1. Будова нервових волокон.

Механізм поширення збудження по м’якітних і

безм’якітних волокнах. Закони проведення збудження по нервовому волокну.
Нервові волокна - це відростки нервових клітин, вкриті оболонкою. Кожне волокно
складається з відростка нервової клітини , який лежить у центрі нервового волокна і
називається осьовим циліндром, і оболонки, утвореної клітинами олігодендроглії, які тут
називаються нейролемоцитами (шванівськими клітинами).
За структурою нервові волокна діляться на м'якотні (покриті мієліновою оболонкою) і
безм'якотні (не покриті мієліновою оболонкою).
Мієлінові нервові волокна мають досить складну будову. Вони трапляються як у
центральній, так і в периферійній нервовій системі, тобто у складі головного і спинною
мозку, а також у складі периферичних нервів. Вони побудовані з осьового циліндра,
мієлінової оболонки, пейролеми та базальної мембрани. Осьовий циліндр - це відросток
нервової клітини, яким частіше буває аксон, але може бути і дендрит. Він складається з
нейроплазми, яка містить поздовжньо орієнтовані нейрофіламенти і нейротубули, а також
мітохондрії. Осьовий циліндр вкритий аксолемою (продовженням клітинної мембрани),
яка забезпечує проведення нервового імпульсу.
Безмієлінові нервові волокна є типовими для автономного відділу нервової системи.
Будова їх значно простіша. Складаються безмієлінові волокна з осьового циліндра,
нейролеми і базальної мембрани. Нейролема утворена тяжем нейролемоцитів, які щільно
прилягають один до одного. Прогинаючи оболонку нейролемоцитів, осьовий циліндр
глибоко занурюється у цей тяж, а гліальна клітина, як муфта, одягає відросток. Оболонка
шванівської клітини утворює глибоку складку, мезаксон, на зразок того, що вже описаний
вище для мієлінового волокна.

Механізм проведення збудження включає в себе два компоненти: виникнення ПД

(потенціал дії) в ділянці мембрани, що подразнюється, та подразнююча дія струму на
сусідню ділянку, що викликає новий ПД (потенціал дії). Проведення ПД – це щось подібне
до естафети, у якій кожна ділянка вздовж волокна виступає спочатку як подразнювана, а
потім як подразнююча.

Швидкість проведення ПД по немієлінових волокнах тим більша, чим товстіше волокно і

чим нижчий опір зовнішнього середовища. У мієлінових волокнах проводиться
електричний струм і генеруються ПД лише в перехватах Ранв'є. Розповсюдження ПД тут
здійснюється стрибкоподібно – сольтаторно (від лат. salto – стрибок) – від перехвату до
перехвату

1. Анатомічна і фізіологічна цілісність волокна Проведення імпульсів порушується не

тільки при механічному руйнуванні волокна, але й при блокуванні натрієвих каналів
збудливої мембрани тетродотоксином чи місцевими анестетиками, різкому охолодженні,
стійкій деполяризації іонами калію, які можуть накопичуватись при ішемії в міжклітинних
щілинах.

• 2. Закон двобічного проведення збудження При подразненні нервового волокна

збудження розповсюджується по ньому як у відцентровому, так і в доцентровому
 напрямках. Двобічне проведення не є тільки лабораторним феноменом. У
природних умовах потенціал дії нервової клітини виникає в тій її частині, де тіло
переходить в аксон (початковий сегмент, аксонний горбик). Із початкового сегмента
потенціал дії розповсюджується у два боки: по аксону в напрямку нервових
закінчень і в тілі клітини в напрямку її дендритів.
• 3. Закон ізольованого проведення збудження. У нерві імпульси
розповсюджуються вздовж кожного волокна ізольовано, тобто не переходять з
одного волокна на інше і впливають тільки на ті

клітини ефектора, з якими контактують закінчення цього нервового волокна. Це

має важливе значення у зв'язку з тим, що рухові, чутливі та вегетативні волокна
периферичного нервового стовбура іннервують різні, розташовані далеко одна від одної,
клітини, тканини та органи.

4. Проведення збудження по немієлінізованих та мієлінізованих нервових волокнах.

Збудження (ПД) розповсюджується по нервових волокнах без зниження амплітуди ПД і
без зниження швидкості, тобто бездекрементно.

• 5. Відносна невтомлюваність нервового волокна. Нервове волокно проводить

ПД значно довший проміжок часу, ніж може відповідати на них орган, який
іннервується цим волокном.
• 6. Закон функціональної неспецифічності нервових волокон. Результат
збудження залежить не від того, по якому волокну прийшли ПД а від того, який
ефектор збуджується або до якого центру вони прямують. Це є підставою для
проведення нейропластики в нейрохірургічній практиці.

2. Будова синапсу. Механізм проведення збудження в хімічному синапсі.

Синапс – це спеціалізований утвір, який забезпечує перехід збудження з одного
нейрона на інший або збудливу клітину (м’язову чи секреторну).
Синапс утворений двома мембранами – пресинаптичною, яка знаходиться на
нервовому закінченні і має вигляд ґудзиків, кілець, бляшок, і постсинаптичною, яка
міститься на тілі або дендритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс.
Збудження через синапси передається хімічним шляхом за допомогою медіатора, який
міститься в синаптичних міхурцях, що розташовані в синаптичній бляшці.
Передача збудження в хімічному синапсі - складний фізіологічний процес, що протікає в
кілька стадій. Він включає синтез і секрецію медіатора; взаємодія медіатора з рецепторами
постсинаптичної мембрани; инактивирование медіатора. В цілому синапс здійснює
послідовну трансформацію електричного сигналу, що надходить по нервовому волокну, в
енергію хімічних перетворень на рівні синаптичної щілини і постсинаптичної мембрани,
яка потім знову трансформується в енергію поширюється збудження в ефекторних клітині.
3. Нейрон — структурно-функціональна одиниця нервової системи.

Нейрон — основна структурна і функціональна одиниця нервової системи.

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нервова клітина —

нейрон. Його основними властивостями є збудливість і провідність.

Нейрон складається з тіла і відростків.

Короткі, сильно розгалужені відростки — дендрити, по ним нервові імпульси
надходять до тіла нервової клітини. Дендритів може бути один або декілька.
Кожна нервова клітина має один довгий відросток — аксон, по якому імпульси
спрямовуються від тіла клітини. Довжина аксона може досягати декількох десятків
сантиметрів. Об'єднуючись у пучки, аксони утворюють нерви.
Довгі відростки нервової клітини (аксони) покриті мієліновою оболонкою.
Скупчення таких відростків, покритих мієліном (жироподібною речовиною білого
кольору), у центральній нервовій системі утворюють білу речовину головного і
спинного мозку.
Короткі відростки (дендрити) і тіла нейронів не мають мієлінової оболонки, тому
вони є сірого кольору. Їх скупчення утворюють сіру речовина мозку.
Залежно від функцій, які вони виконують, виділяють наступні типи нейронів:
• 1) нейрони, що передають сигнали від органів (рецепторів) до ЦНС (спинного та
головного мозку), називають чутливими. Тіла таких нейронів містяться поза ЦНС, у
нервових вузлах (гангліях). Нервовий вузол являє собою скупчення тіл нервових
клітин за межами центральної нервової системи;
•
• 2) нейрони, що передають імпульси від спинного і головного мозку до м'язів і
внутрішніх органів називають руховими. Вони забезпечують передачу імпульсів від
ЦНС до робочих органів.
•
• 3) зв'язок між чутливими і руховими нейронами здійснюється за допомогою
вставних нейронів через синаптичні контакти у спинному і головному мозку.
Вставні нейрони містяться у межах ЦНС (тобто тіла і відростки цих нейронів не
виходять за межі мозку).
Скупчення нейронів у центральній нервовій системі називається ядром (ядра
головного, спинного мозку).

4. Рефлекс. Рефлекторна дуга.

Основний принцип роботи нервової системи — рефлекторний.

Рефлекс — це відповідна реакція організму на подразнення, яка відбувається за участю

нервової системи.

Нервовий імпульс, що виникає при подразненні, проходить певний шлях, який називається
рефлекторною дугою.

Рефлекторна дуга — нейронний шлях, по якому проводяться нервові імпульси при

здійсненні рефлексу.

До складу рефлекторної дуги входять п'ять частин:

• 1) рецептор — нервове закінчення, або спеціалізовані клітини, які сприймають
подразнення (рецептори містяться в органах, м'язах, шкірі, тощо. Кожен вид
рецепторів реагує на певний подразник: світло, звук, дотик, запах, температуру,
тощо. Рецептори перетворюють ці подразники на нервові імпульси — сигнали
нервової системи);
• 2) чутливий шлях, передає імпульс до ЦНС (ця частина рефлекторної дуги утворена
чутливими (доцентровими) нейронами);
• 3) ділянка центральної нервової системи (вставні нейрони, що містяться у
головному або спинному мозку обробляють інформацію);
• 4) руховий шлях (рухові (відцентрові) нейрони, що передають імпульс до
виконавчого органу або залози);
• 5) робочий орган.

5. Нервовий центр. Загальні властивості нервових центрів.

Центральну частину рефлекторної дуги утворює нервовий центр.
Нервовий центр - це сукупність нервових клітин, розташованих в різних відділах ЦНС, необхідна для
здійснення рефлексу і достатня для його регуляції.
Кожний рефлекс має свою локалізацію в ЦНС, тобто ділянку, яка необхідна для його здійснення.
Наприклад, центр сечовипускання розташований в крижовому відділі спинного мозку, центр колінного
рефлексу -в поперековому.. При руйнуванні відповідної ділянки рефлекс відсутній. Проте з’ясовано, що для
регуляції рефлексу, його точності недостатньо первинного, або головного центра, а необхідна участь і вищих
відділів ЦНС, включаючи кору великих півкуль. Наприклад, якщо у тварини видалити кору великих півкуль,
то дихання зберігається, оскільки первинний дихальний центр розташований в довгастому мозку. Проте під
час роботи не буде точної відповідності вентиляції легень потребам організму, оскільки для тонкої регуляції
діяльності дихального центра необхідним є не лише довгастий мозок, але і кора великих півкуль.
Основні властивості нервових центрів:
- однобічне проведення збудження - обумовлене наявністю в нервових центрах синапсів;
- затримка проведення збудження - пов’язана з наявністю великої кількості синапсів;
- сумація збуджень - виникає або при нанесенні слабких подразнень, що повторюються, або при одночасному
нанесенні кількох підпорогових подразнень. .Механізм цього явища пов’язаний з нагромадженням медіатора
на постсинаптичній мембрані і підвищенням збудливості клітин нервового центру. Прикладом сумації
збудження може бути рефлекс чхання;
- трансформація ритму збудження - здатність змінювати ритм імпульсів, що до них надходять. Нервові
центри можуть на поодиноке подразнення відповісти серією імпульсів, а на подразнення невисокої частоти -
більш частими імпульсами;
- рефлекторна післядія - рефлекторні акти закінчуються не одночасно з припиненням дії подразника, а через
деякий час. Вона може бути короткочасною (1-3мс) і тривалою (кілька секунд);
- легка втомлюваність - при тривалому подразненні аферентних нервових волокон втома нервового центра
проявляється поступовим зниженням, а потім і припиненням рефлекторного акту. Втома пов’язана з
порушенням передачі збудження у синапсах. Зменшуються запаси медіатора у нервових закінченнях та
чутливість до медіатора рецепторів постсинаптичної мембрани. Втома у нервових центрах дитини
розвивається швидше, працездатність нервової системи менша. ніж у дорослих;
- пластичність - функціональна мінливість і пристосованість нервових центрів. При пошкодженні або
виключенні окремих частин мозку виконання їхніх функцій забезпечують інші центри.
- дуже високий обмін речовин, тобто висока потреба в кисні і поживних речовинах, а також вибіркова
чутливість до деяких фармакологічних речовин. Наприклад, при зупинці серця і дихання більш як на 5-6хв.
гинуть клітини кори великих півкуль. Нікотин блокує проведення нервових імпульсів у збуджувальних
синапсах, що призводить до зниження збудливості, зменшення рухової активності.

6. Будова та функції спинного мозку.

Центральна нервова система (ЦНС) складається зі спинного та головного мозку.

Спинний мозок людини міститься у каналі хребта. Він починається від краю
потиличного отвору і закінчується на рівні першого або другого поперекових хребців.
У дорослої людини спинний мозок являє собою циліндричний тяж (канат) довжиною
43- 45см, діаметром 0,8- 1,4 см і масою близько 35 - 40 г.
У центрі спинного мозку проходить центральний спинномозковий канал, заповнений
спинномозковою рідиною. Навколо нього зосереджена сіра речовина, утворена
тілами нейронів. На поперечному зрізі сіра речовина має форму метелика. Сіра
речовина спинного мозку складається з
3 % тіл рухових нейронів та
97% вставних нейронів.
Зовнішній шар спинного мозку утворений білою речовиною, що складається з
відростків нейронів, які утворюють провідні шляхи. Задні корінці — аксони
чутливих нейронів, передні корінці — аксони рухових нейронів.

Спинномозкові нерви утворюються внаслідок злиття переднього і заднього корінців

спинного мозку. Нерви виходять через міжхребцеві отвори.
Від стінок каналу спинний мозок відділяє епідуральний простір, який містить нерви,
кровоносні судини, жирову та сполучну тканини, і який захищає його від
пошкоджень, та три мозкові оболонки: внутрішня — м'яка, середня — павутинна і
зовнішня — тверда.

Спинний мозок має сегментарну будову: відповідно до кількості хребців у спинному

мозку є 31 сегмент. Від кожного сегмента відходять спинномозкові нерви. Всього від
спинного мозку відходить 31 пара змішаних спинномозкових нервів, кожен з яких
починається двома корінцями: переднім (руховим) і заднім (чутливим). У складі передніх
корінців містяться також вегетативні нервові волокна. На задніх корінцях розташовані
нервові вузли — скупчення тіл чутливих нейронів. З'єднуючись, корінці утворюють
змішані нерви.

Спинний мозок виконує дві основні функції: рефлекторну і провідникову:

• рефлекторна — здійснюється соматичною і вегетативною нервовими системами
(бере участь у рухових реакціях);
• провідникова — здійснюється білою речовиною провідних шляхів (проводить
нервові імпульси).
Рефлекторна функція спинного мозку полягає в тому, що його рухові нейрони
(мотонейрони) керують рухами м'язів кінцівок, тулуба і частково шиї. Через спинний
мозок проходять рефлекторні дуги, з якими пов'язані скорочення всіх скелетних м'язів тіла
(крім м'язів голови).

Приклад:

прикладом найпростішого рухового рефлексу може бути колінний рефлекс, який

проявляється у розгинанні ноги при ударі по сухожиллям м'язів нижче колінної чашечки.

Провідникова функція полягає в тому, що по волокнам білої речовини інформація від

рецепторів шкіри (дотику, болю, температурних), рецепторів м'язів кінцівок і тулуба,
рецепторів судин, органів сечовидільної системи передається по висхідним (чутливим)
провідним шляхах до головного мозку. І навпаки, від рухових центрів головного мозку
імпульси надходять по низхідним шляхам до органів (до м'язів кінцівок, тулуба, тощо).

Біла речовина спинного мозку забезпечує зв'язок і узгоджену роботу всіх відділів
центральної нервової системи, здійснюючи провідникову функцію. Усі рефлекси спинного
мозку перебувають під контролем головного мозку.

7. Будова та функції довгастого мозку.

Довга́стий мо́зок (лат. myelencephalon, medulla oblongata), заст. цибулина спинного мозку (bulbus
medullae spinalis) — нижня частина стовбура головного мозку, що безпосередньо переходить у спинний
мозок і значною мірою зберегла його сегментарні риси будови. У людини довгастий мозок становить
порівняно невелику частку від загального об'єму головного мозку: має довжину приблизно 3 см, а
ширину 2 см у найширшому місці і 1.5 см — у найвужчому. Це філогенетично найдавніший відділ
головного мозку. Розташований між варолієвим мостом і спинним мозком, в який непомітно
переходить у ділянці великого отвору потиличної кістки. Верхня частина довгастого мозку розширена у
вигляді цибулини, тому його інколи називають цибулиною.

У довгастому мозку розташовані ядра деяких із черепних нервів, зокрема язиково-глоткового,

блукаючого, під'язикового. Цими нервами він пов'язаний з різними органами і тканинами організму, а
низхідними і висхідними провідними шляхами — з усіма відділами ЦНС. В цій ділянці головного
мозку знаходиться частина ретикулярної формації, а також дихальний і серцево-судинний нервові
центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.

Довгастий мозок бере участь у рефлекторній регуляції вегетативних

функцій організму, зокрема він пов'язаний із регулюванням дихання і
артеріального тиску, також тут замикаються деякі захисні і харчові
рефлекси.

8. Будова та функції середнього мозку.

Середній мозок (mesencephalon) складається з ніжок великого мозку і чотиригорбикового тіла.
Порожнина середнього мозку представлена вузьким каналом - сільвієвим водопроводом, що
з'єднує порожнини 4-го і 3-го мозкових шлуночків. Через середній мозок проходять всі висхідні
шляхи до кори великого мозку і мозочка та низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного
мозку.

У середньому мозку розташовані скупчення сірої речовини у вигляді ядер чотиригорбикового

тіла, ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні бугри
чотиригорбикового тіла є первинними зоровими центрами, а задні бугри - первинними
слуховими центрами. За їх участю здійснюються рефлекси на світло і звук, рухи очей, поворот
голови.

Середній мозок виконує також складні рефлекторні функції (синхронні рухи очей, голови, тулуба
у відповідь на звукові сигнали й світлові подразнення) і бере участь в автоматизації рухів.

У центральній сірій речовині локалізується антиноцицептивний (протибольовий) центр,

збудження якого пригнічує больові відчуття. У ділянці покриву середнього мозку розміщені парні
ядра окорухового і блокового нервів, аксони яких іннервують зовнішні м'язи очного яблука, і одне
непарне ядро (Едінгера) окорухового нерва парасимпатичні нейрони якого регулюють діаметр
зіниці і здійснюють акомодацію ока.

Чорна речовина (substantia nigra) складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний
пігмент. Вона зв'язана з координуванням складних актів ковтання і жування, регуляцією рухів
пальців рук. Чорна речовина складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний пігмент.
Чорна речовина взаємодіє з блідою кулею, хвостатим ядром, таламусом, червоним ядром,
чотиригорбиковою пластинкою, сітчастим утвором, корою великого мозку. Руйнування чорної
речовини викликає значне зниження вмісту дофаміну у хвостатому ядрі і є причиною порушень
співдружних рухів під час жування і ковтання, роботи мімічної мускулатури і появи мимовільних
м'язових рухів (тремору).

Функції середнього мозку

• Рухові функції.
• Сенсорні функції (наприклад зір).
 • Регулювання актів жування та ковтання (тривалості)
• Забезпечення точних рухів рук (наприклад, при письмі).

9. Будова та функції проміжного мозку.

Проміжний мозок – це відділ головного мозку, що становить найпереднішу (у
людини — верхню) частину мозкового ствола, над якою розташовані великі
півкулі.
Проміжний мозок розташований під мозолистим тілом.
Проміжний мозок складається із таламуса і гіпоталамуса.
Таламус – це колектор всієї аферентної інформації, окрім нюхових рецепторів,
найважливіший інтеграційний центр.
Гіпоталамус розташований на дні і з боків ІІІ боків шлуночка мозку.
Структури гіпоталамуса: сірий горб, лійка, соскоподібні тіла.
Зони гіпоталамуса: гіпофізотропна (преоптичні і передні ядра), медіальна (середні
ядра), латеральна (зовнішні задні ядра).
Фізіологічна роль гіпоталамуса – вищий підкірковий інтеграційний центр
вегетативної нервової системи, який впливає на:
– терморегуляцію.
– гіпофіз.
– жировий обмін
– вуглеводний обмін
– серцево-судинну систему.
– моторну і секреторну функції ШКТ
– поведінкові реакції
Функції проміжного мозку залежать від його відділів:

Регулює роботу ендокринної системи, так як у проміжному мозку розташовані

гіпофіз і епіфіз. Гіпофіз стимулює вироблення наступних гормонів: зростання,
пролактину (здатність утворення молока в альвеолах молочних залоз), ТТГ,
АКТГ, фолікулостимулюючого, лютеїнізуючого, лютеотропного, меланотропін,
окситоцину, вазопресину. Нейросекреторна функція епіфіза носить чіткий
добовий режим. Вночі синтезує мелатоксін, який бере участь в пігментному
обміні, а вдень – серотоксін.
Регуляція вегетативної системи. У гіпоталамусі розташовані підкіркові центри
вегетативних рефлексів, таких як спрага, голод, насичення, задоволення,
незадоволення, терморегуляція, а так само всіх видів почуттів.
У латеральних колінчастих тілах розташовані підкіркові центри зору, а в
медіальних – слуху .
Таламус є центром загальної чутливість, крім нюхової.
Проміжний мозок, як правило, має безліч функцій, при порушенні хоч однієї з них
можуть виникнути непоправні наслідки, які неминуче призведуть до інвалідності
або летального результату.

10. Будова та функції мозочка.

Мозочок – це частина головного мозку, яка управляє опорно-руховим апаратом. Мозочок
людини не пов’язаний безпосередньо з рецепторами, які перетворюють вплив зовнішніх і
внутрішніх факторів в нервові імпульси. Ця ділянка мозку взаємодіє з усіма іншими
відділами ЦНС. До нього спрямовані імпульси, що надходять від рецепторів сухожиль,
м’язів, суглобових сумок, зв’язок, кори півкуль, ядер підкіркового шару і довгастого
мозку.
У свою чергу від мозжечкового мозкового відділу відходять імпульси в напрямку інших
ділянок ЦНС. Таким способом здійснюється двосторонню взаємодію. Функції мозочка,
розташованого в головному мозку людини, пов’язані з утриманням рівноваги,
узгодженістю рухів кінцівок та інших частин тіла.
Мозочок впливає на діяльність деяких вегетативних центрів, але основна його роль
— це забезпечення узгодженої рухової активності. Мозочок — головний керуючий
орган рухової системи, який здійснює координацію і контроль всіх видів рухів — від
простих рухових актів до складних форм поведінкової рухової активності.

Мозочок за допомогою нейронних ланцюгів (рис. 4.36) бере участь у регуляції і корекції
рухових функцій, а саме;

■ підтриманні тонусу м'язів, постави і рівноваги, руху очних яблук;

■ забезпеченні синергії - контроль швидкості, сили, амплітуди і направлення рухів, що

виконуються;

■ разом з моторною корою великого мозку здійснює планування і програмування рухів

11. Будова та функції базальних ядер.

Базальні ганглії або базальні ядра — комплекс підкіркових нейронних вузлів, розташованих в
центральній білій речовині півкуль головного мозку хребетних тварин. Вони входять до складу
переднього мозку, розташованого на межі між лобовими частками і над стовбуром мозку.
Базальні ганглії забезпечують регуляцію рухових і вегетативних функцій, беруть участь в
здійсненні інтеграційних процесів вищої нервової діяльності.Основною функцією базальних
ядер є планування та програмування рухових команд разом з корою великого мозку, як
стереотипних, так і осмислених. Підтвердженням цього є виникнення порушень рухових
програм, які мають місце при пошкодженнях базальних ядер. Порушення рухів
поділяють на гіперкінетичні та гіпокінетичні.
Гіперкінетичні порушення супроводжуються виникненням надмірних та аномальних
рухів.
Для гіпокінетичних порушень характерні акінезія – утруднення початку руху,
послаблення спонтанних рухів, брадикінезія – сповільнення рухів. Порушення функцій
окремих базальних ядер також дозволяє оцінити їх роль у регуляції рухових функцій.

12. Будова та функції лімбічної системи

Лімбічна система (від лат. limbus — «межа, край, кордон») — сукупність певних структур
головного мозку. Огортає верхню частину стовбура головного мозку, ніби поясом, і утворює його
край (лімб). Бере участь у регуляції функцій внутрішніх органів, нюху, автоматичної регуляції,
емоцій, пам'яті, сну, неспання та ін. Термін «лімбічна система» вперше введено в науковий обіг у
1952 році американським дослідником Паулем Мак-Ліном.[1]
Функції лімбічної системи
• регуляція функції внутрішніх органів (через гіпоталамус);
• формування мотивацій, емоцій, поведінкових реакцій;
• відіграє важливу роль у навчанні;
• нюхова функція;
• організація короткочасної і довготривалої пам'яті;
• участь у формуванні орієнтовно-дослідницької діяльності (синдром Клювера-
Бьюсі);
• організація найпростішої мотиваційно-інформаційної комунікації (мови);
• участь у механізмах сну.

13. Будова та функції нервової тканини.

Нерво́ва ткани́на — тканина ектодермального походження і є системою спеціалізованих
структур, що утворюють основу нервової системи і забезпечують умови для реалізації її функцій.

Нервова тканина здійснює зв'язок організму з оточуючим середовищем, сприйняття і

перетворення подразників у нервовий імпульс та передачу його ефектору. Нервова тканина
забезпечує взаємодію тканин, органів та систем організму та їх регуляцію.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і розміщених між ними допоміжних
клітин.

Нейрони є клітинами, здатними до електричного збудження, що відповідають за процес передачі

інформації.

14. Аналізувати рефлекторні дуги. Проводити дослідження колінного рефлексу.

Рефлекторна дуга — шлях проходження нервового імпульсу від рецептора до органа виконавця
функції, анатомічна основа рефлексу. Рефлекторна дуга складається з 5 основних елементів:
рецептор, що сприймає подразнення; чутливі (аферентні) нервові волокна та нейрон; нервовий
центр, де інформація аналізується та інтегрується за допомогою синапсів; ефекторне (еферентне)
нервове волокно, за яким збудження йде на периферію; орган-ефектор, який виконує певну
функцію у відповідь на збудження.

Колі́нний рефле́кс — безумовний сухожилковий міотатичний рефлекс, рефлекторну дугу якого

утворює стегновий нерв. Рефлекс виникає при розтягненні чотириголового м'язу стегна і
виявляється у його різкому скороченні. Колінний рефлекс викликають для медичної діагностики
стану нервової системи.

Дуга замикається у поперекових сегментах спинного мозку (L2-L4).

Постукування по зв'язці наколінка HYPERLINK "https://en.wikipedia.org/wiki/Patellar_ligament"[en] викликає розтягнення

чотириголового м'язу стегна. Численні м'язові веретена HYPERLINK "https://en.wikipedia.org/wiki/Muscle_spindle"[en]
активуються та посилають сигнали до α-мотонейронів спинного мозку по первинних чутливих
нервових волокнах. α-мотонейрони в свою чергу активують скорочення чотириголового м'язу,
виділяючи в синапсах нейромедіатор ацетилхолін.[1]

У медичних цілях здійснюють перевірку колінного рефлексу для діагностики стану спинного
мозку та нервової системи.
Викликається рефлекс ударом неврологічного молоточка по сухожилку нижче надколінника. Під
час удару виникає швидке розтягнення нервово-м'язових волокон, що містяться у сухожилку,
інформація про це прямує до спинного мозку й повертається до чотириголового м'яза стегна,
який різко скорочується, розгинаючи при цьому ногу в коліні.

Під час перевірки колінного рефлексу оцінюють його силу та симетричність.

15.Вивчати відділи головного та спинного мозку.

Головний мозок складається з таких відділів:

– довгастий;

– задній, що включає міст і мозочок;

– середній;

– проміжний;

– кінцевий.

Усі відділи, за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. Кінцевий,

або великий мозок, є вищим відділом ЦНС.

Відділи спинного мозку людини: шийний, грудний,

поперековий, крижовий