15.Організація поведінки в природних умовах життя.

Функціональна
система організації поведінки П.К. Анохіна. Роль підсвідомих механізмів
- інстинктів та мотивацій в організації поведінки. Вища нервова
діяльність (ВНД). Придбані форми організації поведінки (імпринтинг,
умовні рефлекси). Фізіологічні основи пам'яті.
1.Поняття про нижчу та вищу нервову діяльність.
Умови зовнішнього середовища вимагають постійного пристосування
організму.

Пристосувальні реакції забеспечуються рефлекторною діяльністю

нервової системи. У процесі еволюції виникли міцно закріплені
рефлекси, що передаються спадково, які забезпечують пристосувальні
можливості організму, об'єднують і погоджують його функції.

Для здійснення пристосування організму вроджених (безумовних)

рефлексів недостатньо. У людини в процесі індивідуального життя
виникають якісно нові рефлекторні реакції залежно від характеру й
умов зовнішніх впливів.

Вища нервова діяльність (ВНД) – об'єднана рефлекторна функція

кори півкуль і ближчої підкірки головного мозку, що забезпечує
пристосування людини до зовнішнього середовища – поведінка. ВНД
пов'язана з діяльністю кінцевого мозку.

Нижча нервова діяльність – функція центральної нервової системи,

що регулює фізіологічні процеси в організмі.

Кора головного мозку постійно змінює всі процеси в організмі,

пристосовуючи його до навколишнього середовища. Умовний рефлекс
– один з основних механізмів діяльності кори великих півкуль.
2.Теорія П. К. Анохіна «Функціональна система організації
поведінки».
Велике визнання в науковому світі набула також розроблена у 30-60-ті
pp. XX ст. теорія функціональних систем П.К. Анохіна. Часто її
вважають найбільш завершеною системною теорією в психології і
фізіології, оскільки в ній не тільки чітко визначене поняття системи, а
й розроблена внутрішня операційна архітектоніка системи та
визначені основні принципи її функціонування.

Нині як методологічна основа психофізіологічного опису поведінки

використовується теорія функціональної системи П.К. Анохіна [5].

Функціональні системи - це динамічні організації, що

саморегулюються, діяльність усіх складових компонентів яких сприяє
отриманню життєво важливих для організму пристосувальних
результатів (П.К. Анохін).

П.К. Анохін виділив такі універсальні для різних систем вузлові

механізми:

♦ корисний пристосувальний результат як провідний пункт

функціональної системи;

♦ рецептори результату;

♦ зворотна аферентація від рецепторів результату до центральних

утворень функціональної системи;

♦ центральна архітектура, що являє собою вибіркове об'єднання

нервових елементів різних рівнів;

♦ виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні елементи,

включаючи організовану цілеспрямовану поведінку.

Результат діяльності для кожної функціональної системи її є

центральним системоутворюючим фактором. П.К. Анохіним були
виділені чотири групи пристосувальних результатів:

 1) провідні показники внутрішнього середовища, що визначають

нормальний метаболізм тканин;
 2) результати поведінкової діяльності, що задовольняють основні
біологічні потреби;
  3) результати стадної діяльності тварин, які задовольняють
потреби угрупування;
 4) результати соціальної діяльності людини, що задовольняють її
соціальні потреби, які зумовлені її становищем у певній
суспільно-економічній формації.

Перевага теорії функціональних систем перед іншими системними

теоріями полягає в тому, що вона дає конкретні можливості для
системного аналізу різних класів явищ природи й суспільства і є
з'єднувальною ланкою між синтетичним і аналітичним рівнем
досліджень.
3.Природжені форми функцій ЦНС з організації поведінки:
a) безумовні рефлекси, їх ознаки та класифікація;
І.П. Павлов усі рефлекторні реакції поділив на дві групи: безумовні і умовні. Вони ж
лежать в основі поведінки людини.
Безумовні рефлекси - природжені, відносно постійні, стереотипні реакції організму
на дію адекватного подразника зовнішнього або внутрішнього середовища, які
здійснюються за допомогою ЦНС, передаються спадково. Їх ознаки:
1. Проявляються при дії адекватного подразника без особливих спеціальних
умов (слиновиділення, ковтання, дихання та ін.).
2. Мають готові анатомічно сформовані рефлекторні дуги.
3. В їх здійсненні основна роль належить підкірковим ядрам, стовбуру мозку,
спинному мозку. Вони зберігаються і після видалення кори великого мозку. Проте
представництво безумовного рефлексу є в корі великих півкуль.
4. Є видовими реакціями, характерними для усіх представників даного виду.
5. Є відносно постійними рефлекторними реакціями, стійкі, незмінні,
зберігаються протягом усього життя.
Безумовні рефлекси за характером реакції-відповіді поділяють на рухові,
секреторні і трофічні, а за біологічною спрямованістю:
- рефлекси, пов’язані з регуляцією процесів життєдіяльності, - ковтання, жування,
смоктання, слиновиділення, дихальні, серцеві, судинні тощо;
- рефлекси, пов’язані із збереження виду, - копуляція, вигодовування та піклування
про потомство;
- захисні - кашель, чхання, моргання тощо;
- орієнтувальні - виникають кожного разу при дії незнайомих подразників.

Безумовні рефлекси визначають певну, чітко окреслену програму поведінки, яка

забезпечує пристосування до стабільних, характерних для даного виду умов
життя. У зв’язку з цим тільки за рахунок безумовних реакцій неможливо
пристосуватися до постійно мінливих умов навколишнього середовища.
b) інстинкти, їх класифікація та фізіологічна роль, фази
прояву інстинктивної діяльності.

Інстинкти - складні природжені безумовно-рефлекторні реакції, які

проявляються за рахунок активності підкіркових ядер. Розрізняють 4
види найпростіших інстинктів : материнський, їжездобувний, статевий,
захисний. Особливістю інстинктів є те, що вони викликаються
внутрішніми мотивами. У їх регуляції велике значення відіграють
гормони.

Кажучи про інстинкти, необхідно виділити дві їх складові

- виникнення і прояв.

Є три основні групи інстинктів:

 1) вітальні, що забезпечують фізичне виживання особини

(питний, харчовий, оборонний тощо);
 2) рольові (зоосоціальні), що охоплюють статевий, батьківський,
територіальний, ієрархічний рефлекси;
 3) саморозвитку (дослідницький, імітаційний, ігровий тощо).

Прояв ланцюжка рефлекторних актів, що становлять інстинкт,

відбувається у дві фази: 1-а - пошукова; 2-а - завершальна.

Модуляція вираженіша на рівні 1-ї фази. У цей період прояв

інстинктивної поведінки досить пластичний, залежний від
конкретних реальних умов.

Завершальна фаза інстинкту, навпаки, відрізняється жорсткою

стереотипністю, зумовленою анатомо-фізіологічними особливостями
нервової системи (жорсткий ланцюг рефлекторних дуг). На відміну від
1-ї фази набуті компоненти тут відіграють несуттєву роль, а нерідко їх
взагалі немає.

Досить наочно зазначене вище можна простежити на прикладі

харчового рефлексу у хижака. При виникненні відчуття голоду
починається активна пошукова фаза, прояв якої цілком і повністю
залежить від конкретної навколишньої ситуації, набутих протягом
життя навиків. Але коли жертву виявлено, переслідування, напад і
пожирання її чітко регламентовані вродженим комплексом рефлексів.
У цей момент у тварини притуплюється навіть орієнтовний рефлекс, і
вона може легко потрапити в засідку.

Біологічне значення інстинктів не обмежується лише організацією

вроджених форм поведінки. Процеси, що забезпечують прояв
інстинктів, особливо їх 1-ї пошукової фази, стали еволюційним
підґрунтям формування складніших форм поведінки. Тому можна
стверджувати, що інстинкти - це своєрідний перехідний етап до
складнішої форми - умовно-рефлекторної діяльності.

c) мотивації, їх фізіологічні механізми, роль в організації

поведінки.

Виконання рефлекторних актів, що становлять інстинкт, спрямовано

на задоволення відповідної потреби, що виникає внаслідок порушення
внутрішнього гомеостазу або складної взаємодії організму із
середовищем (як, наприклад, відчуття голоду у зазначеному вище
прикладі). Ця внутрішня потреба - результат збудження низки
нервових центрів під впливом метаболітів крові або метаболізму
самих нервових клітин, гормонів або якихось зовнішніх факторів.

Найважливішу роль у прояві інстинктивної поведінки відіграє

відповідна потреба, зумовлена так званою мотивацією. Мотивація
поведінки - це такий стан організму, коли виникає внутрішня потреба,
що спонукує до дії, активної поведінки за відсутності видимих
зовнішніх подразників.

Однак мотивація не завжди спричинює негайну реакцію, оскільки

інстинктивну поведінку зазвичай "заблоковано" спеціальною
системою "вроджених пускових механізмів", що забезпечують точну
відповідність поведінкових актів біологічно адекватним умовам
середовища. Щойно організм опиняється в такій ситуації, пусковий
механізм розпізнає її й після цього настає розгальмовування, зняття
блокування з активацією нервових центрів.

Таким чином, ланцюг рефлексів, що складаються в інстинктивний акт,

може запускати лише певне комбінування подразників. Причому цей
акт виявляється без попереднього навчання конкретної тварини, без
індивідуального досвіду. Інстинктивна поведінка, спрямована на
задоволення потреби, забезпечує ліквідацію зазначеного
мотиваційного збудження.

Основні центри, що контролюють виникнення спонукань,

розташовані в гіпоталамусі й лімбічній системі. Ці центри беруть
участь у регуляції вегетативного статусу організму, а також у
виникненні емоцій. Формування вогнища збудження в цих центрах, як
правило, зумовлено порушенням гомеостазу або гормональних
перебудов. У цих відділах (особливо в гіпоталамусі) практично немає
ГЕБ, і вміст крові легко досягає нейронів. У свою чергу, мембрана
нейронів містить широкий спектр рецепторів до гуморальних
регуляторів, що надходять із кров'ю або утворюються місцево (тут
багато нейронів виробляють різні гормони, медіатори).

4.Типи ВНД людини (за Гіпократом, І.П. Павловим).

В основу поділу нервової системи на типи І. П. Павловим покладено
такі властивості нервових процесів (збудження і гальмування):

 1. Сила процесів збудження і гальмування; характеризує

працездатність, витривалість, незламність, непохитність в
досягненні мети.
 2. Врівноваженість процесів збудження і гальмування; вміння
розподіляти час і увагу до завдань різної значимості,
самоволодіння, витриманість.
 3. Рухливість процесів збудження і гальмування; адаптація до
нових умов, швидкість включення в новий вид діяльності,
швидкість переходу від сну до неспання і навпаки.

Основні типи вищої нервової діяльності

1. Сильний, урівноважений, рухливий ("живий" за І. П. Павловим}.

Відповідає темпераменту "сангвінік" за Гіпократом.

2. Сильний, урівноважений, інертний "спокійний". Відповідає

темпераменту "флегматик".

3. Сильний, неврівноважений "нестримний". Відповідає темпераменту

"холерик".

4. Слабкий. Відповідає темпераменту "меланхолік".

5.Значення праць І.П. Павлова, І.М. Сєченова,

Шеррінгтона з фізіології ВНД.

І.М.Сєченов вперше в історії фізіології висловив думку, що пізнання

оточуючого людину середовища можливе лише за допомогою органів
чуття, тому, що першочерговим джерелом всієї психічної діяльності є
«продукція» органів чуття. Він був глибоко впевнений у тому, що
першопричина будь-якої дії обумовлена зовнішнім чуттєвим
збудженням без якого мислення неможливе, а, отже, різні впливи
ззовні і відповідна реакція людини причинно пов’язані і цей зв’язок
здійснюється через центральну нервову систему, через її вищий відділ
(головний мозок) за типом рефлекторної реакції.

Відповідно до поглядів І. М. Сєченова, довільні рухи також мають

рефлекторне походження і формуються в процесі індивідуального
розвитку організму шляхом повторних асоціювань елементарних
рефлексів. За допомогою індивідуального досвіду і повторення
формуються також різноманітні прості і складні навички, знання,
виникають уявлення і пам'ять. Думка, за І. М. Сєченовим, є психічним
процесом, або «рефлексом із затриманим кінцем», а «психічний
рефлекс з посиленим закінченням» — це те, що звичайно називають
пристрастю, афектом, емоцією.

І. М. Сєченов вважав основою психічної діяльності рефлекторні

процеси і послідовно обстоював погляд на детермінованість цієї
діяльності умовами існування і виховання, впливом чинників
зовнішнього середовища і внутрішнім станом організму.

Початок XX ст. ознаменувався також появою нового об'єктивного

напряму у вивченні діяльності мозку, який нерозривно пов'язаний з
ім'ям І. П. Павлова. Вчення про умовний рефлекс І. П. Павлов
перетворив на дієве керівництво для пізнання закономірностей роботи
мозку. Він встановив, що умовний рефлекс у високоорганізованих
тварин є елементарним видом поведінкової реакції, а умовно-
рефлекторний принцип є основним механізмом діяльності головного
мозку.

Вивчаючи процеси травлення в тваринному організмі, І. П. Павлов

зіткнувся з явищем «психічного» слиновиділення, тобто із
слиновидільною реакцією, що виникає на такі індиферентні (байдужі)
подразники, як дзвін посуду, звук кроків служителя, який несе їжу, і т.п.
І. П. Павлов не міг згодитися з різними антропоморфічними
тлумаченнями цього явища і вирішив всебічно і об'єктивно вивчити цей
«рефлекс на відстані».

Виявилося, що «психічне» слиновиділення насправді мало всі ознаки

рефлекторної реакції, але виникало тільки після ряду збігів у часі
якого-небудь зовнішнього подразника з годуванням тварини, тобто
залежало від певних умов. Так і. П. Павлов дійшов найважливішого
висновку, що визначив його наукові інтереси на останні 35 років
життя: окрім природжених (безумовних) рефлексів у тварин в
процесі онтогенезу виробляються індивідуально-пристосовні
реакції — умовні рефлекси. Відкриття умовних рефлексів
знаменувало собою появу нової науки, задачею якої стало вивчення
поведінки тварин, вчинків і мислення людини, - фізіології вищої
нервової діяльності.

Шеррінгтоном Чарльз Скотт (Charles S. Sher-rington- рід. В 1859 р),

знаменитий англійський фізіолог, видатний дослідник центральної
нервової системи. вивчав питання бінокулярного зору, фізіології
емоцій, роль пропріоре-концепції в координації рухів та ін. І описав
явище децеребрационной ригідності. У 1904 р їм вперше
сформульований має колосальне значення принцип кінцевого
спільного шляху. Ш. вказав, що з переходом від дифузійної організації
нервової системи низ- ших тварин до централізованої організації
вищих тварин апарати рецепції все більш і більш переважають над
апаратами виконавчого характеру.

6.Набуті форми організації поведінки (імпринтинг, умовні

рефлекси).
Відразу після народження в дитини починають формуватися нові набуті форми
взаємодії нервових центрів, що забезпечують індивідуальні механізми організації
поведінки. Вони утворюються під впливом дії реального навколишнього
середовища. У такому разі їх формування ґрунтується на генетичних механізмах
розвитку нейронів і нервової системи, властивостях нейронів і нервових центрів, а
також зазначених вище вроджених форм поведінки - безумовних рефлексів і
їхнього ланцюжка-інстинктів.

Одним з основних і найрізноманітніших форм організації складного

поведінкового акту вважають умовні рефлекси.

Умовний рефлекс утворюється на підґрунті безумовного. Унаслідок цього він має

ті самі компоненти прояву, що й безумовний. Може бути простий або
багатокомпонентний. Проявами його можуть бути скорочення скелетних м'язів,
секреція ендо- або екзокринної залози, зміна стану судин і роботи серця або
дихання. В організмі немає органа або системи, діяльність яких не регулювалася б
умовними рефлексами. Однак час (кількість повторів для закріплення),
необхідний для утворення різних рефлексів, не однаковий. Так, у людини
порівняно швидко можна виробити рухові рефлекси, дещо повільніше -
секреторні й харчові. Разом з тим рефлекси серцево-судинної системи
виробляються понад силу.

Усю сукупність безумовних і утворених на їхній основі умовних за біологічним їх

значенням прийнято поділяти на такі рефлекси: харчовий, оборонний, статевий,
локомоторний, орієнтовний, підтримувальний гомеостаз тощо.
Для утворення умовного рефлексу слід дотримуватися таких умов:

 o поєднаний вплив умовного й безумовного подразників;

 o сигнал (умовний подразник) має дещо передувати появі безумовного
подразника;
 o повторення сполучень для закріплення;
 o активний стан ЦНС;
 o мотиваційне збудження центру безумовного рефлексу, на основі якого
формується умовний.

Імпринтинг — це механізм навчання та запам'ятовування, поширений серед

птахів та ссавців, у тому числі й людей. Він працює так: у мозок міцно
вдруковуються певні образи, які формують особистість та поведінку. Для
цього достатньо єдиного контакту із об'єктом запам'ятовування.

Приклад імпринтингу - поведінка маленьких каченят. Вони сприймають

перший побачений після народження об'єкт як батько, запам'ятовують його і
починають всюди слідувати його. Не має значення, чим він виявиться і навіть
буде одухотворений. Саме так і виявили феномен: зоолог Конрад Лоренц
описав його, спостерігаючи за поведінкою птахів. За створення теорії
імпринтингу він отримав Нобелівську премію 1973 року.

Вчені виділяють різні типи імпринтингу, характерні для людини. Вони

проявляються у різні періоди життя та виконують свої особливі функції.

-Філіальний (синівний) імпринтинг – важливий механізм у перші дні життя. З

його допомогою дитина зображує образ матері та батька чи інших близьких.
Завдяки появі цієї потужної прихильності, члени сім'ї стають йому
орієнтирами. На них він згодом застосує асоціативні форми навчання, такі як
наслідування.
-Соціальний імпринтинг у книзі описав професор економіки Олександр
Долгін. Він включає набори цінностей і побутових норм, які ми зберігаємо,
спостерігаючи за іншими представниками суспільства. На прикладі соціології
моди автор робить висновок, що 2–3% новаторів, які задають тренди,
захоплюють основну масу людей. Їхні манери поведінки, зовнішні образи,
ставлення до різних явищ і аспектів життя стають соціальними імпринтами
для решти більшості.
 -Статевий імпринтинг значно впливає на вибір майбутнього партнера і
формування сексуальних смаків. Так, дуже багатьом людям властиво шукати
другу половинку, схожу на батька протилежної статі.
-Геномний імпринтинг не пов'язаний із запам'ятовуванням та навчанням.
Цим терміном у науці позначають механізм передачі певних генів від батьків
дитині.
7.Імпринтинг і його значення у формуванні умовних
рефлексів.
імпринтинг – це механізм фіксації образів, вражень, сукупності переконань тощо,
які були сприйняті в певний критичний період розвитку. У моменти импринтной
уразливості психіка перебуває в такому стані, коли будь-які закарбовані образи
сприймаються підсвідомо, без логічної обробки. Ці образи згодом перетворюються
в стійку поведінкову програму.

Механізм імпринтингу діє не тільки після народження в період перших 6-7 місяців.
Фіксація може відбуватися в критичні моменти життя вже дорослої людини.
Імпринт часто формується в результаті сильних психічних потрясінь і нервових
переживань. Коли людина перебуває у стресовому стані, пізнаючи якусь
абсолютно нову для нього грань життя, відбувається миттєве подкорковое
навчання.

Основні визначення імпринтингу:

 Здійснюється в обмежений період часу, коли людина перебуває в критичному або

сенсибильном стані.
 Відбувається миттєво. Іноді достатньо тільки однієї зустрічі з об’єктом
імпринтингу.
 Сприймається на рівні підсвідомості, не піддається логічному поясненню.
 Характеризується слабкою або повної незворотністю.

Цей феномен відкрив австрійський зоолог і зоопсихолог Конрад Лоренц, коли

спостерігав за поведінкою сірих гусей. Він помітив, що тварини наслідують
поведінку своїх батьків. Особливо важливі перші дні їх життя. Якщо
вилупившимся курчатам замість рідної мами підсунути гумовий м’ячик, то вони
будуть сприймати цей предмет як свого батька. Лоренц зробив висновок, що з
людськими особинами відбувається те ж саме — будь-яке сильне переживання
накладає такий відбиток на психіку людини, що стає незворотнім і впливає на все
подальше життя, реакції і поведінку.

Існує теорія, згідно якої в психіці людини є механізм вивільнення. Щоб він
прийшов в дію, необхідні нюхові, тактильні, зорові та інші подразники, які строго
індивідуальні для кожної людини і запрограмовані генетично. Якщо всі елементи
сходяться в строго певні критичні моменти формування особистості, спрацьовує
 механізм вивільнення: манера поведінки або ланцюжок реакцій швидко
відбивається в психіці, купуючи незвичайну стійкість.

Імпринтингом може бути:

 Перша любов;
 Ефект першого враження;
 Ефект першого успіху/невдачі;
 Етапи формування фобій;
 Вдруковування образу матері і батька у перші місяці життя дитини.

8.Умовні рефлекси; умови вироблення та збереження

рефлексів; стадії утворення умовних рефлексів.
У формуванні умовних рефлексів розрізняють дві стадії: 1) стадія генералізації і 2)
стадія спеціалізації. На початковій стадії рефлекс має узагальнений характер і
може виникати внаслідок дії не лише умовного, а й подібних до нього подразнень,
наприклад, на звук із частотою не тільки 100, а й 50, 10 і навіть 200 Гц (стадія
генералізації).

У подальшій роботі з твариною на подібні подразнення реакція зникає і

залишається лише на умовний сигнал – частота звуку 100 Гц (стадія
спеціалізації), що є ознакою вироблення міцного тимчасового зв'язку у мозку.

І. П. Павлов утворення умовних рефлексів пов'язував з кірковими механізмами

формування тимчасового умовнорефлекторного зв'язку між умовними і
безумовними стимулами. Тимчасовий зв'язок – результат функціонального
поєднання центральних структур і механізмів, внаслідок якого відбувається
тривала фіксація у пам'яті цієї нової функціональної організації мозку. Це
теоретичне припущення І. П. Павлова експериментально було підтверджено його
учнями Е. А. Асратяном і П. С. Купаловим. За Асратяном, рефлекторна дуга
умовного рефлексу має багатоповерхову структуру, а утворений тимчасовий
зв'язок є двостороннім

Умови збереження умовних рефлексів – це підкріплення умовних стимулів

безумовними.

Якщо умовний стимул підкріплюється безумовним, то його сигнальна дія

зберігається тривалий час. Усе або майже все, що стимулює умовнорефлекторні
форми поведінки, в тому числі й у людини, має безпосереднє відношення до
системи заохочення або покарання. Система заохочення розміщена вздовж
медіального передньомозкового пучка, особливо в латеральних і
вентромедіальних ядрах гіпоталамуса.

Звичайно 99 % отриманої інформації втрачається, а для закріплення в пам'яті

залишається не більше 1 %.
9.Класифікація умовних рефлексів
По рецепторній ознаці умовні рефлекси розділяють на дві великі групи —
екстероцептивні і інтероцептивні. Іноді виділяються як окрема група
пропріоцептивні умовні рефлекси.

Серед екстероцептивних умовних рефлексів відповідно до характеру умовного

подразника виділяють зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні і
температурні. Екстероцептивні умовні рефлекси можуть бути вироблені на
вигляд предметів, відношення між ними, колір; на силу, висоту, тембр звуку; на
різні запахи і смакові подразнення; на механічні і температурні подразнення шкіри і
т.д.

екстероцептивні умовні рефлекси виконують основну роль у взаємостосунках

організму з навколишнім середовищем. Тому вони і утворюються порівняно
швидко.

Необхідно приблизно 5-20 поєднань екстероцептивного умовного подразника з

безумовним рефлексом. При необхідному підкріпленні такі умовні рефлекси
швидко спеціалізуються і зміцнюються.

Інтероцептивні умовні рефлекси утворюються при поєднанні подразнення

рецепторів внутрішніх органів з яким-небудь безумовним рефлексом.
Інтероцептори можуть збуджуватися при механічному подразненні внутрішніх
органів, при збільшенні в них тиску, зміні хімізму крові, осмотичного тиску,
температури внутрішнього середовища і т.д.

Інтероцептивні умовні рефлекси утворюються повільніше екстероцептивних, для

їх зміцнення необхідно приблизно 50-150 поєднань умовного і безумовного
подразників і, крім того, умовнорефлекторна реакція тварини на інтероцептивний
подразник більш дифузна і генералізована, ніж на екстероцептивний подразник.

За ефекторною ознакою умовні рефлекси можна розділити на дві групи:

вегетативні і інструментальні.

До вегетативних умовних рефлексів відносяться харчові, серцево-судинні,

дихальні, статеві, сечовидільні і т.п. Умовні рефлекси у вищих хребетних тварин
можуть бути вироблені на діяльність всіх внутрішніх органів на базі різних
обмінних процесів, що відбуваються в організмі.

До вегетативних умовних рефлексів відноситься класичний слиновидільний

умовний рефлекс.

Інструментальні умовні рефлекси формуються на базі безумовнорефлекторних

рухових реакцій скелетних м'язів.

Суть інструментальної діяльності полягає в зміні взаємостосунків організму з

навколишнім середовищем, що відбувається або при зміні його положення в
просторі (локомоторна діяльність), або при дії організму на зовнішні предмети
(маніпуляційна діяльність).
Залежно від характеру умовного подразника умовні рефлекси розділяються
на натуральні і штучні.

Натуральними називаються такі умовні рефлекси, які утворюються на дію

природних ознак безумовного подразника. Прикладом натурального умовного
харчового рефлексу може служити виділення слини у собаки на вигляд і запах
м'яса або слиновиділення у людини при вигляді і запаху смачної їжі.

Експериментатор може зробити умовним сигналом безумовнорефлекторної реакції будь-

який агент зовнішнього або внутрішнього середовища організму, для сприйняття якого у
тварини є відповідний рецепторний апарат. Такі умовні рефлекси на різні індиферентні
подразники називаються штучними.

10.Структура та механізм утворення тимчасових зв'язків

Тимчасий (умовний) зв'язок — це сукупність нейрофізіологічних, біохімічних й
ультраструктурних змін мозку, що виникають у процесі сполучення умовного й
безумовного подразників і формуючих певних взаємин між різними мозковими
утвореннями. Механізм пам'яті фіксує ці взаємини, забезпечуючи їхнє втримання й
відтворення.

Кожен умовний сигнал надходить у корковий кінець аналізатора, у проекційну зону, що

відповідає модальності стимулу. Кожен безумовний подразник, центр якого
розташований у підкіркових структурах, має своє представництво в корі більших півкуль
мозку.

Для замикання такого тимчасового зв'язку є кілька можливостей. По-перше,

збудження від центра умовного рефлексу може передаватися до центра
безумовного рефлексу від клітини до клітини, від нейрона до нейрона - це
межнейрональний шлях. По-друге, збудження може передаватися по
асоціативних волокнах кори.

Отже, перший шлях утворення тимчасового зв'язку між корковими

представництвами умовного й безумовного рефлексів є внутрішньокортикальним
по типі кора-кора (центр умовного - центр безумовних рефлексів).

1. При руйнуванні коркового представництва умовного рефлексу вироблений

умовний рефлекс зберігається. Очевидно, утворення тимчасового зв'язку йде між
підкірковими центрами умовного рефлексу й корковими центром безумовного
рефлексу (по типі підкірка-кора).

2. При руйнуванні коркового представництва безумовного рефлексу умовний

рефлекс також зберігається. Отже, вироблення тимчасового зв'язку може йти між
корковим центром умовного рефлексу й підкірковим центром безумовного
рефлексу (по типі кора-підкірка).

3. Роз'єднання коркових центрів умовного й безумовного рефлексів шляхом

перетинання кори мозку не перешкоджає утворенню умовного рефлексу. Це
свідчить про те, що тимчасовий зв'язок може утворитися між корковим центром
умовного рефлексу підкірковим центром безумовного рефлексу й корковим
центром безумовного рефлексу (але типу кора-підкірка-кора).

4. Подальші дослідження показали, що умовні рефлекси зберігаються при

видаленні кори у тварин, тобто тимчасовий зв'язок зберігається на рівні
підкіркових центрів умовного й безумовного рефлексів (по типі підкірка-підкірка).

11.Відмінність умовних рефлексів від безумовних

Безумовні рефлекси:
-Вроджені, успадковуються від батьків і в незмінній формі передаються нащадкам

-Видові (характерні для всіх особин виду)

-Відносно постійні і негнучкі (не змінюються відповідно до змін навколишнього

середовища)

-Специфічні, виникають у результаті дії адекватного подразника на відповідні рецептори

-Центрами є спинний мозок, окремі відділи головного мозку

-Мають сталі рефлекторні дуги

-Здійснюються несвідомо

-Приклади: харчові,дихальні, охоронні, орієнтувальні, статеві, вегетативні

-Біологічне значення: забезпечують виживання після народження, є основою для

формування умовних рефлексів, підтримують гомеостаз організму, забезпечують
узгодженість функцій організму

Умовні рефлекси:

-Набуті в процесі життя людини, її діяльності, утворюються на базі безумовних

-Індивідуальні (характерні для деяких особин виду)

-Тимчасові (виникають під впливом змін навколишнього середовища, змінюються під

його впливом і можуть легко зникати)

-Не специфічні, виникають на будь-яке подразнення, що сприймається рецепторами

-Центром є кора головного мозку

-Рефлекторні дуги утворюються за певних умов, можуть зникати

-Здійснюються свідомо

-Приклади: вегетативні, соматорухові

-Біологічне значення: забезпечують пристосування організму до нових умов середовища

Спільне між умовними і безумовними рефлексами:

-дія у відповідь на подразнення

-Здійснюється за участі ЦНС

-Наявність рефлекторної дуги

12.Динамічний стереотип, його значення в організації

поведінки
Яскравим прикладом динамічних стереотипів є різноманітні рухові,
навички. Ходьба, біг, плавання, катання на лижах та велосипеді, гра на
музичних інструментах, уміння писати і навіть користуватись ложкою,
виделкою та ножем — усе це навички, в основі яких лежить утворення
динамічних стереотипів. Проявом внутрішнього динамічного
стереотипу є періодична зміна діяльності фізіологічних систем
організму протягом доби. Так, у години, коли людина працює,
підвищується працездатність нервової та інших фізіологічних систем. У
години, коли людина зазвичай вживає їжу, умовно-рефлекторно
завчасно виділяються травні соки.

динамічний стереотип — це система послідовних закріплених

тимчасових нервових зв’язків (умовних рефлексів), що утворились у
відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. Він
дає змогу людині виконувати певні дії без значного напруження
нервових центрів кори півкуль мозку.

Динамічні стереотипи забезпечують тривале зберігання досвіду

виконання певних дій, а також — у випадку, коли ці умови виникнуть у
майбутньому. Завдяки їм можливе використання минулого досвіду в
нових умовах для утворення нових зв’язків. Тобто динамічні
стереотипи підлягають видозмінам, що має пристосувальне значення.

Стереотипи зберігаються багато років і становлять основу поведінки

людини. Стереотипи дуже важко піддаються переробленню. Тому
труднощі перероблення стереотипів змушують звертати особливу
увагу на правильність їх формування, вибору прийомів виховання і
навчання дітей з перших років життя.

13.Пам'ять, її види.
Пам'ять є основою психічного життя особистості. Без збереження слідів
воздействовавших подразників кожне відчуття і сприйняття переживалося б як
вперше виникло.
Пам'ять - запам'ятовування, збереження та відтворення обставин життя та
діяльності особистості.

За генетичними аспектами виділяють видову, індивідуально-видову й

індивідуальну (прижиттєву) пам’ять рухову та емоційну пам'ять.

Видова (генетична, спадкоємна) пам’ять – це система процесів придбання,

зберігання й реалізації спадкоємної інформації, що кодується в молекулах ДНК
(дезоксирибонуклеїнової кислоти). Молекули ДНК утворюють хромосоми – стійкі
структури з переробки й зберігання спадкоємної інформації. Видова пам’ять
визначає генетично обумовлені форми поведінки – інстинкти й безумовні
рефлекси. Від неї залежать особливості анатомії й фізіології організму
(забарвлення волосся, шкіри, форма органів тіла, стійкі характеристики
морфологічної й біохімічної конституції, властивості нервової системи й т. ін.)

Індивідуально-видова пам’ять (імпринтинг) – це процеси придбання, збереження

й використання інформації про біологічно значимі об’єкти зовнішнього середовища
в певні періоди життя індивіда. Ця пам’ять забезпечує миттєву фіксацію значимих
об’єктів і встановлення з ними міцних поведінкових зв’язків на відносно короткі
періоди життя індивіда. Прикладами таких періодів є: 1) постнатальний
(від лат. post – після, + natalis – той, що відноситься до народження), 2) шлюбний,
3) окремі етапи у відносинах з однолітками, коли індивід особливо сприйнятливий
до копіювання нових для нього поведінкових реакцій і інші.

Індивідуальна (прижиттєва) пам’ять – це процеси придбання, зберігання й

використання інформації й досвіду, отриманих індивідом протягом його життя (від
народження до смерті).
Рухова (моторна) пам’ять у людини проявляється раніше інших видів. Рухова
пам’ять утворює основу всіх практичних навичок (трудових, спортивних,
локомоторних, письмових, усного мовлення тощо). Одиницею запам’ятовування й
зберігання інформації в руховій пам’яті є моторна програма.

Емоційна пам’ять – це фіксація, збереження, трансформація й наступне

відтворення певних почуттєвих станів людини.
14.Механізми короткочасної пам'яті
Короткочасна пам'ять утримує інформацію впродовж дуже незначного часу (долі
секунд), її завдання - дати можливість психіці вирішити подальшу долю інформації,
що надійшла до мозку - забути непотрібне чи запам'ятати щось на деякий час.

Обсяг цієї пам’яті обмежений і залежить від віку людини. Діти, які навчаються в
молодших класах, здатні утримувати в короткочасній пам’яті речення, що
складаються з 4-5 слів. Учні середніх класів — із 7-8, старшокласники й дорослі —
з 9-12 слів. Утримання в короткочасній пам’яті певної інформації — необхідна
умова усвідомлення її змісту. Якщо ж у цей час людина сприймає нову
інформацію, то вона начебто витісняє з пам’яті попередню. Якщо ви дуже швидко
читаєте підручник, то зміст його не усвідомлюєте й не засвоюєте матеріал.

Під час перебування інформації в короткочасній пам’яті відбувається нібито її

постійне повторювання за рахунок внутрішньої мови. Це є проявом механізму
цього типу пам’яті, який полягає в циркуляції електричних імпульсів у колових
ланцюгах нейронів. Якщо інформація потрапляє в нервову систему одноразово, то
здебільшого вона не залишає ніяких слідів, тобто відбувається її забування

15.Механізми довготривалої пам'яті

Довготривала пам’ять має майже необмежений обсяг і зберігає інформацію
протягом багатьох років. На довготривалій пам’яті ґрунтуються процеси набуття та
закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале використання в
діяльності людини. Наприклад, якщо дитина в першому класі навчилася писати
літери, то ніколи вже не забуде, як це робиться.

Механізм довготривалої пам’яті ще остаточно не з’ясований. Уважається, що під

час повторних надходжень інформації відбуваються певні структурні перебудови у
відповідних нейронах. Зокрема, у пресинаптичних відділах синапсів збільшується
вміст медіатора й відбувається утворення нових синаптичних зв’язків між цими
нейронами. Такі структурні зміни полегшують проведення збудження в нейронних
ланцюгах. Крім того, установлено, що в цих нейронах активізуються процеси
синтезу різноманітних поліпептидних молекул, які мають назву нейропептиди.