Professional Documents
Culture Documents
6
6
Зміст:
1. Структурно-функціональна організація ендокринної системи.
2. Ендокринні залози, їхні гормони та значення.
3. Основні механізми дії гормонів. Регуляція секреції гормонів. Механізм
взаємодії ендокринних залоз.
4. Гіпотоламо-гіпофізарна система. Роль ліберинів і статинів. Аденогіпофіз, його
гормони, механізм впливу.
5. Щитоподібна залоза, її гормони та вплив на обмін речовин. Прищитоподібні
залози, їхні гормони та функції. Ендокринна функція підшлункової залози.
1.
2. .
Дія гормонів проявляється через їх взаємодію з рецепторами клітин-мішеней, які
можуть бути сконцентровані в одній тканині, або в кількох. Клітина-мішень відрізняє
відповідний гормон від великої кількості інших молекул завдяки наявності на ній
рецепторів із специфічним центром зв’язування з гормоном, що забезпечує їм високий
ступінь вибірковості. Рецептори локалізуються у плазматичній мембрані клітин (для
гормонів пептидної природи та адреналіну) або в їх цитоплазмі (для глюкокортикоїдів) чи
ядрі (для статевих і тиреоїдних гормонів).
Кількість рецепторів у клітині мінлива і регулюється кількістю власного гормону,
або дією іншого гормону.
Регуляція секреції гормонів здійснюється кількома механізмами:
1 Контур регуляції, який передає інформацію про концентрацію в крові параметрів
гомеостазу (концентрацію глюкози, іонів, величину осмотичного тиску тощо), які
регулюються саме цими гормонами.
2 Контуру регуляції передає безпосередньо інформацію про концентрацію гормону в
крові, яка є регульованим параметром, до органа-виробника.
3 Регуляція кількості рецепторів до гормону у клітинах-мішенях.
4 Стимуляція автономної нервової системи (наприклад, при стресі клітини
мозкового шару наднирників починають виділяти адреналін і норадреналін).
3.
Гіпоталамо-гіпофізарна система - об'єднання структур гіпофіза і гіпоталамуса, що
виконує функції як нервової системи, так і ендокринної.
4.
Прищитоподібні залози – невеликі тільця, овальної форми. Прищитоподібні та
щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою капсулою. Людина має 2 пари
прищитоподібних залоз, розташованих на задній поверхні або занурених усередину
щитоподібної залози. Головні (оксифільні) клітини цих залоз виробляють
паратиреоїдний гормон (ПТГ), який регулює обмін кальцію в організмі та підтримує
його рівень у крові. Впливаючи на обмін кальцію, ПТГ одночасно чинить вплив на обмін
фосфору в організмі: він пригнічує зворотне всмоктування фосфатів і підсилює їх
виведення з сечею.
5.
Підшлункова залоза належить до залоз зі змішаною секрецією. Ендокринна
функція здійснюється за рахунок продукції гормонів острівцями Лангерганса. В острівцях
є кілька типів клітин: α, β, γ та ін. α-Клітини виробляють глюкагон, β-клітини
продукують інсулін, γ-клітини синтезують соматостатин, який пригнічує секрецію
інсуліну й глюкагону. Під впливом інсуліну відбувається зниження концентрації глюкози
в плазмі крові завдяки перетворенню глюкози в глікоген у печінці та м’язах, а також
завдяки підвищенню проникності клітинної мембрани для глюкози, що посилює її
утилізацію. Крім того, інсулін пригнічує активність ферментів, що забезпечують
глюконеогенез, за рахунок чого гальмується утворення глюкози з амінокислот. Інсулін
стимулює синтез білка з амінокислот і знижує катаболізм білка, регулює жировий обмін,
підсилюючи процеси ліпогенезу. Антагоністом інсуліну за характером дії на вуглеводний
обмін є глюкагон.
6.
Стрес — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію
(подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.
Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини.
Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, вібрація, природні
стихійні лиха та ін. Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина
реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить
від особистісних характеристик, соціального статусу, рольової поведінки, віку,
вихованості, життєвого досвіду.
Надниркова залоза (парна залоза) розміщена на верхньому полюсі кожної нирки та
є джерелом близько 40 стероїдних катехоламінових гормонів. До
групи мінералокортикоїдів належать альдостерон, дезоксикортикостерон. Ці гормони
беруть участь у регуляції мінерального обміну. Основним представником
мінералокортикоїдів є альдостерон. Альдостерон підсилює реабсорбцію іонів натрію і
хлору в дистальних ниркових канальцях та зменшує зворотне всмоктування іонів калію.
Внаслідок цього зменшується виділення натрію з сечею і збільшується виведення калію.
Глюкокортикоїди викликають підвищення вмісту глюкози в плазмі крові, чинять
катаболічний вплив на білковий обмін, активізують ліполіз, що призводить до збільшення
концентрації жирних кислот у плазмі крові. Глюкокортикоїди пригнічують усі
компоненти запальної реакції (знижують проникність капілярів, гальмують ексудацію й
зменшують набряк тканин, стабілізують мембрани лізосом, що запобігає виходу
протеолітичних ферментів, які сприяють розвитку запальної реакції, пригнічують
фагоцитоз у вогнищі запалення), зменшують лихоманку, мають протиалергічну дію,
пригнічують як клітинний, так і гуморальний імунітет, підвищують чутливість гладких
м’язів судин до катехоламінів, що може призвести до підвищення АТ.
До катехоламінів належать адреналін і норадреналін, Адреналін стимулює
діяльність серця, звужує судини, крім коронарних, судин легень, головного мозку,
працюючих м’язів, на які він чинить судинорозширювальну дію. Адреналін розслаблює
м’язи бронхів, гальмує перистальтику і секрецію кишечнику та підвищує тонус
сфінктерів, розширює зіницю, зменшує потовиділення, посилює процеси катаболізму й
утворення енергії. Адреналін впливає на вуглеводний обмін, підсилюючи розщеплення
глікогену в печінці та м’язах, унаслідок чого підвищується вміст глюкози в плазмі крові,
має ліполітичну дію — підвищує вміст вільних кислот у крові. Функціональну роль
норадреналіну як одного з основних медіаторів центральної нервової системи пов'язують
із підтриманням рівня активності нервово-психічних реакцій, формуванням когнітивних
та адаптивних процесів.
Література:
1. Нормальна фізіологія / За ред. В.І. Філімонова. — К.: Здоров’я, 1994. — 608 с.
2. Фізіологія: Навч. посіб / За ред. В.Г. Шевчука. — Вінниця: Нова книга, 2005.
3. Філімонов В.І. Фізіологія людини у питаннях та відповідях: Посібник
для студентів вищих навчальних закладів. —Вінниця:Нова книга, 2009. — 488 с.
4. Філімонов В.І. Фізіологія людини: Підручник для мед. ВНЗ І—ІІІ
рівнів акред. — К.: Медицина, 2011 — 488 с.