Дослідження ролі заднього мозку в регуляції рухових і сенсорних функцій.

Задній мозок складається з довгастого мозку й мосту, становить собою

філогенетично древній відділ центральної нервової системи. Обширні функцінальні
зв’язки у висхідних і низхідних напрямках і тісний з’вязок із ретикулярною
формацією дозволяє довгастому мозку здійснювати системну інтеграцію й
координацію широкого спектру важливих фізіологічних функцій. Довгастий мозок
складається із сірої і білої речовин, має риси сегментарного характеру, які
проявляються у розташуванні ядер черепово-мозкових нервів (V—ХII), і має
надсегментарні структури (ядра ретикулярної формації).

Лікар-стоматолог повинен пам’ятати, що порушення різних функцій

порожнини рота (аферентної, секреторної, моторної, всмоктувальної) може бути
зумовлене місцевими факторами, захворюваннями периферичних нервів, а також
ураженням центральних мозкових структур — довгастого мозку й мосту, де
локалізуються ядра тих нервів, які забезпечують функціонування органів порожнини
рота і обличчя — це трійчастий нерв, лицевий, язикоглотковий, під’язиковий черепні
нерви.

У практиці лікаря-стоматолога можуть зустрічатися хворі із порушенням

аферентної функції порожнини рота, коли змінюються різні види чутливості:
тактильної, температурної чи смакової. Унаслідок порушення моторної функції
порожнини рота змінюється діяльність жувальної і мімічної мускулатури.
Зустрічаються випадки порушення секреторної функції, що проявляється зміною
діяльності слинних залоз. За всіх цих видів патології хворий скаржиться на втрату,
загострення, зниження чи псування загальної чутливості (анастезія, гіперстезія,
гіпостезія, дізестезія), ускладнення жування і мовлення, гіпо — чи гіперсалівацію.

Нормальне функціонування цього відділу мозку є життєво необхідним, оскільки

навіть найменше ураження цієї ділянки, як правило, призводить до тяжких порушень
життєдіяльності (порушення дихання, роботи серця і судин, травлення тощо.

1
Низхідні рухові провідні шляхи, їх роль у регуляції активності альфа- та гама-
мотонейронів.

Низхідні рухові провідні шляхи грають важливу роль у регуляції активності

альфа- та гама-мотонейронів спинного мозку. Альфа-мотонейрони є кінцевими
загальними шляхами, через які моторні системи здійснюють регуляцію та
координацію активності скелетних м'язових волокон. Аксони альфа-мотонейронів
віддають колатералі до гальмівних інтернейронів, які утворюють гальмівні синапси з
альфа-мотонейронами. Гамма-мотонейрони забезпечують контроль за ступенем
розтягнення м'язів і підтримують їхню готовність до скорочення. Низхідні рухові
провідні шляхи спинного мозку відіграють важливу роль у регуляції рухових функцій
організму.

Роль заднього мозку в забезпечені пози антигравітації (вестибулярних ядер та

ретикулярної формації), механізми децеребраційної ригідності.
Рівень заднього мозку Задній мозок забезпечує дві основні функції загального
моторного контролю тіла: (1) підтримання осьового тонусу тіла з метою стояння і (2)
безперервну зміну ступеня тонусу різних м'язів у відповідь на інформацію від
вестибулярного апарату з метою підтримки рівноваги тіла.

Задній мозок відіграє важливу роль у забезпеченні пози антигравітації через

вестибулярні ядра та ретикулярну формацію. Вестибулярні ядра, розташовані у
довгастому мозку, забезпечують статичні вестибулярні рефлекси постави.
Ретикулярна формація стовбура мозку, включаючи ядра ретикулярної формації мосту
та довгастого мозку, активують спінальні альфа- і гамма-мотонейрони, які
іннервують м'язи-розгиначі, і одночасно гальмують відповідні мотонейрони, які
іннервують м'язи-згиначі. Механізми децеребраційної ригідності пов'язані з
ураженням заднього мозку, що призводить до відключення коркових впливів на
рухові функції та збільшення тонусу м'язів-розгиначів.

Тонічні лабіринтні рефлекси.

Тонічні лабіринтні рефлекси - це рефлекси, які виникають при зміні положення тіла
в просторі. Ці рефлекси забезпечують підтримку тонусу м'язів та регулюють позу тіла
2
в просторі. Тонічні лабіринтні рефлекси виникають при подразненні лабіринту, який
знаходиться в внутрішньому вусі людини. Лабіринт складається з кісткових каналів,
заповнених рідиною, та волоскових клітин, які розташовані на стінках цих каналів.
При зміні положення тіла в просторі рідина в каналах лабіринту рухається, що
призводить до зміни положення волоскових клітин. Це викликає збудження
відповідних нервових волокон та виникнення тонічних лабіринтних рефлексів.

Тонічні лабіринтні рефлекси відіграють важливу роль у підтримці тонусу м'язів та

регулюванні пози тіла в просторі. Ці рефлекси можуть бути порушені при різних
захворюваннях, таких як захворювання лабіринту, порушення кровообігу в мозку,
захворювання нервової системи та інші

ЛТР – рефлекс, який виникає при народженні та повністю зникає через 2-4
місяці після народження. Він призводить до поганого балансу, дезорієнтації та
проблем із відновленням емоційного та фізичного балансу. ЛТР може спричинити
бінокулярний зір, що призводить до поганого відчуття часу і частих помилок з
необережності

Тонічна діяльність здійснюється повільним зміною напруження м'язів, яке

потім довго утримується. Тонус м'язів підтримується головним чином завдяки
міостатічним рефлексам (тобто рефлексам на розтягнення). Розтягування м'язів
дратує закладені в ній пропріоцептори, і це дає початок тонічному рефлексу, що
перешкоджає подальшому розтягуванню м'язів.

Вестибулярні рецептори мішечка та маточки, їх роль у регуляції тонусу та

постави.
Мішечок – отолітовий орган вестибулярного апарату. Вестибулярні рецептори
розміщені у ділянці розширення перетинчастого лабіринта. Реагують на зміни
положення голови в горизонтальних напрямках.

Маточка – розташована там же, реагує на зміщення голови у вертикальних

напрямках.

3
 Подразнення, які йдуть від цих рецепторів , замикаються на рівні
продовгуватого мозку (латеральне вестибулярне ядро)

Вестибулярні рецептори мішечка та маточки є чутливими рецепторами, які

розташовані в пристінку вестибулярного апарату. Вони реагують на зміни положення
голови та тіла в просторі і забезпечують сприйняття положень і рухів тіла, необхідне
для орієнтації у просторі. Макули маточки та мішечка містять чутливі рецепторні
волоскові клітини, які є механорецепторами. Волоски цих клітин занурені в драглисту
масу з численними вапняними кристалами - отолітами, які утворюють отолітову
мембрану. При звичайному положенні голови, макула маточки та отолітова мембрана
розташовані горизонтально, а мішечка - вертикально. Розтягнення волосків
рецепторних клітин дратує їх пропріоцептори, що дає початок тонічному рефлексу,
що перешкоджає подальшому розтягуванню м'яза. Вестибулярні рецептори мішечка
та маточки грають важливу роль у регуляції тонусу та постави тіла в просторі. Тонічні
рефлекси, які розпочинаються від вестибулярних отолітових рецепторів,
забезпечують підтримку пози тіла в просторі, зокрема пози антигравітації.

Тонічні шийні рефлекси.

Тонічні шийні рефлекси - це тонічні рефлекси, які забезпечують підтримку пози

голови та тулуба в просторі. Ці рефлекси забезпечують певне положення голови та
тулуба в просторі, спрямоване на подолання сили тяжіння Землі. Рецептори тонічних
шийних рефлексів знаходяться у м'язах шиї, а полісинаптична рефлекторна дуга
замикається на рівні І-ІІІ шийних сегментів. Імпульси від цих сегментів передаються
до мотонейронів спинного мозку, завдяки чому виникає перерозподіл тонусу м'язів.
При зміні положення голови відносно тулуба здійснюється збільшення тонусу м'язів-
розгиначів з того боку, куди нахилена голова, що забезпечує перерозподіл тонусу
м'язів і підтримання постави рівноваги. Тонічні шийні рефлекси є з'єднуючою ланкою
між рухом голови і тулуба з кінцівками.