ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3

ТЕМА: ХАРАКТЕРИСТИКА ВИЩИХ ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ

ЯК ОСНОВИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ.
МЕТА: - здійснити характеристика вищих психічних функцій як
основи комунікативної компетентності;
- формувати навички аналітичної діяльності магістрантів, наукового
мислення та мовлення.
ОБГОВОРЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ (дати письмову
відповідь на всі запитання):
1. Дайте визначення вищим психічним функціям та
охарактеризуйте їх.
2. Розкрийте сутність теорії розвитку вищих психічних функцій
Л. С. Виготського.
3. Охарактеризуйте зв’язки нейрофізіологічних механізмів
діяльності.
4. Охарактеризуйте частини головного мозку.
5. Висвітліть поняття «Вищі психічні функції» як основу
комунікативної діяльності.
6. Охарактеризуйте основні типи нервової діяльності дітей.

Характеристика вищих психічних функцій Окремі псичні процеси, що

виділяються в психічній діяльност МОЮТЬСЯ ЯК ВИЩІ ПСИХІічні
функці. За психологічним словником, функцй (ВПФ) це складні,
прижиттево створені сис- темовская процеси, соцалый за походженням.
Це особливий вид псичних функцій, повністю відсутній у тварин. До них
відносять до- вальну увагу, логічне мислення, мовлення, письмо, рахунок,
пам'ять,

довільні рухи, перцептивні процеси (процеси сприйняття). В психіч

функції одне з головних понять сучасної пси- холог, запроваджене Л.
Виготським і розвинуте О. Лурія та іншими психологами [36].

Випсичні функції мають специфічні ознаки і формуються на основі

біологічних передумов. Вони складаються впродовж усього засмодії
дитини з дорослим і навколишнім світом у потому, а тому вони соціально
обумовлені і несуть в собі відбиток того культурно-історичного
середовища, в якому розвивається дитина.
1
В індивідуальному розвитку дитини психічні функції формуют- впливом
соціального середовища: загальнокультурного та мов- леинского,
набуваючи національно специфічних рис. Спеціальними дослідженнями
встановлено, що у 6 місячних дітей можна розпізнати в у звуки, що за
характером співвідносяться зі звуками рідної моля, тобто, набагато раніше
початку мовленнєвого розвитку. Націо- мальну специфіку вищих
психічних функцій також необхідно врахо- вувати в діагностичній
практиці [41].

Ієрархічний принцип побудови вищих психічних функцій. Здібності

людини до мовлення і мислення забезпечується в першу чергу осо- бливо
розвиненою корою великого мозку. Порівняно нещодавно у не- вразотій
кався термін «вищі кіркові функції», хоча вже було ясно, кисть кори
великого мозку і, отже, функції мови і мислення i неможи без активності
стволових підкіркових структур. Потім по- ти перевагу терміну «вищі
мозкові функції». Але як кора На сон без стволово-підкіркових структур,
так і вищі мозкові функції не існують без нижчих мозкових функцій. Вищі
мозкові функ- ці надбудовуються на нижчими в фило- і онтогенезі,
реалізуючись за посередництвом нижчих психічних функцій в
поведінкових актах. Отже, вищі психічні функції мають таку ж іерархічну
будову, як інші функції ЦНС (чутливі, рухові, вегетативні та ін.).

Умовно рефлекторний механізм вищих психічних функций. Ваго- мий

внесок у вчення про вищі психічні функції належить фізіології. У працях
1. Сеченова. 1. Павлова та їхніх послідовників про вищу не- рвову
діяльності висвітлений умовно рефлекторний мехам вищих психічних
функцій. Такий механізм, що формуєтьс вроджених безумовних
рефлексів, пояснює індивідуальну карабель- ність вищих психічних
функцій. Особливістю психічної діяльності е також здатності до
творчості, відкриттям, вмінню орієнтуватися у по- вих ситуаціях,
планування й прогнозування своїх дій, пристосуван до життя у суспільстві
[41].

ВПФ функції за своєю природою реалізуються з використан- ням різних

засобів, «психологічних знарядь», серед яких особливе Місце займае
мовлення. Використовуючи ці знаряддя, людина опа- новує
2
можливостями регуляції своїх стосунків з предметним світом, іншими
людьми, оволодіває класною поведінкою. Наприклад, при
запам'ятовуванні словесного ряду за допомогою логічних або об- разних
асоціацій людина вводить память мислення чи уяву. Таким чином, одна
функція опосередковує оптимальне здійснення іншої лю дина, за словами
Л. Виготського, співпрацює з самим собою. Діапазон спектру доступних
індивіду способів опосередкування вищих психіч- них функцій с
важливим критерієм ступеня розвитку особистості. У цьому контексті
одним із завдань психокорекційної та психотерапев тичної роботи с
розширення досвіду людини щодо розвитку арсеналу способів
опосередкування власної діяльності. І, нарешті, вищі психіч- ні функції
усвідомлюються суб'єктом і доступні довільній (вольовій і
цілеспрямованій) регуляції та самоконтролю.

Розвитку вищих психічних функцій властива певна динаміка, більш нові і

складні функції надбудовуються більш ранніми і про- стими, «вбираючи»
їх в себе. Генезис вищих психічних функцій йде по шляху перетворення
розгорнутих наочно-діских форм в скорочен автоматизації, що
виконуються у внутрішньому плані у вигляді так званих розумових дій.
Цей аспект важливо брати до уваги при к психологічному обстеженні
хворої дитини, оскільки патологія вищих психічних функцій проявляється
на тлі їх неповної сформованості

Крім того, і при діагностиці патологі у дорослих хворих слід врахову вати,
що, якщо виконання завдань, здійснюється розгорнуто із засто суванням
наочних способів вирішения, за участю промовляння (тобто
спостерігаються перенесення розумових дій в зовнішній план), то tie може
вказувати на дефинтарність, що усвідомлюється хворим і до- дасться за
допомогою аутокомпенсаці

Вищі психічні функції людини розглядаються з позиці структурно-

функціонального підходу, в якому важливим с аналіз ла- ок, що входять
до них (складових), з оцінкою ролі і місця кожної з moe у забезпеченні
психічної діяльності. При цьому слід зати Що диференційовані структурні
складові вищих психічних функций забезпечуються роботою специфічних
(локальних) зон мозку, але різ- ні функці мають і спілый ланки, пересічні
на рівні певних мозкових структур. Прикладом с «наскрізна» роль такої
3
складової, як просторо- вий аналіз і синтез. Так, переробка просторових
характеристик інфор- Маці необхідна для виконання довільних рухів,
розуміни структурн багатозначного числа і його розрядної будови, для
виконання рахунк- вих операцій, зорового сприйняття, рішення
конструктивних завдань розуміння логіко-граматичних конструкцій, що
відображають просто-

рові відносини у вигляді прийменників, відмінкових закінчень та ін.

Таким чином, на просторовому аналізі та синтезі сходяться» такі вищі
психічні функції, як довільй рухи, мислени, мова, письмо, рахунок і
перцептивні процеси

Відомо, що ця складова психіки пов'язана з роботою тім'яно- скронево-

потиличної ділянки лівої і правої півкуль мозку. Уражен цісі зони
(наприклад, при хворобі Альцгеймера) призводить до розви тку комплексу
симптомів, що призводять до порушень названих пси- хічних функцій,
оскільки при цьому стає дефіцитарним загальний для них фактор
просторової організації психічних процесів. Інші складові психічних
процесів одночасно можуть залишатися збереженими за умови
нормального функціонування інших зон мозку. Таким чином, при
обстеженні хворих стають значущими не стільки самі симпто- ми
порушень психічних функцій, скільки психологічна кваліфік симптомів,
що спрямована на виявлення патологічної ланки в будові цілісної системи
психіки. У свою чергу, встановлення цісі ланки до- зволяє зробити
висновок про загальну причину порушень різних пси- хічних процесів,
тобто зробити висновок про механізми утворених клініко-психологічних
симптомів і їх закономірне об'єднання в синдром. На цій підставі
будується синдромальний клініко-психологічний метод вивчення
порушення вищих психічних функцій

Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

Вік, як зазначав Л. Виготський, - - це якісно особливий етап психо-

логічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й ви-
значають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку, Л.
Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкну

4
тий період розвитку, значения якого визначається його місцем в за

гальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються

своєрідністю прояву.

При переході від одного вікової стапу до іншої виникають ново-

утворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовуеться весь хід
розвитку.

Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов сис темою

вимог до дитини на даному етапі ї життя, сутнісно взаємовід носин з
оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодівае, спосо- бами
оволодіння

Л. Виготський вводить поняття вікової кризи як цілісних змін особистості

дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок
на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від
іншого.

Кризи обумовлюються виникненням основних новоутворень, по-

переднього стабільного періоду, які призводять до руйнування однісі
соціальної ситуації розвитку (це та система відносин, в якій знахо-

диться дитина та і орієнтація в них) та виникнення іншої. Поведінкові

показники вікових криз впертість, негативізм, кон-

фліктність та ін. Л. Виготський вважав необхідними і відображаю

чими едність негативної та позитивної сторін кризи Його концепція

відрізнялась від усіх сучасних йому теорій всіма вихідними положениями.
Як уже розглядалось попередньо, всі теорії описували хід дитячого
розвитку як процес переходу від соціального до індивідуального в процесі
соціалізаціі від

5
Основними умовами розвитку західні психологи вважали спадко- вість і
середовище, а джерело розвитку вбачали в самій природі віда,
розглядаючи в результаті розвиток як пристосування до довкілля.

Л. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій с

середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма
колективної поведінки дитини, як інтерпсихічна форма співробітництва
між людьми і лише потім стають індивідуальними (інтр сихічними)
функціями самої дитини

Ставлення до середовища з віком змінюється. Зміється ро середовища в

розвитку, вплив якого опосередковується пере Ми дитини.

Л. Виготський сформулював закони психічного розвитку дитини -

дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік немовляти за
темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка,

— розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому

ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять якісні,
суттеві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень
Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняться від дорослого не тим,
що вони менш розвинені, вони просто якісно іншу до- рослого.
Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку
видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;

- нерівномірність дитячого розвитку кожна сторона в псих ди-

тини мас свій оптимальний період розвитку: - закон розвитку вищих

психічних функцій, які, як уже зазнача лось, виникають спочатку як
зовнішні, інтерпсихічні, а потім пере- ходять у внутрішні, інтрапсихічні.
Вищі психічні функції характе- ризуються опосередкованістю,
усвідомлюваністо, довільністю, сис- темністю, формуються за життя в
результаті оволодіння знаряддями, засобами та розвиваються в зв'язку з
навчанням.

Навчання, як зазначав Л. Виготський, с рушійною силою пси- хічного

розвитку. На більш детальному розгляді його позиції з цього питання ми
6
зупинимось при викладі поглядів на проблему співвідно- шення навчання
і розвитку.

Концепція Л. Виготського не була підтверджена експеримен- тальними

фактами, а тому довгий час, як зазначають психологи- сучасники,
вважалась лише геніальною догадкою. Окрім того, як вважають вони,
схема свідомості Л. Виготського мас інтелектуальний характер, оскільки в
ній розглядаються лише пізнавальні процеси без врахування мотиваційно-
споживацької сфери особистості

Подальший розвиток дитячої психології дозволив розвинути і до- повнити

концепцію Л. Виготського

Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (0 Леонтьев,

О. Запорожець, П. Зінченко, П. Гальперін, Л. Божович а) підтвердили
значення діяльності в розвитку людини. Процeс розвитку починає
розглядатись як саморух суб'єкта завдяки його ді- яльності з предметами, а
спадковість і середовище лише як умови, які визначають різні варіації
розвитку в межах норми

О. Леонтьев розвинув ідею Л. Виготського про провідний тип діяльності

Провідна діяльність це діяльність, виконання якої визначас ви зонні

формування основних психологічних новоутворень люди- ни на даному
етапі розвитку її особистості. Провідна діяльність с показником
психологічного віку дитини і

характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші

види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбува-

ються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії

розвитку Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить

перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина
в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяль- НОСТ -
емоційно-безпосередне спілкування немовляти з дорослими
7
(0-1 pik). - предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1-3
роки); в процесі і виконання засвоюються історично складені спосо

би дій з певними предметами;

- сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3-6 років); - навчальна діяльність у

молодших школярів:

-інтимно-особистісне спілкування підлітків;

- професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці. Провідна

діяльність не виникле одразу, а проходить певний шлях свого
становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розви- тку нової
провідної діяльності не означае зникнення тісі, яка була про- відною на
попередньому етапі. Той чи інший період психічного розви- тку
характеризуються системою різних видів діяльності, в якій провід-
альність займас особливе місце, визначає виникнення основних змін в
психічному розвитку на кожному окремому етапі.

Розвиток психічних функцій

Психічний розвиток включас ряд вікових етапів, кожен з яких

характеризуються своїми особливостями. Переважання на кожному сталі
тих чи інших форм нервово-психічного реагування обумовлено
специфікою вікових нейрофізіологічних механізмів. Необхідно
враховувати, що кожен попередній стан як би готує базу, с одним з данок
какого психічного розвитку дитини. Порушення на будь-якому одно- му
віковому етапі неминуче тягне за собою зміну наступник Етапи раннього
психічного розвитку дітей прийнято поділя на дитячий (від народження
до 1 року) і ранний передшкільний або сельний (від 1 до 3 років).
Протягом всього 1-го року життя дитини виразно прок засмота "язок
сенсорного та моторного розвитку, в зв'язку з чим пер и (дитячий) стап
психічного розвитку можна вважати сенсомотор- м. На 1-му році життя
рівень сенсомоторного розвитку змінюєтьc через кожні 1-2 місяці, тому
процес розвитку дитини 1-го року доцільно оцінювати за місяцями.

8
Перший період (0-1 міс.). Розвивається зорове і слухове зосе редження,
що викликае гальмування загальних імпульсивних рухів створює умови
для розвитку спокійного неспання. Вже на 1-му жания примітивні
емоційні реакції мають пристосувальне с значення, засобом для
отримання дитиною від дорослого всього необ- хідного для життя. Так, на
цьому віковому етапі чітко проявляется с гативна емоційна реакція при
запізнюванні годування, що виражається

в крику та посилення загальної рухової активності, частішанні пульсу,

Другий період (1-3 міс.). До 3 міс у дитини с виражена зорова фіксація і
простежування за предметом, що рухається в горизонталь- ній площині.
Дитина повертас очі і голову до джерела звуку. Вперше з'являються
позитивні емоції: посмішка при спілкуванні з дорослим, сміх.

Третій період (3-6 міс.). Характерною особливістю цього періо- ду с

інтенсивний розвиток комплексу пожвавлення. До 4-5 міс. Комп- лекс
пожвавлення стає домінуючою системою руху. Повний комплекс
пожвавлення включає посмішку, жваві рухи, звуки і зазвичай він -
ражений при спілкуванні дорослого з дитиною.

Тісний взаемозв'язок між сенсорним і моторним розвитком на цьому

віковому етапі виявляється в тому, що переважне значення в розвитку
рухів руки дитини починас набувати зоровий подразник. Формуються
зв'язки між кінестетичним і зоровим аналізаторами, ро- виваеться зорово-
моторна координація. До шестимісячного віку ди- тина, лежачи на спині,
швидко і точно простягае руки до іграшки, 3 якого б боку від неї вона не
знаходилася. Розвиток зорово-моторно координації та початкового
маніпулювання з предметами с потуж ми стимулами для психічного
розвитку дитини.
На тому віковому етапі з'являються перші елементи зорово-

го та слухового диферціювання дитина починає розрізняти сох I чужих

добре диференціює деякі інтонаці, правильно и прямок звуку, віддає
перевагу деяким іграшкам. Розвиток диферен пованого сприйняття с
важливою основою для формування інтелекту Емоцій реакці також
набувають диференційований характер. Похва посмішки не не залежать

9
від сили і тривалості зорових і слухових подразників, а пов'язане з
бажаними подрамн

Четвертий період (6-9 міс.). Характерною особливістю психіч me фури

нашому стані с розвиток наслідування та початкового ситуаційного
сприйняття зверненого мовлення, подальше вдоскона лення емоційних та
сенсорних реакцій, початкове сприйняття про- стору (завдяки повзанню).
Комплекс пожвавлення при цьому згасас, змінюючись розвитком більш
диференційованих психх реакций

П'ятий період (9-12 міс.) Відмінною рисою цього періоду с роз виток
маніпулятивної і предметної діяльності. У дитини формуються перип
уявлення, складові категорії наочно-діского, а потім і образно- то
мислення. Ці перші уявлення асоціюються не тільки між собою, а й з
численный руховими реакціями дитини (кінестетичними і про-
пріоцептивними подразненнями). Утворення численних тимчасових
зв'язків у системі рухового аналізатора с матеріальною основою фор-
мування узагальненого мислення. Інтенсивно трикас розвиток наслі
дування, яке на цьому віковому етапі являє собою особливу форму
діяльності дитини, що забезпечує появу і зміцнення зв'язків між нови- ми
рухами і уявленнями. Різноманітні руху збагачують запасуе дитини і
створюють можливість їх зв'язку (асоціаці). Вар цьому процесі відіграє
розвиток мовлення

Нейрофізіологічні механізми діяльності

Складова частина «нейро-» вказує на приналежність нейропсихо-

лінгвістики до системи наук про людину, що отримала назву нейрона- к.
Зв'язок нейропсихолінгвістики з нейронаукою (нейробіологією.
нейрофізіологією, нейропсихологію та ін.) зумовлює необхідність
розглядання не тільки психічних, але й фізіологічних механізмів, які
забезпечують психічні функці та мовлення діяльність Фізіологіч- ною
основою протікання всіх психічних процесів виступає нервова система.
Саме вона регулює діяльність внутрішніх органів, забезпе- чує зв'язок із
зовнішнім середовищем, керує різними моторними та сенсорними
процесами. Нервова інформаційна система нашого тіла

10
не дуже складний пристрій, який складається з блоків. Структурною Та
функцональною одиницею мозку с нервова клітина нейрон Не Прон с
головною клітиною центральної нервової системи. Форм Иротив
надзвичайно різноманіти, але основні часта зу в нейронів. Нейрон
складається з наступних частин соми 1 численних розгалужених
відростків. Тіла нервових клітин утвори тот, cipy речовину мозку, а іх
відростки, з яких формуються про шляхи і нерви, - білу речовину. Вплив
подразників на нервові за чения (рецептори) трансформується нейронами
в електрохімічні про цеси. Це - загальне правило для будь-якого з органів
почуттів будь-яких сигналів, що поступають ззовні в нервову систему
живого організму: всі впливи зовнішнього і внутрішнього світу «написан
мовою електрохімічних процесів. Ці процеси можуть відображати по- до
різного рівня: наприклад, електричну активність окремих нервови клітин,
певних мозкових структур, всього мозку або навіть ок каналів
(мікроскопічних пор мембрани нейронів).

Нервові клітини можуть мати один великий відросток - аксон 1 багато

малих - дендритів. Отже, кожен нейрон має два типи відрос тків аксон, по
якому збудження передасться від нейрона до іншого нейрона, і численні
дендрити (від грець дерево), які закінчуються с напсами (від грець
контакт) аксони від інших нейронів. Нейрон про- возбудження тільки від
дендрита до аксона. За функціональними характеристиками і відростки
різні. Аксони проводять електрич розради швидше (зі швидкістю до 1,5
м/с) і далі (до 1,5 метра), ніж дендрити. Контакт нейронів один з одним
відбувається в сінапсах- спеціалізованих структурах. Синапси можуть
бути електричні хімічними. В електричному сінапсі мембрани нервових
клітин сти- каються через спеціалізований субстрат, поліпшуючий
проведения імпульсу. У хімічних сінапсах передача сигналів відбуваються
за до помогою хімічного посередника нейромедіатора. Нейромедіатор
пресинаптичного закінчення під впливом імпульсів, що прийшли від
пресінаптичного нейрона

1. Тіло нервової клітини

2. Ядро нервової клітини

11
3. Аксон

4. Дендрит

5. Сінапс

Нервова система людини складається з двох розділів: централь- ного і

периферичного. Центральна нервова система (ЦНС) включае головний і
спинний мозок. Головний мозок -

головне осереддя психічного життя людини. До речі, це подання не

завжди було самоочевидним. Великий Аристо- тель, наприклад, вважав,
що вмістилищем душі є серце, а в мозку, на його думку, взагалі немає
крові. Помилку давньогрецького філософа легко спростовує простий
досвід, зроблений в XIX столітті італій ським фізіологом Анджело Моссо.
Він урівноважив спокійно лежачу людину на спеціальних вагах так, щоб
центр ваги доводився десь в районі попереку. Після цього випробуваному
запропонували вирішу- вати арифметичні задачі. Тут же рівновагу на
терезах було порушено: верхня частина тулуба стала переважувати. Цей
нескладний експери мент довів, що розумова робота викликає прилив
крові до мозку, який, власне і с фізіологічною основою вищих психічних
процесів.

Мозок мае складну будову і організацію. Велика частина мозку

розташована зверху, покрита звивинами, називається власне голо- аним
(або великим) мозком. Він чітко ділиться посередині на праву і ліву
півкулі і, більш умовно, в передньо-задньому напрямку на - лобову частку

12
і три інші: скроневу, тім'яну і потиличну. Ще далі до- низу розташований
невеликий і округлий мозочок, чимось схожий на пару клубків вовни.
Глибоко всередині мозку, як би укритий їм, зна- ходиться цілий ряд
цікавих і складних на вид структур: варолієв міст і довгастий мозок, які
разом з ретикулярною формацією складають стовбур мозку, а також
таламус, гіпоталамус, гіппокамп, мозолисте тіло та ще багато інших,
дивних на вигляд та за назвою частин.

Мозок людини складається з 1012 нервових клітин. Звичайна не- рвова

клітина отримує інформацію від сотень і тисяч інших клітин та передас її
сотням і тисячам.

Головний мозок складається з заднього, середнього та передньо- го мозку.

В основі заднього мозку розташовується довгастий мозок, який е

безпосереднім продовженням спинного. Довгастий мозок контролю
багато базових біологічних функцій організму: діяльність серцево-
13
судинної і дихальної систем, протікання важливих для життєдіяльнос ті
рефлексів (ковтання, кашель, чхання та ін.), допомагає підтримува ти
рівновагу та ін.

Найважливіша складова заднього мозку - мозочок, який контро- лює стан

рівноваги і практично всі види рухів. Ця область мозку «про- грамус»
координацію численних окремих рухів, які складають один руховий акт,
будь то гра в теніс або робота з теслярські інструменти.

14
Середній мозок управляє формуванням слухових і зорових стиму лів. Він
також здійснює перетворення простих рухів, породжуваних заднім
мозком, в більш складні дії.

На території середнього мозку знаходяться таламус і гіпотала- мус. Ці

утворення складають основу найважливішої мозкової струк- тури, яка
називається лімбічною системою

Систему цю іноді називають «тваринним мозком», оскільки частини і

функції зближують нас з іншими ссавцями, які мешкають на нашій
планеті. Лімбічна система розташовується вище стовбура мозку, але
нижче кори. Вона відповідає за функціонування найважли- вішого
елемента психічної структури людини, який називають словом емоції.

Емоції - це особливий клас психічних процесів і станів, що зна- ходить

вираження у вигляді безпосереднього переживання значимос- ті для
життєдіяльності від діючих на нього явищ і ситуацій. Це Феномени
психіки, які у людини пов'язані із задоволенням потреб Емоційна сфера -
одне з найдавніших надбань еволюції. Вона є у най- примітивніших живих
істот: у черв'яків, молюсків, тарганів. Є при- € пущення про наявність
емоцій у рослин. Однак лімбічна система тільки у високорозвинених

15
тварин. У людини думаючої і навчаючої. мозок пов'язаний з лімбічною
системою Саме з шею сферою життедіяльності пов'язані таламус і гіпота

Taламус (nix aar thalamus, rpe. Внутрішня камерa) це з'еднання пари

яйцеподібних утворень. У таламічних полях відбувається переключения
майже всісі інформації, що входить пере- мозок і виходять з нього. Це
сенсорний пульт управління мозком отримульси від сенсорних нейронів і
направляй у виш мозку, крім цього він отримує сигнали від вищих ділянок
моз- ку, які направляе до мозочка і довгастого мозку. Отже, таламус с під-
кірковим центром майже всіх видів чутливості. Звідси чутливі шляху
Идуть частиною в підкіркові ядра (завдяки чому таламус с чутливим.
центром екстратрамідної системи), частиною безпосередню в кору
Finomanaye - важлива структура лімбічної системи Гіпотало-

мічні поля і ядра служать передавальними станціями для внут

регуляторних систем. Вони контролюють хімічний склад крові і при-

имають інструкції від інших частин мозку. Отже, гіпоталамус (гіп + грец.
thalamos - кімната) відділ проміжного мозку, що виконує функцію
мозкового контролю над внутрішніми органами Є вищим центром
регуляції вегетативних функцій організму, місцем взаємодії нервової та
ендокринної систем

Гіпоталамус розглядається як центр, що інтегрує діяльність ві- сцеральної

системи, іннервує органи й тканини, а також відповідає за сталість
внутрішнього середовища. Його головною функцією с під- тримка
гомеостазу в організмі. Думки про секс (в корі головного мозку)
стимулюють гіпотала-

мус, і він починає виробляти гормони. Американські нейрохірурги ввели в

область гіпоталамуса тонкі електроди, за допомогою яких по- давався
слабкий електричний струм. Щур зазнавав інтенсивної чутте- вот
насолоди. Був зроблений висновок про те, що саме в області гіпо-
таламуса находиться «центр задоволення». За допомогою дроту елек-
троди з канали з педаллю, яка була розміщена в клітці, де знаходи
піддослідний цур. Як тільки щур виявляв зв'язок педалі з поданням
струму, починав інтенсивно натискати на педаль, стимулюючи центр
16
насолоди. При цьому він забував про їжу, доводячи себе до повної
знемоги. Більш того, пашоки, що приймали участь у подібних експе
риментах, готові були робити все, щоб отримати що стимуляцію: вони
перебігали ділянку підлоги, через який пропускався струм, терплячи
заради задоволени біль. Подібні центри задоволення в гипоталамус та
навколо нього були пізніше знайдені в інших тварин, у тому числу
золотих рибок, мал дельфінів

Досліди з щурами дозволили зробити обережне припущення про Те, що

подібні центри с т в медии. Нейрохірурги спробували ристати подібні
процедури для заспокоения душевнохворих. Пашол ознаки задоволення,
але, на відміну від щурів, стимул не позбавляла іх контролю за
поведінкою. Деякі психіатри ють, що розлади, викликані вживанням
наркотиків, алкоголю, бул (об даних) та можуть бути обумовлені
синдромом дефин водения генетично обумовленим дефіцитом
задоволеності і благо- получчя в природних мозкових системах.

Емошне життя людини різноманітна, тому що лімба у нас пов'язана з

корою великих півкуль переднього мозку. Саме тому ми можемо
відчувати сильний гнів при усвідомленні несправедл 1. або сором при
думи про те, що наша поведінка не відповдпри йнятим нормам і
стереотипам. 1

Передний мозок включає в себе все, що розташовується над Се реднім. У

рептилій, амфібій і більшості риб передній мозок мае пра близно такі ж
розміри, як задній і середній, Ссавці, перш за все - при- мати, володіють
значно великим переднім мозком. Передній мозк людини настільки
великий, що він оточує практично весь середній частину заднього мозку.
Саме діяльність кори переднього мозку і - кіркових структур, що входять
до нього, управляє вищими психічн ми функціями, такими як пам'ять,
мислення, мовлення.

Передній мозок представлений двома великими півкулями, щіль но

прилеглими один до одної всередині черепної коробки як брати близнюки.
Вони з'єднані декількома пучками нервових волокон мозолястим тілом,
яке служить каналом зв'язку між ними. У помій відповідності з загальною
симетрією тіла людини кожна півкуля - ляе собою майже точне
17
дзеркальне відображення другої. Управлінн основними рухами тіла і
сенсорними функціями здійснюється за так званим контрлатеральним
(перехресним) принципом: ліва півкул -

контролю праву сторону тіла, права-ліву сторону. 80% всього мозку

становить Його кора. При цьому вона - лише його ділянка товщиною 2-3
мм. Ця вражаюча особливість кори ро бить можливим існування безлічі і
звивин. Якщо розгладити всі вини кори людського мозку, то вона зайняла
б площу порядку 2500 к см. Щоб вмістити що структуру в розгорнутому
вигляді, знадобилася б голова нестандартних розмірів. Але на щастя, вона
уміщається в звичайному черепі в упакованому, стислому вигляді.

Деякі звивини мають дуже глибокі борозни (рисунок 2.6). Най- глибша,
поздовжня борозна розділяє праву і ліву півкулі. Інші борозни
відмежовують кілька великих ділянок в кожній півкулі, які називають- ся
частками. Існує чотири таких частки. Їх назви відповідають назві
довколишніх кісток черепа: лобова, тім'яна, скронева і потилична.

18
У кожній області мозку локалізовані певні функції. Так, наприклад,
потилична відповідає за зір, скронева - за слух, тім'яна - реакцію на
сенсорні стимули і керування рухами, лобова координує функції ін- ших
областей кори. Від передньої центральної звивини починаються
центральні рухові шляхи і під час ураження цієї зони виникають пі-
рамідні розлади

Частини кори, які відають рухами, були вперше виявлені при ви- вченні
паралічів у хворих з локальними ушкодженнями мозку або ін- сультами. У
кожному з великих півкуль є смужка кори, пов'язана з руховою функцією.
На рисунку 2.7 можна побачити, які ділянки цієї області відповідають за
різні моторні функції.

Моторні зони кори великих півкуль обумовлюють чітку, коорди- Про

реакцію. Розташовані в передній центральний
Спереду від передньої центральної звивини лежать премоторні поля. Вони
організовують не ізольовані, а комплексні, координован стереотипні рухи.
Ці поля також забезпечують регуляцію тонусу жой мускулатури,
пластичний тонус м'язів через підкіркові структури.

19
Експеримент нейрофізіологів виявили наявність в корі мозку і сенсорных
зон. Первинна соматосенсорна зона розташована в тім'я пакут і с центром
прийому информаци від peuenop

Сенсорні зони кори, що знаходяться, як і вуковий тв-

кули, мають представництва соматичної і вісцеральної чутливості 30-

росо, сухо осмзавої та нюхової рецепц Шаарна реисуюча система,

таламокортикалып шляхи проекту- ются на зато центральну звивину. Тут
с строгий соматотопічний по нарідділи шісі звивини проектуються
рецептивні поля шкіри татах кінцівок, на середні тулуби, на нижні відділи
руки, - mosit

На центральну звивину в основному проектуються бо-

дома і температурна чутливості. У корі тім'яної частки, де також

конуються провідні шляхи чутливості, здійснюється більш складний

20
локал подразнення, дискримінація, стереогноз При подразненні цісі зони
кори відчуття передаються на диста відділи кінцівок, особливо рук

Зорова система представлена в потиличній частині мозку. Цен- тральний

зоровий шлях інформує про наявність та інтенсивність зо рового сигналу,
аналізуються колір, форма, розміри, якість предметів Урския зорової
системи кори великого мозку призводить до того, що хворий бачить, але
не впізнає предмет (зорова агнозія, при цьому втрачаються колірна
пам'ять)

Слухова система проектується в поперечних скроневих звивинах (зимни

Геля), у глибинах задніх відділів латеральної (сильвісвої) борозни. Саме
тут закінчуються аксони задніх горбиків чотиригорбик 1 латеральних
колінчіх тіл.

Нюхова система проектується в області переднього кінця гіпо- кампальної

звивини. Кора цісі області мас не шести-, а тришарову будоку. При
подразнення цієї області свинетерігаються тюкові галюцина- тушиження її
веле до вносмії (втрата нюку). Сманова система проектується
гіпокампальній звивині по сусід-

ству з ниховою областю кори. Асоціативні зони кори відіграють важливу

роль у процесах ана- ділу і синтезу подразнень у корі, тобто забезпечують
правильну інтер-

претацію значення діючого подразника.

Асоціативні області мозку в людини найбільш виражені в лобо і, тім'яній і

скроневій частках. У тім'яній асоціативній області кори формуються
суб'єктивні про навколишній простір, наше тіло. Це стас можливим за-
вдяки зіставленню сомато-сенсорної, пропріоцептивної і зорової ін-

форм Лобові асоціативні поля мають зв'язки з лімбічним відділом моз- ку і

беруть участь в організації програм дії при реалізації складних рухових
поведінкових актів

21
Першою і найбільш характерною рисою асоціативних областей кори с
мультисенсорність їхніх нейронів, причому сюди надходить не первинна,
а досить оброблена інформація з виділенням біологічної значимості
сигналу. Це дозволяє формувати програму цілеспрямова- ного
поведінкового акту.

Друга особливість асоціативних областей кори полягас в здат- ності до

пластичних перебудов у залежності від значимості сенсорної інформації,
що надходить Третя особливість асоціативних областей кори виявляється
в три-

валому збереженні слідів сенсорних впливів. Руйнування асоціатив- ної

області кори призводить до грубих порушень навчання, пам'яті. Мовна
функція пов'язана як із сенсорною, так і з руховою система- м. Корковий
руховий центр мови розташований у задньому відділі третьої добової
звивини лівої півкулі і був описаний спочатку Даксом (1835 р.), а потім
Брока (1861 р.).

Корі головного мозку властива постійна електрична активність, що с

результатом Генерації синаптичних потенціалів та імпульсних розрядів в
окремих нервових клітинах (Р. Катон, А. Данилевський). У 1925 р.
Прандич-Немінський показав можливість реєстрації біопотен- ціалів
мозку. У1929 р. Г. Бергер заресстрував ЕЕГ (електроенцефало граму), що
являє собою запис електричних потенціалів працюючого мозку. Запис
здійснюється у вигляді трьох видів ритму:

а-ритм (8-13 Гц/с) - у спокійному стані;

а-ритм (більш 13 Пис) стан активності:

y-purse (0.5-3.5 Fuc)-cran city

Кора великих півкуль с місцем утворення умовних рефлексія, що

идирають велику роль у найбільш тонкому і точному пристосуванні ерга
до умов навколишнього середовища. Лобом долі відіграють велику роль, в
обслуговуванні емоційної сфери життя людини (Рис. 2.9).

22
Зміни в цій частині можуть вплинути на особистість людини в о, характер.
Про це свідчить випадок, що стався в 1848 році з 25-річним
американським робітникам Фенеасом Гейджем (він працюю- воя
майстром на залізничному будівництві). В результаті вибуху мета- зловки
близько метра і вагою більше 5 кг пробив його череп. При цьому була
знесена ліва лобова частка його мозку. Гейдж жив, однак характер його
істотно змінився. Якщо до пора- и він був симпатичним, веселим
працьовитим хлопцем, то після жание в стая неспокнишим, крикливим,
дратівливим, грубим та Станим з показників нервової системи людиий
мисливість [91] Де характерно і для позовного мозку. Він відрізняється у
чоловіка 1 моок у преставників різних рас, сличних груп і навіть членів
родини

Серезий мозок новонародженого становить приблизно 350 г. у

зросков чоловіка - 1400 г, жінки - 1250 г. Вага мотку у представни

кронах рас відрізається. Так середня вага у європеоїда - 1375 г. - 1.112 г. у

негроїда 1244 г. у австрологда - 1185 г. Максимальной ваги мозок у
мешканців Свропи та Америки зазви 20 віку між 18 г 30 роками Цікаво,
що у японців не період на 30 до 40 років

23
Maca головного мозку непостівна. Вона змінюється впродовж ки людини
Протягом дитинства мозок росте, збіль хо обслага. Між 20 г 30 роками
маса залишається постійного сля 30 років починає поступово
зменшуватися. Це зменшення ста- вить приблизно 30 г на кожні десять
років подальшого життя.

Змии мозку залежить як від внутрішніх (генетичнос) програм його

еволюці, так і від зовнішніх факторів впливу. Прикладом тому можуть
служити досліди нейропсихолога Розенцвейга, проведен лабораторними
щурами. Дві групи щурів прожили свое щуряче жап- 18 и реших умовах.
У одних життя проходило таким чином: тварини брали участь в різних
дослідах, де їм потрібно було долати перешко - добувати норм, уникати дії
струму тощо. Це було життя, насичене да продовження якого щури були
змушені в пошу- ба насущного» напружувати всі ресурси свосі психіки І
група піддослідних прожила своє щуряче жити без турбот і тривог в
ситості і повній бездіяльності. Коли життя і тих і інших було завер-
з'ясувалося, що випробувані першого типу, чис життя пройшло в
абагачених лабораторних умовах, відрізняються великою вагою мозку і
більшою товщиною кори великих півкуль, ніж їх родичі, які оста.

Отже висновок напрошуються сам по собі. Подолання труднощів 1

перешкод стимулюс людину та спонукає до розвитку і самовдоско-

Центральна нервова система пов'язана з тілом за допомогою волокон

(нервів), які передають імпульси як до головного і стомого мозку, так і від
них. Черепні нерви і нерви, що виходять

зі спинного мозку, тобто всі нерви, що знаходяться за межами ЦНС.

називаються периферичною нервовою системою. Вона, у свою чергу,
складаються з соматичної і вегетативної частин.

Анатомічні відмінності між цими двома частинами периферичної нервової

системи визначаються відмінностями їх функцій. Соматична частина
контролює скелетну кісткову мускулатуру і інформацію від органів
почуттів; вегетативна (вісцеральна, автономна) передас н формацію про
внутрішні органи і регулює їх діяльність (включаючи серце, легені,
кровоносні судини, систему травлення, статеві органи та ін.).
24
 Нерви, що передають інформацію від органів почуттів до ЦНС, називають
аферентними. Нерви, що передають імпульси від ЦНС до ефекторів
(м'язів і залоз), називаються еферентними.

Нервова система призводить діяльність організму у відповідності до

вимог внутрішнього середовища і зовнішніх умов життя. Психі- i ка
людини с продукт діяльності її мозку. Мозок, спільна діяльність і клітин,
стають фізіологічною основою вищих психічних функцій, і в тому числі -
основою свідомості. Мовленнєва функція - прерогатива тільки й суто
діяльності людського мозку.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ:
1. Розробіть схему «Вищі психічні функції та їх специфічні ознаки».

Поняття вищих психічних функцій, їх специфічні ознаки.

Загальнопсихологічну основу теорії системної Вища психічна функція - теоретичне поняття,

динамічної локалізації ВПФ становить
положення про системну будову ВПФ і їх
системної мозкової організації. Поняття
«ВПФ» є центральним для нейропсихології,
було введено Л. С. Виготським, а потім
детально розроблено А. Р. Лурія. У
нейропсихології під вищими психічними
функціями розуміються системні психічні
процеси (психологічні освіти), що не зводяться
до суми складових їх психічних явищ.
Основною ознакою вищих психічних функцій є їх
опосредствованность певними "психологічними
знаряддями", знаками, що виникли в результаті
тривалого суспільно-історичного розвитку людства, до
Основною ознакою вищих психічних функцій
яких відноситься перш за все мова. Спочатку вищає їх опосредствованность
знаряддями"
психічна функція реалізується як форма взаємодії між
людьми, між дорослим і дитиною, як
інтерпсихологичеських процес, і лише потім - як
внутрішній, інтрапсіхологіческій. При цьому зовнішні
кошти, що опосередковують це взаємодія, переходять
у внутрішні, тобто відбувається їх интериоризация.
введене Л. С. Виготським, що позначає складні
психічні процеси, соціальні за своїм формуванням, які
опосередковані і за рахунок цього довільні. За його
уявленням, психічні явища можуть бути
"натуральними", детермінованими переважно
генетичним фактором, і "культурними",
надбудованими над першими, власне вищими
психічними функціями, які цілком формуються під
впливом соціальних впливів
Якщо на перших етапах формування вищої психічної
функції вона являє собою розгорнуту форму предметної
діяльності, спирається на відносно прості сенсорні і
моторні процеси, то в подальшому дії згортаються,
певними "психологічними
стаючи автоматизованими розумовими діями.
Психофізіологічних корелятом формування вищих
психічних функцій виступають складні функціональні
системи, які мають вертикальну (корково-підкоркових)
і горизонтальну (корково-коркові) організацію. Але
кожна вища психічна функція жорстко не прив'язана
до якогось одного мозкового центру, а є результатом
системної діяльності мозку, в якій різні мозкові
структури вносять більш-менш специфічний внесок в
побудові даної функції. 25
 Найважливішими характеристиками ВПФ є:

1) прижиттєве формування під Системність ВПФ, відсутність жорсткої прив'язки до

впливом соціальних впливів;
2) опосередкованість знаковими
системами («психологічними
знаряддями», по Л.С.
Виготському), серед яких провідна
роль належить мови;
3) усвідомленість і довільність їх
здійснення.
окремих «мозкових центрів» забезпечує їх
пластичність, можливість взаємозамінності входять до
них окремих структурних компонентів, що є основою
теорії і практики відновлення ВПФ. Формування ВПФ
в філо- і онтогенезі проходить ряд закономірних
етапів: 1) спочатку вони існують у вигляді
взаємодії між людьми, здійснюються за рахунок
зовнішніх коштів; 2) потім вони засвоюються і
присвоюються, переходять на внутріпсихічних
рівень і далі 3) переходять від розгорнутих форм
предметної діяльності до згортання, автоматизації,
знаходячи характер автоматизованих розумових
дій.

Подання про ВПФ як про складних психологічних системах було доповнено А. Р. Лурія поданням
про ВПФ як про функціональні системи. Під функціональною системою в нейропсихології
розуміється психофізіологічна основа ВПФ.

Характеризуючи ВПФ як функціональні системи, А. Р. Лурія вважав, що особливістю цього

роду функціональних систем є їх складний склад, що включають цілий набір аферентних
(які наполягають) і еферентних (здійснюють) компонентів або ланок.

Таким чином, ВПФ системними за своїм психологічним будовою і мають складну

психофізіологічну основу в якості багатокомпонентних функціональних систем. Дані положення є
центральними для теорії системної динамічної локалізації ВПФ - теоретичної основи української
нейропсихології.

26