Функціональна анатомія

серцево-судинної системи
 План
1.Внутрішнє середовище організму. Гомеостаз.
2. Склад і функції крові.
3. Будова та функції еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів.
4. Групи крові. Переливання крові. Зсідання крові.
5. Імунітет, його види. Фагоцитоз. Імунна система. Алергічні реакції
організму.
6. Кровотворення та анемія.
7. Будова і функції кровоносної і лімфатичної систем.
8. Велике і мале кола кровообігу.
9. Будова серця.
10. Властивості серцевого м’язу. Автоматія серця. Серцевий цикл.
Частота серцевих скорочень, систолічний та хвилинний об’єми
крові.
11. Кровоносні судини, їх будова і функції.
12. Рух крові по судинам. Тонус судин. Артеріальний тиск.
13. Лімфообіг. Лімфа, її склад.
14. Лімфатична система, її функції.
1.Внутрішнє середовище організму. Гомеостаз.
 Кров, лімфа та тканинна рідина утворюють внутрішнє
середовище організму. Кров рухається по порожнинах судин –
артерій, капілярів, вен.
Інтерстиціальна, або тканинна рідина, утворюється при
проходженні крові по капілярах. Стінки капілярів проникні для всіх
компонентів крові, окрім еритроцитів і білків плазми. Осмотичний тиск,
який створюється білками плазми, складає біля 25 мм рт. ст. і
набагато перевищує осмотичний тиск тканинної рідини. Тиск крові в
артеріальному кінці капіляру складає близько 32 мм рт. ст., тому
рідина виходить з капіляру в проміжки між клітинами і утворює
тканинну рідину.
Саме за участю цієї рідини відбувається обмін речовинами між
кров’ю і тканинами. Кров не може постійно втрачати так багато рідини,
і значна частина цієї рідини повертається знову до кровоносного
русла. Це повернення відбувається двома шляхами. Частина
тканинної рідини надходить до кровоносних капілярів за рахунок того,
що у венозному кінці капілярів тиск крові знижується до 12 мм рт. ст. і
стає нижче осмотичного тиску, який створюється білками плазми.
Частина тканинної рідини потрапляє у замкнені з одного боку
лімфатичні капіляри і після цього вона одержує назву лімфи
Для забезпечення нормального функціонування клітин організму має
підтримуватись відносно постійний стан внутрішнього середовища
організму – гомеостаз.

Вперше думка про те, що постійність внутрішнього середовища

забезпечує оптимальні умови для життя організмів, була висловлена в
1857 р. французьким фізіологом Клодом Бернаром.

В 1932 р. американський фізіолог Уолтер Кеннон запропонував термін

гомеостаз для позначення механізмів, які підтримують постійність
внутрішнього середовища.

Завдяки гомеостазу забезпечується постійність об’єму крові, постійність

рН крові, постійний вміст в плазмі крові білків, ліпідів, вуглеводів.

Гомеостаз забезпечується системою фізіологічних регуляторних

механізмів з боку нервової та ендокринної систем.
 2. Склад і функції крові.
Кров - рідка тканина внутрішнього середовища організму
червоного кольору, що циркулює по порожнинах серця і судин, має
рН 7,34-7,4, її густина в 4-5 разів перевищує в’язкість води. В
організмі дорослої людини міститься близько 5 л крові.

Кров складається з рідкої частини – плазми і клітин

(формених елементів крові): еритроцитів (червоних кров’яних
тілець), лейкоцитів (білих кров’яних тілець) і тромбоцитів (кров’яних
пластинок).
Об’єм плазми складає 50-55%, тоді як об’єм формених
елементів – 40-45.
 Усі формені елементи крові утворюються зі стовбурових клітин
червоного кісткового мозку, що міститься у губчастій речовині кісток
(його маса у дорослої людини — 1,5 кг).

Формені елементи крові розвиваються і в інших органах: селезінці,

лімфатичних вузлах, мигдалинах, тощо.
 ФУНКЦІЇ КРОВІ:
• Трофічна (перенос розчинений органічних речовин від тонкої
кишки до різних органів та тканин).
• Видільна (перенос продуктів метаболізму до органів
сечовидільної системи, легень, шкіри, які забезпечують їх
виведення з організму).
• Дихальна (перенос кисню з легень до всіх органів і тканин
організму і транспорт вуглекислого газу у зворотному
напрямку.
• Терморегуляторна (перенос тепла від органів, що
розміщуються всередині організму, що запобігає їх від
перегріву, сприяє рівномірному розподілу тепла в організмі
людини).
• Регуляторна (транспорт гомонів та інших біологічно активних
речовин).
• Гомеостатична (підтримує постійність внутрішнього
середовища).
• Захисна ( забезпечується системою згортання крові та
3. Будова та функції еритроцитів, тромбоцитів,
лейкоцитів.
Еритроцити – червоні кров’яні клітини. У людини це дрібні клітини,
позбавлені ядра, що мають форму двоввігнутих дисків. Середній
діаметр клітини становить 7-8 мкм і приблизно дорівнює діаметру
капілярів 5-10 мкм). Специфічна форма еритроцитів обумовлює більш
високе співвідношення поверхні до об’єму, що збільшує можливості
газообміну. Товщина окремого еритроцита досить мала (1,5-2 мкм), це
полегшує дифузію газів з поверхні всередину клітини. Кількість
еритроцитів в 1 мл3 крові здорової людини дорівнює приблизно 5,5 млн.
Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку. У процесі
дозрівання вони втрачають ядро ​і стають без'ядерними.
Всередині еритроцитів містяться молекули яскраво-червоного
дихального пігменту — гемоглобіну, який робить кров червоною.
Гемоглобін складається з двох частин: білкової — глобіну, і гема —
частини, що містить Ферум.
Основною властивістю гемоглобіну є здатність утворювати нестійкі
сполуки з киснем і вуглекислим газом.

Існують такі форми гемоглобіну:

- оксигемоглобін — сполука гемоглобіну з киснем (HbO2), має яскраво-
червоний колір і є нестійкою. 1 г гемоглобіну може приєднати 1,34 мл
кисню;
- карбогемоглобін — сполука гемоглобіну з вуглекислим газом (HbCO2),
має темно-червоний колір і є нестійкою;
- карбоксигемоглобін — сполука гемоглобіну з чадним газом (HbCO),
яка є стійкою і втрачає здатність переносити кисень; через це навіть
незначна кількість чадного газу CO в повітрі є дуже небезпечною для
людини.
Кров, насичену киснем, називають артеріальною. При розпаді
оксигемоглобіну утворюються гемоглобін і вільний кисень, який
надходить до клітини тканин. Кров, збіднену киснем, називають
венозною. Завдяки наявності карбогемоглобіну венозна кров має темно-
червоне забарвлення.
В 1 л крові людини міститься 140 - 160 г гемоглобіну.
Процес утворення еритроцитів (кровотворення)
здійснюється ретикулярною тканиною, яка міститься у
дорослої людини у плоских кістках (груднина, кістки
черепа, ребра, хребці, ключиці, лопатки). Під час
ембріонального розвитку функцію кровотворення
виконувала печінка.

Тривалість життя еритроцитів складає 3-4 місяця.

Руйнування еритроцитів відбувається в печінці та
селезінці. Що секунди в організмі людини руйнується від 2
до 10 млн еритроцитів. Швидкість руйнування еритроцитів
і заміщення їх новими залежить від вмісту в атмосфері
кисню, доступного для переносу кров’ю. Низький вміст
кисню в крові стимулює кістковий мозок, і в ньому
утворюється більше еритроцитів, ніж руйнується в печінці.
 ЛЕЙКОЦИТИ

Лейкоцити більші за розмірами, порівняно з

еритроцитами, (їхній діаметр складає 8-30 мкм), але в 1
мм3 крові їх міститься значно менше 4-9 тисяч.
Лейкоцити утворюються у червоному кістковому мозку,
селезінці, лімфатичних вузлах. Тривалість життя
лейкоцита — від декількох днів до кількох тижнів, а деякі
живуть до 10 років (потім вони руйнуються в селезінці).

Лейкоцити виконують захисну функцію, забезпечуючи

імунні реакції в організмі.

Існує дві основні групи лейкоцитів – зернисті лейкоцити

(гранулоцити) і агранулоцити – незернисті лейкоцити.
Гранулоцити утворюються в кістковому мозку. Всі
гранулоцити містять велике, розділене на сегменти ядро і
зернисту цитоплазму. Їм властивий амебоїдний рух.
Гранулоцити розділяють на нейтрофіли, еозинофіли та
базофіли.
- Найбільше в крові міститься нейтрофілів (70%). Вони
здатні проходити між клітинами, що утворюють стінку
капілярів, і проникати до міжклітинного простору в напрямку
до ділянок тіла, які ушкоджені запальним процесом.
Нейтрофіли можна вважати активними фагоцитами, які
захоплюють і перетравлюють бактерії.
- Еозинофіли складають 1,5% від загальної кількості
лейкоцитів. Але при алергічних станах їх кількість зростає
Вміст еозинофілів в крові контролюється гормонами кори
наднирників.
- Базофіли складають 0,5% популяції лейкоцитів. Вони
виробляють гістамін і гепарин.
НЕЙТРОФІЛ

ЕОЗИНОФІЛ

БАЗОФІЛ
До агранулоцитів належать моноцити і лімфоцити.
Моноцити (4%) утворюються в червоному кістковому мозку,
активно фагоцитують бактерії, здатні мігрувати до місць
уражених запальним процесом, діють аналогічно
нейтрофілам.
Лімфоцити (24%) утворюються в тимусі та лімфоїдній тканині
з клітин-попередниць, що надійшли з кісткового мозку.
Ліфмоцити мають надзвичайну властивість розрізняти в
організмі “своє” та “чуже”. Головна функція – забезпечення
імунних реакцій , що супроводжується руйнуванням
чужорідних агентів та утворенням антитіл.
Тромбоцити
Тромбоцити (кров'яні пластинки) — дуже маленькі (діаметром
3 - 4 мкм), без'ядерні (у людини) плоскі клітини неправильної
форми. Вони постійно утворюються у червоному кістковому
мозку і живуть усього декілька діб. Число їх у крові людини
коливається від 200 до 400 тис. в 1 мм ³.
Основна функція тромбоцитів — сприяти зупинці кровотечі.
Вони мають властивість змінювати свою форму
(розпластуватися, стискатися, тощо), забезпечуючи утворення
кров'яного згустку — тромбу.
Зсідання крові — найважливіша захисна реакція, що оберігає організм
від крововтрати при руйнуванні судин.

Зсідання крові — складний процес, у ході якого із зруйнованих

тромбоцитів, пошкоджених тканин м'язів і судин виділяються особливі
біологічно активні речовини — ініціатори згортання крові (їх налічують
понад 10).

При пошкодженні судини (наприклад, при порізі) тромбоцити, що

знаходяться у цьому місці, руйнуються і виділяють протромбін, який
переводить розчинний білок плазми крові фібриноген у нерозчинний
білок фібрин. Довгі нитки фібрину переплітаються між собою у сітку, де
затримуються формені елементи крові, і утворюється тромб, який
перекриває рану і припиняє кровотечу. Утворення тромбу відбувається
протягом 3 - 8 хв. Через деякий час стінка судини відновлюється, а тромб
розсмоктується.
При згортанні крові поза організмом, після відділення від
неї кров'яного згустку, утворюється сироватка крові.
Сироватка за складом майже відповідає плазмі, проте у
ній відсутній фібриноген.
4. Групи крові

У 1900 р австрійський учений Карл Ландштейнер відкрив групи крові,

за що у 1930 р отримав Нобелівську премію.
Існують дві системи позначення груп крові:
у першій системі групи крові позначають римськими цифрами I — IV;
у другій системі групи крові позначають латинськими літерами А, В і
нулем (система АВ0).
Групи крові відрізняються вмістом у плазмі
крові та еритроцитах специфічних білків:
антигенів (аглютиногени А і В) у еритроцитах,
антитіл (аглютинінів α і β) у плазмі.

Виділяють 4 основні групи крові:

I, або нульова — I (0); II (A); III (B) і IV (АВ).
Наявність тієї чи іншої групи крові визначається
генетично.

Білки плазми можуть склеювати еритроцити,

руйнувати їх (з цим пов'язані правила
переливання крові).
 Переливання крові

Кожна група крові приймає кров однойменної групи і I (0)

групи.
Тим, у кого кров належить до IV (AB) групи, можна
переливати невелику кількість крові будь-якої групи,
оскільки у них у плазмі крові немає білка, який склеює
еритроцити крові донора. Цих людей називають
універсальними реципієнтами.

Кров I (0) групи можна переливати будь-якій людині,

оскільки в її еритроцитах немає білка, на який можуть
вплинути білки плазми реципієнта і викликати їх
руйнування. Людей з I (0) групою крові називають
універсальними донорами.
На даний час прийнято переливати тільки однойменну
групу крові.
Резус фактор
Іншою характеристикою груп крові є резус-фактор
(виявлений у 1940 р).
Людей, у крові яких він є, називають резус-позитивними Rh
(+), а тих, у яких він відсутній — резус-негативними Rh (—).

Позитивний резус-фактор має близько 85 % людей на

планеті, а негативний — близько 15 %.
 ІМУНІТЕТ
Під імунітетом розуміють стійкість організму до інфекційних агентів і
чужорідних речовин.

Імунна реакція — захисна реакція організму. У відповідь на вторгнення

в організм чужорідних мікроорганізмів (антигенів) лімфоцити крові
виробляють антитіла (імуноглобуліни), які розпізнають і знешкоджують
їх.
Механізми імунітету захищають організм від інфекційних агентів
(бактерій і вірусів), звільняють його від загиблих, пошкоджених клітин, та
клітин, у яких відбулися певні видозміни.

Реакції імунітету є причиною відторгнення пересаджених органів і

тканин.
Ускладнення при переливанні несумісної групи крові також пов'язані з
імунними реакціями.

Органи, що беруть участь у забезпеченні імунітету:

центральні органи: вилочкова залоза (або тимус) і червоний кістковий
мозок;
периферичні органи: лімфатичні вузли, мигдалики, селезінка, апендикс.
 Центральні органи імунної системи

Вилочкова залоза, або тимус. Розташована за грудиною і добре

розвинена лише у дитинстві. Вилочкова залоза — залоза внутрішньої
секреції. У ній відбувається дозрівання і формування Т-лімфоцитів,
які після цього набувають здатності розпізнавати певні антигени.

У червоному кістковому мозку відбувається дозрівання і

формування В-лімфоцитів, які набувають здатності розпізнавати
певні антигени.
 Периферичні органи імунної системи

Лімфатичні вузли формуються в місцях злиття декількох лімфатичних

судин і є бар'єром для поширення інфекцій в організмі.

Мигдалини (орган у ротоглотці) — розпізнають мікроорганізми, які

потрапляють в організм людини через рот і ніс, та розпочинають
боротьбу з ними.

Селезінка є найбільшим лімфатичним вузлом в організмі — це

найбільший орган імунної системи. Він виконує функцію фільтру,
очищаючи і захищаючи кров від бактерій і регулює її згортання.

Група імунних клітин працює з апендиксом для захисту кишечнику від

інфекцій (вроджені лімфоїдні клітини захищають апендикс від шкідливих
бактерій).
Чинники, які послаблюють імунну систему:

•шкідливі звички;
•недостатня рухова активність;
•нераціональне харчування;
•забруднення навколишнього середовища:
•стреси та депресивні стани;
•психосоціальні конфлікти.
Імунітет – це комплекс фізіологічних захисних реакцій,
спрямованих проти будь-якого живого тіла або речовини, що
несе в собі ознаки чужорідної генетичної інформації. Він
забезпечує збереження сталості внутрішнього середовища
організму й запобігає порушенням нормальних фізіологічних
функцій. Залежно від процесу та чинників знешкодження
мікроорганізмів розрізняють клітинний і гуморальний імунітет.

Клітинний імунітет забезпечується специфічними клітинами

крові (лейкоцитами), здатними до поглинання і нейтралізації
мікроорганізму. В основі клітинного імунітету лежить
фагоцитоз.
Деякі лейкоцити (наприклад, нейтрофіли, які складають близько 70 %
від загального числа лейкоцитів) здатні захоплювати і знищувати
чужорідні частинки, молекули і клітини, які проникли у кров. Це явище
називається фагоцитозом.
Лейкоцити здатні до активного амебоїдного руху і можуть переходити
через стінки капілярів і проникати у тканини, де вони поглинають і
перетравлюють чужорідні частинки.
Вони також можуть розпізнавати і знищувати ракові і старі, відмираючі
клітини.

Явище фагоцитозу було відкрито мікробіологом І.І. Мечниковим

(творцем фагоцитарної теорії імунітету). Він виявив, що деякі
лейкоцити здатні рухатися подібно амебам і захоплювати чужорідні
частинки у крові. Ці клітини І. І. Мечников назвав фагоцитами, тобто
пожирачами, а відкрите явище — фагоцитозом.

Фагоцитоз — поглинання твердих часток клітинами - фагоцитами.

Фагоцитоз – це процес
поглинання та знешкодження
мікроорганізмів фагоцитарними
клітинами - (фагоцитами)

Стадії фагоцитозу:

1.Наближення фагоцита до об'єкту

(за рахунок позитивного
хемотаксису).

2.Прилипання, або атракція,

мікробів до фагоцита.

3.Поглинання мікробів, утворення

фагосоми.

4.Перетравлення з утворенням
фаголізосоми.
Якщо чужорідних тіл, що проникли до організму є дуже багато, то
фагоцити, поглинаючи їх, сильно збільшуються у розмірах і в кінці
кінців руйнуються. При цьому звільняються речовини, що викликають
місцеву запальну реакцію, яка супроводжується набряком,
підвищенням температури і почервонінням ураженої ділянки. Ці
речовини також залучають нові лейкоцити до місця вскупчення
чужорідних тіл. Гній, що утворюється у тканинах при запаленні — це
скупчення загиблих лейкоцитів.
Гуморальний імунітет підтримує гомеостаз організму завдяки синтезу
специфічних білків (антитіл) у відповідь на введення чужорідного
антигену.

Теорію гуморального імунітету запропонував П. Ерліх.

Розрізняють два типи імунітету: специфічний
(набутий) і неспецифічний (вроджений).

Неспецифічний (вроджений) імунітет носить видо-

специфічний характер, тобто є практично однаковим у
всіх представників одного виду. Він спрямований
проти будь-яких чужорідних речовин і забезпечує
боротьбу з інфекцією на ранніх етапах її розвитку,
коли специфічний імунітет ще не сформувався.
Неспецифічний (вроджений) імунітет забезпечується:
•шкірою;
•клітинами і секретами слизових оболонок, які є
першими бар'єрами на шляху інфекцій;
•здатністю лейкоцитів до фагоцитозу.

Стан неспецифічного імунітету визначає схильність

людини до різних інфекцій, збудниками яких є умовно
патогенні мікроби.
Специфічний імунітет носить індивідуальний характер і
формується протягом усього життя людини в результаті
контакту його імунної системи з різними мікробами і
антигенами.

Специфічний (набутий) імунітет забезпечуютьТ- і В-

лімфоцити, що утворюються у центральних органах
імунної системи, і які мають на поверхні своїх мембран
рецептори, здатні розпізнавати певний антиген,
взаємодіють з антигенами і знищують їх. Т-лімфоцити
забезпечують клітинний імунітет, а В-лімфоцити —
гуморальний імунітет. Специфічний імунітет зберігає
пам'ять про перенесені інфекції і перешкоджає їх
повторному виникненню.

Розрізняють активно набутий імунітет і пасивно набутий

імунітет.
Щеплення — введення вакцини (убитих або сильно ослаблених
збудників хвороби) і таким чином створення штучного імунітету.
Щеплення викликає захворювання у легкій формі, при цьому
утворюються захисні антитіла. Це — активний імунітет.

Лікувальна сироватка — це препарат плазми крові без фібриногену,

що містить готові антитіла, які утворилися у крові тварини (або
людини), раніше зараженої даними збудником і яка перенесла дане
захворювання. Це – пасивний імунітет.
Ослаблення імунітету не дозволяє організму активно протистояти
захворюванням, проте також небезпечним є і його надмірне посилення,
при якому починають вироблятися антитіла до власних білків. При цьому
відбувається руйнування здорових клітин і тканин. Такі хвороби назвали
аутоімунними. Прикладом такого захворювання може бути системна
червона вовчанка, при якій антитіла знищують сполучні тканини власного
організму.

Алергія — це підвищена чутливість організму до будь-небудь речовини.

Речовини, що викликають алергію, називають алергенами. Найвідоміші з
них — шерсть тварин, пилок рослин, отрута комах (бджіл, ос), деякі
лікарські препарати.
 Кровотворення та анемія.

Кровотворення, гематопоез або гемопоез – процес

утворення клітин крові із стовбурових клітин (інша назва
– гемоцитобласти). Гемоцитобласти дають початок
клітинам-попередникам, які інтенсивно діляться і
поступово диференціюються у зрілі форменні елементи
крові. На перших етапах кровотворення розгалужується
на дві лінії: мієлоїдну (дає початок еритроцитам,
мегакаріоцитам, гранулоцитам та моноцитам) та
лімфоїдну (дає початок В-лімфоцитам, Т-лімфоцитам та
природнім кілерам).
Анемiя – це стан, що характеризується зменшенням
вмiсту гемоглобiну i /чи кiлькостi еритроцитiв в одиницi
об’єму кровi, що призводить до порушення постачання
тканин киснем (гiпоксiї).

Класифiкацiя анемiй

1) анемiї, що виникають на тлi порушеного кровотворення

(дефiцитнi, апластичнi);

2) анемiї внаслiдок пiдвищеного руйнування еритроцитiв

(гемолiтичнi);

3) анемiї, що пов’язанi з крововтратою (постгеморагiчнi).

 8. Велике і мале кола кровообігу.

Англійський лікар Вільям Гарвей (1578-

1653 рр.) відкрив велике коло кровообігу.
Андреас Везалій (1514-1564 рр.) – мале
(легеневе) коло кровообігу.
Марчелло Мальпігі (1628-1694 рр.)
відкрив наявність капілярів.
О.М.Шумлянський (1748-1795 рр.) виявив
зв’язок між артеріальними та венозними
капілярними судинами.
Будова і функції кровоносної системи
 Мале коло кровообігу

Мале (легеневе) коло кровообігу починається з правого

шлуночка серця, з якого виходить легенева артерія
(оскільки ця судина виносить кров з серця, то вона
називається артерією, хоча і містить бідну на кисень венозну
кров).
Легенева артерія розгалужується на ліву і праву легеневі
артерії, по яким ця венозна кров потрапляє у легені, де
збагачується киснем і перетворюється на артеріальну кров.
По легеневих венах ця артеріальна кров надходить у ліве
передсердя, а звідти у лівий шлуночок і знову у велике коло.
 Велике коло кровообігу

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка

аортою, від якої відходять великі висхідні артерії (які
несуть кров до голови і верхніх кінцівок) і низхідні артерії
(які несуть кров до всіх органів і тканин тіла, у тому числі до
самого серця).
Артерії поступово розгалужуються, утворюючи в органах і
тканинах мережу капілярів, в яких відбувається обмін між
кров'ю і тканинами. Віддавши кисень і поживні речовини,
кров приймає з тканин вуглекислий газ і інші продукти
обміну. Така бідна киснем кров називається венозною.
З верхньої частини тіла венозна кров збирається у верхню
порожнисту вену, а з нижньої — в нижню порожнисту
вену. Порожнисті вени впадають у праве передсердя, де
закінчується велике коло кровообігу.
Суди́ нний то́ нус – стан тривалого збудження гладеньких м'язів судин,
що проявляється відповідною інтенсивністю їх скоротливої активності і не
супроводжується розвитком втоми.

Стінки артерій пружно розтягнені, що дозволяє їм прийняти додатковий

об'єм крові, який викидає серцем під час систоли, і лише помірно, на 50-
60 мм рт.ст. підняти тиск. Під час діастоли, коли серце нічого не
перекачує, саме пружне розтягнення артеріальних стінок підтримує тиск,
не даючи йому впасти до нуля, і тим самим забезпечує безперервність
кровотоку.

Артеріальний тиск – сила тиску крові на стінку артерій під час систоли
та діастоли серцевого м`язу. Завжди вимірюється два значення:
систолічний (верхній) і діастолічний (нижній).

Визначають за допомогою сфігмоманометра (тонометр), говорять про

верхній та нижній АТ відповідно. Одиниці вимірювання АТ – мм.рт.ст
(міліметри ртутного стовпчика), наприклад – 120/80 мм.рт.ст..

Відповідно до стандартів ВООЗ нормальними показниками АТ вважають:

139/89 мм.рт.ст. – нормальний високий, 120/80 мм.рт.ст – оптимальний.
Серце - порожнистий м'язовий орган.
Маса серця в середньому у чоловіків –
300 грамів, у жінок – 220 грамів;
Довжина 12-13 см, поперечник – 9-10
см, товщина – 6-7 см.

Ударний об'єм серця – 70 мл

Хвилинний – 5 л
Серце має чотири камери
Стінка серця складається з трьох оболонок:
епікард — зовнішній сполучнотканинний шар;
міокард — середній м'язовий шар;
ендокард — внутрішній епітеліальний шар.
Серце міститься у спеціальній навколосерцевії сумці зі сполучної
тканини (перикарді). Внутрішня поверхня перикарду (навколосерцевої
сумки) виділяє рідину, що зволожує серце і зменшує його тертя при
скороченнях.
Порожнина правої половини
серця
Між правим передсердям
та правим шлуночком –
правий передсердно-
шлуночковий отвір, який
закривається правим
передсердно-
шлуночковим клапаном,
тристулковий;
В праве передсердя впадає
верхня та нижня
порожнисті вени, вінцева
пазуха та найменші вени
серця
Порожнина лівої половини
серця
Між лівим передсердям та
лівим шлуночком – лівий
передсердно-шлуночковий
отвір, який закривається
лівим передсердно-
шлуночковим клапаном,
двостулковий або
мітральний;
В ліве передсердя впадає 4
легеневі вени
Клапани і волокнистий скелет
серця
Стулкові клапани пропускають кров тільки в одному
напрямку: з передсердя у шлуночок, але не назад!
Коронарна система серця
Для того щоб інтенсивно працювати все життя людини, серцевий м'яз
повиннен отримувати поживні речовини і кисень з кров'ю. Кровоносна
система самого серця отримала назву коронарної системи. Права та
ліва коронарні артерії відходять від аорти, розгалужуються і
постачають усім необхідним клітини серцевого м'яза.
Автоматія серця

Серцевий м'яз має особливу властивість — автоматія.

Якщо серце видалити з грудної клітки, воно деякий час
продовжує скорочуватися, не маючи ніякого зв'язку з
організмом. Імпульси, що змушують серце битися,
ритмічно виникають у невеликих групах м'язових клітин,
які називають вузлами автоматії.
Головний вузол автоматії міститься у м'язі правого
передсердя, саме він задає ритм серцебиття у здорової
людини.
 Провідна система серця
1. Пазухо-передсердний
вузол (синусно-передсердний,
синусний, вузол Кіса-Фляка) –
водій ритму, центр автоматизму
1-го порядку або пейсмекер (з
англ. “той, що задає темп”) –
60-80 за хвилину
2. Передсердно-
шлуночковий вузол
(атріовентрикулярний, вузол
Ашоффа-Товара) – центр 1
автоматизму 2-го порядку – 40-
50 за хвилину 2
3. Пучок Гіса: права та
ліва ніжки - центр автоматизму 3
3-го порядку – 30-40 за
хвилину
4. Волокна Пуркіньє – 20
за хвилину 4
 Робота серця
Робота серця полягає в ритмічному нагнітанні крові до судин системи
кровообігу. Шлуночки виштовхують кров у кола кровообігу з великою
силою, щоб вона могла досягти найвіддаленіших від серця ділянок тіла.
Тому вони мають добре розвинені м'язові стінки, особливо лівий шлуночок.
При кожному скороченні лівого шлуночка кров з силою вдаряється об
пружні стінки аорти і розтягує їх. Хвиля пружних коливань, що виникає при
цьому, швидко поширюється по стінках артерій. Такі ритмічні коливання
стінок судин називають пульсом. Кожен удар пульсу відповідає одному
серцевому скороченню. Шляхом підрахунку пульсу можна визначити
кількість скорочень серця за 1 хв. Середня частота серцевих скорочень
(ЧСС) у людини в стані спокою становить близько 70 - 75 ударів на
хвилину.
Пульс можна пропальпувати на поверхні тіла в тих місцях, де великі
судини лежать близько до поверхні тіла: на скронях, на внутрішній стороні
зап'ястя, з боків шиї.
Робота серця з перекачування крові протікає циклічно.
Скорочення (стискання) передсердь і шлуночків під час
серцевого циклу називається систолою, а розслаблення
(розширення) — діастолою.

Один серцевий цикл (послідовність процесів, що

відбуваються за одне скорочення серця (систола) і його
подальше розслаблення (діастола)) триває 0,8 с. (три
фази):

0,1 с займає скорочення (систола) передсердь (I фаза),

0,3 с — скорочення (систола) шлуночків (II фаза),
0,4 с — загальне розслаблення (діастола) усього серця
— загальна пауза (III фаза).
 Фази серцевої діяльності
Серцевий цикл – це скорочення (систола) і розслаблення
(діастола) серця, які циклічно повторюються. Тривалість
серцевого циклу – 0,8 с
При кожному скороченні передсердь кров з них
переходить у шлуночки, після чого починається
скорочення шлуночків. Після закінчення скорочення
передсердь стулкові клапани закриваються, і при
скороченні шлуночків кров не може повернутися у
передсердя. Вона виштовхується через відкриті
півмісяцеві клапани з лівого шлуночка (по аорті) у велике
коло, а з правого (по легеневій артерії) — у мале коло
кровообігу. Потім настає розслаблення шлуночків,
півмісяцеві клапани закриваються і не дають крові витікати
назад з аорти і легеневої артерії у шлуночки серця.

Робота серця супроводжується шумами, які отримали

назву тонів серця. У разі порушень в роботі серця, ці тони
змінюються, і, прослуховуючи їх, лікар може поставити
діагноз.
Регуляція роботи серця і кровообігу

Робота серця і судин регулюється двома шляхами:

нервовим і гуморальним.

- Нервова регуляція серця здійснюється

вегетативною нервовою системою.

- Гуморальна регуляція відбувається при впливі

різних хімічних речовин, принесених до серця
потоком крові.
Регуляція серцевої діяльності
Нервова регуляція
Блукаючий нерв (ацетилхоліновий ефект)
 Пригнічує функцію синусо-передсердного – вузла
(призводить до брадикардії)
 Прискорює проведення по передсердях
 Пригнічує проведення в атріо-вентрикулярному
вузлі (призводить до блокад)
 Пригнічує скоротливість
 Звужує коронарні артерії, розширює периферичні
судини

Симпатичний відділ (норадреналіновий ефект)

 Підвищує автоматизм синусо-передсердного – вузла
(призводить до тахікардії)
 Прискорює проведення в атріо-вентрикулярному
вузлі
 Скорочує систолу, збільшує скоротливість
 Збільшує збудливість міокарду
 Властивості серця
 Автоматизм - заключається у властивості серця
виробляти електричні імпульси при відсутності
зовнішніх подразників
 Провідність – це властивість до проведення
збудження, яке виникає в будь – якій ділянці до
інших ділянок серцевого м'язу
 Збудливість – це властивість серця збуджуватися
під впливом імпульсів. Цією функцією володіють
клітини провідної системи та скорочувального
міокарда
 Скоротливість – це властивість серцевого м'яза
скорочуватись у відповідь на збудження
 Рефрактерність – це здатність клітин міокарда не
відповідати активацією на який–небудь
додатковий стимул
Порівняльна характеристика кровоносних судин
ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА

Лімфатична система захищає організм від чужорідних речовин. Являє

собою мережу лімфатичних судин, вузлів і капілярів.

Лімфатичні капіляри є першою ланкою лімфатичної системи. Вони

утворені одношаровим епітелієм, що полегшує всмоктування шкідливих
речовин і частинок. Лімфатичні капіляри присутні в усіх органах, крім
головного та спинного мозку, плаценти, очного яблука, хрящів і
внутрішнього вуха.

Лімфатичні судини є продовженням лімфатичних капілярів. Стінки судин

багатошарові, мають клапани.

Лімфатичні вузли – це утворення з ретикулярної тканини, що є

продовженням судин. Лімфатичні вузли беруть участь у процесах
кровотворення, захисних реакціях організму і регулюють рух лімфи.

Лімфа – прозора рідина, за хімічним складом подібна до плазми

містить лімфоцити, макрофаги та лейкоцити крові. Утворюється з
тканинної рідини в лімфатичних капілярах
ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА
МЕХАНІЗМ ЛІМФАНГІОНУ