Презентація

На тему: Екстрапірамідна система

Виконав студент групи 471-М

Калінчук Микита Романович
 План
 -Список використаних джерел
 - Екстрапірамідна система
 - рівні нервової системи
 - шляхи екстрапірамідної системи
 - Об'ємні зображення базальних ядер
 - функції екстрапірамідної системи
 - Синдроми ураження екстра пірамідної системи
 - Гіперкінези
 - Тремтіння. Міоклонії
 - Атетоз
 - Гемібалізм
 -Синдром Паркінсонізму
 - Мозочок
 - Симптоми ураження мозочка
 - Захворювання які вражають мозочок
 Список використаних джерел
1. Яхно Н.Н., Парфенов В.А. Общая неврология.- М.И.А., 2006.- 199с.
2. Никифоров А.С., Гусев Е.И. Общая неврология.-ГЭОТАР-медиа, 2007.-
3. 720с.
4. Михайленко А.А. Топическая диагностика в неврологии: Лекции.- СПб:
5. Гиппократ, 2000.- 264с.
6. Триумфов А.В. Топическая диагностика заболеваний нервной системы.
7. – М.: Мед пресс-информ, 2004.- 264с.
8. Петер Дуус. Топический диагноз в неврологии.- ИПЦ «Вазар-Ферро»,
9. 1997.- 386с.
10. Скоромец А.А., Скоромец А.П., Скоромец Т.А. Неврологический
11. статус и его интерпретация. Учеб. Рук-во для врачей.- М.: Мед пресс- информ, 2009.-
2004с.
 Екстрапірамідна система

 Екстрапірамідна система – це всі рухові утворення нервової

системи, шляхи яких не проходять через піраміди довгастого мозку,
тобто всі рухові системи мозку, які не відносяться до пірамідної
відносяться до екстрапірамідної системи. Екстрапірамідна система
представлена на всіх рівнях нервової системи.
 На рівні кори – це премоторна ділянка – ділянка лобної долі, яка
розташована перед централ ь ними звивинами.
 На рівні підкірки представництво екстрапірамідної системи
найбільше. Тут вона представлена базальними вузлами. До
базальних вузлів відносять смугасте тіло ( corpus striatum ), яке
складається з хвостатого ядра, лушпини, та блідої кулі, яка в свою
чергу складається з двох відділів – медіального та латерального
члеників. Хвостате ядро та лушпина, хоча і розділені передньою
ніжкою внутрішньої капсули, настільки близькі за своєю будовою та
функціями, що є по суті единим утворенням.
На рівні стовбура мозку екстрапірамідну систему представляють
червоні ядра, чорна речовина, ретикулярна формація, мозочок,
субталамічне ядро та інші утворення.

На рівні спинного мозку екстрапірамідна система представлена гама-

мотонейронами.

Екстрапірамідна система функціонує в постійному та тісному контакті

з корою півкуль, зоровим горбом, гіпоталамусом та мозочком, звідки
вона безперервно отримує багаточисельні та різноманітні імпульси.
Так, від премоторної зони кори ідуть потужні кірково-палідарні та
кірково-нігральні шляхи. З їх допомогою відбуваеться підключення
екстрапірамідного імпульсу до кожного імпульсу довільного руху.

Через шляхи, які з’єднують базальні вузли з таламусом

екстрапірамідна система отримує необхідну для виконання рухів
аферентну інформацію.
 Шляхи екстрапірамідної системи
 Основними шляхами, по яким проводяться імпульси до striatum і pallidum (Смугасте тіло), є
провідники від зорового бугра (лат. thalamus). По ним установлюються
зв'язки екстрапірамідної системи не лише з ним, а й з корою головного мозку через нього.
 Імпульси з екстрапірамідної системи, як і з мозочка та пірамідної системи', йдуть до клітин
переднього рогу спинного мозку. Остаточний шлях до м'язу проходить через
периферичний руховий нейрон. Внаслідок існування вказаної системи: (рецептори на
периферії — thalamus — strio-pallidum —відцентрові екстрапірамідні шляхи — клітини
переднього рогу — м'яз), здійснюється рефлекторна діяльність стосовно автоматизованих,
іноді досить складних рухів. Дякуючи включенню в рухову систему кори, забезпечується
допоміжна участь екстрапірамідних утворень у довільних рухах Стріо-палідарна
(екстрапірамідна) система у людини еволюційно перетворилася з основної рухової системи
на допоміжну, й забезпечує настроювання рухового апарату, готовність до дії (згідно з
М. І. Аствацатуровим) та регулює м'язовий тонус.
 Функціональні співвідношення між paleostriatum і neostriatum такі самі, як і між іншими
філогенетично новими й давніми утвореннями нервової системи:
діяльність палідарної системи гальмується й регулюється стріарною, тому симптоми
уражень палідарної частини різко відрізняються й багато в чому протилежні до симптомів
ураження стріарного відділу.
 Об'ємні зображення базальних ядер

Чорна речовина Смугасте тіло Таламус

 Основні функції екстрапірамідної
системи:
 1. Міостатична функція, або по-іншому функція регуляції тонусу м’язів. Завдяки цьому
екстрапірамідна система підготовлює м’язи для виконання довільних рухів, пов’язаних з
діяльністю пірамідної системи. В нормальних умовах ця функція екстрапірамідної системи
є непомітним, але обов’язковим компонентом будь-якого рухового акту. Міостатична
функція робить руховий акт плавним, гнучким, точно зпівсталвеним в часі та просторі,
забезпечуючи оптимальну позу та найбільш вигідне положення окремих м’язових груп для
виконання конкретного руху. В цілому можна сказати що постава людини залежить від
тонусу екстрапірамідної системи.
 2. Участь в реалізації так званих психорефлексів. Завдяки тісним звязкам з зоровим
бугром та гіпоталамусом, тобто утвореннями які відіграють велику роль в емоційно-
афективному житті та вегетативних реакціях, екстрапірамідна система здійснює виразні,
мімічні рухові акти і так звані психорефлекси (сміх, плач). Тобто наша міміка в різних
життевих ситуаціях – це також функція екстрапірамідної системи.
 3. Участь в реалізації складних рефлекторних рухів оріентовного та захисного
характеру, які виникають інстинктивно, без участі свідомомсті.

 4. У часть в реалізації завчених, стереотипних, автоматизованих дій. Тобто гра на

музикальних інструментах та інші складні професійні дії, які виконує людина не
задумуючись, автоматично – все це здійснюється екстрапірамідною системою.
Отже, виходячи з перерахованих функцій
екстрапірамідної системи при досліджені її функції
звертають увагу на:

 Вигляд та позу хворого

 М’язевий тонус
 Міміку
 Виразність мови
 якість виконання довільних рухів, включаючи і ходу
хворого.
 Синдроми ураження екстрапірамідної
системи
Виділяють два основних синдроми
пошкодженн я екстрапірамідної системи:
 Гіпертонічно-гіпокінетичний синдром
 Гіпотонічно-гіперкінетичний синдром

Ретикулярна формація
 Гіпертонічно-гіпокінетичний
синдром
 Гіпертонічно-гіпокінетичний синдром або акінетико-ригідний, або
аміостатичний , або синдром паркінсонізму. Виникає при пошкодженні
палеостріатума (паллідума), тобто блідої кулі та чорної речовини.

Захворювання, основним клінічним проявом якого є акінетико-ригідний синдром,

було описане в 1817 г. англійським лікарем J.Рагkinson і отримало назву хвороби
Паркінсона.

Основні клінічні ознаки цього синдрому:

 1. Оліго та брадікінезія. Тобто бідність та повільність рухів.

Це монотонна тиха повільна мова (брадилалія), гіпомімічне обличчя, непорушний

погляд, рідке кліпання, бідна жестикуляція. Всі активні рухи здійснюють повільно
(брадикінезія). Ходить хворий дрібними кроками – так звана човгаюча хода, при
ході відсутня звичайна фізіологічна синкінезія – співдружні рухи верхніх кінцівок
(ахейрокінез).
2. Підвищення м’язевого тонусу так звана м’язова ригідність
Ця м’язова ригідність має свої особливості:
 Вона не виснажується при перевірці м’язового тонусу, а навпаки підвищується. Тому його ще
називають пластичним, або восковою гнучкістю. Пластичність м’язового тонусу проявляється
у вигляді різноманітних симптомів таких як симптом повітряної подушки, симптом гомілки.
 При дослідженні м’язового тонусу шляхом проведення пасивних рухів в суглобах
виявляється характерний феномен “зубчатого колеса”, коли відчувається немовби
ступінчастість опору м’язів пасивним розтягуванням. В деяких випадках цей феномен не
виявляється тому існує проба на виявлення прихованих порушень м’язового тонусу за
екстрапірамідним типом. Це проба Ганева-Нойка – при визначенні тонусу м’язів руки шляхом
пасивних рухів в ліктьовому або променево-зап”ясному суглобах обстежуваного просять
підняти ногу. У хворих з непомітною пластичною гіпертонією м’язів руки піднімання ноги
виявляє її.
 М’язова гіпертонія виникає у всіх м’язах тіла, але переважає в м’язах згиначах, що створює
своєрідну позу хворого коли тулуб дещо нахилений вперед (поза прохача), верхні кінцівки
зігнуті в ліктьових суглобах, притиснуті до тулубу. Це положення ще називається
емпростотонусом.
 3. Характерний тремор. Локалізується він як правило в кисті, рідше в нижніх кінцівках та в
ділянці підборіддя. Це тремор ритмічний і статичний. Тобто він виражений в спокої і
зменшується або зовсім зникає під час активних рухів. Цей ритмічний тремор пальців кисті
нагадує рахування монет або катання пілюль. Наявність такого тремору відображається на
почерку хворого – виникає так звана мікрографія – мілкий хвилястий почерк.

 4. Вегетативні порушення, і насамперед, гіперсалівація (підвищене виділення слини).

 5. Психічні порушення. Це насамперед брадипсихія. Тобто всі психічні процеси у таких

хворих уповільнюються так само як і їхня рухова активність. Досить часто спостерігається
акайрія (при чепливість ).
 Гіпотонічно-гіперкінетичний
синдром
Основним проявом цього синдрому є виникнення насильницьких
мимовільних рухів – так званих гіперкінезів на фоні, як правило
пониженого м’язового тонусу.
Гіперкінези – це автоматичні насильницькі надмірні рухи, що заважають
виконанню довільних рухових актів. Розрізняють наступні основні види
гіперкінезів: тремтіння (тремор), міоклонію, хореїчний гіперкінез, атетоз,
торсійну дистонію, гемібалізм та ін. Гіперкінези виникають при ураженні
різних відділів екстрапірамідної системи (в основному стріарної системи).
 Різні гіперкінези можуть виникати
на різних рівнях:
 – на кірковому рівні (гіперкінез-епілепсія, яка може проявлятися
кожевніковською і міоклонус-епілепсією, хореїчною падучою Бехтерева);

 – на підкірковому рівні (хорея, атетоз, гемібалізм, торзійна дистонія та ін.);

 – на стовбуровому рівні (тремтіння, лицьовий геміспазм або параспазм,

міоклонії, тики та ін.);

 – на мозочковому рівні (складні гіперкінези у поєднанні з атаксією і

інтенційним тремором);

 – на спинальному рівні (тремтіння, фасцикулярні та фібрилярні

посмикування).
 Тремтіння
 Тремтіння – самий частий вид гіперкінезу, різноманітний за амплітудою,
темпом і локалізацією. Тремор при паркінсонізмі відрізняється ритмічністю (4-
6 за 1 с), проявляється в пальцях кисті, може розповсюджуватися на голову,
підборіддя. Тремтіння більше проявляється у спокої, воно зменшується або
навіть зникає при активних рухах і у сні. Крупнорозмашистий тремор
виникає при ураженні червоного ядра («рубральний тремор»).
 Міоклонії
 Міоклонії – швидкі, звичайно безладні скорочення окремих
м’язів або їхніх груп, що не призводить до вираженого
локомоторного ефекту. Вони зберігаються в спокої і при русі,
посилюються при хвилюванні. Зустрічаються при ураженні
червоних ядер, чорної речовини, смугастого тіла. Такі ж
скорочення частини м’язу (а не всього) називаються міокімії.
 Атетоз
 (грец. athetos – нестійкий) – вид гіперкінезу, для якого характерні повільні
тонічні скорочення м’язів в дистальних ділянках верхніх кінцівок, що зовні схоже
на повільного ритму вигадливі «черв’якоподібні» рухи. Вони виникають в спокої
і під час довільних рухів, посилюються під впливом емоцій. Атетоз розвивається
при ураженні шкаралупи з дискоординацією функції блідої кулі, субталамічного і
червоного ядер.

Від атетозу слід відрізняти гіперкінез, що називається торсійною дистонією. У цих

хворих, особливо при активних рухах, відбувається невірний розподіл тонусу
мускулатури тулуба і кінцівок. Це призводить до утворення патологічних поз тіла у
вигляді штопороподібних насильницьких рухів навколо довгої осі тіла. Торсійно-
дистонічні явища можуть обмежуватися будь-якою частиною м’язової системи,
наприклад м’язами шиї (спастична кривошия). Вони виникають також при ураженні
шкаралупи і блідого шару.
Тонічні скорочення м’язів в дистальних ділянках верхніх
кінцівок
 Гемібалізм
 Особливою формою екстрапірамідного гіперкінезу є гемібалізм (від грец.
ballismos – підскакування). Цей рідкий варіант гіперкінезу виникає на одній
стороні тіла, більше страждає верхня кінцівка. Проявляється гіперкінез
швидкими, розмашистими рухами у великому обсязі, що нагадують кидання
або штовхання м’яча. Така клінічна картина проявляється при вогнищевому
ураженні субталамічного тіла Л’юіса).
 Швидкі мимовільні скорочення м’язів (звичайно колового м’язу ока або
м’язу, що викликає посмикування кутів роту) називають тіком.

 Судорожне скорочення в пальцях кисті під час письма позначається як

пищий спазм (графоспазм). Схожі професійні спазми бувають у музикантів
(скрипалі, піаністи, гітаристи), друкарок і ін.
 Синдром паркінсонізму
 Паркінсонізм - це неврологічний синдром, основним симптомом якого є
порушення довільних рухів. Синдром паркінсонізму зустрічається при цілому
ряді неврологічних захворювань і завжди супроводжується тремтінням
кінцівок, скутість м'язів, а також замедленностью рухів різного ступеня
вираженості. Залежно від етіології захворювання розрізняють первинний або
ідіопатичний паркінсонізм і вторинну або симптоматичну форму синдрому
паркінсонізму. У першому випадку хвороба викликається
поступовою загибеллю дофамінових нейронів у центральній нервовій системі
людини. Вони відповідають за гальмування рухової активності, і їх дефіцит
призводить до розладу рухової функції організму. Вторинний синдром
паркінсонізму провокується зовнішніми факторами: лікарськими
препаратами, черепно-мозковими травмами, інфекціями і т.д.
 Симптоми паркінсонізму
 Тремор, він же мимовільне тремтіння кінцівок - один з найбільш яскравих
симптомів паркінсонізму. Під час довільного руху тремор зникає і з'являється знову
при руховії пасивності хворого. Ще один важливий симптом паркінсонізму -
ригідність, вона ж скутість м'язів. Захворювання проявляється підвищеним
м'язовим тонусом скелетної мускулатури. Через неї виконання будь-якого руху
потребує докладання додаткових зусиль. Ригідність м'язів супроводжується
сутулістю. Існує навіть неофіційна назва для пози пацієнта з синдромом
паркінсонізму - «поза прохача», викликана зміною рефлексів, що відповідають за
вертикальність положення тіла. Додатковими симптомами паркінсонізму
вважаються олиго - і брадикінезія (сповільненість і дефіцит рухів), збіднення
жестикуляції і міміки, порушення рівноваги. Первинний паркінсонізм у літніх
людей може привести до порушень слиновиділення, ковтання, монотонності голосу
і в рідкісних випадках до деменції (недоумства). Останні названі симптоми
паркінсонізму зазвичай маніфестуються на пізній стадії захворювання. Весь
симптомокомплекс захворювання призводить до труднощів при виконанні буденних
занять, доставляє значні незручності і зникає лише під час сну хворого.
 Лікування паркінсонізму
 Схема лікування паркінсонізму суто індивідуальна для кожного хворого. Для
локалізації синдрому лікарського виду зазвичай достатньо припинити вживання
курсу прийнятих медикаментів. Лікування паркінсонізму судинного типу
передбачає хірургічну корекцію мозкового кровообігу методом шунтування.
Частиною обов'язкового медикаментозного лікування паркінсонізму будь-якого
виду є призначення L-ДОФА-препаратів, холінолітиків і т.д. Медикаментозне
лікування паркінсонізму допомагає лише зменшити прояв симптомів
захворювання і уповільнити його прогресування. Терапія паркінсонізму
довічна, тому можливий розвиток побічних ефектів: запорів, сухості в роті,
загальної слабкості, порушення серцевого ритму, розлади пам'яті та ін. При
недостатній ефективності консервативного лікування паркінсонізму
застосуються нейростімуляція головного мозку. Для цього під шкіру пацієнта в
області грудей імплантується нейростимулятор, який з'єднаний електродами з
головним мозком. До радикальних методів лікування паркінсонізму важкого
ступеня відносять також електросудорожну терапію, глибоку стимуляцію мозку
магнітним полем, а також пересадку стовбурових клітин і ембріональних
тканин хворому.
 Мозочок
 Мозочок – це орган, який відповідає за координацію рухів. Мозочок розташовується в задній черепній
ямці поруч з мостом і довгастим мозком. Його маса в середньому досягає 130-160 гр. у дорослої
людини.
З позицій анатомо-функціонального будови, в мозочку виділяють дві півкулі, черв’як мозочка і три пари
ніжок.
Поверхня мозочка утворена сірою речовиною, яка утворює кору органу, а внутрішні шари представлені
білою речовиною із скупченням сірої речовини – ядрами.
У корі мозочка виділяють три молекулярно-клітинних шару:
 Перший шар називається молекулярним, він представлений відростками (аксони, дендрити) нервових
клітин другого і третього шару кори, кровоносними судинами, клітинами гліацітамі, зірчастими і
корзинчатими клітинами.
Цей шар є найбільшим по товщині з усіх трьох шарів кори мозочка, але містить саме найменшу кількість
нервових клітин. Корзинчаті і зірчасті нейрони надають гальмівний вплив на клітини Пуркіньє, утворюючи
з ними численні зв’язки.
 Другий шар, або гангліозний, утворений клітинами Пуркіньє, які відповідають за збір, аналіз і передачу
інформації в інші відділи нервової системи. Високошвидкісна обробка інформації здійснюється завдяки
потужній дендритних системі клітин Пуркіньє.
 Третій, або гранулярний, шар складається з судин і клітин-зерен, які пов’язані з клітинами другого шару.
Мозочок поділяють на тіло мозочка та клаптико-вузликову частку, межею між якими є
задньобічна щілина мозочка (fissura posterolateralis).
 Тіло мозочка (corpus cerebelli) складається з двох півкуль та черв’яка, розташованого між
ними. Три пари мозочкових ніжок (які належать довгастому мозку і мосту) зв’язують мозочок
з іншими відділами головного мозку.
 Поверхня мозочка вкрита шаром сірої речовини, яка складає кору мозочка (cortex cerebelli) і
утворює вузькі звивини – листки мозочка (folia cerebelli), відокремлені одна від одної
щілинами мозочка (fissurae cerebelli). Глибокі щілини поділяють мозочок на часточки (lobuli
cerebelli). Серед них слід виділити найбільш ізольовану маленьку часточку – клаптик
(flocculus), а також зв’язану з клаптиком частину – вузлик (nodulus). Flocculus з’єднаний з
nodulus за допомогою тоненької смужки – ніжок клаптика (pedunculi flocculi), які присередньо
переходять у тоненьку півмісяцеву пластинку – нижній мозковий парус (velum medullare
inferius). Flocculus, nodulus i pedunculi flocculi разом становлять клаптико-вузликову частку
(lobus flocculonodularis).
 Щілини тіла мозочка йдуть не перериваючись через півкулі і черв’як, тому кожній часточці
черв’яка відповідає пара часточок півкуль.
Найбільша частка мозочка, lobus posterior, відокремлена від меншої передньої частки
(lobus anterior cerebelli) за допомогою першої щілини (fissura prima).
До складу передньої частки мозочка входять:
 1) часточки черв’яка – язичок мозочка (lingula cerebelli); центральна часточка
(lobulus centralis); вершина (culmen);
 2) часточки півкуль – крило центральної часточки (ala lobuli centralis); передня
чотирикутна часточка (lobulus quadrangularis anterior).
До складу задньої частки мозочка входять:
 1) часточки черв’яка – схил (declive); листок черв’яка (folium vermis); горб
(tuber); піраміда (pyramis); язичок (uvula);
 2) часточки півкуль – задня чотирикутна або
 проста часточка (lobulus quadrangularis posterior
 Анатомія мозочка людини
 Особливістю мозочка людини є те, що він, так як і головний мозок, складається із правої і
лівої півкулі (лат. hemispheria cerebelli) та непарної структури, що їх з'єднує — «черв'яка» (
лат. vermis cerebelli). Мозочок займає майже всю задню черепну ямку. Поперечний розмір
мозочка (9-10 см) є значно більшим, ніж його передньо-задній розмір (3-4 см).
 Зверху над мозочком лежать потиличні частки півкуль головного мозку. Мозочок
відмежований від великого мозку глибокою щілиною, у яку вклинюється відросток
твердої оболони головного мозку — намет мозочка (лат. tentorium cerebelli), натягнутий над
задньою черепною ямкою. Спереду від мозочка розташований міст і довгастий мозок.
 Черв'як мозочка коротший, ніж півкулі, тому на відповідних краях мозочка утворюються
вирізки: на передньому краю — передня, на задньому краю — задня. Найбільш виступаючі
ділянки переднього та заднього країв утворюють відповідні передній і задній кути, а найбільш
виступаючі латеральні ділянки — латеральні кути.
Схема мозочка і сусідніх з
ним структур головного
мозку:
А. Середній мозок
B. Вароліїв міст
С. Довгастий мозок
D. Спинний мозок
Е. Четвертий шлуночок
F. «Дерево життя» мозочка
G. Мигдалина мозочка
H. Передня частка мозочка
I. Задня частка мозочка
 Будова мозочка

 Будова мозочка складна. Орган складається з багатьох частин – часточок півкуль, хробака, кори, ядер і
ніжок, які виконують певні функції і пов’язують мозочок з відділами мозку. Анатомія мозочка
представлена ​двома півкулями, що пролягають по обидві сторони від хробака. Кора мозочка сформована з
трьох ділянок:
1. Архіцеребеллум. Інакше іменується флоккулонодулярних часткою.
2. Палеоцеребеллум. Двосторонньо взаємодіє з рецепторами спинного мозку і сенсомоторним ділянкою кори,
що покриває великі півкулі.
3. Неоцеребеллум. Двосторонньо взаємодіє з нейронами кори, складовими півкулі великого мозку,
рецепторами зорового і слухового апаратів.
 Кора складається з внутрішнього (зернистого), зовнішнього (молекулярного) і середнього шару,
сформованого з клітин Пуркіньє.
 Пошарова структура органу вказує на процеси інтеграції, які відображають активна взаємодія різних
відділів мозку. Шари мозочка забезпечують його зв’язок з різними відділами ЦНС.
 Товща мозочка містить 3 пари ядер – бічні зубчасті, серединні ядра шатра, закруглені і пробковидне в
просторі між першими двома парами.
 Мозочок з’єднаний з відділами мозку за допомогою ніжок. Волоконний склад
ніжок, розташованих в мозочку, включає ядра вестибулярного нерва, а також
нервових пучків – ніжного і клиновидного. Нижні ніжки об’єднують орган з
ділянкою довгастого мозку.
 Середні ніжки у вигляді широкої, виступаючої частини мозочка розташовуються
збоку і переходять в варолиев міст. Коркові структури півкуль, що пролягають в
великому мозку, контролюють роботу мозочка, використовуючи середні ніжки.
 Сплющені пучки верхніх ніжок спрямовані в обидва боки.
 Черв’як. Часточки

Черв’як
 Будова і функції мозочка неможливо уявити без хробака, який з’єднує разом обидві
півкулі органу. Червоподібна структура складається з нервових волокон білої
речовини. Патологічні зміни в тканинах хробака викликають атаксія.
Часточки
 Часточки півкулі, що знаходяться в мозочку, розмежовані борознами. Черв’як і півкулі
містять по 8 часточок.
 Передня, так само як флоккулонодулярних частки, що знаходяться в мозочку,
пов’язані робочими функціями з мозком хребетного стовпа і вестибулярним апаратом.
 До півкулях мозочка надходять імпульси від рецепторів тканини м’язів і суглобів.
Напереді на півкулі прилягає невелике утворення – клаптик.
 Ядра
 Ядра, що знаходяться в мозочку, керують осьовими і проксимальними м’язами
кінцівок. Задум руху з’являється в асоціативних коркових структурах мозку, потім
передається за допомогою аферентних шляхів у напрямку до елементів опорно-
рухової системи.
 Програма запланованого руху формується в зубчастому ядрі і одночасно в півкулях
мозочка, потім перенаправляється до руховим центрам кори за допомогою ядер
таламуса. Відтвореним рухом можна управляти, використовуючи соматосенсорную
систему зворотних зв’язків.
 Поразка ядер викликає судорожне скорочення м’язів, керуючих кінцівками.
Ядра мозочка
 Симптоми ураження мозочка
 Патологічні процеси часто супроводжуються дисметрія. Кінцівки не можуть плавно
переміститися в задану позицію через некоректну сили і хибного напряму руху.
 Ще одна ознака клінічного ураження – дісдіадохокінез, виражається в незграбному,
незграбна виконанні рухів, які швидко чергуються.
 Для виявлення порушення хворому пропонують постукати кінцями пальців однієї руки
по тильній стороні іншої руки або швидко повертати кисть долонею вгору і вниз.
 Спроба відтворити складний рух призводить до роздроблення дії на окремі етапи. В
результаті рух виконується переривчасто. Якщо пацієнт намагається доторкнутися до
предмета, виникає інтенційний тремор кінцівки.
 Амплітуда тремтіння збільшується в міру скорочення відстані до цілі. Пацієнти з
порушеннями функцій мозочка при ходьбі сильно розставляють ноги, втрачають
рівновагу і часто падають. Слова і пропозиції виговорюються в уповільненому темпі,
невиразно.
 Мова набуває скандували характер.
 Гіпотонія – зниження м’язового тонусу, виявляється в поєднанні зі зменшенням м’язової
сили. Зменшується м’язова опір пасивним рухам. Методом пальпації виявляється
підвищена м’якість м’язів.
З’являється маятнікообразний колінний рефлекс. Коли лікар вдаряє спеціальним молотком
по колінному сухожилля нижче чашечки, нога деякий час розгойдується через ослаблений
м’язового тонусу.
У нормі тривалі коливання кінцівки не відбуваються.
 Інші симптоми:
• Запаморочення, нудота, головний біль. Стани розвиваються внаслідок розриву
функціонального зв’язку між вестибулярним апаратом і мозочком.
• Підвищена стомлюваність через фізичних і розумових навантажень.
• Збої в роботі органів серцево-судинної системи.
• Дисфункція залози, яка виробляє шлунковий сік.
• Неврологічні відхилення.
Порушення координації рухів (атаксія) може виникати не тільки при
порушенні функції мозочка, але й при ураженні інших структур нервової
системи
Ураження хробака демонструє переважно розлади осі тіла – координації ходи
та стояння, а ураження півкуль мозочка – порушення координації тонких
рухів у кінцівках. При тому симптоми проявляються на боці ураження
мозочка, унілатерально
 Захворювання які вражають мозочок
 Захворювання, які вражають мозочок – кіста, злоякісна пухлина, пороки і аномалії розвитку,
абсцес, олівопонтоцеребеллярная дегенеративні процеси, мозочкова атаксія, викликана
спадковими факторами, відома як атаксія П’єра Марі. Патології мозочка викликають розлади в
роботі опорно-рухового апарату. Порушення зачіпають:
• координацію рухів (динамічна атаксія);
• підтримання рівноваги (статична атаксія);
• м’язовий тонус.
 Поразка конкретної частки відбивається в симптоматиці. Наприклад, пошкодження тканини
Клочкова-вузликового ділянки призводить до атонії м’язів, що проходять уздовж хребетного
стовпа.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !!!