функції ендокринних залоз. Прикладом
такої гіпертрофії може служити акромегалія (від грец. Akros – крайній, виступаючий, megalos –
великий), обумовлена гіперфункцією передньої частки гіпофіза з надмірною продукцією
соматотропного гормону;

• реактивна або захисна гіперплазія виникає в імунокомпетентних органах – в тимусі,

селезінці, лімфатичних вузлах, червоному кістковому мозку, мигдалинах, лімфатичному апараті
кишечника і ін.;

• замісна компенсаторна гіперплазія при втраті крові;

• вакатна гіпертрофія (від лат. Vaccum – пустий) відноситься до несправжньої гіпертрофії і

характеризується заміщенням атрофованої тканини або органу сполучною, жировою або
кістковою тканиною;

• гіпертрофічні розростання – збільшення об’єму органу чи тканини внаслідок тривалої дії

механічних, фізичних або хімічних факторів (наприклад, зроговіння шкіри і збільшення її в об’ємі
внаслідок тертя збруї у коней), розладів крово- і лімфообігу (тривалий застій лімфи в кінцівках
призводить до патологічного розростання сполучної тканини і слоновості), хронічних запалень.
2.Макро- і мікроскопічна картина гіпертрофій. Робоча гіпертрофія міокарду.

Макроскопічна картина гіпертрофії серця: серце збільшено в об'ємі, наростає його маса. М'язова
стінка гіпертрофованого серця різко потовщена, зимінюється співвідношення товщини стінки
правого шлуночка до лівого. Товщає міжшлуночкова перегородка, сосочкові і трабекулярні м'язи.
Порожнини серця частіше розширені, тобто гіпертрофія розвивається по типу ексцентричної. Іноді
процес може носити характер концентричної гіпертрофії, коли порожнини серця при потовщенні
стінки серця зменшуються в об’ємі.

Мікроскопічно кардіоміоцити збільшуються в об'ємі, ядра їх стають крупними, гіперхромними.

Одночасно в стромі відбувається збільшення кількості капілярів і аргірофільних волокон.
Ультраструктурно відбувається збільшення об'єму і кількості цитоплазматичних органел в клітинах
(мітохондрій, міофібрил), синтезуючого апарату (ендоплазматичний ретикулум, рибосоми,
аппарат Гольджі).

Гіпертрофія міокарда (ГМ) розвивається внаслідок підвищеного навантаження на міокард і є

одним із найбільш клінічно значимих ускладнень серцево-судинних захворювань.

ГМ – первинна компенсаторна відповідь на зростання навантаження на шлуночок. Кардіоміоцити

можуть збільшуватись у діаметрі, і, як результат, підвищується тиск у порожнинах серця у
відповідь на зростання післянавантаження та збільшення діаметру та/або довжини кардіоміоцитів
у відповідь на переднавантаження. До факторів, які призводять до переднавантаження належать:
важка фізична робота (серце атлета) або постійне надходження значної кількості крові до правого
шлуночка при недостатності клапанів серця. Основними чинниками, що зумовлюють виникнення
післянавантаження на серце, є артеріальна гіпертензія (АГ) та вади клапанів аорти й легеневої
артерії

3.Атрофія, її види, макро- і мікроскопічна характеристика.

Атрофія – це процес прижиттєвого зменшення об’єму органу чи тканини, або окремих тканин, з
відповідним зниженням або згасанням їх функції. В основі її розвитку лежать процеси тривалого
порушення живлення тканин внаслідок чого відбувається зменшення обміну клітин паренхіми,
нерідко з одночасним заміщенням їх сполучною тканиною.

Класифікація

Розрізняють атрофію фізіологічну і патологічну.

Фізіологічна атрофія- спостерігають протягом усього життя тварини. Поділяють на еволюційну та

інволюційну.

Еволюційна атрофія- зменшення в розмірі органів/клітин у період росту та розвитку індивідуума(

пр.атрофія тимуса, фабрицієвої сумки та ін.)

Інволюційна атрофія (стареча) – характер.поступовим зменшенням органів і тканин у зв’язку із

старінням організму(атрофія статевих органів)

Патологічна атрофія – розвивається під впливом багатьох шкідливих чинників і в любий період
життєдіял. Індивідуума. Може біти зворотньою. Поділяють на загальну і місцеву.
Загальна атрофія (виснаження, кахексія, маразм) розвиваєть в органах і тканинах цілого організму.
Виснаження організму спостерігають при голудуванні (аліментарне), при опуховій хворобі ( ракова
кахексія), при хворобах нейрогуморальних органів ( гіпофізарна, церебральна кахексії), при деяких
паразитарних, хронічних інфекційних та незаразних хворобах.

Місцева атрофія – за різноманітних причин- поділяють:

•Неврогенна- в тканинах з порушеним зв’зком з ЦНС;

•Ангіогенна- зумовлена порушенням місцевого кровопостачання органа;

•Дисгормональна –обумовлена порушенням функцій залоз внутрішньої секреції;

•Атрофія від тиску – коли на тканину тисне якась зовнішня сила, що призводт=ить до розмадів
кровообігу та порушення метаболізму певних ділянок органів;

•Дисфункціональна атрофія- зумовлена послабленням або повним випадінням функції органа чи

тканини;

•Атрофія, спричинена дією фізичних і хімічних чинників.

Мікроскопічні зміни органів та тканин при атрофії . Вони проявляються зменшенням величини
переважно паренхіматозних клітин, ущільненням цитоплазми та меншою мірою ядерних структур
(проста атрофія). В клітинах, що атрофуються, зростає ядерно-цитоплазматичне відношення,
зникають продукти секреції та запасні поживні речовини в умовах дефіциту кисню накопичуються
у підвищеній кількості продукти неповного згоряння, аутооксидації та пероксидації, ліпофусцин.
Цей пігмент світлооптично виявляється у вигляді зерен золотистого або коричневого кольору в
цитоплазмі клітин поблизу ядер. Привертають увагу збереження ядра і основних органел
цитоплазми з більш тісним розташуванням у клітині.У міру наростання атрофічних змін до процесу
все більше залучаються ядра клітин; вони зменшуються в обсязі, ущільнюються, відзначають
скупчення хроматину ядерної мембрани, зменшення величини ядерців У цих випадках
зменшується не тільки об'єм клітин, але і їх число (нумеративна атрофія). Паренхіматозні клітини
жирової тканини при атрофії зморщуються. Міжклітинна речовина ущільнюється, піддається
деструкції, або в ній накопичується серозна рідина. Клітини, що атрофуються, забарвлюються
більш інтенсивно гістологічними барвниками. Колагенові та еластичні волокна деформуються і
набувають базофнльних властивостей.

Макроскопічні зміни органів . При атрофії вони характеризуються здебільшого зменшенням

обсягу та маси органу із збереженням його малюнка та зовнішньої форми. Поверхня органу при
цьому гладка (гладка атрофія), рідше орган (наприклад, печінка, нирки) приймають зернистий або
горбистий вигляд (зерниста атрофія) у зв'язку з нерівномірним розвитком атрофічних змін,
компенсаторним розростом сполучної тканини та подальшим її ущільненням. В результаті атрофії
переважно паренхіми органу і збереження строми сполучнотканинна капсула такого органу
зморщена або потовщена, краї деяких органів (наприклад, печінки, селезінки) мають шкірястий
або гострий вигляд, кровонаповнення атрофованого органу знижується, забарвлення його бліді,
при накопиченні пігменту. {Бура атрофія). Консистенція органу щільніша, ніж у нормі.Деякі органи
(серце, легені, нирки та ін.), що мають преформовані або патологічно утворені порожнини, при
атрофії їх паренхіми або стінки можуть бути збільшені в обсязі за рахунок розширення та
скупчення в порожнинах крові (хибна гіпертрофія серця), повітряної маси (альвеолярна або
інтерстиціальна емфізема легень), рідини (гідронефроз, кіста яєчника та інших залозистих органів),
кормових мас або газів (шлунок та кишечник). Збільшення органу при атрофії його паренхіми
може бути пов'язане з розростанням у ньому або навколо нього сполучної тканини або жирової
клітковини (вакатне розростання жиру).
4.Які патоморфологічні ознаки свідчать про значне виснаження тварини?

Виснаження при хронічних заразних і незаразних хворобах спостерігається при туберкульозі і

паратуберкульозі худоби, сальмонельозі і дизентерії свиней, хронічнім атрофічнім гастриті коней
та ін.

Аліментарне виснаження. Труп виснаженої корови. Маса тіла зменшена, очі запалі в орбіти, живіт
підтягнутий, ребра, моклоки і спинні відростки хребців різко виступають. Жир у підшкірній і
зачеревній клітковині, здорі, навколонирковій клітковині (жировім депо) відсутній.
Сполучнотканинна клітковина забарвлена у жовтий колір у зв’язку з великою концентрацією
пігменту ліпохрому.

Підшкірна клітковина у ділянці черева, пахв, а також субепікардіальна і навколониркова

клітковина просяклі серозною рідиною (серозна атрофія жиру). Печінка і міокард атрофовані,
забарвлені у бурий колір (бура атрофія жиру). Атрофовані також нирки, селезінка, лімфовузли,
скелетні м’язи та інші органи. Труп малокровний (загальна анемія).

5.Про що свідчить наявність бурого забарвлення тканин?

Буре забарвлення свідчить про атрофію органу.тому що колір атрофованого органу може бути
сірий, світло-червоний, буро-червоний, сіро-коричневий, бурий

Або це свідчить про Буру атрофію печінки.

Бура атрофія печінки. Печінка зменшена у розмірі, краї гострі, поверхня гладка, консистенція
щільна, забарвлення на розрізі і з поверхні буро-коричневе, малюнок часток стертий. Гістологічно
в атрофованих печінкових клітинах у цитоплазмі навколо ядра видно дрібні зерна пігменту
ліпофусцину бурого кольору.

Термінологічний словник

Гіпертрофія -збільшення розмірів органу або тканини завдяки збільшенню розміру кожної
клітини.

Гіперплазія -збільшення розмірів органу або тканини в результаті збільшення числа складаючих їх
клітин.

Вікарна гіпертрофія-по своїй сутності є різновидом робочої і розвивається в парних органах

(нирки) або при видаленні частини органу, наприклад в печінці, в легенях. Тобто при зменшенні
або припиненні функції одного з парних органів або частини непарного органу компенсація
забезпечується гіпертрофією іншого органу або неураженої частини непарного органу.
Вакатна гіпертрофія -відноситься до несправжньої гіпертрофії і характеризується заміщенням
атрофованої тканини або органу сполучною, жировою або кістковою тканиною

Гіпертрофічні розростання-збільшення об’єму органу чи тканини внаслідок тривалої дії

механічних, фізичних або хімічних факторів (наприклад, зроговіння шкіри і збільшення її в об’ємі
внаслідок тертя збруї у коней), розладів крово- і лімфообігу (тривалий застій лімфи в кінцівках
призводить до патологічного розростання сполучної тканини і слоновості), хронічних запалень.

Атрофія- прижиттєве зменшення в об’ємі органів, тканин або клітин з відповідним зниженням або
згасанням їх функції. В її основі лежить зменшення розмірів клітин або їх кількості в результаті
загибелі від різних причин.

Ліпофусцин -це гліколіпопротеїд, який локалізується в цитоплазмі клітин у вигляді гранул

золотисто-жовтого або коричневого кольору.

Кахексія - Загальне зменшення кількості жиру в жировій клітковині - виснаження

Регенерація- відновлення структурних елементів тканини замість загиблих.

Репаративна регенерація- це відновлення клітин і тканин замість загиблих в результаті різних

патологічних процесів. Вона може бути повною і неповною.