11 клас

профільний рівень

САМОРЕГУЛЯЦІЯ НА ТКАНИННОМУ РІВНІ

 Тканина – це сукупність міжклітинної речовини та клітин, що мають
спільне походження, будову і виконують разом спільну функцію.

Тканинний рівень — це рівень клітинної організації, проміжний відносно

клітин та усього організму
Поява багатоклітинних організмів сприяло дифференціації клітин і
утворення тканин. Завдяки координації біохімічних процесів клітини
виконували спільні функції, що покращувало саморегуляцію. Така
координація ґрунтується на міжклітинній комунікації й передачі сигналу
всередину окремих клітин
 Міжклітинна сигналізація
Міжклітинна комунікація забезпечує передачу сигналу
всередину окремих клітин.

Клітини бактерій
Міжклітинні контакти - клітинні структури, що
скріплюють клітини між собою і забезпечують
міжклітинну комунікацію
Сигналізація між тваринними клітинами може бути контактною (за
безпосереднього контакту) і дистантною (на відстані).
Контактна сигналізація відбувається
через щілинні контакти, які
сполучають цитоплазму двох клітин,
що взаємодіють та уможливлюють
обмін малими молекулами.

Щілинні контакти

Дистантна сигналізація відбувається за

допомогою молекул, що секретуються
 Виділяють 4 типи контактів:
- прості
- оклюзіційний (щильний)
- адгезійний
- комунікаційний (сінапс)
 Контактна сигналізація через щілинні контакти
Щілинний контакт (нексус) - спосіб сполучення клітин у тканині
за допомогою білкових каналів.

Через ці канали від клітини до клітини можуть передаватися електричні

сигнали (за допомогою неорганічних йонів) і малі молекули, такі як
моносахариди, амінокислоти, нуклеотиди, вітаміни й молекули
вторинних посередників.
 Значення щілинних контактів
1. Скорочення серцевого м’яза
2. Ритмічна перистальтика клітини гладеньких м’язів кишечника.
3. Електричні синапси
4. Для нормального функціонування печінки й дозрівання фолікулів у
яєчнику
5. Розвиток зародка
 Дистантна сигналізація за допомогою
молекул, що секретуються:
виділяють хімічні речовини, які є сигналами для
клітин-мішеней, розташованих на деякій відстані
 Три типи хімічної сигналізації:
1.Ендокринна - сигналізація за
допомогою хімічних речовин
(гормонів), які діють на віддалені
клітини.
2.Паракринна - виділення
клітиною хімічних речовин, які
діють лише на клітини з
найближчого оточення.
3.Аутокринна - виділення
клітиною речовин, які діють на
неї саму.
Міжклітинні сигнальні речовини:
1. Гормони - речовини, що виділяються ендокринними клітинами й
транспортуються рідинами організму до клітин-мішеней,
розташованих на відстані від місця секреції.
2. Гістогормони - біологічно активні речовини, які виділяються
клітинами в міжклітинний простір і впливають лише на сусідні
клітини.
3. Нейромедіатори - з’єднання, що передають сигнал у синапсах
нервових клітин і діють тільки на постсинаптичну клітину.
 Паракринна і аутокринна сигналізація

Особливістю паракринної та аутокринної регуляції є місцева дія.

Гістогормони не надходять у кров, а діють на клітину, що їх продукує, та
на її найближче оточення, поширюючись по міжклітинній рідині за
рахунок дифузії.
 До гістогормонів належать:
1. Цитокіни - невеликі пептиди, які стимулюють або пригнічують
функції інших клітин (зокрема, ріст), беруть участь у
диференціюванні клітин, розпочинають апоптоз.
2. Фактори росту - білкові молекули, що регулюють поділ,
диференціювання і рухливість клітин.
3. Простагландини за хімічною природою жирними кислотами. Вони
спричинюють скорочення гладких м’язів, активують діяльність
нервової системи, мають антизапальну дію, збільшують проникність
кровоносних судин, знижують рівень зсідання крові.
4. Гістамін бере участь у регуляції різних процесів в організмі, є
нейромедіатором і одним з активаторів алергічних реакцій.
 Синаптична сигналізація
Синапс - зона контакту між нейронами чи нейронами та іншими
збудливими утвореннями, що проводить електричний або хімічний
сигнал в іншу клітину (нервову, м'язову ).
Термін «синапс» був введений в 1897 році англійським фізіологом
Майклом Фостером.
 Сигнальні молекули - нейромедіатори
Якщо нейромедіатор не досяг мети, він вилучається зі щілини
ферментами або повертається назад у нервове закінчення. Тому вплив
сигналу є досить точним.
 До нейромедіаторів ЦНС належать:
1. Адреналін є збуджуючим нейромедіатором.
2. Дофамін є частиною «системи заохочення» і виділяється у відповідь
на правильну поведінку. Він викликає відчуття задоволення,чим
впливає на процеси мотивування і навчання.
3. Серотонін часто називають гормоном щастя; зниження рівня
серотоніну є одним з факторів виникнення депресії. Серотонін
здійснює передачу сигналу з нервів на м’язи.
 Запитання та завдання
1. Навіщо клітини тканин контактують одна з
одною?
2. Порівняйте ефективність щілинних і
синаптичних контактів для нервової тканини.
3. Зважаючи на функції щілинних контактів,
зробіть припущення, які порушення можуть
виникнути в разі спадкового дефекту цих
структур.
 Домашнє завдання
1.Опрацювати § 23.
Саморегуляція на тканинному рівні.
2. Вивчити основні поняття.
 Дистантна сигналізація за допомогою молекул, що
секретуються
Під час дистантної регуляції клітини
регулятори виділяють хімічні речовини,
які є сигналами для клітин-мішеней,
розташованих на деякій відстані.
Існують три типи хімічної
сигналізації:
• ендокринна — сигналізація за
допомогою хімічних речовин
(гормонів), які діють на віддалені
клітини;
• паракринна — виділення
клітиною хімічних речовин, які діють
лише на клітини з найближчого
оточення;
• аутокринна — виділення клітиною
речовин, які діють на неї саму.
 ГОРМОНАЛЬНІ РЕЦЕПТОРИ
Рецептори гормонів це біл­ки, які мають двояку функцію:
1.вони «впізнають» гормон (тобто здатні відрізняти його
від інших молекул), а о-друге, передають інформацію о
зв’язуванні гормону з іншими молекулами. Деякі гормони
(наприклад, інсулін, лептин, катехоламіни) зв'язуються з
рецепторами, розташованими на поверхні клітин, тоді як
інші (наприклад, стероїдні і тиреоїдні гормони)
взаємодіють з внутрішньоклітинними рецепторами, що
впливають на ядерні процеси. Для ряду гормонів
(наприклад, естрогену і прогестинів) існують рецептори
як на поверхні, так і всередині клітин.

Міжклітинні сигнальні речовини:

• гормони — речовини, що виділяються ендокринними клітинами й транспортуються
рідинами організму до клітин-мішеней, розташованих на відстані від місця секреції;
• гістогормони —кініни, простагландини, гістамін, серотонін, тканинні фактори росту -
біологічно активні речовини, які виділяються клітинами в міжклітинний простір і впливають
лише на сусідні клітини;
• нейромедіатори — з’єднання, що передають сигнал у синапсах нервових клітин і діють тільки
на постсинаптичну клітину.
 ГІСТОГОРМОНИ
Цитокіни — невеликі пептиди, які стимулюють або пригнічують функції інших
клітин (зокрема, ріст), беруть участь у диференціюванні клітин, розпочинають
апоптоз. Наприклад, лімфокіни — це цитокіни, які виділяються лімфоцитами,
інтерлейкіни — цитокіни, відповідальні за міжклітинні взаємодії між
лейкоцитами
Фактори росту — білкові молекули, що регулюють поділ,
диференціювання і рухливість клітин. Наприклад, фактори
росту. епітеліальної, кісткової, нервової тканин.

Простагландини за хімічною природою є жирними

кислотами. Вони спричинюють скорочення гладких м’язів,
активують діяльність нервової системи, мають антизапальну
дію, збільшують проникність кровоносних судин, знижують
рівень зсідання крові.

Гістамін бере участь у регуляції різних процесів в організмі, є

нейромедіатором і одним з активаторів алергічних реакцій.
 НЕЙРОМЕДІАТОРИ
До нейромедіаторів ЦНС належать, наприклад, адреналін, серотонін, дофамін.
Адреналін є збуджуючим нейромедіатором.

Дофамін є частиною «системи заохочення» і

виділяється у відповідь на правильну поведінку.
Він викликає відчуття задоволення, чим
впливає на процеси мотивування і навчання.

Серотонін – важливий медіатор провідних

шляхів нервової системи, який міститься в
нейронах головним чином гіпоталамуса та
мозкового стовбура, його часто називають
гормоном щастя; зниження рівня серотоніну є
одним з факторів виникнення депресії.

Ацетилхолін здійснює передачу сигналу з

нервів на м’язи.
 Паракринна і аутокринна сигналізація
Гормони можуть досягати своїх тканин-міше­нь через кровоток або діяти місцево,
звязуючись з рецепторами клітин, розташованих поблизу джерел цих речовин.
Дія гормо­нів на сусідні клітини называють «паракринним» Дія гормонів на
рецептори тих же клітин, які секретують його, називається «аутокринним».
Автокринний і паракринний є двома термінами, що використовуються для опису
різних факторів, які є частиною механізмів клітинної сигналізації. 
Таким чином основна відмінність між автокринним і паракринним є те, що
Автокринні фактори діють на клітини, які виробляють їх, тоді як Паракринні фактори
діють на клітини, які знаходяться в безпосередній близькості до клітин, що їх
продукують.
Автокринна сигналізація допомагає клітинам посилати сигнали на себе.

Наприклад:
- Під час раннього розвитку,
аутокринна сигналізація
забезпечує диференціацію клітин
в правильні тканини.
- Автокринні суб'єкти, такі як
інтерлейкіни, відіграють
ключову роль у розвитку
запальних сигналів і больових
відчуттів.
- Інтерферони є типом
цитокінів, які можуть діяти як
аутокринні сигнали у
інфікованих вірусом клітинах.
Вони індукують
запрограмований загибель
клітин вірус-інфікованої клітини.
 Дифузія паракринних молекул відбувається через позаклітинний
матрикс. Через коротку відстань між мішенню і клітинами
продукування, паракринна сигналізація займає короткий час, щоб
досягти мети в порівнянні з ендокринною сигналізацією, яка
дифундує через кров. Більш того, оскільки паракринний сигнал
повинен бути локалізований, паракринні сигнальні молекули швидко
деградують ферменти.
Приклади
Диференціювання клітин у ранній
ембріон відбувається через
аутокринну сигналізацію, а
передача сигналу через
синаптичний розрив відбувається
через паракринную сигналізацію.
- Действие половых стероидов в
яични­ках или ангиотензина II в
почках
 Синаптична сигналізація
Нервові клітини передають інформацію на великі відстані за допомогою електричних імпульсів. У
нервових закінченнях ці імпульси перетворюються на хімічні сигнали. Це відбувається у
спеціалізованих контактах — синапсах.

Із нервового закінчення з
пресинаптичної клітини вивільняються
сигнальні молекули — нейромедіатори.
Ці молекули вловлюються рецепторами
постсинаптичної мембрани наступного
нейрона й стимулюють утворення
електричного сигналу Якщо
нейромедіатор не досяг мети, він
вилучається зі щілини ферментами або
повертається назад у нервове
закінчення. Тому вплив сигналу є досить
точним.