МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»
Факультет Біомедичної інженерії
Кафедра біобезпеки і здоров’я людини

РЕФЕРАТ
на тему: «Анатомія тактильної сенсорної системи»

Виконав: студент I курсу, група БР-91-

Коваленко Назар Віталійович

Перевірив: старший викладач -

Маріц Наталія Олександрівна

Київ 2020 р.
 ПЛАН
Вступ. стор.2
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1. Основи тактильної сенсорної системи. стор.3
1.2. Рецептори тактильної сенсорної системи. стор.6
1.3. Периферичний відділ шкірного аналізатора. стор.9
1.4. Пороги роздратування і просторового розрізнення. стор.10
1.5. Кірковий відділ шкірного аналізатора. стор.11
1.6. Тактильний аналізатор як джерело рефлекторних реакцій. стор.12
1.7. Температурна сенсорна система. стор.13
1.8. Вікові особливості шкірного аналізатора. стор.14
Висновок. стор.16
Використані літературні джерела. стор.17

1
 Вступ
Нервові збудження, що виникають внаслідок дії подразнень, сприймаються
нами у формі різних відчуттів. Відчуття – це відображення у свідомості людини
предметів і явищ зовнішнього світу у результаті їх впливу на органи чуття. Для
виникнення відчуттів необхідні устрої, що сприймають подразнення
(інформацію), нерви, по яких передається подразнення, і кора головного мозку,
де подразнення перетворю-ється у факт свідомості. Весь цей апарат І. П. Павлов
назвав аналізатором: «Аналізатор – це складний нервовий механізм, що
починається з зовнішнього сприймаль-ного апарата і закінчується в мозку».
Кожен аналізатор складається з трьох частин: 1) периферична частина –
рецептор (або орган чуття, або ефектор); 2) кондуктор – провідник нервового
збудження;
3) центральна частина – кірковий кінець аналізатора.
Тактильна (дотикова) сенсорна система – це функціональна система, яка за
допомогою механорецепторів шкіри забезпечує відчуття дотику, вібрації та
тиску. Шкірні рецептори розкидані по всій поверхні тіла і спрямовують
інформацію по спинномозкових нервах е зону шкірно-м'язової чутливості
великого мозку. У середньому на кожний 1 см2 припадає 100-200 больових, 12-
15 холодових, 1-2 теплових і 25-30 дотикових рецепторів.
Шкірний аналізатор забезпечує сприйняття, передачу і усвідомлення екстеро-
цептивної інформації. Рецепторний апарат цих сенсорних систем знаходиться в
шкірі. Шкіра захищає тіло від зовнішніх впливів, бере участь у терморегуляції
організму, в обмінних процесах, виконує дихальну функцію, містить
енергетичні запаси. Тактильний аналізатор служить для аналізу всіх механічних
впливів, що діють на тіло людини. Рецептори, призначені для цього,
утримуються в шкірі, зокрема, у епiдермiсi, дермі і частково в підшкірній
клітковині.

2
 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1. Основи тактильної сенсорної системи
Шкіра є важливою структурою тактильного аналізатора. Безпосередньо
стикаючись з навколишнім середовищем, вона виконує різноманітні і дуже
важливі функції: виступає в ролі органу чуття (рецепторна функція), захищає
внутрішні органи від впливів зовнішнього середовища (захисна функція),
перешкоджає розмноженню на поверхні і проникненню в організм
мікроорганізмів (імунна функція), шляхом розширення або звуження судин і
виділення поту регулює тепловіддачу (терморегулююча функція), бере участь у
газообміні (дихальна функція), в обміні речовин (видільна функція, синтез під
впливом ультрафіолетових променів вітаміну D) і т.д. Шкірні покриви дорослої
людини складають площа 1,5-2 м2, а її маса - близько 5% маси тіла.
Шкірні покриви людини в своєму складі мають три шари: епідерміс, дерма, або
власне шкіра, і гиподерма, або підшкірна жирова клітковина.
Епідерміс - верхній, найтонший шар шкіри - являє собою багатошаровий
плоский зроговілий епітелій. Складається з п'яти шарів клітин, що
відрізняються ступенем диференціювання. Нижній (базальний) шар епідермісу
межує з судинами дерми. У ньому найбільш активно протікають процеси
ділення і метаболізму. Переміщаючись вгору, клітини епідермісу (кератіпоціти)
уплощаются, втрачають ядро і органели, в них зменшується вміст води - в
результаті верхній (роговий) шар епідермісу складається з клітин, в яких не
відбувається обміну речовин. Процес переміщення займає близько місяця. Крім
представляють переважну більшість кератиноцитів, в епідермісі в меншій
кількості існують інші види клітин: меланоцити, що виконують

3
пигментообразующих функцію, клітини Лангерганса, які є клітинами імунної
системи, лімфоцити.
Дерма включає в себе сосочковий і сітчастий (ретикулярний) шари. Розташовані
в дермі волокна колагену і еластину є опорним каркасом шкіри і разом з
проміжним речовиною надають їй пружність.
Тут можна зустріти гладкі м'язові волокна; скорочення м'язів, що піднімають
волосся, викликають ефект "гусячої шкіри". У дермі розташовані сальні і потові
залози, коріння волосся, судини, дотикові клітини Меркеля і Мейснера, вільні
нервові закінчення.
Підшкірно-жирова клітковина (гиподерма) утворена пучками триваючих
волокон сітчастого шару дерми і знаходяться між ними жировими клітинами.
Вона захищає організм від різких перепадів температур, амортизує механічні
дії, під час тривалого періоду нестачі поживних речовин організм отримує
енергію завдяки розщепленню жирових клітин.
Шкіра дитини раннього віку має тонкий і пухкий епідермальний шар,
забезпечена безліччю судин, відрізняється великим вмістом вологи, має добре
розвинену підшкірно-жирову клітковину. Анатомічною особливістю шкіри є
різноманітність і велика кількість не повністю дозрілих сполучнотканинних
клітин; окремі їх види (огрядні клітини) утворюють біологічно активні
речовини і ферменти, які сприяють виникненню у дітей алергічних реакцій.
Органом дотику (механорецепції) в людини є шкіра, яка містить дотикові
(тактильні) рецептори декількох видів: вільні нервові закінчення,
некапсульовані дотикові нервові тільця (тільця Мейсснера), капсульовані
дотикові нервові тільця (тільця Руффіні), дотикові меніски (диски Меркеля),
пластинчасті тільця (тільця Фатера-Пачіні) та ін. У людини рецепторна
поверхня тактильної сенсорної системи величезна – від 1,4 до 2,1 м2. Найбільша
чутливість властива нервовим закінченням кінчиків губ, язика, менша –

4
кінчикам пальців рук, долонь. Низькою чутливістю до дотику характеризується
шкіра спини, стоп, живота. Характер дотикових відчуттів формується залежно
від частоти дії подразника. Якщо вона постійна, утворюється відчуття тиску,
коли короткочасна – відчуття дотику, а за високої частоти зміни сили
подразника – відчуття вібрації.
Усередині центральної нервової системи провідні шляхи чотирьох систем
шкірної рецепції поділені строго за функціональною ознакою. Нервові волокна,
пов'язані з тактильною і м'язовою рецепцією, йдуть не перериваючись у задні
стовпи спинного мозку (пучки Голля і Бурдаха) і по них доходять до довгастого
мозку. У ядрах стовпів починається вторинний шлях, причому волокна
перехрещуються і йдуть далі до вентральних ядер зорового горба.
Нервові волокна, що належать до больової і температурної рецепції, доходять
через задні корінці спинного мозку до клітин, що є початком другого
аферентного нейрона. Звідси нервові волокна переходять на протилежний бік,
вступають у білу речовину бічних стовпів, волокна яких закінчуються в ядрах
зорового горба. Від цих таламічних нейронів йдуть висхідні аксони до кори
головного мозку. Центральним, чи мозковим, відділом шкірного аналізатора
людини є область задньої центральної звивини.

5
1.2. Рецептори тактильної сенсорної системи
Виділяють 3 основних види рецепторів:
1. Рецептори тиску, що сприймають силу механічного впливу (рецептори сили).
Морфологічно вони представлені в голій шкірі дисками Меркеля (або клітинами
Меркеля). У волосистій шкірі вони представлені дзвіноподібними тiльцями
(тактильнi тiльця Пiнкуса-Iгго або тiльця Руффiнi). Всі ці рецептори
розташовані в глибоких прошарках епiдермiсу. Вони поводяться як пропорційні
датчики: коли діє подразник, то в них відбувається деполяризацiя (пропорційно
силі впливу) - рецепторний потенціал, що передається на дендрит аферентного
нейрона і викликає в ньому деполяризацiю (генераторний потенціал), завдяки
якому в аферентному нерві зростає частота генерації потенціалу дії пропорційно
силі подразника.
2. Рецептори дотику, або датчики швидкості - це тiльця Мейсснера, що є в голій
шкірі і у шкірі, що вкрита волоссям. Це рецептори, що швидко адаптуються,
тому вони реагують тільки на зміну сили (є датчиками швидкості). Якщо стимул
прикладається до шкіри, то в закінченнях нерва (дендрита) тимчасово зростає
частота генерації ПД, а в період дії подразника активність нерва повертається до
вихідного стану. Коли подразник віддалиться, то знову змінюється активність
нерва. Таким чином, рецептор поводиться як диференційний датчик. Тiльця
Мейсснера розташовані у верхньому прошарку епiдермiсу, лежать поверхнево.
3. Рецептори вібрації - це датчики прискорення або датчики синусоїдальної
зміни сили. Вони реагують лише на другу похідну зміни сили - прискорення.
Морфологiчно вони представлені тiльцями Паччiнi. Розташовані в глибоких
прошарках дерми. Являють собою цибулеподiбне утворення, в середині якого
6
знаходиться вільне закінчення (дендрит) аферентного нейрону. Тiльці Паччiнi -
це вторинний рецептор: під впливом вібрації відбувається деполяризацiя
пластинок капсули, деполяризацiя iндукує внутрiшньокапсулярне виділення
медiатора. Цей медiатор викликає генераторний потенціал, в результаті якого
підвищується активність (частота ПД) аферентного нерва. Вібрацію можна
відчути при частотах до 200-300 Гц. Рецептори вібрації знаходяться також в
окісті, у брижі (саме на цьому об'єкті проведено багато досліджень), у
суглобових сумках.
Інформація від тактильних рецепторів передається через аферентнi нейрони, що
локалізуються у відповідних спинномозкових ганглiях або в ганглiях голови і
шиї: потік імпульсів від рецепторів шкіри обличчя, голови йде по гілочках V
(трійничного), VII (лицевого) і частково IX і Х нервів, проходячи через
відповідні ганглii, наприклад, через пiвмiсяцевий ганглiй трійничного нерва,
відкіля інформація надходить по вiдростках у складі заднього стовпа спинного
мозку в ядра Голля і Бурдаха, що знаходяться в довгастому мозку. Сюди ж
надходить інформація від рецепторів шкіри голови й обличчя. Від цих нейронів
починається медiальна петля (медiальний лемнiск), що йде до вентробазальних
ядер таламуса (специфічне ядро), відкіля iмпульсацiя надходить у
соматосенсорнi зони кори (S-1 і S-2), що знаходяться в постцентральнiй звивинi
(контрлатеральна поверхня) і області сiльвiєвоi борозни (S-2). Для коркових
нейронів лемнiскового шляху характерна чітка топографічна організація,
проекція шкірної поверхні здійснюється за принципом «точка в точку». Проте
представництво неоднакове: якщо подивитися як виглядає сенсорний гомункул,
те очевидно, що найбільше представництво характерно для рецепторів губів,
китиць рук, і значно менше - для рецепторів тулуба і нижніх кінцівок.
Крім цього шляху існує неспецифiчний (нелемнісковий) шлях - інформація від
нейронів спинного мозку надходить у ретикулярну формацію, вiд неї - до

7
неспецифiчних ядер таламуса, від них - у різноманітні ділянки кори (дифузно)
для активації її нейронів.
На рівні спинного мозку частина інформації через вставні нейрони
використовується для регуляції м’язевої активності - від аферентних нейронів
вона направляється до мотонейронiв м'язів-згиначів (тому у відповідь на
активацію механорецепторiв шкіри звичайно виникає згинальний рефлекс), а
також до еферентних нейронів вегетативної нервової системи - відбувається
спазм судин. Частина інформації від шкірних рецепторів конвергує до нейронів
II і III прошарку пластин (по Рекседу), за допомогою яких здійснюється
регуляція потоку імпульсів від больових рецепторів (див. докладніше нижче).
Конвергенція на ті самі нейрони потоків імпульсів від шкірних і больових
рецепторів призводить до явища іррадіації болi в область, що знаходиться
вдалині від «хворого» органу (Зони Захарьїна-Геда). Це пов'язано з тим, що
вищі відділи мозку не можуть диференціювати - відкіля йде больовий сигнал,
тому що нейрон одержує одночасно iмпульсацiю від органа і від шкіри.
На прикладі тактильного аналізатора можна показати деякі принципи
опрацювання інформації в головному мозку. Дійсно, для цього аналізатора
характерно, що в міру переходу на все більш високі рівні змінюються
властивості нейронів лемніскового шляху:
1. Значно збільшується площа рецептивного поля нейрона - у довгастому мозку
ця площа зростає в 2-30 разів, а в корі великих півкуль - у 15-100 разів. Це
означає, що йде узагальнення iнформацii від великого числа рецепторів. Втрата
точності відчуття обертається для мозку полегшенням аналізу iнформацii: більш
важливий сигнал буде аналізуватися більш детально за допомогою інших
механізмів.
2. Відповіді нейронів стають усе більш тривалими - до декількох секунд.

8
3. В процессi аналiза на визначених етапах підключаються нейрони новизни (їх,
як відомо, багато в гiппокампi), що реагують на зміну подразників. Це важливе
придбання, що дозволяє мозку гальмувати зайву інформацію.

1.3. Периферичний відділ шкірного аналізатора

Прикладаючи слабке електричне роздратування до різних сусідніх точок шкіри,
можна викликати роздільні відчуття дотику, тепла, холоду і болю (відчуття
легкого уколу). Той же ефект дає роздратування шкіри тонкою голкою або
щетиною. На підставі цих спостережень виділяють тактильні, теплові,
холодовые і больові рецептори шкіри і відповідно чотири види шкірної
чутливості. Їх роздільне існування підтверджується відсутністю певних видів
чутливості в окремих ділянках шкіри і слизистих оболонок, а також частковою
втратою чутливості при дії на шкіру деякими хімічними речовинами.
Рецептори теплові і холодові (тобто температурній чутливості) розташовані на
різній глибині у самій шкірі і верхніх шарах підшкірної клітковини. Дослідами з
введенням в шкіру термоелектричної голки на різну глибину встановлено, що
холодові рецептори знаходяться ближчими до поверхні, а теплові в глибших
шарах шкіри.
Вільні нервові закінчення в епідермісі і у самій шкірі, здійснюють больову
рецепцію. Проте достатньо сильне роздратування інших рецепторів також може
викликати больове відчуття. Ретельне дослідження шкіри шляхом точкового
роздратування окремих її пунктів виявило неоднаковий розподіл різних видів
чутливості. В середньому, не рахуючи волосистої частини голови, доводиться:
больових крапок близько 50 на 1 кв. см, а на всій поверхні шкіри близько
мільйона; тактильних приблизно удвічі менше; холодових в 4 рази менше (12 на
1 кв. см); теплових 1—2 на 1 кв. см або всього біля 25 000. У шкірі різних
областей тіла кількість і співвідношення точок різних видів чутливості сильно

9
варіює. На 1 кв. см шкіри голови або долонної сторони нігтьових фаланг кисті
доводиться більше 100 тактильних крапок, а на такій же ділянці шкіри гомілки
всього лише 9—10. В той же час шкіра людини містить теплових крапок в 2—3
рази більше, а холодових декілька менше, ніж шкіра нігтьових фаланг.
1.4. Пороги роздратування і просторового розрізнення
Різна в окремих областях шкіри кількість чутливих крапок, а також особливості
структури і глибини залягання відповідних рецепторів обумовлюють неоднакові
пороги адекватного роздратування різних ділянок шкіри. Так, поріг тактильного
роздратування для шкіри кінчика носа або долонної сторони нігтьової фаланги
пальців руки разів в 10—15 менше, ніж для шкіри живота і спини. Відносне
рідкісне розташування холодовых і особливо теплових крапок приводить до
того, що температурне роздратування дуже обмеженої ділянки шкіри може
зовсім не викликати відповідного відчуття. В області гомілки, стегна і живота
відчуття тепла іноді відсутнє навіть в тому випадку, якщо площа дратованої
ділянки шкіри перевищує 1 кв см.
Поріг роздратування шкірного аналізатора залежить також від величини
дратованої поверхні. Інтенсивність температурного відчуття тим вище, чим
більше поверхня шкіри (наприклад, руки) занурена в холодну або теплу воду.
Якщо одночасно торкатися до двох сусідніх точок шкіри, то залежно від
відстані між ними можна отримати відчуття або одного, або двох роздільних
дотиків. По найменшій відстані між дратованими точками шкіри, при якому ще
відчувається подвійний дотик, можна судити про поріг просторового
розрізнення тактильних роздратувань. Для визначення цього порогу
користуються спеціальним приладом — естезіометром. Дослідження показали,
що поріг просторового розрізнення приблизно рівний: на кінчику язика 1 мм, на
долонній стороні нігтьової фаланги пальців руки 2 мм, на кінчику носа 6—7 мм,

10
на лобі 20—25 мм, на плечі і передпліччі 25—40 мм, на спині і грудях 40—70
мм.

1.5. Кірковий відділ шкірного аналізатора

У людини ядро кіркового відділу шкірного аналізатора розташоване в
центральній області кори великих півкуль. Основна маса аферентних волокон
прямує до поля , яке знаходиться в глибині центральної борозни, а також до
сусідніх полів. Вже в спинному мозку пучки волокон, що несуть імпульси від
різних ділянок шкіри, займають суворо певне положення, а дійшовши до
латерального ядра горбів проміжного мозку, закінчуються біля різних
клітинних груп, кожна з яких направляє свої аксони до певних ділянок кори
переважно протилежної півкулі. В результаті ядро кіркового відділу шкірного
аналізатора можна розглядати як своєрідну проекцію шкіри.
Дослідження мозку людей, у яких за життя була відсутня чутливість окремих
ділянок шкіри, а також досліди з електричним роздратуванням кори під час
мозкових операцій дозволили встановити кіркову локалізацію шкірної
чутливості у людини. У верхній ділянці центральної для поста звивини
проектується шкіра нижніх кінцівок, а в середньому і нижніх ділянках — шкіра
верхніх кінцівок голови. Величина кіркової проекції різних областей шкіри
пропорційна їх багатству рецепторами, що співпадає і з функціональною
значущістю окремих ділянок шкірного аналізатора. Так, проекція шкіри тулуба
займає відносно малий простір; велику ділянку займає проекція стопи, а ще
більший — кисті. Особливо великі розміри проекції великого пальця і губ.

11
Вищий аналіз і синтез роздратування, пов'язаний з утворенням позитивних і
негативних умовних рефлексів, відбувається в кірковому відділі аналізатора.
Тут виникають зв'язки між певними комбінаціями вогнищ збудження в
шкірному аналізаторі і тими вогнищами, які з'являються в корі під впливом
роздратування, падаючих на інші аналізатори. Високої досконалості аналітико-
синтетична діяльність шкірного аналізатора досягає у людей, що втратили зір і
слух.

1.6. Тактильний аналізатор як джерело рефлекторних реакцій

Рефлекторні реакції виникають при роздратуванні рецепторів будь-якого
аналізатора. Так, смакові і запахові подразники викликають рефлекси з боку
органів травлення; у відповідь на звукове або світлове роздратування може
з'явитися орієнтовний рефлекс і так далі Не становить винятку і шкірний
аналізатор. Судинні, рухові і інші рефлекси легко виникають у відповідь на
різні роздратування шкіри. Особливого значення набувають рефлекси на
больове роздратування.
Сильне больове відчуття виникає при дії на шкіру будь-яких подразників, якщо
вони досягають великої інтенсивності і надають ушкоджувальну дію. Іншими
словами, больовими подразниками можуть виявитися найрізноманітніші
фізичні і хімічні агенти, будь то тепло або холод, механічна дія (наприклад, тиск
або розтягування), хімічні речовини і так далі Отже, для рецепції болю
адекватна не природа подразника, а інтенсивність його дії на шкіру.
Якщо в результаті утворення відповідних умовних рефлексів звукові, зорові і
інші подразники можуть бути сигналами майбутнього пошкодження організму,
то больове роздратування сигналізує пошкодження, що вже настало. У
відповідь на такий сигнал виникає оборонна безумовнорефлекторная реакція,
яка направлена на усунення подразника або на видалення від нього.

12
Ще в 70-х роках минулого століття Павлов виявив, що в умовах гострого
досвіду больове роздратування викликає різке гальмування секреторної функції
травних залоз. Надалі було встановлено, що під впливом болю наступають
рефлекторні зміни кровообігу, підвищується згортуваність крові і збільшується
вміст в ній адреналіну і цукру, порушується функція нирок і так далі Іноді при
сильному і раптовому роздратуванні спостерігаються зупинка серця і інші
сильні зміни життєво важливих функцій, внаслідок чого наступає загибель
організму.

1.7. Температурна сенсорна система

Органом терморецепції у людини є шкіра, яка містить теплові і холодові
рецептори. Холодові рецептори розміщені у поверхневих шарах шкіри, і їх
значно більше, ніж теплових, розміщених глибше. Крім шкіри, терморецептори
розміщені також у внутрішніх органах. Інформація від терморецепторів через
чутливі волокна спинномозкових нервів і висхідні провідні шляхи надходить до
гіпоталамуса, де розміщений центр терморегуляції, і до зони шкірно-м'язової
чутливості кори великого мозку. У головному мозку людини формуються два
види температурного відчуття: динамічне (зміна температури) і статичне
(сталий рівень температури). У людини існує особлива температурна чутливість
у вигляді слідового температурного відчуття. Так, якщо притиснути на 20-30 с
до лоба металевий предмет, а потім забрати його, то відчуття холоду
зберігається упродовж десятків секунд. Це слідове відчуття холоду, пов'язане з
тривалою активністю холодових рецепторів. Температурна сенсорна система
відіграє важливу роль у пристосуванні організму до перепадів температури
середовища.
Температурна рецепція містить у собі дві роздільні рецепторні системи —
теплову і холодову. Теплові і холодові рецептори неоднаково поділені на

13
шкірній поверхні. Кількість холодових рецепторів значно перевищує кількість
теплових. Установлено, що шкіра тулуба більш чутлива до тепла, ніж шкіра
кінцівок; на кінцівках теплова чутливість шкіри в дистальних частинах вище,
ніж у проксимальних. Частини тіла, звичайно прикриті одягом, більш чутливі до
холоду. Інтенсивність відчуття, що виникає при температурному подразненні
шкіри, знаходиться в прямій залежності від площі ділянки, що подразнюється
— той самий подразник, прикладений до більшої поверхні шкіри, викликає
більш сильне відчуття. Сильне температурне подразнення викликає біль.

1.8. Вікові особливості шкірного аналізатора

На 8-му тижні внутрішньоутробного розвитку в шкірі виявляються пучки
безміелінових нервових волокон, які вільно в ній закінчуються. У цей час
з'являється рухова реакція на дотик до шкіри в області рота. На 3-му місяці
розвитку з'являються рецептори типу пластинчастих тілець. Раніше всього
з'являються нервові елементи шкірного аналізатора в шкірі губ, потім в
подушечках пальців руки і ноги, потім в шкірі чола, щоки, носа. Потім
практично одночасно відбувається формування рецепторів в шкірі шиї, грудей,
соска, плеча, передпліччя, пахвової западини.
Ранній розвиток рецепторних утворень в шкірі губ забезпечує виникнення
смоктального акту при дії тактильних подразнень. На 6-му місяці
внутрішньоутробного розвитку смоктальний рефлекс є домінуючим по
відношенню до різних здійснюваним в цей час рухам плода. Він тягне за собою
виникнення різних мімічних рухів.
У новонародженого шкіра рясно забезпечена рецепторними утвореннями і
характер їх розподілу по її поверхні такий же, як у дорослої людини. У
новонароджених і грудних дітей найбільш чутлива до дотику шкіра в області
рота, очей, лоба, долонь рук і підошов ніг. Шкіра передпліччя і гомілки менш

14
чутлива, а ще менш чутлива шкіра плечей, живота, спини і стегон - вона
відповідає тактильної чутливості шкіри дорослих.
На холод і тепло новонароджені реагують через значно більш тривалий період,
ніж дорослі, причому на холод сильніше, ніж на тепло, найбільш чутлива до
тепла шкіра обличчя. Відчуття болю у новонароджених представлено без
локалізації його джерела. Шкіра обличчя найбільш чутлива до больових
подразнень. Локалізація болю, викликана роздратуванням интерорецепторов,
відсутня навіть у дітей 2-3 років.
Інтенсивне збільшення інкапсульованих рецепторів відбувається в перші роки
після народження. При цьому особливо сильно збільшується їх число в
ділянках, що піддаються тиску: наприклад, з початком ходьби зростає кількість
рецепторів на підошовної поверхні ноги.
Оскільки рука з віком набуває все більшого значення в житті людини, зростає
роль її рецепторних утворень в аналізі та оцінці предметів навколишнього світу,
в оцінці здійснюваних рухів. На долонній поверхні кисті і пальців рук
збільшується число поліаксонних рецепторів, які характеризуються тим, що в
одну колбу вростає багато волокон. У цьому випадку одне рецепторное освіту
передає інформацію в центральну нервову систему по багатьом аферентні
шляхах і, отже, має велику область представництва в корі. Збільшення числа
рецепторів шкіри може бути і в дорослої людини, наприклад, після втрати зору і
необхідності орієнтуватися навпомацки.
Протягом першого року життя відбуваються якісні перетворення шкірних
рецепторів, і лише до його кінця все рецепторні утворення шкіри наближаються
за своїм морфофункциональним особливостям до дорослого стану. З роками
збудливість тактильних рецепторів зростає, особливо в препубертатном і
пубертатному періодах і досягає максимуму до 17-25 рокам. Протягом життя
утворюються тимчасові зв'язки зони шкірно-м'язової чутливості з іншими

15
сприймають зонами, що дозволяють чітко локалізувати виникає роздратування
шкіри.
Розумова втома веде до різкого зниження тактильної чутливості шкіри;
наприклад, після п'яти загальноосвітніх уроків вона може зменшитися в два
рази. Тренуючі вправи можуть підвищувати шкірну чутливість.

Висновок
Отже, у людини шкірний аналізатор грає істотну роль в пізнанні зовнішнього
світу. Через рецептори шкіри лидина отримує уявлення про щільність і
пружність тіл, їх поверхню (гладкість, шорсткість і ін.), температуру і так далі У
дитини перші уявлення про форму предметів, про їх величину і просторове
співвідношення розвиваються на основі спільної діяльності декількох
аналізаторів, до яких разом із зоровим, руховим і іншими відноситься і
шкіряний. Не менш важливе значення шкірного аналізатора це джерело
рефлекторних реакцій, особливо захисних. Значення цього аналізатора часто
недооцінюється. Але в людей, позбавлених, наприклад, зору, дотик, поряд зі
слухом, є найбільш важливим видом рецепції. За допомогою шкірного
аналізатора сліпий сприймає форму предметів і їх просторове розташування й у
такий спосіб орієнтується в навколишньому світі. Шкіра є своєрідним
дзеркалом стану здоров'я цілісного організму, на її структурі відбивається стан
кровообігу, ендокринної системи, метаболізму. Зокрема, в пубертатному періоді
нейроендокринні перетворення, що відбуваються в організмі, виявляються
зміною діяльності сальних і потових залоз, що може призводити до запальних
явищ і вугрової висипки.

16
 Список використаних джерел
1. https://studfile.net/preview/4489130/page:4/ [Інтернет-ресурс]
2. Анатомія людини : підручник / І. Я Коцан, В. О. Гринчук, В. Х. Велемець
3. [та ін.]. – Луцьк : Волин. НУ імені Лесі Українки, 2010. – с. 573-560.
4. https://stud.com.ua/26953/meditsina/klasifikatsiya_struktura_retseptornih_utvo
ren_shkirnogo_analizatora [Інтернет-ресурс]
5. Функціональна анатомія /Я. І. Федонюк, Б. М. Мицкан, С. Л. Попель та ін.
– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – с. 152-159.

17