Тема 3. ПФ.С.01.ПП.О.012.ПН.

059;
Залози внутрішньої секреції
1.Розкрити роль нервової та гуморальної регуляції організму. Навести приклади залоз внутрішньої,
змішаної та зовнішньої секреції
ЕНДОКРИННА СИСТЕМА
Органи ендокринної системи здійснюють гуморальну регуляцію – координацію фізіологічних функцій
організму людини за допомогою рідкого середовища організму: крові, лімфи. Для забезпечення
гуморальної регуляції залози виділяють біологічно активні речовини. Функціонально ендокринна система
пов’язана з нервовою, що забезпечує спільну координацію органів та їх систем. В організмі людини
розрізняють залози зовнішньої, внутрішньої та змішаної секреції.
Залози зовнішньої секреції
В організмі людини існує кілька регуляторних систем, що забезпечують нормальне функціонування
організму. До цих систем, зокрема, слід віднести залози внутрішньої і зовнішньої секреції.
Порушити баланс в організмі досить легко. Фахівці рекомендують уникати факторів, що провокують
дисбаланс.
Залози зовнішньої секреції (екзокринні) здійснюють виділення різних речовин у внутрішнє середовище
організму і на поверхню тіла. Вони формують індивідуальний і видовий запах. Крім того, залози зовнішньої
секреції забезпечують захист від проникнення в організм шкідливих мікроорганізмів. Їх відокремлюване
(секрет) володіє мікостатіческім і бактерицидну впливом.
Залози зовнішньої секреції (слинні, слізні, потові, молочні, статеві) беруть участь у регулюванні
внутрішньовидових і міжвидових взаємовідносин. Це головним чином пов'язано з тим, що їх відокремлюване
наділене функцією метаболічно або інформаційно впливати на навколишні зовнішні організми.
У роті перебувають малі і великі слинні залози зовнішньої секреції. Їх протоки відкриваються в ротову
порожнину. Малі залози розташовані в підслизовій основі або товщі слизу. У відповідності з розташуванням
виділяють язичні, піднебінні, молярні, губні. Залежно від характеру їх виділень, їх поділяють на слизові,
серозні та змішані. Недалеко від них розташовується щитовидна залоза внутрішньої секреції. Вона накопичує і
секретує йодовмісні гормони.
Великими слинними залозами називають парні органи, які розташовані за межами ротової порожнини. До
них відносять під'язикову, поднижнечелюстную і привушну.
Суміш виділень слинних залоз називається слиною. Секреторні процеси протікають у період гормональної
перебудови організму (у дванадцять - чотирнадцять років) найбільш інтенсивно.
Молочні залози являють собою (за походженням) видозмінені потові залози шкіри і закладаються на шостий-
сьомий тижня. Спочатку вони виглядають як два ущільнення епідермісу.
Залози внутрішньої секреції
Не мають зовнішніх вивідних проток, тісно пов’язані з численними кровоносними судинами, секретують
біологічно активні речовини – гормони. До залоз внутрішньої секреції належать гіпоталамус, гіпофіз,
епіфіз, щитоподібна залоза, паращитоподібні залози, надниркові залози, вилочкова залоза (тимус).

Залози Характеристика, гормони

Гіпоталамус і гіпофіз Гіпофіз розташований під основою головного мозку в гіпофізарній ямці
турецького сідла клиноподібної кістки основи черепа.
Аденогіпофіз (передня й середня частки гіпофіза) утворений епітеліальною
тканиною, нейрогіпофіз (задня частка гіпофіза) – нервовою тканиною.
Гіпоталамус продукує ліберини та статини, а також гормони нейрогіпофіза
– вазопресин і окситоцин. Аденогіпофіз виділяє тиреотропний, адре-
нокортикотропний, гонадотропний гормони, соматотропін, ліпотропін,
меланоцитотропін, пролактин, фолікулостимулювальний гормон. Нейрогіпофіз не
продукує гормонів, до нього з гіпоталамуса надходять координаційні біологічно
активні речовини: окситоцин, вазопресин
Епіфіз Розташований у чотиригорбиковому тілі середнього мозку. Утворений
нейросекреторними клітинами. Нейросекреторні клітини виробляють мелатонін

Щитоподібна Розташована в області шиї (перед гортанню). Складається з двох часток,

сполучених перешийком. Іззовні вкрита сполучною тканиною (капсулою), що
розділяє залозу на часточки. Часточки складаються з фолікулів.
Фолікули залози продукують і містять гормон тироксин

Паращитовидна Розташовані на задній стінці щитоподібної залози, занурені в її тканину. Являють

собою чотири невеликі залози, утворені залозистим епітелієм.

Епітеліальні клітини виділяють паратгормон

Наднирникові Парний орган, прилягаючий до верхівок нирок. Складається з двох шарів:

зовнішнього (кіркового, утвореного з клітин нервової пластинки), вкритого
фіброзною оболонкою, і внутрішнього (мозкового, утвореного з нервових клітин).
Кожний шар за структурно-функціональними характеристиками є окремою
залозою.

Кірковий шар секретує глюкокортикоїди. Мозковий шар – адреналін і

норадреналін
Вилочкова залоза (тимус) Розташована за грудиною. Утворена залозистим епітелієм і ретикулярною
тканиною. Розділена на дві частки (праву й ліву). Складається з кіркової та
мозкової речовини. Розвивається до періоду статевого дозрівання, після чого
тканини атрофуються й замінюються на жирову тканину.

Продукує Т-лімфоцити.

Виділяє біологічно активну речовину – тимозин

Залози змішаної секреції
Виконують зовнішньо секреторну та внутрішньосекреторну функції. Мають характеристики двох типів залоз.
До них належать підшлункова та статеві залози.

Залози Характеристики Гормони

Підшлункова залоза Розташована за шлунком на задній черевній стінці. Острівці Лангерганса
Складається з головки, тіла та хвоста. Вкрита (панкреатичні острівці)
сполучнотканинною капсулою, розділена на виробляють інсулін і
часточки. Утворена тканиною, що виробляє глюкагон
підшлунковий сік, і скупченнями клітин –
острівцями Лангерганса, здатними виробляти
гормони. Ацинуси мають вивідні протоки у
дванадцятипалу кишку
Яєчники Парний орган, розташований у малому тазі. Естрогени (естрон,
Складається з кіркової речовини, у якій естрадіол і прогестерон) і
виробляються статеві клітини й гормони, і мозкової андрогени (тестостерон)
речовини, що складається зі сполучної тканини,
судин і нервів. Кірковий шар містить фолікули –
місце дозрівання яйцеклітини; жовте тіло є зрілим
фолікулом, що розірвався

Яєчка Парний орган, розташований у мошонці. Зовні Сім'яники синтезують

вкритий фіброзною оболонкою, складається з андрогени (тестостерон)
часточок. Паренхіма яєчка складається зі звитих
(утворення сперматозоїдів) і прямих (винесення
 сперматозоїдів у сім'явивідну протоку) канальців

НЕРВОВА СИСТЕМА

Нервова регуляція - це складна взаємодія безумовних і умовних рефлексів. В основі цієї регуляції лежить
принцип рефлексу. Інформація передається по аксонах у вигляді електричних імпульсів (хімічна передача - у
синапсах). Передача інформації до головних центрів НС з усіх ділянок організму дуже швидка (за частки
секунди).

2.Охарактеризувати фізіологічну дію гормонів та розкрити вплив гіпофізу, щитовидної та

підшлункової залоз на ріст, розвиток, формування статевих ознак.
Гормони – це специфічні високоактивні хімічні сполуки, що секретуються ендокринними зало зами.
Надходячи в кровотік, гормони дістаються органа-мішені, де виявляють свою регулювальну дію.

Залози внутрішньої Гіперфункція Гіпофункція

секреції
Гіпофіз Надмірне виділення ростових гормонів
призводить до розвитку гігантизму або
акромегалії (надмірного розростання
окремих частин тіла)
Щитовидної Приводить до розвитку базедової хвороби.
Виражається в загальному підвищенні
інтенсивності обміну речовин, при цьому
дуже часто залоза розростається
Недостатнє виділення ростових гормонів
призводить до розвитку карликовості й
затримки статевого розвитку
Призводить до розвитку гіпотиреозу.
Виражається в загальному зниженні
інтенсивності обміну речовин, набряках
шкіри, випаданні волосся, швидкій
 (утворюється зоб). Спостерігаються стомлюваності, зниженні температури
розвиток витрішкуватості, тремтіння тіла й артеріального тиску. Часто
пальців, прискорення серцебиття і відбувається розростання тканин
схуднення щитовидної залози (утворюється зоб)
Підшлункової Недостатнє виділення інсуліну
залози призводить до розвитку цукрового
діабету
3.Розкрити вплив економічних та соціальних факторів на розвиток статевих залоз організму людини.
Екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини
Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не лише відсутність
захворювання чи фізичних дефектів.
На здоров'я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища
у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії,
гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.
Патологічні стани людини можуть бути пов'язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього
середовища: повітря, грунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що
пов'язана з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу
(кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики тощо).
Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне,
радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум,
вібрація, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмах людей тяжкі
патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного
старіння й смерті, народження неповноцінних дітей.
На фоні дії негативних факторів навколишнього середовища на організм людини виникають такі
захворювання, як онкологічні, серцево-судинні хвороби, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні
дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.
Соціальні та економічні умови, які це забезпечують людей нормальним харчуванням, чистою водою і
задовільними санітарно-гігієнічними нормами, в кінцевому результаті позначається на стані здоров'я
населення. Не менший вплив чинять на нього виробничі процеси, в яких ігноруються факти забруднення
робочих місць на підприємствах або його місцевість різноманітними небезпечними відходами. Неправильне
харчування, вживання спиртних напоїв, куріння, недостатнє фізичне навантаження лежать в основі багатьох
поширених хвороб. А Це, у свою чергу, пов'язане з економічними умовами і політикою держави.
Перелічені вище умови середовища визначають стан здоров'я населення. Там, де домінують голодування і
бруд, інфекційні хвороби і висока дитяча смертність — явище звичайне. Переїдання, сидячий спосіб життя і
куріння позначаються на здоров'ї середнього покоління, сприяють розвитку захворювань серцево-судинної
системи і пухлин. Там, де виробничий процес не контролюється, у шахтах, на заводах і у полі робітників
чекають професійні захворювання і рання смерть.
Внаслідок катастрофічного погіршення стану навколишнього середовища загальний рівень здоров'я
населення України в останні роки різко знизився. Значно збільшилась кількість серцево-судинних
захворювань, особливо інфаркту-міокарда, ішемічної хвороби серця, судинних захворювань мозку, брон-
хіальної астми, діабету, алергічних захворювань та захворювань органів травлення, захворювань на рак.
Порушилися генетичні процеси, народження дітей з різними спадковими хворобами збільшилось у два-
чотири рази. Смертність перевищила народжуваність. За останні п'ять років тривалість життя чоловіків
зменшилась з 64 до 57 років, жінок,— з 74 др 70 років.
Звичайно, дуже важко створити абсолютно ідеальні умови для здоров'я. З розвитком людського суспільства
розвиваються хвороботворні агенти, а біологічні, геологічні і хімічні умови навколишнього середовища
змінюються значно швидше там, де порушується природна рівновага.
Виявити небезпеки, які криються в навколишньому середовищі, зрозуміло, значно легше, ніж усунути їх.
Ключ до вирішення питань про вплив навколишнього середовища на здоров'я — в надрах економіки,
політики, у способі життя і взаємовідносин людей з їхнім природним оточенням. Здоров'я населення, як
дзеркало, відображає обличчя суспільства.

Соціальні фактори
Суттєвий вплив на стан здоров’я населення справляють чинники соціального середовища: демографічна та
медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової
інформації, урбанізація, конфлікти тощо.
Окрім цього, людина як істота суспільна, у процесі життєдіяльності набуває певних звичок. Звички — це
форма поведінки людей, що з'являється під час навчання і багаторазового повторення у різних
життєвих ситуаціях, складові якої виконуються автоматично. Психофізіологічною основою звичок є
динамічний стереотип, тобто добре засвоєна і закріплена тимчасовими зв'язками програма дії. Стосовно
здоров'я людини та способу її життя звички можуть бути корисними і шкідливими.
Корисною, наприклад, є звичка дотримуватись режиму дня. Вона сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню
працездатності, і врешті — довголіттю. Що раніше ця звичка сформувалася, тим організованішою є людина,
міцніше її здоров'я, і тим легше вона позбувається неприємностей.
Шкідливі ж звички, навпаки, дезорганізують людину, послаблюють її волю, знижують працездатність,
погіршують здоров'я і скорочують тривалість життя. Що раніше вони утворюються, тим згубніше діють і тим
складніше їх позбутися. Ці звички приносять безліч бід і страждань. Найпоширенішими факторами, що
негативно впливають на стан здоров'я людини, є такі шкідливі звички, як алкоголь, куріння, наркотики.
Алкоголь — підступний і дуже небезпечний ворог, який руйнує здоров'я, знищує людину морально і
фізично. Внаслідок частого вживання алкоголю виникає хвороба — алкоголізм.
Алкоголь за своїми психотропними властивостями належить до наркотичних речовин, однак не є
наркотиком. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, від алкоголізму щорічно вмирає близько 6
млн. осіб — це більше, ніж вмирає від такої страшної хвороби, як рак.
Більшість злочинів скоюються у стані алкогольного сп'яніння. Алкоголь негативно впливає і на центральну
нервову систему, вражаючи всі органи, призводить до деградації особистості. Зловживання алкоголем
спричиняє психічні розлади. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як "біла гарячка", алкогольний
галюциноз, епілепсія.
Згідно із статистичними даними, в Україні нараховується 1,6 млн. алкоголіків, з них понад 200 000 —
жінки.Вживання спиртних напоїв порушує розумову і фізичну працездатність, посилює втому. Алкоголь знижує
працездатність на 16—17 %, при цьому втома настає швидше, ніж звичайно.
Куріння є причиною багатьох важких захворювань. Захоплення курінням набуває загрозливих розмірів. Це —
шкідлива звичка не тільки чоловіків, а й жінок.
Куріння сприяє виникненню різних захворювань. Найчутливішою до дії нікотину є центральна нервова
система: спочатку вона збуджується, а потім пригнічується. Нікотин згубно впливає на пам'ять, унаслідок чого
знижується швидкість запам'ятовування, обсяг пам'яті, сповільнюється швидкість та чіткість реакції,
притуплюється увага, погіршується гострота зору і знижується м'язова сила.
Нікотин, звужуючи судини мозку, ускладнює надходження крові до мозку, у результаті чого виникає
головний біль, запаморочення. Нікотин порушує діяльність серцево-судинної системи, підвищує тонус
судинної стінки, спричиняє звуження кровоносних судин, сповільнює швидкість руху крові.
Недостатньо насичена киснем кров повільно тече по звужених судинах, спричиняючи кисневий голод тканин
організму і передусім м'язу серця (міокарда). Виявлено також шкідливий вплив нікотину на органи дихання.
Під час куріння утворюється дуже шкідлива речовина, так званий тютюновий дьоготь (смоляний темний наліт,
який осідає у легенях курців). Людина, яка щоденно викурює пачку цигарок, за рік поглинає 700—800 г
дьогтю. Смолянисті речовини дьогтю є канцерогенними, спричиняють рак легень.
Наркоманія — справжнє зло для всіх країн світу. Це хвороба, викликана систематичним вживанням
наркотиків, більшість з яких — рослинного походження (морфій, кокаїн, героїн, пантопон, індійські коноплі та
їх похідні у вигляді гашишу, маріхуани, анаші та ін.). Наркоманія виявляється синдромом змішаної реакції,
психічної і фізичної залежності, а також деякими психічними і соціальними феноменами. До наркоманії
належить і зловживання снодійними препаратами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я,
наркотики стали основною причиною передчасної смерті людей, випередивши серцево-судинні
захворювання і злоякісні пухлини. Учені стверджують, що небезпечний кожний наркотик, навіть одноразове
його вживання залишає слід у нервових клітинах мозку, печінці, нирках і м'язах серця.
СНІД (синдром набутого імунодефіциту) — це інфекційна хвороба, яка уражає імунну систему, зокрема
пригнічує клітинний імунітет.
ВІЛ-інфіковані можуть не здогадуватися, що вони є носіями вірусу, аж до моменту оголошення результатів
обстеження на ВІЛ або до часу виникнення перших симптомів. Початкові симптоми не є специфічними, вони
можуть нагадувати перебіг інших хвороб і проявлятися втратою ваги, посиленням потовиділення, втомою.
Лише обстеження на ВІЛ-антитіла може підтвердити або заперечити ВІЛ-інфікування.
ВІЛ-інфікована людина виглядає здоровою і не має жодних скарг упродовж тривалого періоду інфікування.
Однак здоровий вигляд і відсутність скарг не гарантують безпеки "й статевим партнерам чи новонародженим
дітям. На сьогодні медицина не розробила засобів, які б давали можливість лікувати людину від СНІДу.
До того ж, це захворювання тісно пов'язане з іншими соціально зумовленими хворобами: наявність ВІЛ/
СНІДу значно збільшує небезпеку ураження туберкульозом та захворюваннями, які передаються статевим
шляхом. Останні чинники суттєво впливають на стан репродуктивного здоров'я людини.
4. Охарактеризувати роботу вчителя зі статевого виховання дітей молодшого та середнього шкільного віку.
Молодший шкільний вік (6 - 10 років). У шестирічному віці дитина переживає значні зміни в житті. Перехід
до шкільного віку пов'язаний з помітними змінами в її діяльності, спілкуванні, взаєминах з іншими людьми.
Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, з'являються нові обов'язки, новими стають і
відносини дитини з навколишніми.
В біологічному відношенні молодші школярі переживають період другого округлення: у них, у порівнянні
з попереднім віком, уповільнюється зріст і значно збільшується вага. Здійснюється інтенсивний розвиток
м'язової системи. З розвитком дрібних м'язів кисті з'являється здатність виконувати найрізноманітніші рухи,
завдяки чому дитина оволодіває навичками письма. Зростає сила м'язів, усі тканини дитячого організму
зростають. Удосконалюється нервова система, інтенсивно розвиваються функції великих півкуль головного
мозку, зростає аналітична й синтетична функції кори. Вага мозку в молодшому шкільному віці майже досягає
ваги мозку дорослої людини і збільшується в середньому до 1400 г. Розвивається психіка дитини. Зміцнюється
співвідношення процесів збудження й гальмування: процес гальмування стає більш виразним, але все ще
переважає процес збудження, і молодші школярі надто збудливі. Збільшується точність функціонування
органів відчуття. У порівнянні з дошкільним віком відчуття кольору збільшується на 45%, м'язово-суглобні
відчуття збільшуються на 50%, зорові на 50% (О.М. Леонтьев).
Пізнавальна діяльність молодших школярів здійснюється переважно в процесі навчання. Важливе значення
має й розширення сфери спілкування. Швидкоплинний розвиток, багато нових якостей, які необхідно
сформувати або розвинути у школярів, змушують педагогів здійснювати сувору й цілеспрямовану діяльність.
Сприймання молодших школярів характеризується нетривалістю й неорганізованістю і разом з тим
гостротою й свіжістю, а також надзвичайною цікавістю. Незначна диференційованість і слабкість аналізу
сприймання частково компенсуються яскраво вираженим ' емоційним сприйманням. Зважаючи на це,
досвідчені вчителі поступово привчають школярів цілеспрямовано слухати й дивитись, розвивати
спостережливість. Перший ступінь школи завершується тим, що сприймання, будучи особливою
цілеспрямованою діяльністю, ускладнюється й поглиблюється, стає більш аналітичним, диференційованим,
набуває організаційного характеру.
Увага молодших школярів мимовільна, недостатньо стійка, обмежена за обсягом. Тому весь процес
навчання й виховання учня початкової школи підпорядкований вихованню культури уваги. Шкільне життя
вимагає від дитини постійних вправ у вихованні довільної уваги, вольових зусиль для зосередження. Довільна
увага розвивається разом з іншими функціями і, перш за все, з мотивацією навчання, почуттям
відповідальності за успіхи в навчальній діяльності.
Мислення у молодших школярів розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного.
"Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі", - писав К.Д. Ушинський, закликаючи
педагогів, батьків враховувати ці особливості дитячого мислення.
Завдання школи першого ступеня - піднести мислення дитини на якісно новий етап, розвинути
інтелект до рівня розуміння причинно-наслідкових зв'язків. У шкільний вік, відзначав Л.С. Виготський,
дитина вступає з відносно слабкою функцією інтелекту (у порівнянні з функціями сприймання і пам'яті,
які розвинені значно краще). У школі інтелект розвивається так, як ні в який іншій період. І тут
особливо велика роль школи, вчителя. Завдяки різноманітній організації навчально-виховного процесу,
зміни змісту й методів навчання, методики організації пізнавальної діяльності можна отримати
досить різноманітні характеристики мислення дітей молодшого шкільного віку.
Мислення дітей розвивається нерозривно з їхньою мовою. Словниковий запас нинішніх чотирикласників
налічує приблизно 3500-4000 слів. Вплив шкільного навчання виявляється не лише в тому, що значно
збагачується словниковий запас дитини, але й у набутті надзвичайно важливого уміння усно і письмово
викладати свої думки.
Велике значення в пізнавальній діяльності школяра має пам'ять. Природні можливості молодшого
школяра досить великі: його мозок має таку пластичність, яка дозволяє йому легко дослівно запам'ятовувати
значний за обсягом матеріал. 3 15 речень дошкільник запам'ятовує 3-5, а молодший школяр — 6-8. Його
пам'ять має переважно наочно-образний характер. Безпомилково запам'ятовується матеріал цікавий,
конкретний, яскравий. Однак, учні початкової школи не в змозі розпорядитися своєю пам'яттю і
підпорядковувати її завданням навчання. Значних зусиль докладають учителі для того, щоб виробити в учнів
початкових класів уміння самоконтролю при заучуванні, навичок самоперевірки, знання раціональної
організації навчальної праці.
Становлення особистості юного школяра здійснюється під впливом нових взаємин з дорослими (вчителями)
і ровесниками (однокласниками), нових видів діяльності (навчання) й спілкування, залучення в систему
колективів (класного, загальношкільного). У нього розвиваються елементи соціальних відчуттів, формуються
навички суспільної поведінки (колективізм, відповідальність за вчинки, товариськість, взаємодопомога тощо).
Молодший шкільний вік надає великі можливості для формування моральних якостей і позитивних рис
особистості. Податливість і відома навіюваність школярів, їхня довірливість, схильність до наслідування,
великий авторитет учителя створюють сприятливі передумови для формування високоморальної особистості.
Основи моральної поведінки закладаються саме в початковій школі, її роль в процесі соціалізації особистості
надзвичайно велика.
Початкова школа повинна залучати своїх вихованців до посильної, розумно організованої продуктивної
праці, значення якої у формуванні соціальних якостей особистості важко з чимось порівняти. Праця, яку
виконують діти, має характер самообслуговування, допомоги дорослим або старшим школярам. Позитивні
результати забезпечуються внаслідок поєднання праці з грою, де максимально виявляється ініціативність,
самодіяльність, змагання самих дітей. Прагнення молодшого школяра до яскравого і надзвичайного, бажання
пізнати прекрасний і чудесний світ, а також бажання випробувати надзвичайну рухливість - все це має
задовольнятися в розумній грі, яка приносить користь і задоволення, сприяє розвитку у дітей працелюбства,
культури рухів, навичок колективної діяльності і різнобічної активності.
Середній шкільний вік (від 10 - 11 до 15 років) – перехідний від дитинства до юності. Він співпадає з
навчанням у школі другого степеня (V - IX класи) і характеризується загальним піднесенням життєдіяльності та
глибокою перебудовою всього організму. Душевний світ підлітка Н.К. Крупська характеризувала психологією
напівдитини-напівдорослого: у своєму розвитку він вже "відійшов" від дітей, але ще "не пристав" до дорослих.
Період надзвичайно складний як для самого підлітка, так і для оточуючих його людей.
У цьому віці здійснюється бурхливе зростання й розвиток всього організму. Здійснюється інтенсивне
зростання тіла в довжину (у хлопчиків за рік буває зростання на 6 - 10 см., а в дівчаток — на 6 -8 см.). Особливо
інтенсивно ростуть хлопці 15 років (до 20 - 25 см. за рік) і дівчатка 13 років. Продовжується процес окостеніння
скелету, кістки набувають пружності й твердості. Помітно міцніють м'язи. Розвиток внутрішніх органів
здійснюється нерівномірно. Збільшення кровоносних судин відстає від росту серця, що сприяє порушенню
ритму його діяльності і прискоренню серцебиття. Легеневий апарат підлітка розвивається недостатньо
швидко, хоча життєва сила (ємність) легенів зростає до 3400 кубічних сантиметрів. Дихання підлітка
прискорене. Нерівномірність фізичного розвитку дітей середнього шкільного віку виявляє влив на їхню
поведінку: вони часто надмірно жестикулюють, їхні рухи поривчасті, недостатньо скоординовані.
Характерна особливість підліткового віку — статеве визрівання організму. У дівчаток воно
починається в одинадцять років, у хлопчиків — дещо пізніше, з дванадцяти-тринадцяти років. Статеве
визрівання викликає серйозні зміни в життєдіяльності організму, порушує внутрішню рівновагу, вносить нові
переживання.
У підлітковому віці продовжує розвиватись нервова система. Мозок підлітка за вагою і об'ємом мало чим
відрізняється від мозку дорослої людини. Зростає роль свідомості, поліпшується контроль кори головного
мозку над інстинктами й емоціями. Однак, процеси збудження все ще переважають над процесами
гальмування, тому для підлітків характерна підвищена збудливість.
Сприймання підлітка більш цілеспрямоване, планомірне й організоване, ніж у молодшого школяра. Інколи
воно характеризується витонченістю і глибиною, а, інколи, — поверховістю. Визначальне значення має
ставлення підлітка до об'єкта сприймання. Невміння пов'язувати сприймання навколишнього життя з
навчальним матеріалом - характерна особливість учнів середнього шкільного віку.
Характерна риса уваги учнів середнього шкільного віку — її специфічна вибірковість: цікаві уроки чи цікаві
справи надзвичайно захоплюють підлітків і вони можуть довго зосереджуватися на одному матеріалі чи
явищі. Однак, легка збудливість, цікавість до надзвичайного, яскравого часто є причиною мимовільного
перенесення уваги. Виправдовує себе така організація навчально-виховного процесу, коли у підлітка немає ні
бажання, ні часу, ні можливості відволікатися на сторонні справи.
В підлітковому віці здійснюються суттєві зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш
систематизованим, послідовним, зрілим. Поліпшується здатність до абстрактного мислення, змінюється
співвідношення між конкретно-образним і абстрактним на користь останнього. Мислення підлітка набуває
нової риси - критичності. Підліток бездумно не спирається на авторитет учителя чи підручника, він прагне мати
власну думку, схильний до дискусії й заперечень. Середній шкільний вік є найсприятливішим для розвитку
творчого мислення. Щоб не втратити можливості сензитивного періоду, потрібно постійно пропонувати учням
вирішувати проблемні завдання, порівнювати, виділяти головне, знаходити спільні й відмінні риси, причинно-
наслідкові залежності.
Розвиток мислення здійснюється у нерозривному зв'язку зі зміною мови підлітка. Воно має помітну
тенденцію до правильних визначень понять, логічних обґрунтувань. Частіше зустрічаються речення з
складною синтаксичною структурою, мова стає образною і виразною.
У підлітковому віці здійснюється інтенсивне моральне й соціальне формування особистості. Однак,
світогляд, моральні ідеали, система оціночних суджень, моральні принципи; якими керується школяр у своїй
поведінці, ще не набули стійкості, міцності, їх легко руйнують думки товаришів, суперечності життя. Отже,
вирішальна роль тут належить правильно організованому вихованню. В залежності від того, який моральний
досвід здобуде підліток, буде формуватися його особистість.
Особливе значення в моральній і соціальній поведінці підлітків мають почуття. Вони стають
усвідомленими і сильними (у молодших школярів імпульсивні). Свої почуття підлітки виявляють надзвичайно
бурхливо, інколи афективно. Особливо сильно проявляється гнів. Багато педагогів і психологів вважають
підлітковий вік періодом тяжкої кризи. Це пояснює упертість, егоїзм, замкненість, заглиблення в себе, спалахи
гніву. Підлітковий вік називають також віком катастроф. Тому так важливо турботливо ставитися до духовного
світу, виявленню почуттів підлітків.
Дослідження внутрішнього світу підлітків свідчать, що однією з найсерйозніших проблем середнього
шкільного віку є неузгодженість переконань, моральних ідей і понять, з одного боку, з вчинками, поведінкою,
- з іншого. Наміри, зазвичай, благородні, а вчинки – далеко не завжди прекрасні.
В кінці підліткового періоду перед школярами реально постає проблема вибору професії. Більшість підлітків
правильно розуміє сутність чесної і добросовісної праці, відповідально ставляться до майбутнього. Однак,
дослідження останніх років показують, шо інфантилізм, байдужість, соціальна незрілість прогресують. Все
більше з'являється підлітків, які не бажають пов'язувати своє майбутнє життя не лише з працею у сфері
матеріального виробництва, але й працею взагалі. Ідеал чесного працівника перестав бути привабливим.
Звичайно, не останню роль тут відіграли ті соціальні, економічні, ідеологічні та інші зрушення, що відбулися в
Український державі в останні десятиріччя, а також не завжди мудра й далекоглядна політика державних
структур - президентської влади, депутатського корпусу, місцевих органів влади.
Виховна робота з школярами середнього віку - найважливіше й найскладніше з нинішніх завдань.
Педагогам необхідно глибоко осмислити особливості розвитку і поведінки сучасного підлітка, вміти
поставити себе на Його місце в надзвичайно складних і суперечливих умовах реального життя. Це
вірний шлях подолання прогресуючого поки що відчуження підлітків від учителів, школи, суспільства. Учень
середнього шкільного віку цілком спроможний зрозуміти аргументацію, переконатися в її обґрунтованості,
погодитися з розумними доведеннями.
Тема 4. ПН.23 ПФ.С.01.ПР.Р.002.ПН.021; ПФ.С.01.ПР.Р.002.ПН.022
Зорова і слухова сенсорні системи
1.Охарактеризувати сенсорні системи організму, їх будову, функції, особливості гігієни.
Аналізатор слуху. Будова та функції органів слуху
Слух - вид чутливості, який зумовлює сприймання звукових коливань.
Орган слуху - вухо - складається з трьох частин: зовнішнього, середнього і внутрішнього.
Зовнішнє вухо: вушна раковина і зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем,
вона має характерні завитки, що спрямовують звукові коливання у слуховий прохід. Хрящ відсутній тільки у
ділянці мочки вуха.
Зовнішній слуховий прохід (2,5 см) проводить звуки до барабанної перетинки. У шкірі проходу є волоски і
сальні залози, що виробляють вушну сірку (захисна функція). У слуховому проході відбувається посилення
звукових коливань у 2-2,5 рази, це пов'язано з тим, що площа барабанної перетинки у 2,5 разів менша за
площу поперечного перерізу слухового проходу (1 см).
На межі між зовнішнім і середнім вухом знаходиться барабанна перетинка - це тонка сполучнотканинна
пластинка (0,1 мм) завтовшки. За формою нагадує лійку, центр якої спрямований у порожнину середнього
вуха.
Звукові коливання, що підходять до барабанної перетинки, змушують її коливатися з тією самою частотою.
Середнє вухо складається з барабанної перетинки, барабанної порожнини, слухових кісточок, євстахієвої
труби. В барабанній порожнині містяться слухові кісточки: молоточок, коваделко і стремінце, які з'єднані
рухомо. Вони діють як важелі, зменшують амплітуду коливань і збільшують їх силу (у 50 разів).
Барабанна порожнина з'єднана з носоглоткою слуховою (євстахієвою) трубою, яка служить для
зрівноваження тиску на барабанну перетинку ззовні і зі сторони барабанної порожнини.
Внутрішнє вухо міститься у глибині вискової кістки черепа і складається з кісткового лабіринту, всередині
якого міститься перетинчастий лабіринт. Функцію слуху виконує завитка - спірально закручений канал, що
утворює 2,5 оберти. По всій довжині завитки кістковий канал поділений двома перетинками: тонкою
вестибулярною мембраною і товстішою й пружнішою основною мембраною.
Ці мембрани поділяють канал завитки на верхній, середній і нижній. Верхній і нижній канали на верхівці
завитки з'єднуються через отвір - гелікотрему. В основі завитки верхній канал починається овальним вікном, а
нижній закінчується круглим вікном. Обидва канали заповнені рідиною - перилімфою. Середній канал
заповнений ендолімфою. Всередині цього каналу на основній мембрані розташований звукосприймальний
апарат - спіральний (кортіїв) орган.
Кортіїв орган утворений волосковими рецепторними клітинами, під якими є основна мембрана, над ними -
покривна мембрана.
Гігієна слуху. Для збереження слуху шкірний покрив зовнішнього вуха і особливо барабанну перетинку
потрібно оберігати від ушкоджувальної дії різних чинників, перш за все від механічних пошкоджень.
Необхідно регулярно мити вуха теплою водою з милом, оскільки разом з сіркою, що скопилася в слуховому
проході, там затримується пил і мікроорганізми. Травмуючи дію на слуховий аналізатор, яка приводить до
зниження або втрати слуху, мають дуже гучний звук, постійні шуми і особливо звукові коливання
ультрависоких та інфранизьких частот. Тому для боротьби зі шкідливим впливом цих чинників у виробничих
умовах застосовується комплекс захисних заходів (індивідуальні проти-шумні навушники, спеціальне
облицьовування приміщень, яке поглинає звук). Необхідно своєчасно лікувати простудні захворювання
носоглотки, оскільки через слухову трубу в барабанну порожнину можуть проникати хвороботворні
мікроорганізми, що викликають запальні процеси в органі слуху.
ДОТИК
Дотик виникає при подразненні рецепторів шкіри, слизових оболонок. Збудження в цих рецепторах
виникають при доторкуванні, натискуванні, дії тепла і холоду та ін. впливів. Користуючись дотиком, можемо
визначати такі фізичні властивості предметів, як форма, твердість - м'якість, характер поверхні, тепло - холод.
Больові відчуття можна розглядати як одну з форм дотику.
Рецептори розташовані в епідермісі і власне шкірі. Їх будова неоднакова, та відрізняються за функціями.
Одні сприймають дотик, інші тиск, холод, тепло, біль. Деякі здатні одночасно сприймати механічні та
температурні подразнення.
Характер відчуття формується залежно від частоти дії подразника. Якщо вона постійна, утворюється відчуття
тиску. Коли короткочасна - відчуття дотику, а за високої частоти зміни сили подразника - відчуття вібрації.
Найбільша чутливість властива нервовим закінченням кінчиків губ, язика, менша - кінчикам пальців рук,
долоней. Низькою чутливістю до дотику характеризується шкіра спиши. Стоп, живота.
Збудження, яке виникає в рецепторах шкіри, надходить по доцентрових волокнах нервів у кору великих
півкуль у ділянці задньої центральної звивини, де розташована зона шкірно-м'язового чуття. В ЦНС
формується відчуття, яке називають дотиком. Отже, рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного
мозку складають шкірний аналізатор. Його порушення в будь-якій частині приводять до розладів дотику. У
випадку втрати зору він дає можливість людині обходитись без нього, звичайно не в повній мірі.
Уся система, яка охоплює рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного мозку, де відбувається
приймання, аналіз і синтез збудження, становить шкірний аналізатор. Його порушення в будь-якій частині
призводить до розладів дотику.
Значення дотику в житті людини значно менше, ніж зору і слуху. Проте у разі втрати зору він дає можливість
людині певною мірою орієнтуватись у навколишньому середовищі.
Зір
Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які розміщені в очній ямці — заглибленні
кісток передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої
— волокнистої, середньої — судинної і внутрішньої — сітчастої.
Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука утворює білкову оболонку, або склеру, а
спереду вона переходить у проникну для світла рогівку. Середня — судинна — оболонка називається так
через те, що в ній багато судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужну,
яка завдяки пігментним речовинам має те чи інше забарвлення. В центрі райдужки (райдужної оболонки)
міститься зіниця — круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від інтенсивності освітлення шляхом
безумовного рефлексу. Для цього в райдужці є м'язи, які звужують або розширюють зіницю. Отже, райдужка
виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до світлосприймального апарату, і
захищає його від руйнування, здійснюючи звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і
темнова адаптація ока). Судинна оболонка утворює рідину — водянисту вологу камер ока.
Внутрішня оболонка — сітківка — прилягає ззаду до середньої (судинної) оболонки. Складається з кількох
шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім іде
кілька шарів нервових клітин, серед яких світлосприймальними клітинами є колбочки і палички. Місце, де
зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою
плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному колбочки, які забезпечують
найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії —
лише палички.
Палички є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого світла, але при цьому
людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко. Колбочки — рецептори денного зору. Вони пристосовані до
сприймання яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три види
колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі — зеленим, треті — синім. Відчуття всіх інших кольорів
виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не
розрізняє деяких кольорів — кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок
певного виду.
Розглянемо хід променів світла через оптичний апарат. Спочатку світло проходить крізь рогівку, рідину, що
міститься між нею і райдужною оболонкою, зіницю, кришталик (у вигляді двоопуклої лінзи), склисте тіло
(прозоре середовище густої консистенції) і, нарешті, потрапляє на сітківку. У разі, коли промені світла,
пройшовши крізь оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці, що свідчить про аномалії зору: якщо
спереду від неї — близорукість, якщо позаду — далекозорість. Для корекції близорукості використовують
двоввігнуті, далекозорості — двоопуклі стекла окулярів.
При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них виникають складні фотохімічні,
електричні, іонні та ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження — сигнал. Він надходить по
зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб тощо) центрів зору. Потім
спрямовується в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.
Весь комплекс нервової системи — рецептори світла, зорові нерви, центри зору в головному мозку,
становить зоровий аналізатор.
Крім очного яблука до органа зору належить і допоміжний апарат. Він складається з повік, шести м'язів, що
рухають око. Задню поверхню повік вкриває оболонка — кон'юнктива, яка частково переходить на очне
яблуко. До допоміжних органів ока належить сльозовий апарат. Він складається із сльозової залози
(розміщена в ямці лобової кістки), сльозових канальців, мішка та нососльозової протоки. Сльозова залоза
виділяє секрет — сльози, в якому міститься лізоцим, що згубно діє на мікроорганізми, її 5—12 канальців
відкриваються в щілину між кон'юнктивою і очним яблуком у зовнішній кут ока. Зволоживши поверхню
очного яблука, сльози відтікають до внутрішнього кута ока (до носа). Тут вони збираються і через сльозовий
канадець потрапляють у сльозовий мішок, що також розміщений у внутрішньому куті ока. З мішка через
нососльозову протоку сльози стікають у порожнину носа, під нижню раковину (тому іноді можна помітити, як
під час плачу сльози течуть з носа).
Гігієна зору. Знання шляхів відтікання сліз з місця утворення — сльозових залоз — дає змогу виконувати
такий гігієнічний прийом, як "протирання" очей. При цьому рух рук з чистою серветкою (бажано стерильною)
слід спрямовувати від зовнішнього кута ока до внутрішнього, протирати очі в бік носа, в бік природного руху
сліз, сприяючи таким чином видаленню чужорідних тіл (пилу), що потрапляють на поверхню очного яблука.
Орган зору слід оберігати від потрапляння сторонніх тіл, пошкоджень. Під час роботи, де утворюються
часточки, уламки матеріалів, стружка, потрібно використовувати захисні окуляри.
У разі погіршення зору слід, не зволікаючи, звертатися до лікаря окуліста, виконувати його рекомендації,
щоб уникнути подальшого розвитку хвороби. Інтенсивність освітлення робочого місця повинна відповідати
характеру виконуваної роботи: чим точніші виконувані рухи, тим інтенсивнішим має бути освітлення. Воно не
повинно бути яскравим і тим більше слабким, а саме таким, що потребує найменшого напруження зору і
сприяє ефективній роботі. Для цього розроблені нормативи освітленості залежно від призначення
приміщення та роду діяльності. Кількість світла визначають за допомогою спеціального приладу —
люксметра. Оптимальною вважається освітленість робочого місця, що становить 600 люкс. Контроль
правильності освітлення здійснюють медикосанітарні служби та адміністрація установ і підприємств. У
домашніх умовах джерело світла (настільну лампу) розташовують зліва, на відстані 50—60 см від робочої
поверхні. Використовують світильник потужністю не вище 75—100 Вт.
Слід пам'ятати, що яскраве світло спричинює погіршення гостроти зору. Тому потрібно уникати
дивитись у бік джерел яскравого світла, як штучних, так і природних, без світлозахисних окулярів.
Для запобігання погіршенню зору в зв'язку з високим навантаженням на очі потрібно виконувати певні
правила: під час читання й писання освітлення має бути достатньо рівномірним, щоб не викликало втоми;
відстань від очей до предмета читання, писання або дрібних предметів, з якими працюють, має становити
близько 30—35 см. Предмети, з якими виконують роботу, слід розміщувати зручно для очей. Телепередачі
дивитись не ближче ніж за 2—3 м від екрана. При цьому слід обов'язково підсвічувати приміщення
прихованим джерелом світла.
Велике значення для підтримання нормального зору відіграє харчування вітамінізованою їжею взагалі і
особливо наявність ретинолу (віт. А), якого багато в тваринних продуктах, а провітаміну — у моркві, гарбузах.
Здоровий спосіб життя, у тому числі правильне чергування режиму праці та відпочинку, харчування, відмова
від шкідливих звичок, таких як паління і вживання алкогольних напоїв, значною мірою сприяють збереженню
зору і здоров'я взагалі. Гігієнічні вимоги до збереження органа зору настільки широкі й різноманітні, що
наведеними вище обмежуватися не можна. Вони можуть змінюватися залежно від виду діяльності, їх слід
з'ясовувати у лікаря і дотримуватись.
 Смак
Сприймання смакових властивостей речовин, що потрапляють у порожнину рота, виконує смаковий
аналізатор.Він складається з периферичного (смакові рецептори), провідникового (периферичний
язикоглотковий нерв, довгастий мозок, гіпоталамус, таламус) і центрального (у скроневій частці кори
головного мозку) відділів.
Смакові рецептори є хеморецепторами. Скупчення смакових рецепторів містяться у смакових цибулинах, що
розміщені у виростах слизової оболонки язика — смакових сосочках (рис.79).
Смакові цибулини розташовані на язиці нерівномірно: чутливіші до солодких речовин - на кінчику, до кислих
- по краях, до гірких - на корені, а до солоних - на кінчику й по краях.
Смакові цибулини є не тільки на певних ділянках язику, але й на стінках глотки і м’якого піднебіння, іноді на
губах. Осідання частинок їжі на смакові рецептори викликає їх збудження.
У порожнині рота, крім смакових рецепторів, є ще й інші — дотику, терморецептори, їх подразнення посилює
смакові відчуття.
Збудниками смакових рецепторів є хімічні речовини, що знаходяться в розчиненому стані. Природним
розчинником у ротовій порожнині є слина. Збудливість смакових рецепторів значною мірою залежить від
температури. Найсприятливішою для цього є температура 10 – 35ºС. Холодна і гаряча їжа знижує смакові
відчуття.
На формування смакових відчуттів впливають зір та нюх. Страви, що неприємно пахнуть, ніколи не здадуться
смачними. Це зумовлено тим, що центри смаку і нюху у гіпоталамусі розміщені майже поруч. Їхні нейрони
тісно взаємопов‘язані і легко обмінюються інформацією один з одним. Так само пов‘язані між собою
смаковий і зоровий центри.
Коли людина щодня їсть одну й ту саму їжу, вона з часом стає їй несмачною, бо смакові рецептори звикають
(адаптуються) до одноманітних подразників. Підвищують активність і збудливість смакових рецепторів різні
спеції і приправи. Смакові цибулини мають найкоротший вік серед інших рецепторів. Час їхнього існування
усього 240 годин, після чого вони гинуть і замінюються на нові.
У новонародженої дитини орган смаку, порівняно з іншими органами чуття, розвинений найкраще. Так, на
подразнення солодким, новонароджена дитина реагує смоктанням і ковтанням, на кисле, солоне, гірке —
скороченням мімічних м’язів. Після народження дитини орган смаку продовжує розвиватись, головним
чином, у напрямку точнішого розрізнення смаків.
 Нюх
Нюх у людини розвинений краще, ніж смак, він дає змогу розрізняти більше як 10000 нюхових відчуттів.
Схема нюхового аналізатора:

1 —рецептор нюху; 2 — нюховий нерв;

З — коровий центр нюху.
 У слизовій оболонці порожнини носа (в верхній і частково середній носових раковинах) містяться нюхові
рецептори, що сприймають запахи газоподібних речовин Ця частина слизової оболонки носової порожнини
називається нюховою ділянкою. Нюхова ділянка вкрита епітелієм, в якому розрізняють опорні і нюхові кліти-
ни, останні виконують рецепторну функцію в органі нюху.
Нюхові рецепторні клітини за своєю формою нагадують глечик з довгою горловиною. На одному кінці цих
клітин є по 6-12 надзвичайно тоненьких волосків, які у десятки разів збільшують поверхню контакту
рецепторів з молекулами запашних речовин. До того ж ці волоски рухаються і активно "виловлюють" запашні
молекули. Волоски занурені у слиз, який виробляють залози слизової оболонки носа. Слиз відіграє роль
фільтра: одні запашні молекули пропускає швидко, інші повільніше, деякі затримує на тривалий час. На
другому кінці "глечика" містяться аксони, які формують волокна нюхового нерва.
Нервові волокна нюхових клітин проходять крізь отвори решітчастої кістки в порожнину черепа до нюхових
цибулин головного мозку. Звідси імпульси, що виникли в рецепторах, йдуть по нюховому тракту через стовбур
головного мозку в кору великих півкуль, де здійснюється їх аналіз і виникають відчуття того ти іншого запаху.
Рецептори нюхового аналізатора подразнюються хімічними збудниками. Запах, властивий тій чи інший
речовині, залежить від вібруючих рухів їх молекул. При цьому молекули створюють низькочастотні
електромагнітні коливання, які і сприймаються рецепторами нюхового аналізатора.
Чуття нюху надзвичайно гостре і тонке. Людина відчуває запах речовин, що знаходиться в повітрі в таких
малих концентраціях, які не можна виявити ні хімічним, ні спектральним аналізатором. За стереохімічною
теорією існує 7 первинних запахів: камфорний, м'ятний, квітковий, мускусний, ефірний, їдкий, гнилий.
Чутливість до запаху підвищується на світлі, після збудження симпатичної нервової системи.
У дітей раннього віку чуття нюху розвинене слабше, ніж у старших дітей, це зв'язано з недорозвиненням у
них носової порожнини. Проте новонароджена дитина уже в перші дні життя реагує на сильні запахи
скороченням мімічних м'язів і відвертається від речовин, що неприємно пахнуть. Гострота нюху підвищується
до 6 років, а потім поступово знижується. Тонкість нюху (розрізнення запахів) з віком підвищується.
2.Розкрити основні профілактичні заходи попередження хвороб зорового аналізатора: далекозорість,
короткозорість, косоокість у дітей шкільного віку.
Короткозорість
Як правило, це придбане захворювання, коли в періодна комп'ютері) через порушення кровопостачання
відбуваються зміни вочному яблуці, що приводять до його розтягування.
У результаті такого розтягування погіршується зір вдалину, якепокращується при пріщуріваніі або натисканні
на очне яблуко.
Чинники, стимулюючі виникнення короткозорості школярі
Розвиток короткозорості школярі визначається переплетенням безлічі найрізноманітніших умов і окремих
чинників.
По узагальненим даним, короткозорість серед дітей шкільного віку коливається не більше 2,3 - 13,8 %, серед
випускників шкіл - 3,5 - 32,2 %. Це свідчить про зв'язок короткозорості з природно-географічними умовами.
Можна вважати встановленими 2 факту. Поширення міопії збільшується в мері просування з півдня північ.
Це було пов'язано, певне, особливостям світлового режиму і продукти харчування.
У міських школах короткозорість, зазвичай, зустрічається частіше, ніж у сільських. Вочевидь у цьому відіграє
роль менша зорова навантаження учнів сільських шкіл. Поза тим, сільські школярі більше бувають на свіжому
повітрі й садити займаються фізичним працею, що сприяє загартовуванню організму, що підвищенню його
опірності до несприятливих впливів довкілля.
Тривала відсутність природного світла призводить до необхідності постійно, протягом дня, отже, під час
занять у школі та вдома користуватися штучним освітленням, з іншого - велика яскравість світла період білих
ночей і полярного дня. Велика нерівномірність світлових умов у період полярного дні й полярною ночі,
перехід та умовами темряви до сумеркам, від природного освітлення до штучному, пов'язані з частої
переадаптацией очі. Усе це може надати безпосередньо несприятливий вплив на зір.
До основним чинникам, стимулюючим міопію школярі, вважається:
· Недостатня висвітлення робочого місця (особливо в штучному висвітленні). Незмінний шкода приносить
недостатня освітленість робочого місця у домашніх умовах під час приготуванні уроків читання.
· Непристосована чи ні пристосована меблі для занять. Конче важливо, щоб у домашньої обстановці розміри
меблів відповідали зростанню дітей.
· Неправильна посадка за робочим столом. Шкідлива звичка читати і писати, сильно схиливши голову,
згорбившись, з нахилом убік, в незручному положенні сприяє розвитку ослаблення зору.
Далекозорість
На відміну від короткозорості, це не придбане, а вроджене стан, пов'язаний з особливістю будови очного
яблука.
Перші ознаки появи далекозорості - погіршення гостроти зору поблизу, прагнення відсунути текст від себе. У
більш виражених і пізніх стадіях - пониження зору вдалину, швидка стомлюваність очей,почервоніння і болі,
пов'язані з зорової роботою.
Профілактика
Свіже повітря, активний спосіб життя — найкраща профілактика хвороб очей
Профілактика далекозорості схожа з профілактикою короткозорості. Рекомендується підтримувати рухливий
спосіб життя, частіше перебувати на свіжому повітрі і правильно харчуватися.
Причини недуги можуть критися в неналежному освітленні, яке не повинно бути ні темним, ні яскравим, а
комфортним для очей. Неправильне освітлення приводить до напруги очних м’язів і викликає стомлення
очей. Для профілактики далекозорості дуже корисно чергування зорових навантажень з фізичними.
Корисна при далекозорості і гімнастика для очей, яка полягає в кругових рухах очей за годинниковою стрілкою
і в зворотному напрямку, рухах вправо-вліво, вгору-вниз, , переведення погляду на кінчик носа і назад.
Корисно масажувати закриті очі легкими натисками, розминкою і вібруючими рухами.
Далекозорість може бути наслідком частого читання в положенні лежачи або в транспорті. Це призводить до
швидкого перевтоми очей, так як йде безперервний процес «підстроювання» під книгу, при якому в першу
чергу страждає апарат акомодації. При постійному читанні в таких положеннях можливий спазм акомодації.
Профілактика захворювання більш ефективна, якщо далекозорість виявлена на ранніх стадіях
3.Визначити основні гігієнічні вимоги до освітлення робочого місця, підручників, наочних посібників,
технічних засобів навчання.
4.Скласти правила гігієни слуху дитини. Поясніть чому надмірний шум шкідливий для дитячого організму.