Лекція

на тему:
Фізіологія
крові
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 Чайченко Г.М. Фізіологія людини і тварин:
Підручник / Г.М.Чайченко, В.О. Цибенко, В.Д.
Сокур; За ред. В.О. Цибенка. – К.: Вища шк.,
2003. – 463с.
 Нормальна фізіологія / За ред. В.І.Філімонова.
К., 1994.
 Ганонг В.Ф. Фізіологія людини. Підручник. - Львів:
БаК, 2002. - 784 с.
Значення крові
 Входячи до складу різноманітних
функціональних систем організму, кров
разом з нервовою системою об'єднує їх у
єдиний організм.
 У той же час кров можна виділити і в
самостійну систему, до складу якої входять
органи творення і руйнування формених
елементів, біосинтезу білків та інших
компонентів плазми, а також нервові і
гуморальні механізми регулювання складу
крові.
 tdmu.edu.ua
 Численні біологічно активні сполуки,
гормони й інші порівняно невеликі органічні
молекули також транспортуються (від місця
утворення, із депо, після всмоктування у
кишках) до місця споживання зв'язаними з
білками переносниками.
 Завдяки такому зв'язку невеликі молекули
утримуються у судинному руслі при
проходженні крові через нирки, а також не
зазнають руйнування ферментами крові.
 chudovo.org
Система крові
 Кров є одним із різновидів сполучних тканин.
Міжклітинна речовина її перебуває у рідкому
стані і називається плазмою.
 У ній містяться формені елементи —
еритроцити, лейкоцити і тромбоцити.
 Функції крові різноманітні, але майже усі вони
пов'язані з циркуляцією її кровоносними
судинами. Завдяки цьому кров виконує
загальну транспортну функцію. Кожну із
функцій кров виконує разом з іншими
органами, будучи складовою частиною
відповідних функціональних систем організму.
 Кров разом з лімфою та тканинною
рідиною часто об'єднують під назвою
внутрішнє рідке середовище організму.
Але якщо виходити з визначення
внутрішнього рідкого середовища як
рідини, що обмиває всі клітини тіла, до неї
слід віднести лише тканинну рідину.
Як кров, так і лімфа перебувають відповідно у
судинах кровоносної та лімфатичної систем і
безпосереднього контакту з клітинами
тіла не мають.
У безхребетних тканинною рідиною, тобто
внутрішнім рідким середовищем, є
гемолімфа та гідролімфа.
 Між кров'ю, тканинною рідиною та лімфою
існує тісний зв'язок та взаємні переходи.
Тканинна рідина утворюється з крові шляхом
фільтрації плазми крові через стінку
кровоносних капілярів.
За добу у людини профільтровується біля 20 л
тканинної рідини.

У венозному кінці капілярів та у венулах

відбувається зворотний процес - реабсорбція
тканинної рідини.
Функції крові, лімфи та
тканинної рідини
Функції крові розподіляються між цими
середовищами таким чином:
кров та лімфа виконують транспортну функцію;
 перша транспортує поживні речовини та
кисень до тканин, і кінцеві продукти обміну
речовин до видільних органів,
 а друга переносить жири (від кишечника) та
білки (від печінки) у кров.
Тканинна рідина, здійснюючи безпосередній
контакт із всіма клітинами тіла, забезпечує обмін
речовин між клітинами та кров'ю і лімфою.
При більш детальному розгляді можна виділити
наступні функції крові:
дихальну, поживну, видільну, захисну,
регуляторну, гомеостатичну і
терморегуляторну.
 Дихальна функція полягає в перенесенні
кров'ю кисню та вуглекислого газу між
дихальними органами (легені, зябра, шкіра)
та тканинами тіла.
 Поживна функція. Кров здійснює поживну
функцію шляхом доставки до клітин тіла
поживних, тобто енерговмісних органічних
речовин від шлунково-кишкового тракту або
від депонуючих органів печінки, підшкірної
жирової тканини в разі ендогенного живлення
при голодуванні.
 Видільна функція. Ця функція полягає у
перенесенні кров'ю від тканин тіла до
видільних органів нирок, легенів, печінки,
шкіри непотрібних та шкідливих речовин,
надлишку води, мінеральних солей тощо.
Ці речовини утворюються в клітинах тіла як
кінцевий продукт обміну речовин чи
результат їх діяльності, або ж потрапили до
організму разом з їжею та питною водою.
Захисна функція здійснюється кров'ю в кількох
напрямках.
 По-перше, це захист органiзму вiд
iнфекцiйних захворювань - iмунiтет, який
забезпечується фагоцитозом та
виробленням антитiл.
 По-друге, знищення всiх мутантних клiтин
власного тiла, якi можуть утворитись в ходi
подiлу клiтин. Це теж функцiя iмунiтету.
 По-третє, захист вiд крововтрати при
пораненнях судин підтримується зсiдною
(коагуляцiйною) системою кровi.
Регуляторна функція полягає в
перенесенні кров'ю гормонів та інших
фізіологічно активних речовин від місця їх
утворення в залозах внутрішньої секреції
та деяких тканинах до всіх органів та
тканин тіла з метою регуляції їх діяльності.

Хоча такий спосіб регуляції здається

безадресним, проте він впливає на
роботу лише тих клітин тіла, на мембрані
яких є відповідні рецептори до певних
фізіологічно активних речовин.
 Гомеостатична функція. Кров забезпечує
сталість внутрішнього середовища
організму (гомеостаз), необхідну для
нормального функціонування його клітин та
тканин, шляхом включення певних
стабілізуючих систем.
Гомеостатичні системи підтримують сталість
таких показників внутрішього середовища як
рН, осмотичний тиск, співвідношення іонів,
концентрацію глюкози тощо, причому мова
йде не про абсолютну сталість кожного з
показників, а про відносну, динамічну
сталість.
 Терморегуляторна функція по суті теж стосується
гомеостатичної функції, але в силу особливостей
процесу терморегуляції та виняткової ролі в ньому
крові, розглядається окремо.
Терморегуляторна функція крові полягає в тому,
що вона як водний розчин має виключно високу
теплоємність і завдяки цьому мало змінює свою
температуру при її нагріванні чи охолодженні, тобто
кров відіграє термостабілізуючу роль.
Крім того кров переносить тепло від більш теплих
органів до менш теплих і таким чином запобігає
перегріванню теплопродукуючих органів та
надмірному охолодженню периферійних органів,
що віддають тепло назовні.
ПЛАЗМА КРОВІ
 Понад половину об'єму крові становить плазма.
Якщо взяти кров із вени і відцентрифугувати її до
зсідання, то рідка частина її складе 55—60 %, а
формені елементи — 40—45 %. Об'єм формених
елементів крові у відсотках називається
гематокритом.
 Основою плазми крові (91 %) є вода. Разом із
іншими інгредієнтами вона постійно оновлюється.
Так, за 1 хв змінюється до 72 % води, що входить до
складу плазми.
 Обмін води між плазмою і міжклітинним простором
здійснюється у мікроциркуляторному відділі
судинного русла. У свою чергу, міжклітинна вода
інтенсивно обмінюється з внутрішньоклітинною.
 9 % плазми крові припадає на різні речовини, розчинені
у ній. Частина з них перебуває на константному рівні,
вміст інших коливається залежно від стану організму. До
таких речовин належать продукти розпаду, харчові
речовини, що всмоктуються у кишках, тощо.
 Білки плазми
 Білки становлять близько 7 % об'єму плазми. Переважна
більшість їх надходить у русло з печінки — основного
органу біосинтезу білків плазми. Одні білки виконують
цілеспрямовану функцію, перебуваючи у крові, інші —
циркулюють у ній короткий час, прямуючи до місця
використання або виділення.
 Наявність у молекулі білків особливих ділянок, здатних
приєднувати органічні або неорганічні речовини,
забезпечує транспортну функцію. З білками плазми
зв'язані численні іони. Так, близько 2/з Са2+ плазми
неспецифічно пов'язано з білками. Цей Са2+ перебуває
у рівновазі з розчиненим у крові іонізованим фізіологічно
активним Са2+ Залізо переноситься за допомогою білка
трансферину, а мідь - церулоплазміну.
 Склад білків
 Більшість білків плазми (50—60 %) становлять
альбуміни, що мають молекулярну масу до 69 000.
У руслі крові альбуміни містяться досить тривалий
час: період напівруйнування становить близько 10—
15 діб.
 Маючи сумарно велику площу поверхні, альбуміни
виконують транспортну функцію. Крім того, вони є
резервними білками, що використовуються для
одержання амінокислот. Альбуміни у плазмі є
основними білками, які створюють онкотичний тиск,
і тому мають велике значення для регулювання
об'єму крові.
 Глобуліни плазми — група білків, які при
електрофорезі діляться на фракції, позначені як
альфа-, бета-, гама-глобуліни. Молекулярна
маса їх становить від 44 000 до 130 000. Період
циркуляції глобулінів менший, ніж альбумінів: Т '/г
— до 5 діб. Вони виконують найрізноманітніші
функції, у тому числі транспортну та захисну.
 Має значення співвідношення кількості альбумінів
та глобулінів — альбуміно-глобуліновий
коефіцієнт. У нормі він коливається від 1,5 до 2,3.
 Найбільшим білком плазми є фібриноген, який
бере участь у процесі зсідання крові та
припиненні кровотечі. Таким чином, білки крові
виконують транспортну, живильну, захисну
функції, створюють онкотичний тиск, беруть участь
у процесі зсідання крові, в підтриманні на
постійному рівні КОС крові.
 Білки плазми після їх попереднього розщеплення на
амінокислоти можуть використовуватися як поживні
речовини. Амінокислоти у клітинах більшості органів
служать для побудови власних структур, синтезу
біологічно активних сполук, а іноді й для утворення
АТФ. Для цього білки повинні бути зруйнованими
фагоцитуючими елементами, що містяться у крові
або тканинах. Амінокислоти, які утворюються при
цьому, поповнюють пул амінокислот, які всмокталися у
кишках.
 Крім того, у плазмі крові можна виявити велику кількість
білків-ферментів, що надходять із різних органів.
Звичайно активність їх порівняно невисока, але у
випадку ушкодження органу концентрація ферментів
різко збільшується за рахунок виходу із клітин.
Визначення їх рівня у крові є одним із доступних
лабораторних методів, які допомагають встановити
діагноз хвороби.
Мінеральні речовини плазми
У плазмі крові міститься велика кількість
неорганічних сполук. Концентрація мінеральних
речовин складає близько 0,9 % маси плазми. Тут
переважно містяться Na+, К+, Са2+, Cl-, HCО3-,
НРО42- .
 Вміст деяких мінеральних речовин дуже
незначний, їх називають мікроелементами
(наприклад, мідь, залізо).
 Рівень більшості мінеральних сполук відносно
постійний, що забезпечується системами
регулювання. Так, наприклад, рівень Са2+ у крові
регулюється гормонами щитоподібної та
паращитоподібної залоз, вітаміном D3.
В'язкість крові
 В'язкість
крові зумовлена тим, що у судинному
руслі вона перебуває у постійному русі.
Оскільки окремі шари її рухаються з різною
швидкістю, а крайні шари плазми крові
труться об стінку судин, виникає внутрішнє
тертя, що позначається поняттям в'язкість.
 За рахунок в'язкості кров чинить опір
кровотоку. Величину її звичайно визначають
відносно води.
 Розчинення різних сполук, особливо великих
білкових молекул, наявність формених
елементів збільшує в'язкість крові.
 Осмотичний тиск крові
 Різні сполуки, розчинені у плазмі і формених
елементах крові, створюють у них осмотичний тиск.
Мембрани формених елементів, стінок судин є
напівпроникними. Усі вони добре пропускають воду,
значно гірше іони і молекули різних речовин. У нормі
осмотичний тиск плазми крові становить близько 7,5
атм (5700 мм рт. ст.).
 Величина осмотичного тиску визначається
концентрацією розчинених молекул, а не їх
розмірами. Більша частина (приблизно 99,5%) іонів
плазми — неорганічні іони. Від їх концентрації і за-
лежить величина осмотичного тиску. На білки плазми
припадає лише 0,03—0,04 атм (25—30 мм рт. ст.)
тиску. Але тиск, створений білками, виконує важливу
роль у регулюванні розподілу води між плазмою і
тканинами. Тому цю частину тиску виділяють окремо,
називаючи його онкотичним тиском.
Реакція крові та її регуляція
 Реакція крові (рН) зумовлена співвідношенням
у ній водневих та гідроксильних іонів.

 Цей параметр належить до гомеостатичних,

що підтримуються на постійному рівні.
У артеріальній крові рН складає 7,4, а у венозній
вона дещо нижча — 7,36. Вказані величини
характерні для плазми крові. В середині
еритроцитів рН коливається від 7,27 до 7,29.
Буферні системи
 Буферні системи крові забезпечують постійну
величину рН при надходженні до неї кислих або
основних продуктів. Вони є першою «межею
охорони», що підтримує рН доти, доки продукти, які
надійшли, не будуть виведені або використані в
метаболічних процесах.
 У крові є чотири буферні системи: гемоглобінова,
бікарбонатна, фосфатна, білкова.
 Кожна система складається з двох сполук —
слабкої кислоти та солі цієї кислоти і сильної
основи.
 Буферний ефект зумовлений зв'язуванням і нейтра-
лізацією іонів, які надходять, відповідною сполукою
буфера. У зв'язку з тим що в природних умовах
організм частіше зустрічається з надходженням у
кров недоокислених продуктів обміну, антикислотні
властивості буферних систем переважають
порівняно з антиосновними.
 Швидкість осідання
еритроцитів (ШОЕ)
 У крові, яка не зсідається в судині, відбувається осідання
еритроцитів.
 У клініці досліджують ШОЕ з метою діагнозу порушень.
У нормі у чоловіків ШОЕ перебуває в межах 1—10
мм/год., у жінок — 2—15 мм/год.
 Величина ШОЕ залежить від властивостей плазми,
вмісту в ній великомолекулярних білків: гама-глобулінів
та фібриногену. Гадають, що великомолекулярні білки
зменшують електричний заряд еритроцитів, внаслідок
чого знижується їх взаємне електровідштовхування.
При різних запальних процесах, як правило, концентрація
в крові високомолекулярних білків зростає, що сприяє
збільшенню ШОЕ. В кінці вагітності збільшується вміст
фібриногену в крові у 2 рази і ШОЕ при цьому досягає
40— 50 мм/год.
Дякую за увагу!