№1

Нервовий центр є центральним компонентом рефлекторної дуги, в ньому відбувається

переробка інформації, виробляється програма дії, формується еталон результату.

Нервовий центр - це сукупність нейронів, розташованих на різних рівнях ЦНС і регулюючих

складний рефлекторний процес або функцію. У нервовому центрі виділяють наступні відділи:
нижчий, або виконавчий, робочий і вищий, або регуляторний.

Нижчий (виконавчий) відділ нервового центру локалізована в спинному мозку і передає

інформацію від робочого відділу до робочих органів.

Робочий відділ нервового центру - це відділ, відповідальний за здійснення даної функції, як

правило, знаходиться в стовбурових відділах головного мозку.

Вищий (регуляторний) відділ нервового центру розташований в корі великих півкуль мозку і
регулює активність робочого відділу нервового центру, він втручається в регуляцію функцій
епізодично, при необхідності коригування автоматичної діяльності робочого відділу. Вищі
відділи включаються в роботу нервового центру з умовно-рефлекторному механізму. Активність
регуляторного (вищого) відділу нервового центру залежить від функціонального стану робочого
відділу.

Властивості нервових центрів обумовлені особливостями проведення нервових імпульсів через

синапси, що з'єднують різні нервові клітини:

 1. Одностороннє проведення збудження - імпульс проводиться тільки в одному

напрямку, зворотне проведення збудження через синапс неможливо.
 2. Наявність латентного періоду від початку дії сигнала до прояву рефлекторного акту,
так звана синаптична затримка. Вона обумовлена тим, що на виділення і дифузію
медіатора в синапсі вимагається проміжок часу в 1,5-2 мс. Відповідно, чим більше
нейронів у рефлекторної дузі, тим триваліше час рефлексу.
 4. Більш низька швидкість передачі імпульсу в синапсі проти передачею його по аксону
(близько 50-100 імпульсів в секунду, що в 5-6 разів нижче швидкості передачі в аксоні).
 5. Втома нервових центрів - тривале повторне роздратування рецептивного поля
рефлексу призводить до ослаблення рефлекторної реакції аж до повного зникнення. Цей
процес пов'язаний з діяльністю синапсів - в них настає виснаження запасів медіатора,
зменшуються енергетичні ресурси, знижується реакція постсинаптичного рецептора на
медіатор
 6. Трансформація ритму - нервові клітини мають властивість змінювати частоту
передаються імпульсів.
 7. У нервових клітинах здійснюється інтенсивний обмін речовин, для чого необхідно
постійне надходження достатньої кількості енергії і кисню.
 8. Нервові центри завжди знаходяться в тонусі, який забезпечується постійно
надходять імпульсами від різних структур мозку і виконавчих органів.
 9. Нервові центри чутливі до хімічних речовин (у тому числі лікарським), проникаючим
через гематоеіцефаліческій бар'єр, і володіють специфічною реакцією на різні речовини.
 10. Після закінчення дії подразника активний стан нервового центру триває ще якийсь
час - так зване післядія, або слідові процеси.
Ці властивості дозволяють нервовій системі ефективно реагувати на зовнішні подразники та
керувати різними функціями тіла. Нервові центри взаємодіють між собою і інтегрують
інформацію для координації фізіологічних і психологічних відповідей на навколишні зміни.
№2

Тонус нервових центрів – це стале незначне збудження нейронів нервового центру, у створенні й
підтриманні якого беруть участь аферентні імпульси, що надходять від периферичних рецепторів до
ЦНС, а також різні гуморальні подразники (СО2, гормони тощо). Тому з нервових центрів на
периферію до певних органів і тканин постійно надходять розряди нервових імпульсів. Така
низькочастотна імпульсація зумовлює тонус тих скелетних м'язів які підтримують положення тіла,
тонус гладких м'язів порожнистих внутрішніх органів тощо.

Тонус нервових центрів є важливим аспектом функціонування нервової системи та

регулювання різноманітних фізіологічних процесів в організмі. Тонус - це сталий
рівень активності нервових центрів, що забезпечує постійне регулювання роботи
різних систем організму.

Механізми виникнення тонусу нервових центрів:

1. Внутрішні механізми: Центральна нервова система (ЦНС) має вбудовану

здатність до автоматичного регулювання активності нейронів і нейронних
мереж. Це може бути обумовлено генетичними факторами, фізіологічними
процесами, а також розвитком і функціонуванням нервової системи в
ранньому дитинстві.
2. Зовнішні впливи: Зовнішні фактори, такі як стимули навколишнього
середовища, стрес, фізична активність, харчування, сон і багато інших чинників
можуть впливати на рівень тонусу нервових центрів. Наприклад, стрес може
збільшити активність симпатичної нервової системи, тоді як релаксація і
відпочинок можуть підвищити активність парасимпатичної нервової системи.

Підтримка тонусу нервових центрів:

1. Адекватний сон: Важливо забезпечити належний сон, оскільки це сприяє

відновленню тонусу нервових центрів і забезпечує нормальну роботу ЦНС.
2. Здоровий спосіб життя: Регулярна фізична активність, правильне харчування та
відмова від шкідливих звичок можуть підтримувати оптимальний рівень тонусу
нервових центрів.
3. Лікування медичних станів: Деякі медичні стани, такі як нейрологічні хвороби,
можуть впливати на тонус нервових центрів. Лікування основного
захворювання може допомогти відновити нормальний тонус.

Важливо пам'ятати, що рівновага тонусу нервових центрів є важливою для

забезпечення здорового функціонування всього організму. Нервова система є
складною і динамічною системою, і підтримка її оптимальної роботи вимагає
комплексного підходу до здорового способу життя і старанної уваги до факторів, які
можуть впливати на тонус.
№3
№5
№6

Принципи взаємодії нервових центрів - це основні закономірності, які

описують, як нервові центри взаємодіють один з одним у нервовій системі.
Давайте розглянемо кожен з цих принципів більш детально:

1. Принцип іррадіації та концентрації: Цей принцип стосується

розповсюдження нервового збудження через нервову систему. Він
стверджує, що збудження може поширюватися від одного нервового
центру до іншого через сусідні нервові шляхи (іррадіація) або
концентруватися в одному центрі (концентрація), в залежності від
інтенсивності подразнення та активності нервових доріжок.
2. Принцип сумації та оклюзії: Цей принцип описує, як нервові
імпульси можуть об'єднуватися або припиняти один одного на своєму
шляху. Сумація відбувається, коли декілька слабких імпульсів
об'єднуються для створення більш сильного імпульсу. Оклюзія,
навпаки, відбувається, коли сильний імпульс блокує слабший імпульс,
запобігаючи йому досягти своєї мети.
3. Принцип загального кінцевого шляху: Цей принцип стверджує, що,
незалежно від того, яким шляхом нервовий збудження проходить
вгору по нервовій системі, він завжди виходить на зовнішню реакцію
через спільний кінцевий шлях. З іншими словами, різні стимули
можуть призводити до одного і того ж відповідного дії.
4. Принцип домінанти: Цей принцип стосується переваги одних
імпульсів перед іншими в конкурентних ситуаціях. Коли два або
більше імпульси конкурують за право вплинути на нервовий центр,
той імпульс, який має більший інтенсивність або силу, стає
домінантним і визначає реакцію центру.

Ці принципи взаємодії нервових центрів допомагають розуміти, як нервова

система функціонує і реагує на різні стимули, а також як контролюється і
координується робота організму.
№7

Вплив несприятливих факторів, таких як гіпоксія, нікотин та наркотичні речовини, на

активність нервових центрів може бути значущим і мати негативні наслідки для
функціонування нервової системи. Ось як ці фактори можуть впливати на нервові
центри:

1. Гіпоксія: Гіпоксія - це стан, при якому тканини організму не отримують

достатньо кисню. Гіпоксія може виникнути через недостатнє постачання кисню
до легенів (гіпоксічна гіпоксія) або через недостатню оксигенуваність крові
(гипоксемічна гіпоксія). Гіпоксія може призводити до таких негативних наслідків
для нервової системи:
 Затримка в роботі нейронів і втрата їхньої здатності передавати
інформацію.
 Погіршення когнітивних функцій, таких як пам'ять, увага і рішення.
 Може призводити до стану, відомого як гіпоксична аноксія, яка може
завершитися нейронною смертю.
2. Нікотин: Нікотин є активною речовиною в тютюновому диму і має
стимулюючий вплив на центральну нервову систему. Проте тривале та
надмірне вживання нікотину може призводити до таких наслідків:
 Зміна рівня нейромедіаторів, таких як ацетилхолін і дофамін.
 Звикання до нікотину і зменшення відчуття задоволення від нормальних
стимулів.
 Погіршення пам'яті, уваги та когнітивних функцій внаслідок негативного
впливу на нейрони.
3. Наркотичні речовини: Наркотичні речовини, такі як опій, морфій, кокаїн,
амфетамін і інші, можуть мають різні впливи на нервову систему, але загалом
вони можуть призводити до таких ефектів:
 Зміна вироблення нейромедіаторів та рецепторної чутливості.
 Руйнування нейронних шляхів та навіть смерть нейронів.
 Погіршення функціонування нервової системи, когнітивних функцій і
відчуття болю.

Всі ці фактори можуть мати серйозний вплив на активність нервових центрів і

призводити до різних нейрологічних та психологічних порушень. Тому важливо
уникати негативних впливів цих факторів і підтримувати здоровий спосіб життя для
забезпечення оптимального функціонування нервової системи.
№8
№9

Збудливі синапси є одними з основних структур в нервовій системі та

відіграють важливу роль у передачі нервових сигналів між нейронами.
Основні компоненти збудливого синапсу включають нейромедіатори,
циторецептори та параметри збудливості. Розглянемо кожен з цих
елементів та їх фізіологічну роль:

1. Нейромедіатори: Нейромедіатори - це хімічні речовини, які

випускаються з пре-синаптичного нейрона під час акційного
потенціалу і служать для передачі сигналу до після-синаптичного
нейрона. Деякі з найпоширеніших нейромедіаторів включають
ацетилхолін, гамма-амінобутиричну кислоту (ГАБА), серотонін,
дофамін, глютамат тощо. Кожен нейромедіатор може мати різні
фізіологічні ефекти в організмі.
2. Циторецептори (рецептори на мембрані пост-синаптичного
нейрона): Циторецептори - це білкові молекули на мембрані пост-
синаптичного нейрона, які взаємодіють з нейромедіаторами,
випущеними пре-синаптичним нейроном. Ця взаємодія викликає
зміни в мембранному потенціалі пост-синаптичного нейрона і може
бути екситаторною або інгібіторною, залежно від типу нейромедіатора
і рецепторів, які взаємодіють. Циторецептори регулюють потік іонів
через мембрану пост-синаптичного нейрона та визначають, чи
виникне акційний потенціал у пост-синаптичному нейроні.
3. Параметри збудливості (EPSP - Excitatory Postsynaptic Potential):
EPSP - це зміна мембранного потенціалу пост-синаптичного нейрона в
наслідок стимуляції екситаторних циторецепторів. Коли екситаторні
нейромедіатори, наприклад, глютамат, взаємодіють з
циторецепторами на пост-синаптичному нейроні, це може призвести
до деполяризації мембрани, збільшуючи ймовірність виникнення
акційного потенціалу. EPSP робить нейрон більш схильним до
відправлення сигналу.

Фізіологічна роль збудливих синапсів полягає у передачі інформації від

одного нейрона до іншого в нервовій системі. Вони грають ключову роль у
побудові нейронних колах, обробці інформації та координації різних
функцій організму, включаючи сприймання подразників, виконання рухів та
багато іншого. Ці синапси також важливі для формування навчання і пам'яті,
оскільки зміни в силі синаптичних з'єднань можуть впливати на нейронні
мережі та навчання.
Збудження пов'язане з розвитком у нейроні тимчасової деполяризації.
Деполяризаційна відповідь нейрона на збудження отримала назву збуджувального
постсииаптичного потенціалу (ЗПСП). Внутрішньоклітинно ЗПСП у нейронах ссавців
був уперше зареєстрований Д. Екклсом зі співробітниками (1966) за допомогою
мїкроелектронної техніки.

На відміну від збудження, що поширюється (ПД), ЗПСП є місцевим. Воно локальне,

градуальне (залежить від сили подразнення, тобто не підпорядковується закону «все
або нічого»), здатне до сумації з попередньою деполяризацією, не залишає після
себе рефрактерності. За своїми характеристиками ЗПСП є ідентичним потенціалу
кінцевої пластинки (ПКП) у нервово-м'язовому сполученні . Проте, якщо ПКП є
наслідком активації одного синапса, то ЗПСП переважно виникає при одночасній
активації кількох синапсів.

ЗПСП досягає максимуму протягом 1,5—2 мс, після чого повільно затухає за
експонентою. Загальна тривалість ЗПСП багатьох нейронів ЦНС складає близько 15
мс, а амплітуда може досягати —20—30мВ при величині мембранного потенціалу —
70 мВ
№10

Гальмівний постсинаптичний потенціал (ГПСП)— це різновид постсинаптичного потенціалу,

яка призводить до того, що активність постсинаптичного нейрон а знижується, і менш
ймовірним стає виникнення потенціалу дії.
Протилежністю гальмівного постсинаптичного потенціалу є збудливий постсинаптичний
потенціал, який призводить до того, що активність постсинаптичного нейрона підвищується, і
виникнення потенціалу дії стає більш ймовірним .
Виникнення різних типів постсинаптичних потенціалів можливо в різних типах хімічних синапсів,
які використовують секрецію тих чи інших нейромедіатор ів для
забезпечення нейротрансмісії ( міжклітинної передачі сигналу).
Гальмують (інгібіторні) пресинаптичні нейрони виділяють в синапс гальмівні нейромедіатори
(наприклад, такі, як ГАМК, гліцин, серотонін, залежно від типу нейрона). Ці гальмівні
нейромедіатори потім зв'язуються з відповідними специфічними «гальмівними»
постсинаптическими рецепторами. В результаті активації цих гальмівних рецепторів
відбуваються зміни в активності постсинаптичного нейрона, зокрема відкриваються або
закриваються іонні канали (наприклад, канали іонів хлор а в разі ГАМК-А рецептора або канали
іонів калію у разі 5-HT 1A -рецептора). Це призводить до зміни електричної провідності мембрани
постсинаптичного нейрона. Генерується електричний струм, який змінює постсинаптичний
потенціал - постсинаптична мембрана стає більш електронегативною (більше негативно
зарядженої). Якщо вихідний потенціал мембрани знаходиться між порогом спокою і порогом
виникнення потенціалу дії, то в результаті впливу цього інгібіторного потенціалу може
відбутися деполяризація клітини. Гальмівні постсинаптичні потенціали також призводять до зміни
проникності мембрани для іонів хлору, оскільки в результаті зміни потенціалу мембрани
змінюється електростатична сила, що впливає на хлорні канали. Для вимірювання
постстінаптічних потенціалів в збудливих і гальмівних синапсах можуть використовуватися
мікроелектроди.
№11

Нейромедіатори є хімічними речовинами, які використовуються нервовими

клітинами (нейронами) для передачі сигналів у нервовій системі. Вони грають
важливу роль у регулюванні настрою, поведінки, функцій органів та інших аспектів
фізіології та функціонування організму. Ось деякі з найвідоміших нейромедіаторів:

1. Ацетилхолін (АХ): Використовується у периферійній та центральній нервовій

системі для передачі сигналів між нейронами та м'язами. Ацетилхолін
важливий для контролю рухів та інших фізіологічних функцій.
2. Норадреналін (НА): Цей нейромедіатор грає роль у регулюванні стресових
реакцій, а також впливає на настрій, увагу та пам'ять.
3. Дофамін: Відомий як "насолода нейромедіатор", дофамін впливає на настрій,
моторику, нагороду та інші аспекти фізіології. Необране виробництво дофаміну
пов'язане з різними порушеннями, такими як паркінсонізм та шизофренія.
4. Гліцин: Гліцин є інгібіторним нейромедіатором, що сприяє заспокоєнню
нервової системи. Він важливий для контролю м'язового тонусу та інших
фізіологічних процесів.
5. ГАМК (гамма-амінобутірнова кислота): ГАМК є ще одним інгібіторним
нейромедіатором, який зменшує активність нейронів у центральній нервовій
системі. Він грає ключову роль у контролі страху, тривожності та м'язового
напруження.
6. Глутамат: Глутамат є ексцитаторним нейромедіатором, що стимулює
активність нейронів. Він важливий для навчання, пам'яті та інших функцій
центральної нервової системи.
 7. Серотонін: Серотонін впливає на настрій, сон, апетит та інші фізіологічні
процеси. Необране виробництво серотоніну пов'язане з депресією та іншими
розладами.
8. Оксид азоту (NO): Оксид азоту грає важливу роль у розширенні судин
кровоносних та контролі кровотиску. Він також може впливати на
нейротрансмісію в центральній нервовій системі.

Ці нейромедіатори працюють разом і взаємодіють між собою, щоб регулювати

функції нервової системи та впливати на фізіологічні та психологічні процеси в
організмі. Розлади в роботі цих нейромедіаторів можуть вести до різних психічних та
неврологічних захворювань.
№12

Нейромодулятори - це хімічні речовини, які використовуються нервовою системою

для регулювання різноманітних функцій в організмі, таких як настрій, сон, апетит, біль,
вага, агресія, сексуальна поведінка і багато інших. Нейромодулятори можуть бути
різними за природою, включаючи нейропептиди, нейростероїди та інші класи
специфічних хімічних сполук.

Ось кілька прикладів нейромодуляторів:

1. Серотонін: Відомий також як "гормон щастя". Серотонін впливає на настрій,

сон, апетит і ряд інших процесів в мозку.
2. Допамін: Відомий як "гормон винагороди". Допамін відповідає за відчуття
задоволення і мотивацію, а також впливає на рухову активність.
3. Ацетилхолін: Цей нейромодулятор виконує важливу роль у функціонуванні
м'язів, нейром'язових з'єднаннях і у механізмах пам'яті.
4. ГАМК (гамма-амінобутират): Цей нейромодулятор є інгібіторним, тобто він
зменшує активність нейронів, допомагаючи контролювати ступінь збудження в
мозку.
5. Ендорфіни: Це природні анальгетики, які випускаються в організмі під час
фізичного навантаження або стресу і можуть викликати відчуття щастя і
знеболювання.
6. Кортикостероїди: Це група нейростероїдів, таких як кортизол, які впливають
на реакцію на стрес, імунну відповідь та інші фізіологічні процеси.

Це лише кілька прикладів нейромодуляторів, і існує багато інших речовин, які грають
важливу роль в регуляції нервової системи і функціонуванні організму в цілому.
Розуміння цих хімічних сигналів допомагає науковцям та лікарям в розробці ліків і
лікуванні різних нейрологічних та психічних захворювань.