Змістовий модуль І. Основи анатомії та фізіології нервової системи.

Тема 1. Вступ. Предмет і завдання анатомії і фізіології нервової системи

Предмет навчальної дисципліни "Анатомія та фізіологія нервової системи":
Анатомія та фізіологія нервової системи - це навчальна дисципліна, що вивчає
будову та функції нервової системи людини. Основним завданням цієї
дисципліни є розуміння структурних компонентів та принципів функціонування
нервової системи, включаючи роботу мозку, спинного мозку, нервів та
сенсорних органів.
Зв'язок з іншими дисциплінами:
Анатомія та фізіологія нервової системи мають глибокий зв'язок з іншими
дисциплінами, зокрема з психологією, медициною, нейробіологією та
нейрофізіологією. Наприклад, для психології важливо розуміти, як працює
нервова система, оскільки це дозволяє пояснити поведінкові та психічні
процеси, такі як сприйняття, мислення, пам'ять та емоції.
Значення досліджень анатомії і фізіології нервової системи для психології:
Дослідження анатомії та фізіології нервової системи є критичним для розвитку
психологічних теорій та практик. Знання про будову та функції мозку дозволяє
розуміти, які частини мозку відповідають за різні аспекти психічної діяльності.
Наприклад, вивчення роботи кори головного мозку допомагає зрозуміти процеси
сприйняття, мислення та рішення прийняття рішень
Розуміння фізіологічних механізмів нервової системи також важливо для
вивчення психологічних розладів та їх лікування. Наприклад, дослідження
деяких порушень функціонування мозку, таких як шизофренія чи депресія,
допомагає розробляти нові методи діагностики та терапії цих станів.
Учення про функціональні системи організму:
Вивчення функціональних систем організму включає в себе аналіз взаємодії між
органами та тканинами, які забезпечують певні фізіологічні процеси. Наприклад,
нервова система є однією з таких систем, яка забезпечує передачу сигналів між
різними частинами тіла та регулює різноманітні функції організму.
Анатомічна термінологія:
Анатомічна термінологія використовується для опису різних структур та органів
організму. Це дозволяє спеціалістам у галузі медицини, біології та психології
чітко спілкуватися та розуміти один одного. Знання анатомічної термінології
важливе для правильного опису та розуміння різних аспектів будови та
функціонування нервової системи і має значення як для наукових досліджень,
так і для практичного застосування у медичній практиці та психологічній роботі.
 Тема 2. Закономірності росту і розвитку організму людини
Поняття про структуру і функціональну організацію організму:
Структура організму визначається його складовими частинами, такими як
клітини, тканини, органи та системи органів. Функціональна організація
визначає, як ці частини працюють разом для забезпечення життєдіяльності
організму. Кожна частина організму виконує свою функцію, і взаємодія всіх цих
частин дозволяє забезпечити життєво важливі процеси, такі як дихання,
травлення, кровообіг та розмноження.
Принципи саморегуляції функцій в організмі:
Саморегуляція в організмі базується на декількох принципах, серед яких
основними є збереження гомеостазу (стійкого стану внутрішнього середовища),
взаємозв'язок між різними системами організму та фідбек механізми.
Принцип зворотних зв’язків
Принцип зворотних зв'язків є ключовим механізмом саморегуляції. Він полягає
у взаємодії між системою та зовнішнім середовищем, де відгуки або сигнали від
системи змінюються відповідно до змін в середовищі, що дозволяє підтримувати
сталість внутрішнього середовища.
Основні життєві процеси:
- Гомеостаз: Це процес підтримання сталого стану внутрішнього середовища
організму, необхідного для його нормального функціонування.
- Обмін речовин:Це процеси абсорбції, транспорту, обробки та виведення
речовин в організмі для підтримання енергії та життєво важливих процесів.
- Ріст, розвиток та еволюція:Ці процеси визначаються генетичними та
епігенетичними механізмами та включають у себе зміни у розмірах, формі та
функціях організму протягом його життя та поколінь.
Основні біологічні контакти організму:
Організм взаємодіє з навколишнім середовищем через різноманітні біологічні
контакти, такі як дихання, харчування, розмноження та взаємодія з іншими
організмами.
Нейрогуморальна регуляція функцій організму:
Нейрогуморальна регуляція - це система взаємозв'язків між нервовою та
ендокринною системами, яка регулює функції організму шляхом впливу на
вироблення та використання гормонів та нейротрансмітерів.
Значення нервової системи у забезпеченні взаємозв’язку організму з
навколишнім середовищем:
Нервова система відповідає за сприйняття зовнішніх подразників та реакцію на
них. Вона забезпечує організм здатністю реагувати на зміни в навколишньому
середовищі, регулюючи функції органів та систем. Наприклад, чутливість до
болю може викликати
відповідь у вигляді відхилення від шкідливого подразника, що допомагає
зберегти життя та здоров'я організму.
Тема 3. Історія розвитку фізіології НС і ВНД
Уявлення про внутрішню нервову діяльність (ВНД) має віддавна багату історію,
яка сягає до часів Давньої Греції. У цей період Гіппократ, відомий як "батько
медицини", та його послідовники вже мали деяке розуміння про зв'язок між
мозком та поведінкою. Гіппократ вважав, що стан здоров'я тіла залежить від
рівноваги чотирьох тілних рідин, а не лише від впливу божественних сил, як це
було раніше
Однак, справжні дослідження ВНД розпочалися значно пізніше, у період
Просвітництва. Рене Декарт, французький філософ і вчений, зробив значний
внесок у розвиток розуміння ВНД. Він вважав, що мозок і нервова система є
механізмом, який пояснює поведінку та мислення, і висунув гіпотезу про
існування рефлексів — автоматичних рухів або реакцій на зовнішні подразники
без участі свідомості.
Проте, реальні дослідження нервової системи та її зв'язку з психічними
процесами почалися значно пізніше, на початку 19 століття. Вчені, такі як Пітер
Лувонг Маріт, Камілль Фламмаріон та Поль Броґа, почали проводити перші
експерименти з мозком і встановлювати зв'язок між певними його частинами та
функціями. Наприклад, Поль Броґа, французький лікар та антрополог, у 1861
році виявив, що ушкодження певної області мозку (пізніше відомої як "Броґова
ділянка") призводить до втрати мовних функцій.
Ці дослідження стали важливими кроками у розвитку науки про нервову
систему та її взаємодію з психічними процесами. Вони відкрили шлях для
подальших досліджень, що сприяли розвитку сучасної нейропсихології,
нейробіології та когнітивних наук. Сучасні дослідження нервової системи
продовжують розкривати таємниці її роботи та взаємодії з психічними
функціями, надаючи нові інсайти в природу людського мислення та поведінки.
Розвиток вчення про нервову систему (НС) в Росії має багату історію, яка
включає в себе внески відомих вчених та дослідників.
Михайло Іванович Сєченов є одним із перших російських фізіологів, який вніс
значний внесок у розвиток вчення про НС. У своїх дослідженнях він вивчав
фізіологічні процеси у головному мозку і дійшов висновку про те, що мислення,
розуміння та інші психічні явища є результатом роботи нервової системи. Він
вважав, що психічні явища можна пояснити науково шляхом аналізу рефлексів
головного мозку, які відбуваються без участі свідомості.
Іван Петрович Павлов є іншим визначним фігурою в російській науці, який
заснував сучасну епоху вивчення внутрішньої нервової діяльності. Він вивчав
умовні рефлекси та реакції собак на подразники і розвинув теорію умовного
рефлексу, за що отримав Нобелівську премію з фізіології чи медицини в 1904
році. Роботи Павлова стали фундаментом для подальшого розвитку фізіології та
психології.
У радянському періоді вивчення НС та внутрішньої нервової діяльності було
активно підтримане державою. З'явилися нові дослідницькі інститути,
лабораторії та університети, що сприяло подальшому розвитку цієї галузі науки.
У цей період проводилися значні дослідження щодо функціонування нервової
системи та її впливу на поведінку та мислення людини.
Українські вчені також внесли свій внесок у розвиток фізіологічних знань з
проблем нервової системи та внутрішньої нервової діяльності. Наприклад, Іван
Семенович Єфремов, Борис Михайлович Верховський та інші вчені займалися
дослідженням нервової системи та психофізіології, розробляли методи
дослідження та вносили важливі відкриття у цій галузі. Вони сприяли
подальшому розвитку наукових знань про нервову систему та її функціонування.
Тема 4. Зв’язок фізіології і анатомії ВНД з іншими науками
Фізіологія внутрішньої нервової діяльності (ВНД) тісно пов'язана з загальною
нейрофізіологією, яка вивчає фізіологічні процеси в нервовій системі в цілому.
Взаємозв'язок між цими галузями науки визначається тим, що функціонування
нервової системи (ЦНС і ПНС) базується на нейрофізіологічних процесах, таких
як передача нервових сигналів, робота нейронів та синапсів, регуляція
нейромедіаторів тощо.
Окремі функції центральної нервової системи (ЦНС), такі як сприйняття,
мислення, рухова активність, емоції та інші, визначаються станом та роботою
нервових структур. Наприклад, вплив определенних ділянок мозку на різні
аспекти психічних функцій був показаний в дослідженнях функціональної
нейроанатомії. За допомогою методів образної нейрофізіології, таких як
функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ) та позитронно-емісійна
томографія (ПЕТ), вчені можуть встановлювати зв'язок між активністю певних
ділянок мозку та конкретними видами поведінки.
Біохімічні та біофізичні процеси в нервових структурах відіграють ключову
роль у формуванні стану нервових процесів та впливають на функціонування
нервової системи в цілому. Наприклад, різноманітні нейромедіатори, такі як
серотонін, дофамін, гамма-амінобутанова кислота (ГАМК), впливають на
передачу сигналів між нейронами та регулюють різноманітні аспекти психічної
діяльності, включаючи настрій, емоції та концентрацію.
Внутрішня нервова діяльність (ВНД) слугує основою для вивчення
закономірностей психічних станів та психофізіологічних напружень організму.
Шляхом дослідження реакцій нервової системи на стресові ситуації, емоційний
стан, адаптаційні механізми тощо вчені можуть краще розуміти механізми, які
лежать в основі психічних станів та поведінки людини. Таке дослідження
важливо для розробки методів психологічної та психіатричної допомоги, а
також для покращення якості життя людей з різними психічними розладами.
Змістовий модуль ІІ . Будова нервової системи
Тема 5. Загальна характеристика нервової системи
Загальна будова та функції нервової системи:
Нервова система - це складна мережа клітин (нейронів) і структур, яка
відповідає за передачу сигналів в організмі та координацію його дій. Вона
включає в себе центральну нервову систему (ЦНС) - мозок і спинний мозок, та
периферичну нервову систему (ПНС) - нерви, які виходять з ЦНС і входять до
всіх інших частин організму.
Еволюція нервової системи:
Нервова система еволюціонувала з простіших структур, таких як нервові
клітини, до складної мережі нейронів та нервових структур. Процес еволюції
нервової системи відбувався протягом мільйонів років і дозволив організмам
розвивати більш складні реакції на зовнішні подразники та взаємодію з
навколишнім середовищем.
Центральна й периферична нервові системи:
Центральна нервова система (ЦНС) складається з мозку і спинного мозку і
відповідає за обробку інформації та видачу відповідей на подразники.
Периферична нервова система (ПНС) складається з нервів, які виходять з ЦНС і
входять у всі інші частини організму, передаючи інформацію між органами і
ЦНС.
Поняття про автономну (вегетативну) нервову систему:
Автономна (вегетативна) нервова система регулює функції організму, які
відбуваються без свідомого контролю, такі як робота серця, дихання, травлення і
інші внутрішні органи. Вона включає симпатичну та парасимпатичну гілки, які
працюють у зворотніх відносинах, щоб забезпечити гармонійне функціонування
організму.
Нейронна теорія будови нервової системи:
Нейронна теорія передбачає, що нервова система складається з нейронів -
основних функціональних одиниць, які передають сигнали у вигляді
електричних імпульсів. Кожен нейрон має дендрити (приймає інформацію),
аксон (передає інформацію) і велику кількість синапсів (місце зв'язку з іншими
нейронами).
Сіра та біла речовини мозку:
Мозок складається з двох типів речовини: сірої та білої. Сіра речовина містить
тіла нейронів і знаходиться у корі мозку, а біла речовина складається з
мієлінових оболонок аксонів і знаходиться у внутрішніх частинах мозку.
Ядра. Кора.
Мозок містить різні ядра, які відповідають за різні функції, такі як регуляція сну,
емоцій, рухів та інші. Кора мозку - це зовнішній шар сірої речовини, який
відповідає за високорівневі функції, такі як мислення, мова та планування.
Будова і функції нервових клітин, їх розвиток:
Нервові клітини, або нейрони, мають унікальну будову та функції, які
дозволяють їм передавати сигнали від одного місця до іншого у вигляді
електричних імпульсів. Їх розвиток починається ще на ранніх стадіях
ембріонального розвитку та продовжується протягом життя, коли вони здатні до
регенерації та створення нових з'єднань.
**Будова і властивості нервових волокон:**
Нервові волокна складаються з аксонів, що ведуть імпульси від нейронів, та
мієлінових оболонок, які ізолюють їх і полегшують передачу сигналу. Вони
можуть бути мієлінованими (з мієліновою оболонкою) або немієлінованими.
Мієлінові волокна передають сигнали швидше, оскільки мієлінова оболонка
допомагає зберегти електричний потенціал.
Зв’язок між нейронами:
Зв’язок між нейронами відбувається через спеціальні структури, звані
синапсами. При синаптичній передачі електричний сигнал з одного нейрона
(пресинаптичного) передається на інший (постсинаптичний) через хімічні
медіатори.
Схема рефлекторної дуги:
Рефлекторна дуга - це шлях, який сигнал проходить у відповідь на подразник.
Вона складається з рецепторів (детекторів подразників), аферентних нервів (що
переносять інформацію до центральної нервової системи), центральної нервової
системи (яка обробляє інформацію) і еферентних нервів (що відправляють
відповідну команду м'язам або органам).
Рецептори, їх класифікація:
Рецептори - це спеціалізовані структури, які реагують на подразники в
навколишньому середовищі. Вони класифікуються за типом подразника, на який
вони реагують: механорецептори (дотик, тиск), терморецептори (температура),
хеморецептори (хімічні сполуки, такі як запахи і смаки) та інші.
Рефлекс як основний принцип нервової діяльності:
Рефлекс - це автоматична реакція на подразник без участі свідомості. Він є
основним механізмом захисту організму та дозволяє швидко відреагувати на
потенційно небезпечні ситуації.
Види рефлексів:
Існує багато видів рефлексів, включаючи стартовий рефлекс (відповідь на
несподіваний подразник), пателлярний рефлекс (відповідь на удар по колінному
сухожиллю), фотофобний рефлекс (захистний рух очей від яскравого світла) та
інші.
Поняття про нервово-м’язову систему, синапси, їх види і властивості,
передавання збудження через синапси:
Нервово-м'язова система - це взаємодія між нервовою системою і м'язовою
тканиною, що відповідає за контроль рухів та скорочення м'язів. Синапси - це
місця контакту між нейронами, де передається сигнал за допомогою хімічних
медіаторів. Вони можуть бути хімічними (звичайні) або електричними
(незвичайні), залежно від способу передачі сигналу. Властивості передачі
збудження через синапси включаються у механізми вищих нейронних функцій,
таких як пластичність (здатність до змін) і регулювання.
Тема 6. Значення центральної нервової системи. Поняття про нервові
центри та їх властивості
Нервові центри і їх властивості:
Нервові центри - це області центральної нервової системи, які відповідають за
обробку інформації і координацію функцій організму. Вони мають різні
властивості, такі як спеціалізація на обробці конкретних видів інформації
(наприклад, відчуттів, рухів, емоцій), здатність до пластичності (зміна відповіді
на інформацію внаслідок навчання чи досвіду) та інші.
Одностороннє проведення збудження, затримка його проведення, сумація,
післядія, слідові процеси, стомлюваність:
Одностороннє проведення збудження - це явище, при якому сигнал передається
в одному напрямку через синапси. Затримка його проведення - це час,
необхідний для передачі сигналу через синапси. Сумація - це процес, при якому
сигнали від декількох нейронів збираються в одному місці, щоб стимулювати
нейрон на виконання дії. Післядія - це тривалість часу, протягом якого нейрон
не може відповідати на новий подразник після виконання попередньої дії.
Слідові процеси - це послідовність дій, яку виконує нейрон після прийняття
стимулу. Стомлюваність - це зменшення відповіді нейрону на повторний
подразник через тривалу активацію.
Явище домінанти:
Явище домінанти - це переважання одного нервового шляху або процесу над
іншим у випадку конфлікту або конкуренції. Це може статися, наприклад, коли
один нервовий шлях має більшу чутливість або силу сигналу, ніж інший.
Процес гальмування в центральній нервовій системі та його значення:
Гальмування - це процес, при якому активність нейронів зменшується або
припиняється відповідно до певних умов. В центральній нервовій системі
гальмування відіграє важливу роль у регуляції активності нейронів, контролю за
передачею сигналів та управління функціями організму.
Види гальмування:
Існують різні механізми гальмування, такі як інгібіторне гальмування,
деполяризація, гіперполяризація та інші. Ці механізми можуть
використовуватися для контролю за активністю нейронів та регуляції передачі
сигналів через синапси.
Тема 7. Спинний мозок
Спинний мозок:
Спинний мозок - це частина центральної нервової системи, яка знаходиться в
хребтовому каналі хребта. Він відповідає за передачу сигналів між мозком і
рештою організму, а також за проведення рефлексів.
Топографія, форма, будова:
Спинний мозок має циліндричну форму і поділяється на різні відділи або
сегменти. Він складається з двох видів речовини: сірої речовини у вигляді
довгих вертикальних стовпчиків, що містять нейрони, та білої речовини, яка
складається з мієлінових нервових волокон, які передають сигнали.
Передні й задні корінці, їх функції:
Передні корінці містять власні нервові клітини, які передають сигнали від мозку
до різних частин тіла. Задні корінці містять вісцеральні нервові клітини, які
передають сигнали від органів тіла до спинного мозку.
Спинномозкові вузли:
Спинномозкові вузли - це групи нейронів, які знаходяться поруч із спинним
мозком і відповідають за обробку інформації, що проходить через нервові
волокна.
Утворення спинномозкових нервів:
Спинний мозок утворює спинномозкові нерви, які виходять з різних сегментів
спинного мозку і надсилають сигнали до різних частин тіла.
Сегменти спинного мозку:
Спинний мозок поділяється на сегменти, кожен з яких відповідає за операцію
певних органів чи частин тіла.
Функції та центри спинного мозку:
Спинний мозок відповідає за передачу сигналів між мозком і рештою організму,
а також за проведення рефлексів, таких як стартовий рефлекс.
Нервові волокна: власні та нервові провідні шляхи:
Нервові волокна в спинному мозку поділяються на власні нервові волокна, які
ведуть інформацію від внутрішніх органів, і нервові провідні шляхи, які
передають сигнали від мозку до різних частин тіла.
Тема 8. Головний мозок. Стовбур головного мозку
Загальний огляд розвитку головного мозку:
Головний мозок розвивається в процесі ембріонального та постнатального
періоду. Під час ембріонального розвитку відбувається формування різних
структур і відділів мозку. Протягом постнатального періоду, особливо в перші
роки життя, мозок продовжує розвиватися, включаючи зростання обсягу та
формування нових зв'язків між нейронами.
Вікові зміни структури і функцій різних відділів ЦНС:
Структура і функції різних відділів центральної нервової системи змінюються
протягом життя людини. Наприклад, у дитинстві активно розвивається кора
головного мозку, що відповідає за вищі психічні функції, такі як мовлення та
мислення. У старечому віці можуть відбуватися зміни в структурі мозку, що
призводять до зниження когнітивних функцій та інших порушень.
Стовбур головного мозку: еволюція, структура, функції:
Стовбур головного мозку - це структура, яка розвивалася протягом еволюції і
відповідає за базові функції організму, такі як дихання, серцебиття та
координація рухів. Він включає в себе такі структури, як медулла облонкова,
понадкінцевий мозок і середній мозок.
Оболонки головного мозку, простори, відростки, пазухи:
Головний мозок оточений трьома оболонками: твердою, павутинною і м'якою.
Між цими оболонками є простори, такі як підарахноїдальний простір та
субарахноїдальний простір, де розташована цереброспінальна рідина. В
головному мозку також є різноманітні відростки та пазухи, такі як бокові та
третій шишкоподібні вивихи, які містять різні структури і відіграють важливу
роль у функціонуванні мозку.
Цереброспінальна рідина:
Цереброспінальна рідина - це рідина, яка оточує мозковий та спинний мозок,
захищаючи їх від ударів та ушкоджень. Вона також відіграє роль у виведенні
відходів та постачанні поживних речовин до мозкових клітин.
Тема 9. Довгастий і задній мозок
Будова довгастого мозку:
Довгастий мозок (медула) є нижчим відділом мозку і знаходиться між спинним
мозком і мостом. Він складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина утворює
ядра, а біла - нервові волокна.
Сіра та біла речовини. Ядра:
Сіра речовина довгастого мозку складається з нейронів та їхніх ядер, які
відповідають за обробку інформації. Біла речовина містить мієлінові нервові
волокна, які переносять сигнали між різними частинами мозку. Довгастий мозок
містить різні ядра, які регулюють такі функції, як дихання, серцебиття, ковзання
та інші автоматичні функції.
Функції та центри довгастого мозку:
Довгастий мозок відповідає за автоматичні функції організму, такі як дихання,
ковзання і глибокі рефлекси. Він також містить центри, що регулюють біль, сон
і прокидання, а також виконання різних рухів.
Задній мозок (Міст):
Задній мозок, відомий як міст, розташований над довгастим мозком і нижче від
мозочка. Він також складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина міста
містить ядра, що відповідають за різні функції, такі як регуляція рухів і
внутрішніх органів.
Міст:
Міст містить такі структури, як ніжки мосту, які переносять нервові волокна між
різними частинами мозку. Він також містить ядра, які регулюють різні
автоматичні функції організму, такі як дихання і серцебиття.
Четвертий шлуночок, ромбоподібна ямка:
Четвертий шлуночок розташований у місті і з'єднується з третім шлуночком
мозку. Ромбоподібна ямка - це розширення четвертого шлуночка.
Мозочок:
Мозочок розташований нижче мосту і відповідає за координацію рухів,
рівновагу і м'язовий тонус. Він містить ядра і кору мозочка, які відповідають за
різні функції, включаючи вищі психічні процеси, такі як мислення і емоції.
Порушення функцій мозочка можуть призвести до різних неврологічних
розладів, таких як атаксія і дизартрія.
Тема 10. Середній і проміжний мозок
Середній мозок:
Середній мозок - це відділ мозку, який розташований між мозочком і довгастим
мозком. Він включає в себе різні структури, такі як ніжки середнього мозку та
покришка середнього мозку.
Ніжки середнього мозку:
Ніжки середнього мозку - це стовбури, які з'єднують середній мозок з мозочком
і довгастим мозком. Вони містять білу речовину, яка складається з мієлінових
нервових волокон.
Сіра та біла речовини. Червоне ядро, чорна речовина:
Середній мозок містить сіру та білу речовини. Сіра речовина містить ядра, які
відповідають за обробку зорової та слухової інформації. Біла речовина містить
нервові волокна, які передають сигнали між різними частинами мозку. До цієї
області відносяться червоне ядро та чорна речовина, які регулюють рухи та
м'язевий тонус.
Покришка середнього мозку (чотиригорбкове тіло):
Покришка середнього мозку, відома також як чотиригорбкове тіло, є
структурою, що має чотири виступи. Ці горбки відповідають за різні функції,
такі як зорова та слухова обробка, а також участь у регуляції рухів та
співробітництві з іншими відділами мозку.
Функція горбків пластинки покришки:
Кожен з чотирьох горбків покришки середнього мозку відповідає за обробку
конкретного виду інформації. Наприклад, два верхні горбки - колікуль
магноцелляріс та колікуль латеральніс - відповідають за обробку зорової
інформації, тоді як два нижні горбки - колікуль тектум та колікуль инферіоріс -
відповідають за обробку слухової інформації.
Водопровід мозку:
Водопровід мозку (ацкеноз) - це канал, який з'єднує третій і четвертий шлуночки
мозку і відповідає за регуляцію тиску та обміну рідин в мозкових оболонках.
Проміжний мозок: будова відділів у зв’язку з функцією:
Проміжний мозок (мезенцефалон) включає в себе середній мозок і всередині
мозочка. Він грає важливу роль у координації рухів, а також у обробці зорової та
слухової інформації.
Зоровий горб (таламус):
Таламус - це структура мозку, що має ключове значення у передачі сенсорної
інформації. Він має низку ядер, включаючи зоровий горб, яке отримує сигнали
від сітківки ока і передає їх до кори головного мозку для обробки.
Гіпоталамус:
Гіпоталамус відіграє важливу роль у регуляції багатьох функцій організму,
таких як температура тіла, голод, спрага, сон, статева функція та емоції.
Сірий горб:
Сірий горб, відомий також як сіре відросток, є частиною епіталамусу і відіграє
роль у регуляції циркадіанного ритму та виробленні мелатоніну.
Сосочкові тіла:
Сосочкові тіла (корпуса маміляріс) - це ядра, що відіграють важливу роль у
формуванні пам'яті та навчанні.
Колінчасті тіла (метаталамус):
Колінчасті тіла мають ключове значення у регуляції рухів та координації
моторних функцій.
епіталамус:
Епіталамус включає в себе різні структури, включаючи сірий горб та сосочкові
тіла, і відіграє роль у регуляції сну та циркадіанного ритму.
Третій шлуночок:
Третій шлуночок - це простір між правою і лівою напівкулею мозку, який
містить цереброспінальну рідину і важливий для регуляції тиску внутрішнього
середовища мозку.
Функції проміжного мозку:
Проміжний мозок відіграє ключову роль у регуляції рухів, координації, а також
у передачі сенсорної інформації між нижчими і вищими рівнями мозку.
Сітчастий утвір (ретикулярна формація) стовбура мозку, його функції:
Сітчастий утвір, або ретикулярна формація, відіграє важливу роль у регуляції
стану бодрості та сну, а також у фільтрації сенсорної інформації та управлінні
рівнем уваги. Він також має вплив на рухові функції та автономну нервову
систему.
Тема 11. Кінцевий мозок
Ядра основи, їх функції:
Ядра основи - це комплексні структури в глибинах мозку, які включають в себе
такі частини, як стрічкове тіло, клубова та куляста допоміжна ядра, ядра
червоного ядра та інші. Вони відіграють ключову роль у регуляції рухів,
моторної активності, моторного навчання, мотивації та навіть в емоційному
контролі.
Смугасте тіло:
Смугасте тіло - це структура мозку, що відповідає за координацію рухів і участь
у формуванні вольових рухів.
Біла речовина. Внутрішня капсула. Частки, борозни, закрутки:
Біла речовина складається з мієлінових нервових волокон, які переносять
сигнали між різними частинами мозку. Внутрішня капсула - це біла речовина,
яка розділяє ядра основи від кори мозку. Вона містить різні частки, борозни та
закрутки, які мають важливе значення для передачі сигналів між різними
структурами мозку.
Кора півкуль, особливості будови:
Кора півкуль - це зовнішній шар мозку, який містить мільярди нейронів і
відповідає за обробку інформації, мислення, пам'ять, розуміння мови та багато
інших вищих когнітивних функцій. Вона має складну структуру, з різними
зонами, які відповідають за різні функції.
Функціональне значення окремих зон кори, методи вивчення:
Окремі зони кори мозку відповідають за різні функції, такі як моторний
контроль, зорова та слухова обробка, мова, пам'ять і багато іншого. Вивчення
цих зон зазвичай відбувається за допомогою методів образного мозку,
електроенцефалографії (ЕЕГ), функціональної магнітно-резонансної томографії
(фМРТ) та інших нейрофізіологічних методів.
Лімбічна система мозку:
Лімбічна система - це група структур мозку, яка відповідає за регуляцію емоцій,
пам'яті та мотивації.
Бічні шлуночки:
Бічні шлуночки - це пара розташованих по боках мозку порожнин, які містять
цереброспінальну рідину.
Функціональне значення ретикулярної формації:
Ретикулярна формація відіграє важливу роль у регуляції стану бодрості та сну,
управлінні увагою, а також у регуляції моторної активності. Вона також має
важливе значення для реакцій на стрес та відповіді на небезпеку.
Тема 12. Вегетативна нервова система: симпатична та парасимпатична, її
еволюція
Загальна будова:
Автономна нервова система (АНС) - це складна система, що відповідає за
автоматичні функції організму, такі як регуляція серцевого ритму, дихання,
травлення, робота внутрішніх органів тощо. Вона включає в себе симпатичну і
парасимпатичну частини.
Схема автономної рефлекторної дуги, волокна:
Автономна рефлекторна дуга складається з рецепторів, аферентних нейронів,
інтегративних центрів у центральній нервовій системі, еферентних нейронів та
ефекторів. Волокна провідників (аферентні і еферентні) переносять сигнали від
рецепторів до центрів і від центрів до ефекторів, відповідно.
Симпатична частина автономної нервової системи:
Симпатична частина АНС активується у випадку стресових ситуацій, підвищує
тонус серця, роботу дихальних шляхів, підвищує кров'яний тиск. Симпатичні
центри знаходяться у спинному мозку та піднірниковому мозку, а виходять з
них через спинний мозок у вигляді спинних нервів.
Парасимпатична частина автономної нервової системи:
Парасимпатична частина АНС зазвичай активується у спокійних умовах,
сприяючи розслабленню організму. Вона знаходиться у ядрах черепних нервів
та у спинному мозку в ділянці знизу грудного відділу до крошу.
Ядра, волокна у складі різних нервів; вузли, іннервація внутрішніх органів:
Симпатичні і парасимпатичні нерви мають свої ядра у спинному мозку та
піднірниковому мозку. Вони виходять з цих ядер і утворюють нервові стовбури,
які проходять через спинний мозок та з'єднуються зі спинними нервами. Ці
нерви іннервують внутрішні органи, регулюючи їх функції. Вузли, такі як
спинномозкові та піднірникові, містять клітини, які обробляють сигнали
інформації від органів та контролюють реакції.
Фізіологічне значення автономної нервової системи:
Автономна нервова система відіграє ключову роль у підтримці внутрішнього
середовища організму в сталому стані (гомеостаз). Вона контролює автоматичні
функції, такі як серцевий ритм, дихання, травлення, тонус судин, регулює
температуру тіла та інші важливі процеси, необхідні для життя.
Особливості впливу на функції організму симпатичної та парасимпатичної
частин нервової системи:
Симпатична частина АНС активується у стресових ситуаціях, підвищуючи тонус
серця, підвищуючи кров'яний тиск, розширюючи дихальні шляхи та зменшуючи
перистальтику кишечника. Парасимпатична частина, навпаки, активується у
спокійних умовах, знижуючи серцевий ритм, знижуючи кров'яний тиск,
стимулюючи перистальтику та травлення.
Медіатори автономної нервової системи:
Симпатична частина використовує норадреналін як основний медіатор, тоді як
парасимпатична частина використовує ацетилхолін. Ці речовини впливають на
рецептори у внутрішніх органах та тканинах, регулюючи їх функції.
Поняття про провідні шляхи головного та спинного мозку:
Провідні шляхи головного та спинного мозку - це нейронні волокна, які
переносять інформацію від одного вузла до іншого у мозку і спинному мозку. Ці
шляхи можуть бути сенсорними (провідниками від рецепторів до мозку) або
моторними (провідниками від мозку до ефекторів, таких як м'язи або залози).
Вони грають важливу роль у координації рухів, обробці інформації та реалізації
реакцій організму на зовнішні подразники.
 Тема 13. Периферична нервова система
Спинномозкові нерви виходять зі спинного мозку та іннервують різні частини
тіла, забезпечуючи моторний та сенсорний іннервацію. Ось короткий огляд
основних сплетень та їх іннерваційної діяльності:
1. Шийне сплетення (Cervical plexus):
- Гілки: Головні гілки цього сплетення - латеральний, медіальний та
постеріорний.
- Іннервація: Вони іннервують шкіру та м'язи передньої частини шиї, верхню
частину плеча та голови.
2. Плечове сплетення (Brachial plexus):
- Гілки: Плечове сплетення формується з відгалужень шийного та верхнього
грудного спинномозкових сегментів і має п'ять основних гілок - медіальний,
радіальний, ліктьовий, медіальний та підлопатковий нерви.
- Іннервація: Ці нерви іннервують м'язи та шкіру верхньої кінцівки, а також
кістку та суглоби.
3. Грудні нерви (Thoracic nerves):
- Гілки: Існують 12 пар грудних нервів, які виходять з грудного відділу
спинного мозку.
- Іннервація: Вони забезпечують іннервацію м'язів та шкіри грудної
порожнини.
4. Поперекове сплетення (Lumbar plexus):
- Гілки: Поперекове сплетення утворюється від третього до п'ятого
поперекових спинномозкових сегментів і має декілька гілок, включаючи
феморальний та огородковий нерви.
- Іннервація: Ці нерви іннервують м'язи та шкіру передньої та внутрішньої
поверхні стегна.
5. Крижове сплетення (Sacral plexus):
- Гілки: Крижове сплетення утворюється від четвертого та п'ятого поперекових
та першого крижових спинномозкових сегментів. Воно має гілки, такі як
седальний, нерв стегново-перонального сплетення та інші.
- Іннервація: Ці нерви іннервують м'язи та шкіру нижньої частини тіла,
включаючи стегна та промежину.
Черепні нерви - це 12 пар нервів, які виходять з головного мозку та проходять
через черепні отвори. Ось їх огляд:
1. Нюхові нерви (Olfactory nerves):
- Склад: Вони складаються з нервових волокон, які проходять через носову
порожнину.
- Функція: Переносять нюхові відчуття до мозку.
2. Зоровий нерв (Optic nerve):
- Склад: Складається з волокон з сітківки ока.
- Функція: Переносять візуальну інформацію до зорових центрів мозку.
3. Окоруховий нерв (Oculomotor nerve):
- Склад: Містить моторні волокна для кількох м'язів ока.
- Функція: Контролює рухи ока та діафрагму зіниці.
4. Блоковий нерв (Trochlear nerve):
- Склад: Він включає моторні волокна для одного зовнішнього м'яза ока.
- Функція: Контролює рух ока.
5. Трійчастий нерв (Trigeminal nerve):
- Склад: Складається з трьох гілок: надочівниковий, верхньощелепний та
нижньощелепний.
- Функція: Відповідає за відчуття на обличчі та іннервацію жувальних м'язів.
6. Відвідний нерв (Abducens nerve):
- Склад: Містить моторні волокна для одного зовнішнього м'яза ока.
- Функція: Контролює рухи ока.
7. Присінково-завитковий нерв (Facial nerve):
- Склад: Він має моторні, сенсорні та вегетативні волокна.
- Функція: Відповідає за мімічні м'язи обличчя та смакові відчуття.
8. Язикоглотковий нерв (Glossopharyngeal nerve):
- Склад: Він містить моторні, сенсорні та вегетативні волокна.
- Функція: Відповідає за чутливість та смак у задній частині ротової
порожнини та іннервацію деяких м'язів глотки.
9. Блукаючий нерв (Vagus nerve):
- Склад: Він містить моторні, сенсорні та вегетативні волокна.
- Функція: Відповідає за іннервацію багатьох внутрішніх органів та контроль
автономних функцій.
10. Додатковий нерв (Accessory nerve):
- Склад: Він складається з моторних волокон для деяких м'язів шиї та верхньої
частини спини.
- Функція: Відповідає за рухи голови та плечей.
11. Під’язиковий нерв (Hypoglossal nerve):
- Склад: Містить моторні волокна для м'язів мови.
- Функція: Відповідає за рухи мови та деяких м'язів шиї.
Тема 14. Загальне поняття про фізіологію вищої нервової діяльності
Типи вищої нервової діяльності включають різноманітні процеси, які
відбуваються у головному мозку і пов'язані з обробкою інформації, прийняттям
рішень, виконанням складних функцій та регуляцією поведінки. Основні типи
вищої нервової діяльності включають:
1. Сенсорна обробка:
Органи чуття перетворюють зовнішні стимули, такі як звуки, світло,
температура тощо, на нервові сигнали, які передаються до головного мозку для
обробки.
2. Когнітивні функції:
Це включає у себе відповідь на інформацію, що надходить від органів чуття,
розуміння, пам'ять, увагу, мислення, мову та інші когнітивні процеси.
3. Моторна активність:
Це процес, за допомогою якого головний мозок координує рухи м'язів для
виконання різних дій та реагування на оточуюче середовище.
4. Емоційна реакція:
Головний мозок грає ключову роль у виникненні емоцій і регулюванні
емоційних реакцій на події та стимули.
Поняття про другу сигнальну систему походить з фізіології та нейробіології і
вказує на складний механізм взаємодії між нервовою та ендокринною
системами. Ця система включає різні гормони та нейромедіатори, які впливають
на функції організму та поведінку через регуляцію секреції інших гормонів та
нейротрансмітерів.
Пам'ять - це процес, за допомогою якого інформація зберігається, утримується
та відтворюється в мозку. Вона включає різні типи пам'яті, такі як
короткострокова, довгострокова, епізодична, процедурна та інші.

Фізіологія сну вивчає процеси, які відбуваються в організмі під час сну,
включаючи цикли сну та бодрості, фази сну, функції сну для організму та
регуляцію сну.
Органи чуття - це органи тіла, які сприймають зовнішні стимули і передають
інформацію до головного мозку для обробки. Це включає в себе органи зору,
слуху, нюху, смаку та дотику.
Аналізаторний апарат - це система нервових шляхів та структур в мозку, яка
обробляє інформацію, що надходить від органів чуття і координує реакції на цю
інформацію. Він відповідає за обробку та інтеграцію різних видів чуттєвих
вражень.
Змістовий модуль ІІІ. Основи фізіології НС і ВНД
Тема 15. Предмет та завдання фізіології ЦНС і ВНД
Нейрони і нервові центри є основними структурними та функціональними
одиницями нервової системи. Основні властивості нейронів включають
електричну збудливість, можливість передачі сигналів іншим нейронам через
синапси, а також здатність до формування інформаційних мереж. Нервові
центри агрегують нейрони і координують їх діяльність для виконання певних
функцій.
Процес збудження у нейроні відбувається через зміну потенціалу покою, коли
виникає різниця напруги між зовнішньою та внутрішньою сторонами клітинної
мембрани. Під дією подразника, який активує специфічні рецептори на
мембрані, збудження нейрона поширюється вздовж аксона до синаптичних зон,
де відбувається передача сигналу на інші нейрони.
Синапси - це місця контакту між нейронами, де відбувається передача нервових
сигналів. Основною особливістю функціонування синапсів є використання
хімічних передач сигналів через нейромедіатори, такі як норадреналін,
ацетилхолін, гамма-амінобутирична кислота тощо.
Види синапсів включають збудливі синапси, які збільшують збудливість
нейронів, та гальмівні синапси, які зменшують збудливість. Різні механізми
функціонування включають у себе різні хімічні процеси, такі як вивільнення
нейромедіаторів і зворотний захід сигналу.
Зміни збудливості нервових тканин у процесі збудження можуть бути
спричинені змінами у концентрації нейромедіаторів, активності ферментів або
чутливості рецепторів.
Подразники - це будь-які фізичні чи хімічні фактори, які можуть викликати
відгук у нервовій системі, такі як світло, звук, температура, хімічні речовини
тощо.
Центральне гальмування в ЦНС - це механізм, за допомогою якого нейрони в
Центральній Нервовій Системі здійснюють гальмівний вплив на інші нейрони,
зменшуючи їх збудливість або призупиняючи передачу сигналів.
Вплив різних факторів на функціональну активність нервових структур може
бути різним і включати в себе ефекти нейромедіаторів, гормонів, психологічні
фактори, фізичні умови тощо.
Тема 16. Функції окремих структур ЦНС
Спинний мозок, який є однією з найбільш давніх структур нервової системи,
відповідає за регуляцію базових функцій організму та захисні рефлекси. Він
відповідає за сприйняття положення тіла і голови у просторі, дихальні рефлекси,
а також за регуляцію кровообігу і травлення. Ця структура допомагає організму
виживати та адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі шляхом
автоматичної реакції на небезпеку чи стресові ситуації.
Довгастий мозок, або медула облонковидна, відіграє важливу роль у регуляції
дихальних рефлексів, контролі положення тіла та голови, а також у регулюванні
серцево-судинної системи і травлення. Він відповідає за автоматичні функції,
такі як кашель, ковтання та дихання, що забезпечують життєво важливі процеси
без свідомого контролю.
Мозочок відіграє ключову роль у координації рухів та підтриманні рівноваги. Ця
структура допомагає організму виконувати довільні рухи, контролювати м'язи та
забезпечувати точність та спритність у виконанні рухів.
Середній мозок, або мезенцефалон, відповідає за формування чіткого бачення та
орієнтовних рефлексів. Ця структура має важливе значення для визначення
шляхів руху та взаємодії з оточуючим середовищем, що допомагає організму
реагувати на зовнішні подразники та забезпечувати адаптацію до змін у
навколишньому середовищі.
Усі ці структури є важливими компонентами центральної нервової системи і
співпрацюють між собою для забезпечення оптимального функціонування
організму.
Проміжний мозок (таламус і гіпоталамус) відіграє ключову роль у регулюванні
сприйняття аферентної інформації, яка надходить від аналізаторних структур,
таких як зорова, слухова та соматосенсорна кора. Він фільтрує цю інформацію
та передає її до відповідних областей кори мозку для подальшого оброблення.
Крім того, проміжний мозок відповідає за регулювання широкого спектру
важливих для організму функцій, включаючи регуляцію сну, голоду, спраги,
температури тіла, а також ендокринну та автономну нервову систему.
Ретикулярна формація розташована у верхній частині проміжного мозку та
відіграє важливу роль у регуляції стану будящості та уваги. Вона складається з
мережі нейронів, які поширюються від мозочка до мозку, а також у напрямку
спинного мозку. Ретикулярна формація контролює рівень активності кори
мозку, реагуючи на зовнішні подразники та внутрішні стимули. Вона регулює
стан уваги та пробудженості, допомагаючи організму реагувати на небезпеку та
виконувати різноманітні функції в стані бодрості.
Лімбічна система є комплексом структур головного мозку, який відіграє
ключову роль у регуляції емоцій і поведінки. Вона включає такі структури, як
гіпоталамус, таламус, амігдала, гіпокамп та інші. Лімбічна система взаємодіє з
корою головного мозку та іншими структурами, що допомагає в реагуванні на
стресові ситуації, визначенні важливості подій та формуванні емоційних
реакцій.
Кора великих півкуль головного мозку вважається головним органом вищої
нервової діяльності людини. Вона складається з різних зон, кожна з яких
відповідає за певні функції. Наприклад, фронтальна кора відповідає за
планування рухів, прийняття рішень та контроль над поведінкою. Парієтальна
кора відповідає за обробку сенсорної інформації, такої як дотик та просторова
орієнтація. Окремі зони висхідної темпоральної кори відповідають за аудіторну
обробку та мову.
Функціональна значимість окремих зон кори великих півкуль полягає в їх участі
у виконанні різних когнітивних та емоційних функцій. Взаємодія кори
головного мозку з лімбічною системою та іншими структурами дозволяє
організму реагувати на зовнішні подразники, вирішувати складні завдання та
відчувати емоції.
Тема 17. Соматична і вегетативна нервові системи
Соматична та вегетативна нервові системи є двома основними підрозділами
нервової системи, які відповідають за регулювання різних аспектів
функціонування організму.
Соматична нервова система відповідає за передачу інформації між центральною
нервовою системою (головний і спинний мозок) та скелетними м'язами. Вона
контролює добровільні рухи та сприймає зовнішні подразники, такі як дотик і
біль.
Вегетативна нервова система відповідає за автоматичне регулювання внутрішніх
органів, таких як серце, шлунок, кишечник, інші органи травлення та внутрішні
залози. Вона поділяється на симпатичний та парасимпатичний відділи.
Симпатичний відділ активується при стресових ситуаціях або під час фізичного
навантаження. Він збільшує серцевий ритм, розширює бронхи для підвищеного
подиху, збільшує кровообіг до м'язів та зменшує активність травлення.
Парасимпатичний відділ, навпаки, активується в умовах відпочинку та
релаксації. Він зменшує серцевий ритм, збільшує активність травлення,
скорочує діаметр бронхів та розширює судини, що забезпечують
кровопостачання органів травлення.
Антагонізм між симпатичним і парасимпатичним відділами дозволяє організму
забезпечувати гнучкий реагування на різноманітні зовнішні та внутрішні умови.
Наприклад, під час стресу симпатичний відділ активується, щоб підготувати
організм до боротьби або втечі, тоді як у спокійних умовах парасимпатичний
відділ дозволяє організму відновитися та регенеруватися.
Перебудова регуляції вегетативної нервової системи при дії на організм стрес-
факторів полягає в активації симпатичного відділу та пригніченні
парасимпатичного. Це дозволяє організму мобілізувати енергію для подолання
стресу і забезпечити швидку реакцію на небезпеку.
Змістовий модуль ІV. Фізіологія аналізаторних систем і довільних рухів
Тема 18. Функціональна спільність окремих аналізаторів
Загальні механізми кодування сигналів в нервовій системі базуються на
процесах передачі, перетворення та інтеграції інформації. Основні етапи цього
процесу включають у себе перетворення зовнішніх або внутрішніх подразників
на електричні сигнали, передачу цих сигналів вздовж нервових волокон,
інтеграцію інформації в нервових центрах та остаточне сприйняття та
інтерпретацію сигналу.
Структурна і функціональна спільність аналізаторних систем полягає в їхньому
взаємодії для сприйняття і обробки різних типів сигналів. Наприклад,
аудіторний, зоровий і відчуттєвий аналізатори можуть спільно працювати для
утворення повноцінного образу довкілля
Багатошаровість і багатоканальність аналізаторів вказує на те, що сприйняття
сигналів в нервовій системі відбувається на кількох рівнях та за допомогою
кількох каналів. Наприклад, зорова система має декілька рівнів обробки
інформації, починаючи з простого сприйняття світла на рівні рецепторів сітківки
до складніших процесів розпізнавання образів у візуальній корі.
Взаємодія сприйняття інформації аналізаторними системами полягає в обміні
сигналами та інформацією між різними частинами нервової системи для
координації інтеграції і аналізу вхідних даних. Наприклад, відчуттєвий
аналізатор може співпрацювати з моторними структурами для визначення
оптимальної реакції на певний подразник.
Кодування сигналів, їх передавання і розшифрування в різних структурах
головного мозку відбувається за допомогою електричних і хімічних сигналів
між нейронами. Кожна структура мозку спеціалізується на певних типах
обробки інформації, і взаємодіє з іншими структурами для створення відповіді
на зовнішні або внутрішні стимули.
Адаптація рецепторів - це процес, за якого рецептори нервової системи
змінюють свою чутливість під впливом постійного або повторюваного
подразника. Цей механізм дозволяє нервовій системі адаптуватися до змін у
середовищі та ефективніше сприймати інформацію. Наприклад, під час
перебування у темному приміщенні зорові рецептори адаптуються до низького
рівня освітленості, що дозволяє краще розрізняти об’єкти в умовах слабкого
світла.
Закономірності відчуттів сприйняття сили подразнення базуються на принципах
взаємозв’язку між інтенсивністю подразника і відчуттям, що викликається.
Зазвичай, зі збільшенням інтенсивності подразника відчуття також зростає,
проте цей зріст не є лінійним. Наприклад, збільшення сили подразника в певний
момент може призвести до зростання відчуттів на 10 одиниць, але з наступним
збільшенням подразника на 10 одиниць відчуття може зрости лише на 5
одиниць.
Взаємозв’язок сприйняття інформації різними сенсорними системами полягає в
тому, що різні системи сприйняття взаємодіють між собою для створення
повного образу навколишнього світу. Наприклад, зорова і відчуттєва системи
можуть поєднуватися для формування комплексного образу об’єкта, який
включає як його зовнішні властивості, так і відчуття, які він викликає.
Функціональні особливості окремих аналізаторних систем полягають в їхній
спеціалізації на обробці певних типів інформації. Наприклад, зорова система
спеціалізується на сприйнятті світла та розрізненні образів, тоді як аудіторна
система відповідає за сприйняття звуків і розрізнення їх характеристик. Кожна
аналізаторна система має свої унікальні характеристики, що дозволяють їй
ефективно виконувати свої функції у процесі сприйняття навколишнього світу.
Тема 19. Організація довільних рухів
Загальні принципи організації довільних рухів базуються на співпраці між
соматичною і вегетативною нервовими системами. Соматична нервова система
відповідає за контроль над м’язами та виконанням рухів, тоді як вегетативна
система регулює автоматичні функції організму, такі як серцебиття та дихання.
Під час формування довільних рухів інформація передається від сенсорних
органів до центральної нервової системи, де відбувається обробка сигналів і
видається команда на виконання руху.
Структура формування довільних рухів має багаторівневу організацію. На
найнижчому рівні рухові команди генеруються у моторних кортексах головного
мозку, а потім передаються до спинного мозку, де відбувається координація
м’язових дій. Сенсорна корекція рухів відбувається за рахунок зворотного
зв’язку від сенсорних органів, що дозволяє коригувати рухи в реальному часі в
залежності від зовнішніх умов.
Рухова навичка може розглядатися як ланцюговий умовний рефлекс, що
формується шляхом повторення певних дій і утворення зв’язків між нервовими
структурами. Під час виконання рухових дій постава грає важливу роль у
процесах прискорення та гальмування тіла, що забезпечує ефективне виконання
рухових завдань.
Особливості статичних і статодинамічних рефлексів полягають у їхній реакції на
зовнішні подразники. Статичні рефлекси відповідають за утримання тіла у
стабільному положенні, тоді як статодинамічні рефлекси реагують на зміни у
тиску, які виникають під час руху або взаємодії з нерухомими об’єктами.
Змістовий модуль V. Умовно-рефлекторна діяльність
Тема 21. Механізми утворення умовних рефлексів (УР)
Основою вегетативної нервової діяльності (ВНД) є рефлекторні реакції, що
відповідають за автоматичне регулювання функцій організму, таких як
серцебиття, дихання, травлення та інші. Ці реакції відбуваються під впливом
внутрішніх та зовнішніх стимулів і координуються нервовою системою без
усвідомлення людиною
Умовні рефлекси відіграють важливу роль у пристосуванні людини до
навколишнього середовища. Вони формуються через процес замикання
тимчасового зв’язку між мозковими структурами за умови повторення певних
дій та зовнішніх стимулів. Поступово ці рефлекси утримуються та
відтворюються відповідно до умов і контексту, що дозволяє людині
адаптуватися до різних ситуацій.
Наприклад, коли людина отримує сигнал про наближення досягнення її
улюбленого джерела світла (наприклад, сонця), її зіниці можуть стискатися, щоб
захистити очі від яскравого світла. Це стискання зіниць є рефлекторною
реакцією, але якщо з часом ця реакція відбувається під впливом інших факторів,
наприклад, звуку дзвінка телефону, то це може бути прикладом умовного
рефлексу.
Таким чином, умовні рефлекси дозволяють організму адаптуватися до змін у
навколишньому середовищі, а процес їхньої формування базується на замиканні
тимчасових зв’язків між різними частинами мозку.
Механізми функціональних змін в активованих нейронних ансамблях полягають
у впливі зовнішніх і внутрішніх факторів на активність нейронів та їхні зв'язки.
Коли нейрони активуються разом у відповідь на певний стимул, утворюються
нейронні ансамблі, які відіграють ключову роль у формуванні умовних
рефлексів та інших видів нервової діяльності. Механізми змін в цих ансамблях
включають модифікацію синаптичних зв'язків, зміну електричної активності
нейронів, а також молекулярні та генетичні зміни.
Умовні рефлекси класифікуються за декількома критеріями, включаючи спосіб
формування, складність стимулу, тривалість умовлення та інші. Зазвичай їх
розділяють на прості та складні, відповідно до кількості умовних зв'язків, які
вони містять, а також на основні, побічні та вторинні, залежно від їхньої
важливості для організму.
Динаміка умовно-рефлекторної діяльності включає різні етапи, такі як стадія
умовлення, стадія утримання умовного рефлексу та стадія відновлення, коли
рефлекс може зникнути або відновитися під впливом нових умов. Ці етапи
можуть змінюватися залежно від часу, інтенсивності тренування та інших
факторів.
Гальмування умовних рефлексів може відбуватися на різних рівнях нервової
системи та включати як прямі, так і індиректні механізми. Це може бути
зумовлено конкуренцією з іншими рефлексами, розладами умовної діяльності
або навіть фізіологічними аспектами, такими як стан активності нейронів.

Побудова поведінкового акту за концепцією П. К. Анохіна передбачає

взаємодію між різними компонентами нервової системи, включаючи
рефлекторні, регуляторні та адаптивні механізми. Ця система дозволяє
організму адаптуватися до змін у середовищі та досягати мети поведінкового
акту.
Тема 22. Перша і друга сигнальні системи
Мова для людини є не лише засобом сприйняття сигналів з першої сигнальної
системи, а й ключовим інструментом спілкування та вираження думок і
почуттів. Вона є складним феноменом, що включає в себе різні аспекти, такі як
фонетика, граматика, синтаксис, семантика та прагматика.
Мова взаємодіє з усіма внутрішніми і зовнішніми подразниками, оскільки вона
відображає сприйнятий світ та дозволяє людині виражати свої думки, почуття та
наміри. Мова дозволяє описувати сприйнятий світ, взаємодіяти з іншими
людьми, сприймати та обробляти інформацію, а також управляти своїми діями.
Механізми утворення мови включають в себе навчання, імітацію, асоціації та
інші процеси. Вони базуються на здатності мозку до адаптації та взаємодії з
оточуючим середовищем. Важливу роль у формуванні мови відіграє спілкування
з іншими людьми, а також навчання та практика.
Абстрактне мислення є ключовою властивістю людського мовлення, оскільки
воно дозволяє нам утворювати абстрактні концепції, розуміти абстрактні
поняття та виражати їх мовними засобами. Аналітико-синтетична діяльність
головного мозку є основою для формування абстрактних концепцій та розуміння
складних зв'язків між різними явищами.
Отже, мова є важливим компонентом сприйняття сигналів з першої сигнальної
системи, що відображає сприйнятий світ і дозволяє виражати свої думки та
почуття. Вона базується на складних механізмах утворення, а також взаємодії з
різними аспектами когнітивної функції, такими як абстрактне мислення та
аналітико-синтетична діяльність головного мозку.
Змістовий модуль V. Вища нервова діяльність і пам’ять, типологічні
властивості НС.
Тема 22. Види і форми пам’яті
Пам'ять є надзвичайно важливою функцією нервової системи, яка дозволяє
зберігати, відтворювати та використовувати інформацію. Вона може бути
поділена на короткострокову і довгострокову пам'ять, кожна з яких має свої
унікальні характеристики та механізми функціонування.
Короткострокова пам'ять є тимчасовим сховищем інформації, яка зберігається
на короткий час і може бути легко втрачена або перероблена. Довгострокова
пам'ять, натомість, дозволяє зберігати інформацію на тривалий період часу,
іноді навіть протягом усього життя людини.
Феномен пам'яті також включає феноменальну пам'ять, яка відноситься до
здатності людини зберігати інформацію про свої власні досвіди та сприйняття.
Це може включати пам'ять про відчуття, емоції та інші аспекти суб'єктивного
досвіду.
Механізми управління пам'яттю включають в себе процеси кодування,
зберігання та відтворення інформації. Форми пам'яті можуть бути різними,
включаючи вербальну, візуальну, просторову та інші форми.
Мова також відіграє важливу роль у феномені пам'яті, оскільки вона дозволяє
людині відтворювати та виражати свої думки та спогади. Механізми
короткострокової пам'яті включають в себе процеси потрійного кодування, які
дозволяють зберігати інформацію на короткий час. Довгострокова пам'ять,
натомість, включає більш складні процеси, такі як консолідація та репетиція, які
дозволяють зберігати інформацію на тривалий період часу.
Тема 23. Характеристика основних типів ВНД
Історичний аспект типології людини відображає довгий шлях досліджень та
концепцій щодо визначення основних типів особистості. Розвиток цієї області
був значною мірою сприяний внеском видатних вчених, серед яких важливе
місце займає Іван Петрович Павлов.
І. П. Павлов вніс значний внесок у розвиток обґрунтування типології, зокрема, у
сфері фізіології та нервової діяльності. Його дослідження зумовили визначення
різних типів реакції організму на стимули, що відображалися в характерних
властивостях нервової системи.
Основними типами людей за типологією ВНД (вегетативної нервової діяльності)
вважаються сангвініки, холерики, флегматики та меланхоліки.
- Сангвініки відзначаються активною та рухливою нервовою системою, що
призводить до живої реакції на подразники та швидкого відновлення енергії.

- Холерики характеризуються енергійністю, наполегливістю та високим рівнем

активності. Вони швидко реагують на подразники та здатні до інтенсивної
діяльності.
- Флегматики відрізняються спокійним та збалансованим характером. Вони
мають стійку нервову систему, що дозволяє їм витримувати стресові ситуації.
- Меланхоліки характеризуються схильністю до переживань, роздумів та
інтровертованої поведінки. Їхній стан нервової системи часто є лабільним, що
може призводити до тривоги та підвищеної чутливості.
Властивості нервової системи, такі як сила, врівноваженість і лабільність,
визначають реакцію людини на подразники, рівень стресостійкості та загальний
тонус організму. Ці властивості можуть варіювати в залежності від
індивідуальних особливостей та стану здоров'я.
Тема 24. Інстинкти і їх значення
Інстинкти відіграють ключову роль у забезпеченні життєво необхідних функцій
для організму. Вони є вродженими програмами, які визначають поведінку
організму в певних ситуаціях без необхідності навчання чи досвіду. Завдяки
інстинктам організм може ефективно реагувати на небезпеку, шукати їжу,
забезпечувати розмноження та здійснювати інші важливі життєві функції.
Інстинкти можна розглядати як складні безумовні рефлекси, оскільки вони
викликаються певними подразниками і визначають специфічну поведінку без
усвідомлення або волі. У зв'язку з цим, інстинкти можна класифікувати за
різними ознаками:
1. За походженням: вроджені (генетично програмовані) та набуті (формуються
під впливом досвіду та навчання).
2. За функціональним призначенням: інстинкти збереження (наприклад, пошук
їжі або ухил від небезпеки) та репродуктивні інстинкти (спрямовані на
розмноження та збереження виду).
3. За способом реалізації: рухові (пов'язані з конкретними діями або рухами) та
емоційні (викликають певні емоційні реакції чи стани).
Механізми організації інстинктивної поведінки базуються на взаємодії між
нервовою системою, ендокринною системою та оточуючим середовищем.
Основні компоненти цього процесу включають виявлення стимулів, передачу
сигналів до відповідних нервових центрів, активацію відповідних інстинктивних
реакцій та реалізацію цих реакцій через виконання певних дій або зміну стану
організму.
Таким чином, інстинкти є важливими для забезпечення виживання та адаптації
організму до навколишнього середовища, а їхні механізми дії є складними та
добре забезпеченими еволюційною та фізіологічною базою.