1. Залози внутрішньої секреції та їх фізіологічне значення.

Ендокринні залози (залози внутрішньої секреції) – залози, що не мають

вивідних проток. Вони синтезують специфічні речовини – гормони, які
виділяються безпосередньо в кров, лімфу або тканинну рідину.
Гормони – органічні речовини різної хімічної природи (пептидні, білкові,
похідні амінокислот, стероїдні) володіють такими властивостями:

 специфічність;
 біологічна активність (гормони мають високу біологічну активність. Вони
надають свою дію в надзвичайно низьких концентраціях, що становлять в
масовому вираженні нанограми (нг) – мікрограми (мкг) на 100 мл);
 дистанційність дії (вплив на органи і тканини, розташовані далеко від
місця утворення гормонів).

Вважається, що речовина може називатися справжнім гормоном, якщо вона

володіє всією сукупністю цих властивостей.
Поступаючи в кров гормони розносяться по всьому організму і виконують
гуморальну регуляцію функцій різних систем органів і тканин. Їх дія заснована
на стимуляції або пригнічення каталітичної функції деяких ферментів, а також
вплив на їх біосинтез активуючи або пригнічуючи відповідні гени.
В даний час в сучасних лабораторіях визначається рівень майже всіх відомих
гормонів. Дослідження крові на гормони, також, проводиться в лабораторії
“МТМ”.
В цілому ендокринна система відіграє основну роль в довгостроково
протікаючих процесах організму:

 обміні речовин;
 зростанні;
 розумовому, фізичному і статевому розвитку;
 пристосуванні до мінливих умов середовища;
 забезпеченні сталості найважливіших фізіологічних показників
(гомеостазу);
 реакціях організму на стрес;
 функціонуванні інших систем органів.

Порушення діяльності залоз внутрішньої секреції викликають захворювання

звані ендокринними. Підвищення діяльності тієї чи іншої залози (гіперфункція)
або її зниження (гіпофункція) можуть викликати важкі наслідки в стані
організму людини.
 

ДО ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ ВІДНОСЯТЬСЯ:

1. гіпофіз (нижній придаток мозку);

 2. епіфіз (верхній придаток мозку, шишковидне тіло);
3. щитовидна залоза;
4. паращитовидні залози;
5. тимус (вилочкова залоза);
6. наднирники;
7. підшлункова залоза (острівці Лангерганса);
8. внутрішньосекреторна частина статевих залоз (яєчко у чоловіків, яєчники
у жінок).
9. гіпоталамус;

Кожна залоза складається із залозистої епітеліальної тканини, багатої

кровоносними судинами. Залоза забезпечена нервовими волокнами (з
вегетативної нервової системи). Всі залози внутрішньої секреції пов’язані між
собою і представляють єдину систему (ендокринна система), в якій
найважливіша роль належить гіпофізу, а він, у свою чергу, пов’язаний з
центральною нервовою системою.

2. Гіпоталамо-гіпофізарна система. Нейросекрети гіпоталамусу.

Гіпоталамус (лат. hypothalamus, від грец. ὑπό — «під» і θάλαμος — «кімната,
камера, відсік, таламус») — невелика ділянка в проміжному мозку, що містить
у собі велику кількість груп клітин (понад 30 ядер), які регулюють
нейроендокринну діяльність мозку й гомеостаз організму.[1][2]
Гіпоталамус пов'язаний нервовими шляхами практично з усіма відділами
центральної нервової системи, враховуючи кору, гіпокамп, мигдалеподібне
тіло, мозочок, стовбур мозку, спинний мозок. Він є органом гуморальної та
нервової регуляції. Разом з гіпофізом гіпоталамус утворює гіпоталамо-
гіпофізарну систему, у якій гіпоталамус керує виділенням гормонів гіпофіза, і є
центральною сполучною ланкою між нервовою й ендокринною системами.
Гіпоталамус виділяє гормони й нейропептиди також регулює такі функції як:
відчуття голоду й спраги, терморегуляцію організму, статеву поведінку, сон і
неспання (циркадні ритми). Дослідження останніх років показують, що
гіпоталамус відіграє важливу роль і в регуляції вищих функцій, таких
як пам'ять і емоційний стан, і тим самим бере участь у формуванні різних
аспектів поведінки[3].
Гіпоталамус — частина проміжного мозку. Він утворює основу і стіни нижньої
частини третього шлуночка. Назву він отримав у зв'язку з тим, що він
розташовується під таламусом. Гіпоталамус відділений від таламуса
гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus). Анатомічні кордони
гіпоталамуса визначені недостатньо чітко. Це пов'язано з тим, що деякі групи
клітин заходять у сусідні ділянки, а також з деякою невизначеністю в
термінології. Вважається, що попереду (рострально) гіпоталамус обмежений
термінальною платівкою, а його задня (каудальна) межа — уявна лінія від
задньої комісури (commissura posterior) до каудальної поверхні сосочкових тіл.
Дорсолатерально гіпоталамус доходить до медіального краю мозолистого тіла.
У нижній частині гіпоталамуса виділяються такі структури, як сосочкові
тіла (corpora mamillaria), сірий горб (tuberculum cinereum) і лійка (infundibulum).
Лійка відходить від сірого горба, середня частина лійки піднята і називається
серединним піднесенням, яке в деяких класифікаціях відносять до сірого горба,
а в деяких — до нейрогіпофізу. Серединне піднесення містить кровоносні
судини, які переносять речовини, які виділяються гіпоталамусом речовини
в гіпофіз. Нижня частина лійки переходить у ніжку гіпофіза.
Гіпоталамус розташовується спереду від ніжок мозку і включає в себе ряд
структур: розташовану спереду зорову і нюхову частини. До останньої
належить власне підгорб'я, або гіпоталамус, в якому розташовані центри
вегетативної частини нервової системи. У гіпоталамусі є нейрони звичайного
типу і нейросекреторні клітини. І ті й інші виробляють білкові секрети
і медіатори, проте в нейросекреторну клітинах переважає білковий синтез, а
нейросекрет виділяється в лімфу та кров. Ці клітини трансформують нервовий
імпульс у нейрогормональний.
Гіпоталамус контролює діяльності ендокринної системи людини завдяки тому,
що його нейрони здатні виділяти нейроендокринні трансмітери (ліберини і
статини), стимулюючі або пригнічують вироблення гормонів гіпофізом.
Іншими словами, гіпоталамус, маса якого не перевищує 5 % мозку, є центром
регуляції ендокринних функцій, він об'єднує нервові та ендокринні регуляторні
механізми в загальну нейроендокринну систему. Гіпоталамус утворює з
гіпофізом єдиний функціональний комплекс, в якому перший відіграє
регулюючу, другий — ефекторну роль.
У гіпоталамусі залягають також нейрони, які сприймають всі зміни, що
відбуваються в крові і спинномозкової рідини (температуру, склад, вміст
гормонів і т. д.). Гіпоталамус пов'язаний з корою великого мозку і лімбічної
системою. У гіпоталамус надходить інформація з центрів, регулюючих
діяльність дихальної та серцево-судинної систем. У гіпоталамусі розташовані
центри спраги, голоду, центри, що регулюють емоції і поведінку людини, сон і
неспання, температуру тіла і т. д. Центри кори великого мозку коригують
реакції гіпоталамуса, які виникають у відповідь на зміну внутрішнього
середовища організму. В останні роки з гіпоталамуса виділені речовини
з морфіноподібною дією — енкефаліни і ендорфіни. Вважають, що вони
впливають на поведінку (оборонні, харчові, статеві реакції) і вегетативні
процеси, що забезпечують виживання людини. Таким чином, гіпоталамус
регулює всі функції організму, крім ритму серця, кров'яного тиску і спонтанних
дихальних рухів.
Діяльність гіпоталамуса регулює гіпофіз. Гіпоталамус і гіпофіз утворюють
єдину гіпоталамо-гіпофізарну систему — типовий приклад тісного
взаємозв'язку нервового і гуморального способів регуляції функцій організму.
Функції гіпоталамуса:
 1. Інтеграція всіх вегетативних функцій;
2. Регуляція ендокринної системи;
3. Забезпечення інстинктивних потреб (голод, спрага, статевий потяг);
4. Участь в емоціях (страх, гнів);
5. Регулювання ритмів ендокринних секрецій та ритму активності;
6. Інтеграція вегетативних функцій з усіма складними реакціями організму.

Функції[ред. | ред. код]
Життєдіяльність організму можлива при підтримці важливих життєвих
параметрів, таких як температура тіла, кислотно-лужний баланс, енергетичний
баланс і т. д., в невеликому діапазоні близько своїх оптимальних фізіологічних
значень. Здатність організму зберігати сталість внутрішнього середовища
навіть при великих змінах зовнішніх умов забезпечує виживання організму і
виду в цілому і називається гомеостазом. Гіпоталамус регулює функції
автономної нервової системи та ендокринної системи, необхідні для підтримки
гомеостазу, за винятком автоматичних дихальних рухів, ритму серця і
кров'яного тиску. Гіпоталамус також бере участь в організації поведінки, яке
потрібно для виживання організму і популяції в цілому у відповідь на зміну
внутрішнього середовища організму в різних умовах зовнішнього середовища, і
пов'язаний з такими функціями, як пам'ять, емоції, поведінка спрямована на
добування їжі, розмноження, турбота про потомство та ін, Гіпоталамус отримує
інформацію про хімічний склад і температуру крові і спинномозкової рідини
безпосередньо завдяки тому, що гематоенцефалічний бар'єр в області
гіпоталамуса проникний, а перивентрикулярна зона безпосередньо контактує з
третім шлуночком. Гіпоталамус також інтегрує сигнали від різних ділянок
мозку і органів чуття. Різні центри та системи нейронів у гіпоталамусі
відповідають за реакції автономної нервової системи, нейроендокринну
діяльність і поведінкові реакції, що забезпечують гомеостаз.
Управління автономними реакціями здійснюється за допомогою зв'язків
гіпоталамуса з центрами, розташованими в довгастому мозку, мосту
і середньому мозку.
Гіпоталамус керує діяльністю ендокринної системи людини завдяки тому, що
його нейрони здатні виділяти нейроендокринні трансмітери (ліберіни і
статини), що стимулюють або пригнічують вироблення гормонів гіпофізом.
Іншими словами, гіпоталамус, маса якого не перевищує 5 % мозку, є центром
регуляції ендокринних функцій, він об'єднує нервові та ендокринні регуляторні
механізми в загальну нейроендокринну систему. Гіпоталамус утворює з
гіпофізом єдиний функціональний комплекс, в якому перший відіграє
регулюючу, другий — ефекторну роль.